Аннотация: Ця книга про вищий стан людини, про вищий стан його духу, про стан Бога.
МИХАЙЛО МУРАШКIН
ВОДА-ВОГОНЬ
ДНIПРОПЕТРОВСЬК
"Акцент ПП"
2014
УДК 081/082
ББК 94; я44
М91
Текст друкується за виданнями:
Мурашкiн М.Г. Записи 2003 року - Днiпропетровськ: СIЧ, 2007 (ISBN 978-966-511-282-1); Мурашкiн М.Г. Записи 2004 року. - Днiпропетровськ: Сiч, 2009 (ISBN 978-966-511-354-2); Мурашкiн М.Г. Записи 2007 року - Днiпропетровськ: СIЧ, 2010 (ISBN 978-966-511-374-7); Мурашкин М.Г. Записи 2008 года. - Днiпропетровськ: СIЧ, 2010 (ISBN 978-966-511-389-5); Мурашкин М.Г. Записи 2009 года. - Днiпропетровськ: СIЧ, 2011 (ISBN 978-966-511-392-5); Мурашкин М.Г. Записи 2010 года. - Днiпропетровськ: СIЧ, 2011 (ISBN 978-966-511-399-2); Мурашкин М.Г. Записи 2011 года. - Днiпропетровськ: СIЧ, 2012 (ISBN 978-966-511-397-6); Мурашкин М.Г. Записи 2012 года. - Днiпропетровськ: СIЧ, 2013 (ISBN 978-966-511-409-3); Мурашкин М.Г. Записи 2013 года. - Днiпропетровськ: СIЧ, 2014 ( ISBN 978-966-511-417-4).
Мурашкiн М.Г.
М91 Вода-вогонь. Днiпропетровськ: "Акцент ПП", 2014. - 44 с.
ISBN 978-617-7109-33-3
Ця книга про вищий стан людини, про вищий стан його духу, про стан Бога.
УДК 081/082
ББК 94; я44
ISBN 978-617-7109-33-3 No Мурашкiн М.Г., 2014
2003.
...
...
Все, що буде мiж нами, пройде.
Промине.
Що ми будем шукать?
Тiльки долю, що грiє всiх нас. На землi, в небесах, на зiрках.
...
...
Пройду бiля гiр i моря.
В степ я йду, в глибини степiв я йду.
Там життя моє, мiж трави.
То пахуча трава, до сп'янiння.
Породжує в битвах мене вона.
...
...
I може таке статися, що я засмучений таке бачити.
Не зможу бiльше бачити. Пiду проти.
Тодi важко вижити.
...
...
I може, нам треба бути,
Для того, щоб була земля?
...
...
Що ж то буде?
Лиха нiч.
Я пiду в зiрки прозорi.
...
...
Навiщо менi тиша? Навiщо менi спокiй?
Я той хлопчина малий, що лiзе ще в нiкуди.
Земля моя Вкраїна. I тут я народився.
I тут я збудував свою хатину в мозку.
Живу я в нiй, в хатинi. А лiзу все ж в нiкуди.
Хлопчина ти? Та нi ж то...
Тобi за п'ятдесят.
Живу в своїй хатi, руйнуючи її.
...
...
Пiшов i я у небуття в своїх думках i почуттях.
Навiщо? Хто зна? Жити б, жити!
Причина є. Вона одна. Вкраїна полонена.
Якого я числа так думав?
Тринадцята рiчниця. Незалежнiсть.
Вкраїнцi полоненi! Чим же?
Недугом страшним. Так! Недугом.
Своїх героїв топчуть, топчуть.
Де тi, хто незалежнiсть ту робив?
Забули їх. I встигли, встигли!
Забути встигли! А вони живi.
Вони маячать.
Один iз них он промайнув!
Вкраїна хвора. Вкраїнцi хворi.
...
...
Я пiду у поле; подивлюсь, як квiти тремтять пiд дощем.
Через день у полi подивлюсь, як квiти сяють пiд чистим небом.
Це живi iстоти.
...
...
Я прильнув до землi.
I небо дивиться на це.
I я дивлюсь на це.
I я продовжую робити
Те, що мене дивує.
Дивовижне неповторне життя.
I небо дивиться, дивується!
...
...
I як час широкий стане?
I настане водночас.
...
...
Приходить весна. I я знову в дорозi. Подивись, як квiти цвiтуть, як дерева цвiтуть; як барвисто i весело.
Я iду, незважаючи на лiта. Скiльки весен лишилось? Я вже старий. I колись не побачу я зовсiм весни, не побачу, як слива цвiте. I не покуштую її влiтку. Нiкому буде куштувати.
Покуштують iншi. Аби було лiто.
...
...
Може бути таке i сталося, що iду я помiж степу. I тремтять в моїх очах смуги того життя, що було зi мною. А iду я, мов птах летючий. I дивлюсь на життя це зверху, iздалеку, зi сторони. I вважаю вкраїну степом, тiлом тим, що арiйцi дали. I що тiло Даждьбогом зветься, i що назви воно не має. А про те все та назва - ДОЛЯ. I Даждьбог тiльки ДОЛЯ що сходить, i що нею є Я.
Але це тiльки смуги, фантоми, тiльки думи з того життя, що було; i якого немає.
А я - степ, я Вкраїна i степ.
...
...
Пройде життя. Одне у мене воно. Година за годиною. Рiк за роком. Пройде i пройде. Зроблю, що повинен.
