Мучник Анатолий Моисеевич: другие произведения.

Пам'яті Ноя Ісааковича Бару

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    5 вересня 1955 в Лондоні помер відомий єврейський політичний і громадський діяч, економіст і соціолог д-р Ной Ісаакович Бару (Noah Barou). За рішенням Виконкому Всесвітнього Єврейського Конгресу (ВЕК) в 1962 р. був виданий збірник мемуарів, присвячений пам'яті д-ра Бару, "Essays in jewish sociology, labor and co-operation in memory of dr. Noah Barou (1889-1955)", редактор Henrik F. Infeld, вид. Thomas Yoseloff (Лондон, Нью-Йорк). Збірник складається з 4-х частин. Перша присвячена особистості д-ра Бару, друга - проблемам світового єврейства, а третя і четверта - робочому і кооперативному руху в Великобританії, що становило предмет наукових досліджень Бару.
  Юлій Гомельський, Харків-Нова Зеландія (переклав Анатолій Мучник). "Заметки по еврейской истории" Љ57 под ред. Е. Берковича
  
   Пам'яті Ноя Ісааковича Бару
  
   5 вересня 1955 в Лондоні помер відомий єврейський політичний і громадський діяч, економіст і соціолог д-р Ной Ісаакович Бару (Noah Barou).
   За рішенням Виконкому Всесвітнього Єврейського Конгресу (ВЕК) в 1962 р. був виданий збірник мемуарів, присвячений пам'яті д-ра Бару, "Essays in jewish sociology, labor and co-operation in memory of dr. Noah Barou (1889-1955)", редактор Henrik F. Infeld, вид. Thomas Yoseloff (Лондон, Нью-Йорк). Збірник складається з 4-х частин. Перша присвячена особистості д-ра Бару, друга - проблемам світового єврейства, а третя і четверта - робочому і кооперативному руху в Великобританії, що становило предмет наукових досліджень Бару.
   Автори мемуарів - відомі політичні та громадські діячі та вчені: Президент ВЕК, Всесвітньої сіоністської організації та голова Ради з єврейських майнових претензій до Німеччини (Claims Conference) Наум Гольдман (Nahum Goldmann), Президент Британської секції ВЕК, Співголова Європейського відділення ВЕК маркіза Єва оф Рідінг (Eva, marchioness of Reading), Президент Жіночої Міжнародної Сіоністської Організації Ревека Зиф (Rebecca Sieff), голова Ізраїльського відділення ВЕК соціолог Аріе Тартаковер (Arieh Tartakower), Президент Міжнародної Ради з соціології та кооперації професор Єврейського університету (Єрусалим) Генріх Інфельд (Henrik Infield), віце-голова Соціалістичного Інтернаціоналу Еріх Олленхауер (Erich Ollenhauer) та ін.
   Лист до редакторів збірника написав другий Президент Ізраїлю Іцхак Бен-Цві (Itzhak Ben Zvi), уродженець Полтави, який знав Н. Бару з дитячих років. Всі ці діячі оцінювали особистість Н. Бару, його здібності та результати діяльності більш ніж втішно. Дані замітки базуються на матеріалах зазначеного вище збірника і в сімейних хроніках. Моя мати Бару Розалія Ісаківна була зведеною сестрою Н. Бару. З відомих причин ім'я Н. Бару було в радянські часи табуіровано, документи і фотографії не збереглися, тому мої мізерні спогади послужать тільки невеликим доповненням до матеріалів збірника. Користуючись нагодою, я хочу висловити щиру мою запізнілу вдячність усім авторам збірника за добру пам'ять про мого зведеного дядька та її увічнення. Вперше я дізнався про нього в юнацькому віці (1945 р.), коли батько під великим секретом повідомив мені, що прочитав про Ноя Бару - одного з керівників ВЕК в газеті "Дер Емес" (на ідиш) Єврейського Антифашистського комітету, яка була доступна навіть в м. Чкалові, де ми були в евакуації.
  
