Паришкуро Вячеслав Михайлович : другие произведения.

Корсунцi на вiйнi проти Туреччини

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Односельчани-Карашинцi як учасники вiйни з Туреччиною 1878 року за визволення слов'янських народiв на Балканах. Проїхали обозом вiд Корсуня до гори Шипки. В центрi уваги - пригоди молодого хлопця Сашка Бардадима, який мрiяв стати козаком. Повiсть про коней, козакiв та генерала Скобелєва,мирний договiр в Сан-Стефано та його результати.
  КОРСУНЦI НА ВIЙНI ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
  Погонцi
  У 1878 роцi на Балканах почався нацiонально-визвольний рух проти турецького панування. Росiйський уряд виступив за надання автономiї Болгарiї, Боснiї та Герцеговинi. Туреччина, спираючись на пiдтримку Англiї, вiдхилила цi пропозицiї, пiсля чого Росiя оголосила Туреччинi вiйну. Влiтку 1878 року 185-тисячна росiйська армiя з боями перейшла Дунай. На допомогу їй виступили румунськi i сербськi вiйська. Вiдразу виникли складнi питання з пiдвозом до армiї боєприпасiв i вiйськового майна, транспортуванням поранених. Залiзниця тодi була збудована тiльки до Балти. По селах почали формувати обози з селянських возiв, вони вирушали в погоню за турками, що вiдступали. Цих селян стали називати погонцями.
  Село Карашина розкинулося на правому березi рiчки Рось, недалеко вiд
  Корсуня, де в чудовому палацi жила княгиня Лопухiна-Демидова. Всi кращi землi бiля села належали їй, селяни володiли тiльки невеликими дiлянками бiля хат та пасовищами в ярах, якi мали назву Круглик, Гайдамацьке, Закотине i Бузничиха. Та й за цi вигони для худоби вони кожен рiк мали сплачувати княгинi орендну платню, яку збирав староста в залежностi вiд кiлькостi корiв, волiв чи коней в кожному дворi. Селяни пiсля вiдмiни крiпацтва були вiльнi, але змушенi були орати, засiвати чужу землю за десятий снiп пiсля жнив. Молотили снопи цiпами в клунях вже взимку, коли було багато вiльного часу, у лiтню пору косили всiєю громадою заплавнi луки бiля Росi, сушили на сонцi траву i складали сiно в купи. Потiм звозили возами на княжий двiр, кожний п"ятий вiз дiставався громадi. З тих пiр виникло прислiв"я: "Коса любить хитрого, а цiп дурного".
  Хлiба до нового врожаю не вистачало, тому карашинцi ставали до любої працi, щоб заробити свiжу копiйку: копали рiв навколо величезного Гончариського лiсу, який належав княгинi, пасли її худобу i коней. Декiлькох людей управитель наймав, щоб утримувати в iдеальному порядку парк, в якому росли дерева рiдкiсних порiд, завезенi з усього свiту.
  Селяни спочатку з недовiрою зустрiли повiдомлення про набiр охочих записуватись в погонцi за турками, i до чуток, що перевезення вiйськових вантажiв на возах обiцяли оплачувати. Смiялись, повторюючи прислiв"я: "Казав пан - кожух дам, та слово його тепле". Cтарi люди ще розповiдали про царський манiфест 1855 року, яким дозволялось створення рухомого ополчення серед помiщицьких селян Київської губернiї. Селяни зрозумiли його, як звiльнення вiд крiпаччини i охоче записувались у вiльнi козаки для вiйни з Туреччиною. Тодi чуткам повiрили, крiпаки з Корсуньщини записались у вiйсько, бо козаки ставали вiльними людьми i не вiдбували панщину. Селян обдурили, виникли повстання, жорстоко придушенi вiйськами, було багато вбитих з Корсуня, Карашини i Таганчi. Довелось на цей раз збирати сiльський схiд, на якому повiтовий урядовець зачитав царський указ.
  Пiсля сiльського сходу люди царю Олександру Другому повiрили. Необхiдною умовою було мати добрий вiз i пару коней, або волiв. Споряджали погонцiв у далеку дорогу з допомогою родичiв, якi дiлились всiм, чим могли. Записався в погонцi i мiй прадiд Паришкура Дем"ян, що був добрим стельмахом i ковалем. Кiнь в нього був тiльки один, другого вiддала йому далека родичка з умовою взяти з собою в погонцi i її внука, який вже вирiс з полотняної сорочки i прийшла пора придбати йому чоботи, штани, свитку i шапку. З допомогою громади 16-тирiчного Сашка взули i одягли, коли вiн показав громадi свого мерина. Сильний кiнь мав лагiдну вдачу, але слухався тiльки Сашка. Пiсля молитви i благословення валка возiв вирушила у дорогу.
  Коротку зупинку зробили на виїздi з села, щоб набрати з криницi-копанки цiлющої води. Повiрили карашинцi у святу воду, коли пiп освячував криницю. Дяк, що держав iкону, випустив її з рук, вона впала в воду. Коли її витягли з води, стара iкона засяяла, як нова. По всiй Українi розiйшлася слава про карашинське чудо, кожен рiк у день Святого Михайла, коли село вiдзначало храм, прибувало багато вiруючих, деякi приїздили навiть з Дону. Церква села Карашини багатiла вiд пожертв, згодом вона змогла посилати обдарованих дiтей в двокласну церковно-приходську школу, що знаходилась в Корсунi. Дiтей вiдбирали з хорошими голосами, щоб пiсля навчання вони спiвали в церковному хорi. Добра слава не обходиться без завидникiв, жителiв села стали прозивати "боготопами", бо вони втопили у криницi iкону з образом бога.
  На першому возi їхав Гайдай Акела, якого погонцi вибрали старостою. Вiн зберiгав подорожнi грошi, виданi в дорогу на їжу, але в корчми погонцi не заходили. Ставали на вiдпочинок на лужках бiля води, коли починали iржати потомленi конi. Випрягали їх з упряжi, напували, зв"язували переднi ноги путами i пускали пастись на цiлу нiч, виставивши охорону вiд конокрадiв. Варили чумацький кулiш з пшона i сала, якi взяли в дорогу. Проминувши Умань, закупали пшоно i сало по селах. Сiль везли з собою, не тiльки для себе, але iнодi давали полизати з долонi коням.
  На другому возi погоничем коней був молодий Бардадим Сашко, дуже радий, що його взяли в погонцi. Дядько Дем"ян лежав на возi i оповiдав Сашковi давнi чумацькi легенди, коли по сiль їздили в Крим. Або пiзнiшi, коли чумакiв наймали для транспортування зерна до Одеси, звiдки вiтрильники везли його за кордон. Зараз чумакiв нема, бо сiль добувають на Донбасi, залiзницею привозять до Катеринослава, а звiдти по Днiпру на пароплавах доставляють в мiстечка, де є пристанi. У Корсунь сiль завозять з Черкас, або Канева, селяни купують її, коли приїздять на базар.
  На зупинках дядько Дем"ян злазив з воза i обходив вози з погонцями. Перевiряв пiдкови на копитах коней i колеса на возах. Лаяв ледачих їздових за погану змазку дьогтем осей колiс, наказував дивитись за конем, щоб не загубив пiдкову, що почала хитатись. Пiдковував коня i ремонтував колеса, коли проїздили мимо придорожньої кузнi. Йому ставали в помiч брати Петренки, що були теж добрi майстри.
  В передмiстi Балти стали табором на березi невеличкої рiчки, що називалась Кодима. Це вже була Подiльська губернiя. Тут їх знайшов урядник, донський козак. Вилаяв старосту, що довго їхали, подобрiшав, коли йому сказали, що добирались з Корсуньщини. Вiдрекомендувався, як козак Бардадим Iван iз станицi Старочеркаської, що на Дону. Чув вiд дiдiв, що станицю заснували переселенцi з Черкащини, радий зустрiти землякiв. Попереду старших вихопився словом Сашко, сказав, що його прiзвище теж Бардадим, попрохав дядька прийняти його в козаки. У вiдповiдь отримав удар нагайкою зi словами:
  - Не лiзь в розмову, коли гутарять старшi. Козак повинен добряче
  володiти конем, шаблею i пiкою, а ти ще дитина. Розсiдлай мого коня i принеси з торби пляшку горiлки.
  Cашко на дядька Iвана за удар зла не держав, звик змалку, що так повчають дiтей. Але вiн вже носить штани, не дитина! Та удар нагайкою, одержаний вiд козака, означав, що той згоден i далi навчати його. Дядько Дем"ян за нього не заступився, це означало мовчазну згоду вiддати Сашка в навчання до козака. Прислужував пiд час вечерi тiльки уряднику, пiдливаючи тому в чарку горiлку, коли вiн з двома погонцями допивали пляшку. Староста Акела розщедрився, видiлив подорожнi грошi i для погонцiв, але скупо, щоб не перепилися, бо зранку треба їхати на залiзничну станцiю, розташовану за три верстви вiд мiстечка Балти. Вночi всi спали, а Сашко куняв носом, сидячи на меринi i охороняючи табун коней вiд конокрадiв. Без пут на ногах був тiльки жеребець урядника i мерин Сашка. Козак пояснив, що добре навчений кiнь хазяїна нiколи не залишить.
  Жеребець урядника спочатку зробив круг навколо табуна коней, коротко заiржав. Жеребцi погонцiв на виклик не вiдповiли, бо були потомленi i щипали траву. Вiдповiли йому тiльки декiлька молодих кобил. Сашко зрозумiв, що жеребець став вожаком кiнського табуна i буде його охороняти. Тим краще, нiч промине швидше. Зрiдка поглядав на зiрки в небi, де дишло Чумацького Воза поволi перемiщалось в сторону землi. Вивело Сашка з дрiмоти коротке iржання жеребця, який кинувся вбiк вiд табуна. Направив за ним свого мерина i побачив, як в кущах зникли двi людськi тiнi, а жеребець стоїть бiля хлопчини, що лежав на землi. Зрозумiв, що це один з конокрадiв, який пiдкрадався до коней, щоб перерiзати пута на ногах, а жеребець збив його грудьми. Затрубив у рiжок, що був прив"язаний до пояса.
