Моша Сергей Васильевич: другие произведения.

Про Білосніжку і сімох голодних гномів

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
  • Аннотация:
    Страшненька казочка, суцільний чорний гумор. Дітям читати заборонено! (укр. мовою)

  Про Білосніжку і сімох голодних гномів.
  
  Страшна казка.
  
  А з сімома гномами така історія сталася. Зібралася одного разу Білосніжка провідати свою найкращу подругу Червону Капелюшку. От і каже своїм коханим бороданям-гномам, що змушена буде їх залишити на якийсь час самих.
  - Добре, - кажуть їй гноми. - А чи надовго ти, наша мила Білосніжечко, в гості зібралася?
  - Та днів так на сім - вісім, - відказує та. - Якраз, щоб нагостюватися добренько, по вас, малесеньких, заскучати, та й повернутися назад.
  - О, вісім днів - це срок чималий, - поважно похитав бородою найстарший у гурті Горішок. - Ми теж по тобі сумуватимемо і скучатимемо весь цей час.
  - А я скучатиму за тобою найбільше, - пропищав Розмаринчик, найменший з-поміж гномів.
  - А я ще буду тужити за смачнесенькими оладками й картопляниками, які ти смажила нам що середи і що суботи, - пробурмотів Товстунчик, і аж облизнув бороду, пригадавши смак страв, що так гарно готувала Білосніжка.
  - Ой, так це ж нам нікому буде готувати, - спохопився Горішок. - Нікому буде нас годувати, маленьких!
  - Так-так, - захвилювалася решта гномів. - Ми ж без тебе, Білосніжечко наша кохана, з голоду повимираємо, як печерні троллі, поки ти до нас повернешся!
  - І я теж вмру... - пропищав Розмаринчик і пустив солону слізку на руку Білосніжки.
  - Ох, лишенько! Я й справді про це забулася! - в Білосніжки було добре серце, і вона нікому не хотіла завдавати прикрощів, а особливо - своєму улюбленцю Розмаринчику. Але ж не відмовлятися через це від візиту до Червоної Капелюшки?
  - Ви ж мої малесенькі, ви ж мої ріднесенькі, - заговорила вона ласкаво до сімох гномів. - Я ж вас всіх люблю, кохаю, ночей не досипаю, поки всім спинку не почухаю та казочку не розповім на сон грядущий...
  - А я - самий ріднесенький! - пропищав Розмаринчик і мерщій видерся на коліна до Білосніжки, щоб послухати, як б`ється її велике добре серце.
  - Але ж і Червона Капелюшка мені - як рідна, - провадила далі Білосніжка. - Вона давно хотіла мене побачити, а оце ще й занедужала була, тож мені конче треба до неї поїхати. Але ж я повернуся! А щоб вам було що їсти цей час, то я щось придумаю...
  - Ой, придумай, Білосніженько наша люба! - запросилися гномики. - Бо інакше в нас животики поболять з голоду!
  - Що ж його робити? - Білосніжка не любила сушити собі голову різними проблемами, і для цього вона використовувала голову опецькуватого Грибочка. Повісить, бувало, над грубкою, а в грубці вогонь розпалить, і так гарно сушить! Аж борода в того тріщить! От, коли в Грибочка вже й вуса зайнялися було, надумала Білосніжка, як їй з цієї скрути вийти.
  - Я вам, - каже, - чарівного супу зварю, на вісім днів. Будете їсти - не поїсте! І всі ситі будете.
  - І я теж буду ситенький! - пропищав Розмаринчик.
  - А я, може, й не наїмся, - засумнівався Товстунчик. - Бо звик не однією стравою вечеряти чи обідати, а сімома!
  - Нічого, потерпиш трішки! - заспокоїла його Білосніжка. - Коли я повернуся, то наготую всякої всячини, справжній бенкет влаштую! А поки що суп я зварю в найбільшій кострюлі, отож, на всіх вас вистачить. Тільки одна умова - їжте, скільки хочете, та щоб жодного разу не відсипали за один присіст стільки, що коструля дно своє покаже, бо тоді суп скінчиться. А так, після сніданку пройде час до обіду - і вона знов буде повна, від обіду до вечері - знов наповниться, і від вечері до сніданку...
  - Знов буде повна! - радісно запищав Розмаринчик, і на радощах чмокнув Білосніжку в білу щічку. - От як же ти все гарно придумала, Білосніжечко! Тепер ми зможемо спокійно чекати на тебе та їсти тричі на день твій чудовий чарівний суп!
  Сказано - зроблено. Зварила Білосніжка цілу кострулю супу та й пішла до Червоної Капелюшки.
  Всі семеро гномів проводжали її до воріт, витираючи бородами заплакані очі, бо ще не пішла Білосніжка з дому, як вони вже заскучали за нею. А Розмаринчик, відомо ж, найбільше.
