Stace: другие произведения.

"Соло дівчинки з очима кольору хакі". Мановская работа-сборник.

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-20
Peклaмa
Оценка: 4.66*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:

    Когда ребёнок был ребёнком, он не знал, что он ребёнок. Всё его воодушевляло, и все души сливались в единое целое...

    к/ф "Небо над Берлином"

    Дневник ребенка. Моя МАНовская работа. Моя первая любовь. Прошлая жизнь... Забытая боль...


  
   Як вступ (захист)
  
   У житті кожної людини наступає період, коли вона намагається усвідомити своє місце серед людей. Свого часу я завела щоденник, який і став потім основою цієї роботи. Стикаючись з реаліями, я намагалася зрозуміти і осмислити багато істин, які, хоч і вічні, але не для всіх абсолютні.
   Намагаючись розібратися в собі, затвердитися в суспільстві, я шукала людину, яка б зрозуміла мене. Здавалося б, я знайшла її. Але це виявилося лише моєю ілюзією.
   Перше кохання, напевно, - найяскравіше і світліше відчуття. Але перша втрата - це найсильніший біль.
   Був час, коли я намагалася забитися в кут, відійти від дійсності. Але порятунком для мене стала моя творчість. У своїх віршах я виражала свої думки і свій біль.
   Проте поступово приходило розуміння, що життя не закінчилося, що одна помилка не може примусити мене перестати цінувати людей, мріяти, шукати і боротися. Я зрозуміла, що не можна здаватися.
   Я зрозуміла, що в ніякому випадку не можна відвертатися від людей. Я вдячна своїм батькам, які зрозуміли і підтримали мене, своїм вчителям, які дбайливо мене оберігали, своїм друзям, які по інтернету і по телефону просто підтримували в мені бажання жити.
   Я зрозуміла, що любов - це велика сила, яка дала поштовх до творчості багатьом великим людям
   Я зрозуміла, що життя все-таки прекрасне.
  
   ....
  
  
   Реквієм
  
  
   Холодно... Вже холодно. А раніше було тепло... Сонячно, гарно... Життя засинає... Восени... І прокинеться навесні... А я... Я теж хочу заснути... Забути... Заспокоїтися... Зміритися з дійсністю... Проте я не знаю, що буде далі - світло або темрява, затишок або бурхливість, відторгнення або прихильність... А зараз, здається, ніхто - ні я сама, ні хто-небудь інший - не вилікує хворобу, яка б'ється у моїх венах... Амнезія... Хочу амнезію... Та чому?!.. Чому я дивлюся у себе і вже не бачу вже того серця, яке було... було в мені ще не так давно?... І що мені робити, якщо я ненавиджу те, чим стала?.. Втекти... Втекти від реального світу і загубитися десь в самій собі... Бо ніхто не чує моїх криків... Я залишилася один на один з правдою...
   Бо в реальному світі в мене нема бажань... Лише пустота... І останнє, що я пам'ятаю - ланцюги жаху, які зв'язали мою душу... Бо тоді я боролася за можливість знову почути брехню... Потім прокинулася від того, що сама й створила... А брехня - минула й сучасна - топить мене з кожною хвилиною... Навіщо їй та, яка прагне чогось більшого?.. А я втомилася... Від того світу, в якому я живу...
   Я пам'ятаю всі свої дитячі почуття... Проте єдине, що від них залишилося - це біль... Ти вирішив піти, але чому я все ще відчуваю твою присутність, коли я кожен раз намагаюся довести собі, що ти не зі мною?..
   І, напевно, я згадаю кожне місце, де ступали ми з тобою... Кожний твій вчинок, кожне слово, кожний погляд - я все це пам'ятаю... Кожна моя думка - про тебе... Кожна строчка - для тебе і тільки про тебе... У кожному сні я бачу тебе і чую твій голос... Ти був моїм богом... Захопив моє серце своїм яскравим життям... І навіть коли ти пішов, воно ще зв'язує мене... Здається, що мої сльози ніколи не всохнуть, а біль ніколи не затихне... Кажуть, що час лікує - але ні... Час не зможе все це вбити...
   Я живу лише спогадами... Але навіщо таке життя?.. Чи я коли-небудь зможу вибратися з цього пекла?...
   І хоч мої очі засліплені сльозами, до них рветься світло... Воно чекає мене з простертими руками... Воно хоче, щоб я вижила...
   Чуєте музику?.. Ні?.. А я чую... Протяжна, сумна, плачуча мелодія, яка лунає із самісінького серця... Це реквієм... Реквієм загубленого кохання...
   Чому я хочу вбити біль, але на те приношу ще більше?..
   Чому кохання не вмирає?..
  

