Мучник Анатолий Моисеевич : другие произведения.

Багатоликий юдаїзм: рiзноманiть та єднiсть

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Стаття, яку ви тримаєте в руках, не захищає i не пропагує нiякої iдеї чи точки зору, крiм, мабуть, однiєї. Вона показує, що в усi часи в юдаїзмi iснували рiзнi течiї, i, вiдповiдно, вiруючi обирали для себе, до якого напрямку приєднатися. Але наше завдання скромнiше - коротко i не повчаючи переказати все, що вiдомо про колишнi i нинiшнi релiгiйнi течiї та варiацiї всерединi юдаїзму. Ми бачимо, що за багатством i рiзноманiтнiстю вiдтiнкiв юдаїзм не поступається християнству, iсламу та iншим свiтовим релiгiям.

Д-р Мучник А.М.

БАГАТОЛИКИЙ ЮДАЇЗМ. РIЗНОМАНIТНIСТЬ I ЄДНIСТЬ.

  
  
   У днi пiдбиття благосних пiдсумкiв минулого столiття прогресу, перемоги людського генiя над силами природи, над iнфекцiйними захворюваннями та над неписьменнiстю так i хочеться з'ясувати, що ще люди не перемогли. Релiгiйну нетерпимiсть ми ще не перемогли, як не перемогли расову або нацiональну нетерпимiсть. Модна зараз тема роз'єднаностi i розколу в нашому суспiльствi - це вiдображення наших страждань вiд нетерпимостi. Не столiттями, а тисячолiттями людина виношувала та плекала iдею толерантностi, терпимостi. Вона багато домоглася на цiй нивi, але коли ми читаємо нашi газети чи дивимося телевiзор, то розумiємо, що багато ще попереду. Процес розвитку iдеї толерантностi продовжується.
   Терпимiсть - це дозволяння iншiй людинi мати свободу дiй чи суджень, це терпиме i неупереджене ставлення до поглядiв i точок зору, що вiдрiзняються вiд наших власних. Як багато кровi пролилося у свiтi за всю нашу оглядну iсторiю через нестачу саме цього "терпимого i неупередженого" ставлення один до одного.
   Терпимiсть - терпимiстю, але завжди одна й та сама проблема хвилює людину, яка питання релiгiї сприймає надто близько до серця. Якщо бог єдиний, то чому люди не вiрять однаково? I не влаштовують її пояснення релiгiйних учителiв, якi все звертають на пiдступи сатани, який намагається роз'єднати людей i зiштовхнути їх зi шляху iстинного. Таке пояснення апрiорно оцiнює факт iснування рiзних релiгiйних думок як негативний.
   Але питання продовжують мучити. Рiзноманiтнiсть - це погано чи добре? Якщо це добре, припустiмо, у свiтi тварин, або в музичних формах, то чому це погано в релiгiї? I з iншого боку, якщо Господь неоднозначно наказав у своєму святому посланнi виражати свою любов до нього, i свiй послух, через цiлком конкретнi дiї, чiтко дотримуючись культу i законiв, то як деякi люди можуть це iгнорувати та встановлювати щось своє.
   Але, як нам говорять, одкровення божi записувалися протягом багатьох рокiв рiзними людьми. А що написано однiєю людиною, iнша завжди може неправильно зрозумiти, по-своєму витлумачити, побачити iнший змiст i вiдчути ще один, а також прокоментувати з точки зору поточного моменту. Люди рiзнi i думають по-рiзному, у тому числi i на релiгiйнi теми. Однак можна ще сказати, що iснує влада авторитету, i якщо мудрецi сказали, що потрiбно, то належить наслiдувати. Досить думати - робити потрiбно.
   Боротьби за толерантнiсть у давньому свiтi не було. Боротьба за релiгiйну терпимiсть починається тiльки пiсля того, як зароджується iдея iндивiдуальностi та цiнностi окремої особистостi. Саме Тора вперше в релiгiйнiй iсторiї випукло показує цiннiсть особистостi через стосунки Бога i людини. Iз Тори i Танаха видно, що iз Всевишнiм можна сперечатися (Мойсей), укладати договiр (Авраам), обговорювати наболiлi проблеми (Самуїл та iншi Пророки), i навiть сваритися (Iов). При цьому Божi iстини залишаються нетлiнними i переходять вiд поколiння до поколiння через свiдомiсть людей.
   Юдаїзм розвивається. Десять заповiдей залишаються навiчно, але структура юдаїзму така, що релiгiя не забуває жодного моменту iз життя єврея. Хоча тисячолiтнi догми непорушнi, життя ставить перед релiгiєю новi питання майже щоденно. Навчилися хiрурги пересаджувати живим органи померлих, i виявилася необхiднiсть прийняття вiдповiдної релiгiйної постанови на цю тему.
   Але i на це можна зауважити.... I так далi. Думок завжди багато, а чим бiльше зусиль ми витрачаємо на спробу все пояснити i розкласти по полицях, тим бiльше цих думок з'являється. Стаття, яку ви тримаєте в руках, не захищає i не пропагує нiякої iдеї чи точки зору, крiм, мабуть, однiєї. Вона показує, що в усi часи в юдаїзмi iснували рiзнi течiї, i, вiдповiдно, вiруючi обирали для себе, до якого напрямку приєднатися.
   Але наше завдання скромнiше - коротко i не повчаючи переказати все, що вiдомо про колишнi i нинiшнi релiгiйнi течiї та варiацiї всерединi юдаїзму. Ми бачимо, що за багатством i рiзноманiтнiстю вiдтiнкiв юдаїзм не поступається християнству, iсламу та iншим свiтовим релiгiям. Iстина, як вiдомо, народжується в суперечцi, i, мабуть, тому рiзнi точки зору на один i той самий предмет нiколи не зникнуть. До того ж iнтерес до юдаїзму в євреїв, якi називають себе свiтськими або секулярними, виявляється iнколи бiльш сильним, нiж у євреїв традицiйно вiруючих.
   Iсторiя єврейського народу характеризується, з одного боку, нерозривним зв'язком iз землею предкiв, прагненням (i здiйсненням прагнення) до здобуття на нiй нацiонального вогнища, а з iншого, - майже чотиритисячолiтнiми мандрами свiтом. У ходi цих мандрiвок євреї вступали у взаємодiю чи не з усiма великими свiтовими цивiлiзацiями. Вони ознайомлювалися з новими iдеями, оволодiвали новим знанням i, незважаючи на це, залишилися самими собою. У чому ж стрижень самобутностi цього народу? Який спектр пiдходiв до релiгiйної традицiї, джерелом якої вважається Боже одкровення, виробив єврейський народ серед мiнливостi свого iснування?
   Юдаїзм не є (i нiколи не був) монолiтно-одноманiтним ученням. Практично iз самого початку в ньому iснувало рiзноманiття думок з основних релiгiйних питань. У IV ст. н.е. амора Абайе наводив, посилаючись на пророка Елiяху (Iлiю), вердикт Всевишнього з приводу однiєї талмудичної дискусiї, де кожна зi сторiн обстоювала свою правоту: "I це, i те - слова Бога живого". Насправдi, ще задовго до епохи, в якiй жив Абайе, окремi законовчителi i навiть цiлi рабинiстичнi школи по-рiзному трактували багато фундаментальних релiгiйних концепцiй, включаючи i концепцiї, пов'язанi з трiадою Бог-Тора-Iзраїль [1 С. 31].
   Такого роду плюралiзм - рiзноманiття iдей - мав одночасно i "вертикальний", i "горизонтальний" характер: вiдмiннiсть думок iснувала як мiж сучасниками, так i мiж представниками рiзних поколiнь єврейських мислителiв. Рiзнi групи дотримувалися часом не просто несхожих, а прямо протилежних поглядiв щодо Бога i того, що Бог очiкує вiд людини. Групи цi постiйно дискутували одна з одною; напрямки, що виникали в ходi iсторiї, кидали виклик поглядам попередникiв. Так, упорядник Мiшни р. Iєхуда ха-Насi, коментуючи бiблейський уривок, де розповiдається про царя Хiзкiя (Єзекiю), стверджував: "Подiбно до того, як предка царя Хiзкiї залишили трохи незавершеним, щоб i йому було чим вiдрiзнятися, так i мої попередники залишили менi можливiсть показати себе". Звiдси випливає, що, коли законовчитель пропонує своє тлумачення того чи iншого питання, яке вiдрiзняється вiд iнших, його думкою не повиннi нехтувати i вона не повинна вважатися зухвалою [1 С. 32].
   Мета цiєї доповiдi - дати певне уявлення про джерела низки фундаментальних концепцiй юдаїзму, концепцiй, вплив яких вiдчувається в тому, що ми називаємо єврейською релiгiйною спадщиною; про характерне для цiєї спадщини дiалектичне спiввiдношення наступностi i новаторства, єдностi i рiзноманiття.
   Одним з основоположних правил юдаїзму необхiдно вважати не iснування правил без виняткiв. Адже, з єврейської точки зору, закони данi для духовного зростання людини, а отже, є засобом. Закони Тори для людини, а не над людиною.
   Тому будь-який iз них неодмiнно має винятки, а матерiал нашої теми не претендує на "iстину в останнiй iнстанцiї", а лише на "iнформацiю до роздумiв", тобто допомагає позбутися "духовної слiпоти" (рiвень вибору "добро-зло") та повернути нас до зримого вибору мiж "гарним" i "кращим".
   Але як зробити вибiр без можливостi порiвняння?
   На початку XIX ст. термiн "ортодоксальний" увiйшов у повсякденну практику для позначення традицiйного юдаїзму, який передбачає вiру у вiдкриття Тори Мойсею на горi Сiнай, у боже походження Письмового закону та його усне тлумачення, що регламентує всi аспекти повсякденного особистого та суспiльного життя, а також закликає до дотримання норм, кодифiкованих у книзi Шулхан Арух. Ортодоксiя не може, однак, вважатися монолiтною, оскiльки в рiзних групах спостерiгаються суттєвi вiдмiнностi як у вiдносинах зi свiтським суспiльством i неєврейським оточенням, так i в дотриманнi наказiв Галахи. Цi вiдносини пов'язанi з походженням груп, мiсцем їхнього проживання i з визнанням ними авторитету рiзних галахiчних авторiв. Деякi течiї, що виросли iз хасидизму, по можливостi уникають усяких контактiв зi свiтським суспiльством та вiдкидають будь-якi свiтськi вчення. Iншi, бiльш близькi до поглядiв Шимшона Рафаеля Гiрша (1808-1888рр.) та Авраама Iцхака Кука (1865-1935рр.), а також до теорiй нью-йоркського Унiверситету Iєшива, вважають, що юдейськi цiнностi здатнi змiцнити свiт, i тому радять вiруючим жити у свiтi двох цивiлiзацiй. Багато ортодоксальних груп займають промiжнi позицiї. Численнi i розбiжностi щодо Iзраїлю. Праве антиiзраїльське й антисiонiстське крило виступає проти держави Iзраїль та вимагає її лiквiдацiї. Бiльш помiрковане крило розглядає його як прелюдiю до появи месiї i тому надає йому вирiшального релiгiйного значення [2 С. 54-58].
   Консервативний юдаїзм - релiгiйний рух, що займає промiжнi позицiї мiж ортодоксальним i реформiсьтським юдаїзмом.
   Консерватизм зародився в серединi XIX ст. в Європi. Його основоположник Захарiас Франкель покiнчив iз реформiсьтським юдаїзмом, наполягаючи на важливостi використання iвриту в синагогальних службах. Згодом вiн став ректором духовної семiнарiї у Бреслау (1854-1875 рр.). На цей час центр цього руху знаходиться у США i має вiддiлення в Латинськiй Америцi, Канадi, Європi та Iзраїлi (де вiн називається месоратит - "традицiйний"). У Сполучених Штатах консерватизм представлений такими iнститутами, як Єврейська теологiчна семiнарiя (1886р.), Рабинська асамблея, членами якої є приблизно 1,2 тис. рабинiв, та Об'єднана синагога Америки, що включає понад 800 конгрегацiй. Визнаючи значення Галахи i закликаючи до її суворого дотримання, консерватори допускають при цьому критичний та iсторичний погляд на юдаїзм, а також визнають роль вiруючих у переглядi юдейських традицiй, що пiддаються культурним змiнам (але вони не заходять так далеко, як реформiсти). Одним зi значних досягнень консерваторiв стало створення такого типу синагоги, в якiй поєднуються традицiйнi форми (наприклад, ведення лiтургiї iвритом) з останнiми вимогами часу (жiнки не вiддiляються вiд чоловiкiв). Iз 1983 р. жiнки можуть отримувати освiту рабина [3 С 123-126].
   Реформiстський юдаїзм - це течiя в юдаїзмi, що заперечує непорушнiсть Усного закону i пристосовує єврейську мораль та практику до вимог часу.
   У Нiмеччинi євреї отримували громадянство вже пiсля їхньої iнтеграцiї в оточуюче суспiльство. Тому вони зумiли дуже швидко позбутися релiгiйних, професiйних i суто зовнiшнiх вiдмiнностей, якi могли б завадити їхньому зближенню з iншими верствами населення. Саме в цих специфiчних умовах (вiдсутнiсть юридичної емансипацiї за все бiльш полiтичної практичної iнтеграцiї) у першiй половинi XIX ст. зародилися i розвинулися рухи Вiсеншафт дес юдентумс (Наука юдаїзму) та єврейськi реформiстськi рухи, iдеологiчним батьком яких став Авраам Гейгер (1810-1874 рр.). З Нiмеччини реформiзм поширився всiєю Європою i глибоко укоренився у Сполучених Штатах. На початковому етапi реформiзм виступав за серйознi змiни у вiдправленнi культу та повсякденний релiгiйний практицi. Однак сьогоднi вiн надає все бiльшого значення ритуальним заповiдям, хоча i зберiгає чiтку лiберальну спрямованiсть. Це виявляється у визнаннi самостiйностi рабинiв i конгрегацiй, рiвностi статей з точки зору релiгiй та правi не дотримуватися рабинських норм, якщо вони вступають у конфлiкт iз сучасним мисленням [4 С. 4-5].
