Радугина Виктория Николаевна: другие произведения.

Заховані думки

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс фантастических романов "Утро. ХХII век"
Конкурсы романов на Author.Today

Летние Истории на ПродаМане
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Про скарб. (О кладе)

23

Вікторія Радугина (Шкуркіна)

Заховані думки

Дід - Дмитро, який постійно заховував сво§ та чужі речі і не тільки речі.

Онуки - Сергій та Павло - постійно в пошуках пригод.

Онучка - Марійка, яка вже все знайшла.

Діти діда Дмитра - Тарас, Василь, Андрійко мандрівники по своєму життю.

Невістки - Одарка, Катерина, Оксана в пошуках почуттів.

Варвара та Надія - "незнайомі жіночки" знайомим нам вже Тарасу та Василю.

Михайло - хлопець, який знайшов кохання з онучкою діда Дмитра, Марійкою.

Микола Трохимович - найбагатший чоловік у селі, просто шукає щастя.

Борис Олексійович - невідомий кінорежисер, який, як ви здогадалися, знаходиться у пошуках слави.

Юрій Михайлович - психолог, не може знайти місце знаходження своє§ душі у тілі.

Лариса Петрівна - чергова гуртожитку, допомагає всім усе знайти.

І Люди на вулицях, які випадково знаходять те, що не шукали.

Автор, який задає іноді запитання, Вам читач, наприклад таке: "Що шукаєте, Ви, шановний, на сторінках ціє§ пєси?"

Можливо, що саме найцінніше для Вас, і заховав дід Дмитро, але ніяк не може знайти, давайте йому допомагати. І той хто шукає, завжди знайде, і Ви це добре знаєте. Тоді у подорож. Бажаю найцікавіших пригод собі та Вам.

Дія перша. Ринок

Дід Дмитро: Хто шукає смачну картоплю, цибулинку підходьте, знаходьте для себе найсмачніші овочі.

Марійка: Дідусь, ти так не гукай голосно, а то як усі прийдуть так у нас і овочів буде не достатньо, поколотять ще нас.

Дід Дмитро: За що поколотять?

Марійка: За те, що обіцянки не виконуєш, для всіх пообіцяв смачну цибулинку, значить подавай. У нас народ наполегливий.

Дід Дмитро: О, а ось і красива пані Варвара, будь ласка, картоплиночку пошкрябати не бажаєте, дивіться - розовенька, смачненька, і цибулька може знадобиться?

Марійка: Щоб чоловіки чужі до Вас не чіплялися.

Варвара: Марійка, не чую, що ти там бурмочеш? А картоплина у вас і справді красива, хоч фотографуй та у журнал відправляй на заздрість усім господарникам.

Марійка: А що Ви, пані Варваро, вчора увечері до тата заходили на фірму, чи новенького трактора шукаєте, чи щось ще?

Варвара: Ох, Марися все ти знаєш.

Марійка: Я вам не Марися і нічого тертися біля чужих чоловіків, свого шукайте, авось і мільйонера знайдете.

Варвара: Ой, Марися мільйонера це добре, але ще не все, що потрібно мати у житті. А діду, що для гарно життя потрібно мати людині?

Дід Дмитро: Ох, раніше я думав, що гроші потрібні, робота до душі та жінка до тіла, а зараз вже передумав і знаю, що для тіла здоровя треба та жінку для душі. А ще для мене важливо знайти одну річ, яку я заховав, коли ще молодий був. І все життя шукаю, шукаю, а знайти не можу.

Марійка: Дідусю, це скарб?

Дід Дмитро: Скарб онучко, дуже цінний.

Марійка: Дідусю, а що ж ти на базарі про це говориш, та ще при таких чужих людях, ти нікому вже не кажи, а ми з Михайликом допоможемо тобі його відшукати.

Дід Дмитро: (Задумчиво) І то правда, можливо ви з Михайликом і знайдете.

Марійка: А якщо ми знайдемо, ти попросиш тато з матусею за нас, щоб одружили нас поскоріше.

Дід Дмитро: Куди бігти, малі ще про обручки думати, про житло, добро, освіту маєте спочатку потурбуватися, а потім вже весілля.

Марійка: А як же кохання?

Дід Дмитро: А хто вам не дає, кохайте та йдіть по життю далі. А якщо кохання справжнє так і через десять, двадцять років можна і одружитися. А весілля може к вечору закінчитися, а кохання вранці вже і не буде, залишаться побутові дрібнички.

Марійка: Дідусю, ти як старий дід брюзжиш.

Дід Дмитро: А я і є старий дід. (Посміхається) Добре, якщо я побачу, що справжнє ваше кохання, тоді допоможу.

Марійка: А як ти дізнаєшся?

Дід Дмитро: Є в мене діагностичний метод, як каже твій знайомий Юрій Михайлович. О, а ось і він. Вот, пані Варваро, я Вам поки картоплю покладу, а Ви з добрим чоловіком поспілкуйтеся, може щось і вийде путне.

Варвара: За кого ви мене приймаєте, думаєте для мене чоловіків замало, або в мене психологічні проблеми є, ні шановний, і овочі ваші не найкращі, піду ще пошукаю.

Дід Дмитро: Юрій Михайлович, підходьте, дивіться яка картоплинка добра, купуйте.

Юрій Михайлович: Так, бачу добра картоплинка, мабуть і смачненька. Марія Тарасівна, будь ласка пару кілограмчиків для мене зважте.

Марійка насупившись набирає картоплю.

