"Вже зовсiм скоро ми з Ангелом, нарештi, одружимось!" - думала про себе Оленка, повертаючись з магазину iз пакунками, повними продуктiв. Пройшло вже кiлька годин як закоханi подали заяву до РАЦС i через мiсяць вiдбудеться ця довгоочiкувана подiя. А сьогоднi увечерi вони вирiшили вiдсвяткувати вже справжнi заручини. Нiка пообiцяла, що прийде о сiмнадцятiй годинi, допомогти подрузi iз приготуванням. Оленка поглянула на годинник: шiстнадцята п"ятдесят. Дiвчина прискорила темп. Раптом iз-за рогу будинку прямо перед Оленкою хтось вискочив на тротуар, ледве не збивши її з нiг. Пакунки випали iз рук дiвчини i вона кинулася їх пiдбирати. Єхидний голосок змусив її пiдняти голову:
- Боже мiй! Кого я бачу? - перед нею стояв Хижак - А де ж Ваш благовiрний? Як вiн може дозволити своїй дiвцi тягати такi важкi пакети?
- Хоч би вибачився! - буркнула собi пiд нiс Оленка, продовжуючи навколiшки збирати розсипанi апельсини.
- Йди куди йшов! В мене немає бажання iз тобою вiтатись! - промовила дiвчина.
- Ой-ой-ой! - смiючись вигукнув Хижак - Якi ми гордi! З тих пiр, як пiдхопила таку вигiдну партiю, на простих людей уваги вже не звертаєш, так? А ми з тобою, можна сказати, близькi знайомi. Жаль, що тодi нам не довелося стати iще ближчими. - вiн зупинився прямо над головою дiвчини i не думаючи допомогти iз продуктами.
Оленка не встигла нiчого вiдповiсти, оскiльки через дорогу пролунав тендiтний голосок:
- Вовчик! Ось ти де! - розiбравшись iз пакунками, дiвчина випросталася i побачила Майю, яка поспiшала до них по пiшохiдному переходу.
Пiдiйшовши ближче, вона поцiлувала свого кавалера i тiльки тодi спромоглася кинути погляд на Оленку. Очi її розкрилися, коли вона зрозумiла, з ким розмовляв Хижак.
- Олена? Яка зустрiч! - Майя виглядала настороженою - Не думала, що застану тебе у мiстi пiсля випуску.
- Чому ж? - здивовано запитала Оленка - Я залишилася тут, бiля своєї другої половинки.
- Андрiй! Як я не здогадалася! - скептично вигукнула Майя, а потiм, пiдiйшовши ближче, шепнула дiвчинi на вухо - Якщо ти думаєш, що зараз, пiсля закiнчення унiверситету, вiн буде продовжувати з тобою зустрiчатися, то помиляєшся. Ти йому була потрiбна тiльки як чергова забава. Не пройде й тижня, як ви розiйдетесь. Запам"ятай мої слова! Знаєш, скiльки до тебе в нього було пасiй, не рахуючи, звичайно, мене? I жодна з них не протрималася поруч з Андрiєм бiльше року.
Майя хотiла iще продовжити, але Оленка рiзким жестом змусила її замовкнути.
- Майя, досить! Не хочу бiльше цього слухати. Ти думаєш, я нiчого не знаю про минуле Андрiя? Тодi скорiше ти помиляєшся. Вiн менi усе розповiв. Чуєш? Усе! I до того ж...
Не встигла Оленка закiнчити свою думку, як до них швидким кроком пiдiйшла Нiка з Антоном.
- Що тут вiдбувається? - жiнка окинула Вовка i Майю зневажливим поглядом.
- Нiчого, Нiко. - промовила Оленка - Ходiмо.
- Нi, зачекай! - жiнка притримала подругу за руку, не збираючись здаватись - Якщо ти знову чимось образила Оленку, - звернулася вона до Майї - пиняй на себе!
- Та ради Бога! - обурилася та - Кому потрiбна твоя "свята" Оленка? - вона взяла Вовку пiд лiкоть - Ходiмо, любий!