   Юдаїзм реконструктивiстський - американська течiя в юдаїзмi, заснована Мордехаєм Менахемом Капланом (1881-1984 рр.), розглядає юдаїзм швидше як релiгiйну цивiлiзацiю, що розвивається, нiж як доктрину чи благородний закон. Для Каплана Бог, Тора та Iзраїль складають триєдинiсть, кожен елемент якої в єврейському свiтi однаково важливий. За його твердженням, єврей бiльше не вiрить у вiчне життя, спасiння до нього може прийти тiльки на землi, для чого йому необхiдно надати вiдповiднi засоби i вiдповiдно i реконструювати юдаїзм. Синагоги, на його думку, повиннi служити всiм сторонам єврейської культури, чи то мистецтво, чи музика, чи вивчення Закону, чи молитва. Особливого значення вiн надає демократизацiї життя єврейської общини та будiвництву Держави Iзраїль. Каплан був заповзятим захисником прав жiнки i творцем бар-мiцви (жiночий еквiвалент бар-мiцви). Великим досягненням цього руху, що виступає за соцiальну справедливiсть i мир, було створення 1968 р. у Фiладельфiї змiшаного навчального закладу Реконструктивiстський рабинський коледж[5 С. 356-358].
   Наприкiнцi 1990-х рокiв ситуацiя в Українi характеризувалася досить жорстоким суперництвом мiж провiдними єврейськими органiзацiями, а в 2002 - 2003 рр. вона ще бiльше загострилася у зв'язку з дискусiєю про допустимiсть будiвництва Общинного центру в Бабиному Яру. Офiцiйне примирення мiж основними конфлiктуючими сторонами було досягнуто восени 2003 року завдяки зусиллям Євроазiатського Європейського конгресу.
   Ортодоксальнi релiгiйнi общини об'єднанi в Об'єднання юдейських релiгiйних органiзацiй України (ОЮРОУ директор - Євген Зiскiнд, Головний рабин - Якiв Дов Блайх, за власною iнформацiєю, об'єднує 62 общини) i Федерацiю єврейських общин України (ХаБаД, керiвник - р. Меїр Стамблер, Головний рабин - Азрiєль Хайкiн, об'єднує 178 общин). Своя органiзацiя - Релiгiйне об'єднання общин прогресивного юдаїзму України (РООПЮУ) - iснує у прихильникiв сучасного юдаїзму (понад 40 общин). Оскiльки загальна кiлькiсть общин перевищує цифру, зафiксовану Мiн'юстом, очевидно, у низцi випадкiв мова йде про паралельне членство, а в iнших - про общини, що знаходяться у процесi реєстрацiї.
   Питання про Головного рабина України не має однозначної вiдповiдi. У вереснi 2003 року Головним рабином України був урочисто обраний i проголошений р. Азрiель Хайкiн, який користується пiдтримкою ХаБаДу. Але, з iншого боку, р. Якiв Дов Блайх, котрий має титул Головного рабина Києва та України, не вiдмовився вiд свого звання i продовжує визнаватися таким значною частиною єврейських органiзацiй республiки. Третiм претендентом на звання Головного рабина України є Головний рабин Всеукраїнського Єврейського Конгресу (ВЕК) Моше-Реувен Асман. Крiм того, фактичну незалежнiсть вiд "київських" рабинiв зберiгає община Днiпропетровська, що має власну систему фiнансування. В 2003 роцi общинами прогресивного юдаїзму був обраний Головний рабин Прогресивного юдаїзму - Алекс Духовний.
   В 2006 роцi в Українi було зареєстровано представництво Мiдрешет Єрушалайм - iзраїльської органiзацiї, яка займається освiтньою дiяльнiстю по лiнiї Руху консервативного юдаїзму (голова представництва - директор Мiдрешет Єрушалайм країн СНД i Схiдної Європи Гiла Кац). У сiчнi 2006 р. в Києвi був вiдкритий Освiтньо-культурний центр Руху консервативного iудаїзму (координатор програми - Дiана Гольд).
   Особливiстю України є те, що, на вiдмiну вiд iнших пострадянських республiк, потужнi єврейськi органiзацiї iснують не лише в столицi. Iснують i впливовi регiональнi центри. Одним iз таких центрiв є Днiпропетровськ, де енергiйному рабиновi Шмуелю Камiнецькому вдалося побудувати фактично автономну общину.
   Iснує український комiтет кашруту, фiлiал Департаменту кашруту Федерацiї єврейських общин Росiї, Очолюваний Головним рабином Донецька р. Пiнхасом Вишецьким. В Українi активно дiє Лiга "Маген", що займається боротьбою з iудео-християнськими сектами, якi намагаються навернути євреїв до своєї вiри.
   У березнi 1992 р. Україна прийняла закон, згiдно з яким релiгiйним общинам повиннi були повернути власнiсть, конфiсковану в них за радянських часiв. У результатi, завдяки зусиллям єврейських органiзацiй, повернена Центральна синагога Києва (Синагога Бродського) та низка провiнцiальних синагог - усього близько 40. Кiлька споруд мiсцевi можновладцi передали релiгiйними общинам замiсть зруйнованих будiвель синагог (Бiла Церква, Черкаси, Овруч, Чернiгiв, Новгород Волинський). В основному проблемами реституцiї займалися ВААД України та ОЮРОУ, що започаткували 1995 р. програму каталогiзацiї Єврейської власностi в Українi. Основна проблема програми це недостатнiй професiоналiзм координаторiв та складнiсть отримання з архiвiв України довiдок про те, в чиїй власностi знаходився об'єкт перед його нацiоналiзацiєю (експропрiацiєю). З вiдомих ВААДу України 2500 об'єктiв колишньої єврейської власностi за 15 рокiв повернено близько 40. [6 С. 354-356].
   Iдея залучення євреїв до християнства iснувала протягом столiть. Iнодi висловлювалася думка, що якщо настане момент, коли всi євреї повiрять у Христа, настане та довгоочiкувана ера всезагальної любовi i благоденства, про яку мрiє весь свiт. Тодi можна буде будувати новий Третiй Храм, i це буде храм для всiх. Спроби навернути євреїв до християнства непримусово не мали успiху. Завжди, звичайно, частина людей змiнювала свою вiру, проте масового добровiльного переходу в християнство вiд євреїв так i не дочекалися. Тодi був знайдений iдейний теологiчний компромiс - месiянський юдаїзм. Основи теологiї месiянства дуже простi. По-перше, вiра в Бiблiю - Старий Заповiт + Новий Заповiт, або, якщо хочете, Танах + Брiт Ха Хадаша. Це натхненне Слово Бога - надiйне i безпомилкове. По-друге, вiчний Бог, творець неба i землi, є триєдиним Богом (Батько, Син i Святий Дух). Саме тому вiн i називається iвритом у множинi - Єлохiм. По-третє, людина дiйсно згрiшила й упала. По-четверте, людина вже i була урятована через спокутувальну кров Iсуса Месiї. Нарештi, по-п'яте, вiра в чудеса. Всi чудеса, описанi в Бiблiї, мали мiсце, а чудотворна сила Господа продовжує дiяти i в нашi днi. [7 С. 105]
   Месiянськi євреї вперше стали помiтними пiсля арабо-iзраїльської вiйни 1967 року. Непереможний Iзраїль став популярним, а Єрусалим повнiстю опинився пiд його контролем. Цей момент видався зручним для групи американських євреїв для того, щоб почати активно проповiдувати iдею месiянського єврейства. Але месiянським євреєм може бути, по сутi, i неєврей, якщо вiн визнає суть учення.
   З початком 1990-х рр. рiзнi органiзацiї християн, переважно "месiянського" напрямку, розгорнули дiяльнiсть на територiї колишнього Радянського Союзу. Найбiльшу активнiсть виявляє органiзацiя "Євреї за Iсуса", яка спирається на бабтиську церкву. Перше вiддiлення органiзацiї у Радянському Союзi було засноване 1991 р. в Одесi. Iз 1993 р. центр знаходиться у Москвi. "Месiянськi" общини дiють у багатьох мiстах СНД, у т.ч. в Санкт-Петербурзi, Москвi, Києвi, Харковi, Львовi, Днiпропетровську, Запорiжжi, Кiровоградi, Чернiговi, Мiнську, Воронежi, Баку. Вiддiлення органiзацiї наявнi також у Литвi i Латвiї. Мiсiонери проводять активну роботу як серед євреїв, так i серед неєвреїв. Широко розповсюджується християнська лiтература. Регулярно, починаючи з 1993 р., в декiлькох великих мiстах СНД проводяться музичнi фестивалi "месiянських євреїв", органiзовуються рiзнi курси, заняття для дiтей, молодiжнi табори. У Москвi i Санкт-Петербурзi дiяли коледжi, в яких готували мiсiонерiв (зараз це Месiянський єврейський бiблейський iнститут в Одесi). Пiдготовка росiйськомовних мiсiонерiв для роботи в СНД проводиться i у США.
   Серед прихожан "месiянських" общин в СНД євреї складають близько 20%. Незважаючи на те, що на початку ХХ ст. за зовнiшньою обрядовiстю християни були набагато ближче до традицiйного християнства, бiльшiсть членiв їхнiх общин складали євреї. Серед сучасних послiдовникiв "месiянського юдаїзму" у США євреї складають близько 40%, у СНД - близько 20%, в Iзраїлi - близько 60%. Бiльша частина молодi рiзних общин християн приєднується до звичайних протестантських конфесiй. Лiдери християн вважають євреєм всякого, хто заявляє про своє єврейське походження (незалежно вiд того, хто з його предкiв був євреєм), а також всякого, хто входить до общини i стає таким чином євреєм "духовно" (незалежно вiд свого походження) [8, с. 995].
   Християнство, i особливо християнська церква, - брехня, та Iсус був. Iсус був євреєм, юдеєм, i, головне, вiн не був богом. Вiн був тiльки месiєю. Виходить, що юдеї досi чекають месiю, а для месiанських євреїв вiн уже прийшов. Месiанство дуже активне у залученнi нових вiруючих до своїх лав. Особливо ця активнiсть помiтна в єврейському середовищi Iзраїлю та США. Помилки раннiх мiсiонерiв врахованi. Євреїв дратує iм'я Iсус, Iesus? Отож будемо називати Спасителя його iстинним єврейським iм'ям - Iєшуа, Iєшуа з Нацерета. Якi свята вiдзначив Iєшуа? Вiн святкував Песах, Шавуот, Суккот, Йом Кiпур. Отож i ми повиннi вiдзначати єврейськi свята, а не Рiздво i не Успiння Пресвятої Богородицi. I, до речi, iм'я матерi Месiї не Марiя, а Мiрiам. Дратують слова "Євангелiє" i "Новий Заповiт"? Будемо говорити iвритом - Брiт Ха Хадаша (Новий Заповiт). З iншого боку, щоб помолитися у групi, немає потреби йти в синагогу i немає потреби в мiньянi. I дiйсно, месiанськi євреї для молитви збираються разом у будь-якому зручному мiсцi. Молитва проходить вголос. Конкретного тексту вона не має. Кожен висловлює вголос своє побажання, прохання, благання, звернене до Бога. Це може бути побажання швидкого одужання для родича або члена общини, або ж бiльш широке прохання про мир, загальну любов i прозрiння. Такi молитви вголос заведенi в месiянських групах, наприклад, на початку робочого дня. Кiпу носити немає потреби, натiльний хрестик також не потрiбний. Взагалi iдея хреста, як символу страждань господнiх, також у месiанствi затушована. Разом з тим, у месiанствi є i свої мученики - євреї, якi не отримали iзраїльського громадянства. На месiанських євреїв не розповсюджується Закон про повернення. Крiм того, месiанськi проповiдники в Iзраїлi побоюються, що Кнесет може прийняти жорсткий закон про обмеження мiсiонерської дiяльностi в Iзраїлi. Незважаючи на поступове збiльшення кiлькостi месiянських євреїв як в Iзраїлi, так i в США, культ, догмати i теологiя месiянського юдаїзму до цього часу не вiдпрацьованi повнiстю. Експлуатується досить стара християнська iдея: в Танасi старанно збираються всi згадки про месiю, а потiм доводиться, що в усiх випадках мався на увазi Iсус. Крiм цього, месiанськi лiдери спекулюють на iдеї будiвництва третього Храму в Єрусалимi. Ми побудуємо Третiй Храм, i настане ера благоденства, як навчають пророки. Ми вже заготовлюємо будiвельнi матерiали. Замiсть старанної розробки догматiв усi сили спрямованi переважно на мiсiонерську дiяльнiсть. На грошi американських та канадських жертовникiв в Iзраїлi видається газета "Messianis Fimes", яка вiднедавна стала виходити також iвритом. Месiанський культурний центр Чикаго видає "Международную Мессианскую Газету" росiйською мовою. Iвритом в Iзраїлi видається журнал "Кiвун" ("Напрямок"). Майже в усiх мiстах Iзраїлю зараз є молитовнi будинки месiанських євреїв, в якi вхiд вiльний як євреям, так i неєвреям, включаючи арабiв i росiйських туристiв. Служба включає проповiдь, молитви та спiв релiгiйних пiсень. Незважаючи на те, що держава Iзраїль негативно ставиться до цiєї течiї, месiанський коледж Israel College of the Bible вiдкритий в Єрусалимi i щорiчно набирає студентiв. Причому за останнi роки в ньому вiдкритi росiйське й ефiопське вiддiлення. Коледж готує месiанських священикiв та проповiдникiв.
   Пiдведемо декларативну концепцiю всiх напрямкiв юдаїзму.

