Гудима Євген. Цикл нових вiршiв

Гудима Євген : другие произведения.

Цикл нових вiршiв

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]

Ссылки:

Оставить комментарий © Copyright Гудима Євген (jasc51@rambler.ru) Размещен: 04/03/2014, изменен: 04/03/2014. 40k. Статистика. Сборник стихов: Поэзия Скачать FB2		Ваша оценка:

***

Для нас громада нинi - над усе!

Немає, друзi, їй альтернативи

Вона лиш долю людям принесе

В наш час, такий жорстокий, хтивий

Ти сам собi скажи: - громадянин!

Не гвинтик я для вас, панове,

Таким, я вiрю буде i мiй син.

Суспiльство жде давно обнову

Дух єдностi, де я, i вiн, i ти

Надме чимдуж вiтрила

До поки рабство у собi нести?

В громадi, друзi, наша сила!

***

Засинає натомлене мiсто,

Парк Костюшка закутався в снiг,

Лiхтарi на стовпах, як намисто,

Мiсяць хмарку вчепив на свiй рiг

П"янким березнем мiсто пропахло,

Бiлi котики вкрили вербу,

I змiнила весна одним махом

Ще й небес далечiнь голубу

Бiлий вельон казкової ночi

Мiрiадами грає вогнiв,

Десь трамвай запiзнiлий гуркоче,

Парк вiд подиву весь занiмiв

Ми в кiно сюди ходимо часто,

Особливо як iспит складем,

Тут є лавочка нашого щастя,

Ми назвали її - наш едем

Сiмсот друга весна вже у Львовi

Плете мiсту барвистi вiнки,

А ми в книзi своєї любовi

Тiльки пишемо першi рядки

Мерщiй випорхнем з кiнотеатру -

I гайда воркувати пiд клен,

I палає кохання як ватра,

Не зважа на твоє: ну, Євген!..

Ми щасливi блукаєм тут часто -

Тисячi парк закоханих звiв

I ми всi йому вдячнi за щастя,

I тобi, стародавнiй наш Львiв

А коли по вузенькiй алеї

Повзе тiнь смолянисто-густа

Я цiлую цi очi-лiлеї

I жагою налитi уста

А лапатий снiжок елегiйний

В бiлу казку обох нас несе,

Пiдхопив я тебе енергiйно,

Закружляло довкола усе

Сталось те, що було неминуче -

Опинились удвох на снiгу,

I я гладив волосся пахуче,

Поцiлунки гасили жагу

Як малеча ми грали у снiжки

Бiля лавки звели снiговик,

Мiсяць з хмари ледь виставив рiжки,

Наче равлик iз мушлi, та й зник

Десь за пiвнiч вiд рiдного клена

На Шпитальну маршрут наш пролiг,

А коли я вернувсь на Шопена ,

Довго-довго заснути не мiг

I хоч човен мiй часу вiтрами

Обшмагало до самого дна,

Ледве чутно звучать в серцi гами:

Це любов! Це любов! Це вона

Це вона, наша юнiсть крилата,

Спалахне у душi, як рентген -

I снiжок елегiйний, лапатий,

Парк Костюшка, i лавочка, й клен.

***

Зненацька вiрш, як та рiка

Збирає всi струмки,

Думки формує, а рука

Шикує їх в рядки

I пломенить твоя душа

Гаряча, як черiнь.

Брехня не варта нi гроша,

Бо є ж суд поколiнь

Тобi повiрять, а чи нi -

Це скаже тiльки час,

Ти - на детекторi брехнi -

Такий вже цех у нас

Краснопiлля знає свiт

Твоє рiдне Краснопiлля* -

Жаботинського* земля -

Нi, не вiрю! Божевiлля!

Мою душу звеселя

Це ж подумати - "посьолок"!

Так i зветься вiн, еге ж?

В естафетi з лижних гонок -

Зо-ло-то!!! I бронза теж!

Рiдна! Як би ти радiла

За землячок, за жнива

Золотi:

- Отак! Зумiли!..

Але ти вже нежива.

