9 клас

План-конспект уроку

Позакласне читання. Євген Шморгун. Снiги непочатi.

Мета.Ознайомити з творчiстю письменника, показати незламнiсть духу воїнiв князя Федора Острозького у боротьбi з поневолювачами рiдної землi наприкiнцi ХIY - на початку ХY столiть, його мудрiсть як правителя, розвивати читацький смак, розумiння головної думки iсторичного роману, образне мислення, iнтерес до iсторiї рiдного краю; виховувати патрiотичнi почуття.

Обладнання: портрет письменника, виставка його книг i публiкацiй про нього, пiдручник, тексти.

I. АКТУАЛIЗАЦIЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНIВ

Перевiрка виконання домашнього завдання.

II. МОТИВАЦIЯ НАВЧАННЯ

1. Виразне читання уривка з роману "Снiги непочатi":

"Передбачення Федора Даниловича щодо з'їзду й обiцяного привiлею пiдтвердилися. Та ще й до такої мiри, що аж князевi самому стало моторошно. Готував себе, настроювався на пiдлотнiсть вчинкiв зверхникiв обох держав, але чомусь усе ж до кiнця не вiрилося, що вони здатнi на таке. Тим бiльше, була ж ота зустрiч з Вiтовтом вiч-на-вiч перед великою вiйною з Орденом. Здавалося, хай не друзi, не однодумцi, але ж тодi таки прийшли до якогось порозумiння. А пiсля такої рiки кровi, пролитої руссю на полях бiля Грюнвальда, могло те порозумiння якщо не змiцнитися, то хоча б утриматися на попередньому рiвнi. Однак сталося протилежне: великий князь iз королем пiдготувалися i вдарили сокирою пiд корiнь.

I що з того, що на початку з'їзду руськi (та й деякi литовськi) князi до хрипоти доказували необхiднiсть i закономiрнiсть зрiвняння в правах православних з католиками! Що ^того, що наводили неспростовнi докази свого ревного служiння Литовсько-Руськiй державi, наводили приклади славних бойових дiянь в iм'я Великого Князiвства i Корони! Що з того, що молодий Василь Острозький запально чеканив латинню, доречно цитуючи древнiх мудрецiв, читати яких нi королевi, нi великому князевi не випадало нiколи!..

Вузьке коло довiрникiв правителiв кракiвського та вiленського дворiв, сторгувавшись заздалегiдь, уже все визначили чiтко i однозначно: нiбито щойно народжений на з'їздi привiлей у всьому зрiвнював литовське боярство з польською шляхтою. Але зрiвнював тiльки тих, хто сповiдує католицьку вiру - їм i герби, i уряди, i всiлякi надання. Руське православне боярство залишилося нi з чим, нiби воно й не мало нiякого стосунку до перемоги у минулiй великiй вiйнi з хрестоносцями" (с.284).

III. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ

IY. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРIАЛУ

1. Пояснення вчителя.

Короткi бiографiчнi вiдомостi про письменника. Я давно особисто знайома з Євгеном Iвановичем Шморгуном, перiодично з ним спiлкуюся. Щоразу з приємнiстю вiдзначаю: його щирiсть, безпосереднiсть i простота, якими перейнятi твори, зачаровуючи читача, - не щось штучне, пiдроблене, а йде вiд глибини натури, вiд особистiсного "я".

Уся гострота бачення краси нашої природи розвивалася в письменника ще в дитинствi. Євген Iванович родом iз села - вiн побачив свiт 15 квiтня 1940 року в Новожуковi, що на Рiвненщинi, в сiмї простого селянина. Навчався в Новожукiвськiй початковiй школi. А оскiльки село лежить поблизу давньоруського пересопницького городища, то з дитячих лiт таємничi перекази, повязанi з ним, будили уяву, викликали бажання бiльше знати про минувшину свого краю.

Семирiчку закiнчив у сусiдньому селi Пересопницi - древнiй столицi удiльного князiвства ХII столiття, в селi, де в ХVI столiттi творилася українська першокнига - Пересопницьке Євангелiє, на якому нинi присягають на вiрнiсть народовi України її президенти. З роками письменник раз у раз повертався в це село, черпаючи натхнення, а вже в зрiлому вiцi, 1990 року, органiзував вiдкриття у Пересопницi памятного знака задля увiчнення священної книги, визначної памятки староукраїнської мови та мистецтва.

Середню освiту майбутнiй письменник здобув у селi Бiлевi, потiм навчався в Дубенському медичному училищi, де отримав диплом фельдшера. Старовинне мiсто з фортецею ХV столiття, кiлькасотлiтнiми монастирями i храмами закликало глибше пiзнавати iсторiю Волинi, докопуватися до маловiдомих та малодослiджених сторiнок героїчної i водночас трагiчної долi українського народу. Можливо, саме тодi зявився задум дослiдити бiографiю князiв Острозьких. Понад 20 рокiв письменник працював над iсторичним романом про часи князя Федора Острозького ("Снiги непочатi").

