Масляк Петро: другие произведения.

Таємниці України і агресії проти неї Росії

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс фантастических романов "Утро. ХХII век"
Конкурсы романов на Author.Today

Летние Истории на ПродаМане
Peклaмa
Оценка: 7.44*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Книга про минулі і сучасні таємниці України а також загадки агресії Росії.


Петро Масляк

Таємниці України і агресії проти неї Росії

Есе

Частина перша

Історія і суспільство

      -- Скільки років Києву
  
   Скільки років Києву? "Дитяче" запитання для школяра? Тест на знання історії України? Чи може перевірка знань з минулого нашої держави для "академіків від історії"? Все разом. Зі шкільної чи студентської лави ми знаємо, що Києву 1500 років. Ця дата була затверджена ще в Радянському Союзі за часів правління в ньому Брежнєва (того, про якого розповідали анекдоти) і Щербицького в Україні. Зрозуміло, що 1500 річчя Києва було "науково" обґрунтовано відповідними науковими установами "від історії" і відповідними "корифеями", які керують історичною наукою і донині. Хіба можуть вони привселюдно заявити нині, що всі їхні "наукові" розробки нічого не варті і визначалися лише тодішньою політичною номенклатурою і кон'юнктурою, а також бажанням керівників держави, які ніякого відношення до історії як науки не мали? Очевидно, що ні.
   Так скільки ж років Києву, історичній столиці України? Чи можуть історики і археологи визначити якусь умовну дату виникнення нашої столиці? Чи є науково обґрунтований період, про який ми можемо сказати, що вже в той далекий час існувала давньоукраїнська держава зі столицею в Києві. Виявляється, - можемо!
   У мене на південь від Києва знаходиться дача. Тисячі цих дачних ділянок оперізують нашу столицю зусібіч. Так ось, недалеко від моєї дачі простяглися знамениті Змійові вали. Могутня фортифікаційна споруда давніх часів. Її протяжність лише в Київській області складає понад 800 км. Навіть нині висота цієї "Китайської стіни" досягає 10 метрів. Під час же спорудження висота валів досягала 16-20 метрів, тобто висоти 7-поверхового будинку! Крім того, зверху ще на декілька метрів простяглися до неба могутні дубові колоди, забиті чи закопані сторчма. За залишками цих дубових колод, радіовуглецевим аналізом, вчені і визначили, що цим валам як мінімум 2700-2800 років. Що ж тоді виходить з цією офіціозною датою виникнення Києва? А ось що. Виходить, що 2800 років тому якісь невідомі пришельці з космосу звели до неба величезні циклопічні споруди, за обсягом робіт співзмірні зі спорудженням Великої китайської стіни чи єгипетських пірамід для захисту з півдня якогось хутора чи села. Хто в такі фантастичні речі може повірити? У нас науковці-історики чи фантасти?
   Для будь-якої людини, яка знайома з формальною логікою ці факти говорять лише одне. Вже як мінімум 2800 років тому на місці сучасного Києва існувала столиця могутньої держави, на захист якої с півдня від кочових племен і були споруджені грандіозні Змійові вали. І не в один ряд. Це була розгалужена система фортифікаційного захисту Києва. Причина її створення точно така, як і будівництва Великої китайської стіни - захист держави від наскоків войовничих степових кочівників. Різниця лише в тому, що китайці захищали свою імперію з півночі, а ми з півдня. Ось і все.
   Це ж дійсно, треба було мати могутню, добре організовану державу, щоб зганяти на важкі земельні роботи десятки тисяч людей, одягати, годувати їх, будувати для них житло. Хіба не так? Потрібні були будівничі, проектанти, армія, міліція, інтенданти і таке інше. Хтось проектував, а хтось втілював цей проект у життя, хтось підвозив провіант, а хтось охороняв цей вал цілодобово. Все це могла робити лише чітко організована і структурована держава, яка ставила на меті вберегти від руйнування свою священну столицю. Навіщо інакше такі титанічні зусилля взагалі були потрібні? Якщо Київ в той час існував, але не було держави, то хіба можна уявити собі, щоб сотні тисяч людей самі по собі зібралися в одному місці і почали копати лопатами землю і створювати з неї величезний вал. Це просто в принципі не можливо.
   Нині Змійові вали ми можемо бачити на космічних знімках Києва і околиць. Хтось, дуже далекий від історії, і не лише від неї, роздав землі навколо цих валів дачникам. Та так, що де-не-де до цих валів і підійти не можна. Ось так ми ставимося до власної славної історії. Вперше ці вали відмічені "для широкого загалу" в Комплексному атласі України, виданому ДНВП "Картографія" у 2005 році. На стор. 24 цього атласу міститься карта геоморфологічної будови нашої держави. Саме на ній вперше на фізико-географічній карті і позначені Змійові вали, які тягнуться навіть не в один, а в декілька рядів від річки Тетерів до Дніпра, а також від річок Здвиж, Ірпінь також до Дніпра. Південніше такий же вал простягнувся вздовж Росі. Є такі вали й на лівому березі Дніпра, а також виявлені вони і на північ від Києва - від Дніпра до Тетерева.
   Зрозуміло, що просто так побудувати ці величезні перешкоди для пересування і піти додому не мало ніякого сенсу. Очевидно, що як і в Давньому Китаї, який тоді так не називався і за свою історію, і як Україна не раз змінював свою назву, через якийсь відрізок на валу містилися бастіони, а біля них приміщення, де постійно жила озброєна охорона. Ця охорона постійно мінялася. Тисячі людей несли постійну сторожову службу по охороні південних рубежів столиці своєї держави. Це була одна із перших прикордонних служб України. Тут мають бути музеї, туристи з усього світу повинні щодня відвідувати ці місця. Як відвідують Велику китайську стіну туристи з найвіддаленіших куточків нашої планети. Декілька кілометрів цієї циклопічної споруди держава мала б уже давно відновити в первісному вигляді, показавши всьому світові, що ми належимо до найдавніших і найславетніших націй нашої планети. Щоб вони на власні очі побачили, що наші предки збудували і для чого.
   Уже давно необхідно було б надрукувати тисячі рекламних буклетів. Багато чого вже упущено. Таким умовним рубежем рекреаційно-туристичного використання Змійових валів і відновлення їх світової слави могло б послужити проведення чемпіонату Європи з футболу Євро-2012. Але нічого не було зроблено. Навіть знання про існування цього величезного туристичного ресурсу світового масштабу і розуміння необхідності його використання у нас немає. Про це дуже красномовно говорять відповідні опитування автором різних верств населення Києва. Практично 100% людей вперше чують про наявність під самим боком столиці якихось Змійових валів. Не відомо їм і про їхнє призначення і час створення. В цьому сенсі наша освіта абсолютно не є адекватною часові. Діти в школі, знову ж таки за опитування автора, краще знають про революцію у Франції чи про події в Московії часів Івана Грозного, ніж про те, що відбувалося в них під носом у далекому і в недалекому минулому. Але ж істинно сказано: хто не знає свого минулого, той не буде мати майбутнього.
  
      -- Найдавніша нація світу
  
   Декілька років тому, ще за правління в Україні президента Кучми до нашої держави прибув з офіційним візитом президент Сполучених Штатів Америки Білл Клінтон. Найуспішніший президент цієї країни. Саме його правління, вперше за останні десятиліття, закінчилося профіцитом державного бюджету аж у 75 млрд. доларів. Коротке пояснення. Більшість країн закінчують фінансовий рік дефіцитом бюджету. Тобто, грошей на виконання державного бюджету не вистачає і їх тим чи іншим чином приходиться позичати. Клінтон же виконав усі передбачені бюджетом країни зобов'язання, та ще й залишилася невикористаною величезна сума грошей. Всі його послідовники на цій посаді закінчували дефіцитом, який з року в рік лише зростав. Клінтон, у свій час один з кращих студентів найпрестижнішого американського Гарвардського університету був людиною дуже освіченою. Це дозволило йому підібрати на той час найкваліфікованішу у світі команду радників і помічників.
   І ось, прибувши до Борисполя, ледь не з трапу літака, виступаючи перед враженою українською аудиторією, Білл Клінтон назвав українців найдавнішою нацією у світі. Він висловився приблизно так, що вітає наймолодшу у світі демократію і найдавнішу у світі націю. Цікавим у всьому даному епізоді було те, що присутні при цьому місцеві аборигени так нічого і не второпали з його слів. В когось очі стали квадратними, в когось вилізли з орбіт, а один, присутній при цьому "корифей від історії", знизав плечима і просичав: Україна - батьківщина слонів. При цьому ніхто донині чи то не схотів, чи то не зміг вияснити, які підстави були в президента США для подібної заяви.
   Давайте це зробимо ми з вами. Отже, українці, за твердженням Клінтона, найдавніша нація світу. Таке твердження від глави найпотужнішої держави світу не є простим компліментом. За ним знаходиться науково бездоганне доведення. Ось воно. Виявляється, лише в українців і в українській мові людська істота позначається словом жіночого роду. Людина, тобто вона. Лише в українців людиною є жінка, в усіх інших народів це чоловік. Наприклад, в росіян це чєловєк, в поляків чловек, в німців ман, в англійців мен, і навіть у давніх римлян це гомо, теж він. Навіть мала людина, людина, яка нещодавно народилася і ще не виросла в українців теж позначається словом жіночого роду. Дитина, тобто вона. Скажімо в росіян це рєбьонок, а отже він, а в німців дитина взагалі позначається словом середнього роду. Ну то й що? - скаже нетерплячий читач. Справа в тому, за яким сценарієм розвивалося людство. Спочатку, в сиву давнину, багато тисяч літ тому людська цивілізація починала свій розвиток з матріархату, і лише через тисячі років перейшла до патріархату, який продовжується й нині. Для того, щоб у цьому пересвідчитися достатньо проаналізувати статевий склад нашої законодавчої і виконавчої влади. Жінок там дуже мало. Сім з половиною тисяч років тому, коли в Україні існувала одна з найдавніших, а може й найдавніша у світі Трипільська цивілізація - все було навпаки. Донині в Україні археологи відкопали тисячі зроблених з глини жіночих статуеток, які стояли в кожному домі і їм молилися, як нині моляться на ікони. Велика українська матір керувала тут усім. Жінки були у великій пошані. І нині пережитки матріархату проявляються у нас у високому статусі жінки в українському суспільстві, який незрівняний з її статусом, скажімо в ісламських країнах.
   Патріархат і матріархат притаманний і для інших живих істот, скажімо тварин. У слонів панує чіткий матріархат. Там всім керує самка-матріарх. Така ж ситуація серед гієн. А ось в левиному правді всім заправляють самці. Цікаво, що українці свій давній матріархат, який донині зберігся у прадавній українській мові перенесли і на тварин. У нас тварина це теж слово жіночого роду, в той час як у росіян, наприклад, животноє, тобто воно, це середній рід.
   Але чи справді українська мова така давня? Давайте це питання розглянемо не з амбіційно-емоційного, а з суто науково боку. Поставимо собі таке абсолютно просте запитання. Яка мова давніша - українська, російська чи англійська? Чи можна це довести просто зараз. Виявляється, можна. На основі науки, яка зветься структурна лінгвістика. І ось тут виникає дуже цікава колізія. Здається незрозумілим, чому з українського алфавіту за радянських часів вилучили літеру г. Так ту, яка повернута носиком догори, а не донизу. Чому? Чому це рішення приймалося на самій "горі" в Москві. Чим якась нейтральна літера могла завадити тоталітарному режиму? Здається нічим і це якесь маразматичне рішення, прийняте тому, "що більше нічого робити". Не поспішайте з висновками.
   Виявляється все, як і в попередньому випадку, дуже просто. Будь-який зарубіжний лінгвіст, просто порівнявши російський і український алфавіти, навіть не вникаючи глибоко в сутність проблеми одразу скаже, що українська мова є давнішою за російську. В українській мові є три приголосні звуки "х", "г" і "г", а в російській лише два - "х" і "г". Значить українська мова давніша. Але кремлівські "спеціалісти" та і не "допетрали" до того, що голосних звуків і букв в українській мові теж більше, ніж в російській. Наприклад, у нас є "і", "и" і "ї", а в російській лише "ы" і "и". Те ж саме і стосовно англійської мови. Там є лише два приголосних цього ж звучання: "g" I "h", що теж вказує на давніше виникнення української мови.
   Нинішнє вивчення іноземної мови учнями і студентами України ведеться переважно не через українську мову, а через російську. Саме через це виникає немало проблем. В російській мові, як ви знаєте, менше приголосних і голосних звуків. Саме через відсутність в російській мові звуку "г" через неї не можна передати відповідні звуки англійської і німецької мови. Іноді виникають анекдотичні випадки. Слово пан німецькою, тобто "гер", яке пишеться через "h", через відсутність такого звуку в російській передається не "хер", що звучить непристойно, а "гер". Ні те, ні інше не відповідає правильній німецькій вимові. Англійське слово "home", передається як "хоум", хоча б треба було б казати українскою "гоум". Таких прикладів безліч. Виходить, щоб росіянам правильно вивчати англійську чи німецьку мови треба спочатку вивчити українську. Така ситуація була і в царській Росії, коли граматика Смотрицького, внаслідок відсутності в російській мові деяких зворотів і звуків. порівняно з українською, пояснювала особливості російського правопису, через український. Це викликало обурення в російських науковців і громадських діячів. Але що поробиш...
  
      -- Чи існували давні українці?
   Всі ми знаємо, що на Близькому Сході знаходиться держава Єгипет, яку відвідали вже мільйони українців. У школі ми вчимо, що крім Єгипту сучасного, є ще й Давній Єгипет. Тисячі років тому тут жили люди, які не розмовляли нинішньою арабською мовою, але вони були давніми єгиптянами. Отже Давній Єгипет існував і існували давні єгиптяни, але чомусь не існувало Давньої України і давніх українців. Чи це дійсно так, чи просто політикани наклали табу на назви Давня Україна і давні українці, щоб штучно розірвати зв'язок часів?
   З нашої дивної офіційної історії ми довідуємося, що спочатку в Україні жили трипільці, які створили найдавнішу у світі Трипільську цивілізацію або культуру. Потім вони кудись ділися. Не то випаровувалися, не то відлетіли на іншу планету. Після них ніби з неба впали скіфи. Таж сама історія трапилася і з сарматами. Після їх "відльоту" невідомо звідки взялися анти. Потім, послідовно, виникли русини і українці. Зв'язку між ними ніякого. Дивна і потворна історія і історики, які її проповідують. Так навіть у принципі не буває. Звичайно, міграційні процеси завжди були і будуть, але ядро нації завжди залишалося на своїй землі. Тим більше, що це земля благодатна і родюча, і "пхатися" невідомо куди, скажімо в болота і піски холодної Росії чи пустелі Азії було нам абсолютно ні до чого. Популяційний надлишок відходив, виганяли злочинців і нероб, але кидати чудові ландшафти заради набагато гірших ніхто не збирався. Це не якесь там відкриття, це очевидні речі.
   То яке відношення до нинішніх українців мають, скажімо, трипільці чи анти? Як вони пов'язані з нами, сучасними українцями? Це питання має абсолютно просту відповідь. Науковці твердять, що нації, організовані точно так, як і людські родини. У кожного з нас є предки: батьки, діди, прадіди і прапрадіди. У них можуть бути невідповідні вашому прізвища, але вони ваша пряма рідня. Генетична рідня. Їхні гени, їхні галогрупи знаходяться у вас і визначають ваш зовнішній вигляд, вашу силу, ваші таланти.
   Точно так і з давніми українцями (трипільцями, скіфами, сарматами, антами, русинами). Вони співвідносяться між собою і з нами, українцями нинішніми, як пов'язані у родині між собою ваші прадід, дід, батько і ви. А майбутні українці будуть вашими дітьми, онуками і правнуками. Так же пов'язана з нинішньою Україною і України Давні, тобто Трипілля, Скіфія, Сарматія, Антія, Київська Русь. Та й усі перехідні між ними форми української держави. Так, саме української, а не якої іншої. Це добре розуміють в інших країнах світу. Розуміють територіальну і генетичну спадковість нації. Скажімо, нинішній Таїланд за багатовікову історію власного існування і нинішні тайці мали щонайменша п'ять назв. Але історія цієї держави чітко наголошує на тому, що Сіам чи то Чианг-Май, це Давній Таїланд, а не щось інше. І сіамці, це нинішні тайці, точніше батьки сучасних тайців.
   Зараз генетика досягла такого рівня, що за аналізом крові можна визначити з якого села походить ваш батько. Національні галогрупи навіть сусідніх народів іноді досить суттєво відрізняються. У нас таких досліджень або не проводять, або ж вони є засекреченими. А ось іноземні генетики вже давно визначили, що за набором галогруп українці набагато ближчі до шведів, ніж до росіян. А росіяни натомість ближчі до поляків. Саме своєрідність галогруп українського населення і вказує на те, що первісно, генетично пов'язане з українською землею, її водою, їжею, сонячною і земною радіацією населення, ядро нації, ніколи цю землю не покидало, передаючи власну своєрідну генетику своїм предкам, тобто нам з вами.
   З цього ми можемо зробити цілком обґрунтований висновок, що всі народи, які жили на нашій території є давніми українцями, нашими прямим пращурами, а сучасна Україна є прямим нащадком Давньої України, як би її в той далекий час не називали сусіди. А що ці назви постійно змінюються говорить хоча б історія з назвою двох сусідніх держав Росії і Білорусії. Українці, хоча й не знали в той час про існування такої науки як генетика, чітко розуміли, що білоруси і росіяни мають різне, але не слов'янське походження. Тому і називали білорусів "литвинами", а росіян "москалями" і "кацапами". Назви Росія і Білорусь є абсолютно штучними. Обидві були офіційно запроваджені у вжиток Катериною ІІ. Причина цього полягає в тому, що Московія захопила Україну і виявила для себе те, яку заглиблену в тисячоліття історію українці мають. Тому, щоб "примазатися" до неї, угро-фінську Московію назвали Росією, а прибалтійську Литву Білоруссю. Ще на карті Боплана 1648 року таких назв немає, а є Московія.
   Давня Росія без України це взагалі повний нонсенс. Всі істерики нинішньої Росії і її претензії до України пов'язані лише з одним. Створення незалежної України забрало в Росії її давню історію, яку вона вкрала в України. Через це історія Росії не йде далі 14 століття. Захоплення ж України заглиблювало історію Росії одразу на декілька тисячоліть вглиб. І росіян не тривожить той факт, що на території Росії не було жодного трипільського поселення. Вони лише наші, українські.
   Намагання фальсифікувати історію України продовжується. Нещодавно було заявлено, що скіфи не є пращурами українців, так як вони жили не лише на території України, а по всій Євразії. Дивовижне твердження. Тисячі могил скіфів і їх царів розміщені саме в пониззі Дніпра, тобто в Україні. Якщо скіфи жили по всій Євразії, то тоді виходить, що їх за тисячі кілометрів везли ховати до України, а це вже повна нісенітниця. Чергова російська псевдонаукова маячня.
  
      -- Підземна "Троя"
  
   Мешкаючи в Феофанії, є такий район у Києві, у 1984 році, перед самим Новим роком я з собакою здійснив доволі протяжну прогулянку лісом до іншого району Києва Китаєва. Настала чергова відлига і сніг стрімко зійшов. Тримаючи собаку на повідку я вийшов на безлісу дніпровську кручу, звідки відкривався запаморочливий вид на замерзлий Дніпро і його лівий берег. В одному місці потоки талої види на схилі гори осунули грунт. Собака підбіг до цього місця і почав рити лапами землю. Не встиг я підійти до нього, як собака зник під землею. Звідти долинав його гавкіт. Я бігав сотні метрів по дніпровському схилу, орієнтуючись на майже безперервний лемент собаки у підземеллі. Потім повернувся до лазу і почав кликати пса. Підійшли й інші люди, яких зацікавила ця подія. Почали допомагати кликати тварину. Через деякий час собака виліз на поверхню. З того часу я і зацікавився підземними лабіринтами столиці України.
   З часом стало зрозумілим, що в надрах правого, високого берега Дніпра, як мінімум від Вишгорода на північ від Києва до Канева, на віддаль понад 150 км простяглося найграндіозніше у світі підземне печерне місто. Про нього українці практично нічого не знають.
   Наприкінці ХХ ст. у Туреччині відкрили невелике підземне місто. Зовсім випадково. Про це довідався весь світ. Місто стало національним історичним надбанням Туреччини і всього світу. У нас же відношення до історичних надбань нашої нації, на жаль, зовсім інше.
   Вже значно пізніше я довідався, що грандіозне підземне печерне місто має підземні церкви з золотими іконостасами, опалення, житлові приміщення, комори і таке інше. Воно могло одночасно вмістити сотні тисяч людей. Які ж природні і сторичні передумови створення такої велетенської підземної галереї?
   Східні відроги Придніпровської височини, які омивають води Дніпра, мають одну особливість, яку місцевий український винахідливий люд здавна використовував для будівництва підземних "схрон". Над Дніпровськими кручами пронеслися тисячоліття і зростання чисельності населення у світі супроводжувалося періодичними навалами армій нецивілізованих народів сходу і півночі. Частина українців тікала на захід до Карпат, частина ховалася під землю. Але чому саме дніпровські схили послужили природною базою для спорудження підземної "Трої"?
   Справа в тому, що гідрологічний режим, склад гірських порід дніпровських круч дуже сприяв прокладанню підземних ходів. Тут залягають доволі пухкі, але водонепроникні породи лес і мергель. Перший і став основою створення найрозгалудженішої, найпротяжнішої у світі мережі штучних підземних печер.
   На багато десятків кілометрів східні відроги Придніпровської височини, які спадають до Славути, як головка твердого сира пробиті підземними лабіринтами, виритими руками декількох поколінь українців. Це тут, під Києвом і далеко за його межами, під крутосхилами Дніпра у Придніпровській височині знаходяться найвеличніші у світі підземні міста, українська "Троя". Ця слава і велич України і донині майже зовсім не досліджена і мало кому відома. Підземні міста ще чекають свого Мозолевського, який знайшовши в нашій землі знамениту пектораль своїм відкриттям уславив себе і українську націю.
   Найвідоміша і найдослідженіша частина української "Трої" знаходиться в Києві. Але й про київські печери мало хто знає, але якщо й знає, то не завжди правду. Багато і всіляких вигадок про час їх створення. Є люди, які вважають печери природними утворами. Насправді київські печери мають штучне походження і вони дуже давні. Одним тисяча років, вік інших перевищує декілька тисяч років. Так, Кирилівські печери датуються палеолітичною епохою. Їм 10-15 тис. років. Печери Києва ніколи не досліджувалися комплексно. Відомо лише, що вони є на всій території давнього Києва та на його околицях. Найвідоміші науковцям простяглися від Кирилівської церкви до урочища Церківщина. Вони викопані переважно в товщі лесу і мають глибину від 5 до 20 метрів. В сухому лесі цілорічно підтримується постійна температура 10-12 градусів Цельсія вище нуля.
   В найбільш відомих і досліджених київських печерах, які мають штучне походження, природні особливості завжди відігравали одну з провідних ролей. У них є житло, багато підземних церков. Знайдено і опалення. Тут люди переховувалися, жили, працювали, молилися. На жаль, про це мало знають не лише у світі, але й кияни та українці в цілому. Та ми ж не варвари, не дикуни якісь. За нами тисячоліття на своїй землі. Ми не прийшли на неї з інших країв і не зайняли та вкрали чуже. Це все наше, українське - і храми тисячолітні, і знаменита пектораль, і Трипільські городища, і підземні міста. Все це збудували наші пращури, а не предки німців, французів, англійців чи росіян. Їх у той час "і в проекті не було". То хто ж їх тоді цивілізував? І чи знаємо про це ми, і чи знають про це вони? Чому ці підземні міста донині не досліджені і не відреставровані? Чому їх не відвідують наші діти і онуки, туристи з усього світу? Адже тут криється тисячолітня слава України. Бо ж не станемо ми багатими матеріально, поки не станемо багатими духовно. А тут цілі величезні пласти виховання патріотизму і національної свідомості. У нас під ногами...
   І ось останнє повідомлення, датоване 2015 роком. Знайома вчителька географії родом з під Трипілля на півдні Київської області повідомила мені, що в їхньому селі під час будівництва будинку на сусідньому подвірї, поруч з хатою її батьків будівельники знайшли ціле підземне добре облащтоване місто. Вони звергулися до господаря, що їм з цим робити. Той заплатив їм гроші, щоб вони про свою знахідку більше нікому не розповідали. Вілла вже майже готова, а тут наїдуть археологи, журналісти, почнуть дивуватися звідки у скромного державного службовця з окладом 3 тис. грн на місяць будинок на 10 млн доларів. Думаю, що таких прихованих від громадськості з названих причин відкриттів підземної Трої вздовж правого берега Дніпра було вже не один десяток...
  
  
      -- Ландшафтно-етнічний притулок української нації
  
   Ви вже знаєте, що, наприклад, киян рятували від чисельних зайд-загарбників, які приходили на квітучу українську землю, крутосхильний рельєф, підземні печери, грандіозні оборонні Змійові вали. Але людей ставало все більше і не тільки в Україні. Постійно зростала і кількість ворогів.
   Однією з найбільших загадок європейської історії є: як поталанило українцям вижити в умовах найнестабільнішої у світі "коридорної" території. По ній, за декілька тисячоліть, пройшли зі сходу на захід і у зворотному напрямку майже всі народи Євразії. При цьому сотні з них зникли не залишивши по собі навіть сліду на землі. Від інших ці сліди і знаходять нині археологи. Українці ж не лише вижили, але й зберегли незалежним свій давній генетичний і антропологічний тип.
   Де ж знаходило порятунок ядро української нації, коли здавалося, що вижити на чудових, родючих і квітучих землях Поділля і Придніпров'я було практично неможливо? Де розміщується та досить значна за площею територія, на якій сама природа створила унікальну за своїми природними характеристиками "схрону". Вважаю, що нею є Українські або Східні Карпати.
   Ідея ландшафтно-етнічного притулку української нації в Карпатах, базується на тому, що ця гірська система в ландшафтному відношенні значно відрізняється від інших гір Європи. У тому числі й від Західних і Південних Карпат. Українська Карпати є середньовисотними горами з виположеними схилами. Вони майже зовсім позбавлені скелястих масивів. У минулому тут панували суцільні непрохідні для чужинців лісові нетрі. Немає в цих горах і льодовиків та постійної снігової лінії. Українські Карпати в давнину були надзвичайно багаті на звірів і птахів, цінну деревину, живицю, гриби, ягоди, а річки - на рибу.
   Напевно, наявність такого тилу в української нації й пояснює для декого незрозумілу її пасивність до геополітичної експансії на схід. На користь цієї теорії говорить і те, що навіть нині густота сільського населення України поступово зменшується від Карпат у східному напрямку. Це тим більш дивно, що комплекс природних умов для ведення сільського господарства саме у цьому напрямку покращується, а не погіршується.
   Періодично зростаючий тиск кочових народів призводив до неодноразової втечі українців до Карпат. Тому тут і утворилося декілька етнографічних груп української нації - бойків, лемків, гуцулів. Можливо найбільші проблеми виникли тоді, коли з'явилися в Карпатах гуцули. Не зрозуміло чому вони поселилися в таких лісових нетрях і так високо в горах, де і жити дуже важко. Є гіпотеза, що гуцули - нащадки ремісників зруйнованого татаро-монголами київського Подолу. Вони відступили на захід, сховалися в Карпатах. При цьому гуцули зберегли ремісничі навички, пронісши їх через віки.
   В цілому необхідно відмітити, що Карпати відносяться до наймолодших гір нашої планети, де горотворчі процеси ще не закінчилися. Тому ці гори є сейсмічно активною зоною Європи, де відбуваються землетруси, а в Закарпатській області навіть знаходиться Вулканічний хребет. За моєю теорією пасіонарної активності народів і їх державотворчої потуги причиною їх виникнення, на відміну від Л. Гумільова є не періодично зростаюче сонячне випромінювання, а активність земних надр. Саме вона у вигляді радіоактивного випромінювання гірських порід і розломів у земній корі призводить до мутацій населення і перетворення їх на активних, національно свідомих громадян. Тому чим далі українці просторово відривалися від "підзарядного пристрою" в Карпатах, тим їхня національна свідомість знижувалася. І лише в Центральній Україні, на Українському щиті, на його розломах українці знайшли другий "зарядний пристрій", що і призвело до послідовного виникнення на ньому цивілізацій і держав.
  
      -- Звідки взявся на Чернігівщині гуцульський Свидовець?
  
   Географічні назви України сповнені багатьох загадок і таємниць, які донині не розкриті. Однак, з часом, завіса таємничості поступово зникає і ми розшифровуємо послання наших пращурів з далекого і недалекого минулого. Якщо подивитися на карту заселеності території нинішньої України 1400-1550 років, то ми побачимо, черговий відплив українців на захід до ландшафтно-етнічного притулку під час татаро-монгольської навали призвів до знелюднення східних і південних теренів України. Постійного населення там в той час не було. Але вже на карті, яка відображає географічне поширення української етнічної території в 1550-1640 році до того безлюдні простори південної Чернігівщини і Сумщини, а також вся Полтавщина вже повністю заселені. Звідки взялося населення? За теорією ландшафтно-етнічного притулку української нації воно повинно було прийти на ці землі з Карпат, Галичини, Закарпаття. Чи є наукове підтвердження цьому?
   Так, є. Справа в тому, що для всіх народів характерним є, переселяючись на нові землі проживання, називати свої нові поселення іменами населених пунктів, звідки вони прийшли. Це притаманно не лише для українців. Переселенці з Великої Британії принесли в Північну Америку сотні назв міст і сіл своєї батьківщини. Іноді вони переносилися абсолютно без змін, іноді додавалося слово "новий". Теж саме робили голландці, німці, іспанці, португальці тощо. Звідси виник спочатку заснований голландцями Новий Амстердам, який потім британці перейменували на Нью-Йорк. Перше поселення в США, містечко Нью-Плімут, заснували переселенці з англійського Плімуту. А скільки Картахен, Барселон, Кордов, Гранад у Мексиці, Центральній і Південній Америці, які засновані вихідцями з Картахен, Барселон, Кордов і Гранад іспанських і перелічити важко. Точно так діяли й українці. Тому і нині в Канаді, Бразилії, Аргентині, Росії, Казахстані тощо багато українських назв.
   Топонімічні свідки, назви населених пунктів, річок, озер, урочищ і таке інше Східної України вказують на те, що вони перенесені сюди переселенцями із Західної України. Скажімо, в нашій державі є чотири назви Самбір. Самбір і Старий Самбір знаходяться у Львівській області в Передкарпатті, майже на кордоні з Польщею, а села Великий і Малий Самбір розміщуються у Сумській області майже на кордоні з Росією. Місто Ходорів розташоване у Львівській області, а село Ходорів на півдні Київської області на Дніпрі. Місто Борщів локалізується на Тернопільщині, а село Борщів на лівобережжі Київщини. Місто Золочів у Харківській області засноване вихідцями з Золочева нинішньої Львівської області. Переселенці з Львівського Немирова заснували Немирів Вінницький. Ямполі Західної України дали назву Ямполю Сумської області. Таких прикладів безліч.
   Переселення в середньовіччі з Правобережжя на Лівобережжя України й окреслило нинішню етнічну територію нашої країни. Крім того, воно обумовило генетичну єдність української нації. Понад 70% українців Центральної і Східної України генетично є галичанами з домішками закарпатців і волинян. Таким чином топонімічна складова напрямків середньовічних міграцій населення в Україні цілком органічно доповнюється генетичною складовою. Нинішній антропологічний тип населення Центральної і Східної України витворився на основі етнографічних галичан з включенням сюди переселенців з інших західних територій української етнічної території.
   Звичайно, існують і прямі топонімічні свідки, які ведуть безпосередньо в високогірну область Українських Карпат, заселених гуцулами. Так, другий за висотою гірський масив Східних Карпат після Чорногори Свидовець, знайшов своє відображення в назві села в південній частині Чернігівської області. Тим більше, що в рельєфі ця назва тут цілком логічно проявляється. Майже на ідеально рівній місцевості біля села здіймається соляний купол. Зрозуміло, що для мігрантів-гуцулів, які раптом побачили за багато кілометрів рівнини одинокий горб він викликав асоціацію зі знайомим їм гірським масивом Карпат. Фактично по всій східній частині української етнічної території, навіть тій, яка нині знаходиться за межами нашої країни в Росії, топонімічні свідки Галичини і Карпат й донині проявляються доволі виразно.
   Значно рідше такий прояв характерний для гідронімів, які, як правило є дуже давніми. Скажімо річка на якій стоїть Львів Полтва, знайшла відображення у Полтаві. Взагалі, в цьому сенсі Полтавщина доволі своєрідна. Тут і тюркська назва річки Сула, і хорватська Хорол (хрлити, значить швидко текти) і донині спірні за походження назви Псел і Ворскла.
   Особливо багато на Сумщині і Полтавщині гуцульських назв "грунь". Їх уже не одиниці, а десятки. І всі вони відображають в рельєфі саме те, що називають грунями гуцули.
   Переселення таких великих мас населення протягом лише декылькох десятиліть не відбувалося стихійно. Це була державницька політика найзнаменитіших українських козацьких ватажків Сагайдачного і Хмельницького, родом із Львівщини. Саме вони володіли стратегічним державницьким мисленням, були українськими патріотами і тому зробили те, чого не вдалося зробити жодному з президентів України за час її незалежності. Ці президенти навіть не думали про заселення українцями Криму і Донбасу. Тому й оцінка їх діяльності прийдешніми поколіннями українців буде зовсім іншою.
  
      -- "Пуп Землі"
  
   На території України знаходяться доволі таємничі об'єкти, які не знайдені в такому виді більше ніде в світі. Масштаб їх прояву, донині не зовсім зрозуміле походження і призначення вражають уяву не лише пересічних людей, але й учених. До них у повній мірі можна віднести знамените Більське городище. Вчені вважають, що це було укріплене місто скіфської доби УІІІ - ІІІ ст. до нашої ери. Дехто вже підрахував, що в той час у місті мешкало понад 200 тис. жителів. Зрозуміло, що для того періоду це було найбільше або одне з найбільших поселень нашої планети, своєрідний "пуп Землі". Вражає його площа (4400 га) і довжина подвійних оборонних валів, які оточували місто. Вона перевищує 34 км. Дослідники ототожнюють Більське городище з містом Гелоном, про яке писав "батько історії" Геродот.
   Більське городище таке велике, що навіть не вмістилося на території однієї області. Нині воно знаходиться в районі сіл Більськ Полтавської області і Куземин Сумської. В межах однієї обвалованої території знаходилося три поселення (Куземинське, Західно-Більське і Східно-Більське). Більське городище перші дослідники прийняли за Змійові вали, які вже були відомі тоді в Україні. Лише пізніше було виявлено, що це величезна фортеця. Побудована вона була дійсно за типом Змійових валів. Грандіозний земляний вал, укріплений дерев'яною арматурою. Зверху були закопані величезні дубові колоди. Через певний проміжок височіли дерев'яні бастіони і вежі.
   На прикладі Більського городище мабуть найяскравіше проявляється наступність і зв'язність різних часових етапів розвитку сучасної української нації. Тут знайдено сліди практично всіх донині відкритих в Україні культур, які переходячи одна в одну рухалися до нинішнього часу. Київська, черняхівська, пеньківська, салтівська, роменська. Виявлено предмети часів Київської Русі і козаччини.
   Місцеві жителі займалися землеробством і тваринництвом, як і нинішні українці. Були добре розвинуті ремесла. Виявлено майстерні ковалів, гончарів, ювелірів, косторізів. Різні типи будівель включали навіть двоповерхові споруди. В цьому сенсі Більське городище нагадувало Трипільську культуру, яка більш поширена на Правобережжі.
   Зникнення давнього Гелону і його жителів, містить в собі не менше загадок, ніж таємниче зникнення майя в Америці. Однак, про цю загадку давніх індіанців знає майже кожен у світі, а про існування не менш таємничого Гелону не знають навіть українці.
   Ця таємниця ще чекає свого Шлімана. Зміна клімату, наскоки войовничих кочових племен, чергова міграція населення стародавнього "пупа Землі" до ландшафтно-етнічного притулку української нації в Карпатах, врешті-решт аж до екзотичних версій з інопланетянами донині не дають спокою нечисленним ентузіастам дослідження Гелону. Світ продовжує вивчати цивілізації майя і інків, таємничі зображення в пустелі Наска, сперечатися з приводу призначення Стоунгенджа тощо. І цей же світ у себе під боком у густозаселеній і цивілізованій Європі, "впритул" не бачить одну з найцікавіших загадок людської історії. І в цьому винен не світ, це вина нас - українців.
  
      -- Київ і таємниці спецслужб
  
   Ні для кого не секрет, не все те, що відбувається у нашому світі нині можна пояснити з суто наукових позицій. Особливо багато різноманітних фактів, які не піддаються поясненню накопичилося в інформаційних файлах найпотужніших спецслужб світу. Вони переважно засекречені, так як їх вивчають з метою можливого застосування на практиці в боротьбі найбільших країн за світові ресурси розвитку. Ось і в колишньому Радянському Союзі всесильний КДБ заснував секретну лабораторію "Інверсор". Лише одного разу з її надр вийшла несекретна стаття, яку опублікували в часописі "Техника молодежи".
   В ній декілька вчених цієї лабораторії доволі переконливо обґрунтували гіпотезу, згідно якої ядро нашої планети має форму і властивості кристала, що постійно росте. Саме він і впливає на розвиток всіх природних процесів, які проходять на Землі. Не вдаватимуся в фізичні складності і тонкощі цієї гіпотези, лише зверну вашу увагу на те, що накривши глобус двадцятьма трикутниками, зв'язаними між собою так, що утворюють єдину мережу, автори отримали так звані "вузли" і "ребра" системи. Саме у "вузлах" і виявилися вогнища всіх давніх культур і цивілізацій. А вздовж "ребер" або паралельно ним, простяглися розломи земної кори і серединно-океанічні хребти. Крім того, "вузли" цієї системи, на думку вчених, є центрами світових аномалій магнітного поля Землі. Тут же містяться центри мінімумів і максимумів атмосферного тиску, а також постійні зони зародження ураганів. Цікаво, що всі троє вчених, які написали цю статтю не є письменниками-фантастами. Це відомі "серйозні" дослідники, які мають відповідний науковий авторитет у світі.
   Яке відношення все це має до України і до її столиці, зокрема, запитає читач? Справа в тому, що один з "вузлів", про який йшла мова, і знаходиться в місці розташування Києва. Тому саме "під керівництвом" Києва, як столиці, на українських землях тисячоліттями зароджувалися і розцвітали різні цивілізації. А потім гинули, щоб звільнити місце для народження нових, більш розвинутих. Трипільська, Скіфська, Сарматська, Готська, Антська, Київська Русь, Козацька держава... І ось в нинішній період, за логікою речей, саме в Києві у 1991 році закладено народження нової української цивілізації.
   Цікаво споглядати нашу планету, покриту суцільною мережею трикутників лабораторії "Інверсор". На ній "вузол" 18 знаходиться біля Багамських островів у сумнозвісному Бермудському трикутнику, а "вузол" 14 - південніше Японії, у не менш нині відомому "Морі Диявола". Цікаво, що прагматичні японці, які ніколи не вірили у всілякі ненаукові фантазії, офіційно оголосили це море районом, небезпечним для плавання. На відповідних морських картах воно в цій країні обведено червоною лінією. І моряки обходять його десятою дорогою. До речі, в цьому морі не зустрічаються ні кити, ні дельфіни, ні навіть птахи. І це є ще одним фактом, який підтверджує аномальність цієї зони.
   Вузлове розміщення Києва на краю славнозвісного Українського кристалічного щита і найглибшої у світі Донецько-Дніпровської тектонічної западини, між якими як рискою проведена водяна стрічка Дніпра, створює своєрідний психологічний клімат для його жителів. Є щось зловісне в самому повітрі Києва. Це місто Вія, де природні феномени в глибинах Землі переплітаються з міфами і легендами, витворюючи таємничий колорит столиці України. В Києві поховано десятки культурних шарів. Тут жила, раділа, страждала, кохала і ненавиділа, народжувалася і гинула, можливо, найбільша у світі кількість поколінь людей. Лише небагатьом із нас дано відчувати їх незнищенну ауру.
   В місті постійно відбувається багато знакових таємничих подій. Десь в іншому місті, скажімо, в Харкові будь-яке незвичне явище вважали б чистою випадковістю, оптичним обманом, ілюзією. Але в теплому літньому повітрі київської ночі, на крутих схилах Дніпра, в мерехтінні його хвиль, на фоні тисячолітніх храмів воно для багатьох є свідченням ірраціональної сутності природи.
   Здатність киян оточувати себе привидами, породженими їх уявою, надзвичайна. І досі поширюються чутки про якихось абсолютно нереальних людей, які вже давно померли, а їх бачили то на Сирці, то в Дарниці, то в Корчуватому. Щоб там не казали скептики, якби не висміювали вони всіляку "чортівню київських пагорбів", для певної частини киян всі їх науково обґрунтовані пояснення і заперечення - чистої води неправда. Вони хоч самі й не бачили, але впевнені, що містом вештаються привиди, які викрадають людей. І піймати їх неможливо тому, що вони добре ховаються, а міліція погано працює. Не даремно ж газети пишуть, що у місті щорічно безслідно зникають сотні людей.
   Багато хто вважає, що у світі більше немає міста такого масштабу, як Київ, де за віки було б замордовано стільки безневинних людей. Бандформування Муравйова, послані з Москви, вбивали всіх підряд просто на вулицях міста, а загиблі юнаки Крутів, а Голодомор, а репресії 1937 року, і ще Биківня, Бабин Яр, Куренівка. А загублені душі киян московським князем Боголюбським чи ханом Батиєм... Цьому списку кінця немає. Ми в Києві буквально ходимо по кістках наших предків. І не тільки простих людей. А скільки в Києві поховано, тепер невідомо де, князів і княгинь, яких за багатотисячну історію міста було дуже багато. Нині відомо, що тільки на території Києва археологи відкопали 1100 саркофагів різних представників вищої української знаті. А скільки їх ще залишається невідкритими? В Києві за офіційними даними знайдено більше 50 скарбів монет Римської імперії. А скільки їх знайдено і не заявлено про це? А скільки їх ще не знайдено?
   Фактично в тій точці, де виник Київ чи нині на тій території, де він існує поєдналися в незбагненну ауру природні і історичні феномени. Саме це поєднання і перетворило столицю України на неординарне місто Європи і світу.
  
      -- Як Київ згубив Російську імперію
  
   Нерідко столицю України називають сюрреалістичним містом. Історики і мистецтвознавці стверджують, що сюрреалізм зародився у Франції і його родоначальником був французький поет Андре Бретон. Саме тоді, на початку ХХ століття, точніше в 1924 році, з'явився і сам термін "сюрреалізм". Сюрреалісти шокували як науковців, так і взагалі добропорядних громадян, заявляючи, що все реальне є нереальним, а все, що ми бачимо, насправді - повна нісенітниця. Реально ж існують лише наші відчуття.
   Дійсно, якщо говорити про чуттєве сприйняття, то в цьому сенсі Києву притаманна саме сюрреалістичність. Він був і залишається незбагненним містом, яке сприймається "на відчуття". Для підживлення власної духовної сутності сюди завжди з'їжджалися, переважно інкогніто, монарші особи і люди, які визначали долю цілих імперій.
   Київ - місто, звідки походять спадкові князі, яких не було в сусідніх і не лише сусідніх державах. Українські князі активно брали участь у формування французької, угорської, норвезької, польської, російської, німецької королівської і царської династій. Ні росіяни, ні поляки не мали власних князів рівня українських. Навіть сучасні прізвища російської знаті вказують на те, що все їхнє вище дворянство має або українське, або татарське, або німецьке походження. Всі ці князі Глинські і Волконські, графи Юсупови, Аракчеєви, Кутузови, Фонвізіни, Бенкендорфи... Їхні прізвища, на відміну від українських ніяк не відображають російських топонімів. Інша справа в Україні. Вишневецькі походять з тернопільського Вишнівця, Потоцькі з подільського Потоку, Чарторийські з Чорториї, Острозькі з Острога, Збаразькі зі Збаража, Зборовські зі Зборова. І жодного тобі князя Варшавського, Рязанського чи Берлінського. Однак, заради справедливості все ж треба зазначити, що в поляків був один суто польський рід князів Мазовецьких. Всі ж інші мають або українське, або німецьке походження.
   Сюрреалізм криється в Києві скрізь: від неевклідової геометрії його старовинних вулиць, яку не змогли виправити ні ХІХ, ні ХХ століття, до просто неймовірної кількості юродивих міських правителів. Або хоча б взяти оті надлюдські секти, які тут й досі народжуються як гриби після дощу. Скажімо знамениті Посольство боже або Біле братство.
   Саме в Києві відбулися містичні події, які реально і згубили Російську імперію. Тут у оперному театрі було вбито прем'єр-міністра Росії Столипіна. Столипін з 1906 року перебував на посадах міністра внутрішніх справ і прем'єр-міністра. Він був сильною за характером людиною. Крім того, Столипін мав розум і відповідну своїм посадам кваліфікацію. Придушив революцію 1905-1907 років, навів порядок залізною рукою. Цей час почали вважати золотим віком імперії. Але головна його заслуга полягала в сміливому запровадженні реформ, яких в Росії не було віками. Одна з основних - аграрна - в Російській імперії, селянській країні, мала вирішальне значення. Саме в Київському оперному театрі його і застрелив терорист-есер Богров. Після цього все в цій країні пішло шкереберть. Слабовольний цар не міг ефективно правити такою величезною імперією. Столипін однозначно не дозволив би Росії так по дурному встряти в Першу світову війну, яка і стала каталізатором загибелі імперії.
   Постріл в Києві почав руйнувати імперію, але довершив її відомий російський містик і шарлатан Распутін. І знову Київ привів його на вершину влади. Цей малограмотний мужик фактично став правителем величезної держави, довершивши її повний моральний занепад. Саме на подвір'ї Михайлівського золотоверхого монастиря, усипальниці одразу п'ятьох київських князів, знищеного за наказом з Москви в 1935 році, дружина брата царя Анастасія і її сестра Милиця познайомилися з Распутіним, який пиляв там дрова. Ніби якась містична сила вивели велику княжну на немитого, брудного селянина і примусила їх перетнутися в реальному житті. Дві великі княжні, доньки чорногорського царя, мандрували на богомілля до святого Києва. Після знайомства з Распутіним ці дві ніби загіпнотизовані жінки ввели шарлатана до царської родини і він відіграв роль остаточного могильника не лише наскрізь прогнилої імперії, але й царської династії. Складається таке враження, що цим двом високоосвіченим, культурним і вихованим жінкам було щось "пороблено" в Києві. Немов сама містична атмосфера української столиці примусила їх діяти таким незрозумілим способом, який не можна пояснити з позиції формальної логіки.
   Київ продовжив свою місію остаточного знищення нинішньої Російської імперії у формі Російської федерації і на початку ХХІ ст. Революції на Майдані в 2004 і 2014 роках за власною сутністю були антиімперськими і антиросійськими. "Світова імперія зла", тобто нинішня Росія, хоча і в значно ослабленому вигляді, на відміну від Російської імперії початку ХХ ст. і Радянського Союзу, мала бути зруйнованою. І знову її могильником виступив святий Київ. Недаремно гербом Києва є Архістратиг Михаїл, зображений з мечем у руках. Автор цих рядків був безпосереднім учасником усіх цих подій. Учасником і дослідником-аналітиком. Багато з того, що і як відбувалося, так і залишилося недоступним для наукового аналізу. Спонтанні виходи на вулиці мільйонів людей, їх жертовність, незбагненний душевний підйом, який йшов не то ж Неба, не то з Землі, дивовижні героїчні вчинки, які люди не здатні пояснити, знайти їм причину і рушійну силу, вказують на багато в чому містичну місію Києва і України у цілому в нинішньому світі.
  
      -- Північний брат Нілу
  
   Не думаю, що в нашій країні знайдеться багато людей, які хоча б щось чули про зв'язки України з Давнім Єгиптом. А цих зв'язків не так вже й мало. Єгипетські фараони, династія яких була заснована вихідцями з Давньої України. Втеча на північ до України єгиптян, які не захотіли переходити в іслам після того, як джихад з Аравійського півострова перекинувся на Північну Африку. Про це історики хоча б згадують у своїх монографіях. Відповідні географічні назви і прізвища нинішніх українців говорять про нині вже слабкий єгипетський слід в Україні. А хіба знали хоча б щось давні єгиптяни про існування України? Виявляється, знали.
   В Давньому Єгипті людей хвилювало не лише будівництвом пірамід. Розвивалися тут і астрономія, математика, географія і картографія. Єгиптян дуже цікавили різні, на їх думку, не випадкові збіги і аналогії. Вони обожнювали річку Ніл, яка невідомим для них протиприродним чином, в найбільшу спеку, коли все висихало під безжальним сонцем несподівано розливалася, виходила з берегів, приносила в своїй воді родючий мул, давала животворну силу спраглим полям, пророкувала врожай і сите заможне життя. Тисячі кілометрів ця таємнича річка текла найспекотнішою і найпосушливішою у світі пустелею Сахарою і не тільки не висихала, але й щорічно в один і той же час розливалася. Тому все, що так чи інакше пов'язане з Нілом, було в цій країні сакралізоване.
   Розвиток математики, географії і картографії в Давньому Єгипті супроводжувався створенням картосхем відомого на той час єгиптянам світу. Південь материка був перекритий для вивчення величезною пустелею, а ось північний напрямок, через Середземне і Чорне море був відкритий. І єгиптяни несподівано для себе виявили, що з півночі назустріч Нілу, по одній довготі з ним тече велика повноводна річка, яка за величиною йому нічим не поступається. Для єгиптян цей факт був абсолютно не випадковим. Лише боги могли зробити так, щоб у священного Нілу з'явився північний брат, який поспішав йому назустріч.
   Особливо вражало єгиптян те, що Дніпро тік точно по тому ж меридіану, що й Ніл. Взагалі, Україна і її головна річка знаходяться на одних довготах з Єгиптом і Нілом. Українські туристи, які відпочивають в Єгипті знають, що нашим громадянам, на відміну, скажімо, від росіян і західних європейців в Єгипті не потрібно переводити годинники. В нас той же часовий пояс, що і в єгиптян. Що в Києві, що в Каїрі. Це, звичайно, зручно, але мало хто звертає увагу на те, що причина цього явища саме і криється в тому, що Україна на нашій планеті служить такою собі головою для Єгипту.
   Давні єгиптяни не тільки називали Дніпро північним братом Нілу. Вони ще й переносили географічні назви населених пунктів, розташованих на берегах останнього на береги Дніпра. На давньоєгипетських географічних картах на Дніпрі відображені міста з тою ж назвою, що й на Нілі. Це дивовижний факт, який донині не має однозначного трактування. Ще одна загадка України, яка на цей раз пов'язує її з Давнім Єгиптом. Що хотіли цим сказати єгиптяни, не до кінця зрозуміло. Чи вони дійсно в значній мірі ототожнювали Ніл з Дніпром, чи вже тоді, тисячі років тому, на головній річці України дійсно існували поселення-двійники єгиптян?
   Грандіозні споруди Змійових валів, співзмірні за затратами праці зі спорудженням єгипетських пірамід, скіфські кургани-піраміди, просто набиті золотими виробами і всілякими потрібними в потойбічному світі речами, нагадують нам єгипетські артефакти того давнього часу. Не так багато у світі народів, на землі яких існує священна ріка. Ніл, Ганг і Дніпро. І всі ці річки, як стало зрозумілим лише нині, так чи інакше пов'язані з Україною і давніми українцями. Індійці є вихідцями з України. Напевно саме звідти вони винесли ідею священної річки. Давні Єгиптяни теж мали зв'язок з Україною. З давніх-давен Дніпро-Славута для українців був набагато більшим, ніж просто річка. На ньому стояла священна столиця Київ, на Дніпрі була заснована Запорізька Січ, тут хрестили киян. "Як понесе в синє море кров ворожу", - писав про Дніпро наш Пророк і Вчитель Тарас Шевченко. В його творах Дніпро постає чимось на зразок річки Ганг для індусів.
   Загадка Давнього Єгипту з дублюванням на карті на берегах Дніпра назв нільських поселень все ще не розгадана. Але перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Можливо, в недалекому майбутньому ми дізнаємося, що ж все таки значило це дивне перенесення.
  
      -- Вісім столиць України
  
   Особливу роль в усіх державах світу відіграють їх столиці. Вони є не лише головними містами, адміністративно-політичними центрами, але й певними символами держави і нації. Звідси походять і побутуючі в засобах масової інформації вирази "позиція Вашингтона", "рука Москви", "невдоволення Лондона" й таке інше.
   Значення столиці в житті будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постійно зростає. У переважній більшості держав столиця є не лише зосередженням органів державної влади та державного управляння, судових, військово-стратегічних та інших установ, а й основним економічним центром країни. Іноді ці функції аж занадто гіпертрофовані. Так, більше половини промислової продукції потужної країни Південної Америки Аргентини випускається у Великому Буенос-Айресі.
   Столиця держави володіє і найбільшою кількістю функцій, які вона виконує. Тому вона відрізняється від інших міст держави великою притягальною силою для її громадян, які намагаються якнайповніше себе реалізувати. Звичайно, найважливішою функцією столиці є управління політичною діяльністю країни як внутрішньою, так і зовнішньою. З цією метою столиця має бути забезпечена найкращою інфраструктурою транспорту та зв'язку.
   Історія становлення столиці - це історія утвердження державності. Тому кожна столиця має власну історію виникнення і подальшого розвитку. За походженням можна виділити такі столиці країн світу: родові, політичні, історичні міста, штучні столиці, ситуаційні столиці. Дуже давня, складна і трагічна історія України стала причиною того, що на території України впродовж лише останнього історичного відрізку існувала найбільша в Європі кількість практично всіх існуючих видів столиць. Не будемо заглиблюватися в тисячоліття аж до Гелона і столиць Босфорського царства, а звернемо увагу лише на останні століття.
   Родові столиці пов'язані з володінням владною особою (князем, королем, гетьманом) певним укріпленим населеним пунктом, який через це ставав столицею. Якщо в Польщі чи Іспанії є лише по одній родовій столиці, відповідно Краків і Толедо, то в Україні їх як мінімум чотири - Львів, Батурин, Чигирин і Бахчисарай.
   Найпоширеніші і найстійкіші столиці - історичні міста. Вони виникли як політичні і управлінські центри цілком об'єктивно, на основі найбільшого поєднання сприятливих для управління державою, що народжувалася, чинників. Серед них не останню роль відігравало вигідне географічне положення. В найбільшій мірі в Європі сказане раніше стосується Києва, який виник раніше, ніж навіть Вічне місто Рим.
   Ситуаційні столиці виникають за умови створення екстремальної ситуації в державі, яка може бути викликана насамперед війною або масштабними природно-кліматичними катаклізмами. Наприклад, в період агресії російських військ на територію України і захоплення ними Києва на початку 20-х років ХХ століття столицю було перенесено до Кам'янця-Подільського. Окупація Парижа німецькими військами під час Другої світової війни спричинила перенесення столиці Франції до міста Віші. Такою ж столицею було й місто Чунцін у Китаї, коли японці захопили Пекін.
   Штучні столиці переважно виникають як штучно створені колоніальною адміністрацією центри управління певними, захопленими метрополією володіннями інших держав і націй. Якщо згодом вони набувають незалежності, то штучні столиці можуть або назавжди піти в небуття, або ж перетворитися на повноцінні столиці нових незалежних держав. В Україні за часів російського імперського панування в різні століття штучно створеними столицями України були Глухів і Харків.
   Політичні столиці створюються в тій чи іншій державі заради вирішення різноманітних політичних проблем, зокрема встановлення політичної рівноваги між окремими її регіонами. З цією метою столицю будують або на межі цих антагоністичних регіонів, або ж виносять її як форпост загальнодержавної політики в саме серце одного з проблемних регіонів. Політичних столиць у світі не так вже й мало. І їхня кількість продовжує зростати. Найвідомішими з них є Вашингтон, Оттава, Абуджа, Канберра, Астана, Анкара, Бразилія тощо. В Україні теж періодично виникали пропозиції побудови політичної столиці десь в географічному центрі країни.
  
      -- Таємниця українських прізвищ
  
   Одна з нерозгаданих донині таємниць України криється в прізвищах українців. Вони, тобто українські прізвища, є найрізноманітнішими у світі. Разом з тим, їх доволі легко систематизувати. Чим пояснюється цей парадокс? Чому українські прізвища нерідко такі співзвучні прізвищам близьких і дуже віддалених народів?
   Добре, а може й навпаки, росіянам. У них прізвища майже повністю уніфіковані. Розмаїття ніякого. Абсолютно переважають прізвища з закінченням -ов або - ін. Інколи трапляються й -их, скажімо, Рижих. Зовсім вже екзотичними для росіян є прізвища з закінченням -ово (Дурново). Ось і все. Будь-які інші прізвища серед росіян однозначно вказують на неросійське походження їх носіїв чи то їх предків. Теж саме у болгар. Іванов, Дженков, Стоянов. Інколи ще трапляються болгарські прізвища з закінченням -ський чи -зький. А у поляків навпаки такі прізвища домінують. У литовців теж прізвища уніфіковані. У грузинів переважають прізвища з закінченням -швілі (син) чи -дзе. Шотландські прізвища починаються на мак-(син), а ірландські на о'(внук).
   В усьому світі українські прізвища асоціюються з закінченням -енко (Бондаренко, Коваленко, Тищенко). Закінчення -ко, це від давнього слова "дитина". Однак, мало хто знає, що стереотип переважання серед українців прізвищ на -енко не має під собою ніяких формальних підстав. Ні в цілому по Україні, ні в жодній області прізвища з закінченням на -енко не переважають. Серед корінних жителів їх питома вага коливається від 30% в Чернігівській області (найвищий показник) до 4% у Львівській області (найнижчий показник). В цілому по Україні такі прізвища не перевищують 15%. Однак, якщо брати всі українські прізвища в цілому, то прізвища на -енко дійсно мають найвищу питому вагу.
   На другому місці серед українських прізвищ знаходяться прізвища з закінченням на -ук (Дмитрук, Кравчук, Марчук). До 30% носіїв таких прізвищ мешкає на Волині (Волинська, Рівненська, Житомирська області). Як і прізвища з закінченням на -енко, прізвища на -ук зустрічаються по всій території України.
   Третє місце належить українським прізвищам на - ський, -цький, -зький. Стереотип відносить їх до польський прізвищ. Але це не так. Подібні прізвища притаманні багатьом слов'янським народам і відображають місце походження їх першого носія. Тут треба дивитися, який населений пункт чи місцевість вони відображають. Якщо він знаходиться на території Польщі, то це дійсно прізвище польського походження, якщо на території Македонії, а там таких прізвищ дуже багато, то це прізвище македонського походження, якщо на території Чехії, то це прізвище походить саме звідти. Мільйони українців мають прізвища на кшталт Хорольський (місто на Полтавщині), Уманський (місто на Черкащині), Шпольський чи Шполянський (там же), Миргородський (перший носій цього прізвища походить з Полтавщини), Ніжинський (місто на Чернігівщині) тощо.
   На четвертому місці серед українських прізвищ знаходяться так звані іменникові прізвища (Дуб, Колода, Осика, Куниця, Стріха тощо). Ці прізвища доволі рівномірно поширені по всій Україні, хоча переважають лише в Закарпатській області. Дуже висока їх питома вага й на Полтавщині. Взагалі Полтавщина в середньовіччі прийняла дуже багато переселенців з нинішньої Закарпатської області, тому і у вимові, і в прізвищах полтавців донині відчуваються закарпатські впливи.
   З цими чотирма групами український прізвищ, найбільш поширених, майже все зрозуміло. Набагато більше проблем виникає тоді, коли подивитися на десятки, а може й сотні інших, які теж піддаються систематизації, але якійсь таємничій і не до кінця зрозумілій. Одні їх трактують так, інші інакше. Скажімо, візьмемо хоча б моє прізвище Масляк. Прізвище здається "прозоре" за походженням. Однак дехто виводить його він арабського воєначальника Маслямака, сина халіфа і нащадка пророка Мухамеда, який воював в Україні в УІІІ столітті нашої ери. Однак, це легенди і міфи, а може й правда Давньої України. Але підемо далі - Масляк, Маслак, Маслюк, Маслик, Маслік. В основі лежить масл-, а далі чомусь чергуються всі голосні літери алфавіту. Візьмемо практично будь яку іншу основу, яка абсолютно "непрозора" і таким же чи іншим чином, підставляючи почергово всі голосні літери створимо українські прізвища. Як це? Чому так?
   Або давайте візьмемо українські прізвища з закінченням -но. Дахно, Лахно, Кахно, Махно, Вахно, Тахно. Тут уже інший підхід. Спереду прізвища змінюється лише одна приголосна літера. Тобто, береш -ахно і додаєш до нього почергово всі приголосні українського алфавіту і отримуєш українські прізвища. Але що вони означають? Добре нам займатися такими вправами нині. А хто робив це 500-1000 років тому? І навіщо? Хіба це не загадка?
   А українські прізвища з закінченням на ман. Германське ман - людина. Бритьман, Сурман, Котьман, Бікман, Бацман. Цілі села в Україні, особливо на Полтавщині, мають такі прізвища. Останнє з них з данської означає "човняр". Звідки взялися данці на Полтавщині? Чи може це нащадки вікінгів і цим прізвищам не менше 1500 років? А прізвища на Полтавщині і Київщині Демідіон, Завізіон, Аріон, Фаріон, Фаліон тощо. Вони теж очевидно класифікуються за закінченням -іон. А Полтавські прізвища Хавер, Івер і їм подібні. Всі вони зустрічаються серед реєстрових списків козацьких полків, а нині серед селян Полтавщини. А скільки років таким українським прізвищам як Передерій, Передрій? Дві-три тисячі років чи набагато більше, бо ж "передрая" на перській мові в давнину означало "скіф заморський". Ось вам і підтвердження в українських прізвищах логічної наступності між скіфами і українцями.
   Кінця і краю немає загадкам українських прізвищ. Бандера, Петлюра. Гелевера, Терефера, Шандра. Таких прізвищ з закінченням на -ра багато по всій території України. Але що вони означають? А прізвища Шудра (Шудря), Рахман, Шатрий? Це ж назви каст в Індії! То якої історичної глибини досягають такі прізвища? Нічого подібного навіть уявити собі в Росії чи Румунії не можна. В цих і багатьох інших країнах прізвища вже з самого початку є похідними. Наприклад, Масляков - син Масляка, тобто первісним прізвищем є Масляк, а Масляков уже в історичній ретроспективі нащадок, а не патріарх-засновник.
   Українські прізвища, якщо вони не є похідними, дуже давні. Вони настільки давні, що їх походження нерідко ховається в мороці тисячоліть. Якщо прізвище Бацман за 1500 років абсолютно не змінилося, то скільки років тим прізвищам, первісний сенс яких давно вже втрачений? Тисячі років? Українські прізвища однозначно належать до найдавніших у світі. Звідси й загадки та таємниці. Саме через це вони виявляються такими співзвучними прізвищам дуже віддалених від нас народів. Це призводило і донині призводить до комічних непорозумінь.
   В Сполучених Штатах Америки переселенців з України з прізвищами Маковецький, Макогон, Макосій, Маковій нерідко записували ірландцями. Макогон ставав Мак-Магоном (сином могутнього), а Макосій Мак-О'Сі. А ось українець з прізвищем Маковій. І знову шотландське мак- і ірландське о-. Сотні українських прізвищ стали співзвучними англійським, німецьким, польським, французьким тощо. Українець Білий став французом Белью, Береговий - колишній прем'єр-міністр Франції, - Береговуа. Особливо багато таких трансформацій серед українських прізвищ в Росії. Мільйони росіян носять трансформовані українські прізвища на кшталт Бондаренков, Коваленков, Тарасенков, Ткачуков, Глушков тощо. Таких прикладів безліч. Саме така всезагальна адаптивність українських прізвищ і вказує на їхню заглиблену в тисячоліття давнину. Звідси і ті таємниці українських прізвищ, які ще чекають своїх дослідників.
  
