Теплий лiтнiй вечiр... Святково прибрана зала... Незлiченна кiлькiсть людей... I диплом у руцi. Стоячи бiля вiкна iз бокалом пуншу, Оленка швидкоплинним поглядом окидала танцюючi пари, якi легко кружляли у чарiвному вальсi. Очi знову i знову зупинялися на однiй постатi... Ангел! Її наречений танцював iз матiр"ю. Щоразу, як Оленка зустрiчалася iз цiєю добродушною жiнкою, усмiшка сама по собi з"являлася на обличчi. Вiд неї завжди вiяло оптимiзмом, веселiстю та щирiстю, що одразу викликало глибоку прихильнiсть i бажання розмовляти та розмовляти. "Вiра Степанiвна так не схожа на мою матiр". Але тут Оленка помiтно посмутнiшала. Мама... Не минуло iще пiвроку вiдтодi, як батьки дiвчини загинули в автокатастрофi. Надто важко Оленцi згадувати той перiод. Життя було таке прекрасне... до дзвiнка Сашка. Саме вiн повiдомив дiвчинi жахливу новину. "У обох травми були дуже важкими... Менi дуже жаль, Оленко, але їх не вдалося врятувати". Цей удар був найболючiшим з усiх, якi випали на долю дiвчини. Тепер у рiдному мiстi у неї не залишилось нiкого з рiдних, крiм тiтки Ольги. Нелегко прощатися iз минулим... Та дiвчина не могла бiльше приїжджати у порожню хату, де iще зовсiм недавно звучав наполегливий голос матерi та житейськi настанови батька. Не думаючи довго, Оленка вирiшила... Продати будинок. Не допомогли i вмовляння та прокляття хрещеної. Одного ясного весняного дня дiвчина, звичайно, не без допомоги Ангела зiбрала деякi речi i переїхала у мiсто, яке стало їй рiдним за останнi п"ять рокiв. Прийшлось зняти квартиру - у кiмнату в гуртожитку усi речi не вмiстились би. Вiдтодi у життi Оленки розпочався новий етап. Завдяки пiдтримцi Ангела, Вiри Степанiвни та iнших членiв їх великої родини, дiвчина змогла пережити цей нелегкий час.
Думки Оленки перервав Ангел, який закiнчив танець i пiдвiв матiр до неї.
- Як ти тут, кохана? Не сумуєш? - вiн владно обiйняв дiвчину за талiю i швидко чмокнув у щоку.
- Нi. Я думала... - вiдповiла Оленка, пригублюючи пунш.
- Про що? - не вгамовувався хлопець.
- Андрiю, - обурилася Вiра Степанiвна - що ти причепився до Оленки своїми нудними запитаннями? Запроси краще її до танцю.
- Так, iз задоволенням!... - вiн повернувся обличчям до коханої i, подаючи руку, в черговий раз окинув її захопленим поглядом.
У злегка пишнiй сукнi бузкового кольору i хвилястим волоссям, зiбраним на потилицi у елегантну зачiску, вона рiзко вирiзнялася серед iнших випускниць iз рiзнобарвними яскравими платтями з кринолiном i розпущеними кучерями. Андрiй не перестає захоплюватись її простим, зате доволi витонченим стилем одягу. Коли оголосили про те, що випускний вечiр пройде у стилi бароко, всi дiвчата кинулись розбирати пишнi сукнi. Тiльки не Оленка. Зате тепер вона виглядала як пава серед папуг.
Оголосили менует. Дiвчина перелякано поглянула на Ангела.
- Я не вмiю танцювати менует!
- Спокiйно, люба! В цьому немає нiчого складного. - вiн вивiв Оленку на танцювальний майданчик - Просто слiдкуй за моїми рухами. - потiм нахилився i прошепотiв на вухо - Включи всю свою звабливiсть. Це танець-флiрт.
Дiвчина почервонiла як буряк i кинула на хлопця сумнiвний погляд. Залунала музика. Спостерiгаючи за iншими парами, Оленка намагалася вторити їхнiм рухам. Але Ангел танцював так елегантно i притискав її до себе так палко, що думки дiвчини розлетiлись i вся її увага звернулася до нього. Це був їх танець i, здавалося, що все довкола зникло. Оленка бачила тiльки його свiтлi очi, якi сяяли захопленням i вiдчувала лише його мужню руку, якою вiн мiцно притискав її стан до себе. Не вiдразу закоханi помiтили, що музика закiнчилась i люди здивовано поглядали на них. Першим опритомнiв Ангел. Вiн взяв дiвчину за руку i пiдвiв до матерi.
