Мельник Ярослав, Криворучко Наталія: другие произведения.

Типологія стратагем мислення у контексті державотворчих інтенцій

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Типология стратагем мышления в контексте государствосозидающих интенций (на украинском языке)
   Ярослав Мельник
  Наталія Криворучко
  
  Типологія стратагем мислення у контексті державотворчих інтенцій
  
  На сучасному етапі розвитку гуманітарної науки менталітет нації є одним із ключових об'єктів дослідження у різних галузях знань - лінгвістиці, психології, етнології, культурології, філософії, політології, логіці, теорії штучного інтелекту та багатьох інших [1, 2]. Наукові розробки пропонують низку підходів до інтерпретації цієї категорії. Причиною активної уваги авторитетних вчених до ментальності є прагнення збагнути специфіку способу, стилю та стратегії мислення тієї чи іншої нації. Саме тому в науковій практиці існує розгалужений ряд розуміння і тлумачення цього поняття. Смітюх Г. та Стрілецький В. ментальність визначають як "характер та лад людського мислення, що реалізується на рівні свідомості, але базується на структурних елементах сфери підсвідомого, що включають в себе архетипи як окремої особистості, так і етносу в цілому" [13].
  
  У великому тлумачному словнику сучасної української мови категорія ментальності подається як: 1) інтелектуальні розумові здібності; 2) психіка, психічна сила [1, 518].
  Інші дослідники під ментальністю розуміють "структуру репрезентації знань в довгочасній пам"яті, яка відповідає структурі представленої ситуації й інтегрує інформацію всіх сенсорних систем і загальне знання про те, що є можливим у навколишньому світі. Ментальна модель ґрунтується на сприйнятті людиною світу залежно від самого світу і її знань, досвіду (тобто межі наших моделей є межами нашого світу)" [12, 380].
  
  Антонюк О. ментальність визначає як "відносно цілісну сукупність образів, уявлень, оцінок, ціннісно-смислових утворень і "своєрідних правил життя", які є специфічним відображенням дійсності і зумовлені особливостями життєдіяльності індивіда, етносу, нації тощо в певному географічному і культурно-історичному середовищі [9, С.466].
  Досліджуючи ментальність як явище, в основі якого міститься лінгвістичне начало, Колесов В. інтерпретує її як світогляд у категоріях рідної мови, в якому поєднуються інтелектуальні, духовні й вольові якості національного характеру в його типових проявах [5, 14].
  
  Соціологи в основу ментальної структури покладають сценарії та моделі суспільної поведінки і ментальність визначають як "соціально-психологічні характеристики суспільного суб"єкта (людини, етносу, класу, ін. великих соціальних груп), які знаходять свій вияв у способі та характері мислення, соціальних та психічних установках та поведінці" [14, 173].
  
  На думку Бойченка І. "ментальність - це полісемантичне поняття для позначення глибинного рівня людського мислення, що не обмежується сферою усвідомленого й сягає у несвідоме" [4, 245]. Усі дослідники, даючи різні варіанти інтерпретації ментальності, сходяться в одному: ментальність - це специфічний спосіб світосприйняття та мислення, який сформувався впродовж тривалої історії розвитку і який виокремлює кожну національну чи етнокультурну групу й робить її унікальною та неповторною.
  
  Беручи до уваги сучасні геополітичні та глобалізаційні явища, наголошуємо на тому, що ментальність з точки зору соціально-політичних процесів повинна бути однією із найактуальніших проблем. Одним з важливих аспектів окресленого кола питань є ментальність у контексті державотворення. Широкий спектр тлумачень ментальності як унікального способу мислення та світосприйняття пояснюється тим, що тією чи іншою мірою дослідження зазначеної категорії почалось ще в часи Платона, де філософ у своїй відомій праці "Держава" обґрунтував вчення про правління воїнів, філософів і ремісників. За Платоном, кожен тип правління займав свою нішу на певному етапі історичного досвіду, і кожному типові відповідали певні ментальні риси. Філософи, головною чеснотою яких є мудрість, керують суспільством; воїни (стражі) характеризуються мужністю і покликані захищати це суспільство; а землероби і ремісники, низьким душам яких притаманна хтивість, виконують господарські функції [11, 43]. Сьогодні ідеї Платона мають чимало опонентів, які критикують "ідеальні устрої" держави. Так, Карл Поппер називає його головним ворогом відкритого суспільства, бо саме через цю модель на певній стадії свого розвитку найбільш схильна перерости у тоталітаризм. Cуспільним ідеалом К.Поппера є "відкрите суспільство" - суспільство влади розуму, свободи, рівності, справедливості. "Відкрите суспільство", за К.Поппером, базується, насамперед, на інструментальній раціональності, десакралізації соціальних і політичних норм і процедур, можливості зміни соціального статусу його членів [10, 43]. Але очевидним та беззастережним є те, що світ, у ментальному сенсі, є багатоликим, і усі етнокультурні та державні системи наділені, окрім інших, ще і унікальним типом мисленнєво-ментальної поведінки.
  
