Масляк Петро : другие произведения.

Доктрина "Фенiкс"

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Роман про принципи вiдродження України, запропонованi українськими органiзацiями орденського типу.

Масляк Петро Олексiйович

Роман

Доктрина "Фенiкс"

      -- Лiтаком з Америки
   Презентацiя пiдручника "Iсторiя України" вiдбувалася в Нью-Йорку. Українська шкiльна рада, яку очолював професор мiсцевого унiверситету Євген Палiєнко, пройшла у характернiй для американцiв невимушенiй атмосферi. Український автор, професор Назар Погрiбняк, якому вперше в iсторiї України українська дiаспора Америки замовила пiдручник для своїх шкiл у США, влаштувала все на найвищому рiвнi. Були короткi, але змiстовнi виступи. Всi хвалили пiдручник i його автора. I, напевно, було за що. Український вчений уклав у чергове своє дiтище все власне вмiння i душу.
  -- Щось витворити власними руками, розумом i серцем, - сказав Назар Петрович у короткому заключному виступi, - це для чоловiка єдина можливiсть народити дитину. Цього щастя вiн позбавлений природою, - продовжував вiн. - Тому творчiсть, це до певної мiри той рятiвний пасок, який утримує чоловiка в цьому свiтi на плаву, робить його життя осмисленим. Нинi ви тримаєте в руках мою дитину. Будьте до неї лагiдними i водночас вимогливими. Тодi вона виросте гарною людиною i ми всi будемо нею пишатися. Навiщо потрiбний такий пiдручник? - звернувся вчений до присутнiх. - Головним його призначенням, на мою думку, є сприяння усвiдомленню українцями себе великою, Богом обраною нацiєю з власною мiсiєю i нацiональною iдеєю. Лише коли українцi почнуть щиро пишатися своїм українським походженням i допомагати один одному у нас все буде як у людей. Все останнє в українцiв є: талант, працелюбнiсть, духовнiсть, фiзична краса i сила, а в Українi ще й найбагатша у свiтi земля.
   Презентацiя завершилася доволi скромним, як для України, фуршетом. Прочитавши декiлька лекцiй у Нью-Йорку, Вашингтонi, Фiладельфiї i Бостонi Назар Петрович вiдбув на батькiвщину. З подивом вiн виявив, що прямого рейсу з США до України вже немає. До Києва треба було добиратися через Москву. В аеропорту його не менш здивували прямi рейси найсучаснiших лiтакiв до Ташкента, Баку i навiть Туркменiстану.
  -- Це спецiально зробили агенти Москви в "українському" урядi, щоб грошi йшли росiянам, а не в наш бюджет, - сказав Назар Петрович професоровi Палiєнку, який його проводжав в аеропорту. - Хiба з Узбекистаном чи Азербайджаном Америка має такий обсяг зв'язкiв як з Україною? Чи може азербайджанська чи туркменська дiаспора у США налiчує 2 млн осiб? Нiчого подiбного. Та й американськi українцi у США є нацiєю середнього класу. Багато з них досягли в цiй країнi значних висот. Серед них немало працює в урядi, адмiнiстрацiї президента тощо. Полтавець Iван Насвiт, якого у США "перехрестили" на Джона Несвiта винайшов для американцiв їх нацiональну гру баскетбол. Сiкорський заснував виробництво вертольотiв, якими нинi так пишаються у вашiй країнi. Кiстякiвський розробив iдею атомної бомби i втiлив її у життя. Це ж вiн, а не Опенгеймер був у !945 роцi керiвником лабораторiї вибухових пристроїв у Лос-Аламосi. А Опенгеймер у нього працював рядовим спiвробiтником. Але так як вiн єврей, а Кiстякiвський "всього навсього українець", то про нього нiхто i не згадує. Я спецiально проглядаю список тих, хто бере участь у створеннi найвiдомiших американських фiльмiв. I в кожному з них по декiлька українських прiзвищ. Так що українцям є чим пишатися в США. Особливо чiтко проявилася Богом дана українцям мiсiя з освоєння космiчного простору в нашi днi. Стiв (Степан) Дудчак очолює НАСА, а його заступниця панi Мельник теж українка. Михайло Яремович фактично керував американською космiчною програмою з висадки на Мiсяць. А найвiдомiшу американську ракету, якою у свiй час людей у Радянському Союзi лякали, з дивною назвою для американцiв Трайдент, тобто Тризуб, створив українець Богдан Гнатюк. Це все простi факти, якi неможливо заперечити. Так що не лише в Росiї українцi керують космiчною програмою. Конструювання ракет i освоєння космiчного простору, безперечно одна з природних схильностей української нацiї, яка проявляється в рiзних країнах у конкретних представниках нашої нацiї.
  -- Щиро радi були приймати вас на американськiй землi, - сказав, прощаючись, професор Палiєнко. - Сподiваюсь на плiдну спiвпрацю i в майбутньому. Ми хотiли б i далi залучати вас до роботи над виданнями, якi виходять у США i Канадi про Україну, українську нацiю i українську дiаспору. Через мiсяць я буду в Києвi на Свiтовому конгресi українцiв. На той час ми пiдготуємо конкретнi пропозицiї. Ви теж продумайте можливi напрями нашого спiвробiтництва. Вiдверто скажу, вашi виступи справили значне позитивне враження. Особливо серед жiноцтва, - лукаво засмiявся Палiєнко. - Так що будемо працювати разом. Щасливої дороги i переказуйте щирий привiт спiльним знайомим у столицi.
   В лiтаку поряд з Назаром Петровичем розмiстився дуже дебелий американець. Майже вiдразу вiн витягнув англо-росiйський розмовник i на увесь салон громоподiбним голосом почав старанно вимовляти росiйськi слова: здравствуйтє, до свiданiя, как вашi дєла i т. д.
   Назар Петрович звернувся до свого дебелого сусiда з запитанням. Куди той летить?
   - У Сибiр. Там у нас спiльне американо-росiйське пiдприємство. Виплавляємо алюмiнiй. Але перед поїздкою до Сибiру нашу невелику делегацiю запрошено до Москви. Будемо на прийомi в Кремлi. Я дуже важлива особа, - засмiявся американець. - Декiлька мiсяцiв вивчав росiйську мову. Але вона менi дається дуже важко. Тому вимушений тренуватися, щоб не гаяти часу, навiть у лiтаку.
   - Так вам дуже повезло, - запевнив американця Назар Петрович. - Я досконало володiю росiйською мовою i можу вам допомогти.
   - Це дiйсно було б дуже люб'язно з вашого боку, - зрадiв дебелий сусiд українця. - В мене значнi проблеми з вимовою. Ви вже мабуть i самi вiдчули. Треба бiльше спiлкуватися. Але немає з ким. З усiєї групи я найкраще володiю росiйською мовою. Буду виступати в Москвi вiд iменi нашої делегацiї. Ви для мене як знахiдка. Знаєте i англiйську i росiйську мови. Рональд Лоуренс, - простягнув американець руку Назаровi Петровичу.
  -- Назар Погрiбняк, - i собi представився українець. - Буду радий вам допомогти. Все одно в лiтаку нiчого робити. А так розважимося. А я зроблю добре дiло. Думаю, там на горi це зарахується. Тим бiльше, що ми саме зараз знаходимося в небi, - пожартував Назар Петрович, - показуючи пальцем вгору.
  -- А чи правда, що в росiйськiй мовi iснує багато дуже вживаних слiв, яких немає в словниках i пiдручниках? - запитав свого сусiда американець.
  -- Вас абсолютно правильно проiнформували, - вiдповiв Погрiбняк. - Дiйсно, в росiйськiй мовi такi слова є i їх постiйно вживають, особливо в Сибiру. Там якраз, напевно, найчастiше.
  -- Але чому ж їх немає у словниках? - знову запитав американець. - Це менi не зрозумiло.
  -- Ви просто не знаєте iсторiї цiєї країни, - переконано заявив Назар Петрович.
  -- Нi, мене вчили не лише мови, але й iсторiї Росiї i Радянського Союзу.
  -- Тодi ви зрозумiєте чому так сталося, - нiби полегшено зiтхнув Погрiбняк. - Цi слова заборонили комунiсти, бiльшовики, коли прийшли до влади в Росiї, - впевнено заявив вiн. - Тому їх i вилучили з усiх нових словникiв i пiдручникiв. I зараз в Держдумi Росiї переважають комунiсти i бiльшовики. Тому донинi i не вiдмiнена заборона на цi слова. Але це, так би мовити, лише офiцiйно. А народ росiйський їх дуже любить i постiйно вживає. Тому, щоб i до вас вiдносилися як до свого, треба буде i вам цi слова постiйно i з усiма людьми вживати.
  -- Я щиро сподiваюся на вашу допомогу в цiй справi. Менi дуже хотiлося б, щоб наша компанiя виявилася задоволена мною. Я зарекомендував себе як вправний менеджер, але ось з росiйською мовою в мене не склалося. Боюся, що мене можуть замiнити на когось iншого. Тому менi треба одразу справити враження на росiян.
  -- Це я вам гаранту, - привiтно посмiхнувся українець. - А з теоретичного, так би мовити боку, цi слова в росiйськiй мовi схожi на артиклi в мовi англiйськiй. В англiйськiй вони збереглися, хоча на них простий народ не завжди в Америцi звертає належну увагу. А ось в росiйськiй мовi все якраз навпаки. Офiцiйно цi артиклi не вживаються, а в розмовнiй мовi вони майже постiйно присутнi. Тiльки ставляться вони не перед iменниками, а пiсля них.
  -- Зрозумiло, - вiдказав американець. - Це все для мене не так уже i складно. Тiльки треба потренуватися.
  -- Так, ви правi, - пiдтвердив Погрiбняк. - Однак, тут головне, вимова. А то ви можети так сказати якесь з цих росiйських слiв, що вашi спiврозмовники вас i не зрозумiють. Тому розпочнемо тренування. З найлегших слiв. Ось наприклад, бл...дь.
  -- Блйад, - на весь салон прогримiв американець.
  -- Та не так. В серединi цього слова i на його кiнцi необхiдне помягшення. Давайте Рональде ще раз.
  -- Блйад, - знову ревнув американець.
  -- А вам дiйсно iноземнi мови даються нелегко, - сказав Погрiбняк. - Але нiчого. Тренуванням може здолати практично все. Попробуємо ще раз. Бл..дь, - чiтко й голосно промовив українець.
  -- Бл...дь, - як Iєрихонська труба викрикнув Лоуренс.
  -- Це вже краще, - похвалив його Назар Петрович
   З переднiх сидiннь на них почали обертатися якiсь чоловiки. Вони щось весело говорили один одному. Грянув регiт. Мабуть є мої земляки в салонi. Росiяни б реагували зовсiм iнакше, - подумав Погрiбняк.
   Бiльше години працював Назар з Рональдом, аж поки не добився вiд останнього чiткої вимови першого слова.
  -- А тепер перейдемо до словосполучень, - запропонував українець.
   Всю дорогу Назар Петрович вишколював американця.
   - Тепер ви приїдете до Росiї повнiстю пiдготовленим до роботи, - запевнив вiн свого сусiда. - I чим частiше ви будете вживати цi слова, тим краще. Стосовно першого засвоєного вами слова бл...дь, то його треба вживати при розмовi з жiнками, особливо високопоставленими. Це слово вiдповiдне англiйському ледi i звучить майже так само. Його вживали для означення жiнок дворянок. Тому пiсля приходу до влади бiльшовикiв це слово одразу заборонили. За нього давали 5 рокiв тюрми. А зараз воно знову вiдновлене i жiнки, особливо, якi займають високi посади, дуже люблять, коли їх так називають.
   Про те, що сталося на прийомi в Кремлi, через рiк Назару Петровичу на конгресi в Сiднеї розповiдав вiце-президент Росiйської академiї наук професор Новiков.
   - Ти уявляєш собi, яка цi американцi, сволота, - ображено говорив вiн. - В минулому роцi я був присутнiй на прийомi в Кремлi. Так там один здоровенний америкос обiзвав нашого вiце-прем'єра з гуманiтарних питань, чарiвну жiнку бл... Сказав, гад, здравствуйте, бл.... Ви хорошо виглядитє. Х... вам в жо... I при тому так голосно, що у Кремлiвському палацi ледь люстри не попадали. Це ж хтось його там у США навчив, iдiота. Ось i вiр цим американцям.
   - Ну цей конкретний випадок з американцем лише один з приводiв для вас, щоб не любити американцiв. Але ж реальна причина вашої взаємної непрязнi зовсiм в iншому. Ви просто з ними конкуренти у пiвнiчнiй частинi Євразiї. А конкурент це набагато страшнiше, нiж ворог, - сказав Назар Петрович своєму росiйському приятелю. - Такими ж конкурентами i на тих же теренах для росiян є i українцi. Ти ж полiтолог, не гiрше за мене знаєш. Не будемо притворятися. Удача України, це невдача Росiї. Щастя України, це нещастя Росiї. I в цьому нiхто не винен. Не треба звинувачувати американцiв чи українцiв лише через те, що вони iснують. У Росiї завжди добре розумiли, що Україна є конкурентом Росiї на одному i тому ж геополiтичному полi. А ось для українцiв росiяни завжди придумували всiлякi побрехеньки з цього приводу, щоб вони не розумiли свого об'єктивного, а отже i незнищенного антагонiзму з росiянами i Росiєю. Ви нас завжди через це знищували мiльйонами, але й при цьому примушували працювати на себе, воювати за вас i замiсть вас. I так буде завжди. Аж поки або українцi, або росiяни не зникнуть назавжди. Тут нiчого не вдiєш.
   - Можливо ти i правий. - згодився росiйський професор. - Наприклад, я i сам розумiю, що для США i України вигiдно зниження свiтових цiн на нафту, а Росiї навпаки. I тут нiчого не зробиш. Так розпорядилася доля. Можна сказати i Бог. А для нас-науковцiв це об'єктивний хiд iсторичного процесу. Так склалося iсторично i нiчого тут i нiхто вдiяти не може. Щоб там не казали i не робили окремi люди i їхнi органiзацiї. Однак я буду робити все, що в моїх силах, щоб возвеличити Росiю i знищити її ворогiв, в тому числi й Україну й українцiв..
   - Але ж ми з тобою залишаємося друзями, хоча i розумiємо незбувний антагонiзм наших нацiй i народiв. А життя i iсторичний процес покажуть, хто в цiй боротьбi одержить перемогу. Хоча в кожнiй перемозi є елементи поразки, як i в кожнiй поразцi є елементи перемоги. А життя все одно "дiстане" кожного з нас i кожну країну i нацiю. З цього приводу є один анекдот. Жив-був один молодий чоловiк. I все не жениться i не жениться. Батьки вже до нього i так, i сяк - женися вже нарештi. I щоб переконати сина всiлякi аргументи на користь одруження наводять. Але нiчого не допомагає. I ось батько знайшов ще одиу причину для одруження. Вiн i каже синовi. женись, а то будеш помирати, а тобi нiкому буде i водички подати. I так цей аргумент запав у душу цьому молодиковi, що вiн невдовзi одружився. Та так постарався, що народив аж десятеро дiтей. I їм теж саме, коли пiдросли, казав. Одружуйтеся, а то помиратимете i нiкому вам буде водички подати. Тi згодилися i теж мали кожен по багато дiтей. I ось прийшов смертний час їхнього батька. Лежить вiн старий у своєму будинку, помирає. Навколо зiбралося 100 чоловiк дiтей, онукiв, правнукiв. Стоять, похнюпившись. А вiн переводить погляд з одного на iншого i каже: а водички то й не хочеться.
   - Зрозумiв, - засмiявся росiйський професор. - Як ти не старайся в цьому життi, а все марно. Життя все одно тебе дiстане. Якщо є кому подати води, то її не хочеться, але якби нiкому було її принести, то лiз би на стiну, так би хотiлося. Життя усiх ламає. I сильних, i слабких. Однак, здається Хеиiнгуей писав, що сильнi вiд цього стають на зламi ще мiцнiшими.
   - У нам є нацiональний фiлософ свiтового масштабу Григорiй Сковорода, - продовжив Назар Петрович. - Так вiн у свiй час сказав, що свiт ловив його, але не спiймав. Щоправда це один з небагатьох прикладiв у iсторiї людства.
   - Вiд вас якраз втечеш, - похитав головою росiйський знайомий Назара Петровича. - Я в цьому роцi був у Бразилiї. Там все крадуть, виривають просто з рук. Нашу делегацiю одразу попередили, щоб свої речi мiцно й ретельно тримали при собi i нiколи не забували про них. Ситуацiя для нас була доволi напружена, але й у нас в Росiї теж не можна розслаблятися. Обдеруть як липку. То ми постiйно були в напруженнi i нi на секунду не релаксували. Забрели у вiдкрите кафе на пляжi в Рiо-де-Жанейро. Сидимо, п'ємо прохолоджувальнi напої, розмовляємо. А за сусiднiм столиком сидять двi жiнки. Чуємо, розмовляють вони якоюсь слов'янською мовою. Ми ще мiж собою вирiшили, що це словаки або поляки, бо на нашу росiйську зовсiм не звертали уваги. У ваших лохiв є звичка одразу чiплятися до росiян, щоб показати, що вони люди другого сорту. Ми так їх i сприймаємо. А цi двi дами на нас абсолютно не звертають увагу. Навiть поглядають зi зверхнiстю i презирством.
   - Цi чехи уже увiйшли до Євросоюзу i тепер вiд гордостi мало не луснуть, - пам'ятаю сказав мiй сусiд. - До речi вiдомий тобi професор Матвєєв. Одна з жiнок, якi нас зацiкавили була надзвичайно товста. Як гора. Не висока, але страшенно вгодована. Кiлограмiв так на 150. А може i бiльше. Я нiколи не мiг хоча б приблизно визначити вагу жiнок. Завжди помилявся в один бiк. У бiк зменшення. Така вже в мене пiдсвiдоме вiдношення до жiнок. Бачу їх в якомусь не притаманному їм ореолi. Так ось цi жiночки видно добре потомилися, що не на жарт розслабилися. I майже одразу за це поплатилися. До них пiдскочив хлопчина-негр, рокiв 12 i схопивши невелику сумочку, яка лежала на столi кинувся тiкати по пiску пляжа. Жiнки спочатку отетерiли, а потiм, напевно, уявивши, що ж то буде за жах, у чужiй країнi, за тисячi кiлометрiв вiд Європи опинитися без грошей i документiв. Першою оговталася товстуха. Вона так пiдскочила швидко i рiзко, що перевернула стiл, за яким сидiла. Потiм з незбагненною спритнiстю вона наздогнала хлопця-злодiя i повалила його на землю. Потiм видерла у нього сумочку i влiпила два запотиличника. Тут уже пiдбiг i хазяїн кафе, якому цi злодюги напевно перебивали увесь бiзнес i почав ногами бити цього малого негра. То та жiнка раптом почала захишати свого кривдника i сама зчепилася з хазяїном кафе. Потiм виявилось, що тi двi жiночки були директорами лiцеїв з Вiнницi. Ото такi у вас жiнки. З одного боку видеруть своє, а з iншого не дадуть кривдити дитину, якщо вона навiть їх обiкрала.
   - В цьому наша нацiональна риса, - сумно посмiхнувся Назар Петрович. Ми надто сентиментальнi i добрi. Цим i користується всiляка сволота. i не лише за кордоном, але i у нас в Українi. Замiсть того, щоб показати чужинцям, якi нас обкрадають їх мiсце, ми ще їх i захищаємо. А цим провокуємо на ще бiльше обкрадання.
  
  
      -- Соцiологiчнi дослiдження
  
   Ще працюючи в Академiї наук професор Погрiбняк зрозумiв, що в наш час основнi науковi вiдкриття i досягнення здiйснюються на межi наук. Тому, пам'ятаючи слова знаметитого французького географа i iсторика Елiзе Реклю, що iсторiя є географiєю в часi, а географiя є iсторiєю в просторi вiн з притаманною йому фундаментальнiстю почав вивчати географiю, особливо її соцiально-економiчну частину. Це врештi-решт привело вченого до необхiдностi поглибленого вивчення i дослiдження в галузi соцiологiї i геополiтики України.
   Назару Петровичу вдалося опублiкувати декiлька десяткiв статтей з абсолютно новiтнiми пiдходами в цих двох науках. I не дивно. Ставши вченим-енциклопедистом, вiн вiдiйшов вiд звуженого бачення предмету i об'єкту, що притаманно для бiльшостi "вузьких" спецiалiстiв. Тому його статтi виявилися навдивовиж пророчими. Йому вдалося за декiлька рокiв передбачити не лише Iракську вiйну, але й терористичнi акти в Нью-Йорку i Москвi, агресiю Росiї в пострадянських країнах, особливо в Грузiї i Українi, участь росiян в геноцидi в Сирiї. В зв'язку з цим одна популярна i найвiдомiша у свiтi зарубiжна радiостанцiя назвала вченого "новоявленим пророком". За Погрiбняком мiцно затвердилася слава безпомилкового аналiтика-прогнозиста. Не викоритати таку славу для розгортання нового напрямку комплексних наукових дослiджень було великим грiхом. Тому Назар Петрович пiшов до ректора з пропозицiєю створення комплексної науково-дослiдної лабораторiї. Вона мала не тiльки займатися дослiдницькою роботою, але й виконувати за грошi конкретнi замовлення на соцiологiчнi дослiдження не лише окремих органiзацiй, полiтичних парiй i громадських об'єднань, але й фiзичних осiб. На вiдмiну вiд iнших подiбних лабораторiй, академiк Погрiбняк набрав своїми спiвробiтниками не лише соцiологiв, але й полiтологiв, юристiв, географiв i економiстiв. Виявилося, що йому легко з ними говорити i бути своїм з кожним напрямком. Його унiверсалiзм дозволив iнтегрувати всi iдеї i, як кажуть лiкарi, лiкувати не горло, нiс чи шлунок, а людину. Тому кращого i унiверсальнiшого вченого-аналiтика, який би знав i розумiв усе українське суспiльство в країнi не було.
   Платили за виконану роботу не лише за перерахунком. Виявилося, що в Києвi i в цiлому в Українi є велика потреба дослiджувати не тiльки все суспiльство, але i окремих його iндивiдiв. На той час Погрiбняк вже пройшов посвяту для вступу до українського масонського ордена. Ця органiзацiї доволi швидко розвивалася, акумулюючи в собi кращi iнтелектуальнi ресурси української нацiї. На той час вже стало зрозумiлим, що корумпована совкова "елiта" завела Україну до глухого кута. Однак для дiяльностi ордена потрiбнi були не лише iнтелектуальнi, але й грошовi ресурси. За порадою Погрiбняка магiстр ордена вирiшив отримати у розпорядження органiзацiї дуже потужну i перспективну фiрму "Зодiак-Тревiс". Її власник мав репутацiю крутої людини i вмiлого органiзатора. Щоб заволодiти його фiрмою Погрiбняковi друзi i соратники зверталися до найвiдомiших в Українi i за її кордонами фiрм. Тi пiдготували цiлi томи дослiдження власника "Зодiак-Тревiса" Цвикуна. Там було все: його звички, характер дружини i її подруг, коханки, дiти, їх оцiнки в школi, полювання тощо.
  -- Та не потрiбне все це нам, - розсердився волхв паланки, своєрiдної української нацiональної масонської ложi, друга людина ордену, який для розширення фiнансового забезпечення дiяльностi своєї органiзацiї. - Вам, науковцям, їсти не даввай, але дозволь проводити науковi дослiдження. Що це нам дає, що вiн щосуботи п'є пиво в такому то ресторанi i їздить по тих чи iнших маршрутах. Ми не збираємося його вбивати. I дiтей чи дружину не будемо викрадати. Наше завдання заволодiти його бiзнесом, а для цього, перш за все, треба знати, що це за людина. Глибинну його сутнiсть зрозумiти.
  -- Так звернiться до мене. В нас є невизнанi генiї, якi ще й не кандидати наук. У нашiй лабораторiї нинi взагалi проходить практику один студент-старшокурсник з Києво-Могилянської академiї. Вiн просто переповнений iдеями. Мислить абсолютно неординарно i нестандартно. Його взагалi можна назвати "людинознавцем". Навiть не знаю звiдки це може бути в 20-ти рiчного хлопця. Зараз закiнчує свою бакалаврську роботу. Ми йому всiляко сприяємо в цьому. Я з ним поговорю. А ви, по закiнченню виконання замовлення, йому заплатите.
  -- Та це ж знову треба наймати цiлу армiю всiляких винюхувачiв. Ми i так уже понесли великi i абсолютно непродуктивнi затрати. А результат нульовий, знову розсердився волхв.
  -- Не потрiбно нiяких затрат. Заплатите йому особисто "скiльки не жалко", - сказав Назар Петрович.
  -- I що вiн сам проведе такий обсяг роботи? - не повiрив волхв.
   - Звичайно, просто в нього свої методи, - запевнив Погрiбняк. - Вiн вам не буде писати цiлi томи. На однiй, хiба що двох сторiнках викладе свої мiркування i пропозицiї, що i як треба робити. Та останнє вам i не потрiбне. Головне, щоб ви довiдалися, що приховується за вiдомою всiм маскою "крутої" i нездоланно розумної людини. Багато людей все життя грають якусь роль. За цiєю роллю їх i сприймають. Хоча, якби оточуючi знали, що це лише роль, ставилися б до цiєї людини зовсiм iнакше.
  -- Скiльки йому мiсяцiв потрiбно для дослiдження нашого суб'єкта? - запитав магiстр.
  -- Один тиждень. Ви дасте нам звiти всiх iнших дослiдникiв, у тому числi i зарубiжних, - наголосив Назар Петрович. - Але лише для того, щоб наш практикант мав адреси фiрми i квартири свого пiддослiдного. А чи влаштовуватимуть вас результати його дослiдження i чи будуть вони оригiнальними i наскiльки вiдрiзнятимуться вiд вже проведених, вирiшуватиме самi. Може й гонорар захочете потроїти студенту, - засмiявся Погрiбняк.
  -- Ви мене переконали, - простягнув руку професоровi волхв. - Я вам вiрю, так як ви мене нiколи не пiдводили. Та й наукова репутацiя у вас, наскiльки менi вiдомо, бездоганна. Чи не так пане магiстр? Я тежзгоден, - вiдповiв той.
   Наступного дня зранку Назар Петрович викликав студента до себе в кабiнет.
  -- В мене є для тебе робота, яку треба виконати протягом тижня, - звернувся вiн до практиканта. - Вiд усiх iнших завдань будеш негайно звiльнений. Треба скласти психологiчний портрет одного олiгарха.
  -- Ого! - вирвалося в студента. - Тут треба бути обережним. А то й кiсток не збереш.
  -- Ти можеш вiдмовитися, - продовжив Погрiбняк. - Це нiяк не вплине на твою подальшу долю. Я все одно заберу тебе до себе в лабораторiю. Пiсля закiнчення академiї буду всiляко сприяти твоєму захисту. Такi люди нам дуже потрiбнi. Я знаю, що ти не зарозумiлий. Тому i вiдверто тобi це кажу.
  -- Та нi, Назаре Петровичу, я не вiдмовляюся. Просто думки вголос, - посмiхнувся практикант.
  -- Можна проявити природну людську цiкавiсть, - саркастично скривив губи Погрiбняк? - Як ти думаєш вкластися один в цей термiн? Це ж практично неможливо.
  -- Так, дiйсно, - згодився студент. - Якщо дiяти традицiйними методами необхiдно багато людей i часу. Я ж дослiджую не людину, а окремi елементи образу її життя, де i прихована глибинна сутнiсть будь-якого iндивiдума. В мене систематизоване все, що випливає не з свiдомостi, на що бiльшiсть соцiологiв звертають увагу, а з пiдсвiдомостi. Наприклад, за одягом, тобто як людина вбирається можна зробити висновок - хто є хто. Але тут можна i помилитися. Одяг дуже сильно пiддається наслiдуванню. Тому при наявностi грошей, взявши собi за зразок якусь людину можна вдягатисяч так як вона. Якщо для першої людини, так би мовити оригiнального зразка, одяг буде вiдображати її внутрiшню сутнiсть. то для наслiдувача, аж нiяк. Однак, наприклад, труси в людини захованi, тому можна скопiювати все, але "погорiти" на майцi й трусах. Звичайно, якщо вам пощастить побачити вашого суб'єкта дослiдження неглiже.
  -- То ти звертаєш увагу на все? - запитав Назар Петрович.
  -- Аж нiяк! Часу не вистачить. Та й потреби немає, - спокiйно i впевнено вiдповiдав студент. - важливе значення має iнтер'єр квартири, дачi, наклейки на машинi i всерединi неї. Дебiли i лохи є серед усiх верств населення, навiть серед академiкiв i президентiв. Iнша справа, що їх серед цих людей не повинно бути. Щоправда вiдсоток цих людей у рiзних сферах людської дiяльностi рiзний. Якщо ви зайшли до маршрутного таксi, а там є наклейка на кшталт "водитель глухой", то ви маєте справу з водiєм-лохом. Якщо навiть на найдорожчих машинах можна пробачити наклейки "ти бистрєє, но я впередi", або "какая жизнь, такая i машина" i т. iн., то не лише водiй, але й його хазяїн - лох. Iнакше б вiн заборонив чiпляти такi дурницi. Це однозначно. I менi не треба мiсяця чи тижня, щоб зробити висновок про ту чи iншу людину. Якщо я побачив згаданий чи iнший надпис на машинi, навiть "нейтральний" "хочу назад в Японiю", менi вже не треба нiчого дослiджувати. А як дiяти проти "лоха", як його обдурити, вiдомо не лише науцi. Це знає кожна розумна людини.
  -- Я з тобою повнiстю згоден, - кивнув головою Погрiбняк.
  -- Цей список пiдсвiдомих "лохiв" можна продовжувати до нескiнченностi. У нас працюють "на лохiв" цiлi галузi господарства, радiостанцiї, телеканали, типографiї тощо. Всi ж цi наклейки виготовленi не кустарним способом. "Для лохiв" у нас всього набагато бiльше, нiж для нормальних людей, якi складають в Українi поки що бiльшiсть. Є цiлi колективи, якi готують "лохам" теле- i радiопередачi, друкують газети, журнали, знiмають фiльми тощо. Хiба може серйозна людина читати газету з дебiльною назвою "Столичка". Напевно, що нi. Моя мати, наприклад, називає її "калiчкою".
  -- То у вас доволi проста концепцiя, - похвалив професор свого учня.- Але мабуть усе генiальне i є простим.
  -- Так, мiй пiдхiд водночас i простий i не дуже. Давайте я протестую вас, якщо ви не проти, звичайно, - звернувся студент-практикант до Назара Петровича.
  -- А чом би й нi. Складете мiй психологiчний портрет. I завтра на стiл ректору, - засмiявся Погрiбняк.
  -- Скажiть менi, будь ласка, пане професоре. Чи слухаєте ви "Русское радио" або "Радио Шансон".
  -- Нiколи. Це не мiй рiвень. Такi крикливi i кажучи науково, жлобськi.. Навiть голоси там не українськi. Те, що в народi здавна називають "кацапня".
  -- А чи ходите ви на концерти Кiркорова чи Моiсєєва? Або хоча б Алли Пугачової?
  -- Нiколи не був i не збираюся.
  -- Чи дивитися ви росiйськi телесерiали? Чесно.
  -- Нiколи не дивився i дивитися не буду. Вони спецiально для дебiлiв знiмаються. Думаю, що там i так званий 25-кадр присутнiй для пiдсвiдомого зомбування глядачiв. У Росiї ж при владi ще совiцьке КГБ. Вони здатнi влаштовувати лише провокацiї.
  -- А чому ви не слухаєте вищеназваних "класикiв" i не ходите на означенi заходи? - знову спитав студент.
  -- А я й сам не знаю. Просто не ходжу i все. Нiколи не задумувався над цим, - вiдповiв йому Погрiбняк.
  -- Ось в цьому i криється ваша сутнiсть, як сутнiсть i будь-якої iншої людини. Вона не задумуючись робить те чи iнше. Бiльшiсть людей взагалi не замислюється, чому вони обирають тi чи iншi прiоритети в духовнiй сферi. Все вiдбувається на рiвнi пiдсвiдомостi. - продовжував практикант. - Свiдомо можна напустити на себе туману i не лише роками, а й десятилiттями видавати себе не за того. ким ти є насправдi. Але пiдсвiдомiсть не обдуриш. Вона завжди знайде свiй прояв. Просто необхiдно знати, де його шукати. Якщо хтось тратить великi грошi i вiдвiдує наймоднiшi вистави, слухає найпрестижнiшi симфонiчнi оркестри, але гривню називає рубльом, це дуже примiтивна людина. Вона своїм снобiзмом може обдурити всiх крiм мене. Таку людину можна швидко обвести навколо пальця, якщо про це знаєш. Однак, майже нiхто цього не робить, так як думають, що мають справу з iнтелiгентною, вихованою, а отже i дуже небезпечною людиною
  -- Що ти знаєш як дiяти далi, у мене вже сумнiвiв немає, - мовив Назар Петрович. - Думаю замовник буде задоволений. Я сподiваюсь тобi виплатять немаленьку премiю. Бажаю удачi. Хоча i не зовсiм згоден з тобою, що вихованi i iнтелiгентнi люди такi вже страшнi.
  -- Ось тут я з вами не можу погодитися, - студент почухав лiвою рукою свого лоба. - Розумнi i вихованi люди, якщо в них є певнi переконання або вони абсолютно нерозбiрливi в засобах досягнення мети небезпечнiшi за африканську чорну мамбу, яка наводить жах на жителiв усiєї Екваторiальної Африки.
  -- Ну, добре, Сергiю, - закiнчив розмову Назар Петрович. - Можливо i в цьому питаннi ти правий. Твоє повiдомлення про чорну мамбу вказує менi на образнiсть твого мислення. До зустрiчi через тиждень.
   Через шiсть днiв у професора Погрiбняка з'явилася на столi доповiдна записка студента-практиканта обсягом на один аркуш А-4. В нiй було лише декiлька речень наступного змiсту. Суб'єкт, що вас цiкавить слухав разом з шоферам у своєму броньованому джиповi-мерседесi "Русское радио". Слухав iз задоволенням, що було написано в нього на обличчi. Не є "крутою" людиною, як всi про нього думають. Абсолютно усвiдомлено добре замаскований i прихований "лох". Внаслiдок цього є людиною обмеженою, прямолiнiйною, не здатною на неординарнi ходи. Для його повної нейтралiзацiї необхiдний доволi простий, але абсолютно неординарний обхiдний вiдволiкаючий маневр.
  -- Тепер необхiдний ваш досвiд i аналiтичний розум, Назаре Петровичу, - сказав студент-практикант. - Я свою справу зробив. Хоча i дуже складно вiдiбрати всi тi прояви, якi характеризують ту чи iншу органiзацiю пiдсвiдомостi, в цьому випадку я не помилився. Це абсолютно класичний випадок. Для мене, звичайно. Тепер вам на основi моїх висновкiв треба розробити правильну тактику i стратегiю Далi ж справа лише часу. Що необхiдно робити, щоб розкусивши людину належним чином її використати, ви знаєте краще вiд мене.
  -- Так, дякую за комплiмент, - посмiхнувся Назар Петрович. - Ми з тобою спрацюємося. А щодо розкрутки "лоха", то одним iз його методiв є розкриття людям очей на цю людину. Тодi захиснi лати, який "лох" сам собi припасував спадуть самi по собi i вiн залишиться голим. Генiально простий метод. Це коли якась наївна людина, може навiть дитина на велелюдному зiбраннi раптом закричить: "А король то голий!". I всi вiддразу побачать приховану сутнiсть нашого "лоха".
  -- Нещодавно мене найняв один "крутий" молокозавод, який приватизував черговий неукраїнський олiгарх, - посмiхнувся студент. - Якщо вам цiкаво я можу розповiсти що з цього вийшло.
  -- Ще й як цiкаво, - заохочувальним жестом пiдтримава Назар Петрович студента.
  -- Так ось, запросили мене на завод, щоб я виявив стан психологiчного клiмату в колективi i його вплив на якiсть випускаємої продукцiї. Обiцяли добре заплатити i годувати свою продукцiєю на час проведення дослiдження. Там такi екземпляри на заводi трапляються. Я працював з натхненням. Аж ось i хазяїн з Донецька прибув. Я як з ним порозмовляв, усяка охота працювати зникла. Iнтелектуальний розвиток цiєї людини був набагато нижчим за вiдповiднi показники будь-кого з робiтникiв заводу. Хоча там траплялися унiкальнi iндивiдууми. Я їм дiйсно допомiг, виявив вузькi мiсця, психологiчну несумiснiсть головного технолога з головним iнженером, заангажованiсть усього колективу на дрiбнi крадiжки, яка ще мала корiння в "розвиненому соцiалiзмi" часiв правлiння Брежнєва, коли тягли з роботи всi i все. Розробив їм систему заходiв по подоланню негативних психологiчних установок у колективi. Хазяїн був дуже утiшений. Сказав, що буде мiняти головного iнженера, бо я йому порекомендував для вирiшення конфлiкту в колективi звiльнити саме його. Вiн просто з кишенi витягнув конверт з грошима i вiддав їх менi, сказавши, що я буду дуже задоволений i вiн сьогоднi ж передзвонить тому своєму знайомому, який мене рекомендував i щиро йому подякує.
  -- Сподiваюсь, що це був не я, - засмiявся Назар Петрович. - Хоча я тебе вже рекомендував, але не для заводу. Наближаються черговi вибори i такi люди для полiтичних партiй i рухiв є великою знахiдкою. Вибачай, що перебив.
  -- Дякую за те, що не забуваєте, - серйозно вiдповiв студент. - А щодо того випадку про який я розповiдав, то хазяїн, вручивши менi грошi, запросив, так би мовити на коня, на загальнi збори колективу, де мали висувати кандидатуру на традицiйне нагородження iменними годинниками вiд мера. Це на день працiвникiв харчової промисловостi. На цих зборах були названi iмена кращих працiвникiв i раптом пiднялася одна навiть не б..дь., я їх уже тодi всiх знав, а справжня проб...дь, яка будоражила усю як чоловiчу, так i жiночу частину колектива. Її у списку нагороджених природно не було i тому вона вирiшила вiдiгратися на однiй з висуванок.
  -- Та ви що, здурiли? - звично закричала вона. Нове керiвництво завода цього не знає, а наша Галя Степаненко, якiй зiбралися вручати годинника вiд мiського голови, ще за часiв СРСР була затримана на прохiднiй з пакетом кефiра. Ви що вже забули? Та якщо злодiям будуть вручати нагороди, то що ж ви собi думаєте. Завтра взагалi увесь завод розтягнуть.
  -- Зчинився великий галас i шум. Однi кричали, що це було давно i вартiсть того кефiра копiйчана. Iншi пiдтримували пробл..дь i пропонували не вручати нагороди.
  -- Та ми вже її давно подали у списки. Завтра вже буде врочисте вручення, - сказала головний технолог.
  -- То треба було спочатку порадитися з колективом, - не могла заспокоїтися пробл...дь.
  -- Хазяїн втратив важелi впливу на ситуацiю i не знав що йому робити. Вiн благально подивився на мене. - Виручай, студент, - сказав вiн менi.
  -- Слово надається психологу завода для внесення пропозицiї, - одним словом вiн зарахував мене у штат.
  -- Я пiдвiвся i звернувся до працiвникiв. - Дорогi друзi, пропоную декому не педалювати це питання. Не треба нам скандалу. Наш прем'єр, якого всi ми дуже любимо i поважаємо, сидiв у тюрмi аж тричi. I не за якусь там одну упаковку кефiра. Але ж має найвищi державнi нагороди i рекомендований на цю посаду президентом. Керiвник адмiнiстрацiї останнього теж сидiв у тюрмi. I теж не том, що винiс з заводу пакет молока. Хiба не так? I нещодавно нагороджений указом президента найвищою державною нагородою. А ви, - звернувся я до пробл..дi, зчиняєте галас за якогось паршивого годинника, який зламається на другий день пiсля вручення. Ви, на жаль, зовсiм не володiєте ситуацiєю, - закiнчив я свiй спонтанний виступ. То всi цi крикуни одразу заткнулися i почали думати над тим, що я сказав. А дурний хазяїн хоча i не до кiнця зрозумiв те, що я виголосив, але вiдчув для себе небезпеку i швиденько закрив збори. Думаю, завдяки менi та дама отримала нагороду
   - Ну ти й молодець, - засмiявся Назар Петрович. - Логiка в тебе настiльки бездоганна, що можеш переконати будь-кого. Якщо тобi вдалося впоратися з тiєю жiнкою, яку ти не зовсiм коректно, але напевно справедливо назвав пробл..ддю., то з усiма iншими проблемами психологiчного порядку, напевно справишся.
   - Однак я i вiд цiєї пробл...дi дещо навчився, - як завжди з легкою посмiшкою мовив студент. Ми з вами чоловiки i ця iнформацiя може нам згодитися, хоча б для аналiзу i синтезу. Хоча те, що я буду говорити не зовсiм коректне, але ви менi сподiваюся вибачите.
   - Звичайно, вибачу, - i собi пхикнув Назар Петрович. - Якщо вона навчила тебе тому, про що я пiдозрюю, то краще не треба розповiдати. Такi подробицi не для мене.
   - Та ви мене, Назаре Петровичу, неправильно зрозумiли, - одразу став серйозним студент. - Нiякого фiзичного контакту з цiєю жiнкою в мене не було. Там i без мене черга стояла. Хоча i стерва, але в усiх iнших, так би мовити фiзичних вимiрах i кондицiях, ця пробл...дь на цiлком належному рiвнi.
   - То може ти її сповiдував як психолог?
   - Розмовляти доводилося, але нiяких спецiальних дослiджень я не проводив. - Однак як психолог я мiг говорити з людьми доволi вiдверто. I заборонених тем у мене майже не було. Дивлячись, звичайно, на це з професiйної точки зору. Так ось, у цiєї пробл...дi є чоловiк. Така собi нiчим не примiтна особа. Крiм одного. В нього справдi величезний статевий член. I за довжиною, i за товщиною. Про це багатьом на заводi вiдомо. I люди щиро дивуються, чому це його дружина при таких параметрах чоловiка гуляє лiворуч, праворуч i навiть прямо? Особливо ця iсторiя цiкавить чоловiкiв. Вони завжди зi своїм чоловiчим шовiнiзмом вважають величину статевого члена ледь не сакральною рiччю. Чим бiльше, тим краще. I ви знаєте, що вiдповiдає ця пробл...дь на це запитання. Вона каже, а яким пальцем краще довбатися в носi? Великим, вказiвним чи мiзинцем? Звичайно, що мiзинцем. То навiщо ж ви запитуєте мене чому я гуляю?
   - Цiкаве повiдомлення, - посмiхнувся Назар Петрович. - Нiколи нiчого подiбного не чув. А ця твоя заводська пробл...дь жiнка не дурна, якщо самотужки допетрала до такого яскравого i показового порiвняння.
   - Можу познайомити, якщо вас вона зацiкавила. В фiзичному вiдношеннi дуже показна жiнка.
   - Нi, дякую, - похитав головою Назар Петрович. - Вона зацiкавила мене лише з наукової точки зору.
   .
      -- Поїздка до США
  
   Пройшло два роки i в професора Погрiбняка вийшла монографiя з iсторiї Європи в США. Вона була видана в Нью-Йорку англiйською мовою i мiстила абсолютно новi, пiдтвердженi власними археологiчними знахiдками автора, данi про минуле цiєї найцивiлiзованiшої частини свiту. Американськi iсторики i археологи запросили свого українського колегу на презентацiю його монографiї, де вченому з України мали вручати високу наукову премiю одного з найпрестижнiших унiверситетiв Америки.
   В цей час до США вiдлiтала делегацiя бiзнесменiв Криму. До її складу входив i колишнiй голова Верховної ради автономiї Круглов, який у свiй час вiдрiзнявся проросiйською i антиукраїнською позицiєю у абсолютно штучно створенiй i всiляко пiдiгрiваємiй "з Кацапстану" проблемi належностi Криму до України. З метою економiї до складу цiєї делегацiї включили i професора Погрiбняка. Вiн одразу нагадав Круглову, що українцi разом з кримськими татарами неодноразово били не лише полякiв, але й росiян. Знаменитi i оспiванi в народних пiснях Сагайдачний i Дорошенко захоплювали з допомогою кримських татар Москву, спалили майже всю центральну частину Росiї i пiд Конотопом розбили вiдбiрну 150 тисячну росiйську армiї, знищивши її до ноги.
  -- А ви знаєте, чому кримськi татари воювали разом з українцям? - запитав Назар Петрович у Круглова.
  -- Менi це зрозумiло, я сам iсторик за фахом, - вiдповiв йому Круглов. - Звичайно, що за грошi i за ясир.
   - Так, грошi i ясир дiйсно мали мiсце, - згодився Погрiбняк.- Але не лише вони. Вiд полякiв i москалiв татари очевидно могли отримати грошей бiльше, нiж вiд українцiв. За сотнi рокiв кримськi татари стiльки пригнали до Криму невiльникiв з України, що i самi генетично перетворилися майже на українцiв. Тому в сучасних кримських татар переважає українська кров. Багато з них i зовнi нiчим не вiдрiзняються вiд україецiв. А генетична пам'ять - дуже складна i майже зовсiм не дослiджена область людського буття. Росiяни ж нiколи нiякого вiдношення до Криму не мали. Це iсторичний факт. Вони зовсiм не пристосованi до життя в Криму. Тому, виселивши в 1944 роцi з пiвострова кримських татар, а разом з ними й українцiв, грекiв, нiмцiв, караїмiв тощо i заселивши його вихiдцями з Центральної Росiї росiяни за 10 рокiв так занехаяли пiвострiв, що прийшлося в 1954 роцi передавати його назад до складу України. Переселенцi з неї за декiлька рокiв i перетворили острiв на квiтучу оазу. Таким чином росiяни вирiшили економiчнi проблеми i зняли з себе вiдповiдальнiсть за створену ними ж кримсько-татарську проблему. Чисто у своєму ментальному, абсолютно безсовiсному нацiональному стилi.Тепер вона повисла на Українi. Кримськi татари їхали за дозволом повернутися додому до Москви, а там їм казали, що вони не проти цього, а ось українцi не дозволяють. I багато хто з кримських татар вiрив у це. Так що про належнiсть Криму до Росiї не може бути й мови. Кримськi татари не забули хто їх виселяв. I вони знають, що у складi України, разом з генетично бдизьким їм народом, у них не буде нiяких проблем, а ось у складi Росiї Крим перетвориться на нову Чечню. Чеченцiв же теж виселяли з їхньої землi. I вони теж не забули, хто їх виселяв. У мене немає нiяких сумнiвiв, що не було б Чеченських вiйн i терактiв, якби Чечня-Iчкерiя входила до складу України. Просто в українцiв i росiян зовсiм iнакший менталiтет. Навiть протилежний один одному. Смiшно читати деяких росiйських писак, якi стверджуючи, що українцi i росiяни це одне i теж, тут же звинувачують українцiв, що вони "скритниє, хiтриє i жадниє". Тобто, зовсiм не такi як росiяни.
   - Ну з вами зовсiм не можна говорити, - розсердився Круглов. - Вас нiчим не переконаєш.
  -- Нi, ви не правi, - не згодився Погрiбняк. - Ось мене якраз дуже легко переконати. Але для цього необхiднi факти i формальна логiка. Але коли цього немає.... Ви ж не змогли нiчого заперечити з того, що я вам сказав. Бо то i є науковi факти. А ви ж кандидат iсторичних наук. Мабуть уже десь i докторську дисертацiю дописуєте? Чи може я помиляюсь.?
  -- Такi як ви рiдко помиляються, - посмiхнувся Круглов. - Дiйсно, сподiваюся через декiлька мiсяцiв вийти на захист.
  -- Я завжди кажу своїм аспiрантам, що логiка буває трьох видiв - формальна, залiзна i жiноча, - хитро примружив очi Назар Петрович, в яких загорiлися веселi бiсики. - Якi б там обставини не були, але справжнiй учений вимушений керуватися лише першою. Коли ж люди i цiлi держави користуються двома останнiми, нiчого хорошого з того не вийде. В стратегiчному сенсi, звичайно.
   В США в такi тонкощi, що делегацiя прибула з Автономної республiки Крим не вдавалися. Для них це була делегацiя з України. Тому програма вiдвидин Америки для кримчакiв включала i зустрiч з українською дiаспорою. Назар Петрович ледь не один все це розумiв i з цiкавiстю спостерiгав за подальшим перебiгом i розвитком подiй.
   З усього було видно, що українська дiаспора в США користується заслуженою повагою американцiв. З подивом вiн довiдався, що немало знаменитих американських акторiв, яких вiн бачив на екранах телевiзорiв, так чи iнакше було пов'язанi з Україною i українською нацiєю. Не минула ця доля i вiдомого американського актора, спецiалiста з бойових мистецтв Чака Морiса. Саме вiн i прибув з Лос-Анжелеса власним лiтаком з делегацiєю українцiв Калiфорнiї. Вона за своїми природними умовами нагадувала Крим i тому американцi вирiшили запросити якраз дiаспору з цього чудового штату. В Чака Морiса була чудова молода красуня-жiнка. Її звали Галя i вона була внучкою переселенцiв з сучасної Хмельницької i Львiвської областей.
   Зустрiч з делегацiєю Автономної республiки Крим вiдбувалася в мiсцевому Українському домi. Це був доволi великий давнiй будинок в центрi Нью-Йорка. Люди сидiли за накритими столами. Їх представляли i кожен пiдводячись посмiхався i кланявся присутнiм. Назара Петровича в американськiй дiаспорi вже знали i шанували. Коли вiн пiдвiвся на увесь свiй зрiст i схилив голову, присутнi американцi почали плескати в долонi i всiляко виказувати свою приязнь. З огляду на досконале знання, української i англiйської мов, українську делегацiю представляв професор Погрiбняк. Дiйшла черга й до Круглова.
   - Пан Круглов, - добре поставленим голосом промовив Назар Петрович. - Колишнiй голова Верховної ради Криму. Напевне, добре вам вiдомий.
   В залi запала напружена тиша.
   - Та це ж вiдомий сепаратист Круглов, - раптом закричала дружина Чака Морiса.
   Вона схвильовано пiдхопилася зi свого стiльця. Пiдвiвся i Чак Морiс.
  -- Назаре Петровичу, - з благанням у голосi з вернувся до Погрiбняка Круглов. - Що менi робити. Та цей її чоловiк-супермен зараз з мене вiдбивну зробить. Придумайте що- небудь.
  -- Пiдiйдiть до цiєї жiнки i заспiвайте українську пiсню."Несе Галя воду". Починайте спiвати, якщо знаєте мотив прямо тут i спiвайте пiдходячи до неї. Вона не дасть Чаку Морiсу вас покалiчити. Українська пiсня - це свiтове явище. Я тихенько спiватиму, а ви повторюйте за мною, але вже голосно. Погрiбняк одразу ж почав тихенько спiвати. За ним голосно заскиглив Круглов.

Несе Галя воду -

Коромисло гнеться

А за нею Чаккi,

Мов барвiнок в'ється

  -- Галю ж моя, Галю,

Дай води напиться

Та й на тебе, Галю,

Дай хоч подивиться

   Все вийшло так, як i передбачав Погрiбняк. Чарiвна українська пiсня зняла напругу i iнцидент було вичерпано. Вже вдома в Києвi, коли Назар Петрович розповiдав цю iсторiю друзям вони почали картати його.
  -- Та хай би врiзав йому по пицi отой Чак Морiс, - серйозно сказав один академiк-математик. - Давно пора було йому начистити писка, раз в Українi нiкого не знайшлося, хто б це зробив. Хай би цю мiсiю виконав американець. А то ця сволота живе на нашiй святiй землi, жирує тут, так ще й пiд себе гадить. Якщо тобi не подобається Україна, українська нацiя, українська мова, лайно таке, їдь до своєї рiдної Московiї i працюй на її добро. А то вiн все робить на збитки нам, але вiд нас їхати не хоче. Вiн так же як українцiв, ненавидить i кримських татар. Абсолютно не менше за українцiв. Бо як iсторик знає, що в кримських татар фактично українська генетична основа. За минулi роки рокiв сотнi тисяч українських бранцiв, перш за все жiнок, перетворили цих монголоїдiв на європеїдiв. Та кримськi татари i зовнi нинi найбiльше нагадують українцiв.
   - Не треба перекладати на когось те, що ми маємо як нацiя робити самi, - сказав Назар Петрович. - Як писав Шевченко: "знайшовсь таки один козак серед мiльйонiв свинопасiв". Ось таким козаком i треба стати кожному з нас. У нашiй академiї ми зосередили величезний науковий, iнтелектуальний, духовний, органiзацiйний потенцiал. Ось тут ми з вами зустрiчаємося як друзi. Нас шестеро. Математик, iсторик, медик, економiст, вiйськовий iнженер i юрист. Чому б нам не органiзувати український духовний орден. У нього будемо приймати сильних духом людей, якi не бояться ворогiв України. Вони мають бути i визнаними фахiвцями в своїй галузi. Станемо не лише реальними, але й формальними лицарями. I будемо своїх людей проштовхувати в усi сфери дiяльностi в Українi.
   - Це гарна i продуктивна iдея, - пiдтримав Погрiбняка академiк Шулiка. - Вношу пропозицiю розробити статут ордену. Хай цим займеться Назар Петрович. Я ж маю знайомого художники, який у майбутньому може стати нашим лицарем. Патрiот України. А нинi вiн може цiлком професiйно розробити зовнiшнi атрибути ордену.
   - Поки що в нас немає вiдповiдних спецiалiстiв. Але я знаю одного iсторика, який спецiалiзується на вивченнi давнiх i сучасних орденiв. Вiн захистив в цiй царинi кандидатську дисертацiю. Я не лише був присутнiй на захистi, але й опонував цьому дисертанту. Треба, щоб вiн нам допомiг. Це порядна i розумна, а отже патрiотична людина, - продовжив Назар Петрович.
   - Зачекай, друже. - сказав Шулiка. - Чому ти такий скромний. - наскiльки менi вiдомо ти в цiй царинi проводив науковi дослiдження теж. Чи може я володiю неправильною iнформацiєю?
   - Та трохи займався вивченням українських таємних органiзацiй в ретроспективi. - згодився Погрiбняк.
   - А як американцi ставляться до нинiшнiх правителiв України? - запитав Шулiка. - Чи вiдомо їм що у нас дiється i що у нашiй країнi до влади прийшли карнi злочинцi, бариги й клептомани?
   - Та все вони добре знають. Звичайно, тi кому це треба знати. Бiльша ж частина населення навряд чи покажуть Україну на картi. Але не треба комплексувати з цього приводу. На цiй же картi вони ж не знайдуть не лише Нiмеччину чи Iталiю, але багато хто з них не знає, де знаходяться i США, - посмiхнувся Назар Петрович.
   - Я теж нещодавно був у Америцi, - продовжив Шулiка. - То там культурнi i знаючi люди вважають, що в Українi нинi вiдбувається те, що у Великiй Британiї на початеку ХУII столiття. Тодi цiєю країною правив король Джеймс. Британцi його дуже не любили . Вони називали Джеймса "дурний король". Тому масово покидали країну, голосуючи проти нього, так би мовити, ногами. Фактично iз-за дебiлiзму цього правителя Британiї i виникли США. Корабель "Мейфлауер", тобто "Травнева квiтка" пристав до берегiв Америки у 1620 роцi якраз через це. Вiн був набитий англiйцями, якi рятувалися вiд дебiлiзму короля Джеймса i волiли плисти свiт-заочi, аби не жити пiд правлiнням такого супердурня. Американцi нинi вважають, що Україну покидають мiльйони її громадян саме через злочинний дебiлiзм сучасної української влади.
   - Я не думаю, що вони тут зробили вiдкриття. - вступив у розмову професор Самбiрський. - Це нам вiдомо i без них. Коли вже здається, що нiчого дурнiшого утнути не можна навiть у принципi, влада робить щось таке, що не лiзе вже нi в якi ворота. Найстрашнiше в тому, що владнi дебiли витiсняють з країни найрозумнiших людей. З ким же ми залишимося? Чи знайдуть нашi дiти i онуки собi пару в країнi-дурнiв?
   - Ось i для цього потрiбно створювати орден, - згодився з ним Погрiбняк. - При ордену необхiдно заснувати молодiжний клуб, де б нашi дiти зустрiчалися, разом проводили своє дозвiлля i одружувалися мiж собою. Бо в розумних батькiв - розумнi дiти. Це не моя особиста думка, а науковi постулати генетики. Не даремно ж її не визнавали в "стране-дураков" Радянському Союзi. Там впродовж цiлих десятилiть знищували найрозумнiших, найпiдприємливiших, духовно найбагатших. Тому ця країна i виявилася приреченою. Але ж пiсля розпаду СРСР дурнi нiкуди не подiлися. Вони дiсталися не лише "правоприемнику" Росiї, але i iншим країнам колишнього СРСР. Треба з цим щось робити. Бо за кордон виїжджають в основному найрозумнiшi, найосвiченiшi, най конкурентноздатнiшi. З ким же нам тодi випадає жити далi, якщо ми любимо цю землю i не хочемо нiкуди з неї їхати?
   - Я регулярно слухаю радiо "Свобода", - втрутився у розмову академiк Михальчук. - У нас iснує негласна, але вiд цього ще жорстокiша цензура. Передають суцiльну брехню i дезiнформацiю. Дурням вона можливо i придатна для споживання, але люди мислячi шукають зарубiжнi джерела iнформацiї. Тому я i слухаю радiо "Свобода". I зрозумiв, що у США тебе, Назаре Петровичу, найкоректнiше кажучи, не дуже люблять. Тиждень тому тебе там обiзвали "новоявленим лжепророком". Нiбито ти береш на себе смiливiсть i навiть вiдповiдальнiсть пророкувати подiї, якi повиннi вiдбутися по всьому свiтовi. Ти знаєш про це?
   - Я сам не чув цiєї передачi, але менi телефонували знайомi, що мене дiйсно так називало радiо "Свобода", - повернув голову до Михальчука Погрiбняк. - Ми, українцi, недооцiнюємо себе. Я видавав свої науковi передбачення, а не пророцтва, як сказали в тiй передачi, лише в Українi i виключено українською мовою. Але виявилося, що їх читають i американцi, i росiяни, в поляки. Напевно, вивчають i в iнших країнах. Пiсля вiдходу вiд активної науково-прогностичної дiяльностi Збiгнева Бжезiнського, в Америцi i Європi немає науковцiв, якi б могли розвивати геостратегiю на належному науковому рiвнi. У свiтi нинi взагалi вiдчувається величезний i все зростаючий брак iдеологiв, суспiльних прогнозистiв, якi б могли на десятилiття наперед передбачити наслiдки рiшень, що їх приймають у наш час. Хiба не так? Тому вони i вивчають тi нечисленнi працi з геополiтичної прогностики, якi видаються по всьому свiтовi.
   - А твiй прогностичний талант вже давно помiтили у свiтi, - пiдвiвся зi свого мiсця i пiдiйшов до бару Шулiка. - Не знаю чим ти там насолив американцям, що тебе так обiзвали, але одне нiмецьке суспiльно-економiчне видання ще у минулому роцi назвало тебе "Українським Нострадамусом". Так що тебе читають i там.
   - Справжнiй науковець i дослiдник нiколи не повинен ставати на той чи iнший полiтичний бiк. Якщо це не стосується його Батькiвщини, звичайно. Американцi хотiли б, щоб я лаяв росiйський iмперiалiзм i хвалив американський. Якби я так i робив, то мене б критикували росiяни i хвалили американцi. А так як я намагаюся бути неупередженим у наукових оцiнках тих чи iнших фактiв i друкую обґрунтованi прогнози розвитку ситуацiї, то мене не любить нiхто. Тому мене i намагаються скомпрометувати, це щоб читачi менi не вiрили: нi росiяни, нi американцi, нi iзраїльтяни, нi навiть китайцi. Я цiлий рiк працював з китайською стажисткою, яка нинi очолює аналiтичний центр при Тяньцзiнському унiверситетi. Нещодавно вона прислала менi переклад статтi, яка з'явилася в одному китайському часописi. Там мене теж згадують "не злим тихим словом". Я думаю вона ще дуже вiдкорегувала ту статтю, щоб мене не травмувати.
   - З останнiх твоїх статтей менi найбiльше сподобалася та, де ти пишеш про феномен Берлiнського муру. Про спорудження стiн мiж рiзними системами я знав, але нiколи не звертав уваги на глибиннi причини цього явища. А ти так дохiдливо i просто виклав складне, що я аж позаздрив. Ти велика людина, це я кажу щиро, менi нiчого вiд тебе не треба. А то ми все соромися сказати людинi щось правдиве i хороше, коли вона того заслужує, за її життя. Все чекаємо коли хтось помре, щоб аж потiм звеличувати до небес.
   - Дякую, друже на доброму словi. Я теж пишаюся дружбою з такими людьми як ви. Але феномен Берлiнської стiни дiйсно зовсiм не дослiджений, хоча i давно заслуговує на це. Без такого дослiдження не можна скласти науково виваженого прогноза i стати "новоявленим лжепророком", - засмiявся Назар Петрович. - Те що вже було колись завжди в iсторiї повторюється. Звичайно, на новому суспiльно-економiчному i технiчному рiвнi певної епохи, але, за великим рахунком лише в цьому i є вiдмiни мiж тим, що було i тим, що буде. Не треба думати, що Берлiнський мур чи 5-ти метрова стiна мiж Пiвденною i Пiвнiчною Кореями є винаходом ХХ столiття i нiчого подiбного ранiше не було i не буде в майбутньому. Тому пророком, якщо ти втаємничений у закономiрностi розвитку суспiльства не так вже й важко бути. Я, наприклад, ще 10 рокiв тому писав, що Iзраїль не зможе вижити, якщо не спорудить стiну мiж собою i Палестинською автономiєю. Який тодi здiйняли крик в контрольованих сiонiстами виданнях. А це найвiдомiшi газети i часописи свiту. В чому мене тодi тiльки не звинувачували. А на початку ХХI столiття увесь свiт дiзнався, що Iзраїль споруджує новий "Берлiнський мур", вiдгороджуючись вiд своїх арабських "братiв". I бетонна оборонна стiна тут споруджується немаленька, аж 8 метрiв.
   - Так, це нинi незаперечний факт, - згоджуючись з Погрiбняком похитав головою Михальчук. - Ти на цiлих 10 рокiв випередив подiї. А на чому базувався ти тодi, даючи такий прогноз?
   - Дуже вiдмiннi системи - суспiльно-економiчнi, релiгiйнi, менталiтетнi, цивiлiзацiйнi, iснуючи сумiжно i розвиваючись з рiзною швидкiстю i в рiзних напрямках без непроникної стiни мiж собою неминуче вносять хаотичнi елементи у функцiонування одна одної. Якщо немає стiни сильнiша система обов'язково має поглинути слабкiшу. Тому i в минулому будувалося безлiч рiзної протяжностi i висоти стiн мiж вiдмiнними суспiльними системами. Не будемо ходити далеко за прикладами. На жаль, ми добре знаємо ще зi шкiльної лави про iснування знаменитої Китайської стiни, якою давнi китайцi вiдгородилися вiд абсолютно вiдмiнної вiд них кочової цивiлiзацiї. А у нас в Українi iснують набагато грандiознiшi за Велику китайську стiну Змiйовi вали. Вони теж були збудованi праукраїнцями для захисту вiд кочiвникiв Пiвдня. Їх довжина перевищувала 9000 км, а висота - 15 м. Це шестиповерховий будинок. Змiйовi вали спорудженi понад 7500 рокiв тому. То я запитую тих наших горе-iсторикiв, цих так званих академiкiв Товкачiв, якi товчуть воду в ступi, стверджуючи, що Києву лише 1500 рокiв. Для чого ж i ким були спорудженi такi велетенськi циклопiчнi споруди на пiвдень вiд Києва? В однiй Київськiй областi їх загальна довжина перевищує 800 км. Їх зводили для захисту хутора, села, селища чи великої столицi? Ви всi розумнi i тому згодитися зi мною, що за логiкою речей, вже понад 7500 рокiв тому iснував Святий Київ i наша велика українська богообрана нацiя i створена нею українська держава. Незалежно вiд того як її тодi називали iноземцi. Та це ж i їжаку повинно бути зрозумiло, що для спорудження такого валу необхiдно було органiзувати на роботу сотнi тисяч робiтникiв. А це могла зробити лише добре органiзована i упорядкована держава. Бо ж на тому 15-ти метровому валi зверху ще були закопанi i декiлька метровi дубовi колоди, загостренi догори. За їхнiми залишками i вдалося встановити радiовуглецевим аналiзом вiк цих споруд. Через певний вiдрiзок валу стояли бастiони. Тут постiйно жила озброєна охорона. Я думаю, що теж зрозумiло, що збудувати такi велетенськi споруди i кинути їх напризволяще не мало нiякого сенсу.
   - Ось така в нас освiта i виховання. - сказав Михальчук, що ми свого рiдного не знаємо. Моя внучка-школярка про Змiйковi вали i не чула, хоча є корiнною киянкою i українкою. А це ж наша слава i гордiсть. Такого жодна європейська нацiя не має. А бiльшiсть українцiв про iснування Змiйових валiв навiть не чули.
   - Та чому тут дивуватися, у нас досi немає української влади. А неукраїнська чужинецька влада в Українi є елементарним нонсенсом, - продовжив Шулiка.
   - В Українi крiм Змiйових валiв є ще й Трояновi вали. Спорудженi легiонами римського iмператора Трояна, - продовжив Погрiбняк. - Римський iмператор Адрiан спорудив на пiвночi сучасної Британiї вал завдовжки 120 км, намагаючись вiдокремитися вiд ворожого Римовi кельтського суспiльства. Так про них знає увесь свiт. А так званi лiнiї Мажино, Манергейма тощо. Не треба було бути "генiєм усiх часiв i народiв", щоб передбачити, що пiсля лiквiдацiї Берлiнського муру сильнiша ФРН поглине слабкiшу НДР. Так i сталося. I дуже швидко. Iнодi одна вiдмiнна система формується всерединi iншої. Тодi теж навколо неї виникає реальна чи умовна стiна. Взяти хоча б єврейськi, пуерто-рiканськi, iталiйськi, українськi, китайськi квартали (гетто) в США, Канадi i iнших країнах.
   - А що ж буде з Україною, яка реально iнтегрується до Азiопи на чолi з Росiєю? - запитав Михальчук. У нас же немає українського телебачення, української книги, радiо i телебачення, української церкви. Ми ж абсолютно реально iнтегрованi до Московiї.
   - З 2004 року на захiдних кордонах нашої держави виникає ЄС. Таким чином двi дуже вiдмiннi системи, якi розвиваються в рiзних напрямках i на рiзних засадах починають безпосередньо межувати одна з одною, - втрутився i Шулiка.. - Це вже той прогноз, який буде стосуватися кожного з нас.
   - Тут теж доволi просто бути пророком. - запевнив присутнiх Назар Петрович. - Достаньо визначити, яка з сумiжних систем є сильнiшою i дiєздатнiшою. А тут теж i їжаку зрозумiло, що ЄС за всiма параметрами перевершує так званий Євразiйський, а насправдi Азiопський союз на чолi з Росiєю. Валовий промисловий продукт (ВНП) Росiї у 2004 роцi складав лише 3%(!) вiд вiдповiдного показника Євросоюзу. Тому, якщо Росiя i побудує на кордонах ЄС нову Берлiнську стiну проблема її зруйнування i поглинання ЄС своїх схiдних сусiдiв, це лише питання часу. I не бiльше. Однак пiд час своїх останнiх поїздок до США я зрозумiв, що там не до кiнця усвiдомлюють основний напрямок процесiв. якi вiдбуваються нинi в Українi. Тому i приймають iнодi неадекватнi рiшення i вдаються до невиважених дiй. Звiдси i та критика моїх iдей, яка мала мiсце з боку радiостанцiї "Свобода".
   - Менi вже пора, - пiдвiвся з дивана Погрiбняк. - Щоб наша сьогоднiшня розмова так i не залишилася лише струшуванням повiтря пропоную вiд вашого iменi дати менi доручення розробити статут майбутнього українського ордена i кодекс честi українського лицарства. Пропоную також паралельно здiйснювати всiм нам зусилля з пошуку i вербування в майбутнi лицарi вiдповiдних розумних, патрiотичних i дiєвих людей, якi усвiдомлено захочуть стати лицарями нашого ордену. Крiм того, я вважаю за необхiдне створити в нашому нинiшньому складi оргкомiтет, який займеться цiєю справою. Всi ми люди, що мають безлiч знайомих i неоцiненний життєвий досвiд. Кожен з нас повинен запитати себе: якщо не я, то хто? I почати дiяти. Не думаю, що ми повнiстю оригiнальнi. Напевно, щось подiбне, таке чи близьке до нього, десь в Українi чи за її межами вже створено. Можливо саме у цей час рiшення про створення органiзацiї орденського типу вже обговорюють i iншi патрiоти України. Треба їх шукати i свiтитися самим. Тiльки будемо дiяти обережно. А то нам напхають в наш орден рiзних агентiв росiйського iмперiалiзму i свiтового сiонiзму, якi розвалять його на окремi ворогуючi органiзацiї за вже апробованою методикою. Згадайте хоча б, що вони зробили з Рухом. Тому у нас повинен бути такий паралельний офiцiйному таємний статут, який би зобов'язував нашу майбутню службу безпеки вiдрiзати зрадниковi яйця i запихати їх йому до рота. Тим бiльше, що у нас тут є хiрурги. I Погрiбняк посмiхнувся такою страшною посмiшкою. що всiм стало зрозумiлим, - це не просто невдалий жарт академiка.
  
