Мучник Анатолий Моисеевич: другие произведения.

Из книги Л.І. Євселевський Кременчуччина у ХІх - на початку Хх ст. Історичний нарис

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Найбільшу групу некорінного населення міста складали євреї...

  Из книги: Л.І. Євселевський Кременчуччина у ХІХ - на початку ХХ ст. Історичний нарис. Кременчуцька міська друкарня, 1996.
  
  Переважну кількість населення міста складали міщани - ремісники, вдвічі було більше купців, ніж дворян. Рівень урбанізації на Україні в дореформений період був досить низький, переважали дрібні промислові заклади. Розвиток міст гальмувався існуванням феодально-кріпосницького ладу, який обмежував міграцію сільського населення.
  На той час значно змінився етнічний склад населення Кременчука. До кінця XVIII ст. у місті проживали переважно українці. З кінця цього століття до міста переселилося значне число росіян. Це були розкольники-старообрядці, виселені за часів Петра І до Західної України й Білорусії.
  На початку ХІХ ст. царський уряд запросив задля розвитку суконного виробництва переселенців з Німеччини. В 1809р. перші 8 родин німецьких ткачів прибули й до Кременчука. Для них було збудовано житло.
  ... Найбільшу групу некорінного населення міста складали євреї. В 1804р.в Кременчуці проживали 540 євреїв з 2144 чоловік єврейської національності на території Полтавської губернії. Як раз того року був виданий царський указ, яким передбачалось впродовж трьох наступних років виселити євреїв з поміщицьких сіл приєднаних до Росії земель Польщі. На виконання цього указу немало євреїв було переселено в міста і містечка Полтавщини.
  Згідно даних, зібраних за наказом генерал-губернатора кн. М.А.Долгорукова, в Полтавській губернії в 1840р. проживало 16455 осіб єврейської національності. З них у Кременчуці з посадом Крюків - 4567. За двадцять наступних років єврейське населення Кременчука зросло в двічі і в 1863р.становило 8193д.
  Про заняття євреїв Полтавській губернатор Аверкієв писав: "Жительствующие в Полтавской губернии купцы и мещане занимаются промыслами. Первые продажею в лавках красных и бакалейных товаров, большею частью из них закупкою в разных местах и продажею хлеба, пеньки, холста, овчинных смушков и др. продуктов.
  В Кременчуге, сверх того закупкою и продажею смолы, и местных материалов по течению р.Днепра туда приходящих; также разными поставками по подрядам, содержанием винных откупов в городах, местечках и казенных имениях, по торгам трактиров, гербергов и ярмарковых площадей, почтовых и земских станций".
  Це неповний перелік занять. Серед єврейського населення переважали ремісники, які сприяли розвитку ремісничих промислів, створювали відповідні цехи.
  Більша частина євреїв, що переселилась до Кременчука, була бідна і не мала необхідних коштів на проживання, залишившись без житла, земельного наділу, майстерень, які давали можливість хоч якось прожити, утримувати родину.
  З ініціативи Міністра внутрішніх справ в 1809р. передбачалось збудувати фабрику-школу для євреїв по виробництву сукна в Кременчуці. В грудні 1809р. на фабриці було 30 сімейств, в 1810р. в лютому місяці було вже 40 сімейств. Число працюючих склало 93 чоловіка. Сукно, що вироблялось на фабриці, продавалося Кременчуцькому комісаріату.
  Умови праці на фабриці були тяжкі. Поруч з євреями, які вважалися вільними робітниками, працювали "колодники" - арестанти. З кожним роком кількість робітників зменшувалась. Прядильна школа, яка повинна була готувати фахівців і направляти їх в інші міста для організації виробництва сукна, була перетворена в прядильну фабрику. Жителі утримувалися практично під охороною, що привело до їх масової втечі. За два роки фабрику залишило 149 чоловік.
  Фабрика спустіла. На ній залишилось декілька єврейських родин і арештанти. Врешті-решт вона була закрита. На час закриття на фабриці євреїв було усього 9 чоловік. Їх відпустили на волю. Всі інструменти і інші речі забрала міська поліція. Під військовий госпіталь було передано будинок училищної фабрики. П'ять будинків передавались Кременчуцькій міській думі, яка мала поселити в них військовослужбовців.
  В 1804р. царський уряд видав "Положення для євреїв". У відповідності до нього євреї ділилися на 4 класи: землевласнників, фабрикантів, ремісників, купецтво і міщанство. В містах жили три останні класа. Фабриканти - євреї могли заводити які завгодно фабрики; ремісники - займалися усякими ремеслами, вони звільнялися від подвійного опадаткування. Купцям і міщанам з євреїв дозволялось внутрішня і зовнішня торгівля в межах їх осілості. Євреї нічим не відрізнялися від інших підданих ні по суду, ні по управлінню. В губернських і повітових містах вони перебували в особливому віданні городничих і магістратів.
  Євреї обирали на три роки рабина і кагильних, які затверджувалися губернським правлінням. Кагальне упорядкування офіційно з'єднувало євреїв і дало їх громаді силу. Уже в 1801р. євреї в Кременчуці збудували собі шпиталь на 25 ліжок. На шпиталь міська дума відпускала по 500 карбованців щорічно. Євреї займали відповідальні посади. Так, в другому десятиріччі XIX ст. декілька трьохріч підряд обіймав посаду бургомістра в магістраті очевидно шановний співгромадянин єврей, купець 3-ї гільдії, Лейба Хазанович. Крім того згадується на посаді ратмана міщанин Янкель. В 1855р. на кошти, зібрані єврейською громадою, в місті була збудована велика синагога.
  ... З поміж інших підприємств Кременчука виділявся заснований на початку 70-х років машинобудівельний і механічний завод С.З.Андера, на якому працювало до півсотні робітників. На заводі виготовлялись кінні приводи, молотилки, землеробські знаряддя. В 1888р. почав випускати подібну продукцію й завод братів Гебгольдів. На їх підприємстві виготовлялись також машини для млинів, будівельне лиття. В заснованих 1885р. ковальсько-слюсарних майстернях Л.Гриневича здійснювалась обробка металу та виготовлялись плуги. Слюсарні майстерні А.Стрельцова випускали машини для обробки тютюну та махорки.