  Однак не варто поспішно опонувати Платонові і звинувачувати в тоталітаризмі. Сучасна гуманітарна наука дозволяє переглянути значний обсяг усталених понять і категорій з висоти набутого досвіду та нової методологічної парадигми і внести корективи. У такий спосіб можна відкорегувати і наше знання про історію, культуру, світогляд та багато іншого.
  Світоглядні основи дослідження української ментальності розкриті також у працях Г.Сковороди, Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова, В.Липинського, Б.Грінченка, О.Духновича, І.Франка, М.Грушевського, Д.Донцова, В.Вернадського та ін.
  
  Станом на сьогоднішній день категорію ментальності у етнокультурному, мовному, політичному ключі розробляють в Україні такі дослідники як В.Колесов, Г.Гетало, О.Красовська, Є.Макаренко, Н.Михайловська, М. Чепа, А.Шведова, І.Бичко, В.Васильєва, Л.Гамаль, В.Кононенко, В.Храмова, О.Стражний, Т. Ткачук, Я. Мельник та ін.
  
  Об"єктом запропонованого дослідження є типологія мислення сучасного громадянина незалежно від роду занять чи професії - політика, державного службовця, селянина, робітника, вчителя тощо, - всі вони тим чи іншим чином пов"язані з державотворчою традицією та є представниками усього народу.
  Предметом запропонованої розвідки є аграрний тип мислення, який виділяється поряд із таким як "воїни", "філософи" та ін.
  
  Інакше кажучи, тип мислення є окремою самостійною та дуже важливою темою сучасної гуманітарної науки, і саме ця галузь гносеологічних пошуків може дати відповідь на коло питань, які турбують світову спільноту, у тому числі й українську.
  Не будемо заперечувати аграрно-хліборобського походження українського етносу. Про це писали М. Драгоманов, В. Липинський, В. Винниченко та інші мислителі минулого. Завдяки консерватизму села, про який з великою пошаною писав В. Янів, "....український етнос зміг перенести всі випробування своєї драматичної історії" [7]. Слід віддати належне тим, для кого сила звички була формою виживання у скрутних умовах. Але час невблаганно бере своє, і село, як і відповідний тип мислення, поступово маргіналізується під впливом індустріалізації й урбанізації .
  
  Важливе значення для з"ясування специфіки етнічного характеру народу має визначення особливостей організації та стратагем мислення. Особливість України, як зазначали свого часу М. Костомаров, М. Туган-Барановський, О. Єфименко та ін., полягає в тому, що тут, на відміну від Росії, не існувало такої форми економічного життя, як зрівняльно-передільна община. Українська громада істотно відрізнялася від російської сільської общини тим, що об"єднувала своїх членів пайовим внеском, будувалася на принципі "рівної нерівності", заснованого на вільному володінні землею, відкритістю щодо майнової диференціації. В Україні, писав М. Туган-Барановський, у дореволюційні часи спостерігалась найпомітніша в імперії майнова диференціація. Ця обставина сприяла поширенню у суспільній свідомості ідеї трудового індивідуалізму, формувала почуття господаря, гідності, яка забезпечувалась особистою працею. На культуру та раціоналізм господарювання, виховання селянської трудової моралі впливали також практика обмеження земельного наділу, відсутність жорсткого регулювання господарської діяльності, зрівняйлівки, що впливало на формування особистих якостей людини [2, 13].
  
  Політична, економічна та ментально-культурна ситуація, що склалась в Україні, характеризується недалекоглядністю та законсервованістю поглядів на дійсність та шляхи свого розвитку. На сьогоднішній день, переважна більшість жителів великих чи малих міст тісно пов"язані з аграрним світом. Велика кількість членів сучасної української політичної, наукової, мистецької еліти - вихідці із села, якщо не в першому, то в другому чи третьому поколінні. Але не лише генеалогічна прив"язаність до аграрного світу є визначальною, таким типом мислення можуть бути наділені жителі міст-мегаполісів. Сучасні урбанізовані міста-мільйонники також дають привід говорити про існування у них поміщицько-аграрного типу мислення. Спрямований на загальне збагачення та задоволення лише власних вузьких інтересів та потреб, цей тип породжує викривлені форми правління та державотворення в цілому світі загалом та Україні зокрема. Варто говорити і про те, що аграрій, як показала історія, не формує державу, імперію чи потужну владну систему. Цього не дозволяє зробити специфіка та параметри поля його мислення, яке є обмеженим та дещо асистемним.
  
  Варто зазначити те, що для аграрного типу світосприйняття характерним є відсутність системної державотворчої лінії. Цей процес можна прослідкувати впродовж всієї історії, починаючи від найдавніших часів. Екстраполюючи погляди в історію, розуміємо, що саме тип мислення, характерний для населення України і не дає змоги сформувати на українській території потужний та стійкий державницький устрій впродовж цілого тисячоліття.
  
