ЗМIЯ 

 
Я змiю узяв на руки, 
подивився їй у очi, 
з жала падає отрута. 
Я змагатись з нею хочу. 
Чий сильнiший буде погляд, 
i чия сильнiша воля? 
Ми на рiвних у пустелi, 
ти i я - обоє голi. 
Йде тринадцята хвилина, 
розвести не можем очi, 
вперто дивиться тварина, 
я чекатиму до ночi. 
Поспiшати не збираюсь, 
шансiв вижити замало, 
що знайшла ти у пустелi? 
Чи якраз мене шукала? 
Я не пив води недiлю, 
смак її давно забутий, 
замiнити чимось треба, 
заберу твою отруту. 

 
Я змiя, а ти людина, 
вперше, мабуть у пустелi, 
ти зустрiв лиху годину, 
а мої думки веселi. 
Забирай мою отруту, 
незабаром буде нова, 
я смiюсь тобi у очi, 
жаль, не розумiєш мови. 
Тут було багато рiзних, 
їхнi костi сонце сушить, 
хоч i погляд в тебе грiзний, 
я дивлюсь тобi у душу. 
Потримай, чекати вмiю, 
а вiдпустиш, не ображу, 
не вкушу, чекати буду, 
доки сам пiд сонцем ляжеш. 
Ну а зараз вiдпочину, 
потримай, як буду спати, 
перший той iз нас загине, 
зможе довше хто чекати.     


Я ЗБЕРУ ДОКУПИ БIДНИХ 

 
Я зберу докупи бiдних 
i роздам своє багатство, 
вийде кожному копiйка, 
не зрадiє бiдне братство. 
I не стане в мене грошей, 
я пiду до бiдних жити, 
на одного буде бiльше, 
за грiшми почну тужити. 
Бо немає тої слави, 
друзiв, що були зi мною, 
а тепер єдина справа, 
де дiстати хлiб з водою. 

 
Знов зберу докупи бiдних, 
заберу своє багатство, 
стане добре жити в свiтi, 
 не зрадiє бiдне братство. 
Рознесе мої ворота, 
Розчахне в скарбницю дверi, 
забере усе голота, 
добре, що лиш на паперi 
я пишу вiрша про бiдних, 
я насправдi небагатий, 
серед бiдних скiльки рiдних, 
що не зможу ображати.     


      

Дитяча 

 

 

 

 
Я iду в дитсадок, бо всi дiти iдуть 
я не хочу - насилу батьки вiддають 
А як час нескiнченно в садочку iде 
доки хтось iз батькiв за дитиною йде. 
Виховательки злi: примушують їсти 
тут навiть не можна в пiсочницi сiсти 
Усюди жорстокiсть, порушення прав. 
Щоб я тiльки з дозволу старшого грав? 
Тут не жалкують березових рiзок. 
Мабуть, це найтяжчий життєвий вiдрiзок. 

 
Ну, що це за справи? Я в школу пiшов. 
Полiпшень в життi аж нiяк не знайшов. 
Чекання кiнця у навчальному роцi 
ця думка зi мною на кожнiм уроцi. 
Одна лише радiсть, що є фiзкультура 
бальзам для душi i найлiпша мiкстура. 
На уроках закони i теореми 
школа несе величезнi проблеми. 
Пустiть в дитсадок у пiсочницi грати 
жилося там легше менi набагато. 

 
Нарештi скiнчилася школа. I слава! 
Та треба, щоб дбала про мене держава. 
Пiду в iнститут, що менi заважає? 
Бо армiя не за горами чекає. 
Життя - насолода. Тут свято щоденно 
i все ж в iнститут я пiшов недаремно. 
Але почалося: однi перездачi 
три двiйки набрав i мало не плачу. 
Я вилетiв, все. Пустiть мене в школу. 
Бо краще нiж там не бувало нiколи. 

 
Здається, життя наше - iнодi камiнь 
який ми пiд гору штовхаєм руками. 
Чим вище, тим важче - закони природи. 
I хай не говорять: життя - насолода. 

 

Вiдчуваю дивний сум 

 
Вiдчуваю дивний сум. 
Я тебе не бачив день. 
Не казав тобi - люблю, 
не спiвав тобi пiсень. 

 
Як завжди рятує сон 
i приносить мрiї в дiм. 
Там тепло твоїх долонь 
грiє дотиком своїм. 

 
Прокидаюсь - я один, 
у кiмнатi щастя слiд 
i зникає в свiтлi тiнь... 
Знов сумний без тебе свiт. 

 

 

 

ЗНИКЛА ЛЮБОВ 

 
Вiдпускай мене з веселкою. 
Сяду в неї на спинi. 
I, будь ласка, будь вiдвертою: 
Ти зi мною йдеш чи нi? 

 
Вiдпускай мене за хмарою, 
що лишилась без дощу. 
Ще, як був з тобою парою, 
ти казала: "Вiдпущу". 

 
Вiдпускай мене за рiчкою. 
Риби вкажуть, де звернуть. 
Понесе стрiмкою стрiчкою. 
Побажаєш добру путь? 

 
Вiдпускай мене за пiснею, 
що недавно проспiвав. 
Полечу...  
Та тiльки визнаю: 
Сильно я тебе кохав. 

 

 
ГРА 

 
Пограємо в гру: 
я зараз помру, 
ти спробуй мене оживити. 
Хвилина ще є, 
а далi усе 
i з тебе не вийде цiлитель. 

 
Подивимось фiльм 
iз назвою "Бiль". 
Чи зможу я втратити спокiй. 
Я свiй не втрачав, 
а ти закричав, 
узявши всi ноти високi. 

 
Пiдемо у лiс 
послухати слiз 
дерев, що лежать i вмирають. 
Порадуй мене, 
врятуй хоч одне. 
Щоб знав, як по-справжньому грають. 

 

 

СТАЛIН 

 
Зкрiплялося страхом його управлiння. 
I кiлькiсть для нього - далеко не якiсть. 
За кровi рiкою сховавши невмiння, 
винищував радiсть. 
I люди навчились кидати прокляття. 
Не вголос, а мовчки, i то, наодинцi. 
Бо видали б очi, або рiднi браття, 
тепер, як чужинцi.  

 

 

ЧОРНОЗЕМ 

 
Я був на барханi 
i бачив його короля, 
а вiн запитав мене 
де моя рiдна земля. 
Коли я сказав: "Україна - 
моя батькiвщина", 
задумався вiн. 
Ворушились навколо пiщинки. 
Сказав, що не знає такої, 
Хоч майже усюди бував: 
в Австралiї, Африцi 
всюди слiди залишав. 
Росiю вiн знає, Китай, 
Азiатськi пустелi. 
От тiльки в країнi моїй 
не бували бархани веселi. 
Сказав, що прийде в Україну, 
як вiтер його занесе, 
та знаю, не зможе. 
В нас iнший король - Чорнозем.