Мучник Анатолий Моисеевич: другие произведения.

Багатоликий юдаїзм: різноманіть та єдність

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Стаття, яку ви тримаєте в руках, не захищає і не пропагує ніякої ідеї чи точки зору, крім, мабуть, однієї. Вона показує, що в усі часи в юдаїзмі існували різні течії, і, відповідно, віруючі обирали для себе, до якого напрямку приєднатися. Але наше завдання скромніше - коротко і не повчаючи переказати все, що відомо про колишні і нинішні релігійні течії та варіації всередині юдаїзму. Ми бачимо, що за багатством і різноманітністю відтінків юдаїзм не поступається християнству, ісламу та іншим світовим релігіям.


Д-р Мучник А.М.

БАГАТОЛИКИЙ ЮДАЇЗМ. РІЗНОМАНІТНІСТЬ І ЄДНІСТЬ.

  
  
   У дні підбиття благосних підсумків минулого століття прогресу, перемоги людського генія над силами природи, над інфекційними захворюваннями та над неписьменністю так і хочеться з'ясувати, що ще люди не перемогли. Релігійну нетерпимість ми ще не перемогли, як не перемогли расову або національну нетерпимість. Модна зараз тема роз'єднаності і розколу в нашому суспільстві - це відображення наших страждань від нетерпимості. Не століттями, а тисячоліттями людина виношувала та плекала ідею толерантності, терпимості. Вона багато домоглася на цій ниві, але коли ми читаємо наші газети чи дивимося телевізор, то розуміємо, що багато ще попереду. Процес розвитку ідеї толерантності продовжується.
   Терпимість - це дозволяння іншій людині мати свободу дій чи суджень, це терпиме і неупереджене ставлення до поглядів і точок зору, що відрізняються від наших власних. Як багато крові пролилося у світі за всю нашу оглядну історію через нестачу саме цього "терпимого і неупередженого" ставлення один до одного.
   Терпимість - терпимістю, але завжди одна й та сама проблема хвилює людину, яка питання релігії сприймає надто близько до серця. Якщо бог єдиний, то чому люди не вірять однаково? І не влаштовують її пояснення релігійних учителів, які все звертають на підступи сатани, який намагається роз'єднати людей і зіштовхнути їх зі шляху істинного. Таке пояснення апріорно оцінює факт існування різних релігійних думок як негативний.
   Але питання продовжують мучити. Різноманітність - це погано чи добре? Якщо це добре, припустімо, у світі тварин, або в музичних формах, то чому це погано в релігії? І з іншого боку, якщо Господь неоднозначно наказав у своєму святому посланні виражати свою любов до нього, і свій послух, через цілком конкретні дії, чітко дотримуючись культу і законів, то як деякі люди можуть це ігнорувати та встановлювати щось своє.
   Але, як нам говорять, одкровення божі записувалися протягом багатьох років різними людьми. А що написано однією людиною, інша завжди може неправильно зрозуміти, по-своєму витлумачити, побачити інший зміст і відчути ще один, а також прокоментувати з точки зору поточного моменту. Люди різні і думають по-різному, у тому числі і на релігійні теми. Однак можна ще сказати, що існує влада авторитету, і якщо мудреці сказали, що потрібно, то належить наслідувати. Досить думати - робити потрібно.
   Боротьби за толерантність у давньому світі не було. Боротьба за релігійну терпимість починається тільки після того, як зароджується ідея індивідуальності та цінності окремої особистості. Саме Тора вперше в релігійній історії випукло показує цінність особистості через стосунки Бога і людини. Із Тори і Танаха видно, що із Всевишнім можна сперечатися (Мойсей), укладати договір (Авраам), обговорювати наболілі проблеми (Самуїл та інші Пророки), і навіть сваритися (Іов). При цьому Божі істини залишаються нетлінними і переходять від покоління до покоління через свідомість людей.
   Юдаїзм розвивається. Десять заповідей залишаються навічно, але структура юдаїзму така, що релігія не забуває жодного моменту із життя єврея. Хоча тисячолітні догми непорушні, життя ставить перед релігією нові питання майже щоденно. Навчилися хірурги пересаджувати живим органи померлих, і виявилася необхідність прийняття відповідної релігійної постанови на цю тему.
   Але і на це можна зауважити.... І так далі. Думок завжди багато, а чим більше зусиль ми витрачаємо на спробу все пояснити і розкласти по полицях, тим більше цих думок з'являється. Стаття, яку ви тримаєте в руках, не захищає і не пропагує ніякої ідеї чи точки зору, крім, мабуть, однієї. Вона показує, що в усі часи в юдаїзмі існували різні течії, і, відповідно, віруючі обирали для себе, до якого напрямку приєднатися.
   Але наше завдання скромніше - коротко і не повчаючи переказати все, що відомо про колишні і нинішні релігійні течії та варіації всередині юдаїзму. Ми бачимо, що за багатством і різноманітністю відтінків юдаїзм не поступається християнству, ісламу та іншим світовим релігіям. Істина, як відомо, народжується в суперечці, і, мабуть, тому різні точки зору на один і той самий предмет ніколи не зникнуть. До того ж інтерес до юдаїзму в євреїв, які називають себе світськими або секулярними, виявляється інколи більш сильним, ніж у євреїв традиційно віруючих.
   Історія єврейського народу характеризується, з одного боку, нерозривним зв'язком із землею предків, прагненням (і здійсненням прагнення) до здобуття на ній національного вогнища, а з іншого, - майже чотиритисячолітніми мандрами світом. У ході цих мандрівок євреї вступали у взаємодію чи не з усіма великими світовими цивілізаціями. Вони ознайомлювалися з новими ідеями, оволодівали новим знанням і, незважаючи на це, залишилися самими собою. У чому ж стрижень самобутності цього народу? Який спектр підходів до релігійної традиції, джерелом якої вважається Боже одкровення, виробив єврейський народ серед мінливості свого існування?
   Юдаїзм не є (і ніколи не був) монолітно-одноманітним ученням. Практично із самого початку в ньому існувало різноманіття думок з основних релігійних питань. У ІV ст. н.е. амора Абайе наводив, посилаючись на пророка Еліяху (Ілію), вердикт Всевишнього з приводу однієї талмудичної дискусії, де кожна зі сторін обстоювала свою правоту: "І це, і те - слова Бога живого". Насправді, ще задовго до епохи, в якій жив Абайе, окремі законовчителі і навіть цілі рабиністичні школи по-різному трактували багато фундаментальних релігійних концепцій, включаючи і концепції, пов'язані з тріадою Бог-Тора-Ізраїль [1 С. 31].
   Такого роду плюралізм - різноманіття ідей - мав одночасно і "вертикальний", і "горизонтальний" характер: відмінність думок існувала як між сучасниками, так і між представниками різних поколінь єврейських мислителів. Різні групи дотримувалися часом не просто несхожих, а прямо протилежних поглядів щодо Бога і того, що Бог очікує від людини. Групи ці постійно дискутували одна з одною; напрямки, що виникали в ході історії, кидали виклик поглядам попередників. Так, упорядник Мішни р. Ієхуда ха-Насі, коментуючи біблейський уривок, де розповідається про царя Хізкія (Єзекію), стверджував: "Подібно до того, як предка царя Хізкії залишили трохи незавершеним, щоб і йому було чим відрізнятися, так і мої попередники залишили мені можливість показати себе". Звідси випливає, що, коли законовчитель пропонує своє тлумачення того чи іншого питання, яке відрізняється від інших, його думкою не повинні нехтувати і вона не повинна вважатися зухвалою [1 С. 32].
   Мета цієї доповіді - дати певне уявлення про джерела низки фундаментальних концепцій юдаїзму, концепцій, вплив яких відчувається в тому, що ми називаємо єврейською релігійною спадщиною; про характерне для цієї спадщини діалектичне співвідношення наступності і новаторства, єдності і різноманіття.
   Одним з основоположних правил юдаїзму необхідно вважати не існування правил без винятків. Адже, з єврейської точки зору, закони дані для духовного зростання людини, а отже, є засобом. Закони Тори для людини, а не над людиною.
   Тому будь-який із них неодмінно має винятки, а матеріал нашої теми не претендує на "істину в останній інстанції", а лише на "інформацію до роздумів", тобто допомагає позбутися "духовної сліпоти" (рівень вибору "добро-зло") та повернути нас до зримого вибору між "гарним" і "кращим".
   Але як зробити вибір без можливості порівняння?
   На початку XIX ст. термін "ортодоксальний" увійшов у повсякденну практику для позначення традиційного юдаїзму, який передбачає віру у відкриття Тори Мойсею на горі Сінай, у боже походження Письмового закону та його усне тлумачення, що регламентує всі аспекти повсякденного особистого та суспільного життя, а також закликає до дотримання норм, кодифікованих у книзі Шулхан Арух. Ортодоксія не може, однак, вважатися монолітною, оскільки в різних групах спостерігаються суттєві відмінності як у відносинах зі світським суспільством і неєврейським оточенням, так і в дотриманні наказів Галахи. Ці відносини пов'язані з походженням груп, місцем їхнього проживання і з визнанням ними авторитету різних галахічних авторів. Деякі течії, що виросли із хасидизму, по можливості уникають усяких контактів зі світським суспільством та відкидають будь-які світські вчення. Інші, більш близькі до поглядів Шимшона Рафаеля Гірша (1808-1888рр.) та Авраама Іцхака Кука (1865-1935рр.), а також до теорій нью-йоркського Університету Ієшива, вважають, що юдейські цінності здатні зміцнити світ, і тому радять віруючим жити у світі двох цивілізацій. Багато ортодоксальних груп займають проміжні позиції. Численні і розбіжності щодо Ізраїлю. Праве антиізраїльське й антисіоністське крило виступає проти держави Ізраїль та вимагає її ліквідації. Більш помірковане крило розглядає його як прелюдію до появи месії і тому надає йому вирішального релігійного значення [2 С. 54-58].
   Консервативний юдаїзм - релігійний рух, що займає проміжні позиції між ортодоксальним і реформісьтським юдаїзмом.
   Консерватизм зародився в середині XIX ст. в Європі. Його основоположник Захаріас Франкель покінчив із реформісьтським юдаїзмом, наполягаючи на важливості використання івриту в синагогальних службах. Згодом він став ректором духовної семінарії у Бреслау (1854-1875 рр.). На цей час центр цього руху знаходиться у США і має відділення в Латинській Америці, Канаді, Європі та Ізраїлі (де він називається месоратит - "традиційний"). У Сполучених Штатах консерватизм представлений такими інститутами, як Єврейська теологічна семінарія (1886р.), Рабинська асамблея, членами якої є приблизно 1,2 тис. рабинів, та Об'єднана синагога Америки, що включає понад 800 конгрегацій. Визнаючи значення Галахи і закликаючи до її суворого дотримання, консерватори допускають при цьому критичний та історичний погляд на юдаїзм, а також визнають роль віруючих у перегляді юдейських традицій, що піддаються культурним змінам (але вони не заходять так далеко, як реформісти). Одним зі значних досягнень консерваторів стало створення такого типу синагоги, в якій поєднуються традиційні форми (наприклад, ведення літургії івритом) з останніми вимогами часу (жінки не відділяються від чоловіків). Із 1983 р. жінки можуть отримувати освіту рабина [3 С 123-126].
   Реформістський юдаїзм - це течія в юдаїзмі, що заперечує непорушність Усного закону і пристосовує єврейську мораль та практику до вимог часу.
   У Німеччині євреї отримували громадянство вже після їхньої інтеграції в оточуюче суспільство. Тому вони зуміли дуже швидко позбутися релігійних, професійних і суто зовнішніх відмінностей, які могли б завадити їхньому зближенню з іншими верствами населення. Саме в цих специфічних умовах (відсутність юридичної емансипації за все більш політичної практичної інтеграції) у першій половині XIX ст. зародилися і розвинулися рухи Вісеншафт дес юдентумс (Наука юдаїзму) та єврейські реформістські рухи, ідеологічним батьком яких став Авраам Гейгер (1810-1874 рр.). З Німеччини реформізм поширився всією Європою і глибоко укоренився у Сполучених Штатах. На початковому етапі реформізм виступав за серйозні зміни у відправленні культу та повсякденний релігійний практиці. Однак сьогодні він надає все більшого значення ритуальним заповідям, хоча і зберігає чітку ліберальну спрямованість. Це виявляється у визнанні самостійності рабинів і конгрегацій, рівності статей з точки зору релігій та праві не дотримуватися рабинських норм, якщо вони вступають у конфлікт із сучасним мисленням [4 С. 4-5].
