Мучник Анатолий Моисеевич: другие произведения.

Сім'я в концепції юдаїзму

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Загадка Лукоморья
 Ваша оценка:


Д-р Анатолій Мучник

СІМ'Я В КОНЦЕПЦІЇ ЮДАЇЗМУ. СПРОБА ЕВОЛЮЦІЙНОГО ОСМИСЛЕННЯ ТА СУЧАСНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Шлюб, сім'я і комуністична ідеологія.

Замість вступу

   Шлюб і сім'я являють собою одну з важливих сфер дії моралі, що поряд із правом є основним регулятором взаємостосунків між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми (та іншою ріднею, оскільки між ними підтримуються сімейні зв'язки). Роль шлюбу і сім'ї в житті суспільства, їхні історичні форми і відповідні моральні вимоги до людини визначаються економічним ладом суспільства, всією системою суспільних відносин, а також рівнем розвитку людської цивілізації і культури в цілому. В історичному розвитку шлюбно-сімейної моралі виразно прослідковується хід загального морального та соціального прогресу людства, в якому можна установити наступні визначальні закономірності.
      -- Витісняючи річні форми полігамії, надійно утверджується моногамія - стійкий зв'язок чоловіка і жінки. В ранньому первіснообщинному суспільстві шлюб регулюється переважно звичайним правом, яке безпосередньо виходило з інтересів консолідації спочатку первісного стада, потім роду як виробничо-трудових сот. Це був період коли моральні форми, що формувалися, були ще безпосередньо вплетені у процеси виробництва предметів, споживання та самої людини. У становленні рабовласницької, феодальної і буржуазної форми моногамії переважаючу роль відіграли економічні фактори: підпорядкованість жінок та їхня залежність від "сильної статі", матеріальний рахунок, функціонування сімей селян і ремісників одночасно в якості виробничих сот суспільства. Водночас моногамія стала відповіддю і на зростаючі моральні потреби людей.
   Боротьба утилітарно-економічних і моральних засад у стосунках між статтями, батьками і дітьми проходить через усю історію досоціалістичної сім'ї К. Маркс і Ф. Енгельс відзначали, що першою історичною формою шлюбу в якій моральні міркування переважали над усіма іншими, був пролетарський шлюб, що перетворився після перемоги соціалізму на якісно новий тип шлюбно-сімейних відносин - соціалістичну моногамію. Вона характеризується добровільністю та рівноправністю шлюбного союзу, його свободою від утилітарно-економічних міркувань, багатство духовно-морального життя сім'ї, гармонійністю інтересів сім'ї та всього суспільства, посиленням ролі і значення виховної діяльності сім'ї, а відтак, підвищенням її громадської і моральної відповідальності. Новий тип шлюбно-сімейних відносин утверджується в соціалістичному суспільству боротьбі із пережитками приватновласницької і міщанської шлюбно-сімейними моделями, з буржуазними та анархічно-лівацькими впливами на стосунки між чоловіком і жінкою.
   Найважливіші передумови повного торжества та подальшого розвитку соціалістичної моногамії - зміцнення рівності жінок із чоловіками, подальше піднесення матеріального добробуту і духовної культури трудящих, удосконалення суспільного побутового обслуговування і системи виховання молодого покоління, включаючи підготовку до шлюбу і сімейного життя.
      -- На основі утвердження моногамії у стосунках статей і соціально-культурного розвитку суспільства кохання перетворюється із простого природного потягу на специфічне людське почуття: у коханні сексуальна потреба проявляється як треба у спілкування, що охоплює собою все багатство особистості, як зазначає В.І. Ленін, проявляється не тільки дане природою, але й привнесене культурою. Всебічний розвиток людини, все більша витонченість її інтелектуальних та емоційних запитів перетворює кохання із простої потреби природи на момент перше за все духовного єднання чоловіка і жінки. Перетворення кохання на основний мотив шлюбу розширює коло моральних вимог, що висувається чоловіком і жінкою один до одного, посилює очікування, пов'язані із одруженням. На цьому грунт можуть виникнути моральні колізії, яких не знала стара сім'я; між ідеальними уявленнями людей про сімейне щастя і реальністю сімейного життя. Тому для моральних відносин у соціалістичній сім'ї характерне не тільки кохання, але й моральна відповідальність подружжя, їхня взаємна повага та взаємодопомога
      -- З установленням справжньої моногамії, заснованій на взаємній прихильності подружжя, сексуальне кохання із сили, "що прагне зруйнувати шлюб (оскільки шлюб базувався головно на інших міркуваннях), перетворюється на силу, "яка повинна стати його основою"[1, с. 80]. А оскільки у коханні беруть участь двоє, а виникає третє, нове життя, у відносинах статей, як відзначив В.І. Ленін, таїться суспільний інтерес: виникає обов'язок щодо колективу. Ця єдність кохання й обов'язку складає моральну основу соціалістичного шлюбу, є реальним втіленням моральної свободи особистості у шлюбно-сімейних стосунках. При цьому турбота про виховання дітей є не тільки моральним, але й конституційним обов'язком громадян СРСР (Конституція СРСР, ст. 66)
      -- В міру зміцнення справжньої моногамії, та органічного злиття моральних вимог у сфері сімейно-шлюбних відносин і внутрішньої потреби особистості виникає здатність подружжя та членів сім'ї самостійно регулювали свої взаємостосунки, без повсякденного зовнішнього контролю з боку суспільства. (Виділено автором)
   При комунізму, як зазначає Ф. Енгельс, "стосунки статей стануть суто приватною справою, яка буде стосуватися тільки зацікавлених осіб і в яку суспільству немає потреби втручатися" (Т.4, с. 336-337) Соціальна сім'я, що є перехідним щаблем від пролетарської сім'ї в умовах капіталістичного суспільства до комуністичної сім'ї майбутнього, вже містить у собі риси останньої, хоча ще не повністю звільнена від спадщини минулого. Суспільна думка соціалістичного суспільства веде неухильну боротьбу проти випадків патріархально-байського ставлення до жінки, безвідповідального ставлення до сімейних обов'язків, перш за все до виховання дітей, побутової розбещеності, неповаги та егоїзму у взаємостосунках подружжя, батьків і дітей. Зміцнення моральної основи соціалістичної сім'ї сприяє поступовому відмиранню правого регулювання її життєдіяльності (Виділено автором).
