Мучник Анатолий Моисеевич : другие произведения.

"Бабин Яр" - полтавщина

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Методичнi рекомендацiї по вiдзначенню подiї на полтавщинi
  Бабин Яр - мiсцевiсть у Києвi, де пiд час гiтлерiвської окупацiї мiста було здiйснено акцiї масового знищення спочатку євреїв, а згодом комунiстiв, пiдпiльникiв, вiйськовополонених, українських нацiоналiстiв тощо (близько 100 тисяч осiб). Бабин Яр, як i Аушвiц на теренах Польщi та iншi мiсця окупованої Європи, де вiдбувалося тотальне знищення євреїв, вважають символами Голокосту i взагалi людської трагедiї.
  
  
  
  
  
  
  
  БАБИН ЯР: ЯКОЮ Є НАША ПАМ'ЯТЬ?
  
  Методичнi матерiали щодо виконання
  Плану заходiв 70-х роковин трагедiї Бабиного Яру
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Управлiння освiти i науки Полтавської обласної державної адмiнiстрацiї
  Полтавський iнститут економiки i права
  ВНЗ "Вiдкритий мiжнародний унiверситет розвитку людини "Україна"
  Полтавське науково-просвiтницьке товариство
  єврейської iсторiї i культури
  
  Олександр Войтенко
  Президент Всеукраїнської асоцiацiї вчителiв
  iсторiї та суспiльних дисциплiн "Нова Доба"
  (м. Гадяч, Полтавської обл.)
  
  ОБҐРУНТУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТI ЗАНЯТТЯ
  З
  аняття може бути запропоноване учням не тiльки в межах даного спецкурсу, а й пiд час вивчення тем Другої свiтової вiйни в курсi iсторiї України, а також як виховна година до днiв увiчнення пам'ятi жертв Голокосту та Другої свiтової вiйни. Виокремленi для опрацювання фрагменти, а також весь матерiал уроку має сприяти осмисленню учнями проблеми спiввiдношення суспiльної та iндивiдуќальної iсторичної пам'ятi. У цьому заняттi пропонуються уривки з творiв художќньої лiтератури для емоцiйно поглибленого сприйняття iсторичного явища.
  Важливим є продовження формування в учнiв навичок iсторичної емпатiї та власної позицiї щодо тих чи iнших процесiв iсторiї. Розмова про жертви Бабиного Яру та iнших мiсць масового знищення євреїв, ромiв, вiйськовополонених, українќських патрiотiв має розкрити змiст трагедiї, спричиненої нацистською навалою.
  
  Цiлi уроку Розкрити, чому Бабин Яр є символом Голокосту в Українi.
  Поглибити навички iнтерпретацiї художнiх текстiв як додаткових джерел iсторичних знань.
  Сформувати власне ставлення до проблеми збереження суспiльної iсторичної пам"ятi.
  Ключовi слова i поняття Голокост, iсторична пам'ять, вшанування меморiальних мiсць масових трагедiй
  Методичнi прийоми та технiки Робота в групах, дискусiя, аналiз текстiв
  Зв'язок з iншими заняттями посiбника Iсторiя, яка говорить зi мною. "Банальнiсть зла": чому Голокост став можливим? Тоталiтаризм: як зберегти у собi людину? Уроки Голокосту: життя пiсля трагедiї.
  Час 60 хвилин
  
  
  ХIД ЗАНЯТТЯ
  1. [20-25 хв.]
  Загальне обговорення: запитайте учнiв, коли саме i чому вiдзначають Мiжнародний день пам'ятi жертв Голокосту?1
  Повiдомте, що в Українi iснує дата вшанування пам'ятi жертв Голокосту - 29 веќресня. Запитайте, чи учнi знають, що вiдбулося в цей та наступний днi в Києвi?
  Зачитайте iнформацiю2:
  Тiльки 29 i 30 вересня нацисти за допомогою мiсцевої полiцiї вбили в Бабиному Яру 33 771 єврея.
  Розстрiли продовжувалися ще декiлька днiв. Проте й пiсля того, як були знищенi майже всi євреї, якi мешкали в Києвi, Бабин Яр залишався мiсцем масових розстрiлiв, там загинуло багато рокiв i радянських вiйськово-полонених. Серед жертв Бабиного Яру - пiдпiльники, комунiсти, українськi нацiоналiсти, психiчно хворi. Дотепер точно невiдомо, скiльки євреїв було знищено в Бабиному Яру... За пiдрахунками українських iсторикiв, за час окупацiї в Бабиному Яру було знищено близько 150 тисяч осiб2.
  
  Покажiть фрагмент Љ1. Людмила Ткач, яка пережила Голокост [4:17].
  Пiсля перегляду фрагменту зазначте, що сьогоднi в iсторичних архiвах, зокрема, в архiвi фонду, зiбрана значна кiлькiсть свiдчень про трагедiю Баби-ного Яру. Розкажiть учням, що вiдступаючи з Києва в 1943 р., нацисти нама-галися знищити слiди своїх злочинiв i впродовж тривалого часу вiдкопували та спалювали тiла розстрiляних у Бабиному Яру.
  Запитайте учнiв:
  ■ Як Людмила Ткач розказує про те, що сталось у тi днi?
  ■ Як ви думаєте, що для неї особисто може сьогоднi означати Бабин Яр? Розкажiть учням пiслявоєнну iсторiю Бабиного Яру та замовчування цiєї траќгедiї українського єврейства радянськими дiячами (див. матерiали для вчителя).
  Надайте уривок з iнтерв'ю з С. Глузманом3 (роздавальний матерiал 1).
  Запитайте, що для автора є найбiльш неприпустимим стосовно трагедiї Бабиного Яру у радянський час. А. Кузнєцов4 писав, що не знятi "проблеми Бабиних Ярiв". Що, на вашу думку, означають його слова?
  
  
  
  
  
  
  Покажiть фрагмент Љ2 (розмова з Вiталiєм Нахмановичем5) [3:56] та роздайте для опрацювання в групах уривок зi статтi Вiктора Некрасова6
  "Чому це не зроблено...", що була опублiкована в 1959 роцi в "Лiтературнiй газетi" (роздавальний матерiал 2).
  Для роботи у групах поставте запитання:
  ■ Про що йдеться у фрагментi? Кого ви бачили впродовж фрагмента? Чим займаються цi люди? Чи знають вони, де перебувають? Чи повиннi знати? Чому В. Некрасов вважає слово "покояться" стосовно жертв Бабиного Яру - не точним?
  ■ Що поєднує мiркування В. Нахмановича i думки В. Некрасова щодо мiсця трагедiї?
  ■ Яким має бути мiсце вшанування пам'ятi?
  ■ Що має на увазi В. Нахманович, коли говорить "не треба роздiляти покiйникiв"?
  
  2. [15-20 хв.]
  Зачитайте вислiв Євгена Євтушенка:
  Бабин Яр був злочином фашизму. Але наше багаторiчне замовчування чужого--злочину стало злочином власним. Замовчування - це теж вбивство, убивство пам'ятi
  ■ Що поет називає злочином?
  ■ Як запобiгти вбивству пам'ятi?
  Попросiть учнiв у групах прочитати уривки з творiв Є. Євтушенка та Д. Павличка (роздавальний матерiал 3) та обговорити їх:
  ■ У чому Є. Євтушенко вбачає одну з причин трагедiї Бабиного Яру?
  ■ Чому росiйський поет Євген Євтушенко наголошує на своєму неєврейсько-му походженнi?
  ■ Чому український поет Д. Павличко, на вашу думку, пов'язує могили своїх загиблих батька, матерi та брата з Бабиним Яром?
  ■ Що говорить поет про спiльну молитву? Чому спiльну? Яким мiг би бути змiст такої молитви?
  
  3. [5-10 хв.]
  Пiд час 65 рiчницi вшанування пам'ятi жертв Бабиного Яру Президент Укќраїни В. Ющенко назвав трагiчнi подiї "Трагедiєю України з розстрiляним єврейським серцем". Попросiть учнiв пояснити як вони розумiють цi слова.
  Проведiть прикiнцеве обговорення:
  5 Вiталiй Нахманович - iсторик, секретар Громадського комiтету "Бабин Яр", упорядник збiрки документiв та статей: Бабин Яр: Человек, власть, история. - К.: Внешторгиздат, 2004.
  6 Вiктор Некрасов (1911-i987) - росiйський письменник. Народився i мешкав в Києвi. Автор повiстi "В окопах Сталiнграда" (1946), що стала однiєю з перших правдивих книг про Другу свiтову вiйну. З 1974 року вимушено залишив країну, помер у Францiї.
  ■ Що для вас означає поняття "iсторична пам'ять"?
  ■ Як сьогоднi має вшановуватися пам'ять загиблих жертв Голокосту?
  МАТЕРIАЛИ ДЛЯ УЧНЯ
  
  РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРIАЛ 1
  
  БАБИН ЯР - ЧАС БУДУВАТИ?7
  Уривок з iнтерв'ю з Семеном Глузманом
  - Що таке особисто для вас Бабин Яр?
  - По-перше, для мене Бабин Яр - це мiсце, де лежить мiй дiд. Мiй батьќко пройшов усю вiйну до Берлiна. А коли повернувся, дiзнався, що його батько, старий робiтник Абрам Глузман, як i всi євреї, котрi залишились у Києвi, був убитий нiмцями.
  Друге, не менш гiрке, те, що було частиною вже мого життя, - це радянський Бабин Яр. Щорiчнi вересневi спроби громадськостi прийти на це мiсце i сказати те, що годиться говорити в таких мiсцях, i жорсткий опiр цьому радянської влади. Це була безглузда, цинiчна наруга, це було трiумфуюче зло, що не вiдало нi моральних, нi фiзичних обмежень i знаќло, що воно може не соромитися. Люди приходили вшанувати пам'ять жертв фашизму. Чому ж потрiбно було в цi кiлька вересневих днiв бути на боцi нацистiв, а не на боцi жертв? Гадаю, що це просто патологiчний, звiриний антисемiтизм керiвникiв країни.
  - Як ви вважаєте, Бабин Яр - лише єврейська проблема?
  - Нi, звiсно. Бабин Яр - це передусiм проблема тоталiтарної мiфологiї, котра для багатьох громадян Нiмеччини та Радянського Союзу була приќваблива своєю красивою простотою i яка призводила до таких страшних жертв. Для мене це головне.
  
  Для нотаток
  7 Дзеркало тижня. - 2002. - Љ34 (409).
  ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
  РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРIАЛ 2
  
  Фрагмент зi статтi Вiктора Некрасова "Чому це не зроблено" в "Лiтературнiй газетi" (1959)8
  I ось я стою на тому самому мiсцi, де у вереснi сорок першого року по-звiрячому були знищенi тисячi радянських людей, стою над Бабиним Яром. Тиша. Пустота. По той бiк яру будуються якiсь будинки. На днi яру - вода. Звiдки вона?
  По схилу яру, пробираючись крiзь кущi, пiднiмаються старий зi старою Що вони тут роблять? У них тут загинув син. У Києвi немає людини, якої тут, у Бабиному Ярi, не покоївся (нi, тут iнше слово потрiбне) батько чи син, ро-дич, друг, знайомий...
  Зараз в Архiтектурному управлiння мiста Києва менi повiдомили, що Бабин Яр передбачається "залити" (ось звiдки вода!), iншими словами, за-сипати, зрiвняти, а на його мiсцi зробити сад, поставити стадiон...
  Чи можливо це? Кому це могло прийти в голову - засипати яр глибиною у 30 метрiв i на мiсцi великої трагедiї бавитися та грати в футбол?
  Нi, цього допустити не можна!
  Коли людина помирає, її ховають, а на її могилi ставлять пам'ятник. Невќже цiєї данини поваги не заслужили 195 тисяч киян, по-звiрячому розстрiляќних у Бабиному Яру, на Сирцi, в Дарницi, в Кирилiвськiй лiкарнi, на Лук"янiвському цвинтарi?
  
  Для нотаток
  
  ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
  
  8 Цит. за: Лазарев Л. Как неоперабельный осколок. // Лехаим, 2002. - Љ7-123. http://www.lechaim.ru/ АRНIV/ 123/Lаzаrеv.htm
  
  РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРIАЛ 3
  
  
  Евгений Евтушенко9
  
  БАБИЙ ЯР
  [...] Над Бабьим Яром шелест диких трав.
  Деревья смотрят грозно,
  по-судейски.
  Все молча здесь кричит,
  и, шапку сняв,
  я чувствую,
  как медленно седею.
  И сам я,
  как сплошной беззвучный крик,
  над тысячами тысяч погребенных.
  Я-
  каждый здесь расстрелянный старик.
  Я-
  каждый здесь расстрелянный ребенок.
  Ничто во мне
  про это не забудет!
  "Интернационал"
  пусть прогремит,
  когда навеки похоронен будет
  последний на земле антисемит.
  Еврейской крови нет в крови моей.
  Но ненавистен злобой заскорузлой
  я всем антисемитам,
  как еврей,
  и потому -
  я настоящий русский!
  
  1961
  
  
  
  9Євген Евтушенко - росiйський поет, публiцист, з 1991 року живе в США; на текст поезiї "Бабин Яр" написана 13-та симфонiя Дмитра Шостаковича.
  
  
  Дмитро Павличко
  
  
  БАБИН ЯР. РЕКВIЄМ10
  
  V.
  
  Похилений вiтром осiннiм,
  Над Бабиним Яром стою.
  Отця сивобрового бачу,
  I брата, i матiр свою.
  
  Не тут вони тяжко вмирали,
  Не тут вони зморенi сплять.
  Та їхнi молитви й благання
  В деревах десь тут шелестять.
  
  Тут Київ та рiд мiй козацький,
  Тут наша свобода в кровi.
  Над братнiм усопшим народом
  Ми молимось, мертвi й живi.
  
  Я бачу - то маминi сльози
  Блискочуть на хвилях Днiпра,
  Я знаю - моя Україна
  Воскресне на поклик добра!
  
  10Дмитро Павличко - український поет, перекладач, громадсько-полiтичний дiяч.
  
  МАТЕРIАЛИ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ
  
  Бабин Яр: iсторична довiдка11
  Бабин Яр - урочище в Шевченкiвському районi - один iз найбiльших у Києвi ярiв (довжина близько 2,5 км, глибина була близько 50 м), розташова-ний на територiї вiд сучасної вул. Дорогожицької до Куренiвки (вул. Фрунзе). Так iсторично склалося, що Бабин Яр в Українi i свiтi значить набагато бiльќше, нiж топографiчна назва. Вiн є одним iз трагiчних мiсць масового геноќциду часiв Другої свiтової вiйни. Саме ця київська околиця на той час стала символом початку єврейського Голокосту в Європi, мiсцем перших масоќвих розстрiлiв євреїв, хоч хвиля розстрiлiв, якi почалися ще ранiше, докотиќлася до Києва вiд захiдних кордонiв.
  Сама назва "Бабин Яр" з'явилася в XV ст. Перша згадка - 1401 рiк, коли власниця цiєї землi, баба-шинкарка, продала її Домiнiканському монастирю.
  Уздовж мису мiж Бабиним i Реп'яховим Ярами в Кирилiвському гаї по-ступово формувався Кирилiвський православний цвинтар. З iншої його сто-рони в 1892-1894 рр. почав формуватися Лук'янiвський єврейський цвинтар в кiнцi парного боку сучасної вулицi Мельникова.
  На непарному боцi вул. Мельникова теж влаштовується кладовище, де ховали вiйськовослужбовцiв з найближчих таборiв (нинi вiйськове кладовище). На вул. Дорогожицькiй ще з 1878 р. iснувало Лук'янiвське православне кладовище (нинi заповiдник-некрополь).
  Величезну територiю мiж Лук'янiвським кладовищем, Сирцем, верхiв'ями Бабиного Яру i вул. Дегтярiвською 1869 р. було вiдведено пiд лiтнi вiйськовi табори. Тут споруджено легкi житловi будiвлi, дерев'яну церкву, обладќнанi плаци, стрiльбища, навчальне поле.
  За переписом населення 1939 р. у Києвi проживало 846,7 тисячi меш-канцiв, серед яких 25,5% становили євреї. Понад 200 тисяч киян, включаючи чоловiкiв-євреїв, було призвано до лав Червоної Армiї, 325 тисяч - евакуйованi на схiд.
  19 вересня 1941 р., у полудень, у Київ увiйшли вiйська 6-ї нiмецької армiї. Вже у першi днi окупацiї мiста нацисти розпочали розстрiл євреїв.
  26 вересня вiдбулося засiдання, на якому обговорювалися заходи щодо знищення єврейського населення мiста. За привiд використали вибухи й по-жежi в центрi мiста, вiд яких постраждало три кiлометри найкращих вулиць(940 споруд), у тому числi весь Хрещатик.
  11Євстаф"єва Т., Подольський А. Бабин Яр: iсторична довiдка // Форум нацiй. - 2003. -Љ3(10). - Друкується iз скороченнями.
  