Залiзниця, що пiвколом

Пролягла на Бєлгород,

Твоя вулиця тут, школа

I до болю свiй народ.

"Драстє! Стало на годинi*" -

Такi рiднi фрази цi

Тут твiй корiнь i родина

На Радянськiй (?) - Пилипцi

Понад ставом П"ятирiчка,

Далi - Новодмитрiвка:

Пiд буграми* лiс i рiчка,

Як мелодiя тремка.

Тут директором у школi

Цись Андрiй Давидович.

Гребля, шлях, бугри два голi,

Люди ж - позавидуєш!

Ганна Якiвна! У тебе

Справдi iз бандьорiв зять?

I чого це тобi треба,

Колодянка*? Впять наллять?

Так, того... Поглянь, де гребля,

Скiльки шкутильгать менi,

Та й наркомовських* не треба -

Он наливка на вiкнi.

Випив, щось хотiв додати,

Якiвна ж враз обрива.

Ще б сусiдiв нам згадати,

Але ти вже нежива...

Он i цвинтар в Закобиллi*,

Пiд бугром суха трава

Спить бабуся твоя мила,

Але ти вже нежива.

Хай щастить вам, Семеренки!

Краснопiлля знає свiт.

Фантастичнi ви спортсменки

Це Гудима. Всiм привiт.

Моя донька, син i внуки

Гордi теж усi за вас

Мiцно тиснемо вам руки,

Ну й посьолок - Оце клас!

В Самотоївку - привiти,

Головi всi б"єм чолом

Європрапор майорiти -

Пiдняв перший над селом!

А що я тобi казала!

Бач, який в нас голова!-

Радо б руки потирала,

Але ти вже нежива...

Краснопiлля - мiстечко? менше за Радивилiв? на кордонi з Росiєю, поруч Пушкарне (Грабовське) - батькiвщина поета Павла Грабовського.

Жаботинський Л. - олiмпiйський чемпiон.

Драстє! Стало на годинi - розпогодилось.

Бугри - горби.

Колодянка - фронтовик з протезом сторожив ставки.

Наркомовськi - сто п"ятдесят грамiв перед атакою на фронтi.

Закобилля - так дражнять Новодмитрiвку сусiди.

Мольба

З Рабiндраната Тагора

Господи!

Навчи мене жити, молю Тебе щиро,

Безмежної ласки Твоєї вдiли,

Зерна любовi, жертовностi, вiри

В серцi посiй, щоби рясно зiйшли.

Навчи, Боже, строго судити про себе -

Маленьку пiщинку Твоїх володiнь.

Хай свiтло любовi, що ллється iз неба,

Не дасть напускати на ближнього тiнь.

А буде плекати в душi моїй ниву

Пристойностi, честi вовiки вiкiв.

Врятуй мене, Боже, вiд помсти i гнiву

Якi є ознакою всiх слабакiв.

Господи!

Стрiчать перемогу навчи без погорди,

Бо з ласки Твоєї цього я досяг.

Поразка не значить, що я другосортний,

Поразка - фундамент майбутнiх звитяг.

Господи!

Якщо до вершин ти простелиш дорогу,

То скромнiсть хай дихає в спину менi,

Якщо ж близька буде її перемога,

Хай сторожем гiднiсть стоїть у вiкнi.

Господи!

А шкоду якщо я комусь заподiю,

Зроби, щоб пробачили люди менi,

Менi ж як напакостять хтивi злодiї,

Хай серце не корчить в гнiвi й вогнi.

***

Там, де трави обважнiли

Й похилились вiд роси,

Де над ставом косми бiлi

I пастушi голоси

Там де верби, як копицi,

Всiлися довкiл ставкiв

I ще соннi молодицi

Поспiшають до хлiвiв

Де в дiйницi б"є цiвками,

Парна пiнка молока

I позначена кущами

В"ється змiєчка струмка.

Де краплять зелений простiр

Бiлi очi конюшин,

I калин чубатi бростi,

I лопух - листок з аршин,

I метеликiв барвистих

У танку десятки пар,

Ходить боцюн урочисто,

Вабить бджiл п"янкий нектар.