  Погонцi пожалiли молодого конокрада, не вбили, хоч на це мали право. Коли вiн пiдвiвся з землi, добряче побили батогами i вiдпустили. Кульгаючи, хлопець почвалав до рiчки вмиватись, потiм розлiгся на землi, пережидаючи, коли погонцi поїдуть звiдси. До свого циганського табору, що розташувався десь неподалiк, вiн не пiшов. Якби привiв за собою чужих, його б чекала неминуча смерть вiд своєї родини за зраду. Такi закони встановили в таборах циганськi барони.
  За добру охорону коней вiд конокрадiв урядник назначив Сашка своїм джурою. Тепер вiн повинен чистити його коня i носити за ним зброю - пiку, рушницю, а iнколи шаблю. Може навiть купити для джури коня, якщо вистачить грошей. Повiв Сашка на кiнський базар, що був розташований бiля Балти. Сашковi вiдразу сподобалась молода кобилка, прив"язана до воза, на якому сидiв вусатий дядько в капелюсi з пером i хлопець-пiдлiток. Розмовляли мiж собою на чужiй мовi, придивляючись до покупцiв. Пильно оглянули урядника з Сашком, пiдiзвали до себе, дядько назвав цiну за кобилку, урядник заперечливо хитнув головою.
  Базар вже кiнчався, вибору коней не було, Сашко знову потягнув урядника до молодої кобилки. Дядько знову назвав цiну, вже меншу, урядник знову похитав головою. Коли в третiй раз вернулись до кобилки, молодий хлопчина скочив на її спину без сiдла, тихим голосом на чужiй мовi щось сказав, кобилка пiшла шагом. Потiм щось сказав голоснiше, кобилка побiгла риссю, а коли прокричав - перейшла на галоп. Цей алюр i покорив урядника, сказав продавцевi, що такого правильного галопу в трьохрiчної кобилки вiн ще не бачив. I не треба було брехати, що їй чотири роки. Продавець поцiкавився, для кого вiн покупає кобилку, урядник вказав на Сашка. Вусатий дядько ще трохи збавив цiну, урядник витягнув з кишенi грошi i вiддав угорцю. Радий Сашко прийняв вуздечку з рук хлопчини, який iз сльозами на очах прощався з кобилкою, цiлуючи її морду. Сердитим голосом прокричав щось до батька, той витягнув з воза торбу висiвок, передав Сашковi. Наказав гарно годувати кобилку i спочатку їздити на нiй без козацького сiдла, бо воно грубе i натре їй спину. Повiдомив урядника, що кобилка вже брала участь в скачках трьохлiток, завоювала приз. Можливо, вона полукровка, але документа не має, бо її мати-кобила нагуляла цю кобилку в табунi.
  Залiзнична станцiя Балта була переповнена вiйськовим людом, возами i товаром, що лежав пiд навiсом. В першу чергу cпорядили роту солдат з рушницями, загрузивши кожного ще й вантажем по два пуди. Командував ними вусатий фельдфебель, командир роти стояв в сторонi, розмовляючи з молодою дамою в бiлiй косинцi з червоним хрестом. Пiсля докладу фельдфебеля поцiлував дамi ручку, сiв на коня i скомандував:
  - С места с песней, шагом марш!
  Солдати заспiвали:
  - Солдатушки, бравы ребятушки,
  Кто же ваши жёны?
  Наши жёны - ружья заряжёны,
  Вот кто наши жёны!
  Cолдатушки, бравы ребятушки,
  Кто же ваши детки?
  Наши детки - пули наши метки,
  Вот кто наши детки!
  Солдатушки, бравы ребятушки,
  Кто же ваши деды?
  Наши деды - громкие победы,
  Вот кто наши деды!
  Дама ще довго махала платочком вслiд офiцеру, витираючи сльози. Вслiд за ротою солдат вiдправили декiлька возiв з погонцями. Ними керував молодий вiйськовий батюшка у довгiй рясi. Буде в дорозi пiдвозити важку ношу у знесилених солдат. Така в нього служба - допомагати солдатам жити i вмирати.
  Карашинцi завантажили вози мiшками з борошном, вiвсом i патронами для рушниць, що мали назву берданок. Такi рушницi були за плечима урядника i трьох козакiв, що мали охороняти погонцiв до самої Болгарiї. Урядник їздити на конi з берданкою за плечима не любив, вiддав її Сашковi, а сам став навчати хлопчину козацької науки. Пообiцяв по прибуттi в Черкаський полк зарахувати Сашка в козачий ескадрон. Якщо Сашко добре освоїть козацьку науку i пройде перевiрку в осавула.
  В Балтi росiйський iнтендант, що споряджав погонцiв, наказав уряднику вести обоз на Iзмаїл, бо вже був звiльнений вiд турок Бухарест, а козачi полки мали воювати не в гiрськiй мiсцевостi, а на рiвнинi, десь бiля моря. Заставив урядника поставити пiдпис в iнвентарнiй книзi за козачi конi, мiшки з борошном i патрони. Записав i Сашка на кобилцi, повiрив, що це джура. Урядник добряче спiтнiв, поки розписався лiтерами "БАРД". Потiм прийшов писар, став рахувати коней i вози з погонцями. Щоб не придрався до Сашка по молодостi лiт, вiн сажею пiдмалював собi пiд носом вусики i сiв за возом верхи на свою кобилку. Староста Акела одержав подорожнi грошi i теж розписався за них "ГАЙД". Писар похвалив погонцiв за грамоту. Погонцi ще довго смiялися над хитрим Сашком, що встиг двiчi записати себе i кобилку в реєстр. Хлопець за словом в карман не лiз, вiдповiдав, що зробив це для кобилки, вона молода, ще росте i її треба добре пiдгодовувати. Та й вiн хоче швидше вирости, щоб стати козаком, тож i йому належить подвiйна порцiя. Погонцi реготали.
  Грошi одержали великими мiдними монетами вартiстю по 5 копiйок. На одному боцi було викарбуване зображення царського орла з написом "Александр II. 1878". Важкi мiдяки староста возити з собою вiдмовився i роздав їх погонцям. Так Сашко, дивлячись на монету, почав навчатися читати i писати, а рахувати його бабця навчила з дитинства. Виходячи з двору, рахувала курчат i гусенят, здавала їх дитинi пiд варту, наказувала добре глядiти, щоб не вкрав шулiка. По приходу заставляла Сашка вголос лiчити птицю, за старанний догляд пригощала чимось смачненьким, а за втрату била дубцем. Коли Сашко пiдрiс, брала онука на жнива, доручала хлопцевi зносити снопи до мiсця, де з них складали копи. Сама велика копа повинна мати 60 снопiв, меншi могли бути по 30, а сама маленька лише 15. Потiм Сашко вже сам навчився лiчити до ста i навiть бiльше, вивчаючи на кладовищi написи на могильних плитах, коли хто народився i коли помер. В школу вiн не ходив, бо до самого свята Покрови босий пас худобу, а зимою не мав теплої i доброї одежi. День, коли його прийняли в погонцi, став для Сашка святом.
  
  Козацька наука для Сашка Бардадима.
  
  До Днiстра Сашко їхав на кобилцi без сiдла. Урядник забрав у Сашка батiг i дав нагайку. Щоб рука привикла i сидячи верхи навчився влучно збивати нею з дерев плоди яблук i диких груш, що росли бiля шляхiв. Плiд треба пiдiбрати з землi рукою, нагинаючись, але не злiзаючи з кобилки. Сашко складав плоди в торбу, на зупинках рiзав на частки i пiдгодовував коня. Коли Сашко освоїв цю нехитру науку збиття плодiв нагайкою, урядник заставив робити це на рисi, або на галопi. Це було складнiше, поки не порозумiвся з молодою кобилкою, яку теж потрiбно було навчати козацької науки. Сашко навчив кобилку переходити з шагу на рись i галоп, мiняючи голос. Не потрiбно було вивчати команди на угорськiй мовi, вона розумiла i українську, але рiзними голосами. Помалу вони привикали один до одного, а Сашко ще й до берданки, що навхрест висiла за його спиною i натирала мозолi на плечах.
  По добрячому мосту переправились через Днiстер i ступили на землю Бессарабiї, що лежала мiж Днiстром i Прутом. Вона з 1812 року належала Росiї i управлялась царськими чиновниками губернатора Тотлебена, що приїздили з Одеси збирати податки та пiдраховувати збитки вiд навали саранчi. Спроба губернатора збiльшити податки не вдалася, його за це намагалися вбити. Податки були невеликi, бо населення жило бiдно. Селяни замiсть хлiба їли мамалигу з кукурудзяного борошна i запивали виноградним вином, якого було багато в кожному дворi, воно було дешеве. Сашковi мамалига спочатку сподобалась, коли була ще тепла пiсля печi i її розрiзали ниткою на шматки. Коли охолола, кожен кусень став шкрябати горлянку, довелось запивати вином. Погонцi замiсть води пили кисле вино i нiхто не був п"яний, але часто стали спiвати українських пiсень, висловлюючи тугу за домiвкою. Далека подорож здружила погонцiв, деякi вирiшили пiсля повернення породичатись. Гайдай Акела домовився з Дем"яном одружити своїх дiтей, Улянку i Андрiйка, спочатку збудувавши для них хату. Пiд крайнi стовпи положать по двi одержанi мiднi монети замiсть гривеникiв iз срiбла.
  В Бесcарабiї було багато циган, що жили таборами у дiрявих шатрах, але мирно зживались з мiсцевим населенням. Робили на замовлення селян дiжки для вина, великi вози, що звались каруцами, лопати, вила та iнше збiжжя, необхiдне в господарствi. В кожному таборi були чудовi ковалi, але чужих до ковальської справи не допускали. За невелику платню пiдковували коней i лагодили вози. Iще цигани мали прибуток вiд торгiвлi кiньми, покупали, або крали i з вигодою для себе перепродували. Нiякi податки цигани зроду не платили, бо були вiльним кочовим народом, перемiщаючись iз одної держави до iншої. Часто погонцi ставали на вiдпочинок рядом з табором, їх зразу оточували дiти i циганки. Появлялись музики iз скрипками, циганчата танцювали, циганки ворожили, здiймався гармидер. Погонцям приходилось розплачуватись мiдяками на прохання ворожок "позолоти ручку". Пiсля вiд"їзду з табору деякi погонцi виявляли крадiжку гаманця з мiдяками, або iншої речi. Над невдахою довго смiялись.