   От із цим останнім постулатом дозвольте нам не погодитись.
  
   У кожного з нас є хтось, із ким ми пов'язані сімейними вузами. Люди по-різному сприймають поняття сім'ї взагалі та власну сім'ю зокрема. Для багатьох саме це слово дуже багато означає, бо відтворює в пам'яті спогади дитинства, найсильніше з яких - відчуття турботи і любові. Є люди, для яких сімейні вузи - не тільки найсильніші з усіх існуючих, але єдині, що дійсно важливі. Такі люди можуть часто змінювати місце проживання, комерційні та політичні впровадження, проте завжди залишаються вірними сімейним зв'язкам. Інші можуть бути байдужі до сім'ї, ставлячись до неї як до життєвої реалії, яку доводиться приймати як дане. Є й такі, хто не любить або навіть ненавидить. Якими б не були взаємостосунки в сім'ї, з її існуванням доводиться рахуватися кожному.
   Сім'я - це основна одиниця суспільства. Із сімей створюється більші структури-племена, клани, народи, нації. Найбільше з них, нація, знищує, часто навмисне, інші об'єднання, намагається зруйнувати чи принаймні послабити вплив більше старих груп, з яких складається, - наприклад, племен і кланів. Однак навіть найрозвиненіші нації поділяються на дрібні соти: сім'ї.
   Сім'я залишилася основною ланкою суспільства не тому, що вона найменша, а тому, що найбільш стабільна. Вона існувала до того, як з'явилися інші форми організації людей, і не втрачала свого значення протягом усієї історії людства. Уявлення про сім'ю як одну з основ нашого існування так глибоко закладено у підсвідомості кожного з нас, що час та мінливі умови життя можуть привнести в нього лише деякі корективи, але не змінити кардинально.
   Сім'я існує з давніх часів, проте це не означає, що вона є найбільш ефективною соціальною структурою. З точки зору використання робочої сили та економічних ресурсів, розкриття індивідуальних здібностей, сім'я не оптимальна структура. Неефективність сім'ї в якості робочої одиниці походить від її різнорідності. Оскільки члени сім'ї - люди різної статі, віку і їх не так багато, вона не може впоратися з якимось завданням швидко і чітко. Її стабільність і згуртованість часто вступають у протиріччя з державними потребами чи релігійними ідеями. Найбільш успішні групи суспільних комах із соціальною ієрархією (мурахи, бджоли, терміти) складаються з особин без розрізнення статей - робітників і солдатів. Це доводить ефективність безсімейного, однорідного робітничого суспільства.
   У сім'ї є особливі соціальні інтереси, які вона відстоює навіть за рахунок більш великих суспільних структур. Наприклад, традиція передачі власності чи влади у спадок породжує нерівність, наслідком чого недостойні люди часто здобувають непропорційно більший вплив у суспільстві.
   Навіть з метою відтворення сім'я не дуже ефективна: адже під час виведення породи з покращеними властивостями відбираються тільки якісні виробники. Водночас, як ми знаємо, немало людей мають генетичні аномалії. Навіть процес виховання дитини в сім'ї не завжди проходить успішно.
   Сімейні узи заважають розвитку особистості. Турбота про дітей, забезпечення потреб сім'ї, необхідність приділяти увагу чоловікові або дружині, ведення домашнього господарства - все це приносить комусь моральне задоволення, але вимагає від кожного величезних затрат в часі, сили й емоцій. Дуже складно бути великим художником, займатися наукою або ж розводити тарантулів, якщо сім'я не поділяє твоїх інтересів.
