Аннотация: Грусний стих потери... В память об умерших...
Ми можем бiгти вiд всього, думок чи правди,
Але всьому завжди приходить час.
I долю не змiнити. По частинi
Наш бiль все рiвно доганяє нас.
I навiть якщо вийде щось зробити,
Чи навiть повернутися крiзь час.
Вiдстрочення - не рiшення проблеми
Вона все рiвно доганяє нас.
Ми всi не хочемо виходити на волю,
Найкраще - то замкнутися в собi.
Але нiхто не зможе обманути долю.
Обман - не рiшення. Помститися тобi
Вона то може...
Розплата буде довга i гiрка.
Коли ти будеш потопати в цьому брудi,
Лише дивитися на тебе звисока.
Вона то буде... за обман, за втечу.
У мрiях лише спокiй ти знайдеш.
Прокинешся, i хвиля безнадiї
Усе, чи навiть бiльше забере.
Ми не безсмертнi, в кожного свiй час.
I вiн спливає, лiченi хвилини...
Хапаємось за ниточку життя,
Свою кидать не хочемо родину.
Та й сльози же не вирiшать проблеми,
I бiль не зникне, вiн не пропаде,
Вiн не фiзичний, вiн лише душевний
I вiн же не потушиться нiде.
Нiяк, нiколи, нiзащо,
Бiль не пiде, ми можем лиш втекти,
Ще можна повернутися i боротись,
Зiйти наверх i все перемогти.
Але якщо все виявиться марним?
Близька людина все одно помре.
Тодi вже душу бiль наш пронизає,
Й можливо вже нiколи не пiде.
I хоч не хоч, а правда лиш одна,
I ми не можем всiх нас врятувати.
Кричить, болить поранена душа,
I зцiлення ми можем не чекати.
Тепло пiде, залишиться лиш вiтер,
Холодний, непiдкорний, льодяний.
I вiра зникне з тихими словами:
Усе, кiнець, ти залишивсь один.