Де спiвають пiвнi третi -

В кожного свiй голосок -

I рибалка в очеретi

Втупив очi в поплавок.

Де берiзка заблукала

По стежинi до дубка,

Не дiйшла ... край поля стала -

I тендiтна i струнка.

Хустки полум"я зелене

Вiд трави до верховiть,

Їй би рушити до клена,

А вона одна стоїть.

Де рiзуха й очерети

Виколисують линiв,

А повiтря, як вдихнете,

То здається, що сп"янiв.

Де плоди червонобокi

Вкрили яблунi гiлля,

А ворони i сороки

Вже шукають де рiлля.

Де вiнчають сонце й лiто

Всiх, хто дихає й живе,

I народжуються дiти,

I ковчег життя пливе.

***

У Малоритi на вокзалi,

Куди о п"ятiй я прибув,

Спитав про хутiр тут же в залi,

-А що ти хлопче там забув?

-Гiдрогеологи десь в полi

На хуторi Зелений Гай,

-Та знаю, в дiдовiй стодолi,

Туди попутки не чекай

Жiнки бувають на вокзалах

Вiдкритi, щирi, як нiде,

Отож розпитувать не стала:

-Стежина пiшки заведе

Всього дванадцять кiлометрiв,

Якщо, звичайно, без гака.

Минай болото, бо там нетрi,

Прямуй на голос баняка* -

Висить на фермi, рiвно в шостiй

Заграє гiмн, от i рушай.

Пiдеш направо, далi просто -

Години двi - i буде Гай

Побачиш там у дiда вiвцi -

З вiйни самотнiй, став вдiвцем.

Кортелiси тут поруч, нiмцi

Людей спалили всiх живцем

Бува чекання на вокзалах

Руйнує мiж людьми стiну

Менi тут жiнка й розказала

Оту iсторiю сумну:

"Це недалеко, на Волинi

Дороги, правда, польовi,

Згорiли й дiточки невиннi -

Всi до одного неживi.

Було це в сорок другiм роцi,

Саме закiнчились жнива,

А вiн десь тут був на толоцi,

Душа й заклякла, нежива

Сходив якось на попелище

I жменю попелу принiс,

I став вiдлюдькуватим, нижчим -

Страшний тягар його притис

В Кортелiси не повернувся,

В собi замкнувся чоловiк,

А так моторний, весь у русi

I доживає тут свiй вiк

У серцi бiль страшний клекоче,

Як тiльки гляне у той бiк,

Немов полинуть туди хоче,

I мучиться котрий вже рiк

Душа блукає десь у втечi,

А всього ж десять верств ходьби,

Та там лиш бовванiють печi

I лине музика журби

Його усi довкола знають,

I ладен всяк допомогти,

Людей однак вiн оминає,

Не дай Бог хрест такий нести

В нас сiм"ї скрiзь багатодiтнi,

По людях завше мор бродив, -

Але палить дiтей, вагiтних...

Хто ж iродiв тих породив?

Убивць i нелюдiв на свiтi

Впрягли кати в свою оброть,

Зловив диявол в свої сiтi...

Але чому ж мовчав Господь?

Хоча в Святiм Письмi пророки

Передрекли Армагедон...

Отож вiн є i буде, доки

В серцях не житиме Закон

Тут десять лiт вiйна блукала,

А може й бiльше - то як де,

I кожен правив хлiба й сала,

I забирав все, що знайде

***

Народ в нас рiзний: є тутешнi,

Литвини давнi - тi з панiв,

Ну а по Волях - то сердешнi

Нащадки давнiх втiкачiв

Болото ж бо - душа Полiсся,

Це знає кожен полiщук,

Вiн навiк з цим краєм зрiсся,

Хоч i терпiв чимало мук

Що не село у нас - то Воля,

Ти тiльки назви почитай.

Сюди втiкали гнанi й голi,

I прихистив усiх наш край

А без болота яка ж воля? -

Мiлiють рiки, чахне лiс.