  В другій половині ХІХ ст. в Кременчуці інтенсивно розвивається тютюнова промисловість. Найбільша тютюнова фабрика належала, як і раніше, с.Дурунчі. В 1883р. тютюново-махоркову фабрику заснував М.Володарський, 1898р. - С.Володарський. В 1882р. почала працювати тютюново-махоркова фабрика Б.Клермана, 1887р. - Сандомирського та К.Рабиновича.
  Значно зросло й число лісопильних заводів. В 1868р. такий завод заснував Унгерн-Штернберг, 1870р. - І.Я.Амстиславський, 1880р. - В.І.Амстиславський, Г.Є.Залкінд, 1883р. -М.М.Компанієць. В 1886р. вступив у дію завод Кременчуцького товариства паперової і лісопильної справи. Через два роки почав давати продукцію лісопильний завод Ф.Г.Сандомирського, в 1896р. - завод І.Б.Віденського, в 1893р. - Я.П'ятигорського та Я.Глускіна, в 1898р. - А.М.Родкіна та товариства А.Л.Кроля з синами та ін.
  В Кременчуці працювали друкарні Апатова і Розенталя (заснована в 1891р), A.M.Варшавського і Л.В.Аронова (1896р), І.А.Диковського (1888), І.А.Дохмана (1884), Д.І.Жолковського (1895), В.Ф.Соколова (1888).
  Значну групу підприємств складали цегельні заводи (їх число в Кременчуці і повіті складало 14), миловарні та свічні заводи, заводи по переробці шкіри, олійниці, борошномельні заводи. В 1875р. Р.Д.Туровський збудував кондитерську фабрику.
  ... В 1876р. на центральній вулиці міста - Катерининській - відкрито театр. В 1888р. приміщення театру викупив купець І.Г.Немець. Театр понад 10 років орендував відомий провінціальний антрепренер М.Т.Филиповський.
  ... Швидкий економічний розвиток Кременчуччини вимагав зростання числа освічених людей, здатних працювати на складному устаткуванні. Відтак, кількість освітніх закладів у місті значно збільшилася. В 1890р. в Кременчуці були такі учбові заклади: Олександрівське реальне училище, засноване в 1873р., жіноча гімназія, заснована в 1876р., трьокласне міське училище, засноване в 1877р, однокласне приходське училище, засновано в 1834р.; перше початкове народне для дітей обох статей, засноване в 1875р., друге початкове народне для дітей обох статей, засноване в 1888р.; жіноче початкове навчальне народне училище засноване в 1875, Лютеранське однокласне училище при Лютеранській церкві, засноване в 1831р.; однокласне початкове єврейське чоловіче училище, засноване в 1877р, Єврейська Талмуд-Тора заснована в 1875р., в Крюкові було два міських однокласних народних училища.
  Крім того в місті в 1890р. було відкрито три приватних християнських і 4 єврейських училища.
  На утримання навчальних закладів виділялися кошти земством міською управою. Значні пожертви на розвиток освіти давали підприємці і купці. Певну частину коштів сплачували батьки.
  В 1886р. управління Харківсько-Миколаївської залізниці відкрило в Кременчуці технічне залізничне училище.
  ... В серпні і вересні 1898р. шість тижнів продовжувався страйк робітників десяти взуттєвих майстерень. До початку страйку були зібрані кошти з розрахунком, щоб кожен учасник міг отримати допомогу 10-15 коп в день. Керували страйком члени робітничого гуртка Фінкельштейн, Аронов, Левін. Робітники вимагали скорочення робочого дня до 12 годин, з перервою на обід. Однак, суттєвих результатів страйк не дав і скоро був придушений. У в'язницю було кинуто 44 його учасники.
  19 жовтня 1897р. в Кременчуці за лікарнею була проведена сходка робітників, на яку зібралось більше 70 чоловік. Керували сходкою М.В.Орлов і кравець Любович. В 1898р. Ф.Хухрій і Г.Розенберг організували першу в місті маївку, присвячену міжнародному святу трудящих - 1 травня.
  Певний вплив на розвиток робітничого руху в Кременчуці склали рішення І з'їзду Російської соціал-демократичної робітничої партії, який відбувся в березні 1898р. Зокрема активізували свою роботу робітничі гуртки, які почали підтримувати ідеї соціал-демократів. На осінь 1898р. вони готували загальний страйк робітників міста. Однак, про це стало відомо жандармам. В місті почалися масові арешти. У справі Кременчуцької соціал-демократичної організації було заарештовано 48 чоловік. В місто прибула спеціальна комісія, створена полтавським губернатором. У висновках, зроблених комісією вказувалось, "що з 1897 року в м. Кременчуці серед робітників проявляється суспільний рух настільки серйозно, що вимагає рішучих заходів по відношенню до виявлених і затриманих осіб, що являли собою зручний грунт для засвоєння, злочинних вчень. Приклад суворої і тяжкої репресії повинен безумовно мати найсприятливіші наслідки в розумінні заспокоєння умів відомої місцевості і тим самим охорони спокою держави".
  І рекомендації комісії виконувались. Біля двох років тримались в одиночних камерах в очікуванні суду керівники Кременчуцької робітничої організації. До вкрай нервового стану був доведений М.В.Орлов, якого царські жандарми притягали у справі Кременчуцької і Київської організації. У в'язниці йому в їжу підсипали снотворне. Не краще утримувались і інші арештанти.
  Тільки 12 липня 1900р. справа була вирішена в адміністративному порядку. Б.Туркельтауба зіслали по етапу в Іркутське військове генерал-губернаторство, подружжя Орлових - на 4 роки до Східного Сибіру. Із Кременчука були вислані й інші члени організації. Деяких з них передали під гласний нагляд поліції.
