Шелковенко Александра Юрьевна : другие произведения.

Нацiональний цикл 1. Жаби

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    П'ятниця, 17:27 Марта Бондар прийняла замовлення на кiнґ-чiсбургер та порцiю смаженої картоплi i повiсила трубку. Клiєнт мав пiдiйти за 15 хвилин. Марта передала замовлення на кухню i повернулася до прилавку. Клiєнтiв поки що не було.

  Жаби (Оповiдання-застереження)
  
  П'ятниця, 17:27
  
  Марта Бондар прийняла замовлення на кiнґ-чiсбургер та порцiю смаженої картоплi i повiсила трубку. Клiєнт мав пiдiйти за 15 хвилин. Марта передала замовлення на кухню i повернулася до прилавку.
  
  Клiєнтiв поки що не було. Але то нiчого - увечерi, мабуть, набiжуть. А покищо можна трохи ся розслабити.
  
  Їхнiй ДакДональдс знаходився у самому центi мiстечка, напроти залiзничного вокзалу. Модерна двоповерхова будiвля з'явилася три роки тому. У ДакДональдсi завжди було гарно, чисто - навiть у туалетах, де, до речi, завжди було мило та гаряча вода, не кажучи вже за папiр. А вiкна у ДакДональдсi були великi, прозорi - без жодного натяку на пилюку. А їжа... завжди смачна, та й пахне так привабливо. Та й хай там хто хоче каже, що вона "нездорова" чи "штучна". Хай кажуть. Вона, Марта, знає, де правда. Та й усi знають, хто хоча б раз тут їв!
  
  Вона, Марта, була така горда, що тут працює. Спочатку її не хотiли брати, але вона перейшла всi конкурси, склала iспити на Ай-Ку, та ще й тест з англiйської! То як хочеш, то пройдеш. У тому й є рiжниця помiж сильним та слабким: сильний знає, що хоче, та й йде до того.
  
  Тепер Марта - офiцiантка. Окрiм зарплатнi, в неї ще гарна робоча форма, та знижки на всi дакдональдсiвськi страви!
  
  П'ятниця, 17:42
  
  Клiєнт ще не з'явився. То не є бiда - думала Марта - адже клiєнт завжди має рацiю. Наша головна задача - задовольнити його, зробити щасливим... щоб вiн ще приходив до нас, ще купував!
  
  Замiсть "телефонного" клiєнта з'явився вуйко Орест, пенсiонер i громадський дiяч. Коблюченко Орест Миколайович був членом крайового проводу Конгресу Українських Нацiоналiстiв. До ДакДональдсу вiн заходив з патрiотичних мiркувань.
  
  - Встидайся, Мартусю! - почав вiд прямо вiд порогу. - Не гiдно Українськiй дiвцi такей-то робити. То є чужинське!
  Вiн мав на увазi її роботу.
  - Але ж ДакДональдс несе людям свiтло i радiсть! То є добробут мого краю, та й навiть усiєї нашої України! - заперечила Марта.
  - То є ганьба ганебна! - не погодився вуйко Орест. - Ото є наруга над тiньми забутих предкiв, над голосом козацького роду i кровi! То дiвка не мусить працювати на чужинця, продавати Українцям несвою їжу! Згадай хоча б нашого нацiонального пророка, славетного Кобзаря!..
  - I чужому си навчайте i свого не си цурайте! - миттєво вiдповiла Марта.
  - Ой, тєжко є з вами, з молодими! Вивчили вас на свою голову, а козацького духу не дали! То й полетiли ви на американське, як отi мухи! Добре що вже хоч не на московське!
  - А ви сiдайте, вуйко Оресту, поїште! - запросила Марта. - Я для вас сьогоднi промоушн зроблю - все буде задурна! Хоч бiг-гембургер, хоч чiкен-селед... Ви тiльки їште!
  - Тьху! - образився вуйко Орест. - Та я отуво й до рота не вiзьму! Та я...
  Грiм перервав його розмову. Раптом, зовсiм неочiкуваний, не вулицi розпочався дощ. Та не просто лiтнiй веселий дощик, а справжнiсенька злива!
  
