Рыбак Эмир Иванович : другие произведения.

До Дністра.

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    1) Це поЇздка до свавільного Дністра, Тут всім буде шмат сала і чарка! ПриЇжджаючим сюди, - кричать: "Ура"! Бо відпочиває тут пан, і поштарка... 2)Легенда. 3)Літня пригода 4)Небилиці. 5) МоЇ коломийки!

 []
  
  До Дністра. Емір Рибак.
  
  Ми Їдем із міста Хмельницька,
  По трасі, через місто Ярмолинці,
  Дорога до Дністра не близька,
  Далі на південь, через ДунаЇвці -
  
  Це чудові Подільські містечка.
  По лану в"ється яси стежечка,
  Що тягне до людини, гніздечка,
  І вітриком овіюється гречечка.
  
  Могилки у лісочку стоять підряд,
  В могилах невинно вбиті євреЇ,
  Що мовчки лежать всі ряд, в ряд,
  Катована нація Батьківщини моєЇ.
  
  А в яру розкинулись Миньківці,
  І далі приваблива Нова Ушиця,
  По обочі пасуться кізки, вівці,
  А з хат пахне рибна ушиця,
  
  І випікається смачна паляниця,
  Колосяться хліба, росте полуниця.
  А на печі вимивається киця -
  Сметанку мала киця, від Гриця.
  
  А які чудові повсюди сади,
  Які тут живуть привітливі люди,
  Стрічаєш Їх, як приЇдеш сюди,
  І тобі радо усміхаються всюди.
  
  А по ярах з багатством ліси,
  Скільки тут ягід, та різні гриби,
  І бігають кабани, зайці, лиси...
  Не проЇжджай далі, зупинку зроби!
  
  Філянівка, де з ворогом йшли боЇ,
  І лежала груда знівеченоЇ зброЇ,
  Під обеліском лежать згиблі героЇ.
  Вічна Їм пам"ять, спочиньте в покоЇ!
  
  Внизу причаЇвся Трихівський яр,
  Де вирізані з дерева казкові фігури -
  Це казкове, лісове царство і цар, -
  Вироби мистецтва, культури!
  
  Місця ці - схили Подільських Товтр!
  Дорога, що веде до Кучі, проста -
  Пейзажі вкриті барвистістю ковдр,
  А в полі колоситься нива золота.
  
  Я на світі місця ліпшого не знаю,
  Де завдяки мозолистим рукам
  Поля дають доброго урожаю!
  Честь і хвала за це хліборобам!
  
  Тут і буде лагідне село Куча,
  Там кути: Садки, Завадівка, Буван,
  Ясно видно, стать його, могуча,
  Де живе, не один кучанський Іван.
  
  Далі, із цього милого села Кучі,
  Де сільрада, пошта, школа,
  Попадаяємо на Куражинські кручі,
  Де безмір'я домів виросло довкола.
  
  Ось величавий Дністер, водосховище,
  І стелиться незрівнянно - чудо краєвид,
  ЕнергіЇ для ГЕС тут, ціле родовище!
  Такий це природно - дивовижний вид!
  
  Це ж таємничо - чаруючий Дністер!
  Фільм про нього знімає, режисер.
  Відпочиває тут молодичка - Естер,
  За нею увивається з Альбіону сер.
  
  Як чудово тут всім відпочивати,
  Засмагати, купатись, ловити сомів,
  Своє здоров'я треба поправляти.
  Забудьте про все, на пару днів,
  
  Та здійсніть свій чудовий план,
  І з висоти орлиного польоту,
  Коли летить твій дельтаплан,
  Знімайте цю красу із льоту.
  
  Строкаті, неповторні краєвиди,
  Несказанно, закохано чарують вас!
  Ви зимою споминайте ці види,
  З насолодою смакуючи свій квас.
  
  Біля Дністра - Подільська височина,
  Дністровське водосховище - озеро,
  На тім березі - квітчаста Буковина!
  Це ж УкраЇни ЇЇ багатство-добро!
    []
  
  Новодністровська ГЕС там працює,
  Вона потужній струм УкраЇні дає.
  Людина, держава від цього виграє,
  Такий цінний скарб - УкраЇна має.
  
