Прапор Перемоги. Євген Гудима. Новi вiршi

Прапор Перемоги : другие произведения.

Євген Гудима. Новi вiршi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]

Ссылки:

Оставить комментарий © Copyright Прапор Перемоги (jasc51@rambler.ru) Размещен: 10/06/2013, изменен: 10/06/2013. 24k. Статистика. Сборник стихов: Поэзия		Ваша оценка:
Аннотация: Євген Гудима - автор нашого Iнтернет-видання, регулярно друкується й у радивилiвськiй районцi "Прапор перемоги", iнших мiсцевих газетах. Нещодавно вийшла книга вчителiв-поетiв Рiвненщини "Струни серця", де є добiрка його поезiй. У недалекiй перспективi - збiрка творiв Є.Гудими, частину з яких надрукував "Прапор перемоги". Друкуємо чергову добiрку творiв Євгена Петровича i ми. Автор просив зазначити, що буде вдячний краянам, яким присвячував свого часу вiршi (книги, листiвки тощо), якщо зголосяться з метою допомогти усi твори зiбрати, систематизувати i укласти в збiрку.

МАГIЧНЕ ДЖЕРЕЛО

Пiд синiм небом України

I на землi її святiй

Мого народу пiсня лине,

Як свiдок долi i подiй.

У нiй спiвають рiки й гори,

Метуть снiги i квiтне гай,

У нiй тече рiкою горе

I радiсть ллється

через край.

З нею орали i косили,

Не раз пiдводились

з колiн,

Вона подвоювала сили,

Коли лунав на сполох

дзвiн.

В нiй чути свист камiння

з пращi,

Що сиплеться

на ворогiв,

У нiй живе мiй давнiй

пращур

З часiв язичницьких

богiв.

В нiй вiдчай, змiшаний

з журбою,

Несуть за море журавлi,

У нiй в бою

пiд Пляшевою

Дзвенять освяченi шаблi.

Вона лунала у Сибiрах,

На Колимi, на Соловках,

I навiть там вселяла вiру,

Що нелюдiв чекає крах.

Вона в дiаспорi лунає

Вже на мiльйони голосiв.

Настане час - i поскидає

Всiх, хто на шию

людям сiв.

У нiй спiває край мiй

отчий

Устами прадiдiв, батькiв.

Душа народу в нiй

клекоче

Впродовж вiкiв,

впродовж вiкiв.

Її карали i вбивали,

Та вона все пережила

I гордо знову випливала

Iз вiкового джерела.

Воно цiлюще i магiчне,

Бо б"є на небi - там,

де рай.

I буде бити воно вiчно

З душi Марусеньки

Чурай.

З душ Кобзарiв,

святих i чистих,

I вiдчайдухiв-козакiв.

Простих музик сiльських

троїстих.

Струмiтиме вовiк-вiкiв.

Вплете в косу батькiвську

мову,

Калини цвiт,

спiв солов"я,

Козацьку вдачу

гонорову...

I заспiває вся сiм"я.

Щоб пiд трембiту

i цимбали,

Що чують кожен порух

рук

Вся Україна заспiвала,

Як Володимир Iвасюк.

Щоб магiя не обiрвалась,

Вливалась в душi

з дальнiх зiр.

Навiки з нами щоб

зостались

I Яремчук, i Бiлозiр.

Нас б"ють iз Заходу,

зi Сходу,

По мовi цiлять,

по пiснях.

Вони ж безсмертнi

у народу,

Потуги цi чекає крах.

Бо душi тих,

котрi на небi,

Серця запалюють

вогнем.

За мову й пiсню битись

треба,

Допоки на землi живем!

МОЛЬБА

З Рабiндраната Тагора (iндiйський лiтератор, лауреат Нобелiвської премiї 1913р.)

Господи!

Навчи мене жити,

молю Тебе щиро,

Безмежної ласки

Твоєї вдiли,

Зерна любовi,

жертовностi, вiри

В серцi посiй,

щоби рясно зiйшли.

Навчи, Боже, строго

судити про себе -

Маленьку пiщинку

Твоїх володiнь.