  
  
  Цю ситуацiю вiдтворено в докуќментi "Оперативне донесення по СРСР" Љ 97, адресованому в Берлiн начальнику полiцiї й служби безпеки 28 вересня 1941 р.: "...Пожежi вiдбуќвалися в центрi мiста. Постраждали дуже цiннi споруди... Доведено, що провiдна роль у цьому належить євреям. Тут проживає близько 150 000 євреїв. До цiєї хвилини не було можливостi перевiрити цю цифру. Пiд час першої акцiї проведено 1 600 арештiв; вжито заходи для уточќнення кiлькостi єврейського населення в цiлому. Пiдготовлено план лiквiдацiї щонайменше 50 000 євреїв. Нiмецька армiя пiдтримує накрес^-ленi плани i намагається їх якнайшвидше здiйснити".
  Не було б вибухiв i пожеж12, знайшовся б iнший привiд для винищення київських євреїв - їхню долю було вирiшено самою програмою нацистќського "ендльозунга" (остаточного розв'язання). Для втаємничення акцiї айнзацкоманди й зондеркоманди отримували наказ про операцiї з виниќщення "ворогiв райха" в уснiй формi. Цю акцiю доручили зондеркомандi 4-а пiд командуванням штандартенфюрера П. Блобеля, пiдсиленiй 45-м i 303-м полiцiйними батальйонами й загоном української полiцiї пiд командуќванням А. Кабайди. 28 вересня 1941 г. по мiсту було розклеєно оголоќшення трьома мовами - росiйською, українською i нiмецькою - без дати й пiдпису. їх було надруковано у друкарнi 6-ї нiмецької армiї. "Наказується всiм жидам мiста Києва й околиць зiбратися в понедiлок дня 29 вересќня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника - Доктерiвськiй (коло кладовища)". Iснує думка, що день 29 вересня було обрано не випадково, саме на цей день припадало свято Йом Кiпур (Судний день) - згiдно з єврейською традицiєю день посту, покаяння й вiдпущення грiхiв.
  Вранцi 29 вересня тисячi євреїв потяглися в зазначене у наказi мiсце. Цього дня до настання темряви нiмцi встигли розстрiляти тiльки двi третини з тих, хто прийшов, близько 22 тисяч. Iнших приречених загнали на нiч у порожнi гаражi на Дорогожицькiй, а наступного дня, 30 вересня, розќстрiляли. Потiм нiмецькi сапери пiдiрвали схили яру, щоб засипати тiла, i примусили вiйськовополонених зрiвняти дно яру. За два днi 29 i 30 вересня 1941 року було розстрiляно, як повiдомлялось, 33 771 мирних жителiв Києва, переважно євреїв, про що керiвництво зондеркоманди у донесеннi Љ101 вiд 2 жовтня 1941 р. доповiло в Берлiн. Цей жахливий злочин, здiйсќнений вперше у такому масштабi, став своєрiдним символом трагедiї мирќного населення пiд час вiйни.
  12 До яких євреї-партизани могли бути причетнi лише разом iз радянськими партизанами всiх тих нацiональностей, з яких складалися вiдповiднi партизанськi загони. - Прим. ред.
  
  
  Тодi ж, починаючи з 29 вересня, розстрiляли i близько трьох тисяч вiйськоќвополонених i мирних жителiв єврейської нацiональностi, якi, за словами коќлишнього в'язня Л.К. Островського, перебували у спецiальному вiддiлi при таборi на вул. Керосиннiй (нинi - вул. Шолуденко). їх вивозили машинами до Бабиного Яру i там розстрiлювали. Розстрiлювали тих, хто намагався переќховуватись, кого знайшли, кого виказали. Заохочення за виказаного єврея стаќновило 1 кг жирiв i 1 кг борошна. Розстрiляли i 800 пацiєнтiв психоневроќлогiчної лiкарнi iм. Павлова: 14 жовтня 1941 р. - 308 пацiєнтiв-євреїв, 7 сiчня, 27 березня i 17 жовтня 1942 р. - усiх iнших. їхнi тiла поховано в Бабиному Яру.
  Київ став першим мiстом, цiлком "очищеним вiд євреїв". За переписом населення, проведеним Київською мiською управою, на 1 квiтня 1942 р. у мiстi проживало 352 139 осiб, iз них українцiв - 281 611, росiян - 50 263, полякiв - 7874, євреїв - 20. Бабин Яр як мiсце масових страт проiснував день у день рiвно два роки - з 29 вересня 1941 р. до 29 вересня 1943 р. Вiн перетворився на величезну братську могилу, де загинуло понад 100 тисяч осiб: євреї, цигани, моряки Днiпровського загону Пiнської вiйськової флоќтилiї, вiйськовополоненi, партизани, пiдпiльники, гравцi київської футбольќної команди "Динамо", активiсти ОУН, заручники, тобто всi тi, кого вважаќли "ворогом Третього Райху".
  У серпнi 1943 р., коли фронт наближався до Днiпра, окупанти при-ступили до знищення слiдiв масових розстрiлiв у Бабиному Яру. Спецiальќна зондеркоманда 1005 А пiд командуванням того ж штандартенфюрера П. Блобеля (за вироком мiжнародного Нюрнберзького трибуналу воєнќного злочинця П. Блобеля було страчено 1951 р.) розпочала акцiю викопуќвання й спалення трупiв розстрiляних ними людей, це примусили зробити в'язнiв Сирецького концтабору. В'язнi працювали в кайданах, поводилися з ними вкрай жорстоко. Жили в'язнi в землянках, безпосередньо в Бабиќному Яру. Вiдчайдушну спробу втечi зробив вiйськовополонений Федiр Завертанний. Звiльнившись вiд кайданiв, вiн зумiв утекти. За це нiмцi розќстрiляли дванадцять в'язнiв та есесiвця з охорони, який спостерiгав за груќпою, де був утiкач. 28 вересня 1943 р. В'язнi склали останню пiч для спалення тiл, вони розумiли, що споруджують її для себе i вночi здiйснили спробу втечi. Зi 326 в'язнiв живими залишилося лише 15.
  За два роки окупацiї Києва загинуло понад 200 тисяч осiб, з них близько 100 тисяч у Бабиному Яру. У листопадi 1943 р. одразу пiсля визволення, в мiстi нараховувалося близько 180 тисяч жителiв.
  У першi роки пiсля звiльнення Києва Бабин Яр зовнi не змiнювався. Мiс-цевi жителi знаходили тут обгорiлi кiстки, речi, золу. Тодi ж було поставлене питання про увiчнення пам'ятi загиблих.
  13 березня 1945 р. Раднарком i ЦК Компартiї України прийняли поста-нову Љ378 "Про спорудження монументального пам'ятника на територiї Бабиного Яру". Проте, цей план не було реалiзовано.
  У 1950-х роках з'явилася пропозицiя засипати Бабин Яр та побудувати там стадiон i парк з атракцiонами. У вiдповiдь письменник Вiктор Некрасов виступив 1959 р. в "Литературной газете" з закликом не допустити знуќщання над пам'яттю жертв i побудувати пам'ятник загиблим, а не стадiон iз парком. Але територiю почали замивати, що й призвело до нової трагедiї.
  13 березня 1961 р. рiдка пульпа прорвала захисну дамбу, i величезна лавина багнюки рвонула на Куренiвку, руйнуючи все на своєму шляху, було винищено багато будинкiв, депо iм. Красiна, але найстрашнiше -загинули люди.
  У вереснi 1961 р. поет Євген Євтушенко опублiкував у тiй же "Литературной газете" вiрш "Бабий Яр", який починався словами "Над Бабьим Яром памятников нет..."
  I ось чергова вказiвка зверху: оголосити конкурс на проект пам'ятника "Жертвам фашизму в Шевченкiвському районi" до 25-ї рiчницi трагедiї. Розгляд проектiв призначили на вересень 1965 р. з розрахунком, щоб на-ступного року пам'ятник було побудовано. Свої проекти подали бiльше 30 архiтекторiв. Деякi запропонували два, i навiть три проекти. Цiкавими були меморiали, запропонованi київськими архiтекторами Й. Каракiсом i А. Мелецьким. Вражаючим був i проект пам'ятника "Бабин яр: коли руйнуќється свiт", запропонований монументалiстами А. Рибачук i В. Мельниченко. Це був єдиний проект, в назвi якого згадувалося словосполучення "Бабин Яр".
  Про результати конкурсу повiдомлено не було, пам'ятника на мiсцi за-гибелi десяткiв тисяч киян до 25-ї рiчницi трагедiї так i не збудували.
  2 липня 1976 р., до 35-ї рiчницi трагедiї, у верхiв'ях Бабиного Яру бiля вулицi Дорогожицької було вiдкрито пам'ятник iз написом: "Радянським громадянам i вiйськовополоненим солдатам i офiцерам Радянської Армiї, розстрiляним нiмецькими фашистами в Бабиному Яру". Довгий час вiн був єдиним нагадуванням про трагедiю Бабиного Яру.
  29 вересня 1991 р., до 50-рiччя трагiчних подiй, було вiдкрито пам'ятний знак. Вiн являє собою бронзове зображення Менори (архiтектор Ю. Паскевич, iнженер Б. Гiдлер, художники Я. Левич, О. Левич). Тодi ж на пам'ятќнику 1976 р. додатково встановили таблички росiйською мовою та мовою їдиш з написом: "Тут в 1941-1943 роках нiмецько-фашистськими загарбќниками були розстрiлянi бiльше ста тисяч громадян мiста Києва та вiйськовоќполонених". Бiля пам'ятника поставили дерев'яний хрест на вшанування пам'ятi активiстiв ОУН, розстрiляних нацистами.
  Пам'ятнi знаки, що вiдображають рiзнi сторiнки трагедiї Бабиного Яру, встановлено на розi вулиць Дорогожицької та Шамрила - в'язням Сирецького концтабору, на вулицi Грекова, 22-а - київським футболiстам, на територiї Кирилiвської лiкарнi - хворим, розстрiляним у 1941-1942 рр. 2000 р. неподалiк вiд Менори було встановлено хрест iз написом: "На цьќому мiсцi 6 листопада 1941 р. були розстрiлянi священнослужителi архiќмандрит Олександр Вишняков i протоiєрей Павло за заклик до захисту Вiтчизни вiд фашистiв".
  30 вересня 2001 р. на територiї Бабиного Яру встановлено пам'ятний знак дiтям, розстрiляним у Бабиному Яру (скульптор В. Медведєв, архiќтектори Р. Кухаренко i Ю. Мельничук).
  
  З показань колишнього члена зондеркоманди 4а К.Вернера вiд
  28 травня 1964 р. про розстрiли євреїв в Києвi13.
  Тодi вся команда, за винятком караулу, бiля 6 ранку вiдправилися на цi розстрiли. [...]
  Там було зiбрано багато євреїв, i там також було влаштоване мiсце, де євреї повиннi були скласти свiй одяг та речi. В кiлометрi я побачив велиќкий природнiй яр. Це була пiщана мiсцевiсть. Яр був глибиною приблизно 10 метрiв, довжиною бiля 400 метрiв, шириною нагорi бiля 80 метрiв i внизу бiля 10 метрiв.
  Одразу пiсля мого прибуття на мiсце страти я разом з iншими товари-шами повинен був спуститися в цей яр. Це тривало недовго, i скоро до нас по схилам яру привели перших євреїв. Євреї повиннi були лягати лицем до землi бiля стiн яру. У яру знаходилися три групи стрiлкiв, всього бiля 12 стрiлкiв. До цих груп розстрiлу одночасно зверху пiдводилися євреїв. Наступнi євреї повиннi були лягати на трупи ранiше розстрiляних євреїв. Стрiлки стояли за євреями та вбивали їх пострiлами у потилицю. Я досi пам'ятаю, той жах, з яким євреї в перший раз дивилися вниз на трупи у яру. [...] Неможливо собi навiть уявити, яких нервiв коштувало в цих умовах виконувати брудну роботу. Це було жахливо. [...] В той день розстрiли продовжувались приблизно до 17 чи до 18 години. [...] Того вечора знову був виданий шнапс.
  13 Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941-1944 годах / Сост. А.Круглов. - К.: Институт иудаики, 2002. - С. 82.
  
  Для нотаток
  
  ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
  
  
  Рекомендована лiтература для вчителя
  
  Бабий Яр - в сердце: Поэзия // И. Левитас (ред. и сост.). - К.: Головна спецiалiз. ред. лiт. мовами нац. меншин України, 2001.
  Бабий Яр: Книга памяти // И. Левитас (сост.). - К.: Сталь, 2005.
  Бабий Яр: Спасители и спасенные // И. Левитас (авт.-сост.). - К.: Сталь, 2005.
  Бабий Яр: человек, власть, история / Книга 1. Историческая топография. Хронология соќбытий. - К.: Внешторгиздат, 2004.
  Веб-сайт "Бабин яр: пам'ять та безпам'ятство", http:www.babiyar-diskus.narod.ru
  Круглое А.И. СКОЛЬКО евреев было истребќлено в Киеве осенью 1941 г.? // Голокост i сучаснiсть. - 2002. - ЉЉ 2-6.
  Кузнецов А. Бабий Яр. - М.: Захаров И.В., 2005.
  Нахманович В.Р. Буковинський курiнь i масовi розстрiли євреїв Києва восени 1941 р.: реальнiсть та мiф // Український iсторичний журнал. - 2007. - Љ3. - С. 76-96.
  Рыбачук А., Мельниченко В. Когда рушится мир. - К.: Юринформ, 1991.
  Мучник А.М. "Хрустальная ночь - Холокост - Полтавщина - Нюрнберг". - Полтава, 2010.
  