  От настав вечір, і сіли всі семеро до столу. Черговим був Полуниця. Він поставив на стіл кострулю з чарівним супом і понасипав всім по полумиску, а Товстунчику - три.
  - Ой, чи не зашкрябала ото ложка по дну? - переживав усе Горішок. - Ти ж стеж, Полунице, щоб не оголити дно кострулі!
  - Стеж!!! - хором приказували гноми. Та вони ледве спромоглися вмолотити половину тієї коструляки, як вже й понаїдалися. Тільки Товстунчик попросив собі добавки.
  - І мені одну ложечку! - пропищав Розмаринчик. - З`їм за мою кохану Білосніжечку!
  Товстунчику насипали ще три полумиски, а потім ще три і ще три, а Розмаринчик сьорбнув свою ложечку і пішов спати. А Товстунчику більше супу не сипали, хоч у кострулі ще було багато, бо Горішок боявся. аби вона не показала своє дно. Отож, довелося Товстунчику лягати спати натщесерце.
  - Ох, якби мені ще хоч полумисок того чудового супу спопасти! - стогнав він подумки, перевертаючись з боку на бік у своєму м`якому ліжечку. - Як на зло: такий смачнющий суп зварила Білосніжка, якого я ще за все своє життя жодного разу не їв, а наїстися досхочу не можу! Хіба ж Білосніжечка дозволила б статися такому нечуванному неподобству? Ні, звичайно! Вона б нагодувала мене, як слід! А в кострулі ще повно супу... Піду, сьорбну ще ложечку, Білосніжка б мені дозволила!
  Вирішивши так, Товстунчик тихенько прокрався на кухню, взяв найбільшу ложку та й добрався до кострулі з чарівним супом. Сьорбнув раз, сьорбнув удруге... Дивиться в середину - наче ще є. Ну, він ще трошки, а потім ще трішечки, а на останок ще ледь-ледь... Щоб його ніхто не помітив, гномик змушений був мумрити суп у повній темряві, і не бачив, скільки він з`їв, а тому й не міг зупинитися. Зрештою, Товстунчик так налушпанився Білосніжчиного супу, що не зміг вже й відійти від кострулі, щоб повернутися назад у своє тепленьке ліжечко. Він вмостився долі, обнійнявши обіруч кострулю з чарівним супом, та так і заснув.
  На ранок Горішок першим увійшов на кухню і побачив Товстунчика.
  - Ой, лишенько! - скрикнув гном. - Пропав наш суп і ми пропали!
  - Що, що таке? - заметушилися спросоння гноми. - Що сталося, Горішку? Чом ти кричиш так страшно?
  А маленький Розмаринчик першим примчав подивитися, що так схвилювало старого гнома.
  - Ой-йой! - заверещав він, зазирнувши в кострулю. - Та Товстунчик, падло, весь супчик з`їв! Дивіться, в кострулі й крапельки не залишилося!
  - Яка скотина! - обурилися решта гномів. - Тепер ми будемо голодні!
  - Я ні в чому не винний! - зарепетував наполоханий Товстунчик, розбуджений голосами своїх братів. - Суп того, сам пропав!
  - Ось я тобі покажу - пропав! - кинувся до нього Розмаринчик і вчепився Товстунчику в бороду. - Їсти нічого не залишилося, а я не хочу вмирати з голоду через твою зажерливість!
  Його маленькі кулачки забарабанили по товстому череву Товстунчика, і звідти почулося якесь булькання.
  - О! - зрадів Розмаринчик. - Та в цьому барилі ще повно супу! Ану, якщо вилити його назад у кострулю, чи не відновляться бува Білосніжчині чари?
  - Це ти добре придумав! - сказав Горішок, і за його знаком шестеро гномів налетіли на Товстунчика, повалили його і враз розпороли його черево великим ножем. Полуниця підставив під рану кострулю, але суп туди полився разом з кров`ю та кишками і, як скоро пересвідчилися гноми, його зовсім не можна було їсти, бо Товстунчик перед смертю не встиг ні сходити до вбиральні, ні напудити в штани, і все попало в кострулю.
  - Нічого, може, чари спрацюють в обід, - припустив Розмаринчик. Але в обід суп смердів ще гірше, ніж вранці. Більше його теж не стало.
  - Що ж нам робити? - розгублено розводили руками гономи. Грибочок, згадавши звичку Білосніжки розв`язувати найскладніші проблеми, видерся на грубу, в якій Розмаричик тут же розпалив вогонь. Грибок так ретельно сушив голову, що скоро зовсім загорівся. Він сплигнув з грубки, коли вже весь був охоплений полум`ям.
  - Придумав! - кричав він, бігаючи по кухні і намагаючись розповісти комусь з родичів про те, до чого від допетрав. Але ті тікали чимдуж від нього геть, щоб самим не погоріти. - Треба зготувати суп з Товстунчика!