  - Знаєте що, вуйко Оресте, - лагiдно сказала Марта. - Чекайте вже тут. Не хочете, не їште, але хоч пiд дощем не мокнiть.
  - Та, видко ж, доведеться... - погодився той. - А де ж в вас тут, дiвко, туалет.
  - Чоловiчий - ось там, - охоче вказала Марта. Клiєнт - завжди поперед усе, навiть коли вiн дифiкулт.
  
  П'ятниця, 18:34
  
  Дощ не переставав. Вуйко Орест вже повернувся з туалету. Сидячи бiля вiкна, вiн читав газету "Нацiональний шлях", що вiн її дiстав з кишенi. Марта ледь вмовила його взяти безкоштовну каву.
  
  Дверi вiдчинилися, i до ДакДональдса увiйшов молодий хлоп з новеньким ровером.
  
  - То це ви замовляли кiнґ-чiзбургер? - зрадiла була Марта.
  - Нi, не я, - сказав хлопець. Вода текла з нього на пiдлогу. - Я ото, тiльки вiд дощу хочу сховатися.
  - То ласкаво просимо! Хочете щось?
  - То не вiдмовлюся. Дайте, будь ласка, дабл-бiф, стравберi-кейк та смол-коук. Шчо ж ще?... - вiн задумався.
  - А ви, видко, зi Львова, - здогадалася Марта. - Бо ви кажете "шчо" замiсть "шо".
  - То правду ви кажете. Я, взагалi, сам по собi, студент. Але ж тепер на вакацiях, тому подорожую мiстами i селами рiдного краю.
  - А де ж ви си вчите? - спитала Марта.
  - В Унiверситетi лiсової промисловостi, - гордо вiдповiв студент.
  
  П'ятниця, 19:00
  
  Аж тодi пiдiйшов замовник.
  - Вибачте, - сказав вiн. - Я знаю, що запiзнився. Але ж машина зламалася, а тут ще й дощ...
  - То нiчого, - запевнила Марта. - А де ж машину залишили?
  - Та у полi... Я ж тодi до вас дзвонив з мобiльника. А як подзвонив, так вона й зламалася. Ну я, спершу, думав вiдрехтувати. А тут ще оцей дощ. Та й в мобiльника сiли батарейки... То й я пiшов вже пiшки - точнiше, побiг.
  
  Був вiн рокiв сорока, виглядав молодо та пiдтягнуто. Марта, навiть, замилувалася. На чоловiковi були бiлi шорти та футболка iз написом "Києво-Могилянська Академiя".
  
  - Перепрошую, пан є з Могилянки? - спитав студент.
  - Саме так, мiй юний друже. Професор Києво-Могилянської Академiї Панас Лаврiнович Бойко-Власишин.
  - А який в вас науковий профiль? - поцiкавилася Марта.
  - Я - з кафедри українознавства. Може ви десь чули про професора Борщевського?
  - Ви знаєте самого Борщевського?! - аж пiдскочив судент. - Це ж - свiтило свiтової та вiтчизняної науки, великий генiй сьогодення, Айнштайн українознавства!
  - Я його улюблений учень, - скромно сказав Панас Лаврiнович.
  - Агiй на бiду! - вигукнув вуйко Орест. - О, як низько ми пали! Навiть iнтелектуальна елiта Української Нацiї замовляє неукраїнськi страви у чужинському ДакДональдсi!
  - А я ось не бачу тут нiчого злого, - знано сказав професор. - То є мiжнародний обмiн знаннями. А як же ж ви хочете увiйти до НАТО та Євросоюзу, як не знаєте чужинця та його звички. Чужинцi, пане Оресте, теж люди, є серед них i добрi...
  - Звiдки ж ви знаєте, хто я такий є? - здивувався пан Орест.
  - Та хто ж ва не знає? Я перед усiма студентами читав вашу статтю "Слава Нацiї та Повстанський здобуток". Дуже мудро ви пишете!
  - Та де там, - засоромився пан Орест.
  
  П'ятниця, 20:15
  
  Дощ тiльки зростав.
  - Взагалi ми сьогоднi цiлодобово працюємо, - зауважила Марта. - Як треба, то можна залишитися й до ранку.
  - То є дуже знано, - зрадiв професор. Iншi погодилися.
  