  Проїхали велике село Болград, засноване переселенцями з Болгарiї, що втекли з територiї, зайнятої турками. Чоловiкiв тут залишилось мало, всi пiшли в росiйське вiйсько визволяти рiдну землю вiд османської Туреччини. Поки доїхали до Iзмаїла, Сашко навчився непогано володiти козацькою пiкою, розганяючи коня i протикаючи снiп з кукурудзиння. I порозумiвся з кобилою, що виконувала всi накази, бо у нагороду одержувала з його рук щось смачненьке. I добре годував її, iнколи навiть сперечаючись зi скупим Акелою за належну кобилi порцiю вiвса. Козаки смiялись i пiдтримували Сашка, а за старанне освоєння козацької науки урядник повiсив йому через плече ремiнець з важкою козацькою шаблюкою в пiхвах. Сашко покрутив шаблею в повiтрi, перекинув її з руки в руку i попрохав урядника видати йому шаблю легеньку, яку вiн бачив у офiцерiв. Одержав вiд урядника удар нагайкою i наказ навчитись спочатку рубати шаблею воду, мiняючи руки. Потроху руки Сашка мiцнiшали, шабля вже не здавалась такою важкою. Тодi урядник наказав зрубати високi стеблини кукурудзи i соняшника бiля дороги. Так, щоб стеблина не валилась на бiк, а пiсля удару втикалася вертикально в землю, а зрiз був рiвненький. Прийшлось Сашковi навчитись гострити лезо шаблi i наносити косi удари з невеликим протягом руки до себе. Потiм навчився рубати лозу злiва i справа, перекидаючи шаблю з руки в руку. Вiн з народження краще володiв лiвою рукою, поки дiд з бабцею не навчили його спочатку хреститись правою, а потiм держати в нiй ложку.
  Урядник уперше похвалив Сашка за вмiння володiти шаблею двома руками, бо вiн сам i козаки краще володiли правою. Пояснив Сашковi, що як прийдеться зустрiтись в бою з турками лава на лаву, то вiн повинен скакати справа i трохи позаду вiд урядника з шаблею в однiй руцi i придивлятись до турка, потiм перекидати шаблю в iншу руку, звичну для нього, а не для турка. Джури тодi мали право брати участь в боях, але тiльки рядом iз своїм паном. Пiсля його смертi, або пораненнi виносили тiло з бою. Це буде почесна смерть, або рана за православну вiру, царя i батькiвщину.
  Добрались до Iзмаїла, за володiння яким здавна велись вiйни з турками, але за Адрiанопольським мирним договором 1829 року ним володiла Росiя. Їй належало також гирло Дунаю. Але пiсля поразки Росiї в Кримськiй вiйнi Iзмаїл знову вiддали Туреччинi, лише недавно ним оволодiли росiйськi вiйська. Поки чекали своєї черги бiля переправи, закупили сушену рибу, вона була дешева. На величезнiй баржi, заставленiй возами, переправились на правий берег Дунаю через Килiйське гирло вслiд за паровим буксиром. Далi попрямували шляхом на Кюстенджi, як тодi iменували Констанцу. Це вже була земля Добруджi, спустошена вiйною i пограбована турками. В бiдних румунських i болгарських селах нiчого неможливо було купити, урядник наказав Сашковi i трьом козакам стрiляти з берданок птахiв, яких в окрузi було не злiчити, бо вже почалися осiннi перельоти. Потiм птицю скубли, потрошили i кидали в казан з киплячою водою. Туди ж всипали трохи борошна i солили. Страва була смачна i поживна, але доводилось її їсти без хлiба, бо староста i урядник домовились витрачати борошно скупо.
  Сашка навчили розбирати, чистити i змащувати берданку, ствол якої мав гвинтовi нарiзи, тому її козаки називали гвинтiвкою. Прийнята на озброєння росiйською армiєю в 1870 роцi, мала вже ковзний затвор i полiпшений прицiл з пересувною планкою, по рискам якої можна було стрiляти на вiдстань 200 = 1500 крокiв. Однозарядна гвинтiвка мала калiбр 4,2 лiнiї (10,67 мм), для козачих вiйськ поставляли без штикiв.
  Перший прицiльний пострiл Сашко зробив з вiдстанi 200 крокiв по зграї гусей, що приводнились на невеличке озеро. Вiдчув рiзкий удар приклада в плече, кобилка шарпнулась, Сашко ледве вдержався в сiдлi. Козаки зареготали, гуси злетiли в повiтря, на водi залишилась одна птаха. Сашко направив кобилку, що лякливо щулила вуха, в озерце i пiдняв з води величезного гусака. Куля розiрвала його майже навпiл. Козаки порадили наступний пострiл зробити, лежачи на землi, а кобилка хай стоїть рядом i звикає до пострiлiв. Так, поступово Сашко навчив свою кобилку не лякатися пострiлiв. I став називати її - "Куля", бо вона випереджала в бiгу iнших козачих коней.
  На пострiли прискакав козачий роз"їзд, що охороняв морське побережжя Болгарiї вiд можливого турецького десанту. Пiсля поразки Росiї в Кримськiй вiйнi Англiя i Францiя заборонили їй i Туреччинi мати вiйськовi флоти на Чорному морi, протоки для виходу в Середземне море контролював англо-французький флот. Козачi роз"їзди декiлька раз бачили далеко в морi чиїсь пароплави, але до берега вони не пiдходили, бо козаки здiймали тривогу, розпалюючи димовi багаття. Сповiстили урядника, що його козачий полк треба шукати десь бiля Варни, а в Кюстенджi вже розташований росiйський гарнiзон. Пригостили береговi охоронцi зголоднiлих погонцiв сухарями i овечим сиром, зареготали на запитання - де вони їх взяли? Вiдповiли, що купують у контрабандистiв - болгар, грекiв i турок. Їх фелюги кожну нiч пiдходять до берега i продають товар. Пiд охороною козакiв спочивають десь в бухточцi, вночi зникають в морi. Осавул вiд такої контрабанди має гарнi грошi.
  Серед погонцiв помiтили Сашка, який на Кулi демонстрував джигiтовку, виконуючи наказ урядника. На галопi покидав сiдло, вiдштовхувався ногами вiд землi i знову сiдав на коня, вже задом наперед. Потiм переповзав пiд животом кобили i ставав їй на спину. Охоронцi побережжя за джигiтовку Сашка не похвалили - це кожен молодий козак вмiє. Але якби вiн на молодiй прудкiй кобилцi догнав i заарканив дикого жеребця, що блукає десь неподалiк, то його признали б за козака, а поки що вiн з походження - мужик.
  Урядник насупився i заступився за свого учня, сказав на спiр, що приведе на арканi дикого жеребця вдвох з Сашком наступного дня. Козаки зареготали, але урядник так люто блимнув на них очима, що вони замовкли. Домовилися переодягти Сашка в козачу форму, якщо спiймає дикого коня. З подивом дивились на урядника, що осiдлав мерина, прикрiпивши бiля сiдла татарський аркан. Посмiялись пiзнiше, коли Сашко на Кулi, а урядник на меринi вiд"їхали на значну вiдстань.
  Слiд дикого жеребця перша знайшла Куля. Принюхалась, заiржала i помiтила це мiсце своїми вiдходами, опорожнивши живiт. Сашко розсiдлав кобилку, пригостив жменею вiвса i вiдпустив на нiч в степ. Кобилка побiгла, задравши хвiст, а Сашко з урядником вляглись спати на козачу бурку, пiдмостивши пiд голову сiдла. Мiсце ночiвлi урядник загородив арканом з кiнського волосу, щоб до них не приповзли гадюки.
  Гадюк не було, але вночi Сашко прокинувся вiд незрозумiлого шуму. Придивившись при свiтлi мiсяця, зрозумiв, що це величезна череда ракiв, що переповзали з невеликої протоки в праве гирло Дунаю. Такої великої кiлькостi ракiв Сашко ще нiколи не бачив. Будити урядника не став, хапав ракiв руками i назбирав їх повний мiшок, який прийшлось зав"язати. Залишок ночi спав погано, бо дуже потерпав за Кулю. Що, як вона не повернеться до Сашка, а захоче жити на волi разом з диким жеребцем? Прокинувся рано, за звичкою оглянув похмуре небо, що свiтлiло на сходi, потiм обдивився степ навкруги. Роси на травi не було - вдень буде невеликий дощ. Зiтхнувши вiд смутку за Кулею, вiдвiв мерина на водопiй, набрав вiдро води, викресав кресалом на трут вогню, розпалив багаття i став варити ракiв.
  Прокинувся урядник, похвалив Сашка за здобутi раки i розпалене багаття - кобилка почує нюхом дим, прибiжить i приведе за собою жеребця. Урядник з Сашком доїдали вiдро ракiв, коли побачили вдалинi кобилку i жеребця, що парувалися. Урядник наказав Сашковi набрати у вiдро декiлька жмень вiвса, пiдiйти до люблячої кiнської пари на вiдстань, яку жеребець дозволить, висипати овес на землю, гарно розтерши його мiж долонями, щоб жеребець звикав до його запаху.
  Жеребець перервав парування, люто блимнув очима i кинувся на Сашка, що чкурнув вiд нього. Озирнувшись, побачив, що Куля вже ласує розкиданий овес, до неї приєднався жеребець. Ще двiчi Сашко висипав овес, все ближче до урядника, який вже осiдлав мерина. Куля пiдбiгла до Сашка, потерлась мордою об плече, полизала його долонi, посипанi сiллю. Легко дозволила себе осiдлати, хоч жеребець люто iржав, роблячи на вiдстанi кола навколо них, але ближче не пiдбiгав. Вiддалявся вiд мерина з урядником, що готовий був накинути на шию жеребця аркан. Пiдпустив жеребець ближче до себе тiльки Сашка на Кулi, вiн легко його заарканив i передав кiнець аркана уряднику, що закрiпив його на луцi свого сiдла. Почалась боротьба урядника з диким жеребцем.
  Сашко, сидячи на Кулi, спостерiгав, як жеребець шарпнувся i зробив стрибок, але урядник вдержав аркан, дикий кiнь упав на колiна, потiм пiднявся i потягнув за собою дядька Iвана разом мерином, що упирався в землю ногами. Вони удержували сильного коня з усiх сил, в дядька вiд натуги зробилось червоне обличчя, на шиї i на лобi чiтко позначились жили. Дужий жеребець тягнув за собою дядька з мерином, аркан сповз з шиї на груди, якщо урядник випустить з рук аркан i перестане пiдтягуватись ближче до жеребця, то кiлькома ривками вiн завалить мерина разом з дядьком. Вирiшив допомогти дядьку Iвану, направив Кулю до дикого жеребця i перескочив йому на спину.