  
      -- Кiлер Андрiй
  
   Професiйний кiлер найвищої квалiфiкацiї Андрiй Мазур був за освiтою вчитель української мови i лiтератури. Пiсля iнституту, де не було вiйськової кафедри вiн потрапив служити рядовим у спецпiдроздiл морської пiхоти. Вiн дислокувався на Далекому Сходi Росiї. Отримавши належний вишкiл i зарекомендувавши себе найкращим бiйцем пiдроздiлу, Андрiй залишився служити в ньому надстроково, виконуючи роль iнструктора. Пiсля розпаду Радянського Союзу Андрiй вiдмовився їхати на росiйсько-чеченську вiйну, звiльнився з армiї i повернувся на Батькiвщину. Вiн сподiвався, що буде потрiбний з його досвiдом новостворенiй українськiй армiї. Але його надiї виявилися марними. Росiяни i агенти Росiї продовжували домiнувати i в українськiй армiї. Вони добре розумiли, що людина, яка свiдомо повернулася на Батькiвщину є її патрiотом i Андрiй виявився нiкому не потрiбний. Крiм того, вiн був дуже незалежний за власним характером. Це призвело до конфлiкту з новим начальством у спецбригадi морської пiхоти в Криму. Андрiй заявив полковнику Степанову, який був його безпосередним командиром, що той не любить Росiї.
  -- Я не вiрю в любов до Росiї тих росiян, якi живуть в Українi, - сказав вiн Степанову.- Ось я люблю Україну, то я до неї i повернувся. Мiльйони ж росiян, живучи в Українi, просторiкують про те, як вони люблять Росiю. Це все брехня. Вони її пiдсвiдомо ненавидять. У Росiї в декiлька разiв вища платня, пенсiя, але росiяни не поспiшають повертатися на свою батькiвщину. Хiба не так? Продавши свою трикiмнатну квартиру, наприклад в центрi Києва росiянин може купити в Костромi чи Калузi за вирученi грошi не лише чотирикiмнатну, але ще й дачу i машину. Це ж очевидно! Але чи багато ви знаєте росiян, якi так зробили? - запитував вiн своїх командирiв-росiян.
   За такi висловлювання вже через пiвроку Андрiя звiльнили з армiї. Вiн залишився один без родини, квартири i засобiв до iснування. Розумiючи, що найкращi умови для самореалiзацiї в Українi є в її столицi вiн перебрався до Києва. В столицi Мазур дуже швидко побачив, що працюючи вчителем вiн не лише не прогодує свiй могутнiй i ненажерливий органiзм, але не зможе найняти навiть найдешевшого житла. Так Андрiй потрапив у охоронцi спочатку до одного бiзнесмена, а потiм створив i очолив приватну армiю одного з провiдних олiгархiв країни, який мав не лише промисловi пiдприємства, але й полiтичнi партiї, телеканали, газети i часописи. Його тiльки офiцiйно зареєстрований капiтал вже давно перевищив декылька мiльярдыв доларiв. Була в нього i спецбригада, що складалася з ста чоловiк.
   Очолюючи "армiю" олiгарха Андрiй водночас був i керiвником його охоронцiв. Постiйно знаходячись з Малвiсом поряд, в тому числi i в неформальнiй обстановцi, Андрiй дуже швидко зрозумiв, що це за людина. Її обмеженiсть, зарозумiлiсть, безчеснiсть i безпринципнiсть, жлобство коробили розумного Андрiя. Такими ж були i iншi олiгархи. Андрiй одразу звернув увагу, що серед них не було жодного етнiчного українця.
  -- Мене звiльнили з української армiї, - думав вiн, - за те що я патрiот України. - Тут мене теж врештi-решт розкусять, хто я такий є насправдi. I теж виженуть геть. Але цим хлопцям дуже потрiбнi кiлери найвищої квалiфiкацiї, якi не залишають по собi нiяких слiдiв. Кiлери-одинаки, якi працюють на замовлення. Вони отримують просто таки величезнi грошi. Я вже маю зв'язки i знаю до кого можна звертатися. Необхiдно просто розробити певну систему. Щоб замовники нiколи не виходили на мене особисто. Не потрiбнi в цiй справi i посередники. Необхiдно зникнути з цього життя. Виїхати за кордон або влаштувати власну смерть. З тими грошима, що в мене вже є я можу зробити пластичну операцiю у США або Нiмеччинi i повернутися до Києва новою людиною. Буду використовувати для замовлення комп'ютер. Тяга до роботи з ним у мене в кровi.
  -- Однак необхiдно думати i про майбутнє, - розум Андрiя постiйно працював як годинниковий механiзм. - Напевно, за власним характером я не зможу "вийти на пенсiю". Просто помру вiд туги i бездiяльностi. Треба органiзовувати або шукати вже створену органiзацiю, де потрiбен не просто кiлер-чистильник, а iдеолог полiтичного вбивства, iдейний органiзатор-санiтар скверни i паразитизму. Я сам уже не буду брати участь у органiзацiї вбивств, а лише розроблятиму сценарiї їх здiйснення i iдеологiчне забезпечення. Я маю стати лицарем-кiлером, борцем зi злом, а не просто людиною, яка вбиває за грошi будь-кого. Та таким я нiколи й не був. Завжди брався за роботу лише коли був абсолютно переконаним, що знищую тих, кого необхiдно вбивати як скажених собак. Вбити замовника, який внiс завдаток, знаючи, що замоаник повне лайно, а його замовна жертва в усьому права - це пiд силу лише найiдейнiшим i найпрофесiйнiшим кiлерам свiту.
   Андрiй повернувся на диванi, потягнувшись до журналу, який впав на пiдлогу. Страшний бiль пронизав його тiло в районi живота.
  -- Знову дає про себе знати поранення, - подумав Андрiй. - Тодi його врятував у здавалося б безнадiйнiй ситуацiї професор Маринич. А тепер все частiше бiль повертався знову. - Треба показатися професору, - вирiшив Андрiй. Так жодного разу я й прийшов до нього на прийом пiсля одужання. Хоча Маринич i попереджав про необхiднiсть подальшого лiкування пiд його наглядом. Але нiчого не вдiєш. Прийдеться телефонувати i домовлятися.
   Андрiй взяв телефонну трубку i набрав номер мобiльного телефона професора. Однак, той був вiдключений. Не вiдповiдав i прямий телефон кабiнету Маринича. Тодi Андрiй звязався з секретаркою професора i довiдався, що той зараз на операцiї, яка вже триває декiлька годин.
  -- Зателефоную йому вранцi додому, - вирiшив вiн.
   Однак бiль знову повторився i став ще сильнiшим. Тому Андрiй зателефонував до свого лiкаря на дачу вже увечерi.
  -- Андрiю, радий чути твiй голос, - приязно вiдгукнувся на дзвiнок кiлера професор. - Де це ти пропав? Я не дуже й турбувався. Раз не телефонує, значить усе в порядку. А зараз мабуть уже виникли проблеми?
  -- Так, Романе Амвросiйовичу, - згодився Андрiй. - Треба було б якось у найближчий час потрапити до вас на консультацiю. Напевно, це не так легко?
  -- Я про тебе згадував учора, - вiдповiв Марунич. - I менi потрiбна твоя консультацiя. Так що якщо ти зможеш, приходь завтра на 8.30 до мого кабiнету. У нас буде пiвгодини на розмову
   Наступного дня кiлер о 8.30 ранку уже сидiв в кабiнетi професора.
  -- Я тут уже приготував тобi всi призначення i процедури, що необхiдно робити, - сказав Маринич пiсля привiтань. - Сильний i рiзкий бiль нiби пронизує тiло в районi пупка?
  -- Так, ви не помилилися, - згодився кiлер.
  -- Нiчого, скоро будеш як нова копiйка, - посмiхнувся професор.
  -- А якi у вас є проблеми, Романе Амвросiйовичу? - запитав Андрiй.
  -- В мене проблеми з сином, Андрiю, - похмуро промовив Марунич. - Я все життя був зайнятий, працював з ранку до вечора. Нiколи було виховувати хлопця. Ось вiн i пустиввся берега. А тепер виявилося, що мiй Ярослав зв'язався з якимись наркоманами. Тi його шантажують, а вiн у мене краде з домашнього сейфа грошi. Нiколи не думав, що доживу до такого, що власний же син буде обкрадати батька. Порадь, будь ласка, що менi робити? Не хочеться звертатися до мiлiцiї. Не знаю, що вiн встиг уже там накоїти. А ти ж все таки працюєш в охоронi вiдомих людей. За тебе вони просили, коли та бiда з тобою трапилася. Може все таки щось менi порадиш чи допоможеш?
  -- Звичайно, Романе Амвросiйовичу, - похитав головою Андрiй. - я вам допоможу. - Менi тiльки треба переговорити з вашим сином, а далi, то справа технiки.
   Через два днi декiлька чоловiкiв на вулицi захопили в районi Доброго Шляху чотирьох наркоманiв.i запхавши їх до мiкроавтобуса вiдвезли до лiсу пiд Броварами. Там уже було вибрано чотири найбiльших мурашники. З наркоманiв зiрвали одяг i, намазавши дупу медом, посадили на мурашники голим задом. Поки вони дико верещали пiд прицiлом автоматiв людей у масках, однн з захоплювачiв поволi читав наркоманам лекцiю, як негарно вимагати грошi в сина професора Маринича. I не дай бог вони довiдаються, що це трапить ще хоча б один раз. Тодi їхнi сучаснi страждання здадуться їм перебуванням на кращому курортi свiту.
   Андрiй почав поступово реалiзувати свої iдеї з метою створення бойової органiзацiї iдейних кiлерiв-очищувачiв українського суспiльства. Очолюючи охоронну службу одного з найкрутiших олiгархiв країни вiн паралельно створив iдейно пiдготовлену, органiзацiйно монолiтну i вишколену органiзацiю кiлерiв-патрiотiв. Маючи грошi, зв'язки i належний та вiдповiдний талант вiн з допомогою тих же олiгархiв почав створювати органiзацiю-могильник олiгархiчної системи.
  -- Нашим завданням є не бiйки на площах з "Беркутом", "Соколом", "Барсом", "Коброю" i всiм цим iншим "звiринцем", який створений на грошi платникiв податкiв для захисту вiд народного гнiву злочинної, антинародної олiгархiчної влади, яка панує в Українi, - казав вiн власному iдейному кiлеру-дублеру, якого вiн сам знайшов, виховав, фактично вилiпив з вiдповiдного матерiалу як скульптор монумент. Поки що це марна справа. Такi дiї ефективнi лише пiд час революцiї. Нашим завданням буде знищення цiєї влади в конкретних персоналiях поодинцi i групами. Однак перша наша акцiя з собаками, яка пройшла дуже ефективно, разом з тим виявила, що такi нашi дiї мало що дадуть, якщо не буде iснувати потужної патрiотичної органiзацiї українцiв, яка буде цей бiзнес знищених олiгархiв прибирати до власних рук i використовувати здобутi грошi на добро власного народу, своєї нацiї. Ми не повиннi бути самодостатньою органiзацiєю, а входити як бойовий пiдроздiл в патрiотичну органiзацiю орденського типу, де над нами буде iснувати потужний мозковий центр. От якби нам вдалося долучити туди кращих професорiв i академiкiв... Хоча це мабуть справа утопiчна. А так ми i залишимося доволi примiтивною локальною органiзацiєю. яка не буде здатна вирiшувати завдання у масштабi всiєї країни. Необхiдний спрут, який би пронизував своїми щупальщями всi сфери життя не лише в Українi. але й за її межами в українськiй дiаспорi. А так ми знищуємо одного олiгарха, а його бiзнес переходить до iншого олiгарха, теж не етнiчного країнця. Таким чином ми лише посилюємо неукраїнськi сили в нашiй державi.
  -- То виходить, що ми марно старалис? - спохмурнiв його дублер з псевдо Близнюк.
  -- Нiчого подiбного, - переконливо заявив Андрiй. - Ми продемонстрували свою здатнiсть не лише до боротьби, але й до перемоги. Я вважаю, що iдея створення патрiотичної української органiзацiї дуже актуальна. А тому її створення, настiльки я розумiюся на фiлософсько-психологiчних питаннях ще з унiверситету, то справа часу. Можливо така органiзацiя вже i є. Тодi вони будуть шукати з нами контактiв. Якщо ж вона ще не створена, то наша перша успiшна акцiя надасть iмпульс до цього i вселить оптимiзм у душi людей, яким не байдужа доля України. А таких людей мiльйони.
  -- В мене є iдея створення цiлого iнституту iдейних убивць-камiкадзе, яких би не спиняло нiщо у справi знищення ворогiв України, - стиснув руки в кулаки Близнюк. Будучи спецiалiстом з усiх основних видiв сучасного двобою, вiн постiйно розминав свої руки i навiть сидячи на м'якому стiльцi в оперному театрi постiйно напружував рiзнi групи м'язiв. Андрiй не знав iншої людини, яка б так постiйно тренувалася i знiмала свiй найсучаснiший бронежилет лише у ваннiй кiмнатi.
  -- Цiкаво, - думав Андрiй. - як вiн поводить себе в найiнтимнiшi хвилини з жiнками. - Напевно не скидає бронежилета i тримає поряд з собою пiстолет. Мабуть вiн i свого статевого члена може напружити коли забажає, тренуючи його так, як вiн тренує м'язи всього тiла.
  -- Ця iдея, на мою думку є цiлком продуктивною, - похвалив свого дублера Андрiй. - Я думаю, що таких iдейних убивць-камiкадзе не треба довго шукати. До речi, є вiдповiднi методики як їх пошуку, так i виховання. Наука i тут постаралася. А середовищем для виникнення цiєї когорти людей є переконанiсть мiльйонiв українських громадян, що нашою державою керують вороги нацiї i країни, злочинцi, агенти iноземних держав, убивцi, злодiї тощо. Таке середовище за теорiєю науки неодмiнно повинно породжувати протидi владi, яка в нинiшнiх умовах набуває характеру терористичної вiйни або революцiї.
  -- Ти звернув, Андрiю, увагу, як влада вiдреагувала на нашу першу акцiю. Цi злочинцi i вбивцi вирiшили стати моралiстами. По всiх олiгархiчних каналах рiдiо i телебачення розпочата шаленна кампанiя дискредитацiї вбивць олiгарха Бройдмана-Харчука. Нiби це вбито незалежного журналiста чи згвалтовоно неповнолiтню дiвчинку, чим i займався покiйний неодноразово. I повнiстю безкарно. Нас навiть оголошують якоюсь психiчно хворою групою, яка ледь не втекла з психушки. Виходить, що тi дiячi, тобто вони, якi викрадають людей, вбивають їх, вiдрубують їм голову або влаштовують катастрофи автомобiлiв чи стрiляють в громадян у лiфтах, то цiлком психiчно здоровi особи. А ось ми, якi цих убивць ставимо до стiнки є хворими. Харошєнькоє дєльце, як любив говорити покiйний Бройдман.
   - Ми просто зробили за давньою українською традицiєю, вчинили самосуд над людиною, яка не могла бути покарана, як це робиться в усiх цивiлiзованих країнах законним шляхом. Тепер i iншi будуть знати, що якщо не дiє мiлiцiя i прокуратура, не виконує своїх функцiй СБУ, обов'язково з'являються органiзацiї, що i беруть на себе добровiльно їхнi функцiї, - сказав Андрiй.
  -- Ми знищуємо i будемо знищувати найжахливiших i безкарних злочинцiв. Вони взяли пiд власний контроль органи правосуддя в нашiй країнi. Це гаддя знищило мiльйони людей в Українi. На їх совiстi зменшення населення нашої країни на 5 млн. осiб. Це ж скiльки мiльйонiв людей необхiдно було обiбрати до нитки, щоб Ахмет Рiнатов мав 5 млрд. доларiв, Iзраїль Табаков - 3,5 млрд. доларiв, Абрам Тучман - понад 2 млрд. доларiв. Та й то це лише офiцiйнi цифри, якi набагато заниженi. I всi цi чужинцi настiльки жадiбнi, що присмоктавшись як п'явки до тiла українського народу не дають нi копiйки на дiтей-сирiт, безпритульних, хворих людей. Усе загрiбають собi. А навiщо? На той свiт з собою нi цента не вiзьмеш. Просто така злочинна неукраїнська ментальнiсть.
  -- Треба планувати наступну операцiю проти Абрама Тучмана. Це найодiознiша фiгура, яку охороняють найбiльше. За неофiцiйними даними саме у нього i є найбiльше грошей, - сказав потягаючись Андрiй. - Мiй олiгарх стверджує, що у Тучмана насправдi понад 8 млрд. доларiв на власних рахунках i в нерухомостi по усьому свiтовi.
  -- Давай трохи розiмнемося. Проведемо безконтактний бiй один з одним, - запропонував Близнюк.
  -- Згода, - вiдповiв Андрiй. - Тiльки спочатку обговоримо в найзагальнiших рисах майбутню акцiю. Я знаю, що ти привчив себе постiйно рухатися, але й мiзки в тебе працюють вiдмiнно.
  -- А тут теж є вiдповiднi методики тренування, - серйозно вiдповiв Близнюк. - Мозок можна тренувати так же як i м'язи, скажiмо рук. Стосовно ж акцiї, то на цей раз, напевно, обiйдемося без собак. Вони вже будуть готовi до такого повороту подiй i ми не захопимо охорону так же зненацька, як це було при лiквiдацiї Бройдмана.
  -- Ти не правий, друже, - сказав Андрiй, пiдходячи до столу. - Ось подивись, - вiн взяв у руки схему нанесену на аркуш паперу. - Восени цей олiгарх традицiйно покладає квiти до пам'ятника своєму iдейному i єдинокровному братовi-шахраю Панiковському, який вiн сам з дозволу "нашої" влади встановив на Прорiзнiй вулицi. Буде багато народу. Практично та ж сама ситуацiя, що i з Бройдманом. Однак, на цей раз уже нiхто на собак сподiватися не буде. Я маю iнформацiю. Охорона буде готуватися до рiзних нестандартних ситуацiй. Нас сприймають всерйоз i вважають, що ми будемо дiяти кожного разу оригiнально. А ми повторимося ще один раз. Ще раз i усе. Далi в мене вже є ще декiлька цiкавих i абсолютно нових наробок. Вистачить на кожного олiгарха.. Мого шефа залишимо на закуску. Вiн дуже переживає за своє життя, але i сподiвається на мене. Як на найкращого спецiалiста. До речi, - посмiхнувся Андрiй, - мене вже сватали переходити керiвником охорони до Абрашi Тучмана. То я одразу пiшов до свого шефа i повiдомив про це. Вiн ледь не посварився з Абрамом, але той сказав, що хтось проявив iнiцiативу i дiяв без його вiдома. Хоча думаю це не так. Вiн, напевно, шкiрою вiдчуває, що наступною жертвою буде вiн.
  -- Нехай нашi собачники починають роботу? - запитав Близнюк.
  -- Звичайно, - продовжив обговорення Андрiй. - Пошли людей до його вiлли. Хай попорпаються у смiттi. Вiн черевики мiняє напевно кожен тиждень. Та ще й вимагає, щоб їх викидали на смiтник. Не хоче щоб хтось пiсля нього доношував. Вiн страшенно ревнивий. Нам потрiбний його запах. Хоча вiн такий жирний, що вiд нього смердить за кiлометр. Хай собаки принюхаються до його запаху, щоб вийшли точно на нього.
  -- Я не впевнений, що i на цей раз вдасця якомусь собацi загризти цього олiгарха. Це перший раз все трапилося так зненацька, що охорона не змогла оговтатися. Тепер вони будуть стрiляти по собаках, незважаючи на присутнiсть великого натовпу людей.
  -- А тепер його собаки не будуть хватати за горло, - засмiявся Андрiй. - Ми використаємо їх лише як транспортний засiб. Причепимо до них вибухiвку з дистанцiйним управлiнням i натиснемо кнопки лише тодi, коли собаки будуть бiля нього.
  -- Але ж це вб'є не лише олiгарха, але й багато iнших людей, - заперечив Андрiй.
  -- Та там така публiка збирається, що нiкого не жалко, - подивився прямо у вiчi своєму дублеру Андрiй. - Нормальна людина на такий захiд i в такiй компанiї просто не пiде. Там зберуться лише злочинцi i зiваки-дебiли. Однак останнi не постраждають, так як їх охорона i близько не допустить до пам'ятника. Дурням везе, хiба ти не знаєш цю приказку.
  -- В мене з'явилася ше одна iдея, - сказав, безнастанно розминаючи пальцi на долонях рук Близнюк. - Менi вдалося вийти на двох серiйних убивць.
  -- Та це ж практично неможливо. - Таких людей мiлiцiя може шукати десятилiттями i не знайти. - здивувався Андрiй.
  -- А в мене розроблена власна методика. - посмiхнувся Близнюк. - У тебе навчився.
  -- Ну не перебiльшуй. - лукаво поглянув Андрiй на свого дублера. - Твої двi вищi освiти мабуть теж не є випадковими? Але що це за методики?
  -- Треба їх вiдпрацьовувати далi. Поки що рано говорити про їхню беззастережну ефективнiсть. Можливо менi просто повезло i це не що iнше як збiг обставин. Або iнтуїцiя. Так теж буває, - швидко сказав Близнюк.
   - А що це за люди? - Андрiй зайняв звичне мiсце в кiмнатi, де його не можна було "дiстати" нi з вiкна, нi з дверей.
  -- Дуже пристойнi люди. якщо так можна, звичайно, сказати. Нiчим не примiтнi. Такi собi сiренькi мишки, якi не видiляються нiчим зовнi. Однак доволi розумнi. Може навiть дуже. Вони самi зовнi сiрi. Але не виносять сiрого життя. Тому в такий спосiб шукають собi розраду. Однак їм не вистачає визнання людей. Люди їх засуджують i вони про це знають. Я суто психологiчно хочу дати їм визнання людей. Щоб вони вiдчували i знали, що люди вiтають, а не засуджують їх вчинки. Що вони схиляють перед ними, обожнюють їх. Щоб вони твердо вiрили, що десь живе хоча б одна людина, яка щиро ними захоплюється i з радiстю чекає їхньої наступної акцiї, - переконливо сказав Близнюк.
  -- А я читав, що так вчиняють лише вiдвертi психи. Сексуальнi збоченцi i ман'яки, якi з дитинства вiдчували свою неповноцiннiсть, - мовив Андрiй.
  -- Я не знаю статистики. - Близнюк черговий раз розправив плечi i напружив м'язи сiдниць. - Але думаю, що можливо такi i переважають. Однак, у вузькi рамки будь-якої класифiкацiї таких людей не заженеш. У моїх пiдопiчних я не вiдчув нiяких сексуальних збочень. Є банальна жадоба кровi. Як у тхора чи пуми, якi вбивають набагато бiльше тварин, нiж можуть з'їсти. Вони вже вбили багато людей. Пiймати їх практично неможливо. Я їх буду намагатися переорiєтувати з допомогою розроблених мною методiв на вбивства ворогiв України. Буду давати їм наводку. А вони вже робитимуть свою справу. Таким чином вбивства будуть для них i для мiлiцiї хаотичними й надалi. А насправдi цi маньяки будуть лiквiдовувати ворогiв України i української нацiї, так би мовити, нижчої ланки. До олiгархiв їх нiхто не допустить. Тут тобi i карти в руки. А я i для себе знайшов цiлком автономну вiд тебе справу. Це менi потрiбно для самореалiзацiї.
   - А якщо вони об'єднаються проти тебе, це буде страшна сила, - Андрiй задумливо провiв рукою по чолу.
   - По-перше, вони один одного не знають. Та й знати не хочуть, - сказав Близнюк. Це вбивцi-одинаки. По-друге, психологiчно вони програли. Є людина. яка знає про їхнi справи. Позбутися своєї пристрастi вони не можуть, але i "взяти" мене, який готовий до будь-яких несподiванок їм теж не вдасця. Вони про це добре знають.
  -- Багато хто вважає, що вбивство того придурка Лободи, який ганьбив нашого генiя i пророка Тараса Шевченка, то справа рук якогось нацiонального героя. Донинi це вбивство не розкрито. А тепер виходить, що це може бути i хтось iз твоїх пiдопiчних. Ти їм замовляв Лободу? - прискiпливо подивився на Близнюка Андрiй.
  -- Нi, це не моїх рук справа, - вiдповiв дублер. - Я ще тiльки починаю працювати зi своїм "контингентом". Це хтось чужий i не виключена можливiсть, що i дiйсно з часом цю людину канонiзують як нацiонального героя. Я вважаю за добре, що ми не маємо до цiєї справи нiякого вiдношення. Не треба їм робити реклами. Такi гiмнюки є в кожному суспiльствi. Просто в нормальнiй країнi їм не дають верховодити. А у нас цих покидькiв наймають за грошi, бо нормальна людина такою брудною i смердючою роботою просто не буде займатися. Навiть за найбiльшi бабки.
  -- А як твоя остання поїздка до Нiмеччини? - звернувся до Близнюка Андрiй. - Я не запитую тебе про подробицi операцiї. Все одно не скажеш i правильно зробиш. Але чи не було в тебе психологiчно показових випадкiв, якi б могли менi знадобитися для подальшого дослiдження i осягнення людської натури. Якщо хочеш стати генiєм у будь-якiй справi необхiдно постiйно аналiзувати як загальну iнформацiю, так i ту, яка безпосередньо стосується твоєї роботи. I робити належнi висновки.
  -- Можу сказати лише, що замовлення виконане на належному рiвнi - знову напружив м'язи спини Близнюк. - Але був один смiшний епiзод. Мою машину в зонi проведення операцiї супроводжував приданий менi помiчник. За розробленим мною сценарiєм, а так вимагала конкретна обстановка, вiн їхав перед моєю машиною на мотоциклi. До речi, хлопець з Вiнницi. Пiд'їхали ми з ним до вiддаленого переїзду через залiзничну колiю. Шлагбаум був опущений, хоча скiльки можна було побачити поїзда не було видно. Не чути було i нiяких звукiв, якi б вказували на його наближення. Бiля переїзду стояла невеличка буда в якiй хтось сидiв. Моєму супроводжувачу набридло стовбичити перед шлагбаумом i вiн на мотоциклi переїхав на той бiк. З буди вискочив молодий хлопець i почав кричати: "дойче iдiот", "дойче iдiот", тобто "нiмецький iдiот". Мене ледь не вивернуло всього вiд смiху. Завдання було дуже вiдповiдальне i небезпечне i в мене нерви були доволi напруженi, але цей "стрiлочник" зi своїм "дойче iдiот" так мене розслабив, що i уявити собi важко. Я був майстерно загримований, нiмецькою мовою володiю бездоганно, то вилiз з машини i виявив, що в будi сидiв не просто наш земляк-українець, а ще й хлопець з Вiнницької областi. Вiн заробляв собi грошi на майбутнє навчання у Вiнницькому медiнститутi. Коли вiнничанин побачив, що дисциплiнований "нiмець" порушуючи правила перетнув переїзд, його природною реакцiєю i були тi слова.
  -- Дiйсно, серед нiмцiв при опущеному шлагбаумi мiг поїхати лише якийсь виродок нiмецької нацiї, - засмiявся Андрiй. - Але який практичний висновок ти зробив з цього випадку?
  -- Я того мотоциклiста з того часу охрестив "Дойче iдiот" Потiм одразу вiдправив його додому. Не вийде з нього кiлера-професiонала найвищої квалiфiкацiї. Вiдсутнє в нього терпiння i природна любов до порядку. З ним би я мав немало проблем. Ось такi конкретнi висновки я зробив. А на їх основi прийняв рiшення i їх реалiзував.
  -- Цим ти тiльки пiдтвердив свою репутацiю iнтектуала i аналiтика. - пiдвiвся зi свого мiсця i пiдiйшов до бару Андрiй.
  -- Я вимушений йти - i собi встав з дивана Близнюк. Ще побачимося.
   Через день на столi в кiлера задзвонив телефон. Вiн взяв трубку, яка лежала в нього пiд боком на диванi i натиснув кнопку.
   - Слухаю вас, - як завжди чемно вiдгукнувся вiн.
  -- Привiт, Андрiю, - почув вiн бадьорий оксамитовий бас Маринича. - Як здоров'я?
  -- Дякую, Романе Амвросiйовичу, - радо вiдповiв кiлер. - Нiби сто баб пошептало. Як колись казали в Українi. Нiби рукою зняло. Я вже й забув про те, що менi дошкуляв бiль.
  -- Я хотiв би подякувати, Андрiю, за допомогу, - сказав Маринич.- I в мене нiби сто баб пошептало. Ця проблема вирiшена. I пiдозрюю, що назавжди.
  -- Немає проблем, пане професоре, - весело посмiхнувся кiлер. - Якщо ще виникне щось подiбне, прошу звертатися. Не соромтеся, будь ласка. А вам я завжди буду вдячний.
  -- Хотiв би особисто подякувати тобi за зроблене для мене i мого сина, а не висловлювати свої почуття по телефону. Чи не мiг би ти заїхати до мене на дачу в недiлю одразу пiсля шестої години вечора? - запитав професор.
  -- Я з вас грошей брати не буду, не ображайте мене, Романе Амвросiйовичу. - За операцiю менi платив не я. А звiдки i як цi грошi потрапили до мого шефа, ви i самi, напевно, знаєте. Ви ж грошi заробляєте саоїми руками i своєю головою. Так що це принципове питання.
  -- Радий, що ти розумiєш цi концептуальнi питання, а не просто бездумно служиш олiгарху, - серйозно сказав Марунич.
  -- А я не служу йому. Я в нього працюю. Вiн купив мою майстернiсть, моє вмiння, але не придбав мене чи мою душу, - так же серйозно вiдповiв Андрiй.
  -- Цiкава розмова в нас виходить, - повеселiшав Марунич. - А ти все одно приїжджай до мене на дачу, Андрiю. Я буду там не сам. Познайомишся з моїми друзями. Вип'ємо по чарцi. I таким людям як я i ти необхiдно розслаблятися. Це ж так?
  -- Не знаю чи буду почуватися у вашiй компанiї у своїй тарiльцi, - сказав кiлер. - Там же у вас, напевно, зберуться однi академiки.
  -- Ти правий, хлопче, - пiдтвердив Марунич. - Однак то дуже простi у спiлкуваннi i веселi люди. Почуєш стiльки смiшного i цiкавого, що буде про що розповiдати усе своє життя. Цi люди об'їздили увесь свiт i були в таких бувальцях, що твоєму олiгарховi i не снилося.
  -- Але, все одно. Я буду серед вас чужим. Такою собi бiлою вороною, - вiдповiв кiлер.
  -- Та не прибiдняйся так, Андрiю, - переконливо сказав Маринич. - Я знаю, що ти не лише закiнчив вiйськове училище з червоним дипломом, але вчився навiть в адьюнктурi. Але потiм кинув її в Росiї i повернувся до України i української армiї.
  -- На жаль виявилося, що ця армiя лише називалася українською, - з гiркотою сказав Андрiй. - Iнакше б мене не звiльнили за "український нацiоналiзм", i не залишили б служити в нашiй армiї тих, хто щиро ненавидить Україну i нашу нацiю.
  -- Ну в мене сьогоднi свято, - зрадiв лiкар. - Неодмiнно приходь до мене в недiлю на дачу. Є в мене до тебе серйозна розмова i можливо доленоснi пропозицiї.
  -- Ви мене переконали i заiнтригували, буду пiсля шостої, - закiнчив розмову кiлер.
  -- Хай щастить. До зустрiчi в недiлю, Андрiю, - попрощався Марунич.
  -- Побачимося, Романе Амвросiйовичу, сказав Андрiй i натиснув на кнопку свого Панасонiка.
   В дверi подзвонили: два коротких i два довгих дзвiнки. Андрiй продовжував сидiти на диванi, тримаючи в руцi телефонну трубку. Потiм пролунало чотири коротких дзвiнки i вiн стрiмко пiдкинувши худорляве тiло з дивану пiшов вiдчиняти. Вiн нiколи не дивився у вiчко дверей. Броньованi дверi не прострелять, хiба що гранатометом, а ось у вiчко можуть дiстати i з пiстолета з глушником. Андрiй накинув ланцюжка на дверi i прочинив їх, вiдступивши вбiк. За дверима стояв Близнюк.
   - Заходь, - пропустив дублера Андрiй. - Вiн помiтив блиск в очах Близнюка i зрозумiв, що той принiс якiсь новини, якi можуть мати для них стратегiчне значення. Однак Близнюк за власною манерою нiколи не поспiшав з повiдомленнями.
   - Ну як бiгає твiй "пижик", - звернувся гiсть до хазяїна. - Чи не пора вже мiняти твою машину на щось новiше i краще?
   - Не бачу в тому необхiдностi. - спокiйно вiдповiв Андрiй. - Моє 605 - те "Пежо" дасть фору твоєму "Мерседесу". Ти що не бачив фiльма Люка Безсона "Таксi"?
   - Ну такi дурницi можуть показувати лише у фiльмах, - засмiявся кiлер-дублер.
   - В мене трилiтровий двигун, тому вiд свiтлофорiв я стартую першим, - спокiйно вiдреагував Андрiй. Вiн немало їсть бензину, але грошi для мене не проблема. Чого менi ще треба?
   - Ти ж знаєш. - посмiхаючись вирiшив перевiрити Андрiя на психологiчну стiйкiсть Близнюк, що все, що закiнчується на "О", тобто "Пежо", "Рено" i гiмно, не варте уваги. Гасло справжнього українця це: жiнка українка, а машина нiмка. Краще за нiмцiв автомобiлi нiхто нiколи не робив. А кращих i хазяйновитiших жiнок за українок теж немає. Пам'ятаю як один москаль у нашу частину, де я служив, привiз дружину з України. Так через пiвроку всi неодруженi москалi почали чiплятися до нього, щоб вiн i їм виписав з України "хахлушку". Дружини-росiянки, будучи без роботи, щодня збиралися то в однiєї, то в iншої подружки i цiлий день пили пиво з горiлкою i матюкалися, А "хахлушка" варила, пекла, прала, солила, консервувала, прибирала. Вона навiть город завела. I це на холодному Далекому Сходi. Вирощувала там навiть те, що за лiтературою i в принципi не могло там родити. Тому нам українцям вiддавати москалям чи iншим чужакам наше нацiональне багатство, тобто працьовитих i гарних жiнок є останньою дурiстю.
   - Стосовно наших жiнок я з тобою повнiстю згоден, - примруживши очi сказав Андрiй. - Та й машини нiмецькi безперечно найкращi. Однак в даному конкретному випадку моя машина виявилася дуже хорошою. До речi, в неї стоїть немало нiмецьких, австрiйських i шведських деталей. Так що вона французькою є лише за мiсцем збирання. Щоправда справедливостi ради необхiдно визнати, що скомпонована вона дуже складно i незручно. Так важко добратися до деяких вузлiв i деталей. У нiмцiв все розмiщено дуже просто i рацiонально. Продумано до найменших дрiбниць. Нiмцi думають над тим, не лише як зiбрати машину, але й про тих, хто її буде розбирати, ремонтуючи. Вiдкрив капотт i все одразу зрозумiло. У французiв такого накручено... Однак, складнiсть не завжди на користь справi.
   - Це найкоректнiше кажучи.
   - В мене є один зовсiм молодий хлопець, який тримає СТО, ремонтує автомобiлi. Росiйськi автомобiлi в ремонт принципово не приймає. Каже, що то не машини взагалi i тих, що їх купують за 10 тис доларiв треба до психiатра посилати Чудовий менеджер. Можу тебе порекомендувати, - продовжив Андрiй. - Цей хлопець, як i ти, має двi вищi освiти: iсторик-археолог i економiст-фiнансист. Перша освiта вказує на його романтичну вiд природи натуру, а друга, що вiн збагнув нудну прозу нашого нинiшнього життя. Менi його порекомендували, а я рекондуватиму тебе йому. У нього я навiть не ремонтую свою машину, а просто стратеогiчно утримую її на ходу. Вiн мене жодного разу не обдурив, не обрахував, я це спецiально перевiряв, хоча i не знає, природно, хто я є. До нього як до останньої iнстанцiї приїздять люди зневiренi, яких уже не раз обрахували, поставили замiсть нових старi вузли i деталi, а то i просто виматюкали. Там рiзнi люди бувають, але вже формується кiстяк постiйної клiєнтури. Це полковники мiлiцiї, СБУ, прокуратури, крутi бiзнесмени. Я сам бачив як один з них совав цьому хлопцевi свою службову "ксiву". Кричав, якщо i ти мене обдуриш, я тебе посажу. А вiн їм вiдповiдає так привiтно, з таким природним українським гумором, що просто їх обезброює повнiстю. Вони не знають, що йому далi казати i просто махають рукою. А потiм стають постiйними клiєнтами.
   - Та це в нього може просто стратегiчний характер мислення. - сказав дублер. - Дурнi намагаються одразу обiбрати клiєнтiв i другий раз до них нiхто не приїде. А цей твiй снайомий на своїй чесностi сколотить врештi-решт капiтал. То просто розумна людина. I все. Вiн їх затягне до себе, приспить їхню увагу, а потiм обдере як липку.
   - I який же ти злий, - посмiхнувся Андрiй. - Не хочеш мати позитивне мислення. - Ось ти поїдеш до нього зi своїм "мерсом" i сам побачиш. У мого протеже всi ремонтники в чистих комбiнезонах. На стiнi висить оголошення, що за кожний матюк з обслуговуючого персоналу знiмається десять гривень. Кому з клiєнтiв, якi чекають, коли їм помiняють оливу цiкаво вислуховувати триповерхове матюччя? Вiн найняв хлопцiв з Захiдної України, якi нерозбещенi ледачими москалями. Вони працюють i вдень i вночi. Навiть у недiлю це СТО працює. Вiн їм i гуртожиток наймає. Аби лише працювали на совiсть. В нього дуже iнтелiгентна родина. Батько вiдомий академiк-бiолог, мати лiкар. Вони i виховали вiдповiдного сина. Яке корiння, таке й насiння.
   - А що в тебе нового з нашого поля дiяльностi? Мене цiкавлять не конкретнi факти, я їх i сам знаю. А стратегiчнi напрямки робити i стратегiчнi люди, якщо вони в тебе є на прикметi.
   - Вчора вдень на власнiй квартирi застрелено колишню суддю Малахову. До речi, з твоїм олiгархiчним шефом мала всiлякi справи. Дiяв професiонал високого класу. За всiма ознаками. Такого як ми з тобою. Не виключаю можливiсть, що цю роботу виконав хтось заради власної вендети.
   - Ти хочеш сказати, що високопрофесiйна людина в цiй царинi дiяла заради розваги чи власної особистої помсти? У нашому середовищi таке майже виключається, - похитав головою Андрiй.
   - Всi люди, будь-якого вишколу, квалiфiкацiї i психофiзичної пiдготовки врештi-решт є людьми. I нiщо людське для них не чуже. Воно лише притумлене обставинами життя. Але тi ж обставини життя можуть зiграти i на протилежну дiю i результат. Ти зi мною не згоден?
   - Та я знаю цю даму, - втомлено позiхнув Андрiй. - Це на замовлення мого нинiшнього шефа i за його грошi вона засудила хлопцiв з УНА-УНСО. Бандити i злодюги на свободi. А цi хлопцi, якi за власним покликом душi вирiшили боротися з владою бандитiв i злодiїв, сидять у тюрмi. Я не знаю подробиць, бо їздив зi своїм шефом до Донецька. То кажеш там дiяв професiонал найвищого рiвня?
   - Очевидно. Цю даму поставили завiдувати кафедрою Київської академiї права i соцiальних вiдносин. Пiсля того, як вона зробила свою справу. Вчора їй зателефонували нiбито з ЖЕКу, що з її квартири вода протiкає на нижнiй поверх. Малахова кинула все, сiла до свого авто i гайнула додому. Внизу в пiд'їздi охорона, квартира на сигналiзацiї. Не лише вся квартира, але й кожна окрема кiмната. Чоловiк на роботi, дiти в школi. Сама вiдкрила свою квартиру власними ключами i зателефонувала, щоб вiдключили сигналiзацiю. А ось в квартирi її вже чекали. Вбита з пiстолета просто в лiве око. Перед цим мабуть розповiла все, що знала. Бо впала на пiдлогу не з висоти свого зросту, а з колiн. Нiхто її не катував. Нiяких слiдiв перебування в квартирi сторонньої людини чи людей не виявлено. Нiхто нiчого не бачив i не чув. Ти б мiг так провести операцiю?
   - Я змiг би. Але прийшлося б довго i дуже ретельно готуватися. Це дiйсно дiяв високопрофесiйний чоловiк, - згодився Андрiй. - Або жiнка. Я i такої можливостi не виключаю теж. Взагалi то тут можуть бути два варiанти. Або її хтось замовив за минулi справи, людина ж вона була абсолютно безпринципна i насолила багатьом. Або це дiяв якийсь новiтнiй кiлер-романтик.
   - Ти вважаєш, що у нас з'явився професiонал найвищого класу, який за грошi одних бандитiв вбиває iнших бандитiв. А у вiльний вiд роботи час "для душi" знищує всiляку погань. Романтична iсторiя, але надто вже схоже на голiвудську мелодраму. Скажи, ось ти пiшов би на таке, - запитав Близнюк.
   - Ну ми не зовсiм романтики з тобою, - скривив у кривiй посмiшцi губи Андрiй. - Ми шукаємо шляхи створення мiнiорганiзацiї для знищення ворогiв нацiї не "для душi", а задля дiла. Треба щось мiняти в нашiй державi. А то мене одного дня просто знудить при появi чергового бандитського рила на екранi телевiзора. Люди вже плюють в екрани ящикiв.
   - Це вже не перший випадок вбивства продажних суддiв, - продовжив дублер. - Ще двох з них вбито цим лiтом пiд час вiдпочинку в Iталiї i Туреччинi. Одна з них зняла на замовлення i за великi грошi цiлу низку українських патрiотичних партiй з рестрацiї. Уявляєш, Українську партiю засудили, а Росiйський блок легiтимно дiє i донинi. То хто ж таке мiг зробити. Хiба не заслуговує вiн на смерть? В Антальї її вбили в розкiшному номерi готелю, який дуже ретельно охоронявся i куди вона поїхала витрачати свої заробленi iудинi тридцять срiбнякiв. Iнший суддя чоловiк, теж на замовлення засудив безневинних дiтей-школярiв, якi створили антивладну органiзацiю. Вони не мали нiякої зброї i просто виготовляли на шкiльних комп'ютерах листiвки проти пограбування України росiйським iмперiалiзмом i мiсцевими колаборацiонiстами. То вiн поїхав вiдпочивати через пiвтора мiсяцi пiсля вбивства суддi в Антальї на оксамитовий сезон до Iспанiї. На знамените узбережжя Коста Дорадо. Там його i застрелили. Почерк один i той же. Пострiл у лiве око . Пiдкреслена вiзитна картка. Всi троє падали на пiдлогу з колiн. I тут нiхто i нiчого не бачив i не чув. Нiяких слiдiв. Що, завидки беруть?, - засмiявся Близнюк.
   - Менi один знайомий опер хвалився, що вони вбивцю ледь не миттєво вирахують. Це деже дорогi путiвки. Туди з України їздить не так вже й багато людей. Можна легко вирахувати, хто б то мiг бути. Але нiчого в них не вийшло, - лукаво подивився на дублера Андрiй.
   - А я i ти в той час були в Українi. У нас стовiдсоткове алiбi на цi випадки. Так що не треба на мене так дивитися.
   - Добре, цiєю справою займуся я особисто. Така людина для нашої органiзацiї є знахiдкою. Треба знайти його чи її i одразу вiдкритися. Якщо, звичайно, це не щось iнше, нiж ми думаємо. Тут треба дiяти дуже обережно. Бо можна спровокувати цю людину на превентивнi дiї.
   - А стосовно входження нашої кiлерської структури до бiльш широкої органiзацiї ти ще нiяких зусиль не робив?
   - Мене запросив до себе на дачу академiк Маринич. Там будуть академiки рiзних спецiальностей. Маринич щирий патрiот України. Говорить лише українською. За логiкою речей такими ж мають бути i його друзi. Попробую закинути вудочки у їхнiй ставок. А раптом клюне. Вiдчиняють лише тим, якi стукають. Або вдастся посiяти серед них вiдповiдну iдеї. Дуже обережно, звичайно.
  
  
      -- Лiкар Зоря
  
   Директор Iнституту проблем онкологiї i клiнiчної радiологiї академiк Iгор Iванович Зоря робив традицiйний ранковий обхiд хворих у клiнiцi, яка знаходилася на територiї iнституту i йому ж i належала. Вiн завжди намагався долати найвищi i найважчi вершини, тому i обрав для себе подiбну спецiальнiсть, а також науково i психологiчно найважче вiддiлення, де утримувалися пацiєнти, якi були однозначно приреченими. Їм залишилося жити мiсяць-два, не бiльше.
   Ще навчаючись у школi у Iгора зародилася мрiя знайти лiки проти раку i отримати вiд вдячного людства золотий пам'ятник. Щоправда про пам'ятник хлопець довiдався лише в медiнститутi. А ось мрiя вилiкувати рак була навiяна хлопцевi онкологiчним захворюванням його матерi. На його очах мати в страшних муках померла. Нiчого i нiхто зробити не мiг. Допомоги не можна було чекати нiзвiдки навiть у принципi. Повна безпораднiсть так пригнiчувала Iгора, що вiн вирiшив стати лiкарем-онкологом, вченим, який винайде лiки вiд цiєї страшної i немилосердної хвороби. Вiн дiйсно став ученим-онкологом, захистив двi дисертацiї, мав багато винаходiв i методiв лiкування, запатентував не один лiкувальний препарат. Його призначили директором найвiдомiшого в країнi онкоiнституту. Однак, до винайдення панацеї вiд онкологiчних захворювання Зоря залишався так же далеко, як i в 9 класi загальноосвiтньої школи.
   Оточений заступниками, асистентами i студентами академiк стрiмко зайшов до першої палати. Вiн уже давно звик до людських страждань, якi б вразили будь-яку людину "з вулицi". Людина звикає до всього. Це пристосувальна функцiя органiзму, - казав Зоря. Без неї нiякої б людини не вистачило б i на 19 рокiв життя.
  -- Звичка не грiх, - любив вiн казати студентам-практикантам. - Грiх - байдужiсть i черствiсть лiкаря до пацiєнта. Нiчого поганого немає в тому, що паталогоанатоми жують булочки i п'ють пиво над розрiзаними ними ж трупами. Набагато гiрше, коли лiкаря не обходять страждання живих людей.
  -- Ну як тут у нас справи? - звернувся вiн до середнього вiку чоловiка. Той стояв бiля свого лiжка, слухаючи радiо. Цей колись мiцний i бадьорий чоловiк нинi був виснажений i мав жовто-зелений колiр обличчя.
   - Сьогодня вам мабуть легше. Встановилася стiйка погода, що завжди покращує стан людини, Степане Iвановичу, - продовжував Зоря.
  -- Та хiба може бути в мене добре самопочуття, коли таке з Україною витворяють її правителi, - з гiркотою махнув рукою онкохворий. - Тiльки но передали по радiо, що наш президент в купi з прем'єр-мiнiстром передали Росiї нафтопровод "Одеса-Броди". Попередньо цi гади вiддали росiянам нашу газотранспортну систему, нафтопереробнi заводи, курорти. Що ж це таке дiється, ви можете менi сказати. Та це ж чиста нацiональна зрада. Вiдверте шкiдництво. Я пам'ятаю, що цей 600-кiлометровий нафтопровiд побудував Ростислав Баняк за власною iнiцiативою i грошi своєї фiрми. А тепер стверджують, що у нас немає грошей для експлуатацiї цього нафтопроводу. Це ж ганьба. Вiддали б його тому ж Ростиславовi, то вiн би цей стратегiчний нафтопровiд експлуатував для України i українцiв. А тепер грошi пiдуть москалям i у Кацапстан..
  -- . Не хвилюйтеся так, Степане Iвановичу, - поклав руку на плече пацiєнтовi Iгор Iвановим. - Вам же не можна. Як вам призначенi мною новi лiки? Я їх сам для вас виготовив.
  -- З лiками все добре. I зi мною все в порядку, скоро помру. Тому менi нинi можна не лише говорити, але й робити все, що забажаю. Менi за державу образа жити не дає. Україною правлять вiдвертi агенти Москви. Вона їх поставила до керма, вона їх пiдгодовує i захищає, щоб вони не творили. Якби менi десь дiстати автомата або гранатомета... Сьогоднi передали, що якiсть чеченськi дiвчата пiдiрвали себе серед натовпу росiян у Москвi. То ж здоровi молодi люди. А я вже вмираю. Ходячий труп. Якби менi хтось дав вибухiвку. Я б нею обв'язався i забрав би з собою на той свiт хоча б одного антиукраїнця. Хоча б щось зробив для України i української нацiї. А то все моє життя марно пропало. Все боявся слово правдиве на захист України i українцiв сказати. Але тепер менi нiчого втрачати. Я через мiсяць, а може i завтра помру. Але тепер я знаю,що менi робити. Нiхто вже не скаже, що моє життя повнiстю змарноване i нiби мене й не було на цьому свiтi. А так хоч знайдуться люд, якi мене згадають i може прийдуть на мою могилу.
  -- Ну чому ви так настроєнi песимiстично? - бадьоро звернувся до свого пацiєнта Iгор Iванович. - У вас же є дiти. Скоро i онукiв дочекаєтеся.
  -- А навiщо вони потрiбнi, тi внуки? - з гiркотою продовжував Степан Iванович. Служити Москвi? Та їх агенти Москви потягнуть на бiйню до Чечнi. Цього Росiя i добивається вiд "нашого" керiвництва. Уже все вiддали кацапам проклятим. Залишилися лише нашi дiти. Але i їх скоро пошлють воювати за Росiю За 350 останнiх рокiв Росiї не вдалося послати наших хлопцiв лиша на бiйню до Чечнi. А так воювали за росiйськi iнтереси ледь не по всьому свiтовi. А тепер президент вiддав наказ святкувати 350-рiччя Переяславської зради. Я сам читав той наказ в Урядовому кур'єрi. То хiба вiн не вiдвертий агент Москви? Вiдзначати те, через що загинули десятки мiльйонiв українцiв. Це ж ким треба бути?
  -- Все буде добре, i вас ми вилiкуємо, - запевнив Зоря. - Ось дивiться, яка в нас чудова молодь. Я сьогоднi привiв студентiв-практикантiв.
  -- Ось якраз вони i будуть гарматним м'ясом для Росiї, - не заспокоювався Степан Iванович. - У нас тут у вiддiленнi серед смертникiв так ненавидять ворогiв України. Але що ж ми можемо зробити? Мельничук заплакав. - Так важко помирати, знаючи, що Україну продають оптом i вроздрiб.
   Обхiд справив гнiтюче враження на Зорю. Вiн розповiв про настрої серед смертникiв, у себе на дачi, де зiбралися пограти в бiльярд i трохи випити його друзi, професори-медики.
  -- А цей Степан Iванович на всi 100 вiдсоткiв правий, - хитаючи головою сказав знаметитий фiтотеравт країни професор Дубняк. Треба нам органiзовуватися, поки не пiзно. Бо дiйсно, скоро наших дiтей i онукiв потягнуть воювати. I не лише в Росiю. При нинiшнiй "багатовекторнiй" владi, яка одночасно намагається служити як Москвi, так i Вашингтону i Тель-Авiву, наших хлопцiв почнуть убивати i в Чечнi, i в Дагестанi, i в Черкесiї, i в Таджикiстанi, i в Сирiї на догоду Росiї. А за Вашингтон ми будемо воювати в Iрацi i Iранi. За Iзраїль в Палестинi. Необхiдно змiнювати владу. А для цього необхiдна органiзацiя. Хай до неї спочатку входить десять чоловiк. Почнем з того, з чого почав Ленiн в царськiй Росiї, тобто з органiзацiї.
  -- Щось менi цi полiтичнi партiї зовсiм не до вподоби, - за звичкою потираючи носа енергiйно почав хiрург Маринич. - Вони вже так скомпрометували себе. Треба шукати щось свiже, нетрадицiйне i нетривiальне.
  -- Ти може хочеш створити органiзацiю орденського типу? - запитав друга Зоря.
  -- А чому б i нi? Це iдея. Ордени зробили великi справи в Захiднiй Європi в минулому. А що таке нове? Це добре забуте старе. Якщо в Росiї орденiв не було нiколи, то у нас за середньовiччя їх iснували десятки. Давай вiдродимо давню традицiю. Та й українське козацтво хiба не було реальним лицарським орденом. Напевно, якраз Запорiзька Сiч i була найтиповiшою органiзацiєю орденського типу. Ми ж нiчого не знаємо. Чому на козацьких цвинтарях в рiзних частинах України стоять мальтiйськi хрести? Мабуть тому, що козаки були лицарями Мальтiйського ордену. А яке iнше пояснення тут можна придумати?
  -- Над цим треба подумати, - потираючи замерзлi руки бiля вогню камiна згодився Зоря. - На великi справи людей треба органiзовувати. Тiльки так ми зможемо перемогти. А в української нацiї дуже великий потенцiал самоорганiзацiї. Згадаємо хоча б як на Волинi пiд час Другої свiтової вiйни самоорганiзувалася УПА. Але там закваскою, органiзуюючою силою була доволi невелика органiзацiя ОУН. Ось i наш орден може стати таким органiзуючим ядром.
  -- Згоден, - закивав головою Маринич. - Я думаю ця iдея просто висiла в повiтрi. Не виключена можливiсть, що подiбнi українськi ордени уже створенi або створюються.
  -- Якщо ви не проти, - продовжував Зоря, - я вивчу вiдповiдну лiтературу i почнемо безпосередню органiзацiйну роботу. Але як би там не було, кожен з нас, особливо я, можемо запропонувати для боротьби з ворогами України, цiлi загони реальних бiйцiв смертникiв, яким уже нiчого втрачати. У них такi болi i муки, що миттєво вмерти вiд вибуху "пояса Шахiда" для них буде як манна небесна. Серед смертникiв мого вiддiлення є ще доволi фiзично дужi люди, якi здатнi швидко пересуватися. Вони всi ненавидять "нашу" нинiшню владу, яка знаходиться на службi росiйського i американського iмперiалiзмiв i iзраїльського сiонiзма. Цiлком справедливо вважають її причиною всiх своїх страждань i в цiлому поневiрянь усього українського народу. В клiнiку з часом можна покласти когось з наших. Я думаю знайдемо когось худенького. Вiн проведе вiдповiдну органiзуючу роботу i будемо мати цiлий загiн камiкадзе.
  -- Я з тобою згоден, - продовжив Маринич, - такi люди є i в моїй клiнiцi. Вони приреченi i знають про це. Їх найбiльше турбує те, що вони залишать без засобiв iснування свої родини. Якщо їм дати ще й грошi... Таким чином ми зробимо й добре дiло для їхнiх родин.
  -- Потiм нам треба подумати, за логiкою речей, про власну службу безпеки, розвiдку, чистильникiв, науково-дослiдницьке i пропагандиське забезпечення тощо. Але тут нiхто з нас не спецiалiст. - продовжував Зоря. В даному випадку, воленс-ноленс, прийдеться виходити за наше коло i залучати фахiвцiв.
  -- Один такий у мене на прикметi є, - сказав Маринич. - Лiкувався в мене з приводу серцевої недостатностi. То я йому так прочистив артерiї, що цей чоловiк як молодий став. Дуже менi вдячний. До речi, генерал мiлiцiї. Я з ним не раз спiлкувався в невимушенiй обстановцi. Це людина офiцерської честi. Справжнiй неформальний лицар-патрiот. Пропоную i його залучити до ордену i хай вiн вiзьме на себе всю роботу у цiй сферi. I нехай вiн же порекомендує iнших людей. Нiхто з нас у цьому не розумiється. А ось iдей для реалiзацiї у нас буде, я думаю, вдосталь.
  -- Стосовно майбутнього статуту ордена, - втрутився в розмову фiтотерапевт Дубняк. Напевно, - необхiдно внести пункт, що до ордена рекомендують нових лицарiв два уже висвячених його члени.
  -- I випробувальний термiн строком один рiк треба передбачити, - завершив розмову на цю тему Зоря. - А тепер пропоную зiграти партiю в бiльярд - два на два.
   Через два тижнi у великому будинку Зорi на Демiїївцi зiбралися не лише лiкарi, але й запрошенi люди iнших спецiальностей. У великiй кiмнатi стояв чудовий бiльярдний стiл i дивани та зручнi крiсла. В стiнову панель було вмонтовано потужного холодильника марки Bosch.
   - Щось ти, Iгоре Iвановичу, - звернувся Маринич до Зорi. - сумний-невеселий. Може якiсь неприємностi?. Подiлися з нами, веселiше стане. Тримайся бадьорiше, старий, стукнув вiн пiд ребра свого друга.
  -- Це для цього ти привiв сьогоднi сюди нашого головного психiатра? - стримано посмiхнувся Зоря.
  -- Хто не знає, - продовжив Маринич, - представляю вам головного психiатра країни професора Довгалюка Степана Платоновича. Ось вiн, як то кажуть "в натурi". Повнiстю i беззастережно наша людина. Патрiот, лицар, козацького роду. Визнаний в усьому свiтi спецiалiст. Заступник голови асоцiацiї психiатрiв Європи.
   Довгалюк, який своїм високим зростом i худорлявiстю повнiстю виправдовував своє прiзвище пiдвiвся з дивана i розкланявся на всi боки.
   - I все ж з тобою, Iгоре, щось сьогоднi не те, - знову причепився до Зорi Маринич.
  -- Налий менi, будь ласка, чарку коньяку, друже. - звернувся до академiка Погрiбняка, який стояв бiля бару, Зоря. - Сам п'ю i вас запрошую. Тiльки не треба чоломкатися. Хочу пом'янути цим келихом пам'ять мого пацiєнта Мельничука.
  -- Таки поме? - сказав Марунич. - А ми з тобою давали йому вiд одного до двох мiсяцiв життя. Це мабуть перший такий вiдомий менi випадок, коли ти помилився у строках.
  -- Нi, я не помилився, - похмуро вiдповiв Зоря. - Мельничук не помер. Вiн загинув. Трагiчно загинув як лицар. З мечем у руках. Звичайно, образно кажучи.
  -- Але як це могло трапитися? Вiн же в тебе в клiнiцi лежав? - здвигнув плечима Маринич.
  -- З клiнiки вiн утiк i почав по Києву розклювати транспаранти: "геть кацапiв i жидiв", а також "смерть ворогам України." Хтось i викликав мiлiцiю Приїхав загiн спецпризначення. Аж десять чоловiк. А Мельничук стоїть на вулицi бiля плаката з дрючком i нiкого не пiдпускає. А цi беркутiвцi пiшли на нього з автоматами i кийками. На цього старого доходягу. В зубах тримають шнурки своїх беретiв. Щоб не спали, коли вони будуть лупцювати дiдугана. Менi сьогоднi про це розповiдали iншi нашi пацiєнти, якi там з ним були. А в нього в кишенi на грудях виявилася прикрiплена справжня бойова граната. Назовнi тiльки чека стирчала. Де вiн її тiльки дiстав?
  -- В лiкарнi, як i в тюрмi, якщо там довго лежиш чи сидиш, - невесело посмiхнувся Довгалюк, практично все можна купити або дiстати.,
  -- I ось коли цi озброєнi до зубiв хлопцi пiдiйшли до мого пацiєнта вiн крикнув : слава Українi i смерть прислужникам злочинної влади. А потiм рванув чеку. I моментально припинив усi свої страждання. А також забрав з собою двох здоровенних мiлiцiонерiв. Та ще троє потрапили до лiкарнi з важкими пораненнями. Я справлявся. Будуть iнвалiдами на все життя. Це я їм гарантую як хiрург.
  -- То виходить, що почалося. Перша ластiвка? - сказав Маринич. - А наша органiзацiя втратила потенцiйного вбивцю-камiкадзе, який мiг зробити для України набагато бiльше, нiж загинути самому i забрати з собою на той свiт молодих хлопцiв. Вiн просто далi так не мiг жити. Але i не знав, що йому далi робити.
  -- Виходить, що i далi очiкуючи зi створенням нашої органiзацiї ми втратимо iнiцiативу. Ситуацi буде розвиватися без нас. А ми опинимося на узбiччi дороги, - Назар Погрiбняк опустив своє богатирське тiло на диван. - Треба негайно створювати заплановану органiзацiю. А її назву i функцiї, iншi речi будемо уточнювати в процесi власного розвою.
   - Назаре, не дуже поспiшай. - торкнувся плеча Погрiбняка Зоря. - Нам потрiбна iдеологiя. Без неї ми так i залишимося купкою людей, вiдiрваних вiд народу.
  -- А навiщо ж тодi у нас є провiдний геополiтик держави? - приязно посмiхнувся до Погрiбняка Маринич. - Йому i карти в руки. Думаю, що краще за нього нiхто не лише в Українi, але й у свiтi таку iдеологiю не розробить. Це ж тебе, Назаре Петровичу, обiзвали "новоявленим пророком"? У тебе вже стiльки рiзних епiтетiв. Одна газета назвало тебе "новий Дмитро Донцов", iнша "Український Нострадамус". Вiдклади вбiк свої пiдручники i навчальнi посiбники i створи геополiтичний шедевр для українцiв.
  -- Оточений з усiх бокiв хiрургами i трансплантологами про щось духовне вже i думати не хочеться, - посмiхнувся Погрiбняк. - Але я не лише вас пiдганяю, але й себе.
   Погрiбняк пiдвiвся з дивану i витягнув з шкiряної папки доволi товстий стос паперiв i почав роздавати присутнiм по декiлька скрiплених його аркушiв.
  -- Оце i є та iдеологiя, яку я пропоную для нас i для українцiв у цiлому. Ви все це проглядаєте, а я буду доповiдати вам у скороченiй формi. Потiм пропоную цi папери взяти додому i зробити власнi зауваження. Я їх з вдячнiстю прийму. А чи врахую? - Погрiбняк посмiхнувся, - поживем, побачимо.
  -- На правах хазяїна цього помешкання я надаю слово академiку Погрiбняку, сказав Зоря. - Цим починаємо нашу офiцiйну чатину.
  -- Вибачайте, панове, але я буду розповiдати те, що можливо вам невiдомо. А й сам про це довiдався не так вже й давно. Отже, я вважаю, що нашою iдеологiєю повинно бути запропоноване мною поняття про мiсiю української нацiї i українську нацiональну iдею.
  -- Звернiть увагу, - продовжував Погрiбняк, - що документ, який ви всi тримаєте в руках, починається вступною частиною. Нацiональна iдея будь-якого народу грунтується на усвiдомленiй мiфiчнiй чи реальнiй його мiсiї, дарованiй людям певної землi Богом, нездоланною i невблаганною Долею, особливим, характерним лише данiй нацiональнiй територiї поєднанням просторових i часових чинникiв.
  -- А тепер послухайте про iсторичнi передумови мiсiї української нацiї. - продовжив Погрiбняк. - Українська земля з найдавнiших часiв до сьогоднiшнiх днiв, як би вона не називалася рiзними народами ранiше, завжди визначалася в її сучасних межах. Трипiльську цивiлiзацiю, Скiфiю, Сарматiю, Готiю, Антiю, Русь, Україну, Роксоланiю, Черкасiю тощо - практично всi iсторичнi джерела обмежували територiєю сучасної України. Це пiдтверджують також минулi та нинiшнi археологiчнi знахiдки. В тому числi i вашого покiрного слуги, - посмiхнувся Назар Петрович
  -- Незважаючи на повну географiчну вiдкритiсть i природну незахищенiсть української землi, рiвниннiсть територiї, вiдсутнiсть природних меж у виглядi високих гiр, пустель, непрохiдних болiт, величезних рiчок тощо, наша земля завжди визначалася вiд Карпат до Дону i вiд Прип'ятi до Чорного моря. Чому так? Чого цього не було з iншими географiчно вiдкритими територiями? Що чи хто встановив цi невидимi на земнiй поверхнi межi чи кордони?
  -- Я вважаю, що вiдповiдь може бути лише одна. Це зробив Бог, творець усього сущого на землi. Вiн i дарував українськiй нацiї її землю. Вiн заповiдав нам нiколи i нi за яких умов цю землю не полишати, не прирощувати її за рахунок iнших народiв. Хоча українцi вiками i не усвiдомлювали цей божий промисел, вони iнстинктивно трималися того, що дав їм Вершитель. Тому ми i стали єдиним з великих народiв свiту, який не захоплював у полон iнших народiв, не знищував i не визискував їх. Тримався своєї благословенної землi. Українцi, яких доля гнала пiд страхом переслiдувань, убивства чи голодомору з рiдної землi, завжди переселялися за тисячi кiлометрiв од власної Батькiвщини, але не поширювали свiй вплив на прилеглi до України територiї iнших народiв.
  -- Ось цю б iнформацiю помiстити до пiдручникiв з iсторiї України для середньої школи, - мовив Маринич.
  -- Я вже неодноразово намагався це зробити. - вiдповiв йому Погрiбняк, - але агенти Москви в Мiносвiти i науки не дають грифа мiнiстерства. А без грифа пiдручник до шкiл не потрапить.
  -- А тепер послухайте про природнi передумови мiсiї української нацiї, - продовжив свiй виступ Назар Петрович. - Правобережжя Днiпра, де сформувалася українська нацiя, є найдивовижнiшим природно-iсторичним утворенням у свiтi. Тут залягає славнозвiсний Український кристалiчний щит. Менi мої друзi-геологи розповiдали, що тут виявлено найдавнiшi на Землi гiрськi породи. Це нiби геологiчний пуп нашої планети. Перше мiсце, де розпечена Земля почала охолоджуватися i тверднути.
  -- Характерною особливiстю всього правобережжя Днiпра є також наявнiсть майже скрiзь родовищ урану i пiдвищений рiвень природної радiоактивностi. Це не могло не впливати не людей, якi з незапам'ятних часiв жили в цих Богом благословенних краях. Тому з давнiх-давен на Українському кристалiчному щитi одна за одною виникали великi цивiлiзацiї. Нагромаджувався генофонд iндоєвропейцiв. Усiєї бiлої раси. Звiдси вона розселялася декiлькома хвилями по величезних просторах Євразiї: вiд Iрландiї на заходi до Китаю на сходi.
  -- Ще загадковiшою рiччю правобережжя Днiпра в Українi, - продовжував Погрiбняк, є повна вiдсутнiсть морських вiдкладiв на окремих його територiях. Це говорить про те, що сотнi мiльйонiв рокiв частина Правобережної України взагалi не затоплювалася морем. Подiбної дiлянки суходолу в свiтi бiльше нiде немає. Навiть на найвищих горах планети вченi нинi знаходять морськi вiдклади у виглядi скам'янiлих решток риб та iнших морських жителiв. Тому i Ноїв ковчег слiд шукати не на горi Арарат, а на Словечансько-Овруцькому кряжi в Житомирськiй областi. Та й взагалi, напевно, цим ковчегом для людей i тварин якраз i слугувала Правобережна Україна. Можливо саме тут виникла (чи збереглася) пiсля чергового потору бiла людина, яка i стала пращуром усiх iндоєвропейцiв.
  -- Цiкаво, - розправив довгi ноги Довгалюк, сидячi в крiслi. - Нiколи i нiде про це не читав i не чув.
  -- Природно-духовним, iсторико-територiальним i геополiтико-географiчним становим хребтом української нацiї є Днiпро. Великi рiчки здавна були колискою цивiлiзацiй (Iнд, Нiл, Тигр i Євфрат, Хуанхе i Янцзи тощо). Але у свiтовiй iсторiї i географiї ми не знайдемо iншої нацiї, для якої б рiчка вiдiгравала таку роль, як Днiпро для українцiв. Вiд прадавньої трипiльської цивiлiзацiї, через Скiфiю, Антiю, через Київську Русь i шлях "з варяг у греки", козацтво i Запорiзьку Сiч до столицi на Днiпрi, могили генiя i пророка нацiї Тараса Шевченка. Ця рiчка для українцiв завжди була чимось бiльшим, нiж транспортною артерiєю. Днiпро-Славута в усi вiки нiс у собi духовну сутнiсть.
   - Одна з найбiльших загадок європейської iсторiї - як поталанило українцям вижити в умовах найнестабiльнiшої у свiтi "коридорної" територiї. По нiй за кiлька тисячолiть пройшло з заходу на схiд i в зворотньому напрямку майже всi народи Євразiї. При цьому сотнi їх зникли, не залишивши по собi навiть слiду. Вiд iнших цi слiди я нинi вiдкопую як археолог. Українцi ж не лише вижили, а й зберегли незалежним свiй давнiй генетичний i антропологiчний тип.
  -- Де ж знаходили порятунок українцi, коли вижити на чудових, родючих i квiтучих землях Приднiпров'я i Подiлля було практично неможливо? - звернувся Погрiбняк до своїх друзiв. Тi мовчали. - Де розмiщується та досить значна за площею територiя, на якiй сама природа створила унiкальний за своїми природними характеристиками i багатствами "схрон". Вважаю, i цьому є багато пiдтверджень, що нею є Українськi або Схiднi Карпати. Це тут всемогутнiй Бог дарував українцям єдиний у свiтi ландшафтно-етнiчний притулок нацiї.
  -- Ви всi поїздили свiтами, напевно були i в Карпатах. - продовжив Назар Петрович.- Може й звернули увагу,. що нашi Карпати вiдрiзняються вiд iнших гiр Європи, в тому числi i вiд Захiдних i Пiвденних Карпат. Українськi Карпати є горами середньої висоти з розлогими схилами i вiдсутнiми скелястими масивами. У минулому тут панували суцiльнi, непрохiднi для чужинцiв лiси. Немає в цих горах i льодовикiв та постiйної снiгової лiнiї. Українськi Карпати в давнину були надзвичайно багатi на промислову звiрину i птаство, цiнну деревину, живицю, гриби i ягоди, а рiчки - на рибу.
  -- Тому i нинi густота сiльського населення в Українi поступово зменшується вiд Карпат у схiдному напрямку, хоча весь комплекс природних умов для ведення сiльського господарства саме у цьому напрямку покращується, а не погiршується. Перiодично зростаючий тиск кочових народiв призводив до неодноразової втечi українцiв до Карпат. Звiдси тут i утворилося декiлька етнографiчних груп української нацiї: бойкiв, лемкiв i гуцулiв. Пiсля вiдходу кочiвникiв-переселенцiв українцi знову розтiкалися з дарованого богом ландшафтно-етнiчного притулку по своїй благословеннiй землi. Однак вони нiколи не вiдривалися далеко вiд нього i вiд "пупу" землi, тобто Правобережної України. Тому на сходi України, особливо в Полтавськiй, Чернiгiвськiй, Сумськiй, Харкiвськiй областях така велика кiлькiсть назв населених пунктiв, якi однозначно занесенi сюди з Закарпаття, Карпат i Передкарпаття. Люди там i не знають, що їхнi порiвняно недалекi предки прийшли сюди з захiдної гiрської частини країни.
  -- Це була, так би мовити, передмова, сказав Погрiбняк. - А зараз я перейду безпосередньо до мiсiї української нацiї. Українська земля є вiдмiнною вiд iнших частин нашої планети, бо покликана виконати мiсiю Божу. Українцi виплеканi цiєї землею, як нацiя, теж мають власну мiсiю, яку вони ще не усвiдомили, бо не прийшов їхнiй час. Однак, як ми вже з вами вiдчуваємо, вiн нарештi недалеко i нашiй нацiї треба починати готуватися до здiйснення промислу господнього. Я пропоную нашому майбутньому ордену i нашiй нацiї щось на кшталт нової релiгiї.
   - На українськiй землi має виникнути iстиннi Правда, Свобода i Справедливiсть. Вони поборять нинiшнi неправду, рабство i несправедливiсть, якi панують у свiтi. Що це справдi так, знає в наш час кожний. Сильнi пригноблюють i обкрадають слабких, влада належить вiдвертим злочинцям i бандитам, багатi не знають куди дiвати грошi, а мiльярди бiдних i нужденних не мають засобiв до iснування. Хiба не так? Чи є в цих моїх твердження хоча б крихта неправди чи лукавства? .
  -- У той же час iсторики знають. що тисячi рокiв тому справедливе суспiльство справжньої рiвностi i процвiтання було побудоване на Правобережнiй Українi давнiми трипiльцями. Потiм естафету в них прийняли скiфи, яких стародавнi греки називали найсправедливiшими людьми в усьому свiтi. Дати людству шанс вижити через Правду, Свободу i Справедливiсть нинi покликана Україна i українська нацiя.
  -- У наш час уже очевидно, що свiт, свiтовий порядок, який сформувався протягом ХХ ст. уже не може розвиватися на нинiшнiш принципах зла, обману, визискування, фальшi, продажностi, несправедливостi, комунiзму, фашизму, сiонiзму, iмперiалiзму i шовiнiзму. Як ракова пухлина свiтом поширюється тероризм, СНIД, рiзнi iншi невiдомi ранiше страшнi хвороби, наркоманiя тощо. Протягом останнiх 2 тис. рокiв з часу, як був розiп'ятий Iсус Христос, син Божий, людство, неймовiрно прогресуючи матерiально, нi на крихту не стало кращим морально. Бiльш того, Iуд, якi зрадили i продали Христа, стало набагато бiльше. Таке людство не має нiяких пiдстав для подальшого iснування i якщо не схаменеться буде врештi-решт знищене Долею. Як були знищенi Содом i Гоморра, майа, iнки i ацтеки, моральне виродження котрих воiстину не знало нiяких меж.
  -- А тепер повернемося до України, - сказав, сiдаючи в крiсло Погрiбняк. - У нас нинi, як колись в Палестинi за часiв Христа проклятий Iуда, депутати Верховної ради продаються грiховнiй владi за грошi, зраджуючи iдеали Добра, Свободи, Правди i Справедливостi. Вони за грошi, награбованi в української нацiї переходять у фракцiї "жовтого Диявола". Такi депутати за тридцять Iудиних срiбнякiв вiд влади готовi вже пiдтримати диявольську iдею iнтеграцiї України з Росiєю. Сатана придумав її, щоб послати наших дiтей i онукiв на бiйню до Пiвнiчного Кавказу, Сирiї, Афганiстану. Щоб українцi боролися не з ним, а з такими ж пригнобленими й обкраденими, як i ми. Росiяни давно вже втомилися вiд протистояння з мусульманською цивiлiзацiєю на Пiвнiчному Кавказi. Тому через агентiв Диявола в "українськiй" владi сили зла в особi росiйського iмперiалiзму i шовiнiзму хочуть приватизувати уже не лише нашi заводи i фабрики, нашi газопроводи i землю, але й наших дiтей i онукiв. Останнiм актом сатанинського промислу i буде посилка українських дiтей, онукiв, зятiв, братiв, батькiв на бiйню до Чечнi, Дагестану, Iнгушетiї, Таджикистану i т.д. Лише розпочавши боротьбу з Божого благословення проти посланцiв Диявола в Українi i перемiгши їх, ми позбавимо себе i увесь свiт вiд зла, врятуємо наших дiтей i онукiв вiд загибелi.
  -- Ти, Назаре Петровичу, вже виступаєш перед нами як пророк, - заворушився у своєму крiслв нетерплячий Зоря.
  -- Не заважай, будь ласка, дай послухати, - втрутився Маринич. - Я вважаю, що так i треба викладати. Я маю на увазi, в такому стилi. Тим бiльше, що Назара Петровича в засобах масової iнформацiї новоявленим пророком уже називали. I цiлком серйозно.
  -- Наша держава в усьому свiтi стає символом землi, де проходить нiчим не прихована, вiдверта i вiдкрита боротьба Добра зi злом. Кожен українець, якщо вiн хоче вижити в цiй боротьбi, вберегти вiд загибелi своїх нащадкiв i перемогти зло, повинен знайти в собi здоровi сили самоочиститися, стати свiдомим воїном Добра, Свободи, П равди i Справедливостi, а не стояти осторонь i чекати, поки сили зла опанують його та його родину.
  -- Науково-технiчна революцiя без глибокої нацiональної духовностi, (бо iншої просто не iснує), правди, свободи, добра, справедливостi, рiвностi всiх перед законом є не чим iншим, як десницею Божою, шляхом Творця i Вершителя для знищення впавшого в грiх людства i самої нашої планети. Бог просто перетворить останню на другий у Сонячнiй системi пояс астероїдiв, а людство вимре, як вимерли до цього динозаври i мамонти.
  -- Медикам у цiлому i особливо психiатрам добре вiдомо, до яких вершин морального занепаду дiйшло наше суспiльство. Я з вами повнiстю згоден, - вступив у розмову Довгалюк. - Але вибачайте, що перебиваю, продовжуйте, прошу вас.
  -- Кожна нацiя, кожен народ на Землi має свою мiсiю, призначену для нього всемогутнiм Богом. Однi нацiї вправнi в торгiвлi, iншi у спортi, другi - вiйськовiй справi. Одна земля народжує чудових спiвакiв, iнша неперевершених хлiборобiв чи фiлософiв. Бо ж iстинно сказано: кожному своє.
  -- У чому ж нацiональна мiсiя українцiв, що нам дав Бог, чому ми служимо i що ми можемо, що у нас виходить краще, нiж у iнших народiв, тому, що дароване нам Всевишнiм. Напевно, щось є. Крiм того, що конкретний українець Зоря чи Маринич є вправними лiкарями. Бо ж таких талановитих лiкарiв ми не менше знайдемо i в євреїв, i в нiмцiв, i в росiян, i в американцiв. Але чи знаємо ми, українцi, що ми можемо не як окрема людина, а як нацiя? Чи усвiдомлюємо ми, чи розумiємо, вiдчуваємо, що на нас покладено Творцем, що це дiйсно наша мiсiя, що за неї ми несемо вiдповiдальнiсть? Чи нагадують про цю мiсiю українцям їхнi провiдники, чи проповiдують її в храмах, чи вивчають цю мiсiю в школах i вищих навчальних закладах?
  -- На жаль, українцi є нацiєю, яка виконує мiсiю Господа, навiть не вiдаючи про неї, не усвiдомлюючи її. I це вже не подобається Вершителю. - продовжив Погрiбняк - "прийдiть до мене, - звертається вiн до українцiв. Усвiдомте мiй промисел, об'єднайтеся заради порятунку людства. Бо горе вам було, горе вам є i горе вам буде. Аж поки не знайдуться у вас провiдники. якi донесуть до народу слово i волю мою. Сили зла знищували вас мiльйонами впродовж усього ХХ столiття, бо не усвiдомили ви свою духовну мiсiю i думали лише про матерiальне в цьому життi.
  -- Iншi народи самi придумали собi мiсiю на землi, оголосили себе богообраними i творять зло iменем моїм. А вас я дiйсно обрав для порятунку людства, а ви навiть не знаєте того. Iстинно сказано: немає пророка у власнiй Вiтчизнi, щоб вiдкрив вам очi. Це зробить у ХХI столiттi жiнка-месiя, яку я пошлю вам. Бо ж не допомiг вам жодний з посланих мною чоловiкiв. Нi Андрiй Первозванний, нi Архангел Михаїл, нi Тарас Шевченко. Тому що до душi безсмертної вашої зверталися, а не до тлiнного тiла. А ось сили зла опанували вашi тiла, а тому вбили, виморили голодом i асимiлювали вас аж 50 мiльйонiв.
  -- У ХХI ст. вам буде послано жiнку-месiю, яка через слабкi i смертнi тiла вашi звернеться до безсмерної душi українцiв. Вона пiднiме економiку України, а вже через неї звеличить i вашi душi, дасть розумiння мого промислу щодо мiсiї української нацiї.
  -- Вибачай, Назаре Петровичу, я переб'ю тебе, - пiдняв руку Довгалюк. - тут я з тобою повнiстю згоден. Величезинй жiночий потенцiал України, а це 56 вiдсоткiв усiєї нацiї, практично повнiстю iгнорується нинiшньою владою. А у нас ментальнiсть, характер зовсiм iншi, нiж у азiйськимх чи євразiйських народiв. В України тисячолiттями панував матрiархат. На наших теренах iснувала навiть знаменита держава амазонок. Нашi жiнки завжди були не лише хорошими матерями, хазяйками, дружинами, але мали силу, розум i характер. А нинi вони фактично вiдстороненi вiд управлiння державою. А дебiли- чоловiки, якi правили нашою державою протягом останнього перiоду таких дурниць натворили, яких не могла б зробити жодна окрема жiнка i навiть всi вони разом узятi. Хiба не так? Однак тут нас обовязково звинуватять, що ми просуваємо якусь конретну жiнку, наприклад Юлiю Тимошенко чит Надiю Савченко. Продовжуй, будь ласка, побратиме.
  -- До чого тут цi персонажi? - здивувся Погрiбняк. - Вони ж однозначно не тягнуть на Месiю. Смiшно про це говорити.
  -- Але ж дурням, так би мовити, закон не писаний. Вибач ще раз. Слухаємо уважно.
  -- Так, перейду до конкретного, - подякував, труснувши головою Довгалюку Погрiбняк. Яка ж мiсiя української нацiї на Землi? Який промисел божий щодо України й українцiв? Всемогутнiй Бог витворив нашу нацiю єдиною з-помiж iнших не в основнiй природнiй зонi, а в перехiднiй (лiсостеп). Це, з одного боку, не дає їй спокою, оскiльки виткана вона вся з протирiч, а з iншого дає нашiй нацiї унiверсальнiсть характеру i здiбностей. Це все вклало в наш образ мислення не лише практичнiсть i лiризм одночасно, але й нездоланний потяг до зiрок. Тому українцi i дали людству протягом ХIХ-ХХ столiть Пiсню, Хлiб i Крила. При цьому вони виконали цю свою мiсiю, навiть не усвiдомлюючи її i того, що вони зробили. Не знають цього вони i донинi.
   - Ну, якшо я, академiк, не розумiю про що ти говориш, то чи може це розумiти простий селянин, робiтник чи торговець на базарi? - сказав Маринич .
  -- Зараз поясню, - продовжив Погрiбняк. - В тому числi i для вас, науковцiв. Не на рiвнi якихось недолугих мiфiв, а з фактами, так би мовити в руках.
   - Дiйсно, впродовж останнiх столiть українцi витворили найкращу i найчисельнiшу у свiтi народну пiсню, яка стала основою всiєї класичної європейської музики. Та i нинi є нiмецький дослiдник, який виявив, що фактично лише в українських народних пiснях є вся мелодiйна палiтра нинiшньої музики. В тому числi й усiх видiв. напрямкiв i течiй естрадного мистецтва. Жодна iнша нацiя свiту не може похвалитися рiзних варiантах своїм мiльйоном (!) мелодiйних, задушевних, лiричних i героїчних пiсень. Давши людству пiсню, українцi дали йому Душу. Українцi пiснi стали народними в багатьох країнах свiту: вiд США до Японiї. I коли ми дивимося перед Новим Роком класичний новорiчний американський фiльм "Сам вдома", його первiсний, так би мовити варiант, то бiльшiсть українцiв, напевно i не знає, що впродовж всiє картини лунають українськi народнi мелодiї, якi вже давно стали американськими. А коли головний герой потрапляє до церкви на саме Рiздво, то i там лунає українська народна пiсня. Це ж треба, щоб американцi у своїй церквi спiвали на найголовнiше своє свято українську народну пiсню англiйською мовою. Вони теж, напевно, не знають, що то українська народна мелодiя.
  -- Українцi також нагодували свiт, освоївши чорноземи по всiй планетi. Це теж промисел божий, мiсiя, покладена на нашу нацiю. Небувале явище людської цивiлiзацiї: скрiзь на планетi, де є хоча б гектар чорнозему, що не може бути випадковим, живуть i обробляють землю українцi, найдавнiша хлiборобська нацiя свiту (Україна, Молдова, Росiя, Казахстан, Киргизiя, Канада, США, Аргентина, Бразилiя). Нинi українською за походженням ще з часiв Трипiльської цивiлiзацiї (7 тис. рокiв тому) пшеницею, завезеною переселенцями з України до Росiї, Казахстану, Канади, США, Аргентини, i годується увесь свiт. Цим промислом Божим наша нацiя дала свiтовi Хлiб щоденний.
  -- Бог дав нам не лише мiсiю найкращих у свiтi спiвакiв i хлiборобiв, а ще й генiальних iнженерiв i вчених у галузi освоєння космiчного простору. Наш нездоланний потяг до духовностi вилився у намагання полинути до зiрок, у Космос. "Чому я не сокiл, чому не лiтаю. Чому менi. Боже. ти крилець не дав. Я б землю покинув i в небо злiтав..." спiвають українцi в своїй народнiй пiснi. Тому нинi про внесок нашої богообраної нацiї у освоєння Космосу, вiдомо у свiтi всiм, крiм, парадоксальним чином, самих українцiв.
  -- Виконуючи цю мiсiю творця, наша нацiя в особi українцiв за походженням зробила для втiлення мрiї людства про зорянi польоти бiльше, нiж усi нацiї разом узятi. Теорiю космiчних польотiв розробили i втiлили в життя Засядько, Кибальчич, Цiолковський, Кондратюк, Корольов, Глушко, Челомей, Яремович, Гнатюк, Янгель, Лозино-Лозинський, Дудчак, Сiкорський та iн.
  -- У цьому списку всiх найголовнiших провiдникiв освоєння космiчного простору як теоретикiв, так i практикiв немає жодного неукраїнця (!). За нiмцем фон Брауном на Пенемюнде стояв Кондратюк. Фон Браун був, кажучи по-сучасному просто брендом. Арiєць, барон. А все робив Кондратюк, який потрапив у полон до нiмцiв у 1941 роцi. Ви всi тут пов'язанi з наукою люди i тому можете i без мене зробити висновок, що таке не може бути випадковим. Так знайшла свiй прояв мiсiя нашої нацiї, дарована Богом, дати людству Крила.
  -- Чи можна вважати, що народ, який впродовж ХIХ i ХХ ст. дав свiтовi Пiсню, Хлiб i Крила вже повнiстю вичерпав свiй творчий потенцiал? Богообранiсть нацiї, яка сповна виконує свою мiсiю, не може бути нiким вiдмiнена i в наступний перiод. Українцi ще не сказали свого останнього слова. Творець усього сущого визначив своєму обраному народовi мiсiю i в ХХI ст.
  -- Мiсiя української нацiї у ХХI ст. полягає в тому, щоб не вогнем i мечем i "не карманом i обманом", а силою власного вiдродженого духу i генiального iнтелекту кращих представникiв свiтового українства, спираючись на природну снагу своєї землi, силою добра, справедливостi i любовi завоювати свiт, зробити його кращим i цим врятувати вiд загибелi. Вперше в iсторiї людства перед нацiєю стоїть мiсiя завоювання народiв i країн власним прикладом перемоги над силами зла на своїй землi. Український месiя звернеться до свiту з закликом: роби як я, роби краще за мене i ти як i я визволишся вiд влади пiтьми.
  -- В першiй половинi ХХI ст. в Україну Творець пошле жiнку-месiю, iдеолога Добра, Волi i Справедливостi, жiнку визволительку. Напевне, цей месiя вже живе серед нас. А може вiн ще й не народився. Месiя навiть звертається до нас. Але ми ще не чуємо його, бо не настав наш час. Однак на цей раз наша мiсiя настiльки важлива, що Спаситель примусить нас почути себе, хочемо ми цього чи нi. Месiя, жiнка-мати вiдродить Україну, що стане прикладом для людства очищення вiд скверни й утвердження вiльного i справедливого життя. Нiхто вже не буде обкрадати цiлi народи, обманювати країни, одна нацiя не буде пригноблювати й оббирати iншу, усi вiри, якi проповiдують добро i милосердя, стануть рiвноправними. Якщо всi стануть рiвними перед законом i нiхто не пригноблюватиме нiкого, у свiтi запанує мир i спокiй. I не треба буде боротися з тероризмом, бо це явище породжене всезростаючою несправедливiстю нашого життя.
  -- А тепер щодо української нацiональної iдеї, пiдвiв очi вiд аркушiв паперу Назар Петрович. - Ви вже, напевно, втомилися, але я ще не запрошую вас випити чарку, бо зараз назву по пунктах декiлька засад нашої можливої майбутньої iдеологiї. В нiй я бачу i мiсце нашої органiзацiї, яка в нас на очах поступово зароджується.
  -- Продовжуй, але не довго, - посмiхнувся Зоря.
  -- Та все це у вас є на руках, так що кожен може висловити свої зауваження i побажання не лише в уснiй, але й у письмовiй формi.
  -- Отже, начепив на носа окуляри Погрiбняк, - українська iдея є сумою основних аксiом буття нацiї в минулому, нинiшньому i майбутньому. Вона становить фундамент духовно-матерiального iснування нацiї i є як загальними настановами, так i конкретними вимогами до нацiонально свiдомої елiти нашого суспiльства у повсякденному життi.
  -- 1. Україна - Богом благословенна земля, а українцi - богообрана нацiя, якiй Творець дав мiсiю, що поширюється на увесь свiт.
  -- 2. Для виконання Богом дарованої мiсiї українцi створюють духовнi органiзацiї орденського типу, метою яких є виявлення, добiр, виховання i розстановка на всiх керiвних посадах кадрiв українцiв, якi усвiдомили нацiональну iдею i прониклися мiсiєю української нацiї.
   - 3. Духовнi ордени богообраної української нацiї створюються як органiзацiйнi, фiнансовi, освiтньо-просвiтницькi, виховнi i допомоговi центри та осередки з метою виконання нацiєю своєї мiсiї як в Українi, так i в усьому свiтi.
   - 4. Духовнi ордени для боротьби з силами зла формують загони Армiї Добра, Правди, Справедливостi i Свободи.
  -- 5. У боротьбi з силами зла, промислом Диявола духовнi ордени використовують гасло: усi засоби i методи є праведними i добрими для досягнення мети, тобто знищення зла. Сили Добра, Правди, Справедливостi i Свободи використовують зло проти зла, нейтралiзуючи його i поширюючи на очищену вiд скверни землю iдеали свободи i справедливостi.
   - 6. Кожен свiдомий українець, який перебуває при владi, повинен сприяти прилученню якнайбiльшої кiлькостi українцiв до духовних скарбiв нацiї.
   - 7. З метою духовного вiдродження нацiї в усiх рiвнях навчально-виховних закладiв будь-якого типу i форми власностi впроваджується обов'язкове вивчення найкращих у свiтi українських народних пiсень, здiйснюється виховання бажання їх спiвати.
  -- 8. Велика кiлькiсть знань i високий iнтелект без щирої любовi до своєї Батькiвщини є великим злом. Тому виховання любовi до України серед її громадян i дiаспори є предметом постiйних зусиль української влади i кожного свiдомого українця.
  -- 9. Влада, матерiальне багатство при духовнiй бiдностi i моральному занепадi є найбiльшим злом у свiтi. Тому українцi розробляють механiзм обов'язкового вiдсторонення вiд будь-якого виду влади: адмiнiстративної, економiчної, iнформацiйної, релiгiйної тощо людей, якi себе чимось зганьбили i збесчестили.
  -- 10. Український народ не буде багатим i процвiтаючим до того часу, поки не матиме високого рiвня патрiотизму i нацiональної свiдомостi. Тому з метою перетворення України в найбагатшу країну Європи духовнi ордени займаються вихованням не лише глибокої духовностi i моральностi українцiв, а й високого рiвня їх патрiотизму i нацiональної свiдомостi.
  -- 11. Найстрашнiшим злочином в Українi є злочин проти нацiї, її iнтересiв, проти утвердження нацiональної iдеї i виконання українцями своєї мiсiї. Вiн карається ганьбою вiд людей i смертю вiд Долi.
  -- 12. Українськi духовнi ордени органiзовують в Українi i в дiаспорi клуби "Український голокост". У них на добровiльних засадах залучаються неураженi Чорнобилем, наркоманiєю i СНIДом, фiзично й iнтелектуально розвиненi хлопцi i дiвчата, якi, зустрiчаючись у цих клубах, створюватимуть українськi родини. Вони пiдписуватимуть з орденами угоди про те, що в цих родинах буде по 5-10 дiтей. Українськi духовнi ордени, у свою чергу, беруть на себе зобов'язання забезпечити молодi родини житлом, високооплачуваною роботою, дитячими садками i яслами, навчити дiтей рiдної української мови, виховати їх на українськiй нацiональнiй iдеї i мiсiї нацiї.
   - 13. Поки Україна не стане реально українською державою i дiйсно незалежною вiд внутрiшнiх i зовнiшнiх сил зла країною, українськi духовнi ордени беруть на себе функцiю духовного i фiзичного вiдродження української нацiї й української мови, нищення яких донинi є диявольським промислом проти богообраного українського народу.
   - 14. Кожен українець, який працює в Українi i за її межами, сплачує українським духовним орденам соту частину власного прибутку на утвердження, розвиток i реалiзацiю нацiональної iдеї i мiсiї української нацiї.
   - 15. Щоб перемогти сили зла як в Українi, так i по всьому свiтовi українська нацiя повинна стати найкраще органiзованою силою войовничого Добра, яке не вiдступає перед скверною, а як Архангел Михаїл з мечем у руках руйнує всi пiдступнi плани нинiшнього свiтового панування зла.
  -- 16. Український народ з метою перемоги над силами зла повинен перетворитися на нацiю героїв i пророкiв. Свiдоме намагання стати одним з них є почесною i вiдповiдальною мiсiєю кращих синiв i дочок нацiї перед Богом i людьми.
   - 17. Українцi нiколи i нi в чому не довiряють сiонiстам i росiйським iмперiалiстам та шовiнiстам. Сiонiзм i росiйський iмперiалiзм та шовiнiзм є природними ворогами української нацiональної iдеї i мiсiї української нацiї, вони уособлюють собою сили зла i промисел Диявола, з якими українцям призначено боротися, щоб виконати Богом даровану їм мiсiю.
   - 18. Уся земля, усi заводи i фабрики, курорти i транспортнi комунiкацiї, всi iншi об'єкти, якi знаходяться на територiї України, належать лише українському народовi i нiкому бiльше. Передача ворогами народу i колаборацiонiстами до рук iноземцiв, iноземних компанiй i iноземних держав українського майна i землi є незаконним актом. Тому все загарбане має бути повернене нацiї для її добробуту та процвiтання в iм'я Правди, Свободи i Справедливостi.
   - 19. Україна об'єктивно найбагатша країна, а українцi - найзаможнiша нацiя Європи (найвигiднiше в цiй частинi свiту географiчне положення, найкращi природнi умови i найрiзноманiтнiшi природнi ресурси, найродючiшi грунти i т.д.). Бiднiсть, голод i злиднi на такiй землi можуть бути лише через панування в керiвництвi державою дурнiв або (i) злочинцiв, якi свiдомо поставленi силами свiтового зла i промислом Диявола, або ж стають агентами цих сил через власну дурiсть i злочиннiсть. Лише змiстивши їх i поставивши на всi керiвнi посади розумних патрiотiв, ми станемо найбагатшою країною Європи i використаємо свою могутнiсть для подолання сил зла в особi свiтового iмперiалiзму, шовiнiзму i сiонiзму.
   - 20. Найбiльшi заслуги перед нацiєю мають люди, якi всiляко сприяють її єдностi, утвердження нацiональної iдеї i виконанню нацiєю власної мiсiї. Iмена таких людей вкарбовуються золотими лiтерами в "книгу вдячностi українцiв" i їм ставиться пам'ятник.
   - А чому ти, Назаре Петровичу, нiчого не сказав про американський iмперiалiзм? - запитав Довгалюк. - За логiкою речей для нас все одно, що росiйський, що американський, що єврейський, що китайський iмперiалiзм. Хiба не так?
   - Теоретично це дiйсно так, - вiдповiв йому Погрiбняк. - Але лише теоретично. А на практицi ж, враховуючи територiльне сусiдство, для нас страшнiшого, пiдступнiшого i небезпечнiшого ворога за росiйський iмперiалiзм немає i бути не може. Американський iмперiалiзм десь страшний в Латинськiй Америцi чи в Iрацi або Афганiстанi. То нехай цi народи з ним i борються в першу чергу. Хiба нашi заводи i фабрики, нашi газопроводи i курорти захопили американцi? Нiчого подiбного. Це зробили росiйськi монополiї, росiйський монополiстичний капiтал, як iнструмент панування росiйського iмперiалiзму. Класична ж ситуацiя. На всi сто вiдсоткiв за Марксом i Ленiним. Але хiба нашi комунiсти i соцiалiсти хоч раз виступили проти пiдступiв росiйського iмперiалiзму в Українi? Може запит їхнi фракцiї хоча б один подали до парламенту з цього приводу? Чи може органiзували проти захоплення України росiйським монополiстичним капiталом хоча б одну, хай навiть найменшу демонстрацiю? Чи може спровокували хоча б один страйк за права пригноблених трудящих? Нiчого цього немає. То хто ж тодi комунiсти i соцiалiсти в Українi? Багато хто, на мою думку мправедливо вважає, що вони просто агенти росiйського iмперiалiзму, якi за росiйськi грошi утримують свої партiї. А моднi назви, "комунiстична партiя", "соцiалiстична партiя", то не що iнше як камуфляж, як я кажу "для дурних". Може хоч один комунiст чи соцiалiст пiкетував росiйську вiйськову базу в Севастополi? Але ж утримування вiйськових баз на територiї iнших країн i є однiєю з найтиповiших рис iмперiалiстичної держави. Це за всiма канонами справжньої комунiстичної партiї i комунiстичної iдеологiї. I соцiалiстично теж. Але якщо українськi комунiсти жодного разу не пiкетували росiйську базу в Севастополi, то за логiкою речей будь-яка розумна людина зробить цiлком обгрунтований висновок, що нiякi вони не українськi i тим бульше, що нiякi вони не комунiсти. Ось i все.
   - Я з тобою повнiстю згоден. - продовжив Маринич. - Українськi комунiсти всiляко пiдримують, так звану Українську православну церкву Московського патрiархату i виступають проти дiйсно українських церков, православних, католицьких i протестантських. Та ж комунiсти ж, якщо вони дiйсно комунiсти, повиннi бути атеїстами. Але якщо вони плекають московську церкву в Українi, то нiякi вони не комунiсти, а вiдвертi агенти Кремля. А їхня назва, то дiйсно, як правильно зазначив Назар Петрович, лише "для дурних".
  -- Я ще вважаю, що в нацiональнiй iдеї необхiдно чiтко зазначити нашi символи i святинi та сказати про наших ворогiв i друзiв. Абсолютно вiдверто. Так як воно є насправдi, - продовжив Погрiбняк. - Я вважаю, що символом пам'ятi нацiї, вiчним нагадуванням про сили зла, якi столiттями визискували i знищували наш народ, повинен стати на схилах Днiпра в Києвi пам'ятник-пiрамiда, складений з 50 мiльйонiв черепiв повiшених, розстрiляних, замучених голодом, асимiльованих українцiв. Свiт повинен довiдатися, що зробили сили Диявола, якi влаштували геноцид проти Богом обраного для Добра, Правди, Справедливостi i Волi народу
   - В столицi i всiх паланках (яких в Українi буде 90), створених замiсть нинiшнiх областей, встановлюються пам'ятники нацiональним героям, якi прославили себе i нацiю, або вiддали життя за реалiзацiю нацiональної iдеї i мiсiї української нацiї.
  -- Я пропоную чiтко, по окремих пунктах видiлити i нашi святинi. Треба ж комусь врештi-решт їх назвати. - сказав Погрiбняк.
      -- Софiя Київська. Доки стоятиме Софiя Київська, доти iснуватиме українська нацiя.
      -- Змiйовi вали. В Українi довжина знаменитих Змiйових валiв перевищує 9000 км. На пiвдень вiд Києва вони простяглися на 800 км. Навiть нинi, через 7500 рокiв пiсля будiвництва, вони досягають висоти понад 10 м. Обсяг робiт, виконаних праукраїнцями в стародавнiй українськiй державi для захисту своєї святої столицi Києва, якому ж, звичайно, не 1500, а на декiлька тисяч рокiв бiльше, перевищує зусилля давнiх єгиптян при спорудженнi пiрамiд i давнiх китайцiв при будiвництвi Великої китайської стiни. Це слава України й української нацiї, ще одне свiдчення її богообраностi.
      -- Київ. Це мiсто повинно стати духовно-органiзацiйним центром свiтового українства. Його славу i велич майбутньої всепланетної столицi Добра, Правди, Справедливостi i Свободи освятив Андрiй Первозванний словами: "Тут засяє благодать Божа".
   4. Бiльське городище на межi Полтавської i Сумської областей. Залишки найбiльшого у свiтi прадавнього мiста, столицi тодiшнього свiту. Мало два яруси оборонних споруд довжиною понад 40 км. Є урбанiстичним "пупом Землi" стародавнього свiту, ознакою iнтелекту й органiзацiйних здiбностей наших далеких предкiв.
   Нашi вороги. Сили зла в особi комунiзму, сонiзму, фашизму, росiйського iмперiалiзму i шовiнiзму. Їх iдеологи i провiдники та українцi-колаборацiонiсти, якi працюють виконавцями їх волi незалежно вiд того, роблять вони це за грошi чи "за iдею". Лише переборовши сили Диявола в Українi, ми зможемо очистити спочатку свою землю, а потiм i увесь свiт вiд скверни. Саме в Українi нинi i проходить переднiй край боротьби мiж силами зла i Добра, несправедливостi i Справедливостi, брехнi i Правди. Безчестя i Честi, бездуховностi i Духовностi, рабства i Свободи. Новоявленi iуди, "народнi" депутати вiдкрито, не боячись кари Господньої, продаються силам зла, як колисть продався за 30 срiбнякiв Iуда. Грiховна влада продає Україну оптом i вроздрiб росiйським iмперiалiстам. Людей Правди, Добра, Справедливостi i Честi вбивають i розпинають, як колись розпинали Христа. Україна в усьому свiтi стає символом боротьби людства з Дияволом i його пiдручними.
   Посланцi Сатани, жовтого Диявола в Українi мають сотнi мiльйонiв i навiть мiльярди доларiв на власних рахунках, у той час як мiльйони українцiв ледве животiють, не мають грошей на лiки, оплату за житло, їжу i одяг. Мати такi величезi грошi i не вiддати хоча б частину з них для того. щоб хоча б нагодувати й одягти бiдних, безпритульних i хворих дiтей, старих людей, - страшне зло i грiх, якi караються Богом, невблаганною Долею.
   Сили зла в Українi здiйснюють черговий геноцид проти нашої богообраної нацiї. Населення нашої країни в останнi роки зменшилося майже на 10 млн. осiб. I не дивно. Диявол боїться українцiв, як нiяку iншу нацiю на нашiй планетi, i тому намагається зжити її зi свiту.
   Нашi друзi. Народи й країни, що як i українцi та Україна, борються проти сил зла i диявольської скверни, що запанували у свiтi. Де б вони не перебувалим i до якої б раси не належали, вони є природними союзниками українцiв i з надiєю поглядають на нашу богообрану нацiю, бажаючи їй могутностi, незламностi i перемоги.
  -- Пропоную закiнчити виклад мiсiї української нацiї i української нацiональної iдеї наступними словами, - завершив свiй виступ Погрiбняк. - Прийди ж месiє в Україну. Принеси апостольську Правду, Справедливiсть i Свободу. Алiлуя. Амiнь.
  -- Ну що ж, вражає, - пiдвiвся з крiсла Зоря. - Але ж це все потрiбно не нам, академiкам, хоча й ми цього всього не знали, а простому народу. Робiтникам, селянам, службовцям, торговцям на базарах. А в тебе, Назаре Петровичу, такi термiни зустрiчаються, що не всi люди i з вищою освiтою знають.
   - Зауваження абсолютно слушне, - згодився Погрiбняк. - Однак я i це передбачив. Пропоную послухати пояснення слiв. Воно i буде завершати цей текст.
   1. Архангел - ангел, посланий Богом на землю зi спецiальною мiсiєю, тобто конкретним завданням. Посередник мiж Богом i людьми
   2. Асимiляцiя - втрата всiм народом або його частиною нацiональних особливостей (мова, звичаї, характер). Вiдбувається переважно через загрозу знищення або переслiдування за нацiональною ознакою.
      -- Геноцид - злочин проти людства, який полягає у цiлковитому чи частковому знищеннi людської спiльноти на основi її нацiональної, расової, релiгiйної належностi або полiтичної орiєнтацiї.
      -- Диявол (сатана) - джерело зла i грiха на Землi.
   5. Iмперiалiзм - прагнення окремих країн i нацiй до захоплення iнших держав i народiв з метою їх нацiонального, полiтичного, економiчного та iншого визискування у створенiй iмперiї.
   6. Iмперiя - назва великої держави, у якiй одна нацiя панує над iншими шляхом захоплення й утримання етнiчних територiй iнших народiв i держав.
   7. Iнтеграцiя - об'єднання.
   8. Колаборацiонiсти - зрадники своєї батькiвщини, якi спiвпрацюють з окупантами, полiтичними, вiйськовими чи економiчними загарбниками.
   9. Месiя - спаситель, який буде посланий Богом на українську землю для знищення зла i встановлення царства Добра, Правди, Справедливостi i Свободи.
   10. Мiсiя - доручення Бога певнiй нацiї чи людинi, його завдання їм. Покликання нацiї i людини.
   11. Нацiональна iдея - загальнi поняття про певну нацiю, її дiяльнiсть, роль i мiсце серед iнших народiв. Духовне первоначало, що становить сутнiсть нацiї.
   12. Пророк - духовний вождь поневоленого народу.
   13. Сiонiзм - iдеологiя i полiтична практика єврейського шовiнiзму й iмперiалiзму.
   14. Шовiнiзм - iдеологiя i полiтична практика, яка проявляється в ненавистi до iнших народiв, намаганнi їх асимiлювати, "воз'єднати", приєднати, втручатися в їхнє нацiональне життя, намагання нав'язати iншим народам власну релiгiю, церкву, мову i культуру.
   - Дякую, Назаре Петровичу, - сказав Зоря. - А тепер на правах господаря я пропоную кожному з нас ознайомитися вдома з наданими матерiалами i подати в письмовiй формi свої зауваження. В мене вони теж є, але вже зараз я вважаю, що цей документ можна взяти за основу. Але крiм iдеологiчних речей в нашiй майбутнiй органiзацiї орденського типу не менше, а може й бiльше значення матимуть органiзацiйнi засади. Прошу всiх, i перш за все Назара Петровича, на наступне наше зiбрання пiдготувати хоча б найзагальнiшi статутнi норми. Як офiцiйнi для юридичної реєстрацiї нашої органiзацiї, так i неофiцiйнi. Останнiми ми будемо керуватися у нашому повсякденному життi. Дякую всiм за увагу.
  