  Марта поставила на стiл каву та купу книжок. Навiть вуйко Орест не вiдмовився вiд вегетарiанського сендвiчу ДакДональдс. Вiн заглибився у томик Дмитра Донцова.
  - А чи є в вас щось наукове? - спитав професор.
  - Та ось! - Марта дiстала з полички товсту книжку з теорiї електричних ланцюгiв.
  - Дякую, - зрадiв Бойко-Власишин i поринув у читання.
  Щодо студенту, вiн завзято ковтав "Сьомгу" Софiйки Андрухович.
  
  П'ятниця, 23:55
  
  Грiм гримiв. Великi блискавки били направо й налiво. Страшно було й подумати визти на двiр.
  
  Кухарi - Митко та Юрко - вийшли з кухнi та сiли бiля всiх, бо все одно ж нiхто тепер нiчого не замовляє.
  
  Раптом свiтло згасло.
  - Це у цiлому мiстечку, - сказав вуйко Орест, дивлячись у вiкно.
  Темрява була непроглядною. Вона лякала.
  
  Поза шум дощу, людям почулося, що хтось шкрябає у скло.
  - То не є людина, - глухо сказав вуйко Орест.
  - А хто ж то є? - спитав кухар Митко.
  
  Всi замовкли. Стало якось незручно. За вiкнами, у темрявi, бив дощ. Дивний звук припинився.
  
  - Треба зачинити дверi, - раптово сказав професор Бойко-Власишин.
  - А якщо ж прийдуть клiєнти? - спитала Марта.
  - Не прийдуть, - коротко сказав вiн.
  Iншi з жахом подивилися на нього.
  - Ви знаєте щось таке, чого не знаємо ми, - радше затвердив, нiж запитав студент.
  - На те я й науковець, - коротко сказав професор.
  
  - Зачекайте! - раптом сказала Марта. - В нас тут є аварiйне джерело струму. У пивницi є акумулятор. Треба лише його увiмкнути!
  
  Студент скрутив з ровера електричну фару.
  - Ходiмо, я вам буду свiтити, - запропонував вiн.
  
  Вони йшли сходами. Фара свiтила слабко, i Марта ледь розрiзняла сходинки пiд ногами. Вона мiцно тримала студента пiд руку. Пiд вологою пiсля дощу тканиною сорочки вона вiдчувала сталевi молодецькi м'язи.
  - Ви спортсмен? - спитала вона.
  - Так, колишнiй пластун. Як бува їхали на таборiвки, завжди брав першi мiсця з волейболу.
  Бiля нього було якось надiйно, й навiть вже не страшно.
  
  Вони довго шукали потрiбну кнопку. Пульт мiстився у вузькому закутку. Щоб якось туди пролiзти вони мали притулитися одне до одного. Хлопець важко дихав. Обгорнуте у гарну дакдональдсiвську унiформу, молоде дiвоче тiло не давало йому спокою. Але вiн пригадав наказ друга коменданта зi свого колишнього куреню: спершу думай про громадське, а вже потiм - про особисте. Хлопець ще раз важко зiтхнув i втримався, щоб не обiйняти Марту, не пригорнути ще ближче до себе, не вкрити гарячими молодецькими поцiлунками.
  
  "Який чемний хлопець" - захоплено подумала Марта.
  
  Вона потягнула за якийсь важiль - i ДакДональдс сповнився яскравим електричним свiтлом.
  
  Марта та студент поспiшили на поверхню. Друзi вже чекали на них. Вони були переляканi.
  - Де ж ви зникли? - схвильовано питав вуйко Орест.
  - Та там система складна, - пояснив студент. - Навiть у нашому унiверситетi такому не вчать.
  
  Зi свiтлом стало якось спокiйнiше. Проте, мiстечко й далi потопало у темрявi.
  
  Злива не зупинялася.
  
  Субота, 00:30
  
  Раптом пролунав крик. Дикий, майже нелюдський крик жаху. Потiм донiсся якийсь незрозумiлий звук, схожий на гучне чавкання.
  
  Потiм ще один крик - вже iншої людини. I так далi.
  