- Оленка обов"язково передасть привiт вiд тебе своєму майбутньому чоловiковi! - з"єхидничала Нiка.
На мить наступила глибока тиша. Вовка з Майєю здивовано переглянулися i через секунду Хижак зайшовся смiхом.
- Ах-ах-ах!!! Ой, не можу! "Майбутнiй чоловiк"! Ти чула? - вiн легенько штовхнув приголомшену Майю у бiк.
Нiка кинулася була до нього. Уїдливi слова так i хотiли зiрватися з вуст. Але Оленка схопила подругу пiд руку i потягнула за собою:
- Досить, Нiко! Досить! - заспокоювала вона жiнку, хоча сама кипiла вiд злостi.
Дiвчина всунула подрузi в руки два пакунки i змусила її звернути у двiр будинку.
- Так i здерла б своїми руками цю хижачу посмiшку з його поганого обличчя! - не витримала Нiка.
Коли все було готове i прибули, нарештi, Ангел з Костею, Нiка одразу кинулася розповiдати про випадкову неприємну зустрiч. Ангел у свою чергу рознервувався i, чортихаючись, заявив, що якщо наступного разу випадково зустрiнеться з Вовкою, то не зважатиме на те, що колись вони були близькими друзями i врiже йому. Костя кинув на дружину осудливий погляд i прийнявся заспокоювати кузена. До нього приєдналася Оленка. Нарештi, Ангел, глибоко видихнувши, попросив бiльше нiколи не згадувати їх iмен i на тому закiнчили. Точнiше, пiсля цього почалося святкування.
Через кiлька днiв Оленка вирiшила з"їздити у своє рiдне мiсто, щоб запросити хрещену на весiлля. У тiтки Ольги не було нi мобiльного, нi домашнього телефону. Тому, як би не хотiла дiвчина з"являтися там, прийшлось. Iншого способу з"єднатися з хрещеною не було. Правда, є iще пошта. Та якось незручно вiдправити запрошення листом. Хрещена, все-таки. Хоч не рiдна, але близька людина. I ось, сидячи знову у знайомому напiвпустому автобусi i дивлячись у вiкно, на пролiтаючий пейзаж, Оленка поринула у спогади. В пам"ятi постала iсторiя iз її далекого дитинства, коли образившись на матiр, вона не думаючи нi про що, вибiгла з двору i понеслась свiт за очi. Бредучи полем, Оленка зненацька натрапила на хрещену, яка поверталася з городу. Тiтка Ольга вiдразу прийнялася заспокоювати дiвчину i привела її до себе. Так як телефону не було, вона не змогла повiдомити батькiв Оленки про те, що їхня донька у неї. Але це було тiльки на руку дiвчинi. Оскiльки вона не бажала найближчим часом зустрiчатися з матiр"ю. Саме тодi Оленка познайомилася з Сашком. "Пройшло вже п"ятнадцять рокiв! А, здається, що це було тiльки вчора!"
Так усю дорогу дiвчина згадувала минуле i дивувалася тому, скiльки часу сплинуло вiдтодi. Нарештi автобус зупинився. Ступивши на землю, Оленка озирнулася довкола. Здається, нiяких особливих змiн не вiдбулося з того часу, як вона була тут востаннє. Все та ж вицвiвша на сонцi зупинка, все тi ж напiвзруйнованi паркани. Дiвчина пiсля недовгих сумнiвiв все ж вирiшила зробити крюк, пройтись рiдною вулицею i поглянути хвилинку на колись рiдний будинок. Йдучи до болю знайомою дорогою, Оленка вiдчула, як сильно калатає серце. Ось i поворот, який часто являвся їй у снах. Коли дiвчина пiдiйшла до рiдного двору, на неї чекало розчарування. Високий двохметровий паркан закривав вигляд i як вона не пiдстрибувала, не змогла побачити навiть дах будинку. Засмучена, дiвчина побрела до тiтки Ольги.
