Эдуардович Руслан : другие произведения.

Викрадач душi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
  • Аннотация:
    Глобальне потеплiння, екологiчнi катаклiзми, боротьба за енергетичнi ресурси... Що чекає на нас у найближчому майбутньому?
  
   - РОЗДIЛ ПЕРШИЙ :
  
   Коли минає юнiсть i починається доросле життя? Де ця грань? Де вона - ця абстрактна розмита лiнiя, зробивши крок за якою, починаєш розумiти, що не так все просто в цьому свiтi? В який момент зникає веселiсть i безтурботнiсть, а на їхнє мiсце приходять мудрiсть та вiдповiдальнiсть. Лернор, нiколи не ставив цi запитання ранiше, але зараз вони чомусь стали якими болiсно актуальними.
  
   Вiдчужено дивлячись крiзь прозорий пластик бездоганно видертий вiкна, хлопець невпинно намагався пiдбирати вiдповiдi до складної комбiнацiї замку сейфа з прихованим у ньому сенсом життя. Погляд Лернора вже давно залишив суєту прилеглих вулиць i помчав кудись у далечiнь. Туди де на тлi пейзажу мiста лiниво сiдало старе червоне сонце. Ця безлика вiчна iстота давно звикла до рутини сходiв i заходiв сонця. З глибоким байдужiстю воно день у день продовжувало поблажливо дарувати тепло, таким як вiн. I тому представлялося Лернору вершиною всесвiтньої мудростi, абсолютно байдужою до перебiгу часу вiдведеного на життя людству, що вiчно поспiшає.
  
   Яскравий диск свiтила, нiби добрий знак, який щодня сповiщав про близькiсть кiнця робочого дня, сьогоднi хлопця анiтрохи не радував. Хвилин за п'ятнадцять все закiнчиться, i його нечисленнi колеги зi спокiйною совiстю розбiгнуться додому. Ось тiльки самому Лернор залишати офiс нiяк не хотiлося. Вiн терпiти не мiг самотностi, i, знаходячи регулярне порятунок у стiнах контори, вже звик до неї. Тепер цi стiни означали для нього набагато бiльше, нiж "будинок", де на нього нiхто не чекав.
  
   Не славлячись по сутi своєю "одиначкою", хлопець все ж таки примудрявся iз завидною регулярнiстю випадати з суспiльства. Вiн спiвiснував з ним нiби у двох рiзних паралельних свiтах, отримуючи задоволення вiд вiдчуття своєї неординарностi та почуття досконалої незалежностi вiд думки оточуючих. I в той же час вiн так само ненавидiв себе за це, чiтко розумiючи, що нiде i нiколи не стане "своїм".
  
   Лернор втратив майже всiх друзiв i перспектива святкувати свiй двадцятий день народження у компанiї самого себе, хлопця не радувала. Напередоднi ввечерi вiн i так уже встиг перенести вiдчуття важкого ходу другого ювiлею, який кожним новим ударом антикварного годинника вiдзначав свiй крок.
  
   Провiвши решту часу до пiвночi в меланхолiйних спогадах про те, чого не зробив за останнi двадцять рокiв, Лернор топив смуток у винi. Хоча, якби не було рятiвного алкоголю, вiн напевно просто здався б на милiсть всепоглинаючої депресiї i ще як мiнiмум два днi не виходив на роботу.
  
   Вiдраховуючи годинник, а потiм навiть хвилини до опiвночi i дня народження, що наближався, в драбадан п'яний Лернор навмисно накручував себе на тему минулої молодостi. Цiєї митi вiн просто впивався жалiстю до самого себе. Здавалося, зовсiм недавно вiн мрiяв стати старшим i почати доросле життя. Поспiшав жити, дорослiшати i робити великi справи, а тепер, коли все це так несподiвано обрушилося на нього, хлопцевi нестримно захотiлося втекти назад у юнiсть. У країну мрiй, де все виглядає не так серйозно. Але нажаль...
  
   Вперше його тягнуло напитися до нестями.
  
   - Все, Лерне, тобi двадцять! I тепер час працює проти тебе. Зворотний вiдлiк до моменту анiгiляцiї, кiнця всесвiтньої метушнi та смертi. Морок! Хоча, май я можливiсть жити вiчно, мабуть, розмiрковував би не менш песимiстично .... Так, старий, песимiзм алкоголем не вимивається ...
  
   Раптом самотня хмара заслонила собою сонячний диск. Загiпнотизований свiтлом, що раптово зник за горизонтом, Лернор поступово повернувся в реальнiсть офiсу. Робота буквально валилася iз рук. Тому, не довго думаючи, вiн вирiшив вивалити цей тяжкий вантаж на сенсори iнтегрованої в стiл клавiатури. Незабаром у звiтi було поставлено останню точку, i знову настав болiсний перiод бездiяльностi. Цього дня вiн постiйно провокував його на чергове занурення у похмурий свiт невеселих думок.
  
   Через силу борючись iз меланхолiєю, Лернор пiдвiвся i озирнувся. За перегородками, що роздiляють офiс, з обох бокiв нiкого не виявилося. Тиша, така корисна для роботи, тепер пробуджувала непереборне бажання з кимось поспiлкуватися.
  
   "I куди це все подiлися? Адже я ще нiкого не вiдпускав."
  
   В офiсi на сiмнадцятому поверсi бiзнес центру, що добре охороняється, сховатися було нiде. Та й де сховаєшся на площi в п'ятдесят квадратних метрiв iз робочими мiсцями вiдкритого типу.
  
   Тiна i Фiта, мабуть, в черговий раз вийшли курити в коридор, захопивши гаряче обговорення улюблених серiалiв подалi вiд робочих мiсць.
  
   Катр за весь день на роботi не з'явився. Або, захворiвши, або просто пiшовши в черговий загул. На жаль, запалення хитрощiв у хлопця траплялося набагато частiше, нiж творчi симптоми трудоголiка.
  
   "От i бери потiм на роботу студентiв. Хоча, що його судити, я й сам таким був тиждень тому..."
  
   - Слухаю, - мобiльний телефон неприємно перебив хiд думок, повертаючи в робочий режим.
  
   - Тебе сьогоднi чекати? - пролунав веселий голос дiвчини.
  
   - А це хто? - не зрозумiв Лернор, вiдчуваючи себе винним, що нiяк не може впiзнати спiврозмовника.
  
   - Ти що, мiй номер за весь час так i не записав? Мiг би вже по голосу впiзнавати! - Спiврозмовниця явно образилася, - Це я Дiлiно!
  
   - Аааа, Дi! Доброго дня, привiт. Навiщо менi записувати твiй телефон, якщо номер старости є у будь-якого з нашої групи. Без проблем знайшов би його, якби виникла потреба.
  
   - Ти просто не уявляєш, як ти мене образив...
  
   - Гаразд, давай тiльки без цього самого... Мовляв, давай, що сьогоднi за захiд? Ти ж просто так нiколи не дзвониш, - у голосi Лернора почулися нотки награного докору.
  
   - А ти хотiв би? - посмiхнулася Дiлiна,
  
   - Все залежить вiд еротичностi твого голосу, - вiджартувався хлопець, - Ну то що?
  
   Дiвчина зорiєнтувалася так само швидко та продовжила.
  
   - Захiд... Щось на кшталт неофiцiйної частини прощання колишнiх однокурсникiв та однокурсниць.
  
   - Офiцiйна пиятика означає? Ех... А я думав, що моє день народження вирiшили справляти.
  
   - Ню-ню... - знову хихикнула Дiлiна, - День народження почекає, а от дипломи обмити сто пудiв треба!
  
   - Гаразд... I хто ж такий спритний задумав веселiсть у понедiлок? Кому голову вiдривати, якщо що? Ви про трудовий клас подумали? Ми ж день у день оремо як тата Карло, i напиватися вечорами на робочому тижнi ну нiяк не можемо собi дозволити.
  
   - Так, ладно нити, Лерне. Сам же хотiв дешево та сердито. А дешево та сердито, цього разу виходить лише сьогоднi. Iнакше, чекаючи на вiльне примiщення, можна в черзi простояти до самого нового року. З ними труба повна, особливо з орендою на вихiднi. I... так... З днем ​​народження!
  
   - Ага, нарештi! Спасибi...
  
   - Це моя маленька помста за незаписаний телефон. Але я не така, як ти, i якщо прийдеш, особисто привiтаю.
  
   - Хе, цiкаво. Невже вже подарунок готовий? - з сарказмом спитав Лернор.
  
   - Слухай у мене, як у бiдної студентки кредит на мобiлцi не гумовий. Приходь, все на мiсцi сам i дiзнаєшся. Бо якщо тобi особисто не зателефонуєш i не попередиш, то взагалi не дочекаєшся нiколи.
  
   - Є таке... - визнав за собою ще один недолiк Лернор.
  
   - О! Стривай! А ти до предкiв днями не збираєшся? Мене захопив би, я б за дорогу заплатила.
  
   - Натурою? - спробував хахмити хлопець, але за мовчанням, що запанував у трубцi, зрозумiв, що перегнув палицю. Рiзко помiнявши тон, вiн не став бiльше затягувати паузу, - Нi. Вони зараз по роботi на Венеру вiдрядженi, рокiв за п'ять тiльки повернутися. Якщо нiчого не змiниться...
  
   - Шкода... А то я до своєї бабцi збиралася. Гаразд... Ти маєш чим записати сьогоднiшню адресу або так запам'ятаєш?
  
   - Ну, давай, кажи, - озвався Лернор, намагаючись оперативно знайти на столi чистий листок. - Так, так, спуск у пiдвал. Все зрозумiв. Бувай.
  
   "Що ж, якщо сьогоднi туга знову пiде на дно, то завтра точно на роботу не виберуся", - подумав i тут же вирiшив Лернор, - "Симулюватимемо застуду i уподiбнюватися своїм спiвробiтникам. Серйозних неприємностей точно не станеться, якщо тiльки раптом з центрального офiсу з перевiркою не припруться. Хоча дiвчата по будь-якому прикриють. Та й нехай спробують не заступитися за керiвника, який i так постiйно їх прикриває".
  
   - Ти тiльки подумай, Фiто, все життя зможеш бути такий же молодий ... - Дiвчата шумно вломилися в офiс, несучи за собою запах сигаретного диму.
  
   - Ви це про що? - зацiкавився Лернор i сховав листок з адресою до кишенi пiджака.
  
   - Лернор, що ти вiчно суєш носа не в свої справи? - зло фиркнула Тiна.
  
   - Люба, що я тобi зробив такого? - здивувався Лернор i провiв поглядом цю незлочинну для нього красуню. - Сьогоднi не те щоб навiть не чiплявся до тебе, так навiть стандартних дурниць не говорив.
  
   - Ми китайську агiтацiю в колонiсти обговорювали. - спробувала розрядити атмосферу Фiта, сiдаючи за комп'ютер. - Що далi, то привабливiшою стає iдея "вiдносного безсмертя". Адже їм абсолютно безкоштовно надiляють всiх, хто вирушає до далеких свiтiв. Ось i розмiрковуємо, чи може взяти i рвонути?
  
   - Азiати безсмертя не обiцяють. Це ви iз Захiдними роликами поплутали. I взагалi, все це дивовижно... - промовив Лернор, - На що тiльки жiнка не погодиться заради гладкостi та свiжостi свого чарiвного тiла.
  
   Вiн нiби ненароком знову кинув голодний погляд на Тiну.
  
   - Що тут дивовижного? - не зрозумiла дiвчина.
  
   - Дивно те, що ви заради краси та "щодо" вiчної молодостi, ви згоднi на ризик, зайве столiття проговоритися десь мiж зiрок у запечатанiй консервнiй банцi.
  
   - Чи не ти сам, недавно вбивався з приводу, що все готовий вiддати, аби повернути минулi роки, - парирувала Тiна i зобразила iз себе грiзну амазонку, - Не кажучи вже про те, що в основному, зi своєю красою ми тiльки заради вас мужикiв i носимося.
  
   - Ну-у... я особливий випадок, - вiдмахнувся Лернор, - Просто за своє життя хочу встигнути зробити бiльше, нiж хочеться. Тому й сидiти роками без дiла, чекаючи на прибуття невiдомо куди не для мене...
  
   - Ти додому збираєшся, вершник справ великих? - Перебиваючи занудний монолог, поцiкавилася Фiта. - Чи знову, допiзна сидiтимеш?
  
   - Вибачайте, дiвчата, але сьогоднi по хатах я вас не зможу розвезти.
  
   - А що так? - Округлила очi Тiна. Її бойовий настрiй миттю зник.
  
   - А то! Коли тобi треба, ти завжди готова килимком розстелятися. А як менi треба, то шиш!
  
   - Кхе! Так я пiд тобою i розлучуся, начальник. Мрiй, хлопче! - Дiвчина дзвiнко засмiялася i надягла на плечi накидку, - Пiшли Фiта. Вiдпрацювали. I сьогоднi нам тут бiльше нiчого ловити.
  
   - Даремно ти так, Лерне... - кинула Фiта через плече, - З нею лагiднiше треба...
  
   Вхiднi дверi зачинилися, залишивши хлопця в деякiй розгубленостi. Щоб не розгубити себе, Лернор повернувся до роботи.
  
   В черговий раз, переглянувши закiнчений звiт, вiн зробив ще кiлька поправок, i залишився неймовiрно задоволений собою.
  
   Цiлий мiсяць вiн вiв переговори! Цiлий мiсяць вiн довбав цей нещасний дослiдницький центр. I ось вiн на фiнiшнiй прямiй! Скiльки ж сил варто було переконати цих тугодумiв розумникiв, що тiльки його програмне забезпечення єдине найкраще i зможе захистити їхню мережу вiд злому. Iнодi Лернору здавалося, що якби вiн переговори з адмiнiстрацiєю самого Мегаполiса, справи вирiшилися б куди швидше.
  
   Нарештi, вiн зробив це! Зрушив переговори з мертвої точки i уклав договiр про безоплатну демонстрацiю продукту протягом двох тижнiв. Це не було верхом очiкувань, але достатнiй привiд для утiхи. Адже пiсля закiнчення термiну, дослiдницький центр зобов'язувався або придбати весь програмний пакет... або вiдмовитися вiд угоди...
  
   ... I, звичайно ж, Лернор не мiг допустити найгiршого з варiантiв. Тому, як i минулого разу, вiн ґрунтовно готувався для проведення в життя невеликої хитростi.
  
   Якщо замовник, що так береже свої секрети, то єдиний спосiб змусити поганця платити - це тимчасово "позичити" їх.
  
   I ось все було готове за вiдпрацьованою схемою. Пiд час запуску тестового пакета програм, непомiтно мала встановити програма-хробак. Пiсля чого черв'як викачав би з внутрiшнiх мереж жертви все пiд чисту, i безкарно випарувався б у безмежних просторах вiртуального простору.
  
   Маючи цiнну iнформацiю i маючи всi козирнi карти у рукавах, а й у руках, Лернор у разi вiдмови вiд покупки, мiг дозволити собi маленький безневинний шантаж. А якщо цi козли й упруться, то завжди буде можливiсть просто перепродати добутi данi зацiкавленим особам.
  
   I ось готовий до зрадливого завантаження диск лежить на столi в невеликiй, але гарнiй упаковцi.
  
   "Тiльки стрiчок та гiрлянд на ньому не вистачає." - усмiхнувся Лернор i ще раз переглянув звiт про виконану ним роботу. Ох, якби тiльки головний офiс знав, чим вiн таким займається...
  
   "Нi. Краще нехай не знає", - хлопець покрутив у руках упаковку.
  
   Залишилося лише передати її замовнику, але якесь невиразне почуття тривоги раптово опанувало його.
  
   "А може, не варто? Може плюнути i забити на все? Хоча з чого це раптом, у менi прокинулася совiсть? Можна звичайно звалити саму зустрiч iз замовником на когось ще, щоб руки не були такими вже брудними. Та й до того а якщо я буду ввечерi вiдпалювати, то на роботу в жодному разi вчасно не пiдтягнуся".
  
   Вiн узяв телефон та набрав знайомий номер.
  
   - Слухаю, - пiсля сьомого сигналу в трубцi пролунав хрипкий i ще не тверезий голос.
  
   - Катру, твою матiр, увiмкни вiдеофон, я хочу бачити твою п'яну пику, - розсмiявся Лернор.
  
   - Iди на фiг, Лерн, - менi надто погано, щоб ти мене таким бачив. - Чого дзвониш? Знову, чи з головного офiсу мене шукали?
  
   - Та нi. Заспокойся. Ти шефу, як минулого разу, так i зараз навряд чи потрiбен.
  
   - А що дзвониш тодi пiд кiнець робочого дня?
  
   - Є для тебе робiтка. На завтра. Поїдеш iз ранку в "IТЦ" i передаси їм диск. Я його тобi на стiл покладу.
  
   - Ти ж трубив, що "IТЦ" - твiй проект, так i роби його до кiнця.
  
   - Катре, ну ти зухвалий! Сьогоднi на роботу забив, то ще намагаєшся вказувати менi - своєму безпосередньому начальнику, що робити? - посмiшка зникла з лиця Лернор, i закiнчив вiн фразу куди холоднiше, нiж почав.
  
   - Гаразд, гаразд, Лерне, - заметушився на тому кiнцi Катр, - Я ж жартую. Ми ж друзi, ти ж мене знаєш. Якщо просиш, то зроблю. Не питання.
  
   - Окей, п'яна твоя пика, сьогоднi бiльше дивись не налакайся, а то харя розпухне i трiсне. Кiнець зв'язку, - Лернор вiдключив трубку вiд вбудованого в стiл вiдеофону i вiдразу вiдчув вiбрацiю мобiльного телефону.
  
   - У вас одне вiдео повiдомлення, - прочитав хлопець i з цiкавiстю тицьнув пальцем у картинку з конвертом. - У вас проблеми iз законом? Бажаєте швидко розбагатiти? Вступайте в... - Лернор роздратовано перервав низку кольорових картинок.
  
   - Дiстали! Навiть тут iз своєю рекламою! - iнтерес до повiдомлення не виправдався i миттєво випарувався.
  
   Це було останньою краплею, щоб нарештi усвiдомити, що настав час валити з цiєї дiлової атмосфери куди подалi.
  
   Недбало кинувши на стiл Катра запакований i вже перев'язаний червоною стрiчкою диск, керiвник фiлiї компанiї "Вiртуальна безпека" швидко залишив стiни порядком набридлого офiсу.
  
   Намагаючись виглядати менш заклопотаним, нiж насправдi, Лернор широким кроком пройшов коридор. Пiдiйшовши до лiфта, вiн внутрiшньо вже готував себе до нав'язливих питань. Вiд, постiйно катається в кабiнi охоронця можна було очiкувати будь-що, але обов'язково чогось новенького.
  
   - Знову запiзнилися?
  
   - Угу, як завжди, - буркнув Лернор, про себе ж подумав, - "Хм, дивно. Не пам'ятаю, чи ставив вiн менi це питання ранiше?"
  
   - А дружина вас за цю справу не пиляє?
  
   - Нi, - коротко вiдповiв Лернор, розумiючи, що справи сiмейнi в лiфтi вiн ще обговорити не встиг.
  
   - А моя, менi вже розлученням загрожує. Не розумiє, дурепа, що якщо я в двi змiни працювати не буду, то пряма дорога нам або в нетрiв або за купол.
  
   - Менi простiше. У мене просто немає такої домашньої тварини, як дружина, - натягнуто посмiхнувся Лернор, краєм ока стежачи, як на табло у зворотному порядку зменшуються цифри поверхiв.
  
   - Як так? - Здивувався охоронець, - Я думав у вас вона як мiнiмум вже друга.
  
   - А ось так. Без них, виявляється, жити дешевше. - кинув наостанок Лернор i покинув кабiну лiфта, не чекаючи поки дверi вiдчиняться повнiстю. Висвiтлений м'яким свiтлом коридор пiдземної стоянки вiдразу зустрiв його гулким клацанням пiдборiв по бетону.
  
   Охоронець нiчого не встиг сказати слiдом. Хоча, швидше за все, просто глибоко задумався про переоцiнку сiмейних цiнностей i глобальний сенс подальшого спiвiснування з жiнкою, що постiйно пиляє.
  
   Як виявилося, у самого Лернора думок теж було достатньо. Охоронець торкнувся в ньому давно заiржавiлої струни. Хлопець згадав бiлявку Торi. Її губки та чарiвну попку. Адже вiн на нiй мало не одружився. Пробули голубки разом три з половиною довгi i часом нестерпнi роки. За цi кiлька рокiв, Лернору "пощастило" на всi сто вiдчути всi можливi принади сiмейного життя.
  
   Спочатку все було чудово - iдилiя романтичних вiдносин, розумiння з пiвслова, пiдтримка у скрутну хвилину. Особливо тодi, коли Лернор подавав документи до престижного унiверситету адмiнiстрацiї та управлiння мегаполiсу Вiльрiллiн, паралельно намагаючись легалiзувати свiй маленький та несерйозний бiзнес. Тодi вiн талановито використовував молодих програмiстiв з бiдних сiмей периферiї, проштовхуючи їх готовi розробки компанiям мегаполiсу.
  
   Тодi вони ще жили з її батьками в невеликому беззахисному вiд мiнливостi стихiї мiстечку. У постiйному страху перед непередбачуваною природою та солдатами однiєї з видобувних корпорацiй, якi iнодi пiдтримували зрозумiлi лише їм вiдноснi законнiсть та порядок.
  
   Удача посмiхнулася йому. Вiн вступив на останнє двохсоте вiльне мiсце в унiверситетi та отримав шiсть квадратних метрiв у гуртожитку. Красуня удача показала йому своє обличчя, вiдвернувшись до когось задом. Хлопець, чиє мiсце йому пощастило зайняти, трагiчно загинув пiд час нападу на колону бiженцiв, так i не дiставшись захищеного куполом мегаполiсу.
  
   Торi кинула навчання в рiднiй глушинi i перебралася жити до нього. Всi чудово розумiли, що краще хоч якось iснувати в межах мiста, нiж жити в постiйному страху смертi вiд радiацiйного опромiнення за його межами.
  
   Доля продовжувала подарувати. Лернору щастило. Компанiя, через яку вiн оформляв свої угоди перед тим, як перебрався в мiсто, запропонувала очолити одну з її нових фiлiй. Це був шанс не лише пристойно заробити, а й поєднати роботу iз навчанням.
  
   Але як не буває, худа без добра, а бочки меду без ложки дьогтю, в певний момент особисте життя, що полiпшується, несподiвано дала трiщину.
  
   Усьому були свої причини. Адже Лернор весь день пропадав невiдомо де, повнiстю занурений у роботу та навчання. Його стали оточувати новi обличчя та впливовi люди, мимоволi змушуючи його переходити на "iнший рiвень". Торi ж цiлими днями сидiла вдома i поступово звикла до того, що вона її повнiстю мiстить. При цьому прiрва у взаєморозумiннi збiльшувалася з кожним новим днем.
  
   Не раз Лернор, пiдштовхував її знайти собi заняття i не набридати йому ниттям про те, що його постiйно немає поруч, i як вiн про неї забуває. Складалося враження, що вона просто не хоче розумiти того, що вiн так надривається заради їхнього спiльного майбутнього, а хоче жити тут i зараз. Хоче, нехай недовгий, але рай у куренi. Але Лернор не мiг. Або просто не хотiв, чудово розумiючи, що за хвилинним раєм пiде голодна реальнiсть.
  
   Незабаром, за хниканням пiшли регулярнi iстерики. Необґрунтованi ревнощi до кожного стовпа та неадекватнi спроби звернути на себе увагу. Це тривало доти, доки одного прекрасного дня Лернор не витримав. Вiн викупив їй окрему кiмнату в гуртожитку, витративши тим самим усi свої заощадження i переїхав до iншого району на крихiтну знiмну кiмнатку. Кохання пройшло, зав'яли помiдори, а з ними i вiра в те, що чоловiк i жiнка взагалi можуть колись зрозумiти один одного...
  
   Дiставшись своєї машини, Лернор увiмкнув i вiдрегулював пiдсвiчування приладової дошки. Через секунду, сповiстивши про готовнiсть до старту, заревiв двигун. Фари старого сьомого БМВ, яскраво висвiтлили примiщення гаража. Втиснувши акселератор i на повнiй швидкостi, пройшовши кiлька поверхiв стоянки, Лернор буквально вистрибнув на мокрi вулицi вечiрнього мегаполiсу.
  
   Рух у темному небi виявився не менш iнтенсивним, нiж на землi. Легковi та вантажнi екiпажi щiльним потоком галасливої ​​та бурхливої ​​рiчки мчали в рiзнi боки, перiодично сповiльнюючись i пiдкоряючись триколiрним сигналам свiтлофорiв, нiби порогам гiрських рiчок.
  
   Цi триокi механiчнi iстоти зависали на рiзних рiвнях руху, сканером вiдстежуючи проблематичнi мiсця основного транспортного потоку. Iнодi вони зривалися з мiсця i мчали до чергової пробки, розмахуючи в рiзнi боки своїми довгими щупальцями-манiпуляторами. З першою появою на трасах таких пристроїв потреба в постових повнiстю вiдпала. Проте темно-синi машини патрулiв правопорядку продовжували чергувати в "рибних" мiсцях. Полiцейськi справно доїли порушникiв i тих, хто нiчого не порушивши, просто не розбирався в правилах. Хижi екiпажi, перiодично включаючи свiтломузику, бухалися з небес i без церемонiй безжально притискали броньованим корпусом свою нову жертву до узбiччя.
  
   Дорогою правили обдиралiвка та корупцiя, подiляючи суспiльство на двi групи на тих, хто дав i тих, хто не встиг. Але Лернора подiбна ситуацiя не обурювала. Адже представники влади все своє свiдоме життя живилися за рахунок тих, хто цiєю самою владою обдiлений - бiднiших i слабкiших верств населення. За своє коротке життя вiн до цього просто встиг звикнути. А синi мундири тим часом продовжували виконувати свою роль вовкiв-санiтарiв i собак-пастухiв, незворушно iгноруючи грубi порушення господарiв стада. I поводилися вони так, швидше за вiдчуття самозбереження, нiж через вiдсутнiсть моралi та почуття обов'язку.
  
   Лернор все ще належав до тiєї категорiї громадян, яка часом витрачала на мiсяць бiльше, нiж заробляла, але навмисно продовжував приховувати своє невдоволення беззаконням, що творилося навколо, час вiд часу даючи на лапу потрiбним людям.
  
   Все це не тому, що вiн був особливим мазохiстом режиму, що дiє. Швидше за те, що вся ця несправедливiсть штовхала його до дiї, рухала вгору. Надiляла бажанням не здаватися i прагнути кращого життя. Карабкатися, здираючи нiгтi у кров. Триматися зубами за те, чого досяг. Тiльки безкомпромiсне "вперед i нi кроку назад".
  
   Зупинившись на черговому свiтлофорi, Лернор недбало дiстав з кишенi листок з адресою мiсця майбутнього студентського веселощiв. Ввiвши адресу в навiгацiйну систему комп'ютера i пiдключивши телефон до вiдеофону автомобiля, вiн увiмкнув автопiлот. Не встиг вiн розслабитися в зручному крiслi, як вiдразу заблимiв сигнал вхiдного виклику. Дотиком повним вселенської лiнощi, вiн увiмкнув зображення.
  
   - Вiтання! - на екранi здалося веселе обличчя Малвiна.
  
   - Здарова, красун-г. Раптом згадав про мiй день народження?
  
   - Вгадав. - засмiявся Малвiн, поправляючи кiтель. - Якщо чесно, я про нього забув, але спрацював нагадування, яке ти пiд час нашої останньої пиятики вiв у мою записну книжку.
  
   - Так. Пам'ятаю, - насупився Лернор, - Якраз пiсля того, як ти безсовiсно сказав менi, що взагалi забув про таку знаменну дату.
  
   - Цi записники iнодi можуть давати приємнi сюрпризи, - продовжував усмiхатися Малвiн.
  
   - Угу. Особливо друзям їхнiх господарiв, - з iронiєю додав Лернор.
  
   - Куди їдеш? По бабам? - здавалося Малвiн, просто iгнорує його похмурий стан.
  
   - Схоже на те. Студентське партi. А ти власне чим зайнятий?
  
   - Так, сиджу ось у казармi. Сумую, дрiбнички складаю. Контракт уже пiдписано. За тиждень переводять на орбiту, а далi як вийде.
  
   - А як же служба у доблесних силах полiцiї Мегаполiсу? - поцiкавився Лернор. Друзi серед синiх мундирiв, йому однозначно не завадили б.
  
   - Вона нiкуди не дiнеться. У мiста зараз свої iнтереси у космосi, ось нас туди i посилають.
  
   - Опа! Цiкаво, у тебе доля складається. Орбiту побачиш. Думаю, треба зустрiтися, поспiлкуватися, пивка попити. Як завтра? ти вiльний?
  
   - Згоден тiльки на обiд у "Престо" за твiй рахунок, - Малвiн усмiхнувся так, що Лернору захотiлося йому врiзати для профiлактики, - А то ввечерi я до дiвчини їду. Ну ти розумiєш. Серед нас бути тобi третiм зайвим.
  
   - Ха! Я завжди був запасним. I якби не я, то востаннє одна з наших спiльних знайомих залишилася незадоволеною.
  
   - Цього разу я сам упораюсь i без команди пiдтримки, - Малвiн став серйозним.
  
   - Гаразд. Не буду тебе напружувати, - сказав Лернор i грайливо схлипнув, - До завтра!
  
   - Удачi на дорозi! - жартiвливо вiддав честь Малвiн i вимкнувся.
  
   "Забавно. Навiть близькi друзi поступово забувають про мене", - подумав Лернор.
  
   Максимально зручно провалившись у крiсло, вiн стомлено заплющив очi i ввiмкнув радiо. Звук вечiрнього ефiру новин наповнив салон i як зазвичай почався до огиди набридлою рекламою.
  
   У блоцi повiдомлялося про чергове погiршення погодних умов за межами Прибалтiйського Мегаполiсу Вiльрiллiн, про збiльшення рiвня сонячної радiацiї в пiвнiчних землях схiдної Європи та новi повенi. Китайцi знову побудували супермiсткий колонiальний корабель i запхали туди немiряну кiлькiсть своїх родичiв. У зв'язку з низкою терористичних актiв, на переробних заводах на територiї Американської коалiцiї мегаполiсiв знову пiдскочили цiни на пальне. Причому кiлька разiв. Не розумiють американцiв, що, намагаючись взяти пiд контроль озброєнi до зубiв корпорацiї здобувачiв, вони лише наживають собi нових ворогiв i самi напрошуються на черговi теракти з їхнього боку.
  
   Iсторiя людства неодноразово показувала, що насильно милий не будеш. Нестримне прагнення до тотального контролю призводило до втрати навiть того, що вже було в руках.
  
   Якщо вiрити тому, чого їх вчили пiд час урокiв iсторiї, колись на матiнцi Землi iснували величезнi держави, якi мають великi пiдконтрольнi територiї i розкиданi по них мiста. Амбiтнi правителi прагнули пiдпорядковувати своєму впливу всiх слабкiших сусiдiв.
  
   Спершу шляхом зброї, про що свiдчили численнi свiтовi вiйни. Потiм менш кровопролитним шляхом полiтичної iнтеграцiї. Яскравим прикладом чого було створення майже два столiття тому Європейського Союзу.
  
   Але йшов час i призвiдники, самi того не розумiючи, опинилися у створенiй ними пастцi. Громадяни, союзнi держави iнтегрувалися, асимiлювалися i змiшувалися до невпiзнанностi. Робоча сила, безконтрольно мiгруючи з мiсця на мiсце, пiдривала всi можливi економiчнi цiнностi, природно стираючи з карти свiту не тiльки нацiональнi держави, а й утворенi ними союзи.
  
   Пересiчний громадянин однiєї країни, загубившись у собi подiбних iноземних колег, повнiстю втратив нацiональний iденитет. Вiн бiльше не вiдчував, що може впливати на долю своєї батькiвщини, не кажучи, що взагалi перестав розумiти, що це таке. Адже її поняття непомiтно розчинилося в утворених iз союзiв величезних багато держав. Втрачена самосвiдомiсть впливало на розвиток полiтичного нiгiлiзму та повної вiдчуженостi. Нiхто не був спроможний, та й не хотiв вирiшувати проблеми всiх i вiдразу. Ведуча в глухий кут демократична система повнiстю втратила всякий сенс, але й диктат був уже не можливий.
  
   Ще бiльше свiтова ситуацiя погiршилася, пiсля черги техногенних катастроф, що вiдбулася,
  
   Екологи всього свiту остаточно зiйшлися на думцi, що незабаром жити на Землi буде неможливо. З кожним роком стихiя забирала мiльйони нових життiв i завдавала непоправних збиткiв свiтовiй економiцi. Зникаючими державами було прийнято рiшення про штучний захист мегаполiсiв та великих мiст. Почалося зведення енергетичних куполiв. Тiльки вони стали гарантом захисту вiд сонячної радiацiї, магнiтних бур та нескiнченних ураганiв.
  
   Згодом територiї за межами куполiв стали настiльки непривабливими, що турбота про них стала великою тягарем для країн. Вся адмiнiстративна та полiтична влада нового поколiння сконцентрувалася у захищених мiстах. Сталося те, чого нiхто не чекав. Кордони перестали охороняти, а держави просто зникли з карти свiту. Занедбанi територiї за межами куполiв залишилися наданими самим собi та божiй волi.
  
   Хтось називав це прогресом - новим кроком у розвитку людства. Повне зникнення кордонiв, у тому поняттi було ознакою глобального об'єднання всiх нацiй. Але Лернор, як i багато iнших реалiстiв - вихiдцiв з проклятих земель, думали зовсiм iнакше.
  
   Так, формальних кордонiв бiльше не iснувало, але з'явилися новi варiацiї. Бiльш витонченi та жорстокi. Адже чисельнiсть населення Землi, як i ранiше, зростала. Благополучнi територiї, було неможливо вмiстити у собi всiх бажаючих. Цiна за життя в захищеному мiстi зросла настiльки, що багато хто був просто приречений, залишитися за бортом, мирячись iз постiйним страхом за своє життя та майно.
  
   Бiльше того, адмiнiстрацiя кожного мiста запроваджувала новi i новi правила для всiх своїх мешканцiв. Вона з наполегливою послiдовнiстю намагалася позбавити пiдкупальнi мiста вiд напливу iммiгрантiв.
  
   Поступово стали вимальовуватися новi держави закритого типу, або вже вiдомi з античної iсторiї мiста-держави.
  
   Цей факт бiльше нагадував не прогрес, а регрес людства. Повернення до систем, якi ще до часiв Римської iмперiї. Корiннi жителi, зацiкавленi у суспiльному порядку та вiльних робочих мiсцях, бiльше не бажали дiлити свiй життєвий простiр iз "лiмiтою". Вони iнтенсивно пiдтримували найжорстокiшi до мiгрантiв полiтичнi режими. На окремо взятих територiях полiтична самосвiдомiсть громадян зароджувалась iз новою силою. Але водночас мешканцiв одного мiста аж нiяк не хвилювала доля їхнiх сусiдiв.
  
   Зi зникненням країн зникло поняття глобального права та законностi. Проклятi, нiчиї землi стали притулком злочинцiв бродяг i тих, кому просто не пощастило.
  
   Незахищенi мiста, що заручалися пiдтримкою найманцiв та добувних корпорацiй, намагаючись хоч якось убезпечити побут своїх громадян. Але життя в постiйному страху смертi вiд стихiї або шаленої кулi не могло вважатися нормальним. Саме тому Лернор i втiк вiд неї, намагаючись якнайшвидше пробити собi шлях нагору.
  
   - Так, куди ж ти прєш!? - загарчав вiн, хапаючись за кермо i вiдводячи машину вбiк.
  
   Але уникнути лобового зiткнення, з жовтою машиною, що виїжджає з провулка, вдалося, лише вискочивши на зустрiчну смугу.
  
   - Ви порушили правила, - застерiгав комп'ютер, вiдключаючи автопiлот.
  
   - Знаю, млинець, бляшанка довбала, - продовжував вирулювати в потоцi Лернор, сподiваючись що не зачепити не одного екiпажу, що мчить на зустрiч.
  
   I ось за спиною завила сирена.
  
   - Прокляття! А ось i тi, кого ми так палко любимо... Ласкаво просимо, млинець!
  
   Патрульна машина буквально плюхнулася перед ним, перегороджуючи дорогу всiм i заблокувала решту руху по смузi. Лернор тупо чекав, що буде далi, радiючи, що при такому лихому приземленнi полiцейськi не зачепили його своїм бортом. Хвилин через двi з компактного броньовика вийшов офiцер, i, пiдiйшовши до вiдкритого вiкна БМВ, пробубнив пiд нiс зрозумiлу лише йому скоромовку з iменi прiзвища i звання. Потiм, дотримуючись всiх формальностей, мляво вiддав честь. На цьому прелюдiя закiнчилася i надалi намiчалося жорстке дорожнє порно.
  
   - Порушуємо, водiй.
  
   - А кому зараз легко? - зiтхнув Лернор, намагаючись якнайпростiше просовувати у вiконце картки документiв.
  
   Не знiмаючи бiлих рукавичок, полiцейський по черзi вставив кожну пластикову картку прав водiя в роз'єм мiнi комп'ютера вбудованого в зап'ястi. Машинка задзюжчала i видала зрозумiлий тiльки господаревi сигнал.
  
   - Прошу вийти з машини та пройти зi мною.
  
   - Офiцере, щось не так? Може домовимося на мiсцi?
  
   - Ходiмо, ходiть. Ви ж не хочете, щоб я вирвав дверi i вiдволiк вас силою, - наполягав полiцейський, водночас пропонуючи нерайдужну перспективу.
  
   Як вiн збирався виконати загрозу, Лернор не здогадався. Але й перевiряти не наважився. Тому за хвилину вже прямував за патрульним до його темно-синього екiпажу. Напарник уже чекав i, судячи з самої доброзичливої ​​з усiх його усмiшок, вiдчував наживу.
  
   Лернор, залишаючи авто, встиг сумно поглянути на вмiст свого гаманця. Але так i не знайшов дрiбних купюр.
  
   "Цi чорти, здачу з хабара менi точно не дадуть." - сумно вiдзначив вiн про себе i сiв у салон полiцейської машини.
  
   - Ну що, водiю, ти влучив. Штраф у чотириста у.о. та позбавлення прав на мiсяць.
  
   - Та не винен я!
  
   - Ага. Вiн сам прийшов. Знаємо, знаємо, - буркнув офiцер, що його супроводжував, i почав складати протокол.
  
   - Та ви водiя тiєї жовтої колимаги в оборот берiть! - почав тиснути Лернор. - Якби не вiн, я на зустрiчну не виїхав би. А то я б про нього всю машину розбив. Це вiн порушив правила, виїжджаючи з другорядної дороги, а не я уникає аварiйної ситуацiї.
  
   - Не так усе просто, водiю. Якби аварiя трапилася, ми б його пресували, а так виходить, ви у всьому виннi, раз уникаючи зiткнення, на зустрiчцi опинилися, - сумно розвiв руками усмiхнений патрульний.
  
   Лернору на секунду здалося, що цей "артист" навiть намагається вибачитись. Тiльки секунда швидко пройшла. За вiкном сумно застукотiв дощ.
  
   - Цiкаво виходить, - не здавався порушник, - зiткнись я з ним, ремонт би менi коштував не менше i на машинi я б не змiг мiсяць їздити. А тут i штраф, i той самий термiн. Де справедливiсть?
  
   Другий патрульний замовк i задумався, чухаючи лису потилицю.
  
   Перший патрульний вiдiрвався вiд документiв i повчально пiдняв вказiвний палець до стелi.
  
   - Щоправда, десь там!
  
   Пролунав дикий регiт його товариша.
  
   "Адже, сволочi, в чомусь мають рацiю", - подумав Лернор i стримав запал, - "Всi правила дорожнього руху не учасниками ж руху придуманi, а кимось iз невидимих ​​"небесних шишок"".
  
   - ...Якби ви впаялися в того мерзотника, то не були б виннi, вiдповiдно втратили б таку приємну можливiсть поговорити з нами, - тим часом продовжив пояснення перший патрульний, - А зараз ми вам випишемо штраф.
  
   Лернор кiлька разiв сумно змiряв поглядом гаманець та посмiшку другого патрульного.
  
   - Може, таки домовимося?
  
   - Ага... Домовитеся там, де платитимете.
  
   З болем у серцi, Лернор дiстав останнiй папiрець у двiстi у.о. i без рiзких рухiв поклав мiж патрульними. Менше купюри в його спорожнiлий арсеналi просто не знайшлося.
  
   Полiцейськi як за командою вiдразу змiнилися обличчям. Всю пиху нiби вiтром здуло, i вони несмiливо перезирнулися. Недовiрливо витрiщаючись на таку велику купюру, першим вийшов зi ступору усмiхнений патрульний.
  
   - Вдалої вам дороги, - напрочуд ввiчливим голосом сказав вiн. З серйозним виглядом полiцейський забрав з рук товариша документи та повернув їх власнику. Ось тiльки грошей нiхто навiть не намагався доторкнутися.
  
   "Ага! Мовляв, ми хабарiв не беремо, а грошi я сам випадково впустив i забув. Молодцi, сволочi!" - злiсно подумав Лернор, вголос же промовив по складах:
  
   - Спасибi!
  
   Пiсля чого пiдкинув до купюри, що самотньо лежала, двi свої новенькi вiзитки.
  
   - Якщо знадобиться консультацiя щодо iнформацiйних технологiй. Звертайтеся.
  
   Швидко залишивши патрульну машину i залишаючись зовнi дуже спокiйним, хлопець внутрiшньо рвав метал. Осаду та бруду в душi залишилося непомiрно;
  
   "Тiльки звернiться, гади. Тодi вже я на вас вiдiграюся!"
  
   Залишивши за спиною промозглий вечiр, i незадоволенi вигуки водiїв, якi з його провини застрягли в пробцi, Лернор повернувся в теплий салон свого авто. Запустивши автопiлот, вiн нервово забарабанив пальцями по дошцi приладiв.
  
   Тепер заплющувати очi йому бiльше не хотiлося. Не тому, що порцiя адреналiну в кровi пiсля зустрiчi з дорожньою полiцiєю зiгнала геть утому, а з бiльш банальної причини. Потрапляти в чергову аварiйну ситуацiю не те, що не хотiлося, було нiяк не можна. На черговий хабар у нього просто не вистачило б грошей.
  
   Поступово заспокоюючись, але все ще помiтно нервуючи, вiн набрав передостаннiй номер.
  
   - Дiлiно, - почав вiн, почувши знайоме "Але" крiзь музику, що гримить, - У мене поганi новини...
  
   - О! Лерне! - криком весело вiдповiла дiвчина. - Ти, що не приїдеш? А ми вже майже всi в зборi.
  
   - Та їду я. Їжу .... Тiльки от не буде у мене фiнансiв, для того щоб свою частину за оренду примiщення внести ... Може менi не їхати?
  
   - ...А що сталося? - на тлi музики, що кричить, пробився чийсь другий голос.
  
   - Стривай Лерн, - музика тут же зникла, змiнившись дзвiнкою тишею. Дiлiна мабуть затиснула трубку рукою. Хлопець почав терпляче рахувати хвилини платного ефiрного часу.
  
   - Все в порядку! - разом зi музикою, що змiнилася, в його вухо, нарештi, увiрвався голос дiвчини, - Приїдь. За тебе заплатять. Ти вже з нею, потiм сам розрахуєшся. По можливостi - натурою. Хi-хi... Давай тiльки швидше, бо тут усi без тебе з'їдять i вип'ють.
  
   - Хто за мене заплатить... - не встиг спитати вiн, дуже стурбований можливiстю бути проданим у сексуальне рабство комусь iз колишнiх однокурсниць типу "крокодил". Але у вiдповiдь вiн почув лише короткi гудки, - ...Зашибiсь!
  
   Стрес не лише не вiдпустив, вiн додався новими незрозумiлими емоцiями. Лернор подивився на монiтор системи навiгацiї та зазначив, що чекати вiдповiдi на задане Дiлiне питання йому залишилося недовго. Машина вже була недалеко вiд пункту призначення.
  
   Постаравшись викинути з голови всi поганi думки i налаштувати себе на святковий лад, вiн уп'явся прямо перед собою i з нудьгою став розглядати заднi габарити, що йде попереду машини.
  
   Можливо, вiн таки правильно вчинив, погодившись зустрiтися з колишнiми однокурсниками. Як це була їхня остання вечiрка i, можливо, залишивши рiдний унiверситет, вони бiльше нiколи не зберуться разом. Та й у принципi, йому зараз було однаково з ким святкувати свiй день народження. А якщо врахувати те, що не пiди вiн на це свято, другий ювiлей взагалi не вiдсвяткує, то вибирати особливо залишалося нi з чого. А тут ще й жерти захотiлося страшно .... Урча i стискаючись до грудок, шлунок наполегливо нагадав про те, що вдома на нього чекає лише порожнiй холодильник ... Як не крути, все зводилося до того, що назад дороги вже не було.
  
   Лернор зiтхнув, згадуючи все те, що могло бути хоч якось пов'язане з прийомом їжi. I це ВСI, як i ранiше, безнадiйно не було у господарствi його холостяцького барлогу.
  
   - Ех, хлопче, пора тобi завести когось. Не вмiєш ти сам доглядати за собою. Навiть стiл i досi собi не купив...
  
   БМВ зiйшов з основної траси i рушив темними мокрими провулками, поступово наближаючись до кордонiв мегаполiсу. То тут, то там пiд колеса кидалися зграйки фар щурiв, що збожеволiли вiд свiтла.
  
   "Мiсце, Дiлiна справдi обрала дешеве та сердите", - хлопець глянув на годинник i гiрко посмiхнувся.
  
   День добiгав кiнця, а з ним i його маленьке, але особисте свято. Поворот. Смердюча калюжа розмiром з море. Ще поворот. Розбитий лiхтар. I ось вона стоянка. За останнi три хвилини маневрiв по злачним вулицях хвиля песимiстичного настрою знову майже опанувала його, але тут комп'ютер, якому було просто не властиво розумiти настрiй господаря, радiсно сповiстив про прибуття на мiсце. Легкий дощ, що його супроводжував, закiнчився за розкладом.
  
   Лернор зупинив машину i посидiв ще хвилину, пiдбадьорюючи сам себе:
  
   - Ну що? На нас чекають великi справи!
  
   Залишивши авто, вiн послабив краватку i обсмикнув пом'ятий дiловий костюм. Залишивши дiлову зашморгу тремтiти у фривольному виконаннi, Лернор твердим кроком рушив до сiрого похмурого вигляду примiщення. Музика i шум веселощiв, що творилися там, долинала луною аж iз сусiднiх вулиць. На мiсткiй стоянцi, освiтленiй свiтлом жовтих прожекторiв, щiльними рядами стояли припаркованi машини його колишнiх однокурсникiв та однокурсниць. Дорогi авто та аерокари, подарованi їх заможними батьками. Елементи розкошi немов кидали виклик один одному яскравими кольорами та химернiстю дизайну.
  
   Лернор невдоволено скривився. Вiн завжди болiсно реагував на будь-якi шикарнi речi своїх знайомих i завжди заспокоював себе лише одним аргументом. Власники таких iграшок не самi заробляли собi на життя та самовираження. Не кажучи вже про пафосну розкiш. Тому в жодне порiвняння не могли йти з ним та iншими трудягами, що пробивали тунель життя як шахтарi. З киркою та крiзь гранiтний шлейф.
  
   I природно вiн бiльше поважав, бiдолаху Арнi, який дiстався на вечiрку на своєму будинку на колесах, нiж симпатягу Романа - сина досить вiдомого процвiтаючого банкiра. Цей шалапай, як завжди, криво припаркував свiй повiтроплавний срiблястий Лексус.
  
   "Буржуй. Та ще й сiв задом аж на два мiсця."
  
   Хоч жiноча частина унiверситетської молодi i не подiляла думку Лернора, йому було на них вiдверто начхати.
  
   На входi з повними свiтового суму очима його зустрiв Мiхан. Самотньо смолячи сигарилою в темрявi, вiн мовчазно потис Лернору руку.
  
   - Ти що, тут один тусуєшся? Де решта любителiв затягнутися?
  
   Тiльки зараз вiн помiтив, що його приятель героїчно пiдпираючи стiну ледве стоїть на ногах.
  
   - Я ... це ... ммм, - почав Мiхан, - Та ну їх нафiг! Ромка, падла, знову до Моєї пристає, а вона навiть не намагається чинити опiр.
  
   - Гаразд, кидай псувати здоров'я. Iдемо розбиратися.
  
   Мiхан сумно глянув на сигарету i загасив її об стiну. Потiм поправив окуляри i невпевненим кроком пiшов за Лернором.
  
   У напiвтемрявi затуманеного сигаретним димом примiщення, вздовж довгих дерев'яних столiв, заставлених випивкою i рiзноманiтними нашвидкуруч наструганими салатами, розташувалися екс-студенти унiверситету адмiнiстрацiї та управлiння, що гомонять.
  
   На розташованому в кiнцi залу танцмайданчику, в такт барвистим мерехтливим вогням i пiд лютий акомпанемент гримлячої музики, хаотично розмахуючи кiнцiвками, тремтiло з десяток силуетiв.
  
   - О! Якi люди без охорони! - заревiв, що блукав у супроводi двох дiвчат Ромка. Своїм напiвп'яним ревом йому навiть вдалося на секунду заглушити не бiльш адекватну музику.
  
   - Менi поки що нiчого охороняти, - усмiхнувся Лернор, обiймаючись з гульвiсою i ловеласом, - Залиш подруг, йдемо, поговоримо.
  
   - А що сталося?
  
   - Iдемо. Все дiзнаєшся.
  
   Вiн пiдморгнув, боязко стояв осторонь Мiхану, i, пiдтримуючи не здатного нормально пересуватися без сторонньої допомоги Романа, став виводити його нагору.
  
   - Роме, тобi, що дiвчат мало?
  
   - А що їх буває багато? - здивувався хлопець. - У чому сссобббссстно проблема? Ти на когось око поклав? Якщо це так, то скажи, я її чiпати не буду.
  
   - Тодi, будь другом, вiдвали вiд Кiм.
  
   - Ти серйозно? Вона ж страшна. Що ти знайшов у нiй?
  
   - Менi бiльше цiкаво, що ти в нiй знайшов, - посмiхнувся Лернор, - з твоїми грошима треба займатися посолиднiше обробкою компанiї пташок.
  
   - Та ну їх у дупу. Я з дiвчатами їхнього рiвня якось незатишно почуваюся. Адже їм грошi не потрiбнi. Своїх достатньо. Вiдповiдно i переваги жодної. Ось тому з тими, що простiше я вiдчуваю себе у своїй тарiлцi. А Кiм, до речi, сама напилася i почала кадруватися. Але якщо ти просиш, то надiшлю її до тебе.
  
   - Не її. Ти що? До мене не треба! Ти її до Михана йшли.
  
   - До цього виродку? - спохмурнiв Ромка, - Ти, що заради нього намагаєшся?
  
   - Дружище, та зрозумiй ти. Нехай таке тасується з таким. Кожнiй тварюцi по парi, - пiдморгнув Лернор для бiльшого переконання, тим, у чому не був певен сам.
  
   - Облиш ти її... Адже репутацiю собi зiпсуєш.
  
   - Гаразд, може ти й маєш рацiю... Хоча, - Роман нiби намагався думати, - ...Ти найчастiше в цих справах правим i опиняєшся. Ок. Iдемо, краще пригощу тебе чимось.
  
   Вiн часто закивав, i в мить, забувши про всiх, потяг Лернор за собою.
  
   Знову опинившись у напiвтемрявi прокуреного примiщення, вони попрямували до вiльного столика. На перший погляд, на ньому залишалося достатньо їжi, щоб задовольнити апетит двох здорових чоловiкiв. Це незначне спостереження особливо порадувало Лернор. Нарештi вiн зможе спокiйно поїсти, але за секунду вiн зрозумiв, що про спокiй подумати явно поспiшив.
  
   - Лерне! - З мороку на нього несподiвано накинулася Дiлiна i, обвивши шию руками, захиталася з боку в бiк, - Привiт! Тебе, щоби на спiльне свято виманити, це талант треба мати. Постiйно зайнятий. Постiйно не додзвониться...
  
   - Привiт ще раз ... - знiяковiло посмiхнувся Лернор i акуратно зняв з себе руки вже добряче випивши дiвчини. Її очi блищали нездоровим блиском, а посмiшка була вже надто широкою i щирою.
  
   Ромка, який не очiкував такого "нападу" з мороку, трохи злякався, але не розгубився. Вiн одразу дiстав з-пiд столу третiй келих, i з легким дзвоном додав його до двох iнших, що вже красувалися перед ним. Пiсля чого хвацько i вiртуозно наповнив усi порожнi ємностi до країв.
  
   - З Днем народження! - прокричала Дiлiна Лернору прямо у вухо, i висмикнула з панувала серпанок, розгублену i трохи обурену такими рiзкими манiпуляцiями Джулiану. - А ось i твiй подарунок!
  
   - Дi, ти що? - Вигукнула дiвчина i округлила очi, здивовано дивлячись на подругу. - Впилася зовсiм! Розумiєш, що говориш?
  
   Ромка, застиг iз четвертим келихом у руках. Спостерiгаючи за подальшим розвитком подiй, вiн не наважувався ставити його на стiл чи нi. Несподiваної появи Джулiани в їхнiй компанiї вiн явно не очiкував. Вона була дiвчиною того типу, який вiн намагався оминати.
  
   - Дякую звичайно. Але куди ж я поду такий великий i красивий подарунок? - пiдтримав Дiлiну Лернор, але тут же, не соромлячись, почав нескромно роздивлятися Джулiану. Вона була прекрасна як завжди - правильний овал обличчя, бешкетний i злегка кирпатий носик, шикарне довге волосся, що зводить сума форми i ноги... що за ноги. По тiлу пробiгли мурашки. У сутiнках примiщення, iдеальна постать Джулiани, породжувала у його свiдомостi низку рiзноманiтних непристойностей i ще з десяток повнометражних плотських фантазiй.
  
   Лернору та Джулiанi довелося перетнутися на курсi. Деколи навiть трохи забуваючи в обопiльному флiртi, але, на жаль чи на щастя (з чим досi не мiг визначитися Лернор), справа нiколи далi не заходила. У неї був постiйний залицяльник, а в нього просто не вистачало часу, а часом i бажання зв'язуватися з дiвчиною з того прошарку суспiльства, який був йому просто недоступний. Виходячи чисто з матерiальних мiркувань, вiн не бажав пов'язувати свою долю з тiєю, чиї запити та потреби просто не змiг би задовольнити. Iншими словами, постiйно запитуючи - "а яка в таких обставинах може бути любов?", вiн придушував у собi будь-яке бажання...
  
   - Що що? - перервавши його роздуми, хихикнула Дiлiна. Вона так само продовжувала п'яно посмiхатися - Лерн, не тупи! Ти що не знаєш, як зазвичай роблять iз подарунками? Їх розпаковують!
  
   Вловивши сенс жарту, Ромка розсмiявся так, що поступово з'їхав пiд стiл, при цьому рясно облившись вином прямо з пляшки. Йому так i не вдалося наповнити четвертий келих до кiнця.
  
   Джулiану, як виявилося, судячи з посмiшки, гра теж почала бавити. Виразно розумiючи, що подружку, що розвеселилася, буде вже не так просто вгамувати, вона вирiшила пiдтримати процес "дарування подарунка".
  
   Смiливо пiдiйшовши до Лернор, вона нiжно обвила його шию руками. Впритул притискаючись до хлопця гарячим тiлом, дiвчина ясно вiдчула необхiдну реакцiю чоловiчого органiзму на наближення такого ласого "шматочка". Граючи, вона вiдразу здивовано пiдняла брову i хитро посмiхаючись, почала дивитися прямо в очi. Вiд несподiванки, миттю ока, потонув у надзвичайному блакитi її очей, Лернор втратив дар мови. Вiдкривши рота, вiн ще хотiв було щось сказати, але всi думки за секунду вилетiли з його голови разом iз самоконтролем. Пiсля чого хлопець вже рефлекторно зiмкнув свої долонi на її чарiвнiй попцi.
  
   - Дорогий, хiба не про такий подарунок ти мрiяв усi свої двадцять рокiв?
  
   Вiдчуття вiдсутностi будь-якої логiки в тому, що вiдбувається, нарештi, повернуло Лернор з-пiд небес на землю. Вiн зрозумiв, що якщо цьому невинному флiрту дати хiд, то за себе вiн не зможе бiльше ручатися. Втрата голови i закоханiсть чекали його як найменше зло в кiнцi цiєї ночi. Але i обривати хтиве "дiйство", йому не хотiлося. З урахуванням того, що зовсiм не ясно коли вони з Джулiаною ще раз "ось так ось" перетнуться, його змучена душа благала, щоб розважливий розум покинув збуджене тiло. I коли свiдомiсть, нарештi, здалася, єдине, що залишилося турбувати його, було те, що Джулiана все ще мала достойний залицяльник.
  
   - А як же... - почав Лернор, майже розтанув у її обiймах. Розгубившись, вiн нiяк не мiг пiдiбрати слiв, щоб подiлитися своїм занепокоєнням. Хвилi приємних мурашок уже встигли досягти кiнчика носа i в поривi нiжностi, йому шалено хотiлося почухати його об нiс дiвчини.
  
   - Не питай. Сьогоднi я справдi хочу бути тiльки твоїм подарунком, - тихо прошепотiла вона, мабуть розумiючи, про що вiн хотiв спитати.
  
   - Друзi, давайте пити зрештою, - закликав колишнiх однокурсникiв Роман. Пiдiйшовши з двома келихами до захопленої один одним парочки, вiн не знайшов у них вiдгуку на його iнiцiативу, i пiсля деякого мовчазного замiшання з розладом ковтнув з одного, простягаючи другий Дiлiнi.
  
   - Якщо вже у Лерна сьогоднi день народження, то за його здоров'я! Ну, i, звичайно ж, за такий... ем... звабливий подарунок! Щастить тобi, старовина...
  
   Винуватець маленької урочистостi, кинув косий погляд на Ромку i ранiше встиг вiдвернутися, помiтив блиск заздрощiв у його очах. У Лернор не було стiльки грошей, скiльки у цього мiсцевого товстосума, але фiнансовий недолiк вiн з лишком компенсував, що час вiд часу вiдвiдував його везiнням. Вiн був просто щасливий вiд того, що цього виявлялося цiлком достатньо, для розпалювання заздрощiв та розвитку поваги до нього навiть у таких людях як Роман.
  
   - Дякую, дякую, - подякував Лернор, i став задкувати до столу, захоплюючи Джулiану за собою, - Якщо така справа, давайте поїмо, зрештою. Жерти хочу нереально!
  
   - Окей. Ми вам заважати не будемо, - пожвавiшала Дiлiна, - можете поговорити за трапезою, а ми з Ромкою валимо на танцпол. Танцюжки танцювати.
  
   Осушивши залпом свiй келих, вона схопила руку нової пасiї i поки той не встиг нiчого заперечити, пробираючись мiж столами, потягла його в бiк джерела музики.
  
   - То що ж раптом так рiзко змiнилося у твоєму вiдношеннi до мене? - трохи згодом поцiкавився Лернор, коли Джулiана влаштувалася на колiнах.
  
   - Це складно, Лерне...
  
   - Але все ж? Нiчого так не буває.
  
   - Ми з Ернi розлучилися, - зiтхнула вона, - I, чесно зiзнатися, я про це не жалкую.
  
   - Ось як! I що? Зовсiм i зовсiм? - продовжував цiкавити Лернор, намагаючись визначити собi ступiнь серйозностi свого " подарунка " .
  
   - Так. Тиждень тому. Остаточно i безповоротно.
  
   - Сумно. А чого це раптом?
  
   - Лерне, не дiставай питаннями. У жiнок також бувають свої секрети. А ти зi своїм одвiчним бажанням все знати, часом можеш вивести будь-кого. Думаю, того, що я тобi сказала, цiлком достатньо. Досить i факту, що я до нього вже не повернуся.
  
   - Гаразд, - здався Лернор, чудово усвiдомлюючи свiй недолiк, - Давай вип'ємо ... Так сказати за життя по новому ... або за нове життя що ...
  
   - Нiяк iнакше. Тiльки за нову... - пiдтримала дiвчина i пiднесла келих до губ.
  
   - Знаєш, а ти менi завжди подобалася, - задумливо промовив Лернор, жуючи бутерброд. З самого початку. Але не в моїх принципах було комусь третiй шлях перебiгати.
  
   - Здивував i насмiшив... Ти думаєш, я цього не знала? - посмiхнулася Джулiана, розгризаючи горiх, - До того ж, у будь-якому разi моя "зайнятiсть" не заважала тобi зi мною у вiдкриту флiртувати.
  
   - Нуу... я часом просто не мiг стримати кохання свого прекраснi пориви... - посмiхнувся Лернор, надаючи спогадам.
  
   Дiвчина не помiтила його фрази та продовжила.
  
   - Ти менi теж був цiкавий, але, як сам напевно зрозумiв, вiрнiсть я поважала бiльше, нiж випадковi зв'язки.
  
   - Нiфiга собi! Випадковi, - обiгрався Лернор.
  
   - Ай, iди ти! Якщо до слiв будеш прискiпуватися, всi подарунки на сьогоднi закiнчаться. До речi, ти знаєш, що ми через тебе з моєю подругою посперечалися?
  
   - Коли це? - зацiкавився хлопець, накладаючи собi у тарiлку салат.
  
   - Та нещодавно. Ти ймовiрно знайомий з Жанною?
  
   - Уу-у... - заперечливо похитав головою вiн, без особливої ​​зацiкавленостi заглибившись у поглинання вмiсту тарiлки.
  
   - Дiлiно, навiть аукцiон влаштувала, коли дiзналася, що в тебе не буде чим заплатити.
  
   - Ха...кх - Лернор мало не подавився вiд смiху, - Не перестаю дивуватися пiдприємницьким здiбностям нашої старости.
  
   - Не смiйся! Я дуже серйозно. Ми в такий азарт увiйшли, що навiть не намагайся питати сум, у якi тебе оцiнили...
  
   - Джулi, а тебе не бентежить, те, що в мене за душею нi гроша? Хiба ти собi таку пасiю шукала? - Раптом змiнив тему розмови Лернор, - Менi часом навiть себе годувати варто. Чи я на якийсь час, поки ти собi щось цiкавiше не знайдеш?
  
   - Знаєш, Лерне. Адже я можу образитися. Доросла дiвчинка як я, хоч i мислить рацiонально, але все одно ще переважно живе емоцiями, - Джулiана стала не на жарт серйозною, - Ти ж сам знаєш, твої фiнанси менi не потрiбнi. Якщо ти i приваблюєш мене, то тiльки як особистiсть i те, що в тебе в головi, а не в кишенi. Але якщо й далi продовжуватимеш думати про подiбну фiгню, як зараз ляпнув, то справдi так i зроблю.
  
   "Ех, знала б ти, що в мене в головi" - подумав Лернор i зiтхнув. Помовчав трохи та трохи чутно додав.
  
   - Так Так. Знаємо. Аби людина була гарна. Сумнiваюсь, що колись зможу вiдчути себе поряд з тобою повноцiнно.
  
   - Лерне, не псуй вечiр своїм занудством, га? - слух у Джулiани виявився кращим, нiж вiн припускав, - Ти менi завжди подобався, хоча у мене i був Ернi .... Чи може, я тебе вже чимось не влаштовую?
  
   Хлопець вiдiрвався вiд трапези i, стиснувши дiвчину в обiймах, зненацька поцiлував. Не дивлячись на непорозумiння, Джулiана вiдповiла навiть пристраснiше, нiж припускав Лернор. Вона нiби цiлий вечiр тiльки й чекала на iнiцiативу з його боку. У момент, коли їхнi губи злилися воєдино, хлопцевi здалося що вся Земля разом пiшла у нього з-пiд нiг, i вечiрка, нiби розчинилася в хмарi дурманливих локонiв Джулiани.
  
  
  
   Цiлий вечiр вони не могли вiдiрватись один одного, зовсiм не помiчаючи, спрямованi на них з усiх бокiв зацiкавленi, а часом навiть здивованi погляди спiльних знайомих.
  
   Танцi до упаду. Спиртне, що ллється рiкою. Передбачливi органiзатори, як зазвичай закупили його втричi бiльше, нiж закуски, i тому пiсля другої години ночi, з їжi вже нiчого не залишилося. Хоча це неприємне явище вже мало кого могло хвилювати. Упившись до поросячого вереску, народ поступово розповзався по будинках, або, не доповзаючи до виходу, просто засинав на м'яких подушках пуфiв i диванiв. А тi, хто ще мiг рухатися, розряджалися в нуль на заднiх сидiннях припаркованих автомобiлiв.
  
   Вiд втоми та алкоголю Лернор теж насилу стояв на ногах. Дурман у головi, приємно до чортикiв дезорiєнтував його у просторi. Єдине, що вiн ще чiтко бачив, були принади його активної подруги. У неї, як виявилося, запас енергiї був буквально невичерпний. Валячись з нiг, вiн усе частiше намагався прилягти на найближче вiльне м'яке мiсце, навмисне захоплюючи за собою Джулiану. Але дiвчина, нiби поставивши за мету виснажити свого друга до несвiдомого стану, наполегливо змушувала його танцювати.
  
   Але, навiть попри втому, хтивi бажання Лернора, росли пропорцiйно градусам розчиненого у кровi алкоголю. Змагаючись у вульгарностях, вони вже не помiчали що творили, все жарко розпалюючи бажання, ненаситно накинеться один на одного. Нарештi Джулiана не витримала. I схопивши Лернора за руку, наскiльки було можливо швидко, потягла об'єкт своєї пристрастi геть вiд мiсця загасаючих веселощiв.
  
   Смiючись i спотикаючись про нечисленнi сходи, вони виповзли на стоянку. Продовжуючи обмiнюватися гарячими поцiлунками та недвозначними погладжуваннями, парочка непомiтно для себе ввалилися в аерокар Джулiани. Як тiльки стулки дверей автоматично блокувалися за спиною, а завбачливо увiмкнений автопiлот пiдняв машину в нiчне небо, вони в повну мiру дали волю бурхливiй пристрастi. Джулiана накинулася на Лернор, практично зриваючи з нього одяг. Тепер вона могла дозволити собi все, що тiльки дозволили габарити салону її машини. Все те, що не було прийнято в особливо людних мiсцях.
  
   Руки самi ковзали по витончених вигинах тiла дiвчини i торкалися найбажанiших i найзабороненiших мiсць. Любов без кордонiв i нестримне бажання наповнили аерокар... Так сумно розпочався день, блискуче закiнчувався найяскравiшим вечором за всi останнi двадцять рокiв...
  
   Свою незвичайну повiтряну подорож Лернор запам'ятав слабо. Єдине, що залишилося в його затуманеному алкоголем мозку, було незрозумiлим пекучим пристрасним i таким, що зовсiм не пiддається опису. I, природно вiн не мiг не радiти цьому, коли прокинувся лише глибокого ранку наступного дня.
  
   Сонце яскравим промiнням проникало крiзь штори широкого, як вся стiна вiкна. Спальня Джулiани виявилася незвично величезною, але приємною. Тiльки зараз Лернор зацiкавив, куди вiн потрапив. Голова була ясна як кришталь, i тому вiн легко озирався, дивуючись просторам лiжка пiд ним. Траходромчик, на який вони зайшли на посадку, було просто створено для цiєї справи. Ковзаючи поглядом по прилеглих околицях, Лернор вiдзначив надзвичайну висоту стель i гламурнiсть дорогих меблiв. Вiдомi всiм у мегаполiсi ознаки безбiдного i ситого життя, нiби кричали розкiшшю з кожного кута спальнi. Велике дзеркало в кутку i нескiнченнi ряди дорогої косметики, навели Лернора на думку, що на покупку такого жiночого арсеналу йому довелося б працювати кiлька, а то й бiльше рокiв. Таке безневинно-затишне гнiздечко Джулiани буквально за секунди спустило його з небес первiсного захоплення в невеселi думи про власну нiкчемнiсть.
  
   Лернор вiдчув себе не у своїй тарiлцi. Гарний настрiй став зводитися нанiвець, але раптом щось переключилося, i вiн знову засяяв. Адже саме такого життя вiн постiйно прагнув. Ось вона! Прямо перед ним. А дiвчина поряд як нiяка його нова пара. Тому, час було починати звикати до розкошi i ставиться до шику як до повсякденної норми.
  
   Щоб будувати майбутнi стосунки з дорогою дiвчиною, треба термiново ламати свої стереотипи i вчиться тримати себе в руках, не дивуюсь нiчому шалено дорогому та новому.
  
   Хлопець, ковзнув оксамитовим простирадлом i вибрався з-пiд ковдри на край лiжка. Кинутi неподалiк штани, пiджак та сорочку вiн знайшов на пiдлозi. Навiть не намагаючись згадати, в якому виглядi вони добиралися пiсля аерокара в лiжко, Лернор почав тiшити себе надiєю, що їхнє оголене неподобство нiхто до ладу не помiтив. Поверх купи з одягу недбало валявся наручний годинник та мобiльний телефон. Десь на столi i пiд нiжками стiльця еротично лежала спiдня бiлизна Джулiани.
  
   Перевернувши циферблат, вiн з жахом усвiдомив, що ранок давно перетворився опiвднi, а робочий день перейшов у фазу завершення.
  
   На телефонi маячив пропущений дзвiнок. Лернор метушливо став натискати на кнопки. Години двi тому дзвонив Катр. А просто так, цей ледар йому нiколи не дзвонив. Треба було термiново з'ясовувати, що до чого та чому, але Лернор нiяк не мiг зважитися набрати номер. Будити Джулiану своєю дiловою балаканею йому зовсiм не хотiлося. Довгий сон - як запорука краси. А вiн хотiв, щоб вона завжди була чудовою.
  
   Не помiчаючи його метушнi, дiвчина продовжувала безтурботно спати. Навiть простирадло, що сповзло з оголених плечей, не потривожило її сон. Уткнувшись у подушку, ця кiшечка, продовжувала солодко сопати i була найнiжнiшою i беззахисною iстотою на Землi. Посмiхнувшись такiй красi, Лернор спробував накрити її ковдрою, але Джулi здригнулася. Сон був тривожний. I глянувши на нього сонним поглядом, вона запитала хриплуватим голосом.
  
   - Ти вже прокинувся, зайче?
  
   - Ага. Здається, ми з тобою вже проспали все, що можна i не можна. До речi, а твої батьки не можуть випадково повернутися найближчим часом? - висловив вiн свою занепокоєння i, прихопивши мобiльник, повернувся на нагрiте мiсце бiля подруги.
  
   - Та нi. Заспокойся. Я одна тут живу, - озвалася Джулiана, забираючись до нього пiд пахву i кладучи голову на груди, - Батько купив менi цю квартиру зовсiм недавно, але тепер я цiлком незалежна. Давай ще спимо, га?
  
   - Я б з радiстю, солодка, от тiльки справ маса i вiдкласти їх... Стривай. Зараз хоча б подзвоню, дiзнаюся, що та як.
  
   Дiвчина нiчого не сказала i, важко зiтхнувши, поклала свою долоню трохи нижче його пупка. Намагаючись не звертати уваги на нiжнi дотики, Лернор став якнайшвидше набирати Карту.
  
   - Слухаю, Шефе, - озвався бадьорий голос помiчника. - Сьогоднi сам вирiшив загуляти?
  
   - Не пояснюй, - прохрипiв Лернор у вiдповiдь. Потiм вiдкашлявся i впевненiшим голосом продовжив, - розповiдай. Чого дзвонив? Що треба було? I як все пройшло?
  
   - Все пройшло чудово, тiльки цi хлопцi менi зовсiм не сподобалися. Я коли до них в офiс йшов, мене разiв п'ять перевiряли та обшукували. Такi жорсткi перевiрки напевно тiльки на в'їздi в мiсто i думаю не настiльки.
  
   - Диск передав? - занепокоївся Лернор.
  
   - Так. Все передав. Встановив. Все працює.
  
   - Тебе самого просили встановлювати?
  
   - Я сам здивувався, але все зробив без сучка та задирки. Щось не так?
  
   - А ти як програму встановлював. Стандартно як для кiнцевого користувача автозапуску або в обхiд пiшов?
  
   - Не пам'ятаю, млинець. А це важливо? Яка рiзниця? I так i так запускаючи, результат той самий.
  
   - Не зовсiм... - занепокоївся Лернор. - Гаразд, не парься. Усi нашi на роботi?
  
   - Угу. Фiта менi сьогоднi обiд заперечила .... Так що, в цiлому, все весело проводимо час i чекаємо твого нешвидкого повернення.
  
   - Влаштую я вам "нешвидке". Iди звiт пиши про роботу виконану! Якщо не буде надвечiр на моєму столi, вiдправлю пояснювальну писати. Кiнець зв'язку.
  
   Лернор запустив телефон назад на пiджак.
  
   Ласки Джулiани, як i ранiше, не знаходили вiдповiдi. Хлопця мучили невиразнi сумнiви. Якщо Катр запустив програму не так, як вiн планував, то плани iз запуском програми-хробака та перекачування всiєї iнформацiї з внутрiшнiх мереж клiєнта могли зiйти нанiвець.
  
   "Ех, порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих"
  
   - Джулi, ти маєш звiдси вихiд у глобальну мережу? - поцiкавився Лернор, мабуть, вбивши своїм запитанням усю нiжнiсть у дiвчинi. Її рука зупинилася, а сопiння перетворилося на звичайне дихання.
  
   - Так. А що? Проблеми на роботi?
  
   - Майже. Просто треба дещо перевiрити. Це не займе багато часу. А потiм зможемо поспати ще пiв годинки.
  
   - Термiнал вбудований у дзеркало. Клавiатура пiд ящиком iз косметикою, - дiвчина махнула у бiк своєї скарбницi.
  
   Лернор, якомога акуратнiше звiльнився з її обiймiв i голяка поплескав до термiналу. Запустивши його звичним для фахiвця жестом, вiн швидко увiйшов до мережi.
  
   Залишившись на самотi, Джулiана якийсь час спостерiгала за цим оголеним програмiстом, але потiм теж вирiшила без дiла не валятися. Вдосталь намилувавшись обранцем, застиглим, мов шулiка над клавiатурою, вона весело хихикнула i, загорнувшись у простирадло, жваво схопилася на ноги. Зробивши кiлька стрибкiв по лiжку, дiвчина миттю опинилась на пiдлозi i спритно зашльопала босонiж у бiк кухнi. Замовивши з ресторану подвiйний снiданок, вона непомiтно зникла у ваннiй кiмнатi.
  
   Лернор у цей час, переходячи з сервера на сервер, судомно вводив команди та паролi. Нарештi, у бездоннiй iнформацiйнiй мережi вiн намацав свою програму-хробака. Як хлопець i пiдозрював, команда запуску була не проведена i програма знаходилася в сплячому режимi, але все ж перiодично посилала сигнали-запити iз закритої внутрiшньої мережi компанiї-клiєнта, що добре охороняється, в глобальне павутиння. Її спрямованi маяки, з'являлися лише через певний iнтервал часу, тому, спiймавши один з них, Лернор був радий удачi, що швидко посмiхнувся. Утримуючи сигнал якийсь час, Лернор ввiв усi необхiднi паролi запуску i непомiтно вiдпустив "хробак" у вiльне бурiння.
  
   Усе. Тепер програма зробить сама те, що вiд неї вимагається i, зiбравши перехопленi данi з внутрiшнiх мереж компанiї, а також всiх мереж резидентiв, автоматично перешле їх у безпечне мiсце.
  
   Справу зроблено. Залишилося лише чекати на результати. Нечесна гарантiя укладання договору з його конторою була в кишенi. Цей контракт мiг стати останнiм i перспективним, забезпечуючи йому безбiдне життя i старiсть з новою подругою. Вiн уже починав ловити себе на думцi, як витрачатиме ще не заробленi грошi i вдариться у неробство.
  
   Досить потираючи руки, Лернор пiдвiвся i пiшов слiдом за Джулiаною у ванну кiмнату. Тихо прочинивши дверi i сподiваючись, що це буде непомiтно, вiн ковзнув усередину, але тут же був зустрiнутий обiймами обожнюваної подруги. Повиснувши на шиї, Джулiана потягла його за собою. Розсмiявшись, Лернор не став пручатися i, пiднiмаючи фонтани бризок, упав з дiвчиною прямо у простору ванну. В результатi воднi процедури позапланово затяглися, а снiданок, що прибув на внутрiшньому лiфтi, безнадiйно охолонув.
  
   Пройшла година. Вмитi i задоволенi, хлопець i дiвчина жадiбно навалилися на холодний, але смачний снiданок. Наповненi вiдчуттям приємної втоми пiсля любовних втiх вони знищували його в повному мовчаннi. Пiсля трапези кожен зайнявся привидом себе гаразд. Навiть тут вони iдеально доповнили одне одного, супроводивши процес одягання дружною допомогою у застiбцi та зав'язуваннi.
  
   - Ти мене пiдкинеш до моєї машини? - спитав Лернор, любуючись своєю оригiнально зав'язаною Джулiаною краваткою.
  
   - Без проблем, - вiдповiла Джулiана, розчiсуючи пасма свого довгого i шовковистого волосся, - Ти потiм на роботу?
  
   Лернор глянув на годинник.
  
   - Ну, якщо прямо зараз полетимо, то до кiнця робочого дня, гадаю, ще встигну.
  
   - Увечерi заскочиш?
  
   - Обов'язково заїду.
  
   - А може, до мене й жити одразу переберешся? - поцiкавилася дiвчина, мабуть, намагаючись прискорити процес їхнього зближення.
  
   - Ти жартуєш чи що? Адже менi вiд моєї барлоги до роботи ближче добиратися, - посмiхнувся Лернор, - Але пропозицiю розгляну.
  
   Дiвчина, наiгранно образившись, зморщила носик.
  
   - Гаразд, гаразд.... Якщо будеш добре поводитися, то переберуся.
  
   - Бач, який спритний! - штовхнула його Джулiана, - Я пожартувала. Давай вали звiдси. У мене сьогоднi теж купа справ. А з таким капушею, як ти, я точно нiкуди не встигну!
  
   - Що? Хто б казав... - розумiючи, що Джулiана далеко не романтична дурниця, як вiн подумав хвилину тому, Лернор спробував заперечити, але був швидко виштовхнутий за дверi.
  
   Незабаром аерокар Джулiани мчав над дiловою частиною мегаполiсу. У салонi з учорашнього вечора все ще пахло перегаром та сексом. Кинувши збентеженi погляди на Лернора, посмiхаючись до вух i задерикувато хихикаючи, дiвчина перiодично клацала тумблером вентиляцiї повiтря, але запах, що в'ївся за нiч, нiкуди не зникав.
  
   Лернору дуже рiдко доводилося подорожувати повiтряним транспортом, тому, зовсiм не звертаючи уваги на манiпуляцiї подруги, вiн з цiкавiстю стежив за мелькаючими пiд ними краєвидами.
  
   Бiзнес район Вiльнарiллiна щiльно забудований високими скляними хмарочосами, був повнiстю вiдведений пiд офiси. Будiвлi так щiльно тулилися одне до одного, що часом важко було розрiзнити нижнi яруси вулиць. То тут, то там миготiли висячi сади та великi зеленi парки, шикарними фасадами розташованi прямо на дахах сiрих хмарочосiв. Своєю красою центр мегаполiсу мiг вразити будь-кого. Не говорячи про те, яке це було видовище з висоти пташиного польоту чистим сонячним ранком.
  
   Оголошуючи салон незадоволеним пирханням, Джулiана вела аерокар на ручному управлiннi. Лернор не сумнiвався, що дiвчина швидше вiддала б перевагу притулитися до нього, нiж грати роль пiлота. Але так сталося, що з моменту вчорашнього бурхливого кохання в салонi, їхнiй пiлот вiдправився в глибоку кому. Хто ж мiг припустити, що у поривi пристрастi одним незграбним рухом ноги можна легко скинути всю пам'ять бортового комп'ютера. Ця, ймовiрно, єдина ранкова неприємнiсть, в черговий раз нагадувала господарям про те, що машини створюються не для того, щоб у них безшабашно трахатись.
  
   Напружено обертаючи штурвал з боку в бiк, Джулiана зосереджено стежила за iнтенсивним рухом на повiтрянiй трасi, час вiд часу вiдпускаючи на адресу недосвiдчених учасникiв руху уривчастi чоловiчо жорсткi лайки. Данi iндивiдууми, гублячись вiд страху в потоцi аерокарiв, що неслися на граничних швидкостях, створювали то тут, то там повiтрянi пробки. А подiбнi, нехай i ненавмиснi витiвки, навiть на досвiдченого водiя дiяли щонайменше дратiвливо.
  
   Лернор сам нiчого не розумiв у повiтроплаваннi i тому мовчав, щоб ще бiльше не дратувати Джулiану. У такiй дещо напруженiй атмосферi, тiльки звуки популярних мелодiй радiостанцiї, що ллються з динамiкiв, могли гiдно розрядити атмосферу. Але й вони були безпардонно перерванi, блоком новин, що раптово почався. Вiн i привернув увагу Лернора, вiдриваючи його вiд споглядання краси мiста. Вислухавши їх до кiнця i запаливши бажання негайно обговорити почуте, хлопець вирiшив таки порушити мовчання.
  
   - Джулi, що ти думаєш, чому вченi зазнали краху, намагаючись клонувати людину?
  
   - Не знаю, Лерне. Може вся справа у душi? Її ж не можна клонувати, - озвалась дiвчина свiжою думкою, продовжуючи i далi зосереджено вести машину.
  
   - Цiкава думка, - пожвавiшав Лернор, - Але що цiкаво, адже її iснування навiть не доведено.
  
   - А як же релiгiя? - заперечила Джулiана, - вся основа релiгiї заснована на порятунку душi. Там хоч доказiв i немає, але всi вiрять у iснування якоїсь безтiлесної субстанцiї, яка має безсмертя.
  
   - Релiгiя кажеш? Так це основа основ усiх чвар у свiтi. Бiльше напевно шкода нiж користь, - вiдмахнувся рукою Лернор. I жодних посередникiв не може бути. А скiльки у нас "єдино правильних" вiрувань? Скiльки цих посередникiв у виглядi церков i мечетей? А скiльки сварок та воїн на цьому ґрунтi?
  
   - Лерне, не хочу я з тобою сперечатися на цю тему, - рiзко перервала його Джулiана, - Ми почали обговорювати невдачу вчених при клонуваннi людини, а ти врештi-решт влаштовуєш тотальний наїзд на релiгiю i посередникiв, якi її несуть. Якщо не хочеш сварки на релiгiйному ґрунтi, то раджу швидко змiнити тему. А то тут висаджу.
  
   - Ти що вiруюча, якщо так реагуєш? - здивувався хлопець.
  
   - Уяви собi, - рубанула у вiдповiдь Джулiана, щосили намагаючись приховати роздратування, - Менi цих козлiв на дорозi зараз вистачає. Тому, Зая, якщо не хочеш, щоб у тебе виросли роги i ти почав жувати капусту, то помовчи зараз, будь ласка. Або вже скажи щось приємне...
  
   - Гаразд, кохання моє, буду ним як риб... або як заєць, коротше, - буркнув у вiдповiдь Лерн, не зовсiм задоволений тим, що тема для дискусiї виявилася настiльки невдалою.
  
   Вiн i сам був вiруючою людиною, але посередникiв, як у бiзнесi, так i в релiгiї не визнавав. I якби в цей момент не задзвонив телефон, то вiн продовжив би дутися далi, а це могло вилитися в першу серйозну сварку з Джулiаною.
  
   - Салют! Ти де? - протрубив на вухо Малвiн.
  
   - А що? - не зовсiм зрозумiв сенс Лернор.
  
   - Та я задовбав тебе чекати! Ти що забув, що на обiд мене кликав?
  
   - Блiн, - хлопець стукнув себе вiльною долонею по лобi, - Зовсiм з голови вилетiло. Вчора це було. Думаю, ти мене зрозумiєш...
  
   - Нiфiга не розумiю, - хмикнув у трубку Малвiн, - Навiщо домовлятися, якщо все одно приїжджати не збирався. I пiсля таких ось витiвок, ти хочеш, щоб про тебе твої друзi не забували.
  
   - Добре Добре. Не гарячкуй.
  
   - Я не гарячкую. Тiльки мiг би й зателефонувати. Попередити, що плани змiнилися, - продовжував бурчати Малвiн.
  
   - Ми на мiсцi, - повiдомила Джулiана, нахилившись до вiльного вуха Лернор. Машина вже плавно заходила на посадку.
  
   - З ким ти там? На кого єдиного друга промiняв? - зацiкавився приятель, награно пхикаючи.
  
   - Це те, що вчора й було, - посмiхнувся Лернор, вирiшуючи не вiдкривати секрету вiдразу.
  
   - Судячи з приємного тембру голосу, вона того варта, - засмiявся Малвiн.
  
   - Слухай, а ввечерi зовсiм нiяк? Може, таки зустрiнемося? - Спробував вiдновити баланс дружелюбностi Лернор.
  
   - Нi. Я ж тобi сказав учора. Мiй вечiр уже подарований однiй красунi.
  
   - Добре. Якщо так, то я тобi ще на тижнi зателефоную. Ти ж ще не вiдлiтаєш?
  
   - Угу. Цiлий тиждень я ще тут, але не обiцяю, що буду вiльний. Одним словом, тепер сам дзвони. - заспокоївся Малвiн, але невдоволення в його голосi ще лишилося.
  
   - Поки що, - Лернор сам перервав зв'язок, у момент посадки аерокара. Чекати поки що це зробить ображений приятель, якось не дуже хотiлося.
  
   Стоянка бiля будiвлi вже спорожнiла. Усi випускники встигли прокинутися, протрезвiти та роз'їхатися своїм ходом. Нiщо не нагадувало, що вчора ввечерi тут просто не було мiсця, щоб приткнути свiй транспортний засiб.
  
   Порожнi пляшки, що самотньо лежали, говорили про деяких осiб, якi встигли таки перенести частину свята на вулицю. Тут же похмуро використанi презервативи, що лежали на брукiвцi, помiчати було не тiльки незвично, а й непристойно. Прогресивної молодi давно настав час користуватися сучасною контрацепцiєю, але прихильники активного кохання з ким попало, продовжували по-старому протирати гумку за гумкою.
  
   Не глушивши двигун, дiвчина з цiкавiстю стежила за своїм супутником. За виразом обличчя було видно, що вона досi намагається вiдгадати, хто йому дзвонив.
  
   Лернор випередив можливе запитання i видав готову вiдповiдь.
  
   - Дзвонив Малвiн. Друже мiй. Я з ним учора пообiдати домовився, але пiд впливом твоєї незабутньої чарiвностi просто забув про нього.
  
   Пояснення явно сподобалося дiвчинi, i вона обвила його шию руками. Губи Лернора i Джулiани злилися в пристрасному поцiлунку, а всi можливi й неможливi образи були забутi.
  
   Щойно Лернор звiльнився з чiпких лапок подруги, то вирiшив, що було б непогано зi шкiдливостi зiпсувати таку шикарну дiжку медової романтики, ложечкою цинiчного дьогтю.
  
   - Тiльки це не означає, що я зовсiм забуду про них. Про своїх друзiв, я маю на увазi.
  
   - Любий, я тебе про це зовсiм не прошу. У мене своїх подруг достатньо. I гуляти я допiзна у темних провулках теж люблю. Дорогу знаю, секс люблю, - посмiхнулася дiвчина.
  
   Лернорiвська шкiдливiсть дзвiнко вiдскочила вiд її бронi з почуття гумору i скорчилася в конвульсiях у темрявi душi господаря. Звичайно ж, вiн чекав трохи на iншу вiдповiдь.
  
   - Окей. До вечора! А то я до роботи не встигну. Вже майже чотири години, а менi ще як мiнiмум години двi до мiсця добиратися.
  
   Щоб не спокушати себе та дiвчину новими поцiлунками та ще бiльше затягувати прощання, Лернор поспiшив залишити машину.
  
   - Чао! - прокричала Джулiана, - Я сьогоднi сама готуватиму буду, так що якщо не приїдеш, нарiкай на себе!
  
   На пiдходах до машини знову задзвонив телефон. Лернор паралельно дiставаючи ключi, сiпнувся вiд несподiванки i не втримав трубку в руках. У вiдчаленiй спробi спiймати улюблений телефон, вiн ще сильнiше пiдкинув його в повiтря. Наполегливо телефонуючи апарат, здiйснив численнi сальто i невимушено приземлився на дах БМВ. В останню мить згадавши, що вiн ще не встиг вiдключити електрошокову систему захисту, власник рiзко скривився вiд досади. Миттєвий спалах. Лернор примружився i попрощався зi своїм вiрним другом. Обвугленi останки пластику, що вибухнув, нещасної мобiлки, дрiбними осколками застукали по брукiвцi. Хлопець iз засмученим виглядом дочекався, поки стихне град, i присiв над частинами обгорiлого тiла апарату. Вiн поки що не втратив надiї, врятувати хоч дорогоцiнну сiм-карту, де зберiгалися всi важливi для нього номери.
  
   - Ну, хоч це на згадку залишилося, - з полегшенням зiтхнув Лернор, вiдколупуючи картку вiд оплавленого шматка пластмаси. - Цiкаво, i чий був цей фатальний дзвiнок? З кого тепер вимагати новий телефон?
  
   Вiдключивши систему захисту авто, так само вiдому як "вбивця телефонiв, що падають", хлопець у засмучених почуттях поринув у прохолодний салон. На мить задумавшись, вiн став вiдходити вiд пережитого стресу.
  
   Адже без телефону вiн не мiг скористатися навiть вiдеофоном автомобiля, тобто цiлком i повнiстю залишився без зв'язку.
  
   - Чорт! Без труби, як без рук! Гаразд, мене не зможуть знайти. Але ж i я не можу зателефонувати нiкому! Жертва сучасних технологiй, млинець! Катр я тебе вб'ю...
  
   Навiщо вiн згадав про Катру, Лернор не зрозумiв. Мабуть, просто треба було на комусь зiрвати зло. Вiн рiзко втиснув акселератор. Покришки верещали, i залiзний кiнь помчав уздовж застарiлих будiвель промислового району.
  
   Тяжку рок музику, що розвивала в ньому приховану схильнiсть до агресивного керування, Лернор включив на межу можливої ​​гучностi. Злiсть через безглузду втрату дорогого телефону, виплескувалась назовнi повною мiрою i виражалася в рiзких заметах i зигзагах.
  
   Уникаючи основних трас мегаполiсу, їх жахливих пробок i патрулiв, вiн мчав крiзь маленькi вулички та двори, не гребуючи злiсною їздою газонами та тротуарами. Навiгацiйний комп'ютер iз завантаженою власне модифiкованою програмою, перiодично видавав корекцiю курсу прямування, незалежно вiд того була там дорога чи нi.
  
   Машина летiла вперед, збиваючи стовпчики загороджень через тi нестандартнi мiсця, якi зазвичай не включають не в одну навiгацiйну програму, але благополучно вiдповiдають габаритам сьомої моделi БМВ.
  
   Але як не намагався Лернор скоротити шлях i заощадити час, на пiдземну стоянку бiзнес-центру вiн влетiв лише пiсля шостої години вечора. Охоронця в лiфтi вiн не зустрiв, та й не звернув уваги на нестачу цього товариського зануди. Мабуть, дружина його з'їла, а служба персоналу ще не пiдiбрала вiдповiдну замiну.
  
   Швидкiсний лiфт з тихим шарудiнням зупинився на потрiбному поверсi i, зачинившись за спиною Лернора, з дзижчанням кинувся кудись угору. Хлопець озирнувся i поспiшаючи, пiшов у бiк офiсу. Його незачиненi дверi були чiтко помiтнi з його кiнця коридору.
  
   "Напевно, ще не всi пiшли, або Катр знову порно на проекторi дивиться" - подумав Лернор, який любив i сам часто затримуватися допiзна на роботi. Щоправда, не з такими приземленими цiлями, як його колега.
  
   Крокнувши в отвiр, вiн завмер на порозi вiд несподiванки. Перебуваючи в повнiй розгубленостi, Лернор прийшов до тями лише пiсля згадки, що їхня фiлiя повнiстю застрахована.
  
   Офiс у буквальному значеннi був розгромлений дощенту. Термiнали комп'ютерiв валялися на пiдлозi, а системнi блоки було вирвано з коренем. Розкиданi всюди порожнi ящики столiв i величезна кiлькiсть паперiв у проходах створювали враження того, що хтось цiлеспрямовано щось шукав.
  
   Лернор зробив кiлька крокiв. Щось неприємно хруснуло пiд пiдошвою. Виявилося, що склянi перегородки були розбитi, а дрiбна крихта скла валялася скрiзь.
  
   Борючись iз нервовим тремтiнням рук, хлопець потягнувся в кишеню за мобiльним телефоном, але тут же згадав про його невеселу долю.
  
   "Де не допоможе мобiльний, є стацiонарний", - згадав Лернор, розумiючи, що необхiдно термiново дзвонити в службу охорони будiвлi.
  
   Пiдiйшовши до свого столу, вiн похолов i застиг як укопаний. Живiт зрадливо забурчав, вимагаючи негайного вiзиту до вiдокремленого примiщення з унiтазом.
  
   Пiд столом, обличчям униз зi зв'язаними за спиною руками, лежав Катр. Калюжа кровi пiд ним продовжувала непомiтно збiльшуватися.
  
   - Катре, з тобою все гаразд? - схвильовано гукнув свого спiвробiтника Лернор, перевертаючи його на спину.
  
   - Нда ... здається з тобою далеко не все гаразд ... - похмуро зауважив вiн, розглядаючи акуратний кульовий отвiр у лобi.
  
   - Вибач, Катр. Здається, я накаркав, - похмуро пожартував Лернор, згадуючи свою фразу про вбивство.
  
   Чорний гумор трохи пiдбадьорив i заспокоїв. Хлопець розумiв, що в критичнiй ситуацiї йому просто потрiбно було закликати на допомогу весь свiй цинiзм. Вiн уже не вперше бачив убитих подiбним чином. За молодiстю йому довелося взяти участь у вуличних заворушеннях та дворових розбираннях рiдного мiста. Ось тiльки сподiвався вiн залишити все це в далекому минулому.
  
   Завжди намагаючись забути тi темнi днi, Лернор постiйно бiг вiд спогадiв i рiдко вiдвiдував батькiв. Вiн завжди шукав притулок за стiнами захищеного мiста, але тепер виявилося, що цi заходи убезпечити себе виявилися марними. Тiнь темних часiв та спогадiв наздогнала його навiть пiд щитом мегаполiсу. Або щит, мабуть, просто дав трiщину...
  
   У ногах убитого валявся мобiльний телефон, що самотньо нудьгував у темрявi пiсля втрати господаря.
  
   - Що ж, друже. Я залишився без телефону, а ти, мабуть, без господаря, - звернувся Лернор до кинутої трубки.
  
   Пiднявши апарат, Лернор вiдразу почав вивчати всi останнi записи. Серед останнiх викликiв вiн знайшов свiй номер. Дивно. Час виклику збiгався з моментом болiсної смертi його телефону. Отже, через Катру вiн i втратив свою мобiляку. Жаль, тiльки ось йому вже не вдасться виставити рахунок покiйному. А останнiй уже нiколи не скаже, навiщо йому раптом довелося турбувати шефа. Одне Лернор розумiв яснiше ясного - апарат убитого був вагомим доказом i навiть проти нього.
  
   Клацаючи клавiшею i гортаючи записи далi, хлопець виявив, що Катр так само набирав Тiнi та Фiтi.
  
   "Може, хоч вони знають, що хотiв донести до нього цей нещасний?"
  
   - Що ж, ти хотiв сказати менi, Катре? - звернувся Лернор до мерця, як i ранiше сидячи навпочiпки.
  
   Бiльше не гаючись, вiн спробував зателефонувати Тiнi, але автомат видав тираду про недостатнiсть кредиту.
  
   Чортнувшись, Лернор швидко змiнив сiм-карту на свою i повторно набрав номер.
  
   - Алло, - пролунав стурбований голос дiвчини.
  
   - Тiна, про що ви говорили з Катром? - Вiдразу серйозно запитав Лернор.
  
   - Коли ми ходили купувати оспорений Фiтою обiд..., - з готовнiстю затараторила дiвчина, - Вiн зателефонував спочатку їй, потiм менi i повiдомив, що ми можемо не повертатися, тому що ти прийшов i всiх вiдпускаєш...
  
   - Тобi не здалося це дивним?
  
   - Звiсно, ​​здалося! Адже ти нiколи просто так нiкого не вiдпускав. Фiта потiм дзвонила тобi, але твiй телефон був поза зоною дiї мережi. Що-небудь трапилося? - у голосi спiвробiтницi вiдчувалося надзвичайне занепокоєння. Вона явно вiдчула стурбованiсть шефа.
  
   - Нi, Тiно, все гаразд. Я хотiв зробити вам сюрприз, але Катр видав мене. З сьогоднiшнього дня ви вирушаєте в оплачувану вiдпустку. Якщо встигнете поїхати з мiста сьогоднi, то фiрма сплатить вам будь-який круїз. Ти знаєш реквiзити. Я все потiм оплачу переказом.
  
   - Лерне, ти все ще п'яний з учорашнього? - не повiрила своїм вухам Тiна.
  
   - Нi. Зi мною все нормально, - збрехав Лернор i труснув тремтячою рукою. Великий палець мiг вiдбивати дрiб. - Чи ти хочеш завтра пiти на роботу?
  
   - Знаєш, якщо ти справдi не жартуєш, то я прийшла б завтра тiльки заради того, щоб тебе розцiлувати. Ти серйозно пiдвiвся в моїх очах. Коли повернусь, зможемо сходити кудись...
  
   - Тiна, давай без цього, - гальмував її Лернор, - Я завжди знав, що ти не перетравлюєш, мене за мою скупiсть. Але прошу тебе, користуйся тим шансом, який так рiдко випадає, i Фiту з собою не забудь. Але це лише сьогоднi. Зрозумiла?
  
   - Добре, Лерне. Я все зрозумiла. Цiлую! Бувай!
  
   Дочекавшись коротких гудкiв, Лернор випростався i поклав телефон у кишеню. Якщо хтось щось шукає, то швидше за все його, якщо дiвчата ще цiлi. Та й труп Катра, напевно, не випадково валяється, саме пiд його столом.
  
   Вiн зiбрався набрати код тривоги на термiналi бiзнес-центру, але завмер з пiднятою рукою. Адже тi хто влаштували тут цей бардак, якось проникли в будинок через охорону, або зробили це руками самої охорони.
  
   "Стоп", - зрозумiвши, що кликати когось на допомогу марно i навiть шкiдливо, вiн вiдразу iнстинктивно вiдсмикнув палець вiд клавiатури.
  
   "Треба йти .... Але куди?" - думки в головi Лернора водили божевiльнi хороводи, а серце, що шалено стукало, готове було вистрибнути з грудей. Дихати ставало все складнiше.
  
   "Полiцiя в будь-якому разi займеться в першу чергу пошуками мене. А знайшовши, затягають пiд слiдством i, не виявивши справжнiх виконавцiв, повiсить усiх собак. Чорт!"
  
   Лернор у панiцi глянув на вечiрнє мiсто за вiкном. Погляд його блукав з боку на бiк, не здатний знайти собi мiсця.
  
   "Боже мiй, минула всього секунда, а я вже майже мертвий вiд страху. I мiй маленький бiзнес на додачу... З огляду на поточнi обставини... Спасибi.... Ось тiльки кому?" - Лернор сяк-так зiбрався з думками i, покликавши на допомогу залишки хоробростi, попрямував до виходу.
  
   Намагаючись не наступати на бите скло, вiн якомога тихiше покинув офiс i прикрив за собою дверi. За звичкою вимкнувши свiтло, вiн приховав вiд себе хаос, що панував за спиною, i ще трохи заспокоївся.
  
   У коридорi, прямуючи до лiфтiв, Лернор з кроку перейшов на бiг. Досягнувши дверей, вiн уже збирався натиснути на кнопку виклику, як раптом обидва лiфти одночасно прийшли в рух. Прямуючи на його поверх з верху вниз i знизу вгору.
  
   "Занадто дивна активнiсть у пiсляробочi години", - знову занервував Лернор. Тепер вiн сильно сумнiвався, що взагалi варто чекати будь-яку з кабiн, що наближаються.
  
   Вiдправитися вниз звичайними сходами бажання теж не з'явилося. Якщо хтось i полює на нього, то їх люди вже напевно чекають i там.
  
   "Неординарнi ситуацiї вимагають неординарних рiшень, Лерн", - звернувся вiн до самого себе i, добiгши до кiнця коридору, рiшуче висмикнув пожежний шнур, вiдчиняючи навстiж вiкно аварiйного виходу.
  
   Холодне вологе вечiрнє повiтря неприємно обдало його з усiх бокiв.
  
   Хлопець зiщулився, не наважуючись на подальшi дiї, але звук лiфта, що наближається, змусив його зiбратися з духом i встати на пiдвiконня.
  
   Пiд свист i завивання вiтру вiн нашвидкуруч розглянув у темрявi вертикальнi пожежнi сходи. Вона була закрiплена лише на вiдстанi витягнутої руки, але занадто далеко, щоб позбавити страху висоти. Дивитись на краєвид нiчних вулиць пiд ногами було вiдчуттям далеко не з приємних. Але це був єдиний шлях, що залишився, вниз.
  
   За спиною весело брязнули дверi однiєї з кабiн, що прибули на поверх. Страх невiдомих переслiдувачiв затьмарив страх висоти, i свiдомiсть змусила придушити у собi iнстинкт самозбереження. Лернор хвацько стрибнув на металевий каркас сходiв, що здригнувся вiд несподiваного гостя, i з шаленою швидкiстю заковзнув униз. Крiплення надривно занили пiд його вагою. Слизькi та холоднi сталевi перила обдирали шкiру долонь i були готовi вислизнути з його рук, скидаючи несподiваного вершника. Лернор зрозумiв, що треба гальмувати, бо, набираючи швидкiсть, вiн зрештою просто вилетить зi сходiв. Стиснувши зуби, i щосили стиснув ногами сходи з обох бокiв, вiн вiдчув, як рвуться його штани. Але витраченi зусилля виправдалися, i незабаром рух припинився. Тепер вiн легко змiг ухопитися за сходи.
  
   Задерши голову вгору, Лернор спробував розглянути вiдчинене вiкно далеко нагорi, але нiчого, окрiм того, що почав мряжити дощу, який гидко залив йому обличчя, в результатi не отримав. Хто б не були його недоброзичливцi, навряд чи вони поткнуться за ним тим самим шляхом.
  
   Дивлячись тепер перед собою, Лернор намагався бути якомога обережнiшим. Висота була ще пристойна, а намоклi подертi пальцi замерзали на вiтрi так, що здавалося, ще трохи i вони вже не в змозi вхопити черговий щабель. Пiдошва туфель теж ковзала будь здоров, тому додавати до всього, що вiдбувається, жах вiд запаморочливої ​​висоти, було тiльки собi на шкоду.
  
   Надривно заливаючись неприємною мелодiєю, ймовiрно палко обожнюваної тiльки самим покiйним власником, не до речi зателефонував телефон. Не припиняючи кричати, вiн просто вимагав, щоб Лернор звернув на нього увагу.
  
   Обхоплюючи перила однiєю рукою i дiстаючи окоченiлими пальцями трубку, Лернор абияк приклав її до вуха.
  
   - Алло!
  
   - ЛЕРН! - по той бiк iстерично заволав Роман.
  
   - Дiлiна мертва! Я весь у її кровi! Що менi робити?
  
   - Що? Що ти з нею зробив? - гаркнув на нього Лернор, вкладаючи в двi фрази все нервове напруження, що скупчилося.
  
   - Нiчого я не робив! Її вбили! - схлипував у трубку син банкiра, - Я в магазин за пивом їздив... Ми з нею нiч провели... а вранцi голова болiла страшно. Повернувся... Дверi вiдчиненi, i вони мертвi в коридорi лежить...
  
   - Дурень! Виклич полiцiю та медикiв! Може, їй ще допомогти можна. Поспiшай, млинець! - ледве стримуючись, спробував порадити Лернор. Вiн з кожною хвилиною ще бiльше жахав вiд того, що вiдбувається. Тепер не лише вiтер ворушив волосся на його головi.
  
   - I чому ти саме менi дзвониш?!
  
   - У її телефонi, твiй... дзвiнок їй на трубку я останнiм знайшов, ось i подумав, що ти з нею...аааууу... останнiй казав, поки мене не було.
  
   - Ти дату, дзвiнка бачив, придурок, мля?! - розлютився Лернор, - Там вчорашнє число! Я їй учора дзвонив!
  
   - Лерн, будь ласка, приїжджай... - продовжував вит' Роман, але Лернор його вже не чув.
  
   Серйозно задумавшись про два вбивства, єдиною сполучною ниточкою, вiн виявив поки що самого себе.
  
   "Хто наступний?" - небезпечних здогадiв було небагато, - "Малвiн? Джулiана?...
  
   "Боже, тiльки не вона!"
  
   Тремтячими пальцями вiн почав шукати її номер у записнику телефону, але тут же згадав, що тут його навiть i бути не може.
  
   В цей момент сильний порив вiтру, змусив хлопця схопитися за поручнi другою рукою, i телефон, зрадницьки вискочив з долонi. Стукнувшись об стiну будiвлi, вiн, перекидаючись, полетiв кудись у темряву.
  
   - Чорт! - Вилаявся Лернор, - Мати твою, трубка довбати!
  
   Треба було поспiшати. Побачити дiвчину мертвою йому зовсiм не хотiлося. Продовживши спуск, вiн уже не щадив нiчого - нi рук, нi одягу, поступово навiть припинивши звертати увагу на тупий бiль у пальцях. Потрiбно було дiстатися до поверхнi якнайшвидше.
  
   Досягнувши даху, прилеглої будiвлi, вiн нiби загнаний звiр озирнувся в пошуках апарата. Але телефону й слiд застудив. Тiльки зараз Лернор помiтив, що опинився на стоянцi для аерокарiв. Вона виявилася наполовину порожньою i безлюдною, мабуть, тому вiн одразу й не зрозумiв, де опинився.
  
   Бiгом, перетинаючи стрункi ряди припаркованих машин, вiн досяг iнших пожежних поручнiв, i блискавкою, злетiвши вниз, опинився на брукiвцi.
  
   Добiгши вулицею до гаража, Лернор, захекавшись, зупинився. Вiдперевшись спиною на стiну, вiн абияк вiдсапувався, i, заспокоюючи вже готове вистрибнути з грудей серце, озирнувся. I тут жодної живої душi. Добре робочий день давно закiнчився i комплекс повнiстю спорожнiв. Якщо хтось i буде, то вiн вiдразу зрозумiє, кого слiд побоюватися.
  
   Намагаючись триматися в тiнi якомога довше, Лернор швидким кроком попрямував до своєї машини. Як тiльки вiн побачив знайомий силует автомобiля, як i так само спокiйно стоїть там, де вiн його й залишив, то мало не кинувся до нього щосили.
  
   Ледве стримавшись, вiн все ж таки почекав п'ять хвилин, протягом яких спостерiгав за машиною здалеку. Перiодично непомiтно пiдкрадаючись дедалi ближче, Лернор намагався визначити, чи є за ним стеження.
  
   Нарештi вiн вийшов iз тiнi i широким кроком пiдiйшов до БМВ. Швидко оглянув машину з усiх бокiв i навiть зазирнувши пiд днище, вiн поспiшно вiдключив систему захисту i моментально опинився всерединi.
  
   Повертаючи ключ запалення, вiн iнстинктивно заплющив очi, але вибуху так i не було. Страхи виявилися марними, а двигун поступово забурчав у черговому режимi.
  
   Вкотре, увiмкнувши модифiковану навiгацiю, Лернор поспiхом ввiв адресу Джулiани. Втиснувши педаль газу до самого дна, вiн кулею вилетiв на проїзну частину i вже за кiлька секунд опинився серед транспортного потоку магiстралi. Поглянувши на вiкна свого офiсу, через дзеркало заднього виду, Лернор сумно зазначив, що там знову горiло свiтло.
  
  
  
   Вiляючи вулицями та дворами, вiн остаточно переконався, що фiзичного стеження за ним немає. Хоча нiхто не заважав можливим переслiдувачам вести за ним дистанцiйне стеження iз супутника. Вони легко могли скористатися прямим зв'язком сателiту з його навiгацiйним комп'ютером. Але й тут, на любителiв стежити чекав неприємний сюрприз, з яким вони ймовiрно i зiткнулися.
  
   Перероблена Лернором програма "нестандартної" навiгацiї, черпала орiєнтири безпосередньо з комп'ютерiв транспортних засобiв, що знаходилися поруч, i самостiйно блокувала зв'язок з будь-яким супутником.
  
   Лернор нiколи б не подумав, що його хитромудра модифiкацiя буде застосовуватися за своїм безпосереднiм призначенням. Адже первинна мета, була куди скромнiшою. Загалом уникати пробок, i не привертати уваги полiцейських екiпажiв, прокладанням не зовсiм стандартних маршрутiв через газони та галявини.
  
   - Як вони на мене вийшли? I хто цi "вони"? - у черговiй безсилiй спробi зрозумiти те, що вiдбувається, Лернор стукнув кермо кулаком.
  
   - Що я зробив не так? Кому перебiг дорогу...
  
   - Стоп! - раптовий здогад осяяв його нiби грiм серед ясного неба, змушуючи й надалi мiркувати вголос.
  
   - Катр, доставив диск iз програмою-хробаком замовнику. Я його роботодавець. Можливо, я був останнiй, хто контактував з Катром i весь сир бором навколо цiєї програми. Перед смертю вiн зателефонував менi. Швидше за все, бажаючи попередити про небезпеку... або... Дзвонив не вiн, а хтось з його телефону, намагаючись вистежити мене за дзвiнком. Навiть не сумнiваюся, що мiсце було встановлене гранично точно. Хто ж цi хлопцi з IТЦ?
  
   - Далi контакт iз власниками примiщення та вихiд на старосту нашого курсу Дiлiну. Вона влаштовувала його оренду. Мої останнi дзвiнки Дiлiнi ще раз пiдтверджують наш зв'язок. Перед смертю вона могла сказати про мене i Джулiану. Активацiя моєї картки, знову привела переслiдувачiв до офiсу... Мдаа.... Все-таки добре, що я остаточно втратив зв'язок iз зовнiшнiм свiтом саме там.
  
   - Але чому вони не вийшли на машину? - Лернор на мить задумався, - Ну, звичайно ж! Вона ж на Малвiна зареєстрована. Як же я про це ранiше не здогадався! Нiхто з приїжджих не має права набувати рухому власнiсть у Мегаполiсi на строк до десяти рокiв. Звичайно, крiм тих, хто йде на службу в органи. Ось чому я досi спокiйно їду. Уфф.... Принаймнi, це одна з найвiрогiднiших версiй.
  
   - З iншого боку, якби було засiчено сигнал активацiї програми-хробака з термiналу Джулi, то веселiсть почалася б набагато ранiше. Найiмовiрнiше, ми б навiть не встигли поснiдати. Може, я таки помиляюся? Так чи нi. Але в будь-якому випадку наступної на черзi, ймовiрно, буде Джулiана.
  
   - Боже, зроби так, щоб я встиг ранiше!
  
   Через пiвгодини, Лернор, збивши шлагбаум, вихором увiрвався до закритого двору елiтного комплексу.
  
