Н. Е. Нормальный: другие произведения.

Кк: Пиво поза законом

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Загадка Лукоморья
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Оповідання-загадка Україна, Миколаївська область, с.Михайло-Ларине

  Пиво поза законом
  
  Дивна штука - студентська дружба! Майор міліції Іван Іванов їхав на зустріч зі своїм колишнім однокурсником-радіофізиком і переживав змішані почуття. З одного боку, він радів цій зустрічі. Ще б пак! Він їхав до друга, свого тезки, причому "подвійного", оскільки прізвище у нього було, як той сам казав, "майже російське, але українське" - Іваненко. Вони дружили з першого курсу. І, як часто, це буває в чоловіків, почалася дружба з банальної бійки. А причиною бійки став спочатку жартівливий аналіз закінчень їхніх прізвищ, що переріс в аналіз подій трьохсотрічної історії . Потім якось непомітно замість слів "росіянин" і "українець" стали використовуватися їхні синоніми, що не подобалися ні тому, ні другому, а потім...Іванов уже не пам'ятає, як почалася бійка. Але дуже добре запам'яталася сцена примирення. Це було так зворушливо! У нього навіть зараз підступив клубок до горла. Бо тоді він зрозумів, що знайшов справжнього друга назавжди. У будь-який час доби, якщо треба, вони могли звернутися один до одного за допомогою.
  Власне, зараз майор Іванов і мав допомогти своєму старому другові. Учора, ледь не опівночі, Іваненко зателефонував і сказав, що треба вирішити одну проблему з даішниками. От "майже однофамілець" і їхав до друга з радісним почуттям своєї потрібності. Іншим почуттям, була якась незрозуміла провина перед другом. Вони не бачилися... Скільки ж років пройшло? Недавно було двадцять років після закінчення університету. Іванов не зміг прибути на зустріч випускників - служба, "...и опасна и трудна, и на первый взгляд, как будто, не:"- мимоволі зазвучали в голові слова призабутої пісні. Іванов не пам'ятав, як було в оригіналі - чи то "не видна", чи то "не нужна". Не міг він згадати, і коли бачився востаннє з Іваненком. От це і викликало в ньому почуття провини. Жити в одному місті і не бачитися стільки років. Раніше хоч з днем народження вітали. А зараз? Телефон домашній, телефон робочий, телефон мобільний, автовідповідач на роботі і дома, факс на роботі і дома , пейджер, електронна пошта, звичайна пошта. І тиша!
  Ще одне почуття підмішувалося. Попри довгу перерву у відносинах з однокурсником, не було відчуття, як би це сказати, забутості, чи що. Він зараз їхав до нього так, начебто, вони розсталися минулого тижня після семінару з політекономії. Чомусь цей предмет особливо запам'ятався. Можливо, тому, що на початку вісімдесятих, у розквіт застою, на семінарах політекономії молоді технарі, нітрохи не бентежачись, цікавилися, чи не прийшов час ввести в СРСР двохпартійність. Пропонувалася компартія "а" і компартія "б". От нехай вони, мовляв, змагаються, у кого програма краща. Про демократів, лібералів, консерваторів тоді ще не знали.
  Спогади молодості перервав мобільник. На екрані світилося "Іванко". Чи то скорочене від "Іваненко", чи то пестливе від "Іван".
  - Слухаю, - сказав у трубку Іванов.
  - Ти скоро? - пролунало в трубці.
  - Я вже біля під'їзду.
  - Піднімайся! Код вхідних дверей 666.
  - З ума зійти...
  От чого Іванов не очікував від свого друга, так цих трьох шісток у коді замка під'їзду. Життя склалося так, що до сорока років життя випускник радіофізичного факультету Іван Іваненко став священиком православної церкви. Служив у невеликому храмі у невеликому містечку в сорока кілометрах від столиці. А Іванова життя привело в міліцію. З цього приводу друзі теж жартували. Мовляв, служимо. Тільки один служить Богові, а другий...Слова пісні про небезпечну і важку службу знову зазвучали в голові. Наскільки Іванов знав свого друга як щирого християнина, то той мав перешкодити тому, щоб три шістки стали кодом замка на його дверях. Іванов знав, що, зустрівшись з другом, який завжди любив пофілософствувати, без дискусій не обійдеться, і вже приготував своє перше запитання про "число звіра".
