Я знялась вище гір і пішов поговір:
- Вона відьма, бо вміє літати!
Мої крила пісні. Я не винна в тім, ні,
Що душа, як пташина крилата.
Всі цурались мене, всі плювали услід,
Із осики кілочок точили.
Проклинали щоднини співучий мій рід.
Розтоптали б, коли б стало сили.
- Відьма!.. Відьма!... - Я чула це вдень і вночі.
- - Відьма!.. Відьма!.. - Крізь марево сну
Я молилась щоночі: "Не плач, не кричи.
А співай про квітучу весну!"

Я не знаю хто першим слова ці сказав:
- Запалити прокляте насіння!
Відьма!.. Відьма!.. - Весь натовп так страшно кричав:
- Запалити!.. Дотла!.. До коріння!..
Найдрібніші краплинки, зернинки ясні
Я в маленький клубочок зібрала.
Над землею мої задзвеніли пісні,
Я востаннє для всіх заспівала.
І хтось раптом прозрів: - Ні, не відьма вона!
Подивіться, душа білокрила.
Це не відьма!.. - У небі згасала луна.
Тільки пісня над світом дзвеніла.