   Кинувши машину вiдкритою, вiн стрiмголов, пiдлетiв до кольорового екрану домофона. Судорожно вводячи код квартири Джулiани, вiн уже чув, як за спиною до нього з усiх нiг мчать закутi в броню та озброєнi до зубiв здоровi хлопцi з охорони.
  
   - Джулi, ну давай же вiдповiдай! - нервово дряпав дверi Лернор. - Мила, поспiшай!
  
   - Гей, хлопче! Швидко на землю та руки за голову! - прокричали йому за спиною.
  
   Лернор, з кислим виразом обличчя, повiльно обернувся. Вiн буквально втискався у дверi всiм своїм тiлом.
  
   - Не стрiляйте! Тiльки не стрiляйте! - прокричав вiн, пiднiмаючи руки нагору.
  
   - На землю! Я тобi сказав, твою матiр!
  
   В цей момент броньованi дверi за спиною з шипiнням вiд'їхали вбiк, i Лернор буквально впав усередину, не вiрячи своєму несподiваному щастю.
  
   Прорiз, що утворився, так само швидко закрився прямо перед носом охоронцiв. Тут же схопившись на ноги, вiн буквально влетiв у лiфт, що вiдкривається, виштовхуючи звiдти добре одягненого лисого товстуна з сигарою в руках.
  
   Як тiльки стулки лiфта стали закриватися, в пiд'їзд з гуркотом ввалилася доблесна охорона,
  
   Лаючись матом усiм вiдомих їм мовами, вони тут же натрапили на товстого чоловiка. Встигнути в лiфт, їм уже не судилося. Компанiя була зустрiнута таким обраним матом важливої ​​шишки, що кожен з них задумався про пошук нової роботи.
  
   Дорогою нагору, змоклому i схвильованому хлопцевi яскраво уявлялися картини трагедiї. Бездихане тiло дiвчини, яка стала безневинною жертвою через такий гад, як вiн. Її останки лежали в калюжах кровi серед шовкових простирадл, що втратили свою бiлизну.
  
   Картини змiнилися на шалений поток думок, якi вже неможливо було втримати.
  
   "I навiщо Джулiане тiльки знадобилося з ним зв'язатися? Надати шанс, щоб, вiн, нарештi, вибрався на поверхню, стаючи частиною вищого суспiльства. Навiщо вона дарувала йому це, якщо вiн в одну мить примудрився втратити буквально все. Навiть те, чого важко. досяг на протязi всього свого настiльки жалюгiдного життя..."
  
   "Все з нiг на голову! Невже бiльше немає майбутнього, такого, яким я його собi уявляв? Мене чекає невiдомiсть i забуття! Що ж таки зупиняє мене в цi митi, самому накласти на себе руки? Позбавиться всiх проблем i мук у один раз найпростiшим i добре вiдомим способом.
  
   "Нi. Я не самогубець. Я не здамся! Лернор все життя був i залишиться борцем, борючись iз долею навiть тодi, коли iншi здаються".
  
   "Битися до кiнця, поки є хоч невеликий проблиск надiї - ось мiй головний принцип!"
  
   Вiн iнтуїтивно вiдчував, що все ще встигне врятувати Джулiану, адже вона була його єдиною та останньою надiєю. Надiєю розрулити цю складну ситуацiю.
  
   Нагорi пролунав чiткий хлопок пострiлу. Серце впало.
  
   - Невже запiзнився?
  
   Вирвавшись, нарештi, з лiфта, Лернор, зiбрав усi розрiзненi думки у вольовий кулак, i, зробивши останнiй кидок до дверей коханої дiвчини, з розгону врiзався в нього плечем. Остання, перешкода тут же пiддалася.
  
   Погляду за ним здалося справдi неприємне видовище. Наприкiнцi коридору Лернор побачив Джулiану. Дiвчина не лежала в кровi. Нi. Її тiло не було понiвечене тортурами.
  
   Вона була так само прекрасна, загорнута в короткий рожевий халат. Як же вiн чудово виглядав на її карколомнiй фiгурi .... I, мабуть, були i тi, хто на них точно не встояв ...
  
   Бiля кудлатих тапочок у формi звiрят з вухами, лежав незнайомий громила рокiв тридцяти. Вiн лежав ниць, широко розкинувши руки i ноги в сторони, а з короткого стовбура жiночого пiстолета в витончених руках Джулiани, лiниво струмував сiрий димок.
  
   I ця крихiтна зброя тепер була небезпечно спрямована у бiк Лернор.
  
   - РОЗДIЛ ДРУГИЙ :: ВТIГ -
  
  
  
   Лернор застиг на мiсцi. Тим часом зовсiм вiдчуженим, холодним, як крига поглядом, дiвчина дивилася крiзь нього.
  
   - Джулi, це ж я Лерн, - не на жарт злякався вiн, показуючи порожнi долонi.
  
   Ще якийсь час потримавши його на мушцi, грiзна амазонка нарештi прийшла до тями i опустила маленьку зброю.
  
   - Лерн... проходь.... Поки я на тебе чекала, ввалився цей... - Джулiана нiби ще приходила до тями вiд пережитого i ледве пов'язувала окремi слова у фрази.
  
   Хлопець зачинив за собою дверi та гидливо, переступивши через труп. Вiн заспокiйливо поцiлував свою подругу в лоба, хоч самому зараз було далеко неспокiйно.
  
   - Мила, зараз сюди охорона комплексу припреться, - постарався сказати вiн, якомога тихiше. Що робитимемо? Вони ж мене шукають.
  
   Натягнута лагiднiсть у голосi Лернора, поєднувалася з усвiдомленням те, що сьогоднi все залежить вiд поведiнки Джулiани.
  
   I як пiдтвердження його слiв, пролунав частий i наполегливий стукiт у дверi.
  
   - Тихо проходь на кухню. Я розберуся, - несподiвано чiтко вiдповiла дiвчина, нiби раптом стала кимось iншим.
  
   Лернор, вражений такою яскравою змiною в подрузi, розгубився i вiдкрив рот, але передумав i не змусив себе довго чекати.
  
   Швидко пройшовши на кухню, вiн вимкнув свiтло i почав прислухатися до того, що вiдбувається в коридорi.
  
   - Добрий вечiр, вибачте за занепокоєння, - пролунав чоловiчий голос, - У вас все гаразд?
  
   - Хм, мабуть, нi... - хмикнув хтось другий
  
   - Не зовсiм, лейтенанте, - чувся приглушений голос Джулiани. - На мене напали. Прошу подивитись результат.
  
   Запанувала недовга мовчанка.
  
   За хвилину почулися звуки метушнi. Спiвробiтники охорони, швидше за все, вивчали настiльки несподiвано знайдене тiло, нiж скручували господиню квартири.
  
   - ...Це не вiн...- повiдомив другий чоловiчий голос.
  
   - Не зрозумiла. Хто? - поцiкавилася дiвчина, прикидаючись шлангом.
  
   - Якийсь час тому, наш блокпост минув порушник. За набраними на домофонi цифрами ми подумали, що знайдемо його тут, - пояснив лейтенант. - Хотiлося б подивитись ваш дозвiл про носiння зброї. I, на жаль, вам доведеться пройти з нами. До приїзду полiцiї та з'ясування всiх обставин того, що сталося, ми зобов'язанi взяти вас пiд варту...вiрнiше забезпечити охорону.
  
   - Один момент, один момент! - швидко заперечила їм Джулiана, чимось голосно шарудячи.
  
   - О! Вибачте за занепокоєння, мiс, - здивовано промовив другий чоловiчий голос, - Приємного вам вечора, якщо вiн ще може бути приємним.
  
   Охорона спробувала вiдразу ретироваться.
  
   - Еее, стривайте. Заберiть цього "жмурика" з собою. Вiн мене бiльше не цiкавить, - досить смiливо поспiшила нагадати дiвчина охоронцям.
  
   Метелика в коридорi повторилася i тривала ще деякий час, наповнюючи квартиру звуками глухих ударiв бездиханого тiла про все, що траплялося на його шляху. Нарештi, вхiднi дверi, зачинилися, i на кухнi, задумливо тримаючи руки в кишенях халатика, з'явилася Джулiана.
  
   - Що ти їм там таке показала? - тут же поцiкавився Лернор, неймовiрно здивований такому швидкому вирiшенню ситуацiї з трупом.
  
   Дiвчина так само без емоцiй витягла з кишенi i простягла пластикову карту посвiдчення зеленого кольору.
  
   - Ось цю, просту, але водночас дуже дiєву рiч.
  
   Лернор з цiкавiстю взяв документ i швидко почав крутити в руках, уважно розглядаючи холографiчнi вiзерунки та написи кiлькома мовами. Як i на всiх подiбних документах, фотографiя власника була вiдсутня.
  
   - Нiфiга собi! - Нарештi, вигукнув вiн, - Це ж посвiдчення спiвробiтника внутрiшньої безпеки мiста. Iншими словами, таємної полiцiї. Такої ксиви навiть Малвiну не дiстати. Звiдки вона у тебе?
  
   - Наш спiльний друг позичив, - похмуро вiдповiла Джулiана, розглядаючи пошкоджений манiкюр.
  
   - Який такий друг?
  
   - Якого, щойно винесли ногами вперед. Хiба що не в бiлих тапках, - похмуро пожартувала дiвчина, - Я встигла його обшукати, перед тим як охорона ввалилася.
  
   - Слухай, ти небезпечна людина... - тiльки й змiг видавити її хлопець.
  
   Тепер, коли небезпека минула, вiн розслабився. Хоча загроза переслiдування нiкуди не зникла, вiн вiдчув, люб'язно наданою фортуною, момент перепочинку. Розтиснувши "внутрiшнiй кулак", Лернор вiдчув, як ноги пiдкосилися, i вiн у розпачi опустився на найближчий стiлець.
  
   Хлопець припускав, що їм впритул могла зайнятися служба безпеки дослiдницької компанiї, але не лише мегаполiсу! Невже те, що могла викрасти його програма-хробак, настiльки цiнно i важливо аж для самого мiста?
  
   "А може, у його клiєнтiв, просто виявилися дуже крутi покровителi або дах в особi адмiнiстрацiї? Не в тому не в iншому випадку нiчим хорошим менi це вже точно не свiтить."
  
   Два пов'язанi безпосередньо з ним трупа, плюс один мертвий спiвробiтник таємної полiцiї. Згадуючи кримiнально-правовий кодекс законодавства мегаполiсу, Лернор уявив, що йому загрожує - ще не виконаний смертний вирок!
  
   Шок найслабше, що вiн вiдчув у цей момент. Розгубившись i продовжуючи задумливо крутити посвiдчення в руках, вiн гарячково намагався знайти вихiд iз ситуацiї. Шаленi iдеї вiдвiдували його, але вiн поки що намагався тримати їх у вуздi.
  
   На трофейному посвiдченнi не було прiзвища, нi iменi власника. Але навiть у такому виглядi її володар мав практично безмежну владу в мiстi. Адже спiвробiтники внутрiшньої безпеки мiста завжди дiяли iнкогнiто, пiд щiльною завiсою секретностi, чим i наводили на всiх дикий жах. Не дивно, що, побачивши у себе пiд носом цю картку, охоронцi комплексу негайно поспiшили забратися якнайдалi вiд грiха.
  
   - Навiщо ти його вбила? - не пiдводячи погляду, спитав Лернор. Голос його був сповнений похмурого смутку та фаталiзму.
  
   - Заю, не стави iдiотських питань. Якщо я й натиснула на спусковий гачок, то тiльки тому, що опинилася перед вибором - чи я його, чи вiн мене.
  
   - Дивно. Не помiчав я за тобою цих кiлерських нахилiв. Та ще щоб ти постiйно з собою пiстолет тягала. Мда-с, дивно...
  
   - Ой, любий, ти про мене ще багато чого не знаєш. Не кажучи вже про те, що твiй сарказм зараз зовсiм недоречний, - з докором сказала Джулiана i вiдмахнулася, - Ось краще вiзьми тобi теж знадобиться.
  
   Дiвчина простягла, приголомшеному Лернору, пiстолет iз прикрученим на стовбур глушником.
  
   Хлопець автоматично взяв простягнутий предмет у руки. Тупо глянув на нього. I, раптом усвiдомивши, що в його руках, з переляком кинув зброю на пiдлогу.
  
   - ААА! Джулi, ти що? Звiдки у тебе весь цей арсенал? - круглими, майже вискакуючи з орбiт очима, Лернор з жахом дивився на свою подругу.
  
   - Чого кричиш? Звiдки, звiдки? Звiдти ж! - вигукнула Джулiана, але потiм спробувала посмiхнутися. Мiмiка виглядала на її похмурому обличчi зовсiм безглуздо.
  
   Не помiчаючи змiн у її обличчi, хлопець продовжував дико косився на чорний стовбур пiстолета, що лежав пiд ногами. Тiнi минулого нагнали Лернора i стрiмко опускалися, обволiкаючи з усiх бокiв.
  
   Вiн вважав, що назавжди забув, що таке зброю i як iз нею поводитися. Але тепер все треба було згадати знову. Не хотiв вiн цього! Але треба було...
  
   - Що менi робити, Джулiано? - Лернор у розпачi схопився за голову, стискаючи в кулаки всю свою густу шевелюру, - Я ж усiх пiдставив!
  
   - Що ти маєш на увазi? Ну, ну. Розказуй, ​​усе по черзi.
  
   - Нi! Не зараз! На це нема часу!
  
   Потрiбно було швидше вирiшувати, що робити далi. У свiдомостi все чiткiше вимальовувалися "райдужнi" перспективи знову опинитися поза куполом мiста. Але iншого виходу уникнути покарання за вчинки, схоже, не iснувало.
  
   Починаючи продумувати шляхи вiдходу, хлопець раптово згадав про кинуту без нагляду машину. Зацiпенiння вiдразу вiдпустило, i Лернор рiзко схопився з мiсця. Небезпечно переступаючи зброю, що лежала на пiдлозi, вiн пiдскочив до вiкна.
  
   Дзеркальне вiдображення скла iз зовнiшнього боку плюс шар термоiзоляцiї, що не залишали снайперам, якщо такi були, не єдиного шансу.
  
   Усi спроби розглянути внизу свiй транспортний засiб виявилися марними. Його просто не було на мiсцi.
  
   - Ти чого, метушишся? - Запитала дiвчина, пiдходячи до нього ззаду.
  
   - Машину покинув вiдкритою, - стурбовано вiдповiв Лернор, та так, нiби в його життi бiльше не було проблем, крiм цiєї.
  
   - Забудь, - махнула рукою Джулiана. - Якщо охорона бачила, як ти на нiй пронiсся, то її вже вiдтягли на стоянку.
  
   - Треба термiново вибиратися з мiста, - не вiдриваючись вiд вiкна, переклав тему Лернор. - Чим нам може допомогти твiй батько?
  
   - Так, що ж трапилося таке!? Поясни, зрештою!
  
   - А тобi, трупа в коридорi мало!?
  
   - Добре Добре. Зараз зберусь. Жаль вечеря тiльки пропаде. Даремно старалася.
  
   Безтурботнiсть i легковажнiсть Джулiани вражали i збивали з пантелику.
  
   "Може вiн справдi ставиться до всього занадто серйозно?" - Лернор, у вiдчайдушнiй спробi, таки взяв себе в руки.
  
   Схопивши дiвчину за лiкоть, вiн рiзко посадив її на колiна. Стовбур жiночого пiстолета в кишенi халатика, тут же зовсiм недоречно уперся йому в пах.
  
   Дiвчина безтурботно i ласкаво поклала руки йому на плечi i стала ловити розгублений погляд, що бiгає.
  
   - Розказуй правду, млинець. Тiльки правду, любий. Все без таємницi.
  
   - Добре. Розкажу все. Але тiльки пiсля того, як заберемося звiдси, - поставив свою умову Лернор, - I ще ти перестанеш поводитися байдуже...
  
   - Блiн, я ж уже пiшла, а ти мене зупинив, - обурилася Джулiана, потiм трохи м'якше додала - Давай, їж, що я для тебе приготувала, поки збираюся... А то ти на нервах весь. Хоч заспокоїшся...
  
   - Окей. - прийняв умову Лернор i, акуратно зiпхнув дiвчину з колiн. Але "домашню куховарство", яку обiцяла йому Джулiана, в духовцi вiн не знайшов, а страви швидше схожi, на те, що доставили з ресторану вранцi. Хоч Лернор i не надав цьому особливого значення, але лукавство дiвчини йому не припало до душi.
  
   Здивувавшись такої спритностi, Джулiана повела бровою, але не змусила просити себе двiчi. Швидко покинувши кухню, вона незабаром уже загримiла ящиками у спальнi.
  
   Не випускаючи з рук тарiлку, Лернор жував стоячи. Шлунок, що швидко наповнюється, дiйсно заспокоював нерви i знiмав стрес. Замислено розглядаючи пiстолет на пiдлозi, вiн ковток за ковтком долав страх, розмiрковуючи про те, що буде, якщо доведеться знову взятися за зброю.
  
   Нарештi вiн наважився.
  
   Поставивши на стiл недоїдену страву, Лернор пiдняв пiстолет i обережно перевiрив обойму. У ситуацiї, що склалася, ця штуковина справдi могла стати в нагодi.
  
   "Якщо вже примудрився опинитися за межею, то назад шляху немає. Все заборонене стає невiд'ємною частиною життя. I у свiтi неписаних законiв тiльки стовбур буде гарантом примарного права на життя."
  
   Пiсля таких думок у його рухах з'явилася рiшучiсть. Вiн умiло пересмикнув затвор i для безпеки пiдняв запобiжник. Пiсля чого засунув стовбур за пояс. Тепер вiн був гаразд. Майже...
  
   - Джулi! - Налаштувавшись на бiльш-менш бойовий лад, Лернор гукнув дiвчину, - Звiдки в тебе той жiночий "Вальтер"?
  
   - Ернi подарував. На день народження. Нiколи не думала, що знадобиться, - озвалася Джулiана, щось дзвiнко кидаючи на пiдлогу.
  
   - Нiфiга собi! Але, справдi добре, що iнодi все-таки подають такi подарунки, - промовив Лернор, вiдчуваючи холодну сталь спиною. Пiсля чого тихо додав собi пiд нiс, - особливо такi подарунки, як ти. Навiть убив, спокiйна як танк.
  
   - Усе! Я готова! - прокричала Джулiана, вискакуючи в коридор iз невеликою сумкою в руках.
  
   - Де твоя машина? А то я не маю жодного бажання зустрiчатися з охороною внизу.
  
   - На даху. Там, теж є охорона, але думаю, твого зовнiшнього опису у них немає, - вiдповiла дiвчина, - А якщо при цьому я триматиму тебе пiд руку, то взагалi запитань не виникне.
  
   - Тодi пiшли швидше. I дякую за вечерю. Жаль, не можу взяти з собою залишки, - вiн доторкнувся губами до губ дiвчини, але зовсiм не вiдчув свого поцiлунку. Глибоко зiтхнувши, вiн нiжно обiйняв її за талiю та легенько пiдштовхнув до виходу. Занепокоєння за життя Джулiани хоч i зникло, але страх за подальшу долю все ще залишався.
  
   Увiмкнувши камеру зовнiшнього спостереження, Лернор зосереджено глянув на екран. Переконавшись, що бiля лiфтiв на них справдi нiхто не чекає, вiн рiзко вiдчинив ногою дверi i швидко вискочив. Джулiана, що захоплюється за ним, схоже в черговий раз вразилася такої спритностi i тому трохи засмутивши, ледве встигала за ним.
  
   Тихо клацнувши автоматичним замком, дверi квартири самостiйно зачинилися, перетворюючи будинок на неприступну фортецю. Чи повернуться вони ще раз, Лернор не знав.
  
   - Менi цiкаво, як за такої системи безпеки непроханий гiсть безперешкодно проникнув до тебе в квартиру, - запитав хлопець, дочекавшись лiфта.
  
   - Ти ксiв куди справ? - Задала зустрiчне запитання дiвчина, заходячи в кабiну.
  
   - У кишенi, а що?
  
   - А то. Зая, з цiєю карткою будь-якi електроннi замки самi вiдкриваються. Тiльки захотiти треба. Вони за умовчанням ще з виробництва вносять вiдповiднi змiни. Добре, хоч я на кухнi була i чула. А якби я був у ваннiй, то не обiймати б тобi мене за талiю.
  
   Лернор задовольнився вiдповiддю, особливо тiєю частиною, де йшлося про ключ, що розкриває будь-який замок. От тiльки уточнювати, звiдки Джулiана стiльки знає, вiн не наважився.
  
   У цей момент кабiна брязнула дзвiночком i вiдчинилася. Перед очима з'явилися довгi ряди аерокарiв, що спокiйно сплять на автостоянцi просто неба.
  
   Дiвчина весело обмiнялася з двома похмурими охоронцями привiтання. Воно прогнало їхню похмурiсть геть i, просiявши сором'язливими посмiшками, вони не стали затримувати їх зайвими розпитуваннями.
  
   Вiдiйшовши на деяку вiдстань вiд посту, Джулiана вивiльнилася з мiцного захоплення свого друга i взяла його пiд руку. Щойно вони вiдiйшли на значну вiдстань вiд поста охорони, хлопець несподiвано вирвався з її рук i пiдбiг до чорного БМВ iз тонованими вiкнами.
  
   - Все життя мрiяв покататися на цiй моделi! - збуджено повiдомив вiн, раптово забуваючи про всi проблеми, що навалилися на нього. I перш нiж Джулiана встигла його зупинити, пiднiс трофейну картку до сканера замка.
  
   БМВ привiтно блимнув фарами i вiдчинив одразу всi дверi.
  
   - Ух ти! - просяяв Лернор. У ньому нiби прокинулася дитина, - Працює! Картка щось працює!
  
   - Я не думаю, що нам слiд вирушати саме на цьому авто, - скептично зауважила дiвчина, - I взагалi, ти вибрав не зовсiм вдалий час та мiсце для впадання у дитинство.
  
   - Чому б нi? Твою машину все одно вистежать! ...Якщо, звичайно, вона на тебе зареєстрована, - озвався Лернор, потопаючи в м'якому крiслi люксового салону.
  
   - А тому що це машина прокурора округу. I її у разi зникнення вистежать куди швидше, нiж будь-яку iншу. Також раджу мати на увазi, що кожен злiт цього аерокара реєструється датчиками стоянки. Пiсля чого нас ще на кожному перехрестi спецiальними детекторами сiктимуть...
  
   Завмерши зi схрещеними на грудях руками, Джулiана знала що говорила. Тому, навмисно продовжуючи залякування, кожним новим аргументом вбивала новий цвях у кришку гробу мрiї Лернора.
  
   - I при цьому, скориставшись даною машиною, ти вiдразу засвiчуєш трофейну картку-посвiдчення. Пiсля цього данi швиденько надiйдуть до комп'ютера полiцiї. I вуа-ля! Вся служба безпеки мiста вже у тебе на хвостi. Уявляєш, як вона любить вiдкривати вогонь на поразку.
  
   Часу на розмову у них не було, як втiм, i на вже скоєну хлопцем дурiсть, тому усвiдомлення досконалої помилки прийшло до Лернор так само раптово, як i прояв п'ятихвилинної слабкостi. Вмирати вiд куль переслiдувачiв не хотiлося найбiльше.
  
   - Звiдки ти це знаєш? - нарештi, не витримав вiн, швидко покидаючи аерокар прокурора.
  
   - Довелося зiткнутися, - загадково вiдповiла Джулiана. - I врештi-решт! Моя машина зареєстрована на пiдставку. До того ж, ще й крадена!
  
   - Iншими словами, нас не заткнуть..., - вiдповiдi дiвчини не задовольнили Лернора, але сперечатися було безглуздо.
  
   - Саме! - з полегшенням зiтхнула Джулiана, остаточно добивши друга аргументами.
  
   - Чому тодi крадена? - опустивши погляд, не вгавав Лернор, хоча тут же слухняно пiшов за нею, крутячи в руках заповiтний шматочок пластику. Але й ця його спроба хоч якось вiдганятись, бiльше була схожа на слабке тягання.
  
   - Тому що розважливi багатi люди новi речi за реальну цiну нiколи не купують! - Вона рiзко зупинилася i, розвернувшись, швидко вихопила з його рук, заповiтний золотий ключик-ксиву.
  
   Розгубившись, Лернор хотiв заперечити, але тут їхня iсторiя отримала несподiваний розвиток.
  
   З темного боку стоянки вiдокремилася висока плеча фiгура чоловiка. Вiн швидким кроком наближався в бiк суперечки. I щось негаразд було в його рухах.
  
   - Джулi, здається, у нас проблеми... - споглядаючи це, замiсть заперечення Лернор видавив iз себе лише це.
  
   - Швидше до машини! - Пригнувшись, зреагувала дiвчина i смикнула друга за рукав. Мабуть, вона знала, що робила.
  
   Кинувшись навтьоки, вони побiгли мiж рядами машин.
  
   Чорний силует переслiдувача тут же кинувся за ними. Те, що вiн прийшов до їхньої душi, сумнiвiв бiльше не було. Кiлька разiв озирнувшись, хлопець помiтив, як у його руках блиснув знайомий предмет.
  
   Спалах. Друга. Третя... Лернор виразно почув за спиною першi глухi хлопки пострiлiв.
  
   - Чорт!
  
   Їхнiй бiг тепер супроводжувався надривним свистом куль. I з кожним новим поворотом перед їх носом все частiше стали виникати яскравi iскри, що вибивається кулями металевої стружки. Не потрапивши з першого разу i ймовiрно розрядивши першу обойму, горе-стрiлець бiльше не скупився натискати на курок i розстрiлював боєкомплект так iнтенсивно, що якби не було навколо стiльки машин, парочка вже давно була б скошена на повал...
  
   Джулiана, що виявилася майже на самому краю даху, першою досягла своєї машини.
  
   Не зменшуючи швидкостi, вона пультом вiдчинила всi дверi i буквально пiрнула всередину салону. Кiлька куль свистячи i рикошету, вiдскочили вiд броньованого скла, що стояло поруч Лексуса.
  
   Поспiшаючи залишитися живими, Лернор перелетiв через капот i схопився на мiсце пасажира. Тiльки зараз здогадавшись, вихопити свою зброю, вiн направив її у бiк кривдника. Майже не цiлячись, шалено давлячи на курок i не вiдчуваючи вiддачi, вiн згадав про завбачливо зведений запобiжник.
  
   - Мля!
  
   - Тримайся! Злiтаємо! - крикнула Джулiана на вухо i зiрвала машину з мiсця.
  
   Запахло паленою гумою. Аерокар, рвонувшись i швидко набираючи швидкiсть, дав заднiй хiд.
  
   З розгону врiзавшись у тонку бетонну огорожу стоянки, машина з легкiстю бульдозера, пробила його i, вилетiвши з даху в буквальному сенсi, впала з дикої висоти задом вниз.
  
   Лернор встигнув ухопитися за поручнi безпеки, випустив пiстолет. Зброя боляче стукнула його по колiна i залетiла пiд сидiння.
  
   На щастя, стовбур не повторив долю мобiльного телефону Катра, безповоротно ховаючись у темрявi. Якщо останнього Лернор не шкодував, то втратити пiстолет без жодного пострiлу, було йому ганьбою i трагедiєю.
  
   Джулiана щосили намагалася вирiвняти кормою машину, що нiсся до землi, але антигравiтацiйний датчик на приладовiй дошцi, як i ранiше, був абсолютно байдужий до долi пасажирiв i горiв червоним.
  
   Падаючий автомобiль нагадував збитого птаха, що каменем мчить до землi. Широко вiдчиненi вертикальнi дверi, наче розправленi в останньому помаху крила.
  
   - ДВЕРI ЗАКРIЙ! - заглушаючи свистiлий вiтер, загорлав Лернор, чiтко розумiючи, що це його остання фраза.
  
   - АЕРОКАРИ З ВIДКРИТИМИ ДВЕРЯМИ НЕ ЛIТАЮТЬ!
  
   Джулiана з усiх сил стукнула по кнопцi закриття, що заїла.
  
   Нарештi, винуватцi такого раптового падiння, спромоглися плавно увiйти в пази.
  
   Рiзке падiння тут же припинилося, i при чуйному управлiннi дiвчини, плавно перейшло на полiт, що голить, над нiчним кварталом.
  
   - Уфф! - Видихнув хлопець, - Коли я побачив той дитячий майданчик пiд нами, я вже думав, що все... смерть у пiсочницi.
  
   - О, дааа... - пiдтвердила дiвчина, сама не на жарт злякавшись "несправностi" правильного транспорту.
  
   Обидва неабияк злякалися i тому бiльше не промовили не слова, намагаючись прийти до тями. Тiльки коли екiпаж благополучно залишив багатий район, Джулiана вирiшила зав'язати розмову. I задана їй тема, говорила у тому, що дiвчина як швидко адаптується пiсля всiлякого роду струсiв, а й готова до нових несподiванок.
  
   - Лерн, здається, настав той момент, коли тобi варто менi все розповiсти. Ти чуєш? Абсолютно все, - дiвчина увiмкнула автопiлот i розгорнула крiсло так, щоб було зручно вивчати свого друга.
  
   - Добре, - зiтхнув Лернор, теж оговтавшись пiсля iнциденту. Але подумки вiн все ще пiдраховував можливу кiлькiсть сивого волосся на головi.
  
   - Мiй клiєнт, приватна дослiдницька компанiя вели зi мною переговори про купiвлю програмного забезпечення для захисту своїх мереж вiд злому.
  
   - Чому саме з тобою? - одразу перебила його Джулiана.
  
   - Хiба це важливо? - здивувався Лернор. - Може, даси спочатку розповiсти?
  
   - Як я розумiю, у нашому становищi тепер кожна дрiбниця на вагу людського життя.
  
   Хлопець помiтно похмурнiв, розумiючи, що зауваження справедливе. Вiн спочатку вiдчував себе винним у всьому створеному бардаку, але продовжив без змiни тону.
  
   - Тому що я i мої програмiсти є найкращими фахiвцями в Прибалтицi. Втiм, не гарно хвалити себе. Але як би там не було, я справдi вiдiбрав найкращих з найкращих за межами мегаполiсу...
  
   Лернор перервався, розмiрковуючи, чи варто розповiдати, починаючи з далекого далекого. Чи не простiше одразу описати ситуацiю та ще раз попросити допомоги. Але подруга раптом наполегливо закивала головою, бажаючи чути всю iсторiю.
  
   - Цi хлопцi були справдi здатнi на все. Бiльшiсть свого часу вони займалися атаками на мережi мегаполiсу. Їхньою основною метою було знайти проломи в системах прикордонного захисту та вiдкрити проходи для нових нелегальних iммiгрантiв.
  
   Якось неприродно i нервово позiхнувши, хлопець говорив далi.
  
   - Вийшовши з їхнiх верств - низiв суспiльства. Плiч-о-плiч пройшовши позбавлення, я розташував їх до себе, активно реалiзуючи плоди талановитих творiнь у сферi програмного забезпечення тут у мегаполiсi.
  
   - Як же ти набув популярностi? - з якимось неприємним сарказмом запитала Джулiана.
  
   - Багато компанiй мегаполiсу, наражаючись на атаки з боку хакерiв з "нiчийної" землi, не могли убезпечити себе за допомогою програмного забезпечення виробленого пiдкупольними фахiвцями. Тому їх пошук вирiшення проблеми, з часом, приводив до мене, змушуючи випробувати пропонований мною продукт саме закупiвельних програмiстiв.
  
   - Невже вiн такий гарний, що ти за такi короткi термiни набув такої популярностi?
  
   - Справа, по сутi, не в iдеальностi представленого мною продукту, - посмiхнувся Лернор, - Просто не один хакер "нiчийних" земель, що поважає себе, не стане зламувати власний продукт або програму його колеги. У результатi - спокiй та секрети компанiї-клiєнта збереженi, а статистика говорить сама за себе. Не єдиного злому за останнi два роки...
  
   - Ну, а як же пiдкупольнi хакери? - Перебила його дiвчина, - У них же немає докорiв сумлiння з приводу злому чужих програм.
  
   - Хе-хе. Логiчно. Але рiч у тому, що, зламавши одну систему, вони стикаються з другою - з "рiдною". Тут "кодекс честi" їх i зупиняє подальшого злому. Всi мої клiєнти мають подвiйну систему захисту, а менi для цього достатньо перепродувати вироблений в мегаполiсi продукт. Ну i звичайно встановлювати його як другу, внутрiшню систему захисту.
  
   - Добре придумано, - вiдзначила Джулiана, - Таке враження, що всi наче пов'язанi круговою порукою, а ти цим користуєшся.
  
   - У принципi так воно i є. Адже iдеальних програм не буває, як i законiв. Хоча, я думаю, вiрнiше сказати, так воно й було...
  
   - Гаразд, фiлософствувати, - дiвчинi раптом набридла передiсторiя, - Давай тепер про найважливiше i актуальне на даний момент. Чому тебе полює таємна полiцiя мегаполiсу?
  
   - Я не знаю! Чесно! Можу лише здогадуватися... - Лернор, помiтно похмурнiв i схопився за голову.
  
   - Так, заспокойся ти! - Джулiана оперативно дiстала з бардачка пляшку та двi чарки.
  
   Розставивши їх у спецiально вiдведенi для цього мiсця, налила спиртного собi та своєму супутнику.
  
   Завершивши процедуру, дiвчина простягла чарку, надмiрно напруженому попутнику.
  
   - Швидко випий! Як лiки. Повинне допомогти.
  
   Лернор нiколи не думав, що хвилинним самонавiюванням може довести себе до стану панiки. Залпом, осушивши пiднесену посудину, вiн уривчасто i часто закашляв.
  
   - Що за гидота? - витрiщився вiн на чарку.
  
   - Не гидота, а дуже дорогий коньяк, - вiдповiла Джулiана, насолоджуючись напоєм.
  
   Вона, нiби на мить забувши про бiди, що звалилися на них, з цiкавiстю стежила, як маслянi крапельки золотистої рiдини стiкають по стiнках її чарки.
  
   - Все що дорого, спочатку гидота, - спробував змiнити сенс фрази Лернор, поступово повертаючись у нормальний стан. Коньяк справдi допомiг.
  
   Так i не дочекавшись реакцiї на невдалий жарт, вiн без подальших нагадувань продовжив розповiдати свою iсторiю.
  
   - На мене мала полювати не полiцiя, а служба власної безпеки тiєї дослiдницької компанiї. Так як пропонована мною система захисту даних, з вбудованою в неї програмою-паразитом, є не чим iншим як подвiйним агентом, що не допускає зламування ззовнi, але самостiйно смокче данi назовнi.
  
   - Ах ось воно що!
  
   - Боюся, коли був помiчений витiк iнформацiї за допомогою моєї програми-агента, то й почалися основнi розбiрки з тим, хто пiдклав свиню. Першими вони вийшли на мого спiвробiтника Катра. Вiн виконав моє доручення i передав їм зрадницьку програму, за що згодом i поплатився...
  
   - Убили, значить? - Уточнюючи, поцiкавилася подруга.
  
   - Угу... - Лернор замислився. - Якби не вечiрка, то на його мiсцi мав би опинитися я. Хоча у будь-якому разi вони органiзували мiй пошук. Вийшли на мiсце нашої вечiрки. Звiдти на Дiлiну...
  
   - З нею щось трапилося? - нахвилювалась Джулiана, ховаючи пляшку назад у бардачок.
  
   - Не знаю, - злукавив вiн, подумки пославшись на те, що справдi не бачив Дiлiну мертвою.
  
   - Чого ти тодi взяв, що вони вийшли на неї?
  
   - Вона, мала пiдписувати договiр про оренду того примiщення.
  
   - I що?
  
   - А те, що по нiй вони змогли вийти на тебе. Що, власне, i сталося, а я майже спiзнився. Джулi, ти не уявляєш, як я радий, що з тобою все гаразд.
  
   - Ооо, Лерне! Зi мною зовсiм не все гаразд, - вiдкинулася на спинку свого крiсла Джулiана, - А ти чогось точно не домовляєш. Або ти тут i зараз говориш всю правду до кiнця, або я сама зателефоную Дiлiнi!
  
   Лернор зрозумiв, що проколовся, тiльки не пам'ятав уперше чи вдруге.
  
   Усвiдомивши, що правда рано чи пiзно вирине на поверхню, а Джулiана є єдиним i останнiм його другом, вiн вирiшив вивiсити бiлий прапор i здатися на милiсть союзника.
  
   - Не турбуй себе. Вона мертва. Катр також мертвий. Усi мертвi. Не зрозумiло тiльки, скiльки ще людей вирушило на той свiт. Ти теж була б у цьому списку, якби не твiй пiстолет.
  
   - Схоже на правду. В принципi я так i думала. Цiную твою вiдвертiсть i навiть готова поцiлувати, - на диво холодно сприйняла звiстка дiвчина. - Тiльки, навiщо менi на той свiт?
  
   Лернор оторопiло.
  
   - Смерть Дi тебе не крапельку не чiпає?
  
   Джулiана лише заперечно похитала головою, жестом змушуючи хлопця продовжувати. Вiн ще деякий час нерозумiюще ляпав очима, але потiм, списавши все на темрявi жiночої психологiї, пiдкорився.
  
   - Все просто. Мене шукають. Дiлiна перед смертю розповiла про нас. Ось у тебе i з'явись непроханi гостi.
  
   - Ясно, що нiчого не ясно, - дiвчина косо i пiдозрiло глянула на Лернор. - Але одну рiч я зрозумiла чудово. Нам iз тобою зовсiм не бажано залишатися тут сьогоднi вночi.
  
   - Ти маєш на увазi де? В мiстi? - не зрозумiв Лернор, хоча сам усвiдомлював необхiднiсть вийти з-пiд юрисдикцiї мiсцевої влади.
  
   - Саме в ньому, якщо тобi на хвiст села не просто служба внутрiшньої безпеки невеликої компанiї, а сама таємна полiцiя мегаполiсу. Не ясно тiльки, чим ти їм не догодив... - дiвчина примружила праве око, - Чи ти знову менi щось не домовляєш?
  
   - Джулi, та ти що!? Я все розповiв! Я сам шокований тим, що сьогоднi встиг пережити, - став виправдовуватися вiн.
  
   - Виходить... Я тепер через тебе сама вся до вуха в лайнi.
  
   - Джулi, ну пробач менi, - благав Лернор, розумiючи, що якби вiн був таким жадiбним, то всього цього не сталося б.
  
   - Немає сенсу вибачатися, Лерн, - сумно зiтхнула дiвчина, - Ти всю кашу заварив набагато ранiше того моменту, як ми з тобою опинилися в одному лiжку. Тому, якщо я все правильно зрозумiла, це для мене лише невдалий збiг обставин.
  
   Хлопець знiяковiв i промовчав.
  
   Почуватися "невдалим збiгом обставин" було не так вже й приємно. Але вiн таки приховав факт того, що запуск програми-агента свiдомо зробив саме з її термiналу. Значить i губки дмухати, ставало якось неетично.
  
   Правда тодi в спальнi вiн навiть не пiдозрював, що все так обернеться, але й жалкувати про скоєне, вже надто пiзно.
  
   - Тобi хоч самому цiкаво, що ж таке могла сперти твоя програма? - несподiвано поцiкавилася Джулiана, нiби ставлячи питання, що наводить.
  
   - Чесно кажучи. Якби я мiг передбачити подiї, що вiдбулися, то навiть думки про те, щоб сперети щось у цiєї компанiї в моїй головi не виникло б. Я взагалi з ними не те, що угоду укладати, я на порiг офiсу їх не пустив би!
  
   - Лерне, це "якби" не зовсiм пiдходить для нашої ситуацiї. Мене хвилює, чи цiкаво тобi дiзнатися про те, через що доводиться все втрачати. Не в минулому не в можливому майбутньому, а тут i зараз, тепер!
  
   Хлопець, чухаючи заростаючий щетиною пiдборiддя, задумався не на жарт.
  
   Дивно, але вiн справдi вперше подумав про те, чи потрiбна йому вся та iнформацiя, за яку люди вже заплатили життям. Згадавши подробицi їхнього переслiдування на стоянцi, зазначив, що знайдуться ще й тi, хто готовий продовжити розпочатий список.
  
   Адже iнформацiя справдi його зовсiм не цiкавила, i у разi не пiдписання контракту, служила лише об'єктом можливого шантажу. Зараз же, коли руйнувалося його звичне життя i плани, заради чого затiвався шантаж, все просто втрачало свiй первiсний сенс.
  
   - У принципi вона менi не потрiбна, але якщо через цю iнформацiю ми ризикуємо своїм життям, то заради справедливостi краще все-таки дiзнатися, що вона собою являє. Буде занадто прикро i безглуздо, якщо ми помремо в невiданнi. Та й цiкаво, що ж там такого, коли стiльки невинних людей склали свої голови.
  
   - Чи це означає, що ми визначилися з новою метою нашого слiдування? - уточнила Джулiана.
  
   - Так, - твердо вiдповiв Лернор, повертаючи чарку в руку дiвчинi.
  
   - Ну?
  
   - Що НУ? - не зрозумiв Лернор.
  
   - Куди летимо? - ледве знайшла сили на усмiшку Джулiана. - Адже я не знаю, де ти поховав таку важливу iнформацiю. Смертельно небезпечну навiть для тих, хто про неї толком щось знати нiчого не знає.
  
   - Сервер, на який черв'як, мав перекинути всi данi, знаходиться далеко звiдси. За межами мiста.
  
   - Чудово. Якщо ти не забув, я все одно залишатися в ньому не збиралася.
  
   - Ти просто не уявляєш, як далеко за його межами розташований сервер. Я використовую свiй старий комп'ютер, встановлений у моєму рiдному мiстi. Там за ним є, кому доглянути та й з мегаполiсу не дотягнутися. - почав пояснювати Лернор.
  
   - Лерне, часом ти мене негативно дивуєш, - перебила дiвчина, - То ти збираєшся туди їхати, то починаєш мене вiдмовляти. Ти випадково не забув, що у нас немає особливого вибору?
  
   - А може, ти подзвониш татовi, i через його зв'язки можна буде все залагодити? - обережно спробував поцiкавився Лернор, чiтко розумiючи, якою буде вiдповiдь. Але краще запитати i отримати вiдмову, нiж промовчати i страждати.
  
   Ледве знаходячи в собi сили не зiрватися на свого друга трохи випадає з реальностi друга, Джулiана демонстративно глибоко зiтхнула.
  
   - Лернор, любий. Дорога ти моя людина! Ти, що ще не зрозумiв, що для цих людей нiхто не указ. А ти ще хочеш мого тата втягнути. Одного ДЗВIНКА може бути достатньо, щоб i його вони внесли до чорного списку.
  
   Джулiана раптом перервалася, осинена раптовим здогадом.
  
   - Баа-лiн! Вони ж i мiй телефон тепер пеленгують!
  
   Дiвчина вихопила з кишенi куртки апарат i швидко вимкнула його, витягнувши навiть сiм-картку.
  
   Хлопець, нарештi, повнiстю змирився, що лайно доведеться розгрiбати все-таки лише своїми руками i навiть без допомоги лопати. З похмурим виглядом обернувшись до вiкна, де проносився краєвид нiчного мiста, вiн схвильовано почав шукати ознак переслiдування.
  
   - Вже пiзно... - за хвилину констатував вiн, помiчаючи як два чорнi аерокари, майже непомiтно пiднялися з темряви i примостилися до них ззаду. - Давно ведуть, гади. Не зрозумiло, тiльки чомусь вiдразу в оборот не взяли. Зумiєш вiдiрватись?
  
   - Не особливо практикувалася в цiй нелегкiй справi, але постараюся, - холодно озвалася Джулiана, вимикаючи автопiлот i рiзко виводячи машину з повiтряної траси.
  
   Вiд загального потоку вiдразу вiдокремилися i переслiдувачi. Дiвчина скинула висоту, намагаючись без жодної логiки виляти мiж будинками. Цi маневри не могли пройти непомiченими i незабаром до переслiдувачiв приєдналося три екiпажi патрулiв громадського порядку, надривно оголошуючи околицi виттям своїх сирен.
  
   - Цих нам ще для повного щастя не вистачало, - приречено зiтхнув Лернор. - Джулi тисни, поки не запеленгували!
  
   Дiвчина мовчки вiдключила навiгацiйний комп'ютер та iншу електронiку, що простежується, залишаючись на одному ручному управлiннi.
  
   Утиснувшись у крiсло, Лернор тихо дивувався з того, якi майстернi петлi вона вирулювала без допомоги спецiальних приладiв. Але полiцейськi, що щiльно сiли їм на хвiст, поступово витiсняючи навiть тих двох переслiдувачiв. Мабуть, вони не бажали мати жодних конкурентiв у гонитвi за своєю здобиччю.
  
   Знову кинувши машину вниз, Джулiана пiшла на польотi, майже торкаючись черевом дахiв, що повзув по землi транспорту.
  
   Їхнiй аерокар, пiрнаючи в промiжки мiж вантажiвками та автобусами, що обурено гудiли, нагадував бойовий винищувач, що уникає ворожих ракет.
  
   Один з особливо ризикових патрульних кинувся по п'ятах, намагаючись точно повторювати всi маневри дiвчини. Iншi, не бажаючи ризикувати вичiкувально летiли на шанобливiй вiдстанi, з часом сподiваючись не поспiшаючи пiдiм'яти їх аерокар пiд себе i позбавити можливостi знову злетiти в небо.
  
   Чорнi переслiдувачi, повнiстю перетворившись на спостерiгачiв, трималися осторонь i чекали на розв'язку цих повiтряних наздоганянь.
  
   - Попереду тунель! - Вигукнув Лернор, помiтивши вказiвник. Вiн сподiвався попередити подругу перед тим, як двi полiцейськi машини остаточно перекриють їм можливiсть зльоту.
  
   - Я знаю! - гаркнула у вiдповiдь Джулiана. Цi хвилини мали останнiй шанс злетiти вгору.
  
   Але, незважаючи на небезпеку, вона вперто продовжувала спрямовувати машину до низьких склепiнь, що проходить пiд рiчкою односторонньої траси наземного транспорту.
  
   Аерокар вже зачiпав i дряпав дахи автомобiлiв, що неслися внизу, викликаючи неабияке обурення їх власникiв.
  
   Нарештi, розгадавши намiри своєї супутницi, Лернор буквально втиснувся у крiсло. Голову при зiткненнi втрачати якось не хотiлося. При самому вльотi в тунель йому навiть здалося, що в них просто знесло дах. На стiльки був сильний скрегiт бетону склепiнь тунелю об метал аерокара над головою
  
   Двi патрульнi машини, що їх переслiдували, тут же були вiдсiченi далеко позаду. Тепер над втiкачами зiмкнулися залiзобетоннi склепiння тунелю, з вогнями освiтлювальних ламп, що перiодично збивалися.
  
   На хвостi залишився один патрульний i чорнi аерокари, що йшли за ним на шанобливiй вiдстанi. Їхнє ризикове переслiдування загрожувало вилитися у щось трагiчне.
  
   Так вони мчали ще деякий час, поки пробка, що виникла за вигином тунелю, рiзко ускладнила ситуацiю. Тепер кожен маневр мiж своїми габаритами автомобiлiв, що особливо видiляються, мiг виявитися для всiх останнiм.
  
   I тут як за законом пiдлостi, звiдки не вiзьмись перед ними з'явилися два широкi автобуси. Набитi людьми, вони з рiзною швидкiстю йшли двома смугами на зустрiч один одному. Ще кiлька секунд i подальше просування аерокара було неможливо. Але зараз. Замiсть того, щоб ударити по гальмах, Джулiана, нiби переплутавши педаль, ставлячи машину на ребро, вдавила акселератор.
  
   Все добре розрахувавши, або просто шалено ризикуючи, дiвчина максимально наблизила машину до неминучої перешкоди. В останнiй момент вона буквально втиснула свiй аерокар, що вертикально мчить, у вузький промiжок мiж автобусами.
  
   Патруля пiлот, який слiдував за ними у важкiй i броньованiй машинi, теж йдучи на ризик, не впорався з керуванням i хвацько протаранивши один з пасажирських автобусiв, востаннє в життi довiв собi, що маневри iз серiї "а вам слабо?" йому не пiд силу.
  
   Вiд удару частина автобуса моментально розлетiлася на шматки. Змiнивши траєкторiю броньований транспорт на повнiй швидкостi, висiкаючи товстим бампером снопи iскор, закопався носом у бiчну стiну тунелю. Вiдскочивши вiд неї, вiн закрутився як дзига i, спалахнувши в яскравому вибуху палива, що детонував, обдав полум'ям розбитий автобус i його поранених пасажирiв. Вибух забрав iз собою життя не лише патрульного.
  
   Тяжкi розiрванi на шматки листи бронi, пiд виття засипленої в полум'ї сирени, палаючи i розлiтаючись, неминуче приземлялися на даху, що застрягли в пробцi легкових автомашин, розпалюючи пiд рiчкою справжнє пекло.
  
   Виникла пожежа, вогненною стiною вiдгородив вiд Джулiани i Лернора обережних недоброзичливцiв, що залишилися. Дiвчина вирiвняла полiт i навiть трохи скинула швидкiсть. Її друг, бiлий як молоко, не мiг повiрити, що вони все ще живi.
  
   Ганяючи мегаполiсом на своєму БМВ, Лернор нiколи не здогадувався, якi речi можна витворяти на аерокарi, тому мовчки часто ковтавав слину, що утворилася швидше вiд страху, нiж вiд заздрощiв.
  
   - Нас зустрiчатимуть на виїздi з тунелю, - нарештi порушила мовчання Джулiана, повнiстю зупиняючи аерокар у повiтрi. - Треба розвернутися та прориватися назад.
  
   - Неєєєт. Ти з глузду з'їхала! Тiльки не це! Ризикованi маневри двiчi не повторюються, - майже захикав Лернор.
  
   - У нас немає виходу. На виїздi вже чекає полiцiя мiста. А так є шанс, що через пожежу на в'їздi нас нiхто не впiймає.
  
   - Ти однозначно рушила, хоч i з логiкою, що простежується, - слабо вiдгукнувся Лернор, розумiючи, що лише той, хто за кермом, мiг вирiшити куди летiти.
  
   - Якщо боїшся, милий, то очi прикрий, - шалено усмiхнулася Джулiана i круто розвернула аерокар у зворотному напрямку.
  
   - Ага... - жалiбно простяг Лернор i приготувався згорiти живцем.
  
   Машина рвонулася з мiсця i помчала до бурхливого полум'я вiд недавньої аварiї.
  
   Пiдлiтаючи до розпаленого згарища, в останнiй момент хлопець все ж таки заплющив очi. Жити залишалося трохи.
  
   Але аерокар, обдираючи фарбу i ловлячи собою, язики обпалюючого полум'я, все ж таки пробив перешкоду i, не зменшуючи швидкостi, виринув з iншого боку.
  
   - Уффе... - видихнув Лернор, вiдчуваючи, як змокла його сорочка.
  
   Дiвчина ж, вiдчувши себе впевненiше, додала швидкiсть, i як снаряд iз вогняного жерла гармати вилетiла з димової завiси в'їзду до тунелю. До нього вже на всiх парах мчали пожежнi машини.
  
   Чорних переслiдувачiв, як i полiцiї, нiде не було видно. Припущення Джулiани виявилися вiрними. Вона рiзко вдавила кермо вiд себе i нахабно втиснула обпалену подряпану i пом'яту машину в безкiнечний потiк наземного транспорту. Плюхнувшись перед зазiвавшимся водiєм, вона вiдразу перетворилася на повноправного учасника наземного руху.
  
   - Ндя, - промовив, шалений Лернор, - Я вже подумав, що нам кришка.
  
   - Нiчого! У мене бувало i гiрше!
  
   Хлопець хотiв запитати "Де?" але вiдразу вирiшив не залякувати себе можливими подробицями.
  
   Загубившись серед темних вулиць i брудних авто, що гудiли на перехрестях, дiвчина знову включила системи наземної навiгацiї. Встановила автопiлот на циклiчний маршрут, через найзавантаженiшi авто траси, вона дозволила собi розслабитися.
  
   Продиратися через рiчки наземних авто, по брудних i сiрих вулицях мегаполiсу, зараз було набагато безпечнiше, нiж ширяти над схвильованим районом. Подертий аерокар, пересуваючись як звичайний автомобiль, привертав значно менше уваги саме серед собi подiбних - битих, брудних i перефарбованих машин.
  
   Пiвгодини Лернор сидiв у повнiй мовчанцi, поступово вiдходячи вiд пережитих вражень. Вiн нiяк не мiг повiрити в чудеса професiйного водiння.
  
   "Взагалi, звiдки у Джулiани весь цей професiоналiзм i вiдчай? Вона водiйськi права щось отримала, максимум роки два тому".
  
   Сам полiт i моторошнi маневри в рiчковому тунелi, вiн не мiг назвати нiчим крiм каскадерських трюкiв, що щасливо вдалися. У живих вони залишилися лише дивом.
  
   "Що це? Подарунок згори або запланована акцiя? Чiтка вiдповiдь вона менi все одно не дасть".
  
   - Може ще коньячку? - поцiкавилася Джулiана, розтираючи шию, що затекла вiд напруги.
  
   Лернор не вiдповiв, мовчки спостерiгаючи за автомобiльною пробкою, що скупчилася попереду.
  
   - I довго ми тут ось так кола нарiзатимемо? - Раптом запитала дiвчина, нiби не сама була iнiцiатором маршруту, - Пiсля цих перегонiв у мене пального небагато залишилося. Треба заправлятися та швидше валити з мiста. То що ти там вирiшив?
  
   Її хлопець продовжував уперто мовчати, нiби все, що вiдбувається навколо, зовсiм не стосувалося. Насправдi вiн просто напружено думав.
  
   - Лерне! - окрикнула вона.
  
   - Менi треба зателефонувати, - нарештi видавив вiн, а вiдсутнiй погляд набув осмисленостi i навiть якоїсь подоби живого вогника.
  
   - Просто так ми iз мiста не виберемося. Прикордоннi пости без перевiрки не обминути, а вночi на деяких дiлянках їх посилюють у кiлька разiв. По повiтрi не прорвемося, оскiльки купол своїм полем виведе з ладу всю електронiку двигуна та антигравiтацiйної установки.
  
   - Ух ти! Приємно бачити тебе знову в строю, - зрадiла Джулiана, нагороджуючи дружнiм тоном, - Зателефонувати зможеш iз заправки. Звiдти точно не простежать. Звичайно, якщо дзвонити збираєшся не тим, хто мимоволi вже втягнутий у цю справу.
  
   - Не турбуйся, - запевнив її Лернор.
  
   Вiдключаючи автопiлот, вона залилася нервовим смiхом, а машина плавно повернула до освiтленої синьової неонової реклами автозаправної станцiї. Щойно колеса торкнулися бетонованої поверхнi платформи станцiї, Лернор наважився спитати.
  
   - А що, власне, смiшного в тому, що я сказав?
  
   - Ти заварив цю кашу. На менi через тебе висить щонайменше один труп полiцейського i влаштований у тунелi бардак. Два трупи бiля самого на хвостi бовтаються. Шок вiд погонi не пройшов, а вiн каже менi "не турбуйся". Ой, зараз помру вiд смiху.
  
   - Так, добре тобi, - загубився Лернор, виходячи з машини.
  
   - Коротше, я пiшов дзвонити, а ти заправляйся. I ... це ... Позич десятку. Я без готiвки, а про картки, сама розумiєш, доведеться забути.
  
   - Нам пощастило, що я картками не користуюся, - простягаючи монету, Джулiана припинила зловтiшно хихотiти. - Але з собою я взяла тiльки те, що було у квартирi. На мiсяць ситного життя вистачить, далi треба буде думати.
  
   Лернор похмуро поплентався шукати термiнал вiдеофону. Єдиний, кому мiг подзвонити i на чию допомогу сподiватися був Малвiн. Друг, хоч i не працював ще в органах, але був тiсно пов'язаний iз ними. Тому принаймнi порадою допомогти точно мiг.
  
   Намагаючись уникати людського потоку, тат iз неспокiйними дiтьми i бродяг, що простягають до нього свої руки, Лернор, наслiдуючи вказiвники, загорнув за рiг. Потiм рiзко зупинився i визирнув iз-за нього. Жодного стеження, навiть камери безпеки заправної станцiї байдуже дивилися в iнший бiк.
  
   Тут йому на плече опустилася рука невiдомого, змушуючи буквально пiдскочити на мiсцi.
  
   - Хлопче, грошей дай! - звернувся до нього смердючий, покритий гниючими пухирями бродяга.
  
   Лернор вiдскочив убiк, мiцнiше стискаючи в руках монету.
  
   - Вiдвали. У мене самого тiльки на один дзвiнок.
  
   - Якщо з'єдную тебе безкоштовно, вiддаси монету? - не вiдступав бродяга.
  
   У темрявi, за спиною жебрака, самотньо пiдносився термiнал вiдеофону. Висвiтлений лише своєю власною вивiскою фiксованих послуг зв'язку, вiн був єдиним острiвцем свiтла надiї.
  
   У будь-якому випадку доведеться мати справу з цим жебраком. Iнакше просто не пройти. Та й не вiдчепиться. Напевно, це був його єдиний спосiб заробiтку.
  
   Тут у Лернор раптом прокинувся професiйний iнтерес. Вiн згадав недавнiй скандал, пов'язаний iз хакерським зломом телефонних термiналiв. Пiсля якого компанiя, що надає послуги фiксованого зв'язку, замiнила буквально все програмне забезпечення та технiчне оснащення своїх вуличних вiдеофонiв. Хлопець засумнiвався у здiбностях цього брудного волоцюги. Йому все одно було кому вiддавати грошi. Машина або людина. Головне, щоб з'єднали. Нарештi вiн наважився.
  
   - Спробуй.
  
   Волоцюга, кульгаючи i кашляючи, прошкандибав до термiналу i став проводити з ним вiдомi тiльки йому манiпуляцiї.
  
   З цiкавiстю зазирнувши через плече, Лернор з подивом вiдзначив у руках "незабезпеченого" досить сучасний комп'ютер, що добре помiщався на долонi.
  
   "Напевно викрадений. Чи мало що люди залишають в автомобiлях, заїжджаючи в цi мiсця".
  
   Саморобнi дроти незграбно були засунутi в роз'єм прийому монет. Бруднi пальцi вiртуозно манiпулювали дорогою рiччю. Зрештою, вiдеофон привiтно засвiтився зеленим. Кредит дзвiнка був обмежений. Бродяга кашлянув i, посмiюючись, повiдомив.
  
   - Готово. Набирай номер швидше. Безмежний кредит набагато кращий за будь-який iнший кредит.
  
   Вiдстукуючи клавiшами, вiдомий йому напам'ять номер, Лернор ще не знав, що скаже своєму друговi. Як пояснить все, що вiдбувається з ним.
  
   Брехати не хотiлося, але й усiєї правди вiн сказати точно не мiг. Тим бiльше, що поруч був непотрiбний свiдок. З'єднання, що виникло, вiдразу вирiшило всi його проблеми.
  
   - Абонент зайнятий, або перебуває поза дiєю мережi. Залиште своє повiдомлення пiсля вiдеосигналу з вашим зображенням.
  
   Опинившись близьким до вiдчаю, Лернор щиро бажав штовхнути байдужий апарат ногою. Наче ця залiзяка була винна у всiх його бiдах.
  
   Ледве стримавшись, вiн нарештi згадав, що Малвiн збирався весь вечiр провести в компанiї якоїсь дiвчини, i природно, нi на якi дзвiнки вiн до завтрашнього ранку не вiдповiдатиме.
  
   Злитися на когось крiм самого себе, а також залишати повiдомлення не було жодного сенсу.
  
   - Вiдключай, - махнув вiн рукою, остаточно засмутившись.
  
   - А грошi?
  
   - Лови, - Лернор передав йому червонець, намагаючись не торкатися брудних рук. - Менi ось цiкаво, як ти програму зламав? Адже вони мають нову систему захисту.
  
   - Секрет фiрми, - озвався бродяга, ховаючи монету в рвану кишеню плаща. - Якщо що. Звертайся. Але тiльки готiвкою.
  
   Вiдiрвавши металеву смужку з номером термiналу вiдеофону, жебрак простягнув її Лернору, наче вiзитну картку.
  
   - Знайдеш мене за цим номером, - усмiхнувся вiн.
  
   Лернор здивувався такому незвичайному способу виготовлення вiзитних карток. Через кiлька днiв на мiсце вже зниклого напису, технiчний персонал телефонної компанiї знову встановить нову сталеву платiвку з тим самим номером термiналу. Кумедно, але страшенно ефективно i оригiнально!
  
   Повертаючи в руках своєрiдний подарунок, Лернор задумливо вийшов з-за рогу, не дивлячись перед собою. Через неуважнiсть вiн мало не натрапив на матусю з двома дiтьми. Та з жахом уп'ялася на нього, готова випустити з рук повнi продуктiв сумки. Швидко промимрив вибачення, хлопець, намагаючись бiльше не привертати увагу, пiшов до вже заправленої машини Джулiани.
  
   - Ну якi новини? - Поцiкавилася дiвчина, зустрiчаючи свого друга абсолютно без емоцiй. - У магазинчику телевiзор старенький був, там якраз новини крутили. Тебе, мiж iншим, там показували... у кримiнальнiй хронiцi. До речi, на фото ти менш симпатичний, нiж у життi. Хi-хi.
  
   Лернор, докiрливо глянув на подругу i поспiшив сiсти до салону. Там вiн вiдновив невеселi роздуми, викликанi невдалим дзвiнком.
  
   - Я тут дещо закуски купила i трохи випити. Сподiваюся, на дорогу нам вистачить, - повiдомила дiвчина, укладаючи цупкий пакет на заднє сидiння. - Треба поспiшати, бо на тебе вже полювання звичайна полiцiя влаштувала. У двох убивствах пiдозрюють. Отже, скiльки кiлометрiв до мiсця вiд кордону мегаполiсу?
  
   - Дивлячись вiд якої, - буркнув Лернор, розумiючи, чим вiн так налякав ту матiр з дiтьми, - Вiльрiллiн занадто витягнутий уздовж моря. Якщо пробувати з украй пiвнiчної, то не менше двохсот. З будь-якої iншої дiлянки, напевно, бiльше. Намагатися прорватися через пiвнiчний кордон марно.
  
   - Це чому? Вiн же найближче до нас, - поцiкавилася Джулiана, сiдаючи в салон. Закрити заїдаючi дверi вдалося лише з другого разу.
  
   - У вчорашнiх новинах передавали про збiльшення радiацiйного фону на пiвночi Європи. Тобто всi пiвнiчнi кордони закритi.
  
   - Знаєш, Лерне. Менi весь час здається, що ти не зважаєш на один важливий факт.
  
   - Який це?
  
   - Кордони охороняють вiд проникнення ззовнi, але нiяк не вiд тих, хто хоче рвонути зсередини, - продовжила свої мiркування дiвчина. - Вони охороняються, але не блокованi. Ще б пак. Просто повiр менi, любий...
  
   - Добре, тодi треба спробувати, - наважився Лернор. - Тiльки давай забиратися звiдси швидше, бо менi здається, скоро знайдуться тi, хто наведе сюди полiцiю.
  
   Дiвчина торкнулася аерокара з мiсця i вирулила на трасу. Вона ще деякий час вела його по задимлених вiд смогу та туману дорогах, але потiм все ж таки вирiшила пiдняти машину в повiтря.
  
   Ближче до пiвночi повiтрянi траси помiтно звiльнялися. Багато щасливих власникiв лiтаючих авто, користуючись усiма перевагами повiтряного перемiщення, швидко добиралися додому пiсля робочого дня.
  
   Лернор, провiвши весь день у постiйному русi та стресi, буквально засинав на ходу. Вiн дуже втомився i тому, вирiшивши хоч трохи поспати, здався, остаточно довiряючи свiй хиткий спокiй у руки Джулiани.
  
   Та й як вiдмовити собi в такому задоволеннi, якщо подруга сама зголосилася черговим добровольцем, посилаючись на те, що для гарної релаксацiї їй цiлком вистачить музики та навушникiв.
  
   Але, навiть забувшись сном, його свiдомiсть продовжувало не спати, наповнюючи момент вiдпочинку поганими видiннями.
  
   У них повернувся додому. У невелике мiстечко неподалiк узбережжя Фiнської затоки.
  
   Виття полiцейських сирен ночами та рiдкiснi перестрiлки вдень - звичнi атрибути його рiдного промислового району. Рiзноманiтнiсть у тому повсякденне життя вносили загони видобувних корпорацiй, що постiйно змiнюють один одного. Так званих мисливцiв на тi крихти корисних копалин, залишеними без нагляду на нiчийної землi.
  
   Їхньою основною метою у мiстi були старi нафтоперегiннi станцiї все ще функцiонуючого заводу, що забезпечує мiсто електрикою. Однi загони привозили нафту, iншi завантажували вже перероблений першими продукт, а третi пiд конвоєм вiдганяли вже завантаженi цистерни у бiк мiста.
  
   Вся чехарда проходила зi змiнним успiхом, то одних то iнших, то третiх. З озброєних зiткнень рiдко кiлька разiв поспiль переможцем виходила якась одна з корпорацiй.
  
   Єдиним плюсом такого iснування була безпосередня вiдсутнiсть боїв у самому мiстi.
  
   Мiсцева влада ставила жорсткi умови кожної з корпорацiй. Мер надавав своїх фахiвцiв, здатних працювати зi складним обладнанням на заводi, лише в обмiн на спокiй та захист усiх своїх громадян.
  
   Цей альтруїзм пояснювався похилим вiком градоначальника та гарячою любов'ю до рiдного мiста. Тiльки завдяки йому, основнi бої та збройнi зiткнення проходили за межею мiста.
  
   Це негласне правило було вiдомо офiцiйним структурам, а банди, що кочують, i загони вiльних найманцiв, якi давно точили зуби на завод, безсило наштовхувалися на добре органiзованих озброєних солдат тiєї чи iншої господарюючої в незахищеному куполом мiстi корпорацiї.
  
   Безперервнi бої, ймовiрно, були меншим злом у життi мiста. Велике внесок у збiльшення нещасть вносила стихiя. Природнi аномалiї, якi вважали своїм обов'язком iз завидною регулярнiстю нагадувати про себе, черговими примхами погоди, на стiльки виснажували мешканцiв, що й так жалюгiдне iснування починало здаватися справжнiм пеклом.
  
   Постiйний вiтер, зливи та повенi, що затоплюють продовольчi склади в окрузi. Єдине, що рятувало саме мiсто вiд повеней, було те, що розташовувався вiн на певнiй височинi i вируючiй околицi, що заливала околицi, виявлялося не пiд силу ринути на вулицi, задовольняючись лише перiодичним розмиванням пiд'їзних дорiг...
  
   Увi снi вiн раптом побачив себе, що стоїть посеред головного проспекту. Замiсть звичного дiлового костюма, на ньому провис промоклий наскрiзь камуфляж.
  
   Навколо йшов рукопашний бiй, але вiн нiби був двовимiрним малюнком на тлi основного дiйства.
  
   Лернор глянув на свої мокрi й завмерлi руки. Обидвi долонi були забрудненi кров'ю. Ран на тiлi не було, переконуючи, що це чужа кров. Липка червона рiдина лякала його, викликаючи огиду.
  
   Вiн пiдняв руки до чорного неба, намагаючись пiдставити долонi пiд краплини зливи, що летiли назустрiч. Лернор прагнув змити всю цю липку гидоту, але вона з'являлася на руках знову i знову. А стрiмкий, безперервний потiк води не припиняв заливати його з усiх бокiв.
  
   Сутичка навколо запекла з лютою силою. Звуки бою ставали яснiшими i чiткiшими. Солдати, набуваючи форми та обсягу, продовжували безжально вбивати, один одного, забарвлюючи воду в бордовий колiр.
  
   Лернор вiдчайдушно продовжував пiдносити руки до неба, намагаючись не звертати уваги на те, що вiдбувається навколо. Вiн був безсилий перед стихiєю i благав її про очищення.
  
   Вода захлеснула його груди та шию. Вона залилася в рот та вуха. Лернор уже тонув... Але не у водi... Вiн тонув у кровi, реально вiдчуваючи в ротi її залiзний присмак. Це неприємне почуття виявилося настiльки реалiстичним, що страх, що виник, тут же змусив його прокинутися.
  
   Бачення зникло, але часто дихання, холодний пiт i почуття живого жаху залишилися з ним перенесенi в реальнiсть у всiх деталях. Продукт свiдомостi, заснований на спогадах чи можливому майбутньому, вселив у нього тривожне почуття очiкування.
  
   За темним вiкном аерокара падав дрiбний дощ. Вогнi нiчного мiста стали рiдкiсними та тьмяними, говорячи про швидке наближення до кордонiв мегаполiсу.
  
   - Де ми? - тихо спитав Лернор, поступово приходячи до тями.
  
   - Що? - Джулiана зняла навушники.
  
   - Як далеко ми вiд кордону?
  
   - Кiлометрiв п'ять...
  
   - Прийде знизитися на наземну трасу, - попередив Лернор, - Не хочеться падати вiдразу на блокпост, привертаючи зайву увагу. Тож, думаю, зараз саме час.
  
   - Добре, Зая, - дружелюбно вiдповiла дiвчина i почала зниження.
  
   Лернор виглянув у вiкно i почав спостерiгати за наближенням знайомої дороги.
  
   Колись саме по нiй вiн востаннє перетнув кордон, перебираючись жити в мегаполiс. Тодi вiн думав, що назавжди залишив те страшне життя за спиною i бiльше нiколи не поїде цiєю дорогою. Не поїде, до цiєї ночi...
  
   I зараз йому здавалося, що порушивши загальновiдоме правило нiколи не зарiкатися, вiн розплачується саме за тi слова. Розплачується сповна. Хоча й не було ясного розумiння "з ким".
  
   Як вiн i припускав, дорога виявилася порожньою. Майже порожня... По нiй у бiк кордону мегаполiсу рухалася колона критих темно-зелених вантажiвок та два тягачi з довгими цистернами для нафтопродуктiв.
  
   - Що будемо робити далi? - порушила мовчання Джулiана, впритул пристроюючи машину за колоною. - Iдеї прориву є?
  
   - Думаю, зараз нам якраз може стати в нагодi твоя картка.
  
   - Але ж нас тут же заткнуть, - заперечила дiвчина, - Ти забув про те, що я тобi на даху говорила?
  
   - Варто ризикнути. Iнакше мене через блокпост точно не пропустять, раз уже оголосили в розшук, - пояснив Лернор, - На виїзнiй посадi в цей час напевно чергує хтось помолодше, i не ставитиме каверзних питань.
  
   - Попередньо пропустивши вiйськову колону однiєї з корпорацiй, перевiряльник вже не буде настiльки пильним i посвiдчення таємного агента не викличе особливих пiдозр. Хiба що приверне увагу одна особливiсть. Ксиву пред'явить симпатична молода дiвчина. Хоча... Мила, тобi ж не вперше?
  
   Джулiана невдоволено хмикнула, серйозно хмуривши брови. Iдея їй явно не подобалася.
  
   - А нiчого кращого ти не придумав? Якщо картка засвiтиться в мережi, то людей, якi полюють на нас, навряд чи зупинять межi мегаполiсу та небезпечну не дружелюбнiсть нiчийних територiй.
  
   - А нiчого бiльше i не придумаєш, - трохи нервуючи, розвiв руками Лернор, - Навколо лише мiннi поля та енергетичнi установки купола. Вихiд лише тут. Хiба що у тебе в машинi немає особливих секретних мiсць, куди можна було б мене сховати.
  
   - Гаразд... - швидко кивнула Джулiана, явно не задоволена своєю згодою i, намагаючись перевести розмову вiд теми "таємних мiсць", - Спробуємо, дiзнаємось. Ти поки що свiй пiстолет приготуй, якщо все ж таки з боєм пробиватися доведеться.
  
   Тiльки зараз Лернор згадав про зброю пiд сидiнням. Нахилився i витяг його. При оглядi зброя вже не викликала жодних емоцiй.
  
   Вiдключивши шкiдливий запобiжник, вiн акуратно сховав пiстолет пiд пiдлозi пiджака, щиро сподiваючись, що до безпосереднього застосування все ж таки справа не дiйде. Бiльше вiд нього нiчого не залежало. Залишалося тiльки чекати i наїдуться на мистецтво Джулiанiно переконувати.
  
   Вони продовжували йти за воєнiзованою колоною аж до самого кордону. Зустрiчного транспорту не траплялося. Дорога виявилася незвично порожньою i наздоганяла похмурi думки. Як Лернор i припускав, кордон справдi закрили. Пiд час радiацiйної активностi, влада мегаполiсу намагалася максимально огородитися вiд нової хвилi iммiгрантiв з пiвночi.
  
   Порiвнявшись з контрольним пунктом i безлiччю його роздiлових смуг, Джулiана не замислюючись, звернула за тягачами "зеленим" коридором.
  
   У звичайному режимi роботи пропускного пункту, подiли призначалися для управлiння iнтенсивним потоком автомобiлiв, а також їх власниками.
  
   Кожне розгалуження дороги служило коридором для тих чи iнших осiб та транспорту, що залишають Вiльрiллiн. Водiй вантажного транспорту, представник адмiнiстрацiї мегаполiсу, приватна особа, корпорацiя та вiйськовий, кожен iз них мав свiй проїзд за межi мiста. Лернор не з чуток знав, що по той бiк купола спектр варiацiй роздiлових смуг був набагато ширшим. Вони вiдрiзнялися не тiльки за типом транспорту, що пропускається, але так само швидкiстю, якiстю i жорсткiстю проведеного огляду i перевiрки документiв.
  
   "Зелений" коридор був призначений лише для особливо привiлейованих клiєнтiв, якi мають спецiальнi дозволи на проїзд без огляду, або досить високий статус в адмiнiстрацiї або силових структурах мегаполiсу.
  
   Колона пройшла без затримок на протязi якихось п'яти хвилин.
  
   Нарештi, енергетичний щит за ними закрився, i настала черга втiкачiв.
  
   Лернор одразу ж вiдкинув спинку крiсла i прикинувся сплячим. Прикордонник, який перевiряє авто, що йдуть "зеленим" коридором, рiдко звертає увагу на пасажирiв i вантаж. Але з мелькаючим у вечiрнiх випусках кримiнальних новин фото, безпечнiше було приховати свою фiзiономiю в темрявi салону, намагаючись вкотре не провокувати вартових кордону.
  
   - Вашi документи, - нахиляючись до напiввiдчиненого вiкна Джулiани, обережно запитав прикордонник у чинi сержанта.
  
   Дивлячись прямо перед собою, дiвчина з серйозним виглядом недбало простягла трофейне посвiдчення. Вона майже природно не виявляла до персони, яка перевiряла жодного iнтересу. Власне так, як i слiд "спiвробiтнику" її рiвня.
  
   Сержант з цiкавiстю подивився на документи. Повертав картку в руках i замислився.
  
   Було видно, що документ не справив на нього особливого враження. Вiд частини таку реакцiю можна було зрозумiти, адже за день через його руки проходила незлiченна кiлькiсть документiв, напевно, важливiше за посвiдчення спiвробiтника таємної полiцiї мегаполiсу.
  
   - Цiль та термiни поїздки за купол? - поцiкавився прикордонник.
  
   - Я не зобов'язана це обговорювати з вами. - вiдрiзала Джулiана, зрiдка кидаючи косi зарозумiлi погляди на перевiряючого.
  
   - Добре, а такий зовнiшнiй стан аерокара пояснити зможете? Обдерта фарба, кiптява та iншi неприроднi деталi.
  
   - Це прикриття для поїздки, - перебила його думку дiвчина короткою вiдповiддю.
  
   - А чому тодi аерокар? - не вгавав сержант. - Цей вид транспорту лише привертатиме увагу мiсцевих жителiв.
  
   - Я ж пояснила. Все, що ви бачите, призначене для справи, а не для прогулянки, - вiдрубала Джулiана, повнiстю вживаючись у ролi
  
   - Прошу вийти з машини, - несподiвано промовив прикордонник.
  
   - З якого дива?
  
   - Я сказав, вийдiть з машини, - повторив сержант, вiдходячи вiд дверей на кiлька крокiв.
  
   Дiвчина вирiшила не сперечатися i вiдчинила дверi. Вийшовши, вона пiшла слiдом за прикордонним, що вiддаляється, помiтно нервуючи.
  
   - Через те, що ви затримуєте спiвробiтника полiцiї пiд час виконання, у вас будуть серйознi проблеми, сержанте. А ще гiрше вам буде, якщо ми не встигнемо наздогнати конвой, що пройшов перед нами.
  
   - Що ви сказали? - зупиняючись, насторожився прикордонник.
  
   Було незрозумiло, скривджений вiн чи наляканий фразою.
  
   Джулiана вирiшила не ризикувати i, намагаючись виглядати беземоцiйною, тихо повторила.
  
   - Що чули, сержант...
  
   - Треба було так одразу й сказати. Вибачте, мiс. Нас не попередили, - рiзко змiнився в особi прикордонник, акуратно простягаючи картку її власнику.
  
   - Нiчого, нiчого, - заспокiйливо промовила дiвчина, - Це ваша робота.
  
   Сержант махнув рукою солдату, який сидiв у контрольнiй будцi, i той вiдключив блокуючий ним виїзд енергетичний екран. Джулiана повернулася i попрямувала до машини, що чекала, як раптом прикордонник знову гукнув її.
  
   - Ще раз перепрошую, але я маю перевiрити справжнiсть посвiдчення.
  
   Дiвчина з досади прикусила губу та завмерла. А сержант тим часом уже чекав на приготовлений для перевiрки апарат.
  
   Лернор, стежачи за тим, що вiдбувається з аерокара, почав гадати, чи спрацює тривога вiдразу, чи пройде ще деякий час, поки перевiряючi виявлять пiдробку. Перспектива бути заблокованим в енергетичному ковпаку не вселяла оптимiзму.
  
   Кожна хвилина тяглася за двi.
  
   Джулiана повiльно вставила картку в апарат i напружилася, чекаючи на результат. Червоний iндикатор висвiтлився кривавим кольором. Почувши тривожний звук, Лернор сильнiше стиснув рукоятку пiстолета, поступово спрямовуючи стовбур у бiк прикордонника.
  
   - Не хвилюйтесь. Спробуйте ще раз, - запропонував сержант. У нас через радiацiю за куполом вся електронiка сьогоднi барахлить.
  
   Дiвчина вставила картку знову. Результат той самий. Сержант нiби ненароком поклав руку на кобуру. Ще раз i знову червоний.
  
   - Вибачте, мiс, але...
  
   - Стривай, сержант, - перервала його на пiвсловi Джулiана i вставила пластик посвiдчення знову. Цього разу зелений колiр iндикатора не забарився.
  
   Сержант полегшено зiтхнув i, вiддавши честь, щиро побажав успiшної дороги. Всiм своїм виглядом вiн був радий, що все вирiшилося безконфлiктно.
  
   - Будьте обережнi, там зараз моторошна гроза...
  
   - Дякую, - вiдповiла Джулiана, швидко сiдаючи i зачиняючи дверi. - Уф, я мало не зiрвалася. Добре, що пронесло...
  
   - Ще нi, - похмуро заперечив зi свого мiсця Лернор, - Шустрiше тисни на газ i на виїздi подивися лiворуч.
  
   - Шайзе! - Вилаялася Джулiана, вирулюючи за межi прикордонного поста i "зеленого" коридору на розбиту дорогу, - Це ж нашi старi знайомi! Вийшли на нас.
  
   Два чорнi аерокари, аналогiчнi тим, що переслiдували їх у мегаполiсi, плавно виїжджали зi стоянки прикордонного об'єкту.
  
   Вони не поспiшали. Спочатку, прагнучи не привертати увагу, машини спокiйно прилаштовувалися на дорогу слiдом за аерокаром Джулiани, що вiддалявся вiд кордону.
  
   Назустрiч, по протилежнiй частинi дороги, починаючи вiд роздiльних смуг прикордонних коридорiв, уздовж узбiччя тяглася довга черга легкового наземного транспорту з бiженцями, що в них замерзали. Днями i ночами цi нещаснi чергували на кордонi, сподiваючись дочекатися чергового дозволу на в'їзд, або розжалувати хабарем чергового застави, що заступає на нову змiну.
  
   - Це скорiше не тi самi. Скорiше їхнi колеги, що чергували на кордонi, - висловив припущення Лернор, - Може, тому нас таки пропустили. Просiкли документ i щоби без свiдкiв притиснути нас за мегаполiсом, навмисно пропустили. Давай тисни на педальки та в небо!
  
   Але жорстока природа, зрадливо встала на бiк переслiдувачiв. На жаль, тепер вони всi були повнiстю в її розпорядженнi.
  
   Машини буквально врiзалися у стiну дощу. Злива з найсильнiшою грозою огорнула їх щiльними стiнами води та пари. Всюди яскраво заблищали численнi блискавки. Вони нiби зморшки розрiзали небо, настiльки часто, що навiть крiзь водяну пелену ночi можна було ясно розрiзнити розбиту дорогу та околицi вздовж неї. Грiм не переставав гримiти нi на мить. Навiть звукоiзоляцiя авто не могла заглушити його грiзних гуркотiв.
  
   Пiднiмати машину в повiтря було не тiльки небезпечно, але бiльше подiбно до самогубства.
  
   Навiть зараз, рухаючись по залитiй водою колiї, довелося майже до мiнiмуму скинути швидкiсть, щоби не злетiти з дороги. Аерокар буквально заривався носом у дощову воду, розбризкуючи в сторони щiльнi водянi струменi.
  
   Чорнi переслiдувачi не злякалися природи, що розбушувалася, i щiльно сiли на хвiст втiкачам. I хоча вода, що вивергалася нестримним небом, завдавала їм не менше клопоту, нiж аерокару Джулiани, їх машини вперто набирали швидкiсть i наближалися.
  
   - От i полетали, - зiтхнула Джулiана. Погода за секунди перестала бути льотною, - Я за все своє життя такої жахливої ​​грози не бачила. Якщо чесно, я її починаю боятися бiльше, нiж тих, хто сiв на хвiст.
  
   - Це ще квiточки, - оптимiстичним голосом запевнив Лернор, - Ось коли зовсiм попливемо, а дорога просто втопиться, перетворюючись на бурхливу рiчку, то побачиш справжню силу особливостей стихiї тутешнiх мiсць. Менi недавно сон дивний наснився. Я там просто втопився пiд дощем...
  
   Джулiана злякано подивилася на нього, потiм стурбовано вiдзначила вiдключення навiгацiйної системи та автопiлота. У цих мiсцях вони не працювали, не кажучи вже про решту засобiв зв'язку, заглушених грозою i радiацiєю.
  
   - Ну, ось ми й залишились самi. Невже нашi "друзi" наважуються щось зробити?
  
   - Не знаю, але, думаю, вони вже вирiшуються на дуже ризикованi кроки, - озирнувшись, вiдповiв Лернор i пiдняв руку з пiстолетом.
  
   У дзеркалi заднього виду вiн не без занепокоєння спостерiгав за тим, як одна з машин, що переслiдують, виїхала або вiрнiше майже випливла на зустрiчну смугу. Вона продовжила небезпечно набирати швидкiсть, розкидаючи убiк фонтани бризок. Ставало ясно, що цi позашляховi аси оптимiстично сподiвалися взяти їх у "тиски".
  
   - Джулi, ну додай швидкiсть!
  
   Заревiв двигун, i машину почало кидати в рiзнi боки. Вискочивши з колiї, аерокар вистрибнув на зустрiчну смугу, рiзко зiпсувавши плани машини переслiдувачiв, що заходить злiва.
  
   - Не можу! - вiдчайдушно вигукнула вона, насилу вирiвнюючи неслухняний аерокар. Скинувши швидкiсть, вона безуспiшно намагалася повернутись на свою смугу, але машина мiцно загрузла у водi колiї на зустрiчнiй смузi. Скориставшись моментом, другий переслiдувач почав швидко перекривати простiр, блокуючи мiсце для маневру. I ось чорний екiпаж, заходячи праворуч, майже порiвнявся з ними. Вiн уперто продовжував набирати швидкiсть, таранячи водну перешкоду.
  
   Лернор кинув погляд на спущений запобiжник пiстолета i втиснув кнопку вiдкриття вiкна зi свого боку. Того, що сталося наступної секунди, вiн нiяк не очiкував.
  
   Вода, щiльною хвилею бризок ринула в салон, заливаючи все навколо. Злякавшись вiд такого сильного i холодного душу, хлопець швидко став закривати "пробоїну", що утворилася. Чергова спроба пострiляти закiнчилася нiчим, пропонуючи нарештi змиритися i дати спокiй зброї.
  
   Вiд вологостi, що виникла в салонi, всi стекла запiтнiли в одну мить.
  
   - Ось тобi i млин... - вилаявся хлопець, починаючи вiдпльовуватися i сморкатися у знайдену серветку.
  
   Старанно витираючи обличчя рукавом, вiн вирiшив здивуватися з того, що торкалося пiд ногами. Там, вбираючись у килимок, на всю хлюпала солiдна калюжа.
  
   "У вогнi не горимо. А у водi? Походу тонемо..."
  
   Раптовий удар ззаду повiдомив про те, що переслiдувачi, не дивлячись на складнi метеоумови, вирiшили таки скинути їх з дороги. Ризикуючи своєю безпекою, вони повторили поштовх у заднiй бампер.
  
   Третiй удар об машину припав у її заднє колесо. Аерокар Джулiани пiдкинуло i викинуло на щебiнь, але дiвчина продовжувала героїчно утримувати автомобiль на дорозi, не даючи злетiти йому в кювет.
  
   Раптом попереду стало якось неприродно свiтлiшим.
  
   - Вгору! - закричав Лернор, особисто включно з антигравiтацiйною установкою.
  
   Дiвчина вiдразу рвонула кермо на себе. Обпалена полум'ям, звiдки не вiзьмися ракети, машина в останнiй момент злетiла в небо. Пролетiвши пiд днищем самонавiднi мисливцi вщент рознесли одного з переслiдувачiв.
  
   - Що це!? - вигукнула Джулiана, ледве ухиляючись вiд блискавки.
  
   - Потiм! Забирай машину ближче до дерев! Iнакше згоримо!
  
   Дiвчина, бiльше не стала ставити запитань. Вона вiдразу швидко набрала швидкiсть i, намагаючись не перевищувати двометрову висоту над землею, повела машину до найближчої лiсової просiки.
  
  
  
   У момент, коли аерокар Джулiани втiк мiж деревами, на залитiй дощем дорозi розгорталися подiї, розвиток яких не брався передбачати нiхто з безпосереднiх учасникiв.
  
   Другий переслiдувач, спантеличений раптовою загибеллю товариша, вдарив по гальмах i рiзко зупинився прямо посеред дороги. З нього вискочили троє чоловiкiв у чорному та кинулися у розсипну. У цей момент до неї врiзалася друга ракета.
  
   Потужний вибух пiдкинув та перевернув транспорт у повiтрi. Пiсля чого понiвечена машина впала i здетонувала батареями. Розiрванi листи металу горя i згасаючи шматками розлетiлися в рiзнi боки.
  
   Пасажири знищеного авто, потопаючи в придорожньому брудi, у розпачi вiдкрили шквальний вогонь по нападникам, що з'явилися з засiдки. Чотири бандити стiкали кров'ю, тут же залишилися нерухомо лежати пiд зливою. Iншi швидко зрозумiвши, що видобуток виявився не зовсiм беззахисним, тут же залягли i почали поливати захисникiв свинцем з автоматичної зброї.
  
   Перебуваючи на вiдкритiй мiсцевостi, пасажири чорного аерокара вiдстрiлювалися не довго. Всi їхнi спроби сховатися на дорозi не мали успiху, i незабаром смерть прийшла за кожним з них. Коли пiд акомпанемент дощу стихли пострiли, нападники покинули свої укриття. Дiйшовши до бездиханих тiл, вони почали обшукувати кишенi жорстоко вбитих незнайомцiв.
  
   - Ось виродки! Наших скiльки поклали, а в самих у кишенях жодного гроша, - обурився перший iз бандитiв. Вiн iз садистським задоволенням зробив контрольний пострiл в око однiєї з жертв, що лежали на дорозi, - I нахрена, менi питається твої картки, тварюка?
  
   - А ти що думав, вони з собою готiвку возитимуть? - спитав другий бандит, присiдаючи над трупом. - За формою видно, що на службi були. Знiмай краще амунiцiю та зброю бери.
  
   - Gobrach, чому ви розбити свiй другий автомобiль? Не було достатньо для вас? - перший нападник продовжував обурюватися, посилаючись на третiй бандит, перевальцем до мiсця розстрiлу.
  
   Вiн похмуро мовчав, утримуючи на плечi ракетку, що димилася. Пiдiйшовши, Гобрах зупинився, i похмуро глянув з-пiд своїх густих брiв на товариша, що вивергає претензiї.
  
   - Енемi, закрий хлiба! - гаркнув вiн. - Якщо рознiс, значить, так треба було. Iди краще пораненими займись.
  
   - Гобр, адже вiн має рацiю. Нам транспорт потрiбен був, - пiдтримав Енемi, другий бандит, - Менi взагалi не зрозумiло, чому ти прицiльно по машинах стрiляв.
  
   - У мене були свої рахунки з власником першої машини, - Гобрах глянув у напрямку, де по просiцi зник аерокар, - Жаль, тiльки йому i цього разу пощастило.
  
   Його колега розчаровано махнув рукою.
  
   - Через твої особистi рахунки i амбiцiї ми скоро з голоду подихнемо.
  
   Гобрах злiсно блиснув очима, даючи зрозумiти, що розмова закiнчена.
  
   Незабаром бандити, пiдiбравши двох поранених, зникли в лiсi. А дощ тiєї ж митi змив усi слiди злочинного нападу втiшних жителiв. Вiн був не просто безпристрасним свiдком того, що вiдбувається. Дощ був за одним iз ними. Таким чином вiн зганяв на "мiських" всю злiсть бурхливої ​​стихiї, поки що не здатної проникнути пiд куполи захищених мiст i покарати людей за їхнi грiхи перед природою.
  
  
  
   - То що ж це було? - Джулiана повторила питання, що хвилювало її, коли вони на всiх порах мчали лiсовою просiкою i були вже досить далеко вiд мiсця подiї.
  
   - Засiдка. Звичайний бандитський напад. Дуже звичне явище для цих небезпечних мiсць, - спокiйно вiдповiв Лернор, вдивляючись у дощову пелену.
  
   - Ще не живучи в мегаполiсi, я неодноразово стикався з подiбним явищем на власнiй шкурi. Добре, що мiсцевi Робiн Гуди iз принципу не чiпають мешканцiв нiчийної землi. Зазвичай iз них просто взяти нiчого. Їм цiлком вистачає заблудлих громадян мегаполiсiв, якi мали необережнiсть поткнутися за його межi.
  
   Лернор закашлявся i на мить перервався. Вiд дощової води, якiй йому пощастило наковтатися, неприємно дерло горло.
  
   - Але в основному метою таких нападiв є, навантаженi нафтою колони корпорацiй, подiбнi до тiєї, що ми бачили на кордонi. I якщо напад вдається, бандити через посередникiв перепродують захоплену нафту iншим здобувачам, або змiнюють її на зброю та амунiцiю у великих мiстах. Хоча найчастiше самi гинуть вiд куль солдатiв конвою. Але, проте, мерзотникiв у їхнiх лавах, якi бажають займатися розбоєм на дорогах, не зменшується.
  
   - Як ти дiзнався, що по нас стрiляли? - позiхнула Джулiана.
  
   - По спалаху пострiлу. Не вперше я вже з цим стикаюся. Жаль тiльки доводиться згадувати старi рефлекси, - вiдповiв Лернор, задумливо вiдлiтаючи думками в темне минуле своєї юностi.
  
   - Хорошi в тебе рефлекси, однак, раз життя нам рятують. Ти менi ще одну штуку розкажи. Нам загалом довго до мiсця добиратися? А то я так утомилася, що вже за штурвал ледве тримаюся, - наважилася поскаржитися дiвчина. Намагаючись, як можна зручнiше влаштуватися в вже порядному крiслi, вона iнтенсивно в ньому крутилася.
  
   - Не знаю, - чесно признався Лернор, - Треба знову вибратися на дорогу, тодi зорiєнтуюсь. Тiльки не намагайся пiднiмати аерокар вище дерев, а то блискавкою по чайнику клопочемося. Принаймнi, доки гроза не скiнчиться.
  
   - Назад я теж повертатися не збираюся, - рiшуче заявила його подруга.
  
   - А ти не нервуй. Адже я i не прошу навiть. Побачивши аерокар знову, бандюки вдруге точно не схибити. У будь-якому разi скоро повиннi вилетiти на галявину, а там буде видно.
  
   На загальне розчарування на узлiсся вони так i не вилетiли, а навпаки безнадiйно уткнулися в непрохiдну стiну хвойного лiсу та сiрого дощу. Просiка закiнчилася несподiвано i пiдло. Дiвчина зi змученою мiною втомлено подивилася на Лернор. Лише механiчнi двiрники продовжували невтомно, як i ранiше, змiтати з лобового скла крупнi краплi дощу, що розбиваються в брязкiт.
  
   - I куди тепер?
  
   Лернор був спантеличений i тому мовчав. Глибоко зiтхнувши i не вiдповiвши, вiн полiз на заднє сидiння. Вмостившись там i вловивши в поглядi Джулiани подив, вiн почав розмiрковувати.
  
   - Коли ситуацiя ставить тебе у безвихiдь. Найкраще сiсти подумати, вiдпочити та почекати. Тiльки не робити зайвих рiзких рухiв та не приймати швидких рiшень. Так що саджай апарат прямо тут i давай повечеряємо та вiдпочинемо. На ранок стихiя, можливо, вщухне або хоча б гроза припиниться. Тодi буде видно, що робити далi.
  
   Дiвчина не заперечила i слухняно виконала посадку. Їй i самiй усе набридло. Блокувавши замки автомобiля, вона розгорнула крiсло i перебралася до Лернор, складаючи компанiю у вивченнi вмiсту пакета з продуктами.
  
   Пiсля щiльної вечерi, швидше за схожого на раннiй снiданок, почуття небезпеки помiтно притупилося. Знявши з себе промоклий одяг, Лернор загорнувся в знайдене пiд боком вовняне покривало. Джулiана обняла друга i, намагаючись влаштуватись теплiше, затишно забилася до нього пiд пахву.
  
   Вимотанi i втомленi вони так i заснули в кинутiй посеред лiсу машинi. Гроза поступово втрачала свою гучну мiць, i звукоiзоляцiя салону вже була в змозi без особливих проблем забезпечити спокiй змученим мандрiвникам.
  
  
  
   Ранок настав повiльно, але яскраво. Сонячне свiтло, нарештi, пробиваючись крiзь щiльнi шари дощових хмар, зайчиками хлинуло по салону лiтака. Кiлька з них, нiби навмисне дражнили сплячого, осiли на обличчi Лернора. Вiн вiдкрив очi i часто клiпав, прокинувся.
  
   - Доброго ранку!
  
   Джулiана вже сидiла на мiсцi водiя i, тримаючи в руках маленьке дзеркальце, здобуте з косметички, бешкетувала, спрямовуючи на свого соню все новi променi.
  
   - Якщо воно добре, то привiт, - хрипло вiдповiв Лернор, широко позiхнувши. Потягаючись i хруснувши суглобами, вiн переповнився бажанням негайно вийти з набридлої машини.
  
   Дiвчина вгадала перебiг його думок.
  
   - Навiть не намагайся. А то нас затопиш. Злива влаштувала довкола страшну трясовину. Машина по самi вiкна у нiй.
  
   Лернор пiдiбрався до запотiлого скла i, протерши його краєм покривала, визирнув назовнi. Бруд i глина, немов жива сумiш, повiльно рухалася i текла навколо, всмоктавши машину по самi дзеркала.
  
   - Джулi, нас же засмоктає!
  
   - Не переживай. Не засмоктає, - заспокоїла його дiвчина, - Вночi не засмоктало, значить i зараз не засмоктає.
  
   Лернор надзвичайно здивувався такiй її безтурботностi. Дiвчина або жартувала, або останнi подiї настiльки вплинули на неї, що вона зовсiм перестала реагувати на небезпеку.
  
   Дивно таки на людину впливає сон. Кожен новий день пiсля найгiршого вечора, починається, наче з чистого аркуша. Навiть найбезвихiднiша ситуацiя знаходить свiй вихiд вiдразу пiсля пробудження. Головне в цi моменти не помiчати дрiбниць, що нагадують про вчорашнiй день, i не згадувати, що поганого з тобою трапилося. Лернор усе це знав, але не стримався i почав озиратися. Знайшовши в себе пiд ногами м'яту сорочку та пiджак, вiн з нехтуванням зазначив, що вони так i не висохли за решту ночi. Особливого бажання одягати ганчiр'ям знову не виникло, i настрiй став погiршуватися.
  
   Умiло зав'язавши на шиї привласнене покривало, вiн прошурхотiв у пакетi i витяг з нього соковите яблуко.
  
   Згрупувавшись, вiн тут же потiшно зобразив бiлку з горiхом у лапках i з жадiбнiстю почав гризти плiд.
  
   - Давай, подруга днiв моїх суворих... Злiтай!
  
   - А поцiлувати?
  
   Зобравши на обличчi усмiшку чеширського кота, що вже не зовсiм поєднувалося з образом бiлки, Лернор визнав справедливiсть претензiї. Перебравшись назад на своє крiсло бiля Джулiани, вiн поцiлував її в нiс. Досягши свого, дiвчина досить посмiхнулася i ввiмкнула двигун.
  
   Обережно пiднiмаючи в небо, що помiтно прояснилося, зав'язавши в брудi аерокар, вона зрозумiла, що все виявилося не так просто. Земля навiдрiз вiдмовлялася їх вiдпускати.
  
   - Здається, таки добре влипли за нiч, - констатував Лернор, - Лопата знайдеться?
  
   - Нi, але в багажнику є вiдро, - озвалася Джулiана, знову i знову намагаючись пiдняти машину з жижi, - Ти що, вiдкопувати нас зiбрався?
  
   - А що? Ти маєш iншi пропозицiї? - Запитав вiн, вiдкриваючи люк на даху аерокара.
  
   Впустивши в салон тепле повiтря, вiн глянув на сонце. Воно ласкаво торкалося його шкiри, i швидко нагрiвало все довкола. Навiть якщо сонячна радiацiя велика, Лернору було начхати i не звикати. Адже комусь треба було брудну роботу. Вiн скинув крiсло, що заважало, i, залишившись в одних штанах i туфлях. Вибрався на дах.
  
   Погода зустрiчала напiвголого мешканця мегаполiсу на дивина привiтно. Навiть вiтерець приємно трiпав волосся на головi.
  
   Дiставшись слизьким дахом до багажника, вiн ударом ноги допомiг йому вiдкритися. Швидко змиваючи зi своїх мiсць ганчiрки та iнструменти, що лежали безладно, смердюча жижа тут же хлинула в отвiр, що утворився.
  
   Звiсившись, Лернор хвацько пiдхопив складне вiдро, що випливало, i з рiзким ляпасом i бризками зачинив багажник. Протореним шляхом, перебравшись назад на дах, вiн крикнув у люк.
  
   - Джулi, пiдiймай апарат.
  
   Дiвчина втиснула педаль, посилюючи вiбрацiю транспорту, що ледве пiднiмається. Лернор помiтив, як з-пiд води, вигинаючись i трiскаючись, з'явився товстий коричневий шар застиглої глини. Вiн i тримав їх за переднiй i заднiй бампер.
  
   Здивувавшись тому, наскiльки вони осiли в болотi за нiч, Лернор розтягнувся на вiбруючому капотi i став краєм вiдра довбати найбiльшу трiщину в пластi глини, збiльшуючи її з кожним новим ударом.
  
   Щойно пласт пiддався i розiйшовся у рiзнi боки, звiльняючи передню частину машини, аерокар рiзко задер носа вгору. Лернора пiдкинуло i, перевертаючи повiтря, кинуло на лобове скло. Складне вiдро, вирвалося з рук i сплеском зникло десь далеко позаду. Поглянувши на розпластаного з зовнiшнього боку скла напiвголого друга, Джулiана нагородила його усмiшкою, що вибачається.
  
   Невдоволено пирхаючи, Лернор сяк-так дiстався люка i залiз назад у салон аерокара. Надувши щоки, вiн мiцнiше загорнувся у своє тепле покривало i не видав не звуку. Дiвчина ж тим часом вирiвняла транспорт i легко маневруючи, вирвала машину з лещат лiсу. Аерокар злетiв над вершинами сосен i обережно полетiв над їхньою хвоєю.
  
   Вирвана з болота глина, що облiпила корпус машини по периметру i здувалась натиском зустрiчного вiтру, iнодi шматками зривалася вниз. Назад у темну хащу, менш гостинний лiс.
  
   Незабаром вони натрапили на стрiчку дороги. Вона нiби змiя звивалася мiж деревами, але виявилася знайомою Лернору.
  
   - Тримайся трохи правiше над лiсом, - пожвавiшав вiн, - Незабаром попереду мають з'явитися труби заводу. Як тiльки побачиш, то до мiста буде рукою подати. Тодi доведеться спуститись на дорогу. Зараз це робити поки що надто небезпечно.
  
   - По-моєму, тут взагалi скрiзь небезпечно, - вставила реплiку Джулiана, - За великого бажання, нас i в повiтрi легко зб'ють.
  
   Вирiшив не розвивати цю тему далi, Лернор заспокiйливо поклав їй руку на плече i нiжно пригладив волосся. Тим часом вiдстань мiж ними та пунктом призначення швидко скорочувалася.
  
   Не минуло й пiвгодини, як на горизонтi здалися згаданi Лернором труби, а потiм самi околицi мiстечка. Не забуваючи про побажання, Джулiана завбачливо знизилася до рiвня дороги.
  
   - Будь ласка, приземлись на тiй галявинi, - попросив Лернор, швидко натягуючи пiд вкривало вологу сорочку.
  
   Його раптом раптово охопило сильне нервове збудження. Не дивлячись на ненависть до цього мiсця, хлопець, здається, вiдчув, як вiн за ним скучив.
  
   - Я збiгаю на розвiдку. Давно не був у цих мiсцях. Незрозумiло, що змiнилося за цей час i яка з корпорацiй зараз охороняє пiдходи до мiста. Особливо мене турбує, де вона розставила свої патрулi. Потрiбно дiзнатися, що до чого, поки ми не здивувалися їм бiльше, нiж вони нам.
  
   - Зая, а це точно потрiбно? - схвилювалася Джулiана, явно не бажаючи залишатися на самотi.
  
   - Так, люба. Iнакше, слiдуючи прямо по дорозi, можемо нарватися на їхнiй блокпост. А для них стороннiй у прицiлi, однаково, що ворог. Бiльше того, без спецiальних перепусток i на своєму транспортi, ми не вселяємо довiри. Оголосять шпигунами та розстрiляють на мiсцi. Тож машину в будь-якому разi доведеться кидати.
  
   Джулiана стурбовано надула губи. Їй не хотiлося розлучатися iз останнiми елементами комфорту.
  
   - Зараз схожу, довiдаюсь, де там i що. Потiм за тобою повернуся, - продовжував Лернор, покидаючи машину, - Ти поки що речi нашi збери i машину сховай ближче до лiсу.
  
   - Лерне! - Покликала дiвчина, коли вiн уже вискочив на дорогу. - Заради, бога, будь обережний!
  
   У вiдповiдь вiн вiдмахнувся i швидко зник у лiсi з iншого боку.
  
   Вiдразу знайти перерiс знайомий шлях, Lernor побiг так швидко, до мiста, як вiн мiг. Його черевики застрягли i прослизнув через бруд, але це не турбувало його багато. Нiхто не потрiбний образ в цих мiсцях.
  
   Колись давно, вiн не раз тинявся цiєю стежкою, гуляючи в цих мiсцях ще дитиною. Вiн вивчив тут кожен кущик, деревце та камiнчик. Сплиманi спогади розбудили в ньому навички слiдопиту i, вiдчуваючи небезпеку, вiн наметаним оком, уважно вивчав кожну травинку на своєму шляху. Лернор точно знав, що шукати i тому легко спритно перестрибнув через двi добре замаскованi розтяжки. Не стримавши посмiшки, вiн iз задоволенням вiдзначив, наскiльки солдати корпорацiї виявилися як завжди банальними та невинними, встановлюючи мiни-пастки.
  
   Махнувши через кущi черемхи, i прорвавшись крiзь заростi кропиви, що мутувала в людський зрiст, хлопець розстелився на травi, повiльно виповзаючи на пагорб.
  
   Звiдси вiдкривався чудовий вид на останню дiлянку дороги, що веде до мiста. Погляду Лернора з'явилися випалена земля, колючий дрiт i довгi ряди траншей, укрiплених мiшками з пiском. Усюди, вздовж цих штучних кордонiв було видно рiдкiснi патрулi.
  
   "Будинок, милий будинок" - подумав вiн i всiма грудьми вдихнув знайомi запахи лiсу.
  
   Пейзаж передмiстя рiдного мiста майже не змiнився. З того часу, коли вiн востаннє приходив на це мiсце, змiнилися хiба деякi деталi.
  
   Вдалинi на старому багатостраждальному залiзобетонному бункерi розвивався вже не зелений, а червоний прапор. Нововведенням також виявився глибокий i широкий рiв, наповнений до країв дощовою водою. Вiн тягнувся вздовж усiєї видимої межi мiста, наче демаркована лiнiя. У мiсцi, де розбита замiська траса змiнювалася вiдремонтованою дорогою, що веде в мiсто, через рiв був перекинутий невеликий понтонний мiст - ймовiрно єдиний можливий вхiд i вихiд з зони, що добре охороняється. По той бiк мосту був розташований пропускний пункт, де, перiодично обертаючи своєю вежею, лiниво застиг танк. Вiн нiби великий зелений ящiр, грiвся своєю бронею на сонцi, насолоджуючись теплом сонячного промiння.
  
   Раптом Лернор вiдчув холод у потилицi. Хтось легенько, але досить боляче штовхнув його чимось твердим i неприємно знайомим.
  
   - Без зайвих рухiв, хлопче. Без зайвих рухiв. Повiльно перевертаєшся на спину i тримаєш руки прямо перед собою, - спокiйно звернувся до нього незнайомий голос.
  
   Вiн озирнувся i завмер вiд несподiванки, з досадою розумiючи, що навiть забутий у машинi пiстолет йому зараз не допомiг би.
  
   Прямо перед ним як з-пiд землi виникло двоє солдатiв у зеленому камуфляжi та касках кольору темного хакi. Той, хто говорив, тримав жерло ствола автомата прямо на рiвнi очей Лернора. Другий, безтурботно жуючи травинку, спокiйно вивчав його, тримаючи зброю на плечi. Було важко уявити, як ця пара через усi кущi пройшла до нього зi спини безшумно та непомiтно.
  
   На мить Лернору здалося, що вiн сам безтурботно влiз до них i, захоплений своїми справами, просто не помiтив патруля.
  
   - Ти що тут робиш? - спитав другий, випльовуючи зелень iз рота.
  
   - Еее... Мiсцевий я... Пейзажем любуюсь... - розгубився Лернор, зовсiм не знаючи, що збрехати.
  
   - Що робитимемо з ним? - спитав у товариша, який тримав його на мушцi солдатiв. - Плеснемо?
  
   - Її. Вирубуй його. Там розберуться, - була суха вiдповiдь.
  
   Перш нiж Лернор встиг запитати, де знаходиться це "ТАМ", що тримав його на мушцi солдатiв, з усього розмаху вдарив прикладом по обличчю.
  
   Кольоровий яскравий спалах в очах засмутив усi фарби навколишнього лiсу. Земля, наче палуба корабля, що тоне, рiзко пiшла кудись убiк. Мозаїка свiту, в мить розсипалася, наче розбитий скляний вiтраж.
  
   Лернор перший раз у життi знепритомнiв, так i не встигнувши вiдчути болю розбитого в кров перенiсся.
  
  
  
   - РОЗДIЛ ТРЕТИЙ :: ЗВОРОТНИЙ СТОРОН IЛЮЗIЇ -
  
  
  
   Лернор отямився не вiдразу. Спочатку йому здавалося, що вiн солодко спить у своєму лiжку. Потiм лiжко раптом стало надзвичайно жорстким. А коли до незручностi додався моторошний холод, який наполегливо став пробиратися до нього пiд ребра, вiн не витримав, i промчавши собi пiд нiс щось невиразне, розплющив очi.
  
   Вивчивши околицi поглядом, Лернор зрозумiв, що примiщення, яке служило йому усипальницею, виявилося звичайною камерою. Але, навiть усвiдомивши факт ув'язнення, вiн вiдразу переповнився дивним почуттям радостi, в якому через секунду, вiн не знайшов нiчого дивного. Адже насправдi не кожному вдавалося залишитися живими пiсля "гостинностi" солдатiв корпорацiї. Напевно тому, решта неприємностей тут же зблiкла i вiдiйшли на другий план.
  
   Нове мiсце його проживання навiть вiддалено не нагадувало убогу, але такою рiдною i теплою, що здавалася зараз, кiмнату у Вiльрiллiнi.
  
   Поступово приходячи до тями i фокусуючи погляд на величезнiй чорнiй трiщинi в стелi, Лернор вiдчував, як пробуджуючий холод, що розбудив його, неприємно поширюється по всьому тiлу. Вiд кiнчикiв пальцiв до кiнчика носа, вiн вiдчував, що перетворюється на брилу льоду. Чудово розумiючи, чим може йому загрожувати, Лернор спробував сiсти.
  
   Але не тут було. Замерзлi та затеклi кiнцiвки вiдмовилися його слухатися. Злякавшись не на жарт, Лернор спробував прикинути, скiльки ж часу вiн провiв у цьому морозильнику. Тiло вперто вiдмовлялося йому пiдкорятися. Розумiючи, що стати йому в будь-якому разi доведеться, хлопець сконцентрувався краще i зробив чергове зусилля.
  
   - А... вже прокинувся, - пролунав чоловiчий голос за спиною.
  
   Фраза пролунала настiльки несподiвано, що Лернор навiть злякався. Страх тут же надав його зусиллям такий додатковий iмпульс, що рiзко стрепенувшись, вiн ледве не впав зi свого лежбища.
  
   У пошуках володаря голосу, Лернор ошелешено озирнувся на всi боки.
  
   Температура в камерi iзолятора пiдтримувалась вкрай низька. Роздiловi грати складалися з довгих сталевих лозин, i в цiлому сильно нагадувало клiтину для тварини, нiж морозильну камеру. Трохи вiддалiк, у невеликiй, але просторiй кiмнатцi, сидiв закутаний у шинель чоловiк рокiв сорока. Червоний нiс i широченi бiлi вуса, робили сторожа схожим на старого чарiвника, що грузно навис над письмовим столом. Але навiть якщо цей тип i був чарiвником, то безумовно злим.
  
   Охоронець щось швидко писав пiд свiтлом низько нахиленої до столу настiльної лампи - єдиного джерела свiтла, що розганяє тьму примiщення. У ногах у наглядача, тихо гудячи величезними лопатями, надривався старенький електричний обiгрiвач. Усi зусилля агрегату, нагрiти кiмнату залишалися марними.
  
   - Де я? - протер очi Лернор, все ще безуспiшно намагаючись повернути зiр колишнiй фокус.
  
   Перенiсся на щастя виявилося гаразд, але на пару з вивихнутою щелепою, страшно хворiла. Остання на додачу до всього гидко клацала при кожному вiдкриваннi рота.
  
   - Де де? - здивувався вусач. - У мiсцевому мавпнику. Хе-хе...
  
   - Чому саме тут?
  
