По гуртожитку Академi§ наук ходить чоловiк, який пропонує аспiрантам одружитися зi своєю донькою. Вiн показує враженим хлопцям портрет надзвичайно привабливо§ дiвчини, справжньо§ красунi. В чому секрет його незвичайно§ поведiнки? Про це читачi довiдаються, прочитавши повiсть "Чорнобильський синдром".
Чорнобильський синдром
повiсть
Роздiл I. Радiй
Радiй Ковалюх просто був створений для того, щоб стати науковцем. По-перше, його батьки у свiй час закiнчили аспiрантуру Академi§ наук, де i познайомилися. По-друге, вони туди потрапили не випадково, так як ще зi шкiльно§ лави були щиро закоханi у фiзику. По-третє, ця §хня любов генетично передалася Радiю, який зовсiм не соромився свого "нелюдського" iменi, а навiть пишався ним. Однак, це була любов, як вияснилося пiзнiше, не до фiзики конкретно, а до науки взагалi.
По закiнченню аспiрантури батькiв "заслали" до Вiнницi у полiтехнiчний унiверситет, де вони працювали все життя доцентами. Єдиного сина вони назвали Радiєм, прививши йому любов до фiзики i певну зневагу до гуманiтарних дисциплiн. Ще в школi Радiй вирiшив, що вiн не повторить долю сво§х батькiв. Уже в 10-му класi вiн перемiг на обласнiй фiзичнiй олiмпiадi. Але на Республiканськiй олiмпiадi, яка вiдбувалася в Києвi наприкiнцi березня мiсяця, йому добре втерли носа, збивши пиху. Радiєва впевненiсть у власнiй генiальностi перевелася на пси. Вiн ледве "зачепився" за третє мiсце, зiткнувшись з конкуренцiєю дiйсно двох набагато сильнiших за нього хлопцiв. Один з них при§хав зi Львова, а iнший - з Харкова. Повернувшись додому Радiй не став рефлексувати i не на жарт взявся за роботу. З допомогою приладiв лабораторi§, де працював його батько, йому вдалося започаткувати цiлу серiю експериментiв, якi закiнчилися вдало. На цiй основi хлопець самотужки пiдготував наукову роботу, яку i подав на конкурс Мало§ академi§ наук. Там його робота дуже зацiкавила голову журi з фiзики, одного з вiдомих укра§нських вчених, який лише рiк тому повернувся на Батькiвщину з американського Стенфорда, де викладав цiлих 10 рокiв. Чотири днi Радiй провiв у Києвi i таки добився свого, посiвши омрiяне перше мiсце.
Програма III етапу Всеукра§нського конкурсу-захисту науково-дослiдницьких робiт учнiв - членiв Мало§ академi§ наук Укра§ни була доволi насиченою. Фiзико-математичне вiддiлення працювало з 13 по 16 квiтня. На урочистому вiдкриттi були присутнi мiнiстр освiти i науки, директор Iнституту теоретично§ фiзики Академi§ наук, ректор Ки§вського полiтехнiчного унiверситету i ще немало iнших вiдомих учених. Пiсля цього для конкурсантiв органiзували екскурсiю до Iнституту ядерно§ фiзики Академi§ наук Укра§ни. Ввечерi в кiмнатi готелю, де мешкало чотири конкурсанти з рiзних областей кра§ни Радiй сказав сво§м новим знайомим, що вiн при§хав лише за перемогою. - А ми за чим при§хали? - здивувалися на таку заяву його новi друзi. - Все одно я кращий, - заявив хлопець. - Можливо й так, - вiдповiв йому височенний хлопець з Полтави, - але подивимося. Попереду ще три днi.
На наступний день з 9-§ години до 13-§ манiвцi виконували контрольнi завдання з базово§ дисциплiни фiзики. Хоча вони були доволi складними, Радiй був упевнений в успiховi. I вiн не був розчарований. Уже о 13-й годинi вивiсили результати заочного конкурсу науково-дослiдницьких робiт. Хлопець посiв друге мiсце. "Чудово, - думав вiн, - я маю перемогти у виконаннi контрольних робiт, не допустивши жодно§ помилки, а завтра на захистi науково-дослiдницьких робiт достатньо буде посiсти мiсце не нижче третього i перемога менi гарантована. Так воно i вийшло. Радiй посiв абсолютне перше мiсце i отримав стипендiю Президента Укра§ни, золоту медаль, диплом першого ступеня, пiльги при вступi до вищих навчальних закладiв. Крiм того, на урочистому закриттi конкурсу йому вручили книгу "Теоретична механiка" вiдомого вченого з його дарчим пiдписом, дорогий мобiльний телефон i ноутбук. Наближалися вибори до Верховно§ Ради i спонсори один перед одним намагалися видiляти грошi на цiннi подарунки для конкурсантiв. Роз'§хавшись по всiй кра§нi останнi мали донести до електорату мiф про щедрiсть i любов до молодо§ змiни парламентських партiй. Цiлком задоволений собою повернувся Кобилюх до Вiнницi i тут раптом йому випала нагода попрацювати мiсяць в археологiчнiй експедицi§, яка розкопувала на Вiнниччинi заглиблене в тисячолiття мiсто Трипiльсько§ цивiлiзацi§. Цей випадок i визначив його подальшу долю. Радiй просто закохався в прадавню iсторiю Укра§ни, вiдкриваючи в нiй для себе все новi бiлi плями. В школi про таке на уроках iсторi§ §м нiчого не розповiдали. Вiн вирiшив стати видатним археологом i з цiєю метою вступити на iсторичний факультет Ки§вського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка.
--
"Я не буду таким безталанним невдахою, як мо§ батьки, - вирiшив Радiй, сидячи за столом на кухнi i приймаючи вiтання батька з матiр'ю з перемогою на конкурсi в столицi. - Якi вони запопадливi. Саме через те, що вiдчувають власний комплекс неповноцiнностi. Як менi §х жалко. Ця батькiвська жалюгiднiсть просто виводила хлопця з себе. Ну хiба можна бути такими "опущеними" перед сво§ми ж дiтьми? Так, нi в тебе тату, нi в мами таких досягнень у школi не було. Так, ви цiлком природно пишаєтеся мною, але в тому, що я став таким просто величезною є i ваша заслуга. I не лише тому, що ви дали менi хорошi гени, ви ще й правильно виховали мене i постiйно допомагали менi в моєму навчаннi у школi. Хiба не ви пiдтримували мене постiйно i розвiювали всi мо§ сумнiви стосовно власно§ спроможностi перемогти? Без вас я б так нiчого й не добився. Чому ж ви тодi передi мною так стелетеся? Нiяково i соромно. I зараз я знаю, що ви в душi не пiдтримуєте мого бажання стати не фiзиком, а археологом, але ви цього дуже делiкатно передi мною аж нiяк не показуєте".
Радiй поступив на iсторичний факультет Ки§вського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка i цiлий рiк крiм факультетсько§ стипендi§ отримував ще й стипендiю Президента Укра§ни. Це було досить доречно, так як батьки не могли йому допомагати на тому рiвнi, як допомагали батьки iншим студентам. Хлопець брав участь у роботi студентського наукового товариства, цiле лiто пропадав в археологiчних експедицiях i по закiнченню унiверситету отримав вiд кафедри рекомендацiю для вступу до аспiрантури. Однак, вiн не став вступати до аспiрантури унiверситету, а подався, як вiн вважав, до "крутiшо§" аспiрантури Академi§ наук. В головi засiла та екскурсiя до Iнституту археологi§ Академi§ наук, яку студентам-iсторикам випускного курсу унiверситету органiзували вже перед самими Державними iспитами. Ця академiчна установа просто зачарувала Радiя. Саме туди вiн i подав документи до аспiрантури. Його радо прийняли i хлопець поселився в одному з гуртожиткiв аспiрантiв у районi Кiбернетичного центру Академi§ наук. Гуртожиток знаходився на самiй околицi столицi i далi на пiвденний захiд простяглася суцiльна приватна забудова, яка складалася з сучасних будинкiв. Серед них височiли справжнi палаци. Особливо видiлялася своєю вибагливою i навiть химерною архiтектурою одна споруда. Ї§ хазя§ однозначно були "поведенi" на iсторi§ Давньо§ Грецi§. Через це весь двiр вкривали дивовижнi гроти з чудовими скульптурами давньогрецьких богiв, богинь i геро§в. "Пiд настрiй" аспiрант водив сюди на екскурсiю сво§х гостей.
- "Я буду жити в Києвi i нiкуди з цього мiста до кiнця сво§х днiв не по§ду, - думав хлопець. - Хiба що мене виселять звiдси примусово. Другого такого мiста у свiтi немає. Це найвеличнiше i найнещаснiше мiсто у свiтi. Мiсто-цвинтар, де просто пiд ногами у киян лежать цiлi цивiлiзацi§ i культури. Разом з тим це i святе мiсто, мiстичне мiсто Вiя, Чорнобильсько§ катастрофи, столиця праукра§нських держав впродовж багатьох тисячолiть. Не вигiдне географiчне положення, як пишуть пiдручники з географi§, визначили виникнення його на мапi свiту. Це мiсто iснувало завжди i нiхто нiколи, нiякий iсторик чи археолог не здатний буде визначити не те що рiк чи вiк, але й тисячолiття його заснування. Ки§в просто постiйно балансує мiж сво§м глибинним минулим i динамiзмом сьогодення. Разом з тим вiн спрямований у майбутнє. В мiстi все бiльше вiдчувається своєрiдна цивiлiзацiйна агресивнiсть. Тут наймилiшi моєму серцю люди, найпривабливiшi куточки, найсмачнiшi волоськi горiхи i яблука, найсмiшнiшi анекдоти. Але головне для мене в Києвi - це найгарнiшi в усьому свiтi жiнки. Я милуюся ними нинi i буду любуватися ними завжди в будь-якому вiцi".
Одного погожого осiннього дня хлопцi з §хньо§ кiмнати влаштували екскурсiю по масиву iндивiдуально§ забудови. Тут продовжувалося грандiозне за масштабом будiвництво. Аспiранти були просто шокованi невимушеною вибагливiстю архiтектури окремих будiвель i вiрогiдною цiною §х будiвництва i прикiнцевого облаштування. "Я теж буду мати такий будинок, - вирiшив про себе Радiй. - Або я стану видатним археологом, лауреатом Нобелiвсько§ премi§, або займуся бiзнесом. Але спочатку я закiнчу аспiрантуру i захищу дисертацiю".