Ортодоксiя

   1. Згiдно з ученням ортодоксiв Бог є надприродою, надлюдською iстотою, яка творить чудеса, чує нашi молитви, знає про всi нашi думки i вчинки. Вiн всесильний, уседобрий, усевидячий i скрiзь iснує.
   2. Тора, як цiле, а також її частина є словом Бога, яким воно було явлено на горi Синай, i вона обов'язково в усi часи. Коментарi мудрецiв, викладенi в Талмудi та iнших давнiх джерелах також обов'язковi i є частиною Тори. Галаха i мiцвот мають для євреїв основоположне значення, вони можуть iнтерпретуватися по-новому лише видатними вченими та авторами. Ортодоксальнi євреї повиннi дотримуватися якомога бiльшого числа наявних 613 заповiдей, не пiддаючи сумнiву волю Бога. Євреї не повиннi наслiдувати будь-який новий рух, вони зобов'язанi зберiгати традицiю вiд поколiння до поколiння, забезпечуючи тим самим подальше iснування єврейського народу.
   3. Лiтургiя богослужiння в синагозi та молитви не повиннi змiнюватися. Єврейськi дiти повиннi, як це було завжди, отримувати освiту в Єшивах, де головними предметами є Талмуд i Бiблiя.
   4. Єврейський народ був обраний Богом для того, щоб поширювати мiцвот i слово Бога в усьому свiтi. Ортодокси переконанi, що їхня версiя юдаїзму єдино правильна i що iншi течiї та теорiї в юдаїзмi якщо не грiховнi, то принаймнi небезпечнi.
   5. Держава Iзраїль є Землею обiтованою єврейського народу i повинна бути заснована на Торi, Галасi i традицiї. Цi цiнностi - ключ до духовного вiдродження свiтового єврейства та єврейського закону.
   6. Ортодоксiя, в принципi, готова контактувати з iншими єврейськими групами та напрямами (насамперед iз тими, хто дотримується подiбних поглядiв), однак останнiм часом усе менше прагне тiсного кооперативного спiвробiтництва.
   7. Ортодоксiя майже не виявляє iнтерес до питань змiни суспiльного устрою, якщо мова не йде про суто єврейськi справи або про досягнення ортодоксальним рухом власних цiлей.
   8. Ортодоксiя виступає, як правило, проти мiжрелiгiйного дiалогу, розглядаючи його як потенцiйну небезпеку для збереження своїх принципiв.

Важливi фактори

   1. Ортодоксальне вчення засноване на виразних, чiтко сформульованих та простих принципах вiри.
   2. Оскiльки вся Тора є словом Бога, ортодоксальному єврею легко зрозумiти, що вiд нього вимагається: без сяких сумнiвiв виконувати мiцвот.
   3. Прихильники ортодоксiї з готовнiстю приносять значнi жертви заради своєї релiгiї. Ортодоксальнi євреї, в принципi, єдинi, якi у великому образi i дослiвно виконують мiцвот.
   4. Ортодоксальнi общини через свої численнi Єшивот пiдкреслюють значення широкої єврейської освiти.
   5. Ортодоксiя пiдтримує тiснi зв'язки iз традицiями та минулим єврейського народу.
  

Консервативний юдаїзм

   1. Юдаїзм розглядається як релiгiйна цивiлiзацiя, що розвивається.
   2. Консервативний юдаїзм намагається врiвноважити традицiю i сучаснiсть, теорiї минулого та вимоги теперiшнього i майбутнього.
   3. Головна мета юдаїзму полягає у продовженнi iснування єврейського народу.
   4. Консервативний рух сприймає Тору як Божественне одкровення, однак не в буквальному розумiннi. Вiн вважає, що люди завжди брали участь в iнтерпретацiї Тори. Отже, Тора та єврейський закон у ходi iсторичного розвитку змiнювалися. Консервативний рух наполягає на тому, що iнтерпретацiя Галахи повинна перiодично оновлюватися, тому що у свiтi постiйно змiнюються етичнi, соцiальнi, економiчнi та iншi вiдносини. Хоча консервативний рух надає великого значення традицiї та очiкує вiд своїх прихильникiв знання релiгiйного закону, вiн готовий, проте, погодитися зi змiною деяких ритуальних правил.
   5. Община, як i сiм'я, є типовим єврейським iнститутом. Єврейська община служить для задоволення рiзних потреб євреїв. Молитви i богослужiння можуть бути адаптованими до сучасних вимог, але повага до давньоєврейської мови i главенства традицiї повиннi зберiгатися. Настiйно рекомендується широка програма єврейської освiти, що включає мережу денних єврейських шкiл та гiмназiй.
   6. Єврейський народ становить єдине цiле i повинен об'єднатися у всесвiтнє спiвтовариство.
   7. Iзраїль - це свята земля, i вiн повинен стати духовним та культурним центром євреїв усього свiту.
   8. Важливо виявляти громадсько-соцiальну активнiсть у питаннях громадянських прав, а також прав людини.
   9. Повинен пiдтримуватися мiжрелiгiйний дiалог учених i рабинiв, оскiльки цей дiалог сприяє миру, взаєморозумiнню i гармонiї.

Важливi факти

   1. Для консервативного руху в центрi розмiрковувань про творче виживання стоїть єврейський народ.
   2. Консервативний рух прагне рiвноваги мiж традицiєю i розвитком, старим i новим, ритуалами й етикою.
   3. Консервативний рух розвивається шляхом поступової адаптацiї, нiж рiзких змiн.
   4. Оскiльки консервативний рух не займає крайнiх позицiй, його пiдтримують багато євреїв.

Реформiський рух

   1.Реформiстський рух навчає, що юдаїзм - це релiгiя, що розвивається, постiйно змiнюється, аби сучасною та актуальною.
   2. Допускається iснування рiзних уявлень про Бога.
   3. Тiльки етичнi мiцвот, якi мiстяться в Торi, є Божественним одкровенням, i тiльки вони через це обов'язковi. Ритуальнi закони створенi людьми згiдно з релiгiйними потребами свого часу. Цi закони можуть змiнюватися вiд поколiння до поколiння з метою забезпечення релiгiйного життя та об'єднання єврейського народу. Дотримання мiцвот є справою совiстi кожного. Вказiвки щодо органiзацiї релiгiйного життя допомагають цьому.
   4. Молитва, богослужiння та мова молитвеника повиннi бiти зрозумiлими для кожного поколiння, повиннi знаходити вiдгомiн у душах людей.
   5. Євреї - це духовний народ, особливе мiсце якого полягає в тому, щоб познайомити свiт з ученням монотеїзму та його етикою.
   6. Країна Iзраїль повинна стати духовним i моральним центром для євреїв усього свiту, важливою умовою для цього є вiддiлення релiгiї вiд держави.
   7. Соцiально-гуманiтарний ангажемент, обов'язки стосовно ближнього в дусi пророкiв Iзраїлю є основоположною суттю юдаїзму та обов'язковi для кожного єврея.
   8. Реформiстський рух бере активну участь у мiжрелiгiйному дiалозi i переконаний, що це сприяє усуненню релiгiйних забобонiв.

Важливi факти.

   1. Реформiстський рух динамiчний, готовий до змiн i вiдкритий для сприйняття нових iдей та поглядiв.
   2. Реформiстським рухом знову вiдкрита етична сутнiсть юдаїзму, що часто iгнорується.При цьому зв'язок iз традицiєю нiколи не втрачається.
   3. Реформiстський юдаїзм навчає, що євреї можуть жити в цьому свiтi i разом iз цим свiтом; вони повиннi цiкавитися сучасними свiтовими проблемами, бути частиною суспiльства i залишатися при цьому євреями.
   4. Реформiстський рух завжди вiдкритий для нових обрядiв, церемонiй та ритуалiв, якi змiцнюють єврейське життя.

Реконструктивiзм

   1. Єврейство розглядається як релiгiйна цивiлiзацiя, що пiддається постiйним змiнам i розвитковi та iснує сьогоднi в умовах демократiї i вiльного вибору.
   2. Єврейська цивiлiзацiя повинна забезпечити продовження одухотвореного творчого життя єврейського народу.
   3. Єврейськi цiнностi слiд iнтерпретувати по-новому для того, щоб сприяти цьому iснуванню i гарантувати йому майбутнє.
   4. Бог є природною силою, або процесом, а не потойбiчною iстотою. Бог - це сила, що веде до визволення людини. Наше уявлення про Бога повинно будуватися радше на досвiдi, нiж на фiлософських роздумах.
   5. Реконструктивiзм розглядає Тору не як божественне одкровення, а як протокол людських почуттiв присутностi Бога в нашому свiтi. Галаха i мiцвот вiдтепер не є обов'язковими для євреїв. Тiльки тi традицiї i звичаї мають значення, якi збагачують наше релiгiйне життя та об'єднують нас як народ. Люди повиннi мати право вирiшувати питання про дотримання тих чи iнших заповiдей демократичним шляхом
   6. Община повинна бути центром будь-якої єврейської активностi. Мотиви можуть змiнюватися, якщо змiнюються нашi етичнi та релiгiйнi уявлення i переконання.
   7. Реконструктивiзм вiдхиляє думку про те, що євреї є обраним народом. Однак вiн вимагає вiд євреїв, щоб вони виконували свою мiсiю як народ, створений Богом за своїм планом.
   8. Реконструктивiзм хотiв би бачити в Ерец Iсраель духовний центр свiтового єврейського спiвтовариства, що збагачує євреїв усього свiту новими етичними i релiгiйними iдеями.
   9. Свiтове єврейське спiвтовариство повинно бути об'єднане в "органiчнiй" общинi, якi пiдтримують i змiцнюють одна одну.
   10. Соцiально-громадська активнiсть становить суть послання юдаїзму i повинне бути притаманна всiм євреям.
   11.Мiграцiйнi контакти часто призводять до проблем та взаємних докорiв. Тому, якщо вони не служать загальним iнтересам, їх потрiбно уникати.

Важливi факти.

