Масляк Петро. Сповiдь украјнського шахрая

Петро Масляк

Сповiдь укра§нського шахрая

Роман

Вiд автора

Укра§нцi - народ-во§н, народ-хлiбороб, народ-мислитель. Наша нацiя дала людству Пiсню, Хлiб i Крила. Саме вона витворила найбiльшу у свiтi кiлькiсть наймелодiйнiших народних пiсень, засiяла пшеницею всi чорноземи планети, вивела людину в Космос i вiдправила §§ на Мiсяць. Ми завжди з презирством ставилися до шахра§в i шахраювання. Козак Мамай, такий собi мальований образ укра§нця, пропонував називати себе так, як кому заманеться, однак вимагав одного, щоб його не звали крамарем. Але часи змiнюються i разом з ними змiнюються i люди. В час змiн закономiрно виникає конфлiкт мiж глибинною генетикою людини, об'єктивним чинником, i вимогами часу, суб'єктивним началом буття. Все це вiдбувається в переломнi перiоди iсторi§. Божевiльний час кличе до життя "укра§нського самашедшого", час, коли все i всi продаються, - укра§нського шахрая. Протирiччя мiж генетично закладеною в укра§нцях вiдразою до шахраювання i об'єктивною неможливiстю прожити без нього в сучаснiй Укра§нi породжує ще не описанi в художнiй лiтературi драми i трагедi§. Саме про це запропонований читачам роман "Сповiдь укра§нського шахрая".

Якщо ви читаєте цю сповiдь укра§нського шахрая, це означає, що мене вже немає на цьому свiтi, а також те, що моя дружина i мо§ дiти не спалили переданi §м папери, а разом з долученою до тексту передсмертною запискою-сповiддю вирiшили зберегти мо§ записи для майбутнiх поколiнь Принципалiв-Жульських. Звичайно, що з метою застереження §х вiд того життєвого шляху, який обрав §х дiд, прадiд чи взагалi, в серпанковому майбуттi, далекий пращур. Хтось iз мо§х дiтей чи онукiв може вирiшити цi нотатки опублiкувати, вважаючи, що вони мають служити застереженням не лише нашому родовi, але й усiй нашiй нацi§. Читайте, якщо вам цiкаво i корисно. Цi рядки я написав на самому початку сво§х нотаток дрiбним почерком, уже пiсля завершення записiв, щоб розмiстити §х попереду всього, як своєрiдний вступ. На той час уже була написана передсмертна записка i я готувався зробити так, як вважаю мав вчинити неодмiнно.

Я не голос, який волає в духовнiй пустелi з назвою Укра§на, надто велика честь для мене, я просто одинокий шепiт, що лунає в кiмнатi вiдпочинку. Не буду розхвалювати себе, розносячи до помережаних озоновими дiрками небес. Я просто укра§нський шахрай, який так до кiнця i не вiдбувся. Але як син своє§ землi, який не байдужий до §§ долi, я все ж прислужився, вважаю так, Укра§нi. В дещо дивний спосiб, однак i в Iспанi§ в ХУ ст. всi однаково помилково визначали положення Китаю, що тим не менш дозволило Колумбу вiдкрити для нас шлях вiдпочинку на островах Карибського моря.

Я не був шахраєм вiд народження. Навiть генетично, я так вважаю, в менi не закладено вiд природи щось таке збочене, зле, презирливе до iнших людей. Це нiби я в усьому, i перш за все в iнтелектуальному вiдношеннi, перевершую всiх iнших людей i вважаю §х дурним бидлом, бiомасою, суцiльними невiгласами i дилетантами, скрiзь i в усьому. Немає в мене i природного бажання обдурити людину, обiбрати §§ до нитки, скористатися власною iнтелектуальною перевагою над iншими людьми, щоб §х обiкрасти, а потiм тiшитися зi своє§ вправностi, хитростi i пiдлоти. Батьки вчителi, якi все своє життя животiли на одну зарплатню i нiчого в цьому свiтi не мали i нiде не були. Про те, щоб по§хати вiдпочивати до Єгипту, Туреччини, Та§ланду чи Шрi Ланки, як це вже зробили мiльйони укра§нцiв в наш час, вони навiть не могли i мрiяти. I мене батьки виховували в тому сенсi, що грошi не все визначають i вирiшують у цьому життi. Тим бiльше, що я цiлком усвiдомлюю, на той свiт з собою нi гривнi, нi долара, нi шекеля не забереш.

Тому наживати надто великi статки можна лише для того, щоб творити якiсь добрi справи, покласти на себе якусь потрiбну суспiльству мiсiю, допомогти сво§й нацi§ випручатися з зачарованого кола всiляких негараздiв, яким вона блукає вже не одне столiття. А ось власним дiтям, як показує свiтовий досвiд, у спадок не треба лишати нiчого. Нехай доб'ються всього сво§м розумом i працею. Те, що дiсталося надто легко зовсiм не цiнується. Не цiнується людиною i все те, чого вона має в надлишку. Тому i укра§нцi, маючи на сво§й богом данiй землi всього аж занадто багато, не цiнували його, бо отримали все це просто так, не доклавши до цього жодних зусиль. Не треба було рити канали, щоб зрошувати пустелю, не потрiбно було виживати за Полярним колом, багатющий укра§нський чорнозем не потребував попереднього виймання з нього камiння, як у нiмцiв, що "проростало" iз пiщано§ землi кожен рiк заново. Разом з тим саме через такi природнi умови у нашо§ нацi§ не виникало потреби бути шахраями i бандитами, озвiрiлими агресорами, щоб тим чи iншим чином грабувати iншi народи, вiдбираючи в них зароблене §хньою працею.

Хтось грабував каравани чи обдурював на§вних "лохiв" у торгiвлi, а в укра§нцiв шахрайсько§ ментальностi не було нiколи. Козак Мамай, зображений на сотнях народних картинах символ укра§нсько§ нацi§, пропонував називати його так, як хто захоче. Єдине слово, якого вiн не терпiв i яке забороняв говорити при ньому було слово "крамар", тобто торговець. Вiн справедливо вважав, що бути крамарем i не бути шахраєм в тодiшнiй Укра§нi практичне не можна було. Укра§нцi - нацiя кшатрi§в-лицарiв, брахманiв-iдеологiв i орачiв-землеробiв, або iнакше кажучи народ-во§н, нацiя-мислитель i хлiбороб, але не гендляр. I в цiй нацiональнiй пiрамiдi в §§ найширшiй основi знаходилися мiльйони хлiборобiв, якi були не бiомасою, а середовищем для природного добору мислителiв i во§нiв.

Кожна каста чи стан укра§нського суспiльства мав власних людей-символiв. Серед во§нiв видiлялися Святослав-Хоробрий, Данило Галицький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Iван Сiрко, Северин Наливайко, отаман Чучупака, Степан Бандера. Їх так багато, що всiх не перелiчити. Серед мислителiв вiдомi Ярослав Мудрий, Юрiй Дрогобич, Григорiй Сковорода, Микола Кибальчич, Едуард Цiолковський-Наливайко, Олексiй Засядько, Юрiй Кондратюк, Сергiй Корольов, Валентин Глушко, Володимир Челомей, Михайло Яремович та тисячi iнших, якi створили славу укра§нськiй нацi§ в усьому свiтi. Та будь-якiй iншiй нацi§ вистачило б одних Кондратюка, Корольова, Глушка i Яремовича, якi вивели Людство до Космосу i на Мiсяць, щоб дерти носа до небес вiд гордощiв i вважати себе богообраною нацiєю, а всi iншi народи нерозумним бидлом. Але ми-укра§нцi, ну просто таки непристойно скромна нацiя, якщо не сказати сильнiше. Ми нiчого не вiдаємо про сво§х геро§в i генi§в, тому не знаємо i самих себе. Не вiдаємо на що ми здатнi як нацiя, що ми можемо i якi подвиги нам до снаги. Через це ми "опущенi" i тому дозволяємо себе дурити i експлуатувати рiзного роду шахраям з §хнiми полiттехнологiями i економiчними диверсiями. Саме нашим незнанням самих себе i користуються по шахрайському нашi вороги.

Ось i я таким був. Батько директор школи, математик, мати вчителька англiйсько§ мови. Народився в курортному мiстi на Полтавщинi. Дiд був вiдомим на "всю есесесеру" лiкарем, до якого при§жджали лiкуватися невилiковно хворi, як до бога, з Прибалтики, Сибiру i навiть з Далекого Сходу. Все життя йому доплачували до його платнi лiкаря курорту 15% за те, що поставив правильний дiагноз одному з засекречених конструкторiв ракет i тим врятував його вiд життєво§ катастрофи. Московськi медичнi свiтила оспорювали дiагноз провiнцiйного лiкаря, який був поставлений ним з першого погляду на свого пацiєнта. Але Генеральний конструктор так повiрив в генiальнiсть мого дiда, бо i сам був таким же, що почав глибинне обслiдування свого органiзму i врештi-решт задушив хворобу, яка в ньому зароджувалася, на раннiй §§ стадi§.

Прадiд теж був людиною генiальною, займаючись у своєму козацькому селi у вiльний вiд хлiборобсько§ роботи час, а такий був лише за рахунок власного сну, генетичними дослiдженнями. Вiн мав спецiальну книгу, куди записував всi наслiдковi хвороби мешканцiв рiдного села. Через це його не дуже любили, але прадiд мало звертав уваги на такi дрiбницi. Така нiбито нiкому не потрiбна робота було необхiдна саме моєму прадiду, так як давала йому поживу для його неспокiйного розуму, який не задовольняла щоденна монотонна селянська робота. Такi люди в Укра§нi завжди були i з §хнього середовища виростали все новi генi§, якi впрягалися у вiз людсько§ цивiлiзацi§ i рухали §§ вперед.

- А у нас є наслiдковi хвороби, запитав якось я дiда? - Так, нас переслiдують з поколiння в поколiння шкiрянi хвороби. - I що, хiба така тенденцiя може бути настiльки стiйкою? - не вгавав я, - щоб проявлятися сотнi рокiв. З кожним же наступним поколiнням надходили iншi гени. - Це дiйсно так, але в одного англiйського лорда два пальцi на обох ногах зрослися вiд народження, - вiдповiв менi мiй дiдусь. - Вiн знав, що така ж проблема була i в його дiда i прадiда. Тодi вже в наш час вiдкрили склеп засновника династi§, якого поховали бiльш як тисячу рокiв тому i в нього теж виявили зрослi пальцi на ногах. Протягом бiльш як тисячу рокiв ця генетична вада збереглася не зважаючи на те, що постiйно додавали сво§ гени жiнки з iнших родiв.

-- А ти взагалi в цьому сенсi унiкум, - продовжив розмову на цей раз уже мiй батько. - В тебе не виросло шiсть зубiв, двоє постiйних зубiв не виросло в твоє§ рiдно§ i двоюрiдно§ сестер. Крiм того, таких людей як ти в народi здавна називали "мiченими". Родимi плями в тебе були на тiлi дуже показовi. Величина, форма, колiр унiкальнi. Ми §х тобi випекли рiдким азотом, тому зовнi §х не видно, але генетично це в тобi залишилося. I це правильно, тим що розумiються на цьому не повинно кидатися у вiчi, хто ти такий є. Це буде для тебе так4им собi оберегом. На тебе долею покладено якусь мiсiю.

-- Яку? - не вгавав я.

-- Не знаю, не буду брехати, - серйозно вiдповiв дiд. - Це може проявитися в тво§й юностi, зрiлому вiцi або навiть наприкiнцi життя. Але вiдбудеться обов'язково. Щось ти маєш зробити для суспiльства, а не для себе чи своє§ родини. Добре було б, щоб це не був приклад того, як не треба робити i дiяти нашiй нацi§. Хоча для тебе це бiда, а для укра§нства добро.

-- Але що ж менi треба робити, щоб виконати покладену на мене мiсiю? - знову запитав я дiда. - А може я не зможу розпiзнати, що на мене покладене долею?

-- Ось дивися, - пояснював менi дiд. - Є люди, якi самi поклали на себе якусь ношу, якийсь Хрест i несуть його на виду в усiх. За таких умов то є §хнiй особистий вибiр. Вони можуть вiд нього, якщо вже не стало фiзичних сил чи духовно§ снаги, вiдмовитися i жити як усi iншi люди. В тебе це не твiй особистий вибiр. Хочеш ти цього чи не хочеш, а мусиш виконувати покладене на тебе Долею. Ти не зможеш вiдмовитися вiд цього нi за яких умов. Я не заздрю тобi. Готуйся до нелегкого життя, бо будеш самотнiм навiть серед найбiльшого натовпу, навiть в оточеннi рiдних i близьких. Тому головним завданням твого молодого життя є вибрати собi достойну тебе дружину. Щоб вона розумiла, що ти є людиною незвичайною i намагалася всiляко полегшити тобi внутрiшньо i зовнiшньо нелегке для тебе життя. Тво§ зовнiшнi данi при дуже сильних вольових потенцiях дадуть тобi можливiсть обрати собi найкращу в будь-якому сенсi наречену. Тiльки не лiнуйся i пошукай для своє§ колекцi§ дiйсно рiдкiсного "жучка". Не кидайся на першу ж, що трапиться на твоєму життєвому шляху. Та й доля, я так думаю, тобi в цьому допоможе. Самому цiкаво буде подивитися на цю розумну, толерантну, гарну дiвчину, яка буде безперечно молодшою за тебе.

-- Але ж проти мене, якщо те, про що ти менi говориш, дiйсно так, повстануть всi тi сили, яким не вигiдна чи навiть небезпечна покладена на мене мiсiя.

-- Це дiйсно так, - пiдтвердив мою здогадку дiд. - Але в тебе просто немає iншого вибору. Тебе будуть звинувачувати в усiх смертних грiхах. I не тiльки чужi, але й сво§. Не одна людина в Укра§нi сама покладе на себе Хрест. Але ти будеш вiдрiзнятися вiд §х усiх, бо тебе обрала Доля. I тут уже §м усiм прийдеться вiдступити. Для цих людей такий стан речей буде образливим i заздрiсним, що крiм §хнього особистого вибору є ще й вибiр Долi, який нiхто з земних людей не здатен подолати. З точки зору наукового аналiзу за цими достойними людьми сто§ть суб'єктивне, а за тобою об'єктивне. Ось так, хлопче.

-- Може бути так, що на мене Доля поклала щось погане, недостойне, навiть мерзенне?

-- А чому б i нi? - посмiхнувся мiй дiдусь. - Але все таки будемо сподiватися на краще. Крiм того, людина зусиллям волi може змiнювати власне призначення. Доля - це нiби хвилi рiзно§ висоти, а ти плавець-серфiнгiст, який може перебиратися з нижньо§ на верхню i навпаки i утримуватися на плаву.

Але щось в менi таке все таки було закладене саме природою. Iнакше звiдки б всi цi мо§ наступнi шахрайськi вибрики. Ще в школi вчителька укра§нсько§ мови i лiтератури якось мовила в класi: "Принципал повинен стати або юристом або актором, тому що вiн так переконливо бреше". На це я вiдповiв §й, що цiкавим є не те, що людина говорить, а те, що вона приховує, про що вона мовчить. Цiкаве не те, що зображає з себе на людях шахрай, а те, що вiн приховує вiд оточуючих. Цiкава не його роль, яку вiн обов'язково грає, а те, що залишається за лаштунками. Всi люди непоганi комедiанти, за винятком самих акторiв. Всi люди гарнi шахра§, за винятком самих шахра§в. Вчителька заперечила, але я знав що правий. А вона просто боялася старостi, бо тiло старiє, та душа залишається молодою. I це протирiччя для багатьох людей просто нестерпне. Нашу "училку" заводили не мо§ висловлювання, а моя юнiсть i краса, яку в не§ по шахрайському вже забрала природа.

Вже в шкiльнi роки в менi бродили всiлякi прожекти. Пам'ятаю, як на однiй полiтiнформацi§ в старших класах хтось з однокласникiв пiдготував повiдомлення про наркоторгiвлю в капiталiстичних кра§нах. По §§ завершеннi вчителька сказала, що на Заходi iснує цiла наркоiндустрiя, де "крутяться" мiльярди доларiв. Всi присутнi були впевненi, що це добре налагоджене виробництво i постачання, де вже нiчого нового придумати не можна. Я не згодився. Менi заперечили i попросили назвати хоча б якийсь новий приклад можливого переправляння наркотикiв з однiє§ кра§ни до iншо§ в умовах коли полiцiя постiйно бореться з цим явищем. Будь ласка, продовжив я, пропоную наркокур'єрам розчиняти геро§н у водi, а пiсля цього замочувати у нiй новi джинси. Просякнутi наркотичним розчином штани потiм необхiдно висушити. Перевозимо §х через кордон. Полiцiя i митники нi за що не здогадаються, що я везу не джинси, а наркотики. Повернути наркотик iз "джинсового стану" зовсiм не важко. Для цього досить §х знову помiстити у воду. Потiм можна окремо реалiзувати i джинси, i наркотики. Всi були враженi моєю шахрайською винахiдливiстю.

Схильнiсть до аналiзу i науково§ дiяльностi в менi теж була закладена генетично. Тому пiсля закiнчення Ки§вського унiверситету iменi Тараса Шевченка я пiшов до аспiрантури Академi§ наук. Медиком я не захотiв бути. Було лячно прожити життя так, як мiй дiд. Йому спокою хворi не давали нi вдень, нi вночi. Скiльки разiв дiда пiднiмали з лiжка посеред ночi. При цьому страждав не лише вiн, але i вся його родина, яка так чи iнакше теж прокидалася i нервувала. Тому я вирiшив вивчати економiку. Рiк "перекантувався" економiстом на своєму курортi, де працював i дiд, а потiм подався до аспiрантури Iнституту економiки Академi§ наук. Захистив дисертацiю i перейшов на роботу до рiдного унiверситету.

Невблаганний геополiтичний час у той перiод вже вiдлiчував останнi роки iснування "кра§ни дурнiв", тобто Радянського Союзу. Жити в ньому ставало просто нестерпно. Моя платня зменшилася до рiвня трохи бiльше за 10 доларiв США на мiсяць i стала меншою за мiсячний прибуток представникiв диких папуаських племен. Треба було щось робити. Вижити на платню доцента не було нiяких можливостей. Пiд тиском дружини i розумiючи самому, що пiдняти двох дiтей за таких умов практично неможливо, я дав слово сво§й "подрузi по життю", що 1990 рiк буде останнiм роком моє§ роботи в унiверситетi i я "щось придумаю". Але, так би мовити, "на коня", я вирiшив по§хати на три Мiжнароднi конференцi§, якi вiдбувалися в цьому роцi у Воронежi, Смоленську i Владикавказi.

Якщо бути вiдвертим з самим собою, я вирiшив за державний кошт здiйснити шопiнг по рiзних мiстах, щоб по§хати торгувати до Польщi. В Києвi вже давно все вигребли з магазинiв i вони сяяли вимитими i порожнiми полицями i прилавками. Дурнi балачки про те, що Радянський Союз розвалили якiсь пiдступнi сили, ЦРУ, агенти свiтового iмперiалiзму i таке iнше завжди викликали в мене лише саркастичну посмiшку. Просто цi недолугi люди, якi плетуть такi "харкомакогоники", мають коротку пам'ять i тому вже забули, що декiлька останнiх рокiв iснування "Сери-Сери" в крамницях не те що масла, навiть хлiба, сiрникiв, солi i цукру не було. Це i так диво велике, що ця божевiльна кра§на так довго протягнула i не розсипалася ще за п'ять рокiв до 1991 року. Якби не вимушена "перебудова" Горбачова, який судомно намагався перебудувати те, що реконструкцi§ не пiдлягало, так би i сталося.

Спочатку з колегами я вiдбув до Воронежа. Там не багато чим розжився, так як i в цьому росiйському мiстi крамницi були вже давно "зачищенi". Збагатив я себе лише кращим розумiнням ментальностi росiян, повертаючись до готелю ввечерi трамваєм i вислуховуючи лайки, п'янi сварки i страшнi багатоповерховi матюки росiйського плебсу. Ще менше дала по§здка до Смоленська. В цьому мiстi, яке колись було столицею Бiлорусi i належало Польщi i тому знаходилося значно ближче до Європи, перш за все в менталiтетному сенсi, люди були привiтнiшi, культурнiшi i не матюкалися так страшно, як у Воронежi. Але тут по§здки до Польщi осво§ли набагато ранiше i в крамницях було так же порожньо, як i в Києвi. Мо§ гендлярськi сподiвання виправдав лише Владикавказ.

Але що це я донинi не назвався, пане нотатнику. Давайте знайомитися. Я, Мирослав Принципал-Жульський, з давнього роду козацьких старшин Принципалiв. Як i Сагайдачний чи Хмельницький мiй далекий пращур Iван Принципал прийшов на Лiвобережжя Укра§ни з нинiшньо§ Львiвщини. Як i Богдан-Зiновiй Хмельницький мiй славний пращур був греко-католиком i мав подвiйне iм'я. За вiйськову звитягу, органiзаторський талант i аналiтичний розум став сотником Багачансько§ сотнi Миргородського полку. У нашого роду є спадковий родинний герб, який мо§ могутнi козацькi предки отримали вiд польського короля за безстрашнiсть у бою. Типова i класична укра§нська лiвобережна шляхта. Ось так, шановнi добродi§, тобто сторiнки мого нотатника. Але продовжу далi, щоб ви зрозумiли, чому така людина як я змогла стати шахраєм. Через що закладена в менi генетика во§нiв, мислителiв i хлiборобiв дала такий незвичайний i навiть цiкавий та повчальний збiй.

А може ми-укра§нцi просто себе не знаємо? Може ми не вiдаємо про власну внутрiшню сутнiсть? Можливо наше геро§чне минуле во§нiв i хлiборобiв було зумовлене виключно нездоланими життєвими обставинами? I варто було цим обставинам змiнитися наприкiнцi ХХ столiття, як ми майже миттєво стали справжнiми? Бо ж розповiдав менi дiд бувальщину. В 1944 роцi у складi наступаючо§ Радянсько§ армi§ вiн потрапив до Словаччини. У формi майора вiн розмовляв з мiсцевими словаками по росiйському. Вони сприймали його як росiянами i тому вирiшили поскаржитися на мiсцевих укра§нцiв. - Вони як євре§, - картали вони сво§х сусiдiв з Пряшова. Фiзично працювати не бажають. Хочуть бути адвокатами, вчителями, лiкарями, торгiвцями. Дуже непевний народ, на вiдмiну вiд нас словакiв. Думаємо, що вони i в СРСР такi ж самi.

А може словаки були правi? Можливо лише постiйний геополiтичний тиск з усiх бокiв примушував нашу нацiю бути народом-во§ном, а внутрiшнє наше покликання так i не знайшло донинi свого власного прояву? Так коли ж ця прихована i притумлена нацiональна риса стало проявлятися безпосередньо в менi, кандидатовi економiчних наук, доцентi i наставнику молодi? Чому я став самим справжнiм шахраєм? Але спершу про свою по§здку до Владикавказу, де вiдбувалася одна з мо§х останнiх наукових конференцiй, яку я вiдвiдав за часiв дебiльного "есесесера".

Осiнь 1990 року в Укра§нi розпочалася чудовою лiтньою сонячною погодою. У Владикавказi, столицi Осетi§, мала проходити велика Мiжнародна науково-практична конференцiя, присвячена економiчнiй перебудовi i впровадженню ринкових механiзмiв господарювання в "соцiалiзм з людським обличчям". Тодi ще майже всiм здавалося, що звiряче обличчя комунiстичного тоталiтарного "гамадрила" можна трансформувати в щось на кшталт "шведсько§ моделi" з обличчям бiляво§ голлiвудсько§ акторки i тiлом сексбомби. З того проекту так нiчого путнього й не вийшло, бо навiть у принципi не могло вийти. Система не пiддавалася реконструкцi§. Ї§ можна було або демонтувати зверху, або §§ змела б революцiя. Вiджиле i струхнявiле не пiддається модернiзацi§. Але тодi повсюдно панувала саме така iлюзiя i утопiя, тобто про можливiсть "пластично§ операцi§" соцiалiзму i перетворення його з Квазiмодо на Алена Делона. Цю iлюзiю i утопiю влада всiляко намагалася перевести в своєрiдну нову вiру.

Очевидно, що розумна людина нi в що "таке" не вiрить i навiть у принципi вiрити не може, так як все без винятку пiддає сумнiву в процесi постiйного власного аналiзу будь-яко§ ситуацi§. Комунiзм, як нова релiгiя, але аж нiяк не наука, в "Сери-Сери", тобто СРСР, замiнив до того панiвну в суспiльствi вiру в Бога. Замiнив чисто примусово, знищивши для цього десятки мiльйонiв людей. Справа в тому. що вiрити можна лише бездоказово, приймаючи якесь твердження на вiру. Тiльки-но людина починає роздумувати над тим у що вона вiрить, аналiзувати його, як вiра неодмiнно зникає.

Науково довести iснування Бога неможливо, так само як неможливо нинi довести i те, що його немає. Так само в мiсiю укра§нсько§ нацi§ у свiтi можна вiрити чи не вiрити, але якщо ти в не§ вiриш i намагаєшся §§ реалiзувати так, як ти §§ собi розумiєш i уявляєш, вона дивним, "ненауковим" чином починає матерiалiзуватися. Перетворюватися з фантома на об'єктивну реальнiсть, цiлком конкретнi i реальнi речi, об'єкти, явища i процеси. Якщо ж у тебе тако§ вiри немає, то всi тво§ дi§ для загального добра нацi§ позбавленi сенсу, наслiдки §х недовговiчнi i легко забуваються людьми. Вiчною є лише iдея, яка втiлена в конкретнi справи задля не якогось абстрактного людства, а для власно§ нацi§, своє§ держави i родини. Нiхто i нiщо не здатнi зупини iдею час яко§ прийшов.

I ось я вкупi зi сво§м завкафедри, людиною доволi нудною, але яка намагалася постiйно жартувати, купив квитки на лiтак ТУ-154, що мав летiти до Душанбе, столицi Таджикистану з промiжною посадкою у Владикавказi. Бiльшiсть пасажирiв складали гарнi молодi таджики з правильними рисами обличчя справжнiх iндоєвропейцiв. Я ледве впхався з власним зростом у сидiння лiтака, яке, напевно, з метою економi§ i збiльшення кiлькостi пасажирiв було так притиснуте до переднього спареного крiсла, що я не знаходив собi мiсця, впираючись колiнами в спинку сидiння яко§сь молодо§ росiянки, яка розцiнювала мою колотнечу позаду себе як залицяння. Ця молодичка, дивлячись на §§ реакцiю, була зовсiм не проти того, щоб ми познайомилися ще ближче. Хоча просторово вона i так майже сидiла на мо§х колiнах. Дама озиралася, посмiхалася i розповiдала сво§й сусiдцi, дiвчинцi, яка летiла з мамою, де вона збирається мешкати у Владикавказi i про те, що вона житиме сама в номерi люкс.

Типово радянське, тобто абсолютно незручне крiсло було справжнiм Прокрустовим ложем для будь-якого пасажира, а людям зi зростом понад 190 см на ньому взагалi нiчого було робити. Я проклинав крiсло, а тому з часом ненависть до сидiння поступово перейшла i на росiйську молодичку, хоча вона була доволi симпатичною i повнiстю позбавленою притаманних корiнним росiянам угро-фiнських рис. Схоже, що генетично вона була десь з донських чи кубанських козакiв з помiтними домiшками кавказьких народiв. Одначе, все одно, протягом всього польоту я не раз прокляв про себе "погану кацапню", яка витворила "кра§ну дурнiв" i керувала нею, все бiльше i бiльше занурюючись у безодню повного маразму i дебiлiзму. Злiтаючи з Борисполя лiтак так круто почав забирати вгору, що льотчик вимушений був зробити так звану "гiрку".

- Мабуть молодий пiлот нам дiстався, - зробив висновок переляканий завкафедри.

Аеропорт знаходився в мiстi Бесланi десь кiлометрiв за 50 вiд Владикавказу. Ми вже чули про подi§, якi зароджувалися на Пiвнiчному Кавказi i в Закавказзi i тому насторожено озиралися довкола. Якась поки що незбагненна тривога висiла в самому повiтрi Осетi§. Ми з професором сiли до рейсового автобусу i по§хали до мiсця призначення. Погода i тут була чудова. Прибувши до Владикавказу ми знайшли готель у самому центрi мiста i поселилися вдвох до одного номера. У вестибулi нас зустрiчав один з органiзаторiв конференцi§ знуджений доцент мiсцевого унiверситету. Вiн повiдомив, що з 300 заявлених учасникiв при§хало лише 20. Це не на жарт перелякало мого земляка професора.

-- Вони мабуть поiнформованiшi за нас, я маю на увазi тих, хто не при§хали - заявив вiн. - Правильно зробили, що не прибули сюди. Та i я, чесно кажучи, полетiв з вами як ваш науковий керiвник, чи то пак консультант, - вирiшив вiн перекласти вину на мене. - Саме цiє§ конференцi§ i тез вам i не вистачало для захисту докторсько§ дисертацi§. Але може тепер ця проблема для вас i для мене вирiшиться, так би мовити, в iншому ракурсi. Нас вiзьмуть у заручники, а потiм розстрiляють. I таким радикальним чином нiби самi собою зникнуть проблеми з вашим захистом, - похмуро пожартував вiн.

На наступний день ми довiдалися, що останнiй з учасникiв конференцi§, як його всi звали "двадцять перший", професор Пермського унiверситету Барикiн, минуло§ ночi, потрапив до iсторi§, яка ледве не закiнчилася трагiчно. Прилетiвши вночi, вiн якимось попутним автобусом добрався до мiста i простував собi до готелю вулицею. В цей час якiсь люди вiдкрито, не боячись мiлiцi§, грабували велику крамницю. Вони пiймали вiдомого серед науковцiв кра§ни економiста за шкiрку i поставили його до стiнки, спрямувавши на нього зброю. Однак цей дивний професор мав такий босяцький вигляд, що отаман грабiжникiв прорiк: та ти, батя, свiй. Барикiна вiдпустили та ще й дали нормальну куртку з пограбованого магазину, бо пермський професор виглядав неначе справжнiй бомж i вiд нього за кiлометр смердiло сечею.

Так як учасникiв майже зовсiм не було, виступи вчених з заявлено§ теми самi собою скоротилися до мiнiмуму. Щоб чимось зайняти при§жджих науковцiв, органiзатори конференцi§ заходилися проводити всiлякi екскурсi§. I тут я вiдчув, що потрапив саме туди, куди хотiв i бажав усiма фiбрами своє§ душi.. У рiзних гiрничо-видобувних мiстечках i селищах у горах Осетi§ крамницi все ще просто ломилися вiд всiлякого дефiциту, який, я вже про це знав, користується великим попитом на ринках Польщi. Менi вдалося придбати декiлька чудових позолочених жiночих годинникiв з механiчним заводом, всiляких будiвельних i ремонтних iнструментiв, котрi в Києвi вже декiлька рокiв як пропали з продажу. Ми рухалися вiд Владикавказу увесь час вгору по Воєнно-грузинськiй дорозi i закiнчили свiй шлях на Рокському перевалi. Обабiч шосе все бiльше з'являлося гармат, бетеерiв i кулеметних гнiзд. Мiй завкафедри боязко озирався на всi боки, нервуючи все бiльше. Його i так невдалi i похмурi жарти взагалi перетворилися на майже суцiльне буркотiння. Такi ж почуття опанували i iнших учасникiв конференцi§. Сфотографувавшись на перевалi з озброєними до зубiв солдатами, ми вiдбули назад. Менi було цiкаво зауважувати, що буркотiння мого шефа з кожним кiлометром спуску до столицi Осетi§ просто на очах зменшувалося, а емоцiйне напруження в екскурсiйному автобусi в тiй самiй пропорцi§ спадало. Врештi-решт ми зупинилися бiля самого мiста в якомусь ресторанi i там повне розслаблення "пiд алкоголь" вилилося в бурхливу браваду чоловiкiв i майже iстерику жiнок.

Завтра ми мали вiдлiтати додому. Я ледве затягнув до готелю напхом-напхану валiзу з усiляким "польським" дефiцитом. Чудовий вечiр спадав на тiнистi вулицi Владикавказу. Нас уже повозили по цьому пiвденному мiсту на екскурсiйному автобусi. Ми мали нагоду походити його ринком з певним схiдним колоритом i сфотографувалися бiля визначного мiсця в центрi столицi Осетi§, де в 20-тi роки ХХ столiття спорудили пам'ятник "кiтайськiм товарiщам", якi воювали на боцi бiльшовикiв. Коли вiдносини з Китаєм зiпсувалися i дiйшло до вiйни за острiв Даманський, надпис на пам'ятнику, як водилося в "странє дураков", здерли i на його мiсце налiпили iнший. Про загиблих, як виявилося, нi за що, нi про що китайцiв, усi забули.

Виходити на вечiрнi вулицi Владикавказу було небезпечно i тому ми з професором витягли сало i горiлку з перцем i запросили сво§х колег з iнших унiверситетiв кра§ни до себе в гостi. За столом домiнував веселий i дотепний доцент з Вiльнюського унiверситету. Вiн знав напрочуд багато всiляких невiдомих нам полiтичних анекдотiв про маразматичну "перебудову" i взагалi "про життя". З видимою насолодою вiн §в сало з Укра§нським хлiбом i пив нашу горiлку. Випивши чергову чарку Станкявiчус причепився до професора Охрiмчука з Воронезького сiльськогосподарського iнституту.

-- Я знаю, що ти родом з Вiнницько§ областi, - звернувся вiн до свого сусiда, який розiмлiв вiд випито§ горiлки. - Знаю я i про те, що ти народився в 1944 роцi. Ми вже декiлька разiв зустрiчалися з ним на рiзних конференцiях i симпозiумах, - пояснив вiн ситуацiю нам. - Ось подивiться на нього, - показав на Охрiмчука литовець. - Та вiн же виглядає як класичний баварець. Спитай у своє§ матерi, хто є тво§м бiологiчним батьком. Видно у вашому селi на посто§ пiд час вiйни стояли не просто нiмцi, а баварцi. Хiба така пика, як у тебе, може бути в укра§нця? Ось тут за столом знаходиться два типових, як на мене, укра§нцi, - показав вiн на мене i на мого земляка-завкафедри. Класичнi типажi.

Професор Охрiмчук не встиг нiчого вiдповiсти. За вiкном наростав якийсь шум. Вiн швидко наближався, рухаючись у нашому напрямку в бiк центрально§ площi мiста. Ми кинулися до вiдчиненого вiкна. По про§жджiй частинi повз будiвлю готелю проходила демонстрацiя. Декiлька сотень чоловiкiв i жодно§ жiнки. Молодi хлопцi щось викрикували незрозумiле i при цьому страшенно матюкалися по росiйському. Дехто нiс транспаранти на яких теж були написанi нецензурнi вирази. Нiхто з присутнiх не мiг второпати чого вимагають всi цi мiтингувальники. Ми спустилися до вестибулю i там довiдалися, що повз нас проходили просто болiльники мiсцево§ футбольно§ команди, якi таким дивним чином вирiшили вiдзначити перемогу своє§ улюблено§ команди.

На наступний день я ледве дотягнув до автобусу сво§ валiзи. Усю конференцiю в повному складi §§ органiзатори одним автобусом завезли до аеропорту в Бесланi i побажавши щасливо§ дороги по§хали додому. В когось лiтак вiдлiтав вранцi, в когось вдень, а в декого увечерi i вночi. Але нiхто не ремствував, так як минулого дня в мiстi зчинилася стрiлянина. Тому всi бажали якомога швидше чкурнути звiдси додому i через це готовi були "кантуватися" в аеропорту цiлу добу аби лише бути поближче до рятiвного повiтряного транспорту. Нам з колегою повезло, так як лiтак на Ки§в вiдлiтав у першiй половинi дня. Безкоштовно можна було провезти до 20 кiлограмiв вантажу, однак у мене ваги показали далеко за 30 кiлограмiв. Але цей факт мене тiльки радував. Наш же завкафедри, людина старо§ формацi§, взагалi нiчого "такого" у Владикавказi i гiрничо-видобувних мiстечках не купив, обмежившись лише двома невеличкими сувенiрами на згадку про по§здку, а також вiз додому сво§ страхи i переживання в цiй неспокiйнiй пiвнiчнокавказькiй республiцi, як вiн сказав, "воюючого Кацапстану".

- I чим далi ми будемо вiд Росi§ в майбутньому, тим для нас-укра§нцiв краще, - сказав вiн, коли ми нудилися на лавцi бiля будiвлi аеропорту, чекаючи свого рейсу. - В цiй кра§нi, згадаєте мо§ слова, нiколи порядку не буде. Так i будуть вони колотитися, аж допоки не розсиплються, як картковий будинок. Це в них у головi сидить на рiвнi пiдсвiдомостi - пiдсумував вiн свiй монолог, пiдводячись, щоб йти на реєстрацiю.

- " А мiй науковий консультант дiйсно правий, - подумав я, згадавши унiверситетську практику по рiзних господарських об'єктах Середньо§ Азi§ по завершеннi четвертого курсу унiверситету. Тодi наша група при§хала до Таджикистану i виявила, що в Ленiнабадi на мiсцевий завод, який тодi тiльки вiдкрився, з Росi§ спецiально, щоб денацiоналiзувати таджикiв, завезли робiтникiв з Центрально§ Росi§. То кожен вечiр мiсцевi аборигени збиралися бiля селища, спецiально збудованого для росiян-переселенцiв, як на виставу чи цирк. Росiяни напивалися кожен день i влаштовували бiйки. При цьому вони так вигадливо матюкалися, практично не вживаючи нiяких iнших нормальних людських слiв, що все це викликало у таджикiв спочатку повний ступор, а потiм i нестримний смiх"

Вдома, ледь не вперше за останнi два роки iснування конаючо§ "кра§ни дурнiв", дружина була по справжньому радiсною i щасливою. Вона переглядала всю номенклатуру товару, привезеного мною i вже знаючи вiд подруг, якi не раз побували в Польщi, що весь цей дефiцит просто з руками вiдiрвуть у цiй кра§нi, пригорталася до мене в нашiй малогабаритнiй ки§вськiй квартирi, ловлячи на собi здивованi погляди наших дiтей. Вони звикли, що батьки в §хнiй присутностi не виявляють один до одного таких нiжних почуттiв.

-- З завтрашнього дня починаємо оформляти документи для по§здки до Польщi, - мрiйливо мовила дружина ще мiцнiше притискаючись до мене.

Вночi дружина старалася, як могла, щоб догодити такому успiшному чоловiковi, яким, неждано для не§ виявився я. Вона завжди мала про мене думку як про непристосованого до реального життя науковця, який був заглиблений у свою економiку, таку перспективну на Заходi науку, яка в Радянському Союзi була чимось на зразок iсторi§ КПРС чи марксистсько-ленiнсько§ етики або естетики. I тут раптом я вперше в життi застосував на практицi сво§ теоретичнi знання i без будь-яко§ пiдказки привiз зi своє§ останньо§ конференцi§ увесь "джентльменський набiр" дефiцитних "польських" товарiв. Вияснивши, що менi нiхто в по§здцi не радив, що необхiдно придбати, в межах наявно§ невелико§ суми грошей, дружина на другий день якось прискiпливо придивлялася до мене. Було схоже, що минуло§ ночi я §§ здивував не тiльки як економiст-практик, але й як коханець. Дiйсно, правi сексопсихологи, якi стверджують, що нiщо не дає чоловiковi тако§ статево§ сили, як життєвий успiх.

Хтось iз великих сказав: "В той час коли чоловiки роблять кар'єру, - жiнки роблять життя". В мо§й родинi так дiйсно i було. Я робив кар'єру, а дружина часто ходила вагiтною. Вона казала, що варто менi повiсити сво§ штани на §§ лiжко, як вона вже вагiтна.

-- То може все таки захищати докторську? - поцiкавився я в дружини. - Останню формальнiсть у виглядi збiрника тез я з Владикавказу привiз. Дисертацiя теж практично готова. Боюся, що нинiшнi стрiмкi змiни в економiцi i полiтицi можуть призвести до того, що якщо я термiново не захищуся, дисертацiя може виявитися абсолютно не актуальною i §§ прийдеться просто викинути на смiтник. I тодi вся моя багаторiчна робота над нею пiде коту пiд хвiст.

-- I що це нам дасть? - запитала дружина. - Додадуть до тво§х 10 доларiв платнi ще два чи три. Тiльки й того, що будеш доктором i професором. А цi науковi ступенi i звання не намажеш на хлiб i не перетвориш на бутерброд з iкрою. По§хали краще до Польщi. По поверненнi обговоримо цю проблему ще раз. Але не думаю, щоб щось могло змiнитися в нашiй розчудовiй кра§нi за цей час.

Ми хутко оформили документи i викликавши з районного центру Ки§всько§ областi матiр дружини, щоб вона наглядала у нашу вiдсутнiсть за дiтьми, вiдбули потягом до Польщi. В купе разом з нами §хали в цiй же "екскурсiйнiй" групi молодi чоловiк i жiнка, якi регулярно навiдувалися до "Поляцi§". Ми познайомилися з ними, виявивши, як дружинi i здавалося з самого початку, що вони не є чоловiком i дружиною.

-- "Коханцi, мабуть, вирiшив я, розпиваючи з ними пляшку горiлки, яку чоловiк-попутник одразу витягнув, тiльки-но потяг рушив з ки§вського вокзалу. Контакт було встановлено, сусiди по купе виявилися людьми розважливими, привiтними, а чоловiк ще й веселим. Вночi нас розбудили на польському кордонi радянськi прикордонники. Ще перед тим як ми лягли спати наша сусiдка по купе попросила мою дружину взяти в не§ частину грошей у доларах, яку вона везла до Польщi. Дружина згодилася, §§ не зупинив навiть мiй осудливий погляд. Виявилося, що мiсцевi прикордонники у Волинськiй областi добре знають нашу попутницю. Вона "шастала" сюди-туди регулярно. Нас попросили вийти з купе, а Свiтлану, так звалася наша нова знайома-гендлярка, почали трусити "по повнiй програмi". Але нiчого понаднормового так i не знайшли. Потiм запросили до купе мою дружину i молода прикордонниця стала переконувати §§, що вона, взявши на себе частину грошей Свiтлани, покриває вiдому шахрайку, яка постiйно дурить державу, незаконно перевозячи через кордон великi суми валюти. Але дружина не пiддалася на умовляння i запевнила, що наявнi в не§ долари належать тiльки §й i менi. Хоча на той час я цю валюту бачив, але нiколи ще §§ не мав.

Так нiчого бажаного для себе вiд нас не отримавши, прикордонники вимушенi були пiти геть. Натомiсть невдовзi з'явилися поляки. Їх найбiльше цiкавила горiлка, яку всi укра§нцi везли до Польщi. В той час можна було провозити "на брата" не бiльше двох пляшок.

-- Ну що у нас за люди, - бiдкалася Свiтлана. - Ранiше можна було перевозити горiлки скiльки хочеш i можеш. Але радянськi "туристи" почали здирати з пляшок з оцтом етикетки i кле§ти на них горiлчанi. А п'янi поляки цей оцет пили i природно отруювалися. Ось §хнiй уряд i увiв обмеження. Радянський Союз це якась божевiльна кра§на генетичних iдiотiв i збоч енцiв.

-- А хто ти за спецiальнiстю? - запитав я, почувши таку мову. - Я працювала iнженером-технологом на нашому машинобудiвному заводi, - посмiхнулася вона. - А ось Iван, - вона показала на свого сусiда, - був на ньому директором. А тепер наш завод не шумить i не гуде. Зарплатню вже декiлька мiсяцiв не виплачували. Ось ми i подалися в торгiвлю. Якось же треба виживати. Я помiтила, як ти подивився на свою дружину, коли вона взяла в мене грошi. Теж думаєш, що я обманюю державу? Вважаєш, що я шахрайка?

-- А це не моя держава, - скривив я губи. - I поки вона буде не моєю, тобто не укра§нською, я не буду заважати комусь §§ дурити. Але сам я шахраювати не буду.

-- Ой, чоловiче добрий, - невесело посмiхнулася Свiтлана, - нiколи не зарiкайся бути шахраєм. Життя може примусити тебе до всього. Ось у Польщi на ринку ти i вiдкриєш власну внутрiшню сутнiсть. Може ще й сподобається.

-- Не сподобається.

-- Поживемо, побачимо.

Потрапивши до Польщi ми "прикле§лися" до сво§х досвiдчених попутникiв i намагалися робити все те, що вони рекомендували. Спочатку ми по§хали мiсцевою електричкою до Радома, де був великий ринок. - На всю "Поляцiю", - сказала про нього Свiтлана. З самого ранку, у дощову погоду, був уже жовтень, ми стримiли на величезному ринку, розiклавши свiй товар просто на землi i всiляких ящиках. Зi сво§ми "осетинськими" годинниками я був поза конкуренцiєю. Бiля мого "стенду" навiть утворилася черга панянок, якi примiряли на сво§х випещених руках дiйсно гарнi позолоченi жiночi годинники з чудовими браслетами. Пройшовшись попередньо рядами продавцiв я знайшов лише декiлька годинникiв, але вони однозначно поступалися мо§м. Тому я i призначив цiну вищу за вже виставленi iншими продавцями. Завваживши чергу я одразу припинив продаж годинникiв i рiзко пiдняв цiну. Юнi полячки запротестували i вiдiйшли вiд мене. Черга зникла, але я вже знав, що не надовго. Пора вже було застосовувати економiчну теорiю, засвоєну мною ще пiд час навчання в унiверситетi на практицi. Тим бiльше, що нинi я сам навчав студентiв цьому предмету. Такого товару нi в кого бiльше на ринку не було. Отже я монополiст i можу диктувати цiну. Головне тут iнту§тивно виявити i встановити верхню межу цiни, за яко§ даний товар можуть купити. Я бачив, як горiли очi в панянок, коли вони примiряли мо§ годинники. Тому залишалося лише чекати.

До мене пiдскочив Iван, залишивши товар на Свiтлану. - Ти чому розiгнав покупцiв? - запитав вiн. - Так не можна. Треба скидати цiну, а то через цю чортову погоду торгiвля i так заледве жеврiє.

- Спокiйно, - посмiхнувся я. - Скоро вони повернуться.

- Дивися, а то прогадаєш, - попередив мене Iван i пiшов до свого краму.

Я був абсолютно правий. Дешевi i напевно неякiснi годинники були зовнi дуже привабливими. Панянки сходили додому по грошi i повернулися назад. Вони стали переконувати мене, що я виставив неприйнятну цiну i тому за нею нiхто мо§х годинникiв не купить. Не кажучи нi слова я перевернув цiнник, позначений на обривку картонного ящика i ще збiльшив цiну, написавши §§ кульковою ручкою При цьому я мовчки дуже повiльно i ретельно виписував нову цiну, просто насолоджуючись отриманим ефектом.

- Буду пiднiмати цiну кожнi 5 хвилин, - попередив я покупцiв. Нерви в однiє§ панянки не витримали i вона, кинувши грошi на розкладенi на землi ящики, схопила годинника i побiгла геть. Через 5 хвилин у мене не залишилося жодного годинника. Я зловив на собi саркастичний погляд Свiтлани. Ще нiколи за останнi роки менi не випадало тримати в руках тако§ суми грошей. Залишивши дружину з товаром я пiшов i купив у в'єтнамцiв собi куртку i ще одяг дiтям. Потiм повернувся назад i скуповуватися пiшла дружина. Вона теж придбала одяг для себе, а також всiляку "смакоту" для дiтей. Далi торгiвля майже припинилася. Я продав ще всi сво§ набори iнструментiв, дiючи точно так як i в попередньому випадку. Купували §х якiсь мiсцевi майстри, яким вони були конче необхiдними, а потiк цих товарiв з "есесесери" вже давно припинився.

До вечора змерзлi i голоднi ми майже нiчого бiльше не продали. Переночувати вирiшили в якомусь мiсцевому задрипаному гуртожитку i в ньому за нехитрою вечерею Свiтлана i Iван запропонували по§хати завтра вранцi до Люблiна, який був центром воєводства i великим промисловим центром. На наступний день я прокинувся в передсвiтанковий час у радомському гуртожитку пiд настирливе дзеленчання набридливого будильника i раптом вiдчув, що шляху назад, до попереднього життя в мене вже немає. Спалахнуло свiтло, дружина i Свiтлана встали першими, а ми з Iваном вирiшили ще трохи понiжитися у лiжках.

-- Дощ ще йде? - запитав я в дружини, позiхаючи i все ще не бажаючи вилазити з пiд тепло§ ковдри.

-- Напевно, - дружина потягнулася i запевнила, що за чверть години буде снiданок.

Я не повiрив i продовжував нiжити тiло у лiжку. Але тут iнiцiативу проявив Iван i скинувши ковдру на пiдлогу як птах злетiв з лiжка. Менi нiчого не залишалося як наслiдувати його приклад. Ми вмилися, поголилися, випили каву з бутербродами i вийшли в похмурий дощовий ранок, сiрий, брудний i незатишний.

Ми §хали в електричцi до Люблiна у вагонi потягу, визираючи у вiкно, де монотонно тяглася рiвна як пательня мiсцевiсть, якась така буро-сiра i до краю знуджена осiннiм дощем. Якась неукра§нська туга забралася в моє нутро i дiйшла до самого серця. Не дивно, що поляки, потрапивши в середньовiччя до веселого, височинного укра§нського Подiлля писали, що це найчудовiша, наймилiша серцю земля, де все тече молоком i медом. Дiйсно, тепер я розумiв, що §м було з чим порiвнювати.

Дощ посилився i здавалося, що вiкно вагона затягло якоюсь брудною шторою. Коли ми при§хали i вийшли з потягу у Люблiнi дощ дещо ослаб, але тепер у повiтрi висiла якась примарна дивна осiння мряка. У вагонi я впав у якесь зацiпенiння, дивне забуття, не спав нiби, але знаходився в якомусь нiби фантастичному просторi, який не то пересувався сам, а я закляк на мiсцi, не то я нiсся в ньому з одного життя до iншого.

Набридлий, холодний, нудний i дрiбний дощ продовжувався. При§хавши до Люблiна ми розмiстилися в якомусь парку бiля костьолу. Помiж кущами стояли продавцi, розклавши товар просто на асфальтi. Ми теж розмiстилися на вiльному мiсцi напроти Свiтлани з Iваном. Останнiй якось приречено i байдуже сидiв бiля свого краму i щось механiчно жував. На колiнах в нього стояла невелика коробка звiдки вiн виймав доволi великi пончики, обсипанi чимось бiлим. Одного вiн простягнув менi.

-- Бери, козаче, щось я зголоднiв сьогоднi з самого ранку. А може то погода так на мене впливає. Холодно, а значить менi потрiбна енергiя для пiдтримання життєдiяльностi власного органiзму.

-- Це ж на пончиках цукрова пудра, чи не так? - посмiхнувся я. - Жах господнiй. Вiрна бiла смерть. Гiрше за сигарети.

-- Ну тодi вiзьми не одного пончика, а два, - i собi посмiхнувся Iван.

Торгiвля i цього разу ледве животiла i я вирiшив, що без належно§ реклами i простого "надування" на§вних покупцiв я нiчого бiльше не продам. При менi знаходилося декiлька лiхтарикiв, привезених з Осетi§. Вони були пристосованi для того, щоб одягати на лоба. При цьому залишалися вiльними руки, якi можна застосувати для виконання роботи в освiтленому лiхтариком мiсцi. В Радомi я не продав жодного лiхтарика. Коли люди посунули з костьолу додому я надiв один лiхтарик на голову, увiмкнув його i почав кричати, як то добре було б панам-господарям мати таку зручну рiч до льоху, пивницi i ще бозна куди. При цьому я тримав у руках ящика, присiдав з ним, нiби пролазив у щось вузьке i таке iнше. Одним словом, розiграв цiлий спектакль.

Мiй пiар-хiд виявився безпрограшним. Лiхтарики майже миттєво були розкупленi за призначеною мною однозначно шахрайською цiною. Але на цьому я не зупинився. В мене було також багато клею. Я прокляв ту годину, коли послухався дружину i купив на продаж у §§ рiдному райцентрi цей товар. Нiхто на нього навiть i не дивився. Це вимушена була визнати навiть моя половинка. Однак, я вирiшив не здаватися.

- Панове, черговий раз звернувся я до людей, якi байдуже проходили повз мене. - Кращий клей у свiтi. Тiльки треба бути дуже обережними. Ось тут я випадково намастив одного пальця цим клеєм i вiн прикле§вся до сусiднього намертво. Тут є десь хiрургiчне вiддiлення, щоб я мiг §х розрiзати? - Я продовжував розмахувати в однiй руцi клеєм, а в iншiй "склеєними" пальцями. Навколо мене зiбрався натовп. Якийсь лiтнiй чоловiк пiдтвердив, що з таким клеєм дiйсно треба бути дуже обережним. Вiн, бачте, десь читав, що подiбний вирiб заборонений до продажу, бо без хiрургiчного втручання пальцi не звiльняться нiколи. Клей був розкуплений майже миттєво.

Я помiтив, як з-за сусiднiх кущiв на мене визирають iншi продавцi, якi не могли второпати, як у таку погоду i чому в мене налагодилася така жвава торгiвля. Просто на мiсцi я почав видумувати всiлякi iншi шахрайськi штучки з метою просування свого товару, який з кожною годиною ставав все менш привабливим. Врештi-решт я продав навiть шнурки до черевикiв, якi теж порекомендувала купити дружинi сусiдка, мабуть iз заздрощiв на те, що та збирається §хати за кордон. На них взагалi нiхто не дивився, так як цими шнурками були заваленi всi мiсцевi крамницi.

- Ну ти i фрукт, - качала головою Свiтлана, коли ми сидiли увечерi в якомусь черговому закiптюженому гуртожитку в Люблiнi за пляшкою горiлки. - Просто класик якийсь. Оте твоє "авто-мото-фото-дрото". Ти сам придумав, чи десь почув?

- Спонтанно виникло. До речi, як i все iнше.

- Ти ж §х усiх просто обдурив. Обвiв навколо пальця. Майже свавiльно примусив купити або не потрiбний §м товар, або низько§ якостi, або за надто високою цiною. А ще кажеш, що тебе верне вiд шахраювання. Я ж бачила, що в той час, коли ти дурив людей, почувався як риба у водi. Це твоя стихiя. Що, бабуся була єврейкою?

- Та нi. Мо§ пращури козакували. Постiйно воювали то з ляхами, то з москалями, а то i з турками. Крамарство i гендлярство органiчно не виносили. Вважали, що такi заняття не є гiдними козакiв-лицарiв.

- То звiдки ж тодi воно у тебе?

- Мiй далекий пращур Принципал в середньовiччi, як i всi полтавцi чи слобожани прийшов на цi тодi незайнятi, але родючi землi з Захiдно§ Укра§ни. Швидше за все, зважаючи на прiзвище, це була Бойкiвщина. А бойки вiддавна були хлiборобами i швидше за все мiгрували до Карпат з низинно§ частини Укра§ни. Умови для землеробства в горах були дуже несприятливими i тому вони займалися торгiвлею i ремiсництвом. Це за вiки i виробило §хнiй пiдприємницький характер. На сходi Укра§ни вони стали козаками i повернулися до землеробства, але генетика, мабуть, дається взнаки. Крiм того, на початку нашо§ ери римляни вчинили геноцид у Галiле§ Палестинськiй i галiлеяни, одноплемiнники Iсуса Хреста, вимушенi були повернутися до своє§ прабатькiвщини Галичини. Мешкаючи поруч з євреями i арабами в Палестинi вони багато чого вiд них навчилися в сенсi торгiвлi, звичайно. А ось тепер, на пiдтвердження мо§х слiв, археологи вiдкопали в Тернопiльськiй областi церкву III столiття нашо§ ери. Ї§ могли сюди занести лише одноплемiнники, послiдовники i одновiрцi Iсуса Хреста.

- Я знаю, що ти економiст i майже доктор наук, твоя дружина менi розповiла, - продовжила розмову Свiтлана. - Але ти, як на мене, просто перенасичений iнформацiєю. Для того, щоб дурити людей це з одного боку добре, а з iншого - треба все таки вiдноситися до життя простiше. Простота в усьому є запорукою успiху.

- Не завжди.

- Згодна.

На вiдмiну вiд iнших торгiвцiв, якi при§хали з Києва, менi вдалося продати увесь товар i ми з дружиною поверталися додому дуже задоволенi i з пакунками дефiцитних покупок для себе i дiтей. Крiм того, i це я вважав головним пiдсумком по§здки, ми отримали впевненiсть в тому, що зможемо вижити в кра§нi, яка вже не трималася купи i нiчого не могла зробити для сво§х громадян.

Може у мене на минулому етапi життя просто не було приводу стати шахраєм. Мабуть, що це дiйсно так. I як людинi внутрiшньо дуже веселiй i оптимiстичнiй менi принагiдно пригадався дуже вiдповiдний темi анекдот. Його нещодавно розповiв один мiй знайомий. В однiй родинi жив нiмий вiд народження хлопчик Йому вже виповнилося 7 рокiв i батьки вимушенi були вiддати сина на навчання до iнтернату для дiтей з вадами слуху i мови. Батько повiв сина до цього iнтернату i вони повиннi були перейти через вулицю. Син перебiг §§, а батько чомусь зашпортався i не помiтив машини, яка вигулькнула просто на нього з-за рогу. Його врятував крик сина: "Тату, бiжи до мене, машина". Врятований i вражений батько звернувся до сина: "Ти ж можеш говорити, чому мовчав всi цi роки?". - Просто не було приводу, - вiдповiв йому син. Ось так i в мене просто не було приводу ставати шахраєм. А коли вiн з'явився, мене i "прорвало".

Вдома ми стали з дружиною обговорювати рiзнi варiанти подальшого нашого життя. Дружина отримала в Польщi не тiльки грошi, але й пiдтвердження власно§ жiночо§ привабливостi. Дiйсно, в юностi вона була надзвичайно вродливою. Але останнi роки виживання в "кра§нi дурнiв" з двома дiтьми на руках призвели до змарнiння не лише §§ обличчя, але й до суттєвого зниження власно§ жiночо§ самооцiнки. Але на ринках у Польщi мiсцевi чоловiки просто шаленiли вiд моє§ дружини. Я навiть пiдозрював, що значну частину ефекту вiд мого торговельного успiху варто було б записати на мою благовiрну, тобто §§ вроду. Дружина отримала стiльки комплiментiв вiд полякiв, що §х мабуть вистачить на все §§ подальше життя. I тверезi, i на пiдпитку, а §х у Польщi виявилося навiть бiльше, нiж в Укра§нi, чоловiки, побачивши мою половинку, починали плести щось несусвiтнє. Тим бiльше, що спочатку було §х важко зрозумiти взагалi. Але за декiлька днiв ми дуже швидко адаптувалися до польсько§ мови. Вже по дорозi додому я пояснював цей феномен Свiтланi i §§ коханцевi Iвану, що це й не дивно, так як у польськiй мовi 85 вiдсоткiв близьких укра§нськiй мовi слiв, а в росiйськiй лише 62. Точно такий же вiдсоток близьких нам слiв, як i в росiйськiй, також i в сербохорватськiй мовi, яка для нас є дуже важкозрозумiлою. Я розповiв сво§м новим друзям, що в ХУII столiття один росiйський мандрiвник про§жджав через Полтавський Кременчук i вирiшив розпитати дорогу в одного мiщанина. Ця розмова нiчого не дала. Нi вiн не розумiв укра§нця, нi той не розумiв росiянина-подорожнього.

Справи в кра§нi стрiмко погiршувалися. В Росi§ одним з розробникiв Конституцi§ цiє§ республiки, членом президi§ Державно§ думи, а пiзнiше декiлька разiв заступником голови уряду цiє§ потiм вже незалежно§ держави стала людина з дуже показовим прiзвищем Шахрай. У цiй кра§нi, звичайно, нiхто не вiдав про те, що воно означає, а у нас воно викликало вiдповiднi асоцiацi§. Росiян у росiйському урядi майже не було. Як i в минулi роки державнiсть цiй нацi§ створювали євре§ i укра§нцi. Серед них явно переважали, або i складали всi сто вiдсоткiв, вiдвертi шахра§. Укра§нська ментальнiсть абсолютно вiдмiнна вiд росiйсько§. Я не можу собi уявити в Росi§ людину на прiзвище Мошенник. А ось в Укра§нi немало Шахра§в i це нiкого не дивує. Так як у нас нiкого не дивує назва запорiзького мiста Пологи. Навiть у страшному снi росiянам не може привидiтися росiйське мiсто з назвою Роди. Ось настiльки вiдмiнна ментальнiсть у двох сусiднiх народiв.

Не можна собi уявити в Росi§, а дехто ще нахабно бреше, що укра§нцi i росiяни близькi народи, i мiсто з назвою Бандiтово або Бандiтск. А ось у нас на Донбасi є Краматорськ, тобто Крам на рiчцi Торець, або ще зрозумiлiше Ярмарок на Торцi, а неподалiк великий металургiйний центр Харцизьк. Зрозумiло, що до цього всеукра§нського ярмарку звiдусiль стiкалися торговцi. А по дорозi сюди чи туди §х перестрiвали злодi§-грабiжники. Так ось, харцизами чи харцизяками в Укра§нi в давнину називали саме розбiйникiв i грабiжникiв. Таким чином, Харцизьк є укра§нським вiдповiдником росiйськiй назвi Бандiтск, Рекетiрск, Бандюковiчi або Грабiтєлєво. Згадалися менi i чисельнi в Укра§нi Злодi§вки, якi за радянських часiв влада, на мою думку, цiлком справедливо i логiчно перейменувала на Чапа§вки, що, безперечно, означало одне i теж.