  
      -- Ікони України, які стали святинями інших націй
  
   Давність України, її тисячолітня заглибленість в історію підтверджується не лише відповідними археологічними знахідками, не тільки особливостями української мови, не лише величезною глибиною національних вірувань, звичаїв і обрядів українців, але й тим, що сусідні нації взяли за власні релігійні святині українські регалії.
   Головною святинею Росії є Володимирська (Вишгородська) ікона Божої Матері. Це головна регалія Російської православної церкви. За переказами вона написана євангелістом Лукою на дошці стола, за яким їв Ісус Христос з Йосипом і Марією. Ця ікона спочатку знаходилася в жіночому монастирі у Вишгороді під Києвом. Московський князь Боголюбський, сплюндрувавши і спаливши Київ ще до Хана Батия вкрав Вишгородську ікону, святиню українців і вивіз її до Володимира. Там вона зберігалася в Успенському соборі.
   Точно така ж історія з головною святинею Польщі і поляків Ченстоховською або Белзькою іконою Божою Матері. За переказами, вона теж була написана євангелістом Лукою на кришці стола, за яким їла родина Ісуса Христа. Нині ікона знаходиться в монастирі паулінів Ясна Гора, що розташований у місті Ченстохові (Польща). В минулому ця ікона була святинею українського народу і знаходилася в Белзькому замку у власності пращурів відомого короля Данила Галицького. Після завоювання цієї частини України поляками ікона була вкрадена польським князем Владиславом Опольським і вивезена на Ясну Гору Ченстоховську.
   Дійсно, ці дві ікони були вкрадені в української нації, так як ні росіяни, ні поляки таких святинь у себе не мали. Треба називати речі і події своїми іменами. Досить лукавити. Якби я поїхав до Москви чи Варшави і поцупив там ікону, вивіз до Києва і про це стало всім відомо, мене б судили не за те, що я вивіз ікони до Києва, а за те, що я їх украв. При цьому і перша і друга крадіжка відбувалася на фоні вбивства тисяч українців. Не будуть приносити щастя нації її святині, які вкрадені в іншого народу.
   В чому тут загадка, запитаєте ви? Загадка криється в тому, що абсолютна маса населення всіх трьох сусідніх народів нічого про ці історії з головними святинями росіян і поляків нічого не відає. Я провів відповідне опитування киян і довідався, що із ста чоловік з вищою освітою, вибраних випадково, про історії з Володимирською Божою Матір'ю і Маткою Боскою Ченстоховською не знає абсолютно нічого жоден. Люди, які не знають власної історії приречені постійно наступати на одні і ті ж граблі. І питання про те, що ми втратимо наступним із власних святинь, це лише питання часу.
  
      -- Таємниця тризуба
  
   У львівському видавництві "Сполом" у 2011 році вийшла книга дніпропетровського автора Олександра Коваленка "Таємниця тризуба". В цій книзі 284 сторінки, які присвячені державному символу України і спробам розкрити його таємниці. Пропоную читачам мою передмову до розвідки, яку автор попрохав мене написати.
   Чи є в української нації чим пишатися? Це цікаве і зовсім не риторичне запитання є надзвичайно актуальним саме в наш буремний час. Чому до нації, яка сама себе не знає, нічого не відає про свою землю і сама себе не поважає так настирливо і наполегливо "набиваються" у кревні родичі росіяни і поляки, німці й шведи, ба, навіть дуже далекі від нас просторово індійці? Чому, коли в 1985 році індійський космонавт потрапив на радянський космічний корабель, індійський уряд наполіг, щоб це відбулося не деінде, а саме над територією України? Чому тоді індійські газети просто ридали від захвату, пишучи, що індійський космонавт стикувався в Космосі над землею своїх пращурів? Чому найуспішніший американський президент Білл Клінтон назвав українців найдавнішою нацією світу? Чому? Чому? Таких чому накопичилося дуже багато. І нарешті, чому ми про це не знаємо? Чому про це не трублять "наші" засоби масової інформації, чому про це не вчать українських дітей у школі? Хіба не є ці неспростовні факти могутнім-засобом національно-патріотичного виховання підростаючих поколінь, про що дуже піклується будь-яка країна світу, за винятком України, звичайно.
   Ну хай би нічого у нас свого не було. Ні воїнів великих, ні мудреців, науковців і письменників. Святославів Завойовників, Володомирів Великих, Ярославів Мудрих, Данилів Галицьких, Богданів-Зіновіїв Хмельницьких, Степанів Бандер та інших. Та їх донині бояться і ненавидять наші вороги. І дали ж ми світові Пісню, Хліб і Крила. Мільйона чудових, найкращих, наймелодійніших народних пісень не має жодна інша нація світу. Українські народні пісні стали народними від Японії до Росії, від Польщі до Канади. Ми дивимося найвідоміші американські фільми і навіть не підозрюємо, що впродовж всього фільму звучать оброблені наші національні мелодії. Ми дали світові Пісню, яка є складовою людської душі. Ми подарували йому також і Хліб. Якийсь містичний і таємничий зв'язок української нації з чорноземом. Скрізь по нашій планеті, де є хоча б гектар чорнозему живуть і працюють українці. Ніхто, на жаль, у нас не згадує, що всі держави, які експортують на світовий ринок пшеницю, всі без винятку, створили власну хліборобську славу руками українців, яких за державними програмами спеціально для освоєння цілинних чорноземів переселяли до Росії, Казахстану, США, Канади, Аргентини, Киргизії, Бразилії. І українці везли туди свою пшеницю і засівали нею поля. Нині генетично українською пшеницею, завезеною в усі хліборобські країни українцями у вузликах на шиї і годується вся наша планета. І, нарешті, завдяки геніям - синам української нації Засядьку, Кибальчичу, Ціолковському-Наливайку, Кондратюку, Корольову, Глушку, Челомею, Яремовичу, Гнатюку, Дудчаку, Янгелю, Лозино-Лозинському тощо людство вийшло в Космос і досягло Місяця. Цим українська нація подарувала людству Крила. Тут немає ні загадки, ні таємниці, ніхто не може оспорити, що всі названі люди є етнічними українцями, а не французами, німцями, євреями чи росіянами. Вони працювали в Росії і США, але така вже доля української нації, яка в той час не мала своєї державності і вимушена була працювати на інших. Це все просто, так би мовити, голі факти. Загадка і таємниця лише в тому, чому ми про це нічого не відаємо.
   Але в нашій історії, заглибленій у пітьму тисячоліть, дійсно багато таємниць, які ще чекають своїх дослідників. Людей самовідданих, чистих у своїх помислах і справах. Людей, які знають, що їм нічого розраховувати ні на підтримку влади, як в інших державах, ні на комерційну віддачу, ні хоча б на похвалу. Саме до таких людей і належить Олександр Андрійович Коваленко. Його книги, фільми-лекції, комп'ютерні видання спрямовані на розкриття таємниць нашої землі. Хтось із великих мислителів абсолютно слушно стверджував: "Єдиний спосіб усунення дурних помислів є розкриття таємниці". Саме цій благородній справі і присвячена книга Олександра Коваленка "Таємниця тризуба".
   Чи можна собі уявити дослідження з назвою, скажімо, "Таємниця російського орла" або "Таємниця російського триколора"? Чи "Таємниця зірки Давида або Менори"? Напевно, що ні. Яка тут таємниця? Все відомо і дуже просто. Державні символи всіх "орлоносних" країн від Албанії до США і від Росії до Німеччини жодної таємниці не приховують. Я вже не кажу про такі країни як Австралія та деякі африканські та латиноамериканські країни з їхніми кенгуру, папугами і носорогами. Кому і що тут незрозуміло і таємничо? Навіть "богообрані" євреї, справді давня нація, мають на прапорі своєї країни Ізраїлю два трикутники, які перетинаються між собою. Навіть для школярів молодших класів розкриття цієї "таємниці" не є проблемою. А ось що означає державний символ України тризуб однозначно не скаже вам ніхто. І не дивно. Це найдавніший у світі державний символ найдавнішої на нашій планеті нації, тобто українців. І вже за часів Київської Русі ніхто не знав, що він означає. Його значення загубилося в мороці тисячоліть. Бо ж лише в українців людська істота називається словом жіночого роду "Людина", тобто вона. І навіть мала людина теж має жіночий рід "Дитина". У всіх інших націй це чоловічий рід, візьмемо хоча б сусідніх росіян - "чєловєк" (він) і рєбьонок (він). А так як людство почало свій розвиток з часів матріархату і лише через тисячоліття перейшло до патріархату, то і наша нація, а також її державні символи, йдуть саме звідти. І саме тому ми нині й маємо таємницю, яку намагаємося розкрити.
   Таємниця державного герба України, на мою думку, все ще залишається нерозкритою. Запропонована одна з багатьох версій походження тризуба. Будь-яка спроба в цьому напрямку має всіляко вітатися, так як тризуб - єдиний державний герб у світі, значення якого донині не з'ясоване.
  
      -- Чому росіяни живуть по долині Дону, а українці на межиріччі?
  
   Однією з цікавих таємниць української нації є її просто таки містична прив'язка у світі до наявних на нашій планеті масивів чорноземних грунтів. Існує якийсь таємничий зв'язок нашої нації з цим типом земельних ресурсів. Здається якась нездоланна сила прив'язала українців до цих родючих грунтів, примусила їх переселятися з України саме туди, де вони були. Мабуть причина криється в історії нашої нації. Українці єдина нація нашої планети, яка виникла і тисячоліттями жила на чорноземних грунтах правобережної частини України. Ще трипільці 7,5 тисяч років тому обробляли чорноземи і засівали їх зерновими культурами. Археологи донині знаходять в їх поселеннях відповідний сільськогосподарський реманент і зерно в керамічному посуді та в залишках їхніх будинків.
   Цікавими є факти особливостей розселення українців і росіян на Дону. Саме вони відкривають завісу, яка прикривала таємниці розселення українців у світі. Справа в тому, що на нижньому Дону споконвіку українці і росіяни займали абсолютно різні ландшафтні ніші. На це лише нещодавно звернули увагу дослідники. Так, поселення росіян розміщувалися виключно біля річки на бідних алювіальних піщаних грунтах. Натомість українці селилися на межиріччях, підвищених ділянка, вкритих родючим потужним чорноземом. Здавалося б тут чергова загадка. Чому росіяни обирали очевидно гірші ділянки землі, які приносили значно менший урожай? Не тому, звичайно, що їх українці витісняли з кращих земель. З початком заселення нижнього Дону землі тут вистачало всім. В чому ж тоді тут справа?
   Ця загадка виявилася дуже простою. Звичайно, лише тим дослідникам, які знали характерні особливості і відмінні риси двох націй. Справа в тому, що росіяни при обробці землі користувалися конем і сохою. Остання є доволі примітивним засобом оранки. Українці ж обробляли землю плугом, який тягли два могутніх воли. Таким чином, російська соха і кінь могли підняти лише легкі піщані грунти, які і були характерні для Росії. Тому росіяни і поселялися на піщаних річкових відкладах, які в науці називаються алювіальними. Вони просто не могли підняти чорноземну цілину. Натомість українці споконвіку орали чорнозем і знали як це робиться завжди. Все це і визначило характер розселення двох народів на Дону.
   Українці з давніх-давен користувалися плугом. За переказами золотий плуг впав скіфам з неба. Він був посланий богами для того, щоб наші далекі пращури зуміли підняти степову і лісостепову цілину. Обробити ці важкі для оранки землі міг лише плуг і два могутні воли. Саме їх застосування і дозволило українцям стати головною хліборобською нацією світу. Це добре розуміли уряди тих країн світу, де починалося масове освоєння цілинних земель (Росії, США, Канади, Аргентини, Бразилії). Хто такі американці? Звичайно, що ковбої, тобто пастухи худоби, а не землероби. Хто такі аргентинці? Гаучо, тобто теж пастухи. Вони пасли корів і бичків, але не вміли обробляти чорноземи, бо в Англії і Іспанії, звідки вони припливли до Америки, чорноземів не було. Не було їх і в Росії. Тому російський уряд спеціально переселяв українців на чорноземні цілинні землі Поволжя, Сибіру і Далекого Сходу. І нині про це яскраво свідчать назви районних центрів навколо, наприклад, Омська, головної житниці Сибіру - Полтавка, Чернігівка, Київка.
   Таким чином. українці нагодували світ. Продовжують вони його годувати і нині. Лише ставши незалежною державою Україна вперше в своїй історії зібрала врожай 65,5 млн. тонн зерна. Це один із найбільших врожаїв у світі. При тому, що площа нашої держави в багато разів менша за площу Росії, США чи Канади. Якщо Україна підніме врожайність зернових до хоча б середнього по Європі, ми станемо головною житницею планети.
  
  
      -- Таємниці депопуляції в Україні
  
  
   Всім відомо, що в Україні населення постійно зменшується. Вимирання української нації на чудовій землі і в комфортних природних умовах донині для багатьох залишається загадкою. Це вимирання сором'язливо ховається в нашій статистиці за науковим словом депопуляція. І не випадково. Що воно означає мало хто знає. А що таке вимирання, знають усі. Уже й держава платить за народження дітей доволі значні гроші. Вже зростають виплати за кожну наступну дитину, а помітних результатів немає. Чому так? Раз вже й гроші не допомагають, то причини цього явища не соціальні, як це намагаються нам пояснити, а глибинні, генетичні.
   Для того, щоб розкрити цю таємницю, необхідно звернути увагу на два факти. По-перше, коли почалося зменшення народжуваності в Україні і зростання смертності? Взявши радянську статистику по народонаселенню України за радянський період ми зі здивуванням помітимо, що цей процес почався ще в 60-ті роки ХХ ст. Про нього тоді, та й пізніше, ніхто не говорив і не писав. Не з 1991 року, як нас намагаються переконати лукаві люди почалося вимирання українців, а в час найбільшого розквіту радянської влади. По-друге, якщо ми проаналізуємо співвідношення народжених і померлих не в цілому по Україні, а в її обласному розрізі, ми побачимо цікаву картину. Найінтенсивніше населення вимирає в центральних і східних областях держави, натомість природний приріст населення відмічається в більшості західних областей. Який висновок можна зробити на основі цих статистичних даних? Що нам підказує світовий досвід?
   Світовий досвід однозначно вказує на те, що чим гірше живе населення, тим воно більше розмножується. Найбільший природний приріст спостерігається не лише в найбідніших державах, але й у тих з них, де точиться війна. Афганістан, Сомалі, республіки Північного Кавказу в Росії та багато інших країн на фоні низького рівня життя і постійних військових дій демонструють високі темпи зростання населення. Отже, закономірністю відтворення населення є: чим гірше живемо, тим інтенсивніше розмножуємося. Що ж тоді діється з українською нацією? В чому тут загадка? Бо ж живемо ми погано, найгірше в Європі, а розмножуємося ще гірше. Чи може ми не підлягаємо дії законів буття? Так просто не буває. Просто ми не знаємо, чи може не хочемо знати реальних причин вимирання найдавнішої нації у світі.
   Хоча причина, як на мене, знаходиться на поверхні і розгадка загадки української депопуляції криється в факті природного приросту населення в західних областях. Це означає, що в цій частині України не було чогось, що було в іншій частині нашої держави. Так чого не було в Західній Україні в ХХ столітті? Так, ви праві, там не було Голодомору. Причина страшного вимирання нинішнього населення Центральної і Східної України криється саме в 1932-1933 роках. В цей час відбувся реальний підрив життєвих сил української нації, який зараз, закономірно через покоління, ми і відчуваємо. В 1933 році від штучно організованого російськими комуністами голоду в Україні вимерли всі найсильніші, найздоровіші носії генетичного коду нації. Наприклад, відомо, що тоді вимерли всі двометрові чоловіки. На таку масу тіла треба було багато їжі. І тому протягом двох тижнів всі ці люди загинули. Вони не передали свої гени нащадкам.
   Таким чином, відбулася закономірна генетична деградація нації. Для власного розширеного відтворення будь-якій нації потрібні не лише генетичні сили окремих її представників, але й загальне відтворювальна сила, яка криється не стільки в генетиці, скільки в ментальності народу. Потім була війна, вже через 8 років. На війну не брали хворих, калік, божевільних. Для цього існували спеціальні медичні комісії. Відбирали кращих і вони гинули, не давши потомства. Натомість потомство давали хворі, передаючи свої гени нащадкам.
   Протягом ХХ століття українці пережили аж три Голодомори, дві світові війни, громадянську війну, масові репресії 1937 року, війну радянського режиму з УПА, масові депортації українців і вивезення їх у східні райони СРСР на освоєння цілинних і перелогових земель та новобудови Сибіру. Таким чином, сучасна депопуляція в Україні цілком закономірна і ніяке виділення грошей на народження дітей її не ліквідує. Єдиний вихід полягає в здійсненні державної політики відродження української нації. Держава має відбирати, за їх бажанням, фізично і психічно здорових молодих людей і підписувати з ними угоди, що вони матимуть 5 і більше дітей. Держава ж братиме зобов'язання забезпечити молоде подружжя житлом, роботою, а дітей дитячими яслами та садками. Якщо це не почати робити в найближчий час українська нація дуже швидко вимре. Про те, що це дійсно так говорить досвід Чернігівщини, де в деяких районах на одного народженого вже нині припадає 15 померлих.
   Безперечно, що після Революції 2013-2014 року в Україні відкрилися величезні можливості для реалізації програми відродження, віками фізично знищуваної росіянами української нації. Для цього нині необхідно конфіскувати тисячі вілл корупціонерів, побудованих ними навколо великих міст і передати їх молодим родинам, які підписалися на реалізацію програми "Відродження української нації". Всі ці чиновники мали платню в 4 тис гривень, а їхні маєтки коштують багато мільйонів доларів. Будь-якій не зовсім дурній людині зрозуміло, що ці гроші вкрадені в нашої нації. Дурні кажуть, що нічого не можна зробити, так як ці маєтки записані на дружин і дітей корупціонерів. Дивовижне твердження! Дружини корупціонерів взагалі не працювали жодного дня. То де ж вони тоді взяли гроші. Нехай всі ці корупціонери доведуть суду народу, де вони взяли кожну гривню і які податки заплатили державі зі своїх прибутків. Якщо цього не буде зроблено необхідно нещадно конфісковувати цю нерухомість і рухомість і передавати її родинам загиблих героїв АТО, пораненим воїнам і учасника війни з Росією, російським імперіалізмом і його агентами. В противному випадку ми ніколи не наведемо порядку у своєму домі і не відродимо нашу сплюндровану "братами" націю.
  
      -- Звідки походить київський район Виноградар
  
   Для багатьох киян таємничою виглядає назва району в якому вони живуть і який зветься Виноградар. Іноді, розповідаючи про столицю, я отримую запитання: а скажіть нам, Петре Олексійовичу, звідки походить така дивна назва? Люди говорять всяке... Тут що виноград колись вирощували? І це на півночі України? Не може такого бути. Ще й як може...
   Дійсно, історичним фактом є те, що в тому місці, де зараз знаходиться цей район столиці "з дивною назвою" колись не просто вирощували виноград. Тут існувало велике господарство, так званий колгосп, де цей виноград вирощували у великій кількості. Як же так трапилося? Природні ж умови північної частини Києва не дуже придатні для промислового вирощування цієї примхливої південної рослини.
   Виноград, звичайно, виріс на Виноградарі не сам. Його посадили люди. Ця історія трагічна. Посадили цю південну рослину в Києві ассірійці. Ви мабуть і не чули про такий народ, але чули про давню країну Ассірію. До України вони потрапили на початку ХХ століття. Ассірійці, як і українці, належать до найдавніших націй світу. Вони зберегли у своїй пам'яті багато легенд, стародавніх оповідок, казок, афоризмів. Раніше вони жили в Ірані і Туреччині. Потім почалися утиски і справжній геноцид. Особливо загострилася ситуація в 1915 році. В Османській імперії в цей час особливо переслідували вірмен і ассірійців. Тому останні були вимушені покинути батьківщину і переселитися до інших країн - Франції, США, Росії, України. Більшість ассірійців, яких нині в Україні налічується 5000 осіб поселилася до Києва.
   На відрогах Придніпровської височини, неподалік Пуще-Водицького лісу кілька підприємливих родин ассірійців вирішили вирощувати звичний для них в Ірані і Туреччині виноград. За роботу взялися зі знанням справи і з великим ентузіазмом. Були закладені цілі плантації винограду сорту "шасла". В 30-ті роки минулого століття тут уже виникло ціле велике господарство, яке вирощувало товарний виноград. Та й у післявоєнний час студенти Київського державного університету імені Тараса Шевченка працювали тут восени, збираючи виноград і відправляючи його до магазинів столиці. Потім на цьому гарному місці вирішили збудувати новий мікрорайон і виноградники зникли. Але в пам'ять про існування тут виноградників залишилася назва Виноградар.
   Наступний акт геноциду проти ассірійців здійснили вже в Радянському Союзі сталіністи. На початку 30-х років в Києві працювали ассірійські школи, діяла ассірійська церква. Був навіть Будинок народів Сходу, який об'єднував християн-закавказців. Сталінська коса поклала край ассірійському відродженню. Практично була винищена вся національна інтелігенція, священники, прості люди, закрилися школи і церква. Після того, як Україна стала незалежною державою створено Асоціацію ассірійців Києва. Ассірійці столиці нашої держави пишаються тим, що на карті Києва залишилася географічна назва, яку започаткували вони своєю підприємливістю і працею.
  
      -- Прізвища українські і неукраїнські
  
   Не тільки в географічних назвах України, але й в українських прізвищах знайшли свій відбиток унікальна історія і географія нашої країни. Так, одне з найпоширеніших - Коваль - не тільки в Україні. але й в усьому світі пов'язане з професією, що була всім необхідна. Згадайте безсмертні Франкові слова:
   А в тій кузні коваль клепле,
   а в коваля серце тепле,
   а він клепле та й співа.
   всіх до кузні іззива
   Ось звідки, з кузні, від важкого, але потрібного людям ремесла, і пішли українські прізвища Коваль, Коваленко, Ковальчук, Ковалюк, Ковалик. Російське - Кузнєцов, Ковальов - у білорусів, Ковальський у поляків, Ковач - у сербів, словенців і угорців, Ковачев - у болгар, Шмідт - у німців, Сміт - у англійців.
   Поширеність професій викликала і поширеність прізвищ. Найпоширенішим прізвищем Великобританії і США є Сміт, жителів Варшави - Ковальський. В Угорщині Ковач є другим прізвищем за поширенням. Багато таких прізвищ у Швеції (Смед), Франції - Фабр (Фебр, Лефебр), Форжерон, а в Гасконі діалектне коваль - Хор, Хорійон. Відповідне португальське і бразильське прізвище Ферейра. У хорватів це Ковачичек, Коварик, Коварич, чехів - Коварж, Коварик, Коварчик, Коваль, Ковалик, Ковальчик, латишів - Калейс і поетичне Кальвинш, румунів Феррару, грузинів Мчеделі і Мчедлишвілі, вірменів Дарбинян, тюркомовних народів - Темірчі, Демірчі, Демірджі.
   А як поетично відбита в українських прізвищах чудова природа нашого краю. Яворівський і Нагірний, Степняк і Лісовик, Підгірний і Яровий, Заріцький і Дубняк, Лиманський і Береза та багато багато інших.
   До націй, в яких чи не найбільше відображена у прізвищах природа своєї батьківщини належать фіни. Вони мабуть найтісніше пов'язані з особливостями природи Фінляндії. Коскінен - від слова водоспад, Лайне - "хвиля", Лехтінен - "листок", Мякінен - від слова "горб", Ярвінен - від слова "озеро", Саарінен - від слова "острів". То ж у цих прізвищах відображені всі особливості природи Фінляндії.
   Історико-етнічні відміни народів, різні природні умови їх життя, своєрідність мов, переплітаючись, обумовили дуже строкате багатоманіття прізвищ. Але все ж для більшості з них характерний зв'язок з рідною землею і своїми предками. Тому українські прізвища Мельниченко, Мельничук, Миколайчук, Петренко та інші вказують на далеких предків. У прізвищах німецького походження на це вказує -сон, -сен, -зон. Вільсон - "син Вільяма", Клаусон - "син Клауса" тощо. В іранських прізвищах заде - "дитина", наприклад таджицьке Турсун-Заде, в тюркських огли, оглу - "син" (турецьке Джафар-огли), у грузинських -швілі - "народжений", дзе - "син", в абхазьких - ба (Бгажба, Ардзінба), в шотландських - мак (Макнамара, Мак-Дональдс), в ірландських - о' (О'Брайен).
   Українські прізвища. як одні з найдавніших у світі часто схожі на прізвища інших народів. Наприклад, на вірменські (Касіян, Мунтян, Христян, Слободян, і на французькі, і на англійські, і на шотландські, і на ірландські). Так українське прізвища Макогон, Макосій, Маковій та інші в Великій Британі, США і Канаді сприймаються однозначно як шотландські. наприклад, українське прізвище Антонишин в Англії вважається місцевим - Інтонейшн англійською означає інтонація.
   І, звичайно, прізвища територіальні. Часто-густо вони вказують на походження пращурів сучасного носія сучасного носія прізвища, або на землю чи населений пункт, якими вони колись володіли. Скільки таких прізвищ серед українців: Миргородський, Уманський, Полтавець, Донець, Смілянчук тощо. Сюди ж відносяться і прізвища англійські типу Ньютон - "нове місто", Грінвуд - "зелений гай", французькі з де - Депардьє, Деголь, німецькі з фон тощо.
   Різна в різних народів і довжина прізвищ. У китайських прізвищах всього один склад, рідше два. Англійські прізвища дещо довші за китайські, але коротші українських. Українські прізвища в свою чергу коротші від російських. У багатьох народів прізвища жінок відповідають чоловічим і тому , перед прізвищем жінки пишуть фрау, місіс, пані тощо.
   В 91% російських прізвищ жінки розрізняються за статтю - Пєтрова, Сідорова, Сорокіна. В українських прізвищам в більшості випадків цього немає. Тому з часом нам не обійтися без відновлення перед прізвищами жінок, приміром, Коваль, Петренко, Дмитрук загальноєвропейського пані (фрау, фру, місіс, дона і таке ін.).
  
      -- Найбільша діаспора світу
  
   Однією з найбільших діаспор світу, а може й найбільшою за чисельністю є українська діаспора. Діаспора - це розпорошення частини якоїсь нації поза етнічною територією її проживання. Що примушує тих чи інших представників тієї чи іншої нації покидати рідну землю і їхати світ за очі? Звичайно, що лиха доля. Захоплення рідної землі чужоземними загарбниками, організація ними геноциду нації, голодоморів, масових репресій і депортацій. Всі знають про єврейську діаспору, яка утворилася з тих же причин. Однак у світі, та й на жаль, в Україні набагато менше відомо про українську діаспору і причини її утворення.
   Здавалося б природні умови на українській землі настільки сприятливі для життя і господарювання людини, що українцям немає ніякої потреби шукати щастя за межами своєї Вітчизни. На жаль, це стосується тільки природних умов і ресурсів. Історичні ж, політичні, соціально-економічні умови, які складалися на її території з вини іноземних загарбників були нестерпними для українців і вимушували їх рятуватися втечею до інших країн. За переписом 1926 року в Радянському Союзі українців, без Західної України, яка належала тоді Польщі, було 86 млн осіб і вони були найбільшою нацією цієї країни. Зараз, через 85 років, українців стало менше 40 мільйонів осіб. Де ж вони поділися?
   Є одна геополітична причина і три причини суто технологічні. Геополітична полягала в тому, що Україна протягом всього ХХ століття була перманентно розчленована, пограбована і фізично знищувана іншими державами. Реально за цей час Україну захоплювали і спустошували Росія, Польща, Німеччина і Угорщина. Найжорстокішою були російська і німецька окупації. Особливо перша. Три голодомори, декілька війн, масові репресії і депортації українців до Сибіру, Казахстану, на європейку північ Росії. Під час німецької окупації до Німеччини було вивезено сотні тисяч людей, багато з них назад не повернулися, віддавши перевагу німецькій окупації перед російською. Після війни за підозрою в підтримці воїнів УПА до Сибіру вивозили цілі села, спустошувалися цілі райони.
   Пограбування України, тільки іншими методами, не припинилося і після досягнення Україною незалежності. Справжньої і реальної незалежності українці так і не змогли добитися. Тому держава, найбагатша в Європі на природні ресурси залишається найбіднішою за прибутками населення. Національне багатство розкрадається і вивозиться за кордон. Через це українці продовжують покидати свою рідну землю в пошуках кращої долі. Таких людей уже мільйони.
   Всього у світі можна відмітити декілька хвиль еміграції. На початку ХХІ століття українська діаспора стала планетарним явищем. За повідомленнями зарубіжної преси нині немає жодної країни світу, де б не було українців. Навіть найвіддаленіших від України держав. Одночасно, є декілька країн, де українська діаспора найбільша. Наприклад, офіційна статистика Росії відзначає, що в цій країні 2,5 млн. українців. Разом з тим, за даними ФСБ, які хтось розмістив в мережі Інтернет, осіб українського походження і людей з українськими прізвищами в Росії в наш час 50 млн.! Так само абсолютна нереальна стосовно української діаспори польська статистика, яка дає цифру близько 250 тис осіб. В той же час тільки під час злочинної операції "Вісла" з депортації українців, здійсненою польським урядом в 1946 році, було виселено набагато більше українців і розселено по Польщі. Та ж сама ситуація в Румунії. До війни в цій країні за переписом населення було 850 тис. українців. Після війни їх стало чомусь тільки 65 тис. осіб. Потім ця цифра збільшилася в чотири рази. Яка ж реальна чисельність української діаспори в Румунії вам не скаже ніхто.
   Так яка ж чисельність української діаспори у світі? Найбільшими діаспорами на нашій планеті вважаються китайська і італійська - 20 млн. осіб. Враховуючи останню хвилю міграції з України українську діаспору нині оцінюють десь у 30 млн. осіб. Таким чином, українська діаспора нині є найбільшою у світі.
  
      -- Антропологічні типи українців: не таємнича, але замовчувана інформація
  
   Будь-яка велика нація в антропологічному відношенні доволі неоднорідна. В Європі існують країни, населення яких, належачи до однієї сильно згуртованої нації, наприклад німці, формують багато різних антропологічних типів. Дуже важко визначити, скажімо типового італійця. Взагалі, італійська нація в антропологічному відношенні, як ковдра, зшита з окремих різнобарвних шматочків. Мабуть найважче визначити типового росіянина, так як історія цієї країни це історія імперії, а отже завоювання і асиміляція народів, які не тільки належать до різних мовних груп, але й до різних расових типів і підтипів. В цьому сенсі значна антропологічна єдність українців, може здаватися загадковою і незрозумілою. Але так може думати лише людина, яка не знає української історії. Велика антропологічна однорідність українців визначається по-перше тим, що віками населення Правобережної України поширювалося на лівобережну її частину. По-друге, в Карпатах існував ландшафтно-етнічний притулок нації, який постійно її підживлював з одного, а не з декількох джерел-ядер. По-третє, у нас існувала Запорізька Січ, куди з усієї країни збиралися люди, які потім поселялися на вільних землях.
   Всього в наші дні вчені виділяють 7 антропологічних типів українців. З них основними націєтворчими типами фактично є два - дунайський і поліський.
   Першим зі згаданих, тобто дунайський тип, поміщений попереду не випадково. Справа в тому, що цей антропологічний тип входить як складова частина до всіх інших антропологічних типів української нації. Панівний він є в рівнинній Галичині в на західному Поділлі. Сюди не включається крайня північ Львівської і Тернопільської областей. Поширений він і серед вихідців з Холмщини і Томашова у Польщі. Близько 10% українців належать до цього типу. В галичан максимально проявляються європеоїдні риси. Вузьке обличчя, вузький, довгий і рівний ніс. Вчені відмічають той факт, що прямі спинки носа в усіх антропологічних типів українців переважають.
   Другий націєтворний антропологічний тип українців носить назву Поліський або Волинський. Він характерний для жителів Рівненської, Житомирської, Волинської областей, а також мешканців північних частин Львівщини і Тернопільщини та українців Брестської області в Білорусі. Характеризується широким і низьким обличчям і максимальним серед українців розвитком надбрів'я. Представники цього типу зазвичай мають масивне чоло і "квадратну" щелепу. Ріст середній. Пігментація волосся світліша, від загальноукраїнська, а очей - темніша. Всі інші ознаки типово європеоїдні. Цей антропологічний тип теж охоплює близько 10% українців.
   Більша частина території України охоплює Цетральноукраїнський тип (Центральна і Східна Україна). До цього антропологічного типу належать понад 60% українців. Характерними його ознаками є високий зріст при типово європеоїдних рисах обличчя. Фактичною основою цього типу є дунайський або галицький тип з домішками поліського або волинського типу. Є також незначні домішки іранських і тюркських елементів. Таким чином, з антропологічного боку абсолютна більшість українців є галичанами, які змішалися з волинянами.
   Нижньодніпровсько-прутський тип поділяється на два підтипи. Один з них Нижньодніпровський, куди відносяться колишні території південної частини Київської Русі і Прутський (Хотинщина Чернівецької області і українське населення північної Молдови. Охоплює близько 17% українців. Характерними ознака його представників є високий зріст, сильна пігментація волосся і очей. Розвинутий на тулубі волосяний покрив у чоловіків. Обличчя чітко профільоване з дещо виступаючою нижньою його частиною. Прослідковуються домішки до дунайського типу індоіранських і навіть давньоіндійських елементів.
   Верхньодніпровський тип наявний лише у Ріпкинському районі Чернігівської області. Охоплює 0,5% української нації. Для нього характерна дуже світла пігментація очей (близько 60%). Близький до північних білорусів і північно-східних поляків.
   Карпатський тип притаманний жителям Закарпаття і західнобуковинським районам. Характеризується додаванням до дунайського типу елементів кельтських, ілларійських, фракійських і індоарійських елементів. В антропологічному сенсі близькі до хорватів, словаків і чехів. Цей тип зустрічається у 8% українців.
   Динарський тип характерний для мешканців східної частини Українських Карпат. Переважає у Східному Передкарпатті і Буковині. Зустрічається і в Східній Гуцульщині. Західні гуцули є носіями Карпатського типу. Зовнішні ознаки - приблизно однакова кількість темно- і світлооких і переважання людей з темним волоссям. Всього до цього типу належать близько 5% українців. Близький до сербів, чорногорців, греків.
  
  
      -- Таємнича історія однієї української козацької родини
  
  
   Очевидно, що українці належать до числа найтаємничіших націй світу. І це цілком природно і пояснюється їх заглибленістю в тисячоліття. Тому відгомін цих тисячоліть іноді ледве бринить у пам'яті, у підсвідомості, у нашій ментальності, у наших родинах. Саме на прикладі останніх найкраще нині досліджувати сиву історію України і української нації. І коли я розповідаю студентам про Голодомор, я не вдаюся в голе теоретизування, а розповідаю, які втрати понесла моя родини під час другого, найбільшого Голодомору, організованого в Україні росіянами. Так само як нині в Криму і на Донбасі, тоді з Росії до України ринули тисячі "добровольців", щоб із зброєю в руках "мочить проклятих хохлов", оточивши наші села "заградотрядами" і забравши в українських селян все, що можна було їсти. Коли президент Росії Путін, з дуже цікавим народним прозвищем, розповідає всьому світові, що росіяни перемогли б німців і без допомоги українців, я кажу йому, що внесок української нації в перемогу як над нацизмом, так і комунізмом, є вирішальним. При цьому я теж не теоретизую, а наводжу приклад моєї полтавської родини, недобитої росіянами в 1933 році і київської родини моєї дружини. В складі Українських фронтів брали Берлін моя мати, батько, два дядьки. У дружини Берлін брали її батько, дядько, дід і його два брати. Були Українські фронти, Білоруський фронт, але не було фронтів Російських.
   Ось чому і в розкритті таємниць українських прізвищ і родів я не буду говорити про щось абстрактне і мені не відоме, а візьму власну родину. Я Петро Масляк належу до роду лівобережної козацької старшини (шляхти) давнього роду Масляків. Мій далекий пращур Іван Масляк був отаманом Устивицької сотні Миргородського полку і соратником гетьмана Лівобережної України Данила Апостола ще у 1725 р. Мій батько Олексій Масляк, відомий в Радянськоиу Союзі лікар, який допоміг тисячам людей, з дитинства розповідав мені, як від свого діда чув, що наш рід дуже давній, про це йому розповідав його дід. Всі ці оповідки передавалися в роду Масляків з покоління в покоління. Нічого конкретного батько сказати не міг, ніяких прізвищ назвати теж не спромігся, але розповідав, що ніби то ми походимо від якогось військового ватажка, який прийшов зі своїм військом в Україну десь з півдня.
   Лише доживши до 60-ти років я познайомився з надзвичайно цікавою, без перебільшення геніальною людиною, професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка Костянтином Тищенком. Ця феноменальна людина знає більше 55 мов. Його книжка "Халіфат і Сівера" дає нам зовсім відмінне від нинішнього сфальсифікованого росіянами бачення історії України. Володіючи всіма основними мовами світу професор Тищенко дослідив величезний шар недоступних більшості дослідників, через незнання мови, матеріалів, які стосуються України. Ось тут і виник на сцені син Саудівського халіфа, нащадок Пророка Мухамеда військовий провідник арабських військ Масляма або Маслямак. Саме він зі своїм військом воював на території нинішньої України у УІІІ ст. проти невірних. Одним словом здійснював джихад. Цікаво, що його матір'ю була єгипетська рабиня з роду фараонів. У мене не виросло аж шість постійних зубів. Ця генетична вада пов'язана з тим, як пояснив мені один видатний лікар-генетик з тим, що в моєму роду колись було прийнято одружуватися на рідних сестрах. - Ви що, шановний, з роду єгипетських фараонів, - посміхнувся цей генетик багато років тому. А тепер виявляється, що цілком ймовірно саме так воно й було. Цікаво, що в багатьох ісламських країнах є географічні назви "Масляк". Скажімо, я їх зустрічав у Туреччині і в Ташкенті. Саме там теж воював Масляма.
   Краса українських жінок нікого не залишала байдужим. Ні тоді, ні нині. Маслямак мав в Україні жінок і наложниць, залишивши по собі не лише прізвище, але й нині невиразні спогади в деяких українських родинах А те, що пізніше це прізвище були скореговане на український лад, то це цілком зрозуміло і природно, як були скореговані іноді до невпізнання на Полтавщині прізвища грузинських дворян з оточення князя Давида Гурамішвілі, французьких дворян на Уманщині, нащадків угорського короля на Сумщині і Полтавщині тощо. Ми навіть не звертаємо уваги, що українські прізвища Хандогій (Хандога) чи Трухан це царські прізвища, які несуть в собі слово "хан", тобто цар, а Кочубей, Аджубей, Котлубей тощо містить в собі слово "бей", тобто князь. Що козацьке прізвище Барабаш походить від угорського князівського роду Барбашів. У сумських козацьких селах трапляються навіть зовсім не видозмінені прізвища Барбаш. А ось данські дворянські прізвища серед реєстрових козаків полтавських полків такі як Бацман, Бритьман, Котьман тощо. А ось прізвища інших полтавських козаків -Тиміш Івер, Грицько Хавер. Від грецьких правителів ведуть свій рід козацькі сотники Мазаракі (Мазаракій).
   Тут варто зупинитися дещо детільніще на українському прізвищі Трухан. Воно дійсно царське за походженням і заглиблене в століття нашої історії. Київські князі використовували дружні кочові племена половців і торків для охорони південних рубежів Київської держави. Серед їх ватажків виділявся Тру-хан. Його заслуги були відзначені тим, що цей цар отримав у подарунок поблизу Києва на Дніпрі цілий великий острів. Нині це відоме всім киянам і дуже популярне місце відпочинку Труханів острів.
   Лише нині стало зрозумілим, що козацькі ватажки не були простими людьми. Майже всі вони були нащадками давніх князівських родів, які так чи інакше були пов'язані з князівським і королівським родами багатьох європейських і не тільки європейських країн. І мій друг, полковник Вовк, він мені про це не говорив, виявляється є нащадком одного з найдавніших і найславетніших у Європі вельможних родів Чернігівських князів, які виводять свій рід від тотемних князів. Саме їх тотемом і був вовк. Зовсім нещодавно я довідався, що навіть знаменитий козацький отаман Сірко був "уродзоний", тобто належав до роду славної української шляхти зі стародавнім родовим гербом.
   Але і це ще не все. Моя мати, родом з полтавського села Зубівка Здор Ганна Антонівна теж розповідала різні оповідки, до яких я відносився скептично. Щось вона говорила про походження її прізвища. Мій батько посміювався і казав, що це просто видозмінене на російський лад українське слово "здір". Мати протестувала, що вона не Здір, а Здор. Що таке Здор, так і залишилося тоді не зрозумілим. Серед Здорів, які нині живуть не лише а Україні але й в інших державах в Інтернеті нерідко спалахує дискусія, чи вони Здори, чи правильно бути Здірами. Якби первинним прізвищем було Здір, а Здор виникло пізніше як викривлене, то були б і такі і сякі прізвища. Але всі Здори в один голос наголошують, що їхні пращури постійно підкреслювали, що вони саме Здори, а не Здіри. Мій тато підсміювався наді мною, полтавська регіональна ментальність, що в мені надто багато жиру. З одного боку масло, а з іншого здір. Але як виявилося нині ні масла, ні свинячого жиру в мені немає.
   Той же професор Тищенко стверджує, що слово здор (sdor), в данській мові означає великий. В скандинавів прізвищ не було, навіть у королів, лише два данські визначні королі мали прізвище Здор, тобто великий. Останній з цих двох Вaльдемар І Здор був правнуком Київського Великого князя Володимира Мономаха. Він був сином Кнуда Лаварда і київської княжни Інгеборги Мстиславівни. Саги повідомляють, що він народився в Києві в домі свого діда. Цей данський король отримав династичне ім'я Рюриковичів Володимир, трансформоване в Данії на Вальдемара. Його діти, як це і зараз відбувається, приїздили в гості до свого діда великого князя Мстислава. Дехто з них отримав у подарунок від нього частину князівських земель в районі нинішнього Василькова під Києвом. Там київські князі на південних схилах пагорбів, в наш час забудованих котеджними містечками, вирощували виноград. Саме тут нині стоїть село Здорівка, вотчина пращурів київських князів і данських королів. Пізніше, вже за часів ранньої козаччини, київські Здори переселилися на Полтавщину, де вони заснували вже гілку полтавських Здорів, лицарів-козаків, які ніякого відношення до свинячого жиру не мають, а є нащадками давніх знатних королівських європейських родів. Від цього в їх пам'яті залишилися якісь неясні спогади, та для багатьох незрозуміла традиція пишатися своїми "жирними" прізвищами. Цікаво, що село Зубівка з нащадками київських і данських правителів пізніше стало вотчиною грузинського князя Давида Гурамішвілі, який походив з родини грузинських правителів. Він теж залишив по собі нащадків у цьому селі і в Миргороді. Так в одному селі на Полтавщині волею "історії з географією" виник дивний коктейль з генів правителів трьох доволі пасіонарних народів і країн. Яких людей цей коктейль може витворити в майбутньому, одному Богу відомо.
   Взагалі, за роки радянської влади росіяни зробили все можливе і неможливе, щоб українці забули своє стародавнє, славне шляхетне коріння і підсвідомо вважали себе бидлом. А це зовсім не так. За тисячі років славні гени тотемних князів, гени шляхетних родів, пов'язаних з найславетнішими родами Європи і Азії практично стали присутні в усіх без винятку українцях. У тій чи іншій мірі. У мене це з боку батька і матері, в моєї дружини з боку її батька. Серед моїх родичів є нащадки сербських князів, а потім козацьких отаманів Милорадовичів, українських князів Лукомських, данських конунгів Бацманів, які пізніше теж були козацькими ватажками. Я намагаюся відродити генетичну пам'ять серед моїх студентів, нагадуючи Галицьким, Потоцьким, Вишневецьким, Збаразьким, Зборовським, Острозьким, Лукомським, Глинським, Іскоростенським, Чарторийським та багатьом іншим, що вони належать до прадавніх українських шляхетських родів. які дали росіянам їх царів - Глинські, чи полякам їх королів - Вишневецькі, Потоцькі. Генетично ми-українці є нацією лицарів, нацією шляхти, нацією воїнів, які по закінченню війни ставали хліборобами. Всі ці і тисячі інших носіїв славних прізвищ ніколи не були рабами. Нині українське воїнство, генетично присутнє в кожному українцеві черговий раз відроджується знову.
  
  
      -- Хто організував в Україні Голодомори?
  
   Проблема унікального явища ХХ ст. у світі, Голодоморів в Україні донині сповнена всіляких фальсифікацій і замовчувань. Нічого подібного людство до того не знало. У крайньому разі в таких велетенських масштабах. Ким би не були нацисти, але лише за німецької окупації українці нарешті наїлися хліба. За німецької окупації в Україні не було голодоморів, за російської - декілька. Це просто історичний факт. Скрізь у нас як у історії, яку викладають у школі, так і в музеях винними в організації трьох основних Голодоморів в Україні протягом ХХ ст. чомусь вважають комуністів. Це одне з дивовижних явищ нашого часу. Це також одна з найбільших фальсифікацій як ХХ, так і ХХІ ст. Радянський Союз не був країною комуністів, ідейні комуністи, складали в ньому неймовірно малий відсоток, який не перевищував статистичної похибки. Тоді, що це була за держава? Відповідь абсолютна проста. Радянський Союз був однією з форм існування Російської імперії в якій правили росіяни. Вони могли тимчасово наймати для її управління євреїв (Ленін, Троцький, Андропов тощо), чи грузина єврейського походження Сталіна, чи людей українського походження типу Хрущова, Брежнєва, Черненка і Горбачова. Але останні, наймалися лише тому, що вони, за образним виразом Леніна завжди "пересолювали в сенсі російського шовінізму". Тобто, інородці неодмінно старалися довести росіянам, що вони "святіші за самого Папу". Звичайно, саме в цьому сенсі найбільше приходилося старатися саме неросійському покручу Сталіну. Тому якраз за нього росіяни і організували найбільший в історії людства Голодомор 1932-1933 рр. в Україні.
   Таким чином, Голодомори в Україні організовували і здійснювали не якісь там міфічні комуністи, а цілком реальні росіяни. При цьому вони працювали не за гроші чи комуністичну ідею, а з "природної" ненависті до українців. Ця ненависть була в них завжди, від першого "кацапа" бея Боголюбського, який спалив Київ, до "комуніста" Муравйова, який точно так же палив Київ і вбивав киян. Після цього росіяни, а не міфічні комуністи влаштували три Голодомори в Україні. Саме росіяни в 1944 р. посилали мобілізованих українців беззбройними під німецькі кулемети. Не якісь міфічні фашисти чи комуністи, а цілком реальні російські шовіністи в 1943 році мобілізували до армії більше 500 тис. українських дітей, яких безбройними використали як живий щит проти німців при наступі на Київ. Це ж як необхідно було ненавидіти українців, щоб вчинити проти них такий злочин! А дорослі російські "герої" ще й стріляли їм у спину. Точно так діяли росіяни в Криму, точно так вони діють нині і на Донбасі. Методика "живого щита" це не ідеологічна особливість комуністів, це національна ментальність російської нації. Саме вони вимагали в Афганістані посилати на реальну загибель солдат-хлопців з України, притримуючи росіян в тилу. І нині тисячі росіян-добровольців з великою радістю вбивають українців на Донбасі. Це вони розробляють плани захоплення і знищення всієї України і організації на її території нових голодоморів.
   Мій дядько командир Червоної Армії Василь Андрійович Масляк у 1933 році приїхав у відпустку додому з Далекого Сходу, де він служив. На кордоні України його зустрів "загрядотряд" добровольців-росіян з Центральної Росії. Командир загону повідомив дядька, що "на Украіну нєльзя, давім хохлов". Але дядько мав такий характер, що його ніхто не міг спинити. Коли він приїхав до рідного села Устивиця Великобагачанського району Полтавської області, його спинив уже інший "заградотряд" з добровольців-росіян. На запитання мого вуйка коли можна буде потрапити до села, командир загону, мордатий і кирпатий угро-фінн з Костромської області, командир загону сказав: "не раньше, чем здохнет последній хохол". Оце правда життя про організаторів і виконавців Голодоморів в Україні. Все останнє є солодкою брехнею для останніх дурнів.
  
  
      -- Дива української вишиванки
  
  
   Українська вишиванка не є просто національним одягом українського народу. Багато в чому це феноменальна, дивовижна річ, щось містичне і не завжди зрозуміле. Виготовлення українського національного одягу, взуття, своєрідних головних уборів, що відповідали природно-кліматичним умовам різних частин України, сягає глибини кількох тисячоліть. Відомо, що український національний одяг належить до найгарніших у світі . Українська дівчина у святковому національному одязі, за свідченням іноземних мандрівників, виглядала як чарівна квітка. Нині зарубіжні дизайнери до найгарнішого національного одягу відносять вбрання гуцульського легіня і буковинської дівчини.
   З давніх-давен українці розвивали художні промисли. Для української нації взагалі характерним є поєднання практицизму з генетично закладеним почуттям прекрасного. Українцям мало було пошити зручний і теплий одяг, як ніяка інша нація вони витрачали величезну кількість нібито не продуктивного часу на його гаптування, оздоблення. Без нього можна було обійтися, але почуття прекрасного примушувало українських майстринь перетворювати одяг на витвір мистецтва. Це вражало подорожуючих іноземців, які в себе на батьківщині звикли до простішого одягу. Особливо дивувалися арабські мандрівники з їх простим одягом, головним завданням якого була не стільки краса, скільки якомога більше пристосування до пустельного і напівпустельного клімату.
   Українська вишиванка мала вплив на моду Європи у ХУІІІ ст. В той час гетьман Пилип Орлик, ім'ям якого названий знаменитий Паризький аеропорт Орлі, поселився у Франції. На той час він став вигнанцем з України загарбниками росіянами і отримав притулок у французького короля. Французи ніколи не забували, що їхня королівська династія походить він української княжни Анни і тому мали прихильність до нашої нації. Пилип Орлик потрапив до цієї країни за правління знаменитого короля-сонця Людовика ХІУ. Це йому нібито належить знаменита фраза - держава - це я. Він прославився ще й тим, що керував державою цілих 72 роки. Це і донині залишається абсолютним рекордом. Франція за його правління остаточно стала країною, яка диктувала моду всьому світові. І це була мода не лише на стиль правління, але й на одяг. І мало хто знає про те, що цьому в значній мірі прислужилися привезені з України до Франції Пилипом Орликом українські гаптувальниці. Вони самі носили неймовірно розшитий одяг і французи одразу помітили його красу. З того часу і пішла мода при французькому дворі розшивати вбрання аристократичних родин. Потім цей звичай поширився з Франції і до інших європейських країна.
   Один чоловік, не пам'ятаю вже хто, сказав, що в українців вишиванка знаходиться під шкірою. Якщо її навіть немає на тілі, вона все одно невидимо присутня. В дні військової звитяги ця невидима світові вишиванка допомагає козакові, а він присутній у кожному українцеві і в наш час, робити героїчні вчинки. Я донині не второпав, містичну силу вишиванки. Як науковець я не можу пояснити це явище. Коли я вбираюся у вишиванку, то стаю ніби зовсім іншою людиною. Чував про це незвичне явище і від інших людей. Це цікавий феномен цього знаменитого українського одягу. Люди купують вишиванки з різних причин. Один кладе їх до шафи і більше ніколи не вдягає. Чув я, що вишиванки таким чином використовуються як своєрідні обереги. Інші люди одягають вишиванки на свята. Виникли вже цілі мега-паради вишиванок, до яких кожен рік долучається все більша кількість людей. В травні 2015 році я був на такому мега-параді в Києві. Спостерігав за людьми як аналітик і приходив до цікавого висновку, дійсно, людина у вишиванці це вже інша людина як зовні, так і за її поведінкою. Яких тільки вишиванок не бачив я у Києві. Здається, що фантазія гаптувальниць не має меж. І ось біля мене стоїть мій син у моїй вишиванці, яка для мене вже замала. Вона вишита у 70-х роках ХХ ст. на Полтавщині "червоними і чорними нитками". А ось стоїть мій онук у вишиванці свого батька, теж вишитій на Полтавщині в той же час на замовлення вже його прадідом. Її носив мій син, коли йому було 5 років. А я вбраний у вишиванку мого покійного батька. Хіба це не реальний зв'язок українських родин з покоління в покоління? При цьому я бачу свого сина і онука зовсім в іншому світлі. Я бачу інші родини у вишиванках і всі вони світяться радістю, добротою і ласкою. Вони вже з дому такими вийшли, а тепер поширюють добро і щастя навколо себе. Серед них стоять люди не у вишиванках. Вони якісь збентежені, ніби чимось присоромлені. Всім своїм єством вони ловлять нові для себе відчуття. Я впевнений, що їх уже захопила магія української вишиванки і вже наступного року вини прийдуть сюди вбрані відповідним чином. Це не мода, це якась містична потреба нашої нації.
  
  
  
  
  
  
   Частина друга
  

Природні таємниці і феномени

      -- Чи падали на територію України астероїди?
  
   Проблема падіння на поверхню нашої планети великих метеоритів, астероїдів і комет не є надуманою. Зараз ні в кого немає сумнівів у тому. що в минулому Земля "розстрілювалася", і неодноразово, пострілами з Космосу. Напевно, однією з можливих причин доволі різких змін геологічних епох і були падіння на нашу планету астероїдів і викликані цими подіями різкі зміни клімату. "Астероїдна зима", викликана викидом в атмосферу величезних мас зважених частинок, які утворилися під час вивільнення гігантської енергії вибуху, призвели до швидкої загибелі всього живого або більшості живого і до того, що еволюція починала рухатися іншим шляхом. Можливо, падіння астероїда на землю і викликало масову і швидку загибель динозаврів чи "швидку заморозку" мамонтів.
   Нещодавно астрономи всього світу і не лише вони стали свідками величезних вибухів на Юпітері, викликаних бомбардуванням його поверхні кометою. На початку 2013 року над російським Челябінськом вибухнув метеорит, який приніс збитків більш як на 1 млрд. рублів. Було травмовано понад тисячу чоловік. Вибухова хвиля руйнувала будівлі і вибивала шибки у вікнах.
   На нашій планеті знаходять так звані кільцеві структури, які можуть бути створені внаслідок падіння астероїдів. У США один з великих метеоритних кратерів у пустелі став відомим туристичним об'єктом, куди щорічно приїжджають тисячі людей. І дійсно, цей молодий і добре збережений кратер викликає справжнє захоплення і навіть побожний страх у туристів. Він свідчить про те, що в будь-яку мить на нашу голову може обрушитися черговий небесний гість.
   А чи є в нашій країні геологічні структури, які нагадують і нам, що в минулому на нашу країну падали величезні астероїди? На це запитання відповідь позитивна. У нас виявлені величезні кільцеві структури, які вчені називають астроблемами, тобто кратери, утворені під час падіння на земну поверхню метеоритів. Подібні кільцеві структури виявлені і на інших планетах Сонячної системи. Є вони також на природному супутнику Землі Місяці. Вчені виявляють до кільцевих структур все більший інтерес. І це пов'язано не лише з простою людською цікавістю. Тут знайдено багато цінних корисних копалин, яких немає на сусідніх ділянках земної кори.
   Однією з найцікавіших у світі кільцевих структур є унікальна Бовтиська западина. Вона знаходиться в серці знаменитого і багато в чому таємничого Українського кристалічного щита. Це верхів'я річки Тясмин на межі між Черкаською і Кіровоградською областями. Діаметр цього цікавого утворення досягає 25 кілометрів. В потужних товщах кристалічних порід депресія досягає глибини 600 метрів. Важко уявити собі силу удару в Землю і наступний вибух, який би вибив в твердих гірських породах такий велетенський кратер. Удар був настільки сильний, що як від падіння камінця у воду від основного кратера розбіглися всюдибіч кільцеві хвилі. Ці дві кільцеві структури мають діаметр 40 і 130 кілометрів.
   У вчених донині немає єдиної думки про причини утворення такої величезної кільцевої структури. Однак, напевно, можна згодитися з тими, які вважають Бовтиську западину метеоритним кратером або астроблемою.
   Згадана кільцева структура може бути використана з рекреаційно-туристичною метою. Справа в тому, що вона навіть нині добре виражена в рельєфі. Там, де річка Тясмин перетинає кільцеві підняття утворилися дуже мальовничі каньйони. З усіх боків, до центру западини линуть потоки. А долина Тясмину в її центральній частині має одні з найпівденніших в Європі значні заболочені ділянки.
   Бовтиський астероїд не, нерідко порівнюють з тим астероїдом, що упав на півострів Юкатан в Америці і нібито призвів до загибелі динозаврів. Однак український астероїд упав зовсім на іншу підсилюючу поверхню Землі, ніж юкатанський. В Україні це був прадавній кристалічний масив, який зветься Українським щитом. Через це наш астероїд не просто вдарив у землю, він ще й розколов її. Це нагадує ніби удар молотка по товстому склу. Утворилися чисельні розломи по яких з земних глибин поринула на поверхню сила, могутня енергія молодої Землі. Тому саме тут і виник для багатьох незрозумілий феномен Холодного Яру. Люди, які жили тут впродовж тисячоліть завжди прагнули більше, ніж просто "хліба і видовищ". Вони зі зброєю у руках боролися за незалежність і свободу своєї землі України.
  
      -- Соляні куполи України
  
   В багатьох рівнинних областях нашої країни доволі несподівано здіймаються горби. Висотою до 50 метрів і вище над оточуючою місцевістю. Найбільше їх виявлено на Лівобережжі - в Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій областях. Трапляються вони і в Івано-Франківській та Закарпатській областях. Це соляні куполи або структури. Вони являють собою ніби величезний шматок кам'яної солі, який в діаметрі може перевищувати 1 кілометр. Ця гігантська брила солі під впливом тектонічних рухів була ніби видавлена з земних надр. Велетенська сила підняла поверхневі шари гірських порід і утворився добре виражений в рельєфі горб.
   В Україні в районі Дніпрово-Донецької западини на лівобережжі в умовах рівнинного рельєфу такі соляні куполи проявляються особливо яскраво. Найвідомішими з них є Роменський соляний купол в Сумській області. Це потужний масив кам'яної солі, який прориває своїм тілом весь комплекс відкладів гірських порід, але все ж не виходить на земну поверхню. Розміщений біля самого річища Сули він з висотою 40 метрів помітно відхиляє течію цієї річки вбік. Такого ж типу відомий Висачківський горб та гора Пивиха біля Дніпра в Полтавській області.
   В Закарпатській області теж знаходяться соляні структури. Вони зверху перекриті алювієм, тобто річковими відкладами. В наш час найвідомішою з цих соляних структур є Солотвинський соляний шток. Кам'яна сіль тут виходить на поверхню і в ній утворилися різні форми карсту - лійки, заглиблення. В Передкарпатті соляні форми рельєфу виражені слабо. Це пов'язано з малою потужністю соленосних горизонтів.
   Соляні куполи України не тільки цікаві природні утвори, придатні для рекреаційно-туристичного використання. Тут видобувають кам'яну і калійну сіль. Виявлені в цих місцях і запаси вуглеводнів. Однак в Україні знайшли оригінальне господарське застосування соляним куполам. У величезному суцільному шматку кам'яної солі закладають свердловину і методом вилуговування створюють гігантські порожнини. Їх використовують для зберігання нафти і як резервуари для закачування природного газу, який не можна зберігати в трубах. Дуже перспективні соляні куполи нашої країни і для облаштування тут соляних шахт і створення на їх основі курортів з лікування захворювань органів дихання і, перш за все, бронхіальної астми.
  
      -- Великий бар'єрний риф України
  
   Мабуть всім у світі відомий знаменитий Великий бар'єрний риф, який знаходиться біля північно-східного узбережжя Австралії. В наш час він поступово зникає. За останній час більше половини коралів загинуло і цей процес продовжується. Однак мало хто знає, що і у нас існує Великий бар'єрний риф як унікальний пам'ятник природи. До природних феноменів України однозначно належать Товтри або Медобори, природні об'єкти, які більше ніде в Європі не зустрічаються.
   Десь близько 20 мільйонів років тому на південному заході українського правобережного лісостепу знаходилося тепле внутрішнє Сарматське море. Так само як і біля узбережжя Австралії тоді, в Україні біля узбережжя Сарматського моря, в добре прогрітих сонцем мілководних товщах поселилися великі колонії коралових поліпів. Тут же жили чисельні молюски, водорості, інші морські організми. Поступово відмираючи, вони накопичувалися біля узбережжя у вигляді своєрідного валу. На відмерлих коралових поліпах поселялися нові, які в свою чергу гинули. Висота бар'єрного рифу поступово зростала. Він простягся вздовж східного узбережжя Сарматського моря на сотні кілометрів.
   Пройшов час і земна поверхня в цьому місці почала підніматися. Море відступило, залишивши на колишньому своєму дні цілі гряди вапнякових гір, які місцеві жителі назвали Товтрами. В наш час вчені доволі прискіпливо вивчають це феноменальне явище природи. В основному Товтри розміщені на Подільській височині у Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій і Вінницькій областях. Однак їх продовження виявлено і в Одеській області, її північній частині.
   В минулому підняті над оточуючою місцевістю у вигляді валу Товтри були вкриті густими лісами-борами. Тут буяло розмаїте життя, росли квіти, бджоли збирали мед. Тому місцеві українці і назвали цей природний вал Медоборами. Ширина пасма Українського Великого бар'єрного рифу коливається від 5 до 12 кілометрів. В Тернопільській області, від Збаража до Дністра Товтри особливо рельєфні. Головне їх пасмо у вигляді чітко вираженого вузького валу здіймається над довкіллям на 50-60 метрів. В районі річкових долин таке перевищення висот досягає 120-150 метрів.
   Характерною особливістю Подільських Товтр є поширені тут карстові явища. В них відкриті відомі печери Довбуша, Татарська, Кармалюка, Перлина. Густі ліси з багатим видовим складом рослинності нині вирубані. Збереглися вони лише на окремих ділянках Товтр. Саме ці невеликі лісові масиви складені дубом і буком. До них додаються липа, граб, явір, черешня, ясен, клен тощо. В підліску поширені ліщина, дерен, ялівець, бруслина та ін. На кам'янистих вершинах Товтр, які несприятливі для господарського використання донині збереглося немало ендемічних рослин: рокитник подільський, спірея польська, льон бессарабський, шиверекія подільська тощо. Тут же серед каміння і заростів чагарнику можна зустріти знамениту "неопалиму купину" - ясенець білий. В спекотну погоду він виділяє багато ефірної олії. Якщо піднести в цей час до рослини запаленого сірника, вона спалахує, але при цьому залишається неушкодженою.
   Окремі частини і ділянки Товтр особливо вирізняються своєю неповторною красою і величчю. Тому тут крім національного парку створені ще й заказники державного і місцевого значення. До них належать Товтри "Кармалюкова гора", "Сокіл", "Несамовита", "Чотири кавалери", "Теремець", "Велика і Мала Бугаїхи" та ін.
  
      -- Найбільша гіпсова печера світу.
  
   Найбільшою гіпсовою печерою світу визнана печера "Оптимістична". Це карстова печера знаходиться у Подільсько-Буковинській карстовій області. Вхід до неї розміщений біля села Коралівка Тернопільської області. "Оптимістична" занесена до книги рекордів Гіннеса, як найдовша гіпсова печера планети і друга за довжиною серед всіх карстових печер світу. Однак дуже велика ймовірність того, що "Оптимістична" все таки найдовша карстова печера світу серед усіх відомих людству печер. Такого висновку можна дійти враховуючи те, що за останні 20 років її довжина зросла більше як на 40 кілометрів. Перед дослідниками відкриваються все нові її лабіринти. В принципі, враховуючи склад гірських порід ця печера може тягнутися від Львівської до Одеської областей.
   В наш час, станом на 2012 рік, довжина досліджених спелеологами ходів печери "Оптимістичної" вже перевищила 240 кілометрів. Її площа перевищує 2 тис гектарів, а об'єм - понад 600 тис. кубометрів. Вхід до печери знаходиться на дні балки. Печера була відкрита у 1966 році львівськими спелеологами. Так як мало хто вірив у її велич, крім львів'ян-спелеологів, вони назвали її "Оптимістичною". І не помилилися. Печера принесла світову славу Україні, як одне з чудес світу.
   Печера поділяється на 10 системних ділянок. Вони являють собою велике скупчення лабіринтів, які з'єднуються між собою одним або декількома ходами. В залах печери можна побачити сталактити і геліктити. Система лабіринтів подекуди триярусна. Кожен ярус складається з горизонтальних галерей і ходів, які з'єднуються вертикальними лазами. То там то тут трапляються невеликі озера. Поблизу входу температура постійна і досягає 8 градусів Цельсія. В глибині печери температура протягом року дорівнює плюс 10 градусів Цельсія.
   Печера "Оптимістична" належить до найгарніших у світі. На це вказують і самі назви її окремих ділянок "Голубі озера", "Дванадцять апостолів" і т. ін. Кристали гіпсу місцями дуже великі або їх так багато, що здається ніби стіни печери вкриті памороззю, а її підлога снігом.
   Найчудовіша ділянка "Оптимістичної", з донині відкритих, "Заозерна". Вона вражає уяву людей різноманітними кристалами, а також різноколірними стінами - жовтими, червоними, темними і білими. Печера "Оптимістична" - феноменальне явище природи світу, яке має перетворитися на туристичну Мекку нашої планети.
  