Очі дитини

Як гарно бачити світ очима дитини -

Наївно, чисто і не грузнути в рутині

Життя брудного, болі й сліз,

Брехні та чорних почуттів, падіння вниз...

Але коли спада оця завіса,

Оцей туман, ця чистота-куліса,

Зруйнован світ дитини... Стає вона

Така як всі, якщо вона слабка...

А якщо ні - їй світить боротьба

Це битва з цілим світом, з собою, з усіма...

До Лаурі Ілонена

Ти розпочав історію мою,

Хоч ми з тобою навіть не знайомі.

Я пам'ять днів тих світлих збережу,

Коли я слухала пісні твої чудові...

Тоді маленькою була... З закритими очима

Дивилася на світ і на усіх людей...

Так, я тоді була зовсім дитина,

Світилася довіра із моїх очей...

Метелики... І ти, і я... Кудись ми летимо...

І прагнемо в дитинство повернутись...

Піднятися до щастя у блакитну вись,

І знову до земного обернутись...

Відпливаю вдаль

(переклад пісні "Sail Away"Лаурі Ілонена)

Колись було у нас за що боротися,

Ми були щасливі, тому що мали мрію.

І заздрість щастю інших позабулася...

Не турбувались ми за кожну нашу дію.

Я пам'ятаю - присягалася,

Що буду я тебе кохати вічно,

І помремо водночас... Нам здавалося,

Кохання буде нам завжди потрібно...

Я відпливаю вдаль, час залишити,

Дощі й туман, що ти приніс з собою,

Ніч кличе - мені час зникати,

Я упливу - вже тільки не з тобою...

Я пам'ятаю час, коли все почалося,

В нас було місце, яке звалося домом.

Вважали ми - нам як богам жилося,

І дні удвох для нас були дарунком.

Ти пам'ятаєш - присягався,

Що будеш ти мене кохати вічно,

Що помремо водночас... Здавався

Нам наш роман завжди потрібним.

Я відпливаю вдаль, час залишити,

Дощі й туман, що ти приніс з собою,

Ніч кличе - мені час зникати,

Я упливу - вже тільки не з тобою...

Немає приводу брехати,

Навіщо вже в кохання грати?

І як чудово помирати,

Щоби ще раз життя пізнати...

Я не боюся високо літати,

Та до кінця покрокувати...

До Емі Лі

Вона як дзеркало моє,

Бо світ сприймаємо ми схоже...

Я відчуваю все, що твоє,

Бо це зі мною трапитися може...

Неначе той, хто світ створив,

Душі у нас з одного ковшу влив...

Поле чистоти

(Переклад пісні "Field of Innocence" Емі Лі)

Я все ще пам'ятаю цей світ

Чистими очима дитини...

Затьмарен його цвіт

Тим, що я знаю донині...

Куди моє наївне серце ділося?..

Це дорога ціна за реальний світ...

Моє бажання - повернутися

До віри в все й незнання нічого...

Я все ще сонце пам'ятаю,

Що зігрівало мою спину...

А зараз холод відчуваю...

Від нього далі й далі лину...

Куди моє наївне серце ділося?..

Я зараз інша, я змінилася!..

Моє бажання - повернутися

До віри в все й незнання нічого...

Серце

Серце - це кришталева зоря,

Може вона опуститись в моря

Може піднятись до неба i гір,

Серце не знає жодної з мір.

Може воно кохати й страждати,

Може ніколи кохання не знати,

Може сміятись, палати, згорати,

Може і попелом вогненним стати.

