Меш Наталия: другие произведения.

Ліхтарик

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Про хлопчика, що подружився з ліхтариком.


Той, чий погляд осяює шлях.

  
   "...Каміння тріщало під ногами, хмари пилу здіймались у повітря від швидкої ходи. Капітан Менес озираючись і тримаючи на готові фазер невтомно рухався вперед до своєї мети - стародавнього крейсеру артозіанців. Єдиним його бажанням було добратися туди швидше за космічних піратів..."
   Двері в дитячу прочинилися і в щілину між ними та стіною просунулась мамина голова.
  -- Андрію, пора вже спати. Завтра дочитаєш. - Сказала вона і зникла, а замість неї в з'явилася мамина рука. Її пальці рішуче клацнули вимикачем, гасячи в кімнаті світло.
  -- На добраніч - долинув до хлопчика сонний голос.
  -- Ні-іі... - простогнав Андрій, сповзаючи з ліжка і міцно тримаючи в руках розкриту книгу.
   Ще мить хлопчик намагався розгледіти в темряві крихітні чорні літери на білому папері. Та все було марно і книгу довелося відкласти. Андрій сидів на підлозі сердито склавши руки на грудях. Ввімкнути в кімнаті світло він не наважувався, але палко жадав дізнатися, що ж трапилося далі з хоробрим капітаном Менесом. Чи добереться він до крейсеру раніше за піратів? Чи зустрінуться йому на шляху якісь перешкоди?
   Так розмірковував хлопчик ще деякий час, аж доки не згадав про ліхтарика в верхній кишені його рюкзака. Маленький металевий стрижень, товщиною з олівець, закінчувався крихітним жовтим вічком, з якого, якщо його увімкнути, виривався довгий промінь яскравого жовтого світла. Цей ліхтарик - подарунок на Андріїв день народження від одного випадкового знайомого. Він був іграшковим, а тому недовговічним, але, як справедливо вирішив Андрій, на одну ніч цілком вистачить. Хлопчик увімкнув ліхтарика і знов сів за книгу.
   "...Капітан Менес вже бачив на горизонті могутній темно-синій корпус космічного крейсеру. Він поспішав до нього, уявляючи як гримить потужний двигун, готуючись до гіперстрибка, як судно, що так довго пролежало на землі вкрите пилом, нарешті піднімається вгору, долаючи гравітацію планети..."
  -- Ого! - пролунав тонкий голосок.
   Андрій аж здригнувся від несподіванки. Він відірвався від книги і поглянув навколо, освітлюючи простір ліхтариком. Тонкий жовтий промінь зазирнув у всі, навіть найвіддаленіші закутки кімнати, але нікого там не виявив. Хлопчик встав і прочинив двері, очікуючи побачити там володаря дивного голосу, але, на свій подив, не побачив нікого.
  -- Хто тут? - запитав він у темряви.
  -- Тільки ти і я. Більше нікого, - відповів той самий тоненький голосок.
   Андрій недовірливо глянув на свою долоню, в якій тримав ліхтарика. Він вирішив, що заснув і бачить сон.
  -- Ти розмовляєш? - спитав хлопчик вже нічому не дивуючись.
  -- Ну, виходить, що так, - відповів йому ліхтарик.
   Потім вони надовго замовчали, вочевидь, занурившись кожен у свої власні думки. Аж доки Андрій не зважився спитати:
  -- А як тебе звати?
  -- Спалах. - підбадьорився ліхтарик. - Це тому, що я маленький, але яскравий. А тебе як?
  -- Андрій. Це тому, що...ну,...я не знаю чому.
   Хлопчик знову похнюпився. Він знову замовчав, згадуючи всі ліхтарики, які він бачив раніше. Вони з ним ніколи не розмовляли, може, просто не хотіли? Чи не могли?
  -- Слухай, а інші ліхтарі теж розмовляють? - запитав Андрій у свого нового знайомця.
   Спалах замислився.
  -- Не знаю... - відповів він, нарешті. - Я ще жодного не зустрічав.
   Та Андрій все одно про всяк випадок вирішив більше ніколи-ніколи не розбивати ліхтариків, не розбирати їх на частини і не кидати в воду. А заодно і не стріляти з рогатки в лампочки, як робив це раніше.
  -- Може почитаємо далі? - несміливо запропонував Спалах.
  -- Залюбки! - відповів хлопчик, знову занурюючись у світ пригод капітана Менеса.
   Так і познайомилися Андрійко і Спалах. Разом вони ночами читали книжки, обговорювали їх чи просто розмовляли про щось дуже цікаве. Вони обидва захоплювалися капітаном Менесом, прочитали про всі його пригоди і дуже хотіли бути такими ж хоробрими, як він. Хлопчик незчувся, як знайшов собі доброго друга.
  
