Аннотация: Оповiдання-загадка Україна, Миколаївська область, с.Михайло-Ларине
Пиво поза законом
Дивна штука - студентська дружба! Майор мiлiцiї Iван Iванов їхав на зустрiч зi своїм колишнiм однокурсником-радiофiзиком i переживав змiшанi почуття. З одного боку, вiн радiв цiй зустрiчi. Ще б пак! Вiн їхав до друга, свого тезки, причому "подвiйного", оскiльки прiзвище у нього було, як той сам казав, "майже росiйське, але українське" - Iваненко. Вони дружили з першого курсу. I, як часто, це буває в чоловiкiв, почалася дружба з банальної бiйки. А причиною бiйки став спочатку жартiвливий аналiз закiнчень їхнiх прiзвищ, що перерiс в аналiз подiй трьохсотрiчної iсторiї . Потiм якось непомiтно замiсть слiв "росiянин" i "українець" стали використовуватися їхнi синонiми, що не подобалися нi тому, нi другому, а потiм...Iванов уже не пам'ятає, як почалася бiйка. Але дуже добре запам'яталася сцена примирення. Це було так зворушливо! У нього навiть зараз пiдступив клубок до горла. Бо тодi вiн зрозумiв, що знайшов справжнього друга назавжди. У будь-який час доби, якщо треба, вони могли звернутися один до одного за допомогою.
Власне, зараз майор Iванов i мав допомогти своєму старому друговi. Учора, ледь не опiвночi, Iваненко зателефонував i сказав, що треба вирiшити одну проблему з даiшниками. От "майже однофамiлець" i їхав до друга з радiсним почуттям своєї потрiбностi. Iншим почуттям, була якась незрозумiла провина перед другом. Вони не бачилися... Скiльки ж рокiв пройшло? Недавно було двадцять рокiв пiсля закiнчення унiверситету. Iванов не змiг прибути на зустрiч випускникiв - служба, "...и опасна и трудна, и на первый взгляд, как будто, не:"- мимоволi зазвучали в головi слова призабутої пiснi. Iванов не пам'ятав, як було в оригiналi - чи то "не видна", чи то "не нужна". Не мiг вiн згадати, i коли бачився востаннє з Iваненком. От це i викликало в ньому почуття провини. Жити в одному мiстi i не бачитися стiльки рокiв. Ранiше хоч з днем народження вiтали. А зараз? Телефон домашнiй, телефон робочий, телефон мобiльний, автовiдповiдач на роботi i дома, факс на роботi i дома , пейджер, електронна пошта, звичайна пошта. I тиша!
Ще одне почуття пiдмiшувалося. Попри довгу перерву у вiдносинах з однокурсником, не було вiдчуття, як би це сказати, забутостi, чи що. Вiн зараз їхав до нього так, начебто, вони розсталися минулого тижня пiсля семiнару з полiтекономiї. Чомусь цей предмет особливо запам'ятався. Можливо, тому, що на початку вiсiмдесятих, у розквiт застою, на семiнарах полiтекономiї молодi технарi, нiтрохи не бентежачись, цiкавилися, чи не прийшов час ввести в СРСР двохпартiйнiсть. Пропонувалася компартiя "а" i компартiя "б". От нехай вони, мовляв, змагаються, у кого програма краща. Про демократiв, лiбералiв, консерваторiв тодi ще не знали.
Спогади молодостi перервав мобiльник. На екранi свiтилося "Iванко". Чи то скорочене вiд "Iваненко", чи то пестливе вiд "Iван".
- Слухаю, - сказав у трубку Iванов.
- Ти скоро? - пролунало в трубцi.
- Я вже бiля пiд'їзду.
- Пiднiмайся! Код вхiдних дверей 666.
- З ума зiйти...
От чого Iванов не очiкував вiд свого друга, так цих трьох шiсток у кодi замка пiд'їзду. Життя склалося так, що до сорока рокiв життя випускник радiофiзичного факультету Iван Iваненко став священиком православної церкви. Служив у невеликому храмi у невеликому мiстечку в сорока кiлометрах вiд столицi. А Iванова життя привело в мiлiцiю. З цього приводу друзi теж жартували. Мовляв, служимо. Тiльки один служить Боговi, а другий...Слова пiснi про небезпечну i важку службу знову зазвучали в головi. Наскiльки Iванов знав свого друга як щирого християнина, то той мав перешкодити тому, щоб три шiстки стали кодом замка на його дверях. Iванов знав, що, зустрiвшись з другом, який завжди любив пофiлософствувати, без дискусiй не обiйдеться, i вже приготував своє перше запитання про "число звiра".