Через рiк, приблизно в цю ж пору року, коли погода вже остаточно зiпсувалася i сiявся нудний холодний осiннiй дощ, Радiй повернувся з iнституту додому. Вiн скинув плаща i помiстив у закуток кiмнати свою парасольку. Хлопцi в кiмнатi щось жваво обговорювали.
--
Чому це ви такi збудженi? - здивовано звернувся аспiрант до сво§х зазвичай спокiйних i врiвноважених друзiв. Що трапилося?
--
Ти тут таке пропустив, хай йому грець, - засмiявся аспiрант Iнституту кiбернетики, - я й не уявляв собi, що таке можливе.
--
Ну i що ж таке незвичайне я пропустив? - примружив очi до сво§х товаришiв Радiй. - Ану викладайте негайно. А то я, зазвичай, дiйсно пропускаю повз себе найцiкавiше. То в гуртожиток до нас при§жджав Президент США, а я його вiзит просто проспав, то про§здив у вiдрядженнi забастовку, то по§хав до батькiв, коли тут трапилася бiйка зi студентами-кiбернетиками. Що прогуляв я на цей раз?
--
Вiзит Президента США в порiвняннi з цим просто дрiбницi, - продовжив Анатолiй, аспiрант Iнституту електромеханiки. - Саме зараз по гуртожитку ходить чоловiк i пропонує взяти за дружину його доньку. I до нас заходив. Я навiть в романах для домогосподарок про таке не читав.
--
А ти що, читаєш всi цi "мильнi" романи для знуджених домогосподарок? - щиро здивувався Роман. - Це на тебе зовсiм не схоже.
--
Та це я так, так би мовити до слова, про це сказав, - почав виправдовуватися Анатолiй.
--
Зачекайте, не треба вiдволiкатися вiд теми, це ж дiйсно екстраординарна подiя, - скрививши губи похитав головою Радiй. - Я теж про таке навiть i не чув. Невже ви справдi стверджуєте, що нещодавно нашу кiмнату вiдвiдав такий собi батько, який пропонував власну доньку в якостi призу комусь з вас? Може в нього великi проблеми з головою? Якщо, звичайно, ви не морочите менi "одне мiсце".
--
Про що ти говориш? - як завжди жестикулюючи продовжив розмову аспiрант Iнституту гiдробiологi§ Артур. - Все було зовсiм не так. Цей чоловiк абсолютно не видався нам божевiльним. Як на мене, то це доволi проста життєва ситуацiя, хоча i я теж про таке нiколи не чув.
--
Ну досить ходити манiвцями, - прикрикнув на товаришiв Радiй. - Я сьогоднi втомився, змерз i намок. Тут є хтось, хто здатний лапiдарно, чiтко i зрозумiло викласти менi сутнiсть тiє§ проблеми, яку ви так жваво обговорювали пiд час мого приходу. Довiряю Анатолiю.
--
Дякую за довiру, - посмiхнувся той. - Зовсiм коротко. До нашо§ кiмнати зайшов чоловiк, який показав нам фотографiю надзвичайно привабливо§ дiвчини, його доньки. Вона тiльки що закiнчила економiчний унiверситет, гарна господиня, вмiє все робити по господарству, шиє i в'яже, одна у батькiв, тут неподалiк у них розкiшний будинок, i його фотографiю цей чоловiк нам теж показав, але є один ганж, у цiє§ дiвчини немає однiє§ ноги. Втратила пiд час автомобiльно§ катастрофи. Вiн пропонує комусь з аспiрантiв нашого гуртожитку на нiй одружитися. Оце i все.
--
А ногу високо вiдрiзали? - запитав Радiй.
--
Нижче колiна. Вiн i про це сказав.
--
Ну i що ж ви? Нiхто з вас не згодився?
--
Та ну тебе. Хто ж на таке погодиться, - замахав на нього руками Артур. - У нас тут з дiвчатами такий вибiр, що не знаєш за яку братися, а нам пiдсовують калiку.
--
Ви щось хлопцi не розумiєте, - визвiрився Радiй. - Вам же не повiю пропонують, а дружину.
--
Ну ось ти i згоджуйся, раз такий добряк. Той чоловiк, напевно ще по поверхах ходить. Навряд, щоб хтось згодився, - перебив його Анатолiй.
Радiй вийшов до вестибулю i сiвши до крiсла почав дивитися якусь абсолютно маразматичну росiйську телевiзiйну передачу, яку показували "по ящику". В головi взагалi не було нiяких думок, справжня Торiчелева порожнина. I раптом з пам'ятi виринула та давня клятва, дана собi: я не буду таким невдахою, як мо§ батьки.
Аспiрант доволi довго чекав, так як гуртожиток був немаленький. Нарештi вiд сходiв праворуч вiд нього до немалого квадратного вестибулю почав спускатися чоловiк, якого йому змалювали його товаришi по кiмнатi. В руках вiн тримав якогось конверта. Вигляд у нього був розгублений, розчарований i пригнiчений. - "Напевно, безуспiшно, - подумав Радiй, пiдводячись". Вiн рушив назустрiч чоловiковi, перекриваючи йому дорогу до виходу.
--
Я аспiрант Iнститут археологi§ Радiй Ковалюх, - звернувся вiн до похнюпленого чоловiка, який уже збирався вислизнути у похмурий i дощовий осiннiй вечiр. Можна з вами порозмовляти? Я пропустив ваш вiзит до нашо§ кiмнати, так як лише щойно повернувся додому.
--
Слухаю вас, - якось втомлено i приречено вичавив з себе чоловiк. Було видно, що його вже давно охопила майже повна безвихiдь. Чоловiк зупинився, притискуючи до грудей конверта.
--
Давайте присядемо ось там у куточку, - запропонував Радiй. - Там нам нiхто не заважатиме.
Чоловiки сiли в крiсла бiля невеликого журнального столика. У вестибулi в цей час нiкого крiм чергово§, яка сидiла в iншому кiнцi цього великого примiщення, втупивши погляд в екран телевiзора, не було.
--
Менi хлопцi розповiли про вашi проблеми, - почав Радiй впiвголоса розмову. - Нiхто не пристав на вашу пропозицiю?
--
Нiхто. Я обiйшов всi кiмнати, де живуть чоловiки. Менi взялася допомогти чергова з номерами кiмнат, де живуть хлопцi, але нiчого путнього з того не вийшло. Не знаю як i повертатися додому. Дружина пiсля тiє§ злощасно§ катастрофи так i не прийшла до тями. Вже бiльше року, як померла. Залишилися ми вдвох у великому будинку з донею. А вона так переживає, я ж бачу. Ну що оце §й робити, що менi накажете чи порадите робити? Може ти зацiкавишся? Так нi, ти он який здоровий красунчик. Навiщо тобi дружина-iнвалiд? А тут у гуртожитку, як на зло, жодного чоловiка-iнвалiда немає.
--
Ну тут ви не правi, шановний, - Радiй скривив вуста у посмiшцi. - У цьому гуртожитку, повiрте менi, вистачає iнвалiдiв розумово§ працi. Звичайно, якщо прискiпливiше придивитися. Кожна робота має сво§ професiйнi захворювання. Не є винятком i заняття наукою.
Чоловiк вперше якось боязко посмiхнувся. Радiю стало зрозумiло, що це вiд природи дiєвий i веселий чоловiк, пригнiчений складними життєвими обставинами.
--
А могли б ви менi докладнiше розповiсти про свою доцю? - пiдняв очi до чоловiка аспiрант. - Я тiльки знаю про не§ зi слiв сво§х товаришiв. Чи дiйсно вона така, як ви §§ змалювали, чи це просто вiдповiдна до ситуацi§ рекламна кампанiя?
--
Вона ще краща.
Чоловiк засунув руку до конверта i витягнув звiдти декiлька великих фотографiй. На Радiя серед похмуро§ осенi нiби вiйнуло кiнцем травня. Кiнець травня, коли вiн народився, а також хотiв закохатися i вмерти, дiйсно був його улюбленою порою року. Дiвчина на фото посмiхалася, але якось чи то сумно, чи то несмiливо, чи може зраджено. Обличчя не було абсолютно правильним i симетричним. Але щось у ньому було таке, що примушувало Радiя невiдривно дивитися на цей фотопортрет. Це трапилося з ним вперше в життi i навiть примусило його сильно труснути головою, щоб скинути з себе якусь дивну ману.
--
Гарна вона дуже, має м'який поступливий характер, добру вдачу, чудова господиня, дружина §§ до всього привчила, а потiм покинула нас. А ось щастя бог не дав. Ну я пiшов. А то вона хвилюватися буде. Вона нiчого не знає про цей мiй сьогоднiшнiй вiзит до вас. Це менi на думку спало два днi тому, коли я про§здив повз ваш гуртожиток додому. I такi в мене надi§ i сподiвання виникли... Хай щастить. - Чоловiк пiдвiвся i рушив до дверей.
--
Зачекайте, - кинувся йому навздогiн Радiй. - А можна на вашу донечку якось подивитися зблизька i здалеку, але так, щоб вона про те, що я нею зацiкавився не здогадувалася. Ну ви самi розумiєте чому. До речi, як §§ iм'я?
--
Леся. Це ми вмить органiзуємо, - повеселiв чоловiк. - Мене звуть Валерiй Миколайович. У мене власна фiрма з виробництва металопластикових вiкон. За освiтою я iнженер-механiк. Матерiально наша родина дуже добре забезпечена. Ви ж §§ не образите?
--
А я Радiй. Ось таке незвичне iм'я. Просто батьки в мене науковцi-фiзики. Ось i вирiшили провести не менi експеримент. А щодо вашого останнього запитання, то ми ще нiчого з вами не вирiшили i нi про що не домовилися. Це в мене чисто спонтанне рiшення, яке в людей схожих на мене часто-густо буває доленосним. Мiй вчинок сьогоднi можна розглядати як якийсь порив, спалах надi§, порух душi, раптове затьмарення. Я взагалi то людина доволi стримана i навiть не розумiю, чому це я так з вами розбалакався. Це абсолютно щиро. Скажу ще вiдвертiше, менi зненацька спало на думку, а як це Леся з однiєю ногою зможе народжувати дiтей. Їй же тужитися, впиратися ногами у щось треба, як я це собi розумiю як фiзик, що не вiдбувся А в не§ однiє§ ноги немає.
