|
|
||
Плаче осiнь жовтневим ранком,
А менi вже плакать не сила.
Ти пiшов, я сама лишилась.
Ну чому я тебе полюбила?
Опадає кленовий лист.
Я тобi, як i їй, все простила.
Ти нi в чому не винен, коханий,
Винна я, що тебе полюбила.
Над водою завис туман.
I мене ти вже не зустрiнеш.
Ти тепер завжди будеш з нею,
Ти її нiзащо не покинеш.
Пройдуть роки i час усе змiнить,
Тiльки я тебе не забуду.
Тiльки я нiколи уже
Твоєю, повiр, не буду.
|