  - Споримо, я знаю, яким буде першим твоє запитання! - без попередніх вітань зустрів Івана його старий друг.
  - Ну?
  - Ти запитаєш, яка проблема виникла з ДАІ.
  Від несподіванки Іванов зам'явся.
  - Правильно? Чи ти будеш цікавитися дурницями, типу дверного замка?
  - Ну, ти гад...- тільки і видавив із себе Іванов, а про себе подумав, що, дійсно забув про те, що його запросили допомогти вирішити проблему з даішниками. А він захопився спогадами...
  - Я не можу бути гадом за визначенням, - спокійно і з гідністю відповів другий Іван. - Я священик. А, відповідаючи на твоє питання, скажу: Бог шісток не боїться. А я як його слуга це сполучення просто ігнорую.
  - Растьош, Іван! Ну так ми теж щось можемо... Не хвилюйсь! Поможемо. О! Вірші вийшли. Річ у тім, що для нас ДАІ - не проблема. Тому я і не хвилювався. Навіть зрадів, що можу поспілкуватися зі старим другом.
  - От і добре! Давай швиденько продемонструй свої можливості, а потім пива поп'ємо.
  - Так піст же, батюшка! - обрадувано закричав Іванов, вирішивши, що зміг підловити друга- священика на порушенні.
  - Ай-я-яй! - роблено почав журитися викритий порушник. - Як же це я? Забув, що почався різдвяний піст. Алкоголь хотів ужити. Ганьба!
  Потім він підійшов до холодильника і дістав пляшку пива. Ніби-то з жалем, що не доведеться випити свій улюблений напій, подивився на неї, а потім, різко змінивши інтонацію, промовив:
  - Хоча...- і весело подивився на друга.
  - Ну! Не томи! Що "хоча"?
  - Читай! - Іваненко підніс до очей Іванова пляшку.
  - "Оболонь". Ну?
  - Далі читай!
  - "Преміум бір"...
  - Далі!
  - "Хай кволиті продакт"...
  - Ну, ти справжній мент. Головне читай! Великими буквами написано!
  - Безалкогольне... А-а-а!
  - Нарешті! Ти забув анекдоти про міліціонерів? Пиво безалкогольне, тобто не містить алкоголю. Це мені Фляк презентував як священнослужителю. Він зараз працює на "Оболоні". Можна пити й у піст. Був цілий ящик! Ще дві пляшки залишилися. До речі, "Оболонь" позиціонує його як продукт, який можна випити і сісти за кермо. Це ваш брат даішник повинен знати. До речі, повернемося до ваших баранів!
  - Я осоромлений. Готовий виконати будь-яке Ваше завдання. Давай викладай, що там у тебе?
  - У Севастополь відправився автобус із прочанами. Із паломниками. У Криму, щоб ти знав, починалося християнство, яке потім поширилося далі на північ. У Херсонесі ще залишилися залишки катакомбних церков, які віруючі рили в себе під будинками. У Херсонесі були десятки храмів. От подивися! - Іваненко вийняв з гаманця гривню. - Тут намальовані руїни такого храму. Правда, художник щось з колонами наплутав. На одну більше намалював. Я рахував...
  Та менше з тим. Коротше, поїхала група пенсіонерів, парафіяни мого храму, за свої гроші, а їх не пускають.
  - Як це не пускають?
  - От так! Нарвалися на якогось ідіо... нехорошого даішника, який заявляє, що траса закрита на ремонт, тому їхати не можна.
  - Може, і правда не можна. Я пам'ятаю, там дійсно збиралися ремонтувати великий кусок дороги.
  - Ага! Збираються. Але ще не почали, я з'ясовував. Поки почнуть, вони вже назад повернуться. Якщо ти допоможеш, звичайно. Автоінспекція просто перестраховується. А може пива хоче. Безалкогольного.
  - Розберемося! Який автобус? Номер?
  - Ось шпаргалка! Тут усе написано.