Серце може розбитися в мить,

Може просто закам'яніти,

Серце - то таємна скарбниця,

Яку відкрити не зможе й цариця.

Жити

Як холодно на цьому світі жити,

Не можна зупинитись і перепочити.

І треба самому боротися зі світом

В якому кожен сам за себе, з своїм лихом.

І кожен друг чи ворог тут дволичен,

Весь світ у нас лукавістю насичен!

В очі - одне, за спину - інше,

І з кожним днем все гірше й гірше!

Говорять тут "кохаю" і відводять очі,

І кожен день тут не світліше ночі!

Царює тут жадоба, зрада, втеча,

Брехня, ненависть й ворожнеча...

Це так все... Але хочу жити -

Не можу зупинитись і перепочити.

Моє життя

Моє життя, моє кохання,

Моя зоря, моє зізнання,

Мій світ, мій рай та моє пекло

Мій подих, від якого вам не тепло...

Мої "Чому?", мої образи,

Мої часті й влучні фрази,

Моя зима та моє літо

Мій янгол... (Його вбито?!)..

Моє падіння, мої втіхи,

Моє "Навіщо?", моє "Тільки?"

Мій біль та почуття

Моє життя, моє життя!

Моє життя та моя смерть..

Моє, моє! Збирайся геть!..

Діалог зі смертю

- Ти вб'єш мене, якщо тебе попрошу?

- Я вб'ю... Проте чи ти захочеш?..

- Я все одно це тіло колись зношу...

- А раптом боляче?.. Чи зможеш?..

- Я зможу... Потім краще буде...

- Дізнаються про смерть твою усі...

- Та й що з того?... Дурні ці люди...

- А мати, друзі... Знайомі... Пес...

- Немає їх... Я є сама...

- Ти ж брешеш... Сама хіба?

- Кажу тобі: сама, нема!

- Ну якщо так... Ти смерті прагнеш?..

- Так, так. Вбивай мене скоріш.

- Ніколи. Бо знаєш,

В тебе є я... Вдвох помирати веселіш...

  

Я дивлюся у вікно...

Я дивлюся у вікно і я бачу порожнечу,

Відчуваю зраду, втечу, відчуваю ворожнечу...

Гей, ви там! Що в вашім серці? Що в душі?..

Нічого... Відчуваю: ви - це тіло, жирні туші...

Це жахливо. Все даремно. Ви - нічого.

Хто ви? Де ви? Вас нема, напевно.

Я піду. Бувайте, люде. Я - не ви.

Ви не зі мною. Я піду. Це знову, знову...

Чому?..

Чому я просинаюсь уночі,

Чому я помираю уві сні?..

Чому я чую дихання Її?..

Мені не врятуватись, хоч кричи!

Навіщо ти приходиш, хоч скажи!

Я чую запах твій... Уходь!!!

Я ще жива!!! І не помру!!!

Я відчуваю смрад та кров!..

Та не тримай мене... Уходь...

Бо знай, що хочу я піти з тобою...

Але не можу. Час триває.

Коли-небудь піду без бою...

Що буде Там, ніхто не знає...

Бувай. Вертайся. Я покличу.

Зрозумій...

Пробач, що покохати не зуміла.

Пробач. Повір, як краще я хотіла.

А ти - мій друг, і з іншим я.

А я - твій ворог, не твоя.

Так, не твоя. Так, не з тобою.

Та ти подумав б головою:

Нічого в нас, повір, не склалось,

Моє життя з твоїм б змагалось.

Я не така, як ти вважаєш,

Свою кохану ти впізнаєш.

А я - це я. Така знайома,

Така жахлива і чудова...

Повір, коли-небудь і ти...

Ти зрозумієш, як іти.

У нас с тобою різний шлях,

Якщо я ворог - буде так.

Що ти наробив...

Маленька дівчинка з дитячими очима,

Які неначе зроблені із скла,

Сидить на краю гірного обриву

Сидить і не йде далі з усіма.

Вона як лялька загадкова

Сидить та плаче увесь час

Сидить вона і в котрий раз

Кричить безмовно, наче нежива...