Пiсля армiї вступив на фiлологiчний факультет Рiвненського педiнституту, жив цiкавим i насиченим лiтературним життям. Iнститут дав путiвку в життя багатьом обдарованим письменникам. Є.Шморгун - один iз перших з них. Ще в студентськi роки вiн зi своїми публiкацiями вийшов на сторiнки лiтературно-художнього журналу "Вiтчизна", щорiчника "День поезiї". Головною темою наукових зацiкавлень молодого фiлолога стала творчiсть Валеряна Полiщука.

Розпочинав майбутнiй письменник своє творче становлення як журналiст: працював у Рiвному, в Березному. Етапним у життi ще початкуючого письменника став 1978 рiк: у київському видавництвi "Веселка" були випущенi вiдразу двi його книжки оповiдань для дiтей - "Що шукала бiлочка" i "Зеленi сусiди".

Це було, по сутi, дещо запiзнiле визнання його непересiчного таланту, адже друкувався вже впродовж двадцяти лiт, у тому числi i в республiканських виданнях. Першi збiрки визначили основне спрямування творчостi Євгена Шморгуна - писати для тих, хто ще не навчився читати, а також для молодших i старших школярiв, навчати їх розумiти природу, прищеплювати їм спiвчутливiсть, потяг до знань.

З 1984 року Є.Шморгун - член Нацiональної спiлки письменникiв України.

Зявляються друком книжки для дiтей "Дивосил-зiлля" (1980), "Що сказав би той хлопчик" (1981), "Де ночує туман" (1984), "Ключ-трава" (1990), "Забутi боги предкiв" (1994), "Хто розцвiв перший" (1996), "Мова зела" (1999), "Рослинничок" (2000), а також збiрник оповiдань "Вогник-цвiт" (1989), iсторична повiсть "Дорога до Iлiона" (1989), збiрка "Вiршi рiзних рокiв" (1994), повiсть "Плач перепела" (1999) та iншi.

З 1989 до 2000 року Євген Шморгун очолював Рiвненську обласну органiзацiю Нацiональної спiлки письменникiв України, яка вже налiчує понад 30 лiтераторiв.

Нинi письменник очолює обласну редколегiю серiї книг "Реабiлiтованi iсторiєю", органiзовує збiр документальних свiдчень тих, хто боровся за незалежну Україну, був репресований.

Удостоєний лiтературних премiй iменi Лесi Українки (державна, 2000), iменi Валер'яна Полiщука (1984) та iменi Володимира Кобилянського (1997).

2. Визначення особливостей сюжету роману.

Подiї вiдбуваються в Острозi, Харалузi, Луцьку, Дубнi, Жуковi-городку, Кременцi, Рiвному та iнших поселеннях, постає багатопланова картина життя Волинi в середнi вiки, за часiв князя Федька (Федора Даниловича). Ми бачимо героїв твору на полях боїв з татарами i хрестоносцями, за обставин побутових (весiлля княжни Юлiї, сватання i весiлля боярина Митра, його гостина в Сташка, навчання в монаха Полiкарпа), гостросюжетних (визволення князя Свидригайла з ув'язнення в Кременецькому замку).

2. Учнiвськi повiдомлення.

Повiдомлення 1. Євген Шморгун опрацював велику кiлькiсть документiв ХIY - ХY столiть, якi стосуються Волинi, i написав масштабний iсторичний роман з часiв князя Федора Острозького (пiсля смертi канонiзований Православною церквою як святий). Князь постає перед нами як далекоглядний полiтичний дiяч у налагодженнi стосункiв з князями литовськими, у забезпеченнi товариських звязкiв з волинськими, подiльськими, пiнськими з метою створити надiйний заслiн проти ворогiв Литовсько-Руської держави. Вiн турбується про будiвництво православних храмiв, не вiддiляє себе вiд потреб i страждань своїх пiдданих, тому й користується пошаною. На першому мiсцi в нього громадянський обовязок, честь. Вiн мужнiй полководець у Грюнвальдськiй битвi. Такий же хоробрий i самовiдданий його син Дашко, який гине наприкiнцi роману.

Повiдомлення 2, Серед головних дiйових осiб роману чiльне мiсце посiдає Митро з ковальської родини Харалуга. Завдяки збiговi обставин (рятує княжича Дашка, який мало не втонув) вiн опиняється в Острозi, освоює вiйськову науку, вчиться грамотi, стає боярином, у складi бойових вiддiлiв хоробро вiдбиває напади татар, проявляє вiдвагу в битвi з тевтонським Орденом. Разом з тим Митро залишається простою i щирою людиною, яка шанує народнi традицiї (зустрiч з ведуном дiдом Путилою, участь у рiздвяних гуляннях). Взаємини Митра i Жданки, дочки острозького воєводи Ждана, сповненi свiтлих, бентежних почуттiв. Брат Митра Ярун, освоївши грамоту, став у греках переписувачем церковних книг, а згодом проявляє свiй талант як будiвничий православних храмiв.