  Друзi визирнули у вiкно. По привокзальнiй площi бiг немолодий вже чоловiк у довгих сiмейних трусах. Видко було, що вiн тiльки-но вистрибнув з лiжка. За ним неслася гiгантська огидна жаба.
  - Рятуйте, людоньки добрi! - кричав чоловiк. - На нас напали дивовижнi, невiдомi науцi потвори! Вони вийшли з нашого ставка, заполонили мiстечко i почали нас усiх їсти! Негайно повiдомте Верховну Раду, Кабiнет мiнiстрiв та Секретарiат Президе...
  
  Вiн не договорив. Жаба наздогнала його i з'їла.
  
  Субота, 0:32
  
  - Треба зачинити дверi, - наказав професор Бойко-Власишин.
  - Ой, забула! - пригадала Марта. Вона дiстала з кишенi величезний ключ i вставила його до замка. - Наразi зроблю!
  
  - Тепер ми у безпецi, - зiтхнув вуйко Орест.
  - Ген, ходiмо рятувати мiстечко! - запропонував студент.
  - Пiзно, - зауважив професор.
  
  Крики зтихли. Запанувала зловiсна тиша.
  
  Субота, 0:49
  
  Жаби почали збиратися навколо ДакДональдса. Великi та потворнi, вони жадiбно облизувалися. Але не наближалися.
  
  - Вони бояться свiтла, - здогадався професор.
  
  Субота, 1:00
  
  - На скiльки ще вистачить акумулятору? - спитав студент.
  - Не знаю... - Марта кусала губи. Вона справдi не знала.
  - Минулого разу його стало години на три, - пригадали кухарi Митко та Юрко.
  - Коли це, минулого разу? - спитала Марта. - Щось не пригадую...
  - Тебе тодi викликали до Тернополя на супер-апґрейд-трейнiнґ левел-ту з пiдвищення квалiфiкацiї...
  - Я бачу, ви є до науки, - схвалив студент. Вiн подивився на неї захопленими очима. У цьому поглядi проглядала шана i... ще щось. I вiд цього "чогось" Мартусi стало тепло i радiсно. Нiби й не було навколо тiєї страшної ночi iз дощем i жабами...
  - Наука є свiтло для Нацiї, - зауважив вуйко Орест.
  - Отут вже не можу не погодитись, - сказав викладач Києво-Могилянської Академiї.
  
  Субота, 1:22
  
  - Один плюс три дорiвнює чотирьом... - тихо сказав вчений. - Якщо ж вiдняти 22 хвилини... а потiм ще 65 хвилин...
  - Шчо ви рахуєте? - зацiкавлено спитався студент. Навiть на вакацiях, вiн тягнувся до знань.
  - Скiльки часу нам залишилося... - вiдповiв науковець.
  - До якого моменту? - спитала Марта.
  - Поки не сяде акумулятор.
  
  Всi, окрiм професора, затремтiли.
  
  Жаби заоблизувалися швидше - нiби зрозумiли, про що кажуть люди.
  
  Субота, 1:25
  
  - Треба зорганiзувати оборону, - запропонувала Марта.
  - Слушна iдея, - зрадiв студент. Вiн знов подивився на Марту якось по-особливому... нiжно...
  - Треба скласти бойовий плян, щоб нiякiсенькi клятi вороженьки не зумiли нас побороти у мiлiтарiйних змаганнях, - зауважив вуйко Орест.
  Всi подивилися на вченого.
  
  Бойко-Власишин заговорив:
  - Треба ся пiдняти на другий поверх та ся там забарикадувати...
  - Чому на другий? - поцiкавилася Марта.
  - Бо скоро почнеться повiнь...
  - Повiнь?!?! - злякано закричали всi.
  - Так... Я приблизно пiдрахував кiлькiсть опадiв, додав до глибини мiсцевого ставка i порiвняв iз висотою цього ДакДональдса над рiвнем свiтового океану...
  - I якi є висновки??? - водночас спитали всi.
  - Другий поверх має ся залишити сухим, - сказав професор.
  
  - Повiнь? - iронiйно перепитав вуйко Орест. - Та де там! Я тут усе життя прожив, а повонi не бачив!
  - То подивiться у вiкно, - вимовив вчений, ледь приховуючи хвилювання.
  