Ти в ній все життя вбив,

Бо серце у неї розбите,

Бо серце погано зашите,

Дивися, що ти наробив!

В душі загноївся нарив,

Вона не живе, а існує,

Нікого в житті не цінує,

Дивися, що ти наробив!

Вона попала під твій вплив,

Вона загублена для всіх,

Де її сміх, де її сміх?

Ти розумієш, що зробив?...

Маленька дівчинка... Яке біленьке личко!

Чарівне порцелянове дитя...

Не відчуває біль, в душі її немає

Ні почуттів, ні смутку, ні життя...

Сидить і у руці тримає квіти

Троянди білі... Руки у крові -

ЇЇ коханий-милий,

Їй серце розірвав, як ці шипи...

Забудь!

Забудь того, кого кохаєш,

Забудь, бо він не був твоїм.

Його дратуєш - ти це знаєш,

Та все одно ідеш до нього з почуттям своїм.

Та не дзвони, тебе я прошу,

Забудь цей номер та зітри,

Не може нести він цю ношу,

І в нього цих дуреп аж цілих три!

Не вартий сліз, бо він людина,

Забудь погане все, що він зробив.

Нехай він каже: "Ти дитина",

Він не дорослий і доросло не вчинив...

Відпусти...

Тягнуся до тебе, як квіти до сонця,

Чекаю, неначе веселку після дощу...

Благаю, уходь ти скоріш з мого серця,

Я кохаю тебе... Але відпущу...

Я прошу підтримки - але не знаходжу,

Я біль намагаюсь забути щодня...

Але відпустити тебе чи я хочу?.. Чи зможу?..

Не впізнаю вже себе!.. Як заплуталась я...

Я знаю, з неба зорі не дістати...

Ти - моє щастя, але й ти - мій жах...

Як гарно ніколи таких слів не знати -

"Кохання", "зрада", "біль" і "сум в очах"...

Бувай! Твоя любов - моя отрута...

Та не загину я... Хоч і страждаю люто...

Кожного дня просинаюсь...

Кожного дня просинаюсь...

Навіщо? Кому це потрібно?

Я жити просто намагаюсь...

Але життя це рослині подібно...

Я кожного дня засинаю...

А сенс? Я не бачу нічого.

Я напій болю приймаю...

Радіти... Скажіть, а для чого?..

Борюся, мечуся, шукаю...

Як пташка у клітці я б'юся,

Але в глухий кут поринаю...

Долечу до небес - розіб'юся...

Кожного дня просинаюсь...

Щоб далі по колу іти...

Я кожного дня засинаю...

З надією від тебе втекти...

Соло дівчинки з очима кольору хакі

Ось я сама... чому так само жити, як раніше,

Я вже не зможу?.. Кажуть: "Буде все, але пізніше"...

А зараз що? Дурний сум, який не сходить з серця?...

Безмежна втома?.. Залишене щастя? І це - я?..

І я малюю тим, що залишилося від тебе -

Моїми спогадами, болем і коханням... Для себе -

Нічого не залишу... Я піду, домалювавши цю картину...

Ні, я залишу тільки вітер, щоб він відніс мої "Чому?"...

В долонях кришталевої води я не втримала,

Що все проллю, що не дійду з самого початку знала...

Але я йшла... Тепер назад шляху нема...

Проте я знаю - те, що сталось - не дарма...

Твоє кохання я втримати не зуміла...

Але в житті твоєму я була і я тебе любила...

Вечірня розмова

- Привіт. - Привіт... - Ти як?

- Так... А ти як? - Я... жах.

- Що із тобою? - Не питай.

- Що в тебе трапилося? Розповідай...

Можливо, допоможу. - Ні!

Ніхто не допоможе вже мені!..

- Не йди! Скажи, благаю...

- Я вмираю, бо кохання вимагаю...

І не лялькових постанов,

Живого, на довірі основ...

А мою душу сум поглинув,

Ніхто не захистить... Мене мій янгол кинув...

- А хочеш, я замість нього буду?

- Так... Врятуй і захисти мене...