   Ной Бару народився 23 листопада 1889р. у Полтаві (Україна) в середньозаможній родині інженера Ісаака Давидовича Бару (1860-1933), за свідченнями сучасників, доброї та інтелігентної людини. Він екстерном склав іспити на атестат зрілості і з великими труднощами, не з першої спроби, оскільки один з екзаменаторів виставляв йому з математики 4+ замість необхідної для єврея 5, вступив до Ризького Політехнікуму, який закінчив із Золотою відзнакою "За виняткові успіхи". Отримання вищої освіти було для цієї людини основним життєвим завданням, яке він вирішив, забезпечивши право проживання в будь-якому місті Росії і право на вищу освіту для своїх дітей. Мати Ноя, в дівоцтві Берта Брикер, померла через кілька тижнів після пологів, і новонародженого взяли в сім'ю її батьки. І.Д. Бару одружився вдруге і переїхав до Харкова. Другий шлюб з Марією Григорівною Бару приніс йому шістьох дітей: чотирьох синів і двох дочок. В Харкові він спроектував і керував будівництвом багатьох підприємств, в тому числі макаронної фабрики, що належала мільйонерові Рижову, ім'ям якого був названий провулок, де стояв будинок Бару. Провулок потім був перейменований і прийняв ім'я Куйбишева. Як він називається зараз, мені невідомо, ніхто з великого сімейства Бару там вже не живе. І.Д. Бару не переривав зв'язку з первістком, надавав грошову допомогу і виручав у серйозних ситуаціях, про що буде сказано нижче.
   У Полтаві на межі століть політичне життя протікало досить активно, так як. тут було місце заслання соціалістів, лібералів та інших противників режиму. Тут жили В.Г. Короленко, Ю. Мартов та ін. лідери меншовиків, есерів і українських націоналістів, які зустрічалися з місцевою інтелігенцією в конспіративних місцях і обговорювали нагальні питання політики, філософії та літератури. Все це мало вплив на місцеву єврейську молодь, для якої освіта грала вирішальну роль у подоланні процентної норми. У той час в Полтаві було, приблизно, 60 тис. жителів, з них 10 тис. євреїв. У середній школі (гімназія, реальне училище, комерційне училище, музичне училище) було кілька сотень єврейських учнів, а в гімназії навчалося 40-50 єврейських хлопчиків. Було багато прийшлих учнів з Литви та малих міст України, які теж приносили нові ідеї соціалізму, націоналізму, сіонізму, що сприймалися місцевою молоддю. З Полтави вийшло багато відомих єврейських діячів та активістів: Бер Борохів (Ber Borochov) видатний теоретик сіонізму і блискучий учений, Іцхак Бен-Цві, майбутній Президент Ізраїлю, полтавчанин Г. Міркін був учасником Сіоністської конференції в Катовіце (1884), три полтавчанина були делегатами першого сіоністського конгресу в Базелі (1897), також три полтавчанина були серед перших піонерів-поселенців в Палестині, т.зв. Biluim(Білуйці-прим.перекл.) і т.д.
   Дитячі та юнацькі роки Ноя Бару проходили в атмосфері релігії і світської освіти, російської та релігійної літератури, асиміляції та націоналізму і запалювальних нових революційних ідей. Особистість Ноя сформувалася в результаті синтезу східної і західної традиції, тобто революційної активності і глибокого теоретичного підходу, що було притаманне, як зазначив у своїх спогадах Наум Гольдман, таким особистостям як Хаїм Вейцман - перший Президент Ізраїлю, Давид Бен-Гуріон - перший прем'єр-міністр Ізраїлю, Моше Шарет- перший міністр закордонних справ Ізраїлю та голова виконкому Всесвітньої сіоністської організації, Леон Моцкін - сіоністський лідер і захисник громадянських прав євреїв діаспори. Гольдман зазначив також, що в даний час (1962 рік) східне єврейство подібних лідерів не висуває.
  