  Після масових арештів 1898р. продовж деякого часу робітничий рух в місті зовні себе нічим не проявляв. Його активізації сприяло те, що на початку 1900р. в Кременчук була переведена із Катеринослава типографія газети "Южный рабочий". Організація роботи підпільної типографії на новому місці була пов'язана з певними труднощами. Спочатку сюди перебралась Софія Грант - член Катеринославського "Союзу", акушерка, яка наймала квартиру начебто для медичної практики, що дозволяло підпільникам відвідувати її, не викликаючи підозри охранки. Потім в Кременчук переїхали Гутман і І.Віленський - активні учасники Катеринославського "Союзу". Біля чотирьох пудів шрифту дістали в Одесі при сприянні Євсея Єремійовича і Ліни Аркадіївни Коган. І.Віленський виконував обов'язки складача і друкаря. Розповсюджували і відправляли літературу С.Грант і подружжя Бовшеверови. В типографії були віддруковані брошури "Сон під 1-е Травня", "Павуки і Мухи", листівки "До всіх робітників", "1-е Травня" і майже весь наклад другого номера "Южного рабочего". Газета розповсюджувалась в Кременчуці у великій кількості примірників. Однак незабаром жандармам вдалось встановити місце типографії і 13 квітня 1900р. розгромити її. В цей же день відбулися обшуки на квартирах С.Грант і Бившеверових. С.Грант та І.Віденський були заарештовані. Одночасно були заарештовані і деякі члени Катеринославського комітету РСДРП.
  Зі звіту жандармського управління про Кременчуцьку організацію знаходимо відомості про її діяльність і роль в керівництві робітничим рухом: "Російська соціал-демократична робітнича партія існує з 1898р., до 1901р. називалась партією робітничого руху, а в 1901р перейменована в Кременчуцький комітет Російської соціал-демократичної робітничої партії".
  Комітет об'єднував 150 організованих робітникв: Ініціаторами створення комітету РСДРП в Кременчуці 6yв студент Г.Малкін, його сестра - по чоловіку Гуревич Надія Семенівна (лікар), вчитель І.Галецький, акушерки Р.Вайнштейн Х.Біландер, З.Шульман, М.І.Данілов та його дружина Ш.Данілова Я.Жеребчевський, Я.Ю.Драбкін, який потім перейшов в партію есерів.
  ...Боротьба між комітетом і групою (РСДРП і "іскрівці") набувала гостроти і в кінці кінців перемогу отримали іскрівці. Відтак, організація перейшла до масової політичної агітації, яка знаходила палкий відгук серед робітників тютюнових фабрик, лісопильних заводів і залізничних майстерень. Комітет очолив травневу демонстрацію 1901р, в якій взяли участь більше 200 робітників.
  Організація комітету РСДРП, видання листівок, виступи робітників, зростання страйкового руху лякали жандармів. Вони намагалися ліквідувати соціал-демократичну організацію. З 25 вересня 1901р. було заарештовано більше 60-ти чоловік, членів організації, серед яких були і деякі члени комітету. Про це свідчать матеріали "формального дізнання" "Про Кременчуцький комітет РСДРП", розпочатого 25 вересня 1901р. Серед заарештованих були А.Шустин, Я.Жеребчевський, Ш.Ванман, М.Драбкін.
  Надзвичайні заходи місцева влада вжила для попередження демонстрації, яку готували революційні гуртки міста з нагоди річниці відміни кріпосного права. Військам завчасно були роздані бойові патрони, в деяких казармах офіцери роз'яснювали солдатам, як стріляти в натовп. В день 19 лютого в різних кінцях міста були таємно розміщені загони солдатів. "По місту аж до кінця масляної ходили патрулі, головні вулиці були засіяні поліцаями і шпигунами, міст, що з'єднує Кременчук з Крюковим, був оточений солдатами і зв'язок перервано. Населення було вкрай схвильовано, і здавалося, достатньо лише іскри, щоб спалахнуло полум'я... Але комітет вважав завчасним викликати робітників на демонстрацію".
  В типографії Кременчуцького комітету РСДРП накладом більше 500 примірників були відруковані прокламації "До всіх робітників і робітниць Кременчука і Крюкова". В листівках висувались вимоги свободи слова, друку, зборів, гарантії недоторканості особи і скликання народних представників парламенту. Прокламації справили сильне враження на робітників.
  1 Травня 1902р. в Кременчуці була проведена демонстрація в якій взяли участь більше 200 робітників. Вони йшли з червоними прапорами, співали революційні пісні. Посилений наряд поліції не зміг розігнати демонстрантів, що проголошували гасла: "Геть самодержавство!", "Дайте свободу!". Багато учасників демонстрації було заарештовано, серед них І.Кушнір - швець, Г. Найда - бляхар, М.Заславський - робітник. Це була перша політична демонстрація робітників Кременчука.
  Травневе свято відмітили і в вагонних майстернях. В обідню перерву 120 революційно настроєних робітників зібрались у дворі. З промовою перед ними виступив Г.М.Новохатський, який привітав усіх з пролетарським святом та закликав робітників до страйку.
  Але більша частина робітників майстерень не погодились припинити роботу. І все ж, революційні гуртки робітників продовжували діяльність на підприємствах міста. Значний інтерес складає аналіз агентурних джерел про робітничі гуртки Кременчука, зроблений Харківським прокурором.
