Рось Анна. Панна Марiчка

Панна Марiчка

Ганна Рось

Iсторична п'єса в 4 дiях

Дiйовi особи:

Сiм'я Лободи:

Тихон Лобода, козак, сотник, 43 роки

Гликерiя Лобода, жiнка, травниця, 40 рокiв

Марiчка Лобода, дочка, травниця, 16 рокiв (1648 рiк)

Павло Лобода, козак, син, 22 роки

Оляна, жiнка Павла, 21 рiк

Тихон, син Марiчки, 19 рокiв (1671 рiк)

Дiд Яким, старий козак.

Баба Ганя, стара сусiдка сiм'ї Лободи

Друзi-козаки, 19 рокiв:

Данило Горицвiт (стане осавулом)

Трохим Лисиця (золотисто-руде волосся)

Пахом Гордiєнко

Карпо Майборода, пiдосавул, друг Тихона Лободи, 46 рокiв.

Жiнки-лiкарки (подруги Гликерiї):

Баба Одарка Гримчук, травниця, 62 роки

Василина, 42 роки

Явдоха, костоправ, 26 рокiв

Дядько Iван, козак, 47 рокiв, кульгає

Микола, козак, наречений Явдохи, 26 рокiв

Катруся, донька Явдохи та Миколи, наречена сина Марiчки, 20 рокiв (1671 рiк)

Дiвчата (подруги Марiчки):

Оксана Гримчук, онучка баби Одарки, наречена Трохима, 17 рокiв

Соломiя Ступка, 16 рокiв

Хуторськi козаки:

Iгнатiй Остроух, хуторський отаман, 55 рокiв

Кiндрат Тримбач, 35 рокiв

Василь Гуляйполе, сiчовик, 35 рокiв

Макар Вишняк, 29 рокiв

Остап Шмат, 26 рокiв

Михей Кучера, силач, 35 рокiв

Петро Кисiль, куховар, 26 рокiв

Хома Розум, кобзар, 60 рокiв

Олесь Гримчук, козак, син баби Одарки, 30 рокiв

Поляки-полоненi, пораненi:

Велислав (Славко Шрам), шляхтич, командир драгунiв, освiчений, став козаком, 22 роки

Радзимиш, жовнiр, полонений, 20 рокiв

Ольгерд, жовнiр, полонений, 40 рокiв

Счепан, жовнiр, полонений, 22 роки

Священнослужителi:

Михайло, батюшка, Тарасiй, диякон

Фотинiя, мати Явдохи, стара

Старий дiд та мати козака Пахома Гордiєнко, 40 рокiв

Матерi козакiв (Кiндрата Тримбача, Василя Гуляйполе, Макара Вишняка), 50-60 рокiв

Полоненi ясиру (жiнка, хлопець, козак, iншi)

Кася, вдова, мати Оксани, невiстка баби Одарки, 40 рокiв

Любава, жiнка Олеся, невiстка баби Одарки, 28 рокiв

Поляки-атакуючi, пораненi, вбитi

Дiвчатка (подруги Марiчки):

Агаша, 14 рокiв, Гануся, 15 рокiв

Парасковiя, дочка Павла та Оляни, 13 рокiв (1659 рiк)

П'єса включає подiї з 1648 до 1671 рокiв. Дiя перша - 1648 рiк, дiя друга закiнчується початком 1649 року. Дiя третя - з 1649 по 1652 роки. Дiя четверта з 1658 по 1671 роки. Основнi подiї вiдбуваються на козацькому хуторi Вiльнiм, недалеко вiд Запорiзької Сiчi. Основна декорацiя: з одного боку - хутiр(хати, здалеку млин), з iншого боку - галявина, рiка, дуб,кiнь, вдалечинi гай. Перед хатами мiняються мiж собою декорацiї:

-- хати, якi можуть вiдчинятися, щоб показати внутрiшнiй iнтер'єр (сiм'ї Лободи,баби Ганi, Одарки, Фотинiї. Вiдчинена хата Фотинiї одночасно перетворюється в лазарет для козакiв. Потiм такий лазарет в хатi баби Ганi). Мiж хатою Лободи та баби Ганi сiнник Лободи та тин. Коло хати Одарки калина,лавка. Мiж хутором та рiкою декорацiя церкви, яка зображує поперемiнно ззовнi храм та iконостас. Ближче до церкви колодязь.

-- Степ/поле бою, пiдводи.

ДIЯ ПЕРША

ЯВА I

(1648 рiк. Хата Гликерiї, стiни розмальованi, у кутку iкони, на вiкнах рушники, у вiкна дивляться квiти. Вона порається у печi, варить суп).

Г л и к е р i я. Марiчка, принеси води, поквапся, менi треба тiсто на галушки замiшувати, бульйон майже готовий.

М а р i ч к а (залишає сапку в городi). Зараз, мамо! (Пiшла мити ноги).

Г л и к е р i я. Ой, iще ноги миє, не можеш до криницi збiгати, не взуваючись?