  
      -- Печера Кришталева - одне з дивовижних витворів природи
  
  
   Однією з найгарніших печер світу є печера Кришталева. Сама її назва вказує на це. Крім того, Кришталева ніби самою природою створена для того, щоб її масово відвідували туристи і при цьому не відчували ніякого дискомфорту. Для її відвідування не потрібно спеціального спорядження чи навіть одягу. Вхід до лабіринту печери знаходиться на гіпсовому урвищі поблизу села Кривче Борщівського району Тернопільської області. Скеля, де розташований вхід до печери знаходиться над глибокою долиною річки Циганки. Місцевість сама по собі дуже гарна і романтична. З височини відкривається запаморочливий вид на навколишню місцевість і вежі стародавньої фортеці.
   Нинішня довжина Кришталевої перевищує 23 кілометрів. Середня ширина ходів доволі значна і досягає 2 метрів. Ще більшою є середня висота - 2,7 метра. Як і в інших печерах Поділля тут підтримується постійна температура понад плюс 10 градусів Цельсія.
   Печера відкрита для туристів, сюди проведено освітлення. В його промінні виблискує, переливається гіпсовий кришталь. У відвідувачів виникає відчуття чогось нереального. Здається всі стіни покриті вигадливими візерунками чарівної паморозі. Місцями ця паморозь, ніби рукою якогось геніального художника розмальована дивовижним пальмовим гіллям, розбита дивною мозаїкою. Проходячи основним ходом туристи звертають увагу на бокові ходи, які постійно відходять у таємничу темряву.
   Інколи ходи розгалужуються, ведуть в різні боки. А ось і сходинки до величної зали. В промінні прожекторів на її стінах і стелі дорогоцінним камінням виблискують кристали гіпсу. Вийшовши з зали до центрального ходу туристи потрапляють у снігову феєрію. Далі їх чекають ще більші несподіванки. Спочатку з'являється трохи моторошна голова Кам'яного буйвола, а потім під самим склепінням печери ніби ось-ось збирається злетіти Кам'яний орел.
   Далі маршрут постійно переривається величними залами, де здається в будь-яку мить зазвучать дивні акорди органу. Навіть назви цих залів говорять самі за себе: Див, Камін, Печера Скель, Сталактитова, Завалів, Брил та ін. Особливо вражає Вапнякова зала. Водоспади з вапняку застигли нерухомо, витворивши дивовижні композиції. Вони будять уяву, кличуть у дитинство, в світ казок і фантазій.
   Зала Камін дійсно відповідає своїй назві. Геніальний архітектор, ім'я якому Природа, дійсно створив десятиметровий камін. Величезна циліндрична труба цього "каміну" підпирає вапнякову плиту, створюючи враження, що це дійсно творіння рук людини.
   Не вся печера доступна для туристів, але й у цій, найбільш вивченій і облаштованій її частині немало див і таємниць. Особливо вражаючою є зала Брил. Дивовижний хаос розкиданих на дні зали брил під промінням світильників раптом систематизується і перетворюється на казковий порядок.
   Не менш вражаючим є південно-східний лабіринт печери з залами Втрачених Надій, Нехай, Обвальній та ін. Не встигнувши відійти від вражених вигуків туристів подорожній потрапляє до неймовірно гарного лабіринту Кам'яних квітів. Тут дійсно квітне казковий підземний сад для якого немає ні осені, ні зими.
   Відвідування печери закінчується Кришталевим коридором. Оце вже дійсно незабутня феєрія. Природа створила з кристалів як відомі всім квіти, скажімо лілеї, троянди, дзвіночки, так і квіти фантастичні. Фантазія художника на ймення Природа тут розігралася безмежно. Нікого подібна краса не може залишити байдужим. Та й більше ніде у світі природа такого не створила.
  
      -- Печера Вертеба
  
   На відміну від інших відомих печер України, які знамениті своїми природними дивами і дивовижною красою Вертеба зовсім інша. Вона знаходиться в Борщівському районі Тернопільської області біля села Більче-Золоте. Нині це геологічна і архітектурна пам'ятка. Ця одна з найбільших печер Європи простяглася під землею більш як на 9 кілометрів. З найдавніших часів її обжили люди і кажани. В печері трапляються не дуже виражені сталактити і сталагміти. Вологість повітря коливається від 90 до 100%.
   Найголовнішим туристичним надбанням Вертеби є використання її як підземного тимчасового житла. Різні навали, які періодично проносилися родючими землями Поділля, примушували місцевих жителів ховатися під землю, де вони з дитинства знали кожен куточок. За тисячі років до нашої ери ця печера вже була заселена. І зробили це знамениті трипільці. Якщо по правому березі Дніпра люди самі копали підземні печери, то на Поділля їх витворила сама природа. Тут знайдено безліч артефактів трипільської доби. Розкопки тривали ще з ХІХ ст. В той час Вертебу називали Наддністрянською Помпеєю. Нині тут діє єдиний у світі музей підземної трипільської культури.
   Декілька тисяч років використовували люди підземні лабіринти Вертеби. Уже в ХХ столітті, під час Другої світової війни тут містився штаб одного з загонів УПА. Працювала підпільна друкарня, яка виготовляла листівки. Ховалися тут від переслідування нацистами і родини євреїв.
   Нині Вертеба - визнаний туристичний об'єкт України. На жаль, про нього мало знають не лише у світі, але й у нашій країні. Тут необхідно прискорити археологічні розкопки в різних частинах печери. Археологи вважають, що Вертеба ще не розкрила всіх своїх таємниць і на них чекають нові відкриття світового значення.
  
      -- Печера Озерна (Голубі Озера)
  
   Одна з найдовших у світі печер. Загальна довжина пройдених лабіринтів - 130 кілометрів. Печера все ще не досліджена до кінця, а отже можна чекати подальшого збільшення її довжини. Вхід до печери знаходиться біля села Стрілківці Борщівського району Тернопільської області. Назва печери не випадкова. Це єдина з великих печер нашої країни, більше третини площі якої займають озера. Вони дійсно виглядають блакитними в промінні ліхтарів. Температура в печері постійна і досягає плюс 12 градусів Цельсія. Вологість повітря коливається від 70 до 100%.
   Озерна дуже перспективна для туристичного використання. Історія її відкриття, коли місцевий житель погнався за лисицею і вона сховалася у нору, а він почав розкопувати нору і потрапив до печери дуже показова для печер Поділля. Найбільшу у світі гіпсову печеру Оптимістичну взагалі відкрили хлопчаки і сказали про її місцезнаходження львівським спелеологам. Схоже на те, що цих печер у Придністров'ї ще буде відкрито не одну.
   Озерна в певному сенсі нагадує як Оптимістичну, так і Вертебу. З першою її об'єднують масштаби прояву природних процесів, а з другою те, що після відкриття вона використовувалася для тимчасового проживання людей, яким вона слугувала за схованку.
   Нині перепад висот двоярусних лабіринтів досягає 20 метрів. Озера проточні, мінералізовані. Озерна вважається найпросторішою печерою нашої країни. Її обсяг перевищує 700 тис. кубічних метрів, а площа 310 тис. метрів квадратних.
  
      -- Печера Попелюшка
  
   На відміну всіх попередніх печер, які розглянуті в цьому виданні, Попелюшка знаходиться не в Тернопільській області, а в Чернівецькій. Більш того, існуючий нині вхід до цієї печери розташований в Молдові. Нині шукають вхід до неї на території України. Однак в сусідній державі знаходиться лише природний вхід до неї, а вся вона розміщена в Україні.
   Попелюшка відноситься до найдовших печер світу. Нині досліджено вже понад 90 кілометрів її ходів і кінця їм поки що не видно. Унікальність печери, як природного явища, полягає в декількох її особливостях. По-перше, печера до середини ХХ ст. була повністю затоплена водою, що само по собі унікальне явище для карстових порожнин такого масштабу. Донині північна і східні частини печери затоплені водою. По-друге, Попелюшка має сотні озер з сильно мінералізованою водою. По-третє, незвичною є ширина коридорів печери, яка досягає 40 метрів і їх висота (до 20 метрів). По-четверте, цілющим є повітря печери, яке здатне вилікувати навіть задавнені форми астми.
   Печеру випадково виявили в 1959 році, під час підривних робіт в кар'єрі. Вона має декілька ярусів, напевно не менше трьох, а можливо і більше. Дослідження її утруднюється тим, що значна її частина донині затоплена. Причина такої дивної назви пов'язана з тим, що першовідкривачів, чернівецьких спелеологів, які вперше туди потрапили зовсім не вразив доволі ординарний вхід до неї. Звиклі до неймовірно гарних печер Поділля вони і назвали непрезентабельну печеру Попелюшкою. Потім воду з неї відкачали і спелеологам відкрилися величні зали цієї печери. Однак те, що вона була весь час в затопленому стані не дозволило тут утворитися різним гарним натічним формам із гіпсу.
   Попелюшка славиться своїми велетенськими залами, які мають назви "Зал з колонами", "Зал Попелюшки", "Стометровий зал". Ще одна особливість Попелюшки - незвичайно складні розгалужені лабіринти ходів, в яких дуже легко заблукати. Екскурсії тут можна проводити лише з досвідченими спелеологами. Романтичними є назви чисельних озер - Озеро Динозаврів, Блакитне Озеро, Озеро Наутілус та ін.
   В останній час відкрито і досліджено Античний зал, довжиною понад 100 метрів і висотою понад 20 метрів. Але попереду всіх з нині досліджених, знаходиться "Зал чернівецьких спелеологів", який досягає в довжину 170 метрів і в висоту - 65 метрів. Вражає уяву химерний "Зал динозаврів" висотою до 15 метрів.
   Туристів і спелеологів приваблює те, що стіни залів вкриті шаром дуже ніжної на дотик глини. Ця глина має різне забарвлення - біле, чорне, червоне, синє, зелене.
   Не позбавлена Попелюшка і донині нерозгаданих загадок. До них геологи відносять знайдений тут мінерал борнесит. Його донині знаходили лише на дні найглибших океанічних западин. Хоча може тут і нічому дивуватися. Гіпсові відклади, в яких утворилася печера Попелюшка, виникли на дні давнього моря.
  
  
      -- Мертве море України
  
   Про існування Мертвого моря на межі Ізраїлю і Йорданії знає увесь світ. Це дійсно феноменальне явище нашої планети, але воно не єдине. В нашій державі є набагато складніший, а тому й цікавіший природний об'єкт такого ж штибу. Щоправда, як і про інші природні феномени України, про нього у світі практично ніхто не знає. Вже традиційно мало знають про нього і українці. Мова йде про мілководну затоку Азовського моря Сиваш або Гниле Море.
   Сиваш відокремлюється від Азовського моря Арабатською косою і з'єднується з ним Генічеською протокою. Довжина затоки близько 200 кілометрів, ширина коливається від 2 до 35 кілометрів. Найбільша глибина досягає 3,5 метрів. Площа мінлива протягом року і досягає 2400 кілометрів квадратних. За цим показником воно в 13 разів менше за Азовське море. Обсяг води в Сиваші в 110 разів менший, ніж в Азовському морі. В літній період вода в Гнилому морі дуже сильно прогрівається і може досягати 35 градусів Цельсія.
   Рівень води в цьому дивовижному творінні природи дуже нестабільний. В залежності від сили і напрямку вітру кількість води то збільшується, то зменшується. Острови то з'являються, то їх затоплює вода. Якщо вітер дме зі сходу, він наганяє в Сиваш воду з Азовського моря. Західний вітер навпаки витісняє її назад. Підйом води відбувається від 0,25 метрів до 0,75 метрів. Через це вода на окремих ділянках відходить від берега на 10 метрів. Вітер впливає і на колір води. Під час штилю вона має приємний зеленувато-синюватий колір. Сильний вітер піднімає з дна мул і вода стає попелясто-сірою.
   Щорічно до Сиваша з Азовського моря надходить близько 1,3 кубічних кілометрів солоної води. Тут вона випаровується і її солоність різко підвищується. Солоність води поступово підвищується в західному і південному напрямках. В південній частині затоки вона досягає 170 проміле. Це означає, що в одному літрі сиваської води в цьому районі розчинено 170 грамів солей. В південно-західній частині Гнилого Моря солоність води особливо велика. Тут вона досягає стану насичення. На мілководді можна помітити випадіння солей з розчину. Всім відома картина туристів на Мертвому морі, які лежать на воді і читають газети чи книжки. Однак, мало хто знає, що це ж можна робити і в водах Сивашу. На жаль, курортна інфраструктура цього району нерозвинена, що не дозволяє використовувати його так, як використовують ізраїльтяни Мертве Море.
   Зрозуміло, що концентрація солей залежить і від пори року. Найвищі показники зафіксовані з липня по жовтень. Сиваш інтенсивно використовується для видобутку солей. На його берегах працюють Перекопський бромний, Кримський двоокису титану та Кримський содовий заводи. Не зважаючи на доволі інтенсивний видобуток солей солоність Сивашу поступово зростає. Запаси солей тут практично невичерпні. Але зростання солоності зумовлено зростанням солоності води в Азовському і Чорному морях. Якщо цей процес буде продовжуватися і надалі, а ймовірність цього дуже велика, то Сиваш перевершить за солоністю такі солоні феномени нашої планети як Мертве Море і затока Кара-Богаз-гол Каспійського моря в Туркменістані.
  
      -- Чи є в Україні діючі вулкани?
  
   Зазвичай на це запитання відповідають, що діючих вулканів в Україні нині немає. Але чи дійсно це так? Якщо говорити про вулкани, які вивергають магму, яка розтікається лавою по поверхні землі, то таких вулканів у нас зараз дійсно немає. Але в Україні немало діючих грязьових вулканів, які знаходяться переважно на Керченському півострові.
   Грязьові вулкани є різними за формою геологічними утвореннями, які постійно або періодично вивергають з себе каміння, горючі гази, рідку грязюку. Через останню вони і отримали свою назву. Їх виникнення пов'язане з особливостями геологічної будови Керченського півострова і з наявністю в товщах гірських порід газових і нафтових родовищ. У надрах тут залягають пластичні глини, які під періодично зростаючим тиском природного газу в схожих на конус складках прориваються через тріщини на поверхню землі. З грязюкою і газами в повітря викидається і різного розміру каміння. Воно називається сопковою брекчією. Глина, що викидається на поверхню постійно накопичується у вигляді конусу, який нагадує конус справжнього вулкану.
   Грязьові вулкани на цій рівнинній території розміщені поодинці і групами. В них виявляється спільний осередок газу і глини. З цього осередку по розломах вони виходять на земну поверхню. Якщо розлом невеликий, утворюється один вулкан, якщо більший - ціла їх група. В далекому минулому на Керченському півострові було більше грязьових вулканів і їх виверження були грандіознішими.
   Грязьові вулкани поділяються на постійно діючі, діючі періодично і згаслі. В Україні до постійно діючих грязьових вулканів належать Булганаська і Тарханські їх групи. Хоча виверження грязі і каміння відбувається переважно спокійно, іноді на земну поверхню виривається стовп грязюки висотою 10-20 метрів. З періодичністю раз на декілька десятків років виверження грязьових вулканів України супроводжується вибухами, локальними землетрусами, самозайманням газу. Всі ці бурхливі події можуть тривати декілька діб.
   На рівнинній поверхні Керченського півострова грязьові вулкани видні віддалік. В рельєфі вони проявляються у вигляді вулканічних конусів висотою до 60 метрів. Всього на Керченському півострові зафіксовано близько 50 грязьових вулканів. Приблизно половина з них згаслі. Грязьові вулкани Криму унікальне природне явище в Україні. Воно цікаве для вітчизняних й іноземних туристів. Крім того, сопкова грязь має лікувальне значення. Нарешті, з грязевулканічними структурами пов'язані деякі родовища залізної руди в цьому районі.
   Грязьові вулкани доволі рідкісне явище, хоча і зустрічаються в інших районах світу. Однак, в Україні є один грязьовий вулкан, який є унікальним у світі і більше ніде на нашій планеті не зустрічається. Це Старунський грязьовий вулкан, який знаходиться в Богородчанському районі Івано-Франківської області. Унікальність його полягає в тому, що це єдиний на нашій планеті грязьовий вулкан антропогенного походження. Тобто, він ненавмисне створений людьми в процесі господарської діяльності. Понад 100 років тому люди почали тут видобувати нафту і озокерит. Нині ж по каналах, створених людьми, насичені киснем грунтові води проникають вглиб землі на цілий кілометр. Там вони окислюють нафту в шарах гірських порід. Внаслідок цього окислення виникає енергія, яка й служить енергетичною базою грязьового вулкана.
   Потужний землетрус в горах Вранча (Південні Карпати), що зруйнував столицю Румунії Бухарест послужив спусковим механізмом для виникнення Старунського грязьового вулкану. На конусоподібному кратері, діаметром 50 метрів в той час виникло декілька кратерів. З того час цей вулкан перетворився на діючий. Старунський грязьовий вулкан не просто унікальне у світі поєднання антропогенних і природних чинників у виникненні вулканізму, але й справжня комора лікувальних ресурсів. До них належать гарячий озокерит, лікувальні грязі, високомінералізована вода з цілющими властивостями.
   Керченський півострів, як і Крим в цілому, в наш час окупований фашистською Росією. Цей рекреаційний район України нині багато в чому нагадує в свій час окуповану частину Єгипту Сінайський півострів. Саме Ізраїль, який захопив Сінай, створив тут відомий курорт і туристичний центр Шарм-ель-Шейх. Врешті-решт захоплене прийшлося повертати. Так буде й з Кримом.
  
      -- Мамонти і носороги України
  
   Є в Україні місцевості, де природа створила цілий комплекс рекреаційно-туристичних ресурсів в одному місці. До них належить уже згадане село Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області. Мало того, що тут знаходиться унікальний на нашій планеті діючий Старунський грязьовий вулкан, в селі існують і інші унікальні об'єкти і зроблено цікаві знахідки. Наприклад, тут розташовується соляна криниця глибиною понад 20 метрів. Її вода справжня ропа, яка містить 70 відсотків солі. В минулому сюди за сіллю з'їжджався люд у усіх околиць. Нині вода вже не вміщається в криниці. Прибуває, загрожує, в гарному розумінні цього слова, перетворитися на солоне озеро, а то й, в свою чергу, на групу солоних озер з лікувальною водою. Природа ніби сама турбується про те, щоб в Україні виник ще один об'єкт рекреації і туризму.
   Але не ця соляна криниця, і навіть не унікальний грязьовий вулкан колись сполошили всю Європу. Нині мало кому відомо, що саме в цьому селі в 1907 році німецькі вчені знайшли в товщі озокериту добре збережений забальзамований труп мамонта. Складалося враження, що мамонт тільки що помер. В шлунку тварини дослідники знайшли навіть залишки її їжі, яку споживав мамонт незадовго до своєї загибелі. Прихильники теорії катастрофізму були дуже потішені. Дійсно, лише якийсь раптовий катаклізм, різка хвилинна чи навіть секундна зміна клімату могла призвести до таких наслідків для велетенської туші м'яса. І це відбувалося навіть не протягом декількох днів. Інакше труп встиг би хоча б трошки розкластися. Волохатого мамонта повезли на дослідження до Німеччини. Але Старуня тоді ще не відкрила вченим всі свої таємниці. Дещо вона залишила про запас. Думаю, що нові знахідки чекають на нас і в майбутньому.
   Пройшло 22 роки і в 1929 році, коли ця територія України входила до складу Польщі тут із товщі озокериту витягли добре збереженого волохатого носорога. Його вік складав біля 25 тисяч років. Пізніше тут знаходили так же забальзамованих оленів і інших тварин. Справжній підземний музей доісторичних тварин, які водилися в Україні. Зараз ці тварини зберігаються в музеях Ягелонського університету в Кракові і у Львові.
   Немає сумніву, що тут необхідно відновити масштабний видобуток озокериту, який має видатні лікувальні властивості. Саме в процесі його видобутку і можливі нові сенсаційні відкриття, нові палеонтологічні знахідки. На їх основі можна буде створити відповідний музей. Його будуть відвідувати люди, які лікуватимуться в місцевому санаторії, створення якого нині на часі. Потреба в ньому дуже велика. І не лише для України, але й для лікування хворих з інших країн світу. Ні для кого не секрет, що в усьому світі прогресують хвороби опорно-рухового апарату, для лікування яких в Старуні є всі необхідні умови.
  
      -- Чи відвідували Україну космічні кораблі прибульців?
  
   Поки, то зі зростаючою, то зі спадаючою силою в засобах масової інформації обговорюється сама можливість чи неможливість відвідання нашої планети представниками позаземних цивілізацій, в деяких країнах до місць вірогідної висадки космічних десантів прибульців підприємливі люди вже давно возять екскурсії. Відомий український вчений в галузі рекреаційної географії О. Бейдик навіть виділив уфологічні рекреаційні ресурси - території, на яких виявлені аномальні явища, спричинені контактами з неземними цивілізаціями. Хоча наукою такі контакти не доведені, рекреаційно-туристичне господарство дедалі частіше долучає території ймовірної присутності форм життя неземного походження до туристичних об'єктів.
   Нарешті, в Інтернеті в наш час з'явилася географічна картосхема аномальних явищ, які були зафіксовані на території нашої країни і які пов'язують з НЛО. В Києві навіть створено "гарячу лінію" для людей, які в будь-яку годину дня і ночі можуть зателефонувати і повідомити про зустріч з невідомим, таємничим, таким, що не можна пояснити навіть у ХХІ столітті. Існує і Національний архів свідчень про побачені над територією України НЛО.
   Найбільше всіляких загадкових об'єктів фіксується людьми в Західній Україні. І це не дивно. Густота населення тут набагато більша, ніж в інших районах країни. Кожного тижня тут фіксується поява незрозумілих об'єктів. Важко сказати щось однозначне з цього приводу. Прилітали чи прилітають гості з космосу до нас, як розумні представники високорозвинених цивілізацій, ніхто достеменно не знає. Швидше за все, що ні, і всі нинішні повідомлення пов'язані або з технічними експериментами, які проводяться в атмосфері, або з запусками космічних ракет за тисячі кілометрів від України, або ж пояснюються незвичними природними явищами чи оптичним обманом.
   Однак, якщо розумні істоти схоже все таки до нас не прилітали, то інші космічні гості відвідували нас напевно. При цьому вони залишили доволі виразні сліди власного перебування на нашій території. Маються на увазі вже згадані різноманітні кільцеві структури. Звичайно, вона мають різне походження, але хоча б деякі з них з великою вірогідністю є метеоритними кратерами. Тим більше, є така думка, що саме метеорити і можливо астероїди й занесли з Космосу життя на нашу планету. Або ж має право на існування і теорія, що життя виникло внаслідок вибуху одного з астероїдів.
   Якби там не було, але в Україні немало кільцевих структур. Один з так званих тектоноконцентрів знаходиться в районі на схід від Рівного і має діаметр 400 кілометрів.
  
      -- Український "Ноїв ковчег"
  
   Про біблійний Ноїв ковчег, на якому врятувався праведник Ной зі своєю родиною, та ще й взяв до збудованого ним корабля "всякої тварі по парі" знають усі. Вчені кажуть, що оповідки і перекази про величезний потоп, коли вода залила всю Землю, зустрічаються в багатьох народів і напевно відображають реальні події сивої давнини.
   Біблійні перекази про всесвітній потоп не входять у протиріччя з науковими дослідженнями минулого нашої планети. Практично скрізь на нинішньому суходолі вчені-геологи і палеонтологи знаходять морські відклади. Скажімо, в Канівських горах, які місцями як ножем покраяні глибокими ярами студенти-практиканти знаходять у відповідних шарах гірських порід залишки морських тварин, зуби акули тощо. Так як акули і інші морські риби на суші не водяться, то кожному зрозуміло, що колись тут було море. В Чернігівській області. на Донбасі шари крейди досягають 100 і більше метрів. Якщо покласти шматок крейди під мікроскоп, ми побачимо, що вся вона складається з мікроскопічних мушлів відмерлих морських мешканців. Залишки риб знаходять у гірських породах навіть на найвищих горах нашої планети. Таким чином, практично вся поверхня нашої планети в минулому вкривалася морем і цьому свідком є відповідні морські відклади, знайдені практично скрізь. Але чи є така місцевість на Землі, де морські відклади не виявлено? Виявляється, що є. І вона знаходиться саме в Україні.
   Геологам і географам відомо, що на правобережжі України знайдено декілька територій, де повністю відсутні морські відклади. Це центральна і північна частини Придніпровської височини. Тут на окремих, доволі значних за площею територіях морські відклади взагалі не виявлені. Таким чином, протягом останніх сотень мільйонів років ці землі не заливалися водою. За конфігурацією знайдені плями, де не виявлено морських відкладів, нагадують острови в океані. Це дає підставу говорити про те, що в далекому минулому серед безмежного океану в цій частині нинішньої України знаходився архіпелаг островів, які здіймалися з води і ніколи нею не заливалися.
   Звідси ще один висновок. Цілком можливо, що частина Правобережної України в давні геологічні епохи слугувала для нашої планети таким собі своєрідним Ноєвим ковчегом. Тільки на відміну від біблійного ковчега, він не плавав, а знаходився на одному місці. Але це не міняє сутності його місії. Український "Ноїв ковчег" так само слугував місцем, куди під час потопів, або кажучи науково трансгресії моря, його наступу і відступу, всі живі істоти, які були здатні пересуватися рухалися до єдиного на планеті місця схованки. Тут також зберігся і рослинний світ. Під час чергового відступу моря тварини і рослини поширювалися на звільнені від води території.
   Якось інакше пояснити повну відсутність морських відкладів у Правобережній Україні дуже важко. Можна, звичайно говорити про те, що гірські породи морського походження були пізніше розмиті, але "плямистий" характер позбавлених морських відкладів територій однозначно вказує на те, що це була група островів або архіпелаг. Що ці острови дійсно служили своєрідними ковчегами для тварин і рослин вказує поширення саме на території такої "плями" в Житомирській області (Словечансько-Овруцький кряж) дуже давніх рослин, які нині не притаманні для цієї природної зони. Я маю на увазі субтропічних рослин дуба скельного і рододендрона.
  
      -- Таємничі Канівські гори
  
   Звиклий до рівнинної території українець Центральної і Східної України, приїхавши на екскурсію до Канева раптом відкриває для себе справжні гори. Канівський кряж дуже круто спадає до Дніпра, він розбитий на окремі підняті масиви, ніби ножем прорізаний глибокими ярами. Рельєф для рівнини дійсно вражаючий. Канівські гори вкриті густими лісами. Тут знаходять багату поживу для себе й археологи. З давніх-давен ця природна фортеця притягувала до себе багатьох людей. Тому свої сліди в Канівських горах залишила не одна цивілізація.
   Окремі гори цього знаменитого кряжа мають власні назви - Тарасова, Княжа, Мар'їна, Пластунка тощо. Фактично Канівські гори є відрогами Придніпровської височини. Ці відроги протягом мільйонів років підмили води Дніпра, зробивши їх крутими до русла ріки. Канівські гори стрімко здіймаються над долиною великої річки на 160 метрів. Хоча Канівські гори й є частиною Придніпровської височини, вони доволі суттєво від іншої її частини відрізняються. Загальна довжина Канівських гір 75 кілометрів. Ширина - 35 кілометрів. Фактично вони складаються з трьох частин - Трахтемирів-Бучацьке підняття, Канівське купольне і Мошногір'я.
   Канівські гори відомі геологам усього світу. Вони вважають їх феноменальним природним явищем нашої планети. В чому ж воно полягає? По-перше, для канівських гір характерна небачена складність геологічної будови. Тут можна зустріти відклади всіх геологічних епох. Тому Канівські гори можна розглядати як природний геологічний музей. Недаремно тут знаходиться Канівський заповідник і навчальна база Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор цих рядків, будучи студентом географічного факультету проходив тут практику. В розрізаних ніби велетенським ножем ярах, особливо знаменитому Костянецькому, ми - студенти-першокурсники виколупували з товщ морських відкладів жахливо зазубрені зуби акули кархародона. Страшного хижака, який наводить страх на жителів узбережжя Індійського океану. Він досягає довжини 12 метрів і діаметру пащеки 2 метри. Тут же в зеленуватих глауконітових пісках можна відшукати залишки викопних морських рептилій іхтіозаврів та плезіозаврів. Трапляються і скам'янілі рештки велетенських зубатих китів. Ці морські тварини досягали довжини 20 метрів.
   Вся ця неймовірно складна геологічна структура ніби спеціально створена для того, щоб вивчати геохронологічну таблицю в одному місці. Те що розкидане по всій нашій планеті в Канівських горах зосереджене в одному місці - від давніх тріасових - до антропогенових відкладів. Однак, це ще не все, хоча навіть однієї такої складності геологічної будови вистачило для слави Канівським горам у світі. Справа у тому, що зазвичай шари гірських порід залягають узгоджено. Що це означає? Ті з них, які утворилися раніше, залягають нижче тих, які виникли пізніше. І так майже скрізь на Землі. А ось у Канівських горах все навпаки. Вони ніби створені для того, щоб звести з розуму геологів і примусити їх висувати безкінечні теорії, які мають пояснити це небачене явище.
   В чому ж тут справа? Чи здатні геологи знайти розгадку? Поки що однозначного пояснення немає. Одні кажуть, що це робота материкового льодовика, який ніби бульдозером перемішав різні шари. Є й багато інших теорій. Хоча "бульдозерна теорія" і виглядає доволі вірогідною, незрозуміло, чому цей льодовик такого ж не зробив і в інших місцях Придніпровської височини. Якби там не було, але таємниця Канівських гір так донині й залишається нерозкритою.
  
      -- Скам'янілі дерева Дружківки
  
   Немає кінця й краю природним дивам України. Ще одне феноменальне явище нашої природи про яке мало хто знає - Дружківські скам'янілі дерева. Вони знаходяться в Донецькій області на схилі балки поблизу Дружківського машинобудівного заводу. Із розмитої водою похилої поверхні землі, яка пізніше різними "ентузіастами" була розкопана, на денну поверхню "визирають" дивовижні витвори природи. Хоча площа цього пам'ятника природи й незначна, але враження від нього величезне.
   Людей в цьому місці вражають виходи скам'янілих дерев, які за власним зовнішнім виглядом на камінь не схожі. Здається, що хтось невідомий тільки що відпиляв від потужного соснового дерева частину стовбура. Взявши до рук кам'яний уламок дерева ми бачимо, що це ніби й не камінь взагалі. Колір добре висушеного дерева з притаманними деревині річними кільцями створює враження справжньої деревини. Так і хочеться піднести її до носа, щоб почути характерний смолистий аромат. Але щось все таки насторожує. Відчувається, що такої ваги дерево не може бути. Крім того, при ретельнішому огляді видно, як поблискують маленькі кристалики кварцу.
   Деякі уламки скам'янілих дерев настільки добре зберегли структуру деревини, що біологу не важко впізнати в них рідкісну нині на планеті араукарію. Це могутнє хвойне дерево з гілками, які відходять від основного стовбура під прямим кутом нині збереглося лише в Південній Америці, Австралії та на деяких островах у Тихому океані.
   Скам'янілі араукарії Донбасу росли тут в кам'яновугільний період. Це було близько 250 мільйонів років тому. Тоді панував вологий, теплий клімат, який дозволяв розвиватися буйній деревній рослинності - араукаріям, велетенським хвощам і папороті. З них за мільйони років й утворилися знамениті антрацити Донбасу.
   У будь-якої людини може виникнути запитання: а чому ж з цих скам'янілих араукарій не утворилося кам'яне вугілля? Чому природний процес саме в цьому місці пішов іншим шляхом? Учені вважають, що в той далекий час в умовах теплого і вологого клімату періодично налітали урагани, які виривали з корінням навіть могутні араукарії. Потужні зливи, які їх супроводжували, зносили великі стовбури до річок, де вони й відкладалися. Річки продовжували нести стовбури аж до своїх гирл, де потік заспокоювався і дерева накопичувалися цілими шарами. Потім їх заносило піском, глиною, мулом. Доступу до кисню не було, тому дерева й не обвуглилися.
   За багато мільйонів років, що пронеслися над цими краями дерева скам'яніли. Однак, цей процес не був традиційним. Просто органіка дерева була поступово вимита і заміщена неорганічними речовинами. В товщу землі, де лежали дерева проникали як грунтові води, так і морські. Моря то наступали, то знову відступали. Проходячи крізь тканини деревини вони органіку вимивали, а на її місце відкладали мінеральні солі. Таким чином і утворилося це природне диво України.
  
      -- Де найкраще жити у світі?
  
   Чи існує така умовна територія на нашій планеті, де людині найкраще жити і займатися господарською діяльністю? Впевнений, що в Україні на це запитання не зможе відповісти майже ніхто. Тим більше, що в нашого народу виробився такий стереотип, - найкраще жити десь там, де немає ні зими, ні весни, ні осені, а суцільне літо. Здавалося б, що таке переконання має під собою поважні підстави. Однак, це чистої води помилковий погляд, який виходить з традиційного людського переконання, що краще жити там, де нас немає.
   Скажімо, в тропіках у літній період стоїть просто таки нестерпна спека і люди ховаються від неї в приміщення, не здатні нічого робити. Тут існує таке поняття як сієста, коли вдень в країні все завмирає і на вулицях людей майже немає. В районі екватора спека супроводжується стовідсотковою вологістю, коли людина відчуває себе так, ніби постійно знаходиться в лазні. Мухи, отруйні комахи, змії, страшні хвороби переслідують людей у жарких країнах. На півночі людина теж не може жити і працювати нормально. Страшні морози, заметілі, які тривають тижнями, гнус влітку, який проникає в усі шпарини, багаторічна мерзлота, що заважає будівництву. Цей ряд несприятливих природних умов для життя і господарської діяльності людини можна продовжувати дуже довго.
   Все це дало підставу для деяких вчених, зокрема американця С. Гантингтона висунути теорію "кліматичних оптимумів". Останній вважав, що найсприятливіші умови для всебічного розвитку мають країни, розташовані в помірних поясах.
   Німецькі кліматологи вирішили перевірити цю теорію і за всім комплексом природних умов почали шукати на нашій планеті ту територію і те місто, де умови життя і господарювання є найкращими. Було розглянуто багато тисяч варіантів. За спеціальною комп'ютерною програмою вчені нарешті отримали це місто. Ним несподівано для багатьох виявився український Немирів. Це курортний районний центр Вінницької області. В Україні є ще один Немирів і теж курорт, який знаходиться у Львівській області. Але комп'ютер обрав саме вінницький Немирів.
   Взагалі з давніх-давен мандрівники з різних країн відмічали дуже сприятливі природні умови українського правобережжя і саме в його південній частині. Сюди відноситься Побужжя і Подністров'я. Його називали Українськими субтропіками і землею, яка тече медом і молоком. Тут достатньо сонця і вологи, немає сильних морозів і великої спеки. Вологість повітря близька до ідеальної для людини і рослин. Коефіцієнт зволоження унікальний для нашої планети. Він дорівнює одиниці, тобто скільки випадає опадів, стільки й випаровується. В Придністров'ї взагалі природні умови такі, що тут вирощують черешні і персики, волоські горіхи і виноград. Круті схили каньйонів річок порослі дерном (кизилом). Навесні вони відсвічують жовтим, через що місцеве населення називає їх "Золотими горами".
   Дехто з зарубіжних вчених пропонує створити стандарт кліматичного оптимуму для життя і господарської діяльності людини. Якщо він дійсно буде створений, то ним стане вінницький Немирів, який повторить долю українського чорнозему, взятого в Кіровоградській області і який зберігається в паризькому музеї як еталон найродючіших грунтів у світі.
  
      -- Таємниці та феномени Українського щита
  
   Український щит, який ще називають Українським кристалічним масивом, доволі загадкове геологічне утворення. Яких тільки містичних якостей не приписують йому люди. І цьому існує багато причин. Дійсно, назва цього щита дуже точна. Український щит практично не виходить за межі України. Його площа складає 200 тисяч квадратних кілометрів, тобто третина території нашої держави. Він простягнувся вздовж середньої течії Дніпра і тільки в районі Запоріжжя щит доволі різко повертає на південний схід до узбережжя Азовського моря. Саме там Дніпро проривався до Чорного моря, утворюючи знамениті пороги.
   В геологічному відношенні це брилове підняття південно-західного краю Східно-Європейської платформи. З точки зору геології з походженням і нинішнім станом Українського щита все зрозуміло. Загадковим є вплив цього грандіозного природного утворення на людей, тварин і рослин, які тут давно живуть. Справа в тому, що будь-який щит, а їх на Землі не так вже й багато, а в густозаселених районах нашої планети їх, крім Українського щита, практично немає, так чи інакше впливає на все живе над собою. Щити це такі металогенні провінції, де залягають всі відомі науці руди кольорових і чорних металів. Крім того, Український щит, який розміщений дуже близько до поверхні землі, перекритий зверху лише тонким шаром осадових порід і в багатьох місцях взагалі виходить на денну поверхню. При цьому він містить у своїх кристалічних гірських породах де меншу, а де й доволі значну кількість радіоактивних речовин, наприклад уранових руд.
   Сказане вище є просто незаперечним науковим фактом. А ось як все впливає і чи дійсно впливає на людей, які тут живуть, тобто українців, зрозуміло не до кінця. Саме тут багато різних таємниць і нерозкритих загадок. Почнемо з того, що підвищений рівень радіації, її багато тисячолітній вплив на місцеву людність, не міг на ній навіть у принципі не відбитися. Якщо говорити простою мовою, в Українському кристалічному масиві законсервована могутня сила молодої Землі. Чи дійсно це так? В наш час вчені вважають, що наша планета виникла приблизно 4,5 млрд. років тому і спочатку була в розпеченому стані, поступово охолоджуючись. Чи знайдені на Українському щиті дійсно давні породи, часів молодості землі? Так, знайдені.
   У парку імені Тараса Шевченка в місті Дніпропетровську знаходиться невеликий острівець. Тут на правому березі Дніпра знаходиться скельне урвище висотою 10-12 метрів. В цьому місці відслонюються граніти і гнейси, вік яких перевищує 3,2 млрд. років. Безперечно, що будуть знайдені і ще давніші за походженням гірські породи. Всі ці факти вказують на те, що Український щит утворився в період молодості нашої планети. Тисячоліттями земне випромінювання впливало на людей, які тут жили, примушуючи їх мутувати в напрямку зростання їх цивілізаційної потуги. Не може бути випадковим, що саме на Українському кристалічному масиві послідовно виникали одна за одною великі людські цивілізації. Йшов поступово-циклічний розвиток індоєвропейців.
   Час від часу мутація призводила до демографічних вибухів. Утворювався популяційний надлишок населення, яке з України періодично починало розселятися в різних напрямках. Одні йшли на захід, інші на схід, південь і північ. Частина ж населення залишалася на місці, мутувала під впливом земного випромінювання далі і давала пасіонарний поштовх для розвитку і розквіту нової цивілізації і чергового демографічного вибуху і відповідно нової міграційної хвилі.
  
  
      -- Найглибший геологічний прогин Європи
  
   Дивовижним явищем геологічної будови України і світу є її неймовірна складність і феноменальні геологічні утвори. Одним з них є Український кристалічний масив або Український щит. Поряд з ним, ніби спеціально для підтвердження тези про феноменальні явища природи України знаходиться можливо найглибша у світі Дніпровсько-Донецька западина.
   Дніпровсько-Донецька западина являє собою видатну геологічну структуру, яка виділяється в південній частині Східно-Європейської платформи. Більша її частина знаходиться в межах України і частина заходить на територію Білорусі. Це величезний, ступінчастий, ровоподібний прогин в докембрійському фундаменті платформи. Як і Український щит Дніпровсько-Донецька западина є свідком молодості нашої планети і тих грандіозних геологічних подій, які відбувалися на Землі мільярди років тому.
   В центральній частині цього дивовижного об'єкту природи знаходиться грабен, ночвоподібне утворення, яке заповнене осадово-вулканогенними відкладами. Фактично це є компенсаційний прогин, який утворився після того, як величезні маси вулканічних речовин були витиснуті з надр розпеченої землі на захід від Дніпровсько-Донецької западини. Таким чином, Український кристалічний масив, сам ставши дивом природи, породив по-сусідству ще одне диво. Так і існують вони поруч. Однак, і вся подальша їх доля була органічно пов'язана. Величезні кристалічні гори Українського щита за мільярди років руйнувалися. З них осипалися, виносилися річками і гірськими потоками пісок, глина, галька і відкладалися в цій западині. Відкладалися до тих пір, поки в рельєфі обидві геологічні структури практично майже зрівнялися.
   Тепер вчені виявили, що в своїй найглибшій частині Дніпровсько-Донецька западина досягає рекордної глибини 18 кілометрів. На денній поверхні їй відповідають Придніпровська низовина і частина Поліської низовини. Люди, які живуть , скажімо в Полтаві чи Чернігові, і не підозрюють, що в них під ногами така унікальна геологічна структура світу.
   Дніпровсько-Донецька западина не просто однин з багатьох феноменальних об'єктів України, це ще й справжня комора цінних корисних копалин. Практично кожен метр осадових гірських порід з їх 18 кілометрів містить ті чи інші корисні копалини. Особливо цінними є нафта і природні горючі гази. Їх родовища розміщені на різних горизонтах. Нині експлуатуються лише самі верхні горизонти. Таким чином варто чекати нових вражаючих відкриттів нафти і газу. Не випадково, що саме тут випускником географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонтієм Пальцем в 60-ті роки ХХ століття було відкрито на той час найбільше у світі Шебелинське родовище природного горючого газу.
   Ця геологічна структура містить в своїх надрах також одне з найбільших на нашій планеті родовищ залізної руди. Особливо славиться цей район і своїми мінеральними лікувальними водами різного складу і цілющих властивостей. Є тут і знамениті соляні куполи. Значні запаси високоякісного вугілля. Останнім часом відкрито величезні родовища сланцевого газу. Дніпровсько-Донецька западина все ще не відкрила нам всіх свої загадок і таємниць. Цьому підтвердження - відкриття запасів сланцевого газу, про які ще 5 років тому ніхто й не підозрював. Та й те, що досліджена тільки верхня частина багатокілометрових товщ гігантського прогину, та й то лише в деяких місцях, вселяє оптимізм в те, що це феноменальне геологічне явище принесе щастя і добробут нашій країні і нації.
      -- Чи вибухне Чорне море?
   Майбутня доля Чорного моря турбує вчених не лише України і інших прилеглих до водойми держав, але й спеціалістів-океанологів і океанографів усього світу. Справа в тому, що Чорне море приховує в своїх синіх водах багато різних таємниць. Найвідомішою унікальною особливістю моря є та, що його товща від дна до глибини в основному 200 метрів заповнена сірководнем. Ці товщі майже абсолютно мертві, позбавлені життя. Крім анаеробних бактерій, які обходяться без доступу кисню в глибинах Чорного моря і на його дні ніяких живий організмів немає. Найбільша глибина моря всього 2245 метрів. В той же час батискафи, які обслідували найглибші западини Світового океану, виявили живі організми навіть на самому дні в умовах жахливого тиску води. Чорне море всього цього позбавлене.
   Причина насичення вод моря сірководнем полягає в тому, що воно розміщене в дуже молодій сейсмічній зоні. Тут вулканічні процеси, які давно закінчилися в інших районах Землі, продовжують інтенсивно проходити. Через це на дні відбуваються дуже сильні підводні землетруси, вибухають вулкани, утворюються глибокі розломи. Через останні товща води насичується сірководнем, а також іншими шкідливими для всього живого газами і хімічними сполуками. Літописи свідчать, що по Чорному морю плавав сам відкривач Нового Світу Христофор Колумб. Він спостерігав над поверхнею моря вогняні спалахи, про що й записав у своїх щоденниках. Ці вогняні спалахи можна побачити над чорноморською акваторією і нині.
   Чорне море - унікальна морська водойма світу з феноменальними природними властивостями. Це найзагазованіше море світу. Але яка динаміка тут спостерігається? Вона не є сприятливою для всіх тих країн, які знаходяться на його берегах. Отруйний газ з дна моря все ближче піднімається до його поверхні. Швидкість цього руху вже наблизилася до 2 метрів на рік. Фактично нині залишилося не більше 100 метрів не отруєного сірководнем шару води. Що ж нас чекає далі? Чи може статися небаченого масштабу екологічна катастрофа, якої не знало людство за останні багато тисяч років? А якщо відбудеться черговий землетрус, хоча б масштабу Ялтинського 1927 року?
   Якщо нинішні вчені віддають перевагу мовчанню, то може про долю моря можна прочитати в трактатах середньовічних віщунів і провидців? Чи писав щось про нього знаменитий Нострадамус? Виявляється не тільки писав, але й передбачав для нього катастрофічну долю. Якби там не було, але долю моря і людей на його берегах, якщо сірководень підніметься до поверхні і без Нострадамуса можна передбачити дуже точно. За умов виходу цього токсичного горючого газу на поверхню Чорне море просто вибухне. Хоча, як завжди знаходяться не тільки песимісти, але й оптимісти. Вони говорять, що таке в минулому вже мабуть з Чорним морем траплялося, і не раз. Газ підходив до поверхні і йшов далі в атмосферу.
   А чи існують подібні аналоги у світі? Існують . Взяти хоча б для прикладу знамените африканське озеро Ніос. У ньому теж розчинені отруйні гази. Одного дня вони підійшли до поверхні води і потрапили в атмосферу. Загинули жителі кількох сіл разом з тваринами, які паслися на берегах цієї водойми. Але ж масштаби озера Ніос не можна порівняти з величиною Чорного моря. Якщо це є модель, то страшно подумати скільки людей загине, коли отруйні гази вийдуть на поверхню в Чорному морі, яке в тисячі разів більше за озеро Ніос.
   Дуже інтенсивно "допомагає" знищенню Чорного моря і людина. Таким чином, можливо, прискорення заповнення товщі води отруйними газами пов'язано з господарською діяльністю людини. Ми викидаємо в море стільки отрути, що воно вже не встигає самоочищатися. Та й можливості самоочищення, коли ти маєш лише 100-200 метрів "живої" води дуже обмежені. Лише Дунай і Дніпро щорічно "збагачують" води Чорного моря 30 тисячами тонн надзвичайно отруйної ртуті, яка крім всього іншого ще й не виводиться з організму.
   Викиди отруйних речовин переважно здійснюються в північній мілководній частині Чорного моря. Це тут знаходиться "жива" його частина збагачена киснем, де живуть риби, дельфіни, мідії, водорості. Вони все більше відчувають кисневий голод. Зменшуються рибні запаси, гинуть дельфіни, закриваються пляжі.
   Вчені думають над тим, як врятувати море, його мешканців і жителів прибережних міст і сіл. Одні з них пропонують очищати води від сірководню, відбираючи сірку і випускаючи назад чисту воду. Але яких масштабів мають бути такі очисні споруди? Скільки грошей потрібно на їх спорудження? Чи є такі вільні кошти? Відповіді, на жаль, невтішні. Дехто пропонує очищувати воду з допомогою біологічних методів, зокрема мідій, морських черв'яків "поліхетів" та інших організмів.
   Якщо в найближчий час не буде знайдено прийнятного виходу з трагічної ситуації, яка склалася, Чорне море дійсно може вибухнути. Це не фантастика і не передбачення Нострадамуса. Отруйний газ сірководень поволі наближається до поверхні "найсинішого моря світу".
  
  
      -- Живий символ України
  
   В кожної нації є свої живі символи. Наприклад, в США ним є білохвостий орлан, в Росії - ведмідь, в Австралії - кенгуру тощо. Є такі символи і в України. Один із них - білий лелека. Це дійсно улюблений птах України, який має багато різних назв у різних її частинах. Крім лелеки це і чорногуз, і гайстер, і бузько, і бусел, і жабоїд, і кокостир. Є й інші назви. Але головне полягає в тому, що в будь-якій частині нашої землі до цього птаха ставляться з повагою і любов'ю. Однак, така ситуація склалася не скрізь. Наприклад, в Росії завжди існувало повір'я, що лелеки приносять в своїх дзьобах жар з багаття до свого гнізда. Через це, буцімто, вони палять хати. Віра росіян в це безглузде повір'я проводила до того, що вони не тільки всіляко відганяли птахів від своїх домівок, але й масово знищували їх.
   В Україні, як і в інших європейських країнах, білий лелека завжди був дуже популярний. Цей птах поширений у помірному поясі Європи і Північної Америки. Зустрічається він і в Азії, зокрема в Центральній і Малій Азії, на Далекому Сході і в Японії. Належить до перелітних птахів і зимує в Південній Африці та в Південній Азії. Хтось з вчених-орнітологів порахував, що в Україні знаходиться близько 15 тис. гнізд цього птаха. На жаль, кількість їх зменшується. Хоча лелеку і називають білим, насправді він має біло-чорне забарвлення.
   Де ж гніздяться ці птахи в Україні? Майже на всій її території, за винятком Криму, південного сходу країни і високогір'я Карпат. Птахи дуже люблять людей і часто-густо в'ють свої гнізда на людських оселях або поблизу них. У нас вважається, що ці птахи приносять у дім щастя і дітей. Тому, на відміну від Росії, де їх всіляко відганяли і знищували, в Україні їх намагаються всіляко принаджувати.
   Білі лелеки прилітають в Україну в березні місяці. Десь з початку квітня птахи починають ремонтувати свої гнізда. В середньому кожне гніздо важить близько 18 кілограмів. Гнізда лелек, при всій їх простоті і зовнішній непривабливості, доволі міцні і здатні витримувати навіть сильні бурі. Постійно прилітаючи до них, лелеки їх ремонтують, додають все нових гілок. При цьому птахи все більше використовують різні створені людиною предмети - дріт, пластикові трубки, дерев'яні будівельні конструкції і таке ін. З часом гнізда розростаються і стають все важчими. Врешті-решт їхня вага може перевищувати півтони. На Вінничині знайдене гніздо лелеки, яке було закладене ще в ХІХ столітті.
   В минулому лелеки переважно будували гнізда на хатах. Нині вони змінили тактику і віддають перевагу стовпам ліній електропередач. Злітаючи вона нерідко зачіпають дроти. Виникає коротке замикання і птахи гинуть. Знаючи це люди в нас намагаються встановлювати окремі стовпи або зі старими колесами від воза нагорі, або ж споруджують спеціальний настил. Давня любов і повага до цих птахів в українців у крові. Зменшення ж кількості птахів в нашій країні пов'язане не з погіршенням відношення людей до них, а з тим, що все більше зникає природне середовище для їх життя і живлення.
  
      -- Таємнича Гілея
  
   Понад 2400 років тому знаменитий давньогрецький історик Геродот побував на крайньому півдні материкової частини України. В цьому степовому, і навіть сухо-степовому краї, він описав ледь не якісь екваторіальні густі ліси, які він назвав Гілеєю. З давньогрецької Гілея означає теж саме, що і українською Полісся. Тут, в гирлі Дніпра, на погорбованих піщаних відкладах великої європейської ріки тоді дійсно росли густі ліси, переплетені ліанами. Видовий склад деревної рослинності був тут доволі оригінальний: дуб, сосна, береза і груша. Густини додавав підлісок із бузини і ліщини.
   Пройшли віки і протягом ХІІІ - ХУІІІ століть ліси були вщент вирубані. Утворився так званий еоловий рельєф, а простіше кажучи на великій площі виникли піщані кучугури. Нині мало хто знає, але донедавна на півдні України була сама справжня піщана пустеля. Фактично феноменальність цього явища в Європі саме й полягала в тому, що це була єдина піщана пустеля цієї частини світу. Що ж являла вона собою і як називалася?
   Цей природний феномен в Україні віддавна звався Олешківськими пісками. Це погорбований піщаний масив, який знаходиться в пониззі Дніпра в межах Херсонської і частково Миколаївської областей. Він простягнувся від Нової Каховки до Кінбурнського півострова. Загальна площа Олешківських пісків перевищує 161 тис. гектарів. Це перша надзаплавна тераса Дніпра. Вони складається тут з семи гряд-арен, які відокремлені зниженнями. Коливання висот у межах цього природного утворення досягає 20 метрів. У зниженнях знаходяться озера і солончаки.
   В середині ХІХ століття виникла ідея відродити знамениту Гілею. З 1834 року почалося систематичне заліснення схилів піщаних горбів-барханів. Справа ця виявилася не з легких. Вирубали ліси швидко і легко, а відновлюватися тут вони не дуже хотіли. Роботи продовжувалися більше 100 років. Результат з'явився лише тоді, коли в 1951 році український академік Петро Погребняк запропонував власну методику заліснення піщаних відкладів. Після цього виникла цілком реальна перспектива дійсного відновлення легендарної Гілеї Геродота.
   Не все вирішили засаджувати лісом. Збереглися в цьому районі на невеликій площі і цілинні піщані степи. Тут звичайним є типчак піщаний, молочай, ковила, полин, пирій тощо. Трапляються заболочені блюдцеподібні зниження. Основні площі Олешківських пісків нині засаджені сосною. Поміж піщаних горбів розташовані березово-дубові, вільхові та осикові гаї. Є надія, що вже в цьому столітті вдасться повністю відновити той степовий ліс, який колись так вразив знаменитого грецького історика.
  
  
      -- Шацький природний національний парк
  
   В 1983 році в північно-західному куті Волинської області, який утворюється течіями Західного Бугу і Прип'яті було утворено Шацький природний національний парк. Площа цього парку складає 32,5 тис. гектарів. Основною метою створення цієї заповідної території було збереження унікальної природи в районі знаменитих Шацьких озер, проведення наукових досліджень, раціональне використання ресурсів для відпочинку і поширення природоохоронних знань серед населення. Взагалі, Шацькі озера унікальний природний комплекс не лише України, але й усієї Європи. Серед переважно рівнинного рельєфу з окремими горбами і пасмами розміщуються 22 озера в основному льодовикового і карстового походження. Чотири з них є найбільшими за площею (Світязь, Люцимир, Пулемецьке, Кримне). Всі ці озера оточені різного породного складу лісами - сосновими з заростями вересу і чорниці, лишайниковими сосняками, дубово-сосновими і вільховими. Поблизу Острів'янського озера зберігся природний ялиновий ліс. Значні площі займають болота. В цілому в національному парку охороняються понад 20 видів занесених до Червоної книги України рослин. В озерах водиться 31 вид риб. Найцінніший з них - вугор європейський.
   Всього на Волині налічується найбільша кількість озер в країні - 170. Озера Шацького парку дуже різні. За всіма показниками. Наприклад, Любязь є озероподібним розширенням русла річки. Турське займає пониження в рельєфі. Є озера ізольовані одне від одного, є такі, що з'єднані протоками між собою і з руслами річок. Відмічено й те, що вода Шацьких озер має різний колір - у Світязі вона кришталево чиста і надзвичайно прозора, Любязь відрізняються коричнюватим кольором води, в Пісочному - вона білувата, в Острів'янському - блакитнувата.
   Походження озер Волині все ще не до кінця зрозуміле. Вчені продовжують сперечатися з цього приводу. Одні вважають, що чаші озер вирили річки, інші віддають перевагу материковому зледенінню. Треті схиляються до думки, і таких більшість, що западини озер утворилися внаслідок карстових процесів. Вода поступово розчиняла і вимивала розчинні гірські породи, які тут зустрічаються - вапняки, мергелі, крейду. Врешті-решт, існує й четверта теорія, яка пояснює утворення Шацьких озер тектонічними рухами в цій місцевості. Під кожним озером нині виявили опущений тектонічний блок, який і дав початок його утворенню.
   Яка ж величина найбільших озер національного парку? Найглибше озеро країни Світязь (58 метрів) займає площу 27,5 квадратних кілометрів, Пулемецьке (16,3 квадратних кілометри), Луки (6,8 квадратних кілометри), Люцимир (4,3 квадратних кілометри). Шацькі озера багаті на рибу. Тут водяться вугор, окунь, плітка, лящ, короп, в'юн, сом, лин, щука. Є і декілька акліматизованих цінних видів риб. У озерах Кримному, Світязь і Пулемецькому розводять канадського сома, у Пісочному - форелеокуня, у Люцимирі і Великому Чорному - судака і амурського сазана, в Пулемецькому - чудського сига.
  
      -- Українська "Бруківка Гігантів"
  
   Одним із світових див по праву вважається знаменита "Бруківка Гігантів", яка знаходиться в Ірландії. Тут це феноменальне явище природи сповите чисельними кельтськими легендами, які сягають сивої давнини. Про "Бруківку Гігантів" знають у світі, а хто знає про те, хоча б в Україні, що і в нас є щось подібне. В Рівненській області, поблизу села Базальтове на правому березі річки Горині, у кар'єрі Іванова Долина знаходиться базальтовий заказник. Тут здіймаються догори дивовижні призматичні чорні стовпи висотою 30 метрів. Базальтові стовпи Іванової Долини - одне з геологічних див нашої держави. В породах кар'єру можна зустріти мінерали, що утворилися 700 млн. років тому. Тут можна знайти малахіт, лазурит, кварц, халцедон та ін. Базальти Іванової Долини входять до смуг базальтів, що спрямовані з південного сходу на північний захід.
   Іванова Долина складена чорними базальтами, які є свідками дії найдавніших на Землі вулканів. Базальт дуже дивна гірська порода. Розплавлена і рідка, вона іноді рухається, точніше тече, схилами вулканів зі швидкістю 50 кілометрів на годину. При охолодженні вона не просто перетворюється на дуже твердий чорний камінь, але й при цьому ще й розтріскується з утворенням правильних, шестигранних призм. Здається, що це справа людських рук.
   Ще 200 років тому навколо походження цих дивних кам'яних стовпів абсолютно правильної форми, ніби виточених різцем каменяра, точилися гострі суперечки. Висувалися різні гіпотези їх утворення. Пізніше всім стало зрозумілим вулканічне походження чорних базальтів.
  
      -- Коли прокинеться Карадаг?
  
   В Україні немало куточків, з давніх-давен оповитих легендами і міфами. До ще одного такого куточка, належить пам'ятка природи гірський масив Карадаг. Площа цієї пам'ятки становить 2855 гектарів, з них 809 гектарів знаходиться в акваторії Чорного моря. В уяві більшості людей Карадаг (з кримсько-татарської - Чорна Гора) вимальовується як одна гора в Криму. Насправді це не так. Карадаг - гірський масив, який складається не тільки з окремих гір, але й декількох хребтів. З геологічної точки зору це вулкан юрського періоду. З точки зору його туристичного використання Карадаг є надзвичайно гарним природним утворенням, яке має велику притягальну силу для людей. Він цікавий і як природний музей під відкритим небом.
   Туристів цікавить і можливість знайти просто під ногами напівдорогоцінне каміння - агат, опал, аметист, сердолік, гірський кришталь тощо. Свідченням колись активної вулканічної діяльності на Карадазі є лавові поля, а також законсервовані вулканічні бомби. Вивітрення лави спричинило фантастичні кам'яні диво-форми. Найцікавіші і найхимерніші витвори природи можна побачити на масиві Карагач. Зубчасті форми мають дивовижний вигляд, яким людська фантазія дала відповідні назви - Шапка Мономаха, Воїн, Король і Королева, Трон та ін.
   До головних вершин вулканічного масиву Карадаг належить Свята гора. Вона складена зі світліших порід. А ось у напрямку від цієї гори до моря спостерігається нове буяння химерних вулканічних форм рельєфу. Особливо дивовижним є кам'яний обеліск з промовистою назвою Сфінкс. Але й це ще не все. Між ущелиною Гяурбах і ущелиною Чортів Камінь розташовується місцевість з похмурою назвою Мертве місто. Тут панують дивовижні форми вивітрювання давніх вулканічних порід.
   Карадаг - вулкан згаслий. Про його колишню активну діяльність не збереглося письмових чи усних повідомлень. Однак ми знаємо безліч прикладів того, коли раптово прокидалися згаслі вулкани. Головним залишається в цьому процесі те, що нікуди не зникла причина, яка у свій час призвела до його виникнення. Дуже сильний, катастрофічний землетрус в Ялті 1927 року вказує на те, що молоді Кримські гори ще не закінчили період свого формування.
   То чи можна чекати наступного виверження Карадагу і якщо можна, то коли? Деякі геологи стверджують, що сейсмічна активність в Середземноморсько-Чорноморському басейні знову буде наростати. Рух великих мега-блоків Землі не припиняється ні на секунду. Довга відсутність землетрусів і виверження вулканів у вулканічних поясах нічого доброго не віщує. Або напруга в земних надрах буде розряджатися через серію незначних землетрусів і вивержень, або ж варто чекати дуже сильних, катастрофічних землетрусів і вивержень. В цьому сенсі Карадаг є одним з найвірогідніших кандидатів на вибух. Вже майже сто років в Криму не було сильних землетрусів. Це говорить про те, що в земних надрах поступово накопичується значна руйнівна енергія. Вона врешті-решт неодмінно проявиться в черговому сильному землетрусі. А ось чи запустить він механізм "оживання" Карадагу? На це запитання нині не знає відповіді ніхто.
  
  
      -- Дивовижний Демерджі
  
   Є місця у світі, дивовижна і дика краса яких вражає уяву не лише пересічної людини, але й бувалого туриста. Таку людину, яка відвідала багато країн і материків, здається немає чим здивувати і приголомшити. Але ось я стою в такій групі бувалих туристів з багатьох країн світу і чую захоплені вигуки. Де ми знаходимося? Звичайно, що наша група стоїть на східній околиці Алуштинського амфітеатру в Криму. Саме тут знаходиться відома долина привидів і хаос на схилі гори Демерджі. Вона є пам'яткою природи місцевого значення. Однак, захоплені вигуки немісцевих людей вказують на те, що її явно недооцінили.
   До нас звернений схил гори Демерджі, вкритий химерними кам'яними скульптурами, витворами багатомільйонрічного процесу вивітрювання вулканічних порід. Будь-яка людина хоча б з мінімальною фантазією знайде чим її зайняти. Ось вежі якогось дивовижного замку, а тут видніються ледь не дорійські колони, ще далі бурхлива фантазія підказує обриси якихось відомих чи фантастичних людей і тварин. Природа тут добре попрацювала своїм різцем скульптора.
   Від інших масивів головного пасма Демереджі відрізняється гірськими породами, які його складають. Тут панують не традиційні вапняки, а верхньоюрські конгломерати. Саме через це, під впливом вивітрювання й утворилися такі химерні фантастичні скульптури. Одна зі скель Демерджі отримала навіть назву "профіль Катерини". Не знаю, яку Катерину вони мали на увазі. Фантазії в декого, хоч відбавляй. Ця скеля, висотою близько 20 метрів, при наближенні до неї, чи віддаленні від неї, постійно набуває нових обрисів. Кожен тут знайде на чому проявити власну фантазію.
   Однак, на Демереджі є місце, де й фантазія відпочиває. Це знаменита Долина привидів. Вона знаходиться на південно-західному схилі гори. Ось де вже розгулялося фантастичне буяння природи. Нічого не треба й вигадувати. Ось класичний гриб-боровик на елегантній, але міцній ніжці. Ось ледь не ступінчаста піраміда фараона Джосера. Ось відточений вітром стовп. А ось химерна вежа, житло якогось чарівника, який тримає в ній зачаровану королівну.
   Деякі з найбільших стовпів мають власні назви. Найвідоміший і найдивовижніший з них - Велетень. Це величезний кам'яний колос діаметром 5 метрів і висотою 25 метрів. Цікавою його особливістю є та, що на ньому дивовижним чином прилаштувалися колони і стовпи менших розмірів. Це створює справжню скульптурну композицію.
   Таких кам'яних привидів тут налічується більше сотні. Чим далі туристи рухаються до вершини Демерджі, тим більше стає зрозумілим, що тут природа лише розпочала свою роботу скульптора. Різець майстра ледь торкнувся кам'яних монолітів. Ця лише попередня чорнова робота вивітрювання теж нікого не залишить байдужим. Туристи вже здавна помітили, що здалеку кам'яні стовпи на вершині гори дуже нагадують величезні викопні белемніти, які ще називаються "чортовими пальцями".
  
      -- Найбільше прісноводне озеро України
  
   Найбільше за площею прісноводне озеро нашої країни знаходиться в Одеській області. Воно називається Ялпуг і є заплавним озером Дунаю. У своїй південній частині Ялпуг сполучений протокою з озером Кугурлуй, яке знаходиться ближче до русла другої за довжиною річки Європи. Для озера характерний режим водосховища. Його розміри наступні - довжина 39 кілометрів, ширина до 5 кілометрів, загальна площа 149 квадратних кілометрів. Глибина озера в середньому не перевищує 2 метрів.
   Улоговина озера Ялпуг фактично є зниженою і розширеною долиною річки Ялпуг, яка впадає в озеро з півночі. Крім води з цієї річки Ялпуг отримує вологу за рахунок водообміну з озером Кугурлуй. Останнє в свою чергу отримує воду з Дунаю. Ці два сполучених між собою озера цілком можна розглядати як одну озерну систему. За таких умов Ялпуг-Кугурлуцька водна система додає до вже зазначеної площі ще десь понад 40 квадратних кілометрів озерної площі.
   Західні і східні береги Ялпугу підвищені. Місцями вони розчленовані доволі мальовничими балками. Південні береги, звернені до Кугурлую піщані. Вода влітку дуже прогрівається і може перевищувати плюс 25 градусів Цельсія. Взимку озеро замерзає, хоча льодовий режим і нестійкий. Мінералізація прісної води озера не перевищує показник 1-1,5 грамів на літр.
   Ялпуг має порослі очеретом і рогозою береги. Тут поширені водорості та інша водяна рослинність, притаманна таким водоймам. Дно вкрите темно-сірим мулом, який можна використовувати з рекреаційною метою. Мілководдя піщане і придатне для купання.
   В минулому Ялпуг славився як одна з найбагатших на рибу водойм України. Тут водилося понад 40 видів риб і раки. Нерегульована, нераціональна, а іноді й відверто злочинна господарська діяльність призвели до забруднення озера і втрати ним своєї рекреаційної і рибної цінності. В 1988 році відбулося масове отруєння флори і фауни. Славу найбільшого прісноводного озера України необхідно відродити.
  