  "... Неблагодійні в політичному відношенні елементи м.Кременчука займаються пропагандою серед місцевого населення і, головним чином, серед робітників і ремісників, із числа яких організовуються гуртки за ремеслами, наприклад: столярів, чоботарів і т.д. Кожен такий гурток складається із членів, представника і керівника. Організація ця була побудована на засадах, викладених в "Статуті каси". Зі "Статуту" видно, що "каса" має на меті об'єднати всіх робітників одного ремесла або окремих фабрик в один союз для більш успішної боротьби з власниками-гнобителями. Тут же говориться про членські внески, про представників гуртка або цеху, про їх обов'язки: слідкувати заходом агітації серед членів свого гуртка, роздавати їм літературу та ін. Представники вибирають зі свого середовища керівника, якай повинен слідкувати за ходом агітації і веденням справи в усьому цеху. Керівники, складають центр всієї організації міста. Рішення центру передаються через керівника і обов'язкові для членів гуртка. Керівник передає представникам також і літературу для розповсюдження серед членів."
  І далі прокурор робить висновок: "Таким чином, із "Статуту каси" видно, що гуртки або цехи організовувались не виключно для організації страйків і боротьби з господарями на грунті економічних відносин, але головним чином, в цих гуртках переслідувалась мета підготовки свідомих членів для боротьби з урядом під прапором соціал-демократії, як політичної партії."
  25 вересня 1902р. Полтавське губернське жандармське управління приступило до проведення дізнання "Про злочинну організацію робітників в м. Кременчуці.
  ... В 1903р. були заарештовані учасники двох сходок, багато арештів відбулося в різних гуртках, майже всі члени організації потрапили під нагляд поліції. Всього за даними Полтавського жандармського управління, в 1903р. було заарештовано біля 100 чоловік. Під гласний нагляд поліції до Східного Сибіру були вислані керівники організації Б.Живов, Г.Красновський, Г.Землинський. Л.М.Брагінський, М.Я.Амчиславський, І.Д.Брайловський, С.І.Житомирський, М.Хальман, Б.Я.Малобородський і А.Я.Рабінович також були заарештовані і вислані за межі Полтавської губернії.
  Не дивлячись на викликані арештами труднощі - втрату ряду активістів, порушення зв'язків між підпільниками, організація продовжувала працювати і її вплив серед робітників зростав. Це підтверджується подальшим зростанням революційного руху в місті.
  Принагідно зазначимо, що в січні 1905р. в Кременчуці поновив свою діяльність осередок партії соціалістів-революціонерів. До нього увійшли М.Синельников, який прибув з Києва, фельдшерський учень П.Чумаченко, лікарі С.Шарий, М.Морголіс, студентка Є.Лісса, Є.Співаковський, М.Амчіславський. Щоправда, в ніч з 18 на 19 березня 1905р. поліція заарештувала М.Синельникова та П.Чумаченка, вилучивши у них гектограф та 272 революційні прокламації. Однак, вже незабаром у місті почали з'являтися гектографічні листівки з печаткою Кременчуцької групи партії соціалістів-революціонерів. Жандармський ротмістр в донесенні до начальника Полтавського губернського жандармського управління восени 1905р. писав: "Діяльність партії Соціалістів-революціонерів у вигляді демонстрацій, страйків, терористичних актів, за час мого перебування в місті Кременчуці не проявлялась, пропаганда ж словом і розповсюдженням прокламацій революційного змісту виявилась не особливо сильно".
  В місті існувала й соціал-демократична група "Бунду". Її заснували на початку січня 1905р. Р.Слуцький та його наречена Б.Шатраєвська, які прибули до Кременчука з Варшави. "За час недовгого її самостійного існування, - констатував Якобсон, - до неї перейшли робітники євреї з соціал-демократичної партії; в групу "Бунду" приймались лише виключно євреї, ця партія не мала діяльних і досвідчених керівників, випустила разів за два-три гектографовані прокламації і потім припинила своє існування під назвою "Бунду", оскільки з травня місяця діяльність цієї партії нічим не проявилась". Як зазначав Якобсон, "ця партія, не маючи справжніх керівників, приєдналась до партії соціалістів-революціонерів."
  З початком революції активізувалися й сіоністи. В квітні 1905р.вона прибрала назву Партії сіоністів-соціалістів (Поалей-Ціон). Провідну роль в ній, як і раніше, відігравали З.Темкін, І.Баор, М.Тартаковський, Л.Драбкін. Активно працювали в партії також М.Вейц, Л.Фишель, М.Кисельов, Я.Козаков, Ш.Ейгельсон, В.Попов, Л.Галкін.
  ...Жовтневий загальний страйк, який охопив всю країну, був моментом тимчасової рівноваги сил царизму і революції. Вона паралізувала дії уряду і примусила наляканого царя видати 17 жовтня 1905р. маніфест, що проголошував недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, союзів.
  18 жовтня 1905р. на вулицях Кременчука і Крюкова панувало пожвавлення. До 12 години дня народ повалив на Соборну площу. З площі натовп направився до в'язниці. В цей час на вулиці міста при повній бойовій випрвці були виведені з казарми козаки Волзького козачого полку, 272 піхотний полк і сотня кубанських козаків. Біля в'язниці, де демонстранти почали вимагати звільнення своїх товаришів, на них налетіли козаки, Пустивши в хід нагаї і шаблі. З'явились поранені. Розгніваний діями козаків натовп, направився до приміщення Міської думи, а звідти до приміщення Народної аудиторії. Всі, хто зібрався, а їх було біля 10 тисяч, в аудиторію зрозуміло не помістилися. Почався мітинг. Представники великої, середньої та дрібної буржуазії урочисто вітали царський маніфест, як кінцеву перемогу революції. Однак, більшовики закликали продовжувати боротьбу, вимагали вивести із міста козаків. В розпал дискусій, об 11-ій вечора, в аудиторію увірвалися поліцмейстер Іванов і жандармський ротмістр Якобсон в супроводі козаків і почади розправу над безбройними людьми. Бійка продовжувалась недовго. Через декілька хвилин козаки залишили в калюжах крові більше ста порубаних і покалічених людей.