3. Обговорення образiв князя Федька i його сина Дашка, боярина Митра, його брата Яруна, воєводи Ждана Жука, його дочки Жданки, дiда Путила.

Цитати для характеристики деяких дiйових осiб (за виданням: Є.Шморгун. Снiги непочатi. - Рiвне: Азалiя, 2005).

Федiр Острозький.

З його виступу перед жителями Острога:

От i настав час нашого виступу проти свого найлютiшого ворога - Золотої орди. Довго ми збирали сили, i от - зiбрали. Нарештi знайшовся i той, хто поведе. Це - наш великий князь Вiтовт. Iз Вiтовтом iде не тiльки Литва i Русь. Нам стають до помочi i поляки, i орденське рицарство. До нас прийдуть озброєнi полки iз Москви, iз Тверi, iз Рязанi, щоб стати пiд руку Вiтовта. Як порiвняно недавно наш волинський князь Дмитро Боброк стояв поруч iз Дмитрiєм Московським проти бусурман на полi Куликовому, як литовськi князi Андрiй та Дмитро Ольгердовичi проти нечестивого Мамая стояли, так тепер поруч iз нами i поруч iз тими ж славними Ольгердовичами стане московський князь Василь - син Дмитрiя i Вiтовтiв зять. Буде перемога, буде! Он папа римський Бонiфацiй далеко сидить, а й той бачить нашу перемогу i хоче нашої перемоги. Папа навiть видав буллу, якою вiдпускає усi грiхи тим, хто зголошується йти з нами на битву з поганами... (с.28).

Пiсля зради Свидригайла:

Що ж, дiти мої, будемо й далi провадити своє. Пригадуєш, Даниле, як ми з вiйськом колись долали заснiжену цiлину? Це було тодi, як ми повертали додому, так i не воззєднавшись iз Свидригайлом. Пригадуєш? То раз уже нам випало топтати отакi непочатi снiги, маємо чесно нести свiй хрест... (с.334-335).

Боярин Митро.

Перебуваючи в Харалузi:

Митро випросив у батька i для себе роботу - витягнути брусницю зi студнi. I удвох з Яруном заходилися витягувати дубову бочечку з неглибокої криницi-копанки. Це було теж майже ритуальне дiйство, бо дiставали брусницю щороку саме в цей день.

Брусницю-ягоду збирали влiтку, коли вона червонила собою лiсовi галявини. Насипали її в три дубовi бочечки, заливали перевареною вистудженою водою i, забивши чопики, спускали на вiрьовцi в студню. Там бочечки й зберiгалися. Одну з них витягували й вiдкривали на Свят-Вечiр, другу - у Великодню суботу, а третю - коли випадала якась нагальна потреба: чи то весiлля, чи то хрестини, чи то якiсь дорогi гостi заявляться в дiм. Брусниця добре зберiгалася i була смачнюща-пресмачнюща. А вода, якою заливали ягоди, перетворювалася в запахущий приємний напiй. Такий п'єш - вiдiрвати губ вiд кухля не можна. (с. 88).

Ярун.

Сам не знаю, що зi мною дiється, - зiзнався Ярун. - Вiдчуваю, нiби якийсь новий свiт менi явився. Перед очима, навiть коли й заплющу їх, бачу зводи нових храмiв та палацiв. Вони будять бажання творити щось подiбне. Тож я лягаю i встаю з думкою про високе, божественне. Де не ходжу, що не роблю - а менi святково на душi. (с. 301).

Воєвода Ждан.

Ждан таки дотягнувяс до того в золоченому обладунку. Хоча, можливо, той сам скерував жеребця на хрестатий волинський стяг, щоб зiйтися в герцi з воєводою. Бо ж серед волинських воїв Ждан теж видiлявся i обладунком, i поставою. Зударилися копiями - i поламалися копiя. Зударилися мечами -i щербилися мечi. А перемiг... пiший степанський ратник: невiдомо як опинившись бiля рицаря, вiн рогатиною несподiвано виштовхнув того з сiдла i звалив на землю. З десяток озброєних пахолкiв кинулося виручати свого пана, проте це виявилося завданням нездiйсненним - кожен крок давався з боєм, кожен сажень треба було здобувати зброєю. Тим часом хтось торохнув рицаря сокирою по шоломi i той обм'як, уже й не пробував звестися на ноги. А пахолкам враз стало не до пана, бо русi звiдкiлясь усе бiльшало й бiльшало, нiби вона з землi виростала. (с. 258).

Y. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Написати невеликий письмовий твiр на одну з тем: "Образ князя Федора Острозького в романi "Снiги непочатi" Є.Шморгуна", "Захисники рiдного краю в романi...", "Лiричний образ Жданки в романi...", "Чим запамятався менi роман "Снiги непочатi?"