Це наче борщ пiсний без солi,

Повiр, вiдмiнять це колись

Говiрку, звичай, давню вiру

Донинi всяк в собi несе,

Та скрiзь взаємна в нас довiра,

Полiщуки ми - от i все

Таке вже плем"я наше в свiтi -

I Україна й Бiлорусь

Єдиним сонцем ми зiгрiтi,

Судить про iнше не берусь

Осушення надмiрне - згуба,

Воно усiм бiду несе:

Хворiють сосни, нищать дуба,

Природу й так уже трясе

Ой, забалакалась надмiру!

Прощай, синок, ось тобi хрест"

- Я вдячний Вам... Я, я повiрив...

- Цiлуй дiвча, менi - на Брест.

Я бачу, хлопець ти тямущий,

Одразу видно по очах,

Тож хай шукає хлiб насущний

Не в болотах твоє дiвча

Умить розвалиться будова,

Що зведена вся на брехнi...

Велика сила є у Слова,

А не в плакатах на стiнi

Пригнути жито хоче долi

Легкий грайливий вiтерець,

Аж он якiсь хатини в полi,

Мабуть, це вiн, мiй хутiрець.

Iде осушення. Гарячка.

I день, i нiч не спить народ

Гiдрогеологи - вiдкачка* -

Вивчають стан ґрунтових вод.

Подруга Зої Гугняк Iра

Усе записує в журнал:

-Привiт, Женьок. Ти не повiриш...

Щоб було ясно - в нас аврал!

Пiвночi Зоя чергувала,

Нехай поспить, хiба не так?

А то знiмуть одразу галас -

I буде повний кавардак.

Я не забуду цього ранку:

Росою вмитий вiтерець,

Жита у срiбному серпанку,

Палатка в полi, хутiрець

I це духмяне розмаїття,

I бджiлка на хиткiм стеблi

Тебе - єдину в цьому свiтi

I найдорожчу на землi.

Заглянув в палатку i хвиля

Єство все вразила, як струм

Привiт, моя люба i мила,

Володарка всiх моїх дум.

I сон солодкий у наметi -

Я кожен подих твiй ловлю -

Дзвiночки синi у букетi,

I серця стук - люблю, люблю

Тут хвоя i сiно духмяне

З мiцним ароматом всiх трав,

Букет iз дзвiночкiв, румяни

В наметi тихенько поклав.

I тут враз полог вiдхилився,

Аж захитався весь намет

I рiдний голос: ти з"явився?!

Я знаю Женька, твiй букет!

Не спав, з дороги, але тiшусь,

Бадьорий з нiг до голови

В наметi поруч найрiднiша

На купi листя i трави.

Я знаю, в пам"ятi не струться:

I купол неба угорi,

I стук схвильованого серця,

I трави в росах на зорi

У серцi радiсть i тривога

Перемiшалися навпiл,

Здолали ноги всю дорогу,

А я бадьорий повен сил.

- Пригнали ревнощi iз дому?

-А хоч би й так! Це що бiда?

То знай: нiколи i нiкому

Тебе на свiтi не вiддам!

*баняк (жарт) - радiорепродуктор

*вiдкачка - техн. термiн

Малорита

Той злiва лiс - за виднокругом,

Вiн пам"ятає дотепер

Про смерть невинних в сорок другiм -

Страшезну, мученицьку смерть

Висить невиплакане горе

Над лiсом хмарою журби.

Коли дощем слiз заговорить,

То буде лити три доби

А потiм дев"ять днiв i сорок,

Щоб душi в небо вознеслись

I громовиця буде й морок

Потоп зi слiз - як той, колись

Потоп цей змиє все гадюччя,

Яке диявол тут розвiв,

I сльозопадом в пекло з кручi

На саме дно закине в рiв.

I всiх до сьомого колiна

Змiтати буде раз у раз,

Допоки хоч одна людина

Проявить душогуба сказ.