  Ця варварська розправа викликала загальне обурення. 19 жовтня о 3 годині ранку міському голові було відправлено листа такого змісту: "В той час, як проливається кров невинних жертв, які зібралися в народній аудиторії святкувати акт громадянської свободи, оголошений найвеличнішим маніфестом, і полягли від нагайкових ударів, шабель і пострілів козаків, в той час, як народна аудиторія нашого міста перетворена в перев'язочний пункт, ми, обурені жахом заподіяних нелюдських насильств, просимо вас скликати зараз же думу в невідкладному засіданні для розслідування цього жахливого факту і для попередження подібних кривавих подій 1905 року". Під листом першим із 50 підписів стояв підпис міського судді І.Реута. Влада не забарилась з відповіддю на цей протест. Генерал-губернатор прийняв "заходи", звільнив Реута з посади, а потім заарештував його. Так було відмічено в Кременчуці перший день "свободи".
  Про події в місті 18 жовтня 1905р. і в наступні дні докладно розповідалось в кореспонденції, надрукованій 1 листопада того року в легальній більшовицькій газеті "Нове життя". Газета мала в Кременчуці постійного кореспондента, листи і звіти якого не раз з'являлися на її сторінках в листопаді-грудні 1905р.
  Прагнучи упередити вибух загального незадоволення, 19 жовтня чорносотенці, заохочувані поліцією і козаками, почали єврейський погром. Грабували магазини, вбивали єврейську бідноту. Особливо лютували чорносотенці в Крюкові. Розпалюючи національну ворожнечу, царська влада намагалась відвернути народ від революційної боротьби.
  Передові робітники - росіяни, українці, євреї - створювали загони самооборони, брали під охорону квартали, заселені єврейською біднотою. Самооборона діяла дуже активно, не дивлячись на обмаль зброї.
  Але загони самооборони були малочисельні і не могли дати належного опору чорносотенцям. За три дні погрому в Кременчуці було вбито, поранено і покалічено більше 100 чоловік, розгромлено 200 будівель, 60 магазинів і лавок.
  Перелякана революційними виступами робітників Кременчука, влада постійно стягувала сюди військові сили.
  ...Фабриканти і заводчики широко застосовували жіночу і дитячу працю. В ті ж роки жінки і діти на підприємствах Полтавської губернії складали 32% від загальної кількості фабрично-заводських робітників.
  Пояснюючи цю ситуацію, Кременчуцький фабричний інспектор доповідав своєму начальству, що жінки - це "найбільш терплячий і менш вимогливий елемент. Крім того, вони мають меншу заробітну плату". особливо тяжким було становище жінок-робітниць на тютюнових фабриках. В атмосфері, отруєння тютюновим пилом, вони працювали по 14-16 годин на добу, отримуючи від 2 до 8 крб на місяць. Жахливі санітарні умов відсутність охорони праці і медичної допомоги були причиною багаточисленних захворювань і нещасних випадків на підприємствах Кременчука. Більше всього нещасних випадків було на лісопильних заводах міста. Наприклад, в 1910р на заводі лісопромисловця Сандомирського їх число перевищило кількість самих робітників. На заводі Родкіна протягом 1910-1912, щорічно з кожним другим робітником траплялись нещасні випадки.
  Не кращим було становище робітників Крюківських вагонних майстерень. Щоправда, Крюківський районний комітет Всеросійської залізничної спілки Харківсько-Миколаївської залізниці на зібрані кошти намагався придбати необхідну техніку, друкарський верстат, з тим щоб продовжити боротьбу за права робітників. 25 вересня 1907р.були проведені збори зі звітом комітету і його перевибори. Головою комітету обрано Г.Г.Скорбагатька. В склад комітету увійшли І.Ф.Котлов, Г.Іванов та ін.
  Члени комітету готувались вивести з ладу військовий потяг, що призначався для каральної експедиції. Але операцію не вдалося здійснити тому, що в організацію проникнув провокатор слюсар Лемешенко. В ніч на 4 жовтня 1907р. були заарештовані члени Крюківського комітету залізничної спілки В.В.Ісаєв, М.І.Селезньов, П.І.Водяницький, Я.Г.Садовий, О.Т.Дашевська, В.Т.Герасенко, Є.М.Лєвіна, Г.І.Скоробагатько, С.І.Гуревич, В.К.Лахновський, Г.Г.Іванов, І.Р.Шнейдель, М.Д.Тімкіна, С.І.Соколовська, Є.М.Фінклер та ін.
  Довго бився полтавський губернатор над тим, щоб обгрунтувати "злочинний характер діяльності заарештованих членів Крюківського комітету професійних спілок". За його представленням Г.Г.Скоробагатько, І.Ф.Котлов, П.І.Водяницький, О.Т.Дашевська та ін. підлягали до адміністративної висилки на 2 роки в Вологодську губернію.
  Революціонери, які залишились на волі, прагнули створити підпільні групи на окремих підприємствах Кременчука. Агент жандармського відділку повідомляв, що робітники Крюківських вагонних майстерень Іван Котлов, Ольга Дашевська, Павло Водяницький і Григорій Скоробагатько "знову намагаються організувати комітет залізничної спілки, 22 травня 1909р. обговорювали це питання".
  Дійсно, у вихідні дні робітники нерідко збирались у лісі, або на о.Шаломай, де читали політичну літературу і обговорювали нелегкі життєві проблеми. Подібне спрямування мала й робота просвітницької спілки в залізничному клубі, бібліотеки при ньому.
  В роботі клубу брав активну участь А.С.Макаренко, вчитель двохкласного залізничного училища в Крюкові, син робітника Крюківських вагонних майстерень. За його участі читались твори Т.Г.Шевченка, І.Франка, О.М.Горького, ставились вистави. У виставах були задіяні робітники майстерень, учні та інтелегенція Крюкова.
  В залізничній школі, де навчались діти робітників майстерень, "повітря було порівняно чистіше ніж в інших містах; робітники, по-справжньому пролетарська спілка міцно тримали школу в своїх руках і "Союз русского народа" боявся до неї наблизитися", - писав згодом А.С.Макаренко.
  Разом з робітниками майстерень учні проводили дні "білої квітки", під час яких збирали пожертви для допомоги політв'язням і хворим туберкульозом.
