Шеляженко Юрий Вадимович: другие произведения.

Очі, що світяться в пітьмі

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Я спав і бачив сон – чорно-білий сон, де біле сяяло, а чорне було загадкою. Й світ, який постав переді мною після пробудження, також був чорно-білим. Сталося неможливе: ліс наче перетворився у негатив свого фото. Наді мною нависали брудно-білі пазурі гілляк, затуляючи чорне небо. Я підскочив з землі, отупіло дивлячись вгору. Та сон відступав, залишаючи місце головній болі, я протер очі, опустив погляд – чорне небо обернулося темними кронами дерев у світлі справжнього ранкового неба...
  1.
  
   Того дня, коли моя сестра поїхала з Чонгурівська, я став жертвою якоїсь незрозумілої хворі, скоріш психологічної, ніж тілесної. Мій мозок наче поринув у безодню порожнечі; здавалося, він от-от лусне, як мильна булька. Вперше я відчув цей присмерковий стан душі, коли ми з Анютою та її сином Олегом поспішали на київський потяг. Мені, звичайно, випало тягти Анютин баул. Вона нервувалася через те, що ми спізнювалися, через те, що Олег спокійно лизав своє морозиво і через бабусю-причепу на автобусній зупинці, яка намагалася збути нам великого хутряного ведмедя:
    Люди добрі, купіть хлопцеві ведмедика, у ведмедика очі світяться в пітьмі!
   Скажена бабка не давала нам проходу, і ми дійсно спізнювалися, і от тоді я відчув, що мою бідну голову товкуть в ступі - методично і рівномірно, у ритм з биттям серця. Відчув, як утрамбовуються мої думки. Раптом навалилася втома. Я ледве дотяг клятого рюкзака в потрібне купе, здається, навіть забув попрощатися. Приплентався до будівлі вокзалу, як - не пам"ятаю. Минуло з півгодини, поки я очуняв на запиленій лаві зали очікування, намагаючись пригадати, чому в мене так болить голова й навіщо я сиджу там, втупивши погляд у зламаний годинник над касою. Вже смеркалося. Треба було поквапитися на останній автобус, щоб встигнути додому. Але я згаяв ще трохи часу, сподіваючись притамувати біль, якщо розслаблюся та заплющу очі. Марно старався. Тільки повіки пекли. І автобус поїхав без мене.
   Додому довелося іти пішки.
  
  
   2.
  
   Чонгурівськ - місто сільського типу, яких багато на Україні. Населення десять тисяч душ, рахуючи моїх батьків. Якщо відкинути передмістя, залишаться: центральна площа, де прямокутник туй затуляє бюст Шевченка; спальний район, окупований колишніми робітниками комбінату імені невідомо кого, який за радянських часів виготовляв невідомо що відомо якої якості, а зараз, і це загальновідомо, стоїть; три великих гастрономи, дві сіро-облуплені адміністративні будівлі, вокзал, пошта, ощадбанк, лотерейні кіоски та безліч продуктових ларьків, які "алкогольні напої та тютюнові вироби відпускають тільки до 2000 особам не молодше 18 років". Скоро в Чонгурівську буде храм. На гроші сумнівного походження панотець Гавриїл виписав з Ватикану проект будівлі і вже споруджує фундамент. По неділях коло чорного забору будівництва, під плакатом "Відбудуймо рідний Чонгурівськ!", справою рук місцевого осередку однієї центральної партії, правовірні бабусі лаються з бабусями - свідками Єгови.
   В нічному світлі вуличних ліхтарів, ідучи безлюдними вулицями, ви зустрічаєте примари людських загадок.
   3.
  
   Тротуарами, засипаними перестиглою шовковицею, спотикаючись о бугри асфальту, який вздувся і потріскався від напору коренів старих дерев, я минув центр та передмістя й алеєю вищерблених залізобетонних плит попрямував уздовж ріки. Це було приблизно о пів на десяту.
   Лози верб торкалися землі; я йшов краєм алеї, щоб не зачепити їх. Незабаром моя алея завела у сосновий лісок і раптово обірвалася на плиті з оголеним металічним скелетом. Я пішов стежкою, по сухих колючках. Стежка підходила майже впритул до води: по одну її сторону був берег ріки, порослий травами, а інша була майже суцільним чорним провалом, з якого місячне світло вихоплювало силуети пари-трійки найближчих стовбурів. Батьківський дім знаходився далеко попереду.
   Через деякий час нічні пахощі спокусили мене заночувати в лісі. Знявши штормівку, я постелив її на схилі біля ріки. Пригадую, мені ще здалося, ніби річна вода трохи світиться, але зелені круги, котрі попливли перед очима, щойно я заплющив їх, світилися значно яскравіше.
   Я спав і бачив сон - чорно-білий сон, де біле сяяло, а чорне було загадкою. Й світ, який постав переді мною після пробудження, також був чорно-білим. Сталося неможливе: ліс наче перетворився у негатив свого фото. Наді мною нависали брудно-білі пазурі гілляк, затуляючи чорне небо. Я підскочив з землі, отупіло дивлячись вгору. Та сон відступав, залишаючи місце головній болі, я протер очі, опустив погляд - чорне небо обернулося темними кронами дерев у світлі справжнього ранкового неба...
  