      -- Генерал Слободенюк
  
  
   - Виклич менi, будь ласка, Пiрона, - звернувся до свого референта начальник одного з управлiнь МВС Валерiй Слободенюк. - I нехай захопить папери про вбивство Маргулiса. Бо нам усiм не дадуть нi спати, нi їсти, поки не розкриємо цю справу. Це перший олiгарх, вбитий у нас з часу проголошення незалежностi. Та не стiй ти з виряченими очима, я вже сам до себе говорю, довели проклятi.
   Через декiлька хвилин до кабiнету Слободенюка швидко зайшов полковник Пiрон, слiдчий в особливо важливих справах.
  -- Сiдай, Iван Михайлович, - звернувся до нього генерал. - Є якiсь новини? Мене пiдганяють з адмiнiстрацiї президента i Кабмiну щогодинно. Тому вимушений i тобi заважати нормально працювати. Але нiчого не зробиш. Таку у нас витворили, точнiше залишили систему. Головне не робота, а її видимiсть. Чи буде в мене чи в тебе час на розкриття злочинiв, якщо треба щогодинно доповiдати? Запитання, як бачиш риторичне. Але ж цей Маргулiс родич нашого нинiшнього президента. Взагалi то безпрецедентний випадок. Як за самим фактом убивства олiгарха, так i за способом виконання замовлення. Що ти думаєш? За час нашої останньої зустрiчi в тебе не з'явилося нiяких нових даних чи якогось раптового осяяння?
   Пiрон стомлено зняв окуляри i потер пiдслiпуватi очi.
  -- Звичайно, Валерiю Петровичу, новини є. Але вони аж нiяк не висвiтлюють того, хто це зробив. Нiчого такого, щоб ви могли доповiсти на саму гору в мене немає. Тому прийдеться вам використати увесь свiй дипломатичний дар, щоб всi ми залишилися на плаву. I треба ж було, щоб менi перед самою пенсiєю всучили цю справу. В мене навiть серце i душа не лежать розкривати обставини цього вбивства. Серед слiдчих у нас кажуть: "катюзi по заслузi". Два роки тому я пообiцяв однiй матерi, що знайду вбивцю її доньки. То тодi я працював день i нiч. I мої помiчники теж так працювали. А нинi нiхто нiчого робити не хоче. Просто саботаж якийсь.
  -- Ну про саботаж ти менi не говори, - спохмурнiв Слободенюк. - А то я швидко цi дурницi виб'ю з голiв твоїх пiдлеглих. Нехай беруться за роботу з усiєю вiдповiдальнiстю. Переконай їх, що у нас просто немає iншого виходу. А як тобi сам спосiб убивства? В моїй практицi це перший такий випадок. Я навiть в лiтературi вiдповiднiй нiчого такого не зустрiчав.
  -- Та я теж вперше займаюся такою справою, - розгорнув папку Пiрон. - Використати дресированих собак на чолi зi страшним гiбридом бультер'єра з якимись iншими собаками могли лише люди з нестандартним мисленням. Вiдшукати їх буде важко. З iншого боку таких собак десь треба було тренувати i утримувати. Ось це є очевидно слабким мiсцем цього "проекту".
  -- Давай ще раз вiдновимо всю картину вбивства з внесенням туди нових фактiв, якi тобi вдалося знайти за час пiсля нашої останньої зустрiчi, - сказав генерал.
   Пiрон поклав папку перед собою.
  -- Все знаю напам'ять, - стомлено посмiхнувся вiн Слободенюку. - Маргулiс зi свитою i охоронцями приїхав на вiдкриття синагоги на Подолi. Все нiби було пiд контролем. Крiм його особистої охорони були задiянi i державнi структури, мiлiцiя i СБУ. Але коли Маргулiс вийшов з сiнагоги на нього з усiх бокiв кинулися всiлякi собачi покручi. Бiльшiсть з них перестрiляли. Однак, у тому натовпi стрiляти по собаках було дуже важко. Скрiзь були люди, якi стояли тут i там. Собаки ж швидко рухалися. Але то мабуть був вiдволiкаючий маневр. У цiй метушнi хтось трохи пiзнiше спустив того напiвбультер"єра. Свiдки кажуть що то був справжнiй "собака Баскервiлiв". Дехто розповiдає, що в нього навiть iскри з очей сипалися. Все це, звичайно, елементарнi видумки переляканих людей. Ось цей пес убивця i вхопив за горло олiгарха. Його вiдвезли до найвiдомiшого нашого хiрурга Маринича ще живим. Однак, врятувати Маргулiса не вдалося. Була перекушена сонна артерiя.
  -- Маринича я добре знаю, Лiкувався у нього. Висококласний спецiалiст свiтового рiвня. Якщо вже вiн не допомiг, то цього не мiг би зробити нiхто iнший.
  -- Або не захотiв, - пронизливо подивився на Слободенюка Пiрон.
  -- Ти думаєш таке можливе? - недовiрливо подивився на Пiрона генерал. - У тебе є якiсь факти?
  -- Фактiв у мене немає i не буде, - посмiхнувся Пiрон. - Ти ж сам сказав, що Маринич спецiалiст екстра класа. - Та було в мене таке iнтуїтивне передчуття, ще коли я тiльки довiдався про цей злочин.
  -- З твоїм досвiдом i розумом..., - засмiявся Слободенюк. - Ти як Еркюль Пуаро завжди використовував клiтини своєї сiрої речовини мозку. Сподiваюсь ти не будеш копати пiд Маринича?
  -- Та боронь боже. На таких розумних людей нiчого не накопаєш. Марна справа. Та й у мене передмiхурова залоза вже в такому станi, що без Маринича я скоро загнуся. Вся надiя на цього хiрурга. Переказуй йому мої щирi вiтання. Коли вщухне ажiотаж довкола вбивства Маргулiса я ляжу в клiнiку Маринича на операцiю.
  -- До речi, - вiдсунув вiд себе папку з паперами Слободенюк, - чому ти потерпiлого вперто називаєш Маргулiсом. Вiн же Юрчук.
  -- Маргулiс це справжнє, так би мовити "дiвоче" прiзвище олiгарха, - хитро примружив очi полковник - Вiн просто взяв прiзвище своєї першої дружини. Щоб звучало по-українському. Але це "для дурних". Розумнi люди знають, що вiн чистокровний єврей.
  -- Звичайно, i собi посмiхнувся генерал, - його ж собаки загризли не бiля Української православної церкви Київського партрiархату i не бiля Української греко-католицької церкви. В сiнагогу неєвреїв не пускають.
  -- Однак, все одно є iдiоти, якi думають, що вiн українець. Ось на них i розраховане таке прiзвище.
  -- Та серед олiгархiв взагалi українцiв немає, - сказав Слободенюк.
  -- Так, цi люди лише експлуатують наш народ i нашу землю, але нiскiльки їх не люблять. Бiльш того, щиро нас з тобою i нашу Україну ненавидять.
  -- Та й ти сам Iван Михайлович, хiба українець? - прискiпливо поглянув на Пiрона Слободенюк.
  -- А хто ж тодi, по-вашому? - образився Пiрон. - Я з Одеської областi i в мене в роду дiйсно є гагаузи. Але ж нацiя то не кров. Нацiя ось тут... i Пiрон ляснув себе по грудях в районi серця i по лобi. Та я за Україну будь-кому горло перегризу. Як той бультер'єрський покруч. А мої дiти взагалi не знають, що в мене гагаузьке походження. Дома ми розмовляєио виключно українською мовою. Вони мене взагалi за мої погляди вважають нацiоналiстом. Тим бiльше що скiльки українських прiзвищ на -он. Демiдiон, Завiзiон, Носон, Арiон, Фарiон i т.д. Та й взагалi, мабуть немає такого закiнчення, якого б не було в українських прiзвищах. I нiчого дивного. Нам в академiї МВС на курсах пiдвищення квалiфiкацiї читав лекцiї з iсторiї України академiк Погрiбняк, так вiн цiлком аргументовано доводив, що цей феномен визначається тим, що з України вийшла вся бiла раса.
  -- А не можуть тут бути замiшанi якiсь партiйнi його справи? Цей же олiгарх органiзував соцiал-лiберальну партiю (об'єднану). Її скорочено називають СЛП (о). I (о) в народi розшифровують не як об'єднана, а як обрiзана. Тобто в цiй партiї заправляють всiм євреї. А що вони є агентами свiтового сiонiзму, - засмiявся Пiрон, - напевно й равлику-павлику вiдомо. .
   - I що дiйсно той собака був таким страшним? - недовiрливо спитав Слободенюк.
  -- У страха великi очi, але там люди були не з лякливих. Напевно, якийсь гiбрид. У Києвi багато всiляких самоучок генетикiв. Вони виводять дивовижнi рослини i тварини. Пам'ятаєш, як викликали мiлiцiю у двiр, де розгулював шестиметровий гребiнчастий крокодил? Хазяїна ж так i не знайшли
  -- Треба перевiрити всi тренувальнi центри для собак у Києвi i передмiстi, - мовив Слободенюк. - Я сам свого рiзеншнауцера здавав для вишколу в таку собачу школу. Вона розмiщена в лiсi бiля масиву Теремки. Там працюють квалiфiкованi iнструктори. Мого Рангуна так вишколили, що донинi з ним не маю нiяких проблем. Собак там багато i рiзних порiд.
  -- Звичайно, - продовжив полковник, - ми одразу перевiрили всi тренувальнi база для собак. Я й не знав, що їх стiльки розвелося. Виросли як гриби пiсля дощу. Але це нiчого не дало. Вони чистi.
  -- То перевiрте довколишнi села. Хтось у селi мiг тримати цiлу псарню, на дачах, на закинутих бригадних станах, - продовжував генерал.
  -- Ви ж самi уявляєте обсяг робiт по такiй перевiрцi. Це не один мiсяць займе. А людей в мене обмаль, - пожалiвся Пiрон.
  -- Та не прибiдняйся ти так, Iване Михайловичу, - серйозно подивився на полковника Слободенюк. - У нас цих мiсяцiв немає I не бери їх собi до голови. Вже через мiсяць, це найбiльше, нас з тобою просто розiпнуть, якщо не буде конкретних результатiв.
  -- Та тут ще й психологiчний аспект необхiдно враховувати, - знову почав виправдовуватися Пiрон. - Люди просто радiють тому що сталося. Я не думаю, що якщо хтось щось i знає чи пiдозрює, то нам про це скажуть. Якщо вбивцю чи вбивць знайдуть, вони стануть просто нацiональними героями.
  -- Ну ти не перебiльшуй. - похмуро продовжив Слободенюк. - Не розраховуй на те, що хтось добровiльно прийде й признається, щоб стати нацiональним героєм. У мене є пiдозра, що за всiм цим стоїть дуже серйозна органiзацiя з дуже розумними i впливовими людьми. Їм не потрiбна реклама i вони не спиняться на одному олiгарховi. Схоже це лише перша ластiвка. Невiдомо до чого можуть ще додуматися цi винахiдливi люди.
  -- То ми опинилися мiж двох вогнiв, - похитав головою Пiрон. - Якщо це дiйсно почала дiяти якась мафiозна структура на рiвнi найвищого iнтелектуального забезпечення, то якщо я докопаюся до сутностi справи за моє життя нiхто не дасть i копiйки. Пам'ятаю, як 20 рокiв тому на подiбну органiзацiю вийшов один з моїх попередникiв. Так того молодика просто розiрвали на шматки. Його наступник все зрозумiв i спустив справу на гальмах. Потiм до Генерального дослужився. Оцiнили.
  -- Ти тут можеш бути правий, - погодився генерал. - Ти знаєш, чому єврейська мафiя з вихiдцiв з колишнього Радянського Союзу лише за декiлька рокiв перемогла всi iншi мафiї США, в тому числi й класичну сицiлiйську мафiю? Вони включили до свого складу професорiв i академiкiв. Тi, звичайно, нiкого не вбивали i не грабували безпосередньо, але подавали такi iдеї i розробляли такi сценарiї, що "лохи" з сицiлiйської мафiї були дуже швидко переможенi. Я пiдозрюю, що i тут за всiма подiями стоїть могутнiй iнтелектуальний центр. "Взяти" олiгарха без неординарного, навiть генiального розуму неможливо. Так що йди i працюй. I постiйно iнформуй мене. Щоб я мiг рапортувати, що справи йдуть добре. Ми тобi видiлимо ще людей.
  -- Та не треба, - заперечив Пiрон. - У мене їх вдосталь.
  -- Ти не правий. - пiдвiвся з-за столу генерал. - Сьогоднi я вiдрапортую, що пiсля наради з тобою я видiлив додаткову кiлькiсть людей i задiяв усi наявнi сили. Буду клянчити людей ще i описувати об'єктивнi труднощi. Щоб там нагорi не дуже вже тиснули на нас.
   Пiрон забрав папку i вийшов у коридор. Слободенюк сiв за стiл i задумався. Знав вiн одну таку людину, яка могла дiяти до генiальностi оригiнально i нешаблонно. Але ж той чоловiк загинув. Сам бачив його обгорiлий труп у машинi. А якщо вiн живий? Якщо то було чистої води iнсценування? Та людина була здатна до реалiзацiї найфантастичнiших проектiв. Якщо того молодика задiяла якась органiзацiя з найвищим iнтелектуальним рейтингом вiн повинен був би обов'язково згодитися. Бо почував себе в такiй ситуацiї як риба у водi. I владу нинiшню ненавидiв лютою ненавистю. Нi, не буду я лiзти поперед батька в пекло, - подумав Слободенюк i викликав свою службову машину. Вiн сiв на заднє сидiння службової "Волги", яка постiйно ламалася i за це отримала в нього цiлком вiдповiдну назву "залiзо". Треба зателефонувати Мариничу, давно вже з ним не зв'язувався, хоча й обiцяв iнформувати про власний стан здоров'я пiсля попереднього лiкування.
  -- Добрий день, пане академiку, - сказав вiн, почувши глухий баритон лiкаря. - Як життя?
   - Сердечно вiтаю, - вiдказав хiрург. - Вiдпочиваю пiсля операцiї. - В мене зараз ноги лежать на столi мого кабiнету i я вже випив трохи горiлки. Так що потроху живемо-можемо.
   - То можна пiдрулити? - запитав Слободенюк. - Щось у мене в останнiй час виникли проблеми з серцем.
  -- Заїжджайте якнайшвидше. Бо в мене ще сьогоднi записалися пацiєнти, - стомлено позiхнув Маринич. - I все такi люди, що не вiдмовиш.
   Через десять хвилин генерал уже сидiв у кабiнетi хiрурга.
   - Я й не розраховував на таку оперативнiсть, - посмiхнувся Маринич, - знiмаючи ноги зi столу. - Може налити по чарцi?
   - Нi, на жаль, сьогоднi не можу, - вiдповiв Слободенюк. - Можуть викликати на саму гору будь-якої хвилини.
   - То що там трапилося? - запитав Марунич. - Якi проблеми, роздягайтеся, я вас послухаю.
   Слободенюк скинув пiджака, розв'язав краватку, вiн її називав "кравать", i знявши сорочку став перед лiкарем. Той пiдiйшов до нього з фонендоскопом. - Дихайте, не дихайте, прозвучали традицiйнi команди в кабiнетi лiкаря. Потiм лiкар зняв з шиї фонендоскоп в поклав його на стiл.
   - Та нiчого страшного немає. Просто потрiбен перепочинок. Органiчних змiн нiяких я не помiтив. Функцiональнi змiни дiйсно є. Напевно, в останнiй час була якась напружена робота, яка вам не подобалася. Бо якщо робота приносить радiсть i задоволення. навiть важка вона сприймається органiзмом переважно з "розумiнням". То як життя?
  -- З цього приводу є анекдо, - посмiхнувся генерал. - Зустрiчаються двоє давнiх приятелiв, якi давно не бачилися. Як справи? - запитує один в другого. I не кажи, вiдповiдає той: дружина вiд мене втекла до iншого, донька проститутка, син наркоман, а мене самого вчора з роботи вигнали. А його приятель i втiшає: та не журися ти так, все минеться. Життя воно як зебра. Смуга чорна, смуга бiла, смуга чорна, смуга бiла. В тебе зараз чорна смуга. Але пройде час i все стане на свої мiсця. Пройшло декiлька мiсяцiв i приятелi зустрiлися знову. Ну як у тебе тепер справи? - знову запитав свого товариша той, що колись його утiшав. I не кажи. вiдповiдає той. Виявляється, що то в минулий раз у мене була бiла смуга в життi.
   - Дуже оптимiстичний анекдот, - засмiявся Маринич.
   - А у вас як справи, лiкарю? - запитав генерал. - Може пiдпiльний абортарiй вiдкрили? - посмiхнувся вiн. - У нас нещодавно розглядалася доволi гучна справа. Один спритний медбрат поставив цю справу на широку ногу. У нього такi пацiєнтки були, що нiколи б i не подумав.
   - Та я вже й не пам'ятаю. коли й робив останнiй раз аборта, - простягнув свої ноги пiд стiл i розправив руки Маринич. - Я в молодостi ще за часiв Радянського Союзу працював у сiльськiй лiкарнi в одному вiддаленому вiд столицi районi. Був там спецiалiстом на всi руки. Оттодi я доволi часто робив аборти. I так у мене добре виходило, що до Маринича районне начальство почало присилати з записками своїх коханок. У той час районом керувала одна доволi химерна коханка першого секретаря райкому компартiї. Неймовiрна дурепа, але мала розкiшне тiло рiдкiсної краси. Тодi аборти робили взагалi без будь-якого знеболення. Справжнє знущання над жiнками. А ця дама звикла до розкошiв i не могла витримати найменший бiль. Вона так крутилася у гiнекологiчному крiслi, що постiйно заважала менi працювати. Я за власним характером можу все терпiти, але не довго. То я не втримався i кажу їй. Давай я тобi заспiваю популярну пiсню i завiв собi: вся краса твою чудова у мене на виду. Тодi якраз ця пiсня про Карпати була дуже популярною. Пiсля цього вона затихла i вже терпiла всi мої манiпуляцiї.
   - Та ви ж за своє життя встигли попрацювати в багатьох країнах свiту, чи не так?, - знову звернувся до Маринича генерал.
   - Якщо бути точним, то в трьох. У Кенiї було найскладнiше. Але й найцiкавiше. Довелося працювати i в арабськiй i просто мусульманськiй країнi. Скрiзь свої звичаї. Iнодi доволi химернi, приходилося пристосовуватися. Тi мої навички унiверсального сiльського лiкаря менi там дуже знадобилися. Ви ж знаєте, що в деяких iсламських країнах не дозволяється зображати людське обличчя. То в шлюбних оголошеннях жiнок замiсть портрета вмiщують фото найiнтимнiшого мiсця жiночого органiзму. Як спецiалiст можу сказати, що статевi органи жiнок, як i чоловiкiв, звичайно, рiч доволi iндивiдуальна. Не менш iндивiдуальна, нiж обличчя. .
   - Я про таке, скажу вiдверто, нiколи й не чув. - похитав головою Слободенюк. - Чого тiльки на свiтi не буває. I в нас всiлякi чудеса творяться. Сьогоднi менi сказали, що керiвник фракцiї соцiалiстiв-революцiонерiв у нашому парламентi Морозюк пiдтримав президента у запропонованiй ним полiтичнiй реформi. Його ж фракцiя пiдтримала президентський проект створення євразiйського союзу з Росiєю на чолi. Вiн же i вся його фракцiя були такими найгострiшими опонентами президента, що гострiших просто не буває. А тут раптом Морозюк змiнив свою думку на протилежну. Я донинi не можу оговтатися. Що з ним трапилося?
   - А я думав вас такi проблеми, вибачайте, не хвилюють, - пильно подивився на Слободенюка Маринич.
   - Я хоч i генерал мiлiцiї, але маю певнi поняття про офiцерську честь, - теж пильно поглянув на лiкаря Слободенюк. - Менi не все подобається з того, що дiється в нашiй державi. Бiльш того, вiдверто кажучи, менi нiчого не подобаються з того, що роблять з нашою країною її нинiшнi правителi. В мене є дiти i вже з'явилися онуки. Я хотiв би, щоб вони були щасливi тут, а не десь в Америцi чи Австралiї.
   - Я теж цього хочу для своїх дiтей i онукiв, - сказав Марунич. - А стосовно згаданого вами Морозюка, то тут причини змiни його позицiї на дiаметрально протилежну я думаю цiлком прозаїчнi. Банальнi грошi. Один мiй пацiєнт, народний депутат, перед складною операцiєю, де його шанси оцiнювалися 50 на 50, признався менi, що йому за перехiд з опозицiйної фракцiї до провладної дали 3 млн. доларiв. А вiн був такий "незламний" борець з режимом, що далi нiкуди. А коли його скрутила хвороба, вiн вирiшив, що це йому воздається за грiхи зради по заслугах. I вирiшив полегшити душу перед своїм хiрургом. Може, щоб я його не зарiзав на операцiйному столi. Хоча все одно вiн помер пiсля операцiї. Тiльки даремно намучився. Ще прожив декiлька днiв. А за цей час розповiв менi уже i чужу таємницю. Виявляється, що один академiк-археолог за перехiд з однiєї фракцiї до iншої взяв "лише" один мiльйон доларiв. Потiм не мiг спати мiсяць. Так його мучило, що продешевив. А я, коли довiдався про свою хворобу, - сказав вiн менi, йому спецiально про це сказав на сесiї парламента. Вiн одразу i "злиняв" додому. Не мiг уже нiкого бачити. А ви кажете не знаєте, чому Морозюк помiняв свою позицiю на протилежну. Це ж скiльки грошей необхiдно заплатити, щоб свою позицiю помiняла не одна людина, а цiла фракцiя? I платять. А цi грошi вкраденi у мене. У вас. В усiєї нацiї. Отак ми й живемо. I скiльки це може тягнутися? Поки не скажемо досить. Баста.
   - У свiй час Владiмiр Лєнiн цiлком справедливо називав таких людей i такi полiтичнi фракцiї, якi переходять вiд опозицiї до провладної бiльшостi полiтичними проститутками. Вiн дуже добре розумiв, що такi рiшення приймаються через типову продажнiсть за грошi. Хоча майже завжди полiтична зрада, "для дурних", як каже один мiй друг, вуалюється якимись iдейними мiркуваннями. Насправдi ж полiтичнi проститутки це набагато гiрше, нiж справжнi проститутки. Тi продають лише своє тiло за грошi. А ось полiтичнi проститутки продають свою душу i свою нацiю i країну. I через це їм немає прощення.
   - Ви тим людям, якi беруть грошi за зраду, нiколи не заздрiть, - сказав, застiбаючи гудзик на рукавi сорочки Слободенюк. - Це я вам кажу як спецiалiст. Цi люди великi дурнi. Вони однозначно приреченi. Як можна, будучи академiком не розумiти, що взявши такi грошi в бандитiв вiд полiтики ти стаєш небажаним свiдком. Тому проходить час i таких людей лiквiдовують професiйнi кiлери. Рiзними способами. Не обов'язково з допомогою зброї. Людина може просто раптово померти. Нiби нi з чого. Або iнфаркт чи iнсульт трафить. Способiв безлiч.
   - Однак, за логiкою речей i кiлери-професiонали теж є небажаними свiдками, - стомлено поворушив плечима Маринич. - Вони надто багато знають.
   - Так, у бiльшостi з них життя дуже коротке, - погодився Слободенюк. - Однак i серед цього "контингенту", як майже i в усьому iншому, є винятки. Iснують професiонали найвищого гатунку. Це iнтелектуальнi монстри, якi створюють власну систему "невпiзнанностi". Їх нiхто не знає i з ними напряму нiхто не спiлкується. Знав я одного такого. Але i вiн десь допустив помилку i загинув. А може й не загинув, а влаштував черговий спектакль для таких як я. Такi люди є дуже рiдкiсним явищем. Але якщо ви хочете вбити когось з тих, до кого нiбито добратися i в принципi неможливо, необхiдно шукати кiлера-iнтелектуального монстра.
   - То виходить, що якщо я вирiшив "завалити" президента, на охорону якого тратять у нас десятки мiльйонiв доларiв, то в Українi можна знайти людину, яка одна впорається з таким архiскладним завданням? Я вас правильно зрозумiв?
   - Якщо такий кiлер-iнлектуальний монстр у нас є, - згiдно кивнув головою Слободенюк. - Однак у людей такого рiвня як правило є розвинутий кодекс честi. Вони не працюють лише за грошi. Вам необхiдно переконати виконавця, що ця людина є небезпечною для суспiльства. Взяти хоча б президента США Джона Кеннедi. Його лiквiдували дуже iнтелектуально обдарованi люди, якi дiяли за доведеним до досконалостi планом. Тому це вбивство i нерозкрите донинi. Але вбивця-iнтелектуальний монстр був впевнений, що образ життя Кеннедi становить небезпеку для держави i нацiї. Ви ж знаєте, що вiн витворяв. Мав сумнiвнi зв'язки з жiнками, яких йому пiдсовували агенти ворогiв Америки. Агенти Кремля, кажучи по простому. I таким чином намагалися впливати на полiтику цiєї держави. А це є найнебезпечнiша рiч для будь-якої держави i нацiї.
   - Ну стосовно наших керiвникiв, то їх дiї i образ життя однозначно складають загрозу нацiональнiй безпецi нашої країни i нацiї. Все робиться для того, щоб вiдправити наших хлопцiв на смертельне воєнне протистояння мiж Росiєю i iсламськиим свiтом на Пiвнiчному Кавказi, Сирiї чи Афганiстанi. Або на проблемний росiйсько-китайський кордон. Москалi без українцiв нi на що не здатнi. I, перш за все, у вiйськовiй сферi. Це ж очевидно. Державою правлять неприхованi злочинцi, бандити, вороги народу. Вам, напевно, це вiдомо набагато краще за мене?
   - Не буду вiдмовлятися. Я був би останнiм дурнем i сволотою, аби зараз сказав вам, що це не так. Хоча я i вимушений реально служити не Українi i її народовi, а нинiшнiй владi.
   - Але ж де ж наш кiлер-iнтелектуальний монстр, який вiзьметься нарештi за справу. - подивився просто у вiчi генералу хiрург.
   - Ви є ще одним прикладом того, що я знаю з психологiї, - посмiхнувся Слободенюк. - Хiрурги є доволi радикальними людьми. Чи то в цю професiю йдуть люди вiдповiдного психологiчного складу, чи вони стають такими в процесi радикальної i рiшучої професiї, але так пишуть фахiвцi-психологи.
   - З цим можна погодитися, - i собi посмiхнувся Маринич. - Звичайно, винятки є. Але "заморожених" людей серед хiрургiв не багато. Та я таким "вiдморозкам" свiй органiзм не довiрив би.
   - То ви кажете, що нiчого небезпечно в мене немає, - розправив плечi, одягнувши пiджак генерал.
   - На сьогоднi це дiйсно так. - погодився Маринич. - Але я радив би вам пройти обстеження. У вас у госпiталi МВС чудовi спецiалiсти. Я їх усiх добре знаю. Там половина моїх учнiв. Молодi, але дуже квалiфiкованi хлопцi. Я нещодавно був на стажуваннi в одному з найпрестижнiших американських госпiталiв. Так i у них таких спецiалiстiв дуже мало. Тiльки не кажiть про це вашим лiкарям. А то подадуть свої публiкацiї i винаходи та методики лiкування до сайту якоїсь крутої клiнiки на Заходi. I мiлiцiя втратить таких спецiалiстiв. Їх там з руками вiдiрвуть. Вони поки що про те, чого вартi, просто не знають.
   - Треба нам якось зустрiтися в неформальнiй обстановцi. Випити фiлiжанку кави, - запропонував Слободенюк.
   - А ми традицiйно збираємося на дачi у колеги, вiдомого лiкаря Зорi, - простягнув, прощаючись руку генераловi Маринич. - Треба вже щось думати не лише про себе, але й про Україну. Я бачу вам цi проблеми теж не дають спати. З власного досвiду знаю, що такi здоровi люди як ви приходять до мене тодi, коли їх починає турбувати щось бiльше за власнi iнтереси. Чи може я помиляюся?
   - Нi ви не помиляєтеся, - затримав руку лiкаря у своїй долонi генерал. - Ви знаєте, що таке кодекс честi лiкаря. А менi вiдомо про офiцерську честь. Але ж ви мене достатньо не знаєте. А раптом є не той, яким ви мене собi уявляєте?
   - А ми про вас уже багато знаємо. Київ це велетенське село, де при певному рiвнi органiзацiї всi про всiх можуть знати. Крiм того, у Зорi на дачi є "бiоiндикатор".
   - Що це ще за один? - посмiхнувся Слободенюк.
   - Та звичайний собi кiт Мазун. Вiн у людях розбирається безпомилково. Мiй друг Зоря живе на 5 поверсi i Мазун, ще будучи пiдлiтком випав з вiкна. Розбився ледь не на друзки. Але Зоря дуже квалiфiкований лiкар. Вiн виходив Мазуна i той став його щирим другом. Пiсля однiєї операцiї Iгор, тобто Зоря так переживав за дорогу йому людину, що заплакав. А цей велетенський кiт став йому лапами на круди i почав злизувати сльози. Мазун просто дивовижно розумна тварина. Вiн одразу вiдчуває пiдлу людину i робить їй всiлякi пакостi, щоб вiднадити вiд свого хазяїна. Жiнкам рве колготки. Може вкусити за ногу тощо. Пiдлiй людинi, якщо вона залишаються ночувати на дачi, вiн обов'язково насере в домашнi капцi або черевики. Просто фантастика якась. Жiнкам може насцяти в сумку i т. д. Влiтку, коли ми ввечерi всiєю компанiєю прямуємо до альтанки посидiти i погомонiти за пивом, вiн обов'язково розляжеться на дорозi. Всi зi смiхом оминають його. А ось новачки можуть помилитися в турнути його ногою. То по поверненню з альтанки вiн неодмiнно схопить цю людину за ногу. Однак це не говорить. що вкушений є поганою людиною. Ось якщо знайдете екскременти в своєму черевиковi, тодi нам з вами не по дорозi.
   - От би менi завести такого бiоiндикатора, - засмiявся Слободенюк. - А то менi доводиться iнодi довiряти не тим людям. Нiби i життєвий досвiд маю, але все одно трапляються "проколи".
   - Ми тут на дачi з друзями засперечалися: чи можна зупинити вакханалiю вбивств на замовлення, яка буквально паралiзує нормальне життя в нашому суспiльствi. Я як до спецiалiста до вас звертаюся, затримайтесь, якщо можете у мене ще трошки. - попросив Маринич Слободенюка. Дехто мене переконує, що цього неможливо уникнути i в принципi. Яка ваша думка ? Ви ж не лише генерал мiлiцiї, але й мабуть єдиний у цiй сферi дiяльностi доктор юридичних наук. Я чув, що ви пройшли всi щаблi оперативної роботи вiд лейтенанта до генерала мiлiцiї.
   - А звiдки ви про мене все це знаєте? - здивувався Слободенюк.
   - Служба зовнiшньої розвiдки повiдомила, - посмiхнувся Марунич.
   - Тодi у вас на дачi збираються органiзованi i пiдготовленi люди, - iронiчно подивився на хiрурга Слободенюк. - Напевно i менi заради кар'єри не завадило б з ними познайомитися.
   - Я ж i пропоную вам влаштувати таку зустрiч, - цiлком серйозно вiдповiв Маринич усмiхненому генераловi. - Ми стiльки хорошого про вас знаємо.
   - Дякую на доброму словi. Але ми дещо вiдхилилися вiд вашого попереднього запитання. Тобто, чи можна в принципi, з наукової точки зору, побороти ту негативну правову тенденцiю, яка склалася в нашому суспiльствi з розгулом бандитизму. Як науковець я дослiджував це явище на професiйному рiвнi i не лише в Українi. Я добре володiю англiйською мовою. Щоб читати вiдповiднi книжки i журнали, виданi за кордоном, так би мовити в оригiналi. У нас донинi бiльшiсть науковцiв жодної iншої iноземної мови крiм росiйської не знають. А на цiй мовi у свiтi дається менш як 0,3 % iнформацiї. Тому вони апрiорi приреченi на поразку. Однак, тут у мене є власна думка з вирiшення цiєї проблеми. Вона враховує не якiсь абстрактнi, а нашi нацiональнi проблеми i особливостi. А без цього нiякi заходи в цьому напрямку не будуть ефективними.
   - То що ж тодi треба зробити, щоб навести лад в нашiй країнi? - запитав Маринич. - Це нас цiкавить "на дачi" не тiльки i не стiльки з теоретичної точки зору.
   - Вiдверто кажучи без змiни влади на розумну, патрiотичну, чесну нiякi закони i заходи не будуть дiяти, - сказав генерал. Якщо найвищi посадовцi сидiли в тюрмi i були засудженi за розбiй i згвалтування самою своєю присутнiстю у владних ешелонах вони будуть постiйно провокувати злочиннiсть у державi. Це аксiома. Отже першим номером змiн у державi повинен бути змiни керiвництва держави на розумне, патрiотичне, некорумповано, професiйне тощо. Такi люди у нас є. Для найвищого керiвництва вiдповiднi кандидатури є i про них усi знають. А ось для iнших посад, в тому числi i в провiнцiї, необхiдно вже зараз пiдбирати вiдповiдних людей. Для цього потрiбна органiзацiя орденського типу, яка б вiдшуковували цих людей, брала їх на замiтку. перевiряла, довиховувала i нарештi просто направляла. В противному разi у нас буде чесна i професiйна верхiвка, яка буде сидiти на гнилому фундаментi i тому врештi-решт завалиться.
   - Вашi iдеї спiвзвучнi тим iдеям, що їх озвучують "на дачi", - ствердно похитав головою лiкар. - Я й не пiдозрював, що i в мiлiцiї вони є. Це говорить про те, що суспiльство починає розумiти не лише необхiднiсть змiн, але i їх характер.
   - А тепер щодо вашого першого запитання. До нього в мене увесь час не "доходять руки", - продовжив генерал. - У нас для професiйних убивць необхiдно прийняти один закон - смертна кара через гiльйотину. Але, якщо кiлер видає замовника, смертна кара йому замiнюється на довiчне ув'язнення. Тодi ми доберемося до замовникiв i почнемо страчувати їх. Не буде попиту, не стане i пропозицiї. Далi. Якщо суддя за хабаря не засудив злочинця чи зменшив йому термiн покарання, вiн отримує той же термiн ув'язнення, який за законом мав би отримати виправданий ним злодiй. Просто i генiально. Не буду продовжувати далi. Ми могли б навести iдеальний лад у державi. Хто забруднює довкiлля, повинен заплатити великий штраф. Вiн не має грошей? Але його немає.Хай вiдробить на прибираннi вулиць два мiсяцi. Примусово. У нас у селах i мiстах буде така чистота, яка i нiмцям не снилася. Зробили ж так у Сiнгапурi. До того було задрипане, брудне, ансанiтарне, азiйське мiсто. А коли почали брати по 500 доларiв штрафу за те, що хто щось кине на тротуар, сiнгапурцi одразу стали найохайнiшими i найчистiшими громадянами у свiтi. Навiть знаменитих чепурунiв нiмцiв переплюнули. I у нас теж можна зробити. Було б бажання у керiвництва держави. Але його немає. Керiвники держави є таким же бидлом, яке кидає смiття на тротуар, чи вивозить його до лiсосмуг. Балачки про те, що у нас нiчого не можна зробити хорошого, бо бачте, українцi не нiмцi чисто для дурних.
   - Але ж у нас за останнiй перiод накопичився цiлий пласт злочинцiв i ворогiв народу. Не всi вони вбивцi i для їх утримання не вистачить нiяких тюрем. - заперечив Слободенюку Маринич.
   - I цю проблему при бажаннi можна вирiшити, - скривий губи у саркастичнiй посмiшцi генерал. - Так, у нас немає Сибiру i Колими. Однак, чомусь усi забувають про iснування у нас Чорнобильської зони, звiдки виселенi всi жителi. Там треба будувати концентрацiйнi табори на зразок сталiнських. Ось тут i будуть утримуватися i працювати всi вороги народу i колаборацiонiсти. Всi ж iншi злодiї розмiстяться по вязницях. Якщо людина вчинила третiй серйозний злочин, вона автоматично переводиться в ранг рецидивiста i отримує довiчне ув'язнення. Якщо банда органiзувала i здiйснила вбивство, смертна кара чекає всiх її членiв, не залежно вiд того, хто конкретно зарiзав чи застрелив. Врятуватися вiд найвищої мiри покарання можна лише попердньо попередивши про запланований злочин органи мiлiцiї. Я цi проблеми дослiджував на професiйному рiвнi i розробив цiлу систему. Доповiдав начальству вже 8 рокiв тому. Але лише потрапив до чорного списку можновладцiв. А так уже давно б був мiнiстром внутрiшнiх справ. Як ви справедливо вiдмiтили, я єдиний мiлiцiонер доктор юридичних наук. Всi iншi є чистими науковцями, якi нiколи не нюхали оперативної роботи i знають про неї лише з книжок.
   - Треба нарештi наводити лад у своїй хатi. А для цього необхiдно шукати розумних i патрiотичних людей в усiх сферах людської дiяльностi, - продовжив цiкаву розмову Маринич, все ще не вiдпускаючи генерала. Цього омрiяного порядку нi в нас у медицинi немає, нi у вас у мiлiцiї. Менi лiкар вiд бога Зоря розповiдав, що поїхав у службових справах до Одеси на своєму новенькому автомобiлi "Хонда". Зупинився перед медичним iнститутом-клiнiкою у самому центрi мiста. Зачинив машину i поставив її на сигналiзацiю. Пiднявся на четвертий поверх у кабiнет директора, тут же визирнувши у прочинене вiкно, а машини вже немає. Пiдняли на ноги всю мiлiцiю не лише Одеси, але й Києва, Зоря дуже авторитетна людина, в якої лiкуються i президент i увесь кабiнет мiнiстрiв. I що ж вийшло. Йому знайшли викрадену машину, але сказали, щоб вiн сплатив кругленьку суму за її повернення. I вiн мусив з київським полковником мiлiцiї у полi пiд Одесою зустрiчатися з одеським пiдполковником мiлiцiї, який, отримавши грошi, передав йому його ж машину. Що ж це дiється? Яка ж тодi рiзниця мiж мiлiцiєю i бандитами i злодiями в нашiй країнi? Та такого майже нiде бiльше у свiтi немає. Це повне зрощення державної влади з кримiналом. Iсторiя людства таких прикладiв знала немало. I завжди, без будь-яких виняткiв, це закiнчувалося погано. Ви ж, напевно, зi мною згодитися?
   - Та що тут скажеш i що заперечиш, - погодився генерал. - Це реалiї нашого життя.
   - Нашi владнi бандити на увесь свiт оголосили чергову боротьбу з корупцiєю в Українi. Я не знаю як ви, а я вважаю, що все це робиться "для дурних" пiд черговi вибори. Слiдом за професором Преображенським з роману "Собаче серце" нашого земляка Булгакова я смiюся. Борючись з корупцiєю наша влада повинна боротися сама з собою. Знищити корупцiю в країнi, значить знищити себе саму. То який же дурень повiрить у реальнiсть такої боротьби? Чи може я перебiльшую? Скажiть менi вiдверто як спецiалiст i людина офiцерської честi. Я вважаю, що вони здатнi лише iмiтувати боротьбу з корупцiєю. Та й то не для свого народу, а для Заходу, щоб видiляв кредити, якi вони одразу й розкрадають.
   - Я читав цей роман. Професор Преображенський, персонаж "Собачого серця", цiлком справедливо казав, що оголосивши чергову боротьбу з "розрухою", комунiсти мають самi себе бити по головi, бо "розруха" знаходиться не де-iнде. а саме в їхнiх головах. А вже через їхнiй розум, ментальнiсть, характер опановує всi сфери життя. Один мiй знайомий генерал мiлiцiї, жартуючи каже, що у нас ментiв такий менталiтет. Так i у нас в країнi-Українi. Корупцiя у нашої влади знаходиться в головi. Щоб боротися з нею нашiй владi необхiдно самiй себе бити по головi. Чого вона, цiлком природно, робити не буде. Необхiдно привести до влади людей з iншим типом мислення, де не буде мiсця корупцiї. Як це, наприклад, характерно для європейських держав. Та створити незалежнi гiлки влади, якi будуть слiдкувати одна за одною, щоб тi не порушували закони. Щоб iснували незалежнi засоби масової iнформацiї, газети, телеканали, якi заради сенсацiї, а отже i високих заробiткiв, вiдшуковували б у людей при владi найменшi грiшки i беззаконня i розголошували їх на увесь свiт. Як це робиться у США i Європi. Та там журналiсти "копають" нерiдко професiйнiше i дiєвiше за прокуратуру. Згадайте, як вони роздраконили любовнi походеньки президента США Клiнтона. Треба мiняти людей при владi на чесних, порядних, професiйних i патрiотичних. I корупцiя сама по собi зникне, не треба буде з нею боротися. А так влада вимагає, щоб "ворон ворону очi виклював". Та таке i в принципi не є можливим.
   - Так, я згоден з вами, пане генерале. У нас при владi знаходяться злочиннi клани корупцiонерiв i самi з собою вони боротися не будуть. Це ледь не найбiльш придуркувата кампанiя влади, яку тiльки собi можна уявити. "Боротьба з корупцiєю", проголошена владою, це черговi сiонiстськi штучки, спецiально придуманi хитрозадими сiонiстами "для глупих хахлов". Щоправда з кожним наступним роком таких стає все менше.
   Пане генерал, офiцiйно запрошую вас в наступну суботу на третю годину дня на дачу до професора Зорi. Я можу заїхати за вами о другiй годинi на своїй машинi. Можемо їхати моєю. Якщо не хочете, вiзьмiть ще й свою. Далi вже знатимете, як туди добиратися. Я вважаю, що ми з моїми друзями будемо вам щиро радi. Можливо i започаткуємо в Українi якийсь патрiотичний лицарський орден, який буде грунтуватися на лицарськiй, чи якщо вам так бiльше подобається офiцерськiй честi.
   - Та це за великим рахунком одне й те ж. - ще раз потиснув руку лiкаревi генерал. - Якщо нiщо не завадить, я згоден. Зателефонуєте менi попередньо. В мене зараз дуже напружений перiод, який може поламати усi мої плани.
  