  Змінилась епоха, змінились умови та засоби співіснування, однак культура українського простору залишається напівмаргінальною. В українській політичній думці сформувався тип діяча-конформіста, що проявляється в гедоністичному потязі до влади, а тому окремі індивіди заради реалізації власного "я" у політичному середовищі здатні до безпринципних компромісів. Перехід на якісно вищий рівень цивілізованої форми існування потребує зміни способу та стилю не тільки поведінки, звичок, але й ціннісних орієнтирів, установок та способів мислення.
  
  Отже, для багатьох етнокультурних середовищ, у тому числі і для українського, характерним та домінантним є аграрний тип мислення. Це мислення аграрія чи заробітчанина, дії якого спрямовані в основному на вирощення та збір урожаю та регенерацію себе як виду. У мисленнєвій поведінці аграрія відсутні системні моделі державотворення та розвитку глобальних систем та інфраструктур, що спричиняє прагнення виключно до власного збагачення, не гребуючи методами і засобами. Такі способи поведінки не можна назвати державотворчими у повному сенсі цього слова (як здатність усвідомлено щось виконувати, цілком беручи на себе відповідальність за наслідки), оскільки вони не виходять з власних установок, норм чи цінностей, а підпорядковані вищому модульному началу - "панові", "господарю", "князю".
  Тож типовими ознаками для аграрної моделі мислення вважаємо наступні:
  
  1) циклічність, уподібнення до природи: посіяти → дочекатись врожаю → зібрати → чекати наступного посіву. Аграрний тип мислення позначений циклами - "від зарплати до зарплати", "від свят до свят" і т.п. Багатство землі сприяє формуванню закоханості в природу, ліризму, споглядального характеру. Водночас багатство землі не вимагає надзусиль для виживання, а звідси - недостатньо розвинена соціальна і політична активність, відсутність глобальних системних державницьких критеріїв мисленнєвої поведінки та безвідповідальність за власні дії. Формується спрощена система уявлень, поглядів, і відповідно моделі поведінки, відношення до самого життя - кожен наступний цикл повторює попередній, не несе нічого якісно нового;
  
  2) схильність до накопичення: з потребою і без потреби. Пріоритетним стає позбавлене сенсу нагромадження матеріальних благ у необмеженій кількості чи якості. Принципом накопичення стає особисте примітивне самоствердження. Те, що виходить за його межі, - втрачає своє значення. Відбувається накопичення капіталу, нерухомості, землі - задля володіння чимось матеріальним і таким, що приносить користь. Накопичення стає самоціллю та перетворюється на гіпертрофований прагматизм;
  
  3) обмеженість просторових параметрів. Кордони власного "я" відповідають границям його майнових параметрів. Аграрій бачить своє існування лише у контексті того, чим він володіє. Він розділяє речі "власні" і "чужі". При цьому перевагу надає тим речам, які є матеріально втілені.
  Відсутність системного мислення і стратегічного бачення призводять до затиснутості в рамки, неможливості мислити глобально, виходячи за межі власного матеріального "я". Це стимулює його застій та константну стереотипність у поглядах на ті чи інші події. Звідси випливає опір до нового (реформування, перегляд старих, непристосованих до нових умов, систем).
  
  У системі поглядів аграрія має місце пошук шляхів максимального використання та одержання користі на "своїй території". Прагнення до загарбання територій інших (в межах, які допускають об"єднання цих територій з уже наявними), бездумне збирання земель, безцільне використання яких призводить до "накопичення заради накопичення".
  
  На цьому ґрунті формується маргінальний психотип "маленького містечка", де все знайоме і звичне є добрим, а незнайоме, незвичне - злим. Джерело зла ототожнюється з неузвичаєністю, що саме по собі є похідним продуктом своєрідного містечково-хуторянського націоналізму [13];
  
  4) домінанта родинно-кланових взаємин над усіма іншими цінностями та відносинами. Ні держава, ні система, ані інші громадяни країни не становлять для аграрія цінності. Натомість цінністю для нього виступає виключно родина: син, донька, друг, брат, кум, сват тощо. Усі зв"язки побудовані за принципом родинної ієрархічності, підпорядкованості та "протягування" одне одного до влади будь-якими, у тому числі і нелегальними та корупційними способами. Мораль будь-кого з членів родини не відіграє суттєвого значення, адже для аграрія мета (збагачення сім"ї!) виправдовує засоби. У потужній та стабільній державній системі родинні стосунки слабнуть, натомість слабкість держави компенсується сильними родинно-клановими зв"язками. Родинно-кланові структури унеможливлюють функціонування "вертикальних каналів" в усіх рівнях державної системи. Це означає, що притік нових та свіжих сил, ідей, є малореальними (родинно кланові структури "контролюють" окремі ділянки політичного, економічного чи іншого простору). Таким чином, у державній системі формується псевдоконсерватизм (опозит до "британського консерватизму"), який врешті-решт призводить до самознищення системи.
  