   Іврит і Тору Ной вивчав дома. Його бабуся, що замінила матір, наполегливо просувала його в сторону єврейської традиції. У дитячі роки виявилися його виняткові здібності і бажання отримати світську освіту, тому він свого часу вступив до гімназії, яку закінчив із Золотою медаллю. У цій же гімназії навчався визнаний геній з Полтави Бер Борохів (так його величали сучасники), але він, за свідченнями полтавчан, Золоту медаль не отримав. З 14 років Ной починає проявляти громадську та політичну активність, бере участь в обговореннях гострих проблем сучасності, включаючи єврейські, які загострилися напередодні революції 1905 р.
   В цей же час він починає займатися репетиторством, намагаючись звільнити батька від додаткових фінансових турбот. Знючі його люди відзначали, що він був пунктуальною, цілеспрямованою, надійною і прямою людиною, завжди бездоганно одягненим і застебнутим на всі гудзики свого гімназійного мундира, що викликало повагу до нього учнів та їхніх батьків, а також співрозмовників і соратників в бунтарському молодіжному середовищі.
  
   На фотографії (ок. 1910) показана група учнів Першої полтавської гімназії, які називали себе "колонія" і були значно молодшими Ноя Бару. На звороті фото перераховані їх прізвища: П. Епштейн, М. Прис, Б. Бару, Я. Богдановський, Ш. Бєлугін, Х. Нікельберг, М. Кричевський, І. Юровський. Такими були дореволюційні полтавські гімназисти. Можливо, будь-хто з наших сучасників пізнає в них своїх предків. Зазначений у списку Борис Бару (1896- 1918, стоїть крайній зліва) був зведеним братом Ноя. Чому він навчався в полтавській гімназії, а не в Харкові, де за моїми уявленнями проживала в цей час сім'я інж. Бару, мені невідомо. Борис з юнацьких років вступив в партію більшовиків, піддавався арештам, а добропорядний інж. Бару клопотав про його звільнення і брав його на поруки. Якийсь жандармський полковник намагався дізнатися у нього, чому це діти з благополучних єврейських сімей наполегливо лізуть в революцію? Питання це актуальне і сьогодні. Борис Бару загинув під час Громадянської війни, будучи заступником начальника політвідділу 7-ої стрілецької дивізії і посмертно був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора.
  
   У 1903 р в Полтаві з'явилися два знаменитих памфлети В. Жаботинського російською мовою "Странник" і "К ненависникам Сіону", в яких він розглядав єврейські проблеми і полемізував з прихильниками асиміляції. Ной допомагав поширювати ці брошури, а коли Бер Борохов організував місцеве відділення партії Po'alei Zion з явно ворожою режиму ідеологією соціалістичного сіонізму, Ной вступив в цю нелегальну партію. Це був сміливий вчинок, так як йому загрожувало виключення з гімназії або навіть арешт. До цього часу Ной був добре підкований теоретично: вивчав марксизм, діалектичний матеріалізм, глибоко цікавився вирішенням релігійних проблем у світлі марксизму. Він знав напам'ять знамениту трилогію Борохова "Війна класів", "Національне питання", "Наша платформа". Крамольні ідеї він поширював серед єврейських робітників, гімназистів і своїх учнів, демонструючи дар переконання, бездоганного логічного мислення та лідерства.
  
   У 1905 р по Росії прокотилася хвиля жорстоких переслідувань євреїв і погромів. У Полтаві були створені загони самооборони, які стримували погромників. Бару був членом одного з загонів. Два чи три дні були дуже напруженими через можливого прямого збройного зіткнення, але, на щастя, обійшлося без кровопролиття. В цей же час Бару входив в міжпартійну групу єврейських учнів "Молода Іудея", яка ставила своєю метою вивчення єврейської історії, єврейського робітничого руху і програм інших партій. Бару був обраний до виконкому Полтавського відділення групи, яке налічувало близько 50-ти чоловік.
  
   У 1906 р було розгромлено Полтавське відділення Po'alei Zion, брат і сестра, а також батьки Бен-Цві, керівника полтавського відділення, були арештовані. При обшуку в їхньому будинку, окрім іншого, знайшли списки членів "Молодої Іудеї". Група перестала існувати. Почався час реакції, розброду і хитань у політиці. За свідченням сучасників молодий Бару твердо стояв на позиціях лівого крила партії Po'alei Zion, про що він публічно заявив при першому відвідуванні Ізраїлю в 1932 р.
  