      -- На дачi
  
   Оргкомiтет духовно-лицарського ордена "Мiсiя України," перше установче зiбрання провiв на дачi академiка Зорi. Вона знаходилася на пiвдень вiд Києва в районi Блакитного озера. З самого ранку гостi купалися i загорали на пляжi цiєї чудової водойми. Увечерi перед шашликами зi знаменити закарпатськими винами, якi привiз майбутнiй член їхньої органiзацiї з Ужгорода, Зоря провiв коротке засiдання на якому були розподiленi конкретнi обов'язки кожного.
  -- Для чого i навiщо необхiдна наша органiзацiя, наш лицарсько-духовний орден? - звернувся до присутнiх Зоря. - Я вважаю, що для сприяння реалiзацiї українцями цiлком природного права бути хазяями на своїй землi. Щоб допомогти нашiй нацiї реалiзувати це право. Щоб воно не залишилося лише на паперi i не було чимось теоретичним, абсолютно вiдiрваним вiд життя. Чи є українцi хазяями на своїй рiднiй землi нинi? - запитав вiн присутнiх.
  -- Звичайно, що нi.- як завжди першим вiдгукнувся лiкар-професор Маринич. - За даними останнього перепису населення усвiдомлено назвали себе українцями, i це незважаючи на шалену пропагандиську кампанiю записуватися росiянами, русинами i ще бог знає ким, понад 80 % всього населення України. Близько 70 його вiдсоткiв назвали рiдною мовою українську. Але що в нас радiо, телебачення, газети i журнали, книжки на 70-80 % українономовнi i взагалi українськi? Якщо щось i говориться чи друкується українською мовою, то в бiльшостi випадкiв воно не є за власною сутнiстю українським. Просто росiйськi чи єврейськi iдеї i менталiтет озвучуються українською мовою. щоб не гавкали "етi глупиє хахли." Та ще й голоси чи iнтонацiї спецiально пiдберуть такi, щоб вiдвернути людей вiд всього українського. Я говорю абсолютно очевиднi речi.
  -- Я з тобою повнiстю згоден, - продовжив Зоря. - А хто керує нашою державою формально? Походження нашого президента взагалi нiкому не зрозумiле. Вiн цього i не приховує. Його дружина, яка ним крутить як циган сонцем, взагалi росiянка. Зять в нього єврей. Онуки - росiяни i євреї. Прем'єр-мiнiстр напiвбiлорус - напiвєврей. В урядi i адмiнiстрацiї президента українцi посiдають лише другоряднi i третьоряднi посади. Вони є фактично обслуговуючим персоналом. Прислугою, яка лише повинна добре працювати на панiв, тобто росiян, євреїв тощо. Чи може я перебiльшую?
  -- Це ти правильно пiдкреслив, - знову втрутився у виступ Зорi Марунич. - Хто нами керує формально, ми ще знаємо? А хто нами керує реально? Хто стоїть за всiма цими президентом, прем'єр-мiнiстром, головою Верховної ради? Ми всi добре знаємо: хто платить, той i замовляє музику. А це олiгархи, мiльярдери. Ну хоча б тi, якi мають сотнi мiльйонiв доларiв чи євро. Серед них взагалi українцiв немає. Там однi євреї, розбавленi поволзькими татарами i росiянами. Чи може я не правий?
  -- Та що тут скажеш, - взяв управлiння в свої руки Зоря. - Це ти називаєш просто факти. Їх нiхто спростувати не може. Серед керiвникiв держави i олiгархiв, українцi повиннi складати за елементарною справедливiстю не менше як 80%, а україномовнi - близько 70 вiдсоткiв. Але цього немає й близько Таким чином можна зробити цiлком обгрунтований висновок, що українцi є нацiонально i мовно дискримiнованою нацiєю на власнiй етнiчнiй i державнiй територiiї. Отже звiдси вони отримують цiлком законне i визнане свiтовою спiльнотою право на нацiонально-визвольну боротьбу. Будь-якими методами i способами.
  -- Повнiстю згоден, - увiйшов у обговорення доктор юридичних наук Принципал. - Точно в такiй ситуацiї знаходилися на своїй власнiй землi корiннi жителi Пiвденно-Африканської Республiки. Тiльки там їх дискримiнували за расовою ознакою, а українцiв дискримiнують за нацiональною i мовною. Все це один i той же тип злочину проти людства. Але ж давайте згадаємо як свiтова спiльнота реагувала на расову дискримiнацiю в ПАР. Увесь свiт засуджував уряд i олiгархiв бiлої меншини. Була введена економiчна i гуманiтарна блокада цiєї країни. Врештi-решт влада в ПАР була передана корiнним жителям цiєї країни. Але чому мовчить свiтова спiльнота коли дискримiнують українцiв? Це менi не зрозумiло. Можливо вони просто не можуть собi уявити, що корiнна нацiя, яка складає бiльшiсть в її ж державi може бути упослiджена. Це мабуть донинi небачене явище у свiтовiй iсторiї.
  -- Я можу пояснити, - почав Назар Петрович. - Як iсторик i геополiтик. В 1932-1933 роках українцiв морили голодом мiльйонами. I Лiга нацiй, i США мовчали, нiби води в рот набрали. Бiльше того, нiби в нагороду за винищення українцiв Америка в цей час дипломатично визнала Радянський Союз. Це просто реальнi iсторичнi факти, вiдомi iсторикам усього свiту. Чому так трапилося? Америкою реально керують сiонiсти. В Радянськомк Союзi вони теж захопили владу. Увесь уряд на чолi з Ленiним практично увесь складався з євреїв. Могильник українцiв "грузин" Сталiн мав "дiвоче" прiзвище Джугашвiлi. А з грузинської воно перекладається як "Син єврея". Джуга грузинською - це єврей. Отже походження "вусатого" не зрозумiле хiба що надто вже простiй людинi. Єврейсько-росiйський комунiзм знищував українцiв в Радянському Союзi, а американськi євреї всiляко їх прикривали на свiтовiй аренi. Довершили нищення українцiв нiмецькi євреї-фашисти. Не знаю чи всiм тут вiдомо, але керiвник нацистiв Нiмеччини Гiтлер мав єврейське походження. Його заступник Рудольф Гесс був теж євреєм. Головний iдеолог нацизму Розенберг мав не лише типове єврейське прiзвище, але й однозначно єврейське походження.
  -- Жах якийсь, яка пiдлота, - стиснув руку в кулак Марунич.
  -- Але ж чому нас так смертельно ненавидять iншi нацiї? - запитав Назара Петровича Зоря. - Що ми їм такого зробили?
  -- Нiчого поганого ми нiкому ще не зробили, - вiдповiв Погрiбняк. - Однак, ми є богомобраною нацiєю. Нацiєю, на яку Доля i Бог поклали певну мiсiю, яку вона ще не усвiдомила. Якщо ми її усвiдомимо, ми завоюємо увесь свiт. Тому нас так бояться, тому нас постiйно знищували мiльйонами i десятками мiльйонiв.
  -- Я нещодавно читав французькою мовою книгу одного сучасного французького вченого Бенуа, присвяченiй Українi i українцям. Вона в нас не вiдома, але в Європi її читають. Там цей фiлософ i iсторик не може зрозумiти i пояснити собi i читачам, що воно за нацiя така українцi. Вони живуть бiдно, дискримiнованi на своїй же землi, самi себе не поважають, але до них у кровнi родичi набиваються багато рiзних народiв. Цей парадокс для француза так i залишився незрозумiлим. Вiн пише, що одним народом з українцями вважають себе не лише поляки, але й росiяни. З України виводять своє корiння не лише нинiшнi мешканцi Iндiї, але й скандинави, нiмцi, iрландцi i т.д. Навiщо це їм потрiбно?
  -- Україна має найглибшу i найбагатшу iсторiю у свiтi. Протягом багатьох тисяч рокiв вона служила своєрiдним iнкубатором, розплiдником бiлої раси. Та в росiян i полякiв i князiв власного походження немає Всi вони мають українське походження Потоцькi, Вишневецькi, Острозькi, Чорторийськi, Глинськi, Волконськi, Трубецькi тощо. Все це українськi, а не польськi чи росiйськi прiзвища i всi вони походять з вiдповiдних мiст i мiстечок за якими i отримали свої прiзвища. Так, Вишневецькi в тернопiльського Вишневця, Чарторийськi з села Чорториї на Подiллi, де чорт землю риє, Острозькi з рiвненського Острога, Глинськi з полтавського Глинська i т.д. А якщо це в полякiв i росiян забрати, то їхня iсторiя в одних буде налiчувати 1000 рокiв, а в других, лише 500. Тому вони i намагаються "примазатися" до українцiв, щоб приписати собi не лише давнє, але й цивiлiзоване походження.
   Маринич визирнув у вiкно i запитав у Iгора Iвановича.
  -- Що то за натовп зiбрався бiля сусiдньої вiлли? А вiлла величезна. Напевно, хтось дуже "крутий" живе? Це ж скiльки грошей треба мати, щоб вiдбебехкати такий будинок. Ого-го!
  -- Та тут мешкає одна гадалка. Їi часто по телебаченню рекламують. Ви всi , напевно, її бачили по телевiзору. Баба Фросина. Гадає по руцi, на картах, лiкує вiд пристрiту. Вказує днi i години коли треба розпочинати всiлякi справи та iншi очевиднi дурницi. Вона в мене вже неодноразово лiкувалася. Своїх клiєнтiв вона просто зневажає Мабуть не безпiдставно вважає їх за дебiлiв. А за дебiлiзм, як вона сама кажє, треба платити. Тому вона цiлком iдейно лупить зi своїх клiєнтiв величезнi грошi.
  -- То в неї напевно клiєнти рiвня радiо "Шансон" або "Русского радiо", як каже Назар Петрович, - засмiявся Миринич.
  -- Так воно i є, - пiдтвердив Зоря. - Та й Назар Петрович до цiєї бабцi хоча б дотично був причетний.
  -- А це як, - знову посмiхнувся Маринич. - Вiн що її машиною збив на дорозi?
  -- Та нi, зовсiм iнакше, - i собi засмiявся Зоря. - Минулої зими вiн пiд час зимових канiкул писав у мене на дачi свiй черговий пiдручник. Два тижнi тут сам жив. Умови в мене кращi, нiж у нього на дачi. То я i запросив Назара Петровича до себе. Сам я їздив вiдпочивати до теплих морiв. А вiн тут розкошував сам. I ледь не посварив мене з моєю сусiдкою. В нього просто якась манiя розiгрувати людей.
  -- Та до тiєї вiдьми нiчого не пристане, - сказав Назар Петрович. - Я просто декiлька днiв оправлявся в трубу. Воно там все добре замерзло i я в суботу ввечерi, бо в недiлю в Фросини найбiльше вiдвiдувачiв, вибив усi цi замерзлi фекальнi маси їй пiд хвiртку. Мене вже дiстали її дебiльнi пацiєнти. Увесь час потрапляють до мене. Або розпитують як дiстатися до ворожк i чи справдi так допомагає, як по телевiзору передають. Там, до речi, її називають "прорицательница". То i на цей раз уже з 7 години ранку до мене в хвiртку подзвонили. Я, проклинаючи все на свiтi вилiз iз лiжка, (все одно будуть дзвонити поки хтось не вийде) i вiдчинив дверi.
  -- Що ви хотiли, - спитав я стару мегеру, якiй би автомат в руки, вона навела б порядок у цiй країнi.
  -- Це тут живе знаменита ворожка баба Фрося? - запитала мегера.
  -- Ну чого ви всi до неї пхаєтеся, - спалахнув я. - Та то ж страшна вiдьма. Вона будь-кого зi свiту зживе, якщо людина їй не сподобається. Хоча б хтось попередив людей. Я цю нiч не спав. Вимушений був працювати. Вийшов провiтритися о 3 годинi ночi. Дивлюся, а вона вилiзла з хати зовсiм гола в такий мороз, присiла бiля хвiртки, витягнула товстелезного кiлка з заднього прохода i оправилася. Якщо не вiрите, можете пiдти туди i самi пересвiдчитися. Там мабуть воно i зараз лежить перед хвiрткою Людина таке випорожнити просто фiзично не може. Її б розiрвало. Та ось її будинок. По дiагоналi вiд мого будинку на протилежному боцi вулицi, - я позiхнув i пiшов додому.
  -- А що далi було я можу розповiсти, - продовжив Зоря. - Та мегера пiшла пiд хвiртку баби Фросини i дiйсно знайшла там довжелезний i неприродно товстий кавалок гiмна. А їй аби хтось дав якусь роботу. Вона майже цiлий день чергувала бiля хвiртки i показувала всiм вiдвiдувачам "справу гузицi Назара Петровича". То тi дебiли абсолютно однозначно пiдтвердили свою репутацiю. Просто розверталися i йшли або їхали додому. У Фросини рiзко впали прибутки. А так як вона баба не дурна i схильна до аналiзу, то доволi швидко вирахувала, хто б то мiг зробити. Мiй друг пiсля канiкулiв злиняв до своїх студентiв, а менi прийшлося вибачатися. Але нiчого. Вона теж з гумором. Пообiцяла, що нашле на нашого професора якусь гарну, але дуже стервозну аспiрантку.
   Назар Петрович весело засмiявся.
  -- А й правда. Хоча i простий збiг обставин у часi, але така аспiрантка в мене з'явилася. Пiсля цього проста людина в що завгодно повiрить. Та я й не дуже переживаю. Сам у свiй час аспiрантом був. До речi, дуже занудним i прискiпливим. Я писав тодi дисертацiю з iсторiї розвитку машинобудування в Українi. Тема дисертацiї на той час для українських iсторикiв була доволi незвичною. На стику iсторiї з економiкою. А так як усi великi машинобудiвнi заводи були пiдпорядкованi безпосереньо Москвi i там знаходилися усi цi велетенськi союзнi мiнiстерства менi приходилося постiйно їздити до столицi Радянського Союзу i жити там мiсяцями.
   Назар Петпрович пiдвiвся i пiдкинув до камiну троє дубових дрiвцят.
  -- В той час в Академiї наук, де я навчався в аспiрантурi, в Москвi було два готелi. Один знаходився в центрi мiста i звався "Якорь". Це була допотопна споруда, де в однiй кiмнатi жило по 20 чоловiк i де по ногах сплячих людей бiгали величезнi пацюки. Тим, хто приїжджав у вiдрядження до Москви на два-три днi i пиячив там цiлими ночами, обстановка в цьому готелi цiлком влаштовувала. Але жити мiсяцями тут, збирати i обробляти матерiали практично було неможливо. Ось я i звернувся до людей бувалих з проханням порадити, де б менi влаштуватися в столицi СРСР при наступному вiдрядженнi.
  -- Та там є цiлком пристойний готель, який називається "Академический", менторським тоном просвiщав Назара аспiрант третього року навчання Пiдгрушний. - Однак туди приймають лише старших наукових спiвробiтникiв, членiв-кореспондентiв i академiкiв.
  -- А як можу потрапити туди я, аспiрант першого року навчання? - запитав я свого колегу.
  -- Дуже просто, - вiдповiдав той. - Бери "Київський" торт. Клади на нього зверху свiй паспорт i будеш неодмiнно поселений до цього готелю. Головне, щоб у тебе було оформлене за всiма правилами вiдрядження. А далi справа технiки.
  -- Так я i вчинив, - продовжував далi свою розповiдь Назар Петрович. - Прийшов у цей готель просто з поїзда з тортом у руках. А там у вестибюлi два вiконечка. В одне вишикувалася для поселення немала черга, а в другому сидить молода дама, яка наводить лад своїм нiгтям. Перед її вiконечком стоїть табличка з надписом "технiчна перерва, вибачайте". Я зайняв чергу i почав прислухатися до того, про що говорять мої сусiди.
  -- У мєня сєгодня в 2 часа назначена встреча с Косигiним (голова ради мiнiстрiв колишнього СРСР) говорив чоловiк, за яким я зайняв чергу, другому, який стояв перед ним.
  -- А я завтра доповiдаю з приводу будiвництва нового синхрофазотрона в Сибiрському вiддiленнi Академiї наук, - продовжив розмову другий. Будуть представники з Ради мiнiстрiв i вiйськовi.
  -- Боже, куди я потрапив, i в яку компанiю, - подумав я, - вiв далi Назар Петрович. - Ще мене тут заарештують. Вже думав чкурнути собi тихцем до свого "Якоря", аж тут мене з сусiднього вiконечка з чарiвною усмiшкою поманили пальцем. Я боязко пiдiйшов.
  -- Для кого цей чудовий торт? - запитала мене молода жiнка, - продовжуючи посмiхатися.
  -- Для вас, спецiально привiз iз Києва, - сказав я i передав у вiконечко торт iз паспортом.
  -- Ви, звичайно, старший науковий спiвробiтник, - зробила вона наголос на останнiх трьох словах. Молодий вундеркiнд з України. Я ж не помилилася? Чи не так?, - посмiхаючись продовжила жiнка, беручи у мене вiдрядження.
  -- I через п'ять хвилин я вже був у номерi люкс на двох. Зi мною поселили рiдного брата одного з перших секретарiв ЦК компартiї закавказької республiки. Там спецiально для нього вiдкрили Iнститут космiчних дослiджень. Щоб звучало солiдно. Хоча якi там космiчнi дослiдження в цiй маленькiй республiцi. Я його тiльки раз i бачив, бо йому необхiдно було десь формально зареєструватися. А жив цей академiк на братовiй квартирi у Москвi. Тодi кожний перший секретар компартiї союзної республiки мав державну квартиру в столицi, яку вiн практично нiколи не використовував. Так i жив я один в чудовому двомiсному номерi люкс. Скiльки я тодi встиг зробити. Фактично достроковому захисту своєї кандидатської дисертацiї я завдячую "Київському" торту. Вже через багато рокiв я забрiв на Байковий цвинтар у Києвi i раптом побачив пам'ятник винахiднику цього дива кулiнарного мистецтва. То я не полiнувався пiшов купив квiти i поклав їх на могилу людинi, яка виручила мене особисто в скрутну годину мого життя.
   Всi засмiялися.
  -- Ну я ще нiколи не чув, щоб хтось достроково захистився дякуючи кулiнарному чи кондитерському виробовi, - смiючись, - сказав Зоря.
  -- В Академiї наук вже тодi, наприкiнцi 70-х ставало все сутужнiше з грошима. Саме тодi кращi розуми Радянського Союзу почали вiдчувати, що вiн розпадеться через економiчнi негаразди. Вибити вiдрядження до Москви на такий великий термiн було майже неможливо. Але в мене була така тема, що без цього я б не справився з роботою. Тому мiй шеф, який в минулому дружив з президентом нашої Академiї ходив до нього особисто i "вибивав" вiдрядження для мене. Бо i вiн пiдписувався пiд моїми статтями. Я там стiльки матерiалiв, дякуючи цим тортам, повитягував, що їх взагалi нiкому не показували. Але в мене був найвищий допуск.
  -- Ти мабуть там i погуляти встигав. Не все ж працював у Москвi, - запитав посмiхаючись Маринич.
  -- Та де там, - Назар Петрович поворушив кочергою дрова в камiнi. - Я працював над дисертацiєю. I в мене дуже добре виходило. Аж самому подобалося, що в мене не часто буває. Єдине що я робив, так це виконував рiзнi доручення своїх друзiв. I за цього один раз потрапив у доволi кумедну ситуацiю. Хоча тодi я так не думав. Ви вже напевно не пам'ятаєте. що в той час в Радянському Союзi, щоб щось купити пристойне люди з'їжджалися до Москви з усiєї країни. Поза нею не можна було купити майже нiчого. В Києвi в благодатнiй Українi не завжди можна було знайти в продажу навiть масла. А про такi "екзотичнi" види продукцiї як туалетний папiр i презервативи i говорити не доводилося. А в нас у аспiрантському гуртожитку жили сотнi молодих здорових людей, якi не тiльки займалися наукою, але й вели активне статеве життя. Знаючи, що я постiйно їжджу до Москви, одразу чоловiк дванадцять дали менi грошi, щоб я купив їм презервативiв. Виявилося, що аж 400 штук цiєї дуже потрiбної молодим людям продукцiї менi треба було привезти з Москви. Я й звернувся до хлопцiв зi скаргою, що. менi буде соромно купувати в аптецi при всьому народовi таку кiлькiсь презервативiв. Що подумають про мене жiнки? Тiльки хороше, смiялися хлопцi. Але якщо серйозно, то є в Москвi в районi станцiї метро "Добринiнская" одна аптека з великою залою. А в цiй залi пiд вiкном стоїть стiл. На стiнi висять полицi. Це такий примiтивний кiоск, де торгують йодом, зеленкою, бинтами, ватою i iншим дрiб'язком. Є там i презервативи. Прийди серед дня. Там нiкого не буває. Вибий у касi необхiдний чек i давай його продавщицi. А вона тобi видасть товар. Ось i все. Ми ж тебе виручали? Хто тобi порадив як влаштуватися до хорошого готелю? То й ти будь другом, не пiдведи.
   Назар Петрович вiдкинувся на диванi, - спостерiгаючи як жеврiє вугiлля в камiнi.
  -- Пiдходила до кiнця моє чергове вiдрядження, - продовжив вiн свою розповiдь. - В мене вечiрнiй поїзд до Києва. I треба ж було вiдшукати саме в той день дуже цiкавий матерiал. Вiн проливав свiтло на подiї далекої минувщини. Я затримався в мiнiстерствi i пiдбiг до аптеки коли вже наближалося завершення робочого дня. Однак, на моє щастя, все було так, як описали менi друзi. Бiля столика стояла лише одна жiнка-продавець i бiльш нiкого. Лежали на столi i презервативи. Я кинувся до каси i вибив чек на всю необхiдну суму. Спокiйно i повiльно я пiшов до столика з медичним крамом. Але не встиг я простягнути продавцевi чека. як вона сказала, щоб я зачекав хвилинку, бо їй треба вийти. Я стояв, зацьковано озираючись на всi боки. Робочий день закiнчився. До аптеки зайшла одна жiнка i стала за мною у чергу, потiм iнша. Потiм ще i ще. Однi жiнки. Продавщицi все не було. Черга почала хвилюватися, лаючи продавця. Вони, мовляв, вимушенi стовбичити тут, коли вдома їх чекають родини. Коли повернулася продавець, жiнки у черзi накинулися на неї як злi собаки. Та й собi не залишалася спокiйною i зло вiдгарикувалася як могла.
   Назар Петрович засмiявся.
  -- Ось тут i почалася чудасiя, - сказав вiн. - закiнчивши огризатися продавець звернулася до мене: що я хочу. Схилившись до неї я почав шептати, як це було тодi прийнято, що менi потрiбнi презервативи. "Заведена" жiнка не витримала i накинулася цього разу вже на мене. "Здоровий чоловiк, а не може сказати по-людському голосно, щоб можна було хоч щось розiбрати, кричала вона. Хiба можна в таких умовах працювати"
   Назар Петрович пiдвiвся на увесь свiй зрiст i продемонстрував як усе тодi було.
  -- Так ось. Тодi у виструнчився, розправив плечi, набрав повнi легенi повiтря i заволав щодуху: чотириста гандонiв, будь ласка. Запала мертва тиша. Продавець почала мовчки вовтузитися пiд прилавком, щось рахуючи i намагаючись загорнути в папiр. Нарештi вона випросталася i жалiбним голоском сказала, що в неї зараз такої кiлькостi товару немає i вона вимушена буде йти за ним на склад. На цей раз черга не ремствувала. Коли продавець через декiлька хвилин винесла величезний пакет з презервативами, черга жiнок мовчала, нiби в рот води набрали. Я взяв пакунок i з гордим виглядом пiшов до виходу. Вся черга i продавець мовчки проводжали мене поглядами.
  -- Ото боєць, вирiшили, напевно, вони, - зареготав Маринич. - А ось мiй пеньок вже нiчого не може, неодмiнно подумала кожна.
  -- А я ще за радянських часiв, вже перед розпадом Радянського Союзу, потрапив до туристичної групи, яка поїхала до Болгарiї, - продовжив вiн. - Зробив я вдалу операцiю дружинi одного нашого тодiшнього профспiлкового керiвника. I за це отримав безкоштовну путiвку до Болгарiї. У нас була група з Києва. Одного разу ми зайшли до так званого чоловiчого магазину в Софiї. Там так було прийнято, що iснують спецiальнi магазини для чоловiкiв i жiнок. Це щоб жiнки вiльно могли примiряти бюстгальтери, не соромлячись чоловiкiв. А чоловiки знали де можна купити бритву чи шкарпетки 29 чи 31 розмiру. Там же продавалися i бiльш iнтимнi речi для чоловiкiв i жiнок. I ось я зi своїм товаришем зайшли до цього магазину, щоб подивитися на асортимент товарiв i можливо щось придбати для себе. А там увесь магазин забитий жiнками, якi розмовляють росiйською мовою Пiзнiше виявилося, що то була туристична група з якогось пiдмосковного "мiстечка-наречених". Невеликого мiста з бавовняно-прядильним комбiнатом, де абсолютно переважають серед жителiв жiнки. Вони чiплялися до продавщицi з вимогою назвати з якою метою використовується той чи iнший товар. Та чемно i стримано вiдповiдала. Нарештi дiйшла черга до якихось товарiв у яскравiй дрiбнiй упаковцi на яких не було жодного надпису. На таку навалу жiнок до чоловiчого магазину з подивом поглядали болгарськi чоловiки, якi пiсля робочого дня зайшли купити щось для власних потреб. - Чому ви не вiдповiдаєте менi для чого використовуються цi вироби в яскравiй упаковцi? - показуючи на упаковку презервативiв вимагала якась сварлива кацапка. Однак продавець робила вигляд що не чує її. Росiянка не вгавала. Я буду скаржитися, - волала вона. - Ви болгари ненавидите нас росiян. Та не чiпляйтися ви до неї, це товар для чоловiкiв, - сказав я українською мовою. I ви, хахли, тоже нас русских ненавидите, - заверещала "заведена" кацапка. Як називається цей товар, як його треба викоритовувати, не вгавала криклива євразiйка? Їй "пiдгавкували" її подруги. Мiй товариш, шофер iз Полтави, не витримав. - Дайте менi один вирiб, я зараз їй покажу, звернувся вiн до продавця. Та простягнула йому один презерватив. Водiй розiрвав упаковку i почав надувати презерватив. Може тобi, курва, звернувся вiн до росiянки, ще й показати, як вiн на члена одягається. Та вискочила з магазина. А за нею i всi її подруги. - А ви звiдки, звернулася до них продавець, бачу, що ви не росiяни. Так, ми українцi. вiдповiв я. Це був 1990 рiк.
  -- Нам треба залучати до нашої органiзацiї побiльше людей вiдомих, яких знає Європа i увесь свiт. - звернувся до друзiв Назар Петрович. - Якi володiють iноземними мовами i входять до рiзних мiжнародних органiзацiй. Особливо до їх керiвництва. Тiльки не тих убогих мiжнародних асоцiацiй, якi органiзує Росiя з колишнiх республiк Радянського Союзу i якi нiхто серйозно у свiтi не сприймає. Це просто черговi акцiї росiйського iмперiалiзму з метою утримання бiля себе учених переважно з України. А казахiв, туркменiв, грузинiв туди включають переважно як декорацiю. В них реально немає такого наукового потенцiалу, як в українцiв.
  -- В мене один такий є, - рушив до Назара Петровича Маринич. - Та ти його мабуть знаєш. Це академiк Корбан. Кожен рiк видає хоча б одну монографiю або пiдручник, якi одразу ж перекладають у США, Францiї чи Нiмеччинi. Його навiть видавали в Бразилiї, Iндiї i Австралiї. Вiн вiце-президент мiжнародної асоцiацiї вчених фiзикiв. Щирий патрiот України. Однозначно наша людина.
  -- Я його знаю дуже добре, - посмiхнувся Назар Петрович. - Ми знайомi ще з 9 класу, коли вперше зустрiлися на обласнiй фiзичнiй олiмпiадi. Щоправда я зрадив фiзицi i перекинувся до iсторiї i полiтологiї, а вiн i далi продовжував бути вiрним своїй "коханцi".
  -- Нам важливо знати i про його негативнi риси характеру, - серйозно мовив Зоря. - Щоб не потрапити в якусь халепу. Вiн же не ангел?
  -- Це ж саме можна сказати i про кожного з нас. - вiдповiв йому Назар Петрович. - Як у кожного з нас в нього є свої "бзики". Надто вже вiн марнославний. До анекдотичних випадкiв доходить. Вiн керує лабораторiєю в унiверситетi i великою кафедрою. Пiсля виходу чергової книжки за кордоном дає своїм лаборантам текст поздоровлення для себе. Вони його друкують на комп'ютерi i виводять на кольоровому принтерi на великi аркушi паперу. Потiм вiн посилає цих своїх лаборантiв i асистентiв розклеювати їх не лише в рiзних корпусах унiверситету, але й бiля них. Вiн отримує гонорари в десятки тисяч доларiв. Але збирає зi своїх спiвробiтникiв грошi на святкування виходу своєї книги, наприклад у США.
   - Ти хочеш сказати, що це пiдла людина? - повернувся до Назара Петровича Маринич.
   - Нiчого подiбного. Вiн просто скупий i марнославний. I вiд цього в першу чергу сам же i страждає. Потрапляє в рiзнi смiшнi i курйознi iсторiї, якi потiм розповiдають по Києву, - сам до себе посмiхнувся Назар Петрович. - Останнє, що з ним сталося взагалi схоже на анекдот. На Корбана найшло чергове просвiтлiння i вiн побачив те, на що дивилися до нього сотнi тисяч учених-фiзикiв з усього свiту i не бачили. Загальна теорiя вiдносностi за Корбаном. виявилася майже чистим блефом. Ейнштейн взяв iдеї Пуанкаре i перекрутив їх так, що нiхто нiчого i второпати не мiг. Всi нiби перебували пiд гiпнозом. Корбан вважає, що все чисто сiонiстськi штучки. Це не наукова теорiя, а грандiозний сiонiстський проект з метою "наукового пiдтвердження" генiальностi євреїв. Ми вам дали стiльки генiїв, щоб ви без нас робили. А ви нас переслiдуєте, невдячнi.
   - Так, вони на це здатнi i дiйсно дiють таким чином проти довiрливих "лохiв". - сказав Зоря. - Довiрливiсть, взагалi характерна риса всiх iндо-європейських народiв. Вони генетично не спрямованi на обман.
   - Так ось Корбан i розбив у пух i прах цю теорiю Ейнштейна на конкретних фактах i з неспростовними аргументами. - продовжив свою розповiдь Погрiбняк. - Вiн написав вiдповiдну наукову статтю англiйською мовою i вiдiслав до найавторитетнiшого фiзичного журналу, де друкувалися майже виключно лауреати Нобелiвської премiї або висуванцi на її одержання. Вiн навiть не чекав наступної реакцiї редакцiї цього навiдомiшого у свiтi видання, яке мало свiй комп'ютерний сайт, де на цiлий рiк наперед вже були визначенi назви статей i прiзвища їх авторiв. Через мiсяць всi статтi, присвяченi теорiї вiдносностi були знятi. Це говорило про те, що аргументи Корбана були повнiстю прийнятi i йшло осмислення всього того, що вiн написав. Осмислення найвiдомiшими лауреатами Нобелiвської премiї, з яких i складалася редакцiя цього журналу. Так що Корбан однозначно генiй i визнаний всiєю свiтовою спiльнотою фiзикiв. Може мобiлiзувати на захист нашої органiзацiї всiх фiзикiв планети. А там усiляких атомникiв, ракетникiв, електронщикiв тощо стiльки, що мало не буде здаватися нiкому. I всi вони дуже авторитетнi серед урядiв своїх країн. Це у нас учених не цiнують.
   - Але ж тепер Корбана, напевно заберуть до США? - висловив свою думку Марунич
   - Вiн туди не поїде, - мовив Зоря. - Йому тут цiкавiше. В нього чудово обладнана лабораторiя на яку вiн витратив сотнi тисяч власних "умовних одиниць". Вiн хоче мати в Українi пам'ятники, вулицi названi його iменем, навчальнi заклади. Постiйно каже, що грошi краще заробляти в США, а тратити їх в Українi. Може вiн i правий.
   - Його марнославство тиждень тому створило анекдотичну ситуацiю в нашому унiверситетi, яку обговорюють ще й донинi. - знову засмiявся Погрiбняк. - Якраз тодi Корбан отримав декiлька примiрникiв своєї монографiї, яка вперше була видана китайською мовою в КНР. Вiн i додумався поставити в головному корпусi унiверситету стола. Останнiй був накритий темною скатертиною. На столi стояв портрет ученого в рамцi i лежав цiлий стос його книжок з пiдписом автора. Обабiч столу стояла гарна i струнка лаборантка Корбана. Першим побачив стола декан фiлософського факультету, який саме йшов до свого кабiнету. Вiн звернувся до свого заступника, що йшов поруч. - Дивися, Валерiю Iвановичу, Корбан помер. Це велика втрата не лише для нашого унiверситету, але й для всiєї свiтової науки. А ще тиждень тому я вiтав його на Великiй вченiй радi. Був веселий i здоровий. А тепер вiдiйшов у вiчнiсть. Видно збирають грошi на похорон. Декан пiдiйшов до столу i хотiв вручити враженiй лаборантцi 50 гривень. - А коли i де ховатимуть академiка Корбана? - запитав вiн у дiвчини. - Та Вiталiй Iванович живий i здоровий, зашарiлася лаборантка. Це вiн просто дарує всiм бажаючим свої монографiї. - Та заберiть ви цього стола з портретом. - розсердився декан. - Бо це всi так подумають. А завтра ще некрологи в газетах з'являться. Хто це така мiг придумати? Унiверситет донинi гуде, а Корбан на такi речi й уваги не звертає. В нього вже новi iдеї в головi. Однак вважаю, що його треба залучати до нас. Це його марнославство для нас може бути навiть корисним.
   - Я чув, що Корбан є людиною радикальних поглядiв i знаходиться в опозицiї до нинiшньої влади в Українi, - сказав Маринич.
   Назар Петрович задумливо провiв по чолi, не поспiшаючи з вiдповiддю. Нарештi вiн продовжив.
   - А може ти знаєш хоча б одну розумну i чесну людину в нашiй країнi, яка б не була в опозицiї до нинiшньої так званої "нашої" влади? - запитав вiн у Маринича. - Я особисто таких iндивiдiв не зустрiчав. А щодо Корбана, то вiн ще за часiв Радянського Союзу створив пiдпiльну органiзацiю зi студентiв. I так зумiв її органiзувати i таких людей пiдiбрав, що її тодi так i не розкрили. Це чи не єдиний випадок в iсторiї України. А коли Україна стала незалежною державою вiн цю органiзацiю розпустив. А тепер сам над собою смiється за романтизм. Тому знову працює над створенням молодiжної студентської органiзацiї, яка боротиметья за реальне, а не формальне визволення України i її перетворення на українську державу Україну.
   - Я вважаю, що в наш майбутнiй духовно-лицарський орден i повиннi в першу чергу увiйти перевiренi часом i їхнiми дiями керiвники патрiотичних органiзацiй. Треба, щоб за кожним лицарем стояла хоча б невелика, але цiлком реальна i дiєва органiзацiя. За цих умов ми одним органiзацiйним актом створення ордена почнемо координувати i спрямовувати у потрiбному напрямку дiяльнiсть сотень i тисяч людей.
  
  
  
  
      -- Бiзнесмен Петренко
  
  -- Зайди до мене Романе, будь ласка, зараз же, - бiзнесмен "середньої руки" Ярослав Петренко натиснув на кнопку внутрiшнього зв'язку. - I папери по проекту вiдродження Середнянського електромеханiчного заводу прихопи з собою.
  -- Через декiлька хвилин до кабiнету Петренка увiйшов кроком кота на полюваннi високий i худорлявий провiдний менеджер фiрми "Знання та праця".
   Ярослав пiдвiвся i подав руку своєму основному партнеру i пораднику.
  -- Вiтаю тебе i бажаю удачi, - посмiхнувся вiн до свого молодшого друга.
   - Так, удача нам усiм зараз потрiбна, - згодився Роман. - А її якраз i немає.
   - Ти що хочеш сказати, що твої сьогоднiшнi зусилля пропали марно.
  -- Можна сказати i так, - розгорнув документи Роман. - Проект цей грандiозний i розрахований стратегiчно на всю галузь. Середнянський електромеханiчний завод у свiй час був флагманом у своїй галузi в усьому Радянському Союзi. Це одразу б створило десятки тисяч нових робочих мiсць. Але другим результатом став би твiй повний контроль над дуже перспективною галуззю. I, звичайно, твоє входження до олiгархiчної касти. А цього нiхто не допустить.
  -- Але ж чому, - здивувався Петренко. - Я з усiма у добрих стосунках. Нiкому дорогу не перейшов. Розвиватиму галузь, на яку нинi нiхто не претендує, бо вона, на думку бiльшостi в Українi безперспективна. Невже комусь вигiдно, щоб Україна не розвивалася.
  -- Вибач Ярославе за вiдвертiсть, але незважаючи на нестандартний розум i пiдприємливiсть ти завжди був людиною наївною. - Скiльки разiв менi приходилося застерiгати вiд того, щоб ти не довiряв тим чи iншим людям. I я хоча б раз помилився?
  -- Я тобi вдячний i не знаю, що я б без тебе робив.
  -- Довiрливiсть, це майже загальна риса не лише українцiв, але й усiх iнших європейських народiв, - закрив папку з документами Роман. - Тому вони i програють у дiловому партнерствi з арабами, євреями, росiянами. Тримати слово, бути чесним з партнерами, не робити пiдлоти, навiть тодi, коли про це нiхто не довiдається найбiльш характерно для нiмцiв, британцiв, скандинавiв. Для нас українцiв це вже притаманно в меншiй мiрi. А ось у тобi мабуть вилiзли риси якого давнього предка українцiв, наприклад знаменитого гота.
  -- Та не такий уже я i простачок, - засмiявся Петренко. - Iнакше б не створив такої фiрми.
  -- Це то так, але все ж згадай, вiд скiлькох небезпек врятував тебе я, ледь не на колiнах благаючи не довiряти Маргулiсу. Де тепер Савчук i Рiпка, якi замiнили в цьому проектi тебе? Уже декiлька рокiв про них нi слуху, нi духу. А їхнi повнiстю "розкрученi" фiрми перейшли пiд контроль Маргулiса i тепер видiляють грошi на будiвництво синагог i єврейських центрiв. А до того давали грошi на видання українських книжок i пiдтримку українськиї спiвакiв. А яку чудову українську греко-католицьку церкву збудували в Києвi на кошти Рiпки. Та й наша фiрма платить 100 стипендiй щомiсяця для дiтей сирiт, якi навчаються у найпрестижнiших унiверситетах Києва. Хiба б змогли вони поступити зi свого села до вищих навчальних закладiв столицi без нашої пiдтримки? Чи змогли б вони навчатися 5 рокiв без пiдтримки батькiв. А ти їм даєш шанс вибитися в люди. Але ж це ти працюєш не на єврейську i не росiйську iдеї в Українi, а на українську. А так як серед олiгархiв i вищого керiвництва нашої держави українцiв практично немає, то i тебе до цiєї касти "недоторканих" нiхто не допустить. Треба було б хоча одружитися на єврейцi або росiянцi. Що ж ти так опростоволосився, - засмiявся Роман.
  -- Та я дiяв за класичнис сценарiєм, що в справжнього українця повинна бути машина нiмка, а жiнка українка, - i собi посмiхнувся Ярослав. - Тут абсолюно нормальна формальна логiка, кращих машин за нiмецькi не iснує, кращих жiнок за українок теж немає в природi. Ти заглянь до iнтернету. Тисячi чоловiкiв з усього свiту просто волають, що хочуть мати українських дружин. Розбазарюється вже не лише наша економiка, наша земля, але й золотий генофонд нацiї. Гарнi, працьовитi, хазяйновитi жiнки, якi б могли народити для України лицарiв-козакiв i генiїв. А так вони народять їх, але уже не для нас. I будуть вони служити на славу i добробут iнших нацiй. Це велика трагедiя. I вона триває столiттями. На наших жiнках витворилася Туреччина i Московщина, Польща i Крим.
  -- Тут я з тобою згоден, - пiдсунув стiлець ближче до столу Роман. Нашi жiнки дiйсно найгарнiшi у свiтi i найкращi господинi. Жаль, що їх нинi в усьому свiтi використовують лише за прямим призначенням, - посмiхнувся вiн. - А вони могли стати не найдорожчими повiями, а матерями нового поколiння вiдродженої України. Але їх свiдомо штовхають на шлях торгiвлi своїм чудовим тiлом. Влада i олiгархи. Вони на цьому мають величезнi грошi. Тебе це не цiкавить, а ось я знаю, що в Києвi iснують потужнi фiрми, якi торгують живим товаром. Таких фiрм багато i в iнших мiстах України. I нами керують самi справжнi владнi бандити.
  -- То може нам з цим банком "Iнтерспур" мати справ? - запитав Ярослав.
  -- Не треба, давай вiдкладемо реалiзацiю цього проекту до кращих часiв, - запропонував Роман. - У цьому банку теж олiгархiчний капiтал. Вони вiзьмуть iдею i ми її реалiзуємо. А потiм, коли все буде нами налагоджене як годинник, вони весь наш бiзнес приберуть до рук. Це той банк, що фiнансував судовий позов до газети "Вечiрня столиця". Вони найняли найвправнiших адвокатiв i цю українську газету в судовому порядку закрили. Бо там, бачте, вживали слово жид. А ось ти тепер сам собi дай вiдповiдь, хто нашою країною i нами керує? Якщо, так би мовити , особи єврейського походження Ленiн i Сталiн в колишньому Радянському Союзi за вживання цiлком природного для українцiв слова жид, бо хто такий єврей нiхто не знав i такого слова в Українi нiколи не вживав, давали 5 рокiв тюрми, то хто ж тодi нинi переслiдує українцiв за вживання цього ж слова. Як каже один наш шофер: тєпєрь усьок.
  -- Я як iсторик за першою освiтою знаю, що за часiв Сталiна в колишньому СРСР навiть гуляв наступний анекдот, - продовжив Ярослав, - стоїть один хлопець пiд лiхтерам увечерi з букетом квiтiв. Пiдходить до нього мiлiцiонер i запитує, що той тут робить. Я свою дєвушку подєврєiваю, вiдповiдає той. Це щоб не сказати "поджидаю", де є частина "жид". А то ще заберуть i припаяють 5 рокiв за нього.
  -- Смiшний анегдот, - засмiявся Роман, але взятий нiби з сучасного життя. Тепер теж за слово жид переслiдують у судовому порядку. Нiби це матюк якийсь. Виходить, що вживати росiйськi матюки можна, а природне українське слово жид вживати зась. То хто керує в цiй країнi, хiба що їжаку не зрозумiло
  -- То що ж нам робити? - серйозно звернувся до Романа Ярослав. Так i будемо тримати дулю в кишенi?
  -- Треба об'єднуватися з такими як i ми українськими бiзнесменами, створювати українськi органiзацiї, як євреї i росiяни створюють власнi, вiдповiв йому Роман. Та й наших продажних пiдстилок залучають. Той банк, про який ти говорив, фiнансує падлючого писаку Лободу, який за грошi паплюжить наших генiїв i пророкiв Тараса Шевченка i Лесю Українку. Чим же вони не вгодили i кому, вмерши понад сто рокiв тому?
  -- Шевченка за те, - стукнув по столу кулаком Ярослав, що написав " ...отак уранцi жид поганий над козаком коверзував..." i "кохайтеся чорнобривi та не москалями...". Тепер цей єврейсько-росiйський банк i замовляє статтi i повiстi, якi паплюжать нашi святинi. Хай би писали про свого Шолом Алейхема чи Пушкiна. Нi, їм треба на нашiй землi паскудити наше, рiдне, святе. Забули вже, що робили з ними українцi пiд час Хмельниччини чи Колiївщини. Дочекаються вони нового Гонту i Залiзняка. А росiйських переселенцiв на Дунай українськi дунайськi козаки вирiзали цiлими селами. Не залишали в живих нi малих, нi старих. Наша нацiя буває дуже жорстокою до своїх ворогiв.
  -- У мене є iнформацiя, що в Києвi створюється чисто українська органiзацiя, - схилив голову до Ярослава Роман. - Там задумано зiбрати елiту нацiї: провiдних учених, вiйськових, бiзнесменiв, найвидатнiших практикiв i теоретикiв в усiх галузях нашого життя. Її створюють ученi, але з часом вони має диверсифiкуватися. Без фiнансової пiдтримки така органiзацiя цiлком природно не зможе iснувати. Там ми познайомимося з такими ж як ми українцями-бiзнесменами. Сам статут органiзацiї вимагає вiд її членiв безумовної допомоги своїм побратимам. Можна буде знайти пiдтримку для реалiзацiї рiзних проектiв. У тебе ж iдей повен мiшок, - засмiявся Роман.
  -- Я тобi доручаю довiдатися, що це за органiзацiя i чи не заправляють там прихованi сiонiсти. Щоб ми не вляпалися кудись туди, звiдки i вибратися не зможемо.
  -- А до мене надiйшла пропозицiя про спiвробiтництво нашої фiрми з керiвником Чернiгiвської областi Миколойцем. В нього там в областi майже все вже приватизоване ним, звичайно, що росiянам виявилося з тих чи iнших причин не потрiбним. А так увесь господарський дрiбязок у його руках. То вiн, знаючи, що ми є реальними монополiстами на ринку. пропонує нам спiвробiтництво на дуже вигiдних умовах Навiть, я б сказав, - продовжив Роман, на пiдозрiло вигiдних умовах. Що будемо робити? Ви цю людину знаєте?
  -- Ще й як, - засмiявся Ярослав. - Я з ним навчався не лише на одному курсi, але й в однiй академiчнiй групi. Вiрити йому однозначно не можна. Це такий безпринципний крутiй, який заманить нас солодкими обiцянками, а потiм обдурить i оббере до нитки.
  -- Так вiн i в унiверситетi такий був? - пiдсунув крiсло ближче до стола шефа Роман.
  -- Я знав, що вiн пiдла людина i намагався нiколи не мати з ним нiяких справ,- чомусь посмiхаючись сказав Ярослав. - Але ж я лише десь наприкiнцi навчання, коли нашi хлопцi одружилися з декiлькома дiвчатами з курсу, довiдався як нинiшнього губернатора областi називали нашi ледi. I зрозумiв, що я недооцiнював розум i спостережливiсть жiнок. Вони, виявляється, ще на першому курсi пiдгледiли, що цей старший вiд нас i дуже солiдний хлопець, якого його одногрупники називали "Старий", постiйно тримає руки в кишенях i розминає свої яєчка. А увечерi починає липнути до дiвчат. Чiпляється то до однiєї, то до iншої. I вони лише трохи перефразували його прiзвище. Але ж як влучно вийшло. Замiсть Миколоєць його дiвчата мiж собою називали Миколояєць. Дiйсно, цього "старого" багато хто, жартуючи, за пихатiсть i не характерну для студентiв зарозумiлiсть називав не на ти, а на ми. Iсторики ж. Ми знали, що так себе iменували росiйськi царi. А може вiд того, що його руки i пальцi цi яєчка постiйно пестили i мацали.
  -- Я б до такого нiколи i не допетрав, - засмiявся Роман. - Це треба мати специфiчний склад розуму i неабияку гостроту у виразах.
  -- Але на цьому iсторiя з цим Миколояйцем не закiнчилася, - знову посмiхнувся Ярослав. - Пiсля закiнчення унiверситету вiн поїхав працювати до Росiї. Там у Сибiру завжди не вистачало кадрiв, бо мало хто хотiв жити у такiй глушинi. Лише рiк Миколоєць повикладав iсторiю в однiй iз шкiл обласного центру i перейшов на роботу до педiнституту. Отам вiн уже показав себе. Гуляв так, що не один раз лiкувався вiд рiзних венеричних захворювань. Йому робили навiть складнi операцiї. Так що врештi-решт став повним iмпотентом. А за своєю пристосуванською сутнiстю в Росiї одразу ж "виправив" собi прiзвище на росiйський лад i став зватися Нiколоiц. На однiй конференцiї, коли я ще працював у Академiї наук, зустрiвся з одним доцентом з сибiрського педiнститу, де працював новоспечений Нiколоiц. На фуршетi ми добре розвеселилися i вiн переказав менi привiт вiд нашого "Старого". А потiм розповiв, що його студентки-сибiрячки, знову ж таки за прiзвищем називали Нiколанiяiц. Пiдмiтили, курви, що вiн уже повнiстю "спрацювався". Ти хiба б додумався до такого?
  -- А ти, Ярославе, всiляко обмежуєш притiк до нашої фiрми жiнок, - почав пiдводитися Роман. - Пiду продовжувати працю. Мабуть уже пора розширювати штати, набирати якихось молодих дiвчат i жiнок?
  -- Щоб i тобi i менi прилiпили якесь прозвище? - знову засмiявся Ярослав. - А так ми спокiйно працюємо i не думаємо на роботi про щось iнше, крiм неї самої.
  -- Треба активiзувати роботу нашого Союзу промисловцiв i пiдприємцiв України. Нас всiляко душать агенти росiйського монополiстичного капiталу. На своїй рiднiй землi ми повиннi йти прислугою до росiйських капiталiстiв. Куди не пiди скрiзь уже все приватизовано кацапнею, або євреями чи вiрменами. А де ж в Українi бiзнесмени-українцi? Треба розпочинати акцiї протесту i об'єднуватися з опозицiєю. Нинiшня влада в Українi не лише неукраїнська, але й антиукраїнська. Через рiк-два нашу фiрму захоплять росiяни. А тебе i мене викинуть на вулицю. Або примусять лизати зад москалям i iншим нацменам.
  -- Нiкого i нiколи росiяни i євреї так не ненавидiли, як українцiв. Це якась патологiчна, глибинна генетична ненависть. Я не знаходжу для неї нiякого логiчного пояснення, - продовжив розмову Ярослав.
  -- Причина напевно в тому, що українцi за часiв Київської Русi знищили i асимiлювали предкiв росiян, угро-фiнськi племена нинiшньої Центральної Росiї. Вони їх i за людей не вважали. I не дивно. Хлiбороби i лицарi-українцi зiткнулися тут з дикими лiсовими людьми, якi жили як звiрi серед безмежних холодних просторiв Московiї. А євреї ненавидять нас за те, що ми в той же час знищили iудейську Хазарiю. Звiдки i вийшли сучаснi євреї. Генетична пам'ять - це страшна i донинi мало дослiджена рiч. I не треба дивуватися, що об'єднавши зусилля в Радянському Союзi росiйськi шовiнiсти з єврейськими сiонiстами влаштували небачений у свiтовiй iсторiї голодомор-геноцид проти українцiв.
  -- I тепер вони так же намагаються дiяти вже в "незалежнiй" Українi. Всi банки, якими керували українцi були цiлеспрямовано доведенi до банкрутства i переданi в руки або росiян, або євреїв. Їхнi керiвники були або знищенi найманими кiлерами, або ж посадженi до в'язницi.
  -- У нас уже нацмени все розкрадають з пiд самого носа. Треба цьому покласти край. Але без потужної органiзацiї українцiв-патрiотiв цього зробити не вдасця. У нас уже розiкрали навiть наших красунь-жiнок. Де не пiдросте дуже гарна дiвчина, то її одразу або перетворять на проститутку i вивезуть за кордон, або її забере собi в дружини якийсь американець, грек, нiмець чи росiянин. Ну в крайньому разi один з неукраїнських "наших" олiгархiв.
  -- Хочеш розповiм анекдот. - посмiхнувся Петренко. - Поїхав, значить, турист подалi вiд цивiлiзацiї у лiсовi хащi. Щоб подихати свiжим повiтрям i потренуватися. Нiде немає нi душi. Вiн побiгав лiсом, поробив зарядку. Роздягнувся догола i шубовснув у кришталево чистi води лiсового озера. Поплавав, трохи змерз. Вилiз з води i почав голим вiдтискатися вiд землi, щоб потренуватися i зiгрiтися. Аж тут приходить до озера дядько з хутора. Вiн гриби збирав у лiсi. Виглянув з кущiв i побачив голого чоловiка, який вiдтискається i вiдтискається вiд землi. Зайшов заглянув пiд нього з одного боку. Потiм з iншого. Стенув здивовано плечима та й каже сам собi. Що воно у свiтi бiлому робиться? Чув, що у мiстах машини крадуть, дiтей навiть на вулицях хватають. У мене велосипед у райцентрi вкрали. Але щоб з пiд мужика бабу витягли, а вiн навiть цього не помiтив, перший раз таке бачу.
  -- Мене турбує, що буде з Україною i нашою фiрмою пiсля 2004 року, коли нашi захiднi сусiди увiйдуть до ЄС. Про це чомусь нiхто не пише i не говорить. А проблема, на мою думку, доволi серйозна.
  -- Нас всiляко намагаються не допустити до ЄС i НАТО. Це однозначно роблять росiйсько-сiонiстськi агенти в Українi, якi захопили всi важiлi влади у нас i всiляко вiдтiсняють етнiчних українцiв з усiх керiвних посад i будь-якого серйозного бiзнесу. Якщо не вiдбудеться в найближчий час кардинальних змiн нашу фiрму просто знищать. Бо ми з тобою українцi. А в ЄС нi росiяни, нi євреї верховодити не будуть . Їм просто цього не дадуть робити етнiчнi нiмцi, французи, iталiйцi, поляки тощо. В тому числi i в Українi. Тому "українська влада" i не подала заявки на вступ до ЄС i НАТО, хоча понад 70% населення нашої держави виступають за iнтеграцiю до Європи, а не Азiопи на чолi з Росiєю, - сказав Петренко.
  -- А ти звернув, за яким сценарiєм проходило вiдзначення "славного" 350-рiччя окупацiї Росiєю України, яке призвело до загибелi понад 50 мiльйонiв українцiв? В Українi органiзаторами мiтингу нв Софiїївському майданi, де скандували "Росiя, Росiя..." були з українського боку євреї Лiтренко i Нарченко, а з росiйського теж євреї - Дадурiн i Жабриновський. А роль статистiв i марiонеток вiдiгравали декiлька сотень привезених автобусами з Росiї i монастирiв так званої Української православної церкви Московського патрiархату росiйських ченцiв. Ось тут доволi чiтко проявляється "братерське єднання в єдиному союзi" євреїв Росiї i України. I не дивно. Сiонiстам набагато легше керувати однiєю великою державою, нiж 15 маленькими. А ми з тобою з нашим українським бiзнесом, як кiстка в горлi сiонiстам. Як українським, так i росiйським. Тому поки Україна не стане українською, а не єврейською, росiйською, вiрменською i ще бозна чиєю, нам розвивати власний бiзнес не дадуть. Ми складаємо для нацменiв цiлком реальну загрозу.
  -- Взагалi, ми впадаємо в системний хаос не лише в царинi бiзнесу через панування сiонiстiв, а i в iнших сферах людської дiяльностi, - вставив i своє слово Роман. - Тиждень тому хтось застрелив суддю, який за грошi кагалу засудив спочатку газету "Київ вечiрнiй", а потiм i "Сiльську правду". Одну за статтю, в якiй євреїв називали абсолютно нормальною для українцiв iсторичною назвою "жиди". За часiв iснування єврейсько-росiйської iмперiї пiд назвою Радянський Союз за це слово давали 5 рокiв тюрми. I тепер нащадки тих же сiонiстiв, хотiли б вiдновити радянськi порядки. А в "Сiльськiй правдi" була публiкацiя, в якiй абсолютно аргументовано, з конкретними доказами писалося, що голодомор 1932-1933 рокiв в Українi справа рук свiтового сiонiзму. Так ось, той суддя заборонив випуск цiєї газети на тiй пiдставi, що вона антисемiтська i фашистська. Така сволота. Катюзi по заслузi. Нiби то фашизм i нацизм не є таємними чисто сiонiстськими проектами. Хiба Гiтлер це не єврейське прiзвище? Хiба його заступник Гесс не мав єврейського походження? Чи може головний iдеолог нацизму Розенберг i за прiзвищем i за походженням не був євреєм? Таким самим сiонiстським проектом був i комунiзм. Хiба Карл Маркс не єврей? Чи може єврейського походження не мали практично всi керiвники i органiзатори Радянського Союзу - вiд Ленiна i Троцького, до Андропова i Сталiна? Сталiн взяв собi псевдонiм. Бо дуже вже прозорим було його грузинське прiзвище Джугашвiлi, яке з грузинської перекладається як "син єврея".
  -- А я про це й не знав, - здивувався Петренко. - Це що дiйсно правда?
  -- А я вас хiба колись дурив? - посмiнувся Роман.
  -- Та було дiло, правда в несуттєвому, - i собi посмiхнувся Петренко. - Але якщо ти нам повiдомляєш лише факти, а схоже, що так воно i є, то навiщо сiонiстам було створювати фашистськi i комунiстичнi держави, якi непримиренно ворогували мiж собою, хоча в органiзацiйно-iдеологiчному вiдношеннi були дуже близькими? Вони ж i самi потерпiли вiд фашизму. Та й Сталiн в останнi роки свого життя розпочав боротьбу з космополiтами, тобто радянськими сiонiстами. Щось тут не тримається купи.
  -- Треба було створити державу Iзраїль. Але для реалiзацiї цього стратегiчного сiонiстського проекту необхiдно було попередньо реалiзувати два тактичнi проекти. Ними i стали створення спочатку комунiстичної Росiї, а потiм i нациської Нiмеччини. Пiсля цього їх доволi послiдовно нацькували одну на одну. Пiсля завершення вiйни була задiяна грандiозна мистифiкацiя пiд назвою голокост. Хоча нiмцiв, росiян i особливо українцiв пiд час II Свiтової вiйни загинуло набагато бiльше, нiж євреїв, про них нiхто i не згадав. Українську державу для нашої богообраної нацiї не створили. А ось пiд шумок "голокосту" ООН прийняла безпрецедентне рiшення про створення держави Iзраїль. I не десь у пустелi, а на густо заселенiй арабами - мусульманами Палестинi. Чи може в ООН не розумiли, що це призведе до голокосту серед арабiв i їх масових депортацiй зi своєї рiдної землi? Але про цей голокост сiонiстiв проти арабiв, як i проти українцiв у 1932-1933 чи 1941-1944 роках нiхто у свiтi i не заїкається. Однак, нiчого в сiонiстiв з їх проектом створення Iзраїлю в стратегiчному сенсi не вийшло. I не вийде, - наголосив на останньому словi Роман. Хоча причина цього нинi криється не в полiтицi чи економiцi, а в банальнiй демографiї. Просто араби i мусульмани в цiлому розмножуються набагато швидшими темпами, нiж iзраїльтiни i євреї загалом. У минулому Iзраїль пiдтримував перевагу в популяцiйному вiдношеннi над арабами завдяки постiйнiй i масовiй мiграцiї євреїв усього свiту до цiєї країни. Нинi ж вона вже майже повнiстю вичерпана. Бiльш того, в наш час з Iзраїлю бiльше виїжджає, нiж приїжджає до нього.
  -- Це що дiйсно так? - запитав Ярослав.
  -- Це не моя видумка, а так би мовити гола статистика, - переконливо похитав головою Роман. - Тому нинi сiонiсти розробили i приступили до реалiзацiї чергового грандiозного проекту. Їхнiм завданням є органiзувати i спровокувати повномасштабну терористичну вiйну мiж США i iсламським свiтом. Це щоб примусити багатих євреїв США, а їх там вдвiчi бiльше, нiж у самому Iзраїлi, переселатися до цiєї країни зi своїми капiталами. Без постiйної загрози терористичних актiв, особливо в цитаделi сiонiзму мiстi Нью-Йорку, євреї США до Iзраїля нiколи не поїдуть.
  -- Де ти всього цього набрався? Я маю на увазi цiєї iнформацiї, - спитав Петренко.
  -- Я ж навчаюся, як вам вiдомо, на заочному вiддiленнi факультету мiжнародної економiки Гуманiтарного унiверситету бiзнесу. Там нам на найвищому рiвнi геополiтику i геоекономiку читає академiк Погрiбняк. Ми його проводжаємо пiсля лекцiй стоячи i оплесками. Вiн пiдкреслює, що геополiтики надзвичайно вiдверта наука, яка не терпить недомовок. На першiй лекцiї Погрiбняк пожартував, що полiтик вiд геополiтика вiдрiзняється тим, що думає одне, говорить друге, а робить третє. А ось геополiтик, що думає те й говорить i робить. Iнакше нiякий вiн не геополiтик.
  -- Так що цей ваш академiк вважає, що терористичнi акти у США органiзували нiякi не мусульмани, а сiонiсти?
  -- Однозначно. Вiн надрукував в одному британському журналi вiдповiдну статтю. I радiо "Перспективи", яке знаходиться пiд контролем сiонiстiв одразу органiзувало вiдповiдну передачу, де Назара Петровича назвали "новоявленим лжепророком", "лжегеополiтиком"i так далi.
  -- Я з тобою згоден, - похитав головою Ярослав. - Причина органiзацiї такої передачi може бути лише одна. Цей ваш академiк потрапив у своїх дослiдженнях i аналiтичних оцiнках просто в десятку. Iнакше про нього нiхто б i не згадав.
  -- Пiсля терористичних актiв 11 вересня 2001 року тероризм став темою номер один у засобах масової iнформацiї у багатьох країнах свiту, в тому числi i України. У тих повiдомленнях є все, крiм глибокого аналiзу цього явища нащої епохи. - продовжив Петренко. - Геополiтичної iнтерпретацiї подiй у США не маємо i поготiв. Тому менi iмпонують спроби розiбратися в сутностi проблеми за допомогою хоча б найзагальнiших наукових пiдходiв. Однак, я i не знав, що у нас є геополiтики i геоекономiсти, виступи яких коментує така вiдома мiжнародна радiостанцiя як "Перспективи". Цей ваш Погрiбняк видно є українським Збiгнєвим Бжезiнським. Може щось порадиш менi з його публiкацiй.
  -- А ти слухай "Перспективи". Це фактично єдина радiостанцiя, яка подає правду про подiї в України без попередньої цензури. Там Пагрiбняка згадують доволi часто. Коментують його публiкацiї в засобах масової iнформацiї. Але не завжди лають. Трапляється, що i хвалять. Погрiбняк вважає, що в небаченому ранiше поширеннi тероризму, набуттi ним глобальних масштабiв iснують як цiлком об'єктивнi, так i суб'єктивнi причини. Об'єктивнi зумовленi тим, що наприкiнцi ХХ ст. виникли новi геополiтичнi i геоекономiчнi тенденцiї державотворення. Малi за територiєю i населенням країни виявилися бiльш вiдповiдними сучасним економiчним реалiям. За рiвнем життя й економiчним розвитком попереду опинилися не величезнi США, Канада, Австралiя, Китай, Iндiя чи Росiя, а маленькi, або навiть карликовi, Сiнгапур, Норвегiя, Швейцарiя, Австрiя, Люксембург, Лiхтенштейн тощо. Великi держави поступово, але все очевиднiше стають нерентабельними з усiх точок зору. Об'єктивно почали наростати тенденцiї розпаду великих держав на декiлька менших. Якщо в США виникла "Армiя визволення Техасу", яка поставила собi на метi створення незалежної держави збройним шляхом, то що вже казати про Чечню в Росiї, Шотландiю чи Пiвнiчну Iрландiю у Великiй Британiї чи баскiв в Iспанiї. Можна згадати ще декiлька десяткiв вогнищ сепаратизму та нацiонально-визвольної боротьби народiв i територiй за самовизначення у свiтi.
  -- Звичайно, - перебив Романа Ярослава, - найлегше їх усiх разом зарахувати до числа терористiв i нацькувати на них якогось свiтового жандарма. Але як уже не раз учила iсторiя, проблема, якщо вона вiдображає загальнi тенденцiї розвитку людської цивiлiзацiї, вiд цього не вирiшиться. Лише загостриться. Що ми i маємо нинi.
  -- Погрiбняк у нас на лекцiї i в однiй iз своїх опублiкованих статтей уже сформулював головний геополiтичний девiз ХХI ст.: управлятися локально - дiяти глобально, - знову взяв слово Роман. - Великi держави, всупереч нездоланнiй тенденцiї розвитку свiту, всiляко намагаються зберегти свою територiльну цiлiснiсть, чим породжують протидiю, яка в нинiшнiх умовах дедалi бiльше набуває рис терористичної боротьби. I не дивно. Свiтова геополiтична тенденцiя таким чином нiби апробує методи руйнування та демонтажу вiджилих форм державного устрою.
  -- Крiм того, Погрiбняк вважає, що є й двi, абсолютно вiдмiннi суб'єктивнi причини зростання тероризму на нашiй планетi. Наш професор першу з них формулює у виглядi афоризму: дух б'є матерiю. Тому країни "грубого" матерiалiзму - США, Iзраїль, Росiя тощо, - де панує дух наживи, грошей, де свiдомо чи пiдсвiдомо бiльшiсть громадян вважає, що все i всiх можна купити за грошi, виявилися пiд прицiлом людей, якi мислять iнакше. I за грошi їх не купиш. Їхнiми вчинками керує не долар, а iдея, переконання, вiра тощо.
   - Я тут цiлком згоден з твоїм академiком, - посмiхнувся Петренко. - Смiшно читати статтi деяких журналiстiв, якi пишуть про те, скiльки мiльйонiв доларiв одержують терористи-камiкадзе за виконану роботу. Пiдiрвавши росiйську чи американську вiйськову частину, чи вибухнувши, обвiшаний гранатами, серед натовпу євреїв в Iзраїлi, - терорист-камiкадзе отримає лише смерть. I бiльше нiчого матерiального. На той свiт грошей з собою не вiзьмеш. Нi шеляга. Нi цента. Нi шекеля. Невже не зрозумiло? Тому звинувачувати таких людей у меркантильних iнтересах i смiшно, i нерозумно. Вони чинять так, за особистим переконанням, а не з метою наживи. Iдейнi терористи гинуть самi i знищуть iнших задля звiльнення вiд поневолювачiв своєї нацiї, утвердження вiри, реалiзацiї якоїсь iдеї.
   - Давайте хоча б на хвилину уявимо собi чоловiка або жiнку, якi стали переконаними терористами-самогубцями. Це ж як треба було комусь принизити їхню людську гiднiсть, позбиткуватися з їхньої нацiї i вiри, щоб психiчно нормальна людина свiдомо пiшла на такий крок, - похитав головою Ярослав.
   - Я особисто вважаю, що на початку ХХI ст. реальною причиною небаченого ранiше зростання тероризму стає примусова замiна високої нацiональної духовностi цiлих народiв космополiтизмом - пiд "науковими" назвами "громадянське суспiльство", "громадянська освiта", "громадянське виховання", "глобальнi процеси" тощо. Провiдники цих iдей, а це звичайно сiонiсти i їх агенти в усьому свiтi, i є каталiзаторами руху опору в його крайнiх формах, - мовив Петренко.
   - Не хочеться бути лихим провiсником для власної Батькфiвщини. - засовався на своєму мiсцi Роман, - але й в Українi теж накопичується дедалi бiльший потенцiал тероризму. Число таких людей, якi вже не бачать можливостей змiнити щось на краще в цiй країнi нормальним демократичним шляхом, стає критичним. Приниження Української нацiї, панування чужинцiв i їх "п'ятої колони", знущання з вiри пращурiв намiсниками ворогiв українцiв, передавання наших нацiональних святинь у руки колаборацiонiстiв, вiдверте пограбування країни стає цiлком реальним, неминучим i об'єктивним пiдгрунтям тероризму. Абсолютна впевненiсть бiльшою частини українцiв у бандитизмi, корупцiї, повнiй безкарностi влади в нашiй державi вiдкриває шлюзи будь-яким формам тероризму. У цьому вiдношеннi касетний скандал послужив могутнiм каталiзатором процесу, який i без того розпочався.
   - Я вивчав не лише економiку, але й соцiальну психологiю, - знову попросив слова Ярослав. - Так ось, ця наука стверджує: нинiшня ситуацiя в Українi нiби видає моральну iндульгенцiю громадянам держави на будь-який вид злочинної дiяльностi. На окрик влади: "Ти що робиш?..." - кожен може вiдповiсти: "А ти що?..." Тому консервацiя при владi скомпрометованих людей провокує iдейний i прецедентний тероризм, затятiсть, поширення крайнiх форм протесту i непокори владi, залучення iноземних помiчникiв для боротьби з режимом тощо. Це тiльки варто завести. Далi воно вже йде за вiдомим сценарiєм. При цьому тероризм не здатна зламати державна машина в жоднiй країнi свiту. Вiн дедалi поширюється iнабуває неконтрольованих рис розвитку. А бажаючих роздмухати вогнище тероризму бiльш нiж достатньо. Взяти хоча б для прикладу все ту ж кацапню. Чи потрiбне це нам? Ось чому ми й стоїмо нинi перед проблемою внутрiшнього геополiтичного вибору.
   - Однак, цей вибiр не лише внутрiшнiй, - сказав Петренко. - Є ще й вибiр зовнiшнiй, який визначається вибором внутрiшнiм. Кардинальнi змiни в Українi вiдкривають шлях докорiнним геополiтичним змiнам в усiй Європi, в усiй євроатлантичнiй цивiлiзацiї. Бо ж ми-українцi є атлантистами, європейцями, а не євразiйцями, як, наприклад, росiяни. Ми дiти Атлантики. На вiдмiну вiд євразiйських Росiї та Казахстану у нас всi рiчки несуть свої води в Атлантичний океан, над нашою землею проносяться нескiнченнi атлантичнi циклони. I коли я виходжу узимку з лiтака в Москвi, де пiсля київськиї плюс 5 - московськi мiнус 12, розумiєш, що ми й у принципi не можемо бути такими, як росiяни. Наш шлях загальноєвропейський, а не євразiйський. I коли Україна позбавиться ролi пасивного, невизначеного, а тому нiкому не цiкавого пiшака на "Великiй свiтовiй геополiтичнiй шахiвницi", вона вкотре визначатиме ключовi напрямки розвитку атлантичної цивiлiзацiї.
   - Але щось ми зовсiм забули про подiї у США, - втрутився у розмову Роман. - Я особисто вважаю, що американцiв, арабiв i в цiлому мусульман просто елементарно пiдставили. Як якихось геополiтичних хлопчакiв. Терористичнi акти в США, коли були зруйнованi хмарочоси-близнюки, а також лiтак упав на Пентагон, дiйсно могли вчинити мусульмани. Але вони, напевно, i не здогадувалися, хто все це органiзував. Ну фiзично не може "визначний терорист" бен Ладен, на якого списали здiйснення цих грандiозних терактiв, сидячи в Афганiстанi, знати, у якiй кiмнатi Пентагона i коли засiдають американськi генерали, щоб iз вражаючою точнiстю спрямувати туди пасажирського лiтака. Це могли знати лише спецслужби країни, яка десятилiттями створювала агентурну мережу в США.. Я вважаю, що таку розвiдку у свiтi має лише Iзраїль i нiхто бiльше. Пiдготувати ж терористiв-камiкадзе, якi ненавидять США за їхню просiонiстську позицiю у свiтi для спецiалiстiв зовсiм не важко. Цi терористи, напевно i не здогадувалися, хто за всiм цим стоїть. Вони мабуть вiрили, що це їхнi брати-мусульмани з Iрану, Iраку, Лiвiї чи Пакистану. Щоправда, я тут не правий. Таку ж, а то й розгалудженiшу шпигунську мережу має й Росiя.
   - Дiйсно, - згодився з Романом його шеф. - У технiчному планi все було виконано бездоганно. А ось пiзнiше почалися "проколи". Та й не дивно, iнтелектуально забезпечити спецоперацiю набагато важче, нiж технiчно. Розумних людей, виявляється, не так уже й багато. Тому й пiдкинули журналiстам iнструкцiю з управлiння пасажирськими лiтаками типу "Боїнг", звичайно ж, арабською мовою. Ти уявляєш собi такого хлопа, який викрадає велетенський лiтак разом з пасажирами, пробирається в кабiну пiлотiв, розгортає iнструкцiю й починає за нею керувати цiєю найскладнiшою машиною у свiтi. I до того ж так успiшно, що поцiлює точно у вiкно Пентагону. Де в той час засiдають американськi генерали. Та для цього треба бути справжнiм асом, найвищої квалiфiкацi льотчиком, який лiтав цими машинами багато рокiв. Та ще й перед цим служив у вiйськово-повiтряних силах, де щодня виконував фiгури вищого пiлотажа. Хiба не так? Це ж елементарнi речi навiть для неспецiалiста. Просто треба бути не повним iдiотом i вiдповiднi висновки прийдуть самi собою.
   - Майже в той самий час, - посмiхнувся Ярослав, - вже в iншому викраденому лiтаку такий самий терорист вiдкриває iншу iнструкцiю (теж арабською), котра навчає правильно говорити англiйською мовою. I от цей терорист звертається до пасажирiв - з вимовою корiнного нью-йоркця. Уявляєш собi такого химерника, який за iнструкцiєю керує "Боїнгом" i за iнструкцiєю цвенькає англiйською з пенсильванським акцентом. Ти уявив? А ось я - нi. I ще одна груба помилка органiзаторiв терактiв. Пасажири загиблих лiтакiв, ймовiрнi терористи, "люди мусульманської нацiональностi", згiдно зареєстрованих прiзвищ, насправдi виявилися живими та здоровими. Iншi такi ж ймовiрнi терористи взагалi померли декiлька рокiв тому. Хтось просто скористався їх характерними iсламськими iменами i прiзвищами. Хоча б, здавалося, за логiкою речей, "непопулярнi" мусульманськi прiзвища варто було б замiнити бодай на українськi, я вже не кажу про англiйськi.
   - Я згоден з тобою. - сказав Роман. - Комусь вигiдно вирiшити арабську чи мусульманську проблему за допомогою американських ракет. Але ж такi сподiвання є чистої води утопiєю. Нiчого з цього не вийде. Тiльки зроблять собi на гiрше.
   - Реакцiя США на терористичнi акти нагадує менi реакцiю собаки, в якого хтось невидимий поцiлив каменюкою з вiкна будинку i котрий вiд болю й образи починає кусати всiх випадкових перехожих. - посмiхнувся Петренко. - Америка приречена на розпад i поразку в ХХI ст. не через атаки терористiв. У свiтi, мiжнародних вiдносинах вона вiдстоює не iнтереси бiльшостi власного народу, а лише уподобання семимiльйонної єврейської дiаспори. Сiонiсти захопили в цiй країнi всi ключовi важелi суспiльного i економiчного впливу. Чи потрiбна бiльшостi населення цiєї країни конфронтацiя з арабами i мусульманами в цiлому? Вiдповiдь однозначна: нi, не потрiбна. Але чому ж тодi США "завелися" з мусульманами? Бо це потрiбно Iзраїлю. А тепер зробимо висновок, хто органiзував терористичнi акти в США. Той, кому це вигiдно. А кому вигiдно?...
   - Але ж i Україну. якiй взагалi немає нiякого дiла до цих подiй, бо вони її не зачiпають аж нiяк, сiонiсти через своїх провiдникiв, якi захопили всi важелi влади в Українi примусили вступити в проiзраїльську так звану "антитерористичну коалiцiю". I послати своїх солдат до Iрака. На догоду сiонiстам i їхнiм агентам. Хай би посилали туди своїх дiтей i онукiв. Але жоден з них туди не поїхав. Iзраїль i євреїв цiною своїх життiв повиннi рятувати українськi хлопцi, - стиснув руку в кулак Ярослав.
   - Тут ще одна небезпека є, - почав Роман. - Тепер будь-який "друг", "брат" чи "сват" може "логiчно" органiзувати в Українi терористичнi акти пiд виглядом арабiв чи мусульман взагалi - за апробованим американським сценарiєм. Та й самi держави, органiзацiї, проти яких ми виступили вiйною формально разом з американцями, а реально пiд егiдою Iзраїля, мають цiлком законнi пiдстави оголосити нам вiйну у вiдповiдь. Чи треба це нам? Американцям просто немає куди подiтися, їх ще можна зрозумiти. А навiщо нам то потрiбно? Американський президент перебував у тенетах свого рiшучого iмiджу. Тому якщо вiн навiть дiятиме за українським прислiв'ям: "був дурний та взяв дурнувату, i не знали, що робити, пiдпалили хату", все одно американцi будуть його пiдтримувати. Та й то лише до того часу, поки в США не почнуть масово доставляти домовини з убитими американськими солдатами. Пiсля цього любов одразу закiнчиться й у повiтрi запахне iмпiчментом. Та й Московiя врештi-ркшт накопичить нафтодолари i почне вiдкусувати вiд нас територiї. Ця країна є реальним i нiчим не прикритим злом.
   - Та бог з ними тими американцями. I з iзраїльтятами теж. Ти менi скажи, що нам-українцям необхiдно робити саме зараз. До кого йти за порадою i допомогою? - подивився на свого друга Ярослав.
   - Менi здається, що з тих людей, який я знаю, лише професор Погрiбняк говорив тi речi, пiд якими i я б повнiстю пiдписався. Може менi завтра з ним поговорити пiсля заняття. Поки ще моя заочна сесiя не закiнчилася.
   - Та що може тобi конкретного порекомендувати унiверситетський професор? - скривився Ярослав. - Може вiн теоретично i пiдкований, але тут уже потрiбнi практики, якi б знали як органiзувати певний полiтичний рух. А професор тобi наговорить багато гарних слiв, заворожить тебе, якщо вiн талановитий лектор, надихне на великi справи. Але не бiльше.
   - А в мене склалося враження, що вiн постiйно зондує поверхню. Шукає вiдповiдних людей, пiдкидаючи цiкавi i продуктивнi iдеї. За логiкою речей у нього або є вже певний проект, а може вже й певна органiзацiя.
   - Ну тодi не будемо гадати. Завтра поговори зi своїм академiком. Тiльки так, як ти вмiєш. Не розкриваючи повнiстю карт. I при цьому скажи яку ти фiрму представляєш. Можливо, якщо за цим стоїять не однi слова, а вже певнi iдеї i навiть структури варто буде звести мене з ним.
   - Добре. Сьогоднi в мене лекцiя в Погрiбняка о 17.30. Я тобi доповiм завтра зранку про результати нашої розмови.
  
