Аннотация: Жестокие сказки иногда сбываются. Наши кровавые мечты порой оказываться правдой. Кто-то может решить, что алые цветы на коже - это прекрасно; другому это покажется страшным, а кто-то будет лелеять их с упоением маньяка.
Звiр
У нашiй душi iснує щось страшне, чого ми боїмось як випустити на свободу, так i втратити. Цей звiр не дає нам спокiйно жити. Вiн рветься назовнi, намагаючись при цьому зруйнувати старанно зведенi нами перешкоди. Таке i є справжнє життя-боротьба, до якого усi прагнуть. Та чи сильно вони помиляються?
На вулицi йшов дощ. Кiта сидiла вдома й нудьгувала. Рiдня злиняла на курорт, а її залишили стерегти хату та виправляти поганi оцiнки. Дiвчина, хоча нi - вже давно не дiвчина, а молода жiнка, дивилась у сiру стiну дощу. У серединi було геть сумно. Не кiшки, а якiйсь примхливi мерзотнi створiння метушились, залишаючи глибокi подряпини у душi, чи що там в неї було. Друзi не дзвонили, бо теж перебували на дачах чи у пансiонатах, куди Кiту нiколи б не покликали. Вона не належала до "золотої молодi", яка там збиралась, тому завжди залишалась сама. Чи майже - такi ж як вона звичайнi люди гуртувались навколо дiвчини, створюючи своєрiдну противагу оточенню. Та друзi нiколи не затримувались надовго, бо iз нею, навiженою i просто шизофренiчкою, не дуже бажали мати справу. Залишались олiвцi, старий зошит зi списаними сторiнками та книги, багато книг. Не про любов - про середньовiчнi тортури, вiдьом, манiякiв, величних тиранiв минулого та просто фiлософськi працi. Жодна людина, коли вона мала хоч краплю сiрої рiдини, яка iнколи називається мiзками, не змогла б читати такi нiсенiтницi. А Кiта читала й навiть отримувала вiд цього задоволення. Iнодi їй було смiшно й сумно у думках про свою долю, але це було iнодi, як от зараз.
Кiта не витримала видовища такої кiлькостi води i вiдвернулась. Вона не любила воду з самої безрадiсної частини її життя - з дитинства, коли все й почалось. Так як сiм'я жила на березi рiчки, дiвчинку без її на те згоди почали вчити плавати. Химернi iстоти, що мешкають в наших головах, витворяють дивнi речi, примушуючи робити боляче своїм близьким. Нiхто не мiркував над тим, чому трирiчна Кiта плаче, вмовляючи не ходити до рiки, куди родичi занурювали її щодня. Батьки мали дiвчинку за вередливе стерво, що тiльки псує їм життя, тому не зважали на її сльози. А Кiта боялась - боялась холодної слизької речовини, яка заливала рот та нiс, а потiм давила на тiло, тягнучи у темну прiрву без дна. З того часу сiрi дощовi днi, як i купання стали найненависнiшими заняттями в життi дiвчини. Родичi називали Кiту дурепою та показували на щасливi обличчя дiтей, що плескотiлись у водi. Але нiщо на могло змусити її пiдiйти до води добровiльно, тому батьки швидко наплювали на примхи дочки й зайнялись вихованням її молодшого брата. Сiм'ї як такої Кiта нiколи не мала, то реагувала на байдужiсть як належне - теж iгнорувала родичiв.
В школi, похмурiй сiрiй будiвлi з назавжди заклеєними вiкнами, чорняву дiвчинку iз дорослими карими очами сприйняли як завжди, тобто нiяк. Друзi, якщо такi з'являлись, швидко зникали, не витримавши гнiтючого мовчання. Глибини свiдомостi Кiти були закритi навiть для неї самої, що там казати про однолiткiв. Вчителi намагались якось розворушити сором'язливу, як їм здавалось, дiвчину, та всi тупi й набридливi потуги були марнi. Якось у восьмому класi, коли всi дiти починають цiкавитись своєю фiзiологiєю, до Кiти причепились однокласники. Вони здерли з неї спiдницю та почали реготати. Дiвчина байдуже дивилась на дурнi обличчя з не менш iдiотськими усмiшками та мовчала. Коли смiх змовк, вона спокiйним голосом спитала:
- Вже можна одягатись?
Дочекавшись несмiлого кивка, Кита повiльно надiла спiдницю i, хитаючи стегнами, пiшла до класу. За її спиною мовчали шокованi такою поведiнкою однолiтки. Через кiлька днiв класна вчителька, товстезна тiтка з не менш товстими комплексами, викликала дiвчину на вiдверту розмову. Спочатку був монолог на тему моральної поведiнки у такому вiцi, потiм вчителька запитала:
- Кiта, скажи менi, що ти вiдчуваєш? В тебе майже не має друзiв, всi тебе ображають, а ти просто мовчиш. I не тiльки це, а ще й твоя нагла поведiнка наштовхують на певнi роздуми. Чи ти схибнула, чи просто закомплексована, але маєш хоч якось реагувати на нападки. Може, ти плачеш ночами та тобi просто нi з ким поговорити?
Кiта пiдняла спокiйний погляд на тiтку. Очi дiвчини не виказували нiчого, тобто абсолютно НIЧОГО: байдужiсть як до себе, так i до iнших плескалась у них.
- Я нiколи не рюмсаю, бо сльози - це теж бридка вода, яку я ненавиджу. Я нiкого не люблю, тому i нiчого не вiдчуваю. Нагла поведiнка? Де ви її побачили навiть з вашою короткозорiстю? Я iгнорую однолiткiв та вчителiв, однi з яких занадто мною цiкавляться, а iншi роблять капостi? Як я маю реагувати на опiкуючихся мною виродкiв? Може ви менi скажете? А ще поясните, чому маю ходити у цю довбану школу та вчити те, що я i так знаю або що менi нiколи не знадобиться? Можете? Якщо нi - я пiду. Допобачення.