   Юдаїзм реконструктивістський - американська течія в юдаїзмі, заснована Мордехаєм Менахемом Капланом (1881-1984 рр.), розглядає юдаїзм швидше як релігійну цивілізацію, що розвивається, ніж як доктрину чи благородний закон. Для Каплана Бог, Тора та Ізраїль складають триєдиність, кожен елемент якої в єврейському світі однаково важливий. За його твердженням, єврей більше не вірить у вічне життя, спасіння до нього може прийти тільки на землі, для чого йому необхідно надати відповідні засоби і відповідно і реконструювати юдаїзм. Синагоги, на його думку, повинні служити всім сторонам єврейської культури, чи то мистецтво, чи музика, чи вивчення Закону, чи молитва. Особливого значення він надає демократизації життя єврейської общини та будівництву Держави Ізраїль. Каплан був заповзятим захисником прав жінки і творцем бар-міцви (жіночий еквівалент бар-міцви). Великим досягненням цього руху, що виступає за соціальну справедливість і мир, було створення 1968 р. у Філадельфії змішаного навчального закладу Реконструктивістський рабинський коледж[5 С. 356-358].
   Наприкінці 1990-х років ситуація в Україні характеризувалася досить жорстоким суперництвом між провідними єврейськими організаціями, а в 2002 - 2003 рр. вона ще більше загострилася у зв'язку з дискусією про допустимість будівництва Общинного центру в Бабиному Яру. Офіційне примирення між основними конфліктуючими сторонами було досягнуто восени 2003 року завдяки зусиллям Євроазіатського Європейського конгресу.
   Ортодоксальні релігійні общини об'єднані в Об'єднання юдейських релігійних організацій України (ОЮРОУ директор - Євген Зіскінд, Головний рабин - Яків Дов Блайх, за власною інформацією, об'єднує 62 общини) і Федерацію єврейських общин України (ХаБаД, керівник - р. Меїр Стамблер, Головний рабин - Азрієль Хайкін, об'єднує 178 общин). Своя організація - Релігійне об'єднання общин прогресивного юдаїзму України (РООПЮУ) - існує у прихильників сучасного юдаїзму (понад 40 общин). Оскільки загальна кількість общин перевищує цифру, зафіксовану Мін'юстом, очевидно, у низці випадків мова йде про паралельне членство, а в інших - про общини, що знаходяться у процесі реєстрації.
   Питання про Головного рабина України не має однозначної відповіді. У вересні 2003 року Головним рабином України був урочисто обраний і проголошений р. Азріель Хайкін, який користується підтримкою ХаБаДу. Але, з іншого боку, р. Яків Дов Блайх, котрий має титул Головного рабина Києва та України, не відмовився від свого звання і продовжує визнаватися таким значною частиною єврейських організацій республіки. Третім претендентом на звання Головного рабина України є Головний рабин Всеукраїнського Єврейського Конгресу (ВЕК) Моше-Реувен Асман. Крім того, фактичну незалежність від "київських" рабинів зберігає община Дніпропетровська, що має власну систему фінансування. В 2003 році общинами прогресивного юдаїзму був обраний Головний рабин Прогресивного юдаїзму - Алекс Духовний.
   В 2006 році в Україні було зареєстровано представництво Мідрешет Єрушалайм - ізраїльської організації, яка займається освітньою діяльністю по лінії Руху консервативного юдаїзму (голова представництва - директор Мідрешет Єрушалайм країн СНД і Східної Європи Гіла Кац). У січні 2006 р. в Києві був відкритий Освітньо-культурний центр Руху консервативного іудаїзму (координатор програми - Діана Гольд).
   Особливістю України є те, що, на відміну від інших пострадянських республік, потужні єврейські організації існують не лише в столиці. Існують і впливові регіональні центри. Одним із таких центрів є Дніпропетровськ, де енергійному рабинові Шмуелю Камінецькому вдалося побудувати фактично автономну общину.
   Існує український комітет кашруту, філіал Департаменту кашруту Федерації єврейських общин Росії, Очолюваний Головним рабином Донецька р. Пінхасом Вишецьким. В Україні активно діє Ліга "Маген", що займається боротьбою з іудео-християнськими сектами, які намагаються навернути євреїв до своєї віри.
   У березні 1992 р. Україна прийняла закон, згідно з яким релігійним общинам повинні були повернути власність, конфісковану в них за радянських часів. У результаті, завдяки зусиллям єврейських організацій, повернена Центральна синагога Києва (Синагога Бродського) та низка провінціальних синагог - усього близько 40. Кілька споруд місцеві можновладці передали релігійними общинам замість зруйнованих будівель синагог (Біла Церква, Черкаси, Овруч, Чернігів, Новгород Волинський). В основному проблемами реституції займалися ВААД України та ОЮРОУ, що започаткували 1995 р. програму каталогізації Єврейської власності в Україні. Основна проблема програми це недостатній професіоналізм координаторів та складність отримання з архівів України довідок про те, в чиїй власності знаходився об'єкт перед його націоналізацією (експропріацією). З відомих ВААДу України 2500 об'єктів колишньої єврейської власності за 15 років повернено близько 40. [6 С. 354-356].
   Ідея залучення євреїв до християнства існувала протягом століть. Іноді висловлювалася думка, що якщо настане момент, коли всі євреї повірять у Христа, настане та довгоочікувана ера всезагальної любові і благоденства, про яку мріє весь світ. Тоді можна буде будувати новий Третій Храм, і це буде храм для всіх. Спроби навернути євреїв до християнства непримусово не мали успіху. Завжди, звичайно, частина людей змінювала свою віру, проте масового добровільного переходу в християнство від євреїв так і не дочекалися. Тоді був знайдений ідейний теологічний компроміс - месіянський юдаїзм. Основи теології месіянства дуже прості. По-перше, віра в Біблію - Старий Заповіт + Новий Заповіт, або, якщо хочете, Танах + Бріт Ха Хадаша. Це натхненне Слово Бога - надійне і безпомилкове. По-друге, вічний Бог, творець неба і землі, є триєдиним Богом (Батько, Син і Святий Дух). Саме тому він і називається івритом у множині - Єлохім. По-третє, людина дійсно згрішила й упала. По-четверте, людина вже і була урятована через спокутувальну кров Ісуса Месії. Нарешті, по-п'яте, віра в чудеса. Всі чудеса, описані в Біблії, мали місце, а чудотворна сила Господа продовжує діяти і в наші дні. [7 С. 105]
   Месіянські євреї вперше стали помітними після арабо-ізраїльської війни 1967 року. Непереможний Ізраїль став популярним, а Єрусалим повністю опинився під його контролем. Цей момент видався зручним для групи американських євреїв для того, щоб почати активно проповідувати ідею месіянського єврейства. Але месіянським євреєм може бути, по суті, і неєврей, якщо він визнає суть учення.
   З початком 1990-х рр. різні організації християн, переважно "месіянського" напрямку, розгорнули діяльність на території колишнього Радянського Союзу. Найбільшу активність виявляє організація "Євреї за Ісуса", яка спирається на бабтиську церкву. Перше відділення організації у Радянському Союзі було засноване 1991 р. в Одесі. Із 1993 р. центр знаходиться у Москві. "Месіянські" общини діють у багатьох містах СНД, у т.ч. в Санкт-Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Львові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кіровограді, Чернігові, Мінську, Воронежі, Баку. Відділення організації наявні також у Литві і Латвії. Місіонери проводять активну роботу як серед євреїв, так і серед неєвреїв. Широко розповсюджується християнська література. Регулярно, починаючи з 1993 р., в декількох великих містах СНД проводяться музичні фестивалі "месіянських євреїв", організовуються різні курси, заняття для дітей, молодіжні табори. У Москві і Санкт-Петербурзі діяли коледжі, в яких готували місіонерів (зараз це Месіянський єврейський біблейський інститут в Одесі). Підготовка російськомовних місіонерів для роботи в СНД проводиться і у США.
   Серед прихожан "месіянських" общин в СНД євреї складають близько 20%. Незважаючи на те, що на початку ХХ ст. за зовнішньою обрядовістю християни були набагато ближче до традиційного християнства, більшість членів їхніх общин складали євреї. Серед сучасних послідовників "месіянського юдаїзму" у США євреї складають близько 40%, у СНД - близько 20%, в Ізраїлі - близько 60%. Більша частина молоді різних общин християн приєднується до звичайних протестантських конфесій. Лідери християн вважають євреєм всякого, хто заявляє про своє єврейське походження (незалежно від того, хто з його предків був євреєм), а також всякого, хто входить до общини і стає таким чином євреєм "духовно" (незалежно від свого походження) [8, с. 995].
   Християнство, і особливо християнська церква, - брехня, та Ісус був. Ісус був євреєм, юдеєм, і, головне, він не був богом. Він був тільки месією. Виходить, що юдеї досі чекають месію, а для месіанських євреїв він уже прийшов. Месіанство дуже активне у залученні нових віруючих до своїх лав. Особливо ця активність помітна в єврейському середовищі Ізраїлю та США. Помилки ранніх місіонерів враховані. Євреїв дратує ім'я Ісус, Iesus? Отож будемо називати Спасителя його істинним єврейським ім'ям - Ієшуа, Ієшуа з Нацерета. Які свята відзначив Ієшуа? Він святкував Песах, Шавуот, Суккот, Йом Кіпур. Отож і ми повинні відзначати єврейські свята, а не Різдво і не Успіння Пресвятої Богородиці. І, до речі, ім'я матері Месії не Марія, а Міріам. Дратують слова "Євангеліє" і "Новий Заповіт"? Будемо говорити івритом - Бріт Ха Хадаша (Новий Заповіт). З іншого боку, щоб помолитися у групі, немає потреби йти в синагогу і немає потреби в міньяні. І дійсно, месіанські євреї для молитви збираються разом у будь-якому зручному місці. Молитва проходить вголос. Конкретного тексту вона не має. Кожен висловлює вголос своє побажання, прохання, благання, звернене до Бога. Це може бути побажання швидкого одужання для родича або члена общини, або ж більш широке прохання про мир, загальну любов і прозріння. Такі молитви вголос заведені в месіянських групах, наприклад, на початку робочого дня. Кіпу носити немає потреби, натільний хрестик також не потрібний. Взагалі ідея хреста, як символу страждань господніх, також у месіанстві затушована. Разом з тим, у месіанстві є і свої мученики - євреї, які не отримали ізраїльського громадянства. На месіанських євреїв не розповсюджується Закон про повернення. Крім того, месіанські проповідники в Ізраїлі побоюються, що Кнесет може прийняти жорсткий закон про обмеження місіонерської діяльності в Ізраїлі. Незважаючи на поступове збільшення кількості месіянських євреїв як в Ізраїлі, так і в США, культ, догмати і теологія месіянського юдаїзму до цього часу не відпрацьовані повністю. Експлуатується досить стара християнська ідея: в Танасі старанно збираються всі згадки про месію, а потім доводиться, що в усіх випадках мався на увазі Ісус. Крім цього, месіанські лідери спекулюють на ідеї будівництва третього Храму в Єрусалимі. Ми побудуємо Третій Храм, і настане ера благоденства, як навчають пророки. Ми вже заготовлюємо будівельні матеріали. Замість старанної розробки догматів усі сили спрямовані переважно на місіонерську діяльність. На гроші американських та канадських жертовників в Ізраїлі видається газета "Messianis Fimes", яка віднедавна стала виходити також івритом. Месіанський культурний центр Чикаго видає "Международную Мессианскую Газету" російською мовою. Івритом в Ізраїлі видається журнал "Ківун" ("Напрямок"). Майже в усіх містах Ізраїлю зараз є молитовні будинки месіанських євреїв, в які вхід вільний як євреям, так і неєвреям, включаючи арабів і російських туристів. Служба включає проповідь, молитви та спів релігійних пісень. Незважаючи на те, що держава Ізраїль негативно ставиться до цієї течії, месіанський коледж Israel College of the Bible відкритий в Єрусалимі і щорічно набирає студентів. Причому за останні роки в ньому відкриті російське й ефіопське відділення. Коледж готує месіанських священиків та проповідників.
   Підведемо декларативну концепцію всіх напрямків юдаїзму.