  Жеребець вiд несподiванки завмер, потiм став дибки. Сашко вдержався, вчепившись руками за гриву i стискуючи боки коня ногами. Вдержався i пiсля величезного стрибка, що обiрвав аркан. Вiдчувши волю, дикий кiнь помчав риссю з Сашком в степ, роблячи спроби скинути зi спини незвичний вантаж. Сашко держався, йому навiть вдалося пiдтягнути до себе кiнець обiрваного аркана i трохи затягнути петлю на шиї жеребця. Найгiрше почував себе Сашко, коли кiнь мчав його через високi кущi. Доводилось заплющувати очi i втикатись носом в гриву, вiдчуваючи, як гострi сучки рвуть одежу i кров"янять тiло. Пiсля таких мук Сашко сам став диким звiром. Немилосердно затягував аркан на шиї жеребця, трохи вiдпускав петлю, коли кiнь починав хропiти, а з рота на землю падала пiна. Весь в милi, знесилений вiд швидкого i тривалого бiгу, жеребець потроху став пiдкорятися вершнику, коли той смикав за аркан, направляючи його влiво чи вправо. Так повернулись до урядника, що здержував за уздечку неспокiйну Кулю, яка почала радо облизувати жеребця. Урядник тим часом накинув на морду жеребця вуздечку, закрiпив сiдло i затягнув пiдпругу. Потiм пiдсадив в сiдло знесиленого Сашка, наказавши:
  - Поїзди на "Дикому" в сiдлi, щоб вiн до нього звик. Тiльки до води його не допускай, поки не прохолоне. Терпи, козак, отаманом будеш!
  Жеребець потроху почав пiдкорятися Сашковi, коли той правив ним, натягуючи чи ослабляючи поводи вуздечки. Кiнь рвався до води, а Сашко натягував поводи, змушував жеребця задирати шию вверх i зупинятися. Жеребець здався, коли в Сашка заболiли руки i вiн ослабив повiд. Нагнув шию i почав щипати траву. Коли кiнь прохолов, Сашко дозволив йому пити воду. Сам з сiдла не злазив, трохи попив з долонi, нахилившись до води.
  Урядник був задоволений, розглядаючи жеребця темно-сiрої мастi. Разом з Сашком легко визначили - рисак, але такої породи урядник ще не зустрiчав. Почав гадати, звiдки вiн мiг появитись цих краях. Вирiшив, що кiнь турецький, втiк з табуна, коли турки вiдступали вiд Iзмаїла. Кiнь молодий, йому не бiльше чотирьох рокiв, ще не навчений, але повинен пам"ятати свою кличку. На слово "дикий" жеребець не вiдзивався, урядник з Сашком почали вголос кричати рiзнi клички. Кiнь насторожив вуха, коли почув слово "казбек", але вiдiзвався тiльки на кличку "Абрек". Радiсний урядник скочив в сiдло, одержавши вiд жеребця укус колiна, кiнь став на дибки, трохи побiгав риссю, але згодом уряднику пiдкорився. Вiн з Сашком повернувся до погонцiв i козакiв переможцем, сидячи на дикому конi. Переможцi мали трохи дивний вигляд - урядник с розiрваними на колiнi штаньми, а Сашко в геть обiдранiй одежi, через дiрки якої просвiчувалось голе тiло в рубцях i синяках.
  Бiля возiв уже походжав осавул, що командував береговими козаками. Обдивився коня i з подиву свиснув. Потiм заявив, що це жеребець орловської рисистої породи, яку вивiв граф Орлов-Чесменський на кiнному заводi Воронезької губернiї. Наказав уряднику охороняти рисака, як зiницю ока, на такому конi мають право їздити тiльки царськi особи, або з їх дозволу генерали. Послав свого козака в штаб до генерала Скобелєва, щоб сповiстив його охоронцiв, якi мали прислати до Кюстенджi ветеринара для промiру коня.
  Урядник насупився - козаки осавула спершу повиннi одягти його джуру в козачу форму, як обiцяли, та i йому потрiбнi новi штани, бо клятий жеребець, вкусивши за колiно, видрав чималий шматок сукна. Молодий гарячий осавул згорда глянув на урядника, пiдiйшов до дикого коня i, ледь торкнувшись ногою стремена, злетiв в сiдло. Жеребець встиг куснути вершника за колiно i став на дибки. Прийшлось Сашковi придержати його за вуздечку, а осавул злiз з коня, здивовано розглядаючи свої порванi штани. Козаки i погонцi реготали, бажаючих сiсти на жеребця не було, крiм Сашка, бо кiнь його не кусав. Задоволено щулився, коли той викупав i став його чистити. Крiм Сашка до себе нiкого не пiдпускав. Радiсно заiржав, коли той навiсив на пiдводу торбу вiвса, став жадiбно їсти разом з Кулею.
  Табором розташувалися бiля портового мiстечка Кюстенджi. Осавул поскакав на якiсь торговi склади, повернувся уже в нових штанах, ще однi вiддав уряднику, а Сашку кинув клунок, наказав зняти з себе дрантя i переодягтися. Через кiлька хвилин погонцi з подивом роздивлялись хлопця в новенькiй козачiй формi, без шаблi, але з кинджалом на поясi. Осавул пояснив, що Сашко Бардадим буде зарахований джурою генерала Скобелєва, а вiн стає власником рисака. Гордо кинув пiд ноги уряднику 10 рублiв. Почув вiдповiдь:
  -Та подавись ти своїми грошима i штаньми. Кiнь мiй i Сашка, тiльки ми його власники! Нашу суперечку може розрiшити козачий полковий круг, маєш право подавати на мене жалобу.
  - Я дворянин, жалобу на мужикiв подавати не буду! Захищайся!
  Осавул з шаблею кинувся на урядника, той вiдбив перший удар, вiдступивши на крок. Почалася битва на шаблях, в якiй спершу перемагав осавул. Вiн наносив удари, дядько Iван з деяким запiзненням їх вiдбивав, перемiщаючись по кругу, що утворили навколо них глядачi, погонцi i козаки. Невiдомо, хто б перемiг в поєдинку, але бiля них зупинилась карета в супроводi двох вершникiв. Пролунав грiзний окрик:
  - Отставить! Дуэли царским указом запрещены!
  З карети вилiз i пiдiйшов до гурту пан у дивнiй вiйськовiй формi. На пiвдорозi зупинився, втупився поглядом в дикого жеребця з кобилою, що були прив"язанi до воза i мирно їли з торби овес. Наблизився до жеребця i проворно вiдскочив, бо той мотнув головою, але короткий повiд не дозволив куснути. Погонцi i козаки зареготали, переключили увагу на дивного пана, а осавул з урядником перестали битися i вложили шаблi в пiхви. Пан тим часом оглядав жеребця з усiх бокiв, потiм наказав пiдiйти власнику дикого коня. Пiдiйшли вiдразу троє - осавул, урядник i Сашко. Вiд пропозицiї пана спорядити коня i поїздити на ньому осавул з урядником вiдмовились, згодився лише Сашко. Надiв на морду вуздечку з трензелями i мундштуком, пiдiгнав по довжинi стремена, скочив у сiдло i продемонстрував коня у всiй красi, заставляючи того йти шагом, або рисити. На галоп не переходив, бо не знав, чи зрозумiє кiнь його команду. Сашко бiльше радiв iз своєї новенької козачої форми, нiж вiд того, що править таким чудовим жеребцем.
  
  Н А К О Н Ю Ш Н I Г Е Н Е Р А Л А С К О Б Е Л Є В А
  
  Дивний пан вiдрекомендувався кiнським вiйськовим лiкарем, сказав, що покупає жеребця разом iз Сашком. Сашко вiд великих грошей вiдмовився, собi взяв тiльки 10 рублiв, ще десятку вiддав дядьку Дем"яну, попрохав передати їх бабцi пiсля повернення в Карашину. Щоб в селi Карашинi повернення Сашка не ждали, бо його прийняли в козаки, пiсля вiйни буде жити на Дону. Рештою грошей мав розпорядитись урядник Iван Бардадим, заплативши осавулу за козачу форму для Сашка. Вiн же супроводить Абрека до генерала, потiм приїде до дядька в козачий полк, щоб разом воювати проти туркiв.
  Урядник вiдповiв, що грошi, свої i Сашка, вiн вiддасть полковому скарбнику. Якщо його ранiше турки вб"ють, то грошi дiстануться Сашковi. Iще вiн дарує йому кобилу Кулю, хай глядить за нею, вона парувалась з Абреком, можливо, вона народить лоша. Лiкар, що чув цi слова, негайно обдивився Кулю, сказав, що покупає молоду кобилу за пiв цiни, добавив уряднику ще трохи грошей. Той попрощався з Сашком i дав погонцям команду виступати в похiд, подарувавши лiкарю за щедрi грошi мiшок вiвса.
  Лiкар з допомогою Сашка став обмiряти тулуб Абрека, його породисту голову, довгу шию гарної форми, високу холку. Спина жеребця пряма, круп широкий, кiнцiвки нiг костистi, копита великi. Замiрив висоту в холцi, косу довжину тулуба i обхват грудей. Все це записав собi в блокнот, радiючи пiсля кожного обмiру. Сказав Сашковi, що рисак буде гарним подарунком генералу Скобелєву на день народження. На запитання, де вiн взяв великi грошi на купiвлю - засмiявся. Грошi - з царської скарбницi, iмператор Олександр II сам опiкується талановитим полководцем, що здобуває перемоги в вiйнi за визволення вiд туркiв слов"янських народiв на Балканах.
  Пан сiв у карету i наказав кучеру їхати в Осман-Базар, а Сашко на Абреку хай їде рядом, але вибираючи м"який шлях, бо жеребець не пiдкований, копита в нього ще ростуть, це добрий знак. Пiдковувати коней потрiбно, коли в них змiцнiють ноги i перестануть рости копита. Iнколи дозволяв проїхати риссю, потiм пообiцяв Сашковi навчити Абрека скакати галопом. Замiсть вiдповiдi Сашко прокричав:
  -Абрек, галопом!