   1. Реконструктивiзм говорить про необхiднiсть сприяння творчому iснуванню єврейського народу.
   2. Реконструктивiзм ставиться з повагою до традицiй, не вiдчуваючи себе обмежений нею. Вiн указує на потребу людей самим брати участь у визначеннi того, як вони повиннi жити згiдно зi своєю вiрою.
   3. Реконструктивiзм спирається на загальнодоступний людський досвiд, а не тiльки на старi тексти.
   4. Реконструктивiзм iнтерпретує традицiйнi цiнностi по-новому, виходячи iз сучасних уявлень.
   5. Реконструктивiзм нагадує нам про необхiднiсть iснування одночасно у двох цивiлiзацiях i можливiсть їхнього взаємозбагачення.
   6. Реконструктивiзм стимулює процес подальшого духовного розвитку i ставить пiд сумнiв вiру у давню мiфологiю.

Месiянський юдаїзм.

   Ми вiримо, що Писання Старого i Нового Завiтiв богодухновеннi, в оригiналi своєму абсолютно безпомилковi у буквальному значеннi цього слова та мають повну i остаточну владу в усiх питаннях вiри i життя.
   Ми визнаємо цiннiсть традицiйної єврейської лiтератури, але тiльки у тих випадках, де вона пiдтверджується Словом Божим. Ми нi в якому разi не вважаємо її обов'язковою для життя чи вiри.
   Ми вiримо, у суверенного Бога, який iснує у трьох iпостасях: Отець, Син i Дух Святий, досконалого у святостi, нескiнченного в мудростi, безмежного в силi i неосяжного в любовi; Бог є джерелом усього творiння, i все постало через безпосереднiй прояв Його сина.
   Ми вiримо, що Бог-Отець є начальником вiчного спасiння, полюбивши свiт i вiддавши Сина Свого заради нашого спокутування. Ми вiримо, що Месiя Iсус вiчно сущий i що вiн рiвний Боговi-Отцю, що Вiн прийняв образ людський через народження вiд дiви i має як божественну, так i людську природу.
   Ми вiримо в Його безгрiшне життя i досконале послухання Закону; в Його замiсницьку смерть, поховання, воскресiння в тiлi, вознесiння на небо, первосвященницьке заступництво та особисте повернення у силi i словi.
   Ми вiримо, що Дух Святий рiвний Отцю i Сину i так само вiчний; що Вiн дiяв пiд час створення всього сущого i продовжує дiяти у проведiннi, що Вiн виявляє свiт про грiх, праведнiсть i суд i що Вiн вiдроджує, освячує, хрестить, перебуває, захищає, освiчує, спрямовує i дає дари всiм вiруючим.
   Ми вiримо, що Бог створив людину за Своїм образом: що через непослух наших прабатькiв в Едемському Саду вони втратили цноту i разом зi своїми нащадками були вiддiленi вiд Бога, зазнаючи фiзичної i духовної смертi, i що всi людськi iстоти, окрiм Iсуса Месiї, є грiшниками за своєю природою i справами.
   Ми вiримо, у тiлесне воскресiння праведних i неправедних, у вiчне блаженство спасенних i вiчне усвiдомлюване покарання неспасених.
   Ми вiримо, що Iсус Месiя помер за нашi грiхи, згiдно з Писанням, як замiщальна i спокутувальна жертва; що всi вiруючi у Нього оправдовуються не якимись справами праведностi, якi б вони створили, а Його досконалою праведнiстю i очищувальною кров'ю, i що немає iншого iменi пiд небом, яким належало б нам урятуватися.
   Ми вiримо, що Iзраїль iснує як народ заповiту, i через цей народ Бог продовжує здiйснювати Свою мету; що Церква - це обраний народ, який складається з євреїв, i язичникiв, котрi вступили у Новий Завiт з Богом i визнають Iсуса Месiєю та Спасителем (Спокутувальником). Ми вiримо, що Iсус Месiя повернеться особисто, щоб виконати пророковану ранiше мету Свого Царства.
   Можливо, i надалi будуть з'являтися новi течiї, що використовують iудаїзм як свою вiдправну точку. Вiчнi питання залишаються, i доки людина не розучилася самостiйно думати, завжди будуть iснувати рiзнi вiдповiдi на цi питання. Виникнення нової течiї обов'язково залежить вiд трьох елементiв, i всi вони залежать вiд людей. По-перше, повиннi з'явитися люди, якi сформулюють i розроблять новi релiгiйнi iдеї. По-друге, повинен з'явитися лiдер, або група лiдерiв, здатних успiшно пропагувати цi iдеї. По-третє, повиннi знайтися люди, якi забажають стати веденими. Кожна iсторична епоха пропонувала свої погляди на вiчну тему взаємостосункiв Бога i людини. Багато сект, як метеори, спалахували i згасали. Деякi жили упродовж столiть, перетворюючись на потужнi напрямки. Нова течiя в усi часи повинна, для свого успiшного iснування i розширення, стати зручним духовним притулком для великої групи людей. Частина цих людей не може задовольнити свої духовнi потреби через iснуючi форми релiгiй, а iнша частина просто шукає себе i жваво вiдгукується на все нове, незвичне, революцiйне, навiть скандальне. I дiйсно, в усi часи людство подiлялося на людей, якi хочуть бути як усi, i на тих, хто хоче вiдрiзнятися вiд основної групи. Є ще один варiант виникнення релiгiйної течiї. Частина людей вiрить у Всевишнього, як заповiдано, але одночасно не хоче пiдкорятися духовним авторитетам свого часу чи своєї общини. Коритися Богу потрiбно завжди, а от коритися людинi iнколи не хочеться. Наскiльки авторитет у справах вiри авторитетний? Наскiльки правильно конкретний духовний лiдер або релiгiйна рада коментують доктрини? Наскiльки правильнi прийнятi духовнi настанови? Цi запитання виникають не просто так. Зазвичай вони з'являються в переломнi моменти життя народу, якщо вiдповiдi авторитетiв не встигають за життєвою ситуацiєю, що швидко змiнюється.
   До цього часу у наукових колах так i не було здiйсненi фундаментальнi дослiдження цього явища. Iнколи з'являлись фрагментарнi коментарiї з дуже великим суб'єктивним характером. Так месiянських євреїв не визнають як юдеї так i християни. А може вони i є тим мiстком в юдео-християнському дiалозi який приведе до усунення теологiчних протирiч i сприятиме злагодi та взаємопорозумiннi мiж цими великими релiгiями?
   Загальнолюдськi завдання продовження роду людського, пошук шляхiв його виживання формують, як першочергове завдання в економiчному захистi природи, захист самої людини. Нова фiлософiя моралi повинна виробити новi життєвi принципи, а можливо, по-новому усвiдомити фундаментальнi бiблiйнi правила взаємовiдносин у суспiльствi в iм'я соцiальної згоди рiзних конфесiй i народiв, людських груп, органiзацiй та держав iз рiзним рiвнем розвитку та забезпеченостi. Звичайно, це досить тривалий процес, але саме ця дорога веде до Храму, i в цьому є покаяння сучасного iндустрiального суспiльства, яке повинне найближчими роками сформувати пiдходи i принципи aпереходу до створення нових моральних та iнтелектуальних рис людини майбутнього. Спроби нагадати про "обвинувачення справедливi" чи "обвинувачення брехливi", як жарина, може стати джерелом нової всесвiтньої пожежi, i їх слiд побоюватися та уникати.
   Багатостраждальна iсторiя людства з моменту його виникнення, а особливо пiсля видiлення основних релiгiйних течiй та їхнє роздiлення двi тисячi рокiв тому, показує, що не можна пiдводити до жорстокого протистояння найбiльш тендiтне та найменш пiзнане i таємниче - вiру. Хай кожен гордиться своєю вiрою, але не пiдносить її над iменем, бо це - завжди джерело розбрату i провiсник катастроф.
   Нехай кожна людина збереже дане їй життям право вибору своєї вiри вiльним, а не насильницьким шляхом. Нехай розбiжностi вiросповiдання i традицiй стануть дорогою взаємозбагачення спiльної iсторiї людства, а не каменем спотикання, приводом для вiчних чвар.
  

Лiтература

      -- Многобразие и единство. Всемирный Совет прогресивного иудаизма. Иерусалим, 1995 г.
      -- Ястребов Глеб. Введение в иудаизм. М. 2005 г.
      -- Пилкингтон С.М. Иудаизм "Гранд" М. 2001г.
      -- Рав Зеев Херари и др.. Что такое прогрессивный иудаизм. Иерусалим 1991г.
      -- Раби Йосеф Телушкин. Еврейский мир "Лехаим" М., "Гешарим" Иерусалим, 1998 г.
      -- Евроазиатский Еврейский ежегодник - 5766 (2005-2006). К. "Дух i Лiтера" 2006 р.
      -- Д. Стерн Мессианский еврейский манифест М. "Силоам" 2005.
      -- Христианствующие // Краткая еврейская энциклопедия Т.9. Иерусалим. Общ. исслед. евр. общин 1999.
      -- Штерненшис. Многоликий иудаизм. Израиль "ISRADON" 2002.
      -- С.Розенталь, В.Хомолка. Этот многоликий иудаизм. Религиозное течение в современном иудаизме. Перевод с немецкого. Н. Эпштейна "Импрессум".
      -- Раввин Бенджамин Блех. Иудаизм. М.: АСТ "Астрель" 2007.
      -- Э. Факенгейт. Что такое иудаизм? Сокращенная интерпретация ДААТ / Знание. Иерусалим. - М, 2002.
      -- Шервин Т. Вйн. Новый путь в иудаизме "Еврейский мир". М., 1998.
  
  
  
  
  
   Талмуд, цивiльне право та суспiльна мораль
   Талмуд - викладення основ Усної Тори. Складається iз ранньої частини - Мiшни i пiзнiшої - Гемари. Мiстить як обмiрковування єврейського Закону (Галаха), так i перекази, моральнi настанови i т.iн. (Агада). Його письмова фiксацiя зайняла перiод II ст. до н.е. - V ст. н.е. Слово "Талмуд" вживається часто в розширеному значеннi, як синонiм єврейського вчення в цiлому (А.М.).
  
