З нiчим не примiтного гаража викотила шикарна чорна Феррарi. Саме так, з великої лiтери, бо такого монстра автомобiльної промисловостi я i не уявляв. Плавнiсть лiнiй, iдеальний блиск - сама досконалiсть серед машин. Я б не здивувався, дiзнавшись, що кожну її деталь збирали вручну на замовлення. Виїхала вона м"яко i тихо, певно, всерединi не було вiдчутно i плавного руху. Дверцята вiдчинилися, поїхавши вгору. Я з мурашками по шкiрi залiз у машину, на яку б не напрацював за десять життiв щоденного вантаження вагонiв цiлодобово. Всерединi далеко не гiрше як ззовнi. Шкiра i замша, панелi свiтилися синiм. Кожен прибор на дошцi явно був вiдлитий якщо не з платини, то з чистого нiкелю чи хрому точно. Максимальна швидкiсть - 400 км/год. Та на такiй лялi можна на край свiту без зупинок. До того ж я впевнений, що Авi просто не мiг не напхати в i без того круту Феррарi купу iнопланетних доповнень. Єдине, на що я спромiгся пiсля хвилинного огляду салону з виразом щасливого iдiота на обличчi, це сказати:
- Та скiльки ж вона може коштувати?
- Скажiмо так: число семизначне, до того ж такi речi не люблять видавати в кредит.
- Мiльйон?
- Бiльше. П"ять мiльйонiв у доларах.
- Союз може дозволити?
- Ну, це був не так Союз, як особиста iнiцiатива. Нам же треба було на чомусь п"ять рокiв кататися по Землi.
- Але чому обов"язково на нiй? Є ж купа iнших машинок, не набагато гiрших.
- Ти колись чув, Серже, про поняття престижу закладу? Та й до того ж iснують мiсця куди без неї не те що не дiстатися, а куди i не пустять.
- Оце Центр вам грошикiв перевiв, - я був просто захоплений готовнiстю командування вiддавати належне земним суперкарам.
- Центр нiчого не переводив, вiн стояв перед фактом, що його агенти вже знайшли собi засiб пересування. Керiвництво заспокоїлося. Тут машинка поїхала, плавно i практично непомiтно.
- Давай поки дорога стелиться я тобi розкажу одну iсторiю. Про те, як взяти грошi без напругу там, де просто потрiбнi твої здiбностi.
2007 рiк
Є на свiтi такий магнат - Стiв Коен. I має вiн купу грошенят, акцiй Apple на 200 мiльйонiв доларiв. Живе, загалом, як пiд крилом у богiв - нiчого вже йому не треба, нiчого не хочеться, нiчого не треба простити. Нiрвана, а не життя. I все б так i було чудово, якби всi проблеми можна було вирiшити його цiнними папiрцями. Але iнодi стається так, що потрiбно забувати про банкiвськi рахунки з багатозначними цифрами i шукати iнших виходiв iз ситуацiї. Є у Стiва дочка - iм"я їй Джесiка, зараз їй 22, а тодi, вiдповiдно було всього 17. I батько над нею єдиною трусився, все що мiг давав, як хотiв забезпечував. Готувалася в Кембридж на економiста вступати i навiть чесно здати iспити. Тобто розумна-вiдповiдальна i тд. До того ще й гарна, по вашим стандартам.
Але тут прийшло звiдки не чекали. Справа в тому, що знайшлася рiч, з якою не могли впоратися стiвовi мiльйони. А саме рак легень на четвертiй стадiї. Як так вийшло, чому так пiзно схопилися, де ранiше була орда приватних лiкарiв, якi паслися на великих грошах неясно. Факт той, що Джесiка злягла на раз, i вперше в життi Коен не знав в яку дiрку пхати долари, щоб все виправити. Що лiкарям не обiцяв, кого не знаходив, спецiалiсти-гадалки, доктори наук. Вони звичайно хотiли б пообiцяти чудо за кiлька мiльйонiв, але об"єктивно нiчим не допомогли. Лишилося дiвчинi жити мiсяцiв з чотири. I ось тодi Коен на всi усюди оголосив, що вiддасть 30% своїх акцiй, та що там, хоч 90, аби лише знайшовся той майстер, який всiма способами пiднiме йому донечку. I засiв у своєму офiсi чекати, дозволивши страшнiй охоронi пускати усiх. Як у казцi, де король принцесу видавав за першого волоцюгу, який постукає в замкову браму.