   Ось чому було багато спроб зруйнувати інститут сім'ї або ж хоча б обмежити його роль у суспільстві. Так, рабовласники навмисне розбивали сім'ї, щоб отримати максимально дешеву і продуктивну силу. Один з найдавніших способів створення ще однієї групи людей, позбавлених сімейних зв'язків, - кастрація чоловіків. Євнухів використовували не тільки як слуг у гаремах - вони були воїнами, дослужуючись навіть до генералів, займали і високі політичні пости. Представники духівництва, як дали обітницю не брати шлюб та монахи являли собою ще дві чисельні групи людей, не обтяжених узами сім'ї. Яничари, еліта молодої Османської імперії, були рабами, які дали обітницю не брати шлюб. Таку ж обітницю давали й козаки Запорізької Січі. Історія знає немало прикладів спроб знищити інститут сім'ї з боку тоталітарних режимів у завойованих ними країнах та їхніх власних державах.
   Справа в тому, що набагато складніше правити та маніпулювати сім'ями ніж індивідами позбавленими сімейних зв'язків. Для досягнення певної мети необхідно знищити сім'ю як одиницю суспільного устрою, але інколи подібне бажання виходить з її середини. У багатьох сучасних суспільствах руйнування сім'ї найбільше було викликано прагненням людини безперешкодно займатися собою. Не дивлячись на всі спроби знищити сім'ю, що робилася протягом історії, цей давній інститут, саме через свою простоту і укоріненість, існує і сьогодні. Він наскільки відповідає природі всього сущого, що не є прерогативою людини - сім'ї створюють і багато інших живих істот. Більше того, і не тільки у високорозвинених біологічних видів, але й порівняно примітивних, наприклад у птахів.
   Той факт, що тварини теж створюють сім'ї, доводить, що це не нав'язана ззовні соціальна конструкція, а природна потреба. Вона може бути не раціональною та неефективною, незручною і проблематичною, але продовжує існувати тому, що в її основі лежить щось більше, ніж простий здоровий глузд. Хоча інстинкти можна приглушити, викорінити їх не можна. Окремі індивідууми можуть жити, - і навіть у немалій кількості, якщо культура суспільства і дух часу це дозволяють, - обходячись без сімейних уз, але людство в цілому все одно буде обсновувати себе ними. Культурна мода за своєю сутністю ефемерна, а ось інстинкти - вічні.
   На перший погляд сім'я, починається з простого задоволення сексуальних потреб. Статевий потяг є дуже сильним біологічним стимулом, про існування якого ми добре знаємо, хоча й не повністю розуміємо його природу. Однак сам собою він не може вважатися достатньою умовою для створення сім'ї. Подібні стосунки, що переслідують єдину мету, не призводять до утворення сімей ні у тваринному світі, ні в людей.
   Сім'я починається там де батьки зберігають свій союз, щоб виховати потомство. Подібне бажання обумовлено інстинктом і є дуже потужним стимулом, що мало стосується сексу. Самці птахів які літають у пошуках корму для самки та ще не укритих пір'ям пташенят, або левиця, яка вийшла на полювання за поживою для своїх дитинчат, керуються при цьому зовсім не статевим потягом. У багатьох випадках сімейні узи - явище тимчасове: вони зберігаються доти, доки молодняк не починає жити самостійно. Такі союзи формуються шляхом відбору чи випадково, але всі вони не мають продовження. Наприклад, синиця зазвичай живе і навіть здійснює перельоти у зграї однієї статі, утворюючи свого роду сім'ю виключно на період розмноження. Подібна поведінка характерна не тільки для синиць, вона зустрічається і в інших біологічних видах, включаючи людину.
   Виникає враження, що для тварин і особливо для людей секс і відтворення потомства не є основними факторами при створенні сім'ї. Без сумніву, розмноження відіграє важливу роль, і потомство може стати центром сім'ї, але це неголовне. І секс, і відтворення можуть існувати - і широко практикується - поза сімейними вузами. Отож, сім'я - це щось таке, що включає ці елементи, але не обмежується ними.
   Якщо співжиття зберігається, навіть коли партнери вже не займаються сексом та вихованням потомства, то, ймовірно, саме це можна вважати з основних ознак сім'ї. Подібні довготривалі сім'ї існують не тільки серед людей; у багатьох видів птахів дуже сильні сімейні узи, що зберігаються на багато років (наприклад лебеді та гуси), а інколи на все життя.
   У деяких птахів які мають соціальну ієрархію (наприклад у галок), можна спостерігати дивну поведінку, що прийнято називати "людською": вони утворюють постійні пари, їхнє соціальне становище змінюється залежно від "шлюбу", у них є період залицяння (певний час безпосередньо перед початком сексуальної активності) протягом якого вони не розлучаються і сприймаються як пара іншими членами зграї. Навіть деталі побудови пташиної сім'ї, продиктовані на перший погляд, тільки соціальними ймовірностями, закладені глибоко у підсвідомості на біологічному рівні. Крім того, члени сім'ї - нехай то пара, батько чи батьки, пташенята чи інші родичі - захищають і підтримують один одного у межах, що значно перевищують прийняті стосовно інших особин свого виду.
   Однак усе це зовнішні, біологічні або соціальні аспекти сім'ї. Що являє собою психолого-емоційний внутрішній аспект, який знаходиться в її основі?