Хрещена була безмежно рада приїзду Оленки i прийнялася розпитувати про все. Коли дiвчина заявила про те, що незабаром вона виходить замiж, тiтка Ольга, раптом, заплакала. Здивована Оленка кинулася втiшати хрещену, але та заявила, що це сльози радостi. I якби батьки її були iще живi, вони були б на сьомому небi вiд щастя. Отак, побалакавши, згадавши минуле, Оленка вирiшила попрощатися. Хрещена почала впрошувати її залишитися на нiч, але дiвчина вiдмовилася. Вийшовши вiд тiтки Ольги, Оленка кинула погляд в той бiк, де знаходилася хатина Сашка. "Як вiн зараз? Знайшов, нарештi, свою половинку чи iще досi один?" Iз цими думками дiвчина побрела по вулицi, дивлячись собi пiд ноги. Як, раптом, образ iз її думок матерiалiзувався. Перед очима дiвчини постав Сашко.
- Оленко? - хлопець був приємно здивований - Ти приїхала! А я вже не надiявся тебе колись побачити! Як ти?
- Привiт, Саша! - вiдповiла Оленка - Рада, що зустрiла тебе. Якби не одна причина, я б i не приїхала... - дiвчина запнулася.
- Що за причина? - зацiкавився Сашко, а потiм занепокоївся - Щось iз тiткою Ольгою?
- Та нi. Нi. - запевнила його дiвчина - Iз хрещеною усе добре. Я... Приїхала запросити її на весiлля.
Хлопець хвилинку дивився на неї глибоким задумливим поглядом, а потiм промовив:
- Значить, ти виходиш замiж? Вiтаю! Я радий за тебе. - i вiн поспiшив обiйняти свою колишню кохану.
- Дякую, Саша! - дiвчина вагалася, але все ж вирiшила запитати - А ти як?
- Я? На роботi... Незабаром беру вiдпустку. Планую з"їздити в Ялту.
- В Ялту? - радiсно вигукнула Оленка - Так це ж чудово! Море, гори... Ти один їдеш чи з друзями?
- Iз дiвчиною. - вiдповiв Сашко, дивлячись їй прямо у вiчi.
- Ти не уявляєш, як менi приємно чути, що в тебе хтось з"явився. - напруженим голосом промовила Оленка - Як її звуть? Де ви познайомились?
- Алiна. Ми познайомились випадково в супермаркетi у черзi. - хлопець вiдвiв погляд, а потiм знову подивився прямiсiнько у Оленчинi очi - Вона хороша дiвчина, все. Але... До тебе їй далеко.
- Саша, я не свята. - смiючись промовила дiвчина - У кожного є свої недолiки. На свiтi немає iдеальних людей. Iдеальними ми вважаємо тих, хто оселяється у наших серцях.
Побалакавши iще кiлька хвилин, вони розiйшлись, оскiльки Оленка поспiшала на автобус, останнiй на сьогоднi. Сашко пильно дивився їй услiд, доки дiвчина не щезла за поворотом. А потiм, опустивши голову, побрiв додому.