М а р i ч к а. Мама, а раптом там козаки, а я боса (взуває червонi черевички).

Г л и к е р i я. Куди там, козаки, рано тобi ще про козакiв думати.

М а р i ч к а. А вам же теж було шiстнадцять, коли ви з батьком полюбили одне одного.

Г л и к е р i я. Згадала, то коли було! Твiй батько менi проходу не давав! Перший красень був, високий, спритний. А тепер, хоч i невисокий, але мiцний, що дуб. (Смiється). Давай, бiжи, бiжи, та не мели там з козаками, неси воду скорiше.

(Марiчка поправила гребенем неслухняне волосся, пов'язала жовту стрiчку, вставила пiд неї коло лiвого вуха нiжну бiлу дiбровну вiтряницю i пiшла, взявши коромисло i вiдра. Вона не йшла по вулицi, здавалося, пливла, як лебiдка. Струнка, немов берiзка, в бiлiй вишитiй блузцi, червонiй тонкого сукна спiдницi. А на шиї - до десяти ниток рiзних бус, а ще хрестик на суворої нитцi i образок Богородицi. Марiчка бачить бiля тину стару сусiдку).

М а р i ч к а. Здоровi були, баба Ганя, i вам води принести?

Б а б а Г а н я. Дякую тобi, Марiчка, менi Тарас принiс. Ти менi краще допоможи курку загнати, перелетiла через паркан окаянна.

(Марiчка поставила вiдра, виламала лозину, шукає курку, гонить у двiр).

Б а б а Г а н я. От спасибi тобi, Марiчка, компотом тебе пригостити?

М а р i ч к а. Нi, дякую, баба Ганя, менi по воду поспiшати треба, мати чекає.

(Марiчка поквапилася до криницi. Неподалiк вiд колодязя пiд високим в'язом стояли молодi козаки, а поруч з ними на пеньку сидiв старий дiд Яким Чумак, притримуючи свою потерту тростину. Данило Горицвiт спритно махає двома шаблями).

Д i д Я к и м. Козак молодий, а вправнiсть стара. Молодець! Перший козак здав iспит, другий, готовсь.

(Данило передав шаблю Пахому Гордiєнко).

Д i д Я к и м. Лях ошуюю, куди розвернувся! Я казав злiва, а ти одесную повертаєшся. Все, вже лежиш, немов поранений бирюк. Передавай шаблi наступному.

П а х о м Г о р д i є н к о. Дiду, ви можете просто виражатися? Ошуюю, ошуюю.

Д i д Я к и м. Ти на рожен не лiзь, молодий ишо. Ти учись у старої гвардiї.

(Набиває люльку тютюном).

(Пахом передав шаблi Трохиму Лисицi, той спритно почав обмахуватися ними).

Д i д Я к и м. Нi, нi, не годиться! Що ти, як дiвка на виданнi лозою вiд мух косно вiдбиваєшся. Треба темп дотримуватися. Спiвай зi мною. Бийся, бийся, за свободу бийся, а ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся. I швидше.

(Спiвають разом)

Бийся, бийся, за свободу бийся,

А ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся.

(Трохим вправно махав шаблями в такт пiснi).

Д i д Я к и м. О, зовсiм iнший кисiль. Пахомка, бери шаблi, друга спроба, ти вже потщися, не пiдведи, козак.

(Козаки побачили Марiчку, яка несла коромисло).

Д i д Я к и м. Ти що, Данило, плямами зашарiвся весь? Дивись, долонi спiтнiють, шаблю урониш. Так, не дiвка - вогонь, ладна, руката, лiпша на хуторi, вся в матiр, така ж травниця. I бабка їх була травниця. Ой, як я за нею, немов вуж увивався. Жаль, Уляна молодою загинула вiд руки османця.

П а х о м Г о р д i є н к о. Данило, дружище, ти що обiмлiв? Ляхiв в бою не боявся, а дiвки злякався?

Т р о х и м Л и с и ц я. Марiчка, здорова була! (поправляє золотi пасма волосся) Куди йдеш?

М а р i ч к а. Здоровенькi були козаки, доброго здоров'я, дiд Яким.

Д i д Я к и м. I тобi не хворiти. Ти би менi, Марiчка, якесь розтирання дала для кiсток.

М а р i ч к а. Приходьте, дiдусь, сьогоднi на суп з галушками, мати варить, я вам i розтирання дам.

Д i д Я к и м. Ой, спасибi, тобi, молодиця, уважила дiда, прийду, обов'язково прийду.

П а х о м Г о р д i є н к о. Як там Остап Шмат себе почуває?

М а р i ч к а. Витримає, рана неглибока, вилiкуємо. (Посмiхається) Дайте часу.

П а х о м Г о р д i є н к о. А мiй наставник Кiндрат Тримбач як?

М а р i ч к а. У Кiндрата гiрше справи. Нога до кiстки розрубана. Кажу йому полежати, а вiн в бiй рветься, говорить, як там хлопцi без мене обiйдуться?