Дід Дмитро: Юрій Михайлович, розкажіть, чи багато у людей зараз психологічних проблем? Що там каже наука психологія, чи скоро ми вилікуємося від цих психічних розладів.

Юрій Михайлович: Ви розумієте, дуже велике різнома§ття цих психологічних відхилень у людей і настільки вони різні, що дуже багато потрібно різних корекційних засобів які б усім допомогли.

Марійка: А хто вам психологам допомагає, чи у вас проблем не має?

Юрій Михайлович: Є і у нас, але ми намагаємося своє підсвідоме перевести у свідоме і ті заховані бажання які там є, зрозуміти, і якщо можливо, реалізувати у житті.

Дід Дмитро: Так що, всі проблеми від прихованих думок?

Юрій Михайлович: Так, від дуже глибоко прихованих. Від самих себе прихованих бажань.

Марійка: Вот, Вам картопля і бажаю Вам відшукати усе, і краще у іншому районі.

Юрій Михайлович: Сподіваюся, я вже все знайшов, подобається мені тут, повітря свіже, картопля смачна, дівчата веселі, люди відкриті, а що ще потрібно молодому не одруженому психологу, так Марія Тарасівна?

Марійка відвернулася і зробила вигляд, що не почула.

Дія друга. Батько з сином

Тарас: Сиджу ось я на сіні і думку гадаю, чому я не з Галиною, чому не гуляю...

Дід Дмитро: Тому, що ти одружений та двох дітей маєш.

Тарас: Добре діду, буду працювати та лиш мріяти.

Дід Дмитро: Який я тобі діду, я гадав, що ти мій син, та й ще розумний син, тому що старший й сам скоро дідом станеш, якщо за сво§ми синами дивитися не будеш.

Тарас: Добре, по§ду до міста поговорю з Сергієм, може пора йому одружитися. Я ще молодий 48 рочків усього, можу ще і про сво§х дітей думати та і про онуків також вже час замислюватися.

Дід Дмитро: Ти дивись краще не за Сергієм, а за Павлом він в тебе пішов, дивись щоб він у 17 років батьком не став, бо тоді ти і справді і татом і дідом станеш миттєво, бо хто дитину ростити буде?

Тарас: Батько, а скажи, закохатися можна майже у пятдесят? А в тебе було таке?

Дід Дмитро: Це яке, таке? Закохатися можна і у сто років, тільки закохання і кохання це різні речі. У сто років це вже буде кохання, тому що від серця, а що там у тебе в пятдесят і звідси виходить твоє закохання, це ти сам синку розбирайся, майже дорослий вже. Кхе-кхе. Це Надія тобі голову запаморочила?

Тарас: А що помітно? Ти звідси знаєш?

Дід Дмитро: Так все село помітило, що вона за тобою бігає, а подруга §§ за Василем.

Тарас: І що?

Дід Дмитро: І нічого, а то що одружені ви, якщо в мене ще склероз не на всю голову. І соромно мені за вас обох.

Тарас: Зараз сором не у моді, і я вже дорослий щоб мене виховували, що хочу той і буду робити і люди мені не указ.

Дід Дмитро: От, ти скажи, що з Одаркою ти нещасливий?

Тарас: Та, не знаю, щасливий не щасливий, сумно мені уже стало, звичка мабуть, чи ще що, вона мені рідна, та мабуть це ж вже не кохання. А як Надію побачу так і серце тремтить.

Дід Дмитро: Де там, в тебе що тремтить, це ще час покаже. А Надія твоя ненадійна, тому що спочатку за психологом бігала, потім бачить діла немає, так вона за тобою стала, заміж хоче вот і все, а за кого, то вже діло десяте.

Тарас: Всі жінки хочуть заміж і це природно.

Дід Дмитро: Природно коли жінки мають добре серце, розум, золоті руки, у мо§ часи це було найголовніша прикраса. А зараз яка нагліше, та роздягнутіше та і заміж виходить швидше.

Тарас: Та не все так просто діду, чоловіки зараз також змінилися, нас тільки на голі ноги не візмеш, нам зараз все потрібно і відразу і краса тіла і душі, якщо вона взагалі у жінок є. (Посміхається).

Дід Дмитро: Та все в них є, тільки, щось всі загубили і жінки і чоловіки з переходом у це XXI століття. Старе загубили, а взамін поки що нічого гарного не знайшли. Дивись, синку, тобі жити, і Одарка і Нідія твій вибір, а вибирати завжди сладно. І як ти вважаєш, довго ти зможеш ховати від Одарки блудні думки. Жінки ж все відчувають.

Тарас: І не знаю, може вона шось і відчуває, так поводить себе звичайно, тільки ... а ти і прав, щось вона на той неділі зачіску у перукарні зробила, хустиночку нову купила, це вона для мене старається чи може... також накогось запала? А, діду? А ще у нас цей кінорежесер зявився, може це для нього вона причепурилася?

Дід Дмитро: А шо діду, ти ж тільки що збирався з Надійкою роман закрутити, а сам і жінку можеш втратити, і правильно якщо вона від тебе втече, нічого було на чужих жінок задивлятися.

Тарас: Так вона ж про це не знає.

Дід Дмитро: Знає, не знає, від жінки почуттів не заховаєш, вона серцем відчуває, кохає чи ні. Коли ви в останній раз у кіно ходили, чи кафе, а може на морі §здили? Для жінки головне увага, турбота про не§. Кохання це як вогонь, його підтримувати треба а то погасне, або інший розпалить.