  5) відсутність командного мислення, командної гри. Родинно-кланові взаємини не допускають чесних, відкритих норм і правил формування та розвитку "високопрофесійної команди" у військовій сфері, політиці, спорті тощо. Домінування індивідуальної гри та міжусобиць, роз"єднання, сприяє небажанню вести ефективний діалог, ефективно репрезентуватися перед співбесідником. За відсутності командної гри не може бути мови про ефективність, дієвість поставлених цілей. Це явище часто спостерігаємо в спорті, коли кожен член команди відповідальний рівною мірою за результат, який показує команда. У політиці ж - нездатність нести відповідальність не тільки за члена команди, але і за себе, призводить до деформації поглядів на засади державного будівництва, безвідповідальності, і зрештою нездорової мімікрії державної влади.
  
  Для ведення нормальної, повноцінної гри, повинні встановлюватись чіткі правила чесної гри, зрозумілі кожному учаснику. Натомість у зазначеному типі мислення панує нечесна конкуренція і керування принципом "людина людині - вовк" не тільки між опозиційними групами, але й всередині власної команди. Пояснюється це домінуванням у свідомості - не команди як цілісності, а особистого, приватного, яке є вищим за колективне. Таку форму аграрного типу мислення можна означити як псевдоіндивідуалізм.
  
  6) система цінностей, характерна для аграрного типу мислення: цінності матеріальні, прагматично-корисливі; здатність лише "брати" і небажання віддавати чи відповідати за власні дії, споживацтво у результатах і нездатність відчутно їх підвищувати. Невміння створювати умови для розвитку та раціонального розподілу наявних засобів. Для аграрія духовна гармонія зі світом є вторинною. Це пояснюється його власною рабською, заробітчанською свідомістю. Його тип мислення базується виключно на матеріальних засобах - конкретно-матеріалізований вимір - те, "що є", а не те, що "може бути". Аграрій культивує практичний досвід і відхиляє високий теоретичний рівень. Тому він не є творцем чогось маштабного - макросистем та макроструктур, не є творцем високої культури, мистецтва, науки. Аграрний тип мислення зорієнтований на сприйняття будь-чого в деталях, піддаючи все поелементному аналізу; він не сприймає самі ідеї чи абстрактно сформульовані проблеми на високому рівні узагальнення, для нього вони мають бути чітко висвітлені й забезпечені засобами та планами їх впровадження чи розв'язання. Прогалини в неповному розгортанні (теоретичному і практичному) ідеї він буде прагнути заповнити міфами чи особистими задумами, інтригами. З цього випливає відсутність відчуття необхідності власних дій та потрібності іншим людям. Його праця спрямована на забезпечення себе, своєї сім"ї матеріальними благами. Людина з аграрним типом мислення працює на себе і для себе ;
  
  7) аксіологічна система зорієнтована в основному на матеріальні цінності. Відкидаються високі духовні потреби. Такі цінності як мудрість, вишуканість, аристократизм втрачають свою актуальність. Анархічний індивідуалізм, що проявляється в безпідставних претензіях на отаманство, та недостатньо розвинені національно-державницькі стратегії призводять до атрофованості істинних, національних почуттів, до етнонаціонального зрадництва, до відсутності національної гідності. У цьому контексті зазначимо, що аграрій не формує істинну аристократію. Вона не є типовою для такого способу мислення, а навпаки - завжди вступає в опозицію до того, що позначається істинним аристократизмом та інтелігентністю.
  Аксіологічну структуру вказаного типу мислення можна описати так: базовим елементом є викривлений індивідуалізм, самозакоханість та власна забезпеченість. Сюди входить також і семіотична домінанта власного простору, "своєї території".
  Сходинкою вище знаходиться пріоритет збагачення, накопичення матеріальних благ (капіталу, землі тощо). Намагання отримати користь не тільки від власної рабської праці, але й від людей, що в силу обставин узалежнені від нього.
  
  На найвищу аксіологічну позицію аграрій ставить служіння "своєму панові", від якого він і залежить. Залежність від вищого структурного елемента - господаря - призводить до відсутності самостійно віднайдених структур, і простір підданого заповнюється сурогатними конструкціями. У результаті цього він не схильний до рецепції чужого досвіду у соціально-структурній чи політичній системі. Такий тип залишається перманентно-консервативним у своєму мікросвіті;
  
  8) схильність до привласнення матеріальних благ (в основному, створених природою) задля власної вигоди, власного задоволення. В силу того, що аграрій веде натуралістичний спосіб життя, він черпає у природи основні засоби існування, і у неї ж рецептує концептуальну модель світу. Присвоєння та незаконне привласнення чужого чи спільного, крадіжка поступово стає невід"ємним та органічно вкомпонованим елементом картини світу, світогляду та способу життя (зауважимо, що у живій природі такого явища як крадіжка не існує - все правильно і законно. Привласнення чужого у світі тварин моделюється: не я вкрав, а ти не зміг вберегти - тому все чесно і справедливо).
  