   4.
  
   Дорогою додому зустрів бабу Настю, сусідку батьків і добру знайому матері. З"ясувалося, що вона пішла у ліс по гриби, що мати дуже хвилюється за мене і кіт Васька теж позавчора кудись зник. Я порадив їй не хвилюватися за Ваську, бо вчора зранку той забрів до нашого подвір"я - Олег ще гасав за ним.
   Мати справді хвилювалася. За сніданком вона мовчала. Батько сказав, підсуваючи мені стілець:
   - Ми хвилювалися,- і замовк, пропустивши повз вуха мої пояснення.
   Щоб вони не дивилися на мене так докірливо, пішов по хліб.
   У місцевого ларька нудьгував натовп покупців. Хтось пояснив мені, що хліба ще не привезли, а він в цій черзі - крайній. Одразу зголосилося ще четверо "крайніх". Поки вони сперечалися між собою, я проштовхався до прилавка й купив пакетик солоного арахісу.
   Хвилин через десять машини все ще не було, хоч арахіс вже скінчився. Тоді я вирішив - якщо арахіс не допоміг проти головної болі, може, невеличка прогулянка подіє? Та й пішов повільно сільською дорогою, уявляючи, як назустріч мені промчить і здійме хмару куряви машина Чонгурівського хлібзаводу.
   Минувши безліч схожих хвірток і підворіть, помітив попереду перехрестя, а на перехресті - фургон з написом "ХЛІБ". Букви світилися навіть у денному світлі. Шофер весело балакав з чорнявою дівчиною. Згодом він пояснив, що "мало не переїхав її, довелося вибачатися".
   Стало весело, та головний біль не проходив. Так буває: життя - це головний біль, який не проходить від сміху.
   5.
  
   Коли повернувся, вони пили чай.
   - Мама!,- сказав я,- Як довго ти мене не помічатимеш?
   - Хліб купив?
   - Батон.
   - Сідай пити чай з нами.
   То був знак прощення, королівський жест справжньої королеви - моєї матусі. А може, їй просто забажалося булки з маслом.
   Ми пили чай, дешевий, але гарячий.
   - Вона знову поїхала рано,- мати рішуче не бажала миритися з від"їздом Анюти.
   - Ти знаєш, в неї чоловік. Олег також хоче відпочити на морі з батьком.
   - Цей батько не приїхав до мене жодного разу. Жодного разу я його не бачила!..
   - Може, він був дуже зайнятий...
   - ...і твою дружину теж!
   Коли на маму находить таке, краще помовчати. Я перезирнувся з батьком: він, як завжди, був у своїй клітчатій сороцчі та, обхвативши ліве плече величезною засмаглою правицею, нишком виловлював з чаю довгу сиву волосину.
   Монолог про вади Анютиного чоловіка та моєї дружини скоро стих.
   Мати не може довго балакати погане.
   Вона пішла у будинок поливати свій кактус. Зараз, мабуть, їй більш за все хотілося, щоб він заквіт - як в той весняний день, коли вона десятикласницею принесла його зі шкільної оранжереї.
  
  
   6.
  
   Ввечері провідав Костянтина Степановича.
   - Здоров, синку,- сказав він,- ви вже тиждень як у нас. От все чекаю на тебе.
   Так ніяково мені буває тільки раз на рік - вдома. Якщо полінувався одразу піти через болото до дяді Кості, дізнаєшся, що хтось інший не полінувався.
   Ми потиснули руки.
   Дядя Костя живе у простому надійному світі старих номерів "Юного натураліста", "Всесвіту" і "Крокодила", а якось пікетував редакцію місцевої багатотиражки "Чонгурівець" (відтоді його вірші з перцем друкують без купюр). "Парадокс: комбінат, де я працював сорок шість років, вмер! а газета живе",- любить казати він,- "Чим довше не приносять пенсію, тим більше в мене натхнення". Зараз він передплачує тільки "Чонгурівця", береже гроші, щоб відремонтувати свою дерев"яну хатинку на курячих ніжках.
   - Що у тебе новенького?
   - Ну... А у Вас?
   - Електробритва зламалася. Голюся безпечною,- він демонструє щетину. Сміємося,- Підемо допивати молоко.
   За пляшкою теплого молока розмовляємо про життя. Дядю Костю більше цікавить моя кар"єра, ніж мене його муза та рибальська удача.
   - Допивай, допивай,- каже він,- Електрику відключили за несплату, холодильник не працює. Треба допити.
   Я дивлюся скоса на півлітра молока у великій каструлі. Навколо настільної лампи, світло якої надто яскраве, від чого здається неприродним, рояться комарі. Відключили електрику, кажете?..
  
  
   7.
  