Дружина радила менi взагалi покинути унiверситет, написати заяву на звiльнення i почати системно i систематично робити набiги на Польщу. Вона вже пiдрахувала, якi прибутки нас чекають i наскiльки це бiльше, за мою платню доцента i §§ завiдувача шкiльно§ бiблiотеки. Але я мав тверезiшi погляди на життя, так як не дивився на нього крiзь рожевi окуляри жiнки, яка отримала в тiй кра§нi загальне визнання чоловiчо§ частини населення.

-- Пропоную вчинити iнакше, - переконував я дружину. - Я залишаюся працювати в унiверситетi. Нам потрiбнi товари на продаж, а де ми §х тут вiзьмемо? - остудив я емоцiйний порив дружини. - Докторська дисертацiя в мене майже готова. Однак §§ актуальнiсть з кожним днем падає. Боюся, що з кiнцем перебудови, гласностi i прискорення помре i вона. Тому треба поспiшати. Я подаю §§ до захисту, а сам починаю iнтенсивно, за державний рахунок лiтати по всiх доступних конференцiях у такi куточки "кра§ни дурнiв", куди не ступала нога цивiлiзовано§ i не дуже людини. Ти теж працюєш на своєму робочому мiсцi. Дiти знаходяться пiд нашим наглядом, а то через нашi спiльнi по§здки до Польщi дiвчатка можуть пуститися берега. Вони вже пiдростають i дуже скоро вступлять у небезпечний вiк статевого дозрiвання. Будемо якось викручуватися. Як то кажуть у нас в Укра§нi: не той козак хто перемiг, а той, хто викрутився. Почну кооперуватися з тими викладачами, якi теж ви§жджають для торгiвлi за кордон. Замiнятимемо один одного. Але спочатку махну у вiдрядження до Кабардино-Балкарi§.

Дружина вимушена була згодитися, що мо§ аргументи є переконливими i поспiшати зi звiльнення не має сенсу. Я i ранiше подавав тези доповiдi на всi вiдомi менi в кра§нi конференцi§ з економiчних питань. Щоправда §здив я на них рiдко, так як не завжди мав на це час. Тепер ця моя звичка була надзвичайно доречною i я тримав у руках декiлька запрошень з рiзних куточкiв, "я другой такой страни нє знаю". Вирiшив почати, на мою думку, на той час з найспокiйнiшо§ республiки Пiвнiчного Кавказу. Про Чечено-Iнгушетiю вже тодi не могло бути й мови. А Кабардино-Балкарiя з §§ столицею Нальчиком, здавалася на той час таким собi острiвцем благополуччя, який пiзнiше перетворився на справжнє пекло.

Не хотiлося летiти до Нальчика самому i я совався по факультету, шукаючи собi попутника. Завiдувач моє§ кафедри, який ще не вiдiйшов вiд переляку пiсля по§здки до Владикавказу, на мою пропозицiю по§хати зi мною до Нальчика лише засмiявся, видно прийнявши §§ за невдалий жарт. Однак, i нiхто iнший теж не згоджувався. Вирiшив звернутися i до спiвробiтникiв декiлькох академiчних i галузевих науково-дослiдних iнститутiв економiчного профiлю. Але i там бажаючих роздiлити зi мною мандрiвку не виявилося. Всi колеги сором'язливо посмiхалися, а дехто навiть прямо говорив, що не збирається так по дурному ризикувати сво§м життям. При цьому виявилося, що мiй завкафедри вже повсюдно "роздзвонив" про неймовiрнi жахiття нашо§ по§здки до Владикавказу, прибрехавши бiльше половини з того, що дiйсно там з нами трапилося. Одначе, так чи iнак, а товариша на мандрiвку до Нальчика я так собi i не знайшов. Прийшлося, похнюпивши голову, йти до каси i самому купувати собi квиток на лiтак.

Дiйсно, ситуацiя в осiнньому Нальчику була на дивовиж спокiйною. Хоча i на цю конференцiю при§хало набагато менше науковцiв, нiж передбачалося, але нiякого дискомфорту ми не вiдчували. Ще вдома я склав маршрут по гiрських i передгiрських селах i селищах, якi знайшов на картi. Вирiшив виступити на конференцi§, а увесь час, аж до вiд'§зду, потратити не на екскурсi§ по столицi i §§ мальовничих околицях, а на по§здки до Тирнизузу, Верхнього Баксану та iнших населених пунктiв цiє§ гiрсько§ республiки. Але в цiй поки що спокiйнiй республiцi туристи i лижники вже доволi сильно "пощипали" мiсцевi магазини i такого розма§ття дефiциту, як у Пiвнiчнiй Осетi§, вже не було. Скупившись "по повнiй програмi" я вирiшив ризикнути i по§хав з Нальчика на схiд до осетинського Алагиру. Тут я вигрiб в крамницi всi наявнi там жiночi позолоченi годинники з браслетами та механiчним заводом i цiлком задоволений собою хутко вiдбув назад до столицi Кабардино-Балкарi§.

Тодi я ще не був закiнченим шахраєм. Так, хiба що початкiвцем. Але я вже дозрiвав до цього. На своє виправдання можу сказати, що до цього мене пiдштовхувало саме життя. Або жити, або животiти, владно поставило воно передi мною альтернативу i я обрав життя шахрая перед животiнням чесно§ людини. I вибирав я довго i не без душевних мук. Так кавалер довго залицяється до дiвчини, всiляко упадає бiля не§, не смiючи навiть доторкнутися до кохано§, поцiлувати хоча б у милий носик. Але ось нарештi вiн зважується i чмок у щiчку. I раптом - "по повнiй програмi". А це тому, що виявляється, i кавалер був уже готовий до "повно§ програми", i дiвчина вже давно дозрiла до цього. Ось так i я непомiтно для самого себе дозрiв до неформального статусу шахрая.

При§хавши додому я одразу почав оформляти документи для наступно§ по§здки до Польщi, тепер уже на повну котушку використовуючи сво§х колишнiх студентiв, якi нинi були, так би мовити, iнкорпорованi в усi сфери життя Києва i Укра§ни в цiлому. На цей раз, маючи досвiд першо§ по§здки i придбавши лише справдi дефiцитний товар я дуже легко i швидко продав його i заробивши нарештi чималi грошi "завис" з дружиною в ресторанi. Моя краща половинка почувалася щасливою, позираючи на мене, як я реагую на увагу чоловiкiв, якi не зводили з нею очей у Варшавському ресторанi. Я й сам ловив на собi вiдвертi погляди молодих варшав'янок. Наша укра§нська жiноча i чоловiча порода була презентована нами у Польщi на достойному рiвнi.

Повернувшись додому з грошима я почав мiркувати над тим, як §х найкращим чином використати. Дружина пропонувала вкласти заробленi грошi в заснування якогось кооперативу, купiвлю дачi чи землi пiд Києвом. Я ж вирiшив захищати докторську дисертацiю.

Я ще декiлька разiв з'§здив за державний рахунок до гарячих точок конаючо§ держави на науковi конференцi§, а насправдi за вiдповiдним дефiцитним у Польщi товаром i на цей раз уже не §здив до цiє§ кра§ни сам, а здавав Свiтланi та Iвану, а також §хнiм друзям весь дефiцит на продаж за певний вiдсоток. Так у мене з'явилися значнi на той перiод вiльнi кошти. Я знову заговорив про необхiднiсть набуття наукового ступеня доктора економiчних наук.

-- Та кому вона, та докторська дисертацiя, нинi потрiбна, - переконувала мене дружина. - Щоб ледве животiти з нею? Щоб не мати чого §сти i пити, в що вдягнутися, не мати змоги по§хати кудись вiдпочивати, хiба що до вашого задрипаного унiверситетського табору пiд Києвом. Кому потрiбне нинi таке життя? Ти знайди ще одну таку кра§ну свiту, крiм Радянського Союзу, звичайно, де професор є бiдною людиною. Як спiвається в тiй божевiльнiй за рiвнем шахраювання, брехнi i облуди пiснi: "Я другой такой страни нє знаю"...

-- Зараз ти дiйсно права, але лише тактично. Треба мислити стратегiчно. Хоча чого менi вимагати вiд жiнки. Саме у жiнок панiвним є тактичне мислення, а у чоловiкiв переважає стратегiчне.

-- Щоб ми §ли i в що б одягалися самi i одягали наших дiтей, якби не моє таке-сяке тактичне мислення, - парирувала, посмiхаючись, дружина.

Однак я стояв на своєму, знаючи, що у розвинених, щасливих i багатих кра§нах заможнi люди купують за великi грошi собi лицарськi звання. Здавалося б, кому вони потрiбнi i тут моя дружина права, але, виявляється, грошi не все визначають у цьому життi. За грошi не купиш любов i визнання iнших людей, якi потрiбнi кожнiй особi, незалежно вiд наявностi чи вiдсутностi в них грошей. А докторську ступiнь i звання професора, так би мовити, "за плечима не носити". В будь-якому разi вони не завадять нi менi, нi мо§й родинi.

Складнiсть полягала в тому, що готово§ докторсько§ дисертацi§, хоча я всiм i говорив протилежне, в мене не було. Вона то була, але за останнiй час §§ актуальнiсть i значимiсть була зведена нанiвець. Захистити таку роботу було неможливо. Але саме в той час останнiх мiсяцiв iснування конаючого "есесесера" докторськi i кандидатськi ступенi вирiшили набути собi про всяк випадок немало чиновникiв у руках яких була зосереджена влада. Тому вони прийняли рiшення дозволити присвоювати цi омрiянi науковi ступенi без захисту дисертацi§, так би мовити, "за сукупнiстю виданих наукових робiт". Це була класична шахрайська оборудка можновладцiв. Однак, у мене i таких опублiкованих дослiджень теж не було. Жодно§ монографi§ чи хоча б пiдручника з грифом Мiнiстерства освiти.

Для чесно§ людини повна безвихiдь, але тiльки не для мене, який уже ступив на стежку шахрайства i обману. Грошi в мене були i iснувало немало вiдомих учених-економiстiв, якi пiдготували до друку сво§ монографi§, але не могли §х видати через брак вiдповiдних коштiв. I я вирiшив дiяти. Всi цi науковi свiтила люди свавiльнi, не люблять шахраювання i шахра§в, з презирством ставляться до гендлярiв вiд науки. Пiдеш до них з пропозицiєю i напевно отримаєш вiдкоша. Тому я почав дiяти через §хнiх дружин. Приходив до них i просто пропонував купити вже готовi монографi§, якi давно бовталися у видавництвах чи лежали в шухлядах письмових столiв, повнiстю готовi до видання. Їх просто необхiдно було передати до типографi§ i через тиждень-два омрiяна публiкацiя вийде друком. Звичайно, що попередньо я вiдвiдав декiлька найрейтинговiших видавництв i побалакав з §хнiми головними редакторами. В той час проблем у них вистачало i попередньо фiнансоване видання було дня них справжньою знахiдкою.

Ох i прийшлося менi попотiти! Однi дружини наукових свiтил, доведенi злиденнiстю iснування "до ручки", згоджувалися майже одразу, з iншими доводилося затято торгуватися. Одна молода дружина економiста-академiка, який мав декiлька виданих "за горбом" монографiй, вiдстоювала названу нею суму доларiв до кiнця. Але i я виявився "твердим горiшком". Врештi-решт ця колишня аспiрантка вiтчизняного наукового свiтила здалася, заявивши наостанок, що я належу до того рiдкiсного типу настирливих i непоступливих чоловiкiв, яким жiнцi легше дати, нiж пояснити чому не хочеться чи не можна. Цiєю заявою я i скористався, отримавши, так би мовити, два в одному, i монографiю i дружину академiка. До речi, i монографiя, i дружина виявилися вiдмiнно§ якостi.

Протягом мiсяця в мене вже було кiлька необхiдного наукового рiвня i обсягу публiкацiй. Паралельно я органiзував у рiзних виданнях кампанiю по прославлянню "своє§" друковано§ продукцi§. Вiдгуки надходили лише вiд наукових свiтил i знаменитостей. На людей у науцi другорядних я не розмiнювався. Пiсля цього я пiшов, прихопивши з собою "пошану" у виглядi пакетiв з дефiцитною випивкою i закускою до голови i вченого секретаря спецiалiзовано§ вчено§ ради з захисту докторських дисертацiй з економiчно§ науки. Був дуже потiшений, спостерiгаючи голоднi погляди цих учених на кулько-пакети, звiдки визирала сирокопчена ковбаса. Вже через тиждень рада прийняла рiшення про мiй захист i призначила його дату. Спецiалiзована рада складалася аж з 18 докторiв наук i я, можете не сумнiватися, вiдвiдав з "пошаною" кожного.

Крiм того, на кафедрi накрили багато сервiрований стiл, куди пiд час засiдання постiйно вибiгали члени спецiалiзовано§ вчено§ ради, щоб пiдкрiпитися. Захист пройшов блискуче. Голова i секретар ради органiзували безлiч вiдгукiв на автореферат з усiє§ конаючо§ кра§ни. На банкетi кожному члену вчено§ ради, опонентам, дисертанту голова надавав слово. Добряче випивши члени ради i всi запрошенi не на жарт розслабилися. Один з молодих професорiв, виступаючи сказав, не маючи нiякою "задньо§" думки, що вiн двiчi отримав задоволення пiд час захисту моє§ дисертацi§. На це iнший член ради назвав його "постполюцiонiстом", на кшталт постмодернiстiв i постеволюцiонiстiв, так як отримати подвiйне задоволення вiд захисту науково§ роботи може лише дiйсно справжнiй постполюцiонiст. Жарти-жартами, але грошi в мене вже майже закiнчилися. Я ще встиг отримати пiдтвердження i диплом доктора наук з союзного ВАКу, як "страна дураков" розпалася. Потрiбно було думати про те, щоб почати заробляти грошi якимось iншим чином.

Бiльше §здити до Польщi чи до то яко§сь iншо§ кра§ни торгувати я вже не хотiв. Для доктора наук, професора це було надто вже непрестижне заняття. Та й виставляти свою дружину як приманку для покупцiв чоловiкiв було, м'яко кажучи, не дуже коректно. Все таки я ще не був "тiпа" знаменитого бiблiйного персонажу, який заради досягнення своє§ мети, тобто збагачення за будь-яку цiну, дуже вправно пiдкладав власну дружину-красуню пiд єгипетського фараона. Треба було придумати iнтелектуальнiший спосiб заробляння грошей. I тут менi його пiдказала дружина, яка на цей час кинула свою бiблiотеку i працювала в школi вчителькою англiйсько§ мови. Якось, невдовзi пiсля мого захисту, вона повiдомила менi, що §хню школу закривають, так як чисельнiсть учнiв давно вже менше за критичну межу i продовжує стрiмко зменшуватися через демографiчну катастрофу, а також ви§зд дiтей разом з батьками за кордон. - Прийдеться шукати роботу деiнде, - констатувала дружина.

-- Не поспiшай з висновками, - задумливо мовив я. - Мабуть вас закриють не ранiше, нiж через мiсяць iз завершенням навчального року. А поки що давай розпочнемо пiдготовку заснування на базi примiщення вашого навчального закладу приватного унiверситету, лiцею або колегiуму. Саме зараз дозволили §х органiзовувати.

-- Але ж без хабарiв, занесених до Мiнiстерства освiти i мiського управлiння освiти тобi нiхто не дозволить нiчого вiдкрити, - заперечила дружина. - Та й кожен мiсяць прийдеться платити не лише за оренду примiщення, але й рекетирам за його так звану безпеку. А якщо вiдмовишся платити скалiчать тебе i зґвалтують мене. Або пiдпалять твiй унiверситет. Взагалi то способiв впливу на тих, якi вiдмовляються платити вироблено безлiч. В учительськiй лише за одну перерву такого наслухаєшся, що вуха в'януть.

-- Ну i що ти пропонуєш?

-- Треба знову §хати за кордон щось продавати. Або придумати якийсь iнший спосiб, де i як роздобути грошей. Ти ж у нас економiст та ще й з докторським ступенем, - доволi єхидно заявила дружина.

-- Добре, буду думати, - запевнив §§ я. - Але не як економiст, а як новоявлений шахрай. У нас i в минулому була шахрайська кра§на, але неофiцiйно, а тепер, пiсля сегментацi§, §§ окремi частини вже не мають потреби приховувати, хоча б заради божевiльно§ iдеологi§, §хнiй шахрайський статус.

-- Що ти маєш на увазi? - не зрозумiла моя краща половинка.

-- Радянський Союз вiд дня його застосування iснував як шахрайська держава, яка повнiстю базувалася на брехнi i обманi. Обманом вiн був створений, обманом iснував, обманом i закiнчив. Брехня була возвеличеною у ранг державно§ полiтики як внутрiшньо§, так i зовнiшньо§. Кожне гасло, кожна прокламацiя, кожна заява, кожен прийнятий закон були стовiдсотковою брехнею. Коли ця кра§на розсипалася Укра§на отримала у спадок шматок шахрайсько§ держави, просякнутий обманом. Коли ми його позбавимося? Думаю, що не скоро. Це треба пережити такi катаклiзми, щоб повнiстю очиститися...

-- Ось тут i проявляється твоє докторство i професорство, - не дуже весело посмiхнулася дружина. - Замiсть того, щоб шукати конкретнi шляхи здобування грошей, ти вдарився у фiлософiю. Це нiчого нам не принесе.

-- Їхати за кордон торгувати я бiльше не збираюся, а ось на твоє зауваження скажу, що вже розробив декiлька цiлком конкретних шляхiв можливого отримання потрiбних грошових ресурсiв.

-- Наприклад?

-- Про весь набiр варiантiв говорити не буду, не всi вони повнiстю вiдпрацьованi. Сируватi, iнакше кажучи. Ось, примiром, хотiв би завiтати до одного доларового мiльйонера, доньку якого я в цьому роцi влаштовував до нашого унiверситету. Вiн так зi мною й не розрахувався. Психологи стверджують, що вiн про мене дуже швидко забуде i не буде навiть впiзнавати. Треба негайно йти до нього i просити позичити менi грошi. Не вiдкладаючи до довго§ шухляди. Зараз вiн менi §х однозначно дасть. Скiльки попрошу. Його доньцi в нас дуже подобається навчатися i просто, кажучи "науково", "тусуватися" в середовищi студентiв. Думаю, що вдома вона розповiдає батькам як §й у нас добре i який високий авторитет у мене серед викладачiв i студентiв. Необхiдно поспiшати.

-- Та нiчого вiн тобi не дасть, - зiбрала у бантик сво§ чудовi губки моя дружина. - А якщо i дасть, то коли i чи взагалi зможемо ми цi грошi йому повернути.

-- Давай спочатку вiзьмемо, а потiм будемо думати про все iнше, - переконував я дружину. - На нього вже було два замахи. Не думаю, що вiн переживе третiй. Цiлком можливо, що i грошi нiкому буде вiддавати.

-- Хiба так можна? Це ж вкрай непорядно так вчиняти.

-- Це ти до мене?

-- А до кого ж iще?

-- Вважаю, що це питання треба закрити. Я зробив свiй вибiр i не зверну з обраного шляху. Всi його грошi краденi. До останньо§ копiйки. А ти ще розповiдаєш менi, що я збираюся з таким злодiєм непорядно вчиняти. Бiйся бога. Мабуть ти забула про Робiн Гуда i Нестора Махна. Та й Лєнiн закликав грабувати награбоване. Ти ж вищу освiту маєш. Повинна знати про такi речi. Так що я вже в нiякому разi не буду оригiнальним.

-- Ну як знаєш, - ображено засопiла дружина. - Але я твердо переконана, що вiд свого мiльйонера ти нiчого не отримаєш.

На наступний день я зателефонував людинi, доньку яко§ влаштував на економiчний факультет i попросив про зустрiч. Той якось неохоче згодився, посилаючись на власну зайнятiсть. Але вiд мене нинiшнього так просто вiдкараскатися було неможливо. Я тиснув, доволi нахабно натякаючи, що вiн завдячує менi тим, що доньку не лише зарахували до найпрестижнiшого ВНЗ кра§ни, але й тим, що §§ донинi звiдти не витурили геть. Врештi-решт мiльйонер згодився прийняти мене о 14-й годинi завтра. На зустрiчi я вирiшив дiяти ва-банк i розкрив Валентину Михайловичу для чого менi потрiбнi грошi. Розмова тривала доволi довго. Я розповiв про себе, якi справи менi вдалося провернути i про те, що в мене виникла думка вiдкрити приватний унiверситет. Але для цього потрiбний початковий капiтал i я сподiваюся на допомогу в цiй справi людини, яка завдячує менi щасливою долею своє§ доньки. Хоча дiвчина вчилася сама без будь-яко§ моє§ допомоги збоку я дуже мальовничо вiдобразив власну роль в тому, що його донька змогла скласти iспит з вищо§ математики i iнших важких дисциплiн. При цьому складалося враження, що без мого патронажу дiвчина давно б уже пустилася берега i перетворилася або на повiю, або ж на наркоманку. Мiльйонер мовчки слухав не перебиваючи мене.

- Я готовий видiлити потрiбну вам суму, - мовив вiн пiсля того, як я закiнчив, аж упрiвши при цьому. - Але є одна умова, - продовжив вiн.

-- Яка? - недбало запитав я. - Грошi я поверну, не сумнiвайтеся, але без процентiв. Менi потрiбна безпроцентна позика. Саме про позику я i розповiдав студентам, в тому числi i вашiй донцi, на минулiй лекцi§.

-- Повернете, повернете, - посмiхнувся Валентин Михайлович. - Ще нiкому не вдалося мене обдурити. - Я згоден на безпроцентну позику. Зрозумiв я i ваш натяк на те, що вам нiчого не заплатив за послуги при вступi моє§ доньки. Чесно кажучи, не мав часу i все якось вiдкладалося. А потiм i взагалi забулося. Та там i роботи майже нiяко§ з вашого боку не було. Все таки я купив цiлу школу i моя донька стала медалiсткою. Треба було скласти лише один iспит на вiдмiнно. Що моя Люда i зробила.

-- Ваша Люда зробила? - саркастично запитав я. - Та вона реально склала iспит з математики на двiйку. Якби не моє втручання вона б нiколи студенткою не стала. Ви й не вiдаєте, що викладач математики пiд мо§м тиском сам переписав §§ вiдповiдi на бiлет. А ви кажете, що вона справилася сама. Та й нинi вона склала сесiю не без моє§ допомоги. Згоден на експеримент. Я знiмаю свою опiку над вашою донькою i побачимо, що з нею буде через пiвроку-рiк. Давайте спробуємо?

-- Нi, не треба, - примирливо мовив мiльйонер. - В мене дiйсно немає вiльно§ хвилини, щоб займатися дiтьми. Та й молодша донька пiдростає. Знову прийдеться до вас звертатися. Люда менi розповiдала, яка ви авторитетна людина на економiчному факультетi. Грошi я вам видiлю, але запропоную на них органiзувати не приватний унiверситет, а приватний пансiонат для перестарiлих. Багатих людей стає все бiльше. У них є грошi, але немає часу, та й бажання, щоб опiкуватися сво§ми хворими або дуже старими батьками, якi вже не можуть самi себе обходити.

-- Це зовсiм незнайомий для мене вид дiяльностi, - здивувався я. - Та й хiба заробиш на цьому великi грошi?

-- Заробиш, заробиш, якщо це буде цiла мережа по всiй кра§нi, - переконливо сказав Валентин Михайлович. - Одним словом, грошi я дам, але лише за §х цiльового використання. А цю мету визначатиму я.

-- Цiлком природно, - згодився я. - Хто платить, той i замовляє музику. Але на мене чи на нас одразу нашлють рекетирiв. Ви мене не врятуєте. Я ж знаю, скiльки на вас вчинено замахiв. А мабуть про значно бiльшу §х кiлькiсть я й не вiдаю.

-- Це дiйсно так, - невесело пiдтвердив мiльйонер. - Але я i тут придумав вихiд. Треба створювати мережу будинкiв для перестарiлих пiд егiдою Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патрiархату.

-- Та я §хнiх слащавих попiкiв на дух не переношу, - скривився я. - Нiхто з них у бога не вiрить. Сатанiсти ж. У них церква вiд Лукавого. Лукавий, настiльки я знаю релiгiйнi канони - це брехун. I УПЦ Московського патрiархату бреше. Вона хоче переконати нас-укра§нцiв, що пра-пра-пра-правнучка Москва старша, а тому i канонiчнiша за пра-пра-пра - прапрадiда Києва. Я ж все таки не "лох подзаборний", як деякi, а професор столичного унiверситету. Тому менi вiдомо, що Москва виникла лише через 300 рокiв пiсля того, як хрестили киян. А християнство в Укра§на було поширено за столiття до того. Ки§вськi князi Аскольд i Дiр були християнами. Археологи нашого унiверситету вiдкопали в Тернопiльськiй областi церкву III столiття. А патрiарх - це найдавнiший, найстарший, першопрестольний. Тому в Москвi Ки§вський патрiархат можливий, а ось у Києвi Московський це суцiльний обман, шахрайство, маразм i дебiлiзм. Та й сама назва цiє§ церкви чисто шахрайська. Нiчого укра§нського там немає. Як на мене, то §§ варто було б назвати Диявольско-диверсiйна церква росiйського iмперiалiзму, дислокована в Укра§нi.

-- Я з вами повнiстю згоден. Я не неграмотний iдiот, щоб цього не розумiти. Але зрозумiйте i ви мене. Укра§нськi православнi церкви в Укра§нi, я маю на увазi Укра§нську православну церкву Ки§вського патрiархату, Укра§нську автокефальну православну церкву, Укра§нську греко-католицьку церкву не є шахрайськими, а отже i великих грошей на них ми нiколи не заробимо. А Московський патрiархат - це проект сатанинського росiйського ФСБ. Вiн не виживе в Укра§нi на основi правди. Правда за Укра§нськими церквами. Тому Московський патрiархат вимушений брехати i шахраювати. Найяскравiший приклад такого шахраювання є вiзит Московського патрiарха до Харкова. Було дано наказ зiгнати якомога бiльше людей, якi мали зустрiчати цю "духовну" особу, колишнього полковника КДБ. Але прийшло ганебно мало прихожан. Тодi Московський патрiархат розмiстив в Iнтернетi шахрайське фото, де до купки вiрних домалював ще десь iз двiстi тисяч людей. Це шахраювання було викрито, i всiм розумним людям ще раз стало ясно, що собою являє Московський патрiархат в Укра§нi.

-- Ну то й що менi робити?

-- Я вам видiляю грошi, а вашим завданням є органiзацiя спiвробiтництва з шахраями з УПЦ Московського патрiархату. Запропонуєте пiд §хньою егiдою заснувати будинки перестарiлих, в яких ви будете дерти три шкури з бiзнесменiв, якi доручать вам доглядати до смертi сво§х батькiв. Тiльки треба розмiщати такi заклади в селах десь подалi вiд Києва, де безробiтнi мiсцевi жителi будуть готовi працювати за копiйки. Але, звичайно, з гарною цiлорiчною транспортною доступнiстю. Всi будуть задоволенi. Бiзнесмени прилаштують сво§х перестарiлих i хворих батькiв та iнших родичiв, мiсцевi селяни матимуть роботу, а ми гребтимемо грошi лопатою. Може у вас є якiсь iншi пропозицi§ i iде§?

-- Вже є, - посмiхнувся я. - Пропоную збудувати в Києвi на ринках столицi церкви i каплицi УПЦ Московського патрiархату. За нашi грошi. I нехай попи цiє§ сатанинсько§ церкви служать там рекетирами. Нiяка iнша церква на таке не згодиться.

Валентин Михайлович вирячив на мене очi так, що менi здалося нiби його зараз вхопить апоплексичний удар.

-- Перепрошую, шановний, - нарештi спромiгся вiн хоча б щось проректи. - Але ж сам Iсус Христос виганяв торговцiв iз храму, виказуючи §м, що це дiм батька його, а вони перетворили його на дiм Жовтого Диявола. А ми самi полiземо в гостi до цього Диявола на ринки i торжища?

-- Ви мене дивуєте, дорогий Валентине Михайловичу, - посмiхнувся я. - Самi ж стверджували, що УПЦ Московського патрiархату сатанинська органiзацiя. А тепер вас лякають храми на ринках. Я вас не розумiю. Попи будуть кожний день ходити по ринку i як рекетири збирати данину з торговцiв. На храм, на бога, на хворих дiтей i ще на чорт знає якi "богоугодниє дєла". I нiхто не посмiє §м вiдмовити. А частину грошей передаватимуть нам. Домовимося з §хнiми iєрархами про вiдсоток з прибутку. Пропоную почати з найдорожчого в Києвi Володимирського ринку.

-- Ну ви i шахрай, професоре Принципал, - похитав головою мiльйонер. - Я до такого не допетрав. Це дiйсно золоте дно. От що таке значить науковий пiдхiд. Завтра ж поговорю з §хнiм єпископом. Ото ще фрукт. Московський патрiархат спецiально вихрестив у православнi єврея за нацiональнiстю i iудея за вiрою Абрама Iзра§льовича Тютюнова. Тепер вiн єпископ Ки§вський i Вишгородський Дiмiтрiй. Шахрай, якого свiт не бачив. Саме такий §м i потрiбний. Кажуть, що в Укра§нi вiн одразу працює як на росiську ФСБ, так i на iзра§льський Мосад. Через це будемо мати одразу подвiйний дах i нiякi рекетири до нас не сунуться.

-- Я б хотiв залишити за собою посаду професора Ки§вського унiверситету iменi Шевченка, - продовжив я розмову з Валентином Михайловичем. - Часи мiняються i невiдомо, що нас чекає завтра. Я, як людина стратегiчного мислення, не хотiв би так стрiмко обривати свою кар'єру вченого i викладача.

-- Про це не може бути й мови, - доволi рiзко i рiшуче заперечив мiй спiврозмовник. - Вам прийдеться iнтенсивно працювати цiлий день i часу на наукову та викладацьку роботу у вас не залишиться.

-- Це моя проблема, - спокiйно продовжив я. - Я повнiстю вiддаюся роботi над реалiзацiєю нашо§ угоди, але спочатку iз видiлених вами грошей, а потiм iз зароблених мною хотiв би домовитися iз нашим завкафедри i викладачами, що вони тягтимуть моє навантаження професора.

-- Та навiщо вам це потрiбно? - не приховав свого щирого здивування Валентин Михайлович. - Даремна ж трата грошей. Ваше звання професора i наукова ступiнь доктора економiчних наук назавжди залишиться з вами. Якщо пiзнiше виникне потреба чи сверблячка працювати на цьому поприщi заснуєте пiд себе унiверситет i станете його ректором чи президентом. Грошей на цi, як на мою думку нiкому не потрiбнi речi, я не дам. Я маю на увазi не заснування приватного унiверситету, а вашу роботу в унiверситетi Шевченка.

Я вимушений був погодитися i на наступний же день понiс заяву на звiльнення. Декан намагався мене вiдмовити, думаючи, що я вирiшив перейти на роботу до якогось iншого ВНЗ. Вiн почав розпитувати, чим я незадоволений i запропонував менi посаду завкафедри з наступного навчального року. Але я був невблаганний. Декан вимушений був пiдписати заяву, попрохавши вiдпрацювати хоча б два тижнi, поки менi не знайдуть замiну. Знаючи ситуацiю на факультетi, а також розумiючи, що сюди менi ще не один раз прийдеться звертатися за допомогою, я погодився. Тим бiльше, що на факультетi я залишав Люду, доньку свого кредитодавця. Хто його знає, як вона вчитиметься далi.

Через два тижнi я почав працювати на Валентина Михайловича. В банку менi вiдкрили такий рахунок, про який я навiть не смiв мрiяти. В перший же день своє§ роботи я вiдправився до єпископа Дiмiтрiя. Про мiй вiзит було попередньо домовлено i назустрiч менi пiдвiвся ще зовсiм молодий чоловiк у рясi з бiгаючими очима i типовими рисами обличчя представника "богообрано§ нацi§". Крiм всього iншого вже вiдомого менi, як потiм стало зрозумiлим, вiн виявився ще й чоловiком нетрадицiйно§ сексуально§ орiєнтацi§. Як людина дiлова я одразу перейшов до справи i протягом години узгодив всi основнi параметри нашо§ спiвпрацi.

-- А як подивиться на нашу дiяльнiсть митрополит? - запитав я наостанок єпископа. - Вiн же настоятель УПЦ.

-- Раз ми з вами починаємо серйозне спiвробiтництво, - поблажливо захитав головою Дiмiтрiй, - скажу вам, що наш митрополит є фiгурою цiлком номiнальною. В нашiй церквi реально все вирiшую я. Саме через моє благословення вам будуть вiдчиненi всi дверi. Ви менi сподобалися i тому всi нашi меркантильнi справи я хотiв би вирiшувати з вами. Нiяких конвертiв, подарункiв чи хоча б квiтiв вiд вас я не вимагаю i нiколи не прийму. Грошi необхiдно переказувати ось на цей рахунок

Вiн передав менi вiддрукований на принтерi рахунок в одному з банкiв Києва. Ходили чутки, що саме йому вiн i належав.

-- Ця ваша iдея, я маю на увазi спорудження церков i каплиць на найбiльших ринках Києва i iнших мiст Укра§ни менi дуже сподобалася, - посмiхаючись продовжив єпископ. - Можу сказати навiть бiльше. Вона сподобалася i iншим людям. якi набагато впливовiшi за мене. Може у вас ще щось для нас є? - посмiхнувся Дiмiтрiй. - Ми дуже цiнуватимемо вашi конструктивнi iде§.

-- Будь ласка, - так само посмiхнувся я. - Пропоную побудувати церкви або каплицi в усiх парках i скверах Києва, а також в усiх лiкарнях i клiнiках. Це рiзко пiдвищить прибутковiсть вашо§ церкви, а також ваш особистий авторитет. Треба поспiшати, а то iнiцiативу перехоплять представники мiсцевих неканонiчних церков.

- Дуже конструктивна пропозицiя. Може у вас ще щось для мене є? - знову лукаво посмiхнувся Дiмiтрiй. - Ви навiть не уявляєте собi, якi дивiденди принесуть вам вашi конструктивнi пропозицi§. Я знаю, що ви вчений, доктор економiчних наук, професор, але не всi науковцi, на жаль, такi багатi на iде§.

- Немає проблем, - продовжив я на цей раз цiлком серйозно. - Необхiдно спорудити каплицю вашо§ церкви на кожному цвинтарi i не пускати туди священникiв всiх iнших конфесiй. Уявляєте, який прибуток це принесе? Необхiдно також повiсити оголошення в кожнiй вашiй...

Єпископ перебив мене.

- Нашiй.

- Так, нашiй церквi, що вона не визнає нi вiнчання, нi хрещення, нi вiдспiвування нi в якiй iншiй церквi, крiм нашо§. Це принесе нам ще бiльше грошей.

- Щиро кажучи, вражений, - захитав головою єпископ. - Сьогоднi ж доповiм кому треба. Впевнений, вас чекає велике майбутнє. Чи не хотiли б ви стати одним iз iєрархiв нашо§ церкви?

- Я готовий служити ваш..., тобто нашiй церквi, але все ж хотiв стати бiзнесменом i таким чином прислужитися §й. Вважаю це сво§м покликанням.

Єпископ благословив мене на великi справи. Пiсля цього ми домовилися про деталi нашого спiльного бiзнесу i я, попрощавшись, пiшов втiлювати його в життя. Про його завершення менi нинi не хочеться писати нi слова. Просто з душi верне. Цей "попiк" Дiмiтрiй обiбрав мене до нитки i дуже вправно викинув на вулицю. Але лише пiсля того, як я налагодив справу так, що весь §§ механiзм працював як швейцарський годинник. Пiсля цього вiн поставив керувати справою свого небожа, до речi, мого колишнього студента. Всi вкладенi мною грошi перевелися на пси. Все це зробив новоявлений єпископ, якого один мiй веселий друг називав "герой-геброй". Пiдлiших, корисливiших, настiльки абсолютно аморальних людей я бiльше в життi не зустрiчав. Потiм цей "попiк" був "народним" депутатом вiд однiє§ партi§, яка нинi пiшла в небуття, мiнiстром освiти, наробивши укра§нськiй нацi§ i особливо §§ цвiтовi, тобто молодi стiльки зла, що я вирiшив, коли стану мiльйонером використати весь свiй шахрайський дар, щоб привселюдно його покарати. Зробити це якомога страшнiше для науки всiм iншим "героям-геброям". Хоча, як показує iсторiя, пам'ять у цих дурнiв дуже коротка.

I ось опинився я на вулицi без копiйки за душею i з кiлькамiльйонним боргом на ши§. Як я молився, щоб Валентина Михайловича нарештi хтось "грохнув". Але моє скиглення видно добряче набридло небесним силам. Нiчого не допомагало. Валентин Михайлович вимагав повернення боргу, погрожуючи розправою менi i мо§й родинi. Такi люди як я, якщо §х приперти до стiни, здатнi на вiдчайдушнi вчинки. День i нiч я думав, що таке необхiдно зробити, щоб дiстати потрiбну суму грошей. Але нiчого з того не виходило. Та й що тут придумаєш. Валентин Михайлович починав нову справу, намагаючись приникнути в нову полiтичну силу, яку iнтенсивно розкручували перед виборами i тому йому були потрiбнi грошi. Багато грошей.

Але ж я все таки професор i доктор економiчних наук. Розуму в мене палата, хоча б цим сторiнкам я можу про це зiзнатися i похвалитися, i коли мене прикрутить життя, притисне до стiни i в мене не стане нiякого iншого виходу, як вiдкинути геть власнi життєвi принципи, я §х не просто вiдкину, а дуже глибоко засуну собi або комусь iншому до дупи. Обрав я собi безсонну нiч на суботу, тобто вихiдний день, думав до самого ранку, перебирав рiзнi варiанти i нарештi додумався. У нас на той час уже з'явилися багатi i дуже багатi люди. Треба було лише знайти реальний механiзм у них цi грошi забрати. Тодi всi розраховувалися доларами, навiть у магазинах §х приймали. У декого цих доларiв було аж занадто багато. Але навiть долари - це лише папiрцi. Почалася приватизацiя рiзних господарських об'єктiв i в багатьох виникла цiлком природна спокуса, навiть життєва потреба перевести цi папiрцi в абсолютно реальну нерухомiсть, придбати майстерню, завод, вiдкрити власну справу. Скрiзь по Києву шастали люди з цiлими валiзами доларiв, якi шукали мiсце, куди б §х вкласти. I я вирiшив таким людям допомогти. Але як це зробити, коли в тебе за душею нi грошей, нi нерухомостi, нi землi, практично нiчого. Але ж розум у мене є. Не всi це розумiють, але тiльки вiн та ще здоров'я чогось у цьому свiтi вартi. Лише ним, а також шахрайським хистом, бог мене не обдiлив.

Хто не терпить диму, не отримає вогню. Нам - укра§нцям треба постiйно пам'ятати цю просту iстину. Ми нiколи не належали до тих народiв, яким все давалося легко i невимушено. Для досягнення власно§ мети нам завжди треба пройти нелегкий i довгий шлях. Iнодi так i хочеться крикнути на вулицi: "Укра§нцi - якщо хочете лiкувати будь-яке порушення свого суспiльного органiзму, необхiдно спочатку зрозумiти як здiйснюється нормальна функцiя".

Я тодi дружив з таким собi Аркадiєм Жезганським. Разом училися в аспiрантурi. За фахом вiн був не економiст, а цiлком пристойний математик-програмiст. У той час євре§ масово ви§жджали до iсторично§ батькiвщини i до iнших кра§н свiту. Подав документи на ви§зд до Iзра§лю i Аркаша. Поки все це бюрократичне дiйство варилося вiн вивчав iврит. Заходячи до нього я часто чув, як вiн вiдкриваючи вхiднi дверi вiтався зi мною "шалом". Саме тодi я звернув увагу, що євре§ i араби дiйсно за походженням дуже близькi нацi§. Традицiйне вiтання євре§в "шалом алейхем" мало в арабськiй мовi вiдповiдника "салам алейкум". Жартуючи я саме так i вiдповiдав своєму друговi. Але скiльки взаємно§ ненавистi накопичилося в цих двох генетично близьких народiв. Аркаша збирався §хати до кра§ни, яка постiйно воювала i де практично щодня вiдбувалися терористичнi акти. Саме це я i збирався використати.

- Чуєш, Аркадiю, - звернувся я до нього на наступний день. - Навiщо ти §деш до кра§ни, де тебе можуть вбити? Хiба ти не знаєш, що сталося з одним викладачем нашого унiверситету, який ви§хав до Iзра§лю?

- I що ж такого з ним сталося? - запитав мене Аркадiй.

- Вiн непогано влаштувався в Iзра§лi. Мав власний будинок, купив собi шикарний автомобiль. Одного дня десь там на дорозi зупинився, мабуть мотор перегрiвся, вiдкрив капот автомобiля, нагнувся туди. Так його в тому моторi i знайшли мертвим. Повз машину проходив якийсь араб i загнав йому заточку у спину. Ось так.

- Ти мене не лякай. Я i сам боюся. Але в мене iншого виходу немає. Тут жити вже, вибачай, не можна. Не сьогоднi так завтра можуть початися погроми. Так завжди в Укра§нi було i буде. Тому треба обирати менше зло. Як то спiвають в однiй пiснi: " надо дєлать ногi к югу, мєнять i широту i долготу". Ну як можна жити в кра§нi, де люди донинi вважають, що суспiльством управляє "закон дурницi чисел".

- I що ж вона за звiр такий? - поблажливо посмiхнувся я.

- Згiдно з ним рiшення двох людей завжди гiрше рiшення однiє§, трьох - гiрше за рiшення двох i так далi. В "кра§нi дурнiв", уламком яко§ i є нинiшня Укра§на, iнакше i бути не могло. Зiбрати до купи навiть двох розумних i толерантних людей, якi б дiяли за укра§нським принципом "одна голова добре, а двi краще" в наш час дуже важко. Коалiцiя ж трьох мудрагелiв, якi б працювали на спiльну мету, взагалi виглядає вкрай проблематичною. Досить затесатися до навiть невелико§ групи розумних людей хоча б одному агресивному iдiоту, як все летить шкереберть.

- А ти не хотiв би ви§хати, скажiмо, до США чи Нiмеччини?

- Для цього треба мати грошi. А я гол як сокол. В Iзра§лi ж дiє державна програма допомоги таким злидарям як я. Буду мати житло i грошi аж поки не влаштую власне життя. А потiм подамся може й до Сполучених Штатiв або Аргентини. I там i там у мене є родичi. Крiм того, в мене дуже популярна саме у Штатах спецiальнiсть програмiста. Та ще й найвищо§ квалiфiкацi§, отримано§ в кращому в Радянському Союзi Iнститутi кiбернетики. Це ж у нас, до речi, створили першу у свiтi ЕОМ.

- Ну давай заробимо ще тут трохи грошенят, - запропонував я друговi. - Вони тобi не завадять нi в Iзра§лi, нi в США.

- Так хто ж проти, - посмiхнувся Аркадiй. - Особисто я лише за. Але в мене вже немає часу, щоб розгортати тут бурхливу господарську дiяльнiсть. Через два мiсяцi менi неодмiнно треба бути на iсторичнiй батькiвщинi. Щось я не бачу в тебе в руках валiзи з "капустою". Якi з'явилися iде§? Он очi аж горять. Я тебе вже добре знаю. Вивчив твою гнилу iдеологiчну сутнiсть ще з часiв спiльного проживання в аспiрантському гуртожитку.

- Я б цю справу провернув i сам, - почав я розповiдати, - але не збираюся ви§жджати з Укра§ни. Хотiв би жити i займатися бiзнесом тут. Тому менi не можна свiтитися. А тебе через два мiсяцi в цiй кра§нi не буде, а в Iзра§лi нехай хтось попробує дiстати мого друга Аркашу. Ви§деш з цiлою валiзою доларiв. Як тобi така перспектива?

- Ну не тягни далi, а то зараз я почну смажити картоплю, он у мене залишилося декiлька картоплин, i будемо §сти некошерну страву, тобто сало. Є ще трохи горiлки. Щоб прожити цi два мiсяцi в Києвi менi прийдеться позичати грошi. До тебе навiть не звертаюся. В тебе родина, дружина, дiти. До речi, як поживає твою красуня? Переказуй §й вiд мене привiт.

- Та якось перебиваємося. В не§ i в мене є родичi в провiнцi§, то вони перiодично передають то картоплю, то м'ясо, то твоє некошерне сало. Але в мене великi проблеми. Потрiбна значна сума грошей. Через це я i в тебе. Справа ось у чому. По Києву вештаються люди з цiлими валiзами грошей. Думаю, що для тебе це не вiдкриття. Цi грошi в них необхiдно забрати. Iдея моя, органiзацiя справи твою. Отримуємо грошi, я нiде не засвiчений, долари дiлимо навпiл, я залишаюся з ними тут. А ти з "капустою" вiдбуваєш у кращий свiт, тобто до Iзра§лю. Всiм великий привiт.

- А конкретнiше не можна?

- Не можна. Давай спочатку домовимося. Чи ти берешся за справу, якщо вона є вигiдною i безпечною i чи згiдний подiлити грошi, так би мовити, фiфтi-фiфтi. А то ти вiзьмеш iдею i провернеш §§ з кимсь iншим.

- Добре. Я згодний. Ти ж мене знаєш не один рiк. Та й я тебе i твою родину знаю. Я не пiдведу. Давай викладай свою генiальну iдею.

- Iдея доволi проста. Як i все генiальне. Ми, точнiше ти, орендуєш примiщення в центрi мiста, скажiмо на рiк, але з вiдстрочкою орендно§ плати на мiсяць. Через таке вiдтермiнування плати запропонуєш §м бiльше, нiж вони хочуть. Крiм того, домовишся, що через мiсяць заплатиш за цiлий рiк наперед. Скажiмо, чекаєш в наступному мiсяцi гарантованого надходження велико§ суми грошей. Пiдпишете угоду, щоб вони нiчого не запiдозрили. З нотарiусом i таке iнше. Тiльки дуже шикарний офiс. У ньому мають бути двi сумiжнi кiмнати. В однiй є вхiд в офiс, з iншо§ вихiд з нього. Я такi примiщення бачив. Замiсть дверей мiж цими двома кiмнатами вбудовуємо капiтальний сейф. Ззаду в сейфi вiдчиняються дверцята. Стандартний сейф дуже швидко можна переобладнати належним чином. В офiс наймаємо на роботу декiлькох людей, якi нiчого не пiдозрюють. Це молодi дiвчатка i хлопчики, яких ти будеш вчити математицi чи iвриту, менi все одно. Аби вони там сидiли за комп'ютерами для солiдностi. Даємо оголошення в газету, що хочемо продати якийсь завод за готiвку. При§жджають клiєнти з валiзою грошей. Ми домовляємося, дiвчата залишаються в офiсi нiби то для того, щоб оформляти папери, а ми, я маю на увазi тебе, §демо з клiєнтами на об'єкт. Грошi пропонуємо заради §хньо§ ж безпеки покласти до сейфу. Ключ вiддаємо клiєнтам. А бiля сейфа саджаємо найнятого на фiрмi охоронця, який нiчого не пiдозрює. Або нехай саджають бiля власних грошей свого охоронця, якщо нам не довiряють. Ви §дете на завод, а я вiдкриваю заднi дверцята сейфу i виймаю грошi. Пiд час огляду об'єкту ти вибачаєшся i вiдходиш у бiк, наприклад, до туалету i хутко зникаєш. Клiєнти повертаються до офiсу. Охоронець на мiсцi, сейф зачинений i може навiть опломбований, вiдчиняють його. А грошей немає. А ти в той же день увечерi чи на наступний день летиш до Iзра§лю. Всiм в Укра§нi вiд тебе просто таки грандiозний привiт. Як тобi така iдея?

- Не знайшов у нiй жодного слабкого мiсця, окрiм одного.

- Якого?

- У нас немає заводу.

- Завод буде. Я вже знайшов один такий. Сто§ть повнiстю закритий. Не шумить, не гуде. Робiтникiв немає, керiвництва теж. Криза ж.

- Але ж там, напевно, хоча б охорону залишили. А то ж розтягнуть усе.

- Правильно, охорона там дiйсно є. Якийсь дiдусь чергує. Але вони §§ поставили з боку пiд'§зних шляхiв, тобто з тилу. До заводу залiзнична колiя пiдведена, що є ще одним плюсом для потенцiйних покупцiв. А з боку прохiдно§ там просто капiтальнi ворота i хвiрточка на ланцюгу. I все. Я там кожний день вранцi бiгаю. Нi душi. Ланцюг знiмемо. Це i я можу зробити. Проведеш клiєнтiв на територiю. Почнеш показувати все, що знаходиться, так би мовити в загальному виглядi, там багато закуткiв. Заведеш §х вглиб, а сам хутко злиняєш. А я в цей час буду розважати дiдуся-сторожа, розпитуючи його про всiлякi дурницi.

- А вони попросять документа на право власностi на завод. А де я §х вiзьму?

- Напевно, що попросять. А ти скажеш, що про документи будемо говорити пiсля того, як вони подивляться завод на мiсцi. А то може §м ще й не сподобається, то навiщо i возитися з документами. Крiм того, власник не хотiв би, щоб його прiзвище знали люди, якi реально не купуватимуть цей об'єкт. Чого ти бо§шся? Хiба ти єврей-математик, випускник славно§ аспiрантури само§ Академi§ наук, не окрутиш навколо пальця якихось там провiнцiйних лошкiв. При§дуть до нас з Донбасу чи Приднiпров'я. У них зараз цiлi вагони грошей. То нехай подiляться з нами. Все одно то грошi краденi. Так що нiяких перешкод, нi моральних, нi органiзацiйних я не бачу. Ну а далi, нехай допоможе нам бог Я нiколи не повiрю в те, знаючи тебе, що ти не зможеш заморочити голову людям з таким iнтелектуальним рiвнем. Вони будуть говорити мiж собою на такiй мовi, що ти одразу зрозумiєш з ким маєш справу i як себе треба поводити i що говорити, а про що мовчати, робити вигляд нiби виконуєш конфiденцiйне доручення якогось великого столичного боса. Ось так приблизно. Менi бiльше нiчого сказати.

- Так. Твоя пропозицiя дуже приваблива. - почухав носа Аркадiй. - I особливо для мене в моєму незавидному фiнансовому становищi. Менi дiйсно не хотiлося б бiгати по страшеннiй спецi з автоматом "Узi" i ловити якихось там арабських терористiв. А так я миттєво злиняю до Штатiв i тiльки мене й бачили. Маючи такi грошi я не пропаду. В крайньому разi мене i тут кагал так сховає, що нiхто не знайде. Але краще, все таки, провернути цю справу тодi, коли в мене всi документи будуть на руками i квитки на лiтак теж. Скажiмо вранцi провести операцiю, а вдень чи увечерi в мене рейс на Тель-Авiв. От клас.

- Так ти згоджуєшся?

- Згоджуюся. Але за однiє§ умови.

- Слухаю тебе.

- Грошi вийматимеш з сейфу не ти, а мiй брат. А то, вибачай, ти сам завiєшся десь з грошима, а я з братом вилечу не тiльки в Iзра§ль, але й у трубу. Ми ж уже тебе нiяк знайти не встигнемо, коли рахунок йтиме на останнi години нашого перебування в цiй кра§нi. Вибач, друже, але менi не вiдомi тво§ життєвi обставини, якi примушують тебе дiяти таким незвичним способом. Та й сьогоднi ти менi вiдкрився з зовсiм iншого боку. Може в тебе просто iншого виходу немає, як надурити мене. А мене ще батько попереджав, щоб я не вiрив укра§нцям, якi стали на шлях шахраювання. Нам тодi до вас дуже далеко. Ви i самi не пiдозрюєте, яка ви давня нацiя i скiльки за вами сто§ть поколiнь людей, а отже i життєвого досвiду.

- А хiба життєвий досвiд передається генетично?

- Звичайно, що передається.

- А я думав. що це євре§ найдавнiша нацiя.

- Нiчого подiбного. Ось я вже майже вивчив iврит i звернув увагу на те, що у нас бiолого-соцiальне створiння "людина", як i в iнших народiв, позначається словом чоловiчого роду. I в нiмцiв "ман", тобто вiн, i в англiйцiв "мен", теж вiн, i в росiян "чєловєк", також вiн, i навiть у давнiх римлян з §х вiчним мiстом Римом "гомо", теж вiн. Ти ж не назвеш гомиком жiнку? Хiба не так? Лише в укра§нцiв це "людина", тобто вона. У вас в одних людиною є жiнка. В усiх iнших народiв це чоловiк, мужчина.

- Дiйсно так. А я нiколи й не звертав уваги на це, - почухав я потилицю. - Але як ти звiдси зробив висновок, що укра§нцi найдавнiша нацiя у свiтi.

- Iсторiя людства почалася з матрiархату, де панували жiнки, аж через тисячолiття людство перейшло до патрiархату. А це означає, що твоя нацiя заглиблена на тисячолiття аж до глибин матрiархату. Нам-євреям така глибина i не снилася.

- Ну дякую, просвiтив i втiшив. Але все одно тепер я буду страшенно хвилюватися i переживати, коли мо§ грошi опиняться в руках твого брата. Навiть не тво§х, а людини, яко§ я зовсiм не знаю. Вiн же десь у Вiнницi живе.

- Це моє останнє слово, друже. Або ти згоджуєшся на мо§ умови, або я вiдмовляюся брати участь у цiй операцi§. Весь ризик падає на мене, а ти залишаєшся таким собi сiрим кардиналом десь за лаштунками i практично нiчого не робиш i нiчим не ризикуєш.

Що менi залишалося робити окрiм того, як пристати на умови Аркадiя. Вже з наступного дня ми з ним стали продивлятися оголошення в газетi про здачу в оренду офiсiв. Це виявилося нелегкою справою. I проблема полягала зовсiм не в тому, що §х було мало. Пропозицiй iснувало хоча греблю гати, однак не багато було бажаючих здати офiс без попереднього авансу i з вiдстрочкою платежу на мiсяць. Прийшлося згодитися на значно вищу платню, нiж попередньо заявлена людьми, якi здавали офiс. Але нам було все одно, так як за будь-яких умов ми нiчого платити §м не збиралися взагалi. Нарештi такий офiс вдалося зняти. В самому центрi на вулицi Стрiлецькiй в розкiшному будинку дореволюцiйно§ побудови. Це мiсце влаштовувало нас найкраще, так як мало тиснути на провiнцiйних "лохiв" своєю величчю. Крiм того, вони повиннi були про§жджати по дорозi до нас повз Золотi ворота, а також численнi посольства i представництва. Аркадiю треба було ввертати в розмовi з "лошками", що поруч з нашим офiсом знаходяться посольства Польщi i Пiвденно§ Коре§, а також резиденцiя посла Iндi§. Над сусiднiм будинком майорiв величезний прапор Норвегi§, бо тут було посольство цiє§ кра§ни. Все це мало придавити провiнцiалiв i опустити §х нижче плiнтуса.

Ми прискiпливо оглянули десятки примiщень. Я вже почав хвилюватися, аж тут раптом така удача. Офiс на Стрiлецькiй пiдходив для проведення операцi§ просто iдеально. Чудово вмебльований i обладнаний всiєю необхiдною оргтехнiкою вiн знаходився в будинку, який мав крiм парадного входу ще й вихiд у двiр. Звiдти арка вела на саму вулицю. Майже поряд була станцiя метро "Золотi ворота", вулицi Рейтарська, Стрiлецька, Ярославiв вал. Як колись написав один вiдомий укра§нський поет Юрiй Рибчинський: старий, як казка Ки§в.

З велико§ кiмнати офiсу, де стояли столи з комп'ютерами, дверi вели до кабiнету керiвника, а звiдти через кiмнату вiдпочинку мали iнший вихiд на сходи того ж пiд'§зду. Хтось викупив на першому поверсi цього будинку двi сумiжнi квартири, прорубав мiж ними дверi, але залишив, про всяк випадок, другий вихiд на сходовий майданчик. Ось цим ми i збиралися скористатися. Коли Аркаша отримав ключi вiд офiсу, я замовив у маленькому приватному видавництвi декiлька всiляких вiдзнак для юридично§ фiрми "Iнтернешнл продакшн". Назва абсолютно безглузда, але на той час саме для лохiв це було в самий раз. Серед цих вiдзнак були i надрукованi англiйською мовою. Я просто взяв будь-який текст з яко§сь англiйсько§ книжки, яких у моє§ дружини, викладачки англiйсько§ мови було безлiч. Мене просто розпирало вiд нервового смiху i я нерiдко чмихав при дружинi, згадуючи сво§ оборудки.

Врештi-решт ми з Аркашою обвiшали всi стiни головно§ кiмнати офiсу вiдзнаками укра§нською, росiйською i англiйською мовами. На перших двох повiдомлялося, що юридична фiрма "Iнтернешнл продакшн" є переможцем всiляких всеукра§нських i мiжнародних конкурсiв, а також §§ керiвник Венiамiн Кононенко є номiнантом конкурсу "Людина року". Iм'я i прiзвище керiвнику ми пiдiбрали з певним пiдтекстом. Iм'я мало вказувати на те, що його мати єврейка. А прiзвище на те, що батько президента компанi§ укра§нець. Так би мовити з одного боку пройда, але з iншого - чесна людина. Саме такому народному стереотиповi i вiдповiдав фейс Аркадiя, котрий мав у сво§х жилах значний вiдсоток укра§нсько§ кровi.

Пiсля цього ми почали "облагороджувати" сам кабiнет "президента". Для цього спочатку завезли i вмонтували замiсть дверей до кiмнати вiдпочинку громiздкий сейф. Сам Аркаша знайшов спецiалiста, котрий за невелику суму облаштував його заднiми дверцятами. Сейф виглядав надзвичайно солiдно i був обладнаний всiлякими електронними штучками i навiть дисплеєм, на якому моргали зеленим свiтлом якiсь цифри. Все це мало справити незабутнє враження на провiнцiалiв. За спиною "президента" ми повiсили сертифiкат на його iм'я на придбання на Мiсяцi дiлянки землi. Там навiть була вiдповiдна картосхема, де зображалася ця територiя i §§ координати. Другий багато оздоблений золотом сертифiкат пiдтверджував, що Венiамiн Кононенко є членом Нью-Йорксько§ Академi§ наук з економiки i права. В той час євре§ США для комплексуючих "лохiв" з колишньо§ "кра§ни дурнiв" органiзували за 200-300 доларiв такий шахрайський "лохотрон". Плати "бакси" i отримуй "справжнiй" сертифiкат, що ти не останнiй дурень. Потiм на§внi укра§нцi познiмали цi сертифiкати зi стiн сво§х кабiнетiв i соромилися навiть про них згадувати.

-- Спочатку §х необхiдно трохи "помурижити" у великiй кiмнатi на диванi, - iнструктував я свого друга. - Це щоб вони побачили, що робота у нас кипить. Твiй брат має забезпечити в цей час дзвiнки до офiсу i до тебе. Ваша розмова має постiйно перериватися дзвiнками. Вибачишся, i скажеш, що чекаєш телефонного дзвiнка вiд мiнiстра юстицi§. Пiсля нього вийдеш до головно§ зали i попросиш нi з ким бiльше тебе не зв'язувати, так як у тебе дуже важливi клiєнти. Потiм, даси список охоронних фiрм i нехай вони самi замовлять звiдти на один день охоронника, який озброєний сидiтиме бiля сейфу у вашу вiдсутнiсть. Покладете грошi до сейфу, зачините його, ключi передаси клiєнтам у руки i вперед до зiрок. Крiзь терни, неодмiнно. Iнакше не можна.

Облаштувавши належним чином офiс, взялися за персонал. Але якою роботою його забезпечити, щоб нiхто не запiдозрив, що вся наша фiрма повна "липа". I тут у мене iдея виникла, так би мовити, на голому мiсцi. Кажу Аркадiю, а давай ми за оголошенням наймемо на роботу студенток старшокурсниць факультетiв романо-германсько§ фiлологi§ або мiжнародних вiдносин. Дамо §м зiбрання законiв Нiмеччини, Велико§ Британi§, США, Росi§, Сiнгапуру в оригiналi i сформулюємо завдання перекладати укра§нською мовою. Скажемо, що наша кампанiя виграла тендер у Верховно§ Ради на виконання всiх цих робiт. Це ж солiдно, перемогти у такому конкурсi. I у розмовi з клiєнтами ти щоб про це принагiдно чи просто нi сiло нi впало ввернув. Буде мати в них вiдповiдний резонанс.

Аркадiй зауважив, що це саме те, яке нам зараз потрiбне. Дали ми оголошення в газетах. Призначили просто таки казкову платню, яку i не збиралися платити i до нас потяглися з усiх бокiв претенденти на вакантнi посади в нашiй не то фiрмi, не то компанi§. Переважно дiвчата. Аркадiй навiть конкурс серед них провiв. Примусив писати рiзнi абсолютно дебiльнi тести i проводив особистi спiвбесiди. Звичайно, нi iнтелектуальний, нi фаховий рiвень цих студенток його не цiкавив. Головним критерiєм були власнi сексуальнi уподобання i фантазi§ самого "шефа". Це був справжнiй цирк, клоунада i буфонада. Три в одному. Я смiявся до повного посинiння мого могутнього органiзму. А ось мiй друг був як нiколи серйозний.

I нарештi наш проект почав "працювати". Дiвчата, бо хлопцiв Аркадiй не взяв на роботу жодного, страшенно старалися i намагалися всiляко догоджати своєму керiвнику. А вiн, такий-сякий, розкошував як мiг. Увесь час отирався бiля працiвниць, розiгрував з себе суворого контролера §хньо§ роботи. Викликав на килим i навiть увiв систему штрафiв за запiзнення на роботу i невчасне повернення з обiдньо§ перерви. Через певний час, не виплативши дiвчатам нi копiйки, ми вже обiдали за §хнiй рахунок, так як Аркаша збирав з них штрафи готiвкою. Нипав як сновида офiсом, мацав дiвчат, зазирав §м згори пiд лiфчики. Нарештi зробив вибiр i кинувся в атаку. Дiвчина була не проти завести iнтрижку з самим "президентом", але виявилася таким стервом, що збаламутила всю фiрму. Вона вирiшила, що буде керувати не лише сво§м босом, але й давати розпорядження iншим працiвницям. Потрiбно було термiново втручатися.

