Слюсаренко Сергей: другие произведения.

ЗлетІти На СвІтанку

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Загадка Лукоморья
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Авторский перевод ( совместно с Л.Одинцовой) рассказа "Взлететь на рассвете" для конкурса ОБОЛОНЬ. Киев, Украина


   ЗЛЕТІТИ НА СВІТАНКУ.
   Оповідання.
  
   Темпоральний стрибун "Рокіт-3" вивалився з обрію подій у пітьму. Ще мить назад екіпаж був готовий до гіршої долі. Триразово запускався пiдпросторовий двигун за програмою, запропонованою кибернавигатором. Але "Рокіт-3", пиха космосбудування Меара, падав усе глибше й глибше в зоряну Абіссінію, як називав гурт серце чорної діри. Та й звідки було взятися нормальному розрахунку, якщо бовдур навігатор у самий непотрібний момент вирішив робити апгрейд системи? Після цього головний нагромаджувач працював через стук-грюк. видаючи дивні, не очебачні повідомлення. Звичайно, навігатор тут не при чому, апгрейд був регламентний. У послідовності кодів, отриманих з Меара, відбувся трагічний збій. Тепер все позаду. Капітан Гронд, заклякнувши на штурвалі ручного керування, упевнено провадив стрибун у гацання. Знаходилися вони в цілком незвіданому куточку всесвіту, і так далеко, що сподіватися на зіркові орієнтири не припадало. Гронд ішов на ризик. Головне - подалі від мертвої пастки чорної діри, виваливши всі резерви потужності на темпоратор, тільки вперед. Спочатку життєрадісно зойкнув блок контролю гравітаційного вектора - значить, мертва хватка діри відпустила їх. А потім і другий, ще більш бажаний писк - система навігації знайшла місце для посадки. Далі - справа техніки. Капітан, це було видно навіть зі спини, обм'якнув. Навіть головний пілот, що ображався до цього,за те що його відсторонили від штурвала, повеселішав.
  
   Жорстко, дуже жорстко сів "Рокіт-3" на невідому планету. Та й зрозуміло - м'яко сідати на порожніх баках мало в кого виходило. Миттева тиша, яку порушує тільки похрупування оболонки, що остиває, була перервана купою звуків. Це, відпрацьовуючи посадковий протокол, пожвавіла автоматика. Глибоко в трюмі запалилося аварійне освітлення, почалі переобертатися, з похідного в робочий стан, дрони. З легким сьорбом в атмосферу невідомого світу вилетіли роботи-розвідники. Через кілька секунд від них стали надходити перші дані - склад атмосфери, биоактивність, радіація, наявність води та інше.
   -Капітан, у нас обнадійливі результати, - вирвав Гронда із заціпеніння керівник розвідки Забер, - атмосфера тут у порядку, є всі передумови до зовсім неворожої планети. Температурний режим відповідний, хижаків і розумних не виявлено.
   -Ну й будемо отут сидіти у халепі все життя - пробурчав Гронд, - паливо на нулі. Або може на вашій планеті антипритяг на дорозi валяється...
   -Ні, капітан, ніяк немає! - скрупульозно відповів Забер, - доріг отут не виявлене!
   Тож бо, звідкіля дороги? Роботи, що облетіли околиці, принесли малотямні дані. "Рокіт" стовбичив посередині величезного плато, що обривається майже навсторч вниз на похмурі відстані. Плато, швидше за все, було ненаселене.
   -Екіпажеві - відпочинок. Усім. Після відпочинку - десантній групі бути готовій.- Скомандував Гронд і сгорбившись, як від тяжкого гнобу, пішов у свою каюту.
   Як звичайно перед десантом, не дивлячись на виснаженiсть, на кораблі не спав ніхто. Гронд, найбільший реаліст у команді, думав про те, як вони будуть облаштовуватися на цій богом забутій планеті. Він проганяв думки про родину,яку ніколи не побачить, про те, що так ніколи й не попливе зі своїми старими друзями на байдарках по тихих Загірних річках. Хоча він розумів, що відтепер його родина вже ніколи не буде ні в чому бідувати, а його друзі будуть із гордістю розповідати, що вони були з ним колись знайомі. Командир десанту, ефрейтор Арсе мріяв. Рік він зі своїми хлопцями драїв згідно статуту бляхи й підшивав пiдкомiрники. Смертоносні плюви були начищені до достатнього блиску й могли порадувати будь-якого інспектора. Але все - даремно. Рік у пузі залізного бункера. І от ось нарешті - десант.
  