   - А ти що до п'ятизiркового готелю збирався? - усмiхнувся страж, вiдiрвавшись вiд своєї писанини.
  
   Так i не дочекавшись вiдповiдi вiд замерзлого i загальмованого ув'язненого, вiн знову повернувся до дряпання кульковою ручкою по паперу.
  
   Тiльки зараз у всiх подробицях Лернор почав згадувати, що з ним сталося. Нещодавнi подiї, нiби операцiйна система наново перевантажувалися у його свiдомостi, i як будь-яка програма моментами пiдвисали.
  
   "Дааа... Дiйсно диво, що взагалi живий залишився. Шкода тiльки Джулiана буде хвилюватися. Та й не дарма... аби дурниць не робила..."
  
   - А за що мене сюди? I скiльки? - запитав вiн охоронця.
  
   - Як за що? За корпоративний шпигунство, - знову посмiхнувся страж. - А на скiльки? Це вже вирiшувати начальству. Хлопче, ти мене дивуєш... i дратуєш. Таке враження, що ти сам не знаєш, чим займався i як тут опинився. Скажи, що пам'ять втратив. Обiцяю. Довго смiятимуся.
  
   - Нi, не в курсi. Та й з пам'яттю у мене все гаразд, - похмуро буркнув Лернор iз темряви холодної камери, - Я взагалi мiсцевий. Тож на iншi корпорацiї не працюю. Ви не того й не взяли.
  
   - Ну не знаю. Не знаю. Начальству виднiше. Хто ти i звiдки особисто мене вiдверто зовсiм не хвилює, - байдуже вiдзначив вусач, - Встановленням твоєї особи зараз саме займаються. Якщо справдi мiсцевий, то тобi повело .... Але якщо брешеш, то тiльки розстрiлом вiдбудешся ...
  
   - А що тут так холодно? - Почувши моторошний варiант можливого розвитку подiй, Лернор вiдразу вирiшив перевести розмову з похмурої теми, на бiльш нейтральну.
  
   Вiн i сам точно не знав, чи збереглися його особистi данi в iнформацiйнiй базi мiста. Тому ймовiрнiсть того, що його там не знайдуть, була досить велика та жахлива.
  
   - Зараз скрiзь холодно. Чергове примхи стихiї. В обiд мороз вдарив сильний, та й снiг як пiшов, так i валить уже пiв дня... У мене тут ще тепло...
  
   "У тебе може й тепло, а менi тут зовсiм навпаки", - подумав Лернор, переводячи повний заздрiсть погляд з обiгрiвача на тонку матерiю своєї багатостраждальної сорочки.
  
   Iз цим холодом треба було щось робити. I негайно.
  
   Вiн пiдвiвся, i швидко зробив десять присiдань. Застигаюча кров побiгла по жилах швидше. Задоволений вiдчуттям руху в органiзмi, хлопець на додачу оббiг свою невелику камеру. Потiм рiзко впав на долонi i став вiджиматися, вичавлюючи останнi сили.
  
   - Гей, ти там! Шустрику! Тихiше! - занепокоївся охоронець. Вiн зi скрипом заерзав на своєму стiльцi, беручи з сусiдньої лави автомат i грiзно пересмикуючи затвор, - Буянитимеш, миттю заспокою!
  
   - Та гаразд, дядько. Менi просто холодно. Зараз, ще вiдiжмуся разiв двадцять, i заспокоюся. Якщо зможу... звiсно... Уф!
  
   За дверима в протилежнiй частинi кiмнати почулися кроки. Лернор миттю перервав своє заняття i завмер на пiдлозi, прислухаючись. Звук крокiв у їхнiй бiк посилився. Хлопець одразу ж схопився i насторожився. Пригорнувшись до ґрат, вiн з хвилюванням схопився за холоднi прути.
  
   - Тьху, блiн!
  
   Лернор вiдсмикнув долонi вiд крижаної та колючої сталi.
  
   Наглядач, косо i недружелюбно подивився на свого пiдопiчного i, вiдклавши автомат, без жодного бажання пiдвiвся зi свого нагрiтого мiсця. Кульгаючи ножним протезом вiн пiдiйшов до дверей. Виглянув у коридор, але вiдразу незграбно зробив крок назад.
  
   У кiмнату, мов корабель у гавань, вплив широкоплечий представник корпорацiї. Сiро-зелений кiтель i очищенi до блиску чоботи видавали в ньому людину, яка рiдко залишала свiй кабiнет.
  
   - Здорова, Михаличу, - привiтав увiйшов.
  
   - Здоров'я бажаю, товаришу майор!
  
   - Як самопочуття?
  
   - Та нiчого. Нога, щоправда, ниє сильно, - поскаржився Михалич, ляскаючи себе за протезом, - Мабуть, через змiну погоди. Будь вона недобре. Кажуть, що вночi ще на десять градусiв температура впаде.
  
   - Справдi, природа останнiм часом нас зовсiм не балує, - погодився майор, - А щодо твоєї ноги, я давно пропоную операцiю зробити. Вiдростять. Пришиють нову. Знову будеш, як олень бiгати.
  
   - Не дуже я довiряю новим технологiям, товаришу майор. Та й звик я якось до свого протезу.
  
   - Ну дивися. Моя пропозицiя завжди чинна. А то сидиш тут без дiла, з такими покидьками, як цей, - тiльки зараз офiцер, удостоїв Лернора зневажливим поглядом.
  
   - Збирайся, давай! - звернувся майор до ув'язненого.
  
   - Куди? - тихо й злякано поцiкавився Лернор, знаючи, що й збирати йому в цiй промерзлiй камерi особливо нiчого.
  
   - Куди ж ще? На розстрiл, - залився гучним реготом майор, ляскаючи Михалича по спинi.
  
   Вусач, ледве утримуючи рiвновагу, лише слабо хихикнув.
  
   Лернор не знав плакати чи смiятися. Йому раптом стало набагато холоднiше, нiж було ранiше. Дрiбним тремтiнням з поколюванням у спинi по тiлу застукотiло озноб. Просто так умирати хлопець не хотiв.
  
   - За...за..за що? - ледве видавив з себе Лернор, благаючи дивлячись на гостя.
  
   - Та просто так. Щоб потiм не кортiло без попереднього дозволу мiсто залишати. По околицях нишпоритися, та на патрулi нариватися. Одним словом хлопець - пощастило тобi. Пробили по базi твоє ДНК - є такий. Тому, за всiма правилами, доведеться вiдпустити. Але наступного разу порушувати комендантську годину не раджу, бо навiть наша домовленiсть iз мером тобi не допоможе. Замочимо на мiсцi як шпигуна або просто так, щоби час на формальностi не витрачати.
  
   Навiть за таких похмурих тонiв повiдомлення, Лернор мало не пiдстрибнув вiд радостi. Серце забилося рiвнiше, розганяючи кров, що застигла в жилах.
  
   Михалич, прошкандибавши до нього на своїй "дерев'янiй" нозi, скрипнув ключем у замку i вiдкрив ґрати. Зобразивши на обличчi подiбнiсть до усмiшки, вiн запрошуючим жестом запропонував ув'язненому вийти.
  
   - Валi давай звiдси! Поки що я добрий...
  
   - Гаразд. Iду, йду, - заметушився Лернор, швидко покидаючи камеру i наближаючись до майора. - Куди менi тепер?
  
   - Прямо коридором до кiнця, потiм праворуч i до прохiдної. Там поставиш автограф i вiльний.
  
   - Спасибi... - зiбрався вискочити за дверi хлопець, але несподiвано майор узяв його за плече i серйозно, з погрозою глянув у вiчi.
  
   - Я тебе попередив, шмаркач. Перший та останнiй раз.
  
   Лернор проковтнув слину i промовчав. Всi його думки вже були лише про свободу i про те, як швидше вибратися з цього затхлого примiщення.
  
   У коридорi було справдi холоднiше. Легка пара струменiла з носа при кожному нелегкому видиху. Хлопець обiйняв себе руками i, розтираючи здриглi боки, швидким кроком рушив до прохiдної.
  
   У запотiлому зсередини акварiумi безтурботно мешкало троє солдатiв корпорацiї. Вони пiвколом сидiли навколо поставленої посеред примiщення дерев'яної табуретки i безглуздо грали в карти. Експозицiю доповнювала велика пляшка мiсцевого самогону, на межi якого, мабуть, i велася гра.
  
   За п'яним висловом чергових, було ясно, що якби вiн пройшов повз, то на нього взагалi нiхто не звернув уваги. Але Лернор побажав дотриматися всiх формальностей i через хвилину вже шкодував про це.
  
   - Гей, де тут автограф можна поставити? - нахилився до вiконця Лернор.
  
   - А ти ким будеш? - икнув, спитав ближнiй до нього солдат. Його кожушок кольору лiтнього хакi, був облитий у трьох мiсцях i впадав у вiчi мокрими плямами.
  
   - Вiдпускають мене. - коротко вiдповiв вiн, не знаючи як ще порозумiтися.
  
   Говорив черговий, неохоче поставив на стiл склянку з "сугрiвною" рiдиною i простягнув через вiконце вiдкритий журнал з поставленою в графi для розпису галочкою.
  
   - Ручку, дайте. Розписатися нема чим, - попросив Лернор.
  
   - А в тебе, що своїх рук нема? - буркнув черговий, простягаючи добряче погризений олiвець.
  
   - Є, але не тi...
  
   - Може, не звiдти? - засмiявся черговий.
  
   Бiльше нiчого не вiдповiвши, звiльнений швидко розписався i попрямував до виходу.
  
   - Гей, салага, а ну стiй! - почулося за спиною.
  
   - Що трапилося?
  
   - Порядок забув! - прокричав у вiконце черговий, махаючи перед собою папiрцем.
  
   - Не моя це... - повiльно повертаючись, заперечив Лернор, але тут же був безпардонно заткнутий.
  
   - А ну не сперечайся! Або я тебе за секунду в ухилисти запишу. Може й не твоя... була. Але коли ти нас вiдвiдав, переходить тобi у спадок вiд того, кому пощастило її не отримати. До того ж, пiдпис ти вже поставив. Хе-хе...
  
   - Як поставив?
  
   - Ось так, - черговий притис зi свого боку скла "акварiума" невеликий листок з поставленим через кальку пiдписом Лернор. Копiя вже була старанно обведена чорним чорнилом i вилядала як справжня.
  
   "А йому ж гад олiвець пiдсунув!"
  
   - Гей! Це протизаконно!
  
   - Хлопче, ти забув? Ми тут закон. Так що бери i вали звiдси, - черговий кинув у вiкно копiю повiстки i повернувся до товаришiв, що смiялися на все горло.
  
   Лернору, дiйсно, бiльше нiчого не залишалося, як змиритися з поразкою i прийняти несподiваний i небажаний подарунок.
  
   Ледве позбавившись однiєї неприємностi, вiн тут же вляпався в iншу, як магнiт притягуючи негатив до самого себе з моменту злощасного вечора випускникiв.
  
   "Ось воно доросле життя! Почалося! Нил, нил - отримав..."
  
   Спустившись парадними сходами, хлопець з сумом подивився крiзь покрите крижаними вiзерунками скло дверей. Вiтер, надривно завиваючи, обдав його холодом через усi позбавленi теплоiзоляцiйної прокладки щiлини. На темну вулицю, де зi страшною силою крейди пурга, йти зовсiм не хотiлося. Та й не було в чому. Тонка сорочка i не щiльнi штани не врятували б його вiд холоду, i вiн точно знав, що довго не протягне в них на такому морозi.
  
   Природа приготувала черговий неприємний сюрприз - жахливу завiрюху в лютому. Коли як у цьому регiонi крiм плюсової температури та дощiв у третiй мiсяць зими нiколи не спостерiгалося. Так тривало вже не один десяток рокiв, мабуть, до цього дня...
  
   Що ж, щодо погоди, як у принципi та рештi сфер життя, щастило завжди лише жителям захищених мiст. Там щовечора, шляхом платного електронного голосування вирiшувалося якийсь тип погоди, i температура буде весь наступний день.
  
   Поки Лернор думав про принади цивiлiзацiї, вiтер продовжував бiснуватись i нi на хвилину не припиняв своїх серенад. Перспектива задубiли посеред вулицi, або потонути в кучугурi була цiлком реальною i навiть вiдчутною.
  
   Задумавшись, Лернор зiщулився. У кожному разi, треба було щось робити. Не стояти ж тут, поки не зацiкавиться ще хтось.
  
   Спробувавши згадати, в якiй же частинi мiста вiн знаходиться, хлопець вирiшив зорiєнтуватися щодо старої квартири батькiв. Єдиним мiсцем у Сiллаярвi, де вiн мiг вiдчути себе у безпецi.
  
   Самi батьки розлучилися з будинком, тiльки пiсля того, як добровiльно зважилися стати колонiстами i вирушили пiдкорювати Венеру. На вiдмiну вiд сина, це був їхнiй єдиний шанс залишити мiсто i хоч якось змiнити своє життя, назавжди розпрощавшись iз чудасами Земної погоди.
  
   Лернор чудово пам'ятав, як особисто вбудовував злощасний сервер, на який i мала бути перекинута вся вкрадена iнформацiя в стiни родового гнiзда. I хоч вiн i був єдиною причиною, чому вiн опинився тут, Лернор дуже сумнiвався, чи варто йому продовжувати розпочатий шлях.
  
   З iншого боку, вiйська корпорацiї, щiльним кiльцем розташованi по периметру мiста i створили навiть для нього стiльки проблем, негласно гарантували те, що агенти таємної полiцiї Вiльрiллiна не зможуть до нього дотягнутися.
  
   Лернор сумно глянув на насильно всунуту йому п'яну чергову повiстку i, недовго думаючи, сховав її в кишеню штанiв. Перебуваючи в мiстi, позбутися її вiн у жодному разi не мiг.
  
   Набiр новобранцiв у зайнятих мiстах був звичайною практикою добувних корпорацiй. Вони постiйно потребували солдатiв. Кiлькiсть ухилiстiв залежало вiд престижу та розмiрiв тiєї чи iншої корпорацiї. Стабiльна зарплата, захист i робоче мiсце неподалiк будинку було втiленням мрiї будь-якого людського iндивiдуума, тому багато хто з безробiтної молодi незахищених мiст часом навiть добровiльно прагнули потрапити до лав солiдних компанiй. Хоч їх i хвилювали ризики та небезпека професiї солдата, хлопцi були впевненi, що сильнiй корпорацiї не страшна загроза поразки. Тiльки потрапивши до лав найманцiв, вони згодом розумiли, як сильно помилялися. Але часом було пiзно попереджати решту i хлопцi гинули, поступаючись мiсцем свiжому гарматному м'ясу новобранцiв.
  
   Але були й тi, хто вiдчував небезпеку. Так зване, iнтелiгентне, що думає головою, а не шлунком меншiсть. Вони в будь-який час i за будь-якої корпорацiї становили основну масу ухилiстiв. Прагнучи всiма правдами та неправдами вибратися з незахищеного мiста, вони йшли на все, щоб не потрапити на службу корпорацiї та пропасти пiд куполами найближчих мегаполiсiв.
  
   Серед таких "пацифiстiв" був i Лернор. Вiн успiшно бiгав вiд закликiв ранiше, але цього разу фортуна знову повернулася до нього задом, вирiшуючи ґрунтовно добити своїми примхами.
  
   Хоча, з iншого боку згiдно iз законом мегаполiсу, вiн був злочинцем i тому мав бути радий тому, що його призвали на службу корпорацiї. "Служба гарантує недоторканнiсть" - рекламний слоган будь-якої компанiї, що активно просувається, за закликом, що проводяться корпорацiями на територiях мегаполiсiв. У такий спосiб корпорацiї не тiльки вбирали у свої лави всi кримiнальнi елементи захищених мiст, а й очищали мегаполiси вiд вiдвертих бойовикiв, терористiв та простих громадян, якi мали необережнiсть перейти дорогу на червоне свiтло.
  
   Раптом Лернор згадав одне з останнiх повiдомлень на його мобiльний телефон, який щось говорив про проблеми iз законом.
  
   - Ех, треба було прочитати до кiнця... - з досадою сказав вiн уголос, прикусуючи нижню губу, - Правда, хто ж тодi знав, що виникнуть ТАКI проблеми?
  
   Може, в рекламному повiдомленнi i пропонувалося менш екстремальне вирiшення всiх проблем, нiж вступ до корпорацiї, але тепер вiн про нього нiколи не дiзнається.
  
   Лернор зiтхнув так, наче на нього навалили непосильну ношу. Для нього в життi було найскладнiше з двох лих вибрати менше. I зараз вiн чудово розумiв - щоб вiн не вибрав, на нього чекає небезпека померти молодим.
  
   Сконфузившись, Лернор все ж таки чудово усвiдомив найголовнiше - не дивлячись, на звiрячу хуртовину, йому термiново потрiбно додому. Тiльки там вiн зможе повнiстю привести себе до ладу i за допомогою викраденої iнформацiї спробувати розiбратися в причинах того, що з ним вiдбувається останнiм часом. А то хлопцю вже починало здаватися, що в його життi нiчого не змiнилося з моменту, коли вiн покидав Сiллаярве. Начебто з такими труднощами зробивши життя крок уперед, пiд тиском обставин вiн ретировался на два тому.
  
   - Ну що, Лерне, пора знову робити хоч якiсь кроки вперед, а там розберемося... - для бадьоростi сказав вiн сам собi i, вiдчинивши дверi навстiж, ступив у нiчний холод.
  
   Тут же обiйнятий з усiх бокiв гарячим холодним вiтром, хлопець вiдчув, як його худа фiгурка, повiльно не вiрно перетворюється на бурульку.
  
   Лернор почастiшав крок. Потопаючи по колiно в глибоких кучугурах, ковзаючи i падаючи, вiн досяг таки кута будiвлi. Тут, крiзь пелену снiгу, що летiв пластiвцями, вiн розглянув iржаву, скрипучу на вiтрi табличку з потертою назвою знайомої вулицi. Вiдразу ж зорiєнтувавшись, вiн визначив подальший напрямок свого руху. Як би не було зараз страшно, якщо вiн не хоче завмерти, то найкоротший шлях до будинку лежав крiзь заснiжений i темний парк. Лернор чудово розумiв, що його туфлi не призначенi для забiгiв по глибокому i мокрому снiгу, але в обхiд йти було набагато довше i самогубнiше.
  
   Зiбравшись iз духом, вiн кинувся в найближчу кучугуру. Намагаючись пересувати ноги так швидко, щоб ступнi не встигали повнiстю потонути в снiгу, Лернор рушив через парк, пiднiмаючи за собою клуби снiгового пилу. Спочатку марафон по заснiжених галявах розiгрiв його так, що крижана кiрка, що покривала шкiру, потекла струмком, змiшуючись з вiзерунками таючих пластiвцiв снiгу, але незабаром Лернор вибився з сил i почав втрачати швидкiсть. Швидкий бiг плавно перейшов у важку ходу. Вiн почав провалюватися в снiг до пояса. Хапаючись посинiлими руками за найближчi гiлки кущiв, i ледве виповзаючи на пузi з чергової кучугури, вiн хотiв лягти та вiдпочити. Але, розумiючи, що крижане подих вiтру, було нiчим iншим, як подихом самої смертi, Лернор уперто рухався вперед. Повiтря сковувало легенi. Оздолює задишка супроводжувала кожне перiодичне падiння хлопця. Iнодi вiн навiть не пам'ятав, як знову ставав на ноги i йшов крiзь снiг. Ланцюгий i гидкий вiн, здавалося, став його другою шкiрою, перетворюючи бiдолаху, на живого снiговика.
  
   На останньому спуску, що виводить прямо на знайому вулицю, обвалявий, облiплений снiгом, посинiлий i нiчого не розумiючий Лернор зiрвався. Розкидаючи снiг, вiн стрiмголов полетiв униз. Зледенiла сорочка зачепилася за гiлки чагарника i розкололася на кiлька шматкiв. Залишки повисли на Лернор зубчастими лахмiттями, що дряпають шкiру в кров... Ну i нехай... Вiн бiльше не вiдчував болю нi холоду. Вуха заклало, волосся замерзло в однiй великiй крижанiй шапцi. Здавалося, що в серця вже не вистачає сил штовхати життя по застиглих судинах.
  
   Не пам'ятаючи як, вiн виповз на дорогу i перетнув її, ковзаючи по занесеному снiгом льоду. Лернор вперше вiдчув, що бiльше не в змозi щось зробити. Натягнута струна життя, готова була ось-ось луснути. Воля ще стискалася, i рiзко розтискаючись, штовхала вперед майже мертве тiло, мов пружина. Але й вона з кожним новим поштовхом слабшала.
  
   Обдираючи лiктi, хлопець все ще повз... Ще кидок... I вiн упав у освiтлений пiд'їзд чужого дому. Тут було тепло, i Лернор знайшов сили змусити органiзм заповзти сходами на другий поверх. Там вiн, мов поранена тварина, безсило забився пiд гарячу батарею.
  
   Свiдомiсть провалилася...
  
   Коли вiн прокинувся знову, то виявив пiд собою пристойну калюжу з снiгу, що пiдтанув, i льоду. Нiхто з мешканцiв будинку не звернув на нього уваги. Хоча вiн не знав нi часу, скiльки провалявся пiд батареєю, нi того, чи взагалi хтось тут жив.
  
   Спробувавши встати, Лернор з радiстю вiдзначив, що руки та ноги знову стали частиною одного цiлого. Тiльки вiдмороженi пальцi ще погано слухалися свого власника. Час був зiбраний з силами i висуватися в дорогу. Додому було вже не так далеко.
  
   Все виявилося набагато простiше, нiж припускав Лернор, розумiючи, що напiвголий такий мороз вiн точно не переживе. Але коротких перебiжок вiд будинку до будинку i вiд пiд'їзду до пiд'їзду було достатньо, щоб не замерзнути до смертi.
  
   I ось попереду з'явився будинок його дитинства. Вiн виблискував крiзь завiрюху рiдкими вогнями у вiкнах.
  
   Знову знайомий пiд'їзд, знайомий запах та знайомi сходи. Ось вiн - четвертий поверх. Вiн майже вдома!
  
   Але раптом фiнiшну пряму перегородили старi дерев'янi дверi. Єдина перепона i водночас захист його будинку вiд непроханих гостей. Лернор поскрипiв мiдною ручкою i завмер у розгубленостi. Звичайно, дверi були замкненi, а його ключi залишилися в кишенi однiєї з курток, залишених у мiстi.
  
   Невже досягнувши бажаної мети, вiн не зможе впоратися з якимось замком... Лернор бiльше не змiг стримувати себе, i злiсно накинувся на перепону. Але навiть пiсля того, як вiн спробував вибити її плечем, дверi залишилися неприступними.
  
   Поки вiн ломився до себе додому, на створений ним серед ночi шум, вiдразу оперативно зреагували сусiди.
  
   - Ти хто такий? Чого тобi тут треба? - за спиною хлопця у освiтленому дверному отворi з'явився старий Ренi.
  
   В однiй пiжамi, але з великою мисливською рушницею в руках вiн похмуро намагався розглянути молодого зломщика. Притримуючи ногою свої дверi, старий жмурився, намагаючись якнайшвидше звикнути очима до темряви сходової клiтки.
  
   - Дядько, Ренi, це я Лернор, - вiдразу обертаючись, вiдгукнувся хлопець, i спробував зобразити на обличчi усмiшку. - Ключi забув. Додому потрапити не можу...
  
   Старий все ще недовiрливо глянув на пошарпаного Лернора i опустив зброю.
  
   - Хлопче, давно тебе тут не було. Хто ж тебе так пошматував?
  
   - I не питайте. Останнiм часом за межами мiста таке дiється.
  
   - Правильно. Я казав твоїм батькам нiкуди не їздити. Життя у нас хоч i не цукор, але є можливiсть за себе постояти. До речi, вони мене якраз попросили за вашою квартирою доглядати.
  
   Лернор пожвавiшав.
  
   - Може, вони вам запаснi ключi вiд неї залишили?
  
   - Звичайно залишили, - старий почав ритися на полицях шафки, - Ось вони.
  
   Не приховуючи радощiв, хлопець узяв їх iз рук сусiда. Вiн все ще не вiрив, що йому так неймовiрно пощастило.
  
   - Дякую, дядько Ренi. Я їх вам потiм поверну, коли назад до мiста поїду.
  
   - Сиди краще тут. Наразi нова корпорацiя мiсто зайняла. Так мiцно тримається. Скоро житимемо краще, нiж у вашому мегаполiсi. А вечорами зможеш складати менi компанiю у шахи.
  
   "Їх, нiби ви знаєте, як живуть у мегаполiсi", подумав Лернор, вголос же сказав, - Добре дядько Ренi. Я подумаю. На добранiч i ще раз дякую.
  
   Старий, щось бурчачи собi пiд нiс, зачинив дверi. З ним зникло i єдине джерело свiтла на сходовiй клiтцi.
  
   Лернор не довго вовтузився iз замком i вже за хвилину, нарештi, був удома.
  
   Усерединi було темно та тихо. Меблi, як у старi добрi часи, стояли на своїх мiсцях.
  
   Вiн швидко пройшов у кiмнату, де в одному кутку в стiнi був намертво замурований сервер, а в iншому стояв його старенький термiнал комп'ютера. Книги на полицях, сервiзи пiд склом, бiлизна у шафi - все було на своїх мiсцях. Значить, сюди ще нiхто не дiстався.
  
   Лернор, не включаючи свiтло, швидко оглянув кiмнату за кiмнатою i повернувся до коридора. Там вiн швидко скинув iз себе те, що залишилося вiд дiлового костюма, i втiк у ваннiй кiмнатi.
  
   Налаштувавши на приладовiй дошцi температуру води та концентрацiю лiкувальних олiй у нiй, вiн став спостерiгати за процесом наповнення ванни водою. Хлопець хотiв поринути у гарячi струменi всiм тiлом. Забутися та розслабитися. Змити з себе весь бруд як фiзичний, так i душевний.
  
   На цiй високiй нотi вiн i поринув у воду, що ще пiниться.
  
   - Цiкаво, як там Джулi, - почав вiн розмову з самим собою, - Не сумнiваюся, що дуже хвилюється i переживає. Сам би собi мiсця не знайшов.
  
   - Головне, щоб не пiшла мене шукати, а то теж може потрапити в руки солдатiв корпорацiї. А вони суцiльно вiдморозки, або збоченцi. Так просто дiвчину начальству не передадуть. Ще ця комендантська година. Будь вiн неладний...
  
   - Ех, Джулi, Джулi... Як я тебе все-таки пiдставив, - Лернор знову задумався про своє сумлiння.
  
   Вiн розумiв, що щиро турбується за долю дiвчини, але й зробити до ладу у своєму становищi нiчого вже не мiг,
  
   - Хоч би ти почула мене зараз i нiкуди не ходила... Спокiйно... грiлася... у своєму аерокарi...
  
   - Бажано... де-небудь... Емм... подалi звiдси... - розслаблюючi лiкувальнi олiї, мали ефект, регенеруючи та вiдновлюючи вiдмороженi дiлянки шкiри. Розм'яклий Лернор, що вiдiгрiвається, став повiльно провалюватися в сон.
  
   Дивно бачити сон, коли цей сон сприймається як реальнiсть.
  
   Хлопцевi снилося, що до нього до старої квартири прийшли гостi. Природно дверi були вiдчиненими, адже вiн на них чекав.
  
   Раптом єдиною гостею виявилася Джулiана. Вона вiдразу пройшла у ванну i, побачивши його, роздяглася i залiзла у теплу воду.
  
   Ласка Лернора руками, дiвчина, щiльно терлася своїм пружним i бажаним тiлом об замерлого хлопця. Вона пристрасно впивалася поцiлунками в його змучену шию i цiлувала нiс та губи.
  
   Розслабившись, вiн заплющив очi i замурчав вiд задоволення, але раптом став задихатися.
  
   Руки Джулiани щiльним кiльцем зiмкнулися на горлi друга i... Стали душити!
  
   Вiн намагався чинити опiр, але вона занурила його пiд воду. Вода вливалася в нього через рот i нiс, повнiстю закладаючи вуха i поступово проникаючи у легенi. Лернор, безсило бився, намагаючись спливти, але руки дiвчини виявилися набагато сильнiшими.
  
   Супроводжуючи своє пробудження хмарою бризок, хлопець буквально вискочив iз ванної. Несвiдомо розплющуючи по кiмнатi теплу рiдину, що приємно пахла, Лернор нарештi прокинувся i злякано озирнувся на всi боки.
  
   У ваннiй кiмнатi, крiм нього, бiльше нiкого не було. За дверима жодних стороннiх звукiв. Тиша i спокiй просто кричали про те, що все побачене - черговий жарт його пiдсвiдомостi.
  
   Вiдпльовуючи, вiн витер обличчя i знову лiг у ванну. Поступово приходячи до тями вiд шоку, хлопець спробував знову розслабитися, але органiзм навмисно цьому чинив опiр.
  
   Ще трохи повалявшись, Лернор вилiз i загорнувся в махровий халат.
  
   Почуття голоду тут же нагадало про себе наполегливим гурчанням у шлунку, змусивши босонiж прошлепати прямо до старого антикварного холодильника. Хлопець не втрачав надiї виявити в ньому хоч щось їстiвне, але на превеликий жаль, вiн виявився безнадiйно порожнiм i вимкненим.
  
   Продовживши пошуки, вiн зазирнув у комору i з радiстю натрапив на одиноку трилiтрову банку з маринованими огiрками.
  
   Стан огiркiв за запахом та смаком виявився "з'їдабельним".
  
   Тримаючи банку в однiй руцi i вплiтаючи солоний огiрок iншої, Лернор з гордим виглядом пройшов у кiмнату.
  
   Торкнувшись мокрим пальцем упiзнаючого пристрою, вiн почав чекати на зелений сигнал. Не дочекавшись, витер палець об халат i повторив спробу. Лише з третього разу йому вдалося успiшно запустити термiнал, який без особливого бажання визнав у напiвголому операторi свого господаря.
  
   У цей момент, вже вдруге за сьогоднiшнiй день, вiн вiдчув приставлений до потилицi холодний стовбур зброї.
  
   - Прибери руки з клавiатури i повiльно лягай на пiдлогу, - пролунав за спиною незнайомий голос.
  
   Вiд страху душа в хлопця впала кудись глибоко вниз.
  
   Якби не розслабила його ванна, Лернор не пережив би чергового шоку.
  
   "Добре, десь далеко, у лiсi мене застав патруль. Але тут, напiвголого i беззбройного притиснули прямо в себе вдома!"
  
   Якомога плавнiше, вiн виконав усi вимоги загарбникiв.
  
   Перед ним застигли троє чоловiкiв у чорнiй формi. Вона промокла вiд снiгу i покрилася в багатьох мiсцях темнiшими плямами. Трiйця абсолютно без емоцiй стежила за тим, як приголомшений господар квартири повiльно сповзав на пiдлогу.
  
   - Як ви сюди потрапили? - Взявши себе в руки, тихо й обережно поцiкавився Лернор.
  
   - У тебе, дверi люб'язно були вiдчиненi, - посмiхнувшись, вiдповiв найближчий до нього гiсть. Мабуть, у його функцiї входило керiвництво всiєю експедицiєю, що вторглася.
  
   Тiльки зараз до хлопця дiйшло, що вiн зовсiм забув про таку дрiбницю як вiдчиненi вхiднi дверi. Живучи в мiстi, Лернор не звик закривати її на замок вручну. Ось необачно i залишив вiдкритою.
  
   "Сам винен! Причому вкотре!"
  
   Поки вiн звинувачував себе в неуважностi, двоє гостей, що залишилися, швидко окупували термiнал його комп'ютера.
  
   - У нього тут паролi скрiзь понаставленi. Не зможемо увiйти до системи. - розгублено повiдомив солдат, що сiв за термiнал. А ну кажи паролi, гад!
  
   Лернор, усвiдомивши, що треба вiд нього цим раптовим гостям, продовжив уперто мовчати навiть пiсля другого сильного удару кулаком у вухо.
  
   - Та ви хто такi, щоб тут командувати? Закони мегаполiсу тут не дiють, i хрiн я здам вам паролi.
  
   - Можеш називати мене Драконом. З чого ти узяв, що ми з мегаполiсу? - поцiкавився вiн, сiдаючи навпочiпки i уважно вдивляючись у очi Лернора.
  
   - З того, що з самого початку мене вашi хлопцi iз таємної полiцiї ведуть. Навiть самому стало цiкаво, що такого "стибрил"...
  
   Легкий iронiчний смiшок трьох непроханих гостей, кинув Лернора в легке подив.
  
   - Ти справдi нiчого не знаєш? - ледве пригнiчуючи смiх, спитав старший.
  
   - А що я можу знати?
  
   - Друже, ми не таємна полiцiя мегаполiсу. Ми працюємо на мiсцеву корпорацiю. Дивно те, що, майстерно сховавшись вiд моїх хлопцiв у мегаполiсi, ти сам вирушаєш прямо в нашi руки.
  
   Лернор завмер вiд подиву. У головi став вимальовуватися iнший сценарiй подiй, що вiдбулися.
  
   - Навiщо ви вбили Катра та iнших? Невже вкрадена iнформацiя настiльки важлива, що ви готовi платити за неї людським життям?
  
   Дракон iз сумом глянув на халат хлопця i зiтхнув.
  
   - Неї, менi тебе дiйсно шкода.
  
   - А що мене шкодувати? - стрепенувся Лернор. - Ви й мене збираєтесь вбити?
  
   - Шкода менi тебе через те, що ти виявляється зовсiм. Я повторюся. Зовсiм нiчого не знаєш.
  
   - Ну, то пояснiть! - дозволив собi крикнути господар квартири, - I взагалi як ви вийшли на мiй будинок?
  
   - Елементарно. Думаєш, тебе випадково так швидко з мавпника випустили? I не вбивали ми нiякого Катра, хоча було б лише за те, що отриманий аванс вiн пропив, а товар передати не встиг. Його вбили до того, як ми прийшли на мiсце зустрiчi.
  
   - Який такий аванс? - не зрозумiв хлопець, намагаючись пiдвестися.
  
   - Аванс за отриману тобою iнформацiю, отриману iз закритих баз даних самого мегаполiсу. По сутi, вiн нам уже не вперше iнформацiю зливав, доки ти думав, що вона безпечно зберiгається у тебе в робочому комп'ютерi. Але цiннiсть вкраденої тобою iнформацiї цього разу перевищує всi можливi мiрки. - Вiдповiв Дракон, жестом наказуючи Лернору негайно сiсти назад на пiдлогу.
  
   - Катр не був, такий простий, як ти думаєш. Вiн розкусив твої штучки з демонстрацiйними версiями програм, ще на початковому етапi, тiльки не знав усього принципу дiї до кiнця. I, певне, у цей момент щось пiшло не так. Але, на жаль, ми вже не дiзнаємось як...
  
   У пам'ятi Лернор стали спливати фрагменти давно минулих подiй.
  
   Найчастiшi появи Катра бiля його комп'ютера. Його пiзнi посиденьки в офiсi пiсля роботи. Тепер цi невиннi явища переростали у жахливi факти навмисного шпигунства проти роботодавця.
  
   Його помiчник Катр продавав iнформацiю, перш нiж вiн сам встигав її пiдготувати до шантажу.
  
   У цей момент до хлопця наче осiнило. До нього дiйшло, як крав цей студент.
  
   Лернор завжди зберiгав частину вкраденої iнформацiї у себе на робочому комп'ютерi, щоб потiм було зручнiше шантажувати свої жертви. Це була лише невелика, хоч i досить переконлива частина...
  
   А Катр увесь час торгував саме ним. Так званий напiвфабрикат. Пiдключитися до вiддаленого сервера у нього не було жодного шансу, та й не знав вiн про нього.
  
   Усвiдомлення цього факту дало Лернору певний привiд для мовчазної зловтiхи.
  
   "Цiкаво, як би склалася його доля, якби вiн цього разу встиг зробити перенесення i навiть ознайомитися з таким важливим для мегаполiсу та корпорацiї матерiалом?"
  
   - Коли ми втратили Катра, нам було дано наказ вийти на тебе. Занадто важлива була iнформацiя, щоб продовжувати грати у тiнi, - пiсля невеликої паузи продовжив спiврозмовник Лернора. - Скориставшись зв'язками, ми простежили останнi дзвiнки вбитого. Вийшли на двох дiвчат, якi до пуття нам так нiчого й не сказали.
  
   - Що з ним?
  
   - Може, все гаразд. Ми перехопили їх буквально перед вiдправленням круїзного шатла, але, зрозумiвши, що вони нiчого не знають, вiдпустили.
  
   - Потiм за останнiм дзвiнком Катра тобi, ми вiдстежили мiсце вашої вечiрки. Але, за словами оператора, вiн визначив мiсце лише тому, що вони вже цiкавилися до нас. Безпосередньо у момент, коли Катр дзвонив тобi. Оператор не фiксує дзвiнки без з'єднання. Тут вiн був саме таким, але його змусили...
  
   - Iншими словами, вiд оператора ми i дiзналися, що "хтось" куди бiльш впливовий був постiйно на крок попереду нас i теж шукав тебе.
  
   Лернор уважно слухав, розумiючи, нарештi, з ким, учора ввечерi, мiг розминутися бiля лiфтiв.
  
   "Довгi ж, однак, руки у людей Дракона... Але якщо вони йшли другим, то хто був першим? Хто вбив Карта та iнших? Невже таємна полiцiя?" - думав Лернор, продовжуючи уважно слухати розповiдь Дракона.
  
   - Потiм ще один труп i плутанi звинувачення на твою адресу вiд iстеричного хлопця. Цей "хтось" ґрунтовно замiтив слiди, щоб ми не вийшли на тебе.
  
   Хлопець згадав про Романа.
  
   "Ци цiкаво чи живий цей iстерик?"
  
   - Щоправда, нам пощастило i пiсля ґрунтовного допиту, твiй друг дав нам у руки ще одну ниточку...
  
   - Ось тiльки..., - у голосi Дракона почулися прикрi нотки, - З цього моменту ми почали втрачати своїх людей. Намагаючись безуспiшно переслiдувати тебе в компанiї дуже симпатичної та, як виявилося, небезпечної особи, всi агенти гинули.
  
   - Що ви хочете сказати?...
  
   Дракон замовк i вiдвернувся.
  
   Обдурений вигляд Лернор поступово ставав ще виразнiшим.
  
   "Невже Джулiана причетна до всього значно бiльшою мiрою, нiж я думав спочатку?"
  
   Хлопець боляче покусував нижню губу. Частинки головоломки поступово складалися в абсолютно непривабливу картинку.
  
   "Це її байдужiсть до смертi Дiлiни. Вечеря, явно замовлена ​​з ресторану i розiгрiта нашвидкуруч. Посвiдчення агента внутрiшньої безпеки мегаполiсу, так вдало видане за ксиву вбитого нею... АГЕНТА КОРПОРАЦIЇ! Боже! Ця манера мови i неправдоподiбне... Навички екстремального водiння. Все проти неї..."
  
   Чим бiльше складав картинку Лернор, тим гiрше вона йому здавалася.
  
   "Невже дiвчина, до якої я встиг перейнятися певними почуттями, так жорстоко грала зi мною?"
  
   Несподiвано, щойно складена проти Джулiани мозаїка, дала трiщину, породжуючи новi питання на її виправдання.
  
   Чому вiдпустила на роботу, ризикуючи зустрiтися на мiсцi вбивства Катра. Чому сама вела до рук корпорацiї? - Лернор раптово спiймав себе на тому, що, намагаючись пожартувати, навмисно намагається виправдати небайдужу йому дiвчину i вишукує все новi розбiжностi.
  
   - Я чого не зрозумiв..., - почав вiн розгублено, - А чому ви, власне, платили Катру, а не спiвпрацювали безпосередньо зi мною?
  
   Гiсть обернувся.
  
   - А тебе вiд початку пасли спецслужби мегаполiсу. Спершу через зв'язки з хакерами меж купола, потiм через те, що твоїми клiєнтами ставали ключовi компанiї. Ти завжди був у них пiд ковпаком, хлопче. З твого першого дня в мегаполiсi.
  
   - Весело... Я то думав у спецслужб справи важливiшi є...
  
   - Вони думали, що контролюють тебе, але ймовiрно не так добре, щоб знати, як ти крадеш iнформацiю. Знали б вони це, то давно б тебе прибрали, i не стали б наївно користуватися послугами твого програмного забезпечення - тобто своїми руками тягнути у фортецю троянського коня.
  
   - Iншими словами, дослiдницька компанiя була лише прикриттям? - здогадався Лернор, перебиваючи несподiваного гостя.
  
   - Швидше за все... - перервався Дракон у вiдповiдь, - Їх прорахунок виявився банальним. Вони просто самовпевнено думали про те, що такий талановитий програмiст не лише пiд їхнiм повним контролем, а ще й у повному невiданнi працюватиме на них...
  
   - А я, виявився не тiльки зайве цiкавий, а й жадiбний, - знову перебив спiврозмовника Лернор. - Мене ось яке питання ще хвилює. Звiдки вам стiльки вiдомо про мене та мою дiяльнiсть? Надто складно все звучить, щоб бути правдою.
  
   - Хе-хе, все дуже просто. У нас в особливому вiддiлi цiла справа на тебе є та й не тiльки на тебе. На всiх особливо обдарованих у Прибалтiйському регiонi. Наша корпорацiя веде активну компанiю у цих землях. Близький той день, коли ми будемо єдиними власниками всiх нiчийних земель у Європi.
  
   - Iмперськi замашки нiколи не приносили нiчого доброго їхнiм власникам... - промовив хлопець i вiдразу був нагороджений презирливим поглядом Дракона.
  
   - То що там iз кодами доступу? - рiзко запитав командир у товаришiв, якi сидiли без дiла.
  
   - Та нiчого. Поки ми їх не маємо, нi мережа нi термiнал не доступнi.
  
   - Отже, друже, ти добровiльно подiлишся таємницею чи треба буде тебе силою примушувати? - зовсiм не дружелюбно звернувся до Лернора гiсть.
  
   - Ага. Зараз вiзьму та все скажу. Щоб потiм ви мене позбулися. Спасибi, - огризнувся випадковий зберiгач секретiв мегаполiсу, - Радий так само попередити, що три невiрно набранi паролi ведуть до знищення всiєї бази даних.
  
   Дракон глибоко зiтхнув, ледве стримуючи гнiв. Порахував про себе до трьох, i впритул нахилившись до лиця Лернор, повiльно прошипiв.
  
   - Не хочеш по-доброму, буде погано. Дмитре, пiдготуй сироватку правди для нашого незговiрливого товариша.
  
   Лернор, з чуток знав про цей сильнодiючий наркотик, застосовуваний спецслужбами з незапам'ятних часiв. Вiн смикнувся убiк, але тут же був схоплений двома парами мiцних рук.
  
   - Вколюй! Тепер вiн нам все розповiсть!
  
   Хлопець вiдчув укол i паралiч, що охоплює тiло. Вiн бiльше не мiг рухатись. Кiнцiвки нiби не належали йому, а мова розв'язалася потоком лайки на адресу, що тримали його людей.
  
   - О, як заговорив! Страшно навiть дiзнатися про такi подробицi! Ану кажи код доступу! - прокричав йому на вухо Дракон.
  
   Лернор не змiг контролювати шалений потiк слiв. Вiн був готовий розповiсти абсолютно все, про що запитували.
  
   - "Чапляулетiла"! - прокричав вiн росiйською мовою. - Прописним шрифтом!
  
   - Опа! Наш товариш виявляється, росiйська знає, - щиро здивувався допитуючий, - У досьє цього не було. А то б спочатку собi мова не ламала цiєю англiйською.
  
   Потiм вiн звернувся до одного з тих, хто тримав.
  
   - Сергiю, йди, вводь.
  
   Через хвилину була бентежна вiдповiдь.
  
   - Помилка. Залишилося двi спроби. Вiн що, навiть пiд наркотиком бреше?
  
   - Ти кирилицею набирав?
  
   - Хмм ... так.
  
   - Ану, тварюка, зiзнавайся, як треба пароль вводити, - вдарив по щоцi Лернора Дмитро.
  
   - Латинськими лiтерами! - випалив допитуваний, не в змозi стримати потiк правди, що рветься назовнi.
  
   Пiд акомпанемент клацаючих клавiш термiналу, настала чергова хвилина мовчання.
  
   - Товаришу, командире... Знову помилка. Залишилася одна спроба!
  
   - Перезавантаж систему, може знову три спроби буде.
  
   - Не-бу-дет, - крiзь сльози прохикав усмiхнений Лернор, зовсiм не контролюючи дiяльнiсть органiзму.
  
   - Виконуй! - наказав командир.
  
   Термiнал комп'ютера перевантажили, але кiлькiсть спроб залишилося незмiнним.
  
   - Два рази iз трьох. Бiльше ми можемо ризикувати. Може, на нього сироватка не так вплинула?
  
   Дракон узяв сопливого Лернор за пiдборiддя i уважно оглянув зiницi.
  
   - Все гаразд... - зi щирим розчаруванням у голосi констатував вiн. - Дивно все це, але ризикувати ми справдi не можемо. Введи йому препарат, що очищає.
  
   Коли всi вказiвки були виконанi, до хлопця поступово почав повертатися контроль над власним тiлом.
  
   Хвилин через п'ять вiн уже мiг говорити, але похмуро мовчав, злiсно дивлячись на мучителiв. Вони навiть не здогадувалися, наскiльки були близькi до мети, набираючи правильний пароль.
  
   Перший раз не вдався набiр кирилицею, вдруге не було прийнято пароль набраний транслiтом. Втретє мiг виявитися фатальним для Лернора, але не одному з його небажаних гостей навiть на думку не спало набрати пароль латинськими лiтерами, використовуючи росiйську розкладку клавiатури.
  
   Дракон так само недружелюбно свердлив його очима. Мовчазна дуель поглядiв тривала ще деякий час, нарештi незнайомець здався.
  
   - Гаразд, я готовий вислухати вашi умови, - почав гiсть англiйською.
  
   - Якi ще умови? - не зрозумiв Лернор, вiдповiдаючи питанням чистою росiйською мовою.
  
   - Умови, на яких ми отримаємо своє, ти своє, i потiм розбiжимося в рiзнi боки, - перейшов на свою рiдну мову мучитель.
  
   - Ось як! I вбивати навiть не збираєтесь?
  
   Вiдповiддю було мовчання.
  
   - Якщо так, то, по-перше, я хочу знати, що мiститься в викраденiй базi даних, щоб реально оцiнити її вартiсть. А по-друге, попрошу говорити правду, бо кота в мiшку все одно не збираюся продавати.
  
   - Хлопець твою цiкавiсть одного разу тебе в могилу зведе, - констатував гiсть.
  
   - Значить така моя доля, - твердо сказав Лернор, - я й так недалеко вiд могили.
  
   Дракон швидко перезирнувся зi своїми пiдлеглими. Тi лише розвели руками, надаючи право вирiшувати старшому групi. Вiн кивнув, i солдати вийшли до коридору, прихопивши з собою вiдкриту банку з огiрками.
  
   - Ти колись чув про "вiдносне безсмертя"? - спитав Дракон.
  
   - Достатньо багато. Воно пропонується всiм, хто має грошi i абсолютно безкоштовно тим, хто вирушає до далеких зiрок, - нарештi, пiднявся з пiдлоги Лернор, сiдаючи на край стiльця перед термiналом.
  
   - Це лише один бiк медалi. До використання пропонується лише кiнцевий продукт без пояснення принципiв дiї. Сама технологiя "вiдносного безсмертя" належить союзу Європейських мегаполiсiв. Вся iнформацiя про розробки зберiгалася в найсуворiшiй таємницi до недавнього моменту.
  
   - Ви хочете сказати, що всi данi щодо технологiї були вкраденi моєю програмою? - не мiг повiрити Лернор.
  
   - Я нiчого не хочу сказати. Поки iснують лише припущення, що ця iнформацiя була викрадена тобою. Принаймнi наша агентурна мережа в мегаполiсi та купа трупiв пiдтверджують той факт, що було викрадено щось особливо цiнне для мегаполiсу.
  
   - Чомусь я весь час у цьому не сумнiвався...
  
   - Справа в тому, що приватна дослiдницька компанiя, яка стала на своє нещастя твоїм клiєнтом, насправдi лише прикриття основної структурної одиницi головного секретного дослiдницького комплексу Європи.
  
   - До цього я вже й сам додумався ранiше... - скептично перебив хлопець.
  
   Дракон нi краплi, не знiяковiвши, продовжував.
  
   - Яким мiсцем вони думали, замовляючи систему захисту на сторонi, для мене залишається загадкою, проте факт залишається фактом. Iнформацiя викрадена i перебуває у твоїх руках.
  
   - Добре, - погодився Лернор, починаючи упиватися своєю значимiстю.
  
   "Невже спецслужби постраждали вiд закупiвельних атак хакерiв, раз їм знадобилися його послуги? Чи це щось ще? Може операцiя з вiдлову цих електронних шкiдникiв..." - подумав вiн, паралельно намагаючись з'ясувати iнше питання, яке його хвилювало.
  
   - Цiкаво, навiщо все це якiйсь невеликiй корпорацiї заробiтчан?
  
   - А хто тобi сказав, що корпорацiя, яку я маю невелика? Наша органiзацiя представляє iнтереси Московського мiста. З недавнього часу ми є провiдною на його ринку видобувною компанiєю. Спiвпрацюємо з вiйськовими i таке iнше.
  
   Лернор справдi був здивований. Москва - найбiльший мегаполiс серед мiст, розташованих на євразiйському континентi вiд Атлантичного океану до Уральських гiр.
  
   Це єдине мiсце на Землi, куди пускали лише за нацiональною ознакою. Вiдповiдно до iсторiї це величезне мiсто, колись було столицею великої Росiйської Iмперiї, а тепер останнiм оплотом росiйської нацiї.
  
   Москва не входила в союзи мiст i успiшно самотужки протистояла впливу Союзу Європейських Мегаполiсiв на заходi та просоченому Китайською культурою суспiльствi на сходi. Вони мали лише одну велику проблему - недоопрацьована програма зiркової колонiзацiї i не одного запущеного корабля.
  
   - Ндааа, - шанобливо промовив Лернор. - Тепер стає зрозумiлим, чому ви так довго утримуєте наш завод у своїх руках, а мiсцевi компанiї не можуть вас вибити.
  
   Гiсть таємниче посмiхнувся, немов угадуючи думки господаря квартири.
  
   Вiд цiєї усмiшки по шкiрi Лернор пробiг холодок.
  
   - Значить, я маю те, чого немає у вас. Але й не тiльки у вас, а й у самого Московського мiста. Однак, круто... - хлопець перший раз злякався того, що могло таїтися за вiкном, що мерехтить на екранi термiнала, з ввiчливим проханням ввести пароль.
  
   - От i думай тепер, чи потрiбнi тобi тi проблеми, яким ти можеш себе пiддати, вплутавшись у цю велику гру, - поплескав його по плечу Дракон.
  
   - Насправдi, я вже вплутався настiльки, що назад дороги в мене немає. Життя та бiзнес зруйнованi. По всiй Європi шукають за пiдозрою у кiлькох вбивствах. А зараз мене не залишає природне почуття страху. Менi достатньо ввести пароль, i вам уже нiщо не завадить пустити менi кулю в лобешник, незважаючи на всi нашi домовленостi, - констатував незаперечний факт Лернор.
  
   - Хмм, якщо все так погано, що ти тодi пропонуєш?
  
   - З огляду на це пропоную наступну угоду. Ви берете мене до штату, i ми разом вирушаємо до Москви. У мене, для бiльшої офiцiйностi, i ваша повiстка є.
  
   - Не кволе бажання... - перебив Дракон.
  
   - Iншими словами, я починаю будувати собi нове життя. I коли всi формальностi будуть позаду, я з'єднаюся з сервером i передам вам першу частину iнформацiї, з часом ще частину тощо. Таким чином, я забезпечу собi безпеку на той перiод часу, поки службою доводитиму свою кориснiсть i лояльнiсть по вiдношенню до корпорацiї. Iншого виходу поки що не бачу.
  
   - Що ж, - зiтхнув гiсть, - На мою думку, все справедливо. Невiдома поки що лише точка зору мого начальства. Оскiльки час пiзнiше, то доведеться вiдкласти вирiшення цього питання на завтра. Не думаю, що ти забажаєш покинути мiсто за цей час...
  
   - Хоча, в принципi, цього нiхто з нас не допустить. Ти не заперечуватимеш, якщо мої хлопцi в тебе заночують?
  
   - Як вам завгодно, - байдуже махнув рукою Лернор, - Я вже досить чiтко пояснив. Менi нiкуди бiгти i майже нi до чого прагнути.
  
   Потiм трохи подумав та додав.
  
   - I якщо ви дозволили менi висувати рiзного виду умови i прохання, то не вiдмовився б зараз вiд того, щоб вашi люди принесли менi поїсти. А то, сумнiваюся, що в винесеному ними банку залишився ще хоч один їстiвний огiрок.
  
   - Сергiю, - покликав командир, - Спустись у машину i принеси кiлька пайкiв.
  
   - Добре, командире, - у коридорi почулися кроки, що вiддалялися.
  
   - Я поки що одягнуся, якщо ви не заперечуєте, - вимкнув термiнал Лернор.
  
   Вiн був радий цьому, але вiдчував деяку гiркоту розчарування.
  
   Якби не його несподiванi гостi, вiн зумiв би задовольнити свою цiкавiсть.
  
   Хоча хто знає, що могло статися, встиг вiн ввести всi коди доступу. Знову цi "якби" - як вони йому набридли. Пора було вже давно ґрунтовно зайнятися ходом своїх думок i привести їх до ладу.
  
   Почасово з перевдяганням Лернор, насамперед вирiшив позбутися деякої небезпеки в особi термiналу. З неприхованим задоволенням вiн навмисно виводив з ладу найближчий до замурованого серверу комп'ютер. Хлопець не хотiв, щоб його "гостi", або хтось ще у можливому майбутньому через незнання, граючись з пiдбором паролiв, випадково пошкодив iнформацiю.
  
   Судячи з мовчазної байдужостi, Дракон навiть i не думав заперечувати екзекуцiї, задумливо смикаючи в руках срiбний брелок з кролячою лапкою.
  
   З застиглою на обличчi посмiшкою вiдвертого садиста, хлопець один за одним висмикував iз корпусу запобiжники. Переконавшись, що бiльше нiхто в цiй кiмнатi не зможе скористатися термiналом i вийти через мережу, Лернор досить озирнувся. Забавно було, що все те, що так iнтенсивно шукали цi люди, було лише за кiлька крокiв вiд нього - мiцно замуровано у бетоннiй стiнi.
  
   - Менi цiкаво... Ви теж маєте намiр пробути тут зi мною до ранку? - поцiкавився Лернор.
  
   - Стiльки, скiльки буде потрiбно, - вiдповiв Дракон, - Я бiльше не можу ризикувати. Можливо, на тебе ведеться витонченiше полювання, нiж ти сам собi уявляєш.
  
   - Хiба мiсто не надiйно вiдрiзане вiд зовнiшнього свiту?
  
   - Нiколи не можеш бути впевнений на всi сто вiдсоткiв, - похмуро вiдповiв Дракон.
  
   - Гаразд, але вам доведеться спати на пiдлозi, - констатував Лернор. Вiн пiдiйшов до завiшеного шторою вiкна, бажаючи побачити знайоме старе подвiр'я. Його вигляд часто заспокоював пiсля важкого дня незалежно вiд творiв за вiкном чудасiй погоди.
  
   - Не роби цього! - раптом схопився з мiсця Дракон. Але було пiзно.
  
   Звук глухого удару, i скло в одну мить покрилося дрiбним павутинням трiщин.
  
   Куля застигла на рiвнi перенiсся. Лернор несподiвано часто заплющував очима. Її сталеве тiльце, крутячись i дряпаючи скло металом луски, глибоко застрягло в товстому броньованому вiкнi. Лише гострий кiнчик стирчав iз боку кiмнати. Вiн єдиний зумiв прогризтися крiзь скляну перешкоду.
  
   Смерть була перед носом хлопця! Лише за кiлька сантиметрiв!
  
   Якби вiн зараз побажав, то змiг би навiть торкнутися її рукою. Вiдчути тепло її життя, що поступово залишало маленьке сталеве тiльце.
  
   Тiльки Лернор став усвiдомлювати, що сталося, як його вже валили на пiдлогу.
  
   - Снайпер! - закричав хтось iз його нових знайомих.
  
   - Сергiю, прийом, - прокричав у мiкрофон на зап'ястi Дракон, вихоплюючи з кобури пiстолет, - Доповi обстановку зовнi!
  
   Вираз обличчя було ясно, що вiдповiдь на вухо, була мертва тиша.
  
   - Здається, вечеря знову скасовується... - похмуро помiтив Лернор, перебуваючи у пригнiченому станi i явно пiд впливом голодного шлунка.
  
   - Треба забиратися звiдси! Дмитре, негайно зв'яжися з найближчим патрулем. Нехай пiдганять броню прямо до пiд'їзду та вiдчеплять увесь район.
  
   Лернор був рiзко пiднятий i виштовхнутий у коридор. Його новi охоронцi, зi зброєю в руках, уже насторожено оглядали сходову клiтку.
  
   - Товаришу командир, машина патруля буде за хвилину, максимум за п'ять. По всьому периметру кордону мiста розпочалося вторгнення конкурентiв. Обстановка розжарюється, тому щоб оточити район, у них не вистачить сил.
  
   - Цього ще не вистачало, - стукнув кулаком по стiнi Дракон, - Гей ти, дохляк у халатi, одягай щось пристойнiше i з речами на вихiд.
  
   Лернор нiколи не вважав себе дохлим, але й не мав зайвих м'язiв.
  
   Вiн пiдкорився без заперечень i швидко, зiбравши свiй промоклий одяг в одну купу, миттю напнув його на себе. Все те, що з такою огидою нещодавно було скинуто на пiдлогу, знову гидко нагадало про себе, у багатьох мiсцях прилипаючи до тiла. Тiльки видобута в шафi сорочка батька, була нова i суха. Залишки його старої так i залишились на пiдлозi.
  
   Як же йому набридла вся ця бiганина. Але вiн чудово розумiв, "якщо хочеш жити - умiй крутитися." А те, що вiн дивом виявився живим, лише пiдтверджувало прислiв'я. Смерть йшла по п'ятах, i "крутитися" пройдеться ще швидше.
  
   "Спасибi тато. Якби рокiв сiм тому, ти не замiнив у квартирi всi склопакети на броньованi, то отримав би твiй синок зараз свою кулю в лоб," - цинiчно мiркував про себе Лернор, - "Хоча... Так от. момент вирiшилися б усi мої проблеми. Вони б швидко покинули закатовану голову, через утворений в нiй вхiдний отвiр. Блиск!
  
   - Я готовий, - нарештi вигукнув вiн, намагаючись знайти в темрявi коридору дверцята шафи, де батьки зберiгали теплий верхнiй одяг.
  
   Дракон вiдштовхнув його, i широко розчинивши скрипучi стулки, зiрвав першу куртку, що попалася, i накинув собi на плечi. Здивованого Лернор вiн негайно кинув в обличчя свою формену гiмнастерку.
  
   - Швидше! Транспорт уже чекає. Одягай мою. Зiб'ємо з пантелику снайпера.
  
   Лернор, майже втопившись у просторому одязi, вискочив на сходовий майданчик i швидко провернув ключ у замку дверей. Потiм кинув його пiд килимок бiля квартири дядька Ренiї.
  
   Дмитро в цей момент уже стукав пiдборами десь на першому поверсi.
  
   Дракон, дочекавшись закiнчення ритуалу, пiсля зачинення дверей, грубими поштовхами став пiдштовхувати свого пiдопiчного пiстолетом, пiдганяючи його на вихiд.
  
   Ковзаючи i спотикаючись, Лернор сам не помiтив наскiльки швидко злетiв сходами на перший поверх i по iнерцiї вилетiв у люб'язно вiдчиненi дверi.
  
   ...Знову снiг, холод i подих смертi. Десь далеко пролунали звуки артилерiйської канонади. Мiсто брали штурмом.
  
   Не встиг Лернор ще нiчого зрозумiти, як його тут же пiдхопили два солдати, одягненi в зимовий камуфляж. Вони миттєво впхнули хлопця у вiдчиненi дверi ревного двигуна i слiпучого фарами броньовика.
  
   За кiлька секунд перебування на вулицi, Лернор встиг побачити ознаки трагедiї, що розiгралася на снiгу. Уткнувшись обличчям у кучугуру, неподалiк парадних сходiв лежало тiло. Мабуть, битий кулею снайпера Сергiй. Двi яскравi кривавi смуги кiркою льоду застигли на стiнi будинку, позначивши слiди бризок пробитих артерiй.
  
   Зловiсне завивання вихору переривало луну залпiв гармат. Зi свистом у сутiнках нiчного неба все частiше стали з'являтися сигнальнi та освiтлювальнi ракети.
  
   Здавалося, що вже зовсiм близько лунали нищiвнi розриви снарядiв, що акуратно лягали воронки. Iнтенсивними хвилями потривоженої повiтряної маси вони трясли все навколо. Ворог вiдповiв вогнем.
  
   Саме такi не природнi "катаклiзми" i змушували мiсцевих жителiв вставляти броньованi склопакети у вiкна будинкiв та магазинiв.
  
   Ледве розмiстившись у тiсному салонi транспорту, Лернор був затиснутий своїми новими супроводжуючими. Витираючи кров iз щоки, Дракон стрибнув останнiм.
  
   - Сволота, зачепив-таки, вилаявся вiн, маючи на увазi снайпера.
  
   - Добре, хоч не вбив, - спробував пiдбадьорити командира Дмитро.
  
   У цей момент бойова машина, що закопалася в снiг, рушила з мiсця.
  
   Розкидаючи в рiзнi боки фонтани снiгу, що виривалися з-пiд гусениць, вона помчала по бiлих вулицях. Тут же методично запрацював великокалiберний кулемет, встановлений на броньованому даху.
  
   - У нас є наказ доставити вас до злiтних майданчикiв, - м'яко погойдуючись у такт руху броньовика, серйозно повiдомив сержант, що сидiв навпроти Лернор. - Обстановка на кордонi не легка. У гру вступили об'єднанi сили Вiльрiлiйських корпорацiй. Хто їх об'єднав невiдомо, але у кiлькiсному вiдношеннi нашi сили не дорiвнюють.
  
   - Чий наказ?
  
   - Вiпхантера.
  
   - Ясно. Тодi до злiтних майданчикiв.
  
   - Куди ми зiбралися? - наважився поцiкавитися Лернор,
  
   - В Москву. Повiтрям, - вiдповiв Дракон, стукаючи стволом пiстолета в броньовану стелю їхнього тiсного транспорту, - Iншого шляху, на жаль, немає... Але, по сутi, ти радiти повинен. Дивом живий залишився, та ще й наше начальство на поступки змушене йти...
  
   - Щось менi не дуже й радiсно. Сподiваюся, вашi пiлоти вмiють лiтати в таку погоду, - невiдомо для чого сказав хлопець, у якого звичка навмисно псувати навколишнiй настрiй була невiд'ємною частиною спiлкування.
  
   Грiзно блиснувши очима зi свого кута, Дракон не удостоїв його вiдповiддю.
  
   Броневик, що скачав крiзь снiг, як i ранiше рiвномiрно гудiв i скреготiв гусеницями.
  
   Чекати довелося не довго.
  
   Хвилин через десять машина застигла як вкопана, а заднi дверцята вiдразу ж вiдкрив солдат, що знаходився зовнi. Вiн стiйко боровся з бiчним вiтром, розштовхуючи її стулки i одночасно намагаючись прикривати вiльною рукою обличчя вiд мокрого снiгу, що липнув до нього. Бiлi, замерзлi в бурульки брови i втомленi очi, нездужано поблискували над закрученим навколо обличчя товстим бiлим шарфом.
  
   Побачивши офiцерську гiмнастерку на плечах Лернор, солдат вiддав йому честь i досить чiтко прогудiв з-пiд свого iмпровiзованого захисту вiд холоду.
  
   - Транспорт пiдготовлений, товаришу капiтан. Пiлот чекає, хоч i скаржиться на холод. Зведення останнiх подiй завантажили у ваш комп'ютер на борту.
  
   Лернор усмiхнувся i жестом, дав зрозумiти, що солдат трохи помилився адресатом.
  
   Дракон, крекчучи вилiз iз броньовика i, мовчки вимiрявши доповiдача поглядом, вiдвернувся, глибше загортаючись у замале йому розмiром куртку хлопця.
  
   Її справжнiй власник теж не змусив на себе довго чекати i досить спритно вискочив слiдом, по щиколотку потопаючи в снiгу.
  
   Занесена площа перед будiвлею самоврядування виглядала сумно й занедбано.
  
   З кузова з'явився Дмитро. Вiн був останнiм, хто покинув броньовик. Два солдати патруля залишилися всерединi i, намагаючись зберегти тепло, вiдразу зачинили за ними дверi. Вантажна броньована машина рiвномiрними ривками вiдразу рушила геть iз площi.
  
   Неподалiк. Крiзь снiг, що летiв пластiвцями, виднiлися силуети двох гвинтокрилих машин з освiтленими зсередини кабiнами пiлотiв. Вони нiби два живi вогники слабо мерехтiли на тлi мертвої вiд холоду нiчної хуртовини.
  
   Лернору ще не доводилося користуватися таким нестандартним видом транспорту, але його ситуацiя зовсiм не мала для скарг чи протестiв.
  
   Ходили невтiшнi чутки, що озброєння, що надається мiстами-державами корпорацiям, що видобувають, є застарiлим i що знаходилося близько до кiнця термiну безпечної експлуатацiї.
  
   Що могло статися з ними в повiтрi, хлопець вирiшив заздалегiдь не пророкувати. Залишатися в обложеному мiстi було не менш ризиковано. Знову з двох лих треба було щось вибирати. Але тепер не менше, а найближче. Позбавляючи себе вiд тягаря очiкування неминучого, вiн уже був готовий зустрiтися вiч-на-вiч з чим завгодно.
  
   Дмитро, пiдтримуючи пiд руку, зануреного у свої думки Лернора, мовчки повiв його за командиром, що широко крокував.
  
   Дракон, так само як i все не хотiв мерзнути просто неба. Перiодично стираючи з обличчя кров, що сочилася з глибокої подряпини, вiн струшував червонi краплi собi пiд ноги. Бардовi плями на бiлому снiгу були чiтко видно навiть у такий темний час доби.
  
   Солдат, який зустрiв їх, деякий час м'явся ззаду, але незабаром побiг слiдом, щось кричачи на бiгу i iнтенсивно розмахуючи руками. Нарештi, крiзь вiтер, що дме в обличчя, у мiру його наближення, викрикуванi фрази стали бiльш виразними.
  
   - ...Товаришу капiтан! Товаришу капiтан! Коло оборони прорвано iз заходу. Танковi сили противника посилюють пролом, що утворився, давлячи наш периметр з флангiв. Хвилин за п'ять тут, а я тут один залишився. Вiзьмiть мене з собою!
  
   Швидко заскочив до салону, побудованого з трьох ящикiв з боєприпасами трапу, Дракон повернувся до пiлоту i кiлька разiв накреслив пальцем у повiтрi коло. Пiлот зрозумiв наказ i ввiмкнув двигун, розганяючи гвинти, що рiжуть повiтря.
  
   - Ось i прикрий наш вiдхiд. - байдуже зреагував Дракон на повiдомлення солдата, навмисне iгноруючи його останню частину. Вiн навiть не удостоїв пiдлеглого пiдлеглого поглядом, даючи зрозумiти, що його присутнiсть тут украй не бажана.
  
   Лернору стало якось не по собi, i вiн ще швидше, нiж збирався, злетiв трапом на борт лiтального апарату.
  
   - Але... - розвiв руками рядовий, намагаючись показати, що в нього й гранат при собi немає.
  
   - Це не мої проблеми, - кинув Дракон, i тiльки-но Дмитро заскочив усередину, закрив люк прямо перед носом у розгубленого солдата.
  
   Звук обертових лопатей гвинта зiбрати влада безжально заглушив стукiт у дверi маленького вiкна. Крiм бiльше чотирьох вiкон, якi були замороженi з обох сторiн, це був єдиний один прозоро вiдокремлюючи їх вiд зовнiшнього свiту.
  
   Лернор бачив, як солдат, у панiцi зiрвавши з обличчя шарф, плакав. Сльози вiдразу застигали на його щоках маленькими крижинками. Вiн усе ще стукав кулаком у скло. Його крик, безмовним рухом губ доносив до хлопця сенс окремих фраз.
  
   "Не кидайте мене тут. Не кидайте!"
  
   Машина, набравши потрiбнi оберти, вiдiрвалася вiд землi, швидко несучи в заснiжене чорне небо.
  
   За ними слiдом стартував i другий вертолiт прикриття.
  
   Нещасний солдат, кидаючи з плеча автомат, упав навколiшки в снiг.
  
   Коли вертолiт, хилившись на бiк, лiг на заданий курс, Лернор крiзь пластiвцi снiгу, що летiв снiг, ще раз побачив унизу темну точку самотньо стоячої людини. З усiх бокiв до нього наближалися такi самi точки численних ворогiв. Подальша розв'язка цiєї драми раптово була прихована щiльною хмарою, що налетiла на них. Воно в секунду вiдрiзало їх через те, що вiдбувалося далеко внизу.
  
   Тiльки зараз хлопець знайшов у собi сили впасти у зручне крiсло. Йому не зовсiм були зрозумiлi та приємнi причини такого поводження з пiдлеглими.
  
   Дракон, нiби прочитавши думки свого пiдопiчного у виразi його очей, вiдповiв.
  
   - Ми летимо в Москву. Багато хто хотiв би потрапити туди, тiльки щоб вийти з цiєї дiри. Солдати ти бачив, були в курсi подiй i навмисно залишився в надiї, що ми, в силi обставин, що склалися, вiзьмемо його з собою з-за добре вiдомого негласного принципу "не виходячи з наших власних." Але моє завдання не мати зайвi вуха i зайвi очi. Крiм того, я не можу переварити такi хитрi ...
  
   - Але ж мiсця тут достатньо, - несподiвано заперечив мовчазний Дмитро, - Могли б замкнути, i сидiв би всю дорогу в тамбурi.
  
   - Плювати я хотiв на це! Вистачить з мене того, що я вже надто сильно прогинаюся пiд обставини, що склалися, далеко вiдхиляючись вiд намiченого плану! - раптом зiрвався Дракон. - Вважай це за мою особисту помсту "iм"! Мене просто дiстало, прогинатися пiд цей мiнливий свiт з його непередбаченими подiями, що постiйно виникають!
  
   Пiд час спалаху гнiву, вiн встиг сiсти до встановленого в гелiкоптерi термiналу i включити екран, що замерехтiв у темрявi. Той перiодично змiнював свої фарби, наповнюючи похмуру атмосферу квiтами.
  
   Лернор не встряв у суперечку, хоч i знав, що за борт зараз його точно нiхто не викине. Але вiд грiха подалi вiн все ж таки вирiшив перевести тему на обговорення бiльш вiддаленої дiлянки часу, що викликало у нього бiльшу занепокоєння, нiж у оточуючих.
  
   Вiн не хотiв злити Дракона, бiльше, нiж той уже був розлючений, тому постарався сформулювати своє питання якнайнейтральнiше.
  
   - Як могло снайпер проникнути в блоковане кiльцем вiдчеплення мiсто? - нарештi спитав вiн.
  
   - На даний момент є тiльки одне припущення, - спокiйнiше вiдповiв Дракон. Його обличчя вiдображало свiтло синього пiдсвiчування монiтора, розташованого перед ним.
  
   Перед тим, як продовжити, командир оглянув присутнiх.
  
   Дмитро, що розташувався недалеко вiд зачинених дверей у кабiну пiлота, постарався вiдразу вiдвести свiй погляд. Скрипнула спинка його крiсла, i помiчник, що залишився в живих, вважав за краще вiдвернутися до завмерлого iлюмiнатора, нiж зустрiтися очима з командиром.
  
   Вертолiт перейшов у безшумний режим i тепер обертання гвинта та робота двигуна зовсiм не порушували спокiй салону, i так майже повнiстю iзольованого вiд звукiв зовнiшнього свiту.
  
   Атмосфера спокою схиляла до сну, але Лернор, не збирався спати, мовчазним напруженим поглядом продовжуючи вивчати свого нового союзника. Вiн невiдступно чекав на подальшi роз'яснення.
  
   - Ти добре знав, свою подругу Дiлiну? - несподiвано спитав Дракон.
  
   - Не дуже, - зiзнався Лернор, трохи спантеличений таким несподiваним питанням. - Вона i подругою щось менi не була. А що?
  
   - У неї є корiння у твоєму рiдному мiстi?
  
   - Так начебто. Бабуся чи дiдусь. Ми двiчi їздили разом.
  
   - Тобто у неї могла бути перепустка в мiсто у виглядi картки постiйного мешканця? - вкрадливо спитав Дракон.
  
   - Звiсно, ​​мiг. Адже в неї тут родичi, - все ще не зовсiм розумiв прихованого сенсу Лернор, - Як це все пов'язано? Вона ж мертва.
  
   - У тому все, що ми всi помиляємося в її смертi, або хтось скористався її особистим перепусткою i безперешкодно пройшов КПП, - задумливо почав чухати собi пiдборiддя Дракон. - Але якщо ти кажеш, що в неї справдi були родичi в мiстi, то значить адмiнiстрацiя i мер тут не до чого.
  
   Лернор тiльки зараз зрозумiв, вiд чого своїм знанням вiн врятував усе мiсто.
  
   Адже, якби хоч на мить у серцi цiєї людини зародився сумнiв у нейтральностi адмiнiстративного правлiння мiста стосовно будь-якої з правлячих корпорацiй, то в мить була б пiдiрвана вся її репутацiя, а доля населеного пункту вiдразу була б вирiшена наперед у найчорнiших тонах.
  
   - Звичайно не до чого! Навiщо їм треба пиляти сук, на якому сидять? Та й не лише вони, а й усi жителi!
  
   - Ну, якщо ти кажеш, тобi й знати краще. Питання лише в тому, хто скористався перепусткою в момент карантину. Десять до одного, що це була дiвчина, i можливо та сама, що майстерно вела тебе з-пiд носа моїх агентiв, - продовжив розмiрковувати Дракон.
  
   - Нi... Вона не могла... - вiдмовлявся вiрити у почуте Лернор.
  
   Хоча, зiзнаючись самому собi, вiн розумiв, що всiєю душею просто не хотiв вписувати черговий мiнус у графу його особистих стосункiв iз Джулiаною.
  
   В головi нiяк не укладався факт того, що вона пiсля всього, що було мiж ними, якось невимушено мало не перекреслила всю графу пiд назвою "його життя" жирним хрестом.
  
   - Та розслабся ти i забудь, що сталося мiж нею та тобою у минулому. Такi, як вона, у грiш людей не ставлять. - Дракон постукав вказiвним пальцем по лобi, - У неї в головi лише одна програма i вона її виконує. Привезла на мiсце, вирiшила шльопнути.
  
   - Ось i я цього не зрозумiю. Може, все-таки не вона? - спитав Лернор.
  
   - Вона, вона, хто ж ще! Документ Дiлiни надала. Особисто убезпечила рух. Довела тебе до мiсця, щоб ти сам вказав розташування вкраденої iнформацiї. Все просто.
  
   - Iншими словами, вона мала знайти i повернути вкрадене?
  
   - Швидше знайти i знищити, - заперечливо похитав головою Дракон, - Адже це лише копiя. I як тiльки вона вiдчула, що ми до тебе дiсталися, то вирiшила позбутися єдиного ключа, здатного вiдкрити скриньку. Ось тiльки прорахувалася дiвчина. Не такий простий, ти виявився... Здається я повторююсь...
  
   - Можливо...
  
   - ... Як би там не було. Навiть наркотик i правду з тебе не видавив. Однi лише сльози, слини та iншi рiдини. Треба буде прибути до лабораторiї доповiсти.
  
   - I все-таки, який же був пароль?
  
   - Ага... Щас!, - усмiхнувся Лернор, подумки мiцнiше стискаючи "свiй щасливий квиток" на цей нiчний рейс.
  
   - А ти впевнений, що вона не дiстанеться бази даних i не знищить її, поки йдуть бої?
  
   - Впевнений. Ким би не був мiй "доброзичливий", точно не дiстанеться. Якщо ви навiть не змогли. Не зможе не скористатися iнформацiєю, не знищити її. Я про це подбав, - поспiшив збрехати Лернор.
  
   Вiн чудово розумiв, що нi хрону вiн нi про що не подбав, i зовсiм не знаючи Джулiану, мiг недооцiнити її лихi якостi.
  
   З iншого боку, видавши свої побоювання, вiн насторожив би Дракона i той заради досягнення мети не погребував би навiть поверненням назад до мiста.
  
   Ще небезпечнiше було повiдомити, що вся мiсiя на межi зриву i заслужено дочекатися своєї кулi вiд нового "друга". Померти просто i швидко, наче паршива вiвця, вiд якої й так не буде жодної користi у майбутньому.
  
   Якщо життя так повернулося, то доведеться блефувати до переможного кiнця.
  
   Пiсля деякої паузи, Дракон, нарештi, вiдiрвався вiд монiтора i почав вивчати розтанутий iлюмiнатор. Наче згадавши щось зi свого невеселого минулого, вiн скривився i сказав.
  
   - Знаєш, баби вони такi. Спочатку заманюють у свої сiтi, а потiм буквально встромляють тобi нiж у спину. Не знаю, що в тебе було з тiєю дiвчиною, але краще забудь. У мене теж була дружина.
  
   Привiз я її з глибинки, пiсля одного з вiдряджень на пiвденнi родовища. Думав, покажу всю красу мегаполiсу, познайомлю зi справжнiм життям та й собi домашнiй затишок забезпечу на довгi роки. Так не тут було.
  
   Вона, стерво, пристосувалася до нового ситного життя, розумного себе вiдчула. Всезнаючою. Стала життя вчити. Потiм у гул пiшла, поки я на роботi пропадав. Їй, дуре, у її забутому богом мiстечку й не снилося стiльки дядькiв навколо. Стiльки уваги, розумiєш. Думала, зайвий раз вiдмовиш iз черговим залицяльником у лiжко стрибнути, бо все як у казцi пропаде наче дим...
  
   Дракон замовк, повнiстю несучи у спогади. Його затуманений погляд крiзь скло кинувся кудись у темну порожнечу нiчного неба.
  
   Подряпина на щоцi вже затягнулася, являючи собою довгий червоний рубець, який напевно залишиться у виглядi чергового шраму на неголеному обличчi.
  
   - Ну i що далi? - з ввiчливостi поцiкавився Лернор. Для себе ж вiн чудово усвiдомлював, що тiльки розмова може врятувати його вiд голодного непритомностi. Голова вже й так слабо розумiла...
  
   - Дострибала. Одного прекрасного вечора, пристрелив я її, та ще двох її друзiв. Вона вагiтною виявилася...
  
   У результатi такий галас здiйнявся. Мене потiм пiвроку корпорацiя покривала. Мовляв, важливий працiвник. Справа внутрiшня. Самi розберемося i не лiзьте у справи незалежної органiзацiї. Зрештою служба безпеки мегаполiсу вiдстала, але сам знаєш, осад залишився...
  
   - Для успiшного продовження полiтичних iгор у тендерних комiсiях через мене всiй компанiї поставили умову. Або я сам зникну, або менi допоможуть, або можна забути про першi мiсця у всiх конкурсах.
  
   Тому керiвництво почало мене перiодично на захiднi кордони кидати. Часом у самий пекло. Думали, згину, але я живучи виявився. Тодi й пообiцяли, якщо твоя справа успiшно до кiнця доведу, все вибачать i очi заплющать. Зможу знову у Москвi сидiти та папiрцi пiдписувати.
  
   Отже, можеш вважати, я особисто зацiкавлений у результатi справи, тому й дiставатиму з вiдповiдним завзяттям.
  
   Лернору раптом стало зовсiм погано, i вiн уже не змiг збагнути вiд чого. Чи то з голоду, чи вiд почутого, але терпiти вiн уже бiльше не мiг. Вiдiгрiвшись i вiдчувши себе у безпецi, шлунок став гучним бурчанням вимагати вiд господаря їжу.
  
   - Довго до мiсця? Є полювання так, що хоч вашу гiмнастерку гризi.
  
   - Ще годин п'ять, - вiдповiв Дракон, нiби тiльки в цей момент, згадуючи, що було в нього на плечах.
  
   Скинувши з себе тiсну куртку Лернора, вiн попросив жестом повернути гiмнастерку законному власнику.
  
   Зробивши обмiн, Дракон дiстав з-пiд крiсла невелику металеву скриньку i вiдкрив її.
  
   - Якщо обслуговуючий вертолiт персонал не був надто ненажерливим, то тут мало залишитися дещо з недоторканних запасiв. Лови!
  
   Лернор на льоту впiймав кинутий йому пакет iз печивом i жадiбно вiдкрив його.
  
   Вiдчувши в ротi розсипчасте вiвсяне печиво, що тане на мовi, йому на якусь мить здалося, що вiн потрапив до раю. Як часом мало треба, щоб вiдчути себе повноцiнно щасливою людиною.
  
   Швидко працюючи щелепами, вiн з побоюванням i сумом згадав Джулiану i той вечiр випускникiв, на якому вони промовили той вирiшальний тост. Тiльки, на жаль, для кожного вiн був надiлений своїм iндивiдуальним змiстом.
  
   "За нове життя, Лернор..."
  
   Попереду на нього чекає Москва, черговий мегаполiс, як i все не схильний до руйнiвних сил стихiї, але зi своїми законами i невiдомими ще звичаями.
  
   Ймовiрно, там вiн знайде своє нове життя, а можливо навпаки швидку i позбавляє вiд нескiнченних мiнливостей долi смерть.
  
   - Що ж, час покаже, час...
  
  
  
   - РОЗДIЛ ЧЕТВЕРТИЙ :: WELCOME TO MOSCOW -
  
  
  
   Залишок шляху до Москви напiвголодний Лернор безуспiшно намагався забути сном. Занепокоєння, в яке вiн впадав, лише з натяжкою можна було назвати обiймами Морфея. Хибна грань мiж неспанням i свiтом мрiй стиралася, не даючи йому заснути, але й не дозволяючи адекватно сприймати реальнiсть. Цей болiсний стан не залишав аж до самої посадки, позбавляючи хлопця можливостi та бажання милуватися красою небаченого ранiше мегаполiсу.
  
   Перше, що вiдчув пiсля приземлення, це зникнення вiбрацiї салону кабiни.
  
   Усю дорогу Лернор намагався якомога зручнiше прилаштувати на нiй свою голову, але вдалося йому це лише в момент вимкнення двигунiв лiтального апарату.
  
   Зрадiвши такому приємному зникненню зовнiшнього подразника, вiн, нарештi, почав провалюватися в сон, з якого його вiдразу грубо висмикнув Дракон, боляче штовхаючи в бiк.
  
   - Вставай лежня!
  
   Лернор нерозумно заляпав очима, намагався якнайшвидше отямитися. Права частина голови страшенно хворiла, а очi не бажали бачити яскраве сонячне свiтло, що так рясно ллється через вiдкритий отвiр виходу. Дверi в кабiну пiлота були вiдчиненi навстiж. Крiм нього i Дракона, що розкурив сигарету, в машинi вже нiкого не було.
  
   - Куди ж тепер?
  
   - На вихiд. Куди ж ще, - його "друг" смачно сплюнув у отвiр.
  
   Москва зустрiчала їх теплим сонячним днем. Навколо злiтно-посадкового майданчика пiд несподiваними поривами вiтру зеленою кроною шумiли берези.
  
   Контрасти погоди, яких неможливо було звикнути, не переставали дивувати Лернора. З того самого моменту, як вiн залишив Вiльнарiллiн, його постiйно кидало то в крижаний холод, то в травневу спеку.
  
   Сонце пестило його обличчя, змушуючи жмуритися не тiльки вiд яскравого свiтла, а й вiд задоволення.
  
   Посадкове полотно, на багато кiлометрiв, що тяглося в рiзнi боки, вражало своїми масштабами. У Лернор за спиною декiлькома рядами розташувалася величезна кiлькiсть транспорту - вiйськового та цивiльного.
  
   Кожна машина займала вiдведене їй на захищеному майданчику мiсце, вiдокремлене своїм пропускним пунктом.
  
   Деякий транспорт безшумно злiтав, iншi гамiрно заходили на посадку. Сiрi потоки людської маси, неначе маленькi рiчечки, що беруть свої витоки з лiтальних апаратiв, минаючи запруди в мiсцi пунктiв контрольної перевiрки, вливалися в потужний нескiнченний потiк людей, що поспiшали на роботу, що розсiюється мiстом лише бiля головного виходу.
  
   - Топай швидше. Нас уже чекають серйознi люди, - пiдштовхнув Дракон, поспiшаючи Лернора у бiк контрольного пункту. Таке повернення в реальнiсть не довелося хлопцевi до душi, але вiн не заперечував.
  
   - Туди? - крутячи по боках головою, уточнив хлопець.
  
   На стiльки вражений масштабами аеропорту вiн дезорiєнтувався на новому мiсцi. У цей момент, навiть самому собi, здавшись надмiру розсiяним, Лернор змусив свiдомiсть сконцентруватися.
  
   На пропускному пунктi їх зустрiв Дмитро, розгонистими жестами, щось доводячи молодому i завзятому прикордоннику.
  
   - ...Що значить, перепустка прострочена? Я його лише перед вильотом продовжив. Менi сказали, що повернутися зможу ще старим.
  
   - На жаль, я не можу вас впустити. - уже вкотре твердив прикордонник.
  
   Чи то через агресивний погляд Дмитра, який закипає до стану кинути все i кинутися на свого кривдника, чи через сорому за бажання отримати хабар, чиновник ховав очi пiд козирком кашкета.
  
   - Що тут вiдбувається? - втрутився Дракон, - Знову мегаполiс своїх не пускає?
  
   - Ми б радi, тiльки документи не в порядку, - прикордонник косо подивився на Дракона, намагаючись навскiдку визначити важливiсть персони, що намалювалася.
  
   - Дiмо, та дай ти йому на лапу, а скаргу потiм напишемо, - спокiйно сказав Дракон.
  
   - Але! Але! Але! - обурився прикордонник. - Зараз залучимо вас за спробу дати хабар посадовцю, що перебуває при виконаннi службових обов'язкiв.
  
   - Бач, як защебетав! Нi, шановний, - спокiйно продовжив Дракон, роблячи вираз обличчя сумним.
  
   На пiдтвердження його спокiйної, але зловiсної загрози на виходi з контрольного пункту з натовпу видiлилися двоє у формi спiвробiтникiв вiйськової розвiдки мегаполiсу. Її темнi тони, строгiсть i похмурiсть мало чим вiдрiзнялися вiд подiбного типу мундирiв в iнших захищених мiстах по всьому свiту.
  
   Мегаполiси, на вiдмiну вiд мiст "нiчийних" земель, мали не лише власнi служби правопорядку, внутрiшньої безпеки та iнших силових структур. Особливо великi їх, а як i регiональнi об'єднання, мали власної армiєю i космофлотом. Цi структури, на вiдмiну вiд видобувних корпорацiй, представляли їх iнтереси у свiтовому та космiчних масштабах. Озброєнi передовими технологiями та надновою зброєю, армiя та космофлот були першопрохiдцями у зоряному просторi та своєрiдним стримуючим фактором в очах конкуруючих мiст-держав на землi.
  
   Один iз вiйськових привiтно змахнув рукою.
  
   Прикордонник помiтив цей жест i швидко повернув документи Дмитру,
  
   - Проходьте, - вiн був стислий як нiколи, задкуючи, немов рак, у темряву своєї будки.
  
   Дракон зловтiшно блиснув очима, i заклацнув, наручники, що казна-звiдки з'явилися в нього в руках, на зап'ястi Лернора.
  
   - Це ще навiщо? - бiльше здивувався, анiж обурився хлопець.
  
   - Щоб випадково в натовпi не загубився, - зло посмiхнувся Дракон, приковуючи його другим браслетом.
  
   "З тобою, навiть якщо захочу, не загублюся, блiн." - даючи волю думки, ледве притримав мову хлопець.
  
   У такому станi вони пройшли контрольний пiст i, обмiнявшись з привiтаннями, влилися в бурхливий людський потiк.
  
   Бурхлива рiчка громадян рiзних видiв, кольорiв i фарб несла їх з аеропорту до мiста. Крок лiворуч, крок праворуч i будь-якого з них могло в мить вiднести зустрiчною людською течiєю.
  
   Упираючись у широкi спини вiйськових, їхня компанiя намагалася не на крок не вiдставати вiд супроводжуючих.
  
   Наче криголамки, що прокладають шлях у вiчних льодах льодовитого океану, два вiйськовi розвiдники, вперто ломилися крiзь натовп. Вони безжально працювали потужними лiктями, викликаючи жахливе обурення у тих, кому довелося опинитися на шляху проходження картежу. Там, де не допомагав лiкоть, йшло посвiдчення. Не один iз супроводжуючих не гребував збiльшувати його ефективнiсть за допомогою добiрного росiйського матюка.
  
   Мiцно прикутий наручниками до руки Дракона, Лернор, щоб не отримувати дискомфорту вiд тисняви, намагався налаштувати себе бiльш позитивно.
  
   Розслабившись, вiн просто плив за течiєю, не роблячи зусиль, щоб утриматися на ногах. Його й так пiдпирали з усiх бокiв, а Дракон уперто тягнув у вiдомому тiльки напрямi.
  
   У такому русi була своя краса. Можна було невимушено стежити за тим, як спритно орудують кишеньковi злодiї, вивчати змученi особи, якi поспiшали на роботу громадян i безтурботно посмiхатися особинам жiночої статi. Вiн розслабився, намагаючись не думати нi про своє майбутнє, нi про невеселе сьогодення i навiть не про те, як жахливо зараз виглядає збоку.
  
   Прокинувся вiн лише на станцiї пiдземки "Прибалтiйська", несподiвано прийшовши до тями бiля краю перону.
  
   Вогкiсть i прохолода, поступово приводила Лернора до тями, заспокоюючи головний бiль. Але якщо внутрiшнi неприємнi вiдчуття починали покидати його, немов за законом пiдлостi з'являлися новi - зовнiшнi.
  
   Щойно з'явилося свiтло в кiнцi тунелю, натовп, що був позаду, давлячи на п'яти, з надiєю подався вперед. Так наполегливо i так стрiмко, нiби це був не звичайний поїзд, що прибуває, а свiтло надiї в маленькому темному життєвому тунелi кожного з потенцiйних пасажирiв.
  
   Можливо, так воно i було, для тих, хто спiзнювався на роботу або важливу для кар'єри зустрiч, але були i тi, кому це свiтло зовсiм нiчого не означало. Але знаходилися цi "щасливчики" чомусь ближче за всiх до краю перону.
  
   - Гей! Легше! - заревли пасажири, що стояли бiля небезпечної роздiлової риси.
  
   Всi вони не на жарт злякалися за своє життя. Цi люди не хотiли бути послужливо скинутими на рейки, що прибуває поїзда. Таким чином, навiдрiз вiдмовляючись, перетворити "рятiвне" свiтло, що наближається для когось, в останнє, але ефективне вирiшення всiх невирiшених проблем. Вжик, Вжик - справа в капелюсi, а тiло в трупному мiшку. Просто i зi смаком. Щоправда, трохи збоченим.
  
   - Куди ж ви прете, нелюди!?
  
   - Йдiть на ... ! Харе штовхати!
  
   - Iроди, все ж таки поїдемо!
  
   Але були й тi, хто, навпаки, вперто мовчав, роблячи рiшучi кроки вперед. I, чи то жалiсть до цих дурнiв, чи то заздрiсть до їхньої впевненої рiшучостi двома кроками звести рахунки з життям, змушувала мешканцiв пiдземки, що оточували їх, в останнiй момент вистачити потенцiйних самогубцiв i вiдтягувати назад на безлопаткову вiдстань.
  
   - Куди!?
  
   - Живи, дурню!
  
   - Дякую скажи!
  
   Натовп, живучи i страждаючи, наче єдиний органiзм в одну мить демонстрував свою роз'єднанiсть i згуртованiсть. Один за всiх та кожен сам за себе.
  
   Так, пiд гучний стукiт колiс, шумно i ефектно, прибув перший поїзд i обдав усiх, принесеним по п'ятах iз темного тунелю, прохолодним вiтерцем.
  
   Життя на секунду зупинилося, але це була лише одна, ледь помiтна секунда. Рiвно стiльки тривала безмовна пауза до моменту вiдкриття дверей поїзда.
  
   - Це не наш поїзд! - крiзь хаос прокричав Дракон, висмикуючи Лернора на височину.
  
   - Як не наш? - не зрозумiв хлопець, зовсiм не розумiючи, про що йдеться.
  
   Поруч уже розташувалися всi iншi члени їх невеликої екскурсiї, нервово курячи i спостерiгаючи, як починалася посадка.
  
   Тут справдi було на що подивитись.
  
   Чи не посадка на поїзд, а справжнiй штурм. Стiнка на стiну, пасажири-залишачi, схльоснулися з переважаючими силами тих, хто бажав негайно сiсти на поїзд.
  
   - ...Якого хрону, ви змiнили розклад? - кричав у переговорний пристрiй старший iз розвiдникiв. - ...Мати вашу, начхати я хотiв на те, що машинiст захворiв. Ви що автоматичний поїзд запустити самi не можете? Та вас за такий бардак пiд трибунал вiддати мало... Не вперше вже! То ранiше, то пiзнiше...
  
   Далi Лернор слухати не став, з жахом оглядаючи, що робився внизу бедлам.
  
   Десь у хвостi поїзда на перонi почалася бiйка. Ревiли дiти, благим матом кричали жiнки, але, раптово, все припинилося в мить, нiби за помахом палички невидимого диригента.
  
   Разом iз зачиненими дверима поїзда, що рушив з мiсця i набирає швидкiсть, зникла i основна причина неподобства.
  
   Дивно було те, що нiхто не постраждав, а платформа так само швидко спустiла, як берег пiд час вiдпливу. Лише на тому мiсцi, де сталася бiйка, iнтенсивно орудували кийками правоохоронцi.
  
   Щiльним кiльцем заслонивши нещасних вiд цiкавих поглядiв, вони лiниво пiднiмали i опускали символи своєї влади.
  
   Пройшло не менше трьох хвилин, перш нiж нова людська хвиля знову заповнила всi порожнi мiсця на перонi. Вiдновлений пейзаж, як i перед першою посадкою, викликав у Лернор вiдчуття дежавю.
  
   Навiть на мiсцi, де сталася бiйка, було вже складно розiбрати, що вiдбувалося в даний момент.
  
   Через деякий час iз тунелю знову почувся стукiт колiс.
  
   Натовп знову схвилювався i насторожився, мов голодний звiр, i лише з деякими варiацiями повторив усе те, що Лернор уже бачив одним поїздом ранiше.
  
   Критий сiрий поїзд iз шипiнням загальмував на станцiї. Всiм своїм виглядом та незвичайнiстю розлякуючи першi двi шеренги пасажирiв. Вони довiльно почали вдавлюватися в людську масу за собою. Наслiдував, здавалося б, нескiнченний потiк матюкiв у вiдповiдь i вiдчайдушний опiр такому несподiваному руху.
  
   - О! А ось це наш поїзд, - зауважив Дракон.
  
   - Наш то наш, - пробурчав другий розвiдник, - Чекаємо, поки натовп розженуть.
  
   - А з самого початку iншим способом нас доставити нiяк не можна було? - уїдливо поцiкавився Дракон.
  
   - Ти що перший раз у Москвi? - посмiхнувся старший розвiдник, i, пiднiсши мiкрофон до рота, гаркнув, звертаючись до вже невидимого спiврозмовника. - Очистiть головну частину поїзда!
  
   Вiдчинилися дверi i на перон висипали солдати внутрiшнiх вiйськ, дружно стукаючи по бетону важкими пiдошвами. Швидко шикуючись у шеренгу, вони безжально стали пробивати дорогу прикладами.
  
   Натовп, уже не тiльки як голодний, але тепер уже й поранений звiр заревiв вiд болю, жаху та обурення i став повiльно тiснитися, здаючи зайнятi позицiї.
  
   У солдат полетiло рiзноманiтне металеве смiття, в такiй кiлькостi, начебто кожен iз пасажирiв вважав своїм обов'язком носити при собi щось важке та зайве.
  
   У вiдповiдь тут же пролунала пара-трiйка пострiлiв, i людська маса з криками жаху стрiмголов стала ломитися геть зi станцiї, зносячи загорожi та лавки.
  
   У своєму прагненнi якнайшвидше пробитися до рятiвного виходу на поверхню, люди штовхали i давили один одного. Рух солдатiв рiзко прискорився, а платформа знову майже спустiла.
  
   Лише правоохоронцi, безпристрасно за ноги i руки стали вiдтягувати тiла задавлених, застрелених i просто знепритомнiли пасажирiв у розташований неподалiк пункт першої медичної допомоги.
  
   Старший розвiдник спритно зiстрибнув з височини i пiдiйшов до найближчого сержанта. Вони швидко обмiнялися фразами i розвiдник махнув рукою iншим.
  
   Коли вони зiйшли на поїзд, його дверi зачинилися.
  
   Збройний ескорт залишився на пустельнiй платформi.
  
   - Вони нам не знадобляться, - сказав старший розвiдник. - Поїзд доставить нас прямо в бункер.
  
   - А як же керiвництво нашої компанiї? - поцiкавився Дракон.
  
   - Вони вже чекатимуть на вас. Якби не накладка з ескортом вiд самого аеропорту та поїздом, ми б прибули ранiше.
  
   Дракон, задоволений вiдповiддю, повернувся до Лернор i прошепотiв:
  
   - Зараз, хлопче, врахуй. Якщо вся твоя iсторiя з можливiстю видачi нам iнформацiї частинами, виявиться блефом. За наслiдки я не ручаюся. Я тебе взяв до Москви, тим самим зробивши перший крок зi свого боку, тепер твоя черга...
  
   Вiн поклав руку на кобуру, ясно даючи зрозумiти, що має на увазi.
  
   Лернор вiдразу схвилювався, ловлячи себе на думцi, що починає метушитися i переживати вже з будь-якого приводу.
  
   Хоч вiн i був упевнений у можливостi вiддаленого доступу, але нiколи не намагався входити до глобальної мережi, користуючись Московськими мережами та їх супутником. Нехай вони будуть навiть у розпорядженнi вiйськової розвiдки. Пiсля побаченого бардаку та їхнiх невеликих "накладок" вiн майже не сумнiвався у можливому виникненнi проблем зi зв'язком.
  
   - Про що ви там шепочiться? - Поцiкавився другий розвiдник, - Хлопець, Дракон тебе вже встиг проблемами свого особистого життя завантажити?
  
   Обидва вiйськовi вибухнули гучним реготом. Начебто тема життя Дракона була настiльки побитою, а сама його особистiсть такою смiшною.
  
   Дракон, одразу подивився на свого помiчника, i Дмитро рiзко вiдвiвши погляд, став стежити за лiхтарями, що проносилися, освiтлення пiдземного тунелю. Вiн вмiло пригнiчував вираження всiх можливих видiв емоцiй на обличчi.
  
   Нарештi, коли регiт вiйськових вщух, розвiдник вимовив уже серйознiше.
  
   - Не вiр, сказаному. Все набагато гiрше.
  
   Що, вiн хотiв цим сказати, Лернор так i не зрозумiв, тому що в цей момент тема перестала бути актуальною. Їхнiй броньований пiдземний потяг сповiльнив хiд, i голосно свистячи гальмами, зупинився бiля напiвпорожньої та добре освiтленої платформи.
  
   - Давайте вперед. Повз охорону i потiм уздовж синьої лiнiї, - махнув рукою старший розвiдник.
  
   - А ви, Федю? - спитав його Дракон.
  
   - Нам там нiчого ловити, - вiдповiв розвiдник, явно невдоволений тим, що його назвали на iм'я.
  
   "Цiкаво. Дракон це iм'я чи прiзвисько?" - Встиг подумати Лернор перед виходом. - "Занадто грiзно, для нього, хоча i без жорстокостi цiєї людини звинуватити не можна."
  
   Дверi зi свистом зачинилися i потяг, став вiддалятися, залишаючи трiйцю серед вiйськових, що снували туди-сюди, з папками, зброєю, ящиками та iншим приладдям невiдомого призначення.
  
   Суєти було менше, нiж на пасажирськiй станцiї, але порядку не було навiть тут.
  
   Поки вони йшли до входу в коридор, що знаходився пiд "пильнiм" наглядом двох сонного i пом'ятого вигляду охоронцiв, дорогу їм перебiг напiвголий вiйськовий у шортах-хакi та шльопанцях на босу ногу.
  
   З перекинутим через плече рушником, голосно шльопаючи i не зменшуючи кроку, вiн ретельно чистив зуби на ходу.
  
   "Мабуть, вони тут не лише працюють, а й сплять прямо на робочому мiсцi". - При всiй нестандартностi неголеного виду вiйськового, Лернор помiтив у його очах, мабуть бiльше здивування тому, що вiн зустрiв тут новеньких, нiж тому, що гостi розглядають його з таким iнтересом.
  
   "Та й гостi до них не так часто люблять...",
  
   Дракон на ходу недбало помахав перед охоронцями своїм документом, тi лише мляво, майже синхронно, махнули рукою - "Йди мовляв, i так тут усi свої."
  
   Рух уздовж синьої смуги по хитромудрому, що не сприяє логiцi у своїх розгалуженнях, коридору, виявилося нудним i непримiтним. Назустрiч бiльше нiкого не траплялося. Вiдсутнiсть людей i хор їхнiх власних гулких крокiв, гучним луною гучно лунає пiд склепiннями коридору, негативно впливали на психiку Лернора. З кожним новим кроком йому ставало все страшнiше. Начебто вони були чимось останнiм, що особливо запам'ятовується в його життi.
  
   Зрештою, вiн упiймав себе на думцi про те, що просто зайво накручує сам себе на тему небезпеки за власну шкуру. I так уже сталося достатньо, щоб просто звикнути до дихання смертi за плечем, а мабуть, точнiше, навiть у лоб.
  
   Подальше планомiрне залякування самого себе до вiдчуття холоду у всiх кiнцiвках було перервано несподiваним прибуттям на мiсце.
  
   Широкi, двометровi, дверi великої ширини i мiцностi, що раптово виникли за черговим поворотом, перегородили вхiд у бункер.
  
   Як антипод їй, немов витончений жарт начальства, на входi чергував худий вартовий. Таких часто за очi називали просто i ясно - метр у касцi.
  
   - На вас уже чекають, - повiдомив карлик грубим басом, який зовсiм не поєднувався з його фiгурою.
  
   - Дiмо, спонукай тут. Якщо треба буде, покличу, - наказав Дракон своєму мовчазному товаришевi, вказуючи на кiлька стiльцiв та журнальний столик неподалiк.
  
   Пiдлеглий лише коротко кивнув у вiдповiдь i покинув їхню компанiю.
  
   У цей момент, вартовий, здiйснивши "магiчнi" манiпуляцiї з пультом замку, змусив широкi стулки безшумно роз'їхатися в рiзнi боки та звiльнити прохiд.
  
   Вони увiйшли в сутiнки величезного примiщення з самотнiм круглим столом. Освiтлення було налаштоване так, що фiгури п'яти невiдомих, якi сидiли по той бiк, були ретельно затемненi, i виглядали лише як об'ємнi тiнi. Розглянути кого-небудь iз присутнiх неможливо.
  
   Дверi з ясним клацанням зачинилися за спиною - даючи зрозумiти, що назад дороги бiльше немає, i не буде.
  
   - Ну, що хлопець, сiдай i пiдготуй, що обiцяв, - Дракон, не поспiшаючи, почав вiдкривати браслет кайданкiв. Неподалiк Лернора з невидимого пiд стелею проектора була спроектована об'ємна голограма термiналу монiтора, а на сiрiй матовiй поверхнi столу червоним загорiлися звичнi клавiшi клавiатури. Вiд подиву хлопець навiть розкрив рота. Такi технологiї були доступнi небагатьом.
  
   Коли вiн сiдав до проекцiї, Дракон, ховаючись у темрявi, вже встиг посiсти своє шосте мiсце навпроти.
  
   Нахилившись до сусiда, вiн щось нашiптував йому на вухо. Перед кожним iз присутнiх один за одним виникали у повiтрi аналогiчнi напiвпрозорi екрани.
  
   "Отже, стежити надумали", - примружив очi Лернор, все ще не торкаючись клавiатури. Йому не дуже хотiлося у всiх на очах входити в свою систему, тим самим, залишаючи в поточних записах всi паролi i здаючи себе з тельбухами.
  
   - Отже, пане Лернор, - нарештi звернулася до нього найближча до Дракона тiнь невiдомого. - Як ви зрозумiли, ми згоднi укласти угоду з вами на ваших умовах. Нас уже присвятили до деталей.
  
   I тиша.
  
   Лернор трохи розгубився, але, згадавши слова Дракона в поїздi, наважився поставити запитання.
  
   - З чого ви хотiли, щоб я почав?
  
   - iз базових вiдомостей. Так би мовити iз вступу.
  
   "А я б вам нi бiльше i нi менше не змiг би надати" - похмуро промовчав хлопець, розумiючи, що вiн насправдi не готовий до видачi iнформацiї рiвними частинами.
  
   Тiльки пароль, яким вiн користувався для завантаження невеликої частини iнформацiї до себе в офiс, мiг виручити в даний момент.
  
   Надiславши запит, вiн на дивина оперативно з'єднався з супутником.
  
   Намацавши, пульсуючий немов маяк, сигнал свого сервера, Лернор викликав програму запуску в локальну вiртуальну пам'ять, вiдразу вiдсiкаючи з'єднання, що виникло. Наступний динамiчний сигнал маяка прийде через iншi адреси, протоколи та шлюзи, за винятком усiх вiдомих хлопцiв способiв можливого прослiдковування його електронного шляху.
  
   Така секретнiсть рятувала його вiд визначення фiзичного розташування сервера.
  
   Черговий маяк забере введений пароль допуску до демонстрацiйної програми та з'єднає їх через заплутаний шлях по всьому свiту. У нього буде лише п'ятдесят дев'ять секунд, щоб завантажити необхiднi данi або їхню частину, щоб його не встигли простежити.
  
   Потiм автоматичне вiд'єднання.
  
   Природно, за хвилину вiн нiчого не встигне, але завантажена у вiртуальну пам'ять програма, була налаштована саме так. Вона дозволяла лише десять послiдовних з'єднань програми з сигналом сервера, що виходить на неї. Потiм доведеться знову вiдловлювати маяки i завантажуватись заново. Разом вiн мав лише неповних десять хвилин доступу до демонстрацiйної частини сервера.
  
   "Боже, як вони все ускладнили", - посмiхнувся Лернор, гордий власною системою захисту електронних даних.
  
   "Бути за кiлька метрiв, вiд сховища, володiти паролем, i так балатися". - Але, тим не менше, вiн дякував Боговi за такий щасливий збiг обставин. Тiльки завдяки їм, вiн був все ще живий i навiть в змозi диктувати умови сильним цього свiту.
  
   Очiкуваних проблем зi зв'язком не виникло, а швидкiсть викликала повагу i подекуди навiть подив.
  
   Лернор по черзi завантажив усi дев'ять частин демонстрацiйного файлу та поєднав їх у єдине цiле. За замовчуванням, сервер завжди надсилав лише те, що було свиснуто зовсiм недавно. Тобто найсвiжiше.
  
   Тому Лернор не сумнiвався, що пересилає саме тi данi, за якi вже багато хто заплатив своєю шкурою.
  
   Всi його манiпуляцiї чiтко вiдбивалися на зображеннях, що проектуються, перед людьми в погонах. Тому пекуче бажання побачити, нарештi, що ж крилося пiд грифом "головної таємницi" Вiльнярiльського мегаполiсу неприємно перемiшувалося з вiдчуттям того, що хтось постiйно дивиться йому через плече.
  
   "Завантажити десяту частину?" - Запропонувала програма, - "У вас залишилася остання хвилина з'єднання"
  
   "Що за десяту частину?" - не зрозумiв Лернор, закусивши верхню губу - "Демонстрацiйнi версiї не займали бiльше часу, нiж вiсiм чи дев'ять з'єднань. Але раз вже пропонуєш... Iшли".
  
   Десятий файл архiву нiчим не вiдрiзнявся вiд дев'яти попереднiх, якщо тiльки... Раптом Лернора осяяло.
  
   "Ха! Це ж програма-хробак!" - Ледве стримуючи посмiшку, вiн приєднав останню частину до основного файлу, готуючи його до запуску.
  
   Користуючись послугами демо-пiдключення лише зi свого офiсу, вiн зовсiм забув, що включив в опцiях сервера до кожного нового пакету iнформацiї, що висилається на невiдому електронну адресу, прикрiплювати в додаток програмку-злодюжку.
  
   I все це на той випадок, якщо доведеться так непередбачено запускати демонстрацiю на чужому комп'ютерi.
  
   Лернор вразився своєму кримiнальному таланту, який, на жаль, поки що нi до чого доброго так i не привiв, але вже подавав величезнi надiї.
  
   Його охопили моторошне збудження та страх.
  
   Вiн знаходився в одному кроцi вiд запуску не лише програми з демонстрацiйною частиною iнформацiї, а й чергового хробака, що активiзує викачування всiх даних iз мереж вiйськової розвiдки Московського мегаполiсу.
  
   "Якщо дiзнаються - точно вб'ють." - застиг вiн у задумi, - "Хоча нi. Не уб'ють, а в мене буде зайвий козир, що гарантуватиме менi безпеку"
  
   Лернор на якусь мить повернув собi давно втрачене вiдчуття, яке можна порiвняти лише з синдромом бога.
  
   Розправивши плечi, вiн швидко стукнув за мiсцем на столi, де свiтилося слово "Запуск".
  
   Тiльки зараз, коли запущений процес уже не можна було зупинити, на нього наринули сумнiви i навiть певне жаль про скоєне. Але навiть цей невеликий негатив не був порiвняний з тим, що переповнює почуттям легкої дитячої радостi вiд того, що йому знову когось вдалося надути.
  
   "А вони, дивлячись на екран, навiть нiчого й не зрозумiли. Ай та я! Ай та сукiн син!", - подумав Лернор, досить потираючи руки.
  
   - Усе. Зараз вiдбудеться запуск i зможете почати ознайомлення.
  
   - Добре, - озвався вже iнший незнайомець, - Вас проводять.
  
   - Куди? - занепокоївся Лернор, злякавшись, що його розкусили.
  
   - Вам покажуть, - широкi стулки з шипiнням розiмкнулися, i в проходi одразу здався, що вже чекав на нього "метр".
  
   Лернор не хотiв iти. Йому самому був цiкавий вмiст, що вже виводиться програмою на екрани.
  
   - Ееєе..., - вiн спробував вказати на проекцiю.
  
   - До зустрiчi, пане Лернор.
  
   Охоронець узяв його за руку та витягнув у коридор.
  
   Опинившись за межами зали, хлопець все-таки знайшов у собi сили, щоб стримати одночасно свiй запал занепокоєння i цiкавiсть.
  
   Як тiльки стулки дверi зачинилися, вiн ривком звiльнився з чiпкої хватки "метра" i поглядом дав зрозумiти, що цiлком може пересуватися самостiйно.
  
   Дмитро, що сидiв з журналом у руках, проводжаючи веселим поглядом, встиг нагородити хлопця усмiшкою.
  