Д i д Я к и м. Так, Кiндратка такий, бойовий хлопець, зане норовистий, що скакун.

(Марiчка поглянула на Данилу та, пiймавши на собi його зосереджений погляд, посмiхнулась).

П а х о м Г о р д i є н к о. Марiчка, а дозволиш тобi вiдра до хати вiднести? А то ми тобi швидко проводжатого знайдемо (засмiялися козаки).

М а р i ч к а. Спасибi, нехай вас тут дiдусь трошки навчить уму-розуму, а я сама донесу як-небудь.

(Набравши в колодязi води, Марiчка пiшла. Дiйшовши до тину, вона обернулася, почувши, як заспiвали козаки).

Славно бились з ворогом козаки в походi,

Ходить слава по землi, чутка йде в народi.

(Данило Горицвiт, взявши шаблю у друга, спритно рубав двома шаблями. Марiчка посмiхнулась та пiшла по стежцi).

М а р i ч к а (тихенько пiдспiвуючи).

Бийся, бийся, за свободу бийся,

А ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся.

(Данило повернув шаблю Пахому).

П а х о м Г о р д i є н к о (бере шаблю). Данило, не переживай ти так.

Д i д Я к и м. Ото таку дiвку ще заслужити треба. Козачка, вся в батька. Тихон Лобода лихий козак!

Т р о х и м Л и с и ц я. Ага, Марiчка минулого лiта з братом Павлом наввипередки скакала, трохи коней не загнали, а вона йому не поступилась.

Д i д Я к и м. Такiй дiвцi справжнiй козак потрiбен, сокiл сизокрилий. (дивиться в небо)

Д а н и л о Г о р и ц в i т. Заради Марiчки я осавулом стану!

Д i д Я к и м. О, осавулом вiн стане! Та щоб осавулом стати треба попотiти добре, скiльки верст проскакати, скiльки ночей недоспати, скiльки пороху понюхати, скiльки ворогiв порубати! А ви що? Тiльки навчились шашкою розсiкати, а вже - осавулом стане.

Т р о х и м Л и с и ц я. Не кажи дiд, ми вже пройшли iспит (махнув шаблею). Моя бабуся говорить: йди вгору й будеш на висотi.

Д i д Я к и м. Що ви там пройшли, то ж пiд Жовтими Водами репетицiя була, якби реєстровi козаки, котрi були на службi у Речi Посполитої, не стали на бiк Богдана Хмельницького, то не була би легкою ваша перемога, багато би кровi пролилося. Ну ж бо, Пахомка, бери шаблю. Пiсню заспi-вуй!

Т р о х и м Л и с и ц я.

Бийся, бийся, за свободу бийся,

А ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся.

(Пахом вправно обмахується шаблями).

Д i д Я к и м. Лях ошуюю, iще ззаду пiдступають, махай, махай, руби ворога! Так, так, молодець!

ЯВА II

(Хата Гликерiї. Вона порається у печi, помiшує в казанку галушки та пробує на сiль, рiже зелену цибульку).

Г л и к е р i я. Зараз вже суп буде готовий, поїж, Марiчка, а потiм пiдеш в балку.

М а р i ч к а. Вiн ще гарячий, я зараз не хочу. Я на суп дiда Якима запросила, якщо прийде, нагодуйте його i дайте йому це розтирання (дає пляшечку).

Г л и к е р i я. Дам, дочка. Дiд Яким добрий козак! А як вiн твою бабусю любив. Стiльки битв пройшов дiд Яким, скiльки поранений був, а ось, Бог послав такий довгий вiк, а мати моя, Уляна, молодою загинула, царство їй небесне (перехрестилась на iкони). Марiчка, ти довго не ходи, скорiше повертайся.

М а р i ч к а. Наберу збору i повернуся. Багато поранених козакiв, та ще й ляхiв полонених, багато трав треба. (Зiтхнула).

Г л и к е р i я. Ти усiх лiкуєш, i наших, i полонених, добра твоя душа.

М а р i ч к а. Вони ж хворi, немiчнi, собаку й ту жаль, а то людина.

Г л и к е р i я. Якби вони так само вважали, то i не було би цiєї вiйни. (Зiтхнула).

(Марiчка взяла корзину, пiшла до гаю, збирає трави).

М а р i ч к а. Ось деревiй, овечий язичок, нарву, стане в нагодi вiд кровотеч та для загоєння ран.

(Зiрвала оберемок зелених нiжних листочкiв i поклала в корзину).

М а р i ч к а. Кропива, йди сюди, ух, пекуча, соком будемо рани лiкувати.

(Бачить голубку).

М а р i ч к а. А ти що на стежцi сiла, вчишся лiтати? (присiла) Вчись, вчись, мамка твоя, мабуть, спостерiгає з гiлки, переживає. Лети голубка сизокрила.

(Спiває).

Сонечко сiдає, ти лети в гнiздечко,

Сиза голубиця, лагiдне сердечко.