      -- Таємничі сліди на камені
  
   Немає кінця таємницям і загадкам нашої Батьківщини. Наша дивовижна земля зберігає в собі такі таємниці, які навіть важко класифікувати, тобто віднести їх до того чи іншого класу об'єктів чи явищ. Саме до такого різновиду об'єктів можна віднести таємничі камені зі слідами відбитих на них ніг людини. Вони зустрічаються на півночі Житомирської і Рівненської областей у місцях виходу на денну поверхню північної частини Українського кристалічного щита. В самому цьому щиті, як найдавнішій геологічній структурі нашої планети, законсервована нездоланна і поки що незбагненна сила молодої Землі. І українці здавна це відчували, обожнюючи ці камені як в часи язичництва, так і християнську епоху.
   Цікавим є те, що масштаби прояву цього явища в Україні не йдуть у ніяке порівняння з розпіареним на увесь світ Стоугенджем у Великій Британії. Порівняно з українським кам'яним дивом Стоунгендж виглядає як віз проти сучасного автомобіля. Однак, про англійське диво знає увесь світ і його відносять до найвідоміших див світу, а про українські кам'яні дива не знає ніхто, в першу чергу самі українці. І не випадково. Ще з часів царської Росії, а потім і в Радянському Союзі, під цілком камуфляжною назвою якого ховалися віслюче вуха все тієї ж Росії, українці не мали права знати про свою землю нічого. Це робилося цілком усвідомлено - не знаєш своїх багатств, значить не обліковуєш їх. Звідси їх можна грабувати і вивозити до Росії, як робили, наприклад із скіфським золотом. Крім того, в українців не було чим пишатися, не було підстав вважати себе і свою землю чимось унікальним і неповторним.
   Перебуваючи за кордоном, я нерідко дивувався, як це може бути, країна, доволі багата фінансово, у власній історії не мала ні видатних полководців, ні геніальних вчених і конструкторів, ні видатних поетів, письменників, співаків тощо. Її земля взагалі нічим видатним у природному сенсі не відрізняється, практично ніяких див, феноменів і таємниць, а громадяни цієї країни задирають носа до неба від гордощів. А ось ми - українці, маємо всього в надлишку, але про це навіть не здогадуємося і тому є "опущеними". Але досить вже про загальні речі, коли нас чекає ще одне диво України і української нації.
   На півночі Житомирської і Рівненської областей в районі таємничого Словечансько-Овруцького кряжу, цього українського "Загубленого світу", який стіною піднімається серед навколишніх боліт то тут, то там розкидані величезні, вкриті мохом камені. Особливо вражаючий колорит має скупчення величезних кам'яних див-брил поблизу села Рудня-Замисловицька на північному-заході Житомирської області. Це дивовижне кам'яне диво зветься "Кам'яним селом". Назва зовсім не випадкова. Здається величезне каміння тут розміщене не хаотично, а в певному порядку. Прискіпливий погляд людини вирізняє "вулицю" з обабіч розміщеними "хатами". А ось і "майдан" зі "школою" і "церквою". Ніби якийсь злий чарівник перетворив ціле село на кам'яне диво. Є величезний камінь зі "слідами Бога". Він нібито дає людям довголіття, чоловікам силу, зцілює і здійснює бажання. Люди придумали декілька легенд, які здавна у вигляді міфічних переказів пояснювали це феноменальне явище природи.
   Однак навіть вчені донині не змогли однозначно пояснити походження цих каменів. Одні впевнені, що їх сюди заніс аж із скандинавських гір останній льодовик, інші вважають, що льодовик лише вивів на денну поверхню зруйновані кам'яні вершини прадавніх гір. Особисто я схиляюся до другої гіпотези.
   В Олевському районі Житомирської області та в сусідньому Рокитнянському районі Рівненської області донині збереглося багато величезних кам'яних брил з відбитками жіночих ніг. Як вони утворилися все ще не відомо. Одні вважають їх штучними витворами людей, інші посилаються на те, що нині в деяких місцях світу відкриті скам'янілі сліди доісторичних тварин, зокрема й динозаврів. Інколи трапляються і cкам'янілі сліди людей.
   Майже кожен величезний камінь тут має власну назву. Ось Святий Камінь-Слідовик, Камінь Чортова Мельниця, Довга і Ведмежа Гори, Камінь-Човен, Камінь-Золотава, слід княгині Ольги, Урочище Козачів та ін.
   Поблизу села Рудня-Перганська, по долині річки Перга зустрічається багато однозначно оброблених руками людини каменів-мегалітів. Є тут явно збудовані людьми столоподібні кам'яні утворення.
   Цей район України з допомогою Євросоюзу (необхідно побудувати дорогу і готелі) має перетворитися на один з провідних туристичних центрів нашої частини світу. Але для того, щоб це сталося, необхідно не лише самим знати про це диво природи і людей, але й рекламувати його для всього світу. Хоча б так, як роблять це британці, стосовно свого Стоунгенджу.
  

Частина третя

Географічні назви України

      -- Жива душа української нації
  
   Географічні назви - один з багатьох елементів культури народу. Середовище, в якому живе людина, це не тільки квартира, робота, транспорт, дача тощо. Це і чисельні назви, до яких ми звикли, з якими органічно зжилися, але без яких неможливо визначити місцезнаходження будь-якого об'єкту. Навіть неможливо собі уявити, що станеться, якщо всі відомі нам об'єкти раптом втратять або ж одночасно змінять свої назви. Почнеться хаос. Водночас географічні назви не тільки визначають адресу об'єктів, але й виховують, створюють певну "ауру", що в свою чергу так чи інакше впливає на життя людини.
   Ніколи не треба забувати, що першої ознакою географічного об'єкту є його назва. Такі назви в минулому ніколи не давалися випадково. Вона дуже влучно відображали особливості географічного положення об'єкта чи місцевості, своєрідність і унікальність їх природи, місцеві природні багатства, а також економічні, культурні, побутові умови життя людей. Географічні назви - це ніби мова землі, яка розповідає допитливому і небайдужому про свої багатства, історію, таємниці, щастя і горе народу. Недаремно в далекому минулому свої села люди в Україні називали Щастям, Зіронькою, Розумницею, Веселим Кутом, Добролюбівкою, Братолюбівкою, Добром, Милою тощо. І жодної тобі Ковбасівки.
   На жаль, все змінилося в Україні за радянських часів. Для знищення душі народу необхідно було зруйнувати його культурне середовище. А це не лише українська церква і школа, не тільки мова й українські імена, але й українські географічні назви. Так виникли абсолютно не пов'язані з Україною географічні назви типу Кіровоград, Леніно, Сталіно, Комсомольськ, Новомосковськ, Дніпродзержинськ і багато-багато інших. Вони не тільки спотворили топонімічне поле нашої країни і нації, але й нанесли величезну шкоду духовному стану нашого народу. Особливо шкідливі вони нині, коли всі знають, що комуністичні вожді були збоченцями і серійними вбивцями.
   Напевно слід розпочати політику повернення назавжди милозвучних географічних назв України їх первісним господарям, тобто географічним об'єктам. Абсолютна більшість з них заслуговує на нашу увагу і шану, так як відображає саму глибинну сутність української землі і української нації.
  
  
      -- Тринадцять назв одного міста
  
   Є в Україні міста, занесені до відомої книги Гіннеса. Потрапили вони туди саме через те, що впродовж власної багатотисячолітньої історії поміняли найбільшу кількість своїх назв і навіть нині на географічних картах, виданих в різних країнах продовжують називатися по-різному. Таким унікальним у світі феноменальним містом є Білгород-Дністровський. В історичних виданнях різних країн і народів ми можемо знайти назву міст Тірас, Офіуза, Мон-Кастро, Четате-Альбе, Ак-Керман. Як не дивно, але пошуки всіх цих міст локалізуються в одній точці. Нею буде пунсон нинішнього Білгород-Дністровського, який знаходиться на березі Дністровського лиману в Одеській області.
   Не можна сказати, що зміна назви міста в історії людства є унікальним явищем. Таких міст на сучасній політичній карті світу багато. Але 13 назв не має більше ніхто, крім Білгорода-Дністровського. І виною цьому його історія і географія. Місто розташовано на перетині шляхів, якими рухалися різні народи. Вигідне географічне положення, берег моря і устя великої річки, сприятливі кліматичні умови, величезна кількість риби і інших морепродуктів притягували сюди як магніт людей з Європи і Азії. Давні греки і римляни в своїх писемних джерелах звали місто Офіузою, Ніконієм, Тірасом. Наші предки анти називали його Турасом. Підприємливі мореплавці генуезці, які теж залишили свій слід в Україні позначали це місто на своїх морських картах-портоланах як Мон-Кастро і Мавро-Кастрон. Потім завітали сюди турки. Вони назвали місто Білою Фортецею або по турецькому Ак-Керманом. Жили тут іще одні пращури нинішніх українців - скіфи. В давнину вони називали це місто Тірою. Лише в 1900 році почалися розкопки залишків цього скіфського міста, заснованого 2,5 тис. років тому.
   Українці називали це місто Білгородом. Вони і спорудили величну фортецю, яка і нині здіймається над водами лиману. Нині це одне з семи чудес України. Фортеця має три двори. Від четвертого залишилися самі руїни. Над головними воротами зберігся давньоукраїнський надпис на мармуровій плиті, який сповіщає, що ці ворота споруджено в 1438 році в дні благочестивого Стефана Воєводи і пана Луціана Германа. В минулому велична фортеця Білгорода-Дністровського мала аж 26 веж.
   Місто і його фортеця донині приховують безліч таємниць. Місцеві жителі розповідають про декілька підземних ходів, які сполучають фортецю з містом. Нині відкрито і досліджено лише один із них. Виявилося, що давні перекази і легенди мають під собою реальну основу. Досліджуючи одну зі стародавніх веж вчені знайшли тут порох, який пролежав в цьому місці не одне століття. Яким же було здивування краєзнавців, коли порох виявився придатним до вживання. Від згубного впливу вологи його врятував товстий шар проса. Вирішили перевірити і його, висіявши у відкритий грунт. І тут дослідників чекала несподіванка. Пролежавши декілька століть у вежі просо не зіпсувалося і дало дружні сходи.
   Назва Білгород дана місту не випадково. Місто і його велична фортеця тисячоліттями будувалися і відновлювалися після руйнувань з місцевого білого вапняку. В самому місті і біля нього донині приховані тисячолітні артефакти. Особливо багато надій у археологів на "скіфську" гробницю і залишки стародавньої Тіри.
  
      -- Таємниці географічних назв Київщини
  
   Київщина - українська земля, заселена з незапам'ятних часів. На географічній карті Київської області є назви населених пунктів, які виникли за тисячі років до нашої ери. Немало серед них так званих "непрозорих", розшифрування яких ще попереду. Це нині фактично ледь не єдиний місток до наших далеких пращурів. Вони завжди жили на цій чудовій землі, ростили дітей і онуків, боронили свою батьківщину від чисельних завойовників, хотіли бачити її великою і прекрасною, а своїх нащадків, тобто нас з вами, щасливими. Географічні назви є пам'ятками культури, що, як і архітектурні пам'ятки, потребують охорони.
   У багатьох географічних назвах Київщини прихована її багата історія. Ми іноді щодня вживаємо ці назви, часто-густо не відаючи, що вони означають. Стольний град Київ тисячі років тому прикривали з півдня знамениті Змійові вали, які місцями дуже добре збереглися. А ось пізніше, за часів Київської Русі, охорону столиці взяли на себе міста-фортеці, міста-замки. В минулому такі укріплені поселення, які з усіх боків оточували Київ, звалися городами - від дієслова "городити". Топоніміка нам каже, що таких замків було як мінімум 5. Нині це села і міста Білогородка, Ясногородка, Чорногородка, Вишгород, Городещина. Суто географічно вони ніби з усіх боків взяли столицю у своєрідне захисне коло.
   Давній суфікс, що вийшов з ужитку, "-ище" означає "місце чогось". Мостище виникло на місці або біля колишнього мосту, а Селище - на місці залишеного поселення. Населення його або кудись переселилися, або вимерло, або ж загинуло, боронячи рідну землю від загарбників. Пізніше, коли на цьому місці поселення відродилося знову, воно отримало назву Селище.
   Для багатьох нині доволі таємниче звучать чисельні на Київщині Слободи. Переселяючись на вільні землі з західних областей України, люди засновували вільні поселення, тобто Слободи. Втікши від несвободи на загарбаних чужоземними зайдами українських землях, переселенці намагалися навіть у назвах відобразити свій новий статус. Тому такі назви й не зустрічаються в північних лісових районах Київщини, а лише в її західній і південній степовій частинах: Слобода, Лизогубова Слобода, Олійникова Слобода тощо.
   Землі і поселення під Києвом нерідко належали київським князям. Це також знайшло своє відображення в селах Княжичі і подібних до них. Навколо Києва з незапам'ятних часів постійно відбувалися битви. Звідси й відповідні назви: Бране Поле, Полковниче, Військове, Могили Сім Братів та ін.
   Міграційні процеси, служба у київських князів тюркських воїнів і відповідні їх поселення, знайшли своє відображення у відповідних назвах населених пунктів і річок. Звичайно, що тюрки селилися у більш звичній для них південній і східній частинах області. Звідси й назви Торчиця, Кагарлик, Тараща, село Велика Каратуль у Переяслав-Хмельницькому районі, річка Супій на сході області. "Су" в тюркських мовах означає вода. В середні віки українці з Правобережжя масово переселялися на схід. Саме тоді і з'явилися на Київщині львівський Ходорів і тернопільський Борщів. Важливе значення для переселенців мали вигідні місця, переправи, де можна було переправитися через повноводні і широкі тоді річки. Про це говорять назви сіл Перевіз, Перевід та ін.
   В Київській області в давнину розвивалися ремесла, виробництво різних товарів, знаних і в багатьох інших країнах. Все це відображено в чисельних географічних назвах, які для сучасної молоді нерідко звучать дуже незвично і таємниче: Бондарня, Бортники, Бортничі в межах Києва, Млинок, Кошарівка тощо. В минулому на Київщині було поширене виробництво поташу, дьогтю, смоли. Переважно в Поліссі та на півночі. Про це говорять для багатьох таємничі назви сіл Буда Бабинецька, Нова Буда, Буда Полідарівська, Макарівська Буда, Буда-Варовичі, Буда Радинська і просто Буда. Сюди ж треба віднести Поташні, що знаходяться в Бородянському і Богуславському районах.
   У поліській частині області в давнину виробляли залізо із болотної руди. Це з нього робили знамениті київські мечі, щити, списи, а також кольчугу для воїнів-русинів Київської держави. Слугував цей метал і для різноманітного сільськогосподарського реманенту - кіс, граблів, плугів тощо. Тому такого заліза потрібно було дуже багато. Звідси й виникли чисельні села Київщини з назвами Рудня: Рудня Мигальська, Рудня Левківська, Рудня Сидорівська, Рудня Димерська, Рудня Тальська, Рудня Грезлянська. На металургійне виробництво вказують назви Висока Піч, Димер, Велика Димерка та ін.
   Нині, особливо для молоді, такі назви звучать незвично і навіть загадково. Але вони просто відображають величезну Українську Кузню, яка була на півночі нашої країни тисячі років і забезпечувала українців зброєю і сільськогосподарськими знаряддями.
   Дуже було розвинене в минулому і виробництво скла в нинішній Київській області. На це вказують назви сіл Гута, Гута Межигірська тощо. Такі географічні назви можуть дуже точно вивести на сучасні запаси певних видів корисних копалин, наприклад, скляних пісків. Такими ж назвами Київщини, які допоможуть геологам у їх нелегкій роботі можуть бути села Залізне, Пісківка, Торфяне, Білий Берег, Кременище, річка Молочна та деякі інші "промовляючі" топоніми.
   А ось у відомому промисловому центрі поблизу Києва, тобто в Броварах, колись варили пиво. Виробництво цього напою було пов'язано з наявністю в цій місцевості високоякісної питної води. Безперечно, що її запаси є поблизу населених пунктів з такою назвою і нині.
   Багато географічних назв області пов'язані з розміщенням населених пункті відносно різних природних об'єктів: Залісся, Підлісся, Заріччя, Забірря, Підгірці, Заострів тощо. Рослинний світ Київщини, чи то природний, чи створений людиною, мабуть, найширше представлений на її географічній карті. Це Хмельовик і Яблунівка, Вербова, Гайок, Мала Вільшанка, Калинівка, Вишеньки, Липовий Скиток, Діброва, Березна, Кленове, Кропивня, Очеретяне, Оріхове, Липовець, Ліщинка, Тернівка, Яблунівка, Вишня, Вишеньки, Вишневе та багато інших.
   Рельєф, його особливості і своєрідні форми теж знайшли відображення в назвах поселень області. Погодьтеся, що назвати так рідне село могли лише люди з поетичною душею. Це П'ятигори і Високе, Семигори, Глибоке, Плоске, Рови, Шпилі, Житні Гори, Гостра Могила, Сухий Яр, Круті Горби, Червоні Яри, Нагірці, Лозовий Яр та багато, багато інших.
   Дуже добре відбита в географічних назвах гідрографічна мережа Київщини, тобто її водні об'єкти. Це Озера, Озерна, Озерщина, Мокрець, Вінницькі Стави, Болотня, Запрудка, Мокра Корма, Потоки, Стави, Грузьке, Потік тощо.
   У минулому для Київщини характерний був багатий тваринний світ. Чи то прямо, чи через прізвища і прізвиська засновників поселень назви тварин стали назвами багатьох сіл області: Дрозди, Чайки, Соболівка, Зайців, Лосятин, Бобровиця, Лебедівка, Лисиця, Ведмедівка, Козин, Конюша, Козлів, Вовчків, Цапівка, Тхорівка, Веприк, Півні, Оленівка, Бички тощо.
   Дуже широко представлені на географічній карті Київської області імена і прізвища людей. Деякі з них сягають глибини декількох століть. Це Устинкова Гребля, Тарасівка, Мар'янівка, Миколаївка, Юрів та багато інших. В області чи не найбільше в Україні назв районних центрів і міст, які містять в собі імена людей: Васильків, Макарів, Володарка, Миронівка, Бориспіль, Іванків тощо.
   Звичайно, що в київській області є не тільки географічні назви, виникнення яких пов'язане з конкретними об'єктами, природними або створеними людиною, але й із її душевним станом, умінням бачити прекрасне. Наприклад, Веселинівка, Красне, Мирне і Щасливе, Веснянка, Мила, Розкішна, Розумниця, Веселий Кут та ін.
   Є також назви, що відображають існування в минулому на Київщині адміністративно-господарських меж і державних кордонів. До таких населених пунктів відносяться Межове і Митниця. Останній населений пункт під Києвом вказує на те, що саме тут проходив кордон між Польще і Росією, які захопивши Україну розділили її навпіл.
   Збереглися до цього часу і деякі смішні та курйозні назви, які викликають посмішку у мандрівників. Місцеві ж жителі давно до них звикли і не звертають увагу. За кордоном такі назви дуже бережуть і вважають національним надбанням та об'єктами туризму. У нас все навпаки. Таких назв у радянські часи всіляко позбавлялися. В Київській області донині радують душу назви сіл Великі Гуляки, до речі батьківщина колишнього президента Академії наук Радянського Союзу Александрова, Пішки, Рачки, Тарган тощо. Автор цього видання колись сміявся до сліз, коли на півдні області побачив обабіч дороги знак - Пішки - 5 км, Рачки - 10 км.
  
      -- Топонімічні свідки Чернігівщини
  
   Чернігівщина. Древня земля, багата своєю історією, природою, людьми. Донині вона приховує немало таємниць. Ну, скажімо, ось така, донині нерозгадана загадка. Чернігівчани вимирають в Україні набагато швидше, ніж жителі інших областей країни. Чому саме вони? Які умови тут склалися, що призводять до таких трагічних наслідків, що в деяких районах на одного народженого припадає п'ятнадцять померлих (?,!). Чому практично всі села області приречені на вимирання? Чому люди втратили головний інстинкт людини, інстинкт продовження свого роду?
   Певні таємниці приховують в собі і географічні назви Чернігівщини. В них знайшли свій відбиток незліченні скарби народної мудрості, різноманітні природні умови і ресурси, трагічні і радісні сторінки життя. Чернігівщину, як і Київщину, ми можемо розглядатися як своєрідний стандарт географічних назв України. Вона теж дуже давня. Та ще й розміщена в двох природних зонах одночасно - зоні мішаних лісів і лісостепу.
   Ось скажімо історична назва Городище. Це місце колишнього укріпленого поселення. За свою багатотисячолітню історію Чернігівщина пережила не одну навалу ворогів. Тому в різних її куточках ми знаходимо залишки таких фортець, нинішня географічна назва яких походить від дієслова "городити". Укріплені населені пункти тоді були оточені валом з ровом, а на ньому з дерева, переважно дубу, споруджена багатометрова стіна з вежами. Такі назви безпомилково виведуть археологів на давні фортеці. Так, в Ічнянському районі є Івангород, в Бахмацькому і Семенівському - Городок, в Менському і Семенівському - Городище, Красний Городок знаходиться у Семенівському районі. Що означає суфікс "-ище" в назві городище ви вже знаєте. Подивіться на географічну карту Чернігівської області. Тут ви знайдете і Монастирище в Ічнянському районі, і Таборище в Ніжинському, і Кошарище в Куликівському, і Будище в Чернігівському. Таким чином, Монастирище виникло на місці колишнього монастиря, а Таборище на місці колишнього табору. Є в Носівському і Семенівському районах населені пункти з назвою Селище. Поширені такі географічні назви по всій Україні. Здавалося б незрозуміла і таємнича їх назва розшифровується доволі просто - новий населений пункт з такою назвою заснований на місці покинутого його мешканцями селища.
   Переселяючись із Правобережної України на Лівобережну в часи середньовіччя українці, як і на Київщині, засновували в нинішній Чернігівській області слободи, тобто поселення вільних людей. Це Слобідка Бахмацького району, Слобода Корюківського, Слобідка Талалаївського, Михальчина Слобода і Кролевець-Слобідка Новгород-Сіверського, Рашкова Слобода Ріпкинського району тощо.
   Таємницю назв населених пунктів Чернігівської області іноді можна розшифрувати лише далеко за її межами. Так, в Бобровицькому районі знаходиться село Свидовець. Свидовець - це один з найвищих гірських масивів Українських Карпат. Його занесли на Чернігівщину переселенці -гуцули. Напевно, мало хто із чернігівчан нині знає, що назви деяких молочних продуктів. які вони вживають і донині походять з Карпат. В Посеймі і Подесенні овече молоко називають гуцульським словом "бринза". А словом "глаганка", "глоганка" та деякими його відмінами називають коров'яче або овече молоко, що заправлене висушеним шлунком. Ця назва зустрічається в Україні в Карпатах і на Чернігівщині. Цікавим є й інший факт. Молоко вівці в минулому ніколи не вживалося в їжу в Білорусі і в Росії. Водночас це був один з головних продуктів харчування в Карпатах. Але існує ареал на Чернігівщині (Козелецький, Чернігівський, Ріпкинський, Городнянський, Менський, Щорський, Сосницький та Корюківський райони), де раніше теж доїли овець. Нагадаю, що і овече молоко тут називали карпатським словом "бринза".
   Багата, заглиблена в тисячоліття, історія Чернігівської землі знайшла відбиток на її географічній карті. Село Козацьке Бобровицького району і Хортиця у Варвинському районі, Пушкарі у Козелецькому і Новгород-Сіверському районах. Чумаків давно немає в Україні, але село Чумак назавжди закріпило цю назву в Ріпкинському районі. У Семенівському районі до цих пір збереглося село з назвою Шведчина, а в Чернігівському - Москалі. Звичайно є пізніші історичні нашарування радянського часу, які на відміну від минулих епох ніякого зв'язку з тими чи іншими особливостями даних територій не мають. Сюди можна віднести Червоні Партизани Менського району, Червоний Ранок і Пролетарське Коропського, Пам'ять Леніна Менського району. В Ніжинському районі є навіть село Перебудова, хоча з перебудовою в колишньому Радянському Союзі, започаткованою в 1985 році воно не має нічого спільного.
   У Чернігівській області - давній українській землі - дуже мало географічних назв іншомовного походження. Одна з них находиться в Носівському районі. Це село Сулак. Його назва має тюркське походження. На карті Північного Кавказу в Дагестані ви знайдете однойменну річку і поселення. "Су" з тюркських мов - вода. Згадаємо хоча б відомий водоспад Учан-Су в Криму.
   Знайшли відображення в географічних назвах Чернігівщини і важливі шляхи сполучення, що перетинали цю землю у минулому. Топоніми Містки Щорського району, Мости Бахмацького і Городнянського, Хрещате Козелецького, Переволочна Прилуцького та ін. Вони дають інформацію про те, що колись тут проходили більш чи менш важливі транспортні магістралі, знаходилися переправи тощо.
   В минулому на Чернігівщині буяли ремесла, розвивалися різні кустарні виробництва. Тому і нині їх територіальна адресна прив'язка існує в назвах багатьох населених пунктів. Скажімо, до них відносяться Бондарі в Бахмацькому районі, Мочалища (вимочували коноплі) в Бобровицькому, Тартак (лісопильня) в Городнянському, Буди в Ічнянському, Будище в Козелецькому, Буда, Будище в Корюківському, Буда-Воробіївська в Новгород-Сіверському, Будище в Чернігівському районах. Останні географічні назви вказують на виробництво дьогтю, смоли, поташу. Сюди ж можна віднести і Дігтярі в Ічнянському районі.
   Поширена в області назва Рудня, походження якої вказує на її минуле: тут виробляли залізо із болотної руди . Є такі села в Козелецькому, Корюківському, Сосницькому, Чернігівському та деяких інших районах області, наприклад Грибова Рудня в Ріпкинському районі. На металургійне виробництво в минулому вказують і назви Димерка, Димер, Гамарня тощо.
   Дуже було в минулому на Чернігівщині розвинуте й виробництво скла. Донині з козацьких могил "білі" і "чорні" археологи викопують скляні карафки з горілкою. Вони зроблені в тодішній Україні з вражаючою майстерністю. Різнокольорове скло донині дивує своїми витонченими формами і практичністю застосування. На скляні промисли і відповідно наявність високоякісних скляних пісків у цій місцевості вказують назви сіл Туманська Гута і Лошакова Гута в Козелецькому районі, Гута Коропського району, Гутище в Корюківському, Гута Ткачова в Ріпкинському, Стара Гутка в Семенівському районах, Гутище в Сосницькому, Гута Студенецька - в Щорському районах.
   На певний вид виробництва в минулому та і в наші дні можуть вказувати і Олійники в Корюківському районі, Тютюнниця в цьому ж районі, Кошарище та Смолянка в Куликівському, Садове в Ніжинському районах, Мильники в Носівському, Нова Папірня в Ріпкинському і Папірня в Чернігівському, Млинок у Щорському, Жилин Млинок у Козелецькому, Нові Млини в Борзнянському тощо.
   Чудова природа Чернігівщини буквально оспівана в її географічних назвах. Рослинний світ чи не найширше представлений на карті області: Кропивне, Вербівка, Калинівка, Грушівка в Бахмацькому районі, Рокитне, Осокорівка в Бобровицькому, Березівка, Тростянка в Борзнянському, Калиновиця, Берізка у Варвинському, Лозове, Дібровне, Тополівка в Городнянському, Вільшанка в Ічнянському, Бір, Опеньки в Козелецькому, Мохове, Черешеньки в Коропському, Березка в Менському, Діброва, Липів Ріг в Ніжинському, Березова Гать в Новгород-Сіверському, Кленове і Вишневе в Носівському, Тополя і Дубовий Гай в Прилуцькому, Яворці і Вербичі в Ріпкинському, Мхи і Березовий Гай в Семенівському, Лозове, Тростянець, Підлозове в Срібнянському, Березівка, Липове, Березовиця в Талалаївському, Боровики і Ягідне в Чернігівському.
   Багато назв поселень Чернігівщини пов'язано з характером розміщення їх відносно лісів, річок, боліт, горбів тощо. Наприклад, Зарукавне та Заболоття в Бахмацькому районі, Підлісне в Козелецькому, Підгірне в Новгород-Сіверському, Підгайне в Носівському, Заболоцьке, Приозерне в Прилуцькому, Набережне, Острів, Заріччя в Семенівському, Підлозове в Срібнянському, Підгірне в Чернігівському, Заріччя в Щорському тощо.
   На географічній карті Чернігівської області знайшов відображення і процес масового вирубування лісів. Місце, де вирубали ліс в Українському Поліссі за умов виникнення тут поселень, часто-густо називали Пеньківці, Пнятин, Поляна тощо. Не є винятком і Чернігівщина. Прикладами таких назв є Корчев'я в Ріпкинському районі, Ясна Поляна в Новгород-Сіверському, Поляна в Ніжинському районах тощо.
   Характерні риси рельєфу теж відображені в географічних назвах. Люди на Чернігівщині не просто звертали увагу на нерівності земної поверхні в районі заснованого ними села, але й нерідко намагалися відзначити красу місцевості. Тому і виникли Червоні Гори, Чорногірці і Гориця в Менському районі, Низи в Ніжинському, Гірки в Новгород-Сіверському, Плоске, Рівчак-Степанівка в Носівському, Крутоярівка, Гора, Високе в Прилуцькому, Гірки, Високинь в Ріпкинському, Поділ в Срібнянському, Глибоке, Жолобок в Талалаївському, Підгірне в Чернігівському, Глибокий Ріг в Щорському, Вершини в Городянському, Кремський Бугор в Новгород-Сіверському, Лиса Гора в Коропському районах.
   Чернігівська область багата річками, озерами, а в північній частині й болотами. Це також знайшло відображення в географічних назвах. Болото давно осушили, річка обміліла і пересохла, але відповідні назви все ще збереглися. Щуча Гребля, Острів, Зарукавне в Бахмацькому районі, Озеряни в Бобровицькому, Червоне Озеро, Суховодка, Хороше Озеро, Красностав у Борзнянському, Озеряни у Варвинському, Безводівка, Іржавець в Ічнянському, Оболоння в Коропському, Ставок, Іржавець у Носівському, Білорічиця, Чисті Лужі в Ріпкинському, Гаті в Семенівському, Мале Устя в Сосницькому, Конотоп у Городянському тощо.
   Вказують географічні назви Чернігівщини і на виходи на денну поверхню певних гірських порід, залягання корисних копалин. Уже згаданий Іржавець в двох районах, Кам'янка в Ріпкинському районі, Срібне, Піски в Чернігівському, Глиниця в Прилуцькому районах. До речі, поширені на Чернігівщині назви Срібне можуть вказувати не тільки на поклади срібла, але й алюмінієвої сировини, платини тощо. Сюди ж можна віднести і чисельні Рудні, Руді Села, Гути, Буди і таке ін.
   Звичайно, що в назвах населених пунктів Чернігвщина в повній мірі відбилася поетична душа української нації, радощі і печалі нашого народу. Про це свідчать назви сіл Веселе, Затишшя, Мирне, Світле, Хороше Озеро, Мудре, Зоряне, День Добрий, Світанок, Майбутнє, Вільне, Надія, Юність, Зоря, Ясне, Солов'ї, Добре тощо.
   На жаль, Чернігівщину не обминула хвиля бездумного перейменування її прадавніх поселень. За радянський період багато сіл області втратили свої історично обумовлені назви. Чомусь вважалося, що досить змінити назву села Твані на Світле, Чисте чи Комуністичне, як життя враз стане кращим. Замість того, щоб заасфальтувати вулиці, змінювали назви сіл. Деякі перейменування взагалі позбавлені будь-якого, навіть самого екзотичного сенсу. Скажімо, на Чернігівщині перейменували село з прадавньою назвою Довга Нога. Чудова, таємнича, навіть містична назва була втрачена.
   Географічні назви Чернігівщини - це велике культурне надбання української нації. Вони вимагають такого ж державного захисту, як і архітектурні пам'ятки.
  
      -- Які корисні копалини можна знайти за географічними назвами
  
   Чи можна за географічними назвами шукати і знаходити корисні копали?, запитаєте ви. Відповідь однозначна. Так, можна. Інша справа, що донині цим методом пошуку корисних копалин майже не користуються. Але то вже інша справа. В Україні дійсно немало географічних назв, які з філігранною точністю виводять дослідників на ті чи інші родовища потрібних для господарського розвитку країни мінеральних ресурсів.
   Ось вам приклад з нинішньої історії України. Знамените Мужіївське родовище золота на Закарпатті відкрито зовсім недавно, а ось про те, що в цьому регіоні України є золото місцеві жителі знали сотні і тисячі років тому, задовго до виникнення науки геології. Тому й дорогоцінний метал виявлено на Закарпатті у розсипному стані в урочищі Золотий Потік неподалік від гори Золотухи. То чи можна шукати золото за географічними назвами? А скільки таких Золотих, Золотонош, Золотинок, Золотих Балок і Ярів, Золотих Потоків, Золотницьких і таке інше. І майже завжди існує оповідка про те, що в Золотому Яру козаки заховали човен з золотом. Легенда дійсно гарна, але як правило з реальним життям ніякого зв'язку не має. З великою ймовірністю тут є поклади золота і географічна назва з великою точністю вказує на їхнє місцезнаходження.
   А ось чисельні в Україні Срібні, Сріблянки, Срібні Потоки, Срібницькі і таке інше. Звичайно, в ті далекі часи, коли такі назви давалися, люди не дуже добре усвідомлювали різницю між такими металами як срібло, алюміній чи платина. Як то кажуть, що сіре, те й вовк. Тому нині ми не можемо з впевненістю сказати, які родовища корисних копалин реально відповідають таким назвам. А ось про те, що один з їх видів тут присутній, можемо сказати з впевненістю.
   Іноді історія з геологічним використанням місцевих географічних назв набуває містичних рис. Скажімо, на місці сучасного велетенського залізорудного кар'єру біля міста Комсомольська на Полтавщині колись існувало село Залізне і протікала річечка Залізняк. Як місцеві жителі, які звичайно ж не випадково назвали ці географічні об'єкти "залізними" іменами могли знати, що в товщах гірських порід, на глибині понад 50 метрів знаходиться рудне тіло, яке містить залізо. Якась містика, та й годі. Але ж знали!
   А ось інша історія. Нині головним центром видобутку урану в Україні є місто Жовті Води на Дніпропетровщині. Це і місце історичної битви козаків за свободу України. А хіба назва Жовті Води випадкова? Звичайно, що ні. Зрозуміло, що сотні років тому про уран ніхто нічого не чув, але про те, що в місцевій річці специфічна жовта вода, зумовлена наявністю якогось мінералу знали всі.
   А ось поширені по Україні назви Кременчук, Кремінне, Кремінь, Кременець і таке інше. Вони відображають поклади мінерального утворення, яке складається з опала, халцедону або кварцу. В минулому це був основний ріжучий інструмент давньої людини аж до залізного віку. Таким чином, відповідні назви вказують не лише на родовища кремнію, але й на певні історичні ядра ремесел і торгівлі давніх часів. Через це ми маємо географічно прикріплену адресу і підказку вже не лише для геологів, але й археологів.
   Україна багата на різноманітні будівельні матеріали. Значення таких родовищ постійно зростає і буде зростати в майбутньому. Про наявність відповідних покладів говорять такі назви населених пунктів як Білогір'я, Білі Горби, Вапнярка, Вапенне, Вапно тощо.
   Немало в Україні і "непрозорих" географічних назв за якими важко визначити, на які корисні копалини вони вказують. Однак, про те, що якісь з них в даному місці локалізовані сумніватися не приходиться. Скажімо назва Іскристе цілком вірогідно може вказувати на родовища алмазів. Хтось помітив якісь дивовижні іскринки у воді річки, яка протікає біля поселення і назвав його Іскристим. Такого ж типу й села Чорний Камінь, Червона, Біла чи Зелена Могили. Взагалі то саме таких "непрозорих" географічних назв в Україні й зосереджується найбільше.
  
      -- Де в Україні збереглися тури?
  
   Колись в Україні жили могутні тварини - тури. Ці бики важили майже тонну і були однією з візитівок нашої держави у Європі. Ці тварини зникли з лиця Землі і залишилися лише в літописах. Але де вони жили? Про це нам красномовно повідають географічні назви Волинської області. Тури були знищені людиною, але все ще залишилися їх "тіні" в географічних назвах. І не дивно, що в колись майже суцільно вкритій лісами Волині таких назв найбільше. Ось села і річки Турівка, Тур, Турійське, Туровичі, Туричани, Тур'я тощо. Жодна інша область України не має такої кількості подібних назв.
   Взагалі географічні назви Волинської області дуже влучно відображають природні умови, яких часто-густо вже немає. Болото осушили, ставок випустили, озеро зникло, але все ще існують села з назвами Острів, Заброди, Озерці, Надрічне, Ставок, Мокрець, Брід, Багно та багато інших.
   Останні тури ховалися в лісах Волині, які донині збереглися в топонімах. Березовичі, Верба, Підбереззя, Хмелівка, Піддубці, Дубове, Вербка, Діброва, Береза, Яблунівка, Малинівка, Ягідне тощо.
   Тури любили виходити на височини і оглядати місцевість з підвищення. В рівнинній Волині таких лесових останців немало. Крім того, у південній частині піднімається Волинська височина. Ось і села з відповідними назвами - Міжгір'я, Курган, Плоске, Рівне і таке ін.
   Турів Волині перш за все згубила господарська діяльність людей. Вирубувалися ліси, видобувалися корисні копалини, замість диких турів розводилися домашні тварини. Підтвердженням такої діяльності є географічні назви - Брониця, Гута-Камінська, Кухарі, Мельниця, Старі Кошари, Стара Гута, Гута, Смоляри, Мельники, Цегельня тощо. Такі дослідження топонімічних ареалів, спрямовують на встановлення взаємозв'язків між природними особливостями території і характером господарської діяльності людей, вчать "виходити" за межі якоїсь області на територію всієї країни. За такого підходу ми побачимо, що географічних назв з основою "тур" в південній частині України немає. І не дивно, вони тут ніколи не водилися. Ми також побачимо, що топоніми Вапенне, Вапнярка, Вапно розміщені лише у вузькій смузі від Волинської до Одеської областей. Усі топоніми Тартак зосереджені лише на півночі України в лісовій зоні (Волинська, Житомирська, Львівська, Тернопільська області). У Волинській і інших північних областях країни відсутні топоніми зі словом "виноград". Водночас в середній і особливо південній смузі України вони доволі поширені. Не тільки тваринний світ та господарська діяльність населення знайшли відображення на географічній карті Волині. Тури зникли, залишивши по собі лише назви сіл. А ось душа людська нікуди не поділася. Вона плакала або сміялася, народжуючи такі назви населених пунктів як Світанок, Маруся, Мирне, Журавлине, Солов'ї, Сокіл, Зоряне. Турами в Україні здавна звали могутніх воїнів, захисників Батьківщини. Тому в назвах з основою "тур" збереглися згадки не лише про могутніх тварин, але й про славних людей.
  
      -- Звідки походять географічні назви обласних центрів України
  
  
   У нас 25 назв адміністративного центру АРК і центрів областей, але проведені опитування засвідчують, що про їх походження багато з тих хто в них народився і живе, мають доволі туманні уявлення. Їх вживають майже кожен день. Пишаються, що є їхніми мешканцями, але нерідко не розуміють їх сутності. Є люди, для яких назва їхнього рідного міста суцільна загадка. Дехто абсолютно неправильно трактує походження назв своїх міст. Спробуємо виправити це становище і відсунути завісу таємничості вбік. Будемо це робити в алфавітному порядку.
   Вінниця - обласне місто на Правобережній Україні, який претендує на звання третього регіонального центру, на цьому березі Дніпра, після Києва і Львова. Лежить на берегах Південного Бугу і його притоки річки Віннички. Походження назви міста не є прозорим. Тому існує декілька його версій. Одна з них пояснює назву міста від зрусифікованого слова "вино". Нібито українською місто має називатися Винниця, тобто місце, де виробляли чи "курили" вино. Однак перші росіяни на Вінничині з'явилися не раніше 18 ст., а назва Вінниця є заглибленою у віки. Більш вірогідним є твердження, що Вінниця отримала свою назву від староукраїнського "віно", що означало "посаг". Ще більш вірогідною, на мою думку, є версія, що нинішній обласний центр нашої держави отримав свою назву від назви річки, на якій виник. Сама ж річка була названа Вінничкою від слова "вінок", яким була підкреслена схожий по формі на вінок напрям її течії. Інші кажуть, що по цій річці в минулому дівчата пускали на воду сплетені власноруч вінки, щоб довідатися про свою долю і судженого.
   Дніпропетровськ. Одне з міст України, яке мало і в минулому і нині має ніяк не пов'язану з місцевим простором і часом назву. За часів царської Росії місто називалося Катеринославом. На честь російської цариці німецького походження Катерини ІІ, яка зруйнувала Запорізьку Січ. За цей українофобський "подвиг" вона і була відзначена на карті України. Після революції 1917 року махновці, які називали Катерину ІІ не інакше як "коронована повія" скинули її пам'ятник з п'єдесталу. Російські більшовики, які захопили Україну, назвали місто, яке втратило свою "царську" назву Дніпропетровськом. Вони теж вирішили бути оригінальними і найменували це місто на честь Г. Петровського, одного з виконавців Голодомору 1932-1933 року в Україні. Сюди ще додали назву річки, на якій стоїть місто і вийшов Дніпропетровськ. Це сталося ще в 1926 році.
   Донецьк виник на карті України в 1869 році як селище Юзівка. Ще раніше на цьому місці існував Овечий хутір. Звичайно, назва не дуже милозвучна, тому майбутню столицю Донбасу назвали за ім'ям англійського підприємця Джона Джеймса Юза. Він збудував тут металургійний завод. Після приходу до влади російських більшовиків "буржуйська" назва їм не підходила. Вирішили назвати це індустріальне місто, яке інтенсивно будувалося ім'ям божевільного тирана, тобто Сталіна. Це трапилося в 1924 році. Після розвінчання культу особи Сталіна в 1961 році місто перейменували в черговий раз і воно стало Донецьком. Очевидно, що в основу такої назви покладено річку Донець. Вона, як і всі південні річки України, отримала свою назви від основи дн- або дон-, що означає вода. Дунай, Дністер, Дніпро, Дон і маленький Дон, тобто Донець.
   Житомир - обласний центр Правобережної України, який знаходиться на річці Тетерів. Вперше згадується в літописах за 1240 рік. Назва теж не прозора, що характерно для всіх дуже давніх назв. Є у крайньому разі три версії назви міста. Одна з них пов'язує її з ім'ям радника київських князів Аскольда і Діра Житомира. Він нібито за легендою після вбивства князем Олегом своїх патронів відмовився служити вбивці і зі своєю дружиною вірних людей пішов на захід, де і заснував в неприступних лісах і скелях річки Тетерева нове поселення. Воно отримало назву за його ім'ям. Друга версія розповідає про те, що місто існувало задовго до тих подій і було столицею племені деревлян-житичів. Звідси і відповідна назва. Слово мир, давньоукраїнською означає громада, згадаємо Шевченкове, миром обух сталить. Отже Житомир, за цією версією, це громада житичів. Дехто виводить назву цього обласного центру від українського слова "жито". Тут дійсно його вирощували.
   Запоріжжя. Нинішня назва міста надзвичайно прозора. Це назва, в якій відображено особливості географічного положення міста, яке знаходиться там, де закінчувалися дніпровські пороги. Однак спершу місто виникло як фортеця дніпровської украпленої лінії. Тоді російською армією в Україні керував князь Олександр Голіцин. За його ім'ям фортеця в 1770 році, а пізніше й місто отримало назву Олександрівка. За радянський часів "князівські" назви не віталися. Тому в 1920 році її відмінили і місто назвали Запоріжжям.
   Івано-Франківськ знаходиться в Передкарпатті. Перша згадка про місто датується 1662 роком. Рівно через 300 років місто було перейменовано з Станіслава на Івано-Франківськ. Назва Станіслав отримана від імені польського магната Потоцького, який захопив місцеві українські села Пасічна і Княшнин, а згодом і Заболоття. Нарешті, 9 листопада 1962 року, місто стало Івано-Франківськом на честь геніального українського поета Івана Франка, життя якого було пов'язано з цим містом.
   Столиця України і адміністративний центр Київської області Київ, як надзвичайно давнє місто України і світу, теж має не прозору назву. Літопис пов'язує назву міста з іменем легендарного засновника Києва Кия. В давнину жили три брати - Кий, Щек і Хорив, а також їхня сестра Либідь. Кий - поклав початок не лише Києву, але й українській нації, Щек - пращур нинішніх чехів і Хорив - пращур хорватів. Таким чином в іменах легендарних засновників Києва відображені всі три основні гілки слов'янства - Кий (українці і східні слов'яни), Щек (чехи і західні слов'яни), Хорив (хорвати і південні слов'яни). Була в них і сестра Либідь. Від імені старшого брата нібито й отримав свою нинішню назву Київ. На карті Києва є назви гір Щекавиця і Хоревиця і річки Либідь. Друга версія пов'язує назву столиці України з річкою Киянкою, яка протікала повз Старокиївську гору в минулому. Хтось виводить назву цього славного міста від слова "кий", тобто царський посох, який на горі закінчувався державним знаком Тризубом. Є немало інших пояснень, аж до містичних і фантастичних. Це й не дивно. Важко знайти у світі ще одне місто такої історичної глибини. Легенда про трьох братів і їх сестру, які були засновниками міста одна з найромантичніших взагалі у світі про заснування столиці держави. Згадаємо хоча б доволі фантастичну легенду про заснування і найменування "Вічного міста" Рима.
   Нинішній Кіровоград виник у 1754 році як фортеця. Її збудували нібито за наказом імператриці Єлизавети. Саме тієї цариці, яка вийшла заміж за простого українського козака Розума. Що то був за чоловік, якими характерними особливостями він володів, якщо зміг завоювати серце імператриці, можна лише здогадуватися. В крайньому разі це був безпрецедентний випадок у світовій історії і ще одна нерозгадана загадка української нації. Якби там не було, але фортецю назвали Єлисаветградом. В 1934 році комусь захотілося назвати його ім'ям застреленого в Ленінграді партійного функціонера, який мабуть ніколи й не чув про існування цього українського міста.
   Теперішня назва Луганська абсолютно прозора. Цей обласний центр знаходиться в місці впадіння річки Ольхівки в річку Луганку. Від останньої і виникла назва міста. У 18 ст. тут виникло селище Кам'яний Брід. У 1883 році Кам'яний Брід об'єднався з селищем луганського заводу і отримав назву Луганськ, хоча і Кам'яний Брід нічим не гірша назва. Наприклад, відоме всім знамените британське університетське місто Оксфорд в перекладі на українську означає Бичачий Брід. За часів радянського Союзу здійснювалися абсолютно маразматичні вправи з цим містом і його мешканцями. Місто то перейменовувалося на Ворошиловград, то йому поверталася його історична назва.
   Хоча наступний обласний центр Луцьк і належить до найдавніших міст України його назва таємниць в собі не приховує. Це місто згадується в літописах від 1085 року. Луцьк розташований на північному заході України в долині річки Случ. Вірогідніше за все отримав свою нинішню назву, яка не змінювалася віками від слова "лука", що означає вигин, коліно ріки. І дійсно, в цьому місці, де знаходиться Луцьк Случ робить вигин, тобто луку своєї течії. Звідси і Луцьк - місто на луці.
   Ще одне давнє і славне місто України Львів. Це родова столиця найстаршого сина галицького князя Данила Романовича. Князь, а пізніше король Данило назвав місто на честь свого сина Лева. Один час Львів був столицею всієї України і володів навіть Києвом. Про існування цього дуже гарного міста було відомо в Європі і німці називали Львів Лембергом.
   Миколаїв - обласний центр на березі Бузького лиману. Попередником міста ще в 6 столітті нашої ери була грецька колонія Ольвія. Її назва перекладається як "щаслива". Після зруйнування Нової Січі німкеня Катерина ІІ стала заселяти ці землі німцями і австрійцями. Українців-тавричан вона виселяла на Дон. Один з австрійських купців Фабер заснував тут дачу. У 1787 році це поселення було зруйновано турками. Саме місто, яке виникло пізніше в цьому місці (офіційною датою заснування вважається 6 грудня 1788 року) було названо на честь святого Миколая, покровителя моряків.
   Найбільший обласний центр приморського півдня України Одеса теж виник наприкінці ХУІІІ століття в зручному для мореплавства місці чорноморського узбережжя. Але поселення тут були споконвіку. Першим з відомих було українське село Коцюбієве. Пізніше цю місцевість захопили турки, які перейменували це селище на Хаджибей. В 1795 році Хаджибей перейменували на Одесу. В той час царські правителі чомусь вважали, що саме тут колись розміщувалася грецька колонія Одесос. Хоча пізніше стало відомо, що ця колонія існувала біля болгарського міста Варна, помилкова назва Одеса вже прижилася. Що означає слово "Одесос" достеменно не відомо. Дехто вважає, що воно підкреслювало торговий характер грецької колонії.
   Полтава теж давнє місто. Вперше під назвами Лтава й Олтава згадується в літописі від 1174 року. Найвірогідніше назва місто походить від назви Лтави чи Олтави, яка є притокою Ворскли. Перегукується з річкою на якій було засновано Львів і яка зветься Полтвою. Назва річок України набагато давніша за назву її поселень. Тому достеменно, що означає ця назва не знає нині ніхто.
   Не є "прозорою" і назва міста Рівне. Звичайно, найімовірніше місто отримало свою назву від характеру рельєфу місцевості, де воно виникло. Дійсно, місцевість тут доволі рівна. Однак є й інші версії. Деякі дослідники пов'язують назву Рівне з відомими українськими князями Острозькими. За однією версією вони володіли "рівно" ста містами. За іншою їх маєтки і замки простягалися "рівно" цією місцевістю.
   Чисто штучну назву, як і Одеса, має місто Сімферополь. Воно було засноване в 1784 році. Однак, місто виникло не в чистому полі, а на руїнах татарського поселення Ак-Мечеть, що в перекладі означало Біла Мечеть. Але й татарське поселення не було тут першим. Ще раніше на місці нинішнього Сімферополя існував Неаполь Скіфський. Нинішня штучна грецька назва міста походить від слів "сімферо" - з'єднувати і "поліс" - місто. Інакше, місто, де сходяться до купи всі дороги. Звичайно, що така утилітарна назва не всім подобається. Тому знаходять і інші переклади, наприклад, "щасливе місто".
   Як і більшість поселень південної і центральної Сумщини її нинішній адміністративний центр виник в ХУІІ ст. Переселенці з Західної України заснували поселення на правому березі річки Псел в місці, де в нього впадала річка Сумка. Найвірогідніше саме від цієї річки і отримав назву обласний центр північно-східної України. Хоча на гербі міста й зображено три суми, річка ж, швидше за все, отримала тюркську назву. Су - на тюркських мовах означає вода.
   Наступний обласний центр Тернопіль згадується в літописах від 1540 року. Тоді ця місцевість звалася Тернопілля. Здавалося б назва цілком "прозора" і походить від терну і поля, тобто поля, зарослого терном. Однак, існує декілька версій походження назви міста. Одні дослідники виводять його від прізвища першого володаря цієї місцевості. Інші - від слова "ополе", що означає союз декількох родів.
   Назва Ужгород зрозуміла і походить від назви річки, на якій це місто знаходиться. Друга частина назви теж зрозуміла. Город походить від дієслова городити. Такі назви здавна поширені по всій Україні - Миргород, Шаргород, Городенка, Городня, Городок тощо. Назва ж річки швидше за все походить від давньоукраїнського "ужина" - вузьке місце, вузька долина річки, затиснута горами. Річка з цією назвою є і в Центральній Україні. Можливий варіант, що в назві річки підкреслена її звивистість. Вона звивається, меандрує, як повзе вуж.
   Харків, як і Суми був заснований в ХУІІ ст. переселенцями з Правобережної України, в тому числі з сучасної Львівщини. Саме ці переселенці занесли сюди назву Золочів. Існує дві найвірогідніші версії походження назви міста. Одна виводить її від назви річки Харків, місто знаходиться на злитті річок Лопані і Харків. Інша - стверджує, що засновником міста був козак Харко, тобто російською Харитон. Третя версія пояснює походження назви другого за людністю міста країни від видозміненого половецького Шарукань, що в перекладі означає "стоянка скотаря".
   Назва Херсон така ж штучна і помилкова, як і Одеса. Заклали його в 1778 році на місці укріплення з німецькою назвою Олександр-Шанц. Тоді чомусь скрізь ліпили грецькі назви типу Севастополь, Маріуполь, Мелітополь, Одеса і таке ін. Певно була така мода. Херсон теж отримав назву від грецької колонії на Чорному морі Херсонеса, яка ніякого відношення до Херсона не мала і розміщувалася в районі Севастополя. Херсонес в перекладі означає "півострів".
   Обласний центр Хмельницький раніше звався Проскурів. І минула і нинішня назва міста "прозора". Місто виникло біля впадіння річки Плоскої в Південний Буг. Річка протікала по плоскій місцевості, звідси і її назва. Спочатку місто назвали Плоскирів. Потім його обвалували валом з глибоким ровом. Сполучення назви річки і слова "рів" і дало назву Проскурів. За радянських часів місто перейменували на честь Богдана Хмельницького.
   Черкаси виникли в ХІУ столітті на місці давнього поселення ще часів Київської держави. Заснували його козаки на березі Дніпра. Назва міста донині викликає різні суперечки стосовно її походження. Одні виводять від київської назви чорних клобуків "ченьаси". Інші вважають, що назву місту дали черкеси, які брали участь в походах київських і чернігівських князів. Цікаво, що в Росії в середні віки українців називали черкасами. Українські козаки-черкаси заснували столицю донських козаків Новочеркаськ.
   Чернівці. Цей обласний центр отримав свою назву від старовинної фортеці Черн на Дністрі. Районний центр з такою ж назвою є в сусідній Вінницькій області. За часів Київської держави в ранньому середньовіччі фортеця Черн відігравала важливу роль в захисті південно-західних її околиць.
   Старовинне місто Чернігів, обласний центр північної України, що знаходиться на Десні дуже давнє місто. Через це походження його назви донині сповите різними легендами і оповідками. Одна версія назви міста пов'язує його з ім'ям княгині Чорної, яка покінчила життя самогубством, щоб не потрапити до рук загарбникам. Менш романтична оповідка виводить назву міста від слова "серна". Нібито ці тварини у великій кількості водилися в околицях міста. Хтось пише, що назва міста походить від імені Черніг. Найімовірніше найпростіше пояснення і є найвірогіднішим. Поблизу Чернігова знаходиться Чорна гора. Цілком ймовірно, що саме від неї і отримало назву місто.
  
      -- Курйозні географічні назви України
  
   В деяких географічних назвах України, які не є прозорими для нинішніх громадян нашої країни прихований курйозний зміст. За радянських часів їх не перейменували тільки тому, що неграмотні керівники просто не могли збагнути їх глибинний зміст, або будучи чужинцями в Україні просто не знали української мови. Це дозволило донині зберегти на географічній карті нашої держави веселі і курйозні назви, які так захищають, як велике культурне надбання в інших країнах.
   Якщо розглядати всі веселі, дивні, курйозні географічні назви України, треба видавати цілу багатотомну енциклопедію. Тому в цій книзі будуть згадані лише деякі з них. Можливо, колись автор повернеться до цієї теми, якщо, звичайно, виявить зацікавленість до неї з боку читачів.
   Одна з найкурйозніших географічних назв України, як не дивно, збереглася на території Донбасу, де за радянських часів було перейменовано величезну кількість населених пунктів. Зникла навіть знаменита Хацапетівка, яка викликала однозначно прозорі трактування, пов'язані зі "старшим братом". На диво, залишився Харцизьк. Саме тому і залишився, що не викликав у керівництва ніяких незручних аналогій. А місто дійсно має одну з найкурйозніших назв у цілому світі. Справа в тому, що в українській мові, яку не знали тоді і не знають нині місцеві керівники слово "харциз" і "харцизяка" означає розбійник, бандит. Таким чином, Харцизьк все одно що Бандитівськ, Рекетирськ чи Горлорізів. Ось так розшифровується назва цього великого металургійного центру Донецької області, який має аж два потужних заводи.
   Давайте помандруємо територією України від знаменитого Харцизька у західному напрямку до кордонів з Євросоюзом. Спочатку проїдемо Роздори, потім опинимося в знаменитому Гуляйполі Запорізької області, де у свій час добре погуляв батько Махно зі своїми синочками. Потім порадують нас своєю назвою Пологи. А далі нам стелиться шлях до Дніпра. І тут нас порадує своєю розхристаністю Гола Пристань. Переїдемо Дніпро і поїдемо далі на захід до великого металургійного центру Дніпропетровщини Кривого Рогу. Далі, далі на захід, де збереглося найбільше цікавих назв. Ось Копайгород Вінницької області, далі йде Несвоя Чернівецької. А коли ж нарешті буде Наша? Аж ось і чудове Придністров'я. Звернули з головної траси і ось нас вітає село Манівці. Нарешті виплуталися з манівців і попереду майже сусідні села. Одні звуться Окопи, а інші Атаки.
   Посмішка не спадає з нашого обличчя, бо заїхали ми до курортного містечка Сатанів Хмельницької області. І не прогадали. Тут унікальна вода "Нафтуся". Але щось таке тривожне залишилося на душі після Сатанова. Й не дивно, ми рухаємося далі на захід і потрапляємо до тернопільського Чорткова. Беруть дрижаки!? Хіба ні? Заздрите тим, які ще тут не побували? Ось вам і продовження - село Заздрість.
   Перебираємося до Львівщини і одразу село Бовдури. Непогано. Не встигли, так би мовити, оговтатися від враження, аж тут і село Печихвости. Швидше на північ. Остудимо припеченого хвоста. Їдемо на Волинь, один з історичних стовпів української держави і нації. Недаремно їдемо. Попереду село Користь Рівненської області. Намагаємося замкнути коло і їдемо на схід. Попереду село Горщик Коростенського району Житомирської області. І ось ми на стародавній землі Чернігівщині в селищі Мала Дівиця, де ми й закінчуємо свою мандрівку курйозними географічними назвами України.
   Звичайно, що на цьому смішні і страшні назви не вичерпуються. По всій Україні розкидані Чорториї. Походження таких назв дуже "прозоре". Розміщені такі села там, де водяні потоки розмили землю, перетворивши її на яри, або де швидка течія річки розмила берег і утворила новий водотік. Є така протока Чорторий і в столиці. Місцевим жителям в давнину ввижалося, що такий обсяг робіт по риттю землі могли виконати лише чорти. Звідси й назва. В Україні є й село Чортовець, Інші "страшні" назви Погибляк на Черкащині. Таку назву місцеві жителі пояснюють тим, що тут козаки колись знищили багато ляхів (Погиблях), закидавши ними всю річку. До речі, сама річка, на якому знаходиться село теж має курйозну назву Свинотопка.
   Немало в Україні і всіляких Черепівок, Кровинок і Костинців та Костищ. Запитуючи місцевих жителів про походження таких назв теж завжди отримуєш страшні оповідки з місцевої історії. Назви ж Могила, Могилів, Замогила і навіть Гробище, Гробки і таке інше донині збереглося немало. Є навіть районний центр Вінницької області Могилів - Подільський.
  
      -- Гірська топоніміка України
  
   В багатьох рівнинних областях України трапляються "непрозорі" географічні назви, значення яких місцеве населення вже забуло і тому сприймає їх як якість таємничі знаки з минулих епох. В принципі люди, які так думають, праві. Це дійсно привіт з минулих століть від їхніх пращурів, про яких вони вже нічого не пам'ятають. Цьому виною трагічна історія України. Століттями українці воювали, практично не випускаючи шаблю, піку і пістоля з рук навіть тоді, коли орали землю і обідали. Людей винищували або гнали в рабство, але з Західної України, з ландшафтно-етнічного притулку української нації в Карпатах знову приходили переселенці і Україна в черговий раз відроджувалася.
   Ці переселенці розносили по рівнинній території України місцеві назви. Так і з'явилися на рівнині незвичні для неї топонімічні свідки. Це ціла гама різних слів, так як гірська топоніміка Карпат до найдрібніших деталей окремими словами позначала найрізноманітніші форми рельєфу. В окремих частинах Українських або Східних Карпат ці назви нерідко відрізнялися доволі суттєво. Це теж знайшло своє відображення в топоніміці рівнинної частини України, що дозволяє визначити нині з Лемківщини, Бойківщини, Гуцульщини чи Закарпаття прийшли переселенці в ту чи іншу частину України.
   Найпоширенішими в центральній частині Карпат є наступні назви: грунь - найпоширеніший в Східній Україні гірський топонім. Він не є однозначним. По-перше, це гора, покрита лісом, По-друге, це вершина гори, пік, самий верх. Цікаво, що на Сумщині, Полтавщині і Харківщині назви Грунь відповідають як першому значенню цього слова, так і другому.
   Серед інших назв гірської топоніміки, які вийшли за межі власне гірського ареалу слід назвати: клива - вершина гори не вкрита лісом, горб - невисока гора з виположеними схилами, бердо - крута гора, обрив, скеля, бескид - скелястий гірський хребет, горган - кам'янистий гребінь високого хребта, кичера - гора, вкрита лісом крім вершини, верх - вершина гори, аршиця - крута, кам'яниста гора, магура - окрема висока гора.
   Всі ці назви відповідних форм рельєфу дуже добре відображені в топоніміці конкретних гір Карпат. Скажімо, Товстий Грунь, Чорна Клива, Яворова Кичера тощо.
   Крім цих назв з Карпат у рівнинну частину України перекочували назви на кшталт Маківець, Маківка, Ріг, Гребінь, Шпиляк, Шишаки та ін.
  
  
      -- Українська топоніміка як наукове обгрунтування неслов'янського походження росіян
  
  
   Росіяни взагалі то дивовижні люди, які зовсім не дружать з формальною логікою. Щодня в Інтернеті з'являються все нові фотографії про життя росіян в Росії. Такої кількості найбезглуздіших витівок росіян не має не те що жодна інша країна світу, але й цілі континенти разом узяті. Багато чого я - українець, який виріс в комунальній квартирі просто не можу собі уявити у нас, хіба що за винятком Криму і можливо Донбасу, де дуже сильний вплив російської ментальності. Особливо мене вразило фото одного з великих міст Росії після якогось свята. Як на війні серед страшного бруду і сміття, що росіяни покидали просто на асфальт валяються як трупи десятки смертельно п'яних людей. Горілка на росіян діє зовсім інакше, ніж на українців, але точно так же як і на інші угро-фінські народи. Пам'ятаю, як ще за радянських часів фіни з їх сухим законом приїздили до Ленінграда і там всі без винятку напивалися до повної втрати пульсу. Точно так спиртне діє на естонців, комі, мордву, саамів та інших народів фінської групи.
   Якщо проаналізувати соціальні мережі, то стане одразу помітно, що росіяни страшенно ревниво ставлять до того, що їх називають угро-фінами. Ніби бути угро-фіном це щось таке неймовірно ганебне і неприйнятне. Чому? Так, мова в росіян дійсно слов'янська, але відносити їх за мовою до слов'ян все одно, що називати франкомовних негрів Гаїті французами. Та вони й не претендують на це. А ось росіяни ну ніяк не хочуть визнавати себе угро-фінами, якими вони є насправді. Це просто голий, так би мовити факт і нічого поганого в цьому немає. Ця загадка Росії і росіян розгадується в Україні і пов'язана з тим, що київські, чернігівські, галицькі і волинські князі в дохристиянський час мали дуже багато жінок і наложниць. Синів від них треба було кудись дівати і вони відправляли їх на північ у непривітні ліси і болота Центральної Росії. Там ці княжата зі своїми невеликими дружинами поселялися на підвищеннях серед інертних, диких і недалеких угро-фінських племен Меря, Мещора, Весь, Мурома і таке інше. Маючи набагато вищий цивілізаційний розвиток ці вимушені переселенці з України місцевих угро-фінів і за людей не мали. Але природа брала своє. Жінок вони з собою з України не привозили і тому знищували угро-фінських чоловіків і брали собі за дружин угро-фінок у кількості, яку вони могли подужати. Точно так діяли конкістадори у Північній і Південній Америках. Виникла ціла нація мексиканців-метисів у яких іспанська мова, але які як небо і земля відрізняються від іспанців. Українці - це іспанці, росіяни - це мексиканці.
   Оця глибока зневага перших переселенців з України до диких лісових племен угро-фінів і донині живе в росіянах. Тому для них і є ганебним назватися угро-фінами. Але Українська і російська топоніміка дуже чітко і науково обгрунтовано розкриває нам загадку походження українців і росіян. Скажімо, зрозуміло, що назви Чернігів, Київ. Житомир, Вінниця, Рівне, Луцьк, Львів тощо чисто слов'янського походження. А тепер звернемося до "ісконно руських" назв, таких як Москва, Вязьма, Калуга, Кострома, Вологда, Тверь тощо. Ну, ну, не дуже шановні "слов'янини-росіяни", поясніть, будь ласка, мені "проффесору", що ці назви означають з російської. Нічого у вас не вийде, бо вони в сто разів ближчі фінам, естонцям, мордві і комі, ніж росіянам. І ще на початку ХХ ст. в багатьох селах Центральної Росії розмовляли діалектами угро-фінських племен, які і залишили по собі пам'ять не лише в географічних назвах Росії, але й у ментальності росіян, їх відношенні до алкоголю, в лаптях, матрьошках, гіршому варіанту угро-фінських лазень (русская банька), балалайці - три струни, косоворотці тощо.
   Таким чином, українські географічні назви дають нам змогу розкривати таємниці не лише України і української нації, але й конкістадорські дії українських князів у ранньому середньовіччі і їх роль у формуванні метисованої російської нації. Звідси і походить "природна" ненависть росіян до українців, як до людей, пращури яких витворили таку недонацію, яка ніколи не може себе знайти, бо немає чого шукати. Звідси і незрозуміла для інших народів, м'яка кажучи "загадочная русская душа" і Росія, яку "умом нє понять". І це стверджується з великою гордістю, як щось надзвичайне. Але вибачайте, якщо розумом вас осягнути не можна, то тоді яка інша частина людського тіла для цього підійде найкраще?...
  