--
Не проблема, хтось допоможе, потримає культю. Я сам собi не вiрю. Невже можливо, щоб такий чоловiк як ти, та погодився на мою пропозицiю? Може ти важко хворий? Чи ще якiсь iншi прихованi проблеми є? Ой, вибач менi, будь ласка, я так сподiвався на те, що хтось вiдгукнеться, а коли це трапилося одразу й запанiкував.
--
Це все можна виправдати незвичнiстю i неординарнiстю ситуацi§. Ви не знаєте як себе поводити, та й менi, признаюся, теж нiяково. Знаходжуся, так би мовити, не у сво§й тарiлцi. То як я зможу побачити вашу донечку? Щоб вона не здогадалася про нашi з вами прихованi вiд не§ намiри?
--
Я §§ умовив по§хати зi мною на вiдкриття найбiльшого в Європi гiпермаркету меблiв. Хочу зробити §й подарунок до дня народження. Лiжко з геве§ зi спецiальним матрацом. Можливо буде, дай боже, для вас двох.
--
Тепер абсолютно вiдверто хотiв би викласти мо§ власнi мотиви стосовно можливого одруження на вашiй доньцi. Ви ж самi бачите, що я не хворий i не божевiльний. Якщо вже я хворий, то який тодi стан здоров'я в усiх iнших. Я гну руками пiдкови.
--
Суто зовнi до тебе, хлопче, в цьому сенсi нiяких претензiй бути не може.
--
Ще одне, - подивився просто у вiчi батьковi Лесi Радiй. - Будучи студентом, а потiм i аспiрантом, я добряче тут у Києвi погуляв з дiвчатами. I щось менi донинi не трапилося жодно§, на якiй хотiлося б одружитися. Жодно§! Ось так. А я поставив собi у життi найвищу планку. Хочу стати i видатним ученим, i визначним бiзнесменом. В археологi§ є декiлька iмен, якi вписанi золотими лiтерами в §§ скрижалi. Хочу вiдкрити свою Трою. Як це зробив нiмець Шлiман. Вiн не був археологом за освiтою i це йому все життя заважало. Але вiн надзвичайно любив археологiю i задля органiзацi§ власно§ експедицi§ i розкопок став бiзнесменом. Заробив великi грошi i пустив §х на грандiознi науковi звершення. I став вiдомим на увесь свiт. Ось i я хочу вiдкрити саме в Укра§нi нову Трою, Нiневiю чи гробницю Тутанхамона. У нас є декiлька абсолютно не дослiджених районiв. Але для експедицi§ менi потрiбнi грошi. Великi грошi. Тут вашо§ фiрми з виробництва металопластикових вiкон не вистачить. У мене мають бути як мiнiмум сотнi мiльйонiв доларiв, а ще краще декiлька мiльярдiв. Хочу заснувати величезний приватний археологiчний музей Укра§ни. Я сам всього доб'юся i досягну. Але пройдуть роки, перш нiж я зможу побудувати собi в Києвi нормальне житло i заведу власний бiзнес. Менi дуже потрiбний для запланованого злету стартовий майданчик i надiйний тил. Ось його i повиннi забезпечити менi ви i ваша донька. Тил вдячний, люблячий, може навiть обожнюючий. Я абсолютно вiдвертий з вами. Сподiваюся, що сказане мною не шокує i не ображає вас. Тепер ваша черга. Нi, зачекайте ще хвилинку. Якщо до того ж менi ще й випаде щиро покохати вашу доньку. Я цього хотiв би найбiльше всього. Тепер ви.
--
Ну що ж, вiдвертiсть за вiдвертiсть. Я про такий варiант навiть не мрiяв. Думав, що може пристати на мою пропозицiю якийсь iнвалiд або вiдвертий невдаха, якому нiчого втрачати... Але щоб такий чоловiк як ти... Ну, не будемо далi город городити i товкти воду у ступi. Пропоную обмiнятися номерами мобiльних телефонiв i потiм здзвонимося вже безпосередньо перед вiдкриттям цього гiпермаркету. Згода?
--
Згода.
Чоловiки обмiнялися номерами власних мобiльних телефонiв i Радiй провiв Валерiя Миколайовича надвiр, де той сiв до машини. Аспiрант зауважив як дорогий мобiльник свого вiрогiдного тестя, так i не менш крутий його джип.
Радiй повернувся до своє§ кiмнати, де був зустрiнутий запитаннями i кепкуванням сво§х товаришiв. Вони запитували коли весiлля, а завжди некоректний фiзiолог Василь навiть натякнув, що вiн подарує на заручини унiкального протеза, якi почали випускати при §хнiй лабораторi§ пiдприємливi дiлки з Iзра§лю.
Молодий чоловiк теж не залишився в боргу, заявивши, що краще жiнцi мати протез ноги, нiж чоловiковi протез голови або члена.
- "Напевно, Валерiй Миколайович вдома все добре обмiркує i бiльше зi мною зв'язуватися не буде, - вирiшив Радiй. - Надто вже я невiдповiдний прийнятим суспiльною думкою стандартам нареченого дiвчини-iнвалiда. Одразу виникатимуть у людей думки, що щось тут не так i не те. Або я iмпотент, або людина, так би мовити, нетрадицiйно§ сексуально§ орiєнтацi§, або якийсь невдаха-утриманець з провiнцi§ без будь-яких принципiв за душею, котрий продався за грошi. А що ще можуть цi люди подумати? Що §м ще може пiдказати §хнiй життєвий досвiд? Кожен мiряє по собi. А, байдуже. Коли це я звертав увагу на те, що говорять про мене люди".
Однак вiн помилився. Пройшло декiлька днiв i Валерiй Миколайович зателефонував.
- Це Валерiй Миколайович, - представився вiн пiсля привiтання. - Ви не передумали вiдносно моє§ доньки?
Голос чоловiка звучав дуже напружено. Навiть через мобiльний зв'язок вiдчувалося його сильне хвилювання.
- Нi, я не передумав. Все те, про що ми домовлялися з вами при першiй зустрiчi, залишається в силi.
- Ну якщо так, то в цю суботу вiдбудеться урочисте вiдкриття нового меблевого гiпермаркету "Днiстер" на Великiй Окружнiй. Ми плануємо з Лесею при§хати туди на другу годину дня. Коли вже спаде весь цей ажiотаж з вiдкриттям. Ви зможете бути там у цей час?
- Добре, я буду о другiй годинi дня i чекатиму вас бiля головного входу. Я пройдуся за вами не викриваючи, що ми з вами знайомi, зайду з того чи iншого боку, а потiм вам зателефоную. Заперечень немає?
- Я не проти. До зустрiчi i нехай допоможе нам бог, - голос Валерiя Миколайовича вiбрував вiд хвилювання.
- До зустрiчi. На бога надiйся, а сам не плошай.
В суботу Радiй при§хав за пiвгодини до друго§ години i тинявся величезним примiщенням меблевого гiпермаркету, який за формою i величиною швидше нагадував ангар для величезних транспортних лiтакiв типу "Мрi§". Близько друго§ години вiн пiдiйшов до входу. Бiля нього знаходилося декiлька пустих стоянок для машин iнвалiдiв. Однак джип Валерiя Миколайовича там не припаркувався, а чекав, поки звiльниться мiсце, з якого вже ви§жджала шоста "Мазда". З боку водiя вiдчинилися дверi i звiдти доволi зграбно, як для iнвалiда, вийшла молода простоволоса дiвчина в строгiй куртцi i брюках. З боку пасажира вийшов §§ батько. Закривши автомобiль дiвчина, легко накульгуючи, взяла Валерiя Миколайовича пiд руку i вони доволi швидко рушили до будiвлi гiпермаркету. Радiй вiдступив у бiк вiд турнiкетiв, тримаючи в руках рекламний буклет. Повз нього похмурого листопадового дня пройшла весна, обдавши його пахощами квiтучих абрикосiв.
Радiй рушив за парою, яка i далi йшла пiд руку явно не просто швендяючи крамницею, а йдучи до яко§сь мети. Нею був вiддiл дорогих меблiв, а саме його пiдроздiл - лiжка. Радiй знав, що в день вiдкриття гiпермаркет пропонував дуже суттєвi знижки i аспiрант подумав про практичну жилку в характерi Валерiя Миколайовича. Але дуже скоро всiєю увагою хлопця заволодiла його донька. Вiн заходив з рiзних ракурсiв i бокiв, вiдзначаючи про себе то дуже довгу гарну шию дiвчини, то §§ високi груди, то стрункi трохи запишнi стегна Лесi. Прислухався вiн i до того, як i про що розмовляли батько i донька. В цiй розмовi вiдчувалася взаємна повага i любов, а також iнтелiгентнiсть та гарне виховання.
"Видно, покiйна мати добре попрацювала над своєю донькою, - подумав Радiй йдучи до виходу. - Якщо донька не була у змовi з батьком i це не був спектакль, спецiально розiграний для одного глядача, яким вiн сам i був, його рiшення познайомитися з дiвчиною виглядало цiлком обгрунтованим i виваженим. I не такий вже я й гидливий, щоб не змiг абстрагуватися вiд цiє§ штучним чином укорочено§ ноги, - мiркував вiн. - Хоча все може бути, обрiзана нога може виглядати як ласта або крiзь шкiру визирати кiстка. Хто його знає, що мене може чекати. Однак у душi вже зрiло рiшення все ж таки йти на знайомство з Лесею".
Настало ще похмурiше нiж вдень надвечiр'я i Радiй зателефонував Валерiю Миколайовичу.
- Я роздивився все що менi було потрiбно i прийняв рiшення познайомитися з вашою донькою з метою подальшого створення з нею родини. Якщо, звичайно, вона не буде проти. Зi свого боку буду старатися зробити все так, щоб цього не сталося. Однак, я все ще не придумав, якби це зробити так, щоб наше знайомство виглядало абсолютно природно, органiчно i в не§ не виникло нi найменшо§ пiдозри, що наша зустрiч є попередньо спланованим актом. У вас є думки на цей рахунок?
