Мертва зона. Безлюдяний простiр.
Метрiв двiстi вiд "Беркуту" до людей.
Хто в цiй країнi хазяїн? Хто гостi?
Де це ми опинилися? Де ми? Де?!

В оточуючих не бачу загрози.
Лише вiдчуття, що це мiй народ.
Мiж минулим та майбутнiм на розi
шукаю свiй генетичний код.

Питання - чи я готовий до битви?
Щоб затягнула безоднi дiра.
Й одразу чую нiчну молитву 
Михайлiвського монастиря.

Є кому i без мене шукати винних.
Я тут, i нехай все буде так, як iде.
Але, Боже, борони Україну
вiд тих, хто не вважає себе за людей.