  Жеребець зiрвався в галоп. Лiкар зупинив карету i з подивом придивлявся до цього алюру. Сказав Сашковi, що спочатку кiнь трохи йде боком, потiм галоп рiвний. Початок галопу треба негайно виправити, трохи пiдтягнувши повiд i вiдхиливши морду жеребця в iнший бiк. Заставив Сашка на Абреку повторити галоп декiлька разiв, поки не вдовольнився результатом. Також лiкар придивлявся до Кулi, що вiльно рухалась бiля карети, але теж переходила на галоп разом з жеребцем. Супроводжуючi карету козаки реготали, спостерiгаючи це диво.
  В Осман-Базарi коней i Сашка помiстили в стайнi на турецькому iподромi. Поряд, в гарному маєтку був штаб генерала Скобелєва. Вiдступаючи, турки нiчого не зруйнували. Лiкар жив у маєтку, покидаючи Сашка наказав добре годувати коней, кожен день давати їм по 10 лiтрiв вiвса. Зранку треба дати по два лiтра, в полудень - три, а на нiч - 5. Через двi години пiсля ранкової годiвлi виводити на iподром для забiгу i навчання, це привчить коней до роботи по три -чотири години на день. Через пiвгодини пiсля роботи дати коням по половинi оберемка сiна. В полудень напоїти коней водою, не бiльше 7 - 8 лiтрiв i дати овес. В 4 години замiнити стару пiдстiлку новою, принiсши по оберемку соломи, а в 5 годин дати трохи сiна. В 7 годин - водопiй в тiй же кiлькостi, що i в полудень, пiсля цього можна давати на нiч овес. Два рази на тиждень кормити подавленим зерном. Передавши коней нiчному конюху, з його дозволу можна вечеряти i вiдпочивати.
  Сашко повторив на прохання лiкаря його настанову i не став сперечатись, хоч був не згоден. Вiн з дiдом викормив мерина з малого лошака зовсiм по другому. Зимою ночував в стайнi разом з коровою, вдвох вони пили вранцi теплу воду, в яку бабця кидала жменю висiвок. Випускала лоша на волю, щоб не заважав доїти корову. Жеребчик бiг до копиць з сiном i соломою, обсмикуючи їх зубами з усiх сторiн. Коли витягти знизу жмут сiна не вдавалось ставав на дибки i висмикував з верхньої частини копицi. Ретельно пiдбирав губами те, що впало на землю. Потiм бiг в Закотине, де росло багато гiркого полину. Пiсля морозiв полин уже не гiрчив, лошак залюбки поїдав зерна, що були за поживнiстю не гiрше вiвса. В полудень прибiгав до хати, iржав бiля дверей. Сашко виносив йому пару бурякiв, або шматок гарбуза, лошак поволi їх згризав i бiг з двору, куди хотiв. Нiхто не слiдкував, де вiн був, що їв i пив, снiг, чи воду. Ввечерi прибiгав i терся бiля дiда, або Сашка, що викидали iз стайнi кiзяки i ложили на пiл пiдстилку. В сильнi морози кiзяки не викидали, пiдстилку клали зверху, тепло йшло знизу вiд гниття. I вирiс лошак на диво мiцним i здоровим, рано став плигати на молодих кобилиць, його довелось каструвати, вiн став мерином.
  Лiкар роботу Сашка по роздачi кормiв для Абрека i Кулi не провiряв, та Сашко виконував його настанови сумлiнно, трохи глузуючи про себе над панською наукою про утримання коней. Дотримував точно навiть години кормлiння, дивлячись на сонячний годинник, що був на iподромi. Та конi швидко самi запам"ятали цi години i визивали Сашка тихим iржанням. Але зовсiм не звертали уваги, хто їх пiдкормлює, Сашко, чи iнший незнайомий конюх. Важко було їх навчити виконувати i новi вправи, наприклад, команду - "Лягай!", необхiдну на фронтi, щоб вберегти їх вiд турецьких куль. Абрека треба було в першу чергу вiдучити кусати за колiна незнайомих вершникiв, що робили спроби сiсти на нього верхи. Що буде, коли жеребець вкусить за колiно генерала i порве йому штани?
  На допомогу Сашку прийшов осавул Калмиков. Сказав, що вiдучити Абрека вiд кусання вершника за колiно можливо тiльки биттям.
   - Конi подiбнi до неслухняних дiтей, яких розумнi батьки змалку навчають легким побиттям до послуху, бо слiв вони ще не розумiють.
   Показав сам, ставши з лiвої сторони i вкоротивши поводи вуздечки. При спробi пiдняти ногу до стремена Абрек хотiв вкусити його колiно, але через вкорочений повiд не дотягнувся i одержав удар нагайкою по задку. Так повторялось декiлька раз, поки Абрек не зрозумiв, що кусати незнайомого вершника при спробi того сiсти в сiдло - не слiд. Дозволив осавулу спокiйно сiсти в сiдло i став дибки на заднi ноги, але отримав по них удар нагайкою. Отримуючи кожного разу удари по ногах, покорився вершнику, перестав ставати дибки. Сiвши в сiдло, вершник повинен зразу спокiйним голосом дати команду "шагом".
  Пiд наглядом Калмикова Сашко навчив Абрека i Кулю виконувати команду "Лягай!", завдаючи ударiв спочатку по переднiх ногах. Коли кiнь зрозумiв, що треба стати на колiна, переносив удари на заднi ноги, доки кiнь не лягав. Пам'ять у коней була чудова, рiзнi команди вони розрiзняли, але завчали їх тiльки пiсля биття. Пiсля правильного виконання любої команди бити коней не слiд, вони не зрозумiють, що вершник вiд них хоче, науку прийдеться починати знову, але це вже буде складнiше. Краще пiсля засвоєної конем команди добре потрiпати коня по холцi, це вiн зрозумiє, як подяку вiд вершника. Також можна дати в нагороду пожувати щось смачненьке, наприклад, морквину, розрiзану по довжинi, щоб вiн нею не подавився. Нiколи не слiд вимагати вiд коня одночасного виконання двох команд, кiнь не зрозумiє, що вiд нього вимагають, а вершник може зрозумiти це, як вiдмову. Так, пiд наглядом осавула Калмикова, Сашко засвоював науку управлiння кiньми, не ждучи прибуття обiцяного лiкарем iноземного жокея, нiмця чи француза.
  Iноземця-жокея лiкар так i не знайшов, бажаючих їхати в Осман-Базар, поблизу якого йшли вiйськовi дiї, не було. Вирiшив показати Абрека i Кулю генералу Скобелєву ще не навченими до кiнця. Привiв генерала на iподром, де Сашко їздив на жеребцi, а рядом бiгала Куля, повторюючи алюр Абрека. По милувався генерал жеребцем, вислухав лiкаря.
  -Ваше превосходительство, исполняя волю Государя, я приобрёл Вам в подарок жеребца орловской породы. Прошу принять подарок и простить меня, что Абрек ещё до конца не обученный.
  - Я в ближайшей депеше поблагодарю Государя за ценный подарок и отмечу ваше усердие в исполнении его воли. Насколько жеребец обучен, я сам сейчас проверю. Казак, ко мне! Слезь с седла!
  Генерал умело разобрал поводья и легко вскочил в седло. Потрепал Абрека по холке и дал команду "шагом", потом перешёл на рысь, затем на галоп. Сделав круг по ипподрому, заставил коня совершать повороты, левые и правые. Соскочил с седла, потрепал Абрека по холке, передал поводья Сашку.
  - Доктор, я не уверен, что Абрек орловский рысак чистых кровей, скорее, он - полукровка, но это к лучшему. Вам хорошо должно быть известно из опыта Крымской войны, что хвалёные английские кони чистых кровей не выдержали зимних условий содержания, все передохли. Некоторые отказывались исполнять волю всадников, спотыкались на бегу, иногда становились причиной преждевременной гибели лордов. Простые беспородные рабочие кони лучше подготовлены к тяготам воинской службы. Проверим, как их перенесёт Абрек. Казак, ты кто, какого полка?
  - Джура Cашко Бардадым Черкасского полка, Ваше превосходительство!
  - Выездку коней на гладком ипподроме запрещаю. Мне нужны не скаковые, а кавалерийские лошади, привыкшие к езде по любой местности. Есаул Калмыков!
  - Слушаюсь, Ваше превосходительство!
  - Заметил я за тобой, братец, отлынивание от штабной работы, больше на конюшне околачиваешься. Ты как ко мне в штаб попал?
  - По ошибке, Ваше превосходительство, малограмотный я. Прошу отправить меня в казацкий полк, хочу сражаться с турками.
  - Похвальное желание. Сначала приучишь вместе с казачонком жеребца и кобылку к езде по холмам и ночёвкам под открытым небом, потом направлю вас в полк.
  - Рад стараться, Ваше превосходительство!
  Вмешался доктор:
  - Осмелюсь доложить, Ваше превосходительство, что жеребцу ещё нет пяти лет, а кобылке меньше четырёх. По Высочайшей инструкции кони зачисляются в кавалерийские эскадроны в возрасте пяти лет.
  - Доктор, инструкция писалась для мирного времени, сейчас идёт война. Погибают не только люди, но и кони. По долгу службы вам известно, что в эскадронах сейчас вместо двух коней на казака осталось по полтора коня. Показатель в солдатских обозах ещё ниже. Восполнить потери в конях можно только зачислением на воинскую службу коней в возрасте четырёх лет. Вам нужен для этого мой приказ?
  - Никак нет, Ваше превосходительство! Дам указание ремонтёрам закупать коней с четырёх лет, но упитанных, оговорив вес. Да и барышников введём в заблуждение, они привыкли скупать коней раньше ремонтёров, потом продают их государству по завышенным ценам.
  - Я рад, что вы развили мою мысль. Не будем беспокоить Государя такими мелочами, у него забот больше, чем у нас. Кроме Балкан существует ещё Кавказ, там тоже идут бои с турками за освобождение территорий возле Батуми, Карса и Баязета. Отправляйте есаула с казачонком в кавалерийский поход по холмам, наше наступление в горах временно приостановилось, начались упорные бои за Шипкинский перевал, надеюсь, что наши солдаты с болгарскими ополченцами его удержат. С юга на помощь туркам подошла новая армия под командованием Сулейман-паши, после взятия Никополя мы потерпели неудачу под Плевной, у нас большие потери среди личного и конского состава. Ваша задача, доктор, принять все меры по скорейшему восстановлению численности конского состава.