   Існують певні, часом дуже сентиментальні і романтичні уявлення про сім'ю. Найзагальніше з них полягає в тому, що сім'я - світ, в якому панує взаємне кохання. Це безумовно може бути правдою: у багатьох випадках родичі дійсно насолоджуються сімейним спілкуванням, відчувають симпатію і навіть любов один до одного, але очевидно, що споріднення не завжди є синонімом любові. "Голос крові" може бути сильним і непереборним навіть в тому випадку, якщо люди не так уже люблять своїх близьких. Для багатьох із нас за межами сім'ї існують також інші більш значимі об'єкти любові: друзі, товариші, єдиновірці. Еротична любов, наприклад, часто набагато сильніша спорідненої, хоча й не наскільки довговічна.
   Трапляється, що члени сім'ї взагалі не можуть терпіти один одного. Фрейд в "Общем введении в психоанализ" писав: "якщо є на світі людина яку жінка ненавидить більше ніж свою сестру, то це їхня мати". Подібне явище звичайно ж, не універсальне але зустрічається досить часто і доводить, що в основі сім'ї та родинних зв'язків лежить не тільки любов.
   Хоча сім'я не завжди є зосередженням взаємної любові, близькість і згуртованість можна розглядати як розрізнювальні ознаки сімейної соти. Можне здатися, що вони - результат тісного співіснування протягом тривалого часу. Однак скупченість аж ніяк не є гарантією ніжних почуттів, швидше вже навпаки. У будь-якому випадку тривале спільне проживання призводить до виникнення між людьми певних стосунків.
   Згуртованість пояснюється двома причинами. По-перше, знаючи людину із самого дитинства мимоволі звикаєш до неї, між тобою і нею виникає зв'язок, який стає міцнішим від усвідомлення, що він ніколи не розірветься.
   Друга, не менш важлива причина виникнення близькості, полягає в тому, що члени однієї сім'ї генетично (а отже фізично і психологічно) схожі один на одного. Ця схожість сама собою створює основу для взаєморозуміння, що не завжди є запорукою взаємної любові. У нас може виникнути почуття образи стосовно родичів, і це невдоволення, у свою чергу, часто є результатом критичного ставлення до себе, як свідомого, так і - частіше за все - несвідомого. Багато людей, які критично оцінюють, наприклад, своїх батьків, починають розуміти, як вони схожі на них і що їм самим притаманні ті самі недоліки, які їх так обурюють у батьків. Такого типу близькість визначає внутрішнє, емоційне життя сім'ї.
   Однак, окрім усіх цих явних і неявних ознак сім'ї, її головною характерною рисою є наявність договірних відносин. Це рівною мірою стосується як сім'ї людини, так і сім'ї у тварин. Між членами сім'ї існують чітко розмежовані стосунки, що визначають їхні обов'язки одного перед одним. Ці взаємні зобов'язання і формують сім'ю, а якщо їх немає, це може бути пристрасть або племінний завод із вирощування потомства, але ніяк не сім'я.
   Поняття "договір", звичайно, людський термін і тварин він не стосується. Навіть серед людей, здатних домовитися, подібні угоди найчастіше мають неписаний, неформальний характер. Зрозуміло, що сім'я, яка складається із птахів чи мавп, базується на невербальному спілкуванні, котре, попри все, дозволяє партнерам розуміти один одного та дотримуватися умов спільного проживання. З іншого боку, і старомодні, з підписанням шлюбного контракту, подружні стосунки з плином часу можуть дуже змінитися - не тільки від покоління до покоління, але й за час існування однієї сім'ї. Однак остільки, оскільки існує взаємний договір, який обидві сторони приймають та витримують, сім'я залишається сім'єю. Все інше для її створення і збереження не обов'язкове.
   Якою б не була сімейна угода, вона завжди заснована на взаємній довірі. Жодна сім'я не зможе нормально співіснувати, якщо один із партнерів смертельно боїться іншого.
   У павуків немає сімей, тому що павучиха не відмовляється закусити самцем. З іншого, вовк і вовчиця, які живуть разом, не дивлячись на те, що є хижаками і здатні достатньо скалічити один одного, уклали угоду цього не робити, так само як і договір про те, що вони разом будуть діяти на благо сім'ї і спільно захищати її, не вдаючись до послуг нотаріусу. Отже птах-самець без усяких офіційних паперів годує самку, доки та висиджує яйця, - кожен із партнерів виконує свою частину роботи.
   Читання вголос ктуби - шлюбного контракту - є невід'ємною часткою єврейської весільної церемонії. Існування потрібного контракту відрізняє шлюб від співжиття, а сімейні стосунки - від любовної пригоди. Хоча є стандартна форма цього контракту, що складається головне з перерахування обов'язків чоловіка щодо жінки, він може бути різним як за формою так і за змістом.
   Має значення тільки те, що контракт цей безстроковий, і його умови повинні виконуватися обома сторонами.
   Цей основний закон, якого повинна дотримуватися сім'я - вірність договору - обов'язковий для стосунків не тільки між подружжям, але й між батьками і дітьми, братами і сестрами. Вони утворюють сім'ю не тому, що люблять один одного, не через кровний зв'язок, а тому, що приймають і дотримуються взаємних зобов'язань.