  Вода справдi пiднiмалася. Вже затопило бiльшу частину мiстечка. Навiть залiзничний вокзал напроти ледь виступав над поверхнею. Жаби щиро радiли.
  
  "Добре, що ми на пагорбi!" - подумала Марта.
  
  Субота, 1:45
  
  - Треба будувати барикаду, - сказав Бойко-Власишин.
  - Але з чого? - спитав вуйко Орест.
  - Ну, хоча б з цих меблiв...
  - Але вони є прикрученi до пiдлоги, - зауважили кухарi Митко i Юрко.
  - Хочете, вiдламаю? - запропонував студент. Вiн оголив могутнi бiцепси: - Еге ж! Не дурно я ходив до студентського клюбу культуризму iменi Iвана Франка!
  
  Вiн потягнув стiлець. Гвинти заскрипiли й почали виходити з пiдлоги.
  - Стiй! - закричала Марта. - Ну, будь ласочка, зупинися... Я не можу... допустити цього...
  - Але ж це природньо, - наполягав студент. - Нам же ж барикаду будувати треба...
  - Я не можу... - повторила вона. - То є власнiсть компанiї ДакДональдс. То я ж мусю її захищати. То є питання емплоїз лойелтi!
  
  Студент привинтив стiлець на мiсце.
  - Вибач, - аж почервонiв вiн. - Я не знав...
  - Треба принести стiльцi з вокзалу! - здогадався вуйко Орест.
  - Чудова iдея, - сказали Митко та Юрко.
  - А як же ж жаби? - спитав науковець.
  - Якщо вибiгти швидко, то вони нас не впiймають. А як впiймають, то не всiх. - запевнив студент. - Ну, хто йде зi мною?
  
  Марта, Митко та Юрко визвалися добровольцями. Професор та вуйко Орест залишилися вартувати ДакДональдс.
  
  Субота, 1:47
  
  - Вперед! - закричала група i кинулася у воду.
  Вони попливли. Митко та Юрко трохи вiдстали i їх з'їли жаби.
  Марта та студент допливли до затопленого вокзалу.
  Набравши повiтря, вони нирнули пiд воду i запливли до вiдкритого вiкна. Їхнi тiла зустрiлися. Студент обiйняв Марту. Його могутнi руки почали знiмати з неї унiформу.
  "Обережно, це теж ДакДональдсiвська пропертi!" - подумала Марта.
  Вiн прочитав її думки. Нiчого не пiрвав, i все склав убiк.
  
  Субота, 1:49
  
  Намагаючись не випустити повiтря з рота, студент поцiлував Марту у губи... потiм - у перса... а потiм, зробив щось... неможливе, але таке приємне, що Марта ледь не застогнала.
  
  Марта не була вже такою порєдною. Колись в неї вже був наречений, i вони робили всiлякi речi. Але вiн голосував за Януковича i не поступався старшим людям у маршрутцi, тому вона його залишила. Та нiколи ж вiн не пестив її так, як отой хлоп з мiста.
  
  "Студент... - захоплено думала Марта. - Зразу ж видко вчену людину. Такою є тепер наша молода нацiональна iнтелiгенцiя..."
  
  Напестивши доста, студент взяв її за олi сiдницi i увiйшов прутнем до мокрої вiд води i насолоди розкiшницi...
  
  Вони покохалися пiд водою, у залi очiкування. Насолоджувалися, поки вистачало повiтря. А тодi отримали оргазм, одягнулися, позбирали стiльцi i попливли назад. Дорогою обдурили жаб, яки не встигли їх з'їсти.
  
  Субота, 2:33
  
  - Нарештi ж ви прийшли! - зрадiв вуйко Орест.
  - Жаби з'їли кухарiв, - пожалiвся студент.
  - Обидвох - Митка та Юрка, - уточнила Марта.
  - Та ми це вже знаємо, - вiдмахнулися друзi, - Бачили у вiкно...
  
  Стiльцiв як раз вистачило на барикаду. Захисники ДакДональдсу пiднялися на другий поверх i засипали ними сходи.
  
