...Виникнувши з іншого світу, вона з'явилася на моєму життєвому шляху. То, що во-на була особлива, така собі космічна - я побачив відразу навіть без телескопу. Затьмаривши інших дівчат ніжним, казково привабливим полум"ям очей, вона була подібна на зірку. І разом із тим це була звичайна дівчина - бо ніхто не падав перед нею на коліна, ніхто не пропонував руку й серце.
Вона крокувала разом уздовж тротуару разом із подружкою, а ми із Сашком йшли на захід, назустріч їм і вслід сонцю, що заходило за дома. Щойно мій погляд торкнувся її чарівної фігурки, її очей і волосся - мені одразу ж здалося, що я лечу в невагомості прямо назустріч своїй мрії!
Час втрачає вартість, коли ти зустрічаєш таку дівчину. Світ котиться далі, а для тебе все завмирає. Раптово тебе опановує єдине бажання: заговорити із нею! І це бажання росте, стає стержнем твоєї взагалі мотивації: так хочеться увірватися до її серця, пробити той захисний шар і застрягти там отруєною стрілою Амуру!
Здоровий глузд в ту ж саму мить було помножено на нуль. Внутрішній голос втратив право свого голосу. Він не сказав мені:
- Вона дозволить тобі обдуритися. Якщо ти зацікавиш її. Бальзак сказав би так: "Пе-ретворивши чоловіка на ягня, жінка завжди запевнятиме його, що він є левом і що в нього залізний характер". Тому що це саме Вона. Фатальна. Повз неї так просто ти не минеш.
Хоча все було зрозуміло і без слів.
Бо сонце перетворилося на її сцену, а мої очі - на софіти, що світили лише для неї! Вона була моєю зіркою. Отруєна стріла амура потрапила не в те серце. Планети вишикувалися не в мою користь, і я став на її шляху.
- Дівчинко, мила, дозвольте із вами познайомитися!
- Ми поспішаємо, - посміхнувшись та не зупиняючи ходи, відповіла вона. Від тих слів віяло холодом. Ця красуня була молодшою, аніж мені здалося спочатку, і Сашок не забув красномовно просигналити про це очима. Але що я міг із собою зробити?!
- Я позичу лише секунду вашого безцінного часу! - промовив я до неї, крокуючи спиною вперед і ризикуючи розбити головою випадковий бордюр. - Ну стривайте!
На щастя, в лиходійки-долі в той день саме був вихідний. Вона змилостивилася наді мною і не дозволила остаточно перетворитися на клоуна. Стільниковим дзвоником вона перервала романтику, упорснув в палаюче серце гальмову рідину.
- Дівчино, постривайте! Алло!..
...коли я обернувся - її вже ніде не було. Вона просто зникла.
- Сашко, де вона?
- Хто?
- Німфа! Де моя богиня?! Куди вона пропала?
- За твою німфу дадуть більше, ніж їй є років. Пішли нормальних пошукаймо... - і він прискорив кроки, лишивши мене самого в моїй порожнечі і напівсвідомості. Тієї ж кобіти ніде не було... Серце достукало останні акордні ноти і заспокоїлося.
Я подивився на годинник і раптом зрозумів, що секундна стрілка завмерла в ту ж саму мить, коли я побачив чарівне дівчисько.
- Саню, у мене годинник через неї зупинився! - сказав я, наздогнавши друга.
- От бачиш, через жінок лише самі неприємності. Прийдеться помститися їй за тебе на який-небудь іншій... - пожартував він.
Але мені чомусь стало трошки смутно. Чи побачу я колись її ще раз?
Ми крокували по місту, услід стомленому сонцю. Я озирнувся востаннє. Посміхнувся.
- На двох, друже мій, на двох, - продовжив я думки Сашка. Подумав ще і, піднявши очі до неба, додав: Та все одно - колись я її знайду...