   Актуальнiсть. Сучасний процес державотворення в Українi, переходу до ринкової економiки та укладення у зв'язку з цим цивiльно-правових вiдносин у державi викликав пiдвищений iнтерес до цивiльного права. I це зрозумiло: адже багатовекторнi суспiльнi вiдносини, пов'язанi з володiнням, розпорядженням та використанням майна, ґрунтуються на цивiльно-правових засадах i регулюються цивiльним правом.
   В умовах функцiонування правової держави саме цивiльне право визначає правовi засади органiзацiї громадянського суспiльства, а поняття "цивiлiзоване суспiльство", "цивiлiзацiя" походять саме вiд цивiльних правових вiдносин, цивiлiстики, якi зародилися у Стародавньому Римi
[1, c. 3].
   Нинi значення порiвняльного правознавства зростає. Створюються новi науковi установи, активно видаються вiдповiднi дослiдження тощо. Потреби у розвитку порiвняльного-правознавства для України важко переоцiнити. Необхiднiсть оновлення законодавчого i пiдзаконного регулювання суспiльних вiдносин, пошук можливостей уникати помилок держав, якi успiшно пройшли вiдповiдний перiод розвитку, розширення з набуттям Україною незалежностi мiжнародних контактiв,-- все це є незаперечним фактом необхiдностi максимальної активiзацiї роботи у галузi порiвняльного правознавства. Але незважаючи на це, на жаль слiд констатувати майже повну вiдсутнiсть у нашiй країнi спецiальних науково-дослiдних закладiв, кафедр i вiдповiдних навчальних курсiв у вузах; i як наслiдок цього -- вiдсутнiсть глибоких, порiвняльно-правових дослiджень. Саме цi обставини багато в чому обумовлюють недостатню ефективнiсть багатьох норм нового законодавства [2, c. 245-246].
   Мета, завдання та практичне значення. Сучасне цивiлiзоване суспiльство базується на здобутках рiзних форм органiзацiї суспiльного життя минулого, органiчно продовжує i розвиває їх. А це вимагає створення мiцного юридичного фундаменту громадянського суспiльства, розбудови сучасної держави України з урахуванням практичного досвiду i теоретичних поглядiв рiзних часiв.
   Вивчаючи i з'ясовуючи сутнiсть держави i права, слiд ретельно проаналiзувати не тiльки апробованi часом i практикою концепцiї, а й осмислити погляди, теорiї, в яких розглядаються цi суспiльнi феномени, соцiально-економiчнi умови, в яких зародилося i виникло те чи iнше вчення Представляє iнтерес реалiзацiя вчень i поглядiв у вiдповiдних державно-правових системах свiту, їх використання у розбудовi нацiональної системи права, формуваннi засад правової держави i громадянського суспiльства в Українi, становлення цивiлiзованих форм взаємин держави з її громадянами [3, c. 3].
   Наукова новизна. В сучасних наукових виданнях, що висловлюють релiгiйно-традицiйнi типи правових систем, торкаючись релiгiйно-общинного пiдтипу, висвiтлюють тiльки мусульманське та iндуське право. Але ще в 1913 роцi М. Созєр-Холл пропонував при класифiкацiї правових систем свiту як окрему "семiтську" правову систему, а в 1928 роцi
Дж. Вiгмор - iудейську [4, c. 523].
   Так i по цей час єврейське право залишилось поза увагою сучасних дослiдникiв, i тому автор вважає за доцiльне висвiтлити основнi його постулати, якi торкаються цивiльного права.
   Цивiльне право, яке називають "дiней мемонот" (грошовий закон), - одна iз найбiльш творчих сфер талмудичної думки. В той час, коли iншi зводи законiв визначаються жорсткою системою настанов i правил, цивiльне право рухливе i безперервно змiнювалось.
   В основi "дiней мемонот" лежить припущення, що грошi можуть бути переданi в дар. На цьому незначному, здавалося пунктi заснований весь звiд законiв, що базується на суспiльнiй угодi встановлюванi рiзнi види грошових вiдносин. В iнших роздiлах Галахи закони розглядаються як природнi факти буття; вони виходять не вiд суспiльства i тому не пiдлягають суспiльному контролю. Навпаки, грошима розпоряджається їхнiй власник, i тому вiн має право укладати угоду з iншою стороною, змiнювати i навiть вiдмiняти деякi вимоги закону. "Земний звичай", невиголошена угода людей жити згiдно з певними нормами, має у цивiльному правi бiльше значення, нiж у будь-якiй iншiй сферi.
   Є ще одна причина, яка робить грошове право бiльш гнучким, нiж iншi частини законодавства: це визнання тiєї обставини, що "грошi можуть бути повернутi".
   Деякi помилки часто незворотнi, щодо грошей, та завжди можна переглянути неправильне рiшення, вiдшкодувати вкрадене i таке iнше. Тому (на додаток до численних закликiв до праведного i чесного життя i найстрогiшої заборони крадiжок i грабежiв) законодавцям вдалося виробити юридичнi норми для найрiзноманiтнiших випадкiв. Суд у цивiльних справах також був надiлений бiльш широкими повноваженнями. Теоретично вiн мiг видавати розпорядження i оголошувати вироки, якi не випливали прямо iз закону Тори, хоча робити так дозволялось, згiдно iз вказiвками Тори, лише в iнтересах загального блага. Гранично широке правило такого роду говорило: "гефкер бет дiн гефрек", тобто постанова суду може перетворити власнiсть на нiчию, i на основi цього правила єврейський суд був надiлений повноваженнями видавати новi закони i укази, одержувати грошi вiд однiєї особи та передавати їх iнший, навiть якщо таке право не було записане в законi.
   Завдяки цiй свободi дiй грошовi закони, згаданi у Торi, були детально розробленi i пристосованi до численних потреб та умов, що змiнюються. Трактат Талмуду "Незiкiн" був розподiлений на троє "врат" - за основними типами проблем, якi виникають у грошових вiдносинах. Першi "врата" ("Бава Кама") розглядають, головним чином, випадки спричинення шкоди; другi ("Бава Мецiя") обговорюють умови позик, грошовi i робiтничi суперечки; третi ("Бава Батра") присвяченi питанням партнерства, продажу i ведення рiзних документiв.
   Рiзноманiтнiсть видiв шкоди i вiдповiдальностi була пов'язана для мудрецiв iз бiльш загальним питанням про завдання зла. Розрiзнялись два типи таких дiй: дiя, що завдає безпосередньої шкоди (наприклад, послати своїх овець пастися на поле сусiда), i дiя, що завдає шкоди непрямо. Приклад другого випадку - знищення векселя сторонньою людиною. З одного боку, ця дiя може спричинити серйозну втрату для того, хто тримає вексель. А з iншого боку, ця втрата буде завдана не тим, хто порвав чи викинув вексель, а тим, хто скористався вiдсутнiстю векселя, щоб ухилитися вiд сплати боргу. Декiлька поколiнь змiнилось перш нiж суперечки з цього питання призвели до вiдносного узгодження точок зору. Деякi мудрецi вважали, що це один iз багатьох випадкiв, коли особа, яка спричинила втрату, повинна бути звiльнена вiд суду людей, але передана "закону неба", iншими словами, не будучи зобов'язана юридично, вона повинна вiдшкодувати втрату, якщо хоче бути морально виправданою. У Талмудi iснує цiлий роздiл права, що стосується людей, якi не задовольняються своєю юридичною правотою i готовi до бiльш суворої моральної вiдповiдальностi за свої вчинки [5, с. 178-179].
   Особливого роду проблема виникає у випадку, коли людина завдала шкоди самому собi. Загальне правило ґрунтується на презумпцiї, що "людина зажди упереджена", тобто незнання не є виправданням, i нiхто не може уникнути вiдповiдальностi за свої вчинки, нехай викликанi вони злими намiрами, необережнiстю чи нехтуванням правами та iнтересами iнших людей.
   Лише в одному випадку людина може бути звiльнена вiд вiдповiдальностi: якщо буде встановлено примус (онес) [6, с. 921-924].
   Компенсацiї за шкоду, спричинену iншому, Галаха подiляє на п'ять категорiй: втрата часу, витрати на лiкування, приниження, бiль i збитки. Лише у рiдкiсних випадках винний зобов'язаний виплатити компенсацiю за всiма п'ятьма пунктами, частiше за все справа обмежується одним-двома пунктами. У разi тiлесних ушкоджень сплачується компенсацiя за падiння робочої вартостi на ринку працi. Схожим чином, якщо хтось понiвечив жiнку, вiн зобов'язаний заплатити їй за втрату привабливостi, навiть якщо її працездатнiсть не постраждала. В iнших випадках єдиним видом платежу є компенсацiя за бiль, якщо вiн був єдиним наслiдком завданої втрати. Iснували платежi за вимушений простiй i витрати на лiкування та медикаменти. Якщо потерпiлий вiдчуває себе ще й i ображеним, вiн може вимагати окремої компенсацiї (незалежно вiд часу i мiсця) за приниження.
   Оскiльки у Торi мiститься вказiвка, що зобов'язує кривдника не лише вiдшкодувати збиток, але й сплатити штраф, то Талмуд встановлює покарання також за допомогою штрафу; розмiри штрафу визначаються згiдно з Торою, за якою злодiй зобов'язаний сплатити жертвi подвiйну вартiсть украденого; якщо ж були вкраденi бик чи вiвця, то навiть чотирьох або п'ятикратну їхню вартiсть. Оскiльки далi всi грошовi позови становлять суть прохання про справедливiсть i суттєвi для впорядкування вiдносин мiж людьми, їх може розглядати будь-який компетентний суд. Однак справи про штрафи були вповноваженi розглядати тiльки спецiальнi суддi. Мiж iншим, на початку середнiх вiкiв таку спецiалiзацiю вiдмiнили, i з того часу закон про штрафи застосовувався тiльки у рiдкiсних випадках [5, с. 18-19].
   Друга група законiв про вiдповiдальнiсть, об'єднаних у талмудичнiй термiнологiї пiд назвою "закони про охоронцiв" (шомрiм), розглядає вiдповiдальнiсть за майно, вiддане на зберiгання. За Торою шомрiм подiляється на чотири типи: шомер хiнам (безкоштовний зберiгач) - вiн несе невелику вiдповiдальнiсть; сакар (платний охоронець); сохер - оренда i поель (позичальник) [5, с. 158, 214-215].
   Iз законами шомрiм пов'язанi також галахот, що стосуються втрат. Тора зобов'язує того, хто знайде предмет, вiддати його власнику; неприпустимо не тiльки присвоїти, але навiть викинути знахiдку. Це правило легко виконати, якщо той, хто знайшов, знайомий iз предметом i його власником; у практичному життi, зрозумiло, ситуацiя складнiша, i Галаха намагається прояснити, у яких випадках можна встановити власника речi i повернути її йому, а в яких це неможливо. Грошi, наприклад, не повернеш, оскiльки вони весь час переходять iз рук в руки, i навiть якщо буде встановлено, що певний банкнот або монети були у чиїйсь власностi, все одно неможливо довести, що саме ця людина була їхнiм останнiм власником. Вирiшення багатьох таких проблем спирається на принцип йеуш ("вiдчай" власника), за яким втрачена рiч стає гефкер (незатребуване, безгосподарне), коли власник немовби впадає у розпач вiд того, що не знайде її, i передбачувано вiдмовляється вiд своїх прав на неї [7, с. 78-82].
   Принцип йеуш пов'язаний також iз законами про крадiжку i пограбування. Iудаїзм суворо забороняє крадiжку. Одночасно закон розглядає крадiжку швидше як громадський вчинок, нiж як кримiнальний злочин, який вимагає фiзичного покарання. За Талмудом злодiй зобов'язаний повернути вкрадене i (у низцi випадкiв) сплатити власнику штраф, але вiн не зазнає нiякого iншого покарання. У зв'язку iз крадiжкою виникає низка запитань: до яких пiр крадене може вважатися власнiстю колишнього власника, коли вона стає власнiстю злодiя i чи потрiбно у цьому випадку вiдшкодувати вартiсть та повертати вкрадене? Талмуд вказує, що згiдно iз принципом йеуш вкрадене стає власнiстю крадiя через певний перiод часу або пiсля заяви власника (не обов'язково формальної), що вiн бiльше не вiрить у повернення втраченого. Якщо злодiй безповоротно змiнив форму краденого (наприклад, виготовив iз краденого дерева меблi), то власник втрачає права на саме дерево, хоча зберiгає право на вiдшкодування збиткiв. Цi, здавалося б, схоластичнi деталi мають, однак, цiлком практичне значення. Наприклад, яку цiну повинен вiдшкодувати крадiй власнику, якщо вартiсть украденого зросла, з кого потрiбно вимагати компенсацiї, якщо злодiй передав украдене iншiй людинi i т. iн.? [5, с. 171]