   Згадайте - у Десяти Заповідях не сказано "люби батька свого і матір свою". Зрозуміло, неважко передбачити, що батькам дуже хочеться любові; деякі з них можуть вимагати її і навіть перетворити життя дітей на суцільний кошмар, якщо їм здається , що ті їх недостатньо люблять. Однак любов не можна витребувати або керувати нею, і заповідь говорить: "Поважай батька свого і матір свою..." ("Вихід", 20:12). Любов у сім'ї - це добре, але написано "поважай", іншими словами, виконуй свої формальні і неформальні зобов'язання стосовно батьків. Так само слід ставитися і до братів та сестер. Взаємні зобов'язання сильніші, ніж любов і біологічна спорідненість, а саме вони пов'язують людей.
   Кожен із нас має здатність чи навіть схильність починати сімейні сварки. Деякі навіть жити без цього не можуть, вважаючи, очевидно, гарний скандал природним та необхідним елементом існування. Сварки часто нагадують дуель шпажистів: ти намагаєшся вколоти мене, я - тебе, ти говориш погане про мене, я - про тебе. Обидва дуелянти знають при цьому, що кров не проллється і ніхто нікого не вб'є. сімейна сварка може набути шаленого характеру, але в основі її лежить розуміння того, що сімейний контакт все ще існує. В якомусь розумінні це перевірка угоди на міцність. Випробування не завжди має жартівливий характер, інколи це робиться цілком серйозно і всі його учасники переживають глибоку образу. Якщо сестра свариться з братом, то її позиція приблизно така: "Я зараз дам йому ляпаса, і він дійсно на це заслуговує, але якщо знадобиться, я пожертвую життям, щоб відвести навислу над ним небезпеку".
   Якщо структура стабільна, то такі суперечки і скандали не зруйнують її. А коли в ній з'являються тріщини, негаразди тільки розширюють їх, що призводить до розпаду сім'ї. а подружжя вже не говорить: "ми сваримося, але все одно ми одна сім'я". Замість цього від них можна почути: "ми незгодні одне з одним і тому не можемо надалі бути разом".
   Запропоноване визначення поняття "сім'я" і занадто вузьке і водночас занадто широке: Вузьке, тому що не залишає для неї місця для зайвої сентиментальності; широке, тому що передбачає серйозне ставлення до цього інституту.
   І сьогодні у державі Ізраїль укладення шлюбного контракт (ктуби) є обов'язковим елементом весільного обряду.
   Значна частина тексту ктуби говорить про обов'язки нареченого у випадку розлучення. Суми, вказані в ктубі (оцінка вартості посагу плюс додаткова сума), повинна бути сплачена чоловіком дружині у цьому сумному випадку. Зрозуміло, що у таку радісну мить найменше хочеться роздумувати про розлучення, і наречений, можливо, хоче вразити наречену душевною широтою та продемонструвати упевненість, що ця частина ктуби ніколи не набуде для них практичного значення. І все ж таки бажаючому записати тут астрономічну суму нагадують, що мова йде про юридичний документ. І лише після підписання ктуби можна розпочинати весілля.
   Л.Чернова стверджує: "Община - основна інституціональна форма соціального життя єврейського народу протягом декількох тисячоліть, але існує соціальний інститут не менш важливий і більш давній - єврейська сім'я (Мішпаха). Основою функцією сім'ї є соціалізація індивіда, формування і розвиток особистісної самосвідомості, у томі числі національної. Саме сім'я прилучає до віри "Батьків", навчає мові, передає у спадок, разом із сімейною власністю, сімейні реліквії, національні традиції, звичаї, цінності і норми національної культури, сімейні перекази, у яких історія переплітається з біографією і географією (сімейне дерево, походження прізвища)" [1, с.101].
   Сім'я - основа людського щастя.
   І тільки від самих людей залежить, чи буде їхнє сімейне життя Божим благословінням або ж прокляттям.
   Усім відома міцність єврейських шлюбів і добра атмосфера, що панує у єврейських сім'ях. Але так буває тільки тоді, коли, починаючи з виховання дітей і закінчуючи інтимними стосунками, сімейне життя будується на міцному фундаменті законів сімейного життя, даних Торою.
   "Юдаїзм вимагає від подружжя уникати всього, що може порушити сімейну гармонію: суперечок, дратівливості, взаємних образ, підозріливості, кривд і т.ін." [2, с.131].
   * Чоловікові суворо заборонено ображати дружину як наодинці, так і у присутності сторонніх.
   * "Чоловік зобов'язаний любити свою дружину, принаймні, як самого себе, а поважати більше, ніж самого себе".
   * "Чоловік повинен їсти і пити менше, ніж йому дозволяють засоби, і одягатися так, як йому дозволять засоби; поважати дружину і дітей більше, ніж дозволять засоби".
   * Чоловік зобов'язаний бути добрим і непримхливим зі своєю дружиною.
   * Чоловік зобов'язаний радитися з дружиною своєю в усіх домашніх справах.