  За участь в революційній роботі А.С.Макаренко був переведений на маленьку глуху станцію Долінськ Південної дороги.
  В довідці департаменту поліції про діяльність Всеросійської залізничної спілки і революційних залізничних організацій, датованій 1 липня 1909р, Кременчук і Крюківські вагонні майстерні були відмічені, як серйозний пункт революційної боротьби.
  Не меньш забезпокоєння жандармів викликали й три легальні професійні спілки - професійна спілка взаємодопомоги прикажчиків, професійна спілка робітників і робітниць тютюново-махоркової промисловості. Спілка взаємодопомоги робітників друкарської справи. Зрештою, губернська влада 27 січня 1909р. вказала закрити професійну спілку взаємодопомоги закажчиків, як найбільш революційну. Був значно посилений нагляд за іншими спілками.
  В постанові губернського в справах спілок присутствія про закриття спілки взаємодопомоги прикажчиків М.Кременчука говорилось: "Зазначена спілка в своїй діяльності не обмежилась профспілковими інтересами місцевих прикажчиків, а розширювала його в сторону політики... Деякі члени правління цієї спілки належать до соціал-демократичної робітничої партії, приміщення спілки являє собою конспіративну квартиру для революціонерів".
  Слідом за спілкою прикажчиків згодом згорнули свою діяльність і інші спілки, а в серпні 1909р. жандарми ліквідували кілька соціал-демократичних груп на фабриках і заводах Кременчука. В Полтавське губернське жандармське управління Кременчука регулярно почали надходити повідомлення, в яких наголошувалось: "За минулий місяць місцева організація РСДРП діяльності своєї нічим не виявила. Питань про роботу не підіймалось. Зв'язків з іншими організаціями немає".
  Таким чином,за умов реакції царським органам влади вдалося на певний час збити хвилю виступів робітництва, розгромити їх політичні організації.
  Фактично нічим не проявляли себе й місцеві осередки національних партій - Української соціал-демократичної робітничої партії, Товариства українських поступовців, Бунду. Змушені були піти в глибоке підпілля організації соціалістів-революціонерів, які в роки революції мали значний вплив на селянство.
  ... В донесенні міністру внутрішніх справ "Про український рух і заходи боротьби з ним". Полтавський губернатор Белговут наполягав на негайному звільненні від викладання в усіх школах вчителів-українців. Він рекомендував також виділити спеціальні кошти для фінансування газет в Києві, Харкові, Полтаві і Катеринославі для пропаганди ідей необґрунтованості домагань українського народу до розвитку своєї мови, школи і літератури.
  В зв'язку з цим не можна не відзначати конструктивної лінії в галузі освіти й культури, яку проводили Кременчуцькі повітове земство й міська дума. На їх кошти утримувалися початкові та середні школи, народні будинки. Вони ж підтримували ряд громадських ініціатив, спрямованих на розвиток системи народної освіти. Не без підтримки Думи в 1916р, наприклад, розпочалися заняття в перших трьох класах фундованої А.Ф.Фрейденбергом єврейської чоловічої гімназії. Характерно, що вона відразу стала осередком єврейської національно-просвітної і культурної роботу, яку здійснювали члени таємної учнівької спілки, створеної за участі А. Фрейденберга.
  ... Вирізнявся з поміж інших міських центрів Кременчук і за кількістю населення. Напередодні першої світової війни вона досягла майже 100000 чоловік.
  Не випадково Кременчук приваблював багатьох представників культурної еліти того часу. Так, з концертами у місті побував видатний піаніст Артур Рубінштейн.
  ... В Кременчуці розпочав свій творчий шлях Л.Утьосов. Трапилося це так. В 1911р. у місті зорганізувався театр мініатюр, який швидко завоював популярність у кременчужан. В усякому випадку за повідомленням газети "Приднепровский голос" влітку 1912р. в день бенефісу прем'єрші трупи А.Андерс "були зайняті не лише місця в партері, верхніх і нижніх ложах, але оцінювачі легкого жанру скупчилися біля дверей і навіть в проходах".
  На початку сезону 1912/13 року в Кременчуці було побудовано нове приміщення театру на 650 місць. В трупу, на чолі якої стояв М.Троїцький, і поступив Л.Утьосов. 7 жовтня 1912р, на другий день після відкриття театру, газета повідомила, що в опереті Є.Одрана "Невістка-автомат" ("Іграшка") "непогані були п.Ірський та Утесов"
  В театрі окрім оперет йшли водевілі: Т.Лейського, П.Федорова, А.Чехова, п'єси Г.Квітки-Основ'яненко, А.Аверченка.
  ... Загалом же до Кременчуцької міської думи увійшли представники більше десятка політичних партій і груп. Це були і російська соціал-демократична робітнича партія, і "Бунд", і російська партія соціалістів-революціонерів, і українські соціал-демократи та соціал-революціонери, а також єврейські "Ахдусь" та "Поалей Ціон" та інші. Як зазначали самі гласні, за своїм складом дума була досить демократичною.
  "Майже з відусіль, -писала газета "Известия", орган Кременчуцького Повітового громадського комітету 16 березня 1917р, - надходять повідомлення про визнання населенням нового Тимчасового Уряду в Росії і про готовність населення сприяти його діяльності". Так, мировий суддя з Манжелії повідомляв: "настрій населення відповідно спокійний, всі вважають, що переворот рано чи пізно повинен відбутися. Відношення до Тимчасового уряду дружелюбне".
  29 повноважених від мешканців Омельницької волості на своєму зібрані постановили: "Вітати новий Уряд, приєднатися до роботи Повітового Комітету". З с. Потоки повідомлялось: "Сільські мешканці Потокської волості на зібрані заявили, що вони радіють події в країні, звільнившій весь російський народ... З свого боку головне виконати все, що треба для зміцнення нового порядку".