  Субота, 2:48
  
  - Але ж туалет - на першому! - схвильовано зауважив вуйко Орест.
  - Є й на другому, - вiдказала Марта. - Але я десь загубила ключи.
  - Де загубила?
  - Здається, по-пiд прилавком...
  - Я пiшов шукати, - сказав нацiоналiст.
  - А якщо нападуть жаби?
  - Не гiдно нацiонально-культурному Українцю ся бояти чужинських жабiв! - вiдрiзав вiн.
  
  Перелiз через барикаду, спустився на перший поверх i почав шукати попiд прилавком.
  
  - Шляк би це трафив! - хвилювався вiн. - О де ж то є отi ключi? Ой, лишенько лихеє!
  
  Повiнь посилилася. Вода видавила склянi дверi i полилася усередину.
  
  - Рятуйтеся, вуйко Оресте!!! - закричали захисники ДакДональдсу. - Обiйдемося вже без того туалету!
  - Нi, я їх бачу... ось вони! - патрiот нирнув попiд прилавок i знов з'явився на поверхнi, стискаючи у зубах завiтнi ключи. Вiн швидко поплив до сходiв, але зашпортався на барикадi.
  
  У цей момент, на першому поверсi перегорiли жарiвки. Жаби скористалися цим i поспiшили до ресторану. Вони вчепилися у вуйка Ореста i почали їсти. Той встиг протягнути друзям ключи за мить до того, як жадiбнi жаб'ячi губи поглотили КУНiвця. Одна голодна жаба спробувала перелiзти через барикаду, але студент огрiв її пiдручником з квантової фiзики.
  
  Жаба впала. Професор українознавства пiдхопив книжку i дiстав з кишенi мiкроскоп.
  
  - Так... так... - говорив вiн, дивлячись у прибор на частину обкладинки, що була у безпосередньому контактi з монстром.
  
  - Що ви бачите? - спитала Марта вченого.
  
  Той задумався.
  
  Субота, 2:55
  
  
  - Неймовiрно! - сказав вiн зi стриманiстю науковця.
  Друзi питливо подивилися на нього.
  
  - З наукової точки зору, - почав вчений, - Цi чудовиська належать до Bufonidae, тобто, до сiмейства безхвостих кляси земноводнi. Це - звичайнiсенькi українськi жаби, тiльки...
  
  - Тiльки?.. - перепитали слухачи.
  - Тiльки дуже товстi! Нiби споживали якiся штучнi ненасиченi транс-жири...
  
  Вчений знов задумався.
  - Де ж вони могли такого наїстися? - запитав студент.
  Професор суворо обвiв присутнiх очима.
  - У ДакДональдсi, - коротко вимовив вiн.
  
  Марта вiдкрила рота. Студент також. (Щоб не гаяти часу - поцiлувалися, пiсля чого повернулися до розмови).
  - Я й самий би не повiрив, - сказав вчений. - Але наука - вiн вказав на мiкроскоп i пiдручник - не дозволить збрехати...
  
  - Але ж як вони могли сюди пролiзти? - обурилася Марта. - Скiльки тут працюю, жодного щура не бачила, не те що жаби!
  - А куди ви дiваєте використану олiю? - поцiкавився вчений.
  - Он до тої труби!
  - А труба куди виходить?
  - Не знаю... Мабуть... - вона здригнулася вiд страшної пiдозри. - Невже... Невже у ставок?!
  - Вочевидь, це так... - Тихо сказав вчений. - Забрудненi транс-жирами води потрапили до жаб'ячих шлункiв. Жаби потовстiли, збiльшилися у розмiрах - i напали на наших українцiв!
  
  - Який жах! - студент схопився за серце.
  Мартi хотiлося плакати:
  - Невже це через мене?! Боже мiй... Якби ж я знала, нiколи б цю олiю туди не вилила! Додому б краще принесла...
  - То не є ваша вина, - заспокоїв вчений. - Новiтнi технологiї є закономiрними плодами наукового прогресу людства, але несуть у собi загадки та таємницi. А iнколи - й невiдомi загрози!
  