I ось тут на сценi з"являюся я. Не думай, що я спецiально вичiкував критичного моменту, просто ранiше справа не мала жодного розголосу i можливостей про неї дiзнатися без додаткових пошукiв не було жодної. А я й не збирався копати у цьому напрямку. I я подумав, що це шанс для земного гарнiзону вiйськ Союзу отримати кiлька надзвичайно важливих плюсiв. Як то: постiйне джерело прибутку навiть якщо раптом фiнансування перерветься або ми не зможемо офiцiйно його направити у потрiбне русло. До того ж величезна пiдтримка з боку вдячного господаря свiту цього не зайва. I все це за просто так, без жодних зусиль.
Тодi я зiбрався i поїхав в офiс SAC Capital. З моменту заяви минуло близько двох тижнiв, а за цей час Стiв практично повнiстю розчарувався у народних i дипломованих умiльцях. Тому мене зустрiв упереджений i нереально розбитий батько, який нi на що не дозволяв собi сподiватися. Рiвно як i не змирився з власним безсиллям i вiд цього потихеньку їхав з даху. Вiн пiдняв на мене очi i побачив iлюзiю пацана в джинсах рокiв двадцяти. Я так завжди по вулицях ходжу. З почуттiв Коена було ясно, що вiн впевнений у моїй нездатностi щось зробити, а я лише прийшов його помучити i легко заробити грошенят.
Я чiтким кроком пiдiйшов до столу i всiвся в недешеве замшеве крiсло. Не чекаючи запитань сказав:
- Я реально можу допомогти вашiй дочцi.
- Чим? Як? Та хто ти такий, що можеш так говорити? - вiн сказав це тихо, але глибоко сумно. Так не пiде, я зраз сам розчинюся в його вiдчаї i тодi все, закiнчу життя як сотнi емаго до мене. Тобто з"їхавши з колес внаслiдок перенасичення чужими почуттями. Тому я набрався впевненостi i оптимiзму i видав:
- В тому й справа, що хто я. Камери зараз дивляться на ваш кабiнет?
- Питання було несподiване. Нi. Я сам за собою не слiдкую.
- Чудово. Лiва рука полiзла в кишеню i лягла на камiнь Зоряного Ока, тобто iлюзiї. Секундочка i Стiв побачив справжнього мене. Нiма сцена не може тягнутися вiчно. Але, незважаючи на це, Коен дивився на мене у повному ступорi вже секунд 30. Емоцiї його цiлком вiдповiдали ситуацiї - вiн чекав чуда, але не такого. Я трохи не пiдпадав пiд опис ангела-охоронця, який прилетiв рятувати його Джесiку. Тому я почав першим:
- Тепер ви вiрите, що якраз я i можу вам допомогти?
- Тепер... Що ти хочеш? Скiльки? Чого тобi потрiбно за мою дочку? - тут вiн зiрвався остаточно. - Навiщо ти прийшов? Не вiрю, що лише щоб допомогти! Тобi ж нiчого не треба. Я не зможу нiчого дати!
Менi набридло слухати вибух нещасного батька i тому я кинув на нього плетiння зняття емоцiй. Зараз в його головi мав прошелестiти вiтерець i раптово стати на все байдуже. А разом з цим зазвичай повертається здатнiсть мислити рацiонально.
- Що ти зi мною зробив? - запитав вiн вже рiвним голосом.
- Допомiг зiбратися. Ви обiцяли 30% ваших акцiй за здоров"я Джесiки. Потiм ви готовi були вiддати все наявне. Я зупинюся на першiй цiнi, яку ви ставили ще без повного вiдчаю. Номер реквiзитiв вже у вас. Вiн кинув швидкий погляд професiонала на один з численних монiторiв. З почуттiв ясно, що оцiнив оперативнiсть. Добре, так вiн ще й поважати мене потихеньку почне.
- Я так розумiю, що ви були впевненi у моїй згодi, - iнодi заклинання роблять з людьми дивнi речi. Наприклад, забирають почуття реальностi подiй.
- Ви думаєте вiдмовитися? Добре, я можу пiти. Власне, що менi доля чергового мiсцевого iндивiдуума, - я набивав собi цiну. Хоча нi, просто Коен так i не зрозумiв до кiнця, що перед ним справжнiй великий чудесний шанс. Треба це йому добре пояснити.