  Іванов дістав записну книгу, відразу перетворився зі студентського товариша в грізного майора міліції, набрав на трубці мобільного телефону номер і насупив брови.
  - Здравія бажаю! - привітав він когось. - А скажи-ка мені, пан сержант, що там пенсіонери в автобусі. Не бунтують?
  Якийсь час він мовчав, слухаючи пояснення, потім кашлянув і сказав:
  - Ясно. Цих пропустити!
  Напевно, той, кому призначалися ці слова, щось заперечував, тому що Іван різко і жорстко запитав:
  - Ти українську мову розумієш? Про-пу-стить!
  Обличчя майора випромінювало задоволення самим собою. Він весело подивився на друга і потягнувся.
  - От і все. А де сім'я?
  - Не знаю. Дружина до когось у гості збиралася. А за сином я вже не встигаю стежити. Щодня з якоюсь новою дівчиною.
  - Весь у папу?
  - Якщо мати на увазі татка зразка двадцятилітньої давності, то так.
  - А зараз ти - другий?
  - Сьомий! Не дражни гріхами юності! Почекаємо сім хвилин.
  - Чому сім? Щасливе число, так? - єхидно запитав Іван.
  - Щасливе число, так! - передражнив Іваненко. - Знаєш, якось Альберт Ейнштейн прибив на двері підкову. Його гості запитали: навіщо? Як? - відповів учений, хіба ви не знаєте, що підкова приносить щастя? - І ви, великий учений, вірите в це, - здивувалися гості. - Ні, я не вірю. Але, кажуть, вона приносить щастя, незалежно від того, віриш чи ні.
  - До чого це? - зрушив плечима Іванов.
  - Та так. Насправді, я прихильник теорії, що кожний отримує по своїй вірі. У що віриш, те маєш.
  - Так, я пам'ятаю. Ти ще на п'ятому курсі мене в цьому переконував. Слухай! А пам'ятаєш, ти мені давав фантастичне оповідання читати. Там учений попадає на якийсь невідомий нікому острів у якесь плем'я. Аборигени вважають, що земля в центрі, а сонце, місяць, і зірки - це невеликі кульки, що кружляються навколо землі. А вчений зробив прилад, типу телескоп, щоб довести їм помилковість їхніх поглядів. І раптом виявив, що прилад показує те, що говорили аборигени. А мораль сєй басні була така, що світом керують не фізичні закони, а моральні.
  - Я-то пам'ятаю. А ти чого згадав?
  - Просто я раптом сообразив, що це ти сам це оповідання написав. Так?
  - Не даремно ти в міліцію потрапив. Через двадцять років до тебе дійшло. Через двадцять років, дивишся, і підполковника одержиш.
  - - Ты, Вань, на грубость нарываешься, все, Вань, обидеть норовишь, - хриплуватим голосом "під Висоцького" продекламував Іванов. - Сам же вчив, що реагувати на життя треба радісно. От і порадів би за друга, що щось зрозумів, а ти насміхаєшся...
  - Вибач, Ваню! Ти правий...
  - А ще священик!
  - Ну, прости, Іване! - бачачи, що друг образився серйозно, Іван підійшов до нього і поклав руку на плече. - Я священик, але я не святий. Ти знаєш, у мене недавно, з пів року тому випадок був. Проїхав я на червоне світло. Глупо, звичайно, не дочекався секунду-дві, поки займеться зелене. Поспішав. І, як на зло, ваш брат даішник. Штраф. Слухай, така жаба мене задавила! Так платити не хотілося. І розумію, що я не правий. І формально не правий, тому що порушив правила. І порушую принципи, які сам же проповідую, а жаба давить. Навіть хотів тобі дзвонити, щоб ти слово замовив.
  - Чому ж не подзвонив?
  - Переміг себе. Хоча досада ще довго залишалася. Я ж бо думав, що я шляхетний. А жаба давила. Не святий я, Ваню, прости. Нас характеризують не наші помилки, а те, як ми їх виправляємо. Ти ж добре пам'ятаєш "Місце зустрічі змінити не можна"?
  - А то? Сто раз дивився. А що?
