Менi б тiльки лист передать воєводi.
Коня у галопi я ледь не загнав.
Хто ж знав, що у замку при самому входi
Зустрiнусь я з нею. О Боже, хто ж знав?
Я степом летiв, щоб устигнуть до ночi,
Допоки в палацi горiли вогнi,
Та вдома господаря я не заскочив -
Пан граф воєвода вертався з вiйни,
Чекали повернення пана пiд ранок,
Мене ж зустрiчала дружина його,
Дiвча молоде, мов пташатко пiдранок,
Чекала на ранок мов лиха свого.
В очах тих сумних, немов небо пiд вечiр,
Життя її я, як в листi, прочитав:
За нелюба видали, мрiї про втечу,
Огида, коли старигань пригортав.
Задовгих зiзнань ми не потребували,
На двох нам достало лиш декiлькох слiв:
"Кохаю навiки", "кохана", "коханий" -
О нiч неймовiрного здiйснення снiв!
Прихiд воєводи пiд ранок сурмили,
Iз панi покоїв я вислизнув ледь.
Вже вдень я на Сiч знов летiв, образ милий
У серцi лелiяв - навiки цей лет.
Зустрiли заздравно мене побратими,
Пiднесення пiнного келих кружляв:
Брати запорожцi, я в тому не винен,
Що серед бенкету хмiль смутку пройняв.
О, панi графине, з тих пiр я у битву,
Як в шлюбну ту нiч, наречена де - смерть,
Кидавсь - та не те, щоб у битвi не згинув -
Подряпини жодної... Хто ж береже
Вiд куль, ятаганiв мене серед бою?
Я знаю, графине, твоїх молитов
Це захист - побрались ми наче з тобою,
I не розiрвати по смерть наших доль.
То що ж, коли доля вже так наказала -
Вiд неї нiкуди, нехай буде так,
Раз не оминути - пiднiмем забрала:
Чи пан, чи пропав - така доля, козак!
I поряд зi мною мої побратими -
Ми викрадемо iз недолi гнiзда,
Тебе, моя суджена панi графине,
I буде душа в нас на двох лиш одна.
Я серед пишноти козацького степу
На березi слави й могутi Днiпра
Збудую наш дiм - нехай носить лелека
У затишок наш хлопчакiв i дiвчат.
Не бiйся, графине, нiхто не образить,
Бо в нас тут нi хлопа, нi пана нема -
Ставав кожен рiвним i вiльним вiдразу,
Хто тiльки на землю козацьку ступав!
I все буде так, як нам заповiдала
Та нiч, як в обiймах намрiялось нам.
Побачиш, пишнот не зрiвняти заграви
Iз блиском оман, що судились панам.
Менi б тiльки лист передать воєводi.
Коня у галопi я ледь не загнав.
Хто ж знав, що у замку при самому входi
Я з нею зустрiнусь. О Боже, хто ж знав?