Мучник Анатолий Моисеевич. Месіянський Юдаїзм (Євреї за Ісуса): спроба соціологічного осмислення

Д-р Анатолій Мучник

ЄВРЕЙСЬКИЙ МЕСІАНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ (ЄВРЕЇ ЗА ІСУСА): СПРОБА СОЦІОЛОГІЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ.

Вступ с.1

ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ с.5

2. ЗМІНИ В ЮДЕЙСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНО-ІСТОРИЧНІЙ САМОСВІДОМОСТІ ПІД ВПЛИВОМ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

2.1. Етносоціальна зумовленість появи нових критеріїв у традиційному теологічному самовизначенні євреїв с.31

2.2. Виникнення месіянського руху серед євреїв та основні етапи його розвитку с.50

3. ОСОБЛИВОСТІ ЕТНІЧНОЇ ТА КОНФЕСІЙНОЇ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ ЄВРЕЇВ

3.1. Історична пам'ять: проблема нового прочитання канонічної юдейської літератури с.73

3.2. Співвідношення етнокультурних і релігійних компонентів у месіянській самосвідомості с.100

3.3. Месіянський юдаїзм - нова ідеологія єврейського національного життя с.119

4. МЕСІЯНСЬКА ГРОМАДА ЯК ФОРМА ЮДЕЙСЬКОЇ САМООРГАНІЗАЦІЇ

4.1. Соціальні особливості життя месіянської громади с.130

4.2. Сіоністська ідеологія в месіанському іудаїзмі:теорія, практика, еміграція, адаптація с.170

4.3.Перспективи месіянських громад як механізму збереження ідентичності та самоорганізації єврейської спільноти с.208

Література с.216

ЄВРЕЙСЬКИЙ МЕСІЯНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ (ЄВРЕЇ ЗА ІСУСА): СПРОБА СОЦІОЛОГІЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ

У світлі релігійного плюралізму можливі дві тенденції у практиці релігійних інститутів: а) вони можуть, адаптуючись до ситуації, визнавати релігійну свободу і демонструвати толерантність щодо інших конфесій; б) вони можуть відмовитися від подібної адаптації, продовжуючи існувати та сповідувати свої догмати й істини у колишньому, початковому, вигляді.

Але паралельно з вибором цих позицій відбувається і процес їхньої політизації, що виявляється у зміні релігійних соціальних концепцій, утвердженні соціальної активності релігійних організацій, а також участі в економічних, політичних, соціальних і духовних процесах.

На сучасному етапі релігійний фактор присутній також у політичних та міжетнічних конфліктах. Представники ортодоксальних кіл нерідко виявляють активне неприйняття вірувань інших конфесій; мають місце конфронтація, прояви насильства, агресії на ґрунті релігійної нетерпимості, які як правило, ускладнюють етнічні конфлікти. У зв'язку з цим можна стверджувати, що без миру між релігіями неможливий мир між народами, окремими групами людей. Але парадоксально, що в юдаїзмі проблеми взаємовідносин світових релігій видаються менш складними, ніж конфлікти внутрішньоконфесійні, що призводить до невиконання інтегративної функції релігії - підтримки єдності людей у межах етнічної спільності. Адже юдаїзм є класичним зразком національної релігії.

Труїзм сучасного міжрелігійного діалогу полягає в тому, що представники різних громад віруючих повинні прийняти і цим, фактично, схвалити релігійне розмаїття та релігійно-культурний плюралізм. Якщо ми хочемо, щоб діалог був цілісним, треба дозволити кожному учасникові говорити про себе і бути собою. В жодній іншій сфері цю потребу не підкреслювали й не виділяли більше, ніж у юдео-християнському діалозі. Усі погоджуються, що для того, щоб покращити перспективи розвитку богослов'я, посилити співпрацю на соціально-етичному рівні, а також спонукати християн до каяття щодо їхніх антисемітських позицій та вчинків, слід будувати мости між юдейською та християнською спільнотами, які сприяли б примиренню та взаємному порозумінню.

Проте одну групу, яка могла б послужити таким мостом, а саме - спільноту месіянських юдеїв - фактично, не приймають ні юдеї, ні християни, які беруть участь у міжрелігійному діалозі. Багато людей називають такі групи і віруючих "юдео-християни" або "єврейські християни". Ці титули передбачають потенційну можливість будувати мости. Оскільки люди, які належать до цих груп, є водночас і юдеями, і християнами, вони могли б очікувати доброзичливого розуміння з боку як юдаїзму, так і християнства.

Проте саме це і є найважливішим пунктом незгоди. На думку переважної більшості тих, хто задіяний у міжрелігійному діалозі, юдео-християни (а особливо месіянські юдеї) є найменш придатними до виконання функцій будівників мостів, їх взагалі усунуто від діалогу, не кажучи вже про якусь керівну їхню роль. При цьому учасники діалогу зовсім не стримуються від того, щоб говорити про юдео-християн із упередженням. Не визнаючи за месіянськими юдеями навіть права на самоназву, учасники діалогу - юдеї та християни - нав'язують їм свої власні дефініції. Фактично, месіянських юдеїв звинувачують у синкретизмі, шахрайстві, неадекватному ставленні до культу та збоченій поведінці, а їхні релігійні переконання та наміри зазвичай ставлять під сумнів.

Хоч за юдейською і християнською традиціями існування месіянських юдеїв вважається аномалією, не можна не зважати на той факт, що з апостольських часів і дотепер, у різні часи і в різних місцях, існував рух переконаних юдеїв, які вірили в Христа, і цей рух був сильним і динамічним [1, с. 335-336].

З початком 1990-х рр. різні організації християн, переважно "месіянського" напрямку, розгорнули діяльність на території колишнього Радянського Союзу. Найбільшу активність виявляє організація "Євреї за Ісуса", яка спирається на бабтиську церкву. Перше відділення організації у Радянському Союзі було засноване 1991 р. в Одесі. Із 1993 р. центр знаходиться у Москві. "Месіянські" общини діють у багатьох містах СНД, у т.ч. в Санкт-Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Львові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кіровограді, Чернігові, Мінську, Воронежі, Баку. Відділення організації наявні також у Литві і Латвії. Місіонери проводять активну роботу як серед євреїв, так і серед неєвреїв. Широко розповсюджується християнська література. Регулярно, починаючи з 1993 р., в декількох великих містах СНД проводяться музичні фестивалі "месіянських євреїв", організовуються різні курси, заняття для дітей, молодіжні табори. У Москві і Санкт-Петербурзі діють коледжі, в Одесі інститут, в яких готують місіонерів. Підготовка російськомовних місіонерів для роботи в СНД проводиться і у США.

Відомий російський дослідник, професор Михайло Членов пише, що Любавичський хасидизм прагне стати єдиним представником юдаїзму в Росії, але є ще реформіський юдаїзм, а також євреї-християни (Євреї за Ісуса), і робить висновки, що всередині юдаїзму повинен існувати плюралізм, інакше релігія може стати фактором дезорганізації життя в Росії [2 с. 143-144].

В іншій статті на цю тему він приводить таку фразу: "Я достаточно подробно пишу здесь о христианствующих группах в еврейской среде по двум причинам. Во-первых, о них практически ничего неизвестно..." [3 с. 146].

Таке саме становище й в Україні.

Тому ми ставимо перед собою спробу соціологічного осмислення руху месіянських євреїв (Євреїв за Ісуса)

Починаючи з кінця 1960-х років, із появою руху месіянських юдеїв, виникла їхня нова впевненість у собі, результатом якої було дедалі більше утвердження свого права бути тими, ким вони є, говорити про те, ким вони є, й очікувати, щоб інші приймали їх такими, якими вони є. Чи можна заперечувати реальність їхнього життя в Ісусі тільки тому, що вона не збігається з богословськими конструкціями деяких християн і юдеїв - учасників міжрелігійного діалогу? Чи ми, християни, відкинемо цих братів і сестер у Христі тому, що існування їхнє порушує питання про допустимість інакшої релігійної традиції?

З цих причин для християн існує особлива необхідність за допомогою дослідження і діалогу прислухатися до того, яким чином юдеї розуміють свою історію і традиції, свою віру і слухняність "зі своєї власної точки зору". Більше того, слухаючи, як один учасник діалогу сприймає іншого, ми можемо краще зрозуміти образи, внутрішню боротьбу, страхи і подолати непорозуміння, якого вдосталь через взаємну ізоляцію.

Як юдаїзм, так і християнство вбирають і себе широкий спектр думок, орієнтації, форм богослівя і способів життя і служіння. Оскільки узагальнення найчастіше приводять до шаблонів, юдео-християнський діалог стає ще більш важливим, якщо припускає максимально повне вираження поглядів у двох громадах віри [4, с. 491].

До цього часу у наукових колах так і не були здійснені фундаментальні дослідження цього явища. Інколи з'являлись фрагментарні коментарії з дуже великим суб'єктивним характером. Тому розуміння цього феномену потребує подальших наукових досліджень.

ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

Навернення до християнства стало однією з реакцій євреїв на емансипацію. Традиційно хрещення було засобом уникнення переслідувань, і емансипація повинна була б зробити цей крок необов'язковим. Насправді з кінця ХVІІІ ст. випадки хрещення євреїв почастішали. Воно перестало бути драматичним актом зради, переходом з одного світу в інший. Із падінням ролі, яку релігія відігравала в житті суспільства, навернення ставало швидше мирським актом, ніж релігійним, а його мотивація - цілком цинічною. Генріх Гейне, який сам хрестився через рік, після К. Маркса, зневажливо називав цей акт "вхідним квитком у європейське суспільство". [5, с. 489].

Ці квитки в ХІХ ст. купили не менше 250 тисяч євреїв Центральної та Східної Європи. Німецький історик Теодор Маммзен, який був великим другом євреїв, вказував, що християнство було вже не скільки назвою релігії, скільки "єдиним словом, що виражає сьогодні характер міжнародної цивілізації, об'єднаними в яку відчувають себе багато мільйонів людей, котрі населяють нашу багатостраждальну планету". У ХІХ ст. людина приблизно так само відчувала необхідність стати християнином, як у ХХ ст. - вивчати англійську. Це стосувалося не тільки євреїв, але й незчисленних кольорових туземців. [6, с. 357].

Все почалося з того, що християни стали задумуватися про Боже пророцтво про відновлення Ізраїлю.

Хоча в Англії після 1290 року не залишилося жодного єврея, переклад Біблії англійською мовою сповістив про відновлення довіри до священного Писання. Прийшло і духовне пробудження серед християнських учених та мирян, яке включало нове розуміння Божих цілей для єврейського народу та його історичної батьківщини.

Зусилля першого християнина, який намагався пояснити теорію відновлення Ізраїлю коштували йому життя: у 1589 році було спалено як єретика Френсиса Кетта, члена ученої ради коледжу Corpus Christi (Тіла Христового) у Кембриджі. Але "бродіння умів" продовжувалося.

У 1621 року була опублікована книга сера Генрі Фінча "The Restoration of the Jeus" (Відновлення євреїв), яка описувала теократичну імперію у відновленій країні Ізраїля. Його передбачення - "усі язичники принесуть свою славу у твою імперію" - викликало негайну різку опозицію як у церкві, так і у державі. Іаков І сприйняв цю книгу, як особисту образу і заарештував пристарілого сера Генрі та його видавців. Вони провели в ув'язненні всього кілька тижнів. Отже, всупереч усім гонінням, сама ідея пустила корені і продовжувала рости серед пуритан та інших християн. Мрія християн про відновлення єврейської держави процвітала в Англії між 1640 та 1666 роками. Люди вірили, що, як раніше проголошував Давид Реубені, ця держава буде передувати месіанському віку та тисячолітньому царству - Олівер Кромвель, Самуель Пепіс, Генрі Ольденбург, Барух Спіноза та інші - всі підтримували ідею про "реставрацію".

Книга "Nova Solyma" (Новий Ієрусалим), описувала ідеальне місто, була видана анонімно латинською мовою 1648 року. Дивним прикладом пророчого передбачення цієї книги може служити твердження:

"У кожній справжній республіці, як наша, слід особливу увагу звертати на молодь, і в цьому провидіння Боже не залишить наші зусилля марними, оскільки добре відомо, що з часу нашої реставрації у нас виростають більш красиві і талановиті потомки".

Ця картина, без змін, цілком може застосовуватися до сучасного Ізраїлю.

Автор іншої книги, The Way of Light (Шлях Світла) Іоанн Амос Коменіус (Коменські) передбачив, що передмесіяською ерою має бути реставрація євреїв у їхній країні. Книга була написана 1642 року і опублікована 1667 року латинською мовою. Коли книга була перекладена англійською і видана у 1938 року, стало очевидно, що автор мислив на три століття вперед.

Одним із парадоксів 17-18 століть було те, що багато впливових євреїв не вірили, що вони можуть бути поновлені на своїй історичній батьківщині, у той час як багато впливових християн вірили в це.

Жваві дебати спалахнули 1787 року, коли Джозеф Прістлі, всесвітньо відомий натураліст, філософ і теолог припустив, що євреї визнають Ісуса, як Месію, прийдуть до кінця їх страждань, і будуть зібрані на Святу землю.

У 1800 року Джеймс Бічено у своїй книзі The Restoration of the Jews-Crisis dor All Nations (Відновлення євреїв - криза для всіх народів) прийшов до висновку, що відновлення не пов'язане з умовою обернення до християнства.

У 1718 року ірландський богослов Джон Тотланд стверджував, що євреї можуть і будуть зберігати свої традиції, стаючи послідовниками Ісуса. Через свої переконання Тотланд був залучений до протистояння із загальноприйнятою точкою зору, і йому навіть довелося захищатися від звинувачень у єресі. [7]

Рух месіанських євреїв у сучасному значенні зародився у Англії в кінці ХVІІІ - на початку ХІХ століття.

Його виникненню сприяли деякі особливості англійського релігійного життя: відносна терпимість англійського протестантизму; та обставина, що на Британських островах діяло одночасно кілька протестантських церков різного спрямування; глибокий інтерес до вивчення Біблії.

Вирішальним фактором, однак, стало те, що із середини ХVІІ ст. серед англійських теологів, так як і серед широких верств суспільства розповсюдилося переконання в тому, що слова Біблії про вибраність народу Ізраїлю та про майбутнє повернення до Сіону слід сприймати буквально, і що ці слова, як і раніше, відносяться до євреїв, а не до християнської церкви як "Нового Ізраїлю". Таким чином, царство Боже на землі наступить лише тоді, коли євреї переймуться вірою у Месію Ісуса і Господь збере свій вибраний народ на Святій Землі, де буде відновлено Ізраїльське царство на чолі з Месією із дому Давида - який знову прийшов на землю Ісусом Христом.

Так, відомий англійський державний діяч і письменник Бенджамін Дізраелі, лорд Біконсфілд (1804-1881), хрещений єврей, прем'єр-міністр (1868, 1874-80) в своїх романах проблему взаємовідносин юдаїзму і християнства розглядав як дві стадії однієї і тієї релігії, які в майбутньому повинні злитися в єдину.

"Я, - полюбляв він мріяти, - є сторінкою між Старим і Новим Завітом, якої бракувало". Він отримує велике задоволення, звинувачуючи як християн за те, що вони не визнають достоїнств юдаїзму, так і євреїв - за те, що вони не розуміють, що християнство є "завершений юдаїзм". У своїй передмові
у 1849 року до "Конінгсбі" він стверджує: "Захищаючи суверенне право Церкви Христової бути вічним відновлювачем людини, автор вважає, що прийшов час, коли потрібно спробувати віддати належне расі, що заснувала християнство". Євреї дали світові Мойсея, Соломона і Христа, "найвеличнішого законодавця, найвеличнішого адміністратора і найвеличнішого реформатора - яка ще раса із колишніх або живих могла б породити таку трійцю?" Рівною мірою абсурдним він вважає і те, що євреї приймають "лише першу частину релігії євреїв". У його паперах в Хьюендені зберігся запис, зроблений близько 1863 року: "Я вважаю Церкву єдиним цілісним єврейським інститутом - іншого я просто не знаю. ... Якби не Церква, то не знаю, хто знав би про євреїв. Церква була заснована євреями і зберігала вірність своєму корінню. Вона оберігала їхню історію і літературу, зберігаючи їх для всіх..., читаючи їх уголос; завдяки їй у пам'яті живі суспільні діячі євреїв, а світом поширюється їхня поезія. Євреї всім зобов'язані Церкві.... Історія євреїв є або розвиток, або ніщо". [8, с. 371-372]

Філосемітська пропаганда Дізраелі на континенті Європи успіху б не мала, принаймні, євреї Європи не пішли б за ним чудернацькими стежками його уяви. Проте на початку ХІХ ст. освіченими євреями була зроблена певна спроба протистояти прагненням представити юдаїзм як пережиток середньовічного мракобісся і замінити відштовхувальний образ єврея-практика, як сформулював його Вольтер, виходячи зі Спінози, інтелектуально привабливим. Для першого завдання необхідно було щось подібне до містка між кращими зразками рабинської теорії і світом світської вченості.

Спіноза передбачав (а услід за ним і ті, хто знаходяться під його впливом), що чим більше ви знайомитесь з юдаїзмом, тим менше ви з ним погоджуєтесь.

Ернест Ренан (1823-1892) французький семітолог, історик, мислитель і письменник стверджував в кінці свого п'ятитомного видання "Історія ізраїльського народу": "Християнство - кінцевий пункт і, говорячи дещо антропоморфно, мета, кінцева причина юдаїзму. Після зародження християнства юдаїзм ще продовжує існувати, але як висохлий стовбур поряд із плодоносною гілкою. Віднині життя відлітає від нього. Його історія, хоча ще й дуже цікава, має другорядне значення із загальнолюдської точки зору.

У цьому твердженні немає нічого, що могло б засмутити навіть найбільш переконаного ізраїльтянина. Через християнство юдаїзм воістину завоював світ. Християнство - це шедевр юдаїзму, його слава, резюме його еволюції. Християнством закінчується столітня боротьба двох елементів, які були в юдаїзмі. Пророки, переможені Торою після повернення із полону, остаточно перемагають; фарисеї переможені месіяністами; галаха (законодавча частина Талмуду) переможена агадою (розповідальною), і апокаліптичні мрії Ісуса, останнього із пророків, дають завершення справі Ізраїля. Мрії про майбутнє, про царство Боже, безкінечні надії, зародяться під ногами цього божественного чарівника і зробляться їством людства протягом багатьох століть". [9, с. 798]

Але серед другого покоління маскілім були і такі, які одночасно освічені і знаючі юдаїзм, вірні його кредові, але володіли світською методологією. Ісаак Маркус (1793-1860),директор школи із Центральної Німеччини, написав
9-томну історію ізраїльтян, яка стояла на півдорозі між традиційним юдейським і сучасним світським підходами. Будучи першою роботою такого роду, вона справила враження на неєврейську публіку. Однак ще важливішою була діяльність наполегливого, працелюбного та винахідного Леопольда Цунца (1794-1886), який присвятив усе своє тривале життя оновленню єврейського вчення, його модернізації у "науковому" дусі.

Усе було б гаразд, але виникла ціла низка заперечень. Перше - практичне. В середині ХІХ ст. німецькі євреї були лише наполовину емансиповані. До якої ж міри можна присвятити своє життя світським дослідженням і залишатися євреєм?

Як наслідок в Англії, а потім і в США виникли багаточисельні товариства, які ставили за мету розповсюдження християнства лише серед євреїв і створення умов для взаємної підтримки та полегшення входження прозелітів до нового середовища об'єднань євреїв-християн. Під впливом подібних ідей, а також ідеї національного пробудження народів, яка одержала розповсюдження у ХІХ ст., деякі християни прийшли до думки про необхідність існування євреїв як окремої нації, а в межах християнства - про необхідність створення власне єврейського церковного об'єднання.

Спочатку таке об'єднання мислилося у складі вже існуючих християнських конфесій, а починаючи з кінця ХІХ ст., дякуючи діяльності Йосифа Рабиновича, була остаточно сформульована ідея створення єврейської церковної організації.

На сторінках багатьох досліджень неодноразово вказувалося, що протягом усього ХІХ ст. царська адміністрація намагалася всіляко підтримувати перехід євреїв у православ'я. Цьому завданню присвячувала свою діяльність Товариство ізраїльських християн - дитя Олександра І, командири у кантоніських поселеннях і, нарешті, деякі вихрести на зразок О. Тьомкіна, які за сприяння центральної та місцевої влади несли "світло Євангелія" у "темні єврейські маси". Християнізація євреїв була одним із наріжних каменів усієї політичної програми уряду щодо єврейського питання.

Не можна сказати, що діяльність мала суттєвий успіх. У порівнянні із загальною чисельністю єврейського населення у країні кількість хрещених євреїв, особливо у першій половині ХІХ ст. було надто малою. До того ж, євреї, якщо вже й змінювали свою віру, то, як правило, на лютеранство; православ'я з його культом ікон, що є, з точки зору іудаїзму, очевидним ідолопоклонством, було зовсім чуже євреям. Окрім цього, для євреїв не був таємницею той факт, що багато ієрархів православної церкви були непримиренними антисемітами, а на початку ХХ ст. - ідейними натхненниками кривавих погромів (наприклад, ієромонах Іліадор (С. Тіруфанов) чи протоієрей І.І. Восторгов). У германофільську епоху Олександра ІІ "олютеранювання" незначної частини євреїв не викликало ніяких заперечень з боку уряду. Однак потім ситуація докорінно змінилася. Зміни ці пояснювалися як загальною переміною відносин із Німеччиною, так, переважно, і утвердження нового офіційного уявлення про євреїв як про "невиправну" націю. У 70-ті , а особливо у 80-ті роки ХІХ ст., після тривалої перерви, в Росію знову почали проникати місіонерські видання (переважно англійської Мільдмайської місії до євреїв), призначені для агітації серед єврейського населення. Дуже швидко ці видання зустріли протидію з боку цензурного відомства. Почалася вона у 1887 року після пропозиції цензора Н.В. Зюсмена про заборону розповсюдження написаної І.Адлером німецькою мовою і виданою єврейськими буквами книги "Ein Zuryf von einem Wechter zum Hause Israel" (Глас стража дома Израиля. Лондон, 1866). Н.В. Зюсмен, відчувши загальний настрій петербурзьких верхів, у вересні 1887р. писав у своєму відгуку про роботу І. Адлера: "... Хоча духовна сторона цього питання підлягає обговоренню цензури духовної, дозволю собі сказати у вигляді пропозиції, що навряд чи православна церква може вважати бажаним збільшення чисельності розкольників, нехай навіть останні і походять із племені іудейського. Єврей, як послідовник Мойсеєвого вчення, не вірує у християнство взагалі; але єврей - протестант, уже за самою своєю назвою, є живим протестом виключно проти православної, тобто проти пануючої в Росії церкви.

Проте цензуру, головним чином, повинна турбувати політична сторона питання. Справа в тому, що російський єврей, який і без того наполовину німець за своїм німецьким жаргоном, із прийняттям протестантства стає вже формальним німцем, а його діти вже зовсім перетворюються на Міхелеїв, Фріців, Доротей і т. ін.

Але чи потрібно нам самим сприяти розміщенню у нас німців, хоч і за рахунок наших єврейських підданих? На мою скромну думку, для Росії з усіх поглядів вигідніше мати справу з євреями як такими, ніж з євреями онімеченими завдяки їхньому переходу у протестантство. На підставі цих міркувань я вважаю, що дану брошуру і всі інші, подібні до неї, слід у нас забороняти". Є.М. Феоктистов (начальник головного управління у справах друку) погодився як із цією конкретною пропозицією, так із думкою
Н.В. Зюсмена в цілому. З того часу (аж до 1905 р.) лондонські і віденські місіонерські видання незмінно не допускалися до розповсюдження в Росії.

П.М. Марголін збирався видавати у Петербурзі журнал "Еврейство и христианство", який повинен був бути присвяченим "протиріччям і необґрунтованості юдаїзму та його язичницького характеру". Дозвіл на це видання був ним отриманий, але журнал так і не побачив світ, очевидно, через неможливість для П.В. Марголіна суміщення видавничої і цензорської діяльності. І Я.А. Брофман, і П.В. Марголін у другій половині 70-х рр. змушені були зосереджувати свою увагу переважно на зарубіжній єврейській періодиці. Занадто залежні від "прихильності начальства" вітчизняні видання, як почасові, так і книжні, набагато менше турбували цензуру. При цьому єврейські цензори проявляли особливу пильність до будь-яких спроб поширення за допомогою друкованої продукції ліберально-демократичних ідей та критики влади.

Предметом турботи цензурного відомства наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. були також і нечисельні єврейські секти, що виникали безпосередньо в імперії, - "Новий Ізраїль" та "Новоізраїльська община". Щоправда, своє ставлення до їхніх друкованих видань Головне управління у справі друку формувало, найчастіше, не самостійно, а на основі думки Департаменту духовних справ іноземних віросповідань,

Перу Я.М. Прилукера - Ем. Бен-Сіона належала книга "Евреи-реформаторы", що вийшла у Петербурзі за сприяння Департаменту духовних справ іноземних віросповідань і наробила багато галасу. Єдиним на той момент у Росії англо-єврейським місіонером (щоправда, він уже тоді відійшов від безпосередньої місіонерської діяльності) був Н.Д. Раппопорт, який у лютому 1883 року був узятий до Петербурзького комітету у справах друку і займався там, серед іншого, цензурою єврейських п'єс. Переселившись до Петербурга у 1881р. і завоювавши прихильність гр. Н.П. Ігнатієва (Міністра внутрішніх справ) Раппопорт вступив до створеного Я.М. Гордіним "Духовно-біблейського братства" яке 1883 р. об'єдналося з "Новим Ізраїлем" Я.М. Прилукера. [10, С. 430-432].

У 1889 р. засновник секти "Новий Ізраїль" Я.М. Прилукер безуспішно клопотався перед Головним управлінням у справах друку про надання субсидії на видання журналу "Братство". У 1890р. він подав на затвердження програму нового підцензурного журналу "Любовь", призначеного для боротьби із "фанатизмом єврейської ортодоксії" і "безвір'ям прогресивних євреїв", зближення євреїв із пануючою церквою та роз'яснення християнам їхніх неправельних уявлень про юдеїв. Журнал повинен був "діяти на християн і євреїв повчальним і примирливим чином для викоренення столітнього антагонізму".

У 60-ті і навіть ще у 70-ті роки ХІХ ст. видання із такою програмою було б, безумовно, дозволено. Однак на рубежі останнього десятиліття ХІХ ст. воно зустріло повне неприйняття з боку влади. Спочатку Департамент поліції, а потім попечитель Одеського навчального округу Х.П. Сольський та одеський гродоначальник контр-адмірал П.А. Зеленой висловилися категорично щодо видання "Любви". "Із російсько-християнської точки зору "євангелізм" Прилук ера... не є рекомендованою обставиною", - вказував у своєму листі до Головного управління у справах друку Х.П. Сольський. А більш відвертий адміністратор П.А, Зеленой заявив, що "не може бути досягнута та й небажана зовсім солідарність між християнами і євреями". Вважаючи, що "єврейський народ повинен бути визнаним досить шкідливим для корінного населення країни",одеський градоначальник вважав "зовсім небажаним запропоноване Прилукером примирення (тобто послаблення моральних принципів) християн з євреями, а також досить шкідливим придуманий ним для цього спосіб, що має, врешті-решт, меркантильну мету".

Напроти твердженню П.А. Зеленого про примирення Є.М. Феоктистов написав: "Цілком справедливо". Отже, начальник Головного управління у справах друку солідаризувався з думкою, що повністю відповідала загальному напрямку "єврейської" політики влади того періоду і остаточно повернула, після відхилених рекомендацій Паленівської комісії, у бік визнання євреїв невиправними "ворогами роду людського". І ця солідарність на практиці означала пряму директиву для цензури. [11 С. 218]

Не зважаючи на те, що після відмови від ідеї "зближення" написані колишніми євреями місіонерські твори були визнані марними і непотрібними, вони все ж таки інколи використовувалися урядом, так би мовити, для "розхитування" іудаїзму зсередини.

Ця тенденція яскраво виявилася, наприклад, в історії з виданням 1897р. брошури "Утешительные слова" І.Д. Рабиновича, проповідника створеної ним самим у Кишеневі "Общини Ізраїльтян Нового Завіту".

Головне управління у справах друку направило цю брошуру на розгляд до Департаменту духовних справ іноземних віросповідань, а той, у свою чергу, зажадав відгук про неї від петербурзького громадського рабина А.Н. Драбкіна. Останній, указавши, що в роботі І.Д. Рабиновича міститься глузування над найважливішими віруваннями й обрядами юдаїзму, запропонував заборонити її розповсюдження. Проте, отримавши цей відгук р. А.Н. Драбкіна, Департамент духовних справ іноземних віросповідань сповістив Головне управління про те, що брошура може бути надрукована, оскільки "урядові нашому немає ніяких підстав оберігати єврейську віру від смути і розколу". Після такого висновку новий начальник Головного управління М.П. Соловйов указував, що "видання подібних брошур було б навіть досить бажаним" і дозволив розповсюдження роботи І.Д. Рабиновича.

"Тринадцять тезисів" дають нам певне уявлення про думки, якими переймався Рабинович 1883 року.

"Тринадцять тезисів" були написані у період між єврейським Новим роком, який 1883 року припав на 2 жовтня, і Різдвом.

Зміст тез зводиться до наступного:

ї1. Моральний стан і матеріальне становище євреїв у Росії на теперішній момент украй незадовільний.

ї2. Позиції сторонніх спостерігачів у такий час видається нам рівнозначною згодою на певне знищення євреїв Росії.

ї3. Гроші багатих людей, проповіді рабинів і просвітницька діяльність учених мужів, не змінюють становище на краще , бо всі ці люди, по суті, не думають про добробут народу Ізраїлю, а лише погіршують становище.

ї4. Еміграція в Ерец Ісраель чи асиміляція з неєврейським населенням Росії також не є виходом.

ї5. Допомога і спасіння можуть прийти лише в результаті наших власних зусиль та за підтримки Господа, який володіє силою рятувати гинучих.

ї6. Неможливо покращити матеріальне становище євреїв, не подолавши перед цим їхню аморальність і бездуховність.

ї7. Для того, щоб нормалізувати моральний стан, необхідне глибоке духовне оновлення. Слід відмовитись від наших лжекумирів, від нашої любові до грошей, замість цього у наших серцях повинні оселитися правдолюбство і ненависть до всього гріховного.

ї8. Для того, щоб подібне оновлення могло відбутися, необхідний сильний лідер. [12, с. 38-39].

У перших восьми тезах, без сумніву, міститься певна критика існуючого становища, однак нічого революційного в них немає. Якщо взагалі якийсь народ здатний до самокритики, то євреї явно володіли цією здатністю. І якщо ми будемо порівнювати ці тези зі статтями, які Рабинович писав до 1882 року, то ми побачимо, що його погляди на матеріальне становище та моральний стан євреїв практично не змінився.

Ми можемо легко уявити, як якийсь послідовник Гаскали - освічений єврей - схвально киває головою, читаючи цих вісім тез. Лише дійшовши до дев'ятої тези, він починає щось підозрювати, а прочитавши десяту, можливо, і зовсім відкине їх набік, зустрівши згадку про Ісуса.

У наступних тезах більш детально написано про риси, необхідні лідерові, який очолить процес оновлення нації.

ї9. Цей лідер повинен вести свій рід від коліна Іаковлєвого, любити народ Ізраїля і присвячувати своє життя служінню Господу, Закону і Пророкам. З одного боку, він повинен розуміти своїх братіїв, які гордяться тим, що в них є зовіт, даний Аврааму, Ісааку і Іакову, і тими знаннями, які вони отримали завдяки Закону, даному на Синаї. З іншого боку, він повинен мати уявлення і про їхню схильність забувати про свого небесного Отця, коли їхнє життя налагоджується, і обирати собі нових богів: любові до грошей, багатства і знань, що дають їм владу над іншими своїми братами.

ї10. Дбайливо вивчивши історію нашого народу, ми дізнаємося ім'я людини, яка втілила у собі ці вимоги, - це Ісус із Назарету, вбитому у Єрусалимі до зруйнування останнього храму.

ї11. Ізраїльські мудреці не могли тоді зрозуміти пораду, яку він дав своїм братам євреям - пораду наслідувати закон у тому, що стосується розуму і серця, і менше потрапляти під вплив зовнішніх обставин, які можуть змінюватися залежно від місця проживання на політичної обстановки навколо євреїв. Ми, євреї, які живуть у 5644 році, можемо чітко бачити, що Ісус - саме та людина, яка нам необхідна. Тільки він сам шукав істинного процвітання для своїх братів і ніс їм мир.

ї12. Сила нашої любові до своїх улюблених братів зобов'язує нас охороняти і прославляти ім'я нашого брата Ісуса та вивчати його Святе Слово, яке записано у Євангеліях. Ці істини необхідно навіювати нашим дітям у школі, необхідно постійно говорити про них під час зустрічей із людьми, а Євангеліє повинно знайти своє достойне місце у наших домівках в одному ряду з іншими священними книгами, що дісталися нам у спадок від наших прабатьків.

ї13. Ми маємо надію, що сповнений праведністю, любов'ю і сумирністю слова нашого брата Ісуса, звернення до наших братіїв, відгукнуться у наших серцях. Любов до правди і доброчесності стане результатом праведності і спасіння. І тоді всі народи та їхні уряди змінять своє ставлення до нас, і ми здобудемо право на існування разом з іншими народами під захистом європейських законів, в основі яких закладений дух нашого брата, котрий віддав своє життя в ім'я процвітання цього світу та перемоги над його гріховністю.

"Основним завданням тез було ще все ж таки не визнання Ісуса Господом", - написав Діліч у зв'язку з публікацією "Тринадцяти тез" у Німеччині. Проте він був радий почути, що єврей назвав Ісуса "нашим братом", і відзначив при цьому, що у "Тринадцяти тезах" невелика община віруючих сформулювала "свій символ віри". [13, с. 39-40]. Питання полягає у тому, що думав із цього приводу сам Рабинович. Можливо, буде не зовсім справедливо вважати, що в тезах Рабинович виклав символ віри, а не просто звернувся до свого народу в намаганні роз'яснити свою позицію та показати, яким чином потрібно вирішувати єврейське питання. Якщо підходити до тез із подібних позицій, то можна припустити, що концепція його віри, якою вона була восени 1883 року, не знайшла в них повного відображення.

У кожному разі можна не вагаючись стверджувати, що Рабинович у тезах звертає велику увагу на ті позитивні соціальні і політичні наслідки, які настануть у випадку прийняття євреями Ісуса.

У травні 1884 року, менше ніж через два місяці після конференції, Діліч отримав можливість опублікувати перші документи месіянського руху. Але ще до цього перші і розрізнені месіянські відомості почали з'являтися у європейській пресі. У березні 1884 року, наприклад, було опубліковано наступне повідомлення: "Єврейськими общинами півдня Росії прокотилася хвиля неспокою, викликаного появою у Кишиневі енергійного реформатора на ім'я Йосип Рабинович. Він проголошує Ісуса істинним Месією і підтверджує свої переконання численними цитатами із Біблії і Пророків. Рабинович - енергійний і яскравий проповідник і вже навернув у свою віру багатьох людей. Єврейська преса встигла вже піддати його анафемі".

Однак першою публікацією, яка дійсно викликати дебати в європейській пресі, була коротка замітка в "Таймс". Вона, крім того, викликала, уїдливий відгук Діліча.

Стаття ця була надрукована в "Таймс" 23 серпня 1884 року і займала всього половину шпальти. Її автором був Дж. Тіткомб, який написав її в Гамбурзі 20 серпня. Тіткомб займав пост помічника єпископа англіканської церкви у північній і Центральній Європі. Під час написання своєї статті він спирався на інформацію, одержану з першої, травневої, публікації Діліча. Тіткомб пише: "понад двісті сімей уже приєдналися до товариства, що називається "Національна Єврейська община Нового Завіту".

У вересні стаття із "Таймса" була передрукована принаймні трьома російськими газетами. Вона стала основою для дискусії, розгорнутої восени 1884 року в 71-му номері "Хамеліца". Рабинович був охарактеризований там як "літній чоловік, який забув усе, чого його навчали все життя". Цей літній чоловік, який "втратив розум", якимось чином все ж таки зумів увести в оману "таку вчену людину, як професор Діліч", котрий є постійним читачем "Хамеліца".

У своєму відгуку на цю дискусію Діліч розцінює як образу той факт, що Рабинович був названий джерелом, звідки "Тайм" одержав інформацію про численність руху, а також називає відвертою неправдою твердження, що Рабиновича ніхто не підтримує. Діліч пише, що у нього немає необхідності звертатися за підтвердженням своїх слів до Рабиновича і посилається на відомості, одержані Вебером під час перебування в Кишиневі 1884 року, який не лише зустрівся там із Рабиновичем та його однодумцями, що стоять на чолі руху, але і на власні очі спостерігав реакцію, викликану серед місцевого населення виникненням руху, а також бачив євреїв, які приходили із віддалених місць спеціально для того, щоб детальніше про нього дізнатися. У статті, написаній 1885 року, Діліч відзначає, що рух охопив не лише Кишенів, але й інші міста, серед них згадує Батум, Єлисаветград, Катеринослав, Бердичів, Житомир та Санкт-Петербург. Це частково підтверджується і статтею, опублікованою восени 1885 року в єврейському журналі "Гамагід", у якій прозвучало застереження проти деякої людини, яка жила у Києві і знаходилася під впливом ідеї Рабиновича.

Заговоривши про "однодумців", Діліч став уразливим для критики з боку євреїв, що із самого початку повернуло дискусію в інший бік. Відкриті зустрічі з цієї проблеми тоді не були проведені, і критерії для визнання людини прихильником руху ще не було знайдено. Тому євреї могли спокійно стверджувати, що 1884 року рух Рабиновича зовсім не мав послідовників. Коли ця проблема виявилася в центрі жорстких дискусій, єврейська преса стала писати зовсім протилежне. 20 січня - 1 лютого 1884 року "Хамеліц" відзначав, що рух, був в будь-якому разі за межами Кишинева, залучив до своїх лав стільки євреїв, що настав час бити тривогу. Наступні кілька місяців також показали, що євреї дуже серйозно стали сприймати Рабиновича, набагато серйозніше, ніж якби він був одинаком. "Новий кишинівський тилець" - так його назвав "Хамеліц" у 71-шу номері за 1884 року. [14, с. 47-48].

Рабинович стверджував, що тисячі його братів у різних куточках країни та за межами виявляли глибокий інтерес до його діяльності, крім того, серед російських євреїв було багато християн, подібних Никодиму, який любив Христа таємно від інших. Як би не було, суспільне обговорення цієї проблеми не могло залишити байдужим російський уряд.

У своєму листі Діличу від 24 жовтня - 5 листопада 1884 року Фалтін пише, що одним із результатів агітації проти руху стало те, що на нього звернули увагу нагорі: документи перекладені російською мовою і відправлені до Міністерства внутрішніх справ та духовних властей у Києві. Крім того, Фалтін додає, що учора, тобто 4 листопада, Рабинович одержав листа з комітету по цензурі із дозволом опублікувати у Росії свої останні роботи, а також ті, які він писав раніше на івриті. Дозвіл був даний, як пише Фальтін, "без будь-яких дій" з боку Рабиновича.

Використання єврейських місіонерських видань для боротьби з юдаїзмом продовжувалося, втім, недовго. У ХХ ст., воно очевидно було визнано неефективним. Принаймні твори керівника чергової новоізраїльської общини І.О. Ебіна, а також його журнал "Израиль - моя слава" у 1910 - 1911 рр. постійно переслідувалися з боку цензурного відомства за "хибний виклад" догматів православної церкви. У цей час, напередодні "справи Бейліса", ідея "виправлення і зближення" була вже зовсім не актуальною. Провідним принципом політики російського самодержавства у єврейському питанні були тепер ідеї, які Д.І. Раскін називає "передфашизмом". [15, С. 433-434].

Відразу після приходу більшовиків до влади активно почала розвиватись видавнича справа.

Одним із шляхів викорінення релігійних вірувань була антирелігійна агітація і пропаганда. Завдяки їм світогляд повинен був поступитися місцем комуністичній ідеології.

Для поширення атеїстичних поглядів друкувалися невеликі за обсягом книжки.

Єврейське населення відрізнялось високим ступенем освіченості. Багато хто вмів читати і знайомився із публікаціями в пресі. Антирелігійна література разом з іншими методами боротьби проти юдаїзму поступово призвела до поширення атеїстичних поглядів серед євреїв України на довгі роки і тільки з початком відновлення єврейського національного життя для поширення месіянських поглядів почалося друкування невеликих за обсягом книжок.

В ці ж роки (і по цей час) месіянськими євреями розповсюджується безкоштовно массовими тиражами брошури та книги, такі як:

1. Мессианская Пасхальная Агада Ця книга присвячена святу Песах. В ній висвітлений текст Пасхальної Агади, який супроводжується цитатами з Старого і Нового Завіту, а також подані тексти пісень цього свята і пояснюється символіка пасхальної трапези . 2. Танах і Новий Завіт - Біблія російською мовою. 3. Соломон Островский. Человек из Назарета В цій книзі розповідається про Ісуса із Назарету, про те яка це була гарна людина, великий учитель та пророк, а також про те навіщо прийшов він у цей світ . 4. Соломон Островский. Кто Истинный еврей? У цій брошурі роз'яснюється, що справжній єврей за своїм духовним становищем, це той, хто особисто відгукнувся на Божий поклик спасіння через Голгофську жертву Господа Ісуса Христа, єврей, котрий вірує в Месію Ісуса. 5. С. Островский. Израиль сегодня и завтра. Ця невелика брошура у стислій, але доступній формі розповідає читачеві про те, чому Ізраїлю належить стати "уделом Бога" - тим засобом, з допомогою якого Святий Бог побажав відкрити Себе Світові, щоб урешті-решт, ввести людство в Тисячолітнє Царство. 6. Э. Денгес. Праздники Господние Автор цієї книги викладає свій погляд на пророчницьке значення біблейських свят у світлі вже здійсненої місії Ієшуа (Ісуса), нашого ходіння в теперішньому часі і майбутньому вічному житті. 7. И.В. Каргель. Руфь моавитянка, или Межи мои прошли по прекрасным местам Тут детально пояснюється біблейська книга Руфь та історія цієї жінки як прообраз Церкви або Нареченої Христової. 8. И.В. Карель. Грех как корень всех зол в этом мире Ця книга про те, що є "гріх", з точки зору Бога та його слова. 9. И.В. Каргель. В каком ты отношении к Духу Святому. На початку книги ми можемо дізнатися про автора цієї та багатьох інших прекрасних книг. Тут І. Каргель, на основі Божого Слова, розкриває нам усю важливість присутності у кожному чаді Божому третьої Особи Божества - Духу Святого та велику можливість переможної дії його сили в нашому житті. 10. И.В. Каргель. Свет из тени будущих благ. В книзі детально пояснюється значення кожної речі, що належить скинії, і зміст, укладений Богом у кожну деталь . 11. И.В. Каргель. Размышления вслух Книга написана у двох аспектах. У першій частині автор показав, як діяв Бог через праведників, пророків та інших особистостей Старого Завіту. У другій частині книги автор розглядає проблеми людей на прикладах учинків героїв Нового Завіту, які актуальні і в наші дні. 12 И.В. Каргель. Толкование на "Послание к Римлянам" В якій він тлумаче Боже слово. 13. И.В.Каргель. Толкование книги "Откровение Иоанна". Цій книзі автор присвятив останні роки свого життя. У ній він детально розглядає книгу "Откровение Иоанна" і роз'яснює читачам план Божий стосовно всього людства. 14. И.В. Каргель. Мессия - освящение наше. Що означає освячення для нас: це процес усього земного життя чи дар, що сходить у момент народження згори. Відповіді на ці важливі питання та про те, як досягти святості, детально викладені у книзі Івана Веніаміновича Каргеля "Мессия - освящение наше". 15. Ристо Сантала. Мессия в Ветхом Завете. На думку автора будь-яка віруюча людина, що вивчає Писання (Біблію), ніколи не скаже, що Ієшуа (Ісус), як Божа Особистісь, вперше з'являється лише в Новому Завіті. Увесь Танах (Старий Завіт) "дихає" Його присутністю та очікуванням Його пришестя. Автор виходячи із серйозного та глибокого вивчення праць єврейських мудреців, відкриває нам коріння нашої віри, без якого неможливо вповні пізнати "таємницю месії. 16. Ристо Сантала. Мессия в Новом Завете (в свете равинистических писаний) Уже судячи з назви можна передбачити, що ця книга - продовження попередньої праці під назвою "Мессия в Ветхом Завете в свете раввинистических писаний", а також глибокого дослідження Слова Божого. Рісто Сантала, описуючи життя Ієшуа (Ісуса), Його служіння, крок за кроком показує нам, наскільки важливо знати своє коріння, щоб "не впасть в различные заблуждения". 17. Ристо Сантала. Апостол Павел, человек и учитель Автор, ґрунтуючись на вивченні рабиністичних писань показує нам, ким був апостол Павел - великим Апостолом чи творцем нової релігії. Ристо Сантала здійснює свої пошуки, спираючись на юдейські джерела. 18. Ричард Бенней. Пища для веры Як наблизитися до Бога? На це запитання береться відповісти д-р Беннет у своїй глибокій і водночас доступній книзі, не тільки збадьорюючи розум і серце читача,але й демонструючи мистецтво роздумів над Словом Божим та його осягнення через спілкування з Богом... Багато хто матиме користь від подібного розгляду принципів і способів цього спілкуванняє. 19. Ричард Беннет. В поисках Бога Перед вами книга, написана людиною, котра вже пізнала сенс і мету свого життя, і звернена вона до тих, хто ще не відшукав цього сенсу. Знаючи і люблячи Слово Боже автор,ґрунтується на Писанні, розкриває перед читачем Божий план спасіння. Бог шукає людину, і всякому, хто шукає Бога,ця книга допоможе зустрітися з Ним. 20. Джони Эрекксон. Джони. Ця зворушлива розповідь про історію молодої дівчини, паралізованої в результаті нещасного випадку. Віддаючи себе цілком у руки люблячого Спасителя, абсолютно в усьому покладаючись на Нього, вона з Божою допомогою знайшла в собі сили продовжити повноцінне життя. Книга дає новий стимул вірі та надії кожного християнина. 21. Джони Эрекксон. Следующий шаг. Книга ця - продовження початої історії, розказаної про себе, про традицію, що сталася в житті тоді ще зовсім юної дівчини. Тепер це швидше роздуми про значення страждань, які спіткали Джооні на нелегкому шляху випробувань. І цей крок, який вона покірно зробила, прийняти волю Божу, наповнив її життя новим змістом. 22. Шофар над Слоном Ця книга подана як навчальний курс для людей, що шукають Бога і сумніваються в Месіянстві Ієшуа (Ісуса), а також для тих, хто дійсно хоче вивчати Писання. Вона буде корисною і для тих, хто пізнав Бога, але ще не утвердився на правильних основах Слова Божого. У цій книзі послідовно і чітко викладається логічність і стрункість усього творіння Бога, а також Його чудесний план спасіння для всього людства і для кожного окремо. 23. Э.У. Тоузер. Стремление к Богу. Е.У. Тоузеру пощастило відкрити для себе секрет душевного спокою і в цій книзі він поділився з нами цим відкриттям . 24. Э.У. Тоузер Ключи к болем глубокой жизни Книга "Ключи к более глубокой жизни" містить ексклюзивне інтерв'ю з Тоузером про долю євангельського християнства. Вона охоплює шість найбільш відомих нарисів і редакційних статей Тоузера, у яких він пильно розглядає багато духовних недоліків і промахи свого часу [39]. 25. Юлия Блюм. Что ты плачешь? Кого ты ищешь? Роздуми про книгу Іова - одну з найдавніших книг Танаху, про шляхи Іова через страждання до зустрічі з Богом [40]. 26. Новая эра в моей жизни Особисті свідчення десятьох ізраїльтян, що зараховують себе до месіанського руху в Ізраїлі; про відкриття, яке вони здійснили у своєму житті. Ця книга відображає справжню, досі невідому сферу життя ізраїльського суспільства. Багато хто може ототожнити себе і своє життя з його образами і подіями, що відбуваються в ньому. 27. Начало мудрості (свидетельствования раввинов) Цей збірник свідчень рабинів. Усі вони визнали Ієшуа (Ісуса) із Назарета Месію Ізраїлю, і майже всі вони зробили це шляхом порівняння Старого і Нового Завітів Біблії, оскільки в Новому збулися всі писання. 28. Эмиль Крамер. Открытые глаза Книга розповідає про багато шляхів і способів вторгнення сатани та його дітища - гріха і, як наслідок - прокляття в житті віруючих людей, а також про тих, хто ще "ходит во тьме". І тільки правда Слова Божого може зробити людину по-справжньому вільною від будь-якого рабства. 29. Рабиндранат Р. махарадж. Смерть одного гуру Рабиндранат Р. Махарадж походить із дуже відомої сім'ї брахманів. Щиро і чесно описує він своє життя, індуїстські звичаї, релігійну практику йоги. Він пише про свої відчайдушні пошуки сенсу життя і внутрішню боротьбу між індуїзмом та Христом. 30. Р. Маккрекен. Давид Барон, Князь в Израиле Книга описує життєвий шлях Давида Барона, єврейського мислителя початку ХХ століття. Він присвятив своє життя тому, щоб довести до свідомості євреїв, що їхній Месія вже прийшов і через Нього вони зможуть отримати прощення гріхів і мир з Господом. 31. Пауль Тейн. Лазарь, выходи! Книга розповідає про те, що події, які відбувалися на наших очах сьогодні, змушують нас по-новому поглянути на значення єврейського народу як народу Божого та нескороминну обраність Богом Авраама, Ісаака та Іакова . 32. Руфь Паксон. Реки воды живой. Автор цієї невеликої книги - відома трудівниця на ниві Божій, яка багато літ працювала в місії в Китаї. У книгу ввійшли бесіди духовного з'їзду місіонерів. 33. Г. Маклин, Р. Окленд, Л. Маклын. Очевидность сотворения мира. Происхождение планеты Земля. Відомо, що будь-яка теорія або гіпотеза може бути визнана науковою лише в тому випадку, якщо вона підтверджується фактами. Мета цієї книги - розглянути та оцінити як біблейську, так і еволюційну концепції проходження світу у зв'язку з наявними фактичними даними. Автори книги прагнуть показати читачеві, що Біблія, як Слово Боже, та навколишній світ, як Його творіння, знаходяться в повній злагоді. 34. В.Гитт. Вопросы первостипенной важности. Ця книга - збірник коротких і зрозумілих відповідей на хвилюючі більшість людей питання відносин з Богом. Для зручності ці питання згруповані за темами. Книга призначена для тих, хто шукає Бога, а також для скептиків і тих, хто сумнівається в Його існуванні. 35. Пауль Тейн. Цар Іудейський. Автор книги - єврей, який пережив концтабір. Він дає чіткі відповіді на запитання, пов'язані з вірою в Месію. Він вчить про божественність Ісуса Христа, про Його діяння, про триєдність Бога, про сенс людських страждань. 36. Корри тен Боом. Убежеще. Книга, що розповідає про долю однієї сім'ї в роки Другої світової війни. Ці звичайні людини відрізнялися лише тим, що їхнє життя було присвячене служінню Богу. Вірні своєму Господу, вони також любили обраний Ним народ. У своєму будинку вони влаштували прихисток, де, ризикуючи життям, переховували євреїв від нацистів - доки їх не знайшли. Їм довелося провести кілька років у концентраційних таборах. 37. Д-р Билли Грэм. Мир з Богом. Доктор Біллі Грем - відомий месіанський проповідник. Його книга покликана привести нас до пізнання Ієшуа - Ісуса із Назарета, Месії Ізраїлю. Книга дає ясне уявлення про новий спосіб життя відродженої людини, підбадьорює, зміцнює і наставляє у вірі. 38. Э. Медерзон. Иаков и Иосиф. Іосифа має для нас особливе значення, тому що в ньому прообразно Є. Медерзон показує нам як Господь робить з Іакова Ізраїля, а життя поданий майже весь шлях Спасителя - від надр Отчих, через приниження та осуд, до престолу Божого. 39. Гин Карсен. Женщина, жена и мать в Священном Писании. Жінки цієї книги не вигадані. Це були люди з плоттю та кров'ю, особистості, які дійсно існували, які з їхнім прагненням и боротьбою, з їхньою надією та честолюбством продовжують жити між нами. Суттєва відмінність між ними полягає в тому, знали вони Бога чи ні. 40. Сэм Бренгель. Помощь на пути к святости. Ця книга написана людиною глибокого духовного досвіду. Вона підбадьорює всіх слабких духом і дає впевненість, що Отець Небесний, який бажає бачити нас у Царстві Своєму, освячує нас у нашому земному житті і робить спроможними жити святим життям у цьому світі. 41. Артур Гук. Сораспятие. У цій короткій брошурі розкривається справжнє значення слів Господа про нехтування себе і що означає "нести хрест свій". 42. Тим Ратвен. Жемчужины. Автор книги - пастор із Нової Зеландії Тим Ратвен - пропонує план для вивчення Біблії, який дозволяє за рік прочитати всі Книги Священного Писання. Місця Писання на кожен день з коментарями та відвертостями автора дають можливість бачити та оцінити Біблію як єдине ціле. А роздуми, дослідження та пошук віршів розвивають прагнення до глибокого пізнання Бога. 43. Уль Тейн. Обанкротилось ли христианство. Відповідь на запитання, яке задає автор цієї книги, веде вглиб взаємовідносин між Церквою Ісуса Христа та ізраїльським народом, намагаючись зрозуміти та пояснити таке страшне явище, як християнський антисемітизм. 44. Юдиф. Юдиф розповідає історію єврейської дівчини, котра жила в Росії на початку ХХ століття. Вона присвятила своє життя Ісусу, її переслідували за ім'я Христа, за Нього вона прийняла смерть. 45. Иосиф Самуил С.Ф. Фрай. Божественность Мессии. Грунтуючись на коментарях мудреців Танаху та єврейської релігійної літератури, автор цієї книги, яка є лише частиною великої праці під назвою "Иосиф и Бенжамин", послідовно викладає свої дослідження про божественність Месії, роблячи висновок, що Ієшуа (Ісус), без сумніву, є Сином Божим і довгожданим Месією Ізраїлю. 46. А. Фрухтенбаум. Еврейство и иудео-христианство. У короткій брошурі обґрунтовується, що юдейство та юдео-християнство не суперечливі поняття, а навпаки, кожне з них доповнює і поновлює інше. 47. А. Фрухтенбаум. Мессианская хрестоматия. У даній книзі розглядається і доводиться, яким повинен бути Месія, ґрунтуючись лише на текстах Старого Завіту (Танаху), оскільки в часи апостолів Новий Завіт ще не був написаний. Важливо зрозуміти, що Ісус досконало відповідає всім духовним вимогам, висунутих до Месії у Старому Завіті. У цій книзі вивчаються тексти Старого Завіту, на яких посилалися Ісус та Його учні. 48. А. Фрухтенбаум. Праздники Израиля. В цій книзі розповідається про дев'ять важливих свят, які нині існують в Ізраїлі і як їх сприймати євреям, які вірять в Ісуса. Эндрю Мюррей. Полная самоотдача и другие лекции. Ця книга складається з 9 лекцій, у яких автор розглядає Слово Боже, ґрунтуючись на Писанні. Ці лекції написані автором виходячи із серйозного і глибокого вивчення та розуміння Слова Божого. Автор показує нам, що таке справжня любов, та яку любов Христос заповідав сповідувати нам. 50. Эндрю Мюррей. Подобно Иисуса. Автор намагається допомогти нам відкрити своє серце і просити допомоги Святого Духу з вірою. 51. Эндрю Мюррей. Пребудьте во Христе. Ця книга написана автором з бажанням допомогти нам знайти необхідний досвід для здорового християнського життя.