   Цiкаво, що Галаха дуже незвичайним чином розрiзняє крадiжку i пограбування. Крадiя засуджують до штрафу, тодi коли грабiжник, який забрав чуже вiдкрито i силою, зобов'язаний всього лише повернути награбоване або його вартiсть. Цiкаве таке талмудичне пояснення цiєї рiзницi: грабiжнику перевага, адже вiн дiє вiдкрито, тобто поводить себе зухвало i стосовно людей, i стосовно Бога. Крадiй же краде таємно, показуючи тим самим, що боїться людину бiльше, нiж Бога. Тому крадiй заслуговує бiльшого покарання i повинен бути оштрафований [8, с. 749-752].
   Закони продажу i товарообмiну розглядають також питання про чесну торгiвлю, i про допустимi помилки в нiй. Хоча повна угода з цього приводу нiколи не була досягнута, зазвичай приймалось, що помилка не повинна перевищувати однiєї шостої частини товару. Якщо виявлялось, що одна зi сторiн помилилась на меншу величину, претензiї не розглядались; якщо ж помилка була бiльшою, угода розривалась. Та сама одна шоста вважалась допустимою i пiд час визначення розмiрiв чесного доходу вiд продажу продуктiв харчування. Бiльш високий дохiд розглядався як спекуляцiя, вважався аморальним i навiть карним за законом. В цiлому закони про торгiвлю вiдрiзняються специфiчною подвiйнiстю. Деякi дiї вважалися цiлком законними iз формальної точки зору, але розглядалися як ганебнi з точки зору моральної. Наприклад, людина, що зобов'язалася сплатити пiсля отримання певного товару, мала формальне право у будь-який час передумати i розiрвати угоду, але такий вчинок вважався непорядним, i про таку людину казали: "Той, хто покарав жителiв Содома, покарає i того, хто не тримає слова" [5, с. 182, 203].
   Цивiльний кодекс включає закони про спадщину. I тут основа законодавства закладена в Торi, а розроблена в Талмудi. Загалом талмудичнi мудрецi вважали, що людинi не повинно бути дозволено вирiшувати, як розподiлити своє майно пiсля смертi, i що закон завжди вище волi померлого. Закон про спадщину можна було обiйти, якщо ще за життя передати власнiсть в iншi руки, i були навiть спецiальнi установки, що полегшували це. Однак i в цьому випадку мудрецi дотримувалися думки про те, що неправильно надiляти одного сина за рахунок iншого, навiть якщо один гарний, а iнший поганий. Закони успадкування, як правило, надають переважне право прямим нащадкам покiйного, причому сини i їхнi дiти мають перевагу перед доньками (дочка сина перша дочки). Якщо померлий не мав дiтей, його майно вiдходило до батька чи дiда. Правило говорить: "Батько перший вiд усiх його нащадкiв". У практичному застосуваннi все це не так просто, оскiльки шлюбний контракт передбачав також певнi зобов'язання стосовно жiнки i її дiтей [9, с. 552-560].
   Єврейський цивiльний кодекс нескiнченно детальнiше i ширше, нiж це можна викласти у короткому оглядi, i його обговорення в Талмудi являє собою поєднання тлумачень i передбачень iз практичними рекомендацiями для рiзноманiтних конкретних випадкiв.
   По сутi Галаха - це звiд законiв, але завдяки особливостям Талмуда звiд цей мiстить також елементи етичного i фiлософського свiтогляду. Цi елементи не сформульованi у виглядi абстрактних принципiв, а вираженi через конкретнi приклади i життєвi випадки. Послiдовнiсть i визначенiсть Галахи, подiбно до будь-якої законодавчої системи не вiдповiдають хистким i розпливчастим обставинам реального життя. Тому вже у талмудичний перiод жорсткiсть закону повинна була пом'якшуватися мудрiстю суддiв. Обговорюючи питання про те, чому був зруйнований Другий Храм, незважаючи на те, що люди виконували вимоги Закону i поважали Тору, Талмуд рiшуче стверджує: "Язичникам вдалося зруйнувати Єрусалим тiльки тому, що фортеця Тори була здана ранiше". Ця витончена думка пояснюється наступним чином: хоча мешканцi Єрусалиму жили i судили за буквою закону, вони фактично скомпрометували дух Тори, забуваючи про милосердя i прощення. Iншими словами, незаперечна обов'язковiсть закону повинна бути компенсована спiвчутливим розумiнням з боку суду. Суддя, який не виявляє мiри у переслiдуваннi букви, несе в собi джерело руйнування духу закону. Звiдси закони, i перш за все тi з них, що стосуються взаємовiдносин людей, - це тiльки зовнiшнi формальнi рамки, в серединi яких можливий бiльш глибокий пiдхiд [5, с. 176].
   Складнiсть цього питання пiдкреслено наступною заповiддю Тори: "Не схиляйся на бiк бiдняка". Отже, Тора забороняє вiдхилятися вiд справедливостi навiть на користь бiдняковi, але одночасно вимагає милосердя [5, с. 177].
   У Талмудi пояснюється, як повинен вчинити справедливий суд пiд час розгляду позову мiж багатим i бiдним. Вiн зобов'язаний особливо прискiпливо наслiдувати закон i навiть примусити бiдного сплатити борг, якщо це справедливо. Проте потiм вiн повинен вiдшкодувати бiдняковi цi грошi зi своєї кишенi заради милосердя. Правило милосердя "всерединi лiнiї закону" не є загальнообов'язковим, але слугує таким собi етичним компасом для тих, хто прагне залишатися на певнiй духовнiй висотi. Це правило не повинно розмивати межу, мiж добром i злом, а лише пiдкреслювати необхiднiсть спiвчуття i самопожертви.
   Проблема компромiсу обговорюється багатократно у Талмудi, часто у виглядi проблеми вибору мiж "правдою" i "миром". Чи завжди слiд що б там не було прагнути справедливостi (яка передбачає знання правди), вiдкидаючи компромiс (який може привести до миру), або слiд визнати, що, оскiльки абсолютну правду пiзнати неможливо, також i абсолютна справедливiсть нездiйсненна у людському життi. Деякi мудрецi стверджують, що саме поняття компромiсу суперечить iдеї справедливостi, i жоден суддя не повинен навiть намагатися примирити сторони у цивiльному процесi, оскiльки це поставить пiд сумнiв можливiсть з'ясувати iстину в ходi судi. Iншi, навпаки вважали, що будь-який компромiс, що веде до примирення, краще найсправедливiшого вирiшення, котре обов'язково обмежує одну зi сторiн.
   Галахiчне вирiшення цiєї суперечки само являє собою зразок компромiсу: суддя повинен запропонувати сторонам примирення до того, як вiн вислухає їхнi претензiй, але вiн не повинен пропонувати компромiс, якщо йому заздалегiдь зрозумiло, що одна зi сторiн неправа.
   Питання про "правду" i "мир" виникає у зв'язку з тим, що Тора, з одного боку, засуджує брехню, а з iншого боку, наказує не спричиняти людям страждань. Талмуд говорить, що "правда - це печать Святого, хай благословиться iм'я Його", але там же стверджує, що "iм'я Боже є мир". На практицi мудрецi недвозначно дозволяли "мiняти заради миру", тобто спотворювати правду, щоб привести до примирення або уникнути зайвих страждань [10, с. 99-100].
   Найбiльш загальне вирiшення проблеми протирiччя мiж юридичними i моральними вимогами, яке пропонується Талмудом, зводиться до наступного: вiд iнших не можна вимагати бiльшого, нiж вимагає вiд них закон; вiд себе ж завжди потрiбно вимагати бiльшого, причому чим бiльше вимагає вiд себе людина, тим вона досконалiша. Про людину, яка дiє за цим правилом, говориться, що всi грiхи простяться йому за поведiнку. Такi люди характеризуються у Талмудi наступними словами: "Тi, хто ображенi, але не ображають, чують ганебне для себе, але не вiдповiдають, дiють по любовi i радiють у стражданнях, про таких написано: "Тi, хто любить його, будуть як сонце у своєму блиску".
   Висновки. Як було вiдзначено вище, внутрiшнiй фактор - основа характеру єврейського права, яке є релiгiйним i нацiональним. Релiгiйним, оскiльки вiдповiдно до основ єврейської вiри джерело єврейського права, як i всiєї Галахи, - Боже Откровення. Життєва сила i непорушнiсть релiгiйних установлень, що визначають ставлення людини до Творця, таких як молитви, дотримання Суботи i празникiв, закони скоромностi, не постраждали вiд того, що народ опинився у вигнаннi; життєздатнiсть законiв, якi визначають стосунки мiж людьми, мiж особистiстю i колективом i зачiпають торгiвлю, працю, матерiальнi збитки i т.iн., повнiстю збереглася i продовжувала розвиватися у дiаспорi у рамках єврейської автономної общини. I у тих, i в iнших - суто релiгiйних установленнях i власне юридичних - єврейська думка знаходить вирiшення всiх проблем у єдиному джерелi - Торi i Галахi. I та сама судова колегiя, той самий хахам (мудрець) або рабин, якi вирiшували питання, пов'язанi з релiгiйними заборонами i дозволами - тi самi iнстанцiї i тi самi люди вирiшували питання, пов'язанi з майновими суперечками, трудовими вiдносинами, купiвлею i продажем i т.iн.
   За самою своєю суттю закони стверджують принципи, кориснi i потрiбнi для загального блага. Але трапляється, що в окремих випадках гарний i справедливий закон може завдати певної шкоди приватнiй особi, будучи явно несправедливим щодо неї. Подiбнi явища, на жаль, мають мiсце. Кожна юридична норма, намагаючись бути справедливою у бiльшостi життєвих випадкiв, не може осягнути неосяжне та гарантувати 100-вiдсоткову справедливiсть без винятку.
   Виникає запитання: чи можна i яким чином уникнути несправедливостi по вiдношенню до приватних iнтересiв у рамках однiєї юридичної норми. Ця проблема особливо актуальна для суддiв, якi вершать правосуддя. Саме вони практично стикаються iз випадками, коли неухильне виконання закону означає явну несправедливiсть по вiдношенню до даної приватної особи.
   Якi ж повноваження суду в таких випадках, та якою повинна бути роль суддi?
   Iз цих питань немає єдиної думки серед правознавцiв, i дискусiї на цю тему ведуться ще з давнiх часiв. Однi вважають, що можливiсть захисту ущемлених прав та зневажених iнтересiв приватної особи знаходяться тiльки в руках законодавства, а суддя немає права ухилятися вiд вирiшення спiрних питань у повнiй вiдповiдностi до букви закону. Водночас iншi переконанi, що суддя має право попередити несправедливiсть по вiдношенню до даної приватної особи. Цi два рiзних пiдходи народили багату лiтературу багатьма мовами.
   Необхiдно визнати, що обидвi точки зору абсолютно законнi. Перша базується на єдностi i непорушностi закону, i навiть на можливостi заздалегiдь передбачити результати судового розгляду. Друга виходить з того, що у кожному окремому випадку судове рiшення повинно бути достатньою мiрою справедливим i цiлком достойним. У цьому основне покликання i призначення суду пiд час розгляду всiх без винятку справ.
   Протилежнiсть цих двох тенденцiй очевидна, вся складнiсть питання полягає в тому, який iз них вiддати перевагу, i чи можливо взагалi їх примирити?
   У талмудичнiй лiтературi законодавчi мiркування нiколи не є домiнуючими. Не тiльки агада засобами морального повчання доповнює i пом'якшує автономiю Галахи, i не тiльки трактат Авот являє собою антологiю моральної думки, але й (бiльш явно) у кожному конфлiктi мiж суворiстю закону i критерiями єврейського права, останнє бере гору. Страх Божий вище мудростi; дiї важливiшi iдей; людина покликана займати позицiю, керуючись не стiльки розумом, скiльки добром. Єврейське право виступає не як система абстрактних принципiв, а як живий людський досвiд; талмудичнi мудрецi показанi як моральний взiрець, а iдеал святостi ототожнюється iз бездоганно чесним i чистим життям.
  