  Це поЇздка до норовистого Дністра,
  Тут всім буде шмат сала і чарка,
  А приЇжджаючим всім сюди: "Ура"!
  Бо тут відпочиває пан і поштарка,
  
  Та танцюють тут козацького гопака,
  Чи ж може - жвавого краков"яка,
  Слухають аріЇ солов"я, може і шпака...
  Природі і людям за це - щира дяка!
    []
  
  Литва. 2008. 07. 25.
  
  Легенда.
  
  Повідаю вельми ветху легенду,
  Про яку знати треба щоденно:
  
  Про Слобідку - мальовниче село,
  Опишу, як появилось, як це було,
  Коли пращурів докупи звело,
  І вітром дрімоти у вир не здуло.
  
  Бабуся Тетяна, легенду розповіла,
  Тільки брат мій, про усе те чув.
  Легенду слухав я, і сестра сиділа,
  А я малий, тоді це - ж певно був.
  
  Так ось, що я в той день почув:
  - Один вельможа на півдні царював,
  Ніхто не знає як туди він прибув,
  Як в набігах рабів ловив і грабував.
  
  Було це давно, в глибоку старину,
  Коли пани Їли свіжину, солонину
  І відкормлювали не свинину смачну,
  Ну, а виходи, що - таки людину...
  
  Все це, наш розум не сприймає,
  А на світі, й не таке, явно буває.
  Це ж там, певно вище стріхи,
  Росли волоські, чи грецькі горіхи.
  
  Ми не знаєм, чим Їх годували,
  Але для ситності, та для ваги,
  Всім рабам горіхи Їсти давали.
  Так веселились, тоді вороги.
  
  Там в прислузі - дівчина робила,
  Де один юнак, став Їй до вподоби.
  І красуня та, серце розбила,
  Легеню дуже незвичайноЇ вроди.
  
  Як спалахнула та іскра кохання,
  Що шанс спільному щастю давало.
  То милувались вони аж до рання,
  Сяюче полум'я любові Їх зігрівало.
  
  В палаці свято, чимдуж наступає,
  У коляра лезо сяйвом виграває,
  А юнак і красуня, звідтіля тікає.
  Що буде із ними, ні один не знає.
  
  Утікачі на північ, у непролазні ліси,
  Тікають, як можуть, і через силу,
  Не убачаючи першоствореноЇ краси,
  Не маючи, ні коня, а ні кобилу.
  
  Мчать втікачі через прірви, хащі,
  На Їхній дорозі - річка широка.
  Місця ті були дикі, і пропащі
  І ріка струмка, і дуже глибока.
  
  Переслідувачі коханих здоганяють,
  Ті кидаються в річку, пливуть,
  А вороги як здогонять, то вб'ють,
  Так вони на них завзято полюють.
  
  Чи стовбур дерева Їх врятував,
  Ми не знаєм достовірно тепер...
  Мабуть Бог, на своЇм настояв,
  І рікою тією був наш Дністер!
    []
  
  Вони успішно до берега добрались,
  Ховались в чагарниках і по урвищам.
  Ось так вчасно вони врятувались.
  Втікачі по шкрепіттю і по кущам,
  
  В наших - дуже дрімучих лісах,
  Що буйно колись розрослись,
  По глибоких і непрохідних ярах,
  Зі втоми на березі ріки розляглись.
  
  Халабуду, а далі хатинку зліпить,
  Із кучі гілля, як на шалашик,
  Вдалось Їм! І стали там жить
  Полюючи звіра собі на шашлик.
  
  Друзі, - це село на милій кручі,
  І від кутів Бувана, та до Садків,
  Получило тоді назву села Кучі,
  І які хороші люди живуть в нім.
  
  Ми не знає скільки часу пройшло,
  Вірогідно не знає явно ніхто,
  Скільки води, відтоді утекло!
  Коли це було? Хто зна, хто?
  
  Пан Патон, в селах правив тоді,
  Селяни, важкоЇ панщини зазнали.
  І трудно йому тримати Їх у ярмі,
  Що шість днів, на його працювали.
  