   За годину до призначеного часу Арсе вишикував хлопців в ангарі - повне викладення, штурмові комплекти вищого захисту. Навіть залишилося хвилин двадцять для стройового тренінгу. Пристарілий за ніч капітан відразу замахав рукою, як тільки Арсе скомандував :
   -Струнко! Шикуйсь! ЛIВО-РУЧ!
   -Тихо, сержант, тихо, відставити, вільно, - відмахнувся Гронд. -Здоровенькi були, хлопці, - продовжив зовсім уже не по статутному, - На сьогодні ритуали відміняються. Не буде героїзму, не буде небезпек. Розвідники повідомили, що планета, незважаючи на ідеальні умови, - ненаселена. Наше завдання- з'ясувати, тільки поверхово, наскільки це вірно. І прошу - не ризикуйте. Нам мешкати тут і я бажаю, щоб усі ми дожили до старості. Героїзм лишився позаду.
   -Гурра!! - не до діла закричали десантники. Пройтися врочистим маршем, як спробував організувати Арсе, не вдалося. Втім, ніхто крім ефрейтора, від цього не похнюпився.
  
   Проводжати десант прийшов весь екіпаж вільний від вахти. Хвацько, як на параді, висунулися в бойовий лад з боксів машини десантників. Попереду йшов окс активної розвідки. Його корпус, у вигляді половинки краплі, відливав ліловим. Гусениці ховалися під нижнім зрізом. Тільки невеликі виступи рубки командира й водія порушували ідеальність аеродинамічних ліній. За ним ішли три машини десанту вищого захисту, герметичний гальюн і гауптвахта на випадок конфліктів із місцевим населенням. Незважаючи на повну абсурдність останнього, капітан не спромігся переконати ефрейтора порушити писаний армійськими статут. Ефрейтор погодився тільки на одне - розташувати двох дронів в екіпажі гауптвахти. При цьому обслугу він погодився розмістити тільки разом із дронами. Він уважав всіх не військових цивільними й цілком марними. Шлюзування проходило хутко й без несподіванок, Через десять хвилин бойовий лад машин стояв уже на невідомій землі, розриваючи темряву променями фар.
  
   -Що за діра, - пробурчав єфрейтор Гарпинс, навіть ні зірочки, як у карси в..
   -Балачки! - залунало в навушниках голосом Арсе. - Дотримувати радіо й акустичну чистоту. Розбазікалися... Перші хвилини подорожі не принесли нічого. Напруга спадала й руки десантників, які тільки що судорожно стискали плюви, ослабнули.
   - Докладіть обстановку. - Голос Забера повернув Арсе зі споглядання монотонного шляху.
   - Режим штатний, нічого не виявлене. Просуваємося по однорідній поверхні, - відрапортував єфрейтор, - підозріло спокійно, - додав він нестатутне.
   - Через п'ять лиг зупинка й розвідка на місцевості - узяття примірок ґрунту, повітря, - начальник розвідки віддав наказ і так передбачений інструкцією.
  
   Проби ґрунту дали дивний результат. Верхній шар являв собою прядвисте середовище, досить упорядковане, але його товщина була невелика й бур, пройшовши його легко, уперся в більш щільні шари. Ні те ні інше не нагадувало меарський ґрунт навіть приблизно.
   -Нічого, алхіміки розберуться, - заспокоїв Арсе. Детальний аналіз повітря показав його практично аналогічним меарському, з небагато трохи більшим змістом водяної пари. А от ось самої води знайти не вдалося й при глибокому буравленні.
   -Командир, дозвольте провести дальню розвідку на бездвигункових гвинтокрилах? - запросив єфрейтор.
   - Ми так отут протеліпаємося ще п'ять циклів. Занадто все одноманітно.
   -Дозволяю. Самоверти - саме то! Вчиніть політ до краю плато, два гурту, не більш. Посадку не здійснювати, - голос Гронда був як завжди безпристрасний.
   Самоверти хутко витягли з десантних машин і привели в робоче становище. Через мить вони злетіли у нічну пітьму. Це якщо вона, звичайно, була нічною. Перший екіпаж - Росср і Гавек - був перевірений у багатьох мандрівках. На другому апарату сиділи молоді десантники, мало обстріляні, але маючі вищі кваліфікаційні відзнаки. Їм і пофартувало більше. Гарст, пілот другого гурту, вирішив здійнятися вище, прощупуючи променем пітьму. І отут Варелі зарепетував:
  
   -Бачу! Там попереду!
   -Що таке? - відразу кілька голосів розірвало тишу навушників.
   Але було пізно, бачили усі - і пілот навіч, і весь корабель на моніторах, і десантники на дисплеях штурмових шоломів. Там удалині, на самому обриві плато лежало щось. Кістяк істоти. Якби не дрантя на кістках, можна було б подумати, що десант потрапив на викопний цвинтар динозаврів. Але динозаврам було далеко до цього гігантського звіра. Його кістяк, зруйнований незрозумілою чинністю, був розшматкований на краю прірви. Найжахливіше - хижаки огидного вигляду жерли ці залишки. Хижаки були великі, майже розміром із середнього меарця. Вони відрізнялися від звичних звірів панцирами, багатьма ногами й моторошного вигляду жувалами. Мікроскопічни стосовно тулуба голови прикрашали вуса-антени.
  