  
  
   ...
  
  

Частина четверта

Природа і суспільство

      -- Чи існує Українського Клондайк?
  
   Ще в 1966 році одна з газет у США писала, що після того, як у ХІХ столітті головною геологічною знахідкою був Клондайк, то в ХХ ст. нею стало українське золото. Що ж послужило приводом для такого твердження дуже охочих до сенсацій американських газет. Виявляється, ним стало майже не помічене радянськими газетами повідомлення про те, що геологами Новомосковської геологічної експедиції на річці Мокра Сура виявлене одне з найбагатших родовищ золота за всю історію його пошуку на нашій планеті. Тут у Придніпров'ї в надрах Українського кристалічного щита було закладено чотири свердловини. Внаслідок цього виявилося, що золота тут в декілька разів більше, ніж в знаменитому Клондайку. Однак, на відміну від останнього ніякої "золотої лихоманки" в Україні не відбулося. Не відмічено її й нині, коли Україна стала незалежною державою. "Золота лихоманка" в Клондайку і інших золотоносних районах США і Канади стали основою економічного процвітання Америки. В Україні ж донині ігнорується сам факт надзвичайного багатства нашої держави на цей дорогоцінний метал, ціна на який постійно зростає.
   Клондайк відкрили в ХІХ столітті, а відомості про наявність покладів золота в Україні сягає тисячоліть. Греки, скіфи видобували золото в районі річки Росі, правої притоки Дніпра, яка перетинає Український щит. Збереглися перекази і про штольні в Карпатах, де теж видобували золото.
   У нас донині відносяться до золота, як до дорогоцінного валютного металу і матеріалу, з якого виробляють прикраси. Однак, діапазон застосування золота в сучасному господарстві дуже великий і він постійно розширюється. Золото використовують в найсучасніших галузях виробництва від ядерних реакторів до ракет, від мобільних телефонів до телевізорів. Це також ідеальний провідник тепла і електричної енергії, найкраще антикорозійне покриття. Його використовують як каталізатор в хімічних реакціях і для покриття куполів церков. Взагалі, без золота розвиток науки і господарства в ХХІ столітті просто немислимий. Ну і, нарешті, це еталон вимірювання вартості товарів на міжнародному ринку.
   В наш час виявлено два види походження золота. Найпоширеніше так зване гідротермальне золото. Воно утворилося в нагрітих вулканами водах і поступово осіло в кварцових жилах. Таке золото має багато різних цінних домішок, зокрема, платини, срібла, ванадію. Золото може мати і вулканічне походження, тобто утворитися під час виверження вулканів. Такого типу поклади цього дорогоцінного металу характерні, наприклад, для Мужіївського родовища на Закарпатті. Мільйони років тут стався вибух вулкану з утворенням вулканічних порід, а в них виникли золотоносні жили.
   Золото може залягати по-різному. В одному випадку це розсипне залягання, в іншому - корінне. Фактично розсипне залягання утворилося з корінного шляхом руйнування гірських порід і переходу їх в осадову пухку форму. Вивітрювання кристалічних порід призводить ніби до звільнення золота з полону. Таке золото можна мити, черпати драгами з дна річки чи моря. Серед розсипних родовищ інколи трапляються доволі великі самородки золота в десятки кілограмів. Один з найбільших у світі самородків було знайдено в Австралії (60 кілограмів). В ХІХ столітті там почалася справжня золота лихоманка. У австралійські порти заходили різні торгові кораблі і вся команда на чолі з капітаном сходила на берег і просто зникала в горах. Сотні залишених кораблів без команди як Летючі Голанці качалися на хвилях без людей. В цей час їх команда мила золото і шукала його самородки. Існує таке повір'я, що золото ховається там, де буяють червоні квіти.
   Де знаходяться поклади золота в Україні? На більшій частині її території. Фактично скрізь є золото в Українському кристалічному щиті, правда в різних кількостях. Виявлено запаси золота в Карпатах, Криму, на Донбасі. Золотоносний вал нещодавно знайшли на шельфі Чорного моря, який входить до виключної економічної зони України. Лише наша держава має право видобувати тут корисні копалини з дна моря. Мільйони років такі річки як Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро та їх притоки розмивали своєю течією Карпати і Український кристалічний щит, вимивали з них золотоносний пісок, відносили його в Чорне море і відкладали тут у вигляді своєрідної підкови. Тепер цей пісок можна черпати з дна моря драгами і землечерпалками і виробляти з нього золото.
   Велике родовище золота в Закарпатті з назвою Мужіївське належить до найбільших у світі. Однак, є й труднощі в його видобуванні. Тому вчені шукають різні хитромудрі способи його освоєння. Це золото корінного залягання. Але практично безмежні можливості видобування цього дорогоцінного металу на Українському щиті від Житомирської області на півночі до Донецької на півдні. Виявлені дуже перспективні родовища в Дніпропетровській і Запорізькій областях Про світове значення деяких родовищ і їхнє багатство на золото ми інколи довідуємося майже випадково. Наприклад, в пресі з'явилося повідомлення про передачу одній американській компанії в концесію родовища Майського в Одеській області. Лише вивчивши принципи роботи цієї американської компанії в Інтернеті я довідався, що вона принципово працює лише з найбільшими і найперспективнішими родовищами золота у світі.
   Станом на 2012 рік в українському Форт-Ноксі зберігалося близько 35 тонн золота. Освоєння нових родовищ цього металу могло б суттєво поповнити золотовалютний запас держави і перетворити її на одного з основних виробників золота у світі.
  
      -- Діамантовий пояс України
  
   Чи є в Україні поклади алмазів? Ще на початку 90-х років ХХ століття, коли Україна стала незалежною державою я, викладаючи студентам курс "Географія України", звернувся до одного відомого українського геолога, нагородженого на Світовому конгресі геологів годинником з діамантами. Цю відзнаку він отримав за дослідження в сфері виявлення в Україні алмазоносних гірських порід. Кажу, не знаю що говорити студентам. У деяких газетах пишуть, що у нас є поклади алмазів, але хотілося б послухати думку фахівця. Після цього цей професор запросив мене піднятися до нього на четвертий поверх у його кабінет завідувача кафедри. Там стояло два допотопних радянських сейфи. Професор-геолог відчинив один, вийняв звідти пробірку, заткнуту брудною замацаною пальцями ваткою і висипав на мою долоню якісь маленькі непоказні, такі собі непрезентабельні жовто-коричнево-білі, непрозорі шматочки чогось незрозумілого. - Що це? - запитав я. - Чорнові алмази, - відповів маститий професор мені, тоді ще молодому доценту. Оце алмази? - не повірив я. Так, алмази, посміхнувся геолог. Якщо їх обробити, огранити, будуть сяяти як сонце.
   Потім я довідався, що шановний професор ці алмази з пробірки, на практичних заняттях висипав на долоні студентам і вони їх передавали один одному по рядах. З кожним роком, після кожного експедиційного літа проведеного разом зі своїми учнями, чорнових алмазів у сейфах ставало все більше і більше. Про те, що вони зберігаються в сейфах на четвертому поверсі знали всі. Але ось в країну прийшла ринкова економіка і хтось мабуть підрахував ринкову вартість чорнових алмазів. Для професора вони були простим роздатковим матеріалом на практичних заняттях. Вночі під корпус факультету хтось підігнав вантажну машину і сейфи на тросах спустили в її кузов. Потім професор помер і про цю історію всі забули.
   Я думаю, що після того, як ви прочитали цю майже веселу детективну історію запитання: чи є в Україні алмази вже не виникає. Дійсно, вони є, але де? Перш ніж відповісти на це запитання послухайте ще одну історію. В 1920 році петлюрівський офіцер, за фахом гірничий інженер, на території нинішньої Донецької області знайшов один з найбільших алмазів у світі, який він назвав "Мазепа". Офіцер в той час вже зрозумів, що визвольна боротьба української нації за створення незалежної держави на цей раз закінчилася поразкою. Він забрав алмаз і вирушив з ним за кордон. Там алмаз було продано до приватної колекції. Де він знаходиться нині невідомо.
   Чи дійсно можна знайти алмаз просто під ногами, чи це чергові недолугі легенди і міфи? Можна звичайно, але не скрізь. Алмази знаходять там, де вони є. В Україні здавна знаходили чорнові алмази, і дійсно під ногами. Людина, яка знайшла такий непоказний камінець і змогла розгледіти в ньому алмаз в минулому отримувала професію з доволі стабільним доходом. Вона вставляла алмаз до спеціального інструменту і починала різати скло. В Україні таких людей було немало. Вони були щасливими, що вдалося знайти алмаза, але спеціально їх у нас ніхто не шукав.
   Алмази знаходяться в алмазоносній породі, яка зветься кімберлітом. Кімберліт заповнює так звану кімберлітову трубку. Фактично ця трубка є жерлом давнього вулкану. А алмази в ньому виникли під час виверження в умовах високого тиску і температури. Особливо багато кімберлітових трубок в Африці. Деякі з них досягають діаметра 1,5 кілометра. Африка нині дає найбільше алмазів у світі. Є вони і в Якутії (Російська Федерація).
   Нині ситуація змінилася і світовим виробників алмазів і виготовлення з них діамантів може стати Україна. Звичайно, якщо захоче. Справа в тому, що у нас знаходиться унікальна геологічна структура світу - Український кристалічний щит. Пояснюючи просто, його можна порівняти з першою чорною плямою на розпеченому тілі молодої Землі. Це була перша, ще дуже тонка земна кора. Скрізь ще панувала розплавлена магма, а в Україні вже виникла перша земна твердь. Тонка земна кора постійно проривалася вулканами, в яких і утворювалася нині алмазоносна порода. В наш час таких кімберлітових трубок на Українському кристалічному щиті виявлено вже десятки і пошук все нових триває.
   Звичайно, не всі кімберлітові трубки містять придатні для видобутку алмази. Геологи підрахували, що лише одна з десяти трубок містить комерційно привабливі алмази. Але якщо у нас їх десятки, то хоча б у деяких дорогоцінні камені є. Тим більше, що в Україні виявлено в районі села Скоморошки Вінницької області взагалі кімберлітову трубку просто таки фантастичного розміру 6,5 кілометри в діаметрі. Чи не тут поважний професор їх і шукав? Як би там не було, а цю таємницю він забрав з собою в могилу. Але тепер, завдяки й йому, ні для кого не секрет, що алмази в Україні є!
  
      -- Топаз та інші дорогоцінні камені
  
   А тепер інша історія. Вона теж має не менш детективний сюжет, ніж попередня. Захистив я докторську дисертацію, став професором і запросили мене до Вченої ради університету. І ось одного дня на засіданні цього поважного наукового зібрання виступив ректор і сказав, що з геологічного музею хтось вночі поцупив монокристал топазу. На спеціально звареній металевій підставці він красувався біля входу. Прийшли вранці співробітники музею на роботу, а його немає. Пам'ятаю, як ректор лаявся: це ж не коробка сірників, його ж до кишені не покладеш. Як він міг пропасти?
   І дійсно, ректор був правий. Цей дорогоцінний "камінець" важив аж 56 (!) кілограмів. Уявіть собі загострений догори прозорий з жовтувато-бузковим відтінком монокристал. Це ж дорогоцінний камінь! Прийшов період ринкової економіки і хтось підрахував ринкову вартість цього "камінця". Це ж десятки мільйонів доларів. А він тут у музеї стоїть, пилом припадає. Хіба що студенти на нього вражено витріщаються. Та й то не кожен день. Інколи екскурсії проводять для учасників різних міжнародних конференцій.
   Звідки ж узявся велетенський топаз в геологічному музеї університету? Звідки його привезли? Видобули цей "камінець" в Україні, на Українському кристалічному щиті в Рівненській області. І це не найбільшій топаз, якого тут знайшли. Був ще один, вагою аж 117 кілограмів. Уявляєте, скільки обручок можна з нього зробити, якщо розпиляти на окремі шматки.
   Велетенські топази - феноменальне явище України. Це один з дуже гарних дорогоцінних каменів. Його принадою є те, що топаз може бути різних кольорів - зелений, жовтий, блакитний, рожевий. Буває він і без кольорової гами. Ще одна цікава особливість топазу полягає в тому, що під дією іонізуючої радіації топази стають димчастими, червоними або темно-жовтими.
   Ще за часів античності мандрівники, які відвідували територію України писали про те, що землі в межиріччі Дунаю і Дніпра, а також Карпати були багатими на поклади алмазів. Відомий римський історик Пліній Старший тоді ж писав про наявність тут скіфських смарагдів. Знаменним для українського коштовного каміння став 1860 рік. Саме тоді на Волині було відкрито поклади технічних і ювелірних кристалів. Тут, в оспіваному поетами Поліссі виявили запаси гірського кришталю, раухтопазу, топазу, моріону і берилу, які нині мають світову славу.
   Гірський кришталь є різновидом кварцу. Однорідні прозорі його кристали є надзвичайно цінним матеріалом для оптичних приладів, в електро- і радіотехніці. Використовується також для виготовлення кварцового скла та в ювелірній промисловості. Особливо ціняться запаси берилу і моріону. Берил надзвичайно розмаїтий коштовний камінь з багатьма відмінами, в залежності від кольору, прозорості і домішок. Розрізняють власне берил - зелені, жовтувато-білі замутнені кристали, а також аквамарин - прозорі, зеленувато-блакитні (кольору морської води) кристали, які іноді набувають темно-блакитного забарвлення, геліодор - насичено жовта відміна берила, смарагд - прозорі кристали чудового м'якого "травяного" зеленого кольору, ростерит - прозорі кристали з рожевим відділком, морганіт - яскраво рожеві кристали з дивним відливом на світлі. Все це каміння вважається дорогоцінним і найвищого ґатунку.
   Моріон - дорогоцінне каміння, кристали якого зафарбовані в темний димчастий колір. Нерідко вони в Україні мають практично чорний відтінок, що ціниться особливо високо. При нагріванні до 250-300 градусів Цельсія моріон втрачає колір і може застосовуватися в техніці.
   В останній період в Україні в двох районах відкрито родовища корунду. Його як інше дорогоцінне каміння нині відкрито в межах Українського щита в Приазов'ї і в Побужжі. За твердістю в природі корунд поступається лише алмазу. Він використовується в техніці, а його прозорі, гарно забарвлені різновиди - рубіни і сапфіри є дорогоцінним камінням високої якості і вартості.
   Особливості геологічної будови України, її недостатнє геологічне вивчення вказують на те, що в нашій державі можливі нові, вражаючі відкриття дорогоцінного каміння вже в найближчий час.
  
      -- Таємничий флюорит
  
   Багатюща українська земля, здається, містить в собі все, що знайдено на нашій планеті. В тому числі і доволі рідкісні мінерали з феноменальними властивостями. До них належить флюорит, який геологи називають великим обманщиком. Така дивна назва для мінералу пов'язана з тим, що він єдиний із них, єдиний із самоцвітів, здатен імітувати будь-який самоцвіт. Немає у природі такого кольору, чи навіть його відтінку, якого не міг би набрати флюорит. Краса цього каменю вражає уяву людини. Ще більше вражає її розмаїття кольорової гами. Він може бути прозорим і непрозорим, зеленим і чорним, червоним і білим, малиновим і синім, жовтим і рожевим, нарешті цей камінь може мати вигадливий різноколірний візерунок або навіть бути смугастим.
   В позаминулому столітті гірники Саксонії за красу і багатобарвність назвали флюорит "ерцблюме, або українською мовою "рудною квіткою". На жаль, цей неймовірно гарний мінерал володіє й суттєвими вадами. Флюорит має низьку твердість і значну крихкість, що утруднює його використання у ювелірній справі. Ще гірше те, що він здатен знебарвлюватися на сонячному світлі. Скаржаться ювеліри й на те, що його дуже важко полірувати до дзеркального блиску. І все ж природа не створила другого такого чи кращого матеріалу для виготовлення художніх виробів.
   Однак не неймовірна краса принесла славу флюориту. Цей мінерал володіє цілою гамою дивовижних властивостей, які знаходять застосування в різних галузях господарства. Металурги виявили, що при додаванні флюориту до руд металів під час їх виплавки він викликає здатність знижувати температуру плавки та надавати текучості шихті. Сама назва флюорит походить від латинського слова текти. Про це стало відомо ще на початку ХУІ століття. В промисловості флюорит більш відомий під назвою плавиковий шпат. Мабуть легше перелічити галузі господарства, де він не використовується. Та й то кількість таких виробництв постійно зменшується. Уже не лише при виплавці чорних металів, але й кольорових він знайшов своє застосування. Все інтенсивніше його використовує хімічна, скляна, цементна та інші галузі господарства.
   Нині виготовлення спеціального скла важко уявити без застосування флюориту. Його застосовують такі технологічно далекі галузі як виробництво електродів і емальованого посуду. Не можуть обійтися без флюориту електроніка, радіотехніка, голографія, лазерна техніка і таке ін. З нього отримують дуже цінну плавикову кислоту. Військово-промисловий комплекс нині теж не може обійтися без плавикового шпату. Виготовити лінзи для мікроскопу без флюориту також неможливо.
   Ще до недавнього часу флюорит до України завозився з Китаю, Монголії, Росії, Таїланду. Це тим більше дивно, що неймовірна складність геологічної будови України просто волає до геологів - немає жодного мінералу, який виявлений у світі, щоб його не було в Україні в промислових масштабах. І коли геологи отримали конкретне державне завдання на пошуки "великого обманщика" вони його майже миттєво й знайшли. І одразу в декількох місцях. Особливо перспективним виявилося родовище флюориту на півдні Вінницької області в Придністров'ї. Це нині відоме у світі Шахтинське родовище. Якість плавикового шпату тут не гірша за еталонну китайську, а хімічний склад відповідає прийнятим міжнародним стандартам.
  
  
      -- Таємниці українського чорнозему
  
  
   Одним з найбільших, а може й взагалі найбільшим багатством української нації є її чорнозем. Зв'язок української нації з чорноземом просто містичний і його не завжди можна пояснити з наукової точки зору. Але ж чорноземні грунти є не лише в Україні, резонно зауважите ви і формально будете праві. Однак, лише формально. Справа в тому, що ґрунтознавці світу вже давно розібралися, - чорноземи бувають різні. Феноменальні відміни українського чорнозему Правобережної України полягають в тому, що максимально спрощуючи пояснення його можна назвати "солодким" чорноземом. А далі на схід і в інших країнах він "солоний", названий так за значний вміст солей. Зрозуміло, що якість сільськогосподарської продукції, вирощеної на солодких і солоних чорноземах доволі суттєво відрізняється. Звичайно, на користь "солодкої" його відміни.
   В Україні на такі "тонкощі" українського чорнозему практично не звертають увагу, але добре про них обізнані іноземці. Тому й еталон чорнозему, який зберігається в музеї Парижу взятий саме на правобережжі України, а не в Поволжі, Сибіру чи Америці. Крім того, феноменальним явищем людської цивілізації є той факт, що лише українську землю вивозили до інших країн. І не лише вивозили, але й вивозять нині. Так, при будівництві в Білій Церкві уже в наші дні електрометалургійного заводу з земної поверхні було знято знаменитий український "солодкий" чорнозем і його вивезли до Німеччини. Чому саме до Німеччини? Бо німці дуже добре, на відміну від нас, знають унікальні властивості українського чорнозему.
   Ми настільки звикли до своєї чудової, святої української землі, що вже й не відчуваємо її природної сили, краси і багатства. Лише потрапивши до Москви, Гельсінкі чи Берліна, здатна до аналізу людина, яка відчуває природу не лише шкірою, але й розумом і серцем, починає бачити разючу відміну. Однак, головна різниця криється в незбагненній силі української землі, її здатності акумулювати в собі не лише сонячне випромінювання, але й глибинну внутрішню радіацію.
   Грунти України, як вся її природа, надзвичайно різноманітні. В північній її частині переважають дерново-підзолисті грунти. Природна їх родючість невелика, бо містять незначну кількість перегною. В той же час існує цілий ряд сільськогосподарських культур, для яких ці грунти є сприятливими. На них добре ростуть жито, картопля, льон, хміль тощо. Південніше знаходяться близькі до чорноземів сірі лісові грунти. Вони вже містять значну кількість гумусу. На них можна вирощувати як північні, так і південні рослини. Особливо "полюбляють" ці грунти цукрові буряки. Але найбільшим багатством української землі є дуже родючі чорноземні грунти. На них добре росте пшениця, різноманітні овочеві культури тощо. На заплаві Дніпра поширені піщані грунти. Таке розмаїття і поєднання різних типів грунтів надзвичайно сприятливе для розвитку сільського господарства. Різні сільськогосподарські культури не є територіальними конкурентами. Вони ніби ділять землю між собою і кожна займає ту її частину, яка їй найбільше підходить за власними природними особливостями.
   Немає пророка у власній Вітчизні. Тому життєдайну силу української землі розуміють чужинці, яким є з чим порівнювати. Наприклад, про це знали німці, які під час війни вивезли з України величезну кількість ешелонів з українською землею. В Німеччині її як перегній розкидали по полях. Звичайно, з метою зручності транспортування верхній родючий шар землі викопували вздовж залізничних магістралей. Документально зафіксовано, що німецькі військові цілими батальйонами копали землю в різних частинах України. Наприклад, відомо, що зі столиці України Києва масово чорнозем вивозився до Німеччини з Жулян, де нині розміщується аеропорт "Київ".
   Якщо ми нинішнім і прийдешнім поколінням українців не зможемо прищепити любов до рідної землі, не пояснимо її значення і силу, вона може знову "поїхати" кудись в інші краї. Наша українська земля дійсно не тільки родюча. Вона заряджена силою земного випромінювання Українського кристалічного щита, в якому законсервована могутність молодої Землі. Через це наші грунти дають не просто високоякісну сільськогосподарську продукцію, але й генетичну силу, яка дала змогу українцям вижити під час небачених жодним народом землі національних катастроф у ХХ столітті - війн, голодоморів, масових депортацій, нарешті, страшного Чорнобиля.
  
      -- Найбільше у світі родовище графіту
  
   В Україні є декілька родовищ корисних копалин, які належать до феноменальних явищ гірничовидобувної промисловості світу, так як є найбільшими на нашій планеті. До таких родовищ належить Завалівське родовище графіту, яке знаходиться в Кіровоградській області. Графіт - одна з відмін вуглецю, з якого складається звичайна сажа і найтвердіший у світі камінь алмаз. Графіт утворюється в районі дії вулканів і виверження магми. Такі процеси відбувалися на Українському щиті декілька мільярдів років тому.
   Графіт надзвичайно універсальна корисна копалина. З нього можна робити алмази, а також використовувати для оборонної промисловості, атомної енергетики, в тролейбусах і олівцях. Вибух графітової бомби над містом чи в районі електростанції може призвести до знеструмлення цілих районів. Використовують графіт для виробництва ливарних форм, виготовлення вогнетривів, акумуляторів, метало-графітових виробів, змазувально-охолоджувальних рідин тощо.
   Потреба в графіті у світі постійно зростає дуже швидкими темпами. Разом з тим він є однозначно дефіцитною сировиною. Здавалося б маючи найбільше родовище графіту у світі можна було б не продовжувати пошук цієї цінної сировини. Але це не для України, з її неймовірно складною геологічною будовою, а отже і величезними запасами будь-якої промислової сировини. Геологи напружилися і додали до найбільшого у світі родовища ще й нові родовища в Кіровоградській області, а також в Запорізькій та Донецькій областях. Але все одно на Завалівське родовище нині припадає близько 86 % всіх розвіданих запасів графіту в Україні. Вартість тонни збагаченого українського графіту на світовому ринку вже перевалила за 2000 доларів.
   Україна постачає графіт у багато країн світі - Японію, Росію, Німеччину. Болгарію, Польщу, Словаччину, Чехію, Угорщину. В'єтнам, Іран, Грецію, Австрію, Бельгію та ще багато інших держав світу.
   Пошук нових графітових родовищ продовжується й нині. І вони нещодавно увінчалися новими, перспективними родовищами. Особливо багатообіцяючими виявилися родовища Хмельницької області. Тут вміст графіту в руді досягає високої відмітки в 7%. Збагачення такої руди не вимагає значних затрат і складних технологій. Є можливість видобувати руду відкритим кар'єрним способом. І особливо приємно, що ці землі не належать до сільськогосподарських.
   Графіт є одним з феноменальних багатств української землі. Україна має стати світовим постачальником не лише графіту, але й, що головне, дуже дорогих виробів з нього. Маю на увазі штучні алмази, металево-графітові та змазувально-охолоджувальні матеріали.
  
      -- Уранові копальні України
  
   Геологи вважають, що в Україні знаходяться якщо не найбільші у світі запаси уранової руди, то точно вже одні з найбільших. Раніше радіоактивні метали в нашій країні пов'язували майже виключно з Українським кристалічним масивом. Так, тут уран є практично скрізь. Щоправда в різних кількостях. Іноді в кар'єрах видобувають будівельний камінь, переробляють його на щебінь і виготовляють з нього і цементу та металічних конструкцій панелі для будинків. З них збирають панельні будинки, туди вселяються люди. Вони, звичайно, не підозрюють, що камінь видобували в тому місці, де в Українському щиті знаходяться промислові запаси урану. І тоді весь будинок буквально "світиться" від радіації. Люди хворіють і не підозрюють про причину своїх негараздів зі здоров'ям. Нині запаси урану виявлені не лише на Українському щиті, але й у Карпатах, на Донбасі тощо.
   В наш час уранову руду видобувають в Дніпропетровській і Кіровоградській областях. За 8 кілометрів від Кіровограду знаходиться уранова шахта "Північна". Вона належить "Східному гірничозбагачувальному комбінату". Першу вагонетку з урановою рудою шахта видала на гора в 1970 році. Глибина шахти 210 метрів. На відміну від багатьох вугільних шахт головний тунель цієї уранової копальні майже сухий. Лише зрідка з кам'яних розломів просочується вода. Не видно тут і пацюків, які гасають вугільними шахтами. І не думайте, що їх, як тарганів у наших містах, вигубили якісь екологічні проблеми. Причина полягає в тому, що кріплення в урановій шахті не дерев'яні, а металічні.
   В багатьох не посвячених одразу виникає запитання. Як же можна працювати людям в урановій копальні? Чи часто хворіють тут робітники? Який відсоток променевої хвороби серед шахтарів? Ніхто з впевненістю на такі запитання не може дати відповідь. В побутових кімнатах шахти на поверхні землі рівень радіації складає класичних 12 мікрорентген на годину. Лише в шахті цей показник піднімається до 60 мікрорентген на годину. Не секрет, що в деяких міських квартирах іноді, внаслідок так званої "природної радіоактивності гірських порід" радіація досягає 80 мікрорентген за годину.
   Навіщо потрібен уран Україні? Потрібен і перш за все для атомних станцій, які нині є основними виробниками електричної енергії в нашій державі. Але не тільки для атомних станцій. Використання радіоактивних елементів в господарстві постійно зростає. Навіть у деяких точних приладах їх все більше застосовують. Нині практично немає галузі господарства, де б їх не використовували.
   Основний центр виробництва природного урану знаходиться в Україні в місті Жовтих Водах. Воно розташоване в західний частині Дніпропетровської області. В наш час у світі існують 28 центрів виробництва урану. Східний гірничозбагачувальний комбінат в Жовтих Водах входить до десяти найбільших на планеті видобувачів природного урану і виробників його оксидного концентрату. Він також є найбільшим підприємством цього профілю в Європі.
  
      -- Чи стане узбережжя Азовського моря світовим дитячим курортом?
  
   Рекреаційні ресурси для дитячого відпочинку і лікування у світі майже не задіяні. Суспільство донині орієнтується на дорослих, а до дітей йому діла майже немає. Вважається, що діти мають відпочивати і лікуватися разом з батьками. Але наскільки придатні для дорослих рекреаційні ресурси відповідні запитам дитини? Особливо дуже малої дитини, скажімо, починаючи з року її життя. І чи є у світі такі місця, де самою природою створені майже ідеальні умови для літнього дитячого відпочинку? Виявляється, що є. І ним є узбережжя Азовського моря.
   В чому ж полягають природні конкурентні переваги Азовського моря перед іншими морями світу? Цих переваг декілька. По-перше, Азовське море влітку переважно спокійне, без великого хвилювання. Це особливо сприятливе для дитячого відпочинку. По-друге, на українських берегах моря кількість сонячних днів протягом року може досягати 316. Це дуже великий показник. По-третє, Азовське море є унікальним морем у світі за прибережною глибиною. Глибини тут можуть не перевищувати декілька десятків сантиметрів протягом сотень метрів від берега. По-четверте, в літні місяці температура води біля берега зазвичай складає до плюс 30 градусів Цельсія. В окремих місцях і в окремі дні вона може досягати 35 градусів. Для малих дітей це особливо сприятливі умови для прийняття водних ванн. По-п'яте, солоність води Азовського моря майже втричі менша за солоність Світового океану чи, скажімо, Середземного моря. З одного боку це солоне море. А з іншого - вода з таким рівнем солоності, потрапивши дитині до очей не викликає в неї такого подразнення, як в інших морях.
   Вміст органічних речовин в Азовському морі в 5-6 разів більший, ніж в інших морях світу. Це ще одна унікальна властивість цього моря. Крім того, води Азову насичені киснем. Це важливо не лише для розвитку тут планктону, але й створення феноменальних лікувальних властивостей вод моря. Не має сумніву, що увесь комплекс названих характерних особливостей моря, до яких треба додати особливо дрібний місцевий пісок, створюють унікальні передумови саме для розвитку дитячого відпочинку. Не є вони і такими, які б обмежували й дорослу рекреацію.
   Однак є й проблеми. Основною з них є та, що рівень екологічного забруднення Азовського моря надзвичайно високий. Тут існує несприятливий рівень територіальної несумісності між існуючими галузями і підприємствами і рекреаційно-туристичною галуззю і її об'єктами. Врешті-решт не обійтися без вибору, яка з галузей тут буде провідною. Якщо буде зроблено стратегічний вибір на користь створення на узбережжі дитячих курортів і будинків відпочинку світового масштабу, прийдеться закрити ті підприємства, які нині інтенсивно забруднюють довкілля. Найперше це буде стосуватися металургійних комбінатів і підприємств хімічної промисловості. Таким чином, можна не тільки створити відповідні умови для розвитку рекреації і туризму світового рівня, але й відновити славу Азовського моря, як найпродуктивнішого на рибу моря світу.
  
      -- Кілбурнська коса
  
   За три милі від Очакова знаходиться маловідома широкому загалу в Україні, але від цього не менш унікальна Кілбурнська коса. Фактично вона є півостровом між Дніпровсько-Бузьким і Ягорлицьким лиманами. З заходу на схід ця коса простяглася аж на 40 кілометрів. За шириною вона дуже сильно вар'юється. Люди кажуть, що місцями можна стояти однією ногою на березі Дніпровського лиману, а іншою на березі Чорного моря. Однак, в найширшому місці коса досягає 10 кілометрів.
   Що означає назва цього цікавого півострова, нинішня природа якого була трансформована суспільством. Вона походить від двох турецьких слів: "кіл" означає волосина, "бурун" - мис. За формою цей півострів дещо нагадує "чобіт" Італії. Він майже навпіл ділиться між Миколаївською і Херсонською областями. В Миколаївській області частину Кілбурнської коси віддано під мисливське господарство. Тут багатий тваринний світ, включаючи плямистих оленів, косуль, диких кабанів. Гордістю господарства є кілька тисяч фазанів. Вони відчувають себе справжніми господарями цих місць. Не дуже бояться людей, гніздяться навіть на городах місцевих жителів.
   Однак, не цими тваринами знаменита Кілбурнська коса. Якимось дивом тут, біля села Покровки, зберігся первісний лісовий масив. Можливо не лише відомі Олешківські піски послужили основою для розповіді давньогрецького історика Геродота про Гілею в дельті Дніпра. Цей гай виникає як міраж, як якась неправдоподібна мара в посушливому степу, майже напівпустелі. Скрізь здіймаються до неба могутні дерева, зеленіють буйні трави. Якась фантастика, скажете ви? Нічого надприродного. Справа в тому, що тут близько до поверхні підходять прісні води Дніпра.
   Місцеві жителі передають від діда-прадіда розповіді, що колись тут ріс могутній ліс, перевитий ліанами з дикого винограду товщиною в руку людини. Потім дерева вирубали, в тому числі й на знамениті козацькі човни-чайки. Ще раніше сюди припливали варяги, щоб замовити місцевим жителям великі човни-довбанки. Тепер збережена якимось дивом частина Гілеї зветься тут Воложин ліс. Це частина Чорноморського заповідника. На площі 200 гектарів в лісі знайшли прихисток на диво багато найрізноманітніших тварин. Могутні дуби і вільхи, як і тисячоліття тому, переплетені ліанами дикого винограду і хмелем, створюючи враження непрохідних джунглів.
   Але на цьому дива Кілбурнської коси не закінчуються. Є ще тут і унікальні кефальні озера. Вони простяглися вздовж південного узбережжя півострова. Де-не-де вони з'єднані між собою мілководними протоками. Всі вони також мають вихід в море. Навесні, мілководні озера під сонячним промінням прогріваються набагато швидше за глибоководне море. Сильні південні вітри призводять до того, що через протоки з моря прориваються хвилі. Вони заносять з собою мальків кефалі. Для них в озерах справжній рай - тепла вода і багато корму. За літо риба підростає, аж тут у дію вступають холодні північні вітри. Вони і виганяють кефаль назад до моря. Таким чином Кілбурнська коса виступає такими собі дитячими яслами для цінної чорноморської риби, яку ще шаландами возив до Одеси відомий Костя.
  
      -- Куди подівся кінь-тарпан: зниклі тварини України
  
   В наш час на території України зафіксовано 400 видів птахів і 108 видів ссавців. Господарська діяльність людини стала причиною того, що багато тварин і птахів зникли з лиця нашої землі. До них належать кулани, сайгаки, росомахи, соболі, степовий орел тощо. Однак, ці тварини все ще зустрічаються в інших країнах. Але є дві тварини, яких ми вже ніколи не зможемо побачити живими. Кінь-тарпан і тур повністю знищені людиною.
   В минулому дикий кінь тарпан був дуже поширений в степовій і лісостеповій частинах Східної Європи. Він мав широкий ареал поширення від річки Прут до річки Урал. Хроністи стверджують, що ще в ХУІ столітті тарпан зустрічався на півдні нинішньої Київської області. Тоді ж існував і так званий лісовий тарпан. Він заселяв ліси Литви, Польщі. Німеччини і Білорусі. Але найвідомішими все таки були степові тарпани. Вчені вважають, що сучасний свійський кінь був приручений в Україні і саме на основі степових тарпанів. Вони трималися табунами по декілька десятків, а то й сотень голів. Рухалися неозорими степами завжди проти вітру.
   Здавна тарпани були об'єктом полювання людини. Вони давали людині поживне і смачне м'ясо, шкіра йшла на одяг і взуття. Однак, вполювати цю дуже прудку тварину було не легко. Основна здобич чекала на мисливців взимку. Коней заганяли до заметених снігом ярів і балок і там вони провалювалися в сніг по черево і втрачали притаманну їм рухливість. Ловили їх арканами, а потім використовували нерідко як тяглову силу. Звичайно, що не цей промисел згубив цих дуже гарних і сильних тварин. Як і бізонів Північної Америки їх знищила господарська діяльність людини, зокрема масове розорювання колись цілинних степів. Зникло середовище їх життя, зникли й тарпани.
   Тарпанів стало менше, але вони ще збереглися. В ХІХ столітті вони зустрічалися в південних степах України. Ці тепер уже невеликі табуни диких коней продовжували вважати цю землю своєю. Тому витоптували і поїдали посіви зернових, які сіяли тут люди. Останні і винесли тарпанам смертний вирок. Почалося полювання на цих тварин з метою остаточного знищення. Ще наприкінці ХІХ століття цих коней можна було врятувати. Але ось останній тарпан, як колись сумчастий вовк в Австралії, помер у стайні Дібрівського кінного заводу під Миргородом на Полтавщині. Це трапилося у 1918 році.
   Не менш трагічною була доля й у знаменитих турів. Щоправда, ці тварини не змогли прожити так довго, як тарпани. Тура вважають предком великої рогатої худоби. В минулому ця велична тварина заселяла величезні простори від Північної Європи до Північної Африки, від Близького Сходу до Тихого океану. Жили вони навіть в пустельному Єгипті. Тому свідченням є фрески, на яких зображене полювання на цих тварин. Найдовше тури збереглися в густих лісах Литви і Польщі. Останній тур тут загинув у 1627 році.
  
  
      -- Бурштинове диво України
  
  
   Одним з найбільших природних багатств України є величезні, найбільші у світі запаси дорогоцінного каменю бурштину. Мільйони років тому вся північ нинішньої України була вкрита могутніми хвойними лісами. Величезні дерева виділяли багато живиці. Потім ці дерева впали на землю і були занесені шарами піску і мулу. З часом, без доступу повітря і в умовах значного тиску верхніх гірських порід ця живиця скам'яніла і перетворилася на дорогоцінне диво - бурштин. Нині цей камінь має велику ціну на світовому ринку дорогоцінного каміння. Багато хто вважає, що це камінь-оберіг, який містить в собі законсервовану містичну природну силу стародавніх могутніх дерев. Навіть лікарі рекомендують носити жінкам намисто з бурштину при деяких хворобах.
   Особливо велику цінність має той бурштин, в якому виявилися збережені мільйонами років стародавні комахи - комарі, мухи тощо. Це дуже рідкісне, а тому і надзвичайно привабливе явище, яке сильно підвищує ціну на бурштин. Відомі оповідки, що 15 років тому, один з підпільних видобувачів бурштину в районі села Клесова Сарненського району Рівненської області знайшов великий шматок цього дорогоцінного каменю з законсервованою в ньому жабою. Це чи єдиний такий випадок в історії видобутку бурштину у світі. Той чоловік нібито абсолютно не розумів справжньої вартості знайденого нам скарбу і обміняв його на якусь нову, але ще радянську легкову машину. За скільки цей камінець продали ті люди, які знали йому справжню ціну можна лише здогадуватися. Думаю, що цей унікальний природний скарб тоді осів у приватній колекції якогось американського мільярдера.
   Все Полісся України це величезний бурштиновий пояс світового значення. Він простягся від Волинської до Чернігівської області. раніше вважалося, що бурштинові поклади характерні лише для Рівненської області. Ніхто не зважав на те, що повідомлення про знахідки бурштину почали надходити від місцевих жителів вже з часу будівництва Київської ГЕС і утворення Київського моря на Дніпрі. Саме тоді води цього водосховища почали підмивати береги і на поверхню вийшов цілий бурштиновий шар. Місцеві жителі не дуже розумілися на бурштині, вважаючи його просто за незвичні камінці. А цих камінців на березі Київського водосховища з кожним роком ставало все більше і більше.
   Навколо бурштинових копалень на Рівненщині, а пізніше й Житомирщині, розгорнулася справжня війна, гідна детективних романів. Навіть три ряди блокади цього родовища з боку міліції не допомагали. Тут розігрувалися і розігруються безліч кримінальних сюжетів. Існує своя бурштинова мафія. Держава виявилася не спроможною навести тут хоча б елементарний порядок. І причиною цьому є корупція, яка як іржа роз'їдає наше суспільство. Новим осередком підпільного видобутку бурштину на наших очах стає Житомирщина. Тут в Олевському районі на спеціально вирубаних масивах лісу старателі перетворили землю на своєрідний місячний ландшафт. Величезна кількість ніким не облікованого бурштину тече через кордони країни. За безцінь, за дарма. І немає кому навести хоча б елементарний порядок. На черзі Чорнобильська зона Київської області, яка виявилася багатою не лише на радіацію, але й на цінний бурштин.
  
  
  

Частина п'ята

Феномени рекреаційно-туристичного комплексу України

      -- Чудодійні пелоїди
  
   Постійне зростання хвороб опорно-рухового апарату стали справжньою бідою сучасної людини. Цьому є немало причин, але, напевно, головною є зменшення рухливої активності. Тому у ХХІ столітті велику перевагу матимуть держави, які володіють значними природними ресурсами для лікування цього недугу. Україна має рекреаційні ресурси світового значення для лікування захворювань опорно-рухового апарату. І не просто великі ресурси в ряду таких же великих, а й однозначно найбільші на нашій планеті.
   Для лікування хвороб опорно-рухового апарату успішно застосовуються як мінеральні води, так і лікувальні грязі (пелоїди). До останніх належать сульфідні мулові грязі соляних приморських і материкових озер (лиманів). Найвідомішими лікувальними закладами є санаторій у м. Євпаторії і "імені Бурденка" в Саках. Є декілька санаторіїв такого профілю в Одеській, Запорізькій і Донецькій областях.
   Які ж запаси пелоїдів в Україні і настільки повно і ефективно вони використовуються? Але, по-перше, що це таке і в чому його лікувальні властивості. Пелоїди є природними утвореннями і до них належать мули, торфи, сопкова грязь тощо. Вони застосовуються для лікування у вигляді ванн, але частіше аплікацій. Пелоїди є однорідною, пластичною масою, яка нагадує мазь. До складу цієї маси входять гіпс, карбонати, силікати і фосфати кальцію. Це найбільші за розмірами частки пелоїдів. Другою їх частиною є колоїдний розчин, який містить органічні, мінеральні і мінерально-органічні речовини і сполуки. Третьою складовою пелоїдів є грязьовий розчин, тобто вода. Але й це ще не все. Важливим компонентом цих грязей є мікроорганізми. Їх міститься до 1 млрд. в тоні сухої грязі.
   Найбільшу терапевтичну активність мають мінеральні і біогенні компоненти пелоїдів. Для українських пелоїдів найбільш характерними є найкраще поєднання високої мінералізації з кислою реакцією грязьового розчину. В Україні наявні всі три види лікувальних грязей - мулові, торфові та псевдовулканічні.
   Нині в Україні з лікувальною метою використовуються переважно мулові органо-мінеральні сульфідні грязі. Вони зосереджуються в солоних водоймах і являють собою пластичну мазеподібну масу чорного або зелено-сірого кольору. Для того, щоб утворилися пелоїди необхідне унікальне поєднання декількох чинників - гідрологічних, геологічних, морфологічних, фізико-хімічних, кліматичних, біологічних тощо. Зрозуміло, що не скрізь на нашій планеті таке поєднання спостерігається. В нас воно присутнє в найбільшій мірі. Тому і наявні в Україні найбільші у світі запаси мулових сульфідних грязей.
   Вчені встановили, що достатньо змінитися хоча б одному з названих і неназваних чинників утворення пелоїдів і їх лікувальна якість та весь механізм грязеутворення неминуче змінюється. Техногенне забруднення, нерозумне штучне сполучення лиманних озер з морем, використання лікувальної сировини солоних озер для виробництва миючих засобів негативно впливають на якісні і кількісні характеристики лікувальних грязей. Процес утворення пелоїдів триває і далі і треба бути дуже обережним, щоб їх цілющі властивості не були втрачені.
   На даний час в Україні виявлено 26 родовищ сульфідних лікувальних грязей. Їх обсяг вражає уяву. Назву лише деякі з них. Так, в Тилігульському лимані розвідано понад 11 млн. кубічних метрів пелоїдів, приблизно по стільки ж в Березанському і Хаджибейському лиманах. Найбільший обсяг пелоїдів нині знаходиться в Куяльницькому лимані та в лиманах Шагани і Алібей в Одеській області - від 15 до 17 млн. кубічних метрів. Характерною особливістю є та, що з 26 лиманів і озер з найбільшими запасами лікувальних сульфідних грязей використовуються лише 6. Та й то лише на декілька відсотків.
   Лікувальні мулові сульфідні грязі величезне природне багатство України світового масштабу, яке потребує раціонального використання, захисту і розуміння його значимості для майбутнього розвитку нашої держави.
  
      -- "Королева мінеральних вод"
  
   Мінеральна вода "Миргородська" відома далеко за межами нашої країни як лікувально-столова вода унікального мінерального складу. Історія відкриття цієї мінеральної води дуже цікава. Про її цілющі властивості першими довідалися не вчені, а прості люди, які шукали полегшення своїх страждань. Міське земство Миргорода ще на початку ХХ століття замовило одному німецькому підприємцю закласти свердловину, щоб провести міський водопровід і забезпечити жителів питною водою. Свердловина постійно заглиблювалася, але на поверхню виходила лише солона вода та ще й з неприємним присмаком. Нарешті гроші на оплату замовлення закінчилися, а до якісної питної води свердловина так і не дійшла. Тоді, щоб хоч якось виправдати великі витрати на буріння земство вирішило спорудити в центрі міста фонтан. Його звели і використали для роботи "погану" воду зі свердловини.
   Пройшов час і місцева влада помітила, що з навколишніх сіл і хуторів, до фонтану приїжджають люди і набравши в бочки воду з фонтана везуть її додому. На запитання здивованих можновладців: "навіщо вони це роблять?" селяни відповідали: "П'ємо від живота". Так малограмотні, але від природи кмітливі українські селяни відкрили нинішню "королеву мінеральних вод". Лише після цього вчені взялися вивчати властивості цієї води і вже на науковому рівні підтвердили її цілющі властивості.
   У свій час Миргородську мінеральну воду називали "Миррад". Справа в тому, що у цій лікувальній волі, яка має багату і складну гамму мінеральних речовин, міститься ще й незначна кількість радону. Цей радіоактивний газ в невеликих кількостях теж має лікувальні властивості. Макро- і мікроелементи Миргородської води є ідеальними для засвоєння людським організмом. Основою води є іони натрію і хлору, які служать основним матеріалом для секреції шлункового соку. Необхідно ще відмітити, що іони натрію відіграють важливу роль у водному обміні організму. Не сидять без роботи і інші складові Миргородської води, зокрема, іони магнію і кальцію. Перші знижують рівень холестерину а крові, другі - володіють протизапальною властивістю. Ще один елемент мінеральної воли - кремнієва кислота чудовий "м'який" абсорбент з вираженою протизапальною дією. Важливу роль відіграють і мікроелементи - йод, залізо, фтор, бром та ін. Миргородська вода не просто лікує хвороби кишково-шлункового тракту, вона сприяє комплексному оздоровленню організму.
  
      -- Унікальні "Бермінводи"
  
   Характерною особливістю України є та, що практично будь-яка її область має свої мінеральні води унікальних властивостей. Всі вони різні і всі вони в тій чи іншій мірі доповнюють одна одну, створюючи неповторний комплекс мінеральних вод на будь-який смак і хворобу. В цьому ряду безперечно виділяються води Харківщини. Харківська і Полтавська області безпосередньо межують одна з одною, але знаменита "Миргородська" доволі суттєво різниться від дедалі більш відомими "Бермінводами".
   Нині на Харківщині вже в десяти районах на поверхню виведені мінеральні води. В чому ж полягає бальнеологічна цінність харківських мінеральних вод? Головним є те, що ці води містять багато кремнієвої кислоти і органіки. В цьому сенсі мінеральні води Харківщині близькі до всесвітньовідомої Нафтусі". Крім того, вони містять кальцій, натрій, магній, вуглекислоту. Є також незначна кількість заліза.
   Звичайно, що серед місцевих мінеральних вод лідером є цілюща вода, виведена на денну поверхню за 20 кілометрів від Харкова на схилах Березової балки. Вони отримали назву Березівські мінеральні води або "Бермінводи". Вперше в літературних джерелах відомості про лікувальні властивості джерел, які були на схилах балки поблизу хутора Березове з'явилися в 1863 році. В той же час науковці Харківського університету дослідили мінеральний склад цих вод і встановили їх лікувальні властивості. З 1926 року тут почав працювати санаторій.
   В наш час Березівські мінеральні води відомі далеко за межами України. Курорт "Бермінводи" щорічно приймає понад 20 тис. хворих і відпочиваючих і має належні бальнеологічні ресурси для подальшого розширення. Тут успішно лікують захворювання шлунково-кишкового тракту, нирок, печінки, ендокринної системи. Головним лікувальним чинником залишається унікальна мінеральна вода.
   Загальна мінералізація Березівської води не велика - 0,75 грам на літр. Всі інші її характеристики відповідають сучасним світовим стандартам на питну воду. Жорсткість води визнана помірною. Окрім гідрокарбонатів, основного лікувального чинника, у воді знайдено в незначних кількостях калій, магній, натрій, є також сульфати і кальцій. Ще менше в Березівській виявлено міді, хлору, брому, заліза, йоду. Є в ній і вільна вуглекислота. Органічними компонентами, які ріднять Березівську з "Нафтусею" є бітуми, смоли, гумінові кислоти тощо. Сталою є температура води. Протягом всього року вона коливається в межах 9 -10 градусів Цельсія.
   Березівські мінеральні води мають кілька цікавих властивостей, таємниці яких не до кінця розкриті. Виявилося, що якщо споживати воду в обсягах, який приблизно дорівнює 1% маси тіла людини лікувальний ефект виражений дуже яскраво. При збільшенні обсягу її вживання до 2% маси тіла, лікувальний ефект відсутній. Подальше збільшення обсягу її вживання дає протилежний ефект. Другою особливістю води є та, що у відкритому вигляді вона зберігається не більше однієї доби. Потім з води випадає залізо і вона набуває жовто-гарячого відтінку. В той же час ця мінеральна вода добре консервується і в такому стані довго зберігає власні лікувальні властивості.
   Проведене буріння в цьому ж районі до глибших шарів показало, що і там є мінеральні води. Їх мінералізація досягає 6-7 грамів на літр. В інших районах Харківщини на глибині 50-60 метрів виявлено мінеральні води, близькі за складом до Березівських. В лікувальному відношенні вони навіть дещо сприятливіші для організму людини за "Бермінводи". Нині на Харківщині відкривається все більше лікувальних мінеральних вод. І, нарешті, в районі Краснооскольського водосховища виявлено джерела радонових мінеральних вод. Все це відкриває великі перспективи для рекреаційного розвитку області.
  
      -- "Коктейль" з мінеральних і термальних вод Криму
  
   В розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Криму існує немало стереотипів. Один з них полягає в тому, що півострів це місце пляжного відпочинку і лікування з допомогою грязей. Цілющі мінеральні води, як провідний чинник подальшого рекреаційного розвитку Криму в основному не розглядаються. Однак, це помилкова позиція. Чудодійні лікувальні властивості мінеральних вод Криму відомі ще з часів Боспорського царства. Археологи на Керченському півострові відкопали бальнеологічну оздоровницю. Мешканці Пантікапеї на початку нашої ери користувалися для лікування водою з місцевого джерела, яке функціонує тут і понині. Потім про мінеральні води Криму майже забули і доволі несподівано, закладаючи свердловину для поливу виноградників в районі Феодосії на денну поверхню була виведена мінеральна лікувальна вода. Вона отримала назву Паша-Тепе. Ця вода і донині популярна під назвою "Феодосія". Її відкриття відбулося в 1904 році. Через декілька років тут відкрили ще одне родовище мінеральної води. Тоді їй присвоїли доволі гучну назву "Кримський нарзан".
   В наш час вчені виявили три гідромінеральні області в Криму: гірського Криму, рівнинного, і Керченського півострова. Кожна з них відрізняється від іншої за характером мінералізації води і її компонентами. Так, в гірському Криму знаменитим є джерело Аджен-Су або ж Чорні Води. Дивовижні властивості мають води цього джерела. По перше, воно як триголова Гідра має три виходи на земну поверхню. Ще дивовижніше те, що в усіх трьох джерелах вода різна. В одному це джерельна питна вода, в другому і третьому джерелах, за 20 і 40 метрів від першого, вода гірко-солона та ще й з природною газованістю. Загадка цього родовища ще до кінця не розгадана. Але очевидно, що джерела живлення цих поряд розміщених виходів на денну поверхню вод дуже різні.
   Гірко-солона вода цього джерела, яка містить значну кількість газів особливо зацікавила вчених. Вони підозрювали, що ця вода близька за складом до знаменитої в Європі і світі Аахенської. Після дослідження їх здогадка підтвердилася. У цій дивовижній воді цілий коктейль газів. Переконайтеся самі: 75% азоту, 24% метану і важких вуглеводнів, 0,4% вуглекислоти, 0,1% сірководню, 0,2% кисню. Крім того виявлена присутність так званих благородних газів аргону, гелію, ксенону, неону.
   Майже не освоєні мінеральні води рівнинного Криму. Однак, тут виявлена справжня комора найрізноманітніших за складом цілющих вод. На будь-який смак і захворювання. Азотні, метанові, сірководневі води цього району мають до того ж часто-густо змішаний газовий склад. Різняться вони й за температурою води. Якщо з поверхневих товщ землі виводяться холодні мінеральні води з температурою 14-15 градусів, то з глибоких свердловин надходить вода з температурою 60 градусів Цельсія. Доволі суттєво змінюється і мінералізація вод рівнинного Криму - від майже прісних до таких, які містять в собі до 40 грамів розчинених солей на літр.
   В Гірському Криму мінеральні води переважно сульфатні і хлоридні. Головною їх газовою складовою є метан, а також метан і сірководень. Інколи присутній і вуглекислий газ. Але в незначних кількостях. Температура води рідко перевищує 15 градусів. Лише інколи вона досягає 30 градусів.
   На Керченському півострові переважають вуглекислі води. Вони залягають доволі глибоко і мають температуру до 45 градусів Цельсія. Наряду з вуглекислими мінеральними водами тут виявлені й азотні, метанові і сірководневі.
   Нарешті в західній частині Криму виявлено гарячі води. Температура їх вод така, що ці води можна використовувати для опалення цілих міст.
   Як бачимо унікальність і розмаїтість мінеральних вод Криму надзвичайна. Однак їх використання поки що дуже незначне. Виведені на поверхню термальні гарячі води часто-густо взагалі не використовуються. Зливаються в річки, а то й просто на землю. В кращому випадку їх використовують місцеві жителі.
   Крим володіє величезними рекреаційно-туристичними скарбами всесвітнього масштабу і мінеральні його води є ще одним діамантом до цієї скарбниці. Пора вже їх починати інтенсивно використовувати.
  
      -- Унікальні парки Чернігівщини
  
   Величезним рекреаційно-туристичним ресурсом України є практично невідомі в Європі парки древньої Чернігівської землі. Їх притягальна сила для туристів з цілого світу полягає в унікальному на планеті поєднанні рослин, якого більше ніде в світі немає.
   Мабуть все таки найзнаменитішим дендропарком Чернігівщини, а може і всієї України є Тростянецький парк. Він знаходиться приблизно за 30 кілометрів від районного центру Ічня біля села Бережівки. Від найближчої залізничної станції Рубанка віддаль близько 20 кілометрів. Дендропарк Тростянецький займає площу 207 гектарів. За площею він належить до найбільших штучних паркових масивів нашої держави. Однак, не в цьому його унікальність і притягальна сила.
   Засновником парку в 30-ті роки ХІХ століття став тоді один з найбагатших людей Європи відомий український магнат І. Скоропадський. Створення парку тривало декілька десятиліть, в цілому більше 59 років. Він був закладений на степовій рівнині південної Чернігівщини. Тут діяли дуже талановиті, якби ми нині сказали, ландшафтні дизайнери. Вони не просто створювали якісь ландшафтні відділи, наприклад, штучний гірський ландшафт Швейцарії, але й вміло використовували місцеві природні особливості. Так, два глибоких яри вони перетворили на мальовничі ставки, площею понад 10 гектарів. Нині з їх берегів відкриваються надзвичайно привабливі пейзажі.
   Маючі великі гроші Скоропадський міг дозволити собі завозити до парку унікальні рослини з усього світу. Їх не просто завозили, їх тут дуже вміло акліматизовували. Тому нині в парку налічується понад 400 видів рідкісних дерев. Щоб їх побачити в природі нам би прийшлося об'їхати всю планету, а тут вони знаходяться в одному місці. Багато дерев мають вік понад 100 років. Це могутні витвори природи. Існують близько 300 дубів, вік яких наближається до 250 років.
   Які ж рідкісні заморські дерева тут зустрічаються? До них можна віднести ялину канадську, тую велетенську, смереку Фрезера, смереку каліфорнійську тощо. Тут створено справжні дендрологічні колекції, яким немає рівних, і не лише в Україні. Яку роль, крім рекреаційно-туристичної, відіграє нині Тростянецький дендропарк? По-перше, це державний заповідник. По-друге, база акліматизації цінних дерев, завезених з усього світу. По-третє, тут заготовляють насіння багатьох дерев. По-четверте, в парку вирощують саджанці для озеленення міст нашої країни. І, нарешті, це улюблене місце відпочинку і духовного збагачення туристів з багатьох країн світу.
   Чудовим зразком садово-паркового мистецтва України є старовинний парк в селі Сокиринці. Парк почав створюватися з 1763 року прилуцьким полковником Г. Галаганом. Протягом 82 років на території лісового масиву площею понад 600 гектарів цілеспрямовано формувався один з кращих паркових комплексів Європи. На відміну від Тростянця Сокиринський парк не стільки залучав екзоти з усього світу, скільки вдосконалював місцевий природно-лісовий комплекс. Це відбувалося шляхом створення сонячних галявин, дизайнерського розміщення окремих осередків дерев, висаджування багатьох квітучих чагарників. Великий і гарний ставок став центром композиції в яку вмонтовувалися альтанки, мереживні містки, скульптури.
   В 1829 році закінчилося будівництво розкішного палацу. Він, разом з воротами до парку і ротондою органічно вписався в загальний природно-антропогенний ландшафт.
   Третє дендрологічне диво Чернігівщини це парк у Качанівці. Він розмістився на площі 500 гектарів. Започаткований парк і палацовий ансамбль був у 1770 році, коли хутір Качанівка з прилеглими землями дістався генерал-фельдмаршалу П. Румянцеву-Задунайському. Тут спорудили гарний будинок з вражаючою колонадою, альтанки, ставки і озера. Характерною рисою цього дендропарку є насаджені гаї з різних видів дерев. В ХІХ столітті парком і палацом володіли українські поміщики Тарновські. Ця освічена і культурна родина збирала сюди багатьох геніальних людей того часу. Тут бували, а іноді і подовгу жили Т.Шевченко, М.Гоголь, М. Глинка, С. Гулак-Артемовський, І. Репін та ін. Нині цей унікальний палацо-парковий ансамбль привертає увагу багатьох туристів.
  
      -- Парк "Софіївка"
  
   Дендропарк "Софіївка" знаходиться в місті Умані Черкаської області. Його оголошено державним заповідником. Це, без перебільшення, один з найкращих шедеврів садово-паркового мистецтва в Європі. Його побудували нині відомі ландшафтні дизайнери з села Войківки Іван Вдовиченко, Ілля Вдовиченко і Корній Кузьменко. Ці українські кріпаки створили справжню рекреаційно-туристичну перлину України.
   Автором проекту і виконробом був польський військовий інженер Людовик Метцель. Це була не тільки професійна, але й талановита людина, член Варшавського наукового товариства. Замовлення він прийняв від магната Станіслава Потоцького. Закоханий воєвода хотів таким чином засвідчити свою відданість майбутній дружині Софії Вітт. Звідси і назва парку "Софіївка".
   В центр експозиції парку було покладено скелясте урочище з промовистою назвою Кам'янка. В цьому сенсі "Софіївка" суттєво відрізняється, наприклад, від парків Чернігівщини, де каміння не виходить на денну поверхню. Ця підвищена ділянка Придніпровської височини, в основі якої знаходиться Український кристалічний масив була порізана ярами. По дну головного з них у цій місцевості протікав струмок Багно. Його назва дійсно відповідала дійсності. В цілому місце було непривітне і непрезентабельне. Тим більша заслуга будівничих, які з нього зробили перлину світового значення. Але були в цьому місці і чисті джерела, які виходили на поверхню землі на схилах ярів.
   Почалися роботи по створенню парку в 1796 році. Вони на той час вражали масштабами викопаного грунту і пересуванням величезних кам'яних брил. З останніх споруджувалися гроти, будувалися оглядові майданчики, а також водоспади. Невпізнанно змінився і струмок Багно. Його суцільно вдягли в граніт, перегородили порогами, влаштувавши цілий каскад мальовничих водоспадиків. Перед будівничими була поставлена задача створити величний фонтан. Як це зробити? Метцель придумав вихід. Було створено два ставки на різних рівнях. Рівень Верхнього ставка, який назвали Солодким морем на цілих 22 метри перевищував рівень нижнього ставка. Таке рішення дало можливість посеред Нижнього ставка спорудити фонтан. Потужний струмінь з нього піднімається на висоту 20 метрів.
   Але й це ще не все. З Солодкого моря під землею проклали канал. Він символізує міфологічну підземну річку Стікс, якою Харон перевозив душі померлих до підземного царства Аіду. Пропливши під землею 224 метри туристи потрапляють до Моря мертвих, до "Суду" та "Єлісейських полів". Однак, можна потрапити цією "Річкою мертвих" і до бурхливого потоку великого каскаду колишнього струмка Багно. Звідси недовго загриміти стрімголов з висоти до "Хаосу", або в долину "Титанів". Далі вражає уяву міфічний "Тартар". Тут великий водоспад з висоти падає на каміння і розбивається на мільярди найдрібніших краплин, які створюють водяну завісу над "Площею зібрань".
   Але на цьому наша міфічна мандрівка не закінчується. Неподалік від великого фонтана на березі Нижнього ставка височіє Левкадська скеля. Вона теж взята з грецької міфології. Давні греки вважали, що вхід до підземного царства мертвих знаходиться під водою біля острова Левкади. Зі скелі цього острова у воду стрибали ті, хто не зазнав взаємного кохання.
   Але є в парку і свідчення реальної трагедії і смерті. Поблизу Левкадської скелі лежить величезний шматок граніту. Під час будівництва паркових споруд цей камінь упав і придавив декількох селян, які загинули. Поблизу нього споруджений павільйон. Він називається "Мисливським" або "Сільським". Тут гості магната могли відійти від сумних думок про минущість їхнього життя після відвідання підземного царства мертвих.
   В парку практично все наповнене міфами і оповідками. По його скульптурах і будовах можна вивчати "Іліаду" і "Одіссею" Гомера. Однак не лише Давня Греція присутня тут. В "Софіївці" можна згадати і історію давнього Риму ("Тарпейська скеля"), Польщі ("Локейка"). Відображена тут і історія життя самої родини Потоцьких (каскад "Три сльози", "Колона печалі").
   Розповідаючи про архітектурні дива "Софіївки" я ледве не забув про його рослини. Дійсно, сповнені вражень відвідувачі нерідко не звертають уваги на те, що тут є ще й дерева. Перше дерево тут висадили ще в далекому 1799 році. Саджали вже великими. Завозили багато дерев і з інших країн і материків. Після цього алеї парку прикрасили статуями античних богів і богинь. Їх виготовили кращі скульптори Італії.
   "Софіївка" диво природи і рук людських. Це дійсно унікальний куточок не лише нашої країни, але й усього світу.
  