  
  
  
  
      -- Геологи
  
   До просторого кабiнету декана геологiчного факультету Київського нацiонального унiверситету у широкi вiкна заглядувало яскраве сонце. Чудовий весняний день хилився до свого закономiрного кiнця. За великим столом, заставленим чисельною офiсною апаратурою сидiв декан Костянтин Федорович Засенко. Напроти нього в зручному крiслi розмiстився здоровенний чорновусий чоловiк середнього вiку. Це був завiдувач кафедрою розсипних корисних копалин Сергiй Iванович Морозов. Обидва науковцi i педагоги були вiдомими не лише в країнi, але й за її межами вченими. Морозов взагалi захистив докторську дисертацiю в 31 рiк i у свiй час був наймолодшим доктором наук в Українi. Протягом свого життя вiн встиг вiдкрити родовища золота в Сибiру, платини в Африцi i дорогоцiнного камiння в тодiшнiй Бiрмi. Зараз об'єктом його дослiдження став знаменитий i таємничий Український щит.
  -- Кость, що нам робити з вiдкритими мною родовищами алмазiв i iншого дорогоцiнного камiння, що бiля села Гаркушенцi? - звернувся до свого друга-декана Морозов. - Я ж не зможу довго приховувати це вiдкриття. Хлопцi, якi працювали зi мною надiйнi, випробуванi люди. Однак, грошi в наш час можуть спокусити будь-кого. Одному з моїх помiчникiв конче необхiдна квартира, щоб роз'їхатися з одруженою донькою, в якої скоро буде друга дитина. Iнший взагалi живе в гуртожитку. Та й студентiв на практику ми пiдбираємо на свою бiду найрозумнiших i найдiєвiших. Це буде диво, якщо про це вiдкриття нiхто з чужих не довiдається. А вiдтак всi цi багатства української нацiї перейдуть до ворогiв народу-колаборацiонiстiв. Вони ж неодмiнно передадуть нацiональне багатство росiйському монополiстичному капiталовi. Що це буде так хiба що останньому белемнiтовi не зрозумiло. Раз вони не посоромилися вiддати Росiї нашi найбiльшi заводи i фабрики, нашi нафто- i газопроводи, то вiддадуть i це. Для того їх Росiя i поставила при владi.
  -- Ми ж з тобою, друже, ще з студенських рокiв знаємо один одного. Я тобi повнiстю довiряю i сподiваюсь, що i ти менi теж, - за звичкою схиливши голову набiк вiдповiв Морозову Засенко. - Хiба ми обидва не академiки i не розумiємо, що без створення потужної патрiотичної органiзацiї, - продовжив вiн почату завiдувачем кафедри розмову, - ми-українцi в Українi втратимо все. В тому числi i багатства наших надр. У цiй органiзацiї повинен бути не лише найбiльший в країнi iнтелектуальний потенцiал нацiї, який нинi страшенно розпорошений, але й дуже великi грошi. За них необхiдно приватизувати землю, де знаходиться не тiльки вiдкрите тобою родовище, але й iншi, якi вже знайденi чи будуть вiдкритii ще i використати здобутi таким чином величезнi кошти на органiзацiю нацiонально-визвольної боротьби українського народу. А так рано чи пiзно все випливе на поверхню i з цими алмазами буду теж саме, що i з лiсами Карпат
  -- Нi, я з тобою не згоден, - похитав головою Морозов. - Буде ще гiрше. Тут не лише знищать нашi ресурси i вивезуть їх за кордон, - продовжив вiн. - За вирученi грошi значно посилиться росiйський iмперiалiзм. Вони знову захоплять ще декiлька країн. Почнуть чергову каральну операцiю проти Чечнi-Iчкерiї, Грузiї, Таджикистану чи Азербайджану. Або знову полiзуть в Афганiстан. Чи "мити чоботи" у водах Iндiйського океану. А для цього треба захопити 150 мiльйонний Пакистан. Туди ж пошлють на чергову бiйню наших дiтей i онукiв. Але спочатку захоплять Крим i Донбас. Потiм полiзуть в Одесу i Харкiв. Вони вже там створили розгалуджену мережу терористичних органiзацiй. Наша армiя i СБУ в їхнiх руках.
  -- Стосовно останнього ти абсолютно правий, - згодився декан. - Я нещодавно виступав на з'їздi однiєї партiї. Так там одна дурепа поставила менi запитання, що дала нам незалежнiсть України, коли ми так погано живемо? Я її за власною методикою спитав сам: чи є в неї дiти i онуки. Так є, вiдповiла вона. Вони з вами, чи їх послали або їм загрожує посилка на бiйню до Чечнi, Iнгушетiї, Дагестану, Черкесiї, Абхазiї, Таджикистану тощо. Нi, вони при менi, вiдповiла та дурепа дванадцятого розряду. Так оце i є найбiльше завоювання незалежної України, продовжував я. В Києвi я вже знаю не одну родину росiйських громадян, якi пiсля загибелi свого старшого сина в Чечнi забрали молодшого i перебралися до Києва. Вони тут наймають житло i живуть не багато. Але якi вони щасливi, що їм не загрожує чергова iмперiалiстична вiйна Росiї. Iмперiалiзм дуже дорога штука. Не кожна країна свiту може собi дозволити таку "розкiш". Одна росiйська мати, яка переховує свого сина в Українi вiд призиву до росiйської армiї сказала менi, що вона б власними руками задушила тих в Українi, якi виступають за союз з Росiєю, другу державну чи офiцiйну росiйську мову, спiльний економiчний простiр тощо. Цi дебiли навiть не здатнi второпати, якi вони щасливi в незалежнiй Українi. Куди менi тiкати з моїм сином далi? - зi сльозами в голосi сказала вона менi.
  -- Я згоден з тобою повнiстю, - Морозов запалив сигарету i потягнувся до попiльнички.
  -- Пiдсумковуємо нашу розмову, - пiдвiвся Засенко. - Менi i тобi завдання шукати людей, якi вже усвiдомили необхiднiсть створення комплексної української патрiотичної органiзацiї з метою "захоплення" українцями влади, як це не парадоксально звучить у своїй власнiй країнi. Думаю, що ця iдея вже просто висить у повiтрi. Потрiбно якийсь поштовх. Необхiдно комусь почати. Далi воно само пiде. Може вже така органiзацiя є i нас з тобою теж хтось шукає i не може знайти. Так чи iнак, а треба розвiдати ситуацiю.
  -- Я пропоную вiдразу робити двi справи, - Морозов пiдiйшов до вiкна i замилувався як червоне сонця висить над горизонтом. - Ми з тобою створюємо органiзацiю i паралельно шукаємо собi спiльникiв серед iнших подiбних органiзацiй. Однак, для цього уже зараз нам потрiбнi значнi кошти. А де їх взяти?
  -- Не прибiдняйся, Сергiю Iвановичу, - посмiхнувся декан. - У тебе в кабiнетi в сейфi, я знаю є не одна пробiрка з алмазами, золотом, платиною.
  -- Це так, але ж все це добро облiковане i занесене мною до вiдповiдного реєстру, - заперечив Морозов. - Я не можу забрати все це собi.
  -- Це дiйсно так. - уже серйозно сказав Засенко. - Але й їх можуть украсти. Пiдженуть вночi машину пiд вiкна i спустять твої сейфи на тросах у вантажну машину. Зараз крадiжки так поширенi, що на них уже майже не звертають увагу.
  -- Це iдея, - засмiявся Морозов. - Однак я таким нiколи не займався. Навiть не знаю як це робиться.
  -- Залиш цю справу для адмiнiстратора, - знову посмiхнувся Засенко. - До мене приходять просити за своїх дiтей найрiзноманiтнiшi люди. Дiти є навiть у найстрашнiших злодiїв. I вони за них переживають i пiклуються. Можна домовитися за певний процент. Думаю з великої суми вони бiльше десяти вiдсоткiв не вiзьмуть. Хiба може я помиляюся? Про це треба довiдатися.
  -- Тодi в мене є власна пропозицiя, - давай "одним рипом" вивеземо з геологiчного музею i знаменитий монокристал топазу, - висловив свою думку Морозов. Його я у свiй час знайшов на Волинi. Вiн чудової якостi i має вагу 117 кiлограмiв. Це диво природи стоїть на металiчнiй пiдставцi i про нього крiм студентiв i працiвникiв музею в Українi практично нiхто не знає. Я не вiдаю про його ринкову вартiсть. Але напевно декiлька десяткiв мiльйонiв доларiв. А може й бiльше. Якщо про iснування цього дорогоцiнного каменю довiдаються агенти Москви, його одразу переправлять до Росiї. А так для патрiотiв нашої нацiї дiстануться хоча б грошi. В противному випадку Україна не отримає нiчого. Олiгархи приватизують цей диво-кристал i подарують його Москвi.
  -- Давай разом продумаємо все до дрiбниць, щоб наступне розслiдування нiчого не дало, - походжаючи кабiнетом сказав декан. - Не думаю що наш iнтелектуальний рiвень нижчий за вiдповiднi показники будь-якого слiдчого прокуратури.
  -- Якщо колаборацiонiсти довiдаються, що в них пiд носом було таке багатство i воно ними втрачено, тут будуть найкращi сили. Можливо в них є якийсь Еркюль Пуаро або Шерлок Холмс, - посмiхнувся Морозов. - Ну, добре. Зустрiнемося через тиждень.
   Морозов попрощався зi своїм другом i вийшов з кабiнету.
   Професор Морозов в усiх вiдношеннях був оригiнальною i талановитою людиною. Вiн народився у Вiнницi в родинi батька вiйськового-росiянина i матерi економiста матерiально-мехнiчного постачання, яка була чистопородною єврейкою. Як не дивно це здавалося б на перший погляд вiн патологiчно i щиро ненавидiв як росiян, так i євреїв. Вiн вважав трагедiю свого сина-алкоголiка i доньки повiї i алкоголiчки генетично обумовленою i викликаною поганою наслiдковiстю.
  -- Нiчого дивуватися, - казав вiн своєму найближчому друговi Засенковi. - Росiяни є угро-фiнами за походженням. А в угро-фiнiв, вiзьмемо хоча б фiнiв, естонцiв, ненцiв чи саамiв, органiзм сприймає алкоголь як наркотик. Тут уже нiчого не вдiєш. Так вiн дiє i на мене. Однак у мене сила волi страшенна. Ось я i переборюю все своє життя патологiчну пристрасть до спиртного. А в мого сина взагалi здається нiякої волi немає до боротьби. Хоча б за себе самого. Я вже не кажу про когось iншого. А в моїй донцi проявилася єврейська безпринципнiсть i вседозволенiсть Содому i Гомори. Що я не робив, все виявилося марним. I моя дружина пiшла в могилу через це.
   Уже пiсля захисту докторської дисертацiї Морозов свiдомо одружився на студентцi-українцi, обравши собi гарну i хазайновиту дiвчину-галичанку. Вона виховала, їхнiх дiтей у дусi свiдомого українського патрiотизму, але нiчого не могла вдiяти з генетичним, як вважав Морозов, алкоголiзмом своїх дiтей. Не витримавши ганьби вона рано зiйшла в могилу, залишивши свого чоловiка без тiєї розради, яку вона давала йому все своє життя.
   Залишившись один у своїй чотирикiмнатнiй квартирi на Великiй Василькiвськiй Морозов завiв собi довгоногого i розумного мисливського пса. Вiн з ним розмовляв, дiлився враженнями i, звичайно, iнколи ходив на полювання. Професор вишколив його так, що замiсть команди "голос", подавав команду "москаль" i собака починав гавкати.
   Геологiчна практика студентiв унiверситету проходила в Каневi на вiдомих геологам усього свiту знаменитих Канiвських горах. Останнi вiдрiзнялися вiд усього iншого свiту тим, що тут шари гiрських порiд залягали "протиприродно". Вони нiби спецiально були створенi природою для скасування всiх основних геологiчних законiв i догматiв. У Каневi знаходилася одна з баз практик Київського унiверситету. Нею керував професор Морозов. Його приїзд перед початком практики до Канева завжди супроводжувався одним i тим же ритуалом. Сергiй Iванович зупиняв свою машину бiля чотириповерхового будинку гуртожитку студентiв i викладачiв i випускав свого собаку. Лунала голосна команда: " Ану шукай жидiв i москалiв, ворогiв наших." I пес заходячись несамовитим гавканням починав шмигати кущами, виконуючи наказ свого хазяїна. Присутнi при цьому вiд смiху аж за боки бралися.
   Геологiчна практика була доволi складною, насиченою i нерiдко важкою фiзично. Студентам i викладачам потрiбна була розрядка. Крiм звичайних дискотек один раз на мiсяць, якраз посерединi практики проводилося веселе свято Нептуна на березi Днiпра з перевдяганням i обов'язковим ритуалом кидання керiвника практики в чому вiн був у води Днiпра. Одного року, приїхавши на це свято з Києва, куди вiн був викликаний на факультет у справах, Сергiй Iванович побачив, як до його машини з усiх бокiв бiжить не менше як сто чоловiк. Вiн натиснув на кнопки дверей i заблокував їх, розумiючи, що зараз його понесуть на руках у костюмi i вкинуть у воду. Однак, студенти i тут знайшли вихiд. Вони пiдняли на руки невеликий автомобiль професора i разом зi своїм керiвником укинули його у воду. Через декiлька рокiв, за тих же обставин, не доїхавши десь кiлометрiв два до унiверситетської бази, Морозов вирiшив перечекати студентське свято в кавярнi на горi. Звiдки вiдкривався чудовий краєвид на Днiпро, його численнi протоки i затоки та на лiвий берег. Однак, про те, що керiвник їхньої практики прибув з Києва i десь ховається студенська розвiдка вже доповiла. Скоро вирахували i мiсце, де мiг ховатися Морозов. На цей раз професора урочисто знесли на руках i недалеко вiд його машини вкинули у води Днiпра. Залазити в машину мокрим вiн не посмiв i кинувши її на узбiччi пiшов по шосе до табору, щоб перевдягтися i повернутися до машини. Проїжджаючi сигналили мокрому професору, який у костюмi, краватцi, бiлiй сорочцi i модних черевиках, по яких стiкала вода чимчикував до бази. "Старий дурень, крутили бiля скронi подорожнi, висуваючись з вiкон, купається в одязi. Зовсiм мiзки повисихали".
   Увечерi викладачi факультетi, якi були на практицi разом зi студентами теж влаштували свято. Кожен мав розповiсти хоча б одну веселу iсторiю, яка трапилася з ним i була б пов'язана з геологiєю. Коли на завершення оповiдок черга дiйшла до Морозова, вiн розповiв колегам, як перед захистом докторської дисертацiї представляв результатi своїх дослiджень на геологiчнiй конференцiї в Тбiлiсi. Грузинськi колеги вирiшили один день цього зiбрання присвятити польовим дослiдженням. Вирiшили, що кожен з приїхавших на конференцiю вiдбере по 20 проб розсипних гiрських порiд, якi були перетворенi ледве не в порошок гiрничочодобувною i гiрничоперероблювальною технiкою у великому кар'єрi у Схiднiй Грузiї. У колишньому Радянському Союзi не маючи спецiальних мiсткостей геологи широко використовували для вiдбору гiрських порiд презервативи. I цього разу вони не були оригiнальнi. Пiсля закiнчення чергового дня роботи конференцiї i перед наступною поїздкою до кар'єру в найближчiй аптецi Тбiлiсi вишукувалася велика черга чоловiкiв i жiнок, якi всi вибивали в касi чеки на оплату двадцяти презервативiв. Коли до продавшицi пiдiйшов десятий чоловiк з проханням загорнути йому двадцять презервативiв та не витримала i запитала: а хто ви такi, що так дружно i весело купуєте всi однакову кiлькiсть презервативiв.
  -- Ми з Всесозної наукової конференцiї, - озвалася черга ледь не хором.
  -- А, тодi зрозумiло, - вiдповiла провiзор аптеки.
  -- Вона, бiдна, напевно дома пояснювала чоловiковi, що то воно за серйознi люди, науковцi. У них i кiлькiсть статевих актiв розрахована до дрiбниць. Напевно, з допомогою комп'ютера полiчили, скiльки це необхiдно зробити, щоб було абсолютно правильно i науково обгрунтовано. Ось так i народжуються анекдоти.
   - А у мене з Тбiлiсi теж пов'язана одна смiшна iсторiя, - посмiхаючись продовжив доцент Курдусь. - Ще будучи студентами геологiчного факультету ми поїхали на практику до Грузiї. Хотiли подивитися на видобуток марганцевої руди в Чiатурi. Спочатку прибули до Тбiлiсi, де побували на геологiчному факультетi мiсцевого унiверситету. Це було десь наприкiнцi 60-х рокiв ХХ стю Тодi в Києвi грузини на базарах продавали мандарини i хурму. Вони мали багато грошей i тому до них липли жiнки. Вiдповiдно до цього в багатьох людей в Українi склався такий стереотип, що грузинськi чоловiки є видатними в статевому i сексуальному вiдношеннi. Увечерi ми пiшли всiм гуртом до знаменитих Тбiлiських лазень. Вони були збудованi не то в ХУ, не то в ХУI ст. Воду там не пiдiгрiвали. Дуже гаряча вона стiкала з термального джерела в горi i потрапляла по трубах до лазнi. Крiм того, що була гаряча, ця вода була ще й сильно мiнералiзована i мала безперечнi лiкувальнi властивостi. Тому цi лазнi користувалася великою популярнiстю. Ми прийшли туди i почали митися, - продовжив свою розповiдь Курдусь. - Всi миються один бiля одного, а ось один з наших студентiв ходить по величезному примiщеннi i отираються бiля грузинiв. Спочатку ми думали, що його цiкавить архiтектура лазнi, чи може шукає кращого мiсця, яке вiдоме мiсцевим жителям, де вода краща. Але потiм вiн пiдiйшов до нас i каже, - думав, що у грузинiв бiльшi статевi члени, нiж в українцiв, а виявляється, що в середньому таки члени бiльшi у нас. Як це так виходить. Грузин он як в Українi нашi дiвчати люблять. Дурний ти Колюня, - сказав я йому тодi. - То вони не їх люблять, а їхнi грошi.
  -- Тiльки но я промовив цi слова, як вiдчинилися дверi лазнi i клубах пари виникла дебела постать голого чоловiка. Верхня частина його тiла була повнiстю сповита парою, а ось нижче пояса усiх здивував неймовiрної довжини в товщини "домкрат", який звисав ледь не до колiн.
  -- А я ж вам казав, - зрадiв Колюня, що його твердження i дослiдження статевої сфери грузинiв не пропали марно. - У них таки члени бiльшi.
   Дебела постать зробила ще декiлька крокiв вперед i з пари вийшов керiвник нашої практики. Нинi, на жаль покiйний. Як ми тодi реготали. Потiм хлопцi з будь-якого приводу в унiверситетi, тiльки хтось починав доставати нас якимись абсолютно невмотивованими твердженнями хором вiдповiдали: а я ж вам казав. Ми всi регочемося, а не посвяченi нiчого не розумiють.
  -- Але ж дружина тодiшнього вашого керiвника практики, так би мовити, не зважаючи на разючi розмiри члена її чоловiка гуляла направо i налiво. Про це навiть студенти знали, - звернувся до оповiдача його сусiда.
  -- Вони, мабуть, у першу чергу, - посмiхнувся Курдусь. - Розповiдали, що вона смiялася i стверджувала з цього приводу, що чоловiки нiчого не розумiють в статевих питаннях. Вони по дурному зацикленi на довгих i товстих членах. Мовляв чим довший i товщий, тим краще. Дурницi, казала вона. Ви самi подумайте, яким пальцем краще довбатися в носi: довгим i товстим середнiм чи найкоротшим i найтоншим мiзинцем? Звичайно, що будь-хто вам вiдповiсть, що найкоротшим i найтоншим мiзинцем. Так i в коханнi. Тому досвiдченi i бувалi жiнки однозначно вiддають перевагу невеликим чоловiчим членам перед великими, якими так пишаються дурнi чоловiки. А щасливi дурнi з малими членами їм ще й заздрять не цiнуючи переваги, яку дала їм природа.
  -- А у нас, коли я ще був студентом нашого факультету, вiд вiйськової кафедри нас навчали водити автомобiль. Теоретичну пiдготовку здiйснювала у нас на факультетi у великiй аудиторiї. Її вiв кумедний чоловiчок, який знав безлiч iсторiй, що трапилися при експлуатацiї автомобiлiв. Всi дуже пiдозрювали, що наш викладач всi цi "випадки з життя" вигадує просто в ходi своїх лекцiй. Один з однокурсникiв навiть казав, що викладач автосправи починає брехати не знаючи, чим закiнчить.
  -- За це треба випити. - сказав Морозов, - наливаючи своєму сусiдовi горiлки. - Вмiння бути iмпровiзатором є божим даром, хай навiть у брехнi. Вибачайте, що перебив, але ми вже забули, що необхiдно перiодично наповнювати келихи. За велике мистецтво iмпровiзацiї. Сам п'ю i вас запрошую.
  -- Так ось, - продовжував доцент Мацьоха, - на однiй лекцiї наш викладач пояснював правила перетину рiзними транспортними засобами нерегульованого перехрестя. При цьому особлива увага зверталася на черговiсть проїзду. Один зi студентiв, якому набридло на попереднiй лекцiї з фiлософiї просторiкування викладача про справедливiсть радянського суспiльства, вирiшив вiдiгратися на меланхолiйному викладачевi автосправи.
  -- Отже, праворуч до перехрестя пiд'їжджає вантажний автомобiль i трамвай. - сказав викладач, показуючи все на схемi, яка висiла на дошцi.
  -- А "Чайка"? - закричав згори студент, маючи на увазi те, що урядова машина "Чайка" їздить як собi хоче i на неї правила, якi зараз вивчаємо не поширюються.
   Викладач промовчав, лише подивившись у той бiк, звiдки пролунав голос.
  -- Лiворуч до перехрестя пiд'їжджає гужовий транспорт i мотоциклiст, - продовжив викладач.
  -- А "Чайка" - знову крикнув той же студент.
   Викладач автосправи ще виразнiше подивився в бiк крикуна.
  -- Згори до перехрестя пiд'їжджає легковий автомобiль, наприклад "Волга" i колiсний трактор.
  -- А "Чайка"? - не вгавав все той же студент.
   У викладача навiть крейда випала з рук, але вiн доволi спокiйно пiдняв її з пiдлоги i поклав на стiл.
  -- Знизу до перехрестя вже пiд'їхали тролейбус i автобус, кожний по своїй смузi, - вже з певною напругою проговорив викладач.
  -- А "Чайка"? - ще голоснiше закричав наш однокурсник.
   У викладача впали з носа i розбилися окуляри, але вiн стримався i на цей раз
   А тепер ось ви в першому ряду пояснiть нам якi транспортнi засоби мають перевагу при проїздi цього нерегульованого перехрестя, - звернувся вiн до студента, що вже пiдняв руку.
  -- А "Чайка"? - уже ледь не зриваючи голоса зарепетував студент з верхнiх рядiв аудиторiї.
   Витримати останнє вже виявилося не пiд силу меланхолiйному викладачевi. Вiн кинув пiд ноги конспекти своїх лекцiй i почав топтати їх ногами.
  -- Та ви хворi на всю голову, - зарепетував вiн до студента крикуна. - Та вам треба перевiритися у психiатра.
   - Потiм у нас, - закiнчив Мацьоха, - на будь-якiй лекцiї, коли якийсь викладач починав шось перелiчувати хтось iз хлопцiв обов'язково наприкiнцi запитував : "а "Чайка"? I всi починали реготати.
   - Сергiю Iвановичу, - звернувся до керiвника практикою аспiрант, який пiдiйшов до гурту викладачiв. - Вам телефонував декан нашого факультету. Вiн просив вас завтра зранку термiново виїхати до Києва. Вiн сказав, щоб ви обов'язково були так як буде розглядатися дуже важлива проблема, яку ви з ним обговорювали перед поїздкою на практику.
  
      -- Жiноча органiзацiя
  
   - Треба щось робити, щоб врятувати наших дiтей, онукiв, братiв, чоловiкiв, зятiв вiд загибелi в Чечнi i iнших гарячих точках Росiї. Справа однозначно йде до створення союзу мiж Україною i Росiєю i вiдновляння Росiйської iмперiї в тiй чи iншiй формi. Чи буде новий Радянський Союз, чи Євразiйський Союз, чи цi полiтичнi авантюристи i проститутки придумають якусь iншу назву. - сказала лiдер органiзацiї "Жiнки України за порятунок дiтей i онукiв" Леся Гармаш. Проклята кацапня, захопивши Крим i розпочавши вiйну проти України на Донбасi добивається одного, утримати Україну у своїй орбiтi. А причина таких надзусиль цiєї сволоти одна, кацапи не вмiють воювати. I нiколи не вмiли. Тому без українцiв, грузинiв, азербайджанцiв, узбекiв та iнших народiв, вони приреченi на поразку в будь-якiй вiйнi. А вона замахнулися воювати аж з самими США i НАТО. Ми не можемо i далi мовчати. Чоловiче керiвництво державою показало свою повну некомпетентнiсть i нездатнiсть. Державою керують злочиннi дебiли, алкоголiки i гомосексуалiсти. А що думає з цього приводу президiя нашої органiзацiї?
   В затишному офiсi в центрi Києва за довгим столом з рiзних його бокiв сидiло близько десяти жiнок переважно середнього вiку. Перед кожною з них лежала кулькова ручка i декiлька аркушiв паперу.
   - Ну, наприклад, що думає з цього приводу панi Славця як представниця нашої полiтологiчної науки, - продовжила Гармаш. - Чи є у нас шанси повернути ситуацiю на краще?
   - Стосовно, так би мовити. об'єктивних передумов, то тут все в порядку, - запевнила присутнiх панi Славця, ще зовсiм молода i симпатична жiнка в модному строгому костюмi. - Менi вiдомо, що українська мова є єдиною мовою свiту, де людська iстота позначається словом жiночого, а не чоловiчого роду. Так, в iнших народiв людина це ман, мен, чловек, чєловек i т.д., а в українцiв є слово чоловiк i жiнка, але для назви гомо сапiєнса ми вживаємо слово "людина". А воно, як вiдомо, жiного роду. Таким чином, у нас на вiдмiну вiд росiян, полякiв, нiмцiв, американцiв тощо людиною є жiнка, а не чоловiк. Це однозначний пережиток матрiархату, який колись панував Українi i свiтi. Так як iсторiя людства почалася з матрiархату, а потiм лише через тисячi рокiв трансформувалася в патрiархат, то ми є найдавнiшою нацiєю свiту, яка сягає глибин матрiархату. Теж саме ми можемо сказати й про українську мову. I нехай москалi стулять писок i мовчать. Ми старшi за них на тисячi рокiв. Їх i в проектi не було, коли ми вже мали державу i мову.
   - Не даремно знаменитi амазонки жили не де-iнде, а в Українi, -. пiдтримала панi Славцю панi Регiна. - Цього нiколи не було нi в Росiї, нi в Нiмеччинi, нi у Францiї, нi в якiйсь iншiй країнi свiту. Тому нам треба вiдроджувати славу українських амазонок, якi були жiнками-воїнами, жiнками-лицарями.
   - Нам треба створювати жiночу лицарську органiзацiю i проводити роботу з пошуку вiдповiдної чоловiчої лицарської патрiотичної органiзацiї, - почала Ганна Кардаш. - Якщо така ще не створена, треба самим знайти вiдповiдних чоловiкiв i надихнути їх на вiдповiдну органiзацiйну роботу. Кому ж як не нам жiнкам-матерям i бабусям взати iнiцiативу в свої руки.
   - Другим напрямком нашої роботи, так би мовити на фундаментальному рiвнi повинна бути пропаганда щастя материнства серед українських жiнок, - пiдхопила розмову полiтолог Зенона Топчiй. - Коли почався реальний занепад Римської iмперiї? запитаєте ви мене, - продовжила розмову панi Зенона.
   - Коли її з усiх бокiв обсiли варвари, - вiдповiла пана Славця.
   - Нiчого подiбного, хоча так як ти думають навiть бiльшiсть професiйних iсторикiв. - Варвари отримали можливiсть нападати на Римську iмперiю лише тодi. коли вона реально занепала. А до того римляни самi всiляко визискували, пiдкоряли, перетворювали на рабiв варварiв. Хоча вони i повставали, згадайте хоча б знаменитого Спартака, але нiчого вдiяти могутньому Римовi не могли.
   - Так коли ж, на твою думку, це вiдбулося? - запитала панi Регiна.
   - Лише тодi, коли римськi громадяни замiсть дiтей почали собi заводити кiшечок, собачок, мавпочок. На раннiх римських фресках були зображенi дiти. А на пiзнiх - римляни з мавпочками i нiжними кiшечками в руках. Вони їх носили по мiсту, цiлували, пестили, гралися з ними, пiклувалися про них. Однак, заводити дiтей не поспiшали. А ось варвари швидко i успiшно розмножалися. Неорганiзованi, неосвiченi i некультурнi вони просто заполонили Рим своєю кiлькiсть. I вiн раз i назавжди зник.
   - Ти хочеш сказати, що i в нас подiбне вiдбувається?, - знову запитала панi Славця.
   - А хiба нi? Вийдемо на вулицi Києва. На одну матiр, яка гуляє з дитиною, ми зустрiнемо 5-10 осiб, якi гуляють з собаками i котами. Чи може я перебiльшую? Я згодна хоч зараз провести разом з вами вiдповiдне дослiдження. Для цього лише варто вийти нам усiм разом з нашого офiса i почати пiдрахунок хоча б на нашiй вулицi. А раз ми не розмножуємося, то нас з усiх бокiв обсядуть варвари. Вже обсiдають. I дуже швидкими темпами. Менi один владний дурень з дебiльно щасливою мiною розповiдав, що за домовленiстю мiж українським i росiйським президентами так скоротили прикордонний контроль на кордонi мiж Україною i Росiєю, що в нього нiхто i паспорт не перевiряв. От дебiл. Це ж якщо немає на кордонi нiякого контролю, то Україну дуже швидко заселять мiгранти з усього свiту. А цей дурисвiт радiє з цього. Та вони всi там такi. Їх за рiвнем дебiльностi i добирають на керiвнi посади. Головне, щоб не був розумнiшим за свого дебiла начальника.
   - Я з тобою абсолютно солiдарна, - пiдвелася керiвниця органiзацiї. - У нас надзвичайно жорсткий прикордонний контроль на захiдних кордонах нашої країни i "прозрачниє" кордони на сходi. Навiть зараз, коли йде вiйна. Але ж китайцi, iндуси, бангладешцi, пакистанцi тощо переселяються до нас не з Європи, а з Росiї. Це хiба що кроту не зрозумiло. А ми вiдловлюєм нелегальних мiгрантiв на власному захiдному кордонi, не пускаючи їх до ЄС i залишаємо їх собi. Та наше керiвництво дiє за принципом героїв знаменитої американської кiнокомедiї "Дурний i ще дурнiший".
   - Я, як ви знаєте, викладаю в унiверситетi iменi Тараса Шевченка, - втрутилася в розмову професор Маруся Богодар. - Так до мене постiйно звертаються студентки з прохання дострокового складання iспитiв i залiкiв. Вони пiсля одруження завагiтнiли, але природним шляхом виносити дитину не можуть. Тому мiсяцями лежать у лiкарнях "на збереженнi". Та це вже край усьому. Жiнки вперше за всю iсторiю України стали нездатними нормально зачати, виносити i народити дитину. А що ж тодi буде далi? Бо ситуацiя постiйно ускладнюється.
   - А що це за жiнка зi слiдами, як кажуть, минулої вроди на обличчi? - зашепотiла до своєї сусiдки представниця органiзацiї "Матерi за порятунок дiтей вiд загибелi через союз з Росiєю" Оксана Глинська.
   Сусiдка Оксани пiдняла очi i почала роздивлятися вже немолоду жiнку, вдягнену дуже вибагливо. Ця жiнка не була вiдома подругам ранiше.
   - Ви приглядаєтеся до Настасiї Вiльчурської, - допомогла їм керiвниця органiзацiї "Жiночi iнiцiативи" Валентина Сiкорська. Вона очолює об'єднання "Лiвi жiнки України за єднiсть". Вперше на нашому засiданнi. Колись давно працювала у комсомолi. Потiм звiдти її з великим скандалом виперли. Ви ще дiвчата зовсiм молодi. Не знаєте тiєї iсторiї. А вона доволi весела.
   - "Не расстанусь с комсомолом, буду вечно пьяний в дим" - продекламувала, смiючись Оксана.
   - Ви якраз в десятку потрапили, - знову зашепотiла Валентина Сiкорська. - Так воно тодi i було. Настасiя Вiльчурська тодi в ЦК комсомола, допилася до того, що вскочила в дуже серйозну халепу. Якось вони вночi пiсля чергової пиятики розходилися додому. Йшли разом однiєю компанiєю, так як жили всi в центрi в сусiднiх будинках на вулицi Червоноармiйськiй. Вийшли на Бесарабку i до будинку було не бiльше як 15 хвилин ходу. Навколо нi душi. Над Бесарабкою на бульварi Шевченка самотньо височiв пам'ятник Ленiну. Ось один молодик з їхньої компанiї i пропонує Настi битися об заклад на його мiсячну зарплату, що вона не висциться пiд пам'ятником вождю, так би мовити, свiтового пролетарiату. "Настя - в мандi щастя", сказав вiн, що, слабо випорожнитися пiд постаментом? Нiкого ж немає. Споримо, - одразу завелася п'яна Настя. На що хочеш споримо, а я висцюся. I полiзла через низьку загорожу до пам'ятника. Скинула труси i присiла. Але ледве вона встигла зробити своє дiло, як до неї пiдiйшов невiдомо звiдки вирнувший мiлiцiонер. "Ви вже закiнчили? - спитав вiн. - Ну тодi ходiмо". Виявляється, що бiля кожного пам'ятника Ленiна тодi цiлодобово чергувала мiлiцiя. Настю, звичайно, вигнали з роботи i партiї. Але з початком горбачовської перебудови вона стала через це ледь не дисиденткою. А ось нинi її комсомольський досвiд роботи, а також авантюрний характер i дозволив їй очолити одну з найбiльших жiночих органiзацiй.
   - А чому я її ранiше не бачила на наших зiбраннях? - запитала Оксана.
   - А вона ранiше була вiдверто провладна. Але варто було владi захитатися i вона вiдразу зорiєнтувалася. Тепер буде найактивнiшим критиком нашого прогнившого режиму, - знову пошепки звернулася до подруг Сiкорська.
   - Що ви там, дiвчата, шепчетеся i смiєтеся. - прискiпливо подивилася на подруг Ганна Кардаш. - Жiнки залишаються жiнками навiть на серйозних засiданнях. Тому для зняття емоцiйної напруги i втоми, я як психолог пропоную перед кожним засiданням нашого координацiйного комiтету розповiдати одну цiкаву i смiшну iстоiю. А потiм уже переходити до архiсерйозних i доленосних справ. Згода?
   Зiбрання не було проти i Кардаш звернулася до жiнок з пропозицiєю. Якщо в когось є якась весела iсторiя, розповiсти її зараз же, аби далi бути постiйно зосередженими i дiловими.
   - Дозвольте менi розпочати, - звернулася до головуючої Сiкорська. Тим бiльше, що я мимоволi стала породженням цiєї проблеми.
   - Прошу, прошу, - заохочуюче пiдняла руку Ганна.
   - Я розповiм iсторiю, яка трапилася безпосередньо зi мною. Тому я її нi вiд кого не чула i нiчого не прибрехала. Минулої зими їхала я ввечерi в години "пiк" з роботи додому на метро. Я живу зовсiм недалеко вiд станцiї метро на Оболонi. Людей у вагонi напхано, як оселедцiв у бочцi. На моїй зупинцi мене просто виносило разом з натовпом до дверей. На менi пальто з великим каптуром i доволi розкiшна дорога хутряна шапка. Аж ось бiля самих дверей у мене з голови хтось збиває шапку. Я намагаюся якось повернутися, щоб побачити, хто її з мене зняв. Але це менi не пiд силу. Я випала з вагона разом з iншими людьми i раптом бачу передiмною чоловiк у моїй шапцi. Вiн глянув на мене i кинувся бiгти до екскалатора. Я за ним. Вiн бiжить по ескалатору, пробираючись серед натовпу i я за ним. Думаю, не втечеш, злодюга ти такий. Вискочив вiн з метро i пiдтюпцем побiг далi в бiк мого будинку. Я за ним. Аж бiля свого пiд'їзду догнала я його i зiрвала свою шапку у цього здорового чоловiка з голови. Вiн отетерiло зупинився i не кажучи нi слова вражено втупився в мене. Ох ти ж сволота така, злодюга триклятий, щоб тобi руки повивертало, - закричала я i вскочила до свого пiд'їзду. Пiднялася лiфтом на свiй 9 поверх, зайшла до квартири, поклала на полицю свою шапку i давай знiмати пальто. I тут мене чекав сюрприз. Виявляється, що збита кимось у штовханинi бiля дверей вагона метро моя шапка впала менi до каптура i там i була увесь час, коли я ганялася за тим нещасним чоловiком. Я одразу з його шапкою вискочила на вулицю. Але чоловiка вже не було. Потiм я його шукала в цьому районi, де вiн мабуть жив, але безрезультатно. Отака моя iсторiя.
   Всi дружно засмiялися.
   - У важке становища ти поставила того бiдолашного чоловiка, - сказала Кардаш. - Навiть не поскаржишся нiде i нiкому. Засмiють, якщо ти здоровенний чоловiк скажеш, що в тебе на вулицi зiрвала шапку така маленька i тендiтна жiночка, як панi Сiкорська.
   = Я думаю, ми вже достатньо повеселилися, - раптом втрутилася зовсiм молода i гарна жiнка в чорнiй хустинi, очi якої горiли якимось лиховiсним вогнем. - Сьогоднi рiчниця загибелi мого сина пiд Iловайськом на Донбасi. Його, важко пораненого, виносили побратими з оточення. З кацапами домовилися, що вони дозволять винести поранених до госпiталiв. Дали чесне слово офiцера. А потiм почали стрiляти нашим хлопцям у спину. Кацапня - це нацiя без честi i совiстi. Їх треба знищувати фiзично як найбiльше зло у свiтi.
   - Ну так не можна - заперечила Сiкорська. - Це не толерантно.
   - Коли я чую слово толерантнiсть, менi одразу хочеться заїхати комусь у рило, - заявила жiнка в чорнiй хустинi - Всi цi толеранти i лiберали - найбiльшi вороги людства. Нашi воїни воюють не на землi Кацапiї. Це кацапськi свинi прийшли на нашу українську територiю i вбивають нас на нашiй же святiй землi.
  
  
      -- Молода змiна
  
   Керiвник молодiжної органiзацiї "Україна для українцiв"(УДУ) Орест Романчук, веселий i життєрадiсний студент Київського унiверситету передових технологiй проводив чергове засiдання проводу своєї органiзацiї. В житловiй кiмнатi однокiмнатної квартири, яку вiн разом з ще двома однокурсниками наймав поблизу станцiї метро "Берестейська", зiбралося шiсть хлопцiв i одна дiвчина.
  -- Органiзацiя створена i має починати свою роботу, - сказав вiн пiдводячись вiд столу на якому лежав великий стос найрiзноманiтниших паперiв. - Тепер необхiдно генерувати iдеї i започатковувати рiзноманiтнi акцiї. Тут у нас зiбралися безперечно кращi сили студентства Києва. Майбутня духовна i органiзацiйна елiта нацiї. Ми свiдомо зробили свiй вибiр, бо далi не могли жити в обстановцi брехнi, беззаконня i особливо нацiональної зради, яка не дає нам нi їсти, нi пити, нi гуляти, нi вчитися. Необхiдно показати народу, хто йому ворог, а хто друг.
  -- Ти що, пропонуєш займатися просвiтницькою роботою? - блиснув очима радикально настроєний Ростислав Барабаш, студент Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка. - Та вбивати ворогiв нацiї треба.
  -- До цього ще треба пiдготувати людей, - вiдповiв йому Орест. Он у царськiй Росiї скiльки рокiв провадили роботу народники. Вони i пiдготували грунт для наступних бурхливих подiй.
  -- Ну так то коли було, - не вгавав Ростислав. - Тепер процеси у суспiльствi вiдбуваються набагато швидше, нiж це було сто рокiв тому. Та й народники не стiльки агiтували, скiльки пiдривали бомби. Вони навiть царя вбили. А у нас хiба нема кого "пришити" серед керiвництва державаю? Одна зрадники i п...дараси.
  -- Я з тобою згоден, але швидко росте лише бур'ян, - заперечив Орест. - Могутнiй дуб росте дуже повiльно, але коли виростає, то йому немає рiвних за силою i величиною на багато кiлометрiв навколо. Так i Україна. У нас процеси у суспiльствi проходять доволi повiльно, майже непомiтно, а значить дуже глибоко закладається страшна сила нацiонально-визвольної боротьби нацiї за знищення чужоземного панування. Чому це чужинцi-росiяни постiйно диктують нам свою волю? Це ганьба для нацiї, терпiти цих євразiйцiв на своїй землi. Необхiдно починати з малих, але ефективних акцiй проти росiйського iмперiалiзму в Українi. Коли накопичимо досвiд, людський потенцiал i фiнансовi ресурси зможемо переходити до широкомасштабних акцiй. А поки що необхiдно перевiрити перш за все себе. Чого ми вартi в цьому свiтi? Що ми можемо? Чи не розбiжимося при перших же труднощах?
  -- Я не проти, - заспокоївся Ростислав. - Однак, якщо ми буде займатися лише нiкому не потрiбною балаканиною, я вийду з цiєї органiзацiї. Буду створювати власну бойову дружину.
  -- Не гарячкуй, хлопче, - завжди спокiйний i тверезомислячий Орест намагався заспокоїти свого друга. В мене є iдея в моєму стилi, тобто весела. Ви знаєте, яка велика сила смiху, висмiювання, розумного кепкування. Пропоную з мiнiмальними грошовими затратами виготовити плакати i розклеїти їх по Києву. Всi компоненти в мене вже є. На аркушi паперу А-4 ми наклеїмо прапор України i бiля нього надпис - Україна. Нижче, скажiмо, прапор Нiмеччини з надписом - Нiмеччина. Потiм, наприклад, прапор Японiї. I вiдповiдний надпис - Японiя. Ще нижче прапор Росiї i поряд надпис - Аквафреш, а в дужках Росiя. Цю зубну пасту аквафреш бiло-синьо-червоного кольору, нинi посилено рекламують по всiх каналах телебачення i на рекламних щитах повсiй країнi.
  -- Так ти що, хочеш москалям зуби начистити? - засмiявся Денис Коломбет.
  -- По зубах будемо давати пiзнiше, - серйозно вiдповiв йому Орест. - А зараз треба їм i їхнiм агентам в Українi трохи збити пиху. Не знаю, чи ви помiтили, що кольори аквафрешу повнiстю спiвпадають з кольорами росiйського прапора. Пропоную пiд зображенням прапора Росiї написати вiршик наступного змiсту:
  

Россияне, не стыдитесь

Флага своего

Он из Аквафрешем

Цвета одного

   Не погано придумано, - згодився Коломбет. - гумор, сатира, насмiшка дадуть бiльше у нашiй боротьбi, нiж лайка, прокльони на адресу наших ворогiв.
   Я вiзьму виконання цих плакатiв на себе, - сказала студентка художнього iнституту Лариса Манько. Я все це можу зробити без всiлякого наклеювання. Це позавчорашнiй день Я цю роботу виконаю на комп'ютерi на найвищому полiграфiчному рiвнi. В мене дома є кольоровий лазерний принтер. Все це буде виведене на нього в потрiбнiй кiлькостi екземплярiв. Розклеїмо в найлюдниших мiсцях Києва. Нехай люди почитають i посмiються. Це матиме i психологiчне значення.
  -- Одначе, нас будуть шукати "українськi" спецслужби, - i собi вставив слово Богдан Фiсик. - Якби ми щось написали проти України i української нацiї, наприклад назвалися "Русский фронт" або "Русское движение", нас би нiхто не шукав. У нас у Кривому Розi все мiсто обклеєне закликами "Русского движения" i нiхто на них навiть i пальцем не посварився. Приїжджають сюди з Кацапстана i вiдкрито вербують п'яту колону з українцiв. А варто нам створити українську органiзацiю, як проти нас почнуться репресiї. Чи може я щось говорю не те?
  -- Ти говориш те, що нам усiм вiдомо, - Орест стиснув свiй великий кулак. - Для протидiї ворогам України, коли нi мiлiцiя, нi СБУ, нi Рада нацiональної безпеки i оборони, нi президент, нi прем'єр-мiнiстр не виконують своїх прямих обов'язкiв, визначених Конституцiєю, за якi вони грошi отримують вiд платникiв податкiв по захисту наших нацiональних iнтересiв i створена наша органiзацiя.
  -- Тепер такий час - втрутився в обговорення Тарас Дерен, що за логiкою речей в Українi мають як гриби пiсля дощу виникати патрiотичнi органiзацiї на захист нацiї i держави. Нам треба з ними об'єднуватися, координувати свої дiї. Тодi наша дiяльнiсть буде набагато ефективнiшою. Та й разом з iншими ми будемо набагато сильнiшими. Нам не вистачає досвiду. А, напевно, є органiзацiї, якi складаються з людей досвiдчених, бувалих.
  -- Це щоб ми у них були прислугою? Щоб нас посилали на всiлякi сумнiвнi заходи, до яких у нас не лежить душа, - запротестував Станiслав Лаврик.
  -- Ми будемо спiвпрацювати на рiвноправних засадах, - пiдкреслив Орест. - А зараз пропоную проводити серед керiвного складу раз на мiсяць своєрiдний науково-теоретичний семiнар. Тiльки на вiдмiну вiд наших навчальних закладiв, будемо виносити на обговорення лише найцiкавiшi i найактуальнiшi питання сьогодення i минулого України i свiту. Але щоб, так чи iнакше, наша держава i нацiя в цих навiть найзагальнiших обговореннях була присутня. А зараз пропоную обговорити результати поїздки Петра Кайдановича до Буковини i Закарпаття. Що вдалося зробити, а що не вийшло. Тобi слово, Петре.
  -- Так, впродовж двох тижнiв я був у Чернiвцях i областi, а також вiдвiдав декiлька населених пунктiв на Закарпаттi. Базовими були мiста, де мiстяться рiзного рiвня акредитацiї вищi навчальнi заклади i де б ми хотiли мати власнi регiональнi осередки. В цьому нам допомогли члени нашої органiзацiї, якi поступили до столичних вузiв з даних областей. Приймали мене дуже добре, з належною повагою до органiзацiї, яку я представляю. Був час i для короткого вiдпочинку. Завезли мене до двох сiл в горах. Надзвичайно мальовнича природа, чудове чисте повiтря. Навiть форель вдалося половити в гiрських рiчках, - доповiв Кайданович своїм друзям.
  -- А якi реальнi результати поїздки? Ти ж не лише вiдпочивав там? - запитав Петра Лаврик.
  -- Звичайно, що так, - повернувся Кайданович до Лаврика. - Створенi осередки нашої органiзацiї, якi вже почали роботу. Сподiваюсь, що чисельнiсть цих осередкiв буде зростати, а якiсний склад наших фiлiй не буде погiршуватися. Хоча поки що щось абсолютно визначене сказати не можна. Однак в мене вже є досвiд створення таких регiональних вiддiлень. Є вiн i в Лаврика. Тому пропоную i надалi здiйснювати такi поїздки i постiйно поширювати наш вплив на всю Україну. Щоб осередки нашої органiзацiї були не лише в одному обласному, але й у всiх районних центрах. Тут роботи вистачить. Їх в Українi близько 500. В мене склалося враження, що в цих двох областях нашi регiональнi осередки очолюють дуже розумнi, патрiотичнi i дiєвi хлопцi. В Мукачевому у нас органiзовано фiлiю, яку очолює абсолютно унiкальна дiвчина. Студенка, спортсменка, красуня, страшенно активна. Я пропоную взагалi забрати її до Києва. Така розбудує нам органiзацiю. дуже швидко.
  -- Чи не закохався ти бува в цю дiвчину? - посмiхнувся Орест. - Щось дуже вже ти її розхвалюєш.
  -- У таку можна, хоча я був холодний, як гiрький потiк, - весело вiдповiв Кайданович. - Я був там у справах, а не їздив розважатися з гарними дiвчатами.
  -- I що нiчого веселого з тобою не трапилося? - знову запитав Лаврик. - Ти ж завжди розповiдаєш усiлякi смiшнi iсторiї, що з тобою постiйно трапляються. Невже цього разу були якiсь винятки.
  -- Та де там, - смiючись почав Кайданович. - Нiяких виняткiв. Ви ж знаєте, що я родом з Полтавщини. То мене в одному гiрському селi на Закарпаттi, куди ми поїхали до батькiв цiєї мукачiвської красунi почали розпитувати за столом, де зiбралося напевно все село, як ми там живем. Я їм i розповiдаю, що родом з богом забутого села, де немає нi школи, нi газу, де живуть переважно старезнi бабусi. А чим ви топите взимку, запитують вони. У вас же там i лiсiв нiяких немає. - Дiйсно, - кажу, - у нас справжнiй степ. Уже й лiсосмуги порубали на дрова. Вороги народу так пiдняли цiни на газ, що скоро всi лiсосмуги знищать. А тепер у нас корчують пеньки i кидають їх до пiчки. Як почали вони реготати. Виявляєть по мiсцевому пiчка це жiночий статевий орган, а пеньок - чоловiчий. То виявляєть отак ми на Полтавщинi живем. Мабуть що не погано. А так як менi на роду написано потрапляти в рiзнi смiшнi i курйознi ситуацiї, то я прославився i на Буковинi. Там в одному гiрському селi майже всi вчителi минулорiчнi випускники Чернiвецького i Iвано-Фiранкiвського унiверситетiв. То я й поїхав з керiвником нашого Чернiвецького осередка туди створювати там фiлiю нашої органiзацiї. Нас з ним i поселили в якiйсь старiй дерев'янiй хат, де колись розмiщувалося два класи мiсцевої школи. Тепер там побудовували нову гарну школу, а ця хата служила квартирою для несiмейних молодих учителiв. Нам i видiлили кiмнату на двох. А вранцi ми пiшли до актової зали школи, де зiбралися не лише молодi вчителi, але й пенсiонери. Всi хотiли послухати мене, що ж воно дiється у столицi i доки нами будуть керувати вiдвертi вороги України, якi мають заводи i фабрики у ворожiй Росiї. Директор школи i запитує нас, як нам спалося. Я без будь яких стороннiх думок i кажу. що все було добре. Але на горищi цiлу нiч бiгали i гупали мишi як якiсь конi. Тому не вдалося добре виспатися. Реакцiя присутнiх було доволi дивною. До того доволi пожвавленi i привiтнi люди якось знiтилися, особливо жiнки. Виявилося, що по-мiсцевому гупати означає кохатися, тобто статевий акт мiж чоловiком i жiнкою. Отак я влип по самi вуха. Потiм я запитував хлопцiв з Iвано-Франкiвщини, чи говорять у них так. А вони такого й не чули. Хоча родом з сусiднього з Чернiвецькою областю гiрського району. Так що без веселих i не дуже пригод я з вiдрядження нiколи не вертаюся.
  -- У нашому унiверситетi, - продовжив Орест, - з'явилися листiвки, що на тому тижнi у Чечнi двiстi чеченцiв повнiстю розбили в якiйсь ущелинi цiлий полк росiян. Останнi тiкали з поля бою як зайцi. Потiм по телебаченню показали цю ущелину, яка була повнiстю забита трупами росiйських солдат. I це вже другий розгром росiйської армiї в Чечнi за мiсяць. Це дуже добра агiтацiя проти союзу україни з Росiєї. Бо наших хлопцiв одразу вiдправлять воювати до Чечнi. Росiяни вже там втомилися воювати. Нiчого в них там не виходить. Ось вони i хочуть через наших колаборацiонiстiв i зрадникiв народу, через так звану УПЦ Московського патрiархату, святкування рiчницi Переяславської ради та iншi заходи i затягнути наших дiтей, онукiв, батькiв, братiв, зятiв на бiйню до Чечнi, Дагестану, Черкесiї iнших гарячих точок Росiї. На Донбасi проклята кацапня знищила тисячi українських хлопцiв, а тепер скрiзь кричить про дружбу двох народiв. Подивiться в Iнтернетi, скрiзь тiльки й скиглять проклятi мещоро-мерянцi про те, що українцi i кацапи це один народ. Українцi просто не знають про це, бо вони зомбованi. А стратегiчна мета всiєї цiєї iнтервенцiї москалiв на нашу священну землю одна: вони ще раз пересвiдчилися, що українцi є природженими воїнами, героями-лицарями i без них новоявлена Росiйська iмперiя не буде життєздатною.
   Це добре, що такi листiвки є, але треба поглиблювати їхнiй змiст, - перебив його Кайданович. - У вищих навчальних закладах необхiдно не лише повiдомляти факти, але й добиратися до самої сутностi проблеми. Наприклад, про що говорить факт розгрому незначною кiлькiстю чеченських моджахедiв полку або цiлої дивiзiї росiян? Або знищення українськими добровольцями регулярних частин армiї Кацапстану на Донбасi? Я вважаю, що це найдоказовiше спростування мiфу про славу росiйськолї зброї i бойову звитягу руснi. Цей мiф виник на основi того, що столiттями в армiї Росiйської iмперiї, а потiм i Радянського Союзу героїли українцi, татари, азербайджанцi, грузини, узбеки, народи Пiвнiчного Кавказу. Та й тi ж чеченцi, черкеси i дагестанцi. Навiть прапор на Рейстазi у Берлiнi пiдняли українцi. А вся слава дiсталася росiянам. Бо так було треба. Все це працювало на мiф про героїзм росiян. Асами серед льотчикiв ставали українцi. Але звання героїв їм не давали за нацiональною ознакою. Я вже не кажу про кримських татар чи чеченцiв. Героїзм цих народiв цiлком усвiдомлено i цiлеспрямовано iгнорувавуся. Але варто було розпастися СРСР i вiцдiйти всiм цим народам з росiйської армiї i цей мiф луснув як мильна булька. Нерегулярний загiн українських хлопцiв з УНА-УНСО без будь-якого воєнного вишколу на одному героїзмi i звитязi наголову розбив елiтну десантну бригаду росiян в Абхазiї. Тому росiйськi агенти i зрадники нацiї в Українi i лiквiдували УНА-УНСО. А її лiдерiв посадили до в'язницi. Росiяни не могли пробачити цiй органiзацiї такої ганьби i розвiнчання мiфiв про нездоланнiсть росiйської зброї. Це ж просто незаперечний факт. Але дiйти до розумiння цього, що я сказав не кожен здатний. А ми у листiвках пiсля кожної перемоги чеченцiв i дагестанцiв у росiйсько-кавказькiй та українцiв у росiйсько-українськiй вiйнi, повиннi розклеювати листiвки. В яких будемо повiдомляти, що росiяни не тiльки не вмiють i не хочуть працювати, але не можуть й воювати. Нiчого не вмiють, навiть горiлку пити.
  -- Нашi керiвники, шоб вони там не говорили, дебiльно ставлять на Росiю, - сказав Лаврик. - От iдiоти. Я як iсторик знаю, що росiяни здали, як то кажуть з тельбухами всiх своїх сателiтiв. Без винятку. Без жодного. Та що там дивуватися. Послухайте виступи наших керiвникiв. Вони навiть читати не вмiють. Українську мову за бiльш як 10 рокiв незалежностi так i не спромоглися вивчити. Це найяскравiша ознака дебiлiзму i дегенератизму. В усьому свiтi мовна ознака є своєрiдним тестом на професiйну придатнiсть. Тому там людей, якi не володiють на достатньому рiвнi державною мовою нi на яку керiвну чи управлiнську роботу взагалi не беруть. Якщо не здатен оволодiти державною мовою, то буде в кращому випадку пiдбирати собачi гiвенця на вулицi. Для цього взагалi нiякої мови не треба знати. А в нас такi люди керують державою. То чому ж тодi дивуватися, що ми живемо так бiдно. Кидаються з одних крайнощiв в iншi. То росiйську мову треба вчити, то англiйську. А коли ми будемо знати в Українi українську мову?
  -- А стосовно того, що Росiя зрадила всiх своїх агентiв i сателiтiв, це правда, чи так "для красного слiвця", запитав Кайданович. - Невже росiяни дiйсно використали i викинули як непотрiб всiх кенрiвникiв держав, якi на них поставили i Росiю пiдтримували.
  -- В мене на цю тему була курсова робота, - пiдвердив свої слова Лаврик. - Щоб не бути голослiвним я наведу вам приклади. Ось вiзьмемо повiшеного в Афганiстанi проросiйсмького лiдера Наджибулу. Росiяни навiть пальцем не поворушили, щоб його врятувати. А розстрiляний разом з дружиною румунський лiдер Чаушеску. А Хонекер в НДР. А Саддам Хусейн. А Муамар Каддафi. А югославський лiдер Мiлошевич, який був накращим другом Росiї. Де вони всi? Я можу продовжувати.
  -- Не треба. I цього цiлком достатньо. Дуже вiдомi i недавнi полiтичнi фiгури, якi за проросiйську орiєнтацiю отримали по саме нiкуди. Тому розумнi лiдери нiколи не ставлять на Росiю, бо їхня карта врештi-решт буде бита. А iнтелектуальний рiвень "наших" керiвникiв настiльки низький, що вони якраз i дiють як агенти Росiї. Собi ж на шкоду.
  -- Та вони про те, що ти нам сказав напевно i не знають, - посмiхнувся Кайданович.
  -- Але ж у них є вiдповiднi радники. Вони i повиннi їм пiдказати, що необхiдно робити. Чи може я не правий, - продовжив Лаврик.
  -- Напевно їхнiх радникiв i поставила Росiя, або купила їх, - знову вступив у розмову Кайданович. - Тому вони i мовчать. Або в цiй дебiльнiй командi вiдповiднi i радники. Бо розумна i чесна людина не буде працювати на таку владу нi за якi грошi.
  -- А як пройшла конференцiя, органiзована комуно-сiонiстами з нагоди 350 рiччя Переяславської зради? - запитав Кайданович. - Хтось з наших на неї прорвався? I чи дали виступити?
  -- Лише менi, - посмiхнувся Лаврик. - Я ж хитрозадий, як iудей Всiх тих, якi не славили це переяславське засранство просто не включили до програми конференцiї i до неї не запросили. Не опублiкували i виступiв. А я написав такi хвалебнi тези про дружбу з братнiм росiйським народом, що менi надали слово одному з перших. От суки. Йде вiйна з кацапнею, а вони разом з УПЦ Московського патрiархату конференцiї влаштовують. Тут я їм i сказав, що хотiв. I крики не допомогли, i маточнi припадки цiєї придуркуватої суки Лiтренко. Я був пiдкреслено коректний i незворушний. Як i личить молодому перспективному науковцю.
  -- I що ж ти їм там сказаiв?
  -- Дуже аргументовано i з цитатами класикiв, в тому числi i марксизму-ленiнiзму i росiйського шовiнiзму. Я сказав, що дружба народiв, це солодка брехня для дебiлiв. Вона видумана iдеологами i теоретиками iмперiалiстичних нацiй спецiально для нацiй-рабiв з метою їх подальшого визискування i обкрадання. Це черговий iз багатьох сiонiстських проектiв. Його мета "дружити" i далi наївних людей, щоб вони думали, що то їх не обкрадають, а "дружать". Насправдi ж у свiтi нiякої дружби народiв в природi не iснує. Її i в принципi не може бути. На землi панувала, панує i буде панувати жорська конкуренцiя нацiй, народiв, держав за мiсце пiд Сонцем. Подивiться правдi в обличчя. Як США, Японiя, Нiмеччина, Iзраїль, Росiя тощо "дружать" з iншими країнами. За допомогою ракет, авiаносцiв, лiтакiв, спецоперацiй. Чи може менi в цьому хтось заперечити. Як росiяни в цей час, коли ми тут теревенi точимо "дружать" українцiв? А як вони "дружать" з українцями в Севастополi, Криму, на Донбасi i багатьох iнших мiсцях. То там дехто язик до сраки ковтнув, коли я це сказав. А потiм кажу, що особливо вправно дружать iншi народи сiонiсти та американськi i росiйськi iмперiалiсти. Всi цi так званi "громадянськi постiндустрiальнi" суспiльства, де 1 мiльярд жителiв планети жирує за рахунок обдирання i визискування понад 6 мiльярдiв населення iнших країн, яких вправно "дружать" Європа, США, Канада, Iзраїль i Японiя, хотiли б залишити вигiдний для них статус "дружби народiв" i надалi. I для цього всiляко його пропагують. А попробуй виступити проти такої "дружби народiв" i проти тебе визвiряться всi сiонiсти, iмперiалiсти i шовiнiсти свiту. Та ще й фашистом тебе обiзвуть. За принципом, тримай злодiя. Хоча самi ж вони i обiкрали майже все людство. А щоб не гавкали такi як я, привезуть вам гуманiтарну допомогу. Поношенi труси, пальто, бюстгальтери. Дуже вигiдно. Не треба тратитися на утилiзацiю вiдходiв. Чи я може перебiльшую?
  -- Нам треба побiльше заправляти iнформацiї, яка б розкривала молодим людям очi до Iнтернету. Зараз з ним працюють практично всi студенти нашої країни. Треба на дошках оголошень усiх факультетiв столицi розклеїти електронну адресу нашого сайту. I давати там найновiшу iнформацiю, - сказав Кайданович. Однак слiд памятати, що правдиву iнформацiю сiонiсти i росiйськi шовiнiсти, якi тримають в своїх руках Iнтернет постiйно забанюють.
  -- Це очевидно продуктивна iдея, - згодився Лаврик. - О, та надворi вже дощ закiнчився. А то, бачу, твоя парасолька вже зовсiм зламалася, - показав вiн на розхристану парасольку Кайдановича, яка валялася в кутку кiмнати.
  -- Та хай йому чорт, - розсердився його товариш. - Нiколи не купуй нiчого, що зроблено або хоча б зiбрано в Росiї, - показав вiн на парасольку. - Там вони, напевно, працюють або п'янi, або з похмiлля. Тому майже одразу все ламається або розпадається.
  -- Ну. Скажеш таке. Це типовий стереотип у тебе.
  -- Не скажи, друже. Звернемося, як каже наш шеф, до фактiв. Ти сам менi нагадав про зламану парасольку
   Кайданович пiдвiвся i пройшовши в куток пiдняв її з пiдлоги.
  -- Ось дивися, - показав вiн її Лаврику. - тут нашитий яскравий iталiйський прапор i навiть написан, що вона зроблена в Iталiї. Я на це i купився. Придбав її дуже дорого. А вона вiдразу й поламалася. Потiм почала протiкати. А тепер її треба просто викинути, так як вона вже явно не пiдлягає ремонту. Що я i зробл, виходячи з нашого офiсу. Там на вулицi стоїть урна. Треба було її взагалi не заносити до нашого офiсу. Однак, я тодi просто не розгледiв в якому вона станi. Так ось, пiсля першої поломки я вiднiс її в магазин i ми з продавцем пiдняли документи. Звiдки її прислали на продаж. I виявили, що iтiлiйська фiрма збирає цi парасольки для країн СНД в Росiї. I все стало одразу зрозумiлим. А перед тим я купив мiкрохвильову пiчку фiрми Самсунг. Вона теж через мiсяць зламалася. I знову таж сама iсторiя. Її, виявляється, теж зiбрали в Росiї. Мiй сусiд купив машину "Лада". Та ще й, дебiл, добивався, щоб вона мала так би мовити материнське походження, тобто була зiбрана не в Українi, а в Росiї. Так за останнi два роки вiн витратив на ремонт грошей бiльше, нiж би придбав собi якусь нiмецьку машину такого ж класу. А я замовив собi за кордоном старого i добре поїждженого в Нiмеччинi фольксвагена. Так вiн у мене два роки взагалi служив повнiстю безвiдмовно.
  -- Та це ж iдея, - закричав Лаврик. - Давай помiстимо на нашому сайтi оцi та iншi конкретнi факти про якiсть росiйської продукцiї. А так люди просто не володiють iнформацiєю i оплачують своїми грошима росiйський iмперiалiзм i його вiйськову iнтервенцiю в Українi. Хай вони тримаються подалi вiд росiйської продукцiї i купують або вiтчизняне українське, або вироблене в країнах ЄС. Теж саме можна сказати i про кацапськi банки, якi заполонили Україну. А то росiйський монополiстичний капiтал спецiально поширює брехливу iнформацiю про низьку якiсть або навiть шкiдливiсть американської чи європейської продукцiї, а сам пiд цей "шумок" пiдсовує свої нiкому не потрбнi товари. Якi нiде, крiм країн СНД нiхто не бере.
  -- Це правильно. Сьогоднi ж почнемо формувати цей сайт. А то я їжджу додому на маршрутному таксi росiйського виробництва "Газель". Так в тiй машинi не розправитися, нi вийти, нi зайти. Таке враження, що тебе тягнуть задом по асфальту. Все гримить i деренчить. Скло вiкон пiдiгнано чисто по-росiйському. Тому навiть у нових машинах гуляє сюди туди. Чого я не бачив в жоднiй iншiй машинi. А в Українi випускають чудовi автобуси "Богдан". Зовсiм iнша справа. Зручнi i потужнi. Європейський рiвень виробництва.
  -- Ось тiльки не розумiю, чому вони не додумалися, продовжуючи цю серiю автобусiв називати їх i далi українськими чоловiчими iменами. Або жiночими. А то наступну модифiкацiю назвали "Еталон". А треба було назвати "Петро", "Назар", "Тарас" тощо. Було б цiкаво i по-європейському з українським колоритом. Iспанцi он свої машини називають за найвiдомiшими мiстами - Толедо, Кордова, Iбiца.
  -- I про комунiстiв у сайтi треба написати, щоб розкрити очi людя, якi їх ще пiдтримують якраз через брак iнформацiї. - продовжив Кайданович. - Знову вони "виникають" проти українського нацiонально-визвольного руху. Наряджаються в тогу захисникiв народу. Змiнили назву пiсля заборони їхньої колаборацiонiстської партiї i продовжують мутити воду.
  -- Ти про комунiстiв? - запитав Лаврик, який думав про своє i не зовсiм уважно слухав свого побратима. Та якi вони комунiсти? Чистi, аж свiтяться агенти росiйського iмперiалiзму i росiйського ж монополiстичного капiталу. Перший секретар цiєї партiї i всi його заступники мають банки в Росiї. В України ж лише їх фiлiї. Тому вони самi справжнi лобiсти i представники росiйських iнтересiв у нас. Саме через це вони просто дурять народовi голову. Справжнi комунiсти є природними ворогами будь-якого iмперiалiзму. Навiть свого нацiонального. Не кажучи вже про чужий. А вони, кажучи науково, є його апологетами. Хiба вони за увесь час незалежностi України органiзували хоча б одну демострацiю проти злодiянь росiйського iмперiалiзму в Чечнi, Дагестанi, Iнгушетiї, Українi тощо? Хiба вони виступили iнiцiаторами хоча б однiєї забастовки трудящих за свої права? Чи може вони протестували проти наступу на профспiлки? Що роблять справжнi комунiсти в усьому свiтi. Нiчого подiбного. Чи може вони протестували проти утискiв української мови в Українi i виступили за елементарну справедливiсть до корiнних народiв країни, тобто українцiв i кримських татар, яких визискують на їхнiй же рiднiй землi всiляки зайди, якi приїхали на нашу землю "на поиск счастья и чинов"? Нiчого цього не було взагалi. то якi ж тодi вони пiсля цього комунiсти. Комунiстична партiя, це один з сiонiстських проектiв "для дурних".
  