Де ж ти заблукала, зачекався милий,

Вiн тебе кохає, голуб сизокрилий.

Я не забарилась, дiток годувала,

Щоб вони заснули, їм пiснi спiвала.

А як сонце встане, їх навчи лiтати,

А iще гнiздечко собi будувати.

I як сонце сiло вийшов мiсяць сивий,

Обiймав голубку голуб сизокрилий.

Вiдпочинь в гнiздечку, прокидатись рано,

Ти моя голубка, ти моя кохана.

(Зупинилася).

М а р i ч к а. Хвощик, незамiнний помiчник при лiкуваннi гнiйних ран, лiзь в корзину (побачила недалеко бабу Одарку). Доброго здоров'я, баба Одарка.

Б а б а О д а р к а. Здорова була, Марiчка, теж трави збираєш?

М а р i ч к а. Вирiшила поповнити запаси, багато поранених. Ви медуницi нарвали?

Б а б а О д а р к а. Так, медунка помiчниця, що загоює рани, йди, тут її цiла галявина, i подорожник там.

М а р i ч к а. Дякую, баба Одарка, пiду, нарву. Я йду в ялинник за живицею.

Б а б а О д а р к а. А я не дiйшла до ялинника, та i банку я не взяла.

М а р i ч к а. Так я наберу, подiлюся з вами.

Б а б а О д а р к а. Спасибi, я не вiдмовлюся, коли принесеш. Ну, бувай.

М а р i ч к а. Привiт Оксанi.

Б а б а О д а р к а. Передам, передам.

ЯВА III

(Марiчка стелила постiль для сну, розчiсувала волосся. Вона вiдкрила вiконце, послухала солов'їну пiсню, лягла в лiжко. Глибокий сон поглинув її свiдомiсть. Марiчка металася на бiлих простирадлах, але сон не вiдпускав її зi своєї влади. Нарештi, вона прокинулася i присiла на лiжку. Марiчка встала, пiшла в сiни, зачерпнула кiвшиком прохолодної води з вiдра i залпом випила. Встала мати Гликерiя).

Г л и к е р i я. Що ти, дочка?

М а р i ч к а (шепоче) Сон приснився. Снилося поле, луговi квiти, метелики, що перелiтають з квiтки на квiтку, аромат лiта, який зачаровував та п'янив. У мене вiночок на головi, вишита маками сорочка, а поруч зi мною мужнiй красень в бiлiй сорочцi з тонкого льону. Ми тримаємося за руки, бiжимо по полю, смiємося, кружимося, знову смiємося. Сонце нiжно гладить мене по волоссю, а потiм красень проводить долонею по мої щоцi. Я вiдчувала його нiжний, трепетний дотик i радiсть наповнює мою душу. Несподiвано коло голови пролетiв чорний ворон i торкнувся крилом мого волосся. Вiд несподiванки я присiла, закрилася рукою. Ворон, пролетiв над головою, зробив круг i знову наближався до мене. Менi здається, що я до сих пiр вiдчуваю дотик крила ворона (торкається волосся).

Г л и к е р i я. Куди нiч, туди i сон. (Перехрестилася). Лягай, донечко, спи.

(Марiчка пiшла, лягла. Вранцi Марiчка проснулася вiд шуму. Вона встала, одяглася, заплела косу).

М а р i ч к а. Куди це батько i Павло збираються?

П а в л о. Пiд Корсунь, йдемо по п'ятах за польським вiйськом. (Збирає амунiцiю).

(Дружина Павла, Оляна, кинулася йому на шию i заридала).

Г л и к е р i я. Чого ти його оплакуєш передчасно, перестань, повернеться вiн.

(Оляна витерла очi платком i стала збирати вузол з провiзiєю, поклала кусок сала, буханку хлiба, сiль, редиску, цибулю i мiшечок крупи).

Т и х о н Л о б о д а. Ну, бувайте, розiб'ємо Потоцького i повернемося.

Г л и к е р i я. Бережи вас Господь. (Перехрестилася, обняла чоловiка, а потiм i сина).

П а в л о. Оляна, дивись за дiтьми, прощавай сестра, побачимося, дасть Бог.

Г л и к е р i я. А ми з Марiчкою приїдемо слiдом за вами.

Т и х о н Л о б о д а. Чого iще вам туди тягтися (мимоволi вирвалося).

Г л и к е р i я. А як же! Як козаки без знахарок? А хто вам рани залiковувати буде? Козацька справа воювати, а наше дiло - на ноги пiднiмати. Так що, ми з Марiчкою обоз зберемо з трьох-чотирьох пiдвiд i приїдемо.

Т и х о н Л о б о д а. Ось невгамовна баба, а, роби що хочеш. (Махнув рукою).

Г л и к е р i я. Доню, ти йди в балку, збирай побiльше трав, суши, готуй зiлля, настоянки, а я схожу до Василини, баби Одарки та Явдохи домовитися, коли рушимо.