  - Коли взяли Ручечника із шубою англійця, і колеги побоювалися, що будуть непотрібні розмови, твій улюблений Жеглов заявив: "Правопорядок в стране характеризуется не наличием воров, а умением властей их обезвреживать". Давай знешкодимо нашого злодія, що хотів украсти наш гарний настрій!
  Заграв мобільник. Іваненко взяв трубку:
  - Ну що, Миколо Петровичу? От і добре. З Богом!
  - Усе нормально?
  - Так. Подзвонив старший групи, повідомив, що пропустили. Спасибі тобі!
  - Нема за що. Звертайтеся, отець Іван, коли що. - Іванов був задоволений, що не посоромився перед товаришем, що тема ментів була зам'ята, і вирішив перевести розмову в іншу площину. - Слухай, а як правильно - отець Іван, чи отче Іван?
  - Правильно 'отче Іване'. Слово "отче" використовується при звертанні. Це кличний відмінок. В українській мові він використовується дотепер, а в російській вийшов із ужитку. От у церкві при звертанні до священика кажуть "отче" і ще при звертанні до Бога - "Боже", а в інших випадках росіяни використовують називний відмінок. А у нас: Іван-Іване, мама-мамо, друг-друже, пан-пане...
  -Все-то ти знаєш!
  - Багато чого забув уже. Закон Гей-Люссака з законом Бойля-Маріотта вже плутаю.
  - Слухай, а ти на двадцятилітті випуску був?
  - Так. А ти навіть не подзвонив...
  - Служба. Два убивства було. Я навіть забув. Мені староста дзвонив, поздоровив... А багато наших було? Бєлий був? Я знаю, він крутий підприємець... А Монч, знаєш, куди сина учитися направив? На радіофак! Клас! Учиться по тих же книгах, що і батько. А Фляк був?
  - Ні. Він саме з "Океном Ельзи" у турі був по Україні.
  - Ти ж казав, він на "Оболоні".
  - От "Оболонь" і спонсорувала. А він типу представник фірми. Мені Бабич розповідав. Вони дружать. А тобі подобається "Океан Ельзи"?
  - Так. Особливо ця: "Ти машина і я машина..."
  - Улюблена пісня даішників?
  Іван не відповів. Чи то наспівував про себе, чи то думав про щось.
  - Да-а-а, - задумливо вимовив він по якійсь хвилі.- А я все зрозуміти не можу, як ти став священиком. Учився добре. Фантастикою захоплювався.
  - Я і зараз захоплююся.
  - А як же православ'я? Не суперечить?
  - Ти, Іване, хочеш за сім хвилин осягнути ази православ'я? Це - як курс фізики за ніч перед іспитом.
  - Ну-у, я трохи, все-таки, підкований. Читав Євангеліє. Знаю Символ Віри. Знаю, що християн два мільярди. З них православних щось трохи більше десяти відсотків, а католиків - майже половина. Мені, до речі, католицька церква теж більше подобається. Там якось затишніше. Сісти можна. А в нас стояти треба.
  - Гм-м. Ти, все-таки, сказав "у нас".
  - А ще мене дратує старий стиль. Що наша церква собі думає? Плутанина! Я якось пару років тому хотів поститися. Пам'ятаєш, ти мене переконував, як це корисно для душі і тіла і все таке...Ну і що? Новий рік, усі п'ють, гуляють, веселяться, столи ломляться від жратви, а наші святоші суворо так пальчиком - ніззя! А католики - молодці. Усе по-людськи. От ти можеш це пояснити?
  - Можу. Католики хочуть, щоб людині було краще, а православні - щоб людина була кращою. Це важча задача. Католицька церква ближче до людей, а православна - до Бога. Тому нас і менше. Хоча, якби було якесь голосування, який-небудь православний референдум, проголосував би за перехід на новий стиль, звичайно. А поки що православній людині пропонують вибір: жити за світськими законами чи за церковними. І кожен має право вибору.
  - Ні, мене інше цікавить! От дивися! Різдво: коли воно правильно настає - у католиків чи у нас?
  - Ваню, ну ти ж технар, хоч і колишній! У кожного своя система координат.
  - Не те! От дивися! Пам'ятаєш хтось нам говорив, що на Водохреща, коли воду святять... От, у цей день, 19 січня, водохресна вода змінює свої фізичні властивості, поляризацію, чи щось у цьому роді. Пам'ятаєш?