   Після закінчення гімназії в 1907 р. Бару вступив до Київського університету на юридичний факультет. Навчання він поєднував з громадською діяльністю як член Комітету студентської взаємодопомоги і секретаря Спілки студентів. У 1910 р російське студентство влаштовувало страйки і виражало протести. Ці події мали місце і в Київському університеті, причому Бару брав у них активну участь і закликав підтримати страйк інших університетів. За це він був заарештований, виключений з університету і засланий в м. Пінегу, очевидно, на 5 років, де він познайомився з багатьма засланими російськими революціонерами. В результаті нелегкого клопоту інж. Бару домігся для свого сина заміни решти 3-х років заслання висилкою за кордон, де він продовжив навчання в Гейдельберзі (1912 р) і в Лейпцигу (1913 р). За амністією 1913р. він повернувся до Росії.
  
   У 1914 р Бару був обраний Генеральним секретарем ЦК лівого крила Po'alei Zion, яка в той час була на нелегальному становищі і яку роздирали внутрішні ідейні розбіжності між терріторіалістамі, сеймістамі та ін. Єврейське революційний рух в цілому теж роздирали протиріччя між соціалістами-сіоністами , Бундом, інтернаціоналістами-більшовиками та ін. В цей час Бару починає проявляти інтерес, і розвиває активність в питаннях кооперативного і профспілкового руху, і проявляв себе не як ідеаліст - мрійник, а як прагматик з жорсткою логікою і чіткою організацією роботи, що стало для нього правилом на все життя. В важкі роки Першої світової війни він був почесним секретарем Єврейської організації допомоги постраждалим (1915-1917 р.р.) і багато зробив для надання конкретної допомоги біженцям, жертвам погромів та іншим постраждалим. В цей же час він відстоював ідею скликання Асамблеї представників російського єврейства, яка відбулася в Києві в листопаді 1918 р. Сіоністські гасла Асамблеї привели до заборони її особливим декретом Радянського уряду.
  
   Після Лютневої революції Po'alei Zion стала легальною організацією і провела у Києві конференцію (1917 р), на якій Бер Борохів, який повернувся із США, закликав до створення Єврейської Палестини під заступництвом США. Борохов і Бару були обрані делегатами на Всеросійський з'їзд нацменшин, який делегував Бару представником від Po'alei Zion в т.зв. Тимчасовий Російський парламент (Думу). Бару був також делегатом II З'їзду Рад, виступав після Л. Троцького з поясненням позиції соціал-демократів і Po'alei Zion, що покинули з'їзд в знак протесту проти засилля більшовиків. Відомо, що Бару 5 разів зустрічався з Й. Сталіним, але марно намагався вплинути на нього з метою вирішення єврейських проблем під сіоністським кутом зору. Сьогодні добре видний донкіхотський характер подібних спроб. Політичний вплив і суспільна значущість Бару збільшувалися, і в 1918 р він був обраний одним з трьох секретарів Української Ради профспілок. Відомо, що у важкі часи Громадянської війни і гострих політичних чвар між єврейськими революційними партіями, Бару неухильно і мужньо відстоював свої політичні погляди. У нього була гостра сутичка з Левітаном- секретарем євсекцій РСДРП, який дозволив собі неповажне ставлення до євреїв, Бару засудив своїх партійних колег А. Ревутского і С. Гольдемана, що залишилися членами петлюрівського уряду на Україні.
  
   Наприкінці 1922р. Ной Бару був направлений з Росії в Лондон в якості директора відділення Центросоюзу. Таким чином, розпочався другий зарубіжний етап його життя. Через 6 місяців він був переведений в Берлінське відділення, де пропрацював 2 роки. В цей же час він був обраний Генеральним секретарем Лівої Всесвітньої Федерації Po'alei Zion. На цій посаді він пробув з 1923 по 1936 р.р. В1925 р він повернувся в Лондон на посаду директора відділення Кооперативного Московського Народного банку, і Лондон став його місцем проживання на все життя, так як він зрозумів, що повернення в СРСР чревато для нього вельми серйозними наслідками. Спочатку він вирішив завершити свою освіту і отримав ступінь доктора знаменитої Лондонської школи економіки.
  