Тарас: Я йому розпалю, по потилиці.

Дід Дмитро: Краще не кулаками розмахувати, а про сімю піклуватися. Сімя це як борщ, коли все зварене на бульончику кохання, та овочі всі свіженькі, тоді і життя смачненьке буде.

Тарас: А вас з матірю як було?

Дід Дмитро: Ох, який ми борщ варили, причому я завжди допомагал. Коли разом звариш, то й §сти разом смачніше. Ох, розчулився я піду позгадую §§, сумую я один тут, на Землі.

Тарас: А я піду з Одаркою борщу зварю.

Дід Дмитро: Ото, так краще буде.

Дія третя. Майбутні кінопроби

Усі на кінопроби!

Хочеш стати зіркою, знімайся у кіно!

Дід Дмитро: Що це за транспарант? Яке це у нас кіно знімається?

Борис Олексійович: Так, будемо знімати фільм, не просто там телесеріал, а художній фільм, будемо на Оскар номінувати.

Дід Дмитро: А, зразу і на Оскар.

Борис Олексійович: Ні не зразу, спочатку, потрібно відзняти кіноплівку, прорекламувати, а потім на фестивалі відправити, а там і Оскар в кишені.

Дід Дмитро: У кого там Оскар в кишені, щось я не дочув? (притуляє руку до вуха)

Борис Олексійович: У мене буде Оскар у кишені, а то, і актори будуть раді. Так Дід Дмитро, а ти хочеш у фільмі зніматися?

Дід Дмитро: На кіноплівку?

Борис Олексійович: А як ще у фільмі знімаються? Ти щось діду не проте думаєш.

Дід Дмитро: Я про те, який з мене актор, з мене гарний дід зараз, для онуків живу, та й про себе не забуваю.

Борис Олексійович: Так, і будеш роль другого плану грати, Батька!

Дід Дмитро: Якого Батька другого плану? Якого дідька ти мені голову морочиш?

Борис Олексійович: Ні, Дід Дмитро, ти не сварися, а відчуй хвилину майбутньо§ слави, і приходь на кіно проби.

Марійка: Щось, я там почула про кіно проби? Так? І я для мене, Борис Олексійович роль пошукайте, будь ласка (притуляється до кінорежисера).

Дід Дмитро: Які там проби, що ти тулишся до дядька, Марійка! Ану до дому швиденько.

Борис Олексійович: Марійка, ось тобі сценарій, прочитай. Я тобі пропоную пройти проби на головну роль.

Дід Дмитро: спочатку нехай мати сценарій прочитає, а там подивимося. А чому Ви професійних акторів не запросите, як прості люди можуть бути акторами, для цього вміння потрібні, талант?

Борис Олексійович: Так то так, та тільки, на мою думку, акторський талант мають всі люди, не має простих та не простих людей, всі ми різні і кіно повинно бути реалістичним, все як у житті. Повинно щоб було у кіно як у житті, а не у житті як у кіно. Я знімаю реалістичне кіно. І в актори візьму тих людей які будуть найреалістичніше грати, та і не грати, а бути самим собою. Ми і так багато граємо фальшиві ролі у житті: фальшиве кохання, фальшиву дружбу, надутий патріотизм. А моєму кіно все буде справжнім, почуття, ді§, декораці§.

Марійка: Борис Олексійович, Ви казали, що сценарій дасте почитати, можна мені зараз його отримати, а то бігти потрібно.

Борис Олексійович: Так, зараз я тобі його знайду, тут він у мене лежав (шукає у саквояжі). Ти і Михайлику скажи про сценарій, ви вдвох запрошуєтеся на кіно проби. А де ж сценарій, я його заховав, щоб не загубити, спеціально у спеціальній кишені, і не має, що ж робити, не можу повірити, я ж сам його тут заховав, щоб ні хто з конкурентів не змог найти, і ось лихо, не має.

Дід Дмитро: Ось і заховав, щоб ніхто не знайшов, і сам втратив.

Борис Олексійович: Та ні, я знайду, у мене ще вдома копія є. Марійка, я завтра тобі дам почитати, приходь до офісу. (Витирає краплі з лоба).

Дід Дмитро: Знайдеш, знайдеш. Марійка дивись, раніше свинарник був, зараз офіс. Все змінюється, скоро §сти будемо телесеріали на сніданок, рекламу на обід, та вечеряти новинами, щоб спати страшніше було. І все це буде готуватися в офісах-свинарниках. Інформація головний продукт у раціоні людей.

Микола Трохимович: Що ви там виступаєте, дід Дмитро, як на трибуні?

Дід Дмитро: Та ось, Борис Олексійович, сценарій заховав і не може знайти.

Микола Трохимович: Якщо заховав, то значить потрібно знайти, а то я гроші буду також заховувати і не стану сплачувати ваш кіно проект, Борис Олексійович.

Борис Олексійович: Та все знайду, Ви не турбуйтесь, все буде гаразд.

Микола Трохимович: А я і не турбуюся. Гроші я завжди знаходжу, а ось щастя поки що ховається від мене. Щастя? Ти де? (Голосно) Мовчить.

Борис Олексійович підозріло подивився на Миколу Трохимовича.

Микола Трохимович: Та все з головою у мене нормально, що Ви так дивитися на мене, тільки у душі пустота, щастя та немає. Пішов на пошуки. А Ви, шановний щоб сценарій знайшли. (Посміхається) Добре, до завтра.

Дія четверта. Пошуки скарба

Дід Дмитро: Дід Дмитро у хаті, щось шукає. І розмовляє сам з собою.

