Пада, пада снiг-
Скорiше, швидше.
Ти сховатися не змiг.
То заметiль iде, Зима,
Вiд не§ сховища нема.
I з нею вiтер навздогiн,
Сама любов летить на крилах.
I крила застигають в кригу.
Цей ритм досяжний не для всiх.
I бiле все, не видно стрiх!
Гей... Тиша.
А потiм пляма кровi,
Росте стає все бiльша.
Вона ляка!
А навкруги все смiливiше
Луна негода.
I вир стрiмкий, 
Все закрутилося у дикiм  бальнiм танцi!
Хоч нiччю як не верещить, 
Усе стихає вранцi.
Негоди нiч - насмiшка!
А далi сходить Сонце i дивиться на те що було.

Порожня зала пiсля балу.
Кругом смiття i склянок лишки...
Вона нiкого не застала,
Додому повертатись пiшки.
Карета зникла,
I гарбуз.
I ноги знов бруднi i босi.
Чому ж Вона тут досi?
Скiнчився бал,
I принц по§хав.
Крутили в танцi Попелюшку,
Щось шепотiли §й на вушко.
Трясли, як ляльку череп"яну,
Чумну якусь, неначе  п"яну.
А потiм кинули додолу,
I нумо далi танцювати.
Ї§  вже бiльше не чiпали.
Набридла лялька, вже награлись.
I посмiялись, й познущались.   
Ходила залою самотня.
Красуня?Дивна , молода...
Принцесу в Попелюшцi хто вгада?
Заплакана й нещасна, заснула у куточку...
Вже й Мiсяць сходив, нагадав про Сонце.
До дiвчини вiн зазирнув в вiконце.
I хмарка темряви знадвору припливла,
Кружляти навколо не§ почала.
I зупинившись, на вiдьму обернулась.
Волосся чорне у косу сплела, всмiхнулась.
Розмову перша почала.
- Сердешна, любко чорноока,
Одна зосталась?
Печаль, як скалка в око?
Покинь, прекрасна, сумувати.
Вже пiвнiч - час i нам потанцювати!
В долонi плеснула вона,
I зала знову ожила.
Засяяла блакитним сяйвом.
З"явилась скрипка,
I смичок почав сам  грати.
На гачок, 
Гiсть перший почепив плаща.
Заграла флейта десь у залi,
На стiнах смолоскипи запалили.
Кiмнату чортенята прибирали.
I дами в чорному,
I кавалери,
Були там демони i сери.
Смiливi вирази облич,
Сердець гарячих полум"я червоне.
Покора тут у волi втоне!
Вина гарнi, i розмови вiльнi,
Зусилля тут не марнi,
А почуття тут сильнi.
Мiж натовпом людей,
Струнка й висока, господиня вiдьма.
I рiвна, впевнена хода.
Лицем блiда, примiтна.
Хоч гарна, та не молодiсть так  квiтне...
Так  наближалася  вона до Попелюшки,
Дорогою взяла двi кружки i налила вина у них.
-На, випий, любонько, не стiй!
  Нехай  рум`янець прикраша обличча!
  Нехай на свiт цей прийде принц i твiй,
  Радiй, дiвча, цiєю нiччю!
Тремтить рука, та Попелюшка бере келих,
I вигляд дiвчини ляка,
I крики цих напiвлюдей веселих...
П`янке вино, неначе кров,
Зiгрiло горло i розкрило серце.
Нас всiх пов`язує любов
I додає в життя нам трiшки перцю.
Смiлiше стала Попелюшка,
Вже франт якийсь шепоче §й на вушко,
Запрошуючи на танок.
Та як же танцювати, коли немає сукнi!?
А кришталевi черевички? Сережки, гарний макiяж?...
Регоче голосно господарка нiчного свята
-Дiвча, твоя хрещена я сiогоднi мати!
 Нехай навiки я проклята!
I голосно плескє у долонi.
Ще мить, й маленькi чортинята
Принесли чан великий
З кровью.
-Зкупайся в нiм, мовить дiвчинi iз любов`ю,
Ти краща станеш од усiх,
I безтурботним стане смiх.
Прокинешся величною красою!
Ми завоюємо весь свiт з тобою!

Як дивно...Прохолодна кров 
Неначе обiймає тiло.
Завжди гадала що вона гаряча
Та як красу плекає вмiло!