   Та було дещо, що затьмарювало радість Андрія.
   -Ти...- все тягнув Андрійко. - Як ти себе почуваєш?
   Звісно, безглуздо було питати про це в ліхтарика, але хлопчик ніяк не міг сказати того, що насправді хвилювало його більше за все. Крім того, цей ліхтарик був зовсім не схожим на всі інші.
  -- Добре. - мовив крихітка Спалах, блимнувши жовтим оком. - Але ж ти знаєш: я скоро згасну.
   Андрій глянув на друга. Маленький металевий стрижень лежав у хлопчика на долоні і зігрівав його своїм теплом. Немов живий.
  -- Я можу вимкнути тебе, - промовив хлопчик з надією. - тоді ти ніколи не згаснеш...
   Голос Андрійка трохи здригнувся. Це була гарна ідея - вимкнути Спалаха і більше ніколи не вмикати знову. Так він зберіг би другові життя.
  -- Ні, - рішуче, хоча і дуже м'яко відмовив Ліхтарик. - Я живу тільки доки свічу.
   Отже нічого не можна зробити...
  -- А ти коли-небудь був у лісі? - зненацька запитав хлопчик.
  -- Ні. - здивувався Спалах. - Я був лише там, де ти мене носив і бачив лише те, що освітлював.
   Тут хлопчик аж ляснув у долоні від розпачу. Як же він раніше про це не подумав. Ліхтарик намарно пролежав в кишеньці рюкзака цілих півроку, ще з самого літа, нічого не знаючи про навколишній світ. Як було б добре, якби Андрій увімкнув його тоді! Скільки всього він міг би показати Спалаху влітку! Гарні квіти, листя на деревах, найгарніші в їхньому місті будинки, різних тварин і навіть озеро біля їхнього дому. Андрій уявив, як підносить ліхтарик до озера і як гарно його світло відбивається на поверхні води, як мерехтять тихенькі хвилі і віддзеркалюється зоряне небо в воді. Спалаху би дуже сподобалось, Андрійко був певен...
  -- Пора, мабуть спати, - якось непевно мовив хлопчик, повернувшись у ліжку на інший бік.
   Спалах позіхнув і блимнув своїм жовтим оком.
  -- На добраніч, - прошепотів він і згас.
   Андрійко не відповів. В кімнаті стало зовсім темно і хлопчик ніяк не міг заснути. Він згадував ті часи, коли був ще зовсім маленьким і боявся темряви. Тоді йому здавалося, що там, у суцільному мороку, ховається щось страшне і невідоме. Воно спостерігало за ним великими невидимими очима, простягало до нього довгі холодні руки. Андрій здригнувся і заліз було з головою під ковдру, але потім засоромився. Він сів на ліжку і вдивився в морок. Хлопчику здалося, що його очі випромінюють світло, як два маленькі ліхтарі, і осяюють все навколо. Він уявив, як розчиняється від його погляду темрява і з'являються контури предметів - меблі, одяг на стільці, квіти на підвіконні. Страх минув, хлопчик ліг і, щойно його голова торкнулася подушки, заснув.
  
   Весь наступний день Андрій планував похід в ліс. Хлопчик чітко вирішив показати Сплаху все, що тільки можна, і, оскільки ліхтарик бачив лише те, що освітлював, справа відкладалася на пізній вечір. Сам ліхтарик тихо і нерухомо лежав на столі в хлопчиковій кімнаті. Будь-хто побачивши його зараз не відрізнив би від будь-яких інших ліхтарів.
   Коли ж настала пора спати і Андрійкові батьки вже лежали в ліжках, хлопчик взяв ліхтарика і виліз у вікно на двір.
   Сніг сяяв у світлі ліхтарика і рипів у хлопчика під ногами. Маленьке жовте коло на кінці променя світла повільно пересувалося по поверхні землі, піднімалося вгору по стовбурам дерев, осяювало кірку інею на їхніх голих вітах і зачіплялося за розлогі ялинові лапи.
   Спалах тихенько шипів від захоплення і блимав своїм єдиним оком.
  -- Яка краса! - бурмотів він так тихо, ніби боявся розбудити сонний зимній ліс. - Андрію, як тут гарно...
   З неба тихо падав сніг. Тисячі маленьких сніжинок спускалися з неба на землю, вкриваючи її м'яким простирадлом. Потрапляючи в поле зору ліхтарика, сніжинки вповільняли свій хід і яскраво виблискували, кружляючи в танці і водячи хороводи. Одна з них впала на Спалаха.
  -- Яка холодна! - затремтів ліхтарик від здивування і захоплення.
   Промінь світла здригнувся і зник на якусь мить. У Андрійка аж захолола душа, коли він збагнув, що час ліхтарика спливає. Він глянув на небо і, проковтнувши гіркий ком, що якось зненацька застряг у нього в горлі, прошепотів:
  -- Слухай...Я не знаю, чи вийде... Але...
   Андрійко звів руку якомога вище вгору, намагаючись освітити безкрає чорне небо. Хлопчик не знав, чи зможе такий маленький ліхтарик охопити своїм світлом цю далеку безодню
  -- Ти бачиш? - говорив він своєму другові. - Це - зірки. Тільки вночі можна побачити їх чарівне сяйво...як і твоє.
   Хлопчик водив рукою, намагаючись охопити якомога більший простір. Він не знав, чи бачить Спалах зорі, але боявся спитати. Бо якщо ні, то виходить, що все було намарно. Промінь світла здригаючись, піднімався вгору і не видно було йому кінця.
  -- Нам вони здаються дуже маленькими, - продовжував Андрій, - але насправді це велетенські світила, мільярди сонць. Кажуть, їх світло досягає Землі за тисячі років, і, навіть, якщо зірки вже немає, ми досі бачимо її сяйво...
   Ліхтарик блимнув і згас, на цей раз назавжди. Андрій лишився один в суцільній темряві. Навколо стало раптом дуже спокійно і тихо, не чутно було ні вітру, ні скрипу старих дерев, здавалося, навіть сніг перестав падати на землю. Одна сніжинка впала хлопчикові в руку і одразу розтанула. Андрій збагнув, що долоня, в якій він щойно тримав маленький ліхтарик, порожня. Хлопчик повільно звів погляд до неба - на чорному покривалі ночі засяяла ще одна зірка.
  
   Тихо падав сніг, вкриваючи землю пухким простирадлом, холодним і теплим водночас. Міцно спали під ним запрілі минулорічні трави, дрімали голі дерева, злегка гойдаючись на вітру. Мовчки стояли у зимному заціпенінні ялини, широко розкинувши свої ошатні зелені віти. Андрій поволі йшов з лісу додому, а дорогу йому осяювала маленька жовта зоря.
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"