  - Буду стараться, Ваше превосходительство. Привлеку к перевозкам на Шипку крестьянские обозы, зачислив их на время фронтовых перевозок ополченцами, добавке денег к жалованию они будут рады.
  - Отличная мысль, доктор. Я рад, что вы рассуждаете военными категориями. Дам команду солдатам охранять обозы в пути и подталкивать подводы при подъёме на Шипку. Коней нужно беречь, а солдаты и ополченцы сами себя защитят. Такова их военная судьба.
  Не станемо втомлювати читачiв оповiданням про муки погонцiв, коней i солдат при пiдйомi вiд Габрова до Шипки, з якою радiстю їх приїзд вiтали захисники перевалу. В суворих умовах зими вони зумiли вiдбити напади турецьких загонiв. Частина захисникiв загинула вiд куль i штикiв, iншi вiд морозу. Така випала їм доля. Коней берегли краще за солдат, тiльки при нестачi їжi дозволялось забивати тварину, що вiрно служила людям. Солдати варили i поїдали конину мовчки.
  
  Д О Б Р Е Д О Ш Л И, Б Р А Т У Ш К И
  
  Сашко з Калмиковим привчають Кулю i Абрека до умов життя кавалерiйських коней. Зранку засипають у торби по 12 лiтрiв вiвса з розрахунку на цiлий день годiвлi. Торби розмiщають попереду i позаду сiдла, щоб не збити центр рiвноваги коня. Можна розмiстити їх i позаду, але тодi центр ваги буде бiльше давити на круп коня. Для кавалерiйських коней це допустимо, хай звикають. Самi одягли теплi козачi бурки, озброїлись шаблями, пiками i берданками. Для себе випрохали в старшого на кухнi по куску сала. Їх спочатку вилаяли, обiзвавши дармоїдами, потiм хлiб i сало видали, наказавши в кiнцi дня привезти на кухню два живих барана з гiрських пасовищ, осавул одержав грошi. Почухав потилицю i вирiшив їхати в гори не на звiльнену вiд турецьких вiйськ територiю, де вже вiдновлювалось мирне життя, а ближче до туркiв.
  - Сашко, ти вже стрiляв з берданки по туркам?
  - Нi, тiльки по диким гусям, влучав з першого пострiлу.
  - Це добре. Турок бiльший вiд гусака, якщо прийдеться стрiляти - цiлься в груди, не промахнешся. Спочатку заїдемо в болгарське село.
  Шлях до села охороняли два болгарина з шомпольними рушницями. Радо привiтали козакiв, назвавши їх братушками, запросили в село.
  - Нiколи нам гостювати, пiдкормимо коней i поїдемо ближче до турок. Нам треба пiдстрелити турка, а ще краще - барана. Короткий шлях до них покажете?
  Охоронцi села заговорили, перебиваючи один одного. Осавул з Сашком зрозумiли, що турки знаходяться неподалiк, на полонинi розташоване їхнє пасовисько овець i коней з сильною охороною. Якщо козаки допоможуть болгарам вiдбити у турок стадо, то половину овець можуть забрати собi. Осавул погодився, а згоди Сашка нiхто не питав.
  Загiн болгар, озброєних шаблями i пiками, вирушив надвечiр. Далеко попереду йшли два розвiдники, за ними йшли болгари, потiм вели коней осавул iз Сашком. За ними йшов болгарський хлопчина, невдоволений, що старшi його проганяли додому. Напросився бути в козакiв коноводом. Загiн непомiтно наблизився до турка, що сидiв на конi, охороняючи гурт овець. Два болгарина пiдповзли ближче, метнули ножi. Турок без звуку почав хилитись з сiдла, його тiло пiдхопили, один з болгар скочив в сiдло, одягнувши на голову феску турка, застиг непорушно. Декiлька турок сидiли бiля багаття, до них пiдповзли i закололи пiками.
  Болгари почали гуртувати овець i направляти їх на дорогу, що вела з полонини. На шум прискакали два турецькi вершники, що несли варту неподалiк. Осавул дав Сашку команду стрiляти. Два пострiли з берданок пролунали майже одночасно, турки сповзли з сiдел, ноги застряли в стременах. Десь далеко було чути ще пострiли, турки пiдняли тривогу, та було вже пiзно. Сашко вслiд за осавулом метнувся до турецьких коней, скопили їх за вуздечки, вiдвели за горбок до Абрека i Кулi, їх держав за поводи хлопчина. Зробили ще декiлька неприцiльних пострiлiв в бiк турок, хай думають, що нападникiв багато. Залишивши засаду з двох болгар, почали в нiчнiй темрявi спускатись в долину, ведучи на поводу по два коня. Спуск дався значно важче, нiж пiдйом, виручав хлопчина, що йшов попереду по знайомiй стежцi i вказував дорогу.
  Болгарське село святкувало перемогу своїх партизан над декiлькома турками, добуте з допомогою двох "братушок". Радiли з захопленої турецької зброї, коней i овець. Зарiзали барана, пили ракiю i танцювали. Вранцi проводили осавула з Сашком аж за село, видiливши погонича для десятки овець. Отара йшла поволi, скубучи на ходу залишки трави i пiдбираючи листя. Сашко їхав на захопленому у туркiв конi, жалiючи Кулю. На iподром вернулись пiзно, але героями.
  Лiкар обдивився приведених турецьких коней, похвалив осавула за здобутки, дав невелику грошову нагороду. Потiм обдивився Абрека, дав ковалю команду його пiдкувати. Вилаяв Сашка за рисковий похiд на жеребiй кобилi по горам, вiдсторонив її вiд поїздки в район бойових дiй. Джура пересiв на турецького, добре навченого, але злого жеребця. Зрозумiв, що кiнь невдоволений змiною вершника, вирiшив завоювати його прихильнiсть з допомогою смачної пiдкормки i нагайки. "Турок" йому покорився, але Абрек косив злим оком на нового сусiда, що рисив рядом замiсть Кулi. Поволi два жеребця звикали один до одного, пiдкоряючись вершникам. Сашко i осавул розумiли, що дружба коней була немiцною, тимчасовою.
  Калмиков знущався iз Сашка, влаштовуючи двобiй на шаблях. Спочатку осавул захищався палицею, легко вiдбиваючи напади джури, та коли Сашко зненацька перекинув шаблю в iншу руку i ледве не зачепив осавула, теж взяв шаблю. Їх двобiй збирав багато охочих спостерiгачiв, всi вболiвали за Сашка, що спритно вiдбивав верхнi i боковi удари дужого осавула. Рукоплескали Сашку, коли той пiдплигнув, пропустивши пiд собою шаблю нападника. Пiсля поєдинкiв у молодого хлопця болiли руки, лiкар вiдправляв Сашка з осавулом в турецьку баню, де турок робив їм масаж, болючi вiдчуття зникали.
  На прохання Сашка, Калмиков став навчати його читати i писати. Виявилось, що вiн добре володiє грамотою, а генералу Скобелєву збрехав, що вiн малограмотний. Посмiхаючись, казав Сашковi:
  - Мрiю одержати на вiйнi хрест, якщо не загину. Або голова в кущах, або груди в хрестах.
  Тим часом 4-тисячний загiн росiйських солдатiв i болгарських ополченцiв вiдбив напад на Шипку туркiв, забезпечивши вiльний прохiд через гiрський перевал. Генерал Скобелєв на чолi загону козакiв вирушив пiд Плевну, забравши з собою всiх штабникiв, козакiв i кавалерiйських коней. Сашко наказав конюху гарно доглядати жеребу кобилу, попрощався з Кулею, потрiпав її по холцi, пригостив морквиною i сiв на Турка. Куля жалiбно заiржала.
  Черкаський полк радо прийняв поповнення коней i козакiв, прибулих з Осман-Базару. Пiсля перевiрки володiння грамотою осавула Калмикова командир полку призначив командувати сотнею, яку тимчасово водив в бої урядник Iван Бардадим замiсть пораненого сотника, що лiкувався в шпиталi. Урядник приїздом Сашка був невдоволений:
  -I чого тобi не сидiлось при штабi? Тепер, якщо ти загинеш - буде грiх на моїй душi. Ти хоч битись на шаблях навчився?
  - Навчився в поєдинках з осавулом Калмиковим. I ще я пiдстрелив турка i забрав його коня.
  - Бачу тiльки, що ти навчився брехати, ранiше за тобою цього не водилося. Нема в мене зараз часу з тобою гутарити, перевiрю в бою. Сiдай на коня, наша черга їхати попереду ескадрону, першi вступимо в бiй проти турок, що прориваються з оточення.
  Сотня козакiв пiд командою осавула Калмикова проїхали недалеко, коли побачили пiшу колону туркiв, що прямувала назустрiч. Осавул дав команду спiшитись i залягти, вiдвiвши коней в укриття, зарядити берданки. Турки розсипались цепом i пiшли в атаку. Козаки зустрiли їх пострiлами, цiлячись в постатi, що поволi наближались, стрiляючи з колiна, але теж вимушенi були залягти, лiниво пострiлюючи. Обидвi сторони берегли патрони, але не могли вгамувати злiсть вiд вимушеної бездiяльностi на виду ворога. Почулися лайки з обох сторiн, турки обзивали козакiв гяурами i шайтанами, козаки обзивали туркiв свинями. Це важка образа для мусульман, що не їли свинини. Злiсть туманила голови, обидвi сторони почали пiдготовку до вiдкритого бою.
  Урядники наказали коноводам пiдвести з укриття коней i залягти з ними поруч з цепом. В цей час пiдiйшов ескадрон, а на допомогу туркам прискакала кiннота. Сурмач затрубив атаку, Сашко встиг пiдвести коня уряднику i сам вскочив в сiдло, пiднявши над головою шаблю, в другiй руцi тримав пiку. Конем правив за допомогою шенкелiв, надавлюючи колiньми лiвий, чи правий бiк коня. Встиг побачити попереду козачої лави осавула Калмикова на швидкому Абреку. По ньому турки стрiляли, але мимо, вiн перший розiрвав пiший стрiй, зарубавши шаблею турка, що кинувся на нього з багнетом. Далi Сашко бачив тiльки трохи попереду спину урядника Бардадима. Пiку свою вiн загубив пiсля першого зiткнення з турком, встромивши її в його спину. Далi почалась шалена рубка на шаблях iз зустрiчною турецькою лавою, але деталi бою Сашко не запам"ятав. Крутився конем вслiд за урядником, вiдбиваючи удари шабель злiва i справа. В кiнцi бою зрозумiв тiльки, що турки тiкають, але сил для погонi в нього вже не було.