  - Ну?
  - Так от, якщо перейти на новий стиль, то, виходить, що вода буде змінювати свої фізичні властивості через 13 днів після свята. А в чому ж тоді буде свято? Чи ти хочеш сказати, що якщо проголосуєш за новий стиль, то і поляризація почнеться на 13 днів раніше? Це ж нонсенс!
  - Я можу тільки повторити те, що говорив раніше, - трохи сумно вимовив священик. - Світом керують не фізичні закони, а моральні.
  - Дістав ти! - обурився міліціонер. - Ми ж у реальному світі живемо, а не у фантастичному. Вань, ну ти ж технар, хоч і колишній! Ну? При нагріванні тіло розши-и-ирюється. Молекули в ньому є такі, пам'ятаєш? Коли людина вип'є, молекули спирту попадають у кров. Змінюється її біохімія. Кров попадає в мозок - змінює його середовище, змінене середовище змінює процеси мислення. Людина стає п'яною. Ну? Усе через молекули спирту. При чому тут моральність?
  - Та при тім, що рішення пити чи не пити - це результат морального закону, а не фізичного.
  -Добре, а якщо...- майор замовчав.
  - Що, якщо?
  - Нічого! - Іван Іванов був розсерджений. - Давай перервемо наш диспут! Давай пиво пити! Ти обіцяв.
  - Давай. Тільки, слухай, ти ж на машині. Раз ти приїхав, підкинь мене в одне місце. Тут недалеко, а потім поп'ємо, поговоримо спокійно.
  - Ти ж говорив, можна пити за кермом.
  - Ну не в прямому ж сенсі.
  Сівши в машину, майор, уставив ключ запалювання і рвонув з місця. Було видно, що він ще збуджений.
  - У тебе бензин на нулі! - глянувши на панель, несміливо попередив Іваненко.
  - Ну і що? Буду думати, що в мене повний бак. Кожний одержує по своїй вірі! Так?
  - Ти ж не віриш.
  - Вірю!
  - Невже?
  - Вірю! Я залив сьогодні повний бак. Просто індикатор поламаний, не показує, - настрій міліціонера покращився.
  Обидва Івана приїхали до якоїсь старенької бабусі. Священик щось говорив з нею, потім підійшов до друга і попросив:
  - Іване, я гроші забув. Хотів допомогти трохи. З'їзди до мене додому! Там у письмовому столі внизу. Усі забери!
  Повернувся Іванов якимсь надто веселим.
  - Ти так пишаєшся своїм приколом з бензином? - бачачи його збуджені очі, запитав Іваненко. - І чому ти так довго? Пів на сьому вже.
  - Код замка забув, - пожартував міліціонер. - Поїхали додому?
  Усю дорогу Іванов мовчав, тільки насвистував, щось з репертуару "Океану Ельзи", періодично повертаючись до теми "Як же так? Як же так?"
  Удома, він, як хазяїн підійшов до холодильника.
  - Давай-ка спробуємо твоєї "Оболоні"!
  -Давай!
  Майор уважно оглянув пляшки, начебто вибираючи, у якій більше пива. Потім одну простягнув хазяїну.
  - Ти наливай мені, а я - тобі! Будемо так послуговувати друг другу. На знак поваги.
  Він налив повний келих пива і простягнув Іванові. Той зробив те ж саме.
  - Будьмо!
  - Гей! - підтримав майор. І цокнувся з другом.
  - Добре, що ти не цураєшся нашої мови, - надпивши пів келиха й облизавши губи, благодушно сказав Іваненко. -А то кожний вважає своїм обов'язком поприколюваться. Ну, як пиво? Правда, клас? Як справжній "Преміум". Фляк казав, що на заводі, не мудруючи лукаво, варять справжнє пиво, а потім за допомогою спеціальної мембрани видаляють з нього спирт. Тому в ньому є усе, що має бути в пиві, крім спирту. Хоча...
  Він знову пригубив келих, начебто пробуючи пиво на вміст алкоголю.
  - Що "хоча"? - насторожився Іванов.
