Бiльше не потрiбно слiв, в них правди нема
В перехрестi наших днiв, лишилась сама
За вiкном чиїсь мости палали дощем
Так хотiлося не йти, лишитися ще

Листопадом в бiлу нiч засяяли днi
повернулись вiч на вiч, тобi не менi
Швидкоплиннi i чужi незгаснi зiрки
Залишивши не межi, торкнувшись руки

Неповерненi слова, в них правди нема
I в сердцях, що хтось сховав одвiчна зима
Стереже усi думки i гає наш час
Все, що мабуть залюбки вже знищило б нас. 

У вiдчиненiм вiкнi є те, що було
Зрозумiвши вмить, що днi минають за склом
I найкраще назавжди втече повеснi
Та повернуться сюди крилатi пiснi

I озброєнi слова, в них правди нема
Тим хто вiрить у дива, не мати ярма
Вiчних ланцюгiв бiди, нещасть i жалю
I хай буде назавжди усе, що люблю.

Лагiдний i теплий дощ, знайомий до слiз
раптом пройде ну то й що ж, вiн лiто принiс
вiн принiс на землю цвiт i разом iз тим
наче вмить змiнився свiт, зєднались мости.
 
Чи даремне я сама так вiру словам?
Кажуть правди в них нема та я не вiддам
Сяйва золотих рядкiв на бiлiм як снiг
На паперi наших днiв ще безлiч дорiг.