І де я §§ заховав. Як давно я §§ не бачив. І тут немає. Може серед фотографій. (знаходить велику кількість фотографій).

Це батьки, вони ще царя знали і виховували нас у любові. Як зараз мало любові на світі між людьми, то говорили що цар заважав, а сьогодні і царя не має і люди всі чужі один одному.

Де ж я §§ заховав, так я сумую, що стільки років жив без не§, дітей виховував, без не§, можливо хоч онукам зможу §§ передати, нехай може хоч вони знайдуть цю любов, любов до себе, до життя, людей.

Ось, я на фронті, друзі, багатьох вже немає. Там, вона завжди була зі мною, може і зберегла мене. І чому я так далеко §§ заховав, скільки років вже пройшло, пятдесят, ох майже шістесят років я §§ не бачив. Може втратив, загубив. Ні, я не міг, я же памятаю, що заховав §§, а ось де, не можу згадати.

Тільки зараз зрозумів хто я, що я Дмитро, частина природи. Скільки років я шукав самого себе, і ось, на восьмому десятку знайшов. А якщо б раніше зрозумів, то по іншому жив би, - щасливіше.

Ось, моє весілля (дивиться на фотографію). Люба моя Оксано, де ти зараз? Як там тобі, добре? Відчуваю, що добре, скоро зустрінемося, як ти і просила за онуками приглядаю та і про дітей не забуваю. І ще знаєш, я тут зрозумів, хто я, який я, хотів би з тобою борща зварити та обговорити сво§ знахідки. Ти знаєш, що завжди я думав, що я по-перше чоловік, а по-друге вже Людина, а зараз я думаю, що чоловік або жінка це по-перше люди, які живуть своє життя і не цінують його, кожну хвилину, всі бігають один за одним або від когось, і від себе тікають також. Ти знаєш, люба, ось в мене є пропозиція: у школі вчити дітей не тільки корінь квадратний знаходити, а самого себе молодій людині допомогти знайти, сво§ здібності, сво§ інтереси, щоб це було §§ особисте, а не навіяне засобами масово§ інформаці§, потребами суспільства. Всі кудись поспішають, щось шукають, а головного, справжнього себе знайти не можуть. Ох, багато люба, про що хотів би я поговорити зараз з тобою, но потрібно мені знайти одну річ, памятаєш, я тобі §§ ще на весіллі нашому показував. Ну давай, не сумуй там, час прийде і зустрінемося. Цілую.

Де ж я §§ заховав? І свято скоро, хотілось би до свята знайти §§.

Марійка: Дідусю, що ти шукаєш?

Дід Дмитро: Та ось, онучко, заховав, а знайти не можу, одну дуже велику річ, хотів тобі передати цей скарб.

Марійка: Скарб, дідусю, а що це за скарб, він цінний?

Дід Дмитро: Дуже цінний, Марійко, найцінніший у світі.

Марійка: А як він виглядає, може разом пошукаємо, давай я тобі допоможу.

Дід Дмитро: Допоможеш, якщо я сам не знайду, тоді будеш допомагати.

Марійка: Побіжу я, дідусю, до Бориса Олексійовича, може він сценарій знайшов.

Дід Дмитро: Добре онучка, біжи. Марійка?

Марійка: Так, дідусю?

Дід Дмитро: А ти щаслива?

Марійка: Так дідусю, я щаслива, мене ж Михайло любить.

Дід Дмитро: А без Михайла була б щаслива?

Марійка: Ти що дідусю, як це без Михайла, ні, ти щось не те кажеш. Я люблю Михайла, а він мене, ось ми і щасливі.

А ти без бабусі щасливий?

Дід Дмитро: Щасливий онучко, тому що живий. Тільки жива людина може відчути щастя та радість, біль та смуток, холодне та гаряче, я можу дихати повітрям і насолоджуватися цим, §сти цибулинку і радіти що відчуваю смак, дивитися на тебе мати таке почуття як любов. Життя це великий дар який я маю, тому і щасливий.

Марійка: Щось я тебе не розумію дідусю.

Дід Дмитро: Ну добре, потім поговоримо.

Дія пята. Кіно проби: перший день

Плакат-афіша: По§зд Љ 5

Борис Олексійович: Так всі учасники кінопроб запрошуємо на знімально площадку. Так, сцена перша "Кохання з першого погляду", Марійка з Михайлом зустрічаються у вагоні. Зустріч, кохання з першо§ хвилини, посмішки, очі блищать, на щоках румянець.

Марійка: А румянець домалюєте.

Борис Олексійович: Все натуральне, Марія, і румянець і поцілунки, все натуральне. Так світло, оператор готов? Починаємо.

Марійка: Щось я не зрозуміла, до чого тут назва "По§зд Љ 5", чула що пять символізує зміни, тоді чому фільм називається по§зд змін, що змінюється? Звичайна ситуація, життєва. Зустрілися двоє, покохали, і не зрозуміло будуть вони разом чи ні. Всі у по§зді між собою спілкуються, минуле згадують, і що? Звичайний по§зд.

Борис Олексійович: Так стоп камера. Марійка, коли почали знімати, то знімаємо і ніяких зайвих слів. Ну добре, поясню. По§зд це не просто по§зд, це алегорія. По§зд показує Рух, Рух часу, нашого життя від станці§ сьогодні до станці§ завтра, і деякі люди у по§зді не розуміють що життя рухається прямо зараз, деякі живуть у минулому і розмови будуть про це, деякі у майбутньому, у планах-мріях, і тільки ви Марія з Михайлом будете відчувати сьогодні, цей час, тому що у вас з Михайлом все відбувається зараз, у ваших квитках написані різні зупинки, життя у по§зді це те, що ви будете цінувати, відчувати кожну хвилинку. Добре, починаємо. Камера!