- Аркаша, дорогенький мiй друже, ти ж уже оформив документи на ви§зд. Що ж ти робиш? Вирiшив, так би мовити, "на коня" органiзувати на роботi "кляйне iтальянiше бордельєро"?

- Я нiколи не був у своєму життi такий закоханий, - повернув до мене своє щасливе обличчя Аркадiй. - Хочу одружитися на нiй. По§ду до Iзра§лю, а потiм "випишу" до себе i Наталку. Не можу без не§ жити.

- Аркадiю! Ти мене чуєш? - з притиском звернувся я до закоханого бовдура. - Ти на себе хоча б раз прискiпливо в дзеркало дивився? Вибач, але така розкiшна красуня, як Наталя, може кохатися з таким як ти лише з однiєю метою, отримати вiд нього грошi. I все. Нiчого бiльше. Абсолютно "насiнг". Я розумiю, що зараз ти думаєш не головою, а головкою свого члена. Але вибачай менi, друже, я не можу дозволити тобi зiрвати так ретельно сплановану операцiю на §§ завершальнiй стадi§.

- Так що ж менi робити? Я §§ дiйсно люблю по справжньому.

- Якщо тобi так нейметься, хочу нагадати, що через декiлька днiв ти з'явишся в Iзра§лi доларовим мiльйонером i знайдеш собi найгарнiшу в цiй кра§нi Хайку. I заживете ви з нею щасливо i будете мати багато маленьких жиденят. Гарненьких, жвавих, кучерявих. Уяви собi таку привабливу картину. I буде твоя дружина тобi вiрною все ваше щасливе подружнє життя. А так ви§деш ти з Наталкою, вона народить тобi дiтей, мати в них не єврейка, а значить i §х в Iзра§лi за євре§в не будуть мати. Яке життя буде в тво§ нащадкiв, Аркадiю? Громадян другого сорту? Ти хочеш тако§ долi для сво§х дiтей? Крiм того, Наталка буде постiйно наставляти тобi роги. Чи потрiбне все це тобi?

- Я про це не подумав.

- Так подумай зараз i зроби правильнi висновки.

- Але ж i в Iзра§лi я не стану гарнiшим чоловiком, нiж нинi в Укра§нi. I там на мене жiнки не будуть задивлятися i кидатися.

- Аркадiю! Iзра§ль не Укра§на. Там живе безлiч правовiрних глибоко вiруючих iуде§в. Ти знаєш як такi люди кохаються зi сво§ми дружинами?

- Ну як чоловiки кохаються зi сво§ми дружинами навiть менi розповiдати не треба. - посмiхнувся Аркадiй.

- Зачекай смiятися. Ти §деш до кра§ни, про яку майже нiчого не знаєш. Правовiрний iудей, коли настає таке рiдкiсне свято, як кохання з дружиною, використовує для цього простирадло.

- Яке ще простирадло?

- Бiле або кольорове. Кому яке бiльше до вподоби. В ньому робиться отвiр, саме тако§ величини, щоб пролiз член. Чоловiк покриває дружину простирадлом i обов'язково не торкаючись §§ тiлом, щоб не осквернити себе, робить свою справу. То який кайф вiд цього дiйства чоловiковi, i який дружинi?

- Ти такi казки розповiдаєш, що менi аж соромно стало, - розгубився Аркадiй. - Не треба такого набалакувати на мою нацiю.

- Нiякi це не казки. Треба цiкавитися не лише математикою У тебе в Iзра§лi, раз ти далекий вiд всi цих ваших штучок, буде багатий вибiр наречених, якi при§хали туди з цивiлiзованих європейських кра§н, США i колишнього "есесесера" i яким вони теж не подобаються.

- А може я тодi випишу Наталку до себе як коханку?

- Чом би й нi. Але сподiваюся ти §й нiчого не повiдав про нашi плани. А то тодi б ти дуже сильно мене розчарував. Я ж тут тiльки iдеолог, а виконавець всього цього шахрайського проекту ти. Замiсть Iзра§лю загримиш до нашо§ в'язницi або тебе пришиють нашi "клiєнти". Не забувай про це. А твою бiляву кралечку Наталку, раз ти без не§ жити не можеш, з тво§ми мiльйонами ти зможеш поселити на однiй з тво§х вiлл десь у передмiстi Тель-Авiву. I будеш до не§ на§жджати коли захочеш i зможеш.

Шахрайська операцiя, спланована i розроблена мною, входила до своє§ завершально§ стадi§. Кожний день Аркадiй отримував декiлька телефонних дзвiнкiв з пропозицiєю купити "наш" завод. Вiн приймав вiдвiдувачiв, розмовляв з ними, вивiдував все, що нам було потрiбно i увечерi ми з ним ухвалювали тi чи iншi рiшення. Постiйно вiдбувався торг. Нарештi ми вiдiбрали клiєнтiв з Запорiжжя, якi запропонували нам три з половиною мiльйони доларiв. Пiсля цього Аркадiй звозив §х на завод. У цей час охоронником на ньому вже працював його брат. Тому зникла необхiднiсть щось там "хiмiчити" i наражатися на ризик бути викритими надто вже ретельним працiвником охорони.

Завод дуже сподобався запорiжцям. Вони вирiшили його купувати негайно, поки хтось iнший не дав вищу цiну. Тим бiльше, що Аркадiй вмiло призначав зустрiчi з рiзними "бригадами" покупцiв. Коли однi виходили з його кабiнету, iншi вже чекали в офiсi. Але ми йшли з невеликим випередженням графiку, а це нi менi, нi Аркадiю з братом було зовсiм не потрiбно. Лiтак на Тель-Авiв вiдбував лише за три днi, а запорожцi наполягали на прискореннi операцi§ з купiвлi-продажу. Вони знову прийшли до Аркадiя i на наступний день вiн передав змiст §хньо§ розмови.

-- Ти чого, начальнiк, тягнеш з оформленням угоди? - почали наступати вони на Аркадiя. - Зведи нас з хазя§ном. Ми добре тобi заплатимо.

-- Не можу я вас з ним напряму звести. Це суперечить пiдписаному мною з хазя§ном нерухомостi контракту. - вiдповiдав §м Аркадiй. - Але раз ви обiцяєте менi винагороду за iнформацiю i сприяння, скажу вам вiдверто, що вчора я отримав вiд одного клiєнта з Донбасу остаточну суму, яку вiн узгодив зi сво§м босом за придбання цього заводу. Вони зупинилися на трьох мiльйонах i вiсiмсот тисячах доларiв. Я ще не повiдомив свого клiєнта про цю пропозицiю. Зрозумiло, що вiн вибере не вашi три з половиною мiльйони, а цiлком природно пропозицiю на триста тисяч доларiв бiльшу. Думаю, що i ви так би вчинили.

-- I скiльки ж така iнформацiя i гарантована з нами угода коштує для фiрми чи для вас особисто? - запитали запорожцi.

-- Пiвмiльйона доларiв менi особисто. Iще чотири мiльйони для мого клiєнта. А я скажу йому, що бiльше нiяких пропозицiй немає. Хоча, як ви вже самi помiтили, в офiсi на мене чекають i iншi клiєнти саме по цiй справi. Таким чином, якщо ви згоднi на мою пропозицiю, через два днi вам треба принести менi в цей кабiнет чотири мiльйони п'ятсот тисяч доларiв готiвкою. Вашi реквiзити в нас є. Ви кладете при менi ось до цього сейфу, - Аркадiй вiдкрив сейф, - можете перевiрити, сво§ i мо§ грошi, наймаєте деiнде чи залишаєте власну озброєну хоч базуками охорону i поки оформляються мо§ми спiвробiтниками вiдповiднi папери ми ще раз §демо на завод, ви перевiряєте, чи за той перiод, що ви там не були на об'єктi не демонтували i не вивезли якогось обладнання. Я хочу, щоб мiж нами нiяких непорозумiнь не виникало. Потiм заходимо до ресторану, випити, як то кажуть, на коня чарку горiлки. Посидимо трiшки, а пiсля приємного застiлля вертаємося до офiсу, ви отримуєте документи на право власностi, вiдкриваєте сейф, вiдраховуєте менi "пiвлимона", а iншi грошi я знову замикаю до сейфу i коли ви по§дете додому вiддаю §х своєму клiєнту. Всi задоволенi. Чи може у вас є якiсь iншi пропозицi§? Я згоден §х обговорити.

Пропозицiй вiд клiєнтiв не було. Вони дуже поспiшали i тому не хотiли затягувати процес придбання заводу якимись нiкому не потрiбними дискусiями. Тим бiльше, що запропонований Аркадiєм варiант дiй виглядав цiлком логiчним i рацiональним.

Пiсля того як клiєнти з Запорiжжя пiшли Аркадiй сiв за стiл i подивився довкола довгим невеселим i тужливим поглядом. Телефон просто розривався. Вiн зняв трубку. Телефонували з Одеси. Просили про зустрiч i хотiли подивитися на завод, який продається. Аркадiй чемно пояснив, що завод уже продано. - Так якого хрена донинi висить оголошення в газетi? - грубо запитали на iншому кiнцi дроту? - Щоб ти його засунув собi в дупу, - вiдповiв Аркадiй i поклав трубку. Знову зателефонували, тепер уже з Харкова. Питання було тим же. I знову його вилаяли. Аркадiй вiдповiв такою тирадою, що на iншому боцi дроту в Харковi вражено замовкли. Коли пролунав наступний дзвiнок Аркаша привiтався, послухав чергового клiєнта i його невдоволення з того, що завод уже продано, приставив трубку собi до дупи i оглушливо туди перднув. Потiм послухав чиєсь знавiснiле незрозумiло-вражене булькотiння на тому кiнцi дроту i поклав трубку на базу. Пiдвiвся, перднув ще раз i вийшовши з кабiнету по§хав на зустрiч зi мною

-- Клiєнти були бiльш нiж задоволенi, - переконував мене Аркадiй. - Так що на цьому етапi нашо§ операцi§ вже не ти, а я вiдiгравав роль першо§ скрипки. Ми розраховували не бiльше як на три мiльйони доларiв, а я отримав на цiлу третину бiльше.

-- Ну ще не отримав.

-- Тепер нам уже нiщо не завадить, - самовпевнено потягнувся як кiт Аркадiй, позiхаючи. Видно було, що вiн цiлу нiч гарцював з Наталкою.

-- Знаєш, друже. А я попробував i собi з тим простирадлом побавитися. Цiкаво. Але ти правий. Кайфу нiякого. Пiду я краще спати додому. Завтра вирiшальний день. I, прощай нємитая Росiя, страна рабов, страна господ.

-- Якщо ти ще насамкiнець не витрахав весь свiй розум, у нас тут Укра§на, а не Росiя.

-- Довго ви тут в Укра§нi ще будете випльовувати з себе цей проклятий Кацапстан, - посмiхнувся вiн, - а з ним i ваших рабiв, i §хнiх господ. Ось я тобi ще одне свiдчення вiдомого росiйського поета про Росiю i росiян прочитаю. Менi його в кагалi дали, щоб не розслаблявся наостанок. У даному випадку вже нiхто не скаже, що це проклята жидва чи хiтрия хахли про милих росiян, таких бiлих i пухнастих, придумали. Це росiянин пише про себе сам. Ще не забув такого класика росiйсько§ лiтератури як Нєкрасов?

-- Звичайно, що пам'ятаю.

-- Тодi слухай:

Наконєц iз Кєнiнсбєрга

Оказался я в странє,

Гдє нє любят Гутенбєрга

I находять вкус в дєрьмє.

Випiл русского настоя,

Услихал єб..ну мать

I пошлi пєрєдо мною

Рожи русскiє плясать

- Ось так, шановний пане Принципале-Жульський, - засмiявся Аркадiй. - Хоча б перед вiд'§здом я тебе просвiтив.

-- Та бог з ним, з тим Некрасовим. Повернемося до Лермонтова. Там ще у нього є щось про мундiри голубиє i вєрноподданий народ.

-- Саме це я i мав на увазi. ФСБ "шарить" в Укра§нi, як у себе вдома. А ти кажеш, що ви вже не Росiя. Ну все. Пiшов я. Завтра останнiй день мого драматичного, а може й трагi-комiчного життя в Укра§нi. Пiслязавтра почнеться новий етап, незвiданий, непевний i незрозумiлий. Треба було б за всiма канонами провести цю нiч з тобою i iншими друзями, але що поробиш. Не менi тобi розповiдати... I вiн пiшов. Тiльки я його й бачив.

Ох i розкатав я губу на два мiльйона доларiв. Ох i набудував же я повiтряних замкiв, на придумував всiляких проектiв, як цi грошi використати. Ох як я потирав вiд задоволення руки. Яким розумним i вправним себе вважав. Сам себе коронував королем укра§нських шахра§в. I ось настав цей щасливий день здiйснення мрiй iдiота. I борг я вiддам, i нову справу започаткую, i квартиру нову куплю, i жiнцi дiамантове кольє придбаю. Хай тобi абищо.

Хоча, що менi було робити, коли я залишався на цiй шахiвницi лише пiшаком, який захотiв стати ферзем. Треба було тiльки чекати. Аркадiй обiцяв зателефонувати за двi години до вiдльоту лiтака i передати менi грошi. Час пiдходить, я все бiльше нервую, а дзвiнка немає. Година до вiдльоту лiтака, пiвгодини, нiхто не телефонує. Думаю, може щось пiшло не так i угода зiрвалася? Так i лiг спати, хоча й не мiг стулити очей. Помарудився до ранку, а о десятiй годинi вже стояв пiд офiсом. Мене там нiхто не знав i нiколи не бачив, тому я нiчим не ризикував. Дивлюся, а звiдти виводять дiвчат, якiсь люди в цивiльному. Вийшов я з пiд'§зду i зупинився бiля групи немолодих жiнок, якi щось жваво обговорювали.

- Що трапилося? - питаю. - Я тут проходив, дивлюся якихось дiвчат пов'язали. У вас що тут бордель у будинку вiдкрили? Та нi кажуть, до цього ще не дiйшло, але вже недалеко. Ось тут цi жiночки, якi все знають, i повiдали менi, що вчора ввечерi в цьому офiсi був страшенний скандал. Нiбито вiдкрили сейф, в який клiєнти поклали "немiряно баксiв", так менi i сказали, цитую дослiвно, а там нiчого немає. Спочатку цi бандюки почали бити охоронникiв. А потiм взялися за дiвчат. Кажуть, де документи, якi ви мали оформити на право власностi. Де ваш чортiв бос подiвся? Ви його покриваєте. Ми вас всiх тут "уроєм". Дiвчата так верещали, що прийшлося викликати мiлiцiю. Лише з допомогою "Беркута" i вдалося вгамувати тих бандюкiв проклятих.

-- Я цiлу нiч не спала, - збуджено говорила жiнка похилого вiку з недбало прилiпленим компресом на головi. - Згадала як мiй покiйний чоловiк, царство йому небесне, в нашiй квартирi концерти влаштовував. Теж без мiлiцi§ розiбратися не могли. Але тодi верещала я одна та ще мо§ нещаснi дiти. А тут такий ґвалт зчинився, що мабуть i в норвезькому посольствi почули. Мiжнародний скандал, - аж захлиналася вiд захвату одна бабуся, якiй явно не вистачало нi хлiба, нi видовищ.

-- Так де ж грошi дiлися? - не вгавав я. - Не могли ж вони випаруватися. Так не буває.

-- Тепер, шановний, все буває. Розпустилися всiлякi бандюки i шахра§. Однi бандити крадуть в iнших. А грошики то все одно взятi в нас, - помахала комусь кулаком ще одна бабуся. - Кажуть, що в тому сейфi задньо§ стiнки не було.

-- Та не так ти розповiдаєш. Не знаєш, так мовчи, - попередня оповiдачка ображено замовкла, а наперед виступила "бойова" бабуся в картатiй хустцi. - Задня стiнка була, але зробили §§ у виглядi дверцят. Розумiєш, чоловiче добрий? Дверi в сейфа були спереду i ззаду. Спереду поклали грошi, а ззаду §х забрали. Хитро хтось придумав.

Я знав, а виявляється, що i не знав того, хто все це придумав. Що вiн за людина? Чому увесь час програє там, де мав би завдяки своєму розумовi i винахiдливостi обов'язково виграти? Я похнюплений ледве почвалав додому. Ох i заколисав мене Аркадiй сво§ми оповiдками про перевагу укра§нського шахрая над єврейським. Iндивiдуально може вона i дiйсно є, але коли євре§ об'єднуються в групи, а вони завжди в них об'єднуються, то тодi майже завжди переграють укра§нських шахра§в з §хнiм крайнiм iндивiдуалiзмом.

Де ти нинi, Аркадiю? Мабуть згадуєш i ти мене? Не раз i не двiчi. Що ти думаєш? Чи задумав ти обдурити мене з самого початку чи нiчого не мiг вдiяти, щоб завадити обiбрати мене своєму братовi? Так чи iнакше, але твiй задуманий, спонтанний чи вимушений вчинок поставив мене практично в безвихiдне становище. Через тиждень менi треба було вiддавати половину боргу Валентину Михайловичу, а в мене не було й копiйки. Що робити? Мiй шахрайський мозок працював як добрий старий швейцарський годинник. Якщо за тиждень я дiстану потрiбну суму грошей це буде свiтовий рекорд швидкiсного шахрайства. Схопив я паспорт, одягнувся вiдповiдним чином i по§хав на станцiю Ки§в-товарний. Там я найнявся за дуже низьку платню охороняти вагони з вiдбiрною пшеницею, якi якась фiрма закупила за безцiнь i тримала на запасних колiях чекаючи поки цiна на зерно рiзко пiдскочить.

Вiд нашо§ оборудки з Аркадiєм залишилося хоча б щось потрiбне менi зараз. Це була "запасна" фiрма, яку "очолював" пропитий наскрiзь алкоголiк, якого ми мали за потреби помити, поголити i вдягти у шикарний костюм i представити як керiвника солiдно§ фiрми. Хоча цей варiант у процесi доведення нашого проекту до стадi§ готовностi вiдпав за непотрiбнiстю, фiрма з усiма реквiзитами i навiть невеличким офiсом залишилася. Саме цим я i вирiшив скористатися. Термiново була найнята секретарка у вiдповiдному агентствi i "фiрма" миттєво запрацювала. Уже у вiвторок вийшли газети з оголошеннями, що фiрма "Агросервiс" пропонує на продаж необмежену кiлькiсть вiдбiрно§ пшеницi. З середи клiєнти взяли офiс у облогу. В той рiк не лише в Укра§нi. але й в цiлому у свiтi був дуже низький врожай зернових. Свiтовi цiни на пшеницю побили всi рекорди i тому таке оголошення в газетi викликало справжнiй фурор. Тим бiльше, що в рекламному оголошеннi повiдомлялося, - пшениця знаходиться у вагонах i §§ можна одразу транспортувати в будь-яку точку Землi.

Поголений, вимитий, в гарному моєму костюмi алкоголiк, який колись був актором одного з ки§вських театрiв, вiдмiнно справлявся з покладеним на нього завданням. Вiн грав роль такого собi невеличкого за масштабом боса, який постiйно "пiд шафе", але справу свою добре знає. Вiн "заводив" вiдповiдним чином клiєнтiв i вiдправляв на станцiю, де я як "охоронець" фiрми вiдкривав §м металiчнi мiсткостi з зерном на колесах i показував §х якiсть. Нейнедовiрливiшi навiть брали невелику кiлькiсть пшеницi на аналiз. Рiзних видiв бланкiв документацi§ з печатками ми заготували з Аркадiєм багато ще для "продажу" заводу i тепер i вони стали в нагодi. Клiєнтам алкоголiк показував документи на зерно i пропонував поспiшати, так як вiд бажаючих його купити вiдбою немає. I це була щира правда. Забрати ж можна зi станцi§ лише всю партiю пшеницi. Така вимога хазя§на зерна, якого представляє наша посередницька фiрма. Iншi вагони з зерном вже комплектуються на Полтавщинi i будуть на станцi§ в наступний понедiлок.

I почали клiєнти перераховувати грошi на рахунок моє§ шахрайсько§ фiрми. За всю партiю "моє§" пшеницi. Бос-алкоголiк "Агросервiсу" регулярно посилав до мене клiєнтiв, а я показував §м, яка чудова пшениця знаходиться у вагонах. За три днi вдалося "продати" зерно аж п'ять разiв рiзним людям. Можна було б i бiльшiй кiлькостi, але то вже був значний ризик, на який я не мiг пiти. В суботу потрiбна сума грошей була перерахована з рахунку шахрайсько§ фiрми на вказаний Валентином Михайловичем рахунок i я на якийсь час полегшено зiтхнув.

Лише через мiсяць мiлiцi§ вдалося з'ясувати обставини шахрайсько§ операцi§ з зерном. Алкоголiка i секретарку заарештували, але так нiчого вiд них i не добилися. Секретарка взагалi нiчого не знала, а алкоголiк був просто алкоголiком, який белькотiв щось несусвiтне. Говорив, що вiн генiальний лицедiй i зiграв свою найкращу за акторську кар'єру роль. Казав про якогось чоловiка, який його найняв, але не знав нi його прiзвища, нi домашньо§ адреси. Явно несправжнiм було i iм'я та по батьковi його роботодавця. Алкоголiка засудили, але грошей так i не знайшли.

Валентин Михайлович, який видно не дуже сподiвався повернути свiй борг, раптом усвiдомив, що я можу доставати великi суми грошей i одразу посилив тиск на мене. Вiн виставив менi жорсткi умови, розрахуватися з ним повнiстю протягом наступних двох тижнiв.

Я люблю жартувати, кажучи друзям, що в цьому життi людинi не можна уникнути двох неприємностей: смертi i податкiв. Але зараз ситуацiя складалася так, що необхiдно було уникнути того, чого нiбито нiяк не можна було позбутися.

Скiльки, пане нотатнику, я тодi передумав, скiльки ночей не доспав. Багато чого в iснуваннi i функцiонуваннi сучасного суспiльства менi не зрозумiле. Наше життя просякнуте маразмом i шахрайством. Справжнє не цiнується, всiляке лайно пiдноситься до небес. У свiй час такий стан речей дивував батька полiтично§ економi§ Адама Смiта. Я часто на лекцiях наводжу студентам його слова: "Як це тiльки виходить, що вода, настiльки потрiбна, що без не§ не було б можливим саме життя, цiнується так низько, тодi як алмази, що не приносять нiяко§ користi, цiнуються так високо".

Я думаю, що на початку iсторi§ людства корисне i священне були одним цiлим i невiддiльним. З часом людина почала все бiльше втручатися в природнi процеси на нашiй планетi. Священне поволi вiдходило на другий план, а користь, реальна чи вдавана, все бiльше абсолютизувалася. Напевно, з такого стану речей i витворилося все зростаюче шахраювання людей, §х бажання i намагання обдурити те, чого обдурити в принципi не можна, тобто саму природу. На духовнiсть, як i на все матерiальне, ми теж все бiльше дивимося як на ресурс, який можна i необхiдно використовувати. Людська жадiбнiсть i невiгластво мало де у свiтi виявляються настiльки яскраво, як у нинiшнiй Укра§нi. Тому i плодяться в нас шахра§ на кшталт мене, якi у сво§й дiяльностi керуються зловiсним принципом: якщо не ми, то хтось iнший.

Лежачи черговий раз без сну на лiжку поруч з дружиною i прислухаючись до §§ майже нечутного подиху я раптом усвiдомив, що єдиним мо§м капiталом на даний час саме вона i є. Набагато молодша за мене дружина являла собою надзвичайно рiдкiсний тип жiночо§ породи, яка володiла якоюсь магiчною внутрiшньою притягальною для чоловiкiв силою. Поруч з нею навiть найрозумнiшi i найтолерантнiшi чоловiки втрачали голову. Безперечно, моя дружина була дуже гарною. Але, напевно, не лише §§ краса так притягувала до себе чоловiкiв. Вiд моє§ Натусi випромiнювалися якiсь незрозумiлi флю§ди, якi примушували чоловiкiв забувати про iнших жiнок. Останнiх це дуже ображало i тому Натуся практично не мала подруг. Ї§ намагалися не запрошувати на всiлякi гулянки, так як мою кращу половинку одразу оточувало коло чоловiкiв, якi всiляко хотiли §й прислужитися, хоча б розповiвши веселу iсторiю. Разом з тим моя дружина не була природною повiєю i нiколи не шукала собi iнтрижок поза нашою родиною. Можливо в не§ i були якiсь спонтаннi романи з, кажучи мовою слiдчих, невстановленими особами про якi я не знав, але §§ повсякденна поведiнка в службових стосунках з чоловiками завжди була бездоганною. Та й колектив в якому працювала дружина був майже виключно жiночим.

Ця нiч стала переломною в моєму родинному, i не тiльки, життi. Я мiг застрелити Валентина Михайловича чи покiнчити життя самогубством. Мiг кудись втекти за кордон в кра§ни колишнього "есесесера" чи навiть "далекого зарубiжжя". Але я вчинив так, як би, вважаю, зробив на моєму мiсцi саме укра§нський шахрай, який до основи притлумив власне лицарське начало i вивiв на перший план набутий iнстинкт гендляра. А для останнього товаром є все, що можна продати. Безперечно, що моя дружина була товаром найвищо§ якостi i через це найвищо§ цiни. Треба було лише знайти вiдповiдного покупця. Зрозумiло, що попри всi принади моє§ дружини я не мiг продати §§ за декiлька мiльйонiв доларiв. Тако§ цiни в наш прагматичний час за жiнок вже не дають. Можливо в романтичнi Середнi вiки за таких, прости господи, екземплярiв, як моя Натуся i вiддавали мiльйони в золотому, кажучи науково, еквiвалентi. Я читав десь, що деяких бранок такого ж штибу, як моя благовiрна, продавали в гареми султанам, якi давали за них стiльки золота, скiльки цей мистецький витвiр природи важив. Такою жiнкою, напевно, була i Роксолана. Вона нiбито не виглядала писаною красунею, як моя дружина, однак якась внутрiшня гармонiя, розум i всепроникаючi флю§ди, якi ця жiнка випромiнювали, §§ незбагненна аура примушували наймогутнiших чоловiкiв втрачати розум.

Я не мiг запропонувати свою дружину Валентину Михайловичу. Нi, вiн §§, звичайно, залюбки взяв би, але i дякую нiкому б не сказав. Треба було шукати чоловiка могутнього, нездоланого, султана. Султана? А може фараона? I тут менi знову спала на думку та бiблiйна оповiдка про єврея, який знаходячись у єгипетському полонi пiдклав свою красуню дружину пiд фараона. I отримав те, чого добивався. То хiба i я вже давно не став на шлях шахрайства? Навiть з суто прагматичних речей я покористувався неймовiрно гарним тiлом дружини бiльше за всiх iнших чоловiкiв на планетi саме в §§ найкращi юнi роки. I хоча вона все ще хвилювала мене такого потягу до не§, який я мав декiлька рокiв тому, вже не було. Тим бiльше, що треба дiлитися з iншими людьми. Несправедливо, коли така жiнка належить лише одному мужчинi. Я пишу цi нотатки в щоденнику i сподiваюся, що §х нiхто нiколи не прочитає. Тому намагаюся бути абсолютно вiдвертим з самим з собою.

Але хто в нашiй державi є фараоном? Нинiшнiм вiдповiдником йому в Укра§нi є лише президент. Так i запишемо. Але як його познайомити з моєю дружиною чи точнiше як мою дружину познайомити з ним? Це найбiльша проблема i треба думати як §§ вирiшити. I не вiдкладаючи до довго§ шухляди. Час уже тисне з усiх бокiв. До мене доходили рiзнi чутки про те, що дiється в адмiнiстрацi§ президента. Це була одна з головних тем розмов на ки§вських кухнях. Навiть у принципi нiчого не можна приховати. Лише останнiй дурень може думати, що зайнявши найвищу посаду в кра§нi вiн схопив Бога за бороду. Таких людей просто не буває. Нiколи не iснувало в минулому, немає нинi, не буде i в майбутньому. Доля чи, якщо вам так бiльше подобається, Бог, все одно тебе дiстануть, ким би ти не був. Але цi хлопцi внаслiдок власно§ iнтелектуально-духовно§ обмеженостi i ницостi думали, що §м усе зiйде з рук. Кияни говорили, що в кра§нi дiють створенi владою ескадрони смертi, що безслiдно зникають люди, що вбивають журналiстiв, що у владних кабiнетах панує найогиднiша розпуста, що з унiверситету Шевченка гарних студенток доставляють "на саму гору", де §х ґвалтують i перетворюють на повiй i сексуальних рабинь.

Я уявив собi, як би отетерiли цi, з дозволу сказати люди, якби побачили мою дружину. Але де вони §§ зможуть побачити. По вулицях вони не ходять, §х хiба що можна побачити на екранах телевiзорiв у тiсному колi охоронникiв. Навiть єгипетськi фараони були набагато скромнiшi i доступнiшi простому народу, хоча i вважалися богами на землi, нiж нашi нинiшнi "небожителi". I тут я згадав. що у президента є донька, яка одружена з олiгархом. Задля забавки i щоб пропiарити свого батька вона органiзувала благодiйний фонд. Як сказав один мiй знайомий професор математики, вкравши мiльярди доларiв в укра§нського народу вони повертають тисячi гривень знедоленим ними ж людям. Фантастика, та й годi. Так ось, я трохи вiдволiкся, виконавчим директором цього фонду була колишня моя студентка, яка писала в мене дипломну роботу i завдячувала менi власною "розкруткою" на факультетi. Саме я рекомендував §§ на голову студентського наукового товариства економiчного факультету. Я мiг з нею говорити доволi вiдверто. Так я i вчинив, домовившись на наступний день зустрiтися зi своєю колишньою протеже, яка не в останню чергу через мене вибилася в люди.

Зустрiч менi вона призначила в своєму розкiшному офiсi в самому центрi столицi. Безумовно, що §й хотiлося похвалитися передi мною власною значимiстю i престижем. Я всiляко пiдiгрував §й охаючи i ахаючи, якi чудовi меблi i оргтехнiка в §§ офiсi i як менi приємно, що моя колишня студентка потрапила на таку завидну посаду виключно завдячуючи власному таланту i працездатностi. Вона просила переказувати вiтання викладачам на факультетi, де я нинi пiдпрацьовував на пiвставки, щоб хоч якось зводити кiнцi з кiнцями. Алiна, так звали виконавчого директора, звичайно зрозумiла, що я щось вiд не§ хочу i показавши промовисто очима на стiни свого кабiнету запропонувала зайти до найближчо§ кав'ярнi з метою поспiлкуватися в бiльш невимушенiй обстановцi. Я згодився. Ми спустилися з §§ офiсу в розкiшному лiфтi i вийшли до шикарного вестибулю. Вийшли на вулицю i не пройшовши й кварталу потрапили до невеличко§ i дуже затишно§ кав'ярнi. Мою супутницю тут знали i по всьому поважали, тому не запитуючи нiчого принесли двi фiлiжанки запашно§ кави та круасани.

- Може бажаєте чогось суттєвiшого? - запитала моя супутниця. - То нам це суттєвiше вмить органiзують.

- Дякую, мене цiлком влаштує меню за вашим усталеним смаком, - посмiхнувся я сво§й колишнiй студентцi. - Не буду зволiкати. Враховуючи вашу зайнятiсть буду розповiдати по можливостi коротко i зрозумiло. Попередньо просив би нiчому не дивуватися, так як дивуватися буде чому.

- Я вже нiчому не дивуюся, - невесело мовила моя спiврозмовниця. - Така в мене робота i таке зараз життя.

- Ну тодi почну. Я потрапив у повну безвихiдь. Заборгував велику суму грошей людям, якi §х або повернуть силомiць, або ж для прикладу iншим знищать мене i зґвалтують мо§х доньок i дружину.

- Вiд мене потрiбна конкретна допомога чи порада? - звернула заклопотане обличчя до мене Алiна, сьорбаючи з фiлiжанки каву.

- Моє прохання вас здивує. Навiть не знаю як i з чого почати, - на мене раптом напав повний розпач i безсилля.

- Можете говорити зi мною абсолютно вiдверто, - заспоко§ла мене Алiна, вiдсуваючи вiд себе горнятко з недопитою кавою. - Я починаю розумiти, що ваше звернення до мене дуже незвичне, але я внутрiшньо готова до всього.

- Ну тодi нехай допоможе менi Бог, - я глибоко вдихнув повiтря i затримавши його в легенях видихнув у довкiлля. - Менi потрiбно, щоб ви тим чи iншим чином звели чи познайомили мою дружину з президентом або керiвником його адмiнiстрацi§. Останнiй колись працював у нашому унiверситетi i ми були, так би мовити, один одному представленi. Вiн вiдомий ловелас i моя дружина йому сподобається.

- Ви хочете виставити на кiн власну дружину? - не повiрила сво§м вухам колишня моя студентка. - Я правильно вас зрозумiла?

- Правильнiше нiкуди. - пiдтвердив я §§ здогадку. - I не тому, що я така вже остання мерзота i тварюка. А лише через те, що у мене i iншого виходу нiякого немає. Вiн то є, але для мене абсолютно неприйнятний. Так ви допоможете?

- Звести я можу, але ви втратите дружину. Ви просто не знаєте з ким збираєтеся мати справу i якi справи провертають цi люди, на якi злочини вони йдуть. Вiдверто скажу вам. Це не державна структура, а сама справжня банда. Я дещо знаю, але, напевно, менi не вiдомо i тисячно§ частини того, що витворяють цi вiдморозки, на якi злочини вони йдуть i на що вони здатнi у принципi.

- В запропонованому мною варiантi я продаю дружину, а в iншому §§ або вбивають, або спочатку ґвалтують цiлим взводом, а потiм вбивають. Те ж зроблять i з мо§ми неповнолiтнiми доньками. В будь-якому варiантi я маю робити вибiр i нести за нього вiдповiдальнiсть, так як все це вiдбуватиметься через мене i нiхто iнший у цьому не буде винним.

- Колись я один раз бачила вашу дружину на святкуваннi Нового року в унiверситетськiй кав'ярнi "Мрiя". Я тодi з друзями у складi факультетського хору всiм спiвробiтникам, якi заходили, спiвала i колядувала, а ви, пам'ятаю, були єдиним викладачем, який поклав до нашого кошика сто гривень. Всi останнi клали вiд двох до двадцяти. Ви пiднiмалися з дружиною по сходах на другий поверх i всi студенти просто зацiпенiли вiд захвату, такою ви були парою. Пiсля цього я вже не дивувалася, чому це доцент Принципал не звертає нiяко§ уваги на очевидно закоханих у нього студенток. Людина здатна осягнути i оцiнити щось чи когось лише у порiвняннi. У вас завжди перед очима стояла ваша база порiвняння. Якщо я вас не ображаю таким порiвнянням, даруйте за тавтологiю. Бачите, я ще пам'ятаю вашi лекцi§ з економiчно§ теорi§.

- Та пiсля того, що я вам запропонував, мене вже нiчим образити не можна. Я опустився у ваших очах, як то кажуть, нижче плiнтуса.

- Якщо ви були зi мною вiдвертими, то у вас дiйсно нiякого iншого виходу немає. Не звертатися ж вам до мiлiцi§. Тим бiльше, що вся вона в наш час саме вашими кредитодавцями куплена з усiма кендюхами. Наша мiлiцiя здатна нинi лише виконувати злочиннi накази влади i не менш злочиннi накази i прохання органiзовано§ злочинностi. Такi тепер часи настали. А ваша дружина у курсi ваших планiв стосовно не§?

- Ще нi, але вона жiнка розумна i розважлива. Крiм того, дуже любить наших маленьких донечок. Вона заради них готова на все, так що, думаю, проблем з §§ умовлянням не буде. А моя доля, мо§ емоцi§ i переживання, кому це цiкаво? Сам себе загнав до глухого кута на фонi iсторичного зламу, кажучи науково. То що менi треба зробити?

- Зараз ми розiйдемося, а потiм я вам зателефоную i не вдаючись у подробицi, мiй телефон прослуховується, просто запрошу вашу дружину на якесь чергове збiговисько, де буде президент або глава його адмiнiстрацi§. Комусь iз них я i представлю вашу благовiрну, як дружину мого колишнього професора. А далi хай все йде так як буде складатися. Якщо, ви, звичайно, не передумаєте в останнiй момент.

Ми попрощалися i розiйшлися. Менi раптом так полегшало, що i уявити собi не можна. Вся напруга останнiх днiв злетiла з мене немов шкаралупа з розбитого волоського горiха. Я зайшов до яко§сь забiгайлiвки i випив цiлу склянку коньяку.

Вдома я зачинився з дружиною у спальнi i дуже детально змалював §й все те, що нас чекатиме у випадку реалiзацi§ того чи iншого сценарiю розвитку подiй. Дружина слухала мене мовчки не перебиваючи. В §§ очах стояли сльози.

- То ми з тобою розлучаємося? - запитала вона мене тихим голосом.

- Нi, не розлучаємося, якщо ти не хочеш, - трохи заспоко§в я свою половину. - Будемо жити як i жили, виховувати донечок. Тобi тiльки й треба буде в iнтимнiй обстановцi попросити президента чи главу його адмiнiстрацi§, щоб менi списали борг. Це не зрада менi, ти просто виконаєш роботу, яка буде оцiнена в пiвтора мiльйони доларiв.

- А якщо нас обдурять цi шахра§, - висловила свiй сумнiв дружина. - Покористуються мною, а нам нiчого не зроблять?

- Ти просто тодi не знаєш, який вплив на чоловiкiв маєш. - Вiд випитого коньяку i незвичностi ситуацi§ я раптом заговорив вiршами. - Вони захочуть зустрiтися з тобою ще не один раз i тодi ти висунеш §м сво§ вимоги. Або вони розберуться з тим мо§м мiльйонером, або ти бiльше з ними не матимеш нiчого спiльного. Вони погодяться на все, аби лише побачити тебе ще раз.

- А вони тодi захочуть ще i ще раз. Я не повiя якась.

- То ти хочеш щоб тебе зґвалтували i вбили i теж саме зробили з нашими донечками?

Це був удар нижче поясу, але iншого виходу в мене не було. Дружина вимушена була погодитися. Через день менi зателефонувала Алiна i запросила дружину на фуршет у старовинному будинку навпроти Верховно§ Ради. Моя колишня дипломниця просила лише щоб вона взяла з собою паспорт, а я завтра зайшов до не§ в офiс i забрав запрошення.

Коли я за ним прийшов Алiна повiдомила, що на фуршетi буде присутнiй глава президентсько§ адмiнiстрацi§ i що вiн нинi знаходиться в активному пошуку, так як попередня коханка вiдбула на постiйне проживання за кордон, одружившись з американцем.

- Дуже гарна жiнка. Але вашiй дружинi i в пiдбори не годиться, - зробили вона висновок. - Я впевнена, що вiн клюне, - запевнила вона мене. - Я сама буду на цьому збiговиську i iнформуватиму вас про перебiг подiй.

Я повернувся додому, несучи у внутрiшнiй кишенi запрошення на фуршет, яке як гаряча праска пекло менi груди. Воно було таке абсолютно занадто розцяцьковане i прикрашене, що одразу привертало до себе увагу. Дружина ще знаходилася у школi. Коли вона повернулася додому я передав §й запрошення i розповiв як краще до§хати до мiсця призначення. Дружина була явно засмучена. Вночi ми з нею так пристрасно кохалися, нiби завтра менi треба було §хати на фронт. Але на фронт мала вiдправлятися саме моя кралечка. Дружина так стисла мого члена пiхвою, що я скрикнув вiд болю. Це вона зробила саме в час сiм'явиверження, i бiль наклався на солодке вiдчуття повного фiзичного розвантаження. Пiсля закiнчення я ледве стримав себе, щоб не вiдмiнити всi запланованi операцi§. Однак я знав, що виходу в мене немає. Стояв у ваннiй кiмнатi, мазав порвану крайню плоть члена якимось заживляючим рани мастилом i плакав. I цi сльози дуже промовисто говорили менi, що шахрай з мене все ще нiкудишнiй i гени козака Мамая десь там нуртують у мо§х венах. Труснув головою, вмив зарюмсану пику холодною водою i пiшов до спальнi.

Лiг на лiжко, вiдвернувся вiд дружини i знову мене вже традицiйно обсiли думки про моє нинiшнє життя, якi так само традицiйно переросли у фiлософськi узагальнення життя нашо§ держави. Напевно, мо§м особистим гаслом укра§нського шахрая мало бути: "Не роби нiчого безкоштовно i завжди вiдкладай половину грошей на майбутнє". Поки що в мене реалiзацiя цього гасла дуже шкутильгала. Накульгувала на обидвi ноги. Дуже схоже, що лише впровадження цього гасла в життя, а не стiльки мiй шахрайський хист, дозволить менi накопичити значнi грошовi ресурси. Тим бiльше, що менi були вiдомi шахра§, якi з легкiстю здобували великi суми грошей i з такою ж легкiстю §х i втрачали, нiчого не вiдкладаючи на завтра.

Чи буде з часом бiльше креативних шахра§в у свiтi? Не думаю. Чим далi, тим люди все бiльше кудись поспiшають, женуться за кар'єрою i матерiальними благами. Через це вони у сво§й бiльшостi не мають часу на роздуми, на творчу фантазiю, Це ж дiйсно треба мати вiдповiдне розумiння i певний iнтелектуальний рiвень розвитку, щоб хоча б раз на мiсяць органiзовувати для себе "день лiнощiв". Вiн потрiбний для того, щоб струсити з себе вантаж дрiбних повсякденних турбот i хоча б трохи пофiлософствувати, пофантазувати, безтурботно розмiрковувати над життям взагалi. Лiнощi фiзичнi, так би мовити, проти лiнощiв розуму i духу.

У зв'язку з цим, а також тим, що дружина вiдбуває до владного олiмпу менi здається, що найбiльша бiда нинiшньо§ влади в Укра§нi полягає в тому. що в не§ вiдсутня вiдповiдна iнтелектуальна база власного функцiонування. Iнтелектуальнi i морально-етичнi пiдвалини у можновладцiв повнiстю вiдсутнi. Нiчого доброго такий стан нам не принесе. В принципi така ситуацiя однозначно програшна. Розумнi i чеснi люди просто гидують спiвпрацювати з "нашою" владою i тому вона вимушена все бiльше "варитися у власному соку". Через це з часом можновладцi вимушенi спиратися на все бiльших невiгласiв, дурнiв, збоченцiв, злодi§в i шахра§в. А це шлях до глухого кута, з якого немає прийнятного виходу. Iсторiя людства однозначно пiдтверджує цей мiй висновок.

Головна бiда всього цього системного невiгластва не в тому. що вони нiчого не хочуть робити, а в тому. що вони все роблять не так. I чим напруженiша i iнтенсивнiша §хня робота, тим все гiршою стає ситуацiя в державi. Дурнi i невiгласи просто генетично не здатнi зробити стратегiчно правильний вибiр. Саме про них укра§нська нацiя придумала генiальний вислiв: "Був дурний, та взяв дурнувату, та не знали що робити, пiдпалили хату". Коли люди знають, що треба щось робити i щось змiнювати або це вiд них хтось вимагає з §хнiх босiв, вони роблять чимраз бiльше не те, тобто пiдпалюють хату в якiй самi ж i живуть.

На другий день була субота, вихiдний день i дружина з самого ранку заходилася готувати нам з донечками снiданок, обiд i вечерю одночасно. Я розумiв §§ душевний стан. Хотiла зайняти сво§ руки роботою, але що було робити §й бiдолашнiй зi сво§ми думками? Через цi невеселi думки все в не§ пiшло шкереберть. Те пiдгорало, те збiгало, те падало i розбивалося на друзки. Донечки, як зазвичай, допомагали дружинi готувати §сти. В мене теж нiчого не кле§лося. Я засiв за написання чергового пiдручника з назвою "Менеджмент i маркетинг", який готував на замовлення видавництва, але думки в мене були далекi вiд економiчних проблем. Врештi-решт вiдклав рукопис убiк, одягнув спортивний костюм i вийшов на вулицю. Поряд шумiв гiлками лiс, маленький острiвець дубових пралiсiв, якi тисячолiттями оточували Ки§в з пiвденного боку. В нього я i пiрнув i злившись з природою в процесi бiгу лiсовими стежками i галявинами трохи заспоко§вся i розслабився. Повернувшись додому поснiдав без звичного для мене апетиту i знову вийшов з будинку на гомiнкий проспект. Весняний ранок був чудовий i навiть за мого душевного стану я був вимушений вiдмiчати про себе всю його красу i принаду.

-- "Оманливо принадна природа, - думав я. - Така ж по шахрайському оманлива, як i життя людини. Ось тут i нинi вона чарiвна до безмежжя, а завтра почне вбивати землетрусами, виверженнями вулканiв, ураганами, торнадо, страшними морозами або всеспалюючою спекою. А життя? Хiба воно не є постiйним шахраюванням? Навiть у щасливих, багатих i правових кра§нах. Люди вимушенi постiйно брехати, однi щоб просто вижити, а iншi накопичити все бiльше грошей. А навiщо? Все одно на той свiт з собою нi копiйки не вiзьмеш. Вночi я кохався з дружиною i здавалося був щасливим, але це була якась мить, яка неодмiнно змiнюється годинами, днями, роками страждання. Чому так влаштоване життя? Чому воно примушує нас шахраювати? А може це ми-люди самi робимо своє життя таким, яким воно є, а потiм ремствуємо то на Бога, то на Диявола. У нас завжди хтось винен у наших нещастях, крiм нас самих, звичайно. Ось i я чи то народився не в тiй кра§нi, чи то не мав достатньо розуму, волi i совiстi, щоб достойно облаштувати своє життя. А може саме совiсть менi i заважає i якби §§ не було зовсiм я не страждав би так? "

Блукав вулицями мiста без будь-яко§ мети, зазирав до крамниць i кав'ярень, мимоволi придивлявся до безтурботних дiвчат, серед яких траплялися справжнi красунi. Що §х чекає в майбутньому? Можливо з ними одружаться i вивезуть за кордон дiловi iноземцi, якi вiдкрили справжнє полювання на укра§нських жiнок. Нiчого не змiнилося в цьому сенсi для укра§нсько§ нацi§ за останнi вiки. Можливо хтось iз них стане новою Роксоланою i хоча б чогось доброго зробить для своє§ Батькiвщини. Або стануть повiями в борделях чи просто на вулицях у багатших кра§нах. Не виключено, §х чекає доля моє§ дружини, яка заради виживання своє§ родини стане елiтною повiєю для вiтчизняних вiпперсон. Через нашу злочинну владу все в нашiй кра§нi очевидно не так. Вона ж, ця влада, переконує нас, що повинен пройти значний час, щоб кра§на змiнилася. Шахраюють "нашi" можновладцi, дурять нас. У нас найбiльше в усiй Європi мiльярдерiв. I при цьому кра§на належить до найбiднiших у цiй найбагатшiй частинi свiту. Ось я як економiст i пiдрахував скiльки десяткiв тисяч доларiв украдено в кожного укра§нця, щоб якийсь "iнородець-мiльярдер" "законно заробив" декiлька мiльярдiв доларiв. Суцiльне шахраювання проти нашо§ нацi§ i воно буде тривати до тих пiр, поки ми-укра§нцi будемо його дозволяти.

Ходив i ходив я вулицями величезного, байдужого до просто§ людини мiста i все бiльше переконувався, що без страшного соцiально-економiчного катаклiзму нiчого в нас не змiнюватиметься ще багато десятилiть поспiль. Радянська системи саме в нас пережила "есесесеру". Радянського Союзу вже немає, а вiджила, струхнявiла система, започаткована ним, все бiльше руйнуючись, продовжує iснувати. Ї§ або демонтує згори така людина як сiнгапурський прем'єр-мiнiстр Лi Кван Ю, або §§ змете народна революцiя. В будь-якому разi нинiшня соцiально-економiчна i полiтична система в Укра§нi приречена. Якщо все i далi так триватиме то потрiбно буде ставити нашiй державi, як каже один мiй веселий друг, очищувальний клiстир. Щоб з не§ вийшло все те лайно, яке накопичувалося в нiй роками. Порiвнюючи державу Укра§ну з людським органiзмом можна сказати, що державний органiзм у нас надзвичайно сильно зашлакований. I цi шлаки самi по собi вже нiколи не вийдуть. Необхiдне радикальне системне лiкування. На кшталт того, як люди чистять печiнку, випиваючи олiю з лимонним соком. Пiсля цього все накопичене в органiзмi лайно стрiмко вилiтає через заднiй прохiд. Потiм ставлять очищувальний клiстир i оновлений органiзм починає знову справно функцiонувати.

Купив якусь газету, почав §§ проглядати та й з огидою викинув в урну. Ми так чи iнакше донинi довiряємо нашим шахрайським засобам масово§ iнформацi§. Через це ми повнiстю заплуталися у власному життi. ЗМI постiйно брешуть i протирiчать самi собi. В державi Укра§на на екранах телебачення немає нiчого укра§нського. Це повний маразм. У державi, де за переписом населення укра§нцi складають 80 вiдсоткiв населення, а укра§номовнi 70 вiдсоткiв, укра§номовних газет, часописiв, комп'ютерних програм майже немає або вони становлять ганебно низьку частку. Це повний маразм. Владнi дебiли взялися будувати в Укра§нi якесь протиприродне неукра§нське i навiть антиукра§нське суспiльство. Це входить з протирiччя з логiкою речей i здоровим глуздом, а тому абсолютно безперспективне. Тактика у влади домiнує над стратегiєю, що є однозначним свiдченням вiдсутностi у цих людей розуму.

Додому йти не хотiлося, не було нiяких сил зустрiчатися сво§ми очима з очима дружини. Бачити в них смуток, безвихiдь i повну приреченiсть. I на це §§ штовхнув я власним невмiлим шахраюванням. Не вмiєш, не берись, казали моя бабуся. Не мiг я бути повноправним шахраєм чи ще не вмiв. Якщо це останнє, то я ще навчуся. I то дуже швидко. Але для цього треба пережити не один душевний катаклiзм, внутрiшнiй злам, перейти самого себе, переступити через якiсь залишковi принципи i переконання, наступити на горло власнiй гордiй пiснi лицаря-кшатрiя.

До вечора я слонявся вулицями Києва. Повернувся лише для того, щоб дружина передала менi доньок з рук у руки, а сама пiшла з дому, як я вже тодi вiдчував, назавжди. Не в сенсi того, що вона вже нiколи не повернеться до нашо§ квартири, а в розумiннi того, що вона вже нiколи не буде зi мною. Не будемо ми вже з нею єдиною родиною, подружньою парою i все. Одна справа гiпотетично можливi §§ мимовiльнi iнтрижки з чоловiками, чи реальнi такi ж мо§. Їх нiби й не було насправдi. Цiлком можливо, що моя дружина завжди була менi вiрною. Але послати самому власну дружину на панель... Це вже вiдправити §§ вiд себе назавжди.

Дружина повернулася додому близько дванадцято§ години ночi. Я стояв на балконi, чекаючи §§. До пiд'§зду пiдлетiв крутезний чорний джип. Звiдти вийшов високий дебелий молодик, в якому не важко було впiзнати професiйного охоронника. Вiн пiдiйшов до переднiх дверей, вiдчинив §х i допомiг мо§й дружинi вийти з машини. Потiм вiн пiшов за нею до пiд'§зду. Почувши, що вiдчиняються дверi я поспiшив у вiтальню. За дружиною бовванiв як гора високий охоронець. Лише пiсля того, як дверi в квартиру за дружиною зачинилися, вiн спустився до машини.

- "Здав даму, так би мовити, пiд ключ, - подумав я. - Ще та школа. Видно охоронець самого президента або глави його адмiнiстрацi§. I дiяв вiн так за вказiвкою свого шефа. Отже цей шеф уже дорожить моєю дружиною. Чи своєю майбутньою коханкою, що, звичайно, бiльш вiрогiдно".

- Ну як справи, - запитав я в дружини, - клюнуло?

- Ще й яка риба, - втомлено мовила дружина. - Сам глава президентсько§ адмiнiстрацi§. Запрошував у понедiлок до себе в кабiнет. Але я, звичайно, не згодилася. Дуже вже вiн спритний. Спочатку грошi, а потiм стiльцi. Лише пiсля вирiшення всiх наших проблем, якi ти повiсив на нашу родину, - не втерпiла вколоти мене дружина, - я згоджуся на iнтим. I нi секундою ранiше. Цей глава такий "голодний". Я думала його грець схопить, коли вiн зi мною танцював. Взяв мене за руку i почав так дрiбно тремтiти. Менi аж гидко стало. Чому всi цi люди такi мерзеннi i гидкi? I зовнi i всерединi..

- Така §хня природа. Гидка i гнила система здатна покликати на службу собi лише такого ж штибу i кшталту людей. А вiн тво§ координати має?

- Охоронник все записав, включаючи домашнiй i службовий телефони. Обiцяв запрошувати на всiлякi §хнi збiговиська i здибанки.

- Тобi зварити кави чи заварити чаю?

- Нiчого не хочу. Ну добре, в мене вже немає нiяких нi фiзичних, нi душевних сил. Я так страшенно втомилася. Пiду ляжу спати. Ти не проти, якщо я постелю тобi у великiй кiмнатi?

Я не був проти, так як розумiв, що тепер дружина вже не моя. Вона зважилася i зробила остаточний вибiр. Звичайно, не на мою користь. Лише тепер я зрозумiв, що моя благовiрна все життя боготворила i обожнювала мене. Вважала якимось взiрцем, власним кумиром, чоловiком §§ мрi§. I ось тепер всi цi нею ж збудованi замки обрушилися §й i менi на голову. Навiть якщо вона з тих чи iнших причин не стане коханкою президента чи глави його адмiнiстрацi§ минулого у наших стосунках вже не повернеш. Я роздягнувся i пiрнув у лiжко.

В понедiлок я зателефонував Алiнi i домовився про зустрiч. На цей раз вона запропонувала iншу кав'ярню там же у центрi мiста на Печерську. Ми сiли за вiльний столик на двох i почали розмову.

- Моя дружина вчора була на званому фуршетi. Є якiсь для мене втiшнi повiдомлення, цiкавi спостереження чи висновки?

- Хоч вiдбавляй, - посмiхнулася моя колишня студентка. - Я там теж тусувалася, тому в курсi всього, що вiдбувалося на тому фуршетi. Одним словом такий ефект, який спричинила поява там вашо§ дружини, називається фурором. Було схоже на ту сцену, якою завершилася п'єса Гоголя "Ревiзор". У декого вiдпала щелепа. Серед найбiльш вражених глава президентсько§ адмiнiстрацi§. Вiн "§в" очима вашу дружину увесь вечiр, а потiм наказав доставити §§ додому. Цей йолоп не просто клюнув. Вiн заковтнув наживку так глибоко, що вже не зможе §§ виплюнути. Ваша благовiрна може просити в нього що завгодно i вiн для не§ це зробить. Дуже вдало обраний час. Просто в десятку.

- Я й не розраховував на такий ефект, хоча в душi i сподiвався на нього.

- Але на вашу дружину поклав око не лише вiн. I схоже, що той другий теж припав вашiй дружинi до душi.

- Що за один?

- Журналiст. Вiдомий журналiст, який має власне популярне iнтернетвидання. Зовсiм молодий чоловiк. Роман Мовсепян. Родом з Азербайджану. Батько в нього вiрменин, а мати укра§нка. Пiсля вiдомих подiй у Баку вони втекли з матiр'ю до Львова. Талановита людина. Дуже швидко вивчив укра§нську мову. Тепер пере§хав до Києва i тут виявився доволi успiшним. Такий високий, гарний молодик. Смаглявий i з яскраво блакитними очима. Рiдкiсний тип чоловiчо§ краси. Жiнки вiд нього без ума. Танцював з вашою дружиною. Не вiдходив вiд не§, що дуже не сподобалося Колюнi.

- Якому ще Колюнi?

- Та главi президентсько§ адмiнiстрацi§. Це ми його так мiж собою називаємо.

- Сподiваюся вони не поб'ються через мою дружину?

- Ну це ж не сiльськi парубки. В цьому середовищi наслiдки тако§ конкуренцi§ можуть бути набагато серйознiшими. Колюня дуже мстивий i якщо йому хтось стане поперек дороги може вдатися до, так би мовити, неадекватних дiй. А ваша дружина ще та штучка. Вона так вмiло §х налаштовувала один проти одного, що я була просто вражена такою §§ майстернiстю. Нiби вона все життя тiльки тим i займалася, що крутила чоловiками, як собака хвостом. I видно було, що отримувала вiд цього задоволення. Ох вiдчуває моє бiдне серденько, що це добром не закiнчиться.

- То може вiдмiнити операцiю?

- Вже пiзно. Колюня вiд вашо§ дружини не вiдчепиться. Вiн закоханий по самi вуха i з першого погляду. Зробить для не§ все, що вона забажає, та й ще пiвстiльки. А вам i iнструкцiй вiд мене нiяких давати не треба. Дружина ваша все, що треба i так знає. Нiби iнститут, прости господи, марксизму-ленiнiзму закiнчила.

- Чому це марксизму-ленiнiзму? - не зрозумiв я.

- Поясню. Моя мати завiдувала таким обласним iнститутом у Вiнницi. То вони там реально займалися пошуком i розбещенням гарних дiвчат i жiнок для партiйних бонз. Тому в нашiй родинi всi цi справи, як ви любите висловлюватися, кажучи науково, конспiративно, звалися iнститутом марксизму-ленiнiзму. А жiнок, якi пустилися берега, називали випускницями цього iнституту.

- Нiколи про таке не чув.

- Ну а що, так би мовити, пересiчна людина знає про те, що дiється в коридорах влади? Практично нiчого. I я б нiчого не знала, якби не була до цiє§ влади, точнiше §§ персоналiй, наближена внаслiдок власного службового становища.

- I чому це ви увесь час озираєтесь? На когось чекаєте?

- Зовсiм нi. Не хотiлося б, щоб нас тут хтось побачив i щось запiдозрив. А то може полетiти геть вся наша задумка. Якщо довiдаються, що вашу дружину §м пiдсовують з якоюсь метою, а не все це вiдбувається через випадковий збiг обставин, вся наша операцiя полетить шкереберть. Тепер стало модним скрiзь ставити "жучки".

- Ви маєте на увазi пiдслуховуючi пристро§?

- Так. У президента працює один молодий чоловiк, ми з ним не дружимо, а просто маємо взаємну людську симпатiю. Вiн великий спецiалiст саме з "жучкiв".

- Цинiки стверджують, що мiж чоловiком i жiнкою дружби не буває, якщо мiж ними щось є, то це може бути лише коханням або родинними зв'язками.

- Не знаю, як з його боку, але з мого до нього статевого потягу немає. I не тому, що вiн чимось менi вiдворотний. Вiн симпатичний, ще зовсiм молодий чоловiк, але якийсь затятий. Але ви мене збили з думки. Я хотiла сказати, що цей чоловiк, його прiзвище Мельничук, служить у охоронi президента. Майор. Але його функцiєю не є, так би мовити, оберiгати тiло першо§ посадово§ особи в державi. Його завданням є оберiгати iнформацiю, яка поширюється вiд президента i надходить до нього. Це людина, яка є радiотехнiком вiд бога. В усiх цих електронних штучках розбирається так, як ви у нашiй економiцi. Там для нього нiяких секретiв немає. Здатен особисто змайструвати на замовлення чи для душi будь-який пiдслуховуючий пристрiй. Цю iнформацiю я поширюю спецiально для вас. Тепер я вже не сумнiваюся, що ви станете дуже багатим чоловiком. Може виникне потреба когось дуже делiкатно прослухати. Звернетеся до мене i вiн вам допоможе. Ну добре. Не буду далi кривити душею i вигадувати казна що. Ми вже з вами так глибоко увiйшли в цю справу, що не бачу сенсу приховувати вiд вас далi, що майор Мельничук то мiй рiдний брат.

- Напевно вiн знає про президента i його оточення майже все?

- Дiйсно, вiн знає, як i я, дуже багато, але нi вiн, нi я з цього не радi. Я бiльше знаю про родину президента, а вiн про всiлякi службовi справи. Хоча в цiє§ людини i §§ оточення останнiх практично немає. Там стiльки бруду, злочинiв, всiляких зловживань всiм чим можна i не можна. Повiрте, в цих людей за душею нiчого святого немає. Вони здатнi на будь-який злочин, найогиднiшi вчинки, всiляку мерзоту та ще й хизуються цим.

- На цьому можна заробити трохи грошенят, - криво посмiхнувся я. - Якщо цей ваш брат-майор такий спец, то нехай таємно поставить в кабiнетi президента пiдслуховуючий пристрiй i щоденно записує все те, що там вiдбувається. Я чув, нiбито зараз така технiка, що можна на маленький носiй записувати величезний обсяг iнформацi§. А такiй iнформацi§ немає цiни i вона буде цiкава всiм.

- Наприклад?

- В Укра§нi - полiтичним конкурентам влади. За кордоном - рiзним державним дiячам, якi вважають, що Укра§ною управляють бандити, але вони не мають для цього нiяких прямих доказiв. Демократичнi кра§ни з правовою системою не люблять мати справу з вiдвертими злочинцями. Спiлкування на рiвних зi злочинним президентом, а про це §м доповiдають спецслужби, ганьбить цих людей. Крiм того, iнформацiя економiчного характеру буде корисна бiзнесменам як у нашiй кра§нi, так i за §§ межами. Врештi-решт такi плiвки чи якiсь iншi носi§, я в цьому не розбираюся, можна продати i самим нашим можновладцям. Варiантiв заробляння грошей на такiй iнформацi§ безлiч.