Прийди, не дивлячись на все...

Забудь про правила й закони...

І про суспільства заборони...

І в темряві суцільній будемо з тобою

Пліч-о-пліч проти світу строю...

Я знаю, що за маскою ненависті твоєї,

Душа живе, подібна до моєї...

Ворони

Якось однієї осінньої ночі

Летіли три ворони на шабаш.

Їх чорні крила, чорні очі,

Усіх птахів приводили у жах.

Одненька з них була тендітна,

Маленька, ніжна та струнка.

Поміж усіх проте помітна,

Бо добрим серцем відрізнялася вона.

Очі у іншої були дуже великі,

Вони лякали та притягували всіх.

Рожево-чорне пір'я... Свої втіхи

Ніколи не тлумачила за гріх.

А третя з них - була найстарша

(Проте, напевно, й найдурна),

Вимова в неї екзотична

Бо східну мову зна вона.

І ці ворони прилетіли...

На шабаш... Й почали чарувать:

"Той, кого людиною любили

(Чи не любили, я не можу знать)

Хто марні дарував нам сподівання,

Та в воронів перетворив,

Через своє незнання,

Та всі надії в нас убив,

Нехай не буде більше він людиною

А буде вороном, та й буде з усіма..."

І став він вороном, але з цього буття

Не буде вже історії... Скажу - вже в нього не життя...

Йди на світло

Йди на світло, якого нема,

Шукай себе, шукай недарма...

Зараз не знаю, де тепер ти

З ким і навіщо... Тебе не можу знайти...

Чи ти щасливий? Чи в негоді?

Чи твоя воля зараз у нагоді?...

Чи ти забув, чи пам'ятаєш?...

Що я тебе й досі кохаю, знаєш?...

Йди на світло, яке тобі я дала...

Але не до мене, хоч я й сама...

Нема назад вороття...

Хоч і не згасне моє почуття...

В мене все добре... Так і знай,

Про мене ти, коханий, забувай...

Я жива, ти бачиш, не померла,

Хоч тисячі сліз з обличчя зтерла...

Але як сумно, я вночі

Несамовиті пишу вірші...

Я в дзеркалі душі своєї,

Вже не знаходжу радості тієї...

Я так втомилася чекати,

Чекати дива та йому писати...

Мій світ - неначе моє пекло...

Палаю і в руці стискаю скло,

В долонях - кров, в житті - бридота,

Я не людина, я - істота!...

Та що я? Я тебе злякала?

Ну вибачай, цього не знала...

Іди вперед, нехай щастить,

Нехай до тебе вдача прилетить...

Кохай когось, але взаємно,

Щоб більш не було на серці темно...

Й будь щасливим...

Довірливим... Мрійливим...

А я як-небудь буду далі жити,

Як є так є... Нічого нам не зупинити...

Я є твоя, завжди, навіки...

Але не клич мене для втіхи...

Пройшов час

Пройшов час, і з ним ми зрозуміли,

Що ми не ті, ким здавалися спочатку.

Шкода, що розрізнити не зуміли,

Що ти - не бог, а я не янголятко.

І з того що? Лиш біль розчарування,

Сліз гіркота, бо ідеалів не буває,

А життя - це гра на виживання...

І хто б пізнав, що інший відчуває?..

А зараз один одного вб'ємо...

І всі такі! Бо почуття калічим...

Руйнуєм світ, і в душі плюємо...

І головне - ми брешем... Брешем!

І все тому, що сил немає в нас...

І правда заховалась вглибині...

Та все одно приходить час,

Все розкривається так, як мені...

Як гарно, що правду я дізналась,

І зараз розумію, що ти трус.

В кого, чорт забира, я закохалась?!

Який ти бог? Який дорослий? Боягуз!..

Я янгол, а ти звичайна людина,

Не бог... Можливо, ти, як я - дитина...

Чи ти, чи я!

Чи ти, чи я! Я буду обирати!

Бо я хочу далі йти і жити, а ти

Гальмуєш шлях мені... Пусти!

Чи змовкни й в тінь зійди!