  
  
   Їхня подорож величезною пiдземною базою тривала вже досить довгий час. I коли Лернору, нарештi, набридло блукати нескiнченними коридорами i повними залами з зануреними в роботу людьми, вiн зважився звернутися до охоронця, що йде попереду:
  
   - Послухайте, i довго нам тут ще кола нарiзати?
  
   - Скоро будемо на мiсцi, - не озираючись, вiдповiв той, помахаючи руки паралельно вiтаючи, що сидiли за склою перегородкою дiвчат у формi. Тi, на мить вiдiрвавшись вiд своїх термiналiв, весело замахали у вiдповiдь. На Лернор на його жаль, нiхто з них не звернув жодної уваги.
  
   "Мда. Малий та удал. I що вони в ньому таке знайшли? Ех, жiноча психологiя - темний лiс, краще навiть не пробувати в нього потикатися"
  
   За черговим сходовим прольотом, який говорив про те, що ця розгалужена пiдземна структура не обмежувалася одним поверхом, конвоїр несподiвано згорнув i зупинився перед зеленими дверима.
  
   Її сестри близнюки тяглися вздовж обох стiн у невiдомiй кiлькостi.
  
   - Прийшли. Заходьте. - Вiн вiдчинив дверi.
  
   - I що далi?
  
   - Розташовуйтесь, вiдпочивайте. Тобто чекайте, поки за вами прийдуть. Дверi я залишу вiдчиненими, але не надумайте виходити. Тут скрiзь датчики стеження, - "метр" обвiв навколо голови своєю короткою ручкою, - Зайвий крок "не туди" i... одним словом... не виходьте.
  
   - Ясно, - пiдтвердив Лернор, з цiкавiстю оглядаючи кiмнату.
  
   Низькi стелi, м'яке i надзвичайно зручне на вигляд лiжко бiля лiвої стiни, невеликий столик з вогнетривкого пластику, шафа, вбудована в стiну - скромне оздоблення кiмнати, ймовiрно призначеної для вiдпочинку персоналу в обiднiй годинник.
  
   "Хмм, обiднiй годинник"
  
   - А як щодо чого-небудь перекус...ть...
  
   Захоплений вивченням iнтер'єру, Лернор навiть не помiтив, як його маленький супроводжуючий швидко втiк за дверима, що безшумно зачинилися.
  
   Пiдiйшовши до неї, хлопець смикнув за ручку. Його не обдурили. Чи не замкнена. Отже, застереження не виходити коридор, швидше за все, мало пiд собою реальну основу. Що ж, залишалося тiльки зручнiше розташовуватися.
  
   Провiвши невелике дослiдження свого нового притулку, за шафою Лернор виявив душ i клозети, елегантно розмiщенi на площi майже в два квадратнi метри.
  
   Цiкавiсть також завела його в шафу, де вiн знайшов акуратно складеними три сорочки з товстого i грубого матерiалу, а також подiбного типу штани сiро-зеленого кольору. У нижньому кутку не дуже естетично виглядав забутий кимось дiрявий носок.
  
   У розташованому поруч ящику для взуття вiн знайшов його другого друга, а так само пару нових шкiряних високих армiйських черевикiв, таких самих, якi вiн бачив на Драконi i його супутниках. Взуття було нове i тiшило око своїм розмiром.
  
   - Сорок третiй. Якраз на мене.
  
   Iдея переодягтися виникла не вiдразу, а лише пiд час прийняття теплого, але твердого душа.
  
   Довго iз задоволенням масажуючи голову пiд струмками, що стукали по потилицi i шиї, Лернор упирався лобом у холодну плитку стiни.
  
   Волосся все частiше залишалося в нього на долонях, начебто добровiльно вирiшило покинути його погану голову. Давалася взнаки доза радiацiйного опромiнення, отримана при прогулянках рiдним мiстом.
  
   Лернор змивав їх стiльки, поки, нарештi, порiдшала шевелюра, виявила бажання залишитися з ним ще на якийсь час.
  
   Особливого розладу вiд втрати волосся, Лернор не вiдчув. Вiн уже звик до перiодичних линьок з самого дитинства. Скiльки б вони не линяли, все одно виростали знову.
  
   Думки, що немов прибували на станцiю поїзда в тунелi свiдомостi, приходили i вирушали так само швидко. Вони були рiзнi, але не одна з них у цей момент не хвилювала його бiльше, нiж мрiя про звичайний нормальний сон i присвоєння знайденої в шафi чистої бiлизни.
  
   Нарештi, загарбницьке рiшення було прийнято i, залишивши струменi шумливої ​​води, Лернор голяка знову заглянув у шафу.
  
   Пiдiбравши з трьох сорочок найкращий розмiр i вiдкинувши її через плече на лiжко, вiн швидко витерся рештою.
  
   Тiльки зараз обернувшись, вiн помiтив на подушцi вчетверо складений рушник. Посмiхнувшись, своєї непередбачливостi та варварського ставлення до речей, хлопець заспокоїв себе простим висловом:
  
   - Не моє, не шкода.
  
   Сяк-так натягнувши штани i одягнувши сорочку, Лернор скомкав свою стару бiлизну. Свої лахмiття та мокрi сорочки вiн перетворив на одну велику грудку i кинув його в дальнiй кут.
  
   Знову вийнявши з коробки черевики, вiн, щиро милуючись своїм новим придбанням, акуратно поставив їх поруч iз лiжком, при цьому Лернор звернув увагу на маленькi кнопочки на нiжцi столу.
  
   Пригнiчуючи в собi чергову песимiстичну припущення про секретний механiзм самознищення кiмнати в нiжцi столу, хлопець натиснув на всi три кнопки вiдразу.
  
   - Ух ти!
  
   На столi зненацька з'явилася кольорова проекцiя меню.
  
   На перший погляд Лернор нарахував близько двадцяти найменувань, з яких, судячи з миготливого нагадування лiворуч, можна було вибрати не бiльше трьох. Вважаючись прихильником здорової їжi, особливо якщо вона надавалася нахаляву, хлопець майже не замислюючись, вибрав овочевий суп, салат з море продуктiв i компот.
  
   З iншого боку, можливо, це останнє, що вiн з'їсть.
  
   "Яка ж це тодi халява? Якщо iнших альтернатив немає, то будь-яка безкоштовна рiч, у його становищi, просто неминуча потреба"
  
   Лернор зауважив, що розмiрковує про близькiсть свого кiнця з якоюсь байдужiстю та вiдмовою. Начебто не про себе зовсiм. Вiрнiше, про себе, але вже у третiй особi.
  
   Цi поганi думки, немов хмари, були прогнанi геть.
  
   - Нiфiга собi, - продовжив дивуватися вiн, коли з отвору, що утворився в стелi, закрiплений на сталевому розсувному щупi, до нього плавно опустився скляний мiнi-бар.
  
   - Оперативно, проте, - вiдчинивши дверцята, вiн знайшов усерединi своє приємно пахнуче замовлення, - Могли б i подвiйну порцiю зварганити.
  
   Як тiльки вiн вийняв тарiлки та кухонне приладдя, щуп так само плавно знову зник пiд стелею.
  
   Швидко задовольнивши, загострене їжею почуття голоду, Лернор мрiйливо розтягнувся на лiжку. Набитий шлунок приємним вантажем тиснув на уявну сонну залозу, тому хлопець навiть не помiтив, як солодко заснув.
  
   Йому снилися нескiнченнi зеленi коридори i нанороботи, що снували по них. Вони вiталися з ним, простягаючи свою металеву лускату лапу. Але чому саме вони i чому таких великих розмiрiв вiн пояснити не мiг.
  
   Навколишня незграбнiсть коридорiв стала поступово згладжуватися, з кожним новим кроком набуваючи страшного червоного вiдтiнку. Щось живе було у цих стiнах. Вони скорочувалися, наче не з бетону, та якщо з м'язової тканини.
  
   Нанороботи траплялися дедалi частiше. Вони чистили зубними щiтками стiни та драїли пiдлогу.
  
   "Причому тут зубнi щiтки?" - подумав Лернор, намагаючись зрозумiти, що з ним вiдбувається. Але й зараз нiхто не взявся йому пояснювати.
  
   Вiн продовжував iти вперед.
  
   Механiзмiв ставало все бiльше, а самi вони все менше, поступово перетворюючись на рiй бджiл у своєму вулику. Лернор дбайливо переступав цих роботяг, швидше за побоювання бути помiченим ними, нiж через пошану до них i небажання порушити хiд робiт. Але невдовзi ставити ноги було вже нiкуди.
  
   Коридор перестав бути коридором. Це була жива кривавого кольору маса, вкрита щiльним шаром металевих iстот, що рухалися. Простiр навколо бiльше був схожий на кров'яну судину зсередини, i як тiльки Лернор про це подумав, за спиною пролунав наростаючий шум води.
  
   Вiн озирнувся i обмер.
  
   Заповнюючи все догори, часом навiть змиваючи механiзми, що мiцно сидiли на стiнках, на нього мчав потiк кров'яної плазми. Наче хтось вiдкрив невидимий шлюз i вирiшив миттєво затопити все i вся.
  
   Не розбираючи, що в нього пiд ногами, нещадно давлячи i ламаючи крихiтнi тiльця механiзмiв, Лернор кинувся тiкати геть вiд потоку. Але не встиг вiн зробити й десяти крокiв, як його збив з нiг переслiдуючий по п'ятах струмiнь.
  
   Хлопця закрутило та закрутило. Червона пелена затулила очi. Лернор намагався дихати, але у легенi проникала липка рiдина. У ротi ясно вiдчувався смак... нафти.
  
   "Причому тут нафту?" - не зрозумiвши чергової логiки, Лернор рiзко прокинувся, виявивши у себе пiд щокою неприємно мокру вiд слини, що стiкає з рота, подушку.
  
   - Прокинувся, нарештi, - тiльки зараз хлопець вiдчув запах сигаретного диму.
  
   На вiдсунутому ближче до дверей столику сидiв Дракон, i затягувався вже не першою сигаретою. Iншi недопалки мирно лежали на днi однiєї з порожнiх тарiлок.
  
   - Бачу, ти тут уже як удома освоївся.
  
   Лернор сiв. За дружнiм тоном Дракона i фактом, що його не стали будити, вiн припустив, що "його" питання було вирiшено керiвництвом позитивно. Але щоб остаточно розсiяти всi свої сумнiви, вiн набрався духу i спитав.
  
   - Ну що? Жити буду?
  
   - Будеш, довго i щасливо, поки смерть не розлучить тебе з корпорацiєю, - Дракон помахав мокрим i зiм'ятим повiсткою, на якому красувався пiдпис Лернора.
  
   "Не добре по чужих кишенях лазити", - подумав хлопець.
  
   - Значить, те, що я вам надав, влаштувало твоє начальство?
  
   - Так. Влаштувало. I не тiльки моє, - буркнув Дракон, пускаючи чергове кiльце диму в стелю. Примудрившись у своїй зробити це через праву нiздрю.
  
   - Керiвництво мегаполiсу настiльки було вражене твоїми здiбностями струсити сигнал електронiки в останнiй момент, що навiть хотiли тебе взяти в свiй штат фахiвцем.
  
   "Так i знав, що цi роки намагатимуться вистежити мiсце розташування сервера. Радий, що поперхнулися, гнiди. Приємного їм апетиту!"
  
   Лернор непомiтно посмiхнувся, косим поглядом стежачи за черговим успiшним димовим кiльцем Дракона, випущеним через лiву нiздрю.
  
   - Вони так нiчого i не домоглися, дiзнавшись, що мiсце розташування сервера десь у Європi. Вимушений визнати - два нуль на твою користь, хлопче. Якщо тобi й далi так везтиме, то далеко пiдеш...
  
   - Ну i що там iз роботою? - перебив мiркування Дракона Лернор.
  
   - Та нiчого. Зрештою вирiшили, що мiсце тобi в корпорацiї. Тим паче дотримуючись всiх юридичних формальностей. Хоча, спочатку плювати вони на це хотiли... - Дракон знову затягнувся i встав, - але наш Вiпхантер був крутий як пасхальне яйце.
  
   - А далi?
  
   - А далi, пiднiмай свiй зад iз лiжка. Хвилину тобi на збори i вибиратимемося звiдси, курсанте. На тебе чекають великi справи в доблеснiй армiї "Нашої" корпорацiї.
  
   - Як зрозумiти нашiй? - Лернор швидко зав'язав черевики i пiдвiвся.
  
   - Назва така, - пояснив Дракон i клацанням пальцiв вiдправив недокурок кудись за шафу.
  
   Лернор навiть не сумнiвався, що той прицiльно приземлився в унiтаз.
  
   - Мабуть, - продовжив Дракон, вiдчиняючи дверi, - Згодом вона, можливо, стане частиною тебе, i зрозумiєш фiлософський сенс назви. Хоча, хрiн знає, справдi, навiщо її назвали саме так...
  
   Опинившись у коридорi, вони попрямували в протилежний бiк, звiдки привели Лернора.
  
   - Коли, я повинен надати другу частину iнформацiї?
  
   - Коли скажуть, тодi й даси, але судячи з того, що ти зараз звалив на їхнi голови, протягом мiсяця тебе не чiпатимуть. Жаль, за цей час я не зможу тебе в бiй кинути, а то помреш i бац... - Дракон ляснув себе по кишенi, - ...накрився ресурс.
  
   - А ти тут до чого? - Лернор рiшуче перейшов на "ти"
  
   - А мене до тебе нянькою приставили. Козли, млинець, - Дракон сплюнув прямо на стiну, - Думав, прозвiтую, реабiлiтуюсь, забуду про всi цi iгри шпигунськi. Так нi. Поки ти їм, хмире, всю iнформацiю не здаси, я тебе мало не охороняти повинен. Абсурд!
  
   "Значить треба подумати, як розтягнути цю справу, на якомога бiльший перiод" - подумки посмiхнувся Лернор.
  
   - Чого либишся? - зло подивився на нього Дракон, - Ти не радуйся. Багато хто пiдтвердить, що зi мною це гiрше нiж без мене, точнiше, якнайдалi вiд мене.
  
   Хлопець вiдразу став серйозним, але стримувати посмiшку давалося йому нелегко.
  
   - Я ж тебе так дiстану, що ти їм сам побiжиш всю iнформацiю здавати заздалегiдь, щоб мене позбутися.
  
   "Дякую що заздалегiдь попередив. Постараємося зробити i твоє життя не особливо привабливим"
  
   Вирiшив Лернор, коли вони, пройшовши двох вартових, несподiвано опинилися на перонi пiдземної станцiї.
  
   Вона виявилася набагато меншими розмiрами i впритул була заставлена ​​ящиками з продуктами.
  
   Солдати вантажили їх на невелику вантажiвку, зовсiм не звертаючи уваги не на Лернор, не на його компанiю.
  
   Широкий тунель у дальнiй частинi станцiї, мабуть, вiв на склад, хоч можливо i не лише туди.
  
   "Цiкаво, де у Вiльнариллiнi розташовується штаб служби внутрiшньої безпеки", - замислився хлопець, пiдходячи до краю платформи.
  
   "Пiдземок там зроду не було через велику кiлькiсть пiдземних рiчок, а шкода", - iнженерне рiшення розмiщення секретного вiйськового мiстечка пiд мiстом, викликало у Лернора повагу i навiть деяку частку захоплення.
  
   Поки вiн розмiрковував, Дракон знову закурив. Вiн або нервувався, або нiяк не мiг вiдiйти вiд усвiдомлення того, який тягар йому на шию повiсили.
  
   "Ну i правильно. Нехай мовчить. Все одно вiд нього нiчого доброго не почуєш", - вiдвернувся вiд сигаретного диму Лернор.
  
   - Ти не вiдвертайся. Звикай. З часом, попрацюєш, сам курити почнеш, - зауважив його рух Дракон, i, зробивши кiлька крокiв до краю перону, вдивився в темряву, звiдки мав з'явитися поїзд.
  
   - З чого це раптом? - Здивувався Лернор, - З нервами у мене завжди все було гаразд.
  
   - Подивимося, як у тебе ними буде, пiсля кiлькох боїв, - хмикнув Дракон, повертаючись. - I ще. Доведеться звикнути. У нас найчастiше хтось не курить, той працює як кiнь без перерви на перекур. Якщо, звичайно, ти не трудоголiк i не кiнь. Ги...
  
   Лернор нiяк не встиг вiдреагувати на цi тупi випади на його адресу, тому що в темрявi з'явилося свiтло i пролунав шум колiс.
  
   Те, що з'явилося з темряви за хвилину, навiть вiддалено не можна було назвати потягом. Платформа та шiсть сидячих мiсць, чотири з яких були зайнятi озброєними до зубiв солдатами.
  
   Нарештi ця подоба вагонетки зупинилася, i солдати повною мовчанкою пострибали на перон. В унiсон кованi пiдошви брязнули кулеметнi стрiчки та гранати.
  
   - Залазь, - махнув рукою Дракон i застрибнув сам, беручи в руки пульт керування.
  
   - Куди їдемо, кх... шеф? - поцiкавився Лернор, забираючись на заднє сидiння. Сидiти поруч iз Драконом йому якось не хотiлося. Вiн уже зараз вирiшив намагатися бути вiд нового начальства якнайдалi.
  
   - У навчальний комплекс корпорацiї, - Дракон викинув бичок та надiв захиснi окуляри.
  
   Окурок червоним вогником, швидко перекидаючись, зник у темрявi тунелю.
  
   - Невже ти думав, що такого сопляка, який все ще пускає слини в подушку, я вiдразу вiзьму на справу?
  
   - Говорiть, як карний злочинець, - спробував огризнутися хлопець, знову повертаючись до "ви".
  
   Проте, поквапився вiн iз зарахуванням цiєї людини у своє коло спiлкування, якщо взагалi була потреба.
  
   - Мова попритримай, дотепник! - Розвернувся Дракон, - Я б тобi зараз добре врiзав. Тiльки от сiв ти не зручно. Як знав, падла...
  
   Взявши захиснi окуляри Лернор, що висiли поруч, нiби бажаючи сховатися пiд ними вiд можливого удару, вiдтягнувши гумку, швидко одягнув на голову.
  
   Iнодi вiн говорив швидше, нiж думав i навiть не встигав шкодувати про сказане, до того, як його наздоганяла розплата.
  
   "Що це? Молодiсть? Невмiння стримати своїх дотепiв i критики чи все-таки дурiсть?" - думав Лернор, глибше втискаючись у крiсло i втягуючи голову в плечi, - "Може й те, й iнше, але краще б тiльки перше".
  
   I зараз йому справдi пощастило, бо нервовий Дракон, зганяючи злiсть на пультi управлiння, так рiзко рвонув платформу з мiсця, що не влаштувався хлопець щiльно в крiслi, напевно б стукнувся головою об сталевий поручень на мiсцi вiдсутнього пiдголiвника.
  
   Гучний стукiт колiс заглушив можливiсть подальшого конфлiкту.
  
   Лернор знову поринув у роздуми про нещодавнi подiї.
  
   "Отже, пiдiб'ємо пiдсумки. Iнформацiю злив. Купив собi вiдстрочку на мiсяць. Якщо вiрити словам Дракона, звичайно. Але питання про вмiст так само залишилося вiдкритим. Як би менi тепер непомiтно пiдключитися до сервера, дiзнатися таки те, що вже стало вiдомим навiть тим , Кому нiчого знати те не належить ..."
  
   Як вiн не ламав собi голову, все впиралося в те, що в першу чергу йому в будь-якому разi необхiдно вирватися з-пiд ковпака Дракона та його корпорацiї, а це найближчим часом не було можливим.
  
   Здавалося б, абсолютно нереалiзоване рiшення однiєї проблеми, що щiльно впиралося в iншу, майже таку ж - нерозв'язну. Адже пiсля проходження мiсяця, йому належало знову зустрiтися i надати частину iнформацiї, а як це зробити вiн знову ж таки до ладу не представляв.
  
   Сервер, налаштований лише для демонстрацiйного та повного доступiв, потребував нової конфiгурацiї. А зробити будь-якi манiпуляцiї з ним, Лернор мiг, тiльки перебуваючи дуже далеко, вiд тих, хто його пильно пасе.
  
   Хлопець усе ще дорожив своїм життям i бездумно ризикувати не хотiв.
  
   Ця тупикова ситуацiя сприяла тому, щоб пiти i напитися, провiвши залишок мiсяця в затуманеному алкоголем станi.
  
   "Нi. Битимемося до останнього патрона", - чомусь завжди в найближчий до вiдчаю момент, свiдомiсть Лернора самостiйно починала чинити опiр наростаючому песимiзму i поразницьким настроям, що виникають. Начебто десь у головi стояв своєрiдний запобiжник, який не раз рятував його вiд панiки у найважчу хвилину.
  
   Напевно, недаремно у його персональному гороскопi було чiтко i ясно написано - "небезпечний революцiонер".
  
   "Мучите мене, мучте. Все одно всiх порву - живим залишуся. Поки є шанси..."
  
   Вiтер холодного пiдземелля з силою обдував обличчя. Рiдкiснi лампи на стiнах тьмяно освiтлювали тунель з обох бокiв. У темрявi, без наявностi вiдповiдних орiєнтирiв i знання точної вiдстанi мiж кожним лiхтарем, було важко визначити швидкiсть, з якою Дракон гнав їхню платформу. Але, судячи з того, як сильно вiтер хльоснув обличчя, Лернор прикинув, що мчали вони щонайменше близько ста кiлометрiв на годину.
  
   У нагодi досвiд безшабашної їзди мегаполiсом у вiдкритому кабрiолетi друга. Порядно ж вiн тодi пилу та рiзноманiтних кучерiв наковтався.
  
   Зараз вiн не змiг не посмiхнутися вiд спогадiв, а в той момент ще довго вiдпльовувався i матюгався.
  
   Миттю миготiли заповненi людьми станцiї. Вiн нарахував щонайменше двадцять, перш нiж платформа сповiльнила хiд i повнiстю зупинилася.
  
   - Вилазь, давай! Чого розсiвся! - швидко вискочив Дракон, витираючи на ходу обличчя рукавом гiмнастерки.
  
   Лернор негайно покинув насиджене мiсце, i вiдразу отримав рiзкий удар у сонячне сплетiння.
  
   Хапаючи ротом повiтря, вiн кинув злий погляд на свого супутника.
  
   - I в'якай менi, що-небудь ще, - прогарчав Дракон, - Не можу вбити, так покалiчу...
  
   "Нiчого, нiчого я тебе теж "люблю". Час для помсти теж знайду ... трохи пiзнiше" - подумав Лернор, навмисне стримуючи напад агресiї, хоча iнстинкт i пробачив негайної помсти.
  
   - Чого скривився? Наздоганяй, курсант! Раз два. Раз два.
  
   Поступово вiдновлюючи подих i ганяючи геть, темнi кола, що пливли перед очима, хлопець, сильно човгаючи ногами, поплентався наздоганяти Дракона, що пiднiмається по сходах.
  
   Нарештi вони виберуться з цих пiдземних катiвень.
  
   Сходи закiнчилися, i темнi тонованi дверi з червоною зiрочкою на кожнiй стулцi, дружелюбно вiдчинилися перед ними.
  
   - Хто такi? - грубо гукнув охоронець у такiй же формi, що й Дракон.
  
   - Свої!
  
   - О, вибачте, товаришу капiтан, - знiтився страж, - Проходьте.
  
   - Ходiмо! - Гаркнув Дракон, що ввалюється в отвiр Лернору, - Зараз здам тебе в пiдручку. Там iз тебе лайно за пару, трiйку тижнiв виб'ють. Може, i вийде з тебе справжнiй солдат корпорацiї. Ех, була б моя воля, лiг би зараз гарматним м'ясом на полi бою.
  
   Минувши порожнiй вестибюль, вони зайшли в лiфт, де Лернор, вiдразу забився в кут. Грудна клiтка досi горiла вогнем, i другий порцiї ударiв отримувати, якось зовсiм не хотiлося.
  
   Судячи з миготливих цифр поверхiв та своїх закладених вух, хлопець зробив висновок, що лiфт несе їх на поверхню. Незабаром рух сповiльнився, i дверi з дзвiном вiдчинилися.
  
   Просторий зал, який тут же поставив погляд, був щiльно забитий молоддю. Вони, з численною ручною поклажею i без, юрмилися в довгих чергах, що звиваються як змiї.
  
   Цi черги наче живi щупальцi спрута росли прямо вiд круглої стiйки з написом "адмiнiстрацiя" над нею в самому центрi зали.
  
   Хтось похмуро мовчав, хтось захоплено обговорював щось iз оточуючими, але об'єднувало їх одне - вони всi були призовниками i затискали в руках листки повiсток, якi бiля скляних дверей входу всiм охочим роздавав представник корпорацiї.
  
   У когось у руках виднiлися рiзноманiтнi кольоровi брошури. Дехто копошився у своїх рюкзаках у пошуках необхiдних документiв. Багато хто отримав синi листи анкет вiдразу вiдходили вiд стiйки адмiнiстрацiї. Iншi не знаходячи вiльного мiсця, сiдаючи навпочiпки прямо за кiлька метрiв вiд мiсця отримання i починали заповнення листiв прямо на колiнах.
  
   Тим часом, щасливцi, якi вистояли насамперед i вдало заповнивши анкети, тут же прилаштовувалися в iншi не менш довгi, але вже ведуть до електронних скриньок прийому вздовж стiн.
  
   Механiчнi, начиненi електронiкою ящики, заковтували заповненi анкети i тут же видавали кожному квиток з особистим номером, ввiчливим жiночим голосом прохаючи бiльше не затримуватися.
  
   - Наступний! Наступний! - щоразу по черзi кричали два сержанти корпорацiї, якi завершували цикл бюрократичної процедури.
  
   Вони звiряли номер рекрута, що пiдходив до прохiдної, розташованої в глибинi примiщення, проводячи особистий огляд речей кожного. Пiсля чого багато з того, що намагалися пронести з собою майбутнi солдати корпорацiї, йшло у великий смiттєвий контейнер, який тут же розщеплює все в одну мить.
  
   Жодного обурення з боку призовникiв, що перевiрялися, не виникало. Вони, похилившись головою, рухалися далi, ховаючись у глибинi прилеглого коридору.
  
   - Привiт, робiтнички, - привiтав Дракон двох адмiнiстраторiв бiля стiйки.
  
   При цьому вiн абсолютно безцеремонно розштовхав кiлькох бажаючих вступити до лав "Нашої" армiї. - Щось багато у вас сьогоднi цього гарматного м'яса.
  
   Побачивши, старшого за званням, один з адмiнiстраторiв, тут же вiддав честь. Другий, мабуть, особисто знайомий iз Драконом, лише втомлено пiдняв очi. Iншi, що обслуговують iншу чергу, навiть не зреагували, продовжуючи приймати документи i щоразу повторювати однi й тi самi пояснення, що, куди й навiщо.
  
   - Нова постанова, адмiнiстрацiї Мегаполiсу, - стукнув вiн вказiвним пальцем по журналу, що лежав перед ним, з голографiчною обкладинкою i рекламними банерами, що постiйно змiнюються на нiй.
  
   - "Легалiзацiя нелегалiв Москви, через проходження служби у видобувних корпорацiях", - прочитав вiн, - Ось i поперли з усiх щiлин. Куди цiкаво постiйно дивляться нашi доблеснi сторожi кордону?
  
   - На купюри, звичайно ж, - усмiхнувся Дракон, - А взагалi я завжди говорив у мера голова на плечах не тiльки, щоб носити кепку. Краще спосiб скоротити кiлькiсть нелегалiв у мегаполiсi не знайти, як вiдправити їх гинути на полi бою за контрактом.
  
   - Знаєш, я не подiляю твоєї радостi, Драк, - сумно продовжив адмiнiстратор, тiльки зараз помiчаючи Лернора, що ледь протиснувся до стiйки, - Гей, хлопець вали в кiнець черги!
  
   - Спокiйно, Шурiку. Вiн зi мною, - заспокоїв свого знайомого Дракон, - Видай нам форму два-десять, i ми знову надамо тебе на розтерзання твоїй роботi.
  
   - Це навiщо вам така форма? - здивувався Олександр, розглядаючи Лернора, що знизав плечима, - Ти що, хiба не чув? Твiй гурт уже укомплектований.
  
   - Нiчого, нiчого, - заметушився Дракон, намагаючись перегнутись через стiйку, i сам узяти необхiдний аркуш.
  
   У цей момент на вулицi почулися пострiли та виття полiцейських сирен.
  
   Всi, мов по командi, вiдразу повернули голови, щоб розглянути, що ж вiдбувалося по той бiк високої стiни з затемненого скла.
  
   Лише сержанти, якi проводять особистий огляд, нiяк не вiдреагували, i гукнули чергового рекрута, - Наступний!
  
   Натовп перед будiвлею приймального пункту корпорацiї, з криками квапливо розбiгався убiк.
  
   Головною вулицею компанiї "Наша", що веде до будiвлi, не зменшуючи швидкостi, мчав синiй перламутровий автомобiль. Вiн несамовито сигналив i блимав усiма вiсьмома фарами. Водiй нiби збирався брати перешкоду, що виникла перед ним, на таран.
  
   Зверху, у спробi придавити машину запiзно плюхнувся броньований аерокар дорожнього патруля, що миготiв червоно-синiми вогнями.
  
   Не впоравшись з керуванням, його водiй закрутив машину на мiсцi i врештi-решт влетiв у придорожнє кафе, розносячи пластиковi столики i перетворюючи стiйку бара на трiски.
  
   Навперерiз втiкачевi з провулка запiзно вискочила ще одна машина.
  
   Здiйснивши свiй невдалий маневр, вона кинулася в погоню, вiдкриваючи вогонь зi встановленого на капотi кулемета.
  
   - Лягай! - крикнув Дракон, валячи Лернора на пiдлогу.
  
   Скляна стiна покрилася одразу сотнею наскрiзних отворiв i, розповзаючись трiщинами, з трiском i брязкотом впала.
  
   Засвистiлi кулi з характерним прицмокуванням встромилися вiдразу в десяток тiл, що стояли в черзi нелегалiв. Пролунали крики болю i лютi. Кiлька людей просто безмовно впали ниць на пiдлогу. Тiльки зараз, присутнi усвiдомили небезпеку, що загрожувала їм, кидаючись у розсипну.
  
   Збиваючи один одного з нiг, натовп молодих людей, забув про свої речi та мiсце у довгiй черзi. У повiтрi, наче снiг замиготiли листки брошур i щойно вручених повiсток. Дикий шум тут же був заглушений громом зiткнення автомобiля, що втiкав вiд погонi, i металевого каркасу будiвлi, що помiтно знизив його швидкiсть.
  
   Скрегiт i скрип металу, що лопається. Вибухи автомобiльних шин. Лернор, немов заворожений, спостерiгав за тим, що вiдбувається, пiднявши голову.
  
   Страху не було, була лише цiкавiсть i зацiпенiння, що вiчно переслiдувало його. Або все вiдбувалося так швидко, що вiн просто не встиг належним чином злякатися.
  
   Пробивши стiнку поламаний автомобiль з уже залитим аварiйною пiною безпеки салоном змiнив траєкторiю i, вибиваючи з мармурової пiдлоги iскри, прокрещав майже до самої стiйки адмiнiстрацiї.
  
   Нарештi вiн зупинився, i все довкола на якусь мить завмерло разом з ним.
  
   Бiльше нiхто не кричав, не бiгав, не метушився, навiть полiцейськi сирени на вулицi звучали вiддалено i повiльно, наче в паралельному цiй зруйнованiй реальностi свiтi.
  
   На вулицi з'явилися першi роззяви, з цiкавiстю оглядаючи такий несподiвано утворений у стiнi будiвлi отвiр.
  
   Пiд'їхало ще чотири полiцейськi екiпажi i близько п'яти правоохоронцiв спотикаючись про уламки обваленої конструкцiї та завали розбитого скла, стали пробиратися до машини, що зазнала аварiї. Тi, що залишилися, на вулицi стали оперативно розганяти роззяв.
  
   Хвилинна тиша була порушена приглушеними пострiлами в кабiнi, заповненої пiною автомобiля, що загуснула.
  
   Нарештi, на мiсцi лобового скла утворився отвiр, i з'явилася чиясь рука зi зброєю. Ще кiлька ударiв та у збiльшену дiрку вже вилазив молодий коротко стрижений хлопець у чорнiй шкiрянiй куртцi. Швидко озирнувшись, вiн побачив одного з найближчих адмiнiстраторiв, що вилазив з-пiд столу, i як нi в чому не бувало, запитав.
  
   - Тут записують до славних лав "Нашої" корпорацiї?
  
   Адмiнiстратор невпевнено кивнув у вiдповiдь.
  
   - Замри на мiсцi, ублюдок! - прокричав один з перших полiцейських, що нарештi пробралися до розбитої машини, спрямовуючи на цього каскадера-самоучка, стовбур автоматичної гвинтiвки.
  
   - Тааак, а це вже нахабство... - тихо прошипiв Дракон, встаючи i струшуючи з себе пилюку.
  
   Лернор теж спробував пiдвестися, але тут же був притиснутий пiдошвою черевика.
  
   - Лежати! - ричав Дракон, - Я за твою шкуру головою вiдповiдаю.
  
   - Гей, Лейтенанте! - гукнув вiн добряче нервуючого полiцейського, - А ви випадково будинком не помилилися? Вивiски читали?
  
   - Не втручайтесь. Це не ваша справа, - вiдповiв полiцейський, забираючись на понiвечений капот. Зовсiм не звертаючи уваги на персону Дракона, вiн помахом ствола наказав втiкачевi кинути зброю, збираючись провести арешт.
  
   - Була не моя справа, доки ви не опинилися на територiї корпорацiї.
  
   Патрульний проiгнорував зауваження, силою стягуючи порушника громадського порядку з машини.
  
   - Ти що глухий чи прикидаєшся? - наскiльки Лернор встиг дiзнатися про Дракона, то зрозумiв, що той поступово починав виходити з себе.
  
   Правоохоронець уже закрiплював на зап'ястях хлопця енергетичнi кайдани, як раптом Дракон дiстав свої пiстолет i приставив його дуло до скронi ретельного полiцейського.
  
   Колеги, який опинився в небезпецi патрульного, тут же пересмикнули затвори своїх гвинтiвок i, посiвши найближчi зручнi позицiї, спiймали в прицiл надто серйозно налаштованого представника компанiї.
  
   Солдати корпорацiї, присутнi у залi, i до цього досить спокiйно спостерiгали за розвитком подiй, як у командi, вихопили все озброєння, готовi вiдповiсти вогнем на будь-яку наступну витiвку незваних "агресорiв".
  
   У залi знову запанувала майже мертва тиша, лише десь у дальньому кутку зали, куди забилася частина нелегалiв, що прагнули потрапити на службу, долинало чиєсь жалiбне схлипування.
  
   - Слухай, смiття. Або ти вiдпускаєш цього хлопця, або сьогоднi тут буде бiльше кровi, нiж ви вже встигли вчинити.
  
   - Але ... - почав, не збирається просто так здаватися патрульний, - Цей хлопець пограбував iнкасаторiв. Порушив п'ять законiв Мегаполiсу, крiм правил дорожнього руху...
  
   - От i добре. Чиї б не були там грошi, вони пiдуть на вiдновлення завданих нам збиткiв.
  
   - Ви не маєте права!
  
   - Навпаки. Маю повне на це право, - награно спокiйним тоном, намагаючись видiлити кожне слово, промовив Дракон. А тебе та твоїх товаришiв за незнання директиви пiд номером сто п'ятдесят шiсть, завтра ж випруть iз полiцiї.
  
   Патрульний насторожено глянув на того, хто тримав його на мушцi. Вiн нiби сумнiвався, чи каже цей хлопець правду чи нахабно бреше.
  
   - Можливо, вiн має рацiю... - першим не витримав хтось iз тих, що засiли у своїх укриттях патрульних.
  
   - Давай забиратися звiдси, Марате. Начальство потiм розбереться.
  
   Правоохоронець вагався. Домiшка пiвденної кровi досi вирувала в жилах обуренням, але дехто з товаришiв уже демонстративно прибирав зброю i повiльно вiдходив до скляних дверей, волiючи вийти бiльш цивiлiзовано, нiж увiйшов.
  
   - Гаразд, чорт вас забрав... - здався полiцейський, звiльняючи руки хлопця. - Але я це просто так не залишу.
  
   - Та ради бога, - пiдбадьорив його Дракон, прибираючи зброю, - Тiльки нагадай своєму начальству про згадану директиву!
  
   - Обов'язково! - виходячи, злiсно крикнув Марат через плече.
  
   Коли полiцейськi нема з чим покинули напiвзруйноване примiщення, "основна причина розбрату" знову подав голос:
  
   - То де тут у вас можна записатися?
  
   - Сашко, тепер менi потрiбнi двi форми два один десять, - прокричав Дракон, - Цей хлопець менi подобається.
  
   - Як тебе звати? - поцiкавився вiн.
  
   - Фенiкс.
  
   - Це iм'я чи прiзвисько? - уточнив Дракон.
  
   - А я вже давно плутаю, що з них що, тому реєструйте мене Фенiкс.
  
   - Чи правда, що ти iнкасаторiв опустив? Скiльки?
  
   - Мiльйонiв на п'ять, не менше, правда, я не одразу збирався до вас, але раз так вийшло...
  
   - Що ж, люблю вiдвертiсть, - ляснув його по спинi Дракон, беручи в руки, протягнутi адмiнiстратором бланки, - Шура, пiшли когось iз твоїх, хай машину розвантажать, i викликайте ремонтну бригаду.
  
   - Я сподiваюся, у тебе не буде претензiй до нас, якщо ми розвантажимо твою розбиту колимагу? - примруживши лiве око запитав Дракон.
  
   - Та нi. Заради Бога. Берiть що хочете, - вiдповiв Фенiкс, начебто вiн мав iнший вибiр.
  
   Лернор нарештi вирiшив, що небезпека минула, а його бiльше до пiдлоги притискати нiхто не буде, пiднявся на ноги i обтрусився.
  
   Фенiкс тут же простягнув йому долоню в дружньому жестi, нiби прагнув, не сходячи з мiсця завести якомога бiльше знайомств i прихильникiв.
  
   Лернор стримано представившись, косо глянув на Дракона.
  
   - Ось i славно, - той тут же вручив кожному з них по порожньому бланку, - А тепер, не морочачи собi голову зайвими формальностями, ставте вiдбиток своєї лiвої долонi у вказаному мiсцi i кидаєте в один з тих механiзмiв. Отримуєте iдентифiкацiйний номер та на вихiд. Бiгом! Марш!
  
   Бiгуни, звичайно, вийшли з них слабенькi, тому що Лернор i Фенiкс не бажали випадково послизнутися на уламках битого стека.
  
   Мляво, пiдстрибуючи, вони вирушили виконувати частину бюрократичної процедури компанiї, що залишилася.
  
   - А що це за директива? - Користуючись нагодою, Лернор вирiшив зав'язати з новою знайомою розмову.
  
   - Мiсцева влада не має права вершити правосуддя на територiї, що належить корпорацiї. Iншими словами, словами будiвлi кожної компанiї, що займається видобуванням корисних копалин - це нiби територiя поза юрисдикцiєю мiсцевої влади... - почав Фенiкс, але його тут же перебив Лернор.
  
   - Ясно. Дивлюся, щодо видобувних корпорацiй закони мегаполiсiв скрiзь однаковi. Тому сюди й прагнуть всi оголошенi поза законом злочинцi й нелегали, що перебувають у бiгах. Ти, мабуть, тому так сюди й летiв.
  
   - А то! - посмiхнувся Фенiкс. - Пiсля того, як мене спробували пiдставити, менi нiчого не залишалося, як втекти з усiма грошима. Жаль тiльки менти щiльно на хвiст сiли, от i довелося стiни таранити. Пощастило б менi, грiвся б собi зараз на якомусь азiатському курортi. А ти сам звiдки?
  
   - З Європи, - ретельно надрукував свою долоню на зворотi бланка Лернор, - Вiльнарiллiн.
  
   - Хмм, а я вже було подумав з Пiтера, - розчаровано човпнув своєю долонею по аркушу Фенiкс, - акцент у тебе балтiйський, хоч ти i росiйською говориш.
  
   - А чого ти так засмутився? - зацiкавився Лернор, прямуючи до найближчої електронної скриньки.
  
   Iншi рекрути, шанобливо пропускали їх уперед без жодної черги. Хоча вони вже давно змiшалися i розсiялися в безладдi, що панував кiлька хвилин.
  
   - Я звiдти родом, - сумно вiдповiв Фенiкс, - Приємно було б зустрiти землякiв. Особливо тодi, коли саме мiсто, з усiм населенням за одну нiч пiшло пiд воду.
  
   Рокiв сiм тому, мiстами всього свiту немов блискавка промайнула жахлива новина про катастрофу в одному з найбiльших росiйських мегаполiсiв.
  
   Лише за одну нiч багатомiльйонне мiсто перестало iснувати, майже повнiстю сховавшись пiд водами балтiйського моря. Жахлива катастрофа дала привiд пресi намагатися провести аналогiю з давно забутою легендою про загибель Атлантиди.
  
   Тодi Лернор ще не обтяжував себе серйозним ставленням до подiй у свiтi.
  
   Будучи дитиною, вiн не розумiв постiйного бурчання батька, що завжди намагається бути в курсi всiх новин.
  
   Лише через роки, вiн сам став активно цiкавитися тим, що вiдбувається навколо, i так само нешкiдливо бурчати, не виносячи абсурду свiтових подiй.
  
   Активно цiкавлячись iсторiєю, вiн наткнувся на опис трагiчних подiй Пiтерського мегаполiсу.
  
   Було кiлька версiй того, що сталося.
  
   За першою з них раптова загибель мiста була викликана несправнiстю захисного щита, що регулює погоду. Через збiй у системi, вiн замiсть того, щоб створювати приємний для городян мiкроклiмат, народив небаченої сили тайфун, при цьому викликаючи високу сейсмiчну активнiсть. З кожним поштовхом все бiльше занурюючись по землю, мiсто, що руйнувалося, ховало пiд собою своє спляче населення.
  
   За другою версiєю - це був теракт, органiзований громадами невдоволених етнiчних меншин. Адже росiяни, прагнучи зберегти свою самосвiдомiсть i звичаї, щоб уникнути асимiляцiї, намагалися не пускати iншi народностi i всiляко утискувати тих, кому вже пощастило потрапити на територiю мегаполiсу.
  
   По-третє - запланована операцiя спецслужб союзу європейських мегаполiсiв, проти одного з росiйських мiст. Пiтер придбав значний економiчний вплив у європейському регiонi, не гребуючи цiлеспрямовано використовувати у своїх цiлях, озброєнi загони росiйських добувних корпорацiй, що на той час вже майже повнiстю вiдбили у союзу родовища на узбережжi Балтiї.
  
   Кожна з версiй мала пiд собою ґрунт, своїх прихильникiв, супротивникiв та пiдстави вважати, що все вiдбувалося саме так, як його подавали громадськостi. Але не одна з них, навiть несподiвано пiдтвердившись, не змогла б повернути до життя сотнi мiльйонiв людей, якi загинули тiєї ночi.
  
   Тому, усвiдомивши безглуздiсть своїх дослiджень Лернор, закинув своє колупання в минулому, подiї якого мало не торкнулися його самого.
  
   Пiтерський мегаполiс знаходився лише за триста кiлометрiв вiд його росiйськомовного нiким незахищеного рiдного мiста. Свiт здригнувся тодi, але час не стояло на мiсцi, тому будь-якi думки про минуле та його деталi могли запросто позбавити необережну людину його майбутнього.
  
   - Так, сумна iсторiя... - сам собi сказав Лернор, пiдходячи на перевiрку до одного iз Сержантiв.
  
   Перевiряти в нього особливо не було чого, тому солдат, нагородивши його поглядом, що вагається, схвально махнув рукою. Фенiкс, що пiшов слiдом, так само пройшов без особливих затримок, позбавляючись пiд час перевiрки своєї шкiряної куртки.
  
   - Не шкода? - зустрiв його на виходi Лернор.
  
   - Трохи шкода. Гарна шкiра. Зовсiм недавно купив, але чим тiльки не пожертвуєш у моїй ситуацiї. Ти, якими долями сюди потрапив? Судячи з вигляду, тобi довелося багатьом жертвувати.
  
   - Краще не питай, живiше будеш, - усмiхнувся Лернор, прямуючи в глибину будiвлi корпорацiї добре освiтленим коридором.
  
   - Можливо, згодом i розповiм. - вiн кинув довгий погляд через плече на Дракона, який все ще стояв бiля стiйки, - Але не тут i не зараз...
  
   Його опiкун i, як вiн зрозумiв, майбутнiй командир, нiби чекав на нього цього погляду. Дракон, як нi в чому не бувало, одразу привiтно помахав йому рукою.
  
   - Гаразд. Чи не хочеш зараз. Почекай, поки сам розповiси, - схвально поплескав його по спинi Фенiкс.
  
   Коли, Лернор i його новий знайомий зникли з поля зору, а їхнє мiсце заповнив натовп рекрутiв, що вже прийшли до тями, Дракон перегнувся через стiйку адмiнiстратора.
  
   - Що тобi знову? - Поцiкавився Олександр, розкладаючи по полицях, зiбранi з пiдлоги паперу.
  
   - Шурик, посунь апарат. Подзвонити начальству треба.
  
   - Правильно, - буркнув адмiнiстратор, - Дзвони, доповiдай, що ти тут удивив. Не думаю, що тебе по голiвцi погладять.
  
   - По голiвцi точно не погладять, - спохилив фразу Дракон, - Але похвалити похвалять. Давай апарат! А то дотягнутися не можу звiдси... Вiдеофон не знадобиться.
  
   Олександр, вiдразу поклав на мiсце портативний екран i, вiд'єднавши вiд бази трубку, простягнув своєму товаришу.
  
   Довго на Дракона чекати не довелося. Вiпхантер вiдповiв пiсля першого ж гудку.
  
   - Як все пройшло? - перебив вiн формальне привiтання Дракона.
  
   - Усi, як i планували. Небагато шуму, кiлька трупiв. Розлюченi менти. Друга фаза операцiї завершена, переходимо до третьої. Досi шкода, що в першу чергу не вклався.
  
   - Що ж вдiєш, у тебе на обличчi написано - не вмiю бути другом. Об'єкт щось запiдозрив?
  
   - Не думаю, - заспокоїв свого командира Дракон, - Щось чутно з приводу Сiлларвського снайпера?
  
   - Нi, - була суха вiдповiдь, - Ми втратили мiсто.
  
   Не дивлячись на те, що вiн розмовляв з начальством, Дракон дозволив собi чортихнутися.
  
   - Не бери в голову, - заспокiйливо промовив Вiпхантер, - Ми вже готуємо контрудар.
  
   - У мене все ще є пiдозри, що база даних хлопця знаходиться саме у мiстi. Iнакше вiн би туди так не поспiшав. Не хотiлося б, щоб вона потрапила до власникiв ранiше, нiж ми встигнемо заволодiти всiєю iнформацiєю.
  
   - Не тiльки тобi, - пiдтримав Вiпхантер, - А зараз вирушай займатися пiдготовкою програми навчання для своїх нових орлiв. Пора вже навчитися, не втрачати майже всiх довiрених тобi людей за один мiсяць. Дмитро вже попросив перекладу.
  
   - Ну i нехай котиться до бiса собачого! - холодно вiдреагував Дракон, шарячи по кишенях у пошуках цигарок.
  
   - Я йому так i передам. Кiнець зв'язку.
  
   Дракон, жбурнув апарат на стiйку i попрямував до дiрки в стiнi. Розкуривши останню сигарету, вiн замислився, лякаючи своїм поглядом випадкових перехожих, якi мають необережнiсть зазирнути в пролом.
  
   Вечерiло. Сонце сiдало, освiтлюючи криваво-червоними променями, що нерухомо лежали в калюжах власної кровi тiла нелегалiв, якi необережно побажали вступити до лав армiї корпорацiї саме в цей день. Десь високо в небi почулося виття сирени швидкої допомоги, що пробивала собi дорогу крiзь щiльнi ряди повiтряних заторiв. Вона як завжди спiзнилася, рятувати вже не було кого.
  
   - Ну що, хлопче, тепер подивимося в кого мiцнiшi нерви. Не захотiв вiдкритися менi на батькiвщинi. Бiльше так з тобою, як там не буду цацкатися. Якщо менi не вдалося стати твоїм "другом", доведеться стати твоїм "ворогом". Та я тебе просто змушую скаржитися на твоє собаче життя! I, добре, тепер з тобою завжди будуть вiрнi нам вуха...
  
  
  
   - РОЗДIЛ П'ЯТИЙ :: З ПIШКИ В дамки -
  
  
  
   Їх мало бути двадцять, але на забаганку Дракона стало двадцять два. Двадцять два новобранцi, з яких бiльше половини до моменту вступу навiть не бачили зброї, не кажучи вже про те, що знали, якою стороною тримати її в руках. Але це не завадило їхньому командиру почати робити з двадцяти двох, що звикли до мiського життя слинцiв, справжнiх солдатiв, з першого ж дня пiдготовки.
  
   У перший тиждень їх почали виснажувати iнтенсивним фiзичним навантаженням. Або як називав це вiдверте знущання над непiдготовленими органiзмами сам Дракон - "вибивання лайна, що залежалося, з потенцiйного солдата".
  
   Рано-вранцi. Пiдйом пiд нема виття сирен.
  
   Спотикаючись i падаючи, часом ув'язуючи по колiно в жижi, що погано пахне, зi злiстю, штовхаючи ногами, не менш агресивно налаштованих, снують скрiзь пiвметрових щурiв, доблеснi новобранцi пiдтюпцем продиралися по темрявi занедбаного тунелю пiдземки.
  
   Спочатку здавалася нестерпною п'ятнадцятикiлометрова дистанцiя, все-таки долалася в середньому за двi, три години. Звичайно тiльки в тому, що кожен з бiгунiв встигав надiти на себе за останнi п'ятдесят секунд, вiдведених на пiдйом.
  
   - Гей ви, щури-переростки, швидше сiпайте своїми знiженими кiнцiвками!
  
   - Вперед, мавпи! Уперед!
  
   - Хто вiдстане, лишиться без обiду, або буде зжерли мiсцевими братами вашими найменшими! - цi кiлька фраз, що вигукували їх сержантом через рiвнi iнтервали часу, кожен запам'ятав напам'ять пiд час першого ж забiгу.
  
   Сам мучитель повiльно їхав поруч на вже знайомiй Лернору платформi i з кожним новим ранком збiльшував швидкiсть свого руху.
  
   Не дивно, що через це протягом тижня без обiду залишалося бiльше половини новобранцiв їхньої групи. Так як Лернор не вiдрiзнявся особливими фiзичними даними, i частину свого життя провiв у стiнах офiсу, то день у день неминуче належав до голодуючих.
  
   Наприкiнцi тунелю на них чекав високотехнологiчний закритий полiгон корпорацiї, який, очевидно, використовується нею разом iз збройними силами мегаполiсу.
  
   Розташованi пiд землею великi простори, видозмiнювалися залежно вiд бажання випробувачiв.
  
   Це могла бути безводна пустеля з величезними барханами, що постiйно рухаються, водяна гладь з бурхливим дев'ятибальним штормом, непрохiднi джунглi зi стовiдсотковою вологiстю повiтря або просто кiлька футбольних стадiонiв.
  
   Мiсцевiсть деформувалася, згiдно iз завантаженою програмою, змiнюючись буквально на очах.
  
   Навiть небо, яке здалося спочатку природним, виявилося лише величезною проекцiєю, що вiдтворюється складними приладами, що змiнюють атмосферний тиск i погоду.
  
   Начебто тут глибоко пiд землею знаходилися мiнiатюрнi установки, подiбнi до тих, якi вiдтворювали захисний купол над мегаполiсом.
  
   Можливо, так воно й було. Адже нiхто з них насправдi не знав, де вiдбувалися першi випробування прототипiв майбутнiх екологiчних та погодних регуляторiв.
  
   Вперше, потрапивши на полiгон, Лернор не мiг повiрити своїм очам.
  
   Здавалося, що їх п'ятнадцятикiлометровий тунель вивiв групу до пiднiжжя великого Нiагарського водоспаду. Багато, хто вчив у школi географiю вiдразу вiдреагували реплiками сповненими подиву i захоплення. Лише сержант, матюкливо вилаявшись, зник за найближчим валуном.
  
   Пiсля чого емуляцiя мiсцевостi стала деформуватися прямо на очах у захеканих новобранцiв, перетворюючись на величезний лiсовий масив. На ньому, на мiсцях зовсiм нещодавно бушувала водної стихiї, з'являлася густа трава, i кожної секунди з-пiд землi вискакували вiковi ялинки з пухнастими гiлками.
  
   Небо закрутилося численними вирвами, нiби всмоктуючись у невидимi оцi отвори в стелi, оголюючи над собою тьмянi сiрi багатокiлометровi бетоннi склепiння.
  
   Потiм звiдти ж знову хлинули фонтани газу, що розповзаються по стелi.
  
   Розстилаючись пiд склепiннями широким блакитним килимом, вiн заповнював простiр, що звiльнився, вiдтворюючи цього разу блiде небо знайомих широт.
  
   Як згодом з'ясувалося з пiдслуханого бурчання їх командира, хтось iз керiвництва, використовуючи службове становище, захотiв показати сiм'ї краєвиди далеких країв, i, природно, йдучи, забув змiнити декорацiї.
  
   Кому таке може сподобатися, якщо весь день перед цим завантажував необхiдний для тренувань ландшафт на згадку про установки, а тут прийшов якийсь хмир i все за раз зiпсував?
  
   З кожним новим днем ​​тренувань змiнювався ландшафт i клiмат мiсцевостi, на якiй їм доводилося здавати залiки з орiєнтування. I щоразу нiхто не мiг укластися в норматив. Єдиним незмiнним ландшафтом у цих знущаннях залишався п'ятнадцятикiлометровий тунель, який до початку другого тижня вже сприймався як неминуче зло, але водночас щось рiдне i стабiльно незмiнне.
  
   До нього звикли. Людина до всього звикає. Як i його шлунок до перiодичної вiдсутностi обiдiв.
  
   Подолання смердючої дистанцiї двiчi на день, приносило збочене задоволення новобранцям лише з самого ранку. Пiд час чергового ранкового марш-кидка, багато хто з цiкавiстю гадав, яким же новим шедевром рельєфу мiсцевостi цього разу порадує сержант Харм.
  
   Деякi, особливо азартнi, навiть сперечалися на сухий снiданок.
  
   Якщо ранкова прогулянка надихала, то повертатися назад тунелем було менш цiкаво. Вигляд примiщення баракiв та лiжка нiколи не змiнювався. Тому мало хто виявляв особливий iнтерес спринтера на зворотному шляху.
  
   Предметом ранкових суперечок служили тi чи iншi елементи ландшафту, що зазнають щоденнi змiни.
  
   Якого кольору буде камiння? Чи пiде дощ чи снiг? Водна гладь iз островами чи випалена пустеля? I, нарештi, чи залишить сержант, ту жахливу колючку, голки якої вже кожен мав задоволення до самого вiдбою витягувати з рук, нiг i дупи?
  
   Iншими словами, про що тiльки не сперечалися новобранцi, намагаючись урiзноманiтнити своє ранкове дозвiлля. Головне не помiчати болi в ногах i з надiєю бiгти у бiк полiгону, бажаючи виявитися єдиним правим нового ранку. Ну i, звичайно ж, стати щасливим володарем кiлькох снiданкiв, якi поступово перетворюються на своєрiдну валюту барака.
  
  
  
   До кiнця другого тижня на ранкових пробiжках у ролi спостерiгача став з'являтися i сам Дракон.
  
   Його Величнiсть, мовчазно курячи в темрявi тунелю, викликав у тих, хто бiжить дистанцiю новобранцiв, бiльше роздратування, нiж чимось до огиди рiдний, постiйно кричачий сержант Харм.
  
   Вiдстаючих i напiводягнених з кожним разом ставало дедалi менше.
  
   Цей приємний факт свiдчив лише про те, що постiйнi тренування на полiгонi, кроси по штучних лiсах, а також "обожнюваний" усiма тунельний забiг, часом схожий на заплив, робили свою справу.
  
   Так званi "лагiднi створiння, якi звикли до тепла та грудей" перетворилися на "справжнiх" чоловiкiв, хоча мало хто з Добровiльних мученикiв розумiє рiзницю мiж "справжнiм" чоловiком вiд звичайного суддi жiночих грудей у ​​невимушенiй атмосферi.
  
   На початку третього тижня, коли новобранцi не лише навчилися одягатися за п'ятдесят секунд, а й почали обiдати всiм складом, виснажливi буднi поступово перетворилися на щось звичайне та звичне.
  
   Пiд час чергового прибуття на полiгон, Дракон у супроводi пiдроздiлу озброєних до зубiв автоматникiв порушив своє похмуре мовчання.
  
   - Думаю, настав час ознайомити майбутнiх солдатiв з тим озброєнням, яким вам доведеться боротися з нашими конкурентами, - з цими словами, вiн акуратно взяв iз найближчого ящика автомат. Вмiло пересмикнувши затвор, вiн несподiвано дав чергу перед строєм.
  
   Здiймаючи фонтанчики сiрого пилу, кулi зi свистом устромилися в пiсок.
  
   Її тут же пiдхопив штучний вiтер i обдав колючими пiщинками всi сорок чотири армiйськi черевики. Нiхто не здригнувся, лише деякi, намагаючись зрозумiти, що буде далi, часто заморгали очима вiд подиву. Ще нiхто не намагався лякати їх у такий спосiб.
  
   - Приколюється, - прошипiв Фенiкс, що застиг поруч Лернору.
  
   - А то, - озвався його товариш. Кому кому, але йому було добре вiдома погана звичка Дракона знущатися з людей.
  
   - Розмовники у строю! - гаркнув сержант Харм. До цього вiн тихо, нiби пантера ходив за їхнiми спинами i тому крик виявився досить страшним.
  
   - Це АК-74, - тим часом продовжував Дракон, - Найпопулярнiша автоматична зброя, яку використовують солдати корпорацiї. Калiбр 5,45. Технiчна прицiльна дальнiсть стрiлянини 1000 метрiв. Щоправда, змушений попередити, що така стара росiйська традицiя - перебiльшувати. Насправдi на вiдстанi один кiлометр з цього автомата можна потрапити хiба що в цистерну нафтового транспорту, i то за умови його повної нерухомостi.
  
   По строю пронiсся смiшок. Усi розумiли, що їм демонструють стару вогнепальну зброю.
  
   Дракон тим часом, явно милувався автоматом, наче твором мистецтва. Вдосталь надивившись на смертельну красу, вiн продовжив.
  
   - Реально дистанцiя прицiльної стрiлянини становить десь метрiв п'ятсот-шiстсот. Отже, у заварушцi, щоб не видати свою позицiю, вогонь по вороговi слiд вiдкривати, тiльки якщо впевненi, що потрапите напевно. Є питання?
  
   - Та з таким "старом" нас же в першому бою покладуть, - пролунала реплiка з ладу.
  
   - На жаль, корпорацiя нiчим кращим i ультрасучасним для вас не має, - нiби вибачився Дракон, хоча це i було йому зовсiм не властиве.
  
   Що сталося потiм, у кращому виглядi пiдтвердило цю не властивiсть.
  
   Повiльно пiдiйшовши до строю, вiн не поспiшаючи, рушив уздовж нього, по черзi заглядаючи кожному новобранцю в очi.
  
   - Мегаполiс надає нам в обмiн на ресурси лише свої старi запаси зброї. Вiн зацiкавлений давати корпорацiї сучасне озброєння. Адмiнiстрацiя та Мер чудово розумiють, що не зможуть контролювати добре озброєну бойову одиницю, розташовану всерединi мiста. Адже ми непiдконтрольнi нi їхнiм законам, нi збройним силам мегаполiсу. Ми спочатку потенцiйно небезпечнi для оточуючих. I наскiльки менi вiдомо, такої ж полiтики щодо корпорацiй дотримуються усi мегаполiси у свiтi. ...Це стосується не лише стрiлецької зброї. Будь-яка технiка, доступна нам за тим самим принципом.
  
   Дракон зробив паузу.
  
   - Що ж до досить природного i образливого факту з приводу "старостi", то... - Дракон, нарештi, зустрiвся очима з автором реплiки. Погляд видав солдата, i капiтан рiзко замахнувшись, несподiвано вдарив його в обличчя прикладом старого автомата, який виявився досить ефективним у використаннi.
  
   Не встигнувши навiть видихнути, хлопець, з розбитим у кров обличчям вiдразу впав нiчком i застиг непритомний на жовтому пiску.
  
   - ...Та не зброя вбиває супротивника, а солдат, який майстерно ним володiє, - закiнчив фразу Дракон i сплюнув убiк тiла, що лежить.
  
   На частинi лекцiї з вогнепальної зброї, що залишилася, бiльше нiхто не ризикнув поставити хоч одне питання. Не кажучи вже про те, що всi думки та сумнiви довелося "проковтнути" i залишити при собi.
  
   - А тепер, - Дракон кинув назад у ящик черговий стовбур, - Я пропоную вам достроково здати залiк зi стрiльби та метання гранат. Можливо, серед вас знайдуться тi, кому через його досить багате кримiнальне минуле не доведеться навчатися цьому мистецтву. А вiдповiдно витрачати нашi нерви, грошi та природно...
  
   Дракон садистки посмiхнувся.
  
   -...Ваше власне здоров'я.
  
   Добровольцями виявилися поголовно все, крiм одного, ще не прийшов до тями i стiкає кров'ю товариша. Допомога йому надавати нiхто не збирався. Тiльки Харм перевiривши пульс, махнув рукою - "виживе мовляв".
  
   Лернору в першi митi здалося, що лише вiн має слабке уявлення, як поводитися зi старою автоматичною зброєю. Але результати стрiльб показали, що муляти пальцi на курцi довгий час доведеться ще багатьом.
  
   - Яку зброю вибереш, хлопче? - спитав Дракон, ставлячи ногу на закритий ящик.
  
   - Воно вже при менi, - показав Лернор свiй громiздкий кулемет ПКМ. Вiн сподiвався без перезарядки i не шкодуючи боєприпасiв разом вразити всi мiшенi, що рухаються.
  
   - Ну, ну... - усмiхнувся Дракон, даючи знак Харму, щоб той запускав цiлi по полiгону.
  
   Лернор метушливо натиснув на курок i ледве втримався на ногах. Намагаючись утримати i направити ствол у потрiбному напрямку, вiн мало не завалився на спину. Зброя стрибала в його руках так сильно, що врештi-решт довелося бiльше думати не про точнiсть стрiлянини, а про те, як самому не впасти на пiсок, остаточно зганьбившись. У результатi, жодна мета не була вражена.
  
   Сором'язливо опустивши очi, i повернувши кулемет на мiсце, хлопець тихо вiдiйшов убiк, поступаючись мiсцем Фенiксовi i його Г36.
  
   Це була або майстернiсть, або везiння, але з десяти цiлей вiн не вразив лише одну. У спробах дiзнатися про секрет майстерностi, довелося навiть спробувати нагородити товариша комплiментом. Але той Лернор так нiчого i не розкрив i скромно списав все на звичайне везiння. Везiння це було або випадковiсть, але Лернор був готовий сперечатися на снiданок, що останню мету Фенiкс не вразив виключно, щоб не здатися у цiй справi професiоналом.
  
   У метаннi гранат, Лернору пощастило куди бiльше, тому пiд кiнець навчань, вiн виглядав не тiльки втомленим, а й трохи задоволеним собою, практично забувши про свої пiдозри до приятеля.
  
   Повернення до казарм супроводжувалося звичним кидком через знайомий i смердючий до болю в нiздрях тунель.
  
  
  
   Ось так, пiд стволами мовчазних спостерiгачiв у виглядi вiдданих корпорацiї солдатiв i всюдисущого сержанта Харма, у стрiльбi по мiшенях, а так само в бiганину по рiзних природних масивах, що старанно генеруються полiгоном, пройшов третiй тиждень їх перебування в пiдготовчому центрi корпорацiї.
  
   Тепер новобранцi проносилися крiзь знайомий тунель чiткiше i злагодженiше, тягнучи на собi не тiльки повне екiпiрування, а й зброю. Щоправда, як i ранiше, без бойових набоїв у рiжках...
  
   Звичайно, пiд додатковою вагою, на забiг витрачалося куди бiльше часу, але сержант Харм поставився до зростання навантаження з розумiнням i особливо не гнав свою платформу по рейках. З одного боку, завдяки йому, з iншого боку вже натренованiй витривалостi, без обiду вони залишалися лише кiлька разiв, коли з'являвся садист Дракон.
  
   Весь цей час вони жили в невеликому пропахлому примiщеннi. Розмiщуючись на триярусних лiжках. Тут вони були зовсiм вiдрiзанi вiд зовнiшнього свiту, його життя та подiй, що вiдбуваються на поверхнi. Цiлком iзольованi i самотнi вони жили за правилами корпорацiї, не забуваючи негласних власних правил невеликого бойового братерства.
  
   Тепер їх лишилося двадцять один. Двадцять другий, пiсля того випадку на полiгонi, так i не оговтався, не кажучи вже про те, що його взагалi нiхто не бачив.
  
   Чергова забаганка Дракона. "Бог" дав - "бог" взяв. А тут вiн саме ним i був... Богом
  
   - Як гадаєш, Леонiд ще повернеться? - спитав Фенiкс, влаштовуючись зручнiше на лiжку.
  
   - Думаю, нi, - позiхаючи, пробурчав Лернор. - А чого тебе раптом це стало хвилювати?
  
   - Не знаю... Може тому, що вiн є частиною нашої команди.
  
   - Дивно це чути вiд тебе... Усю дорогу мовчав, сам собi на думцi, а тепер заговорив про братерство...
  
   - Лерне, а ти нiколи не думав, що трапилося з Льонькою, може повторитися з кожним з нас? Без винятку!
  
   - Гей, голубки! Воркуйте тихiше! - гукнув їх Кавказ, - Я намагаюся тут заснути.
  
   - Не ти один, - знаючи запальний характер свого пiвденного сусiда, пiдтримав його Лернор,
  
   - Ви мiркуєте, нiби не бачите, що вашi життя i грошi ламаного не вартi... - спробував обуритися Фенiкс, але в цей момент Кавказ перебив його.
  
   - Я це знав з того самого моменту, коли подався на службу до корпорацiї. I не на мить не перестаю це усвiдомлювати. Ти сам, яким мiсцем думав, коли сюди подався?
  
   "Справдi яким?" - подумав Лернор, якось не зовсiм розумiючи цiєю країною нiчну активнiсть свого товариша.
  
   - Думайте ви якось в однiй площинi, - вiдмахнувся збуджений Фенiкс, - У мене на вiдмiну вiд вас вибору особливого i не було!
  
   - А в скiльки площинах ти пропонуєш мислити? - з ввiчливостi поцiкавився Лернор, раптом приголомшено згадуючи, що й у нього самого ситуацiя не краща.
  
   - Пропоную, ноги робити! Ось у скiльки!
  
   Лернор вiдразу втратив сон. Думки закрутилися шаленим вихором, проганяючи спати геть. Наче ця фраза послужила кодовим ключем, що пробуджує його затуманену виснажливими тренуваннями свiдомiсть.
  
   Адже здебiльшого Лернор тiльки про це й мав думати. Але чомусь не думав. Напевно тому, що без жодної думки, вiн голодний проводив весь день у постiйних тренуваннях, поступово притуплюючи почуття небезпеки. Харм справдi робив iз нього солдата.
  
   Весь цей час для його свiдомостi не iснувало нiчого крiм постiйно муштри, а думки та проблеми особистого характеру просто стиралися пiд тиском п'ятнадцятикiлометрових забiгiв. А пiсля них, до кiнця кожного дня, вiн не мiг думати нi про що, як тiльки про те, коли досягне лiжка i опиниться в обiймах сну. I ось вiн - результат. Минув уже третiй тиждень, i вiдведений Драконом година iкс замаячив буквально перед носом. Ось тiльки до нього Лернор був зовсiм не готовий.
  
   За весь час пiдготовки вiн жодного разу не згадав про те, що в нього всього лише мiсяць часу. Нi разу не спробував подiлитися з Фенiкс своїми майже забутими переживаннями. А тепер його приятель сам видав таке, що його було б безглуздо не пiдтримати!
  
   - Звiдси докладнiше, - зосередився Лернор, змiнивши голос.
  
   - Якi подробицi ти хочеш, Лерне?
  
   - Яких? Менi цiкаво як ти втечу собi уявляєш?
  
   - Менi теж цiкаво, - раптом перегнувся через край своєї верхньої палуби Кавказ, - Я знаю ще пару трiйку хлопцiв з подiбними утопiчними думками.
  
   - Зовсiм не утопiя. Зброю та екiпiрування нам уже довiряють, бо хочуть, щоб ми звикли до неї як до рiдної сорочки. То що нам заважає ними скористатися?
  
   - А що ти ранiше мовчав? - спитав Лернор
  
   - А ранiше нам зброю не довiряли.
  
   - Амунiцiї все одно немає. - скептично зауважив Кавказ, хмурячи свої широкi й пухнастi брови.
  
   - Можна ризикнути, i зi стрiлянин винести...
  
   - Так, навiть маючи амунiцiю, нам не пробитися через головнi ворота бiля їдальнi. Бачив, скiльки там пiд стелею автоматичних гармат? А сама товщина ворiт? А що за ними?
  
   - А я i не пропоную органiзовувати прорив саме там, - пiдвiвся зi свого нижнього ярусу Фенiкс, - Я пропоную пiти через тунель.
  
   - Свихнувся? - Покрутив пальцем бiля скронi, Кавказ.
  
   - Не. Хто жив у Москвi, знає, наскiльки розвинена ця пiдземна система. Навiть самi метробудiвцi не знають, скiльки i чого в них налаштовано. Додайте до цього ще й те, скiльки часу пiде, доки можливi переслiдувачi зрозумiють, куди ми подiлися.
  
   - Саме так! - Пiдвищив голос Кавказ, - Чув я про метро! I тому боюсь. Адже там без карти можна вiчно тинятися у пошуках виходу. I то ще не ясно, яким вiн може бути.
  
   - Яким? Яким? Звичайно безвихiдним, - пролунав чийсь голос iз сусiднього ряду. Потiм пролунав смiх i всiм стало ясно, що збуджений Макс вирiшив взяти участь у дискусiї.
  
   - Теж менi безвихiдним, - заперечив Лернор, швидше за звичку заперечувати, нiж маючи серйознi аргументи своєму зауваженню.
  
   - Одним словом, я бiльше тут затримуватися не збираюся i готовий ризикнути, - вирiшив покласти край усiм суперечкам Фенiкс, - Нехай навiть усi вiдгалуження нашої "плями" мiцно забетонованi, залишається варiант пробiжки через полiгон.
  
   - Та ну тебе на фiг. Ти справдi з головою не товаришуєш. Це повний абсурд! Ти сьогоднi на вечерю, що з'їв? - засмикнув на своєму мiсцi Макс, пощипуючи себе за гостре пiдборiддя.
  
   - Хлопцi, та вiн вас усiх провокує, - прокинувся ще один курсант, сусiд Макса на iм'я Семен, - Пiдставить пiд кулi, а потiм у начальства зiрочку виклянчить. Мовляв, виявив нестабiльний та нелояльний елемент.
  
   - А що, якщо нiхто не наважиться? Один пiдеш? - обережно поцiкавився Кавказ, недовiрливо дивлячись на свого товариша.
  
   - Семо, ти ще вякни там! - огризнувся Фенiкс.
  
   - А що ти його затикаєш? - вiдреагував Макс, встаючи з лiжка.
  
   - Вiн по пицi давно не отримував, - буркнув Семен i перекинувся на iнший бiк, - Стрiляє найкраще. Крутим став i з головою посварився.
  
   - Я з ним пiду, - тихо, наче сам собi шепнув Лернор. Вiн тепер чудово все розумiв. У нього в жодному разi залишався останнiй тиждень.
  
   - Ти серйозно? - здивувався Кавказ, скочуючи вниз вертикальними сходами.
  
   - Що вiн сказав? - не почув Макс, ворушачи правим вухом.
  
   - Ще один камiкадзе... - лише буркнув Семен, бiльше не повертаючись.
  
   - А менi нема чого втрачати, - вiдповiв Лернор.
  
   - Спасибi друг! - ляснув його по плечу Фенiкс, широко посмiхаючись.
  
   - Це вiн не заради тебе намагається, - пролунав iз темного кута чийсь голос.
  
   - Це хто? - занепокоївся Кавказ.
  
   - Хрiн у рожевому пальтi, - буркнув Макс, намагаючись розгледiти в темрявi примiщення бiйця.
  
   З темряви з'явився Куллер.
  
   - Лернор переслiдує власнi цiлi. Я це на його погляд уже давно зрозумiв. З того моменту, як його разом iз Фенiксом у залi приймальної адмiнiстрацiї бачив. Вiрте менi... Моє чуття мене ще жодного разу ще не пiдводило... Не даремно його Дракон без черги взяв.
  
   - До речi, вiн i Фенiкса взяв, - знову не на жарт схвилювався Кавказ i нервово застукав пальцями сталевою сходинкою пiд ним.
  
   - I якi ж цiлi, якщо не секрет, - поцiкавився Макс, штовхаючи в бiк Семена, що намагається заснути.
  
   - Кажу, вам - це про-во-ка-цi-я... - наче зiпсована шарманка простяг Семен, вiдмахуючись вiд Макса.
  
   - Хiба в цьому є щось погане? Чи це комусь заважає? - обережно поцiкавився Лернор, погладжуючи долонею свою подушку.
  
   - Особисто менi немає, - швидко вiдповiв Куллер, - Так як я теж до вас приєднуюсь, хоча нiчого спiльного з вами не маю.
  
   - Думайте, що хочете, - махнув рукою Лернор, - Головне, щоб самi нас не заклали i не пiдставили.
  
   - Ну, тодi присвятiть, зрештою, нас у свої плани! - мало не закричав Макс.
  
   Потiм, схаменувшись, тихо, майже пошепки, продовжив, - Може, i я ще з вами пiду...
  
   У цей момент, що остаточно втратив сон Лернору, раптово набрид безлад, що настав у думках оточуючих його людей. Вiн дратувався, i роздратування зростало, набираючи сили буквально з нiчого. Його бiсили не лише оточуючi, а й вiн сам. Хлопець не звик до становища, коли всi чогось хочуть, але у споконвiчно росiйськiй манерi не наважуються брати на себе повноту вiдповiдальностi за подальшi дiї. А саме це зараз довкола й вiдбувалося.
  
   Спираючись на свiй досвiд, вирiшення органiзацiйних питань у складних, часом навiть агресивних дискусiях, Лернор знав. Що, якими б серйозними вони не були, поки одна людина не встане i не поставить всiх на мiсце або не розставить усi деталi подiй на свої мiсця, далi звичайного "бла-бла-бла" справа нiколи не зайде. I звичайно у всiх випадках, цiєю людиною завжди виявлявся вiн...
  
   Усвiдомивши, що в цi хвилини в ньому раптом заговорив керiвник, що заснув майже мiсяць тому, Лернор дав йому волю. Адже саме ця людина звикла вирiшувати питання просто швидко та легко. Друге "я" вiдчуло свою зоряну годину i нестримно поперло назовнi.
  
   - А тепер, заткнулись усi! - рiзко з пiдвищеним тоном промовив Лернор. Цiєю фразою вiн не тiльки здивував, а й злякав усiх, хто розташувався навколо товаришiв.
  
   Навiть Семен, що майстерно iмiтує хропiння, припинив сопiти i насторожено прислухався.
  
   - Для початку раджу всiм замислитися та визначитись.
  
   - З чим? - не зрозумiв Фенiкс.
  
   - Визначитися зi своїми цiлями та завданнями. Адже до приймального центру ви прийшли нi ким не гнанi, з власної волi та бажання.
  
   - Продовжуй... - тихим голосом пiдтримав Кавказ.
  
   - Дехто з вас потрапив сюди, щоб, вiдслуживши певний термiн, стати повноправними громадянами Московського мегаполiсу. Деякi тiкали вiд закону. Iншi, наприклад, такi, як я, стали заручниками iнших обставин. Якщо висловлюватися простiше, раджу вам прямо зараз задуматися над тим для чого ви тут, нiж просто шумiти як стадо баранiв.
  
   Запанувала хвилина мовчання. Вона могла затягнутися i довше, якби її не порушив найбiльший скептик можливої ​​втечi. Цього разу Семен повнiстю повернувся до дискусiї.
  
   - Не думаю, що шумимо ми як барани. Але погоджуся. Стадо ми справдi нагадуємо. Лернор сказав тямущу рiч. Щодо мене, я прийшов сюди, щоб легалiзувати своє становище в суспiльствi мегаполiсу i мене не радують, i навiть швидше дратують починання Фенiкса. А у разi вашого дезертирства, а iнакше я цього назвати не можу, на решту повiсять усiх собак.
  
   - Знаючи характер Дракона, не тiльки собак повiсять, а щось позубастiше, - почухав потилицю Макс.
  
   - Саме так! - Семен облокотився на подушцi, - Тому я на всi сто вiдсоткiв впевнений, що на вас вже завтра настукають, колишнi "реальнi пацани", яких серед нашого складу не мiрно. Думаєте, зараз тiльки ми самi тут не спимо? Ви своїми криками навiть Куллера розбудили.
  
   Друга хвилина мовчання, що стартувала пiсля моралi Семена, наповнила атмосферу їхньої компанiї, ледве вловимим, запахом людського страху.
  
   - Так. Добре! - Лернор рiзко встав, - Нiякої втечi не буде! Усi йдемо спати. Завтра, як завжди нас чекає важкий день.
  
   - Не зрозумiв... - розгубився Фенiкс, зовсiм спантеличений, - А як же твоя недавня згода?
  
   - Нема чого тут i розумiти. Забудь про свою iдею, i не заважай людям спокiйно провести решту ночi, - непомiтно пiдморгнув йому Лернор, - А ти Куллер не затримуйся тут. У нас тобi не знайдеться мiсця.
  
   - Ну, як хочете, - вiдмахнувся вiн i зник у темрявi. По його ходi було видно, що вiн явно образився.
  
   Коли всi знову повернулися на свої мiсця, i спокiй їхнього скромного примiщення став занурювати схвильованих новобранцiв у сон, Кавказ, ледь скрипнув лiжком. Вiн перегнувся через край i намагаючись привернути увагу, клацнув у темрявi пальцями.
  
   - Лерне, не спиш? Слухай. Ти що справдi передумав ризикнути?
  
   - Так. Не бачу сенсу. Бо загалом наш план провалитися i постраждаємо не лише ми.
  
   - Знаєш, а я б все ж таки ризикнув...
  
   Не дочекавшись вiдповiдi, Кавказ знову виструнчився на лiжку. Вiн ще довго рипiв, повертаючись з боку на бiк, доки, нарештi, не заснув.
  
   Лернору було не до сну. Думки продовжували, як адреналiн все новими порцiями мобiлiзувати його органiзм. Вiн хотiв дiяти просто зараз. Хотiв вистрибнути з лiжка i нестись у тунель, але розважливий розум розумно тримав його на мiсцi.
  
   Навiть незважаючи на те, що вiдведеного Драконом часу в нього залишалося замало, хлопець розумiв, що має терпляче чекати. Чекати i здiйснювати докладний план втечi послiдовно, що вже вимальовується в головi. Без поспiху, зайвих свiдкiв та помiчникiв.
  
   Цiєї ночi йому вже не судилося заснути, тому ранкову сирену вiн зустрiв зiбраним i у всеозброєннi. Вiн одним iз перших з'явився на шикуваннi i був готовий до зустрiчi з сержантом на мiсцi регулярного збору бiля порожньої їдальнi.
  
   Широкi дверi контрольного шлюзу вiдчинилися, i здався Харм. Нагородивши Лернора здивованим поглядом, вiн мовчки вiдповiв йому на привiтання. Бiльш не затримуючись, сержант пройшов у примiщення казарми, зустрiчаючи ще сонних новобранцiв звичним криком.
  
   - Пiдйом, увальни! У вас залишилося десять секунд на припудрювання рилець! Дев'ять, вiсiм, сiм...
  
   Останнiми на шикування, як i припускав хлопець, з'явилися учасники вчорашнього обговорення. Вони так толком i не виспалися, ледве тягнучи ноги.
  
  
  
   Пiд час звичного марш кидка тунелем, Лернор виглядав мiсце можливої ​​втечi.
  
   Наскiльки це було можливо, вiн уважно вивчав кожне забетоноване вiдгалуження пiдземки. Нарештi, незважаючи на темряву, йому вдалося знайти потрiбну стiну, покриту в багатьох мiсцях досить широкими, нiж в iнших мiсцях, трiщинами.
  
   У них туди-сюди снували щури.
  
   "Просто так цi тварюки туди б не совались", - подумав вiн, сповiльнюючи бiг.
  
   Ззаду на нього одразу натрапив Фенiкс. Вiн не вiдставав вiд свого товариша весь час, сподiваючись отримати роз'яснення того таємничого пiдморгування.
  
   - Ворушiться, мавпи! Я вже поряд! - Харм висвiтлив прожектором їхнi мокрi обличчя, - Я потурав сьогоднi робити, не маю намiру. Ану вперед!
  
   Лернор пiдкорився, починаючи вiдлiк крокiв вiд мiсця майбутнього втечi.
  
  
  
   На стрiлянинах, отримавши патрони, i заправивши обойму, вiн одразу поклав три патрони в кишеню. Розстрiлявши бiльше половини, вiн переключив автомат в автоматичний режим i добив решту боєзапасу, майже не цiлячись у цiль. Якщо хтось i вважав, кожен пострiл новобранця, то при побiжнiй стрiльбi напевно не помiтив пропажу трьох набоїв.
  
   I так ще десять заходiв.
  
   Коли патрони набили кишенi так, що подальше їхнє наповнення не пройшло б непомiченим, Лернор припинив злодiйство.
  
   "Одними набоями ситий не будеш, треба ще стiну пiдривати", - мiркував хлопець, iз заздрiстю дивлячись на акуратно розкладенi по ящиках гранати. Жаль тiльки сумнiвний фокус з обоймою, тут нiяк не мiг пройти. Пильний погляд всюдисущого Харма i уважнiсть його озброєних помiчникiв точно не допустили б пропажу.
  
   Лернор нiби лисиця ходив навколо заповiтної скриньки, але так i не змiг придумати нiчого путнього, лише привертаючи до себе зайву увагу та похмурий погляд сержанта. Вiд iдеї поживитись гранатами довелося вiдмовитися.
  
   "Що ж доведеться, компенсувати нестачу вибухiвки патронами". - подумав Лернор, розумiючи, що тепер один вiн точно не впорається i настав час пiдключати до цiєї нелегкої злодiйської справи, що постiйно крутилася поруч Фенiкса.
  
   Природно прямо на полiгонi вiн не мiг посвятити друга у свої плани, тому вирiшив вибрати для цiєї вiдповiдальної справи зручнiший момент i вiльне вiд стороннiх вух мiсце.
  
   На зворотному шляху, вiдрахувавши до помiченої ранiше стiни необхiдну кiлькiсть крокiв, хлопець не чекав, поки товариш його наздожене. Навпроти сам спецiально скинув темп i в найвiдповiдальнiший момент зупинився, немов переводячи дух.
  
   Дочекавшись Фенiкса, вiн майстерно зробив йому пiднiжку i тут же сам звалився у смердючу жижу.
  
   - Та ти чого! Здурiв?! - почулися обурений крик, що з плеском падає у бруд товариша.
  
   Харм, що прямував на своїй платформi позаду всiх, замикав колону, що голосно шльопала по водi.
  
   Помiтивши затримку двох новобранцiв, якi немов викинутi на берег риби, брикалися в слизькiй жижi, вiн i щось невиразно крикнувши, втомлено махнув рукою. Його платформа з тихим гудiнням лiниво простукала по рейках повз новобранцiв, що штовхали один одного.
  
   "Мiнус два обiди на користь корпорацiї", - мабуть, думав у цей момент Харм.
  
   - Тише ти, - шикнув на друга Лернор, - Ти хочеш вибратися звiдси чи нi?
  
   - Звичайно, хочу, - опустив занесений кулак Фенiкс.
  
   - Стiну бачиш?
  
   - Бачу!
  
   - Що ще бачиш? - запитав Лернор, дiстаючи з кишень патрони.
  
   - Все зрозумiв, - швидко закивав головою Фенiкс, i, поправивши на плечi автомат, пiдставив долонi, допомагаючи товаришу розвантажити кишенi.
  
   - I куди це все тепер?
  
   - Он туди ховай, - хлопець кивнув у бiк найширшої трiщини в стiнi, i сам подав приклад, - Давай швидше! Щоб Харм не надумав за нами повернутися.
  
   Звiльнивши кишенi Лернора вiд важкого i колкого вантажу, два змовники з усiх нiг кинулися наздоганяти платформу, що десь далеко стукала, i шльопаючих новобранцiв.
  
   - Як ти це зробив? - з придихом на ходу спитав Фенiкс.
  
   - З кожної обойми по три набої i намагаєшся не стрiляти одиночними.
  
   - Цiкаво. Потрiбно буде i менi спробувати.
  
   - А я тобi, тому все й показав, - захлинаючись повiтрям на бiгу, випалив Лернор.
  
   У нього починало неприємно поколювати у боцi.
  
   - Треба буде стiну пiдривати...
  
   - Так для цього безлiч патронiв знадобиться! - спiткнувся i майже впав Фенiкс.
  
   Прискорюючи бiг, вiн ледве стримував рiвновагу.
  
   - Завтра... ж... почнеш... менi... тьху... допомагати, - Лернор напружився, щоб не помiчати бiль у боцi.
  
   - Уфф... А може гранатою? - Фенiкс теж схопився за бiк. Бесiди на бiгу не виходило.
  
   - Неможливо...
  
   - Поч...му?
  
   - Ти... спробуй свиснути спочатку, - запропонував хлопець i, вiдчувши вiдкриття другого дихання, додав ходу.
  
   Платформа Харма, вже була видна вдалинi, освiтлюючи темряви тунелю своїми лампами.
  
   Фенiкс, спробувавши впоратися з перепочинком, трохи вiдстав, але незабаром наздогнав друга i втомлено побiг з ним поряд.
  
   Бiльше цього дня вони не розмовляли, навмисне уникаючи один одного.
  
   Лернор чудово розумiв важливiсть та секретнiсть задуманого заходу. Довiряти задумане комусь ще крiм Фенiкса, за натяком Семена, означало прирiкати себе на провал. Тому вiн поводився невимушено, нi словом, нi дiлом, намагаючись не дати товаришам по зброї привiд думати, що "нiчна" iдея втечi продовжувала розбурхувати його уяву.
  
   Наступнi два днi пройшли в iнтенсивних та мовчазних приготуваннях.
  
   Фенiкс неабияк здивував Лернора, коли пiд час останнього задуманого "розвантаження" замiсть патронiв, дiстав з-пiд бронежилета двi гранати.
  
   - Зовсiм здурiв? - захвилювався Лернор, - Вони ж щоразу вважають їхню кiлькiсть.
  
   - Не зовсiм, - спробував виправдатися змоклий вiд бiгу Фенiкс, - Я стягнув їх, коли Харм вже звiрив кiлькiсть зi своїми записами. Перед тим, як ящики опечатали.
  
   - Ну, ти, млинець, чарiвник! Завтра все розкриється! - розлютився Лернор, закiнчивши заштовхувати в пролом патрони.
  
   - Жодного "завтра" не буде, - загадково посмiхнувся Фенiкс, - Звалюємо сьогоднi вночi. А тепер давай швидше наздоганяти своїх...
  
   Не встигли вони зробити й десяти крокiв, як iз темряви здався сам сержант, незворушно тримаючи їх на прицiлi.
  
   Першим вiдчуттям, вираженим на обличчях обох, було розумiння. Звiдки вiн тут узявся, наче чорт iз табакерки, якщо платформа давно стукає колесами вже далеко попереду.
  
   - Попались, пики! Кидайте зброю!
  
   - Воно ж не заряджене! - встиг заперечити Лернор, перш нiж Харм дав попереджувальний пострiл у стелю. Звук розкотистою луною покотився тунелем в обидва боки.
  
   - Хрiн знає, наскiльки воно у тебе не заряджене! Думаєте, я не помiтив ваших хитрощiв? Провели мене, значить! Мавпи! Кидай зброю, ублюдок!
  
   Фенiкс iз гучним сплеском кинув свiй автомат.
  
   Лернор зволiкав. Здаватися просто так не хотiлося. До того ж вiн не був певен, наскiльки Харм серйозний щодо нього.
  
   - Дракон не допустить, щоб зi мною щось трапилося!
  
   - Плював я на Дракона! Особливо коли спiймав вас як злодiя.
  
   Харм не закiнчив фразу. Щось невиразно ухнув i осiв у смердючу жижу.
  
   З-за його спини з'явився Куллер i почав методично i нещадно добивати сержанта, що стогнув, прикладом. Пiсля сьомого удару по головi, хрипкi вигуки перетворилися на слабке булькання i нарештi затихли.
  
   Несподiвано iз сутiнку смердючого тунелю з'явилися Кавказ i Макс. Вони так шльопали по водi, що Лернору здалося, що до них наближається метрова хвиля.
  
   - Що тут сталося? - Запитали новоприбулi, перебиваючи один одного.
  
   - Щось, про що доведеться багатьом пошкодувати... - фiлософськи зауважив Лернор, спостерiгаючи за тим, що вiдбувається, наче збоку.
  
   В цей момент Куллер перевернув тiло Харма i вийняв з його сумки на поясi додатковi обойми до конфiскованого пiстолета та автомата.
  
   - Ну й справи... - приголомшив Макс, - Куллер у тебе хоч якийсь план?
  
   - У мене немає, - заперечливо похитав головою новобранець, продовжуючи обшукувати бездиханого Харма, наче запеклий мародер. - А ось у них вiн уже давно є.
  
   - Не в мене... - нiби розгубившись i виправдовуючись, почав Фенiкс, - ... А в Лернор.
  
   Абияк одужавши вiд перших i настiльки несподiваних вражень, хлопець зрозумiв, що вони вибрали не дуже вдале мiсце для дискусiй. Але ситуацiя настiльки потребувала чийогось контролю, що треба було дiяти оперативно i швидко робити ноги.
  
   - Так. Слухайте все. Настав той час... Хто не з нами, той проти нас! Зрозумiли?
  
   - Але... ми тiльки на пострiл прибiгли...
  
   - Нiяких "" але! Я не збирався втягувати вас у цю заварушку, але раз приперлися... До речi, спасибi Куллер... або йдете з нами, або вирушаєте цьому лайну на з'їдання, - вiн вiд душi штовхнув найближчого жирного щура.
  
   Сiрi мокрi тварюки вже збиралися влаштувати трапезу з плаваючого тiла сержанта, жадiбно пiдпливаючи з усiх бокiв.
  
   Для надання серйозностi словами товариша i граючи роль вiрного однодумця, Куллер вiдразу пересмикнув затвор.
  
   - Гаразд. Гаразд. Я спочатку з вами, - захвилювався Кавказ, хлюпаючи з ноги на ногу. Вмирати у навколишньому вони йому зовсiм не хотiлося
  
   - А в мене з самого початку виходу не було... - нiби змирившись, махнув рукою Макс. Визнаватись у своєму безсиллi йому теж не хотiлося, - Говори що робити, Лерн...
  
   Хлопець заманив усiх до стiни i почав роздавати заначку.
  
   Кожна хвилина була на вагу золота, тому патронами вiн дiлився якнайшвидше, втрачаючи багато в жижi.
  
   - Ти не думав, що цей замурований тунель, зрештою, може нiкуди не привести? - поцiкавився Куллер, коли Лернор двома словами посвятив свою команду в курс подальших справ.
  
   - Кул, не вантаж мене цим. Звичайно, думав, але намагаюся бiльше про це не розмiрковувати. Всiм в укриття!
  
   Лернор висмикнув чеку i поклав одну з гранат у спустошену схованку.
  
   Пролунав потужний вибух.
  
   Уламки бетону, наче крихта вперемiш з паленими шматками щурячого м'яса гидко застукали по касках втiкачiв. Вся ця нудотна сумiш вiдразу вiдскакувала i з сплеском падала у воду.
  
   Сiрi тварюки, що залишилися в живих, з дикою твариною писком кинулися врозтiч. Їдкий пил залiпив нiздрi i дихати на якусь мить стало нестерпно важко.
  
   Фенiкс пiдбiг до збiльшеного отвору i прокричав пiсля вибуху тугим на вухо товаришам.
  
   - Не пролiземо! Лерну давай ще одну!
  
   Лернор пiдкинув йому гранату, завбачливо притискаючись до стiни.
  
   Фенiкс театральним жестом упiймав її i, висмикнувши чеку, вiдправив гранату в пролом, що збiльшився.
  
   I не встиг вiн вiдiйти вiд недобитої перешкоди, як черговий виплеск бетону та пилу з гуркотом, фонтаном уламкiв наздогнав його i помчав далi тунелем.
  
   Оглушений Фенiкс, став стукати себе по вухах i iнтенсивно позiхати. З його правого вуха з'явився струмок кровi.
  
   - У млин! Це тобi не полiгон, ваша мати! Оглухнути можна! - кричав, лаявся вiн, дiстаючи з сумки на поясi чистий шматок бинта.
  
   - За мною! - переконавшись у необхiдних розмiрах, освiченого проходу, штовхнув його в плече Лернор.
  
   Тримаючи в руках невеликий трофейний лiхтарик, за ним вiдразу пiшов Куллер. Кавказ i Макс пiдняли контуженого Фенiкса пiд руки i останнiми залишили замерзлий тунель п'ятнадцятикiлометровий.
  
   - Нда. Куллер, твiй новий трофей дуже доречний, - зрадiв Лернор, зiткнувшись з непроглядною темрявою по той бiк освiченого проходу.
  
   Пiд ногами було гидко м'яко, а в нiс бив спертий i їдкий запах щура.
  
   Хтось iнтенсивно дряпав шкiру його черевикiв.
  
   - Я знаю, Лерне, - мiняючись з Лернором мiсцями, посмiхнувся цей загадковий i трохи дивний тип.
  
   Прямо пiд ними живо копошилося мохнато-сiре море. Щури всiх розмiрiв та мастей щiльним килимом покривали весь видимий простiр навколо. Вони нахабно i агресивно намагалися гризти пiдошви непроханих гостей i зло виблискували у свiтлi лiхтаря маленькими чорними намистинками своїх хижих очей.
  
   Пiсля кiлькох пострiлiв у мерзенну масу чотирилапих хвостатих створiнь, деяке мiсце для проходу все ж таки звiльнилося. Вiдхлинувши, сiра хвиля гризунiв вiдразу виявила пiд собою довгi лiнiї кривих iржавих рейок, що йдуть кудись у темряву. Прогнили в потерть дерев'янi шпали, безсумнiвно, служили їжею для цього невибагливого багатотисячного полчища голодних тварин. У деяких мiсцях Лернору навiть здалося, що самi металевi рейки були пiдгризенi цими ненажерливими виродками.
  
   "Цiкаво скiльки рокiв цiй гiлцi, i який жах уздовж неї живе?" - здригаючись, подумав вiн, уважно вдивляючись собi пiд ноги, перед тим як ступити вперед. - Аби не спiткнутися i не впасти. Адже цим маленьким кровопивцям тiльки привiд дай. стирчить. Тiльки рух тут означає життя."
  
   - Смiливiше хлопцi! - пiдбадьорив вiн товаришiв, що йшли за ним. - Ви, що щурiв ранiше не бачили? Тут вони такi ж, як i скрiзь.
  
   - З тiєю лише рiзницею, що їх набагато бiльше... - закiнчив фразу зляканий вiд побаченого Кавказ. Проте вiн продовжував рух, перiодично штовхаючи гризунiв ногами.
  
   Незабаром вони натрапили на проржавiлий вагон, з вiкнами з помутнiлого вiд часу скла. Форма та розмiри навiть вiддалено не нагадували виданi у цьому пiдземному свiтi засоби пересування.
  
   Пригнiчуючи у собi щирий iнтерес до майже археологiчної знахiдки, Лернор вiдмовився вiд її докладнiшого вивчення. Часу до можливого оголошення тривоги по всiй територiї навчального комплексу майже залишалося. Хоча нiхто не гарантував, що її вже не оголосили. Неприємне вiдчуття присутностi добре озброєних переслiдувачiв, якi вже наступали їм на п'яти, не залишало нi на хвилину.
  
   Вiд цього хлопець постiйно пiдштовхував Куллера, що йде попереду, i не на жарт лякався кожного шереху далеко позаду.
  
   - Давайте швидше! Треба пiти якнайдалi, до того як нам перекриють всi входи та виходи.
  
   - Ти вже вигадав, як вибратися з мегаполiсу? - пошепки поцiкавився Куллер.
  
   - Я що на професiйного сталкера схожий? Я навiть не знаю, що нас чекає он за тим поворотом, - так само тихо вiдповiв Лернор, не бажаючи хвилювати менш завбачливих, нiж Куллер, товаришiв. - Якщо один раз пощастило, нiхто не скасовував можливостi вдруге. Тiльки, я сподiваюся, ти не почнеш сiяти панiку серед хлопцiв...
  
   Куллер промовчав.
  
   Фенiкс, бiльш-менш, вже прийшов до тями. Борючись з нестерпним головним болем, вiн хитався з боку на бiк, по черзi чiпляючись руками то за бронежилет Кавказу, то за комiр Макса. В результатi, хлопцям без особливого задоволення доводилося тягнути не лише частину його амунiцiї, а й самого власника.
  
   Звиклi до свiтла й осмiлiлi щури не вiдставали. Їжачою юрбою вони супроводжували Фенiкса нiби оточення, раз у раз норовлячи кинутися на його ноги, жадiбно скелячи зуби. Запах кровi, засохлої на шиї хлопця, розбурхував уяву злих звiркiв, чий особистий простiр був порушений таким нахабним способом. Смiливiше з кожним стрибком вони нiби готувалися взяти реванш.
  
   Пiдземна прогулянка неабияк затягнулася i встигла всiх втомити, тому те, що чекало їх за поворотом, втiшило втiкачiв. Так, що вмираюча надiя на швидке вивiльнення з пiдземель воскресла з новою силою. Причиною для оптимiзму стали прорiзнi залiзнi дверi, що ледве трималися на своїх петлях у бiчнiй стiнцi тунелю. Кiнець їхнiм шараханням у непрогляднiй темрявi був близький.
  
   - Давайте туди! - Задав напрям Куллер, i так не потребує коментарiв.
  
   - Швидше, швидше... - знову загальмував друзiв Лернор i одним iз перших став прориватися до дверей.
  
   Вiн нiяк не мiг позбутися вiдчуття, що за ними хтось йде по п'ятах, тому iнстинктивно сподiвався виявитися найближчим до можливого виходу. Вiдчуття чужого погляду з темряви дратувало i наводило на думки про тих, хто попрямував за ними слiдом. Хоча це, швидше за все, i був єдиний погляд незлiченного щурячого полчища, що стежить за своїм потенцiйним обiдом, здогад не обнадiйував. Iншими словами, чим би не було викликано почуття стороннього стеження, залишатися пiд землею довше не хотiлося.
  
   Майже одночасно втiкачi стали довбати прикладами петлi крiплень дверей, що проржавiли наскрiзь.
  
   Один удар. Другий. Третiй. Дверi пiддалися i зi скрипом i скреготом почали своє важке падiння, що завершилися характерним хрускотом придавлених пiд нею сiрих тварюк.
  
   У невеликому примiщеннi в променях лiхтарика з'явилася струнка ведуча вгору вертикаль сходiв. Вона вузькою стрiлою кинулась високо у темряву. Навiть промiнь їхнього трофейного лiхтаря губився десь на серединi шахти, не в змозi висвiтлити її кiнця.
  
   Двома руками схопившись за сталевi поручнi, перевiряючи крiплення сходiв на мiцнiсть, Лернор почав розхитувати скрипучий метал. Особливого бажання впасти пiд час пiдйому та згорнути собi шию вiн не вiдчував.
  
   - Хто ризикне першим? - поцiкавився Макс,
  
   - У мене особливого бажання немає, - сперся на стiнку Фенiкс, повертаючи з рук Кавказу свiй автомат.
  
   - Великого задоволення вiд знаходження тут я не вiдчуваю, - почав Куллер, - Але якщо це затiя Лерна, то й лiзти першим, мабуть, доведеться йому.
  
   - Спасибi, за довiру, - уїдливо вiдгукнувся хлопець i поставив ногу на сходинку, - Ловiть тодi вже, якщо зiрвусь...
  
   - Неодмiнно..., - пiдбадьорив його усмiшкою Кавказ i додав, - ... вiдiйдемо вбiк.
  
   Пролунав дружний смiшок i Лернор почав сходження.
  
   Пiдйом виявився не важким. З кожною новою сходинкою вiн почував себе впевненiше. Сходи трималися мiцно i навiть не прогиналися пiд його вагою, цiлком витримуючи масу тiла разом з усiм екiпiруванням. Укрiплений у нагруднiй кишенi, позичений у Куллера лiхтарик, справно висвiтлював шлях над головою.
  
   - Ну що там? - пролунало знизу.
  
   - Поки нiчого, - озвався Лернор, продовжуючи пiдйом. Вiн, як i ранiше, не бачив кiнця колодязя.
  
   - Поспiшай з новинами, а то мене вже хтось гризти починає, - дiзнався вiн голос Куллера, - Свiтло то ти з собою забрав.
  
   Раптом унизу пролунав пострiл.
  
   - О Боже! - заволав Фенiкс.
  
   - Що? - вiдреагував Кавказ.
  
   - Ти це бачив?! - закричав Макс.
  
   - Бачив що? - не зрозумiв Куллер.
  
   До Лернор донiсся другий i третiй пострiли.
  
   - Що там у вас? - захвилювався вiн.
  
   - Щури! - закричав хтось, i хлопець вiдразу вiдчув, як сходами iнтенсивно дереться вже не тiльки вiн один.
  
   - Ааа!
  
   Побоюючись за те, що старi та iржавi крiплення сходiв можуть не витримати бiльшого навантаження, Лернор набрав повiтря i крикнув щосили, намагаючись перекричати звуки автоматних черг. Спостерiгаючи за яскравими спалахами, що висвiтлюють пiдземелля далеко пiд ногами, вiн не дуже розраховував, що його почують.
  
   - Припинiть пальбу! Патронiв мало! - але нiхто не надавав його слiв значення.
  
   Раптом хтось схопив хлопця за ногу. То був Фенiкс. В його очах Лернор не побачив нiчого, крiм жаху.
  
   - Вона... вона...
  
   - Що вона?
  
   - Вона зжерла Куллера! - випалив вiн, дряпаючи черевики Лернора.
  
   - Нiхто нiкого не зжер, - пролунало знизу важке дихання "жертви", - Свинцем поперхнулась, падла. Але назад я не спускаюся!
  
   Тримаючи однiєю рукою, Лернор витяг лiхтарик i висвiтлив блiдi та зляканi обличчя товаришiв пiд ним. Всi мiцно вчепилися в поручнi сходiв i буквально дихали один одному в черевики.
  
   Дивно було те, як крiплення все ще тримали їхню загальну масу. Замикав усiх, Куллере. Свiтло доходило до нього слабо, але рванi подряпини, що кровоточили, на шиї i головi були видно досить чiтко.
  
   - Лерне, не повiриш, - вiддихавшись, спокiйнiше звернувся до нього Фенiкс, - Там такий щур був! Метрiв п'ять у довжину та ширину!
  
   - Була, та спливла, - оскiльки Лернор не бачив пiдземного чудовиська, то барвистий опис його не дуже здивував. Наразi хлопця хвилювала зовсiм iнша проблема.
  
   - Зараз головне не панiкувати. Бо якщо почнемо, залишимося без єдиного шансу вибратися на поверхню. Якщо метал конструкцiї сходiв не витримає, то вирушимо назад.
  
   - Нi, - видихнув Макс, ставлячи пiдошву на пальцi Кавказу.
  
   - Бляючи!
  
   - Ой, вибач.
  
   - Ви можете хоча б тепер не кричати, зрештою? - рiзко шикнув на всiх Лернор i, ледь пригнiчуючи роздратування, продовжив обережний пiдйом. Хоч вiн i не бачив мега щура, руки тряслися нервовим тремтiнням. Роль керiвника групи давалася йому важко.
  
   Сходи стогнали i рипiли пiд ними, немов попереджаючи про те, що такого знущання в її вiцi вона терпiти бiльше не збирається. Але, на щастя втiкачiв, нiчого екстремального так i не сталося. Лише один раз у руцi Лернора, неприродно прогнувшись, лопнула одна з сходiв, що давно прогнили. Але хлопець встиг одразу ж ухопитися за поручнi i благополучно пройшов небезпечну дiлянку.
  
   Нарештi, нескiнченне пiднесення закiнчилося i вони вперлися в широкий люк - можливо остання перешкода, що роздiляє їхню вiдмiннiсть вiд примарної свободи. Лернор одразу штовхнув його рукою, але той не пiддався, немов за законом пiдлостi. У результатi їм довелося добряче попотiти i помучитися, перш нiж люк, все-таки спромiгся хоч трохи зрушити з мiсця.
  
   Рiвно сiм разiв штовхаючи його плечима, Лернор з глухим звуком гидко стукав об нього каскою. В цi моменти Фенiкс, страхуючи товариша, тримав його за ноги, вiд чого сам мало не зiрвався вниз, розгубивши частину свого спорядження.
  
   - Ну нарештi то! - Видихнув Лернор, вибиваючи люк назовнi. Сонячнi променi вдарили в темний отвiр, i свiже повiтря волi миттю одурманило голову.
  
   Виповзаючи на асфальт i озирнувшись на всi боки, вiн зрозумiв, що про свободу подумав дуже рано. Вони вибралися просто пiд однiєю з вантажних цистерн для транспортування нафтопродуктiв "Нашої" корпорацiї. Цей вихiд виявився не дуже вдалим, нiж можна було бажати, але набагато краще, нiж, якби вони вискочили серед iнтенсивної автомагiстралi.
  
   Транспорти, помiченi червоними зiрочками, стояли довгими стрункими рядами. Отже, вони все ще на територiї "Наших". А цей факт уже зовсiм не обнадiював...
  
   - Руку хтось подасть? - розлючено i водночас жалiбно покликав Куллер.
  
   Тiльки зараз Лернор побачив, наскiльки сильно його подер голодний щур-переросток. Вiн втратив майже половину правого вуха. Але рана вже припинила кровоточити i засохла грубою коричневою кiркою.
  
   Мабуть звiрятко, справдi трапилася не квола, плюс до всього дуже голодна.
  
   - Куди далi? - поцiкавився Кавказ, оглядаючи околицi з-за колеса.
  
   - Звiдси не видно, - оглядав iнший бiк Макс, - Тут нескiнченний ряд цих цистерн.
  
   Лернор дбайливо простяг свiй запасний бинт Куллеру. Вiн просто не мiг бачити цього жахливого видовища на його головi. Потiм вiдвернувся i виповз iз-пiд машини, щоб краще зорiєнтуватися та зрозумiти куди рухати далi.
  
   Вони опинилися на просторiй стоянцi, заставленої переважно транспортами для перевезення ресурсiв, а також величезними фургонами з товстою бронею. Вони нагадували iнкасаторськi, але були значно громiздкiшими. Для чого їх використала корпорацiя, доки залишалося таємницею.
  
   - Цiкаво було б мати хоч найменше уявлення про те, де ми знаходимося, - сказав вiн уголос i зняв автомат iз плеча.
  
   За його словами, за ним вилiз Куллер. Вiн уже встиг недбало замотати довкола голови позичений бинт.
  
   Пройшовши повз Лернор, вiн почав поглядом професiйного викрадача вивчати дверi найближчих кабiн i через хвилину з кислим виглядом вiдiйшов геть.
  
   - Атас! - замахав руками Кавказ. - Патруль iде!
  
   - Пiзно... - необережно вийшовши з ряду машин, Лернор одразу потрапив на очi озброєним солдатам i групi людей у ​​цивiльному.
  
   - Стояти на мiсцi! - пролунав оклик, - Зброя на землю!
  
   Невдало засвiтившись, хлопець зрозумiв, що влип, але в останнiй момент встиг шмигнути назад.
  
   Висiкаючи фонтани iскор, кулi тут же градом застукали по броньованiй кабiнi транспорту, що його захистив.
  
   Перебуваючи ближче до Лернора, Куллер першим вiдкрив вогонь у вiдповiдь. Громадянськi, серед яких хлопець помiтив дiвчину, одразу ж кинулися тiкати у бiк броньованих фургонiв. Вони ледве несли ноги вiд куль Куллера.
  
   Усвiдомивши зубастiсть противника, четвiрка солдатiв корпорацiї, в одну мить розосередилася i вiдточеними рухами почала просуватися ближче до втiкачiв. Навiть перебуваючи у меншостi, вони намагалися взяти втiкачiв у каблучку.
  
   - Де вони? - захвилювалися товаришi, вiдчуваючи, як кулi одна за одною впиваються в гуму укриття.
  
   Лернор не вiдповiв. Тiльки зараз до нього в прицiл вдало потрапив ворог, i вiн не мiг прогаяти цього моменту. Хвилюючись, хлопець натиснув на курок. Успiшна черга майже вся увiйшла в тiло солдата i вiдкинула його на найближчу машину. Бронежилет не врятував бiдолаху i патрульний, сiпнувшись пару разiв, затих, плавно сповзаючи на землю.
  
   У бiк Лернор тут же розрядилися три стовбури патруля, i вiн був вимушено зiгнаний зi своєї вогневої позицiї.
  
   - Вiдступати треба! До них пiдкрiплення пiдвалює! - повiдомив Кавказ, перекрикуючи хлопки пострiлiв. Мабуть, йому найкраще було видно, звiдки до них гостi любили.
  
   - Куди? - захвилювався Макс, ще мiцнiше притискаючись до колеса транспорту.
  
   - Не хочу назад! - заволав Фенiкс i вискочив з-пiд цистерни. Несучись навперейми свинцю, вiн успiшно пройшов вiдкритий простiр, ховаючись десь у другому рядi автомобiлiв.
  
   - Давай за ним!
  
   - Стривайте! До нас фургон пре! - вiдкинувши автомат, Куллер дiстав пiстолет Харма i прицiлився.
  
   Справдi. Розганяючи в рiзнi боки, що прибували пiдкрiплення, з-за рогу хвацько вирулив один iз помiчених ранiше броньованих вантажiвок. Не зменшуючи швидкостi, очманiлий водила на ходу вирiвнював траєкторiю руху i правил прямо до втiкачiв, що оточувалися з усiх бокiв.
  
   Тараня то один чи iнший бiчнi ряди нафтових транспортiв, лихач навмисно збивав солдат корпорацiї, що вкрилися там.
  
   "Невже у нас з'явився союзник?" - щось у цьому божевiльному русi здалося Лернору до болю знайомим.
  
   Опритомнiвши вiд шоку, бiйцi корпорацiї ледь зрозумiли, хто тепер бiльш серйозна загроза. Але поки що вони розумiли, що вiдбувається, встигли поступитися роль хижака опоненту. Перетворившись на розгублену жертву, солдати сконцентрували весь вогонь на агресивному водiї. Але всi їхнi спроби пробити броньоване лобове скло зазнавали ганебного фiаско. I навiть коли град куль по нахабi посилився в десятки разiв, вiн, як i ранiше, не мiг завдати автомобiлю i найменшої шкоди, задовольняючись лише здиранням фарби та вибиванням снопiв iскор iз мiцного металу.
  
