Листя  злiтає  у  танцi,
Падає,  жовкне  в  ногах.
Пiсню  спiває  останню,
Про  Осiнь  спiває,  кохання,
Та  знов  повертається  в  прах.

Воно  за-для  Осенi  в'яне,
Щоб  золотом  вкрити  стежи,
Коли  лише  сонце  прогляне,
Коли  угасати  вже  стане
Крiзь  в'ялого  листя  межи.

Хмари  набiгли  на  небо.
А  листя  й  без  сонця  горить!
Для  Осенi!  Красо!  Для  тебе!
Палає  цей  килим  пiд  небом,
Бо  в'яне  все  золото  вмить...

Людство  повз  диво  проходить.
Людству  видовищ  кортить.
Але  -  це  ж  справжнiсенькi  сходи!
Небаченi  сходи  до  вроди  -  
Вроди  людсько§  души!