  9) відсутність філософсько-естетичного сприйняття дійсності. Натуралізоване сприйняття дійсності спонукає те, що аграрій не культивує високі ідеї, вартісним для нього є все конкретизоване - дім, автомобіль, земля, дружина тощо. Аграрій не схильний до абстрактних узагальнень вищого порядку, не в змозі "піднятись над ситуацією" і самостійно знайти вихід, прийняти певні рішення. Пасивність у системних діях є ще одним проявом відсутності у нього "духовного бачення" та "духовного розвитку". Матеріальне компенсує відсутність духовного. Наявність "багатого, надміру заповненого стола", який витісняє інтелект та комунікацію є типовим для такого ментального простору;
  
  10) схильність до міфологізації своїх вартостей (у контексті матеріальних цінностей: хороший кінь, автомобіль тощо). Створення міфів та псевдоцінностей, відволікає людину від реальної участі в державному будівництві, сліпа віра в примарні ідеї та цілі унеможливлюють формування у аграрія власної державницької позиції та пріоритетів. Авантюризм, демагогія та пустослів"я супроводжуються спекуляціями на труднощах і проблемах, дезорієнтації та обдурюванні інших з метою власного збагачення. Крім того, для аграрного типу мислення характерні переживання так званого "дистресового" досвіду, тобто породження внутрішньосуспільних конфліктів неконструктивної природи; схильності обстоювати свої недоліки, повторювати власні помилки та чинити опір проведенню реформ. Підвищена рефлексивність відволікає від конкретних справ та не сприяє розвитку соціального інтелекту та формуванню повноцінного колективного "я". На цьому ґрунті створюється ідеальне середовище для розповсюдження міфологем і пліток, котрі компенсують здоровий глузд;
  
  11) відсутність творчого потенціалу. Аграрний тип мислення, як правило, опирається на потужний фольклорний пласт і не культивує високе мистецтво, високу моду та культуру загалом. Колективна творчість у повній мірі реалізується у фольклорному масиві;
  
  12) відсутність "потягу до науки". Аграрій не прагне принаймні наблизитись до пізнання фундаментальних знань та фундаментальних наук. Предметом його пошукових чи гносеологічних розвідок є прикладні та звужено-локальні аспекти науки, які дають швидкі та короткотермінові результати; також він схильний до різного виду компіляції та імітації наукової діяльності.
  
  13) аграрій мислить маргінальними параметрами - і це проявляється у тому, що він не будує міста, фортеці, дороги, мости. Це не є його пріоритетом. Така людина ремонтує лише частину дороги, замість побудови нової та надійної автостради; замість придбання нового мішка, залатує безнадійні дірки у старому тощо. Він не схильний до створення макроструктур, котрі б послужили майбутнім поколінням. Нічого великого, фундаментального - все незначне (мікродержаву, помісництво, князівство тощо). Слабкість соціального характеру та відсутність духовних резервів, психологічних засобів, щоб розв'язати актуальні соціальні проблеми, призводить до невідповідності реальних соціальних змін жодному можливому реформаторському плану чи проекту.
  Маргінальність аграрія проявляється і у його фемінізмі, який характеризується наявністю таких ознак: флегматичність у діях, реальна перевага споживання над творенням; пізнання дійсності засобами рефлексивного мислення, уявлень і вражень; бутафоризація духовних пошуків без спроби щось реально змінити в суспільстві; зведення реформаторської діяльності до створення образів та ідей, які не реалізовуються; переважання боязливості, слухняності, сумлінності, навіювання і романтичності основного загалу населення над самодостатністю, розсудливістю, самокритикою тощо;
  
  14) фаталізм як елемент ментальної картини світу. Для аграрія типовою є залежність від стихії, природи. Він нічого не вирішує і не відповідає за результат - все перекладає на оточення або ж на інших. Відповідальність несе доля, фатум, вищі сили, погода, природа, Бог - усе, тільки не власна особа. Аграрій не може змінювати систему, дійсність, а чекає поки зовнішні сили визначать і впорядкують його світ. Пасивність у реальній дійсності призводить до розгубленості перед новими бар"єрами, до невміння самостійно приймати рішення та дезорієнтації у соціально-політичному просторі й часі, до переваги у поведінці емоційного, чуттєвого над вольовим, інтелектуальним, розумним. Ці процеси доводять аграрія до розпачу, депресії та постійного невдоволення життям та нагромадженими благами;
  