  Від такоЇ долі, вони повставали.
  Пан, Їх гнобив, щоб народ затих.
  І слуги пана, Їм канчуків давали,
  Та буйних юнаків - бунтарів отих,
  
  За річку, на слободу, у діброву,
  Закласти слободу, щоб була, панська.
  Рубіть дуби, і годуйте корову!
  Так заснувалась Слобода Кучанська.
  
  Так появилась Куцька Слобідка.
  Всім нам Вітчизна і рідна тітка!
  Така легенда про село Слобідка!
  Це дійсно легенда, а не плітка!
  
  О, люди, це дуже гарний край!
  І землі добрі, плодоносні і ліси...
  Про це, молодь, добре пам'ятай!
  І мені не описати подібноЇ краси!
  
  Цю легенду треба знати, пам'ятати!
  Гордись легендою, рідним селом!
  Не забудь нащадкам - це розповідати!
  Будь патріотом, а не тупим стовпом!
  
  Литва. 2009. 07. 03.
  
   Літня пригода.
    []
  
  У нас безхмарне небо голубіло,
  Тоді у літню і сонячну погоду,
  Яскраве сонце пекло і горіло -
  Нам спекотне і хочеться у воду.
  
  В небокраЇ жайворонки затинались,
  Від завзятих, і дзвінких пісень,
  Що чимдуж в підхмар'я гнались
  І було це, тут кожен божий день!
  
  Трактори в полях дружно гули,
  Додому пастухи корови гнали,
  Вітри сьогодні ще ж не дули,
  Люди сіно до стодоли збирали,
  
  А джиґунці в траві стрибали,
  Дерева усім вклонялись до землі.
  Ніжно гули жовтенькі бджоли,
  Не відступали Їм оси і джмелі.
  
  І в цю, таку чудову літню пору,
  Зібрались ми сусіди учетвером,
  Корови загнавши на свою обору,
  Я, з Іваном, і братом Віктором,
  
  Та ще з сусідом Вовком Козаком,
  Радувались цій погоді як ніхто.
  Купатись йшли з кулею, не з сачком,
  А настрій був в нас ого - го!
  
  І ось ми вже на польовому стані,
  Накачали камеру від ,,Білоруса",
  Бо ж були в розбуханім стані -
  Із заднього колеса куля - спокуса!
  
  Та бігли попід горіхи, біля шляху,
  Ми з Іваном були менші, відстаємо.
  Та до Хреста ми далі, дали маху,
  Піт котиться, а воду ми не п"ємо.
  
  Вітя з Вовком, обох нас почекали.
  - Човна спихнем на Полянках! -
  Ось те, що ми від них познали,
  І чимдуж чесали далі по ланах.
  
  Тоді була уже одинадцята година,
  В ставку сонце промені купало,
  Нам не зустрілась ні одна людина,
  І лиш відлуння від лісу гукало.
  
  З горба до ставка камера летіла,
  Ми ж бігли, аж в вухах свистіло!
  Від наших ніг, аж курява кишіла!
  Так було гаряче, що тіло спітніло!
  
  З кринички з холодним джерелом,
  Ми води, смачноЇ там напились.
  Далі всі ми бігли напролом,
  І на березі стрімкім спинились.
  
  Швидко скинувши своЇ штани,
  Ми зняли з них шкіряні пояски,
  Камеру зв"язали і стали як пани,
  Бо з"явилось щось подобі лодки.
  
  Ми ЇЇ гідно на воду опустили,
  Вовка Козак, усівся як гетьман.
  Ми, як важні пани, зверху сіли.
  Переді мною сів, як бриль, Іван.
  
  І менший що присів був я,
  Останнім всівся брат Вітя.
  Сонячний день тягнув на півдня
  Середини двадцятого століття...
  
  Сонце в небі піднялось високо,
  На ставку - штиль, і було тихо.
  Вода нагрілась, як парне молоко,
  Ніщо не сповіщало, що буде лихо.
  
  Ось кілька змахів дитячих рук,
  Лодка опинилась вже на середині,
  Та появився ґедзь тут як тут,
  Всівся на худій Івановій спині,
  
  І між лопатками став кусати
  Та ґедзя треба якось прогнати,
  Іван став руками махати,
  Не легко гада зі спини зігнати.
  