   Оскільки шлюб є взаємною угодою між двома людьми, Талмуд [Талмуд - кодекс єврейських законів, створення якого було закінчено до V в. Містить правові та релігійні норми юдаїзму, відомості з різних галузей знань. Талмуд складається з Мішни (основна частина) і Гемари (коментарі до тексту Мішни)] надає шлюбному контракту (ктубі) величезного значення. Сама ідея писаної угоди між чоловіком і дружиною виникла у глибоку давнину, однак форма і зміст угоди змінювалися залежно від часу і характеру культури. Талмудичні мудреці завжди наполягали на необхідності письмового контракту, гадаючи, що без нього шлюб перетворюється на дозволений різновид проституції. Головним у шлюбному контракті вважається перелік умов, які чоловік зобов'язується дружні забезпечити, а також гарантії на випадок порушення цих умов.
   Одним із основних у ктубі є обов'язок чоловіка залишити дружині певну суму на випадок розлучення або своєї передчасної смерті. У давнину цю суму прийнято було відкладати, і чоловік не мав права нею користуватися. Пізніше виправили закон так, щоб обумовлена сума обчислювалася в частинах від майна чоловіка. Це означало, що чоловік, перш ніж дати своїй дружині розлучення, повинен приготувати потрібну суму грошей, що примушувало його серйозно поміркувати про свій намір.
   Ктуба включає також багато інших умов, серед яких знаходяться такі основні елементи шлюбу, як "ше'ер, кесут ве-она" (їжа, одяг і подружні обов'язки), котрі передбачають, що чоловік зобов'язаний турбуватися про основні потреби своєї дружини і не має права нехтувати нею.
   Одне з давніх правил говорить, що "дружина повинна підніматися разом із чоловіком, але не повинна опускатися разом із ним". Це означає, що якщо дружина належала до шлюбу до більш низького соціального кола, то чоловік зобов'язаний підняти її до свого кола, тобто надати їй можливість відчути себе своєю у цьому колі. Але якщо вона походить із більш високого кола, то він не має права вимагати від неї звикати до більш низького життєвого рівня, якщо вона не заявить недвозначно про свою згоду на це.
   Єврейські шлюбні звичаї поєднують фінансові і соціальні угоди з приписами, що проголошують святість сімейних уз, і природно, що в них міститься величезна кількість деталей, які вимагають безперервною уточнення.
   "Основний текст ктуби, додатки до нього і навіть її стиль дуже давні. Суть її підтримки спрямована на те, щоб забезпечити зміцнення становища дружини у будинку її чоловіка, ї особливі права, що переважають права чоловіка, для того, щоб можливість розлучення не була надто легкою в його очах.
   У ті часи, коли у євреїв була запроваджена кетуба, весь світ був оповитий мороком: в очах усіх народів жінка була власністю чоловіка, єдине призначення якої - прислужувати йому" [3, с.28].
   Спершу дружина не являла собою самостійної господарської одиниці, а її майнові права входили до складу загальносімейного майна. Так, на користь чоловіка надходили: винагорода, яку дружна отримувала за особисту працю, її придбання шляхом знахідки, частина винагороди, яку вона отримувала за спричинені їй тілесні ушкодження. Відшкодування витрат на лікування дружини і збитків від прогулу, без сумніву, належало чоловікові, оскільки ці витрати і збитки ніс він; задоволення за спричинені фізичні страждання, належало виключно дружині через суб'єктивний характер цієї шкоди; суперечливим виявилося питання про те, кому належить винагорода за постійний дефект в організмі постраждалої і сатисфакція за ганьбу. Деякі законовчителі вважали, що вказані статті враховують виключно інтереси дружини, але на думку р. Іуди б. Батіра, яка була взята як керівництво, ці статті слід розподілити між подружжям у нерівних частках: якщо ушкоджено відкриту частину тіла, чоловік отримує дві третини винагороди, а дружина одну третину; у разі ушкодження закритих частин тіла чоловік отримує одну третину, а дружина дві третини (Кет., 65-б). Щоправда, майно, яке вона отримує у вигляді дару або спадщини, а також частина винагороди, яка надходить на її користь за спричиненій їй ушкодження, вважалася її власністю, але доходи від цього майна надходили чоловікові; управління також належало повністю йому. У випадку припинення шлюбу, майно це віддавалось дружині у тому вигляді, в якому воно виявлялося на той момент. У такому становищі опинялося і всяке майно, яким дружина володіла, коли виходила заміж, якщо вона не записувала це майно в "ктубу" як придане. Це майно отримало у Талмуді технічну назву "обскубуване майно", тобто таке, з якого чоловік отримує доходи, хоча воно вважається власністю дружини. Майно це протиставлялось майнові, внесеному до шлюбного договору (кетуби) як придане, або "майнові залізної худоби". Так, дружина могла зберігати за собою самостійне, незалежне від чоловіка право на майно, придбане нею до шлюбу. Допущення такого пояснюється саме бажанням розширити майнові права жінки, не піддаючи, одначе, докорінній ломці традиційні норми. Цим покладено початок новому інституту - окремому майнові дружини, до якого чоловік не має ніякого стосунку. Таке окреме майно могло виникнути ще й іншими способами: 1) шляхом дарування дружині із вказівкою спеціальної мети або прямою умовою, що доходи від майна не повинні надходити на користь чоловіка; 2) шляхом дарувань чоловіка дружині під час шлюбного життя, при цьому дружина користувалася доходами, але не могла відчужувати майно; 3) нарешті, дружина могла продати своє право отримати у майбутньому після припинення шлюбу, ктубу, придане та ін.; виручена від продажу, цього права сума ставала її самостійним майном. Сутність майнових відносин могла, крім того, значно змінитися шляхом приватних договорів та угод.