- Раз ви згодилися, я почну обмiрковувати, що нам робити далi. Потiм запропоную власнi мiркування i ми обговоримо декiлька варiантiв. Взагалi то, в мене вже є один. У Глевасi, вiсiмнадцять кiлометрiв по Одеськiй трасi, в нас є дача, яка побудована за декiлька рокiв до цього нашого мiського будинку. Леся §§ дуже любить. Можливо не стiльки §§, скiльки навколишнi перелiски i поля. А ось для §§ молодшо§ сестри я купив чудову, маленьку, але з усiма комунальними зручностями дачу по сусiдству.
- То в Лесi є сестра? Ви нiчого менi про не§ не говорили.
- Не турбуйся, синку, це не §§ рiдна сестра. Зведенючка. Донька сестри моє§ покiйно§ дружини. Вона жила ранiше з нами, так як матiр померла пiд час §§ народження. Натуся нiяких майнових прав у нашiй родинi не має. Та вони з Лесею одна одну недолюблюють. Нинi вона мешкає окремо. Несподiвано знайшовся §§ рiдний батько, який на старiсть вiдписав §й трикiмнатну квартиру з умовою, що вона буде його доглядати до смертi. Квартира ця в самому центрi Києва i нинi коштує величезнi грошi. То Натусi нiчого iншого не залишалося, як пере§хати вiд нас до свого генетичного батька.
- Ну добре, бог з нею, з цiєю сестрою, так що ви пропонуєте для нашого з Лесею знайомства?
- Ця невелика дача записана на мене. Про §§ купiвлю я нi Лесi, нi Натусi нiчого не говорив. Там ранiше жили однi дуже приємнi люди з якими ми багато рокiв були добрими сусiдами. Ти, синку, поселяєшся там, скажiмо в п'ятницю ввечерi, а в суботу вранцi на сусiдню дачу за§жджає Леся. Разом зi мною чи сама, як тобi краще.
- Краще з вами. А ви нас i познайомите i запросите мене до себе, скажiмо на шашлики. Ми познайомимося з вами через паркан чи на вулицi. Цi двi дачi сумiжнi, чи знаходяться через дорогу або через одну дачу одна вiд одно§?
- Дiлянки сумiжнi, є навiть хвiртка з однiє§ на iншу. Це ми зробили з колишнiми сусiдами, щоб ходити однi до одних у гостi.
- Ну ось i добре. Коли ви передасте менi ключi? Добре було б, якби ви мене завезли туди i показали, де ця дача знаходиться. Там мабуть в дачному кооперативi i охорона є?
- Так, є.
- Отже, треба i §х попередити, що я не якийсь там вламувач, а поселився на вашiй дачi з дозволу хазя§на.
- Може менi цю дачку переоформити на тебе?
- Про це ще рано говорити. Я хочу отримати все, а ви говорите про якусь там дачку, - засмiявся Радiй. - Добре, що у нас безлiмiт i можна говорити в мережi без обмежень. А то б я залишився без штанiв.
- Що ти за людина? - здивувався батько Лесi. - Так жартувати... Я тебе не розумiю.
- Сво§ мотиви я вам виклав абсолютно чiтко i чесно. Нiяких прихованих мотивiв у мене немає. Я не збираюся тру§ти вашу доньку i вас i таким чином заволодiти вашим майном. Менi вiд вас потрiбна любляча, або хоча б поважаюча мене родина, як стартовий майданчик мого подальшого життєвого успiху. Все. А те, що в мене iнодi проявляється мiй знаменитий сарказм i я можу вдало чи невдало пожартувати, так це просто фон. Мусимо ж ми з вами про щось гомонiти. Ще якiсь запитання з цiє§ проблеми є?
- Бiльше таких запитань я ставити не буду. Обiцяю.
- Ну ось i добре. Продовжимо. Коли ви дасте менi ключi вiд дачi i завезете мене туди i попередите охорону?
- Сьогоднi ти можеш? Скажiмо, так годинi о другiй. Поки ще видно.
- Я аспiрант стацiонару i тому можу планувати свiй час як завгодно. Ви за мною за§дете? Я буду в аспiрантському гуртожитку, працюватиму над черговою статтею.
- Добре, домовилися. Коли пiд'§жджатиму наберу тебе.
Радiй сидiв за столом у сво§й кiмнатi з увiмкнутою настiльною лампою. Цьогорiчна осiнь була напрочуд хмарна i дощова. Сiявся нудний i набридлий холодний дощ. У вiкна третього поверху перiодично стукала гiлка волоського горiха, який рiс за гуртожитком. На столi пролунала мелодiя телефонного дзвiнка i Радiй пiдняв мобiлку. Телефонував майбутнiй тесть. За п'ять хвилин вiн обiцяв бути пiд гуртожитком. Хлопець вимкнув настiльну лампу, склав аркушi паперу до кейсу i пiшов одягатися. Вибiр одягу в нього був зовсiм невеликим i аспiрант одягнув теплу куртку, бейсболку з цупко§ товсто§ тканини i черевики на товстiй гумовiй пiдошвi. Зазирнув до гаманця. Там бовталося двадцять шiсть гривень, не рахуючи копiйок.
- "Не густо, - подумав Радiй, йдучи до дверей. - Ось через це, якщо бути вiдвертим самим з собою, ти i пристав на пропозицiю Валерiя Миколайовича. Нiяких iнших прихованих мотивiв у тебе немає. Вiн згадав прiзвисько одного з олiгархiв - "зять". Ось i ти теж хочеш стати таким "зятем", - якось гiрко скривив вiн губи, спускаючись сходами гуртожитку до виходу. Ця калiка для тебе лише сходинка в кар'єрi. Потiм ти §§ кинеш i одружишся на якiйсь доньцi мультимiльйонера або мiльярдера. А ось там ти покажеш себе. Думаю, що я здатен задля досягнення мети навiть вимордувати всю родину цього нещасного олiгарха".
Радiй вiдчинив дверi гуртожитку, пропустив якесь гарненьке молодюсiньке незнайоме дiвча, яке напевно прийшло до когось у гостi i вийшов пiд дощ. Дiвчина загадково посмiхнулося Радiю. Джип Валерiя Миколайовича вже стояв на мiсцi. Хлопець вiдчинив дверi, подав руку Валерiю Миколайовичу, сiв до автомобiля i пристебнувся паском безпеки. Машина рушила по асфальтовiй дорозi, яка десь вiдсоткiв на сорок складалася з вибо§н, а також нашвидкуруч накладених на ямки латок з гудрону. Радiй невесело дивився перед собою на дорогу, думаючи про те, що цi латки для ходово§ частини машин є ще бiльше зло, нiж ямки.
- Леся працює на фiрмi мо§х друзiв адмiнiстратором, - почав розмову Валерiй Миколайович, маневруючи по вкрай розбитiй дорозi. - В мене не захотiла працювати, то я попросив друзiв, щоб вони взяли §§ до себе. Без нiяких поблажок з §хнього боку. З роботою вона повнiстю справляється, реально навiть виконує щоденно найбiльший обсяг робiт, серед усiх спiвробiтникiв. Вона сильна i горда людина. I разом з тим дуже добра.
- Я вже думаю, чи не переборщили ми з цiєю дачею? - сказав Радiй. - Навiщо такi складнощi. Ви могли б нас познайомити якось iнакше, простiше.
- Я не мiг вас просто так познайомити на вулицi чи ще деiнде. Вона б одразу зрозумiла, що все це мною чи нами пiдлаштоване i iнспiроване. I в не§ виник би внутрiшнiй спротив. А потiм, вiдверто кажучи, вона цiлком могла щиро покохати тебе i мучилася б вiд своє§ фiзично§ неповноцiнностi. На §§ думку ти б, зi сво§ми зовнiшнiми даними i iнтелектом, був би достойний набагато кращо§ партi§. Вона вже стiльки вистраждала у своєму такому недовгому життi, що я вже всього боюся.
- А хiба, якщо ми познайомимося на дачi, не буде те ж саме?
- По-перше, це не я вас звiв, а доля. По-друге, у вас буде набагато бiльше часу для звикання один до одного. По-третє, вона не зможе там ховатися зi своєю ногою, як це вона намагається робити в Києвi. Я про це все дуже багато думав. Може я й не правий, але що менi залишається робити. Одна надiя на твiй розум, такт i поряднiсть. Фактично я вимушений вiддати свою долю i долю своє§ дитини в тво§ руки. Я навiть не можу вiдправитися на той свiт до своє§ дружини. Як уявлю собi, що вона залишиться сама в цьому жорстокому свiтi... Одним словом, iдея запропонувати мою донечку аспiрантам вашого гуртожитку моя, менi i вiдповiдати за наслiдки §§ реалiзацi§. А ти щось менi сьогоднi не подобаєшся. Гризуть сумнiви i хочеш вiдмовитися?
- Сумнiви дiйсно є, але вiдмовлятися не збираюся. У шлюбному контрактi просто треба буде все так вiдпрацювати i виписати, щоб ви були абсолютно спокiйнi за долю своє§ Лесi за будь-яких обставин. Це щоб у мене не виникло з часом якихось спокус. Все таки я доволi сильно розбещений жiноцтвом. Вони липнуть до мене вже з чотирнадцяти рокiв. Хоча я й не Казанова, але як вiдомий французький актор Ален Делон просто дозволяв жiнкам любити себе, вiддаючи iнiцiативу до §хнiх рук. Це було приємно i необтяжливо.
- Ось зараз ми повернемо праворуч, пере§демо через залiзничнi колi§ i потiм ще кiлометрiв три он до того лiсу, що бовванiє на горизонтi.
Чоловiки за§хали до величезного скупчення дачних кооперативiв поряд iз селищем Глевахою кiлометрiв за 15 вiд Києва по Одеськiй трасi. Валерiй Миколайович пiд'§хав до сторожки в дачному кооперативi "Проектувальник" i представив Радiя охоронникам, сказавши §м, що вiн буде в нього знiмати дачу. Пiсля цiє§ процедури вони про§хали ще далi до самого соснового лiсу i зупинилися бiля велико§ ново§ триповерхово§ дачi, яка височiла серед негустого саду. Поряд стояла одноповерхова будiвля iншо§ дачi. Вона теж була новою чи то нещодавно вiдремонтованою.