  Додатки
  
  
  Мучник А.М.,
  кандидат полiтичних наук
  
  ДО ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ
  ГЕНОЦИДУ ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ
  
  У мiру того, як фашистська Нiмеччина поширювала своє владарювання у Європi, єврейське населення останньої усе бiльше потрапляло у зашморг, який йому приготував фашизм. Нiде i нiколи за всю свою iсторiю тисячолiтнього iснування цього народу вiн не був такого безпорадним перед нав"язаною йому долею. Суспiльна, культурна та iдеологiчна рiзниця нiвелювалася перед тими гонiннями, та навiть бiльше - смертю, якi були йому приготовленi. Рiзниця мiж тими, хто вiдiйшов вiд єврейства, прийнявши християнство, i тими, хто залишався i далi вiрним традицiї, рiзниця мiж багатими i бiдними, мiж сiонiстськими, бундiвськими, комунiстичними активiстами i тими, хто залишався вiрним синагозi, навiть рiзниця мiж сефардами та ашкеназами не мала жодного значення. Доля єврейських Салонiк така ж, як i доля єврейської Варшави. Iсторiю єврейського народу об"єднують не структурнi елементи єврейських общин, а знищення цього народу, що його здiйснили нацисти у цiлiй Європi, щоправда з певними варiацiями, котрi залежали вiд статусу тiєї чи iншої країни у структурi гiтлерiвської iмперiї та вiд ставлення адмiнiстративних органiв цих країн та цивiльного населення до євреїв.
  Для визначення цього факту єврейської iсторiї застосовувалися i застосовуються кiлька термiнiв, кожен з яких виражає певну точку зору та особливу перспективу аналiзу. Термiн "остаточне вирiшення" (Endlosung), що його до сьогоднiшнього дня використовують iсторики, з"являється у нацистськiй лiтературi з 1939 р. Одна з найперших робiт - книга Джеральда Рейтлiнгера (The Final solution. The Attempt to Exterminate the Jews of Europe, 1939- 1945, London, 1953), запозичує цей термiн для своєї назви. До сьогоднiшнього дня нiмецькi iсторики вiддають йому перевагу перед iншими. При його використаннi робиться акцент на аналiзовi нацистських механiзмiв знищення людини. В свою чергу термiн "геноцид" - це неологiзм, що його ввiв до обiгу юрист Рафаель Лемкiн, фахiвець з мiжнародного права, вперше використавши його в роботi "Axis rule in Occupied Europe", що побачила свiт у Сполучених Штатах Америки 1944 року. Утворений вiд грецького термiна "генос" ("раса") за допомогою суфiкса "цид" (з латинського caedere - "убивати"), вiн позначає заздалегiдь сплановане навмисне винищення цiлої етнiчної групи. Як i "остаточне вирiшення", термiн "геноцид" робить акцент на механiзмах та агентах знищення.
  Самi ж жертви використовують iнше слово, що походить з iдиш - слово "хурбн", що означає "руйнування", як натяк на руйнування першого та другого Єрусалимських храмiв. У той же час з"являється термiн "Шоа" - "Катастрофа" з iвритом. Первiсно його застосовували лише iзраїльтяни, але поступово пройшла його "аклiматизацiя" в усьому свiтi, особливо пiсля виходу на екрани монументального фiльму Клода Ланцмана. "Хурбн" як i "Шоа" - це два термiни, що роблять акцент на жертвах i показують, що, власне, самi євреї знаходяться у центрi iсторичного аналiзу.
  Залишається ще один термiн - "Холокост", що означає "жертва всеспалення". Зауважимо також, що вiн сприймається далеко не всiма. Так, французькi iсторики та iнтелектуали його вiдкидають. Однак цей термiн використовується в Америцi навiть тими, хто виступає за десакралiзацiю геноциду та за включення його до загальної iсторичної свiдомостi, (наприклад, канадцем Мiкаелем Р. Маруом.
  Працi, присвяченi винищенню єврейського населення Європи, складають величезний пласт iсторичної лiтератури на iдиш, iвритом, англiйською, нiмецькою та (меншою мiрою) французькою мовами i жоден з дослiдникiв не претендує на повне володiння питанням. Зауважимо, що лише про Освенцiм нараховується десять тисяч дослiджень, розповiдей та художнiх творiв. Iсторiографiчний матерiал та викликанi ним дискусiї можуть концентруватися навколо двох полюсiв - термiнiв, що їх використовують iсторики. Термiни "остаточне вирiшення" та "геноцид" роблять акцент на аналiзi нацизму; термiни "Холокост" та "Шоа" - на жертвах.
  Суд над головними вiйськовими злочинцями, на совiстi яких злочини у багатьох країнах, вiдбувався у Нюрнберзi з 18 жовтня 1945 р. по 1 жовтня 1946 р. Американцi, як головна рушiйна сила процесу, побудували звинувачення навколо двох статей: "злочинний умисел, або зговiр" та "злочини проти свiту". Вiйськовi злочини, уже детально визначенi мiжнародним правом, i новий злочин проти людства могли бути визнанi з юридичної точки зору лише у зв"язку з двома вищеназваними.
  Отже, з точки зору Нюрнберга вiйна була запрограмована з самого початку народження нацiонал-соцiалiстичної партiї, а разом з вiйною - i план знищення євреїв. Пiд час процесу нiхто навiть не намагався поставити пiд сумнiв цю точку зору. Лише через чверть столiття завдяки нiмецьким iсторикам було розпочато дискусiю з цiєї проблеми. Крiстофер Браунiнг, запозичивши вираз у британського iсторика Тiма Месона, називає цей аналiз "iнтенцiоналiстським". Найбiльш яскраво цей напрям виражений у американської дослiдницi Люсi Давидович. Її робота "The war against the Jews" - ("Вiйна проти євреїв"), перекладена багатьма мовами, звернула увагу на себе широкої читацької аудиторiї. Давидович, яка у 1938 - 1939 рр. проходила стажування при IБО у Вiльно, стверджує, що до iдеї "остаточного вирiшення" А. Гiтлер прийшов уже 1918 р., ще пiд час свого перебування у шпиталi пiсля поразки Нiмеччини у Першiй свiтовiй вiйнi. 1925 р. у другому томi "Майн кампф", який нiколи не було опублiковано, вiн робить детальний виклад свого плану винищення євреїв, а отримавши владу, активно береться до втiлення цього задуму. Iз запереченням такого пояснення геноциду, чиїмось, головним чином Гiтлера, злочинним намiром у 1970-i рр. виступають тi iсторики, якi пiдкреслюють iмпровiзований характер антиєврейських заходiв. На їхню думку, винищення євреїв не було результатом якогось узгодженого заздалегiдь плану, як випливає з обвинувачувального висновку Нюрнберзького процесу, а стало не чим iншим, як реакцiєю на адмiнiстративнi труднощi, викликанi до життя самим режимом. Для цих iсторикiв, яких прозвано "структуралiстами" або "функцiоналiстами", геноцид - це механiчний наслiдок функцiонування нацистського режиму.
  Звичайно, що геноцид євреїв зайняв досить скромне мiсце у матерiалах Нюрнберзького процесу. Жоден свiдок не виступає з цього приводу вiд обвинувачення. I разом з тим цей процес - основна подiя. Перш за все вiн дозволив за досить таки короткий час оприлюднити значну кiлькiсть документiв, що сприяло появi перших iсторичних дослiджень на цю тему, зокрема "Катехiзису ненавистi" (Париж, 1951) Леона Полякова, побудованого майже виключно на нюрнберзьких документах. Вiн вводить поняття злочин проти людства, яке 1964 р. буде об"явлено як таке, що не має термiну давностi. Саме вiд Полякова веде свiй початок iдея яка отримала як багатьох прихильникiв, так i противникiв, про те, що iсторiя геноциду та пам"ять про нього повиннi бути нерозривно пов"язанi з правосуддям.
  Нюрнберзький та iншi процеси, що проходили на територiї країн, окупованих пiд час Другої свiтової вiйни нацистською Нiмеччиною (маються на увазi процеси коменданта Освенцiму Рудольфа Гесса та генерала СС Юргена Штроопа в Польщi, Дiтера Вiслiцiна у Чехословаччинi, Отто Олендорфа, командира групи Айнзацгруппе-Д, засудженого до смертної кари американським вiйськовим судом), виявили персональну вiдповiдальнiсть за масовi убивства, у той час, як незначна кiлькiсть молодих iсторикiв в умовах загальної байдужостi намагалися зрозумiти, як геноцид мiг трапитися. Так працювали Леон Поляков у Францiї та Джеральд Рейтлiнгер в Англiї. Це стосується i американця Рауля Хiлберга, який починаючи з 1948 р. зайнявся вивченням того, як дiяла система винищення. Перший варiант його головної книги "Винищення євреїв Європи" побачив свiт 1961 р. у США англiйською мовою, останнiй - 1988 р. французькою. Ця монументальна праця вiдтворює iсторiю виникнення i механiзм нацистської машини смертi. Принагiдно нагадаємо коротко його висновки.
  Пiсля приходу А. Гiтлера до влади у Нiмеччинi, а пiзнiше i в окупованих нею країнах, етапи переслiдування євреїв загалом були однаковими.
  На першому етапi євреїв виявляли, потiм iзолювали, концентруючи їх у певнiй мiсцевостi, та депортували. Отже, до весни 1941 р. стояло питання не про винищення, а про вигнання євреїв з конфiскацiєю майна, що повинно було зробити територiю рейху juden-rein (очищеною вiд євреїв), або ж jndenfrei (вiльною вiд євреїв). Але таке вирiшення "єврейського питання", що передбачало масову емiграцiю, невдовзi стає неможливим. 1933 р. у Нiмеччинi нараховувалося 520 000 євреїв. 1938 р. їх було вже не бiльше 350 000. Але пiсля аншлюсу Австрiї у березнi 1938 р. кiлькiсть євреїв досягає 540 000. Одночасно пiсля приєднання, чи окупацiї Нiмеччиною країн Європи - Чехословаччини, Польщi, Нiдерландiв Францiй - в орбiту нацистiв постiйно потрапляє нове єврейське населення.
  Саме у Польщi, де проживало 3,3 мiльйони євреїв, нацисти застосовують найбiльш жорсткi форми переслiдування та здiйснюють лiквiдацiю євреїв. У листопадi 1939 р. усiх євреїв, старших 12 рокiв, зобов"язали носити бiлу пов"язку з голубою зiркою Давида. Їх досить швидко сконцентрували у гетто спочатку на територiї рейху, а невдовзi i на приєднаних чи захоплених землях. Уже навеснi 1940 р. розпочинається iзоляцiя в гетто євреїв на територiї окупованої Польщi. У жовтнi 1940 р. створюється варшавське гетто, в березнi 1941 р. - кракiвське, а у квiтнi - люблiнське. Пiсля нападу фашистської Нiмеччини на Радянський Союз настає фаза фiзичного знищення євреїв. Услiд за вiйськами вермахту вглиб окупованої територiї просуваються невеликi пiдроздiли СС та полiцiї, яким доручено вбивати на мiсцi все єврейське населення. Це вiдбувається пiд керiвництвом РСХА - Головного управлiння безпеки рейху. Вперше в iсторiї людства державному апарату доручають органiзацiю масового винищення. З цiєю метою управлiнням було створено чотири спецiальнi команди - Айнзацгруппен - чисельнiстю близько трьох тисяч чоловiк. За час своєї дiяльностi ними було винищено не менше дев"ятисот тисяч євреїв, бiльше тридцяти тисяч з яких було вбито у Бабиному Яру поблизу Києва.
  Полiтика винищення вступає у свою другу фазу восени 1941 р.: на цей раз євреїв звозять у спецiально вiдведенi мiсця, маючи на метi вбивство. 20 сiчня, вже пiсля початку депортацiї, коли газовi автомобiлi запрацювали у Хелмно, що його нiмцi перейменували на Кульмсхоф, Рейнхард Гейдрiх, - глава РСХА та заступних Г. Гiммлера як командуючого СС, збирає на заздалегiдь облаштованiй вiллi у Ванзеє, передмiстi Берлiну, конференцiю, в якiй взяли участь 15 державних секретарiв Нiмеччини. Основним питанням, яке стоїть перед ними i вирiшення якого необхiдно обговорити - це евакуацiя i знищення 11 мiльйонiв євреїв, котрi, за даними статистики проживали на старому континентi, включаючи Англiю та Iспанiю. Увесь захiд характеризується як "таємна справа рейху".
  Конференцiя у Ванзеє виносить на повiстку денну "остаточне вирiшення". Вона схвалює систематичне знищення єврейського народу i пiдкреслює, що це питання знаходиться у компетенцiї Р. Гейдрiха та РСХА - тобто призначає безпосереднiх вiдповiдальних за знищення цiлого народу. "Звичайно, само собою зрозумiло, - стверджує в преамбулi Гейдрiх, - що бiльша частина євреїв помре природною смертю через свiй поганий фiзичний стан. Iз тими ж залишками якi виживуть i якi необхiдно розглядати як найбiльш життєздатну частину народу, необхiдно буде поводитися вiдповiдним чином, оскiльки досвiд iсторiї показує, що будучи звiльненою, ця природна елiта несе у своєму зародку елементи нового єврейського вiдродження".
  Незважаючи на те, що ванзейська конференцiя лише мала ухвалити свої людожерськi намiри, активно ведеться будiвництво центрiв для концентрацiї єврейського населення та його винищення за допомогою газу. "Найбiльш вражаюче в облаштуваннi централiзованих рiзниць, - пише Рауль Хiлберг, - є те, що ця фаза процесу знищення, на вiдмiну вiд попереднiх, не має прецеденту. Нiколи в усiй iсторiї людства не вбивали конвейєрним способом. Одначе вбивство за допомогою газу вже мало прецедент у самiй Нiмеччинi. У 1939 - 1941 рр. таким способом було убито 5000 розумово або фiзично неповноцiнних дiтей i 70 000 психiчно хворих, немiчних та хворих на невилiковнi хвороби дорослих. Цi операцiї з так званої евтаназiї стали спробою концептуального, технiчного i адмiнiстративного "остаточного вирiшення", яке згодом було здiйснено у таборах смертi".
  Пiсля перших убивств у Хелмно, здiйснених за допомогою спецiально облаштованих вантажiвок, такi самi центри облаштовуються i вiдкриваються у Бєлжицi, Собiборi та Треблiнцi. Нарештi, розпочинається перетворення концентрацiйного табору Освенцiм на мiсце, пристосоване для масових убивств. Улiтку 1941 р. Гiммлер викликає до себе коменданта Освенцiму Рудольфа Гесса й iнформує його про наказ Гiтлера розпочати "остаточне вирiшення" i про те що саме Освенцiм обраний мiсцем виконання. Сам концентрацiйний табiр iснував ще з осенi 1940 р. - з того часу, коли Гiммлер наказав спорудити поряд з мiстом Освенцiм, перейменованим на Аушвiц, (оскiльки вiн належав до анексованої рейхом верхньої Сiлезiї), табiр для iнтернованих полякiв. Ще в березнi 1941 р., передбачаючи, що в результатi вторгнення нiмецьких вiйськ на територiю СРСР буде багато вiйськовополонених, Гiммлер приймає рiшення про будiвництво бiля села Бжезiнка, перейменованого на Бiркенау, за три кiлометри вiд першого, - другого табору. Величезнi болотистої землi та наближенiсть мiсця до залiзничного вузла Катовiце дозволили вiдправляти сюди потяги з усiєї Європи. Саме цим пояснювався вибiр Гiммлера. Р. Гесс розпочинає тут будувати новi споруди власного винаходу, головним призначенням яких було знищення людей у нечуваних розмiрах. Це величезнi газовi камери з"єднанi з крематорiями. До того, як їх було введено в експлуатацiю, тобто до травня 1943 р., в"язнiв труїли газом у двох селянських будинках головного табору Освенцiму чи в Бiркенау, що були переобладнанi пiд газовi камери. Євреїв розпочали звозити до Освенцiму з усiєї територiї окупованої Європи. 1942 р. їх вивозять з Нiмеччини, Словакiї, Францiї, Польщi, Бельгiї, Югославiї, Богемiї-Моравiї, Норвегiї. З березня по серпень 1943 р. пiд час жорстокої блискавичної операцiї депортують 50 000 євреїв Салонiк. Наступними восени були євреї Iталiї. А з прибуттям бiльш нiж 430 000 угорських євреїв знищення євреїв набуває нечуваного характеру. Газовi камери та крематорiї працюють удень i вночi. Знищення набуває таких масштабiв, що останнi не встигають спалювати тiла жертв, тому їх спалюють у спецiально виритих для цього ровах.
  Загальний пiдсумок полiтики "остаточного вирiшення", за дослiдженнями Рауля Хiлберга, жахливий: 800000 євреїв загинуло вiд злигоднiв у гетто; 1300000 - стали жертвами масових розстрiлiв на мiсцях (частина була розстрiляна Айнзацгруппен, частина - iншими озброєними вбивцями); три мiльйони були знищенi у таборах смертi. Деякi общини зникли практично повнiстю, особливо у Нiмеччинi, Нiдерландах, Салонiках. Польське єврейство та його культура, що базувалася на iдиш, були лiквiдованi назавжди. Iз 3300000 євреїв, якi проживали на територiї Польщi станом на 1939 р., 1945 р. залишилося лише кiлька десяткiв тисяч.
  Як реагували самi євреї на цю полiтику знищення? Очевидно, що реакцiї були рiзними у рiзних країнах. Становище євреїв Францiї, де вони були значною мiрою iнтегрованi (чи знаходилися у процесi iнтеграцiї) в суспiльство, де не був розвинутий антисемiтизм, було iншим, нiж у Польщi, де євреї були нацiональною меншиною, що жила у ворожому оточеннi. Цi реакцiї залежали також вiд того, що було вiдомо про полiтику нацистiв у ставленнi до єврейського народу. Як справедливо зауважує iзраїльський iсторик Iєгуда Бауер, "якщо до 1941 р. нацисти самi не усвiдомлювали свого проекту винищення євреїв, то важко вимагати вiд жертв, щоб вони зрозумiли це ранiше, нiж кати". Дуже важливе застереження, що його необхiдно мати на увазi, вивчаючи iсторiю євреїв цього перiоду. Додамо також, що у цiй нацистськiй полiтицi були свої нюанси. Якщо розправа з єврейським населенням Польщi була швидкою i безжалiсною, то на iнших окупованих територiях до неї могли вноситися певнi корективи, викликанi стратегiчними мiркуваннями. Так було, наприклад, в Угорщинi до березня 1944 р. i меншою мiрою - у Францiї.
  