- Вiдмовитися? Нi, нi, що ви, як же ж? Я не маю права. Але як ви їй допоможете?
- Це вже моя проблема. Пропоную виїхати просто зараз.
I я рiшуче встав. Стiву не лишалося нiчого, крiм як пiти за мною. На ходу я створив iлюзiю назад, щоб не зривати очi працiвникiв фiрми i не додавати роботи групам зачистки.
Ми спустилися сходами i пролетiли коридорами в такому темпi, щоб Коен не передумав i щоб нас нiхто не перехопив. Тож швиденько покинули офiси. Як пiсля магiї до нас пiдкотила машинка, готова везти на край свiту, який для батька являв зараз собою меморiальний онкологiчний центр iменi Слоуна-Кеттерiнга. Стiв сказав персональному водiю адресу, i той без питань вирулив на дорогу, хоча i удостоїв мене зацiкавленим поглядом. Видно не вперше вiн зустрiчав шефа у сумнiвному супроводi.
- Скажiть, щоб їхали по Стоун-стрiт. Нам треба по дорозi декого забрати. Треба вiддати належне, бiзнесмен послухав мене без зайвих дискусiй. Схоже, вiн був готовий вантажити у Порше хоч iнопланетний корабель з десантом. Це не знадобилося. Бiля торгового центру на Стоун-стрiт нас чекала лише худорлява блондинка у синьому костюмi. Я вперше бачив Есфiрель у цiй iлюзiї. Але так як я вiдчував Цiлительку через усю вулицю, то не помилився. Тому сказав вiдразу водiю, щоб спинився бiля неї, а той без питань виконав. Блондинка завантажилася у машинку, мило посмiхнулася Коену. Вiн щось спитати не наважився, хоч дуже хотiв.
"Я вже думала, що ти доведеш його до нервового зриву. А вiн ще адекватний. Ну, хоч трохи." "А що ти сумнiваєшся у моїх дипломатичних здiбностях?", - так само подумки вiдповiв я. - "Просто я пояснив шановному, що ми дiйсно можемо допомогти. Та й, якщо чесно, без енергiї не обiйшлося" Я зловив хвилю внутрiшнього смiху i поспiшив виправдатися. "Iнакше б тобi довелося лiкувати ще й його, а я не мiг звалити таку роботу на дiвчину." Вона знову подумки засмiялася i сказала: "Ти iнодi так вигороджуєшся, що просто не можна тебе сварити." "Ти думала це зробити з начальством?" Вiд Есфiрель пiшла хвиля здивування. "Та невже ти згадав?" "Я пам"ятаю про це щосекунди, повiр." Вона вiрила. I це добре.
Продовжити нечутну iронiчну дискусiю ми не встигли, бо пiдкотили до лiкарнi. Коен повiв нас коридорами-переходами до палати iнтенсивної терапiї. Весь час за нами тягнувся розгублений професор, який щось намагався довести бiзнесмену. Але навiть я не зрозумiв, що саме, бо в почуттях у лiкаря творилася ще бiльша каша, нiж у словах. Тому чудово, що Стiв сам здогадався попросити професора пустити нас до своєї дочки самих, а в того вистачило тактовностi не перепитувати. Бурмочучи щось про необхiднiсть додаткової хiмiчної обробки, медик пiшов. А ми нарештi отримали змогу працювати.
Увiйшовши до палати, я зрозумiв, що ми ой як вчасно. Дiвчина була без свiдомостi, бiла, просто як я. Її аура починала темнiти, а це як нiщо значить про наближення природної смертi. Шкода було б якби не встигли, ще гiрше, що все одно не врятуєш всiх таких. Своєю благодiйнiстю ми зараз i так порушували вiдразу штук шiсть пунктiв протоколу про секретнiсть, але не загальнiй нарадi гарнiзону було визнано, що воно того варте. Я заспокоював себе тим, що ми i не повиннi рятувати тут всiх хворих, порушувати природний i iсторичний хiд i так далi. Союзу тут бути взагалi не повинно. Але це допомагало, лише поки я не стикався з проблемою в упор.
Пiкання купи пристроїв страшнуватого вигляду давило на голову, тому я вiдразу перейшов до справи, вiдволiкаючи батька вiд апатичного споглядання Джесiки.
- Тут камери є?
- Звичайно, потрiбен же нагляд за нею i мало що станеться, i взагалi.