Список використаних джерел:

      -- Трофанчук Г.I., Подоляк В.I. Основи Римського цивiльного права. - К.: Унiверситет "Україна", 2004.
      -- Загальна теорiя держави i права / За ред. акад. АПрН України, д.ю.н., проф. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрiнком-Iнтер, 2000.
      -- Трофанчук Г.I. Iсторiя вчень про держави та право. - К.: Унiверситет "Україна", 2004.
      -- Скакун О.Ф. Теорiя держави i права. - Х.: Консум, 2001.
      -- Менахем Элон Еврейское право. Ч.1. - Иерусалим: Амана, 1998.
      -- Принуждение // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. - СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: Репринт "ТЕРРА", 1991. - Т.12.
      -- Убытки // Там же. - Т.15.
      -- Грабеж // Там же. - Т.6.
      -- Наследование в еврейском праве // Там же. - Т.11.
      -- Мировая сделка // Там же.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Анотацiя
   Ця праця є дослiдженням джерел з єврейської релiгiйної iсторiї, якi зберiгаються в Київських архiвах.
   Ключовi слова: ЦДIА, ЦДАКФФД, ДАМК, Iнститут рукопису НБ НАН України, ЦДАГО, ЦДАВО.
  
  
   РЕЛIГIЙНЕ ЖИТТЯ ЄВРЕЇВ ХVI - ХХ СТОЛIТТЯ У КИЇВСЬКИХ АРХIВАХ
  
   В архiвах Києва мiститься одне iз найбагатших у свiтi зiбрань документiв з iсторiї євреїв у Польщi, Росiйськiй iмперiї, Радянському Союзi та Українi. Усього, за пiдрахунками автора, у київських архiвах знаходиться бiльше 60 тисяч справ, що мiстять документи з єврейської iсторiї ХV - ХХ столiть.
   Дана праця - це дослiдження документiв з єврейської релiгiйної iсторiї, розмiщених в архiвах мста Києва. Вiдсутнiсть подiбних дослiджень досi пояснюється умовами розвитку єврейського джерелознавства в Росiйськiй iмперiї та Радянському Союзi.
   В умовах iснуючого в СРСР з кiнця 1940-х до середини 1980-х рокiв державного антисемiтизму вивчення єврейської iсторiї було пiд таємною забороною, а джерела з єврейської iсторiї знаходилися у спецсховищах i були довгi роки недоступнi для вивчення. Тiльки з кiнця 1980-х рокiв цi документи були переданi на загальне зберiгання та стали видаватися дослiдникам.
   Пiсля багатьох рокiв забуття сьогоднi вiдбувається вiдродження вивчення єврейського джерелознавства та iсторiї в СНД. Для створення нових концепцiй, пiдходiв до iсторiї євреїв у Польщi, Росiйськiй iмперiї, Радянському Союзi та Українi, написання наукових монографiй з цiєї тематики першочерговим завданням є вивчення документальної бази єврейської iсторiї[1, с.5].
   З цього погляду документи з єврейської iсторiї, що знаходяться в київських архiвах, являють собою особливий iнтерес за походженням, тематикою, перiодизацiєю та обсягом.
   В архiвах Києва мiстяться матерiали з iсторiї юдейської релiгiї в Польщi ХVI - ХVIII ст. та Росiйськiй iмперiї (з кiнця ХVIII ст. до Жовтневої революцiї 1917 р.) i документи з iсторiї єврейської освiти в Росiйськiй iмперiї (1830 р. до Жовтневої революцiї 1917 р.).
   У Центральному державному iсторичному архiвi в Українi м. Києва (ЦДIА), Центральному Державному архiвi кiнофотофонодокументiв України (ЦДАКФФД), Державному архiвi Київської областi (ДАКО), Державному архiвi мiста Києва (ДАМК), Iнститутi рукопису НБ НАН України знаходяться документи з iсторiї єврейської релiгiї. Тори, книги рабинатiв (метричнi книги), пiнкаси релiгiйних товариств i братств, донесення, звiти, циркуляри мiсцевої влади, укази Сенату, прохання рiзних осiб, вiдомостi, фотодокументiв. Деякi з цих документiв видiленi в окремi фонди. У ЦДIА України в м. Києвi мiстяться фонди рабинатiв Києва та Київської губернiї i фонд Колекцiя Тор[15]. У ДАКО знаходиться фонд "Притулок для хрещених у православну вiру єврейських дiтей" [5]. Iншi документи з юдейської релiгiї мiстяться у спiльних та iнших "єврейських" фондах. Найбiльша кiлькiсть матерiалiв iз цiєї тематики зосереджена в ЦДIА України в м. Києвi у фондi Канцелярiї Київського, Подольського i Волинського генерал-губернатора, у ДАКО у фондах Київського губернського правлiння, Канцелярiї Київського цивiльного губернатора, в Iнститутi рукопису НБ НАН України у фондi Колекцiї єврейських рукописiв[16]. Усього в архiвах Києва мiститься близько 2000 одиниць зберiгання з iсторiї юдейської релiгiї в Польщi ХVI - ХVIII ст. ст. та Росiйськiй iмперiї (з кiнця ХVIII ст. до Жовтневої революцiї 1917 р.) [17].
   У фондi "Колекцiя Тор" представленi написанi на пергаментi сувої Тор (81 одиниць зберiгання ХVII - ХХ ст.). У ЦДIА України в м. Києвi мiститься 19 фондiв рабинатiв м. Києва i Київської губернiї, у яких знаходяться книги цих рабинатiв iз записами про народження, одруження i померлих євреїв у другiй половинi ХIХ - початку ХХ ст.
   У пiнкасах єврейських релiгiйних товариств i братств мiстяться вiдомостi про їхнiх членiв, а також цiлi цих органiзацiй [9]. Цiла низка таких товариств i братств, iснуючих у Польщi в ХV - ХVIII ст. i в Росiйськiй iмперiї (в кiнцi ХVIII - на початку ХХ ст.), об'єднував членiв єврейської общини, якi збиралися у синагозi для спiльного читання псалмiв (пiнкас товариства "Читаючi псалми Давида"), вивчення Талмуду i Тори (пiнкаси товариств "Вивчаючи Талмуд i Тору") i для духовного спiлкування (пiнкаси товариств "Нер Талмiд") [10].
   У Центральному Державному iсторичному архiвi (ЦДIА) в м. Києвi, ДАКО наявнi вiдомостi про кiлькiсть синагог у Пiвденно-Захiдному краї, прохання єврейських товариств про дозвiл вiдкриття синагог та єврейських молитовних будинкiв, вiдомостi про будiвництво синагог у Києвi, Петербурзi та iнших мiстах i мiстечках Росiйської iмперiї [18]. У ЦДАКФФД України мiстяться фотографiї синагог, що iснували в Києвi, Катеринославi, Єлизаветградi, Ужгородi, Луцьку, Яришевi, Гусятинi, Херсонi, Юзiвцi [19].
   У ЦДIА України в м. Києвi, ДАКО представленi документи про духовних i казенних рабинiв, про цадикiв, матерiали з iсторiї хасидизму, про боротьбу мiснагдимiв i хасидiв, маскилiм i представникiв ортодоксального юдаїзму [20]. Рабин був главою єврейської релiгiйної общини. У його обов'язки входило звершення єврейських обрядiв та ведення метричних книг. Рабини обиралися єврейськими общинами й отримували вiд них платню [11]. У ЦДIА України в м. Києвi мiстяться документи про обрання рабинiв у мiстах i мiстечках Київської, Подольської та Волинської губернiй [21]. Обранi єврейськими общинами рабини мали затверджуватися на цю посаду губернською владою [12].
   У 1857 р. був виданий закон, що зобов'язав обирати на рабинськi посади тiльки випускникiв створених урядом у мiстах Вiльно i Житомирi рабинських училищ чи загальних навчальних закладiв. Цей закон викликав протести єврейських общин, а коли їх все ж таки змушували обирати випускника рабинського училища, общини призначали такому рабину настiльки мiзерну платню, що її не вистачало на iснування. Поступово склалася ситуацiя, коли в общинi дiяли два рабини - казенний i духовний, не затверджений владою [13].
   У ЦДIА України в м. Києвi мiстяться документи про пiдготовку рабинiв у Житомирському рабинському училищi, про нагородження казенних рабинiв медалями "За усердие" та iншi документи про казенних i духовних рабинiв [22].
   У ХVIII ст. на Українi виникла i швидко поширилась нова релiгiйна течiя - хасидизм. Його прихильники - хасиди - вiддавали перевагу живiй молитвi перед рабинською вченiстю. Главою хасидської общини був цадик. На думку хасидiв, цадик був посередником мiж Богом та людьми i мiг творити чудеса [8].
   У ХIХ - початку ХХ ст. в Українi iснували династiї цадикiв, якi користувалися необмеженим впливом на своїх прихильникiв i складали серйозну конкуренцiю офiцiйнiй владi. "Панування цадикiв у тутешньому (Пiвденно-Захiдному - А.М.) краї не має меж. Слово цадикiв вище всякого закону,сильнiше всякої влади", - писав єврей Бiншток iз мiстечка Старокостянтинова директору Житомирського рабинського училища Володимиру Ковалевському в 1859 роцi [23]. Представники офiцiйної влади та євреї-маскилiм вважали цадикiв прихильниками фанатизму i боролися з їхнiм впливом на єврейське населення [24]. Цадики та їхнi прихильники в ХIХ ст. нерiдко виступали проти вивчення свiтських наук, носiння єврейського одягу, чим i пояснюються їхнi сутички з євреями-маскилiм, прихильниками освiти. Цi конфлiкти в єврейському суспiльствi вiдображенi в "Деле по заявлению жителей Каменца об угрозе секты хасидов евреям, изучающим русский язык и носящим европейскую одежду" (1868 - 1869 рр.) та iнших документах ЦДIА України в м. Києвi [25]. Нерiдко вiдбувалися сутички мiж хасидами i прихильниками рабинi стичного юдаїзму-миснагдiм, а також мiж рiзними цадиками, якi змагалися за вплив на єврейськi маси. У фондi "Документи, зiбранi Єврейською iсторико-археографiчною комiсiєю Всеукраїнської Академiї наук (Колекцiя)" мiстяться документи про цадикiв Тверських - одну iз найвпливовiших династiй в Українi [26]. Цадики Тверськi їздили зi своїми прихильниками по мiстечках України i "брали їх у своє володiння" [27]. Нерiдко такi поїздки цадикiв Тверських, як свiдчать донесення мiсцевої влади, супроводжувалися бiйками мiж їхнiми прихильниками i супротивниками [28].
   У ЦДIА України в м. Києвi, ДАКО, ДАМК, мiстяться документи про хрещення євреїв: постанови Сенату про порядок прийняття євреями православ'я, циркуляри Мiнiстерства внутрiшнiх справ про дозволи особам юдейського вiросповiдання, котрих вiддавали в рекрути, приймати християнську вiру [29]. На Українi пiд час нацiонально-визвольної вiйни 1648-1654 рр. незначна частина євреїв христилася, щоб урятувати собi життя (козаки не вбивали вихрестiв), однак переважна бiльшiсть євреїв в Українi волiли краще померти [30].
   Основною причиною хрещення євреїв у Росiйськiй iмперiї було прагнення отримати рiвнi з рештою населення громадянськi права, що надавалися вихрестам. Причиною хрещення євреїв у роки правлiння Миколи I було також прагнення уникнути вiйськової служби, оскiльки єврейське населення Росiйської iмперiї пiдлягало в цi роки пiдвищенiй, порiвняно з християнами, вiйськовi повиннi (єврейське населення мало щорiчно давати 10 рекрутiв iз тисячi чоловiк, християни - 7 чоловiк iз тисячi раз на два роки) [14]. Однак, незважаючи на надання вихрестам громадянськi права, рiвнi з рештою населення, та iншi привiлеї, христилася в Росiї лише незначна кiлькiсть єврейського населення. Притулок для хрещених у православну вiру єврейських дiтей, що перебував пiд августейшим покровительством його Iмператорської Величностi великого князя Сергiя Олександровича, проiснував у Петербурзi всього три роки (1875 - 1878 рр.). Незважаючи на те, що на утримання цього притулку урядом видiлялися великi кошти й охрещеним надавалося у притулку безкоштовне житло та грошова допомога (у притулку жили не тiльки дiти, але й дорослi), дiяльнiсть його не мала успiху. За весь час його iснування в ньому хрести лося тiльки 20-30 євреїв [6].
   Єврейське суспiльство ставилося недоброзичливо до охрещених євреїв. У ЦДIА України в м. Києвi мiстяться скарги вихрестiв на утиски та погрози їм з боку єврейського суспiльства [31].
   У ЦДIА України в м. Києвi є також документи про єврейськi релiгiйнi свята, брошури i статтi релiгiйного змiсту (з юдейської релiгiї) [32].
   У 1920-тi - на початку 1930-х рокiв у рамках загальної антирелiгiйної компанiї проводилася боротьба з юдейською релiгiєю. У Центральний Державний архiв громадських об'єднань (ЦДАГО) України, ДАКО представленi документи про антирелiгiйну пропаганду серед єврейського населення, про закриття синагог i єврейських молитовних будинкiв, про переслiдування служителiв культу (рабинiв) та розпуск єврейських релiгiйних общин [33]. У ДАКО мiстяться також накази фiнансового вiддiлення Київського губернського виконкому "Про обов'язкове вилучення i передачу в губфiнвiддiл усiх золотих i срiбних речей, наявних у синагогах" (1922р.) [7].
   У ЦДАКФФД України знаходяться кiножурнали кiнця 1920-х - початку 1930-х рокiв, у яких представленi кiножурнали про закриття синагог у мiстах i мiстечках України [34].
   У Центральному Державному архiвi вищих органiв влади (ЦДАВО) України, ЦДАГО України, ДАКО мiстяться матерiали з iсторiї євреїв на Українi в пiслявоєнний перiод (1945-й - середина 1980-х рр): документи, про полiтику Комунiстичної партiї України та уряду УРСР стосовно єврейського населення з 1945-го до середини 1880-х рр. (матерiали про проведення державних компанiй i заходiв щодо боротьби з космополiтизмом, сiонiзмом та юдейською релiгiєю); документи про релiгiйнi єврейськi общини, єврейський нацiональний рух в Українi, про ставлення державних i партiйних органiв до емiграцiї євреїв в Iзраїль [35]. У них представленi директиви, доповiдi, доповiднi записки, протоколи засiдань, iнструкцiї, звiти Центрального, обласних, мiських, районних комiтетiв Компартiї України (КПУ) про боротьбу з юдейською релiгiєю.
   У фондах уповноважених Ради у справах релiгiйних культiв при Радi Мiнiстрiв УРСР та при Київському облвиконкомi мiстяться: рiшення i постанови виконкомiв обласних i регiон них Рад депутатiв трудящих про закриття єврейських молитовних будинкiв; доповiднi записки обласних уповноважених Рад у справах релiгiйних культiв про дiяльнiсть юдейських релiгiйних общин, про єврейськi молитовнi будинки, про святкування євреями єврейських релiгiйних свят [36].
   Полiтика, що проводилася Компартiєю України, та урядом УРСР, була нерозривно пов'язана i становила частину полiтики Комунiстичної партiї та уряду Радянського Союзу. Тому всi державнi компанiї щодо боротьби з космополiтизмом, сiонiзмом, юдейською релiгiєю мали мiсце також i на Українi.
   Першочергову роль у розвитку єврейської нацiональної самосвiдомостi вiдiграли юдейськi релiгiйнi общини України. Їхня роль була дуже важливою в 1945 - 1985 рр., коли в Радянському Союзi були забороненi всi iншi форми прояву єврейського нацiонально-культурного життя. Єврейськi релiгiйнi общини зазнавали рiзних утискiв з боку владних структур.
   Особливо трагiчним в долi юдейських релiгiйних общин України був перiод другої половини 1950-х - першої половини 1960-х рр. Саме тодi партiйним i державним керiвникам УРСР була спланована i проведена широкомасштабна компанiя щодо боротьби з релiгiєю на Українi (аналогiчнi заходи проходили в тi роки i в iнших республiках СРСР). Ця кампанiя супроводжувалася активним наступом на права вiруючих, масовим закриттям культових споруд, репресiями стосовно служителiв культу. В результатi цiєї кампанiї постраждали представники всiх конфесiй, що iснували в Українi [2]. Лише за три роки (1959 - 1962) кiлькiсть юдейських релiгiйних общин скоротилася на Українi з 41 до 15, до того ж синагоги мали тiльки 13 общин [37].
   Прагнучи обмежити вплив юдаїзму на вiрян, владнi структури вдалися до вiдкритої його компрометацiї. Так, 21 квiтня 1962 р. завiдувач вiддiлу пропаганди й епiтафiї ЦК КПУ Т.Т. Шевель повiдомив своєму керiвництву, що "Львiвський обком партiї спiльно з органами КДБ провiв низку заходiв щодо компрометацiї єврейської релiгiйної общини серед вiруючих" [38].
   В обласнiй газетi "Львiвська правда" була опублiкована серiя статей, у яких викривалися дiї єврейських клерикалiв, котрi проводили в синагозi валютнi та спекулятивнi махiнацiї й отримували значнi прибутки за рахунок вiрян. Виходячи з цього облвиконком Львiвської обласної Ради депутатiв трудящих порушив питання перед Радою у справах релiгiйних культiв при Радi Мiнiстрiв СРСР про зняття реєстрацiї (тобто лiквiдацiї) юдейської релiгiйної общини м. Львова.
   Уповноважений Ради у справах релiгiйних культiв при Радi Мiнiстрiв УРСР, повнiстю подiляючи думку свого куратора в ЦК КПУ, у своїй доповiдi вiд 13 листопада 1962 року секретарю ЦК КПУ А. Скабе запропонував розширити досвiд "... львiвських партiйних i радянських органiзацiй в iнших областях республiки" [39]. Кампанiя боротьби з юдаїзмом на Українi стала надбанням гласностi i викликала широкий осуд широких кiл свiтової громадськостi. Уповноважений Ради у справах релiгiйних культiв при Радi Мiнiстрiв УРСР К. Литвин, вiдповiдаючи на запит Мiнiстерства закордонних справ республiки для забезпечення "гiдної, обґрунтованої вiдсiчi... антирадянськiй наклепницькiй кампанiї про становище євреїв в Українi, 1964 р. вiдзначив: "Скорочення кiлькостi синагог вiдбувалося в основному у зв'язку з вiдходом вiруючих вiд релiгiї" [3]. Але реальнi факти свiдчили про протилежне. У Доповiдi старшого iнспектора Ради у справах релiгiйних культiв при Радi Мiнiстрiв УРСР Р. Швайко на виробничому засiданнi 27 вересня 1966 року говорилося, що спостереження за єврейською релiгiйною общиною м. Києва протягом 14 рокiв свiдчать про збiльшення вiдвiдувань мiсцевої синагоги. 24 вересня 1966 року у святкуваннi Судного дня брали участь близько 20 тисяч чоловiк.
   Навiть за вiдсутностi в єврейських релiгiйних общинах Житомира i Коростеня будiвель синагог в орендованих невеликих молитовних будинках пiд час Пасхи (з 27 по 29 березня 1964 року) побувало близько 1000 чоловiк [4].
   Документи з архiвiв Києва та iнших архiвiв України з iсторiї Київської i Львiвської єврейських релiгiйних общин у пiслявоєнний перiод були опублiкованi у книзi М. Мiцеля "Общины иудейского вероисповедания в Украине (Киев, Львов: 1945-1981 гг.)" ( Київ, 1998).
   Стан матерiалiв з iсторiї євреїв в УНР, УРСР та Радянському Союзi, що зберегаються в Київських архiвах, переважно задовiльнi. Зустрiчаються поодинокi документи 1917-го - початку 1920-х рокiв, що потребують реставрацiї,i документи iз затухаючим текстом. Деякi матерiали, що зберiгаються в ЦДАВО України, мiкрофiльмованi, в архiвi є мiкрофiльми цих документiв.
   Усебiчне вивчення i публiкацiя матерiалiв з iсторiї євреїв в УНР, УРСР та Радянському Союзi мають велике наукове та суспiльне значення.
  