Також, в рамках юдео-християнського діалогу вийшла хрестоматія "Христианско-иудейский диалог" (укладник Хелен П. Фрай, 2002р.) [26] та словник-довідник "Иудейско-христианский диалог" (ред. Л. Кленицький і
Д. Вайгодер, 2004р.) [27]. Але ці праці також в основному опираються на теологічні і богословські суперечності.

Привертає увагу стаття професора Відкритого університету Ізраїлю Ори Лімора "Христианская святость и еврейский авторитет" (Вестник еврейского университета N 2 (20) 1999 г.) [28] основного автора і наукового консультанта 6 томів курсу "Евреи и Християне. Полемика и взаимоотношение культур" Израиль, 2000-2006гг. [29] і стаття доктора Сергія Рузера (Єврейський університет в Єрусалимі) "Иудаизм и христианство в израильских гуманитарных исследованиях: модели интеракции" (Вестник еврейского университета N 1 (19) 1999г. Москва) [30].

В 2000 році в рамках серії "Людина. Церква. Держава" видавництво "Свічадо" випустило перший том збірника "Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти" де заслуговує уваги стаття Девіда Новака "Релігійні права людини в юдейських текстах" [31], в 2001 році другий том присвячений юридичним аспектам релігійної свободи із статтею В. Коула Дерема (молодшого) "Перспективи щодо релігійної свободи: порівняльна структура" [32], а в 2004 році третій том присвячений проблемам місійної діяльності Церкви та прозелітизму де вміщена стаття "Месіянський юдаїзм: заперечення ідентичності" Волтера Рігганса [33], а також статті по проблемам міжконфесійного прозелітизму та прозелітизму в міжнародному праві.

З іншого боку в 1997 році вийшов переклад з англійської книги Кай К'єра-Хансена "Иосиф Рабинович и мессианское движение" [12] де більш детально висвітлені не тільки ідеологія месіянського руху, а і історія його становлення. В цьому ж 1997 році видана книга "Пробуждение. Христос и евреи". (укладник Анна Портнова) [35], де зібрані статті, біографії та цитати великих людей з приводу "... самого замечательного еврея из всех - Иешуа (Иисуса), Мессию, Спасителя всех людей на земле", і що нагадує про велике призначення єврейського народу - дати світу Месію, а в 1999 році книга Якова Шульзінгера "Правоверный", автобіографічна розповідь автора як він увірував у Христа.

Окремо слід відзначити праці засновників ідеології, теології і практики месіянських євреїв: Давида Стерна "Еврейский Новый Завет" [36], "Коментарий к Еврейскому Новому Завету" (2004г.) [37], "Мессианский Еврейский Манифест" (2005г.) [38], та четверте видання (2006 р.) навчального посібника по месіянському юдаїзму Данііла С.Джастера "Достигая зрелости" [39], які будуть широко використані в нашому дослідженні, а також навчальні відеолекції Месіянського Єврейського Біблейського інституту (м. Одеса).

Також треба відмітити дослідження месіянських громад доктора Міхаеля Шифмана (в нашому перекладі з англійської) - аналіз цього дослідження ми приводимо в додатках нашої праці, брошуру доктора Семена Глейзера (Німеччина 2002р.) "Мессианский иудаизм. Что это такое?" [40] та його статті в Інтернет-журналі "Записки еврейской истории" (2006г.) "Евангельские евреи", працю Олександра Меня "Что такое иудеохристианство?" [41], та статтю Костянтина Антонова "Особенности самосознания евреев-христиан" [42].

З сучасних антимесіянських видань треба звернути увагу на збірник статей "Еврейская Тора и Христианские миссионеры" (переклад з англійської під редакцією Цві Вассермана) [43], який вийшов в 1995 році; брошуру Ішаі Гіссера "Ловцы душ: правда о миссионерах" (1995р.) [44]; "Евреи и христианство: несовместимость двух подходов к миру" укладник Пінхас Полонський[45]. Назви цих праць, написаних ортодоксальними рабинами, кажуть самі за себе і вони були присвячені тільки теологічним суперечностям традиційного й месіянськго юдаїзму.

У 2005 році вийшла книга відомого польського теолога та історика Юліана Гжесіка "Возвращение. История евреев в свете ветхо- и новозаветных пророчеств", де висвітлені проблеми місії народу Ізраїлю і взаємовідносини його з Церквою, яка називає себе "Новим Ізраїлем", а також відносини різноманітних груп і релігійних течій серед євреїв до Ісуса Христа протягом історичного розвитку.

У 2007 році видана книга відомого протестантського теолога Олександра Болотнікова "Евангелие в ветхозаветном святилище", де автор робить спробу по-новому висвітлити багатогранність служіння в земному святилищі і показує не тільки справджування старозавітних прообразів у служінні Ісуса Христа в небесному святилищі, а й практичну цінність цих істин для повсякденного життя людини.

В 2007 році вийшла книги Хайяма Маккобі "Революция в Иудее. Иисус и еврейское Сопротивление" [96], а також Джейкоба Н'юснера "Рабби беседует с Иисусом" [46] де вже Ісус розглядається з більш толерантних поглядів, усяко підкреслюється його єврейська приналежність та єврейська сутність і все ж таки не сприйняття Ісуса з юдейської точки зору.

В 2007 році видана книга Девида Фридмана "Иисус и Апостолы исполняли Тору" в якій на широкому, по-новому прочитаному матеріалі текстів Нового Завіту, а також інших пам'яток "донікейського" християнства досліджується прихильність християн апостольських часів духу і букві книг Тори та Пророків. Прослідковується вірність апостолів та їхніх послідовників вченню Мойсеєвого Закону, що інтерпретується в новозавітному дусі любові до Бога і ближнього. напротивагу поширеній думці про "розрив" ранньої Церкви з давньоєврейською традицією учення і життя доводиться вірністю цієї Церкви своєму іудейському корінню [49]. У 2008 році Пінхас Полонський видав книгу "Две тысячи лет вместе. Еврейское отношение к христианству", в якій стверджується неможливість суміщення, але вже підкреслюється необхідність усвідомлення доповнюваності.

В цьому ж році вийшла книга Михайла Штереншиса "Три веры в одного Бога. Связь иудаизма, христианства и ислама", у якій говорться не просто про три релігії, а про три варіації віри в одного Бога, особливо у християнстві, оскільки єврейський Танах ввійшов в Біблію як Старий Завіт, а християнський Бог-Отець - це і є юдейський Бог, якого християни розуміють як Бога взагалі.

В цьому ж році вийшла книга "Еврей - кто он?" [48], яка присвячена національному та релігійному визначенню єврейства в прецедентах постанов Верховного Суду Ізраїлю (Укладник адвокат Зєеф Фарбер, "Мосты культуры М. - Гешарим Иерусалим") в котрій глава "Может ли еврей быть христианином?" займає близько ста сторінок и висвічує, як політичний так і релігійний погляд на це питання .

2. ЗМІНИ В ЮДЕЙСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНО-ІСТОРИЧНІЙ САМОСВІДОМОСТІ ПІД ВПЛИВОМ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

2.1. Етносоціальна зумовленість появи нових критеріїв у традиційному теологічному самовизначенні євреїв.

У чому в наш час полягає своєрідність єврейської етнічності?

-- Єврейство означає не лише етнічну, а й релігійну спільність (при не релігійності значної частини, якщо не більшості народу). Що це значить? Те, що євреями себе вважають і визнають не лише ті, у кого євреями були батьки, але і люди іншого походження, які прийняли юдейську віру. У нацистській Німеччини поряд із євреями по крові безумовному знищенню піддавалися "чистокровні" німці, які прийняли юдаїзм. У сучасному Ізраїлі, гери, тобто юдейські новонавернені, у всіх відношеннях прирівнюються до євреїв, і коли у 1985 році міністр внутрішніх справ від партії ШАС Іцхак Перец спробував ввести у посвідчення особи цих людей запис "гер", його ініціатива викликала гнівну відповідь не лише світської спільноти, а й рабинату.

-- За давніми релігійними канонами приналежність до єврейства (не враховуючи новонавернених) визнається родинними стосунками лише по матері, і це положення через низку політичних причин дійсне і в сьогоднішньому Ізраїлі.

-- Історично прийняття іншої релігії, крім юдаїзму, негайно виключало людину із числа євреїв і євреїв діаспори, в Ізраїлі вона закріплена законодавчо.

-- І до цього часу, через півстоліття після відтворення власної держави, більша частина єврейського народу проживає в діаспорі.

-- Єврейський народ, на відміну від багатьох інших народів, складається із етнічних груп, які говорять різними мовами і навіть належать до різних рас. Ядро народу складають нащадки жителів давньої Іудеї, але трьохтисячолітня діаспора і навернення до юдаїзму жителів кількох зарубіжних країн (Хім'яра у Ємені, низки ефіопських країн тощо) призвели до культурного та генетичного багатоманіття в народі. Це гальмує становлення національної самосвідомості євреїв навіть в Ізраїлі.

-- У титульній нації Держави Ізраїль, на відміну від більшості інших країн, самоназва відрізняється від назви країни. Тому достатньо бути громадянином Франції, щоб іменуватися французом, Бельгії - щоб бути бельгійцем, але бути ізраїльтянином не обов'язково означає бути євреєм; у країні існує значна меншість з іншою національною самосвідомістю.

Ідеологи сіонізму - Герцль, Нордау, Борохов, Жаботинський, Вейцман, Бен-Гуріон - палко прагнули до того, щоб створити державу, перетворити євреїв у "нормальний народ". Якщо мрія про створення єврейської держави здійснилася, то ідея приведення народу в норму залишається утопією. Суспільна дискусія "кого вважати євреєм" - важлива діяльність боротьби, яка ще продовжується за нормалізацю. [50, С.5-6].

Перш ніж обговорювати значення єврейської ідентичності в епоху секулярної революції, необхідно з'ясувати, що являє собою єврейська ідентичність взагалі.

Варто виділити ті терміни, що зазвичай використовуються під час опису євреїв. Релігійні, націоналістичні, освічені, расистські - ці визначення вживаються найчастіше. Їх використовують як доброзичливці євреїв, так і їхні недруги.

Думка друзів, так само, як і думка недругів, має велике значення. У всякого суспільства є свої кордони. Яке значення мають ці кордони для євреїв, визначається не тільки євреями, але і тими, хто знаходиться по інший бік національних кордонів. Адже ми являємо собою не тільки те, що думаємо і говоримо про себе, але також і те, що про нас думають і говорять інші.

Іноді ми не усвідомлюємо того, що про себе думаємо і що про нас думають інші. Це знаходиться в підсвідомості і може виявитися тільки через поведінку. Наші дії виявляють те, що ми дійсно про себе думаємо. Отже, якщо ми хочемо зрозуміти природу єврейської індивідуальності, варто звертати увагу не тільки на те, як євреї подають себе, але також і на те, як вони поводяться.

Чи дійсно євреї релігійна група?

Безумовно, це визначення найбільш зручне в країнах Заходу. Якщо це дійсно так, то відпадає питання про двонаціоналізм євреїв. Їхня діяльність асоціюється з діяльністю релігійної громади, що зазвичай сприймається позитивно. Але для країн Східної Європи це визначення не підходить. Тут релігія знаходилась в опалі, а релігійні ідеї вважалися забобонами. Для Ізраїлю визначення євреїв як релігійної групи також неприйнятне, тому що руйнує причину, внаслідок якої виникла необхідність державотворення, адже релігійні братерства не мають потреби у власних країнах.

Правда полягає в тому, що одні євреї вірять у Бога, а інші - ні. Не існує такої релігійної течії, яка б об'єднувала усіх євреїв. Багато хто просто не вірить у Бога, багато хто відкрито не сприймає релігію, багато хто проповідує атеїзм. При цьому єврейська ідентичність цих людей нітрохи не страждає. Вони раді вважати і Зиґмунда Фрейда, і Альберта Ейнштейна своїми одноплемінниками. Спроба визначити євреїв як релігійний клас і нічого більше, зазнала невдачі. Це визначення виключає занадто багатьох людей, у тому числі і євреїв за походженням. Визначення, що не приймає до лав єврейства Теодора Герцля і Голду Меєр, просто неприйнятне. Навіть ті, хто виправдує рабиністичний юудаїзм, наполягають на тому, що єврейство встановлюється по матері, незалежно від переконань.

Ізраїльський верховний суд учинив некоректно, коли позбавив єврейського статусу брата Даніеля, єврея за походженням, який став католицьким священиком [51, С. 277]. Невже не має значення той факт, що під час війни в Польщі брат Даніель страждав як єврей незалежно від його релігійних переконань?

Дійсно, антисеміти ігнорують релігійні переконання євреїв. Для них перехід єврея в іншу релігію не значить нічого. На думку фашистів, ніякі переконання не здатні переробити євреїв.

Цілком очевидно, що якогось гіпотетичного Когана всі, з ким він стикався, стали вважати євреєм перш, ніж довідалися про його релігійні переконання. І водночас цей самий Коган в епоху секулярної революції може вільно обирати, бути йому євреєм чи ні.

Чи дійсно євреї расова група? Із часів Гітлера ніхто так не називав євреїв. Це визначення нагадує про гоніння і концентраційні табори. Євреї пройшли довгий історичний шлях і тепер можуть продемонструвати величезне різноманіття етнічних відмінностей усередині однієї національної групи. Це помітно на прикладі євреїв Західної і Східної Європи, а також країн Середньої і Центральної Азії, відмінності між якими найбільш яскраво виявляються в Ізраїлі.

Але цілком очевидно, що на початку історії в євреїв були наявні певні форми расової відповідності. Це були семітські племена родом із Західної Азії. Вони вважали себе нащадками однієї людини, яку звали Авраам.

У XIX столітті слово "раса" використовувалося для опису людей спільного походження, які поводилися як нація. Але в XX столітті це слово набуло більш точного наукового значення. Критеріями стали не родоводи, а фізичні (етнічні) характеристики.

Після двадцяти століть змішання з рабами, новонаверненими і неєврейським оточенням, споконвічна семітська основа була дуже сильно розведена. А нова хвиля змішаних шлюбів у Європі і Північній Америці ще більше ускладнила будь-яку расову класифікацію євреїв.

Досить дивно (а може бути не так уже і дивно), що реформісти, так само як і прихильники Любавичського ребе, дотримуються біблійного погляду на кровозмішання, вважаючи його небезпечним. Вони також вважають, що євреї мають уроджену схильність до духовності. Навіть якщо людина неєврейської національності через серйозні причини хоче стати євреєм, то її бажання марне. Генетично вона не здатна стати тим, ким їй хочеться бути. З цього помітно, що расові теорії підтримуються не тільки фашистами.

Чи дійсно євреї національна група?

Так гадають сіоністи. Так стверджує Біблія. Так вважають рабини.

У давнину під словом нація розуміли союз племен, що говорять однією мовою і живуть на одній території. За межами Юдеї євреї вважали себе вигнанцями і ніколи не зараховували себе до націй, серед яких жили. Вони вірили, що одного разу повернуться на батьківщину, а вороже налаштоване корінне населення погоджувалося з ними і продовжувало вважати чужинцями.

Але незабаром розпорошення євреїв стало сприяти виникненню нових субнацій. Іврит і арамейська мова поступово зникли. Освоювалися нові території, виникли нові мови. У Північній Європі з'явився ідиш. В Іспанії - ладіно. Арабська єврейська мова об'єднала євреїв Близького Сходу. А перська - стала праматір'ю мови, якою говорять євреї Центральної Азії.

Чи належали євреї, які говорять ідиш і арабською, до однієї нації тільки тому, що так говорилося в Біблії, і тому, що вони вважали іврит мовою релігії? Чи належали вони до різних народів, не схожих як один на одного, так і на своїх сусідів? Об'єднання в сучасному Ізраїлі євреїв Заходу і Сходу нагадує об'єднання на вулицях Бостона англо-саксонської та італійської культур. Якщо й існує сьогодні ізраїльська нація, то її формують нерелігійний іврит, ворожість арабів і "змішані шлюби".

Спочатку євреї були єдиною нацією. Пізніше вони розпалися на кілька невеликих народностей. І сьогодні деякі з них створюють нову націю, яка говорить івритом. Але більшість відмовилася від своєї унікальної мови, щоб прийняти мову свого оточення. В Америці євреї вважаються народністю "білих". Це ті американці, які говорять американською та англійською і яких не можна зарахувати ні до чорних, ні до метисів.

Протягом усієї своєї історії євреї були частиною унікальних націй, які говорять унікальними мовами, незважаючи на те, що в них не було своєї території. Сьогодні національність євреїв визначається мовою, якою вони говорять (російські, французькі та ін. євреї).

Існування націй без своїх територій можливе (наприклад, ідишицька нація - ашкенази). Але нації без мови просто ілюзорні. Громади євреїв, які говорять івритом, формують єдину на сьогодні життєздатну єврейську націю. Ізраїль - єврейська держава. Але не всі євреї є частиною цієї держави.

Ізраїль - це феномен. Його корені знаходяться в діаспорі. Він творіння діаспори. Звичайно, діаспора - це творіння своєї батьківщини за її межами. У неї є свої корені, своя мова. Ізраїльтянам варто ставитися до свого минулого подібно до того, як це роблять американці. Їм варто думати про Європу, Азію й Африку подібно до того, як американці думають про Англію, Ірландію та інші країни Старого Світу. Їм варто прийняти той факт, що їхні родини - вчорашні репатріанти. Їм також варто змиритися з тим, що їхні предки говорили івритом набагато гірше,ніж вони самі. Італійці, які живуть в Америці, згадують свою батьківщину, а ізраїльтяни згадують діаспору. Тому в Ізраїлі так високо цінується Біблія. Надаючи їй особливого значення, перші сіоністи намагалися ігнорувати два тисячоліття розпорошення. Вони намагалися створити ілюзію, що корені сучасного Ізраїлю знаходяться в давньому царстві Давида і Соломона. Але цей зв'язок занадто незначний. Реальні корені Ізраїлю знаходяться у цій надокучливій діаспорі, що не бажає ні зникнути, ні повернутися на історичну батьківщину. Єврейська самосвідомість не може бути природною, подібно, приміром, до самосвідомості англійців, які живуть в Англії. Адже саме створення держави Ізраїль було неприродним. Ніякі племена варварів-завойовників не відкривали його. Створення Ізраїлю було добре спланованим проектом талановитих учених. Частина сучасних євреїв належить до єврейської нації. Але зовсім несхоже, щоб інша частина теж хотіла належати до неї.

Чи дійсно євреї - культурна група? Багатьом нерелігійним євреям подобається вважати себе культурними євреями. Цим визначенням вони хочуть показати, що хоч і не мають більше ніякого стосунку до рабиністичної теології, проте зберігають зв'язок з єврейськими святами, музикою, їжею і символами. Вони можуть насолоджуватися єврейською літературою, виконувати єврейські танці і навіть вивчати єврейські мови.

Культурна прихильність - от що залишилося після того, як прихильність до мови і релігії зникли. Вона збереглася шляхом природного добору. Але культурна прихильність відрізняється від живої культури. Жива культура являє собою злиття мови, стилю життя і повсякденної діяльності. Вона займає своє унікальне місце в житті людей і виключає щось інше. Хасиди розуміють це. В американських євреїв, що їдять мацу і танцюють хору, збереглася прихильність до єврейської культури, але вони не живуть у ній.

Культура більшості сучасних євреїв - це західноєвропейська секулярна культура. У північноамериканській редакції вона і зараз поширюється в усьому світі. У сучасного мистецтва й архітектури немає певної національності. Як і наука, вони належать усьому світові. Такі мови, як англійська, французька, іспанська та ін. об'єднують освічених людей усіх націй. Навіть замкнуті японці відвідують симфонічні оркестри і збирають Ренуара.

Сучасний Ізраїль, із загальнонаціональної точки зору, відрізняється від інших країн. Але, з погляду культури, він не надто відрізняється від Північної Америки. Однакова освіта і мистецтво не можуть спричинити виникнення різних культур. Туристам із кожним роком стає все важче знаходити химерні народи, привабливі своєю незвичайністю. Та й самі корінні жителі вважають принизливим залишатися химерними, хоча вони досить практичні, щоб використовувати свої народні звичаї для залучення туристів. Євреї, які відвідують Ізраїль, надають перевагу Єрусалиму, а не Тель-Авіву. Але найактивніше життя саме в Тель-Авіві.

Деякі євреї зберегли свою національну культуру. Але більшість із них, включаючи й ізраїльтян, стали частиною неєврейської культури. Їхні симпатії на боці західної споживацької культури, що має необмежені можливості. Американські євреї можуть відзначати Песах і вивчати іврит. Але водночас вони можуть їсти китайську їжу, займатися карате і брати уроки французького.

Дехто може шкодувати про зникнення великих давніх культур і про виникнення сучасної міжнародної культури з можливістю вибору. Однак, вони розуміють, що давні культури здатні вижити тільки в ізоляції від усього світу. А нова культура занадто приваблива, щоб відмовитися від неї.

Багато євреїв можуть прийняти іншу культуру, проте, вони все одно залишаються євреями, і багато хто з них високо цінує свою приналежність до єврейського народу.

Отже, цілком очевидно, що єврейська ідентичність включає в себе релігійну, расову, національну і культурну поведінку. Але жодна з них не може повністю визначати її. Для цього потрібне більш широке поняття.

Що ж повинно охоплювати це поняття? Які параметри властиві всім євреям, незалежно від того, чи займаються вони суто єврейськими заняттями чи ні, високо цінують свою ідентичність чи ні?

Найперше, єврейська ідентичність означає відчуття загального походження. Євреї зароджувалися як нація, як етнічний союз племен. Їхній епос, що став згодом і частиною священних писань християнського світу, говорить про те, що в них були загальні предки. Чи були Авраам, Ісаак і Іаков реальними людьми чи ні - не має значення. Євреї сприймали себе (так само, як їх сприймали сусідні народи) реальною нацією, людьми, об'єднаними кровними узами і відданістю родині. Навіть в епоху Талмуда стати євреєм означало не просто перейти в юудаїзм. Це було "усиновленням". Нові євреї розривали всі зв'язки зі своїми давніми родинами і стали вважати Авраама та Сару своїми предками.

Єврейський народ був вигнаний зі своєї батьківщини і став окремою родиною серед нових народів, але не втратив родинного почуття. Не мало значення, де вони жили, якою мовою розмовляли, яку культуру прийняли, яких расових елементів набули - все одно вони, так само, як і їхні сусіди, вірили , що об'єднані кровними узами. Письменники XIX століття, навіть найбільш просемітські, негайно використовували слово "раса" у своїх описах цього явища. Але в XX столітті це слово перестало використовуватися, бо було небезпечним. Завбачливіше було використовувати більш лагідне слово - "споріднення", або словосполучення "сімейне почуття".

Усі євреї, навіть ті, котрим не подобається бути євреями, усвідомлюють, що інші євреї - їхні "родичі". Ті, хто вирішив стати євреєм, як би вони того не хотіли, не отримають тих привілеїв, що даються при народженні. Члени етнічного неєврейського оточення, що так чи інакше пов'язані з євреями, як люб'язно налаштовані, так і недоброзичливці, розуміють цей єврейський родинний зв'язок. Словосполучення "член племені" пояснює, що це поняття менше, ніж національне, але більше, ніж ідеологічне.

Друга категорія єврейської ідентичності - це спільні спогади. Споріднення припускає корені й історію родини. Легенда про євреїв, позитивна або негативна, улаштовує популістську культуру Заходу. Християнство відводить євреям у своїй історії центральне місце. Мусульмани відводять їм менш значну роль. Але обидві ці релігійно-історичні традиції змушують навіть тих євреїв, хто хотів би відмовитися від своєї історії, чи тих, хто просто до неї байдужний, звернутися до свого минулого. Євреї займають значне місце у спогадах усіх народів. Заявити про те, що ви єврей - зовсім не те, що заявити, що ви швед. Кожна дитина знає, хто такі євреї.

Третій параметр єврейської ідентичності - це відчуття небезпеки. Євреї належать до дуже вразливої родини. З якихось історичних причин євреїв оточує жорстокість. Потенційна можливість антисемітизму складає частину єврейської індивідуальності. Вона також входить у самосвідомість неєвреїв, що стикаються з ними. Події XX століття посилили це передчуття. Холокост пов'язав єврейську самосвідомість з такими почуттями, як страх, злість, відданість і гордість. Часто євреї і єврейські лідери скаржаться на підкреслення негативних сторін єврейського існування. Більшість батьків, що намагаються дати своїм дітям єврейську освіту, хочуть, щоб їхні сини і доньки відчували гордість за те, що вони євреї. Очевидно, що всі вони стурбовані тим, щоб хтось не змусив їхніх дітей думати інакше. Потреба в захисті - невід'ємна частина єврейської натури.

"Вразлива спорідненість" - не зовсім точне визначення єврейської ідентичності. Але воно більш вірогідне, ніж "релігія", "раса", "нація" чи "культура". Більш прийнятне визначення - "народ". Перевага цього поняття полягає в його невизначеності. Завжди можна зробити так, щоб воно означало саме те, що вам вигідно. Це поняття більше стосується міжнародних відносин, але воно не дає ніякого пояснення. Якщо "народ" може бути вразливою міжнародною родиною, - чудово.

Єврейська ідентичність - це не загадка. Це не таємниця. Вразлива спорідненість може існувати де завгодно. Наприклад, у циганів. Щоправда, вони знаходяться на нижчому соціальному щаблі, і нам би не хотілося проводити паралель. Але ж і вони - менше, ніж нація і більше, ніж економічна група. І вони розуміють, що, заявляючи про себе, вони накликають на себе небезпеку.

Мононаціональна єврейська родина, та й змішані родини, які тяжіють до єврейства, мають одну несподівану перевагу : у тому чи іншому вигляді вони переживають почуття певного національно-суспільного напруження, небезпеки. Небезпека може бути стимулом соціальної активності. Вона створює певний рівень постійної соціально-психологічної тривоги і змушує замислюватися про оточення. Небезпека навчає майстерності виживання. Вона змушує завжди мати альтернативу тому, що ви робите в даний момент. Виходить, що прихований антисемітизм - одна зі шкіл виживання в сучасному світі.

Звичайно, значення єврейської ідентичності не може полягати тільки в позитиві нервозності. Необхідно, щоб була альтернатива подібному стану речей, щоб не з'явилася загроза Холокосту.

Отже, що є цінного в єврейській ідентичності? Що є цінного в тому, щоб належати до племені, яке постійно живе в небезпеці, і прирікати інших на таку саму долю?

Юдаїзм - це вчення. Не тільки єврейське вчення, але також і вчення про євреїв. Зокрема, це вчення про цінності єврейської ідентичності.

Рабиністичний юдаїзм - це традиційне виправдовування єврейської ідентичності рабиністичними вченими. Він обіцяє нагороди за те, щоб бути євреєм, не тільки в цьому житті, але й у наступному. Відповідно до нього, Ягве, єдиний Бог усього світу, обрав євреїв, щоб вони були його особливим народом, і обіцяв їм божий захист, остаточну перемогу підсумку і нагороду в наступному житті. Подібними привілеями він не наділяв більше нікого. Євреї на це, у свою чергу, відокремлювалися від інших народів і їхніх фальшивих богів, установлювали, як обраний народ, режим священиків і дозволяли Ягве використовувати себе як рекламу його могутності і тріумфу.

Внеском Ягве в договір з євреями була надія, що євреї стануть живим нагадуванням існування Бога, драматичним свідченням його могутності і справедливості.

Рабиністичний юудаїзм доводить, що Ягве зацікавлений в євреях. Вони були його рекламою на землі. Вони були живим свідченням його влади і могутності. Вони були очевидцями його справедливості і жалості. Подібно до того, як в історії порятунку євреїв з єгипетського рабства єгиптяни довідалися, хто такий Ягве і на що він здатний, уся єврейська історія розповідає про його безмежну владу на землі.

Але віра людей була випробувана не тільки скептицизмом секулярної революції, але й подіями всієї єврейської історії.

Євреї найменше підходили для прославляння будь-якого честолюбного божества. Широке поняття гріха, яким оперували священики і рабини, дозволяло їм видавати "поразку" за "перемогу". Рабини говорили, що всі свої покарання євреї отримували за гріхи; якби вони все робили правильно, вони б завжди і в усьому перемагали. Коли це пояснення ставало марним, їм говорили, що чергові нещастя були перевіркою їхньої віри. Майбутній остаточний вирок буде в іншому світі. Але Месія так і не прийшов. Віра сотень поколінь була даремною.

Ще на зорі єврейської історії життєвий досвід євреїв перестав співпадати з ідеологією правлячих кіл. Офіційні кола представляли євреїв посланцями всемогутнього Бога на землі. Але в дійсності долею були даровані поразки, страждання і смиренність, або, принаймні, постійне підпорядкування чужинцям. Пропаганда національного офіціозу говорила про тріумф євреїв. Але їхні сусіди бачили тільки деградацію. Щоб зберегти віру своїх предків, євреї повинні були від багато чого відмовитися. Вони були змушені ховати свою злість і розчарування.

Найобразливішим із усього цього було те, що вороги євреїв досить добре пояснювали їхні страждання. Християни і мусульмани вважали, що Бог відвернувся від євреїв тому, що вони відцуралися дійсного пророка. Страждання євреїв були заслуженим покаранням за їхнє заповзяте неприйняття нових пророків. Якщо вони страждали більше від інших, виходить, вони це заслужили. Як обраний Богом народ, вони, як ніхто інший, повинні були вітати справжнього посланця Бога. Якщо Бог і залишив їм життя, то тільки для того, щоб продемонструвати, що вони більше не були обраним народом. Їх зберегли як живий доказ того, що трапляється з невіруючими. На думку християн, євреї, як обраний Богом народ, отримали саме те, що заслужили.

Життєвий досвід євреїв і їхня теологія не співпадали. Мрії про майбутню винагороду в прийдешньому світі не могли приховати хворобливої дійсності. Єврейська історія не має нічого спільного з будь-яким розумним поняттям обраності. Вона ніяко не пов'язана з добрим і співчутливим Богом. Рабини стверджували одне, а дійсність була зовсім іншою. Молитви говорили про існування Бога, а життєвий досвід показував зворотне.

У спробах реально взаємодіяти з дійсністю розвинулися дві особливості єврейського характеру і склалися дві традиції. Перша особливість і перша традиція, офіційна, була набожною і релігійною. Вона полягала в тому, щоб молитися Богові і виправдувати його поведінку, реагуючи на кожну нову катастрофу більш частими молитвами і приділяючи більше уваги дотриманню ритуалів. Інша особливість і традиція були неофіційними і народжували скептицизм і злість. Ця традиція не довіряла авторитетам і навчалася глузувати з абсурдності речей. Жалість і сміх - два протилежних почуття. Вони виходять із двох протилежних реакцій людини на небезпеку: смиренності і протистояння.

Перша традиція відображала позицію рабинів. У часи цензури і залякувань вона монополізувала літературу. Вона створила безліч молитв, Біблію і коментарі Талмуда - все те, про що євреї думають як про "щиру єврейську традицію". Її герой - учений, який шанує Тору, який іноді і сумнівається у справедливості Бога, але завжди знаходить якусь причину, що виправдує його. Безневинні веселощі, подібні до хасидських танців, ще, можливо, і дозволені. Але глузування і скептицизм - далекі від його природи. Це все те, що лежить в основі смиренності.

Друга традиція - це "прихована" поведінка євреїв. Оскільки вона була протилежною до рабиністичної, вона ніколи не виявлялася відкрито. Вона злилася з народними звичаями і гумором. Але вона допомогла сформувати єврейську індивідуальність, з якою багато хто з нас добре знайомий. Героями цієї традиції були злі пересмішники, які висміювали владу, але корилися їй, хоч і неохоче, тому що вони все-таки повинні були це робити. Вони воліли сміятися, а не молитися .Ідишський гумор - найбільш яскрава спадщина цієї традиції. Якби в цієї традиції було гасло, воно звучав б приблизно так: "На що мені скаржитися? Адже я ще живий".

Просто освіченості для цього недостатньо. Ніяка християнська або мусульманська академія не готувала подібних баламутів. Талмудичні коментарі загострюють здатність людини логічно мислити. Але вони не примушують збиткуватися над долею і кидати виклик владі. Без злості і скептицизму можна отримати лише блискучі знання фундаменталізму. Рушійна сила сучасного єврейського інтелектуального духу, хай він використовується для виправдання капіталізму, марксизму, психоаналізу або сіонізму, - це глибокий гнів. Це люта відмова прийняти неприйнятне, молитися тому, що не варте благання, називати справедливістю несправедливість. Це тверде переконання в тому, що релігія і смиренність нероздільні. Не можна просто пасивно приймати світ, що змушує нас страждати. Йому варто кинути виклик.

У XIX і XX століттях місце рабинів зайняли вчені. Деякі з них були просто допитливими академіками. Але деякі перетворили мислення сучасного світу. Фрейд, Маркс і Ейнштейн допомогли змінити погляд на природу, що підтримувався рабиністичним юдаїзмом та іншими традиційними релігіями. Це звучить іронічно, але в основі їхнього нового погляду на світ був життєвий досвід єврейського народу.

Для "прихованої" традиції секулярна революція була одним із перших благ за багато століть. Тепер євреї могли вільно говорити про те, у що вірили. І вони не обмежувалися жартами у приватних бесідах. Скептицизм і агностицизм були в дусі часу. Розум і почуття достоїнства вимагали цього.

Якщо середні віки були ерою офіційної традиції, то XIX і XX століття - розквітом неофіційної. І справа не в тому, що одна з традицій молодша за іншу. Вони просто різні.

Дві єврейські філософські традиції реально існують. Вони йшли пліч-о-пліч і завжди конкурували одна з одною. Вони звернені до різних особистостей і темпераментів. Деякі євреї намагалися прийняти обидві традиції і страждали від суперечливості. Інші дотримувалися якоїсь однієї, хоча насправді вірили в іншу. Але всі вони змушені були підкорятися доти, поки рабини були при владі.

"Прихована" традиція досить сильна, але на відміну від рабиністичної вона не така явна. Не існує літератури, яка б чітко визначала її і говорила про її існування. Немає загальновідомого зібрання книг, наприклад таких, як Біблія, які б містили її.

Єврейська ідентичність заснована на життєвому досвіді, а не на рабиністичній ідеології. Не вивчення Тори призвело до скептицизму, глузування, гумору і нервового честолюбства.

На деякий час секулярна революція відвернула думки євреїв від "незаслуженої" долі. Завдяки політичній емансипації в Західній Європі покращилося становище євреїв, для них відкрилися нові шляхи до волі і влади. Поки секулярний світ продовжував змінювати рабиністичну теологію, поліпшення становища євреїв призвело до того, що вони перестали думати про свою унікальність. Нова ейфорія загальних і космополітичних надій охопила уяву нерелігійних євреїв. У світі наукового гуманізму Бог і єврейська індивідуальність були б непотрібні. Вони просто відійшли б на задній план. Для звільнених розсудливих громадян майбутнього залишатися євреями було б усе одно, що залишатися релігійними.

Але виникнення нерелігійного антисемітизму змінило всі очікування євреїв. Для нерелігійних антисемітів, навіть для тих, хто ненавидів релігію і нехтував християнством, єврейство продовжувало мати важливе значення. Насправді це стало ключем до розуміння історії людства.

Відповідно до поглядів і теорій цих антисемітів, євреї, особливо секулярні, були диявольським уособленням усього поганого в сучасному світі. Їм здавалося, що євреї "створили" капіталізм і комунізм, євреї змінили моральні засади цивілізації. Одні ставили гроші вище чесності, інші волю - вище родини. Капіталізм і комунізм розділили неєвреїв і змусили їх воювати один з одним, а не зі "справжнім" ворогом - євреєм, що ними маніпулював. Для багатьох євреї за століття "розуму" стали ще страшнішими монстрами, ніж вони були за століття "релігії".

Перед загрозою нового антисемітизму євреї відмовилися від ідеї універсалізму. Почуття гідності і бажання вижити відродили їхній інтерес до єврейської індивідуальності, але не до релігії. Якщо людські істоти стали менш розумними, ніж вони були колись, значить і всесвіт не такий упорядкований, а більш хаотичний. Спроба релігійних людей зберегти слово "Бог", перетворивши його на невизначений символ, були нелогічними. Якщо було невартим заперечувати своє єврейське походження перед ворогами, значить однаковою мірою було негідним дякувати Бога за своє єврейство.

Ніяка інтерпретація єврейської історії не здатна виправдати Холокост. Навіть коли пройде час і ця подія стане історією, неможливо і неприпустимо буде забути це безжалісне винищування шести мільйонів євреїв за кілька років у самому центрі Європи, де безліч людей були прихильниками здорового глузду і почуття власної гідності. Якщо люди не заслуговують довіри, то невже її заслуговує Бог?

Холокост - похмуре свідчення байдужості всесвіту до незаслужених страждань людей, а також до незаслужених благ. У XX столітті євреї довідалися, що нагорода за віру і смиренність - це розпач і приниження. Єврейський народ, офіційні кола якого протягом двох тисячоліть декларували, що історія євреїв - це доказ існування Бога, переконався, що Бога не існує.

У часи секулярної революції євреї першими від інших народів, зрозуміли, що давнє богослов'я було лише хворобливою ілюзією. Воно спонукало євреїв бути пасивними і вдячними, коли їм випадало бути рішучими і діяти активно. Якщо колись якийсь народ помилявся, то це були саме євреї. Народ, який, як припускають, відкрив "Бога", був хворобливим свідченням того факту, що божої справедливості не існує. Ні в якій іншій історії народу не було таких великих розбіжностей між ідеологією і життєвим досвідом.

Єврейська індивідуальність тісно пов'язана зі спогадами єврейського народу. А спогади євреїв - це енциклопедія причин для скептицизму, агностицизму і боротьби. Релігійна традиція єврейського істеблішменту, що перебуває в конфлікті із життєвим досвідом, доводить правильність гуманістичного підходу. Бути євреєм і реально підходити до історії єврейського народу - ось шлях до розуміння необхідності гуманістичного підходу до життя і необхідності здорового глузду та достоїнства. Юдаїзм (як ми вже помітили на початку) - це вчення про цінності єврейської індивідуальності. Релігійний юдаїзм вважає її цінною з релігійної точки зору. Новий іудаїзм вважає її цінною - з гуманістичної.

Гуманістичний юдаїзм вимагає "нового" погляду на єврейську історію. Це означає, що потрібно відмовитися від традиційного опису того, що нібито почувають і у що нібито вірять євреї. Необхідно вміти відрізняти життєвий досвід від пропаганди, дійсність від офіційної ідеології. Звертати увагу не стільки на релігійні ідеї, скільки на дійсні вміння, що розвинулися в євреїв у процесі боротьби за виживання.

Месіянський юдаїзм пропонує інше бачення.

Ще 1885 року англієць А. Сафір говорив про важливість кишинівського месіянського руху, відзначаючи при цьому, що йому необхідно оцінювати не за чисельністю, а за внутрішнім змістом. Хтось може розглядати подібний перехід як спробу оправдати нечисленність руху, зосередивши увагу на іншому боці питання. Але для самого Сафіра це означало набагато більше. Він відзначав, що під час проведення місіонерської роботи в єврейському середовищі занадто мало уваги звертає на той факт, що Ісус прийшов до євреїв не ab extra, тобто не звідкись із зовні. Сафір підкреслював, що питання, чи дійсно Ісус є Месією і Господом - це не стільки питання, на яке повинні спільно відповідати християнська церква і євреї, але найперше питання суто єврейське. Над євреями за словами Сафіра, нависло переконання, що стати християнином означало те саме, що перестати бути євреєм, немовби єврея відривали від рідного коріння і намагались прищепити до іншого.

Навіть німецький богослов Неле Руа, який у цілому критично ставився до діяльності Рабиновича, визнавав, що той відкрито порушив питання про прийняття євреями християнства і примусив говорити про Христа єврейську громадськість [52 с.153].

Завдяки Рабиновичу питання про Ісуса набуло актуальності у єврейському середовищі, дратуючи тим самим не тільки ортодоксальних євреїв, але навіть євреїв Гаскали. Крім того, він ускладнив життя віруючим євреям, причому і тим, хто бачив у християнстві єдину можливість позбавитися своєї єврейської спадщини, і тих, хто прийшов до віри щиро, повіривши у Ісуса, однак не мав можливості дотримуватися національних традицій через протидію християнського оточення. Проте його спроба привернути християн-неєвреїв до обговорення проблем, які, як він вважав, були першочерговими для євреїв, увінчалися успіхом. Особливої подяки заслуговує Ф. Діліч за ту величезну допомогу та підтримку, яку він надав Рабиновичу, хоча і вважав, що Рабинович занадто далеко зайшов у прагненні зберегти юдейські звичаї, наприклад суботу й обрізання.

За незначним виключенням до Рабиновича ніхто не намагався піддавати сумніву пануюче серед євреїв уявлення, що, приймаючи християнство єврей переставав бути євреєм. Рабинович піддавав сумніву це переконання. Подібним чином він протестував проти того, щоб його прагнення зберегти єврейські звичаї надмірно тягло за собою звинувачення у законництві. Для багатьох супротивників Рабиновича, які хотіли очорнити будь-яким способом найпростішим було, та й досі залишається, просто приклеїти йому цей ярлик. Однак це звинувачення буде надто поверховим, якщо не навісити цей ярлик і на всіх євреїв-християн; більше того, євангельське християнство теж має свої писані і неписані закони, із чого випливає, що законництво являє собою небезпеку не тільки для віруючих євреїв, але і для всіх. Неоціненне значення діяльності Рабиновича насамперед полягає у його наполегливій вимозі визнати той факт, що повіривши в Ісуса, він не перестав бути євреєм, що його єврейська самосвідомість не потонула, коли він приймав хрещення, і що віруючий єврей має право жити так, як це прийнято у євреїв. Оскільки його віра базувалася на новозавітному вченні, що будь-яка людина буде судима за своєю вірою, і на біблейському вченні про Христа, тобто на переконаннях, до яких він прийшов у результаті прийнятого ним після повернення з Палестини глибокого вчення Нового Завіту, він зміг переосмислити питання, пов'язане із дотриманням національних звичаїв, на більш серйозному рівні. Отже, християни-неєвреї повинні були визначитися чому вони не хотіли надати євреям таку саму свободу в тому, що стосувалося Закону, яку надав їм Павел. Рабинович прагнув отримати цю свободу, але водночас він не звинувачував і тих євреїв, які вирішили асимілюватися у християнській церкві. Рабиновича не можна звинувачувати в тому, що йому не вдалося створити дієву єврейську християнську общину із можливістю для всіх її членів приймати причастя, хоча він так мріяв про її створення. Прийнявши хрещення, він показав, що для нього було важливо стати частиною Вселенської Церкви Христа, не стаючи при цьому членом будь-який із існуючих деномінацій і не відмовляючись від свого єврейського походження.

Звичайно ж, на багато уявлень Рабиновича сприяв вплив часу, у який він жив, однак основні його ідеї досить актуальні для християн усіх національностей. Якщо раніше християни могли стверджувати, що створення єврейської християнської церкви було не бажаним і нездійсненим через те, що у євреїв не було власної держави, то тепер цей аргумент утратив свою силу, принаймні в Ізраїлі. Ми не збираємося поглиблювати це питання, а лише відзначимо дивовижну схожість між тими проблемами з якими у наші дні стикаються месіянські євреї в Ізраїлі та християни - євреї в усьому світі (в тому числі і в Україні) і проблемами, які сто років тому намагався вирішити Рабинович. З одного боку, сьогодні спостерігається розвиток християнського єврейського богослов'я, в середині якого ведеться серйозне обговорення різниці теоретичних проблем. З іншого боку, керівники єврейського християнського руху часом висловлюють жаль з приводу містичного, безглуздого і суперечливого характеру віри месіянських євреїв через недостатню увагу до вивчення Писання.

Д. Джастер, американський месіянський єврей, який зробив спробу закласти основу богослов'я месіянських євреїв, визнав, що, "месіянський юдаїзм - як немовля, котре ще не зміцніле, щось белькоче і робить перші кроки" [53 с. 155]. Коли робляться спроби встановити зв'язок між месіянськими євреями і першими віруючими євреями, не слід забувати діяльність Рабиновича. Він прагнув того самого, чого прагнуть вони, і міг із богословських позицій осмислить досягнуті результати. Його любов до Ізраїлю і своїх єврейських братів знаходилася у тісному зв'язку з любов'ю і вірою в Ісуса як у Месію. Пам'ятаючи про Нього, він критично ставився до своїх сучасників - євреїв та уникав романтичних надій на швидке духовне відродження Ізраїлю, хоча водночас його любов до єврейського народу через це ніяким чином не стала меншою, а надія на спасіння Ізраїлю не похитнулася.

2.2. Виникнення месіянського руху серед євреїв та основні етапи його розвитку.

На початку нашого дослідження ми розглянемо факти та обставини, що підтверджують можливість проникнення в єврейське середовище Правобережної України та Білорусії відомостей про вірування месіянських конфесій і соціальних груп, виходячи з тієї релігійно-політичної ситуації, яка склалася у християнському суспільстві даного регіону до другої половини
ХІХ ст. Для цього не менш важливими, з точки зору проблеми, що розглядається, є також ті зміни, які відбулися до того часу в єврейському суспільстві Східної Європи. У другій половині ХVІІ ст., у даному регіоні широко поширилося вчення послідовників Шабтая Цві, який проголосив себе Месією. Після навернення останнього до ісламу в середовищі його прихильників стали розвиватися вчення, що закликали євреїв переходити до ісламу та християнства, таємно дотримуючись при цьому також і власних обрядів. Деякі з лідерів цього руху стали сповідувати нову релігію, що об'єднувала з їхньої точки зору, все істинне та богоугодне, що лишилося у трьох богоугодних культах. Голова сабатианської общини міста Саллоніки Барухія Русо (1677-1720), згідно із відомостями Боруха Явана, закликав своїх послідовників "поєднати три релігії: євреїв, Ишмаеля та християнську, щоб зробити з них єдину колісницю". Доктрина Барухії поширилася серед євреїв Речі Посполитої. В 1772 році львівський бейт дін (рабинський суд) передав херему (відлучення від общини і синагоги) послідовників Шабтая Цві і Барухії.

До першої половини ХVІІ ст. належить свідчення про появу прихильників цієї секти на Поділлі. Лідер найбільш масового єврейського месіянського руху другої половини ХVІІ ст. Яків Франк, перший етап діяльності якого (1756-1759) відбувався на Поділлі і в Галіції, проголошував себе послідовником Барухії та проповідував його вчення. Він закликав своїх прихильників навернутися з початку до ісламу, а потім до християнства. Є підстави гадати, що схожих синкретичних поглядів дотримувався великопольський земський рабин (ав бейт дін га медіна - член рабинського суду) Яків Мордехай га Коген, який в 1731 році приймав у себе лютеранських місіонерів і, розмовляючи з ними, розповідав, згідно із розповідями останніх, що Ісус був Месією істинним і хоча він приходив у цей світ насамперед для гоїв (неєвреїв), євреї також повинні йому молитися. Він пророкував, що в
1740 році прийде єврейський Месія і сини Ізраїля разом із народами світу навернуться до нової істинної віри, яка близька до вчення християн.

Згідно із свідченнями християнського місіонера Давида Кіркгофа, що належить на думку Яна Доктура, до 1759 року, у Польщі, Молдавії та Валахії нараховувалось не менше 15 тисяч євреїв, в тому числі близько 50 рабинів, вважавших Ісуса із Назарета Месією і бажавших охреститися. Їх при цьому цікавило питання, яка церква найбільш близька до істинної віри. Але через переслідування з боку юдеїв у них не було часу розібратися, і їм довелось вдатися до католицизму. Дане повідомлення, безсумнівно, описує сабатианський рух, очолюваний Яковом Франком. При цьому, з точки зору нашого дослідження, цікавий той факт, що сектанти намагалися з'ясувати різницю між християнськими конфесіями. Через них деякі відомості про вірування останніх могли потрапляти в єврейське середовище.

Наприкінці 50-х років ХVІІІ ст. на Волині був популярний Моше Давид, "баал шем" (знавець таємних знань та інших символів Бога), який писав амулети, що містили зображення хреста. Відомо при цьому, що він досить несхвально відгукувався про франкістів. На думку Х. Вершубського ставлення цього баал шема до християнства принципово відрізнялося від того, яке проповідувалося послідовниками Якова Франка, котрі бачили в ньому, насамперед, одну зі старих релігій, що повинна буде звільнити місце для нової істинної віри. Напротивагу їм Моше Давид, залишаючись юдеєм, щиро симпатизував християнству і схилявся перед чудотворною силою його культу. Вершубський вважав також, що Моше Давид був пов'язаний із сабатианськими колами на Поділлі, і його християнські симпатії пояснюються насамперед впливом синкретичного вчення Барухії.

У хасидській літературі збереглося декілька оповідань, що дозволяють припустити певний вплив вищезгаданих синкретичних сект на Бешта та його послідовників. Згідно з одним рукописом - "Шивхей га Бешт" - Ісраелю Баал Шем Тову приснився Шабтай Цві і спокушав його відступити його від істинної віри, а потім запроторив рабі Ісраеля в пекло, де він опинився поруч з Єшу га Ноцрі. Необхідно звернути також увагу на той факт, що розповідаючи цей сон своїм учням, рабі стверджував, що в Шабтаї Цві була іскра Месії. Один із Хасидських переказів розповідає про те, як Бешт вилікував рабина, якому під час читання молитви Шма постійно з'являвся образ Ісуса. У життєписі основоположника хасидизму наводиться також оповідь про те, як рабі Ісраель, який збирався розпочати вечірню молитву Йом Кіпура (єврейський новий рік), побачив коло синагоги старого священика, "вийшов йому на зустріч. І почав рабі говорити з ним. Розпитав про його здоров'я і так розбалакався з ним, що зайшов у його дім". В іншому місці розповідається "Бешт побачив здалеку священика.. Підійшов до нього, почав говорити з ним і ходив з ним туди-сюди. Після цього привів його у свій дім, запросив його сісти та пригощав його вином". Хоча сам Бешт в обох цих випадках пояснював свій вчинок турботами про благо єврейської общини, в його щирості можна засумніватися. Принаймні хасидська традиція свідчить про те, що випадки спілкування рабі Ісраеля та християнських священників за закритими дверима віч-на-віч мали місце.[54, с.186-189].