   - Не на добро це, - зачаровано прокоментував подiї Кавказ.
  
   - Убий! - скомандував Лернор, коли фургон, що мчав на скаженiй швидкостi, рiзко взяв управо. Намагаючись розвернути машину неподалiк їхнього притулку, водiй не розрахував кут повороту, i машину занесло. Вона нахилилася, втратила стiйкiсть i завалилася на бiк. Стiнки, що продовжували рухатися за iнерцiєю фургона, завищали, скреготу асфальтом. У такому виглядi - дахом вперед вiн протягся ще пару десяткiв метрiв i завмер буквально на рiвнi групи зляканих товаришiв. Зупинившись, броньовик заблокував весь проїзд мiж рядами цистерн, нiби все було заплановано саме так.
  
   Ворожi кулi перемiстилися на дно перевернутої машини, у безсилих спробах намацати енергетичнi елементи та позбавити вантажiвку можливостi подальшого руху.
  
   Аварiйний люк на даху фургона вiдстрiлився i з шипiнням був рiзко вiдкинутий механiзмом далеко вперед.
  
   - Жити хочете? Швидко сюди! - пролунав iз темряви кабiни жiночий голос.
  
   Куллер запитливо глянув на Лернора, нiби той був органiзатором цих каскадерських трюкiв.
  
   - Я тут не до чого, - знизав плечима хлопець, - Але думаю, варто скористатися запрошенням...
  
   У цей момент його заглушив вибух, що пролунав пiд дном фургона. Яскравий стовп вогню та чорного диму знявся в небо, навiть пiдкинувши завалену на бiк машину на пiвметра в повiтря. Хтось iз переслiдувачiв не жартома палив iз ручного гранатомета.
  
   - Швидше! Поки що я ще можу злетiти! - пролунав схвильований голос дiвчини. Цього разу вона посилила його зовнiшнiм гучномовцем.
  
   Повторювати не довелося. Першим у темному отворi даху зник Фенiкс, за ним, боляче вдарившись головою об край проходу, тут же пiшов Куллер.
  
   Лернор затримався на входi, розумiючи, що не все ще на борту. Вiн махнув рукою, кликаючи збентежених пiд цистерною транспорту хлопцiв. Але нi Макс, нi Кавказ, не наважувалися покинути своє укриття за колесом.
  
   - Ворушiться! Бувай...
  
   Кавказ вискочив з-пiд укриття у момент, коли друга ракета врiзалася прямо в цистерну над ним. Вибуховою хвилею його вiдкинуло прямо на Лернор, i, збивши приятеля з нiг, вони стрiмголов ввалилися у вiдкритий люк транспорту. Полум'я на мить поглинуло вантажiвку, але вже не завдало нiкому шкоди. Лише згорiлому живцем Максу в цей день пощастило найменше.
  
   Схопивши за руку товариша, що вижив, але обгорiлого, Лернор почав втягувати його глибше в темряву салону. Куллер i Фенiкс вiдразу ж прийшли до нього на допомогу.
  
   - Злiтаємо!
  
   Не змiнивши положення, фургон рiзко вiдiрвався вiд землi i пiднявся у повiтря.
  
   Через вiдкритий отвiр люка Лернор бачив, як втративши цiль, пiд ними прослизнула чергова випущена по вантажiвцi ракета. Залишивши за собою завихрення з клубiв сiрого пилу та чорного диму, вона знайшла цiлком випадкову мету десь на iншому кiнцi стоянки.
  
   Водiй, зовсiм не дбаючи про своїх занурених у повну пiтьму кузова пасажирiв, без попередження надав фургону вертикального положення. Немов оселедець у бочцi, стукаючи про все, що можна було стукнутися, вони швидко потрапляли на пiдлогу. Якщо, звичайно, це була пiдлога.
  
   Виявивши люк вже над собою, Лернор з досадою потер забiй бiк i колiно. Бiлi хмари, видимi в довгастому отворi нагорi, мчали кудись iз неймовiрною швидкiстю. Лише за секунду до хлопця дiйшло, що мчали не хмари, а їх шалений водiй. Невiдомий рятiвник гнав вантажний аерокар, настiльки швидко, наскiльки це було можливим для цього виду транспорту. Дверi в кабiну пiлота були, як i ранiше, замкненi.
  
   - Цiкаво, i хто нас вирiшив пiдвезти? - спитав Фенiкс, пробираючись уздовж стiни на дотик.
  
   - Допоможiть поки що Кавказу. Я сам розберусь. - скомандував Лернор, борючись iз передчуттям. Надто вже знайомим здався йому голос, їхньої несподiваної рятiвницi.
  
   Для пiдтвердження або спростування невиразних сумнiвiв, вiн рiшуче пiдповз до мiсця, де повинен був знаходитися прохiд в кабiну i, намацав кнопку механiзму.
  
   - Привiт зая! - як нi в чому не бувало, озирнулася на нього Джулiана i привiтно помахала рукою.
  
   Вiд подиву Лернор вiдважив щелепу. Iнтуїцiя не пiдвела, але й зiграла злий жарт. Вiн заповз у крiсло поруч iз водiєм i завмер у ньому.
  
   Забувши автомат гримiти пiд ногами, i зовсiм не помiчаючи, наскiльки небезпечно дiвчина лавiрувала в густому транспортному потоцi, хлопець дивився на подругу так, нiби несподiвано побачив привид.
  
   Лернор не мiг повiрити своїм очам. У грудях боролися змiшанi почуття образи, страху та пiдозри. Але з iншого боку вiн був навiть радий її бачити, по-своєму трохи скучивши.
  
   Форма корпорацiї, в яку була одягнена дiвчина, породжувала в його головi новi численнi питання, що оперативно поповнюють довгий список ще не заданих з моменту їхнього незапланованого розставання. I жодної краси, що розкинулося пiд їхнiм дном, Московського мегаполiсу тепер не могли вiдвернути увагу хлопця вiд знайомої постатi Джулiани.
  
   - Лерне, у вас все гаразд? - У кабiну протиснувся Куллер i оцiнювально окинув поглядом рятiвницю, - Упс, вибачте, мадмуазель. Радий вiтати вас вiд iменi нашого невеликого чоловiчого колективу.
  
   Джулiана загадково посмiхнулася у вiдповiдь i рiзко кинула машину вправо. Черговий полiцейський екiпаж, що мчав на таран, залишився з носом.
  
   - Поки не знаю, Кул... - почувши близьке виття сирен, прийшов до тями Лернор. Вiн ледве встиг схопитися за пiдлокiтник крiсла, мало не вилiтаючи з нього.
  
   Куллер не витримав маневру i, супроводжуючи полiт матюки, розтягнувся в проходi.
  
   - Дорогий, я розумiю у тебе багато запитань, але давай вiдкладемо їх на потiм. Якщо пощастить, виберемося i поговоримо.
  
   - Джулi, ти розумiєш, що я не знаю, вiрити тобi чи нi...
  
   - А в тебе колись був вибiр? - дiвчина посмiхнулася i направила машину прямо на будiвлю, що яскраво блищала начищеними вiкнами.
  
   Лернор з жахом спостерiгав перешкоду, що наближається.
  
   Вибору з моменту тiєї самої злощасної вечiрки в нього справдi не було, як, втiм, i зараз. Все управлiння ситуацiєю трималося у її руках. Жити чи не жити ось у чому питання...
  
   - Ви що знайомi? - висловив, нарештi, своє зростаюче подив Куллер, ще не помiчаючи того, що мчало до них на зустрiч, - Лерн, ти все ще вiдпиратимешся, що не ти все так злагоджено спланував?
  
   - Думай, що хочеш, Куле. Я сам не розумiю, що тут вiдбувається!
  
   В останнiй момент, Джулiана рiзко рвонула штурвал на себе, i фургон, задерши нiс, у мить прийняв вертикальне положення, проходячи буквально за кiлька сантиметрiв вiд поверхнi вiкон хмарочоса.
  
   - Мааааа-ть, - Куллер шкереберть покинув кабiну, по дорозi збиваючи з нiг Кавказу.
  
   Пролунав багатий мат чимось пригнiченого Фенiкса.
  
   Борючись iз перевантаженням, Лернор нарештi додумався застебнути на собi ременi безпеки.
  
   На монiторах заднього огляду вiдобразилася чергова повiтряна автомобiльна аварiя. Мабуть, вони завжди були звичайними витратами екстремального керування Джулiаною. Не зумiвши повторити настiльки майстерно виконаний фургоном маневр, в будинок врiзалися два найактивнiших аерокара. Ще близько двадцяти, розсудливо зменшили швидкiсть. Iсторiя повторювалася, i дiвчина як завжди вмiло уникала хвоста. Її тонкi руки зосереджено тримали штурвал, обертаючи його з боку на бiк. Вона була зосереджена на польотi, але перiодично встигала дарувати розбитому в пух i порох Лернору свою загадкову усмiшку.
  
   Вiн спантеличено сидiв прив'язаний до крiсла i вже розмiрковував над можливими варiантами пояснень, якi пiдготувала йому його подруга. Але поки що жодна здогад не могла пояснити того, що сталося з ними тут i зараз.
  
   Впадати в халепу не хотiлося, але Лернор вiдчував, що вся чехарда незрозумiлих випадковостей i збiгiв, була дiйсно зрежисована кимось невидимим. Кимось, здатним майстерно грати чужою долею. Починаючи розумiти, що вiн i всi його друзi лише розмiннi пiшаки в чиїйсь дуже великiй партiї, Лернор загубився знову. Вiн бiльше не вiдчував себе ведучим.
  
   "Та яким ведучим? Вiн увесь час був веденим!"
  
   Вiд таких роздумiв вiн ще бiльше починав не поважати гру в шахи. У нiй все було нелюдське i за задумом таємничого гросмiстера. Будь ти навiть ферзем - це не рятувало тебе вiд запланованої жертви заради примарної перемоги. А про пiшакiв взагалi можна було не думати...
  
   - Гаразд, Джулi. Визнаю, чорт забирай! У мене справдi не було, i немає вибору! Але хiба вiн у тебе є?
  
   - Що ти маєш на увазi? - вирiвняла вантажiвка дiвчина, знову повертаючи його в горизонтальне по вiдношенню до землi положення.
  
   - Припустимо, покинути Вiльрiллiн тобi не склало великої працi, але не думаю, що теж саме у тебе пройде з Москвою.
  
   - Не хвилюйся, Лерне. Хлопчику мiй, ти просто як завжди багато не знаєш, - спробувала заспокоїти його Джулiана.
  
   - Бач, як заговорила! На жаль, менi вже набридло чути, що я чогось не знаю, - надувся Лернор, згадуючи слова Дракона, неодноразово повторенi ним ще тодi в Сiллаярвi.
  
   - Дiвчина, - звернувся Кулер, що знову з'явився в кабiнi, потираючи лоб, - Чи не легше з маневрами. Ми не встигаємо за виступи хапатися.
  
   - А ви сядьте i не рипайтеся, - несподiвано рiзко вiдрiзала Джулiана, - Цiкаво, за що ви хапалися б, якби я вас не витягла.
  
   У цей момент по корпусу застукав град попадань з великокалiберних гармат, але iндикатор пошкоджень, як i ранiше, незворушно свiтився зеленим. Але переслiдувачi не здавалися i з непохитною завзятiстю, продовжували вести прицiльний вогонь, наскiльки це було можливо у мiських умовах.
  
   Трасери частенько лягали повз цiль. Лернор, насторожено стежачи за тим, як Джулiана виляла машиною з боку в бiк мiж будiвлями численних бiзнес-центрiв, ставав свiдком малоприємних сцен влучення по цивiльних об'єктах.
  
   При "неточних" попаданнях автоматичних гармат переслiдувачiв, вiкна будiвель беззвучно лопалися, обдаючи все навколо градом з уламкiв надмiцного пластику. Численнi роззяви, якi мали нещастя з цiкавiстю спостерiгати за повiтряною гонитвою з офiсiв, неухильно поповнювали число випадкових жертв вiд шалених снарядiв, випущених стрiлками полiцейських аерокарiв, якi не страждали вiд зайвої влучностi.
  
   Яскравi вибухи ударною хвилею виносили людей з їхнiх вiкон i кидали вниз з висоти пташиного польоту, або просто розривали на шматки на мiсцi. Джулiана ж, начебто навмисно бажаючи збiльшити кiлькiсть жертв серед мирного населення, спецiально вибирала найгустiше забудованi райони.
  
   - Що ти таке викрала?
  
   - Мобiльну лабораторiю, - коротко кинула у вiдповiдь дiвчина.
  
   - Що за лабораторiю? - поцiкавився Куллер, мiцно тримаючись за краї проходу. Цього разу вiн завбачливо сiв на пiдлогу.
  
   - Хлопчики ви зi своїми питаннями, надто мене вiдволiкаєте. Чи може хтось бажає сам сiсти за штурвал? - холодно глянувши на Куллера, вона рiзко вiдпустила кермо.
  
   Тим часом Фургон йшов на таран звукоiзоляцiйних бортiв повiтряної магiстралi.
  
   Цi, на перший погляд простi пристрої, що iзолюють рев транспортного потоку, буквально облiплювали iнтенсивну трасу з усiх бокiв. Лавiруючи на антигравiтацiйних подушках, вони чуйно реагували на певний децибел звуку на дiлянках особливо великого скупчення аерокарiв i самостiйно прямували на мiсце безпечними для руху траєкторiями. Прибувши, вони немов частинки гiгантської мозаїки з'єднувалися разом у хитромудрi, але мiцнi дуговi фiгури розтягнутi вздовж магiстралi.
  
   - Нi нi. Нi в якому разi! Ви за ним дивитесь набагато грацiознiше! - Куллер не на жарт злякався такої самогубної рiшучостi дiвчини.
  
   - Тодi, заткнiться, будь ласка. Через двiстi сорок секунд вiйськовi випустять по нас ракети...
  
   - Але... - почав Лернор, згадуючи цiннiсть для корпорацiї.
  
   - Розслабся, зая. Якщо у них у розвiдцi не тугодуми сидять, то, зiставивши кiлька фактiв, ти для них втратиш будь-яку цiннiсть, - нiби прочитавши його думки, Джулiана променисто посмiхнулася. Контрасти її настрою часом зовсiм не дружили з логiкою.
  
   - Не зрозумiв... - спробував осмислити новину Лернор, але з першого разу йому це не вдалося.
  
   Хлопець, насторожено стежачи за приладами, з поганим передчуттям, почав чекати поява, або вiдсутнiсть передбачуваних ракет Джулiаною.
  
   - Лерне, довго нам ще до кордону? - з салону, нарештi, з'явився Фенiкс. Цiкаво оглянувши всiх присутнiх, вiн зосередився на Джулiанi. Його несерйозний вираз обличчя вiдразу випарувався.
  
   - А як я знаю?! Я не москвич! - його крик спiвпав зi звуком загороди, що пробивається.
  
   Броньований фургон, ледве розминувшись iз хрестами золотоголового храму, пробив звукоiзоляцiю повiтряної траси i на мить застиг над транспортним потоком.
  
   - Що з ним? - здивувався Фенiкс, нiби те, що вiдбувається зовнi, було настiльки звичним для нього, що вiн навiть не вiдреагував на таку рiзку змiну декорацiй.
  
   Нiхто не удостоїв його вiдповiддю, перебуваючи пiд враженням, що машина не розвалилася разом з ними прямо в повiтрi.
  
   Табло на приладовiй дошцi тривожно заблимало червоним.
  
   - А ось i те, про що я говорила, - похмуро зауважила Джулiана, кидаючи машину в потiк аерокарiв.
  
   Полiцейськi екiпажi, якi їх переслiдували, бiльше не турбували їх. Та й навiщо? Якщо тепер їх броньованим фургоном займуться вiйськовi ракети. Мабуть, хтось нарештi прийняв рiшення, що безпечнiше просто знищити втiкачiв, нiж безрезультатно намагатися їх зупинити.
  
   Лернор стежив за червоними крапками на радарi, розумiючи, що в очах притулок корпорацiї вiн вичерпав свiй потенцiал, а коефiцiєнт потенцiйної загрози в його обличчi став перевищувати коефiцiєнт корисностi. Але як би все сумно не виглядало в цi хвилини, жити, як i ранiше, хотiлося так само сильно, як i ранiше.
  
   - Джулi, маємо шанси вiдiрватися? - спитав Лернор, не впiзнаючи свого голосу.
  
   - Невеликi, тому що швидкiсть i маневренiсть цих малюкiв набагато перевищує нашi можливостi, - вiдповiла дiвчина, несучи проти зустрiчного потоку транспорту.
  
   Вона агресивно кидала машину з боку в бiк безуспiшно намагаючись уникнути переслiдування,
  
   - Спробую їх струсити на магiстралi, якщо не вийде, то доведеться ризикувати.
  
   Вiн знову не зрозумiв кiнцевого сенсу сказаної фрази, але вирiшив не забивати голову думками, зосереджуючись на успiху.
  
   Лернор вiдмовлявся вiрити в те, що наступної митi вони можуть просто перетворитися на пилюку, а вiн розпадеться на атоми, так i не пiзнавши своєї iстиною мети в цьому життi.
  
   "Смерть попереду, смерть позаду. Забавна гра в салачки, без шансiв втекти. Хто не сховався, я не винен... а цi п'ять точок дедалi ближче i ближче."
  
   - До бiса магiстраль! - Раптом закричав Куллер, - Iди в небо! Пiд купол!
  
   Дiвчина здивовано подивилася на нього, але вiдразу виринула з потоку, заповнюючи весь огляд лише безпристрасно бiлими хмарами на тлi синього неба. Вона нiби чекала на цю команду, сумнiваючись, чи варто самiй так ризикувати.
  
   - Електронiка дає збiй у межi купола, - швидко пояснив Куллер, намагаючись утриматись у проходi.
  
   Десь далеко за спиною застогнав поранений Кавказ.
  
   - Справдi! - осяяло Лернора, - Як я мiг забути про це!
  
   - Тiльки, i ваша електронiка теж дасть збiй, - якось дивно тихо промовив Фенiкс, перш нiж скотитися назад у темний салон, тож нiхто не звернув на його висловлювання особливої ​​уваги.
  
   Фургон чорною стрiлою покинув обiйми мегаполiсу i кинувся у висоту.
  
   Ракети, наче гончi, що переслiдують видобуток, не вiдставали. Тепер прямою траєкторiєю, не витрачаючи потужнiсть своїх двигунiв на маневри, вони наближалися до втiкачiв ще швидше.
  
   Спостерiгаючи за вiдстанню на бездушних приладах, Лернор розумiв, що все було закiнчено. Це розумiли i всi iншi, але волiли мовчати, сподiваючись на диво, i раптом воно трапилося.
  
   Ракети раптово спалахнули яскравим спалахом вибуху одна за одною, так i не досягнувши мети.
  
   - Що це було? - дозволив собi здивуватися Лернор.
  
   - Самознищення, - сама нiчого не розумiючи, вiдповiла Джулiана, сповiльнюючи хiд i задаючи машинi команду знову прийняти горизонтальне положення.
  
   - Чи передумали? - здивувався Куллер, пiдводячись з пiдлоги.
  
   - Нi! Затискатимуть до купола! - констатувала факт дiвчина, вказуючи на прилади, що сигналiзують.
  
   З усiх бокiв iз мiста у неймовiрнiй кiлькостi до них стрiмко пiднiмалися вiйськовi та полiцейськi екiпажi, оточуючи втiкачiв нижньою пiвсферою. Перед кожним iз них на великiй вiдстанi красувалися керованi мiни-летучки. Цей аналог ракет мiг запросто рознести броньовану вантажiвку при спробi до прориву, що не бажають здаватися викрадачiв.
  
   - Що тепер робитимемо? - Лернора трясло вiд нервового збудження, - Я не фахiвець з повiтряних боїв, i тим бiльше не з маневрiв мiнними полями.
  
   - Один момент! - Джулiана, що вiдкрила навпроти себе невелику панель i, скопiювавши з приладової дошки тривимiрнi координати простору, стала вводити довгу комбiнацiю цифр та символiв.
  
   - Ти що робиш? - заворожено поцiкавився Лернор.
  
   - Вiдчиняю нам ворота на волю.
  
   Куллер свиснув з неприхованим здивуванням.
  
   - Вона вводить код деактивацiї частини захисного банi.
  
   - А ти звiдки знаєш? - пiдозрiло примружив очi Лернор.
  
   - Тому, перш нiж потрапити поза законом, працював на нас, - супроводжуючи свою появу цiєю несподiваною для всiх фразою, Фенiкс знову намалювався в кабiнi.
  
   Хлопець змiнився на обличчi. Все його дитинство та несерйознiсть миттєво кудись зникли. Вiн бiльше не був приятелем та бойовим товаришем. Це була iнша людина, що тримала збентежену компанiю, пiд прицiлом вихопленого у Куллера при падiннi пiстолета покiйного сержанта Харма.
  
   - Швидко пiдняли руки, щоб я мiг їх бачити! Особливо, ви... дамочка...
  
   Вiдчуття пiшака, яке не залишає нi на секунду Лернора, в черговий раз захлеснуло його, наповнюючи змучену душу болючим вiдчаєм.
  
   "У дамки значить захотiв? Сволота!"
  
  
  
   - РОЗДIЛ ШОСТИЙ :: IГРА В КIШКИ МИШКИ -
  
  
  
   "Цiкаво, скiльки разiв за життя можна помилитись з вибором друга?"
  
   Лернор з ненавистю свердлив очима зрадника.
  
   "Скiльки шишок треба собi набити, щоб хоч якось почати розбиратися в людях?"
  
   "Як змусити себе не заплющувати очi на очевиднi суперечливi факти у поведiнцi "друзiв" i на їх подальшi незграбнi пояснення?"
  
   У цей момент хлопець принципово не бажав пiдкорятися командам Фенiкса та пiднiмати руки.
  
   Вiн не хотiв здаватися людинi, яка так вiроломно заручилася його довiрою, з тiєю лише метою, щоб згодом зрадити.
  
   Хлопець так само з жалем розумiв, що Джулiана по-своєму була замiшана в цiй великiй грi. Але все ж таки був готовий ще якийсь час сприймати її як союзника. До того ж, ким би вона не була, зараз їм обидва в обличчя дивилося чорне дуло пiстолета.
  
   "Добре, не встиг я Фенiкс нiчого розповiсти. От i довiряйся потiм, кому попало ..."
  
   Лернор глянув на Джулiану.
  
   "В такому разi, краще вже з ворогом в одному лiжку спати i знати, що вiд нього можна очiкувати, нiж простодушно розкритися новому "другу" i отримати удар у спину."
  
   Лаючи себе, хлопець згадав, що у бiзнесi вiн був бiльш завбачливим. У ньому вiн нiколи не мав друзiв. I розпрощавшись зi своєю справою, вiн нiби став зовсiм iншою людиною, забувши при цьому, що вiйна, по сутi, той самий бiзнес. I кожен тут був лише сам за себе.
  
   - Руки пiднiми, - Фенiкс хитнув стволом пiстолета в його бiк, - Ще раз повторювати не буду.
  
   - I не подумаю! - люто озвався Лернор.
  
   - Ну як хоче... - не встиг закiнчити фразу Фенiкс, як за спиною в нього безшумно виник Кавказ.
  
   Вiн з розмаху вдарив новоявленого повiтряного терориста прикладом автомата в шию, в останню мить, рятуючи Лернор вiд приготовленої йому кулi.
  
   Фенiкс так i не встиг вистрiлити. Вiн тут же звалився як пiдкошений, прямо на руки Куллера. Той, не зволiкаючи, вибив ногою пiстолет з його рук i почав швидко заламувати кiнцiвки йому за спину. Бурмочучи щось лайливе собi пiд нiс, вiн з силою придавив зрадника колiном мiж лопаток.
  
   Кавказ тим часом упустив автомат i повiльно сповз по стiнi.
  
   Тiльки зараз Лернор помiтив вiдсутнiсть на ньому бронежилету i безлiч кривавих плям на порiзанiй гiмнастерцi.
  
   - Швидше, вводь свої координати! - крикнув вiн Джулiане. - Я їм займусь.
  
   Дiвчина не потребувала наказiв i займалася клавiатурою з моменту падiння Фенiкса.
  
   - Двом смертям не бувати, однiєї не оминути..., - прохрипiв Кавказ i сплюнув кров, що йде горлом.
  
   - Тримайся, братику. Зараз ми тобi швидко пробоїни залатаємо, - розстебнувши йому сорочку, Лернор взявся, метуючись дiставати останнi бинт пакети.
  
   - Не варто... Лерн. Ця тварюка паскудна ... добре постаралася, - перериваючись, ще захрипiв Кавказ.
  
   Колотих ран на його тiлi було щонайменше десять. Кров рясно хльостала з усiх разом. Щоб блокувати кровотечу Лернор вже не вистачало нi рук, нi часу, нi медикаментiв. Вiн хотiв, але вже нiчим допомогти не мiг. Дивно, що за таких поранень Кавказ хвилину тому взагалi стояв на ногах.
  
   Тiло нещасного швидко охолоджувалося. Життя покидало його. I, тим щонайменше, Лернор не здавався. Якоїсь митi, вiн навiть подумав, що кров, що перестала хльостати, хороша ознака, але, на жаль, все виявилося зовсiм навпаки. Серце Кавказу перестало битися.
  
   Товариш помер.
  
   Його заскленi очi з погасаючим живим вогником, в останньому поглядi кинулися кудись у далечiнь. Туди, де за вiкнами мелькала Москва.
  
   "Як шкода, що вона так i не стала для Кавказу будинком." - Лернор сумно глянув на товариша.
  
   Немає нiчого страшнiшого за погляд мерця.
  
   У момент, коли душа покидає тiло, будь-хто, хто наважився подивитися в очi померлому, вже нiколи не впiзнає його. Вiн зустрiнеться поглядом iз самою смертю, здатною позбавити життєвої сили та спостерiгача. Щиро вiрячи в це, Лернор провiв закривавленою долонею на обличчi Кавказу i надовго заплющив очi друга.
  
   Хлопцевi раптом захотiлося плакати. Чи то з жалостi до друга, який не з власної волi став частиною його пригод. Чи то вiд безсилля перед самою смертю, яка не залишила йому жодного шансу на порятунок...
  
   Лернор ледве впорався з комом, що заважав дихати в горлi. Вiн чудово розумiв, що в останнi секунди життя Кавказ iз останнiх сил прагнув урятувати їх - майже незнайомих йому людей. Повернути в руки втiкачiв той єдиний шанс, яким йому самому не судилося скористатися. В iм'я чого? Чому? Але, на жаль, на цi запитання мертвий друг уже нiколи не дасть вiдповiдi.
  
   - Тримайтеся! - повiдомила всiх Джулiана, знову починаючи пiдйом.
  
   У формi кола прямо над ними розкрилася частинка справжнього неба.
  
   У пролом, що утворився, захисного банi тут же ринув проливний дощ i повнiстю залив лобове скло. Навiть звiдси було видно, яка страшна гроза вибухнула за межами мiста. I вони прямували прямо в цю блискучу електричними розрядами темiнь.
  
   - Джулi, ти впевнена, що там ми будемо у бiльшiй безпецi? - засумнiвався Лернор, мiцно тримаючись за кут, коли тiло Кавказу, залишаючи за собою кривавий слiд, поступово сповзало в темряву салону.
  
   - На дев'яносто дев'ять i дев'ять десятих, - озвалась дiвчина, повнiстю зосереджуючись на складному маневрi.
  
   - Одна десята несприятливого результату все ж таки має мiсце, - стурбовано зауважив Куллер, - Але, принаймнi, це спiввiдношення - пряма протилежнiсть тому, що ми мали п'ять хвилин тому.
  
   - Сподiватимемося, - витер Лернор руки, - Я в технiцi хоч i знаюся, але не настiльки, щоб знати всi можливостi нашої машини. Але коли Джулiана вирiшила полiтати саме на цiй колимi, їй, мабуть, виднiше.
  
   Усвiдомивши, що пташка ось-ось упорхне з клiтки, переслiдувачi додали ходу. Але вже було пiзно. Броньований фургон швидко шмигнув у енергетичнi ворота, що утворилися в щитi, i був таким.
  
   Жоден з полiцейських та вiйськових аерокарiв не ризикнув поткнутися слiдом. Страх виявився сильнiшим за службовий обов'язок.
  
   Щойно машина втiкачiв опинилася за межами захисного банi, її стало трясти так сильно, що дiвчинi ледве вдалося втримати фургон на колишньому курсi. Бурхливий ураганний вiтер був настiльки безжальний, що навiть сидячи за броньованими стiнами мiцної вантажiвки, здавалося, що знаходишся в маленькiй сiрниковiй коробцi, що мчить по гiрськiй рiчцi.
  
   Блискавки, сяючи буквально за пiвметра вiд кузова, змушуючи Лернора щоразу злякано присвистувати. Вiн не мiг приховати свого подиву вiд того, що ще жодна з небесних стрiл не потрапила по них. I це навiть теоретично було неможливо. Сiрi хмари i дощ з важким градом, що хльостав крiзь них, настiльки ущiльнилися, що при повнiй вiдсутностi видимостi, дiвчинi доводилося керуватися тiльки божевiльними приладами.
  
   - I куди ми тепер? - спитав Куллер у дiвчини, перiодично поглядаючи на Фенiкса, що лежав непритомний.
  
   - Пiдемо вiд грози та переслiдування, тодi сядемо i розберемося.
  
   - Хiба крiм нас, є ще божевiльнi? - при кожному спалаху Лернор не переставав мимоволi здригатися.
  
   Пущого страху наздоганяла не тiльки гроза, а й не вiдчуття "чужого серед своїх". Хлопець не знав, чи довiряти комусь ще з супутникiв, що залишилися. Нехай на вигляд вони, як i ранiше, здавались йому друзями, але хто ж мiг гарантувати не повторення зради? Його довiрливiсть вже не раз зiграла з ним злий жарт.
  
   Почуття сумнiву не дозволяло бути впевненим у повнiй безпецi. Вiдтепер на нього чекала суцiльна невизначенiсть i недовiра до всiх i кожного окремо.
  
   "До кращих часiв, звичайно. Поки все само собою не встане на свої мiсця," - заспокоював себе Лернор, "- Тiльки ось чи встане?"
  
   У хвилини пiдозр, на думку спадало єдине логiчне породжене втомленим свiдомiстю висновок. Або скорiше елементарна порада iнтуїцiї - продовжувати тримати рота на замку i нi словом, нi дiлом не видати мiсцезнаходження сервера з iнформацiєю. Чим швидше веретено подiй намотувало на вiсь навколо нього пасма з дивних випадковостей, тим бiльше хлопцевi здавалося, що за викраденою ним iнформацiєю ганялися всi кому не лiньки.
  
   Перебуваючи у важких роздумах i пересуваючись по кабiнi немов сонна муха, Лернор намагався не наступити на зрадника, що лежав. Борючись iз спокусою витерти ноги об цю мерзотнiсть, хлопець знову повернувся у своє крiсло бiля Джулiани.
  
   "Хто вiн? Агент або просто аматор, який побажав в останнiй момент врятувати свою шкуру i вистрибнути з пiшака в дамки?
  
   Хмари рiзко розiйшлися, i на хвилину аерокар вискочив iз сiтки хмар.
  
   Грандiозне видовище постало перед ними. Можливо, для когось це i було звичайним явищем, але на Лернор воно справило надзвичайне враження.
  
   Пiд ними наче океан розстилався захисний купол мiста, вкритий хвилеподiбними розлученнями. Його свiтло-блакитний колiр iскрився i переливався вiд власного внутрiшнього свiтiння.
  
   Мешканцi мегаполiсу десь далеко внизу були у бездоганнiй безпецi пiд час бурхливої ​​зовнi стихiї. Адже вони навiть не пiдозрювали про тi тринадцять чорних стовпiв смерчiв, що проносяться прямо над їхнiми головами.
  
   Немов iграшкове мiсто пiд склом колекцiонера, бiльше схоже на пiдводне мiстечко для рибок у велетенському акварiумi, жило своїм спокiйним i, здавалося б, невибагливим життям, водночас безжально продовжуючи викидати в атмосферу шкiдливi хiмiчнi сполуки та кубiчнi кiлометри вуглекислого.
  
   Смертоноснi вихори, влаштовуючи значнi завихрення хмар над собою, стикалися один з одним, i, розбиваючись на ще кiлька маленьких чорних стовпчикiв, носилися то тут, то там, намагаючись всмоктати в себе хвилi захисного екрану. Але спроби так i залишалися марними. Безрезультатно втрачаючи силу, вони тихо розчинялися в щiльнiй пеленi дощу i, з невгамовним бажанням знову повторити спробу, з'являлися знову через багато кiлометрiв.
  
   Природа раз-по-раз безуспiшно наносила по захищеному мiсту удари, що не досягали своєї мети.
  
   Гордовите людство, приховане штучним щитом, ведучи з споконвiчної господаркою планети гру в однi ворота, продовжувало викидати вiдходи своєї життєдiяльностi в простiр за куполом.
  
   Незважаючи на прилади, Лернор вивчав марно небо. I ось вдалинi з'явилися точки переслiдувачiв - сучасних i дуже маневрених бойових винищувачiв. У сiростi, що панувала, розрiзнити їх йому довелося лише тому, що в однiй з науково пiвлярних передач багато розповiдали про цих пташках. Ще тодi, Лернор подумав, що вiн не позаздрив би тому, кому доведеться зiткнутися нiс до носа з цими металевими провiсниками. Три крилатi машини йшли на перехоплення, легко вiдбиваючи блискавки своїми захисними екранами.
  
   - Ах, ось ти про кого, - тривожно дивлячись у бiк винищувачiв, сказав хлопець.
  
   У момент, коли їх знову загорнула грозова хмара, вiн чiтко зрозумiв, якi перспективи можуть чекати у хвилинному майбутньому.
  
   - Саме про них, - вiдгукнулася дiвчина, чаклуючи над приладовою дошкою, - Якщо за справу взялися вiйськовi, вони "своє" просто так не вiддадуть.
  
   - Що ти маєш на увазi? - Лернор запитливо глянув на неї.
  
   - Те, що наш транспорт не просто лiтаюча колима, а вiйськова напiвекспериментальна одиниця, яка використовується корпорацiєю з їхнього дозволу.
  
   - Он воно як... - вигукнув Куллер, - А я думав, звiдки у "Нашої" корпорацiї такi високi технологiї. За весь час моєї служби в прикордонних вiйськах, я жодного разу не чув про те, щоб хтось iз вiйськових вiддав би в руки корпорацiї настiльки функцiональну машину, здатну без особливих зусиль парити над куполом у самому епiцентрi бурхливої ​​стихiї.
  
   Тепер настала черга дiвчини дивуватися.
  
   Лернора вже нiчого не могло здивувати. Вiн лише надривно набрав у легенi повiтря i, затримавши подих, почав рахувати до десяти, щоб заспокоїтися. Бракувало ще того, щоб Куллер виявився не тим, за кого весь час себе видавав i врештi-решт вiдмочив би ще витiвку чистiше "виступу" Фенiкса.
  
   Джулiана з неприхованою цiкавiстю подивилася на колишнього прикордонника. Слова полоненого Фенiкса почали набувати сенсу.
  
   - Шановна, не думаєте ж, ви, що у технiцi у нас тiльки дiвчата розумiються? - усмiхнувся Куллер i додав, - Правда, служив я роки три тому, тому з вашою моделлю я майже не знайомий.
  
   - В принципi, нiчого особливого в цiй моделi немає, - впевненим тоном продовжила вiдкривати завiсу таємницi дiвчина, - Звичайний транспорт, з тiєю рiзницею, що розмiщує вiн у собi не особливо звичайну лабораторiю. I корпорацiї його довiряли лише з ескортом вiйськових спецiалiстiв. Ви їх напевно бачили, там на майданчику, перед тим, як почалася перестрiлка...
  
   - А зараз не зовсiм рада повiдомити вам, що ми вже досягли стелю по висотi та екрани, що захищають нас вiд грози, працюють на межi близької до перевантаження.
  
   - Смiшно, - сумно посмiхнувся Лернор, - I дуже вчасно. Особливо в той момент, коли на хвостi висить кiлька винищувачiв-перехоплювачiв з бiльш широкими можливостями.
  
   - Не хвилюйся, любий, - усмiхнулася дiвчина, - Користуючись здобутою тобою iнформацiєю, я через мережу намагаюся змiнити систему розпiзнавання "свiй/чужий". Якщо твої коди вiрнi, нашi переслiдувачi на радарах замiсть червоної точки побачать порожнечу. Пройде ще кiлька секунд, i їх прилади визначать нас як "свого". Простiше кажучи, ми станемо схожi на один з багатьох вiйськових транспортерiв, якi ряснiють у цьому секторi. А хтось iз них займе наше мiсце...
  
   - Не дуже пощастить цьому "комусь", коли пташки спустять своїх ланцюгових псiв у виглядi ракет, - похмуро зауважив Куллер.
  
   - Стоп! - раптово вловивши суть, сполошився Лернор. - Як розумiти фразу - "здобутою тобою iнформацiєю"?
  
   У нього всерединi щось обiрвалося i стало неприродно холодно.
  
   - Та заспокойся ти! - суворо подивилася на нього Джулiана, - сказала ж! Все розповiм пiзнiше.
  
   - Дуже цiкаво буде... - з нетерпiнням заерзав Куллер.
  
   - Без свiдкiв, - з холодною чарiвнiстю посмiхнулася йому Джулiана, - Тiльки не треба тепер скривджену мiну корчити. Це лише мiж мною та Лерном. Ось якщо вiн сам захоче, то й розкаже...
  
   - Угу, якщо тiльки сам зрозумiю щось... - невдоволено буркнув Лернор.
  
   - Хрiн з вами, - махнув рукою Куллер, - Мене бiльше хвилює, якому бiдолашному ти збираєшся нашу iдентифiкацiю привласнити.
  
   - Не турбуйся. Це не буде пасажирський транспорт.
  
   Було не ясно чи заспокоїло подiбне запевнення Куллера, але Лернора воно анiтрохи не хвилювало. Вiн бiльше нiчого навiть питати не став, як i ранiше не в змозi одужати вiд чергового потрясiння вiд фраз Джулiани. Стрес мiцно окопав у його нервовiй системi.
  
   "Вона постiйно знає бiльше, нiж я! ... Яка до бiса "здобута iнформацiя"?
  
   В цi секунди замiсть впевненого в собi чоловiка вiн знайшов сопливого хлопчика, у якого вiдiбрали останню цукерку.
  
   "Що вона може знати i звiдки?"
  
   - Ось. Зараз i перевiримо, - прокоментувала завершення свого стукоту на клавiшах дiвчина.
  
   - Що перевiримо, чорт забирай! - нервово вигукнув, але вiдповiдi не було.
  
   Тяжкi хвилини очiкування гидко тяглися в повнiй тишi i порушувалися лише дощем i градом, що iнтенсивно лупили по броньованому склу.
  
   - Увага, транспорт XL119, негайно залиште зону. Ви вiдхилилися вiд курсу. - пролунав у динамiках, вбудованих десь пiд стелею, невiдомий голос диспетчера.
  
   - Цiкаво, яким був його курс... - вперше розгубилася Джулiана.
  
   - Дай менi, - пiдбурювався Куллер, згадуючи свої навички прикордонника.
  
   Дiвчина, вiд'єднавши, з цiкавiстю простягла мiкрофон.
  
   - В ефiрi пiонерська зiрка! - схопивши його обома руками, весело повiдомив Кулер. Чим кинув усiх присутнiх у глибокий шок. Лернор вiдчув, нiби задихається. Нерви гули як напнутi струни.
  
   - Якого бiса? - була вiдповiдь диспетчера, - Транспорт XL119, ви що, всi там нажралися?
  
   - Нам можна, ми з Мiсяця, - Джулiана насильно почала виривати мiкрофон з рук хулiгана. Але Куллер iнтенсивно замахав руками, пояснюючи жестами, щоб вона негайно вiдстала. Весь його вигляд говорив про те, що все гаразд.
  
   - Автопiлот теж п'яний, командир, - Куллер ясно i смачно гикнув в ефiр, - Тому вiдмовляється включити вiдеозв'язок.
  
   В ефiрi запанувала напружена тиша.
  
   - Гаразд, XL119 ми вас вестимемо. За двадцять секунд вас пiдхопить навiгацiйний промiнь. Кiнець зв'язку.
  
   Джулiана дивилася на Куллера широко розплющеними очима. Вона не вiрила щасливому результату таких iдiотських переговорiв iз Землею.
  
   - Коли давай! Розповiдай, що ти зробив такого? - з палаючими вiд цiкавостi очима накинувся на нього Лернор.
  
   На мить усi його нагальнi проблеми були забутi та змiщенi для можливостi посмiятися.
  
   - Тiльки без свiдкiв, Лерне! - розсмiявся Куллер, - Тут розповiдати нiчого. Адже я таким ось диспетчером якийсь час був. Транспорти спрямовував, за рухом зовнi купола стежив. Суть у тому, що всiм транспортам, що прямують iз супутника, до номера присвоюється двi лiтери "XL". Почувши запит, i знаючи, що екiпаж пiсля повернення найчастiше буває в дупель п'яним, у мене народилася ця iдея.
  
   - Але ж пiлотам суворо заборонено пиячити на борту, - заперечила Джулiана.
  
   - Формально за мiжнародним правом це так, але неформально для екiпажiв кораблiв, що прямують з орбiти, зважаючи на їх довгу вiдсутнiсть на батькiвщинi, робиться невеликий виняток. Щоб душа не особливо сумувала, росiйському дозволяють цю тугу трохи потопити, - пояснив Куллер, - Повiрте менi, я ще й не таку нiсенiтницю в ефiрi чув.
  
   - Добре. Аби все так само добре скiнчилося, як почалося, - повернувся до невеселої реальностi Лернор.
  
   - Зараз що робитимемо? - серйозно запитала Джулiана, - Якщо нас вестимуть, то до самого входу в мегаполiс ми будемо, наче на прив'язi. А в мiсто, гадаю, нiхто повертатися не збирався
  
   - Справа в тому, - продовжив пояснення Куллер, - За куполом транспорт "веде" одна служба, в межах мiста приймає iнша. Дочекаємось, поки нам ворота вiдчинять, i зробимо ноги в потрiбному напрямку.
  
   - Скiльки на це пiде? Може ще раз трюк зi змiною "свiй/чужий" повторити? - Схрестивши руки на грудях, поцiкавилася дiвчина.
  
   - Не варто. На все потрiбно, не бiльше п'яти хвилин. Погода сховає нашi пересування. А так, наступного разу навiть я не знайду вiдповiдi на можливий запит диспетчера. Тому без потреби краще не варто ризикувати, - вiдповiв Куллер i перестав усмiхатися.
  
   - Мене непокоїть майбутнє, - втрутився в розмову Лернор. За першими словами пояснення Куллера, вiн зрозумiв, що проблема з винищувачами на хвостi вже не критична. Вiд чого думки вiдразу ж перейшли на пошук вирiшення iнших проблем, - Куди ми збираємося попрямувати пiсля того, як уникнемо погонi?
  
   - Це тебе треба запитати, любий товаришу, - здивовано глянув на нього Куллер.
  
   - Не мене, а її!
  
   На що дiвчина загадково i тихо повiдомила, - в затишне мiсце. Повiр менi, Лерне. За цей час я багато про що думала. Те, що ти мене багато в чому пiдозрюєш, я навiть не сумнiваюся, тому перш нiж почнеш звинувачувати в чомусь, дай менi можливiсть довезти вас до мiсця i висловитися.
  
   - Сподiваюся, це не буде сповiддю, перш нiж ти мене прикiнчиш... - саркастично видавив усмiшку хлопець.
  
   - Лернор, заспокойся ти, - заступився Куллер, - Дiвчина справою довела, що нiчого поганого нам не хоче. Який їй тодi був сенс витягувати нас iз мiста?
  
   - Садистське задоволення отримати! Ось який!
  
   - Та НУ тебе! Тобi одне товкмачиш, а ти все одно про своє, - вiдмахнувся вiд нього Куллер.
  
   - У неї завжди знайдеться сенс! Здогадуюсь навiть якийсь, але не впевнений у цьому до кiнця, - огризнувся Лернор. Вiн просто бився вiд безсилля перед Джулiаною.
  
   У момент слiвної суперечки дiвчина лише тихо i хитро посмiхалася. Вона нiби спецiально провокувала скандал i справдi щось приховувала.
  
   Їхнiй транспорт уже повiльно знижувався до купола. Хмари повнiстю приховували їх вiд збитих з пантелику переслiдувачiв. Але на душi Лернора так само шкрябали кiшки.
  
   "Хто вiн? Людина без батькiвщини, навiть без кута, де можна було б приткнутися! Його в нього щоразу забирають обставини."
  
   "Як менi все це, до чортикiв, набридло. Коли ж я знайду цей свiй причал?"
  
   "Хочу дружину, дiтей та будиночок на березi блакитного моря"
  
   Думав вiн, поступово себе накручуючи, на що приховане "друге я", одразу заперечило.
  
   "А хотiвка не трiсне?"
  
   Але Лернор не пiддався такому роздвоєнню особи.
  
   "Мабуть, нi, якщо хочеться..."
  
   Попереду знову розiйшлися хмари i захоплений пейзажем Лернор, тут же перервав суперечку шизофреника-початкiвця. Пiд ними оголилася вже готова до прийняття вiдкрита енергетична брама у виглядi вирви. Крiзь них було видно, як далеко внизу невидимим життям продовжувало жити мiсто, що купалося в теплi й сухостi.
  
   "Ех, видно, не доля менi жити в мегаполiсi", - подумав Лернор, i в головi зазвучали слова зi старої пiснi - "Я прощаюся з тобою ще раз, не втрачаючи надiї повернутися..."
  
   - Тисни! - збиваючи загальний меланхолiйний настрiй, рiзко скомандував Куллер. Вiн увесь час насторожено стежив за показаннями автопiлота, - Джулiї, тiльки бiльше не пiднiмайся вище, щоб зовнiшнi радари не засiкли, а служивi не стали зайвих запитань ставити.
  
   Дiвчина розумiючи кивнула i вдавила педаль акселератора, ведучи їх броньований транспорт за десяток метрiв вiд захисного екрану. Широкою неспокiйною гладдю вiн розкинувся пiд ними нiби безкрає синє море, з прихованим у глибинах царством i золотою рибкою в особi мера.
  
   Хмари на цiй висотi майже не було, але це не заважало величезним градинам барабанити по бронi, не даючи забути про чудасiї погоди. Навколо все також неспокiйно шаленiли смерчi.
  
   Вдивляючись кудись у далечiнь, Джулiана направила транспорт геть iз небезпечної зони. Туди, де на горизонтi густi сiро-синi хмари вже розступалися, i тонкою смужкою пробивалося брудно-жовте сонце, що повiльно сiдало. Що думала вона у цi моменти, було вiдомо лише їй самiй. Лернору ж залишалося тiльки сподiваються, щоб у її гарнiй голiвцi не зародилося чогось пiдла.
  
   - Вам все одно не пiти... - нарештi, прокинувшись, простогнав Фенiкс. I отримавши стусан Куллера, уткнувся носом у брудну пiдлогу.
  
   - О! Хто це голос подав? - зло i неприродно здивувався Лернор,
  
   - Лежи i не в'якай! - не встаючи з мiсця, Куллер ще раз штовхнув полоненого пiд ребра.
  
   Тут Лернора осяяло.
  
   - Я горю бажанням витрусити з нього все, що вiн знає, - пожвавiшав вiн, сподiваючись допитати Фенiкса i хоч якось заповнити порожнi в бiлiй iнформацiйнiй картинi.
  
   - А це ж можна влаштувати, - став пiднiмати полоненого його друг.
  
   - Хлопцi, тiльки не заважайте менi пiлотувати, - досить суворо поставила свою умову Джулiана.
  
   - Ми тихенько. Хiба що, лише трохи пошумимо, - поспiшив запевнити дiвчину Куллер. Пiсля чого, пихкаючи як паровоз, за ​​комiр став витягувати зрадника, що зло озирається по сторонах, у темряву салону. Фенiкс нiби видобуток, затягуваний у барлiг хижаком, почав вiдчайдушно чинити опiр.
  
   Колишнiй товариш, а тепер i зовсiм не товариш, упирався ногами, наскiльки дозволяв його пов'язаний стан. Спроби опору хоч i були незграбними, але заважали руху.
  
   - Пiдсоби, - попросив друга Куллер.
  
   Лернор одразу залишив крiсло i з садистським задоволенням пiдхопив полоненого за ноги, допомагаючи витягти його в темряву сусiднього примiщення. Там пов'язаний, отримав кiлька заслужених i повчальних трiщин вiд добряче захеканого i злого Куллера. Його цей зв'язаний тип, розлютив ще дужче.
  
   - Джулi, увiмкни нам свiтло i зовнiшнi дверi вiдчини!
  
   - Добре, тiльки зачинiть за собою дверi, а то я не хочу замерзнути, та й крики вашi чути, - вiдповiла дiвчина, включаючи тьмяне внутрiшнє освiтлення салону.
  
   Тiльки зараз Лернор довелося побачити викрадену лабораторiю у всiй красi.
  
   М'яке свiтло ламп освiтило весь iнтер'єр салону. Уздовж стiн тяглися ящики з невiдомим обладнанням. Пiд прозорою пiдлогою також були якiсь пристосування. То тут, то там зустрiчалися картинки фрагментiв людських тiл, у рiзних розрiзах та ракурсах. Над бездиханим тiлом Кавказу, до якого по всiй пiдлозi тяглася довга кривава смуга, наче механiчний монстр завис термiнал комп'ютера.
  
   У ногах у вбитого валялися їхнi втраченi в темрявi та поспiху автомати.
  
   Скрiзь було сиро, а зi стелi одиночними краплями сочилася вода.
  
   Запасний люк, через який вони потрапили на борт, ймовiрно, автоматично був закритий лише пiсля того, як злива стала заливати лабораторiю.
  
   Поки Джулiана спрямовувала машину то влiво то вправо, у протилежнi сторони раз у раз перетiкали невеликi калюжi. Перетворюючись на рожевi струмки, вони змивали кров, що вже пiдсихала на прозорiй пiдлозi.
  
   Дочекавшись розблокування зовнiшнiх дверей, Лернор вiдразу натиснув кнопку, приводячи в дiю механiзм, блокуючий вхiд у кабiну.
  
   - Ну що, сволота? Сам усе розкажеш чи змушувати доведеться? - гаркнув Куллер, на притисненого до стулок зовнiшнiх дверей Фенiкса.
  
   Лернор став поруч i, схрестивши руки на грудях, почав спостерiгати. Вiн не любив бруднити руки в чужих соплях, тому обмежився лише тим, що стежив за переляком у загнаному поглядi Фенiкса. Довiряючи брудну роботу товаришу, Лернор був упевнений, що в цiй вiдповiдальнiй справi його товариш перевершить усi очiкування, побiчно мстячи за пригоди пiд землею i вiдгризене щуром вухо.
  
   - Та ви що, мужики? - розумiючи, що їм займуться на повному серйозi, Фенiкс почав корчити дурня, - Я нiчого не знаю! Мене використовували, як i вас!
  
   - Що ж ти брешеш, пiдлюга? Полiтати захотiв? - тримаючи пов'язаного бранця за краї бронежилету, Куллер вiльною рукою вдавив позеленiлу кнопку виходу. Зовнiшнi дверi одразу з шипiнням розiйшлися за спиною Фенiкса.
  
   Щойно стулки зникли по обидва боки, до лабораторiї увiрвався мокрий i холодний вiтер, що пронизував до кiсток. Це змусило здригнутися не тiльки впiйманого агента. Лернор навiть зробив кiлька крокiв тому.
  
   Величезнi градини заледенiлими снiжками вiдразу почали залiтати в салон лабораторiї. Однi з них шльопалися i дрiбною крихтою розсипалися по пiдлозi, iншi, не долiтаючи, боляче вдаряли по спинi Фенiкса. Реагуючи на бiль, вiн почав смикатися i вириватися, але вiдчувши, що будь-який крок назад, може стати для нього останнiм кроком у прiрву, тут же з жахом застиг i втупився в борт. Звiдти на нього злiсно i ненажерливо дзижчав синiй океан енергетичного щита Москви.
  
   - Отже, використовували?! - намагаючись перекричати стихiю, що бушує за спиною його жертви, Куллер ще сильнiше нахилив свою Фенiкса над безоднею. Тепер все залежало вiд того, чи вiн утримає його в своїх руках.
  
   Примушуючи, не тiльки тулубом, але тепер i всiєю площею обличчя ловити крижанi метеори розмiром з кулак, Куллер всiм своїм виглядом давав зрозумiти Фенiксу, що йому нiчого не варто за двi секунди розслабити пальцi i вiдправити бранця на зустрiч смертi.
  
   - Може й Кавказу вбити тебе теж просили? Хто? Голоси у головi?
  
   Град тим часом не щадив допитуваного. Лiдова сумiш забивала рота i нiздрi, не даючи бранцевi можливостi сказати що-небудь у своє виправдання.
  
   Дорвавшись до представника людства, природа вирiшила взяти у екзекуцiї повноцiнну участь. З кожним новим попаданням градини, вона залишала на обличчi Фенiкса все бiльший синець.
  
   За двi хвилини бранець вже не мiг щось вiдповiдати. Вiн лише тихо хрипiв, захлинаючись снiгом та кров'ю. Одна з крижинок, що вдало потрапила, разом вибила йому два переднi зуби.
  
   - Втягуй його назад! - прокричав крiзь завивання вiтру Лернор, - Вiн напевно свiдомiсть вже втратив вiд такого бомбардування. Треба до тями привести, а то ще зовсiм ковзани вiдкине!
  
   Куллер ривком втяг Фенiкса в салон i кинув його на пiдлогу. Ткнувши його ногою в бiк, колишнiй прикордонник почав розтирати свої забитi градом руки.
  
   Дверi в крижане пекло тут же були зачиненi. Фенiкс лежав, уткнувшись обличчям у пiдлогу i не рухаючись.
  
   Полонений майже не подавав ознак життя, але дихав поступово, хоч i важко.
  
   - Переверни його, - гидливо попросив Лернор, виймаючи з бокової кишенi флягу зi спиртом. Ця невiд'ємна складова екiпiрування солдата корпорацiї могла допомогти йому привести жертву до тями.
  
   Поливаючи рiдиною синє обличчя зрадницької сволоти, хлопець намагався, якнайбiльше залити Фенiксовi в рот, але тому, що фургон перiодично трясло i кидало, пiвфляжки довелося перекинути повз цiль, потрапляючи недругу прямо в очi. Вiд чого полонений завив, як поранена тварина. Заглушати несамовитий зойк нещасного, довелося затикаючи його рот колiном. Бруднити руки Лернор, як i ранiше, не бажав.
  
   - Говоритимеш, гад? - Нахилившись, прошипiв йому на вухо хлопець, - Тебе Дракон послав?
  
   Фенiкс звивався нiби спiймана змiя i, не шкодуючи себе, в кров бився головою про всi кути, що виступали.
  
   Його каска покинула приречену голову ще пiд час знайомства зi стихiєю. Пiдхоплена вiтром, вона нiби зелена пелюстка промайнула над куполом ще кiлька кiлометрiв, перш нiж згорiти в яскравому спалаху зiткнення з екраном. Ймовiрно, така ж доля чекала б Фенiкса, якби у Куллера був настрiй гiрший.
  
   Раптом полонений заридав. Вiд цього Лернору раптом здалося, що допитуваний ось-ось почне вiдповiдати на поставленi запитання, але через секунду зрозумiв, що Фенiкс просто тягнув час i намагався припинити знущання над ним.
  
   - Слухай, Куле, може пошукати на борту, так звану "сироватку правди"? Штука дiєва. На собi, млинець, довелося випробувати...
  
   - Думаєш, тут буде?
  
   - Не думаю, але варто знайти хоча б якийсь наркотик, щоб розв'язати цьому паразиту мову. У мене рука не пiднiмається бити цю посинiлу чудовисько.
  
   Синяки i фiнгали, що покрили обличчя i шию Фенiкса, розпухли й великими пухлинами розповзлися майже невпiзнанним обличчям лже-новобранця.
  
   Сяк-так притуливши свого бранця до стiнки, друзi почали нишпорити по численних шафках i ящиках, перiодично натрапляючи на небаченi досi прилади.
  
   Пiсля двадцяти хвилин безрезультатних пошукiв, паралельно знайшовши неймовiрну кiлькiсть цiкавих пристосувань та лiтератури, з наркотикiв вони так i не знайшли нiчого путнього. Єдинi знайденi марнi склянки з морфiєм довелося вiдкласти до кращих часiв. Полегшення страждання Фенiкса нiхто поки що не бажав.
  
   Втомлено, присiвши навпроти об'єкта невдалого допиту, друзi задумливо перезирнулися. Фенiкс перестав скиглити i озлоблено свердлив їх єдиним здоровим ще бачащим оком.
  
   - Знаєш, менi здається, ми так i не дiзнаємося, що так ясно хоче занести з собою в могилу цей гад, - втомлено мовив Лернор i сьорбнув з фляги. Проковтнувши спирт, вiн закашлявся.
  
   - Все просто, - тихо вiдповiв Куллер, - вiн знає, що ми з ним нiчого робити не будемо, доки вiн не розколеться. Iншими словами, чим довше вiн мовчить, тим живiше буде, хоч... - Куллер стурбовано зiтхнув, - ...вiдпочину, i вiн у мене точно калiкою залишиться.
  
   - Куллер, можеш бiльше розповiсти про своє минуле? - Лернора раптом знову охопило неспокiй. З деякого часу, воно, як i цiкавiсть, охоплювало його в найнесподiванiшi, що випадають iз загального контексту моменти.
  
   "Довiряти чи не довiряти - ось у чому питання" - думав вiн, розумiючи, що якщо в усьому ще й Куллер замiшаний, то вiн без працi кайдакает Фенiкса так, щоб той взагалi нiчого не сказав.
  
   - Чому Фенiкс сказав, що ти працював на них?
  
   - Не розумiю, - розвiв руками Куллер, - Я працював тiльки на вiйськових. Зовсiм не розумiю, причому тут корпорацiя i цi незрозумiлi "вони"
  
   - А корпорацiя якраз тут i має дуже великi iнтереси. Можу запевнити, що вiйськовi до моєї справи не менше приклалися, анiж "Нашi", - серйозно зауважив Лернор.
  
   - До якої справи? - Куллер був здивований.
  
   - Це я тобi, можливо, згодом розповiм. I взагалi-то, я тебе перший спитав про твоє минуле. Тож розповiдай свою iсторiю, - Лернор пiдвiвся i пiдiйшов до тiла Кавказу.
  
   - Та розповiдати особливо нiчого. Родом iз глибинки Уральських земель. Жодних вищих навчальних закладiв не кiнчав, та й не збирався. Пiсля школи за допомогою знайомих батька вступив на службу до Московських прикордонних вiйськ.
  
   - Ах да. Ще хотiв запитати, - перебив його Лернор, пiднiмаючи автомат, - Чому в тебе таке дивне для росiйського iм'я?
  
   - Як назвали, так назвали. Ще в когось подiбного питання не виникало. Навiть у мене. Ти напевно чув про те, що дуже поширилася мода давати дiтям не вiдомi iмена, а певнi поєднання звукiв, на якi дитина найбiльше позитивно реагує.
  
   - Чув, чув, - задумливо озвався Лернор, - Мене i самого за таким принципом назвали. Я рокiв до п'яти безiменним ходив, доки батьки не змусили самому сiсти i придумати собi iм'я. Свобода вибору, i таке iнше... А до цього кликали просто "малюк". Я в тому вiцi ще не особливо розумiв i, сумнiваюся, що придумав вартiсне. Хоча про що це ми? Ти про себе продовжуй розповiдати...
  
   - Заспокойся. Нормальне у тебе iм'я. А з розповiдi ти сам мене збив, - дорiкнув товаришу Куллер, помiчаючи, як той продовжує роздивлятися мерця, - Кавказ. Менi здається, це його прiзвисько було...
  
   - Продовжуй, продовжуй... - кивнув головою Лернор.
  
   - Значить так. Був я прикордонником. Нiчого робiт - спокiйна. Правда, волею не волею багато секретiв дiзнаєшся. Хто-куди i навiщо полетiв, прилетiв, об купол згорiв... були i такi iсторiї, - Куллер на хвилину задумався, - Тому часто доводилося на довiрчi бесiди у вiддiл вiйськової розвiдки ходити. Мiзки промивали ... Блiн!
  
   - Що? - насторожився Лернор.
  
   - Я, здається, згадав!
  
   - Що згадав?
  
   - Так. Де я цю тварину бачив! - Куллер зло тицьнув у мовчазного Фенiкса, - Точно! Вiн там був.
  
   - Що ти хочеш сказати? - занепокоївся Лернор, з цiкавiстю розглядаючи Фенiкса у профiль.
  
   - З органiв вiн, Лерне. Їй богу! - озвучив свiй здогад Куллер,
  
   - З вiйськової розвiдки, чи що? - нерозумно затряс головою його товариш.
  
   - Може, й вiд туди. Потрiбно в нього самого випитати. Але однозначно не iз корпорацiї вiн.
  
   - Хм, чим далi в лiс, тим товщi партизани..., - Лернор вирушив у кабiну до Джулiани, - Якщо так, то казати, точно не буде. Можливо, моя подружка щось слушне пiдкаже, що з такими партизанами робити, якщо, звичайно, вона не за одне...
  
   Щойно хлопець занiс руку, щоб вiдчинити дверi, та несподiвано вiд'їхала убiк i на порозi у всiй красi з'явилася дiвчина.
  
   - Привiт ... а я якраз до тебе йду.
  
   - Я знаю, Лерне, - поплескала його по щоцi Джулiана, - Я не втрималася i пiдслухала всю вашу метушню. Боже! Що це за варварськi методи?
  
   - Яким, у юнацтвi вулицi навчали, то й умiємо, - нiби виправдовуючись, розвiв руками Куллер, спостерiгаючи, як їхнiй пiлот, гидливо оглядає Фенiкса, тримаючи того за пiдборiддя.
  
   - Ми що вже покинули межi мегаполiсу? - Лернор побачив повiдомлення про увiмкнений автопiлот, краєм ока помiчаючи, як синьова купола пiд ними справдi зникла без слiду, змiнившись чорною пеленою хмар. З-пiд них стрiмкими фрагментами вискакували краєвиди заснiжених полiв.
  
   - Так. Зараз на автопiлотi до мiсця затишного дiстанемося, i вiдпочинемо. Втомився як собака, - повiдомила Джулiана, вiдриваючись вiд огляду полоненого i витираючи руки.
  
   - Якщо ви все чули, то розумiєте, що ми своїми методами так нiчого i не досягли. I перед тим як вiдправиться на заслужений вiдпочинок, може, тодi пiдкажете, як, не варварськими методами, змусити говорити людину, яка знає, що її не позбудуться доти, поки вона володiє iнформацiєю, - Куллер закрутив свої питання так, що навiть Лернор не вiдразу зрозумiв сенс сказаного.
  
   - Є один спосiб як навчити цю рибу говорити, - через хвилину мовчання продовжила дiвчина, переходячи до огляду тiла Кавказу, - Ви чого трупа не позбулися?
  
   - Поховати його, по-людськи... - спробував виправдатися Куллер.
  
   - Ну як хочете. Земля буде мерзла, лопати в мене немає, - махнула рукою Джулiана, - Так, ось спосiб вiдкрити рота вашому другу простий, i прихований у можливостях викраденої мною лабораторiї.
  
   Дiвчина швидко дiстала з шафки пульт та пролетiла пальцями по клавiшах. Буквально з нiзвiдки перед нею матерiалiзувався стiл, на який вона тут же сiла i спокусливо закинула ногу на ногу.
  
   Захоплений Лернор одразу так розгубився, що не помiтив, як дiвчина, прогнувшись неначе кiшка, спритно вихопила з його рук фляжку зi спиртом i оком не моргнувши, зробила кiлька великих ковткiв.
  
   - Так ось шановнi, рада представити вам один з останнiх прототипiв лабораторiї з клонування, - почала Джулiана, що дещо захмелiла, демонстративно обводячи рукою навколо, - Все це обладнання призначене для клонування втрачених у бою людських органiв, а також людини в цiлому. З її допомогою ви зможете нескiнченно знущатися над вашим полоненим, позбавляючи та вiдрощуючи йому тi чи iншi органи з мiнiмальною шкодою для його здоров'я. Ви самi бачили, на що ви йому обличчя перетворили?
  
   - Ми ж не виннi, що вiн у мовчанку вирiшив пограти... - тихо спробував заперечити Лернор, але його нiхто не почув.
  
   Здивований Куллер, чемно мовчав, не звертаючи на товариша жодної уваги. Вiн iз вiдкритим ротом хотiв почути секрети методiв сучасної iнквiзицiї, тому насторожено слухав Джулiану.
  
   - Цi лабораторiї у супроводi вiйськових фахiвцiв йдуть за армiями "Нашої" корпорацiї, i буквально на полi бою за лiченi хвилини вiдновлюють цiнних солдатiв, знову вiдправляючи їх у бiй... Iншi корпорацiї таких привiлеїв не мають.
  
   - А як же душа? Хiба в Москвi навчилися клонувати її? - перебив дiвчину Лернор, згадуючи зведення новин у Вiльнариллiнi та їхню подальшу суперечку на тему душi та її iснування.
  
   - Лерне, боже мiй, ти слухати i не перебивати вмiєш? У лабораторiї можна вiдтворити лише тiлесну оболонку. Нiхто не каже, що вона житиме автономно. Наскiльки менi вiдомо, спроби створити живу копiю людини не мали успiху, але дослiдження досi йдуть повним ходом. Одним словом... сам потiм покопаєшся в архiвах...
  
   - Що? - Хлопець знову злякався останньої фрази, яка вкотре натякала на володiння базою даних.
  
   - Нiчого... Так ось ця машина побудована з далекою перспективою на майбутнє, коли у мегаполiсу з'явиться можливiсть вiдмовитися вiд послуг корпорацiй та створивши свої армiї клонiв, самим посилати напiвлюдей на рудники... А поки що її використовують як медичний центр з надання першої та останньої допомоги, тяжко пораненим у бою професiйним головорiзам. З однiєю умовою. Кожен потерпiлий повинен залишатися свiдомим i бути просто живим. На "гарматне м'ясо" на зразок вас нiхто часу нiколи не витрачав i, на скiльки менi вiдомо, не збирався.
  
   - Проте... - почухав пiдборiддя Лернор, трохи ображений реплiкою роздратованої подруги.
  
   Вiн чув про клонування та операцiї в цiй сферi, але не навiть не думав, що наука змогла ступити так далеко, щоб за кiлька хвилин клонувати все, що потрiбно людинi для повноцiнного життя.
  
   - I навiщо, вiйськовi так ризикують, блукаючи з корпорацiєю? - спитав Куллер.
  
   - Щоб мати можливiсть далi у своїх експериментах продовжувати спроби клонувати людину. Адже їм є величезне поле для експериментiв. Та й добровольцiв на полi бою хоч греблю гати. Жити хочуть усi, правда, не всi заслуговують... - Джулiана задумалася про щось своє, явно щось замовчавши.
  
   - Значить, ми зможемо рiзати бiдолаху Фенiкса, як тiльки нашiй душеньцi буде завгодно, а потiм одразу вiдрощувати йому руки та ноги тiєї чи iншої форми? - спитав Лернор, змiнюючись в особi в мiру усвiдомлення гидоти сказаної фрази. Куле, покладаю на тебе цю мiсiю.
  
   - А чому одразу я?
  
   - Саме так, - клацнула пальцями Джулiана, запобiгаючи суперечцi, - А якщо у вас пiджилки трясуться, я сама цим займуся.
  
   Вона глянула на майбутнiй об'єкт експериментiв. Фенiкс, усвiдомлюючи суть розмови, тут же засмикався, у вiдчайдушнiй спробi звiльнитися.
  
   - Ффи не пошмеєте!
  
   - Ще як, любий. Посмiю, - заспокiйливим тоном промовила Джулiана, гладячи його по головi - Ти може i не багато знаєш, але послужиш нам предметом для експериментiв у прагненнi краще освоїти останнi досягнення науки.
  
   - Її. У цьому звiрствi я навiдрiз вiдмовляюся брати участь, - тихо заперечив Лернор, - Менi наша розмова нагадує пролог перед фiльмом жахiв.
  
   - А ти вiдвернися, - пiдбадьорив його Куллер, - Куди покласти пiддослiдного?
  
   - Та сюди i прилаштовуй, - ляснула по столу Джулiана i зiстрибнула з насидженого мiсця, - Лерн, душко, крикiв не буде. Лiтр кровi, кiлограм м'яса - хiба це насильство? Розслабся.
  
   - Садисти. Та ще й уродженi.
  
   - Та гаразд тобi, - зморщила носик Джулiана, грайливо ображаючись на останню реплiку, - Нестерпний бiль наповнить цю кiмнату, тому що знеболювальнi вводити, я йому не збираюся.
  
   Остаточно вживаючись у роль безжального ката, дiвчина облизнулася i пiдступно подивилася на Фенiкса.
  
   - Нi! - прошипiв Фенiкс, намагаючись вириватися з чiпких рук Куллера, але його опiр був природно марним.
  
   Куллер, не без зусиль, запхав знесиленого пiддослiдного на стiл, тодi як Джулiана немов доктор Франкiнштейн, продовжила чаклувати над тим самим пультом.
  
   Швидкi стрiчки пластикових смуг, що стримують, з шипiнням з'явилися з-пiд столу i в секунду блокували всi рухи Фенiкса. Куллер вiд несподiванки вiдразу вiдскочив убiк, ударяючись пораненим вухом об кут.
  
   - Мати, мати ... мати, - кров бризнула з новою силою, але постраждалий тут же роздобув бинт i притиснув до хворого мiсця.
  
   Кинутий Фенiкс тут же iстерично засмiявся, але наступної митi йому вже було не до жартiв.
  
   - Хворий, на що скаржитесь? З чого почнемо? - усмiхнулася дiвчина.
  
   - На голову! - вигукнув Куллер, нiби помстячи за своє забите вухо.
  
   Синє й розпухле обличчя полоненого перекосило вiд моторошного болю. Миттєво металева кулька, що вискочила з-пiд стелi, на долю секунди повиснувши в повiтрi, широким променем лазера в мить акуратно вiдрiзала йому ногу нижче колiна. Жодної кровi, тiльки маленька смужка на штанях трохи вище за черевик. Вiдрiзана частина ноги хитнулась i впала зi столу, представляючи увазi Лернор безкровний зрiз.
  
   - Ааааааааа! - закричав пiдопiчний на все горло.
  
   Хлопець навiть пiдскочив дома вiд жаху. По тiлу диким стадом промайнули мурашки.
  
   - Кiло м'яса, млинець...
  
   - Упс! Вибачте. Звук забула вiдключити, - iз садистським задоволенням повiдомила Джулiана, i натиснула ще кiлька кнопок.
  
   Тонкий стрижень, немов срiбна нитка, вискочивши з кулi, встромляючи Фенiкса в кадик. Крик пiддослiдного вiдразу припинився. Вiд нього залишився лише вiдкритий рота полоненого, його повнi слiз очi i дзвiн у вухах Лернора. Вiн не хотiв дивитися на муки цiєї людини довше, нiж вона вже це робила, але проклята цiкавiсть у нiй перемогла знову.
  
   Тим часом Куллер, нарештi, впоравшись з вухом, що кровоточить, лише досить усмiхався i запитав.
  
   - А чому не голову?
  
   - Та пiшов ти! - не витримав Лернор.
  
   - Ну, а тепер продемонструю вам вiдновлювальну процедуру, - граючи, мов на музичному iнструментi, на мить вiдривалася вiд клавiатури, повiдомила дiвчина.
  
   Куля покрила всю ногу червоною сiткою. Сiтка перетворилася на об'ємну модель ноги. Потiм усерединi неї сформувалася голографiчна модель майбутньої кiнцiвки. Це було копито.
  
   - Весело ... - Протягнув Куллер, - А жаб'ячi лапки йому не пiдiйдуть?
  
   - Не знаю, - усмiхнулася дiвчина, наче людина, що лежить перед нею, людиною зовсiм не був, - за розмiрами не пiдiйде. Вiн її своєю вагою потiм розчавить. Хоча...
  
   - Закiнчуйте знущатися, - сказав Лернор, - Ви з нього ще слона зробiть.
  
   - Все що завгодно, зая. Звичайно, за вашi грошi, - жартiвливо вiдгукнулася дiвчина i продовжила, - Хоча в базу даних крiм його ДНК i введено безлiч варiантiв майбутньої кiнцiвки, я, думаю, для початку повернемо йому його власну.
  
   - Я, гадаю, це буде найкраще, - ствердно кивнув Лернор.
  
   - Давай зайця з нього зробимо! Шоколадний! - весело перекрикнув товариша Куллер, явно увiйшовши у смак.
  
   Голограма майбутньої ноги набула людського вигляду i з одночасним гудiнням кулi стала набувати жорстких форм.
  
   Спочатку утворилися кiстки, потiм судини, що тут же наповнюються кров'ю, пiсля чого шкiра, наче луска, стала наростати маленькими часточками. Весь процес, судячи з безмовних гримас Фенiкса приносив жахливий бiль i страждання, але чiтко утримував його у свiдомостi. Не минуло й п'яти хвилин, як операцiю було закiнчено.
  
   Електричний заряд, синiй блискавкою вискочив iз таємничої срiбної кулi, змусив пальцi нарощеної ноги заворушитися.
  
   Вiдтворено було все. Аж до останньої волосинки. Рожева шкiра, немов у немовляти, виглядала трохи свiтлiшою, нiжнiшою i молодшою ​​вiд оригiналу. Навiть характерних мозолiв та стоптаної шкiри на п'ятi начебто й не iснувало ранiше. Та й звiдки їм бути, якщо вони не закладенi в ДНК пiддослiдного.
  
   - Нiфiга собi, - обережно пiдходячи до ноги, чухав потилицю Куллер, - А з моїм вухом таке зробити можна?
  
   - Звичайно, можна, - весело повiдомила дiвчина, щиро радiючи успiшному завершенню експерименту, - Навiть треба! Буде як нове. Але, панове, пiд враженням ви забули про свою головну мету, бо ваш "друг" уже встиг занудьгувати.
  
   - Може спочатку вiн, все-таки, захоче нам що-небудь розповiсти, i вам не доведеться його бiльше рiзати, - Лернор нахилився до Фенiкса, насторожено вивчаючи вираз його очi, - Ну що, сподобалося? Адже вони сповненi рiшучостi продовжувати. Що скажеш?
  
   Полонений спробував мотнути головою, але через стягуючий лоб ременя, у нього нiчого не вийшло. Лернор, уловивши цей рух, пiдняв руку.
  
   - Джулi, поверни хлопцевi голос. Вiн, мабуть, щось хоче сказати.
  
   Дiвчина вiдповiдно кивнула.
  
   - Уоди! Шволочi! - що з сечi вiдразу закричав Фенiкс, забризкаючи Лернора слиною.
  
   - Так. Так. Здається, наш друг ще не готовий говорити... Джулiана...
  
   - Стiйте! Я ффсе скашу! Токо не треба ресати!
  
   - Ось. Вже iнша справа, - задоволений ефективними результатами таких високотехнологiчних методiв переконання, Лернор повiльно сiв на край столу, - Хто тебе впровадив? Чи правда те, що ти працюєш на вiйськову розвiдку Москви?
  
   - Плафда. Фнедлили мене пiсля того як "Наша" колполацiя не шмогла галантилувати тфою безпеку i тоскову пеледачу вiдомостей, якi ти їм обiцяв. Я був товчений штать твоїм длугом i ушнать де лагiдна решта iнфолмацiї, - ледве зрозумiло прошепелявив Фенiкс, - Длугом штать не пiвшилося, тому вдавалося органiзувати побiк i соплофошдати на мiсце ...
  
   - Значить, влада Московського мегаполiсу вирiшила взяти ведення гри у свої руки?
  
   - Пошти ..., - Агент спробував кивнути, але в нього знову нiчого не вийшло.
  
   - Що ти знаєш про "вiдносне безсмертя"?
  
   - Добре штолько ше, школько i ти...
  
   - Брешеш! - почав злитися Лернор, забуваючи про свою ненависть до насильства.
  
   - Лерне, не метушись, - звернулася до свого друга Джулiана, - Вiн справдi може нiчого не знати, або ти не вмiєш запитувати. Про "вiдносне безсмертя" чули багато, тим бiльше за мас-медiа багато реклами для потенцiйних колонiстiв крутять. Ти вкрав технологiю, але рядовий агент її знати не може. Почекай, доки доберемося до мiсця...
  
   - А чого ти за нього заступаєшся? Всi почекай, та почекай! Значить, чудово знаєш, що я вкрав? - злiсно вiдреагував Лернор, одержуючи вiд Джулiани непряме пiдтвердження словами Дракона. - У самiй рильцi в гармату? Так!?
  
   - У гармату, але не так, як тобi розповiв Дракон!
  
   - Обидва на! А звiдки знаєш, що розповiв Дракон? Чи не з корпорацiї ти сама? - завiв Лернор, забуваючи про допит.
  
   - Стiйте! - Закричав на всiх Куллер, - Залишiть свої розбирання на потiм.
  
   - А ти чого? - Огризнувся на нього Лернор, - Ти менi так i не розповiв, як же ти опинився в новобранцях корпорацiї!
  
   - Ти мене й не спитав! - кинув у вiдповiдь Куллер.
  
   - Тихо! - Наказним тоном гаркнула на всiх дiвчина, - Або припиняємо це полювання на вiдьом, або я висаджую вас прямо тут!
  
   Лернор замислився, - "Тут - це де? Холодно, голодно, чорт знає в якiй сторонi. Не котить! Тут у нього взагалi не буде шансiв на сприятливий результат iсторiї. Зараз хоч якийсь є. Як шкода, що я ще такий далекий". вiд того, щоб бути господарем становища та диктувати свої умови"
  
   - Гаразд, - хлопець узяв себе в руки, - Вибачте. Погарячкував. Спати хочу i таке iнше...
  
   - Ти не один тут такий, - з образою в голосi буркнув Куллер.
  
   - Тож давайте бути терпимiшими один до одного, - запропонувала Джулiана, - Якщо ви не заперечуєте, допит продовжу я.
  
   Виникла пауза, але нiхто так i не наважився заперечити. Iнодi будь-якiй людинi варто просто вiдкинути емоцiї, що киплять у ньому, i вiдмовлено помовчати.
  
   "Мовчання - золото. Промовчиш, зiйдеш за розумного. Яка ж все-таки неосяжна мудрiсть зберiгається в цих стародавнiх прислiв'ях", - думав Лернор, вважаючи про себе до ста, - "Можна було звичайно додати: промовчиш, живiше будеш, i за борт але нове прислiв'я нiяк не вписувалося в ситуацiю Фенiкса, що лежав перед ним.
  
   - Добре, - продовження допит Джулiана, - є все, що корпорацiя або розвiдка знає про витiк iнформацiї з Центру?
  
   - Нi, - Фенiкс здивовано округлив око, - Ласфе таке може бути?
  
   Лернор, дорахувавши до сiмдесяти семи, кинув косий пiдозрiлий погляд на Джулiану, але промовчав. Стиснувши зуби, вiн продовжив рахувати.
  
   - Яку роль грає "Наша" корпорацiя як привiлейований партнер мегаполiсу?
  
   - Лофним щетом нiякий.
  
   - Ой, завiряєте, агент Фенiкс, - примружила очi Джулiана i пiдняла в руки пульт.
  
   - Латно! Латно! П'ять рокiв насат...
  
   - Дiстав вiн мене зi своїм "французьким" - нарештi дорахував до ста Лернор.
  
   - Не варто йому вибивати зуби, - обернулася до нього Джулiана.
  
   - Вибач, тебе не спитали, - передражнив її Лернор, - Можеш йому новi намалювати?
  
   - Да без проблем!
  
   - Ненааатооо! Ааааа! - за секунду в ротi Фенiкса красувалися новi переднi зуби, навiть не забрудненi кров'ю.
  
   Нiжно клацаючи язиком, Фенiкс, наскiльки дозволяв його зв'язаний стан, дивився на своїх мучителiв з часткою вдячностi.
  
   - Нус ... Так краще? - поцiкавилася дiвчина, нiби стоматолог заглядаючи "хворому" до рота.
  
   - Так ось, п'ять рокiв тому, - продовжив допитуваний, залишаючи питання без вiдповiдi, - "Нашiй" корпорацiї на одному з нафтових родовищ, що вичерпали себе, довелося зiткнутися з невiдомою речовиною, прийнятою ними за нафту. Пiсля кiлькох неякiсних поставок мегаполiсу, у нас виникли претензiї до компанiї через неякiсний продукт.
  
   - Далi що?
  
   - Виявлена ​​речовина мала властивостi нафти, але такої не була. Тобто i застосувати мiсто її нiде не змогло. Тут же вибухнув скандал серед найвищого керiвництва. "Наша" корпорацiя на той момент була дуже близька до того, щоб її позбавили всiх лiцензiй та повнiстю випровадили за межi мегаполiсу.
  
   - З аферистами у нас дуже суворо. Але врештi-решт, справу зам'яли, з подвiйною поставки безоплатного високоякiсного палива. Вченi-ентузiасти з лiнi взяли отримане речовина для аналiзу, i має квалiфiкацiю його в якостi побiчного продукту, отриманого в процесi екстракцiї, стала не проводити рiзнi види експериментiв, поки ...
  
   Фенiкс замовк.
  
   - Продовжуй. Тут тобi не конкурс на кращу iсторiю та кращого оповiдача. I не намагайся розбудити в менi звiрятко ..., - вимогливо штовхнув його в Лернор плече.
  
   - Води, будь ласка, - попросив полонений i як тiльки Джулiана, влила йому двi склянки рiдини, облизнув губи i продовжував.
  
   - ...Поки пiсля кiлькох закритих експериментiв весь дослiдницький центр не встав на вуха. Тут же пiдключилися вiйськовi та iзолювали всiх учених, а iнформацiї надали гриф вищої таємностi. Навiть я не знаю, що вони там таке знайшли, але це щось змусило шукати новий пiдхiд до "Нашої" корпорацiї, яка, так би мовити, безпосередньо сидiла на вентилi i якимось чином пронюхала, що накопали вченi мегаполiсу. Думаю, без шалених грошей тут не обiйшлося. Адже в нас у Москвi все купується i продається. Самi знаєте...
  
   - Майже знаємо..., - Лернор згадав про хабар лякливого прикордонника.
  
   - У результатi компанiя мала в своєму розпорядженнi технологiю i таємнi мiсця видобутку необхiдного мегаполiсу речовини. А розвiдка мала всi iншi - передовi досягнення сучасної науки та експерти. З їхньою допомогою Москва робила те, що, власне, i залишається найбiльшою таємницею до сьогоднi.
  
   - I жили вони довго i щасливо i померли в один день..., - в'їдливо сказав Куллер.
  
   - Ось, у принципi, i все пояснення привiлейованостi "Нашої" корпорацiї. Мiсто i компанiя просто пов'язанi однiєю мотузочкою. А про те, що робить мегаполiс у своїх секретних лабораторiях, навiть не питайте. Все одно не знаю. Лише зi чуток чув, що точно не смаковi добавки.
  
   - Гаразд, молодець. Вiрю, - досить схрестила руки на грудях дiвчина, вставши бiля допитуваного в ногах, - А тепер iнше питання. Навiщо корпорацiї знадобилася технiчна iнформацiя щодо "вiдносного безсмертя"?
  
   - Так як я не був присвячений деталi операцiї, у мене є двi особистi версiї, але не можу ручатися за їх правдоподiбнiсть.
  
   - ОК, валяй, - встряв Лернор, коли мова раптом зайшла про тему знайому та актуальну для нього самого.
  
   - За першою версiєю, не корпорацiя, а мiсто в особi вiйськових зацiкавлене у викраденнi захiдних технологiй, але оскiльки нашi агенти давно не в змозi пробитися на територiю потенцiйного противника, не кажучи вже про впровадження, то, ймовiрно, було вирiшено використати офiцiйнi захiднi. представництва, фiлiї та агентуру "Нашої" корпорацiї.
  
   - За другою версiєю, на мою думку, бiльш правдоподiбною. Корпорацiя отримала прохання вiд вiйськової розвiдки, але, керуючись уже власними амбiцiями, вирiшила заволодiти технологiєю самостiйно. I з її допомогою вийти у лiдери ринку, здатна диктувати умови i вашим, i нашим.
  
   - Швидше за все, другий варiант, - коротко прокоментував Лернор, згадуючи пишномовну промову Дракона i його зарозумiла вдача.
  
   - Я б допустила ще й третiй, - усмiхнулася Джулiана вже знайомою загадковою усмiшкою.
  
   - Який? - здивувався спантеличений хлопець.
  
   - Так, менi теж цiкаво який? - спитав Куллер, до цього так захоплений розповiддю, що отямився тiльки зараз.
  
   - Пiзнiше, все згодом! - Замахала руками дiвчина, - Менi час зайнятися посадкою. До того ж я нiколи не довiряла ворожим стiнам, у яких у самий не вдалий момент виростали вуха.
  
   Лернор озирнувся у пошуках можливих вух, але аргумент сприйняв мовчки i суперечити, не став. Занадто незграбно в нього це виходило останнiм часом.
  
   Вiн поставив останнє запитання.
  
   - Добре. Якщо ти такий супер-бупер агент, чого ти себе видав прямо пiд куполом?
  
   - Я побачив її, - Фенiкс показав очима на дiвчину.
  
   "Має моє заклинання вдарив тебе?" вона розсмiялася.
  
   - Нi. - серйозно вiдповiв полонений. - Я просто знаю, що подiбнi вам люди на Землi рiдкiснi, вiдповiдно...
  
   - I хто вона? - перебиваючи, схвилювався Лернор.
  
   - Стоп! Стоп! Стоп! - заметушилася Джулiана, - Нiяких бiльше вiдповiдей. Кожен дiзнався, що хотiв i вистачить!
  
   - Я ще не все дiзнався! Точнiше. Швидше за все не все уточнив!
  
   - Не псуй передчасно мою розповiдь, яку я тобi пiдготувала! - Дiвчина подивилася Лернору прямо в очi, - Зая, просто почекай ще трохи ...
  
   Замiсть того, щоб пiти на принцип i дiзнатися про все й одразу, вiн чомусь послухався i мовчки пiшов за своєю подругою в кабiну.
  
   "Подругою чи господаркою? Ось у чому питання..."
  
   Присiвши на вже освоєне крiсло i не знайшовши в темрявi ночi за вiкном, крiм похмурих стволiв хвойних припорошених снiгом ялин унизу, нiчого примiтного, вiн змучено заплющив очi.
  
   Був саме час поспати. Втомленi очi хворiли, м'язи нулi, але трикляте внутрiшнє напруження так i не давало повнiстю розслабитися.
  
   Те, що сказав Фенiкс, його вразило. Але або йому справдi вже все набридло, або вiн втомився настiльки, що все раптом стало здаватися вкрай байдужим.
  
   "Можливо, так воно i є насправдi?"
  
   Лернор вирiшив не дiставати свою подругу розпитуваннями, i, знявши каску, спочатку вирiшив просто грунтовно виспатися.
  
   сон. Який зв'язок мiж ним та реальнiстю?
  
   Адже хлопцевi вже давно не снилися сни. Ймовiрно, з того часу, як вiн потрапив на виснажливi тренування сержанта Харма. Хоча, можливо, Лернор просто не змiг їх запам'ятати i можливо, тому пропустив найцiкавiше.
  
   "Шкода. Часом вони пророкували майбутнi подiї. Правда, порядком спотворюючи їх до невпiзнання..."
  
   - Бу! - Висмикнула його з дрiму, Джулiана, - Поспостерiгати за посадкою не бажаєте? Поспати пiзнiше встигнете i не на самотi.
  
   - А з ким? - Затряс головою Лернор, протираючи очi.
  
   Дiвчина глянула на нього з докором i вiдвернулася до приладiв.
  
   - Я щось не так сказав? - спитав хлопець, поступово розумiючи прихований на поверхнi сенс фрази.
  
   Броньований фургон завис над темним лiсом. Нiч без зiрок i лише снiг, що освiтлюється прожекторами, на деревах.
  
   - I куди ти тут надумала сiдати? Чи не в гнiздо на однiй iз ялинок?
  
   - А я що схожа на курку?
  
   - Нiколи не думав, що курки в'ють гнiзда. Але ти ще та дичина. Вiд тебе все що завгодно можна очiкувати, - не без iронiї вiдповiв Лернор, справдi чекаючи вiд своєї подруги ще не мало сюрпризiв, у тому числi неприємних.
  
   Раптом група дерев пiд ними iнтенсивно захиталася, струшуючи снiг. Наче сама земля пiд ними заворушилася у маленькому землетрусi.
  
   Мокрий снiг лiниво сповзав з гiлок величезними шматками i прямував у хащi невеликою крижаною лавиною. Їли припинили тремтiти i немов у танцi пiшли на зустрiч один одному, розходячись з-пiд аерокара.
  
   Щойно замерзлi ялинки знову завмерли на мiсцi, дружно вишикувавшись у кiлька рядiв по периметру, Джулiана стала садити машину прямо в лiс.
  
   - Це що за чудеса? - здивувався Лернор, коли їх оточила щiльна стiна дерев, - Невже навiть дiдьок до тебе прихильний?
  
   - Це не дива, а одна iз незатоплених Росiйських ракетних шахт, призначених для запуску мiжконтинентальних ракет iз ядерними боєголовками. У перiод смути її мали затопити, але не встигли. Коли вся навколишня територiя виявилася не придатною для життя через погоднi умови, а держава перестала iснувати, про неї взагалi всi забули.
  
   - Не всi, раз ми в неї спускаємось, - заперечив Лернор, оглядаючи внутрiшню оббивку сiрих залiзобетонних стiн.
  
   - Кардинальну реконструкцiю вона зазнала, коли захiднi спецслужби стали шукати для своїх агентiв плацдарм неподалiк Москви. Тодi тут усе переробили пiд надiйно замаскований притулок, неприступний нi для кого з поганими намiрами.
  
   - Я давно пiдозрював, що ти маєш вiдношення до таємної полiцiї Вiльрiллiна, - нарештi озвучив свої давнi здогади Лернор, - Але як же тодi...
  
   - Не сам ти, милий, додумався, а "мусье" Дракон нав'язав тобi хiд своїх думок, - швидко перебила його дiвчина, нiби не бажаючи чути додаткових пiдозр i звинувачень на свою адресу, - I не турбуйся. Ми тут будемо зовсiм однi. Це я тобi обiцяю. А докладнiше розповiм за вкрай запiзнiлою вечерею.
  
   Лернор навiть не знав, що сказати, тому продовжував мовчки стежити за спуском у надра землi.
  
   Джулiана, вкотре майстерно, заткнула йому рота. Хотiв би i вiн навчиться цiй майстерностi. Дуже засмутившись, хлопець безсило махнув рукою i залишив насиджене мiсце.
  
   У лабораторiї його тут же зустрiв Куллер, вiдриваючись вiд вивчення вiдображення свого вуха у скляних дверцятах шафки.
  
   Фенiкс, як i ранiше, лежав на своєму мiсцi i зустрiв хлопця, що входить, зляканим поглядом. Лернор, мовчки пройшов повз них i сперся на зовнiшнi дверi, всiм виглядом даючи зрозумiти, що не на якi розмови вiн не налаштований.
  
   Нарештi, останнiй поштовх i згасаюче дзижчання двигуна, сповiстили про те, що спуск закiнчено i вони знову на твердiй землi. Як пiдтвердження здогаду за хвилину в примiщеннi лабораторiї з'явилася Джулiана, щось налаштовуючи на браслетi на руцi. Хоча, як здалося Лернору, вiн також грали роль дистанцiйного пульта невiдомого призначення.
  
   - Ласкаво просимо до моєї скромної обителi! - урочисто вимовила дiвчина i втиснула зелену кнопку бiля дверей.
  
   Дверi вiдкрилися, запрошуючи туристiв у вiдпустку.
  
   Все ще недовiрливо чекаючи засiдку, Лернор одразу озирнувся у пошуках ще невидимих ​​ворогiв, але таких, при першому оглядi, йому виявити не вдалося.
  
   З автоматом на перевагу вiн таки зважився ступити на бетонне покриття дна круглої ракетної шахти. Над головою, з тихим скрипом оперативно закривався сталевий щит, що блокував темний ствол виходу.
  
   - Iдiть за мною, - сказала Джулiана i швидким кроком попрямувала в бiк єдиного темного коридору, в якому вiдразу загорiлося свiтло, - У мене тут майже все автоматизовано, так що нiчого не дивуйтеся.
  
   - У тебе? - перепитав Лернор.
  
   - Та в мене. - пiдтвердила дiвчина.
  
   - А як же захiднi спецслужби?
  
   - Я їх кинула, - посмiхнулася Джулiана, - А з твоєю допомогою повнiстю викреслю об'єкт iз бази даних.
  
   - Ах, ось я для чого потрiбен! Знову використовуєш!
  
   - I не тiльки для цього, дорогий, - дiвчина зупинилася i, розвернувшись, не чекаючи, поки виснажений подiями дня Лернор дошкандибає до неї, пiдiйшла до хлопця i взяла його пiд руку, - Раджу поквапитися, їжа вже холоне, i вода в басейнi вже змiнилася.
  
   - Цiкаво, звiдки у колишнiй ракетнiй шахтi басейн? - Здивувався її друг, розглядаючи нiчим непримiтнi стiни коридору.
  
   - Лерне, яка рiзниця? - наздогнав їх Куллер, тягнучи на собi всю зброю, необачно залишену його супутниками у фургонi, - Давай спочатку вiдпочивати i потiм ставити запитання. До речi, наш друг у машинi не наробить щось iз нудьги?
  
   "Нi, - заспокоїла його дiвчина, жестом вказуючи увiйти до просторої кiмнати за рогом, - з цього операцiйного столу ще нiхто не втiкав. А басейн зробили, коли пiд час реконструкцiї натрапили на пiдземну рiчку з теплою течiєю, тож ви знайдете таку розкiш, яку в наш нелегкий час не багато хто може собi дозволити.
  
   Примiщення, наповнене легким i не дратiвливим жовтим свiтлом, що струмує з кутiв кiмнати, являло собою блакитну мрiю будь-якого втомленого подорожнього.
  
   Довгий стiл, накритий срiбною скатертиною, тягнувся вiд самого входу до розташованого посеред невеликого басейну з блакитною водою.
  
   Пiдводне пiдсвiчування басейну i камiн, що горить, складений з величезних акуратно оброблених гранiтних валунiв, надавали мiсцю якусь магiчну таємничiсть з часткою романтики. Тут справдi було приємно вiдпочити.
  
   - А де обiцяне поїсти? - спитав Куллер, розгублено оглядаючи порожнiй стiл.
  
   - Один момент, - дiвчина вiдпустила Лернор i зайнялася своїм браслетом, нiгтями вдавлюючи маленькi кнопочки.
  
   Тiєї ж хвилини з-пiд стелi на всiй довжинi столу спустилися вже знайомi Лернору мiнi-бари, заповненi кухонним приладдям, тарiлками, що димляться, i пляшками, що кидають рiзнобарвнi яскравi вiдблиски. Нiс вловив приємний запах жаркого, а сплячий шлунок прокинувся i наповнив про себе рiзким болем.
  
   - Прошу до столу, панове, - запросила Джулiана, швидким кроком проходячи в дальнiй кут кiмнати, - Розташуйтеся, а я поки пiду, приведу себе в порядок i подбаю про те, щоб нас не турбували в найближчi десять годин.
  
   З цими словами дiвчина зникла за дверима невидимими друзям до цього моменту.
  
   - Нда-с, на широку ногу в наш час живуть шпигуни, - Лернор пройшов до столу i поклав на нього свiй автомат, потiм зняв з себе бронежилет i всi ременi, що заважали вiльно дихати.
  
   - А хто тобi самому заважав таким самим стати? - спитав Куллер, скидаючи свою ношу на найближчий шкiряний диван.
  
   - Не подобається менi працювати i не мати можливостi похвалитися результатами своїх службових досягнень, - взявши тарiлку з супом, Лернор присiв на край дивану з iншого боку столу, - Бiльше того, єдина помилка - i за тебе нiхто не заступиться. Ти зникнеш, наче тебе й не iснувало. А у цьому життi менi хочеться залишити слiд. Щоб мене хоч хтось пам'ятав не лише як людину, а й мої вчинки, досягнення...
  
   - Здається, те, що ми влаштували в Москвi, надовго внесе тебе в iсторiю, як i мене, - засмiявся Куллер, починаючи свою трапезу з пляшки коньяку.
  
   - Слухай, Куле, адже ти так i не розповiв про те, якими долями тебе занесло до лав корпорацiї. Що тобi не сидiлося спокiйно на своєму теплому мiсцi в прикордоннiй службi? - запитав Лернор, чергуючи слова з прицмокуванням страви, що поглинається.
  
   - Та я не з власної волi, - почав розповiдь Куллер, залпом осушивши пiдлогу пляшки, - Справа була така. Одного прекрасного дня я приймав черговий транспорт. Тiльки ось вiн виявився не дуже звичайним. То був особистий шатл першого помiчника мера Москви з ним на борту. Ходили чутки, що саме вiн очолить мiську адмiнiстрацiю у найближчi роки. Дуже великий вплив вiн мав у владних колах, i тому не соромився критикувати iснуючий режим.
  
   - Як же тодi дiючий господар мiста наважився поставити такого птаха на посаду свого заступника? Занадто недалекоглядно для голови, оточувати себе надмiрно амбiтними людьми, - здивувався Лернор, у пошуках чогось смачненького знову пiдходячи до бару з уже порожньою тарiлкою.
  
   - Мабуть, вiн ще не був таким, коли мер пригрiв його у своїй командi. Вiн у нас розумний мужик. Сам собi пiднiжки ставити не буде, - пояснив Куллер, беручи з пiдносу добре просмажену курятину, - говорили, що таким заступника зробили довiренi йому проекти. Вiн безпосередньо контролював усi угоди з видобувними корпорацiями. А ти чув, про що розповiв Фенiкс. Може той несподiваний поворот долi i зробив заступника великою шишкою. Цiкаво, чи вiн там з голоду не помре?
  
   - Хто? Фенiкс чи заступник? Нiчого з нею не стане. Людина без їжi мiсяць може прожити, - усмiхнувся Лернор, наповнюючи собi келих.
  
   - Добре, припустимо, ця шишка з адмiнiстрацiї перебiгла комусь дорогу, але ти то тут до чого?
  
   - А тепер повернемося до мене, - сумно усмiхнувся Куллер, дивлячись на друга п'яними очима, - Менi було наказано передати транспорту свiдомо неправильнi координати.
  
   - I?
  
   - Що i? - гiрко засмiявся оповiдач. - Впав вiн об купол i згорiв як метелик.
  
   - А як же пiлоти? Вони чого не бачили, куди їх ведуть?
  
   - Погоднi умови тодi не допускали видимостi далi за два метри. Сам бачив, що дiється. Ось така iсторiя, - добив пляшку Куллер i витер руки об бронежилет.
  
   - А ти до чого? Бо ж просто виконував наказ? Вiдповiдати повинен був вищий офiцер, - так i не почувши найцiкавiшого, запитав Лернор, жуючи салат зi свiжих овочiв.
  
   - При цьому. Всi списали на мою особисту помилку, розжалували i вiддали пiд суд, - влаштовуючись на диванi з ногами, коротко вiдповiв Куллер, - Хоча, в останнiй момент прийшов той самий вищий офiцер i надав можливiсть втекти з-пiд варти i вручив адресу корпорацiї. Тож не лише служба у розвiдцi невдячна. Будь-яка служба на кого-небудь не гарантує того, що в один момент тебе не використовують i не викинуть на смiтник, як механiзм, що вiдпрацював.
  
   - Ммм... - задумливо промимрив Лернор. - Це ще не так прикро, коли тебе пiдставили. Найприкрiше, коли ти своїми власними руками себе пiдставляєш, буквально вручаючи керування своєю долею в чужi руки.
  
   - Вболiваємо, хлопчики? - несподiвано, нiби з-пiд землi з'явилася Джулiана. Однiєю рукою вона притримувала обгорнений навколо фiгури довгий бiлий рушник, - Лерн йдемо, купатися. Масаж менi зробиш.
  
   - Проти купання я нiчого не маю, а от iз масажем напружено. По-перше, я його робити не вмiю, а по-друге, втомився я не менше за тебе i вже засинаю.
  
   - Отже, тебе вже не цiкавить моя iсторiя на майбутнiй сон?
  
   - Ось воно - яскраве вираження жiночої пiдступностi, - звертаючись до Куллера за пiдтримкою, показав на неї пальцем Лернор, але з боку товариша вiн почув лише гучний i затяжний хропiння.
  
   - Мдас, - сумно глянув вiн на Джулiану, - Чому всiм властиво кидати мене без пiдтримки у найважчий момент?
  
   - Може тому, заячи, що доля спецiально перевiряє тебе, щоб довiрити в твої руки вiдповiдальнiсть не лише за своє власне життя, а й за життя iнших, - дiвчина ласкаво взяла його за руку, допомагаючи встати п'яному друговi з дивана, - Iдемо швидше. ..
  
   По дорозi Джулiан спритними рухами допомiг звiльнити Лернору вiд верхнього одягу, вiдзначивши його шлях до басейну його фрагментiв. Нарештi, пiдводячи напiвголого хлопця до сходинок, що ведуть прямо в киплячу воду, вона витягнула все, що на ньому залишилося.
  
   М'ятний запах, що походить вiд води, полегшував подих i розбурхував уяву. Її тихе i спокiйне дзюрчання вражаюче заспокiйливо впливало на органiзм i прискорювало поступовий спад нервової напруги в змученому тiлi.
  
   Пiддаючись впливу приємної обстановки, вперше за багато днiв, Лернор вiдчув себе у безпецi. Вiн уже не побоювався зрадницького удару в спину, або просто перебував пiд згубним впливом алкоголю та жiночої чарiвностi.
  
   - Джулi, я не можу зрозумiти, - завмер на мiсцi Лернор, - То ти нагадуєш менi вiдвертого садиста, то стаєш втiленням ласки та турботи. Що на тебе находить? Чи це гра така шпигунська? Спочатку залякаємо, а потiм разом з ласкою втиратимемося в довiру?
  
   - Любий, давай залишимо цей секрет при менi. За один вечiр ти мене все одно не зрозумiєш i не впiзнаєш.
  
   - Добре, але спати з тими, хто потiм робить замах на моє життя, у мене полювання пройшло ще з минулого разу, - недовiрливо глянув на воду Лернор, - Я вже хочу, але поки не можу тобi вiрити.
  
   - Те, що ти вже хочеш, я чудово бачу, - опустивши очi нижче його пояса, засмiялася Джулiана, i скинувши з себе рушник, почала повiльно спускатися в воду, що пiниться.
  
   - Це провокацiя, - усмiхнувся хлопець, стежачи за привабливою i спокусливо виляє попкою подруги, - Але пiсля всього, що мiж нами трапилося, я на провокацiї, нехай навiть на шкоду собi, пiддаватися не збираюся.
  
   - Як хочеш. Якщо хочеш вiрити собi i тому, що тобi нав'язали бiльше, нiж менi, то вибiр за тобою, - хихикнула дiвчина, - Але яким би вiн не був, це не врятує тебе вiд обiцяного менi масажу.
  
   - Я нiчого не обiцяв!
  
   - Ха-ха, ти просто не пам'ятаєш, - хлюпнула на нього водою дiвчина, - Швидко стрибай до мене, а то присиплю i вiдрощу тобi оленячi рiжки.
  
   - А як же довiра...? - став обережно спускатися до басейну Лернор.
  
   - Щодо довiри, то, думаю, вона не повернеться до тебе навiть пiсля моєї розповiдi. Втратити довiру легко, а ось повернути назад це тяжка праця.
  
   - Знаємо, знаємо...
  
   - Був би ти трохи дурнiший, Лерне, ти б одразу повiрив у мою розповiдь i взяв кожне слово на вiру, вогнем та мечем, вирiзаючи всiх тих, хто мене образив. Але так як у тебе в головi дуже багато тарганiв i власного досвiду брехнi та лицемiрства, думаю, тобi навiть моя клятва на кровi не допоможе. Так що це твiй особистий тягар, любий. Чим розумнiша i хитрiша людина, тим менш вона довiрлива. Тому нiчого гарантувати не буду...
  
   - Добре, - Лернор догрiб до розташованого позаду подруги пiдводного крiсла з мармуру i видерся на нього, - Я готовий ризикнути i спробувати, бо моя цiкавiсть не дасть менi спати спокiйно.
  
   - А масаж?
  
   - Блiн, пливи сюди. Я вже влаштувався. Моє друге я вже змирився з думкою, що без цього ми сьогоднi не обiйдемося. Ти хоча б натякни про головну думку майбутньої iсторiї. Щоб я не халтурив, - усмiхнувся Лернор, пiдманюючи подругу пальцем.
  
   Джулiана грацiозно, наче левиця пiдпливла до нього, i провокацiйно повернувшись спиною, спитала.
  
   - Лерне, пам'ятаєш, про що говорив Фенiкс?
  
   - Вiн багато говорив, всього не запам'ятаєш, - борючись iз бурхливими гормонами, поступово втрачав над собою контроль Лернор
  
   - Про можливi варiанти, на тему, навiщо комусь знадобилася технiчна iнформацiя щодо проекту "вiдносне безсмертя", i я згадала про третє.
  
   - Пам'ятаю, пам'ятаю..., - насторожився хлопець, обережно поклавши руки на її жiночнi та нiжнi плечi, подумки прощаючись iз самим собою.
  
   - Так ось, про нього йдеться. Але це не все, зая. Я готова тобi запропонувати ще й четвертий, набагато привабливiший i реальнiший варiант розвитку подiй.
  
   - Навiть так?! - здивований Лернор спробував зазирнути подрузi в обличчя, але отримав лише рясну порцiю бризок.
  
   Якщо оголена дiвчина в його руках зараз здавалася йому великою кiшкою, то вiн на повну силу вiдчув себе напiвпридушеною мишкою. Вона грала з ним як хотiла вiд початку їх знайомства.
  
   - Саме так, мiй плюшевий. I ти в ньому вже зiграв, а якщо почнеш менi довiряти, то ще й зiграєш головну роль, - урочисто завершила Джулiана, заслуговуючи на останню фразу повну вiддачу вiд початкiвця i недосвiдченого масажиста.
  
   - РОЗДIЛ СЬОМИЙ :: ЦIНА ДОВЕРI -
  
  
  
   Укутавшись у махрову ковдру i, пiддавшись приємному почуттю того, що пiсля, хлопець i дiвчина розтяглися на розкладеному диванi i нiжно погладжували один одного.
  
   Маленькi витiвки, якi вони дозволяли собi в iнерцiї пiсля бурхливої ​​пристрастi, анiтрохи не заважали лiнивому веденню серйозної бесiди. Тема, як i ранiше, була одна i здавалася навiть банальною, але одвiчне i болюче питання "хто винен, i що робити?" не давав Лернор спокою.
  
   - Чи не почувся я, люба? ...З твоїх слiв за третiм варiантом розвитку подiй, все спочатку було заплановано службою безпеки Вiльрiллiна? Чи я знову чогось не наздоганяю?
  
   - Ти не зовсiм правильно мене зрозумiв, Лерн, - дiвчина поклала йому руку на груди i почала грайливо дряпатися гострими кiгтиками, - Служба безпеки, справдi пасла тебе вiд появи в мегаполiсi. Хоча, в принципi, не тiльки тебе, а й кожного нового мiгранта, який активно iнтегрується в суспiльство.
  
   Хлопець нiжно вкусив її за носа.
  
   - У чому тодi фiшка?
  
   Джулiана вiдреагувала i в помсту вiдразу злегка ляснула Лернор долонею по вуху.
  
   - Пiдозрюючи, що ти працюєш на чиюсь "закупольну" розвiдку, ще в унiверситетi до тебе приставили мене. На той момент, у моїй розробцi ти був у мене не єдиний. Паралельно менi доводилося вести спостереження за п'ятьма новачками, якi робили першi кроки в життi мегаполiсу...
  
   - То ти вже тодi на еСБешникiв працювала? - не мiг приховати свого подиву Лернор, - Скажи ще, що й мене "клеїла" ти теж за наказом.
  
   - Чому вiдразу i "за наказом? Це була моя власна iнiцiатива, - дiвчина зiтхнула, - Зая, ти й не уявляєш, скiльки вже я працюю на них... А легкий флiрт - це ж не важка робота в лiжку...
  
   - I скiльки ж? - косо подивився на свою однолiтку хлопець, - Iз самого народження чи що?
  
   За виразом обличчя Джулiани було видно, що питання для неї було не дуже приємним.
  
   - Тобi це так важливо? Чи бiльше продовження моєї розповiдi цiкавить?
  
   - Добре, - пiшов на зустрiч своїй подрузi Лернор. Вiн вирiшив залишити неприємне запитання без подальшої уваги ще деякий час, - Розповiдай, навiщо Вiльрiллiну знадобилася в себе красти iнформацiю щодо "вiдносного безсмертя"?
  
   Дiвчина притулилася до нього стегном, i трохи подерся, нарештi, влаштувалася.
  
   - Захiднi спецслужби мали iнформацiю про те, що росiяни прагнуть заволодiти цiєю технологiєю, для просування своїх космiчних проектiв, оскiльки вони поки що єдинi, хто не послав жодного корабля з колонiстами.
  
   - Ми росiяни, завжди довго запрягаємо, зате їздимо потiм швидко, - вставив реплiку Лернор.
  
   Побувавши у Москвi, вiн уже вважав себе нiким iншим як повноцiнним росiйським.
  
   Джулiана, нiби не звернула уваги на зауваження i продовжувала майже не перериваючись:
  
   - Також iснували розвiдданi, що Москва має якусь речовину, за допомогою якої можна зробити реiнкарнацiю.
  
   - Переселення душi? - вiд подиву Лернор ледве пiдвiвся, але подруга вiдразу повалила його назад. Адже вiн насмiлився порушити її спокiй i зруйнував "зручне мiсце" серед теплих покривал.
  
   - Так Лерн, ти маєш рацiю, - ще важче зiтхнула дiвчина, - Не хочу повертатися до нашої суперечки про релiгiю i все, що з нею пов'язано, але душа насправдi iснує, i росiяни довели це на практицi.
  
   Сонливiсть i втома на якусь мить залишили Лернора. Розповiдь Джулiани давала несподiвано новi сюрпризи.
  
   - Звiдки ти це знаєш? Я нiколи й не сумнiвався у iснуваннi душi! Адже саме через неї клонування людини не вдається нiкому. А що стосується релiгiї та церкви, то я...
  
   - Лерн, - Джулiана прикрила йому пальцем рота, - Може не варто? Якщо ти не релiгiйна людина, то я навпроти - хрещена православна та ще раз повторюся. Я не хочу чути нiчого образливого на адресу моїх традицiй.
  
   - Православна? - Взяв її за руку Лернор, - То твої батьки росiяни?
  
   - Любий, давай про мене потiм, - дiвчина опустила очi, - Досить скакати з однiєї теми на iншу. Або ти слухаєш мене, до кiнця не перебиваючи i не вiдволiкаючи на дрiбницi, або я...
  
   Джулiана на секунду затихла, нiби не знаючи, як закiнчити фразу.
  
   - ...ображаюся...i пiду спати.
  