- Мої хорошi! - Вiра Степанiвна обiйняла їх по черзi - Ви така чудова пара! Я iз неймовiрним захопленням спостерiгала за вашим танцем. I дивилась би iще... Та менi пора.
Оленка вже вiдкрила рот, щоб заперечити, але жiнка притиснула палець до її губ.
- Нiчого не кажи. Це ваш вечiр. Так проведiть його незабутньо. Без мене. - вона швидко поглянула на сина - До зустрiчi.
- А вона права. - вiн повернувся до Оленки - Це наш випускний вечiр. Ти не втомилася?
- Нi. - запевнила дiвчина, а пiсля короткої паузи додала - Давай прогуляємось. Тут стає душно.
- Давай. - i вони вийшли на балкон.
Погода стояла просто чудова. На заходi догорали останнi вiдблиски ясного дня. А на сходi вже вставав повнолиций Мiсяць. Яскраво мерехтiли зiрки. Жайворонки виводили свої дзвiнкi серенади. Позаду лунала класична музика. Пiдiйшовши до перил, Оленка жадiбно вдихнула чисте повiтря i закрила очi. Ангел тихенько обiйняв її.
- Ти сьогоднi така красива. Просто подих захоплює. - вiн зарився обличчям у Оленчине волосся - Давай втечемо звiдси?
Дiвчина здивовано поглянула на нього, а хлопець продовжував:
- Менi так хочеться залишитись з тобою наодинцi.
- Ангел, ти мене з розуму зводиш своїм звабливим голосом!
- А ти мене своєю чарiвною красою! - промуркотiв вiн на вухо.
- Ангел! - вона легенько ляснула його по руцi сумочкою, вирвавшись iз обiймiв - Сюди у будь-яку мить може хтось вийти!
- А менi байдуже! - здається хлопця нiщо не зупинить.
Ангел ступив ближче. Оленка вiдiйшла на крок, кокетливо посмiхаючись.
- Я не так вже й легко здаюсь!
- А я наполегливий. - обоє зробили iще по кроку: вiн вперед, вона назад.
- Тодi... - дiвчина театрально потримала паузу - тобi прийдеться мене спiймати! - i кинулася вниз по сходах.
Ангел полетiв за нею. Не добiгши до середини, дiвчина раптом оступилась i, скрикнувши, почала падати до низу. Хлопець у цю ж мить виявився поруч i схопив Оленку за талiю.
- Люба, що сталось? - почувся його занепокоєний голос.
- Не знаю... - простогнала дiвчина - Здається, ногу пiдвернула.
- Давно казав, що не люблю, коли дiвчата ходять на високих пiдборах. Зможеш дiйти до лавочки?
- Спробую. - Оленка пiдвелася, але застогнала i знову осiла - Нi. Надто боляче.
- Потрiбно викликати швидку. - заключив Ангел, дiстаючи з кишенi мобiльний.
- Може не треба? - боязко запитала дiвчина - Вiдвези краще мене додому.
- А якщо в тебе перелом? - занепокоївся хлопець - Краще не ризикувати.
- Нi, Ангел. Перелому немає. Прошу, не треба швидкої. - вона дивилася на нього благаючими очима.
- Впевнена? - все ще сумнiвався Ангел, а потiм засмiявся - Ти боїшся лiкарiв?
- Нi. Що ти? - Оленка вiдвела очi, а потiм знову поглянула на його усмiхнене обличчя. Не повiрив - Ну гаразд. Я нiколи не долюблювала лiкарiв. Але не боялася їх.
Все ще посмiхаючись, хлопець набрав номер i замовив таксi. А потiм допомiг Оленцi добратися до лавочки. Через десять хвилин автомобiль вже чекав на них. Нiчого не кажучи, Ангел взяв дiвчину на руки i пiднiс до машини. До будинку, де знаходилася квартира Оленки, їхали мовчки. Та й не було можливостi нормально побалакати, оскiльки таксист ввiмкнув плеєр на всю гучнiсть i пiдспiвував всю дорогу своїм нетвердим голосом. Коли вони, нарештi, вийшли з автомобiля, дiвчина зiтхнула з полегшенням, вiдчуваючи, як у вухах iще досi дзвенить вiд голосної музики. Ангел розплатився i, повернувшись, знову пiдхопив Оленку на руки.
- Ти мене збираєшся так нести до самої квартири? - запитала дiвчина, поглядаючи на нього кокетливо iз-за приспущених вiй - Сьомий поверх, все-таки. А лiфт, бiльше всього не працює.
