Плач по Ярославні 

                 (Єжи  Коровському) 

Це було не на річці Каялі,
Це - наснився мені дивний сон: 
Наші знову чогось там програли.
Мабуть, все. І попали в полон.

Але ж горду не стримати вдачу,
Чи у грудях, чи в сраці пече.
Ярославна ось тільки - не плаче, 
а мовчить, не підводить очей.

Княжий рід перевівся, козацький - 
В мікрофони про щось там вола.
Так, про славу, що ще не померла,
Ще не вмерла - бо і не жила.

І воюють нащадки козачі, 
Обіцяють усяких нам благ.
Ярославна ось тільки - не плаче,
Проклинає отих всіх вояк. 

Ярославно, зозуле, та що ж ти?
Ти не слухай, дивись в далечінь.
Обіцяли: чи в Бога, чи в чорта,
а здобудем. Чого ж ти мовчиш?

Ярославна хита головою. 
- Чи не віриш? - Не вірю давно.
Напилася б вином та водою - 
ох, яке ж воно кисле, вино! 

А вода - ні шоломом із Дону,
Ні з Дніпра не напитись - пливе
По воді біла піна. І вдома - 
Не напитись... 

Та є ще - живе?

Княже, княже, та хто ж це накоїв?
Де ти, княже?! Минули віки. 
Ярославна хита головою,
І несе на базар огірки.