Хай свiтло любовi,

що ллється iз неба,

Не дасть напускати

на ближнього тiнь.

А буде плекати

в душi моїй ниву

Пристойностi, честi

вовiки вiкiв.

Врятуй мене, Боже,

вiд помсти i гнiву

Якi є ознакою

всiх слабакiв.

Господи!

Стрiчать перемогу

навчи без погорди,

Бо з ласки Твоєї

цього я досяг.

Поразка не значить,

що я другосортний,

Поразка - фундамент

майбутнiх звитяг.

Господи!

Якщо до вершин

Ти простелиш дорогу,

То скромнiсть хай

дихає в спину менi,

Якщо ж близька буде

її перемога,

Хай сторожем гiднiсть

стоїть у вiкнi.

Господи!

А шкоду якщо я

комусь заподiю,

Зроби, щоб пробачили

люди менi,

Менi ж як напакостять

хтивi злодiї,

Хай серце не корчиться

в гнiвi й вогнi.

Я до кiнця

не усвiдомив

Я до кiнця не усвiдомив,

Що час без тебе

вже бiжить.

Здається, щойно вийшла

з дому

I повернешся через мить.

Не бракувало завжди

й всюди

Тобi i працi, i турбот,

То, може, вийшла десь

на люди,

Чи подалася на город.

Чи запiзнилась

на маршрутку,

Чи iнше трапилося щось?

Душа здуває хмару

смутку -

Вона повернеться ось-ось.

I скаже:

- Подругу зустрiла

I забалакалась.

- Бува.

- Ой щось на кухнi

пiдгорiло!-

Для мене ти -

завжди жива.

Чи скаже, що по

телефону

В онучок випитала все,

Купила кофточку

червону -

Дитинi радiсть принесе.

I характерно потре руки:-

- Який футбол,

який "Реал"?!

Здоровi, слава Богу внуки,

Мене чекає серiал.

Вечеря? Та яка вечеря!

У тебе й так росте живiт.

У мене теж духовна

сфера -

Не звужуй мiй,

будь-ласка, свiт.

Спливають в пам"ятi

картинки,

Я так любив твiй кожен

жест

Нема. Немає половинки...

Несу гiркої долi хрест.

Думка виводить з цього

стану,

Як тiльки в спогади пiрна,

Де ти єдина i жадана,

До болю рiдна i земна.

В душi зболiлiй вiтер

свище

I книгу спогадiв горта,

Веде мене на кладовище

До надмогильного хреста.

Я до кiнця не усвiдомив,

Того, що трапилось

в життi,

Та знаю: щем тупий,

судома

Мої супутники в путi.

Ностальгiйне

Рiчка мого життя обмiлiла

давно,

Жовтим листом верби вся

покрита.

I скупi промiнцi тьмяно

свiтять на дно,

Навiть тиша бринить

сумовито.

I спливають в думках всi

роки молодi,

Що за хмарами вже

заховались...

Якби розум менi,

якби розум тодi, -

Нинi з долею ми б

поквитались.

Доле, доле моя!

У мереживi вся, -

I яких тiльки барв тут

немає!

За тобою бреду,

як заблудла вiвця, -

Все мина, все мина,

все минає

Знаю, ти вiддаси мене

в руки небес,

Перед Божим Престолом

постану.

Грiшний я, але знай,

що ти також не без...

Не безгрiшна ти.

Знай наостанок.

Грiшнi простiр i час,

якi випали нам,

В такiм мiсивi правда

конає

Нам потрiбен тепер

життєдайний бальзам,

Але де вiн, скажи де?

- Немає.

А рятують нас Вiра

I Надiя, й Любов

Ми на пробу здаємо

Екзамен постiйно:

По життю як iдемо -

Абияк чи надiйно

Випробовують люди,

Випробовує час

I потiк словоблуддя

Випробовує нас.

I суспiльнi хвороби,

I дрiбницi буття -

Це екзамен на пробу,

Це екзамен життя.