   Протягом 30 років він брав активну участь у житті єврейської громади і вельми енергійно впливав на клімат англо-єврейського співробітництва, яке не завжди було безхмарним і спокійним. Бару був одним із засновників ВЄК(Всесвітній Єврейський Конгрес - прим. перекл.), Єврейської Народної ради, метою якогї був захист громадянських прав євреїв, і цією справою Бару наполегливо займався, сприяючи мобілізації громадської думки проти наростаючої небезпеки гітлеризму та англійського фашизму під проводом Мослі. Бару був дуже відомим членом Ради представників Британського єврейства, який веде свій початок з 1760 року і грає найважливішу роль в житті громади, а також членом комітетів закордонних справ і оборони даної Ради. Він також був віце-президентом Торгово-Промислової консультативної ради, членом виконкому Фабіанського товариства, членом Міжнародного інституту кооперативних досліджень, членом Асоціації єврейських журналістів і письменників, членом Королівського інституту закордонних справ, Королівського товариства економіки та статистики, Інституту банківської справи та різних міжнародних кооперативних організацій . За свідченням сучасників-авторів зазначеного вище збірника, Бару ставився дуже відповідально до всіх своїх обов'язків, чим заслужив повагу своїх соратників і співробітників.
  
   Торгово-Промислова консультативна рада була створена в перші дні війни, а Бару був одним з її ідеологів та засновників з метою боротьби з дискримінацією в британській економіці, надання консультативної допомоги єврейським бізнесменам і промисловцям, створення клімату співпраці в обстановці кривавого воєнного протистояння і боротьби з проявами антисемітизму. Ідеологи антисемітизму звинувачували євреїв в підвищеній активності на чорному ринку, що викликало нестачу продуктів харчування та першої необхідності, в ухиленні євреїв від участі у військових програмах і від служби в армії (відомі наспіви). Для надійного спростування цих вигадок потрібні були обгрунтовані статистичні дані по фактичному стану справ, і Бару організував перший у Британії Єврейський статистичний департамент, який на підставі величезної кількості бухгалтерських звітів, результатів обстежень та інших документів підготував матеріал для Бюлетеня, випущеного за прямої участі Бару.
  Бюлетень підтвердив, що частка єврейських ділків чорного ринку не перевищує відносноъ присутності євреїв у сфері торгівлі, що участь єврейських промисловців в оборонних програмах перевищує відносне присутність євреїв в промисловості, а частка військовослужбовців- євреїв в Британській армії також перевищує відносну кількість єврейського населення. Бюлетень був переданий урядовим організаціям, релігійним лідерам, профспілкам та організаціям роботодавців і забезпечував відповіді на всі нагальні питання єврейського життя і сприяв оздоровленню міжнаціональних відносин. Бару був обраний виконавчим головою ради, активно брав участь у випуску чергових Бюлетенів і написав книгу, яка стала класичною і була перевидана 3 рази, "Євреї в промисловості і торгівлі". За свідченням Моріса Орбаха (Maurice Orbach) Генерального секретаря Торгово-Промислової ради та голови Національної ради проти расової та релігійної дискримінації, Бару перший вказав йому на небезпеку нацизму, що активізувало роботу по створенню Британського відділення ВЄК, в якому Бару теж активно працював.
  
