Ось межа, там за межею вiчнiсть i бескiнечнiсть душi.
Варто лиш зробити крок. Один рух руки i ти там.
- Але що ж лишиться пiсля мене?
- Спогади
- I все?! Але я ще стiльки не знаю i стiльки хочу знати!
- А все i не дiзнаєшся. Всього багато, а твоє життя лиш мить у порiвняннi з безкiнечнiстю всього.
- А моя душа вiчна, якщо я цього не зроблю то вона все i дiзнається, а як зроблю то не матиму шансу на вiчнiсть.
- Матимеш, але вже iнший шанс. Шанс i вiрогiднiсть шансу завжди разом.
- Не хочу! Чуєш?! Не хочу i не буду!
- Ти зробиш це бо тебе цiкавить межа i що там за нею!
- Добре. Вмовив.
Йому вже не могли допомогти. Вiн помер добу тому. Другий голос був правий, пiсля нього лишились тiльки спогади.
А за межею було пусто, не просто пусто, там не було нiчого крiм смутку i докорiв чисто§ душi, що померла коли вiн натиснув на курок.