  Урядник знайшов Сашка серед порубаних тiл турецьких вершникiв i своїх козакiв. Вiн сидiв на землi i плакав, його рвало, рядом стояв кiнь. Допомiг урядник Сашку пiдвестися з землi, наказав:
  - Витри соплi i ковтни горiлки з баклаги, ти вже не джура, а козак. Радiй iз здобутої в бою перемоги над бусурманами, що вiками неволили болгар. Для свого спокою i душ убiєнних прочитай краще молитву за упокой.
  Полковий батюшка справив короткий молебень за полеглими в бою, їх поховали в братськiй могилi. Сашко разом з козаками кинув жменю землi у могилу, потiм на мiсцi поховання насипали невисокий курган, на вершинi встановили хрест. Сумувати було нiколи, вiйна продовжувала збирати свої жертви. Черкаський полк воював пiд Плевнею, тиснучи на турок пiд командуванням Вессель-пашi. Станишники признали Сашка за козака, бо вiн в боях з турками дiяв розсудливо, розум не втрачав. Йому ж було соромно за свiй перший бiй, пiсля якого ридав, як дитина.
  Перемога пiд Плевнею росiйських вiйськ, якими командував генерал Скобелєв, була переломним моментом в вiйнi. Вiдновила воєннi дiї проти турок Сербiя, росiйськi вiйська зайняли Софiю i Фiлiппополь. Пiсля поразки турок бiля Адрiанополя козачi полки пiдiйшли до Стамбула, почали готуватись до штурму. Туреччина запросила миру, побоюючись, що козаки захоплять мiст через протоку Босфор. В перекладi з старогрецької мови цю протоку можна назвати, як " Коров"ячий брiд". Перший мiст в давнину збудували ще перси, коли йшли в похiд проти скiфiв, що жили тодi на землях сучасної України.
  
  С А Н - С Т Е Ф А Н С Ь К И Й М И Р Н И Й Д О Г О В I Р
  
  Черкаський козачий полк нiс зовнiшню охорону мiстечка Сан-Стефано поблизу Стамбула разом з турками. Вчорашнi вороги замирилися, хоч ще косо поглядали один на одного. Але турки i козаки милувались Абреком, якого генерал Скобелєв подарував осавулу Калмикову за мужнiсть в боях i нагородив хрестом. Стали турки прозивати командира ескадрону Калмик-паша, так до нього i пристала ця назва. Його завжди супроводжували на конях два козака - урядник i Сашко. Швидко навчились розмовляти по турецькому, бо до них постiйно турки приводили молодих кобилиць iз проханням пiдпустити їх до Абрека для заплiднення, платили добрi грошi. Половину урядник вiддавав Калмик-пашi, решту брав для себе i Сашка. Зiбравши значну суму, Сашко поскакав до Осман-базару, де на iподромi знаходилась Куля. Вона вже привела лоша, що бiгало бiля матерi i жадiбно її смоктало. Помилувавшись жеребчиком, схожим по мастi на Абрека, Сашко забрав кобилу i лоша. Заплатив знайомому конюху недорого, тiльки за догляд, бо пiсля закiнчення вiйни цiни на коней знизились. Повернувся до полку в супроводi кобили з лошам. Командир полку з ветеринаром обдивились Кулю з довгоногим жеребчиком, похвалили молодого козака i запросили його пiсля повернення на Дон стати урядником на державному кiнному заводi Вiйська Донського. Сашко погодився при умовi що кобила i лоша стануть його власнiстю. Ветеринар видав на руки Сашковi свiдоцтво з родословною жеребчика, де було вказано, що вiн народився пiсля парування кобили Кулi угорської породи з жеребцем Абреком орловської породи.
  Урядовi делегацiї Сербiї, Боснiї i Герцеговини, Чорногорiї та Румунiї прибули в Сан-Стефано першими, потiм прибули представники щойно сформованого самостiйного князiвства Болгарiї разом з росiйськими дипломатами. Представники Туреччини прибули з радниками вiд Великобританiї i Францiї. Охорону делегацiй в мiстечку довiрили ескадрону лейб-гвардiї козачого полку iз Санкт-Петербурга. Почались переговори.
  Туреччина зобов"язалась виплатити Росiї контрибуцiю в розмiрi 310 млн. карбованцiв. Турецькi вiйська виводились з Болгарiї, а росiйськi залишались на два роки до створення земського вiйська, необхiдного для охорони порядку. Мирний договiр проголошував повну незалежнiсть князiвств Чорногорiї, Сербiї i Румунiї, ранiше пiдлеглих Туреччинi, кордони цих князiвств розширювались. Румунiя одержувала Пiвнiчну Добруджу, а Боснiя i Герцеговина проголошувались автономними. Болгарiя перетворювалась на самостiйне князiвство з правом обирати свого князя, до неї була приєднана Македонiя i Фракiя. День пiдписання мирного договору 3 березня 1879 року вважається в Болгарiї нацiональним святом.
  До Росiї вiдiйшла пiвденно-захiдна частина Бессарабiї з мiстом Iзмаїл, також мiста на Кавказi - Ардаган, Батумi, Карс i Баязет з прилеглими до них територiями Грузiї i Вiрменiї. Росiя також скасувала заборону тримати на Чорному морi вiйськовий флот.
  Європейським державам не сподобалось розширення прав слов"янських народiв на Балканах. На вимогу Австро-Угорщини i Великобританiї в Берлiнi був скликаний конгрес для перегляду умов Сан-Стефанського договору. Пiвденну частину Болгарiї було перетворено на автономну турецьку провiнцiю Схiдну Румелiю. Австро-Угорщина добилась санкцiї на окупацiю Боснiї та Герцеговiни. Англiя, скориставшись послабленням Туреччини, окупувала острiв Кiпр, що визвало невдоволення як туркiв, так i грекiв. Це рiшення Берлiнського конгресу привело до загострення суперечностей на Балканах, створивши основу для нових конфлiктiв.
  Не сподобалась Англiї i самостiйна зовнiшня полiтика росiйського iмператора Олександра II. Був влаштований вибух бомби в Зимовому палацi, загинули невиннi люди, але цар не постраждав. В березнi 1881 року вiн був убитий на вулицi бомбою, коли проїздив каретою. Не подумайте, що це зробили англiйцi, нi, вiн загинув вiд бомби росiйського терориста-народника, але це вбивство було зроблене в iнтересах Великобританiї, що була проти посилення позицiї Росiї на Балканах. Бомбу виготував талановитий винахiдник Кибальчич, який був противником монархiї i думав, що пiсля вбивства царя життя в Росiї змiниться на краще. Чекаючи в тюрмi виконання смертного вироку, Микола Кибальчич встиг пiдготувати креслення ракетного двигуна.
  Замовника вбивства iмператора Олександра II так i не знайшли. Вирiшили, що вбивство зроблено народниками тiльки з полiтичних мотивiв, зовсiм вiдкинувши фiнансовий. А як було насправдi? Давайте логiчно розберемо цю фiнансову версiю. Справа в тому, що у 1867 роцi росiйський iмператор продав уряду США права на володiння Аляскою за 7,2 мiльйона доларiв. Явно продешевив, але сил захищати вiддалений край вiд американських i англiйських браконьєрiв у Росiї тодi не було. З обiцяних мiльйонiв наша держава за Аляску не одержала жодного долара. Уряд США перевiв долари в лондонськi банки, далi почалася юридично-фiнансова тяганина мiж банкiрами i дипломатами Росiї. Довго шукали банки в Лондонi, куди були переведенi долари, нарештi знайшли. Банки були рiзнi, але ними володiли банкiри iз єврейського сiмейства Ротшильдiв.
  Англiйськi банкiри спочатку погодились вiддати Росiї грошi, але не долари, а фунти стерлiнгiв, забравши собi частину за обмiн валют. Росiя погодилась, але тодi англiйцi змiнили своє попереднє рiшення, вiдмовившись вiд сплати фунтами, домовились, що в Росiю доставлять золото, знову зменшивши суму за новий обмiн. Росiя погодилась i на цю пропозицiю, хоч втрачала на цiй фiнансовiй операцiї 1,5 мiльйони доларiв. Нарештi, iмператору повiдомили, що золото з Англiї вiдправили в Петербург на суднi "Оркней". До мiсця призначення воно так i не дiйшло, англiйцi через деякий час сповiстили iмператора, що судно з золотом потонуло десь в Балтiйському морi при переходi. Ротшильди ще й одержали страховку, бо застрахували судно на величезну суму. Iмператор Олександр II вирiшив подати позов на лондонських банкiрiв в суд. Почали шукати суд, що змiг би вирiшити цей позов, але знайти не змогли. Позов росiйського iмператора проти Ротшильдiв жоден суд не прийняв, але розголос по свiту пiшов не на користь репутацiї банкiрiв, що дуже пiклувались про свою "чеснiсть". Олександра II вбили росiйськi терористи. Замовникiв вбивства не шукали, покарали тiльки вбивць.
  Не сподобались Великобританiї i блискучi перемоги талановитого полководця генерала Скобелєва Михайла Дмитровича. Пiсля перемог на Балканах вiн в 1880 - 81 роцi керував Ахал-Текiнською воєнною операцiєю в Середнiй Азiї, що закiнчилась взяттям Геок- Тепе i Ашхабада. Це вже близько вiд кордонiв Iндiї, що була колонiєю Англiї. В липнi 1882 року генерал Скобелєв був убитий, а може помер при загадкових обставинах. Кажуть, що в його смертi винувата якась дама легкої поведiнки. Бiльше знали осавули з його охорони, але їх показання слiдчих не цiкавили.