  15) схильність до спротиву та ігнорування загальновизнаних норм, принципів, правил поведінки. Аграрій ігнорує право, закони, конституцію, загальнодержавні правові канони. Він існує з ними паралельно - закони та правила, створені ним особисто (якими керується у житті), завжди домінують над суспільними;
  
  16) схильність до зради: зрада сім"ї, родині, друзям, вірі, Богу. Він не є воїном, котрий поставив мету і йтиме до переможного кінця, а відволікаючись на дрібниці, які не несуть нового змісту, залишається на рівні невільника. Схоже, як зфемінізований чоловік не звик обирати чітку лінію поведінки (при прийнятті рішення він довго зважує, вагається і перебирає різні варіанти, намагається їх комбінувати). Зміна поглядів, орієнтирів, смаків, вподобань - є характерним для аграрного типу мислення.
  
  Перешкодою для аграрія є відсутність мотивації та чіткої системи цінностей й пріоритетів. Для нього звичним є пристосуванство залежно від обставин та дій інших осіб. Невдачі, прорахунки, помилки трактуються як обставини вищого порядку, незалежного від самого аграрія. Екзекутивна вдача, схильність вагатися під впливом щонайменшого зовнішнього фактору, стимулу спричинює психологічний хамелеонізм, непослідовність і мінливість. Складається враження, що такий тип має певну кількість масок і здатен перевтілюватись у різні образи. Він легко порушує обіцянки, зраджує, змінює плани, тікаючи чи уникаючи чогось під тиском обставин. Людина не страждає докорами сумління за невиконані обіцянки чи пасивність у ситуації, що вимагає активних дій. І завжди знаходяться аргументи для пояснення, виправдання своєї поведінки чи пасивності;
  
  17) аграрій залежний від "сильної руки", і визначальним у його діях є підвладність їй. Аграрій не визнає централізованої влади, підпорядковується локальним ієрархічним структурам чи клановим угрупуванням. Для нього король не репрезентує вищу цінність, оскільки він поважає більше "сильного князя" чи пана, якому підкоряється безпосередньо. Для нього характерні підданські, навіть патріархальні настрої й орієнтації. Відповідно, рабський стан свідомості заробітчанина диктує йому необхідність бути прихильним до ґазди і ставитись із зневагою до "підлеглих", щоб у такий спосіб самоутвердитись;
  
  18) географічна фіксованість. Для аграрія земля чи інша матеріальна цінність - одна з найпотрібніших, яка приносить користь, багатство. Для нього характерна прикріпленість до землі. Аграрій ідентифікує лише ту частину території, яка є власністю, а все, що поза її межами, його не цікавить.
  Аграрій сакралізує, висвячує і підносить землю (як капітал) на найвищий рівень в аксіологічній ієрархії. У нього формується стереотип, де землі відводиться домінантна роль над усіма іншими благами: вона приносить плоди, які можна продати, обміняти чи отримати від них іншу користь. Власна земля чи будь-яке матеріальне благо абсолютизується і стає центральним у світогляді, культурі, ментальності;
  
  19) високий ступінь функціонування адаптаційних схем та підпорядкування чужим моделям, державі, системі. Аграрій забезпечує хлібом, але не є хліборобом у повному сенсі цього слова, він приймає політичні рішення, але не є політиком, він може воювати, але не є воїном і т.д. Для нього характерним залишається психологічне самовідчуження на побутовому рівні, що виявляється в наслідуванні інших, схильності до нелогічної поведінки, самозамкненості, сугестивності, панічних настроїв;
  
  20) відсутність чітких часових та просторових параметрів, які визначають спосіб його життя. Вказані категорії для аграрія розмиті, немає чіткого розпису часу і ритму життя. Все піддається на самоплин і саморозвиток. Керуючись принципом: "посадив - хай проростає!", людина не закладає умов для якісного та далекоперспективного збору врожаю. Темпоритм такого життя конгурентно відображає циклічність природи, тому пунктуальність, дотримання слова, домовленість про конкретні часові та просторові параметри і т.п., не є притаманною ознакою для досліджуваного нами типу мислення;
  
  21) високий ступінь акцентуації найближчим оточенням (сусіди, колеги). Аграрій ніколи не є до кінця самодостатнім. Він завжди узалежнений від найближчого оточення, стосунків, живе у контексті маргінальної конкуренції: "...якщо у сусіда є певний достаток, то у мене буде більший, і у такий спосіб я набуду більшої соціальної ваги".
  