Коли збираються у вирiй,

Над лiсом квилять журавлi,

Немов сказати хочуть: "В мирi

Живiте, люди, на Землi

Ми тут гнiздились споконвiку

Серед людей на гребнях хат,

Коли ж лилися кровi рiки

I лютував злий зайда-кат

Ми з неба бачили катiвнi,

Людей палили, дим валив

Дiла Твої, о Боже, дивнi,

Якщо таке ти допустив

Бува i в нас пташат хапають -

Ключ гомонить: курли, курли

Вожак з жоною розмовляють:

Якось було... Так тож орли.

А тут же люди однi одних,

Там прах дитячий у золi...

Супроти правил всiх Господнiх,

I взагалi... I взагалi...

Не допоможе їм квилiння,-

Озвався в задумi вожак,-

То сатанинське поколiння,

Ще довго-довго буде так.

Нам їхню лють не загасити,

Тут бачиш як: на брата - брат...

I нелюдам дiтей носити

Щороку знов пiд стрiхи хат?

Це ж до якого поколiння?

Не збурюй клин - в нас дiти. Ша!

В людей вiками спить сумлiння -

У них коростява душа.

З небес спустився клин в рiзуху

Бiля болота на нiчлiг,

Безпечно тут. Та вожак охав,

Нiяк заснути вiн не мiг.

Поснуло птаство. Тихо-тихо

Мигтять, спiвають зiрочки

Свiй реквiєм страшному лиху

Ну як же так? Це ж дiточки!

Колись спорудять обелiски -

I потече рiка людей,

Та чи врятує це хоч трiшки

Нас вiд диявольських iдей!

На жаль, диявол iстерично

Хапає душi поколiнь,

А далi все iде, як звично:

Нова загроза, наче тiнь.

Над нами знову нависає -

Ось, ось гряде укус змiї -

I тiльки Небо одне знає,

Як нам позбутися її.

Коли в душi збудує кожен

Святої Правди обелiск,

То, може, й змiниться щось - може,..

Як Правда буде в повний зрiст.

***

Тут вродився я i вирiс

На землi моїх батькiв

Серед друзiв, серед сирiт,

Де хати всi без замкiв

Не було чого ховати -

У вiйни страшне лице -

I не в кожнiй тодi хатi

Були сало, хлiб, яйце

Ми не мали привiлеїв,

Кожен планку свою брав,

Але юностi своєї

Нi на що б не помiняв

Юнiсть нас загартувала,

Провела в широкий свiт,

Ми дорослими ставали

Ще до виходу з ворiт

На дорогу, що до мiста

Повела сонцям навстрiч,

Як згадаєш, серцю тiсно,

Рiдний дiм - святая рiч

Краю милий, неповторний,

В нас рiднiшого нема.

Коли ж доля нас пригорне,

Ну, чому ж вона нiма?

Котрий рiк живемо в мирi,

То чому ж розбiг не взяв -

Так, неначе важкi гирi

До нiг недруг прив"язав

Не линяє твоя врода

З бiгом часу - навпаки!,

Та поменшало народу,

Виїжджають земляки

Хто у Штати,хто в Канаду,

Хто в Європi звiв кубло,

Бо нема в країнi ладу

Опустiло геть село

Поки Рада галасає

I знiма собачий лай,

Люд ногами голосує,

Покидає рiдний край

Горшки носить у Мiланi

Iз-пiд немiчних сеньйор,

Поки ти у ресторанi

Марно тратиш час, мажор.

I будує тобi вiлли

Десь далеко вiд сiм"ї.

Будь обачним - в нього сила,

Хай не сплять мiзки твої

Бо як сила ця проснеться -

Йому нiчого втрачать ...

То ж хай панство схаменеться,

Бо диявола печать, -

Ваше гасло з вами всюди:

"Честь i совiсть - на базар!"

"Схаменiться! Будьте люде... -"

Ще Кобзар про це сказав

Ледве жеврiють мiстечка,

На шляхах чатує смерть

Запитати тут доречно:

- Ми безсилi зовсiм, вщерть?

Ну, а як верблюже вушко,

Як ви втрапите туди?

Там для вас стоїть заглушка

I на всi вашi роди

Ще й iсторiю нам пишуть

Як i було - iз Москви,

I нiкого не колише,

Не питають нас: як ви?