Ортодоксія

   1. Згідно з ученням ортодоксів Бог є надприродою, надлюдською істотою, яка творить чудеса, чує наші молитви, знає про всі наші думки і вчинки. Він всесильний, уседобрий, усевидячий і скрізь існує.
   2. Тора, як ціле, а також її частина є словом Бога, яким воно було явлено на горі Синай, і вона обов'язково в усі часи. Коментарі мудреців, викладені в Талмуді та інших давніх джерелах також обов'язкові і є частиною Тори. Галаха і міцвот мають для євреїв основоположне значення, вони можуть інтерпретуватися по-новому лише видатними вченими та авторами. Ортодоксальні євреї повинні дотримуватися якомога більшого числа наявних 613 заповідей, не піддаючи сумніву волю Бога. Євреї не повинні наслідувати будь-який новий рух, вони зобов'язані зберігати традицію від покоління до покоління, забезпечуючи тим самим подальше існування єврейського народу.
   3. Літургія богослужіння в синагозі та молитви не повинні змінюватися. Єврейські діти повинні, як це було завжди, отримувати освіту в Єшивах, де головними предметами є Талмуд і Біблія.
   4. Єврейський народ був обраний Богом для того, щоб поширювати міцвот і слово Бога в усьому світі. Ортодокси переконані, що їхня версія юдаїзму єдино правильна і що інші течії та теорії в юдаїзмі якщо не гріховні, то принаймні небезпечні.
   5. Держава Ізраїль є Землею обітованою єврейського народу і повинна бути заснована на Торі, Галасі і традиції. Ці цінності - ключ до духовного відродження світового єврейства та єврейського закону.
   6. Ортодоксія, в принципі, готова контактувати з іншими єврейськими групами та напрямами (насамперед із тими, хто дотримується подібних поглядів), однак останнім часом усе менше прагне тісного кооперативного співробітництва.
   7. Ортодоксія майже не виявляє інтерес до питань зміни суспільного устрою, якщо мова не йде про суто єврейські справи або про досягнення ортодоксальним рухом власних цілей.
   8. Ортодоксія виступає, як правило, проти міжрелігійного діалогу, розглядаючи його як потенційну небезпеку для збереження своїх принципів.

Важливі фактори

   1. Ортодоксальне вчення засноване на виразних, чітко сформульованих та простих принципах віри.
   2. Оскільки вся Тора є словом Бога, ортодоксальному єврею легко зрозуміти, що від нього вимагається: без сяких сумнівів виконувати міцвот.
   3. Прихильники ортодоксії з готовністю приносять значні жертви заради своєї релігії. Ортодоксальні євреї, в принципі, єдині, які у великому образі і дослівно виконують міцвот.
   4. Ортодоксальні общини через свої численні Єшивот підкреслюють значення широкої єврейської освіти.
   5. Ортодоксія підтримує тісні зв'язки із традиціями та минулим єврейського народу.
  

Консервативний юдаїзм

   1. Юдаїзм розглядається як релігійна цивілізація, що розвивається.
   2. Консервативний юдаїзм намагається врівноважити традицію і сучасність, теорії минулого та вимоги теперішнього і майбутнього.
   3. Головна мета юдаїзму полягає у продовженні існування єврейського народу.
   4. Консервативний рух сприймає Тору як Божественне одкровення, однак не в буквальному розумінні. Він вважає, що люди завжди брали участь в інтерпретації Тори. Отже, Тора та єврейський закон у ході історичного розвитку змінювалися. Консервативний рух наполягає на тому, що інтерпретація Галахи повинна періодично оновлюватися, тому що у світі постійно змінюються етичні, соціальні, економічні та інші відносини. Хоча консервативний рух надає великого значення традиції та очікує від своїх прихильників знання релігійного закону, він готовий, проте, погодитися зі зміною деяких ритуальних правил.
   5. Община, як і сім'я, є типовим єврейським інститутом. Єврейська община служить для задоволення різних потреб євреїв. Молитви і богослужіння можуть бути адаптованими до сучасних вимог, але повага до давньоєврейської мови і главенства традиції повинні зберігатися. Настійно рекомендується широка програма єврейської освіти, що включає мережу денних єврейських шкіл та гімназій.
   6. Єврейський народ становить єдине ціле і повинен об'єднатися у всесвітнє співтовариство.
   7. Ізраїль - це свята земля, і він повинен стати духовним та культурним центром євреїв усього світу.
   8. Важливо виявляти громадсько-соціальну активність у питаннях громадянських прав, а також прав людини.
   9. Повинен підтримуватися міжрелігійний діалог учених і рабинів, оскільки цей діалог сприяє миру, взаєморозумінню і гармонії.

Важливі факти

   1. Для консервативного руху в центрі розмірковувань про творче виживання стоїть єврейський народ.
   2. Консервативний рух прагне рівноваги між традицією і розвитком, старим і новим, ритуалами й етикою.
   3. Консервативний рух розвивається шляхом поступової адаптації, ніж різких змін.
   4. Оскільки консервативний рух не займає крайніх позицій, його підтримують багато євреїв.

Реформіський рух

   1.Реформістський рух навчає, що юдаїзм - це релігія, що розвивається, постійно змінюється, аби сучасною та актуальною.
   2. Допускається існування різних уявлень про Бога.
   3. Тільки етичні міцвот, які містяться в Торі, є Божественним одкровенням, і тільки вони через це обов'язкові. Ритуальні закони створені людьми згідно з релігійними потребами свого часу. Ці закони можуть змінюватися від покоління до покоління з метою забезпечення релігійного життя та об'єднання єврейського народу. Дотримання міцвот є справою совісті кожного. Вказівки щодо організації релігійного життя допомагають цьому.
   4. Молитва, богослужіння та мова молитвеника повинні біти зрозумілими для кожного покоління, повинні знаходити відгомін у душах людей.
   5. Євреї - це духовний народ, особливе місце якого полягає в тому, щоб познайомити світ з ученням монотеїзму та його етикою.
   6. Країна Ізраїль повинна стати духовним і моральним центром для євреїв усього світу, важливою умовою для цього є відділення релігії від держави.
   7. Соціально-гуманітарний ангажемент, обов'язки стосовно ближнього в дусі пророків Ізраїлю є основоположною суттю юдаїзму та обов'язкові для кожного єврея.
   8. Реформістський рух бере активну участь у міжрелігійному діалозі і переконаний, що це сприяє усуненню релігійних забобонів.

Важливі факти.

   1. Реформістський рух динамічний, готовий до змін і відкритий для сприйняття нових ідей та поглядів.
   2. Реформістським рухом знову відкрита етична сутність юдаїзму, що часто ігнорується.При цьому зв'язок із традицією ніколи не втрачається.
   3. Реформістський юдаїзм навчає, що євреї можуть жити в цьому світі і разом із цим світом; вони повинні цікавитися сучасними світовими проблемами, бути частиною суспільства і залишатися при цьому євреями.
   4. Реформістський рух завжди відкритий для нових обрядів, церемоній та ритуалів, які зміцнюють єврейське життя.

Реконструктивізм

   1. Єврейство розглядається як релігійна цивілізація, що піддається постійним змінам і розвиткові та існує сьогодні в умовах демократії і вільного вибору.
   2. Єврейська цивілізація повинна забезпечити продовження одухотвореного творчого життя єврейського народу.
   3. Єврейські цінності слід інтерпретувати по-новому для того, щоб сприяти цьому існуванню і гарантувати йому майбутнє.
   4. Бог є природною силою, або процесом, а не потойбічною істотою. Бог - це сила, що веде до визволення людини. Наше уявлення про Бога повинно будуватися радше на досвіді, ніж на філософських роздумах.
   5. Реконструктивізм розглядає Тору не як божественне одкровення, а як протокол людських почуттів присутності Бога в нашому світі. Галаха і міцвот відтепер не є обов'язковими для євреїв. Тільки ті традиції і звичаї мають значення, які збагачують наше релігійне життя та об'єднують нас як народ. Люди повинні мати право вирішувати питання про дотримання тих чи інших заповідей демократичним шляхом
   6. Община повинна бути центром будь-якої єврейської активності. Мотиви можуть змінюватися, якщо змінюються наші етичні та релігійні уявлення і переконання.
   7. Реконструктивізм відхиляє думку про те, що євреї є обраним народом. Однак він вимагає від євреїв, щоб вони виконували свою місію як народ, створений Богом за своїм планом.
   8. Реконструктивізм хотів би бачити в Ерец Ісраель духовний центр світового єврейського співтовариства, що збагачує євреїв усього світу новими етичними і релігійними ідеями.
   9. Світове єврейське співтовариство повинно бути об'єднане в "органічній" общині, які підтримують і зміцнюють одна одну.
   10. Соціально-громадська активність становить суть послання юдаїзму і повинне бути притаманна всім євреям.
   11.Міграційні контакти часто призводять до проблем та взаємних докорів. Тому, якщо вони не служать загальним інтересам, їх потрібно уникати.

Важливі факти.