- Споримо, я знаю, яким буде першим твоє запитання! - без попереднiх вiтань зустрiв Iвана його старий друг.
- Ну?
- Ти запитаєш, яка проблема виникла з ДАI.
Вiд несподiванки Iванов зам'явся.
- Правильно? Чи ти будеш цiкавитися дурницями, типу дверного замка?
- Ну, ти гад...- тiльки i видавив iз себе Iванов, а про себе подумав, що, дiйсно забув про те, що його запросили допомогти вирiшити проблему з даiшниками. А вiн захопився спогадами...
- Я не можу бути гадом за визначенням, - спокiйно i з гiднiстю вiдповiв другий Iван. - Я священик. А, вiдповiдаючи на твоє питання, скажу: Бог шiсток не боїться. А я як його слуга це сполучення просто iгнорую.
- Растьош, Iван! Ну так ми теж щось можемо... Не хвилюйсь! Поможемо. О! Вiршi вийшли. Рiч у тiм, що для нас ДАI - не проблема. Тому я i не хвилювався. Навiть зрадiв, що можу поспiлкуватися зi старим другом.
- От i добре! Давай швиденько продемонструй свої можливостi, а потiм пива поп'ємо.
- Так пiст же, батюшка! - обрадувано закричав Iванов, вирiшивши, що змiг пiдловити друга- священика на порушеннi.
- Ай-я-яй! - роблено почав журитися викритий порушник. - Як же це я? Забув, що почався рiздвяний пiст. Алкоголь хотiв ужити. Ганьба!
Потiм вiн пiдiйшов до холодильника i дiстав пляшку пива. Нiби-то з жалем, що не доведеться випити свiй улюблений напiй, подивився на неї, а потiм, рiзко змiнивши iнтонацiю, промовив:
- Хоча...- i весело подивився на друга.
- Ну! Не томи! Що "хоча"?
- Читай! - Iваненко пiднiс до очей Iванова пляшку.
- "Оболонь". Ну?
- Далi читай!
- "Премiум бiр"...
- Далi!
- "Хай кволитi продакт"...
- Ну, ти справжнiй мент. Головне читай! Великими буквами написано!
- Безалкогольне... А-а-а!
- Нарештi! Ти забув анекдоти про мiлiцiонерiв? Пиво безалкогольне, тобто не мiстить алкоголю. Це менi Фляк презентував як священнослужителю. Вiн зараз працює на "Оболонi". Можна пити й у пiст. Був цiлий ящик! Ще двi пляшки залишилися. До речi, "Оболонь" позицiонує його як продукт, який можна випити i сiсти за кермо. Це ваш брат даiшник повинен знати. До речi, повернемося до ваших баранiв!
- Я осоромлений. Готовий виконати будь-яке Ваше завдання. Давай викладай, що там у тебе?
- У Севастополь вiдправився автобус iз прочанами. Iз паломниками. У Криму, щоб ти знав, починалося християнство, яке потiм поширилося далi на пiвнiч. У Херсонесi ще залишилися залишки катакомбних церков, якi вiруючi рили в себе пiд будинками. У Херсонесi були десятки храмiв. От подивися! - Iваненко вийняв з гаманця гривню. - Тут намальованi руїни такого храму. Правда, художник щось з колонами наплутав. На одну бiльше намалював. Я рахував...
Та менше з тим. Коротше, поїхала група пенсiонерiв, парафiяни мого храму, за свої грошi, а їх не пускають.
- Як це не пускають?
- От так! Нарвалися на якогось iдiо... нехорошого даiшника, який заявляє, що траса закрита на ремонт, тому їхати не можна.
- Може, i правда не можна. Я пам'ятаю, там дiйсно збиралися ремонтувати великий кусок дороги.
- Ага! Збираються. Але ще не почали, я з'ясовував. Поки почнуть, вони вже назад повернуться. Якщо ти допоможеш, звичайно. Автоiнспекцiя просто перестраховується. А може пива хоче. Безалкогольного.
- Розберемося! Який автобус? Номер?
- Ось шпаргалка! Тут усе написано.