  13 березня 1917р. відбулися міські збори представників громадських організацій, на яких було створено Міський Громадський Комітет. До складу якого ввійшли: від Міської думи 4 гласних і весь склад Міської управи, 4 члени від єврейської громади, 7 від офіцерів місцевої залоги, 7 представників від солдатів тих же частин, 1 від земських службовців, 2 від службовців станції Кременчук і Крюків та інших громадських об"єднань. Свою згоду приймати участь у роботі Міського комітету дала Рада робітничих і солдатських депутатів.
  Збори обрали Президіум Міського Комітету в складі голови І.К.Реута, товаришів голови Є.І.Лозино-Лозинського, прапорщика Коконовича і д-ра Х.А.Гуревича; казначея д-ра М.І.Васенка і секретарів: М.М.Панібратцева, А.А.Фрейденберга М.І.Глаголєва. Від Ради робітничих і солдатських депутатів на то повноважені представники.
  ... Однією із масових організацій пролетаріату після перемоги Лютневої революції стають профспілки і фабрично-заводські комітети. Активну роль в профрусі тоді відігравали у Кременчуці Шахновський, Бутирін, Драбкін, Лінков, Дратва, Буркат, Шкляр, Дзюба. На великих підприємствах міста (Варшавський артилерійський завод, Крюківські вагонні майстерні, тютюнові фабрики, лісопильні заводи, млини) профспілкові організації були створені в березні-квітні. Спілка тютюнників, зокрема, об'єднувала більше 5000 робітників. За ініціативою робітників електростанції і Варшавського артилерійського заводу була утворена міська рада металістів. Весною 1917р. конституювались також профспілки: загальномедичний, службовців кредитних закладів, робітників громадського управління, кондитерів і пекарів.
  ... Після створення самостійної більшовицької організації і виходу її з об'єднаної РСДРП на початку жовтня група гласних - більшовиків у міський думі виділилась в окрему фракцію, яка складалась з п'яти чоловік (Богуславський, Бутирін, Лапчинський, Ревенко, Смирнов). В оголошеній фракцією декларації відзначалося, що більшовики в своїй думський діяльності будуть керуватися "принципами революційно-пролетарської політики" і будуть підтримувати лише ті заходи, які "відповідатимуть інтересам пролетаріату і революції".
  Підтримавши курс більшовиків-ленінців на збройне повалення Тимчасового уряду і захоплення влади більшовики Кременчука розгорнули активну роботу по формуванню Червоної гвардії. Головним ядром червоногвардійських загонів міста були робітники машинобудівних заводів, махоркових фабрик і вагонних майстерень. На жовтень 1917р. Червона гвардія Кременчука нараховувала біля 600 чоловік. У вільний від роботи час робітники навчались військовій справі.
  Дізнавшись про те, що більшовики озброюють робітників, демократичні сили міста виступили з протестом, цілком справедливо звинуватили більшовиків у підготовці громадянської війни.
  Дійсно, вже в жовтні 1917р. відбулися перші збройні сутички між червоногвардійцями і урядовими військами. Так що Рада робітничих і солдатських депутатів навіть змушена була оголосити у місті військовий стан.
  Міністерство внутрішних справ Тимчасового уряду 22 жовтня зажадало пояснень у полтавського губернського комісара: "За газетними повідомленнями в Кременчуці введено військовий стан. Повідомте за чиєю постановою". Губкомісар в телеграмі Міністерству повідомляв, "що військовий стан у Кременчуці було введено місцевою владою. Колишній начальник гарнізону Умідов звільнений. Начальником гарнізону назначено підполковника Вишемирського, командира загону українських козаків.
  Загін українських козаків, згадуваний в цій телеграмі, був куренем полку ім. Богдана Хмельницького. Ця військова частина, яка підпорядковувалась Центральній Раді, прибула до Кременчука незадовго до спровокованих більшовиками безпорядків. Командир частини відмовив солдатів полку від участі в політичному протистоянні, зокрема у виборах до міської Ради робітничих і солдатських депутатів і спробував навести порядок у місті. Його підтримали місцеві національні партії і групи, які почали створювати збройні загони, заохочуючи в їх ряди молодь із реального і комерційного училищ.
  Однак, більшовики продовжували готуватися до збройного вирішення питання про владу. При чому в жовтні 1917р. в ході виборів до виконкому Кременчуцької Ради робітничих і солдатських депутатів, вони значно зміцнили свої позиції в альтернативному міській Думі органі самоврядування. Так, із 110 голосів робітничої секції Ради більшовики отримали 61 голос і провели в склад виконкому 9 своїх представників (Г.Ф.Лапчинський, В.С.Люксембург, К.І.Карнаухов, С.І.Єрман, Морев, Овсієвич, О.О.Олександров, М.Г.М'якотенко, Лісовський); об'єднані соціал-демократи отримали 35 голосів і 5 місць в виконкомі, українські соціал-демократи - 16 голосів, соціал-революціонери - 3 голоси (їм не вдалося провести до виконкому жодного кандидата). Головою виконкому Рад було обрано Г.Ф.Лапчинського.
  Відтак, при вирішенні своїх тактичних завдань більшовики отримали можливість спиратися на авторитет контрольованої ними ради. Зокрема, було вирішено збільшити кількість загонів Червоної гвардії. Частину зброї для них дали солдати місцевого гарнізону. За рішенням Ради робітничих і солдатських депутатів конфіскували зброю і в збройних крамницях міста.
  ... Про події в Петрограді зробив повідомлення делегат II з'їзду Рад М.Богуславський на засіданні Кременчуцької Ради робітничих і солдатських депутатів. "Рада робітничих і солдатських депутатів заявляє, - зазначалося в резолюції, прийнятій по його доповіді, - що вона усіма засобами, які є у її розпорядженні, буде підтримувати Перший робітничий і селянський уряд Російської Республіки - Раду Народних Комісарів".