Особливо переконав мене в необхiдностi нагляду останнiй аргумент. Я був готовий до подiбного, тому дiстав з кишенi плескатий камiнчик, який мав нагадувати непосвяченим морську гальку. Насправдi ж це був досить складний прилад, завданням якого був вплив на знiмальну технiку з метою створення помилкового зображення. По камiнцю пробiгла сiра iскорка. На цьому видима дiя скiнчилася, але тепер на монiторах для тих, хто дивиться на палату, буде видно лише нашу компанiю, яка сидить навколо Джесiки. Насправдi ж очiкувався бiльш серйозний захiд.
Пiсля мого телепатичного пiдтвердження Есфiрель розвiяла iлюзiю i пiдiйшла впритул до лежачої дiвчини. Коен втягнув крiзь зуби повiтря, коли побачив реальну Цiлительку. Вона вразила його ще бiльше, нiж я. Чого б це? Ну подумаєш, що в неї волосся полуничного кольору, довжиною метра пiвтора, бачив би бiзнесмен потрiбнi компанiї, його б це нi разу не дивувало.
- Давайте, Стiве, ми з вами посидимо i почекаємо. Далi працювати будуть спецiалiсти. Вiн кинув на мене переляканий погляд, Почуття видали, що олiгарх думав працювати зi мною, а тут я довiряю його донечку якiйсь особi, схожiй на панка. Але я не збирався пояснювати бiдному батьку тонкощi енергетики, все одно це йому не допоможе. Тому я лишив його дрижати на стiльцi i облизувати губи. А сам заплющив очi i став спостерiгати, як працює Есфiрель.
Звичайним зором це виглядало, нiби Цiлителька просто стояла бiля лiжка i дивилася в одну точку десь над головою Джесiки. Але енергетичне чуття показувало значно веселiшу картину. Яскраво-жовта з синiми i бiлими плямами аура дендерлiонки, переливаючись, витяглась, яскраво спалахнула i огорнула бляклу ауру хворої дiвчини. Це означало прив"язати чужу ауру до своєї. Тепер через енергетичну оболонку Есфiрель було простiше вплинути на органiзм людини. В областi грудей Джесiки зiбралося бiло-фiолетове свiтло i застигло, пульсуючи. Перший етап завершився. Тепер лишалося чекати, поки Цiлителька завершить поклiтинне вiдновлення легень дiвчини, цим самим звiльняючи її вiд раку назавжди. Процес, на щастя не обiцяв особливо затягнутися, бо, по-перше, лiкувати людей Цiлителям легше завдяки слабшiй аурi i меншому опору органiзму чужому втручанню. А ще у Есфiрель був камiнчик, який зберiгав додатковий запас чарiвної сили, що ще бiльше допомагало в роботi.
Але все одно наступнi двi з половиною години ми просидiли в палатi. Нереальне щастя, що нiхто не ризикнув зайти. Хоча, якби i зайшов, я недарма зарядив коригувач спогадiв. Есфiрель з вiдсутнiм виразом обличчя застигла над пацiєнткою. Коен, коли зрозумiв, що шоу з драконами не буде, всiвся зручнiше i час вiд часу куняв. А я, точно знаючи, що зайвий раз напружуватися не допоможе, i що процес iде правильно без мене, дiстав телефон i читав звiти за дiяльнiсть груп нашого рiдного дендерлiонського десанту у Ванкуверi. У вiльний вiд сну час Стiв дивився на мене, як на ненормального, який собi незрозумiло що дозволяє. Навiть спробував почитати текст менi через плече, але наштовхнувся на непробивний щит лiтер загальногалактичної мови i вiдступив. Впевнившись у повнiй неадекватностi iнопланетян.
Як i ведеться, Есфiрель закiнчила якраз тодi, коли у Коена почали здавати останнi нерви. Його почуття пiд кiнець заплуталися, i вiн крiзь сон припускав, що злi прибульцi хочуть вкрасти душу його дочки. Саме в цей час бiла пляма в аурi над грудьми Джесiки погасла, i я зрозумiв, що сеанс закiнчився. Цiлителька з секунду постояла нерухомо, а потiм розвернулася до нас. З виразу її обличчя було зрозумiло, що все вдалося якнайкраще. Але аура самої Есфiрель помiтно поблякла, тому не дивно, що Цiлительку хитало. Вона взагалi вже б впала, але тут на її шляху вирiс я i вийшло так, нiби вона просто на мене обперлася. "Це мене несподiвано втомило. Сьогоднi я вже нiчого не створю", - подумки сказала менi Есфiрель, i вiд неї вiйнуло хвилею виснаження i в той же час задоволення собою. "Ти чудова, Есфiрель, купиш собi шоколадку". "Мiг би й сам запропонувати" "Е нi, менi не потрiбнi проблеми з Сареоном з приводу несанкцiонованих подарункiв". Ми подумки посмiялися ,а потiм зволили звернути увагу на батька Джесiки.