Вагон, Марійка з Михайликом ідуть на зустріч один одному з квитками, шукають своє місце, у цьому житті, зупиняються біля купе. Заходять в купе і там про щось розмовляють, ніхто не чує, тому що це діалог не словами, а серцями, але глядачам зрозуміло, що між молодими людьми пролетіла іскра кохання.

Борис Олексійович: Добре, молодці, відпочивайте. Сцена друга "Страхування цінностей". Лариса Петрівна, Одарка, Варвара і Надія приготувалися. Ви звичайні пасажири, кожна зі своєю історією, однак, дивіться у сценарій, Лариса Петрівна починає перша.

Лариса Петрівна: Давайте знайомитися, мене звуть Лариса Петрівна, я (дивиться у сценарій) страховий агент, ось тільки вийшла на пенсію і пішла у страхові агенти, а до цього бухгалтером працювала, та с зором проблеми, тому вирішила корисним ділом займатися, людей страхувати та §хні найдорожчі речі. Ой стільки кумедних випадків зараз є, хто що тільки зараз не страхує. Ось і шукаю людей, які, щось цінують у своєму житті. Я і не думала, що це така цікава професія. Ну, а вас жіночки, як звати, чим займаєтеся, може подумаємо що будемо страхувати.

Варвара: Я, Варвара, працюю вихователем у дитячому садку, нічого цікавого, крім що кожен день не звичайний, щось та трапиться, кумедне або не дуже, діти Ви ж знаєте вони діють не прогнозовано. Страхувати, та і нічого у мене страхувати, все звичайно, життя як життя.

Лариса Петрівна: А чоловік, діти є?

Варвара: Мужиків коло мене багато, а ось чоловіка, такого щоб справжнього, надійного немає. Сво§х дітей маю 30 у групі в дитячому садку, а дома тільки кіт Мурзик, можемо його застрахувати. Він в мене єдиний з ким ми повністю знаходимо порозуміння.

Лариса Петрівна: Так, такі випадків зараз дуже багато, люди страхують котів, собак, одна дамочка папугу застрахувала. З тваринним світом у багатьох дійсно зараз більше порозуміння ніж з людським. Це нормально, не сумуйте. А Ви, шановна? (Звертається до Наді§)

Надія: Ох, у мене четверо дітей, чоловік, собака, кіт, папуга і кацап. Страхувати потрібно або всіх разом або нікого. Тому що, хто кого перший доведе до інфаркту не відомо чи кіт папугу, або діти кота. Чоловік у нас багато працює і ми його зовсім не бачимо, кілька хвилин у вечері та іноді на вихідних, а от начальних багато його бачить. Це справедливо, скажіть? Чому зараз люди стільки працюють, а жити коли?

Одарка: Скажіть а можна застрахувати кохання?

Що застрахувати? Щось ви дуже тихенько сказали, не почула.

Одарка: Кохання, чи можна застрахувати кохання?

Варвара: Його спочатку знайти треба.

Одарка: Я вже знайшла. Ми з чоловіком і кохання маємо і двох дітей, вже дорослих, та і самі ще молоді. Ось я і кажу, що більше всього я боюся втратити наше кохання. Що тоді залишиться? Родина без кохання це як хатина без світла. Я хочу застрахувати наше кохання.

Лариса Петрівна: А навіщо Вам, його страхувати. Ось, наприклад, якщо люди страхують машину, і раптом щось з нею станеться, ми виплачуємо страховку і це дозволяє компенсувати витрати на ремонт або з часом і нову машину купити.

А ви, що, кохання? А якщо ви його втратите, або хтось його вкраде, то й що ви на гроші нове кохання зможете купити?

Одарка: Ну Ви страхуєте тварин, людей? Якщо трапляється з людиною, або твариною, на гроші точно також не купиш. Нового кота можна купити але ж це вже інший не той, і порозуміння може і не буде. Навіщо ж тоді іх страхувати?

Лариса Петрівна: Так, то так. Але з людьми та котами це можна зафіксувати фізично: людина, тварина, річ ось вона є, а ось і щось з нею трапляється, це можна відстежити, задокументувати. А кохання, як його відстежиш, ось воно є і раптом немає. Не докажеш.

Одарка: Але ж люди це відчувають, і коли воно є, і коли немає.

Лариса Петрівна: Для страхового бізнесу така річ, як кохання не серйозна. Ми таке не страхуємо.

Одарка: Тоді ви обманюєте людей. У рекламі кажете, "все що цінно для вас, ми застрахуємо і допоможемо вам зберегти", тоді ви обманюєте людей. Для мене цінне кохання. Застрахуйте його.

Лариса Петрівна: Шановна, кохання потрібно самій зберігати, і щоб чоловіка ніхто не вкрав, підтримувати вогник кохання, тоді і світло у хаті буде.

Варвара: Так, я згодна з вами і кота страхувати не буду, такого самого ніде ні за які гроші я не куплю, він же розуміє мене. І кохання дійсно потрібно зберігати, але це усвідомлювати необхідно двом людям і чоловіку і жінці, тому що кохання дійсно палає і зігріває коли воно взаємне. Ось би мені таке знайти.