  Студент пiдняв руку.
  - Можна? - спитав вiн по-унiверситетськи.
  - Кажiть, - дозволив професор.
  - Менi здається, що ви знали це заздалегiдь... Це правда?
  - Ну, всього я, звiсно, не мiг знати... Але дещо...
  - Як, як вам це вдалося?
  
  - Рiк тому Києво-Могилянська Академiя запустила космiчного супутника Землi для всiляких етнографiчних дослiджень. Аналiзуючи результати, я помiтив, що земноводна фауна вашого краю набирає незвичайних розмiрiв. Водночас, стало видко, що рiвень води у вашому ставку весь час збiльшується.
  - А чому? - спитала Марта.
  - Ми думали, через таяння арктичних льодовикiв... Але тепер я знаю страшну правду.
  - Яку?
  - Жаби потовстiли i займають бiльше мiсця. Вiдтодi, за знаменитим законом Архiмеда, вiдбувається витiснення води i її перелиття до вулиць села...
  - То ви приїхали сюди... - почала Марта.
  - Щоб дослiдити цей дивовижний феномен, - -закiнчив професор.
  
  Субота, 3:08
  
  - Що ж нам тепер робити? - спитав студент.
  - Любi друзi! - почав вчений. - Буду з вами вiдвертий: ймовiрнiсть нашого порятунку наближається до 0,0371%. Я вже пiдрахував... Тому треба якнайдорожче продати своє життя.
  - Досить вже сумувати! - перервала Марта.
  Вона дiстала з холодильнику бак з кока-колою.
  Друзi наповнили паперовi келихи.
  Випили мовчки.
  Потiм - ще i ще.
  Марта взяла ключи, що їх героїчно наздобув вуйко Орест, i пiшла убiк.
  
  
  Субота, 3:19
  
  Студент та професор залишилися наодинцi.
  
  - Пане професоре, - заговорив студент, не ховаючи хвилювання, - Ви - мiй науковий iдеал. Скажiть по правдi, як вам вдалося досягнути таких висот? У чому ваш секрет?
  - Нiякої таємницi немає, - поважно вiдповiв професор. - Усе життя я дотримувався заповiту Пророка: i чужому навчайтеся, i свого не цурайтеся. Ось так i вибився у люди.
  Студент був у захватi.
  - Якщо тiльки я виберуся звiдсiля у живому станi, обов'язково повторю ваш науковий подвиг! - палко проговорив вiн.
  
  Субота, 3:27
  
  Марта повернулася i поклала ключи на стiл.
  
  - Моя черга... - проговорив студент i пiшов у необхiдному напрямку.
  
  - Скiльки залишилося до свiтанку? - спитала офiцiантка.
  - Зараз подив...
  З туалету роздався крик. Потiм - звуки боротьби. Потiм - чавкання.
  Друзi побiгли туди.
  
  На пiдлозi сидiла гiгантська жаба. Перед нею лежав пiдручник з квантової фiзики - усе, що залишилося вiд студента.
  
  - То знов моя провина! - сумно сказала Марта. - Я забула зачинити вiкно. Ось жаба туди i влiзла.
  
  Жаба кинулася на останнiх захисникiв ДакДональдса.
  Професор вхопив ключи i вiддав Мартi. Та зачинила дверi на ключ. З середини роздалося розлючене квакання. Жаба билася у дверi, але безрезультатно.
  - Хай ся мучить! - жорстоко сказала Марта. - Дверi iмпортованi з нашого Гед-офiсу на Калiфорнiї. То є американська якiсть...
  
  Вони повернулися за стiл.
  
  Субота, 3:34
  
  За вiкнами панувала непроглядна нiч. Тихо плескалася вода. Квакали жаби.
  - Марто... - сказав професор.
  - Що?
  - Я хочу вам дещо сказати...
  - Ну то кажiть, не встидайтеся...
  - Знаєте... Для нас, науковцiв, немає вищого щастя, анiж служити Людству. Заради народного щастя вiдкриваємо ми новi закони природи, винаходимо новi пристрої та технологiї. Саме для того спускаємося у надра та летимо до далеких космiчних зiрок!
  
  Марта уважно слухала.
  - I тепер, перед смертю, я хотiв би востаннє ощасливити наш народ... Але з усiх українцiв залишилися лише ви... О дозвольте ж вас задовольнити!
  