Затикають людям рота

Нищать українське все,

Хоч самi давно банкроти -

Рiд дияволицю ссе

Ми народ чи ми манкурти?

Де iдеї, де вождi?!

Навiть стадо й те до гурту

Тулиться, коли в бiдi

Краю мiй, моя вiдрадо,

Моя гордiсть i жура

Коли ж собi даси ти раду? -

Нам давно прозрiть пора

Щоб наступнi поколiння

На землi цiй вели вiк,

Щоб галузилось корiння

Нинi, прiсно i вовiк!

***

Спливли вiки, покрилась пилом

Вся iсторична далечiнь,

Яку здолав наш Радивилiв,

А це - десятки поколiнь

В цiм лабiринтi вiковому

Чого там тiльки не було!:

Глухi кути, зневiра, втома -

А скiльки люду полягло!

Плуги iсторiї зарили

У землю безлiч молодих -

По всiй Волинi в нас могили

Всi жертви воєн свiтових

Де тiльки не перебувала

Наша земля впродовж вiкiв.

Украй знеможена стогнала,

Чужих кормила воякiв

Рiч Посполита, московiти,

Султани, цiсарi, царi

Хотiли нами володiти,

Гострили хижi пазурi

Вони змагалися у звiрствi

I край наш ставили на кон,

Поки в Литовському князiвствi

Не прихистив людей Закон

Статут Литовський як основа

Усiх законiв iснував,

Вiн наш народ, i вiру, й мову

З усiма поспiль захищав

Щораз, коли загрози свiжi

Лякали хтивiстю iдей,

Статут, як той обруч на дiжi,

Докупи з"єднував людей

Коли збирався люд на вiче

Громадою чинити суд,

В усi часи в Середньовiччi

Лунало: - Як велить статут...

Його неписанi закони

Жили в народi сотнi лiт.

Не раз повстанськi всi загони

Вiн надихав, щоб скинуть гнiт

Суворi виклики епохи

Стрiчали з ним народи всi,

На "Руську Правду" схожий трохи -

Закон славетний на Русi.

"Писарь земски по руску маєтъ

И словы рускими писать

И присегнути Богу маетъ,

И к выписы додать печать"

Пожухла тих вiкiв полуда,

Нещадно час її сiче.

Яку брехнi не став запруду,

Вiн її змиє, бо тече.

Як з гiр рiка, що на рiвнину

Стрибнула у роздолля нив:

Молiмося за Україну,

Щоб Бог її нам боронив.

Плекав її красу нетлiнну

I захищав в путi вiд лих,

Вона для нас свята, єдина -

Єдина в мертвих i живих.

Всi iсторичнi урагани

Нiколи не минали нас,

Вона ж зализувала рани

Щоразу довгий-довгий час.

Як тiльки здiймались заграви -

Палили в степу кураї -

Не спала, бо десь там у лавi

На бiй iшли дiти її.

Тремтiла вночi тополино:

Хто знову татарин чи лях?

А вранцi журна Україна

На битий виходила шлях.

Вдивлялась у даль неозору,

Чекала синiв iз дорiг

Нерiдко вiдтiль страшне горе

Повзло, як змiя, на порiг.

А засвiт ще кралися тихо

Баскаки - брудна татарва -

I знову селом скаче лихо,

I знову душа ледь жива.

Воскресла як сурми побiднi

Звитягу трубили здаля,

-I ось вони! Ось вони рiднi! -

Спiвали i небо й земля.

А що я казав! Характерник*

В шинку посмiхався дiдам

Три чарки у борг всiм! Поверну,

Усе до копiйки вiддам.

Кобзар бiдний скарб свiй зi спини

Повiсив пiд тин на кiлок -

Сумної все грав, але нинi

Зi струн вилiтає танок.

Вернулася радiсть пiд стрiхи,

Всмiхнулось у снi немовля,

I, схоже, танцює вiд втiхи,

Парує вагiтна земля.

Нехай пiдростуть козачата,

Гримлять хай новi весiлля.