Одарка: Головне чуже не красте.

Лариса Петрівна: Знайдете, всі хто дійсно хочуть знайти щось, обовязково це знаходять, якщо це від щірого серця.

Борис Олексійович: Стоп камера. Молодці. Всім спасибі. Відпочивайте. Ви в мене справжні актриси.

Варвара з Одаркою: А ми і не грали, тут все як у нашому житті.

Надія: А мені складно було, чоловік, четверо дітей. У мене дома тільки комахи влітку живуть. Але і нормально. Я як уявила четверо дітей, стільки тварин, а коли ж у парикмахерську ходити, на зачіску, манікюр, я ще мабуть не готова до такого життя.

Лариса Петрівна: А мені сподобалося, може кину я це чергування у гуртожитку, а то постійно шукаємо утюги, простирадло, краще дійсно шукати цінні для людей речі і страхувати §х.

Надія: Іноді і утюг цінний, коли на побачення поспішаєш. (Посміхається)

Лариса Петрівна: Все тобі по побаченням бігати, може і про сімю подумати треба.

Надія: Подумати може і треба. Подумала і передумала. (Посміхається).

Борис Олексійович: На сьогодні кіно проби завершені. Всі затверджені на ролі. Дякую.

Всі розходяться.

Дія шоста. Кіно проби: другий день

Борис Олексійович: Всі учасники другого дня кінопроб. Готовність номер один. Сцена третя "Діти". Учасники Василь і Катерина, ви вже давно одружені та §дете до столиці, доньку заміж видавати. Андрій з Оксаною, ви недавно одружилися і направляєтеся у весільну подорож подивитися на місто.

Василь: Ой складно мені буде це грати, як би не накаркати, Борис Олексійович, Марисі тільки 17 років, а ви вже заміж.

Борис Олексійович: За сценарієм §й девятнадцять і вона вагітна, і ви про це знаєте, але вам це не дуже подобається.

Василь: Ой, дивіться накаркаєте, будете самі на Марисі одружуватися.

Борис Олексійович: Це тільки сценарій. Абстрогуйтеся, Василь.

Оксана: А ми з Андрієм вже пять років разом живемо і так не разу у весільну подорож не §здили.

Борис Олексійович: Вот зіграєте сво§ ролі у фільмі і по§дете відпочивати. Приготувалися, по містам. Світло, камера!

Купе. Люди сидять, §дять і розмовляють.

Катерина: А ви, що до століці, подивитися, чи по справам? (звертається до Андрія)

Андрій: Ми погуляти §демо та подивитися на неньку, столицю нашу, Володимирівський Собор хочемо знайти, там кажуть красиво.

Оксана: Ми тільки на менулій неділі одружилися і зараз у нас весільна подорож.

Василь: Коли, ми, тільки одружилися то дві неділі з дому не виходили, все націлуватися не могли. (Посміхається до Катерини)

Катерина: А тут, раптом тільки весілля наше було, а вже доньку треба заміж видавати.

Оксана: А ви до столиці по справам?

Василь: Так кажу вам, доньку заміж видаємо, за якогось банкіра.

Андрій: За банкіра це добре, дивиться з ревнощами на Оксану.

Оксана: За банкіра або за сантехніка це все одно, аби кохання було на все життя. Так Андрійко, на все життя?

Андрій: Ага.

Оксана: Ось дивлюся на вас, значить може бути, кохання то, на все-е життя. Я так мрію про це.

Василь: А ми не мріяли просто жили і все, і майже двадцять років пролетіло як один день. Тільки доньку народили, а вже заміж видаємо, та і дідусем скоро стану. (Вздихає)

Оксана: Так, зараз всі виходять заміж, коли вже дитина в утробі. Ми з Андрійкою вирішили, що поки для себе не поживемо ніяких дітей заводити не будемо.

Василь: Що "заводити"? (роздратовано) Заводити машину можна, годинник, а до появи дітей потрібно відповідально ставитися.

Оксана: Ось, я і кажу, які ми відповідальні? Нам ще і двадцяти пяти років немає. Ще самі діти. Ось виростемо, тоді і заплануємо. Ми ще для себе хочемо пожити.

Василь: Не розумію я вас. Ми і для себе жили і для доньки. Вона ж тоже наша, значить для себе. Кажу вам, діти по бізнес плану не бувають, тут проектувати, прогнозувати, прораховувати не треба.

Оксана: А фінансова сторона, ви не забувайте скільки зараз коштують дитячі речі.

Василь: Так то оно так. Але ви подивіться на тварин. Ми також живі істоти. І у них все по-іншому. Вони виросли, пару знайшли, будиночок собі змайстрували, і діти відразу зявляються. А речі у шкафи не складають, меблями не запасаються, холодильник з харчами на два роки не забивають. Тільки жити потрібно по природним законам, і все буде: і діти, і хліб.

Оксана: Ага добре вам казати, у вас донька за банкіра заміж виходить. Ви коли були молоді, про вас Радянська влада піклувалася. А ми зараз самі по собі. У нас свобода від всього і від обовязків перед громадянами.

Катерина: Так, це правда сьогодні кожен сам по-собі. І банкір такий же, не ким не захищений, як і тракторист.

Василь: Добре, бажаю вам, щоб ваш бізнес-проект життя співпав з самим життям, тоді і прибуток буде у вигляді почуття - щастя. (Обіймає Катерину)

(Андрій обіймає Оксану)

Борис Олексійович: Стоп камера. Якось, ти Василь, перегнув палку, як кажуть. Забагато емоцій. Це ж тобі не брат, а чужа людина у купе, спокійніше потрібно спілкуватися, "без жару" і ближче до тексту.