  Тут Грибочок спіткнувся і шкереберть полетів прямо в отвір груби. І згорів.
  - Який жаль! - пустив сльозу жалісливий Розмаринчик. - Нас вже не семеро, і не шестеро - а тільки п`ятеро. А якщо ми не будемо істи, то від нас зовсім нічого не залишиться, і Білосніжка буде дуже засмучена, коли повернеться і побачить лише наші висохлі трупики!
  - Нічого, ми скористаємося порадою Грибочка, і зваримо суп з Товстунчика, - сказав на те Горішок. - От тільки добряче вимиємо це гівно... Сподіваюсь, що Товстунчика нам надовго вистачить. Не пропадати ж, і справді, такій купі м`яса?
  Гноми заходилися патрати Товстунчика, а Розмаринчик раптом задумався: а що вони будуть їсти потім, коли і Товстунчика не стане?
  - Всі четверо - Горішок, Полуниця. Рибець і Повітрюха - великі сильні гноми, - міркував він, здираючи шкіру зі спини Товстунчика. - Вони легко зможуть мене подужати і відібрати мій шмат м`яса. А коли воно скінчиться, то можуть і мене самого з`їсти, бо я ж не матиму сили проти них боронитися... І хто тоді зустріне Білосніжечку, хто поцілує її щічки, хто полоскоче своєю борідкою її ніжки? Ніхто, бо мене, її коханого Розмаринчика, вже не буде серед живих... Ні, Білосніжка це не схвалила б!
  Розмаринчик тихенько прокрався до сараю, де на найвищій полиці була захована отрута проти тарганів, видряпався по драбині на ту полицю і скоро повернувся з бляшаною банкою в руках. Вловивши слушну хвилину, він підсипав отрути у воду, яку Полуниця поставив для чаю. А коли всі гноми, закінчивши свіжувати Товстунчика, посідал пити чай, Розмаринчик лишень пригубив зі своєї чашки. Решта ж вихилили чай до дна. Потім заходилися ладнати суп з руки Товстунчика. Коли все було готово, і з кострулі смачно запахло, чотири отруєні гноми раптом відчули, що їм погано. Як по команді, вони повискакували надвір і кинулись до туалету. Але оскільки двері вбиральня мала одні, вони лиш тупцяли в проході, не даючи один одному пройти, щоб виблювати. Звичайно, можно було блювонути де завгодно, але тоді б чистюля Білосніжка взнала б про це свинство від Розмаринчика, і гномам би було неперелевки. Отож, вони всі четверо так і подохли під туалетом, що значно полегшило роботу Розмаринчикові. Він повикидав мертвих братів у вбиральню, а після пішов їсти суп із Товстунчика.
  Тушу найогряднішого з сімох гномів Розмаринчик порізав на шматки і відніс на льодовик, щоб м"ясо не зіпсувалося. Його було так багато, що Розмаринчик цілими днями їв то суп, то рагу, то смаженину, і зовсім не потерпав від голоду. Аж коли на восьмий день повернулася Білосніжка.
  - Ой, Розмаринчику! - скрикнула вона, коли побачила, що в будинку крім її улюбленця нікого немає. - А чому ти один-однесенький зустрічаєш мене? Де решта? Що сталося?
  - О, нічого страшного! - повагом відповів Розмаринчик, який таки добряче поправився на Товстунчикових потрохах. - Як ти поїхала до Червоної Капелюшки, мимо нас проходила Дюймовочка. Така собі цяця в міні-спідничці. Всі шестеро братів, крім мене, моя кохана, як побачили її, так наче з глузду з`їхали! Кинулися слідки за нею, а вона злякалася та тікати. Заскочила у вбиральню, думала там зачинитися, та не встигла. Всі шестеро братів, крім мене, моє серденько, увірвалися до вбиральні і провалилися в очко разом з Дюймовочкою. І потонули. А я залишився чекати на тебе...
  - Що ж, так їм і треба! - пирхнула Білосніжка, вражена зрадливим вчинком шістьох гномів. - Туди їм і дорога! А ми з тобою, мій любий Розмаринчику, заживем тепер у двох, душа в душу, парним шлюбом. А то всі сусіди на мене пальцями тикають: збоченка, німфоманка... Нехай і в мене все буде, як у людей!
  Незабаром в Білосніжки з Розмаринчиком народився синок. Коли йому виповнився рік, він ненароком проковтнув свого любого татусика. А у два роки випадково з`їв і любу мамусю. Потім він став відомий під ім`ям Людожер, якому вкоротив віку племінник Дюймовочки Хлопчик-з-Мізинчик, який думав, що таким чином помстився нащадку підлих убивць милої тітоньки. Він не знав, що в її смерті винен не Розмаринчик і його брати, бо Дюймовочку насправді проковтнула хижа пташка колібрі.
  Кінець. 2002 р.

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"