   Бару був визнаним фахівцем з проблем кооперації в СРСР, його перу належать численні роботи на цю тему, які з об'єктивних наукових позицій давали реальні оцінки досягнень і провалів колгоспного і кооперативного руху. Він дуже уважно вивчав стан справ в СРСР. Всього з 1926 р їм і в співавторстві було випущено 9 книг і брошур про СРСР і 19 статей, у тому числі про становище євреїв в СРСР, про антисемітизм і про Біробіджан. Особливо цікаво відзначити книги "Радянський тил" ("The Soviet Home Front", 1942) і "Наш радянський союзник" ("Our Soviet Ally", 1943), які сприяли англо-радянському військовому співробітництву. Бібліографія робіт Бару, опублікованих Англії, приведена в зазначеному вище збірнику. Є підстави вважати, що за роки життя в Росії він також мав публікації. Поряд з активною громадською та політичною діяльністю Бару віддавав данину наукової роботи. Його книги "Co-operative Banking" (1932) і "Co-operative Insurance" (1936) були визнані фахівцями як класичні. У фінансовому відношенні він був незалежний, так як мав репутацію економіста-консультанта високого міжнародного рівня та найбільшого фахівця в галузі міжнародних інвестицій і фінансів. Його знання сприяли вигідним вкладенням капіталів клієнтів і його власних коштів.
  
   Сучасники підкреслюють дуже важливу роль Бару в наданні гуманітарної допомоги єврейським в'язням концтаборів і гетто, звільнених союзниками і ідентифікованих як переміщені особи, які після звільнення потрапили в дуже важке становище. Бару був першою людиною з "волі" представником англо- єврейської громадськості, котра відвідала табір Берген-Бельзен після його звільнення Британської армією в квітні 1945 р, багаторазово відвідував його і допомагав вирішувати гуманітарні проблеми до серпня 1951 року, коли табір залишив останній єврейський в'язень . В збірнику цьому аспекту діяльності Бару присвячено статтю Йосипа Розенсафта (Josef Rosensaft), колишнього голови Бельзенского комітету звільнених євреїв і колишнього в'язня. Табір Берген-Бельзен був організований у липні 1943 р в околицях Ганновера. Це був перший табір, звільнений західними союзниками, тому побачене там англійськими військовослужбовцями справило на них жахливе враження. До моменту звільнення там було близько 60 000 в'язнів, з яких 14 000 не вдалося врятувати. У цьому таборі загинула Анна Франк. Розенсафт пише, що Бару поділяв печалі і радості колишніх в'язнів так, як нібито він був одним з них. Він був глибоко стурбований усіма проблемами: відносини з адміністрацією, забезпеченість медикаментами та продуктами харчування, зайнятість дітей і т.п. Його цікавила реакція німців: чи відвідували вони місця масових поховань, чи були серед німців представники духовенства, яким було ставлення німців до побаченого кошмару. Однак, головним у діяльності Бельзнеського комітету, і Бару допомагав йому, був розподіл колишніх в'язнів - нещасних людей, позбавлених засобів до життя і власності, по країнах їх репатріації, причому репатріація в Палестину наштовхувалася на жорсткий опір британського уряду. Після того, як властями був повернений корабель "Exodus Europa" влітку 1947 р. Бару запропонував провести акцію мирного протесту, коли 2000 євреїв (по числу повернених) в молитовних одежах із запаленими свічками повинні були прошествовати до місць масових поховань. Він був готовий приєднатися до цієї процесії для пробудження почуття співчуття. Питання інтеграції євреїв і їх працевлаштування в нових умовах багаторазово обговорювалися на нарадах Бельзенського комітету, які регулярно проводились в місті Бад Гарцбурзі за активної участі Бару, який вказував на неминучі труднощі і давав настанови щодо їх подолання. В1945 і 1947 р.р. з табору були відправлені два транспорту з дітьми- сиротами в Ізраїль. Бару був присутній обидва рази при їх формуванні та відправці. Розенсафт пише, що він дуже активно брав участь у цій справі і був сповнений тривоги і радості за долю цих дітей. Був присутній він також на церемонії закриття табору в серпні 1951 року коли останні престарілі та одинокі колишні в'язні були відправлені в будинки престарілих в США і в Німеччині. В Берген-Бельзені поруч з пам'ятником Анні Франк спорудять меморіал пам'яті жертвам нацизму.
  