   Прокидаюся від різького світла в кімнаті. Спочатку як уві сні: світло, що давить, і темна порожнеча; думки ховаються в пітьмі. Потім повіки слабнуть, очі відкриваються. На подушці поряд зі мною - шарова блискавка. Ні, це бабин Настин кіт. Світиться, наче ліхтар.
   Заплющую очі та гладжу його. Він муркоче. Гладжу ще. Так разом і заснули, поки вранці нас не розбудила мама.
   Це старий кар"єр, пояснює батько. Його знайшли хлопчаки. Там на дні озерце, яке сяє, наче сонце. І сині вогники бігають поверхнею.
   Хтось макнув в озерце лампочку. Та засвітилася. Тепер всі чонгурівці мають такі лампочки. Оборотиста торговка з вокзалу обробляє лучистою водою очі іграшок та перепродає пасажирам прохожих поїздів. Місцевий художник додає її у фарби, тому став лауреатом обласного конкурсу.
   Небезпека? Ніякої небезпеки. Колишній комбінатський хімік провів необхідні досліди. "Свята вода" безпечна для здоров"я, навіть якщо пити її. Сам хімік хвалиться, що випив стакан. Тепер в ньго замість лисини густа жирна шевелюра. Щоправда, повторити на інших цей дослід не вдалося.
   Таємниця? Ну то й що? Мабуть, фосфор якийсь. Хімік каже - науці такі речі давно відомі. Коли назюзюкається, завжди витягає з-під столу якусь товсту книгу іноземною мовою і пояснює, що там написано. Нікому, звичайно, нічого не зрозуміло.
   Що за сині вогники? Хімік не знає. Йому це нецікаво.
  
  
   8.
  
   Через день після того, як моя сестра поїхала з Чонгурівська - нашого невеличкого рідного містечка - від нудьги і болю, злих беззмістовних думок про життя всупереч порадам матері я пішов окунутися в стрімкий холодний потік нашої річки. Вона тече з гір на горизонті й утікає-втекає кудись, де мені ніколи не доведеться побувати.
   Я пірнув, наодинці з глибиною та течією. Вода чиста, можна розплющити очі. Кілька секунд - і я бачу дно. Дно палає. По дну стелеться срібна плівка "святої води". Раптово навколо моїх рук, що ледве витримують боротьбу з глибиною, починають кружляти сині вогники. Лоскотно. І я посміхаюся. Уявляєте, як може посміхатися людина на п"ятиметровій глибині?!
   Ми їдемо сюди кожного року, сюди їздитимуть і наші діти. В Анюти є Олег та її чоловік-фінансист, що тягне її на Гаваї якраз тоді, коли вона по-справжньому починає згадувати Чонгурівськ свого дитинства. Пахощі квітів та смак морозива. Пісні матері, казки баби Насті. Мої спогади, перш за все - численні синці героїчного хлоп"яцтва. Я залишаюся тут до останнього перед початком нового учбового року. Тут можуть спокійно "пристосувати" загадку - люди завжди так робили. Але тут, вдома, легше бачити майбутнє. Тільки тут не перестаєш усьому дивуватися.
   Того дня, коли моя сестра поїхала з Чонгурівська, я став жертвою якоїсь незрозумілої хворі, скоріш психологічної, ніж тілесної. Мій мозок наче поринув у безодню порожнечі; здавалося, він от-от лусне, як мильна булька.
   Через день я виринув зі дна ріки.
   Відтоді, коли я починаю про щось мріяти, діти бачать в моїх очах яскраві сині вогники.
   (опубліковано в літературному журналі "Київ", Љ 1-2.2001)
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
С.Артюхин "На прорыв времени! Российский спецназ против гитлеровцев" В.Михальчук "Вернуть себе клыки" С.Бадей "Свободный полет" Г.Ли "Своя дорога" А.Тепляков "Черные небеса. Заповедник" Н.Воронков "Эрийская маска" М.Палев "Повелитель прошлого" А.Скорняк, В.Михальчук "Полный дом смерти" В.Горъ "Шаг в преисподнюю" А.Авраменко, О.Тонина "Товарищ император" Е.Белова "Сам дурак! Или приключения дракоши" В.Выставной "Контрабанда" К.Беленкова "Все сюрпризы осени" (подростк.) К.Баштовая, Вик.Иванова "Что выросло, то выросло" О.Шовкуненко "Сезон огненных дождей" А.Сухов "Тайные боги Земли" Э.Катлас "Право на поражение" Д.Казаков "Падение небес" Ю.Набокова "Вампир высшего класса" Ю.Иванович "Выбор Невменяемого" Н.Бульба "Охотники за диковинками" Д.Удовиченко "История бастарда. Реквием по империи" А.Величко "Канцлер Империи" А.Фред "Лис Улисс и клад саблезубых" (детск.) Е.Шашкова "Цвет моих крыльев" В.Тарасенко "Молнии над Кремлем" А.Левицкий, А.Бобл "Джагер" С.Зверев "Крестовый перевал" С.Палий "Плазмоиды" Ф.Люциан "Чужая земля" А.Гончар "Прапор и его группа" А.Ясинский "Ник. Админ"

Сайт - "Художники"
Доска об'явлений "Книги"