Що ж дивного? Слабкого жаль в один час. В iнший смiшно на себе дивитись i на людей.
А життя? Життя пройде. Треба дивитись, дивитись, дивитись; зi свого серця дивитись.
...
...
Я не хочу зрозумiти, де лежить моє.
...
...
Що за людина така?
Знає - не знає, ляка.
...
...
Бодай то грець
Не все менi байдуже.
Таке я чув.
Таке сидить в менi.
...
...
Я прийду до тебе, поле.
Подивлюсь, яке ти красиве.
Я пiду в чужiї краї.
Збережу тебе все рiвно.
...
...
Що менi ще потрiбно?
Я подивився в очi.
Я подивився в небо.
Знаю, що я помру.
Що менi треба? Срiбло?
Темної, темної ночi?
Що менi дуже треба?
Навiть i не збагну.
Є ще у мене дитинка.
Тоненька така хворостинка.
...
...
Менi ще потрiбно знати,
Де i коли я вмру?
Але навiщо вмирати,
Коли я ще воза пру?
Але навiщо гадати
Про смерть, свою колись?
Гадати, мабуть, вмирати
Вмирати в собi i скрiзь.
Менi не потрiбно нiчого,
Мабуть, щоб жити i жити,
Гадати геть нi до чого!
Нi до чого цигарки палити!
Але про їжу, скажiмо,
Не дбати - це жити не так.
Без їжi будеш вмирати,
По-iншому - аж нiяк.
...
...
Спiвати пiсню ще нам будуть
I тихий вечiр. I тихий гай.
Не забудуть мене, не забудуть
За добро мене, так i знай.
I за зло не забудуть теж,
Проклинаючи без меж.
...
...
Витягай, мiй друже, з себе те, що є.
Витягай, мiй друже, з себе, що пече.
Це назвуть вiршами; голосом в степу
Буде це мiж нами розп'яте на стовпу.
...
...
I де-не-де
Блискуча мрiя.
Моє чи не моє?
Моя чи не моя надiя?
Вона ще є?
...
...
Може, просто доля слiпа
Чи нiма безмежно?
Але у мене нiчого нема,
Що бути повинно, належно...
Нiчого для цього я не зробив
I тiльки мрiяв, мрiяв.
I цим останнє в собi вбив.
Не садив, не сiяв.
...
...
Хто я? Де я? Чи я - не я?
За горами я хвилi бачу
То вода! Не моя вода!
Моя тут; бо я плачу, плачу.
...
...
2004.
...
...
Вирiй поглинув мене. Я крiзь темряву до неба. Вислав мене Дажбог. Хто я, i де я, i як?
Все те є тиша єдина. Все те є свiт i свiти. Ми неподiльнi; святi. Ми безiменнi у Вирiй знов поринаєм як в казку, де орiєнтовнiсть зникає. Мовби в пухнастому лiжку.
Вирiй єдиний все ж з нами!
...
...
Менi минає. Все пройде, пройде. I остається те, що свiтло свiтить. I те все ти, коли пробуджуєш своє, коли у простiр поринаєш знову, i нi про що не мрiєш на землi, на небi, у свiтах свiтiв.
I тiльки свiт, як всесвiт-дивосвiт навколо свiтиться i розкриває зорi, свiти свiтiв. То диво, дивний свiт. То Див. I з ним живеш. Iснуєш, мов птахи по небу.
...
...
I де нам бути пiсля свiту, коли його не буде зовсiм?
I де нам бути пiсля свiту, коли вiн розiйдеться в тьмах?
Коли своє не зможем свiтло розбудувати мiж простору, то лише в чорнiй дiрцi будем частинкою кружлять навколо...
Навколо чорних дiрок нових, навколо знову неживого.
...
...
Може, в нас Диво воскресне, ми полетимо, полетимо?
Може, ми не такi як треба, а як треба - нiхто не знає?
Може бути, так i станеться, що нiщо не завадить нам.
Але марно втрачаєм час. Про те думи нашi. I все?
...
...
I де-не-де тремтить зоря на сходi,
I поринає вiчнiсть в небуття.
I я iду дорогою прямою.
Куди веде дорога та? Куди?
Пряма дорога.
То людина дiє.
Зробило все її бажання.
Вгадай бажання всесвiту навколо?
Вгадаєш все, коли захочеш жити!
...
...
Усе, усе!...
Все поглинає щось.
I я iду дорогою прямою.
Дорогою в безодню; i в нiкуди.
Дорогу люди ту зробили.
Не знаючи бажання всiх, бажання всiх, бажання тишi свiтла, свiту, свiтiв в душi, умовностi своєї.
...
...
Де ми? Серед простору подивимось на небо.
Де ми? Серед простору побачимо себе.
I очi, i обличчя свої, й iншi, iншi... Тi, що маячать проти того, що кажем ми, коли бажаєм слави, коли бажаєм мрiї, коли не ми, як наше, коли чуже берем.
...
...
Див не завжди має прояв у людинi. Див - це коли стає дивним свiт навколо, коли свiт навколо мовби свiтиться, коли вiн є дивосвiт. Див має прояв, коли свiт стає дивовижним. Стань же!
Але гори як гори, рiчка як рiчка.
I раптом все попливло...
Заяскрилося. То Див, диво, дивовижнiсть, дивнiсть.
...
...
Прийду. Скажу своє слово. Й вмру од вiку вiкiв.
Хай сяє як дивнiсть те слово. Хай рiже i рiже всiх нас.