      -- Геополiтик
  
  -- Увага! Третя година. Розпочинаємо засiдання нашого вiддiлу, - пролунав низький хриплий голос завiдувача вiддiлу геостратегiї України доктора полiтологiї Максима Мегелана. Сьогоднi пропонується розглянути наступнi три питання: 1. Про стан пiдготовки другого роздiлу монографiї "Геополiтика i геостратегiя України в ХХI ст." доповiдач завiдувач вiддiлом, тобто я. 2. Рiзне. I 3. Науковий семiнар вiддiлу на тему "Про тактику i стратегiю свiтовоого сiонiзму i росiйського iмперiалiзму стосовно України: геополiтичний аспект", доповiдає старший науковий спiвробiтник Iван Коротя. Є якiсь зауваження, побажання чи доповнення до порядку денного? Немає. Тодi я сам собi надаю слово. Немає заперечен? - посмiхнувся Мегелан.
   Заперечень не було. Спiвробiтники вiддiлу "їли" очима свого знаменитого шефа. Ще б пак. Доктор полiтологiї Мегелан був вiдомим у країнi i за її межами полiтологом i геополiтиком. Єдиним незалежним науковцем у цьому напрямку i взагалi єдиним, як вiн казав "формалiзованим" геополiтиком України, який займався цiєю модною науковою спецiальнiстю не за грошi чи прихильнiсть влади, а задля самої науки i встановлення об'єктивної iстини. Тому його не любили придворнi полiтологи. Однак вимушенi були читати i використовувати його статтi для складання власних прогнозiв розвитку ситуацiї в країнi i за її межами. Науково обгрунтованi пророцтва вченого мали незбагненну властивiсть повнiстю збуватися. Тому один шанований журнал назвав ученого "Українським Нострадамусом". Найбiльш вiдома зарубiжна радiостанцiя, яка веде передачi на всю планету в свою чергу, пiсля публiкацiй у Великобританiї прогнозiв по розвитку ситуацiї у свiтi. в якiй вчений спрогнозував Iракську вiйну i серiю терактiв у США i Росiї, а також росiйську iнтервенцiю в Українi назвала Мегелана "Провокатором майбутнього".
  -- Вiддiл не може складатися лише з одного мого авторитету. - продовжив Мегелан засiдання. - Здавалося б я пiдiбрав найкращих, найдiєвiших i наймолодших науковцiв з цiєї проблематики у Києвi. А ви зриваєте графiк роботи над монографiєю. В чому справа? Чому досi в мене на столi немає вiдповiдних параграфiв аж трьох спiвробiтникiв. Якщо не можете чи не хочете, то так i скажiть. Я буду працювати з iншими людьми. Скажiть менi вiдверто, я це люблю, в чому справа? Наприклад, ви, - звернувся Мегелан до молодого кандидата наук Симеренка.
  -- Я вважаю, що нам поставленi не зовсiм реальнi строки виконання робiт, - пiдвiвся зi свого мiсця Семиренко.
  -- Будь ласка, не треба пiднiматися, - посадив хлопця Мегелан. - Всi сидять. Зекономимо час i буде менше гуркоту.
   - Напевно, це думка не одного Семиренка? - запитав Мегелан, своїх спiвробiтникiв. - Але я з нею не згоден. Мiй внесок до обсягу книжки складає понад 70 вiдсоткiв. I завантаження в мене набагато бiльше вiд вашого. Однак, я вже давно здав до вiддiлу всю свою частину. Вона є i на паперi i на флешцi. Чому ж для вас такий темп роботи є неприйнятний?
  -- Вiдверто кажучи, - попросив слова науковий спiвробiтник Чубач, - в такому темпi як ви рiдко хто може працювати.
  -- I чому це так? - повернувся до нього Мегелан. - Менi вже за 50 рокiв перевалило. А бiльшостi з вас ще й тридцяти немає. Всi ви достроково захистили свої кандидатськi дисертацiї. Значить показали всiм i довели самим собi, що вмiєте i можете працювати. То в чому ж тодi справа?. Я у вашi роки встигав скрiзь. Уже докторську подав до захисту. I дiтей на той час у мене було двоє. I жив в гуртожитку на 13 квадратних метрах. I мене з родиною всiляко намагалися з цього гуртожитка виселити. I допомога з боку батькiв була мiнiмальна. Якi проблеми у вас? Немає чого їсти? Немає де жити?
  -- Та ж хочеться хоча б трохи розслабитися пiсля захисту кандидатської. Якось вiдпочити. Погуляти, - посмiхнувся зовсiм молодий Андрiй Сав'як.
  -- Тодi з вас нiчого путнього не вийде, - розсердився Мегелан. - Лише нарощуючи темп своєї роботи, ви будете чогось вартi. А так будете нiкому невiдомими кандидатами i докторами наук, яких у нас абсолютна бiльшiсть. Якщо вас така доля влаштовує, будь ласка. Але не в моєму вiддiлi. Даю ще один мiсяць на завершення роботи. Пiсля цього буду робити так би мовити, органiзацiйнi висновки. Якi? Ви знаєте самi. Всi чули i зрозумiли? У рiзному у нас пiдготовка до Всеукраїнської конференцiї з геополiтики i геостратегiї України i круглий стiл з запропонованої владою полiтичної i адмiнiстративно-територiальної реформи. В конференцiї повиннi взяти участь i виступити з доповiдями всi без винятку спiвробiтники вiддiлу. А на круглий стiл, де буде телебачення i фуршет, крiм мене пiдуть ще Сав'як i Макогон. Сав'як хоча i виступив за розслабляючий режим пiсля захисту дисертацiї, але матерiали свого роздiлу до монографiї здав першим. А ось "шотландець" Макогон здав другим. Тепер вони "засвiтяться" на телебаченнi. Я вже домовився про iнтерв'ю. Я вас лише представлю. А говоритимете ви. Ваш виступ вiд iменi вiддiлу обговоримо в мене в кабiнетi пiсля засiдання вiддiлу.
  -- А чому ви мене назвали "шотландцем"? - запитав у Мегелана Макогон.
  -- Справа в тому, що всi цi українськi прiзвища, якi починаються на Мак - ,наприклад, Маковецький, Макосiй, Макогон та iншi виявилися спiвзвучними шотландським i iрландським прiзвищам. Там "мак" означає син, а "о" - внук. Багатьох українських переселенцiв з прiзвищем Макогон в Канадi i США записали як Макмагон, що в перекладi означає син могутнього. А Макосiї взагалi виявилися подвiйними шотландо - iрладцями. У них є i "мак" i "о". Типу О'Брайана чи О'Коннорi. Та й у мене прiзвище майже повнiстю спiвзвучне з вiдомим ще зi школи Магеланом, який здiйснив першу навколосвiтню подорож. Я знаю, що за очi мене багато хто Магеланом i називаю. Українськi прiзвища найрiзноманiтнiшi у свiтi, бо звiдси походить уся бiла раса. Потiм праукраїнцi рознесли їх по усьому свiтовi. Там вони трансформувалися. Але i нинi мабуть немає такого закiнчення, якого б не було в українських прiзвищах.
  -- Коли я навчався в унiверситетi iменi Тараса Шевченка, пiдхопив навмисно розслабляючу розмову Мегелана Андрiй Сав'як, - у нас вчився один iндонезiєць. То вiн приходив з гiтарою на всi студентськi фуршети, якi вiдбувалисяч на рiзних факультетах. Полюбляв повеселитися i випити. Вiн просто заходив до примiщення. Витягував свiй паспорт i казав, що вiн iндонезiйський українець, предки якого декiлька тисячолiть тому вийшли з України. Воно починалосi з чогось такого, що нам важко i вимовити, але закiнчувалося на -енко. То його обов'язково запрошували до столу, годували i поїли. А вiн пiд гiтару спiвав українськi народнi пiснi.
  -- А тепер перейдемо до науково-теоретичного семiнару за названою мною темою. Доповiдає Макогон. Однак перед семiнаро, за уже усталеною традицiєю, коротко обговорюємо один маразм нинiшньої нашої дiйсностi. Полiтичний i геополiтичний, звичайно. Хтось готовий. Чи менi знову прийдеться самому виступати. Ви ж молодi люди. Вам цi маразмо-дебiлiзми, до яких уже звикло старше поколiння, особливо повиннi кидатися в очi.
  -- Дозвольте менi, - пiдняв руку як учень у класi Сав'як.
  -- Прошу, колега, - тепло посмiхнувся хлопцевi Мегелан.
  -- Я щодо георелiгiйної ситуацiї в Українi хотiв би висловитися, - почав Сав'як. - Не зрозумiло, чому Українська православна церква, яка знаходиться у пiдпорядкуваннi Риму, називається Українською греко-католицькою церквою, а Українська православна церква, що знаходиться у пiдпорядкуваннi Москви, тобто Московського патрiархату, називається просто Українською православною церквою Вони навiть соромляться писати про своє пiдпорядкування Росiї. Як злодiї ховають цi два слова - Московський патрiархат. Щоб простi люди не знали, якому господарю вони служать i кому йдуть грошi українських вiруючих. Хiба б вони ховалися якби їхня справа була справедливою i вони служили Боговi, а не Дияволу. Бо ж там заправляють росiйськi спецслужби, якi iснують i на грошi наших вiруючих. Я вважаю, що за логiкою речей, Українську православну церкву Московського патрiархату необхiдно називати Українська греко-московська або греко-росiйська церква.
  -- Цiкаве спостереження, - звернувся до присутнiх Мегелан. Пан Сав'як мислить нестандартно i проникає в саму сутнiсть проблеми.
  -- А "наша" влада, всi цi вихрещенi-євреї керiвники держави тiльки в церквах Московського патрiархату моляться, вiнчаються i хрестять дiтей. Хоча за логiкою речей вони повиннi б робити це в церквах Української православної церкви Київського патрiархату. Знову ж за логiкою речей ця церква повинна була б їм як українським керiвникам бути ближчою i дорожчою але ж цього немає. Але якщо наше керiвництво є агентами росiйського iмперiалiзму в Українi, тодi їхнi дiї стають абсолютно логiчно обгрунтованими. Кажуть, що сам "наш" президент якийсь там "крутопоп" у Московському патрiархатi.
  -- Браво, Андрiю. Ще один маразм i алогiзм нинiшньої української дiйсностi, який для бiльшостi людей невiдомий, ми з вами розкрили. Ось такi розминки мають будити в нас нестандартне мислення i пошуку нерозкритого в давно вiдомому i звичному.
  -- Ми, українцi. жуже толерантнi i терпимi до iнших нацiй i їхнiх представникiв в Українi. Аж занадто. Цю рису в нас треба свiдомо викорiнювати, як i хоча б по краплi вбивати в собi раба. Бо цi двi риси взапов'язанi мiж собою i не є нам на користь. Ми терпимо в себе будь-якi види фiнансової, нацiонально-культурної i навiть абсолютно антиукраїнської дiяльностi рiзних нацiональних груп, якi паразитують на нас у нас же вдома. А в школi українським дiтям ця банда колаборацiлнiстiв вiд освiти прививає так звану дебiльну толерантнiсть. I дехто починає нахабнiти, - змiнив тему обговорення Сав"як. Якщо ми лише хоча б заїкнемося чи десь напишемо в газетi, що чужинцi оббирають нас у нашiй же рiднiй домiвцi i паразитують за наш рахунок, як куплена чужоземцями "українська" преса починає кричати про порушення прав людини. I ми перелякано замовкаємо. В Українi скрiзь керують євреї, росiяни i вiрмени, а українцi вимушенi бути їм рабами i прислугою на своїй рiднiй землi. Хiба я не правий. Та навiть за офiцiйною статиститикою, навiть пiсля 25 рокiв незалежностi українцi серед керiвного складу держави посiдають лише третє мiсце. А якщо брати не абсолютнi, а вiдноснi цифри, тобто щодо спiввiдношення питомої ваги окремих нацiональних груп населення України з питомою вагою осiб окремих нацiональностей серед керiвникiв усiх сфер життя, то ми, тобто українцi, i в десятку не потрапляємо. I це в себе вдома. Хiба це не ганьба? Хiба це не полiтика апартеїду стосовно корiнної нацiї України?
  -- А нехай будь-який українець поїде до Iзраїлю, Росiї чи Вiрменiї i захоче там розпочати власний бiзнес чи почне органiзовувати свої нацiональне життя з iншими українцями, - продовжив цю тему Семиренко. - Та вас нiхто i слухати не захоче. В Iзраїлi, якщо ви не єврей, то вам одразу покажуть на ваше мiсце. Вулицi прибирати, або туалети чистити. Та там до вас i в штани залiзуть, перевiрять, чи ви справдi обрiзанi, чи лише придурюютеся. Чи може я перебiльшую? I нiхто i слова про вашi права не скаже. Немає у вас нiяких прав. А може вам закортiло пожити i попрацювати у Вiрменiї? Так вас вiдкритим текстом запитають, чому ви так не любите свою Батькiвщину, тобто Україну, що забилися аж до Вiрменiї. Чи вам тут медом помазано? А у нас кiлькiсть вiрмен мiж останнiми двома переписами населення зросла майже у 7 разiв. I нiхто їм не нагадує, що пора i честь знати. Погостили трохи, i додому. А може у нас є люди, якi, боронь боже, нагадують росiянам їх же вiдомий вислiв: Родина мать зовет? Чи може хтось звертає увагу представникiв цiєї нацiї, яких поганою мiтлою не виженеш з України, що " И дым Отечества нам сладок и приятен"? А поїдьте ви, будучи українцем, до Росiї. Вам одразу нагадають чий ви хлiб їсте i що ми "должны знать свое место". Та ще й нагадають, що ви блудний син України. А чи говоримо ми росiянам, що вони їдять наш хлiб i так ненавидiть свою Родину-мать, що в нiй жити не хочуть? То чи правi ми - українцi у власнiй толерантностi до iнших народiв?? Напевно, що нi. Нам не треба слухати людей, якi вiд власного дебiлiзму або за вкраденi у нас же грошi намагаються перетворити українцiв на рабiв на власнiй землi.
  -- Я бачу, що вiдвертий маразм нашого нинiшнього життя уже всiх нас починає перетворювати на нормальних людей, - засмiявся Мегелан. Впевнений, що невдовзi наш вiддiл зачинять. Органiзацiйно-наставляюча розминка закiнчена. А тепер слово для виступу надається нарештi науковому спiвробiтнику вiддiлу Макогону.
  -- Максиме Федоровичу, - звернувся до Мегелана Макогон. - Чи не могли б ми сьогодня обговорити мою статтю, яка вийшла в аналiтичнiй газетi "Напередоднi". Навколо неї розгорнулися гарячi дискусiї на сторiнках не лише українських, але i американських та європейських ЗМI. А запланований на сьогоднi мiй виступ я пiдготував. Вiн повнiстю готовий, але я хотiв би виступити з ним до 350-рiччя Переяславської зради. Я там такi речi вiдшукав, що жодна газета в Українi з великим тиражем боїться їх опублiкувати. Хоча б здавалося всi вога мали б одразу друкувати сенсацiйнi матерiали. Стаття виходить в "Таймс" на наступному тижнi. Тодi, якщо ви не проти. ми її i обговорими
  -- Я згоден. Слушна пропозицiя, - згодився завiдувач вiддiлу. В мене до того часу має вийти вiдповiдна монографiя в Польщi. Тодi ми органiзуємо круглий стiл. Але я не вiдмовляюся вiд запланованої на сьогоднi теми теоретичного семiнару. Перед круглим столом у Будинку вчених ми "обкатаємо" цю тему на семiнарi. Доповiдачем знову буде Макогон, а я в нього буду спiвдоповiдачам. Всi iншi теж мають бути готовими до активної участi. Починайте, будь ласка, - звернувся Мегелан до доповiдача.
  -- В наш час геостратегiчно найактуальнiшою проблемою для України є геостратегiчна орiєнтацiя її влади на Москву, а не на Європу. Я хотiв би це питання розглянути дещо в незвичному ракурсi. Геополiтики i полiтологи всього свту розглядають його переважно в полiтико-економiчному контекстi. Я б хотiв звернути увагу колег на випущений з поля уваги популяцiйно-iммiграцiйний аспект.
  -- Багато вчених аналiтикiв уже встигли назвати ХХI столiття "вiком терору". Справдi, нинiшнє столiття почалося вражаючими терористичними актами i широкомасштабною вiйною проти свiтового тероризму, що її оголосили США. З цiєю метою розробленi цiлi програми, якi грунтуються переважно на емпiричних пiдходах. Країни Заходу, що акумулювали значнi кошти, витрачають їх також на всiлякi iншi вiйни, наприклад, з бiднiстю, СНIДом i наркоманiєю, екологiчними проблемами. Iснують численнi вiдповiднi iнституцiї, якi теоретично обгрунтовують їхню необхiднiсть i здiйснюють розробку конкретних заходiв з реалiзацiї. Але за деревами iснуючих гострих глобальних проьлем сьогодення європейськi держави, США i Канада очевидно не побачили лiсу. А цим лiсом є неминуче нове переселення сотень мiльйонiв людей на вже зайнятi, освоєнi i обжитi iншими народами територiї, що загрожує людськiй цивiлiзацiї нi з чим не зрiвняним хаосом.
  -- Якщо не надто загдиблюватися в цю проблему, як це наразi робить бiльшiсть аналiтикiв, можна дiйти висновку, що в iсторiї людства подiбнi великi переселення народiв траплялися не раз. Це були болючi перiоди в його iснуваннi, але пiсля великих потрясiнь i змiн врештi-решт усе втихомирювалося i можна було спокiйно жити далi. Взяти хоча б Україну. По її "коридорнiй" територiї за тисячолiття пройшли сотнi народiв i племен, майже нiчого по собi не залишивши. Були й такi, котрi залишили хiба що поживу для нинiшнiх археологiв. Взагалi з теренiв України, що протягом тисячолiть служила своєрiдним iнкубатором для iндоєвропейських народiв, вiдбувалося безлiч переселень як на захiд - аж до Iрландiї, так i на схiд - аж до Тихого океану. Монголи в свою чергу дiйшли аж до Центральної Європи, подолавши 10 тисяч кiлометрiв. Втiм, варто зауважити: минулi переселення народiв вiдбувалися у зовсiм вiдмiнних вiд нинiшнiх умовах.
  -- По-перше, людей на Землi тодi було незрiвнянно менше, нiж тепер i свiт не був подiлений державними кордонами на окремi держави. Ще нiколи в iсторiї людства не було такого, щоб воно опосiло практично всi бiльш-менш придатнi для життя куточки нашої планети. Причому вже виникли територiї, де щiльнiсть населення перевищила 20 тисяч осiб на квадратний кiлометр . Iснують цiлi країни, де цей показник досягнув максимакльно можливих для бiологiчного виду показникiв i зростає далi. Люди живуть в атмосферi постiйного популяцiйного стресу, який за вiдсутностi обмежень державними кордонами вже давно спричинив би природну мiграцiю людей до менш заселених регiонiв свiту.
  -- По-друге, бiльша частина популяцiйно надлишкових територiй перебуває на низовинних дiлянках нашої планети в субтропiчних i тропiчних її частинах. Саме тут i вiдчуватиметься найбiльше i вже неминуче пiднесення рiвня Свiтового океану, зумовлене глобальним потеплiнням i парниковим ефектом. Уже в наш час деякi острови в океанi (наприклад, Мальдiвськi) починає заливати вода. Попереду - 150-мiльйона країна Бангладеш i багато iнших. Але найбiльша небезпека нависла над 1,3-мiльярдним Китаєм, де основна частина населення живе на низовинних дiлянках. Це другий реальний чинник нового переселення народiв.
  -- По-третє, в багатьох країнах свiту високий рiвень народжуваностi зберiгається на тлi постiйного зниження смертностi i зростання тривалостi життя. Якщо в минулому висока народжуванiсть в значнiй мiрi компенсувалася високою смертнiстю, то нинi людству вже не "допомагає" навiть СНIД i атипова пневмонiя. Вражаюче зросла i тривалiсть життя в бiльшостi країнах i регiонах свiту. Якщо тисячолiття тому людина у вiцi 30 рокiв вважалася немолодою, то нинi це лише початок життя. В окремих країнах, враховуючи ментальнiсть населення, особливостi їхньої вiри та деякi iншi чинники (наприклад, в Iндiї, iсламських i африканських країнах), у найближчий перiод сподiватися на зменшення природного приросту населення є справою цiлком утопiчною.
  -- По четверте, бiльшiсть країн з високим приростом населення є бiдними i нестабiльними. Деякi з них, наприклад, Iндiя i Пакистан, володiють зброєю масового знищення i вже неодноразово були на межi її застосування одна проти одної. У разi тих чи iнших широкомасштабних воєнних операцiй кiлькiсть вимушених мiгрантiв може досягти багатьох десяткiв мiльйонiв осiб.
  -- Якi ж основнi напрямки нового переселення народiв, прогнозованого десь на першу половину ХХI столiття? Визначити їх не складно, оскiльки це переселення поки що в малопомiтних для багатьох країн масштабах уже почалося. Перший напрямок - це США i Канада, якi освоюються переважно переселенцями з латиноамериканських країн, передусiм з Мексики. Мексиканцi масово заселяють пiвденнi, а зараз уже i iннi штати США, де в деяких мiсцях уже й не почуєш англiйської мови. Панiвною тут стала не лише iспанська мова, а й спосiб життя та мислення - не англо-саксонський, а латиноамериканський. Що свiдчить про речi серйознiшi. А саме: про замiну однiєї цивiлiзацiї iншою.
  -- Другим мiграцiйним вектором є доволi багатi країни Європейського Союзу. Фактично виникнення цього iнтеграцiйного об'єднання i зумовлено намаганням європейцiв врятувати європейську або євроатлантичну цивiлiзацiю вiд нашестя переселенцiв з Азiї i Африки. Тому пiсля остаточного завершення формування ЄС слiд чекати встановлення якнайжорсткiшого в'їзного режиму на всiх зовнiшнiх кордонах об'єднаної Європи. Тому сусiднi з ЄС країни, якi до нього не потраплять, опиняться в найгiршому положеннi.
  -- Третiм, нинi найвiрогiднiшим напрямком популяцiйної експансiї стануть пострадянськi країни - Росiя, Україна, Бiлорусь i Молдова, якi безпосередньо межують з ЄС. Вони не увiйшли до об'єднаної Європи через рiзнi причини, але в основному через суб'єктивнi. ЄС не хоче бачити в своїх лавах цi країни переважно через злочиннiсть, недемократичнiсть i корумпованiсть їх керiвництва. Отож цi держави об'єктивно опиняються в найгiршому геополiтичному становищi. Вони фактично стають територiями "скидання" популяцiйного надлишку для всього свiту. Втягування України в iнтеграцiйнi об'єднання з Росiєю i Казахстаном, якi неминуче служитимуть зоною територiальної експансiї 100-200 млн китайцiв, бо мають з цiєю країною найпротяжнiший кордон, ставить i нашу країну в один ряд з геостратегiчно приреченими пiвнiчними сусiдами Великого Китаю. Пора вже вiдкривати для наших керiвникiв лiкнеп, бо число геополiтично i геостратегiчно некомпетентних їх рiшень уже "зашкалює" за будь-якi критичнi позначки. Та, напевно, iнакше i не може бути. Тут просто знаходить ще одне своє пiдтвердження вислiв вiдомого француза Ж. Лебрюйера, який писав, що той, хто думає лише про себе i про сьогоднiшнiй день, неодмiнно робить помилки в полiтицi. До речi, i собi на шкоду теж, а не лише державi i нацiї.
  -- В найгiршому положеннi опиняються Росiя i Україна, у яких щорiчно вимирає вiдповiдно 1 млн. та 400 тис. чол. Отже, вiдбувається "природне" звiльнення територiї для iммiгрантiв. У Росiї, яка потрапила в глухий геостратегiчний кут мiж ЄС, Великим Китаєм i мусульманським свiтом, взагалi порятунку нiякого i в принципi немає. Нiяка країна не здатна навiть теоретично вистояти перед подвiйним геополiтичним тиском. Потрiйний однозначно означає смерть. Популяцiйна екпансiя Великого Китаю i iсламської цивiлiзацiї при "закритому" ЄС врештi-решт знищить Росiю i росiйську нацiю. На тлi вимирання росiян в Росiйськiй Федерацiї доволi швидкими темпами розмножуються переважно мусульманськi народи Пiвнiчного Кавказу i Поволжя. Вони i будуть з середини Росiї з її пiвдня на пiвнiч займати територiю, що її звiльняють росiяни. Зi сходу це робитимуть (уже роблять) китайцi. Їх нинi в Росiї близько 5 млн. осiб. I через 5 рокiв вони стануть у цiй країною другою нацiональною групою пiсля росiян. Поки спiвробiтники нашого вiддiлу писали про швидке опанування китайцями Далекого Сходу Росiї, вони почали вже займати Схiдний i Захiдний Сибiр та "приглядатися" до Уралу. Столицею "Китайського Сибiру" нинi стала Чита. Китайцi захопили в Забайкалля всi економiчнi важелi i вже опановують полiтичнi.
  -- Дякую за увагу. Моя доповiдь завершена, - пiдняв голову i поглянув на своїх колег Макогон.
  -- Прошу запитання до доповiдача. - звернувся до аудиторiї завiдувач вiддiлу.
  -- Скажи, будь ласка, нам, навiщо такими швидкими темпами озброюється Китай, хто на нього збирається нападати?
  -- Запитання дуже влучне i саме за темою моєї доповiдi, - пожвавився Макогон. - Справдi. Навiщо Китаю балiстичнi ядернi ракети, наймодернiшi авiаносцi i атомнi пiдводнi човни останньої модифiкацiї? До речi, такi, що i США їх не мають. Хiба десь iснує божевiльний, який виношує плани нападу на цю велетенську країну, яка за ВНП нинi поступається у свiтi тiльки США? Та й то - поки що. Чи може на нього хоче напасти Росiя, ВНП якої складає лише 10% вiд китайського? Аж нiяк. Величезний воєнний потенцiал Китаю потрiбен для забезпечення мирного захоплення безмежних i малозаселених, але надзвичайно багатих на природнi ресурси просторiв азiйської частини Росiї. А ось щоб у росiян не виникло "генiальної" думки потурити мирних i неозброєних переселенцiв на iсторичну батькiвщину з цих "исконно русских" земель i необхiдних могутнiй збройний кулак. Китайцi навряд чи стануть застосовувати воєнну силу задля захоплення Далекого Сходу, Сибiру i Уралу, але величезний кулак, "що постiйно лежить на столi", буде нагадувати росiянам, що їхнiй геостратегiчний час уже вичерпався i геополiтичний маятник iсторiї рушив у протилежний бiк.
  -- Так. Я згоден з вами, - вступив у обговорення Мегелан. - Росiя нинi опинилася у парадоксальному становищi, коли не розвиваючись далi, вона загине i, розвиваючись, - теж загине. Колись, багато столiть тому, один росiянин написав, що багатства Росiї будуть приростати Сибiром. Тепер теж саме можна сказати про Китай. Розпочавши швидке економiчне зростання, Росiя неодмiнно потребуватиме десяткiв мiльйонiв нових робочих рук на освоєння Сибiру i Далекого Сходу. А де їх взяти в країнi, населення якої постiйно зменшується? Ранiше таким донором слугувала Україна. Всi чорноземнi райони Росiї - Дон, Кубань, Поволжя, Захiдний Сибiр, Далекий Схiд - були землеробськи освоєнi українцями. Взяти бодай Київський, Полтавський i Чернiгiвський райони Омської областi. Але нинi населення України само зменшується дуже швидко. Тому освоєння природних багатств Сибiру i Далекого Сходу росiяни зможуть здiйснювати лише руками китайцiв. Це єдина нацiя, що цiлком адаптована до сибiрських морозiв, якi у китайськiй Манчжурiї не меншi, нiж у Росiї. Якщо ж до нинiшнiх 7 млн. росiйських громадян на далекому Сходi додасться ще необхiдних для повномасштабного його освоєння 15-20 млн. китайцiв, питання про належнiсть цiєї частини Азiї до Китаю буде вiдразу вирiшене.
  -- А як же Україна? - запитав старший науковий спiвробiтник Ткачук.
  -- Iнтегратори України з Росiєю, тобто агенти росiйського iмперiалiзму знають, чого вони прагнуть, - продовжив доповiдач. - Їхнiм завданням є переведення стрiлок власної смертельної конфронтацiї з мусульманським свiтом i геостратегiчного соцiально-економiчного протистояння з Великим Китаєм на Україну. Тому очевидним пiсля економiчної iнтеграцiї є створення спiльної армiї з посиланням наших хлопцiв на бiйню до Iчкерiї, Дагестану, Iнгешетiї, Черкесiї i на кордон з Китаєм. Я вже маю iнформацiю про агiтацiю в Сибiру i на Далекому Сходi, що її проводять росiяни серед мiсцевих китайцiв. Про необхiднiсть переселення далi на захiд. Там iснує держава Україна з "прозрачнимi" кордонами, з теплим морем, чудовою i родючою землею, пiдсонням, де достигає айва, гранати, вiргiнська хурма, виноград, персики, абрикоси, грушi, сливи тощо. I ви там дуже потрiбнi.
  -- Звичайно, що з ЄС до нас нiхто переселятися не буде. Це i без спецiальних дослiджень очевидно, - знову вступив у обговорення Мегелан. - Популяцiйний надлишок китайцiв, iндусiв, пакистанцiв, бангладешцiв, африканцiв тощо до нас скидатиметься з Росiї. Завданням цiєї країни є перетворення нашої держави на своєрiдний популяцiйний вiдстiйник i територiальний резерват для зменшення чужорiдного демографiчного тиску на європейську частину Росiї. З наминучою втратою Сибiру i Далекого Сходу владна верхiвка Росiйської Федерацiї, напевно, вже змирилася. Бо iншого виходу немає.
  -- Але за яким сценарiєм все це може реально вiдбуватися? - звернувся до завiдувача вiддiлом Ткачук.
  -- Як усе це буде вiдбуватися в Українi, якщо ми за будь-яких умов не увiйдемо до ЄС i НАТО? Сотнi тисяч переселенцiв опанують найбiльшi мiста. Вони прийдуть влiтку i розмiстяться в парках, зелених зонах, займуть дачi, в яких, наприклад пiд Києвом може оселитися кiлька сотень тисяч чоловiк. Восени i взимку накотиться друга хвиля мiгрантiв. Вони дзвонитимуть у вашi дверi i коли ви вiдчините - з малими дiтьми зайдуть у вашу оселю i звiдти їх нiхто вже не виселить. Щоб уникнути внутрiшньої i зовнiшньої вiйни, мiсцевi адмiнiстрацiї ухвалять рiшення, що кожна родина, яка має, наприклад, трикiмнатну квартиру, повинна видiлити для бiженцiв одну кiмнату. Бiженцям також будуть переданi всi незайнятi квартири, будинки, або окремi кiмнати чи поверхи, а також дачi.
  -- То який же вихiд з цього катастрофiчного положенн, в яке нас завели злочиннi дурнi, всi перефарбованi комуняки, якi перебували при владi в Українi з часу проголошення незалежностi, - знову спитав Ткачук.
  -- Нам залишається єдиний вихiд. - сказав доповiдач. - Знайти i привести до влади людей. якi зможуть переконати ЄС i НАТО у вигiдностi для них термiнового прийому України до цих органiзацiй. По-перше, необхiдно подати письмову заявку про вступ до ЄС i НАТО. Балачки про те, що Європа нас не хоче, викликають уже лише оскому. Ви подайте письмову заявку з вiдповiдним обгрунтуванням, i нехай вам у такому ж письмовому виглядi дадуть вiдповiдть, що ми їм не потрiбнi. Отодi i будемо говорити, що нас не хочуть. А то виходить, що європейцi настiльки нерозумнi, що приймають до ЄС в усьому бiднi Естонiю, Литву i Латвiю, але не хочуть найкращi в свiтi українськi чорноземи, найкраще в Європi географiчне положення України, найбiльшi рекреацiйнi ресурси, велетенськi, свiтового значення запаси залiзної, марганцевої, мiдної, титанової, нiкелевої тощо руд, урану, невичерпнi запаси нафти i газу на шельфi Чорного моря. Нiби все це в Європi є в надлишку. Росiї, бачте, Україна потрiбна, без неї вона прожити не може, а ось дебiльнiй Європi - нi. Смiшно слухати, панове. Не Європа нас не хоче а не хоче в Європу наше дебiльне i наскрiзь корумповане керiвництво з його ганебними офшорами. Бо якщо ми увiйдемо в ЄС, то нашому керiвництву пряма дорога до суду в Гаазi. Ось в цьому i криються джерела всiх наших проблем i iбд.
  
      -- Американськi українцi
  
  -- Бiльше я до України не поїду, - сказав Ярослав Лубенський, - звертаючись до свого друга Iвана Кандиби. - Я вже надто старий для того, щоб вивчати росiйську мову.
   В минулому бойовi побратими в загонах УПА на Волинi, цi старi чоловiки зручно вмостилися на плетених стiльцях великої садиби Лубенського в мiстечку Маунт-Арлiнгтон пiд Нью-Йорком.
  -- Коли я був в Києвi одразу пiсля встановлення незалежностi України, в столицi скрiзь лунала українська мова, - продовжив Лубенський. - Через 5 рокiв ситуацiя стала гiршою. А нинi я годинами бродив вулицями Києва i не чув жодного українського слова. Хоча б за логiкою речей з того часу повинно все змiнитися на краще, а не на гiрше.
  -- Звiдси будь-яка розумна i навiть не дуже людина може зробити цiлком обгрунтований висновок, що владу в Українi захопили агенти Москви, якi дiють за принципом: чим гiрше, тим краще, - мовив Кандиба. - Я з приводу динамiки становища в Українi можу тобi розповiсти один анекдот, який я до речi почув у Нью-Йорку саме вiд "четвертої хвилi" переселенцiв з України. Зустрiчаються два давнiх знайомих. Один з них i запитує в iншого, мовляв. як справи. Погано, журиться той. Дружина мене покинула, пiшла до iншого. Син наркоман, сидить у тюрмi. Донька проститутка, хвора на СНIД. А мене вчора з роботи вигнали. Та не журися ти так, заспокоює його знайомий. Життя як зебра - смуга чорна змiнюється на смугу бiлу. Все перемелеться i до тебе прийдуть кращi часи. Через рiк зустрiчаються вони знову. Ну як твої проблеми? Закiнчилася чорна смуга невдач? - запитує невдаху його друг. - Та знаєш, вiдповiдає той, виявляються, що то в мене була бiла смуга в життi.
  -- Як би там не було, але в Українi заправляють москалi i їхнi агенти та зрадники української нацiї. Вони захопили всi сфери життя i через власнi засоби комунiкацiї дурять людям голову, що головними ворогами українцiв є американцi. Нiби це Америка захопила економiку України, а не Росiя. Можна подумати, що всi автозаправки в Українi належать компанiї Шелл, а не Тюменской нефтяной компании чи Лукойлу. Може це американцi, а не москалi окупували Крим i здiйснюють вiйськову iнтервенцiю на Донбасi.
  -- Я з тобою згоден, - пiдвiвся вiд столу зi склянкою з апельсиновим соком в руках Кандиба. - Можна подумати, що з проголошенням незалежностi України в нiй запанувала англiйська мова, а не росiйська. А дурнi перiодично пiднiмають крик, що українське керiвництво, бачте, проамериканське. Смiх, та й годi.
  -- Все таки ми з тобою, друже, незважаючи на життєвий досвiд, виявилися людьми наївними. Це мабуть наша нацiональна риса, - i собi пiдвiвся Лубенський. - Ми з тобою пiсля проголошення незалежностi України зробили колосальну помилку, розпустивши нашу органiзацiю, яка боролася за визволення України з московських кайдан. Як колись казали французи: король помер, хай живе король. Радянського Союзу не стало, але Росiя почала його вiдновлювати повним ходом.
  -- Друзi пiдiйшли до широкого вiкна, яке йшло майже через всю стiну невисокої, але дуже затишної i просторої вiлли Лубенського.
  -- Ти подивися як чудово цвiте олеандр, - замилувався на панораму за вiкном Кандиба. - Треба вiдновлювати боротьбу за звiльнення України, - знову почав вiн перервану розмову. Ми з тобою мiльйонери. Чи не так? Не лише нашi дiти, але й онуки дуже добре влаштованi. Мають свою справу i цiлком незалежнi вiд нас. Їм нашi грошi не потрiбнi. Я свого сина не бачив уже бiльше пiвроку. Його нафтовидобувна компанiя нарощує обсяги видобутку на Алясцi. То вiн там з родиною живе майже постiйно.
  -- А мої обидва сини можливо вже й перевищили мене за власним капiталом, - вийшов на яскраво зелену траву бiля будинку Лубенський. - Я не бачу проблем з фiнансування нашої дiяльностi. Проблема в iншому. Ми з тобою, слава богу, все ще здоровi. Але ж роки беруть своє. На дев'ятий десяток повернуло. Сили вже не тi. То чи на довго нас вистачить? Важко нам буде починати все з початку.
  -- То ти мислиш все ще по старому. - посмiхнувся Кандиба. - Ти своєю юридичною фiрмою все життя керував одноосiбно. А коли вимушений був йти на вiдпочинок, нiхто з твоїх синiв не захотiв продовжити твiй бiзнес. Прийшлося продавати фiрму. Я до того це веду, що треба було готувати гарного i вiдданого менеджера для її керiвництва. I не за рiк до .виходу на пенсiю, а протягом останнiх 5-10 рокiв. Щоб перевiрити людину. Менi такого хлопця знайти вдалося. Тому я керую своєю фiрмою "з печi". I доволi успiшно.
  -- Я тебе зрозумiв так, що для нашої органiзацiї, яку ми збираємося вiдновити, необхiдно пiдшукати молодих i дiєвих хлопцiв-українцiв, якi будуть реалiзувати нашi iдеї i життєвий досвiд. А над ними, для контролю, поставимо головного менеджера. Вiн у мене теж є. Я тут тихцем вивчив у Гарвардi одного хлопця з України. Генiальна, чесна i патрiотична людина. Ще десять рокiв тому, будучи в Українi, довiдався, що росiяни зваблюють наших переможцiв олiмпiад з усiх дисциплiн вчитися до Москви. Це щоб використати наш iнтелектуальний потенцiал i виховати з них не елiту нацiї, а яничар i колаборацiонiстiв. Серед них був i Святослав. Вiн тричi перемiг на математичнiй олiмпiадi в Українi, а потiм став переможцем i Мiжнародної олiмпiади з математики, яка проводилася в той час в Сiнгапурi. Йому так набридло зверхнє ставлення в Москвi до українцiв людей, якi їм i в пiдбори не годилися. Хлопець повернувся до України i його не хотiли зараховувати нi до якого вузу. Напевно, з Москви наказали своїм агентам в Мiносвiтi України. Ось тут менi i пощастило. Я фiнансував видання пiдручникiв з математики українською мовою для унiверситетiв i один професор менi порекомендував цю людину-комп'ютер. Зараз вiн не має нiякої постiйної роботи. Пiсля закiнчення Гарварду виконує на замовлення всiлякi роботи. Заробляє великi грошi. Але постiйно звертається до мене, щоб вiн мiг зробити для України. Ось i допоможемо йому. Виконавець вiн чудовий. Та й органiзатор теж. I взагалi людина вiн вдячна, не забув про мою допомогу.
   - Я вважаю, що треба розробити програму допомоги українськiй пресi в Українi, щоб пробити блокаду, - продовжив Кандиба. - Але, як на мене, треба шукати вiдповiднi нашим iдеям органiзацiї в Українi. За логiкою речей вони нинi мають виникати i множитися. Такий час i така ситуацiя. Наша фiнансова пiдтримка для них буде дуже доречна. А Святослав саме i займеться як пошуком таких органiзацiй, так i їх розвоєм.
  
      -- Вiйськовi
  
  
   - Я вже далi не можу витримувати цiєї спеки, - сказав, пiдводячись з дерев'яної лави в саунi сорокарiчний генерал-лейтенанат Анатолiй Дузь. - В мене, здається, зараз очi повилазять. Як ти можеш сидiти тут так довго. Та ще й ипiдливаєш на розпечене камiння свою воду з ментоловою олiєю.
   Дузь зiскочив з полицi, вiдчинив дверi i скинувши повстяного капелюха, стрибнув до басейну з прохолодною водою. А-а-а-а - залунало пiд вкритими вiльховою "вагонкою" стiнами великого холу службової сауни. Рiзко викидаючи руки з води Дузь швидко плив басейном, фиркаючи як морж. Його могутнє тiло, коли вiн вилiз з води парувало.
   Заступник мiнiстра оборони України Анатолiй Дузь пiдiйшов до холодильника i витягши декiлька пляшок оксамитового пива "Оболонь" i тарiлку з чорною iкрою. Остання була мальовничо оточена бурштиновими шматочками сьомги.
   Вiдчинилися дверi парної i клубах пари виникла струнка постать тридцятидев'ятирiчного заступника державного секретаря Мiнiстерства оборони генерал-лейтенанта Любомира Шполянського. Вiн повiльно пiдiйшов до душової кабiнки i став пiд крижанi струменi води. Завжди спокiйний i врiвноважений Шполянський не зронив з губ жодного звука. Повiльно повертаючись i пiдставляючи пiд обпiкаючу тiло воду то ту, то iншу його частину. Розтершись рушником вiн загорнувся в простирадло i спокiйно вмостився на крiслi бiля столу. Вiн вiдкоркував пляшку пива i наповний склянку до половини.
  -- Нiколи не бачив, - подумав Дузь, щоб хоча б раз наповний щось вщент. Завжди наливає половин, як вiдмiрює.
  -- А в мене всперединi нiби якийсь вимiрник встановлений, - побачивши погляд друга, сказав Шполянський. - Можу розлити пляшку хоч на десять чоловiк. Усiм порiвну.
  -- Мене в тобi дивує не те, - посмiхнувся Дузь. - Як ти вмiєш вгадувати думки людей. Мене iнодi приголомшує, коли ти кажеш менi, що зараз мiнiстр скаже. I вiн дiйсно те каже. Ти що, навiюєш йому якiсть думки?
   - Звичайно, що нi. - Просто в мене i тут є якась внутрiшня iнтуїцiя. I чим людина примiтивнiша,. тим менi легше вгадати, що вона скаже.
  -- Ну що скажеш про нового мiнiстра оборони, - звернувся до Шполянського Дузь. - Всi були впевненi, що кращої кандидатури за тебе немає.
  -- В мене не було жодного шансу, ти ж розумiєш це не гiрше за мене. До речi, як i у тебе, - примружив очi Шполянський.- Ми ж з тобою чистопороднi українцi. I дружини в нас теж українки. Ось якби ти був обрiзаний. Або хоча б у тебе була дружина росiянка або єврейка, тодi ми були б на конi. А то парадоксальним чином ми наймолодшi командири дивiзiй в Українi, хлопцi з села, своїм талантом i працьовитiстю добилися практично стелi у своєму службовому зростаннi. Одна надiя, що до влади нарештi колись в Українi прийдуть українцi. Тодi я буду мiнiстром оборони, а ти станеш секретарем Ради нацiональної безпеки i оборони. Для тебе характерне геостратегiчне мислення.
  -- Я з тобою згоден, - Попереднiй мiнiстр був напiвросiянин-напiвєврей, нинiшнiй напiвукраїнець-напiвєврей. Дуже симптоматично.
  -- Ну тут ти не зовсiм правий, - знову пiдняв кришталеву склянку Шполянський. - Це так би мовити формальний бiк справию. В обох мiнiстрiв оборони України матерi є чистокровними єврейками. За єврейськими звичаями такi люди є євреями. Це якби в них були батьки євреями, тодi виникає певна колiзiя. А так вони вважают, що мати єврейка виховує своїх дiтей тiльки єареями. I нiким iншим. Вони нiби всмоктують своє єврейство з молоком матерi. Пам'ятаєш колись дуже популярну пiсню Висоцького "Охота на волков". То там є слова про вовченят, якi смоктали молоко вовчицi i всмоктали "нельзя за флажки". Так що нашi мiнiстри знають про це i вважають себе повноправними євреями i пишаються своєю належнiстю до "богомобраного" народу.
  -- Але i ми українцi нiчим не поступаємся перед євреями за власним розумовим потенцiалом, - почухав носа Дузь. - У нас в академiї викладав iсторiю України професор Погрiбняк. Так вiн на реальних iсторичних фактах доводив,. що ми українцi зробили вирiшальний внесок у створення народної пiснi, освоєння цiлинних земель по всiй планетi i в освоєння космосу. I дiйсно, серед теоретикiв i практикiв освоєння космiчного простору однi українцi за походженням. Тут уже нiяк не спростуєш цi данi. Що було, то було. Значить у нас є генетична схильнiсть одночасно i до духовно (пiсня), i до господарського ( пiдняли i освоїли чорнозем по всiй планетi) i до технiки. Нiмцi роблять гарнi машини. Але ж де їхнi конструктори ракет? То хiба ракета простiша у конструюваннi i виготовленнi за автомобiль? Це ж не так. Нас просто не пускають нiкуди навiть в Українi, свiдомо i органiзовано блокують наше просування по службi в усiх сферах життя.
  -- Бачу в нас сьогоднi серйозна розмова починається, - посмiхнувся Шполянський. - Ранiше тебе бiльше цiкавили певнi мiсця видатних жiночих органiзмiв.
  -- Та вже дiстали мене всi цi придурки-чужинцi, - розсердився Дузь. - Та я ще в школi тричi перемагав на Українських фiзичних олiмпiадах.- Технiка для мене, як для тебе стратегiчне мислення. Куди б не поїхав вiдпочивати, завжди починаю допомагати щось лагодити. Я без цього не можу. Але чим я можу займатися в армiї, коли вже майже всю технiку з неї розтягли. Та й саму армiю скоро розвалять до кiнця. Це щоб ми опинилися повнiстю безбройними, коли на нас нападуть москалi. У мене в головi увесь час той знаменити вислiв Бiсмарка, про який нам говорили в академiї: народ, який не хоче годувати власну армi, буде годувати чужу. А чужа армiя завжди обходиться набагато дорожче.
  -- То чого ж нам-українцям тодi не вистачає? - знову звернувся до свого друга Дузь. - У нас є духовнiсть, практичнвсть, працьовитiсть, видатнi iнтелектуальнi здiбностi. На кожнiй свiтовiй олiмпiадi з усiх предметiв у нас постiйно призовi мiсця. Але чому ж тодi ми так бiдно живем? Чому дозволяємо всяким чужинцям-зайдам хазяйнувати у своєму домi, оббирати себе? Тут якийсь очевидний парадокс.
  -- Та нiякого парадоксу тут немає. - вiдповiв Шполянський. - Ми просто не усвiдомили себе. Не знаємо того, що є великою, славною, богомобраною нацiєю. Коли в нас визрiє критична маса людей, якi це усвiдомлять, ми станемо найбагатшою країною Європи. Для цього є всi об'єктивнi умови - розумнi i працьовитi, освiченi люди, найбагатша у свiтi земля, найкращий комфортний клiмат. А ось суб'єктивно ми себе не поважаємо. Нам кажуть нашi вороги, що ми дурнi i нi на що не спроможнi. То ми з ними згоджуємося i такими i стаємо. А тiльки ми скажемо, що ми кращi за iнших, та ще й приклади наведемо, ми одразу наведемо порядок у своєму домi. Я згоден позмагатися i з росiянами, i з євреями. Нехай вони назвуть менi своїх Корольових, Кибальчичiв, Засядькiв. Цiолковських, Кондратюкiв, Сiкорських, Глушкiв i т. д. Хоча б одного. А їх i немає. То хто ж тодi розумнiший? Ми чи вони?
  -- До речi, ти перевiряв, у саунi немає "жучкiв"? - запитав Шполянський? - Ти ж у справах технiки дiйсно невизнаний генiй.
  -- Ось тут можеш на мене покластися. В мене є такi прилади, якi тим хлопцям, що чiпляють "жучки" i не снилися. Можеш тут вiльно говорити, що хочеш. Але лише зi мною. - посмiхнувся Дузь.
  -- Ну ти менi поясни, як це може бути, що в армiї на весь округ один єврей i того призначають мiнiстром оборони. А пiсля нього призначають другого єврея, - знову вiдкоркував пляшку пива Шполянський.
  -- Це запитання не до мене, - пересмикнув плечима Дузь. - Якби ти спитав мене як технiчно вдосконалити БМП я б тобi все чiтко розповiв. До речi, на цьому, Україна може мати сотнi мiльйонiв доларiв. Є вiдповiднi заводи, якi стоять, вiдповiднi кадри працiвникiв, якi безробiтнi. Але ж нiкому до нас-українцiв справи немає
  -- Я згоден з тобою, це запитання до мене, - подивився на свiтло на склянку пива Шполянський. Пояснення цьому може бути лише одне. Iснує потужна сiонiстська органiзацiя, яка займається пiдбором i розстановкою на всi керiвнi посади євреїв. Незалежно вiд їх розумових i професiйних якостей. Головне, щоб людина мала єврейське походження.
  -- Тодi можна зробити висновок, що i нам-українцям необхiдно формувати такi органiзацiї, якi б добирали українцiв-патрiотiв i розставляли їх на всi керiвнi посади в Українi. Iнакше ми i далi будемо на других i третiх ролях у себе на Батькiвщинi, - сказав Дузь, наливаючит пива у склянку i намазуючи чорну iкру на скибочку сьомги.
  -- Але ж ми не "потягнемо" всi сфери життя в країнi, - заперечив йому Шполянський. - Щодо армiї я з тобою згоден. Тут у нас певнi можливостi є. Якщо створимо вiдповiдну органiзацiю, включимо до неї старших офiцерiв-патрiотiв, будемо диктувати свої умови. Ми ж все таки є нацiональною бiльшiстю в цiй країнi i це наша земля. Ми не приїхали сюди, як писав про Дантеса Лермонтов "на ловлю счастья и чинов". Та цей вiрш Лермонтова про Дантеса нiби спецiально написаний про багатьох зайд, яких з України нiчим не виженеш, але якi її щиро ненавидять. Це ж там далi, ще зi школи пам'ятаю є слова: "смеясь он дерзко презирал земли чужой язык и нравы". Отак i в Українi немало людей, якi з презирством ставляться до української мови i наших звичаїв.
  -- Щодо, так би мовити, теоретичного обгрунтування необхiдностi i легiтимностi iснування такої органiзацiї, то ми її створюємо не в Росiї для насаджування в усiх сферах життя керiвникiв українцiв i не в Iзраїлi. Росiяни ж i євреї дiють якраз навпаки. Може i нам необхiдно подумати про свою агентуру в росiйських i iзраїльських верхах.
  -- Поки що це звучить майже фантастично, - потер лоба Шполянський. - А щодо просування своїх людей в усi сфери життя в Українi, то тут треба шукати виходи на iншi подiбнi органiзацiї. Зараз українцiв так упослiджують на власнiй землi, що подiбнi органiзацiї українських патрiотiв повиннi виникати скрiзь. Необхiдно встановити з ними дiловi контакти. Як ти знаєш в мене є надiйний i перевiрений друг в тих органах, якi все знають. Треба його прийняти до нашої органiзацiї i хай вiдповiдає за "звязки з громадскiстю".
   В новинах вчора показували, що в Курську на Московщинi зiбрався так званий "Слов'янський собор". Були представники чомусь лише Росiї, України i Бiлорусi. Що то за зiбрання слов'ян без полякiв, болгар, словакiв, чехiв, словенцiв, хорватiв, сербiв i так далi менi не вiдомо. Але надзвичайно показово хто там сидiв у президiї., тобто якi люди були органiзаторами. З боку Росiї це Качуров i Смородiнськiй, обидва євреї. Україну представляли "слов'яни" Тютюнов i Кушнеровський, обидва євреї-хасиди. Так званий "слов'янин" з Бiлорусiї Панукович теж зi своїми росiйськими i українськими колегами одного роду-племенi. Якась фантастика, та й годi, - знизав плечима Дузь. - Не словянський, а якийсь хазарський собор. Та й якби там зiбралися дiйсно етнiчнi росiяни, українцi i бiлоруси, то там би слов'янами були б лише українцi. Москалi типовi угро-фiни, а бiлоруси прибалти. В Українi простий народ вiддавна це розумiв, називаючи бiлорусiв литвинами, а росiян кацапами i москалями.
   Нiякої фантастики тут немає Все дуже чiтко вписується в ту схему, про яку ми з тобою говорили, згадуючи нашого нового шефа, - скривив губи у кривiй посмiшцi Шполянський. Цiлком логiчн, що мiжнародному сiонiзму набагато легше управляти однiєю великою країною i нацiєю, нiж десятьма чи двадцятьма малими. Це однозначно вигiднiше. Перш за все матерiально. Не треба в кожнiй країнi купувати свiй уряд, президента, верховну зраду. А це дорого i довго. Набагато дешевше утримувати одного президента, одного-прем'єра i т.д. Для мене це цiлком зрозумiло.
   - I для мене теж, - згодився Дузь. - Там на завiсi над президiєю висiв транспарант: "Русские, украинцы и белоруссы - один народ". Це вже для дуже дурних людей. Ми то з тобою щодня спiлкуємося з росiянами. У них навiть будова черепа зовсiм iнша, нiж в українцiв. Такi широкi i вилицюватi фiзiономiї. I ментальнiсть зовсiм вiдмiнна. Недаремно областi, де висока питома вага росiян на виборах голосують зовсiм iнакше нiж тi, де абсолютно домiнують українцi. Ми i зовнi i за власним характером є типовими європейцями. Вони ж справжнi євразiйцi, тобто перехiдний расовий тип мiж європеїдною i монголоїдною расами. Тому i формують пiд себе Євразiйський союз. А в нас бiльшiсть населення бачить себе у Європi i ЄС. Це якраз тому, що ми чистопороднi європецi. А який резус-конфлiкт у змiшаних українсько-росiйських родинах буває. Це доволi поширене явище. Це вказує на досить вiдмiнну генетичну основу двох нацiй. А ось з поляками цього немає. Це просто факти про якi менi розповiв знайомий лiкар Зоря, в якого я лiкував свою першу дружину. Вiн вiдразу спитав хто вона за нацiональнiстю. Так у нас нiчого i не вийшло з дiтьми. А ось коли я одружився з українкою, то хоча ми з протилежних частин держави, у нас уже двоє дiтей. I нiяких проблем не виникало.
   - А як тобi публiчнi заяви нашого президента, що всi ми працюємо на євреїв або про те, що будь-який президент України це "людина Москви в Києвi"? - запитав Шполянський.
   - Якщо вiн мав на увазi себе, то тут я з ним цiлком згоден, - засмiявся Дузь. - Але не треба узагальнювати. Та нашому президенту до дурниць не звикати. I в словах, i в дiлах. То що ти скажеш як людина стратегiчного мислення? Який вихiд з ситуацiї, що склалася?
   - Я вважаю, а це просто свiтовий досвiд, що ми знаходимося, точнiше нас туди завела "наша" нинiшня влада, у глухому кутi iсторiї. I чим довше така ситуацiя буде зберiгатися, тим важче з неї буде вийти. В принципi ми можемо дiйти до точки, можливо вже i дiйшли, звiдки вихiд лише через страшний катаклiзм, вiйськову диктатуру. Демократiя, особливо так, яку ми маємо зараз, тобто для олiгархiчних злочинцiв i бандитiв сьогоднiшню владу не зламає нiеколи. Тут потрiбна сильна влада, керована сильною рукою, - махнув уже своєю рукою нiби шаблею Шполянський..
  -- То тодi нам i карти в руки. - спитав Дузь.
  -- Об'єктивно, дiйсно так. А ось чи знайдуться вiдповiднi сили у суспiльства i належнi люди, поживемо - побачимо, - вiдповiв йому його друг. - Може такими людьми можемо стати i ми. Тепер все залежить вiд нашого розуму, органiзаторських здiбностей i рiшучостi. Однак все одно нам треба шукати спiльникiв за межами нашого кола. I створювати органiзацiю в яку можна добровiльно увiйти, але з якої не можна вийти. I зрада в якiй неодмiнно карається смертю. Iнакше iуди нас видадуть набагато ранiше, нiж ми встигнемо щось зробити. Кожен, хто вступає до нашої органiзацiї повинен знати, що вона завжди захистить його i прикриє всiма доступними для неї способами i методами. Але якщо вiн щось зробить проти України, української нацiї чи зрадить наша братство, йому пощади не буде. Ось так i тiльки так. На вiйнi, як на вiйнi.
   - А ти мiг би стати хорошим диктатором. - посмiхнувся Дузь. - В тебе є для цього всi пiдстави.
   - Ти помиляєшся. Це не для мене, - щиро мовив Шполянський. - Я надто жорстокий. Моє логiчне мислення органiчно не сприймає алогiчних ситуацiй i алогiчних людей. В державному розумiннi, звичайно. Я почну знищувати ворогiв України десятками тисяч. В Афганiстанi, коли я був ще молодим офiцером мене не один раз хотiли судити за надто жорстокi методи ведення вiйни. Але мене любив командувач вiйськами i тому я вийшов сухим iз води. В мене вирiзана частина правої легенi. Однак у саунi тебе пересиджую. Козацька порода. Треба шукати диктатора десь на сторонi. Це може бути i цiлком цивiльна людина. А ми йому допоможемо прийти до влади.
   - Нинi у диктатори пнеться новий перший вiце-прем'єр. Його продажнi ЗМI зображаю "сильною особою", здатною навести лад у державi.
   - Та не смiши мене, - махнув рукою Шполянський. - Вiн же справжнiй Педрiто Гомес. Блакитний, аж синiй. Голубiше не буває. Чисто карикатурна постать. Його нiхто серйозно не сприймає i сприймати не буде. Це тiльки говорить, що у нинiшньої влади взагалi немає нiякого кандидата в президенти, якщо вона чiпляється за такi одiознi постатi. Бо iншi ще гiршi i бiльше на 5% голосiв виборцiв однозначно не тягнуть. А цей гомик собi навiть вуса вiдпустив, щоб iмiтувати "Сталiна". Просто якийсь дебiльно-божевiльний маскарад. Нiби в божевiльнi вирiшили святкувати якесь з радянських свят.
   Через тиждень святкуємо "День захисника Вiтчизни", - знову звернувся до Шполянського Дузь. Новий мiнiстр планує грандiозну пиятику. Хоча я знаю, як ти вiдносишся до цього свята.
   - А як я можу до нього вiдноситися? - примружив очi Шполянський. - Я його завжди святкував як День радянської армiї, коли в тiй армiї служив. А зараз я служу в українськiй армiї. То за логiкою речей i повинен вiдмiчати день української армiї, а не неiснуючої радянської.. А так раз у нас з Росiєю i Бiлоруссю один день захисника Вiтчизни, то й Батькiвщина одна. А звiдси вже виводиться все те, що написане на транспарантах "Слов'янського собору". А потiм i наступний крок до єдиної армiї. Недаремно ж нашу українську такими швидкими темпами розвалюють. А менi б не хотiлося знову командувати українськими хлопцями на вiйнi в Чечнi, Iнгушетiї чи Дагестанi. Бо ж все це елементарнi пiдступи росiйського iмперiалiзму i єврейського сiонiзму, щоб черговий раз використати наших дiтей для їхньої конфронтацiї з мусульманським свiтом. А нам вона зовсiм не потрiбна.
   - В мене вже таку оскому викликають цi постiйнi скиглення, що у нас i держава не така, i народ не такий. Це все брехня, мать вашу так, - стукнув кулаком по столу Дузь. - Мiй сусiд по будинку виїхав до Канади без вищої освiти i знання англiйської мови i через два роки вже заснував там компанiю. I його син теж. А тут перебивалися з хлiба на воду. У нас дуже талановитий i працьовитий народ. Йому просто не дають працювати i реалiзувати свої природнi генетичнi здiбностi i обдарування.
   - У нас не така влада у конкретних персоналiях. Помiняй її на розумних патрiотiв i все закрутиться i запрацює, - згодився Шшолянський. - Пам'ятаєш, як ми розбиралися в мiнiстерствi з капiтаном 2 рангу Жуком. Вiн довiв свiй есмiнець до занепаду в усiх сферах життя i дiяльностi. Матросiв майже не годували, корабель заржавiв, бойових навчань не проводили. Все закономiрно закiнчилося стрiляниною в караулi. Були жертви. Ми тодi заарештували i вiддали пiд трибунал Жука, а на його мiсце призначили молодого рiшучого i енергiйного капiтана 3 ранга Слiпенця. Вiн прийняв корабель з усiєю розхристаною i розбещеною командою, яка спилася майже в повному складi i вiдразу вивiв його в море. Через два мiсяцi вони повернулися з походу. Корабель увесь аж сяяв. Команда мала бравий вигляд. Всi були добре вгодованi i веселi. Дисциплiна стала iдеальна. На маневрах корабель Слiпенця посiв перше мiсце. .
   - Я тебе зрозумiв, - посмiхнувся Дузь. - Корабель це Україна. Його екiпаж - це український народ. Капiтан 2 рангу Жук - це наше нинiшнє керiвництво державою. Помiняємо умовно кажучи Жука на Слiпенця i з тим же кораблем i з тим же екiпажем будемо мати протилежнi результати. Станемо найзаможнiшою i найщасливiшою країною Європи. Займемо перше мiсце у змаганнi з iншими державами. Нам треба мiняти не корабель чи команду, а лише одного командира. I все буде сяяти чистотою, всi будуть нагодованi i веселi. Правильно я тебе зрозумiв? У тебе як завжди невiдпорна логiка, а приклади яскравi i зрозумiлi.
   - Нам нарештi треба щось робити конкретне. А то в нашiй країнi виходить як у тому анекдотi. Зустрiлися двоє давнiх знайомих, якi багато рокiв не бачилися. Привiталися i одни питає у iншого: як справи? I не питай, вiдповiдає той йому. Гiрше нiкуди. Дружина мене покинула, пiшла до другого. Донька проститутка, син наркоман, хворий на СНIД, а мене самого вчора з роботи вигнали. Ну ти так не переживай. Втiшає його давнiй знайомий. Життя воно як зебра. Смуга чорна, смуга бiла... Зараз у тебе чорна смуга у життi. Але пройде якийсь час i все влаштується. Почнеться бiла смуга. Пройшов якийсь час i давнi знайомi знову зустрiлися. Ну як твої справи тепер, з надiєю питає знову друг у свого "смугастого" приятеля. I не питай, вiдповiдає той. Тепер виявилося, що то в мене була бiла смуга у життi.
   - Ти абсолютно правий, - пiдвiвся з мiсця Дузь. - Коли вже здається, що гiрше бути не може нашi керiвники держави придумують який щораз густiший маразм i все стає ще безпросвiтнiше. Поки цi злочиннi дебiли-iнородцi будуть при владi нi Українi, нi нам з тобою, нi нашiй нацiї нiчого не свiтить.
  
  
      -- Добровольцi
  
  
  -- Слава нацiї, - пролунав гучний голос координатора новоствореної спортивно-патрiотичної органiзацiї "Меч Святослава" Миколи Головача.
  -- Смерть ворогам України, - вiдгукнулося тисяча молодих голосiв iз зали педагогiчного унiверситету.
   Так завершилося злиття двох молодiжних органiзацiй "Українська нацiональна iдея" (УНI) i "Мiсiя української нацiї" (МУН).
   Через два тижнi в квартирi-офiсi органiзацiї "Меч Святослава" бiля метро "Чернiгiвська" в Києвi Микола Головач розглядав зi своїми заступниками три вiзитiвки, якi майже одночасно були присланi в трьох рiзних конвертах.
  -- Академiк Маринич, доктор медичних наук, професор, директор онкологiчної клiнiки, - споквола прочитав Головач елегантну вiзитiвку, надруковану на дорогому цупкому паперi. - Шейх Мухаммед Абд аль-Кадир, - ще повiльнiше прочитав вiн стилiзованi пiд арабське письмо розгонистi лiтери другої визитiвки. - Шамiль Басаєв, прочитав Головач i затнувся.
  -- Що так i написано? Не може такого бути, - пiдбiг до Головача його органiзацiйний заступник Олексiй Стась.
  -- Так, бути не може, але є, - Головач передав третю вiзитiвку з прiзвищем вiдомого героя росiйсько-чеченських вiйн до рук своїх заступникiв. Можете самi пересвiдчитися. Так i надруковано.
  -- Це мабуть якийсь жарт, - засмiявся заступник Головача з iдеологiї Роман Цьох. А може просто провокацiя.
  -- Це можна перевiрити, так як тут надрукований i телефон. Ба, навiть два, - засмiявся Головач.- Наш академiк нiкуди не втече. Зачекає i шановний шейх, а ось по третiй вiзитiвцi необхiдно термiново щось вирiшувати. Ми порадилися i я вирiшив зателефонувати.
   Головач зняв трубку i набрав зазначений у таємничiй вiзитiвцi номер. - Алло, вiдповiв зовсiм молодий чоловiчий голос.
   Наша органiзацiя сьогоднi отримала вiзитiвку з вашим номером. Я одразу його i набрав, - принципово українською сказав Головач. Ми "Меч Святослава".
  -- Дякую, що одразу вiдгукнулися, - теж українською вiдповiв молодий голос. - Призначте, будь ласка, час i мiсце зустрiчi нашого представника з вами.
   - Ми будемо чекати вас у своєму офiсi завтра о 10 годинi ранку.
   - Це влаштовує нашого представника, - вiдповiв молодий голос. - Чекайте чоловiка на iм'я Ахмед Аббасов.
   - А тепер зателефонуємо шейховi, знову пiдняв трубку Головач.
   - Пронто, - вiдповiв жiночий голос.
   - Я мабуть помилився, - почувши iталiйську традицiйну вiдповiдь на телефонний дзвiнок, сказав Головач. - Менi потрiбний шейх Мухаммед Абд аль-Кадир.
  -- Це його офiс, - вiдповiла жiнка.
   - Ми отримали його вiзитiвку сьогоднi вдень. Ми - це органiзацiя "Меч Святослава".
   - Представник шейха Хусейн Рiяд може зустрiтися з вами у прийнятному для вас мiсцi i призначений час, - вiдповiла жiнка.
   - Ми чекаємо його, якщо це прийнятно завтра о 12 годинi дня, - сказав Головач.
   - Я передам йому i зателефоную вам через пiвгодини, - сказала жiнка.
   - Чекаю вашого дзвiнка, - вiдповiв їй Головач i поклав трубку.
   - А тепер до нашого академiка, - Головач почав тиснути на кнопки телефонного апарата, набираючи перший з чисельних номерiв, якими ряснiла вiзитiвка Марунича. Йому вiдповiв нiжний дiвочий голосок. А цей академiк ще той жеребець, - подумав про себе Головач.
   - Директора клiнiки зараз немає на мiсцi, - вiдповiв чарiвний голос дiвчини. Вiн знаходиться в операцiйнiй.
   - А коли звiльниться?
  -- Ви залиште свої координати i я вам одразу зателефоную, - сказала дiвчина. - Не думаю, що це буде в найближчi три години.
   Головач назвав свiй номер телефона i прiзвище та iм'я.
   - А тепер давайте порадимося, що нам робити, - звернувся Микола Головач до своїх соратникiв. Треба передбачити, хоча б у найзагальнiших рисах, що вони вiд нас можуть хотiти. Я особисто вважаю, що вони запропонують нам якесь спiвробiтництво.
  -- Араби i чеченцi є природними нашими союзниками. - сказав Стась. Так що тут можна передбачити якiсь реальнi точки дотику, але що хоче вiд нас лiкар, як я зрозумiв хiрург? Дуже вже серйозна у нього спецiальнiсть. Тому за власним характером вiн має бути радикалом. Така вже в нього рiшуча i безповоротна спецiалiзацiя. Тут ми навряд чи можемо щось довiдатися до зустрiчi. Здається менi, що нiхто з нас на здоров'я не скаржиться. Так що лiкарi, тим бiльше хiрурги, нам не потрiбнi.
   - Сьогоднi у мене заплановано три зустрiчi, - сказав Головач пiдводячись. - Якщо буде дзвiнок вiд академiка, хай його секретарка телефонує на мiй мобiльний. До зустрiчi за 15 хвилин десята завтра.
   Головач потиснув руки своїм соратникам i вийшов з офiсу.
   Наступного дня керiвник органiзацiї "Меч Святослава" сидiв за своїм столом в оточеннi заступникiв. Рiвно о десятiй годинi ранку до кiмнати зайшло троє елегантно одягнених чоловiкiв. Попереду знаходився високий брюнет з великими залисинами. Один з молодших чоловiкiв тримав у руках папку.
   - Ахмед Аббасов, - простягнув вiн руку Головачу, який пiдвiвшись зi свого стiльця уже чекав на гостя стоячи.
   - Микола Головач, - представився вiн чеченцю.- Радий вас зустрiчати в офiсi нашої органiзацiї. А це мої заступники - Олексiй Стась i Роман Цьох.
  -- А це мої супутники, якi вiдповiдають за мою безпеку, - показав Аббасов у бiк своїх супутникiв. Тi стримано кивнули.
   - А я розраховував на зустрiч з самим Шамiлем Басаєвим. - посмiхнувся Головач. - В крайньому разi так було написано на отриманiй нами вчора вiзитiвцi. Але ж Шамiль Басаєв, наскiльки нам вiдомо, загинув.
   - Я уповноважений розмовляти з вами вiд його iменi, - сказав Аббасов.
   - Звiдки це менi вiдомо? - криво посмiхнувся Головач. - Може ви представники росiйської ФСБ. Або i якихось iнших ворожих нам спецслужб чи органiзацiй.
   - Представ пану Головачу нашi посвiдчення, - вiддав розпорядження нижчому охороннику Аббасов. Той пiдiйшов до дверей i вiдчиний їх. У кiмнату, нiяково посмiхаючись зайшов Азiз Хакiмов. У Головача сльози виступили на очах i вiн вискочивши з-за столу кинувся обнiматися зi своїм чеченським побратимом з яким ще на початку 90-х рокiв воював у Грозному проти росiян.
   - Оцим документам я вiрю бiльше нiж собi самому, - сказав вiн вiдриваючись вiд свого друга. - В ньому неправди немає нi крихти. I лукавства теж. Скiльки разiв ми рятували один одного. Пам'ятаєш, як ти винiс мене пораненого з розбитого будинку на вулицi Пушкiна в Грозному. Нiхто не вiрив, що я ще живий. А ти пiд ураганним вогнем, сам поранений тягнув мене i тягнув на своїх плечах. Потiм нас уже разом транспортували до госпiталя в горах. Як ми з тобою тодi дружили. Головач не витримав i витер сльози. якi мимоволi текли з його очей. - Я вже думав. що ти давно загинув. Передавав твоїй дружинi грошi. Вона хоч їх отримала?
   У Азiза теж на очах стояли сльози. Вiн не мiг вимовити нi слова.
   - Давайте перенесемо нашу зустрiч, наприклад на завтра, - запропонував Аббасов. - ви погомонiть собi, згадайте минуле, а ми прийдемо до вас завтра i уже спокiйно обговоримо перспективи нашого можливого спiвробiтництва.
   - Я згоден, - сказав Головач, - простягаючи руку Аббасову. До завтра о 10 годинi ранку. А ми з Азiзом сьогоднi пiдемо до мене. Моя дружина дуже багато чула про тебе. А тепер я їй покажу тебе, слава алаху, живого.
   - Хвилинку, Миколо, - сказав Стась, коли Аббасов з охоронцями вийшов за дверi офiсу. - У нас же сьогоднi призначена зустрiч о 12 годинi з шейхом.
   - А я вже про неї i забув, - спохмурнiв Головач. - я тебе зараз завезу до себе додому, - звернувся вiн до свого чеченського побратима, а сам буду вимушений повернутися в офiс. Помиєшся з дороги. Дружина тебе нагодує. Я їй зараз зателефоную на роботу, щоб вiдпросилася i йшла додому. Вона працює в бiблiотецi школи, яка розмiщена поруч з нашим домом. А увечерi посидимо за столом. Згадаємо бойових соратникiв, тих якi ще живi i тих, яких з нами вже немає. Вони десь у кращому свiтi, нiж ми.
   Головач знову зняв телефонну трубку i зателефонував до дружини на роботу.
   - Все добре. Вона зараз вирушає на нашу квартиру. А ми пiдемо до машини. Зараз пiк руху вже спав i я сподiваюся за 40 хвилин доїхати до свого будинку.
   - Тiльки не затримуйся там, будь ласка, - сказав Цьох. - У тебе часу вистачить лише для того, щоб повернутися до дванадцятої.
   - Нi, пiвгодини в мене є, - поглянув на годинник Головач. - якщо щось трапиться з машиною я її кину i доберуся на таксi чи пiймаю якогось "грача". Пiшли, Азiзе.
   За 15 хвилин дванадцята Головач уже сидiв за своїм столом у офiсi i мовчки курив. - Завжди жвавий i помiрно балакучий вiн нiби води до рота набрав Його заступники теж мовчали, так як вiдчували, що їхнiй командир знаходиться пiд впливом зустрiчi зi своїм чеченським побратимом.
   Напружена тиша в кiмнатi стала майже нестерпною i Стась першим порушив мовчанку.
  -- Скажи, Миколо, звiдки в Азiза такий величезний авторитет? - запитав вiн у Головача. Я знаю, що це легендарна особа, але чому його так просто обожнюють всi тi, якi його знають. Чи тут якась магiя особистостi, чи може вiн себе поводить якось особливо?
  -- Та вiн така ж людина, як i ми з тобою, - затягнувся цигаркою Головач. - Просто вiн абсолютно чесний як з собою, так i з iншими. I просто фiзично не здатен на зраду. Вiн самовiдданий, за друга вiддасть життя. Нiчого i нiкого не боїться, а цим вселяє впевненiсть в усiх тих, якi знаходяться з ним поруч. Я нiколи, у найскрутнiшi хвилини життя не чув вiд нього жодного слова скарги чи хоча б найменшого песимiзму. Вiн завжди впевнений у перемозi своєї нацiї. Можна продовжувати i далi, але я наведу як приклад лише однi подiї, у яких i менi довелося взяти участь. Я був в той час постiйно поряд з Азiзом i тому знаю про його героїзм не з чиїхсь там прикрашених розповiдей.
  -- Ми виходили вночi з повнiстю зруйнованого росiянами Грозного пiд час другої росiйсько-чеченської вiйни. Столиця Iчкерiї тодi виглядала набагато гiрше, нiж Сталiнград наприкiнцi 1942 року чи Берлiн у травнi 1945 року. Все лежало в руїнах i росiйськi вiйська повнiстю блокували мiсто, щоб не дати вийти звiдти залишкам чеченської армiї, яка його обороняла. Можна було прорватися лише через одне поле на околицi мiст, яке кацапи замiнували i тому не охороняли. З нами iз оточення виходили сотнi молодих хлопцiв, деяким з них виповнилося лише 16 рокiв. Серед них були не лише чеченцi. але й українцi, якими командував я. Були там i араби, i узбеки, i азербайджанцi, i татари. Кого там тiльки не було. Проти Росiї в Чечнi воював справжнiй iнтернацiонал. Пiдiйшли ми в глуху нiч до мiнного поля i Азiз почав вибудовувати ланцюжок, щоб iти один за одним, слiд у слiд. Сам став попереду, за собою поставив своїх заступникiв. Тут я пiдбiг до нього i кажу. Що ж ти робиш, попереду треба поставити рядових. А ти ж керуєш армiєю. В якiй це армiї на мiнне поле першим iде генерал? То вiн так на мене поглянув, що мене сором пече, як згадаю той епiзод i донинi. Ким я тодi буду, якщо пошлю цих хлопцiв на вiрну смерть? Що подумають про мене люди, їхнi матерi? Чи пiде пiсля цього хтось за мною? Чи схоче хтось воювати з загарбниками, якщо в нього не буде прикладу людей, якi не думаю про себе? - запитав вiн у мене, коли я вiдвiв його вбiк, щоб подiлитися з ним своїми мiркуваннями.
  -- То що, вiн дiйсно пiшов першим на мiнне поле? - спитав Головача один з його заступникiв.
  -- Так, пiшов. I всi його заступники пiшли за ним. I я почав вимагати, щоб мене поставили другим пiсля Азiза, мотивуючи це тим, що українцям ця вiйна з росiянами потрiбна не менше за чеченцiв. Але вiн не погодився. Азiз з друзями пiшли вперед i всi вони пiдiрвалися на мiнах. Однi загинули, а Азiзу вiдiрвало ступню. Самi бачили як вiн накульгує на своєму протезi. А до мене черга не дiйшла. I до жодного з хлопцiв-солдатiв. Потiм вони пiд моїм командуванням на своїх плечiх винесли в гори своїх поранених i убитих командирiв. Це лише один з багатоьх героїчних епiзодiв у його життi. То чи знайдеться хоча б хтось, хто б мав найменшi пiдстави в чомусь звинуватити свого командира? Тому його i обожнюють, бо кожен примiряє до себе. Чи вчинив би я так? А раз є такий приклад, то й жити стає легше, життя стає осмисленiшим i щасливiшим. Так i я став iншим, дякуючи Азiзу. Через нього i зi мною залишилися всi тi бiйцi-українцi, якi воювали зi мною в Чечнi. Нi один не зрадив. Вони бачили, як я йшов попереду них через мiнне поле. Не позаду них, а попереду. Прикриваючи їхнi тiла своїм тiлом. Я їм повнiстю довiряю i вони менi теж.
  -- Тепер я знаю, чому тi, хто воював у Чечнi так до тебе вiдносяться, - стиха мовив Стась. - Те що ви пережили разом навiки вас спаяло воєдино.
  -- Вони думають, що я був такий же як Азiз, - сумно посмiхнувся Головач. - Це не так. Але я став таким як Азiз. I це найбiльша заслуга його передi мною. Гарний приклад вартий дуже дорогого.
   Десь о 12 годинi 3 хвилини у дверi офiсу хтось впевнено постукав.
   - Заходьте, дверi вiдчиненi, - крикнув Головач.
   Дверi стрiмко вiдчинилися i до офiсу швидко увiйшов смаглявий чоловiк з видовженим обличчям i великими чорними очима. Вони горiли якимось внутрiшнiм вогнем.
  -- Я Хусейн Рiяд, представився вiн. Повноважний представник шейха Мухаммеда Абд аль-Кадира. Вiн представляє в Українi iнтереси арабського i в бiльш широкому розумiннi слова iсламського свiту. В мене є iнформацiя вiд наших друзiв в iсламському свiтi, що статутнi засади вашої молодiжної органiзацiї багато в чому спiвпадають з нашими iнтересами у свiтi. Ви боретеся за звiльнення своєї Батькiвщини вiд росiйсько-iудейського гноблення. Ми боремося з iзраїльською експансiєю в арабському свiтi i допомагаємо нашим братам-мусульманам проти росiйської експансiї на Кавказi i в Центральнiй Азiї. Тому у нас багато точок дотику. Ми хотiли б допомагати вам у вашiй боротьбi, в тому числi i фiнансово. До недавного часу в арабському свiтi Україну як союзника не сприймали. Бiльш того, з чиєїсь легкої руки, а чиєї нам вiдомо, ми вважали вас своїми ворогами. А тепер ми знаємо, що Україна так само, як i ми, а може i бiльше, потерпає вiд росiйско-iудейської навали. Ми навiть почали вивчати вашу iсторiю i довiдалися, що росiяни разом з євреями органiзували у вас в 1932-1933 роках найжахливiший у свiтовiй iсторiї голодомор. Євреї Лєнiн, Сталiн, Каганович, Троцький були причетнi i до голодомору !920-1921 рокiв. Крiм того, нам вiдомо, що українцi є єдиною європейською нацiєю, яка столiттями у вiйськово-полiтичнiй сферi постiйно спiвпрацювала з мусульманами. Нам вiдомо, що ви воювали у союзi з кримськими татарами проти слов'янських "братiв" полякiв i росiян. I не один раз разом з мусульманами одержували славнi перемоги. I Хмельницький, i Дорошенко, i Сагайдачний i iншi гетьмани з допомогою кримських мусульман наголову розбивали ляхiв i москалiв. Та й за столiття спiлкування з українською нацiєю кримськi татари фактично перетворилися на генетичних українцiв лише з iншою вiрою. Але кримськi мусульмани на генетичному рiвнi завжди вiдчували свою кровну спорiдненiсть з українцями. Тому разом i воювали проти своїх спiльних ворогiв. А що цi вороги були спiльними як для українцiв, так i для мусульман, показав подальший хiд iсторiї. Росiйсько-сiонiстський комунiзм вчинив у ХХ ст. геноцид проти українцiв у виглядi голодомору 1932-1933 рокiв, а потiм виселив кримських татар у 1944 роцi з їхньої батькiвщини. При цьому загинуло до половини всiх мусульман цього пiвострова.
  -- Так, iсторiю нашу ви знаєте, але звiдки ми можемо вiдати, що ви є тими, ким себе називаєте. Де ви вивчили українську мову? - пiдозрiло спитав Головач. - Може ви не той за кого себе видаєте.
  -- Я спецiалiст з творчостi Тараса Шевченка i Лесi Українки, - посмiхнувся араб. - Закiнчив Львiвський унiверситет i аспiрантуру при Київському унiверситетi. В Києвi захистив кандидатську дисертацiю. Нещодавно повернувся до України i довiдався, що iудеї i iуди розв'язали кампанiю паплюження i Тараса Шевченка, i Лесi Українки. Яке їм дiло до ваших святинь. Ви ж не обливаєте брудом їхнього Шолом Алейхема. Навiть пам'ятник йому поставили. Я розумiю чому це так. Шевченко як нiхто iнший розумiв, що євреї i росiяни вiками визискували i експлуатували українцiв. Роблять це i зараз. А Шевченко ледь не єдина людина, яка про це сказала вiдверто i вiдкрито. Та за одне: "отак уранцi жид поганий над козаком коверзував" або "кохайтеся чорнобривi, та не з москалями, бо москалi чужi люди, роблять лихо з вами". Як же його будуть любити i тi i iншi. Наш Тарас розкривав очi народовi на його природних ворогiв. I про друзiв вiн писав у поемi "Кавказ". I ви, пане, Головач, як менi вiдомо, теж на Кавказi воювали з нашими спiльними ворогами.
  -- Я згоден з кожним вашим словом, пане Рiяд, - пильно дивлячись на представника шейха сказав Головач. - Однак ви мене так i не переконали в тому, що ви є дiйсно тим, за кого себе видаєте. Мене навiть не переконають вашi документи. У росiйськiй ФСБ такi локументи штампують сотнi. Якi хочеш. Хоч посвiдчення президента США можуть зробити. Якщо воно в нього є.
   - З вами можна мати спараву, - посмiхнувся Рiяд. - Ви люди недовiрливi. А це в нашiй боротьбi надзвичайно корисна i потрiбна якiсть. Якби ви мене сприйняли на слово, я б з вами не спiвпрацював. Я знаю, що ви сьогоднi приймаєтье свого побратима з Чечнi, - звернувся вiн до Головача. Вiн не лише ваш друг, але i наш теж. Поговорiть сьогоднi ввечерi з ним. Впевнений, що вiн переконає вас у тому, що з шейхом i його людьми можна мати справу. У нас є не лише величезний досвiд, але й потужнi фiнансовi можливостi. Все це, безсумнiвно, може знадобитися не лише вашiй органiзацiї, але й усiй Українi i українцям. А зараз дозвольте з вами попрощатися. Слава Українi!, - проголосив вiн гасло. Так москалi нiколи не скажуть, - посмiхнувся вiн.
   - Героям слава! - вiдгукнулися Головач i його заступники.
   Рiяд стрiмко крутнувся на мiсцi i навальними кроками вийшов з офiсу.
   - Ну що скажете, хлопцi? - повернувся Головач до Стася i Цьоха. - Що це за один?
   - Колоритна фiгура, - задумливо сказав Стась. - Цей шейх, напевно, тертий чоловiк, коли вiдшукав собi в помiчники такого "українознавця". Я впевнений, що вiн про Україну i про нас самих знає бiльше, нiж абсолютна бiльшiсть наших громадян. Чи не так?
   - Нам треба обов'язково йти на спiвпрацю з мусульманами, - хитнув головою Цьох. У них досвiд боротьби з Iзраїлем практично безперервний уже понад 50 рокiв. I грошi в них є. А в нас немає нi того, нi iншого. Лише усвiдомлене бажання визволити свою Батькiвщину з сiонiстсько-московських кайдан. А з їхньою допомогою ми зможемо розправити крила. Якщо пiдключити сюди ще й чеченцiв i здiйснювати з ними за арабськi грошi, а це сотнi мiльярдiв доларiв, спiльнi операцiї проти сiонiстсько-шовiнiстичного центру Москви, у нас з'являється реальний шанс не тiльки боротися i героїчно загинути, але й перемогти.
   - Тут до нас проситься керiвник однiєї дуже крутої органiзацiї. Разом зi своїми хлопцями. Вiн зараз прийде. Чи будемо їх приймати до себе?
   - Тiльки не всiх гамузом. Кожного окремо, - розправив плечi Головач. - Треба, щоб їх всiх перевiрила наша служба зовнiшньої розвiдки. А то впровадять нам рiзних агентiв Кремля i Тель-Авiва. Вони нам всю органiзацiю розвалять. Якщо їхнiй керiвник уже прийшов, я хотiв би з ним поговорити особисто.
   До кiмнати зайшов молодий чоловiк, який з першого погляду сподобався Головачу. Вiн подумав. що така людина не здатна на зраду. Я ще жодного разу не помилився в людях. Тому мабуть наша органiзацiя не лише iснує донинi, але й постiйно розвивається.
  -- Чому ти прийшов до нас? - звернувся Головач до керiвника органiзацiї "Україна назавжди" Руслана Ромася. У нас ти матимеш всi шанми жити недовго. Щоправда насичено i весело. - посмiхнувся Головач. Але кожен поступаючий до нас повинен усвiдомлювати, що вiн вибирає не мiж одним стилем життя i iншим. А мiж життям i смертю. Смертю заради iдеї, заради нацiї, заради України. Чи потрiбно це тобi? Може ти хочеш жити "як усi"?
  -- Та пiшли вони всi, гiмнюки i пiдари. Вся "наша" влада i створена нею прогнила i продажна система глибоко в сраку. Не хочу я такого життя. Такого довгого i нудного iснування, де я буду заливати очi горiлкою, колотися або нюхати всiляку херню, щоб не бачити, як Україну цi поци продають гуртом i вроздрiб. Як чужинцi гвалтують моїх дiтей i оббирають мене в мойому ж рiдному домi. Не хочу я такого життя.
  -- Але ж ти можеш жити нормальним життям, завести сiм'ю, дiтей, купити машину, дачу.
  -- Навiщо? Щоб приходити з роботи додому, вмощувати сраку на диванi i дивитися рiзнi кацапськi придуркуватi шоу по ящику? Щоб мене гризла жiнка? Їла поїдом теща? А потiм, коли пiдростуть дiти їх дебiли-колаборацiонiсти при владi вiддали в Кацапстан на чергову бiйню. Вони вже знайдуть зi своїми московськими, тель-авiвськими чи вашингтонськими хазяями для них чергову Чечню, Дагестан чи Таджикiстан. I щоб моє життя закiнчилося якимось придуркуватим iнсультом чи iнфарктом i я лежав по вуха в гiмнi i сечi i мене проклинали про себе мої ж дiти, що я не здох ранiше, як це зробив сусiд i тепер їм приходиться зi мною возитися. Хiба не так?
   На столi знову заспiвав телефон. Головач зняв трубку i сказав, - офiс органiзацiї "Меч Святослава".
   - Вам телефонують з приймальнi директора онкологiчної клiнiки академiка Маринича Романа Амвросiйовича, - прощебетав нiжний дiвочий голос.
  
