Вони сидять поряд. Навкруги купа народу, а нiби й нiкого. Дерев*яна лавка з пожовклою фарбою стала для них цiлим свiтом. Їхнiм власним всесвiтом, де не дiють стандартнi закони. Вони дивляться вперед, а бачать лише очi одна одно§. Говорять про все на свiтi, але мовчать. Їхнi руки лежать поруч, але не торкаються.
Люди дивляться на них сво§ми пустими очима. Що там всерединi? Осуд. Неприйняття. Порожнеча. Дiрка розмiром з кулак помiж грудей, яку люди заповнюють всiм, що бачать. А вона, користуючись §хньою необачнiстю, по трiшки зжирає §хнi душi. Смакує кожен шматочок.
Люди ходять навколо пари, немов стерв*ятники. Хочуть нагодувати свою порожнечу стражданнями двох невинних душ.
Стереотипи. Обмеженiсть мислення. Зацикленiсть на нормах. Натовп перетворюється у зграю зголоднiлих грифiв, якi, не чекаючи смертi сво§х жертв, починають клювати, щоб прискорити процес.
Двi дiвчини сидять поряд. Навкруги купа народу, а нiби й нiкого. Дерев*яна лавка з пожовклою фарбою стала §хнiм укриттям. Тiльки для них двох.
Погляд. Так вони спiлкуються. Два Сонця, що стають одним.
Будь-яке почуття поглине в себе Порожнечу. Та хай краще це буде Любов. Справжня. Яка не знає нi меж, нi обмежень. Яка врятує цих двох, врятує нас, всiх врятує.