   Наум Гольдман дуже високо в якості видатного досягнення оцінює роль Бару в складному процесі укладення репараційної Угоди з Німеччиною. Він активно працював за сценою і становив основоположні документи, саме Бару перший налагодив необхідні контакти. Відомо, що в вересня 1945р. за дорученням Єврейського агентства, Хаїм Вейцман звернувся до союзників для включення претензій єврейських жертв нацизму в загальну програму репарацій, відома також апеляція до союзників міністра закордонних справ Ізраїлю Моше Шарета в березні 1951р. Однак до цього часу між союзниками вже був повний розкол, і, схоже, що ця стратегічна лінія в питанні про єврейські претензії себе не виправдала. Гольдман підкреслює, що це була ініціатива Бару, а не його, шукати контакти і проводити тристоронні переговори, перш за все з представниками Німецького уряду, з ізраїльтянами і представниками єврейських організацій діаспори. Подібна стратегічна лінія, як відомо, призвела до позитивного вирішення дуже важкої проблеми. Бару звернувся до ідеї репарацій в початку 1946 р., обговорював її з Н. Гольдманом і вже тоді приступив до зав'язування необхідних контактів і до підготовки зустрічей на вищому рівні. У 1951 р. за активної участі Бару вельми своєчасно була утворена Рада по єврейських майновим претензіям до Німеччини (Claims Conference) під головуванням Гольдмана, а Бару був призначений директором Ради і до дня смерті виконував ці обов'язки. Тільки Бару був присутній на першій історичній зустрічі Гольдмана з канцлером Аденауером в 1952 р, коли був пред'явлений базисний варіант Угоди. За наївності, непростимою для спокушеного в політиці людини, Бару звертався і до властей Східної Німеччини з пропозицією про участь у вирішенні питання про репарації, але отримав категоричну відмову. Переговори з ізраїльтянами були напруженими, так як багато хто відмовлявся навіть обговорювати питання про отримання німецьких "кривавих" грошей, але Бару знаходив переконливі доводи морального та економічного плану, що призвело до вироблення єдиної думки і оформленню відповідних найважливіших юридичних документів (насамперед Люксембурзької угоди і Гаазького протоколу), на підставі яких Ізраїль як держава і окремі жертви отримали компенсацію або майно в розмірі багатьох мільярдів доларів і було реалізовано безліч гуманітарних і освітніх програм. Рада з претензій працює і в даний час, розглядає претензії і виплачує компенсації заявникам, в тому числі і емігрантам з колишнього СРСР.
  
   У Лондоні Ной Бару з дружиною Софією і її дочкою від першого шлюбу Ліліаною проживав в будинку на вулиці Langland Gardens, яка знаходиться на відстані близько 5-ти миль від Вестмінстерського мосту на північний захід у районі інших Садових вулиць. За словами сучасників це був відкритий будинок з добрим і гостинним господарем, дуже ерудованою людиною і завзятим сперечальником. У будинку завжди було багато гостей, іноземців, причому вельми відомих і знаменитих, звучала багатомовна мова, і проводилися гострі дебати з суспільно політичних питань, єврейських проблем, ізраїльсько-арабських відносин і т.п. Бару завжди був дуже щільно залучений у вирішення найрізноманітніших питань, включаючи численні особисті прохання. Активно брав участь у дебатах, і його доводи були неспростовними, так як він завжди спирався на конкретні історичні та економічні дані і факти, а також статистичні дані. Інтереси Бару не обмежувалися політикою та економікою. Він був визнаним знавцем живопису, в його будинку була цікава колекція пейзажів І. Левітана, якими він милувався в хвилини відпочинку. Бару користувався великою повагою всіх зналих його людей, його дружина була його вірним соратником і помічником, яка брала участь в його багатотрудних справах. В знак поваги і любові до нього, прийомна дочка Ліліана прийняла його прізвище. Таким був Ной Ісаакович Бару, передчасна смерть якого 5 вересня 1955 була важкою втратою для його близьких і знайомих, а також для широкої єврейської громадськості.
  
   Липень, 2005
   Christchurch, NZ
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"