Випробовують музи,

Що тобi дорогi,

Випробовують друзi,

А ще бiльш вороги

Беруть пробу дитинство,

Юнiсть i зрiлий вiк,

Любов i материнство,

Жiнка i чоловiк

Беруть пробу на слово

Його твердiсть та ще й

Беруть пробу на славу,

На любов до грошей

Випробовують вiйни

I хитючi мости,

I шляхи ненадiйнi,

I суворi пости

А рятують нас Вiра

I Надiя, й Любов,

Бо вони - тiльки мiра

Всiх життєвих основ.

ДЯЧИХА

Н.М.Черешневськiй, усiм хоќрисќтам Крупецької церкви, сьогоднiшнiм i тим, якi вiдiйшќли у вiчнiсть, в т.ч. моїй маќтеќрi, її подругам-хористам, та дiду, який був старостою (1920-1950 рр.) - з нагоди прес-тольного свята.

Вулиця Довга, Мiсто,

Свидники, Старики -

Тут, як фортеця, мiцно

Крупець стоїть вiки.

Село рiдне не умовнiсть,

В серцях слiд його нести.

Тут i дiм наш, тут

i совiсть,

I могили, i хрести.

Тут i храм Святої Трiйцi

Наш духовний дiм,

Вiд Гнильча до Пiдцiвiнцiв

Весь народ у нiм.

Церква Крупецька

древня,

Знала багато ран.

Майже пiввiку ревно

Правив тут Феофан.

Крупець йому донинi.

Вдячний, що так служив.

Саме отець цей в Нiнi

Божий талант вiдкрив.

Будеш служити,

"дєточка" -

Так говорив вiн нам.

I привела ця ниточка

Її на порiг у храм.

В церквi вона як мати

Для рiдного їй села.

В серцi добро слiд мати,

Щоб вiра в душi жила.

В небо ж пливе молитва

Через серця людей.

I вирушає в битву

Христос проти злих iдей.

Кається люд за вчинки -

Грiшнi ж ми попри все -

Заслуга цiєї жiнки,

Що людям добро несе.

Чи в соснах вiтер

заб"ється,

Чи греблею дощ пливе,-

Мефодiївна не здається,

Бо храм же зове, зове...

Вона ж бо тут служить

Богу,

Не зiгнув її час у рiг,

Навiть в темiнь знайде

дорогу,

На святий цей,

святий порiг.

Недарма називають

требами -

Служби Божi

з усiх причин.

Значить, серцю

людському треба ми -

Поспiшай, - зобов"язує

чин!

В холод, i в дощ,

i в сушу -

Скiльки вже тисяч раз(!)

Голос цей грiє душу -

Альт i сопрано й бас.

Помах угору - форте

Вниз йде рука - тихо

Хор, як дзвiнка когорта,

Не пiдведе дячиху.

Iз отцем Вiктором

дружно

Служать за двадцять лiт.

Голос її потужний

Пiсню несе в полiт.

Отож нехай Божа Мати

Вiзьме їх пiд свiй омофор

I в честь такої дати

"Многая лiта", хор.

На узвишшi храм

намолений стоїть

(Уривок з iсторичної балади)

Стоїть церковка

дерев"яна

В селi Коритне сотнi лiт,

До неї рiдко хто загляне,

Вже ледь жива, але стоїть

Малi вiконця,

морок сизий

В нiй поселився на вiки.

Ось кладовище,

горб до низу

Спускається аж до рiки

Його iсторiя сягає

Далеко в глибину сторiч,

Один лиш горб

вiд нас ховає

Ще не одну цiкаву рiч

Люд засiвав тут

хлiбом ниву

Вже кiлька тисяч лiт тому,

Це й уявити неможливо

Здолати хащi

й часу тьму.

Тут над обривом

на узвишшi

Цей храм намолений

стоїть,

Оберiгають сили вищi

Його вiд воєн, лихолiть.

Сама церковка ця -

святиня

Стоїть на березi рiки,

Це наших пращурiв

творiння

Говорить з нами

крiзь вiки.

В нiй слово Боже

i молитва

Живуть уже четвертий вiк,

Без цвяха жодного

цей витвiр

Тут спорудив простий

мужик.

Впритул тут кожен блок

поклали

Далекi пращури - дiди.