  Вчений став перед Мартою на колiна i почав цiлувати ноги. Потiм зняв з неї туфлi.
  - Та холодно ж у ноги... - зауважила та.
  - Я зiгрiю їх своїми поцiлунками! О, яка це насолода, бути бiля ваших нiг!
  Вiн цiлував i цiлував. Марта справдi зiгрiлася.
  
  Субота, 3:42
  
  Вчений подивився на Марту знизу вверх. З його глибоких, вдумливих очей лунало прохання.
  - Дозвольте ж... зробити вам... кунiлiнгус...
  "Знов якийсь науковий термiн" - подумала Марта.
  - А це як?..
  - А ось так...
  Професор Бойко-Власишин взявся до роботи.
  
  
  Субота, 4:07
  
  Жарiвки згасли: видко, сiв акумулятор.
  
  Попри барикаду, жаби позалазили на другий поверх.
  
  - Ся рятуйте! - сказав професор, звертаючись до Марти. Вiн побiг на вперед, вдало вiдганяючи жаб мiкроскопом. Але зашпортався, впав i хутко зник у хижих пащах тварин.
  
  
  Субота, 4:15
  
  Марта залишилася сама. Вона приготувалася до найгiршого.
  Заплющила очi... Завмерла... Але нiхто її не з'їв.
  
  Субота, 5:04
  
  Вона вiдкрила очi. За вiкном пiднiмалося сонце. Жаби повтiкали.
  
  Марта взяла телефон i зателефонувала до Кабмiну, до Верховної Ради i особисто до Президента України. Усi пообiцяли приїхати - i Ющенко, i Тимошенко, i Янукович, i навiть Литвин. А Єхануров навiть пообiцяв пiдiгнати свiй бульдозер.
  
  Субота, 15:00
  
  Марту врятували.
  
  ...За кiлька тижнiв...
  
  - Ну, далi ти знаєш... - сказала Марта.
  - А що стало з жабами? - спитала Орися.
  Вони сидiли у полтавськiй квартирi i пили мартiнi. Орися тiльки що вилiкувалася вiд отруєння пiсля невдалої спроби долучитися до СучУкрЛiту.
  
  - Жаби загинули вiд серцево-судинних захворювань викликаних споживанням транс-жирiв, - розповiла Марта. - Всi-всi...
  - Шкода... - сказала Орися. - Їх можна було б застосувати у Мiнiстерствi оборони... чи у мiлiцiї...
  
  - Орисю, рiдненька... - попрохала Марта. - Чи нема в тебе нема зайвого тесту на вагiтнiсть?
  - Отам, у шафi... Цiла скриня... Бери, скiльки треба...
  - Де?
  - Та там, за презервативами...
  - Якiсь вони незвичайнi...
  - Це - розвiдницькi, зi складу НАТО. Останнiй винахiд американцiв. Вони вказують не тiльки на вагiтнiсть, а й на стать дитини...
  - Звiдки в тебе таке?
  - Та вiд Дзвiнки. Вона тепер - розвiдниця з СБУ. У них з НАТО спiльнi навчання...
  - Файно... - Марта розглядала американський тест.
  - Але ж вiн дiє лише зранку, - застерегла Орися.
  - Я почекаю.
  
  ...Наступного ранку...
  
  Марта дивилася на тест. Одна половина стала рожевою, iнша - ярко-синьою.
  Значить, близнюки, хлопець i дiвчина...
  Хто є їхнiй батько - професор чи студент? Чи обидва?
  Яка рiзниця! Головне, що це був вчений...
  
  - I ви теж будете науковцями, - думала Марта. - Я нарiку вас Iкс та Iгрек, як у романi Олеся Бердника. Ви - майбутня вiтчизняної науки. Заради козацького минулого, ви полетите у космос, аж на самий його край. Ви зустрiнете марсiян та венерiянцiв. Ви вiдкриєте новi закони i формули. Ви прокладете галактичнi шляхи. Але навiть там, за мiльярди парсекiв вiд рiдного краю, ви не забудете дiдiвську хату, i садок вишневий навколо, i Шевченкiв Заповiт...
  
  Вона подивилася у синє небо.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"