  Від коливань човен перевертається,
  Камера від води стала слизька,
  Хто на кулі був, у воді опиняється,
  І дорога до берега нам не близька,
  
  Це камера знов кулеподібна стала.
  Ми з Іваном малі, плавати, не вміли,
  Скрутна мить для нас настала,
  Зрозуміли це, як з камери злетіли.
  
  Я зразу пішов на замулене дно,
  І поки на спід плавно опускався,
  Вода темно - зелена, брр... холодно,
  То гидкоЇ вдоволю наковтався.
  
  Тоді появилась в мене така гадка:
  - Буду я бульки на поверхню пускати,
  Щоб знайти мене, Їм варто позначка,
  І де я, ви хлопці будете знати.
  
  Ось таку собі я, думу гадав,
  Іван в плаванні хисту не мав,
  Бо за один край камери брав,
  А другий, йому по лобі давав.
  
  Тут і смішно, і правда, грішно,
  Як у тій комедіЇ, в потішнім кіно.
  Старшим хлопцям було, не смішно,
  Бо Іван міг теж, піти на дно.
  
  Не знаю як це ймовірно було,
  Що хлопці для спасіння робили,
  І скільки часу на це в них пішло,
  А Івана на камеру все ж посадили.
  
  Холодно внизу, а хлопці пірнають,
  Де я, ніхто з них толком не знає.
  Мають надію, що мене відшукають,
  Там, де на дні карась спочиває...
  
  Хлопці, ви мені, не повірите,
  Вхід в рай найшов, не в Тартар!
  Радість зазнав, і лоб не болітиме,
  Охолоджуючи сонячний загар:
  
  - Добре, що родився я на Спаса,
  І смутно пам"ятаю що бачив, чув.
  Життя підкине мені викрутаса,
  І почую якийсь дивовижний гул.
  
  Кажу, в перший раз, його не чув.
  Приємним став для мене намул!
  Я може був малий, і гул забув,
  Але жартівливість, тоді здобув.
  
  Я зрів, летячи жерлом воронки,
  Що по бокам було безпросвітно,
  І кольорові малюнки ворожки...
  Попереду виднілось якесь світло...
  
  Мені ж було, як ніколи приємно!
  Хлопці в цей час обслідували дно,
  Я ж летів, мені було все одно.
  Було тепло і зовсім не холодно.
  
  Старші хлопці і пірнали, і шукали,
  Майже в самім центрі ставка,
  Сили тратили, і все дно щупали,
  Бо там була велика глибина.
  
  Та йшла п΄ята чи сьома хвилина,
  І вже "клінічна " зі мною загравала,
  Бо дуже славна, ця Їй дитина.
  Старша, біля нас, з косою стояла.
  
  Що попрощаюсь, ні одна не знала.
  Цим сестри, явно ж помилились.
  Мені музику, ні одна, не найняла...
  Хлопці від зусиль явно стомились,
  
  Бо на ґрунт, не раз спустились.
  Далі діло звісно було ж так,
  Я повідаю як в натугах грузились:
  - Знову пірнув Вовка Козак,
  
  Брат за ним чкурнув з розгону,
  Зачепив Вовку, за його труси,
  Вовка зачепив мене за ногу,
  Я мовчав, не казав: - Пусти!
  
  Ось так витягли мене з води.
  І так воду з мене викачували,
  Ноги, згинали на груди, до пори
  Що очі мені ледь не вилазили.
  
  Небо знову-таки блакитне було,
  З животом вже все пройшло,
  В голові двигуном вже не гуло,
  Лише від мене тинню несло.
  
  Отямився я і пізнав білий світ!
  Ясно світило нам золотисте сонце,
  Та зазирнуло воно у моє віконце,
  Так закінчився незбутній політ.
  
  І побачив я Красуню блискучу,
  - Ось де ти бабка вертка,
  Чом мене з води, не спасла?
  Ніс я дурницю явно гримучу.
  
  Як хлопці всі тут розсміялись,
  Що смішинки скрізь розсіялись.
  Ось так ми тоді розвіялись -
  Остудились - на зле не надіялись.
  
  Труси тим часом підсушились,
  Ми оділись, та причепурились.
  Язики від спраги потупились,
  Різні думи, як собаки причепились.
  