  Кальян С. Є.
  доктор полiтичних наук
  (Полтава)
  
  "БАБИН ЯР" НА ПОЛТАВЩИНI
  
  З часiв Великої Вiтчизняної вiйни минуло бiльше пiвстолiття.
  Полiтика фашизму спричинила великi втрат єврейського народу. Бiльше 60% єврейського населення Європи було знищено у крематорiях, концтаборах, душегубках, розстрiляно та по-звiрячому вбито в багаточисленних гетто.
  Геноцид єврейського населення i наступна катастрофа євреїв України не були випадковим явищем i своїм корiнням сягають початку приходу нацистiв до влади. Уже в 1933 роцi, пiсля пiдпалу рейхстагу, були арештованi сотнi лiбералiв, серед яких була маса євреїв.
  11 квiтня 1933 року з"явився декрет, що визначав статус неарiйця, в якому окремо проголошувалось, що "неарiйцем є всякий, хто не походить вiд арiйця, особливо єврея, неарiйське походження родичiв робить їхнiх нащадкiв неарiйцями, особливо якщо хто-небудь iз них сповiдував iудаїзм". 15 вересня 1935 року в Нюренберзi, на щорiчному зборищi нацистiв, були прийнятi антиєврейськi закони "Про захист нiмецької кровi i честi", "Про громадян рейху". Цими законами євреям заборонялось вступати в шлюб з неарiйцями, наймати нiмецьку прислугу.
  В листопадi цього ж року вийшов спецiальний додаток до "Закону про громадян рейху", за яким євреям вважався кожен, хто мав три чвертi єврейської кровi або двi чвертi, якщо вiн сповiдував iудаїзм або перебував у шлюбi з євреєм або єврейкою".
  Всi цi закони повернули євреїв Нiмеччини в середньовiччя, вони були вiддiленi вiд нiмцiв i позбавленi громадянських прав. Дiтям євреїв заборонили навчатися в нiмецьких освiтнiх закладах.
  На пiдвалинах "нюренберзьких" законiв поступово зводилася щоразу бiльша суперструктура правил, що обмежували дiяльнiсть євреїв.
  На осiнь 1938 року вже була пiдiрвана єврейська економiчна могутнiсть. Понад 200 тис. євреїв утекли з Нiмеччини. 3 листопада 1938 року єврей Гешель Гриншпин убив у Парижi нацистського дипломата. Це дало Гiтлеровi привiд перейти до наступної стадiї, використовуючи свою двояку технологiю. Того самого вечора Геббельс оголосив на зустрiчi нацистських ватажкiв у Мюнхенi, що вже розпочалися заворушення на вiдплату євреям.
  Окупацiя Польщi 1938 року ознаменувала новий етап у становленнi нацистiв до євреїв. Тисячi з них (польських євреїв -прим. автора) загинули пiд час нальотiв на польськi мiста, тисячi були знищенi ейнзацгрупами СС - спецiальними загонами, сформованими перед вторгненням в Польщу з метою лiквiдацiї противникiв режиму i євреїв. Саме тут, в Польщi. Нiмцi домоглись вести перепис єврейського населення i обрання Рад єврейських старшин, якi пiзнiше отримали назву юденрат.
  Саме на голови польських євреїв посипались жорстокi i бездумнi накази. Євреї повиннi були на спинi i грудях носити жовту зiрку, їм заборонялось їздити в громадському транспортi, ходити по тротуару, вiдвiдувати театр, кiно, ресторани.
  Вторгнення фашистiв в СРСР в червнi 1941 року ознаменувало собою етап нацистської полiтики по вiдношенню до євреїв - так зване "остаточне вирiшення єврейського питання".
  План винищення єврейського народу був затверджений пiд час пiдготовки до вторгнення в Радянський Союз. Спочатку до смертi були засудженi євреї СРСР, а вже потiм всi євреї Європи. Гiтлер вважав, що в Радянському Союзi заправляють євреї, якi перетворили цю мiцну державу в iнструмент досягнення євреями свiтового панування. На його думку, знищення Радянського Союзу i радянських євреїв врятувало б свiт вiд загрози закрiпачення бiльшовиками.
  Пiд час пiдготовки нападу на СРСР в березнi 1941 року вище командування гiтлеровської армiї видало директиву про особливi умови ведення вiйни на схiдному фронтi. Ця директива передбачала, що Положення мiжнародних конвенцiй не будуть дотриманi як стосовно до вiйськовополонених, так i стосовно до громадянського населення.
  Для досягнення своїх злочинних цiлей в Нiмеччинi було створено чотири ейнзацгрупи, кожна з них складалася з 500-900 солдат. Ейнзацгрупа була розбита на оперативнi загони - ейнзацкоманди. На Українi дiяли групи "С" i "Д". З просуванням нiмецьких армiй на схiд ейнзацгрупи стали до "роботи".
  Вбивство євреїв вiдбувалось за одним i тим же сценарiєм. Вiдразу пiсля захоплення якогось населеного пункту нiмцi реєстрували всiх євреїв i зобов"язували їх носити жовту зiрку. Видавався наказ про юденрат. Всi цiннi речi зобов"язували здавати. Чоловiкiв, жiнок, дiтей вели до заздалегiдь виритих могил або протитанкових ровiв; там їм наказували роздягатись, розстрiлювали i трупи складали в рiв. Уже через декiлька тижнiв пiсля початку вiйни нацисти почали iнтенсивну пiдготовку до масового винищення євреїв Європи. 31 червня 1941 року Герiнг направив Гейдрiху наказ: " Я покладаю на Вас вiдповiдальнiсть за здiйснення всiх необхiдних приготувань для загального вирiшення єврейського питання у сферi нiмецької присутнустi в Європi.
  На всiй окупованiй територiї у знищеннi євреїв з оперативними групами i iншими з"єднаннями СС спiвробiтничали багаточисленнi їх прибiчники iз корiнного населення.
  Iз мiсцевих жителiв Полтавської областi комплектували мiсцеву українську полiцiю, яка добровiльно спiвробiтничала в лавах оперативних груп СС (ейнзацгруп).
  Нiмецька армiя i вiйськова адмiнiстрацiя на захоплених територiях вели антиєврейську полiтику згiдно наказiв Головного командування армiї i надавали практичну допомогу опергрупам СС в їхнiх дiях, в тому числi i проти євреїв. Архiвнi данi свiдчать про участь 92-го полку i 45-го в розстрiлах євреїв в Кобеляках, Лубнах i Хоролi. В кожному захопленому мiстi чи мiстечку вiйськовi властi у першi ж днi окупацiї видавали накази, що зобов"язували євреїв реєструватись i носити жовту нашивку для того, щоб вони вiдрiзнялись вiд iншого населення. Саме вiйськовi властi створювали юденпрати (єврейськi ради), якi керували єврейськими общинами. За виконання нiмецьких наказiв члени юденпратiв вiдповiдали власною головою. Вiйськовi властi видавали накази про обов"язковi примусовi роботи для євреїв, вони використовували євреїв, а потiм їх знищували самi чи разом з ейнзацгрупами.
  Катастрофа євреїв України лише починає вивчатись нинi як самостiйне iсторичне явище в контекстi iсторiї України.
  Головним завданням нацистських планiв завоювання свiтового панування, важливою складовою iдеологiї фашистiв був антисемiтизм, котрий ставив за мету знищити євреїв у всьому свiтi. На Українi, як i в iнших країнах Схiдної Європи геноцид стосовно єврейського населення прийняв вiдкриту i гранично жорстоку форму. Саме фашисти дiяли вiдверто грубо, не беручи до уваги економiчну вигоду вiд використання висококвалiфiкованої робочої сили iз числа єврейського населення в умовах гострої нестачi робiтникiв.
  Сьогоднi в Українi триває процес становлення концепцiї iсторичного розвитку України, i на цьому шляху, безумовно, зустрiчаються рiзнi точки зору. Головне те, що концепцiя iсторiї України - це концепцiя еволюцiї українського народу. В українськiй iсторичнiй науцi немає закритих тем для вивчення та дослiдження, не iснує iдеологiчних догм, вiдсутня "лiнiя партiї", вiд якої не могли вiдхилитися iсторики.
  Нарештi iсторик-дослiдник в незалежнiй Українi отримав реальну можливiсть викладати свою точку зору на ту чи iншу проблему нацистського геноциду щодо українського єврейства. Одним з перших матерiалiв, присвячених iсторiї Голокосту була стаття професора М.Коваля "Нацистський геноцид щодо євреїв та українського населення".
  Багато зробив доктор О.Круглов, який здiйснив титанiчну роботу по дослiдженню геноциду проти євреїв майже в усiх регiонах України i видав збiрку "Еврейский геноцид на Украине в период оккупации в немецкой документалистике 1941-1944 гг." та енциклопедiю Голокосту. Побачили свiт монографiї Ф.Левiтаса "Євреї України в роки другої свiтової вiйни" та С.Єлiсаветського "Євреї в антифашистському русi i Українi".
  Одночасно з передовими частинами нiмецької армiї вглиб України просувались оперативнi групи СС (ейнзацгрупи).
  Спiльно з оперативними групами i iншими з"єднаннями СС, як уже згадувалось, проводили "етнiчнi чистки" багаточисленнi прибiчники iз корiнного населення. Ким же були мiсцевi пiдручнi нацистiв? Це перш за все антисемiти, агресивнi нацiоналiсти i зрадники, в їхнє коло потрапляли негiдники суспiльства i просто мародери, чиєю метою був грабiж єврейського майна, захоплення єврейських квартир. Зараз у нашому розпорядженнi численнi свiдчення очевидцiв про те, як в першi днi окупацiї погромники вбивали євреїв i грабували їхнє майно. Доречно згадати, що ставлення до єврейського населення формував ще царський уряд, який заохочував створення чорносотенних органiзацiй i вмiло використовував темнi забобони росiян i українцiв проти євреїв. Чорносотенцi вважали всiх "iнородцiв" ворогами Росiї. Першими в реєстрi ворогiв iмперiї стояли євреї. Пiсля євреїв ворогами Росiї оголошувались українцi, а потiм - поляки.
  Загострюючи увагу на наступних обставинах великодержавна шовiнiстична пропаганда сприяла успiшному впитуванню антисемiтизму росiйським, українським, русифiкованим населенням губернiй, бiльшiсть iз якого проживало в так званiй "межi єврейської осiдлостi". Як показують подiї окупацiйного перiоду, значна кiлькiсть мiського населення не проймалась дружнiми почуттями до євреїв. Уже в перший день вiйни в декларацiї Адольфа Гiтлера, зачитаної Геббельсом 22 червня, вказувалось, що вiйна проти СРСР - iдеологiчна. Її мета - не окупацiя якоїсь територiї СРСР, не пiдкорення народiв цiєї країни, а знищення жидобiльшовистської влади в СРСР. Типовим було i звернення до нiмецького народу. В той самий день було i iнше звернення - до радянського народу, воно передавалось по радiо i було розкидано у виглядi листiвок. В ньому говорилось, що населення СРСР перетворено на рабiв крiпосницьких єврейських комiсарiв, що патрiоти Росiї були розстрiлянi безжально саме єврейською владою. У зверненнi також говорилось, що народу не потрiбна ця проклята влада, що треба послати до дiдька євреїв i комунiстiв, що мир в Європi i Росiї буде тодi, коли буде зрубана голова єврейського Комiнтерну.
  В перiод мiж Жовтневою революцiєю i початком другої свiтової вiйни в життi радянських євреїв вiдбулись великi змiни. Революцiя дала євреям новi права, але в якостi нацiї вони опинились у важкому становищi, Згiдно з комунiстичною iдеологiєю Сталiна євреї не вiдповiдали критерiям, яким повинен вiдповiдати народ. За визначенням "вождя народiв" нацiя - це iсторична спiльнiсть людей зi спiльною культурою, мовою, територiєю i економiкою, а у євреїв не було такого загального базису, вони повиннi були, за канонами комунiстичної iдеологiї, змiшатись з народами, серед яких жили. Уже на початку 20-х рокiв були лiквiдованi всi незалежнi громадськi iнституцiї радянських євреїв, як-от: общини, сiонiстськi i iншi партiї. Радянська влада, яка спричинила лiквiдацiю старої господарської системи позбавила широкi верстви єврейського населення джерел доходiв i зруйнувала їхню економiчну базу. Антисемiтизм, дуже розповсюджений до революцiї, не зник в новому радянському суспiльствi, вiн занадто врiс у свiдомiсть простого народу. Розселення євреїв по всiй країнi i їхня помiтна участь в роботi державного апарату викликали новi спалахи антисемiтизму. Радянськi властi боролись з антисемiтизмом, який був заборонений, i це призвело до зниження його хвилi по країнi. Сам Сталiн був прихованим антисемiтом. Тому серед репресованих в довоєнний перiод була велика кiлькiсть євреїв.
  В усiх країнах Європи до окупацiї iснували єврейськi органiзацiї, общини, полiтичнi партiї, було єврейське керiвництво i iснувало саме єврейське життя. В СРСР нiякого єврейського життя на момент приходу Гiтлера не було, воно було задушене ще в 20-тi роки.
  Коли ж радянськi євреї опинились пiд окупацiєю, то виявилось, що у них взагалi немає тих органiзацiй i традицiйного єврейського керiвництва, якi могли б надати хоч яку-небудь допомогу. Не було того керiвництва, навколо якого могли б згуртуватися євреї. В цю тяжку для них годину євреї залишились абсолютно самотнiми, сам на сам з нацистською машиною знищення. Це було помiтно при створеннi юденпратiв, куди ввiйшли колишнi лiдери, що мали авторитет серед євреїв на радянськiй землi, де були створенi юденпрати, в їхнiй склад ввiйшли випадковi люди, якi не мали нiякого значення i нiякого авторитету.
  Наступна особливiсть Голокосту стосується демографiчного складу євреїв на окупованiй територiї СРСР, особливо в кордонах 1939 року, коли почалась друга свiтова вiйна. Чоловiки мобiлiзацiйного вiку практично всi були призванi в армiю. Пiд окупацiєю перш за все опинились жiнки, дiти, старi i хворi, а це безпосередньо вплинуло на протистояння геноциду. Свiдчення узагальнюючого характеру i аналiтичнi довiдки вiйськових комiсiй, якi займались розслiдуванням Голокосту, надходили в Полiтичне управлiння Радянської Армiї, там готували пропагандистськi матерiали, в яких проблеми злодiянь фашистiв знаходили своє вiдображення. Крiм того, наявна iнформацiя про те, що в декiлькох випадках вiйськова контррозвiдка (смерш) брала участь у розслiдуваннi деяких злодiянь проти єврейського населення, i це вiдбувалось зокрема в Полтавськiй областi.
  Як же зустрiчало мiсцеве населення нiмцiв?! Не секрет, що переслiдуваний за радянської влади народ України чекав на нiмцiв, пов"язуючи з ним свої надiї на свободу. Але з початком репресiй населення вiдвернулося вiд них i розпочало боротьбу.
  Фiзичне знищення єврейського народу супроводжувалось варварським ставленням до пам"яток культури, якi мали вiдношення до єврейського народу.
  В українського народу, що багато рокiв жив поруч з євреями, завжди було реальне уявлення про скрутне становище євреїв, розумiння їхнього прагнення до знань, освiти, однак це викликало роздратування у тих, для яких поняття "єврей" i "iнтелiгент" були iдентичнi i однаково ненависнi.
  Особливе мiсце у пекельнiй машинi Голокосту вiдводилось окупацiйнiй пресi, яка прямими закликами до дiї (аж до адрес, куди необхiдно було повiдомити про схованки євреїв) намагалась залучити населення до "спiвпрацi", були також укази, повiдомлення про покарання тих, хто переховує євреїв, друкувались списки євреїв, яких розшукували нацистськi властi.
  Перше текстуальне знайомство з перiодичним друком того часу на окупацiйних територiях дозволяє зробити висновок про їхнiй величезний iнформацiйний потенцiал з теми Голокосту. Вражає число i регулярнiсть публiкацiй про євреїв як головних ворогiв нацистiв. Основним завданням нацистської пропаганди була боротьба проти комунiстичної iдеологiї, носiями якої оголошувались євреї.
  Вплив окупацiйної преси на населення, яке звикло в радянський перiод довiряти друкованому слову, без сумнiву, дуже великий. Щоправда друкували в Полтавi статтi, що мали антируську спрямованiсть. Та всi газети пропагували одну загальну тезу: "Нiмеччина воює тiльки проти євреїв".
