Ще наче й сивина не вкрила скронi,
I яструбиний не пiдводить зiр,
Ще наче й плечi, й руки мiцi повнi,
I шляху далеч не страшна для нiг.

Та все частiше щось пiд вечiр втома
Снодiйно спокушає: "вiдпочинь".
Усе тьмянiший молодостi спогад -
Яка зваблива солов'ями нiч.

Все впертiшi буденностi турботи
У намаганi марнотою днiв
У дрiб'язковостей коловоротi
Вiдгородить мене вiд зваб весни.

У квiтування день, у день весняний
Забрiв я якось у святковий лiс
Й гукнув навперейми iз солов'ями - 
Та вiдгомону вiтер не принiс.

Я вже й не знаю, чи гукнув насправдi,
Чи лиш гукнути в далину хотiв,
Та певно знаю, скiльки не гукав би,
Нiхто б усе одно не вiдповiв.

I все настiйнiший приходить сумнiв,
Чи це насправдi, чи й насправдi я,
Той вiдчайдух, що смiло i бездумно
Кидався в бiйку з молохом життя.