Усі наведені вище факти свідчать про те, що особливості релігійно-політичної ситуації на Правобережній Україні і в Білорусії другої половини ХVІІ - ХVІІІ ст., а також месіянські хвилювання у єврейських общинах сприяли у низці випадків певному зближенні юдеїв та християн і виникненню між ними нетрадиційних форм співробітництва. Це, у свою чергу, дозволяє припустити існування деяких релігійно-культурних взаємовпливів, наслідки яких не могли не позначитися на вірування та обрядах хасидів, оскільки до цього руху на кінець ХVІІІ - поч. ХІХ ст. приєдналася значна частина євреїв регіону, що розглядається.

Православна церква до початку ХІХ ст. не проводила якоїсь цілеспрямованої програми серед євреїв. Будь-який прояв новонаверненими інтересу до положень своєї колишньої релігії сприймалося підозріло і каралося. Становище змінилося за царювання Олександра І. У березні 1817р. був опублікований указ про заснування Комітету опікунства ізраїльських християн. В указі говорилося про те, що новонавернені "відгороджуючись від своїх побратимів християнською релігією, позбавляють усякого з ними співтовариства і не тільки втрачають право на їхню допомогу, але й накликають на себе різні з їхнього боку гоніння". Тому з метою полегшення долі охрещених і для того, щоб спонукати інших наслідувати їхній приклад, були засновані Товариство ізраїльських християн та Комітет опікунства ізраїльських християн, покликаний спрямовувати діяльність цього Товариства, до якого повинні були ввійти християнізовані євреї, причому з усіх діючих на той час у Росії християнських конфесій. Кожна релігійна група могла мати свою церкву і пастора. Товариству надавалося право на вибране самоуправління, його члени повинні були обирати зі свого середовища двох "начальників" і чотирьох "засідателів", які діяли під контролем петербурзького Комітету опікунства. Практично, мова йшла про створення принципово нової організації, що об'єднувала б усі християнські конфесії, але складалася при цьому суто із охрещених євреїв.

Ідея його створення, що виникла у дворянських колах Санкт-Петербурга, через навернення "цих паразитів" до християнства заради великого зиску поступово звільнити від юдеїв Західний край - ще раз підкреслює релігійний бік нетерпимості євреїв у Росії. Товариство було створено іменним указом від 25 березня 1817 року. "про заснування Комітету для всіх навернених до християнства євреїв та про дарування їм прав і вигід, відведенням на поселення земель у південних і північних губерніях" [55, с. 120-121]

У члени Товариства приймалися також і євреї - іноземні піддані. "Ізраїльські християни" повинні були оселятися на спеціально виділених для них місцях. Земля знаходилась в общинному володінні, членам Товариства дозволялось "розводити усілякі поселення, міста і містечка", сторонні мали право оселятися в них лише за рішенням общини. Новонаверненим дозволялося займатися землеробством, ремеслами, торгівлею (на території всієї імперії), засновувати промислові підприємства. Вони звільнялися від місцевих податків і повинностей. Члени Товариства та їхні діти повністю звільнялися від військової служби. Контроль за діяльністю Товариства був покладений на Петербурзький Комітет опікунства ізраїльських християн, причому було вказано, що "ніяке місцеве начальство там, де Товариство оселиться, не буде мати ніякої влади над ним і втручатися у справи його". Комітет повинен був подавати звіт про свої дії і витрати безпосередньо імператорові. До його складу входили діячі Російського біблейського товариства, заснованого 1813 р., з метою поширення християнського вчення серед народів імперії та реорганізації релігійного життя. Голова Російського біблейського товариства, міністр духовних справ і народної просвіти та одночасно обер-прокурор Синоду князь О.М. Голіцин, який завідував також усіма єврейськими справами, очолив Комітет опікунства ізраїльських християн. Самих "ізраїльських християн" у столиці представляв особливий виборний агент. У 1818 р. Комітет опікунства ізраїльських християн розпочав свою діяльність. З метою знайти підходящі для поселення землі до Новоросійського краю був відправлений надвірний радник Г. Мізко. Пізніше він був призначений попечителем Товариства із постійним перебуванням у м. Катеринослав (Дніпропетровськ). Було вирішено виділити хрещеним євреям 26 тисяч десятин землі, конфіскованої у маріупольських греків як "надлишок". Через чисельні протести колишніх господарів землі перейшли у розпорядження Комітету лише 1821 року. З метою пропаганди християнства серед євреїв і роз'яснення завдань Товариства ізраїльських християн Комітет видавав книги (був випущений, зокрема молитовник мовою ідиш). Серед видань Товариства - один з основних катехізисів "ізраїльських християн" (В. Левенвальд, "Вероисповедание израильского христианина" - СПБ., 1832) з паралельними текстами російською та ідиш. Однак єврейське населення, незважаючи на безпрецедентні пільги, здебільш не відгукнувся на заклик Комітету. Число тих, хто подав заяви про вступ до Товариства ізраїльських християн було зовсім невеликим, причому найбільшу частину складали швидше за все ті євреї, які прагнули заради отримання пільг видати себе за хрещених євреїв.

1824 року діяльність Комітету була призупинена, а Товариство ізраїльських християн 1833 р. було скасовано. Провал діяльності Товариства спонукав Миколу І перейти до політики, спрямованої на зруйнування основ єврейського релігійного життя з середини. На початку 1880-х років, особливо після погромів 1887 р. на півдні Росії, деякі представники асимільованої єврейської інтелігенції звернулися до ідей християнства. 1880р. Я. Гордін створив "Духовно-біблейське братство", що проіснувало близько десяти років. Тоді ж в Одесі утворилася група месіянських євреїв "Новий Ізраїль".

Відомий єврейський історик С.М. Дубнов писав, що на початку 80-х років новий хор голосів, що кликали "додому", до національних ідеалів, увірвався голос з іншого світу: заклик до релігійних реформ у своєрідній формі російського сектантства. Дещо раніше весняних погромів 1881 року газети оповістили, що у місті Єлисаветграті, де незабаром відбувся перший погром, з'явилася єврейська секта під назвою "Духовно-біблейське братство", члени якої заперечують релігійні догмати та обряди і визнають тільки моральне вчення Біблії, засуджують заняття торгівлею і намагаються жити фізичною працею, переважно землеробством. Засновником "Братства" виявився місцевий учитель і журналіст Яків Гордін, який знаходився під впливом південноросійської секти "штундистів" (євангелістів). До "Біблейського братства вступило спочатку всього два десятки чоловіків. У газетній відозві, що з'явилося відразу після перших весняних погромів 1881 р., вождь секти, який заховався за підписом "Брат-біблеєць", закликав євреїв відмовитися від тих рис характеру та видів економічної діяльності, які пробуджують проти них ненависть корінного населення: від погоні за наживою, дрібного посередництва, торгашества і шинкарства. Цей заклик, що звучав в унісон з голосами юдофобів у момент, коли ще не загоїлися ранки у розгромлених, викликав глибоке обурення в єврейському суспільстві. "Духовно-біблейське братство" незабаром розпалося, і деякі його члени приєдналися до нової однорідної секти під назвою "Новий Ізраїль", що виникла 1882 р. в Одесі. Її засновником був учитель Яків Прилукер. Одеський реформатор виявився практичнішим, ніж єлісаветградський. Його програма проголошувала: "Новий Ізраїль визнав тільки вчення Мойсея і відкидає Талмуд, закони про їжу, обряд обрізання, старий чин богослужіння; замість суботи святкується неділя; російська мова визнається "рідною" і обов'язковою у повсякденному житті; заняття лихварством та іншими неблаговидними професіями забороняється. У нагороду за ці реформи творці секти обіцяли виклопотати у російського уряду для членів секти повні права громадянства, дозвіл на шлюб із християнами, а також право носити особливий значок для того, щоб відрізнятися від "євреїв - талмудистів". Ця спроба відродити старий франкізм на російському грунті відштовхнула і небагатьох друзів релігійної реформи від удаваних реформістів. Обидва рухи швидко затихли, а їхні вожді перебралися за кордон: Гордін поїхав до Америки, і, відрікшись від гріхів молодості, став популярним єврейським драматургом; Прилукер переселився в Англію і подався на службу до англійських місіонерів, які поширювали християнство серед євреїв. "Новий Ізраїль" виплив потім (1884 - 1885) у Кишиневі у вигляді невеликої "Общини Новозаповітних ізраїльтян", керівник яких, такий собі Йосип Рабинович, поставив собі на меті "злити юдейство із християнством". У молитовній цієї общини, що склалася з десятка членів, читав проповіді і лютеранський пастор. Через декілька років припинилася і ця місіонерська витівка.

Вісімдесяті роки були проміжним моментом між двома епохами: просвітництва та національного руху. То був час розгубленості та відчаю для одних, пробудження і пошуку нових шляхів для інших. Слабких духом дробив молот тяжкого часу, сильних загартовував і зміцнював для боротьби. Тільки до кінця 90-х років із цього хаосу химерних настроїв і душевних поривань виділяються чіткі обриси нових ідейних течій, виступають фігури вождів і творців у суспільному житті і літературі. Настає новий ренесанс, тісно пов'язаний з національним рухом, який набув певних реформ після першого конгресу сіоністів 1897 року. [56, с. 174-175].

Відомий публіцист і громадський діяч М. Моргуліс (1837-1912) ім'я якого було дуже популярним серед єврейського загалу як енергійного захисника єврейських прав. Він писав статті, складав записки, приймав участь в комісіях, в тому числі Вищої комісії (Паленській) для перегляду діючих в Російській імперії законів про євреїв. Він вважав необхідним прийняття російськими євреями російської культури при збереженні національно-релігійних цінностей юдаїзму, пропагував суміщення юдаїзму з загальнолюдськими цінностями.

Та початком 1880-х рр. плани соціально-культурної інтеграції євреїв у російському суспільстві тимчасово поступилися в його статтях місцем проектам, натхненним національною ідеєю, одночасно і в інтерпретації палестинофільської (під впливом "Автоемансипації" Льва Пінскера та його діяльності), й у вестернізованій автономістській, яка обґрунтовувала необхідність розширення юридичних гарантій общинного самоуправління. У статті "Самоосвобождение и самоотречение" Михайло Моргуліс піднявся до рідкісної для нього міри виразності та переконливості у критиці раціоналістичного космополітизму Семена Дубнова і співчутливої оцінки Вініаміном Поругаловим юдейсько-християнських сект "Духовно - біблейське братство" і "Новий Ізраїль". Національний аспект прозвучав цілком окреслено: "Нам здається, що пора закінчити гру з тими, хто по суті, цікавиться євреями настільки, наскільки ці останні здатні будуть по молодецьки поглинатися оточуючим середовищем; що пора думати про себе як про народну особистість, яка має, своє столітнє минуле з історичною цінністю в очах людства"... [57, С. 298-302]

Зі звіту тимчасового одеського генерал-губернатора імператорові (ф.5., оп.1, д 943, лл 53-61) "... Не можна також не згадати про досить знаменний факт появи серед євреїв останнім часом спроб до деякого зближення із християнами шляхом примирення талмудичного учення з корінними основами християнства. Поодинокі спроби неодноразово з'являлися і раніше, але сучасні вияви носять більш серйозний характер. Однак перша спроба організації в Одесі єврейського товариства "Новий Ізраїль" два роки тому виявилося цілком безплідною. Більш живучим видається Духовно-біблейське братство, яке виникло нещодавно у Єлисаветграді, його очолює кілька освічених осіб із місцевого товариства.

Більш чіткого окреслення набула національно-єврейська община Нового Завіту, яка сформувалася у Кишиневі. Нею керує один із впливових місцевих адвокатів; община налічує вже понад 200 єврейських сімей, відкрито святкує новозавітну Пасху і добилася відкриття власної молитовні. Однак, всі ознаки нового напрямку у способі мислення євреїв знаходяться, звичайно, ще у зародковому стані і надавати їм значення поки що передчасно.

З іншого боку, звертає на себе увагу та обставина, що останнім часом у багатьох місцях знову стало різко виявлятися властива євреям безсоромність дій і прагнення добиватися ганебних і навіть злочинних цілей спільним тиском кагала, а інколи і задерикувате ставлення до влади та нахабна упевненість у безкараності. Звернувши увагу губернаторів та градоначальників на це, з вказівкою, що існуючими законоположеннями на єврейських рабинів прямо покладається "спрямовувати євреїв до дотримання моральних обов'язків та до підкорення загальним державним законам..." (пункт 2 ст. 1086 Статуту Іноземних Віросповідань), я запропонував їх вимагати від місцевих рабинів строгого та неухильного виконання вищезазначеного закону і попередити про ту серйозну відповідальність, якій вони можуть підлягати за невиконання обов'язку". [58]

О. Найман стверджує: "Черговою спробою уникнути цих (єврейських) обмежень стала реформація юдаїзму на "українському ґрунті", для чого у
80-ті роки виникло Духовно-біблейське братство створене під впливом народників та раціоналістичних християнських сект".[59, с. 250].

Духовно-біблейське братство (у єврейському простонароді - штундарі) - релігійно-соціальна секта, що виникла серед єврейської інтелігенції на півдні Росії 1880 року під впливом народницьких ідеалів, з одного боку, і раціоналістичних християнських сект - з іншого. Її виникнення, як і секти Нового Ізраїлю, сприяла ціла низка внутрішніх і зовнішніх умов, що були продуктом соціально-культурного бродіння, яке відбувалося серед російського єврейства у 70-х роках. Проповідь релігійної реформи на шпальтах єврейської преси, що виходила переважно із кіл цілком індиферентних до релігії, але не зовсім емансипованих щодо релігійного гніту (ортодоксальної маси у межі осілості або ж вихідців із цієї маси); поширених серед тодішньої асиміляційно налаштованої інтелігенції переконання, що "соціальний прогрес не сумісний із традиційним юдаїзмом і що єврейство може культивуватися та брати участь у загальному прогресі тільки тоді, коли воно розчиниться в європейських народностях; проповідь чистого мозаїзму як єдиної релігії, котра здатна у майбутньому об'єднати під своїм знаменом усе людство і котра єдина не суперечить науці (ця проповідь широкий відгук у європейської інтелігенції) все це створило сприятливий грунт для виникнення подібних сект. Сім'ям, що викликало до життя Духовно-біблейське братство, виявилась ідея народництва та надзвичайне поширення у 70-х роках на півдні Росії штундиських організацій і братств різних відтінків. Засновник Духовно-біблейського братства єлисаветградський учитель і журналіст, а пізніше відомий єврейський драматург Я.М. Гордін та його перші активні послідовники, засвоївши однобокий погляд народників на євреїв "як на панівний у господарському плані клас у Південно-західній Росії і нібито експлуататорський елемент", розглядали єврейське питання з економічної точки зору у зв'язку із питанням соціальним. На їхню думку, ворожість оточуючого населення до євреїв криється в історичній ролі євреїв в Україні і Польщі та підтримується їхньою релігійною відокремленістю. Радикальне розширення єврейського питання стане можливе лише тоді, коли євреї не тільки відмовляться від своєї релігійної виключності та національної самобутності, але й від своїх колишніх занять, і будуть займатися суто виробничою працею, головним чином, землеробством. Це усвідомлення необхідності радикальної реформи господарського побуту євреїв у зв'язку зі встановленням раціоналістичного погляду на релігію, у загальних рисах запозиченого у штундистів, стало вихідною точкою утворення Духовно-біблейського братства. Незважаючи на зневагу штундистів до євреїв, немов би до ідолопоклонників, інтелігентні євреї в Єлісаветграді, центрі київських і херсонеських штундистів, сплачуючи данину тодішній симпатії почасової (періодичної)преси до штундистів, часто відвідували їхні збори і - знаходилися у близьких стосунках з їхніми проводирями. Одним із найчастіших відвідувачів був Гордін, на якого дуже подіяло це вчення, вільне від усякої обрядовості, молитв і традицій. Єдиним джерелом релігії штундисти вважають Святе Письмо, але й воно розуміється ними алегорично, і їхнє ставлення до Біблії цілком вільне; "вони беруть із неї те, що їм подобається". Гордіна полонила також соціально-політична сторона вчення штундистів, їхні мрії про настання нових форм життя, їхня комунальна організація у "Братства" або общині, всі члени якої називаються "братами". Талановитий оратор з енергійним темпераментом та поверховою єврейською і загальною освітою, Гордін задумав пересадити на єврейський грунт раціоналістичне вчення і соціальну організацію штундистів, відкинувши лише містичний елемент їхнього вчення. Його проповіді мали спочатку великий успіх, і на його заклик до заснування нового товариства відгукнулося близько тридцяти осіб, за участю яких 1881 р. були вироблені "Основи Духовно-біблейського братства". Вихідним пунктом цього вчення є погляд на релігію виключно як на звід моральних правил. Заперечуються всі догмати, не виключаючи і догмати про безсмертя душі, всі зовнішні ознаки релігії і обряди. Джерелом віри визнається тільки Старий Завіт, причому у його тлумаченні надається повна свобода, відповідно до духу часу і висновків науки. Жінки вважаються рівноправними сестрами. Шлюб визнається простим договором, що не потребує ніяких церемоній. Обрізання відкидається. Одним із головних вимог братства було зайняття фізичною працею, особливо землеробською, із розрахунку, що для них буде відмінено закон, який забороняє євреям купувати землю; зайняття торгівлею вважається явищем аномальним. Основне життєве завдання -моральне удосконалення особистості шляхом роздумів чи бесід про Бога і Його творіння, які пізнаються тільки вивченням природничих наук, а також турботою про душу і тіло ближнього. Появу Духовно-біблейського братства вітала російська преса, як ліберальна, так і реакційна, вбачаючи в ньому перший крок до переходу євреїв у християнство. Єврейська преса спочатку поставилася до секти стримано та очікувально. Однак нетактовні виступи засновника секти в російській пресі та його послання, у яких перекручено передавалися як загальні характеристики Талмуду, так і окремі його місця, євреї звинувачувалися в експлуатації оточуючого населення, породило обурення у єврейській пресі та суспільстві. Особливу озлобленість та протест викликали листи Гордіна у "Южном крае" (1881; за підписом "Брат-біблеєць"), де у надто різкій формі євреям приписувалися різноманітні пороки. Незважаючи на поблажливе ставлення адміністрації, братство незабаром розпалося. Досить багато його членів, незважаючи на агітацію Гордіна, виїхали до Америки, а сам Гордін оселився у селі, де зайнявся землеробством. Через три роки Гордін повернувся у Єлисаведград і почав енергійно пропагувати ідеї братства. Йому вдалося зібрати навколо себе залишки колишніх братів. Приєдналися і нові, у т.ч. кілька російських бабтистів і штундистів. Після тривалих зусиль Гордіну вдалося
(12 січня 1885р.) легалізувати свою секту. Їй було дозволено заснувати особливу синагогу або молитовну школу та обрати свого рабина. Інші пункти клопотання про дозвіл братству купувати землі, заснувати єврейські землеробські общини, а також мати, особливі метричні книги - не були задоволені. Члени братства займалися переважно ремеслами. Гордіну вдалося заснувати гурток біблейців також в Одесі, де на зборах часто виступав М.Л. Лімемблюм, викриваючи безпідставність їхнього вчення і прикритість ідеалами головного мотиву сектантів - досягненням рівноправ'я усього населення. Його викриття незабаром справдилися: одеське Духовно-біблейське братство звернулося із клопотанням про "дозвіл їм носити особливі значки щоб вирізнятися серед євреїв". Тоді Духовно-біблейське братство остаточно втратило довіру єврейського суспільства. У 1889 р. один з учнів гр. Л.М. Толстого пожертвував братству певну суму грошей для облаштування інтелігентної колонії на общинних засадах. Невдача останньої, а також чутки про намір уряду закрити братство, примусили Гордіна емігрувати до Америки. У 1890 р. надійшло розпорядження Міністерства внутрішніх справ про заборону членам братства мати свою общину і синагогу і про вилучення у них підписки про те, що вони не будуть збиратися для проповідей. Цим був покладений братству край. [60, с. 389-392].

"Новий Ізраїль" - релігійно-реформаторська секта, заснована наприкінці 1881 року в Одесі, пізніше перенесла свою діяльність у Кишинів. Поставивши за формальну мету об'єднати радикально реформований юдаїзм християнством, "Новий Ізраїль", по суті, став вираженням прагнень деяких осіб з інтелігенції покінчити з єврейством. Початок 80-х років, особливо після погромів, ознаменувався релігійно-реформаторським хвилюванням частини інтелігенції на півдні Росії. Це виявилось у заснуванні 1880 році секти Духовно-Біблейського братства, спорідненою духом з "Новим Ізраїлем". Але якщо Духовно-біблейське братство являє собою радше соціально-моральну течію, ніж релігійну, то у "Новому Ізраїлі" із самого початку явно приглядається його громадсько-політична тенденція. В "Одесском Листке" на початку 1882 р. з'явився лист одеського вчителя початкового єврейського учителя
Я. Прилукера про заснування секти "Новий Ізраїль"., що поставила перед собою подвійну мету: 1). виходячи з раціональних основ Мойсеєвого закону здійснити такі три реформи в єврействі, які б полегшили можливе зближення між євреями і християнами; 2). прагнути стати повноправними громадянами Росії. Там же були оприлюднені п'ятнадцять "догм" "Нового Ізраїлю": кожен член визнає тільки П'ятикнижжя, але рішуче відкидає Талмуд; день відпочинку переноситься на неділю; відміняються обряд обрізання, закони про їжу; залишається діючим святкування всіх головних єврейських свят, окрім 2-х днів, доданих Талмудом. Потім - у цьому центрі тяжіння нової секти - кожен член зобов'язується вважати російську мову своєю рідною. "Новий Ізраїль" поставив собі за мету виклопотати в уряду: дарування прав громадянства членам секти, сприяння розповсюдженню вчення "Нового Ізраїля", дозвіл змішаних шлюбів між членами "Нового Ізраїлю" з християнами, а також носіння (щоб відрізнятися від євреїв) особливого знака. Єврейська преса зустріла "Новий Ізраїль" з осудом, а єврейським суспільством зовсім байдуже. "Новий Ізраїль" з самого початку не мав ніякого успіху. Велику увагу "Новому Ізраїлю" приділила російська преса та уряд. Деякі пункти вчення "Нового Ізраїля" не були схвалені навіть духовно близьким йому Духовно Біблейським братством, засновник якого Я. Гордін дорікав "Новому Ізраїлю" за те, що він шукає урядової санкції на зближення із християнським населенням. Однак, спорідненість цих двох сект та спільні невдачі серед єврейського суспільства, сприяли їхньому зближенню, і у 1883 році. вони об'єдналися.

Рух "Новий Ізраїль" в Одесі став зникати, але у 1884 році він, у дещо видозміненому вигляді, із нахилом у бік радикальної релігійної реформи і відкритого тяжіння до християнства (протестантства), але, по суті, прагнучи до громадянських привілей, на відміну від євреїв, відродилося у Кишиневі на чолі з Йосипом Рабиновичем, колишнім співробітником єврейських видань.
Й. Рабинович, захопившись палестинським рухом початку 80-х років, відвідав Єрусалим, звідки повернувся з новою ідеєю злиття вчення Христа з основами юдаїзму та створення секти юдейських християн або так званих "Новозавітних ізраїльтян". Він випустив давньоєврейською мовою тринадцять тез нового вчення. [61, с. 757-759].

Але після одержання дозволу на публікацію дії були вжиті, і найактивніші. Уже наступного дня Рабинович прийшов до Фалтіна, щоб показати складене ним прохання на ім'я губернатора. Цей документ складено дуже вдало, пише Фалтін. Рабинович просив дозволу на проведення зборів у якості "гілки" єврейського населення, яке називало себе "Ізраїльтяни Нового Завіту", з метою вивчення Старого і Нового Завіту без перешкод з боку інших євреїв, щоб тим самим присвятити себе службі Ісусу із Назарета, якого рух визнає своїм Спасителем і Спасителем всього світу. Слід відзначити, що фактично Рабинович подав прохання на одержання права свободи зборів для євреїв.

Крім того, було відправлено прохання про надання ділянки на єврейському кладовищі для захоронення померлих християн.

Фалтін мав рацію у тому, що прохання було задоволено. Може навіть здатися, що дозвіл на публічні збори прибув раніше, ніж цього очікували. Однак ділянку кладовища для євреїв нового Завіту вдалося одержати лише
12-24 року 1886 року. [62, с. 49].

Можливо, комусь хотілося б, щоб Рабинович приділив більше часу формулюванню своїх богословських поглядів і поясненню своїх ідей, але він відкрито заявив, особливо на початку свого служіння, що ні релігійний екстаз, ні пристрасть до богослов'я не стануть основними завданнями його діяльності. Із цього приводу у нього було б що сказати сучасним євреям-християнам.

Проповіді Рабиновича, як і вся його діяльність в цілому, зачепили за живе його єврейських братів. Він сам образно розповідав про те: "я завжди близько до серця сприймав нещастя мого народу, я випробував безліч засобів, намагаючись покінчити із цими нещастями та марно... Якщо я говорив "Талмуд і все нашароване рабіністичне походить не із Синаю, як це зазвичай стверджують, але від людини, якої рівною мірою притаманні не тільки мудрість, але й дурість", - ці слова не справляли враження на мій народ.

Якщо я говорив "Танах (Старий Завіт) також не містить нічого, крім людських слів, не доказаних історій та неймовірних чудес", - я всеодно залишався тим самим шанованим Рабиновичем; це теж не викликало у мого народу ніякої хворобливої реакції.

Мій народ залишався спокійним коли я порівнював Мойсея із сучасними чарівниками; йому не було болячи, коли я називав Мойсея самозванцем. Я міг би навіть заперечувати існування самого Бога і це також не викликало б у нього ніякого болю.

Але коли я привіз зі Святої Землі благу вість, що Ісус наш Брат, я нарешті, доторкнувся до болючого місця з усіх сторін почулося хворобливі викрики: "Не напирайте, не займайте, боляче!".

Так, це дійсно боляче. Але, ти, мій народе повинен усвідомити, що саме тут зосереджена твоя хвороба: у тебе є все, крім твого брата Ісуса. Твоя хвороба полягає в тому, що в тебе немає його. Прийми його, і ти отримаєш зцілення від усіх твоїх страждань!". [63, с. 155-156].

Леон Розенберг народився 15 лютого 1865 року в дуже релігіозній хасидській сім'ї. У молодості захоплювався агноциститицизмом, потім прийняв християнство. Він відчув великий голод у по божому слову. Після "народження зверху" поїхав у Гамбург, де закінчив семінарію. Потім був рукопокладений на пасторське та місіонерське служіння у Кракові, де був побитий іудеями-фанатами.

Восени 1903 року Леон переїхав до Одеси, де відкрив магазин під назвою "Склад Біблейських Книг". Поступово сформувалася домашня група із євреїв, які бажали вивчити Новий Завіт, група стала основою першої церкви євреїв-християн Одеси.

Ось що писав про це Розенберг: "Я переїхав до Одеси, у це дивовижне портове місце на березі Чорного моря, 1903 року після диких, кривавих погромів у Кишиневі. В Одесі проживало тоді чверть мільйона євреїв, які піддавалися загальній, санкціонованій урядом ненависті та обмеженням. Ця сумна сторінка в історії Росії і про неї можна багато і довго говорити, але я не для того приїхав сюди сьогодні.

Умови, в які я потрапив, були вкрай гнітючими. Антисемітизм лютував скрізь, хоча євреї не посідали тоді керівних посад ні у комерції, ні у політиці, їх зневажали та ненавиділи, і тут переважав релігійний (православний) елемент країни. У церквах і школах учителі і святенники вселяли у душі молодих і старих дух помсти за розп'яття Христа. "Євреї убили нашого Бога", - цей вираз був широко розповсюджений у тодішній Росії, і тому євреї ставали предметом не лише помсти, а і цапом відбувайлом за всі біди, які відбувалися в країні.

Не дивно, що євреї противилися всьому християнському і ставилися вороже до самої особи Христа, в ім'я якого з ними так жахливо поступали усі. Нам було складно розповсюджувати Євангеліє,тому що Російський уряд, міцно підтримуваний офіційною Державною православною Церквою, суворо забороняв проповідь і розповсюдження Євангелія".

Після 1905 року, коли царський уряд випустив нову Конституцію з поправкою про "Свободу релігії і совісті" перша Євангельська община євреїв-християн була узаконена. Пастор Розенберг дотримувався строгого євангельського учення і вважав себе баптистом.

Крім цієї групи, в Одесі були групи, які хотіли жити по-єврейськи, деякі не поривали із синагогою, а також група, яка називала себе "Ізраїльтяни Нового Завіту", яка зберігала на своїх зібраннях символи Старого та Нового Завітів, а пастор Розенберг противився цьому.

Скоро церкви, подібні до Першої Єврейсько-християнської в Одесі, стали з'являтися і в інших містах країни. Народилися ще дві дочірні церкви - одна у Катеринославі (Дніпропетровську) - пастор Смоляр, друга у Києві - пастор Бродинець.

Розенберг також випустив пісенник - 151 єврейська пісня для євреїв-християн.

До 1913 року в Одесі уже була не лише церква, але і місія та школа, також будувався притулок для дітей євреїв-християн, яким не було місця ні у єврейських закладах, ні у християнських школах.

1914 року було одержано наказ вислати усіх проповідників із Одеси до Сибіру, все церковне майно було конфісковане, місіонерська діяльність була суворо заборонена, і багато співробітників пастора Розенберга були арештовані та переслідувані.

Дякуючи знайомствам, пастор Розенберг був повернутий до Одеси із Томська.

1917 року більшовицька революція прокотилася по всій країні, бушувала жахлива класова ненависть, яка наростала із незвичайною швидкістю. Християнські заклади, на цей раз усіх деномінації були розрушені і більшість пасторів та священників були арештовані і заслані. У травні 1922 році сім'я Розенбергів залишила Одесу. [64].

В "Краткой Еврейской Энциклопедии" відмічається, що з кінця
1960-х рр. серед християн у США, все більшої популярності набувають ідеї включення до християнської практики елементів, запозичених із талмудичного юдаїзму. Прихильники цих ідей (які проповідував ще М.Леві на поч. ХХ ст.) замість колишньої самоназви "єврейські християни" використовують термін "месіянські євреї" та "месіянський юдаїзм". Від колишніх течій християнства "месіянський юдаїзм" відрізняється своїм радикалізмом і агресивним стилем пропаганди. Церкви його прихильників стали називатися "синагогами", хрещення називається "мікве-бріт", або церемонія духовного обрізання; Ісус має ім'я Ієшуа ха-Машіах; відзначаються єврейські свята Рош ха-Шана, Ханука; проводиться седер Песах у християнізованому варіанті; днем молитовних зборів замість неділі стала субота; богослужіння ведеться івритом; використовуються таліти, тфілін і навіть Сефер-Тора, а крім того, єврейські символи - маген-Давид, шофар, менора; хрест та інші християнські символи не вживаються зовсім. Керівники общин цього напрямку християнства називають себе рабинами. У пропаганді для залучення нових послідовників уникається всякого нагадування про християнство і християнські догмати. Звертаючись до асимільованих євреїв, які мають химерне уявлення про єврейську релігію, християни цього напрямку намагаються створити враження, ніби вони є представниками нормативного юдаїзму.

Організаційно цей напрямок християнства остаточно оформився до середини 1970-х років. На початку 1960-х рр. Манні Бротман, випускниця єврейського відділення одного з центрів протестантського фундаменталізму "Муді Байбл інститьют" у Чикаго, організувала групу з вивчення Євангелія під назвою "Шалом" та молодіжне відділення Американського єврейсько-християнського альянсу. В1975 р. члени цього відділення отримали більшість у керівництві Альянсу, який став називатися Месіянський єврейський альянс Америки (Messianic Jewich aliance of America). Деякі колишні його члени, які не погодилися з новою політикою, залишили організацію.

Існують ще дві організації, що об'єднують послідовників "месіянського юдаїзму" у США та Канаді: Месіянський єврейський рух (The Messianic Jewich movement) і Союз єврейських месіянських організацій (Union of Messianic Jewish congregations). Однією з найактивніших общин "месіянських євреїв" є група "Євреї за Ісуса", заснована у 1970 р. у Каліфорнії М.Розеном. Іншою провідною організацією цього напрямку є община "Бней Ієшуа" ("Сини Ісуса") із центром у штаті Нью-Йорк.

Для протидії діяльності християн єврейськими общинами була створена організація "Євреї за юдаїзм", керівником якої є М. Пауерс. 1986 р. за ініціативою рабина руху Хабад Ш.Аркуша подібна організація була створена у Лондоні.

Наприкінці 1990-х рр. у США існувало близько ста общин християн, із них приблизно 80-90 належало до "месіянського" напрямку, а інші - до традиційної течії "євреїв-християн", які не використовують символіку юдаїзму.

Більшість керівників протестантських церков, а також міссіонерських організацій, виступили проти "месіянського юдаїзму". "Месіянські євреї" відкидають ці звинувачення, підкреслюючи свою вірність головним догмам християнства (у протестантському тлумаченні). [65, С. 957-959]

Найважче месіянським євреям доводиться в Ізраїлі, де традиційно сильні релігійні партії та існує спеціальне антиконверсійне законодавство, що забороняє навернення неповнолітніх і матеріальне заохочення переходу в іншу релігію. Крім того, діє антимісіонерська організація "Яд л'ахім" ("Рука допомоги побратимам"), членів якої месіянські євреї звинувачують в агресивних діях. Але й там чисельність "євреїв за Ісуса" виросла з 250 чоловік 1967 року до 7 тис. у 2000 році, в основному, за рахунок репатріантів із колишнього СРСР. Общини "месіянських євреїв" діють у таких містах, як Єрусалим, Хайфа, Рішон-ле-Ціон, Ашдод та ін. До речі, антимесіянська активність ізраїльських "Харедім" не заважають багатьом "месіянським євреям" бути палкими патріотами Ізраїлю. Загальна чисельність євреїв, котрі повірили, що саме Ісус був передбачений пророками Машіахом, за деякими оцінками складає близько 35 тис. чоловік.

На месіянських євреїв не розповсюджується Закон про повернення. Крім того, месіянські проповідники в Ізраїлі побоюються, що Кнесет може прийняти жорстокий закон про обмеження месіянської діяльності в Ізраїлі. Не зважаючи на поступове збільшення кількості месіянських євреїв як в Ізраїлі, так і в США, культ, догми і теологія месіянського юдаїзму до цього часу не розроблені повністю.

У Ізраїлі видається газета Messianic Times, яка з недавнього часу стала виходити і на івриті. Месіянський культурний центр Чикаго видає "Міжнародну Месіянську Газету" російською мовою. На івриті у Ізраїлі видається журнал "Кивун" (напрямок). Майже у всіх містах Ізраїлю зараз є молитовні будинки месіянських євреїв, до яких відкритий вхід як євреям, так і не євреям, включаючи арабів, молитви та співання релігійних пісень. Не зважаючи на те, що держава Ізраїль негативно ставиться до цієї течії, месіянський коледж (srae) Collede of the Bible відкритий у Єрусалимі і щорічно набирає студентів. Причому в останні роки у ньому відкриті російське та ефіопське відділення. Коледж готує месіянських священників і проповідників.

Проте основним "полем" їхньої діяльності в останнє десятиліття стали країни СНД, єврейське населення яких на момент розпаду СРСР (1991 рік) мало досить химерні уявлення про єврейську традицією.

І дійсно, багато євреїв, почувши пісні івритом, побачивши ізраїльські промови та дізнавшись, що священнослужителів в общині "месіянських євреїв" називають "рабинами" і святим днем для них є субота, вирішили, що це і є релігія їхніх дідів-прадідів.

Перше відділення організації у Радянському Союзі було засноване 1991 р. в Одесі. Із 1993 р. центр знаходиться у Москві. "Месіянські" общини діють у багатьох містах СНД, у т.ч. в Санкт-Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Львові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кіровограді, Чернігові, Мінську, Воронежі, Баку. Відділення організації наявні також у Литві і Латвії. Місіонери проводять активну роботу як серед євреїв, так і серед неєвреїв. Широко розповсюджується християнська література. Регулярно, починаючи з 1993 р., в декількох великих містах СНД проводяться музичні фестивалі "месіянських євреїв", організовуються різні курси, заняття для дітей, молодіжні табори. У Москві і Санкт-Петербурзі діють коледжі, а в Одесі Месіанський Єврейський Біблейський Інститут, в яких готують місіонерів. Підготовка російськомовних місіонерів для роботи в СНД проводиться і у США.

Серед прихожан "месіянських" общин в СНД євреї складають близько 20%. Незважаючи на те, що на початку ХХ ст. за зовнішньою обрядовістю християни були набагато ближче до традиційного християнства, більшість членів їхніх общин складали євреї. Серед сучасних послідовників "месіянського юдаїзму" у США євреї складають близько 40%, у СНД - близько 20%, в Ізраїлі - близько 60%. Більша частина молоді різних общин християн приєднується до звичайних протестантських конфесій. Лідери християн вважають євреєм всякого, хто заявляє про своє єврейське походження (незалежно від того, хто з його предків був євреєм), а також всякого, хто входить до общини і стає таким чином євреєм "духовно" (незалежно від свого походження) [66, с. 957-959].

Зараз на пострадянському просторі (в Росії, Україні, Молдові, Білорусії, Казахстані) діє близько 200 месіянських общин. Чисельність їхніх учасників оцінюється приблизно на рівні 50-60-тис. чоловік. Наприклад, у Києві - їх близько 1000 чоловік (за їхніми власними даними - 10 тис. чол.) Відомо, що кожна дія породжує протидію. У випадку з месіанськими євреями такою протидією стала заснована у 2001 році Федерацією єврейських общин Росії під керівництвом рабина Олександра Лакшина Ліга "Маген" ("Щит"). Ініціативу ФЄОР підтримала і московська патріархія, яка, ймовірно, побоялася того, що до "месіянських євреїв" піде частина її пастви із числа хрещених євреїв. Пізніше з'явилося відділення Ліги "Маген" в Україні, Молдові та США, де також мешкає значна кількість євреїв-емігрантів із країн колишнього СРСР.

Основний принцип роботи Ліги - своєчасне інформування єврейських общин про "месіянську загрозу". Напередодні всіх єврейських свят і масових заходів Ліга "Маген" розсилає керівникам єврейських організацій листи з нагадуванням про необхідність забезпечити охорону відвідувачів не тільки від терористів, але й від набридлих місіонерів. Поруч з агітаторами-"месіянцями" зявляються представники Ліги, які проводять контрпропаганду, друкуються спеціальні листівки, що пояснюють, хто такі "Євреї за Ісуса" та їм подібні. Силові методи вирішення спорів не застосовуються принципово, щоб не робити із месіянських євреїв мучеників. Однак схоже, що в цьому правилі чим далі, тим більше винятків. Виступаючи 3 березня цього року на круглому столі "Координація зусиль традиційних релігій для відповіді на загальні виклики", що проходив у рамках ІІ Міжрелігійного Миротворчого форуму, О.Лакшин порушив питання про "законодавчу перепону на шляху виникнення нових сект" і висловив обурення з приводу того, що сектанти користуються символами і святами традиційних релігій, очевидно, пропонуючи заборонити і це.

Зрештою, ця пропозиція не набула розвитку, оскільки в такому випадку забороненим виявилось би, наприклад, святкування Пасхи всіма християнами, які не належать до пастви РПЦ. У відповідь на скарги Ліги щодо роздачі активістами "Євреїв за Ісуса" агітаційної літератури в метро, Управління Внутрішніх справ Московського метрополітену в березні цього року попередило голову "Євреїв за Ісуса" М.В. Аммосова, який особисто роздавав перехожим листівки. "На місцях" справи інколи доводяться до зіткнень між "месіанськими євреями" та прихильниками традиційного юдаїзму.

Сьогодні основна увага співробітників Ліги спрямована на Україну, оскільки російські євреї переважно вже знають що до чого. А в Україні до недавнього часу на заходи "месіянців" ходили цілі общини. Причому
О. Лакшин та його співробітник не тільки читають лекції в єврейських общинах, але й домагаються у місцевої влади витіснення "сектантів". Потрібно відзначити, що представники Ліги "Маген" досягли певних успіхів. У співробітництві зі Всесвітнім конгресом російськомовного єврейства активістами Ліги вдалося не допустити проведення акцій месіянської секти "Євреї за Ісуса" і місії "Слухай, Ізраїль!" у Москві, Санкт-Петербурзі, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Мінську та інших містах. Зокрема, у Дніпропетровську влада за поданням Ліги заборонила показ на місцевому телебаченні фільму "Історії тих, хто вижив". У Мінську президент Обєднання іудейських общин Білорусі Едуард Паріз домігся від міськради заборони на вуличну діяльність місіонерів.

Діяльність "Євреїв за Ісуса" на пострадянському просторі мала цілком несподівані наслідки. У Донецьку на Україні на базі місцевої общини "месіянських євреїв", після відбуття євреїв на свою історичну батьківщину, утворилася перша на території СНД община "Бней Ноах" ("Синів Ноя") - "Хатіква" ("Надія") на чолі з Валентином Лещінським. Згідно із вченням ортодоксального юдаїзму "Бней Ноах" - це юдаїзм для неєвреїв, котрий базується не на 613-ти заповідях Тори, а 7-ми заповідях Ноя - (віра в єдиного Бога, повага до Бога, повага до людського життя, майна, сім'ї, людських істот, підкорення справедливим суддям). "Хатіква" співробітничає з місцевою єврейською общиною. Недавно община Донецька і головний рабин Донбасу Пінхас Вишецький допомогли "Хатікві" видати низку брошур-молитовників та методичних вказівок. Можливо, що надалі рухові "Бней Ноах" і судилосься зайняти нішу "полегшеного юдаїзму", з якої зараз витісняються "месіянські євреї" [67].

3. ОСОБЛИВОСТІ ЕТНІЧНОЇ ТА КОНФЕСІЙНОЇ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ ЄВРЕЇВ.

3.1. Історична пам'ять: проблема нового прочитання канонічної юдейської літератури

Коли ми оглядаємося на історію, все має такий вигляд, ніби синагоги і формальні церкви постаралися з усіх сил, кожен своїм шляхом, довести та переконати світ, що віруючі у Новий Завіт чужі єврейству, і в них немає ніякої частини в національній спадщині Ізраїля.

Але принципи месіянства неможливо зрозуміти у відриві від основ юдаїзму. Ця умова достатня, щоб затушувати помилкове питання, відповідно до якого "істинне єврейство" та "істинне месіянство" надто відмінні один від одного за змістом. Месіянська віра ґрунтується на єврейському Танасі і посилається на нього. Новий Завіт також написаний юдеями, де можливим винятком є Євангеліє від Луки та книга Діяння Апостолів, написані Лукою, чиє етнічне походження невідоме. Ієшуа, зрозуміло, був євреєм і залишався ним. Рання месіянська община була повністю єврейською. Великий благовісник і месіянський учитель язичників Павло із Тарса був гордим євреєм, фарисеєм із фарисеїв. Месіянське єврейство наших днів є продовженням ланцюга, який був розірваний у перші століття нашої ери і підіймає вінець, який упав з голови перших віруючих.

Якими джерелами користуються укладачі месіянської єврейської галахи перед тим, як починають виконувати свої завдання? Ми щойно побачили, що одним із таких джерел є Новий Завіт, і, безумовно, Танах. На додаток до Біблії укладачі месіянської галахи повинні знати, як поводитися з безліччю галахічних матеріалів, що виникли в рамках юдаїзму. Ці матеріали містять у собі не тільки Мішну (220 р. н.е.) і дві Гемари, кожна з яких разом із Мішною складає Талмуд -- Єрусалимський Талмуд (4-е століття) і Вавілонський Талмуд (5-е століття) а також Тосефту (зводи законів, подібні до Мішни, 2-3 століття), галахічні мідраші (Мехілта на Вихід, Сіфра на Левіт, Сіфре на Числа і Второзаконня, усі складені в 4-5 століттях), думки мудреців: савораїм (6-7 століття), гаонім (7-10 століття), поскім (11-14 століття), рішонім (14-17 століття) і ахаронім (18-20 століття), що містяться у зводах, респонси (окремі судові постанови) та інші писання. Немає нічого поганого у знайомстві з усіма цими матеріалами; якщо месіянський іудаїзм має намір серйозно підійти до створення новозаповітної галахи, йому варто підготувати до цієї праці своїх учених.

Інші єврейські матеріали стосуються галахи радше зовні, чим зсередини. Наприклад, існує єврейська філософія, єврейська етика (мусар) і цікава література з теми таамей га-міцвот ("причини для заповідей"). Ми повинні досліджувати консервативні, реформістські і реконструкціоністські праці з галахи, тому що цим рухам доводилося пояснювати своїм власним прихильникам, чому вони схвалюють погляди, що відрізняються від ортодоксальної думки. Вони проклали ті стежки, які ми маємо досліджувати, хоча при цьому не бажаємо прийти туди, куди вони ведуть. [68, С. 142]

Вожді народу, яких Новий Завіт називає "книжниками", насправді були вчителями Тори, євреями, добре обізнаними в юдаїзмі. Ієшуа наприкінці свого навчання про Царство Небес говорить про них щось досить цікаве: "Тому кожен учитель Тори, який став талмідом для Царства Небес, подібний до господаря будинку, що виносить зі своєї скарбниці як старе, так і нове" (Матитьягу [Матфей] 13:52) [69 с. 23]. Це означає, що талмід хахам ("мудрий учень"), єврей, добре обізнаний у рабинській літературі, що прийшла до віри в Ієшуа, знаходиться в унікальному становищі і може допомогти месіянському юдаїзмові розвинути свою галаху. Отже, слова Ієшуа суперечать думці єврейської громади про те, що в Тілі Месії немає місця для єврея, глибоко обізнаного з юдаїзмом. Навпаки, як ми вже говорили раніше, бути месіянським євреєм -- найбільш захоплюючий спосіб виявити своє єврейство!

Грецько-західна орієнтація сприяла відчуженню месіянської віри від духу єврейського народу. Початкова месіянька теологія, її концепції та ідеї, можуть бути правильно зрозумілі тільки у зв'язку з єврейським мовним контекстом, а також у зв'язку з єврейською історією. Навіть Новий Завіт напевне говорить, що всі віруючі в Месію "сини Авраама" за вірою. Апостол Павло називає їх "істинним Ізраїлем". За словами Павла, через якого язичницький світ прийшов до пізнання Ієшуа Месії, язичник стає прозелітом Біблейського юдаїзму, коли приймає віру Авраама. Можливо, це має парадоксальний вигляд, оскільки існує набагато більше язичників, які вірить у Месію, ніж юдеїв. Проте кількісне співвідношення для Господа не важливе. З точки зору Бога, Новий Завіт - пряме продовження Танаху. Викликає подив, коли ми відкриваємо, наскільки спотворилося розуміння із плином часу. Проте у Господа була блага мета, оскільки Він дозволив цьому трапитися.

Бог не планував передати Благу вість для спасіння всього людства маленькій групі семітів, у віддаленому куточку світу. Справедливий і малочесливий Бог не хотів залишити інші народи, які за чисельністю набагато переважали єврейський народ, без особистого контакту з ними і не дати їм спасіння. Цікаво поміркувати про те, що б відбулося насправді, якби юдеї прийняли Ієшуа під час першого Його пришестя!

В інших народів є великий борг перед євреями, оскільки через них вони почули Слово Боже. Згідно з Новим Завітом сини Ізраїля приймуть Слово Боже завдяки милості язичників. І тоді юдей буде вдячним язичнику і ні в кого з них не буде переваги один над одним. Кожен із них - юдей і язичник - буде цінувати один одного. Отже, Господь зробить братами всі народи. Тільки справедливий і милостивий Господь міг запланувати це.

Виживання єврейського народу та продовження його існування, не зважаючи на ворожість, що загрожувала йому протягом усіх років існування, - доказ істинності Танаху. Який інший народ, настільки нечисленний, так багато страждав за таких ворожих обставин? Адже Господь міг залишити цей нікчемний народ із такою малою кількістю заступників. Але він повинен бути вірним обітованням, даним насінню Авраама. Оскільки Священне Писання заздалегідь представляє ізраїльський народ владним, таким, який продовжує існувати і зміцнюватися незважаючи на всі біди; із цього випливає, що в Бога є план і особлива мета зберегти саме цей народ. Якби єврейський народ не залишився жити, то яким би чином Господь зміг виконати обітницю, дану нашим батькам Аврааму, Іссааку та Іакову? Єврей є вічною, незаперечною та незмінною дійсністю святого Божого Слова.

У такому випадку, чому християни із язичників хочуть, щоб він, із прийняттям Ієшуа Месії, перестав бути євреєм? У жодному місці Священне Писання не говорить, що єврей повинен відмовитися від свого національного спадку. Це бажання залишатися євреями є тим, що зберегло ізраїльський народ як окрему групу, відмінну від інших народів, які його оточують. Якби ізраїльський народ не був відділеним від інших народів, як зміг би Господь виконати свої обітниці, дані нашому батькові Аврааму, щодо обітованої землі Ізраїлю? Чого варте поклоніння Богу, Який не дотримує Свого слова і не виконує обіцянок?

Сатана - ворог Божий - добре розуміє важливість обрання ізраїльського народу, відповідно до Божого плану. Через це сатана сприяє антисемітизму. Ворог знає, що якщо він зможе знищити цей давній єврейський народ, він досягне великого успіху, викликаючи невдоволення проти Бога, Який обіцяв, що єврейський народ буде існувати вічно, але порушив Свою клятву.

У світі немає іншого народу, який міг би стверджувати про приналежність до дванадцяти колін Іакова. Чи не логічно в такому випадку, що якщо всесвітнє поширення Благої Вісті у майбутньому прийде через ці дванадцять колін, як і віщувало Священне Писання, то вони повинні ідентифікуватися як євреї?!

Є багато віруючих із добрими намірами, але із твердою легалістичною позицією, не піддаватися будь-яким змінам. Якщо все написане у Священному Писанні, розглядалося з легалістичної точки зору, то втрачається всякий сенс та спотворюється внутрішнє значення написаного. Чи був Ієшуа Месія прихильником змін у Храмових порядках і в людському розумінні Бога? Чи не був Павло із Тарса прихильником змін, коли відзначив, що головним є стан серця і стосунки з Богом, а все інше другорядним. Сьогодні ситуація докорінно змінилася. Віруючі із язичників стали апаратом влади і створили свої форми поклоніння. Ми передбачаємо, що якби Павло із Тараса жив сьогодні, він би стверджував, що, як і в минулому, найголовнішим є стан серця, а зовнішні форми поклоніння і символи мають тільки другорядне значення.

Час переконливо показав мудрість цієї позиції. Він також доведе мудрість у збереженні національної приналежності єврейськими віруючими в Месію. Подібне запитання було задане великому законовчителю, відомому в першому столітті нашої ери, - Гамаліїлу. Воно було задане щодо єврейського месіянськог руху, яке було пов'язане з особистістю теслі із Галілеї, із чудесами, які він творив. Люди хотіли знати, хто є джерелом сили Ієшуа: Бог чи сатана? Законовчитель Гамаліїл відповів, що "якщо це підприємство і ця справа від людців, то воно зруйнується, а якщо від Бога, то ви не можете зруйнувати його" [70 с. 424]. Якщо цей рух не від Бога, то все зруйнується само собою. Час - суддя. Дійсно, ранній месіянський рух був за велінням Божим. Він з'явився, а також засновувався і вистояв, випробуваний часом; така сама доля чекає єврейсько-месіянський рух у наші дні.

Ця мудрість не залежала від людських тлумачень. Мудреці і богобоязливі єврейські вчені мужі коментували Священне Писання протягом поколінь. Їхні погляди були сформовані та зібрані разом у "Талмуді" (Мішна, Гемара, Мідраш - талмудичний збірник повчань).

Нічого поганого немає в тому, що люди обмінюються думками про Священне писання, що є Словоми Божим. Багато із цих досліджень являють собою великий інтерес. Але, на жаль, єврейські вчені мужі так зосередилися на коментарях, що виявилася чітка тенденція до знецінення самого джерела. З плином часу стерлася межа між Священним Писанням і тлумаченням рабинів. Отже, написаний та усний закон (Талмуд) зрівнялися за значимістю, з точки зору авторитету і притаманної їм святості та, врешті-решт, не Священне Писання, а тлумачення рабинів стали обов'язковою основою єврейської релігійності. По суті, більша частина традиційного юдаїзму наших днів має помилкову назву - "єврейство". Правильніше було б назвати "тлумаченнями рабинів" або просто - "рабинізм".

Більшість прихильників юдаїзму рабинів уявляють собі, що джерелом їхніх звичаїв є не Біблія, а коментарі рабинів. Наприклад, звичай покриття голови - носіння кіпи - бере свій початок у коментарях рабинів.

В усьому Танасі ми не знайдемо і натяку на це, оскільки даний звичай введений як тимчасовий засіб, що символізує необхідність у спокуті.

