Мучник Анатолий Моисеевич: другие произведения.

Мазепа і євреї

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today
Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Коли стався найбільший приплив євреїв до козацької старшини? - За часів гетьмана Івана Мазепи - наприкінці ХVII - на початку?XVIII століття. Антисемітизм не був йому властивий. Активно співпрацював із єврейськими багатіями. Ті позичали гроші Мазепі, а він залучав до служби їхніх дітей і онуків. Так євреї потрапляли до козацького реєстру, доходили до високих посад.
  
  
  І. С. МАЗЕПА і ЄВРЕЇ ( Із книги Савелия Дудакова "Пётр Шафиров и другие. 2011. - 432с. Иерусалим - Москва ) переклад Анатолія Мучника
  
  "...Шафіров(Барон Петро Павлович Шафіров (1669 - 1 березня 1739, Санкт-Петербург) - другий за рангом після Гаврила Головкіна дипломат петровського часу, віце-канцлер,із єврейської родини. Прим. перекл.) брав участь (разом з Г.І. Головкіним) в розслідуванні ще одної найважливішої справи про зраду - доносу І.І. іскри і В.Л. Кочубея на малоросійського гетьмана І.І. Мазепу. Тут Шафіров виявився не на висоті і не зумів розібратися в істинному стану справ. Але разом з тим, звинувачення в несумлінному відношенідо з'ясування обставин, висунуті згодом проти обох вельмож, представляються необгрунтованими. Дійсно, обидва вони отримували рясні підношення від гетьмана, але не менші, якщо не більші - будемо називати речі своїми іменами - хабарі вручалися і "Полудержавному володареві" Мєншикову. Такі були звичаї великоруських сановників ще з часів царя Олексія Михайловича: московські д'яки сиділи на утриманні малоросійських старшин.
  Вирішальним у "справі Мазепи" стало благовоління до престарілого гетьмана (якому в ту пору було близько сімдесяти років) царя Петра. Іван Степанович Мазепа МАЗЕПА імпонував государю своєю високою особистою культурою (гетьман був неабияким поетом), світськістю і західним лоском. Мазепа був улюбленою мішенню доносів (за двадцять років на нього надійшло двадцять доносів, рівно по доносу в рік, що вельми властиво російській практиці), але всі вони не підтверджувалися.
   Заслуги Мазепи перед Петром, відомі ще з часів першого Азовського походу, не залишилися втуне: гетьман одним з перших був проведений в кавалери вищого російського ордена - Андрія Первозванного. З іншого боку, Мазепа збезчестив Кочубея, що в очах Головкіна і Шафірова було цілком достатньою підставою для доносу на кривдника, а тому і цар, і його наближення, розглядали донос як акт особистої помсти. Зрозуміло, мається на увазі роман престарілого гетьмана з дочкою Кочубея, що нам знайомо зі шкільної лави з поеми Пушкіна.
  Як відомо, для передачі доносу Кочубей вдався до допомоги козака-вихреста Петра Яковлєва (по-українськи - Яценко), який, прибувши в Москву, зустрівся з царевичем Олексієм і духівником царя Тимофієм Благовіщенським. Ймовірно, він був прийнятий і самим Петром. Але до цього часу Мазепа вже дізнався про донос і 24 лютого 1708р. написав царю листа, в якому говорилося наступне:"Сим временем получил з Полтавы... подлинную ведомость, что житель тамошний полтавский, человек худородный, з жида перехрист, прозываемый Петр Яценко, имеючий там, в Полтаве, дом свой, жену и дети, а в Ахтырском полку промыслами, по обыкновению жидовскому, арендовыми упражняючийся... подал за рукой своею, все лжи превосходящую сказку, будто я Вашему царскому величеству неверен".
  Тут доречно ще раз зупинитися на проблемі історизму в творчості А.С. Пушкіна, який декларується всіма дослідниками. Як щойно викладена нами ситуація відображена в поемі "Полтава"?
  "...Удар обдуман. С Кочубеем
  Бесстрашный Искра заодно.
  И оба мыслят: "Одолеем;
  Врага паденье решено.
  Но кто ж, усердьем пламенея,
  Ревнуя к общему добру,
  Донос на мощного злодея
  Предубежденному Петру
  К ногам положит, не робея?..."