Дiвчина навмисне не поправила коротку спiдницю та вийшла, стукнувши дверима. Вчителька про себе вiдмiтила, що дiвчина не в своєму розумi, бо хто б ще насмiлився сказати таке класному керiвнику. Пiсля цього по школi пiшли чутки, що Кiта повiя та просто хвойда, яких треба пошукати. Дiвчата шепотiли за її спиною, а хлопцi жадiбно дивились на непогану фiгуру. На випускний вона привела свого знайомого сатанiста, з яким й розмовляла усю нiч. Тож однокласники запам'ятали Кiту такою - чорнявою гарнюнею з байдужими очима та схибнуту на жорстокостi.
Без усiляких проблем вступивши до iнституту, вона вчилась, дiстаючи своїх однокурсникiв, бо здавала сесiї дуже легко. Але зараз Кiта не вбачала сенсу у будь-яких заняттях, через це отримала "незадовiльно" з кiлькох предметiв. Погрози родичiв стали правдою, тому дiвчина насолоджувалась, залишившись наодинцi iз собою.
Дощ закiнчився, залишивши пiсля себе похмурi сiрi хмари. Дивно, але саме таку погоду i любила дiвчина. Важке небо спiвпадало з настроєм. А для повного щастя не вистачало хард року, бо плеєр зламався, розбитий в приступi нервiв. Так хотiлось надягти улюблену "косуху" i пiти напитись з друзями! Але нi - такої розкошi, як повна втрата контролю над своєю свiдомiстю не могло бути до мiсця. До того ж, потрiбно подзвонити Дашi та пiти забрати в неї конспекти. Хоча вчитися Кiта й не любила, але чимось займатись треба було. Нуднi лекцiї могли згодитись у майбутньому, хоча саме це її й не хвилювало.
Дiвчина одяглась як шльондра - коротенька спiдниця, високi пiдбори, шкiряна куртка та яскравий макiяж. Такий образ був непоганим, бо як завжди нервував оточуючих, до чого Кiта i прагнула все життя. Даша виявилась вдома та згодилась почекати дiвчину. Йти по темних вулицях пiсля дощу було небезпечним, але це не хвилювало Кiту. Зовсiм. Та буває, що саме через таку байдужiсть i трапляються усiлякi прикрощi.
- Ти глянь яка краля! Дiвчинка, а що ти робиш сьогоднi ввечерi? - четверо хлопцiв з пивом та цигарками вийшли з-за рогу дому. Кiта зiбралася пройти повз них, та голiтьба почала чинити дурiсть. Спочатку вони загородили їй дорогу, потiм реготали над ввiчливим проханням пропустити.
Це був лише початок. Дiвчина потихеньку виходила з себе. А коли один iз хлопцiв схопив її руку, то терпiння, таке тонке i ненадiйне, розiрвалося. Кiта ляснула сволоту по обличчю, випростала руку. Iншi зразу ж вирiшили не шуткувати, а разом повеселитись, тому кинулись усi четверо. Дiвчина тихо загарчала, показавши гострi бiлi iкла, зовсiм не потрiбнi нормальнiй людинi. Але хлопцi пiзно звернули на це увагу. Жадоба помсти хвойдi затьмарила очi, тому, коли гострi пазурi роздерли їх одежу, вони цього не помiтили. Пiсля цього стало неможливим змiнити подiї. Троє з нападникiв лежали на дорозi, хапаючись руками за пошматованi лиця, а останнiй, той, хто першим причепився до дiвчинi, стояв перед нею й тремтiв. Напевно, вiд страху, бо бажання вже минуло. Кiта повiльно наближалася до нього, ступаючи, мов тiнь. Запах холодного поту ворушив у душi недобрi спогади i пробуджував якусь мерзоту. Але таке вiдчуття було навiть приємним.
- Стiй, красунчик, стiй, тваринко. Я тiльки трохи приголублю тебе. Ти ж не боїшся милої стерви? Гарнюня...
Хлопець почав стогнати. Передчуття бiди не вiдпускало його нi на хвилину. Дiвчина була вже поруч, чуючи запах страху, що йшов вiд компанiї. Але треба було з чогось почати. I вона почала з першого.
Бiлоснiжнi iкла розривали тiло, намагаючись добратись до кровi. Солодка, вона текла по одежi Кiти, по руках i обличчю, туманячи розум. Муркотiла пiдла тварюка всерединi душi, насолоджуючись моментом. Це був рай, чи, може й пекло, але яке чудове! Тепле м'ясо вiддавало життя потихеньку, даруючи свободу якомусь звiру, що вселився в дiвчину. Нi, це не звiр, це вона, це її натхнення! Пазурi впивались у шкiру...
Коли Даша вiдчинила дверi i побачила Кiту у залитiй кров'ю одежi, то спочатку злякалась, а потiм почала допомагати вiдмитись у ваннi. Дiвчина сидiла на пiдлозi i по-дурному всмiхалася. Звiр всерединi заспокоївся. Принаймнi, на сьогоднi. А завтра будуть новi сволоти, що дiставатимуть оточуючих, i ними вона ласуватиме наступного разу. Тепле, ще живе м'ясо...
Даша дивувалась подрузi. Нiколи ще вона не мала такої усмiшки. Такої щасливої. Дiвчина полегшено зiтхнула: нарештi Кiта переборола свої страхи. Та насправдi все було зовсiм не так...