- Я подам Олександровi вашi пропозицi§. Але ви не враховуєте ризик вiд збирання тако§ iнформацi§. Якщо майора викриють вiн не проживе i декiлькох годин. Дiстанеться по повнiй програмi i всiм тим, якi йому допомагали чи подавали йому iде§, тобто нам з вами. У Ки§вськiй областi є секретнi цвинтарi у лiсах, де ховають саме таких цiкавих або норовливих людей. Ви що не вiрите?

- Я можу повiрити в будь-яке найстрашнiше повiдомлення про нашу нинiшню владу. Впевнений, що у свiтi не iснує навiть у принципi жодного злочину, на який би вони не пiшли. Але ж цього вашого Олександра, як я розумiю, нiхто не контролює. Вiн сам для себе i контролер, i перевiряючий.

- Не зовсiм так. I його перiодично перевiряють, але якщо бути максимально обережним i нiколи не розслаблятися цю вашу iдею можна втiлити в життя. Щось менi сьогоднiшня ваша пропозицiя починає все бiльше подобатися. Я з ним поговорю. Тим бiльше, що вiн там такого наслухався i надивився, що його з душi верне вiд цих людей. Одного дня вiн заховався до шафи в кабiнетi президента, хотiв показати тому, що з безпекою в кабiнетi першо§ посадово§ особи не все в порядку, а на його сигнали нiхто не звертає уваги. То вiн там такого наслухався, що ледве стримав себе, щоб не вийти з шафи i не застрелити президента i його спiврозмовникiв.

- То що вiн скрiзь ходить зi зброєю?

- Звичайно, Олександр же охоронець. Зброя на роботi завжди при ньому.

- I вiн розповiдав вам, що вiн такого страшного почув?

- Нi, брат нiколи не розповiдає нiчого конкретного, щоб не втравити мене в цю мерзоту. Але сказав, що це знаходиться за межами добра i зла. Це нiбито ранiше невiдоме йому чисте зло.

- А хiба таке буває? Добро i зло, настiльки менi вiдомо, врiвноважують одне одного.

- Ну не знаю. До речi, i не хочу знати. Менi вистачає i в президентському фондi всiляких зловживань. Тут вiдмиваються грошi набутi злочинним шляхом. Легалiзуються, так би мовити. Пам'ятаєте тi вашi знаменитi рольовi iгри, якi ви проводили на заняттях з нами? Там ми розiгрували сценарi§, якi менi дуже знадобилися, черговий раз згадую ваш улюблений вираз, кажучи науково, в дорослому життi. Де ви тiльки вiдкопували такi промовистi приклади з життя?

- Постiйно сидiв у бiблiотецi, а пiзнiше i в Iнтернетi. Але головне таке менi подобалося. Та й розумiв, що воно вам знадобиться в життi.

- Але менi вже давно пора йти на роботу. Якщо виникне потреба поспiлкуватися я буду призначати вам побачення в чимраз iншому мiсцi. Задля нашо§ з вами безпеки. Хай щастить.

- До побачення .

Ми попрощалися i я пiшов додому. Педагогiчне навантаження на пiвставки в унiверситетi в мене було невеликим i я мав багато вiльного часу. До кiнця мiсяця, коли спливав останнiй термiн повернення грошей Валентину Михайловичу, залишався лише один тиждень.

Я повернувся додому i застав дружину, яка продовжувала пiдготовку наших донечок до майбутнiх занять у першому класi. Починала вона завжди з математики, а закiнчувала укра§нською i англiйською мовами. Пригнiчений настрiй у дружини неждано для мене вивiтрився i вона навiть щось тихо наспiвувала собi пiд нiс. Невже вперше пiсля мене закохалася знову? Схоже було на те. Мо§й дружинi, а таких жiнок не так вже й мало на бiлому свiтi, постiйно був потрiбен у §§ життi чоловiк кумир. Не просто гарний, сильний самець, а людина, яку б вона глибоко поважала, обожнювала, пiдносила на власноруч створений п'єдестал.

Таким чоловiком до часу був для не§ я. I ось раптом вмить я був скинутий з цього постаменту, сам себе знiс додолу, нiби за помахом чарiвно§ палички злого чаклуна зник мiй авторитет i неформальна влада над душею моє§ благовiрно§. I вона, бiдна, розгубилася. Почувалася абсолютно беззахисною, нiби голою серед натовпу гарно вбраних людей. Аж тут невдовзi з'явився цей вiрменин, який не побоявся у власному Iнтернетвиданнi кинути виклик самiй сатанинськiй владi, яка почувалася абсолютно безкарною. Його намагалися купити, не продався, його запрошували на всiлякi провладнi фуршети, iнша форма купiвлi, вiн приходив i на них насмiхався з неграмотних i недолугих можновладцiв, а потiм ще й висмiював §х у сво§й газетi. Дружина про нього багато чула, але особисто нiколи з ним не зустрiчалася i навiть нiколи не бачила його фото. Аж тут раптом ця нiким з них не запланована зустрiч. I цей Мовсепян виявився не лише мужнiм, смiливим i iскристо веселим, але й таким неймовiрно привабливим суто як чоловiк.

Людина має в щось i комусь вiрити. В принципi - вiра втiха для слабких духом. Але моя дружина, як я тепер уже усвiдомлював, слабкою людиною нiколи не була. Однак i сильним iнколи потрiбнi кумири. Iронiя укра§нсько§ iсторi§ полягає в тому. що завойовники примушували нас забувати наших нацiональних геро§в, а коли цього §м не вдавалося досягти, називали §х зрадниками i бандитами, а на пядестал пiдносили всiляких виродкiв, збоченцiв i серiйних вбивць, зайд-iнородцiв, якi нiби прийшли в наш час з шекспiрiвського театру.

I лише могутнi i незламнi свiту цього не потребують нi вiри, нi кумирiв. Вони добре розумiють, що вiра це шахрайство могутнiх, якi нi в що i нi в кого не вiрять i тому мають нахабство правити цим свiтом, даючи навзамiн вiру, яка по-шахрайському пiдтримує жалюгiдне iснування слабких i ницих. Останнi не здатнi вiдшукати в цьому свiтi власну мету життя i тому §хнiм порятунком є не вона, а слiпа вiра в когось чи щось. Вони вiрять в Бога, Диявола, полтергейст, екстрасенсiв, iнопланетян, вiдьом, вiщунок, гадалок, в шахрайських полiтикiв i таке iнше. Вони просто вимагають, щоб §х постiйно дурили, бо шахрайство сильних проти себе сприймають як власну значимiсть i навiть сенс власного життя. Над ними завжди хтось повинен стояти i з втратою життєвих сил на старостi рокiв §хнє бажання стати причетним до чогось надприродного стає просто нав'язливою манiєю. I вони рушають стрункими рядами до шахра§в попiв, шахра§в гадалок, шахра§в екстрасенсiв, шахра§в полiтикiв.

- Вечеря на столi, - це були першi слова дружини пiсля вiтання. - Розiгрiй §§ в мiкрохвильовiй.

- Ну як тво§ справи? - дещо тривожно запитав я.

- Все в порядку. Завтра попрошу тебе посидiти з Тетянкою i Марусею (нашi донечки), бо я запрошена в палац "Укра§на" на концерт. Будуть всi нинiшнi естраднi знаменитостi. Не лише нашi, а й росiйськi. Менi глава адмiнiстрацi§ президента дiстав квиток. У найпрестижнiшому мiсцi. Вiн теж буде з донькою. Пiсля концерту по§демо на урядову дачу.

- Бажаю успiхiв, - тiльки й спромiгся я. - Вибач, але у нас залишилося вже менше тижня до того дня, коли нам загадали повернути грошi.

- Не нам загадали, а тобi, - як вiдрiзала дружина i вiдвернулася вiд мене.

Я вийшов з кiмнати як обпльований i тихесенько причинив за собою дверi. Через день дружина повiдомила, що Колюня обiцяв розiбратися з Валентином Михайловичем, який нiбито особисто погрожував §й зґвалтуванням i вбивством, чого, звичайно, не було. Ще через два днi менi зателефонувала Алiна i попросила про зустрiч. На цей раз нею був обраний доволi престижний ресторан на Подолi, де §§ теж знали. З iнiцiативи Алiни ми поцiлувалися i зовнi виглядали як закохана пара. Старший чоловiк, якому до чортикiв набридла мегера дружина i зовсiм молода топ-менеджерша, якiй так само достобiса остогидло скнiти в офiсi. У крайньому разi я вирiшив, що саме так воно має виглядати збоку. Такий варiант влаштовував нас обох.

- Ви знаєте, що вчинили "орли Колюнi" з людиною, яка позичила вам грошi? Вам дружина не розповiдала?

- Нi.

- В мене iнформацiя, що це §§ iдея. Заарештували цього чоловiка просто в його офiсi, одягли на нього наручники, вивезли до лiсу, зняли штани, помазали дупу медом i посадили голим задом на найбiльший мурашник. Менi по секрету розповiли, що вiн верещав так, аж прийшлося до його рота засунути кляп. Борг вам не лише офiцiйно списав, але й перерахував на вказаний йому номер рахунку два мiльйони доларiв i ще три на iнший рахунок як плату за "послуги". Поки вiн корчився на мурашнику, а на мед цi комахи мабуть збiглися з усього лiсу, йому прочитали лекцiю, щоб обходив вас i вашу родину десятою дорогою. Бо якщо трапиться ще один такий ексцес, то йому прийдеться викопати в цьому лiсi собi ще й яму, а такi послуги будуть коштувати набагато дорожче.

- Вони що, наймають якихось бандитiв для таких операцiй? У них же грошей кури не клюють. Можуть заплатити якiйсь гастролюючiй бригадi.

- Степане Iвановичу, ви мене дивуєте. Це так дiє так звана мiлiцiя, яка нас, як вiдомо, береже. Все це люди в чинах не нижче капiтана. Хiба може Колюня вiддавати сво§ накази рядовим чи хоча б сержантам. Та вiн не знає жодного мiлiцiонера в званнi нижче за генерал-майора. Ось §х вiн i викликає на килим i каже що робити i з ким. А ви кажете, що це робота для зекiв чи мафi§. Навiщо платити комусь грошi за такi оборудки, коли все це можна зробити безкоштовно, тобто за державний рахунок. Це у них там на проклятому Заходi бруднi оборудки для бандитiв, а благороднi офiцери-полiцейськi, непiдкупнi i смiливi §х ловлять i саджають на довiчне ув'язнення до кутузки. А агенти ФБР у них взагалi безгрiшнi. А у нас, кажучи, так би мовити, теоретично, склалося повне зрощення полiтично§ влади, правоохоронних органiв i кримiналiтету. Уособлена у владi повна сваволя. I захисту шукати нiде i нi вiд кого. Йти до мiлiцi§ жалiтися на злочинцiв, все одно, що йти до цих же злочинцiв i жалiтися на §хнi ж злочиннi дi§. Ну пояснiть менi, як такi люди могли опинитися при владi в нашiй кра§нi?

- Як науковець, я вважаю, що це закономiрне явище. Нинiшнi можновладцi це вже третє поколiння невiгласiв з 1917 року. Сучасна укра§нська псевдоелiта - це люди, якi вихованi i вивченi в умовах росiйсько-радянсько§ духовно§ i iнтелектуально§ самоiзоляцi§. Цi люди повнiстю позбавленi знань про течi§ захiдно§ гуманiтарно§ i соцiально§ думки. Вони навiть не чули про Дуркгейма, Мосса, Тойнбi, Ортегу-Гассета, Кроче, Шпенглера, Броделя, Ясперса, Боаса, Герберта, Генона, Кастанеду, Юнга, Грофа i ще багатьох сотень iнших мудрецiв сучасностi, якi володiють умами справжньо§ свiтово§ елiти. Всi цi вченi i мислителi реально змiнили свiт. Але запитай хоча б про одного з них у президента, прем'єр-мiнiстра чи у твого ж Колюнi. Та про жодного з цих генi§в вони навiть i не чули. Я не впевнений, що вони здатнi навiть вимовити прiзвища декого з них.

- Надто вже сумну картину ви змалювали, - похитала головою Алiна. - Але, на жаль, абсолютно правдиву.

- Так кажете на моєму рахунку з'явилося два мiльйони доларiв? - перевiв я розмову на своє.

- Не на вашому, шановний професоре, а на рахунку вашо§ дружини. А це в данiй ситуацi§, як я розумiю, зовсiм iншi речi. Та й ваша дружина, кажучи вiдверто, виявилася дамою дуже цiкавою не лише суто зовнi. Вона надто вже чiтко веде власну полiтику, манiпулюючи людьми. Здогадуюсь, що ви про такi особливостi §§ характеру i iнтелекту навiть не пiдозрювали.

- Цiлком можливо, що про них не вiдала i сама моя благовiрна. Просто в не§ не було вiдповiдного поля дiяльностi. Тепер це поле з'явилося i вона почала реалiзувати те, що було закладене в не§ природою. Будь-яка людина зовсiм не знає не тiльки iнших людей, включаючи i своє найближче оточення, але й саму себе. Iнколи вiдкриваєш у собi такi глибини, що аж самому стає страшно.

- В цiй ситуацi§ не бачу iншо§ можливостi як просто спостерiгати за тим в якому напрямку будуть розвиватися подi§, - сказала Алiна, допиваючи свою каву. - Менi треба йти. Зустрiнемося, коли з'явиться нова iнформацiя.

Алiна пiдвелася i попрощавшись ми розiйшлися в рiзнi боки. Я подався додому i вперше в життi почав готувати обiд. Треба було достойно зустрiчати дружину з двома мiльйонами доларiв. Потiм забрав донечок з дитячого садка, що ранiше майже завжди робила дружина. Мiй статус в нашiй родинi стрiмко падав i я не був впевнений у тому, що одного нещасного для мене дня моя благовiрна не виставить мене на вулицю. Я вже почав перебирати рiзнi варiанти, де буду "перекантовуватися". Найпривабливiшим з них був профiлакторiй унiверситету, де менi, я так собi мiркував, могли б видiлити кiмнату i талони на харчування. А тим часом я змiг би окрутити якусь симпатичну молодичку, яка вигнала свого чоловiка алкоголiка i iмпотента i знаходилася у "вiльному пошуку".

Рiзниця у вiцi мiж мною i моєю дружиною складала 10 рокiв, а рiзниця в характерах, iнтересах вимiрювалася свiтловими роками. В наш час я дивився на подружнi узи як на дiловi стосунки. Дружина ж донинi хотiла красивого кохання i багато дiтей. Саме в цьому полягало для не§ жiноче щастя.

Невдовзi з роботи повернулася i дружина. Вона розкритикувала мiй обiд i сказала, щоб я бiльше "бабською" справою не займався, якщо не хочу втратити §§ повагу. Я мовчав. Про яку повагу з §§ боку до мене могла бути мова. Здавалося, що дружина вишукано знущається надi мною. Розпитувати про два мiльйона доларiв я не став. Дружина i так заробляла бiльше за мене, даючи приватнi уроки англiйсько§ мови, яку в той час не вчив хiба що вже дуже ледачий. Як не дивно, для нашо§ родинно§ i довкiльно§ ситуацi§, дружина очевидно почувалася щасливою або робила вигляд, що щаслива. Це знаходило свiй вираз у сяючих очах i спонтанному наспiвуваннi. Дружина завжди наспiвувала щось з кращих укра§нських народних пiсень про кохання, якщо мала романтичний настрiй. У минулому я постiйно вiдчував власну причетнiсть до такого душевного стану своє§ половинки. Але нинi такого вiдчуття не було. А я завжди був дуже iнту§тивною людиною.

Проходили днi, спливали тижнi, поступово визрiвали новi мiсяцi, а в моєму життi i життi нашо§ родини майже нiчого не змiнювалося. Я гарячково шукав якийсь новий шахрайський проект чи прожект в який можна було б втравити свою дружину з §§ мiльйонами. Було зрозумiло, що вона видiлить грошi лише на щось дiйсно однозначно прибуткове. Здавалося, вся кра§ни кинулася шахраювати. Виникали всiлякi товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, новi банки, якi банкрутiли з такою ж легкiстю, як i утворювалися. Менi ж не давали спокою тi iде§, якi я безкоштовно вiддав єпископу-шахраю Дiмiтрiю. Цей "попiк" Московського патрiархату на грошi Валентина Михайловича, якi доставив йому я, так роздобрiв, що купував собi в Лондонi i на Гавайських островах нерухомiсть, нафтовi i газовi свердловини на Полтавщинi i Харкiвщинi, цукровi заводи на Тернопiльщинi. Мережа пансiонатiв для перестарiлих оплела села довкола всiх мiст-мiльйонерiв Укра§ни. Грошi текли рiкою, а рiвень обслуговування постiйно падав. Обдуренi клiєнти зверталися до суду, але пiсля того як ця "духовна особа" прокляла районний суд мiста Києва i вiн згорiв разом з усiма документами нiхто з ним зв'язуватися вже не хотiв. Хiба що останньому §жаку не було зрозумiло, що спочатку вiн його прокляв, а потiм найняв бандитiв, щоб його спалити.

З того дня, коли дружина "вiдселила" мене на диван до найбiльшо§ кiмнати нашо§ трикiмнатно§ квартири в панельному будинку, я бiльше з нею разом не спав. Я так i не мiг зрозумiти, хто ж насправдi "трахає" мою дружину. Чи Колюня, чи той вiрменин-журналiст, чи може сам президент? А може i всi разом чи по черзi. Чорт §х розбере, цих людей. Дружина продовжувала вiдвiдувати всiлякi елiтнi збiговиська, §здила на замiськi дачi, але неодмiнно поверталася на нiч додому. Врештi-решт, я вирiшив таки звернутися до не§ за допомогою. З цiєю метою вiдпрацював черговий шахрайський проект i вирiшив, що на цей раз вiн повнiстю спрацює.

- Набридло постiйно товктися вдома, працювати на пiвставки, сидiти в тебе на ши§, - звернувся я до дружини. - Я ось тут розробив кошторис. Чи не могла б ти позичити менi грошей на реалiзацiю одного проекту?

- А хто тебе примушує сидiти вдома? - здивувалася дружина. - Зараз вiдкрилися сотнi приватних унiверситетiв i академiй. I майже всi вони економiчного профiлю. Щоправда не мало також таких, якi спецiалiзуються на мiжнародних вiдносинах i правi. Я знаю одного викладача, до речi, теж економiста. Так вiн одночасно викладає аж у семи унiверситетах. Ледве встигає на сво§й машинi пере§жджати з одного до iншого. Живе насиченим i цiкавим життям. Чому ти так не можеш?

- Не грiє мене таке життя. Думаєш його надовго вистачить? Я маю на увазi твого економiста-багатоверстатника. У всiх такий ненормальний ритм життя закiнчується однаково. Iнсульт або iнфаркт. Правда, може саме цього ти й добиваєшся, зовсiм неочiкувано вирвалося у мене.

- Не говори дурниць. Так що там у тебе за проект?

Дружина навiть не спитала звiдки я знаю про те, що в не§ є грошi. Дуже схоже на те, що для не§ я вже був нiчим i нiким. Ї§ вже не цiкавив нi я, нi моя думка, нi навiть те, звiдки я отримав iнформацiю про §§ нинiшнi фiнансовi можливостi. Це було для мене дуже образливо i принизливо. Але нiчого не вдiєш. Маємо те, що маємо, як любив говорити перший президент новiтньо§ Укра§ни.

-- У нашiй кра§нi, зокрема в Києвi, живе безлiч одиноких людей, якi отримують пенсiю, але §м з кожним роком все важче обходити самих себе.

-- Ну то й що з них вiзьмеш, - роздратовано зауважила дружина. - Наша шахрайська влада виплачує §м мiзерну пенсiю на яку вони ледве животiють. А зекономленi таким чином державнi кошти розкрадає i переказує до офшорiв на власнi рахунки. Я чула, що лише за один рiк вони туди перевели понад 110 мiльярдiв гривень. Уяви, яка б пенсiя була в укра§нцiв, якби цi грошi перерахували собi не "олiгархи-iнородцi", а отримували щомiсяця нашi укра§нцi.

-- Згоден з тобою, але бiднi укра§нцi все ще володiють великим капiталом, цiна на який постiйно зростає. Особливо у Києвi. Я маю на увазi §хнi квартири. Зараз такого ж штибу мою iдею на повну котушку реалiзує єпископ Дiмiтрiй. По наших селах доживають свiй вiк тисячi бабусь, якi не мають родичiв. Вiн забирає §х до власних будинкiв перестарiлих, де §х годують за §хню нещасну пенсiю. Але весь секрет не в пенсi§. Вони вiддають цьому шахраєвi не лише пенсiю, але й переписують на нього свою пайову землю. А остання є величезним нерухомим капiталом. Це лише собi можна уявити, скiлькома тисячами гектарiв чудово§ укра§нсько§ землi володiє цей "iнородець" i "нацмен".

-- Що таке нацмен?

-- Так в Радянському Союзi називали представникiв нацiональних меншин. А тепер цi меншини захопили в Укра§нi владу. Ти що не знаєш, що у нас в державi здiйснюється класична полiтика апарте§ду, де нацiональна меншiсть визискує i обкрадає нацiональну бiльшiсть. Якщо я не правий, то запереч менi i назви хоча б одного етнiчного укра§нця серед "наших" олiгархiв. У нас ситуацiя точно така, як у Пiвденно Африканськiй Республiцi за часiв апарте§ду. Там 20% зайд-бiлих визискували 80% корiнних жителiв африканцiв. У нас точно такий же вiдсоток "нацменiв" експлуатує 80% етнiчних укра§нцiв. Їх майже немає в урядi, адмiнiстрацi§ президента, меншiсть §х i в парламентi. Класична полiтика апарте§ду.

-- Ну ти змалював надто вже страшну картину. В мене аж муращки по тiлi забiгали. Давай краще про твiй проект будемо говорити.

-- Пропоную створити органiзацiю з умовною назвою "Фонд довiчного утримання". Звичайно, повторюю, назва умовна Потiм §§ можна належним чином вiдкорегувати. Якщо ми не розпочнемо негайну реалiзацiю цiє§ програми §§ перехоплять "iнородцi". I тодi на розвиток нашо§ нацi§ ми отримаємо чергову велику дулю. А так я, за умови розкрутки проекту, обiцяю видiляти грошi на допомогу дiтям-сиротам, обдарованим дiтям, на видання укра§нських книжок i таке iнше. А то один олiгарх-єврей уже вiдкрив у мережi власних банкiв по всiй кра§нi вiддiлення для євре§в. Так там i вiдсоток за кредит нижчий, нiж у вiддiленнях для укра§нцiв i клiєнтiв не дурять. Хiба це не класична полiтика знущання над нашою нацiєю на §§ ж землi. Якби у нас була свою укра§нська влада цього б олiгарха одразу б вiдправили до в'язницi з конфiскацiєю всього його майна. Це ж треба придумати таке, шахрайський банк для укра§нцiв в Укра§нi, i не шахрайське вiддiлення цього ж банку для євре§в не в Iзра§лi, а в Укра§нi.

-- Так чому ж тодi лохи - укра§нцi цей банк не бойкотують?

-- Ти сама дала вiдповiдь на своє запитання. Тому, що лохи.

-- Скiльки тобi треба i як ти плануєш почати реалiзувати свiй проект?

-- Ось тут всi розрахунки, - я присунув ближче до дружини папери, знаючи, що вона в цих справах нiчого не розумiє. - Вiдкриємо фiлi§ фонду спочатку у мiстах мiльйонерах, а потiм, коли назбираємо достатню кiлькiсть грошей, i в престижних обласних центрах, а також в мiстах-курортах. Грошi потечуть рiкою.

-- Уже раз потекли. Аби не я, то може б зараз всiх нас i в живих не було.

-- Ну тепер ситуацiя iнша. Якщо грошi i пропадуть, в тебе ще залишиться дещиця на чорний день. Сподiваюся. що ти не найматимеш кiлерiв, щоб переписати §х з мене на себе.

-- I не сподiвайся. Заснований тобою фонд буде записаний на мене. а ти будеш виконувати функцiю, як тепер кажуть, топменеджера. Завтра пiдемо до юриста i вiн напише нам контракт. З чого ти плануєш починати?

-- Органiзую офiс у Києвi, орендуємо в центрi гарне примiщення i розгорнемо галасливу i нав'язливу рекламну кампанiю у засобах масово§ iнформацi§. Почнемо з радiо i оголошень в рекламно-iнформацiйних газетах, якi вкидають до кожно§ поштово§ скриньки, а якщо буде потрiбно то з часом пiдключимо i телебачення. Ти не проти?

-- Роби все, що вважаєш за потрiбне, але будеш раз на мiсяць звiтуватися перед тим юристом, який зараз веде мо§ фiнансовi справи.

I розпочав я чергову шахрайську акцiю. Для мене головним було на тому етапi власного морального падiння приборкати, приручити того юриста, який вiв дружининi справи. Це виявилося не складною задачею, бо саме вiд мене залежало, який вiдсоток вiд юридичного забезпечення справи вiн матиме. Домовилися, що раз на мiсяць юрист доповiдатиме дружинi, що все в ажурi, нiяких зловживань з мого боку немає, справи йдуть добре i ми отримуємо не лише плановий прибуток, але й ще бiльше.

Розкручуючи цей свiй проект я не один раз дивувався на§вностi, простодушностi, довiрливостi укра§нсько§ нацi§, §§ вiдразi i несприйняттi шахрайства. На пропозицiю оформити документи за всiма канонами я неодноразово чув: а навiщо? Ви ж мене не надурите? Такий гарний молодий чоловiк. У мене таким був мiй перший. Дуже на вас схожий. А другий, кацап, був таким п'яницею i хулiганом, царство йому небесне.

З цим юристом дружини ми оформляли такi угоди i давали §х на пiдпис людям, якi не читаючи §х пiдписували. Це було справжнє шахрайство на на§вностi, а то й на вiдвертому маразмi людей, покинутих сво§ми рiдними i зрадженими владою цiє§ держави. Саме ця влада i дозволила таким людям як я безсовiсно оббирати беззахисних старих людей. Ми не виконували жодних зобов'язань, бо в бiльшостi угод §х не було взагалi. Але на радiо, а потiм i на телебаченнi, в рекламних роликах обiцяли золотi гори: доставку продуктiв додому, сплату за комунальнi послуги, одноразову допомогу, машину для перевезення на обстеження до полiклiнiки раз, а то двiчi на мiсяць i таке iнше. Бажаючих вiддати свою квартиру з усiм §§ начинням нашому фонду з кожним днем ставало все бiльше. Ми вiдкрили його фiлi§ в усiх обласних центрах, а потiм i в iнших великих мiстах та курортних центрах. Я з допомогою юриста сплачував всi необхiднi хабарi всiм державним контролюючим, перевiряючим i дозволяючим органам.

Наступною моєю iдеєю стала органiзацiя абсолютно шахрайського конкурсу на кращi в кра§нi мiста для проживання i роботи. Це було необхiдно, щоб пiдняти цiну на нерухомiсть саме в тих мiстах, де у нас було багато квартир, отриманих пiсля смертi старих, якi вiдписали §х Фонду. Ми проводили конкурс, визначали "переможця", а потiм здiйснювали галасливу рекламну кампанiю, органiзовували всiлякi дебiльнi шоу, конкурси i презентацi§. Коли справа дiйшла до того, що Фонд звинуватили у тому, що вiн прискорює природний процес вибуття людей у кращий свiт через доставку неякiсних харчових продуктiв, пiдсипання у продукти отрути, неквалiфiковану, а то i вiдверто злочинну медичну допомогу я вже заробив не один мiльйон доларiв. На пораду юриста фонду ми з ним придбали нерухомiсть у Лондонi на декiлька мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв. Ми також купили продажний суд з усiма його тельбухами i вiн вiдмiв всi висунутi проти нас звинувачення.

Жодне iз звинувачень не пiдтвердилося. Та й не могло пiдтвердитися, так як наш юрист скрiзь мав зв'язки i "чотко" знав кому i скiльки необхiдно дати. Придбавши нерухомiсть у Великiй Британi§ ми з юристом Фонду зробили собi гарну базу для того, щоб дременути вiд Укра§ни подалi, коли ситуацiя в цiй кра§нi нарештi змiниться i шахра§ в нiй вже не будуть у пошанi. Справа в тому, що Велика Британiя не цiкавиться походженням грошей, якi вкладаються в §§ процвiтання. Крiм того, будь-яка людина, з будь-яко§ кра§ни, яка вклала в розвиток цiє§ держави мiльйон i бiльше фунтiв стерлiнгiв автоматично становиться §§ громадянином. Ще важливiшим для нас було те, що Велика Британiя нiкому сво§х громадян не видає. Тому ми могли не боятися, що виявленi з часом новою владою нашi шахрайства призведуть до нашо§ видачi урядом Британi§ легiтимному укра§нському уряду Укра§ни. Таким чином, ми убезпечили своє подальше iснування i тепер я мiг шахраювати з подвоєною енергiєю.

Дехто з прискiпливих журналiстiв ще не один раз пробував реанiмувати розслiдування дiяльностi мого Фонду "Довiчного утримання". Однак мною вже була вiдпрацьована метода гасiння такого роду суспiльних пожеж. Однi "журналюги" заспокоювалися пiсля отримання певно§ суми грошей, з iншими зустрiчався вiдданий менi спецiалiст "стоматолог", у третiх у самих було рильце в пушку. Врештi-решт всiм стало зрозумiло, що всi балачки про злочинну дiяльнiсть мого Фонду є лише простою людською заздрiстю. Нiхто, нiколи i нiкого з тих нещасних старих не тру§в, не зживали §х зi свiту також i у будь-який iнший спосiб. У крайньому разi особисто я нiяких злочинних наказiв чи рекомендацiй нiкому зi спiвробiтникiв не вiддавав. Мо§ слова будь-хто з них може пiдтвердити. А те, що люди похилого вiку у нашiй кра§нi мруть як мухи самi по собi, нi для кого не секрет.

Чи може комусь не вiдомо, що чоловiки в Укра§нi в середньому не доживають i до 60 рокiв? Я ж не з секво§ упав i не з Марсу сюди прилетiв. Ситуацiєю у нас володiю як нiхто iнший. Знаю §§, голубоньку, так би мовити, з середини. I iдея заснування фонду "Довiчного утримання" виникла в мене не з доброго дива. Все це "зварилося" тодi, коли мiй колега, теж "народний обранець", лiдер партi§ "Могутня Укра§на", яку в народi називають "му-му" Сигiзмунд Тiлiпайко запропонував парламенту пiдняти вiк виходу сво§х виборцiв чоловiкiв до 65 рокiв, а жiнок до 60 рокiв. При цьому в росiйськiй бульварнiй газетi, яка виходить в Укра§нi i яку безкоштовно розносять по поштовим скринькам задля промивання мiзкiв "лохам" цей дiяч мотивував свою пропозицiю тим, що, бачте, у багатих кра§нах Захiдно§ Європи саме такий вiк виходу на заслужений вiдпочинок i прийнятий. Тому i нам не гоже вiдставати. От дебiли! У кра§нах ЄС i НАТО люди живуть не 60 рокiв, а на цiлих двадцять рокiв довше. I пенсiя в них така, що вони на не§ не ледве животiють, як в Укра§нi, а §здять протягом року по декiлька разiв у туристичнi по§здки по всьому свiтовi.

Але я знову, пане нотатнику, вiдiйшов вiд теми. Це стосовно того звинувачення деяких журналiстiв, якi нiбито вiдкопали той неспростовний факт, що пiсля пiдписання угоди з нашим Фондом клiєнтам залишається жити менше року. Це далеко не так. Хiба не проводилися всiлякi експертизи? Усi люди, якими опiкувався мiй Фонд померли природною смертю. Але я економiст, фаховий менеджер найвищо§ квалiфiкацi§. Що ж ви хочете? Через це в мене були застосованi економiчнi методи стимуляцi§ ефективно§ роботи обслуговуючого персоналу. Куратори областей i найбiльших мiст фонду "Довiчного утримання" дiйсно отримували великi бонуси, якщо пiдопiчнi §м квартири клiєнтiв ставилися на ремонт впродовж першого року виконання контракту. Зрозумiло, що це можна було зробити лише пiсля того, як квартира звiльнялася клiєнтом, тобто вiн чи вона вiдправлялися у кращий свiт. Лише пiсля цього квартира ремонтувалася, облаштовувалася i виставлялася на продаж. Якщо квартира звiльнялася клiєнтом протягом другого року пiдписано§ з ним мо§м Фондом угоди бонуси мiсцевим менеджерам були незрiвнянно меншими. Якщо ж клiєнт "тягнув" i третiй рiк, бонуси не виплачувалися взагалi. Але ще раз повторюю, для особливо нетямущих сторiнок нотатника, я нiяких злочинних наказiв нiкому не вiддавав.

Менi порекомендували одного вiдставного лiкаря, який все життя пропрацював у рiзних колонiях для карних злочинцiв. Нiбито нiде вiн надовго не затримувався, бо на нього постiйно скаржилися, що вiн дуже "успiшно" лiкував засуджених. Подейкували, що в цього лiкаря всiлякi зарiзяки i серiйнi вбивцi стрункими рядами мерли вiд iнфаркту. Ходили чутки, що на цього ескулапа жалiлися родичi померлих нiбито вiн щось таке давав i вводив сво§м пацiєнтам, що нiяка автопсiя не могла виявити пiсля §хньо§ передчасно§ кончини. Справжнiй майстер своє§ справи. Дiйсно, ця людина працювала в моєму Фондi. Але знову ж таки про мою причетнiсть до систематичних iнфарктiв клiєнтiв Фонду - це все недолугi балачки, якi не мають нiчого спiльного з реальнiстю. Щоправда i цей лiкар сидiв на мо§х бонусах, як наркоман на голцi...

Звичайно, можна мене називати в усiй цiй iсторi§ злочинним шахраєм. Я не виправдовуюся перед цими сторiнками, а лише сповiдуюся §м. Але, хлопцi i дiвчата, тобто мо§ милi сторiночки нотатника, як називати тих людей, якi додумалися до шахрайсько§ операцi§ з вiком виходу укра§нцiв на пенсiю? Як можна виходити на пенсiю у 65 рокiв, коли чоловiки у нас живуть в середньому 60 рокiв? Хтось менi може пояснити? Одним словом, моє шахрайство не йде нi в яке порiвняння з шахрайством цих, з дозволу сказати, народних обранцiв. Одним словом, тепер можна взагалi лiквiдувати Пенсiйний фонд держави, щоб не муляв очi, а його грошi перевести на власнi рахунки до офшорiв. А ви ще кажете, що то я шахрай...

Так як дружина не пiдпускала мене до себе, а менi нiкуди було дiвати грошi i власне лiбiдо, я вирiшив трохи розважитися. Придбавши собi декiлькох найдорожчих повiй я швидко втратив до них iнтерес. Хотiлося чого незвичного, щирого кохання, обожнювання з боку кращо§ половини людства, а все це за грошi не купиш. Щоб не втрачати форми я продовжував працювати в унiверситетi тепер уже на чверть ставки. Чоловiк я привабливий, високий, стрункий, веселий, гострий на язик i тому природно романтично налаштованi студентки до мене, так би мовити, придивлялися. Одна з них, магiстерка, явно була в мене закохана. Спочатку я не звертав на не§ уваги, а потiм вирiшив §§ використати. Недаремно ж схiднi мудрецi кажуть, якщо хочеш мати в душi вiчну весну перiодично одружуйся на значно молодшiй за тебе жiнцi. Так робив один вiдомий в Радянському Союзi авiаконструктор. Живучи в Києвi вiн викладав у полiтехнiчному iнститутi i кожнi п'ять рокiв одружувався на студентцi. Попередню дружину вiн нiколи не ображав, залишаючи §й шикарну квартиру, дачу i машину. Я вирiшив використати його досвiд.

Чергову зустрiч чудовою ки§вською весною зi своєю дипломницею я розпочав з прямого запитання: як вона до мене ставиться, не як до свого викладача, а як до чоловiка. Вiд такого запитання "в лоб" вона спочатку знiтилася i почервонiла, а потiм, оговтавшись, призналася, що я §й дуже подобаюся. Я продовжив абсолютно вiдверту розмову i сказав, що у мене є двокiмнатна квартира, яка буде належати §й, якщо вона захоче до не§ переселитися i перiодично, раз на тиждень, приймати в нiй мене у гостi. При цьому §й будуть оплачуватися всi комунальнi послуги i видiлятимуться грошi на продукти i одяг. Я не буду запобiгатися i якщо вона завагiтнiє, квартира буде переписана на не§ i видiлятимуться грошi на утримання §§ i нашо§ дитини.

Це був з мого боку майже безпрограшний, хоча очевидно шахрайський хiд. Дiвчина була гарна, розумна, але дуже бiдна. Батьки мешкали в якомусь мiстечку Хмельницько§ областi i майже не допомагали §й. Уже з другого курсу вона пiдпрацьовувала, а пiсля закiнчення унiверситету дуже хотiла залишитися у Києвi. Але де знайти таку роботу, щоб винаймати бiльш-менш пристойне житло? Добре, якщо випаде нагода вдало вийти замiж. Але на горизонтi нiякого "принца" не маячило. В гуртожитку жили такi ж бiднi як i вона хлопцi-провiнцiали. Вона старалася як могла зберегти свою цноту, щоб потiм якомога дорожче §§ продати. Однак вiдповiдного §§ мрiям покупця не було видно навiть при застосуваннi найсучаснiшого телескопу. До душi все частiше, з наближенням випуску, закрадався чорний вiдчай. Саме через нього, проклятого, дiвчина помiркувала i згодилася. Таких квартир у мене в Києвi було немало. Наш Фонд §х постiйно ремонтував i продавав. В одну iз подiбних вiдремонтованих квартир я i поселив Олену.

Квартира була не тiльки вiдремонтована. Були завезенi i належним чином вмонтованi меблi, а в них мiстилося все необхiдне для життя: вiд рушникiв до посуду, вiд книжок до комп'ютера, вiд музичного центру до плазмового телевiзора. Все сяяло чистотою, являло собою продуманий до дрiбниць затишок i комфорт. Я сказав Оленi, що коли вона буде готовою мене прийняти до себе в гостi, нехай зателефонує. Нi в якому разi я не намагався прискорити процес, сказавши, що я зрозумiю, якщо вона передумає i вирiшить перебратися назад до гуртожитку. Але це був черговий мiй шахрайський хiд. Потрапивши з обiдраного гуртожитку до чудово§ двокiмнатно§ квартири моя магiстерка вже не могла вирватися з липко§ сiтки комфорту i потрiпавшись трохи здалася на мою милiсть. На третiй тиждень вона вже виявилася повнiстю готовою i запросила мене в суботу до себе. Треба сказати, що цi три тижнi були заповненi для мене почуттями, якi ранiше нiколи мене не опановували. Якесь таке постiйне хвилювання i зростаючий приплив саме чоловiчого внутрiшнього щастя нiби пiдняло мене над землею i я ширяв у якомусь чудовому ефiрi кохання i вiднайдено§ юностi.

Я взяв найкращу пляшку вина i найдорожчi на§дки в незначнiй кiлькостi, не пити i §сти я до не§ йшов, i вiдправився на квартиру. Це було, як я i чекав, зовсiм не те, що навiдатися в гостi до дорого§ повi§. Ця дiвчина нiчого не вмiла, вперше потрапивши в лiжко до чоловiка, але вся преамбула, §§ знiяковiння, §§ цнота, §§ бiль i радiсть, §§ поступливiсть i неприступнiсть одночасно так завели мене, що я вирiшив шахраювати з дiвчатами i надалi. Погравшись з нею трохи я, коли вона вже завагiтнiла, втратив до не§ iнтерес, але сво§ зобов'язання виконав. Переписав на не§ квартиру, дав грошi, а пiзнiше влаштував на престижну роботу. Батько в Олени на той час уже помер i вона забрала з Хмельниччини до себе матiр, яка i виховувала мого сина. Обидвi жiнки були дуже задоволенi сво§м нинiшнiм становищем.

Працюючи на чверть ставки в унiверситетi я практично нiчого не викладав, обмежуючись лише керiвництвом курсових, дипломних i магiстерських робiт. Тому щоб знайти собi чергову студентку-пасiю я попрохав у декана видiлити менi хоча б одну пару на тиждень саме на другому курсi. Тут навчалися повнолiтнi студентки, яким уже виповнилося 18 рокiв. Не хотiв, щоб мене звинуватили у зв'язку з неповнолiтньою. Однак пiсля Оленки п'ятикурсницi вже здавалися менi старими. Як я тiльки готувався до лекцiй i семiнарських занять, якi тiльки науковi методи зваблення жiнок не застосовував. Спiвав соловейком, стрибав по аудиторi§ як молоденький цапок, говорив англiйською з прононсом, травив смiшнi iсторi§ по темi лекцiй. Весна, на менi сорочка з дорогою краваткою, яка звабливо вiдтiнює мiй накачаний торс. Таких показних студентiв, як я в аудиторi§ не було. Не диво, що я ловив на собi захопленi погляди красунь-економiсток. Але майже всiх §х привозили на заняття розкiшнi автомобiлi або вони самi на таких машинах при§жджали. Хiба §х здивуєш двокiмнатною квартирою, хай навiть якнайкраще умебльованою. А запропонуєш покохатися "в лоб", як Оленцi, може виникнути скандал, який менi зовсiм не потрiбний.

Поки я розмiрковував, що i як менi зробити, проблема вирiшилася сама собою. Менi зателефонувала Оленка i запитала, чи не можна на тих же умовах, що i в не§, влаштувати у Києвi §§ троюрiдну сестру, яка навчається в Києвi на першому курсi Полiтехнiчного iнституту i в цьому роцi втратила в автомобiльнiй катастрофi обох батькiв. Вона мешкає в гуртожитку i знаходиться в повному розпачi i вiдча§ не маючи засобiв до iснування. Хотiла йти на панель, та на щастя попередньо зателефонувала менi. Ось я сестричцi i порекомендувала вас. То що §й менi вiдповiсти? Що вiдповiсти? Я згоден. Цiй дiвчинi не було ще 18 рокiв, але я вирiшив йти на ризик, вважаючи його виправданим. Вiльно§ вiдремонтовано§ i належним чином об лаштовано§ двокiмнатно§ квартири на той час не було, а точнiше була i не одна, але враховуючи безвихiдне становище Юлi, так звали сестру Оленки, я запропонував §й з повним фаршем однокiмнатну квартиру. Дiвчина погодилася.

Юля виявилася набагато рiшучiшою дiвчиною, нiж §§ троюрiдна сестра. Вона не мури жила мене три тижнi i вже через три днi по пере§здi до ново§ квартири запропонувала менi завiтати до не§ в гостi. З пляшкою вина i черговим набором продуктiв я подзвонив у дверi. Дiвчина вiдкрила менi майже одразу, мабуть виглядаючи мене з балкону. Я одягнув облягаючу тренований торс футболку i ковзнувши по менi поглядом дiвчина залишилася цiлком задоволеною. Видно, вона чекала побачити якогось бридкого багатого стариганя, з яким прийшлося б не кохатися, а просто давати. Напевно, вона розпитувала у Оленки про мене, але §§ розповiдь сприйняла як чергову казочку для заспокоєння "малолiтки".

Сестра Оленки демонструвала мiнiмальне збентеження, яке цiлком природне при першiй зустрiчi дiвчини з незнайомим чоловiком. Я вже подумав, що вона має в цьому сенсi певний життєвий досвiд. Але помилився. З Юлею виявилося складнiше, так би мовити на останньому етапi, наших стосункiв, тобто саме статевих вiдносин. Їй явно було боляче, було багато кровi, хоча я нервував набагато бiльше за не§. Знервований i розчарований я вранцi по§хав додому. Думав, що ми бiльше не зустрiчатимемося. Але я помилився. Через тиждень Юля зателефонувала знову i на цей раз все було чудово. I з кожним разом все краще. Я вже почав думати про те, чи не женитися менi на старостi рокiв. Але чи захоче розлучатися моя дружина? Донинi такого бажання вона не висловлювала, хоча ми i не жили з нею як чоловiк i дружина.

Проте мо§ мрi§ дуже швидко розвiялися. При черговiй зустрiчi Юля запитала, чи не буду я проти того, щоб вона одружилася. Вона, бачте, зустрiчається з одним студентом-вiдмiнником, який §§ дуже кохає i хоче негайно одружитися. Щоб не "ущемляти мо§ права" на не§, саме так вона висловилася, i не вчиняти несправедливо, так як я встиг оформив на не§ квартиру, вона вже пiдшукала в §хньому унiверситетi собi замiну. Справжню секс бомбу, вона так i сказала, яка згодна за однокiмнатну квартиру спати зi мною цiлий рiк. Хоча вона вже й не дiвчина, в фiзiологiчному сенсi цього слова, але має такi тiлеснi форми, "що закачаєшся". Я не був проти "закачатися" i вже через тиждень вигарцьовував на Веронiцi, так звали секс бомбу з такою силою, що порвав i себе i §§. Їй очевидно подобалися нашi здибанки i особливо належним чином облаштована однокiмнатна квартира. Але я не був би справжнiм шахраєм, якби з допомогою юриста i правильно складеного контракту, коли нарештi менi набридла i сексбомба не вигнав i §§, i §§ подругу Юлю на вулицю. Оленка залишилася в сво§й двокiмнатнiй квартирi, так як ростила мого сина. Пiсля цього цi обидвi квартири я з завидною перiодичнiстю використовував за вже апробованим сценарiєм.

Дивлюся я на сучасну молодь, на сво§х студентiв. Що §х чекає в нашiй кра§нi? Що §х турбує в глибинi душi? На вiдмiну вiд попереднiх поколiнь §м так i не вдалося створити власну культуру. Були в нас шестидесятники, було поколiння семидесятих, восьмидесятих, дев'яностих рокiв минулого столiття. Останнi довершили руйнування "кра§ни дурнiв", тобто Радянського Союзу. Було, нарештi. поколiння Помаранчево§ революцi§, яке народилося ще в СРСР. Що створить чи що зруйнує нове поколiння молодi, яке вже народилося в часи незалежностi Укра§ни? Чи пiднiмуть вони рукавичку, кинуту §м минулими поколiннями у твореннi нового укра§нського свiту? Мистецтво для них мертве. В минулому воно створювалося з метою самовираження. Нинi мистецтво iснує заради грошей. Саме на такому грунтi може витворитися поколiння укра§нських шахра§в.

Можливо, нинiшньому поколiнню двадцятирiчних, на мою думку, важко приймати рiшення i висловлюватися. Схоже, вони занадто цинiчнi у сво§х поглядах i думках. Але саме §хнiй реалiзм може допомогти §м зберегти власнi гарнi намiри, щоб не обрушило на них життя. Їх вiдчуженiсть не залишає §м нi iлюзiй, якi можуть розбитися, нi очiкувань, якi можуть бути обманутими. Врештi-решт при всiй §хнiй показнiй невизначеностi, вони можуть досягти бiльшого за всi попереднi поколiння укра§нцiв. I тут немає нiякого парадоксу i взагалi нiчого дивного. Вони єдинi народилися i виросли в незалежнiй Укра§нi.

Пройшло немало часу, а може це через цiлоденну насиченiсть мого нинiшнього життя багатьма подiями, менi так лише здавалося, як Алiна знову запросила мене на зустрiч.

-- Ситуацiя ускладнилась до краю, - пошепки сказала вона менi в ресторанi "Гарбузова хата". - Олесь менi повiдав, що над Романом Мовсепяном нависла смертельна загроза.

-- Хвилинку, - не зрозумiв я. - Хто такий Олесь?

-- Вибачте, я маю на увазi охоронника нашого президента Мельничука.

-- Олеся? Зачекайте, я дiйсно загальмована людина. Ваше ж прiзвище теж Мельничук. То це ваш чоловiк чи брат? Тiльки чесно.

-- Брат, рiдний брат. Я ж уже колись вам про це говорила. А ви, як виявилося, менi не повiрили. Саме через нього, тобто на його прохання звернене до президента, я i стала керiвником його Фонду. Йому сподобалася ваша iдея прослуховувати кабiнет президента i вiн зважився на цей дуже ризикований крок, хоча я його i всiляко вiдмовляла. Ось так бовкнула про вашу пропозицiя, а вiн §§ i прийняв. Схопився як за рятiвну соломинку. Мабуть саме ця ваша iдея дозволила йому донинi нiкого там не застрелити. Знайшов собi, як то кажуть, вiддушину. Уже декiлька мiсяцiв вiн прослуховує службовий кабiнет найвищо§ посадово§ особи в кра§нi. Зiбрав такий обсяг iнформацi§, яку, думаю, до нього нiхто у свiтi не мав.

-- Ну тодi вiн iсторична особа.

-- Може й так, якщо виживе. Але справа нинi не в ньому, а у вашiй дружинi. Схоже, що вона по вуха закохалася в цього журналiста Мовсепяна. Закохалася по справжньому i через це, вибачте менi за некоректне слово, йому не дає. Через це ж кохання до Романа вона не дає i Колюнi. А Колюня вважає, що вона дає Мовсепяну i через це не дає йому. Ви щось iз моє§ некоректно§ i плутано§ розповiдi зрозумiли? Я дуже хвилююся.

-- Та нехай вони всi там сказяться, - розсердився я. - Яке менi дiло до того кому дає чи не дає моя дружина. У нас з нею зараз фактично фiктивний шлюб i вона може давати чи не давати кому хоче i не хоче, може i не може. Це мене не обходить.

-- Ви мене не так зрозумiли. Я вже вам говорила, що Колюня дуже мстива людина. Iз записiв Олеся виходить, що може бути велика бiда. Назрiває трагедiя.

-- Що, ваш Колюня вирiшив натравити ментiв на цього Мовсепяна, щоб вони зняли з нього штани, намазали дупу медом i посадили на мурашник? Чи вiн може наказав сво§м орлам його пришити?

-- Колюня не має права на вбивство. Якщо вiн навiть вiддасть такий наказ, його нiхто виконувати не буде.

-- А хто має право на вбивство в нашiй кра§нi, так би мовити через, прости господи, правоохороннi органи?

-- Лише президент.

-- То виходить, що моя благовiрна пудрить мiзки вже й президенту.

-- Вiн i не пiдозрює про §§ iснування. Його бiльше цiкавить горiлка. Напивається, вибачте, до всцикачки. Шкiряне сидiння службового броньованого Мерседесу скоро прогниє вiд його сечi.

-- Так в чому ж тодi проблема?

-- Колюня нацьковує президента на Мовсепяна. Майже щодня доповiдає йому, що той нiбито друкує на нього всiлякi пасквiлi, обпльовує його на увесь свiт, насмiхається. За журналiстом постiйно стежать, його телефон прослуховують. До речi, прослуховують i ваш домашнiй телефон.

-- Але ж це незаконно.

-- Звичайно, але ж я вам говорила, що це не влада, а банда.

-- I як можна офiцiйно оформити прослуховування телефону людини, яка не пiдозрюється у скоєннi нiякого злочину.

-- Дуже просто. Оформляють заявку на прослуховування телефону справжнього злочинця, на якого прокуратура збирає компромат, але замiсть його телефону, вписують, наприклад, ваш. Ось так.

-- Дiйсно, дуже просто. По шахрайському просто. На всiх рiвнях державного життя суцiльне шахраювання. Риба, як вiдомо, псується з голови. Тому для викорiнення корупцi§ i шахраювання в нашiй державi достатньо посадити на найвищу державну посаду всього лише одну чесну, вольову, дiєву, з диктаторськими повноваженнями людину i всi цi явища, як системнi, зникнуть. Я не голо теоретизую. Прикладiв такого шляху знищення корупцi§ у свiтовiй iсторi§ безлiч.

-- Я повнiстю з вами згодна. Але така людина в наших умовах може прийти до влади i отримати вiдповiднi повноваження тiльки внаслiдок страшного суспiльно-полiтичного катаклiзму. За всiх iнших умов одна шахрайська i бандитська влада з рiзними варiантами змiнюватиметься на iншу, таку ж. Як може в таких умовах прийти до влади нiчим не заплямована людина? Для викорiнення корупцi§ треба мати не лише диктаторськi повноваження президента, але й людину на цiй посадi, яка є моральним авторитетом для нацi§.

-- То виходить, що цей Колюня хоче руками президента знищити свого конкурента i таким чином отримати доступ до тiла моє§ дружини. I президент пiде на такий страшний злочин? Що ж це за люди потрапляють на найвищi щаблi влади? Нiхто ж не може знати, що буде завтра. Немає нiчого таємного, яке б не стало явним. Вiн не просто злочинець, але й крiм того великий дурень, який абсолютно не здатен передбачити ситуацiю на два кроки наперед. Тим бiльше, що як ви кажете, моя дружина йому не потрiбна. Невже вiн не розумiє, що його спецiально заводять? Дурень вiн iз дурнiв. Спланувати i провести вбивство людини в якому братимуть участь декiлька чоловiк, обговорювати його при всiх у власному кабiнетi, це треба взагалi не мати розуму в головi нiякого.

-- А його в цiє§ людини дiйсно немає. Пропив увесь.

-- Жахливi речi ви менi розповiдаєте.

-- Справа думаю в тому, що для цiє§ банди вже зiйшло з рук вбивство не однiє§ людини. В лiсах навколо Києва iснують цiлi секретнi цвинтарi. А пiсля того, як вся ця зондеркоманда лiквiдувала перед черговими виборами свого основного полiтичного конкурента на посаду президента Бiловола, вони вирiшили, що можуть творити вже все, що захочуть. Абсолютно безкарно.

-- Так Бiловола таки вбили?

-- Так. Органiзували автомобiльну катастрофу. Перегородили вузьку дорогу вантажним автомобiлем з причепом. Але в нього за шофера був професiйний автогонщик. В абсолютно, здавалося б, безвихiднiй ситуацi§ вiн вивернув на шаленiй швидкостi автомобiль так, щоб врятувати свого шефа. I зробив це. Бiловол отримав лише незначнi пошкодження, якi не могли привести до смертi. Однак на мiсцi органiзовано§ катастрофи на автомобiль вже чекала зондеркоманда. Вона й добила конкурента нинiшнього президента на виборах. Реального конкурента, пiдкреслюю. Бо якби вiн не був реальним претендентом на найвищу посаду в кра§нi, його б нiхто i пальцем не торкнувся б.

-- От паскуди. Виникає бажання взяти кулемета, поставити всiх цих нелюдiв до стiнки i строчити безупинно, поки не закiнчаться патрони. А потiм перезарядити i стрiляти знову.

-- Ось i в Олеся таке бажання виникає постiйно. Як вiн, з його характером, себе стримує, я не знаю. Мабуть саме через записування розмов у кабiнетi президента вiн i знаходить собi розрядку. Але на довго його не вистачить. Боюся, що одного нещасливого дня вiн зiрветься i когось пристрелить просто за службовим столом. Або його викриють. Врештi-решт, рано чи пiзно це трапиться. Так завжди було i так завжди буде в майбутньому. Вiн менi розповiдав, що вже двiчi був на гранi викриття. А наступного разу може не повезти. Ви завжди були багатi на iде§. Може запропонуєте моєму братовi якийсь прийнятний вихiд з того становища, в яке вiн потрапив? Вибачте менi, але вимушена нагадати вам, що вiн реалiзує саме вашу iдею.

-- Як це не цинiчно звучить, але я запропоную вихiд лише пiсля вбивства Мовсепяна.

-- Я розумiю, що ви його ненавидите, бо все ще кохаєте свою дружину, хоча думаю, не признаєтеся в цьому самому собi. Але ж не можна так напризволяще кидати людину, хто б вiн для вас не був. У принципi Роман хороша людина, патрiот Укра§ни, борець за справедливiсть. Щирий, до речi. Олесь хоче попередити його. Я вже Романовi телефонувала з телефону-автомату. Але вiн, думаю, сприйняв мiй дзвiнок як провокацiю.

-- Я дiйсно не люблю цього красунчика Мовсепяна. Але справа не в мо§й любовi чи нелюбовi i коханнi до нього моє§ дружини. Вiн вiдомий журналiст i у нього в газетi вже сформувалася цiла команда високопрофесiйних журналiстiв, якi будуть розкручувати цю справу. Президент i його команда великi дурнi, якщо думають, що ця справа §м зiйде з рук так само, як i вбивства iнших людей. Однак, цього буде замало, треба, щоб твiй брат обнародував змiст сво§х записiв у кабiнетi президента. Скажiмо так, з умовною назвою плiвки майора Мельничука.

-- Що ви таке кажете! - обурилася Алiна. - Та його ж знищать протягом декiлькох годин. Де б вiн не заховався, його знайдуть. А в брата є дружина i мала дитина, старi батьки. Їх усiх же лiквiдують як небажаних свiдкiв. Цi люди, повiрте менi, нi перед чим не зупиняться. В них немає нiчого святого. Я думала краще про вас.

-- Не поспiшай з висновками, панi магiстерка. - Спочатку твого брата з родиною треба вивезти за кордон i передати спецслужбам яко§сь правово§ держави, якi самi вже давно знають про страшнi злочини нинiшнього правлячого режиму в Укра§нi. Вони §х не схвалюють, але нiчого реально зробити не можуть. Тим бiльше, що цей режим пов'язаний тисячами корупцiйних злочинних ниток з таким же корупцiйним режимом у Росi§. Саме вона i покриває цю бандуЈ як робила завжди. Їй вигiдно мати марiонеткову владу в Укра§нi на яку завжди можна натиснути, щоб впроваджувати сво§ iнтереси i надалi грабувати укра§нську нацiю. Та якби у нас була справжня незалежна вiд Росi§ влада, хiба б вона мирилася з цiєю сатанинською, так званою Укра§нською православною церквою Московського патрiархату, яка намагається спотворити, спаплюжити саму душу укра§нцiв. Та нiколи б такого не вiдбувалося, якби президент не був на гачку у кацапiв.

-- Згоден. Це ж як треба себе не поважати, яким себе вважати хай навiть пiдсвiдомо "лохом", щоб в Укра§нi, в Києвi, який хрестив Володимир Великий ще за 300 рокiв до виникнення Москви скрiзь впроваджувати церкву Московського патрiархати. Наш президент пiсля чергового вбивства сво§х опонентi, а також пiсля кожно§ п'яно§ оргi§ йде до УПЦ Московського патрiархату i там цiлує руку в жирного як кiт, теж вiчно п'яного московського попа. I президент i цей пiп вiдомi тим, що слова нормального людського без матюкiв сказати не можуть. Яким треба бути рабом, пiднiжками i брудом Москви, щоб стати вiрним московсько§ шахрайсько§ церкви в Укра§нi.

-- Звичайно, я з вами повнiстю солiдарна в цьому, а також вважаю, що якби вдалося Олеся з родиною вивезти за кордон, вiн був би там у безпецi.

-- А хiба у нас немає опозицi§? Нехай звернеться до не§ по допомогу. Ї§ ця влада намагається знищити i при цьому не вибирає методiв у сво§й улюбленiй манерi. Тому опозицiонери з задоволенням приймуть пропозицiю вiд будь-кого, хто має документально засвiдченi факти про злочини нинiшньо§ влади. Для них така людина, як ваш Олесь, просто знахiдка. Тiльки не дай боже йому зв'язатися з так званими "комунiстами". Це така ж шахрайська партiя, як i УПЦ Московського патрiархату. Тому вони так тiсно i спiвпрацюють. Все керiвництво партi§ є доларовими мiльйонерами. Хiба ти не звернула уваги, як вони голосують у парламентi. Постiйно пiдтримують олiгархiв. У формальну коалiцiю з ними не вступають, боячись, що вiд них вiдвернуться §х виборцi. Однак вважаю, що з роками вони вже i офiцiйно створять правлячу коалiцiю з олiгархами. Ото буде фурор в усьому свiтi. Правляча коалiцiя, яка складається з капiталiстiв-олiгархiв i "комунiстiв". Карл Маркс i Владiмiр Лєнiн в домовинi перевертаються. Всi полiтичнi проститутки свiту вiд заздрощi луснуть. I де тiльки беруться iдiоти такого рiвня, щоб i далi голосувати за таких "комунiстiв".

-- То до кого ж йому звертатися? Вибачте, я знову за своє.

-- У мене лише двi кандидатури. Тут я беру вiдповiдальнiсть на себе. Або нехай звертається до Тимоненко, або до Морозюка. Вони є щирими противниками цього режиму. НуЈ врештi-решт, нехай Олесь перевiрить за цими сво§ми записами чи це дiйсно так i що й вони теж, як "комунiсти", не лукавлять. Я не знаю, навiщо тобi, тобто вам, взагалi було вплутувати в цю справу мене. А раптом я "накрапаю" куди слiд.

-- Не "накрапаєте", як ви сказали. I не тому, що ви такий благородний. Ви розумний i саме через це знаєте, що володiння такою iнформацiєю для вас вкрай небезпечно. Вони перевiрять §§, Олеся знищать, але заодно лiквiдують i вас, як небажаного свiдка. Але не треба говорити, що це я вас вплутала в цю iсторiю. Все якраз навпаки. Невже забули?

-- Не забув.

-- То що, тодi так виходить, що Мовсепян приречений i нiхто йому не допоможе?

-- А як? Може ви менi скажете?

-- Нi, я нiчого придумати не змогла тому i вирiшила зустрiтися з вами.

-- Ну не можна допомогти людинi, не розкриваючи себе, якщо за нею стежать професiонали протягом 24 годин на добу та ще й прослуховують всi його телефоннi контакти. Перша ж зустрiч з цим вiрменсько-укра§нським красунчиком, ваша, моя чи Олеся призведе до того, що цi бандити у формi потягнуть за ниточку i все розкриється. Роман приречений.