Коли 70-го року н.е. Титом та Римською армією був зруйнований Єрусалимський Храм, перед єврейською традиційною общиною постала дилема, оскільки Священне Писання вимагало пролиття крові жертв, необхідної для спокутування, як єдина й обов'язкова умова, поставлена Богом для прощення гріха. Сам Господь у книзі Левіт 17:11 сказав: "Тому, що душа тіла в крові, і Я призначив її вам для жертовника, щоб очищати душі ваші, бо кров ця душу очищає" [71, с. 193].

Жертви тварин були принесені синами священика Аарона на жертовнику, що знаходиться у дворі Храму. Коли був зруйнований Храм і відмінені жертви, зникли родовідні, які зберігалися у Храмі і стало неможливим розпізнати насіння Аарона. Рабини знали про необхідність спокутування та покриття гріхів, тому створили своє покриття, за допомогою якого сподівалися, що Господь пройде повз гріх.

Отже, був створений звичай покриття голови кіпою. Як під час виходу із Єгипта, так і сьогодні синам ізраїлевим необхідна кров, а не кіпа, що прикриває голову. Однак те тимчасове символічне покриття, що виконувало свою функцію доти, поки буде побудований Храм і знову буде "покриття злочинів та гріхів", перетворилося на обов'язкове: покриття голови кіпою стало обов'язком в ортодоксальних і консервативних общинах. Але Господь не визнає людського "покриття злочинів". Він установлює закони, які не є темою для переговорів. Він вимагає пролиття крові (Левіт 1;5;11;17). І ця заповідь абсолютна, остаточна та однозначна, навіть якщо для мільйонів рабинів вона не є авторитетом.

Офіційна християнська церква була занята також новими законодавствами та визначенням правил поведінки. Як і тлумачення рабинів, християнські теологічні коментарі стали законними, обов'язковими серед різних християнських деномінацій.

Після того, як Біблія стала жертвою спотворених тлумачень, месіянські євреї поспішають визначити межу між написаним у Священному Писанні та "заповідями вчених мужів".Ученість у цьому питанні важлива, як вони кажуть, оскільки їхня красива людська теорія повинна нести духовний авторитет Священного Писання. Всяке існуюче відхилення між думкою вчених мужів і написаним у Священному Писанні слід розглядати як помилкове людське розуміння, навіть якщо воно продиктоване добрими намірами.

Месіянський єврей приймає Слово Боже і написане в ньому як основу своєї віри. Писання є документом, що засвідчує права євреїв на землю Ізраїля, на виживання єврейського народу та запорукою Божого вічного Завіту.

Головною основою єврейсько-месіянської віри є Танах і Новий Завіт, що написані за натхненням Божим і становлять єдину вість. Немає заповідей у Новому Завіті, які суперечать Старому Завіту. Оскільки месіянський юдаїзм базується на Біблії, бажано дослідити причини цього. Протягом деякого часу вважали, що Танах має відношення лише до земних питань, тоді як Новий Завіт зосереджений на небесних та духовних питаннях майбутнього світу. Ця точка зору передбачала, що люди Старого Завіту (євреї) піклувалися про земні матеріальні речі, тому вважалося, що їм немає місця у духовній спадщині і Божому царстві. Цей погляд також утверджував те, що сини майбутнього світу (християни) так чи інакше живуть на більш високому рівні. Немає сумніву, що таке однозначне і ясне розмежування між плотським та духовним, земним і небесним - помилка! У Біблії говориться, заселення землі Хананайської мало набагато більше значення, ніж просто територіальне захоплення. Повернення на свою землю дозволило людям бути ближчими з Богом, виконувати Його волю і дотримуватися Його завітів.

Повернення ізраїльського народу на свою землю тісно пов'язане з його праведністю. Це ясно підкреслено у книзі пророка Ісаї:

"І народ твій увесь буде праведний, навіки наслідує землю, - галузь насадження Мого, справа рук Моїх, до прославлення Мого" (Ісаія 60:21).

Дякуючи своїй любові, з давніх-давен, Бог ніколи не збирався відділяти від Себе Ізраїль. Він часто ставився до Ізраїлю, як до Своєї улюбленої дружини.

Він говорив про нього у книгах пророка Ісаії, як про жінку ображену в дусі і залишеній, як про молоду дружину. Він навіть намагається знищити листа розлуки, даного їй (Ісая 50:1). Фактично, Бог обіцяв Ізраїлю та Іудеї Новий Завіт.

"Ось наступають дні, говорить Господь, коли Я укладу з домом Ізраїлю та домом Іуди Новий Завіт, не такий Завіт, який Я уклав з батьками їхніми у той день, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської; той завіт Мій вони порушили, говорить Господь. Ось Завіт, який Я укладу з домом Ізраїлевим після тих днів, говорить Господь: вложу закон Мій у нутрощі їхні, і на серцях їхніх напишу його, і буду Богом для них, а вони будуть Моїм народом. І уже не будуть навчати один одного, брат брата і говорити "пізнайте Господа", оскільки всі самі будуть знати Мене, від малого до великого, говорити Господь, тому, що Я прощу беззаконня їх і гріхів їх уже не згадаю більше" (Ієремія 31:31-34).

Господь уклав Новий Завіт, умови якого згадуються в уривку, прочитаному нами і детально викладені у "Новому Завіті". Сьогодні, із запізненням на 1900 років, сини єврейського народу починають відкривати для себе, що ця угода відноситься і до них.

Між подіями першого століття і наших днів існує паралель. Якщо ми подивимося на картину єврейської історії, то побачимо, що з роками месіянський рух утратив свій єврейський характер, а це сприяло зменшенню кількості євреїв, які приєдналися до його служіння. Наприкінці двадцятого століття посилилося усвідомлення єврейських коренів у середовищі месіянської віри. Євреї, які приймають сьогодні Месію Нового Завіту, все більше і більше схильні підкреслювати єврейське коріння своєї віри. І результатом цього ми бачимо все більше число євреїв, які приймають Царя Месію. Це має такий вигляд, ніби месіянський юдаїзм першого століття відроджується до нового життя. Сторонні спостерігачі не побачать у цьому явищі чогось виняткового.

Оскільки повернення Ієшуа Месії наближається, процес, мабуть, рухається у зворотному напрямі. Двісті років тому ні в якому разі не приймалося, що єврей, котрий прийняв Месію, залишався євреєм. Євреї зовсім асимілювалися та розчинилися у язичницькій культурі. Лише інколи людина, яка вивчила месіянську віру, виявляла академічний інтерес до давньої єврейської спадщини. Тільки за останні сто років християнська церква стала усвідомлювати, що без єврейської основи християнство не зможе вистояти. Сьогодні більшість послідовників Нового Завіту усвідомлюють, що Новий Завіт може бути правильно зрозумілим тільки у контексті єврейської історії першого століття.

Коли месіянські євреї розуміють, що Новий Завіт не замінює, а робить досконалим їхнє єврейство, дедалі більшість їхня кількість звертається до досліджень Нового Завіту. Якщо ви хочете, щоб менше євреїв приймало Месію, зробіть їхнє віросповідання менш єврейським. Але якщо ви хочете, щоб більше євреїв прийняли Месію - підкресліть єврейську приналежність їхньої віри.

Месіянського єврея, який усвідомлює, що Тора все ще має силу в рамках Нового Договору, очевидно, повинно турбувати чимало питань. Як же застосовувати Тору? Якою буде галаха в Новому Договорі? Що варто робити, а від чого відмовитися в конкретному випадку?

Можна уявити собі створення новозавітного зводу законів, подібного до Талмуду, як звід законів і респонсам в іудаїзмі. Варто також узяти до уваги єврейську галаху, що так чи інакше розглядала практично кожну сферу людського існування; однак усе це необхідно переглянути у світлі новозавітної істини. Цей звід законів повинен створюватися єврейськими і неєврейськими вченими та суддями, знайомими з Біблією і галахічним процесом, причому основний текст, на який необхідно спиратися в цій процедурі -- (Матитьягу 18:18-20).

Але чи вийде з цього щось гарне? Хто буде це слухати? Хто буде коритися цьому? Кому все це потрібно? Чи є комусь до цього справа? Хіба Святий Дух не керує нами в усьому? Чи потрібен нам звід правил або принципів? Хіба Новий Завіт дозволяє застосовувати галахічний підхід?

Що ж, так і починаються зазвичай дискусії. Через якийсь час ми продовжимо її в частині цієї глави, що залишилася, але, звичайно, не закінчимо. Ми поставимо кілька питань і поміркуємо над ними. Але ніщо зі сказаного тут не є "постановою" з якогось питання, тому що ніхто не уповноважував нас приймати якісь постанови.

Новозавітний галахот

Одне з питань, порушених у попередньому розділі, полягало у наступному: хіба Новий Завіт дозволяє використовувати галахічний підхід?

Єдина можлива відповідь: так, тому що, по суті, сам Новий Завіт наводить низку диней-тора (особливих суджень щодо застосування Тори) або галахот (застосувань закону), що були прийняті відповідно до рабинського способу мислення. Ось чотири приклади:

а. Йоханан (Іоанн) 7:22-23

У цьому уривку Ієшуа подає дин-тора про те, що міцва зцілення переважає над стримуванням від роботи в Шабат. Приймаючи рішення про те, який із двох конфліктуючих законів варто застосовувати в конкретній ситуації, він робив практично те саме, що робили рабини, які розвивали Усну Тору. Насправді, Ієшуа в цьому уривку посилається на одне добре відоме рішення, яке можна знайти в Талмуді ( трактат Шабат, с. 128а і далі).

Рабини наштовхнулися на конфлікт між законом, що забороняє працювати в Шабат, і заповіддю обрізати сина на восьмий день його життя. Цей конфлікт виникає у зв'язку з тим фактом, що носіння і використання інструментів, необхідних для здійснення обряду бріт-міла в громадському місці, є роботою, забороненою в Шабат рабинами. Тому було вирішено, що якщо восьмий день припадає на Шабат, допускається виконання роботи, необхідної для обрізання хлопчика; але якщо обрізання повинно відбутися після восьмого дня, наприклад через стан здоров'я, його не слід робити в Шабат, щоб не порушувати заборону на роботу; варто почекати до настання будня.

Ієшуа, відстоюючи свою постанову, використовував те, що юдаїзм називає аргументом каль вехомер ("легкій і важкий"); у філософії він відомий як судження а фортіорі ("свідомо", "з більшою силою"). Його суть полягає у фразі "наскільки ж більше", "тим більше". Головна думка Ієшуа у книзі Йоханана 7:23: "Ви дозволяєте порушувати Шабат заради дотримання міцви обрізання; наскільки ж важливіше зцілити все тіло людини, тому ви повинні дозволити порушувати Шабат і для цієї мети!"

б. Галатам 2:11-14

Шауль (Павло) проголосив дуже важливу галаху в Посланні до Галатів 2:11-14. Вона також є вирішенням того, як діяти під час конфлікту двох важливих принципів, але в цьому випадку конфлікт виник між старозаповітною заповіддю і новозаповітною необхідністю. Його висновок, як хтось може припустити, не полягав у тому, що єврейські закони харчування втратили своє значення, але в тому, що дотримання кашрута єврейськими віруючими не повинно перешкодити їхьому спілкуванню і відносинам з віруючими язичниками. Спілкування і спільність у Месії важливіше, ніж вживання кошерної їжі. Але єврейський віруючий, що дотримується кашруту, може не порушувати такого спілкування, тому Послання до Галатів 2:11-14 не можна розглядати як заборону на дотримання єврейських законів харчування.

в.Марк 7:1-23

Якщо ми вже торкнулися теми кашруту, давайте розглянемо два інших уривки, що зазвичай цитують на підтримку ідеї про його скасування, і покажемо, що не це є їхньою метою. Книга Марка 7:1-23 говорить не про кашрут, а про ритуальне обмивання рук перед їжею (нетілат-ядаїм), звичай, якого і сьогодні дотримуються у традиційному юдаїзмі (Марк 7:2-5.). Отже, коли Ієшуа "проголосив усяку їжу чистою"(Марк7:19.), він не проголошував кошерною заборонено їжу, але мав на увазі, що пісна їжа не стає ритуально нечистою, коли її беруть руками, не обмитими ритуально. Хоча в наш час людині, яка не є ортодоксальним євреєм, важко з розумінням поставитися до питань ритуальної нечистоти; важливість цього питання в часи Ієшуа можна спробувати оцінити на основі того факту, що один із шести основних розділів Талмуду (Тахарот, "Очищення") був практично повністю присвячений цій темі.

Однак та важлива галаха, яку нам слід відзначити, не має нічого спільного з їжею. У цьому уривку Ієшуа не принижує "традиції старійшин", як багато християн. Він, радше, наполягає на тому, що людські традиції не слід використовувати для того, щоб "скасувати заповідь Бога". Це є ключовою галахічною постановою самого Месії, якою ми повинні керуватися сьогодні у створенні новозавітної галахи. Вона навчає нас тому, що нам варто чітко дотримуватися своїх пріоритетів: тільки слово Боже вимагає абсолютного послуху. Наші галахот можуть бути корисними, спонукати до міркувань, цінними як керівництво, але попри це вони залишаються "людськими традиціями", а отже, помилковими і менш важливими, Галаха Месії відрізняється від переважаючої в ортодоксальному іудаїзмі думки, успадкованої безпосередньо від фарисеїв, позиція яких зазнавала критики з боку Ієшуа. Для них порушення рабинської постанови могло бути покаране більш суворо, ніж порушення біблійного розпорядження.

г. Діяння 10:17,28

Кефе [Петрові] було видіння, у якому він бачив трефных тварин, які тричі спускалися з небес на великій полотнині, і чув голос, котрий говорив: "заколи і їж". На відміну від тих тлумачів, які негайно доходять висновку про те, що уривок навчає євреїв перестати дотримуватися кашруту, Кефа провів якийсь час, "міркуючи над побаченим". Тільки прийшовши до будинку Корнилія, він зміг зібрати всі частини головоломки воєдино і сказати: "Бог відкрив мені, щоб я нікого не називав поганим або нечистим". Це видіння було про людей, а не про їжу. Воно не веліло Кефе, що завжди їв пісну їжу, змінити своє харчування, але навчило приймати язичників як рівноправних з євреями кандидатів на одержання порятунку.

А нам варто пам'ятати, що полотнина, що спускалася з небес, містила всі види тварин, диких звірів, рептилій і птахів; і ми не знаємо таких тлумачів Біблії, які б наполягали на тому , що орлів, грифів, сов, кажанів, ласок, мишей, ящірок, крокодилів, хамелеонів, змій, павуків і гусениць відтепер можна вважати їстівними. У Книзі Левіт, Бог окремо наголошує на тому, що євреї повинні вважати "їжею". Навіть якби це видіння містило вторинне послання про їжу, воно не скасувало б повністю закони харчування, але підтвердило б правило, яке ми зустрічаємо в Посланні до Галатів 2:11-14, а саме: збереження

спілкування між єврейськими і язичницькими віруючими іноді важливіше дотримання кашруту.

У законі Мойсея нам сказано, що дотримання ізраїльських законів - постанова вічна для всіх поколінь. Месіянські віруючої дотримуються тих свят у контексті месіянства. Месія - Пасха наша, Він вічний пасхальний Агнець, принесений у жертву заради нас. Дух Божий, посланий Богом і Месією з небес, зійшов на першу общину віруючих у свято П'ятидесятницю, і тим самим виповнилося духовне значення цього свята. У цей день ізраїльському народу був даний закон Мойсея, і в цей день була народжена від Духу месіянська община. Ієшуа Месія тілом своїм виповнив день Спокути (Йом Кіпур),оскільки Його спокутувальна жертва примирює нас, раз і назавжди, з нашим Богом. Месія обрав сотворити в нас Своє житло Духом Святим і напнув над нами курінь миру. Тим самим він виповнив значення свята Кущей (Суккот). Ієшуа досконало виконав закон Мойсея і Сам став здійсненням пророцтв, записаних у Торі. Дотримання єврейської приналежності також узгоджується з написаним у Священному Писанні.

Ти зможеш скористатися допомогою вищесказаного в той час, коли обговорюєш духовні питання з родичами і друзями. Скільки іронії є в тому, що істинні послідовники Месії, перейняті добрими намірами бачать в юдействі табу і, отже, самі потрапляють у ту саму пастку. Християнам, послідовникам Месії, було б краще трохи поміркувати, наскільки правильною була позиція Павла із Тарса, коли він усував перепони, поставлені юдейством, щоб захистити віруючих із язичників. І після всього цього церемонії і символи єврейського богопоклоннія все одно були чужими і безглуздими в очах елінів. Павло зміг побачити і зрозуміти, що поклоніння, якому не вистачає змісту і цінності, не повинно завадити людині зрозуміти істинно важливі месіянські принципи; і наполягати на поклонінні, що створює перепони, практично означає заважати діям Духу Божого, чого не можна сказати про євреїв, оскільки закон для юдеїв - дерево життя, і месіянство тільки проливає світло духовного, більш глибокого розуміння церемонії і поклоніння, які до цього часу було прийнято виконувати як заповіді вчених мужів.

Положення "гіюру" (перехід у єврейство) існує сьогодні у християнських церквах, але воно має протилежне спрямування. Сьогодні ми називаємо це "насильницьке навернення до іншої віри". 2000 років тому євреї були хранителями Божої істини. Деякі євреї помилялися у своєму розумінні, гадаючи, що язичники, які приймають Месію, повинні прийняти їхні традиції, звичаї й установлення. У певному розумінні вони наполягали, щоб язичники приєдналися до існуючих офіційних синагог.

Сьогодні існують певні християнські церкви, які вимагають, щоб євреї, віруючі в Ієшуа, стали язичниками: брали участь у церковних служіннях і дотримувалися язичницьких ритуалів, чужих єврейських культів. Це видається знайомим? Чи не було це полемікою юдеїв у Галатії, але тільки у протилежному напрямку? Чи немає сьогодні серед нас сучасних фарисеїв, які претендують на власність Ієшуа і наполягти на тому, щоб Він належав тільки їм. Практично, язичники стверджують, що євреї можуть прийняти віру і спасіння тільки через існуючі заклади церкви. Чи не зневажається при цьому важливість донесення Слова Божого до "загиблих овець дому Ізраїлевого". Однак вимога християнської церкви суперечить цьому важливому принципу. Але саме цим і заняті ті самі церкви, які вимагають влади будь-якою ціною, навіть ціною життя євреїв! Якого порядку рекомендував дотримуватися рабі Павло із Тарса? Напевно, він би запропонував те, що міг би запропонувати кожен із нас у подібних обставинах - не дати відмінностям у подібних обставинах - не дати відмінностям у культурі стати перепоною, що заважає людині ввійти у близькі стосунки з Богом. Форма поклоніння - це другорядне щодо головної цінності, якою є визнання Ієшуа Месії. Павло хотів бути всім для всіх людей, щоб вони з великим бажанням змогли побачити істину.

Традиційне поняття абсолютно відділяє юдейство від християнства і сприймає їх як дві зовсім різні, відмінні одна від одної релігії. Але у зв'язку з тим, що число євреїв, які сприймають Старий і Новий Завіт як єдине ціле, швидко зростає, виникає невдоволення проти поширення цієї віри. З точки зору месіянських євреїв, довгожданий Месія вже прийшов. Вони зазнали і переживають особисті стосунки з Богом, Авраама, Ісаака та Іакова.

Історично склалося так, що єврей, який прийняв Новий Завіт, відштовхувався сім'єю, друзями та суспільством і вважався мало не язичником. З іншого боку, офіційна християнська церква приймала нового віруючого у своє лоно і різними хитрими шляхами давала йому зрозуміти, що він уже не єврей. Він ставав ординарним членом християнської церкви, і все ставало на свої місця як з боку єврейських, так і християнських закладів.

Хоча останні дві групи бачили філософії, що їх характеризували як зовсім відмінні, та набагато складним було питання новонавернених з їхніми сім'ями. У них не було вагомих причин, щоб дослідити твердження, на яких була заснована нова віра. Їхня особиста травма була настільки великою, а заплямування виділялося такою мірою, що новий віруючий був радий знайти притулок у своєї нової церкви і не страждати від постійних принижень з боку синагоги до якої він раніше належав, а також з боку своїх колишніх знайомих. Усім було добре і зручно, крім самого віруючого єврея. Відторгнення з боку єврейських закладів зазвичай включало в себе повний і остаточний розрив із сім'єю, друзями, а в деяких випадках ця людина була виключена з ізраїльського суспільства шляхом символічної поховальної церемонії.

Протягом двох тисяч років християнська церква втратила всі можливості виконати свою місію - нести Благу Вість про пришестя Месії у Всесвітню єврейську общину. Зараз настав час змінити це становище.

Принцип віри месіянського юдаїзму рішуче визначає, що єврей не перетворюється на язичника, приймаючи єврейського Месію, народженого на юдейській землі, про Якого, задовго до Його пришестя, розповідали пророки Ізраїлю в єврейському Танасі.

Практично, він ставав істинним євреєм, віруючи, що Ієшуа і є Месія. І це не тільки тому, що у нього є обітовання про Месію, але тому, що він особисто пізнав Його. Раніше єврейські ритуали та релігійні традиції були питанням обов'язку, а відтепер вони набувають більш глибокого змісту. Зараз вони розглядаються як тінь, що супроводжує Божий план. Такі традиції сьогодні дають єврею відчуття нового призначення і виступають у ролі нової ланки, що єднає його з давньою духовною спадщиною.

Месіянський юдаїзм не є новим рухом, що вимагає незалежності та від'єднання від Тіла Христового. Месіянський юдаїзм об'єднує віру в Месію зі збереженням єврейської приналежності, що особливо важливо, коли свідчать про Благу Вість Месії традиційному єврею. Хто може бути ближнім для єврея, ніж інший єврей?

Із появою істинних євреїв, які виявляють цікавість до єврейських Священних Писань і країни Ізраїль, традиційний юдаїзм не може виправдати давнє твердження про те, що прийняття Нового Завіту є спробою з боку деяких євреїв асимілюватися серед язичників. Також варто послухати тих, хто як один свідчить про зміни свого життя, поповнюючи число євреїв, які вірують у Новий Завіт, та попереджуючи спроби зробити з них несвідомих фанатиків.

Причина ганебного провалу офіційної християнської церкви у поширенні Благої Вісті Месії серед синів ізраїльського народу викликана недостатнім вивченням важливих елементів єврейської психології. Кожний єврей, незалежно від того, чи він світський, чи релігійний, знає, що народився євреєм, і його бажання - померти євреєм. Будь-яка концепція, що загрожує цьому, наперед приречена на провал. Внаслідок недостатнього розуміння християнська церква припустилася помилки, вимагаючи від віруючих євреїв відмовитися від єврейської приналежності. В усьому Священному Писанні немає навіть найменшого натяку, або вимоги, щоб із прийняттям Ієшуа як Месії, єврей повинен був перестати бути євреєм.

Дійсно, Священне Писання авторитетно заявляє, що єврей залишається євреєм і після особистої зустрічі з Месією. Ранні послідовники Месії продовжували ходити в синагогу з року в рік, дотримуючись ізраїльських свят у певні дати. Савл із Тарса, відомий як апостол Павло, продовжував говорити про себе як про юдея. Він не ставився до себе як до юдея в минулому, але виконував заповідь очищення за празничним статутом.

Більше того, Павло навіть переконував Тимофія (чия мати була єврейкою, а батько греком) обрізатися, щоб підтвердити своє єврейство. Кожному, істинному віруючому в Месію, добре відомо, що зовнішній прояв форм та ознак не є першочергово важливим для отримання внутрішнього світу в цьому житті та вічного спокою в майбутньому. Цей істинний світ доступний лише для тих, хто готовий споглядати істину відкритими очима.

Додатковий фактор, що призводить до плутанини і неповного розуміння - це загальноприйняте серед євреїв припущення, що будь-який єврей, який належить до західної культури є християнином. Будучи євреєм від народження, вони вважають, що тим самим шляхом можна стати послідовником Месії. Більшість євреїв не розуміють, що багато людей ходять у церкву і роблять вигляд, що вони віруючі, проте в їхньому житті не вистачає надприродного відродження необхідного, щоб стати істинним віруючим у Месію. Оскільки євреї не здатні розрізняти істинно відроджених віруючих і тих, які просто мають вигляд християн, то, природно, вони впевнені і вважають само собою зрозумілим, що кожний, хто приходить у християнську церкву, обов'язково віруючий у Месію. Вони передбачають, що духовна позиція визначається відповідно до того, у якій сім'ї народилася людина. Тільки в деяких випадках традиційні євреї розуміють, що існує можливість особистої зустрічі з Богом.

У той момент, коли нам стає зрозумілим, що юдеї привели під спільний знаменник усе, що характеризує християнські, католицькі та протестанські церкви, нам буде лише зрозуміло, чому такі символи, як хрест, наприклад, є для них перепоною та каменем спотикання. Нажаль, інквізиція, Катастрофа і соціальна дискримінація тільки зміцнили їхні позиції.

Перш, ніж юдеї зможуть відрізнити істинних віруючих від номінальних відвідувачів церкви вони повинні зустрітися віч-на-віч із Богом. Але яким чином можна досягти цього, коли язичники, які закликають ім'я Месії, безперервно показують їм чужу і ненависну символіку, що перешкоджає їхній правильній оцінці Нового Завіту. Щоб бути почутим, нам потрібно зробити все для усунення цієї перешкоди зі шляху юдеїв. Пам'ятайте, що протягом двох тисяч років історії церкви ця символіка сприяла віддаленню євреїв від свого Бога.

Месіянський єврей докладає всіх своїх зусиль до усунення цих перешкод, оскільки його природа і природна схильність спричиняє подібні дії. Можливо, його сім'я і друзі ще не знають про план Божий, тому він обережно намагається усунути камінь спотикання, що перешкоджає їхньому розумінню. Тому в бесіді він підкреслює біблейську основу їхнього єврейства, незважаючи на обмеженість і відчуженість їхніх понять.

Наприклад, ім'я Ієшуа Месії - сина ізраїльського народу - сприймають як колючку, оскільки євреї несправедливо терпіли страждання заради цього імені, з яким вони пов'язують церкву, що, по суті, не знає Бога. Оскільки ім'я Ієшуа викликає такі великі проблеми з боку єврейського народу, то чому б нам не пояснити його істинне значення? Серед євреїв Ієшуа відомий зі спотвореним ім'ям "Єшу Ганоцрі". Інколи це навіть "юд", "шин", "вав", які означають для них "нехай буде стерто ім'я його з пам'яті". Переклад імені Ієшуа походить від кореня похідним від слова "спасіння" або "Спаситель". Такі біблейські імена як Ісая, Ісус Навін і Осія також походять із того самого кореня. Ім'я Ієшуа з'являється у Священному Писанні багато разів, у прийнятому скороченні, відповідно до того періоду. "Машіах" - це також біблейська термінологія, що стосується помазання єлем священників, пророків та царів. "Ієшуа Машіах" - це ім'я було дане визволителю Ізраїлю. Під час перекляду з івриту (або арамейської) деяких слів Нового Завіту грецькою, "Машіах" було перекладено як "Крістус" (Христос). Ім'я "Ісус" є прийнятим в грецькій мові транскрипцією "Ієшуа". А слово "Христос" означає "Машіах". Німецька форма "Ізус Крістус" або англійське "Джизус Крайст", є перекладеною з грецької мови. Було б правильніше і набагато логічніше використовувати під час бесіди з іврито-мовними івритську форму "Ієшуа ха Машіах".

Прийняте слово "християнин" латинською пишеться "christian"і походить від терміна "christos" (Христос), із грецького джерела, як уже було сказано раніше. Але чому б нам, у нашій івритській мові, не використовувати слово "Машіах" і у зверненні до віруючих в Нього як до "Машіхім". Ми можемо використати слово "Машіхі", тобто месіянський, щоб тим самим відзначити істинного віруючого у Месію, і завдяки цьому термінові, відрізніти його від номінальних віруючих, які приходять до церкви і помилково вважаються месіянськими віруючими. Назвемо цих людей "християнами". Християнин представляє ту саму релігію, коли приймає Месію і стає "ноцрі машіхі" - (язичник, який повірив у Месію"). Коли ж єврей за національністю приймає Месію, - він стає "месіянським" євреєм, він не переходить до іншої релігії - до християнства.

Тому хотілося б запропонувати деякі мовні заміни, які бажано б використовувати для прийняття їх суспільством, щоб уникнути плутанини, а також для того, щоб не ображати почуттів традиційного єврея.

Замість	Бажано використовувати
1. Ісус Христос	1. Ієшуа Месія
2. Перехід до іншої релігії, перехід до християнства, насильницьке навернення.	2. Прийняття Месії вірою
3. Вихрест, віровідступник.	3. Віруючий у Месію - істинний єврей.
4. Християнин.	4. Послідовник Месії, віруючий.
5. Євангеліє	5. Новий Завіт - друга частина Танаху.
6. Хрест	6. Древо.

І знову, слово "Машіах" несе в собі єврейське почуття, тоді як слово "Христос" не має в собі нічого єврейського.

Вислів "перехід до іншої релігії", або "віровідступник" говорить про зневажання єврейською релігією, що рівнозначно "винищенню", з єврейської точки зору. Із Христом асоціюється переслідування євреїв християнською церквою. Протягом тисячі років у Танасі використовується слово "древо". Крім мовних відмінностей, Танах чітко описує єврейський народ як виключно обраний Богом. Навіть коли істинний єврей стає частиною тіла Месії, на ньому все ж таки лежить певний обов'язок як єврея. У кожного члена у тілі є своя певна функція. Якби Бог не захотів, з якихось причин, зберегти єврейський народ як особливий народ, то мабуть, Він би і не намагався б зробити це. Яке дитя Боже насмілиться відмінити чи опротестувати те, що у Божій волі визначено берегти? Основна функція синів ізраїльського народу - представити Царя: Месію і принести Слово Боже народам усього світу. Ця давня функція покладена на них, має силу і сьогодні. Євреї обрані бути народом святим і названі Богом "зіницею ока". Господь використовує месіянське єврейство також і з додатковою метою: зруйнувати "перешкоду, що стояла посередині" між юдеями та язичниками, стіну, що існувала протягом сотень років.

Месіянське єврейство є живим, переконливим доказом того, що не існує ніякої значної різниці між чистим месіянським єврейством (Священне Писання суперечить церковному формальному християнству і відкидає його традиції та теологічні концепції) й істинним Біблейським Єврейством (знову, напротивагу єврейству наших днів) заснованому, в цілому, на коментарях рабинів, які, у переважній більшості є полемічними та антихристиянськими. Отже, існування істинного або месіянського єврейства примушує безпристрасного традиційного єврея заново перевірити свої критерії щодо визначення "Хто є істинним євреєм?" І якщо він буде щирим із самим собою, оскільки, врешті-решт, повинен бути визнати, що в наші дні юдей, хоч він філософ, академік, збоченець чи алкоголік, морально стійкий, релігійний, світський, або віровідступник, - все таки не втрачає свою єврейську приналежність. Людина не перестає бути євреєм, навіть якщо вона не відвідує синагогу.

Але людину, яка народилася від єврейських батьків, яка щоденно читає Танах, живе в Ізраїлі, розмовляє івритом, душею і серцем вірить в Ієшуа hа Машіаха, - про таку людину рабини говорять, що вона відрізала себе від великої єврейської спадщини, єврейської родовідної, оскільки її віра позбавлена основни і, на їхню думку, не має ніякої бази. Тому багато євреїв змушені зразу давати визначення своєму єврейству. Через вимоги Святого Писання, щодо цього питання, вони дійшли висновку, який неможливо ігнорувати. Не сімейне походження, а віра в Бога і Його Сина - це те, що характеризувало наших батьків, відрізняючи їх від язичників та ідолопоклонників, серед яких вони жили.

Будь-які інші питання євреї із благословення приймали за істину, незалежно від їхнього джерела. Вони прагнули до пізнання Аристотеля, Гомера, Платона, Мільтона, К. Маркса, але тільки ім'я Ієшуа на Машіаха відкидається традиційними євреями. У чому погрішив Ієшуа, що Його мудрість не удостоїлась вивчення та дослідження? Адже Він владний змінити життя багатьох людей, оскільки Він стоїть у центрі великої релігії, Він прославлений у піснях багатьма мільйонами. Чому ж Його вчення, що так послідовно відповідає вченню єврейського Танаха, не може бути прийнятим Його єврейськими побратимами?

Сьогоднішні освічені євреї перестали звинувачувати цього галілеянина у жахах і погромах, здійснених тими самими ідолопоклонниками, які помилково називалися християнами. Сьогодні істинний юдаїзм визнає Ієшуа одним зі своїх синів. Хоча було багато людей, які проголошували себе Месією, потрібно докласти зусиль щоб назвати їхні імена. Такі великі лідери, як Олександр, Цезар і Наполеон, і навіть маленький безнадійний капрал, який зветься Адольф Гітлер, намагалися завоювати світ, але отримали нищівний удар і зазнали остаточного провалу.

Тільки Він один може стверджувати, що завоював серця багатьох. Він зробив це не силою і могутністю, але Духом Бога Живого, і сьогодні, як і у першому столітті, перед кожним євреєм стоїть питання, "Що ти думаєш про Ієшуа?" Сьогодні, як і в ті дні, одні приймають Його, а інші відкидають. Месія не був призначений тільки для одного покоління. Для деяких людей Месія вже прийшов, для інших - ще не відкрився. Він приходить тільки до тих, хто вірить Божому Слову.

Мета месіянського юдаїзму - бути на сто відсотків єврейським і на сто відсотків вірним Біблії (що складається із Танаху і Нового Завіту). Отже, він відмовляється пристосуватися до будь-яких категорій, винайдених людьми.

Головне заперечення християнства: "Ви відновлюєте перешкоду, що стоїть по середині". Невдоволення християн у зв'язку з розвитком месіянського юдаїзму часто виражається у наступних словах: "Ви відновлюєте "перешкоду, що стоїть по середині", яку зруйнував Месія (Єфсеянам 2:11-16). Наголос, який ви робите на єврействі, порушить єдність євреїв і язичників у месіянській Общині (Церкві)".

Головне заперечення юдаїзму: "Не можна бути євреєм і вірити в Ісуса". Найчастіше заперечення євреїв з приводу месіянського юдаїзму полягає у наступному: "Ви намагаєтесь поєднати несумісне - не можна сприймати Йешуа як Месію і при цьому залишатися євреєм". Але це зовсім не аксіома: по по-перше, сам Йешуа і його перші послідовники були євреями; по-друге, протягом останніх двох тисяч років завжди були євреї, котрі вшановували Йешуа як Месію, Спасителя як Господа, залишаючись при цьому частиною єврейського народу, наскільки дозволяє єврейська община.

Завдання: створити життєздатний месіянський юдаїзм. Проте завдання зі створення життєдієздатного месіянського юдаїзму, що серйозно ставиться до історії та розвитку юдаїзму і християнства протягом останніх двадцяти століть, досі залишається невиконаним.

Євангеліє має єврейське коріння, воно призначене не тільки для євреїв, але й для язичників. Сам Новий Завіт чітко говорить про це, тому цілком допустимо, щоб його послання передавалося неєвреям таким чином, за якого воно несло б із собою мінімум чужого культурного багажу. Такий підхід став дуже успішним: мільйони язичників повірили в Бога Аврагама, Іцхака і Якова і в єврейського Месію Йешуа.

Новий Завіт - єврейська книга. Проте прийшов час відновити єврейську суть Нового Завіту. Адже Новий Завіт, фактично, - це єврейська книга, написана євреями, переважно про євреїв і звернена як до євреїв, так і до язичників. Звичайно, немає нічого поганого в тому, щоб адаптувати єврейську книгу, таким чином, полегшити її прийняття язичниками, але не ціною відмови від його невід'ємного єврейського змісту, про який Єврейський Новий Завіт свідчить самою своєю назвою, що об'єднує в собі (подібно до назви "Євреї за Ісуса") дві ідеї, які, на чийсь погляд, зовсім не сумісні і повинні бути розділені.

Таке розділення неприйнятне. Адже центральна фігура Нового Завіту Месія Йешуа, а він був євреєм, народжений у єврейській сім'ї в Бейт-Лехемі, виріс серед євреїв у Нацереті, служив євреям Галілеї, помер і воскрес у столиці Іудеї Йерушалаїмі - все це в Ерец Ісраель, Землі, яку Бог дав єврейському народу. Більше того, Йешуа залишається євреєм, адже він живий зараз, і ніде Писання не говорить прямо і навіть не натякає на те, що він перестав ним бути. Дванадцять його найближчих послідовників також були євреями (Лука, ймовірно, був прозелітом, тобто наверненим до юдаїзму язичником); його послання адресовано "головним чином, євреям, а також язичникам". Саме євреї принесли Євангеліє язичникам, а не навпаки. Шауль, посланий до язичників, все своє життя дотримується закону, що очевидно із Книги Діянь. Фактично, основним предметом суперечки у ранній месіянській общині (церкві) було не те, чи міг єврей вірити в Йешуа, а те, чи міг язичник стати християнином без навернення до юдаїзму. Заміщальна жертва Месії заснована на єврейській системі жертвоприношень. Господня вечеря - на єврейському святі Пасхи. Занурювання (хрещення) - це єврейський обряд. Йешуа сказав: "Спасіння від євреїв". Новий Договір був обіцяний єврейським пророком Ієремією. Сама концепція Месії є виключно єврейською. Весь Новий Завіт, по суті, доповнює до досконалості Танах, єврейські Писання, дані Богом єврейському народові. Тому Новий Завіт без Старого так само неможливий, як другий поверх будівлі без першого, а Старий Завіт без Нового, схожий на дім без даху. Більше того, багато що з того, що написано у Новому Завіті, неможливо зрозуміти без посилання на єврейський контекст.

Однак найкращим доказом єврейської суті Нового Завіту, так само, як і найбільш переконливим аргументом на користь його істинності, є чисельні пророцтва Танаху (а вони набагато століть старші описаних у Новому Завіті подій), які зібралися в особистості Йешуа із Нацерета. Ймовірність того, що якась людина могла б суто випадково відповідати вимогам десятків пророцтв, нескінченно мала. Жоден претендент на звання Месії, наприклад Шимон Бар-Кохба або Шабтай Цві, не виконав би навіть меншої частини цих пророцтв. Щодо Йешуа, то він виконав кожен із тих пророцтв, які були призначені для виконання в його перше пришестіє. Інші він здійснив, повернувшись у слові.

Отже, мета Єврейського Нового Завіту допомогти людям почати сприймати Новий Завіт як єврейську книгу. Але є також додаткові сфери, у яких Єврейський Новий Завіт може допомагати здійснити тікун-гаолам ("виправлення світу"): християнський антисемітизм, неприймання Євангелія євреями, розподіл між Церквою і єврейським народом.

Християнський антисемітизм. Перш за все необхідно наголосити, що хибне коло єврейського антисемітизму наснажує своє коріння положеннями Нового Завіту. При цьому сам Новий Завіт не містить у собі нічого антисемітського. Однак починаючи з найперших днів розвитку Церкви антисемітизм використав Новий Завіт, щоб виправдати своє існування та проник у християнську теологію. Перекладачі Нового Завіту, не будучи самі антисемітами, вбирають таку теологію і викликають до життя антиєврейські переклади.

Деякі з них стають теологами і далі розвивають і вдосконалюють антисемітський характер християнської теології (при цьому вони можуть не підозрювати про "вмонтований" антисемітизм); у той час, коли інші починають активно переслідувати євреїв, гадаючи, що цим вони служать Богові. Це хибне коло необхідно розірвати. Єврейський Новий Завіт являє собою спробу здійснити це, усуваючи багатовікові антисемітські теологічні упередження і особливо наголошуючи на єврейському змісті.

Не прийняття Євангелія євреями. Далі, незважаючи на те, що в англомовних країнах нараховується близько ста тисяч месіянських євреїв, без сумніву, переважна частина єврейського народу не визнає Йешуа Месією. І хоча підстав для цього чимало, у тому числі і переслідування євреїв з боку християн, і світський світогляд, у якому Богу і Месії немає місця, і небажання відвернутися від гріхів, головна причина криється у тому, що Євангеліє, на думку євреїв, немає до них ніякого відношення. Такому розумінню частково сприяє те, як подає себе християнство, а також відчуження, що нав'язується більшістю перекладів Нового Завіту. Завдяки використанню язичницько-християнських культурних атрибутів та антиєврейської теології, що лежить в основі усіх перекладів, багато євреїв вважають Новий Завіт язичницькою книгою про язичницького бога. Той Ісус, якого вони змальовують, немає майже ніякого відношення до життя євреїв. Євреєві дуже важко відчути, що Месія Йешуа - той, ким він є насправді, а саме другом кожного єврея. Хоча Єврейський Новий Завіт і не може знищити всіх перешкод на шляху єврея до віри в Месію, всеодно він усуває деякі лінгвістичні, культурні і теологічні перепони. Єврей, який читає Єврейський Новий Завіт, може усвідомити, що Йешуа і є Месія, обіцяний у Танасі єврейському народу; він може побачити, що Новий Завіт звернений до євреїв настільки, наскільки і до язичників; він зіткнеться із посланням усієї Біблії, що складається з двох завітів, посланням істинним, необхідним і гідним прийняттям, послання, яке є ключем до його власного спасіння і спасіння всього єврейського народу.

Поділо між Месіянською Общиною і єврейським народом. Заперечення Йешуа з боку євреїв та євреїв з боку християнства, яке тривало багато століть, призвело до ситуації, що склалася сьогодні, коли стало загальноприйнятим вважати, що християнство - це християнство, а юдаїзм це юдаїзм, і ці двоє не зійдуться ніколи. Більше того, багато євреїв і християн цілком задоволені таким станом справ. Але не така була воля Бога, щоб існували два окремих Божих народи. Християни - неєвреї, які усвідомлюють, що вони приєдналися до Ізраїлю, а не замінили його, і месіянські євреї, які повністю ототожнюють себе з єврейським народом, і з єврейським Месією, Йешуа, повинні працювати разом, щоб залікувати величезну рану в історії світу, а саме розкол між Церквою і єврейським народом. Єврейський Новий Завіт також відіграє певну роль у здійсненні грандіозного завдання, суть якого в тому, щоб звести їх разом, залишити за євреями право на власну індивідуальність усередині Месіянської Общини, у якій євреї і язичники будуть ушановувати Бога і його Месію згідно з Танахом та Новим Завітом.

Яким же чином Єврейський Новий Завіт відображає єврейську суть Нового Завіту. Існує три способи, за допомогою яких розкривається єврейська суть Нового Завіту.

Косметичний спосіб. Зміни у перекладі деяких загальновживаних термінів зустрічаються найчастіше і найбільш помітні. Імена "Ісус", "Іоан", "Іаков" та "Петро" замінені на "Йешуа", "Йоханан", "Яаков" та "Кафа". Терміни "занурення", "посланець", "стойка кари" та "месіянська община (або "зібрання") замінюють собою слово "хрещення", "апостол", "хрест" та "церква". Семітські терміни вживаються замість деяких російських слів: наприклад, "талмуд" замість "учень" і "творити цдаку" замість "благотворити". Багато із цих змін стосуються заміни "церковної лексики" (яка у християн викликає машинальну реакцію) нейтральною термінологією, що спонукає читача до роздумів. Незважаючи на те, що всі ці зміни є зовнішніми, частота їхнього вживання примушує читача ставиться до Нового Завіту як до єврейської книги, а подібний вплив поверховим не назвеш.

Культурно-релігійний спосіб. Культурно-релігійні зміни примушують читача глибше усвідомити, що події Нового Завіту відбувалися в єврейській культурній і релігійній обстановці. Наприклад у Матіягу 9:20, де жінка, яка бажала зцілитися, не просто доторкнулася до "країв одежі" Йешуа, але до його "цициту" - ритуальної бахроми, яку єврейські чоловіки повинні були носити на кутиках одягу як нагадування про необхідність послушенства всім Божим заповідям. Ще один приклад можна знайти в Діян. 20:7, де зустріч Шауля з віруючими Ефеса "У перший день життя" відбулося, очевидно, не у неділю ввечері, а, згідно з єврейським біблейським календарем, у "Моцаей-Шабат",тобто у суботньому вечері.

Теологічний спосіб. Теологічні зміни є найбільш глибокими, оскільки у перекладі Нового Завіту проникли язичницько-християнські доктрини, які применшували роль єврейського народу як народу Божого, той факт, що Тора, як і колись, має силу і що Бог і досі ще Один. Приклад подібних змін змісту знаходимо у посланні Месіянським євреям (Євреям) 8:6, де грецьке слово "неномотететай" означає не просто, що Новий Договір "набрав чинності" на підставі кращих обіцянок, але що він "був даний як Тора". Ще один приклад можна виявити у Посланні до Римлян 10:4, де слово "телос" не означає, що Месія поклав кінець закону (Синод пер.: "Христос - кінець закону"), але що він сам "мета, на яку вказує Тора".

3.2. Співвідношення етнокультурних і релігійних компонентів у месіанській самосвідомості

За останні п'ятнадцять років ХІХ століття про Рабиновича і очолюваний ним месіянський рух дізналися всі, кого тоді хвилювала тема Ісуса та Ізраїля. Після його смерті 1899 року інтерес до нього в деяких колах, які раніше його підтримували, поступово згас, хоча повністю забутим він ніколи не був. Ім'я Рабиновича зазвичай згадується в доповідях про сучасний єврейський християнський рух, проте всі його портрети занадто поверхові. Вони не є належним чином серйозними, ні самостійними.

Однак Рабинович і сьогодні заслуговує на нашу увагу, у тому числі й увагу з боку російських євреїв та християн, бо проблеми, яким він намагався протистояти, сам будучи євреєм і віруючи в Ісуса, не були остаточно вирішеними. І в наші дні віруючі в Ісуса євреї, які називають себе або християнськими євреями, або євреями за Ісуса, або месіянськими євреями, борються з тими самими проблемами. Деякі із цих проблем є життєво важливими для тієї невеликої частини народу Ізраїлю, яке вірить в Ісуса як у Месію, і можуть бути охарактеризовані ними завдяки історичній оцінці, зробленій свого часу Рабиновичем. Боротьба за його ідеї у тому вигляді, в якому вона велася у неєврейських колах, також має зв'язок із сучасністю - звичайно, лише в тому випадку, якщо люди здатні враховувати уроки історії. Знайомство із життям Рабиновича проливає світло на проблеми, відповідь на які доводилося шукати ще першохристиянам. Адже вони були євреями. Ісус також.

Рабинович слідує традиціям християнства, що ґрунтуються на Біблії, і одночасно прагне уникати формулювань, властивих для грецького світогляду. У "Двадцяти чотирьох догматах віри" чітко сформульовані погляди ізраїльтян Нового Завіту, при цьому у них відсутні будь-які аргументи на захист створення єврейської християнської общини. Однак її існування передбачається.

Важко переоцінити важливість цих догматів при всебічній оцінці богословських поглядів Рабиновича. Він дотримувався їх усе своє життя, тому нам здається доцільним відтворити їх в частині єврейської ідентичності.

Догмати віри народу Ізраїлю - синів Нового Завіту

ї1. Існує лише один істинний живий Бог, безтілесний, нероздільний, неосяжний плотськими почуттями, найвищого блага, сили та мудрості непізнаної, який творить і береже все суще через Своє Слово і Свого Святого Духа. Все суще від Нього, все в Ньому і все для Нього.

ї2. Істинний Бог, відповідно до своєї обіцянки, даної нашим прабатькам і нашому царю Давиду, сину Ієсеея, послав Ізраїлю Іскупителя, який народився від непорочної Марії у Віфлеємі, місті Давида, і Він страждав, був розіп'ятий, помер і був похований для нашого спасіння, воскрес із мертвих і живий і обіймає нині правицю нашого небесного Отця, звідки Він прийде судити цей світ, живих і мертвих. Він навіки поставлений Царем над домом Іаковлевим, і царствію Його не буде кінця.

ї6. Писання Нового Завіту не суперечать змісту Старого Завіту, оскільки і в одному, і в іншому випадку людству пропонується скористатися можливістю одержати вічне життя через Месію, який є єдиним Посередником між Богом та людиною. Закон, даний Господом Моісею, повинен був привести нас до Ісуса, щоб ми могли виправдатися через віру в Нього. Але, за плоттю своєю, ми - сім'я Авраама, який був батьком всіх обрізаних і віруючих, тому ми вважаємо необхідним обрізати крайню плоть у кожного немовляти чоловічої статі на восьмий день, як заповідано йому Богом. А будучи нащадками тих, кого Господь Своєю рукою вивів із землі Єгипетської ми вважаємо за необхідне шанувати суботу, свято опресноків та єврейську Пасху так, як записано у Законі Мойсеєвому, хоча решта християн святкує воскресіння Месії із мертвих та зішестя Святого Духу з неба.

ї7. Мішна і Талмуд не будуть використані нами в якості основи будь-якого учення, але будуть шануватися лише як постійне нагадування про той духовний сон, який був посланий нам Богом, так що "Шулхан Арух" став для нас сіттю, пасткою, наріжним каменем і затьмарив наші очі, щоб ми не могли бачити шляхи істинної та животворящої Віри.

ї17. Жодні збори не можуть бути проведені без дозволу з боку властей, оскільки із Писання ми знаємо, що уряд призначається Господом і що в його руки Господь передає як світські, так і духовні турботи про країну, щоб він силою свого караючого меча міг контролювати тих, хто творить злі справи.

ї18. Будь-якій людині забороняється нести службу, якщо вона не уповноважена на те своєю общиною і законами держави.

ї19. Проповідь, як і всі богослужіння, повинні вестися зрозумілою для всіх слухачів мовою, оскільки в Росії більшість дітей Ізраїльських розуміють іврит, "святу мову", а також германське наріччя, то службу вирішено вести цією мовою.

ї20. Таїнства, установлені Христом, є свідченням Господньої благодаті і його прихильності до нас, саме з їхньою допомогою Він таємним і дивним чином діє на нас, з їх допомогою Він приводить нас до віри і підтримує її. Крім того, вони служать доказом того, що Христос є прагненням нашої душі і славою нашого розуму. Святих таїнств два: хрещення і вечеря Господня, однак дотримання їх приносить користь, лише коли людина правильно розуміє їх значення.

ї21. Оскільки служитель несе свою службу не від власного імені, а від імені Ісуса Христа і користується силою, яка йому дається Христом, то з цією думкою ми повинні слухати Слова Божі, що йдуть з його вуст, і приймати святі дари із його рук; хоча сам він такий же грішний, як і ми всі. Його гріховність не приминає благодаті Божого дару, яку Господь посилає тим, хто приймає ці дари. Та все ж, община повинна пильно вивчати життя і звичаї своїх служителів, і якщо результати дослідження показують, що служитель є негідною людиною, то община зобов'язана відсторонити його від служби.

ї22. Хрещення є знаком нового народження. Через водяне хрещення людина стає частиною церкви, Церкви Христової. Водяне хрещення омиває і очищає нас від усіх гріхів; ті, хто охрестився свідчать перед усіма про те, що їх гріхи прощені і що вони стали Божими дітьми. А це значить, що буде правильно через хрещення приводити людей до церкви ще у дитячому віці.

ї23. Вечеря Господня є знаком того, що ми згадуємо про смерть нашого Господа-Месії, поки Він прийде, і, приймаючи священний хліб та вино, ми поєднуємо всі наші фізичні і духовні сили з тілом і Кров'ю Христа, які Він пожертвував у цьому світі заради нашого спасіння. Вони вводять нас у багатство життя, звідки Він вічно провіщає нас, володіючи десницею нашого небесного Отця. Через нашу віру хліб, який ми приймаємо, стає частиною Тіла Христового, а благословенна чаша - частиною Його Крові. Ті самі нечестиві, у яких немає живої віри, приймають святі дари лише своїми устами, але не причащаються із Христом і не отримують прощення за свої гріхи.

ї24. До того, хто навмисно порушить будь-який із цих догматів церкви, навіть у випадку, якщо це порушення не буде суперечити Святому Писанню, потрібно ставитися як до противника порядку церкви і рішення уряду.

Загальне особливе засідання церкви має право переглядати будь-яке із церковних правил, які були сформульовані мудрістю людською. Проте будь-яка зміна повинна слугувати виключно для загальної настанови. [72, с. 68-72].

Як ми уже відзначали раніше, на конференції, яка відбулася в березні 1884 року у Кишиневі, Рабиновича попросили з'ясувати його точку зору на дотримання обрізання та єврейської суботи. У "Роз'ясненні" він пише про те, що обрізання - це священний знак, який говорить про приналежність людини до роду, що веде свій початок від Авраама. Воно не може ображати чиїхось почуттів, оскільки не є публічним актом, а крім того, деякі лікарі стверджують, що воно навіть може виявитися корисним з фізіологічної точки зору. Далі обрізання не практикується серед інших європейських народів, тому, Рабинович вважає, що євреї повинні дотримуватися цього обряду, щоб зберегти свою національну своєрідність і підкреслити національну приналежність.
І Тора, і Новий Завіт залишаються за євреями право піддавати своїх дітей обрізанню з цією метою. Обрізання "пов'язує нас із нашими єврейськими браттями, [але] не може виправдати в очах Господа". Після цього твердження Рабинович цитує наступний вірш із Біблії: "якщо Авраам виправдався справами, то він має похвалу, але не перед Богом (Рим. 4:20)". Коли Павло говорить галатам: "якщо ви обрізаєтеся, не буде нам ніякої користі від Христа". (Гал.5:2), він звертається не до євреїв, а до тих людей, які помилково вірили, що вони можуть бути виправдані за Законом і благодаттю Христа. Але, стверджує Рабинович, його закону ніколи і не давалося їм.