Удвох ніколи не будемо ми

Бо я одна... Я справжня між людьми!

А ти хто? Ти лише мій відблиск,

Та як набрид мені твій тиск,

Забирайся геть, бо це моє життя,

Бо я жива, бо справжня я,

Бо дихаю... І чую... А ти,

Ти не сильна... Давай, іди!..

І під дощем холодним восени,

Під сонечком ранньої весни

Й взимку, і улітку, і ніколи

Не підеш ти, моя любов до нього...

Хлопцю з очима кольору неба

Я дякую тобі, за то що є ти,

За те, що на усій планеті,

Нема очей світліших за твої,

Які зігріли прагнення мої...

Я дякую за посмішку твою,

Яка мене чарує теплотою...

За те що є ти, що не кинув,

За те, що руку простягнув...

За те, що не кохаєш ти мене,

За те, що не кохаю я тебе...

Минуло...

А час спливає... Те, що було -

Погане й гарне, - вже минуло...

І все змінилося для нас -

Те, що було - було лише раз...

А спогади ще гріють мою душу...

Забути!.. Я їх забути мушу!..

Щоби ніколи не вертатися назад,

Не бачити в пустелі сад.

І я піду...Піду вперед і буду далі жити,

Життя нектар я буду знову пити!..

Моє життя - це пекло, а не рай!..

Це все... Тепер кажу тобі - "Бувай"...

Крізь вічність

(До Івана Франка)

Ти людина з серцем у вогні,

Коханням сповнена трагічним і нещасним.

Я теж людина... В тому ж почутті

Згораю... Життя роблю жахливим і прекрасним...

І між нами століття... Але відчуття

Крізь літа проносить нам вічність...

Як же схожа любов, як же схоже життя...

Воно зламує щастя, перевіряє на стійкість...

Сумуєш серед опалого листя,

Ти свою душу виклав у віршах...

Я собі зараз теж не знаходжу місця...

Я теж пишу... Ховаю сум в очах...

Так... Страждання можуть красивими бути...

У наших віршах... А насправді страшніше немає отрути....

Не сумуй!

Життя яскраве! Не сумуй!

Та часу ти даремно не марнуй!

Ти закохайся знову в світ!

Побач ти молодості цвіт!

Життя - одне! Даремно ж плачеш!

Все в тебе буде - ось побачиш!

Лише перегорни сторінку,

Побач в собі ти справжню жінку!

Ти зможеш все... Його кохання

Вже не повернеш... Тільки любов ця не остання,

Коли-небудь прийде нова,

Вона в серцях буде завжди жива...

Я дихаю...

Я дихаю... Жива та серце б'ється,

Та зникнув біль в безодні,

В душі новий барвінок щастя в'ється,

Вже мої очі не холодні...

Яскравим сонцем дощ змінився...

І чорна фарба білою покрита,

Здається - сум мені наснився,

І я ніколи не була розбита.

Можливо, десь у глибині

Знайду якийсь відгук болючий.

Нічого не зачіпне в мені,

Забувся той шалений біль пекучий...

Ось так... Й погане помирає,

Його в своєму серці поховаю.

Я дихаю... І дійсно те, що не вбиває,

Робить сильнішим... Я це знаю...

  
  
  
   2
  
  
  

Оценка: 4.66*4  Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Л.Вериор "Другая"(Любовное фэнтези) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) А.Робский "Убийца Богов"(Боевое фэнтези) Е.Вострова "Канцелярия счастья: Академия Ненависти и Интриг"(Антиутопия) А.Светлый "Сфера: эпоха империй"(ЛитРПГ) В.Чернованова "Попала! или Жена для тирана"(Любовное фэнтези) А.Вильде "Джеральдина"(Киберпанк) А.Найт "Наперегонки со смертью"(Боевик) Д.Сугралинов "Дисгардиум 5. Священная война"(Боевое фэнтези) М.Юрий "Небесный Трон 2"(Уся (Wuxia))
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Институт фавориток" Д.Смекалин "Счастливчик" И.Шевченко "Остров невиновных" С.Бакшеев "Отчаянный шаг"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"