Iванов дiстав записну книгу, вiдразу перетворився зi студентського товариша в грiзного майора мiлiцiї, набрав на трубцi мобiльного телефону номер i насупив брови.
- Здравiя бажаю! - привiтав вiн когось. - А скажи-ка менi, пан сержант, що там пенсiонери в автобусi. Не бунтують?
Якийсь час вiн мовчав, слухаючи пояснення, потiм кашлянув i сказав:
- Ясно. Цих пропустити!
Напевно, той, кому призначалися цi слова, щось заперечував, тому що Iван рiзко i жорстко запитав:
- Ти українську мову розумiєш? Про-пу-стить!
Обличчя майора випромiнювало задоволення самим собою. Вiн весело подивився на друга i потягнувся.
- От i все. А де сiм'я?
- Не знаю. Дружина до когось у гостi збиралася. А за сином я вже не встигаю стежити. Щодня з якоюсь новою дiвчиною.
- Весь у папу?
- Якщо мати на увазi татка зразка двадцятилiтньої давностi, то так.
- А зараз ти - другий?
- Сьомий! Не дражни грiхами юностi! Почекаємо сiм хвилин.
- Чому сiм? Щасливе число, так? - єхидно запитав Iван.
- Щасливе число, так! - передражнив Iваненко. - Знаєш, якось Альберт Ейнштейн прибив на дверi пiдкову. Його гостi запитали: навiщо? Як? - вiдповiв учений, хiба ви не знаєте, що пiдкова приносить щастя? - I ви, великий учений, вiрите в це, - здивувалися гостi. - Нi, я не вiрю. Але, кажуть, вона приносить щастя, незалежно вiд того, вiриш чи нi.
- До чого це? - зрушив плечима Iванов.
- Та так. Насправдi, я прихильник теорiї, що кожний отримує по своїй вiрi. У що вiриш, те маєш.
- Так, я пам'ятаю. Ти ще на п'ятому курсi мене в цьому переконував. Слухай! А пам'ятаєш, ти менi давав фантастичне оповiдання читати. Там учений попадає на якийсь невiдомий нiкому острiв у якесь плем'я. Аборигени вважають, що земля в центрi, а сонце, мiсяць, i зiрки - це невеликi кульки, що кружляються навколо землi. А вчений зробив прилад, типу телескоп, щоб довести їм помилковiсть їхнiх поглядiв. I раптом виявив, що прилад показує те, що говорили аборигени. А мораль сєй баснi була така, що свiтом керують не фiзичнi закони, а моральнi.
- Я-то пам'ятаю. А ти чого згадав?
- Просто я раптом сообразив, що це ти сам це оповiдання написав. Так?
- Не даремно ти в мiлiцiю потрапив. Через двадцять рокiв до тебе дiйшло. Через двадцять рокiв, дивишся, i пiдполковника одержиш.
- - Ты, Вань, на грубость нарываешься, все, Вань, обидеть норовишь, - хриплуватим голосом "пiд Висоцького" продекламував Iванов. - Сам же вчив, що реагувати на життя треба радiсно. От i порадiв би за друга, що щось зрозумiв, а ти насмiхаєшся...
- Вибач, Ваню! Ти правий...
- А ще священик!
- Ну, прости, Iване! - бачачи, що друг образився серйозно, Iван пiдiйшов до нього i поклав руку на плече. - Я священик, але я не святий. Ти знаєш, у мене недавно, з пiв року тому випадок був. Проїхав я на червоне свiтло. Глупо, звичайно, не дочекався секунду-двi, поки займеться зелене. Поспiшав. I, як на зло, ваш брат даiшник. Штраф. Слухай, така жаба мене задавила! Так платити не хотiлося. I розумiю, що я не правий. I формально не правий, тому що порушив правила. I порушую принципи, якi сам же проповiдую, а жаба давить. Навiть хотiв тобi дзвонити, щоб ти слово замовив.
- Чому ж не подзвонив?
- Перемiг себе. Хоча досада ще довго залишалася. Я ж бо думав, що я шляхетний. А жаба давила. Не святий я, Ваню, прости. Нас характеризують не нашi помилки, а те, як ми їх виправляємо. Ти ж добре пам'ятаєш "Мiсце зустрiчi змiнити не можна"?
- А то? Сто раз дивився. А що?