  Я глядь, а пояска мого нема,
  Пригадав: - Це забрала вода,
  І не впаде ж він мені з неба.
  Рад, що спасла, Планида горда!
  
  На Івана трохи покричали,
  Стусана йому доброго дали,
  Назад як могли почвалали
  Далі, говорить таке сказали:
  
  - Ви не бачили нас півдня.
  Це була лише одна брехня.
  Цього чисто - сонячного дня,
  Коли розцвіла днина спекотна.
  
  - Що і як, ми вміємо тепер,
  Завтра ж Їдемо на Дністер!
  Хлопці реготали, а я ледь не вмер,
  Бо на язиці мозоль собі натер.
  
  Така пригода скоЇлась зі мною,
  1965 року, літньою порою!
  Було це тоді ніби - то грою,
  За яку б сплатили вищою ціною.
  
  То така то лодка Хейердала,
  Що по лобі всім нам дала!
  Ліпше дома з"Їсти кусок сала,
  Чим смерть за ноги б хапала.
  
  Все це, правда, а не витівка,
  Я знаю, що всі свідки є живі,
  І не просто слобідська плітка,
  Свідки всі підтвердять мені.
  
  Не знаючи у воді, які глибини,
  Не охолоджуйтесь, без причини!
  Тільки в скрутну на воді хвилину,
  Добре плаваючи, спаси ти людину!
  
  І всі будуть тільки дуже раді,
  Такій щасливій Їхній пригоді,
  І ти на горі Слави, в шоколаді,
  Будеш при любій земній погоді.
  
  Я щиро дякую сусіду В. Козаку,
  І рідному брату Віктору,
  За те, що не злякались, без спору,
  Діяли рішуче, спасли дітвору!
  
  Дай Бог, Їм здоров"я, щастя в житті,
  І веселого настрою кожноЇ миті!!!
  
  Литва. 2009. 07. 03.
  Сноски - зноски:
  - Джиґунці - цвіркуни - кузнечики
  - Хрест - перехрестя (перетинок) доріг.
  - Красуню блискучу і бабка вертка - попрыгунья стрекоза
   и один из её видов "Красуня блискуча"
  
  Небилиці.
  
  Родився я сьогодні рано - вранці!
  Мати захотіла раків у сметанці,
  Поки годувала мене на лежанці,
  Я ж смалив у пологовім танці.
  
  Ранок усміхався мені сонячний,
  З перлинами роси, він чарівний!
  Вітерець літав лише боязний,
  Та досить міцний - весь вічний.
  
  Чим нам до річки добратись?
  За який потяг ми б заціпились,
  І по дорозі нам не заплутатись,
  Та на возі з мамою розмістились.
  
  Що мугикав я тоді, то хіба знаю.
  І упряжі на коней я ж не маю!
  Мати слухає - я пісню нову співаю,
  Та коні наші з воза поганяю.
  
  Де ті коні були, і куди скакали?
  Ми були слабі, і сили не мали,
  Я і мати, тоді Їх і не запрягали,
  Щоб не коні, довго б ми чвалали.
  
  Ми через поле, і березовий гай,
  Добре, що коні не зупинялись,
  З вітром летіли, нас не чіпай,
  І до річки не швидко дібрались.
  
  Неня на підводі, лежить, засмагає!
  А ні маски, а ні зябер, я пірнаю!
  Мати діло своє, добре собі знає,
  А у річку я ще і не потрапляю.
  
  Планерую я тоді, з берега, із краю,
  Течія струмка, що робить не знаю!
  Ось карась, я за хвіст його хапаю,
  На дно річки, зразу ж попадаю!
  
  Ходжу я тоді сухий по дну,
  Ні, міркую, мабуть що лажу!
  Раків ніде на дні я не найду,
  Думаю собі, як нести поклажу.
  
  Що це диво видно тут таке?
  Я такий малий, що не зміркую,
  Бо ж, то диво усате, панцирне.
  Морських крабів носом чую!
  
  І поява крабів - Бог би Їх знає!
  Руку під берег сую, а за неЇ віть,
  Ще якась істота за ноги хапає!
  Хижаки, мене ж не рвіть!
  