  І, як ми пам'ятаємо, далі на сцену виступає молодий козак, безнадіійно закоханий в героїню, але відчуває між ними соціальну прірву, а тому й не претендує на предмет свого обожнювання, але готовий заради нього на все і трагічно переживає безчестя свого кумира. Отже, у Пушкіна мотив особистої помсти сластолюбному гетьману виходить на перший план - і навряд чи це варто вважати дивним, оскільки поет оперував сукупністю материалів, доступних в його час.
   Тим не менш, історична точність в поемі до кінця не дотримана: походження цього молодого козака не вказано. Уникають цього і сучасні історики. Але якщо Пушкін, можливо, ігнорував родовід Петра Яценка, вважаючи його фактором другорядним (згадаймо його ж стало класичним:
  Не то беда, что ты поляк:
  Костюшко лях, Мицкевич лях!
  Пожалуй, будь себе татарин, -
  И тут не вижу я стыда;
  Будь жид - и это не беда;
  Беда, что ты Видок Фиглярин...
  (Відок - загальне ім'я поліцейського сищика в 1820-1830-х рр. в Росії, на прізвище префекта паризької поліції).
   Для радянської історичної науки причина такого умовчання однозначна. Ну справді, даруйте, чи можливо, щоб у святої справі порятунку Батьківщини найактивнішу роль грав вихрест ?!
  Мазепа в своєму листі до Петра зробив особливий акцент на єврействі Яценко, але тут він прорахувався. Ми вже згадували, що для Петра була характерна вражаюча на ті часи віротерпимість. Ще в бутність по молодості в Амстердамі більш за все, мабуть, його вразило миролюбство, "с которым жили в одном месте люди стольмногих разных исповеданий", і тодішньою мрією юного царя було впровадження аналогічного порядку в Росії.
   В цьому сенсі надзвичайно цікава доля Петра Яценка. Він настільки сподобався Петру, що цар не видав його, на відміну від Кочубея та Іскри, Мазепі, а запропонував оселитися з родиною в Москві - захід дуже далекоглядний, якщо врахувати, що чекало б його в разі видачі на Україну. Його перспективи однозначно виражені в написі на надгробному камені, що височіє над могилою Кочубея та Іскри в Києво-Печерській лаврі: "... Року 1708, місяця липня 15 дня, посічені средь Обозу Військового, за Білою Церквою на Борщагівці і Кошовому, благородний Василь Кочубей, судия генеральний; Іоанн Іскра, полковник полтавський ... ".
   Цар писав Г.І. Головкіну: "А Петра Яковлева вины кажется мало: толко, что он послан был к духовнику - письмами их; того для отпустить его жить в Москве или инуды куды в великороссийские города, а не в малороссийские".
   Цікавий і допит козака Яценко (Яковлева), прибулого з доносом Кочубея на зраду Мазепи. На питання государя, хто він, Яценко з гордістю відповідає, що він козак "душою" з Диканьки, а по "Батьку" вважають його євреєм. Його батько "манесенькім хлопчиком був, коли в нашу православну віру окстился". Петро, щоб заспокоїти гінця, підбадьорює його вказівкою на свого вельможу, батьки якого були євреї, а тепер він "наш, русский...".
   Але найцікавіше полягає в тому, що і захищаясь від обвинувачень за допомогою антисемітських випадів, гетьман теж був достатньо віротерпимим, і в його оточенні, навіть серед найближчих сподвижників, можна виявити безліч хрещених євреїв.
  Так, в доносі Кочубея на Пилипа Орлика так говориться про походження тестя Орлика Павла Герцика: "Герцик, жид з Умани, зашол в час блиской войны до Полтавы... и застало его там дело войны Хмельницкой, где, яко всюду, жидов бито, так ему тае же смерть мела быти, но он, еще никому досады не учинивши, зложился крещением... и назван в святом крещении Семеном".
  Слід додати, що в 1703 році в селі Жуківці Чернігівського полку стався єврейський погром, "жидотрепание", з причини звинувачення євреїв в ритуальному вбивстві. Гетьман хотів особисто допитати обвинувачених, але не тут-то було: збуджений натовп їх розтерзав. Гетьман в своєму колі виголосив "історичну фразу": "Темна вода во облацех! Темное дело было, темным и останется эта христианская кровь у жидов! А мне сдается, чуть ли не правое было первое показание жида, что они убили студента за то, что ругал их жидовскую веру и, может быть, еще и грозил. А потом как в Чернигове на суде его (еврея) приперли, домогаясь, чтобы сознавался, что ради доставления христианской крови совершил убийство, он и стал им говорить, что тем угодно было. Если бы жиды были живы, я бы, может, вывел дело на чистую воду, а теперь - кто их разберет!".