- Коли взяли Ручечника iз шубою англiйця, i колеги побоювалися, що будуть непотрiбнi розмови, твiй улюблений Жеглов заявив: "Правопорядок в стране характеризуется не наличием воров, а умением властей их обезвреживать". Давай знешкодимо нашого злодiя, що хотiв украсти наш гарний настрiй!
Заграв мобiльник. Iваненко взяв трубку:
- Ну що, Миколо Петровичу? От i добре. З Богом!
- Усе нормально?
- Так. Подзвонив старший групи, повiдомив, що пропустили. Спасибi тобi!
- Нема за що. Звертайтеся, отець Iван, коли що. - Iванов був задоволений, що не посоромився перед товаришем, що тема ментiв була зам'ята, i вирiшив перевести розмову в iншу площину. - Слухай, а як правильно - отець Iван, чи отче Iван?
- Правильно 'отче Iване'. Слово "отче" використовується при звертаннi. Це кличний вiдмiнок. В українськiй мовi вiн використовується дотепер, а в росiйськiй вийшов iз ужитку. От у церквi при звертаннi до священика кажуть "отче" i ще при звертаннi до Бога - "Боже", а в iнших випадках росiяни використовують називний вiдмiнок. А у нас: Iван-Iване, мама-мамо, друг-друже, пан-пане...
-Все-то ти знаєш!
- Багато чого забув уже. Закон Гей-Люссака з законом Бойля-Марiотта вже плутаю.
- Слухай, а ти на двадцятилiттi випуску був?
- Так. А ти навiть не подзвонив...
- Служба. Два убивства було. Я навiть забув. Менi староста дзвонив, поздоровив... А багато наших було? Бєлий був? Я знаю, вiн крутий пiдприємець... А Монч, знаєш, куди сина учитися направив? На радiофак! Клас! Учиться по тих же книгах, що i батько. А Фляк був?
- Нi. Вiн саме з "Океном Ельзи" у турi був по Українi.
- Ти ж казав, вiн на "Оболонi".
- От "Оболонь" i спонсорувала. А вiн типу представник фiрми. Менi Бабич розповiдав. Вони дружать. А тобi подобається "Океан Ельзи"?
- Так. Особливо ця: "Ти машина i я машина..."
- Улюблена пiсня даiшникiв?
Iван не вiдповiв. Чи то наспiвував про себе, чи то думав про щось.
- Да-а-а, - задумливо вимовив вiн по якiйсь хвилi.- А я все зрозумiти не можу, як ти став священиком. Учився добре. Фантастикою захоплювався.
- Я i зараз захоплююся.
- А як же православ'я? Не суперечить?
- Ти, Iване, хочеш за сiм хвилин осягнути ази православ'я? Це - як курс фiзики за нiч перед iспитом.
- Ну-у, я трохи, все-таки, пiдкований. Читав Євангелiє. Знаю Символ Вiри. Знаю, що християн два мiльярди. З них православних щось трохи бiльше десяти вiдсоткiв, а католикiв - майже половина. Менi, до речi, католицька церква теж бiльше подобається. Там якось затишнiше. Сiсти можна. А в нас стояти треба.
- Гм-м. Ти, все-таки, сказав "у нас".
- А ще мене дратує старий стиль. Що наша церква собi думає? Плутанина! Я якось пару рокiв тому хотiв поститися. Пам'ятаєш, ти мене переконував, як це корисно для душi i тiла i все таке...Ну i що? Новий рiк, усi п'ють, гуляють, веселяться, столи ломляться вiд жратви, а нашi святошi суворо так пальчиком - нiззя! А католики - молодцi. Усе по-людськи. От ти можеш це пояснити?
- Можу. Католики хочуть, щоб людинi було краще, а православнi - щоб людина була кращою. Це важча задача. Католицька церква ближче до людей, а православна - до Бога. Тому нас i менше. Хоча, якби було якесь голосування, який-небудь православний референдум, проголосував би за перехiд на новий стиль, звичайно. А поки що православнiй людинi пропонують вибiр: жити за свiтськими законами чи за церковними. I кожен має право вибору.
- Нi, мене iнше цiкавить! От дивися! Рiздво: коли воно правильно настає - у католикiв чи у нас?
- Ваню, ну ти ж технар, хоч i колишнiй! У кожного своя система координат.