- Обидвi дачi мають всi зручностi. Я вже тут був попередньо i включив газовi котли. У тебе, на вiдмiну вiд бiльшо§ дачi, є навiть пiдлога з пiдiгрiвом. Твоя дача лише зовнi виглядає не дуже презентабельно, порiвняно з моєю, але всерединi там навiть краще. Просто колишнi сусiди вважали, що §м на двох така велика дача, як у нас, не потрiбна. Та й скромний зовнiшнiй вигляд не так принаджує всiляких злодi§в. - Валерiй Миколайович простягнув ключi Радiю. - Котел працює автоматично, його займати не треба. Холодна, гаряча вода, душова кабiнка, є телевiзор, сауна, бiльярд. Треба проводити екскурсiю i iнструктаж чи сам розберешся? Бо менi вже треба §хати.
--
Справлюся сам. Ви будете з Лесею завтра?
--
Так.
--
Коли?
--
Годинi десь о дванадцятiй. Нехай вона виспиться пiсля напруженого робочого тижня. Потiм за§демо до гiпермаркету "Магелан" i купимо замаринованi для приготування шашлику шматки м'яса. Завтра синоптики обiцяють теплу i сонячну погоду. Ось в оцiй альтанцi з пiччю i будемо §х готувати. Там можна так цей комин розкочегарити, що хоч роздягайся до майки. Ну я по§хав. До завтра.
--
До побачення.
Радiй вийшов за обгороджену високим парканом дiлянку i побачив, як джип Валерiя Миколайовича стрибає по нерiвнiй дорозi садово-дачного кооперативу. Потiм вiн пройшовся безлюдними вулицями. Дачний сезон вже закiнчився, однак було видно, що на деяких дачах постiйно живуть люди. "Завтра, у вихiдний день, якщо погода буде сприятлива, людей тут стане бiльше, - подумав аспiрант, батьки якого у Вiнницi нiколи не мали дачi. Радiй вiдчинив дверi будинку i почав ходити його рiзними кiмнатами, зазираючи до кожно§ шпарини. Примiщення всерединi виявилося бiльшим, нiж ввижалося зовнi. Крiм того, пiд будинком по всьому його периметру, знаходився схожий на бетонований бункер льох. Там мiстився гараж на двi машини, бiльярдна i сауна. На першому поверсi були двi спальнi, велика кiмната, туалет, ванна з душовою кабiнкою i кухня. Радiй зазирнув до великого двокамерного холодильника, вiдмiтивши про себе, що вiн просто забитий найрiзноманiтнiшою §жею i напоями. Потiм вийшов на подвiр'я i зайшов через хвiртку на сусiдню дiлянку. Вона була теж iдеально декорована i облаштована. Дощ продовжував сiяти сво§ дрiбнi краплi i хлопець вимушений був повернутися до власно§ дачi. Вiн приготував собi вечерю, вiдкоркував пляшку австралiйського вина, взяв келих, наповнив його духмяним вином i пiшов з ним до бiльярдно§. Там, вiдпиваючи "австралiйця" аспiрант зiграв сам з собою декiлька партiй i потiм попростував до спальнi.
На другий день Радiй не валявся у лiжку довго. На новому мiсцi вiн зазвичай спав погано. Зробив зарядку, прийняв душ, приготував снiданок. Надворi дiйсно, як i обiцяв Валерiй Миколайович, рiзко потеплiло i розгодинилося. Тому аспiрант пiшов до альтанки, подивитися, де вони будуть готувати собi шашлики. Але вона була зачинена. Повернувшись до дачi вiн ще встиг зiграти декiлька партiй у бiльярд, а потiм подивившись на годинник вирiшив, що вже час виходити надвiр. Одягнув футболку, яка вигiдно пiдкреслювала рельєф його мускулистого тiла, зверху була куртка, яку вiн не застебнув. Довершували ансамбль джинси i черевики на товстiй протекторнiй пiдошвi, якi ще додавали до його 190 сантиметрiв зросту не менше трьох сантиметрiв додатково. Потiм вiн вийшов на подвiр'я, зауваживши, що джип Валерiя Миколайовича вже сто§ть бiля сусiдньо§ дачi. Побачивши його батько Лесi попростував до аспiранта, простягнув року вiтаючись. Дiвчини нiде не було видно.
--
Леся не при§хала? - запитав вiн у чоловiка тихим голосом.
--
Нi, є, - так же стиха вiдповiв той. - Зараз перевдягнеться у будинку i вийде до нас. Ми з тобою вже познайомилися, але хто такий ти є докладно я не знаю, будеш розказувати про це нам з нею разом сам.
З будинку вийшла Леся i здивовано подивилася на двох чоловiкiв, якi розмовляли через паркан.
- Доню, - звернувся до не§ батько, - виявляється, що з учорашнього дня у нас тут на дачi новий сусiд. У нього таке iм'я, що не забудеш - Радiй. Iди до нас, знайомся.
Дiвчина, очевидно стараючись мiнiмально накульгувати швидко, рушила до них. Намагаючись бути абсолютно органiчною у ходi вона не врахувала, що дверцята джипу вiдчиненi, зачепилася за них i впала. На §§ бiду штанина на нозi з протезом задерлася i його стало видно. Радiй миттю забiг до двору, випереджаючи Валерiя Миколайовича, який теж кинувся на допомогу. При цьому вiн просто перелетiв через невисокий паркан, демонструючи вiдмiнну фiзичну пiдготовку. Пiдбiг до дiвчини i не допомiг §й пiднятися, а просто взяв §§ на руки. У Лесi на очах стояли сльози i Радiєвi раптом страшенно схотiлося приголубити §§, погладити рукою по §§ русявiй голiвцi. Вiн опустив дiвчину на землю i посмiхаючись мовив.
--
Нiколи в життi менi не доводилося носити на руках таку гарну жiнку. Ви не забилися?
--
Дякую за допомогу, але я ще здатна пiдвестися i сама, хоча, як ви вже помiтили i без однiє§ ноги, - сказала Леся.
--
Так, помiтив, але про те, що в мене виникло грiховне бажання взяти вас на руки i поносити трохи, то це чиста правда. I менi навiть вдалося реалiзувати першу частину цього бажання.
Леся вперше з часу §хнього знайомства посмiхнулася. Вона з iнтересом подивилася на молодика, який §й теж приязно посмiхався.
- Я Радiй, якого не можна забути хоча б через рiдкiсне iм'я, а ви?
- А я Леся, яку теж важко забути. Людина без однiє§ ноги. Теж явище не дуже часте.
- Давайте забудемо про ту ногу. Уявимо собi, у крайньому разi в мене це дуже добре виходить, що вона на мiсцi. Наскiльки я вже встиг помiтити у вас, як у жiнки, вистачає всiляких iнших переваг, яких немає в iнших представниць прекрасно§ статi.
Леся зашарiлася i опустила очi.
- Скажiмо, таких чудових очей я ще не зустрiчав нi в кого.
Це була правда i Леся не могла закинути Радiю, що вiн нещирий.
- Доню, може все таки запросимо нашого сусiда до альтанки на шашлики? - звернувся Валерiй Миколайович до дiвчини. - Так чи iнакше, а нам треба познайомитися ближче, раз так вийшло, що вiн тепер житиме поруч з нами.
- Я не заперечую, якщо тiльки вiн вiзьметься за розпалювання отих намоклих на дощi стовбурiв плодових дерев, що §х спиляли цього року, пiдрiзаючи вiдмерлi i надто загущенi гiлки. А ось сховати цi дрова вiд негоди нiхто не здогадався, включаючи i мене. А тепер Радiй згадає нас незлим тихим словом, намагаючись запалити мокру деревину.
- Я радо вiзьмуся не лише за розпалювання, але й за приготування шашликiв. Хiба можна жiнкам доручати таку вiдповiдальну справу, - лукаво поглянув вiн на дiвчину. - А взагалi то, шашлики, приготовленi на вогнi стовбурiв плодових дерев найсмачнiшi. Вони не тримають жар так довго, як дуб, але дають чудовий нi з чим не зрiвняний присмак. Бiла акацiя теж непогана для цiє§ справи.
- Ви, напевно, Радiю, спецiалiст з приготування шашликiв? - втрутився в розмову Валерiй Петрович. - Хто ви за фахом, невже кухар?
- Нiколи не повiрите, аспiрант-археолог. Але в будь-якiй експедицi§ за шашлики вiдповiдаю тiльки я. Ще нiхто не скаржився. А до нас в експедицiю при§жджають рiзнi люди, iнодi доволi вiдомi, якi побували в рiзних кра§нах свiту.
- Ви що, справдi археолог? - не повiрили Леся.
- На наступне лiто запрошую до нас в експедицiю. Для археолога, як i для геолога, в його пошуках, потрiбний талiсман. Думаю, що така жiнка, як ви, Лесю, цiлком потягнете на талiсман не лише мiй особисто, але й усiє§ нашо§ експедицi§. Через вас я вiдкопаю нову пектораль i прославлю себе i Укра§ну, як Мозолевський, на увесь свiт. Але зараз, Лесю, благословiть мене на розпалювання цiє§ ватри. Жарти-жартами, але це ломаччя дiйсно страшенно сире. У вас тут випадково сухого спирту немає, бо в мене на дачi точно немає? - - "Чорт його знає, що там є, а чого немає, - подумав вiн".
- Зараз я принесу, - Валерiй Миколайович поспiшив вийти з альтанки.
- I як це ви опинилися на мiсцi наших давнiх сусiдiв? - запитала Леся. - Вони, щоправда, вже декiлька мiсяцiв казали менi, що хочуть продати дачу. Але ж вона не дешева. Що, аспiранти таку велику стипендiю отримують? - посмiхнулася вона.
- Не вони, а мо§ батьки-бiзнесмени. Тато з мамою живуть у Вiнницi. А менi тут придбали ось таке цiлком пристойне, як на мене, житло. До Києва ж зовсiм близько.
- А ось i сухий спирт, - Валерiй Миколайович повернувся, несучи в руках упаковку штучного палива.
- Тепер проблем у нас не буде, - запевнив Радiй.
Вiн уже склав дрова у мангалi i тепер припалював окремi таблетки сухого спирту i клав §х всередину купи стовбурiв i товстих гiлок плодових дерев. I дiйсно, дуже швидко вони загорiлися. Леся пiд час §хньо§ розмови вже начепила на шампури м'ясо. Всi стали чекати, поки прогорять дрова i можна приступати до готування шашликiв.
- В мене робота не дуже цiкава, постiйно з паперами i щоденно одне i те ж, а у вас мабуть набагато цiкавiше? - звернулася дiвчина до Радiя.