Наближався день весiлля. Оленка та всi члени її майбутньої сiм"ї були зайнятi приготуваннями. Найперше нареченiй купили весiльне вбрання. Дiвчина не переставала дякувати Боговi за те, що Вiн подарував їй таку чудову свекруху, яку вона не вагаючись, справдi могла назвати матiр"ю. Вiра Степанiвна завжди була поруч з Оленкою i щоразу давала кориснi поради. Саме вона допомогла дiвчинi пiдiбрати сукню у доволi популярної модистки, яка обслуговувала виключно представниць елiти. До сукнi дiвчина купила туфлi, в якi закохалася з першого погляду. Бiлий шовк був обсипаний вишуканим камiнням, яке сяяло на сонцi мiльярдами рiзнобарвних вогникiв. Не втримавшись, Оленка того ж вечора вирiшила примiряти вбрання. Щойно вона одягла сукню, в дверi подзвонили. "Тiльки не Ангел! - подумала про себе дiвчина - Жениху не можна бачити наречену в сукнi до весiлля!" На щастя, то була Лана. Видихнувши з полегшенням, Оленка кинулася вiдчиняти. Лана була в захватi вiд того, що побачила. Свiтло-бузковий колiр сукнi гармонiйно вiдтiняв чорняве волосся i синi очi нареченої. Хоч фасон був прямим, зате вигiдно пiдкреслював усi округлостi фiгури. Спереду сукня була ледве нижче колiн, вiдкриваючи доволi симпатичнi щиколотки, i ззаду повiльно переходила у довгий шлейф. Талiю дiвчини пiдхоплював широкий пояс, який зав"язувався на спинi у розкiшний бант. Декольте було не дуже глибоким, а лiф чудово пiдхоплював повнi груди. Фату вона одягти побоялася. Тiтка Ольга не раз говорила їй, що не можна до весiлля одягати усе. Правда, чому, вона так i не пояснила. В основному, Оленка походила на прекрасну тендiтну нiмфу. Лана застигла на порозi, не в змозi вимовити нi слова. Але через мить спохватилася i прийнялася розхвалювати наряд. Дiвчата перейшли до вiтальнi i насолоджувалися теплою дружньою розмовою. Коли прийшов Ангел, Ланi довелося затримувати його на порозi, щоб Оленка встигла переодягнутися. Обурений хлопець нiяк не мiг зрозумiти, чому його не пускають до коханої. Коли його терпiння добiгало кiнця, нарештi, вийшла Оленка. Ангел кинувся до неї i вони палко поцiлувалися. По дорозi до вiтальнi Лана продовжувала розхвалювати вбрання нареченої. Хлопець почав вимагати, щоб йому негайно показали сукню, але Оленка вiдмовилася. В кiнцi-кiнцiв вiн заспокоївся.
Нарештi, усе було готове. Ресторан замовлений, гостi запрошенi. У день весiлля Оленка прокинулася рано i вiдразу прийнялася бiгати по квартирi, не знаючи, за що перше взятись. О дев"ятiй годинi прибули Богдана i Лана. Оголосивши про те, що Вiра Степанiвна вже в ресторанi слiдкує за розставленням столiв, вони посадили Оленку на стiлець i почали пурхати довкола неї. Через годину приїхала перукарка i, вiдiгнавши всiх у куток кiмнати, щоб не заважали, взялася чарувати над волоссям нареченої. Перша зачiска виявилася невдалою. Прийшлось розбирати i заново причiсувати. Результат вийшов кращим, але не задовольнив Оленку. Коли сильно налаковане волосся накiнець вiдмовилося вкладатися, наречена зовсiм впала у вiдчай. В кiнцi-кiнцiв, перукарка просто зiбрала волосся у гульку, закрiпивши її резинкою iз фатою i випустивши на скронях по локонi. Вийшло доволi мило. А час змушував поспiшати. Сукня, панчохи, туфлi, рукавички... Наречена була готова. Щойно годинник у коридорi вiдбив дванадцять, прибув наречений. Сестри Ангела, а також Нiка, яка пiд"їхала вже пiд кiнець, прийнялись затримувати жениха, вимагаючи по традицiї викуп. Мiк, який був боярином, а також Костя стояли збоку i заливалися смiхом, дивлячись на те, як Ангел витанцьовує перед дверима гопака. Нарештi, не витримавши, наречений прорвав "блокаду" i влетiв до кiмнати, де на нього чекала Оленка. Хлопець на мить завмер, а потiм повiльно пiдiйшов i тремтячими руками подав невеличкий букетик. Дiвчина iз привiтною усмiшкою прийняла його i соромливо опустила очi. А Ангел прийнявся шепотiти на вухо слова кохання i захоплюватися її красою та нiжнiстю. Не витримавши, Костя пiдiйшов i торкнувся лiктя кузена, заявляючи, що якщо вони не хочуть запiзнитися на церемонiю, потрiбно виїжджати.