  Проти рішень II з'їзду Рад виступила більшість членів міської Думи. Тоді Г.Ф.Лапчинський заявив, що він складає з себе повноваження голови Думи і, як голова Ради робітничих і солдатських депутатів, нового вищого органу державної влади міста, зобов'язує Думу повністю підкорятися усім вказівкам Ради.
  Голова Кременчуцької міської ради Г.Ф.Лапчинський згодом пояснював, що після жовтневих подій у Петрограді його однодумцям довелося різко змінити тактику. "Замість недавньої ще лояльності, - писав він, - що ми таки демонстрували в свій час до Тимчасового уряду (підтримуючи його, хоча й "постільки, поскільки"), і до єдиного фронту всіх "соціалістичних партій", і до демократичних установ (муніципалітету, суду). У виборах до яких ми самі брали участь, ми перейшли на такий тон, який наші противники з обуренням кваліфікувати, як "узурпаторський", і який по суті був проявом справжнього співвідношення сил між нами, за якими стояла рада робітничих і солдатських депутатів, цебто абсолютна більшість всієї міської трудової людності, і нашими противниками, що репрезентували лише буржуазні верстви суспільства, нікчемну розгублену інтелігенцію, та тих із робітників та солдатів, що не усвідомили ще своїх класових завдань у історії".
  Однак, Дума, відбиваючи волю більшості населення міста, продовжувала підтримувати Центральну Раду, вважаючи її після повалення Тимчасового уряду вищим органом влади в Україні. Це ще раз засвідчило обговорення в Думі ІІІ Універсалу Центральної Ради. 12 листопада його текст українською, російською та єврейською мовами зачитав новий голова Кременчуцької міської Думи С.Панасенко. Більшовики запропонували прийняти наступну резолюцію: "Визнаючи, що утворення Української Народної Республіки є результатом перемоги робітничої і селянської революції, - міська Дума вимагає від уряду Української республіки, щоб він негайно вступив у тісний зв'язок з робітничо-селянським урядом Народних Комісарів і негайно проводив у життя всі декрети з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Влада в Україні повинна бути робітничою і селянською, як в центрі Росії".65 Та більшістю голосів (38 - "за", 11 - "проти") гласними Думи була прийнята резолюція, запропонована фракціями партій українських соціал-демократів і есерів, в якій віталось проголошення УНР. Отже, саме з Центральною Радою пов'язувались надії на вирішення найболючіших питань повсякденного життя - про мир, землю, порядок і спокій у країні.
  ... Після оголошення Тимчасовим урядом виборів до Установчих зборів Повітова комісія Кременчуцького повіту своїм рішенням від 20 вересня 1917р. утворила сто дванадцять виборчих дільниць, більшість яких розташовувалась в приміщеннях учбових закладів.
  В список Љ 12 кандидатів в Установчі збори від РСДРН(б) по Полтавському виборчому округу від Кременчука були внесені П.Д.Смирнов, Г.Ф.Лапчинський, В.С.Люксембург, М.С.Богуславський, С.І.Єрман, О.А.Бутирін, А.К.Потапов. По списку Љ 10 об'єднаних організацій РСДРП, "Бунда" і польського "Єднання" були внесені кременчужани: Л.І.Пунхасик, А.М.Яблонський, І.Т.Криворучко.
  ... Місцеві органи влади прагнули ввести аграрний рух та політичні процеси в русло законності і демократії. Однак, ці спроби все більше натикалися на екстремістські дії більшовиків. Вже в листопаді 1917р. керовані ними червоногвардійські загони крюківських вагонних майстерень, заводу Лільпоп, Pay і Левінштейн, тютюнових і махоркових фабрик, роззброїли загони "вільного козацтва", які визнавали розпорядження Центральної Ради.
  Міський загін самооборони та анархісти, підійшовши до приміщення військово-революційного комітету, який керував діями червоногвардійців, висунули вимогу припинити самоуправство. Однак, за наказом ревкому червоногвардійці на чолі з більшовиками Я.Ревенко та І.Кохно обезброїли і розігнали їх.
  ... Таким чином, в кінці 1917р. на Кременчуччині, як і на Полтавщині в цілому, фактично панувало безвладдя: старий апарат державної влади (Дума, так само, як і земство) в умовах існування альтернативних політичних структур - Рад - був паралізований у своїх діях, а нового Центральна Рада створити не встигла.
  Цим скористалися більшовики Росії й України. Прикриваючись створеним у Харкові "урядом Радянської Уркаїни", більшовицька Росія розпочала в кінці 191 7р. відкриту агресію проти України. Радянські загони з Харкова через Полтаву були направлені і на Кременчук.
  На захист міста Центральна Рада направила 9-у українську дивізію. Прагнучи не пропустити її до Кременчука, міський штаб Червоної гвардії вислав їй на зустріч на станцію Знам'янка загін під командуванням Якова Ревенка. Однак, він відступив спочатку до Кременчука, а згодом - до станції Потоки, де по Пслу зайняв оборону. 9 січня 1918р. сюди підійшли радянські частини з Харкова та Полтави, які через два дні вступили до Кременчука. "Кременчук надійно зайнятий. Там організовуються 3-ій Червоний полк і Червона гвардія. Усього до 7 тис," - повідомляв у Катеринослав командувач радянськими частинами В.Антонов-Овсієнко.
  Для нових формувань було виділено 7 тисяч гвинтівок, 10 кулеметів. Незабаром до Полтави виступив 1-й Кременчуцький соціалістичний загін Червоної гвардії.
  Тим часом місто зайняв відданий Центральній Раді "полк волі". Однак, утримати його він не зміг. Вже 25 січня з Олександрівська на Кременчук вирушили 2 ешелони червногвардійців. З Кобеляк до міста просувались загони червного козацтва під командуванням І.Кулика і червногвардійські загони під командуванням Беленковича. Після вісімнадцятигодинного бою вони оволоділи Кременчуком, а згодом і Крюковом.
  Над Кременчуччиною замайорів червоний прапор Радянської влади, за якої край пережив чи не найдраматичніші сторінки своєї історії.
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"