   -Схоже тут домінує раса панцерників. Геть, як вони того велетня роздерли. Росс, візьміть зразки тканини й, може, одного з цих виродків завалите, - начальник розвідки радів, смакуючи здобич.
   -Як на Четтан плюнути, - пожартував Росс і заклав віраж на посадку. Хижаки не звертали уваги на десантників. Очебачно, вони звикли харчуватися падлом і ніяк не страшилися живих. Взяти зразки тканин виявилося простіше простого. Гарст і Варели, гримлячи прикладами плювів по своїм панцерним скафандрам, стали заганяти одного з багатоногих на своїх товаришів, щоб потім разом його полонити. Народилася думка взяти його живим. Звір виявився не дуже розумним і моторним, і Гарст, зовсім осмілівши, навіть схопив його за задню кінцівку. Звір став судорожно її висмикувати, чим розсмішив всіх, що спостерігали за баталією. Раптово оглушлива тиша зависла в ефірі. Усі побачили, як через обріз ущелини, безпосередньо із прірви показалося щось... Першим знайшов дарунок мови Гавек:
   -Як на мене, прийшла матуся наших падложерів.
   Дійсно, у світлі прожекторів самовертів на площину вибирався монстр. Був він разів у десять більш того, котрого мить назад тримав за лапу Гавек, його вуса здіймалися над окатою пикою із зовсім уже невтямливими щелепами. Тулуб, у відмінності від інших, був вже довгастий, його панцирна оболонка зверху накривалася рудиментарними крилами. Чудовисько неминуче наближалося до Гавеку. Той, не витримавши, гайнув до самоверту. Але він не помітив, як його колишній суперник уже намертво учепився жувалами в панцеру, що покриває ноги. Огидне, смердюче блювотіння стікало по порцеляні захисного панцеру, залишаючи на ній борозни. Заточившись Гавек упав. У наступну мить тінь великого чудовиська нависла над ним. Щелепи велетня зімкнулися на його грудях й повернувшись тварина швидко задріботала до прірви.
  
   -Спокійно, - пролунав голос єфрейтора. - Броню продавити не спроможеться ніхто. Не стріляти - Гавека зачепите. Гавек, ти як?
   -Мене обіймали й ніжніше, - пролунав здавлений голос Гавека.
   -Тримайся, - закричав зненацька Варелі, - я йду!
   -Стій! Я наказу не віддавав! - прогирчало в навушниках голосом єфрейтора.
   -Не чую, перешкоди, - увернувся Варелі вже виводячи самоверт на край прірви. Легка машина звалилася з обриву в темряву. Другий самоверт, теж не слухаючи ніяких команд, статутно розігнавшись, повернувся до прірви. Його фари освітили безодню. Було видно, як апарат Варелі, вже досить розкрутивши гвинт, плавно спускається.
   -Ти погойдайся там, - Варелі, зважаючи на все, звертався до другого гурту - посвіти, якщо що, я свисну. Самоверт опускався паралельно тому, як чудовисько з Гавеком у пащі повзло по гладкому зрізові плато. Коли монстр добрався до дна прірви, Гавек уже чекав на нього там із плювом у руках. Не даремно він славився у десантурі як кращий стрілець.
  
   -Ну, кицька-миша, іди сюди,- ласкаво покликав він звіра. Той не виявив ентузіазму й покрокував у глибоку темну розпадину під плато.
   -Е ні, стій, мерзота! -гаркнув Варелі й зробив перший постріл. - Дістань під зад. Заряд пішов у гофроване черево, що висіло за крильми. Не зробивши особливого ефекту.
   -Гавек, ти як? - зарепетував розпаленілий бійкою десантник.
   -Прощавай. Передай... - прохрипів Гавек.
   -Я тобі попрощаюся, здається, - проревів Варелі. Звір стрибав у рамці прицілу. Або це поштовхи власної крові не давали заспокоїться зброї. Далеко, дуже далеко... Білий спалах заряду плюва, що розрізає, освітив все навколо й Варелі відзначив щось дуже важливе на краю поля зору. А поки він ринувся щосили туди, де в огидній калюжі валявся розсмугований на дві частини монстер. Постріл був витончений - міць плюва роздерла монстра уздовж, але не торкнула скафандр Гавека. Варелі був-таки віртуозом стрілецьких справ.
   -Ну й? Що ти передати мав? - уже заспокоївшись запитав Варелі озираючогося друга.
   -А?.. Передати? Ну звичайно!! Не можна без консервного ключа в пащу до цих виродків лізти. На майбутнє, нехай екіпірують нас консервними ключами..
   -Ясно, цілий, - уклав Варелі. І тільки після цього він дозволив собі подивитися туди, де в спалаху плюва йому здалося щось дивне..
   -Агов, нагорі! - залунало в навушниках другого гурту, - нам отут нудно й темно, посвітіть нам! Ні, не сюди, по трьох годинах.
   -Тю, Свята карса!- як по команді видихнули обоє десантника..
   -Капітан, негайний виклик, - загреміло на кораблі, - єфрейтор вийшов безпосередньо по зв'язку вищого пріоритету.
   -Так слухаю вас, єфрейторе, як там десант? Усі врятувалися?
   -Так, але не це важливо. Зважаючи на все, у нас КОНТАКТ.
  