  Легко зрозуміти, що європейськи освічений Іван Степанович Мазепа не вірив в ритуал, а вважав справу просто кримінальним злочином.
   Зауважимо для початку, що Кочубей, як видно, не гидував доносом як засобом політичної боротьби, а тому ставлення до його доносу на Мазепу як до виключно особистої помсти, нехай і справедливої, справляє враження надмірної прямодушності.
  Що ж стосується Семена Герцика, то, за іншими відомостями, він хрестився в 1650 році, а його син Павло Семенович в 1675/1695 роках був вже полковником малоросійського козачого полтавського полку (необхідно враховувати, що на ті часи посада полковника ставилася до розряду вищих). Син же Павла Семеновича Герцика Григорій Павлович став одним з найвідданіших прихильників Мазепи й Орлика, який був чоловіком його сестри.
   Близько року Григорій Герцик провчився в Києві "науці латинської". Ймовірно, він здобув медичну освіту, яка співслужили йому потім хорошу службу. У 1705 році він став полтавським наказним полковником, а після Полтавської битви разом з братами Іваном і Опанасом втік до Туреччини. Григорій Герцик був присутній при кончині гетьмана Мазепи в турецькій фортеці Бендери 28 серпня 1709 і перевіз тіло покійного для поховання в Галац. Після виборів його шурина Пилипа Орлика гетьманом Григорій Герцик став генеральним осавулом, тобто другою людиною в першому українському емігрантському уряді.
  Активна боротьба Герцика за програну справу приводила його то в Запоріжжя, де він намагався підняти повстання запорізьких козаків, то в Константинополь, де метою його зусиль було досягнення визнання Оттоманською імперією незалежності України.
  Тут-то і схрестилися шляхи Герцика і Шафірова, який, як відомо, в цей час перебував у становищі "повноважного заручника" в Туреччині. У серпні 1712 Шафиров повідомляв російському уряду, що українські емігранти збуджують турецький двір проти Росії і саме їх дії - основна перепона на шляху до встановленню російсько-турецького миру. Для усунення цієї перешкоди хитромудрий син свого століття радив вдатися до тиску, принудив знаходящихся в царських руках родичів керівників української еміграції написати їм листи з тим, щоб під страхом страти близьких змусити втікачів або повернутися на батьківщину, або відселитися подалі від російських кордонів. Його рада був прийнята до уваги: збереглися два листи, які були надіслані дружинами братів Герциків своїм чоловікам.
   Не менш примітна і подальша доля Григорія Герцика. З 1715 року він разом з братами жив в Стокгольмі, звідки (все ще залишаючись генеральним осавулом) був посланий гетьманом Орликом в Річ Посполиту. У 1719 року Григорій Герцик був викрадений у Польщі російськими агентами (чи не правда: сучасно?) і доставлений в Петербург, де його очікував каземат Петропавлівської фортеці. У 1721 році він дав докладні свідчення про життя української еміграції в Бендерах і Стокгольмі. Нещадний Петро все ж зберіг Григорію Герцикові життя. Чому? Про це ми можемо лише гадати ... Деякий час його тримали під вартою в Адміралтействі, а в 1727 році за його ж власним проханням перевели до Москви. У "першопрестольній" Герцик вкрай бідував, хоча і займався лікарською практикою: достатньо сказати, що, коли в 1732 році він овдовів, у нього не було грошей поховати дружину. Лише в 1735 році його звільнили з-під арешту із забороною повертатися на батьківщину. Дата смерті Григорія Герцика залишилася невідомою. Його численне потомство внесло зримий вклад в історію російської культури.
  Чому Герцика викрали російські агенти в Польщі? Справа в тому, що Петро ніколи не прощав зради сподвижникам Мазепи і запорізьким козакам. Навіть в пунктах Ништадського миру, між іншим, про обмін полоненими і взаємному амністуванні дезертирів, мався пункт, що виключає амністію українських і запорізьких козаків. У Петра Великого була своя правда і своя гуманність ...
  Взагалі єврейське походження - не рідкість серед малоросійського дворянства. Тодішній генерал-губернатор Малоросії видатний воєначальник П.А. Румянцев-Задунайський в листі імператриці Катерині II нарікав в 1766 році, що при виборах малоросійських депутатів у скликану Катериною в рамках своєї політики "освіченого абсолютизму" "Комісію" з вироблення нового "Уложення" (зводу законів), жодне зібрання не обходиться без взаємних докорів в "худородстві", причому кожне звинувачення тут же підкріплюється вже готовою генеалогією "самознатнейшіх вельмож з міщан і жидів ".