   Так, між нареченим і нареченою могли укладатися особливі угоди, які так або інакше змінювали дію шлюбно-майнових законів. Мішна згадує наступні угоди: 1) про надання дружині права відчужувати своє майно, не внесене у придане nichse melug; 2) про надання дружині доходів від цього майна; 3) про відмову чоловіка від права успадкування цього майна. Про допустимість угоди останнього зразка багато хто сперечається. Деякі вважають, що закон про успадкування чоловіка дружині, в силу його біблейське походження або ж внаслідок постанови рабинів, має публічний характер і не підлягає зміні шляхом приватної угоди. Як керівну прийнято думку, що така угода припустима, але лише на відрізку між заручинами і вінчанням.
   За наявності вказаних трьох угод дружина стає цілком самостійною володаркою власного майна. Таким чином багаті жінки могли зберігати за собою у шлюбі те саме юридичне відношення до майна, що й до шлюбу. Далі лише у Гемарі згадується надзвичайно важлива можливість угоди між чоловіком і дружиною, згідно з якою чоловік звільняється від зобов'язання утримувати дружину, натомість чого дружина зберігає за собою винагороду за свою особисту працю. Цим шляхом жінки, які мали достатній самостійний заробіток, звільнялися від опіки чоловіка [4, с.138-140].
   У часи Мішни і Талмуду (3-6 ст. н.е.) традиція перетворилася на складну, однак цілком послідовну систему шлюбного законодавства. Шлюб в іудаїзмі розглядається у двох аспектах: як стосунки між чоловіком і жінкою та як ставлення інших людей до подружньої пари. Процедура єврейського одруження майже повністю позбавлена піднесеності і, по суті, є взаємною згодою між двома людьми про спільне життя в одній сім'ї на умовах, зазначених у шлюбному контракті.
   Здавалося б, що все це повинно було б призвести до виділення жінок у нижчу касту, за якою залишені тільки сімейні функції. Проте насправді жінки проявили себе у багатьох сферах єврейського життя і зробили помітною свою присутність не тільки як матері і дружини, але й у таких сферах, які зазвичай розглядають як виключно чоловічі. Причина цього криється у самій природі талмудичного ставлення до життя і Тори. Для єврейської свідомості Галаха є не просто якась філософська інтелектуальна структура, а звід практичних законів - об'єктивних, у певному розумінні, законів природи, до яких ставляться цілком прагматично і, висновується, не догматично.
   Однаковий із чоловіками статус у карному і цивільному праві зумовлював помітну участь жінок у суспільному житті. Навіть найсуворіші шлюбні контракти залишали жінці значну частку економічної незалежності; і тому після заміжжя жінки зберігали певний контроль над своєю власністю. Багато з них були зайняті у комерції та брали участь у справах.
   "Сім'я завжди відігравала особливу роль у єврейській історії, у традиції і у системі цінностей. Інтереси сім'ї - "найближчих родичів" - непорушні і святі. Вище за них - тільки віра. Біогеопсихологія стверджує наявність "культурного гена", що містить пам'ять пращурів, який передається за допомогою механізму спадковості, подібно до психосоматичних і фенотипних ознак" [5, с.102].
   "Одна з таких рис - нерозривний зв'язок зі своєю общиною. І ще одна неодмінна риса традиційного єврейського будинку - це міцна згуртованість усіх членів сім'ї. Значна частина сімейного проводження часу пов'язана із виконанням визначених традицією ритуалів. Типова ортодоксальна сім'я спільно відправляє всі домашні обряди і разом відзначає всі події у житті синагоги та общини" [6, с. 10].
   І само собою зрозуміло, що при цьому особисті справи відсуваються на другий план і повністю підпорядковуються вимогам сім'ї і традицій. Я вважаю, що така вимога непрямо сприяє вихованню у дітей поважного ставлення не тільки до батьків, але й до суспільних інститутів влади.
   Юдаїзм зрівняв чоловіка і жінку у правах задовго до того, як про це тільки задумалися західні мислителі. У той час, коли інші релігії оголошували жінку чимось гріховним, джерелом чогось нечистого, і навіть диявольського, іудаїзм проголосив жінку не просто рівною чоловікові, але й проголосив її більш досконалою, ніж чоловік, більш духовно високою, більш милосердною і доброю. У Торі Письмовій і Торі Усній наводиться величезна кількість оповідань про жінок, у яких говориться про те, що все краще, добре і піднесене, що тільки є у єврейського народу, у своїй більшості походить від жінки.

Висновки

   "Гроші - це перша причина всіх сімейних незгод. Люди, які більше ні через що інше не сперечаються, сваряться через гроші. Чоловік і жінка, будучи одруженими півстоліття, все ще продовжують сперечатися з приводу грошей. Про гроші, як і про інтимні стосунки, ми говоримо не дуже доладно або не дуже часто" [7, с. 140].