   З вантажного відсіку викотився важкий гвинтокріл. З діловим буботінням він направився туди, де екіпажі самовертів розклали посадкові вогні. Через якийсь час навколо екранів моніторів скупчився весь вільний від вахти особовий склад. У вогнях прожекторів виникло ЦЕ. Циклопічний циліндр, що відблискує білим, небаченим металом. Поцяткований дивовижними письменами. І казково гарний. Зважаючи на все, його температура була нижче крапки роси й весь корпус засіяний гігантськими краплями конденсату. "Якщо зібрати цю воду - вистачить поповнити запас", - подумав капітан, навіть у таку хвилину не забуваючий про потреби команди.
   -Групі розвідки - приступити до аналізу артефакту, лінгвістам - задіяти всю міць бортових обчислювачів на розшифровку написів, криптологи, покажіть, що вас не даремно через усю галактику тягли! Робота зайняла весь екіпаж. Стрибун, не пристосований до нормального переміщення,а тільки до стрибків у підпросторі, спорожнів. У лінгвістів результатів було мало, а ось фізикам удалося більше - з'ясувалося, що артефакт не монолітний, а являє собою ємність, заповнену рідкою субстанцією. На найближчому засіданні штабу було ухвалене рішення - довірити дронам провести буравлення й установити аналіз умісту.
   Звідси - з базового табору - дрон у сліпучих променях прожектора здавався інопланетним чудовиськом. Розмірно протопавши відстань від табору до артефакту він плавно підійняв руку з буровою насадкою й приступив до роботи. Через мить струмінь рідини з отвору змив дрон, як порошину. Ніхто не очікував, що там усередині артефакту такий жахливий тиск. Навіть той факт, що отвір був мікроскопічний, не врятувало дрона від падіння.
   -Хіміки - терміново аналіз!- проревів капітан. Аналіз надійшов дуже швидко.
  
   У капітана все поплило перед очима... Він чекав чого завгодно, але такого... Найвищої проби антипритяг! Як крізь сон Гронд віддавав команди на установку вентильної системи на артефакт, на заправлення, на розрахунок стрибка... Команда була вишикувана перед стартом. Промова капітана була проста й натхненна.
   -Дорогі соратники! На нашому Меарі є віковий звичай. Мандрівники після передиху залишають для тих, хто йде за ними те, що може допомогти подорожанинові - їжу, воду, порох і вогонь. Сьогодні ми зустрілися з великою расою - із тими, хто зберігає вірність традиціям. Ми всі бачили спадщину велетнів, що залишили тут для зоряного подорожанина саме необхідне, те що дає надію вижити й те, що розвіє сум кожному загубленому на шляху... Спасибі їм! Присягаюся - ми поставимо пам'ятник цьому артефактові - його точну копію на Меарі. Пам'ятник тим, хто створив це диво... На пам'ять про себе ми залишаємо напис на артефакті й цю пірамідку із сабарилу - ніякі роки й урагани не зітруть з нього послання великим.
   Коли за корабельним часом настав світанок, "Рокіт-3" стрибнув у підпростір...
  
   У мене на столі вже давно стоїть банка з під 'Оболоні'. Як пам'ять про той випадок, коли в мене на неприбраної після свята кухні хтось дивно пожартував. Після цього у квартирі безвісти зникла вічна напасть - таргани. Багато років безуспішної боротьби увінчалися приголомшливим успіхом. І розрізаний навпіл бридкий здоровий тарган - перша жертва небаченої зброї - теж пропав. Мініатюрну пірамідку з кумедними зображеннями на ній десь занишпорила дочка. А от ось банку я бережу. І не тому, що вона мені дорога, як дорога знавцеві пива банка 'Оболоні'. Вона вся покрита чудернацькими написами, вірніше візерунками, а мініатюрний краник, біля денця банки, завжди викликає посмішки друзів - пивопивців.
  
  
   Київ-Гольм (Німеччина) 2004

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"