Виправдовуючи збереження єврейської суботи, він звертається до Виходу 20:8 "Пам'ятай день суботній, щоб святити його". Оскільки ізраїльтянам Нового Завіту не забороняється дотримуватися цієї заповіді, вони можуть її зберегти, віддавши данину законам, якими обумовлюється отримування у власність землі Ізраїля, служінням у Храмі, "формою призначення правителя , жарким кліматом та необхідністю покінчити з ідолопоклонством, що давно вже неприйнятне".

Щодо обрядів Нового Завіту Рабинович відзначає важливість лише хрещення і вечері Господньої, які слід розуміти у руслі істинно єврейського духу, який знайшов своє вираження у книгах Старого Завіту, і був зразком для наслідування у євангельських общинах Англії та Німеччини.

Крім того, він викладає свої погляди на триєдність Бога. При цьому він знову вказує на історичну різницю між євреями та іншими народами, які до прийняття християнства сповідували політеїзм і для яких необхідно було підкреслити у Писанні, що три особи Бога складають єдине ціле, тоді як, для євреїв надзвичайно важливо, використовувати у цьому випадку, число три, хоча вони прекрасно знають із писання, що Бог єдиний у трьох іпостасях, або особах. Потім Рабинович пише: "Віруючі неєвреї називають трьох осіб єдиного Бога "Отець, Син і Святий Дух", що по суті одне й те саме. То чому ж християнська церква пов'язує Ізраїль ученнями, які були послані прабатькам неєврейських народів, щоб уникнути появи в їхньому середовищі хибних уявлень про триєдиного Бога?". При цьому він підкреслює, що апостоли не перекладали цей тягар на єврейський народ: "І ми ніде не знаходимо у Священному Писанні твердження, що віра в "три особи" повинна бути обов'язковою складовою нашого віросповідання ".

Насамкінець він стверджує, що євреям дуже складно пояснити, що таке народження від Діви, якщо не надавати Святому Духові людських рис. Він вважає, що якщо ми хочемо догодити Господу, нам необхідно не вдаватися до подробиць, а дотримуватися формулювань від Духа Святого (Мф. 1:20).

Ці висловлювання говорять нам, що Рабинович навчався на традиціях християнства, але не наслідував сліпо ті церковні догмати, в яких було більше грецького ніж біблейського. Саме в цьому світі варто розглядати його погляди на християнське вчення про Святу Трійцю. Він визнавав боже походження Ісуса і був упевнений у тому, що йому вдалося висловити суть учення про Трійцю. Щодо питання по хрещення, то Рабинович розглядав тепер хрещення не тільки як акт віросповідання, але і як "знак відродження".

Наостанок варто згадати про ту різку критику Рабиновичем Талмуду, який він вважав причиною усіх бід ізраїльського народу і підкреслював при цьому різницю між божим одкровенням та його рабіністичним тлумаченням.

Приведення у відповідність із середовищем або відновлення?

Християнство і культура

а. "Міжкультурний юдаїзм"

"Велике доручення", покладене Ієшуа на Церкву, полягало в тому, щоб робити учнів з усіх народів.(Матитьягу (Матфей) 28:18-20.). Але тільки-но ранні месіянські євреї почали звертатися до язичників, виникла необхідність відокремити Євангеліє від його культурного контексту, щоб його основне послання не одержало як навантаження культурний "багаж", що не був необхідний для порятунку.

Новина про те, що Новий Завіт не вимагає від язичників ставати євреями для одержання порятунку, стала хворобливим переживанням для єврейських віруючих у Ієшуа (Ісуса). Усе почалося з видіння Кефи (Петра) і віруючого Корнилія.(Діяння 10:1.). Але саме Шауль, апостол язичників, розробив безліч деталей. Так, він був присутній на Єрусалимській раді, коли Яаков (Іаков) проголосив, що язичникам не обов'язково коритися в обрізанні Торі (Законові), як було прийнято вважати в рамках традиційного юдаїзму. Замість цього єдина вимога, яку вони повинні були виконати, щоб бути цілком прийнятими як брати в Господі, полягала в покорі чотирьом міцвот (заповідям), перерахованим у Книзі Діянь 15:20.

Пізніше Шауль ще більш чітко виклав, на що він готовий піти заради придбання людей -- і євреїв, і язичників -- для Господа. У 1 Коринфянам 9:19-22 він писав: "Адже, будучи вільним від усіх, я усім поневолив себе, щоб більше придбати: для юдеїв я був як юдей, щоб придбати юдеїв; для підзаконних був як підзаконний, щоб придбати підзаконних; для далеких від закону -- як далекий від закону, -- не будучи далеким від закону перед Богом, але підзаконним Христу, -- щоб придбати далеких від закону; для немічних був як немічний, щоб придбати немічних. Для всіх я зробився всім, щоб урятувати принаймні деяких". (Синод. пер).

Цитуючи цей уривок, ми змушені, у зв'язку з традиційною критикою, відзначити, що, стаючи "всім для всіх", Шауль не був хамелеоном і лицеміром. Говорячи, що він "став" таким, як інші, Шауль мав на увазі, що він ставив себе на їхнє місце, переймався їхніми почуттями, намагався зрозуміти спосіб їхнього мислення, звертав увагу на те, "звідки вони прийшли" і "де знаходяться". Ним рухало бажання завоювати загублені душі. Але ж він міг бути ледачим, міг вимагати, щоб інші самі підлаштовувалися під нього, а не співчувати їм. Але Боже покликання в його житті змушувало його долати подвійний шлях, по суті, "поневолювати" себе потребами інших людей.

Отже, Шауль не примушував язичників приймати єврейську культуру. Він усвідомлював, що насправді послання Нового Завіту для язичників було, як висловився Філ Гоубл, "міжкультурним юдаїзмом". Надалі воно стало називатися християнством.

б. Не "міжкультурне" християнство

Але не всі, хто намагався нести Євангеліє, оминаючи культурні перешкоди, розуміли принципи міжкультурної проповіді Євангелія, яким навчав Шауль. Часто відбувалося протилежне: Євангеліє плутали з культурою, тому послання полягало не тільки в заклику відвернутися від гріхів і прийти до Бога через Ієшуа, але й у заклику залишити свою культуру, відгородитися від неї.

У деяких частинах світу місіонери жили (та й тепер живуть) у створених ними самими гетто, "місіонерських поселеннях". Коли Бог залучає до Себе когось з місцевих жителів і дає йому новий дух, місіонери приводять цю людину у своє поселення і навчають його новій культурі (як правило,західній).

Джеймс Майхенер наочно описує цей підхід у своїй книзі "Гаваї". Книга є історично неточною і рясніє антихристиянськими упередженнями, але давайте на мить поглянемо на проблему очима автора. Він описує місіонерів Нової Англії на початку 1800-х років, що вимагали від гавайців будувати дерев'яні церкви з дзвіницями і вдягатися як пуритани, щоб стати християнами. Цим людям довелося стати чужинцями у власній країні. Так, тубільці часто ходять оголеними, а християнське навчання вимагає скромності, проте скромність не обов'язково має на увазі носіння незвичного одягу. Коли люди стають християнами, їм потрібно відмовитися тільки від своїх гріхів, а не від культури, за винятком елементів, що порушують норми Писання.

Якщо говорити про проповідь Євангелія євреям, то до четвертого століття стало цілком звичним не наслідувати зразок, запропонований Шаулем для поширення Євангелія, що був би природним і близьким для тих, кому воно адресувалося. Навпаки, євреєві було недостатньо просто прийняти Ієшуа як свого Месію, Спасителя і Господа; він повинен був "навернутися до християнства", що зазвичай мало на увазі прийняття чужої культури та іноді вимагало відмови від усього єврейського! Друге можна побачити в публічному зреченні, затвердженому Константинопольською церквою (цитувалося вище), що вимагало від євреїв, які бажали приєднатися до святої Общини єврейського Месії, Ієшуа.

Ще один приклад: багато християн ображаються, коли месіанські євреї святкують єврейські свята замість Різдва і Великодня, хоча дотримання перших вимагається Писанням, а останні -- людський винахід. Одним з найперших церковних проявів антиєврейства була суперечка про святкування Великодня в другому столітті, що призвела до язичницько зорієнтованої постанови Нікейського собору про те, що дата для святкування смерті і воскресіння Ієшуа не повинна співвідноситися з датою єврейського календаря для Великодня.

2. Проповідь Євангелія в контексті культури

Сучасні місіологи -- вчені, які допомагають євангелістам і місіонерам у їхній роботі з виконання Великого Доручення -- почали вивчати проблему людей, котрі були відчужені від своєї культури, щоб стати християнами. Так почала розвиватися концепція "проповіді Євангелія в контексті культури", тобто таке подання Євангелія, що враховує культуру "адресата". Хтось може сказати, що це надуманий спосіб поговорити про те, що для Шауля було цілком природним.

Коли Євангеліє проповідується в контексті культури, новонавернені християни залишаються у своїй культурі і намагаються підпорядкувати і її, і себе Божій волі.

а. Євангеліє для євреїв

Виникнення єврейського християнського руху в Англії та інших європейських країнах у дев'ятнадцятому столітті, по суті, було спробою привести Євангеліє у відповідність з єврейським світоглядом. Єврейським віруючим радили не залишати свій народ і залишатися євреями, за умови, що їхня християнська віра залишиться ортодоксальною. Їх підтримували у святкуванні Великодня, Хануки та інших свят, а також, за великим рахунком, у вираженні свого єврейства. Їм також нагадували, що дотримання ними елементів Мойсеєвого закону не примножує їхній порятунок, що вони, як і язичники, врятовані за вірою, а не за "справами закону".

Зрозуміло, що це було відмовою від вимоги відмовитися від усього єврейського. Однак до єврейських віруючих ставилися як до окремих особистостей, які мають свої проблеми, а юдаїзм і єврейський народ у цілому не розглядали як єдине утворення, що існує як противага християнству і Церкві і висуває ідеї, котрі не узгоджуються із загальноприйнятими тлумаченнями біблійних істин.

б. Проповідь Євангелія за типом I, II і III

Місіологи запропонували потрійну класифікацію культурних і лінгвістичних перешкод, які потрібно перебороти для проголошення Євангелія.

Проповідь Євангелія за типом I застосовується до номінальних християн у вашій власній культурі. Це люди, які не тільки говорять однією з вами мовою і живуть у схожій культурі,- вони можуть відвідувати церкву, слухати Євангеліє і читати Біблію. Тобто вони знаходяться в християнському оточенні, але не породжені згори. Щодо легкості спілкування,то цей тип проповіді є найпростішим. ( чи є він найлегшим з погляду приведення людей до порятунку -- це вже інше питання.)

Проповідь Євангелія за типом II застосовується до людей, які говорять вашою мовою і, можливо, живуть у тому самому чи подібному суспільстві, але при цьому їхні культурні особливості та релігійні переконання можуть бути зовсім іншими. Білі християни, які проживають у передмістях і несуть Євангелії неврятованим міським афроамериканцям, і афроамериканці середнього класу, які говорять про Месію з безпритульними, -- усі вони займаються проповіддю за типом II. Те саме стосується і японських християн у Японії, де релігійним середовищем є буддизм і синтоїзм.

Проповідь Євангелія за типом III несе Євангеліє через культурні і лінгвістичні бар'єри, що іноді здаються просто нездоланними. Ця ідея добре помітна у традиційній картині, що зображує місіонера в джунглях, у примітивному племені, який вивчає мову, придумує алфавіт, перекладає Біблію, веде боротьбу з чужим культурним і фізичним оточенням, щоб донести Божу благодать. Подібно цьому, християни Кореї або Індонезії, які проповідують зарозумілій молоді Європи, можуть вважати себе проповідниками Євангелія за типом III.

Кожен із цих типів вимагає свого власного підходу до проповіді Євангелія в контексті культури. Наприклад, візьмемо усне подання основних понять теології. У проповіді Євангелія за типом I можна використовувати "християнська мова" з такими термінами, як "гріх", "народжений згори" і "врятований"; метою є розкрити слухачеві духовний зміст цих понять, щоб він відповів вірою. У проповіді за типом II така термінологія виглядає дивною і незручною. Нехристиянським слухачам ці ідеї варто передавати по-іншому, використовуючи життєві приклади, а не церковний жаргон. У випадку проповіді за типом III мова і культура можуть створити труднощі для вираження цих понять.

в. А як бути з євреями?

Куди ж, відповідно до цієї схеми, можна віднести євреїв? Якщо хтось розглядає єврейський народ як кандидатів на тип II, як не християнських членів свого суспільства і мовної групи, він припускає, що Церква проголошує справжнє Євангеліє, і завдання полягає тільки в урахуванні деяких особливостей. Той, хто дотримується цього підходу, буде доводити, що, так само, як житель Самоа може бути християнином і при цьому, як і раніше, належати своєму народові, єврей може бути християнином і євреєм одночасно?

Проте, є щось дивне, навіть неправильне, у тому, щоб говорити про проповіді Євангелія в контексті єврейської культури, адже Євангеліє було цілком єврейським! Якщо корені християнства є єврейськими, якщо саме Євангеліє є єврейським за своєю суттю, чому його потрібно змінювати для євреїв?

Відповідь полягає в тому, що цього робити не потрібно, за умови, що Євангеліє Нового Завіту дійсно проголошується. Насправді, Євангеліє потрібно змінювати відповідно до культури язичників! Таким було служіння Шауля. Це було перемогою Єрусалимської ради (Діяння: 15), яка ухвалила, що язичникам не потрібно ставати євреями для того, щоб вважатися християнами. Це було перемогою Послання до Галатів 2, де Шауль протистоїть Кефе [Петрові] у питанні про нав'язування єврейських звичаїв віруючим язичникам. Наступна історія, що призвела до того, що від євреїв стали вимагати приймати язичницькі звичаї, щоб стати месіянськими віруючими, говорить про повну відмову від принципів, установлених Шаулем у Новому Завіті. Це сигнал про те, що щось дивне відбулося з єврейським Євангелієм у ході історії!

Чому євреї стають учнями Ієшуа? У минулі століття традиційне єврейство відповідало однозначно, заради маленької вигоди. А щодо тих євреїв, чиє економічне становище було безпечним, говорили, що вони залишили іудейську віру добровільно, щоб втекти від свого єврейства й асимілюватися серед язичників. Зрозуміло, це не відповідає на запитання "Чому так багато євреїв у першому столітті стали послідовниками Ієшуа Месії?".

З точки зору рабинів, можливість того, що єврей повірив в Ієшуа через суто внутрішні переконання, була неприйнятною. Вони застосовували всі свої раціоналізаторські здібності для пояснення цього явища; наприклад, вони характеризували це як віддалення і як відчуження від єврейства, або недостатню єврейську підставу.

Питання про відчуженість узагалі не стояло, ця теорія була хибною, як і і сьогодні. Сьогодні месіянські євреї доводять на практиці, що є євреями більше, ніж будь-коли. Додаткове пояснення рабина говорить, що відсутність єврейського виховання сприяє вторгненню у двері християнської євангелізації. Це передбачення також безпідставне.

Для боротьби з усім цим рабинська стратегія запропонувала пропагувати єврейську культуру в більш широкому масштабі. Вони запропонували величезну кількість "єврейської самосвідомості". Але без Бога єврейська культура абсолютно безсила. Основна мета сьогоднішнього юдаїзму - збудити в єврейській молоді велике почуття національної гордості. За допомогою цього єврейські лідери мають надію прищепити єврейській молоді імунітет проти благовістя "місіонерів". Однак рабини не розуміють, що благовість спрямована до людей, які ще не народилися від Духу, і звернене як до євреїв, так і до католиків, протестантів та представників різних релігій, вір, деномінацій і мов. Ця стратегія вказує на відсутність розуміння того, що істинний єврей активно прагне більше дізнатися про свою єврейську національну спадщину після того, як прийде до пізнання свого Спасителя і Господа.

Такі соціологічні пояснення не мають ніякої користі. Правильна відповідь знаходиться в духовній площині. Можливо, рабини змушені будуть узяти до уваги пояснення, яке дадуть самі месіянські євреї. І тоді вони скажуть, що визнали Господа, який рухає ними.

Опитування населення, проведене у США, показало, що відсоток не євреїв, котрі з абсолютною впевненістю вірять у Бога, коливається між 73 і 88. Але тільки 39 відсотків опитаних євреїв висловили подібні переконання. Наскільки сумна ситуація у порівнянні з непохитною впевненістю месіянських євреїв в існування Бога. А якби це було не так, то навіщо їм було переходити заборонену лінію і піддаватися критиці, відлученню та анафемі?

Традиційні гілки ортодоксального, консервативного та реформаторського юдаїзму не можуть запропонувати справжнє задоволення месіянським євреям. Ортодокси вірять в етично морального Бога, Котрий висуває вимоги і дає словесні вказівки, позбавлені очевидного значення. Їхня теологія стверджує, що людина повинна кількістю виконаних заповідей переважити кількість поганих справ; так, врешті-решт, чаша терезів переважить на її користь і, отже, вона зможе досягти вічного життя. Месіянський єврей вірить, що досягнення вічного життя за допомогою виконання заповідей і здійснення добрих справ не узгоджується з тим, що сказано пророком Ісаєю: "Вся наша праведність, як забруднений одяг".

Реформісти - більша і ліберальніша група. Це релігія особистого світогляду, незважаючи на те, що в ній є пережиток ортодоксальних ритуалів; кожна особистість вільна приймати або відкидати біблейські принципи з власної волі. Месіянські євреї, порівняно з ними, підкреслюють великий авторитет Священного Писання і надають перевагу написаному Закону перед Талмудом (усним законом).

У час труднощів та криз ні "єврейська культура", ні "єврейська свідомість" не дуже втішають. Вони є тільки пустими та беззмістовними засобами для досягнення особистих стосунків із Богом.

Консервативний юдаїзм є середньою ланкою між цими двома крайніми позиціями (ортодокси - з одного боку, реформісти з іншого). Частина єврейських молитв були перекладені місцевою мовою у різних країнах і набули модернізованого характеру. Консервативний юдей намагається пристосуватися до оточуючої його обстановки. З тих пір, як месіянські євреї стали більш наслідувати біблейський юдаїзм, цієї середньої ланки між двома позиціями все ще не достатньо, щоб повністю задовольнити бажання єврея.

Існує ще одна перехідна гілка юдаїзму, що називається "відродження" або "реконструктивізм". Між юдеями це "останній писк", який робить наголос на єврейській общині. Його прихильники не цікавляться релігією, але вважають месіянських євреїв останньою стадією перед повним асимілюванням та абсолютною втратою єврейської приналежності. Істинний єврей не вважає "відродження" релігійною гілкою.

Четверта течія в єврействі - месіянський юдаїзм. Заснована церква також спостерігала за новонаверненими євреями. Блага Вість Нового Завіту поки, що звучить у серцях тих, для кого вона призначена, що є однією із найбільш значимих речей. Додаткове значення полягає в тому, що єврейські віруючі зараз можуть репрезентувати нову позицію - нову перспективу цьому старому конфлікту. Як було відзначено раніше, зараз існує істинна можливість зруйнувати перешкоду (Єфесянам 2:14 - 22). Отже, в Месії не буде ні єврея, ні язичника (Галатам 3:22 - 29). Незважаючи на те, що це значна перевага як для обох сторін, так і для разом узятих - поки, що можливе непорозуміння, яке є руйнівним щодо застереження бути частиною одного тіла (Єфесянам 4:3-6).

Апостол Павло не бачив ніякого протиріччя між існуванням віруючого як окремої частини Тіла Месії і дотриманням єврейської приналежності. Англієць, наприклад, або американець, не перестає належати до своє нації після прийняття Месії. Павло сам намагався зруйнувати перешкоду, що розділяє євреїв та язичників, говорячи, що кожен може залишатися тим, ким був покликаний: юдей залишається юдеєм, а язичник - язичником. У цьому немає ніякого недоліку, але й ніякої цінності. Це не підносить, але й не принижує. Павло ставився до себе як до юдея, а не як до юдея в минулому (Діяння Апостолів 22:3).

Він навіть ставився до себе як до фарисея, але не як до колишнього фарисея. Павло визначає себе як ізраїльтянина (Римлянам 11:1). Він не стверджує, що у минулому належав до ізраїльського народу до моменту коли повірив у Месію. У другому Посланні до Корифіян 11:22 апостол називає себе євреєм, а не колишнім євреєм. У всіх цих випадках апостол докладає всіх зусиль щоб показати євреям і язичниками, що він продовжує вважати себе інтегральною і невіддільною частиною дому Ізраїлевого.

Практика відхилилася не тільки від принципів Шауля, але і від його поведінки. Все своє життя Шауль був благочестивим євреєм, який дотримувався закону. Відповідно до Книги Діянь, Шауль обрізав Тимофія (Діяння 16:3); регулярно відвідував синагогу (17:2); давав єврейську обітницю (18:18); ходив у Єрусалим, щоб зберегти єврейське паломницьке свято Шавуот [П'ятидесятниця] (20:16); платив за інших євреїв, які бажали пожертвувати в єврейському Храмі (21:23-27) ; стверджував перед єврейським Сангедрином, що він паруш [фарисей], і не просто формально (23:7); заявив римському правителеві, Фесту, що "не зробив ніякого злочину -- ні проти Тори, якої дотримуються іудеяни, ні проти Храму" (25:8), переклад "Єврейського Нового Завіту"). І, нарешті, витримавши сувору битву, закінчивши шлях і зберігши віру, він міг сказати єврейськійї аудиторії в Римі: "Я нічого не зробив ні проти нашого народу, ні проти традицій наших батьків" (28:17), де вислів "традиції батьків" включає Письмову Тору і єврейські традиції. Якщо такий спосіб життя був досить пристойним для Шауля, то він досить пристойний і для сьогоднішніх єврейських віруючих.

Якби не Павло, язичники ніколи не пізнали Ієшуа Месію. Християнська церква повинна була дослухатися до слів Павла коли він наполягав до визначення самого себе як єврея. Він також описував свою функцію стосовно інших євреїв. Для юдеїв він був як юдей (1 Корифіянам 9:20; 10:31 - 33). Він робив це, щоб привести юдеїв до спасіння. Як юдей Павло виконав найбільшу і найважливішу заповідь - поширення Благої Вісті в усьому світі, у першу чергу серед юдеїв, а потім серед язичників. У багатьох сферах заснована церква не виконала свою місію, представити Благу Вість Месії перед єврейським народом. Як Божі служителі, вони повинні були обрати між людською славою та любовю до Бога. Усі ми добре знаємо який вибір зробили християни. Один із показників того, що біблейський юдаїзм відповідає Божому плану - це те, що єврейський народ виявив відкритість до Слова Божого, коли вони бачуть, що їхня віра не суперечить істинному юдаїзму та вірі їхніх батьків.

І зараз більше, ніж будь коли в минулому, єврейські люди відчувають пустоту духовного вакууму, що утворився в народі. Тільки Господь Своєю силою може заповнити цю пустоту, особливо зараз, у часи скептицизму. Євреї надто інтелігентні щоб думати, що достатньо запалювати суботні свічки, святкувати свята чи їсти мацу на Песах для того, щоб заповнити пустоту безглуздого існування. Звичаї і традиції, звичайно дорогі, але вони повинні бути продиктовані сильним прагненням виконати бажання Бога і задовольнити Його волю. Коли серце має правильний напрямок, та навіть традиційні церемонії догодять Йому.

Якщо юдаїзм у переважній більшості прийме Месію Ізраїля, то це не відбудеться через засновану церкву. З одного боку, дуже важко примусити богобоязливого юдея відвідати церкву. Коли він приходить до церкви то бачить чужі йому символи, статуї, хрести, ікони та прикраси. До того ж, якщо він приєднається до церкви, то буде у чисельній меншості підвладним церковним неєврейським лідерам, яким буде важко намагатися турбуватися про потреби його єврейської приналежності.

Навіть більше, більшість язичників достатньою мірою поки що не визнають повністю необхідність єврейського коріння. Природно, що християни, переслідуючи добрі наміри, захочуть щоб їхні єврейські друзі приєдналися до них і були частиною помісної церкви. Але зазвичай євреї не завжди "купуються" на це. Можливо, вони виявили б велику готовність слухати, якби змогли зрозуміти, що язичники беруть участь у чомусь істинно єврейському. І тоді вони зможуть гордитися цим, а не бачити в цьому приниження.

Але як єврей може чути Благу Вість про Месію, якщо це не приваблює його? З цією метою Господь створив синагогу, де месіянські євреї та язичники разом поклоняються Богу. Звичайний єврей який потрапляє в месіянську общину, може почувати себе цілком комфортно , на відміну від церкви, котру він не готовий відвідувати, тут він знаходиться у знайомій йому природній обстановці, бачить навколо себе багатьох єврейських людей, які насолоджуються служінням Богу. Слова "церква" і "синагога" означає товариство людей, котрі зібралися разом для поклоніння Богу. Якщо це поклоніння Богу, то воно має індивідуальний характер. Набагато важливіша мотивація їхніх відвідувань зібрань.

Зазвичай євреї не відмовляються відвідувати синагогу, оскільки оточуюча обстановка для них більш знайома, і це викликає в тому, що і прийняття єврейських доктрин Нового Завіту є також єврейським. Оскільки протягом сотень останніх років хрест був символом переслідування євреїв під покровительством заснованої церкви, месіянська синагога вирішила прибрати його. Замість цього у синагозі представлені характерні єврейські символи, що відповідають біблейській точці зору. У цьому є щось таке,що усуває дискомфорт.

Коли зовнішні атрибути і термінологія не є більше перешкодою, поклоніння Господу відбувається відповідно до національних традиційних звичаїв, за умови, що в них є біблейська основа. Тим самим община надає традиції місце, яке вона повинна займати. Незважаючи на те, що молитва може бути виражена в короткій формі, вона на найвищому рівні пояснює єврейські традиції. Коли євреї стоять на чолі пастви месіянського єврейства і дотримуються правильних традицій, тоді кожний єврей може спрямувати свою головну увагу на головну мету. Тепер він може оцінити біблейське вчення у чистій і непідкупній свідомості замість того, щоб вважати це християнською концепцією. Отже, Танаху приділяється увага, належна йому, й увага спрямована на головне, замість другорядних і несуттєвих речей.

Люди не можуть ігнорувати люблячу присутність Божого Святого Духу на цих зібраннях. Так євреї та язичники можуть поклонятися разом, як діти одного Бога. Після того, як людина приймає Особистість Ієшуа Месії, вона отримує можливість змінюватися, беручи участь у постійному духовному спілкуванні незалежно від того, де воно відбувається в єврейсько-месіянській общині, церкві чи традиційній синагозі. І справедливо, що юдей, як і християнин, до якої він хоче приєднатися: він повинен добре перевірити, чи присутній у ньому дух милості і молитв до Господа.

Новий Завіт говорить про синагоги як про збіговисько сатанистів (Одкровення 2:9; 3:9). Чи дійсно немає синагоги, яка може прославити Бога? Месія та Його учні, наприклад, відвідували синагогу. Кожному критику синагоги ми хочемо нагадати, що вона була ранньою церквою протягом багатьох років.

Лука (7:2-5) говорить про римського сотника, якого поважали ранні послідовники Месії через свою благочестивість, а також тому, що він будував для них синагоги. Ієшуа, ймовірно, також оцінив Його, оскільки погодився іти в дім сотника для зцілення хворого слуги. Ієшуа не засмутився через те, що сотник будував синагоги, а не церкви, Він вважав це його достоїнством.

Священне писання чітко показує, що цей сотник був людиною віри. Він послав до Месії друзів для того, щоб Він не напружувався, тобто не долав цей шлях до нього. Сотник сказав, що знає владу Божу і тому розуміє, що для Ієшуа не обов'язково навіть бути присутніми фізично, - Він може зцілити на відстані. Чи говорить цей сотник як негідник? Звичайно, ні! Чи бачив Ієшуа недолік у тому, що сотник будував єврейські синагоги? Ні в якому разі! Навпаки, цей сотник отримав похвалу як один найбільш віруючих в усьому Ізраїлі (Матфій 8:10). Сьогодні світ потребує багатьох таких віруючих, як цей сотник. Участь у богослужінні в синагозі не тільки доводить бажання допомогти євреям, але є також вияв великої віри. Тому що з маленького гірчичного зерна месіянські общини можуть виростити та допомогти усунути непорозуміння 2000 - літньої давності.

Понад усе - месіянські общини є інтегральною частиною Тіла Христового.

Однак не всі члени тіла діють однаково. Наприклад, вухо не може бачити, а очі не можуть чути. Господь уклав в євреїв бажання народитися, жити і вмерти, як єврей. Дати їм бути такими, як вони є. Коли Месія був незваний самарянкою "юдеєм" у книзі Іоанна 4:22, Він не заперечував цієї назви, а також не був проти, будучи названим Царем Іудейським, Він народився євреєм і хотів померти євреєм. Між іншим, Християни, які квітчаються назвою "Новий Ізраїль", або "Духовний Ізраїль", не готові бачити себе юдеями. У жодному місці Месія не названий "Царем Ізраїля", а тільки "Царем Юдейським". Чи не достатньо цього, щоб довести, що саме юдеї зобов'язанні бачити в Ньому і прийняти Його як свого царя? Чому не можна дозволити кожній людині відвідувати месіянську синагогу так, як це робив Месія?

Одне із природних прямих продовжень концепції синагоги - це дотримання єврейських свят. У Священному Писанні Господь наказав дотримуватись днів: Пейсах, Шавуот, Суккот, Рош га Шана, Пурім і Йом-Кіпур - на віки. Він не сказав, що потрібно святкувати усі свята до того, як Він дасть їм Новий Завіт, але звелів дотримуватися їх навіки.

3.3. Месіянський юдаїзм - нова ідеологія єврейського національного життя.

"Ось наступають дні, говорить Господь, коли Я укладу з домом Ізраїлю та домом Юди Новий Завіт, не такий Завіт, який Я уклав з батьками їхніми у той день, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської; той завіт Мій вони порушили, говорить Господь. Ось Завіт, який Я укладу з домом Ізраїлевим після тих днів, говорить Господь: вложу закон Мій внутрощі їхні, і на серця їхніх напишу його, і буду Богом для них, а вони будуть Моїм народом. І уже не будуть навчати один одного, товариш товариша, брат, брата і говорити "пізнайте Господа", оскільки всі самі будуть знати Мене, від малого до великого, говорити Господь, тому, що Я прощу беззаконня їх і гріхів їх уже не згадаю більше" (Ієремія 31:31-34).

Між подіями першого століття і наших днів існує паралель. Якщо ми подивимося на картину єврейської історії, то побачимо, що з роками месіянський рух утратив свій єврейський характер, а це сприяло зменшенню кількості євреїв, які приєдналися до його служіння. Наприкінці двадцятого століття посилилося усвідомилося єврейських коренів у середовищі месіанської віри. Євреї, які приймають сьогодні Месію Нового Завіту, все більше і більше схильні підкреслювати єврейське коріння своєї віри. І результатом цього ми бачимо все більше число євреїв, які приймають Царя Месію. Це має такий вигляд, ніби месіянський юдаїзм першого століття відроджується до нового життя. Сторонні спостерігачі не побачать у цьому явищі чогось виняткового.

Тільки у ХІХ ст. з'явилося нове явище, що називається "єврейське християнство". Вперше у сучасній історії єврейські віруючі в Месію напевне ідентифікувалися зі своїм Спасителем. У цей час існування терміна "месіянський єврей" було предметом палких суперечок. Деякі люди гадали, що за допомогою цього самовизначення віруючі євреї хочуть відділити себе від церкви. Але, незважаючи на розбіжності, багато віруючих наполягали на цьому визначенні, продовжуючи дотримуватися єврейської приналежності, оскільки їм було зрозуміло, що воля Господа - зберегти цей залишок. Бажання зустрітися із побратимами - месіянськими євреями - призвело до створення в Америці 1915 року "Єврейсько-месіянського альянсу". Подібні організації створювалися в усьому світі і були об'єднані в Інтернаціональний Месіянський союз. Ця організація була створена завдяки звільненню полонених євреїв із нациської Німеччини під час Другої світової війни та зростанню єврейської свідомості у християнській церкві.

Після Шестиденної війни у червні 1967 року серед релігійного єврейства та серед месіанських євреїв спостерігався розквіт національної гордості. Це було так природно, що нові єврейські віруючі хотіли більш ідентифікуватися як євреї. Вони не хотіли вважатися окремою християнською групою, "особливими християнами", або "християнами, які живуть за Мойсеєвим законом", але хотіли бути євреями в усьому і не ставитися до своєї давньої національної спадщини як до виноски на полях. Ці ідеї вимагали, щоб їхня віра в Месію визначала їх як істинних євреїв, які вірять у Месію - месіанських євреїв.

Наприкінці 60-х років ХХ ст. американська молодь була на порозі змін. Так само стояло питання і з єврейськими віруючими. Розквіт месіанського єврейства, який ми недавно стали спостерігати, відбувся, найперше, завдяки ентузіазму молодих єврейських віруючих. Масові демонстрації, статті у пресі та журналі, марші "Євреї за Ісуса", створення месіянських синагог - усе це було завданням, покладений на людей у віці від тридцяти і нижче. Особливим бажанням цих молодих людей, що рухало ними, було бажання бачити здійснення біблейських пророцтв, щодо Ізраїля, власними очима.

Деякі християнські лідери стверджують, що пророцтва про Ізраїль призначалися для "духовного Ізраїля" (християнської церкви). Інші єврейські мудреці стверджували, що пророцтва призначені лише для потомства Іакова. Практично, ці дві позиції правильні і не суперечать одна одній.

Ці пророцтва не тільки збуваються буквально у країні Ізраїля і в ізраїльському народі, але також, образно, і для духовного Ізраїля. Відповідно до цього існує паралель між фізичною долею малої ізраїльської нації та духовним життям усіх віруючих у месію всього світу. Господь діє поза часом. Одкровення про пересохлі кістки, які бачив Ієзикіль, стосується не тільки фізичного відродження ізраїльського народу, але також і закладів церкви, що просувається в наші дні до нового духовного життя на більш високому щаблі.

Воз'єднання пересохлих кісток, яке описує Ієзикіль, повинно стосуватися також і Тіла Христового, чиї члени діють у взаємній гармонії. Кожна кістка може символізувати окрему християнську деномінацію. У кожної з них окрема функція в тілі, але коли вони згуртовані разом, то утворюють велику армію. Господь надихає духом життя мертві заклади. Коли Ієзикіль описує великий шум, можливо, він має на увазі хвилювання, що відбувається на фоні зростаючої духовності в багатьох християнських церквах, які не були пробуджені до цього моменту, а також на фоні відродження юдаїзму до нового життя.

Месіянський юдаїзм (Месіянські євреї. Євреї за Ісуса.) - це поняття, що використовується в міжконфесійній і політико-ідеологічній полеміці для позначення: (а) юдеїв, які прийняли християнство; (б) осіб єврейської національності, якщо сповідають християнство; (в) християн (не залежно від національної приналежності), світогляд яких визначається юдейським світоглядом. У даному значенні поняття юдаїзм, як правило, має негативне забарвлення. В ортодоксальному юдаїзмі (митнагдим, хасидизм та ін.) Юдеї сприймаються як відступники, котрі піддалися на хитрощі християнських місіонерів і батьків, які зрадили віру. Ця позиція має жорсткий характер: якщо навіть євреї-атеїсти вважаються членами юдейської громади, то євреям які охрестилися і визнають основні положення християнського вчення (зокрема, боголюдну природу Христа або трисутнє вчення), відмовляється у праві входження в громаду і, відповідно, у підтримці і допомозі з її боку. У християнських колах насторожене (а в радикальних антисемітських течіях різко вороже) ставлення до юдеїв пов'язано зі сприйняттям їх як носіїв потенційної небезпеки розмивання справжньої віри і проникнення в християнство елементів юдаїзму. Багато в чому це пов'язано з уявленням про відсутність монопольного впливу християнської церкви на юдаїзм, для яких зберігають силу два джерела авторитету -- християнське вчення і традиції національної культури. [73, С. 199].

Розглянемо, що вони пишуть самі про себе.

Хто ми такі?

Декларація месіянського юдаїзму

Що означає назва нашої організації? Назва нашої організації говорить сама за себе: хто ми, у що ми віримо і чим займаємося. Ми, звичайно, могли б обрати собі менш суперечливе ім'я, але існуюче найбільш швидко, легко і правильно дає людям знати, хто ми такі і чого хочемо.

Скільки вже існують "Євреї за Ісуса"? Ми дуже полюбляємо це питання, тому що воно дає нам можливість посміхнутися і сказати: "приблизно з 32 року нашої ери, можливо, на рік більше чи на рік менше". Цей жарт нагадує людям, що якась частина євреїв завжди вірила в Євангеліє і проповідувала його і що ми наслідуємо ту саму традицію. Насправді назва руху "Євреї за Ісуса" почалась як лозунг. Наприкінці шістдесятих Дух Святий привів тисячі цілеспрямованих молодих людей до віри в Ісуса, і багато із цих людей були євреями. У вересні 1973 року Мойш Розен офіційно заснував організацію "Євреї за Ісуса". Розен, ветеран месіянської діяльності серед єврейського народу, був виконавчим директором місії протягом 23-х років. Своїм творчим підходом до проповіді Євангелія він революціонізував методи Євангілізації і поширювані матеріали, і ми вважаємо його видатним стратегом і тактиком у сфері Єврейського Євангілізму. Він ще й досі є постійним співробітником "Євреї за Ісуса" і членом ради директорів нашої місії. Давид Брікнер-єврей, віруючий у п'ятому поколінні в Ісуса. Він був призначений виконавчим директором місії у травні 1996 р., займаючи до цього різні керівні посади протягом перших 17-ти років свого служіння в місії.

Сьогодні відділення місії "Євреї за Ісуса" працюють у десяти країнах світі: США і Канаді, Аргентині і Бразилії, Росії і Україні, Австралії і Німеччині. Є також інформація про нашу місію італійською, угорською і персидською мовами.

У що ми віримо?

Ми віримо, що Писання Старого і Нового Завітів богодухновенні, в оригіналі своєму абсолютно безпомилкові у буквальному значенні цього слова та мають повну і остаточну владу в усіх питаннях віри і життя.

Ми визнаємо цінність традиційної єврейської літератури, але тільки у тих випадках, де вона підтверджується Словом Божим. Ми ні в якому разі не вважаємо її обов'язковою для життя чи віри.

Ми віримо, у суверенного Бога, який існує у трьох іпостасях: Отець, Син і Дух Святий, досконалого у святості, нескінченного в мудрості, безмежного в силі і неосяжного в любові; Бог є джерелом усього творіння, і все постало через безпосередній прояв Його сина.

Ми віримо, що Бог-Отець є начальником вічного спасіння, полюбивши світ і віддавши Сина Свого заради нашого спокутування. Ми віримо, що Месія Ісус вічно сущий і що він рівний Богові-Отцю, що Він прийняв образ людський через народження від діви і має як божественну, так і людську природу.

Ми віримо в Його безгрішне життя і досконале послухання Закону; в Його замісницьку смерть, поховання, воскресіння в тілі, вознесіння на небо, первосвященницьке заступництво та особисте повернення у силі і слові.

Ми віримо, що Дух Святий рівний Отцю і Сину і так само вічний; що Він діяв під час створення всього сущого і продовжує діяти у проведінні, що Він виявляє світ про гріх, праведність і суд і що Він відроджує, освячує, хрестить, перебуває, захищає, освічує, спрямовує і дає дари всім віруючим.

Ми віримо, що Бог створив людину за Своїм образом: що через непослух наших прабатьків в Едемському Саду вони втратили цноту і разом зі своїми нащадками були відділені від Бога, зазнаючи фізичної і духовної смерті, і що всі людські істоти, окрім Ісуса Месії, є грішниками за своєю природою і справами.

Ми віримо, у тілесне воскресіння праведних і неправедних, у вічне блаженство спасенних і вічне усвідомлюване покарання неспасених.

Ми віримо, що Ісус Месія помер за наші гріхи, згідно з Писанням, як заміщальна і спокутувальна жертва; що всі віруючі у Нього оправдовуються не якимись справами праведності, які б вони створили, а Його досконалою праведністю і очищувальною кров'ю, і що немає іншого імені під небом, яким належало б нам урятуватися.

Ми віримо, що Ізраїль існує як народ заповіту, і через цей народ Бог продовжує здійснювати Свою мету; що Церква - це обраний народ, який складається з євреїв, і язичників, котрі вступили у Новий Завіт з Богом і визнають Ісуса Месією та Спасителем (Спокутувальником). Ми віримо, що Ісус Месія повернеться особисто, щоб виконати пророковану раніше мету Свого Царства. [23].

П'ять пунктів месіанського бачення

Месіянське бачення є відкриттям і розумінням наступного:

-- Бог продовжує бути вірним Ізраїлю та єврейському народові і має план використати єврейський народ як світло світові (як світло для інших народів).

Завіт:

-- Бог має вірний намір будувати на основі Завіту, який Він залишив Аврааму.

-- Буття 12:3 - постійний принцип.

-- Бог вірний, якщо навіть Ізраїль не вірний. Левіт 26:44-45 - "І тоді, як вони будуть на землі ворогів їхніх, Я не зневажаю їх і не відчураюсь їх до того, щоб знищити їх, щоб порушити Завіт Мій із ними; бо Я Господь, їхній Бог. Згадаю для них Завіт із предками, котрих я вивів із землі Єгипетської перед очима народів, щоб бути їхнім Богом. Я Господь".

-- Новий Завіт - це також Завіт з єврейським народом (домом Ізраїля і домом Іуди) Ієремія 31:31-37.

-- Ця обітниця була зроблена через єврейського пророка Ієремію єврейському народові (Ізраїлю та Іуді) і є частиною єврейських Писань.

-- Завіт Синайський не може бути вірно виконаний жодною людиною - це не є лише просто єврейська проблема.

-- Бог обтяжує Себе сталістю дня і ночі та іншими природними законами;

-- Бог вірний заради наших вірних предків, котрих Він любить.

-- Римлянам 11:28-29: "щодо Благовіщення, вони вороги заради вас; а щодо обраності улюблені Божі ради батьків. Бо дари і покликання Божі незаперечні".

-- Аміда / Моне-есре: - Хто пам'ятає вірність наших батьків.

-- Місіянська община є реальним пророчницьким свідченням як для єврейського суспільства, так і для, не євреїв-християн.

1). Сам факт нашого існування є свідченням.

2). Євреї розглядають месіанський іудаїзм як рух організацій.

3). Існує синегірія, що діє в общинах: разом ми робимо більше.

4.) Кожна робота має значення. (Людина, яка миє склянки після дітей ясельної групи, також допомагає виконанню спільного бачення).

5). Ми говоримо про людей, які особисто залучені, а не просто симпатизують. Важливо не тільки любити євреїв чи єврейське, але посвячення - бути вірним.

6). Ми за плюралізм думок, однак люди, які виступають проти месянського руху, що має основну спрямованість на спасіння євреїв або вносить незгоди і розбрат, не можуть перебувати в месіанській общині.

7). Євреям 10: 22-25: "Та стаємо... Будемо триматися... Будемо уважені... Не будемо залишати зібрання свого". Грецьке слово, що означає "зібранням своїм" - "синаголен". Синаголен - це грецьке слово, яке у своєму первинному значенні описує спільне зібрання, і і тільки пізніше його стали пов'язуватися із позначення будівлі, у якій ці зібрання відбувалися.

8). Нам потрібно жити у своєму житті таким чином, який надихав би людей шукати Господа і йти за Ним. Ми не можемо бути просто чимось незвичайним або якимось єврейським "музеєм".

9). Бог діє одночасно в Ізраїлі як народі і Церкві. Ми не відділяємо себе від Церкви, як Тіла Месії, і не відділяємо себе від народу Ізраїлю (див.: Паралелі між Ізраїлемі Церквою, 1967 та Харизматичне оновлення).

-- Між тим, щоб бути євреєм і вірити Ієшуа, існує гармонія.

1). Є наступність між єврейськими Писаннями і Писаннями Нового Завіту.

2). Тора є основою для пророчницьких писань та послань і разом (із Танахом) вони є підставою для писань апостолів та Нового Завіту.

3). 2-е Тимофію 3:15-17. Тут іде мова про писання, яке у часи Павла було Танахом.

4). Діяння 21:20. Тисячі євреїв, тисячі іудеїв, які повірили і були рівні за Торою.

5). Євреї, які не бачуть цієї гармонії, приходять до кризи ототожнення чи кризи тотожності.

6). Оскільки не існує справжнього конфлікту між тим, щоб бути євреєм і наслідувати Ієшуа, ми повинні дотримуватися нашої єврейської приналежності.

7). Ієшуа був і є євреєм (Діяння 26:14-15), який залишається у вічності позначеним як "лев із коліна Іудиного". (Откр. 5:5).

8). Євреї і неєвреї - немає різниці між іудеєм та елліном в обранні, служінні і тілі ролі, яку призначив кожному Бог відповідно до своїх планів (як для нації в цілому, так і для кожного індивідуально).

9). Для неєвреїв: їм не потрібно говорити "Я єврей", але "духовний син чи духовна дочка Авраама".

Язичнику, неєврею, не потрібно приймати іудаїзм, але мати любов до євреїв.

10). Не повинно бути різниці між євреями і не євреями у розумінні фаворитизму ("улюбленці"). Однак є різниця у розумінні покликання та приналежності.

11). Виход 19:5-6 і 1-е Петра 2:9 було написано євреями про те, що вони є величним священством та народом - священиком. Це причина не для духовної гордості, а для великої відповідальності.

12). Не євреї мають особливе місце у серці Божому,

а). Божий дім стане домом молитви для всіх народів (Ісайа 56:9).

в)Віруючі неєвреї повинні своєю вірою збуджувати ревнощі в євреїв (Римлянам 11:11).

с). Бог хоче використати неєвреїв для того, щоб повернути євреїв назад до бога Ізраїля (Ісайя 49:22-23).

-- Існує тільки один божий план спасіння: через присвячення життя Ієшуа ха Машіах.

1). Не існую двох планів спокутування. Без цього переконання ви можете просто спасувати у цілі боротьби.

2). Іоан 14:6: "Я є путь і істина і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене," - так говорить Ієшуа.

3). Іоанн 3:36: віруючий у сина має вічне життя.

4). Призначення Писання (Римлянам 1:16) - проголошувати Благу Вість спочатку євреєві, а потім і неєвреїв, бо це є силою Божого до спасіння. Цей пріоритет є обов'язковим, а не вибірковим.

-- Глибоке очікування, пробудження єврейського народу останнім часом.

1). Римлянам 11:15 "що буде їхнє прийняття, як не життя із мертвих?"

2). Римлянам 11:26: "І так увесь Ізраїль урятується". Примітка: єдина нація, якій таким чином обіцяно загальне спасіння.

Захарія 12:10 "А на дім Давида і на жителів Єрусалиму виллю дух благодаті та замилування, і вони поглянуть на Нього, Котрого пронизали, і будуть плакати за Ним, як плачуть за єдиним сином, і сумуватиме, як сумують за первістком".

3). Наша есхатологія повинна включати розуміння того, що Бог завжди оберігає залишок віруючих у єврейському народі і розуміння того, що Бог хоче досягти євреїв зараз. Ми можемо бути відкриті для багатьох форм, есхатології, однак ми не сприймаємо ті, які відкладають Боже служіння євреям як євреям до якогось далекого майбутнього, такою, як мілленіум чи велика скорбота.

4). Наша есхатологія повинна не затримувати, але надихати євангелізацію для євреїв, що продовжується постійно.

5). Есхатологія не повинна обмежувати Бога. Бог використовує багато шляхів для того, щоб зробити багато речей, навіть часто дивуючи нас. Отже, ми повинні бути гнучкі і сприйнятні до навчання. [24].

Етика і мораль

Месіянський юдаїзм захоче визначитися з такими питаннями моральності, як милосердя, доброта, справедливість, синівська (доньчина) любов, смиренність, чистота, святість, добропорядність, прощення, стриманість і дерех-ерец (буквально - "шлях Землі", тобто те, як варто поводитися стосовно інших). Сюди входять і такі практичні питання, як чеснота праці, навчання, обов'язки працівників і роботодавців; такі питання цивільного закону, як оподатковування, обов'язок правителів, незаконний прибуток, порушення в справах і словах; проблеми, що впливають на відносини між соціальними класами, особисте і суспільне милосердя, справедливість, істина і світ. Також він побажає звернутися до таких характерних питань сучасності, як сексуальні меншини, аборти, евтаназія, геноцид, війна, екологія, паління і так далі. Те, що всі ці теми перераховані в одному короткому розділі, не означає, що вони не настільки важливі! Нині месіянський юдаїзм, мабуть, так переймається обрядовістю тільки тому, що він знаходить в пошуках свого самовизначення. Але ми також знаємо, що і ці більш глибокі питання вимагають нашої уваги і не можуть бути залишені осторонь.

4. МЕСІЯНСЬКА ГРОМАДА ЯК ФОРМА ЮДЕЙСЬКОЇ САМООРГАНІЗАЦІЇ.

4.1. Соціальні особливості життя месіянської громади.

Юдаїзм розглядає всі сфери життя людини. У цьому розділі ми б хотіли поговорити про ці сфери і торкнутися кілька питань, які ставить перед собою месіянська єврейська галаха. Особливо ми відзначимо те, як повинні жити месіянські євреї.

а. Особисте і сімейне життя

Перед месіянськими евреями стоїть багато невирішених питань з особистого і сімейного життя. Чи варто використовувати месіянським євреям мікву (ритуальний басейн), і якщо варто, то коли, навіщо і чому? Чи варто месіанським єврейським парам дотримуватися біблійної заповіді про ніде (відділення чоловіка і дружини під час і після менструального періоду жінки)? Чи потрібно месіанському євреєві вимовляти щоденні благословіння? Чи повинні вони дотримуватися кашруту?Чи потрібно їм прикріплювати до дверей мезузи? Чи варто їм будуючи дім залишати одну стіну незаштукатуреною як нагадування про зруйнований Храм? Чи повинні месіанські євреї-чоловіки носити цицийот, кіпу, накладати тфілін?

Але на наш погляд головною проблемою є міжнаціональний шлюб та сімейне виховання в так званих "змішаних" сім'ях.

Перед євреями різних країн світу протягом останніх кількох десятиліть досить часто стоїть проблема змішаних шлюбів. Етнічна ідентичність нащадків таких шлюбів, незважаючи на появу за останні роки цікавих досліджень, вивчена набагато гірше. Між тим, це питання має велике наукове і практичне значення, оскільки кількість змішаних шлюбів серед євреїв України, як, втім, й інших країнах діаспори, продовжує неухильно зростати. Цілком можливо, що багато аспектів інтеграції українських євреїв та їхня міграційна поведінка надалі будуть значною мірою обумовлюватися характером етнічної ідентичності людей, які є євреями лише на половину (чи навіть на чверть).

Чисельність таких людей визначити доволі важко. В останні роки, як відзначають багато дослідників, відбувається стрімке "вимивання етнічного ядра", тобто людей котрі народилися в моноетнічних шлюбах, а частка людей, які народилися у змішаних шлюбах, збільшується.

Так, Л. Берман відзначав, що чоловіки-євреї у США частіше схильні брати змішаний шлюб, ніж жінки, а особи, які беруть такий шлюб, часто роблять це у більш пізньому віці, ніж люди, котрі беруть моноетнічний шлюб. За його спостереженнями, євреї, які живуть у невеликих містах, беруть змішані шлюби частіше, ніж мешканці великих міст (що цілком очевидно, оскільки в останніх вибір ширший шлюбного партнера, не кажучи вже про те, що жителі великих міст звичайно більш "космополітичні" у своїй поведінці та цінностях). Дослідник указував, що отримання вищої освіти і досягнення успіхів у соціальній та економічній сфері також сприяють зростанню кількості змішаних шлюбів.[74, С.36].

За даними перепису, проведеного 1990 року серед єврейського населення США, 52 % американських євреїв, які взяли шлюб після 1985 року уклали шлюбний союз з не євреями. Багатьох зарубіжних дослідників хвилює питання, яким чином змішані шлюби впливають на єврейську ідентичність. На думку Е. Майера і С. Шейнголда, наприкінці 70-х років у змішаних шлюбах чоловік-єврей, як правило, наполягає на своїй єврейській ідентичності, але замало робить для підкріплення цього твердження. Інші автори підкреслюють, що між змішаними шлюбами та єврейською ідентичністю спостерігається значна негативна кореляція і, відповідно, змішані шлюби повинні розглядатися як перешкода досягненню високого рівня єврейської ідентичності. До того ж, за даними деяких американських дослідників, змішані шлюби менш міцні, ніж моноетнічні єврейські шлюби. Тільки третина нащадків змішаних сімей висловлюють бажання взяти шлюб з євреєм (єврейкою), хоча реакція їхніх батьків на взяття змішаного шлюбу, як правило, буває дуже негативною. У США навіть створюються спеціальні центри з надання психологічної та психотерапевтичної допомоги тим, хто взяв змішаний шлюб. [74, С.37].