- Не те! От дивися! Пам'ятаєш хтось нам говорив, що на Водохреща, коли воду святять... От, у цей день, 19 сiчня, водохресна вода змiнює свої фiзичнi властивостi, поляризацiю, чи щось у цьому родi. Пам'ятаєш?
- Ну?
- Так от, якщо перейти на новий стиль, то, виходить, що вода буде змiнювати свої фiзичнi властивостi через 13 днiв пiсля свята. А в чому ж тодi буде свято? Чи ти хочеш сказати, що якщо проголосуєш за новий стиль, то i поляризацiя почнеться на 13 днiв ранiше? Це ж нонсенс!
- Я можу тiльки повторити те, що говорив ранiше, - трохи сумно вимовив священик. - Свiтом керують не фiзичнi закони, а моральнi.
- Дiстав ти! - обурився мiлiцiонер. - Ми ж у реальному свiтi живемо, а не у фантастичному. Вань, ну ти ж технар, хоч i колишнiй! Ну? При нагрiваннi тiло розши-и-ирюється. Молекули в ньому є такi, пам'ятаєш? Коли людина вип'є, молекули спирту попадають у кров. Змiнюється її бiохiмiя. Кров попадає в мозок - змiнює його середовище, змiнене середовище змiнює процеси мислення. Людина стає п'яною. Ну? Усе через молекули спирту. При чому тут моральнiсть?
- Та при тiм, що рiшення пити чи не пити - це результат морального закону, а не фiзичного.
-Добре, а якщо...- майор замовчав.
- Що, якщо?
- Нiчого! - Iван Iванов був розсерджений. - Давай перервемо наш диспут! Давай пиво пити! Ти обiцяв.
- Давай. Тiльки, слухай, ти ж на машинi. Раз ти приїхав, пiдкинь мене в одне мiсце. Тут недалеко, а потiм поп'ємо, поговоримо спокiйно.
- Ти ж говорив, можна пити за кермом.
- Ну не в прямому ж сенсi.
Сiвши в машину, майор, уставив ключ запалювання i рвонув з мiсця. Було видно, що вiн ще збуджений.
- У тебе бензин на нулi! - глянувши на панель, несмiливо попередив Iваненко.
- Ну i що? Буду думати, що в мене повний бак. Кожний одержує по своїй вiрi! Так?
- Ти ж не вiриш.
- Вiрю!
- Невже?
- Вiрю! Я залив сьогоднi повний бак. Просто iндикатор поламаний, не показує, - настрiй мiлiцiонера покращився.
Обидва Iвана приїхали до якоїсь старенької бабусi. Священик щось говорив з нею, потiм пiдiйшов до друга i попросив:
- Iване, я грошi забув. Хотiв допомогти трохи. З'їзди до мене додому! Там у письмовому столi внизу. Усi забери!
Повернувся Iванов якимсь надто веселим.
- Ти так пишаєшся своїм приколом з бензином? - бачачи його збудженi очi, запитав Iваненко. - I чому ти так довго? Пiв на сьому вже.
- Код замка забув, - пожартував мiлiцiонер. - Поїхали додому?
Усю дорогу Iванов мовчав, тiльки насвистував, щось з репертуару "Океану Ельзи", перiодично повертаючись до теми "Як же так? Як же так?"
Удома, вiн, як хазяїн пiдiйшов до холодильника.
- Давай-ка спробуємо твоєї "Оболонi"!
-Давай!
Майор уважно оглянув пляшки, начебто вибираючи, у якiй бiльше пива. Потiм одну простягнув хазяїну.
- Ти наливай менi, а я - тобi! Будемо так послуговувати друг другу. На знак поваги.
Вiн налив повний келих пива i простягнув Iвановi. Той зробив те ж саме.
- Будьмо!
- Гей! - пiдтримав майор. I цокнувся з другом.
- Добре, що ти не цураєшся нашої мови, - надпивши пiв келиха й облизавши губи, благодушно сказав Iваненко. -А то кожний вважає своїм обов'язком поприколюваться. Ну, як пиво? Правда, клас? Як справжнiй "Премiум". Фляк казав, що на заводi, не мудруючи лукаво, варять справжнє пиво, а потiм за допомогою спецiальної мембрани видаляють з нього спирт. Тому в ньому є усе, що має бути в пивi, крiм спирту. Хоча...
Вiн знову пригубив келих, начебто пробуючи пиво на вмiст алкоголю.