   - Вибач, - намагаючись хоч якось загладити свою провину, хлопець став укутувати її i заново влаштовувати на диванi, - ...Просто я хотiв сказати, що я теж православний... Продовжуй.
  
   - Так от..., - пiсля хвилини незручного мовчання розповiдь Джулiани, все-таки продовжилася, - Вiдомий факт, що клонування "не вдається нiкому", з моменту, коли ти сам ознайомишся з усiма матерiалами, буде спростовано. Бо росiяни вже встигли досягти в цiй галузi певних успiхiв, правда i не таких значних, на якi всi сподiвалися...
  
   Лернор спробував щось сказати, але, згадавши свою обiцянку, безмовно затулив рота.
  
   Зустрiвши докiрливий погляд прекрасних сiро-блакитних очей, вiн зрозумiв, що вчинив правильно.
  
   - Маючи такi цiкавi розвiдданi, спецслужби об'єднаного союзу Європейських мегаполiсiв, довiрили Вiльрiллiну мiсiю iз залучення цiкавих агентiв Московської розвiдки в пастку. Тих, хто серйозно полював за "вiдносним безсмертям".
  
   - Служба безпеки, так само вiдома як таємна полiцiя мегаполiсу, повинна була заманити в скрупульозно пiдготовлену пастку всiх цiкавих розвiдникiв разом. Це мало бути своєрiдне полювання за головами для подальшого створення з полонених цiлої мережi подвiйних агентiв. Природно не без застосування нанотехнологiй та генної iнженерiї, що лежить в основi принципу "вiдносного безсмертя". Полювали, мовляв, за технологiєю? Так, на, отримаєте. Вiдчуйте всi принади на самих собi. Жорстоко, але нiчого не вдiєш. Все шпигунське життя у нас таке...
  
   Джулiана на якийсь момент замовкла i з захопленням почала розглядати вухо бiля предмета своєї пристрастi. Займаючись цiєю цiкавою справою, вона з вiдмовою стала нiжно гризти мочку зубами i поступово вiдтягувати її на себе.
  
   - ...Хто ж не захоче...мати власну команду...ммм..."засланих козачкiв" у таборi ворога? I все це з метою здiйснення...ммм...операцiї з видобутку схiдних секретiв у галузi клонування людини... Тфу, Лерне, ти, коли востаннє вуха мив?
  
   - Хто? - перепитав Лернор, не розплющуючи очей.
  
   - Ну не я ж, - хихикнула Джулiана.
  
   - Наскiльки менi вiдомо, їх взагалi шкiдливо мити, - парирував схвильований хлопець, швидко обвиваючи обидвi руки навколо талiї дiвчини.
  
   - Фiї, тодi менi, напевно, небезпечно їх цiлувати, - стала вириватися Джулiана, ховаючись вiд його поцiлункiв у вiдповiдь у покривалi.
  
   Укутавшись iз головою, вона приглушеним голосом продовжила звiдти:
  
   - Принадою для росiйської та iншої агентури, як ти розумiєш, стали чутки, що свiдомо розпускаються про те, що у Вiльрiлiйському мегаполiсi є талановитi програмiсти, яким нiчого не варто зламати мережу мiста i сперти всю iнформацiю по проекту "вiдносне безсмертя", що є спiльною розробкою всiєї Захiдної. Європи.
  
   Дiвчина рiзко вискочила з укриття i несподiвано швидко з дзвiнким i трiумфуючим реготом, грайливо скуйовдив волосся Лернора.
  
   - ...III! III-мен-но з того самого моменту, нещасним i головним пiддослiдним виявився ти, мiй зайчик з не митими вухами. Хоча...
  
   Дiвчина захекалася i впала в обiйми свого не дуже активного друга.
  
   Лернор обiйняв її за плече i сховав пiд пахвою. Бажання продовжувати подальшi постiльнi iгри та розваги не виникало. У нього, незважаючи на весь пекучий iнтерес до цiєї детективної iсторiї, не залишалося жодних сил на якесь адекватне сприйняття. Остання бешкетна витiвка Джулiани повнiстю виснажила запаси його життєвої енергiї.
  
   Вiн тепер навiть не чув хропiння Куллера, що лунав у протилежному боцi кiмнати.
  
   Дiвчина теж заплющила очi. Але, навiть засинаючи, все ще бубнила, розтягуючи слова.
  
   - Точнiше буде сказати..., що фiлiя твоєї компанiї..., вже давно розроблялася як плацдарм...для проведення ключової операцiї..., - Джулiна широко позiхнула, - Адже ти справдi... прославив себе великими справами у сферi iнформацiйних технологiй. Iнакше б не привернув первiсну увагу... спецслужб та Центру.
  
   Лернор заснув. Вiн бiльше не чув нiкого, поринаючи у свiт примар i тiней. Йому здавалося, що дiвчина продовжує розповiдь, хоча пiдсвiдомо вiдчував, що вона вже спить мiцним сном.
  
   Хлопцевi нарештi снився сон.
  
   Цього разу вiн стояв на вершинi найвищої гори.
  
   Її заснiжений пiк був укритий вiковими багатометровими пластами сухого снiгу. Горячий холодний вiтер, проносившись над бiлою пустелею, пiднiмав до неба величезнi бiлi стовпи i виганяв їх кудись у далечiнь.
  
   Пориви вiтру розвивали пiдлогу тонкого брезентового плаща, безжально дряпали його незахищену шкiру, змушуючи сльозитись неприкритi захисною маскою очi.
  
   Вiдчувши тяжкiсть у руках, Лернор спробував пiдняти свої долонi до обличчя, але вони не пiдкорилися. Щось заважало, не дозволяючи хлопцю поворухнути завмерлими пальцями.
  
   Вiн озирнувся, i з жахом помiтив на зап'ястях свiтлi зi старих оптичних кабелiв кайдани.
  
   Адже мережi з цього матерiалу досi обволiкають свiт всесвiтнiм iнформацiйним павутинням. Нiкому достеменно не вiдомо, скiльки кiлометрiв кабелiв тягнеться пiд землею i пiд водою, обвиваючи в авоську багатостраждальну земну кульку.
  
   Цi товстi змiї обвивали його руки i йшли своїми кiнцями в рiзнi боки, зникаючи десь далеко по бiлому вiд снiгу гiрському схилу.
  
   Праворуч, десь далеко крiзь хмари, Лернор побачив мiраж мегаполiсу, що нагадував Вiльрiллiн, по лiву руку хлопцевi з'явився золотоголовий краєвид Москви. Цi два мiста нiби тримали його прикутим на цiй самотнiй вершинi невiдомого гiрського хребта. Вiн був повнiстю в їхнiй владi, будучи лише ключовою ланкою в передавальнiй мережi, з'єднуючи схiд i захiд.
  
   "Нi! Я вам не посередник!" - Лернор безмовно закричав у безжальну синяву неба, - "Я не слуга!"
  
   Зiбравши сили, хлопець вiдчув здатнiсть розiрвати кайдани.
  
   Борючись iз опором та рiжучою болем, вiн сантиметр за сантиметром зближав стислi в кулаки руки один з одним.
  
   Околицi здригнулися.
  
   Снiг трiснув, утворюючи довгi западини. По обидва боки грiзно зашумiли лавини.
  
   Пiдбадьорений, досягнутим результатом i схвильованою крижаною стихiєю, Лернор рвонув кулаки до грудей з подвоєною силою.
  
   Лiд проломився, кришачись у мiсцях прокладених кабельних магiстралей, злiтаючи до неба маленькими кришталиками холодної бiлої крихти.
  
   "О так!" - вигукнув задоволений герой, розриваючи пути, що обвивають його, i стискаючи кiнцi цих "ланцюгiв" у своїх закривавлених руках, - "Тепер не я, а ви в моїй владi!"
  
   Його смiх, розносячись по долинi, перетворювався на рев. Вiн зростав i затихав, повторюючись луною, багато разiв, поки не перетворився на гучний хропiння.
  
   ...Хропiння Куллера.
  
   Лернор, загорнутий у простирадло, прокинувся вiд неприємного холоду. Теплої Джулiани поряд не виявилося, вiдповiдно зникло i махрове покривало. Бiльше не було кому грiти його охололi пiсля гарячого басейну боки.
  
   Сiвши i озирнувшись, вiн не знайшов нiчого, що хоч вiддалено нагадує годинник, тому залишив спроби визначити час доби.
  
   Свiтло, як i ранiше, горiло так само яскраво, а камiн палахкотiв як нi в чому небувало.
  
   Змiцнiлий органiзм бадьоро рапортував про те, що в його сон бiльше не хилить. Хотiлося тiльки їсти.
  
   Вставши з дивана, Лернор загорнувся в простирадло i пiдiйшов до столу. Зморщивши нiс, вiн проминув безнадiйно остигли гарячi страви, цiлком концентруючи свою увагу на салатницi.
  
   Одягатися було ще надто лiниво, Куллера будити якось недоцiльно, тому хлопець вирiшив присвятити себе їжi та пошукам Джулiани.
  
   Взявши до рук повну тарiлку, вiн вирушив у дальнiй кут кiмнати, де минулого разу зникла дiвчина. Тут вiн виявив вузький темний прохiд, освiтлений наприкiнцi жовтого свiтла.
  
   - Джулiї, ти там? - поцiкавився Лернор, голосно шльопаючи босонiж коридором.
  
   - Так, так, - вiдгукнулася дiвчина, - Заходь.
  
   - Доброго ранку, якщо вiн ранок, - привiтав її хлопець, опинившись у яскраво освiтленiй невеликiй кiмнатi. Вона була буквально до стелi заставлена ​​обладнанням невiдомого значення.
  
   Десять плазмових екранiв пiд стелею передавали зображення, що фiксується камерами спостереження, на всiй територiї пiдземного укриття.
  
   - Ранок то вiн - ранок, - ствердно кивнула головою дiвчина, однiєю рукою щось набираючи на клавiатурi, що проектується на стiл. Другою рукою вона притримувала, що постiйно спадало з оголених плечей покривало, - Тiльки от не зовсiм добре.
  
   - А що сталося? - Лернор нахилився до неї i, поцiлувавши в щоку, дивився на рядки, що бiгли по проекцiї.
  
   - Нiчого особливого, просто ми проспали надто довго. Залишилася лише година, перш нiж комп'ютер притулку передасть записану за добу iнформацiю з камер стеження до Центру, а я нiяк не можу блокувати цю операцiю.
  
   - I що ти ранiше думала? Ти ж запевнила нас, що це твоє затишне мiсце.
  
   - Моє то воно моє, тiльки ось не зовсiм, - почала виправдовуватися дiвчина, - Мене тут нiхто не чiпає, та й не задавалася я ранiше метою блокувати звiти, що посилаються автоматом. Думала, настане час, легко впораюся з вiдключенням. Та нi. Iнженери тут хитрiшу систему встановили, щоб агенти не зловживали становищем.
  
   - Що тепер робити? - захвилювався Лернор, дивуючись безтурботностi своєї розважливої ​​подруги. Їсти одразу розхотiлося.
  
   - Блiн, доведеться сухарi сушити. Бо, як тiльки записи потраплять у Вiльрiллiн, сюди надiшлють мiнiатюрну армiю, i навiть не дивлячись на всi мої хитрощi, зробленi з системою безпеки, розкриють нас як консервну банку.
  
   Лернор оторопiло, не вiрячи своїм вухам.
  
   - Так звалювати тодi звiдси треба, доки не пiзно.
  
   - Не все так просто, - Джулiана повернулася до нього обличчям сповненим смутку, - Любий, я ж тобi ще не все розповiла. Є деякi обставини, через якi нам спокiйно жити не дадуть.
  
   - Ну, то розповiдай швидше! - затоптався Лернор. Серце знову неприємно сповнилося тривогою.
  
   Життя як на вулканi тривало, навiть тодi, коли нарештi здалося, що все вже позаду.
  
   - Часу немає, - опустила очi дiвчина.
  
   - Тодi, люба не темнi i кажи що робити?! - хлопець починав виходити з себе, - Нiколи не повiрю, щоб у тебе не було запасного плану!
  
   - Тiльки якщо ти викреслиш iз бази даних служби безпеки цей об'єкт, iнформацiя нiкуди не пiде, - холодно випалила Джулiана, наче стрiляючи з пiстолета.
  
   Вона довгий час готувалася сказати цi слова.
  
   - I як я це, на твою думку, зроблю? - розвiв руки з подиву Лернор. Ти в своєму розумi?
  
   На мiнiатюрну театральну виставу, дiвчина не звернула зовсiм нiякої уваги. Немов слiдуючи безперечно намiченому плану, вона вимовила таку фразу, вiдомого лише їй одного монологу.
  
   - Скористайся вкраденою базою даних. Ключовi фрази для пошуку я скажу тобi.
  
   - Ти хочеш, щоб я вийшов на свiй сервер прямо звiдси? - Лернор дiйсного був у шоцi.
  
   - Так, - чiтко озвучила дiвчина своє бажання. В її очах було видно лише холодний розрахунок.
  
   - Пiдставити мене хочеш? - обурювався хлопець, - Адже тодi буде засiчено i мiй сервер!
  
   - Буде, якщо ти не встигнеш впоратись до того, як автомат почне ретранслювати в ефiр запис.
  
   - Ти навмисно загнала мене в куток! - тицьнув у дiвчину пальцем Лернор.
  
   Джулiана продовжувала зберiгати крижаний спокiй:
  
   - Нiчого подiбного. Я сама не знала, що так станеться
  
   - Може, вистачить нарештi брехати? - Лернор буквально не знав, куди себе в цей момент подiти. Йому хотiлося зникнути, випаруватися, полетiти, прокинутися, аби не вiдчувати себе знову загнаним у кутку, - Ти була зацiкавлена, щоб я викреслив об'єкт iз бази даних, але вирiшила не ризикувати, чемно просячи мене про це.
  
   З простирадлом, що розвивається, хлопець нервово став ходити вперед, нiби така поведiнка допомагала йому мислити.
  
   - Ти свiдомо все спланувала, щоб у мене не залишилося вибору! Ось до чого весь цей привiтний прийом. Млин, коли ж ти сама навчишся довiряти людям? Поки ти сама не вiриш, нiхто не повiрить тобi! Повертаю тобi твої власнi слова! Ех, жiнко! Не встигла загладити один шрам у моїй душi, як завдала iнший. I не кажи, що все не так! Не повiрю!
  
   - Все так, Лерне, - несподiвано зiзналася дiвчина, знову поправляючи на плечi покривало, - Якби ти вчора не заснув, можливо, все було б iнакше.
  
   - Так Так! Молодець! Хто ж ще винний, крiм мене! - Злiсть Лернор перегорiла, залишилася лише образа i гiркота, - Завдяки тобi я знову загнаний у кут!
  
   - Краще вже в цей, нiж той, з якого я тебе витягла, - спробувала посмiхнутися Джулiана, але посмiшка вийшла вкрай недоречною.
  
   - Посунься! У мене не так багато часу, - несподiвано змiнив тактику поведiнки хлопець, нiби розумiючи сенс сказаної подругою фрази.
  
   Дiвчина тихо пiдвелася, звiльняючи крiсло. Дочекавшись поки її все ще злий друг влаштується i звикне до розкладки, вона нiжно обiйняла його ззаду, навмисне притискаючись до спини оголеними грудьми.
  
   - Спасибi...i вибач...
  
   - ...У кишеню не покладеш i в чаї не розмiшати. Воно навiть не булькає! - буркливо зауважив Лернор, але жiноче тiло справляло на нього потрiбний ефект. - Але якщо ти, господине, пiдстави мене i здаси будь-який з вiдомих менi спецслужб, я не знаю, що з тобою зроблю ... грр.
  
   Джулiана знайшла своїм обов'язком просто промовчати, не змiнюючи свого становища за його спиною.
  
   Вона вiдстежувала кожну дiю свого друга, перiодично звiряючись iз годинником. А час витiкав, наче вода розчинялася у пiску життя.
  
   Дiвчина не сумнiвалася в тому, що вони встигнуть, але вiдсоток ризику був настiльки ж високий, тому на запитання Лернор вона вiдповiдала чiтко i коротко. Жарти у створенiй нею ризикованої ситуацiї були не тiльки не доречнi, а й згубнi самолюбства партнера.
  
   Пiдключившись до свого сервера i вiдкривши, нарештi, електронну папку, куди були завантаженi всi секрети служби безпеки, Лернор спалахнув не приховуваним бажанням вiдразу почати з ознайомлення з "вiдносним безсмертям", але Джулiана вкусила його за вухо.
  
   - У нас немає часу на "дурницю". Все й так лишиться на своєму мiсцi. Потiм вивчимо. Шукай список кодiв доступу до бази даних агентурних об'єктiв.
  
   Хлопець неохоче пiдкорився. У нього досить болючим способом знову вiдiбрали цукерку, але цього разу вiн розумiв, що правильно зробили. Коли ж вiн зможе ознайомитись iз вмiстом у бiльш спокiйнiй обстановцi?
  
   - Так. Є контакт. Те, що потрiбно або, принаймнi, я так думаю, - досить пiдтвердила дiвчина, вивчаючи цифри, що виводяться на проекцiю, - Коди є, полiзли в саму мережу мегаполiсу. Тiльки пiдключення необхiдно зробити анонiмним, а то зрозумiють, звiдки вiдбувався вхiд i у будь-якому разi накликаємо гостей.
  
   - Як я тобi анонiмнiсть забезпечу? - здивувався Лернор.
  
   - Думай. Ти ж у нас зломщик вiдомий. У нас залишилося двадцять хвилин, - попередила дiвчина.
  
   Хлопець був готовий розгубитися, оскiльки нiколи не намагався входити до мережi мiста ззовнi. Та й такої потреби нiколи не виникало. Все завжди скачувалося у зворотному порядку з мегаполiсу за його межi.
  
   Iдея виникла раптово. Як часом щастить людинi, коли оригiнальнi iдеї вiдвiдують його голову в потрiбний час i в потрiбному мiсцi.
  
   - Джулi, зганяй за моєю гiмнастеркою. Тiльки Куллера не розбуди. Бракувало, щоб вiн тебе голою бачив.
  
   - Ревнуєш, чи що? П'ять хвилин тому порвати був готовий, а тепер ревнощi ... ох вже цi мужики!
  
   - Швидше, бо наш шанс анонiмного пiдключення може зiрватися так само легко, як i з'явився, - занервував Лернор, але за двi хвилини потрiбна рiч уже була в його руках.
  
   Вiдвернувши комiр, хлопець розглянув уже не раз переписаний ним номер телефону автомата на заправнiй станцiї. Не тягати ж йому з собою екстравагантну, але незручну вiзитну картку, вручену бродягою.
  
   Любов до халяви, змушувала його зберiгати цей телефонний номер, навiть не уявляючи, що колись вiн може стати в нагодi.
  
   - Що це за телефон? - Здивувалася Джулiана, спостерiгаючи, як її друг швидко набирав цифри на вiдеофонi.
  
   - Одного несподiваного знайомого, якого я зустрiв на шляху втечi з Вiльрiллiна, - вiдповiв Лернор, вслухаючись у довгi гудки. Вони йшли один за одним, з кожним новим звуком позбавляючи його останньої надiї.
  
   - Але! - на екранi зненацька з'явилося заросле, прищаве i немите обличчя бомжа мегаполiсу. Вiн щось невдоволено жував, перiодично демонстративно облизуючи пальцi.
  
   - Пам'ятаєш мене? - запитав Лернор.
  
   - З чого це менi треба пам'ятати? Знаєш скiльки поганих беших по типу твоїй менi щодня доводиться бачити? - грубо вiдповiв бродяга. - Говори, чого треба, бо ти заважаєш менi трапезувати.
  
   "На себе б подивився", - подумалося хлопцевi, але в слух вiн сказав, - Необхiдно анонiмне безкредитне пiдключення до iнформацiйної мережi мiста.
  
   - Бач чого захотiв! А, добродiю, заплатити вперед не бажає?
  
   Лернор про це навiть не подумав, тому вiдразу розгубився.
  
   Якби вiн i мав грошi, то при всьому бажаннi не змiг би розрахуватися за послуги "оператора". Вимовлене незручне мовчання, небезпечно затягувалося.
  
   - А ти, що думав я тебе безкоштовно обслуговувати буду? - почав сердиться бомж, - Нехай та гола дiвиця у тебе за спиною тебе i обслуговує, вiдповiдним чином! А я пiшов їсти...
  
   Волоцюга зiбрався перервати зв'язок, але Лернор знайшов у собi сили говорити.
  
   - Слухай, друже. У мене до тебе є дiлова пропозицiя.
  
   - Ми бачили вашi дiловi пропозицiї. Монету жени!
  
   - Що б ти вiддав за коди доступу до кореневої системи каталогiв служби безпеки мегаполiсу? - Запитав несподiване запитання Лернор, - Для твоїх друзiв зломщикiв, це ласий шматочок.
  
   Чоловiк примружив лiве око i обережно промовчав, вдаючи, що пропозицiя його не дуже цiкавить.
  
   - Я пропоную тобi основнi коди доступу до системи, натомiсть на постiйне з'єднання мене у будь-який час. Сподiваюся, тобi не важко запам'ятати моє обличчя.
  
   Волоцюга, колупався брудним пальцем у зубах i мовчав, мабуть, зважуючи всi за i проти.
  
   - Добре. Лише цифри вперед. Менi треба перевiрити товар.
  
   - Ти впевнений у тому, що робиш? - Пошепки запитала Джулiана, як тiльки їх абонент зник з екрану, перевiряючи наданий код, - Адже це може бути один з агентiв. А тодi нам у кращому разi свiтить небо в клiтинку до кiнця днiв, а в гiршому ж сам знаєш що...
  
   - У мене немає iншого шляху, що гарантує анонiмнiсть, - прошепотiв Лернор.
  
   - Добре, громадяни! - пролунало в динамiцi, i на екранi з'явився бородач. - Зв'язок по триста дев'ятому протоколу, стiльки скiльки потрiбно. Задоволений повторним знайомством. Тепер пику твою постараюся не забути, раз вже домовилися ... прощай!
  
   Екран згас. Лернор перевiрив цей електронний курс. Пiсля деякої затримки зв'язок був налагоджений. Вони увiйшли до мережi.
  
   Славна ця штука - пам'ять. Виникало вiдчуття її повної самостiйностi та автономного життя в людському тiлi. Адже вона дiйсно веде себе досить непередбачувано i примхливо, а надiятися на неї це найпростiша неповага до самого себе.
  
   Iнодi через забудькуватiсть своїх власникiв, ця пустуна безжально губить людей. Але в цей момент спогади до Лернор прийшли дуже доречно i головне вчасно. Не згадай вiн про своє випадкове знайомство, сумнi наслiдки не змусили б довго чекати. А викинь вiн залiзячку з номером ще на заправцi, не надавши їй особливого значення, то взагалi можна було на могилцi хрест ставити.
  
   Чомусь тiльки в такi моменти починаєш розумiти, що нiчого в життi не вiдбувається випадково, i все спочатку сплановано кимось за тебе.
  
   - Ласкаво просимо! - вигукнув Лернор, опинившись у закритому для стороннiх вiртуальному просторi.
  
   - Зараз вводь у пошук цi цифри. Далi я скажу, що робити, - дотримуючись наказного тону, дiвчина вказала на акуратно вигравiруванi символи.
  
   Хлопець болiсно вiдреагував на наказ i затаїв у душi образу. Вiн розумiв, що його в черговий раз упiймали як золоту рибку, здатну виконувати майже будь-якi бажання. Лернора це дуже дратувало.
  
   Йому здавалося, що кожен зустрiчний вважав своїм обов'язком його використовувати. Благо роздратування, що виникло, згладжувалося вдалою угодою з бродячим "оператором", тому, обмежившись мiркуваннями про себе, зауважень вголос хлопець робити не став.
  
   "Чому часом не можна просто ввiчливо пояснити ситуацiю i попросити?" - дивувався вiн, згадуючи, як Джулiана знову майстерно закрутила навколо його шиї петлю, змушуючи на необхiднi їй дiї.
  
   "Може тому, що я сам не звик просити i частiше граю роль вiдмовника, нiж того, хто дає? У життi все взаємопов'язано. Щойно був яскравий приклад цьому."
  
   "Ех, скiльки мотузочку не витися, все одно доведеться розплатитися ... Не тiльки за недобрi справи, але навiть за негативнi думки, що зародилися в головi. А якщо все саме так, то коли ж вiн, нарештi, з усiма розрахується? Невже так багато поганого у життi зробив?"
  
   Розум продовжував попереджати його про ту небезпеку, яку таїла в собi котяча натура Джулiани, але вiн вирiшив не звертати на нього уваги, повнiстю довiряючись своїм вiдчуттям та iнтуїцiї.
  
   Так. Його використали, але можливо востаннє. Принаймнi, Лернор щиро на це сподiвався.
  
   На проектованому зображеннi з'явився план їх бункера, що обертаються тривимiрною моделлю.
  
   - Цiкава картинка, - задумливо почав вдивлятися в деталi хлопець.
  
   - Стирай її швидше! - Зажадала дiвчина, - Потiм у своїй копiї на серверi помилуєшся.
  
   Лернор подивився на годинник i мовчки став пiдчищати данi зi схожим номером у назвi. Часу залишалося небагато, тому в суперечки з Джулiаною було шкодити тiльки собi.
  
   - Начебто все, - закiнчив вiн, востаннє наживаючи на клавiшу "запуск".
  
   - Стривай, - зупинила його подруга, намагаючись пробитися до проекцiї клавiатури, - Менi треба ще дещо видалити.
  
   - То попроси, за тебе зроблю. Навiщо штовхатися? Ти взагалi просити по-людськи вмiєш?
  
   - Лернор, зая, ну будь ласка... - наче ламаючи щось у собi жалiбно попросила дiвчина.
  
   - Гаразд, - добившись свого, хлопець пiдвiвся з нагрiтого мiсця i поправив простирадло, що спало з нього.
  
   Мiцно зав'язавши її навколо пояса, наче настегнану пов'язку, вiн примостився позаду Джулiани.
  
   - Можеш, через плече не заглядати?
  
   - А що там такого таємного? У мене все одно копiя є, - переможно склав руки на грудях Лернор, згадуючи слова самої дiвчини.
  
   - Чорт... - скрипнула зубами Джулiана, але не припиняла дiй.
  
   Якоїсь митi вiн побачив на проекцiї об'ємне зображення її самої.
  
   - Ага! Так ти себе з бази викреслюєш!
  
   - Лерне, я ж попросила!
  
   - Стривай ... - але дiвчина швидко видалила файл, - Стривай, млинець!
  
   Подруга швидко перервала зв'язок i згорнула проекцiю, вiдразу розвертаючись до нього обличчям i дивлячись прямо в очi, наскiльки це було можливо знизу вгору.
  
   - Я все одно дiзнаюся, люба, - промовив Лернор.
  
   - Якщо тiльки я тобi дозволю, любий.
  
   - Як це розумiти? - розгубився хлопець.
  
   - Просто мiсцезнаходження твого сервера визначено, коди доступу до нього збереженi в пам'ятi цiєї машини, а весь вмiст зараз перекачується в мою базу, знищуючи твою, - дiвчина грайливо пiдморгнула йому.
  
   Лернор втратив дар мови. Вiн хотiв тут же накинутися на Джулiану i придушити на мiсцi, але лише безсило видав крик пораненої тварини.
  
   - Заю, розслабся. Я все одно одна в усьому не розберусь - це раз. А два - ця була моя остання пiдлiсть до тебе. I взагалi я спецiально вчинила так.
  
   "Це крах! У мене бiльше нiчого немає! Нiчого, навiщо б жити... Безславний кiнець революцiонеру. Фiнiш!"
  
   Хлопець ледве стримував у собi переживання, що нахлинули на нього, з кожним новим кроком безсило вiдступаючи до стiни.
  
   - Тiльки позбавивши людину всього, що вона має, а потiм, безоплатно повернувши вкрадене, можна знову заручитися її довiрою. Я вчинила так тому, що побоювалася твоєї недовiри навiть пiсля закiнчення моєї розповiдi. Ти все одно б не перейнявся моєю вiдкритiстю. А з пiдозрiлiстю з твого боку я не можу будувати жодних подальших стосункiв. Спецiально зародивши в тобi зерно сумнiву вчора, я сьогоднi скористалася обставинами i взяла тебе за яйця, як це грубо не звучало б. Думаю, ти бiльше повiриш менi, коли я все розповiм i спокiйно вiдпущу ту частину твоєї гiдностi, що зараз у моїх руках.
  
   До Лернора, що впав у вiдчай, поступово став доходити сенс сказаного.
  
   "Але чому саме я завжди виступаю в ролi iграшки? Боже, як менi все це набридло!"
  
   - Джулi, мої почуття до тебе за останнi години кiлька разiв змiнювалися вiд крайньої теплоти та нiжностi, до непримиренної злостi та ненавистi. Якби я не вмiв прощати, i мiй стан дозволяв менi мати в своєму становищi таку розкiш, то я б не пробачив такого приниження. Адже я теж маю гордiсть. Але варто вiддати тобi належне. Ти справдi вмiло манiпулюєш людьми i ставиш ситуацiю пiд себе, не залишаючи жодного шансу менi навiть з колiн пiдвестися.
  
   Лернор зiтхнув i одвернувся. Деяка частка образи розривала його серце.
  
   Навiть цiкавiсть дiзнатися, що насправдi вiдбувалося, було безжально пригнiчено неприємним почуттям повного безсилля.
  
   - Менi не приємно визнавати, але я згоден iз твоєю фiлософiєю. Я б навiть пiдтримав тебе, якби ти ставила свої експерименти на комусь iншому. Коли ти навчишся не вирiшувати все за iнших? Дати свободу для розвороту та вибору? Чому ти така жорстока, розважлива та категорична?
  
   - Мабуть тому, що всi дуже довго вирiшували за мене, - вiдповiла дiвчина i пiдiйшла до щiльної Лернор.
  
   Вона спробувала обiйняти його, але хлопець вiдсторонився, ставлячи наступне болюче для подруги питання. Вiн не лише стосувався її особисто, вiн був ударом у те мiсце, яке у чоловiкiв часто називають "нижчим за пояс"
  
   - Але якщо вже ти справдi збираєшся налагоджувати довiрчi стосунки, то скажи менi, люба, що означають цифри тiєї дати народження у твоїй особистiй справi? - цього разу Лернор дивився їй у вiчi.
  
   - Хех, таки побачив, - зiтхнула Джулiана, - Що ж вони можуть ще означати? Дата мого народження.
  
   - То скiльки ж тобi рокiв насправдi?
  
   - Хiба коректно ставити таке запитання жiнцi? - все ж таки спробувала спритно пiти вiд вiдповiдi дiвчина.
  
   - У твоєму випадку не лише коректно, а й навiть потрiбно. Вважатимемо це моєю маленькою помстою, - наступав на неї Лернор.
  
   - Сорок. Задоволений? Дивись на мене, дивись! - Змахнувши руками, дiвчина театрально, скинула з себе покривало, залишаючись, у чому мати народила. Потiм, гордо вiдвернувшись, рушила до крiсла.
  
   Лернор вiд подиву вiдкрив рота.
  
   Насправдi ж вiн не помiтив жодних цифр дня народження. Це був лише її особистий номер.
  
   Вона сама навела на думку про вiк, i друге його питання було чистою водою провокацiєю. Блефом, виробленим у найзручнiший момент...
  
   Недарма поведiнка Джулiани, її вмiння, навички та гострий розум, давно наводили його на думку, що вона набагато старша за свої роки. I за допомогою досягнень пластичної хiрургiї зберiгає вигляд двадцятирiчної дiвчинки.
  
   Але щоб рiзниця у вiцi була настiльки величезною, вiн навiть не пiдозрював.
  
   - Як таке може бути? - ляскаючи очима, Лернор з подивом дивився на її голе тiло. Воно було колишнiм, нiтрохи не змiнився з їхнього останнього бурхливого побачення в басейнi.
  
   - Як? Як? - Ображено передражнила його вона, нервово поглядаючи на екрани спостереження, - "Вiдносне безсмертя" у дiї. Решту я розповiм пiзнiше! А тепер, молодик, залиши мене одну на деякий час!
  
   Хлопець у повнiй розгубленостi мовчки залишив контрольну кiмнату.
  
   Не помiчаючи похмiльного i скуйовдженого Куллера, з прицмокуванням давно остиглий суп, Лернор пройшов повз друга.
  
   Дошкандибавши до розкладеного дивана, вiн тут же зi скрипом звалився на нього, безрезультатно намагаючись розiбратися в бардаку власних думок i найголовнiше - почуттiв.
  
   Йому в черговий раз здавалося, що вiн спить наяву, але прокинутися цього разу нiяк не виходило.
  
   - Доброго ранку, - пробулькав його товариш, не вiдриваючись вiд тарiлки.
  
   - Воно вже давно не ранок i зовсiм не добре, - привiтно пiдняв над собою руку Лернор, поворухнувши пальцями у вiдповiдь.
  
   - Так ... У мене теж голова трiщить, хоча спало як немовля.
  
   - Пити менше треба, - вiдчутно промовив хлопець без частки докору.
  
   - Пiсля того, що трапилося, як же не напитися? Ти думаєш, якщо у мене в бою нерви залiзнi, то й у безпечнiй обстановцi я такий самий? - здивувався Куллер.
  
   - Нiчого я так не думаю. Кожному потрiбно розслабитися. Ти маєш свiй пiдхiд у мене свiй.
  
   - Ви полоненого годували? - у кiмнатi з'явилася Джулiана.
  
   Дiвчина вже встигла одягнути темно-зелений комбiнезон i зiбрати волосся в товстий хвiст.
  
   Було цiкаво, де вона так таємниче i швидко встигала перевдягатися.
  
   За собою по пiдлозi Джулiана волокла покривало i, дiйшовши до Лернора, що розвалився на диванi, кинула йому прямо в обличчя.
  
   - Зараз схожу, - пiдбурювався Куллер, вiдчуваючи напруженiсть атмосфери в кiмнатi, - Тiльки сам доїм.
  
   - Ну, що довго ображатимешся? - тихо запитала подруга.
  
   Прибравши з фiзiономiї, покривало, хлопець глянув на дiвчину, наче нiчого не сталося.
  
   "А вибачиться за вкрадене життя не належить?" - подумав вiн, - "Хоча переможцi нiколи не вибачаються..."
  
   - А я й не ображаюся.
  
   - Як тодi будемо жити далi? - Джулiана присiла поряд, повiльно стягуючи покривало на себе.
  
   - Хiба ти маєш якiсь пропозицiї, що виходять за рамки спочатку запланованих тобою подiй?
  
   - Лерне, не виразки i не вiдповiдай питанням на запитання.
  
   - Та зазвичай житимемо. Як ще? - хлопець пiдвiвся i попрямував збирати свiй одяг, що все ще хаотично лежав на пiдлозi.
  
   Зустрiвшись поглядом з Куллером, вiн з усмiшкою подивився на набiр страв, зiбраних його товаришем для полоненого.
  
   - Ти його напоїти чи нагодувати хочеш? - спитав Лерн.
  
   - Ай, на мiсцi розберуся, - вiдмахнувся Куллер i швидко зник у коридорi, стукаючи пляшками об тарiлки.
  
   Скинувши з себе несолiдне простирадло, хлопець швидко одягнув штани, залишаючись до пояса голим. Верхня частина його унiформи була забута на пунктi управлiння цим пiдземним лiгвищем.
  
   Лернор справдi перестав ображатися на свою подругу. Тепер вiн просто вiдчував якусь неймовiрну порожнечу всерединi. Втративши всiх своїх козирiв, вiн залишився вiч-на-вiч iз утвореним душевним вакуумом i сточеним пiд нуль самоповагою. Тому, рятiвна крихта бажання заповнити освiчену порожнечу якнайшвидше, що зароджувалося з вiдчуття безвиходi, розросталася з кожною секундою, наче злоякiсна пухлина.
  
   Як i було чiтко заплановано Джулiаною, єдине, що вiн мiг зробити зараз - це довiриться їй. Вiддати себе до рук нової господинi його долi.
  
   - ...I на пiдтвердження цiєї "звичайностi", я все ще хочу почути ту розповiдь, обiцянками розповiсти яку, ти мене годуєш вже невiдомо скiльки часу.
  
   - Якщо так, то бери чогось закусити i пiшли до моєї кiмнати, - оком не моргнувши, тут же вiдреагувала дiвчина, зовсiм не звертаючи уваги на уїдливий тон у голосi хлопця, - Заодно, пiдбираєш свої розкиданi речi i закiнчиш одягатися.
  
   Вона потяглася до мiнi-бару i, взявши невелику пляшечку мiнеральної води, пiшла до проходу в контрольну кiмнату.
  
   Згадавши, що велику тарiлку з салатом вiн забув там, Лернор швидким кроком пiшов за нею.
  
   Опинившись серед приладiв екранiв i камер, хлопець вiдразу знайшов зникнення i з задоволеним виглядом подивився на Джулiану.
  
   Дiвчина скептично подивилася на салат i, пiднявши з пiдлоги пом'яту гiмнастерку, перекинула її через плече.
  
   - Устань поруч зi мною в цей квадрат на пiдлозi.
  
   - А що це? - з побоюванням подивився на вказане мiсце Лернор.
  
   - лiфт. Що ще?
  
   Хлопець пiдкорився, i за секунду платформа несла їх кудись униз.
  
   Не встиг хлопець порахувати до трьох, як платформа зупинилася посеред спальнi, що вiдразу спалахнула червоними вогнями пiдсвiчування по кутках.
  
   Широке з вогнетривкого пластику лiжко, двi шафи вздовж стiн та вiкно утворювали скромне оздоблення кiмнати.
  
   - Затишно в тебе тут, - зробив комплiмент хлопець, пiдходячи до вiкна, - Звiдки у тебе пiд землею такий прекрасний вид з вiкна?
  
   - Це штучне вiкно. Зображення - звичайна голограма, що вiдображає реальне мiсце, тому виглядає як справжнє. Картинка вантажиться через мережу на вибiр власника кiмнати прямо з камер встановлених у рiзних частинах свiту. Безкоштовна послуга, доступна не лише розвiдникам.
  
   - Дивно, не знав про таку.
  
   - Ти взагалi багато не знаєш, - як тiльки дiвчина зiйшла з платформи, та з тихим шелестом швидко зникла пiд стелею.
  
   Вражений побаченим, Лернор обережно сiв на край лiжка i кинув свою тарiлку поруч iз собою.
  
   Зрозумiти по голосу настрiй своєї супутницi вiн не брався, тому, намагаючись розрядити примушенiсть, що панувала в атмосферi кiмнати, поставив ще одне нейтральне запитання.
  
   - I багато у тебе тут таких затишних кiмнаток?
  
   - Нiколи не рахувала. При повнiй комплектацiї станцiї особовим складом ця кiмната закрiплена за оператором систем, а я її обрала тому, що вона найближча до пульта, - Джулiана пiдiйшла до вiкна i, спостерiгаючи за проекцiєю хмар, що швидко пливли над заснiженим гiрським пiком, вiдкрила пляшку.
  
   - На чому ми зупинилися? - раптом спитала вона, порушивши хвилинну мовчанку.
  
   - Про немите вуха...
  
   - Про що? Ах да! - згадала вона, - Так от, як встиг повiдати тобi Дракон, нiхто з наших планувальникiв навiть не пiдозрював про твою спритнiсть i прихованi кримiнальнi таланти. Не те що про таланти. Тебе взагалi в розрахунок не брали, вважаючи, що всi операцiї провертає твiй помiчник Катр, який за своєю молодiстю та дурiстю майже на кожному кутку кричав який вiн крутий хакер.
  
   - Стривай, постривай... А до чого тут Дракон? - Замотав головою Лернор, перебиваючи несподiваний i швидкий потiк iнформацiї, - Тебе ж тодi не було поряд.
  
   - Була, i навiть розповiм у якiй якостi, але все слiд розповiдати по порядку, бо сама заплутаюся в деталях.
  
   З того, що йому просто не порадили заткнутися, стало ясно, що з моменту останнiх сцен нагорi, настрiй дiвчини покращав.
  
   - Вашiй фiлiї згодовували фiрми iдеї та iнформацiю, а Катр все справно сплавляв до рук агентiв рiзних розвiдок, що цiкавляться. Тобто з часом канал був налагоджений, i було дано зелене свiтло на проведення основної операцiї, - Джулiана зробила кiлька затяжних ковткiв i вiдiрвалася вiд вiкна, - Ти чого не їси?
  
   - Та якось не хочеться, - вiдповiв хлопець, нарештi розумiючи, звiдки у нього вперше виникло вiдчуття веденого, - Не переживай з голоду не помру. Почуття самозбереження на вiдмiну вiд почуття власної гiдностi поки що при менi. Продовжуй, бо ти на багато чого розплющуєш очi.
  
   - Нарештi, було ухвалено рiшення випустити головного чортика з табакерки, i заманити до пiдготовленого капкану Московських розвiдникiв.
  
   Подруга намалювала пляшкою у повiтрi уявну петлю i туго затягнула її вiльною рукою.
  
   - Хоча у цьому грандiозному проектi я грала дуже скромну роль. Була вiдволiкаючим елементом, вiдводячи твою увагу вiд роботи та iнших подiй у фiлiї.
  
   - То скiльки часу ти працюєш? Точнiше... Скiльки ти працювала на них?
  
   - Все свiдоме життя, але про це теж пiзнiше, - дiвчина закрила рота на уявний ключик, даючи зрозумiти, що своїми реплiками, Лернор лише заважає запланованiй послiдовностi розповiдi.
  
   - У момент проведення головної операцiї, керiвництво нарештi задiяло мене активнiше. Вiд спостереження я мала перейти до дiй. Не впевнена, що тодi на вечiрцi я сама наважилася б пiдiйти до тебе. Не те, що ти не був менi симпатичний, Лерне. Просто ти був одним з кiлькох об'єктiв моєї роботи, та на додачу до всього ще й вдвiчi молодший.
  
   На цю фразу Лернор лише кисло посмiхнувся.
  
   Джулiана якусь мить вичiкувально дивилася на нього, а потiм раптом рiзко накинулася з поцiлунками. Ймовiрно, цей несподiваний напад нiжностi був викликаний бажанням одним махом згладити гострi кути, що виникли в їхнiх стосунках.
  
   "Дивна вона, проте," - подумав хлопець, але не став пручатися. Вiн давно вiдмовився розумiти всi особливостi поведiнки жiнки. А якщо ця жiнка ще й колишнiй агент захiдних спецслужб iз багаторiчним стажем, то поняття розумiння взагалi перетворювалося на щось абстрактне. Тому вiн забив на все та розслабився.
  
   Вiдповiдаючи взаємнiстю, що обiймала i цiлувала його Джулiану, хлопець не припиняв думати.
  
   Вiн намагався розставляти свої хаотичнi думки так само по порядку, як це робила дiвчина, весь час плануючи долю за нього. На жаль. Це в нього виходило важко.
  
   "Якби вiн вийшов на роботу в день пiсля дня народження. Якби вiдвiдав офiс пiдставної компанiї особисто, не посилаючи Катра. Виробив би iнсталяцiю за всiма правилами, а потiм завантажив би демонстрацiйну частину вкраденої iнформацiї собi в робочий комп'ютер, то вже ввечерi, нi про що не пiдозрюючи, глушив би своє улюблене червоне напiвсолодке.
  
   "Хлопцi Дракона, заковтнувши наживку, розрахувалися б з Катром i продовжили подальшу гру спецслужб у бiльш вiддаленому вiд офiсу мiсцi. Сам його помiчник i iншi, пiсля проведеної операцiї, залишилися б живi, а вiн далi успiшно розвивав свiй не зовсiм чистий бiзнес."
  
   У черговому проникному поцiлунку, обсмоктуючи гострий язичок своєї подруги, Лернор не стримався i глибоко зiтхнув.
  
   "Хоча нiхто не гарантував, що обидвi ворогуючi сторони не посоромилися б почати свої розбирання прямо в бiзнес-центрi, поклавши всiх поспiль."
  
   Немов прочитавши його важкi думки, що виникли в процесi таких несподiваних, але нiжних ласк з її боку, дiвчина ображено вiдсторонилася, навмисне зачiпаючи тарiлку з салатом.
  
   Потривожений посуд вiдразу перекинувся, натякаючи господаревi на те, що є в лiжку не тiльки шкiдливе, а й неестетичне заняття.
  
   Помiтивши художню мiнiатюру "покривало i салат", Джулiана зiтхнула важче нiж її друг i попросила Лернор пiдняти свої зад з лiжка.
  
   Зiбгавши забруднене покривало, дiвчина вiдправила його в отвiр шафи для бiлизни, призначений для миттєвого прання.
  
   - Ну, ось i поїли, - сумно констатував Лернор,
  
   - Хто ж винен? - Усмiхнулася дiвчина, повертаючи свого друга на лiжко, - Ти не прорахував можливiсть ласок з мого боку, а нашi агенти не прорахували тебе. Через що, салат перекинувся, а вся наша операцiя пiшла навперейми.
  
   - Це як?
  
   - Нiхто ж не знав, що особисто ти займаєшся злодiйськими операцiями.
  
   - А я ними й не займався, просто так виходило, - спробував невдало пожартувати Лернор.
  
   Дiвчина, вдала, що не помiтила гумористичної вставки i продовжила на тому ж подиху:
  
   - Тобто спочатку керiвництво мегаполiсу поставило всi грошi не на ту конячку, тодi як до фiнiшу в цей час тихо пiдбиралася зовсiм iнша - темна.
  
   Джулiана, з неприхованим задоволенням, запустила свою п'ятiрню у волосся Лернора i весело потрiпала їх з боку в бiк.
  
   - А коли з'ясувалося, що ти спер не лише приготовану як приманку частину iнформацiї, а повнiстю висмоктав усi данi iз мереж служби безпеки мегаполiсу, почався неабиякий переполох.
  
   - Уявляю собi, - Лернор граючи, вiдстебнув шпильку i розпустив волосся дiвчини, - Напевно, всiм було вже зовсiм не до роздумiв, як заманити в пастку агентiв Москви.
  
   - Саме, - пiдтвердила Джулiана, падаючи на сусiдню подушку, - Ти обдарував моє начальство радощами неприємного передчуття можливостi бути зданими росiйськiй розвiдцi з потрохами.
  
   - Майже, як особисто вручити вороговi ключi вiд квартири, де лежать усi твої багаторiчнi заощадження, - доповнив її Лернор, нiби вживаючись у розповiдь.
  
   - Тому й було прийнято негайне рiшення згортати основну операцiю, - дiвчина зробила ще один ковток iз пляшки та запропонувала її другу.
  
   - Дякую... - хлопець був радий хоч чимось наповнити живiт, - Я їх чудово розумiю. Та й як iнакше вчинити, якщо через недогляд виникає можливiсть втратити голову цiлком.
  
   - Звiсно, ​​у спробах замiни слiди, люди Центру дiяли досить оперативно, але несмачно.
  
   - Нiколи не думав, що у них колись був естетичний смак, - затягнувся мiнералкою Лернор, жадiбно ковтаючи холодну i скреготливу воду.
  
   На останньому ковтку та до нього, дiйшов сенс сказаної фрази i тому вiдразу ж пiсля ковтка, вiн був уже готовий отримати заслужену ляпас. Адже Джулiана довгий час сама була частиною Центру.
  
   Пiсля легкого ляскання, хлопець винно посмiхнувся.
  
   - Вони шукали власника вкраденої iнформацiї, зовсiм не пiдозрюючи, хто їм мiг бути, - продовжила розповiдь Джулiана, задоволена своєю маленькою помстою, - Допит Катра нiчого не дав, i його негайно прибрали. Таким чином, не даючи вороговi навiть можливостi на найменшу зачiпку в аналогiчному пошуку. Отримавши до рук iм'я справжнього злодюжки - тобто твоє iм'я, мiй статус рiзко змiнився.
  
   - Слухай, звiдки ти все знаєш у таких подробицях? - вiдiрвавшись вiд пляшки, обернувся Лернор.
  
   З його губ на матрац капала вода.
  
   - Утриться спочатку, - засмiялася вона, - Тому що потiм мене присвятили на всi подробицi. Я якраз пiдiйшла до цiкавого мiсця, але ж ти вiчно перебиваєш...
  
   - Усе. Мовчу, мовчу...
  
   - Так от, поки "чорнушники" пускали кулю в лоб кожному, хто хоч якось мiг вивести Московську розвiдку, що йде по п'ятах, на необхiдне їм джерело iнформацiї. На мене звалили вiдповiдальнiсть за повернення вкраденого через вплив на тебе будь-яким способом. Я природно обрала найнеобразливiший i найприємнiший.
  
   - Я i моє друге висловлюємо велику подяку, - хмикнув Лернор. Вiн хоч i змирився з роллю живої iграшки, але зовсiм не був цьому радий, - Iншими словами, iдея попрямувати до мого сервера, була твоєю iдеєю?
  
   - Який ти здогадливий, - передражнила Джулiана, - Ти був лише ключем до скриньки бабусi Пандори, яку могли вiдкрити вороги заходу. Добре, щойно я з'ясувала хто, де i куди, завдяки менi, припинилася бездумна м'ясорубка. А так би i Ромку поклали й тих двох дурниць, що зiбралися на курорт.
  
   Лернору раптом стало не тiльки невесело, а й вкрай сумно. Такi стрибки настрою вiн не мiг пояснити нiчим. Та й чи потрiбнi йому цi пояснення?
  
   - Але хлопцi Дракона, все одно вийшли на твою особистiсть i навiть примудрилися простежити наш шлях, тодi як агенти таємної полiцiї мегаполiсу та iншi пiдроздiли полiцiї виконували швидше роль ескорту, нiж переслiдувачiв.
  
   - Проте! - свиснув Лернор. - З постановкою сценарiю аварiй та iнших руйнувань вони, на мою думку, теж явно перестаралися, так само як i з кiлькiстю трупiв.
  
   - Не я керувала операцiєю, любий. Не я.
  
   - Хмм, керувала б ти, то трупiв ще бiльше було б. Згадати тiльки твої витiвки з Фенiксом - тремтить. Та що там iз Фенею! Ти мене безжально використовуєш!
  
   - Заю, не сприймай все буквально. А то нiякої нервової системи не вистачить, щоб вислухати до кiнця мою розповiдь, - дiвчина обiйняла, друга за плечi, - Я пiдiйшла до найцiкавiшого мiсця оповiдання, про яке припущення тобi пiдкинути не змiг би навiть Дракон.
  
   - Я починаю думати, що цих нервiв у мене вже не залишилося. Так що не соромся. Продовжуй. Я вже давно став бездушною iграшкою.
  
   - Щось у тебе все ж таки є, - загадково посмiхнулася дiвчина i запустила руку йому в штани, - Ну а тепер, як i обiцяла...
  
   - Так як я була єдиною ниточкою, що зв'язує тебе i Вiльрiллiн, то з рядового агента прикриття я в мить перетворилася на важливу птицю. У моє розпорядження надали все, аби я довела тебе до мети неушкодженим. I на мiсцi особисто переконалася у знищеннi, викрадених тобою даних.
  
   - Вах, вах, вах ... Який вiн важливий птахiв! - Лернор вiдчув приємне тепло її руки на поясi.
  
   Джулiана, як нi в чому небувало вдало поєднуючи приставання з розповiддю, продовжувала:
  
   - Але доля знов розпорядилася по-своєму. Цiлком випадково ти потрапив до рук корпорацiї. Лише тодi стало вiдомо, що вона є представницею розвiдки Московського мегаполiсу в регiонi.
  
   - Прикинувшись Дiлiною, менi довелося проникнути на територiю мiста та вистежити там тебе. Працi менi великого це не вартувало.
  
   - Це чому? Я що такий вiдомий? - здивувався Лернор, коли йому розстiбали ширинку.
  
   - Нi. Тому є причина. Потiм поясню... Отож. Я дистанцiйно...ммм...пiдслухала всю вашу...ммм...розмову з Драконом, - дiвчина цiлувала його в живiт, спускаючись все нижче i нижче.
  
   - Стоп! - здивувався Лернор, перериваючи ласково присипляючi його пильнiсть руху, - Це як так пiдслухала? Таке можливо?
  
   - Дорогий, у наш час все можливе, особливо якщо у тебе пiд рукою вiдповiдне обладнання.
  
   - Ти що постiйно його з собою тягала?
  
   - Та нi. Я просто його нiколи зi схованки в машинi не викладала, - усмiхнулася дiвчина, опускаючи голову прямо в епiцентр збудження свого друга.
  
   - Ооох! - встиг лише видати подих здивування та задоволення Лернор, падаючи на подушку.
  
   - Ммм... уважно... ммм... вислухавши вашу... ммм... чмок... дуже пiзнавальну... чмок... для мене... ммм... розмову, - дiвчина продовжувала розповiдь , буквально не вiдриваючись вiд зворотно-поступальних рухiв, - I... доповiвши... ммм... про сутнiсть вашої угоди..., вiд... чмок... "любого" мною... ммм... керiвництва... ммм... отримала лише один наказ... чмок.
  
   - О так! о так! Продовжуй! - двозначно пiдбадьорив Джулiану її прибалдiлий друг.
  
   - Мммм... негайно... шльопнути тебе... ммм... - i спустити всi кiнцi у воду... чмок!
  
   - Ооо, боже! - Лернор здригнувся, згинаючись вiд насолоди, що проходить по тiлу.
  
   Його нога судорожно застукала по лiжку. Такого з ним ще нiколи не дiялося.
  
   Вiн намагався щось сказати, але хвилi нескiнченного солодкого задоволення захльостували його з головою.
  
   Коли ж до нього, нарештi, знову повернувся дар мови, то сиплi звуки несподiвано перетворилися на слова.
  
   - Вбити мене!?!
  
   - Угум, - з повним ротом промимрив дiвчина, витираючи губи.
  
   - Через те, що я пiшов на угоду iз Драконом!?!
  
   - Угум, - кивнула вона, винувато посмiхаючись, i витягла в нього з-пiд подушки рушник.
  
   Втерши обличчя, вона продовжила, як нi в чому не бувало:
  
   - Знаєш, тiєї ночi, коли мене кинули з тобою в лiжко, наче на амбразуру, щось у менi змiнилося. I коли я дивилася на твою фiгуру на термiчнiй проекцiї в прицiлi гвинтiвки, я думала - "якого бiса я тут роблю?". Для мене в тi хвилини, здавалося, минула цiла вiчнiсть. Що я придбала за всi роки служби таємним агентом? Повнiстю нiчого.
  
   - Як же, як же..., нiчого не придбала, нiчого не навчилася... - спробував заперечити Лернор, що повнiстю знесилив, - Готовий сперечатися. Тому, що ти щойно створила зi мною, ти вчилася явно не за пiдручниками сексологiї.
  
   - Що ти, - махнула рукою Джулiана, - Толя досвiду плюс просто талант... Ти не перебивай. Я тобi душу вiдчиняю.
  
   - Справдi. Мою ти її вже розграбувала..., - заплющив свої повнi блаженства очi Лернор, - Дивуюся я цьому твоєму таланту, спритно обминути гострi кути... Це ж треба так! Усi до секунди розрахувати! Ти є однозначно небезпечною для чоловiчого суспiльства!
  
   - Дякую за комплемент, звiсно. Але я продовжу, - дiвчина уважно почала шукати щось у рушник, - Так от, у цiй фiгурi, я побачила перспективу. Звичайно, в менi прокинувся i чистий егоїзм, але там був i не лише вiн. Менi стало тебе шкода. Ти ж дiйсно менi подобався. Я вiдчувала у тобi своє майбутнє.
  
   - То чому ж ти вистрiлила?
  
   - А натиснула на курок я тому, що знала про броньоване вiкно. Якби я тодi цього не зробила, то пiшла б як мила пiд суд, за не виконаний наказ.
  
   - Але скло витримало удар i лише завдяки йому я все ще живий, - майже невиразно пробубнив Лернор, намагаючись руками вiдiгнати чорнi точки мошок, що бiснуються в очах.
  
   - Нi, зая. Все це лише завдяки менi. Я навмисне зменшила потужнiсть пострiлу, знаючи, що куля не проб'є вiкно. Наказ я зрештою виконала i браво вiдрапортувала, що цiль уражена. Керiвництво заспокоїлося, але давати вiдбiй Вiльрiлiйським корпорацiям, якi в цей момент штурмували мiсто, не збиралося.
  
   - Так, так, щось пам'ятаю про штурм..., - хлопець безсило пiдняв вказiвний палець.
  
   - Тi через свою жадiбнiсть зрештою взяли мiсто не шкодуючи нi людей не технiки. Та й яка рiзниця, якщо цю раптову атаку спонсорував сам мегаполiс, - дiвчина лягла поруч, погладжуючи вказiвним пальцем скроню друга.
  
   Не розплющуючи очей, вiн запитав:
  
   - А як же тiло? Нiкому не потрiбне було пiдтвердження?
  
   - Представники корпорацiї шукали тiло, але не надто серйозно. Щоб задовольнити їхнi вимоги, я надала тiло помiчника Дракона з моєю кулею в хребтi. Ось така ось iсторiя...
  
   - Це що все? - здивувався Лернор, - А як же ти знайшла мене? Як взагалi проникла до Москви i звiдки в тебе база даних їхнiх засекречених мереж? Ти вважай, що найцiкавiше ще навiть не почала розповiдати... Адже дракон тодi висував менi припущення про твої кiлерськi нахили i накази. Я ще, дурню, вiрити не хотiв...
  
   - Що ж. Слухай. Хоча, на мою думку, залишки розповiдi зовсiм не цiкавi, - Джулiана, обвила його ногу своєю витонченою нiжкою.
  
   - Поки в мiстi змiнювався порядок я, знаючи, що ти спробуєш вийти на зв'язок iз сервером, з власної iнiцiативи встановила обладнання, що перехоплює всi iнформацiйнi сигнали на околицi. За допомогою корпорацiї приєдналася до всiх кабелiв, що ведуть до твоєї оселi. Одним словом виконала колосальну роботу.
  
   - Ну, ти жук..., - прогарчав Лернор, не знаючи злитися чи нi. Небагато подумавши, вiн зрозумiв, що на перше у нього просто не вистачить сил.
  
   Дiвчина, буквально свiтячись вiд того, до якого стану довела свого хлопця, навiть не звернула уваги на його фразу.
  
   - Ось менi посмiхнулася удача. Буквально за десять годин, до того як нас вибили з мiста, я перехопила данi з внутрiшнiх мереж Москви, що пересилаються твоєю програмою. Iншими словами, дякуючи тобi, мiй плюшевий, я перехопила все, за чим ганялася захiдна розвiдка i навiть бiльше.
  
   - Ах, ось у тебе, звiдки всi ключi до Москви. А казала, що кiнцiвка буде не цiкавою, - дорiкнув оповiдачку Лернор, - Звичайно, запустивши програму, я не розрахував, що можливе таке перекручене перехоплення. Якби в той момент, отримавши iнформацiю, ти вирiшила б дiяти без мене, то краще точно виконала б наказ свого начальства до кiнця.
  
   - Коли я зрозумiла, що в моїх руках, то, пославшись на погане самопочуття, випросила у начальства напрям у це мiсце. Вiдпочити. Звичайно вiдмовити менi не могли, - посмiхнулася Джулiана, вiдчуваючи як до її друга по крихтах, але повертається довiра до неї.
  
   - Тут я якийсь час намагалася розiбратися в отриманих даних, що до чого. А оскiльки майже в цьому нiчого не розумiю, вирiшила, що одна я все ж таки в полi не воїн. Тим бiльше ти володiєш ... точнiше, володiв другою половинкою секретiв, здатної зробити мене незалежною ...
  
   - Прикро, однак...
  
   - Любий, ми, на мою думку, вже все вирiшили?
  
   - Гаразд. Гаразд, - хлопець притис її до себе, намагаючись не звертати уваги на цей жiночий пiдступний егоїзм.
  
   - Абияк розiбравшись в малiй частинi того, що потрапило до мене в руки, я, озброївшись кодами та iншими iнформацiйними примочками, занесла себе в основу Москви як вигадану особистiсть. Пiсля чого вирушила на твої пошуки, слiдуючи за сигналом вбудованого в тебе передавача.
  
   - Якого такого передавача? - цього разу Лернор знайшов у собi сили сiсти i немиготливим поглядом дивитись на свою подругу.
  
   Дiвчина трiумфально усмiхнулася, тому що очiкуваний ефект був справдi зроблений. Поколупавшись у зубах язиком, вона показала його кiнчик.
  
   - Фот, цього.
  
   Хлопець спочатку нiчого не зрозумiв, але потiм сфокусував погляд i, придивившись, побачив на кiнчику мови щось схоже на мiкроскопiчного червоного жучка з безлiччю металевих лапок.
  
   - А що вiн у тебе в ротi робить?
  
   Дiвчина сплюнула в рушник i засмiялася.
  
   - Що ще? Щойно вiдсмоктала. Менi то тебе бiльше не треба шукати. А на знак доброї волi позбавляю тебе мого маленького стежить друга. Так би мовити, знiмаю нашийник i складаю свiй короткий повiдець.
  
   - Обидва на... У тебе я дивлюсь взагалi нiчого спонтанно не буває. Все наперед сплановано.
  
   Сказати, що Ленор у цi хвилини був вражений, просто нiчого не сказати. У цей момент вiн просто захоплювався закрученою його подругою iнтригою i технiчним спорядженням, що супроводжує її. Його блефи звичайно ж не йшли в жодне порiвняння.
  
   - Добре. Але якщо зараз, ти позбавила мене свого механiчного павука, то, як же вiн у мене взагалi потрапив? З їжею?
  
   - Куди складнiше, зая. А саме пiд час нашої першої ночi кохання. Для своїх розмiрiв це досить великий нано-робот iз жiночого шпигунського набору, але ти так нiчого i не помiтив. Особливо якщо зважити, що на рушник ти знайдеш ще штук сiм. Власне, лише завдяки цим механiзмам я й вийшла на тебе та твоїх друзiв. Тож можна сказати вони тобi життя врятували.
  
   - Слiв немає, однi крапки... - губився Лернор, хитаючи головою.
  
   - Нiчого не говори, я все сама чудово розумiю.
  
   Хлопець пiдвiвся i, поправивши штани, пiдiйшов до штучного вiкна.
  
   За ним падав i тонким шаром лягав на пiдвiконня мокрий снiг. Сонця не було видно, а зараз його Лернору хотiлося побачити найбiльше.
  
   Снiгова вершина гори вдалинi, схожа на гiрський хребет з його сну, була оповита туманом. Якоїсь митi йому захотiлося нагору, на природу, але ця хвилинна слабкiсть пройшла досить швидко, оскiльки природа давно перестала бути другом людини.
  
   Зовсiм недавно вiн ще думав, що його долею керує хтось невидима невiдома i надзвичайно всемогутня людина або навiть група людей, але зараз починала пiдозрювати лише її єдину - пiдступну струнку спокусницю Джулiану.
  
   Чи вела вона свою гру з ним? Чи веде зараз? Вiн не знав i навiть не мiг здогадуватись. Вся ця темна iсторiя з її слiв звучала надто добре, щоб у неї вiрити, але з iншого боку те, що зараз йому просто необхiдно було придбати знову - була вiра.
  
   Порожнi люди без вiри були просто приреченi на загибель. Лернор, що вже не раз дивився смертi прямо в очi, хотiв жити. Якщо ранiше вiн мiг чинити опiр, битися i не здаватися, то зараз вiн мiг тiльки сподiватися та вiрити.
  
   Нехай за такий короткий час вiд Джулiани йому довелося побачити i почути чимало дивовижних речей та слiв, але вона була єдиною людиною, в руках якої вiн бачив своє майбутнє.
  
   Борючись iз самим собою i своєю пекучою недовiрою, вiн з кожною новою думкою все-таки починав перейматися таким необхiдним йому почуттям.
  
   Зiтхання. Видих. Раз два...
  
   I ось. Вiн начебто повертається до життя.
  
   Йому ще треба було перевiрити багато у своїй подрузi так i в її бiографiї, перш нiж вiн буде готовий iз заплющеними очима йти за нею на будь-яку глибину. Але тепер хлопець чудово розумiв, що все ж таки перший крок щойно був зроблений ним, майже не замислюючись.
  
   Лернор не знав, чи був правильним його вибiр, але ясно розумiв iнше. Якщо вiн хотiв жити, iншого вибору просто не iснувало.
  
   - Гей, куди ви всi подiлися?! - пролунало десь нагорi, перериваючи всi його роздуми.
  
   - Зараз, зараз, Куллере. I-дем, - вiдповiла Джулiана в браслет на зап'ястi, а її слова, посиленi прихованим динамiком, луною рознеслися по всiй кiмнатi.
  
   - Ну що. Твiй друг уже нудьгує. Ходiмо нагору? - Дiвчина пiдiйшла до шахти лiфта.
  
   Лернор узяв з лiжка гiмнастерку i накинув на плечi. Тарiлку вiн теж прихопив, згадуючи, що справдi час пiдкрiпитися.
  
   - Джулi, у мене все одно до тебе залишилася купа незаданих питань. Але першим з них буде все ж таки цей.
  
   - Який же? - вона першою зробила крок, на платформу, що спустилася до них.
  
   - А в меню гарячого вже не буде? - Усмiхнувся вiн, обiймаючи її за плечi.
  
   - Чому ж нi? Зважаючи на те, що твоїм салатом тепер харчується пральна машинка, то буде.
  
   - А запаси хтось робить, якщо не секрет?
  
   - Нiхто, - знизала плечима дiвчина, у ту мить, коли платформа понесла їх нагору, - Один раз завантажили повний склад, тепер надовго вистачить. При розумному споживаннi, звiсно.
  
   - Ну i славно, - сказав сам собi Лернор, сходячи з квадрата.
  
   - Хлопцi, ви куди провалилися? Я вже вас зачекався. - майже з розпростертими обiймами зустрiчав їх Куллер.
  
   У той же час вiн з неприхованою цiкавiстю розглядав екрани спостереження пiд стелею.
  
   - Як я зрозумiв це i є той самий мозковий центр вашої цитаделi?
  
   - Не зовсiм так, друже мiй. Так як мозком тут Джулiана пiдробляє, - пояснив Лернор, застiбаючи гудзики, - А ти що теж гаряченького захотiв?
  
   - Що ти маєш на увазi? - розгубився Куллер, кидаючи розгублений погляд на дiвчину, що хихотiла.
  
   - Не те, що ти подумав, - знiяковiв Лернор, - Гаразд. Забудь. Iдемо обiдати.
  
   Хлопець поплескав свого друга по плечу i повiв у зал, де горiв камiн, i в басейнi булькала вода.
  
   Простiр навколо все бiльше облаштовувався на домашнiй мотив. Диван Лернора i Джулiани так само залишався не застеленим, а шкiряне мiсце Куллера вже було пiдготовлене їм для зручнiшого пiсляобiднього сну.
  
   Бруднi черевики, броня та iншi причиндали бойового товариша, акуратно складенi в кутку, зовсiм не сумували за своїм господарем.
  
   - Як там наш пiдопiчний? - спитав Лернор, згадуючи про Фенiкса.
  
   - Напився i спить, - коротко вiдрапортував Куллер, проводжаючи поглядом мiнi-бари, що ховаються пiд стелею.
  
   - Ти згодував його хоч?
  
   Куллер пiдiйшов до свого дивана, i втомлено опустився на нього.
  
   - Звичайно, але ледве змусив. Вiн як горiлку побачив, так ледь одiрвав. Менi його навiть стало жаль.
  
   - Жалiти слiд, коли ви над ним у фургонi змивалися, - прочитав мораль Лернор, - Джулi! Ти скоро?
  
   - Я вже тут, - пролунало в нього за спиною, - I взагалi, жерти подано, сер.
  
   З-пiд стелi до них плавно опускалася розiгрiта їжа, i знову наповненi вино-горiлчаними виробами власники пляшок бару.
  
   Вискочивши звiдкись знизу, швидко розклалися i наче надувнi iграшки, повiльно набули форми п'ять стiльцiв. Джулiана оперативно зайнялася самообслуговуванням, пiсля чого першою сiла до столу.
  
   Лернор ще якийсь час намагався вибрати щось одне з пропонованих п'яти видiв риби, смаженого та копченого м'яса. Але в результатi, передчуваючи приємну трапезу, взяв те саме i влаштувався поруч.
  
   Їхнiй товариш, пiдiйшовши до столу останнiм, насамперед почав вивчати новi етикетки на пляшках з вином. Пiсля чого, взявши тарiлку з тертою картоплею та гарнiром iз зеленого горошку, жалiбним голосом запитав:
  
   - А де компот?
  
   Джулiана, мало не подавившись вiд смiху, знайшла в собi сили кинути на жартiвника строгий погляд. Куллер, нiби здаючись, пiдняв руки i поквапився додати.
  
   - Жартую я, жартую. Просто ми з Лерном звикли до нашої їдальнi, - вiн спритно витяг i поставив поруч iз собою пляшку сухого вина, - Справдi. Так давно не балював, що навiть забув, як виглядає нормальна їжа. А тут стiльки всього, що навiть не знаю, з чого почати.
  
   Лернор тим часом уже трапезувався. I з кожним новим смаженим шматочком м'яса, вiдправленим у рот, до нього повертався гарний настрiй. Шлунок, що насичується, позитивно впливав на перебiг його думок про тi теплi почуття, якi вони вiдчував до дiвчини, що сидiла поруч.
  
   "Правi були стародавнi, коли визначили, що шлях до серця чоловiка лежить двома шляхами. Зовнiшнього i внутрiшнього". - подумав вiн, раптом згадуючи, що забув поставити подрузi мабуть найважливiше питання.
  
   - Джулi, через нашi з тобою казуси, я зовсiм забув запитати про четвертий варiант розвитку подiй, заради якого я так старався, роблячи тобi масаж.
  
   - Коли я їм глухий i нiмий, - вiдповiла дiвчина, - Всi подробицi пiсля обiду. Тобi теж раджу повернутися назад у тарiлку.
  
   - Гаразд, - Лернор невдоволено пiдчепив черговий шматочок смаженої шинки, але, не донiсши до рота завмер з виделкою в руках, - Дорога, заспокой хоч...
  
   - Так, що знову? - Невдоволено подивилася на свого друга Джулiана, - Чому, ви мужики, самi наївшись, iншим заважаєте?
  
   - Мила, коли ми прибули, ти сказала, що нас не турбуватимуть найближчi десять годин. Я розумiю, що час минув, але чи минула небезпека? I чому саме десять?
  
   Дiвчина радо набрала повiтря в легенi i, всiм виглядом показуючи своє невдоволення, дзвiнко поклала вилку на стiл.
  
   - Слухай. Ти по-людськи розумiєш? Не нервуй мене.
  
   Винен усмiхаючись, Лернор зi шкiдливостi заперечливо похитав головою.
  
   - Тому що за допомогою станцiї я могла глушити свiй сигнал лише сiм годин, - насилу взявши себе в руки, пояснила Джулiана.
  
   - Який сигнал? - хлопець начебто спецiально перевiряв терпiння подруги, у той момент, коли та була найменша до цього готова.
  
   - Той, що стежить... - дiвчина вiдвернулась.
  
   - Я як розумiю не мiй? - збентежився Лернор, наче напавши на черговий слiд зради.
  
   - Не твiй, - визнала Джулiана, - Глушити треба було мiй сигнал. В менi набагато бiльше стежать механiзмiв.
  
   Згадавши, що перед ним доросла жiнка, яка зовсiм не бажає говорити про себе, вiн чудово розумiв, що Джулiана сама - куди страшнiша таємниця, нiж зiбранi та вкраденi данi двох розвiдок. Тому Лернор навiть не здивувався.
  
   "Вона одна з небагатьох живих користувачiв послуги "вiдносне безсмертя" на Землi. Серед нас, а не десь там мiж зiрками. Може, це й мав на увазi Фенiкс, дiзнавшись у нiй довгожителя?"
  
   - Отже, ось чому тобi потрiбно було, стерти себе з бази даних? Ти була у них на повiдку?
  
   - А ранiше сам здогадатись нiяк не мiг?! - уїдливо запитала дiвчина.
  
   - Я щось здогадався. Просто було необхiдно, щоб ти розсiяла сумнiви i пiдозри, що терзають мене.
  
   - Зручнiше для цього часу, ти, звичайно, вибрати не захотiв!
  
   - Та набридли вже! - Нарештi, встряв Куллер, - Дайте поїсти спокiйно! Самi їжею зайнялися б, а не з'ясуванням стосункiв.
  
   Дiвчина перевела розгнiваний погляд на нього i, зiрвавши з себе серветку, рiзко встала з-за столу.
  
   - Апетит якось пропав, вибачте, - коротко кинула Джулiана i пiшла в контрольну кiмнату.
  
   Лернор винувато глянув на свого товариша i вiдвiв погляд, розумiючи, що часом вiн справдi забувався. Не думав нi про почуття такту, нi про людей, що оточували його.
  
   Хлопець, з жалем розумiв, що зi своїми занудством i хамством мiг зайти часом надто далеко. Проте нiколи не мiг вчасно зупинитися. Адже навiть усвiдомлюючи помилки, вiн продовжував перти на пролом, наче гусеничний трактор.
  
   Дивно було й те, що Лернор не мiг стримати свого напору навiть тодi, коли всi головнi нитки його життєвої ситуацiї були в руках кривдої людини. Наче подiбна безпардонна поведiнка для вiчного бунтаря була єдиним способом висловити свiй протест проти обставин, що скрутили його по руках та ногах.
  
   Вiн поводився як хлопчик. Безглуздо ризикував i виводив iз себе дiвчину, яка перевершувала його i в досвiдi та знаннях. Можливо, вiн просто мстився через стару приховану образу, а можливо просто не мiг визнати незаперечну перевагу Джулiани над ним...
  
   Лернор, мов Моська, намагався гавкати на Слона. Будь-якою дрiбницею, протестуючи проти холодного розрахунку Джулiани та її звички щохвилини планувати життя людей, що оточували її, хлопець посутi все бiльше схожий на скривджену дитину. Навiть розумiючи, що тiльки бiльше посилює своє хибне становище, вперто продовжував рубати гiлку, на якiй сидить.
  
   Адже йому слiд було змиритися i заткнутися. Промовчати i на якийсь час забути про своє "я". Добре, що вiн розумiв i це. I мабуть, тiльки тому, насилу примудрившись перебороти себе, рiвно через п'ять хвилин як Джулiана покинула обiднiй стiл, Лернор уже слiдував за нею з вкрай принизливим, але справедливим бажанням вибачитися...
  
   - РОЗДIЛ ВОСЕМИЙ :: ЛОВЦI ДУШ -
  
  
  
   Як тiльки Лернор з'явився до Джулiани з повинною, вона вiдразу заявила, що, як i вiн, кiлька годин тому, нi крапельки на нього не ображається. Звичайно, все це була нiчим не прикрита брехня, але хлопець все чудово розумiв. Адже вiн i сам, усвiдомлюючи, що емоцiйний негатив нiколи нi до чого доброго нiкого не приводив, навмисне придушив у собi ту образу, вирiшуючи вкотре не посилювати черговий розлад у взаєморозумiннi.
  
   Як би пiдтверджуючи, що образи справдi немає, здiйснюючи жест доброї волi, Джулiана сама запропонувала Лернор ознайомитися з вiроломно викраденим нею матерiалом. Вона, нiби ще раз доводила своє бажання якнайшвидше налагодити довiрчi вiдносини мiж ними. Лернор не став умовляти себе i з цiкавiстю почав вивчати матерiали. Кольоровi та чорно-бiлi проекцiї вiдразу почали змiнювати одна одну одна за одною.
  
   Хоч метою Лернора i було лише поверхове вивчення величезної кiлькостi матерiалу, за три години сидiння перед проекцiєю вiн встиг порядком втомитися. Текстовi вставки мiстили у собi стiльки iнформацiї, що бажання ознайомлюватися iз нею вiдразу випаровувалася.
  
   Не зрозумiло було багато.
  
   Бiльшiсть технiчних матерiалiв та звiтiв учених-генетикiв просто не вкладалися у головi хлопця. Через брак необхiдних знань, йому доводилося вiдбирати серед усiєї iнформацiї бiльш доступнi для сприйняття документи. Серед сотень терабайтiв електронних даних вiн намагався виловити основну думку, концепцiю кожного проекту i потiм вiдсортувати їх особисто для себе.
  
   Лернор вибирав iз файлiв лише тi заключнi звiти керiвникiв проектiв, якi супроводжувалися докладним лiтературним описом та прикрiпленими до них презентацiями з об'ємними зрозумiлими графiками та фотографiями, а також iншими барвистими дурницями.
  
   Всi цi останнi документи, швидше за все, призначалися для найвищого ешелону влади, який не завжди був готовий, але напевно i не бажав скрупульозно вникати в усi деталi наукових дослiджень i численних результатiв часом невдалих експериментiв.
  
   Iншими словами, вiн шукав файли, що мiстять коротку концепцiю, зрозумiлу не тiльки для керiвництва, але насамперед для нього самого.
  
   У той час, поки Лернор, щиро радiючи данiй нагодi, з вдячнiстю та iнтересом займався вивченням баз даних, Джулiана на якийсь час зникла з контрольної кiмнати.
  
   На оглядових екранах хлопець краєм ока спостерiгав, як вона про щось розмовляла з Кулером, що барахтався в басейнi. Упорядковувала обiдену кiмнату, а потiм приймала душ, розташований десь у протилежнiй частинi бункера.
  
   Останнiй сюжет йому не пощастило доглянути до кiнця, тому що дiвчина, миттєво скинувши одяг, навмисно завiсила огляд рушником. Довелося перервати подальше спостереження, i серйознiше заглибитися у вивчення проектованих голограм.
  
   Лрнор не помiчав як пролетiв час i здивувався тому, як швидко примудрилася повернутися Джулiана. Цвiтучи i пахнувши, вона з'явилася в нього за спиною i почала розчiсувати волосся.
  
   Її нове вбрання, з пiджачка та штанiв кавово-кремового кольору, потiшно поєднувалося з великими плюшевими рожевими тапками на босу ногу. Котячi мордочки на них i волохатi вуха з бокiв не могли не викликати у хлопця посмiшку.
  
   Дiвчина принесла з собою набiр косметики i розташувалася на одному з стiльцiв, що миттєво набули форми пiд її чарiвну попку.
  
   Нарештi влаштувавшись, вона по-старому старанно стала обробляти свої кiгтики пилочкою.
  
   - А чому ти не користуєшся сучасними косметичними прибамбасами? - Поцiкавився, хлопець, на мить, вiдiрвавшись вiд тривимiрного зображення нано-робота, - Зараз набагато зручнiше всунув палець, задав колiр форму розмiр i через секунду все готове.
  
   - Ти що сам уже куштував? - хихикнула Джулiана, не вiдриваючи погляду вiд кропiткої роботи.
  
   - Та нi. Що ти. Просто в мене багатий досвiд з жiнками, - виправдовувався Лернор.
  
   - Ой, тримайте. Не можу, - дiвчина залилася дзвiнким смiхом, гублячи пилочку з рук, - Досвiд у нього багатий ... а ха-ха. Лерн не став дурних питань. Менi просто подобається не результат, а сам процес наведення на себе краси. А свої технологiчнi нововведення, хлопчики, можете залишити собi.
  
   Похилившись, хлопець вiдвернувся назад до проекцiї.
  
   "Справдi, який, до бiса, може бути "багатий" досвiд з жiнками, якщо я стiльки часу був iграшкою в її уках. Адже вона без проблем затиснула мене в кут у кращих традицiях класичного жiночого пiдступу! Взагалi, знову нiсенiтниця суперечка... "
  
   Сподiваючись перекласти тему, Лернор знову звернувся до дiвчини.
  
   - Може, повернемось до обговорення четвертого варiанта, про сутнiсть якого я, здається, вже починаю здогадуватися.
  
   - Думала, бiльше й не спитаєш, - тут же пожвавiшала Джулiана, захоплено зрiзуючи задирок.
  
   - Так, не зручно якось менi було, пiсля витiвки за столом, - "прогнувся" Лернор, краєм ока спостерiгаючи за екраном спостереження, де зображений Куллер захоплено грав сам iз собою в шахи.
  
   - Не зручно тiльки на стелi спати... Лерне, коли ти заварив свою кашу, ти чого прагнув? - Запитала дiвчина.
  
   Хлопець замислився. Здавалося, що так багато часу минуло з того моменту, коли вiн мав якiсь прагнення.
  
   Зараз, не без допомоги Джулiани, вiн був буквально спустошений i жив штовхається вперед лише цiкавiстю, що зароджувалась вiрою та простим бажанням жити. Лернор навiть не знав, яке почуття в цей момент було сильнiшим.
  
   - Ти чого мовчиш? - захвилювалась дiвчина.
  
   - Джулi, ти поставила цiкаве запитання, яке навело мене на певнi думки, - вiдповiв Лернор, - Тому я все ще думаю.
  
   - Покличеш, як думку свою спiймаєш, - посмiхнулася подруга, повернувшись до манiкюру.
  
   - А ти куди?
  
   - Я так до речi, сказала, - заспокоїла його Джулiана, - Трохи натякну...
  
   - ...Ти не думай про те, чого прагнув, пiсля того, як все звалилося. Згадай себе i заради чого, ти зважився на той злощасний злам мережi. Так, в принципi, будь-який злом...
  
   Хлопець вiдразу повернувся до роздумiв, внутрiшньо терзаючи себе закидами за те, що часом вiн дуже туго розумiє.
  
   - Я прагнув матерiального благополуччя, щоб згодом отримав можливiсть, уникнути метушнi i зайнятися своїм духовним удосконаленням! - випалив, нарештi, Лернор, намагаючись якнайшвидше вiдвернути себе вiд iнших поганих думок, що вiдвiдували його голову. А то вiн ще багато мiг сказати.
  
   Дiвчина подивилася на нього спiдлоба.
  
   - Удосконаленням душi треба було паралельно займатися, може б i не вляпався б тодi в цю авантюру. Хоча, на мiй погляд, у твоєму вiцi, та з твоїми амбiцiями, ти в будь-якому разi кудись неминуче влип.
  
   - Не до душi менi тодi було... - Лернор змiнив чергову картинку проекцiї. Але його фраза залишилася непомiченою.
  
   - Так ось, дорогий. Маючи ту iнформацiю, яку ми зараз маємо, можна з легкiстю здiйснити всi колишнi мрiї i навiть набагато бiльше. До речi, на них я власне й розраховую... - Джулiана витягла руку i з задоволенням подивилася на плоди своєї працi. Нiгтики яскраво блищали у яскравому освiтленнi кiмнати.
  
   - Ти пропонуєш шантажувати спецслужби з метою отримання матерiальних цiнностей? - Здивувався Лернор, - Не забувай, я все ще жити хочу.
  
   - На даний момент, на вiдмiну вiд того, як думав в унiверситетi, ти мислиш якось зовсiм не глобально. Ти вже вибач, любий. Так само без нових iдей бажань i планiв. Начебто застряг у минулому, - розчаровано зауважила дiвчина.
  
   - Ну, якщо так, то пiдкажи тодi, що у твоєму розумiннi зараз глобальнiше? Адже я став нiким, вiдповiдно думаю по нiяковськи. Завдяки тобi, я навiть вирiшити щось за себе не можу...
  
   Джулiана втомлено зiтхнула, але все ж таки знайшла в собi сили i продовжила наведення Лернора на думку.
  
   - Затiявши ту останню аферу з викраденням iнформацiї, при успiшному збiгу обставин, ти прагнув досягти фiнансового благополуччя, незалежностi та пiти у свiт тiней. Чи не так?
  
   - Майже так, - розгорнувши крiсло, коротко кивнув Лернор i в задумi приклав палець до скронi, - Але тодi багато було в мене в руках... Принаймнi менi здавалося, що все в моїх руках... Впевненiсть була чи що. ..
  
   - Iншими словами, - перебила його дiвчина, - ...За можливим четвертим варiантом виходить наступне - ти САМ був зацiкавлений отримати в свої руки "вiдносне безсмертя" заради подальшого використання цiєї технологiї у своїх цiлях.
  
   Вона клацнула його по носi.
  
   - Iнакше кажучи, ти сам того не пiдозрюючи пiдсвiдомо спроектував усе, що з тобою сталося надалi... Думки матерiальнi та бажання теж...
  
   - Але, якщо так, я нiчого не придбав. Навпаки! Все втратив!
  
   - У будь-якiй втратi теж є свiй сенс... Тому я й пiдбиваю тебе на думцi зi значно бiльшим розмахом.
  
   - Блiн, з яким таким розмахом? Який сенс у втратi? Нiчого не розумiю. Все якось занадто заплутано у тебе виходить, - остаточно загубився в розумних фразах Лернор, - Ти знову приховуєш суть! До того ж, необхiдно врахувати i той факт, що в тi днi я не знав, що буде затягнуте моєю програмою. Якби я знав про це, то взагалi, сумнiваюся, що зважився б на махiнацiю... Здається я теж саме тобi ще у Вiльрiллiнi казав, поки ти вправно дурницею прикидалася.
  
   Дiвчина на мить перервалася вiд наведення на себе марафета. Трохи помовчала, дивлячись Лернор прямо в очi, i продовжила.
  
   - Тим не менше, все сталося, як мало статися, - Джулiана уважно розглядала то лiве, то праве око свого друга, - Перший крок до нового шляху був зроблений тобою саме в тi днi... коли ти запустив програму. Одночасно почалися i твої першi поневiряння. Життя повертало тебе до минулого, перетворюючи всi досягнення на потерть... Другий крок теж був призначений долею. Щоб дати тобi надiю та напрямок. Так би мовити, ґрунт для генерацiї нової концепцiї думок та цiлей. У результатi тобi вдалося отримати ще цiннiшу iнформацiю, яку твiй "хробак" стягнув з-пiд самого носа Московської розвiдки.
  
   - Не назвав би це кроком. Скорiше, це щаслива випадковiсть, - спробував заперечити Лернор.
  
   - Зая, нiчого в цьому життi просто так не буває i випадково не трапляється.
  
   Висловившись, Джулiана повернулася до обробки чергового нiгтя, але лише на мить...
  
   - I якби зараз ти не кидався зi своїм вiдчуттям безвиходi та безцiльностi, до якого я мабуть, теж приклала свої кiгтики...
  
   - Що? - роздратовано перебив її друг.
  
   - ...То зрозумiв би, що всi цi подiї вiдбуваються згiдно з невидимим планом будiвництва твого нового життя, i ти спочатку є його iнiцiатором. А iнiцiатору зараз просто треба вирiшити, до чого вiн хоче прагнути... куди вести весь цей проект.
  
   - Щодо невидимостi цього плану, я вже зрозумiв. Не зовсiм ще з розуму вижив. Тiльки ось цей план точно не мiй, а когось iншого. I керував вiн їм iз самого початку, смикаючи за ниточки, а з ними i мене нiби ляльку, - Лернор роздратовано махнув рукою i розвернувся до приладiв.
  
   - Ти даремно намагаєшся впертись i заперечувати очевиднi факти. Твiй план... I нiкого iншого немає. Точнiше, вiн твiй з подачi долi... Ти вже повнiстю зруйнував i втратив старе життя. I навiть зробив два кроки до будiвництва нової... Залишилося загадати нове бажання. Придбати мрiю. I тодi почнеться рух нагору. Господи! Невже ти нiчого не розумiєш? - Дiвчина, здавалося, починала втрачати терпiння. Вона дуже не любила повторюватися, переконувати, а тим бiльше вчити будь-кого життя.
  
   - Зараз ти загубився в подiях, що оточили тебе, вперто продовжуючи i далi котитися вниз по похилiй площинi, - трохи заспокоївшись, продовжила Джулiана.
  
   - Не без твоєї допомоги гойдаюсь... Ти ж тепер за мене вирiшуєш, - огризнувся хлопець.
  
   Дiвчина свiдомо проiгнорувала його випад.
  
   - ...А тобi необхiдно зiбратися i зважитися... Визначитись з тим, чого ти насправдi хочеш у глобальному сенсi. Причому в бiльш глобальному, нiж ти думав, живучи в мiстi. Ти або скористаєшся тим шансом, який ти сам випросив у долi своєю поведiнкою та думками, або зруйнуєш уже створений фундамент i загинеш...
  
   - Щось дуже вже похмуро виходить... Якщо не послухаюсь i не хотiтиму по новому, чи не вiд твоєї руки загину? - не приховуючи iронiї, поцiкавився Лернор.
  
   Дiвчина похитала головою.
  
   - Нi, не вiд моєї, а вiд долi та удачi, яка повернеться до тебе задом. Я лише стороннiй спостерiгач. Можна сказати, опiкун. Ангелом-охоронцем називатися рано, але бачу я принаймнi бiльше й далi, нiж ти.
  
   - Фортуна вже вiдвернулася... - песимiстично продовжив хлопець, - Адже навiть вкрадену iнформацiю я не маю.
  
   - Нею маємо ми! Тому навпаки. Фортуна просто чекає, поки ти сам спроможешся i купиш, нарештi, свiй щасливий лотерейний квиток. Лерне, iнше життя вже чекає на тебе! Ти пiдсвiдомо хотiв її сам! I в нiй все те, про що ти приземлено мрiяв ранiше, досягти зможеш набагато швидше... Адже життя не має свого кiнця, кiнцевої точки досягнення мети, досягнувши якої ти просто позбавляєш себе подальшого руху.
  
   - Якось у тебе все дивно, виходить, - зовсiм зламав голову Лернор. Але, роблячи постiйнi спроби зрозумiти сказане Джулiаною, вiн нарештi впорався з роздратуванням i розлучився з песимiзмом. Вони просто забулися i загубилися в зацiкавленостi. Низка здогадiв, що була схожа на iнтелектуальну гру "пошук скарбу", придушила буквально весь негатив.
  
   - А як же ти думав? Чимало часу треба прожити, щоб це зрозумiти, - дiвчина пiдсунула стiлець ближче до нього. Вона вiдчула сплеск зацiкавленостi Лернор i сподiвалася, що друг вже ловить суть.
  
   - Для того щоб почати будiвництво нового будинку на тому самому мiсцi, необхiдно знести/втратити старий i повернутися до основи. Опинитися на фундаментi... Аналогiчно й у життi. Доля одна як основа. Це каркас, у межах якого ми можемо будувати нашi "будинки". А цiлi це "дахи", вiд висоти яких залежить краса i гротеск зведеної будiвлi. Вiдмовившись вiд подальшого будiвництва, або добудувавши особливу хатинку, ми часом розумiємо, що це не те, що ми прагнули побудувати в рамках потенцiлу, що iнтуїтивно вiдчувається i наданого долею. Вiдбувається хороший стусан, i ми часом несвiдомо самi починаємо руйнувати старе життя, розчищаючи мiсце для нового "будiвництва".
  
   Вона так заглибилася у фiлософське мiркування, що на якийсь час забула навiть про свiй манiкюр.
  
   - Iншими словами ти хочеш сказати, що за думки про вдалий результат моєї останньої афери, де отриманi вiд угоди грошi, тут же добудували б мою життєву "химерку", я передрiк її знос? Або як ти там казала, сам зруйнував свiй старий будинок? - запитав Лернор, уже здогадуючись, що вiд нього хочуть почути. Вiн був майже певен, що вже знає суть таємничого "четвертого варiанта".
  
   Джулiана схвально кивнула у вiдповiдь.
  
   - I тепер, на основi того, що маю довкола. Спровокованого мною ж. Повинен просто захотiти те, що теоретично можливо, але практично нереалiзоване. Побажати недосяжного, але iнтуїтивно потенцiйно дослiджуваного? Вхопиться за мету, на реалiзацiю якої менi, можливо, не вистачить одного життя? Будувати уявний замок так, щоб нi думкою, нi бажанням не завершити його будiвництво до кiнця в рамках вiдведених долею? Чи я тебе зрозумiв? Чи простiше кажучи, побажати, наприклад, свiтового панування?
  
   - Саме так. Тiльки навiщо свiтового? Бери вище! - мало не ляскаючи в долонi, зрадiла Джулiана.
  
   Нарештi вона отримала вiдчутний результат своїх старань.
  
   - Життя триває лише у русi - будiвництвi, твореннi i навiть iнодi у руйнуваннi. Своїм бажанням та подальшою дiєю, ти стрибнув прямо до кiнця намiченого тобою шляху, в одну мить образно добудувавши свiй старий життєвий будинок до самого даху. Доля не могла допустити, щоб ти досягла кiнцевої мети, тому й розгорнула ситуацiю так, як ти її маєш. Будинок зруйнувався до самого заснування, щоб звiльнити мiсце для нового будiвництва, нових думок та прагнень, основу яким ти вже дав пiдсвiдомо.
  
   - Цiкаво. Дуже цiкаво. Ти писати книги не пробувала? - Спробував пожартувати Лернор.
  
   - Нi. Є справи набагато прибутковiшi, - парирувала Джулiана з усмiшкою на губах.
  
   - Навiть не вiриться... Адже тодi доля цiлком могла розпорядитись iнакше. Все пройшло б гладко, i Центр справдi уклав би зi мною контракт.
  
   - А що їм вартувало? У засобах вони нiколи браку не вiдчували. До того ж, таємна полiцiя i до цього пiдгодовувала твою фiлiю. Нiхто не знає, з якою метою захотiли б його використати ще раз, якби операцiя пройшла успiшно. Але, як я вже говорила, це була б зовсiм iнша iсторiя. Третiй варiант. А, ґрунтуючись на тих фактах, якi ми маємо зараз, доля програла саме четвертий - твiй сценарiй. Мабуть, Зая, психiчної енергiї та амбiцiї у тебе набагато бiльше, нiж у твоїх опонентiв.
  
   Джулiана повернулася до свого заняття i полегшено зiтхнувши, вiдкинулась на спинку стiльця.
  
   Виникла хвилина мовчання. Обидвi сторони обмiрковували сказане та почуте. Першою її порушила дiвчина, поспiшаючи додати щось важливе.
  
   - ...I головне зараз зовсiм не шкодувати за минулим, щоб не бути закритим для нового майбутнього. Не допустити того, щоб удача, розчарувавшись у тобi, вибрала когось iншого.
  
   Лернор потер стомленi очi i глянув на подругу, несучи мрiями кудись у далечiнь.
  
   - Якось неймовiрно. Навiть не вiриться, що, зовсiм не здогадуючись про це, я розгорнув свою партiю. А твоя розповiдь... точнiше, твоє прояснення ситуацiї справдi вдихне в мене новi сили, щоправда, ще немає тiєї впевненостi в собi самому. З твоїх слiв у мене тепер є новий шанс та iнше життя, вiльне для генерацiї амбiтних прагнень... Залишилося знайти сили цiлком i повнiстю повiрити в себе i новий шанс.
  
   - Не пом'ятайся лише, - попередила дiвчина, пригрозивши пальцем, - Тобi не варто забувати, що це не тiльки твоя персональна партiя.
  
   - А чия ж тодi? - насторожився Лернор, побоюючись подальшої вiдповiдi.
  
   - Наша, - усмiхнулася дiвчина, - Тих людей, хто довкола тебе. Тобто вiдповiдальнiсть значно бiльша.
  
   Хлопець знiяковiв, але гiдно прийняв справедливе зауваження. Тепер вiн чудово розумiв, що без Джулiани нiколи б не здогадався про свої прихованi можливостi i давно вирушив би на той свiт.
  
   - Справдi... Вибач.
  
   - Та нiчого. У всiх буває, правда не у всiх минає, - дiвчина продовжувала усмiхатися, але тепер у її усмiшцi вiдчувалася холоднiсть, - До твоєї вiдомостi i з "теми у кого не минає", я теж вмiю розбиратися. Це не попередження. Чи не загроза. Просто натяк.
  
   "Джулiана в жодному разi не допустить того, щоб, купаючись у майбутнiх променях можливої ​​слави, про неї випадково чи навмисно забули. Природжений i небезпечний сiрий кардинал. I не тiльки..."
  
   Вiдчувши неприємний холодок мiж лопатками, Лернор вирiшив направити тему в безпечнiше русло.
  
   - Чудово, напарник! То з чого ж ми почнемо завойовувати всесвiт?
  
   Дiвчина примружила очi i встала.
  
   Пiдiйшовши до пульта управлiння, вона кинула побiжний погляд на проекцiю, що обертається, потiм на свого друга.
  
   Трохи помовчавши, вона схрестила руки на грудях i спитала.
  
   - А ти вже готовий зайнятися навiть всесвiтом?
  
   - Але ж ти сама сказала. Цiлi треба ставити якомога вище, - трохи вiдсуваючись, вiдповiв Лернор.
  
   - Добре, але займемося цим поетапно, - вона знову нiби грала з ним, наводячи на необхiднi їй вiдповiдi, - Що б ти запропонував на першому етапi?
  
   - Грунтуючись на своєму досвiдi у сферi бiзнесу, я б присмоктався до когось сильнiшого, нiж сам, але менш могутнього, нiж безперечний лiдер, - почав мiркувати хлопець, намагаючись вивести формулу майбутнього успiху.
  
   - Майже так у мене вийшло, при органiзацiї власної фiлiї пiд крилом однiєї з компанiй, що прагнуть у лiдери ринку. В той момент один я був в змозi вийти на ринок, а так у своє розташування одразу отримав базу для подальшого розвитку.
  
   - А чому тебе не цiкавили лiдери? - Зацiкавлено пiдняла брову Джулiана.
  
   - Коли я спробував налагодити контакт iз провiдною компанiєю, у мене виникли проблеми. Як завжди, той, хто займає перше мiсце, менш гнучкий до оточуючих. Вiн зацiкавлений лише у продовженнi своєї лiнiї продукцiї не розкидаючись на всi боки, часом принижуючи навiть перспективнi iдеї. У результатi я не досяг нiчого, крiм негативних емоцiй вiд процесу переговорiв, - пояснив Лернор.
  
   - Гаразд. Я зрозумiла. Продовжуй.
  
   - Грунтуючись на тому, що менi пощастило дiзнатися за останнi два днi i безперечно визнаючи, що сильними свiту цього є мегаполiси, я роблю висновок, що, маючи такi важливi матерiали, нам необхiдно присмоктатися до одного з них.
  
   - I хто ж лiдер у цiй гонцi? - Джулiана вiдключила проекцiю клавiш клавiатури i сiла прямо навпроти свого друга на стiл.
  
   - Визначити першого досить складно, - почав чухати неголене пiдборiддя Лернор, - Але, судячи з того, що Москва досi вiдстає у сферi освоєння космiчного простору, вона, безперечно, буде гнучкiша, при розглядi будь-яких пропозицiй...
  
   Лернор замовк, чекаючи реакцiї вiд подруги, але та лише мовчки кивнула головою немов викладач, що вислуховує вiдповiдь учня на iспитi.
  
   - Я також враховую той факт, що на заходi всi спецслужби вже вiдсвяткували мою кончину i жахливо щасливi, з приводу вiдправлення мене на той свiт. А раптом. Звiдки не вiзьмись. З'являється давно забутий усiма покiйничок, та ще й у компанiї з їхнiм швидким агентом. Починає лiзти з нахабними пропозицiями про спiвпрацю так, що похерити всi його починання буде не тiльки прямим обов'язком перед Європейською спiльнотою, але й святим обов'язком Центру.
  
   - Iстину говориш, - пiдбадьорила Джулiана, - Якби я був на їхньому мiсцi, то так i вчинила б.
  
   - Тобi не було б мене шкода? - спробував награно пустити сльозу Лернор.
  
   - Нi крапельки, - садистки посмiхаючись, обнадiяла дiвчина, - Продовжуй. Менi подобається хiд твоїх думок. Вони допомагають менi вiдчути, що я недаремно витратила на тебе свого часу.
  
   Отримавши ще один моральний удар, хлопець, як не дивно, навiть не звернув на нього уваги.
  
   "Здається, вже звикаю", - подумав вiн, вiдразу продовжуючи висловлювання своїх досi перерваних роздумiв уголос.
  
   - Москва ж, як я розумiю ще не в курсi того, що ми маємо в своєму розпорядженнi не тiльки таємницi заходу, а й їхнi данi, тому бiльш прихильно нас вислухає.
  
   - Цього не буде достатньо, - заперечила Джулiана, - Ми не маємо в своєму розпорядженнi жодної технiчної бази, властивої пiдприємству i, тим бiльше, не маємо тих ресурсiв, що сконцентрованi в руках "Нашої" корпорацiї. Тому, вважаю, що це твоє поле для дiяльностi непогано замiноване.
  
   - Джулi, знаєш, навiть з огляду на цi особливостi, я схиляюся до схiдного варiанту, - вирiшив наполягти на своєму Лернор, - Але для того, щоб ми змогли вести свою гру, нам не обов'язково мати технiчну базу i людей, можна для початку обзавестися тим, чим має в своєму розпорядженнi їх привiлейована корпорацiя. Тобто речовиною пiд назвою "ловець душi". Звичайно, якщо я правильно його називаю, слiдуючи кодуванням iз переглянутого мною архiву.
  
   - Загалом їх називають "ловцi душ", - уточнила дiвчина, - Але це не так важливо.
  
   - Так ось, заволодiвши ним, ми з успiхом зможемо зажадати вiд Москви, то чого нам не вистачає - необхiдна технiчна база, люди та iнше! - весело закiнчив Лернор, радiючи своєму настiльки логiчному i чiткому плану, на диво швидко зародився по ходу бесiди.
  
   - Все звучить досить складно ..., - Дiвчина вiдiйшла вiд столу, i задумливо зайшовши своєму другу за спину, обвила руками його шию.
  
   Хлопець насторожився i завмер, чекаючи якоїсь чергової дрiбної капостi з її боку. Джулiана помовчала, потiм, нахилившись, i гаряче дихаючи прямо в лiве вухо, тихо й вкрадливо запитала:
  
   - ...Тiльки як ти збираєшся дiстати зразки у достатнiй кiлькостi, щоб здивувати Москвичiв? Ми не знаємо мiсць видобутку. У нас немає пристойного екiпiровки, i тим бiльше достатньої кiлькостi людей, щоб провернути задумане, - не вiдриваючи погляду вiд його рук, дiвчина легенько вкусила його за шию, - Чи не збираєшся ти їх вкрасти у постiйних покупцiв, знову встаючи на цю небезпечну дорiжку ?
  
   - А чому б i нi? Для нас зараз усi дороги смертельно небезпечнi, - захихотiв Лернор. Йому раптом стало нестерпно лоскiтно, - Треба ж якийсь вибiр робити. Якщо в нашому розпорядженнi є вся iнформацiя про те, що зберiгається. Усi паролi доступу. То чому б не ризикнути повернутися до Москви?
  
   - Звiдки тiльки в тебе раптово з'явилося стiльки рiшучостi? - Дiвчина була явно задоволена натхненням свого хлопця i нiжно поспiшаючи наближаючись губами до його вуха, - Не боїшся? Раптом вони всi паролi змiнили пiсля мого останнього нахабного вiзиту? Хоча, я передчуваю, що вони впустити, то впустять, а от випускати не стануть.
  
   - Може, й змiнили..., - прикусив нижню губу Лернор, розумiючи, щоб таке придумати i яку альтернативу запропонувати, щоб не виглядати абсолютно голослiвним. Але оригiнальнi iдеї в його головi бiльше народжуватися не хотiли, а сидiти далi як фiкус без вiдповiдi ставало непристойно.
  
   - Менi треба подумати, - нарештi видавив вiн i пiдвiвся, - Пiду, з Куллером перетру. Чи, може, у тебе, як завжди, є свої власнi мiркування?
  
   - На жаль, поки що нi, або дозрiли не до кiнця, - похитала головою Джулiана, трохи засмучена тим, що хлопець звiльнився з її обiймiв. - Але згодна з тобою, сходи. Заодно i помийся. Щоб потрапити в душовi, пройдеш через посадковий майданчик.
  
   - Якщо не заперечуєш, я краще в басейнi скупаюсь, - кинув через плече Лернор, йдучи по проходу.
  
  
  
   - Про якi люди! - реплiкою зустрiв його Куллер, вiдриваючись вiд чергової шахової партiї. - Не хочеш приєднатися? А то менi самого нiяк не виходить обiграти.
  
   - Нi, дякую, - замахав руками його товариш, швидко роздягаючись, - У мене iнша партiя в головi. Не можу подальшi ходи продумати.
  
   - А ти зроби хiд конем, - пожартував Куллер, пересуваючи фiгуру.
  
   - Не все так просто, - Лернор з розбiгу кинувся у воду i пiдняв хмару бризок, що з шипiнням зникли в камiнi.
  
   - Так подiлися думками, - запропонував друг.
  
   - Фрр, - виринув хлопець, мало не вдарившись головою об дно басейну. Вiн явно не був призначений для пiрнань, - Вибач, що?
  
   - Думками подiлися, говорю!
  
   - Я, власне, для цього до тебе i приплив... тьху, прийшов.
  
   - То чого ж зволiкаєш? Я весь у увазi, - його бойовий товариш пiдвiвся з-за столу i пiдiйшов ближче до басейну.
  
   Лернор розкинув руки i, розслабившись, лiг спиною на воду.
  
   - Куле, ти був прикордонником, тобi найкраще вiдомi всi входи та виходи до столицi
  
   - А якi тебе цiкавлять? - Куллер сiв на пiдлогу.
  
   - Звичайно ж, найекстравагантнiшi, - стала розглядати стелю Лернор.
  
   - Таких, на жаль, немає, - заперечливо похитав головою його друг, - Не розумiю, навiщо тобi знову туди знадобилося? Сидимо тут. Тихо. Тепло. Годують добре. Начебто, ти й сам горiв бажанням забратися якнайдалi вiд Москви.
  
   - Розумiєш, Куле, в той момент я ще не мав тих знань, якими пощастило озброїтися зараз. А, володiючи ними, бiгти i ховатися або просто стояти на мiсцi, в моєму розумiннi, не тiльки недозволена розкiш, а й повна нерозсудливiсть, - почав пояснювати хлопець, з ногами забираючись на знайому мармурову височину, - От i збираюся всiх на вуха поставити.
  
   - То що ж ти таке дiзнався? - зацiкавився друг, намагаючись якомога зручнiше влаштуватися на своєму плоскому та холодному мiсцi.
  
   - Може тобi вже вiдомо, як Московським ученим вдалося повноцiнно клонувати людину?
  
   - Нi, я не в курсi, Подробицi, як розумiю, ти менi й збираєшся зараз розповiсти?
  
   - В принципi, я про iнше хотiв з тобою поговорити... - вдосталь накупавшись, Лернор став неквапливо вилазити на сушу, озираючись у пошуках кудись захованих Джулiаною рушникiв, - ...Але вже ти спитав, думаю, не варто вiд тебе приховувати цю досить цiкаву iсторiю.
  
   - Казник, млинець. Ти довше запрягаєш, нiж розповiдаєш.
  
   Так i не знайшовши чим втертися, Лернор сiв мокрим на диван, утворюючи пiд собою невелику калюжку. Пiднiмати скинутий одяг було лiньки, тому вiн почав намагатися пiдчепити його ногою, не рухаючись з мiсця.
  
   - Намагаючись клонувати людину, експериментатори всього свiту стикаються з однiєю непереборною проблемою - всi створюванi клони могли лише iснувати в станi клiнiчної смертi, тобто пiсля створення перебували в комi, - почав вiн свою розповiдь, намагаючись згадати всi деталi своєї електронної подорожi за звiтами, витягнутими iз бази даних Московських спецслужб.
  
   - Щось пiдказує менi, що винна тут душа, - серйозно глянув на свого товариша Куллер, нiби не помiчаючи, як той продовжує смiшно човгати босими ногами по пiдлозi, наче мокра жаба.
  
   - Звичайно нам здогадатися не важко, але тiльки уяви, наскiльки важко теж зрозумiти з позицiї закорiнiлого матерiалiста вченого. Таким людям необхiдно вийняти та покласти на стiл усi докази, щоб вiн хоч краплю повiрив. Як у такому разi препарувати душу? А нiяк ..., - Лернор зiсковзнув з дивана i несподiвано для себе опинився на пiдлозi в найнеприємнiшiй позi, - Блiн ...
  
   - Ти що не можеш, нормально встати та одягнутися по-людськи? - засмiявся Куллер.
  
   Хлопець усмiхнувся у вiдповiдь на доцiльне зауваження. Тепер вiн зрозумiв, що ноги його призначенi лише для ходьби.
  
   Лернор пiдвiвся i став одягатися. Вода ще стiкала з його волосся. Невеликими струмками вона прямувала через все тiло, пiсля чого рiдкiсними, але важкими краплями дзвiнкими ляпасами падала на пiдлогу.
  
   Вологiсть зовсiм не хвилювала Лернор, який вирiшив висохнути прямо в одязi. А по можливостi, якщо й та промокне, то разом iз нею.
  
   - Тi клони нiколи не стали людьми. Вони були нiчим iншим, як звичайною тiлесною оболонкою. Своєрiдним транспортом, носiєм, для свого господаря - душi, - продовжив Лернор, намагаючись розправити гiмнастерку, що прилипла до спини.
  
   Просочивши її запах поту, як i ранiше, бив у нiс, даючи зрозумiти, що без змiни бiлизни або звичайного прання, не допоможе жодне купання. Ставало зрозумiлим, чому Джулiана так нав'язливо пропонувала йому вiдвiдати душовi.
  
   - Цiкаве вiдчуття ти зараз викликав у менi своїми описами, - замислився Куллер, - Таке враження, що моє тiло не бiльше нiж простий бiокостюм.
  
   - А так воно i є, в принципi, - пiдтвердив його друг, - Сидить у тобi невидимий такий чоловiчок - ти сам, i смикає за важелi, рухаючи свою машину вперед-назад.
  
   - Угу. Ось i тi клонованi тiла не мали їхнiх водiїв. Душа не могла бути вирощена в iнкубаторi як фiзичнi копiї своїх донорiв.
  
   Лернор настiльки заглибився в опис, що навiть подумки спробував уявити те мiсце, де могла б розмiститися його душа.
  
   - Все це нагадувало людству про те, що не все ще виявляється в його руках, i на свiтi, а точнiше в ньому самому iснує щось незрозумiле i не зрозумiле, яке не тiльки не можна помацати руками, а й побачити.
  
   - Звичайно, це лише мої фiлософськi замальовки. Вченим такi думки на той перiод дослiджень навiть не приходили.
  
   Лернор пройшов до столу i сiв на один iз стiльцiв, поруч iз розiграною партiєю в шахи.
  
   Куллер тут же пожвавiшав i наблизився слiдом.
  
   - Зiграємо? - знову запропонував вiн.
  
   - Гаразд. Чому б i нi, - бiльше не заперечував Лернор, - Жаль, у Джулiани тут вiкна немає.
  
   - Якого вiкна? - Здивувався партнер, - Та ще на вiдстанi кiлометра пiд поверхнею.
  
   - Та так. дрiбничка. Але вродлива. Проектує пейзажi з мережi.
  
   - Ах, це, - здогадався Куллер, - Не знаю. Вони мене не дуже вражають. Збивають iз сприйняття течiї часу.
  
   - А те, що ми тут як кроти сидимо, без поняття день на вершинi чи нiч, тебе не бентежить?
  
   - Нi крапельки, - усмiхнувся Куллер, наново розставляючи фiгури, - Для мене головне, щоб випивки та закуски вистачало, а так я зовсiм неромантична натура. Ти не про пейзажi думай, а розповiдай, чим твоя iсторiя закiнчилася.
  
   Вирiшивши грати чорними, Лернор пiдпер голову рукою i нудно дивився на дошку.
  
   На жаль, перша частина розповiдi не справила на Куллера бажаного ефекту. Причин цьому могло бути багато, але вiн вирiшив, що просто неправильно побудував саму розмову в непiдготовленiй обстановцi.
  
   Не змiнюючи своєї нудної пози в очiкуваннi першого ходу супротивника, Лернор вирiшив ще раз спробувати щастя i повернувся до порушеної теми.
  