-- Ось i Олесь так думає, - похитала головою Алiна. - Заварили ми з вами кашу, а тепер через нас загине хороша людина. Президент уже дав розпорядження розiбратися з ним. А це означає лише одне... Колюня просто на крилах лiтає. Думає, що тепер ваша дружина вже точно йому дiстанеться. Iнтенсивно готує дуже затишне гнiздечко в Конче-Заспi. Що ви про це думаєте?

-- Думаю, що, враховуючи нашi обставини, це дуже проблематично. Вбивство Мовсепяна надовго виб'є мою дружину з колi§ i вона навряд чи захоче когось бачити. Враховуючи характер Колюнi вiн спочатку §§ всiляко втiшатиме, а якщо i це не допоможе, вiн §§ викраде i зґвалтує. Але якщо до того часу будуть оприлюдненi плiвки майора Мельничука, вони, кажучи науково, заляжуть на дно i нiяких дiй, якi могли б спровокувати негативну реакцiю свiтово§ спiльноти, робити не будуть. Колюня заспоко§ться i моя дружина зможе зализувати сво§ душевнi рани на самотi.

Через декiлька днiв я помiтив на чудовому личку своє§ дружини першi ознаки змарнiння i душевного неспокою Я вирiшив, i як потiм виявилося, зовсiм небезпiдставно, що мабуть десь пропав Мовсепян. Думаю, що саме тодi дружина нарештi вирiшила йому вiддатися, але не встигла цього зробити, так як §§ коханий кудись подiвся, зник i на телефоннi дзвiнки не вiдповiдав. Напевно, вона зателефонувала до нього на роботу i там §й вiдповiли, що §хнього керiвника вже декiлька днiв не бачили нi в редакцi§, нi вдома. Моя дружина розумна i поiнформована людина i тому §й не важко було зрозумiти, що це може означати в нашiй кра§нi.

Могла вона здогадуватися, що зникнення Романа так чи iнакше пов'язане з §§ особою i напевно, картала себе за те, що поводила себе з ним так неприступно. Однак, нiчого змiнити вже було не можна. Подi§ навколо зникнення журналiста стрiмко розвивалися. Його спiвробiтники i друзi просто так цю справу не кинули i намагалися дзвонити в усi дзвони. Ожила i опозицiя, яку "затюкала" влада. Врештi-решт, тiло без голови знайшли на одному з таємних владних цвинтарiв на Ки§вщинi. Саме у виборчому окрузi Морозюка. Це щоб пiдставити опозицiю. Але все вийшло навпаки. Стало очевидно, що можновладцi всiляко намагаються пригальмувати слiдство. Їхня зацiкавленiсть в цiй справi не була зрозумiлою хiба що останньому §жаку. Ненависть до влади в укра§нському суспiльствi стрiмко наростала. Саме в цей час i вибухнули плiвки Мельничука. Точно за мо§м сценарiєм, який я розробив на останнiй зустрiчi з Алiною.

Ї§ брат звернувся в змальованiй мною послiдовностi спочатку до Тимоненко, але ця дама вирiшила, що це провокацiя влади як проти не§ особисто, так i проти очолювано§ не§ полiтично§ сили. Iнакше повiв себе Морозюк. Алiна зустрiлася з ним i продемонструвала один iз записiв, де президент i його команда розробляли сценарiй його особисто§ дискредитацi§. Морозюк впiзнав голоси всiх фiгурантiв записiв i вирiшив, що §х використання дасть йому нi з чим не зрiвняннi полiтичнi дивiденди. Через сво§х одно партiйцiв вiн вивiз майора Мельничука за кордон разом з родиною

Пiсля цього нiщо вже не заважало Морозюку обнародувати тi записи, де говорилося про необхiднiсть покарати норовливого журналiста. Добре все обмiркувавши, Морозюк вирiшив перестрахуватися i обнародувати компрометуючi владу записи саме на засiданнi Верховно§ Ради. Вислухавши матюки, лайку i погрози фiзично§ розправи, необхiдностi "розiбратися" з Мовсепяном, а також те, що "президент-iнтернацiоналiст" називав його "армяшкою" Верховна Рада попри §§ провладну бiльшiсть пiд тиском опозицi§ вимушена була створити слiдчу комiсiю, яку доручили очолити Морозюку. Справа закрутилася.

При всiй мо§й неприязнi до Мовсепяна я не хотiв для нього такого фiналу. На дружину було просто страшно дивитися, так вона переживала втрату свого коханого. Вона зовсiм не думала про бiзнес i необхiднiсть контролювати дi§ такого шахрая як я. Цим я i скористався в повнiй мiрi. Шахра§ з влади тимчасово притихли i через це дозволили вiльнiше почувати себе шахраям меншого масштабу за самих себе. З Алiною ми провернули декiлька операцiй ще до того, як §§ брата з родиною вивезли за кордон.

Алiнi, як i менi, було очевидно, що пiсля оприлюднення записiв §§ брата бути топ- менеджером Фонду президента вона вже не зможе. Ї§ б звiльнила на другий день. Крiм того, нависла б реальна небезпека над §§ життям. Тому я запропонував сво§й колишнiй студентцi ви§хати за кордон разом з братом, але не з пустими руками. На той час у Великiй Британi§ в мене були налагодженi довiрливi вiдносини з одним мiсцевим банкiром. Не один раз ми виручали один одного i були впевненi, що лише мiж двома шахраями одного рiвня можливi чеснi вiдносини. Уже маючи на руках квитки Алiна перевела грошi Фонду президента на мiй рахунок у одному приватному банку в туманному Альбiонi. Пiсля цього §§ брат, його родина i сама Алiна вiдлетiли до Лондона вже не як злиднi з плiвками, а як цiлком заможнi люди. Ось так я обдурив самого президента, про що вiн навiть i не здогадувався. Нiколи бiльше в життi шахраювання не приносило менi такого задоволення i справжньо§ насолоди, як це. Зацькований з усiх бокiв президент навiть не мiг нiкуди звернутися за кордон, щоб йому повернули сотнi мiльйонiв доларiв. Було це тому, що з плiвок Мельничука всi довiдалися, що саме президент є у нашiй кра§нi найбiльшим казнокрадом, корупцiонером i хабарником i кожна посада в кра§нi купувалася за великi грошi, якi переказувалися саме до його Фонду та на iншi рахунки.

Я був дуже задоволений собою, так як я, етнiчний укра§нець, окрутив навколо пальця всiх цих "iнородцiв", якi вважали себе пупом землi i найхитрiшими людьми у свiтi. Фактично на певний перiод у цiй кра§нi я став реальним ляльководом i визначив долю всiє§ цiє§ бидлоелiти. I про це нiхто навiть не здогадувався. Розшифровка записiв Олеся гуляла всiм свiтом. Все це було перекладено рiзними мовами i розмiщене в Iнтернетi. Президента i його оточення ненавидiли всi як в Укра§нi, так i по всiй нашiй екологiчно загидженiй планетi. Пiд час написання цих нотаток менi згадався епiзод, який трапився на зiбраннi президентiв i прем'єр-мiнiстрiв всього свiту в Стокгольмi. Пiзнiше я про нього розповiдав студентам, викладаючи на факультетi мiжнародних вiдносин в одному з унiверситетiв Києва.

Справа полягала в тому, що на таких зiбраннях за дипломатичним етикетом керiвникiв держав розсаджують за алфавiтним порядком. При цьому може бути використаний алфавiт або англiйський або французький. Переважно, звичайно, користуються англiйським. Але на цей раз все було iнакше. Прiзвище американського президента Буша починається на англiйську лiтеру "бi", тобто другу лiтеру англiйського алфавiту, а укра§нського президента на лiтеру "сi", тобто третю лiтеру цього ж алфавiту. Але американський президент, якому його радники доповiдали про справу Мовсепяна i про плiвки майора Мельничука, навiдрiз вiдмовився сидiти поруч зi злочинним президентом Укра§ни. Назрiвав грандiозний дипломатичний скандал. Помiняти етикет органiзатори зустрiчi не могли. Це був би без прецедентний в iсторi§ людства випадок. Тому вирiшили розсадити керiвникiв держав за французьким алфавiтом, а в ньому прiзвище тодiшнього президента Укра§ни починалося на лiтеру "к". Ось i опинився вiн серед таких як i вiн злочинних правителiв деяких нiкому не вiдомих африканських кра§н.

Президент i його команда викручувалися, як вуж пiд вилами. Що вони тiльки не робили. Колюня зiбрав усiх олiгархiв i обложив §х даниною. Цi грошi мали пiти на те, щоб викупити в Олеся оригiнальнi записи. Якби це вдалося, нiякий незалежний вiд нашо§ влади мiжнародний суд нiколи б не визнав зробленi з них копi§, якi можна було б пiдробити. А ось оригiнальнi записи говорили про те, що вони здiйсненi були саме в кабiнетi президента. Будь-який спецiалiст з аудiо запису пiдтвердив би це пiд присягою. Але пiсля того як Алiна переказали грошi президентського Фонду, скориставшись розробленим одним аспiрантом з Iнституту кiбернетики Академi§ наук Укра§ни кодом доступу до конфiденцiйно§ iнформацi§, нiякими грошима Олеся i його родину вже не можна було заманити. Науковим керiвником цього аспiранта, який вирiшив розробляти програми для фiнансування i кредитування в банкiвськiй сферi, був я. За розробку вiдповiдно§ програми, яку мiй аспiрант здiйснив за постiйних консультацiй зi мною i мо§м юристом, який в той час вже давно мешкав у Великiй Британi§, цей молодий хлопець отримав мiльйон фунтiв стерлiнгiв i не марнуючи жодного дня вiдбув до Америки.

В державi настала дивна рiвновага, своєрiдне двовладдя, коли i влада пiдупала в силi i вже не могла дiяти вiдверто бандитськими методами, але й опозицiя не мала достатньо§ сили, щоб змiстити злочинних можновладцiв. Саме в цей час я вирiшив, що необхiдно i менi йти у владу. Наближалися черговi вибори до парламенту i я прийняв рiшення висунутися по мажоритарному округу свого рiдного курортного мiста на Полтавщинi. Про мене там уже всi забули. Нiчого путнього для свого рiдного мiста i сво§х землякiв я нiколи не зробив. Жодно§ копiйки зi сво§х мiльйонiв не видiляв нi для мiста, нi для району. В той же час мо§ конкуренти, якi мешкали в цьому мiстi ще до власного висунення, розгорнули бурхливу дiяльнiсть Головний мiй опонент, мiсцевий бiзнесмен, який володiв вiдомим заводом мiнеральних вод, заводом хлiбопродуктiв, птахокомбiнатом i iншими великими пiдприємствами мiста вкладав великi кошти в благоустрiй мiста. Скрiзь вздовж основних вулиць мiста i автомагiстралей, якi з'єднували районний центр з навколишнiми селами i iншими мiстами височiли плакати з усмiхненим обличчям кандидата в депутати, то самого, то разом зi старенькою матiр'ю, то разом з дiтьми i дружиною. "Я свiй хлопець, такий же як i ви, нiби звертався вiн до сво§х землякiв"

Вирiшив я балотуватися в депутати буквально в останнiй момент i тому на думку дружини i сво§х друзiв не мав абсолютно нiяких шансiв на перемогу.

-- Це просто повнiстю нерозумна, нерацiональна трата грошей та часу, - переконувала мене дружина. - Краще заснував би якусь нову справу. Знайшов iнший напрямок розвитку власного бiзнесу. Навiщо тобi потрiбна та Верховна Зрада? Це ж ганьба якась, а не парламент. Там лише однi дебiли, педофiли i педерасти, - не вгавала вона. - I ти таким станеш. Якесь збiговисько збоченцiв i вiдвертих злочинцiв. Ти що нiколи не слухав, що вони несуть з трибуни i якi закони вони приймають? Та через таких, з дозволу сказати, людей, ми i знаходимося так глибоко в дупi.

-- Звичайно, що я нiколи виступiв депутатiв у Верховнiй Радi не чув, - посмiхнувся я. - Це ти на сво§й кухнi щодня §х слухаєш. А я i в "ящик" вже не пам'ятаю коли зазирав.

-- Воно й видно, - єхидно продовжила дружина. - Якби ти §х хоча б один раз послухав, у тебе бажання стати так званим "народним обранцем" бiльше б не виникало.

-- А тобi не здається, що який народ, такi й депутати, - заперечив я сво§й благовiрнiй. - Якщо вони дають себе дурити вiдвертим шахраям i моральним вилупкам, якi до того ж генетично не належать до укра§нсько§ нацi§, то чому не можу цього робити я, щирий укра§нець. Я все таки вiдчуваю власну генетичну спорiдненiсть i причетнiсть до цих людей i до цiє§ землi. Може хоча б щось зроблю для не§ хорошого.

-- То чому ж тодi донинi нiчого не зробив? Хоча б для рiдного мiста, де ти народився i вирiс? - знову єхидно запитала моя половинка. - Так ти будеш дiяти i пiсля обрання. Хоча в тебе i немає нiяких реальних шансiв. Ти ж сам говорив, що за два тижнi до виборiв маєш останнiй рейтинг серед усiх десяти зареєстрованих кандидатiв. Навiть якщо ти викинеш на власну рекламу всi сво§ грошi, все одно нiчого в тебе не вийде.

- Поживемо, побачимо, - хмикнув я. - Можу битися з тобою об заклад, що я обведу навколо пальця i сво§х конкурентiв, i сво§х виборцiв. Хоча б заради спортивного iнтересу. Вiдбуду весь термiн депутатства. Нiчого для сво§х виборцiв не зроблю, ну просто палець об палець, а потiм перекочую до iншого виборчого округу. Але на цей раз уже з вiдпрацьованою шахрайською методикою.

- Тебе просто смiшно слухати в останнiй час, - дружина пiджала сво§ чарiвно окресленi повнi губки, якi в народi називають "Лук Амура".

- "Бiдна жiнка, - подумав я, - що вона бачила у своєму життi. - Закохалася може вперше в цього нещасного журналiста, вимушена була з мого шахрайського подання стати еквiлiбристкою мiж ним i Колюньою, а потiм втратила свого коханого, а з ним i сенс власного iснування. Якби не дiти, мабуть би добровiльно пiшла з цього пiдступного життя. Менi раптом стало так щемно на душi, що до серця пiдступила якась дивна млiсть. Може я §§ донинi кохаю? Однак досить було рефлексувати. Необхiдно негайно виробляти вже не стратегiю, а тактику власно§ передвиборно§ кампанi§. Що ж придумати? Як дiяти так, щоб однозначно перемогти всiх сво§х конкурентiв?

Але я не був би шахраєм, аби нiчого не придумав. Вирiшив, що шахрайськими методами, навiть iз застосуванням мiнiмально§ кiлькостi грошей я все таки, знаючи ментальнiсть сво§х землякiв i будучи схильним до аналiзу, приречений на перемогу. Перше, що я зробив, так це дав розпорядження сво§м помiчникам купити менi старi розбитi "Жигулi", якi в народi промовисто називають "Копiйкою". Страшенно здивованим менеджерам я наголосив, щоб вони вiдремонтували мотор, гальма i все iнше, але нi в якому разi не рихтували i не фарбували машину зовнi. Вона повинна була мати обов'язково, "як у простого народу", проржавiлi крила, облуплену фарбу i весь iнший "повний фарш" укра§нського злидаря.

Побачивши мене за кермом такого автомобiля дружина мабуть вперше за останнiй перiод нашого життя зареготала. Вона смiялася так, що з §§ прекрасних очей бризнули сльози.

-- Де ти взяв таке одоробло? На складi металобрухту?

-- Зовсiм нi, купив для себе. Буду тебе возити по магазинах i на званi вечерi. Хiба не круто? Всi на Мерседесах, Феррарi i Лексусах, а ми на "Копiйцi". На цi дорогi iномарки вже нiхто i уваги не звертає. А на наше диво природи будуть дивитися i навiть витрiщатися всi.

-- Та нас нiхто на такiй машинi i на стоянку не пустить.

-- Не хвилюйся. Я покажу охороннику запрошення.

-- Та кому така оригiнальнiсть потрiбна. Люди ж засмiють. Крiм того, я в таку машину не сяду.

-- Подумаєш, яка панi.

-- Панi чи не панi, - а катайся на такiй машинi сам, раз у тебе виник такий бзик. - А до мене, будь ласка, бiльше не чiпляйся.

-- Все, питання закрите. Тим бiльше, що я на два тижнi вiдбуваю на батькiвщину.

-- На такiй машинi? Ти на нiй не до§деш i до Яготина.

-- Якби ти знала, який на не§ поставили мотор, ти б такого не казала.

-- Хочеш посмiшити сво§х землячкiв?

-- Авжеж. Укра§нську нацiю перемогти в чесному бою ще нiкому не вдавалося. Нас можна поневолити i загарбати лише застосовуючи шахрайськi методи. Ми до них повнiстю не готовi. Але вчимося. Враховуючи, так би мовити, мене, який плоть вiд плотi укра§нського народу.

Бiльше нi про що я з дружиною не розводився, а посадивши сво§х помiчникiв на два джипи, повiв свою експедицiю по Бориспiльському шосе i далi на схiд на Полтавщину. Там я поселив сво§х хлопцiв у будинку свого шкiльного друга, який працював головним лiкарем мiсцево§ лiкарнi i мав у мiстi свiй невеликий бiзнес. Великий його будинок стояв на самому березi Хоролу в чудовому мiсцi i мав навiть власний приватний пляж. Хлопцi одразу булькнули у воду, а я по§хав сво§ми "Жигулями" до квартири друга, який переселився на час перебування мене i мо§х помiчникiв у своєму будинку до мiсько§ квартири, яких мав у мiстi декiлька. Протягом усього року вiн здавав цi помешкання курортникам i мав з цього немалий зиск.

У вiтальнi квартири головного лiкаря я щиро привiтав свого шкiльного друга i його дружина накрила нам стiл у кухнi, а сама вийшла геть, розумiючи, що чоловiкам необхiдно обговорити сво§ справи.

Ми налили по чарцi, згадали, як разом вчилися, а потiм бiгали за дiвчатами, як при§жджали, вiн з Полтави, а я з Києва, до батькiв на канiкули. Як упадали за сексуально стурбованими курортницями. Як писав наш земляк Котляревський: згадали бо знає колишнє, балакали вже може й лишнє. Шкiльний друг повiдомив менi, що в мене немає нiяких шансiв на обрання i порекомендував даремно не тратити сили i грошi i зняти свою кандидатуру. А натомiсть пообiцяв влаштувати для мене з помiчниками чудову рибалку на унiкальних мiсцях на Пслi, Хоролi i особливо на затоцi Днiпра, яка утворилася на тому мiсцi, де Кременчуцьке водосховище затопило устю Сули.

-- Повiр менi, - продовжував вiн нашу розмову, - я поясню твою нинiшню ситуацiю прикладом з рибалки. Тво§ головнi конкуренти будуть ловити рибу на добре пiдгодованому ними мiсцi, а ти там, де риби взагалi немає, бо вся пiшла до тво§х конкурентiв. Ще й до того ж, тобi i вудочку буде нiкуди закинути. А якщо закинеш, то зачепишся за якогось корча i залишишся без вудлища i вудочки. Зрозумiло пояснюю?

-- Зрозумiлiше нiкуди. Але послухай ти i мене. А якщо я привiз з собою незвичний корм, дуже смачний i пахучий i вкину його в рiчку i вся риба, або хоча б потрiбна менi кiлькiсть припливе до мене.

-- Та це треба викинути мiльйони доларiв, та й то я не впевнений в успiховi. Он цей наш мiсцевий бiзнесмен навiть за сво§ грошi вулицi в мiстi заасфальтував, церкву споруджує, разову допомогу для нужденних видiляє. I це вiн вже робить не один рiк. А ти хочеш при§хати до нашого мiста менше як за два тижнi до виборiв i всiх переагiтувати? Так не буває.

-- Ну добре, не будемо сперечатися. Менi треба якась така мотивацiя. Одним словом, у тебе є на оцi якась така дiвчина чи молодичка, яка цiє§ ночi добряче прочистить менi печiнку, а заодно i всi iншi органи. Завтра в мене почнеться доволi важкий перiод. Крiм запланованих чистим мiркуванням i розроблених операцiй, менi ще й треба бути готовим до постiйно§ iмпровiзацi§.

-- Так ти все таки вирiшив ризикнути? Тодi бiльше не буду тебе вiдмовляти. А стосовно жiнки, то в мене є одна молодиця. Вiд себе вiдриваю, - мiй друг посмiхнувся. - Для свято§ справи нiчого не пожалкую.

Треба було вiддати належне моєму шкiльному товаришу. Мiй друг-лiкар, я навiть щоденнику не довiряю його iм'я i прiзвище, але якщо комусь це буде потрiбно вiн довiдається i сам, дiйсно, схоже на те, вiдiрвав цю молодичку вiд себе. Зовсiм молодий лiкар-iнтерн, яка закiнчила медичний унiверситет у Харковi. Ми з нею облаштувалися в окремому примiщеннi сауни, заднi дверi яко§ виходили просто у воду Хорола i навiть були закритi високим парканом з усiх бокiв вiд цiкавих очей. Ця лiкарка-початкiвець була зовсiм не початкуючою коханкою. Вона знала про все, що де лежить у саунi i очевидно була тут не вперше. До ранку з допомогою всiляких ароматизаторiв i iнших штучок, про якi я на свiй сором i не пiдозрював, iнтерн дiйсно так прочистила мiй органiзм, що на другий день я виявився не здатним вийти на свiй виборчий округ i цiлий день вилежувався в саунi i голим купався в рiчцi.

Головний лiкар делiкатно зателефонував менi в другiй половинi дня, єхидно поцiкавившись, як iде передвиборна агiтацiя. Я послав його подалi i попросив бiльше до мене iнтерна не посилати.

-- А §й сподобалося, - смiявся вiн у трубку. - Дивись, якщо не зустрiнешся з нею ще хоча б раз, при§де до тебе в Ки§в. Ну не можна менi так розбещувати лiкарiв мiсько§ полiклiнiки. Ти ж сюди агiтувати людей за себе при§хав. Сiяти розумне, добре i вiчне серед землякiв. А з чого ти починаєш? Знову в нас буде така ж б......ка Верховна Рада, як i нинi. Або ще й гiрша.

-- Згоден з тобою, але дай менi, будь ласка, спокiй хоча б на тиждень. Якщо за цей час в мене нiчого не вийде, я по§ду звiдси i ти не матимеш зi мною мороки. Переберешся знову до свого будинку, дружину вiдправиш з дiтьми до батькiв i знову будеш булькати зi сво§м iнтерном у пахучi, настоянi на квiтках латаття та iншого водяного зiлля води Хоролу.

Наступний день був недiлею. Я завiв сво§ дранi "Жигулi" i по§хав центральними вулицями мiста. За§жджав до тiнистих дворiв, де люди за столиками "забивали козла", сiдав бiля них або бiля бабусь, що стовбичили поблизу пiд'§здiв п'яти- i дев'ятиповерхових будинкiв. Називався, представлявся, запитував, якi проблеми у них є. Виявилося, що нiхто з кандидатiв у депутати особисто з людьми не говорив. Посилали бригади, якi роздавали агiтки, а дехто й продуктовi набори.

-- Якi проблеми вас найбiльше хвилюють? - звертався я до людей, якi в цей час вирячалися на моє авто, нiби це приземлився в §хньому дворi корабель прибульцiв. - Я такий як i ви, - продовжував я. - Родом з вашого мiста. Вашi дiти, а може i ви самi вчилися у мо§х батькiв. Вони викладали в п'ятiй школi. Саме ця школа обслуговує ваш мiкрорайон. Якщо ви проголосуєте за мене, я не буду безвилазно сидiти у Верховнiй Радi, протирати там штани i переглядати порнографiчнi журнали, як це роблять нинiшнi депутати. А до виборцiв §м i дiла немає. Буду тут з вами i вашими проблемами. Допоможу в усьому. Готовий уже зараз записати вашi прохання, вимоги i побажання.

Я витягнув нотатник i ручку. З усiх бокiв на мене посипалися рiзнi скарги, побажання i свiдчення про повну сваволю мiсцево§ влади. Я зробив вигляд, що все ретельно записую. При цьому я не мовчав "в ганчiрочку", а постiйно ставив навiднi запитання, що особливо подобалося людям, яких навколо мене ставало чимраз бiльше. Потiм, закiнчивши в одному дворi перебрався до iншого. Потiм ще i ще. Поголос про те, що дворами в центрi мiста §здить на дранiй машинi кандидат в народнi депутати ширилася мiстом. З усiх-усюд почали стiкатися люди. Я все щось писав i писав у нотатнику. Все ставив i ставив запитання, iмпровiзуючи так вправно, схиляючи голову так допитливо i спiвчутливо, що навiть почав подобатися сам собi все бiльше i бiльше. Це був справжнiй шахрайський спектакль одного актора. До вечора, нiчого не §вши, виснажений, я виглядав уже абсолютно сво§м. Навiть перейшов на вже пiдзабутий полтавський акцент з м'якими "закарпатськими" лiтерами "л" i твердими закiнченнями слiв. Все таки середньовiчнi переселенцi з Закарпаття до Полтавщини з §§ нинiшнiми Барбашами, Янушами, Оросами i Шандурськими донинi залишили на мо§й малiй батькiвщинi помiтний слiд.

Нарештi я завiв свого "корча" i поволi по§хав дворами, а потiм i вулицями мiста до обiйстя свого друга. Посидiв зi сво§ми помiчниками в саунi i на другий день вiдправив §х всiх до Києва, залишивши собi лише кмiтливого i тренованого охоронника, який професiйно вмiв не лiзти людям у вiчi.

На наступний день я продовжив свою роботу вже в iнших дворах. Вранцi розмовляв з бабусями i дiдусями. А ввечерi з чоловiками, якi повернулися додому з роботи. Поголос про мене пiшов мiстом. Новина про мою появу була головною на кухнях, на лавках у дворах i навiть у лiжку. Мо§ опоненти проводили мiтинги, куди збирали людей або примусово, або за грошi чи продуктовi пакети. Один я нiкому нiчого не платив i навiть не вивiшував нiде сво§х агiток. Але вже майже всi в мiстi знали мене в обличчя. Тепер треба було ви§здити i в район. На наступний тиждень я так i зробив. Їздив по селах, заходив до хат, допомагав витягувати бабусям воду з криниць, копав на городi картоплю, розпитував скiльки молока дає корова, жалiвся на проклятий ревматизм, який заробив в армi§ i таке iнше.

-- У нас на Полтавщинi видобувають стiльки газу. А де вiн у ваших хатах? - запитував я селян. - Немає. Увесь ваш газ забирають собi проклятi олiгархи на сво§ металургiйнi заводи. А ви страждаєте з дровами i вугiллям. Ви хоча б одного кандидата в депутати, крiм мене, звичайно, бачили?

-- Та при§жджав тут один на такiй великiй машинi, якось так чудно називається. Лерова, чи ще якось там.

-- Лендровер. То дуже дорога машина. Дуже дорога. Багатий чоловiк.

-- Так вiн вилiз з тiє§ машини, вступив у кiзяка, вилаявся i полiз у не§ назад. Я щось хотiла у нього спитати. А вiн по нашому не вмiє говорити. Кацап видно якийсь. I ще хоче, щоб ми за нього голосували. А ось ви свiй чоловiк. Такий простий i машина у вас така, як у всiх нас.

Я говорив зi сво§ми виборцями дуже простою i зрозумiлою для них мовою, на вiдмiну вiд iнших кандидатiв. Крiм того, всiх пiдкупала простота пропонованих мною рiшень. У мене не було безглуздих базiкань про коливання iндексiв бiржi, дефiцит державного бюджету i платiжного балансу, про спiввiдношення мiж вартiстю робочо§ сили i кон'юнктурою ринку. Я втокмачував людям, що так, проблеми у нас дiйсно єЈ але §х можна вирiшувати простими i зрозумiлими пересiчному укра§нцевi методами. А полiтики, мов, спецiально все ускладнюють, щоб довести необхiднiсть свого перебування при владi. Словом, дурять полiтики нашого брата-укра§нця, шахраюють.

I люди вiрили менi. Менi, укра§нському шахраєвi, бо я один i говорив §м парадоксальним чином правду. Полiтична структура Укра§ни, де головну роль вiдiграють чисельнi партi§, в останнi роки явно дала трiщину. Авторитет парламентських партiй значно пiдупав.

У провiнцi§ менi стало зрозумiлiше, що влада в Укра§нi свою нездатнiсть вирiшити хоча б одну доленосну проблему нашого суспiльства, намагається перекрити чимось iншим i тому займається вiдвертим споюванням народу, насадженням розпусти i безвiдповiдальностi за власнi вчинки. Це пiднесено, хоча i неофiцiйно, в ранг державно§ полiтики. I не вина, а бiда, що люди полюбили хмiль, бачачи в ньому випробуваний засiб вирiшення всiх i всiляких проблем. Як кажуть, з ранку випив i увесь день вiльний.

В Укра§нi полiтичних суперникiв поливають в жодному разi не водою. Не був щасливим винятком i я. Що тiльки про мою бiографiю не вигадували мо§ опоненти. Але мене газети нагородили iронiчним прiзвиськом "тефлоновий". Це було пов'язано з тим, що я був такий удачливий, що до мене все те лайно, яким мене намагалися замазати полiтичнi супротивники, зовсiм "не прилипало".

I взагалi в мене в провiнцi§ дуже швидко з'явилося багато друзiв. Щирих i справжнiх, на вiдмiну вiд столицi. Полiтики-цинiки, навченi гiрким досвiдом зрад близьких друзiв i масовим полiтичним проституюванням кажуть: "Якщо ви хочете мати в Києвi друга, краще заведiть собi собаку".

Ввечерi до мене за§хав мiй друг головний лiкар.

-- Я тебе недооцiнив, - почав вiн пiсля привiтання. - Говорять, що ти нинi на нашому виборчому окрузi вийшов на друге мiсце за рейтингом i стрiмко добираєшся до першого. В тебе можуть бути великi неприємностi. Чому ти вiдiслав свою бригаду до Києва?

-- Щоб не муляли людям очi, - пояснив йому я. - Залишив собi одного охоронника, а iншi нехай займаються сво§ми прямими службовими обов'язками у мо§й фiрмi. В тебе ще є якiсь новини для мене?

-- Та є, але всi вони, крiм того, що уже я сказав, невтiшнi.

-- Чому так?

-- По-перше, тобi треба запросити з Києва ще охоронникiв. Проти тебе готується провокацiя. Тут у нас є одна банда рекетирiв, яку дехто хоче використати для того, щоб порахувати тобi ребра. По-друге, та церква, яку побудував нинiшнiй твiй головний конкурент, належить так званiй Укра§нськiй православнiй церквi Московського патрiархату. Так ось, §§ попи почали на молебнях агiтацiю проти тебе. Якщо ранiше вони агiтували за твого головного конкурента, то тепер тiльки i розводяться про те, що ти така собi страшна сила, послана в наше мiсто самим Дияволом.

-- Та хто ж у нашi днi може повiрити в таку маячню?

-- Ну не скажи. Дурнiв завжди вистачало. Не перевелися вони i нинi. А цi iдiоти i є тво§м електоратом. Ти просто не був у §хнiй церквi.

-- I не пiду. Московський патрiархат в Укра§нi саме i є церквою вiд Лукавого. Вiн бреше, що Москва старша, а тому i канонiчнiша за Ки§в. Але ти правий. Скiльки людей ходять до цiє§ церкви. I не тiльки росiяни. То що менi треба поговорити з цими попами?

-- Марна справа. Вони всi зомбованi сатанинськими росiйським спецслужбами i нiяких доводiв не сприймають. Що ти §м не будеш говорити, як горохом об стiну. Я був у §хнiй церквi, так там написано, що всi тi, якi хрещенi в церквах не Московського патрiархату не мають права заходити в §хню церкву, а на тих, якi розмовляють в церквi будуть насилатися всiлякi бiди, напастi i "горєстi". Треба бути одягненим тiльки так, а не iнакше, бо виставлять з ганьбою з церкви. Якiсь кацапськi дикуни. Справжнє середньовiччя i азiйщина.

-- Дякую за попередження. Попам заплатять i вони заткнуться. Знаю я цей Московський патрiархат. Вони за грошi рiдну матiр продадуть i Христа знову розiпнуть. А ось для бандитiв я викличу з Києва "лiкарiв" вiдповiдно§ квалiфiкацi§.

-- Хто такi цi "лiкарi"? - посмiхнувся мiй друг. - Давай вгадаю сам §хню спецiалiзацiю. Серед нашого брата-лiкаря є три дуже пiдходящi. Думаю, що це або стоматологи, або хiрурги, або представники мануально§ терапi§.

-- У них унiверсальна пiдготовка. Так би мовити, три в одному.

-- А твоя любка i моя iнтерн може сьогоднi тобi провести сеанс мануально§ терапi§. Дуже вона вже проситься вiдвiдати разом з тобою сауну.

-- Оце i є найкращою новиною, яку ти менi принiс. I не в сексуальному сенсi, звичайно. Раз вона так затято хоче знову зi мною зустрiтися, то мабуть уже впевнена в мо§й майбутнiй перемозi на виборах. А лiкарi багато спiлкуються зi сво§ми пацiєнтами i тому в курсi всiх мiсцевих новин. А пiсля перемоги на виборах я заберу §§ до Києва. У крайньому разi так вона мiркує.

-- Надто ти вже меркантильно дивишся на життя. Хiба не може молода жiнка просто закохатися в тебе. Ти ж у нас хлопець хоч куди. Пам'ятаєш нашi студентськi походеньки?

-- Таке не забувається.

-- Ну тодi я зателефоную мануальницi i вона вправить тобi хребта.

Наступно§ ночi в мене було вправлено все що тiльки можна, але я вже не вiдчував себе таким спустошеним, як минулого разу. Тому на сво§й "копiйцi" вiдбув до великого села, де мене мали приймати в клубi. Голова сiльради сам зателефонував менi i повiдомив, що менi видiлена для агiтацi§ велика зала. Мешканцi села повiдомленi оголошенням i ним особисто i з нетерпiнням чекають на мене. Це було дуже пiдозрiло, так як в iнших селах району влада всiляко перешкоджала мо§м зустрiчам з селянами. Примiщень нiхто не видiляв, селян залякували, що коли вони будуть голосувати за мене, то §м не видiлять трактора для оранки городу, не продадуть вугiлля, не видiлять збiжжя i таке iнше. Аж тут, раптом, така щедрiсть. Не треба було бути великим аналiтиком, щоб зрозумiти, щось тут не те.

Як завжди я §хав один "копiйкою", а за мною тепер уже вперше слiдувала така ж розбита машина УАЗ без вiкон. Вона була пофарбована у тьмяно зелений колiр. Такi машини можна донинi зустрiти на сiльських дорогах по всiй Укра§нi. Битi-перебитi, ремонтованi- недоремонтованi, вони, як i мо§ "Жигулi", доживали останнi сво§ роки в людей, якi через власну бiднiсть не здатнi купити собi нiчого пристойнiшого.

Уазик був набитий спецiалiстами "стоматологами", викликаними мною з Києва. Раптом мiж уазиком, що ледве плентався за мо§ми "Жигулями", вклинився крутий джип "Чероккi". Зазирнувши до дзеркала заднього огляду я одразу все зрозумiв. Хлопцi у джиповi вирiшили подивитися, хто сидить в уазику. Однак нiкого, крiм старого дiда-водiя з сивою бородою не побачили. Пiсля цього вона обiгнали мене i перетнули дорогу мо§й "копiйцi". Я натиснув на гальма. За мною впритул зупинився i уазик. З джипу вийшов дебелий молодик, пiдiйшов до останнього i запропонував водiєвi швидше про§жджати, якщо вiн, звичайно, не хоче неприємностей. Уазик став об'§жджати мою машину, але потiм зупинився.

-- Тобi щось не ясно? - знову пiдiйшов до бородатого водiя здоровань. - Ану жми на газ i щоб через двi хвилини ти був за горизонтом.

-- А що, власне, тут вiдбувається? - запитав бородатий водiй. - Ви хто, мiлiцiя?

Дебелий молодик почав втрачати терпiння. Я знав, що бородатий "дiдусь" насправдi не бородатий, i не дiдусь. Вiн був професiоналом найвищо§ квалiфiкацi§ i просто знущався над "лохами-провiнцiалами".

-- Якщо ви мiлiцiя чи ДАI, мусите представитися. Назвiть, будь ласка, себе. Такий порядок. Ви хiба не знаєте? - не вгавав "дiдусь".

-- Ну довго ти ще там будеш вовтузитися? - визирнув з вiкна ще один громило. - Ти що сам не можеш домовитися з цим старим? Може тобi допомога потрiбна? - знущався над молодиком його напарник. Видно було, що у iєрархi§ банди вiн посiдав високе становище.

-- Сам справлюся, - розсердився молодик i витягнув з кобури пiстолета. - Так що, дєдушка, i пiсля цього тобi не доходить?

-- Ой боже, ой лихо, - заголосив "дєдушка", - не можна ж так лякати людей. Це ж травматична зброя. А я вiд несподiванки повнi штани наклав. Сивобородий вiдкрив дверцята машини i зсунувся на землю. Раптом вiн перднув i почав вибачатися, що йому треба вигребти лайно зi штанiв он у тих кущах, що росли над дорогою. Вiн попрямував за машину.

Я знав, що мо§ помiчники вже вибралися з уазика i чатують за ним. Тiльки но дебелий молодик зайшов за машину, прямуючи за дiдом, його моментально оглушили, зв'язали i вставили до рота кляп. Тi, якi сидiли в джиповi, нiчого не могли зрозумiти. Їх товариш пiшов за "дiдом" за машину чи далi в кущi i десь пропав.

Вiдчинилися дверi джипу i звiдти вийшов ще один чоловiк, старший за зв'язаного. Вiн звав свого пiдлеглого донинi не розумiючи, що вiдбувається. Потiм повагом рушив повз мене за машину з охороною. "Старшой" i собi зазирнув за уазик i майже миттєво опинився у ньому теж. А в цей час вся моя бригада з автоматами вже оточила джип. Звiдти вийшли з пiднятими руками ще два чоловiка. Вони були озброєнi лише травматичною зброєю i регбiйними битами. Вийшов з машини i я.

-- А тепер, хлопцi, - скомандував я, - розбивайте битами свiй джип. Тiльки працюйте акуратно, а то якщо менi не сподобається, як ви виконуєте моє доручення, накажу бити вас. Та не жалiйте ви його так, - пiдiйшов я до одного поближче i коли той повернув до мене своє придуркувате обличчя з зеленими шмарклями, якi вiн увесь час затягував до носа, врiзав йому сво§м черевиком у пах. Я знав, що саме вiн бив би мене битою найжорстокiше.

Коли машина була розгромлена я наказав §§ пiдпалити. Пiсля цього з бандитiв було знято весь одяг i вкинуто до пекельного вогню, який охопив джип.

-- А тепер на голяса оточуєте джип i стiйте бiля нього з пiдвiтряно§ сторони не далi трьох метрiв. Пiсля того, як машина вибухне, можете бути вiльними. Будь-який крок назад буде вважатися за втечу. Я взяв автомата до рук i побачивши, як один iз бандитiв намагається шахраювати, чого я, як укра§нець, не люблю, вистрелив йому у колiно. Той як пiдкошений рухнув на землю. Iншi заклякли на мiсцi. Ми вiдiйшли на безпечне мiсце i звiдти спостерiгали за пожежею. Тiльки-но бак у джипу вибухнув ми по§хали далi не цiкавлячись, чи залишився хтось у живих.

За§хавши до села ми одразу попрямували до клубу. Коли я зайшов до нього в оточеннi кiлькох грiзного виду чоловiкiв у камуфляжi голова сiльради якраз агiтував велелюдне зiбрання за мого головного конкурента. Саме останнiй i вирiшив знищити мене фiзично. Голова, зрозумiло, був упевнений, що до клубу я нi в якому разi не доберуся i тому не стiльки агiтував за свого патрона, скiльки лаяв i всiляко ганьбив мене. Тому моя поява була для нього як грiм серед ясного неба. Я пройшов до сцени з трибуною i голова сiльради, напустивши в штани, сам зiйшов з трибуни, пiдiбгавши хвоста як побитий собака, а потiм взагалi десь пропав. Хтось з тих, якi за радянським звичаєм сидiли у президi§ не стушувався i надав слово менi. I ось тут я вже не зважав нi на свiй електорат, нi на представникiв рiзних партiй в залi i врiзав всiм так, що всi сидiли немов обiсранi.

-- Ганьба вам люди, - звернувся я до зали. - Чому ви такi проклятi гiмнюки, такi захланi раби, такi пiднiжки i грязь Москви. Чому у вас донинi центральна вулиця зветься вулицею Ленiна. У вас щось у головi є? Чи ви звикли думати лише тим мiсцем на якому сидите? Та Ленiн серiйний вбивця i манiяк, який вiддавав накази на знищення мiльйонiв укра§нцiв, а ви сидите в цiй залi i розпустивши шмарклi слухаєте i плескаєте в долонi комунiстам, якi влаштували в Укра§нi i у вашому селi три голодомори i декiлька воєн. Чому ви такi дебiли? Пропоную на цих зборах перейменувати всi вулицi, якi названi iменами вбивць i ґвалтiвникiв на вулицi нацiональних геро§в Укра§ни.

Я давав усiм просто по пицi. А вони звично сидiли опустивши голови i мовчали. Та пропадiть ви всi пропадом, вирiшив я. Я чесний укра§нський шахрай, кажучи науково "шахрай в законi" i розумiю, що нiхто нам-укра§нцям не допоможе, якщо ми самi не захочемо чи не зможемо допомогти самим собi. Тому робiть що хочете, а я буду влаштовувати своє власне життя. Нехай краще вас дурнiв обдурить укра§нець, i пустить хоча б частину вкрадених у вас грошей на розвиток нашо§ держави i нацi§, нiж вас окрадуть iнородцi i пустять частину вкрадених у вас же грошей на деградацiю моє§ нацi§ i держави, що вони завжди робили, роблять i будуть робити.

Пiсля цього iнциденту на дорозi я вже не вибирав виразiв у сво§х виступах i взагалi зiйшов з колi§ i пустився берега. Однак, в кiнцевому пiдсумку виявилося, що я обрав правильну тактику. В мiстi, де люди iнтелектуально розвиненiшi, вона була одна, а в селi - iнша. Звиклi до грубого диктату на селi люди сприймали мiй тиск на них як ознаку сильно§ руки, яка здатна навести порядок у державi, де панувала повна сваволя. На виборах я перемiг всiх сво§х опонентiв i став народним депутатом вiд даного виборчого округу. Обгорiлий джип мiсцевих бандитiв постiйно стояв перед очима голiв виборчих комiсiй. Вони однозначно боялися мене i тому нiхто не зважився фальсифiкувати "волевиявлення народу".

I потрапив я до Верховно§ Ради. I зрозумiв, що саме там укра§нському шахраєвi i мiсце. Прийняв присягу i отримав посвiдчення. I бiльше мене у Верховнiй Радi нiхто й не бачив. А що менi там робити? А що роблять там так званi народнi обранцi взагалi? Читати порнографiчнi журнали i блокувати трибуну? Штампувати абсолютно дебiльнi закони, а потiм §х безкiнечно "доопрацьовувати", доводячи до повного абсурду. Вiддавати сво§ картки "черговим" по фракцi§, якi голосують за десяток, а то й два сво§х колег? Це не для мене. Це повна дурня i маячня Не для цього висувався я в депутати. Я не просто такий собi простенький шахрай. Я iдейний, тобто укра§нський шахрай, який розумiє власну мiсiю i знає навiщо живе на цьому свiтi.

Ось, скажiмо, почали в парламентi формувати рiзнi фракцi§. А я безпартiйний мажоритарник. Через це до мене пiдходять i пiд'§жджають, i так i сяк рiзнi люди, кажуть, шановний пане Принципал-Жульський, як вам наша полiтична сила? З повагою кажуть. Чи не хотiли б ви вступити до нашо§ фракцi§? Наша полiтична платформа така то. А я §х одразу перебиваю i щоб не було лишнiх дурних iлюзiй у iнших, запитую просто в лоб: скiльки? А вони менi, що скiльки? Доларiв кажу, євро кажу, фунтiв стерлiнгiв кажу, у крайньому випадку гривень кажу. Я навiть монгольськi тугрики приймаю. А менi: ну не можна ж так прямо запитувати. Не коректно так дiяти народному депутату. А я §м: давайте запитаю у вас криво, скiльки, кажучи науково, я до речi доктор економiчних наук, щоб ви на майбутнє знали, ви дасте менi за вступ до вашо§ фракцi§ баксiв? Або можу виразитися i ще кривiше, бабло на бочку.

Дехто ображається, дехто посмiхається, але всi вiдходять i бiльше не вертаються. Не зрозумiли, напевно, серйозно я чи жартома. Такий якийсь стиль спiлкування у мене непевний. I пика якась така лукава. Правильна, гарна, типово укра§нська фiзiомордiя з граючою на вустах лукавою посмiшкою. I нiс у мене прямий, характерний для нашо§ нацi§. А ось посмiшка дещо дезорiєнтує людей. Нiби я над ними постiйно насмiхаюся. Пiдсмiююся нiби, кажучи науково, перманентно. А я якраз нiчого такого i не маю за душею. Просто питаю прямо, без всiляких нiкому не потрiбних викрутасiв. А люди вже так звикли в парламентi до лукавства, що нiчого прямого не розумiють. Ну, думаю, ви ще до мене прийдете. Коли важливi для вас шахрайськi закони приймати захочете, це щоб державу i людей обiкрасти ще бiльше i перевести грошi до iноземних банкiв i рiзних там, прости господи, офшорiв. А зi мною подiлитися треба. Якщо люди не проти, щоб §х грабували, якщо вони мовчать у драну смердючу ганчiрочку, якщо лише втираються, коли §м плюють у пику, то так §м i треба. А я розумний i маю за свiй розум отримати вiдповiднi дивiденди. Я таки шахрай укра§нський, тому у людей не краду, а лише вiдбираю грошi в бiльших шахра§в, якi вже безпосередньо грабують нацiю.

I ось сформували всi фракцi§. А я так i бовтаюся позафракцiйним та користуючись власними депутатськими привiлеями свiй бiзнес розвиваю, як тiльки можу. Поки вони всiлякi там закони про гарбузове насiння i кавуни приймали, все було тихо i мирно. Аж ось прийшов час штовхати закони про перерозподiл власностi. Це, значить, щоб забрати §§ в одних бандюкiв i передати до рук iншим, тим якi бiльше грошей викинули на вибори i тому змогли купити бiльше голосiв виборцiв i голiв виборчих комiсiй та сколотити за грошi всiлякi бандитськi угрупування, якi допомагали "волевиявленню народу". А я в парламентi один з не багатьох, котрий майже нiчого не викинув на вибори i вже точно нiкого не пiдкуповував. Бiльше того, лiквiдувавши банду шмарклявих вiдморозкiв очистив полтавську землю хоча б на рiдному виборчому окрузi вiд скверни. То хiба це не варте декiлькох мiльйонiв, прости господи, капусти? Зелененьких, тобто, якщо хтось ще в нашiй кра§нi не знає владно§ "фенi", доларiв. А вони менi, воля народу, воля народу. Вступайте до нашо§ фракцi§, а то вас не зрозумiють вашi ж виборцi. Та щоб ви сказилися з тiєю вашою волею, кажучи науково, дебiли проклятi.

I знаєте такого мордатого до мене пiдiслали. Видно не невiдають, що я §х не люблю, а може й навмисне. Одним словом, не знаю як на цього пiдiсланого менi дивитися. I живiт у нього якийсь скособочений, а цього я теж не люблю. I хвамилiя якась такая нерусская. Тобто, пардон, неукра§нське якесь таке прiзвище. Я й цього не люблю. Значиться так, вiн щось знову почав розводитися про накази виборцiв i те, що народ треба любити i розумiти. А я ще вiд цього народу не вiдiйшов в процесi виборiв з §хньою дебiльною центральною в селi вулицею Ленiна.

- Тобi, кажу я йому, треба щось робити або з зубами, або зi шлунком. А може i з горлом у тебе якiсь проблеми, не знаю. З рота в тебе, дорогий товариш комунiст, так смердить, що сили в мене бiльше нiяко§ немає. Скажи своєму пахану у фракцi§ нехай до мене посилають когось худiшого i щоб з рота обов'язково гарно пахло. Можна туди троянду червону чи гвоздику засунути по глибше. Або лiле§ такi червонi i пахучi я колись в Криму нюхав. Як там у вас, комуняк, прийнято, я не знаю. Що там у вас за символiка така? Вже трохи пiдзабув. Пiшов вiн, бачу, що образився. А менi воно все одно. Приходиш же ти до мене, а не я до тебе. Якби мене з такою мiсiєю послали до когось, то я б з поваги до нього хоча б перед тим рота прополоскав. А ноги то вже обов'язково б помив, щоб не смердiли так на погоду. Чому цi комуняки такi смердючi, нiхто не знає?

Пiшов i бiльше не приходив. А я все сво§ми справами займаюся поки вони ледь не кожного дня засiдають у фракцiях. Раз голова менi каже, що я на засiдання Верховно§ Ради майже не приходжу. Не можна ж так, картає вiн мене, вас же народ обрав. Кажу йому, який народ ви маєте на увазi? А вiн менi, ну якщо вас цей народ обрав, а ви його i його щоденних потреб не знаєте, то ви мене звиняйте. I знову почав чесати менi про народ, обов'язок перед ним i таке iнше. А в самого пика ось-ось лусне вiд "недо§дання" i хiба що останньому §жаку не вiдомо, що сам вiн цей народ обкрадає на повну котушку. Ну тут я не втерпiв i видав йому все, що думаю про народ. Кажу, i це ви називаєте народом те, що мiж собою iменуєте бiомасою? Та цей народ донинi спокiйно ходить вулицями названими iменами серiйних вбивць, сифiлiтикiв i збоченцiв i повз пам'ятники §м. Ось, кажу, коли цей народ назве вулицi, на яких живе iменами нацiональних геро§в Петлюри i Бандери, коли поставить §м пам'ятники, коли укра§нцi почнуть голосувати на виборах за укра§нцiв, а не за iнородцiв, якi §х ненавидять i називають бидлом i бiомасою, тодi я почну працювати на цей народ. Але не ранiше. Спочатку грошi, а потiм стiльцi.

Голова Верховно§ Ради вирячив очi i почервонiв так, що я подумав його шляк трафить. Але, на жаль, обiйшлося. Та не довго вiн був головою. Колюню разом з президентом потурили з палацу на Банкiвськiй i вiн, щоб бути знову при шахрайськiй справi, пройшов до Верховно§ Ради зi своє партiєю. А ви ще кажете, щоб я такому народовi чимось допомагав i його не обдурював, коли вiн голосував за такого, прости господи, вилупка. Да нiкада в жизнi. Як написав колись один наш поет, щоправда з iншого приводу: та нехай собi як знають, божеволiють, конають, нам своє робить. Саме цим я i займався, тобто облаштовував власнi справи. Iнформацi§ в мене, як народного обранця, нинi стало незрiвнянно бiльше, нiж було до того, ось я i склав список ласих економiчних об'єктiв, якi просто волали до мене: "прихватизуй" мене. А грошики в мене майже всi у власну справу вкладенi, вiльного, кажучи науково, оборотного капiталу немає. Де ж тi грошi взяти?

Аж тут i в парламентi почали вiдбуватися переформатизацiйнi процеси. Вирiшили таки створити стiйку бiльшiсть. I попереду всiх, звичайно, Колюня. Скаче по Верховнiй Радi як молоденький цапок. Все йому зiйшло з рук. А я його як побачу, так у мене живий, гарний i енергiйний Мовсепян перед очима стовбичить, спати iнколи не дає. А Колюня такий квiтучий. Видно, що совiстi немає нi на копiйку. Такий на все здатний. Ось я до нього й пiдкотився. Кажу, хочу в якусь парламентську фракцiю вступити, але не знаю в яку. Його як прорвало, нiби цiлу лiтру проносного одним махом випив. Таку чудову лекцiю менi прочитав про народ i нашi обов'язки перед ним. А я йому на те: хочу розвивати власний бiзнес, колего, через це менi не завадили б два мiльйони доларiв. Заплатiть менi, будь ласка, i я вступлю до вашо§ чудово§ фракцi§, про що я давно мрiю.

Що тут почалося. Ай-йа-йай! Вiн звинуватив мене i в меркантилiзмi, i в усiх iнших -iзмах, якi тiльки знав, а також прямо сказав, що я шахрайським чином пробрався до Верховно§ Ради i менi в цьому найблагороднiшому у свiтi зiбраннi ангелiв небесних не мiсце. Довго вiн розводився про високi матерi§, аж упрiв. I коли вiн повнiстю знесилився я йому i врiзав. Кажу, я чоловiк Наталi§ Принципал-Жульсько§ з якою ви колись крутили шури-мури. I журналiст Мовсепян бiля не§ теж ходив вихилясом i викрутасом i всiляко упадав. Чув навiть, що ви з ним конкурували, так би мовити, за право доступу до розкiшного тiла моє§ благовiрно§. А потiм ваш вiзавi загинув за загадкових обставин. Ще не забули, шановний? Дружинi принагiдно переказувати вiд вас привiт чи не треба? Ну тут вiн увесь зiв'яв, аж позеленiв i спав з обличчя. А я розвернувся i насвистуючи веселу мелодiю з оперети, я тепер став таким собi меломанчиком, пiшов геть.

Любi мо§, вiд цiє§ розмови я отримав справжнє естетичне задоволення. Я знав чого добивався. I не прогадав. Не даремно ж, за словами голови Верховно§ Ради, я прокрався до не§ самим шахрайським чином. Займаюся сво§ми справами, торгуюся за одне пiдприємство. Дуже лiквiдне. Зiйшлися на двох мiльйонах доларiв, як я й планував i прогнозував. Одна бiда, грошей у мене немає. Але вже переконаний, що скоро будуть. I не помилився. Через день телефонний дзвiнок вiд заступника Колюнi по фракцi§ пана Зарубайла. Дуже хоче зi мною зустрiтися. Я на цю зустрiч лечу, як по вуха закоханий школяр-тiнейджер на перше побачення. Вже майже дослiвно знаю, про що буде мова. Заступник Колюнi такий солiдний i поважний чоловiк одразу опустився в мо§х очах нижче плiнтуса. Бо теж почав розводитися про народ i про всiлякi його блага. Однак його я вже слухати не захотiв. Може ще б президента трохи послухав. А в цього ранг не той. То я його перервав i кажу: грошi принесли, чи нi?

Тут вiн все зрозумiв i перейшов до сутностi справи, кажучи науково, взяв бика за роги. Отримав вiд мене рахунок, це куди грошi необхiдно переказувати i задоволений виконаною мiсiєю по§хав до шефа. Так я черговий раз значно розширив свiй бiзнес. Тепер вже у мене десятки мiльйонiв доларiв. А хочеться ж сотнi мiльйонiв. Та й до клубу мiльярдерiв не проти вступити. Хоча б один етнiчний укра§нець в Укра§нi там має бути, чи нi? Як ти думаєш, пане нотатнику? Хоч розiрвися. Але мiльярди складаються з мiльйонiв, так як мiльйони складаються з тисяч. А тисячi з простих "пелюсткiв капусти", тобто доларiв. Тому я знову пригледiв одне ну просто страшенно перспективне пiдприємство. I зовсiм дешево його менi вiддають. I ще скинути обiцяють, особливо пiсля того, як власника вiдвiдав отой бородатий чоловiк, який, пам'ятаєте, сидiв пiд час моє§ передвиборно§ кампанi§ на Полтавщинi в уазику. Ох i спецiалiст! Екстра класу.

А в мене знову всi грошi в розвиток власного бiзнесу вкладенi. Модернiзую виробництво, без цього не можна, конкуренти задавлять. Я, як професiйний економiст, це розумiю краще за iнших. А менi пiдприємство, реальною вартiстю не менше за двадцять мiльйонiв доларiв, власник згодився вiддати за два. Два мiльйони доларiв це вже якась така магiчна i навiть мiстична сума для мене виявилася. I схоже, що це я сам собi §§ "намалював". Тобто виставив сам собi таку планку, платити за господарськi об'єкти не бiльше за цю суму. То я й пiшов до так званих "комунiстiв". А сам попередньо дав завдання сво§м студентам полiтологам, безкоштовно звичайно, виконати проект протягом семестру з умовною назвою "Комунiсти-капiталiсти". Ви напевно не знаєте, що я перейшов на роботу до новоствореного мною Унiверситету мiжнародних вiдносин, готельно§ справи i мiжнародного туризму. Така розкiшна i приваблива назва. Сам би, якби був молодшим, там учився б. Вiдбою вiд студентiв з усiє§ Укра§ни немає, та ще й iноземцi з Китаю i Туреччини пiдтягуються. А там i уряд Та§ланду зацiкавився. Розвиваємо мiжнародне спiвробiтництво.

Студенти-мiжнародники отримують диплом державного зразка i одразу двi спецiальностi: полiтолога i референта-перекладача. Уже кожному з батькiв зрозумiло, що пiсля отримання диплому зi знанням англiйською, а також додатково нiмецько§, французько§ чи iспансько§ мов не лише в Укра§нi, але й будь-де не пропадеш. Треба тiльки вчитися. Не пропускати заняття i не приймати наркотики. Унiверситет, про який йде мова, звичайно не державний.. Закрите акцiонерне товариство або ЗАТ скорочена назва, або кажучи науково, абревiатура. Може й ви чули? Хоча до кого це я, пане нотатнику? Контрольний пакет акцiй у мене. Дивiденди наприкiнцi року нараховуються. Крiм того, я ще там i викладаю i отримую вiд них платню професора Гарварда. На кишеньковi витрати кожного мiсяця теж не завадить. Гуртожиток у будiвельникiв викупив, вiдремонтував i деру зi студентiв таку платню за проживання, так зване, лiжко-мiсце, яку платить у Києвi родина за п'ятикiмнатну квартиру. Нiчого, платять. Батьки десь там по всьому свiту грошi заробляють, а дiтки пiд наглядом досвiдчених вихователiв дiлом зайнятi, я людина строга i розумiю не тiльки свiй, але й §хнiй iнтерес. У даному випадку iнтереси батькiв i мо§ особистi iнтереси повнiстю спiвпадають. А це найкраща основа для плiдно§ спiвпрацi. В мене порядок iдеальний. Не побавишся. Знайшов такого собi колишнього командира батальйону у коменданти i вiн за всiм слiдкує, виховує i карає. Без цього не можна. Батьки дуже задоволенi. Вони десь там у сво§х Португалiях, Iспанiях i Iталiях бабло заробляють, а серце за дiтей не болить, бо §хнi чада пiд невсипучим наглядом i опiкою. Дуже вигiдно всiм.

Разом з тим життя в моєму унiверситетi кипить. Перед студентами постiйно виступають народнi обранцi, мiнiстри закордонних справ i рекреацi§ та туризму. Налагодили практику в рiзних фiрмах. I для студентiв потрiбна рiч, треба спробувати себе на реальному робочому мiсцi, i для пiдприємств i органiзацiй безкоштовна допомога. Особливо потрiбна вона для туристичних фiрм пiд час сезону вiдпусток, коли робочих рук завжди не вистачає. Але ж будь-який унiверситет, якщо вiн хоче солiдно виглядати, повинен мати хоча б одну знаменитiсть, яка вiдома всiй кра§нi. Тому я звернувся до колишнього мiнiстра закордонних справ, щоб вiн у нас числився у штатi, керував магiстерськими роботами студентiв, а ми йому будемо платити за це по найвищих розцiнках. Потiм завербував одного свого колегу, котрий в минулому був послом Укра§ни в Кита§. В унiверситетi Шевченка одного вiдомого професора, полiтолога, блогера, публiциста, письменника i кiносценариста попрохав взяти у нас хоча б один курс i видiлив грошi для видання масовим тиражем його пiдручника. Той теж згодився приходити до нас раз на два тижнi пiсля роботи прочитати одну лекцiю. Тепер мо§ вербувальники §здили по кра§нi i повiдомляли батькам, якi люди в нас викладають, щоб вони знали, наш унiверситет не якийсь там столичний чи провiнцiйний лохотрон, а солiдний навчальний заклад.

Почав розвивати i науку, вiдкрив лабораторi§, органiзував навчальне казино, де готував круп'є, i де заодно вночi проходила пiдпiльна гра з дуже високими ставками. Так само було органiзовано навчальну лабораторiю з назвою "Мiжнародний готель". Податкiв нi за казино, нi за готель платити не треба, це навчальнi пiдроздiли нашого унiверситету, а люди там грають i живуть цiлком реально, а не навчально. I грошi реальнi, а не якiсь там папiрцi. Деякi студентки в тому готелi ще й пiдробляють, так би мовити, на пiвставки, повiями. Але то §хня особиста справа. Нi я, нi хтось iнший §х до цього не примушує. А з добро§ волi кому ж заборониш. Звичайно, аби я не був народним депутатом, мене б швидко прикрили. А так я сам собi слугую дахом. Пробували проти мене у Верховнiй Радi хвiст пiдняти так Колюня так на них шикнув.

Iнодi думаєш, що може сповiстити людство про себе, скажiмо, iнопланетянам. Ну, наприклад, якщо вони зв'яжуться з нами в той чи iнший спосiб або прибудуть до нас з вiзитом. Хто ми такi люди? Давайте хоча б раз будемо вiдвертими якщо не з собою, то хоча б з цими пустими аркушами паперу. Чи ми §м самi скажемо, чи вони самi зрозумiють без нашо§ допомоги, що ми класичнi лицемiри i шахра§. Хiба не так?