      -- Дивовижні Веселі Боковеньки"
  
   Мало хто в нас знає про те, що на Кіровоградщині, яка не славиться своїми туристичними об'єктами, знаходиться одне з дивовижних місць Європи, дендропарк "Веселі Боковеньки". Це, так би мовити, офіційна назва. Однак мешканці навколишніх сіл традиційно називають цей дендропарк Давидовським парком. Причина цього криється в тому, що засновником "Веселих Боковеньок" був онук декабриста Давидова, на якому цей рід і перервався.
   Закладати парк почали в 1893 році. Цьому передували поїдки Давидова по кращих парках Європи. Був він і в Італії, Франції, Британії, Німеччині, Швейцарії. Відвідав і відомі дендропарки України, які на той час уже користувалися заслуженою славою. Після цього Давидов оголосив конкурс на кращий проект дендропарку. Переміг задум українського художника-пейзажиста І. Падалки.
   Реалізувати дуже цікавий і оригінальний проект І. Падалки було доручено відомому на той час спеціалісту з ландшафтного дизайну О. Регелю. Йому вдалося в повній мірі реалізувати ландшафтний підхід до справи. Задум І. Падалки полягав в тому, щоб у парку не було прямих, рівних алей. Вони мали крутитися, витися вигадливими спіралями тощо. Такий підхід створював враження постійної ландшафтної новизни. Невпинно відкривалися все нові краєвиди, які ніколи не повторювалися двічі.
   В цілому було створено п'ять ландшафтних пейзажів. Композиційними ядрами їх стали галявини, розміщені на підвищеннях. З них відкриваються казкові краєвиди. Навіть не віриться, що вони є справою рук людини. Повертаючись в різні боки вражений турист ніби переходить від північних пейзажів до південних. Коли ви вийдете на інше композиційне ядро краєвиди при обертанні теж будуть змінюватися, але вже не повторюватимуть попереднє ландшафтне ядро. І так на всіх п'яти точках. В принципі це є унікальне явище в дендропарках. Але й це ще не все.
   "Веселі Боковеньки" є одним з європейських і азійських лідерів серед дендропарків за багатством видового складу рослинності. Тут відмічено понад 800 дерев і кущів, завезених на Кіровоградщину з усього світу. Немає жодного материка, який би не був представлений у цьому дендропарку. Особливо багато тут гостей з Африки, Північної і Південної Америки. Це і залізне та кавове дерево, гірський горіх і рідкісний бундук. Туристів вражає своїми розмірами, чудовими, схожими на тюльпани квітами, різьбленими на кшталт гітарам листям тюльпанове дерево і можливо найстародавніше на планеті гінкго, яке збереглося з давніх геологічних епох. Стараннями садівників тут прижився навіть тропічний болотяний кипарис з далекої Флориди.
   Відвідувачі дендропарку не приховують свого захоплення. Але і в них, які вже ніби наситилися красою дендропарку викликає захоплені вигуки пейзаж з назвою "Золота рибка". Крім алей в парку практикуються також звивисті стежки, які раптово виводять туристів до того чи іншого дива природи парку. Є тут і озеро, яке оточене плакучими вербами, за якими, як сторожа, вишукалися хвойні дерева завезені звідусіль.
   Є в дендропарку "Веселі Боковеньки" і лише йому притаманна "родзинка". Нею виявилася унікальна колекція найрізноманітніших дубів. Тут є червоний, пірамідальний, гірський, мушмулолистий дуб та багато інших видів цього дерева. У "Веселих Боковеньках" створено чотири нових різновиди цієї цінної рослини. Це дійсно феноменальне явище у світі. Роботи з облаштування парку було закінчено в 1903 році, але наукова робота тут не припинялася навіть під час воєн. Так тут проведено понад 10 тисяч схрещень різних форм дубів.
  
      -- Парки Криму
  
   Хто хоча б раз був на Південному узбережжі Криму ніколи не забуде фантастично гарні пейзажі його парків і напоєне фітонцидами цілюще повітря. Десятиліттями сюди з усього світу завозили унікальні рослини. Їх тут акліматизували, висаджували, всіляко підтримували і оберігали. Значні площі Південного Криму належали царській родині і сюди потрапили спеціально привезені, а то й подаровані керівниками і монархами різних країн унікальні дерева і кущі. Взяти хоча б привезені з США гігантські секвої та мамонтові дерева.
   Нині південнобережні парки Криму є величезним природно-ресурсним і духовно-історичним надбанням України. Якщо брати всю нинішню площу парків Криму, то на найпривабливіші і найбагатші південнобережні припадає 1067 гектарів, половина площі всіх парків АРК. Пам'ятками садово-паркового мистецтва в наш час оголошено 18 з них.
   Звичайно, найвідомішим з них є Нікітський ботанічний сад. Його слава вийшла далеко за межі України. Але за його могутньою фігурою якось у тіні опинилися інші цілком достойні парки, скажімо, Місхорський, площею 23 гектари, який має понад 100 різних видів і форм дерев і чагарників, Алупкинський, відповідно 40 гектарів і близько 200 видів і форм, Фороський - 70 гектарів і понад 200 видів, Лівадійський - 40 гектарів і понад 400 видів, Масандрівський - 44 гектари і 250 видів, Гурзуфський - 12 гектарів і 110 видів і форм, Кипарисний - 9 гектарів і 180 видів і форм, Утьос - 5 гектарів і близько 150 видів, Карасанський - 18 гектарів і понад 220 видів і форм дерев і чагарників. Є ще й інші менш відомі південнобережні парки. Але й без них картина доволі монументальна і приваблива. Фактично від Форосу до Феодосії майже безперервною смугою, з незначними розривами, тягнуться дендрологічні парки.
   Стиль формування більшості парків Південного береза Криму класично пейзажний. Дуже майстерно використані особливості місцевих ландшафтів. Все зроблене з метою органічного вмонтування привезених сюди з усього світу екзотів у місцевий природний комплекс, який формувався мільйонами років. В південнобережних парках сконцентровані як місцеві види дерев і чагарників, так і завезені переважно з середземноморських країн рослинні екземпляри. Широко представлені сосна Кримська, суничне дерево, дуб пухнастий, ялівець високий, кавове дерево. З інших материків і країн завезені і добре прижилися сосна італійська (пінія), дуб кам'яний, кедри ліванський, гімалайський і атласький, платани східний і кленолистий, магнолія великоквіткова, кипариси, пальми, гігантський секвоядендрон.
  
  
      -- Парк "Олександрія"
  
   Чудовий зразок ландшафтної архітектури міжнародного значення являє собою парк "Олександрія", який знаходиться в старовинному місті Київської області Білій Церкві. Історія його створення вельми романтична, тому й у всьому стильовому оформленні парку переважає романтизм і сентименталізм. Понад 200 років тому граф Ф. Браницький, людина не лише багата, але й романтична, вирішив якимось чином увіковічнити своє кохання до власної дружини Олександрії. Так виник один з кращих ландшафтно-архітектурних шедеврів світу. Легенда розповідає, що найнятий ландшафтний дизайнер отримав від графа завдання вигинами паркових алей написати на місцевості ім'я його коханої жінки.
   Взагалі то, парк "Олександрія" ніби увесь зітканий з легенд. Найграндіозніша з них повідомляє, що під парком існує справжнє підземне місто, з безліччю ходів і залів. Ходи нібито ведуть до річки Росі, в місто, а також до дороги, яка з'єднує Київ з Одесою. Розповідають, що на вимогу графині, щоб ніхто не потривожив її улюблених лебедів навколо ставків, а їх тут аж 12, була посаджена якась таємнича "проклята трава", що отруювала людей, які намагалися прокрастися до води. Лише граф та його дружина знали безпечні підходи до водойм. Як і в "Софіївці" тут є місця, де туристам пропонують загадувати бажання. І,кажуть, збувається!
   На площі понад 400 гектарів природні комплекси поєднані з архітектурними спорудами - альтанками, павільйонами, колонадами, містками. Вражає і кількість видів рослин у парку. Їх тут рекордна кількість 2500. Навіть знамениті парки Південного берега Криму і близько не підходять до такої неймовірної кількості.
   Уже з самого входу до парку відвідувачі поринають у відповідну романтичну обстановку. Головний вхід побудований в класичному стилі. Далі павільйон - Ротонда, потім романтичні "Руїни" з водоспадом, біля яких так люблять фотографуватися закохані й наречені. Колонада "Луна", Китайський місток, джерело "Лев". А ще скульптури Меркурія, Аполлона, Діани. Над парком височить Палієва гора з пам'ятним знаком Семену Палію.
   Краса і слава парку притягала до нього геніальних людей, які шукали в ньому натхнення для своєї творчості. У свій час парком милувалися Т. Шевченко, А. Міцкевич, О. Пушкін. І нині парк служить місцем відпочинку і наукової роботи. Не даремно він належить Національній академії наук України.
  
      -- Дача Галілея: від Понтія Пілата до сучасності
  
   Дача Галілея - лісовий заказник, де все дихає спокоєм і напоєне найдавнішими легендами і міфами. А може й правдою. Дача знаходиться в Тернопільській області в Чортківському і Борщівському районах. Це унікальний масив дубового лісу з чисельними екзотичними рослинами. До останніх належать сосна Веймутова, модрини європейська й японська, ялиця біла, сосна чорна, горіх чорний, сірий і маньчжурський. Площа Дачі Галілея значна і досягає 1856 гектарів. Основні посадки були здійснені в ХУ - ХУІ століттях.
   Головними лісоутворюючими породами є дуб звичайний, а також граб з домішками бука, липи серцелистої, ясена звичайного, черешні. Підлісок складається з ліщини, бруслини бородавчастої, клена татарського. Багатий і різноманітний трав'яний покрив Дачі Галілея - осока гірська, осока волосиста, зірочник лісовий, маренка запашна, медунка м'якенька, печіночниця звичайна тощо.
   Тут живе й багато тварин. Доволі звичайними є лосі, косулі, лисиці, борсуки, тхори чорні, підорлики великі. Можна зустріти і занесеного до Червоної книги України пугача. Заказник відіграє в цій місцевості важливу водорегулюючу і ґрунтозахисну роль. Це також цінна лісонасіннева база нашої держави.
   Дача Галілея таємнича і навіть містична місцевість України. По-перше, дивовижною є сама її назва. З одного видання до іншого мандрує твердження, що ця назва пов'язана зі знаменитим астрономом середньовіччя Галілеєм. Але цей лісовий масив заклали як мінімум за століття до його народження. Є легенда, що дачу заклав граф Лянцкоронський для оборони Ягельницького замку від татар. Відомо, який стрес переживали в середньовіччі народи, переходячи з однієї природної зони до іншої. Ліс був чужий і навіть ворожий для степовиків татар. Розповідають, що від замку до Дачі Галілея було прокладено підземний хід, який дозволяв його оборонцям вільно залишати цю оборонну споруду під час облоги і заходити в тил супротивника.
   Однак ці легенди середньовічні так і не розкривають таємниці назви цієї місцевості, яка мала подібну назву ще до того, як тут посадили ліс. Звідки ж вона походить? Таємницю розкриває топоніміка. Навколо Дачі Галілея знаходяться села з цікавими і показовими назвами. Одне називається Констанція, інше Пилятинці. Перша назва римська і з латині перекладається як притулок. Друга пов'язана з прізвищем знаменитого біблійного Понтія Пілата. Як таке може бути?, - запитаєте ви. Дуже просто, такі запитання пов'язані з тим, що ми - українці зовсім не знаємо давньої історії своєї Батьківщини і нації.
   Галілея це не Галілей, а дійсно Галілея, але Палестинська. В Іспанії є Галісія, є така країна як Порту-Галія, є римська провінція Галія, нинішня Франція, є малоазійська Галатея. Всі ці країни, включно з Галілеєю Палестинською заснували вихідці з української Галичини чи Галісії. Ви вже знаєте, що протягом багатьох тисячоліть розвитку української нації від Трипільської цивілізації до сучасної України наша нація неодноразово переживала демографічний вибух і популяційний стрес. Вони призводили до того, що популяційний надлишок населення періодично покидав Україну і переселявся на всі сторони горизонту. На заході вони заснували Галію, Галісію і Португалію, на півдні Галатею і Галілею Палестинську. В Палестині галичани зустрілися з місцевими семітськими племенами євреїв і арабів. Вони зайняли північну вологу частину Палестини, де почали займатися тим же чим займалися в Україні, вирощувати пшеницю, корів, волів, свиней, коней і таке інше. В наш час археологи навколо Галілейського моря знайшли безліч кісток свійських свиней. Не можна собі навіть уявити, щоб цю тварину споживали в їжу євреї чи араби. Лише зараз в Палестині археологи відкопали українські вози з волами, на яких наші пращури прибули до Палестини, північну частину якої і назвали Галілеєю.
   Пізніше цю землю захопили римляни. Саме галілеяни-індоєвропейці, а не євреї-семіти дали світові Ісуса Христа. Серед дванадцяти апостолів лише Іуда Іскаріот був євреєм. Всі останні були, як і сам Ісус Христос, галілеянами. Після того, як розп'яли Ісуса Христа його вчення апостоли понесли світом, а римляни організували в Палестині страшний геноцид, під час якого був знищений Єрусалим. Прислана з Риму армія вбивали всіх підряд в Галілеї. Навряд, щоб така політика могла сподобатися наміснику Риму в Палестині Понтію Пілату, філософу і лібералу. Вчення Ісуса Христа стрімко поширювалося. Напевно, одним з його перших послідовників і став Понтій Пілат.
   Римський геноцид галілеян призвів до того, що вони почали масово тікати на північ на свою прабатьківщину Галичину. Нині археологи відкопали на Тернопільщині церкву ІІІ століття. А саме неподалік від Дачі Галілея знаходиться знаменитий підземний монастир перших християн. Схоже на те, що Понтій Пілат вирушив на північ разом з християнами-галілеянами. Вони й заснували села Констанція, Пилятинці, Дачу Галілея, печерний монастир і перші християнські церкви у світі.
  
      -- Рекреаційно-туристичний рай в Карпатах
  
   Гірська частина Карпатського рекреаційного району, або, власне, Східні чи Українські Карпати, має потужний потенціал для розвитку різноманітних видів туризму. Німецькі рекреологи вважають цей потенціал найбільшим у світі. Особливо придатні гори для короткотермінового відпочинку. Казковий рельєф, незабутні мальовничі ландшафти притягають сюди туристів. Одноразова гранична рекреаційна місткість Карпат може досягати до 2 млн. осіб. Протягом року без шкоди для природного довкілля гори можуть відвідати до 8 млн. відпочиваючих і туристів. До цього можна додати ще 12 млн. екскурсантів і туристів вихідного дня.
   Сприятливим чинником рекреаційного освоєння Карпатських гір є їх вигідне географічне положення у центрі Європи та гарна транспортна доступність. Відомо, що понад 60% всіх туристів світу мешкає в європейських країнах. Відновлення вузькоколійних залізничних магістралей у горах, ремонт існуючих шляхів, сполучення їх з вузькоколійками Румунії, Словаччини і Польщі дасть можливість перетворити Українські Карпати на регіон міжнародного комерційного і ділового туризму.
   Характерною особливістю Карпат є сотні родовищ цілющих мінеральних вод різного складу, які майже не використовуються на господарському рівні. Це невеликі копанки, якими користуються лише місцеві жителі та групи туристів, маршрути пішохідних маршрутів яких пролягають повз них. Маємо величезний резерв рекреаційного господарства району.
   Карпатські гори є екологічно найчистішою частиною України і однією з екологічно найбезпечніших територій всієї Європи. Нині цей чинник перетворився на головний в усьому світі у рекреаційній привабливості місцевості. Крім того, паводки на гірських річках Українських Карпат, зумовлені злочинним вирубуванням лісів, завдали великих збитків не лише Україні, а й сусіднім державам. Тому зростає водорегулююче значення Карпат як для нашої держави, так і для сусідніх країн. Рекреація і туризм якраз і є тією єдиною галуззю господарства, яка здатна забезпечити екологічну безпеку Карпат.
   Нині в гірських районах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей живе приблизно 1,2 млн. осіб. Майже третина з них мешкає на висоті понад 500 метрів над рівнем моря. Умови життя і господарювання тут об'єктивно доволі складні. Дуже низький рівень зайнятості населення і матеріального добробуту. Вирішити ці проблеми в гірських районах можна практично дише за рахунок розвитку рекреації і туризму.
   Професор Р. Іванух цілком слушно для розвитку рекреації і тризму в Карпатах пропонує створити на основі природно-історико-етнографічних комплексів рекреаційно-туристичні комплекси "Гуцульщина", "Бойківщина", "Лемківщина", "Закарпаття", "Буковина".
   Природно-історико-етнографічний комплекс "Бойківщина" займає площу близько 120 тис гектарів у найнижчій частині гір Львівської і частково Закарпатської областей. Тут 57 населених пунктів. Лісистість території перевищує 50%. Бескиди Львівщини характеризуються унікальним у Європі рельєфом. Тут понад 20 джерел мінеральних лікувальних вод переважно типу "Нафтуся", які використовують фактично лише місцеві жителі.
   Важливими об'єктами туризму Бойківщини можуть бути унікальні дерев'яні храми, споруджені у ХУІІ-ХУІІІ століттях. Їх нині налічується 23. В архітектурному плані вони надзвичайно привабливі і не мають аналогів у світі.
   На Бойківщині багато маловідомих туристам об'єктів природно-заповідного фонду. До них належать державні ландшафтні заповідники Лихоборівський (2075 гектарів) і "Розлуч"(512 гектарів), а також пам'ятки природи "Скеля Ступенева"(0,6 гектари), "Гора Пікуй" (711 гектарів), "Криниця Довбуща"(0,2 гектари), та державні заповідні урочища "Ялина" (6,3 гектари) та "Сянки" (23 гектари).
   Тут перспективне будівництво санаторіїв, лікарень, пансіонатів-дворів з дерева у традиційному бойківському архітектурному стилі. У такому самому архітектурному стилі варто споруджувати і всі інші рекреаційно-туристичні споруди - кемпінги, спортивні комплекси, гірськолижні бази тощо. Їх треба розміщувати на вузлах з'єднаних в один комплекс туристичних маршрутів. Вони будуть пролягати через або повз видатні об'єкти природно-заповідного фонду, джерела мінеральних вод, осередки лікарських трав, ягід і грибів.
   Напевно можна погодитися з німецькими вченими у тому, що найкраще у світі середовище для туризму об'єктивно знаходиться на Гуцульщині. Багато науковців, які вивчають рекреаційну географію Європи, стверджують, що цей район за всім комплексом рекреаційних умов і ресурсів є конкурентоспроможнішим за Польські Татри, Італійські Апеніни і навіть Австрійські Альпи.
   Природні умови і ресурси Гуцульщини просто ідеальні для відпочинку, лікування, активного туризму, заняття різними видами спорту, особливо у зимовий час. З урахуванням світової тенденції до зростання частки пізнавального туризму тут можна знайти безліч об'єктів для задоволення цієї рекреаційної потреби. Для цього в Гуцульщині є своєрідна архітектура, героїчні історичні постаті, невтрачений донині побут гуцулів, унікальні ремесла, сувеніри, високохудожні вироби для всіх сфер побуту, народний одяг, один з найгарніших у світі.
   Природні краєвиди Гуцульщини зачаровують туристів. Тут безліч пам'яток природи, заказників і заповідників. Знайдені джерела залізистих мінеральних вод, цілюще, фітонцидне повітря, безліч лікарських рослин, грибів і ягід, розвиток бджільництва з використанням місцевих унікальних бджіл є передумовами для будівництва на Гуцульщині багатьох курортів.
  
      -- Феноменальні рекреаційні перспективи Передкарпаття
  
   Нині інтенсивність рекреаційного використання, тобто для відпочинку і лікування, цієї частини України різко зменшується з півночі на південь від Львівської до Чернівецької областей. Це пов'язано не з реальним зменшенням в цьому напрямі рекреаційних ресурсів, а з недостатнім їх вивченням і освоєнням.
   Бальнеологічні лікувальні ресурси Передкарпаття представлені гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієвими, а також сульфатними натрієво-кальцієвими водами світового значення перед карпатської частини Львівської області.
   Ядрами цих лікувально-оздоровчих систем є Трускавець і Східниця. Зовсім недалеко від Трускавця, у Моршині, широко використовуються натрієво-магнієво-кальцієві і сульфатно-хлоридні води.
   Великий вміст органіки в знаменитій "Нафтусі", унікальний у світі вплив цієї води на нирки, захворювання яких нині є світовою проблемою, неможливість зберегти лікувальні властивості цієї води при її розливі у пляшки створюють цілком об'єктивні підстави для перетворення Трускавця і Східниці у світові центри рекреації і туризму. Запаси "Нафтусі" у Східниці перевищують трускавецькі більш як в 1,5 рази, а використовують їх менше ніж на 2%.
   Далі на північ і схід від передгір'я зосереджені відомі із середньовіччя сульфатні лікувальні води Любеня Великого і Немирова. На півночі Івано-Франківської області в селі Черче також є сульфатні води, які доповнюються лікувальними грязями. За всіма геологічними ознаками Івано-Франківська і Чернівецька області нічим не поступаються Львівській за запасами цілющих мінеральних вод. Взагалі передгірські частини Івано-Франківської і особливо Чернівецької області в рекреаційному плані освоєні найменше.
   Виправити цю ситуацію можна таким чином. По-перше, розпочати активний пошук родовищ мінеральних вод. По друге, необхідно цілеспрямовано формувати рекреаційно-туристичний імідж південної частини Передкарпаття. По-третє, відновлювати архітектурні, історичні, етнографічні рекреаційні об'єкти. По-четверте, будувати нові курорти, туристичні бази, прокладати пішохідні маршрути тощо.
   Передкарпаття з його чудовими природними умовами і багатими рекреаційними ресурсами, заглибленою у тисячоліття історією, стародавніми містами з унікальною в Європі і світі архітектурою, художніми промислами Коломиї, Косова та інших міст і сіл, розмаїттям етнографічних пам'яток неминуче має перетворитися на рекреаційно-туристичний комплекс світового значення.
  
      -- "Нова Швейцарія" в Закарпатті
  
   Спеціалісти з лікування і відпочинку з європейських країн, яким відомі туристичні ресурси Закарпаття нерідко називають його "Новою Швейцарією". Закарпатський рекреаційний район дійсно володіє комплексом рекреаційних умов і ресурсів для всебічного розвитку відпочинку, лікування і туризму. Однак донині його розвиток переважно ґрунтується на експлуатації значних запасів вуглекислих, сульфідних і хлоридно-натрієвих мінеральних вод. Їх загальний обсяг настільки великий, що дає змогу перетворити Закарпаття на потужну міжнародну оздоровницю. Цьому повинне сприяти й унікальне географічне положення області, яка межує одночасно з чотирма країнами Європейського Союзу.
   Закрите з півночі від проникнення холодних повітряних мас Закарпаття характеризується високими температурами влітку і взимку. У цьому плані район поступається лише Криму, однак тут вища вологість повітря. У таких умовах вирощують виноград і виробляють унікальні вина. Деякі з них, зокрема Берегівське, Іршавське, Троянда Закарпаття, можуть стати основою організації винних турів.
   Ця частина України дуже придатна для туристів, які б хотіли активно відпочивати. Закарпатське низькогір'я, Вулканічний хребет, Рахівщина принадні для водного і гірськолижного туризму. Деякі курорти, зокрема Синяк, який лежить майже на межі рівнини і гір і ніби "втоплений" у низькогір'я, є просто ідеальним і унікальним місцем для тренувань лижварів-початківців, родин разом з дітьми тощо.
   Великі перспективи для розвитку на Закарпатті пізнавального, ділового, конгресового та інших видів туризму. Міста з унікальною історією і архітектурою, перш за все Ужгород і Мукачеве, замки, руїни фортець, етнічне багатоманіття мають стати основою для постійного ускладнення рекреаційно-туристичного господарства цієї частини нашої держави.
   З метою подальшого розвитку рекреації тут необхідно цілеспрямовано збільшувати кількість об'єктів природно-заповідного фонду, створювати нові туристичні маршрути, прокладати сучасні шосейні шляхи і відновлювати розібрані вузькоколійки в горах, будувати нові курорти, туристичні бази, кемпінги. Було б лише бажання. Євросоюз готовий інвестувати в розвиток рекреації і туризму Закарпаття величезні кошти. Справа в тому, що місткість європейських рекреаційних об'єктів практично вже вичерпана, а нічого кращого і ближчого до потреб європейського споживача рекреаційних ресурсів в Європи вже немає. Необхідно також розробити програму рекреаційно-туристичного декорування території Закарпаття.
  
      -- Хто сказав, що Крим вичерпав свої рекреаційні ресурси?
  
   Нерідко можна почути твердження від туристів і відпочиваючих, що, бачте, Крим уже вичерпав свої можливості для розширення рекреаційно-туристичного господарства і там на пляжах стільки людей, що й до моря підійти не можна. Так, дійсно, в розпал сезону таке нерідко трапляється. Але це говорить лише про те, що в Україні і за її межами знають в основному лише про декілька, так би мовити, класичних пляжних міст і туди всі й їдуть. Про те, що цілі частини півострова практично не освоєні, що там чудові піщані, а не галькові пляжі, як на Південному узбережжі, мало хто відає. Та й відповідна інфраструктура відсутня. Тому й маємо, як у тій українській примовці - де густо, а де й пусто.
   Кримський півострів у рекреаційно-туристичному відношенні можна чітко поділити на три рекреаційні зони: південнобережну, західну і східну. Південнобережна зона з її унікальним кліматом середземноморського типу тягнеться вузькою смугою вздовж південного узбережжя Криму. Це так звані сухі субтропіки. Вони мають одні з кращих природних умов для відпочинку, лікування і взагалі для життя і господарської діяльності людини. Недаремно великі цивілізації Давньої Греції і Риму виникли у близьких природних умовах.
   У найширшій частині південнобережна зона не перевищує 8 кілометрів, а місцями вона звужується лише до 2 кілометрів. Від мису Айя на заході до Семидвір'я на сході простяглася майже суцільна смуга курортів і санаторіїв, яка переривається лише скелястими мисами і заповідними територіями. Влітку, коли найбільша кількість відпочиваючих, тут сухо і тепло (плюс 24 градуси Цельсія у липні). Взимку, у січні ( найхолодніший місяць), температури скрізь додатні (до плюс 4 градусів). Якщо взимку і випадає сніг, то відразу тане.
   Найвідомішими об'єктами південнобережної рекреаційної зони (із заходу на схід) є: Батилиман - Ласпі, Форос - Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Мисхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір'я. Понад 7 місяців середньодобова температура тут перевищує плюс 10 градусів.
   Основними в цій зоні є кліматичні та пляжні рекреаційні ресурси. Поєднання "вітру з гір" з морськими бризами і наповнених фітонцидами хвойних дерев завезених сюди з усього світу повітряних мас, створює умови для лікування хворих із неспецифічними захворюваннями нервової та дихальної систем.
   Найбільшими курортами південнобережної зони є Ялта і Алушта.
   В Ялті гори відступають від моря, створюючи своєрідний природний амфітеатр, який належить до найгарніших у світі. Гори тут вкриті дуже фітонцидною протягом всього року кримською сосною, віком понад 100 років. Ближче до моря багато виноградників. Практично кожен санаторій міста має власний парк або сквер із субтропічною рослинністю, є безліч квітників. З гір стікають річки і потічки. В Ялті випадає найбільша кількість опадів в усій південнобережній зоні. Велика Ялта включає курорт Лівадію зі знаменитими палацом і парком. Є також парк на курорті Мисхор, поряд з яким знаходиться мис із відомим об'єктом туризму Ластівчиним гніздом. Це теж унікальний об'єкт у світі. Велика Ялта ідеальне місце для проведення міжнародних конгресів.
   Курорт Алушта знаходиться на березі моря, в тому місці, де Кримські гори перетинає перевал. Унаслідок такого зниження з півночі іноді проривається холодніше повітря, що створює певні мікрокліматичні особливості. Влітку тут не так спекотно, як у Ялті, але відповідно зима є холоднішою. Алушта, завдяки перевалу має добре транспортне сполучення із Сімферополем. Тут чудові галькові пляжі.
   Західна рекреаційна зона має запаси мінеральних сульфідних вод без специфічних компонентів . Тут зосереджено понад 26 % розвіданих запасів мулових сульфідних грязей України, з яких нині використовується лише три родовища.
   Найбільшими рекреаційними об'єктами зони є курорти Євпаторія і Саки. Тут здійснюють лікування захворювань опорно-рухового апарату, периферійної нервової системи, гінекологічних захворювань. Крім того, в Саках лікують захворювання органів травлення. Західна рекреаційна зона може збільшити кількість відпочиваючих у декілька разів.
   Надзвичайно перспективними є східна і гірська рекреаційні зони. Східна зона має єдине в Україні Булганакське родовище сопкових грязей. У майбутньому тут можливе використання рекреаційних ресурсів Сивашу, особливо його південної частини. Гірська рекреаційна зона придатна для спортивного туризму міжнародного масштабу (альпінізм, лижний туризм, спелеотуризм). Дуже перспективними тут є оздоровчо-прогулянковий, природничо-пізнавальний, історичний та інші види туризму.
   Не важко передбачити, що нинішній окупований фашистською Росією Крим чекає доля Сінайського півострова Єгипту. Останній був окупований Ізраїлем, ізраїльтяни відкрили тут нині знаменитий Шарм-ель-Шейх, але врешті-решт вимушені були повернути анексовані території Єгипту. Після цього південне узбережжя Сінайського півострова перетворилося на рекреаційно-туристичний район світового значення.
  
  
      -- Асканія-Нова
  
   Асканія-Нова - відомий далеко за межами України туристичний об'єкт і степовий біосферний заповідник, який входить до світової мережі біосферних заповідників, що охоплюють всю планету. Він знаходиться на території Херсонської області. Унікальність заповідника у світі полягає в тому, що в ньому єдиному на всю Європу збереглися ніколи не орані сухостепові ландшафти.
   Історія виникнення і дальшого існування заповідника така. Офіційно заповідник був заснований у 1895 році багатим німецьким колоністом Ф. Фальц-Фейном. Для цього із господарського обігу було вилучено недоторкані ділянки степу, призначені для випасу худоби. Заслуга Ф. Фальц-Фейна полягала в тому, що він зрозумів значення для всього людства цієї останньої в Європі ділянки землі, яка ніколи і ніким не оброблялася. Ця людина пішла на усвідомлені збитки і таким чином врятувала для людства унікальний еталонний зразок південного степу. З 1919 року Асканія-Нова оголошена народним заповідним парком. У 1921 році тут було організовано перший в Україні державний заповідник. З 1984 року він отримав міжнародний статус біосферного заповідника. Цим актом було підтверджено його світове значення для науки.
   Загальна площа біосферного заповідника в його нинішніх межах становить 33307,6 гектара. Структурно він складається з природного ядра (11054 гектара), буферної або охоронної зони (4800 гектарів) і господарської зони (17453,6 гектара). В цій зоні дозволено ведення типової для цієї природної зони господарської діяльності.
   Основою Асканії-Нова є її природне ядро. Воно презентоване цілинним степом і складається з трьох ділянок: Північної, Південної і Великого Чапельського поду. Це такий собі єдиний в Європі, що зберігся, еталон ковило-типчакового степу. Тут панують різні види ковили, зокрема української, волосистої, Лессінга та ін. Звичайно, що є і типчак (костриця борозниста), кипець (келерія струнка), а також чудові квіти, які прикрашають природний степ - тюльпан Шренка, грудниця волохата, півники тощо. Все це різнотрав'я гармонійно доповнюється бобовими рослинами - викою тонколистою, люцерною румунською. Всього тут зафіксовано 450 видів квіткових рослин.
   Доволі багатий і розмаїтий тваринний світ. Звичайними є заєць-русак, ховрах, полівка, їжак, лисиця, тхір, ласка. Трапляється асканійський благородний олень і косуля. Немало в Асканії-Нова і птахів: перепели, жайворонки, сірі куріпки, просянки, кам'янки. Представлені хижаки і перелітні птахи - соколи, луні, сови, журавлі і дрофи.
   Територія до кінця не розгаданого природного дива - Великого Чапельського поду, який являє собою велике кругле зниження в рельєфі, ніби проведене циркулем рукою якогось верховного творця, використовується як природний акліматизаційний зоопарк. Тут уже понад 100 років здійснюються роботи по акліматизації, гібридизації і одомашненню диких тварин. Сюди з усіх куточків землі звезені тварини, переважно копитні. У вільному або напіввільному стані тут утримуються бізони, зубри, коні Пржевальського, зебри, зебу, антилопи, зокрема найбільша серед них канна, муфлони, олені, косулі, лані тощо. Є також птахи - страуси, лебеді, фазани, фламінго.
   В заповіднику створено декілька ставків. На їх базі діє орнітопарк. В ньому утримується понад 60 видів промислово-мисливських і декоративних птахів. Асканія-Нова спеціалізується на цілеспрямованому виведенні нових районованих форм і порід тварин. Частина парку відкрита для відвідування туристів, яких за рік тут буває кілька сотень тисяч.
   Господарська та охоронна зони є важливою складовою частиною цього біосферного заповідника. Вони створені для забезпечення досліджень природних процесів, які відбуваються в умовах заповідного режиму та їх трансформації під впливом різних напрямків характерних для цієї природної зони видів господарської діяльності людини.
   В Асканії-Нова працює велика група вчених різних спеціальностей, які в основному зайняті розробкою науково обґрунтованого режиму збереження унікального в Європі природного комплексу степу. При цьому вони досліджують як змінюються природні комплекси в часі, а також характер впливу на них антропогенної, тобто людської діяльності. Дуже важливим напрямком їхньої роботи є акліматизація, інтродукція й гібридизація рослин та тварин, а також розробка рекомендацій щодо господарського освоєння акліматизованих у заповіднику рослин і тварин.
  
      -- Соколині гори
  
   Навряд чи знайдеться в Україні і за її межами багато людей, які хоча б чули про це диво природи. Фактично, крім місцевих жителів, про Соколині гори не чув ніхто. А вони гідні того, щоб про них не лише знали, але й приїжджали сюди численні групи туристів, українських і зарубіжних. Справа в тому, що ці не позначені на жодній карті гори володіють якоюсь дивною притягальною силою. Саме вона примушує людей, які хоча б раз тут побували, вертатися сюди знову і знову. Якась містика, скажете ви. Ніякої містики тут немає. Просто невимовна краса цієї місцевості зафіксовуються в пам'яті туристів і час від часу відновлюючись у свідомості як наркотик викликає певну залежність у людини.
   Соколині гори, які деякі журналісти в наш час охрестили Надслучанською Швейцарією, знаходяться в районі селища міського типу Соснове та села Губкова на правому березі річки Случ. Це Рівненська область. В цьому місці річка Случ тече між стрімкими берегами, які то тут, то там прориваються кам'яними скелями. Це виходи на денну поверхню Українського кристалічного масиву. Береги річки густо порослі мальовничим лісом. Доповнює привабливий для очей пейзаж руїни давнього замку, який колись височів на скелях, а нині його залишки створюють романтичну ідилію в цьому куточку дикої природи.
   На думку нечисленних туристів найгарнішою тут є скеля Князь-гора. Вона має висоту 70 метрів і прямовисно обривається до русла річки. Біля підніжжя скелі знаходиться Губківський кар'єр. Тут видобувають цінні сірі гнейси. Вони містять графіт й кристалічні сланці. Ці гірські породи належать до найдавніших на нашій планеті і утворилися в період її молодості.
   Красу і незвичність місцевості надає і дуже складна геологічна будова цієї місцевості. Вона цікава не лише для туристів, але й для спеціалістів-геологів. Справа в тому, що тут на поверхню землі виходять різноманітні дайки. Останні являють собою пластоподібні магматичні тіла з крутим падінням, які обмежені з боків паралельними площинами. Таких місць у світі не багато. Характерною особливістю місцевої знаменитої дайки є її величина. Вона досягає 100 метрів і має дуже характерну кулеподібну окремість. Вона складається з гірських порід вік яких перевищує два мільярди років. Тут же можна побачити невелику (1-2 метри) дайку базальтів, яка перетинає давнішу жилу пегматиту. В цій місцевості не лише можна і потрібно проводити екскурсії, але й возити геологів для ознайомлення з цікавими природними феноменами.
   Строга і романтична краса Князь-гори з давніх-давен приваблювала сюди людей. Саме на цій горі знаходяться романтичні руїни середньовічного замку. Однак, люди тут поселилися набагато раніше. Цьому підтвердженням є залишки городища древлян на цій же Князь-горі.
   Соколині гори цікаві не лише для геологів. Біологам тут теж є робота. На Соколиних горах спостерігається рідкісне поєднання флори Полісся зі степовими рослинами. Зокрема, дуже пахучий під час цвітіння рододендрон жовтий знаходиться поруч зі степовою флорою, перловиком трансільванським, косатиком угорським та ін.
   Не обійшлося таке гарне й романтичне місце і без легенд. Тут розповідають, що в середньовічному замку жив дуже багатий і сановитий князь. Остерігаючись нападу ворогів, які врешті-решт і зруйнували замок, він сховав у спеціально облаштованих у скелях підземеллях свої незліченні скарби. Можливо ця легенда і має під собою якісь історичні підстави. В крайньому разі тут завжди вистачало людей, які намагалися ці скарби віднайти. Однак нині, цими скарбами є цінне облицювальне каміння, яке тут видобувають.
  
      -- Гайдамацький Яр і Буша
  
   На Вінничині, де протікає річка Бушинка, ліва притока Мурафи в районі сіл Гамулівки і Буші знаходиться надзвичайно цікавий природно-історичний об'єкт туризму Гайдамацький Яр. Він являє собою частину долини річки Бушинки нижче від села Гамулівки. Численні скелі, складені твердими пісковиками знаходяться у вузькій затіненій долині. Вони за мільйони років оброблені вітром і мають чудернацькі обриси, які вражають уяву. В окремих місцях у вигляді горбів ми помічаємо виходи на денну поверхню давніх гранітів. Група скель, що тут звуться Євстафієвими, піднімається у вигляді величезних стовпів. Ці природні утвори, схожі на рукотворні мури, здіймаються на декілька поверхів у небо. Зустрічаються тут і схожі на гриби скелі. Вони нерідко притуляються одна до одної.
   На деяких скелях лежать оброблені вітром величезні брили, які коливаються. В цілому по нашій планеті це дуже рідкісне природне явище. На поверхні скель помітні глибокі борозни і виїмки. Зустрічаються і округлі камені, які здаються кимось відполірованими. Окремі скелі й камені мають власні назви: Гриб, Баран, Весела. В скелі Гайдамацька існує печера і підземний хід до села Буша завдовжки 4 кілометри. Невимовну мальовничість місцевого ландшафту доповнюють 80-річні граби і вікові дуби.
   Гайдамацький Яр не єдине цікаве місце цього району Поділля. Величезну історико-природну цінність має сусіднє село Буша. Тут існує історико-культурний заповідник "Буша". Ця благодатна земля, яка розміщена за 20 кілометрів від Вінницького Ямполя на березі Дністра здавна притягувала до себе людей. Археологи знайшли тут сліди людей, які мешкали в цій місцевості понад 40 тисяч років тому. На початку нашої ери тут було поселення Антаварія. Потім ця земля входила до Галицько-Волинського князівства. Найбільше слави Буші принесла козацька доба і особливо визвольна війна під проводом Богдана-Зіновія Хмельницького.
   Саме в районі укріпленої фортеці Буші в цей час відбувалися постійні сутички між українцями і поляками. Під Бушею в 1654 році був вщент розбитий трьохтисячний польський загін. Через півроку в Буші відбулися події, які вкрили це село вічною славою. Польські війська оточили фортецю, яка височіла на скелі і була оточена ровом. Її охороняв невеликий козацький загін, який увесь і поліг головою, захищаючи Бушу. На той час це був значний населений пункт, де жило 16 тисяч чоловік. Навіть кількість церков (7), відмічена тут літописцями, вказувала на те, що це був потужний оборонний бастіон, який прикривав Поділля і Галичину з півдня. Полякам він був як кістка в горлі.
   Коли польські війська увірвалися на територію фортеці, вцілілі її захисники на чолі з сотником Завісним сховалися в її вежі-донжоні. Тут зберігалися великі запаси пороху. Коли до донжону підтяглася якнайбільша кількість польських жовнірів дружина бушанського сотника Олена вбила свого чоловіка і підірвала себе і нападників, підпаливши бочку з порохом. Вцілілі захисники Буші сховалися в печері поблизу фортеці і вперто її захищали. Поляки перегородили струмок і пустили воду в печеру. Ніхто не врятувався.
   Нині історико-культурний заповідник "Буша" включає: археологічні пам'ятки від ІІІ тисячоліття до нашої ери до ХІІ століття нашої ери; залишки фортеці і підземних ходів ХУІ-ХУІІ століть; міську ратушу ХУІ століття; скельний храм У-ХУІ століть з унікальним у світі кам'яним барельєфом; цвинтар ХУІІІ-ХІХ століть.
   Як на мене, то найважливішим пам'ятником нашої історії у Буші, дуже промовистим і славним є козацький цвинтар. За одними хрестами і надписами на них можна читати європейську історію України. Там немає жодного хреста, які прийняті в Російській православній церкві і нагадують своїми обрисами не хрест, а драбину. Коли потрапите сюди, подивіться на ці унікальні козацькі хрести. Вони промовляють до нас-українців крізь століття. Тут сотні могил, які є справжнім нашим національним надбанням. Одні надписи стерлися, на інших старовинними літерами написані імена і дати життя і смерті. Але не це головне. Вражає форма хрестів. Тут і так звані прямі хрести, які дійсно є хрестами, а не драбинами. Однак найбільше дивовижні знамениті мальтійські хрести на могилах українських козаків. Невже вони були лицарями мальтійського ордена? Ось де нерозгадана таємниця України і української нації. Ще більш таємничі інші надмогильні хрести. Ось кам'яні рівнобедрені трикутники з раменами, а ось круглі хрести вставлені в основу монументу. Що вони означають? Чіткої відповіді на це запитання ми не отримуємо. Це ще одна загадка України, яка чекає своїх дослідників і інтерпретаторів.
  
      -- Печери Криму
  
   Ви вже знаєте, що в Україні знаходиться велика кількість найрізноманітніших карстових порожнин-печер, які належать до найбільших і найгарніших у світі. Їх дуже люблять туристи, хоча вони донині не підготовлені належним чином для рекреаційно-туристичного використання. Є такі печери не лише на Поділлі, але й у Криму. Головне для системного використання печер України і перетворення їх на світовий спелеологічний музей є їхня різноманітність.
   Наприклад, унікальними для спелеотуризму є печери Криму. На яйлах і гірських масивах багато чудових вертикальних і комбінованих печер. Серед них виокремлюються печери Карабі-Яйли, найбільшою серед яких є комбінована печера "Солдатська" (глибиною 508 метрів і довжиною 2100 метри). На цьому ж масиві знаходиться відома "Нахімівська" печера (глибиною 338 метрів і довжиною 440 метрів). Є тут і чисто вертикальні печери , зокрема "Дружба" (глибиною 270 метрів), "Молодіжна" (глибиною 260 метрів).
   Унікальною пам'яткою природи є багатоярусна печера Кизил-Коба. Її довжина сягає 14 кілометрів. Вона знаходиться на Довгоруківській яйлі. Автор цих рядків, ще будучи студентом Київського державного університету імені Тараса Шевченка разом з друзями пройшов одним із маршрутів цієї печери і отримав на все життя незабутні враження. Краса неймовірна, її не могли затьмарити ні вузькі переходи, не завжди зручні для мого зросту і комплекції, ні підземні озера, ні мокрі ноги і брудний одяг. Всі негаразди того походу забулися, а в пам'яті залишилися лише величні зали зі сталактитами і сталагмітами і відчуття свята.
   Ай-Петрівська яйла відома своїми вертикальними печерами "Каскадною" і Удовиченка. Перша з них має глибину 1500 метрів і довжину 630 метрів, друга - відповідно 196 і 250 метрів.
   На навчальний полігон спелеотуризму загальноєвропейського і світового значення повинні перетворитися неперевершені печери Чатир-Дагу, наприклад, вапнякова "Бездонний колодязь" (глибиною 195 метрів і довжиною 410 метрів), а також знаменита печера "Хід конем" (глибина 213 метрів), яка зі своїми широкими і глибокими колодязями , сполученими горизонтальними вузькими переходами, ніби самою природою створена для оволодіння різною технікою спелеотуризму. Задля замилування незвичайною красою підземних "храмів" на цьому масиві підійдуть прості для новачків печери "Мармурова" й Еміле-Баїр.
   Можна з великою долею ймовірності передбачити відкриття в Криму нових вражаючих підземних печер. Тут донині залишається немало дуже перспективних для пошуку місцевостей.
  
      -- Таємниці і загадки Чатир-Дагу
  
   В перекладі з кримсько-татарської Чатир-Даг, один з відомих масивів Кримських гір, означає Намет-Гора. Ця назва доволі точно відображає дійсність. Він дійсно нагадує шатро. Однак, такий вигляд Чатир-Даг має лише з одного північного боку. З інших ракурсів гірський масив має форму класичного плато. Греки, які дивилися на нього не з півночі, як кримські татари, а з півдня, тобто з боку Чорного моря, називали Чатир-Даг Трапезусом, тобто столом.
   Найвищою вершиною даного гірського масиву є гора Еклізі-Бурун. Це одна з найвищих вершин Гірського Криму (1525 метрів). Вона посідає п'яте місце за висотою серед вершин Криму. Цікавим є переклад назви цієї вершини. Вона скомпонована зі слів двох народів. Екліз грецькою означає "церква", а "бурун" кримсько-татарською - мис.
   Чатир-Даг з давніх-давен окутаний легендами і міфами. Об'єктивною основою для їх виникнення послужили деякі загадкові явища, пов'язані з цим гірським масивом.
   Першою загадкою, яка донині не відгадана вченими є знайдені в карстових воронках північно-західної частини масиву червонувато-бурі відклади гальки. Як вона могла потрапити в вапнякові відклади, з яких складений масив галька, та ще й такого незвичного кольору, донині ніхто однозначно пояснити не може. Версій існує декілька, але жодна з них не є абсолютно вірогідною і викликає критичні стріли з боку геологів.
   Друга загадка романтичніше за першу. Тут уже відчувається прихована містика, яку так люблять туристи. На масиві знаходиться одна з найгарніших печер світу Еміне Баір Хосар. Це північний схил Чатир-Дагу. Дивним чином ця печера похилена не на північ, до Аякського джерела, яке є ніби випускним клапаном для води, що там накопичується, а на південь. Як так може бути? Виходить, що в минулому води, які розмили розчинний вапняк і утворили печеру, текли на південь. Але це вступає в протиріччя з мільйони раз підтвердженими законами фізики і гідравліки. Не відповідають ці факти "з життя" печери і відомим подіям геологічної історії Криму. Чи може й вона, як і людська історія Криму теж сфальсифікована?
   Але на цьому загадки Чатир-Дагу не вичерпуються. Наступна з них пов'язана з материковим зледенінням. Відомо, що протягом останніх двох мільйонів років в Україні було декілька зледенінь. Льодовик то наступав, то знову відступав. Він ніби бульдозером сунув перед собою різні продукти руйнування гірських порід. Коли льодовик відступав вони залишалися у вигляді такого собі валу, який називається мореною. Сліди зледеніння виявлено і на Чатир-Дазі. Яке їх походження, донині до кінця не з'ясовано і це ще одна загадка цього гірського масиву Криму.
   А ось ще одна загадка. Будучи студентом я стояв на Чатир-Дазі і ми-студенти серед жаркого липня, стоячи в шортах ласували витягнутими з карстових воронок кригою і снігом. Хтось зробив у глибини карстової воронки стаціонарну металічну драбину і ми з глибини десь метрів 20, а може й більше піднімали на поверхню чисту блакитну кригу. Всього в Криму виявлено 39 таких карстових воронок, де в найбільшу спеку зберігаються шари блакитної криги.
   Як же утворилася крига і чому вона не тане? До речі, кригу виявлено і в деяких горизонтальних печерах, де вона вкриває навіть підлогу. Підрахований вченими обсяг криги в печері "Бездонній" досягає 25 кубічних метрів, а в печері Хабазі аж 60 кубічних метрів. Ще цікавішим є той факт, що в печерах Криму зустрічаються крижані сталактити і сталагміти надзвичайної краси. Виявлено навіть крижану колону висотою 9 метрів. Є декілька гіпотез походження і збереження цієї криги. Але жодна з них не може повністю задовольнити вчених.
   І нарешті, п'ята загадка Чатир-Дагу. Неподалік від знаменитої печери "Хід конем" знайдено потужну жилу кварциту. Тут таких жил виявлено немало. Найпотужніша зі знайдених має ширину 12 метрів. Як могла утворитися ця магматична гірська порода серед м'яких і розчинних у воді осадових порід, з яких складається гірський масив, донині не відомо. Знову ж таки існують декілька гіпотез походження кварциту. Жодна з них не є такою, яка б пояснювала цю п'яту загадку.
   Таким чином, гірський масив Чатир-Даг продовжує бути лідером серед гірських масиві Криму за кількістю таємниць і загадок. Подальше вивчення його природи дозволить вченим їх розгадати, або ж відкрити нові.
  
      -- Загадковий Словечансько-Овруцький кряж
  
   На півночі Житомирської області, де закінчується Український кристалічний масив височить цікавий і загадковий Словечансько-Овруцький кряж. Найвища його точка ледве досягає 316 метрів над рівнем моря. Однак на плоскій і заболоченій рівнині українського Полісся він здіймається вгору як справжній гірський масив.
   Для цього кряжа характерними є декілька феноменальних особливостей, які вирізняють його серед подібних піднять рельєфу, яких на правобережжі України є декілька. В чому ж полягають ці феном анальні особливості і характеристики "Поліської Швейцарії"? Так іноді журналісти називають північний виступ Українського щита.
   Візьмемо для прикладу північно-західну частину Словечансько-Овруцького кряжу. Мандрівник, приїхавши сюди не знає, що йому й думати. Куди він потрапив? Дійсно, біля сіл Кованка, Червонка, Усове, на підвищенні рельєфу, вся земля вкрита величезними шматками каміння, яке ніби виростає з землі. Людина стоїть приголомшена і придавлена до землі незвичною величчю і силою природи. Дивує також і червоний та рожевий колір цього незвичного каміння. Це знамениті овруцькі кварцити. В недалекому минулому вся ця земля протягом 10 кілометрів була суцільно вкрита густими дубовими і дубово-грабовими лісами. Донині невідомо з яких причин у 1952 році ці дерева вирубали. Чудовий ліс тут складався з дубів, яким було 500 і більше років.
   Однією з загадок Словечансько-Овруцького кряжа є дуб скельний. Досі не зрозуміло, як ця південна рослина потрапила на північ України. Не готові до однозначної відповіді вчені і на запитання: як вдалося вижити цій рослині протягом останніх сотень тисяч років при всіх змінах клімату в даній місцевості. Більшість вчених пов'язують таємниці Словечансько-Овруцького кряжу з його геологічною історією. Точно встановлено, що ця частина України протягом багатьох мільйонів років не вкривалася морем. Внаслідок цього тут, як мінімум з далекого третинного періоду, сформувався такий собі своєрідний природний "Ноїв ковчег". На ньому і збереглися рослини і тварини, які в інших місцях були знищені морем. Залиті водою ліси зникли, а дуб скельний вижив на острові суходолу і дожив до наших днів. Потім клімат сильно похолодав і абсолютна більшість теплолюбних рослин зникли, а скельний дуб вижив і навіть процвітає. Однак, вчені вияснили, що свої "теплолюбні звички" ця рослина зберегла і дуже страждає, коли температура повітря знижується до мінус 25 градусів.
   За мільйони років дубові скельному вдалося пристосуватися для незвично холодних для нього умов. Його жолуді у вересні-жовтні падають на землю уже з невеликим корінцем, який розвинувся ще на дереві. В це важко повірити, але за холодну зиму, вкриті товстим шаром опалого листя жолуді скельного дуба пускають корінь довжиною до півметра. Навесні жолудь проростає в маленький дубок. Деревина дуба скельного набагато м'якша, ніж дуба звичайного.
   Переживши мільйони років дуб скельний може зникнути в наші дні через бездумне господарювання людини. Особливо болісним для цієї рослини був радянський період. В 1981-1982 році було вирубано цілий реліктовий гай дуба скельного в Кованському лісництві. Для чого це було зроблено ніхто не знає донині. Зрубані дерева декілька років гнили на землі, а потім їх пустили на дрова.
   Не зважаючи на таке відношення до себе дуб скельний все ще зберігся на Словечансько-Овруцькому кряжі. Особливо гарний дубовий гай в урочищі Кам'яна гірка. Зустрічаються величні дерева-патріархи і в інших місцях. Скельному дубові в Україні потрібен державний захист.
   Однак, на цьому таємниці незвичного геологічного утворення на півночі Житомирської області не закінчуються. Не менш таємничим є тут і субтропічний жовтий рододендрон. Це високий кущ, який цвіте яскравими жовтими і жовто-гарячими квітами з дуже сильним приємним запахом. Таємниця цієї рослини в даній місцевості полягає в тому, що це південна рослина і зустрічається вони лише в субтропічних районах, наприклад в Закавказзі. Як сюди потрапив рододендрон, чи як він тут зберігся, однозначної відповіді дати ніхто не може.
   Жовтий рододендрон, коли він цвіте, виділяє таку кількість приємної на запах ефірної олії, що людина, яка забрела на цю територію може вчадіти. За колючі гілки місцеві жителі здавна називали цей кущ "дряпоштан". В минулі часи звідси возами квіти "дряпоштану" везли до найближчої залізничної станції возами. Звідти їх відправляли до парфюмерно-косметичної столиці світу Парижу. Там з його квіток робили чудові духи, які дуже цінилися за свій сильний природний аромат.
   Є на Словечансько-Овруцькому кряжі ще одна феноменальна особливість. Нею є родовища знаменитого мінералу пірофіліту. Це один з кращих вогнетривів у світі. Крім того, пірофіліт характеризується дуже великою хімічною стійкістю до дії різних кислот. Він незамінний в металургії і хімічній промисловості. В той же час родовищ його у світі дуже мало. Навіть на дотик цей камінь незвичний. Здається, що пальці від контакту з ним стають вкриті жиром.
   Але й на цьому рідкісні і феноменальні особливості Словечансько-Овруцького кряжу не закінчуються. Ще з ХІХ століття вважалося, що саме тут знаходиться найглибший яр в Європі. Він має промовисту назву Безодня. Поряд знаходиться село з такою ж назвою. З ХІХ століття тут існувала спеціальна наукова станція, яка займалася вивченням цього незвичного явища природи.
   Словечансько-Овруцький кряж, оповитий таємницями і легендами, повинен стати важливим об'єктом туризму не лише в Україні, але й у всій Європі.
  
      -- Чому китайці обрали Карпати?
  
   Наприкінці 2012 року в зарубіжній і українській пресі промайнуло повідомлення, що китайські інвестори дуже зацікавилися Українськими Карпатами. Після ретельного вивчення рекреаційно-туристичної ситуації з зимовими видами спорту у світі, вони зробили свій вибір і вирішили вкладати грошу, сотні мільйонів доларів, в розвиток гірськолижного туризму саме в Карпатському регіоні України. Чим же спокусилися китайські інвестори? Які природні особливості Українських Карпат для розвитку гірськолижного туризму вони вважають найкращими у світі?
   Поступово гірськолижний туризм у світі починає перетворюватися на один з найпопулярніших видів активного відпочинку. Україна не є винятком. Гірські лижі стають ознакою престижу і навіть життєвого успіху. Серед газетних і журнальних заголовків, присвячених гірськолижному туризму, з'явилися слова на кшталт "гірськолижний бум", "гірськолижна мода" і навіть "гірськолижна революція" і "гірськолижна пандемія".
   Гірськолижний туризм великою мірою відповідає сучасним соціально-економічним реаліям. Він є не лише престижним, а й дає змогу цікаво, винахідливо і корисно для здоров'я проводити вільний час. Крім того, віковий і соціальний діапазон цього виду активного відпочинку дуже широкий. Він доступний малим дітям і пенсіонерам, студентам і олігархам, політикам і домогосподаркам.
   Нині багато хто вважає, що найкращі і в майбутньому найпопулярніші у світі місцевості для розвитку гірськолижного туризму знаходяться в Українських Карпатах: Буковель, Яблуниця, Славське, Драгобрат, Боржавські полонини, гори Квасія, Вишків та ін.
   В наш час не на повну силу функціонують лише чотири основні гірськолижні курорти: Буковель, Яблуниця, Славське та Драгобрат. Найпопулярніший з них Буковель. Він знаходиться в селі Поляниця Закарпатської області на висоті 900 метрів над рівнем моря. Назва цього гірськолижного курорту походить від назви гори (1129 метрів), на схилах якої він розташований.
   Це найкраще технічно облаштований гірськолижний курорт країни. Загальна довжина його трас досягає 20 кілометрів, з них близько 95% забезпечені снігогенеруючим обладнанням. Загальний перепад висот до 500 метрів. Важливою особливістю Буковеля є те, що всі лижні траси пов'язані між собою.
   Буковель добре обладнаний бугельними і крісельними підйомниками. На схилах встановлені веб-камери, які забезпечують лижників інформацією в режимі он-лайн про стан погоди і особливості снігового покриву безпосередньо на трасах.
   Важливою складовою сервісу є пункти прокату гірськолижного спорядження, дорослі і дитячі лижні школи, група інструкторів зі сноубордингу, бригада професійних рятувальників, забезпечених усім необхідним устаткуванням, аж до вертольотів.
   Сніг, як правило, у Буковелі випадає рано і в значній кількості. Це один з найбільш природно збережених куточків Карпат з чудовим лікувальним кліматом, фітонцидною рослинністю, прозорим повітрям, дивовижними краєвидами, які позитивно впливають як на практично здорових, так і на хворих людей в усі пори року.
   На межі Івано-Франківської і Закарпатської областей, неподалік від відомого Яблуницького перевалу із залізничним і автомобільним сполученням, знаходиться гірськолижний центр Івано-Франківщини - Яблуниця. Тут побудовано 10 бугельних підйомників довжиною від 100 до 1100 метрів. Характерною особливістю цього курорту є розмаїття трас різного рівня складності і , мабуть, найзручніший під'їзд до них.
   Гірськолижний курорт Славське бере початок ще з ХУІІІ століття, коли Галичина належала Австро-Угорщині. Тут будувалися готелі, трамплін, кліматотерапевтична станція. Нині Славське відновлює славу гірськолижного курорту європейського значення. Тут на чотирьох горах прокладені гірськолижні траси, які не поступаються, а багато в чому й перевершують відповідні траси в Австрії і Швейцарії. Працюють крісельні і бугельні підйомники. Славське - місце як для професіоналів, так і для аматорів. Зручний цей гірськолижний курорт також і для проведення змагань.
   Інтенсивно розвивається гірськолижний курорт Драгобрат. Він знаходиться в Рахівському районі Закарпатської області біля селище Ясиня. Це найвисокогірніша лижна база країни (1400 метрів над рівнем моря). Така висота, а також підковоподібна експозиція схилів гірського масиву Свидовець дає змогу мати з листопада до травня стабільний сніговий покрив, потужність якого місцями досягає 5 метрів. Це створює просто ідеальні умови для сноубордистів. Є дитяча траса і три підйомники. Драгобрат - єдине місце в Україні, де можливе катання на сніжниках аж в червні та першій половині липня. Їх довжина досягає 500 метрів.
   Як і Буковель, Драгобрат має добре розвинуте сервісне забезпечення: прокат гірськолижного спорядження і сноубордів, ресторани і колиби, дискотека, кінозал тощо. Діє група інструкторів, траси освітлюються, планується будівництво сучасного готельно-рекреаційного комплексу.
  
      -- Мінеральні та термальні води Закарпаття
  
   Одним з найбільших бальнеологічних ресурсів України є мінеральні лікувальні води Закарпаття. Станом на 2012 рік в обласні виявлено їх аж 62 родовища. Перспективи їх освоєння і відкриття та експлуатації нових практично необмежені. Тут нині зосереджено близько 20% всіх родовищ цілющих вод нашої країни. Ще одна характерна особливість мінеральних вод Закарпаття полягає в тому, що в цілому по Україні переважають сульфатні і натрієво-хлоридні лікувальні води. На Закарпатті картина інша. Тут домінують вуглекислі гідрокарбонатно-натрієві води.
   Типи мінеральних лікувальних вод виділяються за назвами їх найвідоміших і найхарактерніших представників у світі. Це ніби фірмовий бренд води, її база для порівняння. Є води типу Боржомі, Віші, Диліжану тощо. Своєрідність і світова унікальність мінеральних вод Закарпаття полягають у тому, що їх важко віднести до якихось відомих світових брендів і тому вони виділяються в окремі самостійні групи. Це Поляно-Квасівська, Сойминська, Келечинська, Ужгородська та інші групи мінеральних вод.
   Автор цих рядків, за перемогу в Республіканській олімпіаді юних-географів-краєзнавців отримав путівку до туристичного табору, який знаходився на перевалі Уклін в Закарпатській області. Ми пройшли понад 170 кілометрів пішки по Карпатах і мали змогу пити воду з різних копанок. Копанка являла собою викопану кимось яму, біля якої стояла лавочка. Яма закривалася лядою. Відкривши останню ми зачерпували кухлями воду і пили її. Після виснажливого підйому в гори ця вода здавалася якимось неземним напоєм. Дійсно, вода "з ями" була схожа на чудовий газований квас. Потім ми йшли далі і зупинялися біля іншої копанки. Вода там теж була дуже смачна, але вже інша. Наступний привал, і знову інша мінеральна і природно газована вода. Тоді ми не думали над тим, яке величезне природне лікувальне багатство приховане в надрах Карпатських гір. Нині його використання може дати нашій країні мільярдні прибутки.
   В наш час в Закарпатті виявлено 11 мінеральних лікувальних вод 11 міжнародних типів і 4 національних типів. Перші і другі по своєму привабливі для відпочиваючих. Міжнародні вже мають відповідну цілющу славу. Національні є унікальними у світі, а все унікальне і рідкісне, як магніт притягає до себе туристів.
   На цей час в області відомі 12 родовищ мінеральних термальних вод. Їх температура коливається в межах 18 - 80 градусів Цельсія. Це теж величезний ресурс розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Закарпаття. Але не лише його. Високотемпературні води цього району цілком придатні для опалення міст і сіл Закарпаття.
  
      -- Унікальний курорт Моршин
  
   Нічим не примітне прикарпатське селище Моршин все більше перетворюється на відомий у світі курорт. Причина цього криється в унікальних місцевих мінеральних водах. Тут, у передгірному прогині Українських або Східних Карпат зосереджуються дуже сильно мінералізовані розсоли. Механізм Їх формування не складає жодної таємниці. В цьому місці зосереджуються товщі солей. Просочуючись з поверхні землі прісні води омивають ці соляні відклади і утворюють дуже сильно насичені солями мінеральні лікувальні води.
   Характерною особливістю місцевих розсолів є доволі різноманітний їх склад. Переважають хлоридно-натрієві і хлоридно-натрієво-магнієво-калійні типи. Так же сильно різниться і загальний рівень мінералізації. Приміром, від "терпимих" хоча і дуже солоних вод з вмістом солей 16 грамів на літр до надзвичайно концентрованих розсолів - 400 грамів на літр.
   Про високомінералізовані місцеві води було відомо давно. Перші письмові свідчення про них відносяться до ХУІ століття. Мешканці ближніх і дальніх сіл віддавна видобували з цих розсолів кухонну сіль як для власного споживання, так і на продаж. З лікувальною метою дані розсоли майже не використовувалися. Десь з 80-х років ХІХ століття цими водами зацікавилися вчені. Вони стали досліджувати хімічний склад розсолів Моршина.
   Світові перспективи Моршина не є якоюсь легендою. Людей завжди притягає все унікальне, яке більше ніде в світі не зустрічається. Такою унікальною річчю є місцева мінеральна вода, наприклад, найвідоміше і найдавніше джерело N1 презентоване шахтною криницею глибиною 50 метрів. На його дні зосереджена справжня ропа. Нічого навіть близького більше ніде у світі немає. Це джерело Моршина переважає за якістю і лікувальними властивостями навіть такі найвідоміші у світі курорти як Марієнбад і Карлові Вари.
   Ще одна унікальна властивість цієї криниці полягає в тому, що на різних товщах води не лише різна мінералізація води - від 16 грам на літр у поверхневому шарі до 400 грамів на літр в придонному, але й різний її хімічний склад. Вчені виділяють тут три різних шари води. Поверхневий шар води хлоридно-сульфатно-натрієвий з мінералізацією 16 грамів на літр. Наступний шар представлений хлоридно-натрієвою водою з мінералізацією 336 грамів на літр. Придонний шар - хлоридно-сульфатно-натрієво-магнієвий. Насиченість його солями найбільша - 400 грамів на літр.
   Рівень мінералізації води в залежності від виділених шарів, а також в цілому доволі суттєво коливається впродовж року, в залежності від погодних умов, наприклад випадіння рясних дощів, а також інтенсивності використання мінеральної води.
   До інших унікальних властивостей моршинської води належить незвично високий рівень її насиченості мікроелементами - йодом, бромом, залізом, марганцем. Ці елементи відіграють надзвичайно важливу роль в лікуванні.
   Звичайно, курортні ресурси Моршина не обмежуються одним джерелом N 1. Тут експлуатується декілька різних свердловин. Всі вони мають значну мінералізацію води. І ось сенсація. Здавалося, б мінеральні води цього типу тут абсолютно домінують і інших геть і шукати. Всі ці стереотипи руйнує джерело N 4. Вода цього джерела настільки прісна (0,17 грамів на літр), що за цим показником ідентична з дощовою. Це дуже рідкісне явище, коли підземні води мають таку незначну мінералізацію. Це гідрокарбонатно-кальцієва вода. До її складу також входять залізо, магній, калій, натрій, сульфати. Але й це ще не все. Ця вода містить в собі радіоактивний газ радон. Вона також насичена киснем.
   Всі ці, а також деякі інші властивості мінеральних вод Моршина висувають його в потенційні лідери світових бальнеологічних курортів.
  