  Я ж здоровий був тоді козак,
  І згадав тоді: - Граблі ж маю!
  Тож нагріб собі я цілий сак,
  Інші краби просто розкидаю.
    []
  
  По драбині лізу я і знемагаю.
  Як мені підняти крабів всіх?
  Але крабів тих, якось я тримаю,
  І сопів мов ковальський міх.
  
  Мати дума:- Де ЇЇ мала дитина?
  І чисту сльозу із очей пустила.
  З води сторчить лише драбина,
  Неня мить, як я зник пропустила.
  
  Весь я мокрий, і в зеленім тинні...
  Бути таким, не бажав би я дитині!
  Тягну крабів повний сак на спині,
  І очі від радості не червоні, а сині.
  
  Глядь:- Щодуху по драбині лізу я,
  То кидає мені гарбузове бадилля,
  А воно таке міцне, як заліззя,
  Що заміни з кишені - дубове гілля.
  
  Ну а течія така струмка, несе,
  Що тягне вже нашу підводу.
  Лишенько, нас обох же знесе!
  Немає бажання попасти у воду.
  
  Нас і так пригоди зморили,
  То клишоногих додому відвезли,
  І в великім казані, Їх зварили,
  Та й далі панцирників повезли.
  
  Я в лікарню, а мама в село,
  Цих варених крабів роздали,
  І від цього стало нам весело!
  Чого ж люди Їх зразу не брали?
  
  А люди крабів, довго жують,
  Неня дуже рада, і я теж,
  Бо вони Їх миттю з"Їдають!
  Фантазія в нас не має меж!
  
  Чи ж то було, чи ж то ні,
  Чи повірять, всій оцій брехні,
  Розбиратись з цим, не нині,
  І не мені, цій малій дитині...
  
  Литва. 2009. 07. 07.
  
  Для понимания украинского братского славянского языка
  - зноски - сноски:
  - годувала - кормила;
  - В пологовім жваві - в роддоме быстрые;
  - Ранок - утро; мугикав - аукал;
  - потяг - поезд; чвалали - шли, шаркали;
  - не чіпай - не цепляйся; швидко - быстро;
  - загоряє - загорает; Зябер - жабры;
  - потрапляю - попадаю; поклажу - багаж;
  - зміркую - скумекаю, соображу; чую - чувствую;
  - віть - зацепить; істота - существо;
  - хапає - хватает; Хижаки - хищники;
  - згадав - вспомнил; По драбині - лестнице;
  - знемагаю - обессиливаю; тримаю - держу;
  - наче ковальський міх - будто кузнечный мех;
  - зникла - исчезла; сторчить - торчит;
  - гілля - підміна - ветки заменяет; кишеня - карман;
  - течія - течение; струмка - быстро проточная;
  - Лишенько - бедкаться, причитать;
  - Немає бажання - без охоты, желания;
  - пригоди зморили - приключения ослабили; лікарню - больницу;
  - миттю - мгновенно; меж - рубеж, граница; не нині - не теперь.
    []
  
  МоЇ коломийки!
  
  Ці коломийки вас вітають,
  Настрій, та радість несуть!
  Гумор, жарти - вони мають,
  І певне в нас не пропадуть!
  
  Жартівливі моЇ коломийки,
  Від вас добре бажання настане.
  Співаймо Їх всі: добрі родинки,
  І відрада зросте разом з нами!
  
  З репом я вже попрощався,
  Другі - хай його складуть.
  З ритмом, римою, уладнався,
  І ці строки бадьорість дадуть.
  *
  Ой, співали дівчиноньки,
  Зачаровані чудним лісом,
  Де літали білі голубоньки,
  Приручені старим бісом.
  *
  Злі люди гроші хапали, оздоби -
  Різали смереки, граби, дуби.
  Річкам це стало не до вподоби -
  Людей повінню вони прокляли.
  
  Не тільки тим хто кошти крав,
  На дорогах, дамбах і мостах,
  Без сорому, зневаживши - страх,
  Бог за це всім повінь послав.
  *
  Чимало людей за це
  буйно поплатились,
  не Богу - долару, еге,
  і гривні молились...
  *
  Гой - я, на високій полонині,
  Білі вівці - пасуться по плаю!
  І весілля, як не буде нині,
  То з дівами, я ще погуляю!
  *
  Ой, сидів орел на косогорі,
  Мені з милою жарко у полі.
  Той орел в'є гніздо на горі,
  А я милу кохаю в стодолі.
  *
  Сонце піднялося високо,
  На небі хмар немає ніде!
  Що за вуйка там видно - то?
  Це Гнат косити вже йде.
  