   1. Реконструктивізм говорить про необхідність сприяння творчому існуванню єврейського народу.
   2. Реконструктивізм ставиться з повагою до традицій, не відчуваючи себе обмежений нею. Він указує на потребу людей самим брати участь у визначенні того, як вони повинні жити згідно зі своєю вірою.
   3. Реконструктивізм спирається на загальнодоступний людський досвід, а не тільки на старі тексти.
   4. Реконструктивізм інтерпретує традиційні цінності по-новому, виходячи із сучасних уявлень.
   5. Реконструктивізм нагадує нам про необхідність існування одночасно у двох цивілізаціях і можливість їхнього взаємозбагачення.
   6. Реконструктивізм стимулює процес подальшого духовного розвитку і ставить під сумнів віру у давню міфологію.

Месіянський юдаїзм.

   Ми віримо, що Писання Старого і Нового Завітів богодухновенні, в оригіналі своєму абсолютно безпомилкові у буквальному значенні цього слова та мають повну і остаточну владу в усіх питаннях віри і життя.
   Ми визнаємо цінність традиційної єврейської літератури, але тільки у тих випадках, де вона підтверджується Словом Божим. Ми ні в якому разі не вважаємо її обов'язковою для життя чи віри.
   Ми віримо, у суверенного Бога, який існує у трьох іпостасях: Отець, Син і Дух Святий, досконалого у святості, нескінченного в мудрості, безмежного в силі і неосяжного в любові; Бог є джерелом усього творіння, і все постало через безпосередній прояв Його сина.
   Ми віримо, що Бог-Отець є начальником вічного спасіння, полюбивши світ і віддавши Сина Свого заради нашого спокутування. Ми віримо, що Месія Ісус вічно сущий і що він рівний Богові-Отцю, що Він прийняв образ людський через народження від діви і має як божественну, так і людську природу.
   Ми віримо в Його безгрішне життя і досконале послухання Закону; в Його замісницьку смерть, поховання, воскресіння в тілі, вознесіння на небо, первосвященницьке заступництво та особисте повернення у силі і слові.
   Ми віримо, що Дух Святий рівний Отцю і Сину і так само вічний; що Він діяв під час створення всього сущого і продовжує діяти у проведінні, що Він виявляє світ про гріх, праведність і суд і що Він відроджує, освячує, хрестить, перебуває, захищає, освічує, спрямовує і дає дари всім віруючим.
   Ми віримо, що Бог створив людину за Своїм образом: що через непослух наших прабатьків в Едемському Саду вони втратили цноту і разом зі своїми нащадками були відділені від Бога, зазнаючи фізичної і духовної смерті, і що всі людські істоти, окрім Ісуса Месії, є грішниками за своєю природою і справами.
   Ми віримо, у тілесне воскресіння праведних і неправедних, у вічне блаженство спасенних і вічне усвідомлюване покарання неспасених.
   Ми віримо, що Ісус Месія помер за наші гріхи, згідно з Писанням, як заміщальна і спокутувальна жертва; що всі віруючі у Нього оправдовуються не якимись справами праведності, які б вони створили, а Його досконалою праведністю і очищувальною кров'ю, і що немає іншого імені під небом, яким належало б нам урятуватися.
   Ми віримо, що Ізраїль існує як народ заповіту, і через цей народ Бог продовжує здійснювати Свою мету; що Церква - це обраний народ, який складається з євреїв, і язичників, котрі вступили у Новий Завіт з Богом і визнають Ісуса Месією та Спасителем (Спокутувальником). Ми віримо, що Ісус Месія повернеться особисто, щоб виконати пророковану раніше мету Свого Царства.
   Можливо, і надалі будуть з'являтися нові течії, що використовують іудаїзм як свою відправну точку. Вічні питання залишаються, і доки людина не розучилася самостійно думати, завжди будуть існувати різні відповіді на ці питання. Виникнення нової течії обов'язково залежить від трьох елементів, і всі вони залежать від людей. По-перше, повинні з'явитися люди, які сформулюють і розроблять нові релігійні ідеї. По-друге, повинен з'явитися лідер, або група лідерів, здатних успішно пропагувати ці ідеї. По-третє, повинні знайтися люди, які забажають стати веденими. Кожна історична епоха пропонувала свої погляди на вічну тему взаємостосунків Бога і людини. Багато сект, як метеори, спалахували і згасали. Деякі жили упродовж століть, перетворюючись на потужні напрямки. Нова течія в усі часи повинна, для свого успішного існування і розширення, стати зручним духовним притулком для великої групи людей. Частина цих людей не може задовольнити свої духовні потреби через існуючі форми релігій, а інша частина просто шукає себе і жваво відгукується на все нове, незвичне, революційне, навіть скандальне. І дійсно, в усі часи людство поділялося на людей, які хочуть бути як усі, і на тих, хто хоче відрізнятися від основної групи. Є ще один варіант виникнення релігійної течії. Частина людей вірить у Всевишнього, як заповідано, але одночасно не хоче підкорятися духовним авторитетам свого часу чи своєї общини. Коритися Богу потрібно завжди, а от коритися людині інколи не хочеться. Наскільки авторитет у справах віри авторитетний? Наскільки правильно конкретний духовний лідер або релігійна рада коментують доктрини? Наскільки правильні прийняті духовні настанови? Ці запитання виникають не просто так. Зазвичай вони з'являються в переломні моменти життя народу, якщо відповіді авторитетів не встигають за життєвою ситуацією, що швидко змінюється.
   До цього часу у наукових колах так і не було здійснені фундаментальні дослідження цього явища. Інколи з'являлись фрагментарні коментарії з дуже великим суб'єктивним характером. Так месіянських євреїв не визнають як юдеї так і християни. А може вони і є тим містком в юдео-християнському діалозі який приведе до усунення теологічних протиріч і сприятиме злагоді та взаємопорозумінні між цими великими релігіями?
   Загальнолюдські завдання продовження роду людського, пошук шляхів його виживання формують, як першочергове завдання в економічному захисті природи, захист самої людини. Нова філософія моралі повинна виробити нові життєві принципи, а можливо, по-новому усвідомити фундаментальні біблійні правила взаємовідносин у суспільстві в ім'я соціальної згоди різних конфесій і народів, людських груп, організацій та держав із різним рівнем розвитку та забезпеченості. Звичайно, це досить тривалий процес, але саме ця дорога веде до Храму, і в цьому є покаяння сучасного індустріального суспільства, яке повинне найближчими роками сформувати підходи і принципи aпереходу до створення нових моральних та інтелектуальних рис людини майбутнього. Спроби нагадати про "обвинувачення справедливі" чи "обвинувачення брехливі", як жарина, може стати джерелом нової всесвітньої пожежі, і їх слід побоюватися та уникати.
   Багатостраждальна історія людства з моменту його виникнення, а особливо після виділення основних релігійних течій та їхнє розділення дві тисячі років тому, показує, що не можна підводити до жорстокого протистояння найбільш тендітне та найменш пізнане і таємниче - віру. Хай кожен гордиться своєю вірою, але не підносить її над іменем, бо це - завжди джерело розбрату і провісник катастроф.
   Нехай кожна людина збереже дане їй життям право вибору своєї віри вільним, а не насильницьким шляхом. Нехай розбіжності віросповідання і традицій стануть дорогою взаємозбагачення спільної історії людства, а не каменем спотикання, приводом для вічних чвар.
  

Література

      -- Многобразие и единство. Всемирный Совет прогресивного иудаизма. Иерусалим, 1995 г.
      -- Ястребов Глеб. Введение в иудаизм. М. 2005 г.
      -- Пилкингтон С.М. Иудаизм "Гранд" М. 2001г.
      -- Рав Зеев Херари и др.. Что такое прогрессивный иудаизм. Иерусалим 1991г.
      -- Раби Йосеф Телушкин. Еврейский мир "Лехаим" М., "Гешарим" Иерусалим, 1998 г.
      -- Евроазиатский Еврейский ежегодник - 5766 (2005-2006). К. "Дух і Літера" 2006 р.
      -- Д. Стерн Мессианский еврейский манифест М. "Силоам" 2005.
      -- Христианствующие // Краткая еврейская энциклопедия Т.9. Иерусалим. Общ. исслед. евр. общин 1999.
      -- Штерненшис. Многоликий иудаизм. Израиль "ISRADON" 2002.
      -- С.Розенталь, В.Хомолка. Этот многоликий иудаизм. Религиозное течение в современном иудаизме. Перевод с немецкого. Н. Эпштейна "Импрессум".
      -- Раввин Бенджамин Блех. Иудаизм. М.: АСТ "Астрель" 2007.
      -- Э. Факенгейт. Что такое иудаизм? Сокращенная интерпретация ДААТ / Знание. Иерусалим. - М, 2002.
      -- Шервин Т. Вйн. Новый путь в иудаизме "Еврейский мир". М., 1998.
  
  
  
  
  
   Талмуд, цивільне право та суспільна мораль
   Талмуд - викладення основ Усної Тори. Складається із ранньої частини - Мішни і пізнішої - Гемари. Містить як обмірковування єврейського Закону (Галаха), так і перекази, моральні настанови і т.ін. (Агада). Його письмова фіксація зайняла період ІІ ст. до н.е. - V ст. н.е. Слово "Талмуд" вживається часто в розширеному значенні, як синонім єврейського вчення в цілому (А.М.).
  