   - Тобi цiкава розповiдь про процес, як таки вдалося клонувати людину?
  
   - Чого ти по два рази питаєш? - здивувався Куллер, - Якщо почав цю тему, то розповiдай усе до кiнця. Чи тобi обов'язково треба, щоб я iз завмиранням у рот тобi дивився?
  
   - Та нi, - знiяковiв хлопець, але швидко зiбрався i продовжив.
  
   - Раптом до рук росiйських учених цiлком випадково потрапляє речовина, що нагадує нафту, але не має її властивостей.
  
   - Це про те, що нам Феня розповiдав?
  
   - Саме про те, - кивнув Лернор i зробив свiй хiд у вiдповiдь, - Свiтлi голови вивчають його i знаходять склад бiльш, нiж цiкавим для науки. Бiльше того, до її складу не входить не один вiдомий на землi елемент i складається вона суцiльно з мiкроорганiзмiв, що кишать i невiдомi науцi.
  
   У цей момент бiля них несподiвано з'явилася Джулiана, не зовсiм до речi перериваючи розпочату розповiдь.
  
   З'являтися, нiби з-пiд землi поступово ставало її негласним кредо.
  
   Змирившись iз черговою несподiванкою, Лернор лише важко зiтхнув.
  
   - Хлопчики, скидайте з себе цi лахмiття, я вам дещо з мiсцевих запасiв принесла, - дiвчина кинула на стiл велику чарку акуратно складеного одягу.
  
   Серед сорочок, штанiв, футболок, тiльникiв, шкарпеток i гiмнастерок, що опинилися на столi, переважав колiр хакi мiського типу, а також всi вiдомi вiдтiнки чорного.
  
   - О! Дякую! - Зрадiв хлопець, вiдразу змiнюючись в обличчi, - Мила, ти нiби мої думки читаєш.
  
   - Я не твої думки читаю, заю, - поцiлувала його в лоб дiвчина, - А свої тобi нав'язую.
  
   З цими словами вона так само несподiвано пiшла у проходi, що веде до контрольної кiмнати.
  
   Хлопцю стало дуже цiкаво, скiльки ж ще потайних мiсць, можна знайти в тому напрямку.
  
   У його планах, що вибудовуються, найбажанiшою знахiдкою зараз би виявився склад iз найсучаснiшим озброєнням.
  
   Куллер одразу встав i став перебирати купу одягу, начебто поспiшав вiдiбрати собi найкраще. Лернор вирiшив не вiдставати, i так само наслiдував його приклад.
  
   Незабаром обидва вони стали схожi на двох базарних бабок, якi намагаються, будь-що урвати собi одяг покрасивее, на несподiвано влаштованому Джулiаному ярмарковому розпродажi.
  
   Благо вся запропонована форма виявилася однаковою, що вiдрiзняється лише розмiрами, а два товаришi були зовсiм рiзними за статурою. Тому невдовзi кожен вибрав собi вбрання по плечу.
  
   - Ти не мовчи, - нагадав Куллер, - продовжуй. Адже я слухаю.
  
   - Так ось. Судячи з кiлькостi переглянутих мною звiтiв, вченi мучилися iз цiєю знахiдкою досить довго. Експеримент слiдував за експериментом. I ось одного разу заради жарту, або з важкого похмiлля, лаборант змiшує зразки речовини з людською кров'ю. Вiрнiше, в той момент вiн примудрився якимось чином палець порiзати, а рукавички забув одягнути, - посмiхнувся Лернор, з радiстю скидаючи з себе форму корпорацiї, що їсть, - Подальшi подробицi звiти замовчують, мабуть, не бажаючи пiдставляти свою людину за виявлену ним халат.
  
   - Ну i що далi? - Куллер уже примiряв новi штани.
  
   - Ефект був вражаючий! Кров буквально за секунди очистилася вiд усiх шкiдливих речовин та рiзноманiтних мiкробiв. Мiкроорганiзми поводилися немов санiтари. Всмоктували всю гидоту i розщеплювали в собi без слiду, нiби це для них була їжа. I природно, це послужило поштовхом нових дослiдiв.
  
   Лернор глянув на короткi рукави сорочки i з розчаруванням повернувся до столу для пошуку.
  
   - Що мене тiшить у захiднiй унiформi, так це наявнiсть величезної кiлькостi рiзноманiтних кишень. У "Нашенському" ганчiр'ї нiчого зайвого, не було. На всьому заощаджували.
  
   - Це так, але якiсть i мiцнiсть матерiалу бiльше, - Куллер засунув кулак у розiрвану при примiрцi дiрку на спинi однiєї з сорочок.
  
   - На заходi нiхто не розраховував на такi м'язи схiдних хлопцiв, - засмiявся Лернор.
  
   Сам вiн iз натхненням став застiбати гудзики, вдихаючи приємний запах чистої та випрасуваної бiлизни.
  
   - Дослiди, спрямованi на нове русло, вiдкрили несподiвано дивовижнi властивостi речовини. Будь-якi злоякiснi пухлини та хвороби кровi зникали за лiченi секунди. Навiть вiрус iмунодефiциту, вилiковний лише пiсля мiсяця iнтенсивної терапiї, видалявся iз зараженої кровi лише за годину.
  
   - Нiфiга собi, - щиро здивувався Куллер, - Колись це був найпоширенiший i найсмертельнiший вiрус, що загрожував вимиранням всьому людству. Хтось iз моїх далеких родичiв досить довго лiкувався, щоправда, зараз уже не згадаю, хто. Толi прапрадiдусь толi двоюрiдна бабуся...
  
   - Не в цьому суть, - жестом припинив потiк спогадiв друга Лернор.
  
   - Це вiдкриття справдi стало великим проривом у сферi мобiльної медицини, але експериментаторiв це не зупинило. Вони пiшли далi, вирiшуючи використовувати речовину як пiдручний засiб в експериментах iз клонування людини.
  
   - Теорiя полягала в тому, що вдало клонувати можна лише абсолютно здорову людину, без аномалiй ДНК та iнших часом непомiтних хвороб. Але потрiбнi були добровольцi, яких як завжди знайшли серед мiсцевих бомжiв.
  
   Куллер єхидно посмiхнувся.
  
   - Як я розумiю, їхньої згоди нiхто не питав?
  
   - Ну, а як же iнакше? - Лернор завершив приводити себе в порядок, i задоволений повернувся до їхньої гри.
  
   - З того моменту почалася низка нових невдалих експериментiв, поки звичайна випадковiсть вiдкрила науцi дверi у свiт реiнкарнацiї.
  
   - Звiдси, будь ласка, повiльнiше i докладнiше, - попросив Куллер, нарештi, пiдiбравши собi вiдповiдний одяг.
  
   - При черговiй спробi з новою бiдолахою, все й сталося...
  
   - Вченi ввели дозу препарату, що набагато перевищує попереднi норми i як зазвичай взяли кров для чергової спроби виробництва клону. Як тiльки кров була взята, об'єкт експерименту встав i цiлком випадково зачепився ногою за нiжку крiсла, на якому сидiв... Спiткнувшись, бiдолаха став падати i, вдарившись об гострий кут стола, проломив собi голову i помер на мiсцi.
  
   - Жах!
  
   - Ця похмура подiя не затьмарила i не зупинила подальшого проведення експерименту..., - Лернор пересунув фiгуру i замислився, чи правильний хiд зробив, - ...Клон був створений. I уяви собi...
  
   - Вiн ожив? - Куллер був настiльки захоплений, що навiть забув про шахiв.
  
   - Не тiльки ожив, але почав матюкати всiх, на чому свiт стоїть за кривi крiсла та порушення прав людини.
  
   - Нi... без ста грамiв у цiй iсторiї не розiбратися, - проковтнув слину Куллер i став розглядати мiнi-бари.
  
   - Так, давай, наливай. Якщо хочеться, - встав i подав йому пляшку коньяку Лернор.
  
   Пiсля цього знову повернувся до теми розмови.
  
   - У цей момент всi якийсь час перебували в замiшаннi. Те, що сотню разiв не виходило, раптом сталося. Вiдразу постали новi питання. Чому саме так i не iнакше? Розгорiлися новi суперечки та дискусiї, а створений клон посадили пiд ключ, попередньо повiдомивши про власну смерть. Для переконливостi ще тiло показали.
  
   - Уявляю, який у хлопця був шок, - прокоментував Куллер, розливаючи по чарках золотистий напiй.
  
   - I не лише вiн. Адже як клон, навiть формально вiн уже не мав жодних юридичних прав. Його донор виявився бродягою, якого використовували як тварину. Усвiдомлення всiєї цiєї несправедливостi, плюс жах вiд побаченого, а потiм ув'язнення, викликало у бiдолахи важкий психiчний розлад. Але, як ти розумiєш, усiм на це було глибоко начхати. Все робилося заради науки.
  
   - Всi найгучнiшi злочини вiдбувалися в iм'я благородних цiлей... - вставив Куллер,
  
   - ...З камери, нове створення нiхто в результатi так i не випустив, поки воно саме її не покинуло, найбанальнiшим i водночас дивним чином...
  
   Лернор з сумним поглядом пiдняв свiй посуд, бажаючи зробити тост.
  
   Двоє друзiв цокнулися прямо над шахiвницею, i випили за здоров'я, побажавши один одному нiколи не опинитися на мiсцi нещасного.
  
   - Дослiди з його кров'ю йшли своєю чергою, але створити з клону ще один клон нiяк не вдавалося. Навiть старий зразок кровi, взятий у оригiналу, не дозволяв вченим повторити перший успiх. А iз загальновiдомої точки зору, те, що не можна повторити кiлька разiв, у принципi не можна вважати вiдкриттям. Все записувалося в ряд випадковостей.
  
   З втраченим iнтересом Лернор сумно глянув на шахiвницю. На нiй кiнь пiд ударом слона бiлих, виглядав набагато сумнiшим за свого господаря.
  
   - Ну. I чим все закiнчилося? Як вiн утiк? - Куллер прицмокнув, поставив чарку на стiл i знову потягнувся за пляшкою.
  
   - Все що сталося ранiше, на якийсь час стали вважати звичайною випадковiстю... I ось, одного чудового ранку. Санiтари виявили єдиний вдалий екземпляр клонування з перегризеними венами.
  
   Колишнiй прикордонник з жахом подивився на свого друга i швидко налив лише собi, затягнувся в єдиному ковтку.
  
   - Бррр... Треба ж! Все-таки довели людину, нелюди! Я хоч у душi й садист, але не можу на тверезу голову слухати такi твої iсторiї!
  
   - Рятувати самогубцю, звичайно, було вже марно, - продовжив Лернор, - Вiн помер ще вночi.
  
   - Поки медбрати поркалися з трупом, у коридорi зовсiм несамовито вiдловили прибиральницю. Пiсля того, як її привели до тями, вона плутано розповiла, що з холодильної камери зi стуком i гуркотом вивалився труп, приготовлений до кремацiї в печi. Сидить, мовляв, зараз у морзi та плаче...
  
   - Розповiдаєш, нiби сам був тiєю прибиральницею, - похитав головою Куллер.
  
   - Не був я там. Кажу, як у звiтi було написано. Хоча визнаю, що щодо опису, доповiдач дуже талановитий попався, - виправдався оповiдач, простягаючи, порожню чарку, - Цим живим мерцем виявився нiхто iнший, як ще один клон, що помер уночi клона...
  
   - О, млинець! Ну, ти й закрутив детективу... - перебив Лернора, його товариш, наповнюючи прозору посудину хлопця.
  
   - ...Аж тiло зовсiм недавно помiстили в морг! Який невдалий результат останнього експерименту! - засмiявся Лернор. - Знайшли його там же, де й вказала прибиральниця. "П'ять хвилин тому мрець" хничачи, вивчав свої абсолютно здоровi вени. Вiн шкодував, що його врятували, але не розумiв, чому не залишилося шрамiв.
  
   - Уявляєш собi, в який ступор цей iнцидент кинув учених?
  
   Куллер лише випнув губи i негативно похитав головою, при цьому наливаючи собi чергову порцiю алкоголю.
  
   Його друг вiдчуваючи неабиякий хмiль у головi, не перериваючи розповiдi, чемно закрив свою чарку долонею.
  
   - ...Тут же було зiбрано консилiум лiкарiв, проводилися рiзноманiтнi наради та iнше марення. Я мало не зламав очi, поки спробував усе прочитати. Пiсля чого плюнув i став переглядати все з кiнця. Так виявилося зручнiше.
  
   - А я завжди так робив, коли на службi звiти читав, - пiдтримав хлопця його спiврозмовник.
  
   Лернор багатозначно пiдняв вказiвний палець, просячи особливої ​​уваги.
  
   - Знову почалися експерименти та скрупульознi перевiрки. Тепер вченi лоби колупалися, чи не кожнiй молекулi. Технiчний персонал, який обслуговує установки, буквально спав на робочому мiсцi, оскiльки роботи велися цiлодобово. Наново вивчалися всi етапи дослiдiв, аналiзувалося все, що стосувалося питання - чому клон при живому донорi був клiнiчно мертвий, але пiсля смертi господаря несподiвано прокидався...
  
   - Ну-но, ну-но, - знову перебив сп'янiлий Куллер, переставляючи шаховi фiгури, - Я вже здогадуюсь чому.
  
   - ...Ось тодi i з'явилося припущення, що у всьому винна субстанцiя, яка називається душею. Вона залишала використане та не життєздатне тiло у пошуках iдентичної здорової оболонки. Почулися першi думки про можливу реiнкарнацiю та безсмертнiсть людської iстоти.
  
   На мить замовкавши, Лернор почав перейматися важливiстю того, що розповiдав. Адже тепер, вiд того, як вiн пiднесе кiнцiвку всiєї цiєї фантастичної iсторiї, залежало, чи пiдтримає товариш усi його подальшi починання та плани.
  
   Помовчавши хвилин п'ять i, дочекавшись поки Куллер вiдвернеться вiд шахiвницi i зосередить на ньому увагу своїх окосiлих очей, з почуттям i натхненням вiн заговорив.
  
   - I уяви собi, навiть цi боязкi думки нiяк не могли пояснити дивну закономiрнiсть, як мiг ожити клон, ще не створений у момент першої смертi донора.
  
   - I як же вони розiбралися?
  
   - Достеменно невiдомо, скiльки ще мимовiльних "добровольцiв" iз лав бездомних зiграли роль пiддослiдних тварин. Пройшов не один мiсяць, перш нiж до вчених дiйшла суть, що тут же учинила в їхнiх лавах ще бiльший переполох.
  
   Товариш захоплено пiдпер голову рукою, в передчуттi очiкуваної розв'язки.
  
   - Причина, виявляється, крилася у тiй чудо речовинi. Точнiше, як я вже встиг згадати ранiше, у невiдомих мiкроорганiзмах, чиє вивчення безперервно тривало у паралельних проектах. Так ось, висновок виявився дуже цiкавим.
  
   Лернор затягував, продовжуючи iнтригувати.
  
   - Виявляється, тiльки тодi, коли в кровi донора присутнi цi маленькi iстоти, а на її основi запускається процес клонування, то згодом при смертi клiєнта оживає клон, що лежить у комi. Опля i душа легко переселяється в нове тiло.
  
   - Це ж вiчне життя! - вигукнув Куллер, схопивши сенс.
  
   - Це не тiльки вiчне життя, це доказ безсмертя душi, - уточнив його друг, - Причому найяскравiший доказ. Нам тисячолiттями подавали цей факт рiзнi релiгiї, представляючи як незаперечну аксiому, а тут бац, i теорема доведена! Жахливо у тому доказi лише те, що експериментатори заради торжества науки над вiрою, не соромилися самi вбивати людей.
  
   - Так фiг з ними, з цими волоцюгами! Ти б знав, скiльки людей належить заради цих горезвiсних вiрувань, - махнув рукою колишнiй вiйськовий. У цьому вiдкриття приховано цiле майбутнє для людства!
  
   - Фiг, не фiг, а дивитися записи було гидко, - скривився Лернор, смикаючи в руках "взятого" коня, безжально скинутого з дошки оппонентом.
  
   "Ось тобi i хiд конем..."
  
   Нарештi, вiн добiг кiнця свого першого оповiдання, запланованого для товариша.
  
   - I ось, коли робота була закiнчена, речовинi, що вивчається, i сконцентрованим у ньому органiзмам, замiсть довгого серiйного номера, дали досить глибокодумну i звучну назву - "ловцi душ". Пiсля цього, вiдомої та гаряче "улюбленої" нами корпорацiї пiшли замовлення на регулярне постачання цiєї "живої водицi".
  
   - Комусь однозначно поперло... - видихнув Куллер.
  
   - Одним словом, - втомлено видихнув хлопець, - У базi даних ще таааакаааа купа будь-якого матерiалу на цю тему. Висновки, графiки, методи, рецепти, технiчна iнформацiя, що голову згорнути можна. Тому я тобi передаю тiльки суть, а то давно вже заснув би, слухаючи. Але в цiлому. У наших руках уся технологiя цього безсмертя! Бракує лише малого. Самої речовини та технiчної бази...
  
   - Цiкава назва... "ловцi душ", "ловцi душ" - задумливо промовив Куллер, нiби не помiчаючи останньої фрази.
  
   Вiн нiби дегустатор, пробував мовою нову гучну назву, - А в точку названо! Слухай, Лерне, а як iншими мовами звучатиме?
  
   - Та яка рiзниця? - здивувався Лернор, зовсiм не надаючи цьому значення. А в перспективi панування не лише на Землi, а й у космосi.
  
   - Справдi! Яка рiзниця? "Англiйську можеш ти не знати - але росiйську вивчити зобов'язаний!" - Розсмiявся його п'яний друг, - Сподiваюся, ми з тобою теж встигнемо зайняти свої мiсця в перших рядах правителiв свiтом.
  
   - Власне, на цю думку я тебе i хотiв навести своєю розповiддю, - пiдбадьорив його хлопець, задоволений виробленим ефектом, - I як розумiєш, готовий запевнити, що при певних стараннях з нашого боку, ми зможемо зайняти аж нiяк не останнє мiсце на очiкуваному святi життя .
  
   - Бум... сподiватися, - гукнув Куллер, - А тепер пояснюй, на що ти спочатку хотiв мене пiдбити?
  
   - Емм... - забарився Лернор вiд такої несподiваної змiни напряму розмови.
  
   - Хотiв запропонувати органiзувати несанкцiонований набiг на розташованi в Москвi склади "Нашої" корпорацiї, i при вдалому результатi викрасти цистерну з диво йогуртом. Пробиратися до Москви, користуючись ключами Джулiани, вкрай небезпечно.
  
   - Розумнiше ти, природно, бiльше нiчого не придумав? - поцiкавився його друг, - Навiщо ж за цим у мегаполiс щось перетися?
  
   - Ну, внеси в мою iдею своє рацiональне зерно, якщо вже такий розумний, - скривдженим тоном заявив Лернор.
  
   - Вношу! - Товариш взявся за пляшку, - Давай ще вип'ємо? Одному якось не в кайф.
  
   - Знущаєшся? Так?
  
   - Нi крапельки, - розсмiявся Куллер, наливаючи собi повну чарку. Думаєш, розвiдка не знає, де, коли i що видобуває корпорацiя, а потiм у якому напрямку транспортує?
  
   Лернор почухав потилицю, спостерiгаючи, як напарник залпом поглинув налитий коньяк.
  
   - Фенiкс наче говорив, мовляв, не знають вони, що й до чого...
  
   - Може ВIН особисто i не знає, тому що не належить, але сама вiйськова розвiдка точно вже давно все пронюхала.
  
   Пiд градусом його товариш був буквально непохитний у своїй думцi.
  
   - Я тобi пропоную, взяти зараз нашого лежачого i добряче потрясти його на тему можливих кодових запитiв по базi. Раптом i видасть чогось путнього. А з базою даних потiм сам розберешся.
  
   - Хочеш скласти менi компанiю? - Лернор тут же встав з-за столу, вiн був радий можливостi зрушити задуману справу з мертвої точки.
  
   - Та тiльки про це мрiю. З великим задоволенням! - Усмiхнувся його друг, потираючи руки, - Трохи мордобою менi зарано не завадить. Коли душа просить, не можна вiдмовляти.
  
   - Ну, пiшли тодi, - хлопець одразу попрямував до виходу зi вже рiдної кiмнати. Алкоголь справдi пробуджував низовиннi iнстинкти, одним iз яких i було насильство.
  
   - Сподiваюся, до ампутацiй цього разу справа не дiйде.
  
   - Якщо до цього й дiйде, то з голови почнемо, - зареготав Куллер i злегка погойдуючись, пiшов за Лернором.
  
   Дiставшись до посадкового майданчика, де, поблискуючи бронею кузова, як i ранiше нудьгував викрадений фургон, хлопець почав озиратися в пошуках iнших коридорних вiдгалужень. Йому було дуже цiкаво, що ж таїло в собi їхнє пiдземне укриття.
  
   Не помiтивши коридорiв при приземленнi, вiн нарахував їх у кiлькостi трьох.
  
   Власне, вiн i не мiг помiтити вiдгалуження ранiше, тому що їхнє розташування було приховано широким кузовом машини. Її бiчний вихiд, через який вони й покинули фургон, вiдкривав вигляд лише вхiд, що веде до покинутої друзями кiлька хвилин тому головну кiмнату вiдпочинку.
  
   Над одним iз проходiв, вiн помiтив об'ємну проекцiю iз зображенням душових, над iншим щось схоже на склади, над третiм оберталися довгi ряди двоповерхових лiжок, чергуючи своє зображення iз зображенням їдальнi.
  
   "Цiкаво, на скiльки людей розрахований цей об'єкт?" - подумав Лернор, ледве утримуючи себе вiд спокуси, вiдразу вирушить на дослiдження складських примiщень. Вiн просто горiв iнтересом дiзнатися, чи здатний їхнiй тимчасовий притулок забезпечити їх необхiдним для подальшої операцiї спорядженням.
  
   Звичайно, можна було просто запитати Джулiану, але хлопець, явно на шкоду собi, не любив надмiру елементарних рiшень. Неодмiнно хотiлося в усьому сунути свiй нiс самому.
  
   У принципi, вiн би так i вчинив, якби не iнше, що стримало його обставину.
  
   Лернор був завжди чiтко послiдовний у своїх вчинках, тому спочатку вiн все-таки вирiшив розiбратися з Фенiксом, а вже потiм приступати до дослiдження станцiї, яку давно збирався оглянути.
  
   - Прокидайся, Феню! - крикнув Куллер, заходячи до лабораторiї. - Мучили твої прийшли!
  
   Все ще мiцно закрiплений на столi Фенiкс, вiдвикнувши вiд яскравого свiтла, часто заморгав очима, намагаючись розглянути тих, що увiйшли.
  
   Вiн хотiв щось сказати, але промовчав. Ймовiрно, розумiючи, що будь-яке рiзке i непристойне висловлювання на адресу полонених, потягне за собою застосування зайвої агресiї та насильства на свою адресу.
  
   Лернор озирнувся на всi боки i не побачив тiла Кавказу.
  
   - А де тiло? - розгубившись, спитав вiн.
  
   Хлопець зовсiм забув про намiр поховати товариша.
  
   - Кавказу я перенiс у холодильник, доки ти з комп'ютером грав. Твоя подруга взяла в цьому найактивнiшу участь, на що їй можеш сказати спасибi, - прочитав Куллер i кiлька разiв ляснув Фенiкса долонею по лобi, - Поховаємо потiм. А то полеж його тут ще кiлька днiв, не вiдмилися б.
  
   - Ясно, - схвально кивнув хлопець у вiдповiдь i пiдiйшов до Фенiкса так, щоб той побачив його обличчя, - Якщо воно в холодильнику, сподiваюся, ми не будемо його потiм вечеряти...
  
   - Ну що вiдразу говоритимеш чи щось вiдрiзати доведеться? - поцiкавився Куллер, беручи з полицi, що залишила дiвчина пульт.
  
   - Нi! - Жертва спробував смикнути.
  
   - Що нi? Нi - говорити не будеш, чи нi - не треба?
  
   - Не треба! Я все й так розповiм, що знаю, - застогнав Фенiкс, - Ви ж навiть ще запитання не поставили, а заходи вживати хочете.
  
   - Слухай сюди, - почав Лернор, - Нам вiдомо, що ваша розвiдка, агентом якої ти єш, знає де "Наша" корпорацiя видобуває ту загадкову речовину...
  
   Фенiкс зробив круглi очi, своїм переляком даючи зрозумiти, що на пiдготовлене, але не задане питання вiн явно не зможе вiдповiсти.
  
   - Так ось, пика твоя зрадницька, вiдповiдай! Де, коли i скiльки?
  
   - Чесне слово не знаю, - випалив полонений, благаючим поглядом просячи йому повiрити, - Не можу зрозумiти, звiдки у вас такi вiдомостi.
  
   - Звiдки - не важливо. Головне ми знаємо, що розвiдка має у своєму розпорядженнi цi данi, - у своєму черговому блефi Лернор був не вблагаємо.
  
   - Може рушити йому пикою? - спитав його напарник, i, не чекаючи вiдповiдi, врiзав Фенiкс в щелепу.
  
   Жертва зло подивилася на свого мучителя i сплюнула в його бiк, що хльостала з губи кров.
  
   Пiсля такої зневажливої ​​дiї, удари озвiрiлого i п'яного Куллера, посипалися наче дощ, важко опускаючись на обличчя полоненого.
  
   - Годi! - став вiдтягувати друга Лернор, розумiючи, що якщо так i далi продовжувати, то допитувати скоро не буде кого.
  
   Ледве, вiдiрвавши розлюченого i досить важкого друга вiд його беззахисної жертви, хлопець якийсь час став мовчки дивитися товаришевi в очi, всiм виглядом намагаючись навiяти, що на сьогоднi вистачить чухати кулаки.
  
   Хоч як дивно Куллер вловив його бажання, але, так i не заспокоївшись, зi злiстю рушив кулаком у металеву стiну. Розбивши кiсточки пальцiв у кров, товариш вiдразу схаменувся, трохи протверезiв i швидко почав шукати бинт.
  
   Весь у синцях Фенiкс, все ще перебував у свiдомостi i продовжував спльовувати кров на пiдлогу. Вiн зовсiм не звернув на повернення Лернор нiякої уваги.
  
   - Може, вбийте мене одразу, я все одно не знаю вiдповiдi на це запитання... тьху.
  
   - Вбити тебе не дозволена розкiш, - спокiйно пояснив хлопець, - Розказуй тодi краще те, що знаєш, i чим мiг би допомогти, якби раптом у твоїх руках опинився доступ до бази даних твоєї ж власної розвiдки.
  
   Фенiкс на якийсь час замовк, мабуть, збираючись з думками, якi майже всi, мабуть, вибив своїми ударами Куллер.
  
   Останнiй, невдоволено пирхаючи в бiк образив його стiни, акуратно обробляв своє поранення у протилежнiй частинi лабораторiї.
  
   - Якби у ваших руках була така розкiш, по нiй я б змiг знайти всi графiки i маршрути прямування, завантажених i вiдволiкаючих лже колон будь-якої з корпорацiй зареєстрованих у Москвi, - ледве пiдбираючи слова, вiдповiв Фенiкс.
  
   - Але я не впевнений, що там буде, хоч крапля iнформацiї щодо мiсць розробок.
  
   - Куле, ти гаразд? - вiдiрвався вiд допиту Лернор.
  
   - Я в меншому порядку, нiж та стiна, - буркнув Куллер, кинувши ще один косий погляд на свою кривдницю, - Тiльки навiщо його кудись тягти? Нехай прямо тут i розповiсть, що шукати i з якихось ключових фраз.
  
   - Та куди вiн дiнеться з пiдводного човна? - Лернор, знав, що без сторонньої допомоги Фенiксовi нiколи не тiкати з цiєї пiдземної цитаделi.
  
   - Ну, як знаєш..., - його друг потягся за пультом i за мить пута, що тримали полоненого прикутим до столу, зникли.
  
   Але Фенiкс так i не змiг поворухнутися.
  
   Пролежавши без руху i в не дуже зручнiй позi досить довгий час, його органiзм вiдмовлявся пiдкорятися своєму господаревi.
  
   - Вали його на пiдлогу, - запропонував Куллер i став негайно спихати полоненого.
  
   - Беремо пiд руки i потягли, - запропонував Лернор, - Дорогою заново ходити навчиться.
  
   Незабаром вони тягли Фенiкса вздовж коридором.
  
   Їх пiдопiчний, щосили намагався пересувати затеклi ноги, але це в нього виходило вкрай незграбно i смiшно.
  
   На входi до контрольної кiмнати їх несподiвано зустрiла Джулiана. Схрестивши руки на грудях, вона окинула трiйцю недобрим поглядом i поставила резонне запитання.
  
   - I куди ви тягнете це, вкотре кимось прикрашене диво...?
  
   - Хоча я вже здогадуюсь кимсь..., - дiвчина помiтила перебинтовану руку Куллера.
  
   Лернор п'яним поглядом винен оглянув Джулiану з голови до нiг i вiдповiв.
  
   - Джулi, вiн погодився допомогти, знайти нам маршрути проходження колон "Нашої" корпорацiї, щоб перехопити те, що нам потрiбно ще на шляху до Москви.
  
   - Цiкаво звичайно, але ми б могли i самi знайти, - холодно продовжила дiвчина, - Лерн, ви якось дивно на п'яну голову вирiшуєте питання...
  
   - Я поки в базi колупався, мало не зламав голову, - став виправдовуватися хлопець, стримуючи подих, - З ним, думаю, набагато швидше вийде i зможемо переходити до наступного етапу.
  
   - Нда... - похитала головою Джулiана, i глибоко зiтхнувши, махнула рукою. - Добре втягай його сюди. Тiльки обережно, щоб вiн менi все тут своєю кров'ю не забруднив.
  
   Фенiкс, вiдчував напруженiсть з боку людей, що оточували його, тому передбачливо мовчав.
  
   Незабаром вiн був поставлений на складний стiлець, звiдки добре було видно проектований екран. Джулiана, казна-звiдки дiстала довгу голку i акуратно встромила йому в шию.
  
   - Це навiщо? - здивувався Лернор.
  
   - Для надiйностi, - дiвчина встромила другу голку з iншого боку, - У такому виглядi вiн зможе тiльки головою крутити.
  
   - Навiщо ж ми його у вантажiвцi так сповивали?
  
   Хлопець обiйшов Куллера, що не знаходить собi мiсце, i сiв у крiсло оператора.
  
   - У мене iз собою цих голок не було. Вони спецiальнi, - пояснила вона i зазирнула в обличчя полоненому, що насупився i явно незадоволеному.
  
   На його побитiй фiзiономiї читалися всi почуття, якi вiн вiдчував до дiвчини в той момент.
  
   Та й кому б сподобалося втратити всю опорно-рухову систему в мить, коли давно забутi вiдчуття поступово поверталися знову.
  
   - До того ж не вiдомо, як би повiвся його органiзм, коли ми йому ногу рiзали.
  
   Дiвчина продовжувала чаклувати над Фенiкс, витираючи кров серветкою.
  
   - Так. Добре. - не гаючи бiльше часу, Лернор в черговий раз за сьогоднi зайшов у нетрi бази даних Московської розвiдки. На проекцiї висвiтлився логотип секретної служби та меню пошуку.
  
   - Що будемо шукати?
  
   За спиною почувся здивований свист. Авторам виявився Фенiкс. Вiн явно не очiкував побачити те, що було доступне лише одиницям.
  
   Куллер тверезiв на очах, з цiкавiстю спостерiгаючи за екраном.
  
   - Лерне, за нашою з тобою розмовою я зрозумiв, з чим ти мiг ознайомитися, коли вже розповiдав менi такi iсторiї. Але, чесно зiзнаюся. Пiдсвiдомо я до цього моменту не мiг повiрити, що в твоїх руках опинилася база даних розвiдки.
  
   Потiм вiн пiдiйшов до Фенiкса i дав потиличник.
  
   - Ти що затих? Вiдповiдай, давай. I спритнiшi!
  
   - Як я розумiю, вас "Наша" корпорацiя цiкавить? - насилу почав Фенiкс, - Якщо вона. То запускайте пошук. Категорiя - "чорне золото", назва - "нашi", об'єкт - "маршрути".
  
   Щойно Лернор ввiв чарiвнi слова, система довгими списками почала видавати розклад, напрями, знiмки i навiть технiчнi характеристики транспорту, що йде в колонi.
  
   - Мдас... - першою порушила мовчання Джулiана, що виникла, - У черговий раз пiдтверджується моя правота. Знайти те, що потрiбно було простiше простого i не варто було тягти сюди цього виродка.
  
   - Стривай, постривай... - її друг з цiкавiстю скакав з однiєї електронної папки в iншу.
  
   Непомiтно для всiх вiн ввiв у додатковий фiльтр "ловцi душ", але список, що оновився, нiчого до ладу не видав. Окрiм десяти сумнiвних мiсць видобутку. Данi були не точнi i нiяк не могли допомогти їм у задуманому...
  
   "Провал..."
  
   - Що ти ще там шукаєш? - поцiкавилася дiвчина.
  
   - Та так нiчого. Куллер понесли цього назад, - вимкнув зображення Лернор, - З'явилася iнша серйозна тема для розмови.
  
   - Ти що приховувати щось надумав? - вкрадливо поцiкавилася Джулiана, обминаючи нерухомого та мимовiльного гостя.
  
   - Мила, ми зараз повернемося i швидко все обговоримо, Розмова для нас трьох, - поспiшив заспокоїти її, - Ми справдi погарячки, притягнувши Фенiкса сюди.
  
   Куллер не став ставити зайвих питань i просто пiдняв свою жертву разом iз стiльцем. Друг тут же допомiг йому i вони, винесли Фенiкса.
  
   Мов раби пiд вагою свого пана, вони швидко доставили його назад у фургон i мiцно закрили в темрявi.
  
   Всю дорогу туди й назад Лернор не промовив жодного слова. Вiн гарячково обмiрковував майбутню бесiду i плани, що трохи змiнилися.
  
   Полонений не брехав. Вiн дiйсно нiчого не знав нi про "ловцi душ", нi про шляхи прямування колон з цим вантажем. Не знав не лише вiн, а й сама розвiдка, зокрема. Про це свiдчили лише боязкi натяки на родовища, що були пiд контролем "Нашої" корпорацiї.
  
   "Що ж, без вiзиту до Москви все-таки не обiйтися..." - думав хлопець, швидко крокуючи попереду Куллера, що ледве встигав за ним.
  
   Напередоднi обiцяної розмови друг не поставив на шляху не єдиного питання, тим самим не дратуючи Джулiану, яка, напевно, пiдслуховує їх за допомогою своєї всюдисущої апаратури.
  
   - Отже, хлопчики та дiвчатка, - нарештi почав Лернор, коли увiйшов до контрольної кiмнати.
  
   За час їхньої короткої вiдсутностi дiвчина встигла розвалитися в крiслi перед термiналом. Але як тiльки хлопець увiйшов, вона вiдразу з увагою вiдволiклася на нього, неохоче вiдриваючись вiд уважного вивчення бази i знайдених ним через додатковий фiльтр десяти "адрес".
  
   - Слухаємо тебе уважно, - єхидно посмiхнулася вона, - Я сподiваюся, ти розумiєш, що, показавши цю базу даних, ми тепер повиннi або замочити нашого "друга" Фенiкса, або замкнути його десь на вiки вiчнi. Бо доки вiн живий факт крадiжки, може випадково дiйти Москви i тодi можна смiливо прощатися з " ефектом несподiванки " . Звичайно, якщо вони вже самi не здогадалися, що з їхньою iнформацiйною базою сталося.
  
   - Вiдразу скажу прямо. Я не прихильник силового варiанта. Не зможу вбити беззахисну людину, - вiдповiв Лернор.
  
   - Як же ти тодi все собi уявляєш? Дати йому заряджений автомат i виловлювати, доки вiн сам не перекладе всiх? - поцiкавився Куллер, притуляючись до стiни, - Я тобi натякав, що даремно ти все це задумав.
  
   - Розслабтеся, - спробував однiєю фразою заспокоїти всiх призвiдник суспiльного невдоволення, - Згодом вирiшимо це питання. Зараз тема значно важливiша.
  
   - Так, ти таки знайшов родовище? - здивувався друг, що пiдпирав стiнку.
  
   - Нi. Не пощастило нам iз цим. Доведеться пробиратися до Москви, але трохи iнакше, нiж я думав iз самого початку.
  
   - Щось пiдказує менi, - почала Джулiана, - Що наш Лернор задумав пiти на перехоплення однiєї з колон корпорацiї, що прямують у мегаполiс з будь-яким вантажем i у разi успiху прикинутися своїм. Пiсля чого без перевiрки потрапити до мiста зеленим коридором.
  
   - Ммм... - хлопець не знав, що сказати. Дiвчина однiєю фразою посвятила всiх в основну суть ЙОГО плану, - Як ти здогадалася?
  
   - Тому що спочатку це був МIЙ план, - усмiхнулася вона у вiдповiдь.
  
   - I чого ж ти ранiше мовчала, коли я тебе питав?
  
   - Думала, може, ти з Куллером краще вигадати. До того ж, вiн менi досi здається занадто ризикованим.
  
   - Так... цi жiнки..., - зiтхнув Куллер, бажаючи пiдтримати друга.
  
   - Не цi, а ось ця, - перебив Лернор i вказав на Джулiану. Потiм звузив очi i став свердлити подругу поглядом, немов iз амбразури.
  
   Скорчивши пику у вiдповiдь, дiвчина дзвiнко засмiялася.
  
   - Давайте не сперечатимемося? - Раптом несподiвано запропонував Куллер, - Час уже пiзнiше. Треба вирiшувати якусь колону, i головне як, будемо брати в обiг.
  
   - Я подивилася графiки руху i можу з упевненiстю сказати, що краще за Пiтерський напрямок нам не знайти, - прийняла дiловий вигляд Джулiана, - Це близько, тому завтра до обiду ми зможемо успiшно наздогнати колону в дорозi.
  
   - Якщо вже ти все продумала, - не без крижинок у голосi почав Лернор, - То коли i о котрiй годинi ми вiдбуваємо? Чи є додаткове екiпiрування, озброєння?
  
   - Екiпiрування, є, але захiдне. У тому числi й зброя, - похитала головою дiвчина, - Якщо ми хочемо виглядати як свої, то варто дотримуватись i виду вiдповiдного. Так що готуйтеся прийняти належний вигляд. Щодо години вiдбуття. Для вас, в принципi, вiн не є важливим. Як скажу, так i полетiмо.
  
   - От i чудово, - вiдiйшов вiд стiни Куллер, - Хоч би тепер усе стало ясно. Пiду я тодi ще раз перекушу i спати. Лерне, йдеш? Начебто все дохiдливо пояснили.
  
   - Iди. У мене ще залишилися деякi питання.
  
   - Ну як хочеш, - кинув через плече його друг i покинув кiмнату.
  
   Провiвши поглядом Куллера, дiвчина з цiкавiстю подивилася на свого хлопця.
  
   - I про що ти хотiв мене запитати?
  
   - Джулi, тобi не набридло ставити мене в незручне становище?
  
   - Нi, - байдуже вiдповiла дiвчина, - Зая, воно незручне лише тобi. Твiй друг чудово розумiє, хто на цiй станцiї є господарем становища, i вперто продовжує звертатися до мене на "ви". Тiльки ти нiяк не можеш упокоритися з тим, що тобою керує жiнка.
  
   - Може й так, - задумався над власною поведiнкою Лернор, - Але, швидше за все, я просто нiчого про тебе не знаю i тому не можу визнати... як би це сказати...
  
   - Мiй безперечний авторитет, - допомогла йому Джулiана.
  
   - Кхх, можливо це так i звучить, - хлопцю було не по собi, - Ти не така як усi! Ти то даєш шанс, то знову його забираєш... Для чого потрiбна була та розмова? Адже я досi не можу самостiйно приймати рiшення i тим бiльше брати на себе вiдповiдальнiсть! Ти свiдомо не даєш, менi робити цього... Я як був тобi iграшкою, так i залишився...
  
   - Все сказав?
  
   - Майже...
  
   - Якщо я так роблю, значить, ще не настав переломний момент у долi, коли ти мусиш розправити крила. Я це вiдчуваю краще, нiж ти. Тож не забувай! Ти ж сам вивчав iнформацiю щодо "вiдносного безсмертя" i повинен був вiдкрити для себе багато фактiв, якi пояснюють, чому я така, яка є, - дiвчина вiдвернулася до приладiв, намагаючись хоч так убезпечитися вiд неприємної для неї розмови.
  
   - Я, звичайно, розумiю, що завдяки досягненню нано-технологiй, ти виглядаєш далеко не на свої роки, - почав Лернор, - Маленькi роботи ввелися тобi в кров двадцять рокiв тому i стежать за здоров'ям твого органiзму, ремонтуючи, модифiкуючи та покращуючи його на ходу...
  
   Джулiана напружено мовчала i не оберталася. Намагаючись заспокоїтися, вона нервово перебирала пасма свого волосся руками
  
   - ...Вони не дозволяли йому старiти i зношуватися з моменту першого запуску... Адже вiн вiдбувся тiльки тодi, коли експерименти проекту тiльки-но почалися! Якраз двадцять рокiв тому! Тому менi досi не зрозумiло...
  
   Продовжував виводити свiй висновок хлопець.
  
   - ...Як же ти стала їх власником ще на стадiї проведення перших дослiдiв? Я намагався знайти твою особисту справу серед агентiв Центру, але її немає навiть у нашiй копiї бази даних... А про те, що володарi "безсмертя" можуть бачити i вирiшувати долi iнших людей, там навiть натяку не було!
  
   Дiвчина несподiвано розвернулася разом iз крiслом.
  
   - Що ти хочеш сказати? Що я збрехала з приводу свого вiку? Що я веду свою гру?
  
   Вона дивилася хлопцевi прямо в очi, а голос її тремтiв.
  
   - Вiдповiм чесно. Так. Веду. I ти чудово про неї знаєш, тому що з самого першого моменту є її частиною... Самим собою, але пiд моєю опiкою!
  
   - Стривай, постривай, - поспiшив перебити її Лернор, трохи поступаючись. Провокувати чергову сварку вiн не хотiв, - Я не говорю, що не вiрю тобi, i не нариваюся на конфлiкт, тому прошу тебе не треба говорити зi мною в таких рiзких тонах. Ми вже з тобою все обговорили... Для мене залишилися лише деякi неяснi моменти. Якщо ти кажеш, що можеш передбачити мою долю - нехай так воно i буде. Боже! Менi просто багато про тебе невiдомо i ще бiльше не зрозумiло... А я так не можу... ти все ще є для мене таємницею...
  
   - Я таємниця i для себе, Лернор! I я не хочу про це думати, бо не пам'ятаю свого минулого! Своїх батькiв! Не пам'ятаю дитинство! Нiчого! Щоразу, намагаючись це зробити, я лише хапаюся за дорогi моєму серцю розмитi фрагменти в пам'ятi... Але рiк у рiк вони продовжують тьмянiти... - очi дiвчини заблищали i сповнилися сльозами.
  
   Перший раз за весь час Лернор вiдчув у її ощадливому сутi слабкiсть живої жiнки.
  
   Вiн тут же наблизився в спробi обiйняти її, але Джулiана стала вiдчайдушно чинити опiр його тиску, штовхаючи в груди долонями.
  
   - Мене викрали у батькiв, коли я була дiвчинкою! Я всю свою молодiсть провела у пiдготовчих центрах захiдних спецслужб! Все своє свiдоме життя я служила пiддослiдним щуром для перекручених експериментiв. Iнодi менi здається, що ця нано-гидота, що наповнює мене зсередини, становить бiльшу частину мене самої, i поступово роз'їдає мою душу...
  
   Поступово здаючись, дiвчина заридала у Лернор на плечi.
  
   - Так! Вони можуть залатати будь-яке моє легке поранення, за лiченi секунди, перетворюючи шкiру, наче на броню. Вони врятують мене вiд будь-якої хвороби! Саме вони роблять мене вкрай чутливою до матерiального та нематерiального свiту! Завдяки їм я iнодi бачу навiть не видиме! Але своїми покращеннями вони роблять iз мене просто монстра, змушуючи ненавидiти саму себе.
  
   Лернор мiцно обiйняв свою подругу, намагаючись хоч якось заспокоїти її м'якими погладжуваннями по спинi. Вiн розумiв, що сам довiв її до такого стану. Це була вже не сварка - це була iстерика. Нервовий зрив людини по сутi нещаснiший за його саму.
  
   Але поряд з жалем, що виникає, вiн усвiдомлював, що все сказане, було необхiдно...
  
   Адже хлопець хотiв вiрити, що оточували його людям. Вiрити без задньої думки та безпiдставних пiдозр. Щоб бiльше не було жодних таємниць. А для цього вiн повинен був, якнайглибше дiзнатися їх у них самих...
  
   Дiвчина нарештi заспокоїлася i мовчала, тихо схлипуючи. Лернор теж бiльше не промовив жодного слова, продовжуючи заспокiйливо гладити Джулiану по головi. Зараз тiльки мовчання могло згладити складку вiдносин, що утворилася мiж ними. Тому, скориставшись моментом, хлопець тут же помчав кудись у далечiнь.
  
   У своїх мрiях вiн чiтко уявляв те, що могло чекати людство при поєднаннi двох досягнень науки сходу i заходу.
  
   Казка про невразливiсть та безсмертя, стрiмко втрачала свою казковiсть. Наступне життя, дароване "ловцями душ" для невразливої ​​супер людини, що володiє "вiдносним безсмертям", ставала реальнiстю найближчого майбутнього...
  
   ...В той час, як в очiкуваному завтра, намiчався просто важкий день...
  
  
  
   - РОЗДIЛ ДЕВ'ЯТИЙ :: СКЕЛЕТ У ШАФI -
  
  
  
   - Ти впевнена, що ми не заблукали? - Лернор марно намагався розгледiти в туманi хоч щось.
  
   Чергова змiна погоди перетворила снiг у непроглядний туман.
  
   - Заспокойся, вкотре треба повторити, щоб ти зрозумiв. Я на вiдмiну вiд тебе чудово орiєнтуюся по приладах, - заспокоїла його Джулiана, стежачи за вiдображеною на екранах мiсцевiстю пiд ними.
  
   - Справдi, Лерн, - поплескав друга по плечу Куллер, - Нiчого ж поганого не станеться. У крайньому випадку заблукаємо. Попутаємо. Погуляємо i повернемося додому цiлими та неушкодженими.
  
   Хлопець нiчого не вiдповiв, таки намагаючись розглянути чорноту лiсу десь унизу.
  
   У задуманому ним польотi його чомусь не влаштовувало все: i обране Джулiаною мiсце, i час вiдльоту, що завадило йому повноцiнно виспатися, i норовлива погода, i голки, що стирчали з шиї Фенiкса. Хоча зараз вiд роздратування, вiн сам був не проти обтикати цього фраєра так, щоб бiдолаха став схожим на вид лiсових їжакiв, що вимирають.
  
   Можливо, ще однiєю причиною такого несподiваного невдоволення було i їхнє нове екiпiрування, яке вiдповiдає вимогам Московської вiйськової розвiдки. Її передбачливо дарувала їм дiвчина перед самим вiдльотом, ймовiрно, знову звернувшись до невидимих ​​i тому, здавалося, невичерпних запасiв станцiї.
  
   По-перше, Лернор зовсiм не любив примiряти обновки, крiм тих виняткових випадкiв, коли запах поту i бруду, що виходив вiд одягу, змушував займатися цiєю неприємною для нього справою.
  
   По-друге, вибiр виявився не настiльки великим, як уперше, а виведена з-пiд носа Куллера остання офiцерська гiмнастерка, виявилася мала i нестерпно терла шию i пахви. Скаржитися на формений бронежилет - безглуздо. Вiн хоч i був набагато незручнiшим за свiй аналог, виданий йому в корпорацiї, але перевершував колегу характеристиками легкостi та мiцностi бронi.
  
   Третьою i, швидше за все, останньою причиною була зброя та iнше дрiбне екiпiрування. Їм довелося залишити її колишньою.
  
   Незважаючи на довгi вмовляння Джулiани дозволити хоч оком поглянути на сучаснi стовбури та iншi досягнення у сферi ефективного вбивства, що зберiгалися в арсеналi її складу, дiвчина залишалася непохитною. Вона з холоднiстю автовiдповiдача, щоразу посилала друзiв з їхнiми бажаннями кудись подалi, напрочуд витривала терплячи їхнє подвiйне скиглення. Адже вона справдi мала рацiю. Нiщо не викличе зайвих пiдозр як старий добрий автомат Калашникова.
  
   Змирившись з тим, що ранок вкотре вирiшило бути не зовсiм добрим, Лернор поставив на голову, єдину рiч, що припала до душi, у виглядi незграбної кепки з широким i довгим козирком.
  
   Пiсля чого подався займати своє улюблене крiсло в кабiнi пiлота. Благо Куллер на нього не претендував. Вiн забрав стiлець у влаштованого в кут лабораторiї Фенiкса i розмiстився на ньому в проходi мiж другом i Джулiаною.
  
   - Менi здалося чи я бачив попереду Фiнську затоку? - знову стрепенувся Лернор.
  
   - Нi. Тобi здалося, - роздратовано кинула у вiдповiдь Джулiана, - Його тут i не повинно бути.
  
   - До того ж вiн давно вже не Фiнський, - поправив друга Куллер, бажаючи пiдтримати хоч якусь розмову, - Фiни всi замерзли разом зi скандинавами, ще коли Гольфстрiм зупинився. Переселенцi, що вижили, давно осiли в центральнiй Європi i далi на пiвдень.
  
   - Друг мiй, - зiтхнув Лернор, - Я ж не про фiни говорю, а про географiчнi назви. Їх поки що нiхто не мiняв.
  
   - Ну i що, - вiдмахнувся Куллер, - Нiкому вони не потрiбнi. Все одно географiю зараз викладають, у кращому разi охоплюючи лише пам'ятки рiдного мегаполiсу в межах його купола.
  
   - Я чула, - пiдключилася до теми дiвчина, - Що в Американських мегаполiсах цього року запровадили новий предмет, географiя Мiсяця.
  
   - Забавно, - задумався хлопець, - Тiльки на бiса дiтям цей супутник вивчати, якщо там крiм назви баз i фортiв вчити щось нiчого.
  
   - Напевно, це й вивчають, - хмикнув Куллер, - Вiчно цi чорнi всякою дурницею займаються. Правда варто визнати, що з цiєї нiсенiтницi часом тямущi iдеї народжуються. Наприклад, своєрiдна пiдготовка молодого поколiння, вибити китайцiв з Мiсяця в черговому проектi зiркових воїн.
  
   - Аха-ха, - не втримався Лернор, тримаючись за живiт, - Вузькоокi хоч i вiдстають у багатьох галузях науки, але на вiдмiну вiд iнших на Землi, вони першими пiшли на своїх "паровозах" в далекий космос, а при бажаннi просто задавлять черговим демографiчним вибухом. Що й сталося вже одного разу на далекому сходi. Вiдповiдно до менталiтету їхнього суспiльства, їм, мабуть, єдиним, абсолютно начхати на безсмертя...
  
   - Усе. Закiнчуйте лабуду нести, - серйозним тоном перервала їх Джулiана i почала зниження, - Шукана дорога просто пiд нами. Розрахункова година до прибуття колони тринадцять хвилин. Зая, ти придумав пiд яким приводом, ми з ними збираємося перетнутися?
  
   - Сади поперек дороги, - Лернор пiдвiвся з крiсла i почав вдивлятися в обриси ландшафту.
  
   Обриси мiсцевостi були змащенi, наче розчиняючись у бiлiй пеленi туману.
  
   Хоча вже де-не-де виднiлися невеликi, але чiткi фрагменти стрiчки шосе. Дорога, складена зi старих бетонних плит, зрешечених трiщинами, наче зморшками, у багатьох мiсцях поросла мохом. Час i стихiя були безжальнi до творiв людини. Тiльки снiг, що щiльно загортався, служив своєрiдним захисником цiєї пам'ятки цивiлiзацiї. Але й вiн уже швидко танув пiд впливом абсолютно непередбачуваних температур.
  
   Мiж стиками плит, вимиваючи пiсок i глину, текли невеликi, але бурхливi струмки талої води.
  
   Цi бруднi потоки, скочуючи з дороги, цiлими рiчками вiдразу прямували геть крутим схилом височини з прокладеною на нiй трасою.
  
   Мутна вода переповнювала кювети i розтiкалася навколишнiми, все ще не вiльними вiд кайданiв льоду та снiгу бiлими полями. Ймовiрно, така кiлькiсть води i нагадала Лернору море.
  
   - Нашу зустрiч пояснимо несправнiстю систем, що пiдтримують лабораторiї у повiтрi. Або ще чогось на ходу придумаємо... Нам головне, щоб вони нас у свою колону взяли, тодi й перевiрки на кордонi не буде.
  
   - Якось неправдоподiбно звучить, - зауважив Куллер, - Цi аеро-системи найнадiйнiшi, бо вiйськовi б пачками з небес падали.
  
   - А хiба є логiка в тому, що технологiчно просунутi Московськi розвiдники просять захисту та супроводу корпорацiї? - спитав Лернор.
  
   - I справдi, нiякої логiки, - похитав головою бойовий товариш, стежачи за тим, як Джулiана обережно пристроювала їхнiй фургон поперек дороги.
  
   - Ось на вiдсутностi логiки ми i зiграємо, - продовжив розвивати сценарiй iнтриги хлопець, - Наша лабораторiя набагато цiннiша, нiж вся їхня колона разом узята. Тому накинутий погляд їх командира, оцiнивши ситуацiю, вiдразу вiдкине варiант влаштованої засiдки як повне безглуздя. Тут ми наплетемо, що в нас ще й зв'язком проблеми, тому навiть викликати своїх не можемо.
  
   - Одним словом, - пiдтримала дiвчина, розслабляючись i вiдпускаючи штурвал. - Допоможiть добрi люди! Гинем у глушинi лiсовий!
  
   - Сподiватимемося, що все спрацює, i нас не рознесуть, - зiтхнув Куллер, встаючи зi свого мiсця, - Є охочi подихати повiтрям?
  
   - Пiшли, подихаємо, якщо погода радує своїм спокоєм, - вiдгукнувся Лернор i прихопив з собою автомат.
  
   - Дивiться, щоб вас там талою водою не змило, бо справдi доведеться рятувати, - кинула їм навздогiн Джулiана, - Або як їжачки в туманi не заблукаєте.
  
   Пройшовши примiщення лабораторiї, Лернор кинув пiдозрiлий погляд на Фенiкса. У вiдповiдь той лише нахабно пiдморгнув. Повчально вдарити йому по похмурiй пицi бажання чомусь не виникло. У всьому було винне свiже повiтря, що на диво позитивно впливає на нервову систему.
  
   - Добре як...
  
   З вiдкритих дверей легкий вiтерець принiс приємний запах весни. Хлопець iз задоволенням вдихнув його на всi груди. Дихати тут було набагато приємнiше, нiж фiльтрованим повiтрям у їхньому пiдземеллi.
  
   Куллер широко розставивши ноги, стояв на бетонному покриттi старої дороги. Вiн з цiкавiстю спостерiгав за тим, що дiялося внизу.
  
   Пiдошви його черевикiв, дзюрчачи, омив широкий потiк талої води, що нiсся через шосе.
  
   Ця несподiвана рiчка несла свої води прямо з лiсу, що розташований праворуч вiд них зеленiє своєю хвоєю. Вiн щiльною стiною розпростерся на зануренiй у туман височини, де на всю таїли багатометровi поклади снiгу.
  
   Туман приховував обидва напрямки шосе в непрогляднiй молочнiй пеленi.
  
   Навколо панувала мертва тиша, i лише вiтер з шумом розгойдував скрипучi верхiвки дерев, часом заглушаючи дзюрчання води.
  
   - Гарно, але моторошно, - з насторогою вимовив Куллер, - Немає спiву птахiв, не метуш у лiсi. Наче померли всi.
  
   Лернор човгаючи ногами i пiднiмаючи купу бризок, прошлепав по водi.
  
   Згадавши, як весело в дитинствi вiн любив стрибати по калюжах, хлопець доскакав до краю машини i звiдти помахав рукою, що сидiла в кабiнi подрузi.
  
   - Адже вiд примх природи не тiльки людина страждає, а й увесь тваринний свiт. Не знаю, до чого все це приведе, але, на мiй погляд, Земля вже нiколи не стане тiєю, якою її бачили нашi предки.
  
   Джулiана замахала у вiдповiдь, насторожено показуючи пальцем у бiк прихованої туманом стрiчки дороги.
  
   - Здається, я щось чую, - пiдiйшов до нього Куллер, - Якщо пам'ять менi не зраджує, то це нiщо iнше, як важка хода танка.
  
   Звуки скрегота металу i реву численних двигунiв невдовзi долинули i до слуху Лернора. Очiкувана колона наближалася точно за розкладом. Страх бути в одну мить зметеними смертоносним вогнем потужних гармат, торкнувся в цей момент душi кожного з тих, хто зустрiчає.
  
   Хлопець нервово облизав губи. Його спокiйна впевненiсть в успiху поступово випаровувалася з кожною секундою наростаючого реву двигунiв з невидимих ​​монстрiв.
  
   У момент, коли дуло танка розiрвало пелену серпанку, вiн мало не забув про те, що вiн хотiв сказати командиру колони.
  
   Тим часом, грiзна бойова машина, не знижуючи швидкостi, котилася прямо на нього.
  
   Лернор утримав себе на мiсцi i навiть змусив промоклi ноги зробити кiлька крокiв на зустрiч грiзному зеленому чудовиську. Вiн дiстав червоний сигнальний смолоскип i запалив його, розмахуючи яскравим полум'ям прямо перед собою.
  
   - Стiй! - закричав хлопець, кидаючи швидкий погляд на Куллра, нiби шукаючи його пiдтримки. - Стiй, кому кажу!
  
   Танк без емоцiй пер прямо на них.
  
   Вiн, мов поводир, виводив слiпi вантажнi машини з туману. Вони, рiвномiрно гули всiм строєм, слухняно слiдуючи по п'ятах. Чорне дуло укутаного в броню гусеничного монстра лякало своєю байдужiстю до перешкоди у виглядi людини iз плотi та кровi.
  
   Завмерши вiд страху, Лернор продовжував стояти як укопаний, сподiваючись, що в крайньому випадку просто вiдскочить убiк. Але танк нарештi завмер буквально за кiлька сантиметрiв вiд нього.
  
   З глухим дзвоном на вежi вiдкинувся люк, i в отворi здалося широке сите обличчя вусатого чоловiка.
  
   - Ну i якого хрiна ви тут влаштували? - командир танка з цiкавiстю переводив погляд з фургона, що перегороджував йому дорогу, на розгубленого вiд нахабства танкiста хлопця.
  
   - Тобi жити набридло? - спитав командир, озираючись назад.
  
   З кабiн вантажiвок висувалися зацiкавленi несподiваною зупинкою особи. З кiнця колони до них уже бiгло кiлька озброєних солдатiв.
  
   - Що ви дорогу перегородили? Ми ж ненароком ужаснути могли не розбираючись.
  
   Лернор мовчав. Вiн наче горе актор на сценi, забув монолог свого героя, але тут його врятував Куллер.
  
   - Потiм вiдповiднi органи з вами б розiбралися. Вiдразу пiсля прибуття до Москви, - вiн пiдiйшов до Лернор i прошипiв йому на вухо, - Ти що мовчиш? Хiба ще не засвоїв, що хтось нахабнiший, той зазвичай ситуацiю i прокочує.
  
   Хлопець раптом наче ожив. Вiн зневажливо оглянув пiдбiглих солдатiв корпорацiї i з усiєю зарозумiлiстю заговорив.
  
   - Це вам жити набридло, раз дозволяєте собi такий тон iз офiцером. Я негайно вимагаю командира колони!
  
   - Не кричи, друже. Я за нього, - з-за танка легкою ходою з'явився худорлявий чоловiк середнього зросту. Кинувши швидкий погляд на нашивки Лернор, вiн швидко, але недбало вiддав честь.
  
   Обличчя цiєї людини було впоперек понiвечене довгим свiжим шрамом, який яскраво говорив за господаря про його недавнiй бойовий досвiд.
  
   - Що тут у вас трапилося?
  
   - Нам потрiбна ваша допомога, - рiзко збив iз себе пиха хлопець, бо знав, що виступає в ролi того, хто прохає, - У нас виникла проблема з аеро-установкою. А поодинцi по землi i цим дорогам ми не наважуємось рухатися далi. Зi зв'язком теж проблема, тому й пiдтримку викликати не вийшло.
  
   - Нiяких проблем. Скористайтеся нашим зв'язком, - вiдповiв офiцер "Нашої" корпорацiї, - Ми завжди радi допомогти друзям. I не варто було стiльки шуму влаштовувати через дрiбницi.
  
   "Упс", - подумав Лернор, бачачи як в очах спiврозмовника промайнула радiсть, - "Я так не планував."
  
   - А якщо хочете, ми самi можемо сповiстити ваших, щоб вони вислали по вас транспорт, - продовжив командир, остаточно заганяючи хлопця в глухий кут.
  
   - Швидше дякуємо за люб'язнiсть, - несподiвано за спиною хлопця почувся голос Джулiани. Пiсля чого дiвчина звернулася до Лернор, - Командир, зв'язок налагоджений як ви i наказували, але вони можуть вислати транспорт лише через чотири години.
  
   - Чорт забирай, - пiдiгруючи, сплюнув Куллер, - Ми ж так нiкуди не встигнемо.
  
   Лернор швидко зрозумiв, що дiвчина знову врятувала його з безвихiдної ситуацiї i, пiдхопивши сенс, продовжив.
  
   - На жаль, ми не в змозi очiкувати на допомогу так довго. За даними, останнiм часом цей регiон славиться частими нападами на колони. Я вважаю, незахищеними, для бандитiв ми будемо набагато апетитнiшою метою, нiж пiд вашим прикриттям.
  
   Офiцер опустив очi, i з тiнню невдоволення розумно кивнув. Ймовiрно, цей страшний шрам вiн отримав зовсiм недавно на цiй же дорозi, тому аргумент Лернор виявився досить вагомим.
  
   - Ви маєте рацiю. Але ми не можемо вас так довго охороняти. У нас жорсткий графiк...
  
   - Нi, нi, - поквапився перебити його хлопець, - Вам необов'язково охороняти нас. Ми могли б приєднатися до колони i так на якийсь час опинитися пiд прикриттям ваших гармат. Ходова частина у нас поки що вiдмiнно функцiонує.
  
   - Ах... Ну, раз так. Це можна влаштувати, - командир глянув на годинник, щиро радiючи, що хоч затримка на дорозi наважилася досить швидко, - вклинюйтеся слiдом за танком.
  
   - Спасибi, - зрадiв Лернор i безглуздо навiть вiддав честь своєму спiврозмовнику.
  
   Усi дружно розiйшлися. Лише вусатий танкiст, тримаючись за кришку люка, ще якийсь час бурчав на тему "шляються тут усiлякi", поки раптом не зник усерединi своєї бойової машини.
  
   - Ти думаєш, вiн повiрив? - спитав хлопець свою подругу, по поверненню до кабiни фургона.
  
   - Хороший ти, млинець, - стурбовано слiдував за ним Куллер, - Навiщо про зв'язок ляпнув? Промовчав би, не довелося б викручуватись.
  
   - Як є, так є, - вiдповiла Джулiана, сiдаючи в крiсло i запускаючи двигун. Для нас все з'ясується на кордонi.
  
   - Чи доїдемо ми до неї, - занепокоївся Куллер, - Наскiльки менi вiдомо їхати в головi колони ризикова справа. Якщо на караван нападуть, то ми потрапимо пiд спекотний обстрiл. Так що цей хрiн не тiльки нами прикрився, але й сам триматиме нас пiд постiйним контролем.
  
   - А ти чого хотiв? - Здивовано подивилася на нього дiвчина. - Чоловiк зi стажем, пораненнями. Йому насамперед про своє добро треба думати, а про чуже за його логiкою нехай Лернор думає.
  
   - А чому раптом я? - хлопець вмостився в крiсло, насторожено стежачи за дулом танка, що вже огинав їхнiй iмпровiзований блок пост.
  
   - Ти в нас командиром зголосився, чому ще, - пояснила Джулiана.
  
   - Я ось думаю, - перевiв тему Лернор, коли дiвчина повела розсiкає воду фургон слiдом за танком, що набирає швидкiсть, - А нашому новому знайомому в голову не спаде, самому зв'язатися з вiйськовими i все перевiрити ще раз? Адже вiн менi пропонував за нас допомогу викликати.
  
   - Дурник, вiн тебе на гармату брав. Якщо навiть вiн i захоче реалiзувати свої бажання, то не зможе з технiчних причин, вiдповiла дiвчина, не на секунду не вiдриваючись вiд дороги.
  
   Вона продовжувала акуратно дотримуватися заданої швидкостi i вiдстанi мiж танком, що йде попереду, i вантажiвкою, що йде за ними.
  
   - Частота та кодування рiзнi. Для з'єднання йому спецiальнi коди потрiбнi будуть, якi вiн, природно, не має.
  
   - Ну, будемо сподiватися, що саме так i йдеться, - стурбований Куллер так i не присiв на свiй стiлець.
  
   Вiн, як i ранiше, стояв у проходi, спираючись руками на спинки крiсел друзiв.
  
   Лернор уже не чув його останньої фрази, занурюючись думками глибоко всередину себе. Вiн нiби пiдводний човен йшов на дно свiдомостi, щоб розiбратися з неспокiйними моментами його взаємин iз дiвчиною.
  
   "Який вiн до бiса командир, якщо навiть в елементарнiй ситуацiї розгубився?"
  
   Але ця розгубленiсть зовсiм була йому невластива. Вiн людина чiтких рiшень, справжня керувати колективом.
  
   Знову у всьому винен цей вплив Джулiани, що давить на психiку! Iнодi вона нiби то затягувала, то послаблювала свiй повiдець, вичавлюючи часом будь-яке бажання мислити самостiйно.
  
   "А якщо згадати недавню розмову, то вона взагалi сама все планує, командує i великодушно їх опiкується..."
  
   "Що ж, доведеться знову губитися в собi, здаючись перед безперечним авторитетом i досвiдом."
  
   Лернор знав, що дiвчина хоче йому добра. Але так само вiдчував, що якщо так пiде i далi, то вiн, повнiстю втративши впевненiсть у собi, зможе смiливо забути, як це почуття виглядає.
  
   "I справдi. Навiщо воно йому? Не треба думати, з нами той, хто все за нас вирiшить!"
  
   Вiн не тiльки почне уникати брати на себе вiдповiдальнiсть за iнших людей, а й втратить почуття вiдповiдальностi за самого себе.
  
   "Як же пiд цим тиском нав'язливої ​​опiки, примудритися залишитися самим собою як самостiйна особистiсть? Як не перетворитися на сина дбайливої ​​матусi? Як остаточно не втратити рiшучiсть свого характеру? Дiйсно, ЯК? ...Не кажучи вже про те, що в майбутньому йому раптом раптово доведеться почати чинити великi справи..."
  
   "Нда... ну i справи..."
  
   Загнавши себе в глухий кут, хлопець тут же вирiшив перевести думки в iнше русло, i подумати про черговий дивний сон, який так турбував його цiєї ночi.
  
   Не те, що в ньому було щось жахливе, просто вiн починав уловлювати той невидимий зв'язок, наче стяжки, що проходить мiж матерiалом його снiв i клаптями реальностi.
  
   Те, що сни були пророчi, вiн уже не сумнiвався.
  
   Пiсля того як побачив у штучному вiкнi Джулiани гiрський хребет зi свого сновидiння, то зрозумiв, що ставитися до цих мультикiв iз заплющеними очима треба з бiльшою обережнiстю, нiж ранiше.
  
   Вiн бачив орла ширяючого над здобиччю.
  
   Хлопець вiдчував, як хижак наздоганяв її, як раптом цiль несподiвано виявилася приманкою мисливця.
  
   Гордий птах, потрапив у сiтi i довго бився, намагаючись вирватися з полону. Але вдалося їй це лише тодi, коли голова орла вiд ударiв несподiвано роздвоїлася, i двi дзьоби почали рвати волокно силiкiв.
  
   Двоголовий птах звiльнився, але вже не мiг злетiти, махаючи широкими крилами.
  
   Вона стрибала на мiсцi, пiдкоряючись бажанням то однiєї голови, то iншої.
  
   Вони втратили спiльну мету - ворога, i, придбавши власнi прагнення, були не в змозi пiдняти в повiтря спiльне тiло.
  
   - До бiса! - встиг вигукнути Куллер, перший помiтивши ракету, що летить у їхнiй бiк.
  
   "Дежавю" - встиг подумати Лернор, згадуючи його подорож iз Вiльрiллiна.
  
   Джулiана, як i тодi, рiзко смикнула кермо вбiк, вiдводячи машину з траєкторiї польоту смертельної небезпеки.
  
   Удар припав у землю пiд бiчним днищем вантажiвки.
  
   Потужний вибух пiдкинув їхню машину на кiлька метрiв i повалив на бiк.
  
   Збитий з нiг Куллер одразу опинився на придушеному ним Лернор.
  
   Зовнi почулися звуки великокалiберного кулемета, що продовжував рух бетонкою танка.
  
   - Злазь з мене! - закричав хлопець, намагаючись перекричати бiбiкання аварiйних сигналiзацiй у кабiнi, - Джулi, врубай захиснi екрани i злiтай!
  
   - Пiзно! - вiдгукнулася дiвчина, заплутавшись у ременi безпеки.
  
   У цей момент, що стрiляв попереду танк, спалахнув вогнем i був пiдкинутий вибуховою хвилею на цiлий метр у повiтря. Зiрвану вежу кинуло ще вище. Вона, крутячись i перекидаючись зi свистом, опустилася прямо перед кабiною пiдбитого фургона. З отвору люка, палаючи полум'ям, вивалилося обезголовлене тiло танкiста.
  
   - Валимо звiдси! - прокричав Куллер, вiдразу заглушений черговими залпами зовнi.
  
   - Куди ти зiбрався? - спокiйно поцiкавилася дiвчина, - Пiд кулями гинути? Два рази на нас не куритимуть. Ми вже не уявляємо небезпеки. I навiть у цьому перевернутому i нерухомому станi за бронею вантажiвки ми куди цiлiше залишимося, нiж зараз у самий пекло поткнемося.
  
   - Бачив я, що з бронею сталося, - махнув у бiк пiдбитого танка Куллер i продовжив пробиратися з кабiни до лабораторiї.
  
   Трiск стрiлянини та крики зовнi тiльки починалися. Розриви лише почастiшали, а кулi, мов град, стукали по бронi.
  
   - Куле, не висовуйся! - поповз Лернор, встигаючи схопити за ногу. - Це не наша битва. Нефiг життям ризикувати! Вона в тебе поки що одна!
  
   Цього разу товариш послухався i з досади вдарив, не менш зляканого Фенiкса прикладом у груди.
  
   - А ти чого розлiгся, падла? - разом зганяв всю злiсть колишнiй прикордонник, i заспокоївся.
  
   Полонений гiдно витримав удар, але вважав за краще не провокувати господарiв своїми поглядами.
  
   - Здається, лiтати ми вже справдi не зможемо, - крикнула їм iз кабiни Джулiана, - Ось вона, матерiальнiсть думки в дiї. Пошкоджено аеро-стабiлiзатор. Мабуть, вiн уже був пошкоджений вибухом на стоянцi, а тепер зовсiм здох...
  
   - Ну, хоч легенда виглядає правдоподiбнiше, - похмуро вiдгукнувся Лернор iз темряви. Чорний гумор не знайшов вiдповiдi у супутникiв. I тому хлопець, вiдволiкаючи увагу вiд свого невмiння жартувати, вирiшив першим поставити питання, що хвилює всiх, - Цiкаво, хто ж на нас напав?
  
   - Яка рiзниця? - буркнув Куллер, - напали, однозначно не на нас, а на них. I якщо доблесна корпорацiя не вiдiб'ється, то ми, ймовiрно, єдинi з тих, хто останнiй про це дiзнається.
  
   - Це точно не одна iз конкуруючих корпорацiй. Вони засiдок на дорогах не влаштовують.
  
   - Не будь у цьому настiльки впевнений...
  
   Поруч ухнув новий розрив, i пролунали несамовитi крики нещасних, якi мали необережнiсть потрапити в вогняний вихор.
  
   - Не хлопцi, ви як хочете, а я краще ризикну, нiж чекатиму смертi тут, - рiшуче сповiстив усiх Куллер, - Може броня не пробивається, але ось горить вона, дуже добре.
  
   - Ну, якщо так, то пiшли через дах, - здався Лернор, згадуючи, як вiн вперше потрапив до лабораторiї фургона. - Iнакше будемо дуже привабливими мiшенями, вилазячи нагору.
  
   Джулiана почула його i вiдстрiлила запасний люк на даху. Вiн, як i минулого разу, виявився паралельно землi. Пiсля чого дiвчина вiдразу покинула кабiну i, спотикаючись у темрявi, проповзла до лабораторiї. Раничками обмацуючи шлях, вона доповзла до двох друзiв, через утворений вiдстрiленим люком отвiр, що вже вивчали обстановку зовнi.
  
   - Не видно нiхрена, - вилаявся Куллер i першим вибрався на мокру дорогу.
  
   Притискаючись спиною до даху фургона, вiн став насторожено водити на боки дулом автомата.
  
   Все навколо затягнуте в чорний дим, палахкотiло вогнем. Вантажiвка, що йшла за ними, вигоряла вщент. Так само виглядав i тезка, що слiдував за ним, перевернутий на бiк. Полум'я злизувало захисну фарбу з обшивки, наче шкiру. Воно жерло брезент i обвивало вже почорнiлi металевi конструкцiї.
  
   Неподалiк навколо вирви валялися частини розiрваних на шматки тiл, викликаючи своїм виглядом напади нудоти.
  
   Один з поранених солдатiв, спершись на їхню машину, або напiвсидiв, або напiвлежав. З його прострiлених у багатьох мiсцях нiг, пульсуючи слабкими фонтанчиками, хвистала кров.
  
   Тала вода, змiшана з червоною рiдиною пробитих артерiй, вимивала останнi сили.
  
   Закривавленими тремтячими руками пiхотинець усе ще намагався з останнiх сил перезарядити свiй автомат, ще знаходячи здатнiсть згадувати чиюсь матiр. Але з перезарядкою у нього явно не нiчого не виходило, i вiн, матюкаючись, безсило кидав на метал зброї сльози, що котилися з очей.
  
   Iнодi шаленi кулi рикошетом вiдскакували вiд бронi фургона.
  
   Iнтенсивна стрiлянина вже встигла перемiститися далеко вниз по обезголовленiй колонi. Прихований пеленою туману та їдкого диму невидимий бiй був схожий на друзiв на сутичку тiней.
  
   Опинившись зовнi, Лернор простяг руку, що виповзає слiдом дiвчинi.
  
   - Що з цим робитимемо? - поцiкавилася вона, вказуючи на нерухомого Фенiкса, - Облишмо?
  
   - Кожен рятує себе сам, - вiдповiв хлопець, - Пощастить, потiм повернемося за ним. Якщо лабораторiю не знищать, її не можна кидати.
  
   - На землю, - штовхнув його Куллер, коли черговий снаряд зi свистом потрапив у вантажiвку, що догорала. Його вiдразу вибухом знесло з дороги.
  
   Гострi металевi уламки засвистели в повiтрi. Один з них, розриваючи повiтря i дим'я, з хрускотом встромився солдату, що плаче, в ключицю i в мить припинив його страждання. На половину зрiзана голова, неприродно схилилася на плече, а туман наповнився кривавим серпанком слабшає артерiального струменя.
  
   - Треба в лiс йти! - почувши швидкi кроки десь лiворуч, Лернор не думаючи, дав чергу по силуетах, що наближаються з туману.
  
   Розбиратися, хто це був "свої" чи "чужi" часу, не залишалося. Та й рiзницi мiж "своїми" та "чужими" зараз особливої ​​не було. Цiлитися крiзь чорний дим, що роз'їдає очi, виявилося безглуздо, тому про вдале влучення Лернор дiзнався, почувши вигук ураженої мети.
  
   У вiдповiдь з чорноти пролунав гавкiт автоматiв, а кулi стали висiкати iскри прямо над головою. Одна з них зачепила щоку Лернора.
  
   - Чого розсiлися? Ану покваптесь! - Джулiана вихопила пiстолет i на диво швидко перша обiгнула, їхня вантажiвка, що так невдало опинилася посеред пануючого хаосу.
  
   Дiвчина миттєво зникла у темрявi диму, залишивши Лернора в повнiй розгубленостi.
  
   Друзi здивовано переглянулися i, вiдкривши в бiк нападникiв автоматичний вогонь, почали швидко задкувати за дiвчиною.
  
   Вода, вкрита тонким шаром бензину й олiї, горiла, наче була найгорючою речовиною. Вогонь, гнаний течiєю i створюючи майже непереборну вогненну смугу перешкод, тече рiкою через усю бетонну дорогу.
  
   Перше припущення пiдтвердилося. До лiсу виявилося справдi не далеко.
  
   Миготлива крiзь дим спина товариша служила Лернору чудовим орiєнтиром. Головне в цей момент було не сплутати її з чиєюсь чужою спиною.
  
   Дрога раптово скiнчилася.
  
   Черговий стрибок, через вогонь i вiн з великим сплеском по самi груди поринув у страшенно холодну i каламутну вiд бруду та кiптяви воду. Поруч так само вiдпльовуючи i борсаючись, намагалися рухатися далi Куллер i Джулiана.
  
   За кiлька метрiв вiд них, попереду, закутана в туманi на узлiссi виднiлася рятiвна смужка протилежного нерiвного берега. Все ще укутаний снiгом, що сповзав у воду, i рясно заросли маленькими ялинками, чиї гiлки торкалися води. Вiн здавався єдиною кiнцевою метою в цьому смертельному походi серед плаваючих скрiзь спотворених i обгорiлих тiл солдатiв корпорацiї.
  
   Вода по вiдомих лише їй стежинах, стiкала з хащi в переповнений яр iз змерзлою трiйцею.
  
   Першою, чiпляючись за колючi гiлки, на заснiжений берег вибралася Джулiана. Вона вiдразу почала допомагати Куллеру, витягаючи його за ствол автомата, пiсля чого вже вдвох вони пiдхопили з води Лернор.
  
   - Тяжка ця робота з болота тягне бегемота, - видихнула вона, змучено посмiхнувшись до свого хлопця.
  
   - Хто у нас бегемот? - здивувався Лернор, але його подруга вже продиралася крiзь ялинник, пiднiмаючись угору схилом.
  
   - Потiм розберемося, - пiдштовхнув його Куллер i, кинувши недобрий погляд на вогонь по той бiк яру, пiшов за товаришем, ступаючи слiд у слiд.
  
   Колючi гiлки дряпали обличчя та руки.
  
   Лернор спробував знайти закрiпленi на поясi рукавички, але вони безповоротно попливли разом iз частиною амунiцiї. Порваний ремiнь, не радiючи погляду, винувато бовтався на ньому дохлим хвостом.
  
   Поки вони продовжували пробиратися крiзь цi непрохiднi чагарники лiсу, за спиною на дорозi встигла прогримiти не одна низка вибухiв. Лернор подумав, що вони вже пiшли вiд небезпеки, як раптом самi раптово впали їй на голову.
  
   - Ааа, - закричала дiвчина, i наче провалилася пiд землю.
  
   Пiдбiгши до того мiсця, де щойно ламала гiлки Джулiана, хлопець побачив крутий, слизький i заснiжений схил. Бiля його пiдстави розташувалися троє бородатих мужикiв та справно заряджали гранатомет.
  
   Махаючи руками з боку в бiк i намагаючись хоч за щось зачепитися, по слизькому льоду та талiй водi його подруга стрiмко котилася вниз прямо на їхню батарею.
  
   "Аквапарку нам тiльки не вистачало!"
  
   Перевiривши пiдствольник, Лернор зарядив у нього гранату i, не чекаючи пiдбiгаючого Куллера, спалахнув полум'ям гранатомета. Граната з легкою бавовною вирушила у напрямку до бандитiв, що засiв.
  
   Проблеми з влучнiстю позначилися на попаданнi.
  
   Салют iз бiлого снiгу i води пiднявся в повiтря, не завдаючи шкоди нiкому i лише засинаючи трьох ошелешених i трохи контужених бiйцiв величезними грудками мокрого снiгу.
  
   Обуренi такою несподiваною появою трьох друзiв, двоє бандитiв залишили свою установку та кинулися ловити дiвчину. Третiй вiдразу впав на колiно i вiдкрив вогонь у вiдповiдь.
  
   У цей момент, пошкоджена вибухом сосна з трiском розпочала свiй шлях до землi, накриваючи своєю тiнню автоматника.
  
   Не чекаючи поки що вдало скошене дерево придушить собою нещасного, Лернор, махнув рукою Куллеру i, тримаючи автомат прямо перед собою, стрибнув зi схилу.
  
   Його друг, усвiдомивши, що вiдступ щойно скасували, пiд акомпанемент куль ворога, що свистять i зрiзають гiлки, стрiмголов кинувся слiдом за хлопцем.
  
   У момент, коли дерево з хрускотом упало, Лернор i Куллер прокинулися вже внизу.
  
   Прикриваючись Джулiаною, немов щитом двоє, що залишилися, намагалися вiдiйти назад до гранатомета. Дiвчина кусаючись, намагалася вирватись iз мiцних рук бандитiв, але коли зрозумiла, що це марно, затихла.
  
   У цей момент з iншого боку почулися тривожнi крики, i на допомогу бородачам поспiшало пiдкрiплення.
  
   - Влипли, - сказав Лернор, намагаючись прицiлитися в одного з мужикiв, що стримують його подругу.
  
   Вiдстань була кiлька метрiв, але приставлений до боку Джулiани стовбур автомата, був вагомим аргументом, щоб замислитися над тим, чи варто самому натискати на курок.
  
   - Якщо нас зараз оточать, то нiчого доброго з цього не вийде, - похмуро зауважив Куллер, випльовуючи снiг.
  
   - Вважай, що вже оточили, - вдалинi з'явилися першi темнi силуети.
  
   - Лерне! Iдiть поки не пiзно! - Закричала дiвчина, але її жертовнiсть нiкому не була потрiбна.
  
   - Нi, Джулi! Без тебе не пiдемо! Та й нiкуди. - Вiн озирнувся на всi боки.
  
   Коли двоє ворогiв вiдступали, тягнучи з собою дiвчину, що настигла рiзноформене пiдкрiплення вже майже оточило їх щiльним кiльцем. Цi одягненi, у що потрапило люди з рiзноманiтною зброєю, мовчки спостерiгали за дiями приречених на загибель друзiв.
  
   - Що тепер?
  
   - Курити хочу, - вiдповiв Куллер.
  
   - Проте вчасно...
  
   - Думаєш, вони беруть полонених?
  
   - Не знаю. Залежить вiд банди та фiнансового стану твоїх батькiв.
  
   - В сенсi?
  
   - А в тому. Чи зможеш викуп заплатити, - Лернор повiльно поклав автомат у кучугуру.
  
   - У тебе, що багатi батьки? - здивовано глянув на нього Куллер.
  
   - Нi. Але й тобi раджу.
  
   - На що ти сподiваєшся?
  
   - Не загинути тут i зараз, - вiдповiв хлопець, - Навiть у полонi завжди є шанс втекти.
  
   Куллер недовiрливо глянув на свого друга, потiм на Джулiану, що вiдводилася все далi й далi, i наслiдував приклад Лернора, пiднiмаючи, вiльнi вiд зброї руки вгору.
  
   До них одразу пiдбiгло двоє бiйцiв мiсцевого невидимого фронту. Вони зв'язали їм руки за спиною, швидко накинули на голову мiшки та затягли кожному по петлi на шию.
  
   - Добре хоч у свiдомостi залишили, - подумав хлопець.
  
   - А ти думав ми тебе, сучий потрох, на собi тягнемо? - пролунав над вухом хрипкий голос. - А часто будеш рукавичку вiдкривати, взагалi тут подихати залишимо.
  
   Бiльше Лернор рукавичку вирiшив не вiдчиняти.
  
   Вели їх досить довго. Напевно, не так довго, як могло здатися, несучи мiшок на головi. Не бачачи вiдстаней, єдина, на що можеш покластися, це кiлькiсть зроблених тобою крокiв. Але й тут хлопець давно збився.
  
   Потiм його посадили, як здалося, на снiгохiд i везли диким холодом стiльки часу, що промокла форма встигла затвердiти i стати жорсткою як дерево.
  
   Звичайно, знiмати його з насидженого мiсця довелося, майже вiддираючи вiд намоклого пiд ним, а потiм ще й заледенiлого сидiння снiгового мотоцикла. Так примерзнути до свого мiсця вдавалося не кожному, що викликало неабияку веселiсть у його конвоїрiв.
  
   Рiзкий перепад температур говорив про те, що вони рушили на пiвнiч, або в дорозi iн настигла чергова природна аномалiя.
  
   Спочатку, в нападах ознобу його кидало в тремтiння, потiм ставало жарко вiд пiдвищеної температури органiзму, що бореться. Нарештi, тiло здалося i стало байдуже iгнорувати мороз, що коле i щипає з усiх бокiв.
  
   Пiд час другої пересадки, Лернор пощастило стукнутися чолом з Куллером. Той, не зрозумiвши, хто його вдарив, триразовим матом, що вiдразу вибухнув, за що негайно отримав порцiю стусанiв вiд супроводжуючих бандитiв i до хрипоти затягнуту на горлi мотузку. Але навiть так, було якось радiсно усвiдомлювати, що його друг десь поблизу i доставлять їх, ймовiрно, в одне й те саме мiсце.
  
   Коли настала черга третьої пересадки, то їх не без особливих церемонiй просто кидали в металевий кузов машини, де вони каталися в ногах у наглядачiв, стукаючи про всi можливi гострi кути вже не лише головою.
  
   За звуком двигуна i шарудiнням добре змащених гусениць, Лернор дiзнався в їхньому новому транспортi легкий вантажний снiгохiд, що часто використовується в його рiдному мiстi для транспортування вантажiв по замерзлому морю.
  
   Хлопець уже перестав гадати, куди їх могли везти, змирившись з тим, що все дiзнається лише пiсля прибуття на мiсце. Єдине, що його продовжувало хвилювати, це доля Джулiани та їхньої покинутої на дорозi машини з лабораторiєю.
  
   На якийсь момент голову вiдвiдала зрадницька думка, що все з самого початку було влаштовано дiвчиною, щоб пiд виглядом безневинної жертви позбавиться друзiв нестандартним чином. Продовжуючи вести свою зрозумiлу лише їй гру самотужки.
  
   На пiдтримку цiєї версiї говорили багато фактiв. I вибiр мiсця та часу для перехоплення колони та її вiдважне просування лiсом прямо до рук невiдомих воїнiв. Але головним залишалося те, що вся iнформацiя, здобута нечесним шляхом, залишалася в її затишному притулку, про мiсцезнаходження якого тепер знала лише вона.
  
   Лернора та його друга вкотре могли просто використати.
  
   Хоч цi невеселi думки й вiдвiдували його замерзлу голову дедалi частiше, хлопець вiдмовлявся приймати свою нову параної на вiру.
  
   У цьому йому допомагало повне не розумiння мотивiв дiвчини, так добре ставиться до нього з Куллер весь цей час.
  
   "Навiщо? Для чого їй це треба було? Для того, щоб вiн стер її з бази даних Центру? Може бути. Але навiщо ж тодi щось розповiдати? У чомусь переконувати? Показувати i доводити. то кiнцiв."
  
   Якось все в черговий раз нескладно виходило ... i це дратувало.
  
   Машина зупинилася, i їх повели кам'янистою, викладеною великим каменем дорогою. По ходу крокiв i тiней, ставало ясно, що вони оточенi будiвлями.
  
   Так вони йшли досить довго, поки десь збоку не рипнули важкi дверi i двох друзiв при свiтлi смолоскипiв, трiск i запах яких Лернор не мiг переплутати нi з чим iншим, стали пiдштовхувати вниз гвинтовими сходами. Чим нижче вони спускалися, тим сильнiше в нiс бив запах вогкостi, цвiлi та морських водоростей.
  
   Нарештi, вони опинилися бiля сходiв, розлякуючи своїми кроками, з писком, що розбiглися в рiзнi боки гризунiв.
  
   Опинившись по щиколотку у водi, Лернор почав гадати, в яке пiдземелля вони могли потрапити. У дитинствi йому доводилося лазити з друзями по занедбаних катакомбах i тому атмосфера навколо, як i запахи, здавались йому знайомими.
  
   Заскреготiв заржавiлий замок. Заскрипiли i брязнули металевi дверi. З навколишнього вiдносного свiтла, його штовхнули в непроглядну темряву камери. Мотузку на затеклих i замерзлих руках вiдразу розрiзали. Металевi звуки знову повторилися, але вже у зворотному порядку. Пiсля чого кроки, що вiддалялися, по водi сповiстили про звiльнення конвоїрiв.
  
   Друзi залишилися наданими самим собi.
  
   Лише зараз Лернор наважився звiльнити петлю i зняти з себе курявий мiшок. Гучно чхнувши, вiн озирнувся.
  
   Йому пощастило опинитися у вузькiй i темнiй камерi з низькими вологими вiд вологостi стелями i самотньою прогнилою дерев'яною лавкою в кутку бiля стiни. Всюди була вода, а в нiй плавала неприємна зелена тин, схожа швидше на соплi, нiж на рослину. Бiля металевих грат складених iз залiзних лозин дверей, iз застиглим на мордi iнтересом, на нього дивився запеклий щур. Вона, ворушачи вусами, весело водила своїм носом з боку в бiк, нiби здалеку обнюхуючи свiй майбутнiй обiд.
  
   Опинившись за ґратами вже вдруге, хлопець зазначив, що умови його утримання щоразу мали неприємну тенденцiю погiршуватися.
  
   Вiн пiдiйшов до лави бiля стiни i з сплеском вилiз iз води, сiдаючи навпочiпки.
  
   Судячи з самопочуття, при найкращому результатi цiєї iсторiї, вiн вiдбудеться двостороннiм запаленням легенiв.
  
   - Лерне, ти тут? - почувся хрипкий, але вiдомий голос Куллера.
  
   - Тут, тут. Де ж менi ще бути? - озвався хлопець, розумiючи, що друга помiстили в камеру поряд.
  
   - Чи мало де, бо я вiдрубався вiд холоду, поки нас везли. Як ти гадаєш, де ми?
  
   - Судячи з оформлення, в одному iз середньовiчних пiдземель. Я хлопчиком приблизно за таким же лазав, - вiдповiв Лернор, вiдчуваючи як при кожному новому словi, все сильнiше починає болiти горло. - Якщо звернути увагу на водоростi в цiй водi, то, швидше за все, ми десь на островах або узбережжя Балтiйського моря .
  
   - Чого це ти взяв?
  
   - Ну, якщо вiрити Джулiанi, ми ж до Пiтера летiли, от i думай...
  
   - А ти ще їй вiриш? - запитав Куллер.
  
   - Значить, не один я засумнiвався, - зробив сам собi у слух висновок Лернор, - Не знаю, Кул. Її ж зараз немає поряд iз нами.
  
   - Нi... - хрипучи з-за стiнки, пiдтвердив друг.
  
   - Ось тому й не знаю... - голос хлопця був сумний. - Що думати? Як бути? I кого тепер звинувачувати?
  
   - Себе насамперед, - Куллер скрипнув своєю лавкою, - Як не сумно це визнати, найчастiше винними є ми самi.
  
   - Не дiставало менi зараз лише твоєї гребаної фiлософiї. Я i так це чудово розумiю! - зло вiдреагував Лернор, - Давай краще думати, як вибратися звiдси, до того часу, поки цi виродки не з'ясували, що ми не маємо нi багатих родичiв, нi покровителiв.
  
   - Ну чому ж, - засмiявся його сусiд, - Можемо послатися на Дракона, на корпорацiю, на розвiдку. Вибiр багатий. Кожен iз них буде радий заплатити за нас кругленьку суму, щоб потiм самим нiжно зняти з нас шкуру.
  
   - Райдужнiше перспектив просто не придумати, млинець, - хлопець стрибнув у воду i, розлякуючи дрiбних гризунiв, пiдiйшов до iржавих ґрат.
  
   Взявши її обома руками, вiн став трясти, але метал був холодний i мiцний. Цi клiтини робили на вiки. Настала мабуть найлиховiснiша тиша. Її порушували лише звуки крапель, що падали зi стелi, та тихий трiск двох смолоскипiв, що висять у сходiв, що вели на волю. Як i ранiше, хотiлося жити, хоч вий. Вiн був готовий зробити все, що завгодно, але тiльки вибратися з цього ув'язнення.
  
   - Ех, важко на свiтi без гранати...
  
   - I не говори, - вiдповiв Куллер, - Я в одному фiльмi бачив, як мужик зламаною виделкою замки вiдчиняв.
  
   - Вiрю, - пiдтримав Лернор, - Але навiть у нас зараз немає.
  
   - Ти чув?
  
   - Що? - схвилювався сусiд.
  
   - Здається, сюди хтось iде, - хлопець ясно чув стукiт каблукiв сходами. Вiн ставав все гучнiшим i гучнiшим, поки в пiдземеллi не здалося...
  
   - Оба-на, - з придихом вигукнув Куллер, - А ми думали...
  
   - Привiт, Лерн, - привiтала Джулiана, - Вибач, що затрималася. Довелося вирiшувати деякi питання.
  
   - Цiкаво, якi? - пiдозрiло глянув на неї Лернор, коли вона крутила ключем у замку його клiтини. - З тебе тепер банка варення та гаряча ванна з масажем як мiнiмум.
  
   - Ага зараз. Може, хочеш ще годинку тут посидiти? - усмiхнулася вона, але цього разу в її усмiшцi, як i в очах, не було нiчого веселого.
  
   - Думаю, ми зможемо зiйтися на варення... - вiдразу пiшов на другий її друг, - З ким же ти цi невiдомi питання вирiшувала? Як ти взагалi звiльнилася? У нас на пару з Куллером, готовий посперечатися, до тебе не менше запитань...
  
   - Буде цiкавiше, якщо вiн тобi сам все розповiсть, - у поглядi Джулiани майнула гiркоту спогадiв, - Хоча менi вiд цих моментiв минулого жодних приємних емоцiй...
  
   - Ти це про кого? - не зрозумiв її Лернор.
  
   - Зая, можеш бiльше поки що запитань не ставити? - Дiвчина насилу вiдкрила грати, - Гаразд? По-людськи прошу...
  
   Хлопець насилу впорався з собою, щiльно закриваючи рота.
  
   Вiн примудрився приструнити свою цiкавiсть, навiть, незважаючи на всi тi неясностi, що переповнюють його голову. Хлопець поспiшив узяти з її рук ключi та особисто почав звiльняти свого товариша. Той вiд нетерпiння шльопав по водi, переступаючи з ноги на ногу.
  
   - Лерн, е-має, поспiшай. Менi цей зоопарк не менше твого набрид.
  
   - Ну i куди ти поспiшаєш?
  
   - Не при дамах буде сказано, - рiзко вискочив з камери Куллер i першим помчав вгору сходами.
  
   Джулiана мовчки прийняла ключi й поклала їх у кишеню. Потiм взяла свого друга пiд руку та повела до виходу на поверхню.
  
   Немов закохана пара, що прогулюється в такому "романтичному" мiсцi, розганяючи ногами водоростi, вони пiдiйшли до сходiв. Подiбної поведiнки вiд своєї подруги Лернор нiяк не очiкував, але й не став дивуватися, ставлячи зайвi запитання. Вже трохи дiзнавшись про дiвчину, вiн просто вiдчував, що пояснення всьому напевно криється десь поруч.
  
   Опинившись на вулицi, Лернор вiдразу пожалкував про промоклi ноги. Температура впала ще нижче, а повiтря наповнювало його легенi з вiдчутним болем.
  
   Вiн озирнувся.
  
   Розглянувши потужнi, але невисокi стiни, хлопець захопився вивченням органiзованих на них укрiплень з мiшкiв з пiднятим поверх колючим дротом. Тiльки зараз до нього дiйшло що, потрапивши в полон i так просто залишивши висновок, вiн вiдбувся лише легким переляком. Кiлькiсть кулеметiв, укрiплена через кожних десять метрiв, дохiдливо давала зрозумiти про безрезультатнiсть будь-якої спроби самостiйної втечi.
  
   Мороз, здавалося, забирався вже пiд шкiру. Голова кружляла i болiла у скронях.
  
   Дiвчина продовжувала вести його у напрямку до землянки, що надiйно охороняється укутаними в довгi кожухи людьми досить похмурого вигляду. Вони напружено про щось розмовляли i курили, зрiдка вiдпльовуючись i поглядаючи в бiк закоханої пари, що наближається.
  
   Куллер, безуспiшно намагаючись застебнути замерзлу ширинку, при цьому, широко розставляючи ноги, смiшно скакав за ними по скрипучому снiгу.
  
   - Почекай би мене!
  
   - Поспiшай, - вiдгукнувся Лернор, - Джулi веде вiдкривати менi черговий великий секрет.
  
   - Хто ж цi блискавки вигадав? - Куллер продовжував поратися з неслухняним замком, - Ранiше були гудзики, як гудзики, а тепер навiть на формi ширинка з цим безглуздим механiзмом.
  
   - Гудзиком точно неможливо нiчого прищемити, - захихотiв його друг.
  
   - Типун тобi на язик!
  
   - Вони зi мною, - заспокоїла дiвчина, що метушилася. I тут же вiдвела вiльною рукою стовбур гвинтiвки, що виник перед носом Лернора.
  
   Минувши слабоосвiтлену денним свiтлом низку брудних сходинок, вони опинилися в невеликому примiщеннi. Сiрi цеглянi стiни були обвiшанi пожовклими вiд старостi картами рiзноманiтної мiсцевостi. Вони як шпалери, у багатьох мiсцях були вкритi вологою, але в цiлому створювали вiдчуття занедбаного кабiнету географiї.
  
   Посеред кiмнати височiла споруда, що нагадує стiл iз дерев'яних ящикiв замiсть нiжок. На самому верху була мiцно укрiплена велика дошка зi свiтлого дерева. Вона здавалася товстою вiд того i важкою, а може бути важкою через те, що товщина була такою великою.
  
   Одним кiнцем конструкцiя упиралася в самий вхiд до примiщення, iншим пiдпирала перекошений письмовий стiл. Утворивши в цiй комбiнацiї нехитрого iнтер'єру "т-подiбну" форму, дошка дiлила похмуру кiмнату навпiл.
  
   Товста ковдра, покрита дрiбними дiрочками з пiр'ям, що стирчала з них, була вiдкинута. Не дивлячись на цю iмпровiзацiю з дверима, що наздоганяється вогнем, що палахкотить у бочках, тепле повiтря не покидало примiщення. По одному такому псевдо обiгрiвачу Лернор нарахував у кожному з чотирьох кутiв.
  
   На потертому столi валялася купа паперiв i, недбало кинута на стопку, одна з модифiкацiй вiдомого автомата.
  
   Занурившись у читання, на вiдкинутому i скрипiлому вiд натуги стiльцi, гойдався гладко виголений юнак.
  
   Всiм своїм виглядом приховуючи iнтерес до гостей. Укутаний у теплу шкiряну куртку з хутром, що обрамляє комiр, вiн напевно єдиний у примiщеннi не боявся холоду.
  
   Ще не звикнувши до сутiнку нової обстановки, Лернор моргав очима, намагався зрозумiти, що такого знайомого вiн побачив у цiй людинi.
  
   Звичайний цивiльний, якби не перекинутий через плече поверх куртки ремiнь портупеї i вiдстовбурченi кишенi з запалами гранат.
  
   Все несподiвано стало на свої мiсця, коли вiн незнайомець глянув йому прямо в очi. Зрозумiлим ставало й те, чому Джулiана досi мiцно тримала його пiд руку.
  
   - Привiт, Ернесте! - намагаючись не дивуватися, привiтав Лернор. Перед ним сидiв колишнiй залицяльник Джулiани, - Не думав зустрiти тебе в такiй екстравагантнiй обстановцi i за незвичайних обставин.
  
   - Привiт, Лерне. Кого-кого, але я чекав тебе зустрiти тут не бiльше твого, - Господар встав з-за столу i пiшов до них на зустрiч.
  
   - Дивлюся, за моєї вiдсутностi ти часу даремно не втрачав, - Ернi, якимось недобрим i сумним поглядом окинув Джулiану, - Хоча... Думаю, що в усьому як завжди замiшана жiнка...
  
   - Якоюсь мiрою..., - глянув на дiвчину Лернор.
  
   - Сiдайте, - жестом гостинного господаря Ернi запропонував друзям зайняти мiсце за столом, - Я розпорядився. Зараз принесуть щось випити. Погодка у цi днi не балує, та й запаси закiнчуються. Тож на екзотичнi страви не розраховувайте...
  
   - Дякую, звичайно, - подякував хлопець, сiдаючи ближче до вогню. Коли Джулiана, мов маленька дiвчинка, не на крок не вiдходила вiд нього i не вiдпускала його руки.
  
   Представившись i обмiнявшись рукостисканням, Куллер тихо поспiшив зайняти своє мiсце за столом.
  
   Вiн поспiшав якнайшвидше приховати вигляд своєї розстебнутої ширинки.
  
   - Якщо чесно, я не докладу, як ти мiг опинитися в такому дивному мiсцi, - почав Лернор, коли один з похмурих бiйцiв у ролi офiцiанта, розставив склянки i налив мiцний напiй гостям. .. я бачу тебе в цьому бандитському оточеннi...
  
   - Нiчого "раптом" не буває. Все має своє логiчне пояснення, - гiрко посмiхнувся Ернi, дивлячись на дiвчину, - Адже тобi теж, як успiшному бiзнесменовi в цiй глушинi погано робити нiчого. А ти ще вмудряєшся стати полоненим пiд час нападу на корпоративну колону.
  
   - Так. З того часу, коли я процвiтав у бiзнесi, багато води вибiгло. Мої дiловi досягнення залишилися далеко в минулому...
  
   - Якщо так, то думаю, тобi буде простiше простого провести паралель i в моїй долi.
  
   - Можливо. Не сперечаюсь. Життя часом така непередбачувана штука, - погодився Лернор, - Але якщо ми вже так несподiвано зустрiлися i, як розумiю, ти тут головний, то проясни, будь ласка, ситуацiю. Яким є наш теперiшнiй статус? Ми все ще твої бранцi чи вже гостi?
  
   - Якщо вiрити тому, про що до нашої зустрiчi повiдала менi Джулiї... Швидше за все, поки гостi, - Ернест пiдняв келих.
  
   - Тодi за зустрiч! - Запропонував тост Куллер, намагаючись якнайшвидше розрядити атмосферу. Пiсля чого найшвидше проковтнув налитий спирт. Смачно крякнувши, вiн почав оглядати стiл у пошуках закуски.
  
   Здивований такою спритнiстю, Ернi послужливо посунув йому тарiлочку з чорним хлiбом.
  
   - За зустрiч, так за зустрiч, - задумливо вимовив вiн i по черзi чокнувся з Лернором, потiм з Джулiаною, - А її справдi могло i не станеться.
  
   Хазяїн усмiхнувся i поставив порожню склянку на стiл.
  
   - Я вас мало не збив на тiй дорозi в Сiлаярвi. Не мiг не впiзнати машину колишньої пасiї. Тим бiльше упустити можливiсть помститися...
  
   Лернор здивовано пiдняв брову, краєм ока помiчаючи, як Куллер квапливо наливає всiм, починаючи з хазяїна.
  
   Треба було вiддати належне другу в його стараннях, якнайшвидше напоїти i остаточно вибитий натягнутiсть з розмови.
  
   - Невже через ревнощi? - здивувався хлопець.
  
   - Нi, не через неї, - в розмову втрутилася дiвчина, - За те, що я розкрила його як агента Пiтерської розвiдки i здала Центру, звiдки йому дивом вдалося втекти i покинути мiсто. Вiн був у моїй розробцi близько восьми рокiв, а потiм i паралельно з тобою, Лерне. А iм'я його справжнє Гобрах, а не Ернест.
  
   - Погано працюєте, агенте. I у ваших iграх, почуття завжди були вiдсутнi, - сердито i засмучено подивився на неї колишнiй коханець з неволi, - Як шкода, що за стiльки рокiв, ти так i не змогла дiзнатися мене краще. Адже Гобрах - це не iм'я, це просто позивний, а звуть мене Олександром. Хоча яке це зараз має значення?
  
   - Цiкава справа, виходить, - здивувався Лернор, - Все життя жив, спiлкувався i не пiдозрював, що з усiх бокiв оточений спецслужбами. При цьому мало не встиг обзавестися гiллястими рогами.
  
   - З приводу, рогiв ти маєш рацiю. Хоч у мене. За вiсiм то рокiв вони значно важкiшi i красивiшi, - з сумом покрутив свою грановану склянку Олександр, - Що стосується розвiдок. Смiшна ти людина, Лерне. Адже вони повиннi працювати так, щоб ти їх не бачив.
  
   - Скiльки мотузочку не витися, все одно кiнець буде... - задумався хлопець, повторюючи улюблену приказку i вiдчуваючи як алкоголь, починає розганяти застиглу вiд холоду кров по органiзму. - У результатi ти все одно нас збив.
  
   - Раз на раз не доводиться, - розвiв руками Ернест, - Якщо менi не пощастило, iнший вам.
  
   - I що тепер? - Лернор подивився на рiдину, що швидко зникала в пляшцi. Куллер, нехтуючи компанiєю та всiлякими пристойностями, заправлявся нею вчетверте.
  
   - А тепер все залежить вiд того, як ми з тобою домовимось, - озвався Олександр.
  
   - Домовимося про що? - хлопець помутнiлим поглядом глянув на Джулiану. Та трохи помiтно кивнула, але продовжила мовчати.
  
   - Твоя люба... - в голосi Сашка вiдчувався сарказм, що перебивається деякою часткою звичайної чоловiчої заздрощi, - ...досить багато i образно описувала менi, про перспективи, що вiдкриваються. Якщо вiрити їй... Хоч якби вона була тут одна, я б не повiрив не єдиному її слову. ...То за технологiями, що знаходяться в твоєму розпорядженнi, приховано велике майбутнє i могутнiсть.
  
   - Емм... вони не зовсiм у моєму..., - з сумнiвом почав Лернор.
  
   - Я знаю, - обiрвав його Олександр, - Але з вiдомої лише їй причини сама по собi Джулiана вiдмовляється зi мною спiвпрацювати. А прогаяти несподiвано перспективну альтернативу моєму нинiшньому iснуванню, було б безглуздо
  
   - А якби ви домовилися? Що шльопнув би мене?
  
   - Дурень ти, Лернор. На бiса менi твоя смерть здалася? Вiдпустив би гуляти. У тебе i так ворогiв бiльше, нiж у мене, - махнув на нього рукою Олександр, - Тому спiвпраця нам вигiдна обом i, гадаю, ми обов'язково домовимося.
  
   - А якщо немає? - зовсiм не реагуючи на щипки своєї подруги, не вгавав п'яний хлопець.
  
   - Зважай на мiй перший невдалий замах i... додумай сам, - розумно запропонував йому спiврозмовник.
  
   Лернор замислився, але мiцний напiй не давав логiчно зв'язувати думки. Нарештi, коли усвiдомлення прийшло до нього, вiн одразу вiдчув себе повним iдiотом.
  
   - Добре, i яку перспективну альтернативу ти побачив? - Задав вiн, як здалося самому, досить цiкаве питання.
  
   Олександр зiтхнув. З висоти багаторiчного досвiду, спирт дiяв на його мiцний органiзм куди повiльнiше, нiж на свiдомiсть вкотре сп'янiлого Лернор, якому навiть Куллер бiльше не наважився наливати.
  
   - З загибеллю Пiтера, менi не було куди податися. Я продовжував працювати на себе, поки у Джулiани не з'явився ти чи ще хтось. Їй i довелося скидати такi неперспективнi розробки, як я...
  
   - Тiльки не треба прибiднятися... окей? - Перебила його дiвчина, щiльно стискаючи губи.
  
   Колишня технологiя нiяк не вiдреагувала на зауваження.
  
   - Втiкши з мiста, я зрозумiв, що повернутися менi нiкуди. У Москвi я нуль без палички. До китайських дiставатися безглуздо. От i довелося промишляти бандитизмом на дорогах. Добре зв'язку були. Та й багато пiтерцiв пiсля катастрофи в мегаполiсi в лiси пiшли. Сам подумай, що на нас тут чекає?
  
   Пiсля хвилинної паузи та знизу плечима, господар застiлля сам вiдповiв на своє запитання.
  
   - Правильно. Нiчого. А далека, але реальна перспектива вибратися з цiєї ями - це шанс для всiх моїх людей стати на ноги.
  
   - До речi, а де ми? - несподiвано стрепенувся Куллер, сумним поглядом вiдзначаючи невеликий залишок алкоголю в пляшцi.
  
   - Кронштадт. Найпiвнiчнiша його частина. Неприступна пiд час вiдлиги й закута в кригу як зараз, - струснувши головою, на мить вiдволiкся вiд основної думки Олександр, але потiм знову повернувся до теми.
  
   - Думаю, Лерне, тобi не треба пояснювати всi вигоди, якi ти отримаєш у виглядi грошей та вiрних багнетiв пiд рукою. На додачу, ти на своїй шкурi випробував, на що вони здатнi. Колону, мiж iншим, у пух i порох розбили...
  
   - Еее... - зам'явся Лернор, несподiвано згадуючи про головну коштовнiсть, кинуту ним на дорозi. - А що сталося з фургоном?
  
   - Тим, що вiйськовим належить?
  
   - Угу, вiн самий, - пiдтвердила Джулiана, згадуючи, що сама не встигла згадати про нього пiд час перших переговорiв.
  
   - Повнiстю нiчого. Хлопцi вiдтягли його у безпечне мiсце. Наразi намагаються розiбратися, що до чого.
  
   - Ви всерединi нiкого не виявили? - обґрунтовано захвилювався хлопець. Йому не дуже хотiлося, щоб веселий хлопець на iм'я Фенiкс вислизнув з його рук, як риба.
  
   - Зачекайте... - Олександр пiдвiвся i вiдiйшов до виходу, - Джусе! Пiдiйди сюди!
  
   На сходах почулися кроки, але боєць не захотiв увiйти. Вони стали насторожено шепотiтися прямо на сходах.
  
   Сп'янiлий Лернор почував себе набагато краще. Вогонь за спиною разом зi спиртом приємно грiв його тiло зсередини.
  
   Вiн не тiльки вiдiгрiвся, але й перестав вiдчувати бiль, що турбував його. Бiльше того, як завжди бувало з ним пiд впливом алкоголю, несподiвано прокинулася пристрасть до найближчої жiнки. Вiн швидко, але нiяково нахилився до Джулiани i дзвiнко поцiлував її у вухо.
  
   - Мила, дякую тобi, що ти мене не покинула вкотре.
  
   Дiвчина, потерла долонею дзвiнке вiд поцiлунку мiсце, i з обуренням подивилася на свого друга. Але, побачивши його п'яну посмiшку, розслабилася i швидко поцiлувала в нiс, кусаючи зубами на помсту. Лернор вiдчув бiль не вiдразу, тому ойкнув досить пiзно, нiж вона, цього чекала, не розтискаючи захоплення. В цей момент до столу повернувся Олександр.
  