Але я вiдiйшов вiд теми. Однак не дуже далеко, так як те, про що я хочу повiдати своєму нотатнику саме з мо§м унiверситетом i пов'язане. Так ось, паперова твоя душа, пане нотатнику. Дав я протягом семестру сво§м студентам другого року магiстратури завдання реально дослiдити полiтичну, економiчну, соцiальну i таке iншу дiяльнiсть в Укра§нi так званих "комунiстiв". Як народний депутат я знав, що вся §хня фракцiя в парламентi повнiстю складається з доларових мiльйонерiв. Був у декого з них у §хнiх палацах i замiських вiллах на званих прийомах. Цi вiлли самi коштували мiльйони доларiв, в той час як §хня офiцiйна платня дозволяла цим "комунiстам" утримувати бодай скромнi квартири. Хiба що останньому §жаку не було зрозумiло, що всi цi "комунiстичнi" грошi є краденими. Краденими у того ж народу, який комунiсти нiбито так затято захищають.

Однак я не збирався просвiщати народ, розповiдати йому хто такi насправдi "комунiсти". Якщо людина iдiот, так це надовго, а дехто взагалi вважає, що такий стан назавжди. То нехай i далi голосують за Комунiстичну партiю Я ж не проти, будь ласка. А в мене до "комунiстiв", як укра§нського шахрая, iнтерес цiлком меркантильний. Менi з них треба скачати банальнi грошi у твердiй валютi. Ось i все. Я ж не iдiот i тому за них нiколи не голосував i голосувати не буду. Понял, да? - пане нотатнику.

А я строгий професор, дуже строгий. Магiстерська група мiжнародникiв - самi вершки зiбранi. Дiвчата i хлопцi з найвищим рiвнем, прости господи, айкйу. Що завгодно виконають, дослiдять, проаналiзують, синтезують i дадуть експертну оцiнку. Iндуктивний, дедуктивний i метод аналогiй у них дуже в модi. Дай тiльки вiдповiдне завдання. З пiд землi дiстануть, накопають такого компромату, що не дай бог. I головне для мене, як укра§нського шахрая, чого я не приховую, як iншi, що все це менi дiстається абсолютно безкоштовно. Бiльше того, батьки цих дiтей менi за це ще й платять. Одним словом задоволенi майже всi, крiм, звичайно, "комунiстiв". Студенти вчаться, тренуються, вiдпрацьовують методику добування iнформацi§, що знадобиться кожному з них у всьому §хньому подальшому життi i роботi, а я §х навчаю цьому i надаю §м закриту вiд загалу iнформацiю. Таким чином i студенти, i я до того ж ще й розвиваємося, окрiм всього iншого, iнтелектуально, батьки теж задоволенi, §хнi дiти "при дiлi" i отримують якiсну освiту. В програшi лише фракцiя комунiстiв. Бо за семестр мо§ панове магiстри i панi магiстерки такого накопали, що нехай мене пофарбують. Вони отримали своє "вiдмiнно" з рейтингом понад дев'яносто балiв, а я гарно зброшурований звiт на паперi i в електронному виглядi. Кажучи науково, як люблю я виражатися, все як годиться.

Я цiлком свiдомий того, що не всiм подобаюся як у Верховнiй Радi, так i за §§ межами деiнде. Тому в мене потужна i надзвичайно квалiфiкована охорона. А в народнi обранцi я подався лише з однiєю метою, отримати депутатську недоторканiсть. А таких як я там хоч греблю гати. Просто якась тусiвка шахра§в усiх мастей i калiбрiв, якi отримали на власне шахрайство офiцiйну державну iндульгенцiю. Роби, що хочеш. А серед сво§х студентiв я справжня жива легенда. Приємно, напевно, бути живою легендою. А може навпаки, осоружно. Хто вiдає про те, що насправдi дiється в мо§й душi. Може комусь i цiкаво, але лише за тим, щоб залiзти в ту душу брудними чоботами, наслiдити там, перекинути i розбити щось, а потiм вилiзти звiдти i потiшатися. Тому моя душа така закрита для людей. Все обридло. Їй богу. А все одно хочеться комусь вилити душу, подiлитися з кимсь. Ось я i сповiдуюся перед цими сторiнками.

Моє життя нинi як перебування моряка на великому танкерi. Iде собi судно, крутяться гвинти. В танках хлюпає нафта. В каютах живе екiпаж. Одноманiтною чередою йдуть години, днi, тижнi... Нудно. Туга чорна i зелена. I раптом не стає сил так далi жити. Психологiчний комфорт - штука надзвичайно тонка...

Але знову мене "понесло". Розповiдаю далi. Взяв пiд пахву ретельно виконаний студентами проект з такими пiкантними подробицями, що якби його розмiстити в Iнтернетi, виник би грандiозний скандал. I всi знають, що я це можу i вмiю. Сайти, блоги i iншi сучаснi замочки в мене бовтаються в Iнтернетi. В моєму унiверситетi цiла група студентiв постiйно працюють у цiй свiтовiй мережi. Їм навчання i тренування, а менi безкоштовна квалiфiкована робоча сила. Скiльки я грошей на цьому економлю... Страшно навiть i подумати. А тут у мене все про дiяльнiсть "комунiстiв" задокументоване. I рiзними мовами все це перекласти i розмiстити в Iнтернетi для мо§х блогерiв i хакерiв не важко, а там i швейцарськi банки вимушенi будуть заморозити рахунки цих "комуняк". У них там строго, не те що в нас. Документально ж зафiксовано, що всi цi "комунiстичнi" грошi вкраденi в укра§нського народу. I там "за горбом" Iнтернет уже давно є свiтовою мережею задокументованих злочинiв як окремих осiб, так i цiлих органiзацiй. А в цивiлiзованих кра§нах жоден задокументований злочин не може залишатися без уваги правоохоронних органiв. Закони такi i вони безперечно виконуються.

Прийшов я зi студентським проектом до голови фракцi§ i кажу: "ось тут менi в шухляду, поки мене не було у Верховнiй Радi, а так як я тут не часто буваю, то невiдомо скiльки воно там пролежало, хтось пiдкинув якiсь матерiали. Хоча я людина i дуже зайнята, однак вимушений був все це ретельно прочитати вiд початку до кiнцi. Повинен визнати, що цей, з дозволу сказати, фолiант, складає незабутнє враження. Крiм того, менi ось i цей диск в кишеньку до даних матерiалiв поклали. Копiя всього цього паперового варiанту. Ось бачите цю кишеньку? Так? Саме там цей диск i лежав. Хоча я особисто нинi вiддаю перевагу флешцi. Але нiчого не вдiєш. Тому я всi цi науковi розробки ще й на флешку перекинув. Якщо це вам цiкаво, я можу залишити. Хтось дослiдив всю вашу злочинну дiяльнiсть, так би мовити, з документами на руках. А якщо нi, тобто вся ця "клєвєта" вам, кажучи науково, глибоко в носi або по цимбалах, то вже завтра цi данi будуть розмiщенi в Iнтернетi. Якщо ви наполягаєте, то можна вже i сьогоднi розмiстити. В мене цiла бригада блогерiв без дiла сидить. Не можна студентам давати байдики бити. Як там у вашiй горячо любiмой Рассє§ кажуть: бєздєльє, бєсу на радость".

Головний "комуняка" вже все зрозумiв i тому брав до рук виконаний проект студентiв точно за Маяковським, улюбленим поетом "комуняк": бєрьот как брiтву, бєрьот как кiнжал, как брiтву обоюдоострую, берьот как грємучую в двадцять жал, змею двувхметроворостую. За точнiсть цитування не ручаюся, давно цю дурню собачу ще в школi примушували нас вчити, але сенс передано. Я теж витягнув iз "широкiх штанiн", але не паспорт, а диск i, покрутивши його в руках, вiдвалив у бiк. При цьому так єхидно пхикнув, що аж самому сподобалося.

Я добре знав, що жоден "комунiст" в парламентi не вiрить у те, що вiн говорить i робить. Ця логiка, якiй вони молилися все своє життя неминуче обернеться не тiльки проти них самих, але й проти §хнiх дiтей i онукiв. Життя наше нинi може в будь-який момент перетворитися з дресированого на оскаженiлого лева, який знищує все довкола себе. Iдей них комунiстiв насправдi дуже мало i я §х називаю "Товариством людей, якi вiрять в пласку Землю". Уже доведено мiльйони разiв, що комунiзм є утопiєю, казочкою для "лохiв". так само мiльйони разiв доведено, що наша планета має форму кулi. Iснує багато тисяч знiмкiв, де вона знята з космосу. Однак я донинi зустрiчаю людей, якi свято вiрять, що Земля пласка як млинець. Так само все ще трапляються люди, якi вiрять в можливiсть побудови комунiстичного суспiльства.

А сам я iду до Колюнi i кажу йому, що тiльки-но повернувся зi свого виборчого округу. Зустрiвся, значить, зi сво§ми виборцями. То вони не пiдтримують мiй вибiр парламентсько§ фракцi§. Кажуть, що ваша фракцiя це класичнi полiтичнi проститутки. Нiбито вона голосує лише за грошi. Я §х всiляко переконував у протилежному, але нiчого в мене з того не вийшло. Дали менi наказ перейти до iншо§ фракцi§. А я що, я як той солдат, дали менi наказ, треба виконувати. Ви ж самi казали, що iнтереси виборцiв над усе. Щось мо§ виборцi дуже комунiстiв полюбили. Кажуть, що це єдина чесна i порядна фракцiя, яка на вiдмiну вiд iнших парламентських фракцiй повнiстю укомплектована робiтниками i селянами. Нiяких мiльйонерiв там немає i всi вони живуть лише в комунальних квартирах i робiтничих гуртожитках i тому горою стоять за права трудящих. Ось так. Я так старався i говорив настiльки переконано, що Колюня купився або зробив вигляд, що повiрив у таку безсоромну брехню. Та й що йому залишалося робити. Вiдпустили мене з богом, тобто виключили з фракцi§ Колюнi i знову став я позафракцiйним.

Чекаю реакцi§ вiд "комуняк", а §§ все немає. Мабуть грошi збирають по колу. Врештi-решт, менi набридло чекати i став я ходити на засiдання §хньо§ фракцi§. Кажу §м, хочу вступити до вас. Отримав на це, прости господи, мандат довiри вiд виборцiв. Тiльки що прибув зi свого виборчого округу. То там всi аж киплять, окропом пiсуари всi залили, переходь товарiщ Принципал-Жульський до найпрогресивнiшого полiтичного авангарду, тобто до вас. I не слухайте, що нiбито народ вас критикує, звинувачує, що ви правлячу коалiцiю разом з олiгархами-капiталiстами утворили i кожний день пiднiмаєте цiну на всi групи товарiв, пiдвищуєте пенсiйний вiк, скорочуєте зарплату i таке iнше. Народ, кажу, всi цi вашi дi§ палко вiтає i схвалює. То, плету далi, купленi журналюги за вас взялися i чехвостять i в хвiст, i в гриву. Пишуть, бачте, що укра§нська капуста i картопля за вашого правлiння стала дорожчою за банани, якi доставляють до Укра§ни за 20 тисяч кiлометрiв через Панамський канал. А спроси §х тут i зараз же, де той Панамський канал, так вони i не покажуть.

I цi на мене вирячилися. Не розумiють, серйозно я чи жартома. Ось тут я декiлька абсолютно маразматичних фраз з творiв сифiлiтика Лєнiна i втелющив §м. Це щоб показати, що я не якийсь там бандерiвець, а iдейний комунiст. А в самому все так i кипить вiд смiху. I виступаю перед ними звичайно що росiйською мовою. Та ще й акаю як справжнiй природний москаль. Вони укра§нську слабо розумiють, ну не здатнi засво§ти i все. Тому хочуть другу державну ввести. Спецiально для таких iдiотiв, якi в Укра§нi не здатнi засво§ти укра§нську. А тут ще деякi фракцi§ виступають за те, щоб до ЄС i НАТО вступати. А це вже для них повний бiлий i пухнастий песець. Ну справжнiй "полнєйший роздолбон". Якщо вони укра§нську мову вивчити не можуть, то засво§ти англiйську §м зовсiм не до снаги. I приклад перед очима Литви, Естонi§ чи Чехi§. Їхнi парламентарi одразу пiсля вступу цих кра§н до ЄС i НАТО по "аглицькому" стали цвенькати i §здити по всiй Європi. Ну а цi що там робитимуть? Повний облом.

Кажуть менi, що вони не проти того, щоб я вiдвiдував засiдання §хньо§ фракцi§. Тим бiльше, що я отримав наказ вiд виборцiв з ними побрататися. А це, бачте, святе дiло. Це цiлком зрозумiло, бо комунiстичнi iде§ зараз знову пiднiмають голову у свiтi. Скоро i головний оплот iмперiалiзму в особi США впаде до §хнiх нiг. Так, вiдповiдаю §м цiлком серйозно, привид комунiзму бродить по Європi. Уже не одне столiття. А ось реалiзувати цi iде§, апробувати, кажучи науково, вирiшили на нас, тобто кра§нi, яко§ не шкода. Вже другий день пройшов з моменту моє§ зустрiчi з головою вашо§ фракцi§ Супруненком, а де грошi? Так нiби сам до себе. Нiби в мене з головою не все в порядку. Тим бiльше, що i у них всiх схожi проблеми. Але вони не здивувалися, нiчого дивного, хоча i я був першим за останнi роки, який вирiшив добровiльно вступити до §хньо§ фракцi§. Поповнити, так би мовити, §хнi стрункi ряди. Тож очевидно, що в мене якiсь нелади з психiкою. А Супруненко почервонiв як буряк i одразу ж закрив засiдання фракцi§. Пiсля цього вiдвiв мене вбiк i сказав, що бiльше одного мiльйона доларiв вiн за такi матерiали дати не може. А менi цей мiльйон ну страшенно потрiбний саме сьогоднi. Тому прийшлося згодитися. Краще синиця в руцi, нiж журавель в небi. Однак, взяв собi на замiтку, ось у цьому нотатнику, що цей Супруненко менi заборгував. А я цього не люблю. Навiть якось прикро стало, що цi комуняцькi шахра§, якi дурять корпорацiю iдiотiв з умовною назвою "лохи всi кра§н - єднайтеся!", обдурили такого iндивiдуального шахрая, як я. Ну, думаю, постривайте, ви ще мене згадаєте не один i не два рази.

Пiшов я до свого унiверситету, а на той час у мене вже працював там ще й факультет журналiстики, подлубався серед гарних студенток i, на ловця i звiр бiжить, саме потрiбна особа прийшла до мене на прийом. Плаче i розповiдає, що мати, яка працювала за кордоном i утримувала §§ в Києвi, важко захворiла. Грошей на навчання немає, та ще й матiр треба обходити. То чи не мiг би унiверситет видiлити §й безпроцентний кредит. Вона розумiє, що це справа нелегка, але чула, що такi випадки були. Дiйсно, були. За весь час iснування нашого навчального закладу аж два. Та й то були такi студентки, що нi я §м, нi вони менi вiдмовити не могли. I §м i менi треба було давати. I ця теж гарненька, але не бiльше. Мовчу я, пильно дивлячись на не§. Вона цей погляд зрозумiла по своєму, бо пiдiйшла до мене поближче i на сiла колiна. А тепер встань, кажу, а то в мене колiна дуже гострi, незручно сидiти. А вона менi вiдповiдає, що то не колiна гострi. а щось iнше §§ штрикає. Пропоную §й не дискутувати з професором на цю суто фiлософську тему i пересiсти вiд грiха подалi вiд мене. Вона тут вся покрилася червоними плямами i якось приречено бухнула в шкiряне крiсло.

-- Я готовий тобi видiлити потрiбну суму, але цi грошi необхiдно буде вiдпрацювати i не зi мною. - Бачу, не дуже це §й подобається. Я чоловiк гарний i вiдносно молодий, а хто знає, якого §й запропонують натомiсть. - Треба, - кажу §й, - закохати в себе, переспати i вчинити потiм скандал з одним чоловiком. Вiн не є потворою в фiзичному розумiння цього слова, а лише в моральному. Я все розповiм i допоможу потрапити куди слiд. Ти початкуюча журналiстка i отримала завдання взяти iнтерв'ю в керiвника фракцi§ комунiстiв у парламентi Супруненка. Вiн одружений i має дiтей, але це не перешкода для виконання заплановано§ операцi§. Тим бiльше, що комунiсти завжди вiдстоювали право на вiльне кохання. Недаремно ж §хнiй поводир Лєнiн сифiлiс пiдхопив. Та й усi iншi, всякi там "Карли-Марли", штани завжди тримали розстебнутими. В нашому унiверситетi про таке не вчать, але варто було б увести бодай би один такий курс. Хоча б з метою ознайомлення.

Гарнюня студентка згiдно закивала головою, згоджуючись. Настрiй в не§ явно покращився, тому я продовжував далi.

-- Пiсля першого iнтерв'ю нiбито отримаєш незабутнє враження. Попросишся на друге. Потiм захочеш написати книгу про головного комунiста кра§ни. Вiн запросить тебе до себе на вiллу пiд Києвом. Їх у нього декiлька. - Це у комунiста? - не повiрила студентка. - Не будь на§вною простушкою, - скривив губи я. - Завагiтнiєш i отримаєш законним чином цю чи iншу вiллу собi у спадок вiд "папашки". А за це не будеш платити за навчання цiлий навчальний рiк. Згода? Дiвчина не довго комизилася i дала свою згоду на участь у даному проектi, який я назвав "Папарацi". Та й що §й залишалося робити? Одним словом виписали ми §й вiд унiверситету направлення до Верховно§ Ради за всiма правилами i вона вiдбула в це, прости господи, гаспидське кубло на практику. А мене виборцi знову викликали до свого виборчого округу.

Справа в тому, що мiсто, вiд якого я висунувся курортне, нерухомiсть дорога i продовжує дорожчати. Вже i iноземцi зацiкавилися - нiмцi, французи, росiяни. Стали бандюки, усвiдомивши, що влада у нас в кра§нi саме §хня, бандюкiвська i однозначно шахрайська, людей з найкращих, найпрестижнiших мiсць, будинкiв i квартир виживати. Абсолютно безкарно i всiлякими шахрайськими методами i способами. То в них, бачте, електропроводка не за тими стандартами проведена, то газ до будинкiв не так прокладений, то вода не за якимись там санiтарними нормами пiдведена. Причину завжди, навiть наймаразматичнiшу, вiдшукати можна. Тим бiльше, що цi норми постiйно змiнюються. I ось всi цi хлопцi i дiвчата, яких брутально виселяють з §хнього житла, кинулися до мене: ви, бачте, наш депутат, то i рятуйте нас, заступiться за нас, допоможiть нам, це не лише ваш святий обов'язок, але й ваша робота. Ви, шановний, за не§ вiд держави грошi отримуєте, i не малi, квартиру маєте i таке iнше. Одним словом викликали мене i почали тиснути з усiх бокiв. А в мене самого думка притиснути проклятих "комуняк" якраз на цiй гучнiй справi.

Повернувся до Києва i одразу подаю запит до Верховно§ Ради, вперше виступив на пленарному засiданнi, запросив телевiзiйникiв, добре заплативши, замовив статтю-бомбу талановитому журналiстовi. А заодно продовжую на фонi всiє§ цiє§ метушнi i катавасi§ пресувати Супруненка. Що це, дорогi виборцi, за комунiсти у нас такi, що §м до проблем i потреб людей дiла немає? Нiмецькi фашисти в минулiй вiйнi людей газом травили, а нинiшнi владнi фашисти у наших людей газ вiдключають. I в такому дусi. Заявляю на всю кра§ну, якщо хоча б один iз вас проголосує на наступних виборах за "комуняк", нехай нiхто бiльше нi на що не скаржиться. Ви самi проголосували за ру§ну в нашiй кра§нi, то на кого ж вам тодi скаржитися, як не на себе самих.

А тут мене знову викликають виборцi "на курорти". Уже декiлька родин отримали на руки повiстки на виселення. Органiзував я мiтинг у центрi мiста. Прийшли не лише його мешканцi, але й чисельнi курортники з усiх куточкiв нашо§ неосяжно§ Укра§ни, телебачення привiз з собою. Пряму трансляцiю в Iнтернетi органiзував. Ну все зробив так як треба з використанням сучасних технологiй. Спереду стоять, похнюпивши голови цi барани i вiвцi з повiстками в руках. Я §х i запитую при всiх i пiд прицiлом телевiзiйних i вебкамер, за кого вони такi сякi голосували. А цi, з дозволу сказати, людцi, якi вже без п'яти хвилин бездомнi бомжi, вiдповiдають, що за комунiстiв. Так чого ж ви сюди до мене прийшли? - знову запитую я §х. - Iдiть до тих за кого ви голосували i нехай вони вас захищають. Хiба я не правий? Iдiть до Супруненка, нехай вiн вам допоможе. А вони вже ледь не плачуть, кажуть, що вже в нього були, але вiн нiчим не допомiг i не зарадив §хньому лиху. Навiть ще гiрше стало.

Кажу, а тут серед людей з судовими приписами на виселення є такi, якi голосували за мене? Вийшов один чоловiк з дружиною i двома дiтками наперед. Ось йому я все зроблю, а ви йдiть до тих, за кого голосували. Таким iдiотам, якi пiсля того що комунiсти наробили в Укра§нi, органiзувавши аж три Голодомори i вимордувавши десятки мiльйонiв укра§нцiв. продовжують за них голосувати нiякого виправдання немає. Таким дебiлам я допомагати не буду. Всiм зрозумiло, чи ще комусь не доходить? Коли не доходить, треба лiкуватися. Якщо терапiя не допоможе, робiть лоботомiю. Одним словом, пояснив цим чудакам на лiтеру "м" науково-популярно. Я ж, все таки, не якийсь там лайдак, а доктор наук.

Тепер всi знають за кого треба голосувати в моєму виборчому окрузi. А тим бандюкам, якi хотiли вигнати електорат комунiстiв на вулицю, але пiсля мого демаршу зупинилися i пiдiбгали хвости, я сказав, щоб робили з ними що хочуть, я втручатися не буду. А ось цьому чоловiковi з двома дiтьми, який за мене голосував, щоб надали комфортабельну квартиру в центрi мiста. Хорошу квартиру, бо я сам особисто при§ду на входини з цiлою бригадою телевiзiйникiв. Щоб уся кра§на бачила, як я працюю на своєму виборчому окрузi. Уже пiдготовлений сценарiй всього цього дiйства, так що ви там, хлопцi, будь ласка, не барiться i не пiдведiть, бо iнакше порву вас на складовi частини. - Понял? Да? - звернувся я до §хнього пахана. Той мiркував дуже швидко i з усiм погодився.

- Постривай, - зупинив я його, коли вiн уже збирався йти собi геть. - Я тебе ще не вiдпускав. - А ось коли ви виселите цих дебiлiв, цю бiомасу, тих комуняцьких лохiв i захопити §хнє житло i землю в курортнiй зонi просто бiля джерела унiкально§ мiнерально§ води, заплатите менi 10 вiдсоткiв вiд отриманого прибутку. Тiльки не шахраювати, я цього не люблю i намагання мене обдурити обiйдеться вам дорожче. Крiм того, я професiйний економiст i дуже добре знаю, скiльки ви реально отримаєте.

Аж тут i Супруненко заворушився, вирiшив на мене натиснути. Почали надходити листи до Верховно§ Ради, що я не хочу сво§м виборцям допомогти. Пишуть, що це мiй святий обов'язок. Ну це придуркувате словосполучення зi святим обов'язком мене вже зовсiм дiстало. Аж тут телефонують менi з мiста-курорту, що пiслязавтра буде урочисто вселятися в нову чотирикiмнатну квартиру, уже попередньо умебльовану, мiй протеже. Ну, пам'ятаєте, той чоловiк, що за мене голосував. То я посадив на джипи цiлi бригади журналiстiв, телевiзiйникiв i через три години був на мiсцi. Так вiдпiарився, як нiколи до того у всьому своєму життi. Аж упрiв увесь. Вже навiть i найпопулярнiшi дезодоранти не допомагали. Люди так i сунули в приймальню до мене. Дякували за дорогу, яку я не будував, за лiкарню, яку не я споруджував i таке iнше. Але всiх перевершив репортаж безпосередньо з квартири, видiлено§ бандюками моєму протеже. До того ж останнiй виявився ще й чудовим актором i розiграв за попередньо наданим сценарiєм справжнiй спектакль зi сво§ми дiтьми, дружиною i навiть за участю спецiально для тако§ урочисто§ подi§ виписаного з села ветерана, батька дружини.

Як вiн вихваляв мене, захисника iнтересiв трудящих, як лаяв Супруненка i всiх комунiстiв гуртом i в роздрiб, якi вiдмовилися йому допомагати. Я зрозумiв, що i такому збоченому дурневi як "головний комуняка" кра§ни вже дiйшло, що зi мною краще не зв'язуватися i не бути у контрах. Одним словом, як кажуть в Укра§нi: бабу грiє не кожух, а веселий теплий дух. Думаю, що пан-товарiщ Супруненко уже наклав повнi штани i цього духу вистачить на всю Верховну, як кажуть у народi, Зраду. Тим бiльше, що слово "комуняка" таке ж погане, як i слово полiтична проститутка. I тут, дорогi друзi, я згадав, що розповiдав менi з приводу поганого слова мiй сусiд. Вiн забирав з дитячого садка свого 4-рiчного онука Тараса. За ним вибiг його друг, з яким вони були в однiй групi. - Ти куди йдеш? - запитав вiн онука мого сусiда, - давай ще пограємося. - Я не можу, бо менi треба §хати на англiйську. Так не можна говорити, - вiдповiв йому його друг, - англiйська це погане слово. На це Тарас запевнив свого одногрупника, що англiйська це гарне слово, а ось б...ь, це дiйсно слово погане. "Комуняк" в парламентi саме цим поганим словом i треба було називати.

Мене в нашому суспiльствi турбують не стiльки дурнi, скiльки мудрагелi. На останнiх я поглядаю з великою пересторогою, оскiльки вбачаю у них за спиною привид тиранi§. Цi люди не мало б здивувалися звинуваченню в комуно-фашистських тенденцiях. Справа в тому, що за будь-якою морально-полiтичною кампанiєю можна розгледiти iдею диктатури. Тi ж iсламськi, католицькi чи православнi фундаменталiсти або борцi проти абортiв завжди вiдчувають за собою право диктувати нашому брату сво§ життєвi установки, як бiльш моральнi. Так i iдейнi "комуняки", фанатики дебiльного, маразматичного, тоталiтарного вчора i позавчора, коли всi розумнi були вимушенi задля виживання прикидатися, що вони люблять те, чого психiчно нормальна людина любити не може, а дурнi свято вiрили, що "наша дура лучше всех", продовжують морочити голови довiрливим "лохам", по-шахрайському намагаючись нав'язати суспiльству нову комунiстичну тиранiю.

I ось тепер, коли все ще iснує критична маса цих лохiв-дурнiв, мудрагелi використовують §х, щоб "законно i легiтимно" дорватися до влади i грабувати народ. Через це у дурнiв з'являється ще сильнiша ностальгiя за минулим часом i "страной дураков" i вони знову i знову наступають на виборах на тi ж самi граблi, обираючи шахра§в, ставлячи §х над собою i поперед себе, щоб вони вiдтворили минулий свiт, де всi були бiднi. Вони навiть не пiдозрюють, що всi кра§ни в цьому сенсi подiляються на три категорi§: де всi бiднi, де всi багатi i де купка багатих, а всi iншi бiднi. I ось цi мудрагелi завжди приходять до влади в тих кра§нах, де багатi лише вони, а всi iншi бiднi. I iнакше вони нiколи не вчиняли i вчиняти не будуть. Навiщо дiлитися з усiма i робити багатими всiх, коли можна зробити казково багатими лише себе, не дiлячись нi з ким. На те §хнiй електорат i є дурнями, щоб не розумiти, що щасливим є не те суспiльство, де всi бiднi, а те, де всi багатi.

Колись, я прочитав на дозвiллi про подi§ в Петербурзi 1917 року, що §х описувала колишня служниця княгинi Н., яка потiм опинилася за кордоном. Ця княгиня визирала зi свого вiкна на тисячнi демонстрацi§ в росiйськiй столицi, запитуючи у своє§ служницi, що ж вимагає народ. Та вiдповiла, що люди хочуть, щоб не було багатих. Княгиня здивовано покрутила головою i сказала, що §§ батько теж брав у пiдготовцi повстання, але тодi всi чомусь мрiяли, щоб не було бiдних. Ось так. Дебiли як були дебiлами сто рокiв тому, так такими залишилися i нинi. Я знав, що гаслом укра§нсько§ нацiонально§ елiти завжди було: Боговi моя душа, Вiтчизнi - життя, а честь вже належить менi. У нас - укра§нських шахра§в, гасло зовсiм iнакше. Дияволу - моя душа, батькiвщинi - дуля, а честi в мене немає.

А вiд Супруненка я все одно отримав своє Все вiн менi вiддав, до копiєчки. Це коли зрозумiв, що шахрай я у крайньому разi не гiрший за нього. Одного ми з ним поля ягоди. Щоправда масштаб у нас рiзний. Я дурю виборцiв свого виборчого округу. А вiн всiє§ Укра§ни. Але щоб я, укра§нський шахрай, та по-шахрайському не помстився "комунякам", такого уявити собi не можна. Надто довго вже вони менi голову морочили i мо§ бiднi нервовi клiтини пресували. А вони, як вiдомо, не вiдновлюються. Думав я передумав, мiркував i розмiрковував i нарештi докумекав, що i як треба робити. Тим бiльше, що комунiсти самi для цього дали цiлком реальний привiд.

Наближався кiнець парламентського року, а з ним i парламентськi канiкули. Ось i вирiшила фракцiя комунiстiв у Верховнiй Радi до 22 червня, дня початку вiйни, органiзувати свято. Потанцювати, так би мовити, на кiстках десяткiв мiльйонiв жертв комунiстично-фашистсько§ змови, договору про дружбу мiж Радянським Союзом i Нiмеччиною i пакту Молотова-Рiбентропа. I мiсце для цього вiдповiдне обрали, населений пункт Дружба на укра§нсько-росiйському кордонi. Назва цього мiстечка чисто шахрайська, радянська, абсолютно брехлива. Укра§нцi i росiяни споконвiку були конкурентами на одному i тому ж геополiтичному просторi i тому завжди вбивали один одного i постiйно ворогували. Укра§нськi дунайськi козаки до ноги вирiзали села росiйських переселенцiв, а Дорошенко зi сво§ми козаками палив i вбивав в Центральнiй Росi§ все, "що кацапом звалося". Росiяни завжди вiдповiдали тим же. Тому те мiстечко мало б цiлком логiчно, враховуючи мiльйоннi жертви багатовiкового протистояння двох народiв не Дружбою, а Ворожнечею. Але це, так би мовити, лiричний вiдступ.

Попередньо було проведено велику пiдготовчу роботу. По всьому маршруту слiдування потягу вчительки-комунiстки "хворi на всю голову", статево невдоволенi старi дiви, мали вивести сво§х дiтей на станцi§ i полустанки. За попередньо розробленим сценарiєм десь пiд кiнець маршруту в Сумськiй областi нещаснi дiтлахи мали махати про§жджаючiй фракцi§ комунiстiв червоними прапорцями i спiвати Iнтернацiонал. Я знав, що сценарiй цього дiйства, затверджений на засiданнi фракцi§ комунiстiв у парламентi i завiзований Супруненком був вiдправлений до мiсцевих парторганiзацiй. Якраз посерединi маршруту в Конотопi була запланована зупинка, зустрiч з Конотопською вiдьмою i мiтинг. Треба було термiново шукати вiдповiдний потяг. Аж тут з'явився я i запропонував сво§ послуги, як давнiй "друг" фракцi§. Саме тодi до чемпiонату Європи з футболу Укра§на закупила декiлька швейцарських швидкiсних потягiв. Саме мою iдею сформувати потяг з суперкомфортабельних вагонiв-ресторанiв швейцарського виробництва i було пiсля обговорення прийнято. Не §хати ж комунiстам, дiйсно, в смердючих радянських "комунiстичних" вагонах.

I ось цей день настав. Фракцiя комунiстiв у парламентi найняла в Укрзалiзницi спецiальний потяг, складений з одних вагонiв-ресторанiв i з червоними прапорами вирушила з центрального ки§вського вокзалу. Взяли з собою всiляких партiйних активiстiв i активiсток, переважно пенсiйного i передпенсiйного вiку, дружин i коханок, найрiзноманiтнiших секретарок i референтiв. Всi мiсця були зайнятi. Шампанське лилося рiкою, сухi i десертнi вина з Криму теж були на пiдхватi. Квас, солодка газована вода, мiнералка. Все даром i в необмеженiй кiлькостi. А на дурняк i хрiн солодкий. День видався жарким, тому пили, як кажуть в Укра§нi, до всцикачки.

А потяг стрiмко нiс увесь цвiт комунiстично§ елiти кра§ни на пiвнiчний схiд, в бiк так гаряче обожнювано§ ними "лапотно§ Маскви". Одна за другою пролiтали за вiкнами станцi§ i полустанки. Електровоз §хав без зупинок. Всi iменитi пасажири безтурботно прикладалися до келихiв i чарок, не помiчаючи того, що то один, то iнший з них ненадовго залишав компанiю, але невдовзi збентежений повертався назад. Нарештi Супруненко не витримав i запитав сво§х помiчникiв: "Який дебiл формував цей потяг?" Питання дiйсно назрiло, так як у жодному з вагонiв-ресторанiв не було туалету. Купили §х за валюту до Євро-2012, вкравши при цьому мiльйони доларiв. I ось вирiшили цi вагони обкатати. А у Швейцарi§ у вагонах-ресторанах туалети взагалi не передбаченi.

Почали обранцi народу демократичним шляхом вирiшувати, що ж робити, бо ситуацiя постiйно загострювалася. Хтось уже рвонув на кухнi по каструлi i хоча б пательнi. А що накажете робити, коли природу не обдуриш, як звикли вони дурити на§вних лохiв-виборцiв.

На маленькiй станцi§ перед самим Конотопом стара "вiдьма-училка", член КПУ вивела на перон сво§х першокласникiв з забитого села, де донинi центральна вулиця носить iм'я кровососа i вампiра Лєнiна. Дiтки мали помахати червоними прапорцями i проспiвати пiсню про паровоз, який летить вперед i якому зупинка глибоко, пардон, в дупi, тобто в комунi. У крайньому разi керiвництво КПУ сповiстило сво§х активiстiв на мiсцях, що ранiше Конотопа потяг не зупиниться. Але раптом вiдбулося щось неймовiрне, незрозумiле, неждане i небажане. Зарипiли гальма i потяг почав сповiльнювати свiй нестримний бiг, а потiм i взагалi зупинився. В старо§ вчительки вiд несподiванки вiдвалилася беззуба щелепа. Вона не повiрила сво§м очам, коли з вагонiв як горох посипалося все керiвне ядро КПУ на чолi з самим Супруненком. Чоловiки кинулися в один бiк вiд потяга, жiнки в iнший. Бiльшiсть взагалi вже не мала змоги вiдiйти вiд потягу куди-подалi i тому розстебнувши штани, а жiнки присiвши i знявши труси, почали фонтанувати просто на колеса "комунiстичного потягу" саме перед очима вражених дiтей. Вчителька ледь не втратила свiдомiсть, але оговтавшись наказала дiтям закрити очi i спiвати "Iнтернацiонал". Ось така не видумана iсторiя. Але ближче, як то кажуть, до тiла.

В когось, якщо прочитає цi рядки, може скластися враження, що я шахраюю лише заради власного зиску i просто так навiть пальцем не поворухну. Це далеко не так. Дещо я роблю i, так би мовити, для душi, для помсти людям, якi дурять народ, задля вивчення людсько§ психологi§ тощо. Ось таким чином я вирiшив посмiятися ще раз над Супруненком. Надто вже це огидна людина. Просто з душi верне. Тому я розмiстив у декiлькох ки§вських газетах оголошення про те, що пропонуються чарiвнi дiвчата для супроводження бiзнесменiв. Так званi екскорт-послуги. Звичайно, що зробив це через посередника з краденим паспортом. I помiстив у оголошеннi домашнiй телефон Супруненка, який менi був дуже добре вiдомий. Спокiйне життя його самого i його родини було порушене. Цiлими днями дзвонив телефон i з трубки долинав iнтимний шепiт. Сумнiвнi пани спрагло бажали знати про подробицi надання подiбних послуг, цiну за них i таке iнше. Лише через суд Супруненковi вдалося припинити це знущання. Хоча чому вiн обурювався? Моя дрiбненька шахрайська акцiя, для душi, була з глибоким шахрайським пiдтекстом. Саме вiн i його партiя в Укра§нi i надавали олiгархам самi справжнi екскорт-послуги. Хiба не так?

Взагалi, вимушений визнати, що в останнiй час без постiйного допiнгу шахраювання, хоча б для задоволення власного "спортивного iнтересу", менi вже жилося надто нудно. А iде§ так i фонтанували з мене, на зразок гейзера в Йеллоустонському нацiональному парку. Про все не повiдаєш. Хай хоча б щось я заберу з собою в могилу. А ось одне психологiчно-шахрайське дослiдження людсько§ сутностi, як на мене, вдалося менi дуже добре. Помiстив я в декiлькох газетах i часописах, а також в Iнтернет-виданнях, якi спецiалiзуються на шлюбних оголошеннях, сповненого вiдчаю листа. Молода, дуже гарна дiвчина (фото додавалося) розповiдала в ньому про своє важке i нещасне життя. Вона надто сильно потребувала грошей, так як §§ хворий батько в провiнцi§ не мав за що придбати лiки, а вона знiмала квартиру разом з подругою i нiчим було за не§ сплачувати. Дiвчина, до речi, нiкому нiчого не обiцяла i нiчого не вимагала. Просто повiдала про своє важке життя i все. Було додано i адресу. За цiєю адресою в однiй iз сво§х однокiмнатних квартир я i поселив одну свою студентку. Остання дiйсно знаходилася в дуже скрутному матерiальному становищi. До речi, все iнше, про що вона написала в листi теж було правдою.

Не повiрите, але сотнi людей, i не лише з Києва i Укра§ни, прислали на згадану адресу i прiзвище та iм'я грошi, щоб допомогти бiднiй дiвчинi. Студентка-красуня отримала вiд мене великий бонус. Але коли квартиру за вказаною адресою взяли в осаду чоловiки, якi так i не дочекалися хоча б слова вдячностi за переказанi грошi, виявилося, що вона вже продана i туди пере§жджають новi хазя§.

По-шахрайському обдуренi залицяльники звернулися по допомогу до мiлiцi§, але що та могла зробити. Формально в цiй справi не було нiякого шахрайства. Якби за цiєю адресою жив якийсь чоловiк або стара жiнка, то тодi звичайно. А так якась дiвчина написала про своє важке життя. Будь ласка, пишiть i ви. Нi в кого грошей не вимагала, нiкому нiчого не обiцяла, нi письмово, нi усно. А те, що вiдгукнулися люди на §§ бiду i почали присилати грошi, то це §хня особиста iнiцiатива i справа. Реготав я до слiз з чергово§ партi§ довiрливих "лохiв" i отримав вiд всього цього чергове справжнє естетичне задоволення. Ось аби ще про цi мо§ оборудки хтось знав i щиро захоплювався мною, задоволення було б набагато бiльшим.

Аж тут, на прикладi комунiстiв, зрозумiв я те, що необхiдно було зрозумiти вже давно: треба переходити на всеукра§нський рiвень шахраювання. Полiтичного i соцiально-економiчного. А цього зробити без вiдповiдно§ партi§, яку я буду очолювати, не можна. Але для того, щоб таку партiю створити i §§ належними чином розкрутити перед виборами, де, схоже на те, мажоритарних округiв уже не буде, а виборцi голосуватимуть за партiйнi списки, потрiбнi великi i вiльнi грошi. Великi грошi в мене вже були, але не було вiльних коштiв. Всi вони були вкладенi у справу i вилучення §х звiдти, це я добре розумiв як економiст, призвело б до руйнування мого бiзнесу. Так, менi потрiбнi були великi i вiльнi грошi. Однак, де §х дiстати, звiдки взяти? Думай, шахрай, думай. У тебе ж розум повернений саме в бiк розробки всiляких шахрайських проектiв i прожектiв, шановний пане Принципал-Жульський.

Мiркував я мiркував i вирiшив, що кращого способу дуже швидко накопичити велику суму, кажучи науково, живих грошей, як органiзувати кредитову спiлку, на даний перiод в Укра§нi не iснує. Але цю справу треба було робити з великим шахрайським розумом, а не просто так. Треба було, як на мене, зробити три речi, пiдiбрати хорошу, "турботливу" назву i тому я зупинився на кредитовiй спiлцi "Турбота". Гарно звучить, зi смаком, i вiдображає однозначно шахрайську турботу про "блага трудящих". Звичайно, якщо цi трудящi самi не проти, десь в неозорих глибинах §хньо§ душi, щоб §х обiбрали до нитки. Якщо цi люди регулярно голосують за всiляких збоченцiв i педофiлiв, сво§х вiдвертих грабiжникiв i п'явок, вiдвiдують однозначно шахрайськi, вiд Лукавого, церкви Московського патрiархату, то чому б §х черговий раз i не обiбрати. Самi ж так i волають до мене: обдури нас, шановний пане Принципал-Жульський. Бачите, я iдейний шахрай, а не якась там шантрапа i дворова шпана.

Але не зважаючи нi на що у нас в кра§нi ще не всi дебiли i з цим очевидним фактом я вимушений рахуватися. Тому керiвником цiє§ кредитово§ спiлки має стати якийсь вiдомий у державi учений, письменник, людина, яка є таким собi моральним авторитетом, орiєнтиром, стандартом непiдкупностi i непогрiшимостi. Разом з тим, це повинна бути людина, яка абсолютно не практична, в фiнансових справах не розбирається "нi бе, нi ме", яка нiколи не полiзе перевiряти жоден документ спiлки. Я взагалi нiяким формальним боком не маю бути прив'язаний i причетний до цiє§ справи. Касиром i за сумiсництвом бухгалтером необхiдно поставити одну даму, яка iнколи для мене виконувала деякi делiкатнi доручення i яка була вiд мене абсолютно залежна.

Було очевидно, що з назвою кредитово§ спiлки проблем не буде. Вона виникла одразу, цiлком спонтанно i була абсолютно вiдповiдною шахрайському проекту. Бухгалтер i касир в однiй особi в мене теж був. Документи з моєю допомогою оформили б надшвидкими темпами. Тут уже постарався б я. Проблема була в тому, щоб знайти "лоха", такого собi непогрiшимого старця, морального авторитета, але який уже вижив з ума i перебував у постiйному маразматичному станi. Вiн мав слугувати такою собi ширмою i димовою завiсою для задуманого мною шахрайського проекту.

Перебрав я доволi багато рiзних варiантiв i жоден з них мене в повнiй мiрi не влаштовував. Згодився один академiк, доволi вiдомий, але надто вже вiн любив жiнок i через них мав всiлякi скандали, якi компрометували його, а значить i очолювану ним справу. Не пiдiйшов i вiдомий письменник, який зганьбив себе спiвробiтництвом з осоружною владою. Були i iншi кандидатури, якi пiсля детального розслiдування i ретельно§ перевiрки виявлялися в моральному сенсi липовими авторитетами i тримали у власнiй шафi немало кiстякiв. Один борець за справедливiсть виявився колишнiм агентом КДБ i нинiшнiм ФСБ, як мене переконували компетентнi люди. Одним словом, всi цi авторитети насправдi були самими справжнiми шахраями, як i я, i видавали себе не за тих, ким були насправдi.

Але той хто шукає, завжди знайде. Я аж здивувався, чому ця людина не запала менi в око одразу. Вiн просто iдеально пiдходив для проведення цiє§ афери за всiма можливими параметрами i вимогами. Дiйсно, Анатолiй Гримич був вiдомим письменником, полiтв'язнем радянських концтаборiв. В'язнем сумлiння, людиною кришталево§ чистоти, абсолютно чесною, але так само абсолютно непрактичною, вiдiрваною вiд реального життя. Крiм того, вiн був безмежно довiрливим i на§вним. Думаю, що саме через власну довiрливiсть вiн i провiв у концтаборах понад чвертi столiття. Якраз на довiрливостi i на§вностi цiє§ людини КДБ i влаштовувало проти нього сво§ шахрайськi операцi§. Умовити таку людину, навiшавши §й локшини на вуха, було зовсiм не складно. Вiн згодився формально очолити кредитову спiлку "Турбота" з умовою, що його велика платня буде щомiсячно переказуватися на рахунок дитячого будинку областi, звiдки Гримич був родом. Таким чином, вирiшилася головна проблема новостворено§ кредитово§ спiлки, §§ iмiдж або кажучи iнакше §§ бренд. Для Укра§ни це особливо важливо.

Господь, створюючи Укра§ну, мабуть добре попустував, змiшуючи рiзнi фарби, нiби немовля, якому дали до рук пензлика. В Укра§нi, яка судомно шукає правди, щастя i справедливостi розплодилося безлiч всiляких напрямкiв самореалiзацi§ людини. Безмежнеє поле. I це поле засiвають не лише iдеалiсти, але й шахра§. Укра§нцi зовсiм iншi люди, нiж росiяни. Це багато хто зрозумiв лише тодi, коли Укра§на стала незалежною державою. У Росi§ люблять, навiть обожнюють свою владу, у нас §§ не люблять i навiть ненавидять. В Росi§ всiма фiбрами душi хочуть посилення влади, а в Укра§нi §§ послаблення. Росiяни мрiють про те, щоб у §хнiй кра§нi всi мислили однаково, а у нас всi мають власну думку i навiть власного Бога.

Потреба в таких людях-iдеалiстах як Гримич в Укра§нi величезна i завжди буде такою. Нацiя задля свого поступу конче вимагає нацiональних геро§в, людей абсолютно безкорисливих, якi здатнi переступити закладену в людства прагматичну жилку, здатнi на самовiдданий вчинок не заради себе, а в iм'я людей, своє§ нацi§. Не заради грошей, як це роблю я, не з бажання отримання квартир, нагород, слави чи влади, а тому, що iнакше вони вчинити не можуть. Якщо не зроблять того, що мають зробити, пропадуть пропадом. Так зробила перекладач для слабочуючих людей в прямому ефiрi на телевiзiйному каналi центрального телебачення, яка мовою жестiв сказала: не вiрте тому. що зараз говорить диктор, вибори президента сфальсифiкованi. Це було пiд час Помаранчево§ революцi§ у 2004 роцi. У 2011 роцi завiдувач вiддiлу прогнозiв Гiдрометеоцентру Укра§ни в прямому ефiрi першого каналу державного радiо вставила в повiдомлення про погоду текст, де звинуватила владу в тому, що вона знущається з Укра§ни i укра§нцiв. Такi люди назавжди увiйдуть в iсторiю нашо§ кра§ни як особи, якi хоча б словом стали на оборону нацi§, на позицiю правди. Цим сторiнкам я можу повiдати, що щиро захоплююся цими людьми, так як я нiколи таким не був i не буду. Хотiлося б стати героєм, але не можу. Менi лучилася зовсiм iнша пеня.

Допоки не всi нашi iде§ i можливостi вичерпанi, укра§нцi не здаються. Так i я шукаю собi виправдання. Це потрiбно кожнiй людинi, якою б страшною вона не була. Та й сама людина - це якесь дивне уособлення мiшанини добра i зла. При цьому чомусь зло, брехня i шахрайство беруть гору. На поверхнi явищ завжди лежить брехня. Вона аж занадто позолочена, розцяцькована. Все в цьому свiтi вiдбувається у двох iпостасях, просторi i часi. Простiр набагато правдивiший. А ось час, точнiше його оцiнка людьми, просякнутий брехнею i шахрайством. Всi хочуть оббiлити себе, свою нацiю, свою кра§ну заднiм числом. А насправдi всi §х дi§ були злочинними i спрямованими на власну вигоду.

Наприклад, нiяко§ так звано§ Жовтнево§ революцi§ не було. Це черговий брехливий полiт коректний, шахрайський мiф. У Євразiйськiй iмперi§, яку чомусь називали Росiйською (придуманий росiйським царем нiмцем Петром I чисто шахрайський термiн) точилася запекла боротьба мiж двома домiнуючими в нiй нацiями - євреями i росiянами. В 1917 роцi євре§, якi складали 100% керiвництва бiльшовикiв i меншовикiв перемогли росiян з §хньою Бiлою армiєю. На теренах шахрайсько§ Росiйсько§ iмперi§ виник ще бiльш в усьому шахрайський Радянський Союз. Пiсля Друго§ свiтово§ вiйни i Голокосту, коли чисельнiсть євре§в в Європi значно скоротилася, гору почали брати росiяни. Наприкiнцi ХХ столiття §м вдалося витiснити бiльшiсть євре§в за кордон. Пiсля розпаду Радянського Союзу євре§ взяли реванш, знову консолiдувавшись i в черговий раз захопивши владу в Росi§. Ситуацiя знову загострилася. Серед росiйських олiгархiв реально немає етнiчних росiян.

Я давно звернув увагу на те, що серед "ревнителiв" росiйсько§ величi i "iмперського духу" етнiчних росiян теж немає. Все це особи єврейського походження вiд Жириновського до Митрофанова, вiд Нємцова до Гайдара, вiд Рогозiна до Маркова. I на Укра§ну вони тиснуть лише тому, що без не§ нова Росiйська iмперiя пiд орудою сiонiстiв не можлива. Комусь же в нiй i працювати треба! А на повнiстю деградованому генетичному матерiалi росiйсько§ нацi§ з критичною масою алкоголiкiв, наркоманiв, хворих на Снiд i таке iнше паразитувати довго не будеш. А зникне органiзм донор, помре i органiзм паразит.

Але що це я тут розфiлософствувався. Кому ця правда потрiбна? Отаке тiльки i можна, що повiдати сторiнкам щоденного, а iнколи i перiодичного нотатника. Для мене вiн iснує не лише як сповiдь, але, перш за все, таким собi шлюзом, який я майже щоденно вiдкриваю у сво§й душi, скидаючи негативну енергiю, що накопичується за день. Я вже так до нього звик, що не можу i дня прожити, щоб не звiрити йому сво§х думок, бажань i сподiвань. Можливо, коли мене не стане, його хтось прочитає чи навiть надрукує. Але менi тодi вже все це буде абсолютно байдуже. Бо ж люди так бояться сказати правду i саме такою своєю поведiнкою допомагаючи шахраям. Статистика каже, що в 1945 роцi радянськi солдати зґвалтували у переможенiй Нiмеччинi понад 2 млн. нiмкень. Це були жiнки вiком вiд 10-ти до 90-то рокiв. Лише через сорок рокiв по тому з'явилася перше документальне свiдчення зґвалтовано§ жiнки, яка при цьому сховалася за псевдонiм. Наступна книжка, була випущена тiльки в 2011 роцi, тобто через 66 рокiв пiсля зґвалтування, з'явилася перша жiнка, яка вже йдучи з життя не побоялася розповiсти пiд сво§м справжнiм iменем про жахiття згвалтовано§ 12 разiв п'ятнадцятирiчно§ дiвчинки. Лише двi з понад двох мiльйонiв! I лише одна спромоглася назвати своє власне iм'я! Так, я шахрай, але я нiкого за все своє життя не зґвалтував. Мабуть знову шукаю собi виправдання. Та нехай собi. Нi не так. Не зґвалтував брутально, але примусив не фiзичними методами до сексу зi мною.

А моя шахрайська натура не дає менi спати. Знайшов я iдеального i цiлком формального керiвника своє§ кредитово§ спiлки. Поки оформлялися документи я придумав новий шахрайський хiд. На мо§ грошi на пiдставних осiб, якi i не вiдали про моє iснування, було зареєстровано двi громадськi органiзацi§ - "Жiночу спiлку" i "Чоловiчу громаду". Звичайно, що цi витвори шахрайського мистецтва мали бути неприбутковими i не обкладатися податками. Вже тодi я нацiлився на наступнi вибори i для гарантованого проходження до парламенту, якщо мажоритарна система буде змiнена на пропорцiйну, мав забезпечити для себе вiдповiдну славу в усiй кра§нi, а не лише у власному виборчому окрузi на Полтавщинi. Завданням i першо§, i друго§ спiлки було органiзацiя в кра§нах ЄС, i перш за все у Нiмеччинi, збирання, акумулювання i вiдправку до Укра§ни гуманiтарно§ допомоги. Така допомога не обкладається податками, в Укра§нi §§ можна було роздавати бiдним прошаркам населення, iнвалiдам, вихованцям iнтернатiв, дитячим будинкам i таке iнше. Все ж, що було серед гуманiтарних товарiв краще i дорожче, мали продавати численнi продуктовi кiоски в рiзних мiстах кра§ни, перш за все в Києвi, а також вiдкритi мною ж крамницi секонд-генду.

Все це зробити було не так просто. Мо§ довiренi особи в Нiмеччинi, Францi§, а також iнших багатих кра§нах ЄС органiзували пункти прийому одягу i продуктових посилок. Нiмцям i французам пояснювали, що до посилок треба класти продуктовi пакети зi значним термiном користування. Всi цi товари розмитнювалися i завозилися на спецiальнi склади в Києвi, Харковi i Львовi. Митники отримували за це десятки продовольчих посилок i були задоволеннi. Величезнi фури возили через кордон незлiчену кiлькiсть товару для мене. На складах все це сортувалося i найгiрше йшло до дитячих будинкiв, шкiл-iнтернатiв, лiкарень. Найкращий i найдорожчий товар надходив до крамниць i кiоскiв i швидко реалiзувався. Я мiг встановлювати будь-яку цiну, яка була нижча за цiни в iнших торгових точках i через це продукти i одяг продавалися майже миттєво. Я мiг собi це дозволити, так як все отримував практично безкоштовно i не тiльки мав прибуток, але i славу безкорисливо§ людини, яка була готова прийти на допомогу нужденним i хворим.

Однак, великого прибутку вiд тако§ справи не накрутиш. Тому необхiдно було розкручувати кредитову спiлку з метою отримання чистого прибутку. I закрутилася в засобах масово§ iнформацi§ шалена пропагандиська кампанiя з популяризацi§ моє§ кредитово§ спiлки. Яка вона бiла i пухнаста, яка вона єдино канонiчна i правильна. Саме цього я i научився в шахрайсько§ Укра§нсько§ православно§ церкви Московського патрiархату. Шановного нашого дисидента я не займав. Але i до нього кинулися журналiсти: чи правда, що ви дiйсно очолюєте цю спiлку. Вiн пiдтвердив i похвалився, що всю свою платню в кредитовiй спiлцi вже переказує на рахунок дитячого будинку в сво§й рiднiй областi, в мiстi, звiдки вiн родом. I це журналiстами було перевiрене i пiдтверджене. Ще й директор цього навчального закладу виступив перед камерою. Взяли також iнтерв'ю у дiтей, яким я спецiально регулярно вiдправляв продуктовi посилки i одяг. Звичайно те, що подешевше.

Крiм того, я як економiст розумiв, що одним альтру§змом тут не обiйдешся. Потрiбний був потужний стимул у виглядi високих рiчних процентiв прибутку на внесенi кошти. I я врiзав цiлих 30 вiдсоткiв. Чого тодi, та навiть й тепер, не пропонує нiхто. Але виставив умову, що знiмати цi вiдсотки можна буде лише по закiнченнi першого року пiсля того, як була внесена до кредитово§ спiлки вся сума внеску. I пiшли "лохи" з усiє§ кра§ни i навiть з-за кордону нести сво§ грошi. Тобто, вiддавати §х менi. Всi були здивованi темпами надходження коштiв до каси спiлки. Навiть продувна бестiя бухгалтер, який був найнятий мною через пiдставних осiб для "конкретно§" вiдсидки, коли вся ця афера з великим шумом лусне.

Ви не повiрите, але були люди, якi здавали до каси по декiлька мiльйонiв гривень. Прийшлося вiдкрити i валютний рахунок, так як висловила бажання пiдключитися i дiаспора. Так повiрили дисиденту, "який свiй i тому нiколи нас не обдурить", що митцi несли сво§ Шевченкiвськi премi§, грошi за проданi "за горбом" картини, гонорари за поставленi фiльми i спектаклi. Один вiдомий у свiтi танцiвник здав до кредитово§ спiлки всi сво§ надходження вiд балетних вистав у Метрополiтен опера в Нью-Йорку, вiдомий спiвак з дивовижною легкiстю передав до мо§х рук гонорари за виступи у знаменитiй Ла-Скала в Мiланi, лiкар-академiк, який робив унiкальнi операцi§ i мав безлiч пацiєнтiв по всьому свiтовi теж купився на цю авантюру. Одним словом, вiра нашого народу в диво, в тому числi i економiчне, просто безмежна i невичерпна. Вiра i на§внiсть, внутрiшня тяга до справедливостi i честi просто незнищенна, так як закладена на генетичному рiвнi. Але чому цiєю нашою нацiональною особливiстю мають безсоромно користуватися всiлякi зайди-iнородцi? Чому б не нагрiти на цьому руки i менi, генетичному укра§нцевi?

Все одно цi нацмени нiчого доброго для укра§нцiв i Укра§ни нiколи не зроблять. А ось у мене вже зрiє декiлька суто нацiональних проектiв, якi я мрiю реалiзувати пiсля того, як у мене стане достатня кiлькiсть грошей. Думаю я над цим, постiйно думаю, пане нотатнику. Одним словом мо§ заводи, фабрики, готелi працюють i дають прибуток. Крiм того, йдуть "живi" i вiльнi кошти вiд гуманiтарно§ допомоги. Акумулюється всезростаюча сума грошей в кредитовiй спiлцi "Турбота". Рiвно через рiк з хвостиком всi цi кошти будуть переведенi до офшорiв на мiй суто цифровий рахунок, бухгалтер попаде пiд слiдство, а також матиме великi неприємностi суто морального порядку вiдомий дисидент. Я ж тут нi до чого. Та й навiщо все це менi, вiдомому меценату, бiзнесмену, благодiйнику. Мо§ цiлком легальнi заводи, фабрики, готелi. нафтовi i газовi свердловини i ще бог знає що i так дають величезний прибуток, який постiйно зростає.

Але менi, пане нотатнику, просто так скучно жити. Треба чогось, щоб лоскотало нерви, доводило самому менi, який я розумний i хитрий. Треба постiйно ятрити власну шахрайську сутнiсть, не давати §й спати нi вдень, нi вночi. Адреналiн для мене це як наркотик для наркомана. Якщо вiн не видiляється в достатнiй кiлькостi менi стає просто фiзично погано. Ось так, пане нотатнику. Нiкому я сво§ми думками, прагненнями i сподiваннями подiлитися не можу, а хочеться. Є просто така собi майже матерiалiзована потреба. Тому i виник цей нотатник, якому я виливаю душу. Самотнiй укра§нський шахрай, який не може навiть сколотити групу сво§х нацiональних однодумцiв. Та бог з цим усiм.

Вибори наближаються i я намагаюся пiдвищити свiй державницький статус. Уже почав виступати на пленарних засiданнях з пiдготовленими одним дуже квалiфiкованим професором виступами. Тему собi обрав вiдповiдну - нацiональна безпека i оборона. Увiйшов до складу вiдповiдного парламентського комiтету. Там така гризня мiж придуркуватими "комуняками" i лiбералами постiйно заводилася, що вони вимушенi були обрати мене головою цього комiтету, як людину нiбито абсолютно нейтральну i аполiтичну, яка тiльки те й робила, що дбала про iнтереси сво§х виборцiв i виконувала §хнi накази. Зрозумiло, що всi бiзнесмени i "комунiсти" хотiли бути членами парламентських комiтетiв, якi розподiляють бюджетнi кошти, щоб грiти на цьому руки. Я ж як людина патрiотична увiйшов до не дуже престижного комiтету, де грошей не заробиш, але нагиркаєшся до хрипоти або iнфаркту чи iнсульту. Так принаймнi думали мо§ виборцi i депутати, з якими я спiвпрацював. У мене ж був зовсiм iнший шахрайський iнтерес. Саме в цьому комiтетi я мiг познайомитися i подружитися з усiма керiвниками силових вiдомств кра§ни, що завжди було корисним для тако§ людини як я.

Як голова одного з провiдних парламентських комiтетiв я володiв безцiнним скарбом, яким є в наш час iнформацiя. Я знав про наркотрафiк, який перетворив Укра§ну з §§ унiкальним транспортно-географiчним положенням на транзитну державу перевезення наркотикiв з бiдно§ Азi§ до багато§ Європи. Таким чином, за вже вiдпрацьованою схемою пiдставних осiб я отримував значнi кошти i вiд транзиту i продажу наркотикiв. Все це було органiзовано на постiйнiй основi, як, до речi, i нелегальний продаж збро§. При цьому я слугував одночасно i органiзатором, i iдеологом, i дахом для вiдповiдного роду дiлкiв. Але така утаємниченiсть вже не давала менi потрiбного драйву. Коли про твою генiальнiсть, твiй вибагливий розум, твою фiнансову, органiзацiйну смiливiсть i операцiйну генiальнiсть нiхто й не здогадується, коли сво§ сокровеннi думки i намагання ти можеш довiрити лише захованому вiд усiх щоденнику, який i щоденником не є, а таким собi нотатником, коли прийдеться... Iнколи ж тижнями до нього не звертаюся. Однiє§ самоповаги людинi не достатньо. Так хочеться, щоб тобою захоплювалися iншi, щоб тебе обожнювали, щоб тебе щиро любила i кохала хоча б ще одна людина у свiтi. Краще хоча б двi...

Тому я i вдався до очевидно§ авантюри, яка мала пiдвищити мiй статус i отримати визнання в очах найбiльших, як я вважаю, шахра§в свiту, тобто iзра§льтян. Кра§на, розмiщена в позбавленiй життя пустелi, оточена з усiх бокiв непримиренними ворогами, якi хочуть §§ загибелi i все можливе i неможливе для цього роблять, процвiтає i належить до найбагатших держав свiту. Нiякими iншими методами, окрiм шахрайських, цього досягти не можна. Це я стверджую, бо i сам є шахраєм.