   Актуальність. Сучасний процес державотворення в Україні, переходу до ринкової економіки та укладення у зв'язку з цим цивільно-правових відносин у державі викликав підвищений інтерес до цивільного права. І це зрозуміло: адже багатовекторні суспільні відносини, пов'язані з володінням, розпорядженням та використанням майна, ґрунтуються на цивільно-правових засадах і регулюються цивільним правом.
   В умовах функціонування правової держави саме цивільне право визначає правові засади організації громадянського суспільства, а поняття "цивілізоване суспільство", "цивілізація" походять саме від цивільних правових відносин, цивілістики, які зародилися у Стародавньому Римі
[1, c. 3].
   Нині значення порівняльного правознавства зростає. Створюються нові наукові установи, активно видаються відповідні дослідження тощо. Потреби у розвитку порівняльного-правознавства для України важко переоцінити. Необхідність оновлення законодавчого і підзаконного регулювання суспільних відносин, пошук можливостей уникати помилок держав, які успішно пройшли відповідний період розвитку, розширення з набуттям Україною незалежності міжнародних контактів,-- все це є незаперечним фактом необхідності максимальної активізації роботи у галузі порівняльного правознавства. Але незважаючи на це, на жаль слід констатувати майже повну відсутність у нашій країні спеціальних науково-дослідних закладів, кафедр і відповідних навчальних курсів у вузах; і як наслідок цього -- відсутність глибоких, порівняльно-правових досліджень. Саме ці обставини багато в чому обумовлюють недостатню ефективність багатьох норм нового законодавства [2, c. 245-246].
   Мета, завдання та практичне значення. Сучасне цивілізоване суспільство базується на здобутках різних форм організації суспільного життя минулого, органічно продовжує і розвиває їх. А це вимагає створення міцного юридичного фундаменту громадянського суспільства, розбудови сучасної держави України з урахуванням практичного досвіду і теоретичних поглядів різних часів.
   Вивчаючи і з'ясовуючи сутність держави і права, слід ретельно проаналізувати не тільки апробовані часом і практикою концепції, а й осмислити погляди, теорії, в яких розглядаються ці суспільні феномени, соціально-економічні умови, в яких зародилося і виникло те чи інше вчення Представляє інтерес реалізація вчень і поглядів у відповідних державно-правових системах світу, їх використання у розбудові національної системи права, формуванні засад правової держави і громадянського суспільства в Україні, становлення цивілізованих форм взаємин держави з її громадянами [3, c. 3].
   Наукова новизна. В сучасних наукових виданнях, що висловлюють релігійно-традиційні типи правових систем, торкаючись релігійно-общинного підтипу, висвітлюють тільки мусульманське та індуське право. Але ще в 1913 році М. Созєр-Холл пропонував при класифікації правових систем світу як окрему "семітську" правову систему, а в 1928 році
Дж. Вігмор - іудейську
[4, c. 523].
   Так і по цей час єврейське право залишилось поза увагою сучасних дослідників, і тому автор вважає за доцільне висвітлити основні його постулати, які торкаються цивільного права.
   Цивільне право, яке називають "діней мемонот" (грошовий закон), - одна із найбільш творчих сфер талмудичної думки. В той час, коли інші зводи законів визначаються жорсткою системою настанов і правил, цивільне право рухливе і безперервно змінювалось.
   В основі "діней мемонот" лежить припущення, що гроші можуть бути передані в дар. На цьому незначному, здавалося пункті заснований весь звід законів, що базується на суспільній угоді встановлювані різні види грошових відносин. В інших розділах Галахи закони розглядаються як природні факти буття; вони виходять не від суспільства і тому не підлягають суспільному контролю. Навпаки, грошима розпоряджається їхній власник, і тому він має право укладати угоду з іншою стороною, змінювати і навіть відміняти деякі вимоги закону. "Земний звичай", невиголошена угода людей жити згідно з певними нормами, має у цивільному праві більше значення, ніж у будь-якій іншій сфері.
   Є ще одна причина, яка робить грошове право більш гнучким, ніж інші частини законодавства: це визнання тієї обставини, що "гроші можуть бути повернуті".
   Деякі помилки часто незворотні, щодо грошей, та завжди можна переглянути неправильне рішення, відшкодувати вкрадене і таке інше. Тому (на додаток до численних закликів до праведного і чесного життя і найстрогішої заборони крадіжок і грабежів) законодавцям вдалося виробити юридичні норми для найрізноманітніших випадків. Суд у цивільних справах також був наділений більш широкими повноваженнями. Теоретично він міг видавати розпорядження і оголошувати вироки, які не випливали прямо із закону Тори, хоча робити так дозволялось, згідно із вказівками Тори, лише в інтересах загального блага. Гранично широке правило такого роду говорило: "гефкер бет дін гефрек", тобто постанова суду може перетворити власність на нічию, і на основі цього правила єврейський суд був наділений повноваженнями видавати нові закони і укази, одержувати гроші від однієї особи та передавати їх інший, навіть якщо таке право не було записане в законі.
   Завдяки цій свободі дій грошові закони, згадані у Торі, були детально розроблені і пристосовані до численних потреб та умов, що змінюються. Трактат Талмуду "Незікін" був розподілений на троє "врат" - за основними типами проблем, які виникають у грошових відносинах. Перші "врата" ("Бава Кама") розглядають, головним чином, випадки спричинення шкоди; другі ("Бава Меція") обговорюють умови позик, грошові і робітничі суперечки; треті ("Бава Батра") присвячені питанням партнерства, продажу і ведення різних документів.
   Різноманітність видів шкоди і відповідальності була пов'язана для мудреців із більш загальним питанням про завдання зла. Розрізнялись два типи таких дій: дія, що завдає безпосередньої шкоди (наприклад, послати своїх овець пастися на поле сусіда), і дія, що завдає шкоди непрямо. Приклад другого випадку - знищення векселя сторонньою людиною. З одного боку, ця дія може спричинити серйозну втрату для того, хто тримає вексель. А з іншого боку, ця втрата буде завдана не тим, хто порвав чи викинув вексель, а тим, хто скористався відсутністю векселя, щоб ухилитися від сплати боргу. Декілька поколінь змінилось перш ніж суперечки з цього питання призвели до відносного узгодження точок зору. Деякі мудреці вважали, що це один із багатьох випадків, коли особа, яка спричинила втрату, повинна бути звільнена від суду людей, але передана "закону неба", іншими словами, не будучи зобов'язана юридично, вона повинна відшкодувати втрату, якщо хоче бути морально виправданою. У Талмуді існує цілий розділ права, що стосується людей, які не задовольняються своєю юридичною правотою і готові до більш суворої моральної відповідальності за свої вчинки [5, с. 178-179].
   Особливого роду проблема виникає у випадку, коли людина завдала шкоди самому собі. Загальне правило ґрунтується на презумпції, що "людина зажди упереджена", тобто незнання не є виправданням, і ніхто не може уникнути відповідальності за свої вчинки, нехай викликані вони злими намірами, необережністю чи нехтуванням правами та інтересами інших людей.
   Лише в одному випадку людина може бути звільнена від відповідальності: якщо буде встановлено примус (онес) [6, с. 921-924].
   Компенсації за шкоду, спричинену іншому, Галаха поділяє на п'ять категорій: втрата часу, витрати на лікування, приниження, біль і збитки. Лише у рідкісних випадках винний зобов'язаний виплатити компенсацію за всіма п'ятьма пунктами, частіше за все справа обмежується одним-двома пунктами. У разі тілесних ушкоджень сплачується компенсація за падіння робочої вартості на ринку праці. Схожим чином, якщо хтось понівечив жінку, він зобов'язаний заплатити їй за втрату привабливості, навіть якщо її працездатність не постраждала. В інших випадках єдиним видом платежу є компенсація за біль, якщо він був єдиним наслідком завданої втрати. Існували платежі за вимушений простій і витрати на лікування та медикаменти. Якщо потерпілий відчуває себе ще й і ображеним, він може вимагати окремої компенсації (незалежно від часу і місця) за приниження.
   Оскільки у Торі міститься вказівка, що зобов'язує кривдника не лише відшкодувати збиток, але й сплатити штраф, то Талмуд встановлює покарання також за допомогою штрафу; розміри штрафу визначаються згідно з Торою, за якою злодій зобов'язаний сплатити жертві подвійну вартість украденого; якщо ж були вкрадені бик чи вівця, то навіть чотирьох або п'ятикратну їхню вартість. Оскільки далі всі грошові позови становлять суть прохання про справедливість і суттєві для впорядкування відносин між людьми, їх може розглядати будь-який компетентний суд. Однак справи про штрафи були вповноважені розглядати тільки спеціальні судді. Між іншим, на початку середніх віків таку спеціалізацію відмінили, і з того часу закон про штрафи застосовувався тільки у рідкісних випадках [5, с. 18-19].
   Друга група законів про відповідальність, об'єднаних у талмудичній термінології під назвою "закони про охоронців" (шомрім), розглядає відповідальність за майно, віддане на зберігання. За Торою шомрім поділяється на чотири типи: шомер хінам (безкоштовний зберігач) - він несе невелику відповідальність; сакар (платний охоронець); сохер - оренда і поель (позичальник) [5, с. 158, 214-215].
   Із законами шомрім пов'язані також галахот, що стосуються втрат. Тора зобов'язує того, хто знайде предмет, віддати його власнику; неприпустимо не тільки присвоїти, але навіть викинути знахідку. Це правило легко виконати, якщо той, хто знайшов, знайомий із предметом і його власником; у практичному житті, зрозуміло, ситуація складніша, і Галаха намагається прояснити, у яких випадках можна встановити власника речі і повернути її йому, а в яких це неможливо. Гроші, наприклад, не повернеш, оскільки вони весь час переходять із рук в руки, і навіть якщо буде встановлено, що певний банкнот або монети були у чиїйсь власності, все одно неможливо довести, що саме ця людина була їхнім останнім власником. Вирішення багатьох таких проблем спирається на принцип йеуш ("відчай" власника), за яким втрачена річ стає гефкер (незатребуване, безгосподарне), коли власник немовби впадає у розпач від того, що не знайде її, і передбачувано відмовляється від своїх прав на неї [7, с. 78-82].
   Принцип йеуш пов'язаний також із законами про крадіжку і пограбування. Іудаїзм суворо забороняє крадіжку. Одночасно закон розглядає крадіжку швидше як громадський вчинок, ніж як кримінальний злочин, який вимагає фізичного покарання. За Талмудом злодій зобов'язаний повернути вкрадене і (у низці випадків) сплатити власнику штраф, але він не зазнає ніякого іншого покарання. У зв'язку із крадіжкою виникає низка запитань: до яких пір крадене може вважатися власністю колишнього власника, коли вона стає власністю злодія і чи потрібно у цьому випадку відшкодувати вартість та повертати вкрадене? Талмуд вказує, що згідно із принципом йеуш вкрадене стає власністю крадія через певний період часу або після заяви власника (не обов'язково формальної), що він більше не вірить у повернення втраченого. Якщо злодій безповоротно змінив форму краденого (наприклад, виготовив із краденого дерева меблі), то власник втрачає права на саме дерево, хоча зберігає право на відшкодування збитків. Ці, здавалося б, схоластичні деталі мають, однак, цілком практичне значення. Наприклад, яку ціну повинен відшкодувати крадій власнику, якщо вартість украденого зросла, з кого потрібно вимагати компенсації, якщо злодій передав украдене іншій людині і т. ін.? [5, с. 171]