  Ой і людяний наш Гнат,
  Покоси ранкові ще не стоять.
  Випити чарку - це він мастак,
  Очі від цього так і блистять.
  
  Обіцянки любить роздавати,
  Що не виштовхнеш із хати!
  І загадку легше відгадати,
  Чим із Гнатом справи мати.
  
  Скромний Гнат, неначе гість,
  Хоч тепер і релігійний піст,
  Шмат сала в комірчині Їсть,
  І як тато взнає - вирве хвіст!
  
  І хто взнає цього Гната,
  Не беріть у друзі цього брата!
  *
  Дмитро добре носом чує,
  Що на кухні там шкварчить,
  Миттю верзуни він взує,
  І на шкварки - прибіжить!
  
  От і сонце сходить, і палить,
  Гриць - досі горілиць лежить,
  Галя милому варенички варить,
  А він слова тільки вміє стелить.
  
  Чує чоловік - кукурудза тріщить,
  Там хтось - смагліє горілиць,
  І на сонці - кумів зад блистить,
  Ой, поб'є Їх добре - Гриць.
  
  От йшов Гриць - з вечорниць,
  Чує, хтось стогне, щось скрипить
  Ці звуки було чути з теплиць,
  Кум кумі прийшов розсаду полить.
  *
  Кума - кума так вдома чекала,
  Все Їсти, ще й пити наладнала,
  І диванчик вчасно розіслала,
  Що старий проснеться - не знала.
  
  Ой, лишенько, що то гуркотить,
  Разом з відрами униз летить,
  Хто - то кума з ґанку котить,
  Той - ногами хутко тупотить.
  *
  В лісі довго ми гриби збирали,
  Скрізь - під всякими кущами,
  І кожний гриб руками брали,
  Панянки - не ходіть самі корчами.
  
  На весіллі я так танцювала,
  Що втоми назавше не знала.
  Із Москви я нині завітала,
  Мати хоче поміч, я баю - устала.
  
  Я до кума нині - не ходила,
  Най би його трастя взяла
  Вареники - милому варила,
  Бо з кумом гріх би мала.
  *
  Коломийки що з'явились у мене,
  Співають не тільки у Львові
  Який будували із нами вірмени,
  Бо Їх співають - на рідній мові.
  
  Литва. 2009. 04. 18
    []
  
  Зноски до коломийок:
  
  - Вітають - приветствуют;
  - Гумор, жарти мають - юмор, шутки имеют;
  - бажання настане - желание наступит;
  - гуцули - живут в гористой местности.
  - Бойки - так называют людей живущих в Тернопольской обл., переселенных из Холмского воеводства, Польша, во время пресловутой операции "Висла" Польским правительством в 1947 году.
  - Нехай тоді наша відрада росте - пусть тогда наша радость растёт
  - З римою уладнався - с рифмой уладил.
  - Бадьорість - бодрость; Чудним - дивным.
  - Приручені бісом - прирученные бесом
  - Гроші - деньги; Не до вподоби - не понравилось
  - Повінню - половодье, паводок
  - Зневаживши - пренебрегать, презирать
  - Чимало - без счёта
  - на полонині - на высокогорном пастбище в Карпатах.
  - по плаю - по дорожке
  - в'є - вьет; в стодолі - в сарае
  - хмар не має ніде - туч нет нигде
  - ранкові - утренние; Обіцянки - обещания
  - не виштовхнеш - не вытолкнешь
  - справи мати - дело иметь; неначе - будто - бы
  - В комірчині шмат - в кладовке кусок; - верзуни - постоли(Ы.)
  - Шкварки - кусочки жаренного сала, мяса
  - Взнає - узнает; Горілиць - лицом вверх
  - За дзиґарем не стежить - за часами не следит
  - Чекала - ждала; Наладнала - приготовила
  - з ґанку - с крыльца; хутко - быстро
  - втоми назавше - усталость вовеки
    []
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"