Етнічна ідентичність нащадків змішаних шлюбів значно відрізняється від ідентичності людей, народжених у моноетнічних сім'ях. Зазвичай вона не так виражена як в останніх. У низці випадків вона має доволі "розпливчатий" характер, інколи подвійний, інколи досить яскраво, хоча і незвично, виражений; у деяких випадках єврейська ідентичність може взагалі бути відсутньою або принаймні латентною. Вона значно варіює залежно від професійної і соціальної приналежності, культурного оточення та низки інших факторів. Етнічна ідентичність в осіб змішаного походження - це проблема особистого вибору, який залежить не стільки від самого факту народження, стільки від багатьох внутрішніх і зовнішніх обставин - виховання, соціокультурного середовища, соціально-економічно та політичної обстановки. Люди, які народилися у змішаних сім'ях, інколи впродовж життя змінюють свій вибір щодо етнічної ідентичності (буває, неодноразово).

Про те, що таке єврейський народ і єврейська ідентичність написано дуже багато. Однак тут необхідно згадати, що ще на світанку вивчення російського єврейства С.М. Дубнов писав, як на зміну розуміння єврейства як конфесійної та антропологічної групи - розумінню спільності релігії і походження приходить розуміння інше: як "духовної нації", в основі якого лежить спільність історичної долі. [75, С.110].

За кордоном дослідження етнічності (етнічної ідентичності) нерідко проводяться в рамках психологічної науки (на особистісно-психологічному та етнопсихологічному рівнях). Особистісно-психологічний підхід передбачає вивчення когнітивного аспекту етнічності, дослідження уявлень про свою етнічну приналежність, її роль для кожної окремої людини, її місце у структурі особистості.

Тому для нас немало важливим є питання про те, що відрізняє людей частково єврейського походження від оточуючих їх етнічних, соціальних та релігійних груп.

Ми пропонуємо ставитися до такого шлюбу не з позиції "погано" чи "добре", "припустимо" чи "неприпустимо", а як до здійсненого факту. А якщо це факт, то необхідно вивчити, яким чином змішані шлюби впливають на єврейську ідентичність, які відбуваються внутрішньо сімейні процеси з цього приводу і, нарешті, з'ясувати, чи виключати такі сім'ї з єврейського світу, чи ні. Що для людей частково єврейського походження є основними "стовпами" єврейської ідентичності? Юдаїзм, пам'ять про Холокост, існування та підтримка держави Ізраїль, антисемітизм, художня література, музика, театр, участь в общинному житті або ж послуги, що надаються нашими Хеседами? Чи є в них труднощі у спілкуванні з галахічними євреями?

Чи можна погодитися з тим, що нащадки змішаних шлюбів компенсують демографічні втрати. Важко перевірити твердження А.Ю. Мілітарьова про те, що в Росії за останні десять років змішані шлюби не лише не сприяють асиміляції, але й навпаки - збільшують кількість людей, які ідентифікують себе з євреями. [76, С.22]. Як бачимо, це відбувається далеко не завжди; крім того, важко сказати, настільки стійка і довговічна єврейська самоідентичність.

Відома американська письменниця Бел Кауфман, внучка Шолом Алейхема, інтерв'ю з якою було опубліковане в газеті "Єврейське слово" (N30 (153) за 2003 рік, на запитання кореспондента про те, як вона ставиться до світських і ортодоксальних євреїв, які часто не розуміють одне одного, відповіла: "По-моєму, для того, щоб бути справжнім євреєм, немає потреби молитися кожного ранку і мати кошерну кухню. Це лише ритуал. Мене не турбує, що багато євреїв ідуть у синагогу тільки у свята. Важливо відчувати себе євреєм. І головне, знати єврейську культуру, літературу, історію". [77].

Поділяти чи не поділяти погляди деяких дослідників, згідно з якими надія на відродження російського єврейства пов'язана більшою мірою з нащадками змішаних шлюбів, покаже життя. За великим рахунком, що б ми не казали, євреї майбутнього будуть відрізнятися від євреїв минулого. Безумовне одне: необхідно всіляко стимулювати єврейську складову таких шлюбів. А щоб це не перетворювалось на "гру" потрібно постійно відслідковувати внутрішньо сімейні процеси таких сімей на більш-менш науковій професійній основі, підготувати для цього відповідних спеціалістів, а також програми та рекомендації.

Адже, як сказав Раббі Гарольд Кушнір... "Юдаїзм, якщо його правильно розуміти, може врятувати ваше життя від убогої буденності. Проте більше нічого він вам дати не може. Він просто може зробити ваше життя більш гідним. Мета - не у виживанні єврейського народу. Це засіб. Головна мета - зробити світ таким, яким Бог створив його на початку, Творіння". [78, С.537].

Так давайте виявимо мудрість, хоча "при многості мудроти множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!.."

Тому яка мудрість, якщо вдуматися, звучить у словах: "Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що в цьому все для людини; бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, гарне воно чи погане" (Екклезіаст 12:13,14). Звідси випливає, що Бог був необхідним людям, щоб вони покорилися, боялися робити зло, а дотримання заповідей, як вважали давні мудреці, могли виховувати людину, тільки в дусі добра і справедливості. А все зло, нехай навіть таємне, завжди стає явним і буде засуджено.

Незважаючи на те, що християнські апостоли переконували, що не варто віруючим через різні релігійні погляди розривати сім'ю, оскільки діти - це основне в сім'ї, життя у низці таких сімей стає неможливим через фанатизм та недостатнє розуміння суті релігії. Мухаммед (Магомед) також був терпимим до інших релігій і до цього закликав свій народ.

У сучасній атеїстичній сім'ї віруючого можуть не зрозуміти, оскільки сприймають релігію як таку собі казку, придуману якось для неосвіченого народу. [79, С.344]. Воно до певної міри так і є, але в Біблейських писаннях, а Біблія - це просвітницька книга, чи то бач книги, дуже багато правильних філософських думок, дуже багато викладено прадавніх знань, звідки ми дізнаємося про давню історію; в них викладені правила людського співжиття, даються поради щодо збереження сімейного щастя, виховання дітей, говориться про тлінність прагнення людини до слави, влади, засуджується жадібність і насильство, говориться про необхідність бережливого ставлення до всього земного і таке інше, а це значить, що християнський світогляд ніяк не може зашкодити сучасному суспільству.

Але, звичайно, і з безграмотним фанатом, який не розуміє суті релігії, жити в одній сім'ї дуже важко. Добре, якщо в сім'ї є мудра, грамотна людина, котра зуміє цьому фанату розтлумачити суть релігії та її корені. Звичайно, атеїсту може здатися віруючий фанат, з його надмірним поклонінням "неіснуючому" Богу - духу святому, вершителю долі і всього на Землі, - просто людиною із хворою психікою, а тим паче, якщо він ще почне розповідати про підступи Сатани. Зрозуміло, що за такого поєднання у сім'ї не буде миру і діти також будуть емоційно і фізичного спустошенні. Надмірне насадження релігії тими давніми методами, до того ж іще радикальнішими, ніж це робили апостоли, призведе грамотне, освічене, а тим паче атеїстичне суспільство, що давно позбулося релігійних догм, не до добра, а до протистояння недовченої низько інтелектуальної маси людей, які належать до різних релігій, релігійних напрямків, сект, та грамотних, інтелектуальних, з філософським складом мислення представників людства.

Тепер уряди наших держав, що не зуміли побудувати нормальні людські стосунки, а зуміли тільки зруйнувати їх, починають визнавати патріархальні основи сім'ї зі старшинуванням чоловіка і покірністю дружини, і в цьому їм допомагає догмат, записаний за часів патріархату в Єфесянам 5:33: "Так кожен з вас та любить свою дружину, як самого себе, а дружина та боїться свого чоловіка". Богобоязливій і покірній дружині, яка поступлива і доброзичлива, легше виявляти богоугодну слухняність, як пишеться в Єфесянам 5:22,23. Теплі "приправлені сіллю" слова допомагають зменшити число можливих зіткнень (Колосянам 4:6; Притчі 15:1). Божа мудрість переконує, що потрібно швидко залагоджувати суперечку, а за допомогою добрих напутніх слів відновлювати мир, а не лягати спати "у гніві" (Єфесянам 4:26,28,31). Одна дружина-християнка сумирно призналася: "Я звернулася до Бога з палкою молитвою і після цього відчула, як його дух спонукав мене обійняти чоловіка". Слово Бога радить: "Нікому не відповідайте зло за зло [...] Перемагай зло добром". (Римлянам 12:17-21).

Дітям, котрі живуть у релігійно розділених сім'ях, дається порада: "Будьте слухняними батькам вашим в усьому, бо це богоугодно Господу" (Колосянам 3:20). А порада, записана у Діяннях 5:29, "Коритися більше Богу, аніж людині" деякою мірою стосується християнської молоді. Це не той випадок, коли молодій людині доведеться вирішувати, як діяти у якійсь неординарній ситуації. Добре, звичайно, якщо молода людина, керуючись знаннями Біблії, відмовится вживати наркотики, алкоголь, відмовится від спроб насильства над іншою людиною, брати участь у непорядних заходах. Але людина повинна бути доброю, не жадібною, альтруїстичною, не злою, не жорстокою, стриманою, не владолюбною, не пихатою, не лише через страх перед Богом, як виховує релігія (тобто її метод тримати людину у страхові перед Богом, а дружину - у страхові перед чоловіком), а сама по собі. Людство повинне усвідомити, без страху згори, що це його єдиний життєвий шанс, єдине життєве кредо, яке воно повинне усотувати в себе змалечку від батька й матері, від учителя, від суспільства.

У цьому випадку правильніше звучать слова Павла, звернені до свого соратника Тимофія: "Дав нам Бог духу не боязні, але сили і любові і цнотливості" [здорового глузду] (2 Тимофію 1:7).

Ось які поради дає релігія релігійним дітям, котрі живуть в атеїстичних сім'ях чи сім'ях з іншим віросповіданням. Оскільки ти міркуєш, керуючись біблейськими істинами, то з деяких питань ти можеш розходитись в поглядах з батьками. Проте це не робіть їх твоїми ворогами. Навіть якщо вони не є посвяченими служителями Ієгови (Яхве), - вони заслуговують належної поваги (Єфесянам 6:2). Соломон сказав: "Слухайся батька твого: він народив тебе; і не нехтуй матір'ю твоєю" (Притчі 23:22). Постарайся зрозуміти їхній біль, коли вони бачать, що ти сповідуєш незрозумілу для них віру. Спілкуйся з ними, і "сумирність твоя хай буде відома" (Філіп'янам 4:5). Ділись із ними своїми почуттями і тривогами. Твердо тримайся Божих принципів і все ж таки, "якщо можливо з твого боку, будь у мирі з усіма людьми" (Римлянам 12:18). Те, що ти слухаєшся своїх батьків, зараз показує Ієгові, що ти хочеш бути одним зі слухняних підданців Царств у майбутньому. А ось як на принципах Біблії журнал "Сторожевая башня" за червень 1995 року навчає поводити себе в сім'ї одного з віруючих подружжя в релігійно розділеній сім'ї: "Кожного дня розмірковуй про благословення і користь його угодної покірності в релігійно розділеному домі. Старайся виявляти слухняність... Не слабни" (Галатам 6:9). "Виявляй терпіння перед лицем важких обставин та несправедливості, помишляючи про Бога" (1 Петра 2:19,20). До тих пір, поки не порушуються праведні принципи і закони Ієгови, виявляй покірність. Це вказує на відданість улаштуванню Ієгови. Твоя благоугодна поведінка може навіть урятувати життя твого шлюбного супутника, дітей чи батьків (1 Петра 3:1; 1 Коринфянам 7:16 [80]).

Твоя безкомпромісна слухняність і відданість правильним моральним нормам та цінностям - це надійний захист для тебе і твого невіруючого шлюбного супутника. Вірність зміцнює сімейні узи. У Притчах 31:11 про доброчесну та віддану дружину говориться: "Впевнене в ній серце чоловіка. І можливо, твоя цнотлива і глибока повага до невіруючого чоловіка відкриють йому очі. Можливо, він прийме істину Бога".

Поза всяким сумнівом, богоугодна покірність дорогоцінна, вона врятує життя людей. Молись про те, щоб вона була у твоєму сімейному житті. Це принесе сімейний спокій та прославить Ієгову. Варто лише додати, що нашому освіченому світі, особливо у країнах зі 100-відсотковою грамотністю, як наша Україна, вірити в існування Бога і бути слухняними йому (а фактично порадам, настановам, переконанням моралі, що проповідували люди дві і більше тисяч років тому) - просто дивина. Немовби їх не навчали не менш гуманної моралі комуністичного суспільства, яке зрадила аморальна правляча верхівка. Звичайно, молодь, котра виросла за часів перебудови, не пізнала цієї моралі, через це саме вона, в основному, і піддається принципам релігійної моралі, яка є для неї прикладом життєвого добробуту.

Проте релігійно розділені сім'ї не завжди вдається зберегти, і подружжя, як громадяни, звертаються до суду. Як же чинить суд, якщо в сім'ї сповідуються різні релігії і через це починається процес шлюбного розлучення? Багато судів прагнуть уникнути непотрібних спорів про релігійні погляди батьків, установлюючи певні принципи. Наприклад, сприяти збереженню між батьками і дітьми повноцінних стосунків, тобто батькові й матері дати можливість "займатися разом із дитиною своїми звичними справами, у тому числі і релігією, щоб вона бачила батьків такими, якими вони є насправді. У того, хто користується правом на відвідини, повинна бути повна можливість вести природний, звичний для себе спосіб життя коли дитина перебуває з ним; заборонити одному з батьків, який користується правом на відвідини, прищеплювати дітям свої релігійні переконання - означає зазіхнути на його свободу віросповідання, за винятком тих випадків, коли наявні незаперечні докази того, що дітям неминуче буде завдано істотної шкоди. Дотримання суддями цих принципів відповідає конституційному праву батьків та їхніх дітей щодо свободи віросповідання.

Якщо батьки, котрими рухають релігійні переконання, розлучившись, не можуть домовитись про спільну опіку, то тут питання вирішує суд. Виконуючи всі постанови суду про опіку, навіть якщо вони здаються несправедливими, християнин, як вважає сучасна релігія, виявляє покірність вищій владі" (Римлянам 13:1).

Біблія наводить приклад богобоязливих батьків, які з тієї чи іншої причини були розлучені зі своїми дітьми. Наприклад, Авраам і Іохаведа, батьки Мойсея, переймаючись його добробутом, поклали його в кошик і поставили його "в очереті біля берега річки". Коли немовля взяла до себе дочка фараона, вони покладалися на Ієгову. Мудрість і вірність тих батьків була винагороджена: вони отримали "право на відвідини" і користувалися ним повною мірою, щоб навчати хлопчика шляхам Ієгови. Мойсей виріс і став видатним служителем істинного Бога (Вихід 2:1-10; 6:20).

Релігія, як громадянський суд, виступає за надання права спілкування з дитиною стороні, обійденій в опікунстві, якщо , звичайно, ця сторона не буде являти собою безпосередню і суттєву загрозу фізичному та душевному здоров'ю дитини. І то зустрічі можуть бути дозволені за присутності третьої особи.

Релігія вважає, що застосування біблейських принципів може пом'якшити душевний біль, спричинений розлученням: батькам і дітям радиться вести відверті розмови і ставиться один до одного з розумінням. Християни можуть давати своїм онукам духовні настанови і займатися з ними корисними справами, однак дідусям і бабусям слід поважати рішення батьків щодо релігійного виховання, оскільки моральне і законне право приймати такі рішення належить батькам (Єфесянам 6:24).

Друга на наш погляд важлива проблема - це роль і місце неєвреїв (язичників в єврейському тлумаченні) у месіянських общинах.

Існує безліч причин того, чому язичників приваблюють месіянські общини і чому вони відвідують їх, і було б жахливою помилкою припустити, що всі вони відвідують общину через одну й ту саму причину.

Питання язичників у месіянській общині складне. Якщо в месіянській общині є декілька язичників, або ж їх там зовсім немає, або община виражає себе винятково відповідно до єврейських релігійних і культурних форм, її звинувачують у спорудженні "перешкоди розв'язання, що знаходиться посередині". Однак якщо в общині знаходиться великий відсоток неєвреїв або ж у стилі її поклоніння містяться елементи як неєврейської, так і єврейської культури, може засумніватися в її єврейській істинності.

Питання, яке необхідно розглянути, не полягає в тому, яка чисельність язичників є великою. В дійсності питання полягає в тому, яке місце язичники посідають у месіянських общинах. З одного боку, деякі скаржаться, що у месіанському русі язичники відіграють другосортну роль. З іншого боку, через те, що 70-85% месіянських лідерів мають неєврейську подружню пару, з боку месіянських лідерів робилися чималі спроби захистити статус язичників у месіянських общинах.

Ті, хто відчуває, що до язичників ставляться як до другосортних членів общини, очевидно, реагують на переважання єврейського етичного самовираження під час служіння, тобто культури, з якою язичник, будучи членом общини, може бути незнайомим. Через те, що єврейська культура відрізняється від його культури, він може сприйняти нестачу свого знання про культуру як дискримінацію. В тому, що язичники займають статус другого сорту в деяких общинах, можливо, є частка істини, але найчастіше це не так. Так язичник, який не відчуває себе затишно, перебуваючи в іншій культурі, природним чином буде відчувати відчуженість, так само, як і віруючі євреї в язичницькій церкві.

Багато язичників припускають помилки. гадаючи, що їхні церкви культурно нейтральні. Насправді вони відображають культуру тієї етнічної групи, яка переважає і домінує в церкві, чи то буде афроамериканська, чи латинська, чи англосаксонська, чи будь-яка інша етнічна група. Месіянські групи не займаються дискримінацією, а висловлюють свою віру через власну, єврейську "культуру", що базується на Писанні. Якщо дискримінацією вважається те що месіянські єврейські общини є єврейськими у самовираженні, то, відповідно, общини, які мають неєврейську орієнтацію, також займаються дискримінацією, оскільки стиль їхнього поклоніння недостатньо єврейський. Проте язичник правильно пристосується до культурних відмінностей.

Прикро, що месіянські общини у спробі виявити чуттєвість до язичників часто намагалися зменшити єврейське самовираження на своїх служіннях, і, намагаючись пристосуватися, втратили власну мету і бачення як єврейської общини. У деяких месіянських джерелах було сказано, що месіанське бачення полягає в тому, щоб "єврей і язичник могли стати єдиними". Ця думка може виявитися привабливою для тих, хто прагне втихомирити язичників общини, але воно не є месіянським баченням писання. Месіанське бачення полягає у спокутуванні єврейського народу, а не в покращенні язичників.

В усіх месіянських общинах є неєвреї, і вони займають позиції від члена-спостерігача до старійшини, і навіть до лідера общини. Питання про те, "настільки далеко може зайти язичник" у месіянській общині, базується не на кастовій системі, а, наймовірніше, на відносинах серця людини і духовних дарах.

Для того, щоб почати усвідомлювати роль язичників у месіянських общинах, необхідно усвідомити різні причини, через які, месіянські общини приваблюють язичників. Дехто сформулював це наступним чином: "У месіянській общині існує три типи людей по-перше, віруючі євреї; язичники, які дійсно люблять євреїв; язичники, які приходять для того, щоб подивитися, як євреї танцюють". Хоча можна та необхідно вказати на більше чіткі відмінності, дане спостереження не позбавлене сенсу. Неєвреї відвідують месіянські общини з різних причин. Наступний список - описання різних категорій євреїв.

Перша група язичників складається із тих людей, які перебувають у шлюбі з євреями. Для цієї групи участь у справах общини є питанням звиканням і пристосування. Однак їм це вдається легше, ніж іншим не євреям, по їх єднає природний зв'язок природний шлюбний зв'язок та єврейська спадщина їхніх дітей. Ця група язичників може вважати або не вважати себе євреями, але вони дійсно вважають себе належними до єврейської общини та єврейського народу. Ці люди схильні підтримувати общину і бути вірними їй та її баченню. Вони вірять, що займають законне місце у служінні, і можуть займати в месіянській общині практично будь-яку позицію.

Друга група язичників складається із тих, "хто любить Ізраїль". Цю групу слід розділи на три категорії. Перша під категорія складається із тих, хто дійсно любить єврейський народ і прагне стати його друзями, показати йому любов Ієшуа. Вони вірять у те, що їхня роль у месіянській общині полягає у її творенні та зміцненні внаслідок любові до єврейського народу і свого бажання служити Господу. Такі люди - велика допомога і благословення для будь-якої общини. Так само, як і представники попередньої групи, ці люди можуть займати будь-яку позицію чи посаду, бути лідерами чи старійшинами общини.

Друга підгрупа складається із тих хто говорять, що вони "люблять" євреїв і хочуть допомогти єврейському народові. Однак причина, через яку вони "люблять" євреїв, не полягає в турботі про процвітання єврейського народу, а радше виявляється в бажанні отримувати благословення для себе. Вони вірять в обітницю Бога Аврааму, яка міститься у книзі Буття 12:3 "Я благословляю благословляющих тебя и злословящих тебя прокляну; и благословляться в тебя все племена земные".

Для неєвреїв краще прагнути до процвітання єврейського народу, ніж бажати йому зла. Однак зведення єврейського народу до статусу священного "заклинання удачі" не є щирою любов'ю. Такі язичники зазвичай ображаються, коли євреї не помічають їхніх добрих намірів, і тоді вони залишають общину, скаржачись на невдячність людей, які там перебувають. Такя "любов стосовно євреїв - не справжня". У 1-му посланні Коринфянам 13:5. Павло сказав, що "(любов) не шукає свого". Люди, котрі шукають для себе благословення через "благословіння" євреїв, керуються не любов'ю, а егоїзмом. Така людина не здатна бути справжнім благословенням для месіянської общини.

Третя підгрупа складається з тих, хто не відчуває особливої любові стосовно єврейського народу, а радше полюбляють усе єврейське. Такі люди намагаються стати євреями, наскільки це можливо, замість того, щоб докладати зусиль з метою приведення єврейського народу до Ієшуа.

Часто вони заявляють, що у них існує така собі "усна сімейна традиція" єврейського коріння, що Бог відкрив їм, що вони євреї. Якщо їм не щастить знайти далекого предка, який був євреєм, навіть якщо цей зв'язок через подружжя, вони схильні ставитись до інших язичників як до людей другого сорту, намагаючись бути "такими євреями, котрі більші та кращі, ніж самі євреї". Тоді як віруючі євреї ледь-ледь встановлюють подібну кастову систему, віруючі язичники, які намагаються узаконити свій статус, схильні до критиканства стосовно інших язичників, котрі мають менш переконливий родовід. Вони понад все схильні підтримувати більш традиційну форму єврейського поклоніння. Вони також схильні до критики орієнтованих на язичництво церков, розглядаючи месіянський стиль поклоніння як найбільш теологічно правильний та більш правдивий щодо біблійності. Раніше чи пізніше такі люди починають критикувати месіянську общину через те, що вона не є для них "по-справжньому єврейською". Вони зазвичай тільки роблять вигляд, що беруть участь у житті общини, і, врешті-решт, залишають її, не будучи корисними для неї протягом тривалого часу.

Третя група язичників складається із тих, хто не любить ні євреїв, ні єврейські традиції. Такі люди не мають романтичних уявлень стосовно євреїв або ж особливої турботи стосовно єврейського народу. Ця група язичників відвідує месіянську общину для того, щоб "тримати євреїв на місці". Їхнє ставлення зводиться до того, що вони знаходяться в общині для того, щоб навчити євреїв, як стати справжніми "християнами", захистити віруючих євреїв від "поневолення законом". Вони часто звинувачують месіянські общини у спорудження стіни, що розділяє євреїв і язичників, або ж надання язичникам статусу Гаванетян сьогоднішнього дня, котрі носять воду та рубають дрова. Такі звинувачення не справедливі. Факт полягає в тому, що не євреї можуть і в багатьох випадках займають в общині будь-яку вакансію, аж до лідера общини. Люди, які таке говорять, не розуміють суті і значення слова "мехіца", що означає "розподільну стіну". Вона була неправильно названа "перешкодою розділення", "стіною ворожнечі". "Мехіца" являла собою те, що розділяло у Храмі чоловіків і жінок і досі існує в ортодоксальних синагогах. Вона існує завдяки святості. Окреме поклоніння чоловіків і жінок вважалося святістю. Подібною була справа з євреями та язичниками-ідолопоклонниками. Коли апостол Павло говорив про зруйнування "розподільної перешкоди" він не мав на увазі не відмінність чи ворожнечу, а стіну, що відділяє святе від буденного. Після зруйнування такої стіни язичники, які вірили в Ієшуа, не розглядались як нечисті ідолопоклонники. Тепер євреї та язичники можуть насолоджуватися святими спілкуваннями з Ієшуа. Євреї як і раніше можуть бути євреями, а язичники залишайтися язичниками, вони можуть спілкуваннями як брати, проте відрізняючись один від одного.

Крім того, ця точка зору уявляється і поблажливою, і такою, що свідчить про своєрідне батьківське піклування, у ній також наявні нотки антисемітизму. Ця точка зору передбачає, що Євангеліє Ієшуа протиставлено всьому єврейському і що частина Благої Вісті включає в себе відмежування єврейського народу від його власної спадщини. Хоча ця група відвідує месіянську общину, вона просить поділу 50 на 50, де надається такий самий час "християнським речам". Наприклад, на християнські гімни відводиться стільки ж часу, як і на месіянську музику; християнські свята (тобто Різдво і Великдень) святкують нарівні з єврейськими (біблейськими); "християнська" термінологія (тобто Ісус Христос) використовується рівною мірою з месіянською єврейською термінологією (тобто Ієшуа Ха Машіах). Такі люди не надовго затримуються в месіянських общинах, тому що вони ображаються, коли їхні старання не помічаються.

Четверта група язичників складається з тих, хто ображений тими церквами, з яких вони прийшли. Вони відвідують месіянські общини через антицерковність і гадають, що месіянські общини налаштовані антицерковно. Така точка зору відображає серйозне нерозуміння того, що являє собою месіянський рух. Коли такі язичники виявляють, що месіянський рух і поняття "антицерковність" не є синонімами, вони зазвичай ідуть. Такі люди, по суті, небажані в месіянській общині, тому що міцна община не може бути побудована на гіркоті та критицизмі.

Очевидно, що не кожен покликаний знаходитися в месіянській общині. Можна впевнено говорити, що через ключових елементів, із яких складається покликання бути в месіянській общині, наявні наступні: любов до єврейського народу, що виявляється у служінні, а не в бажанні бути поміченими; бажання зростання общини в її культурному контексті; бажання кількісного зростання общини за рахунок євреїв, котрі пізнають Месію.

Якщо пам'ятати про те, що мета месіянької общини полягає у служінні єврейському народові, стає очевидним, що язичники, які хочуть допомогти у створенні общини, знайдуть там своє місце і будуть рівними членами разом з віруючими євреями. Однак язичник, який зацікавлений лише у задоволенні власного егоїзму або ж у поданні себе тим, ким він є, не відчує себе вдома.

Останнє питання полягає в наступному; "Яким повинно бути ставлення з боку месіянської общини до язичників усередині неї?" Не намагаючись поблажливо підходити до цього питання, не маючи спільної думки, більшість общин належним чином досліджують кожну людину - чи то єврей, чи язичник. Якщо людина на правильному духовному шляху, смирення, то вона буде приязно прийнятою общиною. Проте якщо людина приходить із нездоровим настроєм, їй пізніше доведеться або ж змінити своє ставлення, або ж піти.

Визначення свого місця в месіянській общині. Більш практичним є наступне: "Яким чином я як неєврей можу знайти своє місце в тій месіянській общині, яку я відвідую?" Цей розділ надасть деякі загальні поради. В усіх людей це відбувається по-різному. однак ці поради полегшать пошук нового місця.

По-перше, коли "язичник відвідує месіянську общину, йому необхідно шукати у служінні такі аспекти, які він уже розуміє, йому також необхідно зрозуміти і пристосуватися. Йому потрібно записувати те, що незрозуміло, і запитувати, чи є література, що пояснює месіянську точку зору. Під час спілкування йому необхідно назвати себе одному зі старійшин або лідеру общини. Зазвичай лідер оточений людьми, які хочуть поспілкуватися з ним одразу після служіння. Отож, найкраще запитати, коли можна зателефонувати чи зустрітися для того, щоб з'ясувати питання щодо служіння".

По-друге, не слід приходити з неправильним ставленням і наміром перевірки та критики служіння. Потрібно пам'ятати, що культура і стиль месіянської общини відрізняються від традиційних церковних. Було б несправедливо міркувати про якусь церкву на підставі месіянського стандарту; так само несправедливими будуть судження про месіянську общину на підставі стандартів церкви. Слід шукати те спільне, що притаманне обом традиціям і намагатися відчути зв'язок з ними. Неєвреям необхідно прагнути усвідомити те, що їм незрозуміло не заради критики, а заради нового розуміння і духовної мудрості, намагаючись знайти нові способи зв'язку з общиною.

По-третє, потрібно бути терплячим. Для того, щоб навчитися чогось нового, необхідний час. Слід витратити час для того, щоб навчитися єврейських традицій і способу поклоніння. В іншому разі не можна очікувати зв'язку з общиною.

По-четверте, потрібно досягти смирення, а не захищати свою точку зору. Прийти з бажанням навчитися, а не вибачатися за те, що народився язичником. Поважай те, що тебе таким створив Бог, але для того, щоб навчитися та пристосуватися, потрібне смирення. Бог створив тебе таким, і месіянські общини не налаштовані проти язичників.

По-п'яте, не називай себе євреєм, якщо ти ним не є. Це не питання соціальної приналежності, а чесності. Часто проти месіянського співтовариства висувається звинувачення в тому, що воно є християнським рухом, замаскованим під єврейство. Якщо язичники називають себе месіянськими євреями, але мають такого вигляду, не поводять себе як євреї, то це свідчить про, те, що рух хибний. Язичникам не потрібно називати себе месіянськими євреями для того, щоб брати повноцінну участь у служінні та бути повноправними членами своєї общини. Для них більш точним є використання терміну месіянські віруючі.

Дотримання цих загальних правил допоможе людям знайти своє місце в міру того, як вони почнуть усвідомлювати свої духовні дари і покликання. Проте язичників вітають у месіянському русі, і автор сподіваються і молиться про те, що вони будуть вельми благословенні, а також будуть благословенням для віруючих євреїв.

б. Календар і свята

Юдаїзм освячує час, вимагаючи дотримання різних подій, пов'язаних із календарем. Синагогальні служіння пристосовані до кожного дня, Шабат -- до тижня, Рош Ходеш -- до місяця, свята -- до року, шміта (залишання сільськогосподарської землі під пар) -- до семирічного циклу, ювілейний рік -- до п'ятдесятилітнього циклу, різні важливі події -- до життєвого циклу.

Ми можемо твердо сказати, що месіянські євреї мають таке саме право на ці святкування, як і немесіянські. Але перед ними є багато невирішених остаточно питань. Ось їх деякий перелік, який постійно дискутується між ними. А чи повинні вони дотримуватися їх -- це вже тема для дискусії. Якщо ви запитаєте, як дотримуватися їх, то порушите цілий комплекс питань. Чи повинні вони просто приймати звичаї, запозичені в немесіянського юдаїзму? Чи, можливо, їм слід спробувати надати їм месіянського значення? Чи повинні вони зберігати елементи, які не мають біблійної основи? Або: чи можуть вони включити рабинські елементи, не компрометуючи своєї віри? Чи варто додавати елементи Євангелія? Що означає наше святкування для них, для немесіянських євреїв, для християн і для Бога?

Чи варто утримуватися від запалювання вогню в Шабат? Ми відзначили, що це не рабинська, а біблійна заборона. (Вихід 35:3.) Як же тоді принцип "Шабат для людини, а не людина для Шабату"( Марк 2:27.), що має паралелі в рабинському юдаїзмі, повинен застосовуватися в цьому випадку та загалом? Чи повинен месіянський єврей запалювати суботні свічі? І якщо це так, то чи варто йому виголошувати традиційну браху ("благословення"): "Благословен Ти, Адонай, Бог наш, Цар всесвіту, який освятив нас Своїми заповідями і звелів запалювати світло Шабату", хоча такої заповіді немає в Писанні? Ми чуємо, як слово "звелів" було замінено на "дозволив"; але в юдаїзмі Бог благословляється за Свої веління, а не за дозвіл, тому ця зміна звучить досить дивно. Ми також чуємо фразу "...звелів нам бути світлом для народів". Хоча ця фраза має біблійну основу, вона не дуже доречна під час запалювання суботніх свіч, і, отже, може конфліктувати зі здоровим принципом, що полягає в тому, що брахот варто вимовляти під час фактичного виконання конкретних дій; інакше їх вважають вимовленими "дарма".

Пропонуємо короткий, але глибокий огляд дев'яти головних в месіянській інтерпретації Біблійних/ єврейських свят. Опис того, як Господь наказав своєму народові святкувати сім із цих дев'яти свят, знаходимо у Левиті 23 (третя книга Старого Завіту) та в інших місцях старого Завіту. Крім того, описуються свята Пурім та Ханука, пропонується інформація про нетрадиційний біблійний Новий Рік.

Месіанський календар також містить уривки з Нового Завіту для християн та мессіанських віруючих, які доповнюють частини Старого Завіту.

Біблійний Новий рік

За єврейським календарем 1 день Нісану (1 біблійний місяць, березень-квітень)

Біблійні посилання: Друга Книга Мойсеєва (Вихід): 12:2, 18; Третя Книга Мойсеєва: Левит 23:4-8; Четверта Книга Мойсеєва: Числа 9:1-5, Книга Естер 3:7.

У Другій Книзі Мойсеєвій 12:2 Господь сказав Мойсею: "Цей місяць буде для вас початком місяців. Це буде перший місяць року для вас". У наступних віршах Він описує святкування єврейської Пасхи та без квасного хліба (опрісноку), починаючи з 14-го дня того ж місяця, місяця Нісан ( іноді його ще називають "Авів"). Безсумнівно, Нісан є першим місяцем року за Біблейним календарем.

Усі хочуть відсвяткувати завершення старого року та початок нового, хоча в Священому Писанні про це немає жодного слова. Оскільки ми все ж вирішили святкувати початок нового року, чи не правильніше було б робити це згідно з Божим календарем - у перший день першого біблійного місяця? Саме тому тут, у Галілеї ми називаємо перший Нісан "Біблійним новим роком", а вечер напередодні - "Кануном Нового року". Можливо, це підхоплять інші!

У цей день відбулося багато цікавого: Води на Землі висохли (Книга Буття 8:13); Мойсей побудував та урочисто відкрив серед пустелі Табернакл (Друга Книга Мойсеєва 40:16-38), і він наповнився Божією благодаттю (Друга Книга Мойсеєва 40:16-38), Єзекія вдруге освятив храм у Єрусалимі після періоду відступництва (ІІ Хроніки 29:17-19); Езра залишив Вавілон та повернувся до Землі Обітованої (езра 7:9); Езекіль у цей день отримав наказ освятити другий храм ( Езра 45:18).

Єврейська Пасха

За єврейським календарем 14 день Нісану (березень-квітень)

Біблійні посилання: Друга Книга Мойсеєва: 12:1-14; Третя Книга Мойсеєва: Левит 23:5; Лука 22:1.

Пасха - це перше із семи Біблійних свят на згадку про звільнення народу Ізраїля від десятої кари (епідемії чуми) і вихід із Єгипту - вбивство первінця. Кожна сім'я змащувала поріг своєї домівки кров'ю агнця, і ангел смерті оминав її та врятовував від кари (чуми). Остання кара (епідемія чуми) була такою жахливою, що Фараони дозволили ізраїльтянам піти з Єгипту.

Протягом тисячоріч Єврейська Пасха святкується на 14-й день першого місяця єврейського календаря. Ісус святкував Єврейську Пасху разом із своїми учнями в день Тайної Вечері.

Зараз головною подією Єврейської Пасхи, що відбувається ввечері на 14-й день Нісана, є сімейна цеременія святкової вечері (великодня трапеза) Седер (Порядок) під керівництвом голови родини. Під час церемонії розповідають про історію свята, їдять певні символічні страви, щоб нагадати членам родини про страждання свого народу у Єгипті та чудодійне звільнення від ярма (рабства).

Єврейська Пасха - це картина остаточного звільнення, яке Господь пообіцяв народу Ізраїлеву, та й усьому світові, коли Він віддав сина свого на заклання, і той узяв та себе усі гріхи світу. Необхідно лише кожній людині окропити кров'ю цього агнца поріг свого серця, і він/вона звільниться від гріха та духовної смерті.

Свято безквасного хліба

Дата за єврейським календарем: 15-21 Нісана (березень-квітень).

Біблійні посилання: Друга Книга Мойсеєва (Ісход) 12:15-20, 39; Левіт 23:6-8; Лука 22:7; 1 Коран 5:7-8.

Свято безквасного хліба слугує нагадуванням події, коли ізраїльтяни нарешті визволились із рабства в Єгипті і мусили так швидко тікати, що не залишилось часу, щоб піднявся хліб. І вони змушені були взяти з собою незаквашений хліб.

Це свято відмічалося ще в часи Нового Завіту, відмічається воно і сьогодні. Немає жодного сумніву в тому, що це той самий хліб, який Ієшуа (Ісус) розділив між своїми учнями на тайній вечері, промовляючи, що це тіло Його, і вони повинні продовжити цю традицію (ділитися хлібом) в пам'ять про Нього.

Сьогодні в єврейських сім'ях по всьому світу під час Песаху та впродовж 7-ми днів протягом цього свята їдять тільки незаквашений (безквасний) хліб. До Пасхи в домівках усе прибирається, вичищається та вимивається, щоб знищити сліди закваски і не спричинити осквернення під час свята - скоріш за все - це звичайне "весняне прибирання".

Незаквашений хліб, Мацу, що їдять під час свята, готують з проколами та у смужечку - ідеальний символ Ієшуа на древі. Закваска також використовується у Священному Письмі як символ гріхів, отже прибирання її з дому символізувало духовне очищення від гріхів - саме те, що зробив Ісус заради життя своїх послідовників.

Свято перших плодів

Дата за єврейським календарем: 16 Нісан (березень-квітень).

Біблійні посилання: Левіт 23:9-14; 1 Коран 15:20-23.

Спочатку свято Перших Плодів проводилось як святкування весняних жнив ячменю. Жнива розпочиналися у місяць Нісан, і Господь Бог наказав ізраїльтянам принести перший сніп жнив - "перші плоди" - до храму Господнього у знак підношення.

Ієшуа (Ісус) воскрес із мертвих в цей день - як "перший плід", перший хто воскрес із мертвих. То була ще одна ознака Його місії та виконання Закону (Тори) і Пророцтв.

Сьогодні це свято називають "підрахунком снопів" ("Омер" - на івриті). Підрахунок починається у день підношення снопу до храму Божого і закінчується через 50 днів у Шавуот (П'ятидесятниця).

Саме слово "перші плоди" означає що будуть і інші плоди, отже воскресіння Ієшуа із мертвих саме в це свято вказує на те, що, як і обіцяв Господь, ще багато інших людей воскресне із мертвих - усі ті, хто стверджуватиме, що Він є Бог, і повірить всім серцем, що Бог воскресив Його із мертвих (Рим 10:9-10).

П'ятидесятниця ("Шавуот")

Дата за єврейським календарем: 6-7 Сіван (травень-червень).

Біблейські посилання: Левіт 23:16; Вихід 23:15-21; Діяння Глава 2.

Це свято мало проводжуватись рівно 7 тижнів та один день ("шавуот" на івриті означає "тижні"), або 50 днів (грецьке слово "пенетекост" означає "50") після свята Перших Плодів. Це було також свято врожаю, коли ізраїльтяни мали зробити підношення нового снопу зерна до храму.

За ізраїльською традицією вважалося, що Мойсей отримав Тору на Горі Синай саме через 50 днів після свята Перших Плодів (як сказано у Вих. 19:1). Отже в цей день святкують також отримання Закону.

За часів Нового Завіту у день Шавуот сталося дуже важлива подія - Святий Дух зійшов на перших учнів спалахом вогню та іншими мовами. Це сталося на 50-й день від воскресіння Христова і було днем народження церкви, або тіла Месії.

Сьогодні в Ізраїлі святкування П'ятидесятниці супроводжується декораціями на тему урожаю та читанням глави з Тори, в якій говориться про дарування Скрижалей Завіту (Вихід19-20). Читають також Книгу Рут, оскільки це книга жнив та спокутування, що закінчується родоводом Царя Давида, котрий народився та помер в день Шавуота.

Для християн Шавуот знаменується приходом "перших плодів" Нового Завіту - перших віруючих у церкву Ісуса Христа.

Це свято також прославляє появу Святого Духу, отже Закон може бути написаний не тільки на табличках , а і в наших серцях.

Святого Рогу ("Рош ха-шана або Новий Рік)

Дата за єврейським календарем: 1Тішрей (7-й біблейський місяць, вересень - жовтень).

Біблейські посилання: Lev 23:23-25; Num 10:9-10, 29:1; Nehemiah 8:1-12.

Про це свято в Біблії говориться не дуже багато, меньше, ніж про інші свята - це був просто святий день, який відмічали, дуючи у ріг в перший день сьомого місяця. Дуття в ріг асоціювалося із урочистими зборами, попередженням про небезпеку та дії, до яких треба вдатися (наприклад, зібрати військо на війну), або повідомленням про прибуття царя.

Протягом століть це свято прийнято було називати "Рош ха-Шана" (дослівно "Голова Року") або День Нового Року. Це свято є першим у серії трьох осінніх свят, що вважається найурочистішою порою року. Вважається, що це пов'язано з подіями, що описані у Нехемії 8:1-12, і названі " священими " у віршах 10 та 1.

Хоча свято "Рош ха-Шан" конкретно не згадується у Новому Завіті, але принаймні дві надзвичайно важливі події описані там, асоціюються з цим святом і починаються із дуття в ріг- "захоплення" церкві (1 Thes 4:16-18) та повернення Христа (Матфій 24:31).

Наразі Свято Рогу відзначається гучними звуками рогу "Шофар" (ріг зроблений із рогу барана). Це дуже урочистий час, який передує найсвященішому дню - Йом Кіпур (Дню Спокутування). В цей день шукають прощення Божого та бояться його гніву. Період у 10 днів, починаючи від Рош- ха-Шана і закінчуючи Йом Кіппуром, називають "Днями Страху", коли люди відкриваються перед Богом, каються у своїх гріхах, просять прощення у Бога і у інших людей, яким зашкодили.

Незважаючи на те, що церква не святкує цей день, він вважається слушною нагодою для кожної людини покаятись, замолити гріхі, попросити прощення, адже це час очикування на останній звук Шофара та прихід Царя Царів.

День спокутування

("Йом Кіпур", Івр. "День очищення", Судний день)

Дата за єврейським календарем: Тішрей, 10 (вересень - жовтень).

Біблійні посилання: Левіт 16:29-34, 23:26-32; Євр. 9:11-14 22-24, 10:1-25.

Йом Кіпур був найурочистішим та найважливішим днем у біблійному календарі. Тільки один раз на рік кожному ізраїльтянину дозволялося входити до Святині Святинь в Табернакл, Храм, та наблизитись до Господа Бога, де над Місцем Прощення перебуває Його Дух: первосвященик в день Спокутування.

Першосвященик проходив через жертовник, щоб спокутувати свої власні гріхи та гріхи усього народу. Потім за межі міста виводили цапа, приносили його у жертву, тим самим вважалось, що він забирає із собою гріхи всього народу. Після цього першосвященику дозволялося увійти до Святині Святинь, щоб окропити кров'ю Ковчег Завіту. Впевненості у тому, що він вийде звідти живим не було, тому до його ніг прив'язувалась мотузка, щоб в разі смерті витягти його тіло.

Якщо першосвященик залишався живим, він виходив сам, піднімав руки вгору та промовляв молитву благословляючи народ - один єдиний день у році коли кожен може промовляти мантру ("Y-H-V-H") - зазвичай непромовляєме ім'я Господа.

Кров биків та кіз не могла дати справжнього та повного прощення гріхів, і тому прийшов Божий Син, щоб принести остаточну жертву - себе. Першосвященик, який у храмі засудив його до смертної кари, сказав пророцькі слова про те, що було б добре померти одному за увесь рід людський. Засудженого вивели за межі міста, він взяв на себе усі гріхи людства - гріхі усіх людей на світі.

Коли храм був зруйнований вавілонянами, а потім знову римлянами, Святиня Святинь перестала існувати, а разом з нею і першосвященик і жертовна система. Єврейський народ змушений був шукати інші способи спокутувати гріхі. І він обрав молитви та добрі діяння.

Наразі день Спокутування проводять у Синагозі, люди каються у гріхах, дотримуються посту, моляться, просять ще на один рік бути записаними до Книги Життя.

В сучасному Ізраїлі, під час свята Йом Кіппур припиняється рух транспорту. Можна йти по шосе, не боячись бути збитим, тому що на вулиці немає жодної машини. Це надзвичайний день.

Цей день, як і будь-який інший, є слушним часом для того, щоб наблизитись до Господа Бога із благоговійним страхом та трепетом, на який Він заслуговує, покаятись у гріхах та подякувати Йому за жертву, яку приніс Його Син, що дає нам постійне право спокутувати наші гріхи перед Творцем нашим, і дозволяє нашим іменам бути назавжди записаними до Книги Життя.

Святого Кущей ("Суккот")

Дата за єврейським календарем: 15 - 21 Тішрей (вересень-жовтень).

Біблійні посилання: Левіт 16:29-34, 23:26-32; Євр. 9:11-14 22-24, 10:1-25.

Свято Кущей був останнім із семи приписаних біблейських свят. Це було саме радісне свято; насправді це було єдине свято, яке Господь призначив для радості (Deut 16:14). Цей день прославляв останній урожай року і великий запас їжі Господа Бога своєму народу.

Під час цього свята, ізраїльтяни мали покинути зручні домівки та жити в наметі чи шатрі - тимчасовому житлі з трьома стінами і листяним дахом, крізь який можна побачити зірки. Так вони згадували, як їх предки жили в наметах і шатрах, коли йшли від рабства у Єгипті.

В Новому Завіті Суккот був найголовнішим святом і зазвичай називався просто "святом". В ньому поєднувалися величні церемонії з використанням води та вогню. Коли Ієшуа (Ісус) оголосив у храмі під час Суккоту: "В останній день, цей великий день свята, Ісус встав і промовив: "Той, хто хоче пити, нехай підійде до мене і втамує свою спрагу. І у того, хто вірить в мене, як сказано у священному писанні, потечуть в череві ріки життєдайної води." (Іоанн 7:37-38). Він кидав виклик системі у дуже очевидний та доречний спосіб.

В сучасному Ізраїлі відразу після Йом Кіпура багато сімей починають будувати та обладнувати свої власні "сукки" на своїх подвір'ях або балконах. Там вони проводять якомога більше часу, майже завжди вечеряють усією сім'єю, насолоджуючись дахом із листя та зірками - величним творінням Господа Бога.

Захарій говорить, що в тисячоліття царства Христова, всі народи прийдуть до Єрусалима на свято Кущей, інакше вони накличуть на себе гнів Божий (Захарій 14:16-19)

Остаточне завершення цього свята настане після повернення Христа, коли Він знову житиме у Табарнаклі (Храмі) разом із Своїм народом.

Ханука

Дата за єврейським календарем: з 25 Кіслева до 2 Тевет (листопад-грудень).

Біблійні посилання: Daniel 8:22-25, 11:20-45; John 10:22-42.

"Ханука" (на івриті слово означає " оновлення, освячення") - це свято вірності Господу та звільнення. Події, яким присвячене святкування, відбувалися у період між двома Завітами, приблизно у 165 році до н.е.

Майже за 150 років до того, Олександр Великий завоював увесь античний світ східного Середземномор'я. Після його передчасної смерті, четверо з його генералів поділили його імперію між собою. Землі Іудеїв зрештою відійшли до володінь Антіоха IV "Епіфана".

Антіох намагався змусити євреїв прийняти культуру та релігію Греції, навіть паплюжив їх храм тим, що приносив у жертву свиней на алтарі та звів статую Зевса у Святині Святинь. Це було першою "Відразою спустошення", яку предрікав святий Даніїл (11:31-32).

В решті решт, єврейський народ повстав. Незважаючи на те, що греки значно переважали за кількістю та подавили повстання, євреї відважно продовжували боротися в партизанській війні та витіснили греків в 165 році до н.е., повернувши собі місто та храм.

Проте, спеціальної олії в храмовій менорі залишилось лише на один день, а виготовлення нової олії зайняло б 8 днів. Все ж вони запалили менору і олія чудодійно прогоріла усі 8 днів, поки готувалася нова.

Це стало початком свята Хануки, яке прославляє чудо їх великого звільнення євреїв від гнобителів та освячення оновленого храму.

На свято Хануки до Єрусалиму прийшов Ієшуа (Ісус) і, перебуваючи у храмі, оголосив про своє божественне походження:

- Я і Отець Господній - єдине. (Іоанн 10:30)

Сьогодні на свято Ханука запалюють дев'ятисвічний світильник. 8 свічок нагадують про чудодійне горіння олії протягом 8 днів, а 9-та - так звана "обслуговуюча" свічка використовується для запалення інших восьми. В кожен із восьми днів Хануки у спеціальній ханукальній лампі запалюють чергову свічку - в перший вечір горить одна свічка, - у другий дві і т.д., поки всі вісім свічок плюс "обслуговуюча" не почнуть яскраво горіти в останній вечір свята в усіх єврейських домах. Це свято також носить назву "Свята Свічок" і супроводжується веселими застіллями та обміном подарунками.

Ханука присвячена одному із багатьох звільнень єврейського народу від тих, хто не переставав робити спробу знищити людей Завіту Господнього. В недавній історії є два жахливих приклада цьому - погроми в Росії та Голокост. Незважаючи на це, народ Господній живий і знову повернувся на свою рідну землю, всупереч пережитих неймовірних страждань.

Але ворог не здається, знов і знов він намагається знищити єврейську націю. Моліться Богу за звільнення свого народу та просить, щоб Він вдихнув Свій Дух у ваші оновлені тіла (Ezekiel 37-14) і воскресив вас для Себе.

Пурім

Дата за єврейським календарем: Адар, 14-15 (лютий-березень).

Біблійніі посилання: Есфір 9:20-22.

Історія свята Пурім описується у Книзі Естер. Аман, злобний Перший міністр Персії, задумав знищити євреїв, які проживали в імперії. Проте, відважна і мудра цариця Естер (Есфір), єврейка за походженням, дізнавшись про цей задум, зуміла за допомогою свого кузена Мордехая зірвати коварний план. Євреї були врятовані від загибелі - приклад одного із багатьох чудодійних визволень єврейського народу.

Для відзначення цієї події було започатковано дводенне свято.

Хоча в цій книзі не згадується про Бога, його участь чітко простежується в багатьох чудодійних поворотах історії.

Наразі Пурім відзначається в єврейських домах та школах дитячим маскарадом. Спочатку діти наряджалися лише в костюми Есфір, Мордехая та Амана, але зараз вони одягають будь-які карнавальні костюми: Мадонни, Спайдермена та інші. Готують традиційне частування, читають Книгу Єстер та ставлять вистави. Це радісна та весела подія, але вона нагадує про велику небезпеку, велике визволення та безмежну відданість Бога Авраама, Ісака та Якова тим, хто вірить в Нього.

Шаббат

Шаббат є центральним моментом у житті єврея. Як цьому вчив Ісус: "Шаббат для людини, а не людина для Шаббату" (Марк 2:27). Він ніколи не призначає, як день, протягом якого виражалася прихильність до законництва. Однак Шаббат - це день, який має величезне значення для єврейського ототожнення. Принцип тижневого спокою, поклоніння і оновлення має універсальне значення та застосування. У цьому сенсі принцип Шаббат є духовним і гуманітарним керівництвом для всіх народів. Християни володіють свободою для того, щоб увібрати і застосувати цей принцип для неділі чи інших днів. сьомий день, Шаббат, є для Ізраїлю особливим знаком договору, який був укладений між Богом та Ізраїлем. Отже, відміна знаку договору кидає тінь сумнівів на те, підтримуємо ми договір Бога з Ізраїлем чи ні, що має силу і по сьогодні. Шаббат передує виникненню Ізраїлю і є відображенням творіння. Проте Шаббат подарований Ізраїлю як нагадування про милостивий порятунок від рабства поряд із нагадуванням про творіння і спокій Бога сьомого дня.

