Плач по Ярославнi 

                 (Єжи  Коровському) 

Це було не на рiчцi Каялi,
Це - наснився менi дивний сон: 
Нашi знову чогось там програли.
Мабуть, все. I попали в полон.

Але ж горду не стримати вдачу,
Чи у грудях, чи в срацi пече.
Ярославна ось тiльки - не плаче, 
а мовчить, не пiдводить очей.

Княжий рiд перевiвся, козацький - 
В мiкрофони про щось там вола.
Так, про славу, що ще не померла,
Ще не вмерла - бо i не жила.

I воюють нащадки козачi, 
Обiцяють усяких нам благ.
Ярославна ось тiльки - не плаче,
Проклинає отих всiх вояк. 

Ярославно, зозуле, та що ж ти?
Ти не слухай, дивись в далечiнь.
Обiцяли: чи в Бога, чи в чорта,
а здобудем. Чого ж ти мовчиш?

Ярославна хита головою. 
- Чи не вiриш? - Не вiрю давно.
Напилася б вином та водою - 
ох, яке ж воно кисле, вино! 

А вода - нi шоломом iз Дону,
Нi з Днiпра не напитись - пливе
По водi бiла пiна. I вдома - 
Не напитись... 

Та є ще - живе?

Княже, княже, та хто ж це накоїв?
Де ти, княже?! Минули вiки. 
Ярославна хита головою,
I несе на базар огiрки.