  - Хоча ефект такий, начебто п'єш звичайне пиво. Сам розслаблюєшся, "життя стає світлішим", дружина привітнішою, діти слухнянішими , друзі, типу тебе, добрішими.
  - А я що, злий чи що?
  - У тебе спочатку було таке обличчя, ніби ти мені отрути підсипав.
  - Не поняв! - закричав міліціонер.
  - Тепер я жартую. Просто я згадав, звідки пішов звичай цокатися склянками. Знаєш?
  - Не задумувався.
  - Правильно, за тебе ж начальство думає...Стоп-стоп-стоп!!! Я ж жартую. Слухай про звичай! У середні віки, коли було модно підсипати отруту у вино, для того, щоб продемонструвати довіру один одному, за столом переливали вино з келиха в келих. При цьому келихи вдарялися. Пізніше, коли мода на отруту пройшла, звичай переливати з келиха в келих як символ поваги залишився. Тільки трансформувався в просте цокання.
  - Клас! Буду тепер за столом розповідати. А пиво і правда діє, як звичайне. Може, тут усе-таки є алкоголь? А то мені здається, що моє "життя стає світлішим" теж.
  - Не бійся, майоре! Менше половини відсотка! Допустимо.
  - І гаішники не причепляться?
  - Перевірено.
  - Точно?
  - Чого ти причепився? "Точно-точно?"
  - Та тому, що ти захмелів уже, отче Іване!
  - Баран ти, ваше благородіє. Я ж тобі пояснював, що пиво без спирту. Це чисто психологічний стан.
  -Невже?!
  -А вже ж! Стомив ти мене, старий друже. Може, дійсно, тебе звичайним "Преміумом" почастувати? Тобі ж можна. Хоча ні. Ти ж за кермом.
  Іванов, підхопився, поправив піджак і несподівано заявив:
  - Поїхали!
  - По "Преміум"?
  - За премією! Переможцю диспуту... Поїхали! Щось покажу.
  - "Ладно, я буду покорным...", - хриплуватим голосом "під Висоцького" погодився Іваненко.
  У машині, що летіла зі швидкістю більше ста кілометрів на годину, Іванов знову почав наспівувати "Як же так?"
  - Я не зрозумів, що це за гра слів: "Преміум"-премія? - щоб перервати якусь дивну мовчанку, запитав Іваненко.
  - Підожди!
  Вони саме під'їхали до посту ДАІ.
  -Посидь! - скомандував майор і побіг до будки.
  За хвилину він повернувся з трубкою.
  - А ну дихни!
  - Ти згадав, що в тебе в дипломі записано "інженер-дослідник" і вирішив перевірити дію безалкогольного пива? Будь ласка!
  Іван смиренно взяв трубку і сильно почав дути.
  - Ну досить-досить! Відмінник...- майор узяв трубку в руки і підніс до очей. - Не поня-яв... А ну ще раз! Ти не сачкуєш?
  - Та будь ласка! - Іван, зробивши страшні очі і надувши щоки, із усієї сили почав знову випускати повітря з легень.
  Трубка колір не змінила.
  - Чорт! - крикнув майор.
  - Не чортихайся! - прикрикнув Іван.
  -Блін, невже я пляшки переплутав?
  Іванов сам почав дути в трубку.
  Трубка колір не змінила.
  - Чорт! - знову сказав майор.
  - Ізиді! - не те жартуючи, не те серйозно скомандував священник.
  Майор, не поспішаючи, пішов до будки, несучи безбарвну трубку. Повернувшись, він якось відсторонено сів за кермо і тихенько рушив з місця.
  - Що трапилось? - запитав Іваненко. - Ти поводишся неадекватно. Тебе так вразило, що безалкогольне пиво дійсно виявилося безалкогольним? "Оболонь" - фірма чесна. Фляк казав...
  - Надоїв ти зі своїм Фляком! - різко перервав міліціонер.
  - Ва-аню! - голосом, яким мама попереджає дитину, що поставить у куток, промовив священик.
  - Вибач! - Іван розслабився. - Справа в тому, що хотілося мені тебе сьогодні покарати. Каюся, отче! Заздрю я тобі. Є в тебе своя філософія. Легко тобі з нею. А я хотів приколотися. Коротше, дістав ти мене, вибач, своїми моральними принципами. Тому... Коли ти послав мене до себе додому за грошима для бабусі...
