Рыбак Эмир Иванович :
другие произведения.
До Дністра.
"Самиздат":
[
Регистрация
] [
Найти
] [
Рейтинги
] [
Обсуждения
] [
Новинки
] [
Обзоры
] [
Помощь
|
Техвопросы
]
Ссылки:
Комментарии: 11, последний от 27/12/2011.
© Copyright
Рыбак Эмир Иванович
(
amir.ribak@yandex.ru
)
Размещен: 28/10/2010, изменен: 18/07/2012. 35k.
Статистика.
Сборник стихов
:
Поэзия
Иллюстрации/приложения: 13 шт.
Ваша оценка:
не читать
очень плохо
плохо
посредственно
терпимо
не читал
нормально
хорошая книга
отличная книга
великолепно
шедевр
Аннотация:
1) Це поЇздка до свавільного Дністра, Тут всім буде шмат сала і чарка! ПриЇжджаючим сюди, - кричать: "Ура"! Бо відпочиває тут пан, і поштарка... 2)Легенда. 3)Літня пригода 4)Небилиці. 5) МоЇ коломийки!
До Дністра. Емір Рибак.
Ми Їдем із міста Хмельницька,
По трасі, через місто Ярмолинці,
Дорога до Дністра не близька,
Далі на південь, через ДунаЇвці -
Це чудові Подільські містечка.
По лану в"ється яси стежечка,
Що тягне до людини, гніздечка,
І вітриком овіюється гречечка.
Могилки у лісочку стоять підряд,
В могилах невинно вбиті євреЇ,
Що мовчки лежать всі ряд, в ряд,
Катована нація Батьківщини моєЇ.
А в яру розкинулись Миньківці,
І далі приваблива Нова Ушиця,
По обочі пасуться кізки, вівці,
А з хат пахне рибна ушиця,
І випікається смачна паляниця,
Колосяться хліба, росте полуниця.
А на печі вимивається киця -
Сметанку мала киця, від Гриця.
А які чудові повсюди сади,
Які тут живуть привітливі люди,
Стрічаєш Їх, як приЇдеш сюди,
І тобі радо усміхаються всюди.
А по ярах з багатством ліси,
Скільки тут ягід, та різні гриби,
І бігають кабани, зайці, лиси...
Не проЇжджай далі, зупинку зроби!
Філянівка, де з ворогом йшли боЇ,
І лежала груда знівеченоЇ зброЇ,
Під обеліском лежать згиблі героЇ.
Вічна Їм пам"ять, спочиньте в покоЇ!
Внизу причаЇвся Трихівський яр,
Де вирізані з дерева казкові фігури -
Це казкове, лісове царство і цар, -
Вироби мистецтва, культури!
Місця ці - схили Подільських Товтр!
Дорога, що веде до Кучі, проста -
Пейзажі вкриті барвистістю ковдр,
А в полі колоситься нива золота.
Я на світі місця ліпшого не знаю,
Де завдяки мозолистим рукам
Поля дають доброго урожаю!
Честь і хвала за це хліборобам!
Тут і буде лагідне село Куча,
Там кути: Садки, Завадівка, Буван,
Ясно видно, стать його, могуча,
Де живе, не один кучанський Іван.
Далі, із цього милого села Кучі,
Де сільрада, пошта, школа,
Попадаяємо на Куражинські кручі,
Де безмір'я домів виросло довкола.
Ось величавий Дністер, водосховище,
І стелиться незрівнянно - чудо краєвид,
ЕнергіЇ для ГЕС тут, ціле родовище!
Такий це природно - дивовижний вид!
Це ж таємничо - чаруючий Дністер!
Фільм про нього знімає, режисер.
Відпочиває тут молодичка - Естер,
За нею увивається з Альбіону сер.
Як чудово тут всім відпочивати,
Засмагати, купатись, ловити сомів,
Своє здоров'я треба поправляти.
Забудьте про все, на пару днів,
Та здійсніть свій чудовий план,
І з висоти орлиного польоту,
Коли летить твій дельтаплан,
Знімайте цю красу із льоту.
Строкаті, неповторні краєвиди,
Несказанно, закохано чарують вас!
Ви зимою споминайте ці види,
З насолодою смакуючи свій квас.
Біля Дністра - Подільська височина,
Дністровське водосховище - озеро,
На тім березі - квітчаста Буковина!
Це ж УкраЇни ЇЇ багатство-добро!
Новодністровська ГЕС там працює,
Вона потужній струм УкраЇні дає.
Людина, держава від цього виграє,
Такий цінний скарб - УкраЇна має.
Це поЇздка до норовистого Дністра,
Тут всім буде шмат сала і чарка,
А приЇжджаючим всім сюди: "Ура"!