  
      -- Пасіонарна зона планети
  
   Декілька років тому я очолював відділ геополітики та геостратегії Інституту українознавства у Києві. Саме тоді в мене зародилася ідея зробити доволі просту і логічну річ - поєднати в Україні історію з географією в ХХІ ст. В ХХ ст. це зробив відомий радянський історик і географ українського походження Лев Гумільов. Дійсно, за ізраїльськими законами Гумільов є етнічним українцем, так як його мати українка. В Ізраїлі не вважають етнічними євреями тих людей, у яких мати не єврейка, а лише батько.
   Мені не подобається теорія пасіонарності Гумільова в тій її частині, яка пояснює причини нібито раптової жертовності, місійності, цивілізаційної активності деяких народів. Гумільов пояснював це явище тим, що періодично зростаюча сонячна активність призводила до того, що окремі частини нашої планети отримували опромінення, що призводило до мутацій серед місцевого населення і збільшення серед нього кількості людей з активною життєвою позицією до певної критичної маси. Якби головну роль у зростанні активності населення певних зон землі відігравало сонячне випромінювання, то найпасіонарнішими були б мешканці екваторіальної і субекваторіальної Африки, а цього ніколи не було. Крім того, за теорією Гумільова ми ніяк не зможемо пояснити пасіонарність вікінгів у ранньому середньовіччі. Ці люди жили в холодних, близьких до північного полярного кола районах і отримували мінімум сонячної радіації.
   Гумільов за освітою був істориком і тому йшов від історії до географії. Я географ і тому пішов пішов протилежним шляхом. Тобто від географії до історії. В університеті мене навчили не лише складати карти, але й їх аналізувати, порівнювати, накладати одна на одну. Потім я, займаючись спортивним орієнтуванням, самостійно створював карти різних місцевостей. Більш того, географічна карта завжди при мені. Вона в моєму мозку, в моїй ментальності. Звідси й виникла ідея накладання карт одного масштабу, але різного змісту одна на одну. Справжнє відкриття дало накладання історичної карти давніх світових цивілізацій на карту геологічно активних зон нашої планети. Дана ідея виявилася дуже продуктивною. Я навіть сам не сподівався на такий ефект. Дві карти співпали всіма своїми точками як паралельні світи. Не історія творить географію, як вважав Гумільов, а географія творить історію. Наполеон був правий: географія - це доля.
   Зараз уже стало зрозумілим, що карта сейсмічно активних зон нашої планети з її землетрусами і виверженнями вулканів, а також карта кристалічних щитів з їх глибинними тектонічними розломами це карта й найдавніших і найславетніших цивілізацій - Трипільської, Харапської (Індійської), майя, інків, ацтеків, тольтеків, ольмеків, греків, римлян, карфагенян, вавилонян, ассірійців, персів, євреїв, арабів, монголів, китайців, японців, камбоджийців, індонезійців, ефіопів, вікінгів, єгиптян тощо. Винятків немає!!! І найпасіонарнішими, найпротяжнішими у часі, навіть постійно діючими у світі є дві геологічно активні зони - Близький Схід, як сейсмічно активна зона і Україна, як зона найдавнішого на планеті кристалічного щита, розбитого величезними розломами на мегаблоки і ще менші частини з його законсервованою природною силою випромінювання молодої Землі.
   Як показує "історія з географією" мутуюча дія цих зон на людей. які тут проживають різна. На Близькому Сході ударна дія внутрішнього випромінювання планети призводить до того, що тут відбуваються дуже швидкі і гострі події суспільного життя. Швидкоплинні надпотужні прояви земного випромінювання змінюються нетривалими періодами його згасання. В Україні вплив земного випромінювання, набагато менш потужний і різкий, "масажний". Це призводить до повільного зростання "пасіонарності" населення і такого ж повільного затухання його державотворчої активності. Хоча Карпатські гори саме і є тією порівняно невеликою територією України, яка має ударний тип земного випромінювання. Взагалі, таке поєднання двох типів пасіонарного випромінювання земних надр в Україні є унікальним у світі. Воно практично донині є абсолютно не досвідченим і незрозуміло, які його наслідки для розвитку нашої нації будуть спостерігатися в наступний період. Тим більше, що історія нашої нації і держави є цілковито сфальсифікованою і нині ми не можемо отримати з історичних джерел дані, які вказують на дію цього чинника в минулому.
  
  
      -- Таємниця золота Мазепи
  
   Однією з найцікавіших і найактуальніших таємниць нинішньої України є місце, де зберігаються для нащадків величезні скарби гетьмана Мазепи. І це не якесь там міфічне золото, якого ніколи не було. Російський цар Петро І дуже добре знав, про це золото, так як отримував його цілими бочками в подарунок від Мазепи. Тому шукати ці гетьманські скарби почали цілі команди російських загарбників одразу після Полтавської битви. Росіяни перекопали різні місця, де на їх думку це золото могло бути схованим, але безрезультатно. І ось уже понад 300 років ці пошуки продовжуються з тим же успіхом. Шукають золото Мазепи і нинішні "чорні" археологи.
   Звідки ж у Мазепи з'явилися такі статки. Чому його тоді вважали одним з найбагатших людей світу? Причина проста. Сільське господарство України завжди створювало їй величезні статки. Мазепа ж, кажучи радянською канцелярською мовою був дуже професійний господарник. Ця господарська вправність, помножена на працьовитість українців, сприятливий клімат і найродючіші у світі грунти давала свої результати. Мазепа власним коштом і коштом своєї матері побудував і відбудував багато храмів. Москалі дуже старалися, але золото десь пропало. Хоча нікуди воно не ділося. Чужинці просто не знали, де його шукати.
   Де ж тоді знаходять незлічені скарби гетьмана? Очевидно, що Мазепа і його союзник король Швеції Карл ХІІ тікали з під Полтави так стрімко, що захопити і вивезти з собою багато бочок золота просто не могли. Це аксіома. Таким чином, золото гетьмана Мазепи було десь попередньо заховане і про це знало дуже обмежене коло щиро вірних йому людей. Страшні тортури, які застосували москалі проти тих козаків, які на їх думку могли знати про місцезнаходження скарбів не дали результату. Напевно, ці люди просто нічого не знали про них. Де ж тоді золото? Існує декілька версій і багато з них ретельно перевірялися. Однак жодна з них не знайшла свого підтвердження. Тому я вирішив запропонувати ще одну. Для розмаїття.
   Справа в тому, що мій рід Масляків походить з стародавньої лівобережної козацької шляхти. Мої пращури триста років тому належали до козацької еліти Миргородського полку. Триста років тому мій далекий пращур Іван Масляк був отаманом Устивицької сотні Миргородського полку. В 1725 і в 1739 рр. він був довіреною особою гетьмана Лівобережної України Данила Апостола. Петро І дуже довіряв Данилу Апостолу, вважаючи його відданим йому особисто. Імпонував двометровому російському цареві і зріст Апостола (2м 10 см). Масляки теж були не маленькі і не слабенькі. Але Петро І помилився. Данило Апостол був собі на умі. Перейшов на бік російського царя тоді, коли зрозумів, що через дебільність і зраду деякої старшини поразка неминуча. Мазепа був мудрий політик і тому він прорахував всі можливі варіанти розвитку подій. Він знав своїх людей і довіряв Апостолу. Саме йому він і передав свої скарби. Через це москалі й не шукали золото на Миргородщині.
   В 1709 році Іван Масляк, тоді молодий козак, керував загоном, який привіз і закопав золото Мазепи на своїй родовій землі Масляківщині біля села Устивиця нині Великобагачанського району Полтавської області. Це місце не є звичайним у цій місцевості. Там є дуже цікавий і таємничий об'єкт - Червона могила. За розповідями мого покійного батька ця місцевість оповита легендами. Невідомо хто похований в цій могилі. Невідомо звідки, хто і навіщо на цю могилу привіз червону глину, яка так виділяється на масному полтавському чорноземі. Нарешті, з вершини Червоної могили на всі боки відкривається вид на десятки кілометрів. Унікальний орієнтир. До речі, з дитинства я бачив в різних місцевостях України безліч стародавніх високих могил, але жодної зробленої з червоної глини не зустрічав.
   Саме ця могила, як слідує з батькових розповідей і була обрана козаками як орієнтир при організації схованки скарбів їх гетьмана. Це був загін найвідданіших козаків-характерників, які вміли навітьпід тортурами тримати язика за зубами. Нібито золото було закопане в бочках двома концентричними колами навколо могили. Закопане доволі глибоко. Після закінчення роботи побратими поклялися одни одному, що збережуть таємницю назавжди, а своїм нащадкам таємницю матиме право переказати лише їх командир. І тільки нащадкам чоловічої статі. В роду Масляків всі триста років був хоча б один чоловік, продовжувач роду. Таємниця мала бути переказана лише гетьману України лише тоді, коли Україна стане незалежною від влади російських варварів. Якщо ж цього не трапиться чи перерветься рід-оберіг скарбів вона мала назавжди пітти в небуття.
   Деякі дані вказували на те, що інформацію про місце знаходження скарбів Мазепи крім моїх пращурів знали і передали власним нащадкам і інші люди. Не думаю, що багато козаків того загону і їх нащадків вижила за триста років російської влади в Україні. Особливо немилосердним для полтавців, як і для всіх українців було ХХ ст. Часи так званої "радянської влади". Коли росіяни цілеспрямовано знищували українців і перш за все Голодомор 1932-1933 рр. Тоді належність до козацької еліти означало вірну смерть І мій батько вижив лише втікши до Харкова, де працював робітником на нанішньому танковому заводі. Його брат взагалі потрапив аж на Далекий Схід.
   І ще про одну подію розповідав мені батько. В 1917 році Устивицею поширилася чутка, що з Молдавії з міста Бендер приїхали якісь люди, які розпитували місцевих жителів про те, де знаходиться Червона могила. На наступний день на Винбарях, є такий район на горі поблизу села, пастухи біля Червоної могили знайшли глибоку яму, а в ній залишки зогнилої бочки і дві золоті монети. Якщо ми згадаємо, що саме в Бендерах помер гетьман Мазепа, то це можна розцінити як додатковий аргумент на користь цієї легенди. Якби там не було, а золото Мазепи цілком реальна, а не міфічна річ. А ось де воно заховано... Напевно воно все ще чекає своїх Мозолевських і Шліманів.
  
      -- Обриси України і її доля
  
   Дехто з географів- містиків вважає, що доля країни визначається її обрисами. Можливо в цьому щось і є. Ми ще надто мало знаємо про світ, в якому живемо. Географи при вивченні різних країн, а також при викладанні курсу "Країнознавство" для студентів-міжнародників проводять тестові перевірки засвоєних знань, пропонуючи студентам за обрисами країни визначити її назву і позначити місце розташування столиці.
   Ці ж географи-містики вважають, що реальна зміна обрисів країни неминуче змінює і її долю та поведінку як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Науково довести такі твердження, як і їх спростувати реально неможливо. Точно так, як і намагатися науково довести, що Бог існує, чи його немає. Людина може лише вірити чи не вірити в такі речі. Область віри не є чимось абсолютно відокремленим від області науки. Багато наукових відкриттів було здійснено вченими, які спочатку щиро повірили в існування тієї чи іншої закономірності.
   Якщо аналізувати історичні факти, то цілком формально привязати зміну обрисів країни до змін в її внутрішній і зовнішній політиці цілком можна. Інша справа, що причиною таких змін може бути, наприклад, поразка чи перемога певної країни у війні і пов'язані з цим територіальні втрати чи набутки. Людські і ресурсні втрати можуть підірвати потенціал розвитку будь-якої країни. Але трапляється і навпаки, коли країна, скинувши непотрібний їй "баласт" втрати перетворює на набутки і отримує імпульс для подальшого розвитку. Є країна, яка з маніакальною впертістю всю історію свого існування займалася "збиранням земель" постійно змінюючи власні обриси Це, звичайно, Росія з якою нам не пощастило бути сусідами. А може, в стратегічному сенсі, звичайно, саме навпаки. Говорити про те, що Радянсткий Союз не був все тією ж Російською імперією під цілком камуфляжною назвою "для дурних" нині просто смішно.
   Містичний географічний світогляд стверджує, що загостреність території країни, її клиноподібний характер обрисів не є сприятливим для розвитку держав і навіть цілих материків і частин світу. Так, загостреність на південь обрисів Африки, Індії, Південної і Північної Америк вважається не вигідним для стратегічного розвитку держав, які знаходяться в клиноподібних "відростках". Дійсно, в Африці це Сомалі, в Індії Тамілнад, в Північній Америці Мексика і країни Центральної Америки, в Південній Америці Аргентина і Чилі. Ці країни безупину "колотяться". Не є сприятливим і "розірваність" території держави: Індонезія, Філліпіни, США, Росія, Греція тощо. Анексувавши Крим в України фашистська Росія неминуче додала нові гострі проблеми для свого існування. Божевільні правителі цієї країни здається не зважають ні на які чинники заради міфічного "збирання" земель і намагання насильно "ощасливити" країни і народи, які хочуть жити власним, нормальним людським життям.
   В сенсі зміни обрисів території країни розірваність простору імперій не є завжди несприятливим чинником для метрополій. Скажімо, якби мексиканці жили нині по сусідству з іспанцями, а не були відділені від них на тисячі кілометрів океаном, вони поводили б себе стосовно іспанців точно так як поводять росіяни стосовно українців. Намагалися б захопити її військовою силою, заявляли б, що вона з іспанцями є одним народом, напившись текіли лізли б з автоматами, "Градами" і "Буками" на її територію. Іспанці просто не розуміють, як їм повезло, що мексиканські "брати" так від них далеко. А ось нам не поталанило. Якби київські князі своїх чисельних синів і племінників відправляли конкістадорами завойовувати не угро-фінську Московію, а, скажімо, Малу Азію, історія України і світу і обриси нинішніх країн були б зовсім іншими, ніж вони є нині. Українці і угро-фінсько-слов'янсько-татарські метиси росіяни співвідносяться між собою точно так, як індіансько-іспанські метиси мексиканці з іспанцями. Різниця лише у географії, а не в історії.
   Взагалі то обриси материків в основному "тупі" у північному напрямку і "гострі" на південь. "Найтупіша" частина Євразії в її кліматично сприятливій для життя і господарської діяльності людини частині саме і знаходиться між Чоним, Каспійським, Середземним, Червоним морями і Перською затокою. У світі це єдине таке місце, яке повністю позбавлене обрисової гостроти і яке знаходиться між стількома надто важливими водоймами.
   А тепер ближче до України. Що чи кого нагадують її обриси? Скажімо Італія є класичним жіночим чобітком за власними обрисами, звичайно. Дехто стверджує, що і політика цієї країни як внутрішня, так і зовнішня аж занадто "жіноча", сповненв емоцій та романтичних нахилів. Скажімо Іран за обрисами нагадує перський килим, який м'яко стеле, але на якому жорстко спати. Індія є ромбом, який у езотеричних вченнях не є надто вже сприятливою фігурою. Нова Гвінея за обрисами нагадує "супову" черепаху, яку поділили між собою для обіду дві країни. Гратися з обрисами країн можна нескінченно. Ця як придумувати, що чи кого нагадують за формою хмари.
   Проблема містичного тлумачення обрисів України - найскладніша проблема в Європі. Справа в тому, що нині ми маємо три обриси нашої країни. Перший, так би мовити офіційний чи формальний визначився у 1991 р. і затверджений світовим співтовариством і Будапеським меморандумом. Другий обрис є нинішнім з фактичними реаліями без анексованого фашистською Росією Криму і окупованої частини Донбасу. Третій, так би мовити геостратегічний, це Велика Україна в межах етнічних земель української нації.
   Якщо брати до уваги саме останню, то ми отримаємо дивовижне поєднання, комбінацію в обрисах Великої України прямокутника з трикутником і колом. Основна частина виступає базовою і має найсприятливішу для майбутнього соціально-економічного розвитку прямокутну форму. Трикутник (Крим) служить територією майбутньої Чорноморської експансії України. Кубань - у вигляді кола слугуватиме основою жорсткої української експансії на Північному Кавказі яка спочатку буде оборонною, на що і вказує колові її обриси. Кадирівська Чечня просто не розуміє (внаслідок низького інтелектуального розвитку), що за участь у російській агресії проти України їй прийдеться заплатити дуже велику ціну. І тоді "забута" кадирівцями депортація чеченців росіянами буде виглядати лише незначним епізодом.
   Якщо вже ледь не офіційною наукою є нумерологія і гадання на картах таро, то чому наукою не може бути містичний географічний напрямок з умовною назвою "обрисологія"? У крайньому разі обриси країни є цілком реальною річчю.
  
      -- Містичне місце розташування Києва
  
   Як би історики і географи не намагалися пояснити з наукової точки зору, на основі принципів цих двох головних наук (простір-час), місцезнаходження Києва, в них так нічого і не вийшло. Головний аргумент істориків - так склалося історично. Під це визначення можна "загнати", що завгодно. Географи не оригінальніші за істориків. Вони пояснюють виникнення Києва саме в даному місці вигідним (сприятливим) географічним положенням. Це теж доволі універсальне визначення.
   Всі ці твердження істориків і географів про причини виникнення і подальшого існування Києва в тому місці, де він знаходиться і нині можна взати за основу. Однак, вони потребують суттєвого уточнення. Ну, скажімо, американське місто Детройт. Воно виникло історично на сприятливому для соціально-економічного розвитку місці. І ось переважно з внутрішніх причин на початку ХХІ ст. це місто занепало. Ось інший приклад, столиця США Вашингтон. Вона виникла на історично обумовленому місці з надзвичайно сприятливим географічним положенням. До того ж це столиця, що служить додатковим стимулом для розвитку. А населення цього міста постійно зменшується, хоча здавалося б за всіма історичними і географічними постулатами мало б збільшуватися. І знову тут основну роль відіграють не зовнішні, а внутрішні чинники. Якщо ми проаналізуємо більшість інших прикладів у світі, то побачимо, що майже скрізь внутрішні чинники у занепаді міст будуть домінувати. Зовсім інша ситуація з Києвом.
   Протягом тисячоліть власного існування, ще з часів Трипільської держави 7,5 тис. років тому Київ завжди був столицею послідовно виникаючих і занепадаючих державних утворень. При цьому його занепад ніколи не визначався внутрішніми чинниками, а лише зовнішніми. Це говорить про те, що столиця України фіксувалася і утримувалася саме в даному місці ще чимось, окрім чинників історичних і географічних.
   Що ж це за таємничі, донині не розкриті і не названні чинники незнищенності столиці нашої держави, а також періодичної відроджуваності Києва саме в цьому місці, а не де-інде? Звичайно, що тут можна "накрутити" немало релігійних і містичних причин: від Божого промислу до чисельних відьомських Лисих гір на дніпровських пагорбах. Є версія про те, що Київ знаходиться в самій основі Дніпровського тризуба, священного місця злиття трьох основних рік осьової України - Дніпра, Прип'яті і Десни. Цей містичний плин води з Заходу, Півночі і Сходу ніби символізує собою універсальний характер України і її столиці.
   Але особисто я все ж таки схиляюся до наукового пояснення історико-географічного феномену Києва і вважаю, що незнищенність Києва на місці його знаходження впродовж тисячоліть визначається цілком об'єктивними і реальними географо-геологічними чинниками. Межовість, рубіжність столиці України залишається донині не дослідженим явищем. Рубіжність в усьому. В усіх головних природних компонентах. Таке трапляється вкрай рідко на нашій планеті. Київ - єдина столиця світу, яка розміщена одночасно в двох природних зонах. При цьому це південний край зони мішаних лісів і північний край лісостепової зони. В орографічному сенсі Київ розміщується на межі одразу трьох утворів: Придніпровської височини, Поліської низовини і Придніпровської низовини. В геологічному відношенні столиця України знаходиться на межі Українського кристалічного масиву (Українського щита) і Донецько-Дніпровського прогину (западини). Український щит у цьому місці, а найбільше в районі нинішньої правобережної центральної частини міста розбитий глибинними розломами. Саме по цих "каналах" з надр нашої планети на мешканців Києва тисячоліттями лине мутаційне випромінювання. В ньому знаходиться мільйонами років законсервована сила молодої Землі. Це і є та цілком реальна, а не міфічна нездоланна сила, яка примушує Київ постійно відроджуватися на одному й тому ж місці впродовж багатьох тисячоліть. Знамениті Змійові вали і є свідченням того, що вже тисячі років тому українці робили все залежне від них, щоб врятувати свою столицю від зовнішнього знищення. Вони знали, а може швидше за все відчували, що сила випромінювання земних надр не дадуть йому занепасти з середини.
   Нинішні події з агресією проти України фашистської Росії, викладені в Інтернеті плани по захопленню Києва російськими фашистами, вказують на те, що росіяни знають про незнищеннійсть столиці України. В Росії таких місць животворної сили просто немає. Ні Москва, ні тим більше Санкт-Петербург не мають власного "Зарядного пристрою". Це цілком штучні утворення, які виникли абсолютно випадково і тому приречені на внутрішній цілком природний і закономірний занепад і забуття. Тому Росія так і вчепилася за Україну, українців і Київ. Реальним її планом є захоплення Києва і перетворення його на власну столицю, тобто столицю Російської імперії.
  
      -- Ще раз про містичну силу української землі
  
   Інтерес до України у світі у зв'язку з агресією проти неї фашистської Росії іноді набуває парадоксальних рис. Спочатку люди починають цікавитися нашою країною у звязку з війною Росії на Донбасі і анексією нею українського Криму, а потім цей інтерес мимоволі перекидається на інші сфери українського буття. Зокрема, у світі прокинувся інтерес до українського агропромислового комплексу і українських харчів взагалі. Які причини цього доволі незвичного явища?
   Справа в тому, що поступово продукція сільського господарства і харчової промисловості України завойовує все міцніші позиції на світовому і перш за все на європейському ринку. Світові експерти з продовольства одностайні в тому, що Україна з часом перетвориться на головного виробника і експортера харчової продукції у світі. Споживачі ж українських харчів з багатих європейських країн, звиклі до якісної і смачної продовольчої продукції, якою їх забезпечують місцеві фермери, цілком несподівано для себе почали відкривати чудові природні смаки української їжі.
   Але чи є ці відкриття лише новітніми відкриттями ХХІ ст.? Аж ніяк. Якщо ми хоча б побіжно переглянемо деякі історисні джерела, то побачимо, що про українську кухню, українські харчові продукти, їх принади і переваги писали практично всі мандрівники. Від самих перших писемних свідчень до хвали українській кухні з вуст такого генія як Гоголь. Тим більше, що йому, який жив у Росії, було з чим порівнювати. "Проклятиє кацапи, єдят щі даже с тараканамі", - писав цей письменник. А за часів Радянського Союзу вся армія і не лише вона їли український борщ і український хліб. Нікому б і в голову не прийшло замінити їх на кислі російські щі і такий же хліб. До агресії фашистської Росії цілі області цієї країни приїздили до Харкова і інших міст України щоб закупити ковбасу і інші смачні українські продукти.
   Звичайно, що найбільше обізнані в перевагах українських харчових продуктів ті народи, які найчастіше "гостювали" в Україні. Я маю на увазі поляків, німців і росіян. Цікавим є зміст деяких оприлюднених листів німецьки солдат, які перебували під час Другої світової війни на українській території. Всі вони звертали увагу на природну смакоту української їжі. Зрозуміло, що прості солдати не могли розуміти причин цього явища. Але добре знали їх керівники цієї держави. Саме тому командування німецьких військ в Україні отримало наказ вантажити на залізничні платформи правобережний український чорнозем і вивозити його до Німеччини. Там його як добриво розкидали по німецьких полях. Це документально зафіксовані факти.
   Нині мало хто знає, що керівництво нациської Німеччини здійснювало на окупованій території України цілеспрямовані експедиційні дослідження. Комплексні екпедиції складалися з різних фахівців - антропологів, археологів, географів, геологів, грунтознавців, кліматологів тощо. Саме вони й переконали керівництво цієї держави, що український правобережний чорнозем є феноменальним явищем нашої планети. Після завершення війни матеріали цих екпедиційних досліджень потрапили до СРСР і осіли на полицях архівів МГБ (КГБ). І нині це одна з причин того, що Росія ніяк не може відчепитися від України і так її до смерті "любить".
   Вияв впливу природних умов якоїсь країни на специфічні смакові особливості її харчової продукції іноді набуває доволі специфічних рис. В 1956 році Росія, як нині на Україну, напала на Угорщину. Остання так само тоді намагалася випручатися з "братніх" ведмежих обіймів. Сотні тисяч угорців вимушені буля рятуватися втечею зі своєї країни, щоб не опинитися під п'ятою окупантів. З Угорщини втекли всі найуспішніші виробники угорських харчових продуктів. В тому числі знаменитих у світі, як тепер кажуть брендів ковбаси салямі-пік і токайського вина. Ці люди заснували свої справи з виробництва цієї ж продукції в США , Німеччині, Австрії, Франції та інших країнах. І тут зовсім неочікувано виявилося, що ні ковбаси, ні вино в діаспорі вже не мали тих чудових і неперевершених смакових якостей, як на Батьківщині. Тоді ледь не вперше серйозно звернули увагу на те, що різні природні умови, різна земля, на якій вирощується та чи інша сільськогосподарська продукція, корми для худоби і виноград дають різний результат.
   Саме тому, вирощені на Правобережній Україні сільськогосподарські культури і тварини стають основою для створення об'єктивно найякіснішої харчової продукції у світі. Взагалі, правобережний український чорнозем є феноменальним природнм явищем нашої планети. За всім комплексом нинішніх природних умов його в цьому регіоні не має бути. Це "подарунок" нам від минулих епох, коли клімат тут був інший.
   Однак, якби там не було, а український чорнозем має унікальну, законсервовану в ньому силу молодої Землі Українського кристалічного масиву на якому він залягає. Напевно, вже давно пора, продаючи українську продукцію сільського господарства і харчової промисловості інформувати наших торговельних партнерів, та і увесь світ в цілому, про її феноменальні якості і відповідно продавати дорожче.
  
  
  
  
  

Частина шоста

Містичні місця і особи України

      -- Ставка Гітлера "Вервольф"
  
   Ставка Гітлера під Вінницею "Вервольф" або українською "Вовкулака" була підірвана німецькими військами, коли вже стало зрозуміло, що прийдеться відступати далі на захід. З того часу це місце обросло багатьма легендами і міфами і донині вражає уяву багатьох людей не лише в Україні. В чому ж тут справа? В містичній назві ставки, в особі самого Гітлера, в схильності останнього і його соратників до окультних наук? Чи може це одне з тих місць в Україні, яке народ споконвіку вважав містичним місцем, на кшталт знаменитих у нас Лисих гір, яких по нашій державі розкидано багато сотень.
   Що нам відомо про це місце на Вінничині? Чому саме воно було обрано для ставки містичної особи, якою був Гітлер, життя і смерть якого таять в собі багато таємниць і загадок. Здавалося б і в Україні, і в Білорусі, і в Росії, і в Прибалтиці можна було б відшукати набагато зручніші місця для ставки. Чому ж тоді була обрана Вінниця?
   Відомо про цілі експедиції, які посилав Гітлер і його підручні до таємничого Тібету. Німці там шукали прабатьківщину арійців, стародавні езотеричні знання, які сучасна людина вже втратила. Їх цікавило, що таки реально дає тій чи іншій нації нездоланну силу в її цивілізаційних потугах. Чому одні нації нібито безпричинно і раптово починають бурхливо розвиватися, а інші в той же час занепадають? Шукали вони там і місце походження прийнятого ними державного символу свастики. Одним словом, нацисти намагалися знайти ту територію, яка, на їх думку, була місцем, де розгадуються всі загадки, де існує незбагненний зв'язок між цим світом і світом прийдешнім.
   Про те, що німецькі вчені виїжджали в експедиції в різні частини світу на пошуки міфічного Граалю, мабуть відомо всім. Однак була територія світу, куди їм шлях був заказаний. Нею була Україна, яка входила тоді до складу Радянського Союзу. Така можливість з'явилася в них лише в період з 1941 по 1944 року, коли вона окупували Україну.
   Що нам відомо про цей період? Практично нічого. Які дослідження проводили німці на території України і чи проводили взагалі? Виявляється не тільки проводили, але й надзвичайно інтенсивно. Це просто історичні факти. Особливу увагу німецьких геологів, географів, археологів притягувала до себе Правобережна Україна і та її частина, яка знаходиться над Українським кристалічним масивом. На відміну від нас тодішніх, та й нинішніх, німецькі історики знали справжню історію України. Відомо було їм і про те, що саме тут послідовно зароджувалися великі цивілізації минулого Трипільська, Скіфська, Сарматська, Готська, Антська, Київська Русь. Українська княжна стала імператрицею Священної римської імперії, яку вони вважали попередницею Третього рейху. Саме тут, на Черкащині німецькі археологи відкопали багатотисячолітню кам'яну свастику. Те, що вони шукали, але не знайшли в Тібеті, німецькі вчені виявили в Україні.
   Нацисти зрозуміли той зв'язок, який існував і існує між Українським щитом з його підвищеною радіацією і виникненням тут великих цивілізацій. Гітлер сам захотів мутувати в лідера всього світу. Тому він і віддав наказ будувати свою ставку в самому серці Українського кристалічного масиву з його законсервованою містичною силою молодої Землі.
  
  
      -- Чорнобильська зона
  
   Навколо катастрофи на Чорнобильській атомній станції донині обертається немало всіляких таємниць і незвичних оповідок. Нічого дивного в цьому немає. Всі визнають феноменальний характер цього явища. Недаремно ж Чорнобильську трагедію називають найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття. Одні американські автори наприкінці ХХ століття написали книжку з назвою "Економіка катастроф". В ній вони на конкретних фактах, включаючи й Чорнобиль, доводять, що Радянський Союз, який в останні роки його існування всі дружно називали "Країною дурнів", всі роки існував як економіка катастроф. Знаних і незнаних нами катастроф (незнаних було набагато більше) в "Країні дурнів" було неправдоподібно багато. Це не могло не привести таку країну до цілком логічного кінця. І Чорнобильська катастрофа була одним із каталізаторів, який цей кінець прискорив.
   Пригадую, коли вирішили будувати атомну електростанцію під Києвом лунали голоси про те, що споруджувати її під самою столицею України вкрай небезпечно. А якщо трапиться катастрофа, що тоді робити? Всім скептиками авторитетно відповів тодішній президент Академії наук Радянського Союзу академік Александров. Він поклявся, що ні аварія, ні катастрофа на радянських атомних станціях навіть в принципі неможлива. Він, буцімто, готовий поставити ліжко під самим корпусом станції і спати на ньому, щоб остаточно переконати скептиків. Після катастрофи він, звичайно, про свої слова забув.
   Чому ж ця катастрофа трапилася? Головним чинником, звичайно, є сама комуністична система господарювання, та й життя в цілому. Піраміда державного управління формувалася так, що на саму гору потрапляли абсолютні невігласи, які, щоб показати свою потрібність і значущість, скрізь втручалися і віддавали найбезглуздіші накази і розпорядження. Одне з них і запустило механізм руйнації четвертого енергоблоку Чорнобильської станції.
   Лише тепер ми знаємо, що і тоді були люди, які казали, що будувати атомну станцію в тому місці, де вона була розміщена не можна. Люди з містичним спрямуванням власного інтелекту звертали увагу на віщування Нострадамуса. Цей футуролог-містик попереджав про "Зірку полин", яка впаде на Україну. Чорнобиль, одна з українських назв різновиду полину. Взагалі полин є рослиною, яка символізує собою гіркоту життя людини, її муки і страждання. І після спорудження, а потім катастрофи на станції ці муки прийшли в серця і душі мільйонів людей. Одні страждали фізично, а інші душевно.
   Геологи попереджали, що станцію запланували розмістити на самому краю Росинсько-Тікицького мегаблоку Українського кристалічного масиву. Тут знаходиться грандіозний розлом у земній корі, що в цілому є небезпечним явищем в будь-якому сенсі. Звичайно, переважно не в тактичному, а в стратегічному. Розломи в земній корі явище донині в повній мірі не досліджене і багато в чому не зрозуміле. Які "флюїди" піднімаються по них з земних глибин достеменно ніхто не знає.
   Немало таємниць ховається і в самій Чорнобильській зоні. Розповідають про величезні бетонні бункери, щось на зразок гітлерівського "Вервольфа" під Вінницею. Нібито вони були споруджені на випадок війни як своєрідне підземне місто, де мало переховуватися місцеве населення. Інша легенда розповідає про те, що таких бункерів нібито чотири і вони розміщуються по кутах величезного чотирикутника. В центрі його і знаходиться "підстрелена" атомна станція. В кожному з вірогідних бункерів стоїть величезний генератор. Їх цілеспрямована дія в одну точку нібито й зруйнувала четвертий реактор.
   Чорнобильська атомна станція не лише виробляла електроенергію, але й була заводом з виробництва сировини для створення ядерної зброї. Наступна легенда саме через цю її функцію і приписує диверсію з боку іноземних спецслужб, які замірилися підірвати обороноздатність країни.
   Є й взагалі екзотичні трактування причин Чорнобильської трагедії, які пояснюють катастрофу на четвертому енергоблоці прямим влучанням у будівлю станції метеориту або втручанням інопланетян, які не дали поширитися трагедії за межі Європи і набути вселенських масштабів. Нібито над чорнобильською станцією після вибуху четвертого реактора були помічені якісь невідомі науці об'єкти, які сканували ситуацію на місці.
   Звичайно, були обставини, які значно зменшили наслідки Чорнобильської катастрофи для України. Але вони пов'язані з напрямком панівних вітрів одразу після вибуху реактору. Вітер в дні найбільших викидів радіації в атмосферне повітря дув з півдня на північ і відносив радіацію з території України. Потім він змінив напрямок. Однак, за цей час героїчними зусиллями людей викиди були зменшені. За це ці герої заплатили своїм життям і здоров'ям. Ніякі інопланетяни не врятували б нас, якби не було таких людей.
  
      -- Загадки Кам'яної могили
  
   Ви вже звернули, напевно, увагу на те, що таємничі і містичні місця України переважно пов'язанi з Українським кристалічним масивом. Все що ми розглядаємо донині так чи інакше пов'язане з цим дивовижним природним утворенням. Не є винятком і Кам'яна могила. Хотів би наголосити, що в літературі і в розмовах інколи плутають Кам'яну могилу з гранітним масивом Кам'яні Могили. Останні знаходяться на території Кам'яномогильського стeпового заповідника, розташованого у Куйбишевському районі Запорізької області та Володарському районі Донецької області. Tут, у верхів'ях річки Коротиша, на поверхню виходять граніти Приазовського кристалічного масиву. Кристалічні породи у вигляді вивітрених скель з чисельними нішами, гротами та ущелинами тягнуться від північного сходу на південний захід вздовж річки Коротиша двома паралельними пасмами і приблизно на 100 метрів здіймаються над навколишньою місцевістю.
   Східне пасмо вище і має крутіші схили. Поміж цими пасами лежить долина. Центр масиву з рожевих крупнозернистих гранітів. Різноманітність мінералів, які входять до складу порід масиву, підвищують його мінерало-петрографічне значення. Певна загадковість даного геологічного утворення полягає в тому, що воно є ніби дзеркальним відображення відомого Словечансько-Овруцького кряжу, який знаходиться на півночі Житомирської області. Якщо з фізико-географічної карти вирізати Придніпровську височину з її продовженням на північ у вигляді Словечансько-Овруцького кряжу, а на південь у вигляді Приазовської височини і скласти цю вирізку по косій лінії в районі Черкас, її половинки майже повністю накладуться одна на одну. Ці здавалося б позбавлені будь-якого сенсу вправи насправді виглядають такими лише на перший погляд. Згадаємо хоча б німецького вченого Вегенера, який з таких вирізок створив знамениту свою теорію дрейфу материків.
   Однак є ще одна Кам'яна Могила, яка відома археологам і історикам всього світу. Вона являє собою пісковиковий останець поблизу села Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. В цьому дивовижному природному утворенні, який ніби якоюсь невідомою силою створений у пласкому степу, на стелях стародавніх пісковикових навісів і гротів, а також під багатьма кам'яними плитами збереглися донині сотні вирізаних фігур тварин. Можна побачити представників степової фауни: оленів, антилоп, биків, коней. Є зображення і хижаків. Значно рідше трапляються зображення людей і їхніх слідів. Звичайними є вирізані на камені геометричні узори і різні, не завжди зрозумілі знаки. В деяких місцях збереглися сліди червоної фарби. Згадаємо, що індоєвропейці України, своєї прабатьківщини, посипали обличчя власних покійників при похованні червоною вохрою. Цей обряд зберігся в українців протягом тисячоліть. Згадаємо хоча б звичай покривати обличчя загиблого козака червоною китайкою.
   Стосовно того, хто і коли вирізав ці знаки і фігури і зробив надписи, вчені продовжують сперечатися. Це одна з найбільших археологічних і історичних загадок планети. Чим служила для людей Кам'яна Могила? Святилищем чи давньою обсерваторією? Чому протягом тисячоліть вона притягала до себе людей? Чому нічого подібного не знайдено в не так далеко розміщених звідси Кам'яних Могилах, про які згадується в цьому дописі раніше? Як бачимо запитань більше, ніж відповідей.
   Зображення Кам'яної Могили, на думку однієї групи вчених належить до періоду від кінця палеоліту до залізного віку. Інші ж вважають, що все це створене людьми не раніше неоліту. Безперечно, що тут залишили сліди і готи. Знайдені тут і скандинавські письмена-руни. Загадка Кам'яної Могили донині не розгадана і навряд чи буде колись розгадана. Це пов'язано з заглибленістю історії нашої держави і нації в тисячоліття.
  
      -- Чому не вдалося зруйнувати Софію Київську?
  
   Відомо, що Київ в усі останні віки називали Єрусалимом над Дніпром. Уже за часів Київської держави в ньому налічувалося понад 400 храмів. Спочатку їх зруйнував московський князь Боголюбський. Невідомо якого бога він любив? Напевно, любив російського, а не любив українського. І нарешті довершив знищення Києва і його храмів хан Батий. Потім за відновлення київських святинь взявся гетьман Іван Мазепа. І розпочав він з відновлення Софії Київської. Не випадково. Вже тоді існувало таке повір'я, яке сягало сивої давнини - поки існує Софія Київська, буде існувати й українська нація.
   Навколо Софії Київської, містичного символу України постійно відбуваються такі ж містичні події, які нерідко не можна пояснити з точки зору наукової формальної логіки. Багато версій існує стосовно того, чому цей храм не був зруйнований. Зруйнували ж все, комуністичні варвари навіть підірвали Михайлівський золотоверхий монастир, усипальницю одразу п'ятьох Київських князів, якому вдалося пережити всі лихоліття протягом багатьох сотень років. Софія Київська пережила все страшне для нашої нації ХХ століття - війни, голодомори, окупації, депортації тощо. Чому ж так сталося? Одні дослідники пишуть, що серед експертів, які мали винести вердикт про те, що цей храм не має ніякої історичної цінності і тому його треба зруйнувати знайшовся непоступливий чоловік. який цей папірець не підписав, що і врятувало святиню української нації.
   Теза надто вже сумнівна. Рішення про руйнування Софії Київської приймалося особисто Сталіним і ніхто йому не міг перечити. Як кажуть, Карфаген мав бути зруйнованим. Він і був зруйнований і зрівняний з землею, але Софія Київська вижила, незважаючи на вердикт тирана, збоченця і вампіра. Дійсно, як таке могло трапитися? Інша версія говорить нам про те, що за Софію Київську заступилися французи. Вона є усипальницею князя Ярослава Мудрого, він її і збудував. Цю людину називали "тестем Європи". Дійсно, його доньки в ранньому середньовіччі стали королевами і імператрицями багатьох країн Європи, в тому числі і Франції. Анна Київська, донька Ярослава Мудрого, привезла до Парижу українське Євангеліє, на якому потім присягали всі французькі королі. Кажуть, що французький уряд звернувся до Сталіна з проханням не руйнувати Софію Київську, як творіння тестя французької монархії.
   Ця легенда вірогідніша за попередню, але хіба зважав Сталін на такі прохання, якщо вони навіть були? Цей тиран мав необмежену ніким і нічим владу і своїх рішень не відміняв ніколи. Принципово. Однак, не зважаючи на це, Софія Київська вижила. Є таке поняття в релігії як егрегор. Це вібрація мільйонів думок, прагнень і молитов людей, які хочуть одного і того ж. Схоже, що і Софію Київську врятував саме український егрегор. Мільйони людей молилися, щоб їхня святиня була врятована. І це відбулося. Так само як мільйони українців в усьому світі молилися, зверталися до Бога, щоб постала незалежна держава Україна. І вона постала.
   Містична сила Софії Київської нікуди не поділася. Вона і нині з нами. Подивіться, які події постійно відбуваються навколо неї. То її хотіло захопити знамените "Біле братство", щоб перетворити на свій головний храм, то активістки відомої жіночої організації Femen окупували дзвіницю Софії Київської, то представники Московського патріархату вимагали передачі їм святині нашої нації. Намагання захопити чи зруйнувати Софію Київську не є випадковими. Це намагання захопити чи знищити саму українську націю. Росіяни з якоюсь просто містичною ненавистю намагалися знищити у Києві всі сліди багатотисячолітньої історії України і української нації. Їм вдалося зруйнувати все, окрім Софії Київської, містичного оберега української нації. І зовсім не випадково, розпочавши чергову війну проти України в 2014 році росіяни вустами своїх найманців-терористів на Донбасі заявляють, що їхньою метою є захоплення і зруйнування Києва. Немає сумніву, що якщо їм це вдасться першою жертвою цього московського воїнства Антихриста стане саме Софія Київська
  
      -- Острів Хортиця
  
   У Запоріжжя на Дніпрі розкинувся найбільший на річці острів Хортиця. Він з давніх-давен приваблював мандрівників своєю таємничою величчю і красою. Ось що писав про Хортицю відомий український дослідник Запорізької Січі академік Д. Яворницький: "тут Дніпро здається таким диким, і разом з тим величним і чарівним, що мимоволі звертає на себе увагу людини, вселяє в неї водночас і страх до себе і якесь священне благоговіння". В час козацької вольниці на Хортиці знаходився стан запорізьких козаків, адже острів являє собою природну, важкодоступну фортецю.
   Ландшафт Хортиці надзвичайно різноманітний. Нагромадження гранітних скель, стрімчаки, балки і урочища, які вкриті чагарником, степові ділянки, що чергуються з хвойним лісом, тополині гаї, насадження білої акації і шовковиці - все це поєднання витворює незвичну красу. З часів запорізьких козаків збереглися назви окремих скель і пов'язані з ними чисельні легенди - Два Брати, Стовпи, Запорізька миска та багато інших.
   В геологічному відношенні Хортиця, як і більшість українських містичних місць, наділених якоюсь незбагненною силою і впливом на людей, лежить на Українському кристалічному масиві. Більш того, це центральна частина його Придніпровського мега-блоку, який дуже близько підходить до поверхні землі і в багатьох місцях виходить на денну поверхню. На Хортиці знайдено одні з найдавніших гірських порід світу. Вік гранітів, які тут знаходяться на самій поверхні визначений радіовуглецевим аналізом і досягає 3 млрд. років. Таким чином, в цих дніпровських скелях на острові Хортиця дійсно законсервована нездоланна сила молодої Землі.
   Дуже схоже, що Запорізька Січ на острові Хортиця була заснована не тільки через вигідне географічне положення цієї місцевості, природний захист у вигляді стрімкої течії річки, але через деякі містичні речі, які люди в той час відчували набагато гостріше, ніж ми. Незалежність України, яка протягом століть воювала на три фронти, могла забезпечити лише якась духовна, нездоланна сила, яка підживлювалася від природного генератора. Геополітики знають, що жодна нація не здатна витримати війну навіть на два фронти. Згадаємо Німеччину, яка в Першій і Другій світових війнах воювала на два фронти і обидва рази програла. Не тому, що німці погані вояки, чи в них керівництво недолуге. Вони повинні були програти не зважаючи на всі зусилля. Цілком об'єктивно. Українці ж віками воювали на три фронти - проти Польщі, проти Росії і проти Туреччини і вижили. Незважаючи на ніякі об'єктивні обставини нашого життя.
   Одним із таких містичних символів української нації, який допоміг нам вижити і була Хортиця з розміщеною на ній Запорізькою Січчю. Аж до підступного руйнування Запорізької січі, яке було здійснене обманом, ніхто не міг захопити це орлине гніздо. І турки, і поляки, і росіяни завжди підкреслювали незрозумілий їм містичний характер запорізького козацького братства. Саме на цьому грунті і виник інститут знаменитих козаків-характерників, яких не брала ні куля, ні шабля. Цей феномен у нас донині не вивчений і не досліджений. А це ганьба для нас, сьогоднішніх українців. Якщо бойовий гопак більш-менш досліджений і відроджений, то характерництво ще чекає своїх Яворницьких. Саме через містичне характерництво росіяни не вважали українців в цілому і козаків зокрема православними, поляки вважали їх язичниками, а турки казали, що на Запоріжжі живе сам Шайтан.
  
      -- Чи небезпечно жити на вулиці Воровського?
  
   Один мій веселий знайомий, який має офіс на київській вулиці Воровського, коли я його запитую, де можна з ним зустрітися, неодмінно відповідає - давай зустрінемося в мене на вулиці Злодійського. Мій знайомий людина відома і поважна, лікар-психіатр, професор і академік, який має праці, опубліковані в багатьох країнах світу. Його важко запідозрити в використанні ненаукових підходів. Так ось, цей відомий доктор медичних наук цілком обгрунтовано стверджує - жити на вулицях і в населених пунктах, названих іменами комуністичних вампірів і збоченців, які за часи існування радянського Союзу знищили, просто так, десятки мільйонів ні в чому не винних людей, небезпечно.
   В чому ж полягає наукова обґрунтованість його твердження? Виявляється, на звичайній статистиці. Він бере відомі йому випадки захворюваності киян за конкретними адресами і наносить їх на карту столиці. При цьому він звертає увагу не тільки психічні розлади, але й деякі інші хвороби, викликані проблемами в емоційній сфері людини. І ця статистика неспростовно доводить високий кореляційний зв'язок між назвою вулиці і психо-фізіологічним станом людей, які там живуть. Цей професор, на мою думку, цілком обґрунтовано стверджує, що після того, як комуністичний режим був розвінчаний як злочинний, а про його функціонерів написали, як про злочинних вбивць, які замучили мільйони людей, тримати далі вулиці Комуністичні і Леніна є злочином проти української нації. Більш того, в багатьох містах і селах вулиці донині названі іменами людей, якщо їх так можна назвати, які організували і здійснили в Україні Голодомор.
   Звичайно, більшість людей над такими "високими матеріями" не задумується. В них відключена свідомість. Але ж існує ще підсвідомість. І ось вона врешті-решт стає спусковим гачком таких злочинних дій, про які сама людина ніколи не думала. Тоді чоловік невідомо чого бере пістолет і стріляє в охоронників в супермаркеті, чи по прохожих на вулиці, стає серійним вбивцею або ґвалтує, душить і спалює свою знайому з якою разом вчився у школі. Причину таких дій годі шукати у свідомості людини. Ніякий слідчий ніколи не пов'яже такі дії з назвою вулиці, де жив цей вбивця. Така справа для всіх так і залишиться таємничою і незрозумілою. Однак, якщо серійним вбивцям, які знищили мільйони людей стоять пам'ятники і їхніми іменами донині названі вулиці, то чому мені не можна вбити "всього" двох-трьох людей.
   Ми таких речей не розуміємо і не відчуваємо, тому й дивуємося, чому американці, які збудували нове приміщення посольства в Києві на вулиці Танковій, відмовилися переселятися туди до тих пір, поки ця вулиця не буде перейменована. І мерії міста, в якій на такі "дрібниці" ніхто не звертає уваги, прийшлося з міною абсолютного нерозуміння прийняти рішення про перейменування цієї "погромної" вулиці на вулицю Ігоря Сікорського. Жили ж, бачте, кияни все життя на вулиці Танковій, і нічого. Точно так, і нічого. А ось американці, приїхавши з США, дуже швидко розібралися в ситуації і тепер працюють на вулиці, яка названа ім'ям киянина, який став почесним громадянином Америки і заснував там першу у світі вертолітну фірму.
   А що ж мій знайомий. Він поміняв офіс, так як від нього не залежить перейменування вулиць у столиці. А ось вулицю села під Києвом, на якій він живе у власному будинку, йому вдалося перейменувати. Тепер вона називається не Леніна, а Незалежності...
  
      -- Містичні Лисі гори України
  
   В нашій державі налічується понад 50 різних географічних об'єктів з назвою Лиса Гора. Це і села, і окремі підняття, і урочища. Об'єднує їх одне - ці об'єкти споконвіку оповиті легендами і володіють якоюсь містичною силою. Здається, що саме провидіння створило тут якусь незрозумілу пересічній людині ауру, яка одним людям допомагає, а інших знищує.
   Цікаво, що люди віддавна відчували незвичність цих територій і тому тут створювали всілякі такі об'єкти, які несли в собі заряд або добра, або ж зла. Взяти хоча б мабуть найвідомішу в Україні Лису Гору в Києві. Вона знаходиться на правому березі річки Либідь між Багриновою горою, Теличкою і Саперною слобідкою. Археологи виявили тут святилище ще з часів Трипільської культури. За часів Київської держави тут знаходилося святилище язичників. Навіть після того, як князь Володимир хрестив киян. Нині до даного дійства намагаються "примазатися" й інші країни, але яке відношення, наприклад, цей акт мав до Москви, яка виникла лише через 300 років після цього. Князь Володимир хрестив киян і українців, але не москвичів і росіян.
   За часів Російської імперії в 1906 році на Лисій Горі влада встановила шибеницю, знайшли місце (!), на якій страчували революціонерів. Тут же їх кат і закопував. Радянська влада продовжувала відповідну експлуатацію "диявольського місця" побудувавши тут підземний військовий завод. Прийшли німці і перетворили Лису гору на базу своїх знаменитих "Тигрів". Потім німці пішли і тут побудували ракетну базу. Після цього встановили щогли радіоантен і почали глушити так звані радіоголоси, тобто радіопередачі зарубіжних станцій. Нині тут знову збираються язичники і також представники різних неформальних молодіжних об'єднань.
   Що ж являють собою Лисі Гори? Це як правило підвищені ділянки землі, які позбавлені рослинності. Звідси й їхня назва. Але справа не в цьому З давніх-давен люди звернули увагу на те, що під час грози блискавки чомусь влучають саме в ці гори. Причина донині не є зрозумілою до кінця. Можливо тут в глибині знаходяться якісь потужні рудні тіла, які і притягають сюди блискавки? Не дивно, що за часів Київської Русі, ще дохристиянської, верховним божеством якої був Перун-громовержець, тут існували язичеські капища.
   Дехто вважає, що для Лисих Гір характерна потужна внутрішня енергетика. Вона така сильна, що рослини просто не витримують її і тому не можуть тут рости. Це ніби таке собі класичне місце сили. Одні люди від цього страждають, інші навпаки заряджаються позитивною енергією і стають від цього незламними. Нібито такі місцевості здатні зламати агресивність людини, поганий настрій, дати певний імпульс в житті. Ходять легенди, що за радянських часів сюди інкогніто приїжджали радянські функціонери з Москви, щоб загадати бажання. Вважалося, що таке бажання обов'язково збудеться.
   В останнє твердження не важко повірити. Справа в тому, що про містичну силу Київських гір знали віддавна. Цікавим виглядає список сановитих людей, які у важкі періоди їхнього життя намагалися отримати тут магічне підкріплення. Говорять, що сюди навіть привозили хворого Брежнєва, щоб повернути йому сили.
  
      -- Початок ХХІ століття: кінець чи початок?
  
   Вже багато людей звернули увагу на те, що так звані "серйозні" і навіть дуже серйозні вчені, які в молодості займалися суто прикладними науковими дослідженнями, робили геніальні відкриття, з часом все більше уваги починають приділяти філософським проблемам науки і ізотериці. Скажімо в Радянському Союзі академік Сахаров винайшов водневу бомбу, а потім зайнявся космогонією і правами людини. Лауреат Нобелівської премії, один з винахідників атомної бомби американський фізик Фейнман, на схилі свого життя почав писати веселі романи. Таких прикладів безліч. Звичайно, що є цілком наукові спеціальності, скажімо історія, де самі наукові пошуки дають поживу досліднику подивитися на світ ширше. Одним з таких вчених є київський історик і археолог, професор Києво-Могилянської академії, доктор історичних наук Микола Чмихов. Він пішов з життя, залишивши нам свою надзвичайно цікаву і продуктивну теорію.
   Свої дослідження вчений не обмежив лише історією і археологією. Він вирішив задіяти дуже ефективний комплексний підхід, додавши до історичних і археологічних джерел, ще й ретроспективні дослідження в галузі геології, географії, кліматології, ґрунтознавства, астрономії. Не забув він і про українську народну міфологію. Такий підхід дав зовсім неочікувані ніким результати. Вони полягають в тому, що в післяльодовиковий період, коли тут започаткувалося нове життя, в подальшому воно протікало у вигляді певних, доволі чітко окреслених циклів.
   Закінчення одного циклу і настання іншого, наступного, не протікало гладко. На зламі епох неодмінно відбувалися дуже великі, кардинальні зміни. Ці зміни стосувалися практично всього. Змінювався клімат (посухи, потопи, бурі, незвичні морози або спека), зростала тектонічна активність, що проявлялося в землетрусах, виверженні вулканів, виникненні глибинних і поверхневих розломів земної кори тощо. Змінювався навіть радіаційних фон. В суспільстві такі радикальні зміни призводили до масового переселення народів, війн, створення і загибелі імперій тощо.
   Чмихов підкреслював, що завжди існувала і існуватиме ієрархій природних і життєвих циклів. Менші за протяжністю і інтенсивністю подій цикли входять до складу більших. Ті ж, у свою чергу, є складовою ще протяжніших і інтенсивніших. За Чмиховим, найважливішим для людства є цикл протяжністю 7980 років. Його унікальність і важливість полягає в тому, що в ньому, починаючи з будь-якої умовної дати, повторюють небесні рухи Місяця і Сонця. Саме це впливає на всі процеси, що відбуваються на Землі, бо саме Сонце дає життя всьому сущому на нашій планеті.
   Цікаво, що початок цього останнього "арійського" циклу, який був започаткований саме в Україні виникненням індоєвропейців або арійців і подальшим їх розселенням по території світу, приходиться на 5966 рік до нашої ери. Не важко підрахувати, що закінчення цього циклу припадає на початок ХХІ століття, десь на 2014 рік (ця книга написана в 2012 р і доповнена в 2015 р.).
   Ще в 90-ті роки ХХ століття Чмихов вважав, що криза, переходу від одного циклу до іншого вже почалася і буде в подальшому тільки поглиблюватися і загострюватися. Як показують події наступних 15 років після опублікування своїх розробок, вчений був абсолютно правий. Криза набула глобального характеру, а в Україні вона набула просто таки апокаліптичних рис. На поверхню української дійсності без будь-яких прикрас сплив увесь людський непотріб і майже моментально опинився при владі. Патологічні типи людей і людських відносин запанували в усіх сферах життя. Українська криза набула, на відміну від багатьох інших країн, тотального характеру. Про що це говорить?
   Україна фактично однією з перших вступила до періоду кризи, а отже і переходу від одного циклу розвитку до іншого. Таким чином у нашої країни і нації з'явився цілком реальний шанс першими пройти період кризи і вступити до періоду стабільності. Очевидно, що в найближчі роки нас чекають дуже великі потрясіння. За відносно короткий період, життя більше не дає нам часу на роздуми, Україні і українській нації необхідно розробити і реалізувати проект " Велика Україна в ХХІ столітті".
  
      -- Козак Мамай
  
   Надзвичайно цікавим, унікальним і феноменальним явищем української історії і української суспільно психології є образ козака Мамая. Нічого подібного жодний народ світу більше не має. Ні ближні, ні далекі народи не змогли витворити такий дивовижний і містичний образ. Цікаво, що хоча б наближено подібного образу немає в жодного сусіднього з українцями народу - ні в поляків, ні в росіян, ні в білорусів, ні в словаків, ні в угорців, ні в румунів. Це чисто українське явище світової культури.
   Здавалося б з якогось доброго дива в українській національній свідомості витворився абсолютно дивовижний містичний образ людини-воїна. Зараз ці народні картини поширюються в нашій державі у вигляді магнітних наклейок на холодильники. Через це багато хто може сам детальніше ознайомитися з цим містичним образом українця.
   Давайте разом уважніше придивимося до відомого кожному українцю міфічного образу козака Мамая, намальованому на народних картинах. З одного боку він типовий воїн-лицар. Ось шаблюка, як гадюка, ось спис, ось мушкет, ось і сагайдак зі стрілами. За ним, прив'язаний до дерева осідланий кінь. Заграла сурма, козак підхопився і ось він уже на коні в повних бойових обладунках, готовий до війни. Але це тільки перше враження. Якщо придивитися детальніше, побачимо, що народна картина, на якій змальовано козака Мамая дійсно набирає містичних рис. Даний образ зовсім не відповідає усталеному стереотипу про лицаря-воїна. Придивіться уважніше. Козак Мамай сидить на перший погляд у незвичній для українця позі. Фактично це поза медитації, нині відома багатьом людям в Україні, які займаються цією справою. Цікаві очі козака -характерника. Придивіться і до них прискіпливіше. Очі його розфокусовані і ніби спрямовані вдалечінь. В багатьох людей, які споглядають цю картину складається враження, що перед ними лише якась тілесна оболонка. Душа ж Мамая знаходиться десь дуже далеко.
   Тут відкривається великий простір для фантазії. Можливо козак Мамай живиться якоюсь космічною енергією чи заряджається від внутрішнього випромінювання Українського кристалічного масиву. Його мозок під час цієї медитації отримує імпульси від природних і надприродних сил і накопичує в собі божественну мудрість. Цю думку, що перед нами "надлюдина", одночасно воїн-лицар і філософ, посилює бандура в руках Мамая. Він озброєний, як то кажуть до зубів, але разом з тим людина в принципі добра і толерантна, яка в медитації шукає сенс власного життя. Ось він співає: місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе. В човні дівчина пісню співає, а козак чує, серденько мре. Ця пісня мила, ця пісня люба, все про кохання, все про любов. Як ми любились, та й розійшлися, тепер навіки зійшлися знов... Здається, що так озброєна людина має бути страшенно злою і затятою на війні, а вона співає про кохання, яке і дає сенс життю нинішньому і початок життю прийдешньому.
   Таким чином, в образі козака Мамая постає перед нами узагальнена картина українця, який за власною внутрішньою сутністю є людиною доброю, але вимушений, з усіх боків оточений ворогами, постійно воювати і захищати власну незалежність, свободу і гідність.
   Багато хто вважає, що в образі козака Мамая пропонується міфологічне вирішення проблеми України. Козак-характерник Мамай вказує нам нинішнім українцям ідеальний шлях розвитку української нації в ХХІ столітті. Він полягає в синтезі і універсалізмі української людини і українського суспільства. Таким було наше суспільство і люди тоді, коли й виник образ козака Мамая, тобто в ХУІ-ХУІІ століттях. Тоді практично все населення України покозачилося і органічно поєднувало в собі риси високої духовності і бійцівські якості. Ситуація на початку ХХІ століття однозначно показує, що саме в цьому напрямку і буде розвиватися людство в майбутньому.
  
      -- Український національний егрегор
  
   Містики і езотерики вважають, що наші думки, молитви, бажання тощо не зникають безслідно, а виходять у загальнопсихічні поля нації і там перебувають у вигляді психоенергетичних хвиль. Ідентичні думки і устремління людей нібито резонансно вібрують і при цьому створюють єдине поле, яке зветься егрегор. Отже, в будь-якої нації існує національний егрегор, Люди, які мислять ідентично чи близько, постійно заряджають цей егрегор. Однак, це не є вулиця з однобічним рухом. Національний егрегор в свою чергу віддає свою енергію близькій йому людині.
   Якщо людина стає провідником якогось егрегора, вона отримує його силу, а також місію цю силу застосовувати з тією або іншою метою і для досягнення тих чи інших національних цілей. Якщо ми не зустрічали, то в крайньому разі читали про людей, які відчували і гостро переживали власну причетність до національного егрегора. Ці переживання переростали в певні спонукання. Коли заряджена певною ідеєю людина ставала провідником мрій, устремлінь, бажань усієї нації. Особисто я пишаюся знайомством з Левком Лук'яненком, який саме класично уособлює в собі людину, яка постійно підживлюється українським національним егрегором.
   З точки зору наукового системного підходу заряджена національним егрегором людина починає усвідомлювати або хоча б відчувати себе не окремим відрубним елементом, а невід'ємною складовою частиною єдиної системи. А так як підсистемі завдання виставляє система, посвячена людина стає національним героєм. Вона може йти на муки, віддати життя за національні інтереси, поступитися всім своїм задля загального блага. Звичайно, що люди, які відчувають себе частиною національного егрегора стають ніби захищені якоюсь невидимою бронею і нічого не бояться.
   Національний егрегор можна розглядати і як своєрідний "Дух предків". Підключена до національного егрегора особа досить гостро відчуває як гордість за славні діяння своєї нації, так і сором за негідні її вчинки. Така людина завжди намагається вчиняти гідно, щоб не зганьбити не лише себе, але й свою націю. Щоб представники інших націй не думали про неї погано.
   Прихильники езотеричних знань вважають, що національний егрегор формується на лише нинішнім поколінням людей певної нації. Його творці - представники багатьох поколінь, які думали, молилися, зверталися до Небес з тими ж проханнями, що й нинішні їхні нащадки. Справедливі, гарні думки мільйонів людей, які спільно резонують в національному егрегорі створюють відповідну поліпшену духовну атмосферу в тому чи іншому суспільстві.
   Існування національних егрегорів пояснює діяння наших національних Героїв, Вчителів і Пророків. Підключені до духовної скарбниці предків вони терпіли неймовірні муки, злидні і знущання, але не зрадили ні себе, ні свою націю, ні свою справу. Це від нього заряджалися вояки УПА, воюючи на два фронти, розуміючи безперспективність власної боротьби, але відчуваючи великі перспективи розвитку власної нації.
   Національний егрегор близький за етапами свого розвитку до життя людини. Він теж колись народжується, розвивається і мужніє, досягає повноліття, потім старіє і вмирає. Смерть національного егрегора, це і смерть нації. Він служить таким собі цементуючим розчином. Вмирає егрегор і колись об'єднані спільними думками люди, втрачаючи їх, моментально розсіюються і захоплюються полями інших національних егрегорів.
  
      -- Магія українського слова
  
   Колись наш Вчитель і Пророк Тарас Шевченко сказав про українську мову геніальні слова.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!... Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди

   Неймовірні за власною силою слова. Дуже добре особливості української мови і самий її вплив на душу людини, її думки і вчинки описав в своєму глибокому дослідженні "Нація золотих комірців"
   Ігор Каганець. Він пише, що "ідея про глибинний зв'язок між мовою, мисленням і духом народу має значні історичні корені, проте чи не найкраще її сформулював німецький мовознавець і філософ Вільгельм фон Гумбольдт. Згідно з його поглядами, різні мови мають не просто різні за звучанням позначення одного і того ж предмету, а й різні його бачення.
   Щоб переконатися в цьому, давайте простежимо етимологію деяких українських і російських слів:
   ВИХОВАТИ - заховати від зла
   ВОСПИТАТЬ - выкормить
  
   ЛІКАРНЯ - лікувати, давати здоров'я
   БОЛЬНИЦА - терпеть боль, страдать
  
   ВЕСІЛЛЯ - веселитися, радіти
   СВАДЬБА - свататься, предлагать породниться
  
   ОСВІТА - світло, просвічення
   ОБРАЗОВАНИЕ - формировать по образцу
  
   ШАНУВАЛЬНИК - пошана, повага
   ПОКЛОННИК - поклонение
  
   ПОДРУЖЖЯ - дружба, приязнь
   СУПРУГИ - сопряженная, запряження пара
  
   ШЛЮБ - "злюб", кохання
   БРАК - брать
  
   ЗВИТЯЖЕЦЬ - витягнути, підняти вище
   ПОБЕДИТЕЛЬ - "по-беда", тот, кто остался живым "по-бедах"
   Далі Ігор Каганець цілком слушно зауважує, що "мова, будучи системою світобачення впливає на всю людську поведінку, людина здебільшого поводиться з предметами так, як їх подає їй мова. Для прикладу візьмемо російське слово "бесполезный" - в українській мові воно не має еквівалента. Тому українцеві (якщо не знає російської) не може навіть прийти на думку, що в природі є щось "бесполезное" - для нього все має свій сенс і призначення. З другого боку, українське слово "праця", що означає радісну, приємну, осмислену роботу, не має еквівалента в російській мові".
   Таким чином, мова виступає одним з найважливіших чинників формування психіки - як індивідуальної, так і колективної.
  