- Не бiда. - запевнив хлопець.
Як Оленка i передбачила, лiфт так i не вiдчинився. Робити нiчого. Вдихнувши на повнi груди i стиснувши сильнiше свою дорогоцiнну ношу, Ангел почав пiдiйматись сходами. Коли вони добралися, нарештi, на сьомий поверх, хлопець помiтно втомився, проте виду не подав. Пiдiйшовши до дверей квартири, Ангел зупинився, але не опустив дiвчину на ноги. Оленка застигла в очiкуваннi, а потiм кинула на нього здивований погляд.
- Чого чекаєш? Вiдчиняй! - хрипло промовив хлопець.
- Невже ти нацiлився прямiсiнько на лiжко? - усмiхаючись запитала Оленка.
- Чудова iдея. - пробурмотiв Ангел, дивлячись на неї задимленим поглядом.
Нiчого не кажучи, дiвчина дiстала ключ i, вставивши в щiлину, повернула. Оленка ледве встигла рукою зачинити дверi, коли хлопець швидко попрямував з нею аж до самої спальнi. Повiльно опустивши ношу на широке лiжко, Ангел затримав погляд на її синiх, як небо очах. Оленка вiдчула, як по її тiлу знову поширюється блаженне тепло, як завжди, коли вiн так на неї дивився. Не втримавшись, хлопець припав до її губ у солодкому поцiлунку.
- Кохана, я так тебе люблю! - промовив вiн, вiдiрвавши свої вуста вiд її - Два роки тому, коли я робив тобi пропозицiю, ти сказала, що хочеш спочатку закiнчити вуз. Ось, диплом вже в твоїх руках. Що ти скажеш на цей раз? - хлопець дивився на Оленку глибоким поглядом, чекаючи вiдповiдi.
Дiвчина секунду промовчала, а потiм повiльно її обличчя освiтилося посмiшкою i вона проворкотала:
- А як же робота?
- Оленко! - протягнув Ангел, перекочуючись на бiк. Вiн обiйняв її i сказав - Я не можу бiльше чекати!
- Та годi тобi... - засмiялася дiвчина - Тепер я цiлком твоя.
Ангел подивився на неї таким томним поглядом, що викинувши з голови пошкоджену ногу, Оленка сама припала до нього i їх вуста знову злились.
Наступного дня дiвчина сидiла в квартирi. Напередоднi Ангел пригрозив Оленцi, щоб нi кроку не робила з лiжка. Бо як тiльки вона ослухається, прийдеться йому взятися за неї. I вже тодi вiн не випускатиме Оленку з лiжка цiлодобово. Проте такими "погрозами" дiвчину не залякаєш. I сьогоднi, ще iз самого ранку, вона прийнялась виляти по квартирi, намагаючись прибрати, зварити їсти i подивитися телевiзор одночасно. Оленка розривалася мiж кухнею та вiтальнею. Отож, коли у дверi подзвонили, в квартирi був повний безлад. На кухнi накопичилась гора брудного посуду. У вiтальнi гучно кричав телевiзор. У ваннiй сильно торохтiла пральна машина. Одяг валявся i на диванi, i на крiслi, i на пiдлозi в коридорi. Навiть бюстгальтер якимось чином зачепився за бра, яке висiло у прихожiй. Поспiшаючи до дверей, Оленка на шляху зачепила пошкодженою ногою пилосос. I так, чортихаючись, i шкандибаючи на однiй нозi, вона дiсталася входу. Вiдвiдувачем виявилася Нiка iз своїм маленьким сином Антоном. Оленка обожнювала Тошку (як лагiдно вона його називала) не тiльки через те, що була його хрещеною матiр"ю. Таке миле i завжди веселе дитя, як Антон, нiкого не залишить байдужим. Пiвторарiчний малюк нiколи не сидiв на мiсцi, дослiджуючи все, що потрапляє йому на очi. Нiка з Костею душi не чаяли в ньому. Проте, жiнка дуже хотiла доньку. I ось тепер, будучи знову на третьому мiсяцi вагiтностi, Нiка не сумнiвалася, що народиться дiвчинка. Вона вже й iм"я пiдiбрала - Ангелiна.
Отож, побачивши у вiчко, що Нiка тут, Оленка поспiшила вiдчинити дверi.
- Подружко, привiт! - Нiка обiйняла дiвчину i зайшла до квартири. Помiтивши безлад, вона охнула - Що тут у тебе вiдбувається?