- Що "хоча"? - насторожився Iванов.
- Хоча ефект такий, начебто п'єш звичайне пиво. Сам розслаблюєшся, "життя стає свiтлiшим", дружина привiтнiшою, дiти слухнянiшими , друзi, типу тебе, добрiшими.
- А я що, злий чи що?
- У тебе спочатку було таке обличчя, нiби ти менi отрути пiдсипав.
- Не поняв! - закричав мiлiцiонер.
- Тепер я жартую. Просто я згадав, звiдки пiшов звичай цокатися склянками. Знаєш?
- Не задумувався.
- Правильно, за тебе ж начальство думає...Стоп-стоп-стоп!!! Я ж жартую. Слухай про звичай! У середнi вiки, коли було модно пiдсипати отруту у вино, для того, щоб продемонструвати довiру один одному, за столом переливали вино з келиха в келих. При цьому келихи вдарялися. Пiзнiше, коли мода на отруту пройшла, звичай переливати з келиха в келих як символ поваги залишився. Тiльки трансформувався в просте цокання.
- Клас! Буду тепер за столом розповiдати. А пиво i правда дiє, як звичайне. Може, тут усе-таки є алкоголь? А то менi здається, що моє "життя стає свiтлiшим" теж.
- Не бiйся, майоре! Менше половини вiдсотка! Допустимо.
- I гаiшники не причепляться?
- Перевiрено.
- Точно?
- Чого ти причепився? "Точно-точно?"
- Та тому, що ти захмелiв уже, отче Iване!
- Баран ти, ваше благородiє. Я ж тобi пояснював, що пиво без спирту. Це чисто психологiчний стан.
-Невже?!
-А вже ж! Стомив ти мене, старий друже. Може, дiйсно, тебе звичайним "Премiумом" почастувати? Тобi ж можна. Хоча нi. Ти ж за кермом.
Iванов, пiдхопився, поправив пiджак i несподiвано заявив:
- Поїхали!
- По "Премiум"?
- За премiєю! Переможцю диспуту... Поїхали! Щось покажу.
- "Ладно, я буду покорным...", - хриплуватим голосом "пiд Висоцького" погодився Iваненко.
У машинi, що летiла зi швидкiстю бiльше ста кiлометрiв на годину, Iванов знову почав наспiвувати "Як же так?"
- Я не зрозумiв, що це за гра слiв: "Премiум"-премiя? - щоб перервати якусь дивну мовчанку, запитав Iваненко.
- Пiдожди!
Вони саме пiд'їхали до посту ДАI.
-Посидь! - скомандував майор i побiг до будки.
За хвилину вiн повернувся з трубкою.
- А ну дихни!
- Ти згадав, що в тебе в дипломi записано "iнженер-дослiдник" i вирiшив перевiрити дiю безалкогольного пива? Будь ласка!
Iван смиренно взяв трубку i сильно почав дути.
- Ну досить-досить! Вiдмiнник...- майор узяв трубку в руки i пiднiс до очей. - Не поня-яв... А ну ще раз! Ти не сачкуєш?
- Та будь ласка! - Iван, зробивши страшнi очi i надувши щоки, iз усiєї сили почав знову випускати повiтря з легень.
Трубка колiр не змiнила.
- Чорт! - крикнув майор.
- Не чортихайся! - прикрикнув Iван.
-Блiн, невже я пляшки переплутав?
Iванов сам почав дути в трубку.
Трубка колiр не змiнила.
- Чорт! - знову сказав майор.
- Iзидi! - не те жартуючи, не те серйозно скомандував священник.
Майор, не поспiшаючи, пiшов до будки, несучи безбарвну трубку. Повернувшись, вiн якось вiдсторонено сiв за кермо i тихенько рушив з мiсця.
- Що трапилось? - запитав Iваненко. - Ти поводишся неадекватно. Тебе так вразило, що безалкогольне пиво дiйсно виявилося безалкогольним? "Оболонь" - фiрма чесна. Фляк казав...
- Надоїв ти зi своїм Фляком! - рiзко перервав мiлiцiонер.
- Ва-аню! - голосом, яким мама попереджає дитину, що поставить у куток, промовив священик.
