Живе собi десь там, на Укра§нi,
Людина-влада, при майнi, при справi, 
Тяжкою працею... вiдпрацювавши нинi,
Оброк збирає, будучи при правi. 

"Кому землi? Я посередник долi:
Дiлю i мiряю, надiлений правами.
Я взяв кермо, а хто не змiг - дозвольте,
Не я тут винен... i не перед вами".  

В якийсь чудовий день (та не сьогоднi)
В засмiчену майном його свiдомiсть
Ввертається, мов оклик iз безоднi,
Пiдступний сумнiв - непотрiбна совiсть.  

Єдина мить - питання лиш до себе,
Про вартiсть "подвигiв", цiну надбань i слави;
Сумлiння поклик (де його не треба),
Про ницу гру, фальшивi вищi лави.   

Лише на мить... на тлi своє мiри,
Де кожен має свiй закон, за смаком,
Чи довго жити сумнiвам надмiрним,
Пустим ваганням iз вiд"ємним знаком?  

Чи переможнi гасла затихають?
Зникає присмак влади-насолоди?
Чи може голос серця пролунає,
На тлi його амбiтно§ природи?  

"Хiба важлива справа безкорисна,
Якщо нiхто за не не заплатить?
Подумаю, як рак на гόрi свисне..."
Так заспоко§вшись, воно лягає спати.




Жовтень 2010