  Іван замовк. Мабуть, вирішував, продовжувати чи сховати якусь свою страшну таємницю.
  - Коли ти послав мене до себе додому за грошима для бабусі, - усе-таки продовжив він, - я по дорозі заїхав у магазин і купив пляшку "Оболонь-Преміум". Удома я випив твоє безалкогольне, а в порожню пляшку налив свій "Преміум". Там п'ять відсотків спирту. Акуратно закупорив. Коли ми приїхали, я налив його тобі під видом безалкогольного, щоб потім довести пріоритет фізичних законів. Трубка повинна була показати, що у твоїй крові є молекули спирту. Нічого не розумію. Трубка справна була.
  - Звідки знаєш?
  - Перевірив! Дав там одному сержанту дихнуть. Та він тільки в руки її взяв, вона вже посиніла. Як таких у ДАІ держать?
  Потім було сім хвилин мовчання. Потім Іванов зітхнув і сказав:
  - Вибач за експерименти! Я ще трошки залишився фізиком.
  - Фізик-радіофізик... - Іван був злегка приголомшений витівкою старого друга.
  - А ти фантастичні оповідання ще пишеш? - раптом запитав Іванов.
  - Так...Раз у п'ятирічку. І то тільки на мотиви християнства. А що?
  - От тобі якраз ідея для оповіданнячка. Чим не по темі? Зіткнення Віри і безвір'я. Що скажеш? Чи пиво, що не підкоряється законам фізики. Чи пиво поза законом. Красиво? Пиши! Зараз, саме, у Самвидаві проходить конкурс на краще оповідання про пиво. Гонорар на двох.
  - Подумаю...Може, краще - "Пиво в законі"?
  ***
  Вдома Іваненко застав дружину і сина. Побачивши чоловіка, дружина, запитала:
  - Їсти будеш?
  - Так.
  - А пиво?
  - Так. А що є?
  - Твоє безалкогольне.
  Вона пішла до холодильника, відкрила дверцята й заглянула в середину. За хвилину вона крикнула:
  -Андрійку! Синку! Я тебе просила татові пива безалкогольного купити.
  - Я купив дві пляшки, як ти просила, - донеслося з кімнати.
  - І де воно?
  - У холодильнику!
  Дружина Іваненка ще раз заглянула у середину, потім закрила двері і, стиснувши плічми, сказала:
  - Не вір очам своїм...
  - Що таке? - поцікавився Іван.
  - Пива немає.
  - Якого?
  - Твого. У холодильнику.
  - І де воно, по-твоєму?
  - Не знаю. Я сьогодні затрималася. Прибігла додому вже на початку сьомої, узяла детектив Платової. Оксані обіцяла. Вона детективи любить. Якогось міліціонера зустріла. Дай, думаю, захоплю пива холодного з холодильника. Вона ще безалкогольне не коштувала. А Андрія попросила зганяти в магазин купити нове. Думаю, поки ти прийдеш, воно якраз холодне буде...А зараз його немає.
  - Коли, ти кажеш, удома була? На початку сьомої?
  - Так.
  - Синку! А ти коли за пивом ходив?
  - Як тільки мама сказала. Я ж слухняний.
  - Молодець! Тепер мені все ясно.
  - Що тобі ясно? - запитала дружина. - Ти поясни! А то я боялася, що пиво пропало.
  - Не хвилюйся! - спокійно відповів Іван. - Усе в порядку. Просто...Вважай, що воно не підкоряється законам фізики. Це пиво поза законом.
  Він пішов у кабінет і взяв слухавку:
  - Алло, Іване? Я подумав і вирішив написати оповідання. Сюжет у мене вже є, а назва нехай буде твоя - "Пиво поза законом". Гонорар на трьох: на тебе, мене і Фляка.
  На кухню зайшов син Андрій. Він пішов до холодильника, відкрив дверцята й заглянув у середину. За хвилину він крикнув:
  - Що ви чудите? Пиво є! Ось дві пляшки на верхній полиці.
  ***
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"