Подальшi подiї пронеслись перед очима Оленки, нiби в туманi. I ось вона вже замiжня жiнка. Поруч iз нею в автомобiлi сидить її чоловiк, найкращий, найрiднiший. Не втримавшись, дiвчина швидко чмокнула його у щоку. Вiдповiддю їй був затуманений погляд Ангела i палкий поцiлунок у руку. По тому, як вiн стиснув її пальцi, Оленка зрозумiла, наскiльки сильно вiн себе стримує, щоб не накинутись на неї прямо тут. Прибули до ресторану. Стоячи плiч-о-плiч з чоловiком i приймаючи привiтання, Оленка раптом помiтила постать, яка виглядала iз-за дверей. В наступну секунду дiвчина впiзнала Оксану. I вже хотiла їй махнути, як помiтила, що та невiдривно дивиться на Ангела. Але тут її колишня подруга кинула швидкий погляд на неї i зникла. Оленка захотiла було побiгти за нею, але довкола них зiбралося багато народу. I дiвчина подумки побажала Оксанi знайти своє справжнє i головне взаємне кохання. Ангел помiтив, що обличчя його дружини посмутнiшало.
- Кохана, щось трапилось? - занепокоївся вiн.
- Нi. - Оленка вiдiгнала вiд себе похмурi думки i посмiхнулася - Нi, все в порядку.
Але перед очима дiвчини так i стояло заплакане, печальне обличчя Оксани.
Вiдразу пiсля бенкету на молоде подружжя чекав особистий лiтак, який повинен був переправити їх на Гавайї. Так молодята проведуть свою першу шлюбну нiч та цiлий медовий мiсяць. Такий подарунок зробили для них батьки Ангела. Не стримуючи вдячних слiз, Оленка кинулася обiймати Вiру Степанiвну. Та iз посмiшкою поплескала її по спинi i вiдсторонилась. Опинившись перед Максимом Володимировичем, дiвчина завмерла. Її серце рвалося в його обiйми, але страх все-таки стримував на мiсцi. Обличчя новоспеченого свекра було непроникним, нiби кам"яна маска. Але в наступну секунду, складки його розгладились i губи розтягнулися у "голлiвудськiй" посмiшцi. Максим Володимирович протягнув Оленцi руки i вона кинулася у його обiйми. Не вiдсторонюючи дiвчину вiд себе, вчений прошепотiв їй на вухо:
- Бажаю вам гарного медового мiсяця. Але не дуже розслабляйтесь. Адже вiдразу пiсля повернення вам обом потрiбно приступити до виконання своїх трудових обов"язкiв.
Оленка втупилася в нього, не вiрячи своїм вухам.
- Що? Не вiриться? - засмiявся свекор - Це чиста правда. Я вже домовився, щоб тебе з Андрiєм взяли на роботу у Державну обсерваторiю, яка знаходиться на пагорбi при в"їздi до мiста. Тобi довелося про неї чути?
- Звичайно! - надто голосно вигукнула Оленка - Я навiть не могла про це мрiяти! Дякую Вам вiд усього серця! - i вона щосили стиснула свого кумира у обiймах.
- Ну, ну, задушиш мене вiд щастя, їй Богу! - смiючись ледве промовив вчений.
Коли дiйшла черга до сестер та братiв Ангела, Лана i Богдана схопили Оленку за руки i потягнули до входу. За ними поспiвав Ангел, оточений братами. Пiд голоснi звуки фанфар до входу пiдкотив шикарний Порше блакитного кольору. Лана оголосила, що це подарунок вiд них усiх. Оленка ахнула i прикрила рот рукою, а Ангел застиг як вкопаний. Порше! Колись дiвчина могла тiльки увi снi мрiяти про нього. А тепер її сон збувся. I знову почалися щирi обiйми та полилися сльози щастя.
Застiлля, веселi танцi, знову застiлля... Все це промайнуло для Оленки на одному подиху. Не обiйшлося i без крадiжки туфлi нареченої - ще однiєї весiльної традицiї. Шукали цiлу годину, доки, нарештi, Ангел не помiтив щось схоже... на люстрi! Через секунду весь зал зайшовся веселим смiхом. Нiк визвався дiстати її звiдти. Iз завмиранням подиху сто пар очей спостерiгали за тим, як маневруючи на самiй верхiвцi складної драбини (адже висота була понад три метри), хлопець намагався схопити туфлю. Нарештi, пiд голоснi аплодисменти, вiн спустився зi своєю ношею i урочисто вручив її нареченiй.