      -- Фермери
  
   У великiй кiмнатi на першому поверсi будинку фермера-орендаря Iвана Гуцуляка весело потрiскували дрова в камiнi, викладеному чудовими кольоровими кахлями. Однак настрiй хазяїна господи i його гостей, якi сидiли в крiслах бiля вогню був невеселий.
   - Нас-українцiв хочуть перетворити на рабiв i батракiв на нашiй же українськiй землi. - продовжив перервану телефонним дзвiнком розмову з такими ж як i вiн фермерами-орендаторами з фермерської асоцiацiї, якою керував Гуцуляк. - За останнi роки шляхом неймовiрних зусиль, долаючи протидiю на всiх рiвнях нам вдалося створити заможнi господарства. Зародилася надiя, що ми врештi-решт передамо своє господарства своїм дiтям, а вони нашим онукам. У мене 5 дiтей, яких я привчив до роботи на землi i сподiвався, що з їх допомогою, коли пiдростуть, я зможу розширити свою справу. А тепер мене хочуть задушити зовсiм. Пiсля того як Верховна Рада прийняла закон про приватизацiю землi ми можемо її втратити назавжди вже цiлком "законним" шляхом. У нашiй областi найкраща у свiтi земля. Чудовi природнi умови для вирощування всiх сiльськогосподарських культур помiрного поясу. I ось цю землю в нас планують забрати. Це крах всiх наших сподiвань.
   - У нас майже увесь Миронiвський район вже намилився "прихватизувати" неукраїнський олiгарх Абрам Тучман. - перебив Гуцуляка Андрiй Минко. - В мене шестеро дiтей. Куди я пiду зi своєї землi. Я на нiй народився. Мої предки-гайдамаки рiзали всiх цих неукраїнськи, як тепер кажуть олiгархiв пiд час Колiївщини ще у ХУIII столiттi. Вони i мене доведуть до того, що я їх почну рiзати, як Ярема в Шевченка.
   - А на мою землю на Вiнничинi претендує так звана Українська православнв церква Московського патрiархату, тобто Росiя - продовжив Тарас Корда. - Їм "наша" влада передала монастир i вони тепер хочуть приватизувати мою землю. А Москва надасть своїм попам будь-якi грошi i хiба я зможу неорганiзований, без нiякої пiдримки з ними конкурувати. Вони або викинуть мене з моєї землi зовсiм. або примусять гнути спину на цю чужинецьку погань. Цей монастир уже зараз перетворився на справжнiй розсадник гомосексуалiзму. Москва спецiально це робить, щоб перетворити українцiв на безсловесне бидло, яке загрузло в болотi пороку.
   - Хоча Сашко i мовчить. - знову почав Гуцуляк, - але я знаю, що i нього на Полтавщинi справи не кращi. Його земля припала до душi молочному комбiнати N3 у Києвi, який теж належить тiй же Росiї. А у Романа землю на Харкiвщинi вже вiдняв росiйський олiгарх єврей Мансiйський, якому "наша" влада передала Бiлоцеркiвський шинний комбiнат. Що з нами буде далi? Черговий раз в нашiй iсторiї виходить так, що для отримання землi для себе, своїх дiтей i онукiв нам-українцям знову необхiдно їхати до Канади, Бразилiї чи Аргентини. Напевно, виявився правий наш колега Степко, який минулий рiк продав свою ферму i виїхав до Аргентини. Тепер вiн корчує лiс десь на заходi цiєї країни аж пiд Андами. Уже отримав документи вiд Аргентинського уряду на власнiсть цiєї землi. I нiхто там у нього її не забере. Вiн же нас попереджав, що землi ми-українцi в Українi не отримаємо. Бо пралять в нашiй державi чужинцi. I вони нашої землi нам не дадуть. Ми ж для них чужi. Нам ними придумана одна доля: мовчки працювати на цю антиукраїнську погань. Так що скажете, побратими? Я особисто не хочу їхати з України. Не хочу вiддавати i свою землю. Треба щось робити. Але що? Якщо ми навiть тут сьогоднi органiзуємо якусь протидi, нас просто посадять до в'язницi. Або просто знищать. А землю ми так чи iнакше втратимо. За ними сила. А що стоїть за нами-українцями?
   - Здається я знаю, що треба робити, - пiдвiвся зi свого крiсла Тарас Корда. - Минулого мiсяця я лежав у клiнiцi академiка Маринича. Вiн, довiдавшись, що я є фермером з Вiнничини, розпитував як там у нас справи. То я йому i виклав все як є. А вiн каже, що разом з друзями вони формують український орден. Вiн має захищати iнтереси українцiв не лише в Українi, але й по всьому свiтовi. Цей академiк менi казав, що наша iнтереси повинна обстоювати українська держава. Але якщо вона це не робить, то вона тiльки має назву Україна, а керують нею антинароднi, антиукраїнськi сили якi є агентами iнших держав. Вiн каже. що "наш" президент i прем'єр-мiнiстр i голова Верховної Ради є агентами Москви i працюють на її добро i на горе Українi. Вiн також сказав, що серед олiгархiв взагалi жодного етнiчного українця немає. А серед депутатiв Верховної ради переважають євреї i росiяни. То хiба вони будуть дбати про українцiв?
   - Треба менi з цим академiком зустрiтися, - i собi пiдвiвся Гуцуляк. - Це можливо єдина можливiсть нашого порятунку. Треба входити нашою асоцiацiєю до якоїсь ширшої патрiотичної органiзацiї. Я про це вже думав. Але не мiг знайти нiяких кiнцiв. Їздив до Києва i зустрiчався з лiдерами рiзних полiтичних партiй. Однак там теж сидять скрiзь цi "горбоносi" i "обрiзанi". Вiд них правди не дiждешся. Вони органiзували на нашiй землi найстрашнiший голодомор 1932-1933 рокiв, вони знищуть нас тепер уже iншими методами i зараз. Начс уже вимерло i виїхало за межi України понад 5 мiльйонiв осiб.
   - Менi академiк Маринич сказав, що володiє iнформацiєю про те, що вони ж органiзували i Чорнобильську катастрофу. Iнородцi все роблять нам на шкоду.
   - Отж, якщо ви не проти, сьогоднi ви дасте менi доручення встановити контакт з академiком Мариничем. Де його знайти я довiдаюсь через Тараса. Якщо в Києвi вже є чи створюється вiдповiдна українська патрiотична органiзацiя ми повиннi до неї вступити i таким чином отримати захисть для себе, своїх родин, для своєї землi. Якщо необхiдно для цього сплачувати грошi цiй органiзацiї я згоден. Думаю, що i ви мене пiдтримаєте. Є якiсть заперечення? Заперечень не було.
  
      -- Директори лiцеїв
  
  
   - Ну як справи, друже? - запитав в директора лiцею "Молода змiна" Iвана Сiкору директор економiко-гуманiтарного лiцею столичного педагогiчного унiверситету кандидат iсторичних наук Олександр Кондра.
   - Продовжуємо розгрiбати увесь цей маразм з реформою школи. Мiнiстерство шле щораз дебiльнiшi розпорядження, якi я мушу виконувати. В мене на столi, як ти вже бачиш є двi папки. В одну я складаю тi розпорядженн, якi або ж виконати неможливо, або ж вони є однозначно шкiдливими. У другiй знаходиться те, що я буду виконувати.
   - Ти у нас вiдомий новатор i взагалi унiкум. Я не знаю такого iншого директора школи в Києвi, якому б батьки подарували легкову машину разом з шофером. Ще й мiсце видiлили бiля школи для її стоянки. Там я бачив навiть фарбою виведений номер цiєї шкiльної "Леганзи".
   - Та ж у мене вчаться дiти не лише бiзнесменiв i мiнiстрiв, але й мiлiцейських чинiв, - перегорнув календар Сiкора. - Та й тобi нiчого менi заздрити. Я чув ти уже докторську подав до захисту. I учнi в тебе не дурнiшi вiд моїх. Тобi б об'єктивно мiнiстром освiти стати. I вчитель, i учений. Молодий i гарний. Мабуть старшокласницi самi приходять до кабiнету за якимись надуманими справами, щоб хоча б подивитися на тебе i твiй оксамитовий голос почути. Нинiшнiй наш мiнiстр жодного дня в школi не працював. Такi ж у нього i заступники.
   - Ну як можна здiйснювати реформу чи будь-якi iншi нововведення без попереднього проведення експериментiв, без контрольних класiв i шкiл? Це ж очевидно для фахiвця, - сказав Кондра. - Ось нас тепер примушують впроваджувати дванадцятибальну систему оцiнювання знань учнiв замiсть iснуючої п'ятибальної. Але чим нова система краща за нинiшню? Чому ми вводимо дванадцятибальну систему, а не скажiмо двадцятибальну, стобальну, трибальну, десятибальну чи ще якусь iншу? Звiдки вiдомо, що дванадцятибальна найкраща? Чи може в якихось школах, класах чи областях вона апробовувалася? Нiчого подiбного. Комусь це "зайшло в голову" i давай проводити експеримент на мiльйонах учнiв. Так роблять тiльки вiдвертi дурнi i невiгласи в педагогiчнiй справi. Чи може ти зi мною не згоден?
   - Як я можу бути з тобо незгодним, коли ти говориш абсолютно правильнi i навiть елементарнi для кожного педагога речi, - знову перегорнув календар Сiкора. - Ось i завтра знову нарада з приводу реформи школи. Просто нiколи займатися учнями, вчителями i лiцеєм.
   - Хочеш я тебе трошки розвеселю, - посмiхнувся Кондра. - Знаєш хто вчора до мене прийшов найматися на роботу? Нiколи не вгадаєш. Оксана Мiхно.
   - Твоє перше кохзання в школi, - аж пiдскочив Сiкора. - Це через неї я пам'ятаю той майже трагiкомiчний випадок на уроцi української лiтератури, пiсля якого Оксана була вимушена перейти до iншої школи. Це ж ти так розсмiшив клас, що вона зi своїм цистiтом встялася просто на уроцi. То була для такої гордої дiвчини ганьба, яку вона тодi не змогла винести. Так ви i розлучилися.
   - Це був 1989 або 1990 рiк. Вже не пам'ятаю. Та й значення нiякого це вже не має, - ностальгiчно мовив Кондра. - Тодi нам задали додому вивчити напам'ять той придуркуватий вiрш не то Павла Тичини, не то Сосюри, я завжди їх плутав. Тому мабуть i пiшов у математику, де вже нiчого не плутав. Там усе чiтко без всiляких дурниць i алогiзмiв.
   - А я з тих же мiркувань став хiмiком, - засмiявся Сiкора. - А вiрш починався так: "бiй одлунав жовто-синi знамена затрiпотiли на станцiї знов i до юрби полонених сам курiнний пiдiйшов"... Мене викликали до дошки i я затинючись почав читати всю цю дурню. А наша вчителька Нiна Iванiвна натуральна комуняка почала кричати на мене, що я читаю такого вiрша без будь-яких емоцiй. Поставила два бали i викликала когось iншого. Але той читав ще гiрше. Наступною була, як зараз пам'ятаю, була Оксана. Так вона взагалi вiдмовилася читати вiрша, мотивуючи тим, що вiн має антиукраїнський змiст. Тут наша "училка" просто озвiрiла. Почала кричати, що комсомольцi вiддавали свої молодi життя у боротьбi з українськими буржуазними нацiоналiстами армiї Петлюри. Що тепер цi буржуазнi нацiоналiсти пiднiмають голову i всi ми повиннi бути пильними. Ось тодi ти i пiдняв руку i запропонував прочитати вiрша так як треба. "Училка"страшенно зрадiла i сказала, що ще не вся молодь зiпсована. Однак ти так прочитав цього вiрша що урок був практично зiрваний. Однокласникiв душив смiх i на наступному уроцi.
   - Так, пригадую. Особливо добре менi вдалася та його частина, де курiнний обiцяє всiх розстрiляти, а йому вiдповiдають смiхом.
   - Ти тодi так зареготав, що з Оксаною i трапився той казус, - засмiявся Сiкора. Визнаю, що i я ледь не обмочився. Не можна так вчиняти з друзями. Думаю, ти не туди пiшов. Треба було стати комiком. Не один би наклав у штани вiд смiху на твоїх виступах. Це вроджений талант якийсь.
   - Та я донинi пам'ятаю кожну деталь того уроку. Нiна Iванiвна стала як буряк. Звинуватила мене, що я смiюся над полеглими комсомольцями. А я сказав, що тiльки останнi дебiли могли вiдповiдати смiхом на погрозу розстрiлу. А потiм я перейшов на особи i сказав, що у країнi, де комунiсти знищили десятки мiльйонiв нi в чому не винних людей комунiстом може бути лише остання дурепа або безсовiсна людина. Мене хотiли виставити зi школи, але часи в той перiод вже були iншими.
   - А в нашiй школi є не лише патрiотичнi, але й дуже талановитi люди. Одна бiда, а це наше загальне нинiшнє нещастя, цi люди, як i ми з тобою не є органiзованими. Органiзуй їх у щось серйозне i патрiотичне i їм цiни не буде. Маючи такий iнтелектуальний потенцiал дана органiзацiя гори переверне. Країну за рiк змiнить на краще до невпiзнання.
   - Я з тобою повнiстю згоден, - Кондра полiз до внутрiшньої кишенi i витягнув складенi до купи декiлька аркушiв паперу формату А-4. - Ось послухай. У нас працює вчитель української мови i лiтератури Карпюк. Зовсiм молода людина. Я й не знав, якi вiн вiршi пише. Їх, звичайно, жоден журнал чи газета не надрукують, але розклеювати їх по стовпах, вкидати до поштових скриньок, розповсюджувати через мережу Iнтернет безсумнiвно потрiбно. Але без вiдповiдної органiзацiйної структури цього не зробиш. Потрiбна органiзацiя i грошi. А розумних i патрiотичних людей ми знайдемо. Ти послухай хоча б наступного вiрша.
   Кондра начепив на носа окуляри i почав декламувати з великим пафосом:
  

Як романтично пахне ковбаса

I помiдори в банцi зашарiлись

А в пляшечцi так тихо як роса

Горiлочка домашня причаїлась

I сала нiжно зваблює кiльце

I хлiб наставив загорiлу спину

Якщо ти млiєш, слухаючи це

Чому ж ти, б...дь, не любиш Україну

  
   Сiкора зареготав.
  -- Ну ти мене, друже-брате, звеселив, - Похитав вiн головою, витираючи сльози, якi потекли з очей вiд нестримного смiху. - Це дiйсно може дати набагато бiльше ефекту нiж якась нудна прокламацiя. Таких людей необхiдно "Брати на олiвець", залучати до вiдповiдних органiзацiй i давати зелену вулицю для кар'єри. Якщо людина так нестандартно мислить, то це не дуже часте явище в будь-якiй країнi.
  -- Та це ще не все. - посмiхнувся Кондра. - Ти тiльки послухай який чудовий анекдот менi розповiв один наш учитель. Надзвичайно точно вiдображає нинiшнє соцiально-економiчне становище в державi i її владнi персоналiї. I в часi, дуже до речi. Тiльки но почався новий рiк. Так ось. По телебаченню передають традицiйне новорiчне послання президента до українського народу. Чоловiк i жiнка сидять за святковим столом дома з келихами шампанського в руках. Президент говорить:" За десять рокiв мого правлiння в Українi в основному збудоване демократичне суспiльство. Українська мова в основному запанувала в усiх сферах життя. Тiньова економiка i злочиннiсть в основному подоланi. В основному лiквiдована бiднiсть. I так далi i тому подiбне. Дружина i запитує в чоловiка, скажи менi, чоловiче добрий, а що воно означають слова президента "в основному"? Нiяк не второпаю. Чоловiк подумав, подумав i вiдповiдає, що вiн i сам не знає. Ну добре, каже жiнка, не будемо собi сушити голову у святковий день. Я йду до ванної кiмнати i скоро прийду до тебе в гостi. А ти чекай мене i готуйся. Коли я повернуся, щоб був готовий. Через деякий час дружина повернулася i питає в чоловiка. Ну як, готовий? В основному, вiдповiдає їй чоловiк. А як це? - знову запитує дружина. Труси зняв, але член не стримить.
  -- Ха-ха-ха, - зареготав Сiкора. - Це анекдот точно в десятку. Його теж треба взяти на замiтку. Вiн буде кориснiший, нiж будь-яке науково обгрунтоване пояснення нинiшнього катастрофiчного стану в Українi. I одразу видно, хто конкретно вiдповiдає за нашi сучаснi негаразди.
  -- А ти знаєш, що Ватаманюк, якого ми знаємо ще зi школи черговий раз одружився. Взяв дружину на 20 рокiв молодшу за себе.
  -- То що ж вiн буде з нею робити через 10-20 рокiв? - здивувався сiкора.
  -- Ти менi нагадуєш одного вiдомого в Українi конструктора, - посмiхнувся Кондра. - вiн був доктором технiчних наук, професором i крiм того, що керував конструкторським бюро, читав ще й лекцiї в полiтехнiчному iнститутi. Так вiн не жив зi своїми дружинами бiльше 5 рокiв. Вiн казав, що своє натхнення вiн черпав у щораз молодших своїх дружинах. Щоправда, розлучаючись з черговою дружиною, а вiн брав лише своїх студенто, цей знаменитий конструктор завжди залишав їм квартиру, дачу i машину. Останнiй раз вiн оженився у 70 рокiв на 19 рiчнiй студентцi. Коли його хтось iз друзiв запитав, як оце ти мене, що вiн буде з нею робити через 10 рокiв, конструктор вiдповiв, що жениться на молодшiй. Генiальна людина. Тепер його iм'ям у Києвi названо вулицю.
  -- Може ти й правий, - погодився Сiкора. - На сходi кажуть, що якщо хочеш мати вiчну весну, почастiше мiняй своїх дружин.
  -- Чому ми не мусульмани? - засмiявся Кондра. - Володимир для українцiв обрав не ту релiгiю.
  -- Хiба зараз у цьому є якась проблема. Хто тобi перешкоджає стати мусульманином?
  -- Та зараз в Українi таке релiгiйне розмаїття. У нас зовсiм iнша ментальнiсть, нiж у росiян. Не те що iнша, а фактично протилежна. У Росiї навiть закон прийнято на державному рiвнi, який реально забороняє релiгiйний плюралiзм. Там можливi нинi лише так званi "традицiйнi" для Росiї релiгiї. Всi iншi релiгiйнi громади просто не реєструються. Ось тобi i свобода вiросповiдання.
  -- Та якi там у Росiї традицiї, - скривився Сiкора. - У цих москалiв нiчого свого немає. Все крадене. Самi вони нiчого не можуть i нi на що не здатнi. А раз свого немає, то вимушенi красти чуже. Ти тiльки почитай їхнi книжки, журнали i газети. У нiмцiв чи iспанцiв їм нiчого вкрасти просто не дають, то вони вирiшили поживитися за рахунок українцiв. Хто там у Європi чи Америцi розумiє рiзницю мiж росiянами i українцями. Нещодавно я прочитав книгу про видатнi свiтовi досягнення росiян. В Москвi видана енциклопедiя. То там i росiйський борщ, i росiйський танец казачок i росiйське у-шу гопак i росiйськi колядки i навiть кутя, яка названа кутья. А потiм читаю про генiального "росiйського" iнженера Юрiя Кондратюка, головного теоретика освоєння людством космiчного простору. В них совiстi немає нi на копiйку. Кацапня вже вiдмовилася i вiд "iсконно русскiх" щi i лаптiв. Бо дуже вже нецивiлiзованi i неєвропейськi, несмачнi i навiть вонючi. Але ж нi колядок, нi кутi, нi борща, нi гопака, нi щедрiвок, нi Кондратюка в москалiв нiколи не було i не буде. Це їм генетично чуже i навiть вороже i ненависне. Вони це вимушенi приписувати собi. Красти в українцiв, бо нiчого свого немає. Однак, на рiвнi пiдсвiдомостi, генетичної пам'ятi все пераховане мною в рядових росiян викликає несприйняття i вiдразу. Один росiянин, людина з вищою iнженерною освiтою, сказав менi, щоб я забирався геть в свою Хахляндiю зi своїми Кондратюками, Цiолковськими, Корольовими, Засядьками i Кибальчичами, бо в них не лише прiзвища неросiйськi, але й фiзiономiї нерусскиє, тобто "хахляцькi"
   Тут справа не тiльки в них, але й у нас, - повернувся до вiкна Кондра. - Ми дозволяємо лiзти на нашу землю зi своїм статутом кожному, хто захоче. I всi цi чужинцi живуть у нас, ми їх годуємо i годуємо добре i вони ще мають нахабство в Українi дiяти на нашу бiду i збитки. Дiють за принципом: чим гiрше - тим краще. Ми ж українцi дiємо лише на добро i славу власної Батькiвщини, але нiколи на горе чужiй. Якщо нам випадає жити за межами України, то з радiстю допомагаємо iншим нацiям облаштовувати їхню землю. У нас величезна моральна перевага завдяки цьому. Але нам не треба соромитися нагадувати всiма можливими методами i засобам, всiм нашим ворогам в Українi, що вони остання пiдлота i сволота. Не подобається Україна, українцi, українська мова, Тарас Шевченко. Будь ласка, ми не силуємо нiкого в нас жити. Для всiх нацменiв, якi ненавидять нашу нацiю i країну повинно бути лише одне гасло: родина-мать зовет! За "єдiной" ностальгiя - чемодан, вокзал, Росiя! Це ще одне гасло. А то в Росiї i зарплата набагато вища, i пенсiя теж, але чи можете менi назвати хоча б одного кацапа, який би виїхав на батькiвщину. Я таких не знаю. Хiба не так? Може я неправий? Якщо ти так любиш Росiю, i при цьому ненавидиш Україну, чому ж ти тодi досi не живеш в своєму улюбленому Кацапстанi?. Чому ховаєшся в Українi, коли треба, щоб твої дiти i онуки допомогли свої юними життями Росiї в її вiйнi в Чечнi, Дагестанi, Iнгушетiї, Черкесiї, Сирiї i т.д. Так лише вчинять найпiдлiшi люди i їм про це треба сказати просто в очi.
  
      -- Смерть ворогам України (СВУ)
  
  -- Нашою найбiльшою стратегiчною помилкою була вiра в те, що 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою. А нинi виявляється, що це чистий росiйсько-сiонiстський проект зi збереження Радянського Союзу. Щоб ми не боролися з ними зi зброєю в руках i не захопили владу, нам пiдсунули так звану "незалежнiсть", залишивши при владi своє шовiнiстично-корупцiйне кодло. Якби ми-українцi захопили владу збройним шляхом пiсля розпаду СРСР, ми б прибрали з усiх керiвних посад агентiв свiтового сiонiзму i росiйського iмперiалiзму i скрiзь би поставили щирих патрiотiв-українцiв. I це було б уже назавжди. А так вони поступов, вiдомим методом звикання постiйно вiдновлюють iмперiю, дiючи поетапно i систематично. Крок за кроком. Сьогоднi об'єднали з росiйською енергосистемою три схiднi областi України. Потiв ще три. А потiм приєднали до Росiї всю нашу енергосистему. Навiть не повiдомляючи про це у засобах масової комунiкацiї. Сьогоднi вони вiддали нашу частину Азовського моря Росiї. А завтра тихцем передали вже й Керченську протоку. Так можуть робити лише вiдвертi вороги України i української нацiї, агенти росiйського iмперiалiзма. Поступово знищивши нашу армiю перейшли до збройної окупацiї Криму i iнтервенцiї на Донбасi.
   Ця промова належала мiцному чоловiковi середнього вiку, який вмостився на передньому сидiннi автомобiля "Пежо", що рухався дорогою у напрямку до мiста Кременець на Тернопiльщинi.
  -- Нам треба термiново вiдновлювати нацiональну пiдпiльну мережу по всiй Українi. взявши за базу Захiдну Україну, де ще не забули про її iснування пiсля Другої свiтової вiйни. Необхiдно всiм українцям усвiдомити, що нiякої незалежної держави у нас немає, а ми є країною, реально окупованою Росiєю. В усiх вiдношеннях: культурному, мовному, лiтературному, кiнематографiчному, економiчному i так далi. Москалi в нас реально просто використовують колонiальну адмiнiстрацiю з мiсцевих колаборацiонiстiв. Президент, уряд, парламент це вiдвертi агенти Москви, якi утримуються на грошi, награбованi в нашого народу. Вони навiть свої книжки, якi їм пишуть продажнi журналiсти i науковцi вже вiдверто спочатку видають в Росiї росiйською мовою. А потiм уже перекладають їх українською. На початку так званої незалежностi України вони ще друкувалися спочатку в Українi, а потiм перекладали "свої" твори росiйською. Наступним етапом буде друкування своїх "творiв" уже в Росiї, за росiйськi грошi i без перекладу на українську. А для чiво. I так усьо понятно. Ось так це бидло говорить. Дебiльний премєр взагалi вiдверто i вiдкрито знущається з української мови.
   Це вступив у розмову тридцятилiтнiй молодик з гострими, колючими очима. Вся його постава i рухи видавали в ньому непримиренну людину, нездатну на компромiс. Блакитнi "очi кулеметника" третього пасажира "Пежо" дивилися насмiшкувато. Однак у них було щось таке страшне, що примушувало будь-кого моментально вiдводити очi.
  -- Наш нацiональний рух завжди очолювали романтики, - тихим голосом, вiд якого мурашки йшли по шкiрi, почав "кулеметник". Романтичний перiод. Коли нас вели вперед, так би мовити, "поети i брюнети" закiнчився. Нацiонально-визвольну боротьбу мають очолити тверезi люди з точним i холодним розрахунком i математичним розумом. Все має бути продумане до найменших дрiбниць i органiзованє якнайрацiональнiше i ефективнiше. Дисциплiна найсуворiша. За зраду єдине покарання - смерть. I не лише самого зрадника. Але й усiх його рiдних.
   Всi супутники "кулеметника" промовчали, знаючи, що перечити йому є справою марною. Ця людина мала в собi страшну внутрiшню руйнiвну силу. Невблаганний, немилосердний, неминучий, цей чоловiк нiким i нiчим не був прив'язаний у цьому життi. В Афганiстанi, де вiн у свiй час командував ротою, його судили за страшну жорстокiсть проти всiх i вся. Включаючи i своїх солдат. Вiн посилав на вiрну смерть росiян i всiляко намагався вберегти українцiв. Якась патологiчна ненависть до росiйської нацiї повинна була мати свої причини, але про неї нiхто i нiчого не знав. Пiсля повернення до України вiн випадково довiдався про зраду своєї дружини. I вона разом з сином десь зникла. Були розмови, нiчим не пiдтвердженi, що вiн сам знищив i свою "благовiрну" i разом з нею "її виродка". Нiхто не сумнiвався, що вiн здатен знищити i свого сина. Бо "кулеметник" не раз казав, що вiд такої матерi нiчого хорошого не народиться. Його ж батьки загинули пiд час автокатастрофи.
   - Я рiзав все, що паном звалось, без милосердiя i зла. - як завжди раптом процитував "кулеметник" свого кумира Тараса Шевченка.
   Всi промовчали, думаючи кожен про своє.
   Прiзвище "кулеметника" було Галкiн, а iм'я Володимир. Вiн народився в селi Бiлгородської областi Росiї на самому кордонi з Україною. Це була українська нацiональна етнiчна територiя, де жили однi українцi. В тридцятi роки ХХ столiття пiсля геноцидного голодомору, коли в їхньому селi загинуло з голоду бiльше половини його мешканцiв, тим, якi залишилися в живих видали новi посвiдчення з росiйськими прiзвищами i зазначенням. що вони не українцi, а росiяни. Так як прадiд у Галкiна вижив. Вiн розповiв внуковi, що його справжнє прiзвище Цись i походить вiн з давнього козацького роду Цисiв, якi прийшли на Слобожанщину з Галичини ще в ХУII столiттi.
   Новоявлений Галкiн ходив до росiйської школи. Вважав себе "за паспортом" росiянином i нiяк не iдентифiкував себе з українцями. Однак природна схильнiсть до аналiзу i прихований природнiй внутрiшнiй потяг до справедливостi неминуче мали повернути його до України i своєї нацiї. Цей процес вiдбувався поступово i розпочався у Галкiна пiд час його служби в армiї у районному центрi Калужської областi Росiї. Поживши декiлька мiсяцiв серед справжнiх кацапiв в Центральнiй Московiї вiн зi здивуванням для себе помiтив, що це зовсiм iншi люди, нiж тi "росiяни" з якими вiн вирiс в одному слобожанському селi. За образом життя, уподобаннями, характером, ба, навiть зовнiшнiстю вони вiдрiзнялися вiд його односельцiв-українцiв як небо вiд землi. В той же час схильний до аналiза Галкiн одразу помiтив свою генетичну спорiдненiсть з солдатами, призваними до армiї з Тернопiльської, Вiнницької i Черкаської областей, якi служили з ним в однiй ротi. - Та це ж зовсiм iнший народ, нiж росiяни, з подивом виявив вiн для самого себе. Виявивши свою генетичну i менталiтетну спорiдненiсть з укранцями, Галкiн став з ними дружити i родичатися.
   Отримавши звiльнення на вихiдних Галкiн зi своїми новими друзями-українцями ходили до клубу мiсцевої бавовно-прядильної фабрики. Тут вiн i познайомився зi своєю майбутньою дружиною-росiянкою. З часом її постiйна безгосподарнiсть, ледач i сварливий характер стали мабуть найголовнiшим чинником, який примусив Галкiна зненавидiти всю росiйську нацiю. Через жiнку вiн не любив i свого сина, пiдозрюючи, що дружина нагуляла його пiд час того перiоду, коли його перевели служити до Афганiстану. Їх остання зустрiч перед вiд'їздом до Афганiстану не зовсiм в'язалася з термiном народження сина, хоча дружина i всiляко переконувала його, що таке iнодi трапляється. Приїжджаючи до тестя з тещею, коли вони з дружиною вже жили в Українi, Галкiн не переставав дивуватися "свiнцовим русскiм мерзостям", в яких жили односельцi рiдних його дружини, їхньому поголовному i безпросипному п'янству, повному занепаду господарства, страшним лайкам, бiйкам, матюкам i iншим реалiям росiйської дiйсностi. В нього з'явилася ще одна можливiсть порiвняти життя росiян з повсякденним життям своїх односельцiв-слобожан, сповненому важкою працею з ранку до ночi, лагiдними пiснями його матерi, бiлими українськими хатами, якi так рiзко контрастували з чорними росiйськими iзбами. Поволi, але цiлком заномiрно з нього сформувався непримиренний український нацiоналiст.
   Багатьох це дивувало. Дехто, знаючи його походження, не вiрив "москалю".. Однак, iсторiя нерiдко показувала, що у чистому нацiональному середовищi не часто виникають непримиреннi вороги iнших, переважно конкуруючих нацiй Їх нерiдко породжує смуга просторової взаємодiї двох нацiй або з рiзка змiна нацiонального середовища на чуже i навiть вороже за власною сутнiстю. Якщо ж сюди додати ще й знання iсторiї свого роду та вiдповiднi iндивiдуальнi риси характеру, доля неодмiнно має витворити абсолютно незламного борця за визволення своєї нацiї з iноземного iнонацiонального гнiту. Соратники Галкiна помiтили, що пiсля зникнення його дружини i сина вiн абсолютно пустився берега i жив лише власною ненавистю. до росiян i всього росiйського.
  -- Отак уранцi жид поганий, над козаком коверзував. - знову почав цитувати Шевченка Галкiн - Ярема гнувся бо не знав. Не знав сiромаха, що виросли крила, що неба дiстане, якщо полетить. Не знав нагинався... Кохайтеся чорнобривi. Та не з москалями. Бо москалi чужi люди. роблять лихо з вами, - продовжив вiн знову свої традицiйнi цитати з Шевченка. - Я не хочу та й не можу бути нi Залiзником, нi Гонтою. Для мене найбiльше пiдходить роль Яреми. Краще вiд Шевченка все одно не скажеш. А Ярема, страшно глянуть, по три по чотири так i кладе. Гряде нова Колiївщина. Владнi iдiоти вже все вiд них залежне i незалежне зробили для її виникнення. Але на цей раз ситуацiя зовсiм iнша. Ми-українцi стоїмо вже на самому порозi створення органiзацiйного, iдейно-полiтичного загальнонацiонального центру, який буде направляти i координувати всю нацiонально-визвольну боротьбу. Вiн же вiзьме владу до своїх рук пiсля нашої перемоги над ворогами нацiї i держави. А я є просто гвинтиком у цьому морi. Менi дав Всевiшнiй щастя загинути за волю богообраної нацiї. Це величезне щастя.
   Машина їхала собi далi i всi крiм Галкiна мовчали. Вони знали, що романтизм i сентиментальнiсть Галкiна рiч доволi оманлива. Вони просто живили його незламнiсть i нещаднiсть до всiх. Не виключаючи i себе. Коли приходив час дiяти вони зникали десь самi по собi. Але в хвилини розслаблення виникали знову. Той хто Галкiна не знав, чуючи його сентенцiї мiг вирiшити, що це людина не здатна до рiшучих дiй. Таким чином вiн присипляв пильнiсть своїх опонентiв.
   Поруч з Галкiним мовчки сидiв дуже iнтелiгентний на вид чоловiк з "професорською" борiдкою, вишуканими манерами i спокiйною виваженою мовою, яка в усiх вiдносинах була бездоганною. Роман Вiнтоняк дiйсно був професором, доктором одночасно i полiтологiї i психологiї, академiком Академiї полiтичних наук. Вiн належав до тихих фанатикiв, якi є абсолютно незламними i немилосердними. Дуже добрий i привiтний до кожної окремої людини незалежно вiд статi i расової чи нацiональної належностi, вiн був абсолютним прихильником якнайжорстокiших дiй стосовно нацiй-конкурентiв українцiв на певному геополiтичному полi. Якимось парадоксальним чином кожна людина для нього була особистiстю i цiннiстю, але окрема група людей, особливо величиною з нацiєю, могла викликати в нього лише абсолютно прагматичнi асоцiацiї. В цьому вiдношеннi вiн нагадував Сталiна, який говорив, що загибель однiєї конкретної людини це трагедiя, а загибель мiльйонiв людей, то лише статистика.
   Фактично за власною ментальнiстю i характером Галкiн i академiк Вiнтоняк були дуже близькими. Вiдрiзнялися вони лише за походженням i власною долею, якi сформували їх як особистiсть. У всьому iншому "селюк" Галкiн i народжений у професорськiй львiвськiй родинi Вiнтоняк були дивно схожi один на одного. Цей рiдкiсний тандем за певних умов мiг стати для ворогiв України страшнiшим за атомну бомбу. Нi того, нi другого не можливо було нiчим купити i нi на чому спiймати. Родина Вiнтоняка вже давно мешкала в Канадi. Вiн же не пiддався нi на якi умовляння i свiдомо залишився у пустiй львiвськiй квартирi будинку в центрi мiста, побудованому ще за часiв Австрiї.
  -- Складається таке враження, що iдея українського лицарського ордена. як органiзацiйно-iдейного центру нацiонально-визвольної боротьби нашої нацiї за цiлком природне право панувати у своєму домi народилася ледь не одночасно в рiзних частинах України i в рiзних органiзацiях, - сказав Вiнтоняк. З теоретичної точки зору таке явище можна пояснити лише тим, що в цiлому українське суспiльство вже дозрiло для вирiшення власних проблем своїми ж силами. На установчiй конференцiї в Києвi я буду вiдстоювати власне бачення роботи ордена. У цьому контекстi менi особисто буде цiкаво довiдатися, як бачать структуру i основнi напрямки роботи ордена представники iнших органiзацiй, якi в нього увiйдуть.
   - Так тут у тебе мабуть немає конкурентiв, - тихим голосом сказав Галкiн - У тебе ж кандидатська дисертацiя присвячена дослiдженню орденських органiзацiй Європи.
   - Чому це немає? - здивувася Вiнтоняк. У крайньому разi одного з них я знаю. Професор Погрiбняк протягом останнiх десяти рокiв опублiкував не менше 50 статтей в яких на високому науковому рiвнi дослiджувалися рiзнi таємнi органiзацiї орденського типу, якi iснували в Українi протягом останнiх двох столiть. Так що я знаю ордени свiту. А вiн професiйно займається українськими орденами. Тим бiльше, щл в Українi в свiй час активно дiяли навiть знаменитi тамплiєри. У них навiть свої замки тут були.
   - Ось ви i об'єднаєте свої зусилля, - мрiйливо посмiхнувся Галкiн.
   - Не знаю, чи ми з ним спрацюємося, Я чув, що академiк Погрiбняк людина, м'яко кажучи, дуже незалежна. Ми зовсiм з ним рiзнi. Погрiбняк як ртуть, дуже експансивний i любить пiдсмiятися.
   - Ось i будете доповнювати один одного, - знову почав Галкiн, в той час, коли iншi мовчали. Створимо експертну групу ордена, яка розробить його статут i внутрiшнiй кодекс честi лицарiв. Хоча ми їдемо фактично на неформальний установчий з'їзд ордена, але його формальна реєстрацiя ще попереду. Треба створити робочу експертну групу. Довiдаємося, може i в iнших органiзацiях є люди, якi в цьому розбираються. Врештi-решт ми можемо створити i щось абсолютно нове, оригiнальне, українське, якого ще не знають в iнших країнах. Хоча загальнi принципи роботи орденської органiзацiї, на мою думку, є дуже продуктивними у нашiй ситуацiї i їх необхiдно зберегти.
   - А ось ми уже в'їхали до Київської областi. Вперше порушив мовчанку водiй. Скоро будемо в Києвi.
  
      -- Заробiтчани
  
   Футбольний стадiон Уемблi в Лондонi надривався криком: Україна. Україна... Здавалося, що вся велетенська спортивна споруда столицi Великої Британiї була заповнена щирими вболiвальниками української збiрної з футболу. Тисячi українцiв з барабанами, флейтами, з жовто-блакитними прапорами прийшли на стадiон, щоб пiдтримати своїх землякiв. Дехто був вбраний у традицiйний український нацiональний одяг. Виднiлося навiть декiлька молодикiв з довжелезними оселедцями, якi як вимпели майорiли в них над головами.
   Микола Пицяк, який лише третiй мiсяць працював на молочнiй фермi пiд Лондоном сидiв на Уемблi поряд зi своїм другом i земляком Сашком Здором. Здор працював на фермi, яка належала Сiлверу Блейзу уже бiльше року. Навчаючись на п'ятому курсi Бiлоцеркiвської зооветеринарної академiї вiн отримав можливiсть поїхати на практику до Великої Британiї. Її базою якраз i стала примiська ферма Сiлвера Блейза. Будучи практично сформованим ветеринарним лiкарем, бо всi чотири роки вчився лише на вiдмiнно, Сашко Здор був справжнiм українцем, а отже людиною працьовитою i хазяйновитою вiд природи. Виросши в селi на Полтавщинi Сашко мiг виконувати будь-яку роботу, пов'язану з сiльським господарством. Вiльно управлявся i з усiма видами машин i механiзмiв. Вмiв їх лагодити. Нiколи не сидiв без дiла i не запитував у хазяїна, що йому робити, коли закiнчував роботу, яку йому давали виконати. Зробивши необхiдне, одразу брався за щось iнше. Роботи на фермi протягом усього дня i усього року вистачало. Було б бажання її виконувати.
   Сiлвер Блейз зi своєю дружиною спочатку насторожено придивлялися до високого свiтловолосого Сашка, який зовнi виглядав набагато бiльшим європейцем, нiж вони самi. В Європi про слов'ян, у зв'язку з тим, що неосвiдченi європейцi вiдносили до них угро-фiнiв за походженням росiян i якi вже давно "засвiтилися" в Європi, склалося враження як про широколицих, кирпатих, вилицюватих людей перехiдної вiд монголоїдної до європеїдної раси. Тому тут звикли говорити про кругле вилицювате обличчя з коротким кирпатим носом, яке нiбито притаманне всiм слов'янам. Однак наприкiнцi ХХ - на початку ХХI столiття, познайомившись з довконосими i рiвноносими українцями, якi часто-густо бiльше вiдповiдали європейським антропологiчним стандартам, розумнi i здатнi до аналiзу британцi почали вирiзняти українцiв уже не лише за зовнiшнiм виглядом, але й за їхнiм характером. Спочатку вони вiдмовилися вiд послуг росiйських сiльськогосподарських вузiв i таким чином переключившись на українськi iнститути вiдповiдного профiлю, збiльшивши кiлькiсть мiсць для можливих українських заробiтчан аж на двi третини.
   Сiлвер Блейз, який ледве здихався двох студентiв з Калуги, що за два мiсяцi встигли довести його ферму ледь не до банкрутства не мiг нахвалитися Сашком Здором. У мiсцевому пабi, п'ючи пиво з такими ж як вiн фермерами, вiн зробив таку рекламу українцям, що тi почали розсилати запрошення для студентiв-старшокурсникiв в усi сiльськогосподарськi ВНЗ України, чим значно пожвавили роботу британського посольства в Києвi. Заради Сашка Здора Блейз був готовий на все, навiть на порушення закону. Тому за проханням Сашка вiн i запросив до себе його друга, хоча Здор справлявся i сам. Хай тобi буде веселiше разом з земляком, казав вiн. А з такими хлопцями нам з дружиною вже на фермi i робити нiчого.
   Справдi, життя Блейза пiсля приїзду Сашка стало набагато легшим i спокiйнiшим. Сашко не лише виконував сю роботу, але й нерiдко проявляв розумну iнiцiативу, пропонуючи фермеру то тi, то iншi новацiї, якi вiн вичитав з пiдручникiв американських i японських аграрних економiстiв. Тому коли до Лондона приїхала збiрна України з футболу, Блейз з радiстю вiдпустив обох хлопцiв на матч. Ще й дав вiд себе премiальних грошей на кишеньковi витрати. Протягом останнього часу вiд вже встиг оцiнити i працьовитiсть та квалiфiкованiсть Пицяка i боявся, щоб його хтось iз сусiдiв не переманив до себе. За порадою Сашка Блейз надумав серйозно мiняти спецiалiзацiю на бiльш прибуткову i тут другi працьовитi руки були йому як божий дар.
   Чорнявий, вузьколиций, середнього зросту Пицяк був схожий на якогось iспанця. Блейз запитував хлопцiв, чому вони такi рiзнi, хоча належать до однiєї нацiї. А тут немає нiчого дивного, вiдповiдав йому Здор, який з юних лiт цiкавився iсторiєю України. В нас українцях гармонiйно поєдналися свiтловолосi готи з шатенами антами i брюнетами скiфами. Всi цi народи i сплелися воєдино в нашiй нацiї. Всi три народи були працьовитi i героїчнi. I всi були типовими європейцями. Це i нам передалося природою. А в кого хто вигулькне, високий i свiдловолосий гот чи чорнявий скiф, нiхто знати не може.
   Україна, Україна ..., - в черговий раз закричали хлопцi, коли за декiлька рядiв попереду з сидiння пiднявся "дерижер" з жовто-блакитним прапором у руках, вишиванiй українськiй сорочцi i сiрiй баранячiй шапцi. В цей час Андрiй Шевченко, отримавши м'яч по лiвому краю рвонув вперед. Обiйшовши одразу декiлькох захисникiв англiйської команди.
   - А у нас ще один дуб-тренер сказав на закид, що в українських командах грає все бiлше легiонерiв з iнших країн, що серед українцiв немає футбольних талантiв. Це ж треба таке зморозити. - похитав головою Пицяк. - В мене є в Бiлiй Церквi всi матерiали про київське "Динамо" 60-80 -х рокiв, якi збирав ще мiй батько. Та тодi протягом майже 30 рокiв в цiй командi грали всi зiрки свiтового класу. I майже всi вони були українцями. I кубок Європи завойовували, i суперккубок, i "Золотий м'яч". I не треба було брати гастролерiв з Африки чи Росiї.
   - Це все залежить вiд рiвня керiвництва у державi, перш за все на найвищому рiвнi, - крикнувши ще раз, сказав Сашко. У нас нашi вороги спецiально вiдшуковують найбiльших дебiлiв i ставлять їх на керiвнi посади. А вони потiм витворяють з нашою країною i її людьми казно що.
   - Ха-ха-ха, - весело засмiявся Здор. - Перед самим вiд'їздом до Великої Британiї всiх студентiв нашої академiї ознайомили з наказом Мiнiстерства освiти i науки. Там сказано про необхiднiсть посилення навчальної дисциплiни серед студентiв i запобiгання терористичним актам. Я вже думав, що мене i не випустять до тебе. Але, слава богу, я вже оформив документи i встиг вискочити в останню мить. А цi дурнi нехай борються за кращу успiшнiсть студентiв. Щоб завадити проведенню ними теростичних актiв.
   - Ти що серйозно? - посмiхнувся Сашко. - Хiба такий маразм може виходити зi стiн такої установи, як Мiнiстерство освiти i науки? А я наївна людина думав, що там працюють розумнi люди.
   - Ну, напевно, такi люди там є, але не вони командують у цiй установi, - продовжив Здор, сiвши на сидiння, пiсля того, як вiн черговий раз пiдскочив з мiсця пiд час атаки української команди. - На нашому курсi з приводу цього придуркуватого наказу Мiносвiти i науки, де командують "обрiзанi" так званi соцiал-демократи навiть анекдот виник. Пiсля терористичних актiв у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, коли пасажирськi лiтаки "Боїнг" врiзалися у величезнi хмарочоси, сидять собi бiля хати два куми. Тихий лагiдний вечiр. Сидять вони, гомонять Дивляться летить "кукурузник". I прямо шарах в кумову повiтку. Тiльки солома з неї полетiла. Ти диви, куме, каже сусiд i у нас як у США. А..., махнув рукою кум, яка країна, такi i терористи. Хоча вiрнiше треба було б сказати, яка влада, такi i терористи.
   - Веселенький анекдот, - не дуже весело посмiхнувся Сашко. - Але вiдбиває стан справ в Українi. Iнакше ми з тобою працювали б зараз на добро своєї Батькiвщини десь пiд Києвом, а не створювали своєю працею i розумом багатство для англiйцiв. Якщо порiвняти наш бiлоцеркiвський чи полтавський чорнозем, який на хлiб можна намазувати з цим англiйським болотом i камiнням, то ми повиннi з золота їсти i на золотi спати. А ми побираємося по усьому свiтовi.
   - У нас ситуацiя точно така, яка була у Британiї на початку ХУII столiття, - сказав Здор i черговий раз зiрвався на ноги, дико закричавши. - Ну як так можна, - розвiв вiн руками. З двох метрiв по пустих воротах не потрапив. Чи йому англiйцi заплатили? Просто бiда якась. Так ось, щодо порiвняння ситуацiї у нас на початку ХХI столiття з ситуацiєю у Англiї на початку ХУII столiття. Я вивчав перед поїздкою сюди не лише англiйську мову, але й їхню iстоiю. Так ось, чому виникли США i Канада i чому вони стали належати Британiї? В той час останньою правив король Джеймс I, якого англiйцi називали "The Foolish King of England", тобто дурний король Англiї. Народ його дуже не любив i люди почали масово покидати країну. Вони волiли плисти до чорта в зуби, аби не бути пiд владою такого дебiла. Ось тодi сотня людей сiла на корабель Mayflower (Травнева квiтка) i поплила через Атлантичний океан до Пiвнiчної Америки. За ними попливли iншi i так була заселена британцями ця частина свiту. Так i українцi нинi покидають свою країну, бо нею керують злочиннi iдiоти. Наш нинiшнiй президент це той же дурний король Англiї Джеймс.
   - Бий же, зараза ти така, - черговий раз схопився на ноги Пицяк. - Так вони нiколи i нi в кого не виграють. Якщо не використовуватимуть стовiдсотковi моменти для взяття ворiт.
   - А що це за чоловiк приходив на ферму перед нашою поїздкою на матч? - запитав Здор. - Що ти з ним говорив українською мовою. Це один з наших землякiв-заробiтчан?
   - Не зовсiм так. Вiн народився в Англiї i є сином одного з воякiв УПА, який перебрався до Британiї пiсля Другої свiтової вiйни. Дуже авторитетний. Його батько особисто спiвпрацював з нашим нацiональним героєм Степаном Бандерою.
   - Ну й що ж вiн вiд тебе хотiв?
   - З наступного мiсяця вiн буде приходити i до тебе. Поки що я розрахувався i за тебе. А з серпня платитимеш йому сам.
   - За що це я йому платитиму? - здивувався Здор.
   Не за що, а для чого. I не йому. А якiйсь таємничiй українськiй органiзацiї, яку вiн тут представляє. Я чув, що у Києвi засновано лицарський орден, на зразок Заророзької Сiчi, завданням якого є визволення України з пiд ярма чужинцiв i їх агентiв, якi опанували Україну. А iсторiя однозначно вказує на те, що країна, де панують чужинцi i їх агенти з мiсцевих жителiв, тобто коллаборацiонiсти, нiколи нi щасливою, нi багатою не буде. Все розкрадуть i вивезуть за її межi. А мiсцевих аборигенiв просто використовуватимуть як робочу худобу, бидло. А у нас ситуацiя така, що всiм заправляють в країнi росiйськi шовiнiсти i сiонiсти. Теж не українськi, до речi. А на керiвнi посади, щоб так не кололо очi вони у нас ставлять продажних "осiб українського походження". Такий у нас президент, прем'єр-мiнiстр, бiльшiсть у парламентi. Для цього фальсифiкуються вибори, купуються депутати, вбиваються чеснi журналiсти i т.д. Щоб хтось замiсть мене боровся з цим падлом. Коли я спокiйно працюю, я i даю грошi.
  -- А ось я не буду. Що менi до України. Я не збираюся туди повертатися. Хай там всi виздихають, менi все одно.
  -- Давай ми з тобою домовимося, що я вiд тебе таких дурниць не чув. Бо вилетиш додому за мiсяць. Я тебе сюди запросив, я тебе i вiдправлю назад. I повернеш на наступному мiсяцi менi борг за те, що я за тебе платив. Я грошi даю свiдомо. А такi як ти будуть давати їх тому, що iншого виходу немає. На однiй фермi уже був такий "патрiот" як i ти. Вiдмовився навiдрiз давати грошi на визволення України. Пожалiвся навiть, iдiот, своєму хазяїновi. А той одразу звернувся до полiцiї. Ну i що ж, через мiсяць його вiддухопелили так, що вiн два мiсяцi не мiг працювати. Так "добрий" хазяїн вигнав його з роботи i з житла. А ще через два мiсяцi в хазяїна нiби ненароком згорiла ферма. Якщо ти хочеш, щоб i тебе навчили "Родiну любить". Можеш не давати грошi. Але, щоб потiм не казав менi, що тебе нiхто не попередив.
  -- Дякую що ти менi сказав. А то я мiг встряти в халепу, - похитав головою Здор, забувши про те, що дiється на футбольному полi. - А скiльки треба платити?
  -- Сума незначна, всього десять євро. Я чув, що цю суму виплачує кожен український заробiтчанин чи то по всiй Європi, чи то вже й по усьому свiтовi. А я плачу десять фунтiв. Це трохи бiльше, нiж у євро, але не будемо тонути в дрiбницях. Не жлоб же я, щоб давати 9 фунтiв. Приходить до нас чоловiк на ймення Орест. Я вас за наступного його приходу познайомлю. Їхня органiзацiя не просто бере з нас грошi. Але й бере нас пiд свiй захист. У них є свої адвокати i навiть свої люди в британському парламентi.
  -- Це швидше за все лише легенди, якi цi хлопцi поширюють задля власного авторитету, - не повiрив Здор, - Щоб українцi добралися аж туди? В це важко повiрити.
  -- Неорганiзованi українцi дiйсно нiчого не можуть. Але ось органiзованi ... Моя мати родом з Волинi. Так вона розповiдала, як у них пiд час Другої свiтової вiйни українцi так самоорганiзувалися, що ледь не за мiсяць створили всi органи влади i навiть власну армiю. Так що потрiбнi лише iнiцiативнi люди, якi вiзьмуть цю справу до своїх рук. А народ їм допоможе.
   - I хто ж цим усiм заправляє? - уже забув про футбол Здор.
   - Кажуть, що в Українi виник потужний лицарський орден. Як я вже тобi казав на зразок Заророзької Сiчi. У нас, на вiдмiну вiд, наприклад, росiян iснує традицiя лицарських орденiв. Напевно в ньому, як i в iнших орденах є Великий магiстр, якого бiльшiсть лицарiв не знає Це має бути дуже впливова, але таємнича особа. А ось їхнього англiйського представника я бачив. Його менi показав один мiсцевий житель. Український англiєць, твк би мовити в третьому поколiннi.
   - Ти вже багатьох тут знаєш. I коли ти тiльки встигаєш?
   - Та просто мiсцевi українцi знають, що я патрiот i менi довiряють. Я вже не один кухоль елю випив з ним в Лондонi. I не лише в Лондонi. В мене ж є вихiднi i я можу використовувати свiй час на власний розсуд.
   - Невже це хтось з простих робiтникiв на фермi?
   - Звичайно, що нi. Цього чоловiка звуть Iван Рябокляч. Вiн кандидат економiчних наук i переїхав до Великої Британiї ще на початку 90-х рокiв минулого столiття. Тут його мiсцевi звуть Джон Ребоуклiч. Звучить зовсiч по-англiйському. Я не думаю, що англiйцi навiть пiдозрюють, що вiн не британець. Англiйська мова в нього така, нiби вiн Кембрiдж закiнчив, або Оксфорд. Такий собi високий, випещений, з аристократичними манерами чоловiк. Дуже гарний. Я таких англiйцiв не зустрiчав. Красивiший за найкращого голiвудського актора. То нiчого немає й дивного, що на нього поклала око донька одного лендлорда, в якого вiн працював пiсля приїзду з України. Я їх бачив разом. Теж дуже гарна жiнка. Вiн з нею одружився. Вона взяла його прiзвище. А потiм витягнув завдяки своїй економiчнiй освiтi i органiзацiйним здiбностям хазяйство лендлорда з боргової ями. По смертi лендлорда цей Iван заволодiв усим його величезним маєтком i землями. Пiсля органiзацiї українського лицарського ордена в Українi його висвятили в ньому спочатку на лицаря. Потiм вiн став лицарем-командором, бароном i, нарештi, графом. Рябокляч органiзував у Британiї закордонне прiорство i очолив його. Тепер туди з усiєї Британiї стiкаються величезнi грошi. Тому не дивуйся, якщо тебе зможуть витягнути тут з будь-якої халепи i допомогти в усьому. Якщо навiть тобi прийдеться пересаджувати тут серце. Ми-українцi нарештi отримали за кордоном реальний захист. Бо такi прiорства уже є по всiй Європi. I не тiльки в Європi. Завдяки ордену минулий рiк всi хазяї вимушенi були пiдняти платню українцям у пiвтора рази. Скоро прийдеться давати мабуть бiльше на українську справу.
   - Та ти менi очi розкрив, - здивувався Здор. - Виявляється нам навiть фiнансово вигiдно платити на українську справу. Не кажучи вже про все iнше.
   - Дружина Рябокляча так його любить, що довiряє йому в усьому. Вона належить до одного з найдавнiших герцогських родiв Англiї, якi ведуть свiй родовiд ще з часiв переселення англiв i саксiв на цей острiв. Вона i використовує свої широкi зв'язки для влаштування українських справ. Їхня родина має значний вплив i в парламентi цiєї країни, i в королiвськiй родинi.
   - Ти диви, що цi англiйцi витворяють, - вражено вигукнув Здор. - Кидають щось на поле. Так i убити кого з гравцiв можна. Якiсь дикi люди.
   - З приводу диких людей є смiшний український анекдот, - посмiхнувся Пицяк. - Йде жiнка з малим сином лiсом, збирає гриби. Вже далеченько вiдiйшли вiд свого села. А сину скучно збирати гриби. Вiн i совається з одних кущiв в iншi. Раптом пiсля чергового обслiдування кущiв пiдбiгає до матерi i каже: мамо, мамо, там у кущах голi люди лежать i гуцикають один на одному. Не ходи туди синку бiльше, то дикi люди, - вiдповiдає мати. А син їй здивовано каже. Тьотя може й дика. А ось дядя, то наш тато.
  
  
  
  
  
      -- Терористи
  
   Зараз в будь-якому вiдношеннi найсприятливiшою країною для органiзацiї найзатятiшого iдейного тероризму є Україна, - сказав, повернувшись на спину на пляжi на Червоному морi в Єгиптi Саїд Шерстюк. - З 2004 року вона безпосередньо межує з ЄС i має з ним найдовший кордон у свiтi. Крiм того, тут нинi бродить багато рiзних iдей i зосереджена значна iнтелектуальна база. Українцi дуже талановита нацiя. Це теж необхiдно використати. Нарештi це потенцiйно найбагатша країна Європи. Але реально, за ВНП на душу населення є найбiднiшою. Такi протирiччя цiлком об'єктивно повиннi викликати велике внутрiшнє суспiльне напруження. Використавши це напруження ми дамо йому вихiд в iдейному терористичному руховi. Оцi три чинники на мою думку є головними. Є ще й iншi. Але вони є другорядними. Хоча i їх необхiдно вмiло використовувати.
   З цими аргументами можна погодитися, - схвально кивнув головою Абдурахман Мольченко.
   Цi два молодих чоловiка, будучи етнiчними українцями, прийняли мусульманську вiру i в даний час прилетiли з туристичною групою до Єгипта з метою не вiдпочинку, а налагодження зв'язкiв з радикальними iсламськими органiзацiями Єгипту. В паспортах один з них йменувався Валерiєм, а iнший Денисом. Поряд з ними в пiсок був заткнутий невеликий прапор України. на ньому арабською мовою було написане лише одне умовне слово.
   Молодi українськi мусульмани вже вiдвiдали Катерининський монастир i гору Сiнай, куди водили українських туристiв, щоденно пролежували з умовним знаком на чудовому пляжi на березi Червоного моря декiлька годин, але зв'язковий не з'являвся. Однак, коли вже вони вирiшили, що їм влаштували просто зимовий вiдпочинок, до них пiдiйшов хлопець з лотком, на якому було розкладено рiзнi сувенiри мiсцевого виробництва.
   Араб взяв до рук один з сувенiрiв i покрутивши його перед носом в українцiв сказав умовне слово: лицар-козак. Чоловiки покрутили головою i почали порпатися в лотку, нiби вибираючи сувенiри. Вони запитали в араба англiйською, що хотiли б купити щось iз єгипетської давнини. - Хочу нефритового жука-скарабея, - сказав один з них. - А ось я не хочу, - похитав головою iнший. Це був умовний знак-вислiв, який встановив контакт мiж двома сторонами. Хлопець-араб мовив, що в нього при собi потрiбних українським туристам речей немає. Але вiн иоже їх провести туди, де сувенiрiв набагато бiльше i вони зможуть вибрати для себе все, що захочуть.
   Араб-зв'язковий покликав хлопчика собi на замiну i залишивши на нього лавку, вирушив з українцями далi вулицею. Пройшовши квартал вiн звернув у вузький провулок i спинився бiля двоповерхового будику. Їх уже там уже чекали, бо не встигли вони торкнутися дверей, як тi вiдчинилися i мусульманськi бойовики-українцi опинилися в вузькому коридорi в якому виднiлося декiлька дверей. Араб-зв'язковий вiдкрив однi з них i жестом запросив хлопцiв заходити.
   У слабко освiтленiй кiмнатi за столом сидiв молодий вродливий чоловiк з пронизливими чорними очима. Вбраний у європейський одяг вiн не вiдповiдав стереотипним уявленням про iсламського терориста i виглядав швидше всього як викладач якогось унiверситету. - Слава Українi - привiтався вiн, встаючи iз-за столу. - Героям слава. - як луна озвалися враженi українцi.
   - Ду ю спiк iнглiш? - звернувся араб до Абдурахмана, - умовним запитанням. Е лiтл, - вiдповiв той той теж умовними словами. Енд ю? - звернувся араб до Саїда. - Iх шпрехе дойч, - вiдповiв Саїд теж умовним сигналом. Єгиптянин пiдiйшов до українцiв i мiцно потис їм руки. Долоня в нього була суха i аж гаряча. Потиск руки мiцний i впевнений. - Цей чоловiк звик керувати i владарювати, - одразу подумав професiйний психолог Саїд. - На зустрiч з нами прислали когось з найголовнiших у їхньому руховi. Така людина просто не може бути другорядною.
   - Я Саддам. - сказав єгиптянин, трохи схиливши голову.
   - Я Саїд, а це Абдурахман, - назвали себе українцi.
   - Я маю європейську унiверситетську освiту, тому не буду зволiкати i одразу хотiв би перейти до справи. Що ви хотiли б вiд нашого руху? Можете не поспiшати i змалювати картину в цiлому, бо для нашого керiвництва все, що лiється нинi в Українi є не до кiнця зрозумiлим. Якщо ми будемо розумiти загальну картину, бачити її в цiлому i окремих деталях, ми зможемо прийняти правильне рiшення на вашу i нашу спiльну користь i перемогу.
   - Вашим i нашим смертельним ворогом є свiтовий сiонiзм i росiйський iмперiалiзм. - почав Абдурахман. - На жаль повного розумiння ситуацiї, яка склалася в Росiї i Українi в iсламських органiзацiй, особливо в арабському свiтi немає. Дехто вважає, що Росiя є їх союзником в боротьбi з iудеями. Це дуже небезпечна помилка. В Росiї, як i в Українi, всiм заправляють сiонiсти. Це просто голi факти. Серед олiгархiв в Українi українцiв взагалi немає. Хоча українцi не дурнiшi за євреїв. Просто вони не органiзованi, а євреїв всiляко пiдтримують усiма наявними засоби свiтовi сiонiсткi органiзацiї. Однак, вiдмiна мiж Росiєю i Україною в цьому вiдношеннi колосальна. Сiонiсти в Українi не мають нiякої суб'єктивної бази. Не було б пiдримки з Росiї, i їх давно б україцi вивели зi своєї Батькiвщини. Зовсiм iнша ситуацiя в Росiї. Тут iдеї свiтового сiонiзму i єврейського месiанства цiлком органiчно, як колись в СРСР, поєдналися з росiйськими iдеями "Третього Риму" i мiсiї Росiї по захопленню земель, перш за все iсламських народiв. Тому в Росiї вiдбулося мабуть незрозумiле для багатьох в iсламському свiтi зрощення сiонiзму з росiйським шовiнiзмом. Але це цiлком кон'юнктурний союз.
   - Це деже цiкавi i абсолютно новi для мене i нашої органiзацiї iдеї i iнформацiя, - спохмурнiв Саддам. - Я донесу їх до свого керiвництва.
   - Росiя хоче переконати увесь свiт, що на Пiвнiчному Кавказi в цiлому i Чечнi-Iчкерiї, зокрема, вона воює з терористами. Нiчого подiбного, - продовжив iнформацiю Абдурахмана Саїд. - На цих теренах вiдбувається смертельна конфронтацiя росiян з бiльш як мiльярдним iсламським свiтом. Стратегiчно, без будь-яких шансiв для Росiї на порятунок. Вам, напевно. вiдомо, що в Чечнi вже давно воюють араби i афганцi. А нинi до них додалися iранцi, узбеки, танжики, пакистанцi i навiть поволзькi татари. За останнiми повiдомленнями у Чечнi вже з'явилися i iндонезiйцi. А Iндонезiя має понад 230 млн. чоловiк населення. Це найбiльша iсламська держава свiту. Якщо навiть росiяни знищать до ноги всiх чеченцiв, в Чечнi все одно воюватимуть проти Росiї мусульмани всього свiту. Бо це земля iсламської цивiлiзацiї. В Українi зараз найгарячiша точка протистояння. Загарбавши Крим росiяни намагаються знищити кримських татар саме як частину iсламського свiту. Здiйснюючи iнтервенцiю на Донбасi Росiя намагається втягнути в українсько-росiйську вiйну мусульман з Пiвнiчного Кавказу, щоб перевести стрiлки своєї конфронтацiї з iсламським свiтом на Україну. На жаль, не всi в iсламському свiтi це розумiють. Богом проклятi кацапи поширюють свiтом брехню, що на Донбасi йде громадянська вiйна.
   - Дозволь я продовжу, - спинив розповiдь Саїда Абдурахман. - За нашими агентурними даними фронт "Iсламський джихад у Росiї" започаткував широкомасштабну терористичну вiйну з росiйсько-сiонiстською владою. Ця органiзацiя почала пiдривати вагони московського метро мiж станцiями в години пiк з метою хаотизувати столицю. Москву заполонила хвиля жаху. Люди бояться виходити з дому. Паралiзоване нормальне життя. "Iсламський джихад в Росiї" вимагає вiд росiйської влади вивести свої вiйська уже не лише з Пiвнiчного Кавказу, як це було ранiше, але й з Таджикiстану, Киргизiї, Татарстану, Башкортостану i iнших країн, республiк i територiй. Вони виступають за деокупацiю Криму i виведення росiйських вiйськ з Донбасу. Ними пiдготовлено сотнi бойовикiв-камiкадзе обох статей, якi готовi розпочати широкомасштабну терористичну вiйну проти Росiї. Це будуть вражаючi i страхiтливi акцiї з метою внесення хаосу в життя столицi, а отже i всiєї країни в цiлому. А нашi владнi iдiоти в Українi iнтегруються з цiєю країною, щоб i нам дiсталося вiд мусульман. Один з цих дебiлiв нещодавно заявив у Донбасi, що вiн маю дуже вигiдне географiiчне положення, так як межує з Росiєю. А Донбас же безпосередньо межує не з чимсь iншим, як Пiвнiчним Кавказом Росiї, де постiйно точиться вiйна. Це ж гаряча точка планети, де також здiйснюють росiйська iнтервенцiя. А за всiма класичними канонами географiї i геополiтики таке сусiдство є вкрай невигiдним i навiть небезпечним. Завданням Росiї i її агентiв в Українi є втягнення i нашої держави i нацiї у власну конфронтацiю з мусульманами. Щоб використати українських хлопцiв як гарматне м'ясо.
   - А тепер говори ти, - мовив українською до Шерстюка його побратим. - Ми, етнiчнi українцi-мусульмани, створивши вiдповiдну органiзацiю, розробили дiєву програму допомоги братам-мусульманам у Росiї у їх праведнiй боротьбi з росiйським шовiнiзмом i iмперiалiзмом, який душить i нашу неньку-Україну. Нам потрiбна фiнансова, органiзацiйна, iдейна допомога для знищення агентiв Росiї в Українi. Списки їх ми вже склали. Iнформацiйне забезпечення в нас добре, але не вистачає людей i грошей. Ось за цим ми i приїхали. Якщо ми почнемо цiлеспрямовано знищувати росiйських агентiв i їх прислужникiв з мiсцевих iуд i зрадникiв ми не дозволимо Росiї втягти Україну у вiйну з iсламською цивiлiзацiєю. На цьому етапi завдання патрiотiв України будь-якого вiросповiдання i мета iсламського свiту повнiстю спiвпадають. Тому я i став мусульманином, щоб домогтися пiдтримки iсламської цивiлiзацiї для України у її боротьбi з наступом об'єднаних росiйсько-iудейських сил проти України. Як i проти мусульман, до речi.
   - Я думаю, що наша зустрiч була дуже продуктивною i актуальною. - пильно дивлячись на українцiв сказав Саддам. - Для нас у вашiй розповiдi виявилося багато нового i ранiше незнаного. Я перекажу все сказане вами найвищому керiвництву нашої органiзацiї вже сьогоднi. Я думаю ви не проти, бо наша розмова з вами записувалася на плiвку. Так що, якщо я щось забуду чи не так передам, мене пiдкорегують нашi вiдповiднi служби. Особисто я вважаю, що наше керiвництво пiде вам назустрiч. Воно було схильне до цього i попередньо, але те, що ви розповiли менi нинi дозволить цю допомогу розширити i зробити бiльш ефективною.
   Саддам пiдвiвся з килима. За ним швидко встали i українцi.
  -- Слава нацiї, - раптом знову проголосив українською мовою заклик Саддам. - Смерть ворогам України, - вiдгукнулися ошелешенi бойовики.
  -- Я один з референтiв керiвництва нашої органiзацiї, - простягаючи руку українцям, сказав Саддам. - Уже сьогоднi ввечерi ви зустрiнетеся з людиною, яка уповноважена вирiшувати всi проблеми взаємодiї мусульман з антисiонiстськими силами в Українi. Вас про це повiдомлять окремо. Будьте на пляжi о 5 годинi дня. До вас пiдiйде торговець, з жовто-блакитною китицею в руках. Вiн запитає англiйською, чи не хочете ви борща. Ви вiдповiсте. Що хотiлося б мiсцевої екзотики. Вiдповiдатиме Саїд. Абдурахман тричi пiдтвердить: йес, йес, йес.
   Араб потиснув руки хлопцям i вони вийшли в нестерпну спеку вузької вулички.
   - Хто це такий? - знизав плечима Шерстюк - Говорить арабською, вiльно володiє англiйською, нашi нацiональнi заклики вимовив без будь-якого акценту. Але ж зовнi виглядає як типовий єгиптянин-араб. Це дуже солiдна органiзацiя, якщо має в своїх рядах таких людей.
   - Пообiдаємо, поспимо пiд шепiт кондiонера i пiдемо на пляж. Я вiдчув щиру зацiкавленiсть цього референта у спiвпрацi, - мовив Мольченко, коли молодi чоловiки вийшли на вiдкрите мiсце. Але дiють вони доволi обережно. Це менi подобається.
   - Цiлком розумно остерiгаються iзраїльських i росiйських агентiв, якi можуть або зiрвати нашу спiвпрацю, або, ще краще, запровадити до арабiв або нас своїх агентiв. Щоб контролювати цей рух i врештi-решт його розколоти зсередини. Донинi це їм майже завжди вдавалося. Тому в Українi i виникло 4 Рухи, декiлька соцiал-демократичних, демократичних i iнших партiй. Навiть УНА-УНСО сiонiстсько-росiйським агентам вдалося розколоти аж на 5 частин. А з нами так не вийде. У нас зовсiм iншi принципи iснування. Зрада карається смертю.
   - I нас цi чужинцi хотiли зобразити такими собi зрадниками України i нацiї. Але у нас, на вiдмiну вiд iнших українських органiзацiй приймаються не лише однi етнiчнi українцi, але й україномовнi. Може це й парадокс, але нинi українцi-мусульмани є фактично єдиною дiйсно чисто українською силою в Українi.
   Саїд i Абдурахман виплуталися з вузеньких вуличок старого мiста i вийшли на широкий проспект. Недалеко вiд моря височiв їхнiй готель. Яскраво i гаряче свiтило сонце.
  -- А в Українi зараз температура повiтря нижче нуля градусiв, - мовив Шерстюк. - Можливо йде снiг i похмуре небо. А ми з тобою потрапили нiби на iншу планету.
  -- Це i є iнша планета, - посмiхнувся Мольченко. - Добре б було б, щоб це планета допомогла нашiй планетi. Моя прабабця казала "планида".
   Бойовики увiйшли до широкого холу i лiфтом пiднялися на 5 поверх. Обережно вiдкрили свiй номер i тихцем проникли до нього, будучи готовими до будь-якої несподiванки. Але нiкого в номерi i на балконi не було. Нiхто не рився i в їхнiх речах. Там нiчого компрометуючого не було, але задля загальної безпеки молодi українцi залишили невiдомi для чужого ока ознаки, якi б одразу розкрили минулу присутнiсть чужакiв у готельному номерi.
   - Я в душ - попередив Саїд. - Дуже швидко. Потiм ти. Через 45 хвилин у нас обiд.
   В дверi постукали.
   - Заходьте. - сказав Саїд українською i продублював англiйською.
   Дверi несмiливо прочинила молода жiнка з їхньої туристичної групи.
  -- Чи не хотiли б ви з другом стати нашими кавалерами на сьогоднiшнiй вечiр? - запитала вона. - Ми з подругою хотiли б вiдвiдати старе мiсто увечерi, але боїмося самi туди потикатися. А з чоловiками буде безпечнiше. Он якi ви високi i накачанi. Менi соромно вам набиватися, але в нашiй групi бiльш нiкого пiдходящого немає. - зашарiлася молода жiнка.
  -- Я пропоную iнший варiант, - привiтно посмiхнувсмя до симпатичної спiввiтчизницi Шерстюк. - Ми сьогоднi вже заангажованi, але пiсля сьомої, це ще дитячий час, зайдемо з товаришем до вас. Познайомимося поближче. А завтра увечерi пiсля морської екскурсiї, ми вас супроводжуватимемо до старого мiста. Згода?
  -- Невже нас хтось уже випередив, - скривила в лукавiй посмiшцi губи молода жiнка. От невезе.
  -- Справа в тому, - втрутився Мольченко, що ми в Києвi обiцяли друзям купити тут один вирiб. Як у нас кажуть, декоративно-прикладного мистецтва. А його бачили лише в одного торговця, який буває тут лише по вiвторках. А сьогоднi саме вiвторок. Ми могли б узяти i вас, але це дiйсно небезпечне мiсце. Туди жiнкам вхiд взагалi заборонений. Так що не будемо спокушати долю. В Києвi я читав, що одну емансиповану європейку арабського походження там навiть згвалтували i суд винiс для гвалтiвникiв виправдальний вирок. Жiнкам так просто не мiсце.
  -- Робiть як знаєте. Ви люди хоча i молодi, але вже досвiченi, - знову посмiхнулася. спiввiтчизниця. З такими чоловiками будь-яка жiнка буде почувати себе як за кам'яною стiною. Побачимося сьогоднi. Ми з подругою будемо вас з нетерпiнням чекати. До речi, мене звуть Стефанiєю.
  -- Дуже приємно, Стефо, якщо не заперечуєш, - загув бас Абдурахмана. - Я Валерiй, а мiй друг Денис.
  -- Приходьте, не пожалкуєте, - пролунав голос уже з-за дверей.
  -- Розкiшнi дiвчата, - сказав прямуючи до душу Саїд. - Я їх запримiтив ще в лiтаку.
  -- Та у нас в Українi зараз все прикрите шубами i пальтами, високими чоботями, а тут все на виду.
  -- Не скажи. Такi жiнки не часто трапляються. Можемо мати ще й цiкаву iнтрижку до своєї основної мiсiї.
  -- Звичайно, якщо їх не пiдiслали якiсь спецслужби, - спохмурнiв Абдурахман. - А то начiпляють на увесь наш одяг всiляких жучкiв. А пiд час iнтиму всобачать тобi мiкрофон до дупи або до яєць прикрiплять, що i знати не будеш.
  -- Ну про таке я не чув. А ось в шорти, штани, на футболку таке нинi технiчно цiлком можливе. То давай, коли цi дiвулi кудись пiдуть трохи попорпаємося у їхнiй кiмнатi. Може щось знайдемо?
  -- Якщо вони дiйсно iз спецслужб, то одразу довiдаються, що ми їх запiдозрiли i будуть дiяти обачнiше. А це нам нi до чого. Я пропоную бути готовими до всього, але самим використати їх. I в статевому розумiннi теж.
  -- Але ж з твоїми розмiрами ти там усе понищиш, - похитав головою Саїд. - Якщо це дiвчати нi в чому не виннi, то навiщо з ними так вчиняти?
  -- Ну ми це можемо зробити i будь-яким iншим, а не обов'язково традицiйним способом, - заспокоїв його Абдурахман. Я попередньо покажу всю красу свою чудову, щоб потiм не було претензiй.
  -- Ха-ха, - засмiявся Саїд, - пам'ятаєш, як в юностi, ще школярем ти заробляв на розмiрах свого "хазяйства" грошi в Миргородi. Ми тодi групою в плавках на курортному пляжi пiдходили до гравцiв у карти або домiно. Якщо всi були настiльки зосередженi на грi, що не звертали увагу на тебе я робив затравку. "Що ти там пiдмощаєш у плавки?", нiби тебе не знаючи, голосно казав я. I всi одразу дивилися на тебе. А гравцi народ азартний та i з "бабками", бо грали вони не на iнтерес, а на грошi. "Та нiчого я туди не пiдмощаю", починав виправдовуватися ти. Курортники зi здивування витрiщали очi, а потiм i собi починали висловлювати сумнiв, що в твоїх плавках немає нiяких стороннiх предметiв. Споримо, кричав хтось з гравцiв, або, якщо шокованi величиною "хазяйства" всi, кричав я. Тодi виторговували певну, але завжди значну суму i билися об заклад. Потiм йшли з курортниками до кущiв i ти показував свого члена. Шокованi курортники одразу ж розраховувалися.
  -- Тобi смiшки, а вже третiй раз женюся. - образився Абдурахман. - Iди краще до душу i займайся своїм членом, - посмiхнувся вiн. У тебе вiн теж не маленький.
   Пiсля обiду, де Валерiй i Денис уже переглядувалися зi Стефою i Роксоланою, якi сидiли за столиком оддалiк, вони пiшли до свого номера i проспали двi години.
   - Треба йти на пляж, але там нас можуть перестрiти Стефа i Ланою, - почухав потилицю Абдурахман. - Зв'яжись з жiнками i вони сплутають всi твої плани. Не будемо ж ми їх вiдганяти вiд себе, коли прийде зв'язковий. Але ж вiдмовлятися вiд такої спокуси виглядало б дуже пiдозрiло. У найкращому разi нас могли б запiдозрити в гомосексуалiзмi. А нам така увага до наших персон аж нiяк не потрiбна. А так ми будемо "як усi". Хто б це з нормальних чоловiкiв вiдмовився вiд таких розкiшних жiнок як Стефа i Лана.
   - Надто вже вони розкiшнi, - похитав голово. Саїд. - це в мене викликає пiдозру. Хтось мiг думати точно так як i ми i сподiватися, що ми вiдреагуємо на їхню красу цiлком адекватно. Пам'ятаєш це слово, яке стосовно жiнок вживав твiй науковий керiвник.
   - Такi люди як зв'язковий мають бути готовими до всiляких несподiванок i дiяти вiдповiдно до ситуацiї. Зв'язковий у солiдних органiзацiях це не пiшак, а дуже важлива фiгура. Це має бути людина розумна, смiлива i винахiдлива.
   Молодi бойовики вирушили на пляж. Спокiйно розмовляючись i мружачись пiд яскравим тропiчним сонцем. Сонцезахисних окулярiв вони не носили. На пляжi їх дiйсно чекали Стефа i Роксолана. Вони радiсно пiдбiгли до Саїда i Абдурахмана. Однак, варто було останньомк скинути шорти, як вражена Роксолана одразу заявила, що в неї болить голова, мабуть перегрiлася на сонцi i їй термiново треба йти до готелю. Вимушена була пiдти з подругою i Стефа, хоча сусiдка її i всiляко вiдмовляла.
   - Схоже, що ми помилилися, - полегшено зiтхнув Саїд. - однозначно, що вона нас теж запримiтили в лiтаку. А тут уже "розiбрали". Я дiстався Стефанiї, а тебе обрала Роксолана. А ось сьогоднi, так би мовити чисто вiзуально вона просто наклала в штани з переляку. Видно їй привидiлося, що ти їй пхаєш свого "хлопчика" до її "дiвчинки" i вона помирає.
   - Схоже, що ти правий. Якби це були дiвчата зi спецслужб, вони б так просто не здалися. Можна було б i не тiкати, а поговорити з нами. Навiсити на нас жучкiв. Одяг же з нами. Не обов'язково ж чiпляти мiкрофона на мiй член, - засмiявся Абдурахман. - Ми маємо справу з елементарними шукачками пригод. Захотiлося молодим жiнкам, якi на тиждень вирвалися з дому, можливо вiд чоловiкiв, трохи розважитися. Життя ж таке швидкоплинне.
   - Дай то Аллах, щоб так воно i було. А то я вiдразу запiдозрив найгiрше.
   - Тепер i виконання мiсiї нашим зв'язковим значно полегшується. А то я вже, якби вiн помилився вже придумав гарну вiдповiдь, яка б дала зрозумiти нашим друзям, що ми не можемо з незалежних вiд нас причин встановити контакт з ними.
   - Не треба самодiяльностi, - перебив його старший у їхнiй групi Саїд. - На цей випадок у нас все передбачене iнструкцiєю. Що i коли казати за тих чи iнших умов. I не треба екзаменувати їхнього зв'язкового. Це, м'яко кажучи, не є коректним. Якби виникла нештатна ситуацiя, тодi вже ти б i включив свою знамениту винахiдливiсть.
   Молодi українськi мусульмани черговий раз пiшли купатися в море. Вони плавали як дельфiни, то пiрнаючи у воду, то потужно виходячи з неї аж по пояс. Втомившись, вiдпочивали на пляжi, споглядаючи обстановку i прислухаючись до розмов сусiдiв. Рiвно о 5 годинi бiля них спинився молодий, загорiлий майже до повної чорноти хлопець з лотком у руках.
  -- Чи не хотiли б панове, борща, - спитав вiн у українцiв англiйською.
  -- Хотiлося б мiсцевої екзотики, - вiдповiв йому Саїд.
  -- Йес, йес, йес, - посмiхаючись зачастив Абдурахман.
  -- Тодi йдiть за мною, будь ласка, сказав торговець. Я знаю, де ця екзотика продається.
  -- Торговець не озираючись рушив до вулицi, яка йшла паралельно до пляжу. Хлопцi одягли шорти i тенiски i пiшли за ним. Пройшовши декiлькома вузькими вуличками торговець зупинився бiля бiдного будинку з потрiсканими вiд часу дверима. Нiчого бiльше не кажучи вiн вiдчинив дверi i зайшов до будинку. Українцi увiйшли слiдом. Обшарпаний коридор завершився брудними дверима, якi торговець вiдчинив, вiдступаючи при цьому в бiк. Молодi українцi ступили до великої кiмнати, багате убранство якої рiзко контрастувало з зовнiшньою убогiстю будику, дверей i коридора.
   Назустрiч їм пiдвiвся середнього вiку чоловiк у поглядi, поставi i манерах якого все дихало прихованою владою i навiть загрозою. Владний монстр, подумав Саїд. Не поскупилися на провiдника всiєї мережi, з якоюсь внутрiшньою тривогою подумав Абдурахман. Така людина може спопелити одним поглядом. Для нього нiчого немає у свiтi крiм його iдеї i мiсiї. Хлопцi привiтали старшого як правовiрнi мусульмани Пiсля цього почалася розмова через перекладача.
  -- У нас в Єгиптi з'явилася книга вашого геополiтика професора Погрiбняка "Україна i Близький Схiд". - сказав керiвник органiзацiї "Iсламський джихад" Фарук. - Вона перекладена арабською мовою в Сирiї. Я її з задоволенням прочитав i знайшов багато цiкавого i повчального. Визнаю, що донинi ми не до кiнця розумiли значення України. як ключової країни в усiй Євразiї. Не усвiдомлювали ми i причини, за якою сiонiсти i росiяни так настирливо добивалися контролю над Україною. Тепер нам вiдкрилися очi i ми б хотiли спiвпрацювати з антисiонiстськими i антишовiнiстичними органiзацiями України. Ми могли б розробляти спiльнi операцiї як в Українi, так i iсламському свiтi. Особливо це стало актуальним пiсля iнтервенцiї Росiї в Сирiї. Цей ваш професор просто провидець якийсь.
   Українських бойовикiв вразили тихий лагiдний голос Фарука i його спокiйнi iетелiгентнi манери, якi так рiзко контрастували з його поставою i особливо очима. Останнi здається як лазер були здатнi пропалити душу будь-кому наскрiзь.
   - Академiк Погрiбняк в iншiй своїй книзi аналiзує вiддаленi наслiдки подiї, яка вiдбулася в Європi 1 травня 2004 року, - мовив Саїд, коли перекладач дозволив йому звернутися до шейха Фарука. - На захiдних кордонах України виник Євросоюз. Це так, нiби за помахом чарiвної палички кордон нашої держави одразу перемiстився на багато сотень кiлометрiв на захiд i ми замiсть Польщi, Угорщини, Словаччини i iнших центральноєвропейських країн почали безпосередньо межувати з Нiмеччиною, Францiює i Iталiєю. Такого в iсторiї України ще не було нiколи. В одну мить повнiстю змiнилася геополiтична ситуацiя. Це ще один важливий аргумент для нашої з вами спiвпрацi.
   - Україна нас настiльки зацiкавила, пiсля виходу книжки професора Погрiбняка, що ми створили цiлу потужну аналiтичну групу з її дослiдження, - повiльно i лагiдно сказав Фарук. Щоправда знайти вiдповiдних людей виявилося доволi складно. Про iснування вашої держави у нас мало хто взагалi знає. Навiть пiсля iнтервенцiї на її терени Росiї. Але квалiфiкованих спецiалiстiв з України ми так чи iнакше знайдемо. У Києвi i Львовi навчалося декiлька студентiв-арабiв, якi стали унiверситетським професорами в Австралiї i Канадi. I дружини в них українки. - м'яко посмiхнувся Фарук, пропiкаючи хлопцiв своїми очима.
   - У нас зараз проблема з тим, щоб прибрати з дороги наших олiгархiв i забрати до своїх рук їхнiй бiзнес, - сказав Саїд. - Серед них немає жодного українця. Все це сiонiсти-хасиди. Вони є природними ворогами не лише українцiв, але й смертельними противниками всiх мусульман i арабiв зокрема. Ми не знаємо, що з ними робити. Нiяк не вдається їх фiзично лiквiдувати. Така потужна охорона, що не можемо пiдступитися. Але якщо навiть це нам вдасця, бiзнес перейде до їхнiх дiтей i онукiв. I знову ми залишимося нi з чим.
   - Це у вас просто хвороба перехiдного перiоду вiд юностi до зрiлостi, - раптом рiзко промовив Фарук. - Ми це вже давно пройшли. Тут можливо два варiанта. По-перше, необхiдно впровадитися в охорону цих олiгархiв. Грошi i iнструкторiв ми видiлимо. Так i передайте своєму керiвництву. Тут у нас багатий досвiд. Крiм того, у нас пiдготовленi сотнi смертникiв, якi за щастя матимуть померти в iм'я Аллаха милостивого i милосердного. Вони поїдуть в Україну через Росiю. Менi кажуть, що у вас там немає практично нiякого кордону i нiякого контролю.
   - Так, кордони з цiєю величезною країною у нас "прозорi", - вставив Саїд, якому одному було дозволено ще в Українi вести розмову з Фаруком.
   - Ось ви їх зустрiнете, адаптуєте в Українi i спрямуєте коли i куди буде треба. А вони своїм прикладом допоможуть пiдготувати таких людей уже i серед українцiв. Стосовно ж дiтей i онукiв тих людей, якi обiкрали вашу нацiю, можу запропонувати робити теж, що i з самими олiгархами. Якщо не буде кому передати у спадок своє багатство, то зникне i мета грабувати ваш народ. З собою на той свiт, слава Аллаховi, нiхто i нiчого не забере з награбованого. Можна лише передати у спадок i тiшиться тим, що ним скористаються нащадки. А якщо знищити дiтей i онукiв, а це завжди легше зробити, нiж убити самих олiгархiв, тодi зникне єдина мета у їхньому життi. Тобто обкрадати український народ.
   - Вiдверто кажучи, ми такий варiант навiть нiколи й не обговорювали, - похитав головою Саїд. - У нас напевно iнша ментальнiсть.
   - Тому ви i дозволяєте чужинцям хазяйнувати в своєму домi. - знову лагiдно мовив Фарук. - Менi кажуть мої радники, що у вас усим заправляють чужинцi: росiяни, євреї, вiрмени. А українцi як представники нижчої раси виконують в Українi тiльки найбруднiшу роботу. Чи може мене не правильно iнформували?
   - На жаль це дiйсно так, - знiтився Саїд.
   - Менi кажуть що у вас всi канали телебачення захопленi сiонiстами-хасидами i вони там насмiхаються над українцями, а ви мовчите, - продовжив Фарук. - Нiби то всi засоби масової iнформацiї в руках сiонiстiв i росiйських шовiнiстiв i вони паплюжать вашi святинi, ваших пророкiв i месiй. Невже таке дiйсно можливе?
   - Це iстинно так, - раптом на порушення етикету втрутився Абдурахман.
   - Якщо це дiйсно так, то за всiма полiтичними законами вас чекає неминучий етап нацiонально-визвольної вiйни. Не думаю, що є народ, який не пiдлягає законам iсторiї. I що така вiйна вже починається, говорить ваша поява тут, - сказав Фарук.
   Вiн уже якось поблажливiше подивився на своїх українськиї одновiрцiв i пообiцяв всiляку допомогу хоча б задля вiдновлення елементарної справедливостi стосовно народу, який чужинцi пригнiчують на його ж власнiй землi.
   - Можете вважати свою мiсiю виконаною, - сказав, прошаючись Фарук. - Ми зв'яжемося з вашим керiвництвом. Однак не завтра. Попередньо необхiдно вибудувати вiдповiдну контактну мережу. Ми створимо необхiднi канали спiвпрацi на постiйнiй i довготермiновiй основi. А для цього потрiбний час i нашi спiльнi зусилля.
   Саїд i Абдурахман вийшли на вузеньку вуличку i мружачись пiд променями гарячого сонця одягли темнi окуляри. Вони пройшли вперед до яскравого схiдного базару, де товклося безлiч туристiв. Раптом Саїд схопив свого друга за руку.
   - Подивися, в тому ряду, прошепотiв вiн. Це не наша однокурсниця Надiя Ващук? Дуже вже схожа.
   - Тiльки на перший погляд, - заспокоїв його Абдурахман, - Зовнi дiйсно дуже схожа, але набагато старша. Ти знаєш, що вона нещодавно вийшла замiж. Дуже гарний i перспективний хлопець, але прiзвище в нього не зовсiм звичне: Козел.
   - Але ж наголос, сподiваюсь на першому складi? - посмiхнувся його друг. Так, звичайнео. Коли я працював з нею в однiй кiмнатi. Вона одного разу телефонувала своєму чоловiковi на роботу. Вона така iнтелiгентна, ти ж знаєш. Голос у неї тихий, дагiдний. Вона i звертається до якогось спiвробiтника свого чоловiка, щоб вiн покликав до телефону Козела. З наголосом на першому складi. А той чи то недочуває, чи зв'язок поганий. А може i спецiально так робить, всякi люди є, але кожен раз перепитує: кого, кого? А вона знову таким тихим i iнтелiгентним голоском з усiлякими вибаченнями просить покликати Козела. На п'ятий чи вже навiть шостий раз вона не витримує i починає кричати в трубку. Козла до телефона! Без всяких вибачень i будь ласка. I чоловiка її майже одразу покликали до телефона.
   Дякуючи росiйському пануванню в нас це благородне, тотемно-князiвське прiзвище зведено до рiвня чогось майже непристойного. А Козли були в Українi в далекому минулому одним з найвельможнiвших i найвпливовiших українських родiв.
  