   Існує величезна кількість жартів про жінок, які виходять заміж заради грошей. Частка істини, звичайно ж, у них, присутня. Жінці потрібен чоловік, який заробляє достатньо грошей для її утримання. Жінка має право очікувати фінансової підтримки від свого чоловіка, оскільки Бог наперед визначив, щоб чоловік утримував сім'ю.
   Багато жінок сьогодні працюють поза домом. Вони заявляють, що їм необхідна кар'єра, щоб почуватися щасливими та повноцінними. Але я також знаю багатьох жінок, які не хочуть працювати, проте змушені це робити, щоб якось вижити.
   Жінки повинні бути вільними в обранні кар'єри, якщо хочуть цього. Але у них повинна бути можливість спертися на зарплату чоловіка, щоб покрити основні життєві потреби та забезпечити сім'ю.
   "Чоловік повинен усвідомити, що потреба жінки у фінансовій безпеці глибоко укорінена в ній і напряму пов'язана з повагою, яку вона відчуває стосовно чоловіка. Чоловік не відчуває такої потреби. Він отримує задоволення, адекватно забезпечуючи фінансові потреби своєї сім'ї." [8, с. 155].
   Деякі чоловіки незадоволені або відчувають загрозу, якщо їхні дружини працюють, та ще й заробляють більше. Чоловік зазвичай хоче бачити себе основним добувальником. Незалежно від своєї здатності заробляти, дружина бажає, щоб чоловік заробляв достатньо грошей, щоб утримувати її та турбуватися про неї, а головне забезпечити економічне майбутнє своїх дітей.
   "Гроші можуть стати і нещастям, прокляттям. Не втілюючи духовного, вони, як і багатство, за своєю природою непостійні, мінливі, можуть викликати лише клопіт. Скільки б у вас не було грошей, ви ніколи не впевнені в тому, що цього достатньо або що ви не втратите їх тим чи іншим способом." [9, с. 96].
   Я бачу в сім'ї матеріальну і духовну основу. По-моєму, вона покликана поєднувати в собі прагматизм та чималу долю ідеалізму.
   "Гроші необов'язково можуть бути прокляттям. Вони мають велику цінність, і, якщо їх правильно використовувати, можуть принести користь..." Гроші - це постійна перевірка наших уподобань" [10, с. 149].
   У Біблії можна налічити понад 700 прямих згадок про гроші та сотні дотичних. Саме грошам присвячено приблизно дві третіх усіх притч, розказаних Ісусом. Він прирівнює вміння правильно управляти фінансовими благами до вміння керувати духовними.
   "Хто вірний в найменшому, - і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, - і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, - хто вам правдиве довірить?" (Лк. 16:10-11).
   "... Занадто довго християни робили вигляд, що в них не існує проблем у фінансовій сфері. Насправді ж фінанси - це одне з найзапекліших "полів битви" віруючих людей та диявола. Ми завжди будемо об'єктом його нападів та спокус." [11, с. 3].
   Так, закони сімейного життя повинні базуватися на наступних моральних принципах:
  -- повага до індивідуальності і почуттів кожного члена сім'ї;
  -- мирні і гармонійні стосунки;
  -- збереження духовної чистоти і цільності почуттів в інтимній сфері.
   Але не меншого значення має і попереднє визначення певних майнових, господарчих прав за кожним членом сім'ї та їхнє юридичне закріплення.
   Тому інституту шлюбного контракту треба більше приділяти увагу як зі сторони подальшої законодавчої розробки, так і пропаганди в нашому суспільстві.

Література

      -- Чернова Л. "Мост над пропастью" (Семья - как хранитель еврейского самосознания и зеркало ассимиляции). Зб. наук. пр. 9 Міжнарод. конф. "Доля єврейської духовної та матеріальної спадщини в ХХ столітті". Інститут юдаїки. К., 2002.
      -- Хайм Донин. Быть евреем. - "Шамир"; Иерусалим, 1998.
      -- Елиягу Ки-Тов. "Ты и твой дом", "Шамир", Иерусалим, 2002.
      -- Семейное право. Там же. Т.14.
      -- Чернова Л. "Мост над пропастью" (Семья - как хранитель еврейского самосознания и зеркало ассимиляции). Зб. наук. пр. 9 Міжнарод. конф. "Доля єврейської духовної та матеріальної спадщини в ХХ столітті". Інститут юдаїки. К., 2002.
      -- Блу Гринберг. Традиционный еврейский дом. "Мосты культуры". М., "Гешарим". Иерусалим, 2000.
      -- Макмиллан Л., Рей М. Как ужиться с мужчиной. - Заокский: служба семьи и здоровья, М. 2002.
      -- Ва-Пелт Н. Успешный брак. Видавництво "Джерело життя" К. 2005.
      -- Тайны еврейских мудрецов. К.: CN-Столычные новости, 2003, книга 1.
      -- Уайт Е "Секреты счастливой семьи" - Заокский: издательство "Источник жизни" 2003.
      -- Баркет Л. Як розпоряджатися своїми грошима. Планування фінансів відповідно до біблійних принципів. - Рівне: Обітниця миру, 2002.
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"