- Не звертай уваги. - вiдмахнулась Оленка - Проходь.
Нiка попрямувала була до вiтальнi, але, помiтивши, що Оленка кульгає, зупинилася.
- А що з ногою?
- Та так... Один неприємний наслiдок вчорашнього вечора.
- Акуратнiше. - Нiка вiдпустила руку Тошки i допомогла дiвчинi дiйти до дивана. Малюк почимчикував за ними слiдом - Як так сталося? Дуже болить? Лiкаря викликала?
- Нi, не викликала. Та й болiти вже потроху перестає. Я випадково оступилася вчора на випускному.
- А як ти добралася? - занепокоїлась подруга - Да... i як пройшов вечiр?
- Вечiр пройшов чудово! - захоплено вiдповiла Оленка - Ми з Ангелом танцювали лише раз, зате потiм...
- Що було потiм? - зацiкавлено запитала Нiка, згораючи вiд нетерпiння - Антон, поклади швидко назад те, що ти взяв! - Тошка стрепенувся i поспiшив виконати наказ матерi - Ну?
- Ми вийшли на балкон i почали флiртувати. Я побiгла зi сходiв i випадково травмувала ногу. На танцi ми так i не повернулися. Ангел викликав таксi i вiдвiз мене додому.
Оленка на мить замовкла, а потiм продовжила:
- Ой, Нiко! Який вiн, все-таки, джентльмен! Донiс мене на руках прямо до лiжка, уявляєш?
- Уявляю. - замрiяно промовила Нiка - I?
- Що "i"? - обурилася дiвчина - Невже ти вважаєш, що протримавшись два роки, я здамся за мiсяць до весiлля?
- За мiсяць до весiлля?! - радiсно повторила подруга - Значить, ви накiнець одружитесь?
- Так. - кивнула Оленка - Ми вчора ввечерi вирiшили, як тiльки менi стане легше, подати заяву до РАЦС.
- Як я рада за вас! - вигукнула Нiка - Вiтаю! Нарештi! - пiдбiг малюк, весело смiючись i вона взяла його на руки - Чуєш, Антон? Твоя хрещена виходить замiж!
Тошка радiсно загукав i заплескав в долонi.
- Я теж рада. - засмiялася дiвчина, забираючи малюка собi на колiна - Жаль тiльки, що мама з татом не дожили до цiєї подiї.
- Не сумуй, Оленко. - вже спокiйно промовила жiнка - Життя - непередбачувана рiч. I нiхто не знає, скiльки нам вiдведено лiку. Галина з Дмитром була чудовими людьми. I я не сумнiваюся, що зараз, дивлячись на тебе зверху, вони не перестають дивуватися, яка офiгенна донька у них виросла.
Оленка нiчого не сказала, тiльки подивилася на Нiку очима, повними вдячних слiз.
- Ну а тепер давай я тобi допоможу розiбратись. - сказала жiнка - А то я бачу, що сама ти й до вечора тут не впораєшся. Да-а-а... Закотила ти генеральне прибирання на свою голову i до того ж, на хвору ногу, подружко!
Оленка засмiялася, опустила Тошку на пiдлогу i пiдсунула йому кiлька своїх стареньких iграшок, якi вона прихопила з собою пiд час переїзду. Малюк одразу захопився грою, а подруги прийнялись наводити лад.
Сонце вже зайшло, коли за Нiкою i Антоном заїхав Костя разом iз Ангелом. День пройшов у прибираннi i коли, нарештi, все довкола виблискувало чистотою, втомленi подруги розляглись на диванi i прийнялись бурмотiти. Тошка мирно сопiв у спальнi на лiжку. Коли пролунав дзвiнок у дверi, нi Нiка, нi Оленка не змогли знайти в собi сили, навiть, щоб пiдвестися. Занепокоєнi чоловiки, не дочекавшись, доки їм вiдчинять, самi увiйшли i застали своїх потомлених обраниць на тому ж диванi. Подруги заливалися веселим смiхом. Чортихаючись, Ангел заявив, що не дозволяв Оленцi вставати з лiжка, чим викликав у подруг новий приступ смiху. Оленка кокетливо натякнула, що зовсiм не проти його "покарання". Тепер затряслись плечi вже у Костi. В кiнцi-кiнцiв, Нiка знайшла в собi сили пiдвестись i попленталась за Антоном. Коли, нарештi, за гостями зачинилися дверi, Ангел в ту ж мить, знову схопив дiвчину на руки i попрямував до спальнi, поспiшаючи втiлити в життя свої "погрози".