М а р i ч к а. Добре, мамо. (Бере кошик).

(За хутором Марiчка зустрiла дiда Якима. Вiн сидить на пеньку).

М а р i ч к а. Здрастуйте, дiд Яким.

Д i д Я к и м. Здорова була, Марiчка.

М а р i ч к а. А що, допомагає вам розтирання, дiдусь?

Д i д Я к и м. Розтирання добре, але менi би такого, щоб рочкiв двадцять скинути. (Набиває тютюном люльку). Я би на коня i гайда з хлопцями воювати. А то сиджу тут на пеньку, комах кормлю.

М а р i ч к а. Чи ви, дiдусь, iще не навоювалися?

Д i д Я к и м. Ех, i на мiй вiк випало, i Хотинську пройшов, i пiд Переяславом. Так, були часи, як польське вiйсько пiд Цецорою програло у османiв, так поляки звернулися до козакiв за допомогою, обiцяючи нам права i привiлеї. Ми ж з поляками плiч-о-плiч стояли, не дали Осману завоювати Україну i Польщу. Так, ми тодi в третiй раз Петра Сагайдачного гетьманом обрали, але вiн був поранений в руку отруєною османською стрiлою i незабаром помер, залишивши нас у великiй печалi. Ось так. (Затягнув люльку). А ти куди?

М а р i ч к а. В балку йду, за травами.

Д i д Я к и м. Мабуть, Гликерiя обоз збирає? Невгамовна твоя мати. Молодчина. Багато козакiв на ноги поставила. Я коли пiд Переяславом поранений був, мене теж одна козачка лiкувала, зеленоока, кров iз молоком, коса до поясу. А я так i не змiг твою бабусю забути, Уляну. Ось так-то. Ну йди, козачка, збирай трави, доки сонечко-ведришко Господь дає. Слава тобi, Господи. (Перехрестився).

ЯВА IV

(Жiнки з обозом рухаються до мiсця битви. Вечiр. В полi пiдводи, коло них жiнки-лiкарки, два козака).

В а с и л и н а. Он мiсце гарне.

Б а б а О д а р к а. Зараз, баби, кулiш зваримо.

(Двоє козакiв запалили вогнище. Жiнки сiли бiля вогнища, готуються варити кулiш, ставлять казанок на вогонь).

В а с и л и н а. Як ти, Одарка? Вже третiй день їдемо, важко, мабуть?

Б а б а О д а р к а. Нiчого. Та чи всиджу я вдома, коли мiй єдиний син десь у походi. Дома залишила на господарствi двох невiсток з дiточками. Моєму синовi Глiбу було двадцять два роки, коли вiн загинув. Тепер молодшого не оставлю. А скiльки тобi було, Василина, коли твiй Назар загинув?

В а с и л и н а. Менi було неповних двадцять п'ять. Вже вiсiмнадцять рокiв вдова.

Б а б а О д а р к а. До тебе ж сваталися козаки, що ж ти? Хоч би дитину народила би.

В а с и л и н а. Я однолюбка, Одарко. (Нарiзаючи хлiб). А що, Гликерiя, твоєї Марiчки не видно?

Г л и к е р i я. Спить на пiдводi, степне повiтря зморило.

В а с и л и н а. Може, розбудиш, нехай поїсть?

Г л и к е р i я. Хай спить, вранцi поїсть.

Б а б а О д а р к а. Хлопцi, iдiть кулiш їсти. (Подає тарiлки з кулешем).

I в а н. Ой, пахне як, (сiдає) спасибi, жiночки, за частування.

Я в д о х а. Спасибi, дядько Iван, будете говорити, коли поїсте, Микола, а ти чого, сiдай, не соромся, не вкушу. (Смiється).

Г л и к е р i я. Ти би, Явдоха, не глузувала, а подала хлопцю хлiбу, ось сало, їж, Микола.

I в а н. I я кажу, все шуткуєш, Явдоха, так i в дiвках засидишся (їсть).

Я в д о х а. А ви мене, що, сватаєте, дядько Iван?

I в а н. I сватаю, дивися, який козак! А як лозу на скоку рубає!

Я в д о х а. Знаю, знаю я. Ось повернемося з Корсуня, весiлля справимо (пирснула).

М и к о л а. Знову смiєшся, комедiю ламаєш?

Я в д о х а. Нi, я серйозно, засилай сватiв (посмiхається).

I в а н. Дивись, дiвка, обiцялася, договiр дорожче грошей, як повернемося - прийду сватати за Миколу (радiє).

Б а б а О д а р к а. От молодець, а то три роки хлопця мучиш.

(А Марiчка, дрiмаючи на пiдводi, прокинулася вiд сну. Вiдкрила очi, спочатку не зрозумiла, де вона. Над головою - синє небо з розсипами зiрок. Цвiркуни спiвають. Неподалiк бiля вогнища баби снiдають з козаками. Марiчка потягнула кожух, укутавши ноги, i задрiмала).