   - Нiкого всерединi не було, - повiдомив вiн невтiшну новину, - Навколо купа трупiв, але всерединi нiкого... А що сталося?
  
   - Так, так, - настрiй Лернора, незважаючи на недавнi веселощi, рiзко погiршився.
  
   Вiн потирав укушений кiнчик носа.
  
   - Боюся, що незабаром до вас можуть завiтати гостi. Якщо звичайно Фенiкс дiйсно пощастило бiгти i дiстатися до когось.
  
   - Хто взагалi цей Фенiкс?
  
   - Так, Агент розвiдки з Москви.
  
   - Опаньки, - злякавшись, Олександр рiзко сiв за стiл, голосно шльопаючи долонею по поверхнi дошки, - Як же це вас попало?
  
   - Ай, - махнув рукою Куллер, - Довга iсторiя. Ви домовляйтеся швидше, якщо iснує можливiсть вторгнення. Потiм у вас точно часу не буде.
  
   - Розумна думка, - зауважив Лернор, що через силу намагався протверезити, - Не дивлячись на дуже сильне зiлля, Ернi, я все-таки вловив твою суть.
  
   - Сподiваюся...
  
   - I тепер хотiв би дiзнатися найголовнiше. Яке мiсце у нашiй спiльнiй пригодi ти хочеш видiлити особисто для себе? Адже якщо щось доведеться дiлитися з тобою, хочеться заздалегiдь знати, з чим залишимося ми самi.
  
   - Я хочу половину у всьому, - чiтко вiдповiв колишнiй розвiдник, - Iншими словами, п'ятдесят на п'ятдесят. Твої здiбностi, безперечний талант опинитися в потрiбному мiсцi i в потрiбний час, плюс секрети, що зберiгаються Джулiаною - проти моїх людей, накопиченого бойового досвiду, зв'язкiв i точок збуту - всього, що необхiдно початкiвця видобувної компанiї. У тебе є майбутнє у мене сьогодення. Основа так би мовити. Тому вважаю своє побажання обґрунтованим та справедливим.
  
   - Як я розумiю, можливостi поторгуватись, у мене немає? - серйозно поцiкавився Лернор, насилу згадуючи навички дiлового переговорника.
  
   - На даний момент не думаю, що у твоєму становищi, ти можеш щось пропонувати або вимагати, - посмiхнувся Олександр.
  
   - Ти це маєш на увазi? - хлопець пiдняв на рiвень очей грановану склянку.
  
   - Нi, - засмiявся бандит, - Я маю на увазi твiй нинiшнiй дiловий потенцiал.
  
   - Як щодо вiдношення п'ятдесят один до сорока дев'яти на нашу користь? - хитро примруживши очi, не здавався Лернор.
  
   - Знущаєшся?
  
   - Нi крапельки, - наполягав на своєму хлопець, iнтуїтивно вiдчуваючи, що може психологiчно зламати спiврозмовника.
  
   Куллер i Джулiана напружено завмерли напередоднi розв'язки. Вони на дивина спокiйно, чекали на вирiшення своєї долi. Наче їм усе було давно вiдомо. Чи задумано?
  
   Олександр не на жарт напружився.
  
   Вiн намагався зрозумiти, який прихований сенс мала таку дивну пропозицiю колишнього бiзнесмена. Весь торг нагадував йому нiщо iнше, як подiл шкiри ще не вбитого ведмедя. Бажання урвати зайвий сантиметр, у момент, коли навiть не було зроблено жодного пострiлу. А якщо враховувати той факт, що уявна гвинтiвка знаходилася в його руках, ця спроба виглядала не лише нахабною, а й дурною. У той же час вiн нутром вiдчував якусь каверзу.
  
   Так. Нехай зброю, спрямовану у бiк видобутку в його руках, але заряд, так необхiдний для пострiлу, все ще не був заряджений. А патроном необхiдного калiбру в даний момент, мав саме Лернор, що сидiв навпроти - простий, але в той же час недурний хлопець.
  
   Ризик був невеликий. Хлопець, при певному тиску, у будь-якому разi вимушений погодиться на його умови. Але iснувала небезпека. Нiхто не мiг гарантувати Олександру, що невдоволена умовами угоди трiйця не почне вести свою гру за його спиною. У цьому варiантi розвитку подiй вiн був бiльш нiж упевнений. Не загоєна рана, пiдло залишена йому Джулiаною в серцi i душi ще кровоточила.
  
   А що власне вирiшить цей один вiдсоток у їхнiй неформальнiй домовленостi? Для нього самого, зовсiм нiчого не змiниться. Вiн завжди зможе отримати нестачу силою. Адже навiть коли у уявної гвинтiвки не залишиться зарядiв, нiкуди не смикнеться вiрний йому приклад (люди), завжди готовий для ефективного удару здатного привести партнера, що зарвався, до тями.
  
   У той же час цей мiзерний вiдсоток затьмарить свiдомiсть хлопця i на якийсь час Лернор стане його найкращим прикриттям та запобiжником вiд пiдступiв фатальної жiнки.
  
   - Я згоден, - твердо пiдтвердив свiй намiр укласти угоду на умовах майбутнього компаньйона Ернi - Гобрах - Олександр.
  
   - Що ж... - Лернор не знаходив слiв, - Я радий мати справу з розсудливою дiловою людиною.
  
   - Ну ось, - полегшено видихнув Куллер, - Тепер зможемо самi пiд цiлу колону замаскуватися. Перехоплювати нiкого не доведеться.
  
   - Дрiбно плаваєш, Куле, - повернулася до нього дiвчина, - Щойно вирiшилася доля майбутньої корпорацiї. Маєш рацiю тiльки в одному - перехоплювати когось дiйсно бiльше немає потреби.
  
   - Тодi за це треба випити! - протрубив колишнiй Московський прикордонник, - Гарсон! Внесiть нову пляшку та закуски бiльше! Бiльше!
  
   Гобрах якось дивно подивився на самого п'яного товариша з усiєї "трiйцi", що у нього гостилася.
  
   Прицмокнув.
  
   Не приховуючи пiдозрiлостi, заграюче пiдморгнув Джулiане i покликав одного з бiйцiв. Той нiби знаючи, що забажають гостi, вже стояв на порозi з буханцем хлiба та ще однiєю пляшкою самогону у формi великої лампочки. Хоча, мабуть, у сьогоднiшньому мiзерному меню бандитiв просто нiчого i не було.
  
   Радiсний Куллер одразу ж налетiв на сулiю i почав наповнювати склянки.
  
   Дiвчина скромно вiдламала i стала гризти окраєць хлiба, а Лернор продовжив обмiнюватися з новим партнером насторожено вивчаючими поглядами.
  
   Нiчого незвичайного чи злого у них, звичайно ж, не було. Просто кожен з чоловiкiв, якi сидiли один навпроти одного, вважав своїм обов'язком спробувати зрозумiти, що ж все-таки знайшла в його опонентi Джулiана. Або може бути ця хитра жiнка, без жодної зайвої симпатiї просто холоднокровно використовувала їх у недалекому минулому. Раптом вона навiть зараз продовжує крутити своє збочене динамо?
  
   - Патрон! - покликали зi сходiв, - У нас ситуацiя, яка вимагає вашої уваги.
  
   - Я зараз, - наче вибачаючись, Олександр поспiшно покинув стiл i зник у проходi.
  
   Друзi швидко переглянулись.
  
   - Ну i на бiса тобi здався цей п'ятдесят один вiдсоток? - поцiкавився Куллер, ледве пiднiмаючи повiки косих i каламутних очей. Яснiсть мислення ще не покинула його, але вiн уже цiлком був близький до цього.
  
   - Нам не вперше... - тихо сказав Лернор, не збираючись щось пояснювати. Гарячий напiй бiльше в нього не лiз, тому вiн пересунув свою склянку друговi.
  
   - Все вiн правильно зробив, - Джулiана дала товаришу, що сидiв поруч, легкий потиличник, вiд чого той похитнувся i став повiльно наближатися носом до поверхнi столу, - Юридично компанiю все одно доведеться оформляти. Нехай зараз становище здається хитким, але хто знає, що буде в майбутньому, а контрольний пакет, вiн i в Африцi - контрольний пакет.
  
   - Все рано в мене погане передчуття, - Куллер, припинив зближення зi столом i накрив посунуту склянку Лернора долонею, - Повiрте на слово... Якщо мiж двома чоловiками замiшана жiнка - бути бiдi. Давно вiдома всiм iстина...
  
   - Кул, та заспокойся ти, - хлопець поспiшив припинити можливу суперечку, утримуючи дiвчину за руку i запобiгаючи черговому потиличнику, - Людина припускає, бог має в своєму розпорядженнi. Якщо склалося все так, то значить, так воно й мало бути...
  
   Джулiана невдоволено подивилася йому прямо в очi. Алкоголь подiяв i на неї, змушуючи косити на одне око.
  
   "Цiкаво про що ти зараз думаєш, люба?" - запитав хлопець, - "Хоч убий, не можу позбутися думки, що твоя бiла ручка тут не останню роль грає. Хоча ти цього i не заперечувала нiколи..."
  
   Десь далеко на вулицi пролунав рiзкий свистячий звук повiтря, що рветься.
  
   Стiл трохи хитнуло. Заскрипiли ящики, що тримали дошку. Зi стелi невеликим струмком посипався земляний пил.
  
   Куллер тут же стрепенувся i став швидко протирати очi.
  
   - Що це було? - схвильовано спитала дiвчина, миттєво забувши про своє невдоволення.
  
   - Здається, щось десь вибухнуло, - задумливо глянув над собою Лернор.
  
   - Зая, тiльки не намагайся зараз з-за столу вставати, - попередила дiвчина, - Ноги триматимуть тебе, точно не будуть.
  
   Хлопець пiдвiвся i похитнувся. Свiт навколо пiшов кругом, нiби вiн стояв на кулi, що крутиться. Вхопившись за край дошки, вiн обережно повернувся на своє мiсце.
  
   - Так, справи... застрягли.
  
   Злегка похитуючись, до примiщення, нарештi, повернувся Олександр. Обличчя його було похмурим i задумливим. Такий його вигляд не вiщував друзям нiчого доброго.
  
   - До нас гостi завiтали.
  
   - Невже сама вiйськова розвiдка Москви? I так оперативно! - щиро здивувався Куллер, гризучи хлiб.
  
   - Нi. Це не вiйськовi, - вiдмахнувся Олександр i якось вiдчайдушно повернувся до столу. Його думки, як i ранiше, гасали десь далеко, - Розвiдувальний вертолiт "Нашої" корпорацiї якимось чином з легкiстю на нас вийшов. Пiдозрительно якось вони нас iз повiтря засiкли. Район Пiтера давно вважається проклятою та мертвою зоною. На вас випадково жучкiв немає?
  
   Згадавши про жучкiв, Лернор зiбрався ляпнути щось непристойне, але, набравши повiтря, встиг стриматися.
  
   - Щось пiдказує менi, що вони просто знали, де вас шукати, - видав вiн iншу фразу. Здається менi, що вiн живий i якимось чином потрапив до них у руки.
  
   - Як би там не було, - важко зiтхнув Олександр, - Нiчим добрим нам це не свiтить. Я "Нашкам" вже три колони спалив. Тому вiзьмуться зараз за нас капiтально.
  
   - То чого ми все ще сидимо тут? - не зрозумiв Лернор.
  
   - Спостерiгачi доповiли, що за дальньою береговою лiнiєю, нас уже взяли в щiльне кiльце. Навiть iз боку моря десант на лiд викинули. Без великих втрат пiти не вдасться...
  
   - Як я зрозумiла, залишається тiльки тверезiти i чекати їх атаки, - пiдвела пiдсумок Джулiана.
  
   - Так, - кивнув Олександр i нервово закурив, - Вiдбиватимемося. Острiв добре укрiплений з усiх бокiв. Покладемо їх сотню iншу, може вiдвалять, якщо, звичайно, ваш Фенiкс тут не замiшаний. А там буде видно...
  
   - А ми що цим часом будемо... кхе... - закашлявся димом Лернор, не встигнувши закiнчити питання.
  
   - Спустимося в бункер - там вирiшимо.
  
   - РОЗДIЛ ДЕСЯТИЙ :: ОСТАННIЙ БЛЕФ -
  
  
  
   Лернору, як i всiм його друзям, буквально в останню хвилину пощастило досягти обiцяного Олександром бункера.
  
   Артилерiйська пiдготовка почалася несподiвано i в небесах засвистiли першi снаряди.
  
   Першими ж попаданнями противник перетворив акуратно складений з брукiвки дворик у переоране поле випаленої землi та обвугленого каменю.
  
   Але й цього йому виявилося мало...
  
   Снаряди стрiмко падали знову i знову, змiшуючи бiлий покрив острова з ґрунтом, що високо пiднiмається до небес. Змерзла земля дрiбною крихтою злiтала у вись i тут же падала назад, розбиваючись об лiд, що плаче вiд вогню.
  
   Вузькi амбразури вкопаних у землю довготривалих укрiплень бандитiв засипало так, що укритим у них бiйцям, доводилося всiма пiдручними засобами розчищати завали, що виникають. Нiхто не хотiв виявитися живцем похованим ще до початку основної сутички.
  
   Чорнi, наповненi вогнем i димом вирви, в мить покрили всю територiю острова. Вони продовжували зненацька з'являтися то тут, то там, пiдкоряючись бажанню невидимого навiдника.
  
   З неймовiрною швидкiстю i хаотичнiстю, що падає з небес полум'я, наче дощ змивало загороджувальнi перешкоди, розчищаючи майбутнiй прохiд бравим пiхотинцям корпорацiї.
  
   Окопавшись у снiгу, її солдати тiльки чекали сигналу до наступу.
  
   Кожен гучний розрив, прийнятого з небес металу, лункою луною лунав у довгому проходi, що веде в бункер.
  
   Пiдземне примiщення, що зустрiло друзiв сухим запахом пилу й милiних фекалiй, що тлiли, виявилося нiчим iншим, як звичайним складом здобутих трофеїв.
  
   Покладенi вздовж стiнок коробки зi зброєю та продовольством, своїми безладними рядами створювали враження зруйнованого пiдземного лабiринту.
  
   Розглядаючи бардак вже майже тверезими очима, Лернор, як i очiкував, виявив на добрiй чвертi добра знайому червону зiрку - фiрмову емблему "Нашої" корпорацiї.
  
   Олександр провiв своїх гостей у найдальшу частину складу. Там у певнiй подобi порядку з ящикiв був споруджений стiл, а над ним самотньо горiла єдина гасова лампа, що звисала з низької стелi. Фiрмовi замальовки на трофеях у цiй частинi складу траплялися зовсiм рiзнi i здебiльшого нiкому не вiдомi.
  
   - ХА! - голосно й несподiвано вигукнув Куллер, що замикав ходу.
  
   Похитуючись, вiн хапався майже за кожну скриньку.
  
   - Що таке?! - пiдстрибнув вiд несподiванки Лернор.
  
   - Уф... Вiд твоїх витiвок Кул у мить посивiти можна!
  
   У момент, коли хлопець насторожено прислухався до тих, що вщухали зовнi розриви, що за спиною пролунав несподiваний вигук, злякав його не менше самого прямого попадання снаряда в бункер.
  
   - Готовий посперечатися, що, якщо уважно вивчити логотипи на цих ящиках, то можна встановити хронологiю активностi тiєї чи iншої корпорацiї в цьому регiонi, - гордо заявив знаний толк у маркуваннi вантажiв колишнiй прикордонник, - I вiдповiдно успiшнi перiоди в набiгах банди...
  
   - Ось, блiн! - скептично хмикнув Лернор, водночас сам уважнiше придивляючись до ящикiв. - Наступного разу... Будь ласка. Як зберешся кричати - попереди. А то, як би потiм комусь iз корпорацiї не довелося встановлювати хронологiю смертi кожного з нас вiд переляку.
  
   Голосно засмiявшись, Куллер заглушив звук близького розриву снаряда. Хоча ще можна було очiкувати вiд п'яного.
  
   - Ну i чим же це мiсце, краще за те? - з iронiєю в голосi запитала Джулiана, на око оцiнюючи товщину стiн, що оточували їх.
  
   - Якщо ми домовилися про партнерство, то я хочу вам дещо показати. Так би мовити, похвалитися...
  
   Олександр квапливо почав розкривати один iз найближчих до нього контейнерiв.
  
   - По сутi, за допомогою цiєї штуки я керую будь-яким боєм своїх хлопцiв, не сходячи з цього мiсця.
  
   - Ну, ну, - щиро зацiкавився Лернор, i, вiдсунувши дiвчину, заглянув партнеровi через плече.
  
   Скрипнула засувка i металевi дверi вiд'їхали убiк. Поглядам з'явився, роздiлений сiткою квадратiв великий чорний стiл, розмiром i формами нагадує бiльярдний. Якби не маленька металева пiрамiдка, що височiє в самому центрi, Лернор подумав би, що їм зараз запропонують зiграти партiю.
  
   Олександр натиснув кiлька кнопок i механiзм "ожив", загравши вогнями.
  
   Над пiрамiдою засвiтилася проекцiя з росiйськомовним меню, що пропонує обрати регiон на картi пiвнiчної пiвкулi. Ватажок дiстав з капюшона своєї куртки, зручно захованi там навушники з вбудованим мiкрофоном, i одягнув на голову.
  
   - Раз, раз, раз. Як чути? Прийом...
  
   Лернор глянув на Джулiану, нiби чекаючи подальших пояснень. Та лише непевно знизала плечима, мигцем кидаючи цiкавий погляд на блукаючий серед ящикiв Куллера.
  
   Той, виявляється, теж знайшов собi гiдне заняття, намагаючись розкрити один iз найближчих до нього ящикiв з написом "Провiант без термiну придатностi"
  
   - Так. Зв'язок поки що працює чудово, - накрив лiвою рукою мiкрофон Олександр i пальцем правою тицьнув у меню на проекцiї.
  
   У мить регiон, що розвернувся, виявився Скандинавiєю. Невелика корекцiя i ось вiн - неприродно подовжена Фiнська затока та її Пiвнiчний фарватер. Ще кiлька манiпуляцiй у повiтрi та зображення багаторазово наблизилося, розростаючись у розмiрах. Зрештою, перед друзями виникла чорно-бiла деталiзована картинка острова, що спалахує вибухами.
  
   - Клас! Це ж ми, - здогадався Лернор, дiзнаючись про тривимiрне зображення мiсцевостi.
  
   - Це ще не все, - змовницьким тоном промовив Олександр i нiби опустив карту, що проектується, руками на стiл.
  
   Вона розтяглася, а грати квадратiв засвiтилися, роздiляючи об'ємну проекцiю острова на сектори, так само охоплюючи прилеглий крижаний покрив моря.
  
   Звiдси було видно все. Кожну височину, кожне деревце, змiцнення та кожного готового до бою солдата.
  
   - Звiдки це у тебе? - з цiкавiстю поцiкавилася дiвчина, - Це ж супутникове вiйськове обладнання. Воно не могло бути в руках жодної з вiдомих менi корпорацiй.
  
   - Правильно зауважила, МИЛА, - усмiхнувся Олександр, вивчаючи розташування, готових до атаки загонiв супротивника, - Це, так би мовити ще Пiтерська спадщина, пiднята з-пiд води. Просто треба було знати, де шукати.
  
   Вiн задоволено постукав себе по лобi, тодi як Лернор ревниво намагався перетравити сенс i iнтонацiю його останнього звернення до дiвчини.
  
   - Але як же так? Пiсля катастрофи, захiд збивав усi супутники потопленого мегаполiсу, - заперечила Джулiана, - Звiдки ведеться трансляцiя?
  
   - А я ж всi цi роки знав, що в загибелi мiста замiшаний Центр! Щоправда, ти так i не дала менi докопатися до сутi!
  
   - Стоп! До чого тут Центр? Нiхто, у тому числi Москва, взяти супутники пiд контроль так i не змогли! - пiдвищила тон дiвчина, - А навколоземнi орбiти i так забитi всяким мотлохом, тому i було прийнято взаємне рiшення збивати всi супутники загиблого мiста. Досить шукати без вини винних!
  
   - Фраза "потопленого" теж нi про що менi не може казати, так? - погрозливо впритул пiдiйшов до неї Олександр.
  
   У поривi гнiву вiн навiть забув прикрити рукою мiкрофон.
  
   - Ернi, радист ти хренiв, заспокойся, будь ласка, - з часткою гумору тихо встряв Лернор i впевненим рухом поклав партнеровi руку поперек грудей.
  
   I справдi в цих забавних навушниках, з мiкрофоном, що стирчав перед носом, його новий компаньйон був схожий на радиста з минулого столiття. Награно безневинний тон коштував хлопцю чималих внутрiшнiх зусиль. Адже вiн щойно придушив у собi вогник ревнощiв, що бушував.
  
   - У будь-якому випадку, МОЯ МИЛА тут не до чого. Вона, як i я, бiльше не належимо тому свiтовi...
  
   - Як i я, самому собi... - несподiвано вставив, на якийсь час забутий Куллер. Вiн з цмокуванням облизував свої пальцi один за одним, - ...коли їм цю прекрасну тушонку ...
  
   Лернор з цiкавiстю подивився на свого друга, що зручно розташувався серед ящикiв. Той безтурботно пiдморгнув i продовжив поглинати вмiст, пiдчiпуючи шматочки м'яса рукою прямо з банки.
  
   - А ще хтось скаржився на мiзернi запаси...
  
   - Гаразд, проїхали, - вiдiйшов у глиб вiдкритого контейнера Олександр.
  
   Ховаючи очi, вiн продовжив подальшу гру з проекцiєю меню над пiрамiдкою, розташованої прямо на мiсцi проекцiї їхнього бункера.
  
   - Зовсiм недавно ти питав, що вам робити, Лерне? - З образою в голосi, продовжив вiн через хвилину, - Так от приєднуйтесь до вашого друга i трапезуйте ... Менi треба готуватися до бою ...
  
   - Ходiмо, Джулi, - Лернор нiжно обiйняв дiвчину за плечi, - Яка зараз рiзниця? Який супутник? I де вiн бовтається? Час уже позбудеться цих шпигунських звичок, особливо в розмовах з новими... - подумавши, хлопець додав, - ...хоча комусь i старими друзями...
  
   У вiдповiдь вiн отримав злий погляд гарних очей дiвчини. Вона зневажливо дивилася на нього з-пiд насуплених брiв.
  
   Бiльше вона нiчого не сказала i, недбало знявши його руку з плеча, пiшла до Куллера, що голосно чавкає.
  
   Усвiдомивши, що своїм висловом вiн знову перегнув цiпок, Лернор лише згодом скромно приєднався до загальної трапези.
  
   Так, мовчки, знищуючи недоторканi запаси тушонки i, спостерiгаючи як Олександр чаклував над високотехнологiчною картою мiсцевостi, чиє зображення проектувалося прямо з невiдомого супутника, вони просидiли ще бiльше пiвгодини.
  
   Гобрах, не тiльки всiляко перемикав зображення, змiнюючи ракурс i розмiр збiльшення, вiн безперервно коментував свої дiї, вiддаючи хаотичнi накази то однiй, то iншiй невидимiй групi бандитiв. Не скупився новий партнер i лайки, коли солдати корпорацiї примудрялися вибити з укрiплених позицiй його людей.
  
   Лернор мовчав, жував i думав. Слухав i перiодично поглядав на Джулiану. Вона, як йому здалося, так само аналiзувала поведiнку свого колишнього чоловiка, а може, як i ранiше, гадала, звiдки надходить сигнал на карту.
  
   Нарештi, не витримавши, Олександр зiрвав iз себе навушники i люто жбурнув їх у якусь точку на проекцiї карти. Як здалося хлопцевi, саме там знаходилися сили противника, що особливо дошкуляли його.
  
   - Усе! Вони мене дiстали! Прут i прут, наче у нас тут маслом намазано!
  
   - Що? Невже все так погано? - подав голос Лернор, - Ти думав вони тобi цi три колони вибачать?
  
   - Може, ви тут виннi? Не те слово! Зазнають величезних втрат i все одно пруть, пiдтягуючи новi резерви, - стукнув по краю столу Гобрах, - Ми вже двi вертушки їх збили i хоч би що... Нiби з принципу атакують. Хочеш, iди сам поглянь.
  
   Не розлучаючись з банкою, хлопець, неквапом наблизився, намагаючись з ходу розiбратися в битвi.
  
   Тепер вiн не тiльки чув пострiли i вибухи, що долинали зовнi, але й бачив усе на власнi очi.
  
   Озирнувшись на Джулiану, вiн захотiв пiдкликати дiвчину, але, помiтивши її холодний байдужий погляд, з тяжким зiтханням знову вiдвернувся до бою.
  
   Немов iграшковi солдатики в розрахованiй на багато користувачiв тактичнiй грi, по картi пересувалися фiгурки людей. Вони стрiляли одне в одного. Вiдступали та наступали. Загинули, вибухали, горiли, розпадалися на шматки i тягли поранених.
  
   - Ось ця група, дiйшла до острова i затиснула нас з пiвдня, - став пояснювати причину своїх невдач Олександр, - Нашi снайпери добре пошматували їм нерви, тому на подальше просування без пiдкрiплення вони не наважуються. прихований маневр.
  
   - Ось ця, - вiн швидко перемiстився вздовж карти, вказуючи на бойову машину пiхоти, що горить, намагається контратакувати iз заходу, але просування ускладнює передбачливо пiдiрваний нами лiд i небезпека чергових мiнних перепон.
  
   - А ця? - спитав Лернор, показуючи на мiсце, де пiд туманом проекцiї красувалися зламанi вiд удару навушники. Там вiн нарахував три гусеничнi бронемашини i пiхоту, що повзула за ними.
  
   - А цi наволочi наступають! Роздiлилися на пiвнiчний та схiдний напрями i лiзуть як таргани. Ми б їх зупинили, але у Джуса та його людей вже боєзапас закiнчується. Поповнити жодних шансiв. Для цього треба вiдступити до нас у центр. А артилерiя корпорацiї зараз лише цю дiлянку острова й обробляє. Свiдомо не дають нiкому висунутися. Виродки! ...Звiдки, цiкаво, вони мають стiльки "гарматного м'яса"?
  
   - Спецiальна постанова адмiнiстрацiї Москви, про легалiзацiю нелегалiв, через службу в корпорацiях, - згадав несподiване пояснення Лернор, злегка чухаючи потилицю, - Людей вони зараз не шкодуватимуть, бо їх у них у розпорядженнi чи не одна п'ята населення мегаполiсу.
  
   - Якщо ти так багато знаєш, може в тебе ще якiсь свiтлi думки вiдвiдали голову? - з надiєю у голосi глянув на партнера Олександр, - Органiзувати прорив нам зараз, у жодному разi, не вдасться. Тiльки вночi можна щось куштувати. Ми хоч поки що тримаємося, але за такої iнтенсивностi та ослячої впертостi їхнього наступу, сумнiваюся, що ще годину протягнемо...
  
   Iдей не виникало. Лернор знову озирнувся, бажаючи знайти пiдтримку друзiв.
  
   Негiдник Куллер, зрадливо безтурботно спав, тихо сопучи носом i обiймаючи порожню банку з-пiд тушонки.
  
   У цей момент хлопець у чомусь навiть позаздрив його п'яному пофiгiзму.
  
   На обличчi Джулiани вiн нарештi помiтив тiнь розумiння. Така змiна виразу обличчя могла означати лише одне - образа пройшла i грозова хмара минула. Вона виглядала добрiше i навiть трохи посмiхалася, помiчаючи його здивований погляд, розгублено зосереджений на сплячому Куллерi.
  
   - Якщо так, - сказала дiвчина, з неприхованою усмiшкою, - Настав час починати переговори.
  
   - З ким?! - мало не кричачи, здивувався Олександр. Вiн уже не знав плакати чи смiятися такому недоречному жарту.
  
   Лернор поставивши свою напiвпорожню банку пiд стiл, вiдреагував серйознiше. Переважно тому, що нiяк не мiг дозволити собi проколотися з новими необережними фразами.
  
   Момент настiльки несподiваної "вiдлиги" характеру Джулiани був досить рiдкiсним "погодним" явищем, тому будь-яке невдале висловлювання зараз могло в мить повернути весь її грозовий фронт.
  
   I карою були б уже не банальнi грiм та блискавка, а довгострокове iгнорування його персони. Що, за умов несподiвано виниклої жорсткої чоловiчої конкуренцiї, саме собою було найсуворiшим покаранням.
  
   "От вiзьме вона зараз i передумає з ким їй спати, а з ким дружити. I... ха-ха... плакало тодi моє свiтове панування..."
  
   У слух же хлопець iз дуже серйозним виглядом поставив обережне запитання.
  
   - Ти хочеш сказати, що варто запропонувати їм iнформацiю щодо "вiдносного безсмертя" в обмiн на нашi життя?
  
   - Може бути...
  
   - А якщо в їхнiх руках уже перебуває Фенiкс, що тодi?
  
   - А ти зв'яжися, - усмiхнулася дiвчина, бачачи його награну серйознiсть. Вона нiби читала всi його думки, - Ось усе й дiзнаємось.
  
   Олександр глянув на них нiби на двох божевiльних i оперативно пiдiбрав навушники, простягаючи їх Лернору.
  
   Поки хлопець намагався розiбратися, яка зi зламаних частин, куди прикладається, Гобрах нервово закурював. Не зумiвши впоратися з тремтiнням у руках, першу свою цигарку ватажок зламав мiж пальцiв, крихаючи дрiбний лист тютюну прямо на проекцiю.
  
   Тихо вилаявшись, вiн дiстав другу.
  
   - Я виведу тебе на загальну хвилю, - вимовив вiн, нарештi, роблячи рятiвний вдих нiкотину. Його вiльна рука нервово й швидко, але вже цiлеспрямовано заскакала по клавiшах меню на проекцiї. - На рахунок три вони тебе почнуть чути.
  
   - Раз. Два. Три...
  
   Лернор мовчав, замислено дихаючи у мiкрофон.
  
   "Що говорити?" - майнуло в його головi.
  
   - Чотири, п'ять, шiсть. Прийом...
  
   Джулiана пiдняла руки до стелi i з легким видихом взялася за голову. Смiху стримати вона так i не змогла.
  
   Олександр, перебуваючи у надмiрному нервовому збудженнi, тупiсть хлопця сприйняв як належне.
  
   - Лерноре, це ти? Сукiн син! - У навушниках почувся знайомий голос Дракона, - Недооцiнив я тебе хлопець, ой як недооцiнив!
  
   За швидкого бiлiння кольору обличчя свого друга, Джулiана зрозумiла, що зв'язок не тiльки налагоджений, але з перших слiв вiдбувається щось неординарне.
  
   Дiвчина швидко вихопила з рук другий зламаний навушник i приклала до вуха.
  
   - ...До чого ж ти, пiдла тварюка. Навiщо старовину Харма прикiнчив? - продовжував тим часом Дракон.
  
   Хлопець ледве впорався з хвилюванням i мурашками, що пробiгли по тiлу. Вiн не очiкував, що його спiврозмовником виявиться саме Дракон.
  
   Остаточно придушивши всi емоцiї, викликанi невидимою зустрiччю, вiн проковтнув слину i взяв себе до рук, повнiстю iгноруючи питання Харма.
  
   - дракон. Емм... У мене до тебе дiлова пропозицiя...
  
   - Ха! Десь я вже це чув... Цiкаво, яке ж цього разу? Чи не збираєшся ти здати другу частину iнформацiї щодо "вiдносного безсмертя" в обмiн на свою шкiру?
  
   - Щось у цьому родi я й хотiв тобi запропонувати, - вiдповiв Лернор, розумiючи за тоном спiврозмовника, що пропозицiя заочно з трiском провалилася.
  
   - Нi, друже. Ти давно запiзнився iз такими пропозицiями. Тепер менi потрiбна тiльки твоя голова з хребтом, що бовтається на нiй, а так само на додачу нiжна шкiра з твоєї подружки, - Дракон як завжди смакував кожну деталь, яскраво висловлюючи свою нескiнченну любов до людей.
  
   Уявивши собi такий барвистий опис, Лернор вiдчув, що його життя все ж таки вдалося. Нiкому ще не хотiлося зробити з ним таке.
  
   - Чуєш, Драконичу. Кинь ти свої садистськi витiвки. Ти що людською мовою говорити розучився?... Чого ти хочеш?
  
   Дракон кашлянув i помовчав секунди три, наче розмiрковуючи.
  
   - Ми тут поки що колону рятували, перехопили твого колишнього друга. Фенiкса. Думаю, хто вiн i звiдки, тобi вiдомо не гiрше, нiж менi.
  
   - Чорт... - шипаючи i дряпаючи нiгтями покриття столу, вилаялася Джулiана.
  
   - Так ось, вiн менi багато казок розповiв. До Москви, щоправда, просився завзято. Поспiшав про твої досягнення в науцi та технiцi, начальству по всiй формi доповiсти. Сам розумiєш, менi довелося трохи пiдрiзати хлопцю його крильця... поки не сперся... Навiщо нам зайвий свiдок, правда?
  
   - Хоч щось у своєму життi ти зробив правильно, - єхидно вiдповiв Лернор, радiючи, що їм самим бруднятися не довелося.
  
   Здогадуючись про егоїстичнi плани Дракона, вiн як нiхто iнший не потребував пiдтвердження смертi агента вiйськової розвiдки Москви. Той справдi забагато знав... Правда, не без його допомоги...
  
   - Хлопче, не заривайся! А то я й передумати можу. Менi нiчого не варто за годину вас у порошок стерти! Людей, сам знаєш, менi не шкода...
  
   - Це не в твоїх iнтересах...
  
   - Слухай сюди i бажано уважно, - рiзко перебив його Дракон, - ...знавець iнтересiв, едрити твою в гойдалку. Я готовий зберегти тобi життя, але за однiєї умови. "Наша" корпорацiя, тобто я в її обличчi, отримую всю накопичену тобою iнформацiю вiдразу i без усяких там хитрощiв з "по частинах". Зрозумiв!?
  
   Лернор замислився, дивлячись на Джулiану, чекаючи вiд неї поради, думки або пiдтримки. На що дiвчина лише повернула йому другий навушник.
  
   - Тепер вибирай сам, Лерне. Це твоє життя.
  
   Хлопець миттю розгубився.
  
   "От тi НА! Невже в самий архi вирiшальний момент, коли я дiйсно не знаю що робити, ця жiнка згадує, що моє життя насправдi належить менi? Як же це так, "мама"? До цього моменту я навiть не сумнiвався , Що вона цiлком i повнiстю зосереджена в твоїх чiпких кiгтиках. Невже момент повного глухого кута i є той доленосний момент, в iснуваннi якого ти мене переконувала? Перекручене, проте, у тебе почуття гумору ..."
  
   "А може, ти просто втомилася брати на себе всю вiдповiдальнiсть? Чи сама не знаєш, як вчинити? Хоча... Швидше нi, щось у цей момент справдi змiнилося... Тiльки ось що?"
  
   - Гей, хлопче, що ти змовк? Вже штани наклав? - Знущально покликав його Дракон.
  
   - Слухай, ти крилата луската, слизька, членистонога мерзенна тварюка, - зло звернувся до нього Лернор, намагаючись перерахувати майже всi переваги спiврозмовника, - Менi треба подумати i точка!
  
   - Ти... шмаркач! - Дракон просто гарчав вiд лютi, - На все про все даю тобi годину. I не секундою бiльше. Вiдбiй!
  
   Знявши єдиний навушник, хлопець спробував повернутись до перерваної думки, але в головi щось ґрунтовно не контачило. Тепер потрiбно було вирiшувати iнше питання i вирiшувати його швидко.
  
   Вiн чудово розумiв, що, здавши всю iнформацiю, просто покiнчить життя самогубством. Одним махом, наче сокирою, посiче на дрiбнi шматочки не тiльки свою долю, але при цьому i всiх оточуючих.
  
   Справдi, навiщо Дракону зайвi свiдки його майбутньої несподiваної могутностi?
  
   Ох, вже цi особини слабкої статi... По дрiбницях так господинi доль, а як що складнiше, то одразу на мужикiв усе звалюють.
  
   В цей момент Лернор, немов вiдчув на своїх плечах весь тягар вiдповiдальностi за всiх близьких йому друзiв i навiть за тих людей, яких вiн нiколи не бачив. У той час, коли вони мерзли зараз у своїх окопах i змiцненнях, зовсiм не пiдозрюючи про реальнi причини раптового нападу корпорацiї. Не кажучи вже про справжнi цiнностi, якi доводилося захищати.
  
   У глухому глухому кутi ситуацiї всього лише за годину необхiдно було не тiльки зумiти самому примудритися схопити штурвал корабля власної долi, що шалено обертається, а й вирiшити майбутнє дорогих йому людей. Так, в принципi, i не тiльки їх... Згадка, що раптово майнула, висвiтлила його обличчя променистою усмiшкою...
  
   "Невже не тiльки їх? Ха!"
  
   "Геть усi поразницькi настрої! Ворогу не здається наш гордий Варяг!"
  
   Потрапивши в таку цiкаву ситуацiю, Лернор виявляється, удостоїв себе честi вибирати i за самого Мусьє Дракона!
  
   Той мабуть з величезним нетерпiнням, зараз чекає на його доленосну вiдповiдь.
  
   "Ще раз ХА!"
  
   Несподiване усвiдомлення добряче пiдбадьорило i потiшило хлопця. Як корисно iнодi буває подивитись на речi пiд iншим кутом.
  
   "Безвихiдних ситуацiй не буває!"
  
   Тепер тiльки вiн мiг поставити корону на голову цього чудовиська, або цинiчно втоптати її в бруд разом iз кровожерним ящером.
  
   Не втрачаючи бiльше жодної секунди, хлопець природно вибрав останнє. Попереду на нього чекав, найбiльший i за будь-якого результату, мабуть, останнiй блеф!
  
   - Джулi, люба, у тебе все ще при собi той чудо-браслет.
  
   - Який? - не зрозумiла дiвчина.
  
   - Та той ... - Затнувся Ленрор, намагаючись пояснити, що вiн хотiв, - За допомогою нього ти дистанцiйно керувала станцiєю?
  
   - Ну. Вiн зi мною, - Джулiана оголила зап'ястя, - I навiщо вiн тобi здався?
  
   - Ти не могла б зараз зв'язатися з комп'ютером нашого укриття? - обережно поцiкавився хлопець, смикаючи в руках зламаний навушник.
  
   - На жаль, зая. Це неможливо, - розчаровано похитала головою дiвчина, - Вiдстанi не тi. Потужностi не вистачить. Та й немає в ньому функцiї передачi даних, телемосту або ще чогось. Тож якщо ти задумав перекачувати iнформацiю через нього Дракону, то на такi екзотичнi послуги мiй браслетик не розрахований...
  
   - А фургон?
  
   - Теж немає...
  
   У голосi чулася гiркота розчарування. Начебто з моменту надання вибору вона не очiкувала вiд свого друга, досить передбачуваного в їхнiй ситуацiї рiшення - здатися.
  
   - Шкода, дуже шкода... - тихо промовив Лернор, задумливо стукаючи кiсточками пальцiв по металi командно-тактичного столу. Про себе ж подумав, - "Цi цiкаво надала ти менi шанс вирiшувати долi самому, якби я справдi мiг дiстатися бази даних без твоєї допомоги, Джулi?"
  
   - Щось я вас не зовсiм розумiю...
  
   Олександр раптом уп'явся поглядом у браслет дiвчини i швидко покинув контейнер.
  
   Зробивши кiлька впевнених крокiв, вiн схопив її за руку.
  
   - Про що ви домовилися iз цим вашим Драконом? Чи не її браслет вивiв його прямо на нас?
  
   З тiнi контейнера Лернор з цiкавiстю спостерiгав, як Джулiана швидко висмикнулася з рук чоловiка, i ледве стримуючись вiд того, щоб залiпити налякану ляпас, накрила прикрасу рукавом.
  
   - Та який до бiса браслет? - Вирiшив обуритися хлопець, - Вони нашого Фенiкса взяли! А домовилися ми про те, що в нас залишається одна година на всi роздуми.
  
   - Не дуже й багато часу, - посоромлений бандит загасив докурену цигарку в однiй з порожнiх банок, - То чого ж вiн тодi хотiв?
  
   - Того ж, через що ти запропонував менi спiвпрацю. Тому волею долi тепер на картi i твоє життя партнер...
  
   Олександр хмикнув i замислився, розгублено ляскаючи себе по кишенях.
  
   Йому знову закортiло порцiї нiкотину. Замiсть цигарки вiн раптом дiстав запал гранати, i сам, здивувавшись знахiдцi, швидко сховав її назад.
  
   - I ти що? Чи справдi вирiшив здатися?
  
   - Та нi, - вiдмахнувся Лернор, - Є тут у мене одна задумка. Хотiв у базi даних контакти спецслужб глянути, але вона не доступна.
  
   Джулiана полегшено зiтхнула.
  
   - Слухай, Гобрах, а за допомогою цих твоїх "вух" можна зв'язатися iз зовнiшнiм свiтом? Iз мегаполiсом, наприклад?
  
   - Нi. Це лише звичайна рацiя, призначена для локального використання.
  
   - А за допомогою цiєї махини, - швидко перебив його Лернор i постукав по краю стола долонею, - Теж нiяк?
  
   - Теж нi... - вiдповiв спантеличений Олександр, - Вона дуже обмежена у своїх функцiях. Передає лише зображення, та й чорно-бiле.
  
   - "Вуха" до неї я пiдключаю, щоб посилити радiо сигнал. Тут i пiдсилювач є... - захопився описом бандит, зазираючи пiд стiл. Потiм, наче усвiдомивши, що подальша розповiдь нiкого не цiкавить, несподiвано рiзко випросталась.
  
   - Може, ти просто до пуття скажеш менi, чого ти хочеш?
  
   - Менi треба зателефонувати... - нарештi видихнув Лернор, згадуючи, що ця фраза вже звучала на самому початку їхньої подорожi.
  
   - Так би одразу й сказав. Розвiв млинець демагогiю... Працює те, не працює це... У мене ж звичайний супутниковий телефон є!
  
   Бурчачи, Олександр пiдiйшов до спорудженого з ящикiв столу i, переступивши через Куллера, що похропує, дiстав з темряви трубку.
  
   - Лови!
  
   Хлопець з легкiстю пiдхопив апарат, що летить.
  
   - Правда врахуй, що в наш час можна з легкiстю засiкти будь-яке мiсце, звiдки буде здiйснено дзвiнок.
  
   - Ха-ха. Я якраз на це й розраховую! - зрадiв Лернор, розглядаючи маленькi циферки на клавiатурi, - Джулi ти не пам'ятаєш якийсь iз номерiв Центру, де б знали про "вiдносне безсмертя" "ловцi душ" та iншi деталi твоєї операцiї.
  
   - Подзвони до довiдкової.
  
   - Знущаєшся? Я в секретнiй базi даних збирався шукати, а вона менi до служби допомоги дзвонити пропонує!
  
   - Ти що вирiшив кавалерiю телефоном викликати? Чи це таке нове нестандартне бажання ще бiльш збоченим способом звести рахунки з життям? - насторожено поцiкавилася дiвчина.
  
   - Не зовсiм щоб ... Втiм, якщо вийде, все дiзнаєшся ...
  
   - Не сумнiваюся... - хмикнула Джулiана, - Дзвони своєму анонiмному бродячому друговi!
  
   - Якби, напам'ять знав його номер, давно б уже так вчинив. На цей раз я його не переписав! - Лернор починав дратуватися, - То ти пам'ятаєш чи нi?!
  
   - Є один номерок, - знехотя почала дiвчина, пiдозрiло дивлячись друговi в очi, - По ньому можна додзвонитися координатору. Вiн тебе з'єднає з будь-ким...
  
   - Говори швидше, часу й так мало.
  
   - Лерне, ти, що всiм одразу здаватися вирiшив? Сам же говорив про неможливiсть спiвпрацi iз заходом, - Джулiана пiдiйшла до нього, i рiзко вихопивши телефон, сама набрала вiдомий лише їй номер.
  
   Лернор нагородив подругу таємничою усмiшкою i вирвав з її рук телефон, щойно почулися першi гудки з'єднання.
  
   - Не тiльки жiнкам дано плести iнтриги... Емм... Алло, я говорю з координатором таємної полiцiї Вiльрiллiна?
  
   - Звiдки у вас цей номер? - пролунав у трубцi сухий i грубий голос.
  
   - Яка вам рiзниця? - люб'язувати Лернор нi з ким не збирався, та й часом для душевних розмов не мав, -Головне слухайте i не перебивайте. З вами говорить людина, яка все ще жива всупереч старанням вашої агенцiї.
  
   - Ви що божевiльний чи п'яний? Ми встановимо номер, i вас одразу заарештують!
  
   - За ради Бога! Хоч зараз починайте! - засмiявся Лернор.
  
   Iнтенсивною мiмiкою та жестикуляцiєю, вiн паралельно намагався пояснити приголомшеному Олександру, що все нормально i йде за намiченим планом.
  
   - Швидко з'єднайте мене з керiвником однiєї з останнiх операцiй iз запобiгання великому витоку iнформацiї з бази даних мегаполiсу.
  
   - Звiдки у вас така iнформацiя?
  
   - А звiдки у мене ваш телефон? - зловтiшно вiдповiв питанням на запитання Лернор.
  
   Мовчання. Клацнiть перемикання, або увiмкнення запису та визначника. Потiм у слухавцi залунав уже iнший, солодший i вкрадливiший голос.
  
   - Слухаю вас.
  
   - каже Лернор, живий та неушкоджений голова компанiї "Вiртуальна безпека". Вам це про щось говорить?
  
   - Багато про що... - замислився спiврозмовник. На його голос було ясно, що вiн не зовсiм очiкував такого повороту подiй.
  
   - Так ось, Шановний. У мене, як i ранiше, знаходиться вся iнформацiя по програмi "вiдносне безсмертя", а також купа дуже цiкавих даних на тему великих секретiв захiдної розвiдки, нахабно спертих мною у вас прямо з-пiд носа. Вас цiкавить? Менi продовжувати?
  
   - Продовжуйте... - голос спiврозмовника, як здалося Лернору, звучав так, нiби його володар несподiвано опинився у паралельному свiтi.
  
   - Так ось! - хлопець не на жарт розiйшовся, починаючи свiй шлях навколо командного столу, - Я негайно вимагаю перекласти десять мiльярдiв, ой вибачте, помилився... трильйонiв у.о. на мiй особистий рахунок у "Ханса" банку протягом... - Лернор глянув на електронний таймер на проекцiї, - двадцяти хвилин...
  
   - Але ж це нереальнi грошi... - спробував перебити його спiврозмовник.
  
   - А мене це не турбує! Займiть у сусiдiв. Їх ця справа не менша за вашу стосується! Iнакше я, не замислюючись, передам усю накопичену iнформацiю вашим схiдним колегам. Все ясно?
  
   - Гранично, - несподiвано холодним тоном вiдповiли в трубцi, - Але в принципi, ми не ведемо переговорiв iз здирниками та терористами. До того ж усе сказане чистою водою блеф. Ми навiть не можемо бути впевненi, що ви, насправдi той, за кого себе видаєте. Ви навiть не хочете показати своє обличчя.
  
   - Ах, ось ви як заспiвали! Хвилинку! - Лернор зрозумiв, що його перегинання цiпка вдалося на славу, i вороги були змушенi пiти у психологiчну контратаку.
  
   Жаль, що ця модель трубки не пiдтримувала вiдеоконференцiю, а то вiн би влаштував. Хоч i тут вони могли б послатися на пластичну хiрургiю. Та послалися б на все що завгодно, аби тiльки не працювати i не пiднiмати своїх жирних дупи з крiсел у конторi.
  
   Вiн зупинив свiй бiг навколо столу, i, прикривши долонею люльку, пошепки поцiкавився у Джулiани.
  
   - Джулi, який там твiй особистий номер?
  
   - Навiщо? Ми ж усi... - не зрозумiла дiвчина, але, побачивши очi Лернора, що горiли натхненням, тут же видала, - Зiксель тринадцять.
  
   - Ви ще там?
  
   - Куди ж ми дiнемося? - Спробував усмiхнутися у вiдповiдь невидимий агент.
  
   - Так ось особистий номер агента, якому було надано мене прибрати наступний...
  
   - Хвилинку... Пробиваємо по базi...
  
   Лернор терпляче чекав, вiдчуваючи, що щось не так.
  
   - Готовi вас порадувати, - пролунав єхидний голос, - Такий агент у нашiй базi не значиться.
  
   - Чорт, Джулi, - несподiвано згадав хлопець, - Ну i навiщо ми стерли твою особисту справу? Без папiрця немає й людини! А ти була єдиним формальним доказом, що я ще є...
  
   - Я ж тебе спитала. Навiщо тобi? Хотiла попередити. Але ж ти, як завжди, поспiшаєш! - Докiрливо вiдгукнулася дiвчина, - Не збираєшся ж ти дiйсно цi грошi отримати?
  
   - Кхе ... Кхе ..., - знову пролунало в трубцi, - Ми вам не заважаємо?
  
   Тiльки зараз Лернор зрозумiв, що весь цей час їх чудово чули. Та й як не почути, якщо вiн забув прикрити трубку.
  
   - Нi, - гаркнув вiн, - Ви завжди до речi. Я ще зв'яжусь з вами. Точнiше з вами зв'яжеться мiй свiдок. Пiсля чого у вас залишиться не бiльше нiж п'ятнадцять хвилин.
  
   Вiн натиснув на скидання.
  
   - Ти що все буквально розумiєш? - нервово запитав дiвчину Лернор, - Якi грошi? У мене i рахунки в тому банку немає!
  
   - Та нi. Усi я нормально розумiю. Просто ця твоя iнтрига до кiнця не продумана, - без образи озвалася Джулiана i знизала плечима, - Ти що думав? Вони без елементарної перевiрки кинуть вiйська сюди? Вiдловлювати нехай навiть багато знаючого жартiвника-хулiгана? Не смiш ти мене...
  
   - Не сперечаюсь. Надiя була... - вiдповiв хлопець, гарячково розумiючи, хто б такий мiг пiдтвердити його особистiсть, мав достатнiй авторитет, ну i, звичайно ж, вiн сам пам'ятав би його телефонний номер напам'ять.
  
   - Дзвонив би ти з мегаполiсу, тебе взяли б на половинi розмови, - продовжила повчання дiвчина, - А так як ти дзвонив їм через супутник. Та ще з нiчийних земель... одним словом... дитинство все це...
  
   - Стоп! У мене є людина, яка пiдтвердить мою особистiсть, - пожвавiшав Лернор, наче не чуючи останнi слова Джулiани. Адже вiн справдi знав один номер напам'ять. I це був номер Малвiн.
  
   Його подруга ще раз подивилася на нього i безнадiйно, махнувши рукою, вiдiйшла убiк.
  
   Довгi гудки. Знову клацання переадресацiї. З'єднання. Гудок.
  
   - Ну, друже. Я сподiваюся, що ти не змiнив свiй номер.
  
   Раптом трубка у його руках ожила голосом приятеля.
  
   - На жаль, я не можу вiдповiсти на ваш дзвiнок, бо перебуваю на чергуваннi. Залиште повiдомлення пiсля гудка. Вiдео повiдомлення пiсля двох гудкiв...
  
   "Змiнив автовiдповiдач?"
  
   - Вiдповiдай на дзвiнок Малвiн! Я знаю, що ти десь поряд! - нервово закричав Лернор. До закiнчення ультиматуму Дракона залишалося сорок хвилин.
  
   - Вiтання! - пролунав веселий голос. - Лернор? Ти? Чому вiдеофон не вмикаєш?
  
   - Привiт друже! Ну нарештi то! Ти чому чомусь не вiдповiдаєш?
  
   - Ось тi на! ти звiдки?! Я тебе вже майже мiсяць нiде знайти не можу, - Малвiн справдi був радий чути друга, - Ти куди зник? Може вже одружитися встиг на тiй красунi, яка поряд була, у момент нашої останньої розмови?
  
   - Друг, у тебе в головi вiчно однi красунi, навiть якщо ти їх нiколи i не бачив, - швидко зачепився у вiдповiдь Лернор, розумiючи, що деяка частина заданих ним питань так i залишаться без вiдповiдi, - Та й яке одруження? Я тут iз нормального життя зовсiм випав. Вiд проблем втекти не можу. А ти...
  
   - Слухай, - посерйознiв Малвiн, - Ти мене так не пiдставляй. Мене через твою кинуту машину ледве звання не позбавили. Адже вона на мене реєстрована. В управлiннi скандал був ой-ой-ой! До речi, ти чому її досi зi штрафної стоянки не забрав?
  
   - Друг, давай потiм все обговоримо? Не треба бiльше запитань. Гаразд? Все вiдразу в бiльш спокiйнiй та приємнiй обстановцi.
  
   - Зараз саме найзручнiший час для розмов, - не вгавав його старий приятель, - Я щойно з чергування повернувся. Момент є... Стривай... Може, у тебе проблеми? Допомога потрiбна?
  
   - Ну слава Богу! Нарештi дiйшло! - Видихнув Лернор, щиро радiючи здогадливостi Малвiна, - Можеш зараз подзвонити десь i пiдтвердити що я це я i нiхто iнший? Бо менi щось не вiрять на слово.
  
   - А навiщо тобi це? Невже заарештували? - занепокоївся друг, - Блiн, мабуть не попросту агенти твою машину верх дном перевернули...
  
   - Так нi ж! - перебив Лернор. Вiн уже починав трохи повiльно, але правильно виходити з себе.
  
   Звичайно ж, вiн би з радiстю ще побалакав з другом про все, що тiльки можна i не можна. Але зараз були не тi обставини, а вiдведений час розчинявся у вiчностi, наче шматочок цукру в окропi.
  
   - Гаразд, мовчу, - нарештi заткнувся його друг, - З'єднуй... Ти мене, може, знову пiдставити хочеш? Чому саме я?
  
   - Ось же млинець. Бо ти компетентний представник силових структур мегаполiсу. Тобi повiрять. Головне не забудь представитися, ну... як там у вас прийнято, - почав швидко пояснювати хлопець, - Нiякої пiдстави. Все лише чиста формальнiсть.
  
   - Добре я готовий... Хоча стривай!
  
   - Що ще?
  
   - Як я можу бути впевненим, що ти, це ти?
  
   - Малвiн! - загарчав на нього Лернор. - З'єдную!
  
   Хлопець натиснув клавiшi, переадресувавши конференцiю на передостаннiй номер, i подивився на дiвчину. Та безтурботно сидiла на столi iз зiбраних ящикiв i повiльно бовтала ногами. Олександр продовжував нервово курити цигарку за цигаркою, перiодично кидаючи погляд на таймер.
  
   Звуки розривiв i пальби замовкли, а пiдроздiл Джуса, скориставшись перепочинком, потай вiдступив з позицiй, щоб поповнити запаси амунiцiї. Нiхто з них ще не знав, що це вже не допоможе. Дракон довбатиме острiв, доки не зiтре його в порошок.
  
   Можливо, правильно, що мегаполiси не довiряли корпорацiям нехай безнадiйно застарiлу, але все-таки зброю масової поразки. А то вiд них давно залишився б тiльки попiл.
  
   - Зая, i все-таки менi здається, що пiдставляти людей - це твоє кредо вiд народження, - нарештi вимовила Джулiана.
  
   - Та не пiдставляю я його, - виправдовувався Лернор,
  
   - Милий, кому як не менi знати, що з ним буде за годину, - продовжила дiвчина, - За ним прийдуть i заарештують як спiвучасника.
  
   - Раз! - I ще одна зламана доля. Це нам їм дiстати складно, а твiй Малвiн вiд Центру на вiдстанi витягнутої руки.
  
   - Дорога, давай я сам розберуся зi своїми друзями, якщо вже ти менi надала виняткове право вибирати i вирiшувати за всiх, - несподiвано для себе обложив її Лернор, продовжуючи уважно вивчати кожну забиту брудом лужок на мовчазному телефонi, - Якщо все пройде, як я задумав, то все з ним, як i з нами, буде гаразд... Все! Час дзвонити!
  
   Хлопець натиснув клавiшу повтору передостаннього номера. З'єднання сталося пiсля першого ж гудку.
  
   - Ну що? - не розбираючись, хто перебуває по той бiк супутникового зв'язку, з ходу спитав Лернор.
  
   - Ми готовi розпочати переговори, - пролунав уже знайомий солодкий голос.
  
   Вiн досить усмiхнувся i пiдстрибнув на мiсцi.
  
   - Я все дохiдливо пояснив. Бiльше переговорiв не буде. У вас залишилось п'ятнадцять хвилин, щоб виконати нашi умови. Усе! Або шукайте нас самi...
  
   Лернор поклав слухавку.
  
   - Смерть твоя буде довгою й болiсною... - у похмурiй усмiшцi, немов у помсту простягла Джулiана.
  
   Рiзко i полегшено видихнувши, її друг жартiвливо вiддав їй честь i випадково зустрiвся очима з дивовижним Олександром.
  
   - I що тепер? - поцiкавився вiн.
  
   - Будiть цього соню! - не чекаючи нiчиєї реакцiї, Лернор широким кроком пройшов до Куллера i з силою штовхнув його в пiдошву черевика. - Пiдйом солдатiв! Батькiвщина кличе!
  
   Бойовий товариш досить крякнув увi снi i перекинувся на iнший бiк, ясно даючи зрозумiти, що проблеми насущного свiту, а тим бiльше далекої батькiвщини його нiяк не стосуються.
  
   Вiдчувши себе частиною заданого ним шаленого ритму, Лернор не мiг змиритися з меланхолiйним хропiнням свого друга. Вiн швидко озирнувся i з вдячнiстю взяв iз простягнутої руки Джулiани вже вiдкриту пляшку з крижаною водою.
  
   - Про-си-пай-ся! - став примовляти хлопець, виливаючи на особу приятеля вмiст усiєї судини.
  
   - Пфффррр... Тьху, млин! - тут же прокинувся Куллер, - Ти що твориш Лен-ррр?
  
   - Швидко вiдповiдай, - хлопець не став чекати, поки приятель до кiнця прийде до тями, - Як звали офiцера, який тебе пiдставив? Ти номер телефону своєї роботи пам'ятаєш?
  
   Куллер ошелешено плескав очима, спросоння намагаючись вникнути в суть низки заданих питань. Почухавши рiпу, вiн, нарештi, запитав.
  
   - На бiса тобi це потрiбно?
  
   - Кулле, ти можеш просто вiдповiсти? - тримаючи за гнучку антену, Лернор швидко розгойдував йому перед носом трубку супутникового зв'язку. - У нас немає часу.
  
   - Мля! Давай телефон сюди! Сам зателефоную, - друг рiзко схопив телефон, що розгойдувався. Вiн не тiльки остаточно прокинувся, але й протверезiв, - Що на тебе найшло, га? Не впiзнаю прямо. Наче пiдмiнили. Зайчик - пострибайчик, млинець. Щоб у тебе батарея села!
  
   - Не бурчи. Не бурчи. Набирай, давай!
  
   Куллер повiльно став тицяти пальцем по клавiатурi толi, ще не бажаючи турбувати своє минуле, толi, насилу згадуючи номер свого колишнього робочого мiсця.
  
   - Алло, заставо?... Як нi?... А що?... Магазин жiночої бiлизни?... Вибачте, - товариш виглядав збентеженим, - Невже номери все поплутав?
  
   - I якої якостi бiлизна? - зi щирим iнтересом, пожвавiшала Джулiана, що сидiла поруч, - У тебе там зв'язку? Можеш якийсь фасончик порадити?
  
   - Все це менi нагадує телефонне хулiганство. Може справдi у довiдкову мiста набрати? - порушив своє мовчання Олександр.
  
   - Та ну вас до бiса! Я подругi подарунок два тижнi вибирав, от i запам'ятав номерок, - покриваючись густим рум'янцем, почав виправдовуватися Куллер. Пiсля чого продовжив втикати по клавiшах, - Який там номер був?
  
   - Доброго дня, межа?... Що значить, нi?... Косметичний салон! Млин, - їх друг знову кинув трубку, - Вибач, Лерн. Ще один спробую... можна?
  
   - Навiть треба! - усмiхнувся хлопець, схрещуючи руки на грудях, - А що ти робив у косметичному салонi, потiм розкажеш... З усiма подробицями.
  
   - Алло! Нарештi!... Iгоря Володимировича можна?... Як на обходi?... А ви його особистий не пам'ятаєте?... Дякую.
  
   Не бажаючи бiльше чути єхидних зауважень та коментарiв, Куллер мовчки приклав свiй вказiвний палець до кiнчика носа.
  
   Так i не удостоївши нiкого поглядом, вiн продовжував нагадувати продиктовану йому комбiнацiю цифр.
  
   - Доброго дня, Iгоре Володимировичу. Вас турбує Куллер Савельєв, пам'ятаєте? Так, дякую, все добре, а як ви?
  
   - Нема часу на люб'язностi! - прошипiв над вухом Лернор, - Знайшов млинець з ким люб'язничати! З людиною, яка тобi кар'єру всю запорола. Живо давай сюди слухавку!
  
   - Iгоре Володимировичу, вибачте. З вами хоче поговорити одна людина, - Куллер з винним виглядом повернув апарат i з почуттям виконаного обов'язку закинув руки за голову, знову вкладаючись у ящик.
  
   - Здрастуй, - вкоротив вiтання Лернор,
  
   - Так, так... - пролунало у вiдповiдь.
  
   - Ви мене не знаєте, але я маю всi пiдстави вважати, що ви пов'язанi з людьми з розвiдки або мiської адмiнiстрацiї Москви, якi мають особистий iнтерес у проектi "Ловцi душ".
  
   - Звiдки ви знаєте про проект? Це ж... - пролунав хрипкий чоловiчий бас Iгоря Володимировича.
  
   - Це не важливо, - обiрвав його хлопець, - Тiльки якщо ви не поспiшите визначити, звiдки вам дзвонять, то через... - Лернор подивився на таймер, - ...сiм хвилин вся iнформацiя щодо цього проекту, а також база даних воєнної розвiдки перейде до рук союзу захiдних мегаполiсiв.
  
   - Чому ви кажете це саме менi? - серйозно запитав спiврозмовник, бiльше не ставлячи зайвих опитувань, - є компетентнi органи.
  
   - Так як їхнiх номерiв я не знаю, а через вас iнформацiя, як по "телеграфу", швидше дiйде в потрiбнi вуха. Менi вiдомо, що ви опосередковано причетнi до вбивства першого заступника мера Москви, а вiн досить довгий час стояв над проектом, - якнайшвидше пояснив Лернор.
  
   - Однак, ви добре знаєте. Передавайте мiй останнiй привiт Куллеру...
  
   - Я не збираюся шантажувати особисто вас, але якщо вашi покровителi, або Московська вiйськова розвiдка не поспiшить вислати вiйська в мiсце, звiдки я дзвоню, то iсторiя пiде за вiдомим лише менi планом.
  
   - Добре. Я передам. Але якi гарантiї, що це не звичайний блеф?
  
   - Запам'ятовуйте ключовi фрази, Iгоре, - серйозно вiдповiв Лернор. Його починало дратувати цю повальну недовiру до його загроз. Може тому, що нiчого нiкому вiн не збирався передавати?
  
   - Кажiть, я ввiмкнув запис...
  
   - Лернор, "вiдносне безсмертя", перша частина, "Наша" корпорацiя, речовина не нафта, мiкроорганiзм - "ловець душi", клон i його смерть, рекарнацiя... - випалив вiн першi прийшли на думку фрази, що здалися йому ключовими, - Усi, що я вам продиктував, утворюються в порядку черги їхнього хронологiчного походження. Думаю, цього вистачить.
  
   - Добре, - пiдтвердив Iгор Володимирович, - Не кладiть слухавку. Нам необхiдно запеленгувати ваш сигнал.
  
   - Заради бога... - погодився Лернор, задоволений, що дурного жарту з вимаганням грошей повторювати не довелося.
  
   Продовжити вiн не встиг. В цей момент вiн раптом почув ввiчливий металевий голос автомата.
  
   - Шановний абонент, ваш кредит вичерпано. Поповнiть рахунок. Дякуємо за користування послугами супутникового зв'язку.
  
   - То що за хрень? - хлопець запитливо глянув на Олександра, простягаючи йому люльку.
  
   Бандит викинув у темряву черговий докурений вщент недопалок i взяв апарат, прикладаючи його до вуха.
  
   - Що ще? Весь кредит виговорили. З Москвою найвищi тарифи, - вiн вiдклав супутниковий телефон убiк.
  
   - Поповнити шансiв немає? - не здавався Лернор.
  
   - Якби знав як, були б, - криво усмiхнувся партнер, i повiльно пiшов у бiк проекцiї карти, де таймер уже вiдраховував останнi хвилини, до часу iкс.
  
   - Це трофей, Лерн, - пояснив Куллер, який все ще зручно лежав серед ящикiв. - Як i все на цьому складi. Господар телефону, напевно, давно не в змозi, що-небудь поповнювати. Ти краще поясниш, що знову задумав?
  
   - Померти з музикою, - посмiхнулася Джулiана, не залишаючи свого насидженого мiсця на столi, - зiграти на почуттi незахищеностi опонентiв. Бог знає що! Але повiр менi, Куллер, розв'язку всього цього блефу залишилося чекати зовсiм не довго.
  
   - I що робити будемо? - труснув вiн за плече, яке було в якiйсь просторовiй вiдчуженостi Лернора.
  
   - А? Що?
  
   - Кажу. Що робитимемо далi? - повторив своє запитання Куллер. Сон справдi пiшов йому на користь. Вiн був спокiйний i повiльний, як танк.
  
   - Залишається тiльки чекати, - вiдповiв хлопець, - Або спати. Як ти успiшно робив це зовсiм недавно.
  
   Останнi п'ять хвилин кожен провiв, займаючись самим собою.
  
   Загальна нервознiсть, спричинена метушнею Лернора, рiзко спала. Настав той момент, який часто називають мовчазним пiдбиттям особистих пiдсумкiв. Хвилини осмислення скоєних помилок минулого та перспектив найближчого майбутнього. За мовчанкою, кожному дiйсно було про що подумати.
  
   Олександр пiдiбрав зi столу, кинутi там партнером двi частини навушникiв, i знову роздавати чiткi вказiвки своїм пiдлеглим. Вони вже поповнили запаси амунiцiї та були готовi до зустрiчi переважаючих сил противника.
  
   Ймовiрно, їх ватажок не вiрив у сприятливий результат завареної Лернором кашi на каламутнiй водi, i тому готувався якомога дорожче продати своє життя.
  
   Дiвчина в задумi продовжувала сидiти на столi з ящикiв i, розгойдуючи ногами, допивала залишки води з пляшки. Решту успiшно витратили на сплячого Куллера.
  
   Сам же соня продовжував лежати на ящиках, так само занурений у свої думки. Примудрившись забути глибоким сном у самий розпал бою, вiн, як i ранiше, намагався не помiчати напруженостi атмосфери, що панувала в бункерi.
  
   Минулого разу йому це вдалося не без допомоги розчиненого в кровi лiтра чистого спирту, а потiм ще й знищених в один раз п'ять банок тушонки.
  
   Напевно, вiн i зараз не збирався розмiрковувати про порятунок своєї душi, безтурботно згадуючи, звiдки ж у нього в пам'ятi опинився номер косметичного салону або просто вигадував бiльш-менш правдоподiбну i смiшну iсторiю, яку рано чи пiзно доведеться розповiсти друзям.
  
   Перебуваючи неподалiк нього, Лернор як спостерiгав усiма разом, але також перiодично занурювався у власнi думки.
  
   "Iдея з дзвiнками була непоганою, щоб привернути увагу зацiкавлених, але чи вiдреагують вони вчасно? Чи встигнуть обчислити розташування їхнього сигналу та вислати групи захоплення. Можливо встигнуть. Але що далi?"
  
   "Якщо йому i пощастить зiбрати в одному мiсцi таку кiлькiсть рiзно-полярних представникiв, чи це не приведе до своєрiдного короткого замикання?"
  
   "А що якщо вони зговоряться i, вирiшивши, залишити все як є, просто раз i назавжди позбудуться неконтрольованої загрози в його обличчi? Що тодi?... Однi питання, блiн. Хто на них буде вiдповiдати?"
  
   - Лерне, це тебе, - несподiвано покликав його Олександр, знiмаючи навушники та простягаючи їх у його бiк.
  
   - Хто? - труснув головою хлопець, нiби не розумiючи, що вiд нього хочуть, але пiсля погляду на таймер все стало на свої мiсця. - Давай його сюди!
  
   Поставивши на голову один навушник, Лернор пiдiгнув до рота мiкрофон.
  
   - Слухаю тебе!
  
   - Хлопче, ти остаточно нахабнiв! - почувся хрип Дракона. - Запiзнюєшся з виходом на зв'язок. Я не маю намiру бiльше чекати.
  
   - Ну, i не чекай... - якось байдуже озвався колишнiй курсант "Нашої" корпорацiї.
  
   - Не зрозумiв!? - розбурхався спiврозмовник, - То що ти там вирiшив?
  
   - Вирiшив, що... - Лернор на секунду замислився, пiдбираючи гострiшу фразу, - Хрiн тобi, а не морквина!
  
   - Ну, ти i..., - гаркнув Дракон, мабуть бризка слиною, - Ти сам вибрав свою долю!
  
   Зв'язок рiзко перервався, але хлопець нiчого бiльшого й не очiкував. У навушниках знову зазвучали вiддаленi голоси розосереджених на островi бандитiв.
  
   Лернор з сумом подивився на проекцiю ландшафту острова, помiчаючи, як фiгурки солдатiв корпорацiї знову прийшли в рух.
  
   Застигла на годину бойова технiка, пiднiмаючи в повiтря струменi маскувального диму, рiвним строєм броньованих гусеничних машин, розкидаючи снiг, безстрашно рушила на захисникiв.
  
   Поверхня острова, i так уже нагадувала покритий кратерами Мiсяць, знову зазнала артилерiйського бомбардування.
  
   Але цього разу це не була пiдготовка, це було знищення. Вся лють, що бушувала в цей момент на своєму командному пунктi Дракона, разом опустилася на них з небес у виглядi граду з вогню та металу. Жодної логiки в обстрiлi бiльше не спостерiгалося. Острiв просто повiльно, але правильно прали з лиця Землi.
  
   Стiни притулку тремтiли з кожним новим точним попаданням у землю над бункером. гасова лампа, що самотньо коптить стелю, рипiла i гойдалася з боку в бiк в такт язичку полум'я, що стрибало в нiй. Гучний гуркiт розривiв злився з частими гучними клацаннями i хлопками пострiлiв. Все це перетворюючись на один безперервний звук, що наповнив їх похмуре укриття пiд землею.
  
   Олександр сам пiдiйшов до Лернор i вмiло зняв з нього навушник.
  
   - Ну i де твоя кавалерiя, партнере?
  
   Хлопець гiрко посмiхнувся i, поплескавши компаньйона по плечу, швидко вiдвернувся. Вiдповiсти йому було нiчого.
  
   Лернор провiв долонею по краю столу i тут же вiдсмикнув її вiд поверхнi, нiби вперше вiдчувши неживу холоднiсть металу. Що робити далi вiн тепер справдi не знав...
  
   Несподiвано пролунала нi на що не схожа трель. Дзвiнкий пронизливий звук на якусь секунду заглушив звуки хаосу падаючої землi, вогню i снiгу, що доходили з вулицi. Нiчого незвичайного не сталося. Просто дзвонив супутниковий телефон.
  
   Куллер струсивши з себе штукатурку, що налетiла зi стелi, незграбно сiв i потягнувся за апаратом, що лежав бiля нього.
  
   - Круто! Усi, хто входить безкоштовно! Алло?... Хто каже?... Слон...?
  
   - Дай сюди! - у рiзкому кидку немов воротар, що захищає свої ворота, Лернор стрибнув у бiк друга i виривав з його руки трубку.
  
   - Лернор слухає.
  
   - ...Доброго дня. Це Федiр Слонцов. Московська розвiдка. Нам пощастило зустрiчатися в метрополiтенi, - пролунав знайомий голос.
  
   - Так Так. Говорiть...
  
   - Якщо, те, що ви говорили нашiй людинi, правда, то скажiть ще одну рiч, щоб я був упевнений у тому, що говорю саме з вами.
  
   "Дiстали! Кожнiй мавпi по банану, а розвiднику за паролем!" - подумав Лернор, але вголос охоче вiдповiв.
  
   - Що ви хотiли?
  
   - Чи прийшов поїзд за розкладом?
  
   - Який поїзд? - не зрозумiв хлопець, затикаючи iнше вухо пальцем. Через канонаду, до пуття розчути спiврозмовника ставало просто неможливо.
  
   - Повторюю. Чи прийшов поїзд за розкладом?
  
   - Якщо ви про пiдземку, то ваш поїзд як завжди прийшов не за графiком, - прокричав хлопець, - запiзнився. I якщо ви зараз же не поспiшаєте прибути до нас, то теж запiзнитесь...
  
   - Навiщо так, шановний? - Усмiхнувся Слонцов, - Ми вже тут. Вам тiльки уважнiше подивитися на небо.
  
   Лернор, спотикаючись об витягнутi ноги Куллера, високо пiдстрибнув. Утримавши рiвновагу i розправляючи руки, немов акробат-канатоходець, вiн швидко погрозив друговi кулаком iз утриманим у ньому телефоном. Пiсля чого хлопець уже уважнiше, дивлячись собi пiд ноги, пройшов до проекцiї в контейнерi.
  
   Олександр цього разу зустрiв його надзвичайно похмурим поглядом.
  
   Швидко оглянувши зображення з усiх бокiв, хлопець жестами попросив партнера зменшити масштаб зображення, що проектується. Гобрах як не дивно зрозумiв його не дуже зрозумiлi рухи тiла, i в мить виконав прохання, тут же здивовано застигши з вiдкритим ротом.
  
   Над узбережжям зависла цiла ескадрилья винищувачiв-штурмовикiв, оточуючи своєю будовою пухкий транспортний лiтак. Вiйськовi справдi вже були тут.
  
   - Чого ж ви чекаєте? - пiсля паузи в розмовi, здивовано запитав Лернор.
  
   - Я зв'язався з атакуючим вас Драконом, представником "Нашої" корпорацiї, - охоче вiдгукнувся Слонцов, - I вiн досить обґрунтовано пояснив свої дiї.
  
   - I що вiн вам наплiв?!
  
   - Те, що припиняє витiк iнформацiї...
  
   - А звiдки вiн про неї дiзнався, ви його не спитали?! - злiсно перебив Лернор, несподiвано почувши фоновий гудок телефону.
  
   - Ми не зобов'язанi перевiряти його джерела. Особливо, коли ви нещодавно самi пiдтвердили володiння секретною iнформацiєю.
  
   - Замочив вiн Фенiкса! Замочив! - прокричав у трубку, виведений iз себе хлопець, - Причому холоднокровно замочив!
  
   - Навпаки. Ми схильнi думати, що це зробили ви, - голос Слонцова помiтно похолонув. Йому, як i будь-якiй iншiй нормальнiй людинi не подобалося, коли на нього пiдвищували голос.
  
   Одним махом Лернор був готовий рознести телефон об стiнку контейнера, що гудiв вiд вiбрацiї вибухiв, як раптом його руку перехопив Олександр. Перше, про що в цей момент подумав хлопець, це те, що бандиту просто стало шкода улюблену iграшку.
  
   Але той здивовано лише жестом вказав у протилежну частину проекцiї. Там, на сiро-бiлому тлi, вкритого снiгом лiсу, одна за одною виникали знайомi бойовi машини збройних сил Вiльрiллiна. Хлопцi хоч i спiзнилися, але дуже доречнi.
  
   Джулiана з неприхованою цiкавiстю вiдразу пiдбiгла до столу. Повiльно ворушачи губами, вона почала про себе вважати винищувачi, що прибувають.
  
   Як здалося Лернору, дiвчина до останнього моменту не вiрила, що Центр надiшле вiйська для його затримання. Але жадiбний захiд, як вiн i сподiвався, не зволив так просто розлучитися з шаленими грошима.
  
   - Фе-дя, - вкрадливо покликав свого спiврозмовника хлопець, - Ви за радарами стежите?
  
   - Не гiрше за ваше, - похмуро вiдгукнувся Слонцов, - Вашi намiри виявилися набагато серйознiшими, нiж я припускав.
  
   - Тодi, може, одразу й домовимось? - поцiкавився Лернор, вкотре чуючи на тлi розмови незрозумiлий гудок.
  
   - Не ранiше, нiж я з'ясую, що до чого. Кiнець зв'язку. - до вуха долинули короткi гудки.
  
   Не встиг хлопець вiдiрвати телефон вiд голови, як той знову залився своєю пронизливою трiллю. Невже так швидко все з'ясував?
  
   - Так, Федю, слухаю...
  
   - Пане, Лернор? - пролунав знайомий голос представника Центру. - До вас просто неможливо додзвониться. Зважаючи на те, що вiдбувається у вас на островi, ви користуєтеся величезною популярнiстю.
  
   - На вашому мiсцi я залишив би цю зловтiху, - Лернор дiзнався в голосi спiврозмовника, представника таємної полiцiї Вiльрiллiна, - Як бачите, я вам не брехав про росiйську розвiдку.
  
   - Я не сумнiваюся, що ви кришталевої чесностi людина, - якось сито продовжував його спiврозмовник, - Але, на жаль, ми не зможемо видiлити вам необхiдної суми на замiну на мовчання.
  
   - Ну..., - Лернор починав вiдчувати, що дверi його власної пастки зачиняються за ним, - Як хочете. Я здам вас росiйською з тельбухами!
  
   - Цiкаво коли? - засмiявся задоволений спiврозмовник, - До того як корпорацiя вас iз ґрунтом змiшає? Або пiсля?
  
   Хлопець мовчав, намагаючись збагнути на ходу. Вiн як завжди сподiвався, що найтямущiшi думки прийдуть до нього в останнiй момент, дозволяючи вийти з цiєї плутанини з честю. Але нажаль. Генератор генiальних iдей, як i ранiше, не подавав ознак життя.
  
   - Але але! Росiяни може i довго запрягають, але швидко їздять! - Лернор натиснув на скидання, розумiючи, що i ця розмова нi до чого не приведе. У таких випадках останнє "тяф", завжди приємнiше сказати самому.
  
   Канонада i стрiлянина тривала, а кiльце створене солдатами корпорацiї звужувалося з неймовiрною швидкiстю. Прорванi були вже всi серйознi редути та укрiпрайони. Гибаючи пiд вiдчайдушним кулеметним вогнем, пiхота "Наших" уперто продовжувала затягувати петлю навколо металевої пiрамiдки.
  
   Наближався той момент, коли їх iз пiднятими руками виведуть iз цього бункера. Хоча хто сказав, що руки будуть пiднятi вгору? Усi три представники майже рiзних за своєю сутнiстю свiтiв бажали його компанiї якнайшвидшої смертi. Тому якщо й покинуть вони цей бункер, то тiльки вперед ногами... А може, варто пiти ще на один блеф?
  
   - Алло! - хлопець вiдповiв на черговий дзвiнок Слонцова.
  
   - Лернор, ваша iнтрига, звичайно, заворожує своєю смiливiстю... - почав розвiдник, - ...але...
  
   - Що Але? - рiзко перебив його хлопець, - Вам не зрозумiло, навiщо я заварив цю кашу? Думаєте, померти надумався красиво?
  
   Можливо, ви i маєте рацiю! Але ви, напевно, не знайомi з моїм досьє...
  
   - ???
  
   - Я революцiонер-iдеалiст! Менi набридло усталене влаштування свiту! Я ненавиджу цю роздробленiсть людства! Це сутяжництво пiд банями для обраних!
  
   Джулiана вiдiрвалася вiд проекцiї i якось дивно подивилася у бiк свого друга. Навiть Куллер вiдреагував на такi гучнi заклики до свiтової революцiї. Вiн навiть трохи пiдвiвся зi свого зручного мiсця.
  
   Лернора не зупинити. Спляча фантазiя, нарештi, прокинулася i пiдхоплена потоком щирої ненавистi до устрою суспiльства помчала по супутниковому зв'язку, наче лавина, що ринула з гiр.
  
   -...Я за те, щоб розвивалося все людство в цiлому! Щоб цивiлiзацiї стрiмко крокували до зiрок! Крокували плiч-о-плiч, а не тi, кому пощастило запастися, вкрасти або розробити таємнi знання...
  
   - Браво! Браво! - Перервав його вiдвертий гон Слонцов, - Ваш дiагноз ясний - красива смерть нереалiзованої мрiї. Що ж. Це ми вам цiлком можемо зробити...
  
   - Не забудьте тiльки одне... - з почуттям з толком i розстановкою почав пошепки завершальну частину своєї промови Лернор.
  
   Саме для неї, нiби розчищаючи плацдарм, i була вимовлена ​​попередня пишномовна гарячка глобалiста.
  
   Хлопець, немов картковий шулер, iз задоволеною усмiшкою повiльно витягав iз рукава, пiдступно прихований там козирний туз.
  
   - ...У жодному разi не забудьте... Що рiвно через двi години з мого сервера, в мережi всього свiту хлине накопичена не найчеснiшим шляхом iнформацiя... Все, що стосується "вiдносного безсмертя", проекту "ловцi душ" , i не лише їх. В одну мить стане надбанням свiтової громадськостi! До уваги всього розумного людства з'являться всi данi, накопиченi в базах даних двох сильних розвiдок заходу i сходу. Ви можете уявити, скiльки скелетiв вiдразу випаде з ваших шаф?
  
   Лернор спецiально витримав паузу, з насолодою слухаючи дихання Слонцова, що ледь помiтно почастiшало в трубцi.
  
   - Неїє... Ви нi чорта собi не можете уявити!
  
   Настала хвилинна тиша, поки розвiдник не вважав за свiй обов'язок її порушити.
  
   - "Так не дiстанься ж ти нiкому"... Так, на вашу думку, товаришу Лернор?
  
   - Саме так, - урочисто пiдтвердив хлопець, продовжуючи грати свою роль. Вiн все ще не був до кiнця впевнений, що його трюк вдався.
  
   - Вам не завадило б бродячим артистом пiдробляти, - запропонував Слонцов, - Граєте добре, але ось у чому бiда, не певен я, чи переграєте...
  
   - Дякую, але з драматичною дiяльнiстю нiчого спiльного мати нiколи не бажав, - холодно вiдрiзав Лернор, розумiючи, що розвiдник таки його розкусив.
  
   - З огляду на те, що ви справдi примудрилися викрасти у нас базу даних, а так само встигли надати нам свiдчення крадiжки такої ж бази у наших захiдних колег... А присутнiсть їх збройних сил у цьому секторi - бiльш нiж яскраве пiдтвердження цього, - немовби зачитуючи вирок, монотонно розпочав Слонцов, - То вважаю свою недовiру до вашої непрофесiйної гри вкрай недалекоглядною i навiть небезпечною...
  
   - I на тому спасибi, - швидко перебиваючи, посмiхнувся до трубки Лернор.
  
   - Адже справдi..., - вже дружнiшим тоном, продовжив розвiдник, - Ми ж не знаємо, що можна зараз вiд вас очiкувати... Ви нiби блефуєте пiд час партiї в покер, але я добре ознайомлений з вашими кримiнальними заслугами. .. На жаль. Не можу дозволити собi таку розкiш як ризик.
  
   - Iншими словами?
  
   - Iншими словами, наказ про припинення вогню корпорацiї вже вiддано. Ми готовi все обговорити у бiльш спокiйнiй обстановцi.
  
   "Є контакт!" - зрадiв Лернор.
  
   I справдi, вибухи зовнi вже встигли затихнути.
  
   Примiщення бункера бiльше не гуло вiд гулу канонади. Навiть у проходi, що веде на поверхню, не чулося жодного звуку, лише холодний пiвнiчний вiтер, протяжно посвистуючи, задував у бункер вихори сiро-сизого диму та чорний попiл.
  
   "Цiкаво, чи вщент згриз лiктi Дракон?"
  
   Тiльки зараз вiн звернув увагу на четвертий уже знайомий гудок, що тiшився на тлi розмови.
  
   - Одну хвилину... Здається, по сусiднiй лiнiї пробивається ваш захiдний колега. Якщо ви не заперечуєте, менi цiкаво вислухати i його... - Лернора настiльки переповнила радiсть, що, не чекаючи вiдповiдi, вiн переключив розмову.
  
   Завдяки надмiрнiй обережностi спецслужб у нього справдi з'явився вибiр. Блеф проходить не тiльки в покерi.
  
   - Радий вас знову чути..., - почав вiн, знову не чекаючи вiтання невидимого спiврозмовника.
  
   Така iнтенсивна конференцiя вперше останнiм часом нагадала йому роботу в офiсi. У тi днi вiн цiлими днями не злазив iз апарату.
  
   - Пане, Лере... - спiврозмовник пропав на пiвсловi.
  
   - Тьху! У сортир, усi цi вашi високi технологiї!
  
   Тiльки Лернор, як у старi добрi часи, встиг вiдчути давно забутий драйв вiд залагодження всiх проблем телефоном... як раптом пiдла трубка раптово видає свiй передсмертний протяжний писк i дихне на найцiкавiшому мiсцi...
  
   Її акумулятор був порожнiй.
  
   - Ернi, у тебе є пристрiй, що заряджає? - швидко випалив хлопець, не бажаючи чути Джулiану i Куллера навперебiй, якi намагаються поставити єдине питання "як же все пройшло?"
  
   Справи ще не закiнченi, а повiдомляти прогнозованi результати, Лернор вважав поганою прикметою.
  
   - Який пристрiй? - розгубився Олександр, розумiючи, що його ще довгий час усi називатимуть, хто як забажає.
  
   - Трубку зарядити!
  
   - Вiн же сказав, що це трофей, - встряв Куллер, бачачи, як бандит розгублено знизує плечима.
  
   - Так, що ти налагодив? - Накинувся на нього Лернор, - Трофей! Трофей! Називайте все своїми iменами! Крадений значить крадений i зарядок нiяких не буде! Вигадали, тут фраз барвистих...
  
   - Зая, заспокойся, - зi спини до нього спiшно пiдiйшла Джулiана i обняла за талiю, - На полi бою та на громадянцi поняття розрiзняються. Варто вже звикнути...
  
   Вперше за весь час бою Лернор вiдчув нiжнiсть подруги. Його роздратування одразу, як рукою зняло.
  
   Хлопець розвернувся i стиснув її у своїх обiймах, за що дiвчина нагородила його гарячим i палким поцiлунком.
  
   Порядком замучений за цей важкий день телефон, вислизнув iз рук i, перекинувшись у повiтрi, жалiбно брязнув об металеву поверхню контейнера. Де й розколовся надвоє.
  
   - Фiнiта... - сумно зiтхнув Куллер, спостерiгаючи за частинами мертвої тушки апарата.
  
   Найшвидше дiючi лiки - це жiноча ласка. Джулiана не тiльки чудово це знала, а й умiла застосовувати у найнебезпечнiшi моменти чоловiчої загостреностi.
  
   Тепер її вилiкуваний друг був готовий достроково вiдповiдати на всi її питання.
  
   - Житимемо! - радiсно посмiхаючись, промовив Лернор, - Правда, ще не встиг обговорити термiни.
  
   - Це радує, - промимрив iз темряви контейнера Олександр, iз заздрiстю дивлячись на двох воркуючих "голубкiв", - Тiльки ти, коханець, сюди глянь...
  
   - Що там ще? - насторожився хлопець.
  
   Не вiдпускаючи з обiймiв дiвчину, вiн обернувся i подивився на проекцiю.
  
   Вiд росiйської ескадрильї вiддiлився транспортний лiтак, i без супроводу швидко наближався до їхнього розбомбленого острова.
  
   Такий самий маневр вiдразу пiшов i з боку угруповання вiйськово-повiтряних сил Вiльрiллiна. Центр нi на крок не хотiв вiдставати вiд своїх Московських колег, i тому трохи швидше скорочував вiдстань до острова.
  
   - Однозначно не стрiляти, - серйозно звернувся Лернор до партнера, - Мабуть, до нас делегацiя...
  
   Олександр одразу ж вiддав короткi накази своїм людям.
  
   - Ну, тодi пiшли зустрiчати, - обтрушуючись, пiдвiвся зi свого мiсця Куллер, - Приймемо капiтуляцiю, як поводиться. Потiм вiдзначимо...
  
   - Слухай, Куле, - недобре подивився на нього його друг. - Може, сиди вже тут? Тушонку охороняй. А спав. От i спи собi далi...
  
   - Ти що образився? - не зрозумiв Лернора його бойовий товариш. - У мене ж пiсля пробудження всю дорогу голова болiла. Я терпiв. Не скаржився...
  
   - Гаразд, герой похмiлля, йдемо, - ляснула його по плечу Джулiана, - Буде ще час вiдзначитися.
  
   Хлопець не став заперечувати.
  
   "Та й який сенс сперечатися з дiвчиною, яка для мене щось означає? Все одно потiм менi боком i вийде."
  
   Вiн не ображався на Куллера, просто хотiв провчити. Але оскiльки це зараз було не настiльки важливим у порiвняннi з майбутнiми переговорами, Лернор вiдразу викинув витiвку з голови.
  
   Жаль, тiльки виглядали вони для переможцiв дуже не урочисто.
  
   "Та i яка перемога? Просто чергова вдала махiнацiя."
  
   Опинившись поза бункера, Лернор не впiзнав того мiсця, куди їх зовсiм недавно привезли.
  
   Вхiд до їхньої пiдземної в'язницi був завалений. Товстi дерев'янi дверi, розбитi в трiски, валялися на днi однiєї з вирв. Все довкола було затягнуте чорним непроглядним димом. Вогонь обдавав жаром, поглинаючи розбите дерево.
  
   Снiг перетворився на сльоту. Земля у бруд. Камiнь у пiску.
  
   Звiдусiль чулися стогiн поранених. Хтось кликав на допомогу, засипаний пiском у своєму укрiпленнi, а хтось мовчки лежав i, вмираючи, дивився на четвiрку, що проходила повз.
  
   Багато бiйцiв, з'являючись з диму наче привиди, допомагали встати своїм пораненим товаришам i кудись тягли їх на собi, мабуть, уже органiзований неподалiк лазарет.
  
   Вирва на вирвi. Запах гару, кровi i вiдповiдно смертi. Дим, що роз'їдає очi, змушував розплакатися всiх незалежно вiд того, чи було їм шкода загиблих тут людей. Мертвих тiл на шляху виявилося замало, але Лернор бачив їх на проекцiї в бункерi i знав, що основна маса штабелями лежить по периметру оборони - результат протистояння мертвому стисненому в перiод облоги кiльцю оточення.
  
   Двi чорнi птахи, розкинувши широкi металевi крила, зависли над невеликою височиною. Кожна по-своєму гарно виблискувала вiдмiтною емблемою у променях криваво-червоного сонця. Синє небо, нiби незадоволене таким нахабним вторгненням у її простори, якось неприродно згущувалося в темнi грозовi хмари прямо над ними.
  
   На випаленiй землi в масштабнiй тiнi лiтальних апаратiв стояло двi постатi.
  
   Два представники двох мiст, що вже не одне столiття, що ведуть тиху вiйну iнтриг один проти одного.
  
   Це були, укутаний у сiро-коричневе пальто Федiр Слонцов i ховаючий руки в кишенях плаща, його колега з Центру.
  
   Цiлком рiзнi люди, були все ж таки схожi. Чи не ростом i не виправкою, а тим, що кожен носив у своїй душi - тяжкiсть непримиренної тихої ненавистi один до одного.
  
   - Радий вiтати вас у доброму здоров'ї, - почав Слонцов, не подаючи руки.
  
   - Добрий вечiр, - вторив йому захiдний гiсть чистою росiйською, чого Лернор вiд нього нiяк не очiкував.
  
   - Привiт, - уїдливо озвався Куллер, коли всi iншi промовчали.
  
   - Якщо ви не заперечуєте, ми хотiли б переговорити з паном Лернором вiч-на-вiч, - продовжив солодкоголосий, насторожено поглядаючи на темне небо.
  
   - У мене вiд друзiв секретiв немає, - озвався хлопець, обiймаючи дiвчину, яка весь цей час тримала його пiд руку.
  
   - I все-таки, - пiдтримав колегу Слонцов, - Будьте ласкавi.
  
   - Ернi, Джулi, почекайте вiддалiк, - попросив хлопець, вiдчуваючи запах рiзко мiнливої ​​погоди.
  
   - Конспiратори хреновi, - вилаявся Олександр i пiшов убiк, дiстаючи на ходу цигарку.
  
   Джулiана поцiлувала свого друга в щоку i, взявши похмурого Куллера за руку, потягла його за господарем острова.
  
   - Що ж, я слухаю вас, - потиснувшись вiд несподiвано польоту вiтру, почав Лернор, коли його друзi опинилися в деякому вiддаленнi.
  
   - Москва в моєму обличчi хотiла б запропонувати вам офiцiйну спiвпрацю, - поспiшив Слонцов, на секунду випередивши свого колегу.
  
   -...Захiд також виявляє бажання вислухати вашi умови в обмiн на спiвпрацю.
  
   - Тобто тепер навiть вибiр лише за мною?
  
   Лернор усмiхнувся й замислився, боязко розглядаючи хмари, що густiли в небi.
  
   Десь одна за одною майнули кiлька маленьких блискавок. Грому не було. Природа нiби спецiально тихо пiдкрадалася, щоб застати людей зненацька.
  
   - Саме так, - хором вiдповiли агенти.
  
   "Забавно, якщо так... Якщо вже його назвали актором, чому б не зiграти ще раз?"
  
   - Розумiєте, Федоре...- хлопець схрестив руки на грудях i пiдпер пiдборiддя, продовжуючи уважно стежити за загрозливим небом.
  
   ...Гроза серед крижаної холоднечi. Чергова погодна аномалiя, збираючи сили, готувалася завдати удару.
  
   Черговий сильний порив вiтру, хитнув лiтаки, що нерухомо зависли над делегацiєю...
  
   - ...Я чудово усвiдомлюю той факт, що у присутностi один одного вам складно пропонувати всi варiанти спiвпрацi...
  
   Слонцов хитро опустив очi, а колега з Центру швидко закивав, намагаючись зловити погляд хлопця, який все ще блукає по чорнiлому небi.
  
   - Але ось у чому справа, адже я не зовсiм грав, коли нiс вам все те марення, про загальнi цiлi людства... Озвучивши це не тiльки вам, а й самому собi, менi несподiвано вiдкрилося, що я справдi починаю так думати. .
  
   - Чи не хочете ви сказати, що, не дивлячись на всi нашi поступки i вiру вашому безсумнiвному маренню, ви збираєтеся випустити джина з пляшки? - холодно глянув на нього Слонцов, нагадуючи, щоб спiврозмовник залишив свої невмiлi акторськi таланти.
  
   Але Лернор понесло.
  
   - Не забувайте, агенте! - рiзко кинув на нього погляд хлопець, - Все, що ви зможете менi запропонувати, те саме менi запропонує i ваш захiдний "друг".
  
   - I навiть бiльше... - спробував вставити солодкоголосий, але хлопець своїм злим поглядом заткнув продовження.
  
   Роль божка, однозначно, починала подобатися Лернору. Не лише подобатися. Вiн у неї вживався з кожним пафосним словом. Залишалося тiльки осiдлати найближчу хмарку i кидати блискавки.
  
   - Так ось. Жодного джину я випускати не збираюся. Я не розкрию ваших секретiв людству. Та яке до дiдька людство? Давайте назвемо все своїми iменами. Я нiчого не розкрию нi Китайцям, нi союзу Американських мегаполiсiв, та й iншим зацiкавленим.
  
   - Я виступлю у ролi балансу мiж вашими двома свiтами. Моя органiзацiя спiвпрацюватиме i з союзом Заходу, i з Москвою.
  
   Пролунав перший оглушливий грiм. Пiсля цього на них налетiв майже ураганний вiтер.
  
   - А чи не багато ви хочете взяти на себе, пане Лернор? - скептично зауважив представник Центру, - Адже, насправдi, у вас нiчого немає...
  
   - У мене є можливiсть тримати вас i всi вашi розробки у вуздi найближчi п'ятдесят рокiв! Рiвно стiльки знадобиться, щоб викрадена мною iнформацiя втратила цiннiсть. Але це не малий термiн! Не кажучи вже про те, що зараз вона безцiнна. I якби це було не так ви б усе тут не стояли... - намагаючись перекричати вiтер, що набирає силу, завершив логiчну ланцюжок Лернор.
  
   Граючи роль, вiн i не помiтив, як грозовий фронт закрив собою вже пiв неба i бiльше не приховував своїх небезпечно довгих срiбних блискавок.
  
   Агенти мовчали. Їм ставало не по собi не тiльки вiд залiзної логiки хлопця, а й вiд стихiї, що закипає навколо. Адже їм не часто доводилося бувати за межами купола.
  
   Частi гуркiти грому перетворилися на один великий атмосферний гуркiт.
  
   - У будь-якому випадку у вас немає даних про мiсце видобутку та технологiю особливої ​​речовини, необхiдної для проекту "ловцi душ"! - перекрикуючи гуркiтливу стихiю, прокричав Слонцов.
  
   - Ви маєте рацiю! - вiдгукнувся Лернор, ледве чуючи самого себе, - Тому менi ще доведеться потягатися з горезвiсною "Нашою" корпорацiєю у битвi за лiдерство. Адже я не прошу всього вiдразу. I зараз в обмiн на нерозголошення ваших секретiв я хочу заручитися лише матерiальною та технологiчною пiдтримкою.
  
   - Вашi апетити безмежнi! - нагадав солодкоголосий, коли перша блискавка вдарила в енергетичний щит Московського лiтака. Машина тут же ввiбрала удар, заряджаючи батареї. Пiсля цього апарат ще довго з трiском iскрився, утворюючи електричнi дуги.
  
   - Все в розумних межах! - Надриваючись, кричав хлопець, - Я не збираюся пiдривати нiчию економiку! Менi не потрiбнi грошi! Менi вистачить технiки, зброї та продовольства, як i будь-якої iншої корпорацiї!
  
   - Чи можна очiкувати вiд вас щось ще, крiм мовчання? - захлинаючись повiтрям, гукнув Московський агент.
  
   Притримуючи пiдлогу пальта, вiн уже поспiхом викликав лiфт iз лiтального апарату. Залишатися поза укриттям ставало вкрай небезпечно.
  
   - Зняття монополiї зi видобутку "Нашою" корпорацiєю, необхiдної для дослiджень речовини! Я думаю, ви в цьому не менше за мене будете зацiкавленi!
  
   Слонцов лише кивнув у вiдповiдь, i, обмотавши себе тросом, що спустився, простягнув для прощального рукостискання руку.
  
   - Ви цiкава людина, Лернор i все-таки непоганий актор! Жаль, що я не зрозумiв цього ще тодi в поїздi! Думаю, що ми домовилися! У будь-якому разi, ви знаєте, де нас шукати! Нам ще багато доведеться обговорити...
  
   У наступну секунду пiдхоплений механiзмом, вiйськовий розвiдник, був втягнутий у лiтак, що гойдався на сильному вiтрi.
  
   Раптом пiшов дощ. Вiн ринув немов водоспад, розмиваючи все довкола. Два лiтаки, що прийняли на себе удар води, наче широкi парасольки, але сильний вiтер нiс ряснi дрiбнi бризки прямо на мiсце зустрiчi, унеможливлюючи подальшу розмову.
  
   Лернор озирнувся на своїх друзiв. Тi вже поспiхом бiгли до пiдземних укриттiв.
  
   Гроза, мов нiч, повнiстю поглинула острiв, розтинаючи небо i землю гiлками блискавок.
  
   - Чи не бажаєте з нами? - прокричав пiдчiпливий себе за пояс захiдний агент, коли темний птах росiян, вiдбиваючи електричнi розряди, набираючи швидкiсть, плавно помчав геть, - Це гроза рознесе все в мотлох!
  
   - Дякую, не треба! Тут бiльше нiчого руйнувати. До того ж, тiльки далеко вiд Вас, я вiдчуватиму себе в бiльшiй безпецi. Як ви зрозумiли, я нейтральний - нiчий! Тому й притулком моїм нехай поки що залишаться "нiчийнi землi"!
  
   - Що ж, як хочете!... Будемо радi зареєструвати фiлiю вашої корпорацiї!... Як же вона називатиметься?... - чергове потужне попадання блискавки, змусило пiлота бiльше не зволiкати i насильно пiдняти агента всередину.
  
   Залишатися на цьому мiсцi вже не було безпечно. Природне явище, набравши повної сили, завдавало ударiв на поразку. Виправивши крен, другий птах спiшно покинув мiсце зустрiчi.
  
   Позбавляючись своєї останньої парасольки, Лернор вiдразу потрапив пiд гарячу зливу. Вода на долi секунди накрила його з голови до нiг. Одяг у мить промокли наскрiзь, а черевики стали потопати в грязьовiй жижi.
  
   Хлопець, тяжко шльопаючи i ковзаючи по бруду, побiг у сховок. Стрибаючи через заповненi до країв вирви та плаваючi в них деталi зруйнованих укрiплень.
  
   Прибитий дощем дим спав, стелячись бiля самої землi. Вiн змiшувався з парою, що виходила вiд таючого льоду i снiгу. Вкриту ранiше картину загального спустошення замiсть нього накрила непроглядна стiна зливи.
  
   Весь заляпаний липкою глиною, Лернор продовжував бiгти, у стрибках ухиляючись вiд тих, що б'ють у землю, то тут, то там блискавок. Вони немов небеснi, снаряди, багатовольтними спалахами опускалися в тi ж вирви. У секунду струмiнь пари, що пiднiмається до неба, випаровував у повiтрi десятки лiтрiв води.
  
   До бункера було вже далеко. Дощ заливав очi. Стрибок. Ще один. Ще...
  
   Блакитна блискавка, рiвною лiнiєю розкресливши небо навпiл, рiзко встромилася у воду вирви. В цей момент Лернор однiєю ногою вже був у стрибку, але друга, все ще занурена в рiдку каламут, нiби провiдник передала по всьому тiлу, що здригнулося, удар небесного струму.
  
   Вибух. Хлопця, що димився, разом з його обвугленим черевиком, на кiлька метрiв пiдняло в повiтря i кинуло далеко вперед, пiд самi склепiння входу в бункер.
  
   ...Де я? Лернор розплющив очi. Вiн, як i ранiше, стояв на височинi, де щойно розлучився з агентами двох розвiдок. Тiльки краєвид довкола якось кардинально змiнився.
  
   Не було не ознак минулого бою, анi зими. Лише голий пустельний пiщаний острiв iз золотими випромiнюючими тепло барханами. Не єдиного натяку на хоч якусь людську дiяльнiсть. Дикий, нiким не зворушений пляж.
  
   Зелене, досконале вiльне вiд товстих кайданiв льоду море тихо i спокiйно омивало острiв навколо. Чисте майже рожеве безхмарне небо над головою навiть не натякало на грiзну жорстокiсть нещодавньої грози. Тиша i спокiй та рум'яне сонце, що застигло на обрiї.
  
   Вдалинi виднiвся чомусь зовсiм чорний краєвид мiста. Вiн тягнувся вздовж усього узбережжя, як колись, похований у безоднi Петербург. Величезний мегаполiс безтурботно височiв над далеким берегом абсолютно незахищений енергетичним щитом купола, нiби йому не було чого боятися. Чи це лише гiгантська тiнь мiста-примари?
  
   Теплий вiтер трiпав йому волосся i Лернор нiяк не мiг зрозумiти, куди потрапив. Вiн вiдчував, що все ще знаходився на тому самому островi, i в той же час у якомусь iншому свiтi чи вимiрi. Хлопець крутився на мiсцi в пошуках бодай якихось знайомих деталей, не знаходячи навiть власної тiнi, як раптом нiс до носа зiткнувся з чорним силуетом людини. Наче його тiнь сама по собi стала вертикально навпроти нього. Ця чорна постать не пропускала жодного теплого променя, нiчого не вiдбивала i нiби звичайна темна пляма на тлi вранiшнього сонця, обдавала хлопця холодом.
  
   Лернор протер очi, але дивне бачення не зникло. Бiльше того, тiнь дiстала з невидимої кишенi цигарку i закурила, видихаючи чорну тiнь... диму!
  
   - Часу мало, тому слухай уважно i запам'ятай, - раптом долинув до його вух людський голос, - Те, що ти затiяв чи тiльки усвiдомлюєш у найближчому майбутньому, може призвести до повного знищення людства. Тому не спокушайся на тему iдеї вiчного життя. Це неприпустимо, iнакше ваш свiт буде знищено. До речi, процес вже запущений ще в момент, коли з'явився клон вiвцi Доллi. Душа безсмертна, але, виконавши своє завдання, на неї чекають в iнших свiтах. Нiщо не може стримувати її довше за вiдведений їй час на...
  
   Спалах... Удар ще удар...
  
   - Зая, прокинься! - нiби по той бiк ринви кричала йому Джулiана.
  
   Бiль у головi... у тулубi... у руках... у ногах... i вiдчуття польоту, ударяючись про кожен виступ цiєї самої труби...
  
   - Лерне, кiнчай придурюватися! - дiзнався вiн голос, що кричить йому в вухо Куллера, - Пульс в нормi, серцебиття стабiльне, зiницi на мiсцi. Забитi мiсця, та й годi!
  
   - Ти що у нас лiкар? - не розплющуючи очей i не впiзнаючи свого голосу, спитав Лернор. В головi дзвiнко звучали останнi слова незнайомця.
  
   - Курс першої медичної допомоги... - хмикнув у вiдповiдь Куллер, - А ви розорилися! Вмер, помер! Живий ваш Лернор. Живiше за всiх живих! Ще нас iз вами переживе. Говорять пiсля удару блискавкою, здiбностi вiдкриваються... Лерне, у тебе нiчого там не вiдкрилося?
  
   - Кул, заткнися га? - хлопець розплющив очi i дiзнався вкритий трiщинами i стелю бункера. - На мою думку, це в тебе треба дещо навпаки закрити...
  
   - Справдi..., - дiвчина пiдняла йому голову i пiднесла пляшку з водою, - Вiд тебе, Куллер, голова часом може хворiти навiть бiльше, нiж вiд удару блискавки. Особливо, коли ти сам похмiльний.
  
   - Так, гаразд... - у тонi товариша почулася образа.
  
   Тут пiдiйшов Олександр i схилився над партнером, поки той пив, жадiбно поглинаючи рiдину. Вiн з хвилину вивчав його пiд рiзними кутами, потiм спитав: - Ну що? Як там свiтло наприкiнцi тунелю?
  
   - Ти про що? - закашлявся Лернор, нiби не розумiючи питання, i вiдсунув шийку пляшки, - Спасибi, люба...
  
   Хлопець сiв i подивився на свiй вигорiлий правий черевик.
  
   Вiд бiдолахи, крiм спогадiв, ще залишилася мiцно зав'язана шнурками обвуглена верхня частина. Нога не постраждала та весело привiтала його здоровими пальцями. Бiльше того, Лернор не знайшов у ньому навiть легких опiкiв. Лише волосики злегка обвуглились i згорнулися в забавнi кучерявi спiральки.
  
   - Кажу... Про що тебе питали? Про що розмовляли? - переробив питання Олександр.
  
   - Та так. Запитали, як назвемо нашу корпорацiю? Ще заручився пiдтримкою двох мiст. Тож наше з вами пiдприємство має майбутнє, - вiдповiв Лернор, навмисне приховуючи те, що пережив пiсля удару блискавки.
  
   - I як ми її назвемо? - поцiкавилася дiвчина, допомагаючи розв'язати наполовину розплавленi шнурки.
  
   - Ще не знаю. Треба подумати, - вперше задумався про це хлопець, - Як корабель назвеш, то вiн потiм i попливе.
  
   - Тодi моєї думки можете не питати, - допомiг стати йому на ноги партнер, - З твором у мене завжди були проблеми...
  
   Пiднявшись на ноги, Лернор вiдчув оголеною стопою холод кам'яної пiдлоги, але з вулицi раптом несподiвано повiяв теплий вiтерець i пом'якшив колючу прохолоду. Намагаючись докладно пригадати подiї останнiх десяти хвилин, хлопець, босий на одну ногу, накульгуючи, пошкандибав до виходу з бункера.
  
   - Лерне, ти куди? - покликав голос дiвчини, але вiн, несучи думкою в далечiнь, нiби не чув її йдучи все далi i далi.
  
   Звуки грози поступово вщухали.
  
   Блискавки вже покинули цi злачнi мiсця, але вода все ще продовжувала поливати багатостраждальну землю острова. На входi встигла навiть утворитися велика калюжа, яка, ймовiрно, претендувала на першiсть у затопленнi, недоступного нi ворогам, нi стихiї старого складу.
  
   Повiтря справдi вже прогрiлося вiд теплоти, яку принiс сильний дощ. Лернора, що пiдiйшов до виходу з бункера, все ще неспокiйна природа зустрiла обiймами з сильних поривiв вiтру. Хлопець притулився до стiни i втупив очi в темну синяву, що миготiло срiблом неба.
  
   Тепер вiн детально згадав зовсiм iнший i невiдомий йому свiт.
  
   "Де це було? Смерть чи черговий сон? Що не встигла довести та людина?"
  
   Небо не могло дати йому вiдповiдi, воно лише байдуже продовжувало малювати хитромудрi малюнки блискавок.
  
   Але одне Лернор тепер точно знав. Вiн повертається у життя. У зовсiм нове життя, чий початок був висвiтлений цiєю шаленою грозою...
  
   Джулiана пiдказала йому шлях. Вона ще раз нагадала йому його улюблене правило - нiколи не здаватися. I тепер вiн ясно розумiв, чому доленосний вибiр був наданий саме в той момент повної безвиходi i безвиходi, коли все в раз було поставлено на кiн, i лише вiд нього самого залежав майбутнiй результат партiї...
  
   Лернор виграв її i знову знайшов впевненiсть у своїх власних силах. В тих силах, якi, здавалося, безповоротно втратив i забув. Тi, що так майстерно опiкувалася та охороняла Джулiана...
  
   ...Невiдомо, що зробило з нею "вiдносне безсмертя", але вона незрозумiло бачила цi дверi долi i неймовiрним чуттям пiдбирала до них потрiбнi ключi.
  
   Одним iз таких ключiв мабуть i виявився Лернор. Вiн був ключем втiлення "четвертого варiанта". Ключ до нової долi. Не лише своєю, а й усього людства загалом. I, звичайно ж, нiхто iнший крiм нього самого не мiг вiдчинити дверцята у новий свiт... свiт майбутнього... свiт для всiх!
  
   Правда, як все це вiдчувала дiвчина, i якi особистi цiлi переслiдувала, так i залишалося загадкою.
  
   Лернор вiдчував, що йому ще не раз доведеться посваритися з нею на тему її темного минулого.
  
  
  
   Несподiвано серед хмар хлопець побачив птаха. Йому не здалося, це була саме вона. Безстрашно летячи крiзь стихiю, орел зi сну самотньо, але гордо ширяв у висотi. Лернор поквапився втерти обличчя, i знання раптом зникло.
  
   "Що це? Символ? Пiдказка? Прапор?"
  
   Зачарований, вiн ще довго дивився в небо, що плаче, у пошуках невластивої для цих мiсць живої iстоти. Але бачення бiльше не повторилося.
  
   "Я ще точно не знаю, як назву тебе, моє дiтище... - Лернор раптом подумав про майбутню назву корпорацiї, - але щось пiдказує менi, що iм'я тобi - Легiон..."
  
  Google Переводчик
  Исходный текст
  - не понял Лернор, ощущая себя виноватым, что никак не может узнать собеседника. Предложить лучший вариант перевода
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"