Євген Шморгун увiйшов в українську лiтературу як майстер реалiстичного пейзажу:
письменник вiдтворює форми i явища природи, що об"єктивно iснують; уважно
ставиться до деталей, подробиць, прагне до збереження у зображуваному форм
конкретного, поодинокого. Обравши метою пiзнання природу рiдного краю -
Рiвненщини, - письменник виявляє i своє романтичне свiтовiдчуття, намагається не
просто вiдтворити форми i явища природи, а збагнути їх глибинну суть.
Визнання читачiв здобули його збiрки оповiдань: "Що шукала бiлочка", "Зеленi
сусiди", "Дивосил-зiлля", "Що сказав би той хлопчик", "Де ночує туман",
"Вогник-цвiт", "Ключ-трава" та iншi, адресованi переважно дiтям.
Автор свiдомо вiдмовляється вiд надмiрної iнтелектуалiзацiї, постмодернiстської
естетизацiї почуттiв, вражень i знань. I це найбiльш яскраво виявилося в етапнiй
книзi "Мова зела", за яку в 2000-му роцi Є. Шморгуну було присуджено Державну
лiтературну премiю iм. Лесi Українки. Дитиннiсть свiтовiдчуття - ось ключова
ознака цiєї збiрки оповiдань про рослинну символiку України.
Характерна риса реалiстичних пейзажних моделей Шморгуна - прагнення охопити не
лише доступний поглядовi простiр, а максимально розсунути його кордони за
рахунок переказiв, легенд, пов"язаних iз рослинним свiтом, з"ясуванням
походження дивовижних назв рослин, за рахунок локалiзацiї мiсць їх проростання.
Наприклад, багатопланова, психологiчно точна манера письма притаманна книжцi
"Зеленi сусiди". Щоб буденне, бачене з дитинства, не стало нецiкавим, рутинним,
написав Євген Шморгун цi короткi, ємкi за змiстом оповiдання, часом схожi на
експресивнi замальовки, а частiше на реалiстичнi пейзажнi новели (новелети),
неабияк вивiренi в смислових нюансах, побудованi здебiльшого на промовистих
дiалогах.
Хоч Євген Шморгун i ставить за мету насамперед ознайомити читачiв з рiдкiсними
рослинами, вiн не змiг при реалiстичному описi природи вiдмовитися вiд лiричних
iнтонацiй.
Його поетично-рацiоналiстичнi пейзажнi замальовки слугують навiть не стiльки для
того, щоб подiлитися сакраментальними почуттями любовi до рiдного краю, скiльки
для розкриття метафiзичної краси величi, тобто виступають допомiжним
композицiйним засобом.
Простежимо, як письменник використовує зменшено-пестливi форми слiв для опису
рослини з такою вiдлякуючою назвою "вовчi ягоди": "На узлiссi постав перед нами
дивний кущик. Наче iз казки постав: мiнiатюрнi гiлочки з дрiбненькими
листочками, а на вершечку кожної гiлочки рожевi квiточки променяться. Здається,
ось-ось вийдуть iз-за нього маленькi бiлобородi чоловiчки-гноми i запросять у
свою казкову країну, де живе прекрасна i добра Бiлоснiжка, де всi квiти i
метелики розмовляють мiж собою людською мовою". I ми вiдразу
настроєнi на добре сприйняття номiнованих понять, бо й справдi вовчi ягоди не
мають у собi нiчого хижого, бiльше того, лiкують деякi важковилiковнi хвороби.
Лише декiлька барв i - на противагу моделям пейзажної риторики - виникає образ,
що запам"ятовується: "На гладеньких стовбурах осик нiби хтось понапинав струни,
а на тих струнах нанизане бiлясте листя, трохи схоже на клинове. Струни - то
стебла плюща". Або така модифiкацiя пейзажної моделi: "Одного разу
нахилилася веселка до рiчки, щоб води набрати. Аж тут чує, соловейко на калинi
тьохкає - заливається. Заслухалася, замрiялася, та й незчулася, як загубила
трохи своїх кольорiв. Упали тi кольори та перетворилися на пiвники".
Соковитi акварелi - як iнтригуючи прелюдiя до подальшої розповiдi залюбленого в
природу майстра слова. Iдейно-композицiйну роль таких мiсць неможливо
переоцiнити. Завдяки їм оповiдання Євгена Шморгуна анiскiльки не схожi на якiсь
ботанiчнi довiдки, вони являють собою доречний синтез науково-методичної
iнформацiї, легенд, лiричних вiдступiв та пейзажних замальовок.
Умiло поєднуючи живописне змалювання картин природи, легенди, перекази, повiр"я,
вiдомостi з народної медицини та iсторiї краю, Є. Шморгун розширює функцiю
пейзажу i переосмислює його роль у реалiстичному змалюваннi дiйсностi.
Письменник моделює описи природи так, що вони не сприймаються як споглядальнi, а
будять у душi читача широку палiтру почуттiв, спонукають до фiлософського
осмислення навколишнього свiту, закрiплюють у ментальностi читача цi описи як
символiчнi атрибути України (папороть - емблеми щастя; виноград - достатку,
благополуччя; дуб - ознака сили, влади...).
Твори Євгена Шморгуна здатнi справляти помiтний вплив на читачiв, насамперед
юних. Неспроста ряд оповiдань письменника включено в пiдручники для школярiв
молодших класiв.
Творчий метод Шморгуна представляє його як одного з традицiоналiстiв, що
розвинув пейзаж як лiтературну категорiю, започатковану ще в першiй третинi ХIХ
столiття. Водночас його новаторство - у поглибленому освоєннi всiх пластiв
пейзажної тематики, у проривi за рамки усталеного, коли вже недостатнiм буває
лише метафоризацiя явищ природи, адже вона набуває багатовимiрностi,
багатогранностi.
(Повiдомлення на мiжвузiвськiй студентськiй науковiй конференцiї у Львiвському нацiональному унiверситетi iм. I.Франка в квiтнi 2001 року, в роздiлi "Естетичнi шукання та iсторiософськi концепцiї у художнiй прозi новiтньої доби").