ЯВА V

(Пiсня кобзаря Хоми, сидить пiд дубом).

Час минає, знов неправда i дiм, сповнений скорбот,

Ой, закрили небо тучi, стогне, плаче весь народ.

Чуєш, сумно пiсня ллється, над рiкою спiв журний,

Не тужи, мiй кiнь буланий, кiнь вiдважний, швидкий мiй.

Ну ж бо, гетьмане, Хмельницький, в руки булаву бери

I за волю, за свободу уперед полки веди.

Налякаймо супостата, нiби нас багато тут,

I, затиснутi болотом, вороги у нiм помруть.

На стрiмких високих кручах всi вози униз летять,

З ними конi, з ними люди, панiкують i дрижать.

Так вступили в бiй кривавий учорашнi друзяки,

Один одного вбивали, нiби справжнi вороги.

(Пiсля бою пiд Корсунем сотник Тихон Лобода пiдбiг до обозу, органiзованому Гликерiєю. Навкруги вбитi та пораненi, переважно польськi жовнiри).

Т и х о н Л о б о д а. Ну, що, жiночки, святкуйте перемогу славних синiв землi нашої. (Стирає слiди пороху зi свого обличчя). За чотири години армiя Речi Посполитої розгромлена. Ех, переживав Хмельницький, що поляки не можуть пiдiйти для рукопашного бою, що його козаки використовують занадто багато пороху.

Б а б а О д а р к а. То вам свято, а нам робота - поранених шукати.

Т и х о н Л о б о д а. Нашi втрати повиннi бути невеликi, хорошу засiдку придумав Хмельницький, славний гетьман!

Г л и к е р i я. Ти Павла не бачив?

Т и х о н Л о б о д а. Вiн увiрвався в середину польського стану, коли один з польських полковникiв зi своїм загоном у двi тисячi абияк пробився i пiшов. У польського вiйська стався страшний розлад, бiгли врозтiч. А звiдусiль iз засiдки вискакували нашi козаки, стрiляли, кололи, рубали. Я там i Павла бачив.

Г л и к е р i я. Та де ж вiн? Марiйка, баби, гайда, шукати поранених.

(Жiнки розбрелися. Марiчка шукає поранених. Поруч застогнав козак. Дiвчина оглянула рану, змочила тканину настоянкою, наклала пов'язку).

М а р i ч к а. Зараз, козаче, допоможу тобi, вставай, сiдай на пiдводу (тягне козака).

(Посадивши його на пiдводу, вона йде далi. Посадила на пiдводу iще пораненого жовнiра, Радзимиша. Бiля гаю вона знайшла ще одного пораненого козака з їх хутору, Макара Вишняка).

М а р i ч к а. Хоч би Павло був живий. Ой, чи то обезголовлений польський офiцер (дивиться вдалину, втрачає свiдомiсть, падає).

(Прийшовши до тями i вiдкривши очi, Марiчка побачила поруч з собою обличчя польського шляхтича).

М а р i ч к а. Прямо точнiсiнько, як той, котрий менi приходив увi снi. (Пiдвелася i пiдiйшла до нього). Ледь дихає. На спинi глибока рана вiд шаблi, не рахуючи безлiчi ран на грудях. Удар шаблею прийшовся iще i на шию.

(Змастивши рани, вона потягнула непритомного драгуна до воза).

М а р i ч к а. Ух, важкий (нiяк не може затягти його на вiз).

П о р а н е н и й п о л я к. Позвол мi помоч, панi.

М а р i ч к а. Допоможи, i сам сiдай на пiдводу.

(Немолодий жовнiр допомiг пiдняти драгуна i сiв поруч з ним).

ЯВА VI

(Вечiр. В полi пiдводи, коло них жiнки-лiкарки, два козака. Дядько Iван клопоче бiля вогнища, а баба Одарка кидає пшоно в похiдний кулiш).

Б а б а О д а р к а. Скiльки у тебе поранених, Марiйка?

М а р i ч к а. Восьмеро, один сильно важкий.

Г л и к е р i я. Зараз рани почистимо, вiдпочинемо, конi попасуться, а завтра рано-раненько рушимо додому. Поранених усiх розiбрали, я бачила тут жiнки з пiдводами ходили з Яблунiвки, Кам'янки, Березнякiв.

М а р i ч к а. А Пашка знайшовся?

Г л и к е р i я. Вiн сам мене знайшов, цiлий, неушкоджений, слава Богу. Пiшли, подивимось твоїх поранених.

(Гликерiя, Явдоха i Марiчка пiшли до пiдводи. Хтось з поранених стогнав).

Я в д о х а. От дiвка, одних полякiв понаходила (смiється). Двоє козакiв, шестеро полякiв.

Г л и к е р i я. Зараз усiх лiкувати будемо, потерпiть милi, хто може встати, йдiть до вогнища, зараз i нагодуємо вас, а що ж ти, соколе, блiдий такий, ледь живий.