   Цікаво, що Галаха дуже незвичайним чином розрізняє крадіжку і пограбування. Крадія засуджують до штрафу, тоді коли грабіжник, який забрав чуже відкрито і силою, зобов'язаний всього лише повернути награбоване або його вартість. Цікаве таке талмудичне пояснення цієї різниці: грабіжнику перевага, адже він діє відкрито, тобто поводить себе зухвало і стосовно людей, і стосовно Бога. Крадій же краде таємно, показуючи тим самим, що боїться людину більше, ніж Бога. Тому крадій заслуговує більшого покарання і повинен бути оштрафований [8, с. 749-752].
   Закони продажу і товарообміну розглядають також питання про чесну торгівлю, і про допустимі помилки в ній. Хоча повна угода з цього приводу ніколи не була досягнута, зазвичай приймалось, що помилка не повинна перевищувати однієї шостої частини товару. Якщо виявлялось, що одна зі сторін помилилась на меншу величину, претензії не розглядались; якщо ж помилка була більшою, угода розривалась. Та сама одна шоста вважалась допустимою і під час визначення розмірів чесного доходу від продажу продуктів харчування. Більш високий дохід розглядався як спекуляція, вважався аморальним і навіть карним за законом. В цілому закони про торгівлю відрізняються специфічною подвійністю. Деякі дії вважалися цілком законними із формальної точки зору, але розглядалися як ганебні з точки зору моральної. Наприклад, людина, що зобов'язалася сплатити після отримання певного товару, мала формальне право у будь-який час передумати і розірвати угоду, але такий вчинок вважався непорядним, і про таку людину казали: "Той, хто покарав жителів Содома, покарає і того, хто не тримає слова" [5, с. 182, 203].
   Цивільний кодекс включає закони про спадщину. І тут основа законодавства закладена в Торі, а розроблена в Талмуді. Загалом талмудичні мудреці вважали, що людині не повинно бути дозволено вирішувати, як розподілити своє майно після смерті, і що закон завжди вище волі померлого. Закон про спадщину можна було обійти, якщо ще за життя передати власність в інші руки, і були навіть спеціальні установки, що полегшували це. Однак і в цьому випадку мудреці дотримувалися думки про те, що неправильно наділяти одного сина за рахунок іншого, навіть якщо один гарний, а інший поганий. Закони успадкування, як правило, надають переважне право прямим нащадкам покійного, причому сини і їхні діти мають перевагу перед доньками (дочка сина перша дочки). Якщо померлий не мав дітей, його майно відходило до батька чи діда. Правило говорить: "Батько перший від усіх його нащадків". У практичному застосуванні все це не так просто, оскільки шлюбний контракт передбачав також певні зобов'язання стосовно жінки і її дітей [9, с. 552-560].
   Єврейський цивільний кодекс нескінченно детальніше і ширше, ніж це можна викласти у короткому огляді, і його обговорення в Талмуді являє собою поєднання тлумачень і передбачень із практичними рекомендаціями для різноманітних конкретних випадків.
   По суті Галаха - це звід законів, але завдяки особливостям Талмуда звід цей містить також елементи етичного і філософського світогляду. Ці елементи не сформульовані у вигляді абстрактних принципів, а виражені через конкретні приклади і життєві випадки. Послідовність і визначеність Галахи, подібно до будь-якої законодавчої системи не відповідають хистким і розпливчастим обставинам реального життя. Тому вже у талмудичний період жорсткість закону повинна була пом'якшуватися мудрістю суддів. Обговорюючи питання про те, чому був зруйнований Другий Храм, незважаючи на те, що люди виконували вимоги Закону і поважали Тору, Талмуд рішуче стверджує: "Язичникам вдалося зруйнувати Єрусалим тільки тому, що фортеця Тори була здана раніше". Ця витончена думка пояснюється наступним чином: хоча мешканці Єрусалиму жили і судили за буквою закону, вони фактично скомпрометували дух Тори, забуваючи про милосердя і прощення. Іншими словами, незаперечна обов'язковість закону повинна бути компенсована співчутливим розумінням з боку суду. Суддя, який не виявляє міри у переслідуванні букви, несе в собі джерело руйнування духу закону. Звідси закони, і перш за все ті з них, що стосуються взаємовідносин людей, - це тільки зовнішні формальні рамки, в середині яких можливий більш глибокий підхід [5, с. 176].
   Складність цього питання підкреслено наступною заповіддю Тори: "Не схиляйся на бік бідняка". Отже, Тора забороняє відхилятися від справедливості навіть на користь біднякові, але одночасно вимагає милосердя [5, с. 177].
   У Талмуді пояснюється, як повинен вчинити справедливий суд під час розгляду позову між багатим і бідним. Він зобов'язаний особливо прискіпливо наслідувати закон і навіть примусити бідного сплатити борг, якщо це справедливо. Проте потім він повинен відшкодувати біднякові ці гроші зі своєї кишені заради милосердя. Правило милосердя "всередині лінії закону" не є загальнообов'язковим, але слугує таким собі етичним компасом для тих, хто прагне залишатися на певній духовній висоті. Це правило не повинно розмивати межу, між добром і злом, а лише підкреслювати необхідність співчуття і самопожертви.
   Проблема компромісу обговорюється багатократно у Талмуді, часто у вигляді проблеми вибору між "правдою" і "миром". Чи завжди слід що б там не було прагнути справедливості (яка передбачає знання правди), відкидаючи компроміс (який може привести до миру), або слід визнати, що, оскільки абсолютну правду пізнати неможливо, також і абсолютна справедливість нездійсненна у людському житті. Деякі мудреці стверджують, що саме поняття компромісу суперечить ідеї справедливості, і жоден суддя не повинен навіть намагатися примирити сторони у цивільному процесі, оскільки це поставить під сумнів можливість з'ясувати істину в ході суді. Інші, навпаки вважали, що будь-який компроміс, що веде до примирення, краще найсправедливішого вирішення, котре обов'язково обмежує одну зі сторін.
   Галахічне вирішення цієї суперечки само являє собою зразок компромісу: суддя повинен запропонувати сторонам примирення до того, як він вислухає їхні претензій, але він не повинен пропонувати компроміс, якщо йому заздалегідь зрозуміло, що одна зі сторін неправа.
   Питання про "правду" і "мир" виникає у зв'язку з тим, що Тора, з одного боку, засуджує брехню, а з іншого боку, наказує не спричиняти людям страждань. Талмуд говорить, що "правда - це печать Святого, хай благословиться ім'я Його", але там же стверджує, що "ім'я Боже є мир". На практиці мудреці недвозначно дозволяли "міняти заради миру", тобто спотворювати правду, щоб привести до примирення або уникнути зайвих страждань [10, с. 99-100].
   Найбільш загальне вирішення проблеми протиріччя між юридичними і моральними вимогами, яке пропонується Талмудом, зводиться до наступного: від інших не можна вимагати більшого, ніж вимагає від них закон; від себе ж завжди потрібно вимагати більшого, причому чим більше вимагає від себе людина, тим вона досконаліша. Про людину, яка діє за цим правилом, говориться, що всі гріхи простяться йому за поведінку. Такі люди характеризуються у Талмуді наступними словами: "Ті, хто ображені, але не ображають, чують ганебне для себе, але не відповідають, діють по любові і радіють у стражданнях, про таких написано: "Ті, хто любить його, будуть як сонце у своєму блиску".
   Висновки. Як було відзначено вище, внутрішній фактор - основа характеру єврейського права, яке є релігійним і національним. Релігійним, оскільки відповідно до основ єврейської віри джерело єврейського права, як і всієї Галахи, - Боже Откровення. Життєва сила і непорушність релігійних установлень, що визначають ставлення людини до Творця, таких як молитви, дотримання Суботи і празників, закони скоромності, не постраждали від того, що народ опинився у вигнанні; життєздатність законів, які визначають стосунки між людьми, між особистістю і колективом і зачіпають торгівлю, працю, матеріальні збитки і т.ін., повністю збереглася і продовжувала розвиватися у діаспорі у рамках єврейської автономної общини. І у тих, і в інших - суто релігійних установленнях і власне юридичних - єврейська думка знаходить вирішення всіх проблем у єдиному джерелі - Торі і Галахі. І та сама судова колегія, той самий хахам (мудрець) або рабин, які вирішували питання, пов'язані з релігійними заборонами і дозволами - ті самі інстанції і ті самі люди вирішували питання, пов'язані з майновими суперечками, трудовими відносинами, купівлею і продажем і т.ін.
   За самою своєю суттю закони стверджують принципи, корисні і потрібні для загального блага. Але трапляється, що в окремих випадках гарний і справедливий закон може завдати певної шкоди приватній особі, будучи явно несправедливим щодо неї. Подібні явища, на жаль, мають місце. Кожна юридична норма, намагаючись бути справедливою у більшості життєвих випадків, не може осягнути неосяжне та гарантувати 100-відсоткову справедливість без винятку.
   Виникає запитання: чи можна і яким чином уникнути несправедливості по відношенню до приватних інтересів у рамках однієї юридичної норми. Ця проблема особливо актуальна для суддів, які вершать правосуддя. Саме вони практично стикаються із випадками, коли неухильне виконання закону означає явну несправедливість по відношенню до даної приватної особи.
   Які ж повноваження суду в таких випадках, та якою повинна бути роль судді?
   Із цих питань немає єдиної думки серед правознавців, і дискусії на цю тему ведуться ще з давніх часів. Одні вважають, що можливість захисту ущемлених прав та зневажених інтересів приватної особи знаходяться тільки в руках законодавства, а суддя немає права ухилятися від вирішення спірних питань у повній відповідності до букви закону. Водночас інші переконані, що суддя має право попередити несправедливість по відношенню до даної приватної особи. Ці два різних підходи народили багату літературу багатьма мовами.
   Необхідно визнати, що обидві точки зору абсолютно законні. Перша базується на єдності і непорушності закону, і навіть на можливості заздалегідь передбачити результати судового розгляду. Друга виходить з того, що у кожному окремому випадку судове рішення повинно бути достатньою мірою справедливим і цілком достойним. У цьому основне покликання і призначення суду під час розгляду всіх без винятку справ.
   Протилежність цих двох тенденцій очевидна, вся складність питання полягає в тому, який із них віддати перевагу, і чи можливо взагалі їх примирити?
   У талмудичній літературі законодавчі міркування ніколи не є домінуючими. Не тільки агада засобами морального повчання доповнює і пом'якшує автономію Галахи, і не тільки трактат Авот являє собою антологію моральної думки, але й (більш явно) у кожному конфлікті між суворістю закону і критеріями єврейського права, останнє бере гору. Страх Божий вище мудрості; дії важливіші ідей; людина покликана займати позицію, керуючись не стільки розумом, скільки добром. Єврейське право виступає не як система абстрактних принципів, а як живий людський досвід; талмудичні мудреці показані як моральний взірець, а ідеал святості ототожнюється із бездоганно чесним і чистим життям.
  