  Iсторiя Росiї продовжилась за iмператора Олександра III, який проводив курс зовнiшньої полiтики на зближення з Францiєю, а не Англiєю. Будував залiзницi i змiцнював позицiї Росiї в Середнiй Азiї та на Балканах, що викликало величезне невдоволення Великобританiї, але воєнних дiй iмператор уникав. I правильно робив, на Росiю насувались внутрiшнi революцiйнi бурi. Встиг тiльки на вимогу росiйського купецтва встановити внутрiшню межу через землi Бiлорусiї i Малоросiї, селитись на схiд вiд неї євреї не мали права. Конкуренцiї з нацiєю євреїв, для яких вигiдна торгiвля була в кровi, не витримували всi iншi народи. Також iмператор заборонив створення в Росiї банку, власниками якого хотiли стати євреї Ротшiльди.
  У 1887 роцi був розкритий замах на царя Олександра III. Одним iз органiзаторiв терористичної групи органiзацiї "Народна воля", що готувала замах на царя, був Ульянов Олександр Iллiч, старший брат Ленiна. Вiн був заарештований разом зi своїми чотирма товаришами. На судi виголосив палку промову, в якiй обґрунтував необхiднiсть вести непримиренну боротьбу проти самодержавства всiма доступними засобами. Був засуджений до страти i разом з товаришами у Шлiссельбурзькiй фортецi повiшений. Смерть брата потрясла молодого Ленiна i змусила стати революцiонером, але вiн вiдкинув обраний народниками шлях терористичної боротьби. "Нi, ми пiдемо не таким шляхом", вирiшив вiн. Але революцiю в бiлих рукавичках вождю робiтничого класу i трудового селянства зробити не вдалося. Були невиправданi жертви з двох сторiн. Великими стихiйними масами при багатопартiйнiй системi вождям керувати важко. Кожна партiя мрiяла про захоплення влади в державi, а всi разом вони виступали проти правлячої партiї. До 1927 року в СРСР офiцiйно iснувала багатопартiйна система, найбiльш численними супротивниками комунiстiв була партiя соцiалiстiв-революцiонерiв. Лiквiдована через тероризм її лiдерiв.
  
  П О В Е Р Н Е Н Н Я З Б А Л К А Н
  
  Прошу вибачення в читачiв за некоректний вiдступ вiд теми. Треба закiнчити iсторiю погонцiв з села Карашини. Поверталися вони з Болгарiї в рiдний край повiльно, на пiдводах, везучи трофеї з майном, награбованим у туркiв. Кому пощастило - везли срiблянi речi, яких у туркiв було чимало. Також везли одяг - кожухи, чоботи, смушковi шапки. Подорожнi грошi не одержали, iнтенданти закупили в румунiв велику кiлькiсть овець для їжi в дорозi. Це було розумно, хоч отари сповiльнювали хiд. Ставали погонцi на вiдпочинок ввечерi, рiзали барана, одного на 10 чоловiк i варили м"ясо. Через Дунай переправились бiля мiста Галац, на протилежному березi було мiстечко Ренi. Це вже була Бесарабiя, нею володiла Росiя.
  Споживати бараняче м"ясо набридло, залишки отари продали i поїхали швидко, як дозволяли конi. Пiсля переправи через Днiстер - знайома дорога. Iнодi мiняли по селах потомлених коней на свiжих, на доплату давали щось iз одягу. Приїхали в рiдне село майже всi, живi i здоровi. В Болгарiї залишились тiльки двоє молодих хлопцiв. Пораненi турками бiля Шипки, вони лiкувались в болгарському селi, там i залишились, знайшовши собi наречених.
  Бабуся Сашка Бардадима була ще жива. Дем"ян Паришкура вiддав їй 10 рублiв, дарунок вiд онука i заплатив за мерина. Бабуся розплакалась вiд щастя i горя, заспокоїлась в надiї, що онук колись завiтає в село з Дону. Вiдказала Дем"яну хату з клаптиком землi пiсля своєї смертi. Дядько такому щедрому подарунку був радий, поцiлував бабусi руку i пообiцяв доглядати її до самої смертi. Почав господарювати з жiнкою i дiтьми на двi хати, доглядаючи бабцю Сашка в старiй хатi, що валилась. Бабця померла, не дiждавшись онука з Дону, стара хата розвалилась. Велика родина дядька Дем"яна збiльшувалась, дiти пiдростали, наявної землi було замало.
  Тим часом, для княгинi в Корсунi настали важкi часи. Сiм"я нерозумно господарювала, беручи кредити в банку, прийшов час розплати. Грошей заплатити не було, банк призначив свого управителя i почав розпродувати землi, в першу чергу яри, непридатнi для господарства. Дем"ян Паришкура разом з братами Петренко викупив урочище Гайдамацьке, де ранiше було пасовисько. Земля пiскувата з дрiбними камiнцями, але i їй були радi. Допомiг оформити договiр на купiвлю Гайдай Акела, якого вибрали сiльським старостою. За участь у вiйнi з Туреччиною мав медаль, тож користувався повагою в повiтi. Згодився також вiддати свою дочку Уляну за Андрiя Паришкуру, коли прибули свати.
  Його жiнка була проти, не хотiла вiддавати дочку в численну бiдняцьку родину, де її чекала важка праця першої невiстки - всiх нагодувати, всiм догодити, за всiма прибрати. Тому сватiв прийняла ввiчливо, виставила на стiл їжу, але ложки не дала. Це була ознака вiдмови, свати вже почали пiднiматися з лави, коли Акела вийшов в сусiдню кiмнату i повернувся з Улянкою, що несла в руцi ложки i хутко розложила їх перед сватами. Акела дiяв розсудливо, як добрий господар. У нього вже пiдростали ще двi дочки, Серафима i Мотря, для кожної потрiбно пiдготовити придане: корову, скриню i прядку. Та й хати дочкам треба буде допомогти будувати, щоб жили самостiйно, незалежно вiд свекрух. Вiдомо, що двi жiнки бiля одної печi не впораються, будуть сваритися.
  Пiсля весiлля молодi стали жити у великiй родинi тестя i свекрухи. Їжу готовила на всiх молода невiстка, а їли всi разом з величезної миски, сидячи долi навколо їжi. Сама Улянка поїсти не встигала, кормилася з скринi, впiймавши вiльну вiд роботи хвилинку. Гостинцi для неї носили сестри, яких посилала до неї мати. Свахи мiж собою не дружили, бо мати жалiла дочку i лаяла родину свата Дем"яна за важке життя своєї Улянки. Докучала i Акелi, щоб допомагав зятю збудувати хату.
  Зять Андрiй виявився добрим теслею i майстром на всi руки. Поснiдавши, йшов з батькiвської хати на Забару, де будував нову хату на дiлянцi в 30 соток, що дiсталася вiд померлої родички. Помагав батько i родичi, а на толоку приходили сусiди. Улянка нарештi дiждалась дня, коли побiлила стелю i стiни. Батюшка освятив нову оселю i молода родина зажила самостiйно.
  Перш за все Уляна сама привела з собою корову i поселила в збудованiй Андрiєм стайнi, радiючи, що вона тепла i має горище для сiна. Порадила чоловiку добудувати корiвник в довжину, щоб пiд одним дахом був саж для кабанчика, а над ним мiсце для курей. Далi в роботу Андрiя не втручалась, стараючись його добре годувати, щоб вiн не схуд вiд важкої працi. Поволi молода сiм"я обживала невелику садибу, радiючи з кожної новобудови. Спочатку Андрiй викопав льох для зберiгання взимку картоплi i рiзної городини, зверху поклав дубовi колоди i засипав глиною, щоб дощ не протiкав. Потiм почав будувати клуню з високим дахом пiд стрiхою, щоб взимку молотити цiпом снопи. Зробив для себе i маленьку майстерню теслi з дерев"яним верстаком, дверима i вiконцем, щоб було де працювати в непогоду, не заносячи в хату смiття. По розмiру невеликої комiрчини, що була в хатнiх сiнях, збив з дощок закром для борошна, щiльно пiдiгнавши дошки. Потiм з величезної дубової колоди зробив ступу, щоб товкти просо i робити з нього пшоно. Помiстив ступу в клунi бiля стiни.
  Пiсля оранки i садiння картоплi за городом доглядала Уляна, прополюючи декiлька разiв, щоб городина не заросла бур"яном. Встигала робити безлiч справ, бо була проворна. Навiть розвела квiтник бiля хати, радiючи з кожної квiтки. Сусiди молоду сiм"ю признали але не всi. Знайшлася сусiдка, що змалку накинула оком на Андрiя. Вийшла замiж за другого, що не був добрим господарем. Помстилася Улянцi, непомiтно кидаючи жменi проса в квiтник. Курi витоптали красивi квiти, Уляна плакала, пожалувалась Андрiю. Чоловiк насупився, подумав i вiдповiв:
   - Не буду я лаятись з дурною сусiдкою. Давай краще посадимо кругом хати бузок, що гарно цвiте. I для курей буде затишок i вiд злої сусiдки вiдгородимося.
  Так i зробили, собi на втiху. Потiм Уляна почала народжувати дiтей, одним за одним, всi п"ятеро - хлопчики. Чоловiк перед народженням першої дитини заборонив їй носити на коромислi важкi вiдра з водою вiд криницi, що була за 200 метрiв вiд хати. Це була та сама криниця-копанка з цiлющою водою, що освiтила божий лик на iконi. Вода в нiй не замерзала в самi лютi морози, бо на днi було джерело, а з низенької криницi був витiк. Води потрiбно було багато, двох вiдер в хатi для господинi було замало, тож Андрiй добудував до сiней ганок, де залишав на ослонi вiдра з водою. Минав час, хлопчики пiдростали. Останньою Уляна народила в 1914 роцi дiвчинку. Того ж року почалася свiтова вiйна.
  Втрутилась у вiйну i Росiя, бо всi патрiотичнi газети стали вимагати в iмператора Миколи II забрати в Туреччини протоки Босфор i Дарданелли. Iмператор погодився i Росiя перейшла в наступ проти кайзерiвських вiйськ у Польщi, а проти турецьких на Кавказi. Мобiлiзацiя вiдiбрала в селян сотнi тисяч молодих робочих рук, потiм забирала життя. Обiцяних швидких перемог не було, вiйна затягувалась, життя населення ставало все важчим. Люди стали все частiше задавати питання - за що ми воюємо? Навiщо нам протоки? Газети розтлумачували: воюємо за вiру, царя i Вiтчизну, а також за Антанту.
  
   Кiнець
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"