  Iнколи пропаганда мала дещо завуальовану форму, звучала конкретна теза про те, що євреїв, потрiбно знищувати. На сторiнках перiодичної преси ми не зустрiчаємо даних про те, як мiсцеве населення брало участь в акцiях знищення євреїв, та журналiсти не приховували Голокост вiд своїх читачiв. Одна з головних "заслуг", якщо можна так висловитись, окупацiйної преси не в тому, що читачi цих видань поповнювали ряди нелюдiв, котрi вбивали, але те, що в криваву хвилину перед багатьма євреями раптом закрились дверi їхнiх сусiдiв, було наслiдком цих публiкацiй. Бiльшiсть авторiв спогадiв воєнного перiоду говорили про вражаючi факти, коли колишнi шкiльнi друзi, сусiди, спiвробiтники раптом почали вiдмовляти їм у будь-якiй допомозi, хоч потрiбно було переночувати всього одну нiч, отримати кусень хлiба i т.п. Адже в той самий перiод допомагали вiйськовополоненим, що втекли, а покарання було за це таке ж, як i за переховування євреїв. Але просто "правда" про євреїв спрацьовувала. Таким чином, це один iз урокiв Голокосту.
  Необхiдно вiдзначити ще один аспект. Газети, що видавалися на окупованiй територiї Полтавської областi створювали рiзноманiтнi мiфи. Наприклад, про звiрства єврейських лiкарiв, якi допомагають НКВС. Це одна iз тем, що проходить через усю окупацiйну пресу. Пiзнiше, уже на початку п"ятдесятих рокiв, ця тема з"явиться знову. Чи випадково це? Напевне, що газета була предметом прискiпливого аналiзу радянських чекiстiв, коли проводились судовi процеси над "ворогами народу", в тому числi i над редакторами i журналiстами цих газет.
  Вiд середини 1941 року до грудня 1941 року випускається центральна українська газета "Українське слово". Потiм, пiсля арешту i розстрiлу нiмцями спiвробiтникiв редакцiї - "Новое Украинское слово".
  З перших номерiв "Украинское слово" розгортає досконало, всебiчно пiдготовлену антисемiтську пропаганду, яка планомiрно, iз номера в номер ошукує рiзнi верстви населення. Уже в листопадi 1941 року в однiй iз статей цiєї газети вказувалось, що головними ворогами є жиди i закликалось до активної боротьби з ними. В результатi проведеної дослiдницької роботи стали вiдомi iмена фашистiв-винуватцiв знищення єврейського населення в рiзний час окупацiї: комендант Булiнгер - знищено 450 чол., Отто Гейдель, гебiтскомiсар Золотоношi, Франц Буденець, комендант с. Глобине, Альфред Браверт, начальник жандармерiї с. Селещина - розстрiляно 1500 вiйськовополонених, 150 євреїв, Дiтрiх Генрiх, комендант с. Решетилiвка - розстрiляно 300 чоловiк, Отто Гот, комендант польової комендатури м. Кобеляки, Глейзер, обер лейтенант, шеф СД.
  До нас дiйшли лише деякi iмена розстрiляних в Лубнах людей єврейської нацiональностi - Зете iз Харкова, Бадеров iз Києва, М. Гольдберг iз Днiпропетровська, М. Лобович iз Херсона, Л. Давiдена iз Києва. Всi вони науковi спiвробiтники, лiкарi i професори, серед них спiвробiтник Академiї наук Капельгородський, вiдомий український пiанiст В. Давидов, воєнлiкар I. Златiн, професор Альтшулер, iз Мiнська брати Патрикiєви.
  15 листопада 1941 року в Миргородi, на базарнiй площi, гiтлерiвцi зiбрали єврейське населення i погнали його за мiсто по центральнiй вулицi на розстрiл. Тих, хто вiдставав, солдати били прикладами i нагайками. За мiстом, у протитанкових канавах, люди були розстрiлянi. Загинуло 500 мирних жителiв Миргорода.
  Про розстрiли в Лубнах в актах обласної надзвичайної комiсiї по встановленню i розслiдуванню злодiянь нiмецько-фашистських загарбникiв фiгурують комендант мiста Рондорф, гебитскомiсар Вольроф, шеф СД Глейзер, якi знищили 3100 чоловiк в урочищi Рибки села Засулля пiд Лубнами. Серед загиблих була велика кiлькiсть громадян єврейської нацiональностi.
  В Гадячi, на пiвнiчнiй окраїнi, бiля птахокомбiнату, в урочищi Гончарний Яр, уже першого року окупацiї гiтлерiвцi розстрiляли осiб єврейської нацiональностi, а разом з ними також розстрiлювали пiсля катувань партизанiв i пiдпiльникiв iз навколишнiх сiл. Всього у Гончарному Яру було розстрiляно 252 чоловiки.
  В Кобеляках 21 i 27.01.1942 року розстрiляли 101 єврея. Страшне злодiйство здiйснили лiкарi Смiрнов i Худут: вони отруїли 25 дiтей шляхом введення морфiю. Учасниками цього злочину були начальник гестапо - доктор Циглер, комендант - доктор Гот i їхнi українськi поплiчники: шеф-бургомiстр району Тарнавський П., його замiсник Бобух П., секретар районного районного управлiння Горбань А., за актами про звiрства в м. Хоролi в перiод з 13.09.1943 року по 18.09.1943 року встановлено, що в жовтнi 1941 року в районi цегельного заводу i елеватора загинули десятки тисяч чоловiк. За наказом коменданта Бренка на базарну площу з"явилося все єврейське населення мiста з цiнними i теплими речами, продуктами споживання на два днi, нiби для вiдправки на роботи в Лубни. Коли там зiбралось 460 чоловiк, їх пiд конвоєм повели по Лубенському шосе i при пiдходi до Яру, за межею мiста, наказом завернули з дороги. Багато з них зрозумiли, що їх чекає, i кинулись тiкати, iншi стали молити про пощаду. Тодi була вiддана команда i iз засади пролунали кулеметнi черги. Дiтей вiдвели вбiк i отруїли газами.
  В Золотоношi за наказом начальника гестапо 22 листопада 1941 року на 9 годину все єврейське населення було зiбрано для евакуацiї в м. Кременчук. Всi квартири були обшуканi для того, щоб жоден єврей не залишився в Золотоношi. У зiгнаних людей вiдiбрали всi цiнностi, речi, грошi, вирвали iз рук матерiв грудних малюкiв i на очах у них кидали в ями, нацьковували собак, збиваючи людей прикладами та дубинками. В примiщення Бурякопункту було заведено бiльше 300 чоловiк, а потiм карателi їх виводили по 10 чоловiк, ставили бiля воронок вiд авiабомб i розстрiлювали. Коли воронки переповнювалися трупами, - нiмцi кидали їх в колодязi.
  Безмовними свiдченнями приречених людей залишились на стiнах "Бурякопнкту" надписи. Iз них стали вiдомi iмена деяких загиблих: Е. Шерман, М. Глазман, Г. Фiшель, М. Гоїльг, Д. Герман, I. Нодельман i багато iнших. Цi скорботнi заклики полеглих змушують живих розкрити iмена всiх євреїв, що спочили у братських могилах Полтавщини.
  Таким чином, радянська iсторiографiя, присвячена другiй свiтовiй вiйнi, до цього часу не придiляла серйозної уваги цiй темi, а в окремих випадках взагалi замовчувала нацистськi акцiї по знищенню євреїв. В радянських джерелах описуються як загальне винищення "радянських громадян", без згадки про їхню нацiональну приналежнiсть. В багатьох виданнях про злодiйства фашистiв розповiдали як про знищення росiян, українцiв, бiлорусiв, узбекiв, євреїв i iнших нацiональностей, тим самим повнiстю нiвелюючи унiкальнiсть єврейської трагедiї.
  До цього часу опублiковано дуже мало матерiалiв, присвячених долям радянського єврейства Полтавщини, тому уже українськiй iсторiографiї i належить висвiтлити цю проблему шляхом довгої i копiткої роботи.
  До масового знищення євреїв Гiтлер та його оточення приступили вiдразу пiсля початку вiйни з СРСР. Першi "успiхи" в цьому напрямку запаморочили їм голови. На повний хiд iшло знищення євреїв на Українi, зокрема на Полтавщинi. Слiд вiдзначити, що нацисти не тiльки сповiдували у своїй iдеологiї крайнiй антисемiтизм, але й ототожнювали єврейство з комунiзмом. У структурi Головного Управлiння iмперської безпеки була створена спецiальна секцiя iз єврейських справ, яку очолив Адольф Ейхман. У травнi 1941 року рейхсмiнiстр схiдних територiй Розенберг видав директиву про створення на територiї України гетто.
  Євреї Полтавщини роздiлили долю європейського єврейства: вони були в бiльшостi знищенi на першому етапi фашистської програми i не дожили до виселення в табори смертi. Їх знищила та сама зондеркоманда айнзацгрупи "С", яка розстрiляла київських євреїв у Бабиному Яру.
  Комiсiя iз розслiдування злочинiв фашистiв установила, що в 45 районах Полтавської областi протягом 1941-1943 рр. розстрiляно 221895 чоловiк, вивезено в Нiмеччину 156639 чоловiк. У Полтавi убито 18200 євреїв (6, с. 44).
  На момент окупацiї Полтави населення складало 152 тис. чоловiк, iз них єврейського населення - 18 тис. Знищено фашистами близько 10 тис. євреїв - майже 50% убитих полтавцiв.
  У документах комiсiї говориться, що пiсля двох мiсяцiв грабежiв, знущань фашистська влада створила єврейський комiтет i поклала на нього обов"язки реєстрацiї єврейського населення. У вереснi 1941 року було зареєстровано 2 тис. чоловiк дорослого населення. Повторна реєстрацiя у листопадi того ж року нарахувала разом iз дiтьми 3 тис. чоловiк. Не закiнчивши реєстрацiю ,євреям оголосили наказ коменданта мiста про збiр для переселення разом iз єврейським комiтетом. У всiх були вилученi цiнностi, одяг, взуття. 23 листопада 1941 року нiмцi i полiцiя вели людей великими групами по вулицi Кобеляцькiй, у районi Кобищанiв, що на окраїнi Полтави, на край, де розташовувалося вiйськове стрiльбище з пороховим складом. Групами по 2-3 десятки пiдводили людей до протитанкового рову i розстрiлювали. Дiтям змочували губи i пiд носом отруйною рiдиною, а зовсiм маленьких - скидали у канаву живими.
  Багато росiян i українцiв iз змiшаних сiмей помирали разом. Цiлу нiч iз 23 на 24 листопада були чути пострiли i стогiн. До цих пiр не встановлено iмена жертв. Встановлено лише iмена близько 300 полтавських євреїв.
  Комiсiя iз розслiдування злочинiв здiйснила розкопки i уточнила кiлькiсть розстрiляних 23 листопада, їх нараховувалось близько 8 тис. чоловiк.
  У матерiалах комiсiї враховувались i iншi мiсця у Полтавi, де проводилися масовi розстрiли: Гришкiв лiс (район Половок) - у ямi розмiром 8 на 16 метрiв знайдено залишки 1600 чоловiк; у двох iнших ямах 1200 чоловiк; 350 чоловiк виявлено у районi мiського цвинтаря; у примiському селi Гриби - 450 чоловiк.
  В актi комiсiї вiд 18 лютого 1944 року зазначається, що мiсцем масових розстрiлiв євреїв пiсля 23 листопада 1941 року було стрiльбище 73-го полку. За 1 день там розстрiляли 4 тис. євреїв, а всього iз 1942 по 1943 роки 10 тис. чоловiк. Разом iз єврейським населенням знищували i вiйськовополонених.
  Вiдомi iмена винуватцiв злочинiв: гебiтскомiсар Карл Шинке i Матер, який змiнив його у 1943 роцi; заступник гебiтскомiсара Руш, начальник полiцiї Сент, комендант Бонд та iншi.
  Найбiльше єврейського населення загинуло у Кременчуцi, де євреї складали 21%.
  В актi комiсiї зазначалося, що за перiод окупацiї в мiстi було знищено 60 тис. жителiв у тому числi 8 тис. євреїв. У роки вiйни у Кременчуцi дiяло 6 таборiв для вiйськовополонених та перемiщених осiб.
  Iз архiвiв СБУ по Полтавськiй областi стало вiдомо, що помiчник начальника полiцiї Полтави Мiрошнiченко С.П. отримував накази вiд начальника полiцiї, а той, в свою чергу, - вiд нiмецьких властей. Мiрошнiченко свiдчить, що для охорони мiсця розстрiлу було видiлено 40 полiцаїв, i розставлено їх за 8-10 м вiд траншеї. Мiрошнiченко бачив, як людей зводили вниз, заштовхували, били i примушували лягати обличчям вниз, а потiм нiмцi стрiляли в лежачих людей. Мiрошнiченко стверджував, що вiн не брав участi в розстрiлах, хоча iншi полiцаї свiдчили на допитах, що вiн (Мiрошнiченко) i начальник полiцiї спускалися в траншею i самi стрiляли. Усього у кримiнальнiй справi залучалось 8 полiцаїв, за учать у розстрiлi вони одержували опечатанi квартири i дiлили одяг розстрiляних.
  Слiдчий у Полтавськiй областi Ревiн А.П. 70-х рокiв по таборах, де вiдбувала покарання бiльшiсть полiцаїв, засуджених на тривалi термiни, вважає, що точну кiлькiсть загиблих євреїв встановити неможливо, оскiльки розстрiли проводилися у рiзних мiсцях i точного їх облiку немає. Особливу iнiцiативу по знищенню єврейського населення виявив офiцер СС Зоммерфельд iз зондеркоманди УБ. У жовтнi 1941 року вiн обрав участь у розстрiлi 300 душевнохворих у Полтавi, навеснi 1942 року за його розпорядженням було розстрiляно 500 чоловiк на складах боєприпасiв (3, с. 96).
  Тодi ж, навеснi 1942 року Зоммерфельд у Артемiвську брав участь у знищеннi 900 чоловiк.
  Свої злочини фашисти здiйснили за допомогою полiцаїв i органiв нацiоналiстичного самоврядування. У газетi "Голос Полтавщини" вiд 15 вересня 1943 року нiмцi виступають як визволителi України вiд жидобiльшовизму (1).
  В актi обласної комiсiї iз розслiдувань указувалося, що в Полтавськiй областi знищено все єврейське населення (4, арк.181).
  Як зазначалося вище, у Кременчуцi було розстрiляно 8 тис. єврейського населення, у тому числi вiдомi лiкарi Драйзен, Мексiн, Форштейн, Туровець, професор-педагог Кантель, доцент Генкер та iн. У таборi вiйськовополонених у груднi 1941 року головний лiкар Орляндлi вишикував 30 чоловiк, серед яких 21 квалiфiкований лiкар-єврей, примусив їх роздягтись i копати яму, потiм у цю яму напустили нечистоти iз туалетiв i примусили купатися, пiсля чого усiх розстрiляли.
  У Хоролi за наказом нiмецького коменданта Бренка все єврейське населення мiста iз цiнними та теплими речами прибуло нiбито для вiдправки на роботу в Лубни, але по дорозi до яру, за мiстом, всi вони були розстрiлянi. Дiтей вiдвели вбiк i отруїли газами. Тут був замучений спiвробiтник Української АН Капельгородський, пiанiст Давидов, професор Альтшулер.
  Кожного схожого на єврея обмазували брудом i фарбою малювали зiрку на спинi, вимазували голову суриком i знущалися до смертi. Було виявлено 40 ям розмiром 110 х 3 iз залишками 15 тис. чоловiк.
  Вiдомi iмена виконавцiв хорольського розстрiлу: начальник гестапо Датман, комендант Ейзенах, нiмецькi лiкарi Фрюхте та Гiрехте, начальник української полiцiї Бебешко.
  У листопадi 1941 року в Лубнах за вказiвкою коменданта мiста Рондорфа було розстрiляно бiльше тисячi громадян єврейської нацiональностi у районi села Засулля урочища Рибки.
  Загальна кiлькiсть розстрiляних у районi Лубен складає бiльше 10 тис. чоловiк.
  15 листопада 1943 року гiтлерiвцi у Миргородi, на базарнiй площi, зiбрали єврейське населення i повели його на розстрiл. За мiстом у протитанкових ровах їх усiх розстрiляли. Загинуло бiльше 400 євреїв.
  У мiстi Золотоноша, яке на той час входило до складу Полтавської областi, 22 листопада за наказом начальника гестапо Кляуса єврейське населення було зiгнане у будинок мiсцевого гестапо. У зiгнаних були вiдiбранi цiннi речi, грошi, потiм їх завели у примiщення бурякопункту i там же, виводячи по 10 чоловiк, розстрiляли. Загинуло бiльше 300 людей.
  На пiдставi вивчених архiвних матерiалiв було встановлено, що в iнших мiстах Полтавської областi також знищувалося єврейське населення:
  Лохвиця - 252 чоловiк;
  Кобеляки - 110 чоловiк;
  Пирятин - 1900 чоловiк.
  Усього в перiод iз 1941 по 1943 роки на Полтавщинi було знищено 22340 чоловiк єврейської нацiональностi (5, арк. 22).
  Таким чином, вивчення трагедiї євреїв Полтавщини має велике значення для встановлення повної картини звiрств окупантiв на Українi в цiлому. Дослiдження цiєї проблеми має на метi увiчнити пам"ять полеглих i встановити iмена замучених фашистами людей.
  