Росiя - уособлене в кра§нi зло, яке навiть не думає маскувати свою сутнiсть. Сво§ злодiйськi намiри i дi§ сiяти на Землi зло, ненависть, пiдлiсть, продажнiсть, шахрайство вона абсолютно не приховує. Лише усвiдомлене знищення цiє§ кра§ни i §§ зникнення з полiтично§ карти свiту може врятувати людство вiд катастрофи. На вiдмiну вiд Росi§ Iзра§ль вдається до зла тому, що богом євре§в є грошi. Iзра§ль не сiє зло як Росiя, заради самого зла, але заради власно§ вигоди, прибутку i виживання у ворожому оточеннi. Тому з iзра§льтянами завжди можна домовитися i з ними сторгуватися. Чого нiколи не можна зробити з Росiєю. Росiяни завжди порушать укладенi угоди. Так постiйно було в §х iсторi§ i так завжди буде, допоки ця iмперiя зла iснуватиме на цьому свiтi. За всю свою iсторiю iснування Росiя не виконала жодно§ угоди, пiдписано§ з iншими кра§нами. Всi вони були просто §§ шахрайськими проектами, спрямованими на досягнення цiлком конкретних цiлей, якi нерiдко нiчого матерiального Росi§ не приносили, але так як були злом для всiх, давали моральне задоволення як правителям, так i народу.

В цьому контекстi укра§нцi для мене - дивна нацiя. Всi нашi вороги померли своєю смертю. Нiкого з них нацiя не спромоглася знищити. Це найбiльша ганьба нацi§, яка дозволяє сво§м ворогам на сво§й же нацiональнiй територi§ себе оббирати, денацiоналiзувати, знищувати. Вiдбирати рiдну мову, грошi, ресурси, саму укра§нську землю. Це навiть не ганьба. Я вважаю це нацiональним шахрайством. Тисячi укра§нцiв, доведенi владою зайд-iнородцiв до ручки, повного вiдчаю i безнадi§, кiнчають життя самогубством, але жоден з них не додумався до того, щоб замiсть цього знищити когось iз цих можновладцiв чи §хнiх близьких, якi шахрайським чином пограбували §х i §хнi родини. Мiльйони смертельно хворих в Укра§нi, якi знають, що §м залишилося жити в страшних муках мiсяць-два i яким владнi зайди-iнородцi вiдмовляють в лiках, щоб §хнi останнi днi були нестерпними, але жодному з них не приходить у голову думка знищити хоче б одного ворога Укра§ни i укра§нсько§ нацi§, щоб вмерти з посмiшкою на вустах нацiональним героєм. Менi соромно належати до тако§ нацi§, яка виродилася з нацi§ во§нiв, мислителiв i спiвакiв у нацiю, яка мрiє тiльки про земне i не здатна осягти вiчне, тобто нацiональнi iнтереси i пiдтримати §х.

Але досить про це. Хоча кому я ще можу повiдати те, що каменем лежить на мо§й душi. Так ось, я писав про те, що з Iзра§лем можна сторгуватися. Тому, скориставшись сво§м службовим положенням, почав цiлеспрямовано збирати досьє на всiх ворогiв цiє§ кра§ни, якi оселилися в нашiй державi. На моє щире здивування §х виявилося не так вже й мало. Дехто цiлком прагматично одружився на гарних i хазяйновитих укра§нках i розраховував на отримання укра§нського громадянства, при цьому продовжуючи активно чи пасивно спiвпрацювати з рiзними антиiзра§льськими органiзацiями в себе на батькiвщинi. Одним словом, Укра§на поступово перетворювалася на таку собi базу антиiзра§льських сил. Це, безперечно, турбувало Iзра§ль. Агенти Мосаду та iнших спецслужб цiє§ кра§ни, як i агенти росiйського ФСБ, проникли практично в усi сфери життя нашо§ кра§ни, але тако§ систематизовано§ iнформацi§, якою володiв я вони не мали. I як монополiст на такий цiнний для Iзра§лю товар, яким є життєво важлива для нього iнформацiя, я вирiшив §§ якнайдорожче продати цiй багатiй кра§нi.

Через укра§нськi спецслужби менi було вiдомо, що головним мосадiвцем в Укра§нi є спiвробiтник Червоного Хреста в нашiй державi Йосi Рапопорт. Використавши свого посередника я звернувся до нього. В той час у нас з'явився один з органiзаторiв i керiвникiв антиiзра§льсько§ боротьби на окупованих палестинських територiях Махмуд Баррак. Це був чудовий органiзатор, харизматичний лiдер з Гарвардським дипломом i знанням декiлькох мов. Пiд вигаданим прiзвищем вiн поселився в Укра§нi i одружився на дуже гарнiй студентцi родом з Вiнницько§ областi. Зовнiшнiсть цього Баррака була доволi незвичною для араба. Напевно, це був нащадок тих хрестоносцiв, якi в середньовiччi прийшли до Палестини воювати за грiб Господнiй. Багато §х там залишилося i §хнi нащадки цiлком арабiзувалися i стали мусульманами. Але §хня пiвнiчна, чи то англiйська, чи то нiмецька кров нерiдко проявлялася, витворюючи арабiв, схожих на нiмцiв, французiв чи британцiв. Баррак був бiлявим молодим чоловiком приємно§ зовнiшностi, з гарними блакитними очима i дуже симпатичною свiтлою борiдкою. Його дружина Оксана була в нього щиро закохана i в них народилося гарненьке бiляве дiвчатко.

Посередник зустрiвся з Йосi у скверi на вулицi Олеся Гончара неподалiк вiд офiсу Червоного Хреста в Укра§нi. У свiй час цей чоловiк закiнчив, як i я, економiчний факультет Ки§вського унiверситету iменi Тараса Шевченка. Бездоганно володiв крiм iвриту англiйською, росiйською i укра§нською мовами. З ним було приємно спiлкуватися, але сам процес домовленостей з його босами виявився не таким вже й легким. Вони торгувалися за кожний долар. Та й сума, яку я вимагав за досьє на ворогiв Iзра§лю в Укра§нi i схему викрадення i доставки до Iзра§лю Махмуда Баррака була немаленькою. Я запросив за те i iнше по 5 млн. доларiв. Таки чином, загальна сума за мо§ послуги дорiвнювала 10 млн. доларiв. Я знав, що це занадто, але як справжнiй шахрай розумiв, що в той час доля iзра§льського уряду висiла на волосинi. Тому для влади цiє§ кра§ни конче була потрiбна якась перемога, якась така спецоперацiя, яка б пiдняла нацiю в §§ ж очах. Всi останнi роки були цiлою низкою поразок iзра§льського уряду, який намагався при цьому робити гарну мiну при поганiй грi. Знаючи це я, як то кажуть, "заартачився" i до кiнця стояв на своєму.

Довiвши ситуацiю до точки кипiння я перервав перемовини i зробив вигляд, що мене пропозицi§ керiвництва Йосi Рапопорта не цiкавлять. Як той майстерний актор я знав, що брати паузу в мiзансценi, а в даному випадку у перемовинах не завжди корисно. Але якщо ти §§ вже взяв, то тягни i очiкуй скiльки можеш. I я тягнув i очiкував, тягнув i очiкував. А ситуацiя в Iзра§лi на той час значно ускладнювалася. Палестинцi обстрiлювали саморобними ракетами поселення iзра§льтян на окупованiй територi§, Iзра§ль продовжував будувати новi населенi пункти на захоплених палестинських землях, свiтова спiльнота обурювалася, кiлькiсть симпатикiв Iзра§лю в усьому свiтi значно поменшало. Крiм того, на уряд Iзра§лю тиснула американська адмiнiстрацiя, так як новий президент США теж хотiв пропiаритися на цьому. На додаток до всього в Iзра§лi пiднiмала голову опозицiя, яка до того була майже повнiстю "затюкана" владою. Саме через це останнiй все бiльше була потрiбна якась хоча б маленька перемога, виграна, якщо не вiйна, то хоча б битва. I на горизонтi в мене знову виник Йосi, який запропонував за все про все 6 млн. доларiв.

Менi було зрозумiло, що уряд Iзра§лю в мене на гачку. Напевно, нiяко§ iншо§ iде§ пiдняття власного рейтингу в той час у нього не було. А що менi тi 6 млн. доларiв, тьфу та й рiшенець. Для мене головне, як шляхтичу Принципалу, реалiзувати мiй шахрайський, даруйте за тавтологiю, принцип обдурити самих iзра§льтян. Це для мене як вища шахрайська нагорода, як шахрайський орден всесвiтнього почесного легiону шахра§в. Саме через це я i вчепився за цю справу. На Йосi черговий раз натиснули в Мосадi, щоб вiн активнiше вiв перемовини зi мною. Дуже вже §м хотiлося по швидше отримати ту iнформацiю. Йосi переказує менi, що вони не хотiли б купувати кота в мiшку. На що я §м вiдповiв, що голова парламентсько§ комiсi§ з нацiонально§ безпеки i оборони не кiт у мiшку, а добрячий котяра. Це розсмiшило Йосi та до того ж мабуть i його керiвництво, бо наступного разу Рапопорт сказав, посмiхаючись, що його начальство згодне заплатити запрошену мною суму, якщо я хоча б трошки вiдкрию завiсу про якого лiдера палестинських бойовикiв йдеться i як я планую його захопити в Укра§нi i доставити до Iзра§лю. Я саме на таку пропозицiю сподiвався i все давно обдумав.

Мiй план полягав у тому, щоб по шахрайському виманити Махмуда до Харкова на вiдповiдну конференцiю з палестинсько§ проблематики, яку на мо§ грошi мали органiзувати на базi Харкiвського нацiонального унiверситету iменi Каразiна. Я знав, що у Києвi Махмуд має потужну охорону i броньованого автомобiля. Викрадати дiяча такого рангу серед бiлого дня в столицi було дуже ризиковано. Тут бiльше 70 посольств рiзних держав свiту i це мало б дуже негативний резонанс. Харкiв у цьому сенсi пiдходив якнайкраще. Етнiчнi євре§ повнiстю захопили в ньому владу. Як i в Одесi, до речi. Я знав, що агентами Мосаду в цьому мiльйоннику працювали i мер мiста i керiвник облдержадмiнiстрацi§. Обидва були вiдвертими злочинцями i не один раз в минулому притягалися мiлiцiєю до вiдповiдальностi за скоєнi важкi злочинi. Але в кра§нi, де вищi посадовi особи самi були злочинцями з неодноразовими "вiдсидками" у в'язницi, такi люди були "те, що лiкар прописав". У мiжнародному аеропорту Харкова мав уже стояти заправлений пальним лiтак з логотипом iзра§льських авiалiнiй, що для Мосаду було зробити просто простiшого.

Отримавши пiдтвердження про перерахування грошей на черговий мiй цифровий рахунок в офшорах я передав цiлий фолiант iнформацi§ Йосi з розписаною по нотах операцiєю з захоплення i переправлення до Iзра§ля Махмуда Баррака. Вже потiм я довiдався, що розроблена мною в головi i викладена на паперi акцiя була здiйснена агентами Мосаду до останньо§ лiтери, до найдрiбнiшо§ деталi. Махмуд §хав до Харкова потягом у спальному вагонi. Бiлети у ньому були дорогими, людям, якi §хали у вiдрядження §х не оплачували i тому даний вагон був майже пустий. Охорона Махмуда мешкала в сусiдньому купе i §§ там просто заблокували найпростiшим способом, зачинивши дверi на ключ зовнi з коридору. Достати такого ключа у провiдникiв не складало нiяких труднощiв. Думаю, що сам Йосi i купив таку вiдмичку в когось з провiдникiв якогось провiнцiйного потягу на ки§вському вокзалi. Зачинивши охорону агенти Мосаду увiрвалися до купе Махмуда i ввiвши йому вiдповiдну дозу наркотикiв, вивели на станцi§ неподалiк вiд Харкова. Там §х уже чекав джип, яким Баррака i було доставлено до харкiвського аеропорту. Двигуни лiтака вже працювали i вiн одразу вилетiв до Iзра§лю.

Я заробив грошей i пiдставив дебiльну "укра§нську" владу, яка не знала як вiдмитися вiд тако§ ганьби. Якщо агенти iноземно§ розвiдки проводять подiбнi операцi§ на територi§ iншо§ держави, а §§ влада нiчого про це не знає, то не влада, а справжнє лайно собаче. Всьому свiтовi стало зрозумiло, що вона здатна лише збирати хабарi по "драбинi" знизу до гори i передавати §х на саму вершину владно§ вертикалi. Це був своєрiдний сигнал всьому свiту вiд мене: легiтимно§ влади в кра§нi немає. Можете робити що завгодно.

I ось Йосi вирiшив, що вони купили мене з усiма тельбухами на додаток. Такий став менi друг. Просто без мила в одне мiсце намагається прослизнути. А воно все не лiзе. Аж скри пить. Вiн i так, i сяк до мене, чи не мiг би я подiлитися з ним тiєю чи iншою iнформацiєю. А менi такi зустрiчi вже не потрiбнi. Щоб моє чесне iм'я ще зв'язали з Мосадом. Вони цi владнi iнородцi всi як один агенти або ФСБ, або Мосаду, або i навiть ЦРУ, а менi-укра§нцевi вони такого не пробачать. Ось я i послав Йосi по вiдомому йому "русскому пути" в "руський мiр", тобто послав росiйським матом до самих глибин жiночих статевих органiв. Це йому дуже не сподобалося, але допомогло одразу все зрозумiти i вiн вiдчепився вiд мене назавжди. Менi аж полегшало.

Але ж вибори до, прости господи, Верховно§ Зради поволi наближаються. Час просто летить стрiлою i треба постiйно щось робити, щоб приголублювати до себе електорат. А для цього його, розподiленого вже мiж парламентськими партiями, треба в них вiдкусити. А яким чином? Тiльки розкриваючи очi виборцям на справжню, а не задекларовану §хню сутнiсть. Грошей я вже нiяких вiд "комуняк" бiльше не скачаю, тому треба братися за §хню iдеологiю. А тут вони знову парламентську правлячу бiльшiсть разом з олiгархами-капiталiстами створили. I я понiсся пояснювати на телебаченнi народу, що ж це такi за комунiсти. Кажу, так це ж Карл Маркс разом з усiма цими сифiлiстичними Владiмiром Лєнiним i навiть Йосi Сталiним у домовинi перевертаються через таких опортунiстiв. Та вони ж жодно§ демонстрацi§ за права трудящих не органiзували за всi роки незалежностi Укра§ни. Та нiхто не бачив i не чув, щоб вони пiкетували iноземну iмперiалiстичну вiйськову базу на територi§ Укра§ни в Севастополi. Та вони голосували у Верховнiй Радi за всi антинароднi закони, якi пограбували нацiю i вiддали §§ грошi до кишень олiгархiв. Та вони самi всi олiгархи. На наступних виборах за комунiстiв голосуватиме лише Дебiл Маразматович Iдiотенко, Параной Шизович Кретинчук та Йолопиха Остолопiвна Дурепiвська. I далi в такому ж дусi.

Дiсталося вiд мене i iншим "борцям за права трудящих". У мене iнформацi§ про §хнi злочиннi дiяння цiлий вiз. Хотiв я за грошi пхнути §§ до ОБСЄ i Ради Європи. А тi чистоплю§ отримати §х не проти, але платити не хочуть. Кажуть, що мiй священний обов'язок як народного обранця i патрiота, розкрити перед європейськими депутатами всi злочини цiє§ нашо§ банди. А ми §х потiм потягнемо за вашим поданням до суду в Гаазi. Знаю я вас, таких чесних. Ви i мене не помилуєте. Нехай цi документи лежать до кращих часiв. Може колись прийдеться торгуватися за власну волю i добробут. Так цi матерiали тодi можуть стати мо§ми головними козирями. А всi цi черговi балачки про мiй священний обов'язок перед кимсь i чимось у мене давно оскому викликають. У свiй час я ледве вiдкупився вiд дебiльного радянського iнтернацiонального обов'язку. Так що мене вже нiяким обов'язком нi перед ким нiхто не пройме, хай це навiть буде вся об'єднана Європа.

А моя кредитна спiлка працює надзвичайно ефективно. Аж душа радiє. Такий успiшний проект. Рiк ще не закiнчився, коли прийдеться платити проценти довiрливим вкладникам, а в касi вже накопичилося понад 50 млн. гривень. Пора вже цi грошi знiмати. Потроху, а то ще псуватися почнуть, лежачи без дiла. I вiддав я команду оформляти заяви i платiжнi вiдомостi на пiдставних осiб. Для цього в мене був список членiв вiдповiдних громадських органiзацiй "Жiноча спiлка" i "Чоловiча громада". Технологiя була надзвичайно проста. Але й не менш ефективна. Всiх членiв цих громадських органiзацiй за мо§м наполяганням прийняли до кредитово§ спiлки "Турбота". Вони внесли по 5 гривень, написали заяви i отримали право на кредит у спiлцi. Нiхто його брати не збирався. Та й нiхто б §м його i не дав. Але вiд всiх §х надiйшла нiбито комп'ютерна заява на видiлення кому ста, кому двiстi, а кому i п'ятсот тисяч гривень кредиту. Бухгалтер сама пiдробляла §х пiдписи на платiжних квитанцiях i отриманi таким чином грошi перераховувала на рахунок, а потiм звiдти вiн переказувався на iнший i так далi. Кажучи науково, кiнцi пiшли у воду.

Через рiк пiсля заснування кредитово§ спiлки "Турбота" першi лохи-вкладники прийшли отримувати сво§ надвисокi проценти. I тут виявилося, що в касi спiлки грошей взагалi немає. Вони кинулися до мiлiцi§, почали писати заяви, створили комiтет вкладникiв для повернення грошей. Одним словом закрутилася справжня катавасiя. I думаєте хто взяв пiд свiй захист i протекцiю обдурених клiєнтiв кредитово§ спiлки? Вгадали, цiєю людиною став я. Послав парламентський запит до правоохоронних органiв, викликали вiчно п'яного мiнiстра внутрiшнiх справ, який i зовнi виглядав як якийсь збоченець-дегенерат. Добре його пропiсочили за бездiяльнiсть. Я розпинався скiльки мiг, заробляючи собi авторитет у електорату. Розпочалося слiдство, заарештували касира i директора-розпорядника спiлки. Виявилося, що вони мало що знали i з власником нiколи не спiлкувалися i хто вiн не знають. Їх найняло на роботу якесь кадрове агентство. Взялися i за нього. Але i вони нiчого не могли вiдповiсти певного. Слiдство встановило, що паспорт чоловiка, який найняв цих людей чи то кимсь загублений чи то в когось вкрадений. Врештi-решт, так нiчого виявити i не змогли. Тягали на допити цих нещасних членiв громадських органiзацiй, якi нiбито взяли великi кредити, а повертати §х не збираються. Однак у ходi слiдства виявилося, що жоден з них нiяких кредитiв не брав, а в кредитовiй спiлцi знаходився лише номiнально, тобто вступив до не§ за заявою i внiс до каси лише по 5 гривень.

Було очевидно, що паспортними даними цих нiчого не пiдозрюючих людей хтось пiдступно скористався i вони нi в чому не виннi, нiяких кредитiв не брали i про дiяльнiсть кредитово§ спiлки i §§ мiльйоннi прибутки довiдалися лише вiд слiдчого. Всiх цих людей просто якийсь дуже вправний i спритний шахрай використав заради особистого збагачення. Я §здив по кра§нi з одним iз дуже балакучих членiв "Чоловiчо§ громади" i скрiзь ми розкривали людям очi на бандитський, грабiжницький i шахрайський характер нинiшньо§ влади. Таким чином я якимось дивним i опосередкованим чином допомагав вилiкуватися укра§нському суспiльству саме в ранзi шахрая. Ось таке у нас поки що суспiльство. Прогнило все в нашiй державi. Наскрiзь.

Хiба може багач так веселитися i гуляти, як злидар? Хiба може шахрай у багатiй кра§нi бути таким винахiдливим, як у злиденнiй? У нещаснiй Укра§нi як у якiйсь бiднiй африканськiй державi, де теж правлять шахра§: чим нижче рiвень життя населення, тим бiльше на шляхах шикарних "iномарок", тим бiльша виручка у гiпермаркетах. Тому, коли через кредитову спiлку в мене з'явилася значна сума вiльних, не вкладених нi в який бiзнес грошей я вирiшив побудувати на перехрестi головних транспортних магiстралей у Києвi величезний гiпермаркет. Тим бiльше, що в одному такому зручному всiм мiсцi на трасi, яка вела на пiвдень до моря, уже багато рокiв бовванiв довгобуд. Ще за радянських часiв викопали великий котлован i набили туди паль, та так i кинули. А мiсце дiйсно чудове. Крiм киян, тисячi вiдпочиваючих не тiльки з Укра§ни, але й з Росi§, Бiлорусi, кра§н Балтi§ про§жджали повз це перехрестя на шляху до Криму i Одеси i неодмiнно мали завiтати до гiпермаркету, щоб придбати якiсь товари для вiдпочинку i щось по§сти у дорогу. Все це обiцяло дуже великi прибутки.

Саме в той час у нас виникла мода на величезнi, ангароподiбнi крамницi, де можна було б придбати будь-який товар - вiд пакету молока до косметики, вiд соку до чайного сервiзу. Цi супер- i гiпермаркети почали помiтно тiснити невеличкi крамнички i кiоски. Я одним з перших у нашiй кра§нi зрозумiв, що процесом розвитку мережi супер- i гiпермаркетiв у нашiй державi рухає не тiльки мода, але й елементарна вигода. А вигода для шахрая - це все. Однак ця вигода в не шахрайських кра§нах обопiльна. Дякуючи великому обiгу товарiв торговельнi гiганти можуть продавати крам дешевше, нiж §хнi невеликi конкуренти. Цiни там були б ще нижчими, якби в них не закладалася вартiсть товарiв, якi систематично викрадають з полиць. В цiлому по кра§нi щорiчна сума збиткiв досягає декiлькох десяткiв мiльйонiв гривень. I це при тому. що населення в нас не таке вже й велике.

У збудованому мною гiпермаркетi, який отримав цiлком логiчну назву "Пiвденний напрямок", постiйно точилася шахрайська боротьба i змагання мiж вiдвiдувачами-злодiями i адмiнiстрацiєю. В гiпермаркетi я вимушений був встановити телекамери спостереження, хитру сигналiзацiю тощо. Але нiчого не допомагало. Я навiть запропонував директору помiщати дрiбний крам до велико§ упаковки. Навiть шнурки до черевикiв всували до такого великого ящика, що його не можна було непомiтно запхати за пазуху. Я вимушений був сам займатися цiєю нiбито дрiбною справою, бо вже не раз переконався в тому, що якщо хоча б щось пустиш на самоплив обов'язково або нiчого не будуть робити, або робитимуть не так.

Арсенал всiляких шахрайських штучок покупцiв, якi укра§нцi споконвiку називали "жидiвськими", постiйно вдосконалювався. Дiвчата ховали шоколадки до бюстгальтерiв, леза для бриття цiлими упаковками клали пiд матраци до колисок з немовлятами, чоловiки засували до трусiв мисочки вiд дорогих сервiзiв, з електробритв знiмали плаваючi головки i т. iн. В моєму гiпермаркетi затримали хлопчика, якому тато-педагог дав пораду: сiдай, синку, на велосипедик, який тобi найбiльше подобається, i чеши на ньому повз каси, нiби саме на ньому ти за§хав до гiпермаркету. А скiлькох людей ловили на тому, що вони перевзувалися в новi черевики, а сво§ старi i стоптанi виставляли в коробки на полицi.

Мотивацiя злодi§в у нашiй крамницi виявилася вкрай рiзноманiтною. Одних штовхали на це нестатки, iншi намагалися просто зекономити, багатьох вiв шахрайський азарт. Один пiп УПЦ Московського патрiархату, якого пiймали на гарячому, пояснив свiй вчинок просто - "Бєс попутал". Одна дама, яку охоронники в моєму гiпермаркетi пiймали на тому, що вона засунула до пакету з попкорном розкiшний i дорогий бюстгальтер, вирiшила по-шахрайському помститися нашiй фiрмi. Взагалi, таких людей, якi бажали помститися, з зубожiнням укра§нцiв ставало все бiльше. За що вони хотiли помститися? За те, що пiймали з краденим товаром i зганьбили при всiх, за високi цiни, за вiдмову обмiняти куплений товар на iнший, за хамство продавцiв i касирiв. Коли одного вiйськовослужбовця затримали з двома парами крадених брюк, вiн розсердився не на жарт: "Мало того, що я лишаю у вас всю свою зарплатню, так ви ще й ганьбите при всiх захисника держави".

Але найбiльше менi допекла та дама, з бюстгальтером у попкорнi. Вона вирiшила помститися нам по повнiй програмi. Зайшла якось до гiпермаркету i спецiально, вiдьма, довго возилася у вiддiлi парфумерi§. То клала товар до кошика, то повертала його на мiсце, щось клала до власно§ сумочки, потiм його знову виймала. Цiлком природно, що у продавцiв виникли сумнiви i на контролi цю прокляту шахрайку попросили показати вмiст §§ сумочки. Та заартачилася. Зiбралися зiваки. Так як обшукувати пiдозрюваних у крадiжцi з крамницi не можна, це справа мiлiцi§, §§ i викликали. Та нас чекали великi неприємностi. В сумочцi цiє§ жiнки нiчого не виявили. Вона примусила мiлiцiонерiв скласти протокол, а потiм подала до суду. Ї§ вимогою було компенсувати §й ущерб, який було публiчно завдано §§ репутацi§. Компенсацiя i судовi витрати обiйшлися моєму гiпермаркету в декiлька десяткiв тисяч гривень.

Щоб правильно i ефективно боротися з якимось явищем, його треба досконально вивчити. I я дав завдання факультету соцiологi§ власного приватного унiверситету дослiдити це шахрайське зло. Через пiвроку копiтко§ роботи вона була завершена i я отримав класифiкацiю крамничних злодi§в, яка одразу була передана мною досвiдченим охоронникам, якi працювали в моєму гiпермаркетi. Це дало менi можливiсть зекономити купу грошей.

Виявилося, що до першо§ категорi§, в умовному порядку слiдування, належать злидарi, якi зазвичай замiряються на продукти в дрiбнiй упаковцi. З ними нi в якому разi не варто церемонитися, так як у них немає грошей на адвоката i вони не пiдуть до суду.

За злидарями слiдують клептомани. У нашому гiпермаркетi були випадки, коли родичi людей, якi страждають на це захворювання, коли вони йдуть за "покупками", телефонували до адмiнiстрацi§ i попередньо гарантували оплату всього, що буде вкрадене.

Наступною групою були так званi "любителi модних етикеток". Переважно це молодь. Мо§ соцiологи попередили продавцiв-консультантiв, що такi люди потенцiйно крадуть купальнi костюми престижних фiрм, такого ж штибу краватки, "хiтовi" касети, фiрмовi напо§, якi в цей час посилено рекламуються на телебаченнi.

"Для дому, для родини" - ця група злодюжок цупить з крамниць необхiднi в побутi дрiбнички. Мо§ студенти-соцiологи виявили, що серед цих "тисяч дрiбниць" найбiльшою популярнiстю користується зубна паста. Крiм того, стало зрозумiлим, що близько 98 вiдсоткiв шахра§в цiє§ категорi§ - жiнки.

"Несуни". Це ледь не професiйнi крадi§, якi виносять з крамниць не спонтанно, а готуються до цього заздалегiдь, проявляючи немалу видумку i винахiдливiсть та плануючи операцi§ наперед, використовуючи для цього нинi навiть комп'ютери. В них сумки з подвiйним дном, одяг з потаємними кишенями, кашкети зi спецiальною пiдкладкою, куди вони можуть засунути таке, що i в голову не лiзе. Їхня фантазiя i винахiдливiсть безмежнi i саме вони можуть дуже майстерно запхати до коробки з пiд кукурудзяних пластiвцiв краватку чи бюстгальтер.

Я вивчив цю категорiю "трудящих" особливо ретельно. Виявилося, що в Києвi є декiлька шахра§в i злодi§в найвищо§ квалiфiкацi§, якi володiли всiма секретами свого ремесла i нi з ким, як найзнаменитiшi фокусники-iлюзiонiсти, сво§ми таємницями не дiлилися. Особливою майстернiстю володiла Олена Чомод. Ця жiнка, якiй на той час було вже майже 55 рокiв, була "завсiдницею" найрозкiшнiших салонiв i гiпердорогих крамниць. Залишала §х не з порожнiми руками, а лише прихопивши з собою одну-двi речi, якi §й особливо сподобалися. Безкоштовно, звичайно

Непомiтно для очей хазя§в крамниць, охоронникiв, i мiлiцi§ ця дама набула великих статкiв. Але не зважаючи на це вона не кинула своє§ улюблено§ справи. Кожен ранок випивши традицiйну для не§ фiлiжанку кави, вона йшла з дому, залишивши записку рiдним: "Пiшла за покупками". Навiть уже страждаючи на важку невилiковну хворобу Чомод зiбралася з останнiми силами i винесла з дорогого салону сукню вартiстю 30 тисяч гривень.

Коли вона померла траурна церемонiя iз десяткiв чорних лiмузинiв прослiдувала на цвинтар за §§ труною. В кожнiй машинi сидiло по одному знаменитому ки§вському шахраю i злодiю. Поряд зi свiжою могилою звертав увагу надпис, зроблений бiлими i жовтими квiтами: "Пiшла за покупками". Але панi Чомод на цей раз пiшла значно далi, прихопивши з собою i секрети свого ремесла.

I, нарештi, останньою категорiєю шахра§в i злодi§в в моєму гiпермаркетi виявилися самi його працiвники. Стало зрозумiло, що i вони не проти поцупити з "улюбленого" мiсця роботи, яким вони так пишаються, дещицю товару. Такi випадки, за пропозицiєю все тих же соцiологiв, я не рекомендував адмiнiстрацi§ оприлюднювати. Торгова фiрма не повинна бути зацiкавленою в тому, щоб клiєнти мали хоча б якийсь сумнiв у чесностi §§ спiвробiтникiв.

Одним словом, шахраювали всi, - вiд покупцiв, до продавцiв. I було б абсолютно нелогiчно, щоб не шахраював я, власник гiпермаркету. Тому крiм шахрайсько§ за величиною нацiнки на товари, яка пояснювалася шахраюванням покупцiв, я створив при своєму торговому закладi цiлу мережу шахрайських структур. Звичайно, офiцiйно я до цього не мав справи, вiддавши все це нiбито на вiдкуп адмiнiстрацi§. За будь-якого "шухера" я мiг звiльнити виконавчого директора, який нiбито розперезався за моєю спиною, хоча вiн просто виконував мо§ вказiвки. Скажiмо, за моєю прямою рекомендацiєю дуже дешево закуповувалися i дорого реалiзувалися ходовi товари з простроченим термiном використання. При цьому продавцям було дано вказiвку приймати цi товари назад без будь-яких зволiкань. Соцiологи виявили, що такi повернення складають лише вiд 3 до 5 вiдсоткiв вiд купленого простроченого товару.

М'ясо, молоко, овочi i фрукти, масло i таке iнше постiйно псувалися, але у мене §х нiхто не викидав. Мною були органiзованi при гiпермаркетi цiлi цехи, де пiдпсоване м'ясо переробляли на дорогi ковбаси, фаршi i замариновували на шашлики. Все це з великим успiхом розкуповувалося особливо на вихiднi днi дачниками i людьми, якi вiдправлялися за мiсто на пiкнiки. Зiпсованi овочi йшли на виробництво пiци, лазань§ та iнших видiв випiчки, де низька якiсть продукцi§ маскувалася високою температурою приготування i всiлякими спецiями. Пiдгнилi фрукти йшли на приготування рiзних солодощiв, желе, мусiв, а також "екзотичних", а тому i дорогих тортiв i тiстечок.

Я сам придумував §м найбезглуздiшi назви i смiявся до посинiння, коли один з депутатiв похвалив з трибуни Верховно§ Ради високу якiсть моє§ продукцi§ i доступнi цiни. Грошi текли рiкою. Шахра§-лiкарi теж мали роботу пiсля вживання довiрливими "лохами" моє§ харчово§ продукцi§. Вони виписували не потрiбнi пацiєнтам дорогi лiки i мали вiдсоток вiд мережi приватних аптек, якi розплодилися, як гриби пiсля дощу. В шахрайськiй кра§нi, де всi були або шахраями, або хотiли ними бути чи були §хнiми безсловесними жертвами, вибачайте, так i мало бути.

Але конкуренти i тут не дрiмають. Супер- i гiпермаркети виявилися надзвичайно прибутковими. Ось i поряд з мо§м гiпермаркетом збудував свiй супермаркет один "комунiст". З тих, що колись намагалися змити сечею з рейок "комунiстичний потяг" бiля Конотопу. Думав я, мiркував сво§м шахрайським розумом i визрiла в мене чергова оборудка. Справжнiй укра§нський шахрай не може знаходитися осторонь того, що наша нацiя дуже вже схильна до мiфiв у реальному життi. Мало того, такi мiфи i легенди просто необхiднi нашим людям. Через це я став у столицi одним iз джерел того явища, яке зветься мiськi легенди. Звичайно, що це було зроблено мною виключно у власних шахрайських iнтересах. Такi iсторi§ зазвичай розповiдають як повчальнi мiнi-казки i §х поява не пов'язана з якимось конкретним випадком. Знаючи це я скористався подiбним ефектом, щоб "прищучити" мого конкурента, який побудував неподалiк мого гiпермаркету свiй новий великий супермаркет. Мiсце його осiдку було навiть кращим за моє. I назвав вiн його доволi влучно i оригiнально "Родинний рай".

Нав'язлива реклама цiє§ крамницi повiдомляла, що "Родинний рай" торгує виключно екологiчно чистими продуктами i виробами. Вони нiбито кориснi всiй родинi, особливо дiтям. Моментально виторг у моєму гiпермаркетi рiзко впав. Вiдповiдно знизилися i мо§ прибутки. Крiм того, в супермаркетi "Родинний рай", одному з небагатьох, було вiдкрито кiмнату матерi i дитини. Звичайно, що деяким батькам було зручно залишити дiтей пiд опiку досвiдчених вихователiв, якi розважатимуть i навчатимуть §х чад, а самим спокiйно робити покупки чи посидiти в кiнотеатрi при супермаркетi чи в доволi пристойному кафетерiю. Менi треба було щось робити i мiй шахрайський розум видав "на гора" вiдповiдний проект.

Через декiлька днiв всi жiнки району, де знаходилася крамниця "Родинний рай" надзвичайно розхвилювалися. Пройшла "абсолютно достовiрна" чутка, що в супермаркетi "Родинний рай" маленьку дитину вкусила змiя, яка виповзла iз зв'язки екологiчно чистих бананiв. Дитина, нiбито, померла в лiкарнi. Говорили, що безперечно тих змiй було декiлька i вони розлiзлися по всьому супермаркетi i на них можна наразитися навiть перебираючи жiночi колготки чи примiряючи взуття. Нiбито виявили в бананах, ананасах, кокосах i кiвi §х цiлi кубла. Супермаркет мого конкурента вмить опустiв.

При цьому була скомпрометована сама iдея екологiчно чисто§ продукцi§, особливо доставлено§ за тридев'ять земель. Говорили, що в хiмiчно необроблених фруктах i овочах цiлi родини не лише змiй, але й скорпiонiв i сколопендр. Ця чутка перетворилася на легенду, котрiй черговий оповiдач надавав сучасного вiдтiнку: "Так, я знаю, це трапилося в мережi екологiчно чисто§ продукцi§ "Родинний рай" у Києвi, Вiнницi чи Харковi. Через два мiсяцi я викупив всю цю мережу крамниць у §§ власника дуже дешево i вiдразу перейменував §х.

Дивно, звичайно, що в нашу епоху комп'ютерiв i космiчних кораблiв, величезного масиву вiльно§ iнформацi§, який постiйно зростає, спостерiгати своєрiдний шахрайський §§ "чорний ринок". Але я б не був укра§нським шахраєм, якби не скористався цим явищем. Я розумiв, що чутки вiдображають клiмат у нашому суспiльствi. Чутки - це спроба перекласти на когось або на щось колективне незадоволення, недовiру, неприязнь, ненависть до осоружно§ влади, нарештi, свiй страх. Словом, якщо чутки поширюються, значить, це комусь потрiбно. I чим бiльше в суспiльствi знедолених i нещасних, тим радше воно вiрить у будь-якi вигадки. Цим i користуються всiлякi шахра§ на кшталт мене.

Народ у нас простий, цю простоту культивували протягом всього касу iснування дебiльного "сери-сери" десятками рокiв. Недаремно ж головним героєм всiх радянських кiнофiльмiв був "простой русскiй парєнь". Цi "парнi" донинi достають усiх своєю простотою. Крiм того, штучний добiр цiлими поколiннями гiршого людського матерiалу шляхом фiзичного знищення найкращих, найрозумнiших i найчеснiших людей репресiями, Голодоморами, масовими депортацiями дав сво§ страшнi плоди. Значна частина розумних людей просто втекла за кордон. Про це укра§нському шахраю завжди треба пам'ятати. I я пам'ятав про це. Iнший супермаркет, побудований неподалiк вiд мого вже пiзнiше, я знищив вже у iнший спосiб, скориставшись саме простотою наших людей.

Повторюватися менi не хотiлося з органiзацiєю чуток, як це було з "Родинним раєм". На цей раз я використав iншу шахрайську iдею. До унiверсаму мо§х конкурентiв було послано трьох лiтнiх чистеньких, iнтелiгентного зовнiшнього виду жiнок. Кожна в руцi тримала прив'язаного до нитки болта, цвяха i шурупа. Самому було цiкаво перевiрити рiвень дебiльностi свого електорату. Жiнки ходили цим величезним продовольчим мегамаркетом i пiднiмали за нитку сво§ цвяхи i шурупи одна над помiдорами, огiрками, бананами, кабачками, баклажанами, персиками i iншими овочами i фруктами, iнша "спецiалiзувалася" на м'ясних виробах, третя - на молочних. При цьому три жiнки, якi тримали металiчнi вироби на нитцi, стверджували враженим покупцям, що надто велике розгойдування нитки вказує на неякiсний товар, який мiстить багато шкiдливих хiмiчних iнгредiєнтiв. Про це нiбито написано в росiйському часописi "Наука и жизнь".

Як це не здавалося ся б дивним i потворним, але люди щиро вiрили в цю дурню собачу. Виторг у мо§х конкурентiв впав, а у мене вiдповiдно зрiс. Але як я був здивований i вражений, коли люди з прив'язаними до нитки цвяхами почали з'являтися i в iнших крамницях Києва i навiть на ринках. "Шурупна" кампанiя, як я §§ назвав, почала поширюватися i iншими мiстами кра§ни. Простота наших людей все ще просто неймовiрна. Виявили людей з шурупами i цвяхами i в мережi мо§х гiпермаркетiв. Але я дуже швидко знайшов цьому чисто шахрайську протиотруту. По мо§х гiпермаркетах пройшлися жiнки з шурупами, якi переконували людей, що для правильно§ дiагностики продовольчих товарiв потрiбний не стальний шуруп чи цвях, а лише виготовлений з цирконiєво-ванадiєвого сплаву. Нiбито лише такий сплав є справжнiм лакмусовим папiрцем, а всi iншi "болти" показують абсолютно викривлену картину буття. Саме в них "мо§х" жiнках такий "болт" тiльки i є i вiн однозначно показує, що продовольчi товари в моєму гiпермаркетi вiдмiнно§ якостi.

Подобається менi в листопадi мiсяцi, коли в нас в Укра§нi самий розпал гидотно§ погоди з нудним холодним дощем, брудними шляхами сполучення i схожими на щупальця восьминогiв чорними голими гiлками дерев, по§хати на пару тижнiв вiдпочивати до Єгипту. Ох i цiкава ця кра§на для укра§нського шахрая саме з метою вивчення, дослiдження i переймання мiсцевого шахрайського досвiду. Щоправда треба вiдмiтити, що це надто вже дрiбне для мене явище. Але як приємно почуваєшся в кра§нi, де, здається, всi шахраюють. Так би мовити заради натхнення. Крiм того, менi приємно усвiдомлювати i те, що з цiє§ кра§ни багато хто з розумних, освiчених i культурних захiдних туристiв повертається "без штанiв".

В Єгиптi я був не один раз, але все в таких готелях i в таких мiсцях, куди вишколена охорона i на гарматний пострiл не допускає мiсцевих шахра§в. Але ось повернувся з Єгипту до Укра§ни обiбраним до нитки один мiй знайомий ще з часiв аспiрантури приятель. Вiн розповiв таке, що я вирiшив перевiрити, чи дiйсно сказане ним є правдою. Окрiм того, мене цiкавило, як укра§нський шахрай з докторським ступенем буде поводити себе серед дрiбних шахра§в без освiти в кра§нi пiрамiд i мумiй. Менi пiдказали, що найкращим у цьому сенсi є район всесвiтньо вiдомих пiрамiд Гiзи, який знаходиться в примiськiй зонi столицi Єгипту Ка§ру. Через це саме туди я i по§хав з двома охоронниками. Плато пiрамiд привабило мене не одним з "див свiту", яке я вже неодноразово вiдвiдував, а зацiкавили мене там мiсцевi шахра§, що нав'язують довiрливим туристам липовi послуги.

Тiльки-но наш джип, найнятий у Ка§рi, трохи пригальмував, щоб ми змогли досхочу помилуватися чудовим краєвидом пiрамiд, що виник як мiраж серед пустелi, як бiля вiкна машини нiби з пiд землi виникла неохайна кудлата голова, яка почала торохкотiти англiйською з диким акцентом: "Панове, далi машиною §хати не можна. Але я знаю тут всi шляхи. Тiльки я зможу вам допомогти дiстатися пiрамiд". Це була легка шахрайська розминка i тому охоронець, вiдчинивши вiкно, просто послав кудланя так далеко, що той одразу все зрозумiв i пропав так же швидко, як i з'явився.

Протягом кiлькох вiдвiдин Єгипту, я як особа схильна до наукового аналiзу дослiдив, що всiлякi "кудлатi" особи в районi єгипетсько§ старовини, де товчуться мiльйони туристiв з усього свiту, подiляються на три категорi§ "братства провiдникiв". Хлопчаки вiком вiд 10 до 14 рокiв зустрiчають туристiв на дальнiх пiдступах до пiрамiд. Це "пiдвiдники", якi передають довiрливих "лохiв" за досить помiрну плату "солiдним" провiдникам. Це вже чоловiки середнього вiку, бажано для солiдностi з черевом. В Єгиптi черево є вiрною ознакою, що така людина не є якоюсь там шпаною.

Саме цi люди органiзують "допуск" вашо§ машини на територiю iсторичного заповiдника. Вони базiкають щось на кшталт: "Тут все заборонено, але я в цьому мiсцi всiх знаю i можу для вас добитися скасування всiляких заборон". Вiн грає на довiрливостi європейського туриста, який i сам вважає, що в iсламськiй кра§нi дiйсно все заборонено i за перепустку "куди треба" всi беруть хабарi. Тому "солiдний" розiгрує цiлий спектакль, здоровається з охоронниками, яких бачить вперше, пiдморгує начальнику патруля, плескає по плечу продавця квиткiв. Одним словом поводить себе як своя людина. Бере з туристiв завдаток i тiльки його й бачили.

"Солiднi" передають вас до рук "екскурсоводiв". Це доволi вибагливо вбранi "дядьки", якi за доволi помiрну плату заводять вас кудись подалi i вiшають вам таку локшину на вуха, що зiв'яли б навiть величезнi вуха мiсцево§ пустельно§ лисицi феньок. Стандартнi фрази "екскурсовода" наступнi: "Це дуже велика пiрамiда. Вона збудована з каменю. Дуже давно". Пiсля тако§ "екскурсi§" плата за не§ зростає в декiлька разiв i грошi з вас вимагає вже не один "екскурсовод", а цiла група його помiчникiв. Вас i завели подалi, де немає охоронникiв i iнших туристiв, щоб обчистити до нитки.

Другу категорiю ка§рських шахра§в можна назвати верблюжатниками. Мiсцевi жителi §х величають "пiратами на верблюдах". Не всi туристи мають силу волi i мужнiсть, щоб позбутися §х нав'язливих обiймiв. I тут, як i в будь-якiй шахрайськiй справi, §хня дiяльнiсть будується на знаннi людсько§ психологi§. Подружнi пари або родини з дiтьми "викрадають". Коли родина всiлася на верблюди, пiдходить якийсь хлопчик i заводить цих тварин у пустелю. Викуп складає вiд 20 доларiв. Практикують також фотографiю на пам'ять. Коли турист починає позувати на кораблi пустелi той нiбито нi з того нi з сього швидко вирушає в дюни. "Рятiвники" довго ганяються за знавiснiлою твариною, яка страшенно реве, а потiм здирають з довiрливих туристiв грошi за "порятунок". Практикують також так звану обов'язкову по§здку. До багатого захiдного туриста, який звик до демократi§, а в Єгиптi виявив, що тут дiє маса всiляких заборон, вимог, iнструкцiй, приписiв тощо пiдходить з верблюдом погонщик. Поряд iз ним знаходиться строгий чоловiк у костюмi з краваткою. Вони пропонують здiйснити "обов'язкову" по§здку на верблюдi для всiх тих, якi вiдвiдують пiрамiди. Туристи покiрливо погоджуються, що поробиш, коли в цiй кра§нi такi порядки.

Люди з освiтою, яким захотiлося заробити трохи грошей до своє§ мiзерно§ платнi клерка, дiють вишуканiшими шахрайськими методами. Вони ставлять на шляху до пiрамiд розбiрнi шлагбауми. Бiля них розмiщується людина в якiйсь незрозумiлiй унiформi. Вона звертається до туристiв зi словами:"Про§зд заборонений. Потрiбний спецiальний дозвiл". Тут же сто§ть стiл за яким сидить молодий клерк. Вiн i виписує за грошi необхiднi "спецiальнi дозволи". Якщо на горизонтi з'являється справжня охорона, шлагбаум миттєво демонтують i бригада шахра§в швидко зникає, щоб виникнути вже в iншому мiсцi.

Iнший шахрай з дипломом Ка§рського унiверситету брав по 1000 доларiв з довiрливих клiєнтiв за те, щоб прогуляти §х Нiлом на "чайцi самого фараона Хеопса", яку знайшли археологи експедицi§, що здiйснює розкопки бiля його пiрамiди. Бажаючих прилучитися до вiчностi i пропливти автентичним човном фараона виявилося напрочуд багато.

В Єгиптi скрiзь шахраюють з туристами. Вас неодмiнно захочуть оштрафувати за "незаконне знiмання пiрамiд" на фото- чи кiнокамеру. Або вимагатимуть сплатити штраф за "палiння у невстановленому мiсцi". При цьому видають "справжню" квитанцiю з багатьма печатками. Взагалi, печатки тут дуже люблять. В Ка§рi за грошi можна придбати будь-яку печатку. За невелику суму в доларах вам видадуть посвiдчення, що ви президент США або Укра§ни. Воно буде засвiдчене "справжньою" печаткою i вiдповiдатиме майже всiм iснуючим вимогам.

Однак, я б не був квалiфiкованим укра§нським шахраєм з докторським ступенем i званням професора, якби одним махом не зумiв нейтралiзувати зусилля всiє§ цiє§ ка§рсько§ шахрайсько§ шпани. Все таки я закiнчив не Ка§рський, а Ки§вський унiверситет iменi Тараса Шевченка. Тому вже в Києвi я замовив розкiшне посвiдчення з моєю кольоровою фотографiєю з орденом i з метеликом на ши§, а також з надписом великими лiтерами на англiйськiй i арабськiй мовах: "Спецiальний дозвiл". Нижче було надруковано дрiбнiшими буквами: "Всiм органам влади i приватним особам надавати всiляку допомогу i пiдтримку". Тут же була капiтальна печатку, магiчний для Єгипту знак, вiдтиснута червоною фарбою. Зi зневажливим виразом пихатого обличчя, ледь не пирскаючи зо смiху, я показував це посвiдчення всiляким єгипетським шахраям i вони моментально зникали. Проти справжнього укра§нського шахрая нiхто не всто§ть. Не даремно ж люди говорять, що на сьомий день Бог створив Укра§ну.

Шахрайська i дурна ми нацiя. Ми готовi з'§сти один одного, але не звертаємо уваги на сво§х ворогiв, якi живуть серед нас. Так, нашi вороги живуть не за тридесять земель, а саме мiж нами i серед нас. I нiкому §х знищити, щоб очистити нашу землю вiд скверни. Через це вона i заросла бузиною, костусями, лисовками, керносами i добчинськими-бобчинськими ще з часiв Гоголя. I немає кому виполоти чортополох з нашого городу. Ми сто§мо на ньому "раком" замiсть того, щоб унавозити рiдну землю сво§ми ж ворогами. Справжнiми, а не видуманими ворогами нацi§. Нiкому винести §м смертний вирок, нiкому оголосити про це на цiлий свiт, нiкому виконати вирок. - Без кар порокiв не збороть, бур'ян шкiдливий слiд сполоть, - абсолютно справедливо зауважив один середньовiчний швейцарський поет у власному творi "Корабель дурнiв".

Альтернатива тут одна, або ми перегнiй для чужо§ землi i нас i надалi буде використовувати росiйський iмперiалiзм для того. щоб ми воювали на його боцi з такими ж пригнобленими ним народами як i ми, наприклад, на Пiвнiчному Кавказi, або перегноєм для нашо§ землi стануть §§ вороги. Чому нiхто в нас не дiє так. як дiють, примiром, чеченцi? Зґвалтував i убив чеченську дiвчину росiйський офiцер. Росiйський суд, звичайно, його виправдав, але винесла йому безстроковий смертний вирок чеченська нацiя. I виконала свiй присуд, знищивши цього нелюда. Як я люблю цю нацiю. Треба i нам у не§ вчитися i брати приклад. А то де ж нашi укра§нськi месники? Чи може в них немає роботи? Чи може всi вороги укра§нсько§ нацi§ вже знищенi?

А конкуренти не дрiмають. Розширюються, диверсифiкуються, намагаються витiснити мене з моє§ економiчно§ нiшi. Увесь час впроваджують всiлякi органiзацiйнi i технiчнi новинки. I хочеш чи не хочеш ти цього, нiхто не питає тебе, людина ти минулого чи майбутнього. Знаєшся ти на комп'ютерних технологiях чи навiть не вiдаєш, де той комп'ютер вмикається. Ось i менi дiйшло, що ми живемо у вiк комп'ютерiв i бути укра§нським шахраєм на вiдповiдному рiвнi без комп'ютерного шахрайства нинi не можна. Мiй головний конкурент по бiзнесу, всiляко намагався витiснити мене з ринку. I почав поступово домагатися свого. Провiв я монiторинг ситуацi§ i довiдався, що його фiрма знаходиться на два кроки попереду мене саме за впровадженням комп'ютерiв у виробництво.

Всi мо§ спроби перемогти його в чесному бою природно§ конкуренцi§ нiчого не давали. Мiй бiзнес почав однозначно втрачати позицi§. Те, що звiльняв я, захоплював мiй конкурент. Я зрозумiв, що у чеснiй боротьбi я йому програю i тому застосував свiй хист не системного менеджера, а спонтанного укра§нського шахрая.

Навiщо я тримаю в своєму унiверситетi цiлий факультет економiчно§ i соцiально§ кiбернетики? Навiщо трачу великi грошi на переманювання з факультету кiбернетики рiдного унiверситету iменi Тараса Шевченка кращих спецiалiстiв? З якою метою я тодi органiзовую кожен рiк загальнодержавнi олiмпiади програмiстiв i виплачую переможцям великi премi§, якщо нiкому з них менi допомогти? Чому я не можу використати цих людей хоча б для досягнення своє§ шахрайсько§ мети? За що я §м плачу грошi? Нехай вiдпрацьовують.

I ось менi принагiдно чи то пiдказав, чи то нагадав якийсь зi спiвробiтникiв унiверситету напередоднi 1 квiтня, що це не лише "день дурнiв", але й улюблений день творцiв комп'ютерних вiрусiв для презентацi§ власних зловредних винаходiв. Уявляєте, в фрагментi "кра§ни дурнiв", тобто Радянського Союзу, яким є Укра§на, "день дурня". Два, так би мовити, в одному. Така крутизна, що закачаєшся. А що як напустити спецiальну групу комп'ютерних вiрусiв на компанi§ i пiдприємства свого конкурента? Звичайно ж, я нiякого вiдношення до цiє§ акцi§ не маю. Тому не вiд мене, а вiд одного довiреного менi професора i отримав один студент комп'ютерний генiй завдання розробити до "дня дурня" вiдповiдний вiрус. З навчальною, кажучи науково, метою. Iншi студенти теж отримали подiбнi навчальнi завдання, але лише для того, щоб вiдволiкти увагу вiд основно§ мети цього проекту. Професору було вiдомо, що обраний ним студент-програмiст не пiдведе. Тим бiльше, що за таке iнтелектуальне хулiганство було запропоновано вiд "невiдомого" замовника великий бонус.

I генiй-програмiст, якого ще не встигли перекупити нi Росiя, нi США, дiйсно створив у цьому сенсi щось незвичне. Його вiрус з назвою "Дедлi менеджер" на вiдмiну вiд звичайних вiрусiв не паралiзував комп'ютер, а, навпаки примушував працювати його в прискореному режимi. Внаслiдок цього справи компанi§ мого конкурента повиннi були цiлеспрямовано доведенi до "ручки".

Менi мало було по-шахрайському знищити бiзнес свого конкурента. Я хотiв ще й витончено познущатися з нього саме в тiй сферi, де вiн мене набагато перевершив i випередив. Тому однiєю з вимог до вiрусу було блокування механiзму виключення, щоб володар комп'ютерно§ мережi компанi§ мiг на власнi очi спостерiгати, як вiн розоряється.

Студент-генiй заразив ЕОМ всiх п'яти компанiй мого конкурента i вже через мiсяць всi вони заявили про власне банкрутство. Так я став найсучаснiшим комп'ютерним шахраєм у кра§нi, а може й в усьому свiтi. Пiзнiше подiбнi штучки я провертав i з iншими сво§ми недоброзичливцями. Скажiмо, я попросив перепрограмувати вiрус на день Св. Валентина, весняне свято закоханих, щоб знищити компанiю "Конотопсько§ вiдьми". Замовлений мною вiрус "Смертельний менеджер" тепер є моєю власнiстю i я можу його використати в будь-який момент проти сво§х ворогiв.

Саме тодi в 90-тi роки ХХ ст. рясним цвiтом забуяла комп'ютерна злочиннiсть i я, як iстинний шахрай, не мiг не скористатися з цього. В той час по всьому свiтовi блукали знаменитi комп'ютернi вiруси "Мiкеланджело", "Єрусалим", а також §х рiзновиди "Чорний квадрат", "Чорна п'ятниця", "Мальтiйська амеба" та iншi.

"Єрусалим" i його "амебний" рiзновид заражали тодi рiзнi програми i симптомом хвороби була поява на екранi чорного квадрату. Робота машини рiзко сповiльнювалася. Особливо небезпечним був "Єрусалим" у випадках, коли 13-е число припадало на п'ятницю. У "Амеби" були сво§ усталенi звички i вона прокидалася 15-го числа кожного мiсяця, якщо це число припадало на недiлю. Вiруси стирали всi програми, якi завантажувалися в цi днi. Але "бацилонайнебезпечнiшим" днем вважався 1 квiтня. Програмiсти-шкiдники в той час щорiчно готували до "дня дурнiв" багато далеко не безневинних жартiв.

В той перiод у США комп'ютернi шантажисти запускали вiруси в мережi найбiльших фiрм i вимагали викуп за §хню нейтралiзацiю. Хакери копiювали найновiшi програми, якi готувалися до продажу i вiддавали §х за грошi фiрмам-конкурентам, перекачували iнформацiю з електронно§ мережi НАТО i продавали §§ на Схiд. Такий собi Гесс зламав електронний захист Пентагону. Жартiвник iз Королiвського технологiчного iнституту в Австралi§ 20-рiчний студент зумiв проникнути до комп'ютерно§ мережi Нацiонального управлiння з аеронавтики i дослiдження космiчного простору США (НАСА). Одним словом, проблеми з комп'ютерними вiрусами в той час, як, до речi, i нинi були у всiх на слуху в Укра§нi, але всi чомусь думали, що вони впроваджуються десь там на Заходi, а ми до цiє§ проблеми нiякого вiдношення не маємо. Типовий радянський синдром самоiзоляцi§. Саме цим я i скористався не лише для впровадження вiрусного вiтчизняного продукту на укра§нський ринок, але й для власного убезпечення вiд можливих звинувачень у поширеннi комп'ютерних вiрусiв.

По-шахрайському знищивши компанiю "Конотопсько§ вiдьми" я прислужився Укра§нi. Не собi, бо менi вiд того нiяко§ вигоди i зиску не було. Прислужився я сво§й неньцi i в ще один абсолютно дивний i неймовiрний спосiб. У цей час Росiя почала тиснути на корумповану проросiйську владу в Укра§нi з метою передачi §й найлiквiднiших, найпривабливiших укра§нських пiдприємств, якi ще знаходилися в державнiй власностi. Я знав, що §х вiддадуть москалям за безцiнь, а тi демонтують найкраще обладнання, як це вже неодноразово траплялося, i перевезуть його до Росi§. Один з цих заводiв був би менi дуже до речi, але я нiчого не мiг вдiяти. Про нацiональнi iнтереси Укра§ни владнi "iнородцi" нiколи не думали. Укра§на завжди була для них чужою i навiть ворожою. I я вирiшив помститися цим нацменам так, як я вмiв.

В той час у Верховнiй Радi розглядалося декiлька кандидатур на мiнiстра закордонних справ, який i мав вести цi перемовини. Серед них видiлялася власним "колоритом" фiгура одного колишнього кримiнального авторитета, який у молодостi двiчi вiдсидiв у в'язницi за зґвалтування тринадцятирiчно§ дiвчинки i пограбування. Ще в юному вiцi в нього проявилися органiзаторськi здiбностi. Однак вони були спрямованi лише на злочинну дiяльнiсть. Потiм вiн шахрайським чином добився перегляду сво§х справ, натиснув на свiдкiв, одним погрожував, iнших просто купив, i судимостi з нього було знято. Така людина на посадi мiнiстра закордонних справ була повним нонсенсом, що розумiла навiть дебiльна правляча бiльшiсть. Вiн не знав англiйсько§ мови, та й росiйсько§ теж i розмовляв на класичнiй зекiвськiй "фєнi" i навiть пишався цим. Однак, абсолютно неждано i негадано для всiх лобiювати цю кандидатуру взявся я - голова парламентського комiтету з нацiонально§ безпеки i оборони.

Готуючись до виборiв я вже купив немало депутатiв i вони неформально належали до моє§ нiякими документами не регламентовано§ фракцi§. Їм одноразово робили виплату i вони голосували так, як менi було треба. В той же час я накручував колишнього ґвалтiвника дiвчат, а тепер ґвалтiвника Укра§ни, переконуючи його в тому, що саме вiн i нiхто другий найкраща iз iснуючих кандидатур i всi iншi йому i в пiдбори не годяться. Вiн теж взявся за справу, та так. що бiльшiсть претендентiв на цю посаду оголосили самовiдвiд. Врештi решт це призвело до того, що його затвердили. Всi думали, що я таким чином шукаю пiдтримки серед правлячо§ коалiцi§, готуючись до майбутнiх парламентських виборiв. У мене ж були зовсiм iншi мiркування. Вони полягали в тому, що мiнiстром закордонних справ Росi§, який i мав вести переговори з росiйського боку про приватизацiю росiянами потрiбного менi комбiнату, був колишнiй полковник КДБ Слюнявiн. Все життя вiн пропрацював у правоохоронних органах i один час навiть очолював найвiдомiшу в цiй кра§нi в'язницю.

Секрет мого плану полягав в тому, щоб звести за одним переговорним столом колишнього кримiнального авторитета, кажуть, що колишнiх не буває, i колишнього працiвника правоохоронних органiв, полковника КДБ, теж кажуть, що колишнiх не буває i такий стан, як у хронiчно§ хвороби, є дiагнозом на все життя. Це можна було собi тiльки уявити, що буде дiятися в душi полковника КДБ, коли його посадять за один стiл з бандитом, з яким вiн має вести переговори на рiвних. Та це просто жах несусвiтнiй. Такi люди в принципi не можуть домовити про якiсь серйознi речi. Хiба що колишнiй зек з укра§нсько§ сторони називатиме свого колегу з росiйського боку "товарiщ начальнiк". Але нiчого такого навiть у страшному снi нiкому не привидиться. Це ж з яким презирством, зневагою, незрiвняною вищiстю має говорити з укра§нським мiнiстром закордонних справ росiйський мiнiстр. Якi образливi слова мають мимоволi зриватися у нього з вуст. Як вiн має знущатися i насмiхатися навiть цiлком мимоволi над сво§м укра§нським вiзавi. Той, хто хоча б побiжно знайомий з кримiнальною психологiєю, мене зрозумiє.

Все вiдбулося на переговорах саме так, як я i передбачав. Вони були вже в самому початку зiрванi i закiнчилися безрезультатно. Бiльш того, мiнiстри закордонних справ двох сусiднiх держав розiйшлися щирими особистими ворогами, чого я i добивався. Це було на користь не лише менi, але й державi Укра§на. Я отримав омрiяний комбiнат, а з чисто особисто§ неприязнi iнтеграцiя нашо§ держави в той дебiльний "русский мiр", про який я писав ранiше, застопорилася.