М а р i ч к а. Вiн, мамо, багато кровi втратив, рана на спинi глибока, я кров зупинила (дiвчина пiдклала сiна пiд голову драгуна).

Я в д о х а. Красунчик, але не видужає, марний клопiт, треба його залишити, не доїде.

Г л и к е р i я. Не каркай, будемо виходжувати, не таких на ноги пiдiймали.

Я в д о х а. Ну, ну, лiкуйте (обняла пораненого в ногу жовнiра Радзимиша i допомогла йому дiйти до вогнища).

I в а н. Микола тiльки на випас коней повiв, а вона вже козака обiймає, непостiйна ти, Явдоха, дiвка.

Я в д о х а. А що менi, я молода, а хлопцiв - чимало, хочеш козака вибирай, хочеш жовнiра. Он Марiчка собi драгуна пригледiла, лежить на пiдводi весь бiлий, ледь живий.

I в а н. Зараз вiн не ворог, Явдоха, вiн зараз повержений ворог, значить, будемо його лiкувати за законами вiйськового часу, як вiйськовополоненого. Сiдай, хлопець, сiдай зручно на кожух, зараз тобi жiнки рани намажуть. Лiкувати. Розумiєш?

Р а д з и м i ш. Джьенкуе, (сiдає) ай!

(До нього пiдiйшла Василина).

В а с и л и н а. А ну, покажи рану (розiрвала штанину), так, осколок в нозi, операцiю тобi будемо робити, терпи поки, як звуть тебе? Твоє iм'я?

Р а д з и м i ш. Мам на iм'є Радзимиш.

I в а н. Скiльки ж тобi рокiв? Лят скiльки?

Р а д з и м i ш. Мам дваджьешьчя лят (показав двiчi обидвi долонi).

Б а б а О д а р к а. Двадцять, який молодий, а моєму Олесю буде тридцять, а серце матерi болить.

В а с и л и н а. Що ж з тобою дiяти? Зараз самий раз операцiю робити, сонце сiдає, муха спати вiдлiтає.

I в а н. Ось тобi й маєш, ось i поїли кулешу.

В а с и л и н а. На ранок залишати - втрата часу, i запалення може пiти, а там бiди не оберешся. Будемо доставати, терпи, хлопець. Iван, неси дошки, давай, лягай на дошки. Явдоха, потримаєш його. Гликерiя, дай йому пиття, баба Одарка, дайте йому щось в рот, щоб зцiпив зуби.

(Гликерiя налила жовнiру макового вiдвару, а баба Одарка пiднесла стакан горiлки).

Б а б а О д а р к а. На, випий, легше буде, пий залпом, не замислюйся.

(Радзимиш ковтнув i обпiк горло).

Р а д з и м i ш. Горжки.

Б а б а О д а р к а. Пий, пий, до дна.

(Хлопець випив i вiдкинувся на дошках. Баба Одарка дає палицю в рот. Василина пронесла нiж над вогнищем. Гликерiя в цей час перетягувала ногу жовнiра джгутом).

В а с и л и н а. Ну, з Богом, Гликерiя, тримай його, щоб не втiк (розрiзає рану).

(Марiчка на пiдводi обробляла рани на грудях драгуна. Пiдходить дядько Iван).

I в а н. Ти ба! Командир, мабуть, бач, яке оздоблення, напевно оберст драгунського полку, бачив я таких. Плащ дорогий, рукавички i штани шкiрянi, бандолет загубив, видно, в битвi.

М а р i ч к а. Дядько Iван, а чого їх драгунами називають?

I в а н. У них прапорцi з драконом, звiдси i назва. Драгуни наближаються до противника вершки, потiм спiшуються i воюють, як пiхота.

М а р i ч к а. Рана у нього на спинi глибока.

I в а н. Що ж вiн кiрасу не надiв? Вберiгся би.

М а р i ч к а. Мабуть, не встиг, дуже швидко нашi наступали (протирає рани i змащує їх мазями).

I в а н. Так, нашi соколи молодцi! А Богдан Хмельницький - славний гетьман, так я скажу. Смiливу операцiю затiяв, розумну, козакiв полягло мало, а ворог повержений. Iще i всю лядську верхiвку в полон взяли. Їхнi жовнiри вiдбивалися, а Потоцький з панами сидiли в своїх каретах, так їх усiх тепленьких i привезли в козацький стан. Перев'язала? Ну, нехай спить, накрий його кожухом. Пiшли до вогнища. (Марiчка накриває драгуна кожухом).

(Гликерiя i Василина вже закiнчують операцiю, баба Одарка та Явдоха перев'язують iнших поранених. Серед поранених Василь Гуляйполе з опiками).

Г л и к е р i я. Глянь, ще й викотили кулi, (показує Iвану) зашивай, Василина, кiнське волосся встав.

I в а н. А до чого волосся?

Г л и к е р i я. То дренаж, щоб iз рани сукровиця вийшла.

В а с и л и н а. Ну, все, Радзимиш, жити будеш, тепер йому до ранку спати не давати (витирає пiт з чола жовнiра), дядько Iван, будете його байками розважати.