  
  Из книги Мучника А.М. Хрустальная ночь - Холокост -
  Полтавщина - Нюрнберг. - Полтава, 2010.
  
  Население Полтавщины, как и других регионов Украины понесло значительные потери: 221895 человек были расстреляны и уничтожены в 1941.1943 гг., среди них 152270 - мужчин, 58369 - женщин, 11286 - детей. В составе этих жертв 22340 человек еврейской национальности, или 47,5 % всех проживающих в области евреев на 1.07.1941 г.
  
  г. Полтава -
  г. Кременчуг -
  г. Пирятин -
  г. Лубны -
  г. Хорол -
  г. Миргород -
  г. Золотоноша -
  г. Гадяч -
  г. Лохвица -Крюково
  г. Кобеляки
  Прочие населенные пункты - 8 тыс. расстреляны 23.11.1941 г.
  8 тыс. уничтожены за период оккупации
  1,9 тыс. уничтожены 06.04.1942 г.
  1,0 тыс. уничтожены в 1941 г.
  460 чел. уничтожены 23.09 и 19.09.1941 г.
  400 чел. уничтожены 15.11.1941 г.
  300 чел. уничтожены 22.11.1941 г.
  252 чел. уничтожены за период оккупации
  237 чел. уничтожены 12.05.1941 г.
  131 чел. уничтожены 17.11.1941 г.
  110 чел. уничтожены 21. и 27.01.1942 г.
  более 1,5 чел. уничтожены за период оккупации
  