Бо тут відпочиває пан і поштарка,
Та танцюють тут козацького гопака,
Чи ж може - жвавого краков"яка,
Слухають аріЇ солов"я, може і шпака...
Природі і людям за це - щира дяка!
Литва. 2008. 07. 25.
Легенда.
Повідаю вельми ветху легенду,
Про яку знати треба щоденно:
Про Слобідку - мальовниче село,
Опишу, як появилось, як це було,
Коли пращурів докупи звело,
І вітром дрімоти у вир не здуло.
Бабуся Тетяна, легенду розповіла,
Тільки брат мій, про усе те чув.
Легенду слухав я, і сестра сиділа,
А я малий, тоді це - ж певно був.
Так ось, що я в той день почув:
- Один вельможа на півдні царював,
Ніхто не знає як туди він прибув,
Як в набігах рабів ловив і грабував.
Було це давно, в глибоку старину,
Коли пани Їли свіжину, солонину
І відкормлювали не свинину смачну,
Ну, а виходи, що - таки людину...
Все це, наш розум не сприймає,
А на світі, й не таке, явно буває.
Це ж там, певно вище стріхи,
Росли волоські, чи грецькі горіхи.
Ми не знаєм, чим Їх годували,
Але для ситності, та для ваги,
Всім рабам горіхи Їсти давали.
Так веселились, тоді вороги.
Там в прислузі - дівчина робила,
Де один юнак, став Їй до вподоби.
І красуня та, серце розбила,
Легеню дуже незвичайноЇ вроди.
Як спалахнула та іскра кохання,
Що шанс спільному щастю давало.
То милувались вони аж до рання,
Сяюче полум'я любові Їх зігрівало.
В палаці свято, чимдуж наступає,
У коляра лезо сяйвом виграває,
А юнак і красуня, звідтіля тікає.
Що буде із ними, ні один не знає.
Утікачі на північ, у непролазні ліси,
Тікають, як можуть, і через силу,
Не убачаючи першоствореноЇ краси,
Не маючи, ні коня, а ні кобилу.
Мчать втікачі через прірви, хащі,
На Їхній дорозі - річка широка.
Місця ті були дикі, і пропащі
І ріка струмка, і дуже глибока.
Переслідувачі коханих здоганяють,
Ті кидаються в річку, пливуть,
А вороги як здогонять, то вб'ють,
Так вони на них завзято полюють.
Чи стовбур дерева Їх врятував,
Ми не знаєм достовірно тепер...
Мабуть Бог, на своЇм настояв,
І рікою тією був наш Дністер!
Вони успішно до берега добрались,
Ховались в чагарниках і по урвищам.
Ось так вчасно вони врятувались.
Втікачі по шкрепіттю і по кущам,
В наших - дуже дрімучих лісах,
Що буйно колись розрослись,
По глибоких і непрохідних ярах,
Зі втоми на березі ріки розляглись.
Халабуду, а далі хатинку зліпить,
Із кучі гілля, як на шалашик,
Вдалось Їм! І стали там жить
Полюючи звіра собі на шашлик.
Друзі, - це село на милій кручі,
І від кутів Бувана, та до Садків,
Получило тоді назву села Кучі,
І які хороші люди живуть в нім.
Ми не знає скільки часу пройшло,
Вірогідно не знає явно ніхто,
Скільки води, відтоді утекло!
Коли це було? Хто зна, хто?
Пан Патон, в селах правив тоді,
Селяни, важкоЇ панщини зазнали.
І трудно йому тримати Їх у ярмі,
Що шість днів, на його працювали.
Від такоЇ долі, вони повставали.
Пан, Їх гнобив, щоб народ затих.
І слуги пана, Їм канчуків давали,
Та буйних юнаків - бунтарів отих,
За річку, на слободу, у діброву,
Закласти слободу, щоб була, панська.
Рубіть дуби, і годуйте корову!
Так заснувалась Слобода Кучанська.
Так появилась Куцька Слобідка.
Всім нам Вітчизна і рідна тітка!
Така легенда про село Слобідка!
Це дійсно легенда, а не плітка!
О, люди, це дуже гарний край!
І землі добрі, плодоносні і ліси...
Про це, молодь, добре пам'ятай!
І мені не описати подібноЇ краси!
Цю легенду треба знати, пам'ятати!
Гордись легендою, рідним селом!
Не забудь нащадкам - це розповідати!
Будь патріотом, а не тупим стовпом!
Литва. 2009. 07. 03.
Літня пригода.
У нас безхмарне небо голубіло,
Тоді у літню і сонячну погоду,
Яскраве сонце пекло і горіло -
Нам спекотне і хочеться у воду.
В небокраЇ жайворонки затинались,
Від завзятих, і дзвінких пісень,