Месіянський юдаїзмі дивиться на Ієшуа, Котрий проголосив Себе "Паном Шаббату" (Марк 2), як на законодавця в дотриманні Шаббату. Цей день призначений для того, щоб ми могли відволікатися від щоденної рутини і таким чином отримати оновлення завдяки поклонінню, спілкуванню та відпочинку. Через цей відпочинок та поклоніння месіанський єврей свідчить про те, що Бог є Господом творіння і людині не потрібно підпорядковуватися роботі до такої міри, ніби економічна сфера володіє титанічним контролем над її життям. Людині, яка вірить, відомий "спокій віри" в Ієшуа, котрий свідчить світові про те, що Бог милостивий, благ і задовольняє наші потреби на основі віри, навіть якщо людина проводить, 1/7 свого життя, задовольняючи свої власні матеріальні потреби.

Писання Нового Завіту не суперечать тому розумінню Шаббату, який надається йому в Танасі. Ієшуа критикував законників, які перетворили Шабат із насолоди в ярмо, шляхом добавляння до нього безлічі законницьких заборон. Фарисеї критикували його учнів за те, що йдучи полем ті їли зернові колоски. Їхні дії були природною реакцією на голод, ніяк не пов'язаний із роботою, але законництво того часу витворило цю постанову про збір урожаю. Ієшуа знав про те, що законництво подібного роду є причиною того, що люди починали звертати велику увагу на заборони та обмеження, втрачаючи таким чином істинне значення цього дня - радість, при плив свіжості та оновлення. Будучи Паном Шаббату, Ієшуа зробив відповідне зауваження. Поняттяю Шабат у контексті месіянського юдаїзму відповідає дотримання і виконання всіх цих значень.

Поза єврейським контекстом Апостол Павло припускав свободу у виборі для поклоніння. Він ніде не висловлюється проти тих євреїв, які дотримувалися Шаббату. Однак він не припускав законниць кого нав'язування Шаббату неєвреям. Наші історичні документи свідчать про те, що віруючі євреї перших століть продовжували дотримуватися Шаббату як частини своєї спадщини і свідчення.

Вплив єврейської культури на неєврейські співтовариства був настільки великий, що семиденний тиждень став універсальним. Принцип Шаббату був запозичений церквою незважаючи на те, що її день поклоніння припадає на неділю. Те, що є важливим принципом у випадку з церквою і неділею, полягає в тому, що цей день є одним із семи днів життя, призначеним для поклоніння, оновлення, спокою.

Не існує ніякого біблейського свідчення на користь того, до Шаббат не має більше значення як знак вічної договору Бог - з Ізраїлем, який спершу був укладений з Авраамом. Для месіянського єврея - це день, визначений відпочинком Шаббат, який належить нам в Ієшуа, Панові Шаббату.

Месіанський єврей повинен уникати законниць кого підходу до Шаббату, коли правила та постанови нав'язуються як обов'язкові для виконання.

Найбільш важливе полягає в тому, що наші дії повинні бути істинним оновленням життя в Богові. Нам не потрібно давати законницькі визначення того, що є роботою. Проте нам слід уникати тих дій, які напружують і перевтомлюют нас, що пов'язано з матеріальною безпекою. Правила Нового Завіту полягає в тому, щоб залучити нас до тих дій, котрі духовно обновляють нас, слугують приводом для отримання спасіння як для нас, так і для інших. Повинен існувати справжній контраст між Шаббатом та іншими робочими днями. Общини, які дотримуються Шаббату, повинні бути обережними, щоб не перевантажувати своїх членів і не давати занадто велике навантаження . Для того, щоб перетворити Шайбабат на задоволення, дотримання нами цього свята повинно бути творчим, а не рутинним.

Розглядаючи тему брахот, ми можемо виділити фразу, що зустрічається в багатьох благословеннях: "...який освятив нас Своїми заповідями". Дехто виступає проти її використання на тій підставі, що новозавітні віруючі освячені (відділені для Бога) не заповідями, а Ієшуа, його кров'ю (тобто його смертю) і Святим Духом. (Коринфянам 1:2; Месіянським Євреям [Еврєям] 13:12, Римлянам 15:16.) Можливе вирішення цієї проблеми полягає у використанні метонімії: заповідь має на увазі того, хто її дав. Інші пояснення: оскільки і Тора, і Святий Дух були дані у свято Шавуот (Виход:19: 1 і далі, Діяння 2:1 і далі.), заповіді символізують Святий Дух, відображають його сутність.

З того часу, як єврейський віруючий Віктор Буксбазен опублікував книгу "Євангеліє у святах Ізраїлю", з'явилася низка книг, що розглядають месіянське значення свят. Одна з них заохочує христиан-неевреев випробувати самим усі благословіння, що випливають із дотримання свят. Спосіб дотримання свят у месіянському юдаїзмі залишається предметом дискусій. Розробляючи цей напрямок, нам варто пам'ятати про три принципи: ми бажаємо вшанувати Месію, зберегти єврейське значення свят, а також припустити достатній ступінь спонтанності і робити все в Духові (це не обов'язково одне і те саме). [20. С. 142-145]

Основними подіями життєвого циклу є: бріт-міла (обрізання), підьон-габен (спокута первородного сина), бар-міцва (повноліття), вступ до шлюбу і смерть.

Саме тут час відзначити єврейський принцип виконання міцвот. Чималою мірою єврейське мистецтво пов'язане з церемоніальними предметами, необхідними для виконання міцвот, і в останні роки месіянські єврейські художники почали розвивати ці теми через створення месіянських ритуальних предметів. Уже є прекрасно оформлені месіянські кетубот (шлюбні контракти), аронот-тора (ковчеги для Тори), кіпот, серветки для афікомана та інші предмети. Є безліч можливостей, щоб використовувати будь-які свята і традиційні форми мистецтва для вираження месіянської віри з радістю і красою.

4.2. Сіоністська ідеологія в месіанському іудаїзмі

Теорія, практика, еміграція, адаптація.

По-перше, у нашій роботі ми обговоримо Ізраїль як потенційний всесвітній центр месіянського юдаїзму і те, як месіянський юдаїзм ставиться до Землі Ізраїлю і до держави Ізраїль.

Месіянські євреї спробували теологічно обґрунтувати, що Бог виконає Свою обіцянку дати Землю Ізраїля єврейському народові, хоча варто зберігати і права арабів, які бажають мирно жити на цій землі. Вони відзначають, що месіянський юдаїзм, у кінцевому підсумку, зосередиться в Ізраїлі, по-перше, тому що це передвіщається у Писанні: "Тому що із Сіону вийде Тора, і слово Адоная -- з Єрусалиму", Ісая 2:3 по-друге, тому що жоден значний рух, сконцентрований у діаспорі за наявності єврейської держави, не може сподіватися вплинути на єврейський народ. І по-третє, це пов'язано з підсвідомим почуттям, що так і повинно бути. Це означає, що наприкінці, коли "весь Ізраїль буде врятований", ізраїльським урядом будуть месіянські євреї.

Месіянські євреї вважають, що в той час як месіянський юдаїзм у діаспорі є легітимним способом вираження новозавітної віри, найбільш природним місцем його укорінення є Ізраїль. Це пов'язано з тим, що для Ізраїлю цілком нормально бути євреєм. Єврей у діаспорі, месіянський чи ні, стикається з реальними труднощами, бачачи, наскільки його життя як єврея перекручене поза Ізраїлем. Однієї з причин цього перекручування є тенденція месіянських євреїв у діаспорі вважати своїм обов'язком "дотримуватися" певних вимог, щоб довести своє єврейство. В Ізраїлі євреєві не потрібно нічого "дотримуватися", щоб довести, що він єврей. Там практично всі є євреями, тому і його приймають як єврея незалежно від того, чи робить він що-небудь для цього чи ні. Тому месіянська громада в Ізраїлі, в принципі, вільна ставити в центрі свого служіння Месію і не робити нічого відмінно єврейського. Це не звільняє нас від обов'язку визначати підходящі способи вираження месіянської віри, але звільняє від нав'язливої думки про те, що ми можемо розчинитися в якомусь іншому способі життя, якщо не будемо "поводитися по-єврейски". Ми можемо просто бути самими собою. Це нормально (3.190).

2. Месіанська єврейська громада в сьогоднішньому Ізраїлі.

Яка сьогодні ситуація з месіанською єврейською громадою в Ізраїлі? Чи є вона досить сильною для того, щоб узяти на себе обов'язки і відповідальність лідера світового руху з тією ключовою роллю в історії, що, як вони вважають, він повинен виконати? Відповідь полягає в тому, що хоча ізраїльські месіянські євреї борються з багатьма проблемами і дуже переобтяжені, Бог, за Своєю благодаттю, тут, в Ізраїлі, готує їх очевидними і не зовсім очевидними способами до виконання завдання, що, безсумнівно, одного разу постане перед ними.

Подібна ситуація спостерігається й у духовному світі. Країни з великою кількістю віруючих і тривалою історією віри в Йєшуа володіють добре розвиненою духовною інфраструктурою. Практично на кожному кроці знаходиться церква. Школи, семінарії, біблійні табори і консультаційні центри доступні у великій кількості. Євангеліє проголошується молодим і старим, багатим і бідним, атлетам і інвалідам, бізнесменам і безпритульними. Десятки тисяч книг, заснованих на новозавітній істині, можна придбати в легкодоступних релігійних книгарнях або взяти в бібліотеці. Крім усього іншого, існують добре підготовлені, досвідчені пастори і лідери.

Західні християни сприймають усе це як належне, але Ізраїль практично не має нічого з цього. За приблизними оцінками, у країні проживає від однієї до трьох тисяч єврейських віруючих, що складає менше однієї десятої відсотка від усього єврейського населення країни, що нараховує близько чотирьох мільйонів. Найбільша громада у країні (був проведений підрахунок серед людей, які реально відвідують збори, а не гостей, на найбільших щотижневих зборах) складається приблизно з 200 чоловік, у той час як інші громади (близько 25) відвідують по 15-20 чоловік. Книги, засновані на Новому Завіті, можна придбати в дев'ятьох або десятьох магазинах на всю країну. Теологічна освіта і те, що можна назвати семінарією або біблійним коледжем, знаходиться в розвитку. Насправді немає жодної всеосяжної книги івритом з біблійної або систематичної теології. Програми допомоги слабкі, розкидані і не мають послідовної спрямованості на яку-небудь конкретну підгрупу. (3. 191)

Але невелика громада, що виконує подібний обсяг роботи, живе у стані постійного виснаження. Будь-який парафіянин у маленькій громаді бере на себе величезний вантаж роботи тільки заради збереження даної групи. Будь-який новий план, що вимагає віддачі енергії, зустрічається з тяжкими зітханнями.

Особливо це характерно для Єрусалима, де величезне число туристів відвідує кілька невеликих громад міста, щоб пережити благословення від участі у служінні в тому місті, де зародилася Церква. Часто на служінні більше відвідувачів, ніж парафіян громади. Месяанські євреї гадають, що це буде продовжуватися аж до повернення Месії (а можливо, і після цього). Гостинність вимагає, чемного поводження з цим не висихаємим потоком братів і сестер, які бажають відвідати їх - так як для багатьох із них паломництво на Святу землю є апогеєм віри. Однак це тільки посилює тиск на Тіло Месії в Ізраїлі.

Месіанські євреї стверджують: одна з переваг, що є в нас в Ізраїлі, -- почуття Тіла в національному сенсі. Тобто можна говорити про "месіянську громаду Ізраїлю" так, як це було б недоречно стосовно "церкви Америки". Подорожуючи, відвідуючи конференції і спілкуючись з іншими, віруючий тут через два-три роки буде мати друзів по всій країні. Коли був зруйнований будинок, де проводилися збори громади Тверії, брати і сестри по всій країні були стурбовані цим і почали діяти з метою вирішення цієї проблеми. Тут існує глибока єдність, що переборює доктринальні й особистісні розходження, єдність, що виникає завдяки впевненості в тому, що "ми разом" (3.192). Звичайно, до деякої міри ця близькість відчувається завдяки тому фактові, що Тіло тут дуже невелике -- його можна порівняти з однією відносно великою церквою у Сполучених Штатах.

Месіянські євреї проводять низку конференцій, у яких беруть участь від 100 до 1000 чоловік; ці конференції потрібні віруючим для духовного виживання, адже якщо ваше спілкування обмежується п'ятнадцятьма або тридцятьма членами власної громади, месіянське життя швидко стає неповноцінним, одноманітним, ізольованим. Месіянська асамблея і родинні громади проводять конференції в сучасному будинку на горі Кармель у Хайфі. "Нетивья" проводить семінари двічі на рік. Протягом останніх років низка музичних конференцій виявила багато талантів серед ізраїльтян, і вже більш ста пісень записані на касетах, надруковані в пісенниках співаються по всій Землі, а багато з них полюбив увесь світ. Ще одна конференція, що почалася як збори для молоді у великодній тиждень 1981 року, залучила 200 дорослих і дітей за сім років. Але в Ізраїлі жоден центр для проведення конференцій, яким володіють віруючі, не може вмістити більше цього числа, хоча планується розширення "Баптистського селища".

Перші збори, що мали вузьку єврейську спрямованість, були організовані 1986 року Арі Сорко-Рамом і громадою Рамат-ГаШарона; його головним учителем був Даніел Джастер. Дві наступні конференції були названі "Шавуот-88" і відбулися в Єрусалимському дипломатичному готелі; їх відвідали 700 месіянських євреїв з Ізраїлю, Америки та інших країн, і таке саме число язичницьких віруючих; вони привернули увагу національних засобів масової інформації.

Чого так бояться деякі віруючі? Дуже просто: вони бояться людей більше, ніж Бога. Деякі не бажають утрачати своїх єврейських друзів, боячись відштовхнути їх Євангелієм. Часто ці люди не усвідомлюють, що ізраїльські євреї набагато відкритий для Євангелія, ніж більшість євреїв діаспори. Це пов'язано з тим, що Євангеліє не загрожує індивідуальності ізраїльських євреїв. Євреї діаспори, належачи до меншості в язичницькому суспільстві, знаходяться в постійній готовності захищати своє єврейство від усього, що здається їм чужим; часто єдиний "єврейський" учинок, що може уявити собі асимільований єврей, -- відмова від Ієшуа. Але тут, у єврейському суспільстві, єврей не повинний доводити, що він є євреєм, -- тут усі такі. Тому він може прислухатися до Євангелія і його обіцянок, не відкидаючи його автоматично.

Багато християн-неевреїв знаходяться тут за тимчасовими візами і побоюються, що якщо вони будуть проповідувати Євангеліє відкрито, то їх просто видворять із країни. На це месіянські євреї відповідають: то нехай. Припустимо, навіть 100 з 3500 місіонерів Ізраїлю вийдуть на вулиці і підуть від одних дверей до інших або будуть поширювати Євангеліє будь-яким іншим способом, на який їх надихне Господь, роблячи це відкрито і постійно. Якщо опозиції пощастить переконати уряд не поновляти візи тільки для десяти з них, це швидко стане причиною загального прославляння імені Ієшуа. Хіба Бог хвалить боязких, котрі не проповідують "місіонерів" за їхню бездіяльність у Святій Землі? Деякі говорять, що вони "сіють насіння". Може бути, але якщо так, то де ж сходи? Нам здається, що до віри приходить менше ста ізраїльтян-євреїв на рік, тобто менше одного на тридцять п'ять місіонерів (3.194).

Побоювання єврейських віруючих можуть бути дещо іншими. Іноді їх звільняють з роботи (або не приймають на роботу в першу чергу) у зв'язку з їхньою вірою, або ж їхнім дітям важко доводиться у школі. Ці люди можуть стикатися з якою-небудь формою дискримінації або залякування.

Основний шлях для месіанського єврея показати свій страх -- залишитися так званим "таємним віруючим". Часто запитують: "Скільки таких віруючих в Ізраїлі?". Ніхто не знає. Що гарного вони роблять кому-небудь: собі, Тілу, Господові? Більше того, як вважають месіянські євреї, на підставі Євангелія від Луки 12:8-9 таких людей узагалі не можна назвати віруючими. Ходять чутки про таємних віруючих, і що ще гірше, про християн, які підтримують їх у бажанні залишитися такими. Але месіанські євреї моляться про те, щоб вони мали мужність "вийти з підпілля" і відкрито постояти за свою віру.

Історичний фактор, що пояснює причину страху, полягає у втечі єврейських віруючих, котре сталося після заснування держави 1948 року. У цей час християнські конфесіональні лідери, очікуючи "чистки" у зв'язку із закінченням британського мандату, евакуювали багатьох із них у Європу та Америку. "Чистка" не відбулася, але місцева громада була у пригніченому стані і позбавилася лідерства. Ця травма впливала на мислення протягом тридцяти років; тільки зараз нове покоління сабрів зростає у вірі, вільній від параної, будучи здатним реально оцінювати опозицію.

За межами Ізраїлю ходять слухи про переслідування віруючих. Давайте скажемо раз і назавжди, що в Ізраїлю з християнами або месіянськими євреями не відбувається нічого, що заслуговує назви "переслідування", у порівнянні з комуністичними і мусульманськими країнами. Нікого не убивають, не саджають у в'язницю і не піддають катуванням за віру.

Проте, існує реальне протистояння віруючих Євангелію. Фізичні напади на окремих осіб поодинокі, але існує соціальне, економічне і психологічне залякування, включаючи прослуховування телефонних розмов, установку пристроїв, що підслухують, стеження і перегляд пошти (важко сказати, якою мірою). Іноді мають місце випадки вандалізму. Будинок Баптистської церкви був спалений дощенту, бандити зруйнували готель, у якому зазвичай звичайно проходили збори громади Тверії, у Месіанській асамблеї Єрусалиму було зламане піаніно. Можна також згадати про безперервний потік словесних образ на адресу Ієшуа, Євангелія та віруючих з боку невеликої групи "антимісіонерів". Більше того, незважаючи на існуючу в принципі свободу релігії, уряд не завжди відстоює її з тією ж рішучістю, яку звикли бачити законослухняні американці; замість цього антимісіонерська діяльність отримує, щонайменше, мовчазне схвалення з боку певних гілок уряду, а іноді навіть користується фінансовою підтримкою.

"Але, -- запитають нас люди, -- хіба в Ізраїлі розповідати євреям про Ісуса не протизаконно?" Ні, це не так. 1977 року вийшов закон проти підкупу кого-небудь з метою змінити його релігію, офіційно зазначену в його посвідченні особи. Але ніхто і ніколи не був звинувачений у здійсненні цього, не кажучи вже про те, щоб бути засудженим. Більше того, більшість євреїв, котрі увірували в Ієшуа як у Месію Ізраїлю, не змінюють свого офіційного статусу і принципово не стали б робити цього, тому що вони не перестали бути євреями.

В Ізраїлі створена організація Йад Леахим" (Йад Леахим буквально означає "рука за братів", також ці люди відомі як Пейлім (Активісти) - найвідоміша антимісіонерська організація). Це повертає нас до теми страху, але євреї вважають, що набагато важливіше поширювати Євангеліє, ніж витрачати час даремно, намагаючись розгадати і передбачати масу нудників. Пейлім складають доповіді про місіонерів і єврейських віруючих, в основному (як вважають месіанські євреї) повні неправди, інсинуацій і неправильної інформації.

Більше того, їх не просто підтримує мало людей, але число тих, хто налаштований проти них (а це світські й інші євреї, які нехтують релігійним екстремізмом у будь-якому його прояві), досить велике. Месіянський єврей може зустріти співчутливе ставлення в Ізраїлі, звертаючись до світських євреїв, котрі, не будучи схильними до прийняття Ієшуа, виступають за дотримання громадських прав і протистоять відсталій ортодоксальності.

Загалом тим, хто поширює Євангеліє, варто очікувати протистояння.

Підводячи підсумки, хотілося б сказати, що якщо бути месіянським євреєм (як вони вважають) найбільш захоплюючий спосіб виявити своє єврейство, то Ізраїль -- найбільш захоплююче місце для месіянських євреїв. Це підводить нас до наступної теми: "Месіянські євреї та алія".

Логічним кроком для кожного, хто вважає, що Ізраїль є єврейською країною, було б "здійснити алію", тобто іммігрувати в Ізраїль.

Як стверджують "Євреї за Ісуса" в Ізраїлі повинно бути більше месіянських євреїв, а месіянські євреї, які вже знаходяться в Ізраїлі, можуть допомогти здійсненню цього двома способами: заохочуючи своїх дітей випливати, наслідувати віру доносячи Євангеліє до ізраїльського єврейського населення. І, звичайно, третій спосіб полягає у збільшенні числа месіянських євреїв, що здійснюють алію.

Зазвичай вони говорять, що причина, через яку вони не починають планувати алію, полягає в тому, що вони ще "не відчувають поклик" їхати. "Але, -- сказав я, -- вам не потрібний особливий заклик, тому що як єврейські віруючі ви вже покликані Богом, Писанням! Ви знаєте, що Бог дав Эрец-Ісраель євреям, і якщо це не стосується вас, то чому ви називаєте себе месіанськими євреями? У Книзі Ісаї 51:11 сказано: "І повернуться урятовані Господом, і прийдуть вони на Сіон зі співом, і радість вічна над головою їхньою; вони знайдуть радість і веселощі; сум і зітхання відійдуть". Судячи з тексту, "урятовані Господом" є залишком Ізраїлю, що в наш час має на увазі месіанських євреїв. У Книзі Ієзекіїля 36:26-28 після того, як Бог говорить "і дух новий дам вам", що виповнюється на індивідуальному рівні, коли єврей приходить до Ієшуа, Бог продовжує "і будете жити на землі, що Я дав батькам вашим", що виповнюється, коли єврей приїжджає жити в Ізраїль.

Тому якщо ви очікуєте почути "заклик" від Бога, щоб здійснити алію, тоді ви усіх розумієте неправильно. Навпаки, вам потрібний заклик від Бога, щоб довідатися, що ви повинні залишитися в галуті. У Писанні галут розглядається як проклін, а не благословення. У деяких людей є таке покликання, і вони продуктивно служать в Америці або в іншому місці. Але якщо особисто вас Бог не закликав залишатися в діаспорі, то вам серйозно потрібно подумати про алію, не чекаючи почути особливе веління від Бога. Ви ж не встаєте ранком і не говорите: "Цікаво, чи покаже мені сьогодні Бог, що я повинний пограбувати банк або когось убити?" Ви вже знаєте Божу волю, тому що Він висловив її в Десятьох Заповідях, тому вам не потрібно особливе "покликання", щоб не красти і не вбивати. Подібно до цього, Боже бажання, щоб євреї, як віруючі, так і невіруючі, здійснювали алію, є криштально ясним, хоча воно і не відбите в заповідях.

Єврейська держава знаходиться на Землі обітованій. Приїжджайте і живіть у неї, станьте халуцим, піонерами. Давид Бен Гуріон і Голда Меїр відновили Землю фізично, але ви будете духовними халуцим, які несуть Слово Життя тим, хто нестерпно жадає! Ви можете надихнути всю свою громаду, щоб здійснити алію групою, як перші піонери. Плануйте свою алію вже зараз! Прийдіть зі співом на Сіон, і радість вічна буде над вашою головою!"

Практична порада. Якщо ви думаєте про те, щоб внести особистий вклад у виконання обіцянки про те, що "повернуться урятовані Господом [тобто месіянські євреї], і прийдуть вони на Сіон зі співом, і радість вічна над головою їхньою", от кілька практичних порад для вас.

Перше і найважливіше -- бути цілком переконаним у тому, що месіянська алія відповідає волі Бога й особисто для вас є благом. Як ми вже говорили, більшість єврейських віруючих в Америці і більшість невіруючих євреїв, як і я, до того, як Бог змінив моє мислення, збираються прожити залишок свого життя в землі, що, на їхню думку, тече молоком, а саме - у старій добрій Америці. Але як тільки можливість, або скоріше нормальність месіянської єврейської алії доводиться до їхнього відома, поряд із підставою, взятою з Писання, багато месіянських євреїв сприймають це з інтересом і приймають виклик.

По-друге, підтримуйте зв'язок із людьми, які можуть дати вам пораду і підбадьорити вас. Безсумнівно, зміна країни проживання спричиняє безліч переживань, але єдиний спосіб з'ясувати те, що вас турбує, і одержати відповідь на питання -- спілкування. А поки що я дам вам кілька основних указівок.

Закон про повернення. У державі Ізраїль є "Закон про повернення", що дозволяє всім євреям "повернутися додому" в Ізраїль і стати його громадянами (американські євреї при цьому не позбавляються свого американського громадянства). Споконвічно цей закон визначав "єврея" як "людину, народжену матір'ю-єврейкою, або наверненого в юдаїзм". Але 1961 року Освальд Руфейсен ("Брат Данієль") спробував здійснити алію, вказавши у своїй анкеті, що є євреєм за національністю і римським католиком за віросповіданням. Цей випадок потрапив на розгляд у Верховний суд ("Багац"), який виніс рішення не на користь цієї людини, заявивши, що єврей не може відокремлювати релігію від національності. У результаті цього і справи Шаліта (1970), у якому визначалося, чи може (немесіянський) єврей із дружиною-неєврейкою зареєструвати свого сина як єврея, до визначення, що дається поняттю "єврей" у Законі про повернення, була додана фраза "не є представником іншої релігії і не змінював добровільно своєї релігії". 1978 року Багац ухвалив, що Ейлін (Естер) Дорфлінгер, котра вірує в Ієшуа, народження матір'ю-єврейкою, яка заявила, що вона не змінювала релігію і була хрещена не в Церкву, але як єврейка, у загальне Тіло Месії, не може здійснити алію відповідно до Закону про повернення на підставі того, що вона є, незважаючи на свої заяви, "представником іншої релігії". 1989 року подібна постанова була винесена стосовно Джеральда і Ширлі Бересфорд, котрі є месіанськими євреями незважаючи на те, що відповідно до достовірного опитування 78% ізраїльських євреїв з радістю прийняли б їх. Подробиці про це опитування суспільної думки й обговорення інших правових та етичних аспектів месіанської єврейської алії в період після справи Бересфорд (див. у додатку "Інформація про алію, 1990").

Між іншим, якщо ваша мати не єврейка, то, згідно з галахою і Законом про повернення, ви також не є євреєм. Однак якщо ваш батько (дідусь, бабуся) підходить під визначення "єврея", дане в Законі про повернення, тоді, навіть якщо ви відкрито говорите про те, що ви християнин, у вас є безсумнівне право іммігрувати в Ізраїль на підставі особливого розділу Закону про повернення, у якому говориться про неєврейських нащадків євреїв.

Гроші. Якщо можете, приїжджайте з грішми. Якщо рік або два тяжкої праці допоможуть значно збільшити заощадження, можливо, варто трохи відкласти переїзд, тому що в Америці набагато простіше відкладати гроші, ніж в Ізраїлі. (Ізраїльський жарт: Хочете зібрати невеликі статки в Ізраїлі - Привезіть із собою великі.)

Робота. Якщо можете, приїжджайте із професією. Але перш ніж витратити роки на підготовку, добре подумайте, чи знадобляться ваші освіта і навички, і чи добре оплачується ця робота. Подумайте, чи зможете ви займатися нею без гарного знання івриту, і чи не було б для вас краще одержати професійну підготовку в Ізраїлі, а не в галуті.

Іврит. Починайте вчити іврит прямо зараз. Скільки б ви не вивчили, все це знадобиться. Якщо можна, пройдіть курс, що дасть вам загальне уявлення про лінгвістичну структуру і граматику, тому що ізраїльські ульпанім (підготовчі курси з вивчення івриту) ніколи не роблять цього. Адже більшість американців твердо переконані, що англійська є єдиною "справжньою" мовою у світі, необхідність у вивченні івриту для них є серйозною перешкодою для адаптації в Ізраїлі.

Шлюб, діти. Якщо ви неодружені (незаміжня), неважливо, одружитеся ви там чи тут, хоча "шлюбний резерв" єврейських віруючих в Ізраїлі дуже малий. Але якщо ви одружені і не маєте дітей та думаєте, де краще народитися вашій дитині -- тут або там - приїжджайте в Ізраїль. Нехай вони народяться тут небагато пізніше; тому що час і зусилля, необхідні для утримання родини, сповільнять ваше вивчення івриту і звикання до культури, що є необхідними умовами успішної алії і вимагають мінімум 2-3 роки. Якщо у вас є діти - все одно приїжджайте! Незабаром вони будуть учити вас івритові, тому що самі вивчать його набагато швидше вас. Говорять, що Ізраїль -- єдина країна, у якій матері вчаться рідній мові в дітей.

Духовні потреби. Плануйте також духовні питання. Почніть із консультації зі своїми старійшинами і громадою, щоб мати духовну підтримку, тому що ви робите дуже важливий крок у своєму житті. Не можна все робити навмання. Необхідно бути готовим до прибуття на нове місце. Вам потрібно встановити контакти в Ізраїлі, підтримувати зв'язок з іншими віруючими, щоб не стати духовним сиротою. Якщо ви не зробите цього, то хвилювання, труднощі і культурний шок, можливо, призведуть до одного з трьох наслідків, і всі вони негативні: ви будете духовно ізольовані і, отже, непотрібними для Царства, або вам просто не удасться пристосуватися до життя в Землі, або ви відійдете від віри. Мені відомо кілька таких прикладів, і все це можна було б попередити, якби ці люди менше страждали параноєю і були старанніші у спілкуванні з місцевими віруючими.

Візит. Якщо ви можете собі це дозволити, а особливо якщо ви ніколи не були в Ізраїлі, приїжджайте сюди на чотири або шість тижнів, щоб відчути Землю. Зв'яжіться з віруючими в Ізраїлі, щоб ми змогли вказати вам корисні напрямки і відповісти на ваші запитання. А потім поверніться додому, щоб спланувати свою алію на підставі безпосереднього досвіду. Адже якщо картина коштує тисяч слів, то відвідування країни коштує мільйона картин.

Попросіть поради. Звичайно, легше запитати в людини особисто, але навіть через океан вам зможуть порадити, що із собою брати, де жити, дати консультації про те, де і коли робити покупки, які вам потрібні анкети, розповісти про житло, роботу, фінанси, вивчення івриту, про те, як завести друзів, про духовні питання -- загалом, про всі деталі, які, разом узяті, або сформують, або зломлять усякого новоприбулого. Віруючі, які виїхали перед вами, допоможуть вам. Таким чином ви уникнете помилок і будете підготовлені до труднощів -- їх буде багато, але це того коштує.

По-третє, залишіть страхи. Згадаєте, що коли Мойсей послав дванадцять розвідників в Ерец-Ісраель (Числа 13-14), тільки двоє -- Ісус Навін і Халев -- повернулися з добрими звістками, заохочуючи людей піти і завоювати Землю; але десять принесли вісті зовсім не добрі, описуючи мешканців землі як занадто сильних для того, щоб їх перемогти. Як ми знаємо, люди повірили десяти і відмовилися йти, хоча Бог чекав від них протилежного. Чому ж вони відмовилися? Подумайте про це. У них був вибір. Вони дали місце страхові, а не вірі. Я приніс вам добру звістку про Землю Ізраїлю. Йдіть і завоюйте її!

І, нарешті, ми та інші єврейські віруючі, котрі здійснили алію з Америки та інших місць, можемо стати для вас будинком удалині від дому, маленьким шматочком "давньої країни" для месіанських єврейських туристів, які бажають здійснити алію, і для переживаючих культурний шок месіанських єврейських олім (іммігрантів), підбадьорюючи вас, коли вам самотньо, коли ви почуваєте себе пригніченими або розчарованими. Оскільки більшість із нас усе ще знаходяться у процесі абсорбції, наше становище дає нам можливість допомогти вам піднятися цими сходами на сходинку або дві. Приїдете ви в гості чи назавжди, ми скажемо вам: "Барух га-ба ба-шем Адонай (Благословенний прийдешній в ім'я Господа)".

4. Месіянська єврейська програма щодо Ізраїлю

Месіянський єврейський рух повинний створити підходящі інститути для підтримки месіянської єврейської алії, а також для надання сприяння месіянському юдаїзмові і проповіді Євангелія в державі Ізраїль.

Також повинні існувати організації, призначені для співробітництва з немесіянською єврейською громадою в тому, що стосується підтримки держави Ізраїль, хоча це варто робити обережно. Я знаю церкву, що давала значні суми грошей державі Ізраїль, а воно розподіляло їх таким чином, що деяка частина фінансів потрапляла в руки ортодоксальних ієшив, що вчать людей ненавидіти Ієшуа. Це не є мудрим піклуванням. Краще спрямувати ці засоби для надання допомоги старим, для посадки дерев або будь-якої нейтральної діяльності.

Месіянський єврейський рух повинний бути обережним під час співробітництва з (неєврейськими) християнськими сіоністськими організаціями, тому що вони можуть переслідувати дещо інші цілі, мати інші мотиви та інші обмеження. Організаційне відділення може виявитися кращою тактикою.

Поза залежністю від того, що робить месіянський єврейський рух у цілому, окремі месіянські євреї можуть підтримувати Ізраїль, відвідувати Ізраїль або здійснювати алію.

Місія "Євреї за Ісуса" була заснована в США 1973 року. Засновником і виконавчим директором протягом 23 років був Мойш Розен, потім директором став Давид Брікнер. У даний час відділення місії існують у США, Канаді, Аргентині, Франції, Англії, ПАР, Бразилії, Україні, Росії, Ізраїлі, Австралії та Німеччині.

Перше відділення місії в Радянському Союзі було засноване 1991 року в Одесі. Відмінність місії від громади: місія приводить людей до Бога, потім їхнє життя проходить у якійсь громаді (церкві). Не плутати: "месіянські євреї" не "місіонерські", а названі так на честь Месії Ієшуа.

Один із найбільш прогресивних членів місії доктор Арнольд Фрухтенбаум організував окрему місію "Аріель". Він відомий більш як учитель та автор багатьох теологічних праць. Нарешті, передостанній президент місії Сэм Надлер організував ще одну місію - "Слово Месії".

Російська діаспора Європи й Америки, що розвилася відразу після революції 1917 року, поповнювалася протягом тривалого часу єврейськими біженцями. Через певний час 90% її становили російські євреї. Народжувалися цілі квартали, де говорили тільки російською мовою. Головна проблема цих російськомовних громад полягала в їхній замкнутості, і людині, яка не знає їхньої культури та мови, було неймовірно важко, якщо не сказати неможливо, проникнути в них.

Наприкінці 60-х років почалася відома єврейська еміграція. Оскільки прямого повітряного шляху між СРСР та Ізраїлем не існувало, були потрібні треті країни, готові взяти на себе роль посередника. Однією з таких країн стала Італія зі столицею в Римі. На шляху в Ізраїль багато емігрантів вирішили змінити свій маршрут і або залишитися в Європі, або потрапити в Америку. Уряди цих країн не були готовими до такого повороту подій, і тому, поки вирішувалася доля "відмовників", у Римі збільшився табір єврейських біженців, а поруч з ним - ринок, на якому, як це прийнято, можна було не тільки все купити або продати, але і про все довідатися. Складне життя емігрантів і абсолютна непевність у завтрашньому дні робили їх дуже відкритими, що не залишилося непоміченим християнськими місіями.

Головна проблема полягала в незнанні російської мови. Проте вихід був знайдений: поруч із табором вечорами виростав великий намет, де демонструвалися християнські фільми англійською мовою. І знову ж таки сталося чудо - величезне число російських євреїв прийшло до віри в Ісуса. Що відбулося згодом - не складно собі уявити: в Америці, Ізраїлі, Канаді, Австралії та інших країнах, що приймають єврейських біженців, найприроднішим чином поширювалося Євангеліє в закритих російськомовних громадах, де вже за короткий час виникали месіянські громади. Проте найважливішим було те, що єврейські місії стали поповнюватися російськомовними місіонерами, які чудово знають особливості єврейської евангелізації (4.22-23).

1985 року в СРСР склалася нова політична ситуація, названа перебудовою. Якщо для деяких вона означала прихід політичних, економічних та інших свобод, то для російських євреїв було очевидно: прийшов час для еміграції. Неспроста цей час був названий третьою еміграційною хвилею із СРСР.

До 1991 року еміграційний потік став настільки могутнім, що уряд був змушений полегшити існуючі на той момент закони. Так, наприклад, було вирішено зберігати виїжджаючим громадянство. З іншого боку, цей же закон давав можливість іноземцям практично безперешкодно приїжджати в Радянський Союз.

За рік до того президент "Служіння обраного народу" Сем Надлер писав: "Останнім часом, спостерігаючи за тим, що відбувається у Східній Європі, моє серце не переставало наповнюватися занепокоєнням, посланим мені Господом. Я почував себе зобов'язаним щось почати стосовно російських євреїв та домовився про всі можливості щодо цього з моєю адміністрацією, котра підтвердила, що ці шляхи можуть бути від Господа".

Відповідно до цього в Київ відправилися місіонери, і вже через короткий час там утворилася перша месіянська громада, троє членів якої стали згодом місіонерами "Обраного народу". Ще через невеликий відрізок часу весь колишній Союз наповнився месіянськими служіннями.

Так само й Ізраїль не був виключенням. І першими, найбільш відкритими для Євангелія, стали знову ж таки російські євреї. 1997 року двоє християн вирішили випустити у світ невелику брошуру, що розповідає про месіянські громади Ізраїлю.

1997 року на конференції "Mishkan Editional Bording" було вирішено наступного року відсвяткувати 50-літній ювілей Ізраїлю публікацією брошури, що складалася з трьох частин. Перші дві з них мали справу зі статтями таких ізраїльських месіянських авторів як Менахим Бенхаїм, Барух Маоц, Гершон Нерель, Ліза Лоден та ін. А третя зі статистикою та описом існуючих в Ізраїлі месіянських громад, чому необхідно було присвятити достатньо часу. Кінцевий результат цієї діяльності ознаменувався описом до 1999 року 98 месіянських груп і громад.

Проте найбільший вибух поширення Євангелія серед євреїв відбувся у США. Тільки протягом періоду третьої хвилі еміграції на Захід із колишнього СРСР, в Америці були зареєстровані два месіанські альянси, що включали в себе практично всі месіянські громади країни, більшість із яких говорила російською мовою.

1995 року Німеччину відвідали місіонери "Служіння обраному народові" і провели дві евангелізації в Берліні та Штутгарті, що якоюсь мірою розбудило дві вже існуючі в Німеччині місії - "Evangeliumsdienst for Israel" і "Arbeitsgemeinschaft far das messianische Zeugnis an Israel", що запросили двох віруючих євреїв до себе для організації такого роду служіння. Ними були Анатолій Ушомирський, засновник і пастор месіянської громади "Шма Ісраель" у м. Еслінген, та Михайло Бракер, який займається євангелізацією у м. Гановері. 1996 року "Служіння обраного народу" зареєструвало своє нове відділення в м. Берліні під назвою "Бейт Сар Шалом", і цього ж року через його керівника Володимира Пікмана утворилася месіанська громада "Бейт Шомер Ісраель".

З 1995 року ми проводили постійні конференції, метою яких була єврейська євангелізація. Проте коли кількість віруючих досягла 300 чоловік, з яких добрі 90% прийшли до віри в Ієшуа саме на таких конференціях. Сьогодні ситуація нами вже не контролюється.

Улітку 2000 року в Америці, уперше за час існування місії, зібралися разом практично всі члени "Служіння обраному народові". Головною метою було просто познайомитися один з одним, але не тільки. Оскільки всі були з різних країн світу, кожний хотів почути про те, як діє Господь в інших країнах.

Месіанські громади діють у багатьох містах СНД, у тому числі в Санкт-Петербурзі, Москві, Казані, Нижньому Новгороді, на Далекому Сході і в Сибіру, а також у Києві, Харкові, Львові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кіровограді, Чернігові, Мінську, Воронежі, Баку. Відділення є в Литві, Естонії і Латвії. Місіонери проводять активну роботу як серед євреїв, так і серед не євреїв. За християнськими підрахунками, у світі існує більше 100000 месіанських євреїв, за єврейськими - більше 350000.

Серед сучасних послідовників месіянського юдаїзму в США євреї складають приблизно 40%, у СНД - близько 20%, в Ізраїлі - близько 60%.

В Ерец-Ісраель перше об'єднання месіянських євреїв було створене 1931 року; 1933 року воно прийняло назву Єврейсько-християнский альянс Палестини і Близького Сходу. Усього в період британського мандату в Ерец-Ісраель було близько 200 християн єврейського походження, серед них - співробітники британської адміністрації та іноземних місій. Перед закінченням терміну мандату практично всі ці християни евакуювалися в Англію. 1958 року громада месіянських євреїв була офіційно зареєстрована в Єрусалимі. 1970 року фінські протестанти за п'ятнадцять кілометрів від Єрусалиму заснували мошав "Яд Ха-шмона". 1979 року там оселилися також і месіянські євреї; наприкінці дев'яностих років минулого вже століття там проживали кілька десятків чоловік. До середини дев'яностих в Ізраїлі нараховувалося близько сорока громад месіянських євреїв. Сьогодні число месіянських євреїв в Ізраїлі сягає більше 10 тисяч. Діє кілька коледжів, у які приїжджають навчатися месіянські євреї з інших країн. Виходить кілька періодичних видань, російською мовою включно.

1935 року американський єврейсько-християнський альянс нараховував 200 членів; перед початком другої світової війни - близько 2 тисяч, а 1961 року - більше 10 тисяч членів. У число членів Міжнародного альянсу 1961 року входили близько 1-2 тисяч чоловік. На початку дев'яностих років двадцятого століття у США, де зосереджена більшість учасників месіянського руху взагалі, в його рамках нараховувалося вже більше 60 тисяч євреїв.

Протягом кількох років існувала потреба у виникненні асоціації або якоїсь подібної організації, що змогла б об'єднати месіанські громади.

Після тривалих дебатів ця нова організація розпочала свою діяльність у липні 1976 року, щоб через рік припинити існування через нестачу підтримки. Після нових дискусій і спроб об'єднати лідерів синагог, у Чикаго в квітні 1979 року відбулася конференція. І асоціація була схвалена. У червні 1979 року тридцять три громади зі США і Канади формально утворили Союз месіянських єврейських громад. Союз ставив перед собою наступні цілі:

-- Допомагати заснуванню і розвитку месіянських синагог в усьому світі.

-- Бути рупором месіянського юдаїзму в усьому світі.

-- Забезпечувати форум для обговорення питань, важливих для месіянського руху.

-- Допомагати євреям та Ізраїлю;

-- Підтримувати і надихати підготовку месіянських єврейських лідерів. П. Фішер (1976) провів ретельне дослідження соціальних впливів, що допомогли зародитися і сформуватися месіянському юдаїзмові. Нижченаведене є підсумком цього вивчення.

Кілька факторів, що припали на кінець 1960-х, мали визначальне значення для єврейського співтовариства і його сприйняття. Ці фактори були приведені в рух Шестиденною війною 1967 року і посилені війною Йом Кіпура 1973 року.

Єврейське співтовариство заново усвідомило, що доля єврейського народу й Ізраїлю означає для нього більше, ніж будь-що інше. І в цього пробудження є низка причин.

По-перше, ніби заново був "відкритий" Голокост, і це "відкриття" викликало зростаючу емоційну реакцію. До 1967 року багато євреїв якось стали забувати про події Другої світової війни. 1967 року, зі зростанням арабської пропаганди, що обіцяє "зштовхнути Ізраїль у море", загроза геноциду постала знову.

Приклад знищення єврейського народу, у той час як інші нації байдуже дивилися на це, був чітко помітним під час Голокосту.

Тепер дві близькосхідні війни показали, що стан речей не дуже змінився з тих пір. Світ знову виявився осторонь, і євреї повинні були самі подбати про себе. Це розбудило примару Голокосту і нагадало єврейському співтовариству про його (Голокосту) уроки та результати; простіше кажучи, стало очевидним, що тільки євреїв хвилюють єврейські життя.

По-друге, ці війни створили напругу між деякими об'єднаннями груп активістів та єврейським народом.

Темношкірі активісти тяжіли до ототожнення себе з ісламом та арабськими державами. Ізраїль розглядався ними як імперіалістична нація.

А білим активістам на підставі їхніх ідеологічних припущень Ізраїль здавався гнобителем.

Тому єврейський народ почувався самотнім, підтримуючи Ізраїль.

Це був час, коли самоствердження чорношкірих копіювалося іншими етнічними групами у США. І до того ж, підтримка інтересів якої-небудь групи стала чимось модним і популярним.

Наприклад, американські ірландці загострювали увагу на своїй ірландській спадщині; американські поляки проводили агітацію за "польські" інтереси. Ці фактори сприяли спробам узаконити єврейське самоствердження та активну підтримку єврейських інтересів.

Ріст антисемітизму

1967 року хвиля антисемітизму прокотилася Польщею, і люди, котрі вижили під час Голокосту, були позбавлені своїх робочих місць.

Одночасно посилювалася і досягала "нових висот" кампанія із пропаганди антисемітизму в Радянському Союзі. У результаті багато євреїв стали усвідомлювати тяжке становище єврейського народу в державах Східного блоку, але особливо помітним це було в Радянському Союзі. Це були люди, обмежені у своїх правах, більше ніж національні меншості, що раніше привертали увагу єврейського співтовариства, і права ці обмежувалися тільки тому, що ці люди були євреями. Їхнє становище ще раз наочно показало єврейському народові його відокремленість, а необхідність подбати про власне виживання стала очевидною.

Кожний із перерахованих вище факторів продемонстрував єврейському співтовариству його самітність і незахищеність. І збіг цих факторів обґрунтував право євреїв вважати себе під загрозою в міру посилення необхідності вжити заходів, спрямованих на виживання єврейської нації. Питання щодо самовизначення (дійсність, асиміляція) стали центральною темою дискусій. Усе, що таїло в собі загрозу єврейській індивідуальності або виживанню, зустрічало енергійну відсіч і сприймалося в багнети.

Спроби християн євангелізувати євреїв традиційно розглядалися з неабиякою часткою ворожості і сторожкості. У контексті становлення єврейської свідомості, євангелізація та євреї, котрі вірять в Ісуса, серйозно загрожували єврейському виживанню і навіть самому існуванню юдаїзму. І це погіршило для месіянських євреїв необхідність підкреслити свою єврейську індивідуальність та показати відданість єврейському народові. Месіанська синагога стала важливою частиною цього процесу.

Отже, після 1967 року, з одного боку, загострилася боротьба між ортодоксальними рабинами та месіянським рухом, з іншого боку - це змусило переглянути свої позиції щодо єврейської спадщини і єврейського призначення убік зближення з єврейським світом.

Спроба отримати з Писання детальний сценарій майбутнього не є розумною, однак існує загальний чіткий і зрозумілий опис. У даний момент ми можемо сказати, що Царство наступало в Ієшуа, але у своїй повноті воно прийде під час Його повернення. До Його повернення ми очікуємо, що відбудуться наступні події:

1. Біблія пророкує зібрання Ізраїлю в невір'ї. Він буде існувати як нація, але повернуться до Нього в повноті під час Його пришестя (Захарія 12:10).

2. Пустеля розцвіте, як троянда, й Ізраїль буде успішним і процвітати (Исайя 25, Ієзекіїль 36).

3. Після відновлення Ізраїлю народи світу повернуться проти Ізраїлю. Ми можемо бачити, як це збувається вже сьогодні.

4. Північна конфедерація, керована, з усією ймовірністю, Росією, очолить вторгнення в Ізраїль тільки для того, щоб бути остаточно переможеної на горах Ізраїлю Ізраїлем та Європейською конфедерацією. Ми не висуваємо вторгнення Росії перед фінальним поєдинком як догму, але саме це, здається, відображає зміст Писання щонайкраще. (Див. Ієзекіїль 38,39. Учневі варто прочитати ці глави).

5. Європейська конфедерація в 7-й главі Даниїла подається як звір з десятьма рогами (націями), й останньою великою Світовою Імперією у видінні, яке бачив Даниїло (Даниїл 2 - пальці на ногах із заліза та глини).

6. Після цієї приголомшливої війни з'явиться новий правитель, що пообіцяє світ і порядок. Він є Антихристом, про якого говориться, як про малий ріг (Даниїл 7). Павло вчив, що Антихрист з'явиться перед поверненням Месії (2 Фессалонікійцям 2). Під час його всеосяжного правління над усім світом - хоча найбільш сильним воно буде в Європі - він буде прагнути до абсолютного контролю. Він буде прагнути отримати слухняність і пошану, яких гідний тільки Бог. Це призведе до переслідування церкви та Ізраїлю, що будуть опиратися такому зазіханню на владу.

-- Антихрист буде мати контроль над економічною діяльністю, що є можливим на сьогоднішній день за допомогою комп'ютерної технології. Вільними будуть тільки ті, котрі виявлять йому вірність і приймуть його знак (Одкровення 13:16-17).

-- Ізраїль буде пручатися такому зазіханню, і сили Антихриста вторгнуться в Ізраїль. Однак, коли буде здаватися так, що він начебто здобуває перемогу, Месія повернеться на хмарах славі завдасть йому повної поразки.

Варто прочитати Матфея 24, Марк 13, Лука 17 і 21 для розуміння цього періоду часу, водночас пам'ятаючи про деякі деталі, що стосується руйнування Єрусалиму в першому столітті).

Інші події, що вказують на кінець часу, також перераховані в цих місцях Писання і в книзі Одкровення. Це:

а) війни і військові слухи;

б) більш часті землетруси;

в) разючий розвиток руйнівних військових сил;

г) шалена аморальність;

д) 144000 віруючих євреїв, що свідчать світові про істину(Одкровення 7);

е) могутнє поширення і свідчення євангелія в усіх народах у міру того, як церква використовує ці події, щоб указати людям на істину (Одкровення 7,14);

ж) велике число мучеників через їхнє свідчення (однак ми переконані, що святі переможуть).

Священне Писання розповідає нам про страшну катастрофу, що охопить наш світ. Багато з існуючих сьогодні народів, або ті, чиї імена знайомі нам з історії, будуть брати участь у цій останній вирішальній війні. Ці народи називаються чітко на імена. У цьому зв'язку розглянемо три з них: Єгипет, Ізраїль і Росія.

З незапам'ятних часів Єгипет був ворогом Ізраїлю, причиною його нещасть у минулому; і аж до останніх років (до підписання мирного договору з Ізраїлем, стабільність якого досить сумнівна, незважаючи на полум'яні і заспокійливі заяви лідерів обох сторін "..., що говорять: мир! мир! А миру немає). Також у майбутньому Ізраїлю слід очікувати від Єгипту чималих нещасть. Єгипетська культура давніша ізраїльської і є однією із найбільш ранніх історичних культур; однак велике багатство спотворило її шляхи з моральної точки зору і вона поклонялася ідолам.

Наш батько Авраам, батько єврейської нації, родив від Агарі - єгипетської служниці - Ізмаїла, свого первістка, який протягом усіх років "колов очі" Аврааму і був ворогом сина обетовання - Ісаака. Також сьогодні ми бачимо арабів - синів Ізмаїла - ворогами Ізраїлю і серцем і душею. Ця ворожнеча не пройде. Вона виявить своє існування у підтримці держав третього світу, Росії і Китаю; а останнім часом також Америки і країн європейського ринку. Ця ворожнеча посилиться до початку останньої війни, про яку ми говорили раніше.

В Ізмаїла було дванадцять синів, від яких походять сьогоднішні арабські народи. Але серед таких арабських країн, як Ліван, Сирія, Ємен, Ірак, Йорданія, Саудівська Аравія, Єгипет, Судан, Лівія, Туніс, Алжир і Марокко Єгиптові належить вирішальна роль. (Після підписання мирного договору з Ізраїлем вплив Єгипту на арабський світ зменшився, він перестав бути таким шанованим, але зараз, після вбивства Садата, він знову зайняв престижне становище, оскільки президент Мубарак робить усе, щоб Єгипет злився з усім арабським світом. Отже, знову повторюється можливість виконання пророцтва найбільш реальним чином). Разом з тим пророк Ісайя дивиться в майбутнє, на той період, коли припиниться традиційна ворожнеча між Ізраїлем та арабськими країнами. У цей період між Ізраїлем і Єгиптом буде панувати мир і взаєморозуміння, і вони об'єднаються у злагоді і гармонії.

"У той день з Єгипту в Ассирію буде велика дорога, і буде приходити Ассур у Єгипет, і Єгиптяни в Ассирію; і Єгиптяни разом з Ассиріянами будуть служити Господові. У той день Ізраїль буде третім з Єгиптом і Ассирією; благословення буде посередині землі, що благословить Господь Саваоф говорячи: благословенний народ Мій - Єгиптяни, і справа рук Моїх - Ассиріяни, і спадщина Моя - Ізраїль" (Ісайя 19:23-25).

Росія і колишній Радянський Союз, у наші дні є великим ворогом та другою фігурою, що виділяється у майбутній драмі Ізраїлю. Вона буде виконувати роль жезла гніву Божого над Ізраїлем і, в кінцевому підсумку, буде покарана за це. Ця нація така велика і могутня, з погляду військової могутності, що для союзників Ізраїлю було б важливо знати наміри Радянської Росії.