Василь: Та, як спокійніше, пять років вже живуть, а дітей немає, як так можна?

Андрій: Це наше життя і нічого до нас лізти з порадами, коли не просять. Ми самі розберемося з нашим бізнес-проектом.

Роздратовані розходяться у різні сторони.

Борис Олексійович: (сам до себе) Мабуть Василя треба з ролі знімати, занадто гаряч. Готовність номер один. Сцена четверта "Душа". Учасники, Юрій Михайлович, Микола Трохимович, Павло, дід Дмитро з текстом ознайомилися? Прохання: від тексту не відхилятися, все як написано, якщо забудете можна підглядати, це поки що кіно проба. Одна вимога: реалістично, та і там нічого вигаданого майже і немає, сидіть собі, розмовляйте. Так, головне запамятайте: Микола Трохимовия §де до Франці§ по діловим справам, Юрій Михайлович §де у Камбоджу шукати мудрості, Дід Дмитро §де на похорони брата у село, Павло поспішає зустрітися з дівчиною з Польші, з якою познайомився по Інтернету.

Дід Дмитро: Добре хоч у мене брата не має, значить я просто собі §ду і все.

Борис Олексійович: Не все, а потрібно слова зі сценарію читати. Приготувалися. Світ, камера!

Павло: Шановний, так Ви що дійсно у Камбоджу §дете?

Юрій Михайлович: Дійсно, §ду. Вилітаю завтра, з аеропорту Бориспіль.

Павло: А навіщо Вам в Камбоджу.

Юрій Михайлович: Хочу знайти відповіді на деякі філософські запитання.

Дід Дмитро: На які саме, такі філософські?

Юрій Михайлович: Наприклад, де знаходиться душа у тілі людини, чи існували цивілізаці§ до нашого існування, що там (піднімає очі до гори) після смерті, чи є сенс життя?

Павло: І що, там, у Камбоджі ви все зрозумієте, знайдете відповіді на всі запитання.

Микола Трохимович: Як щоб там були відповіді, то десята частина людства жила б у Камбоджі.

Павло: А чому десята?

Микола Трохимович: А тільки десята частина людства замислюється, хоч іноді, над цими запитаннями, всі інші просто живуть, "жруть" (вибачте за грубе слово), але це так і є. І взагалі, про душу згадують тільки на кордоні життя та смерті.

Юрій Михайлович: Про десять процентів, це ви багато щось вигадали. На мою думку, тільки максимум три процента людства хочуть думати і вміють це робити. Іншим, краще коли за них хтось думає, приймає рішення, а вони виконують чи§сь розпорядження. Навіщо напружуватися, краще розслабитися з пивом перед телевізором.

Павло: Щось Ви людей недооцінюєте, зараз кожен, хоч раз, да замислювався у чому його сенс життя.

Микола Трохимович: Помислив, помислив і пішов дивитися футбол.

Павло: А що тут поганого? Ну і пішов, дуже цікава гра, я часто на стадіон ходжу дивитися, там більше драйву отримаєш.

Юрій Михайлович: Вся молодь зараз за драйвовим станом бігає, як би кайфанути.

Павло: І що тут поганого. У кожного свій кайф.

Дід Дмитро: Я, ось, напрацююсь в огороді з ранку до вечора, потім прийду до хати, розтягнуся на лавці і такий кайф відчуваю. Ви про це юначе?

Павло: Та ні, я про дискотеки, музику драйвову, різні там речовини спеціальні.

Юрій Михайлович: Більшість людей шукає шляхи виходу від проблем у своєму житті. І вихід завжди є - кожен знаходить свій наркотик: алкоголь, компютер, телесеріал та багато що. Індустрія "драйвових речей" працює з великою потужністю.

Микола Трохимович: А ваші там медитаці§ у Камбоджі, це ж також відхід від проблем.

Юрій Михайлович: Ні медитація - це вхід, вхід у свою реальність, у особистісні проблеми з метою §х вирішення.

Дід Дмитро: Ох, ліняться зараз люди працювати фізично от і на придумували собі медитацій, сидиш і нічого не робиш. А ти, синку, помедитуй з лопатою пару годин, потім може й істину знайдеш. Істину, як харчі на столі зявляються.

Юрій Михайлович: Не знайдемо ми порозуміння, тому що на різних мовах говоримо.

Дід Дмитро: Як, це на різних на одній, рідненькій - укра§нській.

Юрій Михайлович: Справа не в словах, а в смислах. У кожно§ людини свій сенс життя, своє щастя і завдання §§ у цьому житті - знайте це. Душу свою знайти та порозуміння внутрішнє між розумом та серцем.

Павло: Ми, з Барборою на різних мовах розмовляємо, через перекладач електроний, а серцем відчуваю - кохаю §§, і розуміємо ми один одного без слів.

Юрій Михайлович: З коханими це завжди так, там діалог між серцями відбувається.

Микола Трохимович: Внутрішнє порозуміння кажеш, і я так думаю що це, дійсно головне. Ось я, гроші заробляю, заробляю, і будинки маю два, і автомобілі - два, і синів двоє і жінок, все є. А сенс свого життя щось не знайшов. Що ж це я, жив сорок років, щоб матеріальні речі накопичувати? Ось відчуваю, все є, а в душі пусто. Чим же душу свою наповнити? Де ти там кажеш, у Камбоджі знають?