Наближалася пiвнiч. До першої години ночi молодятам потрiбно було встигнути на лiтак. Тому пiсля чергового танцю, Вiра Степанiвна пiдкликала невiстку до себе.
- Оленко, пора. Бiля чорного входу чекає автомобiль, який швидко доставить вас до аеропорту.
- Якось незручно так раптом покидати гостей. - промовила дiвчина.
- Ха! Вони тiльки на це i чекають, щоб, нарештi, розiйтись по домiвках. - запевнила Оленку Вiра Степанiвна - Ходiмо.
- А Ангел?
- Вiн незабаром приєднається до тебе.
Оленка вийшла через чорний хiд i вдихнула чисте повiтря. Пiднявши голову, вона побачила яскраве сяйво зiрок. Дiвчина одразу знайшла сузiр"я Великої Ведмедицi. Далi мигтiли зiрки Андромеди та Близнюкiв. Опустивши погляд, Оленка помiтила водiя, який вийшов iз невеличкого чорного автомобiля та галантно вiдчинив перед нею дверцята. Кивнувши, дiвчина забралася в салон. Через мить до машини пiдбiг Ангел i ледве не влетiв всередину. Алкоголь злегка затуманив думки дiвчини, але водночас придав постатi коханого якоїсь таємничостi. Серце Оленки завмерло, а потiм закалатало iз новою силою. Широко вiдкритими синiми очима вона дивилася на свого чоловiка, намагаючись вилити у поглядi всю свою любов. Ангел не стримався i вже в тисячний раз за сьогоднi припав до її губ у солодкому поцiлунку.
Через пiвгодини вони були вже в аеропорту. Ангел схопив дружину за руку i потягнув до лiтака, який чекав їх поодаль. Опинившись, нарештi, в салонi, молодята кинулись один до одного i до самого острова не розiмкнули палких обiймiв. Ступивши через кiлька годин польоту на землю, Оленка поглянула на ранкове сонце, яке нiби вiтало їх своїм свiтлим промiнням. Стиснувши сильнiше руку коханого i радiсно посмiхнувшись, вона попрямувала назустрiч новому дню, новому етапу свого життя, новому щастю...
Пiслямова
Повернувшись з подорожi, Оленка з чоловiком одразу приступили до роботи в обсерваторiї. Через кiлька мiсяцiв у Нiки народилася донька, яка отримала вже давно вибране iм"я - Ангелiна. Хрещеним на цей раз Костя вибрав Ангела. Молода пара оселилася в новiй квартирi, яку вони купили на кошти, отриманi на весiлля. Кожної суботи велика родина Шевчукiв з"їжджалася на сiмейнi збори до батькiв. Коли через пiвроку Оленка дiзналася, що вагiтна, її щастю та щастю Ангела не було кiнця. Весь перiод вагiтностi чоловiк постiйно носив її на руках i здував пiр"їнки. Дiвчина майже щодня бачилася з Нiкою, адже жили вони у одному будинку. Часто подруги збиралися вечорами, щоб згадати нелегке минуле. Нарештi, через вiсiм мiсяцiв родина Шевчукiв поповнилася ще одним малюком. Оленка з Ангелом в унiсон оголосили iм"я свого первiстка - Анатолiй. Вдячний i до слiз розчулений татусь зробив своїй дружинi довгоочiкуваний подарунок - власний телескоп. Прийшлося придбати дачу, щоб влаштувати на горищi свою невеличку обсерваторiю. Оленка часами просиджувалась у вiчка, спостерiгаючи за зiрковим небом, повним незвiданих свiтiв. Нарештi, дiвчина, пройшовши важкий тернистий шлях, знайшла своє пристанище. Кожного вечора вона не втомлювалася дякувати Боговi за щедрий дарунок долi та просила допомоги, щоб виростити з сина справжнього джентльмена. Ось у чому iстинний сенс життя! Саме заради цього потрiбно жити.