А як любовно обтесали!

Вклонись їх пам"ятi,

прийди!

Майстри лишились

безiменнi,

На кладовищi поруч

сплять.

Їх душi вiрою натхненнi

Вiками з нами гомонять.

Творiмо Собор

наших душ

Царство Небесне

спочилим у Бозi

I всiм, хто завчасно

пiшов iз життя,

А ми, хто iде

по життєвiй дорозi,

Молiмо Всевишнього

про каяття.

Нехай в наших душах

звучить Слово Боже,

Як було в народу

здавна,

Господь нас утiшить,

Господь допоможе,

Нас щира молитва

з"єдна -

Багатих i бiдних,

нещасних, щасливих

I навiть знедолених

вкрай.

Допоки iдеш по життєвiй

ти нивi,

До Храму дорогу шукай.

Вона не легка

ця дорога, терниста, -

Нас зло звiдусiль

спокуша.

На Бога надiйся

i Дiву Пречисту

Й дорогу вiднайде душа

У справi великiй

i навiть в малому

Ти заповiдь Божу

не руш.

Завжди i в усьому,

завжди i в усьому

Творiмо Собор

наших душ.

* * *

Згiдно з Божою волею,

Розмаїттям iдей

Люди творять iсторiю,

Вона творить людей.

На аренi iсторiї

Битва зла i добра

Йде по всiй територiї,

Яку люд наш обрав.

I одразу не визначиш,

Радiсть це чи журба,

Аж допоки не вичавиш

Ти iз себе раба.

Раб в кровi - це генетика,

Вiн повзе з роду в рiд.

Отака арифметика!

I тому гнилий плiд.

Це триває столiттями -

Завжди зло на конi,

Хоч давно всi помiтили,

Що добро без бронi.

Дива рiдко трапляються

На цiй грiшнiй землi

Людство знов

спотикається

На однi й тi ж граблi.

Густо втиканий вiстрями

Шлях здобуткiв i втеч,

Бо забули ми iстину -

Честь сильнiша за меч.

Буде зло iще довгий час

Свiй збирати оброк,

Аж допоки не буде в нас

З кулаками добро.

* * *

Днi бувають такими,

Що все валиться з рук:

Не шикуються рими,

У словах пустий звук.

I нутром вiдчуваєш

Перевернутий свiт,

Нiби книгу гортаєш

Навпаки - "до i вiд".

Перепони, як тiнi,

Йдуть по колу - напасть!

Як собака на сiнi -

I не з"їсть, i дасть.

Усе зважиш i змiриш -

Де ж заритий тут пес?

Мимоволi повiриш -

Все iде вiд небес.

Свiтом рухають ритми:

Зима-лiто, нiч-день,

Задають алгоритми -

Нинi не до пiсень.

У театрi артисти

Грають роль сто разiв,

Та щось трапиться

з хистом -

Здивувать не зумiв.

Може, мiсяць у повнi,

Чи густий зорепад,

Розгойдався твiй човен -

От i все невпопад.

Наче пута незримi

Тче довкола павук,

Не шикуються рими,

У словах пустий звук.

* * *

Є вiчнi цiнностi в свiтi,

Це не посада i не платня -

Синi волошки в житi,

Дощ серед лiтнього дня.

Барви веселки в небi,

Iскристий дитячий смiх,

Довга дорога до себе

Важча, нiж шлях до всiх.

Є в свiтi мамина пiсня,

Скупа чоловiча сльоза,

I туга, що серце тисне,

I радiсть, як лiтня гроза

Є в свiтi вiрнiсть i дружба,

Схвильований блиск очей,

А ти менi кажеш: служба,

Кар"єра, багато грошей...

* * *

В час споживацької моралi,

Моралi вуличних котiв

Ви вiчнi цiнностi згадали,

Про що я тут сказать хотiв?

Євген ГУДИМА.

м.Радивилiв.

Оставить комментарий
Размещен: 10/06/2013, изменен: 10/06/2013. 24k. Статистика.
Сборник стихов: Поэзия

Связаться с программистом сайта.
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"
Как попасть в этoт список

Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"