I знову лiричний вiдступ. Наболiло ж, а подiлитися бiльш нi з ким, крiм тебе, пане нотатнику. Майбутнє, якого ми бо§мося, в нас-укра§нцiв неодмiнно перетворюється на теперiшнє, якого ми не любимо, а потiм i в минуле, яке ми обожнюємо.

Чомусь всi у нас думають, що полiтики-шахра§ при владi це минуле i теперiшнє Укра§ни, але нi в якому разi не §§ майбутнє. Зазирнути туди для пересiчно§ людини не легко. Люди в нас не хочуть напружувати сво§ сiрi клiтини головного мозку. Їм набагато звичнiше напружувати сво§ м'язи, виконуючи неквалiфiковану роботу. Громадяни Укра§ни все ще не є гiдними своє§ багатотисячолiтньо§ Батькiвщини. Iстинно про нас нинiшнiх сказав Тарас Шевченко: славних прадiдiв великих, правнуки поганi. Певно, має прийти нове поколiння, з iншою ментальнiстю, з повагою до iнших цiнностей.

Цивiлiзований свiт уже вiдчув, поки що чисто iнту§тивно, що на свiт насувається велика небезпека аморального i голого прагматизму полiтикiв-шахра§в, вiд яких залежить хiд речей i iдей. Сто разiв був правий Френк Герберт, який стверджував, що механiзм управлiння процесами у суспiльствi пiдкоряється волi правителiв. В Укра§нi, на жаль, донинi побутує думка, що державою i §§ економiкою мають керувати не iдеалiсти, а голi прагматики, якi "знають, чого хочуть". На жаль, iдiоти не розумiють, що цi люди знають чого вони хочуть за наш з вами рахунок, а до iнтересiв держави, а отже i кожного з нас, §м нiякого дiла немає. У них нiколи не доходять до цього руки.

Пiсля вiдходу вiд полiтики правителiв-iдеалiстiв, аристократiв духу, залишається не просто дзвiнка порожнеча. У цiє§ порожнечi з'являються новi якостi: тривожнi, небезпечнi, якi загрожують самому сенсу буття. Це тому, що на §хнє мiсце не прийдуть навiть такi iдейнi шахра§ як я. Все буде набагато трагiчнiше. До влади обов'язково дорвуться шахра§ абсолютно аморальнi i чисто прагматичнi. А для них укра§нцi завжди були лише козлами i бiомасою. Але до справи.

Пора було починати пiдготовку до парламентських виборiв. Грошi на проведення цих заходiв я вiд кредитно§ спiлки отримав, термiни вже тиснули. Вiдповiдна пiаркампанiя успiшно продовжувалася. Треба було братися за створення вiдповiдно§ партi§ i ставати §§ лiдером. Я найняв квалiфiкованих аналiтикiв i провiв монiторинг полiтично§ ситуацi§, яка складалася в кра§нi. Ключовою фiгурою в державi був президент i тому наступнi вибори готували економiчне, полiтичне, iдеологiчне i технологiчне пiдґрунтя для майбутнiх президентських виборiв, якi мали вiдбутися за два роки пiсля парламентських.

Але яку партiю створити? Їх уже було на укра§нському полiтичному небосхилi безлiч i жоднiй з них так i не вдалося зробити нiчого корисного i потрiбного для нацi§. Я дуже добре усвiдомлював, що полiтичне життя в будь-якiй кра§нi йде шляхом перебору варiантiв i напрямкiв розвитку. Через це до влади геополiтична доля почергово приводить тi чи iншi полiтичнi партi§ i §х блоки. Таким чином нiби вiдбувається §х перевiрка, своєрiдна апробацiя на вмiння ефективно керувати суспiльством на даному iсторичному етапi. Було очевидно, що за перiод незалежностi Укра§ни при владi побували майже всi полiтичнi партi§ окрiм нацiоналiстiв. I всi вони з трiском провалилися, показавши свою повну нездатнiсть ефективно керувати державою i вирiшувати §§ нагальнi проблеми. При владi були комунiсти, соцiалiсти, соцiал-демократи, лiберали, олiгархи. Тому для мене було зрозумiло, що врештi-решт до влади в Укра§нi неминуче прийдуть нацiоналiсти. Але поки що §хнiй час не прийшов i через це менi треба було створювати шахрайську партiю з метою того, щоб потрапити до парламенту.

З'явитися на рiк ранiше - все одно, що на рiк запiзнитися. Я звик дивитися на дива i дивацства цього свiту мудро i спокiйно. Враховуючи те, що в Укра§нi 54% населення складають жiнки я вирiшив вперше створити жiночу партiю з гучною назвою "Жiнки за майбутнє дiтей i онукiв". Звичайно, що тут був ризик. Але хто не ризикує, той не п'є шампанське. Основна проблема полягала в тому, що нашi жiнки звикли голосувати за чоловiкiв. У нас надто мало знавiснiлих фемiнiсток, як на Заходi. Нашi жiнки хочуть наслiдувати чоловiкiв i пiдкорятися §м. У сво§й бiльшостi вони не звикли думати самостiйно, а готовi пiддаватися на всiлякi шахрайськi штучки з боку чоловiкiв. Це стало з §хнього боку такою собi психологiчною потребою. Так, слабший завжди пiдкорявся i пiдкоряється волi сильнiшого. I радiє, що знайшов надiйну опору. Цим завжди користувалися полiтики-шахра§. Послухавши все те, що цвенькали з трибуни Гiтлер i Сталiн, ми скажемо, що це абсолютний примiтив, елементарщина для неграмотних, банальнi i найпростiшi речi. Суцiльнi гасла i заклики. Пустопорожнє струшування повiтря. Але, фактом є те, що натовп саме цього i хотiв. Вiн плакав i смiявся до втрати пульсу, аплодував до пухирiв на долонях. Це тому, що перед ним виступав авторитет. Абсолютно дутий, але авторитет.

За великi грошi я найняв екстрасенса, який виступав перед публiкою з психологiчними дослiдами, щоб використати його унiкальний досвiд як треба професiйно дурити людей. Все таки я доктор наук i професор i для мене примiтивнi методи наших "професiйних революцiонерiв" не пiдходять. Так iз шахрая-любителя я перетворився на шахрая-професiонала, визначного полiтичного авантюриста, який вмiє професiйно володiти натовпом. Особливо велике значення таке вмiння має для виступу серед жiнок, яким вiд природи притаманна певна iстеричнiсть.

Однак для того, щоб §здити всiєю кра§ною i органiзовувати на мiсцях вiдповiдну жiночу аудиторiю необхiднi були реальнi партiйнi структури на мiсцях. Саме для §х створення i функцiонування хоча б на час передвиборно§ кампанi§ i самих виборiв потрiбнi були великi кошти. Якраз §х i забезпечували вивезенi в офшори грошi кредитово§ спiлки "Турбота". Такi структури були створенi професiйними партменеджерами. Пiсля цього партiю зареєстрували в Мiн'юстi i робота закипiла.

Жiнки створiння набагато емоцiйнiшi за чоловiкiв, окрiм того на них висить турбота про родину, про дiтей i онукiв. Через це, щоб мо§ виступи перед аудиторiєю, так би мовити, вживу i на телебаченнi мали вiдповiдний, бажаний для мене ефект, необхiдно було звертатися до основних природних iнстинктiв мо§х виборцiв. Найпершим серед них, як вiдомо, є iнстинкт продовження свого роду в дiтях i онуках i вiдповiдно страх за §хнє життя, за §хнє майбутнє. Тому навiть не усвiдомлюючи цього люди в Укра§нi на рiвнi пiдсвiдомостi боялися, щоб через союз Укра§ни з Росiєю, на чому наголошували деякi партi§ i виборчi блоки, укра§нських чоловiкiв, чи§хось дiтей, онукiв, братiв, коханих не вiдправили воювати на Пiвнiчний Кавказ, де вiйна не затихала нi на одну хвилину.

Якщо на початку 90-х воювала одна Чечня-Iчкерiя, то на початку ХХI столiття в боротьбу проти Росi§ включилися практично всi республiки Пiвнiчного Кавказу. Вiйськовi дi§ i терористичнi акти накрили сво§м чорним крилом Дагестан, Осетiю, Iнгушетiю, Кабардино-Балкарiю, Карачаєво-Черкесiю i навiть Адигею. У росiян земля горiла пiд ногами. З 900-тисячно§ росiйсько§ армi§ понад 350 тисяч солдатiв i офiцерiв знаходилися на Пiвнiчному Кавказi. Однак вдiяти нiчого не могли. Уже всiм стало зрозумiлим, що як гнилий мiшок розлiзся мiф про геро§зм, самовiдданiсть i славу росiйського солдату i росiйсько§ збро§. Виявилося, що цю славу створили не росiяни, а призванi до росiйсько§ армi§ укра§нцi, грузини, азербайджанцi, узбеки, казахи та й тi ж чеченцi, iнгушi, лезгини, кабардинцi, черкеси i таке iнше.

Саме §хню во§нську звитягу, як i все iнше найкраще в цих нацiй, росiяни по шахрайському присво§ли собi. Нiчого свого хорошого не маючи, росiяни навiть традицiйну §жу захоплених ними народiв украли для себе. Я згадав ресторан росiйських страв у Болгарi§, де смiявся мало не до слiз з його меню: укра§нський борщ, вареники, кулiш, шашлик, бастурма, лагман i таке iнше. Жодно§ "iсконно" росiйсько§ страви там не було. Та й справдi. Хто буде §сти росiйське щi з кисло§ капусти, коли є чудовий "наварiстий" укра§нський борщ. А в США я бачив тренувальний спортзал, де навчали "iстiнно русскому у-шу", тобто бойовому гопаку. Украсти по шахрайському щось краще в iнших народiв, присво§ти його собi i оголосити його "iсконно русскiм" можуть лише росiяни. I причина тут дуже проста i полягає у тому, що нiчого справдi свого конкурентоспроможного з iншими народами росiяни не створили i не мають. Якщо мають, то нехай менi хоча б одне щось таке бодай би хтось один назвав. Я таких людей допоки не зустрiчав. Звичайно, що таким не можуть бути матрьошки, лаптi, балалайка з трьома струнами i "русская" бєрьозка.

В той час, коли я розкручував свою жiночу партiю, у зв'язку з черговим загостренням ситуацi§ на Пiвнiчному Кавказi, коридорами Верховно§ Ради блукав такий анекдот. Пiд егiдою головнокомандувача росiйська армiя пройшла всю рiвнинну частину Чечнi-Iчкерi§, знищуючи всiх i спалюючи все. Попереду в них стiною постали гори, вкритi густим лiсом. З лiсу доноситься громоподiбний голос: один чеченський моджахед кращий за цiлий взвод росiйсько§ армi§. Головнокомандувач вiдправляє в лiс на розвiдку взвод солдатiв, але нiхто не вертається назад. Знову з лiсу доноситься той же страшний голос: один чеченський моджахед кращий за цiлий полк росiйсько§ армi§. Посилають у лiс полк, нiхто не вертається. Цей же громоподiбний голос продовжує: один чеченський моджахед кращий за всю довбану росiйську армiю. "Довбана" армiя заходить до лiсу, щоб нарештi викурити звiдти цього чеченця. Раптом на галявину з кущiв виповзає поранений росiйський солдат. - "Зупинiться, - кричить вiн. - Це пастка. Їх там двоє..."

Ось про цю загрозу нашим дiтям i онукам я i говорив жiнкам Укра§ни. Полiтичнi авантюристи задля сво§х шахрайських мiркувань готовi були вiдправити укра§нських хлопцiв воювати до Росi§, де вiйна не закiнчиться нiколи. Тому будь-який союз i взагалi будь-якi вiдносини з Росiєю є прямою загрозою нашим дiтям. Росiя iмперiя, а отже буде воювати аж до тих пiр, поки не розсиплеться як картковий будинок. Так було з кожною iмперiєю в минулому - вiд Ацтекiв до Римсько§, вiд Британсько§ до Османсько§, вiд Радянського Союзу до Третього Райху, вiд Моголiв до Французько§.

Для того, щоб вiдкривати людям очi на реальну небезпеку, що йшла вiд партiй, якi iснували на росiйськi грошi, §хнi нафто- i газодолари i напряму виконували вказiвки Кремля з органiзацi§ всiляких спiльних з Росiєю просторiв, кiнцевою метою яких була мобiлiзацiя укра§нських хлопцiв на вiйну на Пiвнiчному Кавказi, де росiйська армiя постiйно програвала, i потрiбна була полiтична органiзацiя або партiя. Треба було пояснити людям, що будь-яка особа i полiтична партiя, якi агiтують i виступають за союз з Росiєю є особистими смертельними ворогами кожного громадянина нашо§ держави. Саме через §хнi дi§ нависла смертельна загроза перед нашими укра§нськими дiтьми i онукам. Особливо велика ностальгiя в росiян була за укра§нськими старшинами, на яких трималася вся армiя колишнього Радянського Союзу. Якраз вони, найбiльше наближенi до солдат, слугували не стiльки передавальною ланкою, скiльки реальним мозковим, органiзацiйним i реалiзацiйним началом всього вiйськового механiзму як у мирний час, так i в час вiйни. Всю цю та iншу важливу iнформацiю необхiдно було донести до укра§нських матерiв.

Як народний депутат i керiвник парламентсько§ комiсi§ з нацiонально§ безпеки i оборони я добре знав, що всi тi партi§ i органiзацi§, якi виступають проти iнтеграцi§ Укра§ни до ЄС i НАТО i за союз з Росiєю є платними агентами останньо§. Щоб постiйно розширювати власну шпигунську мережу в Укра§нi i забезпечувати сво§х агентiв грiшми Росiя систематично розширювала кiлькiсть сво§х дипломатичних представництв у нашiй кра§нi, а також кiлькiсть регiональних вiддiлень власних банкiв. Тому саме в цiй справi мiй шахрайський iнтерес повнiстю спiвпадав з природнiм iнтересом укра§нсько§ нацi§ i кожно§ укра§нсько§ матерi. Задля поширення знань про реальну загрозу для укра§нського народу, яку §й несе Росiя i §§ агенти в Укра§нi, я заснував газету "Трибуна народу", в якiй почав систематично i методично "мочiть в сортiрє" всiх ворогiв укра§нсько§ нацi§. Якимось дивним для мене чином вони спiвпали з мо§ми особистими ворогами.

Зрощування полiтично§ влади з капiталом створило в Укра§нi суперсприятливий грунт для повсюдно§ корупцi§. Як справжнiй шахрай я надзвичайно тонко i чiтко вiдчував шахра§в iнших, особливо зайд, якi мали своєрiдну шахрайську ментальнiсть, вiдмiнну вiд укра§нсько§. На тлi передвиборно§ боротьби, зустрiчей з виборцями в рiзних регiонах кра§ни, полемiки, яка розгорiлася на сторiнках моє§ газети тощо, я зрозумiв, що росiйськi шахра§ вiд iсторi§, якi цю iсторiю намагаються фальсифiкувати не лише в Росi§, але i в Укра§нi, в принципi завжди приреченi на стратегiчну поразку. Це тому, що у сво§й дiяльностi, особливо в Укра§нi, вони вимушенi спиратися лише на всiляких збоченцiв, дурнiв, невiгласiв, вкрай непорядних i нечесних людей. Дiйсно, нiяка розумна i порядна людина нiколи неньки Укра§ни не продасть i свою нацiю не зрадить. Нi за якi грошi.

Саме через це росiйськi агенти в Укра§нi вимушенi чисто по шахрайському морочити голову останнiм iдiотам, стверджуючи, що нiяких Укра§ни i укра§нцiв немає, а "всє ми русскiє". Вони навiть не здатнi второпати того, що саме слово "русскiє" є ганебною i єдиною у свiтi штучною, нав'язаною нiмецькими за походженням царськими шахраями московському народу самоназвою. "Русскiє", значить чи§. Всi iншi ж народи є кимсь (нiмцi, французи. укра§нцi, поляки, китайцi, iндуси i так далi - це вони i лише "русскiє" чи§. Раби, пiднiжки, служники?... Не зрозумiло. Жодна нацiя, яка хоча б трiшки себе поважає, так себе не назве.

Моя партiя "Жiнки за майбутнє дiтей" так "розкрутилася" перед виборами, що влада забила тривогу. З допомогою сво§х росiйських босiв, якi видiлили §й шахраюватих полiт технологiв номенклатурнi партi§ на награбованi у народу грошi розпочали шалену кампанiю з §§ дискредитацi§. Коли ж реальнi, а не шахрайськi соцiологiчнi опитування виявили, що заснована мною партiя однозначно проходить до парламенту, вирiшили реалiзувати, запозичену у росiян iдею "клонiв". Була створена партiя майже з такою ж назвою, що i моя, i також на моєму мажоритарному окрузi висунули людину з таким же прiзвищем, iм'ям та по батьковi, що i у мене. Де тiльки вони такого вiдшукали? Два шахра§ з однаковим прiзвищем i iм'ям на одному окрузi, це вже занадто. Однак все це були марно потраченi грошi. I партiя двiйник, i мiй повний тезко виявилися далеко у хвостi списку.

Тi вибори вдруге в Укра§нi проводилися за змiшаною, тобто мажоритарно-пропорцiйною системою. Знаменитi "борцi за права трудящих", олiгархи в першому поколiннi iз КПУ i СДПУ (о) намагалися запровадити в кра§нi суто пропорцiйну виборчу систему або хоча б зробити так, щоб бiльшiсть депутатiв за нею обиралася. Але в них нiчого не вийшло. Кiлькiсть депутатiв, якi обиралися в багатомандатних i мажоритарних округах залишилася за законом незмiнною - по 225 чоловiк. Президент ветував закон до тих пiр, поки в парламенту не вистачило терпiння i вiн прийняв компромiсний виборчий закон. Мо§ жiнки, прости господи, багатомандатницi, пройшли до парламенту i утворили абсолютно проститутську фракцiю. Так, я дiйсно пiдiбрав на першi мiсця визначних за красою i власною безпринципнiстю молодих жiнок, рекрутувавши §х з колишнiх студенток власного унiверситету. Головним критерiєм вiдбору були фiзичнi данi, розум, закiнчена магiстратура i аспiрантура, повна безпринципнiсть, а також вiдданiсть менi i душею, i тiлом. Фракцiя стала продажним зiбранням полiтичних проституток i повiй. Вони продавали за грошi свою душу i тiло. А я вибирав для них об'єкти серед народних обранцiв i високопосадовцiв. Потiм давав команду "фас" i "мо§ дiвчата" йшли i робили те, що я велiв. Я ж став знову незалежним нi вiд кого, крiм сво§х виборцiв. У крайньому разi я так себе презентував i декларував, "для дурних". Головним для мене в тодiшнiй полiтичнiй ситуацi§ в кра§нi було те, що я став депутатом, обраним у мажоритарному окрузi на Полтавщинi. Через це я не належав до жодно§ з полiтичних сил i не був залежним вiд навiжених партiйних босiв.

Народ продовжував насолоджуватися спектаклем з назвою вибори до парламенту. Безлiч анекдотiв ходило Укра§ною. Так партiю СДПУ (о), тобто Соцiал-демократичну партiю Укра§ни (об'єднану), за неправдоподiбно високий вiдсоток євре§в серед §§ керiвного складу мудрий укра§нський народ, називав "обрiзаною". Так розшифровувалася лiтера "о" у дужках. Чисельнiсть пiдприємцiв у Всеукра§нськiй партi§ трудящих перевищила 50%. У списку моє§ партi§ "багатомандатниць" було лише 2% партiйних активiстiв, найнижчий показник з усiх, але найвищий вiдсоток вона мала за питомою вагою державних службовцiв.

Але найбiльше насолоди думаючому електорату давала Прогресуюче-соцiалiстична партiя Укра§ни. Люди мiж собою §§ називали Прогресуюче-маразматичною партiєю Укра§ни. Ї§ очолювала абсолютно неадекватна жiнка, яку всi звали "Конотопською вiдьмою". Вона привселюдно закочувала iстерики, якi в народi здавна називали "маточними припадками". В нашiй кра§нi шахраями i полiтичними проститутками були майже всi. Вона вiдверто, просто в очi, брехала своєму лохуватому електорату, який нiби прийшов на нашi терени з позаминулого столiття. У шахра§в завжди так: полiз у кишеню за словом, витягнув брехню.

"Конотопська вiдьма", яка не вилазила з Ки§всько§ синагоги, одночасно проводила абсолютно дебiльнi "хреснi ходи" УПЦ Московського патрiархату. Ї§ заступник Марченков, чистопородний єврей, зображав з себе "для дурних" зайд корiнного росiянина. Пiсля того, як перед самими виборами вiн побив у парламентi депутата-укра§нця Мовчуна, одна зомбована дурепа написала i принесла до офiсу Прогресуюче-маразматично§ партi§ Укра§ни плакат: Марченков - русскiй богатирь. Я смiявся до повно§ знемоги. От дебiли!

В цей же час кандидат у мери Одеси, який народився на Сахалiнi, на передвиборних мiтингах абсолютно по-шахрайськи переконував одеських лохiв, що вiн корiнний одесит. Фантастичний у нас народ! Просто знахiдка для шахра§в всiх мастей напрямкiв, типiв i спецiалiзацiй.

Якби там не було, але моя партiя успiшно подолала 4-х вiдсотковий бар'єр, набрала 6,12 вiдсотка голосiв i пройшла до парламенту. Сталося суттєве оновлення Верховно§ Ради. Питома вага шахра§в в ньому дещо зменшилася за рахунок iдейних членiв "Нашо§ Укра§ни", а також окремих нацiоналiстiв, обраних у мажоритарних виборчих округах.

В той час, у зв'язку з масовими вiдвертими фальсифiкацiями на виборах в Укра§нi, проти "укра§нсько§" влади повстав весь демократичний цивiлiзований свiт. Англiканська церква Канади пiд тиском впливово§ укра§нсько§ дiаспори цiє§ кра§ни, теж прилучилася до критикiв режиму. Особливо активну позицiю зайняв примас цiє§ церкви Джон Кром. Вiн закидав адмiнiстрацiю президента Укра§ни протестними листами. Нарештi з Укра§ни прийшла вiдповiдь, адресована "примату Джону Крому". Сплутати примаса з приматом, це вже щось потойбiчне. Однак дуже характерне для "нашо§" влади. Вiдповiдь з Канади не забарилася i стала надбанням всiх засобiв масово§ iнформацi§ свiту. Канадцi писали, що "примас Джон Кром живе не на деревi. Хоча вiн не проти iнколи поласувати бананом, але не ходить на чотирьох i його тiло не вкрите густою i довгою вовною". Над абсолютно неграмотною владою нашо§ кра§ни черговий раз потiшалася вся планета.

В мене ж стався якийсь душевний надлам. Здавалося б я досягнув всього, чого хотiв. Напевно, за логiкою речей потрiбно було починати сколочувати команду для висунення мене на майбутнiх президентських виборах, пристрiлкою до яких i були вибори парламентськi. Але чогось менi не вистачало. Чогось бракувало мо§й нещаснiй душi. Вiдверто скажу, сам не знаю чого. Напевно правду кажуть, що в кожнiй перемозi є поразка i в кожнiй поразцi приховується перемога. Переможенi Нiмеччина i Японiя пiсля Друго§ свiтово§ вiйни жили набагато заможнiше i краще, нiж §хнiй переможець Радянський Союз. То хто ж тодi перемiг?

Я добре усвiдомлюю, хоча й нiчого не можу з собою вдiяти, що всi шахрайськi проекти приреченi на стратегiчну поразку. Але тактично вони можуть бути дуже успiшними. Проект "Бог-грошi", "Бог-iмперiя", "Бог-брехня" та iншi такого ж типу i штибу врештi-решт гинуть. Приречений чисто меркантильний iнтерес, приречена повна бездуховнiсть, приречений на розпад будинок, побудований на фундаментi брехнi, тобто iмперi§.

Хтось iз великих сказав: тим, кого ми жалiємо за життя, заздримо пiсля §х смертi. Нiбито я i досяг всього чого хотiв саме шахрайськими способами i методами. Нiби цiлком реально попереду бовванiло президентство, можливiсть стати iсторичною особою. Але щось §ло мене зсередини, не давало менi спокою i повного задоволення. I я нарештi зрозумiв, що саме - нiхто не знав про те, який я спритний шахрай. Нiхто. Тiльки цьому нотатнику я i мiг звiрити сво§ думки, задуми, здiйсненi шахрайськi операцi§.

Все одно нiхто не здатен сказати точнiше i краще за нашого Генiя i Пророка Тараса Шевченка. З приводу всiх людей вiн сказав генiальнi слова: "дурнi i гордi§ ми люди". Не був щасливим виключенням з цього правила i я. Коли в людини все виходить, що вона задумує, коли вона вже всiх обдурила i над кожним хоча б у душi насмiялася i натiшилася цим, коли всi довкола вважають тебе таким собi еталоном правильностi i iдеалом всiх можливих чеснот, коли ти навiть зґвалтувавши дiвчину вмiєш так задурити §й голову, що вона вважає тебе своєю жертвою, коли тебе намагаються наслiдувати тисячi людей, коли закоханi в тебе студентки беруть в облогу твiй розкiшний ректорський кабiнет у твоєму ж унiверситетi, коли тебе вiдверто обожнює власна дружина, коли перед тобою, неначе перед богом падають на колiна тво§ виборцi i цiлують тобi руки у будь-яко§ людини мимоволi може виникнути вiдчуття, що вона вже схопила Бога за бороду. Тарасе, Тарасе... Iстинно тобою сказано: "дурнi i гордi§ ми люди". Треба було менi цi генiальнi слова повторювати все життя, а я на них надибав тiльки зараз. Потрiбно було кожного ранку бити себе по пицi i примовляти, що я вiслюк i дурень. Але що тепер говорити... Справу зроблено i вороття назад немає.

I раптом так нездоланно закортiло подiлитися, хоча б з однiєю людино у свiтi, який я спритний шахрай, що я мимоволi зробив найбiльшу помилку у своєму життi i дав почитати свого нотатника дружинi.

На§вною ти виявився людиною, пане Принципал-Жульський. Дурною i гордою. Вирiшив, хто-хто, а вона, моя вiрна кицюня i пташина, яку я незлiченну кiлькiсть разiв дурив, готова заради мене на все i прийме мене нового таким, яким я є. Всi останнi роки пiсля свого падiння в §§ очах, я в §§ уявi лише незмiнно зростав i надувався як повiтряна кулька. I ось з великим шумом луснув... Луснув вдруге i на цей раз остаточно. Тим бiльше, що всi основнi мо§ статки в Укра§нi були записанi на дружину. На не§ i на вихованих нею наших донечок. От iдiот! З величезним гуркотом я був скинутий сво§ми близькими з п'єдесталу, який вони самi ж i спорудили i покотився до цiлком логiчного кiнця.

Ось i все. Прочитавши запоєм мiй нотатник, а це дiйсно нотатник, а не щоденник, днiв тут немає, рокiв теж, дружина ясно дала зрозумiти, що далi жити з такою страшною людиною, якою зовсiм несподiвано для не§ виявився я, вона вже не зможе. Вiдцуралися вiд мене i вихованi дружиною у своєму дусi також мо§ красунi-донечки. Для них мо§ зiзнання в нотатнику стали справжнiм шоком. Сьогоднi дружина подала заяву на розлучення Вона нiчого не втратить, так я майже все набуте мною записано на не§. Не будуть обдiленi i доньки. Дуже скоро я опинюся нi з чим. Всi мо§ шахрайськi штучки виявилися нi до чого. Життя якось враз втратило для мене свiй сенс. Я повнiстю спустошений i знесилений. Нiби з мене враз витекла вся життєва енергiя, яка рухала мною до того. Немає сил далi боротися. Та й з ким? Сиджу один за столом з пляшкою горiлки, сам собi наливаю i випиваю. Самотнiй i всiма покинутий. В головi думки про самогубство. Нiкому я бiльше не потрiбен. Всiх обдурив, обiбрав, всiх перехитрив, включаючи самого себе. Йду з життя. I не тому, що я майже все втратив в Укра§нi. На закордонних рахунках у мене вистачить грошей i цi рахунки не належать нiкому, окрiм мене. Я втратив смак до життя. Повнiстю i безповоротно.

Дружина говорила зi мною рiвним тоном, що, на мою думку, свiдчило про §§ непохитну рiшучiсть або про залiзобетонну, непробивну переконанiсть у власнiй правотi навiки розлучитися зi мною. Вона дивилася на мене дуже прискiпливо i разом з тим абсолютно спокiйно. Моя Наталка вирiшила остаточно i безповоротно i в не§ не було нiяких сумнiвiв у власнiй правотi. Я це зрозумiв i тому просто промовчав. Якесь, схоже на летаргiю зацiпенiння, насунулося на мене.

Але ж як я "пролетiв" зi своєю дружиною. Яким реально виявився дурнем. Ну й моя благовiрна! Що за людина така? Не розумiв я §§ iнколи. Не розумiю я §§ взагалi. Все життя звав §§ i в очi, i поза очима трояндою. I не випадково. Навряд чи можна знайти в iсторi§ людства iншу квiтку, яка мала б такий потужний вплив на лiтературу, живопис, культуру найрiзноманiтнiших народiв. Але справа не в тому, це все емоцi§, головне в мо§й дружинi, як i в трояндi, полягає в тому, що чудова пахуча квiтка в нiй поєднується з гострими i небезпечними шипами. Вони поранили i навiть скалiчили мiльйони людей. Ось так i моя дружина. Чудова, чаруюча зовнiшнiсть, комунiкабельнiсть, толерантнiсть поєднуються в нiй з глибинним незламним характером, безкомпромiснiстю, нетерпимiстю, залiзною впертiстю.

Я навiть почав вивчати iсторiю культивування троянди, щоб зрозумiти мою благовiрну хоча б таким незвичним способом. I виявив, що люди почали культивувати цю чудову квiтку в нашiй Пiвнiчнiй пiвкулi Швидше за все започаткувала вирощування цього дива природи знаменита Мiнойська культура. Давнi греки вважали, що красуню троянду дала свiтовi богиня Кiбела. Вона нiбито зробила це на противагу Афродiтi, яка i так була вiдома соєю невимовною красою.

Раннi ж християни вважали троянду прямим результатом грiхопадiння. Навiщо ж тодi такiй чудовiй квiтцi шипи? Дiйсно, може й моя дружина є наслiдком якогось давнього грiха §§ пращурiв. Навiщо ж тодi такiй неймовiрно гарнiй жiнцi такий "шипастий" характер?

В Кита§ троянда була оточена справжнiм поклонiнням. Конфуцiй стверджував, що в минулому в бiблiотецi iмператора цiє§ держави налiчувалося 600 праць, присвячених трояндi. Вирощувати цi квiти мала право лише шляхта, а використовувати трояндову олiю дозволялося лише обраним.

В Давньому Римi для троянд влаштовували своєрiднi теплицi: кущ троянди оточували всюдибiч спецiальним ровом, куди двiчi на добу заливали гарячу воду. Пара, що пiднiмалася вiд землi слугувала таким собi природним "парником". Таким "парником" для моє§ дружини все §§ життя, аж до прочитання мого нотатника, слугувала "завiса пари" вiд моє§ непогрiшимо§ репутацi§, мiй авторитет, образ, який створила в сво§й багатiй уявi моя половинка.

В ХХ ст.. вченi виявили, що в плодах троянди вiтамiну С мiститься в чотири рази бiльше. нiж в апельсинах. Вiтамiн С iнодi називають вiтамiном кохання. Чого-чого, а цього вiтамiну моя дружина мала в надлишку. Щоправда не для себе, а для iнших. Нинi всiм вiдомi цiлющi властивостi настоянки i олi§ iз плодiв шипшини - дикого родича троянди. Однак у прагматичних США знайшли йому цiлком технiчне застосування. В цiй кра§нi роздiльна смуга на шосе в деяких штатах засаджена саме шипшиною. Автомобiлi не розбиваються об його заростi, але i - найголовнiше - не рикошетують вiд них.

Ось так i моя дружина. Чудова, пахуча, колюча i може мати чисто утилiтарне застосування. Як тобi, нотатнику, таке порiвняння?

Може причина всiх нинiшнiх наших проблем у вiдносинах з дружиною криються не в цьому моєму нотатнику? Напевно, справа в тому. що з самого початку вона мене старшого i досвiченiшого так самовiддано покохала, сама зробила з мене героя свого роману, витворила з мене образ непогрiшимого i чесного чоловiка, яким я насправдi нiколи не був. Правильно кажуть, що кохання слiпе. Надто вже вона мене кохала, обожнювала до нестями. Створила для себе з мене кумира, жила цим i ховалася за мiй моральний авторитет як за кам'яну стiну. Десь колись я прочитав, що в лiтературi подiбне любовне безумство зветься "синдромом Аделi", за iм'ям доньки знаменитого французького письменника Вiктора Гюго.

Ця жiнка все своє життя згорала вiд божевiльного кохання до цинiчного британського офiцера Альберта Пiнсона. Нещасна жiнка постiйно переслiдувала останнього, не могла без нього прожити нi дня. Що вона тiльки не робила. "Купувала" зустрiчi з ним, влаштовувала привселюднi сцени ревнощiв, Сплачувала картярськi борги. Знаючи, що Пiнсон дуже любить жiнок у всьому §х розма§ттi, наймала йому повiй. До них одних вона його не ревнувала. Своє життя Адель закiнчила в божевiльнi. Вона померла у вiцi 85 рокiв з iм'ям Альберта на вустах.

Пiсля не§ залишилося декiлька тисяч листiв i багато щоденникiв. Дякуючи §м i нинi можна познайомитися з симптомами цiє§ хвороби. В США вже з кiнця ХХ ст. виникли першi спроби органiзувати терапiю для жiнок, котрi "кохають надто сильно".

Iнодi ця хвороба торкається i чоловiкiв, але з ними легше. Вони рiдко зациклюються на однiй жiнцi, а також важливим є те, що саме суспiльство доволi спокiйно реагує на §хнє чiпляння до жiнок, нiж навпаки.

Дехто впевнений, що "синдром Аделi" може заволодiти лише негарною жiнкою, котра лише таким чином i здатна звернути на себе увагу. Спочатку так думав i я, здивовано вiдмiчаючи про себе симптоми цiє§ хвороби у моє§ благовiрно§, зокрема те, що я §й снився не рiдше двох разiв на тиждень. Однак якось прочитав, що знаменита американська акторка Мерилiн Монро, свiтовий символ жiночо§ краси i сексуальностi, так само по самi вуха була закохана в Роберта Кеннедi. Вона переслiдувала його скрiзь, говорила тiльки про нього, ретельно збирала i зберiгала всi, навiть незначнi речi, пов'язанi з коханим.

Тепер я думаю, що для постiйно§ i глибоко§ закоханостi в мене у моє§ половинки була не лише суто психологiчна, але й сексуальна складова. Взагалi, жiноча сексуальнiсть до кiнця ХХ ст. була майже зовсiм не вивчена. Лише згодом з'явився один американський гiнеколог, який вирiшив дослiджувати §§. Для цього використовувалися добровольцi, а також вiн отримав вiд полiцi§ дозвiл на масове опитування повiй. I виявилися доволi цiкавi речi, якi рушили тисячолiтнi стереотипи.

З давнiх-давен чоловiчу статеву силу напряму пов'язували з величиною дiтородного органу. Герой першого епосу в iсторi§ людства, правитель Шумерського царства Гiльгамеш (ХХУIII) ст. до н.е.) мав цей орган довжиною, пардон, в три лiктi. Однак, уже в наш час виявилося, що такi "параметри" зовсiм не подобаються жiнкам. Сила чоловiка не в них, а в "залiзнiй" ерекцi§ i вiдсутностi передчасного сiм'явиверження. Саме такими особливостями i володiв я.

Дивлюся я на чоловiчу долю в контекстi нашо§ культури, сексуально§ в тому числi, i розумiю, що у свiтi, де залаштунково все ж панують жiнки, життя витворило три речi, якi постiйно пiдстьобують чоловiкiв. В тому числi примушують §х i шахраювати заради пiдтримання власного сексуального iмiджу. По-перше, вiд чоловiка чекають сексуально§ активностi, а жiнка може йому довiритися. По-друге, вiн має задовольнити жiнку. Якщо в останньо§ немає оргазму, винен саме чоловiк. По-третє, чоловiк завжди потентний. Так, ось, пане нотатнику, мiй життєвий досвiд i спостереження за iншими людьми довели менi, що цi три гандикапи абсолютно неприроднi, а виникли iсторично в нашiй культурi. Вони шкiдливi ще й тим, що зберiгаються в чоловiчiй свiдомостi все життя. У жiнок на початку §х сексуально§ активностi теж є сво§ типовi проблеми, але до тридцяти рокiв бiльшiсть §х позбавляються.

Ранiше вважали, що секс - задоволення для чоловiка i обов'язок для жiнки. Потiм - що обов'язок для чоловiка - задоволення жiнки. Нарештi вирiшили, обидва повиннi задовольняти один одного.

Великий реформатор церкви Мартiн Лютер закликав чоловiкiв виконувати свiй подружнiй обов'язок двiчi на тиждень. У наш час схильнi все пiдраховувати нiмцi встановили, що нiмецький чоловiк займається коханням з дружиною лише 2,75 рази на мiсяць. Ось такi, пане нотатнику, нашi чоловiчi справи. Та й жiночi теж не кращi. Однiй подрузi моє§ дружини захотiлося чогось нового i надзвичайного. Сите i багате життя з чоловiком-бiзнесменом здалося §й вкрай пiсним i нудним. Провiвши нiч в обiймах коханця вона на ранок схаменулася, що може втратити все. Тому ця авантюристка i шахрайка, щоб виправдатися перед чоловiком, iнсценувала своє викрадення. Спалила свiй "Лексус", а потiм прив'язала себе до нього. Але тертi калачi з Ки§вського карного розшуку одразу розкрили §§ шахрайський вчинок. Подруга втратила не лише "Лексуса", але й чоловiка-бiзнесмена. Але натомiсть нажила недобру славу i вимушена була тiкати з столицi.

Можливо це i старомодно, але моя дружина, яка, звичайно, не завжди згоджувалася зi мною, нiколи на людях мене не критикувала i менi не заперечувала. Це була культурна лояльнiсть з §§ боку, частина вiрностi i кохання, а не пiдкорення. Така людина викликає загальну повагу. Дружини мо§х знайомих полiтикiв сповiдували зовсiм iншi цiнностi i належали до iншо§ культури. В той час в Укра§нi вiдбувся злiт "нових грошей". Перевага надавалося зовнiшньому лоску перед змiстом, друзям перед родиною, багатство стало вважатися мiрилом всiх i всього, а намагання "вирвати з глотки" для себе за будь-яку цiну стало повсюдною модою.

Моя дружина залишила свiй рiдний дiм у Вiнницькiй глибинцi у 18 рокiв. За спиною в не§ залишився §§ батько, водiй вантажiвки i великий любитель гучних родинних скандалiв, двоє сестер i мати, яка наставляла сво§х доньок: "Жiнка має бути господинею у вiтальнi, кухаркою на кухнi i шльондрою у лiжку". Попереду був Ки§в, iнститут iноземних мов, гуртожиток. До столицi вона прибула з валiзою, де був шматок мила, дешевi зубна паста i щiтка, бiлизна та благенька сукня. Весь §§ головний гардероб був на нiй самiй. У той час я вже давно працював i один приятель познайомив нас, попередньо схарактеризувавши мою майбутню дружину: "Класна, суперова дiвчина. Виглядає як секс бомба, але думаю, що вона ще нi з ким не спала. Забирай це диво природи до себе, а то §й не дають проходу всiлякi залицяльники, якi §§ абсолютно не вартi. Вважаю, вона є саме тим, що тобi i потрiбне. Не пожалкуєш". Я й не жалкував, але й зовсiм не знав своє§ дружини, заслiплений §§ вiдданiстю i закоханiстю.

I я, дурень, вирiшив. що i моє благовiрна теж помре з мо§м iм'ям на сво§х чудових вустах. Розкатав губу, iдiот нещасний. Виявилося, що шок вiд прочитаного в моєму нотатнику був надто сильним. Та й мо§й дружинi для свого обожнювання i закоханостi потрiбна була реальна основа, "справжнi" факти мого безкорисливого служiння людям. I ось все це в одну мить провалилося в тартарари.

А може, все таки, справа тут у тому, що дружина не змогла пробачити менi того, як я повiвся з Романом Мовсепяном. Напевно, вона вважала, що я мав повiдомити §й про загрозу, яка нависла над ним. Думаю, що попри всi мо§ намагання виправдатися в цьому нотатнику все таки я мiг би, якби захотiв, пiдключити свiй шахрайський розум до цiє§ справи i врятувати коханого моє§ благовiрно§. Але я цього не зробив i саме цього дружина менi нiколи не подарує.

Врештi-решт я обрав "римський варiант" або "римську вiру". Римляни дохристиянськi вважали i вiрили, що обирати мiж життям i самогубством є правом кожно§ людини. Це вже пiзнiше християнство почало вважати самогубство одним з найбiльших людських грiхiв. Але ж просто так пiти з життя для мене є банальною рiччю. Тисячi корисних iдiотiв у нашiй кра§нi йдуть з життя доведенi владою до повного вiдчаю, але жоден з них не додумався до того, щоб забрати з собою на той свiт хоча б одного бандита, злодiя i шахрая, який обiкрав всю кра§ну, продав §§ ворогам нацi§, обiбрав тво§х рiдних i близьких, все зробив для того, щоб послати §х на бiйню на Пiвнiчному Кавказi. Та кожен же з нас §х знає поiменно. Їх i §хнiх дiтей, онукiв i близьких. "Розстрiльнi списки" давно складенi. Ваше життя трагiчне, ви до неможливостi зганьбленi i приниженi кимсь, що примушує вас йти з цього проклятого життя. Чому ж ви тодi, бовдури, прости господи, не заберете з собою на той свiт з собою хоча б одне уособлене в конкретнiй людинi зло? Воно ж скрiзь панує у нашiй державi i продовжує поширюватися саме в Укра§нi.

Убили твою дитину i ти знаєш, хто це зробив. Як ти можеш, укра§нський шахраю, далi жити, нiби нiчого не трапилося? Я тебе питаю? Як з цим можна жити взагалi? Не розумiю. Чому ти нiчого не робиш? Якщо це високопосадовець чи олiгарх, якого ти не можеш дiстати через охорону, в нього теж є дiти i близькi. До кожного охоронника не поставиш. Чому ви мовчите i не дiєте, даючи злу розповсюджуватися кра§ною й далi? Хiба є вам виправдання?

Я вже писав, що укра§нська нацiя конче потребує справжнiх нацiональних геро§в, таких як Степан Бандера, який по собi не залишив нi рахункiв в iноземних банках, нi вiлл, нi дач, нi заводiв. Всiм його багатством на момент загибелi вiд руки агента КДБ був одяг на ньому. У свiтi таких людей не багато i серед них видiляються своєю самовiдданiстю i безкорисливiстю Че Гевара i його прямий iдейний попередник Степан Бандера. Знаючи це, я Принципал-Жульський, прямий нащадок козацького сотника Принципала, йду з життя весело i сердито. Завтра я увiйду в iсторiю своє§ кра§ни, як §§ нацiональний герой. Тим бiльше, що дружина обiцяла нiкому мого нотатника бiльше не показувати. Можливо вона його спалить чи вже спалила. А можливо залишить на пам'ять i задля науки мо§м онукам. Не знаю. В мене є два сина, якi носять моє прiзвище i про яких я дуже обачливо не повiдав навiть тим сторiнкам, якi прочитала моя дружина. Якою б була §§ реакцiя за отримання ще й тако§ iнформацi§, я навiть не уявляю. Ну що ж, передсмертнi нотатки, так би мовити, на коня. За останнi роки в мене виробилася звичка i потреба сповiдуватися аркушам паперу. На свiтi не iснує жодно§ живо§ особи, якiй би я мiг вилити свою душу. Навiть собаки в мене нiколи не було в дорослому вiцi. Уже й не буде.

А я ж все таки укра§нський шахрай, а не якийсь там "iнородець", i тому для мене характернi три захоплення: любов до укра§нського села, ностальгiя, сентиментальнiсть до тварин. Всi три є очевидним намаганням втекти вiд реальностi. Думаю, що i моє шахраювання це теж пiдсвiдоме i марне бажання знайти шлях втечi вiд реалiй цього брудного i буденного свiту, де правлять бандити, злодi§ i шахра§. Колись в дитинствi я мав iрландського сетера, який був надзвичайно тонким психологом, але дослiджував психологiю не собак, а людей. Вiн знав з ким i як себе можна поводити i користувався цим на повну котушку, бо був як i я шахраєм. Один ветеринар колись сказав менi, що нiбито тварини i люди близькi бо мають надзвичайно велике розма§ття характерiв i зовнiшнiх фiзичних ознак. Собаки, як i люди, буваю добрими i злими, веселими i похмурими, грайливими i ледачими, чесними i шахраями. Менi чомусь завжди траплялися суцiльнi шахра§...

А як шахраюють нашi милi жiнки. Точнiше як вони вимушенi шахраювати. Сучаснi жiнки справжнi дияволицi у стосунках з чоловiками. Особливо з тими, якi володiють грiшми i владою. Мистецтво керувати чоловiками в §хньому виконаннi стає все складнiшим. Масовий наплив дам на територi§, де колись панували майже виключно чоловiки, пiдступно змiнює всi норми поведiнки в офiсах. Ще вчора рiзнi контори були чимось на кшталт армiйських пiдроздiлiв, де все було просто i невимушено. Сьогоднi майже скрiзь персонал змiшаний i робочi мiсця перетворилися на широке поле шахрайського полювання на коханок i коханцiв.

А знаєте, пане нотатнику, що я винiс iз свого життя бiзнесмена? Нехватка капiталiв стає все менш важливим бар'єром для пiдприємництва в Укра§нi. В певному розумiннi нинi у нас грошей бiльше, нiж iдей в якi можна було б §х вкласти. Якщо iдея розумна, а людина, яка §§ пропонує має солiдну репутацiю, грошi не проблема. Цей принцип має лягти i в основу економiчного процвiтання Укра§ни. У нас за сотнi рокiв бездержавностi "заморожено" без перебiльшення сотнi супер- i гiперпроектiв для реалiзацi§ яких в усьому свiтi знайдуться тисячi людей i корпорацiй, банкiв i фондiв, якi мають грошi, але не знають куди §х вкласти.

У нашiй кра§нi, зважаючи на дебiльну i злочинну полiтику просування повсюдно на всi керiвнi посади сво§х регiональних iдiотiв i невiгласiв, все бiльше людей звертає зi шляху кар'єри державного службовця. Це вони роблять щоб прокласти власну стежку до життєвого успiху. Головною причиною цього є втеча вiд роботи за чиєюсь указкою, дурне i некомпетентне керiвництво, яке примушує виконувати власнi маразматичнi рiшення, бажання вiдчути себе господарем власно§ долi. Людям набридло постiйно бути у пiджаку i при краватцi i день за днем примушувати себе ходити до офiсу, де дебiльний шеф "зi сходу", який до купи не здатен злiпити двох слiв, постiйно втручається в твою роботу в якiй вiн нiчого не тямить. Тим бiльше, що у великих фiрмах продовжують скорочувати управлiнськi кадри середньо§ i верхньо§ ланки.

I ще одне, пане нотатнику. Що в цiлому я ще зрозумiв з власного життя укра§нського шахрая? Менi випало жити пiд час грандiозних зрушень свiтобудови. I я второпав, що саме в цей час до влади дориваються всiлякi покидьки i збоченцi. Абсолютно безпринципнi i безiдейнi, чисто прагматичнi. Чому так завжди вiдбувається? Чому наш парламент, правляча верства так густо замiшана на злочинцях, збоченцях, невiгласах i просто "хворих на всю голову" людях. Здається, я вiдкрив причину цього явища.

Коли на переломних етапах iсторi§ вчорашнє, яке абсолютнiй бiльшостi людей здавалося непорушним, вiдмирає i вiдходить, виконавши свою мiсiю, все стає ненадiйним i нетривким. У цей час неминуче рiзко поляризуються iнтереси. Саме через це стрiмко зростає кiлькiсть конфлiктiв та §хнiх жертв. Найстрашнiше в цей перiод полягає в тому, що мiльйони емоцiйно, iстерично налаштованих людей стають безпорадною масою. Вона не знає як, не вмiє i не хоче пристосовуватися до ново§ ситуацi§.

Якраз тодi виникає небезпека того, що полiтики стануть дiяти як карнi злочинцi, а карнi злочинцi легко можуть стати полiтиками. Укра§на в цьому сенсi найяскравiший приклад у свiтi, пiдтвердження цiє§ моє§ тези i §§ iлюстрацiя. В цих же умовах i душевнохворi, психiчно неврiвноваженi особи можуть бути пiднесенi натовпом до рангу полiтикiв. Я вважаю, що це вiдкрите мною правило, яке визрiло не лише шляхом довгих розмiрковувань, але й на прикладi моє§ любо§ Укра§ни, далося менi до рук не легко. Але ж я все таки не лише укра§нський шахрай. але й доктор наук i професор.

Ще одне мiркування, пане нотатнику, так би мовити, "на коня". Перехiд суспiльства вiд одного якiсного стану до iншого може бути як довгим, так i миттєвим. Кра§ни Балтi§, Чехiя, Угорщина, Словенiя, Польща та багато iнших кра§н зробили це дуже швидко i тому стрiмко пiшли вперед, вступивши до ЄС i НАТО. Укра§на та iншi пострадянськi кра§ни, якi не змогли вирватися з пiд паралiзуючого i омертвляючого впливу Росi§, застрягли в перехiдному перiодi i тому поляризацiя iнтересiв i гострi суспiльно-економiчнi конфлiкти в нас продовжуються.

Попередня фiлософiя обрушилася назавжди, показавши всiм власну нежиттєздатнiсть. Але i ново§ фiлософi§ навiть на горизонтi не видно. Єдиною iдеологiєю, яка нинi в нашiй державi є, це iдеологiя укра§нського нацiоналiзму рiзного спрямування. Але для "iнородцiв", якi знаходяться в Укра§нi при владi, вона не прийнятна, так як вони не вiдчувають своє§ генетично§ причетностi до укра§нсько§ нацi§. Цi люди не можуть iдентифiкувати себе з укра§нською нацiєю, мовою, культурою, менталiтетом. А без фiлософi§, без вiри немає i цiлiсностi в суспiльствi.

Звiдси i абсолютно божевiльнi iде§ впровадження друго§ державно§ росiйсько§ мови, намагання замiнити укра§нську ментальнiсть в освiтi, якоюсь дебiльною i неiснуючою в природi "загальнолюдською". В цьому ж контекстi знаходяться i балачки про якусь мiфiчну "полiтичну" нацiю. Донинi нiхто не вiдає, що то за звiр такий, зшитий зi шкури рiзних убитих тварин. Живi ж звiрi завжди, як i люди i нацi§, неодмiнно мають власне обличчя. Саме за ним одну особину нiколи не сплутаєш з iншою. Тому ми i нiколи не сплутаємо лева з тигром, а кота з леопардом, хоча вони i родичi.

Я отримав вiд життя здається все. Чи не про це мрiє кожна людина? Чи не цього в глибинах власно§ душi ця ж людина страшенно бо§ться?

Ну що ж пане додатку до нотатника. Життя закiнчується. Однак я все не можу вiдiрватися вiд цих сторiнок. Все таки звичка дiйсно друга натура людини. Немало я бачив i чув у цьому життi цiкавого, повчального, вiдразливого i взагалi нiкому не потрiбного. Останнє, що має зробити укра§нський шахрай, на закордонних рахунках якого знаходяться сотнi мiльйонiв доларiв, iдучи у вiчнiсть, так це передати цi грошi до рук людей, якi знають що i як з ними робити. Я писав у нотатнику про власнi шахрайськi оборудки, але й словом не обмовився про те, отакий я конспiратор, що в укра§нськiй дiаспорi мною особисто створена, випестувана, вихована, вишколена вiдповiдна нинiшньому часу ОУН. I це не випадково. Здавалося б, що таку органiзацiю необхiдно органiзовувати в Укра§нi. Але я вважаю, що в нинiшнiй ситуацi§ в нашiй кра§нi база укра§нського вiдродження має створюватися саме в дiаспорi.

На факультетах соцiологi§, психологi§, мiжнародних вiдносин, економiчно§ i соцiально§ кiбернетики мого унiверситету декiлька рокiв працювала комплексна група студентiв-магiстрiв другого року аспiрантури. Кращi з кращих. Саме вони на моє, на цей раз уже безпосереднє замовлення, виконали проект органiзацi§ Укра§нсько§ свiтво§ корпоративно§ держави (УСКД). Ця iдея зародилася в мене декiлька рокiв тому в результатi аналiтичних роздумiв над долею нашо§ нацi§ у свiтi i у зв'язку з очевидними процесами глобалiзацi§ життя на нашiй планетi. Укра§нська дiаспора є найбiльшою у свiтi i перевершує за чисельнiстю iталiйську i навiть китайську. Особи укра§нського походження складають у рiзних кра§нах свiту у сумi понад 40 млн. Десятилiттями з Укра§ни ви§жджали найдiєвiше, найрiшучiшi, iнтелектуально найрозвиненiшi люди. Через це нинi за кордонами Укра§ни живе приблизно така ж кiлькiсть укра§нцiв як i в нашiй державi.

Якщо органiзацiйно, iдеологiчно, фiнансово, iнтелектуально об'єднати цi двi половинки нашо§ нацi§, виникне критична маса, яка спричинить величезний органiзацiйно-iнтелектуальний i iдеологiчний вибух. Все вiдбудеться точно так, як у атомнiй бомбi. Окремо обидвi частини ядерного заряду не здатнi на вибух. Але з'єднанi в одне цiле вони створюють критичну масу, яка i дає абсолютно iншу якiсть, §§ прояв i стан. Для успiшного i швидкого розвитку нашо§ нацi§ на операцiйному просторi держави Укра§на нам очевидно не вистачає критично§ маси i §§ має забезпечити саме укра§нська дiаспора.

Я не можу тут назвати нi кра§ни дiаспори, нi §§ органiзацi§, якi посмертно будуть реалiзувати мо§ iде§. Нiчого не поробиш, необхiднi вiдповiднi перестороги. Вороги нашо§ нацi§ не дрiмають. Я не даремно писав, що кiнцевою метою мого проекту буде створення Укра§нсько§ глобально§ корпоративно§ держави. Ця держава дiйсно буде створена за принципами дiяльностi велико§ корпорацi§ i складатиметься з держави Укра§ни i укра§нсько§ дiаспори як планетарного явища. На початку ХХI ст. у свiтi вже немає жодно§ кра§ни свiту, де не було б нашо§ дiаспори. Це просто незаперечний факт. Однак фактом є i те, що ця дiаспора абсолютно неорганiзована i мало пов'язана з Укра§ною. Влада "iнородцiв" в Укра§нi не хоче i не буде органiзовувати укра§нцiв за кордоном, так як це для не§ не вигiдно i навiть небезпечно.

Мотором, рушiєм Укра§нсько§ свiтово§ корпоративно§ держави (УСКД) служитиме креативний укра§нський iнтелектуальний потенцiал, який спрямований у день завтрашнiй. Не даремно ж укра§нцi Кондратюк, Корольов, Глушко, Челомей, Яремович вивели людство в Космос i вiдправили людину на Мiсяць. Це саме i зробила укра§нська дiаспора в Росi§ i США. УСКД - це конструктивна альтернатива регiональним iнтеграцiйним об'єднанням просторового типу на кшталт ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, СНД та iншим. Лише УСКД зможе реально протистояти нинiшнiм глобальним фiнансовим корпорацiям, якi завойовують свiт, все бiльше перетворюючи його на унiфiковане, спрямоване проти людини пекло.

Менi вдалося знайти в дiаспорi десять дiйсно надiйних, iдеологiчно стiйких людей, якi я знав нiколи не пiдведуть i не зрадять. Скажете це мало? Але ж самому Iсусу Хресту вдалося мобiлiзувати лише дванадцять послiдовникiв. Крiм того, один з його учнiв виявився мерзенним зрадником. Нинi ж цих дванадцяти ми маємо понад мiльярд осiб. Саме стiльки в наш час на Землi хрестиян. На подiбний ефект я не сподiваюся, але все ж вважаю, що згодом з цих десяти виростуть десятки мiльйонiв. Не знаю, чи коректним є таке порiвняння, однак я як i Iсус йду з життя, залишаючи останньому сво§х iдейних послiдовникiв. Вони вже знаходяться в рiзних кра§нах свiту, озброєнi не лише iдеєю i вiрою, але й великими грошима для §х втiлення в життя.

В останнiй час я мало сплю. Здається взагалi не можу зiмкнути очей. Але це нiчого, всi ми добре виспимося коли помремо. Те ж саме буде i зi мною. Вже в найближчi днi я планую добряче виспатися, пiрнувши до вiчностi. Вона кличе, заворожує своєю безоднею i вже немає сил опиратися цьому незбагненному поклику. Мною заволодiв якийсь дивний потойбiчний карнавал, як моє особисте занурення у свiт чисто§ фантазi§. Все життя я зривав маски з облич iнших людей, показуючи §х справжню сутнiсть. I пiд маскою таємничо§ ледi раптом виявлялася мегера, яка миє брудний посуд у себе на кухнi в запраному халатi. I ось я нарештi дозволю сво§м жертвам зiрвати маску i зi свого обличчя.

Веселi люди стверджують, що в кожному католицькому приходi, який хоча б трошки себе поважає, має бути хоча б один мiсцевий святий. Головна бiда нинiшньо§ Укра§ни, як на мене, полягає в тому що у нас немає святих великомученикiв. Не iснує жодно§ людини, яка б у наш час пожертвувала сво§м капiталом, здоров'ям, самим життям заради iнших. У минулому таких людей iснувало тисячi i навiть мiльйони. Вони гинули за Укра§ну не вимагаючи натомiсть навiть слави чи бодай хоча б пам'ятi про себе у вдячних нащадкiв. Ну що ж, комусь треба i започатковувати такий рух...

Спочатку в мене виникла думка врiзатися на величезнiй швидкостi в якийсь бiгборд i здiйснити такий собi символiчний акт, про який би були вимушенi говорити люди. Я навiть обрав для себе таких два. На одному добре вiдретушований президент по шахрайському закликав нас любити Укра§ну. Людина, яка цю кра§ну продала в першi ж днi свого правлiння вимагала вiд нас до не§ любовi. Вiн явно чисто по-шахрайському ототожнював себе з Укра§ною i вимагав вiд нас любити не §§, а себе самого. На другому "бiгмордi" мiстився пропитий фейс останнього росiйського царя Нiкалая II. "Прастi мєня государь" по цапиному мекала "бiгморда". Цi "патрети" росiйського царя розвiсили по всiй кра§нi, нiби насмiхаючись над "нашим" президентом, який нiбито закликав нас любити свою Батькiвщину. Одна бабуся на передвиборнiй зустрiчi сказала менi, що кацапи замордували свого царя разом з його родиною, а вiд нас укра§нцiв вимагають каяття за сво§ злочини. Та що з них вiзьмеш. У них нiколи нi честi, нi совiстi не було й не буде. На це я вiдповiв бабусi, що всi цi "бiгморди" в Укра§нi за сприяння божевiльно§ "укра§нсько§" влади розмiщають онуки i правнуки тих чекiстiв, якi i вбили царя з його родиною i обслугою. Хiба керiвники ФСБ не заявляли неодноразово, що вони є прямими нащадками ленiнських i сталiнських чекiстiв.

Але на§хати на бiгборд, збити його i загинути самому це не круто. Навiщо менi цi дебiльнi "бiгморди", коли в нас є прем'єр-мiнiстр укра§нофоб. I саме я як голова парламентсько§ комiсi§ з нацiонально§ безпеки i оборони дуже добре знаю не лише його ранковий маршрут на роботу, але й його, так би мовити, вузькi мiсця. Якщо в нас нинi немає таких безкорисних геро§в як Степан Бандера, то нехай ним стане справжнiй укра§нський шахрай. Цей останнiй в моєму життi вчинок не лише перекреслить все те зло i обман, яке я принiс у це життя, але й дозволить мо§й дружинi i мо§м дiтям щиро пишатися мною. А це, як я вже зрозумiв, для них надзвичайно важливо, що я ранiше, будучи шахраєм, навiть не пiдозрював.

Якщо не маєш мети заради яко§ варто жити, знайди мету, заради яко§ варто померти. I я зробив свiй вибiр. Заради чого жити в мене вже не було чого. То завжди можна знайти те, заради чого можна померти. Весело, з пiснею, забравши з собою очевидне зло, очистивши вiд нього землю, яку ти залишаєш сво§м дiтям i онукам.

Я ретельно вивчив маршрут прем'єр-мiнiстра, який спецiально довiв економiку нашо§ держави до ручки. Вiдомо менi було i те, агентом яких iноземних спецслужб вiн є. I мене не обдурить, як укра§нську корпорацiя iдiотiв, його "русская хвамилiя". Менi добре вiдоме його "дiвоче" прiзвище. Знав я i про те, хто i як його супроводжує. Все це, а також "пропускнi" номери мого важкого джипу, дозволять менi на мо§й улюбленiй трасi не схибити нi на сантиметр.

Останнє, що почули охоронники з автомобiля супроводу прем'єр-мiнiстра, коли пiдбiгли до груди металу, яка колись була двома шикарними джипами стали передсмертнi слова, сказанi Принципалом-Жульським: все лайно, друзi.

Комментарии: 1, последний от 30/10/2011. © Copyright Масляк Петро (petro_maslyak@ukr.net) Размещен: 04/10/2011, изменен: 04/10/2011. 448k. Статистика. Роман: Проза		Оценка: *1.002** Ваша оценка:
Аннотация: Роман присвячений сучасним проблемам Украјни.

Масляк Петро : другие произведения.

Сповiдь украјнського шахрая