I в а н. Спершу нагодуй, Василина, а потiм i байки пiдуть.

Б а б а О д а р к а. Зараз перев'яжемо i будемо їсти, тяжких бiльше немає, крiм Марiччиного драгуна, зараз усiх полiкуємо, нагодуємо, он вже у казанку кулiш настоявся.

(Пiсля їжi дядько Iван пiдтримував багаття. Хтось з поранених пiшов спати на пiдводи, хтось прилiг поруч з багаттям i задрiмав).

I в а н. Не спи, хлопець, тобi не дозволено (штовхає жовнiра), Явдоха, ти куди зiбралася?

Я в д о х а (тримає глечик). Вiднесу Миколi поїсти, мабуть, зголоднiв.

I в а н. Вiднеси, вiднеси. Можеш зiгрiти його там, замерз, либонь.

Я в д о х а. А ну вас, дядько Iван, шуткуйте тут, з Радзимишом, може вiн щось зрозумiє.

(Марiчка встала, пiдiйшла до пiдводи i прислухалася до дихання драгуна. Пiдiйшла Гликерiя).

М а р i ч к а. Погодувати би його.

Г л и к е р i я. Нехай спить, сон для нього зараз i лiки, i їжа. Лягай поруч, поспи трохи, рано вранцi рушимо додому.

М а р i ч к а. А ви, мамо?

Г л и к е р i я. Я бiля багаття посиджу, за Радзимишом поспостерiгаю i лали Iвана послухаю. Накривайся, вночi свiжо.

(Дядько Iван клопоче бiля вогнища, поруч Гликерiя, Радзимиш i пораненi. Гликерiя укрила жовнiра тiлогрiйкою. Iван набив люльку тютюном i закурив).

I в а н. Осман другий вiдчув силу, коли розбив ляхiв пiд Цецорою. Тим часом вiн склав карту завоювання i України, i Польщi, ось так (пiдкинув полiно у вогонь). Зiбрав Осман до вересня наступного року вiйсько величезне - сiмдесят тисяч турецької i двадцять тисяч татарської армiї супроти тридцяти п'яти тисяч вiйська Речi Посполитої. Не могли ляхи поодинцi вистояти проти тьми-тьмущої i звернулися вони за допомогою до козакiв, залучаючи їх запевненнями i обiтницями. Погодилися козаки, повiрили. Беху довiрливi. Вислали в чорне море чайки, утопили вони двадцять турецьких судiв з гарматами i напали на Стамбул. I висунули ультиматум здати фортецю в руки православних. А сорок тисяч козацького вiйська рушило до фортецi Хотин для з'єднання з вiйськом Речi Посполитої. Менi тодi як раз двадцять рочкiв стукнуло.

Г л и к е р i я. Ти теж там воював, Iван? Ти ходив пiд Хотин?

I в а н. Воював, була справа (курить люльку). Молодий султан Осман привiв пiд Хотин армiю, зiбрану вiд усiх країв своєї безмежної iмперiї. Були там i молдавани, i боснiйцi, i сирiйцi, кого там тiльки не було. Обклали вони нас пiд Хотином. Будував проти нас Осман бойовi ешелони в формi пiвмiсяця.

(Здалеку пiсня кобзаря Хоми, сидить пiд дубом).

Бачиш, конику буланий, тут ворожий був редут,

Ось, змикаючи пiвмiсяць, лютi вороги iдуть.

Значить, треба вигравати найзапеклiшi бої,

Не за славу, за свободу скласти голови свої.

Вiд турецької як шаблi виживемо, не вмремо,

Коли, кiнь мiй, повернемось, в поле вiльне пiдемо.

Вiк героїв на 1648 рiк

Жовнiр - солдат польської армiї

Бирюк - ведмiдь

Косно - повiльно

Потщися - постарайся

Зане - тому що

Лях - поляк (устар).

Дякую

20 рокiв

Гiрка

Оберст - Полковник -- посада, чин, вiйськове звання офiцерського або командного складу

Бандолет - укорочений карабiн

Кираса - лати, металевий панцир на спину й груди

Лядська, ляська - польська

Лали - балаканина

Беху - вони були

Оставить комментарий © Copyright Рось Анна (anna.ros@ukr.net) Размещен: 04/11/2017, изменен: 04/11/2017. 36k. Статистика. Пьеса; сценарий: Драматургия Українська п єса Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: "Панна Марiчка" - це iсторична п"єса, про козацтво, про часи Богдана Хмельницького. Головна героїня - молода козачка, травиця Марiчка Лобода, яка пiсля боїв знайшла пораненого польського шляхтича та покохала його. Батько Марiчки хоче видати дочку замiж за славного козака Данилу Горицвiта. Долi головних героїв тiсно пов"язанi з долею батькiвщини. Чи знайдуть вони своє щастя - читайте.

Рось Анна : другие произведения.

Панна Марiчка