Зимовi мотиви у рiвненських поетiв

Михайло Дубов (1958 - 1991)

Щедрий вечiр

Пахне пирогами iз калиною,
 Пахне медом смачена кутя...
 Навпрошки знайомою стежиною
 Внуки до бабусi лопотять.
 Галасливо облюбують припiчка
 I щебечуть рiднiй навмання,
 Поки перша розпашiла випiчка
 Вигляне з паркого череня.
 Пироги, мов писанi, холодають
 На святому покутi стола,
 Де завжди, пишаючися вродою,
 Пiсня нерозхлюпана цвiла.
 Вже й онуки печивом натiшились,
 Кличучи мороза до кутi...
 Ну а бабця вигляне й притишено
 Слухає тужливу заметiль...
 Так живемо долею не пiсною,
 Та гiрчать чомусь терпкi жалi:
 Нiкому почастувати пiснею
 В празниковий вечiр на селi.
5 сiчня 1987 року.

 

Євген Шморгун (м.Рiвне)

На Рiздво

Що належить - збудеться.
 Вiк, як мить, майне -
 I лихе забудеться,
 I добро мине.
 Тiльки знов, як водиться,
 Щоб спинити час,
 На землi народиться Дитинча.
 I спливає звичного Ворушка рiка -
 Таємниця Вiчного Мозок обпiка.
7.01.1994 р.

 

Надiя Ярмолюк (м.Березне)

***
 Печальна нiч стоїть серед снiгiв,
 Що хутрами до нiг її припали.
 Двi зiроньки зiрвалися i впали,
 А мiсяць i бровою не повiв.
 Анi схитнувся вгору, а чи вниз.
 Бо що йому, вiн сам собою повен,
 Пливе, такий блискучий i грiховен,
 Зiпхнувши зi шляху Великий Вiз.
 Зiтхає нiч. Чомусь немає снiв.
 I ранок їй навстрiч не поспiшає.
 Високе небо холодом палає,
 А мiсяць ще нiкого не зiгрiв.
 Ця срiбна неосяжнiсть доокiл -
 Невже це Космос дивиться ув очi
 I посилає знаки нам пророчi,
 Чи долю перекраює навпiл?
2001 р.

 

Степан Бабiй (м.Рiвне)

Взимку

Один серед снiгiв - настуджена округа,
 Нiде анi душi i не шелесне птах,
 Колючий вiтер дме намерзлим лугом,
 Та - рiчка ось живе в завмерлих берегах.
 I вже ми вдвох: я йду, вона бiжить шумливо,
 Навiянi, тяжкi звисають козирки,
 I в самотi почувся тут щасливим
 Над рином цим нескутої рiки.

 

Василь Лящук (м.Рiвне)

Рiздвяний вiрш

Допоки серце б"ється - дзвенiм,
 Доносьмо iстину святу
 У кожну хату, в кожен дiм,
 Щоб всi молилися Христу.
 Отець i Син посеред нас,
 У їхнiм дусi я росту,
 Щоб нашi повсякчас
 Усi молилися Христу.
 Щоб зрозумiв, нарештi, свiт,
 Що стежка правильна лиш та,
 Яка крiзь бурю, спеку, гнiт
 Веде до Господа Христа.

Зимовi обжинки

Завiтали
 На обжинки
 Снiготали
 I снiжинки.
 Дiти радi,
 Як нiколи -
 Тягнуть сани
 I гринджоли.
 Всюди - крики,
 Смiх i гамiр.
 Снiг, мов скрипка,
 Пiд ногами.

 

Петро Велесик (м.Рiвне)

Настрiй зимової ночi

В моїй душi, мов пiд кущем калини
 Опалий лист, тривоги трiпотять,
 Чекають свiтанкової години,
 Як гiмну, що утверджує життя.
 Нi, не люблю ночей зимових довгих!
 Коли гудуть надривно проводи
 I завiрюха по обiйстю човга,
 Й десь виє вовк провiсником бiди.
 А та бiда, знай, ще одну веде
 На повiдку, немов коня старого.
 Свiтанку, де ж ти забарився, де?!
 Тебе я зачекався у тривогах.

 

Галина Гнатюк (м.Радивилiв)

***
"...нам цiєї зими не простити уже, не забути..."
 С. Костюк.

Ця зима тобi в серцi
 Лишила роз"ятрений шрам.
 Вiн так довго ночами
 Ще солоно буде болiти.
 Та, довiривши крила
 Холодним весняним вiтрам,
 Ти зумiєш-таки
 Долетiти до теплого лiта.

I не кайся, не варто.
 Ти сильна - чи, може, слабка?..
 Розучись озиратись -
 В минуле зачинено дверi.
 Треба ставити крапку,
 Хоча б i посеред рядка, -
 I палити слова,
 Що нiколи не знали паперу.

I нарештi збагни:
 Недаремна ота самота,
 Крiзь яку твоя доля
 Ступає упевненим кроком.
 Бо, зваливши на плечi
 Свого нелегкого хреста,
 Ти побачила серцем
 Усе, що невидиме оку.
15.05.2014

 

Юлiя Бондючна (м.Рiвне)

***
"Податись можна, а подiтись - нi. "
 Лiна Костенко.

Ой ти, зимо-зимо!
 Так невчасно, рано
 Увiрвалась в душу.
 Лижеш давню рану.
 Ой ти, зимо-зимо!
 Ми з тобою рiзнi...
 Я люблю веселу веселкову пiсню.
 Ой ти, зимо-зимо!
 Ми - як плюс i мiнус.
 Утекти б вiд тебе,
 Та куди ж подiнусь?