  Полтава. Массовое истребление евреев началось 23 ноября 1941г. Эта запланированная акция была совершена на окраине города у так называемых, "Красных казарм" по сценарию "Бабьего Яра". При этом акция осуществлена той же зондеркомандой айзанцгруппы "С", которая несколько месяцев назад уничтожила евреев Киева.
  Экзекуция над евреями Полтавы началась со сбора людей якобы для переселения в другое место. У всех были отняты ценности, одежда, обувь. Людей, дрожащих от холода, отводили группами к стрельбищу - открытым земляным тирам. Грудных детей сбрасывали в яму живыми, а старшим смазывали губы и под носом ядовитой жидкостью. Живые свидетели - христиане рассказывали об этой акции: "Стояли гул и стон, плачь, не взирая на мольбу о пощаде детей, их уничтожали на глазах матерей. Многие русские и украинцы (смешанные браки) умирали вместе со своими семьями всю ночь с 23 на 24 ноября 1941 г. слышны были выстрелы, стоны. Земля еще несколько дней дрожала от этой невиданной экзекуции". Имеются все материалы, известны палачи и их пособники, однако до сих пор еще не установлены имена и фамилии жертв, пока мы имеем лишь немногим более 300 имен полтавских евреев, умерщвленных 23 ноября 1941 г. Поиск продолжается. На этом месте еще в 1970 г. установлен памятник "Скорбящая мать" и монумент (автор Колкер Е.А.).
  В 1939 в Полтаве проживали 12860 евреев (9,86% нас.). Оккупирован 18.9.1941. В кон. сент. в город прибыла зондеркоманда 46, коќторая находилась в П. до нач. нояб. 1941 и за это время расстреляла несколько сотен евреев. 17.11.1941 в П. прибыл отряд зондеркомаиды 4а, который 23.11.1941 провёл в городе еврейскую акцию, расстреляв 1538 евреев. В общей сложности в П. было истреблено примерно 2 тыс. евќреев. 4 еврейских детей укрывал в своём доме возчик местной школы В. Таций. Освобожден 23.9.1943. В 2002 установлен памятник жертвам Холокоста (авторы П. Гурмич, А. Чернецкий, А. Вайннгорт).
  Пирятин. 6.04.42 г. в религиозный праздник Пасхи, после ряда издевательств фашисты и их пособники раздели наголо и группами по 20-25 человек загоняли в яму и расстреливали людей из автоматов. Часть расстрелянных была ранена, и на них сбрасывали убитых. По словам очевидцев после "Кровавой расправы" земля еще долго приходила в движение. Здесь у села Тарасовка в 3-4 км. от г. Пирятина расстреляли в этот день 1300 чел., из них 700 детей. Имеются списки расстрелянных. Кто же палачи и их пособники? Командир штаба во главе с комиссаром Фридрихом, его замы Бервальд и Гуш. Исполнители акции - Корнелиус, Кемлер, Вульф. Их пособники, предатели Родины: районные старосты Казаков, Евдошенко, их заместитель Сенько, полицейские - Чугай, Неживеико, братья Петрикеевы. Староста г. Пирятина - Бережной, нач. районной полиции Бойко и следователи района Абросимов, Латышев.
  В 1939 в П. проживали 1747 евреев (12,7% нас). Оккупирован вермахтом 18.9.1941. Лишь небольшая часть евреев смогла эвакуироваться на Восток, военнообязанќные мужчины были призваны или добровольно вступили в Кр. армию, так что в оккупации остаќлись 87-88% евреев, живших в городе. До сент. 1942 городом и прилегающими р-нами управляла военная комендатура, которая создала городскую управу и украинскую вспомогательную полицию, которые фактически были исполнительными органами комендатуры. В сент. 1942 власть в городе была передана немецкой гражданской адм-ции. П. вошёл в состав ген. округа Киев и стал адм. центром гебитскомиссариата Пирятин (р-ны Пирятин, Чернухи, Сенча и Лохвица). Вскоре после оккупации города по распоряжению комендатуќры все евреи должны были зарегистрироваться и носить на рукаве белую повязку с жёлтой шестиконечной звездой. Евреям было запрещено появляться в общественных местах. Евреи-мужчины были назначены на работы разного рода без оплаты. В кон. 1941 или нач. 1942 в П. было создано гетто (размещалось на ул. Набережной) В кон. марта - нач. апр. 1942 в гетто насчитывалось 1530 евреев. 6.4.1942 гетто было ликвидировано, почти всех евреев расстреляли в лесу в 3-х км от П. Расстрел был произведён, по всей видимости, зондеркомандой СД "Плат" (командир - гауптштурм-фюрер СС Плат). Вероятно, эта же команда 18.5.1942 провела в П. новую акцию, в ходе которой в том же лесу были расстреляны 380 коммунистов и советских активистов, а также 25 в осн. цыганских и несколько еврейских семей (всего 163 чел.). Активное участие в преследовании и истреблении евреев принимала украинская вспомогательная полиция. В составе подпольной городской орг-ции и партизанских отрядов были евреи (Моисей Брохин и др.). П. освобождён 18.9.1943. На месте казни евреев П. был установлен памятник.
  Кременчуг. Этот город до ВОВ имел самый высокий процент еврейского населения (21) и, естественно, понес большие потери, как гражданского населения так и военнопленных. На территории города и его окрестностей были созданы 9 специальных лагерей для военнопленных и перемешенных гражданских лиц. В акте госкомиссии (1944 г.) о зверствах фашистских захватчиков в г. Кременчуге указано: "За период оккупации города истреблено и уничтожено более 60 тыс. человек, в том числе до 50 тыс. военнопленных, 8 тыс. граждан еврейской национальности, более 2 тыс. мирных граждан других национальностей". Установлены списки палачей, многочисленных жертв, есть поименный список, в том числе видных деятелей, врачей, педагогов, ученых. Сейчас работает специальная группа, уже обнаружены до сих пор неизвестные материалы в архивах области и города. Факты эти неоценимы для нас и будущих поколений, такие жестокие зверства фашистов и их пособников еще не получили правовой оценки общества.
  По архивным документам удалось установить следующие фамилии в основном известных врачей: Кантель - 80 лет, профессор-педагог; Мексин - врач-окулист; Дразни - врач-гинеколог; Туровец - врач-педагог Киевского мединститута; Крейник В.Я. - врач-доценг из г. Таганрога; Форштейн Н.И. - детский врач из Баку; Оканегейгер - врач-хирург из г. Николаева; Жалдовский - врач-терапевт из г. Киева; Якубовский - врач-терапевт; Гольдберг - врач-хирург; Костман - врач-терапевт из г. Одессы; Геккер - доцент, работал с профессором Филатовым в Одессе и др. Этот и другие списки подтверждают версию о наличии в Кременчуге лагерей для перемещенных лиц.
  В 1939 в Кременчуге проживали 19880 евреев (22,16% нас). Оккупирован немецкими войсками 9.9.1941. Регистрация оставшихся евреев была проведена 26.9.1941, их оказалось 3,5 тыс., кроме того, имелось 100 смешанных семей. 27.9.1941 городская управа приказала евреям переселиться в бараки за поселком Н.-Ивановка (ул. Ленина, 22). В гетто переселилось 1,1 тыс. чел. Несколько сотен узников ежедневно использовалось на работах по уборке улиц. Работавшие евреи получали 400 г хлеба в день, неработающие 200 г. Сразу после оккупации в К. прибыл передовой отряд зондеркоманды 46, а вскоре и вся остальная команда, которая 13 - 26.9.1941 расстреляла 125 евреев. 28.10.1941 оперативный штаб высшего фюрера СС и полиции Россия - Юг при содействии украинской полиции расстрелял большую часть евреев - св.3 тыс. чел. В нояб. - дек. 1941 и в янв. 1942 этот же оперативный штаб произвёл ещё ряд казней евреев. Такие казни имели место 1.11.; 8.11. (148 жертв); 11,11. (16 жертв); 15.11. (103 жертвы); 19.11, (18жертв); 27.11.; 8.12.; 19.12. (9 жертв); 12.1. Этот же оперативиый штаб 7.11.1941 расстрелял 124 еврея в Крюкове (ныне входит в состав К.). 10.2.1942 в К из Днепропетровска прибыла зондеркомнда СД особого назначения (зондеркоманда Плат), которая также расстреляла несколько небольших групп скрывавшихся евреев. Кроме того, в К. имели место и казни евреев-военнопленных, отобранных в лагере военнопленных. С помощью подпольщиков К. из него совершил побег еврей-военнопленный Ц. Каганзон, который по поддельным документам остался в городе и участвовал в подпольной борьбе. В общей сложности в К. в 1941-42 было истреблено ок. 4 тыс. евреев. Бургомистр Синица и священник Романовский выдавали евреям фальшивые удостоверения о крещении. Синица был казнен по подозрению в связях с подпольщиками. К. освобождён 29.9.1943. Памятник жертвам Холокоста открыли 7.5.2008 вблизи синагоги на ул. Квартальной. Он изготовлен из цельного гранита и весит больше 4 т. На памятнике изображена звезда Давида и выбиты стихи в память о погибших. Надпись гласит: "Холокост. Больше никогда".
  Гадяч - город, р.ц., Полтавская обл. В 1939 в Г. проживали 623 еврея (5,81 % нас). Оккупирован с 27.9.1941 по 26.2.1943. Находился в военной зоне оккупации. По данным 62-й немецкой пехотной дивизии, в нояб, 1941 в Г. находилось 120 евреев. Все они были расстреляны 9.1.1942 в окрестностях Гадяча.
  Крюково. 7.11.41 г. массовый расстрел мирных граждан города в Кандюбинском провале, в 3 км. южнее гранитного карьера. Зверски уничтожено 131 чел. Комиссия при вскрытии этой могилы пришла к заключению, что среди мирных граждан: взрослых мужчин - 21 чел., взрослых женщин - 54 чел., детей до 7 лет -12, подростков 13 чел., подростков девочек -17 чел., грудных детей -3 чел. Кто же палачи этих невинных жертв? Начальник полиции Крюково - Коротченко Петр Кириллович, бургомистр г. Крюково - Пугач Дмитрий Павлович, его заместитель, он же тайный агент полиции и гестапо - Пилипенко Виктор Матвеевич, секретарь бургомистра - Фомин Иван Михайлович.
  Миргород. 15 ноября 1941 г. гитлеровцы собрали на Базарную площадь Миргорода еврейское население, а отсюда центральной улицей погнали их на расстрел. Кто отставал, тех пьяные фашистские солдаты били прикладами, палками, нагайками. За городом в противотанковых рвах в тот же день здесь были они расстреляны. Над братской могилой установлена гранитная стелла с надписью: "На этом месте в 1941-1943 г.г. немецко-фашистские захватчики расстреляли более 400 детей, женщин, мужчин - мирных жителей Миргорода".
  Лубны и окружающий район. Сведения очень скудны. В акте областной чрезвычайной комиссии об установлении и расследовании злодеяний немецко-фашистских захватчиков приведен на стр. 2 список лиц, совершивших злодеяния, из которого явствует, что по указанию коменданта г. Лубны Рондорфа здесь было расстреляно - 4000 человек. В р-не Лубен по распоряжению гебитскомиссара Вольрофа - 3000 чел. военнопленных заморили голодом. В Лубнах и его окрестностях по указанию оберлейтенанта шефа СД Глейзера расстреляли 3100 чел. Кто они все эти более 10000 жертв по национальности, а тем более по фамильно уж вряд ли можно теперь узнать. Однако в послевоенные годы в память о них в урочище Рыбки села Засулье под Лубнами были на местах массовых расстрелов мирных жителей установлены памятники. Местные жители утверждают, что среди фашистских жертв покоится прах советских граждан разных национальностей.
  Невдалеке от Лубенского района на границе между Гребенковским и Пирятинским районами установлен памятник на месте, где в 1941 г. были расстреляны вывезенные из г. Пирятина 2000 чел., среди которых много лиц еврейской национальности.
  В 1939 в Лубнах проживали 2883 еврея (10,52 % нас.), во всем р-не - 2971. Оккупирован 13.9.1941. Вскоре была проведена перепись населения, зарегистрировано 1,5 тыс. евреев. 10.10.1941 евреям города и р-на было приказано явиться 16.10.1941 к 9 час. утра в с. Засулье для переселения, взяв теплые и ценные вещи. Их собрали на пл. Кирова и построили в колонны. Все явившиеся евреи, а также небольшая группа коммунистов и партизан были расстреляны в противотанковом рву около коноплевого завода отрядом зондеркоманды 4а. Всего в этот день данный отряд расстрелял 1865 "евреев, коммунистов и партищан, в т.ч. 53 военнопленных и несколько евреек в форме". Во 2-й пол. нояб. 1941 другой отряд зондеркоманды 4а расстрелял в Лубнах еще 73 еврея. На Пасху 1942 зондеркоманда СД Плат расстреляла в городе еще одну группу евреев, в т.ч. евреев-военнопленных, отобранных в лагере военнопленных. В общей сложности в 1941 - 42 в Лубнах было истреблено около 2 тыс. евреев. Братьев Абрамовых спасли русские родственники.
  Золотоноша. Здесь всему еврейскому населению было приказано 22 ноября 1941 года к 9 часам утра собраться к зданию местного гестапо для эвакуации в г. Кременчуг. В этот же день полиция обыскала все квартиры в городе с тем, чтобы не остался в Золотоноше ни один еврей. У согнанных евреев отобрали все вещи, ценности и деньги, а затем отсюда повели на расстрел. Перед расстрелом над ними всячески издевались, вырывали из рук матерей грудных детей и на их глазах бросали в ямы, натравливали овчарок, избивали прикладами, дубинками. Очевидец этих злодеяний житель г. Золотоноша Куц Василий Егорович свидетельствовал комиссии: "... во время расстрела раздавались детские крики: мама, папа, спасите нас. Но гитлеровские мерзавцы ни на что не обращали внимания. Расстрел производился из автоматов с 9 до 12 часов".
  Еще один очевидец - житель г. Золотоноша Фролова Александра Андреевна рассказала комиссии о другом злодеянии, совершенном фашистскими оккупантами. "... В сентябре 1941 г. на третий день оккупации немецкими войсками г. Золотоноша, я лично видела, как немецкие солдаты, офицеры вели примерно 300 чел. советских граждан с лопатами за город, завели их в помещение "Буряк-пункт", а затем из него выводили партиями по 10 человек, ставили возле воронок, образовавшихся от взрывов авиабомб, и там их расстреливали. Когда воронки переполнялись труппами, немцы расстрелянных бросали в колодцы, находившиеся во дворе "Буряк-пункта". Безмолвными потрясающими свидетельствами этих изощренных издевательств, истязаний и уничтожения людей, остались душераздирающие надписи невинных жертв, сделанные на стенах "Буряк-пункта". Из них стало известно многое, но главное - имена и фамилии некоторых евреев, умерщвленных в г. Золотоноше. Приведем некоторые тексты: "... здесь 22.09.41 г. убито 300 человек из г. Коростеня Житомирской области: Шерман Элик, Глазман Мойше, Герцейн Фншель, Пилы Михаль, Герман Давид.." "... я умер прислонив жену и ребенка к груди." Нодельман с. Михалка Наравменского р-на Полеской области Белоруссия, сентябрь 41 г. "...Харьков, Клочковская 39/3 Алестиславский. Сообщите, что расстрелян 23 сентября 1941, в Пете". "... Здесь меня убили. Прошу сообщить по адресу Славутич Каменец-Подольской области. Артиллерийская 44, Гамкнат от Миши". Эти скорбные призывы павших обязывают нас, ныне живущих в конце XX века несмотря на более чем полувековую давность раскрыть, разыскать, исследовать по крупицам имена всех евреев, покоящихся в бесчисленных братских могилах на Полтавщине.
  Хорол. Согласно акту о зверствах в г. Хороле и хорольском лагере смерти для военнопленных с 13.9.41 г. по 19.9.43 г. погибли от пыток и издевательств десятки тысяч человек. В октябре 1941 г. по приказу немецкого коменданта Бренка на Базарную площадь города явилось все еврейское население Хорала с ценными и теплыми вещами, с продуктами на два дня, якобы для отправки на работы в Лубны. Когда собрались здесь 460 человек, в том числе и старики, женщины, дети, их под конвоем повели по Лубенскому шоссе. Когда они подошли к яру за чертой города, немцы приказали свернуть с дороги. Люди поняли, что над ними учинят расправу, и многие бросились бежать, другие бросили вещи, молили о пощаде. Тогда офицер подал команду, раздались очереди из пулеметов. Это стреляли из засады немцы. Детей отвели всех в сторону и там их обработали различными мазями. Имена евреев погибших в этой акции, также не выяснены. Палачи, осуществляли самые омерзительные акции по уничтожению советских граждан. Пока до нас дошли лишь имена расстрелянных в Хороле военнопленных еврейской национальности:"... Лазаря Давидака из Киева, Гольд-берга из Днепропетровска, Лобовича Михаила из Херсона, Зетель Иосифа из Харькова, Савдлера из Феодосии, Бндерова Бориса из Киева. Все они врачи, профессора, научные сотрудники. Фашистские мерзавцы замучили научного сотрудника Украинской академии наук Капельгородского, известного украинского пианиста Давыдова Бориса, военврача Златина из Харькова, профессора Альтшулера из Минска.
  В 1939 в Хороле проживал 701 еврей (6,43%нас.). Оккупирован 13.09.1941. В кон. окт. 1941 комендант города приказал всем евреям собраться с ценными вещами, теплой одеждой и продуктами на два дня на базарной площади для эвакуации в Лубны. Явивчшиеся 460 (?) чел. были расстреляны 2-й ротой 45-го резервного полицейского батальона в яре за городом. 15.5.1942 отряд зондеркоманды СД "Плат" расстрелял еще оставшихся в Хороле около 50 (?) евреев-ремесленников и около 450 (?) евреев-военнопленных, отобранных в лагере военнопленных.
  Лохвица. С первых дней фашистской оккупации начались облавы с целью учета жителей города еврейской национальности. Всем им сначала запретили выезжать за пределы города. Затем потребовали прибыть на объявленный пункт сбора с вещами для отправки на работу в германский рейх. Тех, кто не выполнял этот приказ, расстреливали на месте или под конвоем доставляли на пункт сбора. Здесь собравшихся 287 чел. из Лохвицы и прилегающего района женщин, стариков и детей 12 мая 1942 г. гитлеровцы вывели колонной на северо-восточную окраину г. Лохвицы и у холма на лесной опушке расстреляли. Безымянные жертвы этой изуверской расправы похоронены в братской могиле, на ней в 1957 г. был установлен трехметровый обелиск. На нем надпись:
  "Вечная память жертвам фашистского террора. Здесь покоятся граждане Лохвицкого района, расстрелянные оккупантами 12 мая 1942 г.". К сожалению имена и фамилии всех жертв не установлены.
  Кобеляки. 21 и 27.01.42 г. издевательски истязали невинных мирных граждан. Сначала их ограбили, держали без пищи и только после этого их расстреляли в урочище "Песок". Жертвами стали 101 человек. Имеется список погибших. Страшное злодеяние совершили врачи Смирнов и Худут. Они отравили 25 детей, путем впрыскивания морфия. Этот список отравленных детей тоже сохранился. Кто же палачи Кобелякских событий? Комендант доктор Гот, его заместитель, он же начальник гестапо доктор Циглер, окружной комиссар Гебелс - комиссар Герман, первый зам. окружного комиссара Ляц, второй заместитель - Ланге, третий заместитель - Айфус. Их пособники: шеф бургомистра района - Тарнавский П.К., его заместитель - Бобух П.В., секретарь районного управления - Горбань А.И., начальник полиции - Иордан К.А.
  Урочище Гончарный Яр за период временной оккупации г. Гадяч (1941-1943) г.г. гитлеровцы расстреляли жителей еврейской национальности - стариков, женщин, а также после тяжелых пыток партизан, подпольщиков, коммунистов, активистов из г. Гадяч и окрестных сел: Вельбовка, Харьковцы, Сары, Кнышовки, Рымаровки и др. Всего было расстреляно в Гончарном Яру 252 чел., но, к сожалению, большинство фамилий погибших неизвестны. В 1947 г. 120 чел. из Гончарного Яра были перезахоронены в братскую могилу партизан в городском парке г. Гадяч. В 1998 г. на месте массовых расстрелов была сооружена вертикальная стелла в виде гранитной глыбы с укрепленной на лицевой плоскости доски из нержавеющей стали с текстом: "Здесь в 1941-1943 гг.. были расстреляны жители города и района. Память о павших в сердцах живых".
  Коренные полтавчане еврейской национальности приняли активное участие в борьбе с фашизмом на фронтах, в партизанских отрядах и в тылу. Среди них герои Советского Союза, лица награжденные за отвагу орденами и медалями. Многие из них отдали свою жизнь во время боевых действий, умерли уже после войны от ранений. Уходят из жизни ветераны.
  По нашим расчетам до 20 тыс. евреев-полтавчан приняли непосредственное участие в боях с фашизмом. Среди них Герои Советского Союза: генерал-майор Волькенштейн С.С., гвардии-майор Блувштейн А.А., майор Готлиб Э.Д.,. ст. Лейтенант Мац Г.З., младший лейтенант Молочников Н.М.
  Катастрофа и геройство сочетались на всех этапах борьбы с фашизмом. Не только на фронтах и в партизанских отрядах, но и в гетто, лагерях разной категории. Будущие смертники и в этих условиях оказывали сопротивление и вели активную борьбу с врагом.
  Увековечение памяти погибших - одна из важнейших задач молодого поколения. Эта работа ведется и на Полтавщине, однако требует значительных денежных средств и материальных затрат. Первые шаги сделаны в Полтаве еще в 70 годы, когда был возведен памятник "Скорбящая мать" на месте массового расстрела 8 тыс. мирных граждан еврейской национальности.
  Таким образом Полтавщина, являясь особым регионом в центральной части Украины, представляет, собой на наш взгляд, важный объект для исследователей. Областной музей, отметивший в 1993 году свое столетие, хранит архивные документы исторической ценности. В музее имеются материалы характеризующее жизнь национальных меньшинств, в том числе и евреев, внесших, по определению В.Г. Короленко, большой вклад в развитие экономики и культуры Полтавщины.
  В нашей области взяты на учет "праведники мира" - христиане, спасавшие евреев во время ВОВ:
  Филянская Наталья Александровна - спасла Клотца Аврелия Абрамовича в г.Полтава. Получены медаль и грамота.
  Глушакова Домна Малаховна, Воробьева Ева спасли Слуцкую (Клебанову) Галину Яковлевну. Получены медали и грамоты.
  Пузырева Анна Васильевна спасла Вайнберга Юрия Григорьевича. Похоронена в Полтаве в 1988 г., установлен памятник праведника мира.
  Довбня Анастасия Яковлевна спасла Кирееву (Люблину) Елену Самойловну, жителя г.Полтавы.
  Шапошников Владимир Иванович спас Кирееву (Люблину) Елену Самойловну, расстрелян в 1942 г.
  Гуманова Нина Антоновна спасла Каминера Аронга Моисеевича, жителя г. Полтавы.
  Любицкая Елизавета Иановна, Бойко Мария Ивановна, Мерц Ольга Николаевна, Белый Сергей спасли Любицкую (Мошкович) Софию Владимировну, жителя Полтавы.
  В Полтавской области в период нахождения под контролем военной администрации был создан ряд гетто. Примечателен отчет полевой комендатуры в Кременчуге начальнику полиции безопасности и СС группы армий "Юг" от 24 октября 1941 г. Из 4000 евреев, оставшихся в городе, 1100 были размещены бургомистром "без участия полевой комендатуры" в барачном лагере, в 2 км от Кременчуга. Далее отмечалось, что остальные евреи "будто бы проживают еще внутри города, но они якобы не регистрировались во время только что закончившейся переписи населения и поэтому не учтены. Так как они постоянно меняют место жительства, включить их в работу невозможно". Личная инициатива бургомистра по изоляции евреев была в этом регионе одной из первых. Гетто Кременчуга было ликвидировано в начале 1942 г.
  В гетто Пирятина до весны 1942 г. находилось 1530 евреев. В марте того же года нацисты уничтожили евреев Хорола, но до середины мая здесь оставалось еще 50 ремесленников. Лишь в конце июля 1942 г. (после двух предшествующих расстрелов беженцев и местных жителей) было уничтожено около 600 евреев в Золотоноше.
  В Полтавской области больше всех евреев проживало до войны в Кременчуге - около 20000. Именно они стали первыми жертвами - в конце октября погибло около 3000 человек.
  Второй массовый расстрел - 2000 жертв - прошел в Золотоноше (ныне Черкасская область) 22 ноября 1941 г. В этом же городе была произведена как одна из самых первых акций на территории области - в сентябре здесь убили 300 беженцев, так и из последних - в конце июня 1942 г., когда расстреляли евреев из окрестных сел и остававшихся в живых специалистов. Около 2000 евреев Полтавы были убиты в октябре - ноябре 1941 г.
  Всего же из 13000 - 14000 уничтоженных на территории Полтавской области жертв Холокоста более 10000 погибло на первом выделенном нами этапе уничтожения евреев СССР.
  От теории к практике: эйнзацгруппы и их деятельность.
  Ответственными за исполнение оперативного приказа Љ 8 были эйнзацгруппы, состоявшие из 23 небольших эйнзац и зондеркоманд. Впервые такие группы были созданы по приказу Р. Гейдриха 1938 г. перед началом вторжения в Чехословакию. В их задачу входили захват важнейших государственных учреждений и подавление всякого возможного сопротивления со стороны гражданского населения. Эти группы действовали и во время нападения на Польшу. Первые расправы над мирным населением Польши, включая евреев, - дело эйнзацгрупп. Перед войной с СССР они были переформированы заново.
  В эйнзацгруппе насчитывалось от 600 до 1000 человек: около 350 эсэсовцев, около 150 шоферов и механиков, около 100 сотрудников гестапо, 40-50 работников уголовной полиции, 30-35 сотрудников СД. В каждой были переводчики, радисты, телеграфисты, административный персонал - в основном женщины от 10 до 15 человек на группу.
  Офицеры в группы направлялись из СД, СС, Крипо (криминальной полиции), гестапо (тайной полиции). Рядовой персонал набирался из Ваффен СС, гестапо, а также из числа местной полиции на местах, как в Литве, на Украине и Латвии, включались и добровольцы из числа военнопленных.
  Во время войны в эйнзацгруппах насчитывалось 1500 человек из Ваффен СС, Офицеры были вооружены пистолетами: вальтер, парабеллум, маузер. У рядового состава - карабины-маузер модели 1910 г., автоматы "Бергман", чешские пулеметы, немецкие пулеметы МГ-34, скорострельностью 800-900 выстрелов в минуту, ручные гранаты.
  Эти группы занимались уничтожением евреев на оккупированных территориях и непосредственно чисткой лагерей военнопленных от евреев и комиссаров.
  