- Я б не сказав. Справжнi сенсацiйнi вiдкриття, про якi пишуть газети i при§жджає телебачення, трапляються доволi рiдко. А паперiв рiзних i у нас вистачає. Все треба зафiксувати i описати. Слово честi, археологiя одна з найнуднiших спецiальностей у свiтi. Але якщо в тебе є якась мрiя, якщо в душi горить нездоланна жага вiдкриття, коли життя осяяне метою зробити свiтове вiдкриття, якщо ти поклав на себе якусь мiсiю, вся маруднiсть буденно§ роботи вiдходить на другий план.
- Ви говорите так поетично тому, що у вас така мрiя є? - якось дивно подивилася на Радiя дiвчина.
- Є. Але я з вашого дозволу не хотiв би про не§ говорити нинi. Ми не настiльки добре знаємо один одного, щоб обговорювати такi речi. Можливо колись пiзнiше я розповiм вам про свою мрiю i чому саме я обрав археологiю, хоча батьки за освiтою фiзики i я в школi перемагав на фiзичних олiмпiадах i думав i собi стати видатним фiзиком i лауреатом Нобелiвсько§ премi§. Ось так. Не менше.
Коли шашлики були з'§денi, Радiй подякував сусiдам за запрошення i пiшов до себе. Вiн вирiшив не прискорювати подiй i тому тримався з Лесею хоча i привiтно, але доволi офiцiйно. Цiлий вечiр вiн програв у бiльярд. Цю гру вiн дуже любив, але можливiсть пограти в не§ випадала йому надзвичайно рiдко.
На наступний день вiн привiтався з сусiдами, але на подвiр'я до них не заходив. Вiн взявся обрiзати дерева в саду, потiм, коли знiс до купи гiлля, почав обкопувати кущi i дерева. Весь день вiн длубався в саду. Ввечерi до паркану пiдiйшов Валерiй Миколайович i запропонував забрати його вранцi до Києва, якщо йому треба до мiста. Хлопець радо погодився. - Iнiцiатива Лесi, стиха мовив §§ батько.
На ранок Радiй був готовий до по§здки i привiтно посмiхнувшись Лесi далi розповiдав у машинi анекдоти i рiзнi смiшнi випадки, якi трапляються в археологiчних експедицiях.
- Чому ти не запросив Лесю кудись разом пiти в Києвi, - це були першi слова з якими звернувся до нього Валерiй Миколайович, коли вiн зателефонував йому о десятiй годинi ранку. Думаю, вона в глибинi душi цього чекала.
- Вважаю, що ще рано. Я маю значний досвiд спiлкування з жiнками. Треба зачекати.
- Хочеш §§ помучити? I навiщо я тiльки з тобою зв'язався.
- Я розумiю вашi батькiвськi почуття, але давайте домовимося наступним чином, я роблю все так, як вважаю за потрiбне. Якщо, звичайно, ви все ще не передумали брати мене за зятя. Я дiю виключно в iнтересах Лесi i сво§х власних. Вашу мiсiю ви вже виконали, але лише наполовину. Ми з нею навiть номерами мобiльних телефонiв не обмiнялися. То як я §§ зможу кудись запросити. Прийдеться вам через тиждень знову по§хати на дачу. До речi, в мене в наступну суботу день народження. На цей раз я запрошу вас до себе в гостi. День народження справжнiй, не видуманий, так що я не зiбрався змiнювати своє рiшення.
- Добре, ми з Лесею при§демо в п'ятницю ввечерi.
- Тут ще одна проблема може виникнути. Менi на цiй дачi так сподобалося, що я переселився туди з гуртожитку. I ось учора до мене при§хала якась дiвчина, яка стверджувала, що вона сестра Лесi. В не§ є ключi вiд вашо§ дачi. Вона i до мене причепилася: хто я такий i що тут роблю. Я i "впарив" §й ту легенду, яку ми з вами розробили. Сьогоднi вона вже була тут вдруге. Схоже, що §§ зацiкавив саме я, а не осiннiй ландшафт дачних кооперативiв. Вона особа доволi безцеремонна i схоже звикла добиватися свого. А в не§, як ви мене попередили, нiяких майнових прав та ще й хворий батько на ши§. Розумiю, що в Лесино§ сестри життя не дуже веселе, але вона цiлком здатна попсувати всiм нам нерви, шукаючи собi пригод зi мною. Вона i в суботу може припхатися.
- Ну й нехай при§жджає. Хто §й може заборонити це зробити?
- Ну як знаєте.
Роздiл II. Сестра
В суботу в першiй половинi дня Валерiй Петрович з донькою при§хали на дачу. Одного погляду на Лесю було достатньо дуже досвiдченому з жiноцтвом Радiю, щоб зрозумiти - дiвчина щиро сподiвалася на §хню нову зустрiч i мабуть неусвiдомлено готувалася до не§. Це було видно для нього в усьому, §§ палаючих очах, одязi, духах, легенькому макiяжi. Вона страшенно старалася не накульгувати i це теж не залишилося не помiченим Радiєм. Бiдна дiвчина i не пiдозрювала, яку пастку приготував §й аспiрант, змовившись з §§ батьком. Радiй знав, якi почуття викликає вiн у жiнок, а Леся, позбавлена чоловiчо§ уваги через власну iнвалiднiсть, була для нього дуже легкою здобиччю.
Радiй поводився знову пiдкреслено чемно, але дещо офiцiйно i холодно. Йому було видно, що дiвчина розчарована. Це говорило про те, що десь глибоко в душi вона сподiвалася на iнше його вiдношення. Не думала про це, але тут, напевно, спрацьовувала жiноча пiдсвiдомiсть. Звикла до чоловiчого обожнювання в минулому, вона майже миттєво втратила його i це мимоволi викликало в не§ глибоко прихованi страждання. Як i ранiше дуже гарна дiвчина не просто нiби за порухом чарiвно§ палички якого злого чаклуна втратила надiю на справжнє щире кохання, але i десь дiлися всi залицяльники, якi не давали §й проходу до автомобiльно§ катастрофи. Тому поява молодого, високого, гарного аспiранта Академi§ наук на сусiднiй дачi мимоволi було сприйнято нею як певний добрий знак долi. Вона сама боялася признатися собi, що коли Радiй взяв §§ на руки, §§ заповнило таке внутрiшнє щастя, якого вона не вiдчувала в життi нiколи. Сильнi чоловiчi руки, як пушинку вiдiрвали §§ вiд пiдступно§ землi, на якiй вона ще зовсiм нещодавно лежала з вивернутою з протезу ногою, безпорадна i присоромлена. Цi руки були такими сильними i великими, що мiнiатюрна рука Лесi просто пурнула у величезнiй долонi Радiя, коли вони прощалися бiля гуртожитку вже в Києвi.
Привiтавшись з сусiдами Радiй повiдомив §м про свiй день народження i запросив до себе на другу годину дня.
- Буде досить скромно, але в мене майже ювiлей, - засмiявся вiн. - Двадцять п'ять рокiв стукнуло. Я вже страшенно старий, а все ще нiчого в цьому життi не зробив. Мене навiть охоплює вiдчай, - серйозно сказав вiн дiвчинi i §§ батьковi. - В мо§ роки деякi вiдомi люди вже були великими полководцями, робили генiальнi вiдкриття, ставали чемпiонами свiту i олiмпiйських iгор, видатними акторами. Їх знав увесь свiт. А я так i залишаюся нiким. Сумно.
- Ну чому ж ви не сказали, що у вас сьогоднi день народження, - забiдкалася Леся. - У нас же i подарунка нiякого немає.
- Сама ваша присутнiсть у такий день для мене буде подарунком. Бiльше менi нiчого й бажати. Ви хорошi, добрi люди i у вашiй, дорогi сусiди, компанi§ я вiдчуваю себе дуже комфортно.
- Доню, допоможи, будь ласка, Радiю, - звернувся до Лесi Валерiй Миколайович. - А я зараз по§ду за подарунком. - Нiяких вiдмов не приймаю, - пiдняв вiн руку, бачачи, що Радiй уже хотiв заперечити. - Я швидко.
Валерiй Миколайович сiв до свого джипу i вирушив на Глеваський ринок за подарунком для Радiя, залишивши хлопця i дiвчину самих. Аспiрант розумiв, що це вiн зробив спецiально, щоб залишити свою доньку з молодим чоловiком наодинцi.
- Ну що ж, розпочнемо? - звернувся до Лесi аспiрант. - Давай змикитимо щось разом. Я розумiю, що ти киянка, столична мешканка i напевно, як i я, готувати не вмiєш? Мо§ три страви i тво§ три, вже шiсть. Чи є, так би мовити, в твоєму репертуарi якiсь хоча б найпростiшi страви?
- В моєму, як ти сказав репертуарi, десятки рiзних страв, у тому числi є i вишуканi та святковi, - посмiхнулася Леся. - Диверсифiкацiя вашого напiвювiлейного столу напряму залежатиме вiд набору вiдповiдно§ сировини у вашому холодильнику. Я можу приготувати навiть кращi страви рiзних нацiональних кухонь. Скажiмо, грецьку мусаку, iталiйську лаза нью чи iспанську паелью.
- Про лазанью я чув, а про iншi нi, - щиро признався Радiй.
Леся полiзла до його холодильника i стала перебирати рiзнi упаковки.
- Типовий набiр неодруженого чоловiка, - констатувала вона. - Одна готова §жа. Будете пiдгодовувати нею нас з батьком, а я вимушена повернутися до своє§ дачi i взяти побiльше м'яса i рiзноманiтно§ зеленi та приправ. Пiшли зi мною. Допоможете принести все на вашу кухню. Вона оснащена кухонними приладами краще, нiж наша. Я подумала б, що §§ облаштовувала якась ваша жiнка, це не чоловiчий стиль, Але так воно i було. Все це залишилося вiд Марi§ Олександрiвни, яка була дуже гарною господинею. - Леся запитально подивилася на Радiя.
- Я напряму не контактував з попереднiми хазяями цiє§ дачi, не пiддався на провокацiю Лесi хлопець. Та й мо§ батьки, напевно, теж. Здається вони казали, що хотiли знайти для мене замiське житло через вiдповiдну посередницьку контору з продажу нерухомостi.
Лесина кухня сяяла неймовiрною чистотою. Все було на сво§х мiсцях.
- Я такого порядку на кухнi, коли людина не чекала на гостей, ще не бачив, - похвалив дiвчину Радiй. - Ось куди требе водити на екскурсiю мо§х друзiв по гуртожитку, якi є доволi неохайними людьми. Та i я, треба чесно визнати, сам такий же. Але менi соромно.