  
      -- Місія України і української нації в ХХІ столітті
  
   Комплексні дослідження України, вказують на те, що її природно-географічні і історико-культурні особливості і феноменальні якості не є відповідними сучасним реаліям. Україна за власним географічним, геополітичним, геоекономічним і геостратегічним потенціалом важить значно більше, ніж просто найбільша за площею держава Європи. Україна - атлантична країна, українці - атлантисти, діти Атлантики. Будь-яка крапля води нашої держави стікає лише до Атлантичного океану. На відміну, скажімо, від євразійської Росії, над нашою головою проносяться нескінченні атлантичні циклони, які формують певний природний колорит і фон нашої держави. Саме не в останню чергу через це, ми - українці європейці, а не євразійці. Наш шлях європейський. Наша доля теж європейська і ніякою іншою просто бути не може. Природа дуже об'єктивна річ.
   В той же час рубіжне і потенційно надзвичайно вигідне географічне і геополітичне положення України, врешті-решт призведе до формування у нас серцевини (гартленду) материка Євразії. Через нашу країну проляже геополітична вісь найбільшого материка у світі. Однак ми ніколи не будемо євразійцями, як, скажімо, турки, казахи чи росіяни. Ми завжди були і залишаємося на межі світів і цивілізацій, але не між ними і в них одночасно, Ми на межі Європи і Азії, але в Європі.
   Українська земля, простір української нації дуже загадкова річ. З розвитком науки цих таємниць не стає менше. Вчені виявляють і передбачають все нові незвичні властивості простору. Особливо цікавою є гіпотеза про його неоднорідність. Можливо це стосується не лише окремих ділянок Всесвіту, але й територій на Землі. Тоді всі властивості простору можуть передаватися і на об'єкти, що в ньому знаходяться. Люди і нації, які проживають на цих ділянках планети, якимось чином уніфікуються стосовно генетики, антропології, ментальності, колективної долі тощо.
   Український простір, територія України має ще одну цікаву і феноменальну особливість, якої ми не знаходимо більше ніде у світі. З найдавніших часів в усіх відомих історичних джерелах - як задовго до Різдва Христового, так і після нього - територія сучасної України розглядалася як щось єдине і цілісне. Це одне з найбільш загадкових явищ географії, геополітики та історії світу. Не зважаючи на повну географічну відкритість і незахищеність цієї території, рівнинність рельєфу, відсутність природних меж у вигляді високих гір, пустель, непрохідних боліт, величезних річок тощо, українська земля навіть тоді, коли вона не мала цієї назви, визначалася від Карпат до Дону і від Прип'яті до Чорного моря. Чому так? Чому цього не було з іншими географічно відкритими територіями? Що чи хто встановив ці невидимі на земній поверхні межі і кордони? На всі ці запитання все ще немає однозначної відповіді.
   Феноменальні природні явища і особливості української землі, як уже зазначалося раніше і про що на конкретних фактах наголошують чисельні дослідники, породили феноменальні особливості української нації. На доказ наводяться незаперечні факти: впродовж століть українці витворили найбільше у світі багатство народної пісні. Жодна інша нація світу не може похвалитися своїм мільйоном мелодійних, задушевних, ліричних і героїчних пісень. Чи хоча наблизитися до цього рекордного у світі показника.
   Українці нагодували весь світ, оскільки освоїли найродючіші на Землі грунти - чорноземи. Феноменальне явище людської цивілізації: скрізь на Землі, де є хоча б гектар чорнозему, живуть і обробляють землю українці - найдавніша хліборобська нація світу. Всі хліборобські країни так званого "пшеничного поясу", всі без винятку (Україна, Молдова, Росія, Казахстан, Киргизія, Канада. США, Аргентина, Бразилія) стали такими дякуючи надзусиллям українських селян-переселенців. Нині генетично українською, трипільською пшеницею, завезеною переселенцями з України до Росії, Казахстану, США, Канади, Аргентини у вузликах на грудях і годується увесь світ.
   Універсальні природні особливості довкілля української нації витворили в українців не лише прагматизм і ліризм одночасно, але й нездоланну тягу до зірок. Тому генетичні українці зробили для втілення мрії людства про зоряні польоти більше, ніж всі інші нації разом узяті. Теорію космічних польотів розробили і втілили її в життя Засядько, Кибальчич, Ціолковський-Наливайко, Кондратюк, Корольов, Глушко, Челомей, Яремович, Янгель, Лозино-Лозинський, Сікорський та інші.
   Чергове відродження української нації і держави відбудеться тоді, коли буде досягнута критична маса в нашому суспільстві пасіонаріїв. Це ті люди, пращури яких тисячоліттями жили на українській землі і тому "настроєні" на хвилю наступного цивілізаційного природного поштовху, який уже йде з надр Українського кристалічного масиву. Українцям залишився останній крок до заможного, духовно багатого життя - усвідомити себе великою, славною, богом обраною нацією. Народ, який дав світові Пісню, Хліб і Крила, ще не сказав свого останнього слова.
   Ця книга була закінчена в 2012 р., а вже в 2014 р. в Україні і її святій столиці Києві почалися події, які примусили говорити про Україну і українців увесь світ. Все це буде тривати і в 2015 р., коли Україна здійснить перехід на новий рівень. Саме тут виникне нова система, яка стане взірцем для наслідування іншими народам і державам. Агресія Росії проти України, анексія нею Криму і вторгнення до Донбасу не є випадковим явищем. Його аж ніяк не можна примітивно пояснити божевіллям президента Росії пана Путіна. Причини знаходяться значно глибше. Росія порушила взяті на себе зобов'язання перед світом зберігати територіальну цілісність України, здійснивши пряму збройну агресію проти України. Але хіба не порушили в інший спосіб своїх зобов'язань перед світом інші "гаранти" незалежності і територіальної цілісності нашої держави США. Велика Британія, Франція, Китай? Хіба це не говорить про глибоку кризу сучасного світоустрою, його лукавість і несправедливість. Сучасний наскрізь брехливий, лукавий і прогнилий світ вже віджив своє і буде знищений Богом. Однак смерть минулого світу одночасно є і початком світу нового. Саме його передвісниками і є нинішні події в Україні.
  
  
  
      -- Велика Україна
  
   Що чекає Україну в найближчі десятиліття? Відповідь на це запитання не є надто вже складною річчю. Майбутнє України буде вирішуватися як всередині неї, так і зовні. Всередині буде наростати питома вага пасіонаріїв, тобто людей, здатних заради ідеї Великої України покласти на вівтар не лише власне життя, але й життя своїх близьких. Це очевидна річ і на нинішній території України такі пасіонарні спалахи періодично відбувалися вже протягом останніх як мінімум 7,5 тисяч років. На одній і тій же території періодично зароджувалися, розвивалися і неминуче гинули великі цивілізації: Трипільська, Скіфська, Сарматська, Готська, Антська, Київська Русь, Козацька держава. Нині на цій же території зароджується нова цивілізація, яку умовно можна назвати Великою Україною. Перехідний період між кожною наступною цивілізацію, які пов'язані між собою як у людському роду пов'язані прадід, дід, батько, син, онук і правнук, триває приблизно 500-1000 років.
   Чому ж все це відбувається саме на Правобережній Україні, а не в якомусь іншому місці. Причина доволі проста. Саме тут знаходяться дві активні зони Землі - Карпати і Український кристалічний масив. Особливо велике значення останнього. Якщо в Карпатах випромінювання земних надр має певну періодичність, то Український кристалічний масив (Український щит) випромінює доволі сталий обсяг пасіонарної енергії. Саме в цьому щиті вже декілька мільярдів років законсервована сила молодої Землі. Але якщо в Карпатах періодичність наростання обсягів земного випромінювання сягає приблизно 100 років, то Український щит є набагато стабільнішим геологічним утворенням. Тут активна стадія горотворення закінчилася вже мільярди років тому. Через кожні 1000 років через свої розломи Український кристалічний масив починає випромінювати чергову животворну, пасіонарну порцію енергії. Люди, які живуть на ньому, є аборигенами української землі, а не зайдами, тому вони з діда-прадіда адаптовані до сприйняття чергового "траншу" енергії. Починається бурхливий розвиток чергового часового прояву української нації.
   Інакше яким чином можна пояснити здавалося б містичні прояви української дійсності спочатку в 2004, а потім і в 2014 роках. Потреби загалу в перехідні періоди не йдуть далі знаменитого гасла плебсу Римської імперії: хліба і видовищ. Більшість людей в усіх країнах світу більше нічого й не цікавить. Але ось приходить час і в країнах, розташованих в активних зонах Землі раптом починає стрімко наростати кількість пасіонаріїв. Цих людей ніколи не буває багато, вони ніколи не стають переважаючою більшістю. Але як дріжджі в тісті, яких небагато, але вони примушують бродити всю масу, так і пасіонарії не дають суспільству вести притаманний більшості тваринний спосіб життя. Суспільство втрачає спокій, в ньому бродять ідеї перевлаштування своє країни, перетворення її на рай земний.
   Я власне був безпосереднім свідком таких явищ у Києві на початку 2014 року. На власні очі я спостерігав за жінками у норкових шубах, які розбирали бруківку, щоб кидати нею у "Беркут". Я бачив як молоді жінки на супердорогих джипах підвозили мітингуючим шини і дрова. На моїх очах якийсь чоловік передав до скриньки, куди клали свої гроші кияни на допомогу мітингуючим 10 тис. доларів. За ним бігли і дякували, просили, щоб він назвав своє ім'я. А навіщо вам моє ім'я, з усмішкою запитав чоловік. Мені не треба нічиєї вдячності. Це я роблю для себе. Ми будемо молитися за вас, сказала дівчина-волонтер. Якщо це вам треба, то я Андрій, сказав той чоловік і розчинився у натовпі. Хіба цим і багатьом іншим людям не вистачало хліба і видовищ? Та за свої гроші вони могли відвідувати найдорожчі ресторани світу, найкращі вистави і шоу. Але ці люди вже стали пасіонаріями, а для таких людей потрібно вже щось ідеологічне, а не просто щасливе заможне життя.
   Я бачив інвалідів на візках, які клали до скриньок по 5 гривень. У них їх не брали, бачачи їхню матеріальну злиденність. Вони плакали й просили в них ці гроші прийняти. Ці люди теж пасіонарії, так як для них ці п'ять гривень може важать набагато більше, ніж для того чоловіка його 10 тис доларів. Але вони вже готові віддати не лише останнє, але й своє життя заради України. На Майдані я зустрічав людей, про яких би ніколи не подумав, що вони туди прийдуть. Врешті-решт я довідався, що один чоловік, якого я не дуже поважав, взяв відпустку на роботі і пішов безкоштовно працювати до лікарні, де він мив, перевертав, виносив горщики після важкопоранених героїв на Майдані. Це теж класичний прояв пасіонарності. Я щиро прошу вибачення в нього і в інших людей про яких я мимоволі був не дуже високої думки і які примусили мене, вже немолоду людину ще раз пересвідчитися, що я нічого в цьому житті не знаю і не розумію.
   Саме ці люди на наших очах творять Велику Україну. Її творять тисячі загиблих на Донбасі героїв і десятки тисяч тих, які щодня ризикують своїм життя заради неї. Особлива честь і пошана тим добровольцям, які покинули все заради України і добровільно пішли на фронт. Саме вони нині є тією закваскою, яка "мала, але все тісно заквашує". Росія приречена, як приречені всі без винятку імперії. І чим сильніші її потуги до збереження імперії, тим стрімкіший, незворотніший розпад її чекатиме. І тоді сусідні області Росії, заселені етнічними українцями, щоб їх не захопили і не влаштували геноцид чеченці та інші народи Кавказу, до чого їх Росія вже підготувала, давши їм зброю, самі попросяться під крило України. В них просто іншого виходу не буде. Це і буде початок Великої України, яка об'єднає всі чорноземні області нинішньої Росії і матиме площу понад 1 млн. квадратних кілометрів. А далі нас чекатиме важка праця по їх повній адаптації до європейських цінностей і відновлення пригніченої в них віками української ментальності. Велика Україна неодмінно народиться. І не тому, що цього хочу я чи хтось інший цього не хоче. Такий об'єктивний хід історії з географією.
  
      -- Пасіонарний Холодний Яр
   Є в Україні таємничі місця, куди потрапивши цілком випадково просто нутрощами відчуваєш їх дивовижну енергетику. Звичайно, цю енергетику, цілком природно відчувають не всі. І справа не лише в тому, що всі люди надзвичайно різні. Я знаю молодого чоловіка в Києві, який зовсім не боїться високої напруги і зубами скручує оголені дроти з напругою у 380 вольт. Є в мене приклади і багатьох інших незвичних можливостей окремих людей. Але тут будемо говорити про так званих пересічних людей. Що примушує певну критичну масу людей у тому чи іншому суспільстві робити ніби узгоджені кимось чи чимось вчинки в певний відрізок часу? Чому вони цього не робили раніше, а потім раптом кардинально змінилися ніби за помахом якоїсь чарівної палички? Чому окремі суспільства раптом починають "бродити", в них народжуються нові ідеї світоустрою, а інші народи століттями і тисячоліттями живуть "день до вечора". Чому нині росіяни просто генетично не здатні зрозуміти українців в їх намаганнях і ідеях, за які вони навіть готові віддати життя? Не даремно в Росії в наш час надрукували книгу з назвою "Взбесившийся Майдан", де висловлене повне нерозуміння процесів, які відбуваються в Україні.
   В ХХ ст. радянський історик і географ Лев Гумільов висунув теорія пасіонарності. Він вважав, що періодичне виникнення нових імперій і етносів пов'язане з періодичним зростання сонячної активності, що дійсно науково доведено. За Гумільовим сонячне випромінювання падає на якісь смуги і зони Землі, яка обертається і призводить до опромінення, а потім і мутації людей, які потрапили в ці активні зони. Пов'язував він мутації людей певних частин Землі і з кліматичними змінами. Ці мутації призводять до виникнення в якогось народу критичної маси пасіонаріїв, тобто людей, які ради якоїсь ідеї здатні пожертвувати не лише власним життям, але й життям своїх близьких. Такі люди ніколи не бувають переважаючою більшістю, але їх певна критична кількість призводить до того, що до того мертве і байдуже до всього суспільство раптом починає "бродити", як бродить від невеликої кількості дріжджів ціла діжа тіста.
   Особисто я вважаю, що Гумільов був не правий, визначаючи причини виникнення пасіонарності. Якби все залежало від сонячної радіації, то чим далі на південь, тим пасіонарніші були б люди. Але як пояснити пасіонарність вікінгів у ранньому середньовіччі, які жили далеко на півночі. За моєю теорією пасіонарії і пасіонарні суспільстві виникають в активних точках і зонах Землі і їх породжує не сонячне випромінювання, а випромінювання земних надр. Давайте накладемо на історичну карту з позначеними на ній пасіонарними цивілізаціями, карти землетрусів і виверження нинішніх і давніх вулканів, кристалічних щитів і розломів земної кори і ми помітимо майже функціональний зв'язок між активними геологічними зонами розломів, землетрусів, виверження вулканів і виникненням тут в різні періоди історії великих цивілізацій. Цими активними зонами є не лише території останньої за часом виникнення Альпійської складчастості, але й райони кристалічних щитів, в яких законсервована сила молодої Землі.
   Наведу декілька прикладів. Імперії майа, ацтеків, тольтеків, ольмеків, інків виникли в надзвичайно геологічно активних зонах Північної і Південної Америк. Цивілізації греків, римлян, євреїв, арабів, вавилонян, фінікійців, персів, китайців, японців, вірмен розвивалися в гіпер активних зонах Альпійсько-Гімалайської складчастості. Трипільська цивілізація в Україні чи Харапська в Індії зародилися на кристалічних щитах, в зонах їх розломів і на межах різних мегаблоків з їх періодично зростаючим випромінюванням земних надр через численні розломи.
   Запропоновану мною теорію виникнення пасіонарності в Україні, на мою думку, найяскравіше ілюструють нинішня пасіонарність населення Карпатських гір, як зони молодої Альпійської складчастості, а також деяких територій Українського кристалічного масиву. Звичайно, що на останньому, силою прояву пасіонарності місцевого населення вирізняється знаменитий Холодний Яр. Про нього написано вже немало. Є й твори авторів, які безпосередньо брали участь у подіях ХХ ст. в Холодному Яру і самі були пасіонаріями. Володіємо ми й талановитими художніми творами, в яких не вживаючи цього терміну дуже майстерно описана пасіонарність, жертовність учасників визвольних змагань проти російських загарбників. Чому саме тут періодично виникали "рецидиви" пасіонарності українців, яка звідси розносилася до інших частин нашої країни і нації? Чому тут був центр Хмельниччини, Коліївщини, боротьби проти російських окупантів в 20-ті роки ХХ ст., чому саме тут під час Другої світової війни діяла ціла дивізія УПА, яка воювала на два фронти як проти німецьких, так і проти російських окупантів? Звичайно, можна говорити про особливості фізико-географічних чинників цього краю і це буде правильно. Але є речі, які виходять за межі особливостей рельєфу і рослинного світу. Масова жертовність українців саме в районі Холодного Яру, навіть їх гасло - Воля України або смерть, говорять про те, що пасіонарність цієї зони української землі в окремі періоди просто зашкалювала.
   Холодний Яр знаходиться на території двох районів Черкаської області - Кам'янського і Чигиринського на самій межі з Кіровоградською областю. Які ж геологічні і географічні особливості цієї частини України кидаються нам у вічі? По-перше, це центр Українського кристалічного масиву або Українського щита. Саме на ньому впродовж тисячоліть зароджували, розквітали, деградували і помирали послідовно Трипільська, Скіфська, Сарматська, Готська, Антська цивілізації, Київська Русь, Козацька держава і народжується нинішня Велика Україна. Однак район Холодного Яру має власну "родзинку". Вона полягає в тому, що саме тут знаходиться Бовтиська западина. Це слід від падіння на землю багато мільйонів років тому астероїда. Науково кажучи це астроблема. Діаметр кратеру досягає 25-30 км. Удар по земній поверхні був настільки сильний, що як і при падіння камінця у воду по земній поверхні побігли кола. Саме через це на віддалі 40 і 130 кілометрів від місця падіння астероїда землю піднялася концентричними колами у вигляді валів. Астероїд "вгруз" у Землю на глибину понад 600 метрів. Таким чином тут відкрився своєрідний канал до старших гірських порід, з їх законсервованою силою молодої, активної, пасіонарної планети Земля. Нині через це "жерло", цю своєрідну "чорну діру" з земних надр на поверхню Землі лине випромінювання, яке перетворює місцевих жителів на пасіонаріїв.
   На цій території, геологи виявили родовища радіоактивних гірських порід, зокрема урану. В цьому районі понад 30 джерел води, яка містить в собі радіоактивний газ радон. Він не має ні смаку, ні запаху, але в невеликій кількості сприяє активності і довголіттю людей. Саме це випромінювання і призводить до поступової мутації людей цього району і виникнення серед них критичної маси пасіонаріїв. Звідси ж, тобто з району Українського щита, який займає третину України і з Карпат, ще однієї активної зони України, пасіонарність розноситься по всій нашій державі.
  
  
  
      -- Агресія Росії проти України (загадки геостратегії)
  
  
   Якщо подивитися на події в Україні і світі протягом 2014-2015 років стануть зрозумілими геніальні слова Наполеона: географія - це доля. Дійсно, долю країн, народів і окремих людей у значній мірі визначають географічні чинники. Якби ви народилися, скажімо, не в Україні, а в Німеччині, Афганістані, Сомалі, Гаїті чи Австралії ваша доля очевидно була б іншою. Якби наша країна знаходилася не там, де вона розміщена, а скажімо там, де Португалія чи Бразилія її доля теж була б не такою, якою вона є зараз. А так Україну не оточує жодна розвинена держава світу, та ще й найдовший кордон у нас з агресивною, фашистською Росією, та її сателітом Білоруссю. Росія завжди була варварською країною. Такою вона залишиться і надалі. Тому нам від неї необхідно відгородитися у всіх можливих сенсах: реальною стіною, менталітетно, культурно, мовно, релігійно, латинським алфавітом, як поляки, чехи хорвати тощо. Все, що йшло, йде і буде йти надалі від Росії - це приховане безбожною брехнею і лукавством зло. І це зло йде не від керівників цієї держави, як багато хто у нас думає. Це зло йде від росіян, як народу. Це саме він, тобто російський народ є носієм всіх можливих вад і хиб, які є в людині. І ці вади і хиби саме в росіян знаходяться в концентрованому вигляді. Перше ім'я нашого північно-східного сусіда є Московія. Друге - Росія. Третє - Брехня. Брехня і лукавство менталітетні особливості росіян. І це вони в котрий раз яскраво продемонстрували під час окупації Криму і війни на Донбасі. Будь-яке повідомлення в російських засобах масової інформації про Україну і українців було надконцентрованою брехнею.
   Що таке геостратегія? Це місія держави на політичній карті світу. Україна зараз є і залишиться кухнею геополітичної погоди світу. Саме тут готуватимуться і подаватимуться для всього світу всі основні геостратегічні страви сьогодення. Наприклад, росіяни показали ще раз, що вони генетично не здатні жити власним життям. Жити власним життя - значить працювати на своїй землі з якоюсь метою. Скажімо з метою освоєння цієї землі. Росіяни ніколи землю не освоювали. Немає жодної ділянки землі, яку б росіяни завоювали і освоїли. Жодної! Британці завойовували Америку, Австралію і Нову Зеландію, інші землі і їх освоювали, намагаючись перетворити на рай земний. І це їм вдавалося. Так же робили іспанці, голландці, французи і інші народи. Одні росіяни захоплювали простір невідомо для чого. Після їхнього проникнення і окупації тих чи інших земель соціально-економічна ситуація там неодмінно не тільки не покращувалася, а значно погіршувалася. Взяти хоча б долю ескімосів у США, Канаді і Росії. Завоювання цих земель британцями призвело до цивілізування цього народу. Завоювання ж Росією стало початком повної їх деградації і вимирання.
   Окупація Криму і частини Донбасу Росією в принципі нічим не відрізняється від окупації Чукотки, Алтайського краю чи Бурятії. Чомусь ніхто не звертає уваги на об'єктивні причини передачі Криму в 1954 році до складу України. Насправді це був вимушений акт. За десять років з часу виселення з Криму кримських-татар, а заодно і всіх інших народів, які там жили, включно з українцями, переселені сюди росіяни лише за цей короткий період часу перетворили півострів на економічну руїну. Після цього його віддали Україні і вона почала переселяти сюди українців і саме вони покращили ситуацію. Так буде і нині. Я не знаю, скільки років протримає Росія Крим і коли вона його, знищивши соціально-економічно, віддасть назад Україні. Неспроможність росіян, яких нібито немає на Донбасі (брехня на брехні і брехнею поганяє) ефективно управляти загарбаними землями вже призвели до того, що Росія не хоче приєднувати Донбас до себе, і як у минулому Крим, бажає повісити на шию Україні і українцям. Я пам'ятаю, як дебіли кричали, що Донбас годує всю Україну. Нині вже й їжаку зрозуміло, що це Україна годувала, і годувала дуже добре, і Донбас, і Крим. І тільки Україні не дали цього робити, ситуація на загарбаних російськими фашистами українських землях одразу погіршилася.
   Взагалі то в самому механізмі окупації Криму і частини Донбасу є немало містичних подій, які не можна пояснити з наукової точки зору. Тут принагідно варто навести ще одні слова Наполеона, які він сказав у відповідь на комплімент його генію полководця і державного діяча. Наполеон відповів, що він тут ні до чого, якась невідома і незрозуміла для нього сила веде його вперед і примушує до тих чи інших вчинків. Коли ж він виконає свою місію і вже цій силі не буде потрібним, вона знищить його як муху. І дійсно, так воно і сталося. Дуже схоже на те, що і керівники Росії, зокрема людина з дуже цікавим і показовим прозвищем в Україні, мова йде про президента цієї країни, самі того не усвідомлюючи здійснюють місію остаточної руйнації Імперії зла, якою є нинішня Росія. Чому так довго? - запитаєте ви. Це для людини довго, бо її життя коротке, а для історії людства, існування Росії мить. Напевно таким чином, тобто методом спроб і помилок історія людства проводить відбір кращого і знищення гіршого. Як і в природній еволюції глухокутні варіанти розвитку знищуються як непотрібні. Саме Росія і демонструє світові як не потрібно жити, як не потрібно вчиняти, в якому напрямку не треба рухатися. І саме Україна буде в найближчий період тим полігоном, де будуть відпрацьовуватися нові напрямки розвитку цивілізації. Дуже схоже, що саме нас обрала Доля, обрала Історія, це видно з усіх останніх подій, щоб зламати хребет імперії зла. Саме для цього нас помістили поряд з нею на політичній карті світу оті сили, про які говорив Наполеон. Ми маємо не лише знищити імперію зла в особі Росії, але й запропонувати шляхи розвитку людства в ХХІ ст. Як показує реальне відношення Європи, Америки, Китаю та інших країн до війни Росії проти України і вбивства росіянами тисяч українців організаційні і менталітетні засади нинішнього світоустрою абсолютно неадекватні ХХІ ст. і мають бути докорінно перебудовані. Очевидна несправедливість, підлість, підступність Росії і росіян не знайшла адекватної відповіді світової спільноти. Напевно, саме в цьому і полягатиме місія України в найближчі десятиліття. Спочатку Україна запропонує світові тезу: роби як я, роби краще за мене, а потім почнеться закріплення нових принципів взаємодії країн на політичній карті світу на засадах рівності і справедливості. Зрозуміло, що у справедливому світі таким державам як Росія місця уже не буде.
  
  
      -- Українські жінки - феноменальне явище світу
  
  
   Один мій веселий знайомий, який об'їздив понад 70 країн світу любить говорити, що чим далі від України, тим кращі дороги і страшніші жінки. Уже ніяка "Віагра" не допоможе, підсумовує він сказане. І ось я, як професор і аналітик, не за фахом, а за генетичним спрямуванням вирішив дослідити це питання не теоретично, а так би мовити на конкретних прикладах. А то у нас прийнято говорити, що українська жінки є найвродливішими на світі. Але чи це дійсно так? Ось я, автор цих рядків іду Парижем не просто так, а намагаюся порівняти свої прогулянки Києвом чи Львовом. Ось іду я двома останніму містами, нікуди не поспішаючи, що трапляється не часто і відзначаю просто таки критичну масу милих дівчат і молодих жінок серед яких трапляються справжні красуні. Часто-густо трапляються. Ніякі Анжеліки Джолі, Камерони Діаси і навіть Мериліни Монро разом з усіма французькими кінозірками разом узятими, з додаванням сюди "російських матрьошок" з українським корінням, їм і в підбори не годяться.
   Скажімо візьмемо Париж, визнаний бренд кохання і краси. Та ви принагідно пройдіться вулицями цього міста і пересвідчитися, що цей бренд просто мильна булька, яка надута цілеспрямовано і безпідставно. Я маю на увазі не те, що в Парижі не вміють кохати і кохатися. Мова про інше, такого жіночого матеріалу, якщо так можна сказати, для кохання як в Україні і Києві, в Парижі, в Барселоні, Римі чи Нью-Йорку просто немає. Ось я все життя працюю з молоддю, викладаю в університеті. Заходиш до аудиторії і серед групи студентів в 20 осіб налічується декілька справжніх красунь. В будь-якій іншій країні світу для цього б прийшлося набирати відповідних дівчат за оголошенням. А у нас вони потрапляють до всіх груп просто на основі критичної маси красунь у суспільстві. І не треба ніякого спеціального відбору. І ці дівчати приїхали до Києва на навчання з усіх областей України. Іноді бувають групи, які повністю укомплектовані просто таки неймовірними красунями і здається, що ти потрапив до якогось чарівного саду.
   Колись, за радянських часів, коли я був ще зовсім молодий і гарний, тепер я лише гарний, до мене нерідко чіплялися під час поїздок Росією етнічні росіяни з проханням познайомити їх, для створення родини з "хохлушкою". Навіщо вона тобі потрібна? - запитував я одного росіянина. Хіба в тебе тут мало дівчат? Ну не скажи, відповідав він. Ваші жінки особливі. Так як цей молодик був розумний і освічений, я вирішив для себе вияснити, так як теж почав думати про одруження, в чому полягає перевага українських жінок перед російськими з точки зору корінного росіянина. І він розповів мені, що деякі з його знайомих, які одружилися з українками нині дуже тішаться з цього, так як отримали хазяйновитих, прихильних до родини жінок, які крім того ще й дуже гарні. Как то не по русскі красі виє, - закінчив він.
   А й дійсно, чому наші жінки такі гарні? Чому серед телезірок і кінозірок Радянського Союзу переважали всі ці Коваленко, Удовиченко, Поліщук, Фатєєва, Гурченко і безліч інших. Якщо в них і були російські прізвище, то це були прізвища їх чоловіків або псевдоніми. Лише тепер ми довідалися, що в них існували проблеми з чиновниками від кіно, які вважали, що у них "нєрусская внешность". І вони були абсолютно праві. Українські жінки мають зовнішність європейську, а російські - угро-фінську.
   Безпричинних явищ у цьому світі не існує. Є краса української жінки, значить у цього явища має бути якесь пояснення. І як завжди пояснення знаходиться у сфері "історії з географією". Доля визначила для України унікальне географічне положення на перехресті руху основних європейських народів. Це так звана "коридорна" ділянка нашої планети. Тому українська нація увібрала в себе риси адріатичного і вірменського, нордичного і слов'янського расових типів, вона розмаїта і водночас цілісна. Це пов'язано з тим, що за тисячоліття українська земля і вода, випромінювання земних надр породжували не лише пасіонаріїв, але й формувало певний расовий тип жінок, як носіїв стабільності і національної ідентичності. У людському роду жінки генетично відповідають за стабільність, а чоловіки за зміни. Наприклад, українські жінки світліші волоссям і шкірою за українських чоловіків. А так як останні відповідають за зміни, то очевидним є те, що наша нація поступово рухається у бік більш темно пігментованих людей. І це правильно, з точки зору еволюції. Так як відбувається глобальне потепління і українці вимушені до нього пристосовуватися.
   Своєрідність української жінки, про яку вона сама нічого не знає, заглиблена у тисячоліття аж до часів Трипільської цивілізації. Фактично у світі українські жінки є найбільшим пережитком матріархату. Якщо мусульманські чоловіки найбільше просунулися по шляху патріархату, то українські жінки, як господині і берегині родини і України мають найбільше законсервованих з прадавніх часів рис прийняття рішення і впертості у його виконанні. Таким чином, чоловіки інших націй люблять українських жінок не лише за їхню вроду і хазяйновитість, але й за вміння брати на себе відповідальність у родині. Це я вияснив шляхом опитування деяких чоловіків. Воно не є бездоганним з точки зору соціології, але все таки дає певну поживу для роздумів.
   Таким чином майбутня Велика Україна крім практично всіх можливих сприятливих чинників для свого розвитку і перетворення на найпотужнішу державу Європи має ще один чинник, пасіонарних і гарних українських жінок. Але як ми використовуємо цей потенціал нині? Використовуємо, але не ми. Знову ж таки не буду голо теоретизувати. Що у нас відбувається на рівні ментальності? По-перше, в деяких відомих мені родинах дітей змалечку переконують, що в Україні жити не можна і треба готуватися до переселення до інших, багатших держав. Одна моя знайома з гордістю розповідала мені, як вона змалечку готувала свою красуню-доньку до одруження з іноземцем. Для цього донька ще у школі вивчила декілька європейських мов, сім років ходила до музичної школи по класу фортеп'яно, відвідувала спортивну школу, де займалася спортивною гімнастикою. І всі ці надзусилля, в тому числі і відвідування кулінарних курсів, були спрямовані на досягнення однієї мети, віддати свою доньку не за українця, а за іноземця. Зусилля не пропали марно і доньку через шлюбну фірму видали за негарного і немолодого італійця. Але багатого. Італійці отримали чудові гени найдавнішої і найвродливішої нації світу, а Україна їх втратила. Донька зламала своє кохання в Україні заради змалечку втовкмаченого в голову життя з іноземцем за кордоном.
   Це одна з наших багатьох бід. Озираючись довкола себе я бачу нескінченну шеренгу українських красунь, відомих мені доньок моїх знайомих і знайомих моєї дружини, які вийшли заміж за іноземців. Ось перелік країн, де вони нині живуть: США, Канада, Мексика, Беліз, Еквадор, Бразилія, Аргентина, Парагвай, Іспанія, Франція, Португалія. Набридло перелічувати, закінчу список, бо мабуть ви про такі екзотичні країни і не знаєте, а якщо і знаєте, то думаєте, що українські наречені туди ще не добралися: Японія, Китай, Індонезія, Нова Зеландія, Індія. А скільки українських дружин у арабських країнах...
   Ще на початку 90-х років ХХ ст. я підрахував, що Україна має понад 100 цілком об'єктивних чинників для всіх видів розвитку як незалежна держава. За моїми підрахунками наша країна за 10 років мала б стати найпотужнішою державою Європи. На момент внесення доповнень до цієї книги в травні 2015 року ми були реально найбіднішою країною цієї частини світу. Нам не вдалося реалізувати жодного чинника власного розвитку. Ми дозволили грабувати нашу країну, нашу землю, нашу націю злодіям і бандитам і самі раді були б це робити, але нам діставалися лише крихти. Все розкрадалося і вивозилося за кордон, в тому числі і найвродливіші, найгарніші у світі українські жінки, генетична основа розвитку нашої нації. Нині у світі немає країни, яка б не збагачувала власний генофонд за рахунок українських жінок.
   Чи є у нас вихід? Чи здатні ми на розвиток взагалі? Чи є нинішня ситуація закономірною? Так, безперечно. Просто ми демонструємо притаманну всьому світові циклічність розвитку. Впродовж тисячоліть на нашій землі зароджувалися, розвивалися, деградували і помирали великі цивілізації. На їх руїнах виникали нові, які також проходили увесь цикл розвитку і занепаду, йшли у небуття, щоб поступитися місцем новим виткам, новим рівням руху по спіралі вгору чергового етапу трансформації безсмертної української нації. І саме зараз, у 2015 році ми спостерігаємо, як на наших очах відроджується новітня Україна і новітня українська нація. Народжується у муках і крові, як народжується і людина. І як завжди було в Україні українські жінки беруть безпосередню участь у цьому народженні.
  
      -- Феномен справедливості для України
  
   Українці століттями зверталися до Бога з благаннями про справедливість для себе і своєї країни. І ніколи її не отримували. Боже великий єдиний, нам Україну храни, - співають українці. То нехай Бог нас хранить, а ми будемо жити собі день до вечора, думаючи, що наша хата скраю і нехай хтось інший йде воювати за нас, а ми будемо молитися до Бога. І він нам допоможе. А виявляється, що він допомагати не хоче і недаремно кажуть, що береженого Бог береже. А ми хочемо, щоб нас врятували від російських загарбників-фашистів американці, ЄС, НАТО і ще бог знає хто. І ми готові дати амністію терористам, але заарештовуємо і сажаємо патріотів України. То хіба таких дебілів буде берегти Бог? Ніколи. Державні мужі офіційно заявляють, що готові прийняти відповідні закони про амністію терористів на Донбасі, якщо вони не вчиняли важких злочинів, а лише служили в незаконних збройних формуваннях, стояли на блокпостах тощо. Це ж треба дожитися до такого абсолютного маразму. Виявляється, що зрада Батьківщині у нас не вважається важким злочином. Та других таких дебілів більше в жодній країні немає. Перехід на бік ворога в будь-якій формі, зрада своєї країни в усьому світі належать до найважчих злочинів. І ми хочемо з такими керівниками жити добре і процвітати. Та не буде цього, поки люди з такою ментальністю будуть управляти Україною.
   Отже ми маємо українців, які за свою історію витерпіли феноменальну в своїй кількості і якості несправедливість до себе з боку власних сусідів. І при цьому черговий раз волаємо до справедливості. Один сучасний мислитель цілком слушно сказав: не будемо волати до справедливості, доки в нас є руки і сили їх застосувати. Геніально. Але чи існує справедливість взагалі? Чи можливо ми благаємо того, чого в природі не існує? Давайте розберемося з цим питання так би мовити з наукової точки зору. Дійсно, якщо відкинути всі дурниці, нагороджені ідеалістами і містифікаторами, всілякі фальсифікації і поетичні розвідки, то поклавши руку на серце і почесавши потилицю ми зробимо цілком обґрунтований висновок, що єдиною справедливістю для людей у цьому світі є Смерть для всіх. Та й то лише як неминучий факт відходу до кращого світу. Як її будуть ховати, де вона буде лежати, який пам'ятник стоятиме над нею... Все це вже повністю позбавлено справедливості, тобто рівності. Когось закопають як собаку або напишуть над ним якийсь номер, як на цвинтарях Росії і її так званих, прости господи, "ДНР" і "ЛНР" чи ще більше прости господи Лугандонії, тобто Новоросії, а хтось лежатиме в мавзолеї і мільйони ідіотів, серед яких знаходжуся і я, будуть вирячатися на стерилізованого трупа. Хіба не так?
   Таким чином, українці віками боролися за те, чого у світі немає. Справедливості просто не існує взагалі. Це, так би мовити, гола правда. Сутність самої людини і створеного нею суспільства - несправедливість і нерівність. Несправедливість оточує людину в народженні, несправедливість навколо неї і в її смерті. Українцям нарешті необхідно усвідомити цей факт і боротися не за справедливість, якої немає, а за перемогу, яка є. А переможців, як відомо, не судять. Чи може це безглузде твердження? Аж ніяк.
   Переможець Сталін, який замордував людей незрівнянно більше за переможеного Гітлера нині герой. Його навіть вимагають канонізувати в цій сатанинській церкві Московського патріархату, з нього пишуть ікони, його офіційно і неофіційно піднімають до помережаних озоновими дірками небес як "ефективного менеджера". А попробуй почати хвалити Гітлера і малювати його на іконах... Не вірите. Спробуйте самі. Сталін гіперсерійний вбивця переможець, Гітлер суперсерійний убивця переможений. Ось і вся різниця між ними. За великим Гамбурзьким рахунком.
   "Дєди-воєвалі" можна до масової істерики і повної прострації кричати, гарчати і розривати на собі сорочку. У німців теж вони воювали, але у них не прийнято з цього приводу напиватися до тваринного стану. І не тому, що вони чинили гірше, ніж росіяни. Просто ніхто не судив переможців, хай щоб вони не творили у Німеччині в 1945 р. В мене Берлін брали і батько і мати, і всі дядьки і батько, дядько, дід моєї дружини. Правильно, бо були Українські фронти, а не було російських. Таке розповідали, коли вже було можна. І хто там зґвалтував 2,5 млн. німкень?
   А тепер уявімо собі на мить, що переміг не Сталін, а Гітлер. Хто б зараз був героєм, а хто фашистом? Ну, ну. Поміркуйте трохи. А ми ще вимагаємо справедливості. Та не будьте ідіотами. Її ніколи не було, не є і не буде ніколи. Хто сильний, той і правий. Ось і розчудова Росія демонструє всьому світові, що справедливості не існує. І ті ідіоти в Україні, які віддали ядерну зброю навіть не за гроші, а просто так, то дійсно останні дебілоїди. Вони повірили на слово, що з ними будуть вчиняти справедливо, коли вони роззброяться, розженуть армію і будуть любити вічно п'яних "братів" і вірити росіянам, яким може вірити лише останній їжак. Ну там добре, я згоден, що стратегічну ядерну зброю дійсно було важко утримати в Україні. А тактичну? Це ту, що базується на пересувних транспортних засобів. Нині тут, а через годину де-інде. І про таких людей кажуть, що вони вправні політики. На всі дорікання в них одна відповідь: на нас тиснули. От дебіли. Все це нагадує той ще радянський анекдот, коли учениця скаржиться вчительці: Марія Іванівна, а Люда мені дулі дає. А ти не бери, відповіла вчителька. На тебе тиснуть, а ти не бери його. А у нас такі державою керують. То що ж ви хочете? Хочете жити добре? Так живіть, будьте переможцями і не вірте нікому, що з вами хтось буде вчиняти справедливо. Заберуть усе, включаючи і душу і дякую не скажуть.
   Я людина внутрішньо дуже весела за власною полтавською саркастично-іронічною сутністю, тому постійно жартую над ідіотами. Щоправда в абсолютній більшості про себе. Але інколи мене, так би мовити, прориває. Це коли до мене хтось причепиться, щоб я пояснив те чи інше в "нашій" політиці. Так ось. Є в мене одна знайома, яка так підтекстово любить Сталіна за те, що він навів "порядок". Ось вона піймала мене на вулиці і скаржиться, що керівником Одеської області призначили грузина. Хіба грузини можуть навести порядок? - стверджувала вона. Це такий непевний народ. Та ще й прізвище в цього грузина, я читала в одній газеті, якесь не зовсім грузинське. Що таке Саакашвілі. Це ж грузинською "син Ісаака". То виходить, що він єврей? Це мене так розсмішило, що я не одразу зміг відповісти. А коли пересміявся то сказав таке: ваш улюблений Сталін, теж був грузином, а який "порядок" навів. Аж розпад Радянського Союзу започаткував. Та й прізвище в нього було ще підозріліше на предмет єврейства. Джугашвілі грузинською означає "син єврея". У цієї дами очі ледь не вилізли з орбіт і вона поспішила пірнути до метро. Оце приклад того, що людина не здатна пов'язати у цьому житті одне з одним. А скільки у нас таких. "А ти хоти, щоб хліб родив". Це я цитую одного свого дуже давнього друга.
   Нинішні події в України і довкола неї черговий раз вказують на те, що нам-українцям годі шукати справедливості у світі. Росіяни під час російсько-чеченських воєн перетворили столицю Чечні Грозний на Сталінград 1943 р. чи Берлін 1945 р. Чеченські моджахеди були оголошені терористами і сепаратистами, які заслуговують на смерть. Росіяни використали всю наявну в них військову силу і технаку для того, щоб бомбардувати на Північному Кавказі міста і села. І "справедивий" світ сприйняв їх претензії, так як це територія Російської федерації. І цей же світ, і ця ж Росія відмовляють Україні у наведенні порядку на Донбасі, в знищенні сепаратизму і тероризму на визнаних світовим співтовариством українських землях. Ми ж не ліземо зі свинячим рилом, як деякі, на територію сусідніх держав, лізе до нас Росія. Після всіх цих подій про справедливість у світі може говорити лише останній дурень.
   Цей приклад в мене на сьогодні останній у безкінечному ряду випадків, які підтверджують, що людина за власною сутністю є істотою несправедливою. Вона обстоює власні інтереси і справедливість у неї слугує лише розмінною монетою в її намаганні так чи інакше добитися свого. Люди люблять, обожнюють, підсвідомо поклоняються не справедливості, а успішності. І будь-який найстрашніший маніяк-переможець важить для них набагато більше, ніж справедлива людина, яка потерпіла поразку. І це не залежно від того, що там люди говорять, пишуть і стверджують. Тому й Україні і українцям варто нарешті стати на засади нехай навіть найнесправедливішої, але переможності.
  
      -- Чому Україна і українці довго "запрягають"
  
   Більше 10 років тому я очолював відділ геополітики та геостратегії Інституту українознавства. Саме тоді в мене зародилася ідея пов'язати історію з географією вже в ХХІ ст. Життя не стоїть на місці і прописні істини минулого нині виявляються зовсім не такими вже й очевидними, як всі вважали раніше. В ХХ ст. одним із перших зробив спробу поєднати простір і час радянський історик українського походження Лев Гумільов. Як вже згадувалося в цій книжці неодноразово, Гумільов висунув теорію пасіонарності. Вона пояснювала державотворчі зусилля деяких народів їх мутацією під впливом пульсуючого сонячного випромінювання, яке покриває окремі ділянки нашої планети. Мені таке пояснення пасіонарності Гумільовим здавалося "притягнутим до цієї проблеми за вуха" і тому я висунув власне пояснення жертовності окремих народів заради державотворення.
   І не дивно. Гумільов за освітою був істориком і тому він йшов у своїх дослідженнях від історії до географії. Я за освітою географ і тому пішов протилежним шляхом. На географічному факультеті мене навчили не лише користуватися географічними картами, але й самому їх складати. Що я й робив у свій час, займаючись спортивним орієнтуванням на місцевості. Карти завжди при мені, вони знаходяться в моєму мозку. Тому в процесі аналізу історичної і географічної інформації в мене виникла ідея накладання двох карт різного змісту, але одного масштабу. Це були карта найвідоміших на даний час світових цивілізацій і культур та карта тектонічно активних зон нашої планети. Ідея виявилася доволі продуктивною. Я навіть сам не сподівався на такий успіх. Карти співпали всіма своїми точками і ареалами як паралельні світи. Ось тут і стало зрозумілим, що не історія творить географію, а географія визначає історію. Наполеон був правий: географія - це доля.
   Виявилося, що карта сейсмічно активних зон і кристалічних щитів, помережаних глибинними розломами це і є карта стародавніх цивілізацій і культур: Трипільської, Хараппської, майя, інків, ацтеків, римлян, карфагенян, греків, вавилонян, ассірійців, персів, євреїв, арабів, ефіопів, монголів, китайців, японців, камбоджийців, індонезійців, єгиптян, вікінгів тощо. Винятків немає! Навіть міні цивілізації зулусів у Африці чи культура острова Пасхи повністю підпадають під цю схему. А пасивні аборигени Австралії, не маючи власного "зарядного пристрою" виявилися абсолютно непридатними до цивілізаційного розвитку і тисячі років топталися на одному місці. Вони навіть донині не змогли засвоїти принесену зовні цивілізаційну силу білих переселенців.
   Які ж активні зони земної кори виявилися найбільш "гарячими" в цивілізаційному сенсі? Безперечно ними є два регіони: Близький Схід як сейсмічно активна зона і Правобережна Україна, як зона найдавнішого на планеті кристалічного щита з його законсервованою силою молодої Землі. Особливості цивілізаційного впливу цих зон доволі різна. На Близькому Сході ударна дія внутрішніх сил планети спонукає до занадто швидких і різких проявів людської пасіонарності в доволі агресивній формі. В Україні дія Українського кристалічного масиву доволі м'яка, так би мовити "масажна". Вона розтягнута в часі і не має надто агресивних проявів. Вона більше спрямована всередину самої себе, а не назовні. Саме через це Близький Схід є нинішньою кухнею геополітичної погоди світу, а нинішня Україна є кухнею геостратегічного клімату нашої планети. Очевидно, що геополітичні страви сучасності зовсім не готуються ні американськими, ні європейськими, ні китайськими, ні російськими "кухарями". Вони намагаються лише тим чи іншим чином наблизитися до Близькосхідної і Української "плити".
   На Близькому Сході час від зародження цивілізацій до їх загибелі коротший, ніж в Україні. Їх розвиток проходить інтенсивніше, так само як і занепад. Зародження чергової цивілізації на Українському щиті йде поступово і так же поступово, повільно вона закономірно і згасає. В цьому сенсі цивілізації можна порівняти з життям людини, яка народжується, росте, досягає зрілості, а потім старіє і неминуче помирає. Зараз, на наших очах відбувається поступове, повільне зародження нової цивілізації на українських теренах. Нікому не подобаються надто повільні темпи трансформації України в напрямку успішного розвитку і перетворення на найпотужнішу державу Європи. Але якщо подивитися саме на географічні підстави такого розвитку, то треба визнати, що так, напевно, воно і має бути. Ми довго запрягаємо, але швидко їдемо.
   Уже зазначалося, що кухнею геополітичної погоди світу впродовж другої половини ХХ ст. і початку ХХІ ст. був Близький Схід. Доля світоустрою вирішувалася не в США, Європі, Китаї чи СРСР, а пізніше Росії, а в Ізраїлі, Ірані, Іраку, Афганістані тощо. У 2004 р. році перший дзвінок про те, що на цю роль претендує інший регіон світу пролунав з України. Він не був випадковим і це підтвердили наступні події уже з вищим рівнем пасіонарності в 2014 р. Очевидно, що нині головні геополітичні, і що набагато важливіше, геостратегічні страви готуються на українській "кухні". Саме від України залежить майбутній світоустрій. Не від Ірану, Іраку чи Сирії. І вже точно, що не від Німеччини чи Франції. Тому вони й ведуть себе відповідним чином. Це тут буде зварено "борщ" для всього ХХІ ст. Саме в Україні будуть відпрацьовані нові засади світоустрою і принципи взаємодії країн на політичній карті світу. Український віз прийшов на зміну близькосхідній колісниці.
   Геополітичні причини агресії Росії проти України в контексті теорії цивілізаційно активних зон нашої планети полягають в тому, що на території Росії відсутній "зарядний цивілізаційний пристрій" у вигляді тектонічно активних зон, де б росіяни були корінним населенням. В центральній Росії відсутні молоді гори і кристалічні масиви. Тому росіяни ніколи не були здатними самостійно створювати держави. Давніх цивілізацій тут археологи взагалі не виявили. Угро-фінське населення Центральної Московії завжди було інертне до державотворення. Державу їм створили прийшлі пасіонарні монголи, прийшлі українці-русини Київської Русі, а потім її підтримували у робочому стані німці, українці, поляки, тюркські народи та населення пасіонарного Кавказу. Достатньо перерахувати прізвища російської аристократії і ви там не знайдете жодного росіянина за походженням. Жодного!!! "Прийдіть і управляйте нами", зверталися угро-фіни Московії, а не руси Київської землі до варягів. І приходили, і управляли , і створювали державу. І підтримували її функціонування. З розпадом Радянського Союзу в Росії залишилася лише одна пасіонарна зона на Північному Кавказі.
   Однак народи Північного Кавказу не мають наміру брати участь у розбудові Російської імперії. Вони спрямовують пасіонарні зусилля на створення власних держав. Це не залишає Росії ніяких шансів на виживання в ХХІ ст. Саме через це, свідомо чи підсвідомо росіяни впродовж усього ХХ ст. методично фізично знищували українців на їхній же рідній землі. Цим же вони займаються і на початку ХХІ ст. Після страшного Голодомору 1933, влаштованого росіянами для знищення українців вимерлі села методично заселялися російським угро-фінським населенням з Центральної Росії. Це просто, так би мовити, голі статистичні дані. Таким чином в тіло української нації інкорпорувалася ракова пухлина чужорідного генетичного матеріалу. Росіяни воліли б взагалі винищити українців до ноги і заселити тектонічно активні зони українського пасіонарного "зарядного пристрою", тобто Українських Карпат і Українського щита. Однак всі ці зусилля впродовж останніх століть виявилися марними. Справа в тому, що російські угро-фіни не розуміють, що для того, щоб живитися енергію української землі треба бути генетичним українцем. Генетичний стандарт інших народів просто не підходить під стандарт випромінювання української землі. Українці ж тисячоліттями адаптувалися до нього і тому здатні його не тільки сприймати, але й належним чином засвоювати.
   В реалізації будь-якої закономірності ситуація вимагає декількох етапів її розвитку. В Україні нині наявна гостра криза практично всіх сфер її життя, але відсутній кризовий менеджер, тобто диктатор. Це очевидна для аналітиків діалектична невідповідність. Але наступний етап реалізації геостратегічної закономірності неодмінно виведе його на національну і світову арену.
  
  
      -- Містична місія Криму і Донбасу
  
   Складається враження, що сили, які управляють і керують світом ведуть Україну і українців у ХХІ ст., так як на них цими силами покладена місія остаточного руйнування Російської імперії. Вся еволюція рослинного і тваринного світу, це історія експериментального випробування різних шляхів розвитку видів. При цьому постійно "вибраковуються" глухокутні варіанти і напрямки. Вони безжально знищуються природою як такі, що не витримали конкуренції з більш вдалими і пристосованими до довкілля. Практично теж саме відбувається із розвитком людства. Ніколи не буває так, щоб всі народи і країни розвивалися в одному темпі і в одному напрямку. Завжди є Куба, Північна Корея і М'янма як представники одного напрямку і є США, Німеччина, Японія і Південна Корея, як їх антиподи. Більш того, для кращого бачення і розуміння соціально-економічної ефективності розвитку різних систем сили, які управляють і керують світом навіть зробили так, щоб одна нація в різних країнах йшла різним шляхом. Це щоб відкинути менталітетні особливості різних націй і провести експеримент найбільш правильніше і коректніше.
   Яскравими прикладами цього світового експерименту були дві Німеччини, які розвивалися різними шляхами, дві Кореї, два Китаї, два В'єтнами. НДР однозначно не витримала конкуренції з ФРН і пішла у небуття. Материковий Китай теж не витримав конкуренції з Тайванем і в економіці пішов апробованим тим шляхом. Те ж саме відбулося і з В'єтнамом. Нині "тримається" лише Північна Корея, де щорічно гине з голоду невстановлена кількість людей. Глухокутність шляху розвитку КНДР хіба що останньому їжаку не зрозуміла. Там божевільні комуністи взяли собі за мету залишитися при владі за будь-яких умов, навіть шляхом вимирання всього населення країни. На те вони і комуністи. Такі ж експерименти над своїми громадянами вони робили в СРСР, Камбоджі, Кубі і інших менш відомих країнах.
   В 1991 році Україні частково вдалося вирватися з тенет глухокутного комуністичного напрямку розвитку. Однак у нас залишилися цілі області, які за пануючим у них російським общинним менталітетом залишилися абсолютно непридатними для швидкого соціально-економічного розвитку на нових засадах, апробованих в країнах ЄС, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Японії, Південній Кореї тощо. Вони не хотіли, не приймали і не приймають ніяких прогресивних змін. До них в першу чергу належали Крим і Донбас. За умов демократичної виборчої системи вони постійно блокували європейський розвиток України і намагалися звернути її на глухокутний російський шлях відкидання прогресу, "власний шлях розвитку", "православна цивілізація", "руській мір", "духовниє скрепи" і інший абсолютно очевидний російський маразм. В наш час не існує жодної православної країни, яка б не переживала глибокої соціально-економічної і духовної кризи.
   Всі ці "ідеї" розвитку, які запропоновані росіянами на основі їх лузерної ментальності ґрунтуються на концепції неприйняття основних напрямів сучасного соціально-економічного розвитку, повернення назад, тоталітаризму, зрівнялівки, общинності, необхідності думати і робити всім одне і теж, а також іншим відкинутих суспільним розвитком ідей, які ведуть до глухого кута історії. Розумним людям стало очевидним, що за умови входження Криму і Донбасу до складу України наша держава розвиватися не зможе. Їй була прописана росіянами роль донора неефективної суспільної системи Росії, ким Україна і була впродовж століть. Але куди діти Крим і Донбас? Ситуація здавалася такою, яка не піддається реальному вирішенню. Україна мала загинути. Аж ось на допомогу нашій державі і нації прийшли сили, які керують і управляють світом. Людям не під силу вирішити такі проблеми і задачі. Це дійсно, якась містика. За Шевченком "тупорилі твої віршомази" росіяни кинулися допомагати Україні виконати свою місію зі знищення "імперії зла", тобто Росії.
   Це фантастика, містика, диво-дивнеє, таємниця всього ХХІ ст., але росіяни зі своїм просто неймовірно недолугим керівництвом в особі "Х...йла" прожогом кинулися виконувати роботу по самознищенню і саморуйнації. Ніякі, прости господи, "піндоси", "америкоси", "жидо-бандери", "гейєвропейці", "чурки", "хачики", "азєри", "хохли" і всі інші вороги російського імперіалізму разом узяті не могли навіть додуматися до того, що зробила божевільна Росія. Вона окупувала Крим і Донбас, позбавивши Україну величезних кайданів на ногах, які не дозволяли їй йти вперед.
   Тільки через рік дехто в Росії почав розуміти, що вони наробили. Лише більш як за рік, що вказує на повну атрофію розумових здібностей у російського керівництва і можливостей його передбачати розвиток ситуації хоча б на найближчий час. Звідси і балачки про можливість повернення Україні Криму і намагання всіляко "всучити" Україні окуповані частини Донбасу. Дійшло до того, що відомий клоун Жириновський, навіть заявив, що терористичні організації "ДНР" і "ЛНР" створили не російські спецслужби, а американці... Це вже повний, кажучи науково, відпад.
   Україна з часом дійсно поверне собі і Крим, і Донбас, але Росія має забрати собі і розселити по власній території населення цих територій України. Україна ж заселить їх власним креативним населенням, яке віддало за європейський шлях розвитку тисячі життів своїх кращих синів і дочок. Крим і Донбас уже виконали свою містичну роль, але ще не до кінці. Тому зараз вони нам не потрібні. Слава Україні! Героя слава!
  
  
      -- Феномен православ'я в Україні
  
  
   У світі існують нещасливі країни, які здається самою долею призначені віками блукати в якомусь зачарованому лабіринті розмаїтих втрат і поразок. А так, як наука відкидає існування безпричинних явищ необхідно шукати і знаходити причини, якими вони зумовлені. Таких країн у світі немало. Одні не там розміщені, є такі нещасливі "геопатогенні" зони, інші мають дурних і агресивних сусідів, які віками колотяться самі і не дають жити й іншим. Деякі народи з дурного розуму не здатні раціонально організувати власне життя, хоча й не лізуть повчати як їм жити до сусідів. Хтось власну придуркуватість намагається прикрити якимись ідеями, скажімо "новим порядком", "богообраністю", "русским міром" тощо. Є країни, які живуть на дуже бідній землі, яка не дає їм засобів для нормального існування. А ось нації, які не мають достатнього життєвого простору, хоча й є дуже організованими і працьовитими. Скажімо ті ж японці. Не важко уявити, що б вони зробили лише за декілька років, наприклад з Курильськими островами чи Сахаліном. Перетворені на зону біди росіянами, вони стали б земним раєм при передачі їх японцям. А ось народи, які не хочуть працювати взагалі і воліли б, щоб їх годували інші.
   А що ж Україна? Ми живемо на бідній на ресурси землі? Ні! У нас поганий, малопридатний для життя клімат? Ні! Нас доймають землетруси, виверження вулканів, цунамі, тайфуни і торнадо? Ні! У нас не вистачає життєвого простору для розвитку? Ні! Ми ледачі і не хочемо працювати? Ні і ще раз ні! Ми ліземо зі свинячим рилом повчати інші народи, як їм треба жити? Ні! Якого ж тоді біса? Що заважає нам стати успішно нацією і країною?
   Нині стає все очевиднішим, що існує дві головні, взаємозв'язані між собою причини. По-перше, це абсолютно неадекватний, п'яний, божевільний, агресивний сусід, тобто Росія. Ця країна і нація сама собі не може дати ради, але лізе встановлювати власний безлад і божевілля до інших країн. Друга причина - панування в Україні нав'язаного у 17 ст. все тією ж Росією абсолютно невідповідного сучасним реаліям ортодоксального варіанту російського православ'я. Як і сама Росія воно генетично не здатне до раціональної трансформації і реформації. Воно спрямоване не в майбутнє, а в минуле.
   Українська православна церква в непротяжні періоди реальної незалежності від Росії завжди намагалася реформуватися до потреб сьогодення, як це робили інші європейські церкви в європейських країнах. Взагалі реформація є європейською традицією. Тільки в Україні церковна Реформація була не революцією, а еволюцією. Але варто було Росії повністю опанувати всі сфери українського життя, як нездатна до раціональної еволюції Росія нав'язувала Україні обов'язкову консервацію релігійного життя на свій абсолютно лузерний кшталт. Російська православна церква нині є чистої води, кажучи російською "мракобєсієм". Вона є дивовижним давнім коктейлем найгірших рис ментальності російської нації.
   Церква, в розумінні росіян, є чимось раз і назавжди визначеним і незмінним. Ця консервація, як консервовані огірки кришкою, утримується якимимсь міфічними "скрепами". Це щось на кшталт канцелярських скріпок, якими утримують в певному, назавжди визначеному порядку аркуші паперу. Минають століття, суспільство неминуче змінюється, але ці зміни до російської православної церкви і її філії в Україні з чисто камуфляжною назвою УПЦ Московського патріархату ніякого відношення не мають. Сама ця церква як чорт ладану боїться згадування про те, що вона належить Московському патріархату. Попи цієї церкви називають себе не інакше як УПЦ. Під такою лукавою назвою ця церква й зареєстрована. І не даремно. Належати в Києві, який прийняв християнство за 300 років до виникнення Москви, до Московського патрірхату є абсолютним божевіллям. У Москві Київський патріархат цілком природний, а ось в Києві Московський патріархат виглядає повним абсурдом.
   Реформація не для росіян. Піп в Росії як всередині, так і зовні, а також власною поведінкою законсервований у віках. Реформовані західні церкви він відкидає. Росія навіть заборонила їх офіційно. Але він чомусь із великим задоволенням користується благами науково-технічного і соціального прогресу, спровокованими саме Реформацією. Не відмовляється він і від "сатанинського" смартфону та інших антиконсервативних речей. Для російських дурнів і їх українських колег цей піп як і вся російська сатанинська влада, нібито відкидають західні цінності, але всі вони саме на Заході тримають свої, награбовані у зомбованих росіян гроші, вчать там власних дітей, їздять на "безбожних" західних автомобілях, купують там нерухомість, користуються "безбожними" смартфонами, ноутбуками, планшетами, кондиціонерами, пральними і посудомийними машинами тощо. Все це придумали "прокляті америкоси" для поліпшення життя людей в усьому світі. А що придумали росіяни? "Богоугодні" матюки, смердючі лапті, кислі щі і балалайку три струни. Пардон, ще матрьошки. І більше, бачиться, нічого.
   Україна служить таким собі прикладом для всього світу того, що чим вища питома вага в тій чи іншій області сатанинської філії РПЦ, тобто УПЦ Московського патріархату, тим менше там духовності серед населення, вище рівень злочинності, більше пияцтва і розпусти. Це просто статистичні факти, які ніхто не може спростувати. Там де панує греко-католицька церква, де високий відсоток протестантських общин різних видів розпусти і збочень в рази менше.
   А як же у світі з православ'ям? Що нам кажуть факти, які як відомо є річчю впертою. А вони, тобто ці факти однозначно волають до нас, що всі без винятку православні країни є кризовими. В усіх відомих людству сенсах. Жодна з православних країн світу не є ні високорозвиненою економічно, ні щасливою. Всі ці країни без винятку є комплексно кризовими. Всі! Хіба це не є однозначним аргументом на користь Реформації? Всі без будь-якого винятку православні країни Європи є в цій частині світу найбіднішими. Ось їх перелік на підтвердження цих слів: Греція, Сербія, Македонія, Болгарія, Румунія, Молдова, Україна, Білорусія, Росія, Грузія. За опитуванням населення цих країн належить до найнещасніших націй у світі. І не лише через бідність. У світі немало бідних держав зі щасливими людьми. Все це не може бути випадковим.
   Тому для України висновок з усього сказаного може бути лише одним: чим далі Україна буде знаходитися в усіх сенсах від Росії, тим краще. Першим кардинальним кроком для цього мають бути Реформація Української православної церкви на засадах максимальної її адаптації до вимог сучасності. Другим кроком має стати заміна нинішнього "лузерної" кирилиці на латинський шрифт. Фактом є і те, що всі слов'янські народи, як користуються латинським шрифтом є найбагатшими, найрозвинутішими і найуспішнішими: Польща, Чехія, Словаччина, Хорватія, Словенія. Це теж, так би мовити, голі факти. Найпоказовішим фактом в цьому сенсі є порівняння двох словянських країн з однією мовою, тобто Сербії і Хорватії. У Сербії панує православ'я і кирилиця, а в Хорватії католицизм і латинський шрифт. Хорватія нині в декілька разів розвинутіша за Сербію.
   Якщо цього не зробити, то як показує досвід Греції, ніякі соціально-економічні реформи у нас не будуть успішими. Починати необхідно саме з цього.
  
  
  
  
  
  
  

Оценка: 7.44*4  Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com LitaWolf "Жена по обмену"(Любовное фэнтези) Е.Вострова "Канцелярия счастья: Академия Ненависти и Интриг"(Научная фантастика) К.Юраш "Процент человечности"(Антиутопия) Н.Лакомка "(не) люби меня"(Любовное фэнтези) Р.Прокофьев "Стеллар. Инкарнатор"(Боевая фантастика) М.Олав "Мгновения до бури 3. Грани верности"(Боевое фэнтези) А.Минаева "Академия Алой короны. Обучение"(Любовное фэнтези) В.Василенко "Стальные псы 5: Янтарный единорог"(ЛитРПГ) В.Старский ""Темная Академия" Трансформация 4"(ЛитРПГ) И.Иванова "Большие ожидания"(Научная фантастика)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Д.Иванов "Волею богов" С.Бакшеев "В живых не оставлять" В.Алферов "Мгла над миром" В.Неклюдов "Спираль Фибоначчи.Вектор силы"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"