  Аграрій прагне власного "вивищення" за рахунок пригнічення залежного від нього оточення, що виявляється у формі беззмістовних наказів, приписів чи просто імперативної поведінки. Для нього типовою є примітивна самозакоханість, нарцисизм. Такі особи люблять "ставити собі пам"ятники", пишатися своїм образом та подобою. Для нього є важливим те, як його сприймає оточення, і у цьому контексті він стає віртуозним імітатором, симулюючи, створює віртуальну картину своєї досконалості, самодостатності та вербалізує ці ознаки. У своєму середовищі він часто розповсюджує інформацію про свої позитивні риси, намагається примусити повірити всіх у свою непогрішність та ін;
  
  22) релігія аграризується. Все, що є в релігії - ритуали, вірування, обряди - підпорядковується аграрному типу мислення, явища і події тлумачаться з точки зору своєї користі. Віра в Бога, в даному випадку, теж утилітарна, спрямована на власну вигоду та створення для себе сприйнятного "божественного" образу; всіляко підтримується пантеїзм спримітивізованої релігії. Аграрій відходить від обрядовості і схиляється до ритуалізації своєї дійсності, свого "культурного простору". Людина з таким світосприйняттям комфортно почуває себе вдома і на своїй території, нею обстоюється індивідуалізована система координат. На аграрія здебільшого відчутний вплив має родовідна селянська традиція, він сповідує традиціоналізм, який реалізується в матеріальній і духовній культурі. Такий представник підпорядковує та використовує релігію настільки, наскільки вона може сприяти реалізації власних утилітарно-меркантильних планів. У вищеописаному контексті підсумуємо те, що у аграрія обряд трансформується у ритуал, в такому випадку його не можна повною мірою назвати віруючою людиною. Більше того, можна говорити про атеїстичні тенденції аграрної культури;
  
  23) аграрій не формує власну аристократію. Аристократизм як такий не є характерною рисою для аграрних систем. У таких системах аристократичний складник не приживається і стає баластом. Аграрій періодично знищує паростки аристократизму, якщо вони формуються у процесі еволюції. Він знаходиться у стані конфлікту зі своєю чи будь-якою аристократією, і цей конфлікт, як показує історія, є антагоністичним. Аграрій ніколи не вважає аристократа чи аристократизм "своїм";
  
  24) схильність до самозаперечення - втечі від власного "я". Аграрій чинить опір ініціативності, ідейності, освіченості, реформації. Натомість з пієтетом ставиться до чинів, звань, титулів, орденів, посад. Прикриваючись високими соціальними псевдотитулами, творить міф про власне "я", схильний сакралізувати при цьому свою історію; минуле стає для нього міфом про велич, свідомо не визнає та замовчує помилки в його історії чи сьогодення. Крім цього він залишається в основі свого світогляду маніпулятором (який маніпулює і яким маніпулюють), а принцип актуалізації (див.: Д.Карнегі та Е.Шостром) його картині світу не притаманний.
  
  25) аграрію притаманна мрійливість. Оскільки бездієвість неможлива як така, то активізується фіктивна, штучна дія, імітація дії, міфотворчість. Тому аграрій є досконалим імітатором. Як це вже зазначалось вище, він імітує патріотизм, мудрість, свою досконалість і не приймає критики на свою адресу. Для нього імітація стає стилем та способом життя.
  
  Обмеження комунікації, концентрація на власних емоціях, переживаннях з часом переростають у справжній егоцентризм, що межує із зоологічним індивідуалізмом. Аграрій не мислить категоріями "я - ти" (як американець), "я - ми" (як європеєць), "я - природа" - орієнтальний психотип, його мислення - у контексті"я - не я", або "свій - чужий". Модель "свій - інший" не є характерною для аграрного типу.
  Аграрій на тлі своєї мрійливої натури заперечує романтизм та ставиться до нього вороже. У цьому контексті зазначимо, що саме він розгортає мрійливо-зміфологізове начало у фольклорному матеріалі (народних казках, піснях і т.п.);
  
  26) для аграрія типовим є бунт та стихійний спротив. Він не є воїном, а тільки бунтарем; висловлює своє незадоволення діями інших. Та водночас не може відкрито виступити з протестом проти джерела свого незадоволення, навести конкретні аргументи та запропонувати шляхи покращення чи врегулювання. Тому його історія частіше - це історія бунтів, а не глобальних військових дій і т.п.;
  Таким чином, ми розглянули деякі аспекти (ознаки) аграрного типу мислення, виділивши найбільш характерні. Такий тип формує та визначає ментальну домінанту, яка характеризує етнос. У контексті сказаного може розглядатись будь-який факт, що має місце в історії, чи наявний у сучасній політичній, економічній чи іншій системі.
  
  Спостерігаючи за політичними подіями у різних країнах світу, можемо виокремити такий чинник, як аграрний тип мислення (чи будь-який інший), що визначає динаміку, форми та напрямки державотворчих процесів. Саме аграрним типом мислення пояснюється відсутність конструктивних державотворчих форм, втрата суверенності, деструктивні міжусобиці та ін. Аграрій є заробітчанином у політиці (науці, культурі і т.п.), але не політиком задля формування власної державності. Людина такого ментального складу не є владою, а лише користується нею для досягнення своєї утилітарної мети. Аграрій може зробити багатим себе, але не зорієнтований на те, щоб зробити багатою державу, для нього формула "краще бути бідним у багатій країні ніж багатим у бідній" не є прийнятною. Він не створює стабільної, потужної державної й соціальної структури, що ґрунтується на філософських формах мислення.
  