Дiвчина якось особливо зиркнула на аспiранта, нiби визначаючи чи щирий вiн, чи нi.
- Ну то що менi брати? - Радiй запитально подивився на дiвчину, - тут стiльки всього...
- Ось цю порiбрину, балик, ошийок, рiзноманiтну зелень я зараз покладу до пакета, ще тут є всiлякi спецi§, молоко, оливкова олiя, спецiальний хлiб для тостiв, вино з Iспанi§ i пиво з Нiмеччини. Ви цього всього один не донесете. Я буду допомагати.
- Тiльки за одних умов, - посмiхнувся Радiй, - ви все це триматимете в руках, а я вас нестиму на руках. Я справлюся.
- Я вже помiтила, - з легкою посмiшкою вiдповiла Леся. - Схоже було, що в ту мить вона була думками десь дуже далеко, згадуючи щось приємне, на яке в останнi роки §§ життя було так бiдне.
Хлопець i дiвчина взяли до рук пакунки i перейшли на подвiр'я сусiдньо§ дачi. На кухнi в Радiя Леся доволi професiйно розклала всi принесенi припаси, одягла фартуха i почала готувати святковий обiд. Аспiрант радо асистував §й, розповiдаючи рiзнi кумеднi випадки з життя §хнього гуртожитку i археологiчних експедицiй. Дiвчина почувалася щасливою. Вона розгорнула бурхливу дiяльнiсть. Всi чотири конфорки газово§ плити були зайнятi, приємний аромат замаринованого нею м'яса, яке готувалося в духовцi заполонив не лише кухню, але, мабуть, i все подвiр'я. Було вiдчутно, що двом молодим людям разом дуже комфортно i затишно. Вони навiть забули про Валерiя Миколайовича, який невдовзi з'явився на кухнi.
- А де ж подарунок? - запитала Леся.
- Секрет, вручу, коли сядемо за стiл. Бачу, що у вас пiдготовка до свята йде повним ходом, - повеселiв Валерiй Миколайович. - Моя допомога на кухнi потрiбна?
- Нi, тату. Я можу вiдпустити й iменинника. Не можна ж його так експлуатувати на його день народження. Пiдiть пограйте у бiльярд. Ти ж, тату, любиш цю гру.
- Та i я теж, - зiзнався Радiй. - Ходiмо, якщо Леся справиться сама.
Чоловiки пiшли до бiльярдно§, залишивши Лесю саму на завершальну стадiю приготування §жi.
- Ну як справи? - запитав Валерiй Миколайович, - беручи до рук кия.
- Поки що все йде так як ми й задумали, - вiдповiв йому Радiй, намащуючи свого кия крейдою. - Сподiваюся ви не купили менi чогось непристойно дорогого, нiби улюбленому зятевi? А то вийде доволi неприродно. Леся якась напружена, нiби пiдозрює щось. Не треба §й давати найменшого приводу. Хто розбиватиме пiрамiду?
- А я не знаю, як ти граєш.
- Нiчогенько собi, можу дати вам фору.
- Ось саме цього i не треба робити. Я постiйно тренуюся вдома. Граємо з Лесею. Вона сильний гравець i ми могли б влаштовувати в нас вдома справжнi турнiри.
- Приймається.
Чоловiки встигли провести лише одну партiю, яка сильно затяглася, так як нiхто не хотiв поступатися iншому. До бiльярдно§ зазирнула дiвчина i запросила §х до столу. Вiн був сервiрований найлiпшим чином у стилi двору гетьмана Мазепи, як пояснила чоловiкам Леся.
- А що, хiба такий стиль був? - запитав вражений Радiй. - Менi iсторику про нього нiчого невiдомо.
- Його вiдновила моя мама, - враз спохмурнiла дiвчина. - Так що у вас, тату, за подарунок, одразу перевела вона мову на iнше.
Той пройшов до сусiдньо§ кiмнати i винiс звiдти невелику гарно оформлену подарункову лупу.
- Я довго думав, щоб таке подарувати археологу, щоб воно було i гарне, i не дороге, ми один одного майже не знаємо, i мало для вашо§ професi§ практичний сенс. Нiчого iншого я не змiг знайти.
- Так, це дiйсно потрiбна не лише в експедицi§, але i в камеральний перiод рiч, - щиро зрадiв хлопець. Нерiдко треба роздивитися такi деталi знахiдки, якi неозброєним оком зовсiм не видно. Дуже дякую.
Чоловiки приязно потиснули один одному руки.
А вiд мене ось цей обiд як подарунок, - сказала Леся. - Я дуже старалася вгодити iмениннику. Може ви б хотiли запросити сво§х друз...
Леся не встигла договорити, так як вiдчинилися дверi кiмнати i до не§ увiйшла дуже гарна i зовсiм молода дiвчина, яку Радiй при першому §хньому знайомствi визначив як фiзичний антипод Лесi. Леся свiтловолоса, а ця чорнява, Леся довгобраза, а Вiта кругловида, Леся висока, а §§ посестра низькоросла. Об'єднувала зведенючок якась невловима гармонiйнiсть §хньо§ зовнiшностi. У Лесi §§ високий зрiст абсолютно не псував жiночностi §§ фiгури. Точно так же можна було сказати i про Вiту. Малий зрiст останньо§ при унiкально гармонiйному поєднання всiх частин тiла обiцяв §§ володарцi до старостi вигляд ранньо розквiтло§ розпусницi, якiй завжди залишиться чотирнадцять рокiв.
- Усiм доброго дня i смачного! - весело вигукнула Вiта. Вона без будь-яких церемонiй i знiяковiння взяла стiльця i присунула його до столу. - Приймете до своє§ компанi§? Представляти нас не треба, - застережливо пiдняла вона руку, бачачи, що Леся хоче щось сказати, - ми вже з Радiєм знайомi.
- Вiта в останнi днi при§здить на дачу до вас, - пояснив Радiй, бачачи здивування Лесi. - Я тут живу постiйно, а вона видно при§здить на вашу дачу у гостi.
- Ти ж §§ терпiти не могла, - здивувалася Леся.
- Але ж тодi у вас не було такого сусiда, - засмiялася Вiта. - I ти сюди зачастила в таку погоду теж думаю не просто так.
Радiй зиркнув на Лесю i побачив, що та почервонiла.
- У нашого сусiда сьогоднi день народження. Так вiн нас запросив, - пояснила вона ситуацiю. - А ти зайшла до кiмнати навiть без стуку. Як до себе додому. Щоправда ти такою завжди була.
- А ти завжди у нас була скромною, але свого теж не упустиш, хiба не так? Тiльки iншими методами. Такий стiл накрити. Хiба знайдеться у свiтi чоловiк, який усто§ть перед такими на§дками. Тим бiльше, такий великий, як Радiй. Йому треба багато споживати, щоб пiдтримувати життєздатнiсть свого могутнього органiзму. Ось вiн i шукає собi вправну кухарку.
- Вiта, ти щось говориш не те, - втрутився Радiй. - Якщо ти негайно не замовкнеш, я виставлю тебе за дверi. Ми тут зiбралися, щоб вiдзначати мiй день народження, а не сваритися i говорити замiсть тостiв всiлякi дурницi i бридоту. До речi, я тебе на свiй день народження не запрошував. I за стiл теж.
Дiвчина рвучко пiдвелася i хутко зникла за дверима.
- Ти надто круто повiвся з нею, - пожурив Радiя Валерiй Миколайович. - З гостями так не можна.
- Вона така набридлива. Видно §й у Києвi нудно i тому вона зачастила сюди. Сама нiчого не робить i менi не дає. На менi висить великий масив iнформацi§, який треба опрацювати пiсля лiтньо§ експедицi§. У мене доволi щiльний графiк. За рiк я маю закiнчувати один роздiл дисертацi§, щоб захиститися у визначений термiн. А Вiту такi тонкощi не обходять. Вона безцеремонно заходить до мене в кiмнату, навiть не постукавши i вiдволiкає мене вiд роботи. Вийти з процесу мить, а ось знову туди повернутися... Я вам би порадив помiняти замка на вхiдних дверях, раз уже у не§ є ключ.
- Хiба так можна робити? - здивувався Валерiй Миколайович. - Я так не можу. Але з нею поговорю.
- Це допоможе §й, як мертвому кадило, - засмiявся Радiй. - Впевнений, тiльки но ви по§дете, як вона знову буде тут. Та тут двадцять хвилин вiд Києва §хати. Ну добре, досить про вiдволiкаючi справи. Кажiть вже нарештi менi щось приємне. Слово для оголошення тосту надається мо§й чарiвнiй сусiдцi по дачi Лесi, нас з нею звела за цим столом невблаганна доля.
- Я вже звернула увагу, що ми з вами Радiю говоримо один одному то ви, то ти, тому я пропоную випити на брудершафт i остаточно перейти на ти. Це перше. А по друге, бажаю тобi, Радiю, якнайшвидше закiнчити дисертацiю, успiшно §§ захистити i стати вiдомим всьому свiтовi археологом.
- Дякую, Лесю, - Радiй торкнувся сво§м келихом келиха дiвчини. - Менi так затишно i привiтно у вашiй компанi§. Ви чудовi люди. Особливо це стало зрозумiлим пiсля того, як до цiє§ кiмнат увiйшла Вiта. Не даремно ж ученi стверджують, що все в цьому свiтi пiзнається i оцiнюються лише в порiвняннi.
Аспiрант почав §сти, зловивши на собi запитальний погляд Лесi.
- "Не мовчи ти, похвали §§, страви ж приготовленi нею дiйсно дуже смачнi, - подумав вiн, прожовуючи §жу".
Нарештi вiн наситився, витримав паузу i вже лише пiсля цього почав, посмiхаючись.
- Ти, Лесю, велика майстриня кулiнарного мистецтва. Що ми там §мо в експедицi§? Що самi собi приготуємо. Як можемо. Iнодi я думаю, що такий гурман як я, вiддав би все за те, щоб його пiсля важкого трудового дня зустрiчали такi чудовi страви, якi нам сьогоднi приготувала ваша донька, Валерiю Миколайовичу. Я вже думав, що серед киянок таких дiвчат давно немає. Виявляється, помилився.
Леся зашарiлася i запишалася, опустивши голову до тарiлки.