Список використаних джерел:

      -- Трофанчук Г.І., Подоляк В.І. Основи Римського цивільного права. - К.: Університет "Україна", 2004.
      -- Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д.ю.н., проф. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком-Інтер, 2000.
      -- Трофанчук Г.І. Історія вчень про держави та право. - К.: Університет "Україна", 2004.
      -- Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Х.: Консум, 2001.
      -- Менахем Элон Еврейское право. Ч.1. - Иерусалим: Амана, 1998.
      -- Принуждение // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. - СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: Репринт "ТЕРРА", 1991. - Т.12.
      -- Убытки // Там же. - Т.15.
      -- Грабеж // Там же. - Т.6.
      -- Наследование в еврейском праве // Там же. - Т.11.
      -- Мировая сделка // Там же.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Анотація
   Ця праця є дослідженням джерел з єврейської релігійної історії, які зберігаються в Київських архівах.
   Ключові слова: ЦДІА, ЦДАКФФД, ДАМК, Інститут рукопису НБ НАН України, ЦДАГО, ЦДАВО.
  
  
   РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ ЄВРЕЇВ ХVІ - ХХ СТОЛІТТЯ У КИЇВСЬКИХ АРХІВАХ
  
   В архівах Києва міститься одне із найбагатших у світі зібрань документів з історії євреїв у Польщі, Російській імперії, Радянському Союзі та Україні. Усього, за підрахунками автора, у київських архівах знаходиться більше 60 тисяч справ, що містять документи з єврейської історії ХV - ХХ століть.
   Дана праця - це дослідження документів з єврейської релігійної історії, розміщених в архівах мста Києва. Відсутність подібних досліджень досі пояснюється умовами розвитку єврейського джерелознавства в Російській імперії та Радянському Союзі.
   В умовах існуючого в СРСР з кінця 1940-х до середини 1980-х років державного антисемітизму вивчення єврейської історії було під таємною забороною, а джерела з єврейської історії знаходилися у спецсховищах і були довгі роки недоступні для вивчення. Тільки з кінця 1980-х років ці документи були передані на загальне зберігання та стали видаватися дослідникам.
   Після багатьох років забуття сьогодні відбувається відродження вивчення єврейського джерелознавства та історії в СНД. Для створення нових концепцій, підходів до історії євреїв у Польщі, Російській імперії, Радянському Союзі та Україні, написання наукових монографій з цієї тематики першочерговим завданням є вивчення документальної бази єврейської історії[1, с.5].
   З цього погляду документи з єврейської історії, що знаходяться в київських архівах, являють собою особливий інтерес за походженням, тематикою, періодизацією та обсягом.
   В архівах Києва містяться матеріали з історії юдейської релігії в Польщі ХVІ - ХVІІІ ст. та Російській імперії (з кінця ХVІІІ ст. до Жовтневої революції 1917 р.) і документи з історії єврейської освіти в Російській імперії (1830 р. до Жовтневої революції 1917 р.).
   У Центральному державному історичному архіві в Україні м. Києва (ЦДІА), Центральному Державному архіві кінофотофонодокументів України (ЦДАКФФД), Державному архіві Київської області (ДАКО), Державному архіві міста Києва (ДАМК), Інституті рукопису НБ НАН України знаходяться документи з історії єврейської релігії. Тори, книги рабинатів (метричні книги), пінкаси релігійних товариств і братств, донесення, звіти, циркуляри місцевої влади, укази Сенату, прохання різних осіб, відомості, фотодокументів. Деякі з цих документів виділені в окремі фонди. У ЦДІА України в м. Києві містяться фонди рабинатів Києва та Київської губернії і фонд Колекція Тор[15]. У ДАКО знаходиться фонд "Притулок для хрещених у православну віру єврейських дітей" [5]. Інші документи з юдейської релігії містяться у спільних та інших "єврейських" фондах. Найбільша кількість матеріалів із цієї тематики зосереджена в ЦДІА України в м. Києві у фонді Канцелярії Київського, Подольського і Волинського генерал-губернатора, у ДАКО у фондах Київського губернського правління, Канцелярії Київського цивільного губернатора, в Інституті рукопису НБ НАН України у фонді Колекції єврейських рукописів[16]. Усього в архівах Києва міститься близько 2000 одиниць зберігання з історії юдейської релігії в Польщі ХVІ - ХVІІІ ст. ст. та Російській імперії (з кінця ХVІІІ ст. до Жовтневої революції 1917 р.) [17].
   У фонді "Колекція Тор" представлені написані на пергаменті сувої Тор (81 одиниць зберігання ХVІІ - ХХ ст.). У ЦДІА України в м. Києві міститься 19 фондів рабинатів м. Києва і Київської губернії, у яких знаходяться книги цих рабинатів із записами про народження, одруження і померлих євреїв у другій половині ХІХ - початку ХХ ст.
   У пінкасах єврейських релігійних товариств і братств містяться відомості про їхніх членів, а також цілі цих організацій [9]. Ціла низка таких товариств і братств, існуючих у Польщі в ХV - ХVІІІ ст. і в Російській імперії (в кінці ХVІІІ - на початку ХХ ст.), об'єднував членів єврейської общини, які збиралися у синагозі для спільного читання псалмів (пінкас товариства "Читаючі псалми Давида"), вивчення Талмуду і Тори (пінкаси товариств "Вивчаючи Талмуд і Тору") і для духовного спілкування (пінкаси товариств "Нер Талмід") [10].
   У Центральному Державному історичному архіві (ЦДІА) в м. Києві, ДАКО наявні відомості про кількість синагог у Південно-Західному краї, прохання єврейських товариств про дозвіл відкриття синагог та єврейських молитовних будинків, відомості про будівництво синагог у Києві, Петербурзі та інших містах і містечках Російської імперії [18]. У ЦДАКФФД України містяться фотографії синагог, що існували в Києві, Катеринославі, Єлизаветграді, Ужгороді, Луцьку, Яришеві, Гусятині, Херсоні, Юзівці [19].
   У ЦДІА України в м. Києві, ДАКО представлені документи про духовних і казенних рабинів, про цадиків, матеріали з історії хасидизму, про боротьбу міснагдимів і хасидів, маскилім і представників ортодоксального юдаїзму [20]. Рабин був главою єврейської релігійної общини. У його обов'язки входило звершення єврейських обрядів та ведення метричних книг. Рабини обиралися єврейськими общинами й отримували від них платню [11]. У ЦДІА України в м. Києві містяться документи про обрання рабинів у містах і містечках Київської, Подольської та Волинської губерній [21]. Обрані єврейськими общинами рабини мали затверджуватися на цю посаду губернською владою [12].
   У 1857 р. був виданий закон, що зобов'язав обирати на рабинські посади тільки випускників створених урядом у містах Вільно і Житомирі рабинських училищ чи загальних навчальних закладів. Цей закон викликав протести єврейських общин, а коли їх все ж таки змушували обирати випускника рабинського училища, общини призначали такому рабину настільки мізерну платню, що її не вистачало на існування. Поступово склалася ситуація, коли в общині діяли два рабини - казенний і духовний, не затверджений владою [13].
   У ЦДІА України в м. Києві містяться документи про підготовку рабинів у Житомирському рабинському училищі, про нагородження казенних рабинів медалями "За усердие" та інші документи про казенних і духовних рабинів [22].
   У ХVІІІ ст. на Україні виникла і швидко поширилась нова релігійна течія - хасидизм. Його прихильники - хасиди - віддавали перевагу живій молитві перед рабинською вченістю. Главою хасидської общини був цадик. На думку хасидів, цадик був посередником між Богом та людьми і міг творити чудеса [8].
   У ХІХ - початку ХХ ст. в Україні існували династії цадиків, які користувалися необмеженим впливом на своїх прихильників і складали серйозну конкуренцію офіційній владі. "Панування цадиків у тутешньому (Південно-Західному - А.М.) краї не має меж. Слово цадиків вище всякого закону,сильніше всякої влади", - писав єврей Біншток із містечка Старокостянтинова директору Житомирського рабинського училища Володимиру Ковалевському в 1859 році [23]. Представники офіційної влади та євреї-маскилім вважали цадиків прихильниками фанатизму і боролися з їхнім впливом на єврейське населення [24]. Цадики та їхні прихильники в ХІХ ст. нерідко виступали проти вивчення світських наук, носіння єврейського одягу, чим і пояснюються їхні сутички з євреями-маскилім, прихильниками освіти. Ці конфлікти в єврейському суспільстві відображені в "Деле по заявлению жителей Каменца об угрозе секты хасидов евреям, изучающим русский язык и носящим европейскую одежду" (1868 - 1869 рр.) та інших документах ЦДІА України в м. Києві [25]. Нерідко відбувалися сутички між хасидами і прихильниками рабині стичного юдаїзму-миснагдім, а також між різними цадиками, які змагалися за вплив на єврейські маси. У фонді "Документи, зібрані Єврейською історико-археографічною комісією Всеукраїнської Академії наук (Колекція)" містяться документи про цадиків Тверських - одну із найвпливовіших династій в Україні [26]. Цадики Тверські їздили зі своїми прихильниками по містечках України і "брали їх у своє володіння" [27]. Нерідко такі поїздки цадиків Тверських, як свідчать донесення місцевої влади, супроводжувалися бійками між їхніми прихильниками і супротивниками [28].
   У ЦДІА України в м. Києві, ДАКО, ДАМК, містяться документи про хрещення євреїв: постанови Сенату про порядок прийняття євреями православ'я, циркуляри Міністерства внутрішніх справ про дозволи особам юдейського віросповідання, котрих віддавали в рекрути, приймати християнську віру [29]. На Україні під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. незначна частина євреїв христилася, щоб урятувати собі життя (козаки не вбивали вихрестів), однак переважна більшість євреїв в Україні воліли краще померти [30].
   Основною причиною хрещення євреїв у Російській імперії було прагнення отримати рівні з рештою населення громадянські права, що надавалися вихрестам. Причиною хрещення євреїв у роки правління Миколи І було також прагнення уникнути військової служби, оскільки єврейське населення Російської імперії підлягало в ці роки підвищеній, порівняно з християнами, військові повинні (єврейське населення мало щорічно давати 10 рекрутів із тисячі чоловік, християни - 7 чоловік із тисячі раз на два роки) [14]. Однак, незважаючи на надання вихрестам громадянські права, рівні з рештою населення, та інші привілеї, христилася в Росії лише незначна кількість єврейського населення. Притулок для хрещених у православну віру єврейських дітей, що перебував під августейшим покровительством його Імператорської Величності великого князя Сергія Олександровича, проіснував у Петербурзі всього три роки (1875 - 1878 рр.). Незважаючи на те, що на утримання цього притулку урядом виділялися великі кошти й охрещеним надавалося у притулку безкоштовне житло та грошова допомога (у притулку жили не тільки діти, але й дорослі), діяльність його не мала успіху. За весь час його існування в ньому хрести лося тільки 20-30 євреїв [6].
   Єврейське суспільство ставилося недоброзичливо до охрещених євреїв. У ЦДІА України в м. Києві містяться скарги вихрестів на утиски та погрози їм з боку єврейського суспільства [31].
   У ЦДІА України в м. Києві є також документи про єврейські релігійні свята, брошури і статті релігійного змісту (з юдейської релігії) [32].
   У 1920-ті - на початку 1930-х років у рамках загальної антирелігійної компанії проводилася боротьба з юдейською релігією. У Центральний Державний архів громадських об'єднань (ЦДАГО) України, ДАКО представлені документи про антирелігійну пропаганду серед єврейського населення, про закриття синагог і єврейських молитовних будинків, про переслідування служителів культу (рабинів) та розпуск єврейських релігійних общин [33]. У ДАКО містяться також накази фінансового відділення Київського губернського виконкому "Про обов'язкове вилучення і передачу в губфінвідділ усіх золотих і срібних речей, наявних у синагогах" (1922р.) [7].
   У ЦДАКФФД України знаходяться кіножурнали кінця 1920-х - початку 1930-х років, у яких представлені кіножурнали про закриття синагог у містах і містечках України [34].
   У Центральному Державному архіві вищих органів влади (ЦДАВО) України, ЦДАГО України, ДАКО містяться матеріали з історії євреїв на Україні в післявоєнний період (1945-й - середина 1980-х рр): документи, про політику Комуністичної партії України та уряду УРСР стосовно єврейського населення з 1945-го до середини 1880-х рр. (матеріали про проведення державних компаній і заходів щодо боротьби з космополітизмом, сіонізмом та юдейською релігією); документи про релігійні єврейські общини, єврейський національний рух в Україні, про ставлення державних і партійних органів до еміграції євреїв в Ізраїль [35]. У них представлені директиви, доповіді, доповідні записки, протоколи засідань, інструкції, звіти Центрального, обласних, міських, районних комітетів Компартії України (КПУ) про боротьбу з юдейською релігією.
   У фондах уповноважених Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР та при Київському облвиконкомі містяться: рішення і постанови виконкомів обласних і регіон них Рад депутатів трудящих про закриття єврейських молитовних будинків; доповідні записки обласних уповноважених Рад у справах релігійних культів про діяльність юдейських релігійних общин, про єврейські молитовні будинки, про святкування євреями єврейських релігійних свят [36].
   Політика, що проводилася Компартією України, та урядом УРСР, була нерозривно пов'язана і становила частину політики Комуністичної партії та уряду Радянського Союзу. Тому всі державні компанії щодо боротьби з космополітизмом, сіонізмом, юдейською релігією мали місце також і на Україні.
   Першочергову роль у розвитку єврейської національної самосвідомості відіграли юдейські релігійні общини України. Їхня роль була дуже важливою в 1945 - 1985 рр., коли в Радянському Союзі були заборонені всі інші форми прояву єврейського національно-культурного життя. Єврейські релігійні общини зазнавали різних утисків з боку владних структур.
   Особливо трагічним в долі юдейських релігійних общин України був період другої половини 1950-х - першої половини 1960-х рр. Саме тоді партійним і державним керівникам УРСР була спланована і проведена широкомасштабна компанія щодо боротьби з релігією на Україні (аналогічні заходи проходили в ті роки і в інших республіках СРСР). Ця кампанія супроводжувалася активним наступом на права віруючих, масовим закриттям культових споруд, репресіями стосовно служителів культу. В результаті цієї кампанії постраждали представники всіх конфесій, що існували в Україні [2]. Лише за три роки (1959 - 1962) кількість юдейських релігійних общин скоротилася на Україні з 41 до 15, до того ж синагоги мали тільки 13 общин [37].
   Прагнучи обмежити вплив юдаїзму на вірян, владні структури вдалися до відкритої його компрометації. Так, 21 квітня 1962 р. завідувач відділу пропаганди й епітафії ЦК КПУ Т.Т. Шевель повідомив своєму керівництву, що "Львівський обком партії спільно з органами КДБ провів низку заходів щодо компрометації єврейської релігійної общини серед віруючих" [38].
   В обласній газеті "Львівська правда" була опублікована серія статей, у яких викривалися дії єврейських клерикалів, котрі проводили в синагозі валютні та спекулятивні махінації й отримували значні прибутки за рахунок вірян. Виходячи з цього облвиконком Львівської обласної Ради депутатів трудящих порушив питання перед Радою у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР про зняття реєстрації (тобто ліквідації) юдейської релігійної общини м. Львова.
   Уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР, повністю поділяючи думку свого куратора в ЦК КПУ, у своїй доповіді від 13 листопада 1962 року секретарю ЦК КПУ А. Скабе запропонував розширити досвід "... львівських партійних і радянських організацій в інших областях республіки" [39]. Кампанія боротьби з юдаїзмом на Україні стала надбанням гласності і викликала широкий осуд широких кіл світової громадськості. Уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР К. Литвин, відповідаючи на запит Міністерства закордонних справ республіки для забезпечення "гідної, обґрунтованої відсічі... антирадянській наклепницькій кампанії про становище євреїв в Україні, 1964 р. відзначив: "Скорочення кількості синагог відбувалося в основному у зв'язку з відходом віруючих від релігії" [3]. Але реальні факти свідчили про протилежне. У Доповіді старшого інспектора Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР Р. Швайко на виробничому засіданні 27 вересня 1966 року говорилося, що спостереження за єврейською релігійною общиною м. Києва протягом 14 років свідчать про збільшення відвідувань місцевої синагоги. 24 вересня 1966 року у святкуванні Судного дня брали участь близько 20 тисяч чоловік.
   Навіть за відсутності в єврейських релігійних общинах Житомира і Коростеня будівель синагог в орендованих невеликих молитовних будинках під час Пасхи (з 27 по 29 березня 1964 року) побувало близько 1000 чоловік [4].
   Документи з архівів Києва та інших архівів України з історії Київської і Львівської єврейських релігійних общин у післявоєнний період були опубліковані у книзі М. Міцеля "Общины иудейского вероисповедания в Украине (Киев, Львов: 1945-1981 гг.)" ( Київ, 1998).
   Стан матеріалів з історії євреїв в УНР, УРСР та Радянському Союзі, що зберегаються в Київських архівах, переважно задовільні. Зустрічаються поодинокі документи 1917-го - початку 1920-х років, що потребують реставрації,і документи із затухаючим текстом. Деякі матеріали, що зберігаються в ЦДАВО України, мікрофільмовані, в архіві є мікрофільми цих документів.
   Усебічне вивчення і публікація матеріалів з історії євреїв в УНР, УРСР та Радянському Союзі мають велике наукове та суспільне значення.
  