З`явилась нiжка першою
I туфля, а далi сукня i прикраси, смiх!
Регочуть злiснi штукарi,
Пала вогонь, танцюють духи!
I та що плакала, в життi не скривдила i мухи,
Кружляє в танцi невiснiм!
З струнким i гарним юнаком.
Вона захоплюється ним.
А вiн §й пацi гладе, обiйма...
Та спокою в душi нема,
Неначе кличе за собою
Так, обережно, бере руку
Легенько дмухає -
I мрiя повнiстю схопила
I проковтнула й закрутила.
I вже не бальний зал - провалля,
А потiм лiс i океан!
Все наче сон страшний,
А може i обман.
I вiн був нiжний, милий, сильний.
Такий непередбачуванний, вiльний
Вiн Попелюшцi розповiв про свiт,
Про його створення i силу.
Про вiйни людськi i безтямну вiру!
Вони на конях гарцювали 
Кохання крила §х до неба пiдiймали!
I Попилюшка плакала й смiялась як дитя.
Ця дика нiч, тривала довше нiж §§ життя.
I духiв танцi, i старезний лiс...
Куди ? Куди, §§ юнак цей нiс?!
I вже не руки, а звiрячi лапи ...
На полюваннi §х нiхто не квапить.
I серед диких танцiв i дрiад
Вiд чар звiрячих
Чи то од людських вад,
Цей пристрасний  i дикий бiг!

А ти б так змiг? За ними ти б устиг?

Та вже не лапи, а неначе крила!
I пiр`я вiтер обiйма!
I простiр цей осяйний - сила.
А людське тiло, лиш тюрьма!
I знов у гору, потiм 
Каменем до низу.
I лапи  вовчi топчуться по хмизу.
Стрибок  - в зубах трiпоче жертва!
Хруст м`язiв i кiсток,
А кров така гаряча!
Ще мить - тваринка мертва,
Триває  далi  гра звiряча!
Два вовки наче кошенята -
Коханцi, вороги, двiйнята...
Так солодко було в його обiймах,
Розумiти - врештi вiльна!
Цариця пекла, королева лiсу,
Юнак пiдняв з очей завiсу!
Його нiколи не забуде,
Цi очi i обiйми всюди.
Це вiчний поклик плотi й кровi.
Це танец пристрастi  й любовi!
За нiч одну - вiдкрити все.
За мить одну - побачить долю,
Що всмiхається i плаче.
I побувати в рiзних землях,
Танцюючи на тисячi балах!
Це доля обраних, цей шлях,
Дається не усiм i всюди
Та кожен вiрить що вiн буде.
Але за кожним перетворенням i танцем,
Завiса опускається  у ранцi.

I знову зала перед очi.
Неначе спалахи, так, проти ночi,
Блакитне сяйво опустило Попелюшку
На пiдлогу.
Хвилина першо§... I казка далi йде в дорогу.
Лежить красунечка блiда. Рум`янець де? I де хода?
I кроки десь на сходах чутно,
На серцi тихо, якось скрутно...
То слуги нишпорять, зiтхають.
Вони  господ сво§х шукають.
Вiдкрились дверi, хтось заходить,
Щось нахиляючись говорить,
Когось гука...
Блiда щока, блiда рука
Лиш посмiшка лягла на мертвi губи.
I знову тиша, тиша всюди.
Шепочуть слуги, звiдкiля вона?
На все вiдповiла пiтьма -
Дiвчина раптом почала зникати,
Руками  намагаючись  хапати,
Ловили слуги пустоту.
-Це попелюшка - хтось сказав,
В нiй упiзнали ту 
Що з принцем вечiр танцювала,
Хоч вдома посуд мити мала.
Ту, що увечерi  розвагою була.
Яку носили на руках,
Iмпровiзованi мажори - мишi
Ту що прив`язували до гарбуза
I заливали силомiць вина до рота.
Тихенько плакала в куточку,
А потiм вмерла - так гадали слуги.

Чи правда це було? Чи нi?
Нам  це розкажуть лиш вогнi,
Що досi сяють у тiй залi.
Iсторiя скiнчилась
I нема вже кралi.
А слуги довго плiткували,
Неначе долю чиюсь вкрали.
I не одна ще Попилюшка,
Так буде танути ввiснi.
I прошепочуть §й на вушко,
Слова кохання неземнi.
Та чи усiх §х зачарують?
Чи всiм §м щастя подарують?...
А у палацi тiм, дива.
Тут раз на рiк, у день Рiздва
Минаючи дванадцяту годину,
Лише одну хвилину,
Та довжиною у життя!
Танцює жiнка, чи дитя,
Така стара, чи молода.
Така худа, така блiда -
Танцює так, нiби втiкає
Чомусь радiє, а чому нiхто не знає...


2012 р