Нам не варто дозволяти солодким ілюзіям і мріям витіснити щире розуміння Божого плану. Дійсно, ізраїльський народ тепер знаходиться у своїй країні і молиться всім своїм серцем про мир - "довговічний і справедливий" у своєму регіоні; але не в безпощадному світі, звідки поки що очікуються нещастя для Ізраїлю в політичному і військовому плані доти, поки повернуться сини Ізраїлеві і звернуться за допомогою до Ієшуа Месії.

Одного погожого дня Росія раптом постане хмарою і нависне, як катастрофа над спокійним і впевненим Ізраїлем. Це буде страшним, раптовим наступом, наприкінці якого Сам Господь утрутиться на благо Ізраїлю. Отже, Росію спіткає покарання, оскільки ця країна повстала проти Бога, узаконивши атеїзм, що заперечує Бога, на рівні державної релігії. Росія стоїть на чолі противників Священного Писання до такої міри, що ці книги перевозилися контрабандою на територію Росії. Але найбільший осуд сподобить Росію за Ізраїль, за її негативну і безкомпромісну позицію щодо Ізраїлю, за її ворожість до сіонізму. Господь зрозуміло сказав у своєму обітовані: "Я благословлю благословляючих тебе і злословячих тебе прокляну" (Буття 12:3).

Ієзекіїль оповідає у своїй книзі, у 38-39 главах, про останню війну, названу "Війна Гога і Магога": "Так говорить Господь Бог. от Я - на тебе, Гог, Князь Роша, Мешеха і Фувала!"

Більшість дослідників Біблії сьогодні погоджуються з тим, яким давнім племенам належали ці імена, і в яких місцях вони були розселені. На думку багатьох, "Роша" символізує Росію, "Мешех" - ім'я племені, що оселилося в районі сьогоднішньої Москви, а "Фувал" - племені в Сибіру, що біля нинішнього міста Тобольська. Російські правителі (Гог - князь Роша, Мешеха і Фувала) будуть замишляти зло проти Ізраїлю, як сказано: раптовий напад. Уже зараз ми бачимо "напис на стіні", дивлячись, як Росія намагається домогтися свого впливу на Близькому Сході, за допомогою масових поставок зброї країнам, що знаходяться в конфронтації з Ізраїлем, і політичної підтримки антиізраїльського терору. У першу чергу Росія хоче контролювати Близькосхідний регіон, багатий нафтою, і виявляє цікавість до Мертвого моря з його багатими корисними мінералами.

Біблія не називає точний час, коли відбудеться ця страшна війна: вона тільки натякає на це. Але, згідно з Ієзекіїлем 38:16, це відбудеться в "останні дні". Щодо остаточного чудесного призначення Ізраїлю Біблія говорить зрозуміло: "М буде в останні дні, гора будинку Господня буде поставлена на вершині гір, і підніметься над пагорбами, і потечуть до неї всі народи. І підуть багато народів, і скажуть: прийдіть, і зійдемо на гору Господню, у будинок Бога Іаковлева, навчить Він нас Своїм шляхам; і будемо ходити стежками Його. Тому що від Сіону вийде закон, і Слово Господне з Єрусалима. І буде Він судити народи, і викриє багато племен; і перекують мечі свої на рала, і списи свої - на серпи; не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати. Будинок Іакова! Прийдіть, і будемо ходити у світлі Господньому" (Ісайя 2:3-5).

"І відбудеться паросток від кореня Ієссеєва, і паросток відбудеться від кореня його; і почиє на Ньому Дух Господень, дух премудрості і розуму, дух поради і міцності, дух ведення і благочестя. І страхом Господнім виповниться, і буде судити не за поглядом очей своїх, і не за слухом вух Своїх вирішувати справи. Він буде судити бідних по правді, і справи страждальців землі вирішувати по істині; і жезлом вуст Своїх вразить землю, і духом вуст Своїх уб'є нечестивого. І буде препоясанием чресл Його правда, і препоясанням чересел Його - істина" (Ісайя 11:1-5).

В Ізраїлі еквіваленти американських месіянських громад відрізняються один від одного у сфері традицій і практики. Їхній об'єднуючий фактор - це те, що вони є громадами, що говорять івритом і вірять у Ієшуа. Так ізраїльтяни виражають свою національну приналежність. Американські євреї роблять це за допомогою культури, традицій, членства в єврейських організаціях або ототожнюючи себе з єврейськими устремліннями. В Ізраїлі єврейське самовираження визначається проживанням у країні й асиміляцією в ізраїльське співтовариство, одним з ознак якого є те, що воно говорить івритом. Громади віруючих євреїв протягом останнього сторіччя, можливо, не використовували сучасних месіянських термінів, але вони говорили ідиш і якоюсь мірою відзначали єврейські свята. Об'єднуючим фактором було те, що всі ці збори, від давніх до сучасних, від розсіяних до тих, котрі знаходяться в Ізраїлі, були громадами віруючих євреїв, які збиралися разом як євреї і звеличували Месію.

Голокост завдав єврейському народові величезну втрату. Не обійшов він стороною і віруючих євреїв. У Європі загинуло багато єврейських християнських союзів і громад. Проте, коли з попелу Голокоста виникла Держава Ізраїль, подібним чином у цей же час відродився месіянський рух.

Після Шестиденної Війни 1967 року Єрусалим перейшов у руки єврейського народу. Так виповнилася двохтисячолітня молитва єврейського народу "Наступного року в Єрусалимі". З 1967-го року дотепер величезне число євреїв увірувало в Ієшуа як у Месію. Разом із великим числом євреїв, котра повірили в Ієшуа в 19 столітті, коли зародився сучасний Сіонізм, вони складають найбільше число євреїв, які увірували в Месію, починаючи з першого століття. Фізичний феномен справляє свій духовний вплив на месіянський юдаїзм. У цей період віруючі євреї не тільки прийняли Ієшуа, багато з них утворили месіанські громади, де вони поклоняються Ієшуа в єврейському стилі замість того, щоб приєднатися до громад, що орієнтуються на неєвреїв.

У 1970-х роках виникли багато інших месіянських громад. Сьогодні в усьому світі існує приблизно сто п'ятдесят месіанських громад. На даний момент існують три організації, що об'єднують ці громади: Союз Месіянських Єврейських Громад (QMJC), Співтовариство Месіянських Громад (FMQ) і Міжнародний Союз Месіянських Громад і Синагог (IAMCS), що згодом був приєднаний до Американського Месіянського Єврейського Союзу.

Сучасний месіянський рух на ранній стадії був відомий не як месіянський єврейський, але як іудео-християнський. Точка зору, що презентувалася відповідними назвами, була об'єктом гострих розбіжностей у лавах руху, деякі з яких існують і донині. Давид Рауш у своїй книзі про месіанський іудаїзм докладно розглядає ці питання. Др. Роберт Уінер помітив, що: "Зміна назви [з юдео-християнського на єврейсько-месіянський] була відображенням більш глибокої зміни, що відбулася не тільки в Союзі, але й у євреях, послідовниках Ієшуа, по всьому світі. Відбулося миттєве повернення до чіткого єврейського самовираження. На хвилі довгоочікуваного єврейського пробудження були написані слова "месіянський юдаїзм", і здавалося, що всякий, хто знаходиться на тій хвилі, схопився за те ж бачення".

Месіянський юдаїзм виник зі своїх юдео-християнських починань і є його законним нащадком та спадкоємцем. Різні точки зору, що існують усередині, не принижують цінності і значущості месіянського руху попри те, що деякі єврейські хасидські секти чинили опір утворенню Держави Ізраїль, і це не звело нанівець значення Сіоністського руху.

Деякі заявляють, що сучасні месіянські євреї відрізняються від своїх юдео-християнських попередників. Дійсно, вони відрізняються у плані приналежності до церков та особистого способу життя. Месіянські євреї не асимілювалися в церквах і в їхній неєврейській культурі. Вони дотримуються єврейської культури і традицій. Проте істина полягає в тому, що всі вони є віруючими євреями. Термін юдео-християнський івритом звучить як "месіянські євреї", Йехудим Мешнхим. З іншого боку, всі вони є одним народом.

У більш глибокому сенсі, сучасний месіянський рух виріс з більш давнього юдео-християнського. Юдейські християни є предками всіх віруючих євреїв. Такі сучасні Американські Месіянські Єврейські організації, як GMJC, FMC або MJAA ведуть початок від ранніх юдео-християнських союзів.

Незважаючи на виникнення безлічі месіянських громад у церквах знаходиться більше віруючих євреїв, ніж у месіянських громадах. Дехто висунув припущення, що це ставить під сумнів законність месіянських громад. Присутність віруючих євреїв у церквах не ставить під питання законність месіянського юдаїзму, як і проживання євреїв за межами Землі Ізраїлю не ставить під сумнів законність Держави Ізраїль. Навпаки, це ще більше показує паралель між фізичним розсіюванням і духовним вигнанням. Рука Бога знаходиться як на одному, так і на іншому; залишається почекати, що ж зробить Бог, коли Він здійснить Свій план.

Питання, що виникає через існування месіянських громад, не в тому, від Бога вони чи ні. Їхні плоди свідчать про те, що рука Бога знаходиться на них протягом усього їхнього існування. Швидше за все, люди задають собі питання, як їм варто ставитися до цього знову виниклого руху, щоб вирішити для себе, якою мірою їм би хотілося брати участь у ньому.

Здавалося б, таке питання недоречне в Державі Ізраїль. Хто ж не знає тут, що таке єврей? І все-таки, чи не є це фактом, що це питання -- у його національному і релігійному аспектах -- неодноразово поглинало увагу ізраїльської публіки протягом тривалого часу і створювало велику напруженість в ізраїльській громадськості й в уряді. І насмілююся сказати, що це фундаментальне питання не знайде універсально прийнятної відповіді, поки не відбудеться духовна революція в Ізраїлі і не використається абсолютно новий і радикально інший підхід до Священного Писання, що складається зі Старого і Нового Завітів.

Ми живемо в епоху великого прогресу у сфері науки і технології - прогресу, ніколи раніше не випробовуваного людством до такої міри. Людина досягла вже тієї стадії, коли вона може реально замислюватися про освоєння інших планет. Водночас, ніколи раніше не існувало такої явної небезпеки повного знищення всього людства, як сьогодні.

Тож існує необхідність повної зміни моралі, людського мислення, самого напрямку, в якому рухається людство: необхідний повний і рішучий перегляд цінностей. Так само, як це було з поколінням, яке жило перед потопом, і сьогодні необхідне Божественне втручання, оскільки людина сама більше не може стримати потоки ненависті, моральної деградації, геноциду, не може змінити своє життя на краще.

І дійсно, наявні ознаки близького втручання Божого в історію. Однією з таких явних знаків, можливо, найбільш явним, є повернення синів Ізраїлю в землю їхніх батьків, а також утворення держави Ізраїль на карті світу. Саме про це повернення Ізраїля біблійні пророки говорили як про перший крок оновлення всього людства.

4.3.Перспективи месіянських громад як механізму збереження ідентичності та самоорганізації єврейської спільноти.

Цікаво передбачити, яка доля чекає месіянський юдаїзм у майбутньому. Як ми вже бачили, розквіт його був у першому столітті, коли поняття "єврейство" і "віра в Месію" доповнювали одне одного. В останні роки ми стали свідками явища нового народження месіянського юдаїзму.

Оскільки сьогодні єврейств поділено на три основні течії, із цього випливає, що месіанське єврейство буде вважатися четвертим напрямком. Отже, невинний розподіл включає в себе ортодоксальне, консервативне, реформістське і месіянське єврейство. Остання група складається з усіх віруючих юдеїв, омитих спокуту вальною кров'ю Месії, вони є невід'ємною частиною єврейського народу і членами Тіла Христового в усьому світі.

Зрозуміло, що перші три течії в юдаїзмі будуть відчувати загрозу з боку четвертої течії і відмовляться сприйняти його. Цього можна очікувати. Дійсно, ортодоксальна течія не визнала консервативну та реформістську і, переважно, не визнає їх сьогодні (в Ізраїлі тільки ортодоксальна Галаха визнається законною під час прийняття гіюру, наприклад, і тільки в ортодоксальній течії є монополія на релігійні заклади в Ізраїлі). Всякий рух, що виходить за рамки ортодоксальних поглядів, вважається брехнею і відхиленням від істини. Але оскільки збільшується чисельність євреїв із широким кругозором, але до агнотизму, не дивно, що виявляється терпимість стосовно всіх філософських точок зору, що існують у світі, крім месіянського юдаїзму.

Попри це, існуюча тенденція показує нам збільшення віддаленості від традиційної форми богослужіння у синагозі. Знижується також рівень участі в богослужіння. У ХХ ст. зменшився інтерес до вчень рабинів (окрім руху "Покаяння", яке є сучасним релігійним рухом, що переважно модний і виставляє себе на показ). Цей факт, на додаток до асиміляції, яка стала результатом змішаних шлюбів багатьох молодих євреїв, сприяє розпаду традиційного іудаїзму.

З іншого боку, месіянське єврейство розвивається. Тільки за останні роки у США було відкрито близько дюжини месіянських синагог. Євреї, які досліджують Новий Завіт, перестали шукати сенс життя, як це було раніше. Вони знайшли його в месіянському юдаїзмі. Ці істинні євреї виявляють великий інтерес до всього, що пов'язано з єврейством. Їх хвилюють батьки, друзі, котрі ще не прийшли до пізнання, що Господь - це не просто абстракцій на філософія. Вони знають, що Він живий та істинний, існує, бажаючи спілкуватися з нами. Він бажає особисто спілкуватися.

Якщо всі існуючі тенденції вистоять і продовжуватимуть існувати, то незабаром більша частина євреїв буде євреями Нового Завіту. Інші - або втратять інтерес, або вступлять у змішані шлюби. Нове життя та зростаюче натхнення - велика перевага єврейської віри. Джерело цього життя - Бог. Це життя надприродного походження, і базується воно на Танасі. Також буде зростати основний інтерес християнської церкви до єврейського коріння. Можливо навіть, що різні християнські групи є не що інше, як відгалуження іудаїзму. Вони, як язичники, які вірили у Месію, бажаючи ідентифікуватися з месіянським єврейством, але не офіційним, а номінальним шляхом. І в той момент, коли буде зруйнована перешкода, деякі язичники навічно захочуть зробити те, що зробила Руф Моавітіянка, і перейдуть до єврейства. Сьогодні багато месіянських віруючих говорять словами Руфі: "Твій Бог буде майбутнім Богом", а в майбутньому вони скажуть: "Твій народ буде моїм народом". Деякі єврейські віруючі в месію захочуть практично ідентифікуватися з єврейством. Тому вимоги для прийняття гірою повинні бути змінені. Проте у декого буде тимчасовий інтерес до цього питання, що буде відрізняти їх від тих, які будуть жадати постійної приналежності. Оскільки прийняття гіюру для перших трьох течій є вирішеним питанням, логічно передбачити, що й четвертий напрямок єврейства отримає таке саме право. Більш того, месіянське єврейство не може залишити за трьома іншими течіями абсолютне право визначити "хто є істинним євреєм". А якщо це трапиться, то йому загрожує страшна небезпека. У цьому важливому питанні Біблія повинна бути зобов'язуючим авторитетом.

Сприяти первісному пануванню Бога над нашими фізичними почуттями, і тоді стає можливим відновити спілкування з Господом, оскільки гріхи наші відпущені і Він дивиться на нас, ніби ми ніколи не грішили. Про це сказав цар Давид: "Блажен, кому відпущені беззаконня і чиї гріхи покриті! Блаженна людина, яку Господь не звинуватить у гріхах і в чиєму дусі немає лукавства" (Псалом 31:1-2).

Ми бачимо, що наше біологічне походження чи офіційна приналежність до певної общини або синагоги не роблять нас членами Божої сім'ї. Щоб отримати право на нове духовне народження, людина повинна бути єдиною зі своїм духовним Отцем. Ця єдність приходить через каяття в наших гріхах та віру в жертовну кров Месії, яка здійснює в нас чудо спасіння. Цей принциповий фактор потрібно пояснити і євреєві, і язичникові, а також невіруючим.

Коли людина народжується зверху від Духу, її дух відроджується до нового життя і починає діяти у повній гармонії із Духом Божим. А коли дух багатьох людей діє в гармонії з Духом Божим, то вони здатні діяти у взаємній внутрішній гармонії один з одним. Тільки так євреї та язичники зможуть взаємодіяти в одностайному і в єдиному дусі.

Більшість людей не відкинули духовного народження - вони просто ніколи не чули про нього. Подібним чином більшість євреїв не заперечували Месію - вони просто не пізнали його через злісні наклепи, що поширювалися про Нього противниками з юдеїв. Це стало тією помилкою і спотворенням, яких припустилася християнська церква через тих, хто належав до церковного списку, але ніколи не переживав народження зверху від Святого Духу. (Між тим, люди не могли народитися зверху від Духу Святого тільки тому, що були підвладні спотворенню доктрини, створеній римсько-католицькою церквою, згідно з якою водне хрещення надає навіть хрещеному немовляті право на членство у церкві, що стало дією натомість новому народженню. У цій помилковій доктрині немає підстав у священному Писанні, і вона виходить із неправильного розуміння написаного. Оскільки католицька церква не заохочує і навіть забороняє простому люду читати Писання та розуміти їх на свій розсуд, вона вимагала від них вдовольнятися прослуховуванням проповіді священика. В народі поширювалися забобони, у яких не було нічого спільного із месіянською вірою і тим, що написано у святому письмі).

Протягом майже двох тисяч років між юдеями та язичниками існував нікому непотрібний розрив. Ніхто з них не виявляв готовності або бажання прокласти міс через цей розрив та позбавитися перешкоди, що їх розділяла. Невігластво християн і сепаратизм на іудеїв збільшили відчуженість, ненависть і взаємний страх. Сьогодні месіянське єврейство забезпечує створення спільної платформи для домовленості, що скасовує цей давній розрив між двома сторонами.

У певному розумінні месіянське єврейство стверджує, що віруючі в Месію із язичників можуть більше збагатитися повнотою віри, коли побачити її в єврейському контексті. Подібним чином євреї насолоджувалися миром і радістю, доступними їм уже тут і зараз, через дотримання своєї національної приналежності. Яка розумна людина не захоче мати особисті стосунки з Богом Авраама, Ісаака і Іакова, а особливо, якщо при цьому вона не повинна відмовлятися від своєї багатої національної спадщини?

Настане день, коли євреї і язичники зможуть правильно оцінити багаті поховані багатства один одного. Віруючі в Месію із язичників захочуть і зможуть насолоджуватися скарбами іудаїзму, а євреї визнають приховану мудрість Нового Заповіту. Тоді євреї і язичники зможуть щиро перебувати в істині, одностайності та в одному дусі.

А зараз, зрозуміло, у Господа є різна мета для різних людей у матеріальній сфері. Незважаючи на те, що руки і ноги виконують різні функції, все ж таки вони є членами одного тіла. Незабаром люди побачать день, коли послідовники Месії будуть вдячні євреям за принесене ними слово Боже, а євреї будуть цінувати християн за те. Що ті відкрили їм здійснення їхнього іудаїзму.

Можливо, дехто не зможе зрозуміти відразу месіянський юдаїзм. Християни можуть звинуватити месіянських євреїв у спробі повернути єврейських віруючих до юдаїзму. Але подібні докази не справдилися. 1900 років тому в Галелеї були євреї, які наполягали на своїй думці, що язичники повинні виконувати зовнішні атрибути юдаїзму під час богослужіння в синагогах. Вони намагалися поставити як обов'язкову умову для спасіння виконання єврейських обов'язків поклоніння. Якщо варіювати тільки за зовнішніми ознаками, здається, ніби месіянські євреї намагаються сьогодні робити те ж саме. Але це не так. Месіянський єврей за власною волею обирають дотримання заповіді, через любов до Бога, а не тому, що це необхідно чи нав'язано їм.

Та й поготів, вони добре розуміють, що виконання заповідей не може допомогти спасінню та потраплянню в рай. Це просто обраний ними шлях для вираження своєї віри, і в цьому немає жодного примусу. Господа цікавлять наміри серця, а не зовнішні прояви, які не головними.

Месіянське єврейство визнає, що закон Месія був засобом, за допомогою якого Господь показав неспроможність людської натури жити згідно жити з моральними нормами, які від неї вимагаються. Але коли Господь відкриває Себе, Він пом'якшує серця. Як сказав пророк Ієзекіїль, Господь візьме із плоті і серце кам'яне серце і дасть серце плотне. Тим самим Він дозволить нам виконати Його волю. Так все більше і більше люди звільняються від своєї природи і стають все більше подібним до люблячої природи Бога. І зараз, як було сказано, немає Божого закону, написаного на кам'яних стрижнях людського серця. скільки Ієшуа виконав Своєю плоттю всі символічні накази закону Мойсея, цей закон не є рушійною силою нашої месіянської віри. Хто потребує прообразу, коли у цього є сама суть - Цар Месія?

У законі Мойсея нам сказано, що дотримання ізраїльських законів - постанова вічна для всіх поколінь Месіянські віруючої дотримуються тих свят у контексті месіянства. Месія - Пасха наша, Він вічний пасхальний Агнець, принесений у жертву заради нас. Дух Божий, посланий Богом і Месією з небес, зійшов на першу общину віруючих у свято П'ятидесятницю, і тим самим виповнилося духовне значення цього свята. У цей день ізраїльському народу був даний закон Мойсея, і в цей день був даний закон Мойсея, і в цей день була народжена від Духу месіянська община. Ієшуа Месія тілом своїм виповнив день Спокути (Йом Кіпур),оскільки Його спокуту вальна жертва примирює нас, раз і назавжди, з нашим Богом. Месія обрав сотворити в нас Своє житло Духом Святим і напнув над нами курінь миру. Тим самим він виповнив значення свята Кущей (Суккот). Ієшуа досконало виконав закон Мойсея і Сам став здійсненням пророцтв, записаних у Торі. Дотримання єврейської приналежності також узгоджується з написаним у Священному Писанні.

Ти зможеш скористатися допомогою вищесказаного в той час, коли обговорюєш духовні питання з родичами і друзями. Скільки іронії є в тому, що істинні послідовники Месії, перейняті добрими намірами бачать в іудействі табу і, отже, самі потрапляють у ту саму пастку. Християнам, послідовникам Месії, було б краще трохи поміркувати, наскільки правильною була позиція Павла і Тарса, коли він усував перепони, поставлені юдейством, щоб захистити віруючих із язичників. І після всього цього церемонії і символи єврейського богопоклоннія все одно були чужими і безглуздими в очах елінів. Павло зміг побачити і зрозуміти, що поклоніння, якому не вистачає змісту і цінності, не повинно завадити людині зрозуміти істинно важливі месіянські принципи; і наполягати на поклонінні, що створює перепони, практично означає заважати діям Духу божого, чого не можна сказати про євреїв, оскільки закон для юдеїв - дерево життя, і месіянство тільки проливає світло духовного, більш глибокого розуміння церемонії і поклоніння, які до цього часу було прийнято виконувати як заповіді вчених мужів.

Сьогодні існують певні християнські церкви, які вимагають, щоб євреї, віруючі в Ієшуа, стали язичниками: брали участь у церковних служіннях і дотримувалися язичницьких ритуалів, чужих єврейських культів. Це видається знайомим? Чи не було це полемікою юдеїв у Галатії, але тільки у протилежному напрямку? Чи немає сьогодні серед нас сучасних фарисеїв, які претендують на власність Ієшуа і наполягти на тому, щоб Він належав тільки їм. Практично, язичники стверджують, що євреї можуть прийняти віру і спасіння тільки через існуючі заклади церкви. Чи не зневажається при цьому важливість донесення Слова Божого до "загиблих овець дому Ізраїлевого. Однак вимога християнської суперечності цьому важливому принципу. Але саме цим і заняті ті самі церкви, які вимагають влади будь-якою ціною, життя євреїв. Якого порядку рекомендував дотримуватися рабі Павло із Тарса? Напевно, він би запропонував те, що міг би запропонувати кожен із нас у подібних обставинах - не дати відмінностями у подібних обставинах - не дати відмінностями у культурі стати перепоною, що заважає людині ввійти у близькі стосунки з Богом. Форма поклоніння - це другорядне щодо головної цінності, якою є визнання Ієшуа Месії. Павло хотів бути всім для всіх людей, щоб вони з великим бажанням змогли побачити істину.

Чому євреї стають учнями Ієшуа? У минулі століття традиційне єврейство відповідало однозначно, заради маленької вигоди. А щодо тих євреїв, чиє економічне становище було безпечним, говорили, що вони залишили іудейську віру добровільно, щоб втекти від свого єврейства й асимілюватися серед язичників. Зрозуміло, це не відповідає на запитання "Чому так багато євреїв у першому столітті стали послідовниками Ієшуа Месії?".

Питання про відчуженість узагалі не стояло, ця теорія була хибною, як і сьогодні. Сьогодні месіянські євреї доводять на практиці, що є євреями більше, ніж будь-коли. Додаткове пояснення рабина говорить, що відсутність єврейського виховання сприяє вторгненню у двері християнської євангелізації. Це передбачення також безпідставне.

Для боротьби з усім цим рабинська стратегія запропонувала пропагувати єврейську культуру в більш широкому масштабі. Вони запропонували величезну кількість "єврейської самосвідомості". Але без Бога єврейська культура абсолютно безсила. Основна мета сьогоднішнього іудаїзму - збудити в єврейській молоді велике почуття національної гордості. За допомогою цього єврейські лідери мають надію прищепити єврейській молоді імунітет проти благовістя "місіонерів". Однак рабини не розуміють, що благовість спрямована до людей, які ще не народилися від Духу, і звернене як до євреїв, так і до католиків, протестантів та представників різних релігій, вір, деномінацій і мов. Ця стратегія вказує на відсутність розуміння того, що істинний єврей активно прагне більше дізнатися про свою єврейську національну спадщину після того, як прийде до пізнання свого Спасителя і Господа.

У час труднощів та криз "ні єврейська культура", ні "єврейська свідомість" не дуже втішають. Вони є тільки пустими та беззмістовними засобами для досягнення особистих стосунків із Богом.

Існує ще одна перехідна гілка іудаїзму, що називається "відродження" або "реконструкціонізм". Між іудеями це "останній писк", який робить наголос на єврейській общині. Його прихильники не цікавляться релігією, але вважають месіянських євреїв останньою стадією перед повним асимілюванням та абсолютною втратою єврейської приналежності. Істинний єврей не вважає "відродження" релігійною гілкою.

Юдеохристияни - поняття, що використовується в міжконфесійний та політико-ідеологічній полеміці для позначення: (а) юдеїв, які прийняли християнство, (б) осіб єврейської національності, які сповідують християнство, (в) християн (не залежно від національної приналежності), світогляд яких визначається юдейським світоглядом. В даному значенні поняття "юдеохристияни", як правило, має негативне забарвлення. i В ортодоксальному юдаїзмі (мітнагдім, хасидизм і пр.) юдеохристияни сприймаються як відступники, котрі піддалися на хитрощі християнських місіонерів, зрадивші віру батьків. Ця позиція носить жорсткий характер: якщо навіть євреї-атеїсти вважаються членами юдейської громади, то євреям, які прийняли хрещення і що визнає основні положення християнського вчення (зокрема, боголюдську природу Христа або тринітарне вчення), відмовляється в праві входження в общину і, відповідно, в підтримці та допомозі з її боку. У християнських колах насторожене (а в радикальних антисемітських течіях різко вороже) ставлення до юдеохристиян пов'язано зі сприйняттям їх як носіїв потенційної загрози розмивання справжньої віри і впровадження в християнство елементів юдаїзму. Багато в чому це пов'язано з поданням про відсутність монопольного впливу християнської церкви на юдеохристиян, для яких зберігають силу два джерела авторитету - християнське вчення і традиції національної культури. (Поряд з позицією взаємного неприйняття в сучасному релігійному дискурсі присутній погляд на юдеохристиян, як на потенційних посередників в міжконфесійному діалозі, здатних зблизити позиції юдаїзму і християнства, усунути нерозуміння і упередженість в їхніх стосунках, сприяти встановленню дружніх зв'язків і розвитку співпраці громад. Такий підхід поширений в реформістські і екуменічно налаштованих колах обох конфесій, він знайшов вираження в документах Всесвітньої Ради церков, наприклад, в спеціальній заяві його Виконавчого комітету "Екуменічний підхід до юдеохристиянського діалогу" (1982р.)

Але як єврей може чути Благу Вість про Месію, якщо це не приваблює його? З цією метою Господь створив синагогу, де месіянські євреї та язичники разом поклоняються Богу. Звичайний єврей який потрапляє в месіянську общину, може почувати себе цілком комфортно , на відміну від церкви, котру він не готовий відвідувати тут він знаходиться у знайомій йому природній обстановці, бачить навколо себе багатьох єврейських людей, які насолоджуються служінням Богу. Слова "церква" і "синагога" означає товариство людей, котрі зібралися разом для поклоніння Богу. Якщо це поклоніння Богу, то воно має індивідуальний характер. Набагато важливіша мотивація їхніх відвідувань зібрань.

Коли зовнішні атрибути і термінологія не є більше перешкодою, поклоніння Господу відбувається відповідно до національних традиційних звичаїв, за умови, що в них є біблейська основа. Тим самим община надає традиції місце, яке вона повинна займати. Незважаючи на те, що молитва може бути виражена в короткій формі, вона на найвищому рівні пояснює єврейські традиції. Коли євреї стоїть на чолі пастви месіянського єврейства і дотримуються правильних традицій, тоді кожний єврей може спрямувати свою головну увагу на головну мету. Тепер він може оцінити біблейське вчення у чистій і непідкупній свідомості замість того, щоб вважати це християнською концепцією. Отже, Танаху приділяється увага, належна йому, й увага спрямована на головне, замість другорядних і несуттєвих речей.

Люди не можуть ігнорувати люблячу присутність Божого Святого Духу на цих зібраннях. Так євреї та язичники можуть поклонятися разом, як діти одного Бога. Після того, як людина приймає Особистість Ієшуа Месії, вона отримує можливість змінюватися, беручи участь у постійному духовному спілкуванні незалежно від того, де воно відбувається в єврейсько-месіянській общині, церкві чи традиційній синагозі. І справедливо, що іудей, як і християнин, до якої він хоче приєднатися: він повинен добре перевірити, чи присутній у ньому дух милості і молитв до Господа.

Понад усе - месіянські общини є інтегральною частиною Тіла Христового.

Однак не всі члени тіла діють однаково. Наприклад, вухо не може бачити, а очі не можуть чути. Господь уклав в євреїв бажання народитися, жити і вмерти, як єврей. Дати їм бути такими, як вони є. Коли Месія був незваний самарянкою "юдеєм" у книзі Іоанна 4:22, Він не заперечував цієї назви, а також не був проти, будучи незваним Царем Іудейським, Він народився євреєм і хотів померти євреєм. Між іншим, Християни, які квітчаються назвою "Новий Ізраїль", або "Духовний Ізраїль", не готові бачити себе юеями. У жодному місці Месія не названий "Царем Ізраїля", а тільки "Царем Іудейським". Чи не достатньо цього, щоб довести, що саме юдеї зобов'язання бачити в Ньому і прийняти Його як свого царя? Чому не можна дозволити кожній людині відвідувати месіянську синагогу так, як це робив Месія?

ВИСНОВКИ

Що таке месіянський юдаїзм з точки зору науки? Це, звичайно, нова секта, але не всередині юдаїзму. З юдаїзмом вона не має нічого спільного. Нова секта відбрунькувалася від євангелійсько-лютеранського протестантизму.

У протестантизмі існує багато течій, що мирно уживаються одна з одною (євангелісти, баптисти, меноніти, лютерани, кальвіністи, англіканці і т.д.). Є течії, спеціально створені для африканців, індійців, китайців і т.д. Нічого дивного в тому, що самостійно народилася, або була кимось створена, придумана, нова спеціальна течія для євреїв-протистанітів. Його відмінність від інших - тільки в атрибутиці: зірка Давида та ізраїльські знамена. Все інше - молитви, обряди, література. свята майже не відрізнити від таких у християнському протестантизму.

Звертає на себе увагу і така обставина. До нового руху приєдналося і висунулося на керівні ролі немало достатньо ініціативних, честолюбивих та по-своєму талановитих молодих людей. Можна навіть припустити, що ними не завжди рухають мотиви істинної віри та всезагального спасіння. Часом яскраво простежуються і суто керівні прагнення.

З іншого боку, покровителями і спонсорами євангелізації євреїв виступають кілька протестантських церковних організацій. У Росії - місіонерська організація з Фінляндії місія Авайнсанома, або "Ключи Життя". Розповсюджує листівки з біблейськими текстами російською мовою, підкреслюючи, що вони призначені "спеціально для євреїв", безкоштовно розсилає Біблії, видані російського в Гельсінкі.

У Німеччині подібну діяльність ведуть кірха менонітів її видавництво Lich im Osten ("Світло на Сході"). Воно ж видає та безкоштовно розсилає по всій Федеративній Республіці " Єврейський Месіянський Журнал" російською мовою під назвою "Менора" (Menorah) - можливо, головний друкований орган месіянського руху.

Свій вклад у цю справу вносять і євангелістські організації Великобританії. Так, таке собі Товариство з розповсюдження давньоєврейських священних писань (The Socicty dor Distributing Hebrew Scriptures), що у графстві Міддлссекс, видає та знову ж таки безкоштовно розсилає Новий Заповіт двома мовами - російською та івритом. Інше англійське видавництво InterMedia Service LTd, що знаходиться в Лондоні, пішло ще далі. Воно випускає російською мовою звичайний текст Біблії, проте без цієї назви на обкладинці або титульному листі.

Замість усього цього на обкладинці без зайвих слів уміщена шестикутна зірка Давида, а на титульному листі - назва "Священні Писання". Перша частина книги називається "Обітниці Бога, дані євреям", і тільки друга - "Біблія". Ця книга з ізраїльською символікою користується особливою популярністю серед російськомовних парафіян месіянських общин Німеччини.

Таке багатство пропагандистської месіянської літератури російською мовою, зверненої до колишніх радянських євреїв, дає свої результати.

Месіанські євреї вважають, що в той час як месіанський юдаїзм в діаспорі є легітимним способом вираження новозавітної віри, найбільш природним місцем його вкорінення є Ізраїль. Це пов'язано з тим, що для Ізраїлю цілком нормально бути євреєм. Єврей в діаспорі, месіанський чи ні, стикається з реальними труднощами, бачачи, наскільки його життя як єврея спотворено поза Ізраїлем. Однією з причин цього спотворення є тенденція месіанських євреїв в діаспорі вважати своїм обов'язком "дотримуватися" певних вимог, щоб довести своє єврейство.

В Ізраїлі єврею не потрібно нічого "дотримуватися", щоб довести, що він єврей. Там практично всі є євреями, тому і його приймають як єврея, незалежно від того, чи робить він що-небудь для цього чи ні. Тому месіянська община в Ізраїлі, в принципі, вільна ставити в центрі свого служіння Месію і не робити нічого характерно єврейського. "Це не звільняє нас від обов'язку визначати відповідні способи вираження месіанської віри, але звільняє від нав'язливої ??думки про те, що ми можемо розчинитися в якомусь іншому способі життя, якщо не будемо " вести себе по-єврейськи ". Ми можемо просто бути самими собою. Це нормально ". [Д.Стерн. Месіанський Єврейський Маніфест. М., СІОЛОАМ, 2005 с. 190].

В єврейській державі, в Ізраїлі, ситуація зовсім інша (ніж в діаспорі), ось про що йде мова. Мова не йде про політику сіоністського руху, для якого збирання всіх євреїв в Ізраїлі і до того ж як можна скоріше, абсолютна політична істина. Ми не хочемо протиставляти християнство і юдейство на чаші терезів історичного процесу. Народ, який неуважний в усьому світі більше двох тисяч років - вже цим заслуговує право на свою етнічну самостійність. Якими шляхами ця етнічна самостійність буде збережена - це справа самих євреїв. Християнство не небезпечно для національної єдності євреїв в Єврейському державі. Воно небезпечно для національної єдності євреїв діаспори.

Поза рамками протестантизму спроби створення особливих єврейських об'єднань християн до другої половини ХХ ст. практично не здійснювалися.

У католицькій церкві новітнього часу є представники духовенства, які демонстративно намагаються поєднуватися вірність католицькій церкві з єврейською національною самосвідомістю: вони вважають себе євреями і наполягають на тому, щоб їх визнавали євреями також за законами держави Ізраїль. Найбільш відомий приклад - католицький священик Даніель Руфайзен. У православної церкви лише один прихильник екуменічного руху - священик Олександр Мень - висловлював ідею створення автокефальної єврейської церкви святого Іакова. Ця ідея, однак, не одержала підтримки у церковних колах Росії.

Можливо, і надалі будуть з'являтися нові течії, що використовують юдаїзм як свою відправну точку. Вічні питання залишаються, і доки людина не розучилася самостійно думати, завжди будуть існувати різні відповіді на ці питання. Виникнення нової течії обов'язково залежить від трьох елементів, і всі вони залежать від людей. По-перше, повинні з'явитися люди, які сформулюють і розроблять нові релігійні ідеї. По-друге, повинен з'явитися лідер, або група лідерів, здатних успішно пропагувати ці ідеї. По-третє, повинні знайтися люди, які забажають стати веденими. Кожна історична епоха пропонувала свої погляди на вічну тему взаємостосунків Бога і людини. Багато сект, як метеори, спалахували і згасали. Деякі жили упродовж століть, перетворюючись на потужні напрямки. Нова течія в усі часи повинна, для свого успішного існування і розширення, стати зручним духовним притулком для великої групи людей. Частина цих людей не може задовольнити свої духовні потреби через існуючі форми релігій, а інша частина просто шукає себе і жваво відгукується на все нове, незвичне, революційне, навіть скандальне. І дійсно, в усі часи людство поділялося на людей, які хочуть бути як усі, і на тих, хто хоче відрізнятися від основної групи. Є ще один варіант виникнення релігійної течії. Частина людей вірить у Всевишнього, як заповідано, але одночасно не хоче підкорятися духовним авторитетам свого часу чи своєї общини. Коритися Богу потрібно завжди, а от коритися людині інколи не хочеться. Наскільки авторитет у справах віри авторитарний? Наскільки правильно конкретний духовний лідер або релігійна рада коментують доктрини? Наскільки правильні прийняті духовні настанови? Ці запитання виникають не просто так. Зазвичай вони з'являються в переломні моменти життя народу, якщо відповіді авторитетів не встигають за життєвою ситуацією, що швидко змінюється.

У дні підбиття благосних підсумків минулого століття прогресу, перемоги людського генія над силами природи, над інфекційними захворюваннями та над неписьменністю так і хочеться з'ясувати, що ще люди не перемогли. Релігійну нетерпимість ми ще не перемогли, як не перемогли расову або національну нетерпимість. Модна зараз тема роз'єднаності і розколу в нашому суспільстві - це відображення наших страждань від нетерпимості. Не століттями, а тисячоліттями людина виношувала та плекала ідею толерантності, терпимості. Вона багато домоглася на цій ниві, але коли ми читаємо наші газети чи дивимося телевізор, то розуміємо, що багато ще попереду. Процес розвитку ідеї толерантності продовжується.

Терпимість - це дозволяння іншій людині мати свободу дій чи суджень, це терпиме і неупереджене ставлення до поглядів і точок зору, що відрізняються від наших власних. Як багато крові пролилося у світі за всю нашу оглядну історію через нестачу саме цього "терпимого і неупередженого" ставлення один до одного.

Терпимість - терпимістю, але завжди одна й та сама проблема хвилює людину, яка питання релігії сприймає надто близько до серця. Якщо бог єдиний, то чому люди не вірять однаково. І не влаштовують її пояснення релігійних учителів, які все звертають на підступи сатани, який намагається роз'єднати людей і зіштовхнути їх зі шляху істинного. Таке пояснення апріорно оцінює факт існування різних релігійних думок як негативний.

Але питання продовжують мучити. Різноманітність - це погано чи добре? Якщо це добре, припустимо, у світі тварин, або в музичних формах, то чому це погано в релігії. І з іншого боку, якщо Господь неоднозначно наказав у своєму святому посланні виражати свою любов до нього, і свій послух, через цілком конкретні дії, чітко дотримуючись культу і законів, то як деякі люди можуть це ігнорувати та встановлювати щось своє.

Але, як нам говорять, одкровення божі записувалися протягом багатьох років різними людьми. А що написано однією людиною, інша завжди може неправильно зрозуміти, по-своєму витлумачити, побачити інший зміст і відчути ще один, а також прокоментувати з точки зору поточного моменту. Люди різні і думають по-різному, у тому числі і на релігійні теми. Однак можна ще сказати, що існує влада авторитету, і якщо мудреці сказали, що потрібно, то належить наслідувати. Досить думати - робити потрібно.

Боротьби за толерантність у давньому світі не було. Боротьба за релігійну терпимість починається тільки після того, як зароджується ідея індивідуальності та цінності окремої особистості.

Десять заповідей залишаються навічно

Хоча тисячолітні догми непорушні, життя ставить перед релігією нові питання майже щоденно. Навчилися хірурги пересаджувати живим органи померлих, і виявилася необхідність прийняття відповідної релігійної постанови на цю тему.

Але і на це можна зауважити.... І так далі. Думок завжди багато, а чим більше зусиль ми витрачаємо на спробу все пояснити і розкласти по полицях, тим більше цих думок з'являється. Стаття, яку ви тримаєте в руках, не захищає і не пропагує ніякої ідеї чи точки зору, крім, мабуть, однієї. Вона показує, що в усі часи існували різні течії, і, відповідно, віруючі обирали для себе, до якого напрямку приєднатися.

Одним з основоположних правил необхідно вважати не існування правил без винятків.

Тому будь-яке правило неодмінно має винятки, а матеріал нашої теми не претендує на "істину в останній інстанції", а лише на "інформацію до роздумів", тобто допомагає позбутися "духовної сліпоти" (рівень вибору "добро-зло") та повернути нас до зримого вибору між "гарним" і "кращим".

Загальнолюдські завдання продовження роду людського, пошук шляхів його виживання формують, як першочергове завдання в економічному захисті природи, захист самої людини. Нова філософія моралі повинна виробити нові життєві принципи, а можливо, по-новому усвідомити фундаментальні біблійні правила взаємовідносин у суспільстві в ім'я соціальної згоди різних конфесій і народів, людських груп, організацій та держав із різним рівнем розвитку та забезпеченості. Звичайно, це досить тривалий процес, але саме ця дорога веде до Храму, і в цьому є покаяння сучасного індустріального суспільства, яке повинне найближчими роками сформувати підходи і принципи переходу до створення нових моральних та інтелектуальних рис людини майбутнього. Спроби нагадати про "обвинувачення справедливі" чи "обвинувачення брехливі", як жарина, може стати джерелом нової всесвітньої пожежі, і їх слід побоюватися та уникати.

Багатостраждальна історія людства з моменту його виникнення, а особливо після виділення основних релігійних течій та їхнє розділення дві тисячі років тому, показує, що не можна підводити до жорстокого протистояння найбільш тендітне та найменш пізнане і таємниче - віру. Хай кожен гордиться своєю вірою, але не підносить її над Іменем, бо це - завжди джерело розбрату і провісник катастроф.

Нехай кожна людина збереже дане їй життям право вибору своєї віри вільним, а не насильницьким шляхом. Нехай розбіжності віросповідання і традицій стануть дорогою взаємозбагачення спільної історії людства, а не каменем спотикання, приводом для вічних чвар.

Література

-- Волтер Рігганс. Месіанський юдаїзм: заперечення ідентичності. Релігійна свобода і права людини. Т.3 "Свічадо" Львів 2004. с. 554.

-- Р.Рывкина. Как живут евреи в Росси? Социологический анализ перемен. "Параллели" М. 2005. с. 576.

-- Михаил Членов. Баалей-Тешува в независимом еврейском движении в Москве в 1970 - 1980 гг. Евроазиатский еврейский ежегодник 5766 (2005-2006 год). Киев, 2006 "Дух і літера" с. 516.

-- Сост. М. Киннемон и Б. Коуп. Экуменистическое движение. Библейско-Богословский институт Святого апостола Андрея, м. 2002. с. 615.

-- Евреи в современном мире. Т.1 Мосты культуры М.: - Гешарим Иерусалим, 2003. с. 575.

-- Джонсон П. Популярная история евреев. ВЕЧЕ. М. 2000 с. 670.

-- http: www//mjbi.org.ua

-- Джонсон П. Популярная история евреев. ВЕЧЕ. М. 2000 с. 670.

-- Ренан Э. История Израильского народа. М.: "В. Шевчук" 2001 c.805.

-- Эльяшкеич Д.А. Правительственная политика и еврейская печать в России 1797-1917. С.Пб. "Мосты культуры" - Иерусалим "Гешарим" 1999 с. 790.

-- Полищук М. Евреи Одессы и Новороссии (Соц.-политическая история евреев Одессы и других городов Новороссии 1881 - 1904) Гешарим - Иерусалим. М., Мосты культуры 2001. с. 446.

-- Хансен К. Иосиф Рабинович и мессианское движение. С.Пб. "Библия для всех" 1997 с. 156.

-- Там же.

-- А. Фрухтенбаум. "Еврейство и Иудеомессианство" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1993г. с. 28.

-- С. Островський "Кто истинный еврей?" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1995г. с. 28.

-- "Вопросы и ответы" "Агефен" Израиль 1995г. с. 46.

-- "Танах и Новый Завет" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1995г.

-- "Начало мудрости" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1965г. с. 76.

-- С. Островський. "Человек из Назарета" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1995г. с. 32.

-- Ю. Блюм. "Что ты плачеш? Кого ищеш?" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим

-- П.Тейн. "Царь Иудейский" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1965г.

-- Д-р Бил Грейм "Мир с Богом" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1965г. с. 288.

-- В. Гитт "Вопросы первостепенной важности" "Керен Ахва мешихит" Иерусалим 1965г. с. 156.

-- Хелен П. Фрай "Христианско-иудейский диалог" Библейско-Богословский институт Св. апостола Андрея. Львов. 2002р. с. 356.

-- Л. Кленицький, Д. Вайгодер, "Иудейско-христианский диалог" Библейско-Богословский институт Св. апостола Андрея. Львов 2004г. с. 315.

-- Ори Лимор "Христианская святость и еврейский авторитет" Вестник еврейского университета N 2 (20) 1999 г.

-- "Евреи и Християне. Полемика и взаимоотношение культур" Открытый университет Израиль, в 6 т. 2000-2006гг.

-- С. Рузер (Єврейський університет в Єрусалимі) "Иудаизм и христианство в израильских гуманитарных исследованиях: модели интеракции" Вестник еврейского университета N 1 (19) 1999г. Москва.

-- Девид Новак "Релігійні права людини в юдейських текстах" "Свічадо" Львів т. 1. 2000р. с. 426.

-- В. Коул Дерем (молодший) "Перспективи щодо релігійної свободи: порівняльна структура" "Свічадо" Львів т. 2. 2001р. с. 375.

-- Волтер Рігганс "Месіянський юдаїзм: заперечення ідентичності" "Свічадо" Львів т. 3. 2004р. с. 554.

-- "Иосиф Рабинович и мес. движ."

-- Анна Портнова "Пробуждение. Христос и евреи". God's Gruce. Чикаго. 1997г. с. 127.

-- Давид Стерн "Еврейский Новый Завет" Силоам. М.: 2004г. с. 455.

-- Давид Стерн "Коментарий к Еврейскому Новому Завету" " Силоам. М.: 2004г. с. 1156.

-- Давид Стерн "Мессианский Еврейский Манифест" Силоам. М.: 2005г. с. 248.

-- Даниил С.Джастер "Достигая зрелости" "Шамаш" Ровно. с.256.

-- Семен Глейзер "Мессианский иудаизм. Что это такое?" Гамбург 2002р. с. 15.

-- Александр Мень "Что такое иудеохристианство?".

-- Константин Антонов "Особенности самосознания евреев-христиан".

-- Ред. Цви Вассерман "Еврейская Тора и Христианские миссионеры" Шву Ами. Иерусалим 1995. с. 82.

-- Ішая Гиссер "Ловцы душ: правда о миссионерах" "Шомрей Шабес" Одесса. 1995г. с. 26.

-- Сост. Пинхас Полонский"Евреи и христианство: несовместимость двух подходов к миру". "Маханаим" Иерусалим 1995г.

-- Хайям Маккоби "Революция в Иудее. Иисус и еврейское Сопротивление". "Гишарим Иерусалим" Мосты культуры М.: 2007г. с. 318.

-- Джейкоб Ньюснер "Рабби беседует с Иисусом" "Гишарим Иерусалим" Мосты культуры М.: 2007г. с. 300.

-- Зееф Фарбер "Еврей - кто он?", "Мосты культуры М. - Гешарим Иерусалим" 2007г. с. 509

-- Давид Фридман. Иисус и Апостолы исполняли Тору: [пер. с англ..] / - М.: Теревинф, 2007. - 152с.

-- Торпусман А. Споры об определении еврейства Иерусалим 2002.

-- Телушкин Еврейский мир Гешарим - Иерусалим. М., Мосты культуры 2001.

-- Иосиф Рабинович и мес. движ.

-- Там же.

-- Туров И. Ранний Хасидизм: история, вероучение. К., Дух і Літера 2003 с. 254.

-- Фельдман Д.З. Страницы истории евреев Росси ХVІІІ - ХІХ вв. М., "Древнехранилище" 2005 с. 422.

-- Дубнов С.М. Новейшая история еврейского народа. Т.3. Иерусалим "Гешарим" М., "Мосты культуры", 2003. с.486.

-- Моргулис М.И. Краткая еврейская энциклопедия (КЕЭ) Т. 11 Общ. исслед. евр. общин Иерусалим.1999.

-- http: www//mjbi.org.ua

-- Найман О.Я. Історія євреїв України К., "Ін. Юре", 2003 с. 496.

-- Духовно-библейское братство // Еврейская энциклопедия Т.7 М., "ТЕРРА" 1991

-- Новый Израиль // КЕЭ Т.5. Иерусалим. "Общество по ислед. евр. общин" 1996.

-- Иосиф Рабинович и мес. движ.

-- Там же.

-- http: www//mjbi.org.ua

-- Христианствующие // КЕЭ Т.9. Иерусалим. Общ. исслед. евр. общин 1999.

-- Там же.

-- Пророки. "Шамир" Иерусалим. 2006г. с. 1161.

-- Комментарий к Евр. Нов. Зав.

-- Евр. Нов. Зав.

-- Тора "Шамир" Иерусалим 5766/2006

-- Иосиф Рабинович и мес. движ.

-- Ред. Е.С. Эльбакаян. Религиовединие. М. Академический Проект. 2007 с. 637.

-- Елена Носенко. Быть или чувствовать? ИВ РАН: КРАФТ. М., 2004.

-- Дубнов С.М. Что такое еврейская история? Опыт краткой философской характеристики (Окончание) // Восход, 1893, Декабрь т.12.

-- Милитарёв А.Ю. Идентичность и судьбы еврейской диаспоры в России.// Диаспоры / Diaspors 2002, N 4.

-- Бэл Кауфман."Еврейское слово".N 30 (153) 2003.

-- Раввин Йожеф.Телушкин. Еврейская мудрость. "Феникс" Ростов-на-Дону, 2001.

-- Е.В.Друзья.Социальное положение женщины в обществе. "Консум", Харьков, 2004.

-- Біблія."Нове життя Україна", К., 1992.

ЄВРЕЙСЬКИЙ МЕСІАНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ (ЄВРЕЇ ЗА ІСУСА): СПРОБА СОЦІОЛОГІЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ.

Вступ с.1

ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ с.5

2. ЗМІНИ В ЮДЕЙСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНО-ІСТОРИЧНІЙ САМОСВІДОМОСТІ ПІД ВПЛИВОМ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

2.2. Виникнення месіянського руху серед євреїв та основні етапи його розвитку с.50

3. ОСОБЛИВОСТІ ЕТНІЧНОЇ ТА КОНФЕСІЙНОЇ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ ЄВРЕЇВ

3.1. Історична пам'ять: проблема нового прочитання канонічної юдейської літератури с.73

3.2. Співвідношення етнокультурних і релігійних компонентів у месіанській самосвідомості с.100

3.3. Месіянський юдаїзм - нова ідеологія єврейського національного життя с.119

4. МЕСІЯНСЬКА ГРОМАДА ЯК ФОРМА ЮДЕЙСЬКОЇ САМООРГАНІЗАЦІЇ

4.1. Соціальні особливості життя месіянської громади с.130

4.2. Сіоністська ідеологія в месіанському іудаїзмі:теорія, практика, еміграція, адаптація с.170

4.3.Перспективи месіянських громад як механізму збереження ідентичності та самоорганізації єврейської спільноти с.208

Література с.216

Оставить комментарий © Copyright Мучник Анатолий Моисеевич (muchnik-pl@ukr.net) Размещен: 29/11/2014, изменен: 29/11/2014. 436k. Статистика. Монография: Религия Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Виникнення месіянського руху серед євреїв та основні етапи його розвитку. Ідеологія та самоідентифікація на релігійному просторі...

Мучник Анатолий Моисеевич: другие произведения.

Месіянський Юдаїзм (Євреї за Ісуса): спроба соціологічного осмислення