Юрій Михайлович: У Камбоджі, Непалі, Єгипті, Браворах значення не велике. Тут у по§зді можна сенс життя знайти і душу свою наповнити.

Микола Трохимович: Ти не глузуй, я тебе серйозно питаю. Нудно мені жити, розумієш.

Юрій Михайлович: Я не глузую, а розумію. Сартру, філософу, також нудно було жити, він про це роман написав і Нобелівську премію отримав. Якщо ви розумієте цю "нудоту" від життя, то це вже добре, це екзистенціальна криза у Вас.

Микола Трохимович: І який вихід з ціє§ кризи?

Юрій Михайлович: Вихід як і вхід завжди є у множині. Можна самогубство здійснити, таке часто трапляється з багатими людьми у духовному тупіку, а буває навпаки, починають знаходити самого себе, своє внутрішнє я. І душа наповнюється сенсом і як результат - почуття щастя на все тіло. (Посміхається)

Микола Трохимович: Так, а робити та що, конкретно?

Юрій Михайлович: Конкретно, сісти а може лягти, а може і піти погуляти на природі, заглянути у себе. Відповісти на запитання: що я дійсно люблю робити, який я, чи подобається мені чим я займаюся, кого я люблю, що робити далі, щоб душа співала?

Микола Трохимович: І що буде?

Юрій Михайлович: Побачите. Жити почнете.

Дід Дмитро: Щось складно мені це все. Ось ти мені одне скажи, мій брат вчора помер, зараз душа його де?

Юрій Михайлович: Немає у тілі, полетіла у космос.

Дід Дмитро: І йому там добре?

Юрій Михайлович: Кому?

Дід Дмитро: Брату?

Юрій Михайлович: Душі брата добре.

Дід Дмитро: А всім там добре, чи тільки тим, хто на землі добрі справи робив?

Юрій Михайлович: А на ці питання Ви самі собі відповідайте. Спитайте свою душу, як §й тут живеться і як §й там буде, вона все знає.

Дід Дмитро: Ох, і хитрий же ти.

Борис Олексійович: Стоп камера. Всім відпочивати. Молодці. Дякую. На ролі затверджені.

Дід Дмитро: Ох, щось я втомився.

Юрій Михайлович: Від чого?

Дід Дмитро: Забагато думав.

Юрій Михайлович: А як Ви хотіли. Хоч сокирою махай - там мязи рук працюють, а у голові також "мязи" є, які потрібно частіше тренерувати. (Посміхається)

Микола Трохимович: Все, вирішив, по§ду у Камбоджу. Може знайду там щось, чим душу свою наповнити.

Юрій Михайлович: А я, тут залишуся. Я зрозумів, що душа моя наповнюється прямо зараз, ось тут, це і є моє життя!

(Всі розходяться)

Дія сьома. Скарб Діда Дмитра

(Марися з Михайлом цілуються біля хати. Вибігає дід Дмитро)

Дід Дмитро: Ура! Знайшов.

Марися: Що знайшов дідусю?

Михайло: Ви що такий радісний, діду?

Дід Дмитро: Щастя та яке. Свято сьогодні, справжнє свято. А ви хоч знаєте яке сьогодні свято.

Марися: А яке сьогодні свято?

Дід Дмитро: Ви що придурюєтеся, ви же знаєте, всі знають, сьогодні велике свято.

Михайло: Ну так, сьогодні травневе свято - свято Родини.

Марися: Так сьогодні пятнадцяте травня, і що?.

Дід Дмитро: І що? Сьогодні День Родини. І ось, дивіться я знайшов §§!

Марися: Що це?

(Дід Дмитро розкриває якесь лахміття і достає ...)

Дід Дмитро: А це, мо§ любі, фотокартка родини моє§ матері. Дивіться - батько, мати, брати і вона маленька. Це дуже велика рідкість. Не всі мають таке багатство.

Марися: Так це, той скарб, що ти шукав?

Дід Дмитро: Так, це великий скарб. Знання про рід свій, тому що ми одне ціле. Любов зараз наповнює мій розум, моє серце і мою душу. Любов рода нашого.

Дід Дмитро сів на лавку і розплакався.

Михайло: Чому же Ви плачете діду?

Дід Дмитро: Від щастя, щастя що пізнав себе, зєднався з родиною. Тримай цей скарб онучко, цю фотографію Родини нашо§. Обєднай з іншими. Бережи себе і Рід тобі допоможе.

Дід Дмитро передає фотокартку Марисі і Михайлу і обіймає §х.

Дід Дмитро: Люди, зі святом вас! Бережіть себе і Родини сво§! (звертається у зал)


 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com А.Робский "Охотник: Новый мир"(Боевое фэнтези) М.Снежная "Академия Альдарил: роль для попаданки"(Любовное фэнтези) Е.Флат "В пламени льда"(Любовное фэнтези) И.Иванова "Большие ожидания"(Научная фантастика) Д.Панасенко "Бойня"(Постапокалипсис) А.Завадская "Архи-Vr"(Киберпанк) Н.Любимка "Алая печать"(Боевое фэнтези) Write_by_Art "И мёртвые пошли. История трёх."(Постапокалипсис) А.Респов "Небытие Бессмертные"(Боевая фантастика) Р.Цуканов "Серый кукловод. Часть 2"(Антиутопия)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Д.Иванов "Волею богов" С.Бакшеев "В живых не оставлять" В.Алферов "Мгла над миром" В.Неклюдов "Спираль Фибоначчи.Вектор силы"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"