Прийде час - i стануть на чатах,

Захищена буде земля.

А там, на лужку за городом,

Над ставом i танцi, i спiв.

Не буде тобi переводу,

Мiй роде, вовiки-вiкiв.

В потоцi часу шум i пiна,

I вир, i плесо, й водограй,

Ти - мучениця, Україно,

Як i Волинь - наш отчий край.

Нас з ним єднає пуповина

I нерозведенi мости,

Якi i дiда, й батька, й сина

Ведуть до спiльної мети.

Бо справжня пам'ять iсторична

Сягає двох-трьох поколiнь,

А далi все iде як звично:

Що там позаду?... Труха, тлiн.

Про тi часи легенди, мiфи

Трава вже вкрила, полини.

Плоть i кiстки погризли грифи,

Нетлiннi свiдки - де вони?

Вiд нас вони все далi й далi,

Часи прадавнi, мовчазнi -

I їхнi радощi й печалi

Хвилюють нас хiба що в снi.

А ще герої, що з екрана

В ряди-годи йдуть до кiмнат

Чи загадкова Роксолана,

Чи князь Острозький меценат

Острог - Афiни на Волинi -

Учених вабив як магнiт,

Як взятка у сiм"ї бджолинiй,

"Апостол" вийшов з друку в свiт.

А в Пересопницi Григорiй,

Монастиря архiмандрит

На мовi руськiй заговорить

У нього Новий Заповiт.

Вiн довго - довго ждав моменту,

Лежали книги цi в iмлi,

На нiм клянуться президенти

Нинi народу i землi.

Цi постатi в нас знає кожний,

Вони являють перший план -

Сегiзмунд Август , Iван Грозний,

Султан Османський Сулейман.

I молодий ще Вишневецький,

nnbsp;bsp;I Наливайко Северин,

Митрополит Iов Борецький,

I цiлий сонм княжих родин.

Яких нiяк не оминули

Всi реформацiї дива

I лютеранство вже вiдчули,

I кальвiнiзм - вiра нова.

Палала збурена спiльнота

Вогнем церковних протирiч,

Католик рiзав гугенота -

Варфоломiївська ця нiч

Роздула вогнище. Дерева

Горiли в пiтьмi як свiчки.

Рiзня в Парижi. Нiч серпнева

Кров"ю наповнила рiчки.

I гугеноти всi без тями

В кривавiй пастцi тiй нiчнiй.

До неба спраглими вустами

Волали: "Боже, Боже мiй!.."

Iнтриги, зрада - все сплелося,

I гори трупiв лежать ниць.

Засiв кривавий, а колосся?

Або вода iз тих криниць?

Зловiщий дим дiянь зухвалих

Усю країну застилав,

Армагедону цього спалах

Ще довго в свiтi не згасав.

Минулого не перебореш,

Чи то тепер, а чи давно,

Воно й сьогоднi з нами поруч

I в соцмережах i в кiно.

Тривають вiйни релiгiйнi

Помiж церков, помiж родин -

У кого вiра бiльш надiйна,

А Бог на небi - вiн один.

Це розумiли Радзивiли -

Микола Чорний i Рудий,

В цей смутний час вони зумiли

Знайти рецепт дуже простий:

Якщо всi перед Богом рiвнi -

Є в Бiблiї такi слова, -

То у Князiвствi, тут у Вiльнi,

Церкви всi рiвнi у правах.

Чим не чудова ця iдея -

Iдея рiвностi, надiй,

Що вiчнi блукачi євреї

Тут теж знайшли притулок свiй.

В часи суспiльної розпуки,

На берегах жорстоких лiт

Сказати слово запоруки "!" -

Це справдi генiальний хiд!

Було Князiвство многолике -

Церков, релiгiй - цiлий вир,

Але вiд Вiльни до Олики

Тривав мiжконфесiйний мир.

Рудий на сходi московiтiв

Успiшно стримував орду,

А Чорний рискав все по свiту,

Щоб попередити бiду.

Один полiтик, другий - воїн,

Могутнiй i мiцний тандем -

Ввiйшли в iсторiю обоє,

Про них i мову поведем.