- Вибач! - Iван розслабився. - Справа в тому, що хотiлося менi тебе сьогоднi покарати. Каюся, отче! Заздрю я тобi. Є в тебе своя фiлософiя. Легко тобi з нею. А я хотiв приколотися. Коротше, дiстав ти мене, вибач, своїми моральними принципами. Тому... Коли ти послав мене до себе додому за грошима для бабусi...
Iван замовк. Мабуть, вирiшував, продовжувати чи сховати якусь свою страшну таємницю.
- Коли ти послав мене до себе додому за грошима для бабусi, - усе-таки продовжив вiн, - я по дорозi заїхав у магазин i купив пляшку "Оболонь-Премiум". Удома я випив твоє безалкогольне, а в порожню пляшку налив свiй "Премiум". Там п'ять вiдсоткiв спирту. Акуратно закупорив. Коли ми приїхали, я налив його тобi пiд видом безалкогольного, щоб потiм довести прiоритет фiзичних законiв. Трубка повинна була показати, що у твоїй кровi є молекули спирту. Нiчого не розумiю. Трубка справна була.
- Звiдки знаєш?
- Перевiрив! Дав там одному сержанту дихнуть. Та вiн тiльки в руки її взяв, вона вже посинiла. Як таких у ДАI держать?
Потiм було сiм хвилин мовчання. Потiм Iванов зiтхнув i сказав:
- Вибач за експерименти! Я ще трошки залишився фiзиком.
- Фiзик-радiофiзик... - Iван був злегка приголомшений витiвкою старого друга.
- А ти фантастичнi оповiдання ще пишеш? - раптом запитав Iванов.
- Так...Раз у п'ятирiчку. I то тiльки на мотиви християнства. А що?
- От тобi якраз iдея для оповiданнячка. Чим не по темi? Зiткнення Вiри i безвiр'я. Що скажеш? Чи пиво, що не пiдкоряється законам фiзики. Чи пиво поза законом. Красиво? Пиши! Зараз, саме, у Самвидавi проходить конкурс на краще оповiдання про пиво. Гонорар на двох.
- Подумаю...Може, краще - "Пиво в законi"?
***
Вдома Iваненко застав дружину i сина. Побачивши чоловiка, дружина, запитала:
- Їсти будеш?
- Так.
- А пиво?
- Так. А що є?
- Твоє безалкогольне.
Вона пiшла до холодильника, вiдкрила дверцята й заглянула в середину. За хвилину вона крикнула:
-Андрiйку! Синку! Я тебе просила татовi пива безалкогольного купити.
- Я купив двi пляшки, як ти просила, - донеслося з кiмнати.
- I де воно?
- У холодильнику!
Дружина Iваненка ще раз заглянула у середину, потiм закрила дверi i, стиснувши плiчми, сказала:
- Не вiр очам своїм...
- Що таке? - поцiкавився Iван.
- Пива немає.
- Якого?
- Твого. У холодильнику.
- I де воно, по-твоєму?
- Не знаю. Я сьогоднi затрималася. Прибiгла додому вже на початку сьомої, узяла детектив Платової. Оксанi обiцяла. Вона детективи любить. Якогось мiлiцiонера зустрiла. Дай, думаю, захоплю пива холодного з холодильника. Вона ще безалкогольне не коштувала. А Андрiя попросила зганяти в магазин купити нове. Думаю, поки ти прийдеш, воно якраз холодне буде...А зараз його немає.
- Коли, ти кажеш, удома була? На початку сьомої?
- Так.
- Синку! А ти коли за пивом ходив?
- Як тiльки мама сказала. Я ж слухняний.
- Молодець! Тепер менi все ясно.
- Що тобi ясно? - запитала дружина. - Ти поясни! А то я боялася, що пиво пропало.
- Не хвилюйся! - спокiйно вiдповiв Iван. - Усе в порядку. Просто...Вважай, що воно не пiдкоряється законам фiзики. Це пиво поза законом.
Вiн пiшов у кабiнет i взяв слухавку:
- Алло, Iване? Я подумав i вирiшив написати оповiдання. Сюжет у мене вже є, а назва нехай буде твоя - "Пиво поза законом". Гонорар на трьох: на тебе, мене i Фляка.
На кухню зайшов син Андрiй. Вiн пiшов до холодильника, вiдкрив дверцята й заглянув у середину. За хвилину вiн крикнув:
- Що ви чудите? Пиво є! Ось двi пляшки на верхнiй полицi.