Так як Стiв не бачив усiх махiнацiй з аурою, то для нього кiнець був раптовий. Вiн стрепенувся вiд дрiмоти i втупив погляд у нас, чекаючи пояснень. Його немало здивувало те, що ми стояли мовчки i навiть одне на одного не дивилися. Загалом, методи роботи iнопланетян його дуже розчарували, i Коен остаточно впевнився у тому, що ми ну абсолютно неадекватнi.
- Ну i що тепер? - задав класичне питання бiзнесмен.
- Ну а що? Нiчого. Через годинок шiсть ваша дочка прокинеться, лiкарi тим часом констатують чудесне одужання, ви заберете Джесiку додому i влаштуєте гуляння на весь свiт. Усi задоволенi! Можна з"їсти торт. Ми теж скуштуємо чогось смачненького за ваше здоров"я i по всьому. Ну i ще, звiсно, ми покiрно чекаємо виконання домовленостi з вашого боку, тобто папiрця про оформлення акцiй на вже повiдомлену вам особу.
- Тобто, ви хочете сказати ,що моя дочка вже здорова? Ваша хм дiвчина постояла бiля неї i все? А де докази?
Есфiрель хихикнула.
- А ви хотiли вогню з неба? Нi, вiзуальними ефектами не займаюся. Кличте бригаду ваших лiкарiв, хай вони перевiрять Джесiку. Може, їм ви повiрите бiльше, - сказала цiлителька з iронiєю в голосi. Вона небезпiдставно сумнiвалася у можливостях людської медицини. А загалом, я Коена розумiю. На його дочцi дiйсно не написано ,що з нею тепер все добре. Так що нехай переконується в тому, що ми все зробили чесно, тими методами, якi йому зрозумiлiшi.
- Ну а ви що? - Стiв щось гальмував вiд несподiваного щастя.
- Я ж уже сказав. Ми розходимося як у морi кораблi. Можливо, ще органiзуємо з вами плiдну спiвпрацю на новiй для нас нивi бiзнесу, але то вже таке. Ми з цiлителькою синхронно взялися за каменi iлюзiї i набули вигляду людей.
- Ну от i все. Рекомендую не затримувати оплату. Ми все-таки не янголи, все по-дiловому, - менi навiть не складно було це сказати. Грошi тут - не здирництво, а всього лише оплата за послугу. Як би менi не хотiлося вiд душi допомогти людинi, а треба знати усьому цiну. Бо нiчого дендерлiонцi не звикли робити безкоштовно. Зате ми самi не чекаємо в свiй бiк широких жестiв i вмiємо бути вдячними.
- Звичайно, звичайно, це зрозумiло, я.. - далi бiзнесмен не договорив. Лише зараз я вiдчув, як до нього дiйшло те, що сталося. Його дочка буде жити. Тепер вiд нього пiшла тепла хвиля любовi i нiжностi, а, що головне, вдячностi до нас. Чудо ,в яке чоловiк нiколи не вiрив, прийшло саме i ледь не силомiць взялося допомагати. Так це ж ура! Ось тепер точно все.
- Не будемо вам заважати, посидьте ще, - сказав я, i ми з Есфiрель вислизнули з палати, не чекаючи, доки щасливий батько оговтається.
Ось ,власне, i вся iсторiя, Серже. Думаю, не варто говорити ,що Коен потiм з нами дiйсно активно спiвпрацював, його старання допомогло Союзу. Джесiка так взагалi, ледь треш фарехт у мене не закохалася з того всього. Стiв їй таки розляпав, яким чудесним чином її врятували. Довелося проводити виховну роботу. Але то все таке. Головне, що в результатi усього цього дiла наша армiя на Землi знайшла собi додатковi фiнанси i прихильнiсть.