- А тепер слово для проголошення тосту на мою честь надається моєму доброму сусiдовi Валерiю Миколайовичу. Прошу вас.
Валерiй Миколайович пiдвiвся з чаркою у руцi.
- Саме за це я i хотiв би випити. Щоб ми були добрими сусiдами, допомагали один одному, чим зможемо. А тобi, Радiю, стати як видатним вченим-археологом, так i бiзнесменом, який органiзовуватиме великi археологiчнi експедицi§ i вiдкриватиме нам справжню iсторiю Укра§ни. Ту iсторiю, яку ми не знаємо, яку не знаємо не лише ми, але й увесь свiт.
Довго сидiли вони за столом, злегка вiдпиваючи чудове вино i вживаючи смачнi страви, якi приготувала дiвчина. Всiм §м було дуже затишно разом. Панувала якась така невимушена атмосфера, нiби всi вони знали, любили i довiряли один одному все своє життя. Але прийшов час розходитися. Завтра Валерiю Миколайовичу треба було §хати до Києва. Вiн забрав з собою i Лесю. Радiй засiв за обробку експедицiйних матерiалiв i за тиждень просунувся в цьому дуже далеко. Нiхто йому не заважав i не вiдволiкав вiд роботи. Але на наступну суботу на дачу знову прибула Вiта. На цей раз, постукавши у дверi, вона зайшла до хлопця в гостi.
- Привiт, академiку, - привiталася вона з порога. - Не чекав на мене? Думав, що вiдбрив мене назавжди? Я знаю, що ти замислив i куди намилився. Так, згодна, Леся добре готує, це в не§ не забереш, але навiщо тобi калiка? Раз батьки тобi купують ось таку дачу, то у вас грошi в родинi є. Значить хочеш продатися не за грошi, а за що ж тодi ще? Не за §§ ж знамениту грецьку мусаку, яку Леся готує так, що пальчики оближеш? Поясни менi сво§ мотиви i намiри.
- А тобi яке дiло? Хочеш, щоб я на цей раз тебе викинув за дверi? Це в мене дуже професiйно виходить.
- Не викинеш. Що я не бачу, як ти на мене дивишся. Ти б зараз мене зґвалтував на оцьому своєму столi просто на увiмкненому лептопi. Уявляєш, як би солодко було нам гратися на виконуючому програму комп'ютерi? Он як у тебе загорiлися очi. Сушиш собi голову наукою, а сам як бугай на прив'язi.
- Ти не бо§шся, що я тебе травмую? Ти така тендiтна, як семикласниця. Порву ж усю. Але ти говориш не як недосвiдчена дiвчинка, а саме як професiоналка. Я не помилився?
- Нi, мiй котику. Не помилився. Я дiйсно професiоналка. Жриця вишукано§ любовi в одному пiдпiльному китайському храмi кохання. Так би мовити, для вiпперсон.
- Нiколи про таке й не чув, - щиро здивувався Радiй.
- Зi мною i не про таке довiдаєшся, - запевнила його Вiта. - На годинку облиш свою археологiю i я викладу тобi основи iсторично§ китайсько§ сексуально§ традицi§. Давай сядемо на оцей диван i я розповiм тобi все по порядку. Ти ж iсторик-археолог, а тому повинен знати, що китайцi мають багатовiкову культурну традицi§ практично в усiх сферах людського життя.
- Звичайно, нам в унiверситетi викладали iсторiю Китаю, але еротичнi традицi§ чомусь майже повнiстю були опущенi.
- Сама величезна кiлькiсть китайцiв - гiгантське суспiльне iсторичне досягнення, яке грандiознiше за Велику китайську стiну i є очевидним доказом найбiльших у свiтi еротичних досягнень нацi§. Хiба не так?
- А дiйсно так, хоча я до цього нiколи над цiєю проблемою не замислювався, - посмiхнувся Радiй, всiдаючись на диванi. Комп'ютер вiн перевiв на режим пониженого енергоспоживання зi збереженням програми, яка на той час виконувалася.
- Культ народження дiтей дiйсно є однiєю з принципових основ китайсько§ культури, яка нараховує тисячолiття, - продовжила Вiта. - Я не є лише практичним посiбником до китайсько§ еротики. Я прослухала ґрунтовний курс цiє§ науки. I не посмiхайся, це дiйсно наука. Навiть саме поняття "життя" в китайськiй мовi практично зливається з поняттям "народження". Звiдси виходить, що справжньою людиною i особистiстю китаєць стає лише тодi, коли в нього з'являються дiти. Життя-народження в китайськiй культурi вiддавна є вищою iндивiдуальною цiннiстю. Навiть головний закон створення свiту, тобто Дао (Шлях) - в класичнiй китайськiй фiлософi§ визначається як той, що дає життя. Через це цим шляхом має йти кожна людина.
- Тепер я розумiю, що ти не така проста i прямолiнiйна, як здалася менi спочатку. Жiнки, як правило, не люблять всю цю фiлософiю.
- Ти ще не все знаєш про мене. Я володiю унiкальними знаннями в цiй сферi i здатна навчити чоловiка не лише фiлософi§ еротики, але i §§ технiцi. Китайський ерос доволi своєрiдно, а в дечому i абсолютно парадоксально, враховуючи сказане мною ранiше, поєднує культ народження дiтей з розробленою у даосизмi технiкою "повернення сiменi (цзин) назад". Все це робиться в момент, який передує його виверженню (еякуляцi§) з метою внутрiшнього посилення чоловiка i продовження його життя.
- I ти володiєш секретами тако§ технiки? Я чув, що китайцi нi кого з iноземцiв у них не посвячують.
- Це не зовсiм так. Треба належати до того рiдкiсного клану жiнок, якi здатнi реалiзувати цю технiку на практицi. I не думай, що для цього має бути лише певний фiзичний тип. Термiн "цзин", який я вжила, практично не можна перекласти укра§нською мовою. Це не чоловiче сiм'я в нашому розумiннi. Це поняття настiльки багатопланове, що включає до себе i жiноче сiм'я, i дух, як психiчний ефiр. "Цзин" фактично є таким собi своєрiдним поєднанням сексуально§ i психiчно§ енергi§.
- Вiдверто скажу, нiколи про таке й не чув. Дiйсно, тут не наука, а цiла область знань.
- Ну про "iнь" i "ян" ти, напевно, чув?
- Так, звичайно. Подiбнi уявлення до Китаю однозначно були занесенi з територi§ Укра§ни ще за Трипiльсько§ цивiлiзацi§. У нас в Iнститутi археологi§ зберiгається декiлька фрагментiв трипiльсько§ керамiки з цими значками.
- Вони є центральною iдеєю традицiйного китайського свiтогляду i означають не лише темне i свiтле, пасивне i активне, але i жiноче та чоловiче начала.
- Про це менi вiдомо. Я ж все таки iсторик i археолог.
- Не поспiшай, ви чоловiки в Укра§нi про себе нiчого не знаєте. Мо§ китайськi i тiбетськi вчителi стверджували, що укра§нцi належать до найдавнiшо§ нацi§ свiту. Лише у нас людська iстота вiдображається словом жiночого роду, тобто "людина", значить вона. В усiх iнших народiв це чоловiчий рiд. "Ман" у нiмцiв, "мен" у англiйцiв, "чєловєк" у росiян, "чловек" у полякiв. Навiть у давнiх римлян i то це "гомо", тобто вiн. Укра§нська нацiя сягає глибин матрiархату. Лише через тисячi рокiв людство перейшло до патрiархату. А тепер уяви собi, яка глибинна сексуальна енергiя накопичилася в укра§нських чоловiкiв за тисячолiття. Та ви просто собi цiни не знаєте.
- А ти, значить, знаєш?
- Я не лише знаю, але одна з небагатьох в Укра§нi, яка здатна вивiльнити цю буквально скажену сексуальну енергiю.
- Аж лячно якось стає.
- Саме тобi нiчого боятися. Тебе я обрала не випадково i чiпляюся до тебе не з доброго дива. Ти саме той, хто менi потрiбен, щоб вперше, можливо за тисячолiття, розкрити глибиннi можливостi укра§нського чоловiка i врятувати нашу нацiю вiд вимирання. Але тобi треба обрати не жiнку-калiку, а таку, яку виберу для тебе я. У вас буде з десяток дiтей, якi цю нещасну кра§ну нарештi перетворять на найпотужнiшу у свiтi. В основi будь-яко§, хай навiть державницько§ iде§, лежить невгамована сексуальна енергiя. I вона не пов'язана з целiбатом, або утриманням чоловiкiв вiд статевого життя. Можна мати як завгодно багато жiнок, але при цьому залишатися невгамовним.
- Ну нехай i так, але ти так до кiнця всього i не розповiла.
- Добре, продовжую. Iєроглiфи "iнь" i "ян" є основою китайсько§ еротологiчно§ термiнологi§. До речi, вони буквально означають i вiдповiднi статевi органи. Ще одна цiкава рiч, нiбито парадоксальним чином iєроглiф "iнь" здатен означати не лише жiночi, але й чоловiчi генiталi§. Напевно, це пов'язано з його незрозумiлою першiстю в парi з "ян". Якщо придивитися до цих знакiв ближче, то ми помiтимо, що в §х нiбито рiвноправностi, проглядає глибинна асиметрiя на користь другого, чоловiчого елемента.
- Треба буде прискiпливiше придивитися до цих значкiв на трипiльськiй керамiцi, - перебив §§ Радiй. - Тим бiльше, що Валерiй Миколайович на день мого народження подарував менi чудову лупу.
- Скромний подарунок, але зi смаком. Але слухай далi. Китайська еротологiя вважає можливим прямий матерiально-енергетичний обмiн мiж чоловiком i жiнкою, навiть §х повну або часткову трансформацiю один в одного.
- Трансексуалiзм?
- В певнiй мiрi так. Все це вiдповiдає найзагальнiшому свiтовому закону взаємо переходу "iнь" i "ян". Разом з тим у китайськiй еротицi iснує дуже чiтке розумiння того, що двi рiзнi статi є двома рiзними видами природи. Це нiби у європейськiй фiлософi§ єднiсть i боротьба протилежностей. Тому вони нерiдко наводять приклад взаємодi§ рiзних статей, як взаємодiю таких стихiй, скажiмо води i вогню. Контакт мiж двома статями в цьому сенсi зветься "суперництвом" i навiть "ворожнечею".