Кажуть, в кожноi людини є своя зiрка,
i якщо їх запалюють, то це комусь треба.
Мабуть, i менi судилося писати цю лiрику,
а коли писати, то для кого, як не для тебе.
Слова мої будуть неначе фотони свiтла,
розрiзатимуть простiр, не знаючи перешкод,
отримавши їх, посмiхнешся привiтно,
розшифровуючи секретний код,
складений з лiтер, ком або крапок....
Може вiдповiдь вiдiшлеш при нагодi....
Але бiда, що я зараз в таку дiру потрапив,
куди свiтло твоєї зiроньки не доходить.
Може це виглядає дивним, не знаю,
та все одно не припиняю чекати.
Вiрю, що зараз в мiй бiк поспiшає
вiд тебе хоча б малесенький квантик.
А поки що даю волю власнiй уявi, 
вигадуючи риси твого обличчя, 
бо знаю - десь моя зiронька сяє,
я її вирахував математично.