  Зондеркоманда 4а
  Зона действия: группа армий "Юг"
  Число жертв: 59018
  Места дислокации: Львов, Луцк, Ровно, Житомир, Переяслав, Яготин, Иванков, Родомышль, Лубны, Полтава, Киев, Курск, Харьков.
  Зондеркоманда 4б
  Зона действия: группа армий "Юг"
  Число жертв: 6329+
  Места дислокации: Львов, Тернополь, Кремечуг, Полтава, Славянка, Проскурово, Винница, Краматорск, Ростов.
  
  "ПРЕДОСТЕРЕЖЕНИЕ!
  По определенной причине вновь указывается на запрещение принимать жидов в дома и места проживания нежидовского населения. Тот, кто сознательно предоставляет жиду убежище, в частности бесправно принимает, кормит или прячет жида за пределами участка проживания жидов, будет согласно Љ 3 Полицейского Распоряжения Высшего Начальника СС и Полиции в Генерал-Губернаторстве про создание участков проживания жидов от 10.11.1942 г.
  
  НАКАЗАН СМЕРТЬЮ.
  В соответствии с этим распоряжением будут применяться меры полицейского воздействия против того, кто, узнав о бесправном пребывании жида за пределами его участка проживания, не уведомит об этом полицию. В частности, каждый домовладелец, домоуправитель, предприниматель, собственник жилья и предприятия отвечает за то, чтобы жиды не могли найти убежище в домах или частях домов, которые им принадлежат.
  Все сообщения о противоправном пребывании жидов следует немедленно делать в ближайшее полицейское учреждение. Если вследствие их будет задержан жид, то за это может быть выдана награда, размеры которой устанавливает начальник СС и полиции".
  Эти угрозы не были голословными. Нацисты безжалостно истребляли как должностных лиц, связанных с партизанами, так и простых людей, единственным мотивом поведения которых было сострадание. При вынесении приговора нацисты, как правило, не принимали во внимание ни семейное положение, ни возраст, ни сан обвиняемого.
  Так, за помощь евреям был казнен бургомистр украинского города Кременчуг Синица-Верховский. 24 ноября 1941 г. полевая комендатура сообщала, что он был арестован службой безопасности и полиции СС, так как "подозревался в регистрации евреев после крещения под другой фамилией, чтобы их укрыть от планируемых мероприятий против евреев. Он был сразу же снят с должности".
  В оперативном рапорте начальнику полиции и СД о действиях зондеркоманд в Украине от 6 марта 1942 г. говорилось:
  "Бургомистр города Кременчуга Синица саботировал данные ему приказы. Синица бьл арестован. В результате допросов служащих айнзатцкоманд было выяснено, что он пользовался фальшивыми персональными данными и препятствовал решению еврейской проблемы. Он заставлял протоиерея Романского крестить указанных им евреев и давать им христианские или русские имена. Арест саботажника позволил предотвратить выход большого числа евреев из-под немецкого контроля. Синица был казнен..."
  
  
  Ворона П.В.
  кандидат наук з державного управлiння,
  депутат Полтавської обласної Ради
  (Полтава)
  ПАМ"ЯТАЮЧИ МИНУЛЕ, БУДУЄМО МАЙБУТНЄ
  
  У нашi днi, на початку XXI столiття мiж країнами i континентами практично не залишилося меж i бар'єрiв. Iнтернет зв'язав мiж собою держави i мiста, i люди вiдтепер багато в чому живуть спiльними турботами, спiльними iдеями, навiть якщо це полярнi iдеї добра i зла ...
  У серединi XX столiття божевiльнi iдеї нацизму призвели до страшної трагедiї - Голокосту, Катастрофи єврейського народу, який втратив кожного третього з тих що жили тодi в свiтi євреїв.
  Тепер усi розумiють, що Голокост - вбивство шести мiльйонiв євреїв нацистським режимом - Це була не тiльки нацiональна, але й глобальна трагедiя, крах основ цивiлiзацiї, коли нацистське держава - Нiмеччина вирiшила знищити цiлий народ - євреїв тiльки за те, що вони євреї ...
  Про це нелегко говорити, але весь свiт не хотiв згадувати про це довгi десятилiття. Весь свiт мовчав i в гiркi воєннi роки, коли вдень i вночi в крематорiях спалювали по - звiрячому вбитих євреїв. Мовчав i в пiслявоєнний перiод, заперечуючи безпрецедентнiсть цiєї подiї, стверджуючи, що Голокост - лише малозначний епiзод Другої свiтової вiйни.
  I тiльки в сiчнi 2000 року, пiд час Мiжнародного форуму з Голокосту в Стокгольмi, прем'єр-мiнiстр Швецiї Йоран Перссон визнав: "Настав кiнець епохи мовчання про Голокост, яка тривала п'ятдесят п'ять рокiв ...".
  Так, можливо, з цих сiчневих днiв 2000 року, з пам'ятних днiв Стокгольмського форуму з Голокосту, який зiбрав керiвникiв країн i народiв, громадських дiячiв i вчених з 47 країн свiту, саме з цих днiв Голокост перестав належати тiльки євреям.
  Тiльки в нашi днi країни i народи свiту усвiдомили значення Голокосту, зрозумiли, що це страшний урок, грiзне попередження, що таке може повторитися з будь-яким iншим народом, якщо ми не навчимося поважати i розумiти одне одного, поважати право людини на життя, незалежно вiд його кольору шкiри та групи кровi.
  Безсумнiвно, Голокост став найбiльш трагiчною подiєю у сучаснiй iсторiї єврейського народу. Пам'ять Голокосту жива не тiльки у свiдомостi його жертв, але i їх нащадкiв, якi генетично вiдчувають вплив Голокосту.
  Разом з тим, Голокост - органiзоване масове вбивство людей - Є трагiчною подiєю i для всього людства, i цим визначається унiверсальнiсть його iсторичного значення.
   Як вiдомо, в роки Другої свiтової вiйни народи Радянського Союзу надали героїчний опiр гiтлерiвським вiйськам, зiграв вирiшальну роль у перемозi над нацистською Нiмеччиною. На самому початку вiйни, в процесi евакуацiї, радянська влада вивезли в глибокий тил країни сотнi тисяч людей, в тому числi i євреїв, i тим самим врятували їх вiд неминучої загибелi. У котлi вiйни радянськi воїни з боями звiльняли окупованi нацистами територiї i вiдкривали ворота страшних гетто i концтаборiв, рятуючи десятки тисяч євреїв, яким загрожувала смерть в газових камерах. Євреї цього нiколи не забудуть ...
  Але вже в ходi вiйни i особливо в першi повоєннi роки на хвилi наростаючого антисемiтизму, в ходi антиєврейських судових процесiв i репресiй, радянська влада круто змiнили свiй курс, своє ставлення до геноциду євреїв, вiдмовляючись видiляти їх, як особливу категорiю жертв нацистiв i їх пособникiв.
  Так почалося багаторiчне замовчування Голокосту, заперечення унiкальної i сумною долi народу, втратила шiсть мiльйонiв чоловiкiв i жiнок, старих i дiтей. Майже половина з них були громадянами СРСР.
  Понад пiвстолiття було потрiбно, щоб полiтики i вченi заявили публiчно, на весь голос, що Голокост був безпрецедентним явищем в iсторiї людства, що пам'ять про Голокост має жити не тiльки в серцi єврейського народу, а й у пам'ятi, в серцi кожної чесної людини в будь-якiй країнi свiту.
  Голокост - це складова частина i української iсторiї. Адже нацисти, як вiдомо, починали з знищення євреїв, але "на прицiлi" у них були й iншi народи, в тому числi слов'яни. Кiлька мiльйонiв мирних громадян радянської країни iнших нацiональностей було знищено нацистами та їх поплiчниками на окупованiй територiї СРСР. Iдеологи расової теорiї стверджували, що не тiльки євреї, але i слов'яни є представниками "нижчих рас" i, отже, не мають права на вiльне iснування. Євреї виявилися першими в страшнiй черзi на знищення, але така ж доля чекала i багатьох iнших, як стверджували нацисти, - "унтерменшами" - "недолюдей". Ось чому сьогоднi так важливо всiм знати про трагiчний досвiд Голокосту, про нацистську теорiю та практику "остаточного рiшення єврейського питання ".
  Ми повиннi повною мiрою зрозумiти, оцiнити i запам'ятати уроки Голокосту. I в цьому мета i завдання цього навчального посiбника, який пiдготував авторський колектив вчених Полтавщини.
  На II Мiжнародному симпозiумi "Уроки Холокостаi сучасна Росiя", який вiдбувся в Москвi в травнi 1997 року, зазначалося, що "Тема Голокосту повинна знайти вiдображення в освiтнiх стандартах i програмах, в процесi викладання у вищiй i середнiй школi. Необхiднi державнi програми, якi включають пiдготовку та перепiдготовку викладачiв, видання навчальних посiбникiв i виробництво навчальних фiльмiв по темi Голокосту ".
  Як виявилося, цей заклик ранiше всiх почули в; Швецiї. Саме в Швецiї успiшно розвивається великий освiтнiй проект: "Жива iсторiя", основою якого на першому етапi стала книга-фотоальбом "Передайте про це дiтям вашим" про Голокост євреїв в Європi. Ця книга сьогоднi стала частиною багатьох європейських освiтнiх програм по Голокосту. У 2000 р. вона видана росiйською мовою i включає додатковий роздiл про Голокост у Радянському Союзi. Передмова до цього видання написали прем'єр-мiнiстр Швецiї та заступник Голови Уряду РФ. Ми маємо право сподiватися, що даний навчальний посiбник теж стане складовою частиною таких навчально-освiтнiх програм з iсторiї Голокосту i дозволить молодi України ближче пiзнати всю глибину трагедiї минулих подiй.
  Лейтмотив цiєї книги - слова колишнього в'язня таборiв смертi, згодом лауреата Нобелiвської премiї миру Елi Вiзеля письменника, який у свiй час з гiркотою сказав: "Не всi жертви нацизму були євреями, але всi євреї були жертвами нацизму ". Це сумна iстина, i можна тiльки додати, що з євреїв завжди починали, але на них нiколи не закiнчували ...
  Вивчення Голокосту як унiкального iсторичного явища має виключно важливе освiтнє значення. Голокост - це останнiй етап, екстремальний результат расистської нацiоналiстичної iдеологiї, заснованої на забобонах та ксенофобiї. Найважливiший фактор, який призвiв до Голокосту, - антисемiтизм, що виражає глибоко вкорiнену ворожiсть по вiдношенню до євреїв як до iнших, чужим ... Саме Голокост є прикладом трагiчних наслiдкiв цих забобонiв, ненавистi, нетерпимостi.
  На перший погляд, у цьому навчальному посiбнику йдеться тiльки про долi єврейського народу вiд початку Другої свiтової вiйни (1939 рiк) до утворення i становлення Держави Iзраїль, (1948 рiк), яке стало притулком, а потiм i рiдним домом для євреїв з багатьох країн свiту. Але можна переконатися, що всi теми цього навчального посiбника пiдготовленi на основi фактiв i вiдомостей з лiтопису низки країн свiту i дають широку панораму iсторичних подiй в серединi XX столiття.
  У першому роздiлi - "Єврейський свiт в серединi XX столiття напередоднi Голокосту в Європi" (автор - Егоякiм Кохавi, Iзраїль) - представляє багатогранне життя єврейських громад у рiзних країнах Європи на тлi посилюється антисемiтизму, наростаючого тиску i впливу нацистських iдей не тiльки в самiй Нiмеччинi, а й в iнших країнах та регiонах Європи. Голокост свiдчить про полiтичну короткозоростi тодiшнiх полiтичних лiдерiв багатьох країн свiту, обмеженостi їх сприйняття у всьому, що стосувалося гуманiтарної сфери. Нiхто з них не розумiв, не вiрив, що загрозливi слова нацистiв, антисемiтськi локаути i демонстрацiї можуть призвести згодом до мiльйонiв розстрiляних i спалених євреїв. Згодом багато лiдерiв окупованих країн, влада i певна частина мiсцевого населення пiдтримали нацистськi плани та акцiї "остаточного вирiшення єврейського питання" i активно пiдкидали хмиз у вогонь Голокосту, який спалює євреїв.
  А як проходили самi цi страшнi акцiї? Як зникав, стирався поступово з карти Європи весь єврейський народ? Про це переконливо, на основi багатьох архiвних документiв розповiдає у своїй чолi - "Нацизм i знищення євреїв в Європi в роки Другої свiтової вiйни" один iз видатних учених-iсторикiв, iзраїльський генерал у вiдставцi, а в минулому - радянський партизан доктор Iцхак Арад.
  Саме доктор Iцхак Арад був iнiцiатором великого проекту, який "Яд Ва-Шем" здiйснив у тiснiй спiвпрацi з низкою урядових i архiвних установ Росiї. В результатi цього проекту були отриманi копiї тисяч архiвних документiв про геноцид i знищення євреїв на територiї колишнього Радянського Союзу в перiод Другої свiтової вiйни.
  Але євреї, як вiдомо, були не тiльки жертвами i мучениками. Тисячi i тисячi євреїв вступили у збройну боротьбу проти нацизму в рядах партизанiв на територiї Росiї, Бiлорусiї i Українi, в. складi радянських збройних сил, у частинах армiй союзникiв. Про це розповiдається в роздiлi "Єврейський народ у боротьбi проти нацизму в роки Другої свiтової вiйни" (автор - Йосип Маляр, Iзраїль), де наводяться численнi факти, як плiч-о-плiч з росiянами i українцями, французами i югославами євреї йшли в бiй проти гiтлерiвських загарбникiв. I всi разом вони здобули славну перемогу над нацистською Нiмеччиною.
  В ходi боїв i битв на Схiдному фронтi радянськi вiйська, переслiдуючи ворога, звiльняли окупованi територiї, вступали на засипанi попелом землi концтаборiв, найбiльшi з яких перебували у Польщi, звiльняли вцiлiлих в'язнiв, серед яких було чимало євреїв. Цьому присвячена глава - "Завершальний етап вiйни та звiльнення євреїв-в'язнiв", яку пiдготував активний учасник цих подiй, вiдомий дослiдник iсторiї Другої свiтової вiйни професор Лев Безименський (Росiя).
  Весь свiт здригнувся, коли голосно прозвучали страшнi цифри i факти наслiдкiв Голокосту, наведенi пiд час засiдань суду Мiжнародного трибуналу над гiтлерiвськими ватажками в нiмецькому мiстi Нюрнберзi.
   9 листопада 2006 за iнiцiативою ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи та мiжнародних європейських органiзацiй, в усьому свiтi вiдзначається День антифашистських дiй або День боротьби з проявами фашизму i антисемiтизму.
  Цього року iнiцiатива проведення заходiв до 70-рiччя трагедiї Бабиного Яру виходила вiд Прем'єр-мiнiстра України. Бабин Яр є символом трагедiї Голокосту та нацистських злочинiв на українськiй землi, жертвами яких стали мiльйони людей. Бабин Яр став могилою десяткiв тисяч євреїв, а також українських патрiотiв, вiйськовополонених, циган та iнших громадян.
  Сподiваємося, що День боротьби з проявами фашизму та антисемiтизму стане значною подiєю в життi України, i сприятиме викорiнення подiбних негативних явищ в сучасному суспiльствi.
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"