То хто ж вони цi Радзивiли,

Герої давньої пори,

I чим привабити зумiли

Колись їх нашi пращури?

Землi у них не бракувало,

Людей же скубала чума,

Отож обоє скрiзь шукали,

Чи справжнiх витязiв нема.

Вiйськовi успiхи Рудого

Давали брату козирi:

I спротив, i пересторогу

Чинили унiї вгорi.

Народ же вiру свою й мову

Мiнять, як панство, не бажав,

Вона в Князiвствi за основу

Була у зносинах держав.

Султанша Порти Роксолана -

Та що сягнула висоти,

Стала могутня, в свiтi знана -

На мовi рускiй шле листи.

Дороги в спеку i в морози

Братам стелились i вели

Туди, де жеврiли загрози,

Чи вiтер нiс рештки золи.

А попiл цей не подорожнiй,

Вiн бив у серце, наче дзвiн.

У кожного - свiй шлях тривожний...

Їх радник Бог. Чи з ними вiн?

Лаштуй приймач душi на правду,

Й вона тебе сама знайде,

I буде вдячний тобi правнук,

Якщо з дороги не зiйде

А промiнь цей у пiтьмi блисне

I порятунку вкаже шлях

Сторонься тих, котрi навмисне

Ведуть людей по манiвцях

Ой, забалакалась надмiру

- Прощай синок. Ось тобi хрест

-Я вдячний вам... Я, я повiрив...

- Цiлуй дiвча. Менi ж на Брест

Єство моє заполонила

Цих роздумiв гiрка рiка,

В цiй жiнцi справдi якась сила,

Та я збагнуть не змiг яка

Проста людина, а пророча,

В словах хоч присмак полину,

Та вiдкриває тобi очi,

Знiма облуди пелену.

I ткнула пальцем у вiконце,

Де простягнулась на весь плiт

Гасло, вицвiле вiд сонця:

"Осушим 700 га. Болiт!"

Земля завершила снiданок

Густих туманiв молоком,

Вродивши цей чудовий ранок,

I я рiшив - iду пiшком.

Озера Шацькi, Малорита.

На травах росяний кришталь.

В полях уже жовтiє жито

I котить хвилю, як вуаль.

В травi ледь стежечка помiтна

Повзе вужем понад поля,

Довкола пахне все i квiтне -

Радiє сонечку земля.

Iще корiв не чути реву,

Лиш перший промiнь, як свiча

Цiлує все: кущi, дерева...

Ну, де ж ти, де, моє дiвча?

Євген ГУДИМА.

м.Радивилiв на Рiвненщинi.

Про автора.

Євге́н Петро́вич Гуди́ма (21 березня 1941 року, с. Крупець, Радивилiвського району, Рiвненської областi) - педагог, поет, громадський дiяч. Закiнчив Львiвський державний унiверситет, економiст-географ, вчитель. З 1962 року працював лiтературним редактором обласної газети в мiстi Суми. У 1963 - 1971 роках - вчитель, заступник директора школи-iнтернату в селищi Володимирець на Рiвненщинi. У 1971 - 1992 роках - завiдуючий районним вiддiлом освiти в мiстi Радивилiв (тодi Червоноармiйськ). З 1992 року - вчитель Радивилiвської школи ? 2, вчитель-методист. Органiзатор лiкарняної каси в районi, її виконавчий директор, один з лiдерiв цiєї громадської органiзацiї в Українi. Член Ради Лiкарняних кас України. Неодноразово обирався депутатом районної ради. На слова Євгена Гудими написано гiмн Радивилова, чимало пiсень, якi виконуються художнiми колективами. Автор поетичних сценарiїв ряду районних i обласних свят. З вiршами друкується в обласнiй i районнiй пресi, а також в Iнтернетi. Має державнi нагороди. (Вiкiпедiя).

Оставить комментарий
Размещен: 04/03/2014, изменен: 04/03/2014. 40k. Статистика.
Сборник стихов: Поэзия

Связаться с программистом сайта.
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"
Как попасть в этoт список

Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"