  
      -- "За українського Сталiна"
  
   За великим прямокутним столом в альтанцi на дачi керiвника незареєстрованої органiзацiї "За українського Сталiна." Ростислава Заремби, зiбралося дванадцять її керiвникiв. Всi вони були колишнiми працiвниками спецслужб i мали найбiльший досвiд як оперативної, так i аналiтичниої i iдейно-теоретичної роботи у своїй сферi. Це була елiта колишнього радянського КДБ. Надзвичайно винахiдливi i розумнi люди, всi українцi, вони володiючи величезним обсягом iнформацiї про злочини правлячої верхiвки в Українi не могли знехтувати своєю офiцерською честю i тому виявилися не потрiбними владi. Вона i викинула, притаманно собi, тобто по-дурному на пенсiю цих людей, абсолютно не розумiючи, що таких людей на пенсiю вiдправляє лише смерть.
   Кожен з дванадцяти керiвникiв цiєї органiзацiї сформував уже з дiючих працiвникiв рiзних силових вiдомств ще по органiзацiї, яка складалася теж з дванадцяти чоловiк. Про персональний склад цих органiзацiй знав лише їх керiвник. Таким чином, органiзацiя "За українського Сталiна" складалася з 144 чоловiк. Однак, в разi провала будь-хто з її керiвникiв мiв назвати лише 24 чоловiка. Рядовi ж члени цього формуiвання знали лише свого командира i нiкого бiльше. До органiзацiї входили всi командири найпрестижнiших елiтних пiдроздiлiв СБУ, мiлiцiї i армiї. Коли один з них вирiшив здати свого керiвника владi i попросив допомоги в цьому свого найкращого друга, теж командира спецпiдроздiла, вiн одразу безслiдно зник. Нiби розчинився у повiтрi.
  -- Слово надається командору Скелi, - мовив Заремба, коли всi привiтали один одного i розсiлися на довгих лавах. - Вiн доповiсть нам про бiжучий полiтичний момент у країнi.
  -- Дякую, - з-за столу пiдвiвся моложавий мiцний чоловiк невизначеного вiку. Вiн мав абсолютно безбарвнi очi "уродзоного" снайпера. Вони викликали в людей якусь пiдсвiдому i невиразну тривогу. Здавалося, що Скеля читає вашi думки i звiдкись знає не лише про вашi слабкостi, але й про вчиненi злочини.
  -- Ситуацiю в Українi перед виборами, - продовжив вiн, - завели до такого глухого кута, що вийти з нього без найжорсткiшої, найнещаднiшої диктатури уже не можна. Я не роблю тут нiякого вiдкриття. Про те, що це дiйсно так нинi в Українi знаємо уже не лише ми. Це починають розумiти i простi люди. Настрої серед населення менi вiдомi. I не тому, що я пенсiонер, - посмiхнувся Скеля своєю знаменитою посмiшкою, вiд якої холола кров у жилах його спiвробiтникiв. Мало хто знав, що свою кар'єру вiн дiйсно розпочинав абсолютно безпрограшним снайпером, який за всю свою дiяльнiсть на цiй стезi не допустив жодної помилки.
  -- I чим довше iснуватиме цей наскрiзь прогнилий, злочинний, корумпований, аморальний, бандитський режим, який як гнiйна виразка поширює навколо себе iнфекцiю i заражає все бiльше людей, тим стає очевиднiшим, що без "хiрурга" вилiкувати українське суспiльство уже не вдасться. Ми повиннi пройти через очищуючу хiрургiчну операцiю. Хтось повинен розрiзати чиряк i видалити з нього гнiй. Iнакше почнеться загальне запалення кровi i суспiльний органiзм загине. Демократiя з цим безладом, "беспредєлом", дебiлiзмом, моральним занепадом уже не справиться. Ми не проти демократiї i демократичного суспiльства. Йому альтернативи немає. Але навести лад в нашiй державi повинен диктатор. А потiм вiн передасть владу до рук демократично обраних органiв влади. А зараз, коли країною керують бандити, чесних виборiв не може бути взагалi. Нам потрiбен український Геракл, який одним махом очистить Авгiєвi стайнi нинiшньої української дiйсностi, спрямує бурхливi води народного гнiву на злочинний олiгархiчно-клановий режим. Нам потрiбний, образно кажучи, український Олександр Македонський, який не буде мучитися сам i мучити нацiю, розплутуючи злочинне хитросплетiння Гордiєвого вузла злочинiв i злочинцiв. Вiн розрубає його одним махом.
  -- Ти закiнчив, Степан Iванович. - звернувся до Скелi Заремба. - А що ж є, так би мовити теоретичними передумовами диктатури. Хтось же це питання дослiджував у нас чи за кордоном? Бо якщо це стає об'єктивною необхiднiстю на певному етапi суспiльного розвитку тiєї чи iншої країни, то воно вiдбудеться неодмiнно. Просто необхiдна людина, яка заявить про себе i необхiднiсть виступу з точнiстю до секунди. Згадаємо хоча б як точно, до годин вивiрив виступ бiльшовикiв в Росiї Лєнiн. Вiн тодi казав, що вчора було ще рано, а завтра вже буде пiзно. А як чiтко вгадав час виступу Августо Пiночет. Таких прикладiв безлiч.
  -- Ми себе як завжди недооцiнюємо. У нас є вченi, якi за рiвнем аналiтичного мислення залишили позаду всiх цих американських Збiгнєвих Бжезiнських, - знову почав Скеля. - Якщо можна, я не буду пiдводитися з мiсця. Так ось, в одному з журналiв я наштовхнувся на аналiтичну статтю професора Погрiбняка. Надзвичайно розумна людина i висококласний фахiвець. Крiм того, вiн ще й живе в Українi. так що знає ситуацiю з перших, так би мовити рук. Взагалi, я розцiнюю цю статтю як звернення до нас. Звичайно, цей професор не може знати про наше iснування в конкретних персоналiях. Але як аналiтик вiн, напевно, вирахував, що така органiзацiя як наша в принципi вже повинна з'явитися.
  -- Ну й що ж вiн пише в своїй статтi? - запрошуюче пiдняв руку i брови Заремба.
  -- Цей учений спочатку розглядає ситуацiю в нашiй країнi, так би мовити з загальнотеоретичної точки зору. Тобто, як її можна оцiнити, грунтуючись на загальнонаукових пiдходах i закономiрностях. Так ось, вiн пише, що для виникнення безперечних пiдстав для диктатури необхiдно лише двi передумови. Перше, - потрiбно, щоб народ був пасивним. По-друге, щоб усi гiлки влади в країнi були повнiстю скомпрометованими. Запитаємо самi в себе. Чи є все це в нинiшнiй Українi? Вiдповiдь однозначна. Так, цi передумови у нас є. бiльш того, пасивнiсть народних мас продовжує зростати. Зростає i ступiнь компроментацiї влади в усiх її галузевих i територiальних проявах
  -- Молодець. цей професор, не стримався один з присутнiх. Йому вдалося побачити те, що заховане у нас для абсолютної бiльшостi людей.
  -- Продовжую, - ствердно махнув головою Скеля, блимнувши своїми "рентгенами". - Сама ж влада всiма своїми зусиллями i не без нашої колишньої вимушеної допомоги перетворила наших людей на пасивне населення. Для цього штучно роздрiбнили всi антизлочиннi органiзацiї i партiї, якi владi страшенно заважали. Тому i виникло 4 Рухи, 6 УНА-УНСО, 10 республiканських партiй, 7 соцiалiстичних i соцiал-демократичних партiй i т.д. А шiсть однакових партiй, значить нi однiєї. У нас штучно насадили безлiч рiзних церков i релiгiйно-мiстичних рухiв. Створили так звану Українську православну церкву Московського патрiархату. Хоча це очевидний дебiлiзм. Так як Москва виникла лише через 299 рокiв пiсля того як офiцiйно хрестили українцiв. В Москвi може бути Київський патрiархат, але не може бути Московського патрiархату в Києвi i в Українi в цiлому. Це все, тобто зростаюча роздрiбненiсть суспiльного життя в Українi й призвело до все зростаючого поширення апатiї i пасивностi української нацiї. А це однозначно на руку, умовно кажучи, "українському Сталiну"
  -- А тепер згадаю i про компрометацiю всiх гiлок влади. Про це ми намагалися сигналiзувати до найвищих посадовцiв ще в той час, коли працювали в СБУ. Я особисто писав доповiднi записки президентовi про небезпеку цього явища. I не тому, що я наївна людина i не знав, хто такий "наш" президент. Не даремно в народi кажуть, що риба псується з голови. Але я просто виконував свiй обов'язок. За це мене й звiльнили з роботи. Щоб не надокучав "дурницями".
  -- Я теж писав, що за допомогою олiгархiв i найвищих посадовцiв, наводячи конкретнi прiзвища, - втрутився Заремба, - Верховна Рада перетворилася на великий полiтичний бордель або публiчний дiм, де за образним виразом Владiмiра Лєнiна засiдають "полiтичнi проститутки" Вони за грошi продають душу грiховнiй олiгархiчнiй владi. Я називав конкретнi цифри у доларах, за якi купили того чи iншого депутата i навiть цiлi парламентськi фракцiї. Не за так же вони перебiгли вiд опозицiї до олiгархiв. У мене були записи всiх переговорiв. Мої хлопцi навiть зняли на плiвку моменти передачi грошей. У лiдерiв цих продажних парламентських фракцiй мої "жучки" були скрiзь. Мої специ тiльки в сраку Морозюку їх не могли засунути. Оце вам i так званi "лiвi". Продали душу i своїх виборцiв зв 30 iудиних срiбнякiв жовтому дияволу. Таким чином награбованi у народа грошi перейшли у власнiсть комунiстiв i соцiалiстiв, якi так "вболiвають" за народ.
  -- Про iншi гiлки влади я вже й не кажу. Про їх повну компрометацiю вiдомо всiм. Там гiмном обмазанi, i цiлком справедливо, також i всi конкретнi особи, якi керують цими владними вертикалями або їх усоблюють собою. До недавнього часу лише парламент був "найчистiший". Але зараз вiд нього мабуть тхне найбiльше. Так що не залишилося нiкого, на кого б народ мiг покласти свої надiї. Тому потрiбна нiчим не скомпрометована "сильна особа", яка i наведе порядок в країнi i матиме моральне право, внаслiдок своєї некорумпованостi, спитати з будь-кого, що вiн натворив. I щоб нiхто йому не мiг закинути, що вiн сам такий. Так би мовити, а суддi хто?
  -- Ситуацiя в наш час така, що якщо "український Сталiн" не лише заарештує гамузом увесь парламент нашої країни, але й розстрiляє його "конституцiйну бiльшiсть", диктатора щиро пiдтримає увесь народ. Почнуться спонтаннi народнi гуляння. Лунатимуть цiлком щирi славослiв'я на адресу диктатора. Якщо ж диктатор теж саме зробить з керiвництвом адмiнiстрацiї президента, ним самим i усiм кабiнетом мiнiстрiв, то люди цiлуватимуть його портрети i молитимуть Бога за його многiї лiта. Та це ж очевидно. Всi цi структури i люди, якi їх очолюють знеславленi по далi нiкуди. Всi щиро бажають їм не лише всiлякої бiди i горя, але i смертi. Ми маємо, так би мовити на руках, результати вiдповiдних соцiологiчних дослiджень наших i зарубiжних спецслужб. Це цiлком правдивi данi. Бо "дослiдження" продажних соцiологiв абсолютно нiчого спiльного з реальною дiйснiстю не мають.
  -- Я вважаю, що ми зможемо привести до влади в Українi диктатора, якщо зумiємо абсолютно точно прорахувати до мiлiчасток час виступу, - продовжив Заремба. - Тут нам треба пiдключити цього аналiтика Погрiбняка. Принципи i методику спiвпрацi з цим чоловiком необхiдно термiново вiдпрацювати. Треба довiдатися, що це за людина, так би мовити з моральної точки зору. Я дам негласну команду дослiдити увесь його життєвий шлях. Як людина надзвичайно розумна вiн буде нам корисним. Але вiд нас його треба тримати на необхiднiй вiдстанi.
  -- Але ж привести до влади диктатора це лише частина справи, - почухав плече Скеля. - Треба, щоб iснували умови для його успiшного правлiння. А це вже набагато важче. Тут треба знайти не лише рiшучу i незламну за власним характером людину, але й створити ситуацiю її незамiнностi. На цей рахунок теж iснує апробована теорiя. Її реалiзацiя i дає незрушне пiдгрунтя для диктатури i диктатора. По-перше, необхiднi справжнi чи вигаданi внутрiшнi i зовнiшнi вороги нацiї i держави, вигаданi чи дiйснi що дозволяє консолiдувати народ i об'єднати його навколо диктатора. В цьому вiдношеннi у нас усе в порядку. I того, i iншого бiльше нiж достатньо. Iнтервенцiя Росiї i всезагальна ненависть росiян до українцiв є цьому запорукою. По-друге, потрiбна iдеологiя величi нацiї i держави, якi очолює диктатор. Необхiдно справжня чи мiфiчна мiсiя нацiї i приваблива нацiональна iдея. Над цим нехай i попрацює професор Погрiбняк. Хай вiн вiднайде цю мiсiю i нацiональну iдею. Вона, безумовно є, але спецiально прихована вiд абсолютної бiльшростi нацiї. Це щоб "хахли не вознiкалi". По-третє, необхiдно створити культ особи диктатора, який живитиметься його повною незаплямованiстю, справедливiстю i рiвнiстю всiх перед законом, хай навiть найжорстокiшим i постiйною боротьбою з внутрiшнiми i зовнiшнiми ворогами. А тодi. якщо навiть вiн буде найлютiшим ворогом усiх i вся, наприклад Росiї, США, Китаю i т.д., його правлiння може бути таким же успiшним i тривалим, як правлiння Фiделя Кастро чи генерала Франко.
  -- Чи можемо ми сказати, що у нас тi ж або майже тi ж передумови для виникнення диктатури, якi iснували в Нiмеччинi перед приходом Гiтлера чи СРСР перед встановленням диктатури Сталiна? - запитав Заремба.
  -- Звичайно, що ситуацiя в деталях у нас iнша, - вiдповiв на запитання Скеля. - Але в цiлому вона така ж. Гiтлера до влади привiв продажний i антинародний, олiгархiчний режим Веймарської республiки. Тодi iнородцi-олiгархи, так само як i у нас, розiкрали всю Нiмеччину, яка ще не оклигала вiд вiйни. Так само як i у нас депутати парламента продавалися як останнi iуди за 30 срiбнякiв. Проституцiя, злочиннiсть, наркоманiя розцвiли буйним цвiтом. Сталiна зробив диктатором НЕП з його непманами, якi витворяли один до одного те ж, що i нашi олiгархи. Наркоманiя i проституцiя заполонила тодiшнiй Радянський Союз. Непмани продавали наркотики навiть у школах. Бульварнi i порнографiчнi видання, "блатна" поезiя, вiршi i пiснi заполонили всю країну. Сталiн чiтко вiдчув, що народ пiдримає найжорстокiшi дiї проти непманського "беспредела". I скiльки не жив Сталiн, постiйно i цiлеспрямовано шукали як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх ворогiв. Знаходили їх навiть тодi, коли їх не було i там, де їх не було. Це тiльки дурнi думають, що безневинних робiтникiв з абсолютного божевiлля оголошували нiмецькими чи японськими шпигунами. Просто для диктатора потрiбнi були внутрiшнi вороги. А зовнiшнiх скiльки було. Тут i Нiмеччина, i Польща, i Румунiя, i Угорщина, i Фiнляндiя, i Японiя, i США... Не даремно ж Сталiн оголосив, що СРСР живе у ворожому оточеннi. Вiн був добрим психологом. Тому i правив такою велетенською країною до самої смертi. I бiльшiсть людей йому вiрило i пiсля його смертi навiть плакали тi дебiли, якi потрапили до концтаборiв за його правлiння як вороги народу.
  -- Дискредитацiя всiх гiлок влади для здiйснення задуманого нам тiльки на руку. - знову вступив у розмову Заремба. - Всi дискредитованi - президент, прем'єр, Верховна рада. В президента в країнi, яка окупувала Крим i веде вiйну проти України на Донбасi в Росiї є дiюча фабрика. Вiн платить податки на утримання армiї агресора, прем'єр - етнiчний єврей без належної освiти i квалiфiкацiї, про що нам найкраще вiдомо, парламент складається з iнородцiв i полiтичних проституток. Влада повнiстю дискредитована. Хай живе український диктатор! - проголсив вiн насамкiнець гасло їхньої органiзацiї.
  
  
  
  
  
      -- Зомбi
  
   Дослiдження деструктивних релiгiйних органiзацi, якi мають так би мовити сатанинську орiєнтацiю дало багато цiкавих результатiв, - сказав полковник СБУ Голенда, викликавши до свого кабiнета майора Коломiйця. - Тепер все це треба узагальнити i з вiдповiдними висновками i рекомендацiями вiдправити нагору. Тут вiдкрилися такi глибини i такi загрози для суспiльства, що необхiдно якнайшвидше приймати мiри.
  -- Володимире Панасовичу. Я звичайно все органiзую, але в мене складається цiлком аргументоване враження, що чим далi, тим менше все це цiкавить керiвництво нашої держави. Нiчого ж не робиться в цьому напрямку. Ми, звичайно, можемо розiгнати ту чи iншу органiзацiю. Але їх виникнення має свої цiлком об'єктивнi причини. Вони в повнiй бездуховностi нашого сучасного життя. Бандитизм, корупцiя влади, вседозволенiсть, вiдсутнiсть нацiонального виховання i патрiотичної спрямованостi телебачення, газет, радiо. Нас примушують боротися не з причиною, а з наслiдком. Така боротьба не має перспектив на перемогу. Внаслiдок цього втрачається i її сенс. Чи не так?.
  -- Ну це ти можеш пожалiтися менi, я це розумiю не гiрше за тебе, але свою справу, в межах нашої компетенцiї ми маємо виконати. Влада зацiкавлена лише в тому, що стосується її самої. А на державу i нацiю їй наплювати. Якби син прем'єр-мiнiстра не потрапив до однiєї з сатанинських сект, це б так нiкого й не цiкавило.
  -- Якраз щодо цiєї секти я хотiв доповiсти, так би мовити конфiденцiйно, - взяв папери до рук майор. - У Києвi є багато рiзних сект сатанинської орiєнтацiї. Вони доволi вправно конспiруються. На Печерську в одному освiтньому закладi пiд вивiскою дитячої образотворчої студiї працювала група культу Вуду. Зомбували дiтей i перетворювали їх на слухняне знаряддя своєї волi. Донинi їх не можуть розкодувати. Це якiсь новi методики. Воля чи то паралiзується, чи атрофується майже повнiстю. Я думаю, що ще не одна з них таким чи iншим чином законспiрована пiд цiлком легальнi органiзацiї. В тому числi i рiзнi приватнi пiдприємства. Невеликi групи прихильникiв культа Вуду знайденi i в рiзних вищих навчальних закладах Києва, Львова i Харкова.
  -- А в чому основна, так би мовити, концепцiя вудуїстiв?, - запитав полковник.
  -- Це вчення вважає, що вiд дiї злих чил, якi опанували наш свiт, про Україну - це точно, можуть захистити лише ще могутнiшi надприроднi сили, - вiдповiв йому майор. Такi iдеї беруть свiй початок iз Захiдної Африки. Тут ще на початку ХХ ст. для захисту вiд злих чаклунiв iз сусiднiх общин люди зверталися до своїх ведунiв - мбацав. Вони i органiзовували нiчнi захиснi церемонiї. Це все трималося в таємницi, так як в жертву приносили людей. Вважалося, що для божества необхiдно, щоб його вмилостивити принести певну людську жертву. Мбацав вибирили для цього окрему людину, але не вбивали її, так би мовити, до кiнця. Спочатку "обраному" вводили до органiзму якусь отруту, яка доводила його до стану клiнiчної смертi. "Обраного" ховали i вiн ставав зомбi, тобто живий мрець. Нарештi мбацав вiдкопував померлого з могили i його приносили в жертву.
  -- А я чомусь вважав, що в зомбi людину перетворювали з iншою метою, - здивувався полковник.
  -- Ну це вже витворилося пiзнiше, коли рабiв iз Захiдної Африки перевезли до Америки. Там були вже вiдмiннi вiд африканських умови. Вони i виробили модифiкацiю африканських звичаїв. На островах Карибського моря, особливо на Гаїтi жертву вбивали з допомогою отрути риби-пузана. Вона мiстить сильнодiючу отруту тетродоксин. Вiн набагато сильнiший за знаменитий цiанiстий калiй. Менi тут знайшли данi, що ця отрута в 10 разiв переважає не менш вiдому кураре i в 400 разiв стрихнiн. Ви напевно чули про вiдому рибу фугу. Це дуже смачна риба, яку в Японiї дозволяють готувати лише кухарям зi спецiальними дипломами. I все одно щорiчно сотнi тих, хто скуштував цiєї риби гинуть. Недаремно у японцiв є приказка: "хочеш їсти фугу - напиши заповiт".
  -- А я читав, що загадка зомбi нерозгадана i донинi, - перебив майора полковник.
  -- Та тут спецiально створюється певний мiстичний ореол для забобонних людей, - не згодився майор. - Все те, що вiдбувається у свiтi можна пояснити з наукової точки зору. Ось тiльки цих наукових знань i дослiджень не вистачає. Але з часом все стає на свої мiсця. Зараз для розшифрування тiєї чи iншої таємницi просто потрiбний час i грошi. Якщо видiляються великi грошi для проведення дослiджень i є вiдповiднi фахiвцi, досягнення успiху є справою лише часу.
  -- В принципi, мабуть так воно i є. Але слухаю тебе про зомбi далi.
  -- Батькiвщиною зомбi однозначно є острiв Гаїтi у Вест-Iндiї. Сюди звозили рабiв з африканського континента, переважно iз Захiдної Африки. Старi вiрування рiзних африканських племен, перенесенi у новi умови поєдналися тут з французьким католицизмом, який був офiцiйною релiгiєю цiєї французької колонiї. Все це i витворило духовну культуру Вуду. Реально i на сьогоднiшнiй день вона є певним сплавом релiгiйних догматiв i магiї. У нас - європейцiв особливу увагу звертають на таємничих i страшних зомбi. Однак. феномен зомбi не є основою вудуїзму. В цiй духовнiй культурi найважливiшим є певний мiстичний досвiд. який отримується шляхом рiзних ритуалiв. Можу навести доволi показовий вислiв, який побутує на Гаїтi: "католик йде до церкви, щоб спiлкуватися з Богом, а вудуїст танцює у дворi храма, щоб самому стати Богом."
  -- Цiкаве висловлювання, - сказав полковник. - З психологiчної точки зору нинi в Українi зростає чисельнiсть людей, якi тим чи iншим чином хотiли б стати богами. Однак вони не знають як це зробити. Виявляється, що маючи грошi i владу богом аж нiяк не станеш. Тому використовуються рiзнi окультнi ритуали.
  -- Богами хоьiли б стати не лише тi, хто має грошi i владу. В Українi зростає i кiлькiсть бiдних осiб, якi шукають собi розраду в рiзних ритуальних дiйствах, - продовжив майор. - Але нас цiкавить тут якраз те, що у нас знайшлися люди, якi фактично удосконалили феномен зомбi. Українцiв завжди цiкавили таємничi метаморфози, якi вiдбувалися з покiйником при зомбуваннi. Перетворення людини в зомбi на Гаїтi чимось схоже на замовне вбивство. Чимось небезпечна чи нелюба для чарiвника людина стає жертвою чаклування. Вона раптом починає хворiти i помирає. Її ховають. При цьому над померлим здiйснюють певнi ритуали. Проходить декiлька днiв i за наказом чарiвника-вудуна похованого вiдкопують. За справу знову береться гаїтянськиї чарiвник. Вiн здiйснює над померлим певний ритуал i той оживає. Такий "живий мрець" не може говорити, йому не характернi будь-якi емоцiї. Вiн повнiстю пiдкоряється волi чарiвника. який його оживив. Зла воля чарiвника-вудиста знаходить своє втiлення в "живому мерцi", наводячи жах на людей.
  -- То ти вважаєш, що тi жахи, якi творять у нас деякi люди, пов'язанi iз зомбування людей? - скривився полковник.
  -- Ми повиннi перевiрити всi можливостi. Тi люди, яких нам вдалося захопити нiчого не сказали не тому, що були такими стiйкими на допитах. Вони просто не могли вимовити жодного слова. У них i емоцiй нiяких немає. Абсолютно безвiдмовнi i беземоцiйнi виконавцi чужої волi. Так, гаїтяни вiрили, що багаторiчний диктатор країни Франсуа Дювальє, або "Тато Дюк", згадай, що i у нас є керiвники, яких називають "Папою", мав надприродну силу i вбитих за його наказом людей перетворював на зомбi i своїх шпигунiв. До речi, цей полiтичний дiяч оголосив себе надприродною iстотою i виразником волi африканських богiв. А у нас уже є люди, якi пiшли значно далi i проголошують себе живими богами. Вони вже нiби не виконують нiчию волю. А навпаки всi iншi люди мають виконувати їхню волю. Це розвиток iдей рiзних мiстичних течiй на новий рiвень.
  -- Ну добре, я згоден, що iснують рiзнi отрути, якi не вбивають до кiнця людину, а нiби кидають її в летаргiчний сон при якому всi життєвi функцiї органiзму просто надзвичайно сповiльнюються. Але ж тих людей, якi пiзнiше були похованi i стали зомбi, годинами не працювало серце. Люди декiлька днiв лежали пiд землею при повнiй вiдсутностi дихання i серцевої дiяльностi. Хiба це не входить в протирiччя з елементарними науковими постулатами медицини? Що про це говорить наука?
  -- Я знайшов, тобто для мене знайшли нашi експерти цiкавi гiпотези науковцiв-лiкарiв. Вони в значнiй мiрi цiлком науково пояснюють цей феномен. Зараз вченi виявили, що людська печiнка, виконуючи власнi функцiї, може бути i додатковим насосом, який помпує кров вiд основних органiв до венозної мережi. Тому у майбутнього зомбi пiд землею постiйно жеврiє життя.
  -- Але ж я не чув, щоб таким чином зомбували когось iншого, крiм гаїтян. Чому це так? - знову запитав полковник.
  -- Це дiйсно так. - пiдтвердив майор. - Якщо не смертельно отруїти тетрадоксином європейця, вiн оклигавши вiд отрути повертається до нормального життя, тому що не думає про те, що вiн став зомбi. Гаїтяни ж свято вiрять, що отруєний вiн уже назавжди покинув свiт живих людей i став слухняним знаряддям у руках чарiвника. Тому тут справа не лише в отрутi, але i в психололгiї. У нас хтось це вже зрозумiв. Тому людей спочатку готують психологiчно, а потiм уже отруюють i перетворюють на вбивць-зомбi.
  -- То ти хочеш сказати, що людина, яка не бажає стати зомбi, ним нiколи не стане. Не дивлячись на всi цi мiстичнi заклинання i iншi дурницi ? - примруживши очi запитав полковник.
  -- Абсолютно точно. - пiдтвердив майор. - Однак, в нашому штучно бездуховному i космополiтичному суспiльствi виник цiлком природний вакуум. Потреба людей у духовностi завжди знайде свiй вихiд. Хай навiть у мiстичних культах. Крiм того, у нас постiйно зростає чисельнiсть людей, якi зомбуються 25 кадром росiйських кiнофiльмiв, якi дивляться бiльшiсть українцiв. Таким чином антинародна влада колаборацiонiстiв i породжує таких людей. Вони i поповнюють ряди громадян, якi пiдсвiдомо хотiли б втекти вiд нестерного, в першу чергу духовно, життя. Тобто, у нас зростає питома вага людей. якi не розумiючи цього хочуть стати зомбованими. З них i формують загони вбивць-камiкдзе. Формує якась одна або вже й кiлька органiзацiй. Я поки що не готовий дати вам данi про те, що це за органiзацiя чи органiзацiї.
  -- Дякую за матерiали. Я з ними ще попрацюю, - сказав полковник. - А що ти збираєшся робити наступної суботи. Якщо вiльний, запрошую до себе на дачу. У нас збереться такий собi чоловiчий колектив. Люди дуже рiзнi, але всi надзвичайно цiкавi особистостi.
  -- Це для мене дуже велика честь. Буду обов'язково. - подякував майор i покинув кабiнет полковника.
  
      -- Перше засiдання ордену.
  
  -- Розпочинаємо перше засiдання ордену "Святого духу України". - пiдвiвся з-за круглого столу високий молодий чоловiк з вiйськової виправкою. - Я магiстр-органiзатор ордену Дузь. Вповноважений попередити всiх присутнiх перед посвяченням у лицарi ордену, що всi ви пройшли рiчний кандидатський стаж з гiднiстю. Ваше походження i життєвий шлях були ретельно дослiдженi i майже всi це випробування пройшли. Сьогоднi визначний день у нашiй долi. Повинен нагадати вам, що до ордена ви вступаєте добровiльно, але добровiльно вийти з нього не можна. Це остаточне рiшення на все життя. Такi у нас будуть порядки i ви або їх сьогоднi раз i назавжди приймаєте, або ви вiдмовляєтеся вiд посвяти i продовжуєте жити своїм звичним життям. Це мить iстини. Це своєрiдний Рубiкон. Або ви вертаєтеся додому непосвяченими, або переходите Рубiкон i назад вороття немає. Ми починаємо абсолютно логiчну в Українi безкомпромiсну боротьбу проти ворогiв нашої держави i нацiї. Наша перемога можлива лише на основi нашої повної безкомпромiсностi, невiдворотностi, безжальностi. В цiй боротьбi заручниками i гарантiєю вашої незрадливостi стають вашi рiднi. Заручниками того, що ви нiколи не зрадите Україну, українську нацiю, наш орден.
  -- Ви берете на себе зобов'язання перед орденом, - продовжував Дузь, - але й орден бере на себе зобов'язання перед вами i вашими родинами. Якщо вас чи вашi родини хтось несправедливо образить чи почне переслiдувати, вiн буде покараний. Незважаючи на те хто вiн i яку посаду займає i де б вiн не заховався. Ми знайдемо ваших кривдникiв хай би вони заховалися в Нiмеччинi, Росiї чи США. Це справа честi для ордену. Ми дiстанемо ворогiв України i української нацiї i в тюрмi, i в армiї, i в мiлiцiї. Нашi люди вже нинi є скрiзь, а з посвяченням у лицарi iнтелектуальної елiти нацiї ми зможемо розробляти i здiйснювати операцiї по всьому свiтовi.
  -- А зараз я надам слово головному iдеологу нашого ордену, який в найзагальнiших рисах розкриє так би мовити теоретичну необхiднiсть його створення. Будь ласка, Назаре Петровичу, - зробив запрошувальний жест Дузь у бiк академiка Погрiбняка.
  -- Шановнi панове, дозвольте у вашiй особi вiтати iнтелектуально-органiзацiйну елiту нацiї. А тепер до справи. Скажiть менi, чим ми українцi гiршi за євреїв i росiян? Чи може ми дурнiшi, чи зовнi виглядаєм як останнi уроди? Нiчого подiбного. Нi в якого народу немає такої кiлькостi генiїв в науцi i технiцi, як в українцiв. Нiхто бiльше не має одного мiльйона наймелодiйнiших у свiтi народних пiсень, якi спiваються наймелодiйнiшою, наймягшою i найадаптованiшою до спiву українською мовою. Нашi жiнки найкрасивiшi i найхазяйновитiшi на всiй планетi. Їх з ненаситною жадобою розбирають за дружин i коханок чоловiки з усiх країн. Чому ж тодi, запитаєте ви у мене, в нас усiм заправляють сiонiсти-хасиди i росiйськi шовiнiсти? Гарне запитання, але вiдповiдь на нього лише одна. Вони органiзованi, а ми нi. Жменька сiонiстiв, органiзованих в єврейську масонську ложу, обкрадає, визискує, перетворює на рабiв на своїй же рiднiй землi увесь український народ. Чи може я не правий? Наших спiвакiв з чудовими вiд природи голосами, якi спiвають на найадаптованiшiй до спiву українськiй мовi взагалi не допускаю на захопленi сiонiстами канали телебачення. В той час з екранiв телевiзорiв не злазять сiонiсти Далдон i Розенцвейг, якi нi голоса, нi слуху не мають, спiвають росiйською мовою i зовнi виглядають як справжнгi дегенерати. Слова їх пiсень або дебiльнi, або непристойнi. Я вам говорю просто очевиднi для кожної мислячої людини речi.
  -- Я мiг би вам сказати набагато конкретнiше, але в цiлому академiк Погрiбняк правий, - пiдтвердив з мiсця генерал Слободенюк.
  -- Всi найвпливовiшi засоби масової комунiкацiї захопленi сiонiстами, а сiонiзм ООН визначила як один з видiв фашизму, - продовжив Назар Петрович. - Скрiзь ми бачимо сiонiстiв зi своїми гуморесками i мавп'ячим кривлянням, якi насмiхають прямо чи приховано над усiм українським. Всi цi росiйськi євреї Заборнов, Вiнодєлов, Хазаров цiлеспрямовано, продумано i органiзовано з одного центра прививають нашому народовi найгiрший смак i будять найницiшi iнстинкти. Український єврей Дебiлко, цей голубий Педрiто Гомес, який з дитинства любив наряджатися в жiночий одяг, створив антиукраїнського персонажа Вєрку Пердючку i вiдверто насмiхається з нашої нацiї. Скiльки ми будемо терпiти таку наругу на своїй же землi?
  -- Ганьба, - з презирством вимовив Зоря.
  -- Вихiд один. Нам необхiдно створити український орден патрiотiв своєї Батькiвщини, людей, яким не байдужа доля своєї країни, своїх дiтей i онукiв. Ми маємо стати надзвичайно згуртованою, незламною, монолiтною, нездоланною таємною органiзацiєю, яка буде складатися з iнтелектуально-органiзацiйної елiти української нацiї, пройнятої нацiональною iдеєю визвольної боротьби за захоплення влади, як це не парадаксольно звучить, українцями в Українi. Ми маємо саiдомо i цiлеспрямовано розставляти нацiонально свiдомих українцiв на всi керiвнi посади в державi.
  -- Правильно, - пiдтвердив думку виступаючого полковник Голенда. - Для того, щоб стати керiвником фiрми, яка дає можливiсть заробити сотнi мiльйонiв i мiльярди доларiв в Українi треба бути ким завгодно, лише не українцем. Нацменськi ордени скрiзь просувають своїх людей. Всi олiгархи без винятку i найвищi урядовцi, якi розпоряджаються заробленими українцями грошими неукраїнцi. Там повно неграмотних iдiотiв, єдиною заслугою яких для призначення на "жирну" посаду є неукраїнське походження. Це я вам кажу як спецiалiст. Тому i нам треба створювати ордени, якi будуть скрiзь насаджувати лише українцiв. Вибачайте, Назаре Петровичу, що я вас перебив.
  -- Нiчого страшного, тим бiльше, що ви повнiстю правi, - приязно посмiхнувся до полковника академiк. - Ми повиннi пiдбирати до нашого ордена, брати, так би мовити "на олiвець" розумних, патрiотичних, високопрофесiйних, чесних українцiв i всiляко, цiлеспрямовано i органiзовано їх просувати на всi керiвнi посади в усiх сферах суспiльства. Без нашої негласної участi i згоди не повинно вiдбуватися жодного призначення як в столицi, так в провiнцiї. Ми повиннi органiзувати при орденi вiдповiдну служб,. яка протягом кандидатського стажу для майбутнього лицаря ордена має перевiрити увесь його родовiд до сьомого колiна. Щоб нам не заслали нiяких прихованих нацменiв. Як це цiлком правильно роблять сiонiсти. Якщо ти не єврей, тобi дорога повнiстю в сiонiстiв закрита. Хай ти навiть будеш генiєм всiх часiв i народiв. Головне, щоб ти був євреєм. А про все iнше мова буде вестися лише пiсля цього. Будемо вчитися у євреїв, тим бiльше, що в них є чому повчитися в органiзацiйно-iдейному планi. I щоб дружина в кандидати в лицарi теж була українкою. Такий пiдхiд теж варто взяти в євреїв. Вони за цими речами слiдкують дуже ретельно. А то за iнших умов нашими лицарями iз-за лаштункiв будуть керувати сiонiстки або росiйськi шовiнiстки.
  -- Якщо ми органiзуємося, - продовжив Погрiбняк, то наш нацiональний генiй i iнтелект дадуть нам змогу спочатку вiдвоювати собi свою ж Україну, а потiм i завоювати увесь свiт.
  -- А чи є в Українi традицiя лицарських орденiв? - запитав бiзнесмен Петренко. - я знаю, що в Захiднiй Європi вони були, але нiколи не було, наприклад, в Росiї
  -- Запитання дуже доречне, просто до мене iсторика за фахом, - як завжди переконливо заявив Погрiбняк. - Тим бiльше, що цiєю проблемою я займався за дорученням магiстрату так би мовити впритул. Так, в Українi, на вiдмiну вiд усiх сусiднiх країн, є дуже глибока, закорiнена у вiки, а може i в тисячолiття, традицiя нацiональних лицарських орденiв. Навiть презирливе прозвище, яке дали росiяни українцям, тобто "хахли" вiдображає лицарськi атрибути зовнiшнього вигляду українських лицарiв-козакiв. А цi традицiї українцi пронесли крiзь тисячолiття. Вiйськовi бранцi-воїни з оселедцями на головi з територiї нинiшньої України вiдомi вибитими в каменi i в єгиптян, i в стародавнiх персiв. Таким чином українськi лицарi з вiдповiдних органiзуючих орденiв вiдрiзнялися своїм зовнiшнiм видом. Тепер це може бути вiдповiдна мантiя, перстень, значок на одязi тощо, а в тi далекi часи такою ознакою належностi до лицарського ордена був оселедець на головi. Євреї робили обрiзання, щоб чимось вiдрiзнятися вiд iнших, Але все те було сховано в штанах, - засмiявся Назар Петрович. А в українцiв їх належнiсть до лицарського ордена було видна на головi.
  -- То тодi виходить. - перебив Погрiбняка Саїд Шерстюк, що реальним лицарським орденом в Українi була Запорiзька Сiч.
  -- Це дiйсно так, - розправив могутнi плечi Назар Петрович. Це був надзвичайно класичний орден лицарiв-шабле- i списоносцiв, який стояв на оборонi нацiї i нацiональної релiгiї. Вся органiзацiя українського козацтва, його мета, завдання, методи їх реалiзацiї i виконання здiйснювалися на засадах вiйськово-релiгiйного ордена. З iншого боку Запорозька Сiч мала i специфiчно українськi нацiональнi риси орденської органiзацiї, якi, на мою думку, треба перенести i на наш орден. З одного боку в лицарському орденi Запорозької Сiчi iснувала виборна демократiя, з iншого - жорстка iєрархiя i залiзна дисциплiна. Згадаємо хоча б той факт, що на Сiчi вбивцю ховали в землю живцем пiд труну вбитого ним козака. Таким чином, я особисто вважаю, що демократiя в нашому орденi має бути до прийняття рiшення з того чи iншого питання. Пiсля цього воно стає обов'язковим до виконання i вже не обговорюється. Орден є добровiльною органiзацiєю. Вступати чи не вступати до нього кожен приймає рiшення самостiйно i без будь-якого тиску i примусу. Але пiсля посвяти в лицарi нашого ордену лицар має коритися розпорядженням i Великого магiстра, i прiора, i канцлера. Iнакше це у нас буде не орден. а клуб за iнтересами, де збираються побалакати, пограти в бiльярд i випити чарку чоловiки. Якщо ви вважаєте, що наш орден лише повинен мати таку назву, але не вiдповiдну назвi сутнiсть, я до такого ордену вступати не збираюся.
  
  
      -- Спецслужби
  
  
   - На Україну насувається хвиля тероризму. - сказав генерал-лейтенант вiйськової розвiдки Шепiтько, сидячи з генерал-лейтенантом СБУ Хорольським на власнiй дачi пiд Києвом. - I тут треба дуже чiтко вiддiлити внутрiшнi причини цього явища вiд зовнiшнiх. Спочатку вiддiлiти, а потiм поєднати.
   - Я цiлком згоден з тобою, - пiдтримав колегу Хорольський. - Однак, я б на перше мiсце поставив не зовнiшнi причини, хоча вони i важливi, а внутрiшнi. Нiхто нас нi чого не змусить зовнi, якщо у нас не буде внутрiшнiх передумов. Я постiйно пригадую нашу вчительку української мови i лiтератури в молодших класах. Вона була дуже розумною i iнодi їй вдавалося до нас дiтей звертатися, нiби вона ще молодша за нас. На все життя запам'ятав як вона вiдповiла на скаргу нинiшньої моєї дружини i однокласницi, я,ка їй пожалiлася на увесь клас, що її подружка в класi їй дулi дає. "А ти не бери", сказала наша вчителька. Генiально сказала. Не вiд когось, а вiд тебе самого залежить як з тобою буде свiт, в тому числi i тероризму, буде вчиняти. Якщо ти його не будеш брати до себе, то вiн до тебе i не прийде. Не бери дулi i тобi їх не будуть показувати, сказала б наша вчителька. I вона була на всi 100 вiдсоткiв права.
   - Так, нашi бандити-можновладцi, злодюги при владi самi створюють умови для виникнення у нас як власного тероризму, так i мiжнародного. Якщо країною керують карнi злочинцi, злодiї в законi i намагаються побудувати всi державнi структури на основi законiв злочинної зграї в зонi, настання ери тероризму неминуче. До такого висновку дiйде будь-яка людина, здатна до хоча б елементарного аналiзу. I для цього не треба створювати надпотужнi аналiтичнi центри, - перегорнув папери Шепiтько.
   - В США, Iзраїлi i Росiї, якi вже повнiстю знаходяться в полонi тероризму зробили абсолютно неправильнi висновки з пощирення тероризму. Вони кричать "тримай злодiя", хоча злодiями є вони самi. Причиною тероризму є все зростаюча несправедливiсть у свiтi. I дану несправедливiсть цi три країни намагаються поширити на увесь свiт. А свiт через тероризм якраз i намагається боротися з американським i росiйським iмперiалiзмом i iзраїльським сiонiзмом. Всi цi країни живуть як паразити. Вони обдурюють i обкрадають або увесь свiт, як Iзраїль i США, або частину цього свiту. як це робить Росiя. Для цього їй i потрiбне СНД i Євразiйський спiльний економiчний простiр. Спецiально для нас Росiя продає все в двiчi, в тричi дорожче, нiж європейцям, паразитуючи на Українi i iнших колишнiх країнах СРСР, - згодився з колегою Хорольський.
   - Ось що менi дали нашi аналiтики, - пiдняв папку з паперами Шепiтько. - Тут спочатку йдуть просто цитати вiдомих американських, європейських, росiйських i iзраїльських полiтикiв. "Людство вступило в третє тисячолiття з гострим вiдчуттям нової тривоги за свою безпеку. Не встигнувши до кiнця звiльнитися вiд страхiть, якi майже пiвстолiття нагнiталися гонкою озброєнь та навислою над планетою загрозою ракетно-ядерної вiйни, свiтова спiльнота зiткнулася з новими викликами та загрозами для безпеки i самого свого iснування. Лiдируючi позицiї в цьому списку загроз займають насилля, терор та вiйна". Або ось ще"Колишнiй державний секретар США генерал Хейг сказав:"Сьогоднi всi країни стурбованi вибухом мiжнародного тероризму, незаконними iнтервенцiями i вiйнами" Ще одни класичний вислiв стосовно мiжнародного тероризму i все, бо вони практично всi однаковi:" терористи прикриваються iсламськими, християнськими, iудейськими, буддиськими, нацiоналiстичними, етнiчними та iншими знаменами, не маючи нiчого спiльного зi свiтовими релiгiями i iдеологiями. В дiйсностi - це бандитизм найчистiшої води. Мiжнародний тероризм кинув виклик всьому людству, включаючи iсламський свiт."
   - Надзвичайно примiтивний погляд на мiжнародний i внутрiдержавний тероризм. З таким пiдходом до розумiння процесiв, що нинi вiдбуваються у свiтi тероризм нiколи не переможеш, - погладив праву щоку Хорольський. - Хоча у керiвництва нашої держави погляди ще примiтивнiшi. Вони живуть у штучному свiтi, який нiчого спiльного з реальним життям не мають. Та й там вони часто-густо знаходяиться "В невменяемом состоянии". Про це тобi вiдомо не гiрше за мене.
   - Для мене очевидно, i це пiдтверджують iсторичнi факти, що тероризм взагалi притаманний людству як такому i викорiнити його остаточно можна лише знищивши людину як бiологiчний i суспiльний вид. Тому треба створювати вiдповiднi умови, щоб тероризм не розвивався, а не боротися з ним методами наших з тобою спецслужб, - сказав Шепiтько.
   - Менi вдалося пiдiбрати дуже квалiфiкований i iнтелектуально обдарований аналiтичний вiддiл, - налив собi до чарки чудового закарпатського вина "Iзабелла", аромат якого розносився на всю камiнну залу Хорольський. То вони мене переконують, що тероризм є постiйним супутником людства i внутрiшньо притаманний самiй сутностi людини. Ще у I столiттi нашої ери в Iудеї дiяла секта сикарiїв (сика - кинджал). Вона займалася фiзичним знищенням представникiв єврейської знатi, якi спiвробiтничали з римлянами, тобто використовуючи нинiшню термiнологiю були колаборацiонiстами. Знаменитий теолог Хома Аквiнський допускав iдею вбивства правителя, ворожого, на його думку, народовi. В середнi вiки знаменитi iсмаїлiти займалися постiйною "лiквiдацiєю" органiзаторiв i провiдникiв хрестових походiв. Полiтичний тероризм був характерним в минулому i для деяких таємних органiзацiй Iндiї та Китаю. Наприкiнцi ХIХ початку ХХ столiття тероризм поширився в країнах Захiдної Європи i в Росiї.
   - Це так, з цим не треба сперечатися. Але ж є i країни, де тероризму, у крайньому разi внутрiшнього нiколи не було i напевно не буде, бо там немає умов ддя цього явища. Але це, на жаль, не стосується України, - спохмурнiв Шепiтько. У нас злочиннi дурнi при владi провокують всi можливi види тероризму. Фальсифiкацiя виборiв, купiвля депутатiв, голосiв виборцiв призведуть лише до того, що значна частина населення не бачитиме легальних важелiв змiни ситуацiї в своїй країнi на краще i почнуть боротися проти влади терористичними методами. Тероризм - це сила слабких. Хiба iншими методами можна побороти велетенську державну машину примусу. Армiю, полiцiю, спецслужби. Тут терор є єдиним виходом з ситуацiї. Ми це з тобою розумiємо теоретично, а простi люди просто ненавидять владу i американський, росiйський iмперiалiзм i iзраїльський сiонiзм. Вони i є потенцiйними терористами. У нас таких людей якщо не мiльйони, так сотнi тисяч.
   - В мене тут є пiдготовлений рапорт з характерними особливостями сучасного тероризму, - вiдпив з бокала i заплющив очi вiд насолоди Хорольський.
   - Я їх знаю, але цiкаво довiдатися, що ж там пишуть твої аналiтики i чи не розумнiшi вони вiд моїх, - посмiхнувся Шепiтько.
   - Будь ласка, перша i далi характернi риси тероризму: формування мiжнародних та регiональних керiвних органiв для планування терористичної дiяльностi, пiдготовки та проведення конкретних операцiй, органiзацiя взаємозв'язку мiж окремими групами та виконавцями; прагнення проникнути в громадськi, а також державнi, економiчнi та силовi структури; розпалювання антиурядових настроїв у суспiльствi з метою захоплення влади i поширення власного впливу; вiдсутнiсть явних державних кордонiв у терористичнiй дiяльностi; взаємозв'язок з мiжнародними терористичними центрами та органiзацiями; наявнiсть жорсткої органiзацiйної структури, яка складається з керiвного та оперативного апарату, пiдроздiлiв розвiдки та контррозвiдки, матерiально-технiчяного оснащення, бойових груп та прикриття, жорсткої конспiрацiї та ретельного вiдбору кадрiв; крiм того, для сучасного тероризму характерним є наявнiсть агентури в правоохоронних та державних органах, наявнiсть навчальних баз i полiгонiв, оснащених найякiснiшим технiчним обладнанням.
   - Твої хлопцi забули про те, що терористи нинi вже не тi, що були в минулому, - Шепiтько теж налив собi вино в келих. - Для створення бiльшого морально-психологiчного ефекту вони вже налагодили iнформацiйно-пропагандиське забезпечення. Завдяки розвитку новiтнiх технологiй, все бiльшого поширення засобiв масової iнформацiї та Iнтернету, комерцiалiзацiї в сферi мас-культури, де культивується насилля, жорстокiсть. у зростаючiй кiлькостi людей з'являється можливiсть отримати та використовувати iнформацiю про створення найвитонченiших засобiв знищення та способiв їх застосування. Так як молодь завжди була i залишається найбiльш сприйнятливою до нового, незвiданого, найорганiчнiше сприймає новiтнi комп'ютернi технологiї, з дитинства "порпається" в Iнтернетi мiжнародний тероризм все бiльше залучає до своїх лав iнтелектуально обдаровану молодь, яка не хоче миритися з несправедливiстю суспiльства. Не забувають вони i про високопрофесiйних найманцiв, яких цiкавлять лише грошi.
   - Особисто я вважаю, що боротьба з потенцiйною загрозою тероризму в Українi, це боротьба з нинiшнiм злочинним режимом в Українi. Все останнє то лише утопiя. Якщо нам вдасця привести до влади в нашiй країнi демократiв-патрiотiв, хвиля тероризму нам не загрожує. Якщо ж i далi нами керуватимуть бандити в самий найближчий час у нас виникне цiлий iнститут терористiв i терористичних органiзацiй. А потiм мiсцевi терористи для боротьби з режимом будуть запрошувати собi помiчникiв-терористiв з усього свiту. I Україна перетвориться в одни з головних центрiв тероризму на планетi. Чи потрiбно це нам? Напевно, що нi. Завести тероризм у себе дома не складно. А ось вивести його потiм практично неможливо. Тим бiдьше що внутрiшнi причини тероризму у нас доповнюються зовнiшнiми. Я маю на увазi, перш за все, росiйську iнтервенцiю в Українi. В терористiв нинi у нас бiльше зброї, нiж у деяких країн НАТО. I ця зброя все бiдьше розповсюджується по всiй країнi.
   - Треба створювати органiзацiю орденського типу, яка i зможе не лише боротися з режимом переважно полiтичними, але не виключаючи i iншi методи боротьби, але i створить розгалужену мережу перевiрених i морально-етичному i iнтектуальному вiдношеннi людей. Саме вони будуть здатнi взяти всю повноту влади до своїх рук пiсля падiння антинародного режиму. Iнакше на змiну безiдейним бандитам i злодiям прийдуть iдейнi бандити. Такi як Сталiн i Ленiн. I тодi наша нацiя буде мучитися ще 100 рокiв.
   - Краще нас такий орден не зможе створити нiхто. У нас є для уього i досвiд, i люди, i грошi. Iнакше всiм нам кiнець. Злочиннi дебiли при владi не розумiють, що вони готують кiнець не лише народовi, але й собi. Їм до народу нiякого дiла немає. Але хоча б про себе подумали. Щоправда усi вони мають громадянство декiлькох країн i свої награбованi в народу грощi тримають в iноземних банках
   - Пiсля 2014 року нас чекають дуже епохальнi подiї, - сказав Шепiтько, милуючись чудовим краєвидом, який вiдкривався з третього поверху його дачi. Злочиннi дебiли при владi перетворили Україну з об'єкта в суб'єкт свiтової i особливо європейсько геополiтики. Тому ми просто пливем за течiєю.
   - А чому ти вважаєш 2014 рiк переломним. Невже ти вiриш в рiзнi там "епохи Водолiя" i iншi, з моєї точки зору нiсенiтницi, якими годують наших читачiв спритнi дiлки вiд науки. Напевно ж, що долю України можемо визначати лише ми самi. Але коли ми не в силi це зробити або в нас немає бажання чи вмiння, ми тодi виправдовуємо себе тим, що i зробити нiчого не можна було. Бо, бочите, так розмiстилися зорi. Це ж очевидний абсурд.
   - Та справа не в зорях. - заспокоїв друга Хорольський. - В 2004 роцi до Європейсьуого Союзу увiйшли нашi безпосереднi сусiди з заходу: Польща, Словаччина, Угорщина. Потiм туди ж увiйшла i Румунiя. А завданням цього iнтеграцiйного об'єднання є протягом найближчих 10 рокiв довести рiвень життя в новоприйнятих країнах до рiвня Нiмеччини i Францiї. Зараз вони мають приблизно10 тисяч доларiв ВНП на душу насеклення. А будуть мати 20-25 тисяч. А у нас всього 2 тисячi. Та ще й наступний рiк наша бандитська влада знизила рiвень мiнiмальної заплати на цiлих 20%. Тепер розумiєш до чого я веду?
   - Вибачай, я не володiю таким аналiтичним розумом як ти, - пхикнув Шепiтько. - Нiчого не второпав з того, що ти сказав стратегiчно. Який висновок зцього можна зробити для майбутнього України, крiм, звичайно, банальних?
   - Стосовно аналiтичного мислення ти перебiльшуєш. Але наш з тобою дует протягом багатьох рокiв i був настiльки успiшним, що поєднував твоє оперативно-тактичне мислення з моїм стратегiчним. Так що ти себе не принижуй. Щоб ми робили один без одного? Однак, з теоретичної точки зору, двi сумiжнi системи, якi безпосередньо межують одна з одною, не зможуть розвиватися, якщо мають такий вiдмiнний рiвень органiзацiї i концептуальний напрямок еволюцiї.
   - То ти вважаєш, що ЄС i Євразiйський Союз на чолi з Росiєю будуть вносити хаос у розвиток один одного саме через безпосереднiй просторово-територiальний контакт? Я правильно тебе зрозумiв? I в найгiршому становищi опиняться тi держави, якi матимуть з ЄС кордон?
   - Абсолютно правильно. При цьому сильнiша i бiльш органiзованiша система, тобто ЄС врештi-решт має поглинути слабкiшу i менш ефективно органiзованiшу. А ось щоб цього не сталося i двi рiзнорiднi системи iснували поряд вихiд лише один. Спорудження нового Берлiнського муру. Або розпад одного з союзiв. Я думаю, що Росiя зробить все вiд неї залежне, щоб розвалити ЄС з середини. Для цього вона органiзовуватиме всiлякi провокацiї. Наприклад, масову органiзовану нею мiграцiю населення, нашпигованого добре пiдготовленими терористами до ЄС з Близького Сходу, а також Пiвнiчного Кавказу i Центральної Азiї.
   - Цiкава думка. Я про це нiде не читав. За моєю iнформацiєю жоден аналiтик у свiтi до цiєї проблеми навiть не наблизився.
   - Так, це моє. Я вже подав доповiдну записку на саму гору, але не впевнений, що там навiть зрозумiють про в нiй йдеться. Керiвник адмiнiстрацiї президента у нас i зовнi виглядає я типова "жертва аборту". Зараз я пiд рiзними вигаданими прiзвищами послав свої статтi на цю тему до газет не лише України, але i США, Нiмеччини i Францiї. Хай почитають i подумають над подiбними перспективами. Ї
   - А ти, як завжди маєш рацiю, - здивовано покрутив головою Шепiтько. - Феномен спорудження рiзноманiтних мурiв мiж рiзними суспiльео-полiтичними i економiчними системами дiйсно має багато iсторичних прикладiв i в минулому, i особливо в наш час. Взяти хоча б найвiдомiшу i нинi розiбрану Берлiнську стiну. А 5-метровий багатосоткiлометровий мур, який вiддiляє Пiвнiчну Корею вiд Пiвденної. Там навiть миша не проскочить. Не кажучи вже про людину. А знаменита Велика китайська стiна. Вона ж простягнулася на тисячi кiлометрiв. В Українi бiльше 9 тисяч кiлометрiв тягнуться величезнi Змiйовi i Трояновi вали.
   - Я можу ще назвати потужний Адрiанiв вал у Великiй Британiї, завдовжки 120 км. Нинi Iзраїль будує багатокiлометровий мур, який буде вiддiляти цю державу вiд арабської автономiї. Дуже вiдмiннi мiж собою системи без муру мiж собою просто не можуть iснувати. Берлiнський мур було споруджено тодi, коли стало ясно, що абсолютно вiдмiннi мiж собою соцiально-економiчнi системи Схiдного i Захiдного Берлiну вносять все бiльше елементiв хаосудiяльнiсть одна одної. Якби не цей мур, бiльш розвинена система врештi-решт неминуче б поглинула менш розвинену i органiзовану. I варто лишень було цю стiну зруйнувати, як Схiдний Берлiн i вся НДР зникли з полiтичної карти Європи. Це просто факт.
   - Я згоден з тобою, - знову поглянув у вiкно Шепiтько. - Якщо у нас, наприклад ВНП на душу населення буде скажiмо 1000 доларiв США, а в сусiднiй Польщi чи Угорщинi 25000 доларiв, то без стiни або поглинання нас ЄС нi теоретично, нi практично обiйтися не можливо.
   - Ось звiдси i неминуче наростання хаосу i тероризму в нашiй державi, - продовжив розмову Хорольський. А перешкодити входженню наших захiдних сусiдiв до ЄС нiкому вже не вдасця. Вони вже там. I до НАТО всi вони уже увiйшли або готуються увiйти. Так що потяг уже пiшов. Нам щось треба робити з нашими владними персоналiями i самим проситися i до ЄС, i до НАТО. Iнакше, як каже вiдомий тобi наш начальник, всiх нас чекає "песець". Та не те що ви подумали. Це хутровий звiр такий на комiр. М'якенький i пухнастий такий. Але коли вiн приходить, тодi кiнець.
   - Одним словом внутрiшнi процеси в нас пiсля 20014 року прискорюються процесами, якi вiдбуваються за межами України, але безпосередньо впливають на ситуацiй в нашiй державi, - згодився Шепiтько. - Якщо нам не вдасця в найближчий час створити вiдповiдну органiзацiю, яка б узяла на себе вiдповiдальнiсть за порятунок нацiї i держави у нас зникнуть будь-якi стратегiчнi перспективи.
   - Найстрашнiшиим, з моєї точки зору є те, що наростання хвилi тероризму в державi може спровокувакти прихiд до влади крайнiх радикалiв. А наша нинiшня влада настiльки нерозумна, що своїми дiями всiляко цьому сприяє. Замiсть того, щоб спустити ситуацiю на гальмах, привiвши до влади помiркованих демократiв, вона всiляко розкачує корабель.
   - Та вони просто пиляють гiлку дерева на якiй самi сидять, - обурено сказав Шепiтько. - Замiсть того, щоб консолiдувати суспiльство за вiдпрацьованою багатьма країнами i владними структурами схемою: одна нацiя-одна мова-одна релiгiя-одна доля, вони взялися всiляко диференцiювати нацiю за всiма можливими ознаками. То на чому ж вони будуть стояти, коли самi руйнують пiдвалини держави. а отже i державної влади? Щоб цього не розумiти треба бути останнiми дебiлами.
   - Та вони такi i є, - невесело посмiхнувся Хорольський. - Досить подивитися на їхнi обличчя i будь-хто помiтить виразнi риси дегенератизму. Тому всi вони або якiсь збоченцi, або алкоголiки. Це прояви типових наслiдкових хвороб i розумових вад. Нашiй службi це вiдомо як нiкому iншому.
   - Один з цих дебiлiв сказав менi, що найкращим виходом для влади був би прихiд у нашiй країнi до керма українського Сталiна. - i собi посмiхнувся Шепiтько. - Вони не розумiють того, що український Сталiн буде людиною самодостатньою, яка вимушена буде грати лише на "всенароднiй любовi". А задля цього необхiдно буде показати всiм, якi беззаконня творилося в державi до Сталiна i як стало добре пiсля його приходу. А у нас Сталiну роботи буде на все життя. П'ятдесят рокiв буде правити як Фiдель Кастро пiд носом у ворожих США i жодного дня без роботи не залишиться. Бо наявнiсть зовнiшнього ворога найкраще консолiдує нацiю. А нам такого ворога i придумувати не треба. Росiя є цiлком природним i реально непримиренним ворогом всього українського - держави, нацiї, мови. Всього, всього.
   - Тут я з тобою повнiстю згоден, - пiдкинув дрова до камiна Хорольський. - Україна нинi є найсприятливiшим полем для будь-якого Сталiна. Тут тобi i корупцiонери, i вороги народу, i злодiї в законi, i колаборацiонiсти, i ще повно всiляких злодiїв i бандитiв. Можна конфiсковувати тисячi вiл i замiських резиденцiй. Передати їх воїнам так заваного АТО. Народ буде у захватi i цiлуватиме портрети диктатора. А скiльки у нас космополiтiв... А скiльки шпигунiв усiх країн: вiд Росiї до Iзраїля.... А хiба є у свiтi краща держава для органiзацiї вiдкритих судових процесiв над владними чиновниками "а ля сталiнськi 30-тi". Та нiчого не треба i пiдтасовувати i фабрикувати. Вiдкриються такi реальнi злочини i порушення всього сущого: вiд закону до моралi, що сотнi тисяч демонстрантiв цiлком щиро будуть вимагати найвищої мiри покарання. I український Сталiн милостиво погодиться стратити всiх цих недолугих i дебiльних, це у них на обличчi було написано, Троцьких, Бухарiних, Зiнов'євих, Каменєвих i ще сотень тисяч дрiбнiших чиновникiв. Та це ж аксiома. Як можна бути такими iдiотами, щоб цього не розумiти. Iнколи думаєш, що бiльшого iдiотизму вже в принципi не може бути. Але наша влада постiйно придумує все дурнiше i дурнiше. Та i в цiлому, довести таку багату державу, якою є Україна, до її нинiшнього жалюгiдного стану могли лише дiйсно хворi на всю голову люди.
   - А стосовно створення українського ордену, ти подумай. Схоже, що ситуацiя в нас вже нинi заведена до глухого кута, виходу з якого традицiйними демократичними методами вже немає. Може його вже й створено кимось, - посмiхнувся Шепiтько...
   - Ну давай, лруже, не лукавити хоча б самi з собою, - подивився у вiкно Хорольський. - Бачиш, як спiвають в Українi: весна iде, красу несе, а тiй красi радiє все. Iде чергове вiдродження природи пiсля зими. Ми ж з тобою вже зробили свiй вибiр. Та хiба вiн у нас був. Зараз вiдроджується природа, вiдродиться й Україна, українська нацiя, українська мова. На тому тижнi наш орден "Святого духа" затвердив доктрину "Фенiкс". Починається чергове вiдродження України. Слава Українi!
   = Героям слава! - вiдповiв Шепiтько.
  -- Сдава нацiї! - продовжив Шепiтько.
  -- Смерть ворогам України! - вiдповiв Хорольський.
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"