   Використана лiтература
   1. Виктория Хитерер. Документы по еврейской истории ХVI - ХХ веков. в Киевских архивах Мосты культуры М., Гешарим, Иерусалим, 2001, 223с.
   2. Войналович. В. Наступ на юдейськi громади в Українi в 50 -- 60-х роках // Єврейська iсторiя та культура в Українi. Київ -- 9 грудня 1994 р. Матерiали конференцiї. Київ. 1995 С. 34
   3. Войналович. В. Наступ на юдейськi громади в Українi в 50 - 60-х роках // Єврейська iсторiя га культура в Українi. Київ, 8-9 грудня 1994 р. Матерiали конференцiї. Київ, 1995. С. 34 -- 35.
   4. Там же.
   5. ГАГК. Ф. 253 (Приют для крещенных в православную веру еврейских детей). 11 ед. хр. 1871 - 1884 гг.
   6. ГАГК. Ф. 253 (Приют для крещенных в православную веру еврейских детей). Оп. 1. Д. 2.
   7. ГАКО. Ф. Р-862 (Подотдел по ликвидации имущества религиозных учреждений). Оп. 1. Д. 253. Л. 3.
   8. Гессен Ю. История еврейского народа в России. Москва -- Иерусалим, 1993. Т. 1, С. 45.
   9. Институт рукописи НБ НАН Украины. Ф. 321 (Коллекция еврейских рукописей). 4917 ед. хр XIV - XX вв.
   10. Петровский И. Записные книги еврейских обществ на Украине. Из архива А.Я.Гаркави // Новый круг. 1992. N 2. С. 275.
   11. Раввин // Краткая еврейская энциклопедия. Иерусалим, 1994. Т. 7. С. 30 - 31.
   12. Раввин // Краткая еврейская энциклопедия. Иерусалим, 1994. Т. 7.С. 30-31.
   13. Там же.
   14. Россия // Краткая еврейская энциклопедия. Иерусалим, 1994. Т. 7. С. 317.
   15. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 1269 (Коллекция Тор). 81 ех. хр. XVII - XX вв.; Ф. 1164 (Киевский раввинат). 510 ед. хр. 1850 - 1910 гг.; Ф. 663 (Коростышевский раввинат). 203 ед. хр. 1840 - 1916 гг.; Ф. 1161 (Липовецкий раввинат). 8 ед. хр. 1851 г. и другие фонды.
   16. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольскоќго и Волынского генерал-губернатора); ГАКО. Ф. 1 (Киевское губернќское правление); Ф. 2 (Канцелярия Киевского губернатора); Институт рукописи НБ НАН Украины. Ф. 321 (Коллекция еврейских рукописей). 4917 ед. хр. XIV (?) - XX вв.
   17. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 1164 (Киевский раввинат). 510 ед. хр. 1850 -- 1910 гг.; Ф. 663 (Коростышевский раввинат). 203 ед. хр. 1840 -- 1916 гг.; Ф. 1161 (Липовецкий раввинат). 8 ед. хр. и др. фонды. Полный перечень фондов раввинатов, содержащихся в ЦГИА Украины в г. Киеве, приведен в списке источников данной диссертации.
   18. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 1. Д. 2446, 2701, 5625, 6231 и др.; Ф. 995 (Гаркави А.Я. - гебраист). Оп. 1. Д. 36; ГАКО. Ф. 1 (Киевское губернское правление). Оп. 316. Д. 1741; Оп. 332. Д. 154; Оп. 336. Д. 6197 и др.
   19. ЦГАКФФД Украины. Фонд фотодокументов. Ед. хр. 4-15024; 2-126823; 2-126609; 2-126610; 0-180087; 2-42744; 0-180210; 0-11038; 0-160431; 2-126230; 2-126233; 2-126234.
   20. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 864. Д. 104; Ол. 73. Д. 331; Оп. 159, Д. 319; -Ой. 33. Д. ИО и др.; Ф. 301 (Подольское губернское жандарќмское управление). Он. 1. Д. 1236; ГАКО. Ф. 2 (Канцелярия Киевского гражданского губернатора). Он. 179. Д. 884 и др.
   21. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 540. Д. 259; Ф. 356(Николаевский военный губернатор). Оп. 1. Д. 392.
   22. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора.). Оп. 629. Д. 156, 477; Оп. 633. Д. 162; Оп. 635. Д. 165 и др.; Ф. 707 (Управление Киевского учебного округа). Оп. 16. Д. 496; Оп. 87. Д. 3448, 3616 и др.
   23. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 1423(Документы, собранные Еврейской историко-археографической комиссией ВУАН (Коллекция)). Оп. 1. Д. 6. Л. 45 - 46.
   24. Там же. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского геќнерал-губернатора). Оп. 821. Д. 291; оп. 864. Д. 104; Ф. 301 (Подольское губернское жандармское управление). Оп. 1. Д. 1236.
   25. Там же. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского геќнерал-губернатора). Оп. 47. Д. 267 и др.
   26. Там же. Ф. 423 (Документы, собранные Еврейской историко-археографической комиссией ВУАН (Коллекция)). Оп. 1. Д. 6. Л. 15 - 82.
   27. Там же. Л. 68 - 72.
   28. Там же.
   29. Там же. Ф. 533 (Канцелярия Киевского военного губернатора). Оп. 2. Д. 652, 833, 944 и др.
   30. Там же. Ф. 423 (Документы, собранные Еврейской историко-археографической комиссией ВУАН (Коллекция)). Оп. 1. Д. 2. Л. 1 - 14.
   31. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 533 (Канцелярия Киевского военного губернатора). Оп. 3. Д. 1370; Оп. 5. Д. 1247 и др.
   32. Там же. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 844. Д.294; Оп. 856. Д. 89. Л. 33-37; Ф. 692 (Киевский округ путей сообщения). Оп. 1. Д. 3763. Л. 11-А; Ф. 304 (Харьковское охранное отделение). Оп. 1. Д. 161. Л. 31 - 32 и др.
   33. ЦГАВО Украины. Ф. 166 (Министерство просвещения УССРТ Оп. 3. Д. 996. Л. 1 - 95; Ф. 3298 (Центральное еврейское бюро Совета национальных меньшинств "Совнацмен" Наркомата просвещения УССР). Оп. 1. Д. 2 и др.; ЦГАОО Украины. Ф. 1 (Центральный Комитет Коммунистической партии Украины). Оп. 20. Д. 1843, 1845, 2006, 2007; ГАКО. Ф. Р-708 (Киевский губернский профсоюзный совет). Оп. 1. Д. 571.; Ф. Р-112 (Киевский окружной исполнительный комитет). Оп. 1. Д. 8425, 8433 и др.
   34. ЦГАКФФД Украины. Фонд кинодокументов. Ед. хр. 1345, 1442, 3058.
   35. ЦГАВО Украины. Ф. 4648 (Уполномоченый Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 2. Д. 402, 425, 426; Оп. 5. Д. 1 и др.; ЦГАОО Украины. Ф. 1 (Центральный Комитет Коммунистической партии Украины). Оп. 24. Д. 4302, 5488; Оп. 25. Д. 184, 342 и др.; ГАКО. Ф. Р-5571 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 1. Д. 2, 23; Ф. Р-4830 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Киевском облисполкоме). Оп. 3. Д. 39.
   36. ЦГАВО Украины. Ф. 4648 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 1. Д.12, 14, 28 и др.; ГАКО Ф. Р-5571 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 1.Д. 2, 23; Ф. Р-4830 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Киевском облисполкоме). Оп. 3. Д. 39.
   37. ЦГАОО Украины. Ф, 1 (Центральный Комитет Коммунистической партии Украины). Оп. 24. Д. 5488. Л. 231.
   38. Там же. Л. 57 - 58.
   39. Там же. Л. 231 - 232.
   Так називали законовчителiв талмудичного перiоду, чиї висловлювання наводяться в Гемарi (Талмуд).
   Основна частина Талмуду.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   42
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"