   Використана література
   1. Виктория Хитерер. Документы по еврейской истории ХVІ - ХХ веков. в Киевских архивах Мосты культуры М., Гешарим, Иерусалим, 2001, 223с.
   2. Войналович. В. Наступ на юдейські громади в Україні в 50 -- 60-х роках // Єврейська історія та культура в Україні. Київ -- 9 грудня 1994 р. Матеріали конференції. Київ. 1995 С. 34
   3. Войналович. В. Наступ на юдейські громади в Україні в 50 - 60-х роках // Єврейська історія га культура в Україні. Київ, 8-9 грудня 1994 р. Матеріали конференції. Київ, 1995. С. 34 -- 35.
   4. Там же.
   5. ГАГК. Ф. 253 (Приют для крещенных в православную веру еврейских детей). 11 ед. хр. 1871 - 1884 гг.
   6. ГАГК. Ф. 253 (Приют для крещенных в православную веру еврейских детей). Оп. 1. Д. 2.
   7. ГАКО. Ф. Р-862 (Подотдел по ликвидации имущества религиозных учреждений). Оп. 1. Д. 253. Л. 3.
   8. Гессен Ю. История еврейского народа в России. Москва -- Иерусалим, 1993. Т. 1, С. 45.
   9. Институт рукописи НБ НАН Украины. Ф. 321 (Коллекция еврейских рукописей). 4917 ед. хр XIV - XX вв.
   10. Петровский И. Записные книги еврейских обществ на Украине. Из архива А.Я.Гаркави // Новый круг. 1992. N 2. С. 275.
   11. Раввин // Краткая еврейская энциклопедия. Иерусалим, 1994. Т. 7. С. 30 - 31.
   12. Раввин // Краткая еврейская энциклопедия. Иерусалим, 1994. Т. 7.С. 30-31.
   13. Там же.
   14. Россия // Краткая еврейская энциклопедия. Иерусалим, 1994. Т. 7. С. 317.
   15. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 1269 (Коллекция Тор). 81 ех. хр. XVII - XX вв.; Ф. 1164 (Киевский раввинат). 510 ед. хр. 1850 - 1910 гг.; Ф. 663 (Коростышевский раввинат). 203 ед. хр. 1840 - 1916 гг.; Ф. 1161 (Липовецкий раввинат). 8 ед. хр. 1851 г. и другие фонды.
   16. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольскоќго и Волынского генерал-губернатора); ГАКО. Ф. 1 (Киевское губернќское правление); Ф. 2 (Канцелярия Киевского губернатора); Институт рукописи НБ НАН Украины. Ф. 321 (Коллекция еврейских рукописей). 4917 ед. хр. XIV (?) - XX вв.
   17. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 1164 (Киевский раввинат). 510 ед. хр. 1850 -- 1910 гг.; Ф. 663 (Коростышевский раввинат). 203 ед. хр. 1840 -- 1916 гг.; Ф. 1161 (Липовецкий раввинат). 8 ед. хр. и др. фонды. Полный перечень фондов раввинатов, содержащихся в ЦГИА Украины в г. Киеве, приведен в списке источников данной диссертации.
   18. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 1. Д. 2446, 2701, 5625, 6231 и др.; Ф. 995 (Гаркави А.Я. - гебраист). Оп. 1. Д. 36; ГАКО. Ф. 1 (Киевское губернское правление). Оп. 316. Д. 1741; Оп. 332. Д. 154; Оп. 336. Д. 6197 и др.
   19. ЦГАКФФД Украины. Фонд фотодокументов. Ед. хр. 4-15024; 2-126823; 2-126609; 2-126610; 0-180087; 2-42744; 0-180210; 0-11038; 0-160431; 2-126230; 2-126233; 2-126234.
   20. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 864. Д. 104; Ол. 73. Д. 331; Оп. 159, Д. 319; -Ой. 33. Д. ИО и др.; Ф. 301 (Подольское губернское жандарќмское управление). Он. 1. Д. 1236; ГАКО. Ф. 2 (Канцелярия Киевского гражданского губернатора). Он. 179. Д. 884 и др.
   21. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 540. Д. 259; Ф. 356(Николаевский военный губернатор). Оп. 1. Д. 392.
   22. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора.). Оп. 629. Д. 156, 477; Оп. 633. Д. 162; Оп. 635. Д. 165 и др.; Ф. 707 (Управление Киевского учебного округа). Оп. 16. Д. 496; Оп. 87. Д. 3448, 3616 и др.
   23. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 1423(Документы, собранные Еврейской историко-археографической комиссией ВУАН (Коллекция)). Оп. 1. Д. 6. Л. 45 - 46.
   24. Там же. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского геќнерал-губернатора). Оп. 821. Д. 291; оп. 864. Д. 104; Ф. 301 (Подольское губернское жандармское управление). Оп. 1. Д. 1236.
   25. Там же. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского геќнерал-губернатора). Оп. 47. Д. 267 и др.
   26. Там же. Ф. 423 (Документы, собранные Еврейской историко-археографической комиссией ВУАН (Коллекция)). Оп. 1. Д. 6. Л. 15 - 82.
   27. Там же. Л. 68 - 72.
   28. Там же.
   29. Там же. Ф. 533 (Канцелярия Киевского военного губернатора). Оп. 2. Д. 652, 833, 944 и др.
   30. Там же. Ф. 423 (Документы, собранные Еврейской историко-археографической комиссией ВУАН (Коллекция)). Оп. 1. Д. 2. Л. 1 - 14.
   31. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 533 (Канцелярия Киевского военного губернатора). Оп. 3. Д. 1370; Оп. 5. Д. 1247 и др.
   32. Там же. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 844. Д.294; Оп. 856. Д. 89. Л. 33-37; Ф. 692 (Киевский округ путей сообщения). Оп. 1. Д. 3763. Л. 11-А; Ф. 304 (Харьковское охранное отделение). Оп. 1. Д. 161. Л. 31 - 32 и др.
   33. ЦГАВО Украины. Ф. 166 (Министерство просвещения УССРТ Оп. 3. Д. 996. Л. 1 - 95; Ф. 3298 (Центральное еврейское бюро Совета национальных меньшинств "Совнацмен" Наркомата просвещения УССР). Оп. 1. Д. 2 и др.; ЦГАОО Украины. Ф. 1 (Центральный Комитет Коммунистической партии Украины). Оп. 20. Д. 1843, 1845, 2006, 2007; ГАКО. Ф. Р-708 (Киевский губернский профсоюзный совет). Оп. 1. Д. 571.; Ф. Р-112 (Киевский окружной исполнительный комитет). Оп. 1. Д. 8425, 8433 и др.
   34. ЦГАКФФД Украины. Фонд кинодокументов. Ед. хр. 1345, 1442, 3058.
   35. ЦГАВО Украины. Ф. 4648 (Уполномоченый Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 2. Д. 402, 425, 426; Оп. 5. Д. 1 и др.; ЦГАОО Украины. Ф. 1 (Центральный Комитет Коммунистической партии Украины). Оп. 24. Д. 4302, 5488; Оп. 25. Д. 184, 342 и др.; ГАКО. Ф. Р-5571 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 1. Д. 2, 23; Ф. Р-4830 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Киевском облисполкоме). Оп. 3. Д. 39.
   36. ЦГАВО Украины. Ф. 4648 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 1. Д.12, 14, 28 и др.; ГАКО Ф. Р-5571 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 1.Д. 2, 23; Ф. Р-4830 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Киевском облисполкоме). Оп. 3. Д. 39.
   37. ЦГАОО Украины. Ф, 1 (Центральный Комитет Коммунистической партии Украины). Оп. 24. Д. 5488. Л. 231.
   38. Там же. Л. 57 - 58.
   39. Там же. Л. 231 - 232.
   Так називали законовчителів талмудичного періоду, чиї висловлювання наводяться в Гемарі (Талмуд).
   Основна частина Талмуду.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   42
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"