  До речі, імператриця й сама це чудово знала: внуком хрещеного єврея Новицького був, не більше і не менше, прославлений канцлер Катерини II, ясновельможний князь і граф Священної Римської імперії Олександр Андрійович Безбородько!
   З інших малоросійських родів єврейського походження укажем Бороховичив, Модзалевських (породнившихся з Новицькими), Нахімовскіх (раніше називалися Нахіменко або Нахімовичи), серед яких багато хто пішов разом з гетьманом Мазепою в Туреччину; з цього роду - герой Синопського розгрому турецького флоту і керівник оборони Севастополя в Кримській війні адмірал П.С. Нахімов"...
  (Доп. перекл.)На сайті http://gazeta.ua/articles/history-journal/_kozackoyi-starshini-yevrejskogo-pohodzhennya-najbilshe-zyavilosya-za-getmana-mazepi/574802#comments прочитав таку інформацію:"...А ще ж були козаки-австрійці, кримські татари, литовці, ґбілоруси, угорці, чехи, шотландці з походження. От про старшин-росіян немає інформації. Зате нерідкісним явищем була козацька старшина з єврейським корінням. ґПриміром, уже в Реєстрі Війська Запорозького 1649 року часто трапляються прізвища, що походять від єврейських імен. Лейбенки - від Лейба, Ґолдовські - від жіночого Ґолда. Про єврейське походження свідчать і прізвища з основою Перехріст, Перекрест. Бо перехрестами називали колишніх юдеїв, що вихрестилися. Це ж стосується і прізвищ із коренем Криж - "хрест" польською. Чимало таких євреїв із походження піднялися до рівня козацької старшини: Марковичі, Крижановські, Герцики, Бороховичі, Магеровські-Перехрісти, Перекрестови-Осипови та інші. Павло Герцик був полтавським полковником, а Михайло Борохович - Гадяцьким. Представники династії Перекрестових-Осипових очолювали полки на Слобожанщині.
  Коли стався найбільший приплив євреїв до козацької старшини?
  - За часів гетьмана Івана Мазепи - наприкінці ХVII - на початку?XVIII століття. Антисемітизм не був йому властивий. Активно співпрацював із єврейськими багатіями. Ті позичали гроші Мазепі, а він залучав до служби їхніх дітей і онуків. Так євреї потрапляли до козацького реєстру, доходили до високих посад. Проте існувала обов'язкова умова - вихреститися у православ'я. Іноді в цьому брав участь сам гетьман. У доносі генерального писаря Василя Кочубея, якого писав Петрові І на Івана Мазепу, читаємо: "У четвер, 29 травня, наказав його милість, аби дочка моя, дівиця посватана і звінчана, прибула до нього на Гончарівку (заміська резиденція гетьмана під Батурином. - "Країна") у кумівство для хрещення дівчини-жидівки". Такі імениті козаки-вихрести нерідко ставали ктиторами (патронами. - "Країна") церков. Ті ж Герцики та Бороховичі давали значні кошти на храми, зокрема на Києво-Печерську лавру. З одного боку, намагалися довести свою відданість православ'ю, а з другого - посилити свій соціальний статус.
  Брати Герцики - Григорій, Іван та Опанас - залишилися вірними гетьманові Мазепі після поразки в Полтавській битві й супроводжували його аж до смерті у Бендерах. Права рука Мазепи і його наступник на гетьманування Пилип Орлик - чех за походженням - одружився з Ганною, донькою полтавського полковника Григорія Герцика".
  
  
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Популярное на LitNet.com Т.Ильясов "Знамение. Начало"(Постапокалипсис) А.Субботина "Проклятие для Обреченного"(Любовное фэнтези) О.Миронова "Межгалактическая любовь"(Постапокалипсис) Л.Джонсон "Колдунья"(Боевое фэнтези) В.Кей "У Безумия тоже есть цвет "(Научная фантастика) Т.Ильясов "Знамение. Час Икс"(Постапокалипсис) Д.Сугралинов "Дисгардиум 6. Демонические игры"(ЛитРПГ) Ю.Резник "Семь"(Киберпанк) Э.Моргот "Злодейский путь!.. [том 7-8]"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Пустая Земля"(Научная фантастика)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"