  Платон застерігав: "Ні для держави, ні для громадян не буде кінця нещастям, доки володарем держави не стане плем"я філософів". Аграрний тип мислення не є творцем держави. Це єдиний тип, який формує аграрний, а не державний політичний простір.
  
  З огляду на сучасні політичні реалії на всіх рівнях державної ієрархії (тут мова йде не тільки про Україну), а також на еволюцію маргінального типу мислення, можна зробити висновки про те, що аграрний тип мислення призводить до деградації та руйнації державної системи. Стає очевидним, що для змін у державно-політичній системі, формуванні стабільної соціально-економічної моделі нації та впровадження креативно-державотворчих реформ, необхідно зайнятись фундаментальним дослідженням ментальності як ключового чинника у державотворенні.
  
  Літаратура:
  1.Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К., Ірпінь, 2001. - 1440 с.
  2. Віктор Пазенюк. Культура та етнополітика // Етнос і культура. Часопис Прикарпатського національного університету ім. В Стефаника: Збірник науково-теоретичних статей. Гуманітарні науки / Головний редактор Кононенко В.І.- Івано-Франківськ: Плай, 2003. - Љ1. - 184с.
  3. Додонов Р.А. К проблеме определения понятия ментальность // Придніпровський науковий вісник. - 1997. - Љ 14 (25) - С. 11 - 14.
  4. Історична наука: термінологічний і понятійний довідник: Нач. посіб. / В.М. Литвин, В.І. Гусєв, А.Г. Слюсаренко та ін. - К.: Вища школа, 2002. - 430с.
  5. Колесов В. Язык и ментальность. - СПб., Петербургское востоковедение, 2003. - 240 с.
  6. Мала енциклопедія етнодержавства. - К., Генеза, Довіра, 1996, 942 с.
  7. Махній М. ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. - К.: Blox.ua, 2009 // [Режим доступу: http://makhniy.blox.ua/2009/10/Ukrayinskij-mentalitet.html]
  8.Нерсесянц В. С. Право и закон. - М., изд.группа ИНФА-М-НОРМА, 1997. - 280с.
  9.Політологічний словник: Навч.посіб. для студ. Вищ. навч. закл. / За ред. М. Головатого та О. Антонюка. - К.: МАУП, 2005. - 792с.
  10.Поппер К. Открытое общество и его враги. Т. 1: Чары Платона. Пер. с англ.под ред. В.Н. Садовского. - М.: Феникс, Международный фонд "Культурная инициатива", 1992. - 448 с.
  11.Платон "Государство" // собр. соч., т.3, ч. 1. - М., Мысль, 1971 - 490с.
  12.Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія. - Полтава: Довкілля, 2010. - 844с.
  13.Смітюх Г.Є., Стрілецький В.В. Україна сакральна // [Режим доступу: http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/smitstr/06.html ]
  14. Соціологія: словник термінів і понять. - К.: Кондор, 2006. - 372с.
  15. Ткачук Т.М. Шлях навмання в дивних місцях // Кінець кінцем. - Івано-Франківськ, Лілея, 2001. - С. 13-15
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
В.Чернованова "Посланница.Наследие Велены" А.Одувалова "Опасное притяжение" А.Буревой "Одержимый.Страж Империи" Е.Гордеева "Естественный отбор" О.Говда "Беспокойное наследство" М.Далин "Слуги Зла" В.Кувшинов "Пирамиды астрала" М.Абина, Д.Ткаченко "Я демон!Что это меняет?" Е.Малиновская "Частная магическая практика.Сны и явь" Е.Лифантьева "Орк.Воин и лекарь" В.Корн "Артуа.Золото вайхов" О.Шалюкова "Заговор теней" П.Корнев "Там, где тепло" И.Эльтерус, Е.Белецкая "Вечер Черных Звезд" Ю.Фирсанова "Месть богини" А.Спесивцев "Есаул из будущего.Казачий Потоп" М.Николаева "Академия для Королевы" М.Лероев "Про Ляльку и Гришку"(детск.) Т.Коростышевская "Внучка бабы Яги" Н.Кузьмина "Наследница драконов:Добыча" В.Афанасьев "Стальная опора" А.Шевченко "Последний рейдер" А.Уралов "Долгий дозор" Я.Алексеева "Охотящиеся в ночи" Ю.Славачевская, М.Рыбицкая "Зачем вы, девочки, красивых любите..." Е.Звездная "Академия Ранмарн" Ю.Иванович "Миры доставки-4.Торжество справедливости"

Как попасть в этoт список

Сайт - "Художники"
Доска об'явлений "Книги"